Пфайзер

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активна речовина: доксазозину мезилат – 1.213 мг, що відповідає вмісту доксазозину 1 мг; допоміжні речовини: карбоксиметилкрохмаль натрію – 1.2 мг, лактози моногідрат – 40 мг, целюлоза мікрокристалічна – 76.382 мг, магнію стеарат – 1.08 мг, натрію лаурилсульфат – 120 мкг. Пігулки по 1 мг. 7, 10 або 14 табл. у блістері з алюмінію/ПВХ. 2 блістери по 7 табл., 1 блістер по 14 табл. або 3 блістери по 10 табл. у картонній пачці.Опис лікарської формиПігулки 1 мг: білі, круглі, двоопуклі, на одній стороні - гравіювання «CN 1», з іншого боку - гравіювання лого Pfizer.Фармакотерапевтична групаСудинорозширювальне.ФармакокінетикаПісля вживання в терапевтичних дозах доксазозин добре всмоктується; Tmax у крові досягається приблизно через 2 год. Доксазозин приблизно 98% зв'язується з білками плазми. Первинними шляхами метаболізму доксазозину є O-деметилювання та гідроксилювання. Виведення з плазми є двофазним, з кінцевим T1/2 22 год, що дозволяє призначати препарат 1 раз на добу. Доксазозин зазнає активної біотрансформації; лише менше 5% дози виводиться у незміненому вигляді. Застосування у спеціальних груп пацієнтів За даними фармакокінетичних досліджень, у літніх пацієнтів та хворих на ниркову недостатність фармакокінетика препарату істотно не відрізняється від такої у хворих молодшого віку з нормальною функцією нирок. Є лише обмежені дані, отримані у пацієнтів з порушеною функцією печінки, про вплив препаратів, здатних змінювати печінковий метаболізм (наприклад, циметидин). У клінічному дослідженні у 12 хворих з помірним порушенням функції печінки одноразове застосування доксазозину супроводжувалося збільшенням AUC на 43% та зниженням істинного перорального кліренсу на 40%. Необхідно бути обережними при призначенні доксазозину, так само як і інших ЛЗ, що повністю піддаються біотрансформації в печінці, пацієнтам з порушеннями функції печінки.ФармакодинамікаДГПЗ Призначення доксазозину хворим із симптомами ДГПЗ призводить до значного поліпшення показників уродінаміки та зменшення проявів симптомів захворювання. Цю дію препарату пов'язують із селективною блокадою альфа1-адренорецепторів, розташованих у стромі та капсулі передміхурової залози, шийці сечового міхура. Доказано, що доксазозин є ефективним блокатором підтипу 1А альфа1-адренорецепторів, які становлять приблизно 70% всіх підтипів, альфа1-адренорецепторів, що знаходяться в передміхуровій залозі. Цим і пояснюється його дія у пацієнтів із ДГПЗ. Підтримуючий ефект лікування доксазозином та його безпека доведені при тривалому застосуванні препарату (наприклад, до 48 місяців). Артеріальна гіпертензія Застосування доксазозину у хворих на артеріальну гіпертензію призводить до значного зниження артеріального тиску внаслідок зменшення ОПСС. Поява цього ефекту пов'язують із селективною блокадою альфа1-адренорецепторів, розташованих у мережі судин. При прийомі препарату 1 раз на добу клінічно значущий антигіпертензивний ефект зберігається протягом 24 годин, артеріальний тиск знижується поступово; максимальний ефект спостерігається зазвичай через 2-6 годин після прийому препарату внутрішньо. У хворих на артеріальну гіпертензію АТ при лікуванні доксазозином було однаковим у положенні лежачи та стоячи. Зазначено, що, на відміну від неселективних альфа1-адреноблокаторів, при тривалому лікуванні доксазозином толерантність до препарату не розвивалася. При проведенні підтримуючої терапії підвищення активності реніну плазми та тахікардія зустрічаються нечасто. Доксазозин сприятливо впливає на ліпідний профіль крові, значно підвищуючи співвідношення вмісту ЛПВЩ до загального холестерину та значно знижуючи вміст загальних тригліцеридів та загального холестерину. У зв'язку з цим він має перевагу перед діуретиками та бета-адреноблокаторами, які не впливають сприятливо на зазначені параметри. Враховуючи встановлений зв'язок артеріальної гіпертензії та ліпідного профілю крові з ІХС, нормалізація АТ та концентрації ліпідів на фоні прийому доксазозину призводять до зниження ризику ІХС. Спостерігалося, що лікування доксазозином призводило до регресії гіпертрофії лівого шлуночка, пригнічення агрегації тромбоцитів та посилення активності тканинного активатора плазміногену. Крім того, встановлено, що доксазозин підвищує чутливість до інсуліну у пацієнтів із порушеною толерантністю до глюкози. Доксазозин не має побічних метаболічних ефектів і може застосовуватися у хворих на бронхіальну астму, цукровий діабет, лівошлуночкову недостатність і подагру. Дослідження in vitro показали антиоксидантні властивості 6'- та 7'-гідроксиметаболітів доксазозину в концентрації 5 мкмоль. У контрольованих клінічних дослідженнях, проведених у хворих на артеріальну гіпертензію, лікування доксазозином супроводжувалося поліпшенням еректильної функції. Крім того, у хворих, які отримували доксазозин, порушення еректильної функції, що виникли знову, відзначалися рідше, ніж у пацієнтів, які отримували антигіпертензивні засоби.Показання до застосуваннядоброякісна гіперплазія передміхурової залози; затримка відтоку сечі та симптоми, пов'язані з доброякісною гіперплазією передміхурової залози; артеріальна гіпертензія (у складі комбінованої терапії)Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до хіназоліну, доксазозину або будь-якого з допоміжних компонентів препарату; дефіцит лактази, непереносимість лактози, глюкозо-галактозна мальабсорбція; вік до 18 років; тяжка печінкова недостатність у зв'язку з відсутністю досвіду застосування цієї категорії пацієнтів; інфекції сечовивідних шляхів; анурія; прогресуюча ниркова недостатність; гіпотензія та схильність до ортостатичних порушень (в т.ч. в анамнезі); супутня обструкція верхніх сечовивідних шляхів; каміння в сечовому міхурі. З обережністю: мітральний і аортальний стеноз, серцева недостатність з підвищенням хвилинного викиду, правошлуночкова недостатність, обумовлена ​​емболією легеневої артерії або ексудативним перикардитом, лівошлуночкова недостатність з низьким тиском наповнення, порушення мозкового кровообігу, літній вік ФДЕ-5), т.к. може виникати симптоматична гіпотензія, печінкова недостатність.Вагітність та лактаціяХоча в експериментах на тваринах препарат не чинив тератогенну дію, але при застосуванні його у високих дозах спостерігалося зниження виживання плода. Зазначені дози приблизно в 300 разів перевищували максимальні рекомендовані дози для людини. Через відсутність адекватних добре контрольованих досліджень у вагітних або жінок, які годують груддю, безпека застосування препарату Кардура під час вагітності або в період годування груддю ще не встановлена. У зв'язку з цим під час вагітності або в період лактації препарат Кардура може бути використаний лише тоді, коли, на думку лікаря, потенційна користь для матері перевищує потенційний ризик для плода або дитини.Побічна діяЧастота небажаних реакцій представлена ​​за наступною класифікацією: дуже часто – ≥10%; часто - ≥1% і ДГПЗ За даними контрольованих клінічних досліджень, у хворих на ДГПЗ зустрічалися ті ж побічні реакції, що й у хворих на артеріальну гіпертензію. При постмаркетинговому застосуванні препарату повідомлялося про наступні небажані реакції. З боку кровотворної та лімфатичної системи: дуже рідко – лейкопенія, тромбоцитопенія. З боку органу слуху та вестибулярного апарату: нечасто шум у вухах. З боку органу зору: часто - Порушення колірного сприйняття; нечасто - синдром атонічної райдужної оболонки. З боку шлунково-кишкового тракту: часто – біль у животі, діарея, диспепсія, сухість слизової оболонки порожнини рота; нечасто – метеоризм, запор, блювання. З боку печінки: дуже рідко – холестаз, гепатит, жовтяниця. З боку імунної системи: дуже рідко – анафілактичні реакції. Лабораторні показники: нечасто збільшення маси тіла; дуже рідко – підвищення активності печінкових трансаміназ. З боку обміну речовин: нечасто анорексія. З боку опорно-рухового апарату: нечасто – артралгія, біль у спині, м'язові спазми, м'язова слабкість, міалгія. З боку ЦНС та периферичної нервової системи: часто – парестезії; нечасто – гіпестезії, тремор. З боку психіки: часто – збудження, неспокій, безсоння; нечасто – депресія. З боку сечовивідних шляхів: нечасто – почастішання сечовипускання, поліурія, нетримання сечі; дуже рідко – дизурія, гематурія, ніктурія. З боку репродуктивної системи: дуже рідко – гінекомастія, імпотенція, пріапізм; дуже рідко – ретроградна еякуляція. З боку дихальної системи: часто – задишка, риніт; нечасто - кашель, носова кровотеча; дуже рідко – загострення наявного бронхоспазму. З боку шкірних покровів: нечасто - алопеція, свербіж шкіри, шкірний висип, пурпура; дуже рідко – кропив'янка. З боку ССС: нечасто – припливи крові до шкіри обличчя, виражене зниження артеріального тиску, постуральна гіпотензія. Інші: нечасто болі різної локалізації. Артеріальна гіпертензія У контрольованих клінічних дослідженнях препарату Кардура найчастіше зустрічалися побічні реакції, які можна віднести до типу постуральних (зрідка пов'язані з непритомністю) або неспецифічних, які включали наведені нижче реакції. З боку органу слуху та вестибулярного апарату: часто – вертиго. З боку шлунково-кишкового тракту: часто — нудота. З боку ЦНС та периферичної нервової системи: дуже часто – запаморочення, головний біль; часто — постуральне запаморочення (після прийому першої дози може розвинутися виражене зниження артеріального тиску, яке може призвести до ортостатичного запаморочення, у тяжких випадках, особливо при швидкому переході зі становища лежачи в положення стоячи або в положення сидячи — до непритомності), сонливість. З боку дихальної системи: часто – риніт. Інші: часто - астенія, набряки нижніх кінцівок, стомлюваність, слабкість. Наступні побічні реакції відзначалася в процесі маркетингового застосування препарату Кардура у хворих на артеріальну гіпертензію, хоча в цілому такі симптоми могли спостерігатися і за відсутності лікування цим препаратом: часто – тахікардія, відчуття серцебиття, біль у грудній клітці; нечасто - стенокардія, інфаркт міокарда та аритмії; дуже рідко – брадикардія, порушення мозкового кровообігу.Взаємодія з лікарськими засобамиСпільне застосування препарату Кардура з інгібіторами ФДЕ-5 у деяких пацієнтів може призвести до симптоматичної гіпотензії. Більша (98%) частина доксазозину в плазмі пов'язана з білками. Результати дослідження плазми людини in vitro свідчать про те, що доксазозин не впливає на зв'язування з білками дигоксину, варфарину, фенітоїну або індометацину. У клінічній практиці препарат Кардура застосовувався без будь-яких ознак взаємодії з тіазидними діуретиками, фуросемідом, бета-адреноблокаторами, антибіотиками, гіпоглікемічними засобами для внутрішнього застосування, урикозуричними засобами та антикоагулянтами. НПЗЗ (особливо індометацин), естрогени та симпатоміметичні засоби можуть знижувати антигіпертензивну дію доксазозину. Доксазозин, усуваючи альфа-адреностимулюючі ефекти епінефрину, може призводити до розвитку тахікардії та артеріальної гіпотензії. При одночасному прийомі з силденафілом на лікування легеневої гіпертензії підвищується ризик ортостатичної гіпотензії. При одноразовому застосуванні препарату Кардура у дозі 1 мг на добу протягом 4 днів у поєднанні з прийомом циметидину у дозі 400 мг 2 рази на добу, спостерігається 10% підвищення середніх значень AUC та статистично незначне збільшення середнього рівня Cmax у плазмі крові та середнього T1/ 2 доксазозину. Подібне 10% підвищення середніх значень AUC доксазозину на фоні прийому циметидину знаходиться в рамках варіабельності (27%) середніх значень AUC для доксазозину порівняно з плацебо. При одночасному застосуванні з іншими гіпотензивними засобами посилює виразність їхньої дії (необхідна корекція дози). Не рекомендується приймати одночасно з іншими блокаторами альфа-адренорецепторів. При одночасному застосуванні з індукторами мікросомального окиснення у печінці можливе підвищення ефективності доксазозину, а з інгібіторами – зниження.Спосіб застосування та дозиВсередину (можливе застосування як уранці, так і ввечері). ДГПЗ Рекомендована початкова доза препарату Кардура становить 1 мг 1 раз на добу, щоб звести до мінімуму можливість розвитку постуральної гіпотензії та/або синкопального стану (непритомність). Залежно від індивідуальних особливостей показників уродінаміки та наявності симптомів ДГПЗ, дозу можна збільшити до 2 мг, а потім – до 4 мг та до максимальної рекомендованої дози – 8 мг. Рекомендований інтервал для підвищення дози становить 1-2 тижні. Зазвичай доза, що рекомендується, дорівнює 2-4 мг 1 раз на добу. Артеріальна гіпертензія Дозування варіює від 1 до 16 мг на добу. Лікування рекомендується починати з 1 мг 1 раз на добу протягом 1 або 2 тижнів для того, щоб звести до мінімуму можливість розвитку постуральної гіпотензії та/або синкопального стану (непритомність) (феномен першої дози). Після прийому першої дози пацієнту необхідне моніторування артеріального тиску протягом 6-8 годин. Це потрібно у зв'язку з можливістю розвитку феномену першої дози, особливо вираженої на тлі попереднього прийому діуретиків. Протягом наступних 1 або 2 тижнів доза може бути збільшена до 2 мг 1 раз на добу. Для досягнення бажаного зниження АТ, якщо необхідно, добову дозу слід збільшувати поступово, дотримуючись рівномірних інтервалів до 4 мг, 8 мг і до максимальної – 16 мг, залежно від вираженості реакції пацієнта на прийом препарату. Зазвичай, доза становить 2-4 мг 1 раз на добу. Якщо до терапії додається діуретик або інший гіпотензивний засіб, необхідно коригувати дозу препарату Кардура залежно від стану пацієнта з подальшим титруванням під контролем лікаря. Якщо терапія препаратом Кардура була перервана на кілька днів, відновлювати застосування препарату слід з початкової дози. Застосування у пацієнтів похилого віку. Коригування дози не потрібне. Застосування при нирковій недостатності. Фармакокінетика доксазозину у хворих на ниркову недостатність не змінюється, а сам препарат не погіршує ниркову дисфункцію, тому у таких хворих його застосовують у звичайних дозах. Застосування при печінковій недостатності. Необхідно бути обережними. Застосування у дітей. Досвід застосування препарату Кардура у дітей відсутній.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску, що іноді супроводжується непритомністю. Лікування: необхідно негайно укласти хворого на спину та підняти ноги, при необхідності провести симптоматичну терапію. Зв'язування доксазозину з білками плазми високе, тому діаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПостуральна гіпотензія/непритомність Як і при лікуванні будь-якими альфа-адреноблокаторами, особливо на початку терапії, у дуже незначного відсотка пацієнтів спостерігалася постуральна гіпотензія, що виявлялася запамороченням і слабкістю або втратою свідомості (непритомністю). Перед початком призначення будь-якого альфа-адреноблокатора пацієнта необхідно попередити, яким чином слід уникати симптомів розвитку постуральної гіпотензії, зокрема, необхідно утримуватися від швидких змін положення тіла. На початку лікування препаратом Кардура пацієнту слід дати рекомендації про необхідність дотримуватися обережності у разі появи слабкості або запаморочення. Препарат Кардура слід застосовувати з обережністю у пацієнтів похилого віку у зв'язку з можливістю розвитку ортостатичної гіпотензії. З віком збільшується ризик виникнення запаморочення, порушення зору та непритомності. Пацієнта необхідно проінформувати про збільшення ризику розвитку ортостатичної гіпотензії при вживанні алкоголю, тривалому стоянні або виконанні фізичних вправ, а також при спекотній погоді. ДГПЗ У хворих на ДГПЗ препарат можна призначати як за наявності артеріальної гіпертензії, так і при нормальному АТ. При застосуванні препарату у хворих з ДГПЗ із нормальним АТ зміна останнього несуттєва. При цьому у хворих з поєднанням артеріальної гіпертензії та ДГПЗ можливе застосування препарату в монотерапії. Перед початком терапії гіперплазії передміхурової залози необхідно виключити її ракове переродження. Доксазозин не впливає на концентрацію простатспецифічного антигену у плазмі крові. Інтраопераційний синдром атонічної райдужної оболонки Інтраопераційний синдром атонічної райдужної оболонки (варіант синдрому вузької зіниці) спостерігався у деяких пацієнтів при проведенні операції з приводу катаракти, які отримують або отримували лікування альфа1-адреноблокаторами. У зв'язку з тим, що інтраопераційний синдром атонічної райдужної оболонки може призвести до почастішання ускладнень під час хірургічних втручань, необхідно попередити оперуючого хірурга про те, що альфа1-адреноблокатори приймаються на даний момент або приймалися раніше до операції. Спільне застосування з інгібіторами ФДЕ-5 Слід бути обережними при сумісному застосуванні препарату Кардура з інгібіторами ФДЕ-5, оскільки у деяких пацієнтів це може призвести до симптоматичної гіпотензії. Порушення функції печінки Необхідно бути обережними при призначенні препарату Кардура, так само як і інших ЛЗ, що повністю піддаються біотрансформації в печінці, пацієнтам з порушенням функції печінки, уникаючи призначення максимальних доз. Вплив на здатність керувати автомобілем або виконувати роботи, що потребують підвищеної швидкості фізичних та психічних реакцій. У період лікування необхідно бути обережними при керуванні транспортними засобами та заняттями іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Несумісність. Чи не відома.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активна речовина: доксазозину мезилат – 2.43 мг, що відповідає вмісту доксазозину 2 мг; допоміжні речовини: карбоксиметилкрохмаль натрію – 1.2 мг, лактози моногідрат – 40 мг, целюлоза мікрокристалічна – 75.17 мг, магнію стеарат – 1.08 мг, натрію лаурилсульфат – 120 мкг. Пігулки по 2 мг. 7, 10 або 14 табл. у блістері з алюмінію/ПВХ. 2 блістери по 7 табл., 1 блістер по 14 табл. або 3 блістери по 10 табл. у картонній пачці.Опис лікарської формиПігулки 2 мг: білі, овальні, двоопуклі, на одній стороні - гравіювання «CN 2» і ризику, з іншого боку - гравіювання лого Pfizer.Фармакотерапевтична групаСудинорозширювальне.ФармакокінетикаПісля вживання в терапевтичних дозах доксазозин добре всмоктується; Tmax у крові досягається приблизно через 2 год. Доксазозин приблизно 98% зв'язується з білками плазми. Первинними шляхами метаболізму доксазозину є O-деметилювання та гідроксилювання. Виведення з плазми є двофазним, з кінцевим T1/2 22 год, що дозволяє призначати препарат 1 раз на добу. Доксазозин зазнає активної біотрансформації; лише менше 5% дози виводиться у незміненому вигляді. Застосування у спеціальних груп пацієнтів За даними фармакокінетичних досліджень, у літніх пацієнтів та хворих на ниркову недостатність фармакокінетика препарату істотно не відрізняється від такої у хворих молодшого віку з нормальною функцією нирок. Є лише обмежені дані, отримані у пацієнтів з порушеною функцією печінки, про вплив препаратів, здатних змінювати печінковий метаболізм (наприклад, циметидин). У клінічному дослідженні у 12 хворих з помірним порушенням функції печінки одноразове застосування доксазозину супроводжувалося збільшенням AUC на 43% та зниженням істинного перорального кліренсу на 40%. Необхідно бути обережними при призначенні доксазозину, так само як і інших ЛЗ, що повністю піддаються біотрансформації в печінці, пацієнтам з порушеннями функції печінки.ФармакодинамікаДГПЗ Призначення доксазозину хворим із симптомами ДГПЗ призводить до значного поліпшення показників уродінаміки та зменшення проявів симптомів захворювання. Цю дію препарату пов'язують із селективною блокадою альфа1-адренорецепторів, розташованих у стромі та капсулі передміхурової залози, шийці сечового міхура. Доказано, що доксазозин є ефективним блокатором підтипу 1А альфа1-адренорецепторів, які становлять приблизно 70% всіх підтипів, альфа1-адренорецепторів, що знаходяться в передміхуровій залозі. Цим і пояснюється його дія у пацієнтів із ДГПЗ. Підтримуючий ефект лікування доксазозином та його безпека доведені при тривалому застосуванні препарату (наприклад, до 48 місяців). Артеріальна гіпертензія Застосування доксазозину у хворих на артеріальну гіпертензію призводить до значного зниження артеріального тиску внаслідок зменшення ОПСС. Поява цього ефекту пов'язують із селективною блокадою альфа1-адренорецепторів, розташованих у мережі судин. При прийомі препарату 1 раз на добу клінічно значущий антигіпертензивний ефект зберігається протягом 24 годин, артеріальний тиск знижується поступово; максимальний ефект спостерігається зазвичай через 2-6 годин після прийому препарату внутрішньо. У хворих на артеріальну гіпертензію АТ при лікуванні доксазозином було однаковим у положенні лежачи та стоячи. Зазначено, що, на відміну від неселективних альфа1-адреноблокаторів, при тривалому лікуванні доксазозином толерантність до препарату не розвивалася. При проведенні підтримуючої терапії підвищення активності реніну плазми та тахікардія зустрічаються нечасто. Доксазозин сприятливо впливає на ліпідний профіль крові, значно підвищуючи співвідношення вмісту ЛПВЩ до загального холестерину та значно знижуючи вміст загальних тригліцеридів та загального холестерину. У зв'язку з цим він має перевагу перед діуретиками та бета-адреноблокаторами, які не впливають сприятливо на зазначені параметри. Враховуючи встановлений зв'язок артеріальної гіпертензії та ліпідного профілю крові з ІХС, нормалізація АТ та концентрації ліпідів на фоні прийому доксазозину призводять до зниження ризику ІХС. Спостерігалося, що лікування доксазозином призводило до регресії гіпертрофії лівого шлуночка, пригнічення агрегації тромбоцитів та посилення активності тканинного активатора плазміногену. Крім того, встановлено, що доксазозин підвищує чутливість до інсуліну у пацієнтів із порушеною толерантністю до глюкози. Доксазозин не має побічних метаболічних ефектів і може застосовуватися у хворих на бронхіальну астму, цукровий діабет, лівошлуночкову недостатність і подагру. Дослідження in vitro показали антиоксидантні властивості 6'- та 7'-гідроксиметаболітів доксазозину в концентрації 5 мкмоль. У контрольованих клінічних дослідженнях, проведених у хворих на артеріальну гіпертензію, лікування доксазозином супроводжувалося поліпшенням еректильної функції. Крім того, у хворих, які отримували доксазозин, порушення еректильної функції, що виникли знову, відзначалися рідше, ніж у пацієнтів, які отримували антигіпертензивні засоби.Показання до застосуваннядоброякісна гіперплазія передміхурової залози; затримка відтоку сечі та симптоми, пов'язані з доброякісною гіперплазією передміхурової залози; артеріальна гіпертензія (у складі комбінованої терапії)Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до хіназоліну, доксазозину або будь-якого з допоміжних компонентів препарату; дефіцит лактази, непереносимість лактози, глюкозо-галактозна мальабсорбція; вік до 18 років; тяжка печінкова недостатність у зв'язку з відсутністю досвіду застосування цієї категорії пацієнтів; інфекції сечовивідних шляхів; анурія; прогресуюча ниркова недостатність; гіпотензія та схильність до ортостатичних порушень (в т.ч. в анамнезі); супутня обструкція верхніх сечовивідних шляхів; каміння в сечовому міхурі. З обережністю: мітральний і аортальний стеноз, серцева недостатність з підвищенням хвилинного викиду, правошлуночкова недостатність, обумовлена ​​емболією легеневої артерії або ексудативним перикардитом, лівошлуночкова недостатність з низьким тиском наповнення, порушення мозкового кровообігу, літній вік ФДЕ-5), т.к. може виникати симптоматична гіпотензія, печінкова недостатність.Вагітність та лактаціяХоча в експериментах на тваринах препарат не чинив тератогенну дію, але при застосуванні його у високих дозах спостерігалося зниження виживання плода. Зазначені дози приблизно в 300 разів перевищували максимальні рекомендовані дози для людини. Через відсутність адекватних добре контрольованих досліджень у вагітних або жінок, які годують груддю, безпека застосування препарату Кардура під час вагітності або в період годування груддю ще не встановлена. У зв'язку з цим під час вагітності або в період лактації препарат Кардура може бути використаний лише тоді, коли, на думку лікаря, потенційна користь для матері перевищує потенційний ризик для плода або дитини.Побічна діяЧастота небажаних реакцій представлена ​​за наступною класифікацією: дуже часто – ≥10%; часто - ≥1% і ДГПЗ За даними контрольованих клінічних досліджень, у хворих на ДГПЗ зустрічалися ті ж побічні реакції, що й у хворих на артеріальну гіпертензію. При постмаркетинговому застосуванні препарату повідомлялося про наступні небажані реакції. З боку кровотворної та лімфатичної системи: дуже рідко – лейкопенія, тромбоцитопенія. З боку органу слуху та вестибулярного апарату: нечасто шум у вухах. З боку органу зору: часто - Порушення колірного сприйняття; нечасто - синдром атонічної райдужної оболонки. З боку шлунково-кишкового тракту: часто – біль у животі, діарея, диспепсія, сухість слизової оболонки порожнини рота; нечасто – метеоризм, запор, блювання. З боку печінки: дуже рідко – холестаз, гепатит, жовтяниця. З боку імунної системи: дуже рідко – анафілактичні реакції. Лабораторні показники: нечасто збільшення маси тіла; дуже рідко – підвищення активності печінкових трансаміназ. З боку обміну речовин: нечасто анорексія. З боку опорно-рухового апарату: нечасто – артралгія, біль у спині, м'язові спазми, м'язова слабкість, міалгія. З боку ЦНС та периферичної нервової системи: часто – парестезії; нечасто – гіпестезії, тремор. З боку психіки: часто – збудження, неспокій, безсоння; нечасто – депресія. З боку сечовивідних шляхів: нечасто – почастішання сечовипускання, поліурія, нетримання сечі; дуже рідко – дизурія, гематурія, ніктурія. З боку репродуктивної системи: дуже рідко – гінекомастія, імпотенція, пріапізм; дуже рідко – ретроградна еякуляція. З боку дихальної системи: часто – задишка, риніт; нечасто - кашель, носова кровотеча; дуже рідко – загострення наявного бронхоспазму. З боку шкірних покровів: нечасто - алопеція, свербіж шкіри, шкірний висип, пурпура; дуже рідко – кропив'янка. З боку ССС: нечасто – припливи крові до шкіри обличчя, виражене зниження артеріального тиску, постуральна гіпотензія. Інші: нечасто болі різної локалізації. Артеріальна гіпертензія У контрольованих клінічних дослідженнях препарату Кардура найчастіше зустрічалися побічні реакції, які можна віднести до типу постуральних (зрідка пов'язані з непритомністю) або неспецифічних, які включали наведені нижче реакції. З боку органу слуху та вестибулярного апарату: часто – вертиго. З боку шлунково-кишкового тракту: часто — нудота. З боку ЦНС та периферичної нервової системи: дуже часто – запаморочення, головний біль; часто — постуральне запаморочення (після прийому першої дози може розвинутися виражене зниження артеріального тиску, яке може призвести до ортостатичного запаморочення, у тяжких випадках, особливо при швидкому переході зі становища лежачи в положення стоячи або в положення сидячи — до непритомності), сонливість. З боку дихальної системи: часто – риніт. Інші: часто - астенія, набряки нижніх кінцівок, стомлюваність, слабкість. Наступні побічні реакції відзначалася в процесі маркетингового застосування препарату Кардура у хворих на артеріальну гіпертензію, хоча в цілому такі симптоми могли спостерігатися і за відсутності лікування цим препаратом: часто – тахікардія, відчуття серцебиття, біль у грудній клітці; нечасто - стенокардія, інфаркт міокарда та аритмії; дуже рідко – брадикардія, порушення мозкового кровообігу.Взаємодія з лікарськими засобамиСпільне застосування препарату Кардура з інгібіторами ФДЕ-5 у деяких пацієнтів може призвести до симптоматичної гіпотензії. Більша (98%) частина доксазозину в плазмі пов'язана з білками. Результати дослідження плазми людини in vitro свідчать про те, що доксазозин не впливає на зв'язування з білками дигоксину, варфарину, фенітоїну або індометацину. У клінічній практиці препарат Кардура застосовувався без будь-яких ознак взаємодії з тіазидними діуретиками, фуросемідом, бета-адреноблокаторами, антибіотиками, гіпоглікемічними засобами для внутрішнього застосування, урикозуричними засобами та антикоагулянтами. НПЗЗ (особливо індометацин), естрогени та симпатоміметичні засоби можуть знижувати антигіпертензивну дію доксазозину. Доксазозин, усуваючи альфа-адреностимулюючі ефекти епінефрину, може призводити до розвитку тахікардії та артеріальної гіпотензії. При одночасному прийомі з силденафілом на лікування легеневої гіпертензії підвищується ризик ортостатичної гіпотензії. При одноразовому застосуванні препарату Кардура у дозі 1 мг на добу протягом 4 днів у поєднанні з прийомом циметидину у дозі 400 мг 2 рази на добу, спостерігається 10% підвищення середніх значень AUC та статистично незначне збільшення середнього рівня Cmax у плазмі крові та середнього T1/ 2 доксазозину. Подібне 10% підвищення середніх значень AUC доксазозину на фоні прийому циметидину знаходиться в рамках варіабельності (27%) середніх значень AUC для доксазозину порівняно з плацебо. При одночасному застосуванні з іншими гіпотензивними засобами посилює виразність їхньої дії (необхідна корекція дози). Не рекомендується приймати одночасно з іншими блокаторами альфа-адренорецепторів. При одночасному застосуванні з індукторами мікросомального окиснення у печінці можливе підвищення ефективності доксазозину, а з інгібіторами – зниження.Спосіб застосування та дозиВсередину (можливе застосування як уранці, так і ввечері). ДГПЗ Рекомендована початкова доза препарату Кардура становить 1 мг 1 раз на добу, щоб звести до мінімуму можливість розвитку постуральної гіпотензії та/або синкопального стану (непритомність). Залежно від індивідуальних особливостей показників уродінаміки та наявності симптомів ДГПЗ, дозу можна збільшити до 2 мг, а потім – до 4 мг та до максимальної рекомендованої дози – 8 мг. Рекомендований інтервал для підвищення дози становить 1-2 тижні. Зазвичай доза, що рекомендується, дорівнює 2-4 мг 1 раз на добу. Артеріальна гіпертензія Дозування варіює від 1 до 16 мг на добу. Лікування рекомендується починати з 1 мг 1 раз на добу протягом 1 або 2 тижнів для того, щоб звести до мінімуму можливість розвитку постуральної гіпотензії та/або синкопального стану (непритомність) (феномен першої дози). Після прийому першої дози пацієнту необхідне моніторування артеріального тиску протягом 6-8 годин. Це потрібно у зв'язку з можливістю розвитку феномену першої дози, особливо вираженої на тлі попереднього прийому діуретиків. Протягом наступних 1 або 2 тижнів доза може бути збільшена до 2 мг 1 раз на добу. Для досягнення бажаного зниження АТ, якщо необхідно, добову дозу слід збільшувати поступово, дотримуючись рівномірних інтервалів до 4 мг, 8 мг і до максимальної – 16 мг, залежно від вираженості реакції пацієнта на прийом препарату. Зазвичай, доза становить 2-4 мг 1 раз на добу. Якщо до терапії додається діуретик або інший гіпотензивний засіб, необхідно коригувати дозу препарату Кардура залежно від стану пацієнта з подальшим титруванням під контролем лікаря. Якщо терапія препаратом Кардура була перервана на кілька днів, відновлювати застосування препарату слід з початкової дози. Застосування у пацієнтів похилого віку. Коригування дози не потрібне. Застосування при нирковій недостатності. Фармакокінетика доксазозину у хворих на ниркову недостатність не змінюється, а сам препарат не погіршує ниркову дисфункцію, тому у таких хворих його застосовують у звичайних дозах. Застосування при печінковій недостатності. Необхідно бути обережними. Застосування у дітей. Досвід застосування препарату Кардура у дітей відсутній.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску, що іноді супроводжується непритомністю. Лікування: необхідно негайно укласти хворого на спину та підняти ноги, при необхідності провести симптоматичну терапію. Зв'язування доксазозину з білками плазми високе, тому діаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПостуральна гіпотензія/непритомність Як і при лікуванні будь-якими альфа-адреноблокаторами, особливо на початку терапії, у дуже незначного відсотка пацієнтів спостерігалася постуральна гіпотензія, що виявлялася запамороченням і слабкістю або втратою свідомості (непритомністю). Перед початком призначення будь-якого альфа-адреноблокатора пацієнта необхідно попередити, яким чином слід уникати симптомів розвитку постуральної гіпотензії, зокрема, необхідно утримуватися від швидких змін положення тіла. На початку лікування препаратом Кардура пацієнту слід дати рекомендації про необхідність дотримуватися обережності у разі появи слабкості або запаморочення. Препарат Кардура слід застосовувати з обережністю у пацієнтів похилого віку у зв'язку з можливістю розвитку ортостатичної гіпотензії. З віком збільшується ризик виникнення запаморочення, порушення зору та непритомності. Пацієнта необхідно проінформувати про збільшення ризику розвитку ортостатичної гіпотензії при вживанні алкоголю, тривалому стоянні або виконанні фізичних вправ, а також при спекотній погоді. ДГПЗ У хворих на ДГПЗ препарат можна призначати як за наявності артеріальної гіпертензії, так і при нормальному АТ. При застосуванні препарату у хворих з ДГПЗ із нормальним АТ зміна останнього несуттєва. При цьому у хворих з поєднанням артеріальної гіпертензії та ДГПЗ можливе застосування препарату в монотерапії. Перед початком терапії гіперплазії передміхурової залози необхідно виключити її ракове переродження. Доксазозин не впливає на концентрацію простатспецифічного антигену у плазмі крові. Інтраопераційний синдром атонічної райдужної оболонки Інтраопераційний синдром атонічної райдужної оболонки (варіант синдрому вузької зіниці) спостерігався у деяких пацієнтів при проведенні операції з приводу катаракти, які отримують або отримували лікування альфа1-адреноблокаторами. У зв'язку з тим, що інтраопераційний синдром атонічної райдужної оболонки може призвести до почастішання ускладнень під час хірургічних втручань, необхідно попередити оперуючого хірурга про те, що альфа1-адреноблокатори приймаються на даний момент або приймалися раніше до операції. Спільне застосування з інгібіторами ФДЕ-5 Слід бути обережними при сумісному застосуванні препарату Кардура з інгібіторами ФДЕ-5, оскільки у деяких пацієнтів це може призвести до симптоматичної гіпотензії. Порушення функції печінки Необхідно бути обережними при призначенні препарату Кардура, так само як і інших ЛЗ, що повністю піддаються біотрансформації в печінці, пацієнтам з порушенням функції печінки, уникаючи призначення максимальних доз. Вплив на здатність керувати автомобілем або виконувати роботи, що потребують підвищеної швидкості фізичних та психічних реакцій. У період лікування необхідно бути обережними при керуванні транспортними засобами та заняттями іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Несумісність. Чи не відома.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активна речовина: доксазозин мезилат – 4.85 мг, що відповідає вмісту доксазозину 4 мг; допоміжні речовини: карбоксиметилкрохмаль натрію – 2.4 мг, лактози моногідрат – 80 мг, целюлоза мікрокристалічна – 150.35 мг, магнію стеарат – 2.16 мг, натрію лаурилсульфат – 240 мкг. Пігулки по 4 мг. 7, 10 або 14 табл. у блістері з алюмінію/ПВХ. 2 блістери по 7 табл., 1 блістер по 14 табл. або 3 блістери по 10 табл. у картонній пачці.Опис лікарської формиПігулки 4 мг: білі, ромбоподібні, двоопуклі, на одній стороні - гравіювання «CN 4» і ризику, з іншого боку - гравіювання лого Pfizer.Фармакотерапевтична групаСудинорозширювальне.ФармакокінетикаПісля вживання в терапевтичних дозах доксазозин добре всмоктується; Tmax у крові досягається приблизно через 2 год. Доксазозин приблизно 98% зв'язується з білками плазми. Первинними шляхами метаболізму доксазозину є O-деметилювання та гідроксилювання. Виведення з плазми є двофазним, з кінцевим T1/2 22 год, що дозволяє призначати препарат 1 раз на добу. Доксазозин зазнає активної біотрансформації; лише менше 5% дози виводиться у незміненому вигляді. Застосування у спеціальних груп пацієнтів За даними фармакокінетичних досліджень, у літніх пацієнтів та хворих на ниркову недостатність фармакокінетика препарату істотно не відрізняється від такої у хворих молодшого віку з нормальною функцією нирок. Є лише обмежені дані, отримані у пацієнтів з порушеною функцією печінки, про вплив препаратів, здатних змінювати печінковий метаболізм (наприклад, циметидин). У клінічному дослідженні у 12 хворих з помірним порушенням функції печінки одноразове застосування доксазозину супроводжувалося збільшенням AUC на 43% та зниженням істинного перорального кліренсу на 40%. Необхідно бути обережними при призначенні доксазозину, так само як і інших ЛЗ, що повністю піддаються біотрансформації в печінці, пацієнтам з порушеннями функції печінки.ФармакодинамікаДГПЗ Призначення доксазозину хворим із симптомами ДГПЗ призводить до значного поліпшення показників уродінаміки та зменшення проявів симптомів захворювання. Цю дію препарату пов'язують із селективною блокадою альфа1-адренорецепторів, розташованих у стромі та капсулі передміхурової залози, шийці сечового міхура. Доказано, що доксазозин є ефективним блокатором підтипу 1А альфа1-адренорецепторів, які становлять приблизно 70% всіх підтипів, альфа1-адренорецепторів, що знаходяться в передміхуровій залозі. Цим і пояснюється його дія у пацієнтів із ДГПЗ. Підтримуючий ефект лікування доксазозином та його безпека доведені при тривалому застосуванні препарату (наприклад, до 48 місяців). Артеріальна гіпертензія Застосування доксазозину у хворих на артеріальну гіпертензію призводить до значного зниження артеріального тиску внаслідок зменшення ОПСС. Поява цього ефекту пов'язують із селективною блокадою альфа1-адренорецепторів, розташованих у мережі судин. При прийомі препарату 1 раз на добу клінічно значущий антигіпертензивний ефект зберігається протягом 24 годин, артеріальний тиск знижується поступово; максимальний ефект спостерігається зазвичай через 2-6 годин після прийому препарату внутрішньо. У хворих на артеріальну гіпертензію АТ при лікуванні доксазозином було однаковим у положенні лежачи та стоячи. Зазначено, що, на відміну від неселективних альфа1-адреноблокаторів, при тривалому лікуванні доксазозином толерантність до препарату не розвивалася. При проведенні підтримуючої терапії підвищення активності реніну плазми та тахікардія зустрічаються нечасто. Доксазозин сприятливо впливає на ліпідний профіль крові, значно підвищуючи співвідношення вмісту ЛПВЩ до загального холестерину та значно знижуючи вміст загальних тригліцеридів та загального холестерину. У зв'язку з цим він має перевагу перед діуретиками та бета-адреноблокаторами, які не впливають сприятливо на зазначені параметри. Враховуючи встановлений зв'язок артеріальної гіпертензії та ліпідного профілю крові з ІХС, нормалізація АТ та концентрації ліпідів на фоні прийому доксазозину призводять до зниження ризику ІХС. Спостерігалося, що лікування доксазозином призводило до регресії гіпертрофії лівого шлуночка, пригнічення агрегації тромбоцитів та посилення активності тканинного активатора плазміногену. Крім того, встановлено, що доксазозин підвищує чутливість до інсуліну у пацієнтів із порушеною толерантністю до глюкози. Доксазозин не має побічних метаболічних ефектів і може застосовуватися у хворих на бронхіальну астму, цукровий діабет, лівошлуночкову недостатність і подагру. Дослідження in vitro показали антиоксидантні властивості 6'- та 7'-гідроксиметаболітів доксазозину в концентрації 5 мкмоль. У контрольованих клінічних дослідженнях, проведених у хворих на артеріальну гіпертензію, лікування доксазозином супроводжувалося поліпшенням еректильної функції. Крім того, у хворих, які отримували доксазозин, порушення еректильної функції, що виникли знову, відзначалися рідше, ніж у пацієнтів, які отримували антигіпертензивні засоби.Показання до застосуваннядоброякісна гіперплазія передміхурової залози; затримка відтоку сечі та симптоми, пов'язані з доброякісною гіперплазією передміхурової залози; артеріальна гіпертензія (у складі комбінованої терапії)Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до хіназоліну, доксазозину або будь-якого з допоміжних компонентів препарату; дефіцит лактази, непереносимість лактози, глюкозо-галактозна мальабсорбція; вік до 18 років; тяжка печінкова недостатність у зв'язку з відсутністю досвіду застосування цієї категорії пацієнтів; інфекції сечовивідних шляхів; анурія; прогресуюча ниркова недостатність; гіпотензія та схильність до ортостатичних порушень (в т.ч. в анамнезі); супутня обструкція верхніх сечовивідних шляхів; каміння в сечовому міхурі. З обережністю: мітральний і аортальний стеноз, серцева недостатність з підвищенням хвилинного викиду, правошлуночкова недостатність, обумовлена ​​емболією легеневої артерії або ексудативним перикардитом, лівошлуночкова недостатність з низьким тиском наповнення, порушення мозкового кровообігу, літній вік ФДЕ-5), т.к. може виникати симптоматична гіпотензія, печінкова недостатність.Вагітність та лактаціяХоча в експериментах на тваринах препарат не чинив тератогенну дію, але при застосуванні його у високих дозах спостерігалося зниження виживання плода. Зазначені дози приблизно в 300 разів перевищували максимальні рекомендовані дози для людини. Через відсутність адекватних добре контрольованих досліджень у вагітних або жінок, які годують груддю, безпека застосування препарату Кардура під час вагітності або в період годування груддю ще не встановлена. У зв'язку з цим під час вагітності або в період лактації препарат Кардура може бути використаний лише тоді, коли, на думку лікаря, потенційна користь для матері перевищує потенційний ризик для плода або дитини.Побічна діяЧастота небажаних реакцій представлена ​​за наступною класифікацією: дуже часто – ≥10%; часто - ≥1% і ДГПЗ За даними контрольованих клінічних досліджень, у хворих на ДГПЗ зустрічалися ті ж побічні реакції, що й у хворих на артеріальну гіпертензію. При постмаркетинговому застосуванні препарату повідомлялося про наступні небажані реакції. З боку кровотворної та лімфатичної системи: дуже рідко – лейкопенія, тромбоцитопенія. З боку органу слуху та вестибулярного апарату: нечасто шум у вухах. З боку органу зору: часто - Порушення колірного сприйняття; нечасто - синдром атонічної райдужної оболонки. З боку шлунково-кишкового тракту: часто – біль у животі, діарея, диспепсія, сухість слизової оболонки порожнини рота; нечасто – метеоризм, запор, блювання. З боку печінки: дуже рідко – холестаз, гепатит, жовтяниця. З боку імунної системи: дуже рідко – анафілактичні реакції. Лабораторні показники: нечасто збільшення маси тіла; дуже рідко – підвищення активності печінкових трансаміназ. З боку обміну речовин: нечасто анорексія. З боку опорно-рухового апарату: нечасто – артралгія, біль у спині, м'язові спазми, м'язова слабкість, міалгія. З боку ЦНС та периферичної нервової системи: часто – парестезії; нечасто – гіпестезії, тремор. З боку психіки: часто – збудження, неспокій, безсоння; нечасто – депресія. З боку сечовивідних шляхів: нечасто – почастішання сечовипускання, поліурія, нетримання сечі; дуже рідко – дизурія, гематурія, ніктурія. З боку репродуктивної системи: дуже рідко – гінекомастія, імпотенція, пріапізм; дуже рідко – ретроградна еякуляція. З боку дихальної системи: часто – задишка, риніт; нечасто - кашель, носова кровотеча; дуже рідко – загострення наявного бронхоспазму. З боку шкірних покровів: нечасто - алопеція, свербіж шкіри, шкірний висип, пурпура; дуже рідко – кропив'янка. З боку ССС: нечасто – припливи крові до шкіри обличчя, виражене зниження артеріального тиску, постуральна гіпотензія. Інші: нечасто болі різної локалізації. Артеріальна гіпертензія У контрольованих клінічних дослідженнях препарату Кардура найчастіше зустрічалися побічні реакції, які можна віднести до типу постуральних (зрідка пов'язані з непритомністю) або неспецифічних, які включали наведені нижче реакції. З боку органу слуху та вестибулярного апарату: часто – вертиго. З боку шлунково-кишкового тракту: часто — нудота. З боку ЦНС та периферичної нервової системи: дуже часто – запаморочення, головний біль; часто — постуральне запаморочення (після прийому першої дози може розвинутися виражене зниження артеріального тиску, яке може призвести до ортостатичного запаморочення, у тяжких випадках, особливо при швидкому переході зі становища лежачи в положення стоячи або в положення сидячи — до непритомності), сонливість. З боку дихальної системи: часто – риніт. Інші: часто - астенія, набряки нижніх кінцівок, стомлюваність, слабкість. Наступні побічні реакції відзначалася в процесі маркетингового застосування препарату Кардура у хворих на артеріальну гіпертензію, хоча в цілому такі симптоми могли спостерігатися і за відсутності лікування цим препаратом: часто – тахікардія, відчуття серцебиття, біль у грудній клітці; нечасто - стенокардія, інфаркт міокарда та аритмії; дуже рідко – брадикардія, порушення мозкового кровообігу.Взаємодія з лікарськими засобамиСпільне застосування препарату Кардура з інгібіторами ФДЕ-5 у деяких пацієнтів може призвести до симптоматичної гіпотензії. Більша (98%) частина доксазозину в плазмі пов'язана з білками. Результати дослідження плазми людини in vitro свідчать про те, що доксазозин не впливає на зв'язування з білками дигоксину, варфарину, фенітоїну або індометацину. У клінічній практиці препарат Кардура застосовувався без будь-яких ознак взаємодії з тіазидними діуретиками, фуросемідом, бета-адреноблокаторами, антибіотиками, гіпоглікемічними засобами для внутрішнього застосування, урикозуричними засобами та антикоагулянтами. НПЗЗ (особливо індометацин), естрогени та симпатоміметичні засоби можуть знижувати антигіпертензивну дію доксазозину. Доксазозин, усуваючи альфа-адреностимулюючі ефекти епінефрину, може призводити до розвитку тахікардії та артеріальної гіпотензії. При одночасному прийомі з силденафілом на лікування легеневої гіпертензії підвищується ризик ортостатичної гіпотензії. При одноразовому застосуванні препарату Кардура у дозі 1 мг на добу протягом 4 днів у поєднанні з прийомом циметидину у дозі 400 мг 2 рази на добу, спостерігається 10% підвищення середніх значень AUC та статистично незначне збільшення середнього рівня Cmax у плазмі крові та середнього T1/ 2 доксазозину. Подібне 10% підвищення середніх значень AUC доксазозину на фоні прийому циметидину знаходиться в рамках варіабельності (27%) середніх значень AUC для доксазозину порівняно з плацебо. При одночасному застосуванні з іншими гіпотензивними засобами посилює виразність їхньої дії (необхідна корекція дози). Не рекомендується приймати одночасно з іншими блокаторами альфа-адренорецепторів. При одночасному застосуванні з індукторами мікросомального окиснення у печінці можливе підвищення ефективності доксазозину, а з інгібіторами – зниження.Спосіб застосування та дозиВсередину (можливе застосування як уранці, так і ввечері). ДГПЗ Рекомендована початкова доза препарату Кардура становить 1 мг 1 раз на добу, щоб звести до мінімуму можливість розвитку постуральної гіпотензії та/або синкопального стану (непритомність). Залежно від індивідуальних особливостей показників уродінаміки та наявності симптомів ДГПЗ, дозу можна збільшити до 2 мг, а потім – до 4 мг та до максимальної рекомендованої дози – 8 мг. Рекомендований інтервал для підвищення дози становить 1-2 тижні. Зазвичай доза, що рекомендується, дорівнює 2-4 мг 1 раз на добу. Артеріальна гіпертензія Дозування варіює від 1 до 16 мг на добу. Лікування рекомендується починати з 1 мг 1 раз на добу протягом 1 або 2 тижнів для того, щоб звести до мінімуму можливість розвитку постуральної гіпотензії та/або синкопального стану (непритомність) (феномен першої дози). Після прийому першої дози пацієнту необхідне моніторування артеріального тиску протягом 6-8 годин. Це потрібно у зв'язку з можливістю розвитку феномену першої дози, особливо вираженої на тлі попереднього прийому діуретиків. Протягом наступних 1 або 2 тижнів доза може бути збільшена до 2 мг 1 раз на добу. Для досягнення бажаного зниження АТ, якщо необхідно, добову дозу слід збільшувати поступово, дотримуючись рівномірних інтервалів до 4 мг, 8 мг і до максимальної – 16 мг, залежно від вираженості реакції пацієнта на прийом препарату. Зазвичай, доза становить 2-4 мг 1 раз на добу. Якщо до терапії додається діуретик або інший гіпотензивний засіб, необхідно коригувати дозу препарату Кардура залежно від стану пацієнта з подальшим титруванням під контролем лікаря. Якщо терапія препаратом Кардура була перервана на кілька днів, відновлювати застосування препарату слід з початкової дози. Застосування у пацієнтів похилого віку. Коригування дози не потрібне. Застосування при нирковій недостатності. Фармакокінетика доксазозину у хворих на ниркову недостатність не змінюється, а сам препарат не погіршує ниркову дисфункцію, тому у таких хворих його застосовують у звичайних дозах. Застосування при печінковій недостатності. Необхідно бути обережними. Застосування у дітей. Досвід застосування препарату Кардура у дітей відсутній.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску, що іноді супроводжується непритомністю. Лікування: необхідно негайно укласти хворого на спину та підняти ноги, при необхідності провести симптоматичну терапію. Зв'язування доксазозину з білками плазми високе, тому діаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПостуральна гіпотензія/непритомність Як і при лікуванні будь-якими альфа-адреноблокаторами, особливо на початку терапії, у дуже незначного відсотка пацієнтів спостерігалася постуральна гіпотензія, що виявлялася запамороченням і слабкістю або втратою свідомості (непритомністю). Перед початком призначення будь-якого альфа-адреноблокатора пацієнта необхідно попередити, яким чином слід уникати симптомів розвитку постуральної гіпотензії, зокрема, необхідно утримуватися від швидких змін положення тіла. На початку лікування препаратом Кардура пацієнту слід дати рекомендації про необхідність дотримуватися обережності у разі появи слабкості або запаморочення. Препарат Кардура слід застосовувати з обережністю у пацієнтів похилого віку у зв'язку з можливістю розвитку ортостатичної гіпотензії. З віком збільшується ризик виникнення запаморочення, порушення зору та непритомності. Пацієнта необхідно проінформувати про збільшення ризику розвитку ортостатичної гіпотензії при вживанні алкоголю, тривалому стоянні або виконанні фізичних вправ, а також при спекотній погоді. ДГПЗ У хворих на ДГПЗ препарат можна призначати як за наявності артеріальної гіпертензії, так і при нормальному АТ. При застосуванні препарату у хворих з ДГПЗ із нормальним АТ зміна останнього несуттєва. При цьому у хворих з поєднанням артеріальної гіпертензії та ДГПЗ можливе застосування препарату в монотерапії. Перед початком терапії гіперплазії передміхурової залози необхідно виключити її ракове переродження. Доксазозин не впливає на концентрацію простатспецифічного антигену у плазмі крові. Інтраопераційний синдром атонічної райдужної оболонки Інтраопераційний синдром атонічної райдужної оболонки (варіант синдрому вузької зіниці) спостерігався у деяких пацієнтів при проведенні операції з приводу катаракти, які отримують або отримували лікування альфа1-адреноблокаторами. У зв'язку з тим, що інтраопераційний синдром атонічної райдужної оболонки може призвести до почастішання ускладнень під час хірургічних втручань, необхідно попередити оперуючого хірурга про те, що альфа1-адреноблокатори приймаються на даний момент або приймалися раніше до операції. Спільне застосування з інгібіторами ФДЕ-5 Слід бути обережними при сумісному застосуванні препарату Кардура з інгібіторами ФДЕ-5, оскільки у деяких пацієнтів це може призвести до симптоматичної гіпотензії. Порушення функції печінки Необхідно бути обережними при призначенні препарату Кардура, так само як і інших ЛЗ, що повністю піддаються біотрансформації в печінці, пацієнтам з порушенням функції печінки, уникаючи призначення максимальних доз. Вплив на здатність керувати автомобілем або виконувати роботи, що потребують підвищеної швидкості фізичних та психічних реакцій. У період лікування необхідно бути обережними при керуванні транспортними засобами та заняттями іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Несумісність. Чи не відома.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: гідрокортизон 10мг. Допоміжні речовини: стеарат кальцію, крохмаль кукурудзяний, лактоза, мінеральна олія, сорбінова кислота, сахароза. 100 шт. - флакони темного скла (1) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки; білого кольору, круглі, з насічкою та вдавленим написом "CORTEF10".Фармакотерапевтична групаСинтетичний аналог природного кортикостероїду. Чинить насамперед протизапальну дію, має помірно виражені мінералокортикоїдні властивості, може використовуватися для замісної терапії при дефіциті гормонів кори надниркових залоз. Як і інші кортикостероїди, гідрокортизон надає суттєві та різноманітні метаболічні ефекти. Крім того, гідрокортизон змінює імунну відповідь організму.Клінічна фармакологіяГКС для перорального застосування.Показання до застосуванняВ ендокринології недостатність кори надниркових залоз (гідрокортизон є препаратом вибору при замісній терапії): первинна (хвороба Аддісона), як правило, у поєднанні з препаратами мінералокортикоїдів; вторинна (як правило, без додавання мінералокортикоїдів); вроджена гіперплазія надниркових залоз; підгострий тиреоїдит; гіперкальціємія при злоякісних новоутвореннях У ревматології Як додаткова короткочасна терапія (у період гострої атаки або загострення) при: псоріатичний артрит; ревматоїдний артрит, включаючи ювенільний ревматоїдний артрит (в окремих випадках може знадобитися підтримуюча терапія малими дозами); анкілозуючий спондиліт; гострому і підгострому бурсіті; гострому неспецифічному тендосиновіті; гострий подагричний артрит; посттравматичний остеоартрит; синовіте при остеоартриті; епікондиліт. При загостреннях або як підтримуюча терапія в окремих випадках при: системному червоному вовчаку; системний дерматоміозит (поліміозит); гострому ревмокардиті. У дерматології пухирчатка; герпетиформний бульозний дерматит; важка мультиформна еритема (синдром Стівенса-Джонсона); ексфоліативний дерматит; грибоподібний мікоз (хвороба Алібера); важкий псоріаз; тяжкий себорейний дерматит. В алергології Контроль виражених або інвалідизованих алергічних станів, які не піддаються адекватному лікуванню відповідними препаратами: сезонні або цілорічні алергічні риніти; сироваткова хвороба; бронхіальна астма; контактний дерматит; атопічний дерматит; реакції гіперчутливості до лікарських препаратів В офтальмології Тяжкі гострі та хронічні алергічні та запальні захворювання із залученням до процесу очного яблука та його придатків, такі як: алергічний кон'юнктивіт; кератит; алергічні виразки рогівки; ураження очей при herpes zoster; ірит та іридоцикліт; хоріоретиніт; запальні захворювання переднього сегмента ока; дифузний задній увеїт та хоріоїдит; неврит очного нерва; симпатична офтальмія. У пульмонології симптоматичний саркоїдоз; синдром Леффлера, який не піддається лікуванню іншими засобами; бериліоз; блискавичний або дисемінований туберкульоз легень у поєднанні з відповідною протитуберкульозною хіміотерапією; аспіраційна пневмонія. У гематології ідіопатична тромбоцитопенічна пурпура у дорослих; вторинна тромбоцитопенія у дорослих; набута (аутоімуна) гемолітична анемія; еритробластопенія (еритроцитарна анемія); вроджена (еритроїдна) гіпопластична анемія. В онкології Для паліативного лікування: лейкозів та лімфом у дорослих; гострих лейкозів в дітей віком. У нефрології для стимулювання діурезу або ремісії протеїнурії при нефротичному синдромі без уремії, ідіопатичного типу або внаслідок системного червоного вовчаку. У неврології загострення розсіяного склерозу. Інші показання до застосування туберкульозний менінгіт із субарахноїдальним блоком або при загрозі блоку: препарат застосовується одночасно з відповідною протитуберкульозною хіміотерапією.Протипоказання до застосуванняСистемні грибкові інфекції; - підвищена чутливість до компонентів препарату в анамнезі.Вагітність та лактаціяОскільки досліджень впливу кортикостероїдів на репродуктивну функцію людини до цього часу не проводилося, застосування препарату при вагітності, у період лактації (грудного вигодовування) або у жінок дітородного віку вимагає оцінки ймовірного позитивного ефекту та потенційного ризику терапії для матері, ембріона або плода. Діти, матері яких отримували значні дози кортикостероїдів при вагітності, повинні ретельно обстежуватися для виявлення можливих симптомів недостатності кори надниркових залоз. Застосування у дітей При тривалій терапії кортикостероїдами слід ретельно стежити за зростанням та розвитком дітей (в т.ч. новонароджених).Побічна діяЗ боку водно-електролітного балансу: затримка натрію, затримка рідини в організмі, втрата калію, гіпокаліємічний алкалоз. З боку серцево-судинної системи: в деяких випадках – прояви застійної серцевої недостатності, артеріальна гіпертензія. З боку кістково-м'язової системи: м'язова слабкість, стероїдна міопатія, втрата м'язової маси, остеопороз, розрив сухожилля (особливо ахіллового сухожилля), компресійні переломи хребців, асептичний некроз головок стегнової та плечової кісток, патологічні переломи. З боку травної системи: пептична виразка з можливим проривом і кровотечею, панкреатит, метеоризм, виразковий езофагіт; можливе підвищення активності АЛТ, ACT, ЛФ (зазвичай незначне, не пов'язане з будь-якими клінічними синдромами та оборотне після відміни препарату). Дерматологічні реакції: повільне загоєння ран, витончення та зниження міцності шкіри, петехії, екхімози, еритема особи, підвищене потовиділення. Можливе пригнічення реакції при шкірних тестах. З боку ЦНС: підвищення внутрішньочерепного тиску з розвитком набряку диска зорового нерва (псевдопухлина головного мозку, частіше розвивається після відміни терапії), судоми, запаморочення, головний біль. З боку ендокринної системи: розвиток синдрому Кушинга; затримка зростання у дітей, вторинна ареактивність надниркових залоз та гіпофіза різного генезу; порушення менструального циклу, зниження толерантності до вуглеводів, прояв латентного цукрового діабету, підвищення потреби в інсуліні чи пероральних гіпоглікемічних засобах. З боку органу зору: задня субкапсулярна катаракта, підвищення внутрішньоочного тиску, глаукома, екзофтальм. З боку обміну речовин: негативний азотистий баланс внаслідок білкового катаболізму.Взаємодія з лікарськими засобамиПрепарати - індуктори мікросомальних ферментів печінки (фенобарбітал, фенітоїн та рифампін) можуть збільшувати кліренс кортикостероїдів (що може вимагати підвищення дози кортикостероїдів). Олеандоміцин і кетоконазол можуть пригнічувати метаболізм кортикостероїдів та знижувати їх кліренс (у цьому випадку слід знизити дозу кортикостероїдів). ГКС можуть збільшувати кліренс ацетилсаліцилової кислоти, що застосовується у високих дозах протягом тривалого періоду, що може призвести до зниження рівня саліцилатів у сироватці або збільшити ризик токсичних реакцій саліцилатів при відміні кортикостероїдів. При гіпопротромбінемії призначати ацетилсаліцилову кислоту у поєднанні з кортикостероїдами слід з обережністю. ГКС впливають на ефективність пероральних антикоагулянтів (повідомляється про посилення або зменшення їх ефектів, тому потрібне постійне визначення показників згортання).Спосіб застосування та дозиПочаткову дозу препарату можна варіювати від 20 мг до 240 мг на добу залежно від показань та тяжкості захворювання. Надалі дозу можна підтримувати на тому ж рівні або підбирати (індивідуально, на підставі клінічної картини) доти, доки не буде досягнуто необхідного ефекту. Після досягнення бажаної реакції необхідну дозу, що підтримує, встановлюють, поступово знижуючи дозу через відповідні інтервали до тих пір, поки не буде досягнута найменша доза, що підтримує бажаний ефект. Слід пам'ятати, що з зміні доз потрібно ретельне спостереження за пацієнтом. Корекцію дози проводять у таких випадках: при зміні клінічної картини (внаслідок ремісії або загострення захворювання), при індивідуальній чутливості пацієнта. При стресових ситуаціях (не пов'язаних із захворюванням, щодо якого призначена терапія) слід збільшити дозу препарату на цей період. При необхідності відміни препарату після тривалої терапії знижувати дозу рекомендується поступово. Якщо після досить тривалого застосування препарату клінічного ефекту не буде досягнуто, Кортеф слід відмінити та призначити альтернативну терапію. При призначенні препарату щодо загострення розсіяного склерозу необхідно врахувати, що протягом першого тижня терапії добова доза кортикостероїдів становить 200 мг преднізолону. Потім протягом місяця призначають глюкокортикостероїди щодня з розрахунку 80 мг преднізолону на добу. При визначенні дози препарату Кортеф необхідно врахувати, що 20 мг гідрокортизону еквівалентно 5 мг преднізолону.ПередозуванняПовідомлення про випадки гострої токсичності при передозуванні кортикостероїдів дуже рідкісні. Лікування: ;при необхідності проводять симптоматичну терапію. Специфічного антидоту немає. Гідрокортизон виводиться під час діалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри стресових ситуаціях пацієнти, які застосовують препарат Кортеф, потребують підвищених доз швидкодіючих ГКС (перед, під час і після стресової ситуації). Вторинну недостатність кори надниркових залоз, спричинену призначенням препарату, можна звести до мінімуму поступовим зниженням дози. Цей тип відносної недостатності може тривати протягом декількох місяців після закінчення лікування, тому у будь-яких стресових ситуаціях у цей період слід знову призначити кортикостероїд. Оскільки може порушуватися секреція мінералокортикоїдів, необхідно супутнє призначення електролітів та/або мінералокортикоїдів. Слід враховувати, що на фоні застосування кортикостероїдів деякі інфекційні захворювання можуть протікати у стертій формі. Розвиток різних інфекцій (викликаних вірусами, бактеріями, грибами, найпростішими або гельмінтами) може бути пов'язане із застосуванням кортикостероїдів як як монотерапії, так і в поєднанні з іншими імунодепресантами. Ступінь тяжкості інфекційного захворювання може бути різним. Імовірність виникнення інфекційних ускладнень підвищується з підвищенням доз кортикостероїдів, що застосовуються. При застосуванні кортикостероїдів знижується резистентність до інфекцій, а також здатність організму до локалізації інфекційного процесу. Тривале застосування кортикостероїдів може призвести до виникнення задньої субкапсулярної катаракти, глаукоми з можливим ураженням зорового нерва, а також спровокувати приєднання вторинної грибкової або вірусної інфекції ока. Хворим із простою герпетичною інфекцією очей слід призначати кортикостероїд з обережністю, оскільки можлива перфорація рогівки. Для контролю стану після лікування слід призначати мінімальні можливі дози кортикостероїдів, а зниження дози слід проводити поступово. Застосування гідрокортизону в середніх або високих дозах може спричинити підвищення артеріального тиску, затримку рідини та підвищене виведення калію. Необхідне обмеження споживання кухонної солі з їжею та призначення препаратів калію. Усі кортикостероїди збільшують виведення кальцію. При застосуванні кортикостероїдів у дозах, що мають імунодепресивну дію, протипоказано введення живих або живих ослаблених вакцин, але можна вводити вбиті або інактивовані вакцини, проте реакція на введення таких вакцин може бути знижена. При застосуванні глюкокортикостероїдів у дозах, що не надають імунодепресивної дії, за відповідними показаннями можна проводити імунізацію. Застосування препарату Кортеф при активному туберкульозі слід обмежити випадками блискавичного та дисемінованого туберкульозу, коли кортикостероїди застосовуються у поєднанні з відповідною протитуберкульозною хіміотерапією. При призначенні кортикостероїдів пацієнтам з латентним туберкульозом або з позитивними туберкуліновими пробами необхідно ретельне спостереження, оскільки можлива активізація захворювання. При тривалій терапії кортикостероїдами ця категорія пацієнтів потребує хіміопрофілактики туберкульозу. Особи, які отримують кортикостероїди в імуносупресивних дозах, повинні уникати контакту з хворими на вітряну віспу або кір. Пацієнти мають бути проінформовані про необхідність негайного звернення до лікаря у разі таких контактів. Вітряна віспа та кір можуть мати тяжчий перебіг аж до смертельного результату у неімунізованих дітей або у дорослих, які отримують кортикостероїди. При інфікуванні вітряною віспою може бути показано профілактичне введення імуноглобуліну для серотерапії вітряної віспи. При контакті з збудником кору може бути призначене внутрішньом'язове введення імуноглобуліну (IgG). При розвитку вітряної віспи показано лікування противірусними препаратами. ГКС з особливою обережністю призначають пацієнтам з підтвердженим або підозрюваним стронгілоїдозом. Викликана глюкокортикостероїд імуносупресія у таких хворих призводить до стронгілоїдної гіперінфекції та дисемінації процесу з поширеною міграцією личинок (часто з розвитком важких форм ентероколіту та грамнегативної септицемії з можливим летальним результатом). При гіпотиреозі та цирозі печінки ефект кортикостероїдів посилюється. При застосуванні кортикостероїдів можливий розвиток психічних розладів (від ейфорії, безсоння, нестійкості настрою, змін особистості та вираженої депресії до виражених психотичних проявів). Крім того, при призначенні кортикостероїдів можуть посилюватися наявна емоційна нестабільність або психотичні тенденції. При неспецифічному виразковому коліті кортикостероїд слід призначати з обережністю, оскільки є ймовірність розвитку перфорації, абсцесу або інших гнійних інфекцій. Обережність слід дотримуватись при дивертикуліті, свіжих кишкових анастомозах, активній або латентній виразковій хворобі, нирковій недостатності, гіпертензії, остеопорозі, myasthenia gravis. Повідомляється, що у хворих, які отримували терапію кортикостероїдами, відзначалася саркома Капоші. Однак при відміні кортикостероїдів може наступити клінічна ремісія. Незважаючи на те, що контрольовані клінічні дослідження показали ефективність кортикостероїдів для швидкого вирішення загострення розсіяного склерозу, не було виявлено вплив терапії кортикостероїдами на перебіг захворювання або результат захворювання. У проведених дослідженнях показано, що у цих випадках для досягнення вираженого терапевтичного ефекту необхідно призначати глюкокортикостероїди у відносно високих дозах. Оскільки ускладнення терапії кортикостероїдами залежать від дози та тривалості лікування, то в кожному конкретному випадку рішення про необхідність такого лікування, режим дозування та тривалість терапії приймають після оцінки потенційного ризику та передбачуваної користі від застосування препарату. Використання у педіатрії При тривалій терапії кортикостероїдами слід ретельно стежити за зростанням та розвитком дітей (в т.ч. новонароджених).Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаРозчин - 1 мл: активні речовини: латанопрост – 50 мкг, тимололу малеат – 6,83 мг (еквівалентно 5 мг тимололу); допоміжні речовини: бензалконію хлорид (у вигляді 50% розчину) 200 мкг, натрію безводний гідрофосфат 2,89 мг, натрію дигідрофосфату моногідрат 6,39 мг, натрію хлорид 4,10 мг, вода для ін'єкцій до 1 мл. По 2,5 мл розчину (крапель очних) у флаконі-крапельниці (поліетилен низької щільності) з ковпачком, що загвинчується, і запобіжним ковпачком без різьблення з контролем першого розтину; по 1 флакону-крапельниці з інструкцією із застосування в картонній пачці. На лицьовій стороні картонної пачки, з метою контролю першого розтину, наноситься перфорований рядок, що нагадує контур напівкілець; бічні поверхні пачки щільно склеюються під час упаковки препарату.Опис лікарської формиПрозорий безбарвний розчин.Фармакотерапевтична групаПротиглаукомний засіб комбінований (простагландину F2-альфа аналог синтетичний + бета-адреноблокатор).ФармакокінетикаФармакокінетичних взаємодій між латанопростом і тимололом не встановлено, хоча через 1-4 години після застосування комбінованого препарату концентрація кислоти латанопросту у водяній волозі була приблизно вдвічі вищою, ніж при монотерапії. Латанопрост: Всмоктування Латанопрост, як пролікарська форма, всмоктується через рогівку, де відбувається його гідроліз до біологічно активної кислоти. Встановлено, що концентрація у водяній волозі досягає максимуму приблизно через дві години після місцевого застосування. Розподіл Об'єм розподілу становить 0,16±0,02 л/кг. Кислота латанопросту визначається у водянистій волозі протягом перших 4 годин, а в плазмі – тільки протягом першої години після місцевого застосування. Метаболізм Латанопрост піддається гідролізу в рогівці під дією естеразу з утворенням біологічно активної кислоти. Кислота латанопросту, що надходить у системний кровотік, метаболізується, переважно, в печінці шляхом β-окислення жирних кислот з утворенням 1,2-динор- та 1,2,3,4-тетранор-метаболітів. Виведення Кислота латанопросту швидко виводиться із плазми - період напіввиведення (t1/2) = 17 хв. Плазмовий кліренс становить 0,40 л/год/кг. Системний кліренс становить приблизно 7 мл/хв/кг. Після місцевого застосування очних крапель системна біодоступність латанопросту кислоти становить 45 %. Зв'язок із білками плазми становить 87 %. Метаболіти виводяться переважно нирками: після місцевого застосування з сечею виводиться приблизно 88 % введеної дози. Тимолол: Концентрація тимололу у водяній волозі досягає максимуму приблизно через 1 годину після застосування очних крапель. Частина дози піддається системному всмоктування, і максимальна концентрація в плазмі, що становить 1 нг/мл, досягається через 10-20 хвилин після застосування препарату по одній краплі в око один раз на добу (300 мкг/добу). Період напіввиведення тимололу із плазми становить близько 6 годин. Тимолол активно метаболізується у печінці. Метаболіти, а також кілька незмінених тимолол, виводяться з сечею.ФармакодинамікаДо складу препарату Ксалаком® входять два активні компоненти - латанопрост і тимолол. Механізм зниження підвищеного внутрішньоочного тиску (ВГД) у цих компонентів різний, що забезпечує додаткове зниження ВГД у порівнянні з ефектом, що досягається при застосуванні кожного з цих компонентів у вигляді монотерапії. Латанопрост - аналог простагландину F2α - є селективним агоністом рецепторів простаноїду FP і знижує ВГД за рахунок збільшення відтоку водянистої вологи, головним чином, увеосклеральним шляхом, а також через трабекулярну мережу. Встановлено, що латанопрост не істотно впливає на продукцію водянистої вологи та проникність гематоофтальмічного бар'єру. Протягом короткострокового лікування латанопрост не викликає просочування флюоресцину у задній сегмент ока при псевдофакії.При застосуванні в терапевтичних дозах латанопрост не має значного фармакологічного ефекту на серцево-судинну та дихальну системи. Тимолол - неселективний β1- і β2-адреноблокатор, який не має значної внутрішньої симпатоміметичної активності, не має прямого пригнічуючого впливу на міокард або місцевого анестезуючого (мембраностабілізуючого) ефекту. Блокада β-адренорецепторів спричиняє зниження серцевого викиду у здорових людей та хворих із захворюваннями серця. У хворих з тяжким порушенням функції міокарда β-адреноблокатори можуть пригнічувати стимулюючий ефект симпатичної нервової системи, необхідний для адекватної роботи серця. Блокада β-адренорецепторів у бронхах та бронхіолах призводить до збільшення опору дихальних шляхів під впливом парасимпатичної нервової системи. Подібний ефект може виявитися небезпечним для хворих на бронхіальну астму та інші бронхоспастичні захворювання. Застосування тимололу як очних крапель викликає зниження підвищеного і нормального ВГД незалежно від наявності чи відсутності глаукоми. Підвищене ВГД є основним фактором ризику глаукоматозного випадання полів зору. Чим вище ВГД, тим вище ймовірність глаукоматозного випадання полів зору та пошкодження зорового нерва. Точного механізму зниження ВГД під дією тимололу не встановлено. Результати тонографії та флюрофотометрії свідчать про те, що основний механізм дії може бути пов'язаний із зменшенням утворення водянистої вологи. Однак у деяких дослідженнях відзначено також невелике збільшення відтоку. Крім того, можливий також механізм пригнічення збільшеного синтезу циклічної АМФ, спричиненого ендогенною β-адренергічною стимуляцією. Не відзначено будь-якого впливу тимололу на проникність гематоофтальмічного бар'єру. Дія комбінації латанопросту та тимололу починається протягом години, а максимальний ефект спостерігається протягом 6-8 годин. При багаторазовому застосуванні адекватне зниження ВГД зберігається протягом 24 годин після введення.Показання до застосуванняЗниження підвищеного внутрішньоочного тиску (ВГД) у пацієнтів із відкритокутовою глаукомою або очною гіпертензією при недостатній ефективності монотерапії окремими компонентами препарату.Протипоказання до застосуванняРеактивні захворювання дихальних шляхів, зокрема. бронхіальна астма (або вказівка ​​на її наявність в анамнезі), ХОЗЛ тяжкого перебігу; синусова брадикардія, синдром слабкості синусового вузла, синоатріальна блокада, атріовентрикулярна блокада ІІ-ІІІ ступеня без контролю штучного водія ритму, клінічно виражена серцева недостатність, кардіогенний шок; гіперчутливість до латанопросту, тимололу або інших компонентів препарату, дитячий вік до 18 років (безпека та ефективність не встановлені). З обережністю: Запальна, неоваскулярна, закритокутова глаукома, відкритокутова глаукома у поєднанні з псевдофакією, пігментна глаукома (через відсутність достатнього досвіду застосування препарату); афакія, псевдофакія з розривом задньої капсули кришталика, пацієнти з відомими факторами ризику макулярного набряку (при лікуванні латанопростом описані випадки розвитку макулярного набряку, у тому числі цистоїдного); герпетичним кератитом в анамнезі; атріовентрикулярна блокада І ступеня (β-адреноблокатори негативно впливають на час проведення імпульсу в серцевому м'язі); порушення периферичного кровообігу (наприклад, тяжкі форми синдрому Рейно чи хвороби Рейно). Слід уникати застосування препарату Ксалаком у пацієнтів з активною формою герпетичного кератиту та рецидивуючим герпетичним кератитом, особливо пов'язаним із прийомом аналогів простагландину F2α. Тимолол слід обережно застосовувати у пацієнтів з хронічною обструктивною хворобою легень і лише у випадках, коли потенційна користь від застосування препарату для пацієнта перевищує ризик. З обережністю слід застосовувати Ксалаком у пацієнтів із захворюваннями рогівки, оскільки препарат може спричинити сухість слизової оболонки очей.Вагітність та лактаціяАдекватних контрольованих досліджень вагітних жінок не проводилося. При проведенні епідеміологічних досліджень при застосуванні β-адреноблокаторів внутрішньо не було відзначено випадків вад розвитку плода, проте ризик затримки внутрішньоутробного розвитку був підвищений. Крім того, виявляли симптоми β-адреноблокуючої дії (такі як, брадикардія, зниження артеріального тиску, порушення дихальної функції та гіпоглікемія) у новонароджених, матері яких під час вагітності приймали β-адреноблокатори. Якщо вагітна жінка отримувала терапію β-адреноблокаторами, слід проводити ретельний моніторинг стану новонародженого в перші дні після народження. У зв'язку з цим застосування препарату Ксалаком® під час вагітності можливе лише у випадках, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода чи дитини. Латанопрост та його метаболіти можуть виділятися у грудне молоко. Тимолол, при застосуванні у формі крапель очей, також виявляли в грудному молоці. Враховуючи ризик розвитку серйозних небажаних реакцій у новонароджених, які перебувають на грудному вигодовуванні, а також важливість застосування препарату для матері, слід або припинити грудне вигодовування або скасувати препарат.Побічна діяЧастота небажаних реакцій представлена ​​за наступною класифікацією: Дуже часті ≥10%; Часті ≥1 % та З боку органу зору: дуже часті – посилення пігментації райдужної оболонки; часті - порушення зору, блефарит, катаракта, кон'юнктивіт, ураження кон'юнктиви (фолікули, папілярні реакції кон'юнктиви, точкові крововиливи та ін.), ураження рогівки (ерозії, пігментація, кератит, точковий кератит та ін.), порушення рефракції очі (у тому числі, відчуття печіння та свербіння в очах), біль в очах, фотофобія, випадання полів зору, підвищене сльозоутворення. Інфекції: часті – синусит, інфекції верхніх відділів дихальних шляхів та інші інфекції. Порушення метаболізму та харчування: часті – цукровий діабет, гіперхолестеринемія. Психічні розлади: часті депресії. З боку нервової системи: часті – головний біль. Судинні порушення: часті підвищення артеріального тиску. З боку шкірних покривів та підшкірних тканин: часті – гіпертрихоз, висип, свербіж шкіри та зміни шкіри (роздратування, дерматохалазіон та ін.). З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини: часті – артрит. Нижче наведено інші небажані явища, які спостерігалися при монотерапії окремими компонентами препарату Ксалаком® (крім зазначених вище). Латанопрост: З боку органу зору: подразнення очей (почуття печіння, відчуття піску в очах, свербіж, поколювання та відчуття стороннього тіла); минущі точкові ерозії епітелію рогівки, набряк повік, кератит; подовження, потовщення, збільшення числа та посилення пігментації вій та пушкового волосся; ірит/увеїт; макулярний набряк (у пацієнтів з афакією, у пацієнтів із псевдофакією з розривом задньої капсули кришталика або у пацієнтів із факторами ризику розвитку макулярного набряку), у т.ч. цистоїдний; зміна напрямку зростання вій, іноді викликає подразнення ока; затуманений зір, фотофобія, зміни в періорбітальній ділянці та повік, що призводять до поглиблення борозни верхньої повіки, періорбітальний набряк, кісти райдужної оболонки. Серцево-судинна система: загострення стенокардії у пацієнтів з ішемічною хворобою серця, відчуття серцебиття. З боку шкірних покривів і підшкірних тканин: шкірні висипання, потемніння шкіри повік і місцеві шкірні реакції на повіках. З боку нервової системи: запаморочення. З боку органів дихання: астма (у тому числі гострі напади або загострення захворювання у пацієнтів із бронхіальною астмою в анамнезі), задишка. З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини: біль у м'язах/суглобах. Загальні та місцеві реакції: неспецифічний біль у грудях. Інфекції: герпетичний кератит. Тимолол (у формі очних крапель): З боку імунної системи: системні алергічні реакції, у тому числі анафілаксія, ангіоневротичний набряк, анафілактичні реакції, кропив'янка, свербіж шкіри, локалізований і генералізований висип. Порушення метаболізму та харчування: анорексія, приховані симптоми гіпоглікемії у хворих на цукровий діабет. Психічні розлади: зміни поведінки та психічні розлади, у тому числі сплутаність свідомості, галюцинації, тривога, дезорієнтація, нервозність, симптоми депресії, втрата пам'яті, безсоння, депресія та нічні кошмари. З боку нервової системи: ішемія головного мозку, гострі порушення мозкового кровообігу, запаморочення, посилення симптомів міастенії gravis, парестезія, сонливість, біль голови, непритомність. З боку органу зору: цистоїдний макулярний набряк, зниження чутливості рогівки; симптоми та ознаки подразнення очей (наприклад, відчуття печіння, свербіж, відчуття піску в очах, підвищена сльозотеча, почервоніння), блефарит, кератит, затуманеність зору, сухість слизової оболонки очей, ерозії рогівки, відшарування судинної оболонки після фільтраційних хірургічних; птоз, порушення зору, у тому числі зміна рефракції та диплопія. З боку органу слуху та вестибулярного апарату: шум у вухах. Серце: аритмія, брадикардія, атріовентрикулярна блокада, хронічна серцева недостатність, зупинка серця, блокада внутрішньосерцевої провідності, відчуття серцебиття, прогресування стенокардії. Судинні порушення: переміжна кульгавість, похолодання рук і ніг, зниження артеріального тиску, синдром Рейно. З боку органів дихання: бронхоспазм (переважно у хворих з попередніми бронхоспастичними захворюваннями), кашель, задишка, закладеність носа, набряк легенів та дихальна недостатність. З боку шлунково-кишкового тракту: діарея, сухість слизової оболонки порожнини рота, порушення смакових відчуттів, диспепсія, нудота, блювання, біль у животі, ретроперитонеальний фіброз. З боку шкірних покривів та підшкірних тканин: алопеція, псевдопемфігоїд, висипання на шкірі, псоріазоподібний висип або загострення псоріазу. З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини: системний червоний вовчак та міалгія. З боку репродуктивної системи та молочних залоз: зниження лібідо, імпотенція, порушення сексуальної функції та хвороба Пейроні. Загальні та місцеві: астенія/стомлюваність, біль у грудях, набряки. У деяких пацієнтів із значним пошкодженням рогівки реєструвалися дуже рідкісні випадки кальцифікації рогівки у зв'язку із застосуванням фосфатовмісних очних крапель.Взаємодія з лікарськими засобамиВзаємодія препарату Ксалаком з іншими препаратами спеціально не вивчалася. При застосуванні препарату Ксалаком у пацієнтів, які отримують β-адреноблокатори внутрішньо, можливе більш виражене зниження ВГД або посилення системних проявів β-адреноблокаторів, тому одночасне місцеве застосування двох і більше β-адреноблокаторів не рекомендується. При одночасному закапуванні у вічі двох аналогів простагландинів описано парадоксальне підвищення ВГД, тому одночасне застосування двох і більше простагландинів, їх аналогів або похідних не рекомендується. При одночасному застосуванні тимололу з епінефрином іноді розвивався мідріаз. При поєднанні тимололу з наведеними нижче препаратами можлива адитивна дія зі зниженням артеріального тиску та/або вираженої брадикардії: блокатори "повільних" кальцієвих каналів; засоби, що викликають зниження вмісту катехоламінів, або β-адреноблокатори: антиаритмічні засоби (зокрема аміодарон); серцеві глікозиди; гуанетидин. Повідомлялося про посилення дії системних β-адреноблокаторів (наприклад, зниження частоти серцевих скорочень, депресія) при одночасному застосуванні інгібіторів ізоферменту CYP2D6 (наприклад, хінідину, флуоксетину, пароксетину) та тимололу. β-адреноблокатори можуть посилити гіпоглікемічний вплив гіпоглікемічних лікарських засобів. При раптовому скасуванні клонідину відзначається підвищення артеріального тиску. Ця реакція може посилюватися при одночасному застосуванні з β-адреноблокаторами.Спосіб застосування та дозиДорослим (у тому числі літнім) - по одній краплі в уражене око(а) один раз на добу. Як при застосуванні будь-яких крапель очей, з метою зниження можливого системного ефекту препарату, відразу після інстиляції кожної краплі рекомендується натиснути на нижню слізну точку, розташовану біля внутрішнього кута ока на нижньому столітті. Це потрібно робити протягом 2 хвилин.ПередозуванняНижче наведено інформацію про передозування двох компонентів препарату: Латанопрост Крім подразнення очей та гіперемії кон'юнктиви, інші небажані зміни з боку органу зору при передозуванні латанопросту не відомі. При випадковому прийомі латанопросту слід враховувати таку інформацію: один флакон з 2,5 мл розчину містить 125 мкг латанопросту. Більше 90% латанопросту метаболізується при першому проходженні через печінку. Внутрішньовенна інфузія в дозі 3 мкг/кг у здорових добровольців не викликала жодних симптомів, проте при введенні дози 5,5-10 мкг/кг спостерігалися нудота, біль у животі, запаморочення, стомлюваність, "припливи" та пітливість. Ці симптоми дозволяються через 4 години після припинення інфузії. У хворих на бронхіальну астму середнього ступеня тяжкості введення латанопросту в очі в дозі, що в 7 разів перевищує терапевтичну, не викликало бронхоспазму. Тимолол Описані випадки ненавмисного передозування очних крапель тимололу, внаслідок чого спостерігалися системні ефекти, подібні до таких при системному застосуванні β-адреноблокаторів: запаморочення, головний біль, задишка, брадикардія, бронхоспазм та зупинка серця (див. розділ "Побічна дія"). У дослідженні in vitro було показано, що при діалізі тимолол легко виводиться із плазми або цільної крові. У хворих з нирковою недостатністю тимолол діалізувався гірше. У разі передозування проводять симптоматичне лікування.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарат Ксалаком® слід застосовувати не частіше одного разу на день, тому що більш часто введення латанопросту призводить до послаблення ефекту, що знижує ВГД. При пропущенні однієї дози наступну дозу слід вводити у звичайний час. Якщо пацієнт одночасно використовує інші краплі очей, то їх слід застосовувати з інтервалом принаймні 5 хвилин. До складу препарату Ксалаком входить бензалконію хлорид, який може абсорбуватися контактними лінзами. Є повідомлення про розвиток точкової кератопатії та/або токсичної виразкової кератопатії, а також на фоні застосування бензалконію хлориду може виникнути подразнення очей та знебарвлення м'яких контактних лінз. Рекомендується ретельний моніторинг стану пацієнтів, які застосовують Ксалаком® часто або тривало, у яких відзначається сухість слизової оболонки очей або стани, що ушкоджують рогівку. Перед закапуванням крапель контактні лінзи необхідно зняти та знову встановити їх через 15 хвилин. Латанопрост Латанопрост може викликати поступове збільшення вмісту коричневого пігменту в райдужній оболонці. Як і при застосуванні латанопросту у вигляді очних крапель, при застосуванні препарату Ксалаком® збільшення пігментації райдужної оболонки відзначали у 16-20 % випадків серед усіх пацієнтів, які отримували Ксалаком® протягом року (оцінка на підставі фотографій). Зміна кольору очей обумовлено збільшенням вмісту меланіну в стромальних меланоцитах райдужної оболонки, а не збільшенням числа самих меланоцитів. У типових випадках коричнева пігментація з'являється навколо зіниці і концентрично поширюється на периферію райдужної оболонки. При цьому вся райдужка або її частини набувають коричневого кольору. Найчастіше зміна кольору є незначним і може бути встановлено клінічно. Посилення пігментації райдужної оболонки одного або обох очей спостерігається головним чиному пацієнтів зі змішаним кольором райдужної оболонки, що містить в основі коричневий колір. Препарат не впливає на невуси та лентиго райдужної оболонки: накопичення пігменту в трабекулярній мережі або у передній камері ока не відзначено. При визначенні ступеня пігментації райдужної оболонки протягом більше 5 років не виявлено небажаних наслідків посилення пігментації навіть при продовженні терапії латанопростом. У пацієнтів ступінь зниження ВГД була однаковою незалежно від наявності або відсутності посилення пігментації райдужної оболонки. Отже, лікування латанопростом можна продовжувати і у випадках посилення пігментації райдужної оболонки. Такі пацієнти повинні перебувати під регулярним наглядом та, залежно від клінічної ситуації, лікування може бути припинено. Посилення пігментації райдужної оболонки зазвичай спостерігається протягом першого року після початку лікування, рідко - протягом другого або третього року. Після четвертого року лікування цей ефект не спостерігався. Швидкість прогресування пігментації з часом знижується та стабілізується через 5 років. У більш віддалені терміни ефекти підвищеної пігментації райдужної оболонки не вивчалися. Після припинення лікування посилення коричневої пігментації райдужної оболонки не відзначалося, проте зміна кольору очей може виявитися необоротною. У зв'язку із застосуванням латанопросту описані випадки потемніння шкіри повік, яке може бути оборотним. Латанопрост може викликати поступові зміни вій та пушкового волосся, такі як подовження, потовщення, посилення пігментації, збільшення густоти та зміна напряму зростання вій. Зміни вій є оборотними та проходять після припинення лікування. У пацієнтів, які застосовують краплі лише в одне око, можливий розвиток гетерохромії, яка також може бути необоротною. Тимолол При місцевому застосуванні β-адреноблокаторів можуть спостерігатися такі ж небажані реакції, як і при їхньому системному застосуванні. Пацієнтів з тяжкими захворюваннями серця в анамнезі слід спостерігати з метою своєчасного виявлення симптомів серцевої недостатності. При місцевому застосуванні тимололу можуть виникнути наступні реакції з боку серця та системи дихання: прогресування стенокардії Принцметалу, а також периферичних та центральних циркуляторних порушень, гіпотензія, серцева недостатність із летальним результатом, тяжкі реакції з боку дихальної системи, у т.ч. бронхоспазм із летальним результатом у хворих на бронхіальну астму, брадикардія. Перед проведенням великого хірургічного втручання слід обговорити доцільність поступового скасування β-адреноблокаторів. Препарати цієї групи порушують здатність серця до реакції на рефлекторну β-адренергічну стимуляцію, що може підвищити ризик при загальному наркозі. Описано випадки затяжного тяжкого зниження артеріального тиску під час наркозу та труднощі при відновленні та підтримці серцевих скорочень. Під час операції ефекти β-адреноблокаторів можуть бути ліквідовані за допомогою достатніх доз агоністів адренорецепторів. Лікарські засоби з β-адреноблокуючим ефектом можуть заблокувати системний агоністичний ефект, наприклад, епінефрину. Потрібно попередити анестезіолога про те, що пацієнт отримує тимолол. β-адреноблокатори можуть посилити гіпоглікемічну дію протидіабетичних засобів та маскувати симптоми та прояви гіпоглікемії. Їх слід застосовувати з обережністю у хворих зі спонтанною гіпоглікемією або цукровим діабетом (особливо лабільної течії), які отримують інсулін або гіпоглікемічні засоби для внутрішнього прийому. Терапія β-адреноблокаторами може маскувати деякі основні симптоми та прояви гіпертиреозу. Різке припинення лікування може спричинити загострення цього захворювання. При лікуванні β-адреноблокаторами у хворих з атопією або тяжкими анафілактичними реакціями на різні алергени в анамнезі можливе посилення відповіді при повторному контакті з цими алергенами. При цьому епінефрін у звичайних дозах, що застосовуються для усунення анафілактичних реакцій, може виявитися неефективним. У поодиноких випадках тимолол викликав посилення м'язової слабкості у пацієнтів з міастенією gravis або міастенічними симптомами (наприклад, диплопією, птозом, генералізованою слабкістю). При застосуванні засобів, що знижують ВГД, описані випадки відшарування судинної оболонки після фільтраційних процедур - фістулізуючих операцій (трабекулектомія та її модифікації, синусотомія з діатермотрабекулоспазисом, непроникна глибока склеректомія та інші фістулізуючі операції), які створюють нові. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Застосування очних крапель може викликати минуще затуманювання зору. Поки цей ефект не зникне, пацієнтам не слід керувати автомобілем чи користуватися складною технікою.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаРозчин - 1 мл: активна речовина: латанопрост – 50 мкг; допоміжні речовини: натрію хлорид, натрію дигідрофосфат (моногідрат), натрію гідрофосфат (безводний), бензалконію хлорид, вода для ін'єкцій. По 2,5 мл розчину (очних крапель) у флаконі-крапельниці (поліетилен низької щільності) з ковпачком, що загвинчується, і запобіжним ковпачком без різьблення з контролем першого розтину; по 1 або 3 флакони-крапельниці з інструкцією із застосування в картонній пачці. На лицьовій стороні картонної пачки, з метою контролю першого розтину, наноситься перфорований рядок, що нагадує обрис півколець бічні поверхні пачки щільно склеюються при упаковці препарату.Опис лікарської формиПрозорий безбарвний розчин.Фармакотерапевтична групаПротиглаукомний засіб - простагландину F2-альфа аналог синтетичнийФармакокінетикаЛатанопрост (молекулярна маса 432,58) є проліками, етерифікованим ізопропіловою групою, неактивний; після гідролізу до кислотної форми стає біологічно активним. Всмоктування Проліки добре всмоктується через рогівку і повністю гідролізується при попаданні у рідку вологу. Розподіл Дослідження у людини показали, що максимальна концентрація у водянистій волозі досягається через 2 години після інстиляції. Після інстиляції мавпам латанопрост розподіляється переважно у передній камері ока, кон'юнктиві та повіках. Лише невелика кількість латанопросту досягає задньої камери ока. Біотрансформація Активна форма латанопросту практично не метаболізується в оці, проте зазнає біотрансформації в печінці. Виведення Період напіввиведення із плазми становить 1-7 хв. Дослідження на тваринах показали, що основні метаболіти (1,2-динор- і 1,2,3,4-тетранорметаболіти) не мають (або мають низьку) біологічну активність і виводяться переважно з сечею. Діти Фармакокінетичні дослідження латанопросту проведені у 22 дорослих та 25 дітей (у віці 0-18 років) з офтальмогіпертензією та глаукомою. Всі вікові групи отримували латанопрост у концентрації 0,005% по одній краплі у кожне око протягом не менше 2 тижнів. Експозиція латанопросту приблизно у 2 рази вища у дітей віком від 3 до 12 років у порівнянні з дорослими пацієнтами та у 6 разів вища у дітей віком до 3 років. Однак профіль безпеки препарату не відрізняється у дітей та дорослих. У всіх вікових групах тривалість збереження максимальної концентрації кислоти латанопросту у плазмі становить 5 хв. Період напіввиведення кислоти латанопросту у дітей такий самий, як і у дорослих.ФармакодинамікаЛатанопрост - аналог простагландину F2α - є селективним агоністом рецепторів FP (простагландину F) і знижує внутрішньоочний тиск (ВГД) за рахунок збільшення відтоку водянистої вологи, головним чином увеосклеральним шляхом, а також через трабекулярну мережу. Зниження ВГД починається приблизно через 3-4 години після введення препарату, максимальний ефект спостерігається через 8-12 годин, дія зберігається протягом не менше 24 годин. Дослідження на тваринах та у людини показали, що основним механізмом дії є збільшення увеосклерального відтоку, крім того, у людини також описано поліпшення відтоку (зниження опору відтоку). Дослідження на тваринах показали, що в клінічних дозах латанопрост не впливає (або впливає незначно) на внутрішньоочний кровообіг. При місцевому застосуванні можливі кон'юнктивальна або епісклеральна ін'єкція легкого або середнього ступеня виразності. За даними флюоресцентної ангіографії тривале, лікування латанопростом після екстракапсулярної екстракції катаракти у мавп не впливало на кровообіг сітківки. При короткостроковому застосуванні латанопрост не сприяв просочуванню флуоресцеїну в задньому сегменті ока пацієнтів із штучним кришталиком. Встановлено, що латанопрост не істотно впливає на продукцію водянистої вологи та на гематрофтальмічний бар'єр. При застосуванні в терапевтичних дозах латанопрост не має значного фармакологічного ефекту на серцево-судинну та дихальну системи. Діти Ефективність препарату Ксалатан® у дітей віком до 18 років була показана у 12-тижневому подвійному сліпому дослідженні латанопросту у порівнянні з тимололом у 107 пацієнтів з діагнозом інтраокулярна гіпертензія та інфантильна глаукома. Зниження внутрішньоочного тиску у пацієнтів основної підгрупи з первинною вродженою/інфантильною глаукомою було порівнянним між групою пацієнтів, які отримують латанопрост та групою, що одержує тимолол. У пацієнтів з не первинно вродженими формами глаукоми (наприклад, ювенільна відкритокутова глаукома, афакічна глаукома) відзначалися такі ж результати, як у групи з первинною вродженою глаукомою. Вплив на внутрішньоочний тиск відзначали після першого тижня терапії і він зберігався протягом 12-тижневого періоду дослідження, як і у дорослих пацієнтів. Дані про вплив латанопросту на внутрішньоочний тиск у дітей віком до 36 тижнів відсутні.Показання до застосуванняЗниження підвищеного внутрішньоочного тиску (ВГД) у дорослих та дітей (віком старше 1 року) з відкритокутовою глаукомою або підвищеним офтальмотонусом.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до латанопросту або до інших компонентів препарату. Вік до 1 року (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю: Афакія, псевдоафакія з розривом задньої капсули кришталика, пацієнти з факторами ризику макулярного набряку (при лікуванні латанопростом описані випадки розвитку макулярного набряку, у тому числі цистоїдного); запальна, неоваскулярна глаукома (через відсутність достатнього досвіду застосування препарату); бронхіальна астма; герпетичний кератит в анамнезі Слід уникати застосування препарату Ксалатан у пацієнтів з активною формою герпетичного кератиту та рецидивуючим герпетичним кератитом, особливо пов'язаним з прийомом аналогів простагландину F2α. Ксалатан слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з факторами ризику розвитку іриту/увеїту. Існують обмежені дані щодо застосування препарату Ксалатан у пацієнтів, яким планується оперативне втручання з приводу катаракти. У зв'язку з цим у цієї групи хворих Ксалатан необхідно застосовувати з обережністю.Вагітність та лактаціяВагітність Безпека застосування латанопросту під час вагітності у людини не встановлена. Латанопрост може надавати токсичні ефекти протягом вагітності, плід та новонародженого. Застосування під час вагітності протипоказане. Період грудного вигодовування Латанопрост та його метаболіти можуть проникати у грудне молоко. Застосування під час грудного вигодовування протипоказане. При необхідності застосування препарату грудне вигодовування слід припинити. Фертильність Впливу латанопросту на чоловічу та жіночу фертильність у дослідженнях на тваринах не виявлено.Побічна діяБільшість небажаних реакцій відзначалися органами зору. У відкритому 5-річному дослідженні безпеки у 33% розвинулась пігментація райдужної оболонки (див. розділ "Особливі вказівки"). Інші небажані реакції з боку органу зору, як правило, транзиторні та відзначаються безпосередньо після інстиляції. Градація небажаних реакцій за частотою народження здійснювалася таким чином: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, Інфекції та інвазії – Частота невідома: герпетичний кератит. З боку органу зору - Дуже часто: гіперпігментація райдужної оболонки, гіперемія кон'юнктиви, подразнення очей від легкого до середнього ступеня (почуття печіння, відчуття піску в очах, свербіж, поколювання та відчуття стороннього тіла), зміна вій (збільшення довжини, товщини, кількості та пігментації); Часто: минущі точкові ерозії епітелію (переважно безсимптомні), блефарит, біль у оці; Нечасто: набряк повік, сухість слизової оболонки ока, кератит, затуманювання зору, кон'юнктивіт; Рідко: ірит/увеїт (переважно у схильних пацієнтів), набряк макули, набряк повік, набряк рогівки, ерозія рогівки, періорбітальний набряк, потемніння шкіри повік, реакції з боку шкіри повік, зміна напрямку зростання вій, потовщення, потемніння та подовження вій, , фотофобія; Дуже рідко:зміни в періорбітальній області та в області вій, що призводять до поглиблення борозни верхньої повіки; Частота невідома: кіста райдужної оболонки, псевдопемфігоїд кон'юнктиви. З боку нервової системи Частота невідома: запаморочення, головний біль. З боку серця – Нечасто: стенокардія, відчуття серцебиття; Частота невідома: нестабільна стенокардія. З боку органів дихання – рідко: бронхоспазм (в т.ч. загострення захворювання у пацієнтів з бронхіальною астмою в анамнезі), задишка. З боку шкіри та підшкірних тканин - Нечасто: висипання; Рідко: свербіж шкіри; Дуже рідко: потемніння шкіри повік та місцеві шкірні реакції на повіках. З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини – частота невідома: міалгія, артралгія. Загальні порушення та місцеві реакції - Дуже рідко: біль у грудях. Діти Згідно з результатами двох короткострокових (Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному закапуванні у вічі двох аналогів простагландинів описано парадоксальне підвищення ВГД, тому одночасне застосування двох і більше простагландинів, їх аналогів або похідних не рекомендується. Фармацевтично несумісний з очними краплями, що містять тіомерсал – преципітація.Спосіб застосування та дозиРежим дозування у дорослих (включаючи літніх) По одній краплі в уражене око(а) один раз на день. Оптимальний ефект досягається при застосуванні препарату увечері. Не слід інстиляцію препарату частіше, ніж 1 раз на день, оскільки показано, що частіше введення знижує гіпотензивний ефект. При пропущенні однієї дози лікування продовжують за звичайною схемою. Як при застосуванні будь-яких крапель очей, з метою зниження можливого системного ефекту препарату, відразу після інстиляції кожної краплі рекомендується протягом 1 хвилини натискати на нижню слізну точку, розташовану біля внутрішнього кута ока на нижньому столітті. Цю процедуру слід виконувати безпосередньо після інстиляції. Перед інстиляцією необхідно зняти контактні лінзи та встановити їх не раніше ніж через 15 хв після введення. Якщо одночасно необхідно застосовувати інші краплі очей, їх застосування слід розмежувати 5-хвилинним інтервалом. Режим дозування у дітей Латанопрост застосовують у дітей у тій же дозі, що й у дорослих. Дані про застосування препарату у недоношених (гестаційний вік 36 тижнів) відсутні. Дані у дітейПередозуванняУ разі передозування проводять симптоматичне лікування. Крім подразнення слизової оболонки очей, гіперемії кон'юнктиви або епісклери, інших небажаних змін з боку органу зору при передозуванні латанопросту не відомі. При випадковому прийомі латанопросту слід враховувати таку інформацію: один флакон з 2,5 мл розчину містить 125 мкг латанопросту. Понад 90% препарату метаболізується при першому проходженні через печінку. Внутрішньовенне введення латанопросту мавпам у дозі 500 мкг/кг не викликало значних ефектів із боку серцево-судинної системи. Внутрішньовенне введення латанопросту мавпам викликало минущий бронхоспазм. Внутрішньовенна інфузія в дозі 3 мкг/кг у здорових добровольців не викликала будь-яких симптомів, проте при введенні дози 5,5-10 мкг/кг спостерігалися нудота, біль у животі, запаморочення, стомлюваність, припливи та пітливість. У хворих на бронхіальну астму середнього ступеня тяжкості введення латанапросту в очі в дозі, що в 7 разів перевищує терапевтичну, не викликало бронхоспазму.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЛатанопрост може поступово змінити колір очей за рахунок збільшення вмісту коричневого пігменту в райдужній оболонці. До початку лікування пацієнтів слід проінформувати про можливу необоротну зміну кольору очей. Застосування лікарського препарату на одному оці може спричинити необоротну гетерохромію. Така зміна кольору очей переважно відзначалася у пацієнтів з нерівномірно забарвленими райдужками, а саме: каре-блакитними, сіро-карими, жовто-карими та зелено-карими. У дослідженнях латанопросту потемніння, як правило, починалося протягом перших 8 місяців лікування, рідко - протягом другого або третього року і не відзначалося після чотирьох років лікування. Прогресування пігментації райдужної оболонки знижувалося з часом і стабілізувалося через 5 років. Дані щодо посилення пігментації протягом 5 років відсутні. У відкритому 5-річному дослідженні безпеки латанопросту у 33% пацієнтів розвивалася пігментація райдужної оболонки (див. розділ "Побічна дія"). У більшості випадків зміна кольору райдужної оболонки була незначною і, часто, клінічно не виявлялася. Частота народження коливалася від 7 до 85% у пацієнтів з неоднакового кольору райдужками, переважаючи у пацієнтів з жовто-карими райдужками. Зміни у пацієнтів з рівномірно забарвленими райдужками блакитного кольору не спостерігалися, в окремих випадках зміни відзначалися при рівномірно забарвлених райдужках сірого, зеленого та карого кольору. Зміна кольору очей обумовлено збільшенням вмісту меланіну в стромальних меланоцитах райдужної оболонки, а не збільшенням числа самих меланоцитів. У типових випадках коричнева пігментація з'являється навколо зіниці і концентрично поширюється на периферію райдужної оболонки. При цьому вся райдужка або її частини набувають карого кольору. Після відміни терапії подальша пігментація не відзначалася. За наявними клінічними даними зміна кольору був пов'язані з будь-якими симптомами чи патологічними порушеннями. Препарат не впливає на невуси та лентиго райдужної оболонки. Згідно з результатами 5-річних клінічних досліджень, накопичення пігменту в склеророгівковій трабекулярній мережі або інших відділах передньої камери ока не відзначено. Показано, що потемніння райдужної оболонки не призводить до небажаних клінічних наслідків, тому застосування латанопросту при виникненні такого потемніння можна продовжити. Тим не менш, такі пацієнти повинні перебувати під регулярним наглядом і, залежно від клінічної ситуації, лікування може бути припинено. Досвід застосування латанопросту в терапії закритокутової та вродженої глаукоми, пігментної глаукоми, відкритокутової глаукоми у пацієнтів із псевдоафакією обмежений. Відсутні відомості про застосування латанопросту в лікуванні вторинної глаукоми внаслідок запальних захворювань очей та неоваскулярної глаукоми. Латанопрост не впливає на величину зіниці. У зв'язку з відсутністю досвіду застосування латанопросту в терапії гострого нападу закритокутової глаукоми слід з обережністю застосовувати препарат у таких пацієнтів. У зв'язку з тим, що відомості про застосування латанопросту в післяопераційному періоді екстракції катаракти обмежені, слід бути обережним при застосуванні препарату у цієї категорії пацієнтів. Слід бути обережними при застосуванні латанопросту пацієнтами з герпетичним кератитом в анамнезі. При гострому герпетичному кератиті, а також у разі наявності анамнестичних відомостей про хронічний рецидивуючий герпетичний кератит, необхідно уникати призначення латанопросту. Макулярний набряк, у тому числі кістозний, відмічався в період терапії латанопростом переважно у пацієнтів з афакією, псевдоафакією, розривом задньої капсули кришталика, або у пацієнтів з факторами ризику розвитку кістозного макулярного набряку (зокрема, при діабетичній ретинопатії). Слід бути обережними при застосуванні латанопросту пацієнтами з афакією, псевдоафакією з розривом задньої капсули або переднекамерними інтраокулярними лінзами, а також пацієнтами з відомими факторами ризику кістозного набряку макули. Слід бути обережними при застосуванні латанопросту пацієнтами з факторами ризику розвитку іриту/увеїту. Досвід застосування латанопросту пацієнтами з бронхіальною астмою обмежений, але у ряді випадків у післяреєстраційному періоді відзначалося загострення перебігу астми та/або появу задишки. Слід бути обережними при застосуванні латанопросту у цієї категорії пацієнтів. Відзначалися випадки потемніння шкіри періорбітальної області, які у ряду пацієнтів мали оборотний характер при продовженні терапії латанопростом. Латанопрост може викликати поступові зміни вій та пушкового волосся, такі як подовження, потовщення, посилення пігментації, збільшення густоти та зміна напрямку зростання вій. Зміни вій були оборотні та проходили після припинення терапії. Ксалатан® містить бензалконію хлорид, що часто використовується як консервант в офтальмологічних лікарських препаратах. Бензалконію хлорид може викликати подразнення очей, точкову кератопатію та/або токсичну виразкову кератопатію, а також абсорбуватися м'якими контактними лінзами та знебарвлювати їх. Потрібний ретельний моніторинг стану пацієнтів із синдромом "сухого" ока або інших захворювань рогівки при тривалому застосуванні латанопросту. Перед застосуванням препарату необхідно зняти контактні лінзи та знову встановити їх не раніше ніж через 15 хвилин після інстиляції. Діти Відомості про ефективність та безпеку застосування латанопросту у дітей молодшого року обмежені. Немає досвіду застосування препарату у недоношених дітей (гестаційний вік менше 36 тижнів). Відомості про безпеку довгострокового застосування латанопросту у дітей відсутні. При первинній вродженій глаукомі у дітей віком від 0 до 3 років стандартним методом лікування залишається хірургічне втручання (гоніотомія/трабекулотомія). Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Як і при застосуванні інших офтальмологічних лікарських засобів, можливе тимчасове порушення зору; до відновлення керувати транспортними засобами чи працювати з механізмами не рекомендується.Умови зберіганняУ холодильнику +2+8 градусівУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаРозчин - 1 мл: активна речовина: латанопрост – 50 мкг; допоміжні речовини: натрію хлорид, натрію дигідрофосфат (моногідрат), натрію гідрофосфат (безводний), бензалконію хлорид, вода для ін'єкцій. По 2,5 мл розчину (очних крапель) у флаконі-крапельниці (поліетилен низької щільності) з ковпачком, що загвинчується, і запобіжним ковпачком без різьблення з контролем першого розтину; по 1 або 3 флакони-крапельниці з інструкцією із застосування в картонній пачці. На лицьовій стороні картонної пачки, з метою контролю першого розтину, наноситься перфорований рядок, що нагадує обрис півколець бічні поверхні пачки щільно склеюються при упаковці препарату.Опис лікарської формиПрозорий безбарвний розчин.Фармакотерапевтична групаПротиглаукомний засіб - простагландину F2-альфа аналог синтетичнийФармакокінетикаЛатанопрост (молекулярна маса 432,58) є проліками, етерифікованим ізопропіловою групою, неактивний; після гідролізу до кислотної форми стає біологічно активним. Всмоктування Проліки добре всмоктується через рогівку і повністю гідролізується при попаданні у рідку вологу. Розподіл Дослідження у людини показали, що максимальна концентрація у водянистій волозі досягається через 2 години після інстиляції. Після інстиляції мавпам латанопрост розподіляється переважно у передній камері ока, кон'юнктиві та повіках. Лише невелика кількість латанопросту досягає задньої камери ока. Біотрансформація Активна форма латанопросту практично не метаболізується в оці, проте зазнає біотрансформації в печінці. Виведення Період напіввиведення із плазми становить 1-7 хв. Дослідження на тваринах показали, що основні метаболіти (1,2-динор- і 1,2,3,4-тетранорметаболіти) не мають (або мають низьку) біологічну активність і виводяться переважно з сечею. Діти Фармакокінетичні дослідження латанопросту проведені у 22 дорослих та 25 дітей (у віці 0-18 років) з офтальмогіпертензією та глаукомою. Всі вікові групи отримували латанопрост у концентрації 0,005% по одній краплі у кожне око протягом не менше 2 тижнів. Експозиція латанопросту приблизно у 2 рази вища у дітей віком від 3 до 12 років у порівнянні з дорослими пацієнтами та у 6 разів вища у дітей віком до 3 років. Однак профіль безпеки препарату не відрізняється у дітей та дорослих. У всіх вікових групах тривалість збереження максимальної концентрації кислоти латанопросту у плазмі становить 5 хв. Період напіввиведення кислоти латанопросту у дітей такий самий, як і у дорослих.ФармакодинамікаЛатанопрост - аналог простагландину F2α - є селективним агоністом рецепторів FP (простагландину F) і знижує внутрішньоочний тиск (ВГД) за рахунок збільшення відтоку водянистої вологи, головним чином увеосклеральним шляхом, а також через трабекулярну мережу. Зниження ВГД починається приблизно через 3-4 години після введення препарату, максимальний ефект спостерігається через 8-12 годин, дія зберігається протягом не менше 24 годин. Дослідження на тваринах та у людини показали, що основним механізмом дії є збільшення увеосклерального відтоку, крім того, у людини також описано поліпшення відтоку (зниження опору відтоку). Дослідження на тваринах показали, що в клінічних дозах латанопрост не впливає (або впливає незначно) на внутрішньоочний кровообіг. При місцевому застосуванні можливі кон'юнктивальна або епісклеральна ін'єкція легкого або середнього ступеня виразності. За даними флюоресцентної ангіографії тривале, лікування латанопростом після екстракапсулярної екстракції катаракти у мавп не впливало на кровообіг сітківки. При короткостроковому застосуванні латанопрост не сприяв просочуванню флуоресцеїну в задньому сегменті ока пацієнтів із штучним кришталиком. Встановлено, що латанопрост не істотно впливає на продукцію водянистої вологи та на гематрофтальмічний бар'єр. При застосуванні в терапевтичних дозах латанопрост не має значного фармакологічного ефекту на серцево-судинну та дихальну системи. Діти Ефективність препарату Ксалатан® у дітей віком до 18 років була показана у 12-тижневому подвійному сліпому дослідженні латанопросту у порівнянні з тимололом у 107 пацієнтів з діагнозом інтраокулярна гіпертензія та інфантильна глаукома. Зниження внутрішньоочного тиску у пацієнтів основної підгрупи з первинною вродженою/інфантильною глаукомою було порівнянним між групою пацієнтів, які отримують латанопрост та групою, що одержує тимолол. У пацієнтів з не первинно вродженими формами глаукоми (наприклад, ювенільна відкритокутова глаукома, афакічна глаукома) відзначалися такі ж результати, як у групи з первинною вродженою глаукомою. Вплив на внутрішньоочний тиск відзначали після першого тижня терапії і він зберігався протягом 12-тижневого періоду дослідження, як і у дорослих пацієнтів. Дані про вплив латанопросту на внутрішньоочний тиск у дітей віком до 36 тижнів відсутні.Показання до застосуванняЗниження підвищеного внутрішньоочного тиску (ВГД) у дорослих та дітей (віком старше 1 року) з відкритокутовою глаукомою або підвищеним офтальмотонусом.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до латанопросту або до інших компонентів препарату. Вік до 1 року (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю: Афакія, псевдоафакія з розривом задньої капсули кришталика, пацієнти з факторами ризику макулярного набряку (при лікуванні латанопростом описані випадки розвитку макулярного набряку, у тому числі цистоїдного); запальна, неоваскулярна глаукома (через відсутність достатнього досвіду застосування препарату); бронхіальна астма; герпетичний кератит в анамнезі Слід уникати застосування препарату Ксалатан у пацієнтів з активною формою герпетичного кератиту та рецидивуючим герпетичним кератитом, особливо пов'язаним з прийомом аналогів простагландину F2α. Ксалатан слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з факторами ризику розвитку іриту/увеїту. Існують обмежені дані щодо застосування препарату Ксалатан у пацієнтів, яким планується оперативне втручання з приводу катаракти. У зв'язку з цим у цієї групи хворих Ксалатан необхідно застосовувати з обережністю.Вагітність та лактаціяВагітність Безпека застосування латанопросту під час вагітності у людини не встановлена. Латанопрост може надавати токсичні ефекти протягом вагітності, плід та новонародженого. Застосування під час вагітності протипоказане. Період грудного вигодовування Латанопрост та його метаболіти можуть проникати у грудне молоко. Застосування під час грудного вигодовування протипоказане. При необхідності застосування препарату грудне вигодовування слід припинити. Фертильність Впливу латанопросту на чоловічу та жіночу фертильність у дослідженнях на тваринах не виявлено.Побічна діяБільшість небажаних реакцій відзначалися органами зору. У відкритому 5-річному дослідженні безпеки у 33% розвинулась пігментація райдужної оболонки (див. розділ "Особливі вказівки"). Інші небажані реакції з боку органу зору, як правило, транзиторні та відзначаються безпосередньо після інстиляції. Градація небажаних реакцій за частотою народження здійснювалася таким чином: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100, < 1/10), нечасто (≥ 1/1000, < 1/100), рідко (≥ 1/10 000, < 1/1000) та дуже рідко (< 1/10 000). Частота не відома (з урахуванням наявних даних частоту оцінити неможливо). Інфекції та інвазії – Частота невідома: герпетичний кератит. З боку органу зору - Дуже часто: гіперпігментація райдужної оболонки, гіперемія кон'юнктиви, подразнення очей від легкого до середнього ступеня (почуття печіння, відчуття піску в очах, свербіж, поколювання та відчуття стороннього тіла), зміна вій (збільшення довжини, товщини, кількості та пігментації); Часто: минущі точкові ерозії епітелію (переважно безсимптомні), блефарит, біль у оці; Нечасто: набряк повік, сухість слизової оболонки ока, кератит, затуманювання зору, кон'юнктивіт; Рідко: ірит/увеїт (переважно у схильних пацієнтів), набряк макули, набряк повік, набряк рогівки, ерозія рогівки, періорбітальний набряк, потемніння шкіри повік, реакції з боку шкіри повік, зміна напрямку зростання вій, потовщення, потемніння та подовження вій, , фотофобія; Дуже рідко:зміни в періорбітальній області та в області вій, що призводять до поглиблення борозни верхньої повіки; Частота невідома: кіста райдужної оболонки, псевдопемфігоїд кон'юнктиви. З боку нервової системи Частота невідома: запаморочення, головний біль. З боку серця – Нечасто: стенокардія, відчуття серцебиття; Частота невідома: нестабільна стенокардія. З боку органів дихання – рідко: бронхоспазм (в т.ч. загострення захворювання у пацієнтів з бронхіальною астмою в анамнезі), задишка. З боку шкіри та підшкірних тканин - Нечасто: висипання; Рідко: свербіж шкіри; Дуже рідко: потемніння шкіри повік та місцеві шкірні реакції на повіках. З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини – частота невідома: міалгія, артралгія. Загальні порушення та місцеві реакції - Дуже рідко: біль у грудях. Діти Згідно з результатами двох короткострокових (<12 тижнів) клінічних досліджень у 93 дітей профіль безпеки латанопросту у дітей не відрізнявся від профілю безпеки у дорослих. Профіль безпеки між різними віковими групами у дітей можна порівняти. Порівняно з дорослою популяцією, у дітей найчастіше відзначалися назофарингіт та лихоманка.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному закапуванні у вічі двох аналогів простагландинів описано парадоксальне підвищення ВГД, тому одночасне застосування двох і більше простагландинів, їх аналогів або похідних не рекомендується. Фармацевтично несумісний з очними краплями, що містять тіомерсал – преципітація.Спосіб застосування та дозиРежим дозування у дорослих (включаючи літніх) По одній краплі в уражене око(а) один раз на день. Оптимальний ефект досягається при застосуванні препарату увечері. Не слід інстиляцію препарату частіше, ніж 1 раз на день, оскільки показано, що частіше введення знижує гіпотензивний ефект. При пропущенні однієї дози лікування продовжують за звичайною схемою. Як при застосуванні будь-яких крапель очей, з метою зниження можливого системного ефекту препарату, відразу після інстиляції кожної краплі рекомендується протягом 1 хвилини натискати на нижню слізну точку, розташовану біля внутрішнього кута ока на нижньому столітті. Цю процедуру слід виконувати безпосередньо після інстиляції. Перед інстиляцією необхідно зняти контактні лінзи та встановити їх не раніше ніж через 15 хв після введення. Якщо одночасно необхідно застосовувати інші краплі очей, їх застосування слід розмежувати 5-хвилинним інтервалом. Режим дозування у дітей Латанопрост застосовують у дітей у тій же дозі, що й у дорослих. Дані про застосування препарату у недоношених (гестаційний вік 36 тижнів) відсутні. Дані у дітейПередозуванняУ разі передозування проводять симптоматичне лікування. Крім подразнення слизової оболонки очей, гіперемії кон'юнктиви або епісклери, інших небажаних змін з боку органу зору при передозуванні латанопросту не відомі. При випадковому прийомі латанопросту слід враховувати таку інформацію: один флакон з 2,5 мл розчину містить 125 мкг латанопросту. Понад 90% препарату метаболізується при першому проходженні через печінку. Внутрішньовенне введення латанопросту мавпам у дозі 500 мкг/кг не викликало значних ефектів із боку серцево-судинної системи. Внутрішньовенне введення латанопросту мавпам викликало минущий бронхоспазм. Внутрішньовенна інфузія в дозі 3 мкг/кг у здорових добровольців не викликала будь-яких симптомів, проте при введенні дози 5,5-10 мкг/кг спостерігалися нудота, біль у животі, запаморочення, стомлюваність, припливи та пітливість. У хворих на бронхіальну астму середнього ступеня тяжкості введення латанапросту в очі в дозі, що в 7 разів перевищує терапевтичну, не викликало бронхоспазму.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЛатанопрост може поступово змінити колір очей за рахунок збільшення вмісту коричневого пігменту в райдужній оболонці. До початку лікування пацієнтів слід проінформувати про можливу необоротну зміну кольору очей. Застосування лікарського препарату на одному оці може спричинити необоротну гетерохромію. Така зміна кольору очей переважно відзначалася у пацієнтів з нерівномірно забарвленими райдужками, а саме: каре-блакитними, сіро-карими, жовто-карими та зелено-карими. У дослідженнях латанопросту потемніння, як правило, починалося протягом перших 8 місяців лікування, рідко - протягом другого або третього року і не відзначалося після чотирьох років лікування. Прогресування пігментації райдужної оболонки знижувалося з часом і стабілізувалося через 5 років. Дані щодо посилення пігментації протягом 5 років відсутні. У відкритому 5-річному дослідженні безпеки латанопросту у 33% пацієнтів розвивалася пігментація райдужної оболонки (див. розділ "Побічна дія"). У більшості випадків зміна кольору райдужної оболонки була незначною і, часто, клінічно не виявлялася. Частота народження коливалася від 7 до 85% у пацієнтів з неоднакового кольору райдужками, переважаючи у пацієнтів з жовто-карими райдужками. Зміни у пацієнтів з рівномірно забарвленими райдужками блакитного кольору не спостерігалися, в окремих випадках зміни відзначалися при рівномірно забарвлених райдужках сірого, зеленого та карого кольору. Зміна кольору очей обумовлено збільшенням вмісту меланіну в стромальних меланоцитах райдужної оболонки, а не збільшенням числа самих меланоцитів. У типових випадках коричнева пігментація з'являється навколо зіниці і концентрично поширюється на периферію райдужної оболонки. При цьому вся райдужка або її частини набувають карого кольору. Після відміни терапії подальша пігментація не відзначалася. За наявними клінічними даними зміна кольору був пов'язані з будь-якими симптомами чи патологічними порушеннями. Препарат не впливає на невуси та лентиго райдужної оболонки. Згідно з результатами 5-річних клінічних досліджень, накопичення пігменту в склеророгівковій трабекулярній мережі або інших відділах передньої камери ока не відзначено. Показано, що потемніння райдужної оболонки не призводить до небажаних клінічних наслідків, тому застосування латанопросту при виникненні такого потемніння можна продовжити. Тим не менш, такі пацієнти повинні перебувати під регулярним наглядом і, залежно від клінічної ситуації, лікування може бути припинено. Досвід застосування латанопросту в терапії закритокутової та вродженої глаукоми, пігментної глаукоми, відкритокутової глаукоми у пацієнтів із псевдоафакією обмежений. Відсутні відомості про застосування латанопросту в лікуванні вторинної глаукоми внаслідок запальних захворювань очей та неоваскулярної глаукоми. Латанопрост не впливає на величину зіниці. У зв'язку з відсутністю досвіду застосування латанопросту в терапії гострого нападу закритокутової глаукоми слід з обережністю застосовувати препарат у таких пацієнтів. У зв'язку з тим, що відомості про застосування латанопросту в післяопераційному періоді екстракції катаракти обмежені, слід бути обережним при застосуванні препарату у цієї категорії пацієнтів. Слід бути обережними при застосуванні латанопросту пацієнтами з герпетичним кератитом в анамнезі. При гострому герпетичному кератиті, а також у разі наявності анамнестичних відомостей про хронічний рецидивуючий герпетичний кератит, необхідно уникати призначення латанопросту. Макулярний набряк, у тому числі кістозний, відмічався в період терапії латанопростом переважно у пацієнтів з афакією, псевдоафакією, розривом задньої капсули кришталика, або у пацієнтів з факторами ризику розвитку кістозного макулярного набряку (зокрема, при діабетичній ретинопатії). Слід бути обережними при застосуванні латанопросту пацієнтами з афакією, псевдоафакією з розривом задньої капсули або переднекамерними інтраокулярними лінзами, а також пацієнтами з відомими факторами ризику кістозного набряку макули. Слід бути обережними при застосуванні латанопросту пацієнтами з факторами ризику розвитку іриту/увеїту. Досвід застосування латанопросту пацієнтами з бронхіальною астмою обмежений, але у ряді випадків у післяреєстраційному періоді відзначалося загострення перебігу астми та/або появу задишки. Слід бути обережними при застосуванні латанопросту у цієї категорії пацієнтів. Відзначалися випадки потемніння шкіри періорбітальної області, які у ряду пацієнтів мали оборотний характер при продовженні терапії латанопростом. Латанопрост може викликати поступові зміни вій та пушкового волосся, такі як подовження, потовщення, посилення пігментації, збільшення густоти та зміна напрямку зростання вій. Зміни вій були оборотні та проходили після припинення терапії. Ксалатан® містить бензалконію хлорид, що часто використовується як консервант в офтальмологічних лікарських препаратах. Бензалконію хлорид може викликати подразнення очей, точкову кератопатію та/або токсичну виразкову кератопатію, а також абсорбуватися м'якими контактними лінзами та знебарвлювати їх. Потрібний ретельний моніторинг стану пацієнтів із синдромом "сухого" ока або інших захворювань рогівки при тривалому застосуванні латанопросту. Перед застосуванням препарату необхідно зняти контактні лінзи та знову встановити їх не раніше ніж через 15 хвилин після інстиляції. Діти Відомості про ефективність та безпеку застосування латанопросту у дітей молодшого року обмежені. Немає досвіду застосування препарату у недоношених дітей (гестаційний вік менше 36 тижнів). Відомості про безпеку довгострокового застосування латанопросту у дітей відсутні. При первинній вродженій глаукомі у дітей віком від 0 до 3 років стандартним методом лікування залишається хірургічне втручання (гоніотомія/трабекулотомія). Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Як і при застосуванні інших офтальмологічних лікарських засобів, можливе тимчасове порушення зору; до відновлення керувати транспортними засобами чи працювати з механізмами не рекомендується.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: аторвастатин кальцію (еквівалентно 10 мг агорвастагіну); Допоміжні речовини: кальцію карбонат, целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, кроскармелоза натрію, полісорбат-80, гіпролоза, магнію стеарат; плівкова оболонка: опадрай білий YS-1-7040 (містить гінромеллозу, макрогол, титану діоксид, тальк), емульсія симетикону (містить симетикон, стеариновий емульгатор, сорбінову кислоту, воду), віск трав'яний. 7 або 10 таблеток у блістер з непрозорого поліпропілену/ПВХ та алюмінієвої фольги. 2, 4, 5 чи 8 блістерів по 7 таблеток. 3, 5 або 10 блістерів по 10 таблеток у картонну пачку з контролем першого розтину (тільки для виробництва "Пфайзер Фармасьютікалз ЕлЕлСі") разом з інструкцією із застосування.Опис лікарської формиТаблетки білі еліптичні таблетки, покриті оболонкою, з гравіюванням "10" на одній стороні та "PD 155" на іншій стороні. Ядро таблеток на зламі має білий колір.Фармакотерапевтична групаГіполіпідемічний засіб – ГМГ-КоА-редуктази інгібітор.ФармакокінетикаВсмоктування Аторвастатин швидко всмоктується після прийому внутрішньо: час досягнення його максимальної концентрації (ТСmах) у плазмі становить 1-2 години. У жінок максимальна концентрація аторвастатину (Сmах) на 20% вище, а площа під кривою "концентрація-час" (AUC) - на 10% нижче, ніж у чоловіків. Ступінь всмоктування та концентрація у плазмі крові підвищуються пропорційно дозі. Біодоступність аторвастатину у формі таблеток становить 95-99% порівняно з аторвастатином у вигляді розчину. Абсолютна біодоступність – близько 14%, а системна біодоступність інгібуючої активності щодо ГМГ-КоА-редуктази – близько 30%. Низька системна біодоступність обумовлена ​​пресистемним метаболізмом у слизовій оболонці шлунково-кишкового тракту та/або при "первинному проходженні" через печінку. Прийом їжі дещо знижує швидкість і ступінь абсорбції препарату (на 25% і 9%, відповідно, про що свідчать результати визначення Сmах та AUC), проте зниження ХС-ЛПНГ подібне до такого при прийомі аторвастатину натще. Незважаючи на те, що після прийому аторвастатину у вечірній час його концентрація в плазмі нижче (Сmах і AUC, приблизно, на 30%), ніж після прийому в ранковий час, зниження концентрації ХС-ЛПНГ не залежить від часу доби, в яку приймають препарат. Розподіл Середній обсяг розподілу аторвастатину становить близько 381 л. Зв'язок із білками плазми крові не менше 98%. Ставлення вмісту в еритроцитах/плазмі становить близько 0,25, тобто. аторвастатин погано проникає у еритроцити. Метаболізм Аторвастатин значною мірою метаболізується з утворенням орто- та пара-гідроксильованих похідних та різних продуктів β-окислення. In vitro орто-і парагідроксильовані метаболіти мають інгібуючу дію на ГМГ-КоА-редуктазу, порівнянну з таким аторвастатину. Приблизно 70% зниження активності ГМГ-КоА-редуктази відбувається за рахунок дії активних циркулюючих метаболітів. Результати досліджень in vitro дають підстави припустити, що ізофермент печінки CYP3A4 відіграє важливу роль у метаболізмі аторвастатину. На користь цього факту свідчить підвищення концентрації аторвастатину в плазмі при одночасному прийомі еритроміцину, який є інгібітором цього ізоферменту. Дослідження in vitro також показали, що аторвастатин є слабким інгібітором ізоферменту CYP3A4. Аторвастатин не має клінічно значущого впливу на концентрацію в плазмі крові терфенадину, який метаболізується, головним чином, ізоферментом CYP3A4,тому його суттєвий вплив на фармакокінетику інших субстратів ізоферменту CYP3A4 є малоймовірним. Виведення Аторвастатин та його метаболіти виводяться, головним чином, з жовчю після печінкового та/або позапечінкового метаболізму (аторвастатин не піддається вираженій кишково-печінковій рециркуляції). Період напіввиведення (Т1/2) становить близько 14 годин, при цьому інгібуючий ефект препарату щодо ГМГ-КоА-редуктази приблизно на 70% визначається активністю циркулюючих метаболітів і зберігається близько 20-30 годин завдяки їх наявності. Після внутрішнього прийому в сечі виявляється менше 2% від прийнятої дози препарату. Аторвастатин є субстратом для транспортерів ферментів печінки, транспортером ОАТР1В1 та ОАТР1В3. Метаболітами аторвастатину є субстрати ОАТР1В1. Аторвастатин також ідентифікується як субстрат транспортерів відтоку МЛУ1 та білка резистентності раку молочної залози, які можуть обмежувати кишкову абсорбцію та біліарний кліренс аторвастатину. Особливі групи пацієнтів Літні пацієнти Концентрації аторвастатину в плазмі крові у пацієнтів старше 65 років вище (Сmах приблизно на 40%, AUC приблизно на 30%), ніж у дорослих пацієнтів молодого віку. Відмінностей у ефективності та безпеці препарату, або досягненні цілей гіполіпідемічної терапії у літніх пацієнтів порівняно із загальною популяцією не виявлено. Діти У 8-тижневому відкритому дослідженні діти (віком 6-17 років) з гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією та вихідною концентрацією холестерину-ЛПНГ ≥ 4 ммоль/л отримували терапію аторвастатином у вигляді жувальних таблеток 5 мг або 10 мг або таблеток, покритих оболонкою мг або 20 мг один раз на добу відповідно. Єдиною значною коваріатою у фармакокінетичній моделі популяції, що отримує аторвастатин, була маса тіла. Уявний кліренс аторвастатину у дітей не відрізнявся від такого у дорослих пацієнтів при аллометричному вимірі по масі тіла. У діапазоні дії аторвастатину та о-гідроксіаторвастатину відзначалося послідовне зниження ХС-ЛПНЩ та ХС. Недостатність функції нирок Порушення функції нирок не впливає на концентрацію аторвастатину в плазмі крові або його вплив на показники ліпідного обміну, тому зміна дози у пацієнтів з порушенням функції нирок не потрібна. Дослідження застосування аторвастатину у пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності не проводилося. Аторвастатин не виводиться в ході гемодіалізу через інтенсивне зв'язування з білками плазми. Недостатність функції печінки Концентрація препарату значно підвищується (Сmах приблизно в 16 разів, AUC приблизно в 11 разів) у пацієнтів з алкогольним цирозом печінки (клас В за шкалою Чайлд-П'ю). Печінкове захоплення всіх інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, включаючи аторвастатин, відбувається за участю транспортера ОАТР1В1. У пацієнтів із генетичним поліморфізмом SLCО1B1 є ризик підвищення експозиції аторвастатину, що може призвести до підвищення ризику розвитку рабдоміолізу. Поліморфізм гена, що кодує ОАТР1В1 (SLCО1B1 с.521СС) пов'язаний із підвищенням експозиції (AUC) аторвастатину в 2,4 рази порівняно з пацієнтами без такої генотипічної зміни (с.521TT). Порушення захоплення аторвастатину печінкою, пов'язане з генетичними порушеннями, також може спостерігатись у таких пацієнтів. Можливі наслідки щодо ефективності невідомі. Взаємодія з іншими лікарськими засобами Вплив інших препаратів на фармакокінетику аторвастатину Препарат, дозування Аторвастатин Доза (мг) Зміна AUC& Зміна Сmax& Циклоспорин 5,2 мг/кг/добу, постійна доза 10 мг один раз на добу протягом 28 днів ↑ у 8,7 рази ↑ у 10,7 рази Типранавір 500 мг 2 рази на добу/ритонавір 200 мг 2 рази на добу протягом 7 днів 10 мг, одноразово ↑ у 9,4 рази ↑ у 8,6 рази Глекапревір 400 мг 1 раз на добу/пібрентасвір 120 мг 1 раз на добу, протягом 7 днів 10 мг один раз на добу протягом 7 днів ↑ у 8,3 рази ↑ У 22,00 рази Телапревір 750 мг кожні 8 год, протягом 10 днів 20 мг, одноразово ↑ у 7,9 раза ↑ у 10,6 рази Елбасвір у дозі 50 мг 1 раз на добу/гразопревір 200 мг 1 раз на добу, протягом 13 днів 10 мг, одноразово ↑ в 1,95 рази ↑ у 4,3 рази Боцепревір 800 мг 3 рази на добу, протягом 7 днів 40 мг, одноразово ↑ у 2,3 рази ↑ у 2,7 рази Симепревір у дозі 150 мг 1 раз на добу протягом 10 днів. 40 мг, одноразово ↑ у 2,12 рази ↑ в 1,7 рази Лопінавір 400 мг 2 рази на добу/ритонавір 100 мг 2 рази на добу протягом 14 днів 20 мг один раз на добу протягом 4 днів ↑ у 5,9 рази ↑ у 4,7 рази ‡Саквінавір 400 мг 2 рази на добу/ритонавір 400 мг 2 рази на добу протягом 15 днів 40 мг один раз на добу протягом 4 днів ↑ у 3,9 рази ↑ у 4,3 рази Кларитроміцин 500 мг 2 рази на добу протягом 9 днів 80 мг один раз на добу протягом 8 днів ↑ у 4,5 рази ↑ у 5,4 рази Дарунавір 300 мг 2 рази на добу/ритонавір 100 мг 2 рази на добу протягом 9 днів 10 мг один раз на добу протягом 4 днів ↑ у 3,4 рази ↑ у 2,2 рази Ітраконазол 200 мг один раз на добу протягом 4 днів 40 мг, одноразово ↑ у 3,3 рази ↑ в 1,20 рази Фосампренавір 700 мг двічі на добу/ритонавір 100 мг двічі на добу, протягом 14 днів 10 мг один раз на добу протягом 4 днів ↑ у 2,5 рази ↑ у 2,8 рази Фосампренавір 1400 мг 2 рази на добу, протягом 14 днів 10 мг один раз на добу протягом 4 днів ↑ у 2,3 рази ↑ у 4,0 рази Нелфінавір 1250 мг 2 рази на добу протягом 14 днів 10 мг один раз на добу протягом 28 днів ↑ в 1,74 рази ↑ у 2,2 рази Грейпфрутовий сік, 240 мл один раз на добу* 40 мг, одноразово ↑ в 1,37 рази ↑ в 1,16 рази Ділтіазем 240 мг один раз на добу, протягом 28 днів 40 мг, одноразово ↑ в 1,51 рази ↑ в 1,00 рази Еритроміцин 500 мг 4 рази на добу протягом 7 днів 10 мг, одноразово ↑ в 1,33 рази ↑ в 1,38 рази Амлодипін 10 мг, одноразово 80 мг, одноразово ↑ в 1,18 рази ↑ У 0,91 рази Циметидин 300 мг 4 рази на добу протягом 2 тижнів. 10 мг один раз на добу протягом 2 тижнів ↓ у 1,00 рази ↓ у 0,89 рази Колестипол 10 мг 2 рази на добу, протягом 24 тижнів 40 мг один раз на добу протягом 8 тижнів Не встановлено ↓ у 0,74** рази Маалокс ТС® 30 мл один раз на добу протягом 17 днів 10 мг один раз на добу протягом 15 днів ↓ у 0,66 рази ↓ у 0,67 рази Ефавіренз 600 мг один раз на добу протягом 14 днів 10 мг протягом 3 днів ↓ у 0,59 рази ↓ у 1,01 рази Рифампіцин 600 мг один раз на добу протягом 7 днів (одночасне застосування)† 40 мг, одноразово ↑ в 1,12 рази ↑ у 2,9 рази Рифампіцин 600 мг один раз на добу протягом 5 днів (роздільний прийом)† 40 мг, одноразово ↓ у 0, 20 рази ↓ у 0,60 рази Гемфіброзіл 600 мг 2 рази на добу протягом 7 днів 40 мг, одноразово ↑ в 1,35 рази ↓ у 1,00 рази Фенофібрат 160 мг один раз на добу протягом 7 днів 40 мг, одноразово ↑ в 1,03 рази ↑ в 1,02 рази & Представлено відношення типів терапії (спільне застосування препарату разом із аторвастатином у порівнянні із застосуванням тільки аторвастатину) * При значному споживанні грейпфрутового соку (≥ 750 мл - 1,2 л на добу) відзначали більше збільшення AUC (до 2,5) та/або Сmах (до 1,71). ** На підставі зразка, взятого одноразово через 8-16 годин після прийому препарату. † Оскільки рифампіцин має подвійний механізм взаємодії, рекомендується вводити аторвастатин і рифампіцин одночасно. Пізніший прийом аторвастатину після рифампіцину пов'язаний зі значним зниженням концентрації аторвастатину в плазмі. ‡ Дози саквінавіру/ритонавіру, що застосовувалися в цьому дослідженні, відрізняються від дозувань, які використовуються в клінічній практиці. Слід враховувати, що підвищення експозиції аторвастатину при клінічному застосуванні швидше за все вище, ніж те, що спостерігається в даному дослідженні. У зв'язку з цим слід застосовувати найнижчу дозу аторвастатину. Вплив аторвастатину на фармакокінетику інших препаратів Аторвастатин Препарат, що застосовуються одночасно з аторвастатином, дозування. Препарат/Доза (мг) Зміна AUC& Зміна Сmax& 80 мг один раз на добу протягом 15 днів Антипірин, 600 мг, одноразово ↑ в 1,03 рази ↓ у 0,89 рази 80 мг один раз на добу протягом 10 днів Дігоксин 0,25 мг один раз на добу протягом 20 днів ↑ в 1,15 рази ↑ в 1,20 рази 40 мг один раз на добу протягом 22 днів Пероральні контрацептиви один раз на добу протягом 2 місяців: норетиндрон 1 мг; етинілестрадіол 35 мкг ↑ в 1,28 рази ↑ в 1,23 рази 10 мг, одноразово Типранавір 500 мг 2 рази на добу/ритонавір 200 мг 2 рази на добу протягом 7 днів ↑ в 1,08 рази ↑ У 0.96 рази 10 мг один раз на добу протягом 4 днів Фосампренавір 1400 мг 2 рази на добу, протягом 14 днів ↓ у 0,73 рази ↓ у 0,82 рази 10 мг один раз на добу протягом 4 днів Фосампренавір 700 мг 2 рази на добу/ритонавір 100 мг 2 рази на добу протягом 14 днів ↑ У 0,99 рази ↑ У 0,94 рази & Наведено відношення типів терапії (спільне застосування препарату разом з аторвастатином у порівнянні із застосуванням тільки аторвастатину).ФармакодинамікаАторвастатин - селективний конкурентний інгібітор ГМГ-КоА-редуктази, ключового ферменту, що перетворює 3-гідрокси-3-метилглютарил-КоА на мевалонат - попередник стероїдів, включаючи холестерин. Синтетичний гіполіпідемічний засіб. У пацієнтів з гомозиготною та гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією, несемейними формами гіперхолестеринемії та змішаною дисліпідемією аторвастатин знижує концентрацію в плазмі крові загального холестерину (ХС), холестерину ліпопротеїнів низької щільності (ХС-ЛПНіП) низької щільності (ХС-ЛПОНП) та тригліцеридів (ТГ), що викликає підвищення концентрації холестерину ліпопротеїнів високої щільності (ХС-ЛПВЩ). Аторвастатин знижує концентрацію ХС та ХС-ЛПНГ у плазмі крові, інгібуючи ГМГ-КоА-редуктазу та синтез холестерину в печінці та збільшуючи кількість “печінкових” рецепторів ЛПНГ на поверхні клітин, що призводить до посилення захоплення та катаболізму ХС-ЛПНП. Аторвастатин зменшує утворення ХС-ЛПНЩ та число частинок ЛПНЩ, викликає виражене та стійке підвищення активності ЛПНЩ-рецепторів у поєднанні зі сприятливими якісними змінами ЛПНЩ-частинок, а також знижує концентрацію ХС-ЛПНЩ у пацієнтів з гомозиготною спадковою сімейною гіперхолестеринемією. засобами. Аторвастатин у дозах від 10 мг до 80 мг знижує концентрацію ХС на 30-46%, ХС-ЛПНГ – на 41-61%, апо-В – на 34-50% та ТГ – на 14-33%. Результати терапії подібні у пацієнтів з гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією, несемейними формами гіперхолестеринемії та змішаною гіперліпідемією, у тому числі у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу. У пацієнтів із ізольованою гіпертригліцеридемією аторвастатин знижує концентрацію загального холестерину, ХС-ЛПНЩ, ХС-ЛПОНП, апо-В та ТГ та підвищує концентрацію ХС-ЛПВЩ. У пацієнтів з дисбеталіпопротеїнемією аторвастатин знижує концентрацію холестерину ліпопротеїнів проміжної щільності (ХС-ЛПСШ). У пацієнтів з гіперліпопротеїнемією типу На та НЬ за класифікацією Фредріксона середнє значення підвищення концентрації ХС-ЛПЗЗ при лікуванні аторвастатином (10-80 мг) порівняно з вихідним показником становить 5,1-8,7% і не залежить від дози. Є значне дозозалежне зниження величини співвідношень: загальний холестерин/ХС-ЛПВЩ та ХС-ЛПНЩ/ХС-ЛПЗЩ на 29-44% і 37-55%, відповідно. Аторвастатин у дозі 80 мг достовірно знижує ризик розвитку ішемічних ускладнень та смертність на 16% після 16-тижневого курсу, а ризик повторної госпіталізації з приводу стенокардії, що супроводжує ознаками ішемії міокарда, на 26% (дослідження зменшення вираженості ішемії міокарді на тлі інтенсивної гіпо MIRACL)). У пацієнтів з різними вихідними концентраціями ХС-ЛПНГ аторвастатин викликає зниження ризику ішемічних ускладнень та смертність (у пацієнтів з інфарктом міокарда без зубця Q та нестабільною стенокардією у чоловіків, жінок та у пацієнтів віком до 65 років). Зниження концентрації у плазмі крові ХС-ЛПНГ краще корелює з дозою аторвастатину, ніж з його концентрацією у плазмі крові. Дозу підбирають з урахуванням терапевтичного ефекту. Терапевтичний ефект досягається через 2 тижні після початку терапії, досягає максимуму через 4 тижні та зберігається протягом усього періоду терапії. Профілактика серцево-судинних ускладнень Аторвастатин у дозі 10 мг знижує відносний ризик розвитку коронарних ускладнень (ішемічної хвороби серця (ІХС) з летальним результатом та нефатальний інфаркт міокарда (ІМ) на 36%, загальні серцево-судинні ускладнення на 29%, фатальний та нефатальний інсульт аторвастатину у пацієнтів з АГ та факторами ризику (ASCOT LLA)). Цукровий діабет У пацієнтів з цукровим діабетом терапія аторвастатином знижує відносний ризик розвитку основних серцево-судинних ускладнень (фатальний та нефатальний ІМ, безболева ішемія міокарда, летальний результат в результаті загострення ІХС, нестабільна стенокардія, шунтування коронарної артерії, чрес на 37%, ІМ (фатальний та нефатальний) на 42%, інсульт (фатальний та нефатальний) на 48% незалежно від статі, віку пацієнта або вихідної концентрації ХС-ЛПНГ (дослідження аторвастатину при цукровому діабеті 2 типу (CARDS)). Атеросклероз У пацієнтів з ІХС аторвастатин у дозі 80 мг на добу призводить до зменшення загального обсягу атероми на 0,4% за 1,8 місяці терапії (дослідження зворотного розвитку коронарного атеросклерозу на фоні інтенсивної гіполіпідемічної терапії (REVERSAL)). Повторний інсульт Аторвастатин у дозі 80 мг на добу зменшує ризик повторного фатального або нефатального інсульту у пацієнтів, які перенесли інсульт або транзиторну ішемічну атаку (ТІА) без ІХС в анамнезі (дослідження з профілактики інсульту при інтенсивному зниженні концентрації холестерину (SPARCL)) із плацебо. При цьому значно знижується ризик основних серцево-судинних ускладнень та процедур реваскуляризації. Скорочення ризику серцево-судинних порушень при терапії аторвастатином відзначається у всіх груп пацієнтів, крім тієї, куди увійшли пацієнти з первинним або повторним геморагічним інсультом. Вторинна профілактика серцево-судинних ускладнень У пацієнтів з ІХС аторвастатин у дозі 80 мг порівняно з 10 мг достовірно знижує відносний ризик розвитку великих серцево-судинних подій на 22%, нефатального ІМ (не пов'язаного з процедурами реваскуляризації) на 22%, фатального та нефатального інсульту на 25% (порівняння високоінтенсивної терапії аторвастатином та терапії помірної інтенсивності у пацієнтів з ІХС (за даними дослідження TNT)).Показання до застосуванняГіперхолестеринемія: як доповнення до дієти для зниження підвищеного загального холестерину, ХС-ЛПНГ, апо-В та тригліцеридів у дорослих, підлітків та дітей віком 10 років або старше з первинною гіперхолестеринемією, включаючи сімейну гіперхолестеринемію (гетерозиготний варіант) або комбіновану (змішаний) відповідно тип IIа та IIb за класифікацією Фредріксона), коли відповідь на дієту та інші немедикаментозні методи лікування недостатні. для зниження підвищеного загального холестерину, ХС-ЛПНГ у дорослих з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією як доповнення до інших гіполіпідемічних методів лікування (наприклад. ЛПНГ-аферез) або якщо такі методи лікування недоступні. Профілактика серцево-судинних захворювань: профілактика серцево-судинних подій у дорослих пацієнтів, які мають високий ризик розвитку первинних серцево-судинних подій, як доповнення до корекції інших факторів ризику; вторинна профілактика серцево-судинних ускладнень у пацієнтів з ІХС з метою зниження смертності, інфарктів міокарда, інсультів, повторних госпіталізацій щодо стенокардії та необхідності реваскуляризації.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до будь-якого компонента препарату. Активне захворювання печінки або підвищення активності "печінкових" трансаміназ у плазмі неясного генезу більш ніж у 3 рази порівняно з верхньою межею норми. Вагітність. Період грудного вигодовування. Жінки дітородного віку, які не використовують адекватні методи контрацепції. Вік до 18 років (недостатньо клінічних даних щодо ефективності та безпеки препарату в даній віковій групі), за винятком гетерозиготної сімейної гіперхолестеринемії (застосування протипоказане у дітей віком до 10 років). Одночасне застосування з фузидовою кислотою. Вроджений дефіцит лактази, непереносимість лактози, глюкозо-галактозна мальабсорбція. З обережністю: У пацієнтів, які зловживають алкоголем; у пацієнтів, які мають в анамнезі захворювання печінки; У пацієнтів із наявністю факторів ризику розвитку рабдоміолізу (порушення функції нирок, гіпотиреоз, спадкові м'язові порушення; у пацієнта в анамнезі або сімейному анамнезі, вже перенесений токсичний вплив інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (статинів) або фібратів на м'язову тканину, захворювання печінки в анамнезі та/або пацієнти, які вживають алкоголь у значних кількостях, вік старше 70 років, ситуації, у яких очікується підвищення концентрації аторвастатину в плазмі (наприклад, взаємодії з іншими лікарськими засобами).Вагітність та лактаціяЛіпримар протипоказаний при вагітності. Жінки репродуктивного віку під час лікування мають користуватися адекватними методами контрацепції. Застосування препарату Ліпримар протипоказане у жінок дітородного віку, які не використовують адекватні методи контрацепції. Відзначалися поодинокі випадки вроджених аномалій після впливу інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (статинів) на плід внутрішньоутробно. У дослідженнях на тваринах було показано токсичний вплив на репродуктивну функцію. Ліпримар® протипоказаний у період годування груддю. Невідомо, чи виводиться аторвастатин із грудним молоком. При необхідності призначення препарату в період лактації, грудне вигодовування необхідно припинити, щоб уникнути ризику небажаних явищ у немовлят.Побічна діяЛіпримар® зазвичай добре переноситься; побічні реакції, як правило, легкі та минущі. Побічні реакції розподілені за частотою відповідно до наступної класифікації: часто - ≥ 1/100 до < 1/10, нечасто - ≥ 1/1000 до < 1/100, рідко - ≥ 1/10000 до < 1/1000, дуже рідко - < 1/10000, невідомо – неможливо оцінити на підставі наявних даних. Порушення психіки: Нечасто - "кошмарні" сновидіння, безсоння; Невідомо – депресія. Порушення з боку нервової системи: Часто – головний біль; Нечасто – запаморочення, парестезія, гіпестезія, порушення смакового сприйняття, амнезія; Рідко – периферична нейропатія; Невідомо – втрата чи зниження пам'яті. Порушення з боку органу зору: Нечасто – виникнення "завіси" перед очима; Рідко – порушення зору. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: Нечасто – шум у вухах; Дуже рідко – втрата слуху. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: Часто – біль у горлі, носова кровотеча; Невідомо – поодинокі випадки інтерстиціального захворювання легень (зазвичай при тривалому застосуванні). Порушення з боку травного тракту: Часто – запор, метеоризм, диспепсія, нудота, діарея; Нечасто – блювання, біль у животі, відрижка, панкреатит, дискомфорт у животі. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: Нечасто – гепатит; Рідко – холестаз; Дуже рідко – вторинна ниркова недостатність. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: Нечасто – кропив'янка, свербіж шкіри, висип, алопеція; Рідко – ангіоневротичний набряк, бульозний висип, поліморфна ексудативна еритема (у тому числі синдром Стівенса-Джонсона), токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла). Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: Часто – міалгія, артралгії, біль у кінцівках, судоми м'язів, припухлість суглобів, біль у спині, м'язово-скелетні болі; Нечасто – біль у шиї, м'язова слабкість; Рідко – міопатія, міозит, рабдоміоліз, тендопатія (у деяких випадках з розривом сухожилля); Невідомо – імуноопосередкована некротизуюча міопатія. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: Нечасто – імпотенція; Дуже рідко – гінекомастія. Загальні розлади та порушення у місці введення: Нечасто – нездужання, астенічний синдром, біль у грудях, периферичні набряки, підвищена стомлюваність, лихоманка. Лабораторні та інструментальні дані: Часто – відхилення від норми результатів "печінкових" тестів (ACT та АЛТ), підвищення активності сироваткової креатинфосфокінази (КФК); Нечасто – лейкоцитурія; Невідомо – підвищення концентрації глікозильованого гемоглобіну (НbА1). Порушення з боку імунної системи: Часто – алергічні реакції; Дуже рідко – анафілаксія. Порушення з боку обміну речовин та харчування: Часто – гіперглікемія; Нечасто – гіпоглікемія, збільшення маси тіла, анорексія; Невідомо – цукровий діабет: частота розвитку залежить від наявності або відсутності факторів ризику (концентрація глюкози крові натще ≥ 5,6 ммоль/л, індекс маси тіла (ІМТ) > 30 кг/м2, підвищена концентрація тригліцеридів, артеріальна гіпертензія в анамнезі). Порушення з боку органів кровотворення: Рідко – тромбоцитопенія. Інфекції та інвазії: Часто – назофарингіт. Діти Побічні реакції, пов'язані з прийомом Ліпримару за кількістю не відрізнялися від реакцій на фоні прийому плацебо. Найчастішими реакціями, незалежно від частоти контролю, були інфекції.Взаємодія з лікарськими засобамиПід час лікування інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази при одночасному застосуванні циклоспорину, фібратів, нікотинової кислоти в ліпідзнижуючих дозах (більше 1 г/добу) або інгібіторів ізоферменту CYP3A4/транспортного білка (наприклад, еритроміцину, міопатії. Інгібітори ізоферменту CYP3A4 Оскільки аторвастатин метаболізується ізоферментом CYP3A4, спільне застосування аторвастатину з інгібіторами ізоферменту CYP3A4 може спричинити збільшення концентрації аторвастатину в плазмі крові. Ступінь взаємодії та ефекту потенціювання визначаються варіабельністю впливу на ізофермент CYP3A4. Було встановлено, що потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4 призводять до значного підвищення концентрації аторвастатину у плазмі. Слід по можливості уникати одночасного застосування потужних інгібіторів ізоферменту CYP3A4 (наприклад, циклоспорин, телітроміцин, кларитроміцин, делавірдин, стирипентол, кетоконазол, вориконазол, ітраконазол, позаконазол та інгібітори протеази ВІЛ, включа, віріна, Віна, Віна, Віна, Віна, Віна, Віна . Якщо одночасний прийом цих препаратів необхідний, слід розглянути можливість початку терапії з мінімальної дози, а також оцінити можливість зниження максимальної дози аторвастатину. Помірні інгібітори ізоферменту CYP3A4 (наприклад, еритроміцин, дилтіазем, верапаміл та флуконазол) можуть призводити до збільшення концентрації аторвастатину в плазмі. На тлі одночасного застосування інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (статинів) та еритроміцину відзначали підвищений ризик розвитку міопатії. Дослідження взаємодії аміодарону або верапамілу та аторвастатину не проводилися. Відомо, що і аміодарон, і верапаміл пригнічують активність ізоферменту CYP3A4 і одночасне застосування цих препаратів з аторвастатином може призвести до підвищення експозиції аторвастатину. У зв'язку з цим рекомендується знизити максимальну дозу аторвастатину та проводити відповідний моніторинг стану пацієнта при одночасному застосуванні з помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4.Контроль слід здійснювати після початку терапії та на тлі зміни дози інгібітору. Гемфіброзіл / фібрати На фоні застосування фібратів у монотерапії періодично відзначали небажані реакції, у тому числі рабдоміоліз, що стосуються скелетно-м'язової системи. Ризик таких реакцій зростає при одночасному застосуванні фібратів та аторвастатину. Якщо одночасного застосування цих препаратів неможливо уникнути, слід застосовувати мінімальну ефективну дозу аторвастатину, а також слід проводити регулярний контроль стану пацієнтів. Езетіміб Застосування езетимибу пов'язані з розвитком небажаних реакцій, зокрема рабдоміолізу, із боку скелетно-мышечной системи. Ризик таких реакцій підвищується при одночасному застосуванні езетимибу та аторвастатину. Для таких пацієнтів рекомендується ретельне спостереження. Еритроміцин/кларитроміцин При одночасному застосуванні аторвастатину та еритроміцину (по 500 мг 4 рази на добу) або кларитроміцину (по 500 мг 2 рази на добу) інгібіторів ізоферменту CYP3A4 спостерігалося підвищення концентрації аторвастатину в плазмі крові. Інгібітори протеаз Одночасне застосування аторвастатину з інгібіторами протеаз, відомими як інгібітори ізоферменту CYP3A4, супроводжується збільшенням концентрації аторвастатину у плазмі. Ділтіазем Спільне застосування аторвастатину в дозі 40 мг з дилтіаземом у дозі 240 мг призводить до збільшення концентрації аторвастатину в плазмі крові. Ціметідин Клінічно значущої взаємодії аторвастатину з циметидином не виявлено. Ітраконазол Одночасне застосування аторвастатину в дозах від 20 мг до 40 мг та ітраконазолу у дозі 200 мг призводило до збільшення значення AUC аторвастатину. Грейпфрутовий сік Оскільки грейпфрутовий сік містить один або більше компонентів, які пригнічують ізофермент CYP3A4, його надмірне споживання (більше 1,2 л на день) може спричинити збільшення концентрації аторвастатину в плазмі крові. Інгібітори транспортного білка Аторвастатин є субстрат транспортерів ферментів печінки. Спільне застосування аторвастатину в дозі 10 мг та циклоспорину в дозі 5,2 мг/кг/добу призводило до підвищення рівня впливу аторвастатину (співвідношення AUC: 8,7) (див. розділ "Фармакокінетика"). Циклоспорин є інгібітором транспортного поліпептиду органічних аніонів 1В1 (ОАТР1В1), ОАТР1ВЗ, протеїну, асоційованого з множинною лікарською стійкістю 1 (МЛУ1) і білка резистентності раку молочної залози, а також CYP3A4, отже впливає. Добова доза аторвастатину повинна перевищувати 10 мг. Глекапревір та пібрентасвір є інгібіторами ОАТР1В1, ОАТР1В3, МЛУ1 та білка резистентності раку молочної залози, отже, вони підвищують рівень впливу аторвастатину. Добова доза аторвастатину повинна перевищувати 10 мг. Спільне застосування аторвастатину в дозі 20 мг та летермовіру в дозі 480 мг на добу призводило до підвищення рівня впливу аторвастатину (співвідношення AUC: 3,29). Летермовір є інгібітором транспортерів P-gp, BCRP, MRP2, ОАТ2 та печінкового транспортера ОАТР1В1/1В3, таким чином він посилює рівень впливу аторвастатину. Добова доза аторвастатину не повинна перевищувати 20 мг (див. розділ "Спосіб застосування та дози"). Величина опосередкованих лікарських взаємодій CYP3A та ОАТР1В1/1В3 на спільне застосування препаратів може відрізнятися при одночасному призначенні летермовіру з циклоспорином. Не рекомендується застосовувати аторвастатин пацієнтам, які отримують терапію летермовіром спільно з циклоспорином. Елбасвір та гразопревір є інгібіторами ОАТР1В1, ОАТР1В3, МЛУ1 та білка резистентності раку молочної залози, отже, вони підвищують рівень впливу аторвастатину. Слід застосовувати з обережністю і найнижчою необхідною дозою. Індуктори ізоферменту CYP3A4 Спільне застосування аторвастатину з індукторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, ефавіренз, рифампіцин або препарати звіробою продірявленого) може призвести до зниження концентрації аторвастатину в плазмі крові. Внаслідок двоїстого механізму взаємодії з рифампіцином (індуктором ізоферменту CYP3A4 та інгібітором транспортного білка гепатоцитів ОАТР1В1), рекомендується одночасне застосування аторвастатину та рифампіцину, оскільки відстрочений прийом аторвастатину після прийому рифампіцину. Однак вплив рифампіцину на концентрацію аторвастатину в гепатоцитах невідомий і у разі, якщо одночасного застосування неможливо уникнути, слід ретельно контролювати ефективність такої комбінації під час терапії. Антациди Одночасний прийом внутрішньо суспензії, що містить магнію гідроксид та алюмінію гідроксид, знижував концентрацію аторвастатину в плазмі крові (зміна AUC: 0,66), проте рівень зниження концентрації ХС-ЛПНГ при цьому не змінювався. Феназон Аторвастатин не впливає на фармакокінетику феназону, тому взаємодія з іншими препаратами, що метаболізуються тими самими ізоферментами цитохрому, не очікується. Колестипол При одночасному застосуванні колестиполу концентрація аторвастатину в плазмі знижувалася (зміна AUC: 0,74); однак гіполіпідемічний ефект комбінації аторвастатину та колестиполу перевершував такий кожного препарату окремо. Дігоксин При повторному прийомі дигоксину та аторвастатину в дозі 10 мг рівноважні концентрації дигоксину в плазмі не змінювалися. Однак при застосуванні дигоксину в комбінації з аторвастатином у дозі 80 мг на добу концентрація дигоксину збільшувалася (зміна AUC: 1,15). Пацієнти, які отримують дигоксин у поєднанні з аторвастатином, потребують відповідного спостереження. Азітроміцин При одночасному застосуванні аторвастатину в дозі 10 мг 1 раз на добу та азитроміцину в дозі 500 мг 1 раз на добу концентрація аторвастатину в плазмі не змінювалася. Пероральні контрацептиви При одночасному застосуванні аторвастатину та пероральних контрацептивів, що містять норетистерон та етинілестрадіол, спостерігалося підвищення концентрації норетистерону (зміна AUC 1,28) та етинілестрадіолу (зміна AUC 1,19). Цей ефект слід враховувати під час вибору перорального контрацептиву для жінки, яка приймає аторвастатин. Терфенадін При одночасному застосуванні аторвастатину та терфенадину клінічно значущих змін фармакокінетики терфенадину не виявлено. Варфарін У клінічному дослідженні у пацієнтів, які регулярно одержують терапію варфарином при одночасному застосуванні аторвастатину в дозі 80 мг на добу, призводило до невеликого збільшення протромбінового часу приблизно на 1,7 с протягом перших 4 днів терапії. Показник повертався до норми протягом 15 днів терапії аторвастатином. Незважаючи на те, що тільки в окремих випадках відзначали значну взаємодію, що зачіпає антикоагулянтну функцію, слід визначити протромбіновий час до початку терапії аторвастатином у пацієнтів, які отримують терапію кумариновими антикоагулянтами, і досить часто в період терапії, щоб запобігти значній зміні протром. Як тільки відзначаються стабільні цифри протромбінового часу, його контроль можна проводити також, як рекомендують пацієнтам, які отримують кумаринові антикоагулянти. При зміні дози аторвастатину або припиненні терапії контроль протромбінового часу слід провести за тими самими принципами, що були описані вище. Терапія аторвастатином не була пов'язана з розвитком кровотечі або змінами протромбінового часу у пацієнтів, які не отримували лікування антикоагулянтами. Колхіцін Незважаючи на те, що дослідження одночасного застосування колхіцину та аторвастатину не проводилися, є повідомлення про розвиток міопатії при застосуванні цієї комбінації. При одночасному застосуванні аторвастатину та колхіцину слід дотримуватися обережності. Амлодипін У дослідженні лікарської взаємодії у здорових піддослідних, спільне застосування аторвастатину в дозі 80 мг та амлодипіну 10 мг призвело до клінічно незначного збільшення концентрації аторвастатину (зміна AUC: 1.18) Фузидова кислота Під час постмаркетингових досліджень відзначали випадки розвитку рабдоміолізу у пацієнтів, які приймають одночасно статини, включаючи аторвастатин та фузидову кислоту. Механізм цієї взаємодії невідомий. У пацієнтів, для яких використання фузидової кислоти вважають за необхідне, лікування статинами має бути припинено протягом усього періоду застосування фузидової кислоти. Терапію статинами можна відновити через 7 днів після останнього прийому фузидової кислоти. У виняткових випадках, де необхідна тривала системна терапія фузидовою кислотою, наприклад для лікування важких інфекцій, необхідність спільного застосування аторвастатину та фузидової кислоти повинна бути розглянута у кожному конкретному випадку та під суворим наглядом лікаря.Пацієнт повинен негайно звернутися за медичною допомогою у разі появи симптомів м'язової слабкості, чутливості або болю. Інша супутня терапія У клінічних дослідженнях аторвастатин застосовували у поєднанні з гіпотензивними засобами та естрогенами в рамках замісної гормональної терапії. Ознак клінічно значущої небажаної взаємодії не відзначено; дослідження взаємодії із специфічними препаратами не проводились. Крім того, відмічалося підвищення концентрації аторвастатину при одночасному застосуванні з інгібіторами протеази ВІЛ (комбінації лопінавіру та ритонавіру, саквінавіру та ритонавіру, дарунавіру та ритонавіру, фосампренавір, фосампренавір); , кларитроміцином та ітраконазолом. Слід бути обережними при одночасному застосуванні цих препаратів, а також застосовувати найнижчу ефективну дозу аторвастатину.Спосіб застосування та дозиВсередину. Приймати будь-якої доби незалежно від їди. Перед початком лікування препаратом Ліпримар слід спробувати домогтися контролю гіперхолестеринемії за допомогою дієти, фізичних вправ та зниження маси тіла у пацієнтів з ожирінням, а також терапією основного захворювання. При призначенні препарату пацієнту необхідно рекомендувати стандартну гіпохолестеринемічну дієту, якої він повинен дотримуватись протягом усього періоду терапії. Доза препарату варіюється від 10 мг до 80 мг 1 раз на добу і титрується з урахуванням концентрації ХС-ЛПНГ, мети терапії та індивідуальної відповіді на терапію. Максимальна добова доза становить 80 мг. На початку лікування та/або під час підвищення дози Ліпримару необхідно кожні 2-4 тижні контролювати концентрацію ліпідів плазми крові та відповідним чином коригувати дозу препарату. Первинна гіперхолестеринемія та комбінована (змішана) гіперліпідемія Для більшості пацієнтів рекомендована доза Ліпримару становить 10 мг 1 раз на добу; терапевтична дія проявляється протягом 2 тижнів і зазвичай досягає максимуму через 4 тижні. При тривалому лікуванні ефект зберігається. Гомозиготна сімейна гіперхолестеринемія Найчастіше призначають по 80 мг 1 разів у добу (зниження концентрації ХС-ЛПНП на 18-45%). Гетерозиготна сімейна гіперхолестеринемія Початкова доза становить 10 мг на добу. Дозу слід підбирати індивідуально та оцінювати актуальність дози кожні 4 тижні з можливим підвищенням до 40 мг на добу. Потім або доза може бути збільшена до максимальної - 80 мг на добу, або можна поєднувати секвестранти жовчних кислот з прийомом аторвастатину в дозі 40 мг на добу. Профілактика серцево-судинних захворювань У дослідженнях первинної профілактики доза аторвастатину становила 10 мг на добу. Може знадобитися підвищення дози для досягнення значень ХС-ЛПНГ, що відповідають сучасним рекомендаціям. Застосування у дітей з 10 до 18 років при гетерозиготній сімейній гіперхолестеринемії Рекомендована початкова доза – 10 мг 1 раз на добу. Доза може бути збільшена до 80 мг на добу залежно від клінічного ефекту та переносимості. Дозу препарату слід титрувати залежно від мети гіполіпідемічної терапії. Корекція дози повинна проводитись з інтервалами 1 раз на 4 тижні або більше. Недостатність функції печінки При недостатності функції печінки дозу Ліпримару необхідно знижувати, при регулярному контролі активності "печінкових" трансаміназ: аспартатамінотрансферази (ACT) та аланінамінотрансферази (АЛТ). Недостатність функції нирок Порушення функції нирок не впливає на концентрацію аторвастатину в плазмі або ступінь зниження концентрації ХС-ЛПНЩ, тому корекція дози препарату не потрібна. Літні пацієнти Відмінностей у терапевтичній ефективності та безпеці препарату Ліпримар® у літніх пацієнтів порівняно із загальною популяцією не виявлено, корекції дози не потрібні. Застосування у комбінації з іншими лікарськими засобами При необхідності спільного застосування з циклоспорином, тілапревіром, комбінацією типранавір/ритонавір або глекапревір/пібрентасвір доза препарату Ліпримар® не повинна перевищувати 10 мг на добу. Не рекомендується застосовувати аторвастатин пацієнтам, які отримують терапію летермовіром спільно з циклоспорином. Слід бути обережними і застосовувати найнижчу ефективну дозу аторвастатину при одночасному застосуванні з інгібіторами протеази ВІЛ, інгібіторами протеази гепатиту С (боцепревір, елбасвір/гразопревір, симепревір), кларитроміцином, ітраконазолом.ПередозуванняСпецифічного антидоту для лікування передозування Ліпримаром немає. У разі передозування слід проводити симптоматичне лікування за необхідності. Слід провести функціональні тести печінки та контролювати активність КФК. Оскільки препарат активно зв'язується з білками плазми, гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиВплив на печінку Як і при застосуванні інших гіполіпідемічних засобів цього класу, при застосуванні препарату Ліпримар відзначали помірне підвищення (більш ніж у 3 рази порівняно з верхньою межею норми) активності "печінкових" трансаміназ ACT та АЛТ. Стійке підвищення сироваткової активності "печінкових" трансаміназ (понад 3 рази порівняно з верхньою межею норми) спостерігалося у 0,7% пацієнтів, які отримували препарат Ліпримар®. Частота подібних змін при застосуванні препарату в дозах 10 мг, 20 мг, 40 мг та 80 мг становила 0,2%, 0,2%, 0,6% та 2,3% відповідно. Підвищення активності "печінкових" трансаміназ зазвичай не супроводжувалося жовтяницею або іншими клінічними проявами. При зниженні дози Ліпримару, тимчасовій або повній відміні препарату активність "печінкових" трансаміназ поверталася до початкового рівня. Більшість пацієнтів продовжували прийом Ліпримару у зниженій дозі без жодних клінічних наслідків. До початку терапії, через 6 тижнів та 12 тижнів після початку застосування Ліпримару або після збільшення його дози необхідно контролювати показники функції печінки. Функцію печінки слід контролювати також у разі появи клінічних ознак ураження печінки. У разі підвищення активності "печінкових" трансаміназ, АЛТ та ACT слід контролювати доти, доки вона не нормалізується. Якщо підвищення активності ACT або АЛТ більш ніж у 3 рази в порівнянні з верхньою межею норми зберігається, рекомендується зниження дози або відміна Ліпримару. Ліпримар® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, які вживають значну кількість алкоголю та/або мають в анамнезі захворювання печінки. Активне захворювання печінки або постійно підвищена активність "печінкових" трансаміназ плазми неясного генезу є протипоказанням до застосування препарату Ліпримар®. Дія на скелетні м'язи У пацієнтів, які отримували Ліпримар, відзначалася міалгія. Діагноз міопатії слід передбачати у пацієнтів з дифузною міалгією, хворобливістю або слабкістю м'язів та/або вираженим підвищенням активності КФК (більш ніж у 10 разів у порівнянні з верхньою межею норми). Терапію Ліпримаром слід припинити у разі вираженого підвищення активності КФК, за наявності підтвердженої міопатії або підозри на її розвиток. Ризик міопатії підвищувався при одночасному застосуванні лікарських засобів, що підвищують системну концентрацію аторвастатину. Багато з цих препаратів пригнічують метаболізм, опосередкований ізоферментом CYP3A4, та/або транспорт лікарських речовин. Відомо, що ізофермент CYP3A4 - основний ізофермент печінки, що бере участь у біотрансформації аторвастатину. Застосовуючи Ліпримар® у поєднанні з фібратами, еритроміцином, імунодепресантами, азольними протигрибковими засобами, інгібіторами протеази ВІЛ/ВГС, летермовиром або нікотиновою кислотою в ліпід-знижувальних дозах (більше 1 г/добу), лікар повинен лікувати. Слід регулярно спостерігати пацієнтів з метою виявлення болю або слабкості у м'язах, особливо протягом перших місяців терапії та у період збільшення дози будь-якого із зазначених засобів. У разі потреби комбінованої терапії слід розглядати можливість застосування нижчих початкових та підтримуючих доз перерахованих вище засобів. Не рекомендується одночасне використання аторвастатину та фузидової кислоти, тому під час лікування фузидовою кислотою рекомендовано тимчасове скасування аторвастатину. У подібних ситуаціях можна рекомендувати періодичний контроль активності КФК, хоча таке моніторування не дозволяє запобігти розвитку тяжкої міопатії. До початку лікування Аторвастатин слід з обережністю призначати пацієнтам з факторами, що сприяють розвитку рабдоміолізу. Контроль активності КФК слід проводити у наступних випадках до початку терапії аторвастатином: порушення функції нирок; гіпотиреоз; спадкові м'язові порушення у пацієнта в анамнезі чи сімейному анамнезі; вже перенесений токсичний вплив інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (статинів) або фібратів на м'язову тканину; захворювання печінки в анамнезі та/або пацієнти, які вживають алкоголь у значних кількостях; у пацієнтів старше 70 років слід оцінити необхідність контролю КФК, враховуючи те, що у цих пацієнтів вже є фактори, що схильні до розвитку рабдоміолізу; ситуації, в яких очікується підвищення концентрації аторвастатину в плазмі, такі як взаємодії з іншими лікарськими засобами. У таких ситуаціях слід оцінити співвідношення ризику/користування та здійснювати медичне спостереження за станом пацієнта. У разі значного підвищення активності КФК (більш ніж у 5 разів вище за верхню межу норми), не слід починати терапію аторвастатином. При застосуванні Ліпримару, як і інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, описані рідкісні випадки рабдоміолізу з гострою нирковою недостатністю, зумовленою міоглобінурією. Чинником ризику розвитку рабдоміолізу може бути попереднє порушення функції нирок. Таким пацієнтам слід забезпечити ретельніший контроль за станом скелетно-м'язової системи. При появі симптомів можливої ​​міопатії або наявності факторів ризику розвитку ниркової недостатності на тлі рабдоміолізу (наприклад, тяжка гостра інфекція, артеріальна гіпотензія, широке хірургічне втручання, травми, метаболічні, ендокринні та водно-електролітні порушення, неконтрольовані судоми) або повністю скасувати. Увага! Пацієнтів необхідно попередити про те, що їм слід негайно звернутися до лікаря при появі незрозумілого болю або м'язової слабкості, особливо якщо вони супроводжуються нездужанням або лихоманкою. Профілактика інсульту за допомогою активного зниження концентрації холестерину (SPARCL) У ретроспективному аналізі підтипів інсульту у пацієнтів без ішемічної хвороби серця, які недавно перенесли інсульт або транзиторну ішемічну атаку, на початковому етапі, які отримували аторвастатин у дозі 80 мг, була відзначена більш висока частота випадків розвитку геморагічного інсульту, порівняно з пацієнтами, які отримують. Підвищений ризик особливо помітний у пацієнтів з геморагічним інсультом або лакунарним інфарктом в анамнезі на початку дослідження. У даної групи пацієнтів співвідношення користь/ризик при прийомі аторвастатину в дозі 80 мг досить не визначено, тому перед початком терапії слід ретельно оцінити можливий ризик розвитку геморагічного інсульту у таких пацієнтів. Після спеціального аналізу клінічного дослідження за участю 4731 пацієнтів без ІХС, які перенесли інсульт або транзиторну ішемічну атаку (ТІА) протягом попередніх 6 місяців, яким був призначений аторвастатин 80 мг на добу, виявили вищу частоту геморагічних інсультів у групі аторвастатину 80 мг з групою плацебо (55 у групі аторвастатину проти 33 у групі плацебо). Пацієнти з геморагічним інсультом на момент включення в дослідження мали більш високий ризик для повторного геморагічного інсульту (7 у групі аторвастатину проти 2-х у групі плацебо). Однак у пацієнтів, які отримували аторвастатин 80 мг на добу, було менше інсультів будь-якого типу (265 проти 311) та менше серцево-судинних подій (123 проти 204). Цукровий діабет Деякі дані підтверджують, що інгібітори ГМГ-КоА-редуктази (статини), як клас, можуть призводити до підвищення концентрації глюкози в плазмі крові, а в окремих пацієнтів з високим ризиком розвитку цукрового діабету може розвинутись стан гіперглікемії, що потребує корекції як при цукровому діабеті. Тим не менш, цей ризик не перевищує користь від терапії інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази (статинами) з точки зору судинних ризиків, тому це не може бути причиною скасування терапії. Пацієнти, що належать до групи ризику (концентрація глюкози в крові натще від 5,6 до 6,9 ммоль/л, ІМТ > 30 кг/м2, підвищена концентрація тригліцеридів у плазмі крові, артеріальна гіпертензія), повинні перебувати під медичним контролем, включаючи контроль біохімічних параметрів крові, відповідно до місцевих рекомендацій. Інтерстиціальне захворювання легень На тлі терапії деякими інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази (статинами), особливо на тлі тривалої терапії, спостерігалися поодинокі випадки інтерстиціального захворювання легень. Можуть спостерігатися задишка, непродуктивний кашель та погіршення загального стану здоров'я (стомлюваність, зниження маси тіла та лихоманка). Якщо у пацієнта підозрюється інтерстиціальне захворювання легень, слід відмінити терапію аторвастатином. Ендокринна функція При застосуванні інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (статинів), у тому числі й аторвастатину, відзначалися випадки підвищення глікозильованого гемоглобіну (НbА1) та концентрації глюкози у плазмі крові натще. Тим не менш, ризик гіперглікемії нижчий, ніж рівень зниження ризику судинних ускладнень на фоні прийому інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (статини). Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Даних про вплив препарату Ліпримар на здатність керувати транспортними засобами та займатися потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, немає. Однак, враховуючи можливість розвитку запаморочення, слід бути обережним при виконанні перелічених видів діяльності.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: аторвастатин кальцію (еквівалентно 10 мг агорвастагіну); Допоміжні речовини: кальцію карбонат, целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, кроскармелоза натрію, полісорбат-80, гіпролоза, магнію стеарат; плівкова оболонка: опадрай білий YS-1-7040 (містить гінромеллозу, макрогол, титану діоксид, тальк), емульсія симетикону (містить симетикон, стеариновий емульгатор, сорбінову кислоту, воду), віск трав'яний. 7 або 10 таблеток у блістер з непрозорого поліпропілену/ПВХ та алюмінієвої фольги. 2, 4, 5 чи 8 блістерів по 7 таблеток. 3, 5 або 10 блістерів по 10 таблеток у картонну пачку з контролем першого розтину (тільки для виробництва "Пфайзер Фармасьютікалз ЕлЕлСі") разом з інструкцією із застосування.Опис лікарської формиТаблетки білі еліптичні таблетки, покриті оболонкою, з гравіюванням "10" на одній стороні та "PD 155" на іншій стороні. Ядро таблеток на зламі має білий колір.Фармакотерапевтична групаГіполіпідемічний засіб – ГМГ-КоА-редуктази інгібітор.ФармакокінетикаВсмоктування Аторвастатин швидко всмоктується після прийому внутрішньо: час досягнення його максимальної концентрації (ТСmах) у плазмі становить 1-2 години. У жінок максимальна концентрація аторвастатину (Сmах) на 20% вище, а площа під кривою "концентрація-час" (AUC) - на 10% нижче, ніж у чоловіків. Ступінь всмоктування та концентрація у плазмі крові підвищуються пропорційно дозі. Біодоступність аторвастатину у формі таблеток становить 95-99% порівняно з аторвастатином у вигляді розчину. Абсолютна біодоступність – близько 14%, а системна біодоступність інгібуючої активності щодо ГМГ-КоА-редуктази – близько 30%. Низька системна біодоступність обумовлена ​​пресистемним метаболізмом у слизовій оболонці шлунково-кишкового тракту та/або при "первинному проходженні" через печінку. Прийом їжі дещо знижує швидкість і ступінь абсорбції препарату (на 25% і 9%, відповідно, про що свідчать результати визначення Сmах та AUC), проте зниження ХС-ЛПНГ подібне до такого при прийомі аторвастатину натще. Незважаючи на те, що після прийому аторвастатину у вечірній час його концентрація в плазмі нижче (Сmах і AUC, приблизно, на 30%), ніж після прийому в ранковий час, зниження концентрації ХС-ЛПНГ не залежить від часу доби, в яку приймають препарат. Розподіл Середній обсяг розподілу аторвастатину становить близько 381 л. Зв'язок із білками плазми крові не менше 98%. Ставлення вмісту в еритроцитах/плазмі становить близько 0,25, тобто. аторвастатин погано проникає у еритроцити. Метаболізм Аторвастатин значною мірою метаболізується з утворенням орто- та пара-гідроксильованих похідних та різних продуктів β-окислення. In vitro орто-і парагідроксильовані метаболіти мають інгібуючу дію на ГМГ-КоА-редуктазу, порівнянну з таким аторвастатину. Приблизно 70% зниження активності ГМГ-КоА-редуктази відбувається за рахунок дії активних циркулюючих метаболітів. Результати досліджень in vitro дають підстави припустити, що ізофермент печінки CYP3A4 відіграє важливу роль у метаболізмі аторвастатину. На користь цього факту свідчить підвищення концентрації аторвастатину в плазмі при одночасному прийомі еритроміцину, який є інгібітором цього ізоферменту. Дослідження in vitro також показали, що аторвастатин є слабким інгібітором ізоферменту CYP3A4. Аторвастатин не має клінічно значущого впливу на концентрацію в плазмі крові терфенадину, який метаболізується, головним чином, ізоферментом CYP3A4,тому його суттєвий вплив на фармакокінетику інших субстратів ізоферменту CYP3A4 є малоймовірним. Виведення Аторвастатин та його метаболіти виводяться, головним чином, з жовчю після печінкового та/або позапечінкового метаболізму (аторвастатин не піддається вираженій кишково-печінковій рециркуляції). Період напіввиведення (Т1/2) становить близько 14 годин, при цьому інгібуючий ефект препарату щодо ГМГ-КоА-редуктази приблизно на 70% визначається активністю циркулюючих метаболітів і зберігається близько 20-30 годин завдяки їх наявності. Після внутрішнього прийому в сечі виявляється менше 2% від прийнятої дози препарату. Аторвастатин є субстратом для транспортерів ферментів печінки, транспортером ОАТР1В1 та ОАТР1В3. Метаболітами аторвастатину є субстрати ОАТР1В1. Аторвастатин також ідентифікується як субстрат транспортерів відтоку МЛУ1 та білка резистентності раку молочної залози, які можуть обмежувати кишкову абсорбцію та біліарний кліренс аторвастатину. Особливі групи пацієнтів Літні пацієнти Концентрації аторвастатину в плазмі крові у пацієнтів старше 65 років вище (Сmах приблизно на 40%, AUC приблизно на 30%), ніж у дорослих пацієнтів молодого віку. Відмінностей у ефективності та безпеці препарату, або досягненні цілей гіполіпідемічної терапії у літніх пацієнтів порівняно із загальною популяцією не виявлено. Діти У 8-тижневому відкритому дослідженні діти (віком 6-17 років) з гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією та вихідною концентрацією холестерину-ЛПНГ ≥ 4 ммоль/л отримували терапію аторвастатином у вигляді жувальних таблеток 5 мг або 10 мг або таблеток, покритих оболонкою мг або 20 мг один раз на добу відповідно. Єдиною значною коваріатою у фармакокінетичній моделі популяції, що отримує аторвастатин, була маса тіла. Уявний кліренс аторвастатину у дітей не відрізнявся від такого у дорослих пацієнтів при аллометричному вимірі по масі тіла. У діапазоні дії аторвастатину та о-гідроксіаторвастатину відзначалося послідовне зниження ХС-ЛПНЩ та ХС. Недостатність функції нирок Порушення функції нирок не впливає на концентрацію аторвастатину в плазмі крові або його вплив на показники ліпідного обміну, тому зміна дози у пацієнтів з порушенням функції нирок не потрібна. Дослідження застосування аторвастатину у пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності не проводилося. Аторвастатин не виводиться в ході гемодіалізу через інтенсивне зв'язування з білками плазми. Недостатність функції печінки Концентрація препарату значно підвищується (Сmах приблизно в 16 разів, AUC приблизно в 11 разів) у пацієнтів з алкогольним цирозом печінки (клас В за шкалою Чайлд-П'ю). Печінкове захоплення всіх інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, включаючи аторвастатин, відбувається за участю транспортера ОАТР1В1. У пацієнтів із генетичним поліморфізмом SLCО1B1 є ризик підвищення експозиції аторвастатину, що може призвести до підвищення ризику розвитку рабдоміолізу. Поліморфізм гена, що кодує ОАТР1В1 (SLCО1B1 с.521СС) пов'язаний із підвищенням експозиції (AUC) аторвастатину в 2,4 рази порівняно з пацієнтами без такої генотипічної зміни (с.521TT). Порушення захоплення аторвастатину печінкою, пов'язане з генетичними порушеннями, також може спостерігатись у таких пацієнтів. Можливі наслідки щодо ефективності невідомі. Взаємодія з іншими лікарськими засобами Вплив інших препаратів на фармакокінетику аторвастатину Препарат, дозування Аторвастатин Доза (мг) Зміна AUC& Зміна Сmax& Циклоспорин 5,2 мг/кг/добу, постійна доза 10 мг один раз на добу протягом 28 днів ↑ у 8,7 рази ↑ у 10,7 рази Типранавір 500 мг 2 рази на добу/ритонавір 200 мг 2 рази на добу протягом 7 днів 10 мг, одноразово ↑ у 9,4 рази ↑ у 8,6 рази Глекапревір 400 мг 1 раз на добу/пібрентасвір 120 мг 1 раз на добу, протягом 7 днів 10 мг один раз на добу протягом 7 днів ↑ у 8,3 рази ↑ У 22,00 рази Телапревір 750 мг кожні 8 год, протягом 10 днів 20 мг, одноразово ↑ у 7,9 раза ↑ у 10,6 рази Елбасвір у дозі 50 мг 1 раз на добу/гразопревір 200 мг 1 раз на добу, протягом 13 днів 10 мг, одноразово ↑ в 1,95 рази ↑ у 4,3 рази Боцепревір 800 мг 3 рази на добу, протягом 7 днів 40 мг, одноразово ↑ у 2,3 рази ↑ у 2,7 рази Симепревір у дозі 150 мг 1 раз на добу протягом 10 днів. 40 мг, одноразово ↑ у 2,12 рази ↑ в 1,7 рази Лопінавір 400 мг 2 рази на добу/ритонавір 100 мг 2 рази на добу протягом 14 днів 20 мг один раз на добу протягом 4 днів ↑ у 5,9 рази ↑ у 4,7 рази ‡Саквінавір 400 мг 2 рази на добу/ритонавір 400 мг 2 рази на добу протягом 15 днів 40 мг один раз на добу протягом 4 днів ↑ у 3,9 рази ↑ у 4,3 рази Кларитроміцин 500 мг 2 рази на добу протягом 9 днів 80 мг один раз на добу протягом 8 днів ↑ у 4,5 рази ↑ у 5,4 рази Дарунавір 300 мг 2 рази на добу/ритонавір 100 мг 2 рази на добу протягом 9 днів 10 мг один раз на добу протягом 4 днів ↑ у 3,4 рази ↑ у 2,2 рази Ітраконазол 200 мг один раз на добу протягом 4 днів 40 мг, одноразово ↑ у 3,3 рази ↑ в 1,20 рази Фосампренавір 700 мг двічі на добу/ритонавір 100 мг двічі на добу, протягом 14 днів 10 мг один раз на добу протягом 4 днів ↑ у 2,5 рази ↑ у 2,8 рази Фосампренавір 1400 мг 2 рази на добу, протягом 14 днів 10 мг один раз на добу протягом 4 днів ↑ у 2,3 рази ↑ у 4,0 рази Нелфінавір 1250 мг 2 рази на добу протягом 14 днів 10 мг один раз на добу протягом 28 днів ↑ в 1,74 рази ↑ у 2,2 рази Грейпфрутовий сік, 240 мл один раз на добу* 40 мг, одноразово ↑ в 1,37 рази ↑ в 1,16 рази Ділтіазем 240 мг один раз на добу, протягом 28 днів 40 мг, одноразово ↑ в 1,51 рази ↑ в 1,00 рази Еритроміцин 500 мг 4 рази на добу протягом 7 днів 10 мг, одноразово ↑ в 1,33 рази ↑ в 1,38 рази Амлодипін 10 мг, одноразово 80 мг, одноразово ↑ в 1,18 рази ↑ У 0,91 рази Циметидин 300 мг 4 рази на добу протягом 2 тижнів. 10 мг один раз на добу протягом 2 тижнів ↓ у 1,00 рази ↓ у 0,89 рази Колестипол 10 мг 2 рази на добу, протягом 24 тижнів 40 мг один раз на добу протягом 8 тижнів Не встановлено ↓ у 0,74** рази Маалокс ТС® 30 мл один раз на добу протягом 17 днів 10 мг один раз на добу протягом 15 днів ↓ у 0,66 рази ↓ у 0,67 рази Ефавіренз 600 мг один раз на добу протягом 14 днів 10 мг протягом 3 днів ↓ у 0,59 рази ↓ у 1,01 рази Рифампіцин 600 мг один раз на добу протягом 7 днів (одночасне застосування)† 40 мг, одноразово ↑ в 1,12 рази ↑ у 2,9 рази Рифампіцин 600 мг один раз на добу протягом 5 днів (роздільний прийом)† 40 мг, одноразово ↓ у 0, 20 рази ↓ у 0,60 рази Гемфіброзіл 600 мг 2 рази на добу протягом 7 днів 40 мг, одноразово ↑ в 1,35 рази ↓ у 1,00 рази Фенофібрат 160 мг один раз на добу протягом 7 днів 40 мг, одноразово ↑ в 1,03 рази ↑ в 1,02 рази & Представлено відношення типів терапії (спільне застосування препарату разом із аторвастатином у порівнянні із застосуванням тільки аторвастатину) * При значному споживанні грейпфрутового соку (≥ 750 мл - 1,2 л на добу) відзначали більше збільшення AUC (до 2,5) та/або Сmах (до 1,71). ** На підставі зразка, взятого одноразово через 8-16 годин після прийому препарату. † Оскільки рифампіцин має подвійний механізм взаємодії, рекомендується вводити аторвастатин і рифампіцин одночасно. Пізніший прийом аторвастатину після рифампіцину пов'язаний зі значним зниженням концентрації аторвастатину в плазмі. ‡ Дози саквінавіру/ритонавіру, що застосовувалися в цьому дослідженні, відрізняються від дозувань, які використовуються в клінічній практиці. Слід враховувати, що підвищення експозиції аторвастатину при клінічному застосуванні швидше за все вище, ніж те, що спостерігається в даному дослідженні. У зв'язку з цим слід застосовувати найнижчу дозу аторвастатину. Вплив аторвастатину на фармакокінетику інших препаратів Аторвастатин Препарат, що застосовуються одночасно з аторвастатином, дозування. Препарат/Доза (мг) Зміна AUC& Зміна Сmax& 80 мг один раз на добу протягом 15 днів Антипірин, 600 мг, одноразово ↑ в 1,03 рази ↓ у 0,89 рази 80 мг один раз на добу протягом 10 днів Дігоксин 0,25 мг один раз на добу протягом 20 днів ↑ в 1,15 рази ↑ в 1,20 рази 40 мг один раз на добу протягом 22 днів Пероральні контрацептиви один раз на добу протягом 2 місяців: норетиндрон 1 мг; етинілестрадіол 35 мкг ↑ в 1,28 рази ↑ в 1,23 рази 10 мг, одноразово Типранавір 500 мг 2 рази на добу/ритонавір 200 мг 2 рази на добу протягом 7 днів ↑ в 1,08 рази ↑ У 0.96 рази 10 мг один раз на добу протягом 4 днів Фосампренавір 1400 мг 2 рази на добу, протягом 14 днів ↓ у 0,73 рази ↓ у 0,82 рази 10 мг один раз на добу протягом 4 днів Фосампренавір 700 мг 2 рази на добу/ритонавір 100 мг 2 рази на добу протягом 14 днів ↑ У 0,99 рази ↑ У 0,94 рази & Наведено відношення типів терапії (спільне застосування препарату разом з аторвастатином у порівнянні із застосуванням тільки аторвастатину).ФармакодинамікаАторвастатин - селективний конкурентний інгібітор ГМГ-КоА-редуктази, ключового ферменту, що перетворює 3-гідрокси-3-метилглютарил-КоА на мевалонат - попередник стероїдів, включаючи холестерин. Синтетичний гіполіпідемічний засіб. У пацієнтів з гомозиготною та гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією, несемейними формами гіперхолестеринемії та змішаною дисліпідемією аторвастатин знижує концентрацію в плазмі крові загального холестерину (ХС), холестерину ліпопротеїнів низької щільності (ХС-ЛПНіП) низької щільності (ХС-ЛПОНП) та тригліцеридів (ТГ), що викликає підвищення концентрації холестерину ліпопротеїнів високої щільності (ХС-ЛПВЩ). Аторвастатин знижує концентрацію ХС та ХС-ЛПНГ у плазмі крові, інгібуючи ГМГ-КоА-редуктазу та синтез холестерину в печінці та збільшуючи кількість “печінкових” рецепторів ЛПНГ на поверхні клітин, що призводить до посилення захоплення та катаболізму ХС-ЛПНП. Аторвастатин зменшує утворення ХС-ЛПНЩ та число частинок ЛПНЩ, викликає виражене та стійке підвищення активності ЛПНЩ-рецепторів у поєднанні зі сприятливими якісними змінами ЛПНЩ-частинок, а також знижує концентрацію ХС-ЛПНЩ у пацієнтів з гомозиготною спадковою сімейною гіперхолестеринемією. засобами. Аторвастатин у дозах від 10 мг до 80 мг знижує концентрацію ХС на 30-46%, ХС-ЛПНГ – на 41-61%, апо-В – на 34-50% та ТГ – на 14-33%. Результати терапії подібні у пацієнтів з гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією, несемейними формами гіперхолестеринемії та змішаною гіперліпідемією, у тому числі у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу. У пацієнтів із ізольованою гіпертригліцеридемією аторвастатин знижує концентрацію загального холестерину, ХС-ЛПНЩ, ХС-ЛПОНП, апо-В та ТГ та підвищує концентрацію ХС-ЛПВЩ. У пацієнтів з дисбеталіпопротеїнемією аторвастатин знижує концентрацію холестерину ліпопротеїнів проміжної щільності (ХС-ЛПСШ). У пацієнтів з гіперліпопротеїнемією типу На та НЬ за класифікацією Фредріксона середнє значення підвищення концентрації ХС-ЛПЗЗ при лікуванні аторвастатином (10-80 мг) порівняно з вихідним показником становить 5,1-8,7% і не залежить від дози. Є значне дозозалежне зниження величини співвідношень: загальний холестерин/ХС-ЛПВЩ та ХС-ЛПНЩ/ХС-ЛПЗЩ на 29-44% і 37-55%, відповідно. Аторвастатин у дозі 80 мг достовірно знижує ризик розвитку ішемічних ускладнень та смертність на 16% після 16-тижневого курсу, а ризик повторної госпіталізації з приводу стенокардії, що супроводжує ознаками ішемії міокарда, на 26% (дослідження зменшення вираженості ішемії міокарді на тлі інтенсивної гіпо MIRACL)). У пацієнтів з різними вихідними концентраціями ХС-ЛПНГ аторвастатин викликає зниження ризику ішемічних ускладнень та смертність (у пацієнтів з інфарктом міокарда без зубця Q та нестабільною стенокардією у чоловіків, жінок та у пацієнтів віком до 65 років). Зниження концентрації у плазмі крові ХС-ЛПНГ краще корелює з дозою аторвастатину, ніж з його концентрацією у плазмі крові. Дозу підбирають з урахуванням терапевтичного ефекту. Терапевтичний ефект досягається через 2 тижні після початку терапії, досягає максимуму через 4 тижні та зберігається протягом усього періоду терапії. Профілактика серцево-судинних ускладнень Аторвастатин у дозі 10 мг знижує відносний ризик розвитку коронарних ускладнень (ішемічної хвороби серця (ІХС) з летальним результатом та нефатальний інфаркт міокарда (ІМ) на 36%, загальні серцево-судинні ускладнення на 29%, фатальний та нефатальний інсульт аторвастатину у пацієнтів з АГ та факторами ризику (ASCOT LLA)). Цукровий діабет У пацієнтів з цукровим діабетом терапія аторвастатином знижує відносний ризик розвитку основних серцево-судинних ускладнень (фатальний та нефатальний ІМ, безболева ішемія міокарда, летальний результат в результаті загострення ІХС, нестабільна стенокардія, шунтування коронарної артерії, чрес на 37%, ІМ (фатальний та нефатальний) на 42%, інсульт (фатальний та нефатальний) на 48% незалежно від статі, віку пацієнта або вихідної концентрації ХС-ЛПНГ (дослідження аторвастатину при цукровому діабеті 2 типу (CARDS)). Атеросклероз У пацієнтів з ІХС аторвастатин у дозі 80 мг на добу призводить до зменшення загального обсягу атероми на 0,4% за 1,8 місяці терапії (дослідження зворотного розвитку коронарного атеросклерозу на фоні інтенсивної гіполіпідемічної терапії (REVERSAL)). Повторний інсульт Аторвастатин у дозі 80 мг на добу зменшує ризик повторного фатального або нефатального інсульту у пацієнтів, які перенесли інсульт або транзиторну ішемічну атаку (ТІА) без ІХС в анамнезі (дослідження з профілактики інсульту при інтенсивному зниженні концентрації холестерину (SPARCL)) із плацебо. При цьому значно знижується ризик основних серцево-судинних ускладнень та процедур реваскуляризації. Скорочення ризику серцево-судинних порушень при терапії аторвастатином відзначається у всіх груп пацієнтів, крім тієї, куди увійшли пацієнти з первинним або повторним геморагічним інсультом. Вторинна профілактика серцево-судинних ускладнень У пацієнтів з ІХС аторвастатин у дозі 80 мг порівняно з 10 мг достовірно знижує відносний ризик розвитку великих серцево-судинних подій на 22%, нефатального ІМ (не пов'язаного з процедурами реваскуляризації) на 22%, фатального та нефатального інсульту на 25% (порівняння високоінтенсивної терапії аторвастатином та терапії помірної інтенсивності у пацієнтів з ІХС (за даними дослідження TNT)).Показання до застосуванняГіперхолестеринемія: як доповнення до дієти для зниження підвищеного загального холестерину, ХС-ЛПНГ, апо-В та тригліцеридів у дорослих, підлітків та дітей віком 10 років або старше з первинною гіперхолестеринемією, включаючи сімейну гіперхолестеринемію (гетерозиготний варіант) або комбіновану (змішаний) відповідно тип IIа та IIb за класифікацією Фредріксона), коли відповідь на дієту та інші немедикаментозні методи лікування недостатні. для зниження підвищеного загального холестерину, ХС-ЛПНГ у дорослих з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією як доповнення до інших гіполіпідемічних методів лікування (наприклад. ЛПНГ-аферез) або якщо такі методи лікування недоступні. Профілактика серцево-судинних захворювань: профілактика серцево-судинних подій у дорослих пацієнтів, які мають високий ризик розвитку первинних серцево-судинних подій, як доповнення до корекції інших факторів ризику; вторинна профілактика серцево-судинних ускладнень у пацієнтів з ІХС з метою зниження смертності, інфарктів міокарда, інсультів, повторних госпіталізацій щодо стенокардії та необхідності реваскуляризації.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до будь-якого компонента препарату. Активне захворювання печінки або підвищення активності "печінкових" трансаміназ у плазмі неясного генезу більш ніж у 3 рази порівняно з верхньою межею норми. Вагітність. Період грудного вигодовування. Жінки дітородного віку, які не використовують адекватні методи контрацепції. Вік до 18 років (недостатньо клінічних даних щодо ефективності та безпеки препарату в даній віковій групі), за винятком гетерозиготної сімейної гіперхолестеринемії (застосування протипоказане у дітей віком до 10 років). Одночасне застосування з фузидовою кислотою. Вроджений дефіцит лактази, непереносимість лактози, глюкозо-галактозна мальабсорбція. З обережністю: У пацієнтів, які зловживають алкоголем; у пацієнтів, які мають в анамнезі захворювання печінки; У пацієнтів із наявністю факторів ризику розвитку рабдоміолізу (порушення функції нирок, гіпотиреоз, спадкові м'язові порушення; у пацієнта в анамнезі або сімейному анамнезі, вже перенесений токсичний вплив інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (статинів) або фібратів на м'язову тканину, захворювання печінки в анамнезі та/або пацієнти, які вживають алкоголь у значних кількостях, вік старше 70 років, ситуації, у яких очікується підвищення концентрації аторвастатину в плазмі (наприклад, взаємодії з іншими лікарськими засобами).Вагітність та лактаціяЛіпримар протипоказаний при вагітності. Жінки репродуктивного віку під час лікування мають користуватися адекватними методами контрацепції. Застосування препарату Ліпримар протипоказане у жінок дітородного віку, які не використовують адекватні методи контрацепції. Відзначалися поодинокі випадки вроджених аномалій після впливу інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (статинів) на плід внутрішньоутробно. У дослідженнях на тваринах було показано токсичний вплив на репродуктивну функцію. Ліпримар® протипоказаний у період годування груддю. Невідомо, чи виводиться аторвастатин із грудним молоком. При необхідності призначення препарату в період лактації, грудне вигодовування необхідно припинити, щоб уникнути ризику небажаних явищ у немовлят.Побічна діяЛіпримар® зазвичай добре переноситься; побічні реакції, як правило, легкі та минущі. Побічні реакції розподілені за частотою відповідно до наступної класифікації: часто - ≥ 1/100 до < 1/10, нечасто - ≥ 1/1000 до < 1/100, рідко - ≥ 1/10000 до < 1/1000, дуже рідко - < 1/10000, невідомо – неможливо оцінити на підставі наявних даних. Порушення психіки: Нечасто - "кошмарні" сновидіння, безсоння; Невідомо – депресія. Порушення з боку нервової системи: Часто – головний біль; Нечасто – запаморочення, парестезія, гіпестезія, порушення смакового сприйняття, амнезія; Рідко – периферична нейропатія; Невідомо – втрата чи зниження пам'яті. Порушення з боку органу зору: Нечасто – виникнення "завіси" перед очима; Рідко – порушення зору. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: Нечасто – шум у вухах; Дуже рідко – втрата слуху. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: Часто – біль у горлі, носова кровотеча; Невідомо – поодинокі випадки інтерстиціального захворювання легень (зазвичай при тривалому застосуванні). Порушення з боку травного тракту: Часто – запор, метеоризм, диспепсія, нудота, діарея; Нечасто – блювання, біль у животі, відрижка, панкреатит, дискомфорт у животі. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: Нечасто – гепатит; Рідко – холестаз; Дуже рідко – вторинна ниркова недостатність. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: Нечасто – кропив'янка, свербіж шкіри, висип, алопеція; Рідко – ангіоневротичний набряк, бульозний висип, поліморфна ексудативна еритема (у тому числі синдром Стівенса-Джонсона), токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла). Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: Часто – міалгія, артралгії, біль у кінцівках, судоми м'язів, припухлість суглобів, біль у спині, м'язово-скелетні болі; Нечасто – біль у шиї, м'язова слабкість; Рідко – міопатія, міозит, рабдоміоліз, тендопатія (у деяких випадках з розривом сухожилля); Невідомо – імуноопосередкована некротизуюча міопатія. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: Нечасто – імпотенція; Дуже рідко – гінекомастія. Загальні розлади та порушення у місці введення: Нечасто – нездужання, астенічний синдром, біль у грудях, периферичні набряки, підвищена стомлюваність, лихоманка. Лабораторні та інструментальні дані: Часто – відхилення від норми результатів "печінкових" тестів (ACT та АЛТ), підвищення активності сироваткової креатинфосфокінази (КФК); Нечасто – лейкоцитурія; Невідомо – підвищення концентрації глікозильованого гемоглобіну (НbА1). Порушення з боку імунної системи: Часто – алергічні реакції; Дуже рідко – анафілаксія. Порушення з боку обміну речовин та харчування: Часто – гіперглікемія; Нечасто – гіпоглікемія, збільшення маси тіла, анорексія; Невідомо – цукровий діабет: частота розвитку залежить від наявності або відсутності факторів ризику (концентрація глюкози крові натще ≥ 5,6 ммоль/л, індекс маси тіла (ІМТ) > 30 кг/м2, підвищена концентрація тригліцеридів, артеріальна гіпертензія в анамнезі). Порушення з боку органів кровотворення: Рідко – тромбоцитопенія. Інфекції та інвазії: Часто – назофарингіт. Діти Побічні реакції, пов'язані з прийомом Ліпримару за кількістю не відрізнялися від реакцій на фоні прийому плацебо. Найчастішими реакціями, незалежно від частоти контролю, були інфекції.Взаємодія з лікарськими засобамиПід час лікування інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази при одночасному застосуванні циклоспорину, фібратів, нікотинової кислоти в ліпідзнижуючих дозах (більше 1 г/добу) або інгібіторів ізоферменту CYP3A4/транспортного білка (наприклад, еритроміцину, міопатії. Інгібітори ізоферменту CYP3A4 Оскільки аторвастатин метаболізується ізоферментом CYP3A4, спільне застосування аторвастатину з інгібіторами ізоферменту CYP3A4 може спричинити збільшення концентрації аторвастатину в плазмі крові. Ступінь взаємодії та ефекту потенціювання визначаються варіабельністю впливу на ізофермент CYP3A4. Було встановлено, що потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4 призводять до значного підвищення концентрації аторвастатину у плазмі. Слід по можливості уникати одночасного застосування потужних інгібіторів ізоферменту CYP3A4 (наприклад, циклоспорин, телітроміцин, кларитроміцин, делавірдин, стирипентол, кетоконазол, вориконазол, ітраконазол, позаконазол та інгібітори протеази ВІЛ, включа, віріна, Віна, Віна, Віна, Віна, Віна, Віна . Якщо одночасний прийом цих препаратів необхідний, слід розглянути можливість початку терапії з мінімальної дози, а також оцінити можливість зниження максимальної дози аторвастатину. Помірні інгібітори ізоферменту CYP3A4 (наприклад, еритроміцин, дилтіазем, верапаміл та флуконазол) можуть призводити до збільшення концентрації аторвастатину в плазмі. На тлі одночасного застосування інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (статинів) та еритроміцину відзначали підвищений ризик розвитку міопатії. Дослідження взаємодії аміодарону або верапамілу та аторвастатину не проводилися. Відомо, що і аміодарон, і верапаміл пригнічують активність ізоферменту CYP3A4 і одночасне застосування цих препаратів з аторвастатином може призвести до підвищення експозиції аторвастатину. У зв'язку з цим рекомендується знизити максимальну дозу аторвастатину та проводити відповідний моніторинг стану пацієнта при одночасному застосуванні з помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4.Контроль слід здійснювати після початку терапії та на тлі зміни дози інгібітору. Гемфіброзіл / фібрати На фоні застосування фібратів у монотерапії періодично відзначали небажані реакції, у тому числі рабдоміоліз, що стосуються скелетно-м'язової системи. Ризик таких реакцій зростає при одночасному застосуванні фібратів та аторвастатину. Якщо одночасного застосування цих препаратів неможливо уникнути, слід застосовувати мінімальну ефективну дозу аторвастатину, а також слід проводити регулярний контроль стану пацієнтів. Езетіміб Застосування езетимибу пов'язані з розвитком небажаних реакцій, зокрема рабдоміолізу, із боку скелетно-мышечной системи. Ризик таких реакцій підвищується при одночасному застосуванні езетимибу та аторвастатину. Для таких пацієнтів рекомендується ретельне спостереження. Еритроміцин/кларитроміцин При одночасному застосуванні аторвастатину та еритроміцину (по 500 мг 4 рази на добу) або кларитроміцину (по 500 мг 2 рази на добу) інгібіторів ізоферменту CYP3A4 спостерігалося підвищення концентрації аторвастатину в плазмі крові. Інгібітори протеаз Одночасне застосування аторвастатину з інгібіторами протеаз, відомими як інгібітори ізоферменту CYP3A4, супроводжується збільшенням концентрації аторвастатину у плазмі. Ділтіазем Спільне застосування аторвастатину в дозі 40 мг з дилтіаземом у дозі 240 мг призводить до збільшення концентрації аторвастатину в плазмі крові. Ціметідин Клінічно значущої взаємодії аторвастатину з циметидином не виявлено. Ітраконазол Одночасне застосування аторвастатину в дозах від 20 мг до 40 мг та ітраконазолу у дозі 200 мг призводило до збільшення значення AUC аторвастатину. Грейпфрутовий сік Оскільки грейпфрутовий сік містить один або більше компонентів, які пригнічують ізофермент CYP3A4, його надмірне споживання (більше 1,2 л на день) може спричинити збільшення концентрації аторвастатину в плазмі крові. Інгібітори транспортного білка Аторвастатин є субстрат транспортерів ферментів печінки. Спільне застосування аторвастатину в дозі 10 мг та циклоспорину в дозі 5,2 мг/кг/добу призводило до підвищення рівня впливу аторвастатину (співвідношення AUC: 8,7) (див. розділ "Фармакокінетика"). Циклоспорин є інгібітором транспортного поліпептиду органічних аніонів 1В1 (ОАТР1В1), ОАТР1ВЗ, протеїну, асоційованого з множинною лікарською стійкістю 1 (МЛУ1) і білка резистентності раку молочної залози, а також CYP3A4, отже впливає. Добова доза аторвастатину повинна перевищувати 10 мг. Глекапревір та пібрентасвір є інгібіторами ОАТР1В1, ОАТР1В3, МЛУ1 та білка резистентності раку молочної залози, отже, вони підвищують рівень впливу аторвастатину. Добова доза аторвастатину повинна перевищувати 10 мг. Спільне застосування аторвастатину в дозі 20 мг та летермовіру в дозі 480 мг на добу призводило до підвищення рівня впливу аторвастатину (співвідношення AUC: 3,29). Летермовір є інгібітором транспортерів P-gp, BCRP, MRP2, ОАТ2 та печінкового транспортера ОАТР1В1/1В3, таким чином він посилює рівень впливу аторвастатину. Добова доза аторвастатину не повинна перевищувати 20 мг (див. розділ "Спосіб застосування та дози"). Величина опосередкованих лікарських взаємодій CYP3A та ОАТР1В1/1В3 на спільне застосування препаратів може відрізнятися при одночасному призначенні летермовіру з циклоспорином. Не рекомендується застосовувати аторвастатин пацієнтам, які отримують терапію летермовіром спільно з циклоспорином. Елбасвір та гразопревір є інгібіторами ОАТР1В1, ОАТР1В3, МЛУ1 та білка резистентності раку молочної залози, отже, вони підвищують рівень впливу аторвастатину. Слід застосовувати з обережністю і найнижчою необхідною дозою. Індуктори ізоферменту CYP3A4 Спільне застосування аторвастатину з індукторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, ефавіренз, рифампіцин або препарати звіробою продірявленого) може призвести до зниження концентрації аторвастатину в плазмі крові. Внаслідок двоїстого механізму взаємодії з рифампіцином (індуктором ізоферменту CYP3A4 та інгібітором транспортного білка гепатоцитів ОАТР1В1), рекомендується одночасне застосування аторвастатину та рифампіцину, оскільки відстрочений прийом аторвастатину після прийому рифампіцину. Однак вплив рифампіцину на концентрацію аторвастатину в гепатоцитах невідомий і у разі, якщо одночасного застосування неможливо уникнути, слід ретельно контролювати ефективність такої комбінації під час терапії. Антациди Одночасний прийом внутрішньо суспензії, що містить магнію гідроксид та алюмінію гідроксид, знижував концентрацію аторвастатину в плазмі крові (зміна AUC: 0,66), проте рівень зниження концентрації ХС-ЛПНГ при цьому не змінювався. Феназон Аторвастатин не впливає на фармакокінетику феназону, тому взаємодія з іншими препаратами, що метаболізуються тими самими ізоферментами цитохрому, не очікується. Колестипол При одночасному застосуванні колестиполу концентрація аторвастатину в плазмі знижувалася (зміна AUC: 0,74); однак гіполіпідемічний ефект комбінації аторвастатину та колестиполу перевершував такий кожного препарату окремо. Дігоксин При повторному прийомі дигоксину та аторвастатину в дозі 10 мг рівноважні концентрації дигоксину в плазмі не змінювалися. Однак при застосуванні дигоксину в комбінації з аторвастатином у дозі 80 мг на добу концентрація дигоксину збільшувалася (зміна AUC: 1,15). Пацієнти, які отримують дигоксин у поєднанні з аторвастатином, потребують відповідного спостереження. Азітроміцин При одночасному застосуванні аторвастатину в дозі 10 мг 1 раз на добу та азитроміцину в дозі 500 мг 1 раз на добу концентрація аторвастатину в плазмі не змінювалася. Пероральні контрацептиви При одночасному застосуванні аторвастатину та пероральних контрацептивів, що містять норетистерон та етинілестрадіол, спостерігалося підвищення концентрації норетистерону (зміна AUC 1,28) та етинілестрадіолу (зміна AUC 1,19). Цей ефект слід враховувати під час вибору перорального контрацептиву для жінки, яка приймає аторвастатин. Терфенадін При одночасному застосуванні аторвастатину та терфенадину клінічно значущих змін фармакокінетики терфенадину не виявлено. Варфарін У клінічному дослідженні у пацієнтів, які регулярно одержують терапію варфарином при одночасному застосуванні аторвастатину в дозі 80 мг на добу, призводило до невеликого збільшення протромбінового часу приблизно на 1,7 с протягом перших 4 днів терапії. Показник повертався до норми протягом 15 днів терапії аторвастатином. Незважаючи на те, що тільки в окремих випадках відзначали значну взаємодію, що зачіпає антикоагулянтну функцію, слід визначити протромбіновий час до початку терапії аторвастатином у пацієнтів, які отримують терапію кумариновими антикоагулянтами, і досить часто в період терапії, щоб запобігти значній зміні протром. Як тільки відзначаються стабільні цифри протромбінового часу, його контроль можна проводити також, як рекомендують пацієнтам, які отримують кумаринові антикоагулянти. При зміні дози аторвастатину або припиненні терапії контроль протромбінового часу слід провести за тими самими принципами, що були описані вище. Терапія аторвастатином не була пов'язана з розвитком кровотечі або змінами протромбінового часу у пацієнтів, які не отримували лікування антикоагулянтами. Колхіцін Незважаючи на те, що дослідження одночасного застосування колхіцину та аторвастатину не проводилися, є повідомлення про розвиток міопатії при застосуванні цієї комбінації. При одночасному застосуванні аторвастатину та колхіцину слід дотримуватися обережності. Амлодипін У дослідженні лікарської взаємодії у здорових піддослідних, спільне застосування аторвастатину в дозі 80 мг та амлодипіну 10 мг призвело до клінічно незначного збільшення концентрації аторвастатину (зміна AUC: 1.18) Фузидова кислота Під час постмаркетингових досліджень відзначали випадки розвитку рабдоміолізу у пацієнтів, які приймають одночасно статини, включаючи аторвастатин та фузидову кислоту. Механізм цієї взаємодії невідомий. У пацієнтів, для яких використання фузидової кислоти вважають за необхідне, лікування статинами має бути припинено протягом усього періоду застосування фузидової кислоти. Терапію статинами можна відновити через 7 днів після останнього прийому фузидової кислоти. У виняткових випадках, де необхідна тривала системна терапія фузидовою кислотою, наприклад для лікування важких інфекцій, необхідність спільного застосування аторвастатину та фузидової кислоти повинна бути розглянута у кожному конкретному випадку та під суворим наглядом лікаря.Пацієнт повинен негайно звернутися за медичною допомогою у разі появи симптомів м'язової слабкості, чутливості або болю. Інша супутня терапія У клінічних дослідженнях аторвастатин застосовували у поєднанні з гіпотензивними засобами та естрогенами в рамках замісної гормональної терапії. Ознак клінічно значущої небажаної взаємодії не відзначено; дослідження взаємодії із специфічними препаратами не проводились. Крім того, відмічалося підвищення концентрації аторвастатину при одночасному застосуванні з інгібіторами протеази ВІЛ (комбінації лопінавіру та ритонавіру, саквінавіру та ритонавіру, дарунавіру та ритонавіру, фосампренавір, фосампренавір); , кларитроміцином та ітраконазолом. Слід бути обережними при одночасному застосуванні цих препаратів, а також застосовувати найнижчу ефективну дозу аторвастатину.Спосіб застосування та дозиВсередину. Приймати будь-якої доби незалежно від їди. Перед початком лікування препаратом Ліпримар слід спробувати домогтися контролю гіперхолестеринемії за допомогою дієти, фізичних вправ та зниження маси тіла у пацієнтів з ожирінням, а також терапією основного захворювання. При призначенні препарату пацієнту необхідно рекомендувати стандартну гіпохолестеринемічну дієту, якої він повинен дотримуватись протягом усього періоду терапії. Доза препарату варіюється від 10 мг до 80 мг 1 раз на добу і титрується з урахуванням концентрації ХС-ЛПНГ, мети терапії та індивідуальної відповіді на терапію. Максимальна добова доза становить 80 мг. На початку лікування та/або під час підвищення дози Ліпримару необхідно кожні 2-4 тижні контролювати концентрацію ліпідів плазми крові та відповідним чином коригувати дозу препарату. Первинна гіперхолестеринемія та комбінована (змішана) гіперліпідемія Для більшості пацієнтів рекомендована доза Ліпримару становить 10 мг 1 раз на добу; терапевтична дія проявляється протягом 2 тижнів і зазвичай досягає максимуму через 4 тижні. При тривалому лікуванні ефект зберігається. Гомозиготна сімейна гіперхолестеринемія Найчастіше призначають по 80 мг 1 разів у добу (зниження концентрації ХС-ЛПНП на 18-45%). Гетерозиготна сімейна гіперхолестеринемія Початкова доза становить 10 мг на добу. Дозу слід підбирати індивідуально та оцінювати актуальність дози кожні 4 тижні з можливим підвищенням до 40 мг на добу. Потім або доза може бути збільшена до максимальної - 80 мг на добу, або можна поєднувати секвестранти жовчних кислот з прийомом аторвастатину в дозі 40 мг на добу. Профілактика серцево-судинних захворювань У дослідженнях первинної профілактики доза аторвастатину становила 10 мг на добу. Може знадобитися підвищення дози для досягнення значень ХС-ЛПНГ, що відповідають сучасним рекомендаціям. Застосування у дітей з 10 до 18 років при гетерозиготній сімейній гіперхолестеринемії Рекомендована початкова доза – 10 мг 1 раз на добу. Доза може бути збільшена до 80 мг на добу залежно від клінічного ефекту та переносимості. Дозу препарату слід титрувати залежно від мети гіполіпідемічної терапії. Корекція дози повинна проводитись з інтервалами 1 раз на 4 тижні або більше. Недостатність функції печінки При недостатності функції печінки дозу Ліпримару необхідно знижувати, при регулярному контролі активності "печінкових" трансаміназ: аспартатамінотрансферази (ACT) та аланінамінотрансферази (АЛТ). Недостатність функції нирок Порушення функції нирок не впливає на концентрацію аторвастатину в плазмі або ступінь зниження концентрації ХС-ЛПНЩ, тому корекція дози препарату не потрібна. Літні пацієнти Відмінностей у терапевтичній ефективності та безпеці препарату Ліпримар® у літніх пацієнтів порівняно із загальною популяцією не виявлено, корекції дози не потрібні. Застосування у комбінації з іншими лікарськими засобами При необхідності спільного застосування з циклоспорином, тілапревіром, комбінацією типранавір/ритонавір або глекапревір/пібрентасвір доза препарату Ліпримар® не повинна перевищувати 10 мг на добу. Не рекомендується застосовувати аторвастатин пацієнтам, які отримують терапію летермовіром спільно з циклоспорином. Слід бути обережними і застосовувати найнижчу ефективну дозу аторвастатину при одночасному застосуванні з інгібіторами протеази ВІЛ, інгібіторами протеази гепатиту С (боцепревір, елбасвір/гразопревір, симепревір), кларитроміцином, ітраконазолом.ПередозуванняСпецифічного антидоту для лікування передозування Ліпримаром немає. У разі передозування слід проводити симптоматичне лікування за необхідності. Слід провести функціональні тести печінки та контролювати активність КФК. Оскільки препарат активно зв'язується з білками плазми, гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиВплив на печінку Як і при застосуванні інших гіполіпідемічних засобів цього класу, при застосуванні препарату Ліпримар відзначали помірне підвищення (більш ніж у 3 рази порівняно з верхньою межею норми) активності "печінкових" трансаміназ ACT та АЛТ. Стійке підвищення сироваткової активності "печінкових" трансаміназ (понад 3 рази порівняно з верхньою межею норми) спостерігалося у 0,7% пацієнтів, які отримували препарат Ліпримар®. Частота подібних змін при застосуванні препарату в дозах 10 мг, 20 мг, 40 мг та 80 мг становила 0,2%, 0,2%, 0,6% та 2,3% відповідно. Підвищення активності "печінкових" трансаміназ зазвичай не супроводжувалося жовтяницею або іншими клінічними проявами. При зниженні дози Ліпримару, тимчасовій або повній відміні препарату активність "печінкових" трансаміназ поверталася до початкового рівня. Більшість пацієнтів продовжували прийом Ліпримару у зниженій дозі без жодних клінічних наслідків. До початку терапії, через 6 тижнів та 12 тижнів після початку застосування Ліпримару або після збільшення його дози необхідно контролювати показники функції печінки. Функцію печінки слід контролювати також у разі появи клінічних ознак ураження печінки. У разі підвищення активності "печінкових" трансаміназ, АЛТ та ACT слід контролювати доти, доки вона не нормалізується. Якщо підвищення активності ACT або АЛТ більш ніж у 3 рази в порівнянні з верхньою межею норми зберігається, рекомендується зниження дози або відміна Ліпримару. Ліпримар® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, які вживають значну кількість алкоголю та/або мають в анамнезі захворювання печінки. Активне захворювання печінки або постійно підвищена активність "печінкових" трансаміназ плазми неясного генезу є протипоказанням до застосування препарату Ліпримар®. Дія на скелетні м'язи У пацієнтів, які отримували Ліпримар, відзначалася міалгія. Діагноз міопатії слід передбачати у пацієнтів з дифузною міалгією, хворобливістю або слабкістю м'язів та/або вираженим підвищенням активності КФК (більш ніж у 10 разів у порівнянні з верхньою межею норми). Терапію Ліпримаром слід припинити у разі вираженого підвищення активності КФК, за наявності підтвердженої міопатії або підозри на її розвиток. Ризик міопатії підвищувався при одночасному застосуванні лікарських засобів, що підвищують системну концентрацію аторвастатину. Багато з цих препаратів пригнічують метаболізм, опосередкований ізоферментом CYP3A4, та/або транспорт лікарських речовин. Відомо, що ізофермент CYP3A4 - основний ізофермент печінки, що бере участь у біотрансформації аторвастатину. Застосовуючи Ліпримар® у поєднанні з фібратами, еритроміцином, імунодепресантами, азольними протигрибковими засобами, інгібіторами протеази ВІЛ/ВГС, летермовиром або нікотиновою кислотою в ліпід-знижувальних дозах (більше 1 г/добу), лікар повинен лікувати. Слід регулярно спостерігати пацієнтів з метою виявлення болю або слабкості у м'язах, особливо протягом перших місяців терапії та у період збільшення дози будь-якого із зазначених засобів. У разі потреби комбінованої терапії слід розглядати можливість застосування нижчих початкових та підтримуючих доз перерахованих вище засобів. Не рекомендується одночасне використання аторвастатину та фузидової кислоти, тому під час лікування фузидовою кислотою рекомендовано тимчасове скасування аторвастатину. У подібних ситуаціях можна рекомендувати періодичний контроль активності КФК, хоча таке моніторування не дозволяє запобігти розвитку тяжкої міопатії. До початку лікування Аторвастатин слід з обережністю призначати пацієнтам з факторами, що сприяють розвитку рабдоміолізу. Контроль активності КФК слід проводити у наступних випадках до початку терапії аторвастатином: порушення функції нирок; гіпотиреоз; спадкові м'язові порушення у пацієнта в анамнезі чи сімейному анамнезі; вже перенесений токсичний вплив інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (статинів) або фібратів на м'язову тканину; захворювання печінки в анамнезі та/або пацієнти, які вживають алкоголь у значних кількостях; у пацієнтів старше 70 років слід оцінити необхідність контролю КФК, враховуючи те, що у цих пацієнтів вже є фактори, що схильні до розвитку рабдоміолізу; ситуації, в яких очікується підвищення концентрації аторвастатину в плазмі, такі як взаємодії з іншими лікарськими засобами. У таких ситуаціях слід оцінити співвідношення ризику/користування та здійснювати медичне спостереження за станом пацієнта. У разі значного підвищення активності КФК (більш ніж у 5 разів вище за верхню межу норми), не слід починати терапію аторвастатином. При застосуванні Ліпримару, як і інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, описані рідкісні випадки рабдоміолізу з гострою нирковою недостатністю, зумовленою міоглобінурією. Чинником ризику розвитку рабдоміолізу може бути попереднє порушення функції нирок. Таким пацієнтам слід забезпечити ретельніший контроль за станом скелетно-м'язової системи. При появі симптомів можливої ​​міопатії або наявності факторів ризику розвитку ниркової недостатності на тлі рабдоміолізу (наприклад, тяжка гостра інфекція, артеріальна гіпотензія, широке хірургічне втручання, травми, метаболічні, ендокринні та водно-електролітні порушення, неконтрольовані судоми) або повністю скасувати. Увага! Пацієнтів необхідно попередити про те, що їм слід негайно звернутися до лікаря при появі незрозумілого болю або м'язової слабкості, особливо якщо вони супроводжуються нездужанням або лихоманкою. Профілактика інсульту за допомогою активного зниження концентрації холестерину (SPARCL) У ретроспективному аналізі підтипів інсульту у пацієнтів без ішемічної хвороби серця, які недавно перенесли інсульт або транзиторну ішемічну атаку, на початковому етапі, які отримували аторвастатин у дозі 80 мг, була відзначена більш висока частота випадків розвитку геморагічного інсульту, порівняно з пацієнтами, які отримують. Підвищений ризик особливо помітний у пацієнтів з геморагічним інсультом або лакунарним інфарктом в анамнезі на початку дослідження. У даної групи пацієнтів співвідношення користь/ризик при прийомі аторвастатину в дозі 80 мг досить не визначено, тому перед початком терапії слід ретельно оцінити можливий ризик розвитку геморагічного інсульту у таких пацієнтів. Після спеціального аналізу клінічного дослідження за участю 4731 пацієнтів без ІХС, які перенесли інсульт або транзиторну ішемічну атаку (ТІА) протягом попередніх 6 місяців, яким був призначений аторвастатин 80 мг на добу, виявили вищу частоту геморагічних інсультів у групі аторвастатину 80 мг з групою плацебо (55 у групі аторвастатину проти 33 у групі плацебо). Пацієнти з геморагічним інсультом на момент включення в дослідження мали більш високий ризик для повторного геморагічного інсульту (7 у групі аторвастатину проти 2-х у групі плацебо). Однак у пацієнтів, які отримували аторвастатин 80 мг на добу, було менше інсультів будь-якого типу (265 проти 311) та менше серцево-судинних подій (123 проти 204). Цукровий діабет Деякі дані підтверджують, що інгібітори ГМГ-КоА-редуктази (статини), як клас, можуть призводити до підвищення концентрації глюкози в плазмі крові, а в окремих пацієнтів з високим ризиком розвитку цукрового діабету може розвинутись стан гіперглікемії, що потребує корекції як при цукровому діабеті. Тим не менш, цей ризик не перевищує користь від терапії інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази (статинами) з точки зору судинних ризиків, тому це не може бути причиною скасування терапії. Пацієнти, що належать до групи ризику (концентрація глюкози в крові натще від 5,6 до 6,9 ммоль/л, ІМТ > 30 кг/м2, підвищена концентрація тригліцеридів у плазмі крові, артеріальна гіпертензія), повинні перебувати під медичним контролем, включаючи контроль біохімічних параметрів крові, відповідно до місцевих рекомендацій. Інтерстиціальне захворювання легень На тлі терапії деякими інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази (статинами), особливо на тлі тривалої терапії, спостерігалися поодинокі випадки інтерстиціального захворювання легень. Можуть спостерігатися задишка, непродуктивний кашель та погіршення загального стану здоров'я (стомлюваність, зниження маси тіла та лихоманка). Якщо у пацієнта підозрюється інтерстиціальне захворювання легень, слід відмінити терапію аторвастатином. Ендокринна функція При застосуванні інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (статинів), у тому числі й аторвастатину, відзначалися випадки підвищення глікозильованого гемоглобіну (НbА1) та концентрації глюкози у плазмі крові натще. Тим не менш, ризик гіперглікемії нижчий, ніж рівень зниження ризику судинних ускладнень на фоні прийому інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (статини). Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Даних про вплив препарату Ліпримар на здатність керувати транспортними засобами та займатися потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, немає. Однак, враховуючи можливість розвитку запаморочення, слід бути обережним при виконанні перелічених видів діяльності.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: аторвастатин кальцію (еквівалентно 20 мг агорвастагіну); Допоміжні речовини: кальцію карбонат, целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, кроскармелоза натрію, полісорбат-80, гіпролоза, магнію стеарат; плівкова оболонка: опадрай білий YS-1-7040 (містить гінромеллозу, макрогол, титану діоксид, тальк), емульсія симетикону (містить симетикон, стеариновий емульгатор, сорбінову кислоту, воду), віск трав'яний. 7 або 10 таблеток у блістер з непрозорого поліпропілену/ПВХ та алюмінієвої фольги. 2, 4, 5 чи 8 блістерів по 7 таблеток. 3, 5 або 10 блістерів по 10 таблеток у картонну пачку з контролем першого розтину (тільки для виробництва "Пфайзер Фармасьютікалз ЕлЕлСі") разом з інструкцією із застосування.Опис лікарської формиТаблетки білі еліптичні таблетки, покриті оболонкою, з гравіюванням "20" на одній стороні та "PD 156" на іншій стороні. Ядро таблеток на зламі має білий колір.Фармакотерапевтична групаГіполіпідемічний засіб – ГМГ-КоА-редуктази інгібітор.ФармакокінетикаВсмоктування Аторвастатин швидко всмоктується після прийому внутрішньо: час досягнення його максимальної концентрації (ТСmах) у плазмі становить 1-2 години. У жінок максимальна концентрація аторвастатину (Сmах) на 20% вище, а площа під кривою "концентрація-час" (AUC) - на 10% нижче, ніж у чоловіків. Ступінь всмоктування та концентрація у плазмі крові підвищуються пропорційно дозі. Біодоступність аторвастатину у формі таблеток становить 95-99% порівняно з аторвастатином у вигляді розчину. Абсолютна біодоступність – близько 14%, а системна біодоступність інгібуючої активності щодо ГМГ-КоА-редуктази – близько 30%. Низька системна біодоступність обумовлена ​​пресистемним метаболізмом у слизовій оболонці шлунково-кишкового тракту та/або при "первинному проходженні" через печінку. Прийом їжі дещо знижує швидкість і ступінь абсорбції препарату (на 25% і 9%, відповідно, про що свідчать результати визначення Сmах та AUC), проте зниження ХС-ЛПНГ подібне до такого при прийомі аторвастатину натще. Незважаючи на те, що після прийому аторвастатину у вечірній час його концентрація в плазмі нижче (Сmах і AUC, приблизно, на 30%), ніж після прийому в ранковий час, зниження концентрації ХС-ЛПНГ не залежить від часу доби, в яку приймають препарат. Розподіл Середній обсяг розподілу аторвастатину становить близько 381 л. Зв'язок із білками плазми крові не менше 98%. Ставлення вмісту в еритроцитах/плазмі становить близько 0,25, тобто. аторвастатин погано проникає у еритроцити. Метаболізм Аторвастатин значною мірою метаболізується з утворенням орто- та пара-гідроксильованих похідних та різних продуктів β-окислення. In vitro орто-і парагідроксильовані метаболіти мають інгібуючу дію на ГМГ-КоА-редуктазу, порівнянну з таким аторвастатину. Приблизно 70% зниження активності ГМГ-КоА-редуктази відбувається за рахунок дії активних циркулюючих метаболітів. Результати досліджень in vitro дають підстави припустити, що ізофермент печінки CYP3A4 відіграє важливу роль у метаболізмі аторвастатину. На користь цього факту свідчить підвищення концентрації аторвастатину в плазмі при одночасному прийомі еритроміцину, який є інгібітором цього ізоферменту. Дослідження in vitro також показали, що аторвастатин є слабким інгібітором ізоферменту CYP3A4. Аторвастатин не має клінічно значущого впливу на концентрацію в плазмі крові терфенадину, який метаболізується, головним чином, ізоферментом CYP3A4,тому його суттєвий вплив на фармакокінетику інших субстратів ізоферменту CYP3A4 є малоймовірним. Виведення Аторвастатин та його метаболіти виводяться, головним чином, з жовчю після печінкового та/або позапечінкового метаболізму (аторвастатин не піддається вираженій кишково-печінковій рециркуляції). Період напіввиведення (Т1/2) становить близько 14 годин, при цьому інгібуючий ефект препарату щодо ГМГ-КоА-редуктази приблизно на 70% визначається активністю циркулюючих метаболітів і зберігається близько 20-30 годин завдяки їх наявності. Після внутрішнього прийому в сечі виявляється менше 2% від прийнятої дози препарату. Аторвастатин є субстратом для транспортерів ферментів печінки, транспортером ОАТР1В1 та ОАТР1В3. Метаболітами аторвастатину є субстрати ОАТР1В1. Аторвастатин також ідентифікується як субстрат транспортерів відтоку МЛУ1 та білка резистентності раку молочної залози, які можуть обмежувати кишкову абсорбцію та біліарний кліренс аторвастатину. Особливі групи пацієнтів Літні пацієнти Концентрації аторвастатину в плазмі крові у пацієнтів старше 65 років вище (Сmах приблизно на 40%, AUC приблизно на 30%), ніж у дорослих пацієнтів молодого віку. Відмінностей у ефективності та безпеці препарату, або досягненні цілей гіполіпідемічної терапії у літніх пацієнтів порівняно із загальною популяцією не виявлено. Діти У 8-тижневому відкритому дослідженні діти (віком 6-17 років) з гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією та вихідною концентрацією холестерину-ЛПНГ ≥ 4 ммоль/л отримували терапію аторвастатином у вигляді жувальних таблеток 5 мг або 10 мг або таблеток, покритих оболонкою мг або 20 мг один раз на добу відповідно. Єдиною значною коваріатою у фармакокінетичній моделі популяції, що отримує аторвастатин, була маса тіла. Уявний кліренс аторвастатину у дітей не відрізнявся від такого у дорослих пацієнтів при аллометричному вимірі по масі тіла. У діапазоні дії аторвастатину та о-гідроксіаторвастатину відзначалося послідовне зниження ХС-ЛПНЩ та ХС. Недостатність функції нирок Порушення функції нирок не впливає на концентрацію аторвастатину в плазмі крові або його вплив на показники ліпідного обміну, тому зміна дози у пацієнтів з порушенням функції нирок не потрібна. Дослідження застосування аторвастатину у пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності не проводилося. Аторвастатин не виводиться в ході гемодіалізу через інтенсивне зв'язування з білками плазми. Недостатність функції печінки Концентрація препарату значно підвищується (Сmах приблизно в 16 разів, AUC приблизно в 11 разів) у пацієнтів з алкогольним цирозом печінки (клас В за шкалою Чайлд-П'ю). Печінкове захоплення всіх інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, включаючи аторвастатин, відбувається за участю транспортера ОАТР1В1. У пацієнтів із генетичним поліморфізмом SLCО1B1 є ризик підвищення експозиції аторвастатину, що може призвести до підвищення ризику розвитку рабдоміолізу. Поліморфізм гена, що кодує ОАТР1В1 (SLCО1B1 с.521СС) пов'язаний із підвищенням експозиції (AUC) аторвастатину в 2,4 рази порівняно з пацієнтами без такої генотипічної зміни (с.521TT). Порушення захоплення аторвастатину печінкою, пов'язане з генетичними порушеннями, також може спостерігатись у таких пацієнтів. Можливі наслідки щодо ефективності невідомі. Взаємодія з іншими лікарськими засобами Вплив інших препаратів на фармакокінетику аторвастатину Препарат, дозування Аторвастатин Доза (мг) Зміна AUC& Зміна Сmax& Циклоспорин 5,2 мг/кг/добу, постійна доза 10 мг один раз на добу протягом 28 днів ↑ у 8,7 рази ↑ у 10,7 рази Типранавір 500 мг 2 рази на добу/ритонавір 200 мг 2 рази на добу протягом 7 днів 10 мг, одноразово ↑ у 9,4 рази ↑ у 8,6 рази Глекапревір 400 мг 1 раз на добу/пібрентасвір 120 мг 1 раз на добу, протягом 7 днів 10 мг один раз на добу протягом 7 днів ↑ у 8,3 рази ↑ У 22,00 рази Телапревір 750 мг кожні 8 год, протягом 10 днів 20 мг, одноразово ↑ у 7,9 раза ↑ у 10,6 рази Елбасвір у дозі 50 мг 1 раз на добу/гразопревір 200 мг 1 раз на добу, протягом 13 днів 10 мг, одноразово ↑ в 1,95 рази ↑ у 4,3 рази Боцепревір 800 мг 3 рази на добу, протягом 7 днів 40 мг, одноразово ↑ у 2,3 рази ↑ у 2,7 рази Симепревір у дозі 150 мг 1 раз на добу протягом 10 днів. 40 мг, одноразово ↑ у 2,12 рази ↑ в 1,7 рази Лопінавір 400 мг 2 рази на добу/ритонавір 100 мг 2 рази на добу протягом 14 днів 20 мг один раз на добу протягом 4 днів ↑ у 5,9 рази ↑ у 4,7 рази ‡Саквінавір 400 мг 2 рази на добу/ритонавір 400 мг 2 рази на добу протягом 15 днів 40 мг один раз на добу протягом 4 днів ↑ у 3,9 рази ↑ у 4,3 рази Кларитроміцин 500 мг 2 рази на добу протягом 9 днів 80 мг один раз на добу протягом 8 днів ↑ у 4,5 рази ↑ у 5,4 рази Дарунавір 300 мг 2 рази на добу/ритонавір 100 мг 2 рази на добу протягом 9 днів 10 мг один раз на добу протягом 4 днів ↑ у 3,4 рази ↑ у 2,2 рази Ітраконазол 200 мг один раз на добу протягом 4 днів 40 мг, одноразово ↑ у 3,3 рази ↑ в 1,20 рази Фосампренавір 700 мг двічі на добу/ритонавір 100 мг двічі на добу, протягом 14 днів 10 мг один раз на добу протягом 4 днів ↑ у 2,5 рази ↑ у 2,8 рази Фосампренавір 1400 мг 2 рази на добу, протягом 14 днів 10 мг один раз на добу протягом 4 днів ↑ у 2,3 рази ↑ у 4,0 рази Нелфінавір 1250 мг 2 рази на добу протягом 14 днів 10 мг один раз на добу протягом 28 днів ↑ в 1,74 рази ↑ у 2,2 рази Грейпфрутовий сік, 240 мл один раз на добу* 40 мг, одноразово ↑ в 1,37 рази ↑ в 1,16 рази Ділтіазем 240 мг один раз на добу, протягом 28 днів 40 мг, одноразово ↑ в 1,51 рази ↑ в 1,00 рази Еритроміцин 500 мг 4 рази на добу протягом 7 днів 10 мг, одноразово ↑ в 1,33 рази ↑ в 1,38 рази Амлодипін 10 мг, одноразово 80 мг, одноразово ↑ в 1,18 рази ↑ У 0,91 рази Циметидин 300 мг 4 рази на добу протягом 2 тижнів. 10 мг один раз на добу протягом 2 тижнів ↓ у 1,00 рази ↓ у 0,89 рази Колестипол 10 мг 2 рази на добу, протягом 24 тижнів 40 мг один раз на добу протягом 8 тижнів Не встановлено ↓ у 0,74** рази Маалокс ТС® 30 мл один раз на добу протягом 17 днів 10 мг один раз на добу протягом 15 днів ↓ у 0,66 рази ↓ у 0,67 рази Ефавіренз 600 мг один раз на добу протягом 14 днів 10 мг протягом 3 днів ↓ у 0,59 рази ↓ у 1,01 рази Рифампіцин 600 мг один раз на добу протягом 7 днів (одночасне застосування)† 40 мг, одноразово ↑ в 1,12 рази ↑ у 2,9 рази Рифампіцин 600 мг один раз на добу протягом 5 днів (роздільний прийом)† 40 мг, одноразово ↓ у 0, 20 рази ↓ у 0,60 рази Гемфіброзіл 600 мг 2 рази на добу протягом 7 днів 40 мг, одноразово ↑ в 1,35 рази ↓ у 1,00 рази Фенофібрат 160 мг один раз на добу протягом 7 днів 40 мг, одноразово ↑ в 1,03 рази ↑ в 1,02 рази & Представлено відношення типів терапії (спільне застосування препарату разом із аторвастатином у порівнянні із застосуванням тільки аторвастатину) * При значному споживанні грейпфрутового соку (≥ 750 мл - 1,2 л на добу) відзначали більше збільшення AUC (до 2,5) та/або Сmах (до 1,71). ** На підставі зразка, взятого одноразово через 8-16 годин після прийому препарату. † Оскільки рифампіцин має подвійний механізм взаємодії, рекомендується вводити аторвастатин і рифампіцин одночасно. Пізніший прийом аторвастатину після рифампіцину пов'язаний зі значним зниженням концентрації аторвастатину в плазмі. ‡ Дози саквінавіру/ритонавіру, що застосовувалися в цьому дослідженні, відрізняються від дозувань, які використовуються в клінічній практиці. Слід враховувати, що підвищення експозиції аторвастатину при клінічному застосуванні швидше за все вище, ніж те, що спостерігається в даному дослідженні. У зв'язку з цим слід застосовувати найнижчу дозу аторвастатину. Вплив аторвастатину на фармакокінетику інших препаратів Аторвастатин Препарат, що застосовуються одночасно з аторвастатином, дозування. Препарат/Доза (мг) Зміна AUC& Зміна Сmax& 80 мг один раз на добу протягом 15 днів Антипірин, 600 мг, одноразово ↑ в 1,03 рази ↓ у 0,89 рази 80 мг один раз на добу протягом 10 днів Дігоксин 0,25 мг один раз на добу протягом 20 днів ↑ в 1,15 рази ↑ в 1,20 рази 40 мг один раз на добу протягом 22 днів Пероральні контрацептиви один раз на добу протягом 2 місяців: норетиндрон 1 мг; етинілестрадіол 35 мкг ↑ в 1,28 рази ↑ в 1,23 рази 10 мг, одноразово Типранавір 500 мг 2 рази на добу/ритонавір 200 мг 2 рази на добу протягом 7 днів ↑ в 1,08 рази ↑ У 0.96 рази 10 мг один раз на добу протягом 4 днів Фосампренавір 1400 мг 2 рази на добу, протягом 14 днів ↓ у 0,73 рази ↓ у 0,82 рази 10 мг один раз на добу протягом 4 днів Фосампренавір 700 мг 2 рази на добу/ритонавір 100 мг 2 рази на добу протягом 14 днів ↑ У 0,99 рази ↑ У 0,94 рази & Наведено відношення типів терапії (спільне застосування препарату разом з аторвастатином у порівнянні із застосуванням тільки аторвастатину).ФармакодинамікаАторвастатин - селективний конкурентний інгібітор ГМГ-КоА-редуктази, ключового ферменту, що перетворює 3-гідрокси-3-метилглютарил-КоА на мевалонат - попередник стероїдів, включаючи холестерин. Синтетичний гіполіпідемічний засіб. У пацієнтів з гомозиготною та гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією, несемейними формами гіперхолестеринемії та змішаною дисліпідемією аторвастатин знижує концентрацію в плазмі крові загального холестерину (ХС), холестерину ліпопротеїнів низької щільності (ХС-ЛПНіП) низької щільності (ХС-ЛПОНП) та тригліцеридів (ТГ), що викликає підвищення концентрації холестерину ліпопротеїнів високої щільності (ХС-ЛПВЩ). Аторвастатин знижує концентрацію ХС та ХС-ЛПНГ у плазмі крові, інгібуючи ГМГ-КоА-редуктазу та синтез холестерину в печінці та збільшуючи кількість “печінкових” рецепторів ЛПНГ на поверхні клітин, що призводить до посилення захоплення та катаболізму ХС-ЛПНП. Аторвастатин зменшує утворення ХС-ЛПНЩ та число частинок ЛПНЩ, викликає виражене та стійке підвищення активності ЛПНЩ-рецепторів у поєднанні зі сприятливими якісними змінами ЛПНЩ-частинок, а також знижує концентрацію ХС-ЛПНЩ у пацієнтів з гомозиготною спадковою сімейною гіперхолестеринемією. засобами. Аторвастатин у дозах від 10 мг до 80 мг знижує концентрацію ХС на 30-46%, ХС-ЛПНГ – на 41-61%, апо-В – на 34-50% та ТГ – на 14-33%. Результати терапії подібні у пацієнтів з гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією, несемейними формами гіперхолестеринемії та змішаною гіперліпідемією, у тому числі у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу. У пацієнтів із ізольованою гіпертригліцеридемією аторвастатин знижує концентрацію загального холестерину, ХС-ЛПНЩ, ХС-ЛПОНП, апо-В та ТГ та підвищує концентрацію ХС-ЛПВЩ. У пацієнтів з дисбеталіпопротеїнемією аторвастатин знижує концентрацію холестерину ліпопротеїнів проміжної щільності (ХС-ЛПСШ). У пацієнтів з гіперліпопротеїнемією типу На та НЬ за класифікацією Фредріксона середнє значення підвищення концентрації ХС-ЛПЗЗ при лікуванні аторвастатином (10-80 мг) порівняно з вихідним показником становить 5,1-8,7% і не залежить від дози. Є значне дозозалежне зниження величини співвідношень: загальний холестерин/ХС-ЛПВЩ та ХС-ЛПНЩ/ХС-ЛПЗЩ на 29-44% і 37-55%, відповідно. Аторвастатин у дозі 80 мг достовірно знижує ризик розвитку ішемічних ускладнень та смертність на 16% після 16-тижневого курсу, а ризик повторної госпіталізації з приводу стенокардії, що супроводжує ознаками ішемії міокарда, на 26% (дослідження зменшення вираженості ішемії міокарді на тлі інтенсивної гіпо MIRACL)). У пацієнтів з різними вихідними концентраціями ХС-ЛПНГ аторвастатин викликає зниження ризику ішемічних ускладнень та смертність (у пацієнтів з інфарктом міокарда без зубця Q та нестабільною стенокардією у чоловіків, жінок та у пацієнтів віком до 65 років). Зниження концентрації у плазмі крові ХС-ЛПНГ краще корелює з дозою аторвастатину, ніж з його концентрацією у плазмі крові. Дозу підбирають з урахуванням терапевтичного ефекту. Терапевтичний ефект досягається через 2 тижні після початку терапії, досягає максимуму через 4 тижні та зберігається протягом усього періоду терапії. Профілактика серцево-судинних ускладнень Аторвастатин у дозі 10 мг знижує відносний ризик розвитку коронарних ускладнень (ішемічної хвороби серця (ІХС) з летальним результатом та нефатальний інфаркт міокарда (ІМ) на 36%, загальні серцево-судинні ускладнення на 29%, фатальний та нефатальний інсульт аторвастатину у пацієнтів з АГ та факторами ризику (ASCOT LLA)). Цукровий діабет У пацієнтів з цукровим діабетом терапія аторвастатином знижує відносний ризик розвитку основних серцево-судинних ускладнень (фатальний та нефатальний ІМ, безболева ішемія міокарда, летальний результат в результаті загострення ІХС, нестабільна стенокардія, шунтування коронарної артерії, чрес на 37%, ІМ (фатальний та нефатальний) на 42%, інсульт (фатальний та нефатальний) на 48% незалежно від статі, віку пацієнта або вихідної концентрації ХС-ЛПНГ (дослідження аторвастатину при цукровому діабеті 2 типу (CARDS)). Атеросклероз У пацієнтів з ІХС аторвастатин у дозі 80 мг на добу призводить до зменшення загального обсягу атероми на 0,4% за 1,8 місяці терапії (дослідження зворотного розвитку коронарного атеросклерозу на фоні інтенсивної гіполіпідемічної терапії (REVERSAL)). Повторний інсульт Аторвастатин у дозі 80 мг на добу зменшує ризик повторного фатального або нефатального інсульту у пацієнтів, які перенесли інсульт або транзиторну ішемічну атаку (ТІА) без ІХС в анамнезі (дослідження з профілактики інсульту при інтенсивному зниженні концентрації холестерину (SPARCL)) із плацебо. При цьому значно знижується ризик основних серцево-судинних ускладнень та процедур реваскуляризації. Скорочення ризику серцево-судинних порушень при терапії аторвастатином відзначається у всіх груп пацієнтів, крім тієї, куди увійшли пацієнти з первинним або повторним геморагічним інсультом. Вторинна профілактика серцево-судинних ускладнень У пацієнтів з ІХС аторвастатин у дозі 80 мг порівняно з 10 мг достовірно знижує відносний ризик розвитку великих серцево-судинних подій на 22%, нефатального ІМ (не пов'язаного з процедурами реваскуляризації) на 22%, фатального та нефатального інсульту на 25% (порівняння високоінтенсивної терапії аторвастатином та терапії помірної інтенсивності у пацієнтів з ІХС (за даними дослідження TNT)).Показання до застосуванняГіперхолестеринемія: як доповнення до дієти для зниження підвищеного загального холестерину, ХС-ЛПНГ, апо-В та тригліцеридів у дорослих, підлітків та дітей віком 10 років або старше з первинною гіперхолестеринемією, включаючи сімейну гіперхолестеринемію (гетерозиготний варіант) або комбіновану (змішаний) відповідно тип IIа та IIb за класифікацією Фредріксона), коли відповідь на дієту та інші немедикаментозні методи лікування недостатні. для зниження підвищеного загального холестерину, ХС-ЛПНГ у дорослих з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією як доповнення до інших гіполіпідемічних методів лікування (наприклад. ЛПНГ-аферез) або якщо такі методи лікування недоступні. Профілактика серцево-судинних захворювань: профілактика серцево-судинних подій у дорослих пацієнтів, які мають високий ризик розвитку первинних серцево-судинних подій, як доповнення до корекції інших факторів ризику; вторинна профілактика серцево-судинних ускладнень у пацієнтів з ІХС з метою зниження смертності, інфарктів міокарда, інсультів, повторних госпіталізацій щодо стенокардії та необхідності реваскуляризації.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до будь-якого компонента препарату. Активне захворювання печінки або підвищення активності "печінкових" трансаміназ у плазмі неясного генезу більш ніж у 3 рази порівняно з верхньою межею норми. Вагітність. Період грудного вигодовування. Жінки дітородного віку, які не використовують адекватні методи контрацепції. Вік до 18 років (недостатньо клінічних даних щодо ефективності та безпеки препарату в даній віковій групі), за винятком гетерозиготної сімейної гіперхолестеринемії (застосування протипоказане у дітей віком до 10 років). Одночасне застосування з фузидовою кислотою. Вроджений дефіцит лактази, непереносимість лактози, глюкозо-галактозна мальабсорбція. З обережністю: У пацієнтів, які зловживають алкоголем; у пацієнтів, які мають в анамнезі захворювання печінки; У пацієнтів із наявністю факторів ризику розвитку рабдоміолізу (порушення функції нирок, гіпотиреоз, спадкові м'язові порушення; у пацієнта в анамнезі або сімейному анамнезі, вже перенесений токсичний вплив інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (статинів) або фібратів на м'язову тканину, захворювання печінки в анамнезі та/або пацієнти, які вживають алкоголь у значних кількостях, вік старше 70 років, ситуації, у яких очікується підвищення концентрації аторвастатину в плазмі (наприклад, взаємодії з іншими лікарськими засобами).Вагітність та лактаціяЛіпримар протипоказаний при вагітності. Жінки репродуктивного віку під час лікування мають користуватися адекватними методами контрацепції. Застосування препарату Ліпримар протипоказане у жінок дітородного віку, які не використовують адекватні методи контрацепції. Відзначалися поодинокі випадки вроджених аномалій після впливу інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (статинів) на плід внутрішньоутробно. У дослідженнях на тваринах було показано токсичний вплив на репродуктивну функцію. Ліпримар® протипоказаний у період годування груддю. Невідомо, чи виводиться аторвастатин із грудним молоком. При необхідності призначення препарату в період лактації, грудне вигодовування необхідно припинити, щоб уникнути ризику небажаних явищ у немовлят.Побічна діяЛіпримар® зазвичай добре переноситься; побічні реакції, як правило, легкі та минущі. Побічні реакції розподілені за частотою відповідно до наступної класифікації: часто - ≥ 1/100 до Порушення психіки: Нечасто - "кошмарні" сновидіння, безсоння; Невідомо – депресія. Порушення з боку нервової системи: Часто – головний біль; Нечасто – запаморочення, парестезія, гіпестезія, порушення смакового сприйняття, амнезія; Рідко – периферична нейропатія; Невідомо – втрата чи зниження пам'яті. Порушення з боку органу зору: Нечасто – виникнення "завіси" перед очима; Рідко – порушення зору. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: Нечасто – шум у вухах; Дуже рідко – втрата слуху. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: Часто – біль у горлі, носова кровотеча; Невідомо – поодинокі випадки інтерстиціального захворювання легень (зазвичай при тривалому застосуванні). Порушення з боку травного тракту: Часто – запор, метеоризм, диспепсія, нудота, діарея; Нечасто – блювання, біль у животі, відрижка, панкреатит, дискомфорт у животі. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: Нечасто – гепатит; Рідко – холестаз; Дуже рідко – вторинна ниркова недостатність. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: Нечасто – кропив'янка, свербіж шкіри, висип, алопеція; Рідко – ангіоневротичний набряк, бульозний висип, поліморфна ексудативна еритема (у тому числі синдром Стівенса-Джонсона), токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла). Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: Часто – міалгія, артралгії, біль у кінцівках, судоми м'язів, припухлість суглобів, біль у спині, м'язово-скелетні болі; Нечасто – біль у шиї, м'язова слабкість; Рідко – міопатія, міозит, рабдоміоліз, тендопатія (у деяких випадках з розривом сухожилля); Невідомо – імуноопосередкована некротизуюча міопатія. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: Нечасто – імпотенція; Дуже рідко – гінекомастія. Загальні розлади та порушення у місці введення: Нечасто – нездужання, астенічний синдром, біль у грудях, периферичні набряки, підвищена стомлюваність, лихоманка. Лабораторні та інструментальні дані: Часто – відхилення від норми результатів "печінкових" тестів (ACT та АЛТ), підвищення активності сироваткової креатинфосфокінази (КФК); Нечасто – лейкоцитурія; Невідомо – підвищення концентрації глікозильованого гемоглобіну (НbА1). Порушення з боку імунної системи: Часто – алергічні реакції; Дуже рідко – анафілаксія. Порушення з боку обміну речовин та харчування: Часто – гіперглікемія; Нечасто – гіпоглікемія, збільшення маси тіла, анорексія; Невідомо – цукровий діабет: частота розвитку залежить від наявності або відсутності факторів ризику (концентрація глюкози крові натще ≥ 5,6 ммоль/л, індекс маси тіла (ІМТ) > 30 кг/м2, підвищена концентрація тригліцеридів, артеріальна гіпертензія в анамнезі). Порушення з боку органів кровотворення: Рідко – тромбоцитопенія. Інфекції та інвазії: Часто – назофарингіт. Діти Побічні реакції, пов'язані з прийомом Ліпримару за кількістю не відрізнялися від реакцій на фоні прийому плацебо. Найчастішими реакціями, незалежно від частоти контролю, були інфекції.Взаємодія з лікарськими засобамиПід час лікування інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази при одночасному застосуванні циклоспорину, фібратів, нікотинової кислоти в ліпідзнижуючих дозах (більше 1 г/добу) або інгібіторів ізоферменту CYP3A4/транспортного білка (наприклад, еритроміцину, міопатії. Інгібітори ізоферменту CYP3A4 Оскільки аторвастатин метаболізується ізоферментом CYP3A4, спільне застосування аторвастатину з інгібіторами ізоферменту CYP3A4 може спричинити збільшення концентрації аторвастатину в плазмі крові. Ступінь взаємодії та ефекту потенціювання визначаються варіабельністю впливу на ізофермент CYP3A4. Було встановлено, що потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4 призводять до значного підвищення концентрації аторвастатину у плазмі. Слід по можливості уникати одночасного застосування потужних інгібіторів ізоферменту CYP3A4 (наприклад, циклоспорин, телітроміцин, кларитроміцин, делавірдин, стирипентол, кетоконазол, вориконазол, ітраконазол, позаконазол та інгібітори протеази ВІЛ, включа, віріна, Віна, Віна, Віна, Віна, Віна, Віна . Якщо одночасний прийом цих препаратів необхідний, слід розглянути можливість початку терапії з мінімальної дози, а також оцінити можливість зниження максимальної дози аторвастатину. Помірні інгібітори ізоферменту CYP3A4 (наприклад, еритроміцин, дилтіазем, верапаміл та флуконазол) можуть призводити до збільшення концентрації аторвастатину в плазмі. На тлі одночасного застосування інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (статинів) та еритроміцину відзначали підвищений ризик розвитку міопатії. Дослідження взаємодії аміодарону або верапамілу та аторвастатину не проводилися. Відомо, що і аміодарон, і верапаміл пригнічують активність ізоферменту CYP3A4 і одночасне застосування цих препаратів з аторвастатином може призвести до підвищення експозиції аторвастатину. У зв'язку з цим рекомендується знизити максимальну дозу аторвастатину та проводити відповідний моніторинг стану пацієнта при одночасному застосуванні з помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4.Контроль слід здійснювати після початку терапії та на тлі зміни дози інгібітору. Гемфіброзіл / фібрати На фоні застосування фібратів у монотерапії періодично відзначали небажані реакції, у тому числі рабдоміоліз, що стосуються скелетно-м'язової системи. Ризик таких реакцій зростає при одночасному застосуванні фібратів та аторвастатину. Якщо одночасного застосування цих препаратів неможливо уникнути, слід застосовувати мінімальну ефективну дозу аторвастатину, а також слід проводити регулярний контроль стану пацієнтів. Езетіміб Застосування езетимибу пов'язані з розвитком небажаних реакцій, зокрема рабдоміолізу, із боку скелетно-мышечной системи. Ризик таких реакцій підвищується при одночасному застосуванні езетимибу та аторвастатину. Для таких пацієнтів рекомендується ретельне спостереження. Еритроміцин/кларитроміцин При одночасному застосуванні аторвастатину та еритроміцину (по 500 мг 4 рази на добу) або кларитроміцину (по 500 мг 2 рази на добу) інгібіторів ізоферменту CYP3A4 спостерігалося підвищення концентрації аторвастатину в плазмі крові. Інгібітори протеаз Одночасне застосування аторвастатину з інгібіторами протеаз, відомими як інгібітори ізоферменту CYP3A4, супроводжується збільшенням концентрації аторвастатину у плазмі. Ділтіазем Спільне застосування аторвастатину в дозі 40 мг з дилтіаземом у дозі 240 мг призводить до збільшення концентрації аторвастатину в плазмі крові. Ціметідин Клінічно значущої взаємодії аторвастатину з циметидином не виявлено. Ітраконазол Одночасне застосування аторвастатину в дозах від 20 мг до 40 мг та ітраконазолу у дозі 200 мг призводило до збільшення значення AUC аторвастатину. Грейпфрутовий сік Оскільки грейпфрутовий сік містить один або більше компонентів, які пригнічують ізофермент CYP3A4, його надмірне споживання (більше 1,2 л на день) може спричинити збільшення концентрації аторвастатину в плазмі крові. Інгібітори транспортного білка Аторвастатин є субстрат транспортерів ферментів печінки. Спільне застосування аторвастатину в дозі 10 мг та циклоспорину в дозі 5,2 мг/кг/добу призводило до підвищення рівня впливу аторвастатину (співвідношення AUC: 8,7) (див. розділ "Фармакокінетика"). Циклоспорин є інгібітором транспортного поліпептиду органічних аніонів 1В1 (ОАТР1В1), ОАТР1ВЗ, протеїну, асоційованого з множинною лікарською стійкістю 1 (МЛУ1) і білка резистентності раку молочної залози, а також CYP3A4, отже впливає. Добова доза аторвастатину повинна перевищувати 10 мг. Глекапревір та пібрентасвір є інгібіторами ОАТР1В1, ОАТР1В3, МЛУ1 та білка резистентності раку молочної залози, отже, вони підвищують рівень впливу аторвастатину. Добова доза аторвастатину повинна перевищувати 10 мг. Спільне застосування аторвастатину в дозі 20 мг та летермовіру в дозі 480 мг на добу призводило до підвищення рівня впливу аторвастатину (співвідношення AUC: 3,29). Летермовір є інгібітором транспортерів P-gp, BCRP, MRP2, ОАТ2 та печінкового транспортера ОАТР1В1/1В3, таким чином він посилює рівень впливу аторвастатину. Добова доза аторвастатину не повинна перевищувати 20 мг (див. розділ "Спосіб застосування та дози"). Величина опосередкованих лікарських взаємодій CYP3A та ОАТР1В1/1В3 на спільне застосування препаратів може відрізнятися при одночасному призначенні летермовіру з циклоспорином. Не рекомендується застосовувати аторвастатин пацієнтам, які отримують терапію летермовіром спільно з циклоспорином. Елбасвір та гразопревір є інгібіторами ОАТР1В1, ОАТР1В3, МЛУ1 та білка резистентності раку молочної залози, отже, вони підвищують рівень впливу аторвастатину. Слід застосовувати з обережністю і найнижчою необхідною дозою. Індуктори ізоферменту CYP3A4 Спільне застосування аторвастатину з індукторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, ефавіренз, рифампіцин або препарати звіробою продірявленого) може призвести до зниження концентрації аторвастатину в плазмі крові. Внаслідок двоїстого механізму взаємодії з рифампіцином (індуктором ізоферменту CYP3A4 та інгібітором транспортного білка гепатоцитів ОАТР1В1), рекомендується одночасне застосування аторвастатину та рифампіцину, оскільки відстрочений прийом аторвастатину після прийому рифампіцину. Однак вплив рифампіцину на концентрацію аторвастатину в гепатоцитах невідомий і у разі, якщо одночасного застосування неможливо уникнути, слід ретельно контролювати ефективність такої комбінації під час терапії. Антациди Одночасний прийом внутрішньо суспензії, що містить магнію гідроксид та алюмінію гідроксид, знижував концентрацію аторвастатину в плазмі крові (зміна AUC: 0,66), проте рівень зниження концентрації ХС-ЛПНГ при цьому не змінювався. Феназон Аторвастатин не впливає на фармакокінетику феназону, тому взаємодія з іншими препаратами, що метаболізуються тими самими ізоферментами цитохрому, не очікується. Колестипол При одночасному застосуванні колестиполу концентрація аторвастатину в плазмі знижувалася (зміна AUC: 0,74); однак гіполіпідемічний ефект комбінації аторвастатину та колестиполу перевершував такий кожного препарату окремо. Дігоксин При повторному прийомі дигоксину та аторвастатину в дозі 10 мг рівноважні концентрації дигоксину в плазмі не змінювалися. Однак при застосуванні дигоксину в комбінації з аторвастатином у дозі 80 мг на добу концентрація дигоксину збільшувалася (зміна AUC: 1,15). Пацієнти, які отримують дигоксин у поєднанні з аторвастатином, потребують відповідного спостереження. Азітроміцин При одночасному застосуванні аторвастатину в дозі 10 мг 1 раз на добу та азитроміцину в дозі 500 мг 1 раз на добу концентрація аторвастатину в плазмі не змінювалася. Пероральні контрацептиви При одночасному застосуванні аторвастатину та пероральних контрацептивів, що містять норетистерон та етинілестрадіол, спостерігалося підвищення концентрації норетистерону (зміна AUC 1,28) та етинілестрадіолу (зміна AUC 1,19). Цей ефект слід враховувати під час вибору перорального контрацептиву для жінки, яка приймає аторвастатин. Терфенадін При одночасному застосуванні аторвастатину та терфенадину клінічно значущих змін фармакокінетики терфенадину не виявлено. Варфарін У клінічному дослідженні у пацієнтів, які регулярно одержують терапію варфарином при одночасному застосуванні аторвастатину в дозі 80 мг на добу, призводило до невеликого збільшення протромбінового часу приблизно на 1,7 с протягом перших 4 днів терапії. Показник повертався до норми протягом 15 днів терапії аторвастатином. Незважаючи на те, що тільки в окремих випадках відзначали значну взаємодію, що зачіпає антикоагулянтну функцію, слід визначити протромбіновий час до початку терапії аторвастатином у пацієнтів, які отримують терапію кумариновими антикоагулянтами, і досить часто в період терапії, щоб запобігти значній зміні протром. Як тільки відзначаються стабільні цифри протромбінового часу, його контроль можна проводити також, як рекомендують пацієнтам, які отримують кумаринові антикоагулянти. При зміні дози аторвастатину або припиненні терапії контроль протромбінового часу слід провести за тими самими принципами, що були описані вище. Терапія аторвастатином не була пов'язана з розвитком кровотечі або змінами протромбінового часу у пацієнтів, які не отримували лікування антикоагулянтами. Колхіцін Незважаючи на те, що дослідження одночасного застосування колхіцину та аторвастатину не проводилися, є повідомлення про розвиток міопатії при застосуванні цієї комбінації. При одночасному застосуванні аторвастатину та колхіцину слід дотримуватися обережності. Амлодипін У дослідженні лікарської взаємодії у здорових піддослідних, спільне застосування аторвастатину в дозі 80 мг та амлодипіну 10 мг призвело до клінічно незначного збільшення концентрації аторвастатину (зміна AUC: 1.18) Фузидова кислота Під час постмаркетингових досліджень відзначали випадки розвитку рабдоміолізу у пацієнтів, які приймають одночасно статини, включаючи аторвастатин та фузидову кислоту. Механізм цієї взаємодії невідомий. У пацієнтів, для яких використання фузидової кислоти вважають за необхідне, лікування статинами має бути припинено протягом усього періоду застосування фузидової кислоти. Терапію статинами можна відновити через 7 днів після останнього прийому фузидової кислоти. У виняткових випадках, де необхідна тривала системна терапія фузидовою кислотою, наприклад для лікування важких інфекцій, необхідність спільного застосування аторвастатину та фузидової кислоти повинна бути розглянута у кожному конкретному випадку та під суворим наглядом лікаря.Пацієнт повинен негайно звернутися за медичною допомогою у разі появи симптомів м'язової слабкості, чутливості або болю. Інша супутня терапія У клінічних дослідженнях аторвастатин застосовували у поєднанні з гіпотензивними засобами та естрогенами в рамках замісної гормональної терапії. Ознак клінічно значущої небажаної взаємодії не відзначено; дослідження взаємодії із специфічними препаратами не проводились. Крім того, відмічалося підвищення концентрації аторвастатину при одночасному застосуванні з інгібіторами протеази ВІЛ (комбінації лопінавіру та ритонавіру, саквінавіру та ритонавіру, дарунавіру та ритонавіру, фосампренавір, фосампренавір); , кларитроміцином та ітраконазолом. Слід бути обережними при одночасному застосуванні цих препаратів, а також застосовувати найнижчу ефективну дозу аторвастатину.Спосіб застосування та дозиВсередину. Приймати будь-якої доби незалежно від їди. Перед початком лікування препаратом Ліпримар слід спробувати домогтися контролю гіперхолестеринемії за допомогою дієти, фізичних вправ та зниження маси тіла у пацієнтів з ожирінням, а також терапією основного захворювання. При призначенні препарату пацієнту необхідно рекомендувати стандартну гіпохолестеринемічну дієту, якої він повинен дотримуватись протягом усього періоду терапії. Доза препарату варіюється від 10 мг до 80 мг 1 раз на добу і титрується з урахуванням концентрації ХС-ЛПНГ, мети терапії та індивідуальної відповіді на терапію. Максимальна добова доза становить 80 мг. На початку лікування та/або під час підвищення дози Ліпримару необхідно кожні 2-4 тижні контролювати концентрацію ліпідів плазми крові та відповідним чином коригувати дозу препарату. Первинна гіперхолестеринемія та комбінована (змішана) гіперліпідемія Для більшості пацієнтів рекомендована доза Ліпримару становить 10 мг 1 раз на добу; терапевтична дія проявляється протягом 2 тижнів і зазвичай досягає максимуму через 4 тижні. При тривалому лікуванні ефект зберігається. Гомозиготна сімейна гіперхолестеринемія Найчастіше призначають по 80 мг 1 разів у добу (зниження концентрації ХС-ЛПНП на 18-45%). Гетерозиготна сімейна гіперхолестеринемія Початкова доза становить 10 мг на добу. Дозу слід підбирати індивідуально та оцінювати актуальність дози кожні 4 тижні з можливим підвищенням до 40 мг на добу. Потім або доза може бути збільшена до максимальної - 80 мг на добу, або можна поєднувати секвестранти жовчних кислот з прийомом аторвастатину в дозі 40 мг на добу. Профілактика серцево-судинних захворювань У дослідженнях первинної профілактики доза аторвастатину становила 10 мг на добу. Може знадобитися підвищення дози для досягнення значень ХС-ЛПНГ, що відповідають сучасним рекомендаціям. Застосування у дітей з 10 до 18 років при гетерозиготній сімейній гіперхолестеринемії Рекомендована початкова доза – 10 мг 1 раз на добу. Доза може бути збільшена до 80 мг на добу залежно від клінічного ефекту та переносимості. Дозу препарату слід титрувати залежно від мети гіполіпідемічної терапії. Корекція дози повинна проводитись з інтервалами 1 раз на 4 тижні або більше. Недостатність функції печінки При недостатності функції печінки дозу Ліпримару необхідно знижувати, при регулярному контролі активності "печінкових" трансаміназ: аспартатамінотрансферази (ACT) та аланінамінотрансферази (АЛТ). Недостатність функції нирок Порушення функції нирок не впливає на концентрацію аторвастатину в плазмі або ступінь зниження концентрації ХС-ЛПНЩ, тому корекція дози препарату не потрібна. Літні пацієнти Відмінностей у терапевтичній ефективності та безпеці препарату Ліпримар® у літніх пацієнтів порівняно із загальною популяцією не виявлено, корекції дози не потрібні. Застосування у комбінації з іншими лікарськими засобами При необхідності спільного застосування з циклоспорином, тілапревіром, комбінацією типранавір/ритонавір або глекапревір/пібрентасвір доза препарату Ліпримар® не повинна перевищувати 10 мг на добу. Не рекомендується застосовувати аторвастатин пацієнтам, які отримують терапію летермовіром спільно з циклоспорином. Слід бути обережними і застосовувати найнижчу ефективну дозу аторвастатину при одночасному застосуванні з інгібіторами протеази ВІЛ, інгібіторами протеази гепатиту С (боцепревір, елбасвір/гразопревір, симепревір), кларитроміцином, ітраконазолом.ПередозуванняСпецифічного антидоту для лікування передозування Ліпримаром немає. У разі передозування слід проводити симптоматичне лікування за необхідності. Слід провести функціональні тести печінки та контролювати активність КФК. Оскільки препарат активно зв'язується з білками плазми, гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиВплив на печінку Як і при застосуванні інших гіполіпідемічних засобів цього класу, при застосуванні препарату Ліпримар відзначали помірне підвищення (більш ніж у 3 рази порівняно з верхньою межею норми) активності "печінкових" трансаміназ ACT та АЛТ. Стійке підвищення сироваткової активності "печінкових" трансаміназ (понад 3 рази порівняно з верхньою межею норми) спостерігалося у 0,7% пацієнтів, які отримували препарат Ліпримар®. Частота подібних змін при застосуванні препарату в дозах 10 мг, 20 мг, 40 мг та 80 мг становила 0,2%, 0,2%, 0,6% та 2,3% відповідно. Підвищення активності "печінкових" трансаміназ зазвичай не супроводжувалося жовтяницею або іншими клінічними проявами. При зниженні дози Ліпримару, тимчасовій або повній відміні препарату активність "печінкових" трансаміназ поверталася до початкового рівня. Більшість пацієнтів продовжували прийом Ліпримару у зниженій дозі без жодних клінічних наслідків. До початку терапії, через 6 тижнів та 12 тижнів після початку застосування Ліпримару або після збільшення його дози необхідно контролювати показники функції печінки. Функцію печінки слід контролювати також у разі появи клінічних ознак ураження печінки. У разі підвищення активності "печінкових" трансаміназ, АЛТ та ACT слід контролювати доти, доки вона не нормалізується. Якщо підвищення активності ACT або АЛТ більш ніж у 3 рази в порівнянні з верхньою межею норми зберігається, рекомендується зниження дози або відміна Ліпримару. Ліпримар® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, які вживають значну кількість алкоголю та/або мають в анамнезі захворювання печінки. Активне захворювання печінки або постійно підвищена активність "печінкових" трансаміназ плазми неясного генезу є протипоказанням до застосування препарату Ліпримар®. Дія на скелетні м'язи У пацієнтів, які отримували Ліпримар, відзначалася міалгія. Діагноз міопатії слід передбачати у пацієнтів з дифузною міалгією, хворобливістю або слабкістю м'язів та/або вираженим підвищенням активності КФК (більш ніж у 10 разів у порівнянні з верхньою межею норми). Терапію Ліпримаром слід припинити у разі вираженого підвищення активності КФК, за наявності підтвердженої міопатії або підозри на її розвиток. Ризик міопатії підвищувався при одночасному застосуванні лікарських засобів, що підвищують системну концентрацію аторвастатину. Багато з цих препаратів пригнічують метаболізм, опосередкований ізоферментом CYP3A4, та/або транспорт лікарських речовин. Відомо, що ізофермент CYP3A4 - основний ізофермент печінки, що бере участь у біотрансформації аторвастатину. Застосовуючи Ліпримар® у поєднанні з фібратами, еритроміцином, імунодепресантами, азольними протигрибковими засобами, інгібіторами протеази ВІЛ/ВГС, летермовиром або нікотиновою кислотою в ліпід-знижувальних дозах (більше 1 г/добу), лікар повинен лікувати. Слід регулярно спостерігати пацієнтів з метою виявлення болю або слабкості у м'язах, особливо протягом перших місяців терапії та у період збільшення дози будь-якого із зазначених засобів. У разі потреби комбінованої терапії слід розглядати можливість застосування нижчих початкових та підтримуючих доз перерахованих вище засобів. Не рекомендується одночасне використання аторвастатину та фузидової кислоти, тому під час лікування фузидовою кислотою рекомендовано тимчасове скасування аторвастатину. У подібних ситуаціях можна рекомендувати періодичний контроль активності КФК, хоча таке моніторування не дозволяє запобігти розвитку тяжкої міопатії. До початку лікування Аторвастатин слід з обережністю призначати пацієнтам з факторами, що сприяють розвитку рабдоміолізу. Контроль активності КФК слід проводити у наступних випадках до початку терапії аторвастатином: порушення функції нирок; гіпотиреоз; спадкові м'язові порушення у пацієнта в анамнезі чи сімейному анамнезі; вже перенесений токсичний вплив інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (статинів) або фібратів на м'язову тканину; захворювання печінки в анамнезі та/або пацієнти, які вживають алкоголь у значних кількостях; у пацієнтів старше 70 років слід оцінити необхідність контролю КФК, враховуючи те, що у цих пацієнтів вже є фактори, що схильні до розвитку рабдоміолізу; ситуації, в яких очікується підвищення концентрації аторвастатину в плазмі, такі як взаємодії з іншими лікарськими засобами. У таких ситуаціях слід оцінити співвідношення ризику/користування та здійснювати медичне спостереження за станом пацієнта. У разі значного підвищення активності КФК (більш ніж у 5 разів вище за верхню межу норми), не слід починати терапію аторвастатином. При застосуванні Ліпримару, як і інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, описані рідкісні випадки рабдоміолізу з гострою нирковою недостатністю, зумовленою міоглобінурією. Чинником ризику розвитку рабдоміолізу може бути попереднє порушення функції нирок. Таким пацієнтам слід забезпечити ретельніший контроль за станом скелетно-м'язової системи. При появі симптомів можливої ​​міопатії або наявності факторів ризику розвитку ниркової недостатності на тлі рабдоміолізу (наприклад, тяжка гостра інфекція, артеріальна гіпотензія, широке хірургічне втручання, травми, метаболічні, ендокринні та водно-електролітні порушення, неконтрольовані судоми) або повністю скасувати. Увага! Пацієнтів необхідно попередити про те, що їм слід негайно звернутися до лікаря при появі незрозумілого болю або м'язової слабкості, особливо якщо вони супроводжуються нездужанням або лихоманкою. Профілактика інсульту за допомогою активного зниження концентрації холестерину (SPARCL) У ретроспективному аналізі підтипів інсульту у пацієнтів без ішемічної хвороби серця, які недавно перенесли інсульт або транзиторну ішемічну атаку, на початковому етапі, які отримували аторвастатин у дозі 80 мг, була відзначена більш висока частота випадків розвитку геморагічного інсульту, порівняно з пацієнтами, які отримують. Підвищений ризик особливо помітний у пацієнтів з геморагічним інсультом або лакунарним інфарктом в анамнезі на початку дослідження. У даної групи пацієнтів співвідношення користь/ризик при прийомі аторвастатину в дозі 80 мг досить не визначено, тому перед початком терапії слід ретельно оцінити можливий ризик розвитку геморагічного інсульту у таких пацієнтів. Після спеціального аналізу клінічного дослідження за участю 4731 пацієнтів без ІХС, які перенесли інсульт або транзиторну ішемічну атаку (ТІА) протягом попередніх 6 місяців, яким був призначений аторвастатин 80 мг на добу, виявили вищу частоту геморагічних інсультів у групі аторвастатину 80 мг з групою плацебо (55 у групі аторвастатину проти 33 у групі плацебо). Пацієнти з геморагічним інсультом на момент включення в дослідження мали більш високий ризик для повторного геморагічного інсульту (7 у групі аторвастатину проти 2-х у групі плацебо). Однак у пацієнтів, які отримували аторвастатин 80 мг на добу, було менше інсультів будь-якого типу (265 проти 311) та менше серцево-судинних подій (123 проти 204). Цукровий діабет Деякі дані підтверджують, що інгібітори ГМГ-КоА-редуктази (статини), як клас, можуть призводити до підвищення концентрації глюкози в плазмі крові, а в окремих пацієнтів з високим ризиком розвитку цукрового діабету може розвинутись стан гіперглікемії, що потребує корекції як при цукровому діабеті. Тим не менш, цей ризик не перевищує користь від терапії інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази (статинами) з точки зору судинних ризиків, тому це не може бути причиною скасування терапії. Пацієнти, що належать до групи ризику (концентрація глюкози в крові натще від 5,6 до 6,9 ммоль/л, ІМТ > 30 кг/м2, підвищена концентрація тригліцеридів у плазмі крові, артеріальна гіпертензія), повинні перебувати під медичним контролем, включаючи контроль біохімічних параметрів крові, відповідно до місцевих рекомендацій. Інтерстиціальне захворювання легень На тлі терапії деякими інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази (статинами), особливо на тлі тривалої терапії, спостерігалися поодинокі випадки інтерстиціального захворювання легень. Можуть спостерігатися задишка, непродуктивний кашель та погіршення загального стану здоров'я (стомлюваність, зниження маси тіла та лихоманка). Якщо у пацієнта підозрюється інтерстиціальне захворювання легень, слід відмінити терапію аторвастатином. Ендокринна функція При застосуванні інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (статинів), у тому числі й аторвастатину, відзначалися випадки підвищення глікозильованого гемоглобіну (НbА1) та концентрації глюкози у плазмі крові натще. Тим не менш, ризик гіперглікемії нижчий, ніж рівень зниження ризику судинних ускладнень на фоні прийому інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (статини). Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Даних про вплив препарату Ліпримар на здатність керувати транспортними засобами та займатися потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, немає. Однак, враховуючи можливість розвитку запаморочення, слід бути обережним при виконанні перелічених видів діяльності.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: аторвастатин кальцію (еквівалентно 20 мг агорвастагіну); Допоміжні речовини: кальцію карбонат, целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, кроскармелоза натрію, полісорбат-80, гіпролоза, магнію стеарат; плівкова оболонка: опадрай білий YS-1-7040 (містить гінромеллозу, макрогол, титану діоксид, тальк), емульсія симетикону (містить симетикон, стеариновий емульгатор, сорбінову кислоту, воду), віск трав'яний. 7 або 10 таблеток у блістер з непрозорого поліпропілену/ПВХ та алюмінієвої фольги. 2, 4, 5 чи 8 блістерів по 7 таблеток. 3, 5 або 10 блістерів по 10 таблеток у картонну пачку з контролем першого розтину (тільки для виробництва "Пфайзер Фармасьютікалз ЕлЕлСі") разом з інструкцією із застосування.Опис лікарської формиТаблетки білі еліптичні таблетки, покриті оболонкою, з гравіюванням "20" на одній стороні та "PD 156" на іншій стороні. Ядро таблеток на зламі має білий колір.Фармакотерапевтична групаГіполіпідемічний засіб – ГМГ-КоА-редуктази інгібітор.ФармакокінетикаВсмоктування Аторвастатин швидко всмоктується після прийому внутрішньо: час досягнення його максимальної концентрації (ТСmах) у плазмі становить 1-2 години. У жінок максимальна концентрація аторвастатину (Сmах) на 20% вище, а площа під кривою "концентрація-час" (AUC) - на 10% нижче, ніж у чоловіків. Ступінь всмоктування та концентрація у плазмі крові підвищуються пропорційно дозі. Біодоступність аторвастатину у формі таблеток становить 95-99% порівняно з аторвастатином у вигляді розчину. Абсолютна біодоступність – близько 14%, а системна біодоступність інгібуючої активності щодо ГМГ-КоА-редуктази – близько 30%. Низька системна біодоступність обумовлена ​​пресистемним метаболізмом у слизовій оболонці шлунково-кишкового тракту та/або при "первинному проходженні" через печінку. Прийом їжі дещо знижує швидкість і ступінь абсорбції препарату (на 25% і 9%, відповідно, про що свідчать результати визначення Сmах та AUC), проте зниження ХС-ЛПНГ подібне до такого при прийомі аторвастатину натще. Незважаючи на те, що після прийому аторвастатину у вечірній час його концентрація в плазмі нижче (Сmах і AUC, приблизно, на 30%), ніж після прийому в ранковий час, зниження концентрації ХС-ЛПНГ не залежить від часу доби, в яку приймають препарат. Розподіл Середній обсяг розподілу аторвастатину становить близько 381 л. Зв'язок із білками плазми крові не менше 98%. Ставлення вмісту в еритроцитах/плазмі становить близько 0,25, тобто. аторвастатин погано проникає у еритроцити. Метаболізм Аторвастатин значною мірою метаболізується з утворенням орто- та пара-гідроксильованих похідних та різних продуктів β-окислення. In vitro орто-і парагідроксильовані метаболіти мають інгібуючу дію на ГМГ-КоА-редуктазу, порівнянну з таким аторвастатину. Приблизно 70% зниження активності ГМГ-КоА-редуктази відбувається за рахунок дії активних циркулюючих метаболітів. Результати досліджень in vitro дають підстави припустити, що ізофермент печінки CYP3A4 відіграє важливу роль у метаболізмі аторвастатину. На користь цього факту свідчить підвищення концентрації аторвастатину в плазмі при одночасному прийомі еритроміцину, який є інгібітором цього ізоферменту. Дослідження in vitro також показали, що аторвастатин є слабким інгібітором ізоферменту CYP3A4. Аторвастатин не має клінічно значущого впливу на концентрацію в плазмі крові терфенадину, який метаболізується, головним чином, ізоферментом CYP3A4,тому його суттєвий вплив на фармакокінетику інших субстратів ізоферменту CYP3A4 є малоймовірним. Виведення Аторвастатин та його метаболіти виводяться, головним чином, з жовчю після печінкового та/або позапечінкового метаболізму (аторвастатин не піддається вираженій кишково-печінковій рециркуляції). Період напіввиведення (Т1/2) становить близько 14 годин, при цьому інгібуючий ефект препарату щодо ГМГ-КоА-редуктази приблизно на 70% визначається активністю циркулюючих метаболітів і зберігається близько 20-30 годин завдяки їх наявності. Після внутрішнього прийому в сечі виявляється менше 2% від прийнятої дози препарату. Аторвастатин є субстратом для транспортерів ферментів печінки, транспортером ОАТР1В1 та ОАТР1В3. Метаболітами аторвастатину є субстрати ОАТР1В1. Аторвастатин також ідентифікується як субстрат транспортерів відтоку МЛУ1 та білка резистентності раку молочної залози, які можуть обмежувати кишкову абсорбцію та біліарний кліренс аторвастатину. Особливі групи пацієнтів Літні пацієнти Концентрації аторвастатину в плазмі крові у пацієнтів старше 65 років вище (Сmах приблизно на 40%, AUC приблизно на 30%), ніж у дорослих пацієнтів молодого віку. Відмінностей у ефективності та безпеці препарату, або досягненні цілей гіполіпідемічної терапії у літніх пацієнтів порівняно із загальною популяцією не виявлено. Діти У 8-тижневому відкритому дослідженні діти (віком 6-17 років) з гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією та вихідною концентрацією холестерину-ЛПНГ ≥ 4 ммоль/л отримували терапію аторвастатином у вигляді жувальних таблеток 5 мг або 10 мг або таблеток, покритих оболонкою мг або 20 мг один раз на добу відповідно. Єдиною значною коваріатою у фармакокінетичній моделі популяції, що отримує аторвастатин, була маса тіла. Уявний кліренс аторвастатину у дітей не відрізнявся від такого у дорослих пацієнтів при аллометричному вимірі по масі тіла. У діапазоні дії аторвастатину та о-гідроксіаторвастатину відзначалося послідовне зниження ХС-ЛПНЩ та ХС. Недостатність функції нирок Порушення функції нирок не впливає на концентрацію аторвастатину в плазмі крові або його вплив на показники ліпідного обміну, тому зміна дози у пацієнтів з порушенням функції нирок не потрібна. Дослідження застосування аторвастатину у пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності не проводилося. Аторвастатин не виводиться в ході гемодіалізу через інтенсивне зв'язування з білками плазми. Недостатність функції печінки Концентрація препарату значно підвищується (Сmах приблизно в 16 разів, AUC приблизно в 11 разів) у пацієнтів з алкогольним цирозом печінки (клас В за шкалою Чайлд-П'ю). Печінкове захоплення всіх інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, включаючи аторвастатин, відбувається за участю транспортера ОАТР1В1. У пацієнтів із генетичним поліморфізмом SLCО1B1 є ризик підвищення експозиції аторвастатину, що може призвести до підвищення ризику розвитку рабдоміолізу. Поліморфізм гена, що кодує ОАТР1В1 (SLCО1B1 с.521СС) пов'язаний із підвищенням експозиції (AUC) аторвастатину в 2,4 рази порівняно з пацієнтами без такої генотипічної зміни (с.521TT). Порушення захоплення аторвастатину печінкою, пов'язане з генетичними порушеннями, також може спостерігатись у таких пацієнтів. Можливі наслідки щодо ефективності невідомі. Взаємодія з іншими лікарськими засобами Вплив інших препаратів на фармакокінетику аторвастатину Препарат, дозування Аторвастатин Доза (мг) Зміна AUC& Зміна Сmax& Циклоспорин 5,2 мг/кг/добу, постійна доза 10 мг один раз на добу протягом 28 днів ↑ у 8,7 рази ↑ у 10,7 рази Типранавір 500 мг 2 рази на добу/ритонавір 200 мг 2 рази на добу протягом 7 днів 10 мг, одноразово ↑ у 9,4 рази ↑ у 8,6 рази Глекапревір 400 мг 1 раз на добу/пібрентасвір 120 мг 1 раз на добу, протягом 7 днів 10 мг один раз на добу протягом 7 днів ↑ у 8,3 рази ↑ У 22,00 рази Телапревір 750 мг кожні 8 год, протягом 10 днів 20 мг, одноразово ↑ у 7,9 раза ↑ у 10,6 рази Елбасвір у дозі 50 мг 1 раз на добу/гразопревір 200 мг 1 раз на добу, протягом 13 днів 10 мг, одноразово ↑ в 1,95 рази ↑ у 4,3 рази Боцепревір 800 мг 3 рази на добу, протягом 7 днів 40 мг, одноразово ↑ у 2,3 рази ↑ у 2,7 рази Симепревір у дозі 150 мг 1 раз на добу протягом 10 днів. 40 мг, одноразово ↑ у 2,12 рази ↑ в 1,7 рази Лопінавір 400 мг 2 рази на добу/ритонавір 100 мг 2 рази на добу протягом 14 днів 20 мг один раз на добу протягом 4 днів ↑ у 5,9 рази ↑ у 4,7 рази ‡Саквінавір 400 мг 2 рази на добу/ритонавір 400 мг 2 рази на добу протягом 15 днів 40 мг один раз на добу протягом 4 днів ↑ у 3,9 рази ↑ у 4,3 рази Кларитроміцин 500 мг 2 рази на добу протягом 9 днів 80 мг один раз на добу протягом 8 днів ↑ у 4,5 рази ↑ у 5,4 рази Дарунавір 300 мг 2 рази на добу/ритонавір 100 мг 2 рази на добу протягом 9 днів 10 мг один раз на добу протягом 4 днів ↑ у 3,4 рази ↑ у 2,2 рази Ітраконазол 200 мг один раз на добу протягом 4 днів 40 мг, одноразово ↑ у 3,3 рази ↑ в 1,20 рази Фосампренавір 700 мг двічі на добу/ритонавір 100 мг двічі на добу, протягом 14 днів 10 мг один раз на добу протягом 4 днів ↑ у 2,5 рази ↑ у 2,8 рази Фосампренавір 1400 мг 2 рази на добу, протягом 14 днів 10 мг один раз на добу протягом 4 днів ↑ у 2,3 рази ↑ у 4,0 рази Нелфінавір 1250 мг 2 рази на добу протягом 14 днів 10 мг один раз на добу протягом 28 днів ↑ в 1,74 рази ↑ у 2,2 рази Грейпфрутовий сік, 240 мл один раз на добу* 40 мг, одноразово ↑ в 1,37 рази ↑ в 1,16 рази Ділтіазем 240 мг один раз на добу, протягом 28 днів 40 мг, одноразово ↑ в 1,51 рази ↑ в 1,00 рази Еритроміцин 500 мг 4 рази на добу протягом 7 днів 10 мг, одноразово ↑ в 1,33 рази ↑ в 1,38 рази Амлодипін 10 мг, одноразово 80 мг, одноразово ↑ в 1,18 рази ↑ У 0,91 рази Циметидин 300 мг 4 рази на добу протягом 2 тижнів. 10 мг один раз на добу протягом 2 тижнів ↓ у 1,00 рази ↓ у 0,89 рази Колестипол 10 мг 2 рази на добу, протягом 24 тижнів 40 мг один раз на добу протягом 8 тижнів Не встановлено ↓ у 0,74** рази Маалокс ТС® 30 мл один раз на добу протягом 17 днів 10 мг один раз на добу протягом 15 днів ↓ у 0,66 рази ↓ у 0,67 рази Ефавіренз 600 мг один раз на добу протягом 14 днів 10 мг протягом 3 днів ↓ у 0,59 рази ↓ у 1,01 рази Рифампіцин 600 мг один раз на добу протягом 7 днів (одночасне застосування)† 40 мг, одноразово ↑ в 1,12 рази ↑ у 2,9 рази Рифампіцин 600 мг один раз на добу протягом 5 днів (роздільний прийом)† 40 мг, одноразово ↓ у 0, 20 рази ↓ у 0,60 рази Гемфіброзіл 600 мг 2 рази на добу протягом 7 днів 40 мг, одноразово ↑ в 1,35 рази ↓ у 1,00 рази Фенофібрат 160 мг один раз на добу протягом 7 днів 40 мг, одноразово ↑ в 1,03 рази ↑ в 1,02 рази & Представлено відношення типів терапії (спільне застосування препарату разом із аторвастатином у порівнянні із застосуванням тільки аторвастатину) * При значному споживанні грейпфрутового соку (≥ 750 мл - 1,2 л на добу) відзначали більше збільшення AUC (до 2,5) та/або Сmах (до 1,71). ** На підставі зразка, взятого одноразово через 8-16 годин після прийому препарату. † Оскільки рифампіцин має подвійний механізм взаємодії, рекомендується вводити аторвастатин і рифампіцин одночасно. Пізніший прийом аторвастатину після рифампіцину пов'язаний зі значним зниженням концентрації аторвастатину в плазмі. ‡ Дози саквінавіру/ритонавіру, що застосовувалися в цьому дослідженні, відрізняються від дозувань, які використовуються в клінічній практиці. Слід враховувати, що підвищення експозиції аторвастатину при клінічному застосуванні швидше за все вище, ніж те, що спостерігається в даному дослідженні. У зв'язку з цим слід застосовувати найнижчу дозу аторвастатину. Вплив аторвастатину на фармакокінетику інших препаратів Аторвастатин Препарат, що застосовуються одночасно з аторвастатином, дозування. Препарат/Доза (мг) Зміна AUC& Зміна Сmax& 80 мг один раз на добу протягом 15 днів Антипірин, 600 мг, одноразово ↑ в 1,03 рази ↓ у 0,89 рази 80 мг один раз на добу протягом 10 днів Дігоксин 0,25 мг один раз на добу протягом 20 днів ↑ в 1,15 рази ↑ в 1,20 рази 40 мг один раз на добу протягом 22 днів Пероральні контрацептиви один раз на добу протягом 2 місяців: норетиндрон 1 мг; етинілестрадіол 35 мкг ↑ в 1,28 рази ↑ в 1,23 рази 10 мг, одноразово Типранавір 500 мг 2 рази на добу/ритонавір 200 мг 2 рази на добу протягом 7 днів ↑ в 1,08 рази ↑ У 0.96 рази 10 мг один раз на добу протягом 4 днів Фосампренавір 1400 мг 2 рази на добу, протягом 14 днів ↓ у 0,73 рази ↓ у 0,82 рази 10 мг один раз на добу протягом 4 днів Фосампренавір 700 мг 2 рази на добу/ритонавір 100 мг 2 рази на добу протягом 14 днів ↑ У 0,99 рази ↑ У 0,94 рази & Наведено відношення типів терапії (спільне застосування препарату разом з аторвастатином у порівнянні із застосуванням тільки аторвастатину).ФармакодинамікаАторвастатин - селективний конкурентний інгібітор ГМГ-КоА-редуктази, ключового ферменту, що перетворює 3-гідрокси-3-метилглютарил-КоА на мевалонат - попередник стероїдів, включаючи холестерин. Синтетичний гіполіпідемічний засіб. У пацієнтів з гомозиготною та гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією, несемейними формами гіперхолестеринемії та змішаною дисліпідемією аторвастатин знижує концентрацію в плазмі крові загального холестерину (ХС), холестерину ліпопротеїнів низької щільності (ХС-ЛПНіП) низької щільності (ХС-ЛПОНП) та тригліцеридів (ТГ), що викликає підвищення концентрації холестерину ліпопротеїнів високої щільності (ХС-ЛПВЩ). Аторвастатин знижує концентрацію ХС та ХС-ЛПНГ у плазмі крові, інгібуючи ГМГ-КоА-редуктазу та синтез холестерину в печінці та збільшуючи кількість “печінкових” рецепторів ЛПНГ на поверхні клітин, що призводить до посилення захоплення та катаболізму ХС-ЛПНП. Аторвастатин зменшує утворення ХС-ЛПНЩ та число частинок ЛПНЩ, викликає виражене та стійке підвищення активності ЛПНЩ-рецепторів у поєднанні зі сприятливими якісними змінами ЛПНЩ-частинок, а також знижує концентрацію ХС-ЛПНЩ у пацієнтів з гомозиготною спадковою сімейною гіперхолестеринемією. засобами. Аторвастатин у дозах від 10 мг до 80 мг знижує концентрацію ХС на 30-46%, ХС-ЛПНГ – на 41-61%, апо-В – на 34-50% та ТГ – на 14-33%. Результати терапії подібні у пацієнтів з гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією, несемейними формами гіперхолестеринемії та змішаною гіперліпідемією, у тому числі у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу. У пацієнтів із ізольованою гіпертригліцеридемією аторвастатин знижує концентрацію загального холестерину, ХС-ЛПНЩ, ХС-ЛПОНП, апо-В та ТГ та підвищує концентрацію ХС-ЛПВЩ. У пацієнтів з дисбеталіпопротеїнемією аторвастатин знижує концентрацію холестерину ліпопротеїнів проміжної щільності (ХС-ЛПСШ). У пацієнтів з гіперліпопротеїнемією типу На та НЬ за класифікацією Фредріксона середнє значення підвищення концентрації ХС-ЛПЗЗ при лікуванні аторвастатином (10-80 мг) порівняно з вихідним показником становить 5,1-8,7% і не залежить від дози. Є значне дозозалежне зниження величини співвідношень: загальний холестерин/ХС-ЛПВЩ та ХС-ЛПНЩ/ХС-ЛПЗЩ на 29-44% і 37-55%, відповідно. Аторвастатин у дозі 80 мг достовірно знижує ризик розвитку ішемічних ускладнень та смертність на 16% після 16-тижневого курсу, а ризик повторної госпіталізації з приводу стенокардії, що супроводжує ознаками ішемії міокарда, на 26% (дослідження зменшення вираженості ішемії міокарді на тлі інтенсивної гіпо MIRACL)). У пацієнтів з різними вихідними концентраціями ХС-ЛПНГ аторвастатин викликає зниження ризику ішемічних ускладнень та смертність (у пацієнтів з інфарктом міокарда без зубця Q та нестабільною стенокардією у чоловіків, жінок та у пацієнтів віком до 65 років). Зниження концентрації у плазмі крові ХС-ЛПНГ краще корелює з дозою аторвастатину, ніж з його концентрацією у плазмі крові. Дозу підбирають з урахуванням терапевтичного ефекту. Терапевтичний ефект досягається через 2 тижні після початку терапії, досягає максимуму через 4 тижні та зберігається протягом усього періоду терапії. Профілактика серцево-судинних ускладнень Аторвастатин у дозі 10 мг знижує відносний ризик розвитку коронарних ускладнень (ішемічної хвороби серця (ІХС) з летальним результатом та нефатальний інфаркт міокарда (ІМ) на 36%, загальні серцево-судинні ускладнення на 29%, фатальний та нефатальний інсульт аторвастатину у пацієнтів з АГ та факторами ризику (ASCOT LLA)). Цукровий діабет У пацієнтів з цукровим діабетом терапія аторвастатином знижує відносний ризик розвитку основних серцево-судинних ускладнень (фатальний та нефатальний ІМ, безболева ішемія міокарда, летальний результат в результаті загострення ІХС, нестабільна стенокардія, шунтування коронарної артерії, чрес на 37%, ІМ (фатальний та нефатальний) на 42%, інсульт (фатальний та нефатальний) на 48% незалежно від статі, віку пацієнта або вихідної концентрації ХС-ЛПНГ (дослідження аторвастатину при цукровому діабеті 2 типу (CARDS)). Атеросклероз У пацієнтів з ІХС аторвастатин у дозі 80 мг на добу призводить до зменшення загального обсягу атероми на 0,4% за 1,8 місяці терапії (дослідження зворотного розвитку коронарного атеросклерозу на фоні інтенсивної гіполіпідемічної терапії (REVERSAL)). Повторний інсульт Аторвастатин у дозі 80 мг на добу зменшує ризик повторного фатального або нефатального інсульту у пацієнтів, які перенесли інсульт або транзиторну ішемічну атаку (ТІА) без ІХС в анамнезі (дослідження з профілактики інсульту при інтенсивному зниженні концентрації холестерину (SPARCL)) із плацебо. При цьому значно знижується ризик основних серцево-судинних ускладнень та процедур реваскуляризації. Скорочення ризику серцево-судинних порушень при терапії аторвастатином відзначається у всіх груп пацієнтів, крім тієї, куди увійшли пацієнти з первинним або повторним геморагічним інсультом. Вторинна профілактика серцево-судинних ускладнень У пацієнтів з ІХС аторвастатин у дозі 80 мг порівняно з 10 мг достовірно знижує відносний ризик розвитку великих серцево-судинних подій на 22%, нефатального ІМ (не пов'язаного з процедурами реваскуляризації) на 22%, фатального та нефатального інсульту на 25% (порівняння високоінтенсивної терапії аторвастатином та терапії помірної інтенсивності у пацієнтів з ІХС (за даними дослідження TNT)).Показання до застосуванняГіперхолестеринемія: як доповнення до дієти для зниження підвищеного загального холестерину, ХС-ЛПНГ, апо-В та тригліцеридів у дорослих, підлітків та дітей віком 10 років або старше з первинною гіперхолестеринемією, включаючи сімейну гіперхолестеринемію (гетерозиготний варіант) або комбіновану (змішаний) відповідно тип IIа та IIb за класифікацією Фредріксона), коли відповідь на дієту та інші немедикаментозні методи лікування недостатні. для зниження підвищеного загального холестерину, ХС-ЛПНГ у дорослих з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією як доповнення до інших гіполіпідемічних методів лікування (наприклад. ЛПНГ-аферез) або якщо такі методи лікування недоступні. Профілактика серцево-судинних захворювань: профілактика серцево-судинних подій у дорослих пацієнтів, які мають високий ризик розвитку первинних серцево-судинних подій, як доповнення до корекції інших факторів ризику; вторинна профілактика серцево-судинних ускладнень у пацієнтів з ІХС з метою зниження смертності, інфарктів міокарда, інсультів, повторних госпіталізацій щодо стенокардії та необхідності реваскуляризації.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до будь-якого компонента препарату. Активне захворювання печінки або підвищення активності "печінкових" трансаміназ у плазмі неясного генезу більш ніж у 3 рази порівняно з верхньою межею норми. Вагітність. Період грудного вигодовування. Жінки дітородного віку, які не використовують адекватні методи контрацепції. Вік до 18 років (недостатньо клінічних даних щодо ефективності та безпеки препарату в даній віковій групі), за винятком гетерозиготної сімейної гіперхолестеринемії (застосування протипоказане у дітей віком до 10 років). Одночасне застосування з фузидовою кислотою. Вроджений дефіцит лактази, непереносимість лактози, глюкозо-галактозна мальабсорбція. З обережністю: У пацієнтів, які зловживають алкоголем; у пацієнтів, які мають в анамнезі захворювання печінки; У пацієнтів із наявністю факторів ризику розвитку рабдоміолізу (порушення функції нирок, гіпотиреоз, спадкові м'язові порушення; у пацієнта в анамнезі або сімейному анамнезі, вже перенесений токсичний вплив інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (статинів) або фібратів на м'язову тканину, захворювання печінки в анамнезі та/або пацієнти, які вживають алкоголь у значних кількостях, вік старше 70 років, ситуації, у яких очікується підвищення концентрації аторвастатину в плазмі (наприклад, взаємодії з іншими лікарськими засобами).Вагітність та лактаціяЛіпримар протипоказаний при вагітності. Жінки репродуктивного віку під час лікування мають користуватися адекватними методами контрацепції. Застосування препарату Ліпримар протипоказане у жінок дітородного віку, які не використовують адекватні методи контрацепції. Відзначалися поодинокі випадки вроджених аномалій після впливу інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (статинів) на плід внутрішньоутробно. У дослідженнях на тваринах було показано токсичний вплив на репродуктивну функцію. Ліпримар® протипоказаний у період годування груддю. Невідомо, чи виводиться аторвастатин із грудним молоком. При необхідності призначення препарату в період лактації, грудне вигодовування необхідно припинити, щоб уникнути ризику небажаних явищ у немовлят.Побічна діяЛіпримар® зазвичай добре переноситься; побічні реакції, як правило, легкі та минущі. Побічні реакції розподілені за частотою відповідно до наступної класифікації: часто - ≥ 1/100 до < 1/10, нечасто - ≥ 1/1000 до < 1/100, рідко - ≥ 1/10000 до < 1/1000, дуже рідко - < 1/10000, невідомо – неможливо оцінити на підставі наявних даних. Порушення психіки: Нечасто - "кошмарні" сновидіння, безсоння; Невідомо – депресія. Порушення з боку нервової системи: Часто – головний біль; Нечасто – запаморочення, парестезія, гіпестезія, порушення смакового сприйняття, амнезія; Рідко – периферична нейропатія; Невідомо – втрата чи зниження пам'яті. Порушення з боку органу зору: Нечасто – виникнення "завіси" перед очима; Рідко – порушення зору. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: Нечасто – шум у вухах; Дуже рідко – втрата слуху. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: Часто – біль у горлі, носова кровотеча; Невідомо – поодинокі випадки інтерстиціального захворювання легень (зазвичай при тривалому застосуванні). Порушення з боку травного тракту: Часто – запор, метеоризм, диспепсія, нудота, діарея; Нечасто – блювання, біль у животі, відрижка, панкреатит, дискомфорт у животі. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: Нечасто – гепатит; Рідко – холестаз; Дуже рідко – вторинна ниркова недостатність. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: Нечасто – кропив'янка, свербіж шкіри, висип, алопеція; Рідко – ангіоневротичний набряк, бульозний висип, поліморфна ексудативна еритема (у тому числі синдром Стівенса-Джонсона), токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла). Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: Часто – міалгія, артралгії, біль у кінцівках, судоми м'язів, припухлість суглобів, біль у спині, м'язово-скелетні болі; Нечасто – біль у шиї, м'язова слабкість; Рідко – міопатія, міозит, рабдоміоліз, тендопатія (у деяких випадках з розривом сухожилля); Невідомо – імуноопосередкована некротизуюча міопатія. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: Нечасто – імпотенція; Дуже рідко – гінекомастія. Загальні розлади та порушення у місці введення: Нечасто – нездужання, астенічний синдром, біль у грудях, периферичні набряки, підвищена стомлюваність, лихоманка. Лабораторні та інструментальні дані: Часто – відхилення від норми результатів "печінкових" тестів (ACT та АЛТ), підвищення активності сироваткової креатинфосфокінази (КФК); Нечасто – лейкоцитурія; Невідомо – підвищення концентрації глікозильованого гемоглобіну (НbА1). Порушення з боку імунної системи: Часто – алергічні реакції; Дуже рідко – анафілаксія. Порушення з боку обміну речовин та харчування: Часто – гіперглікемія; Нечасто – гіпоглікемія, збільшення маси тіла, анорексія; Невідомо – цукровий діабет: частота розвитку залежить від наявності або відсутності факторів ризику (концентрація глюкози крові натще ≥ 5,6 ммоль/л, індекс маси тіла (ІМТ) > 30 кг/м2, підвищена концентрація тригліцеридів, артеріальна гіпертензія в анамнезі). Порушення з боку органів кровотворення: Рідко – тромбоцитопенія. Інфекції та інвазії: Часто – назофарингіт. Діти Побічні реакції, пов'язані з прийомом Ліпримару за кількістю не відрізнялися від реакцій на фоні прийому плацебо. Найчастішими реакціями, незалежно від частоти контролю, були інфекції.Взаємодія з лікарськими засобамиПід час лікування інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази при одночасному застосуванні циклоспорину, фібратів, нікотинової кислоти в ліпідзнижуючих дозах (більше 1 г/добу) або інгібіторів ізоферменту CYP3A4/транспортного білка (наприклад, еритроміцину, міопатії. Інгібітори ізоферменту CYP3A4 Оскільки аторвастатин метаболізується ізоферментом CYP3A4, спільне застосування аторвастатину з інгібіторами ізоферменту CYP3A4 може спричинити збільшення концентрації аторвастатину в плазмі крові. Ступінь взаємодії та ефекту потенціювання визначаються варіабельністю впливу на ізофермент CYP3A4. Було встановлено, що потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4 призводять до значного підвищення концентрації аторвастатину у плазмі. Слід по можливості уникати одночасного застосування потужних інгібіторів ізоферменту CYP3A4 (наприклад, циклоспорин, телітроміцин, кларитроміцин, делавірдин, стирипентол, кетоконазол, вориконазол, ітраконазол, позаконазол та інгібітори протеази ВІЛ, включа, віріна, Віна, Віна, Віна, Віна, Віна, Віна . Якщо одночасний прийом цих препаратів необхідний, слід розглянути можливість початку терапії з мінімальної дози, а також оцінити можливість зниження максимальної дози аторвастатину. Помірні інгібітори ізоферменту CYP3A4 (наприклад, еритроміцин, дилтіазем, верапаміл та флуконазол) можуть призводити до збільшення концентрації аторвастатину в плазмі. На тлі одночасного застосування інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (статинів) та еритроміцину відзначали підвищений ризик розвитку міопатії. Дослідження взаємодії аміодарону або верапамілу та аторвастатину не проводилися. Відомо, що і аміодарон, і верапаміл пригнічують активність ізоферменту CYP3A4 і одночасне застосування цих препаратів з аторвастатином може призвести до підвищення експозиції аторвастатину. У зв'язку з цим рекомендується знизити максимальну дозу аторвастатину та проводити відповідний моніторинг стану пацієнта при одночасному застосуванні з помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4.Контроль слід здійснювати після початку терапії та на тлі зміни дози інгібітору. Гемфіброзіл / фібрати На фоні застосування фібратів у монотерапії періодично відзначали небажані реакції, у тому числі рабдоміоліз, що стосуються скелетно-м'язової системи. Ризик таких реакцій зростає при одночасному застосуванні фібратів та аторвастатину. Якщо одночасного застосування цих препаратів неможливо уникнути, слід застосовувати мінімальну ефективну дозу аторвастатину, а також слід проводити регулярний контроль стану пацієнтів. Езетіміб Застосування езетимибу пов'язані з розвитком небажаних реакцій, зокрема рабдоміолізу, із боку скелетно-мышечной системи. Ризик таких реакцій підвищується при одночасному застосуванні езетимибу та аторвастатину. Для таких пацієнтів рекомендується ретельне спостереження. Еритроміцин/кларитроміцин При одночасному застосуванні аторвастатину та еритроміцину (по 500 мг 4 рази на добу) або кларитроміцину (по 500 мг 2 рази на добу) інгібіторів ізоферменту CYP3A4 спостерігалося підвищення концентрації аторвастатину в плазмі крові. Інгібітори протеаз Одночасне застосування аторвастатину з інгібіторами протеаз, відомими як інгібітори ізоферменту CYP3A4, супроводжується збільшенням концентрації аторвастатину у плазмі. Ділтіазем Спільне застосування аторвастатину в дозі 40 мг з дилтіаземом у дозі 240 мг призводить до збільшення концентрації аторвастатину в плазмі крові. Ціметідин Клінічно значущої взаємодії аторвастатину з циметидином не виявлено. Ітраконазол Одночасне застосування аторвастатину в дозах від 20 мг до 40 мг та ітраконазолу у дозі 200 мг призводило до збільшення значення AUC аторвастатину. Грейпфрутовий сік Оскільки грейпфрутовий сік містить один або більше компонентів, які пригнічують ізофермент CYP3A4, його надмірне споживання (більше 1,2 л на день) може спричинити збільшення концентрації аторвастатину в плазмі крові. Інгібітори транспортного білка Аторвастатин є субстрат транспортерів ферментів печінки. Спільне застосування аторвастатину в дозі 10 мг та циклоспорину в дозі 5,2 мг/кг/добу призводило до підвищення рівня впливу аторвастатину (співвідношення AUC: 8,7) (див. розділ "Фармакокінетика"). Циклоспорин є інгібітором транспортного поліпептиду органічних аніонів 1В1 (ОАТР1В1), ОАТР1ВЗ, протеїну, асоційованого з множинною лікарською стійкістю 1 (МЛУ1) і білка резистентності раку молочної залози, а також CYP3A4, отже впливає. Добова доза аторвастатину повинна перевищувати 10 мг. Глекапревір та пібрентасвір є інгібіторами ОАТР1В1, ОАТР1В3, МЛУ1 та білка резистентності раку молочної залози, отже, вони підвищують рівень впливу аторвастатину. Добова доза аторвастатину повинна перевищувати 10 мг. Спільне застосування аторвастатину в дозі 20 мг та летермовіру в дозі 480 мг на добу призводило до підвищення рівня впливу аторвастатину (співвідношення AUC: 3,29). Летермовір є інгібітором транспортерів P-gp, BCRP, MRP2, ОАТ2 та печінкового транспортера ОАТР1В1/1В3, таким чином він посилює рівень впливу аторвастатину. Добова доза аторвастатину не повинна перевищувати 20 мг (див. розділ "Спосіб застосування та дози"). Величина опосередкованих лікарських взаємодій CYP3A та ОАТР1В1/1В3 на спільне застосування препаратів може відрізнятися при одночасному призначенні летермовіру з циклоспорином. Не рекомендується застосовувати аторвастатин пацієнтам, які отримують терапію летермовіром спільно з циклоспорином. Елбасвір та гразопревір є інгібіторами ОАТР1В1, ОАТР1В3, МЛУ1 та білка резистентності раку молочної залози, отже, вони підвищують рівень впливу аторвастатину. Слід застосовувати з обережністю і найнижчою необхідною дозою. Індуктори ізоферменту CYP3A4 Спільне застосування аторвастатину з індукторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, ефавіренз, рифампіцин або препарати звіробою продірявленого) може призвести до зниження концентрації аторвастатину в плазмі крові. Внаслідок двоїстого механізму взаємодії з рифампіцином (індуктором ізоферменту CYP3A4 та інгібітором транспортного білка гепатоцитів ОАТР1В1), рекомендується одночасне застосування аторвастатину та рифампіцину, оскільки відстрочений прийом аторвастатину після прийому рифампіцину. Однак вплив рифампіцину на концентрацію аторвастатину в гепатоцитах невідомий і у разі, якщо одночасного застосування неможливо уникнути, слід ретельно контролювати ефективність такої комбінації під час терапії. Антациди Одночасний прийом внутрішньо суспензії, що містить магнію гідроксид та алюмінію гідроксид, знижував концентрацію аторвастатину в плазмі крові (зміна AUC: 0,66), проте рівень зниження концентрації ХС-ЛПНГ при цьому не змінювався. Феназон Аторвастатин не впливає на фармакокінетику феназону, тому взаємодія з іншими препаратами, що метаболізуються тими самими ізоферментами цитохрому, не очікується. Колестипол При одночасному застосуванні колестиполу концентрація аторвастатину в плазмі знижувалася (зміна AUC: 0,74); однак гіполіпідемічний ефект комбінації аторвастатину та колестиполу перевершував такий кожного препарату окремо. Дігоксин При повторному прийомі дигоксину та аторвастатину в дозі 10 мг рівноважні концентрації дигоксину в плазмі не змінювалися. Однак при застосуванні дигоксину в комбінації з аторвастатином у дозі 80 мг на добу концентрація дигоксину збільшувалася (зміна AUC: 1,15). Пацієнти, які отримують дигоксин у поєднанні з аторвастатином, потребують відповідного спостереження. Азітроміцин При одночасному застосуванні аторвастатину в дозі 10 мг 1 раз на добу та азитроміцину в дозі 500 мг 1 раз на добу концентрація аторвастатину в плазмі не змінювалася. Пероральні контрацептиви При одночасному застосуванні аторвастатину та пероральних контрацептивів, що містять норетистерон та етинілестрадіол, спостерігалося підвищення концентрації норетистерону (зміна AUC 1,28) та етинілестрадіолу (зміна AUC 1,19). Цей ефект слід враховувати під час вибору перорального контрацептиву для жінки, яка приймає аторвастатин. Терфенадін При одночасному застосуванні аторвастатину та терфенадину клінічно значущих змін фармакокінетики терфенадину не виявлено. Варфарін У клінічному дослідженні у пацієнтів, які регулярно одержують терапію варфарином при одночасному застосуванні аторвастатину в дозі 80 мг на добу, призводило до невеликого збільшення протромбінового часу приблизно на 1,7 с протягом перших 4 днів терапії. Показник повертався до норми протягом 15 днів терапії аторвастатином. Незважаючи на те, що тільки в окремих випадках відзначали значну взаємодію, що зачіпає антикоагулянтну функцію, слід визначити протромбіновий час до початку терапії аторвастатином у пацієнтів, які отримують терапію кумариновими антикоагулянтами, і досить часто в період терапії, щоб запобігти значній зміні протром. Як тільки відзначаються стабільні цифри протромбінового часу, його контроль можна проводити також, як рекомендують пацієнтам, які отримують кумаринові антикоагулянти. При зміні дози аторвастатину або припиненні терапії контроль протромбінового часу слід провести за тими самими принципами, що були описані вище. Терапія аторвастатином не була пов'язана з розвитком кровотечі або змінами протромбінового часу у пацієнтів, які не отримували лікування антикоагулянтами. Колхіцін Незважаючи на те, що дослідження одночасного застосування колхіцину та аторвастатину не проводилися, є повідомлення про розвиток міопатії при застосуванні цієї комбінації. При одночасному застосуванні аторвастатину та колхіцину слід дотримуватися обережності. Амлодипін У дослідженні лікарської взаємодії у здорових піддослідних, спільне застосування аторвастатину в дозі 80 мг та амлодипіну 10 мг призвело до клінічно незначного збільшення концентрації аторвастатину (зміна AUC: 1.18) Фузидова кислота Під час постмаркетингових досліджень відзначали випадки розвитку рабдоміолізу у пацієнтів, які приймають одночасно статини, включаючи аторвастатин та фузидову кислоту. Механізм цієї взаємодії невідомий. У пацієнтів, для яких використання фузидової кислоти вважають за необхідне, лікування статинами має бути припинено протягом усього періоду застосування фузидової кислоти. Терапію статинами можна відновити через 7 днів після останнього прийому фузидової кислоти. У виняткових випадках, де необхідна тривала системна терапія фузидовою кислотою, наприклад для лікування важких інфекцій, необхідність спільного застосування аторвастатину та фузидової кислоти повинна бути розглянута у кожному конкретному випадку та під суворим наглядом лікаря.Пацієнт повинен негайно звернутися за медичною допомогою у разі появи симптомів м'язової слабкості, чутливості або болю. Інша супутня терапія У клінічних дослідженнях аторвастатин застосовували у поєднанні з гіпотензивними засобами та естрогенами в рамках замісної гормональної терапії. Ознак клінічно значущої небажаної взаємодії не відзначено; дослідження взаємодії із специфічними препаратами не проводились. Крім того, відмічалося підвищення концентрації аторвастатину при одночасному застосуванні з інгібіторами протеази ВІЛ (комбінації лопінавіру та ритонавіру, саквінавіру та ритонавіру, дарунавіру та ритонавіру, фосампренавір, фосампренавір); , кларитроміцином та ітраконазолом. Слід бути обережними при одночасному застосуванні цих препаратів, а також застосовувати найнижчу ефективну дозу аторвастатину.Спосіб застосування та дозиВсередину. Приймати будь-якої доби незалежно від їди. Перед початком лікування препаратом Ліпримар слід спробувати домогтися контролю гіперхолестеринемії за допомогою дієти, фізичних вправ та зниження маси тіла у пацієнтів з ожирінням, а також терапією основного захворювання. При призначенні препарату пацієнту необхідно рекомендувати стандартну гіпохолестеринемічну дієту, якої він повинен дотримуватись протягом усього періоду терапії. Доза препарату варіюється від 10 мг до 80 мг 1 раз на добу і титрується з урахуванням концентрації ХС-ЛПНГ, мети терапії та індивідуальної відповіді на терапію. Максимальна добова доза становить 80 мг. На початку лікування та/або під час підвищення дози Ліпримару необхідно кожні 2-4 тижні контролювати концентрацію ліпідів плазми крові та відповідним чином коригувати дозу препарату. Первинна гіперхолестеринемія та комбінована (змішана) гіперліпідемія Для більшості пацієнтів рекомендована доза Ліпримару становить 10 мг 1 раз на добу; терапевтична дія проявляється протягом 2 тижнів і зазвичай досягає максимуму через 4 тижні. При тривалому лікуванні ефект зберігається. Гомозиготна сімейна гіперхолестеринемія Найчастіше призначають по 80 мг 1 разів у добу (зниження концентрації ХС-ЛПНП на 18-45%). Гетерозиготна сімейна гіперхолестеринемія Початкова доза становить 10 мг на добу. Дозу слід підбирати індивідуально та оцінювати актуальність дози кожні 4 тижні з можливим підвищенням до 40 мг на добу. Потім або доза може бути збільшена до максимальної - 80 мг на добу, або можна поєднувати секвестранти жовчних кислот з прийомом аторвастатину в дозі 40 мг на добу. Профілактика серцево-судинних захворювань У дослідженнях первинної профілактики доза аторвастатину становила 10 мг на добу. Може знадобитися підвищення дози для досягнення значень ХС-ЛПНГ, що відповідають сучасним рекомендаціям. Застосування у дітей з 10 до 18 років при гетерозиготній сімейній гіперхолестеринемії Рекомендована початкова доза – 10 мг 1 раз на добу. Доза може бути збільшена до 80 мг на добу залежно від клінічного ефекту та переносимості. Дозу препарату слід титрувати залежно від мети гіполіпідемічної терапії. Корекція дози повинна проводитись з інтервалами 1 раз на 4 тижні або більше. Недостатність функції печінки При недостатності функції печінки дозу Ліпримару необхідно знижувати, при регулярному контролі активності "печінкових" трансаміназ: аспартатамінотрансферази (ACT) та аланінамінотрансферази (АЛТ). Недостатність функції нирок Порушення функції нирок не впливає на концентрацію аторвастатину в плазмі або ступінь зниження концентрації ХС-ЛПНЩ, тому корекція дози препарату не потрібна. Літні пацієнти Відмінностей у терапевтичній ефективності та безпеці препарату Ліпримар® у літніх пацієнтів порівняно із загальною популяцією не виявлено, корекції дози не потрібні. Застосування у комбінації з іншими лікарськими засобами При необхідності спільного застосування з циклоспорином, тілапревіром, комбінацією типранавір/ритонавір або глекапревір/пібрентасвір доза препарату Ліпримар® не повинна перевищувати 10 мг на добу. Не рекомендується застосовувати аторвастатин пацієнтам, які отримують терапію летермовіром спільно з циклоспорином. Слід бути обережними і застосовувати найнижчу ефективну дозу аторвастатину при одночасному застосуванні з інгібіторами протеази ВІЛ, інгібіторами протеази гепатиту С (боцепревір, елбасвір/гразопревір, симепревір), кларитроміцином, ітраконазолом.ПередозуванняСпецифічного антидоту для лікування передозування Ліпримаром немає. У разі передозування слід проводити симптоматичне лікування за необхідності. Слід провести функціональні тести печінки та контролювати активність КФК. Оскільки препарат активно зв'язується з білками плазми, гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиВплив на печінку Як і при застосуванні інших гіполіпідемічних засобів цього класу, при застосуванні препарату Ліпримар відзначали помірне підвищення (більш ніж у 3 рази порівняно з верхньою межею норми) активності "печінкових" трансаміназ ACT та АЛТ. Стійке підвищення сироваткової активності "печінкових" трансаміназ (понад 3 рази порівняно з верхньою межею норми) спостерігалося у 0,7% пацієнтів, які отримували препарат Ліпримар®. Частота подібних змін при застосуванні препарату в дозах 10 мг, 20 мг, 40 мг та 80 мг становила 0,2%, 0,2%, 0,6% та 2,3% відповідно. Підвищення активності "печінкових" трансаміназ зазвичай не супроводжувалося жовтяницею або іншими клінічними проявами. При зниженні дози Ліпримару, тимчасовій або повній відміні препарату активність "печінкових" трансаміназ поверталася до початкового рівня. Більшість пацієнтів продовжували прийом Ліпримару у зниженій дозі без жодних клінічних наслідків. До початку терапії, через 6 тижнів та 12 тижнів після початку застосування Ліпримару або після збільшення його дози необхідно контролювати показники функції печінки. Функцію печінки слід контролювати також у разі появи клінічних ознак ураження печінки. У разі підвищення активності "печінкових" трансаміназ, АЛТ та ACT слід контролювати доти, доки вона не нормалізується. Якщо підвищення активності ACT або АЛТ більш ніж у 3 рази в порівнянні з верхньою межею норми зберігається, рекомендується зниження дози або відміна Ліпримару. Ліпримар® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, які вживають значну кількість алкоголю та/або мають в анамнезі захворювання печінки. Активне захворювання печінки або постійно підвищена активність "печінкових" трансаміназ плазми неясного генезу є протипоказанням до застосування препарату Ліпримар®. Дія на скелетні м'язи У пацієнтів, які отримували Ліпримар, відзначалася міалгія. Діагноз міопатії слід передбачати у пацієнтів з дифузною міалгією, хворобливістю або слабкістю м'язів та/або вираженим підвищенням активності КФК (більш ніж у 10 разів у порівнянні з верхньою межею норми). Терапію Ліпримаром слід припинити у разі вираженого підвищення активності КФК, за наявності підтвердженої міопатії або підозри на її розвиток. Ризик міопатії підвищувався при одночасному застосуванні лікарських засобів, що підвищують системну концентрацію аторвастатину. Багато з цих препаратів пригнічують метаболізм, опосередкований ізоферментом CYP3A4, та/або транспорт лікарських речовин. Відомо, що ізофермент CYP3A4 - основний ізофермент печінки, що бере участь у біотрансформації аторвастатину. Застосовуючи Ліпримар® у поєднанні з фібратами, еритроміцином, імунодепресантами, азольними протигрибковими засобами, інгібіторами протеази ВІЛ/ВГС, летермовиром або нікотиновою кислотою в ліпід-знижувальних дозах (більше 1 г/добу), лікар повинен лікувати. Слід регулярно спостерігати пацієнтів з метою виявлення болю або слабкості у м'язах, особливо протягом перших місяців терапії та у період збільшення дози будь-якого із зазначених засобів. У разі потреби комбінованої терапії слід розглядати можливість застосування нижчих початкових та підтримуючих доз перерахованих вище засобів. Не рекомендується одночасне використання аторвастатину та фузидової кислоти, тому під час лікування фузидовою кислотою рекомендовано тимчасове скасування аторвастатину. У подібних ситуаціях можна рекомендувати періодичний контроль активності КФК, хоча таке моніторування не дозволяє запобігти розвитку тяжкої міопатії. До початку лікування Аторвастатин слід з обережністю призначати пацієнтам з факторами, що сприяють розвитку рабдоміолізу. Контроль активності КФК слід проводити у наступних випадках до початку терапії аторвастатином: порушення функції нирок; гіпотиреоз; спадкові м'язові порушення у пацієнта в анамнезі чи сімейному анамнезі; вже перенесений токсичний вплив інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (статинів) або фібратів на м'язову тканину; захворювання печінки в анамнезі та/або пацієнти, які вживають алкоголь у значних кількостях; у пацієнтів старше 70 років слід оцінити необхідність контролю КФК, враховуючи те, що у цих пацієнтів вже є фактори, що схильні до розвитку рабдоміолізу; ситуації, в яких очікується підвищення концентрації аторвастатину в плазмі, такі як взаємодії з іншими лікарськими засобами. У таких ситуаціях слід оцінити співвідношення ризику/користування та здійснювати медичне спостереження за станом пацієнта. У разі значного підвищення активності КФК (більш ніж у 5 разів вище за верхню межу норми), не слід починати терапію аторвастатином. При застосуванні Ліпримару, як і інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, описані рідкісні випадки рабдоміолізу з гострою нирковою недостатністю, зумовленою міоглобінурією. Чинником ризику розвитку рабдоміолізу може бути попереднє порушення функції нирок. Таким пацієнтам слід забезпечити ретельніший контроль за станом скелетно-м'язової системи. При появі симптомів можливої ​​міопатії або наявності факторів ризику розвитку ниркової недостатності на тлі рабдоміолізу (наприклад, тяжка гостра інфекція, артеріальна гіпотензія, широке хірургічне втручання, травми, метаболічні, ендокринні та водно-електролітні порушення, неконтрольовані судоми) або повністю скасувати. Увага! Пацієнтів необхідно попередити про те, що їм слід негайно звернутися до лікаря при появі незрозумілого болю або м'язової слабкості, особливо якщо вони супроводжуються нездужанням або лихоманкою. Профілактика інсульту за допомогою активного зниження концентрації холестерину (SPARCL) У ретроспективному аналізі підтипів інсульту у пацієнтів без ішемічної хвороби серця, які недавно перенесли інсульт або транзиторну ішемічну атаку, на початковому етапі, які отримували аторвастатин у дозі 80 мг, була відзначена більш висока частота випадків розвитку геморагічного інсульту, порівняно з пацієнтами, які отримують. Підвищений ризик особливо помітний у пацієнтів з геморагічним інсультом або лакунарним інфарктом в анамнезі на початку дослідження. У даної групи пацієнтів співвідношення користь/ризик при прийомі аторвастатину в дозі 80 мг досить не визначено, тому перед початком терапії слід ретельно оцінити можливий ризик розвитку геморагічного інсульту у таких пацієнтів. Після спеціального аналізу клінічного дослідження за участю 4731 пацієнтів без ІХС, які перенесли інсульт або транзиторну ішемічну атаку (ТІА) протягом попередніх 6 місяців, яким був призначений аторвастатин 80 мг на добу, виявили вищу частоту геморагічних інсультів у групі аторвастатину 80 мг з групою плацебо (55 у групі аторвастатину проти 33 у групі плацебо). Пацієнти з геморагічним інсультом на момент включення в дослідження мали більш високий ризик для повторного геморагічного інсульту (7 у групі аторвастатину проти 2-х у групі плацебо). Однак у пацієнтів, які отримували аторвастатин 80 мг на добу, було менше інсультів будь-якого типу (265 проти 311) та менше серцево-судинних подій (123 проти 204). Цукровий діабет Деякі дані підтверджують, що інгібітори ГМГ-КоА-редуктази (статини), як клас, можуть призводити до підвищення концентрації глюкози в плазмі крові, а в окремих пацієнтів з високим ризиком розвитку цукрового діабету може розвинутись стан гіперглікемії, що потребує корекції як при цукровому діабеті. Тим не менш, цей ризик не перевищує користь від терапії інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази (статинами) з точки зору судинних ризиків, тому це не може бути причиною скасування терапії. Пацієнти, що належать до групи ризику (концентрація глюкози в крові натще від 5,6 до 6,9 ммоль/л, ІМТ > 30 кг/м2, підвищена концентрація тригліцеридів у плазмі крові, артеріальна гіпертензія), повинні перебувати під медичним контролем, включаючи контроль біохімічних параметрів крові, відповідно до місцевих рекомендацій. Інтерстиціальне захворювання легень На тлі терапії деякими інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази (статинами), особливо на тлі тривалої терапії, спостерігалися поодинокі випадки інтерстиціального захворювання легень. Можуть спостерігатися задишка, непродуктивний кашель та погіршення загального стану здоров'я (стомлюваність, зниження маси тіла та лихоманка). Якщо у пацієнта підозрюється інтерстиціальне захворювання легень, слід відмінити терапію аторвастатином. Ендокринна функція При застосуванні інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (статинів), у тому числі й аторвастатину, відзначалися випадки підвищення глікозильованого гемоглобіну (НbА1) та концентрації глюкози у плазмі крові натще. Тим не менш, ризик гіперглікемії нижчий, ніж рівень зниження ризику судинних ускладнень на фоні прийому інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (статини). Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Даних про вплив препарату Ліпримар на здатність керувати транспортними засобами та займатися потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, немає. Однак, враховуючи можливість розвитку запаморочення, слід бути обережним при виконанні перелічених видів діяльності.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: аторвастатин кальцію (еквівалентно 40 мг агорвастагіну); Допоміжні речовини: кальцію карбонат, целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, кроскармелоза натрію, полісорбат-80, гіпролоза, магнію стеарат; плівкова оболонка: опадрай білий YS-1-7040 (містить гінромеллозу, макрогол, титану діоксид, тальк), емульсія симетикону (містить симетикон, стеариновий емульгатор, сорбінову кислоту, воду), віск трав'яна, Допоміжник моногідрат, кроскармелоза натрію, полісорбат-80, гіпролоза, магнію стеарат; плівкова оболонка: опадрай білий YS-1-7040 (містить гінромеллозу, макрогол, титану діоксид, тальк), емульсія симетикону (містить симетикон, стеариновий емульгатор, сорбінову кислоту, воду), віск трав'яний. 7 або 10 таблеток у блістер з непрозорого поліпропілену/ПВХ та алюмінієвої фольги. 2, 4, 5 чи 8 блістерів по 7 таблеток. 3, 5 або 10 блістерів по 10 таблеток у картонну пачку з контролем першого розтину (тільки для виробництва "Пфайзер Фармасьютікалз ЕлЕлСі") разом з інструкцією із застосування.Опис лікарської формиТаблетки білі еліптичні таблетки, покриті оболонкою, з гравіюванням "40" на одній стороні та "PD 157" на іншій стороні. Ядро таблеток на зламі має білий колір.Фармакотерапевтична групаГіполіпідемічний засіб – ГМГ-КоА-редуктази інгібітор.ФармакокінетикаВсмоктування Аторвастатин швидко всмоктується після прийому внутрішньо: час досягнення його максимальної концентрації (ТСmах) у плазмі становить 1-2 години. У жінок максимальна концентрація аторвастатину (Сmах) на 20% вище, а площа під кривою "концентрація-час" (AUC) - на 10% нижче, ніж у чоловіків. Ступінь всмоктування та концентрація у плазмі крові підвищуються пропорційно дозі. Біодоступність аторвастатину у формі таблеток становить 95-99% порівняно з аторвастатином у вигляді розчину. Абсолютна біодоступність – близько 14%, а системна біодоступність інгібуючої активності щодо ГМГ-КоА-редуктази – близько 30%. Низька системна біодоступність обумовлена ​​пресистемним метаболізмом у слизовій оболонці шлунково-кишкового тракту та/або при "первинному проходженні" через печінку. Прийом їжі дещо знижує швидкість і ступінь абсорбції препарату (на 25% і 9%, відповідно, про що свідчать результати визначення Сmах та AUC), проте зниження ХС-ЛПНГ подібне до такого при прийомі аторвастатину натще. Незважаючи на те, що після прийому аторвастатину у вечірній час його концентрація в плазмі нижче (Сmах і AUC, приблизно, на 30%), ніж після прийому в ранковий час, зниження концентрації ХС-ЛПНГ не залежить від часу доби, в яку приймають препарат. Розподіл Середній обсяг розподілу аторвастатину становить близько 381 л. Зв'язок із білками плазми крові не менше 98%. Ставлення вмісту в еритроцитах/плазмі становить близько 0,25, тобто. аторвастатин погано проникає у еритроцити. Метаболізм Аторвастатин значною мірою метаболізується з утворенням орто- та пара-гідроксильованих похідних та різних продуктів β-окислення. In vitro орто-і парагідроксильовані метаболіти мають інгібуючу дію на ГМГ-КоА-редуктазу, порівнянну з таким аторвастатину. Приблизно 70% зниження активності ГМГ-КоА-редуктази відбувається за рахунок дії активних циркулюючих метаболітів. Результати досліджень in vitro дають підстави припустити, що ізофермент печінки CYP3A4 відіграє важливу роль у метаболізмі аторвастатину. На користь цього факту свідчить підвищення концентрації аторвастатину в плазмі при одночасному прийомі еритроміцину, який є інгібітором цього ізоферменту. Дослідження in vitro також показали, що аторвастатин є слабким інгібітором ізоферменту CYP3A4. Аторвастатин не має клінічно значущого впливу на концентрацію в плазмі крові терфенадину, який метаболізується, головним чином, ізоферментом CYP3A4,тому його суттєвий вплив на фармакокінетику інших субстратів ізоферменту CYP3A4 є малоймовірним. Виведення Аторвастатин та його метаболіти виводяться, головним чином, з жовчю після печінкового та/або позапечінкового метаболізму (аторвастатин не піддається вираженій кишково-печінковій рециркуляції). Період напіввиведення (Т1/2) становить близько 14 годин, при цьому інгібуючий ефект препарату щодо ГМГ-КоА-редуктази приблизно на 70% визначається активністю циркулюючих метаболітів і зберігається близько 20-30 годин завдяки їх наявності. Після внутрішнього прийому в сечі виявляється менше 2% від прийнятої дози препарату. Аторвастатин є субстратом для транспортерів ферментів печінки, транспортером ОАТР1В1 та ОАТР1В3. Метаболітами аторвастатину є субстрати ОАТР1В1. Аторвастатин також ідентифікується як субстрат транспортерів відтоку МЛУ1 та білка резистентності раку молочної залози, які можуть обмежувати кишкову абсорбцію та біліарний кліренс аторвастатину. Особливі групи пацієнтів Літні пацієнти Концентрації аторвастатину в плазмі крові у пацієнтів старше 65 років вище (Сmах приблизно на 40%, AUC приблизно на 30%), ніж у дорослих пацієнтів молодого віку. Відмінностей у ефективності та безпеці препарату, або досягненні цілей гіполіпідемічної терапії у літніх пацієнтів порівняно із загальною популяцією не виявлено. Діти У 8-тижневому відкритому дослідженні діти (віком 6-17 років) з гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією та вихідною концентрацією холестерину-ЛПНГ ≥ 4 ммоль/л отримували терапію аторвастатином у вигляді жувальних таблеток 5 мг або 10 мг або таблеток, покритих оболонкою мг або 20 мг один раз на добу відповідно. Єдиною значною коваріатою у фармакокінетичній моделі популяції, що отримує аторвастатин, була маса тіла. Уявний кліренс аторвастатину у дітей не відрізнявся від такого у дорослих пацієнтів при аллометричному вимірі по масі тіла. У діапазоні дії аторвастатину та о-гідроксіаторвастатину відзначалося послідовне зниження ХС-ЛПНЩ та ХС. Недостатність функції нирок Порушення функції нирок не впливає на концентрацію аторвастатину в плазмі крові або його вплив на показники ліпідного обміну, тому зміна дози у пацієнтів з порушенням функції нирок не потрібна. Дослідження застосування аторвастатину у пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності не проводилося. Аторвастатин не виводиться в ході гемодіалізу через інтенсивне зв'язування з білками плазми. Недостатність функції печінки Концентрація препарату значно підвищується (Сmах приблизно в 16 разів, AUC приблизно в 11 разів) у пацієнтів з алкогольним цирозом печінки (клас В за шкалою Чайлд-П'ю). Печінкове захоплення всіх інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, включаючи аторвастатин, відбувається за участю транспортера ОАТР1В1. У пацієнтів із генетичним поліморфізмом SLCО1B1 є ризик підвищення експозиції аторвастатину, що може призвести до підвищення ризику розвитку рабдоміолізу. Поліморфізм гена, що кодує ОАТР1В1 (SLCО1B1 с.521СС) пов'язаний із підвищенням експозиції (AUC) аторвастатину в 2,4 рази порівняно з пацієнтами без такої генотипічної зміни (с.521TT). Порушення захоплення аторвастатину печінкою, пов'язане з генетичними порушеннями, також може спостерігатись у таких пацієнтів. Можливі наслідки щодо ефективності невідомі. Взаємодія з іншими лікарськими засобами Вплив інших препаратів на фармакокінетику аторвастатину Препарат, дозування Аторвастатин Доза (мг) Зміна AUC& Зміна Сmax& Циклоспорин 5,2 мг/кг/добу, постійна доза 10 мг один раз на добу протягом 28 днів ↑ у 8,7 рази ↑ у 10,7 рази Типранавір 500 мг 2 рази на добу/ритонавір 200 мг 2 рази на добу протягом 7 днів 10 мг, одноразово ↑ у 9,4 рази ↑ у 8,6 рази Глекапревір 400 мг 1 раз на добу/пібрентасвір 120 мг 1 раз на добу, протягом 7 днів 10 мг один раз на добу протягом 7 днів ↑ у 8,3 рази ↑ У 22,00 рази Телапревір 750 мг кожні 8 год, протягом 10 днів 20 мг, одноразово ↑ у 7,9 раза ↑ у 10,6 рази Елбасвір у дозі 50 мг 1 раз на добу/гразопревір 200 мг 1 раз на добу, протягом 13 днів 10 мг, одноразово ↑ в 1,95 рази ↑ у 4,3 рази Боцепревір 800 мг 3 рази на добу, протягом 7 днів 40 мг, одноразово ↑ у 2,3 рази ↑ у 2,7 рази Симепревір у дозі 150 мг 1 раз на добу протягом 10 днів. 40 мг, одноразово ↑ у 2,12 рази ↑ в 1,7 рази Лопінавір 400 мг 2 рази на добу/ритонавір 100 мг 2 рази на добу протягом 14 днів 20 мг один раз на добу протягом 4 днів ↑ у 5,9 рази ↑ у 4,7 рази ‡Саквінавір 400 мг 2 рази на добу/ритонавір 400 мг 2 рази на добу протягом 15 днів 40 мг один раз на добу протягом 4 днів ↑ у 3,9 рази ↑ у 4,3 рази Кларитроміцин 500 мг 2 рази на добу протягом 9 днів 80 мг один раз на добу протягом 8 днів ↑ у 4,5 рази ↑ у 5,4 рази Дарунавір 300 мг 2 рази на добу/ритонавір 100 мг 2 рази на добу протягом 9 днів 10 мг один раз на добу протягом 4 днів ↑ у 3,4 рази ↑ у 2,2 рази Ітраконазол 200 мг один раз на добу протягом 4 днів 40 мг, одноразово ↑ у 3,3 рази ↑ в 1,20 рази Фосампренавір 700 мг двічі на добу/ритонавір 100 мг двічі на добу, протягом 14 днів 10 мг один раз на добу протягом 4 днів ↑ у 2,5 рази ↑ у 2,8 рази Фосампренавір 1400 мг 2 рази на добу, протягом 14 днів 10 мг один раз на добу протягом 4 днів ↑ у 2,3 рази ↑ у 4,0 рази Нелфінавір 1250 мг 2 рази на добу протягом 14 днів 10 мг один раз на добу протягом 28 днів ↑ в 1,74 рази ↑ у 2,2 рази Грейпфрутовий сік, 240 мл один раз на добу* 40 мг, одноразово ↑ в 1,37 рази ↑ в 1,16 рази Ділтіазем 240 мг один раз на добу, протягом 28 днів 40 мг, одноразово ↑ в 1,51 рази ↑ в 1,00 рази Еритроміцин 500 мг 4 рази на добу протягом 7 днів 10 мг, одноразово ↑ в 1,33 рази ↑ в 1,38 рази Амлодипін 10 мг, одноразово 80 мг, одноразово ↑ в 1,18 рази ↑ У 0,91 рази Циметидин 300 мг 4 рази на добу протягом 2 тижнів. 10 мг один раз на добу протягом 2 тижнів ↓ у 1,00 рази ↓ у 0,89 рази Колестипол 10 мг 2 рази на добу, протягом 24 тижнів 40 мг один раз на добу протягом 8 тижнів Не встановлено ↓ у 0,74** рази Маалокс ТС® 30 мл один раз на добу протягом 17 днів 10 мг один раз на добу протягом 15 днів ↓ у 0,66 рази ↓ у 0,67 рази Ефавіренз 600 мг один раз на добу протягом 14 днів 10 мг протягом 3 днів ↓ у 0,59 рази ↓ у 1,01 рази Рифампіцин 600 мг один раз на добу протягом 7 днів (одночасне застосування)† 40 мг, одноразово ↑ в 1,12 рази ↑ у 2,9 рази Рифампіцин 600 мг один раз на добу протягом 5 днів (роздільний прийом)† 40 мг, одноразово ↓ у 0, 20 рази ↓ у 0,60 рази Гемфіброзіл 600 мг 2 рази на добу протягом 7 днів 40 мг, одноразово ↑ в 1,35 рази ↓ у 1,00 рази Фенофібрат 160 мг один раз на добу протягом 7 днів 40 мг, одноразово ↑ в 1,03 рази ↑ в 1,02 рази & Представлено відношення типів терапії (спільне застосування препарату разом із аторвастатином у порівнянні із застосуванням тільки аторвастатину) * При значному споживанні грейпфрутового соку (≥ 750 мл - 1,2 л на добу) відзначали більше збільшення AUC (до 2,5) та/або Сmах (до 1,71). ** На підставі зразка, взятого одноразово через 8-16 годин після прийому препарату. † Оскільки рифампіцин має подвійний механізм взаємодії, рекомендується вводити аторвастатин і рифампіцин одночасно. Пізніший прийом аторвастатину після рифампіцину пов'язаний зі значним зниженням концентрації аторвастатину в плазмі. ‡ Дози саквінавіру/ритонавіру, що застосовувалися в цьому дослідженні, відрізняються від дозувань, які використовуються в клінічній практиці. Слід враховувати, що підвищення експозиції аторвастатину при клінічному застосуванні швидше за все вище, ніж те, що спостерігається в даному дослідженні. У зв'язку з цим слід застосовувати найнижчу дозу аторвастатину. Вплив аторвастатину на фармакокінетику інших препаратів Аторвастатин Препарат, що застосовуються одночасно з аторвастатином, дозування. Препарат/Доза (мг) Зміна AUC& Зміна Сmax& 80 мг один раз на добу протягом 15 днів Антипірин, 600 мг, одноразово ↑ в 1,03 рази ↓ у 0,89 рази 80 мг один раз на добу протягом 10 днів Дігоксин 0,25 мг один раз на добу протягом 20 днів ↑ в 1,15 рази ↑ в 1,20 рази 40 мг один раз на добу протягом 22 днів Пероральні контрацептиви один раз на добу протягом 2 місяців: норетиндрон 1 мг; етинілестрадіол 35 мкг ↑ в 1,28 рази ↑ в 1,23 рази 10 мг, одноразово Типранавір 500 мг 2 рази на добу/ритонавір 200 мг 2 рази на добу протягом 7 днів ↑ в 1,08 рази ↑ У 0.96 рази 10 мг один раз на добу протягом 4 днів Фосампренавір 1400 мг 2 рази на добу, протягом 14 днів ↓ у 0,73 рази ↓ у 0,82 рази 10 мг один раз на добу протягом 4 днів Фосампренавір 700 мг 2 рази на добу/ритонавір 100 мг 2 рази на добу протягом 14 днів ↑ У 0,99 рази ↑ У 0,94 рази & Наведено відношення типів терапії (спільне застосування препарату разом з аторвастатином у порівнянні із застосуванням тільки аторвастатину).ФармакодинамікаАторвастатин - селективний конкурентний інгібітор ГМГ-КоА-редуктази, ключового ферменту, що перетворює 3-гідрокси-3-метилглютарил-КоА на мевалонат - попередник стероїдів, включаючи холестерин. Синтетичний гіполіпідемічний засіб. У пацієнтів з гомозиготною та гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією, несемейними формами гіперхолестеринемії та змішаною дисліпідемією аторвастатин знижує концентрацію в плазмі крові загального холестерину (ХС), холестерину ліпопротеїнів низької щільності (ХС-ЛПНіП) низької щільності (ХС-ЛПОНП) та тригліцеридів (ТГ), що викликає підвищення концентрації холестерину ліпопротеїнів високої щільності (ХС-ЛПВЩ). Аторвастатин знижує концентрацію ХС та ХС-ЛПНГ у плазмі крові, інгібуючи ГМГ-КоА-редуктазу та синтез холестерину в печінці та збільшуючи кількість “печінкових” рецепторів ЛПНГ на поверхні клітин, що призводить до посилення захоплення та катаболізму ХС-ЛПНП. Аторвастатин зменшує утворення ХС-ЛПНЩ та число частинок ЛПНЩ, викликає виражене та стійке підвищення активності ЛПНЩ-рецепторів у поєднанні зі сприятливими якісними змінами ЛПНЩ-частинок, а також знижує концентрацію ХС-ЛПНЩ у пацієнтів з гомозиготною спадковою сімейною гіперхолестеринемією. засобами. Аторвастатин у дозах від 10 мг до 80 мг знижує концентрацію ХС на 30-46%, ХС-ЛПНГ – на 41-61%, апо-В – на 34-50% та ТГ – на 14-33%. Результати терапії подібні у пацієнтів з гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією, несемейними формами гіперхолестеринемії та змішаною гіперліпідемією, у тому числі у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу. У пацієнтів із ізольованою гіпертригліцеридемією аторвастатин знижує концентрацію загального холестерину, ХС-ЛПНЩ, ХС-ЛПОНП, апо-В та ТГ та підвищує концентрацію ХС-ЛПВЩ. У пацієнтів з дисбеталіпопротеїнемією аторвастатин знижує концентрацію холестерину ліпопротеїнів проміжної щільності (ХС-ЛПСШ). У пацієнтів з гіперліпопротеїнемією типу На та НЬ за класифікацією Фредріксона середнє значення підвищення концентрації ХС-ЛПЗЗ при лікуванні аторвастатином (10-80 мг) порівняно з вихідним показником становить 5,1-8,7% і не залежить від дози. Є значне дозозалежне зниження величини співвідношень: загальний холестерин/ХС-ЛПВЩ та ХС-ЛПНЩ/ХС-ЛПЗЩ на 29-44% і 37-55%, відповідно. Аторвастатин у дозі 80 мг достовірно знижує ризик розвитку ішемічних ускладнень та смертність на 16% після 16-тижневого курсу, а ризик повторної госпіталізації з приводу стенокардії, що супроводжує ознаками ішемії міокарда, на 26% (дослідження зменшення вираженості ішемії міокарді на тлі інтенсивної гіпо MIRACL)). У пацієнтів з різними вихідними концентраціями ХС-ЛПНГ аторвастатин викликає зниження ризику ішемічних ускладнень та смертність (у пацієнтів з інфарктом міокарда без зубця Q та нестабільною стенокардією у чоловіків, жінок та у пацієнтів віком до 65 років). Зниження концентрації у плазмі крові ХС-ЛПНГ краще корелює з дозою аторвастатину, ніж з його концентрацією у плазмі крові. Дозу підбирають з урахуванням терапевтичного ефекту. Терапевтичний ефект досягається через 2 тижні після початку терапії, досягає максимуму через 4 тижні та зберігається протягом усього періоду терапії. Профілактика серцево-судинних ускладнень Аторвастатин у дозі 10 мг знижує відносний ризик розвитку коронарних ускладнень (ішемічної хвороби серця (ІХС) з летальним результатом та нефатальний інфаркт міокарда (ІМ) на 36%, загальні серцево-судинні ускладнення на 29%, фатальний та нефатальний інсульт аторвастатину у пацієнтів з АГ та факторами ризику (ASCOT LLA)). Цукровий діабет У пацієнтів з цукровим діабетом терапія аторвастатином знижує відносний ризик розвитку основних серцево-судинних ускладнень (фатальний та нефатальний ІМ, безболева ішемія міокарда, летальний результат в результаті загострення ІХС, нестабільна стенокардія, шунтування коронарної артерії, чрес на 37%, ІМ (фатальний та нефатальний) на 42%, інсульт (фатальний та нефатальний) на 48% незалежно від статі, віку пацієнта або вихідної концентрації ХС-ЛПНГ (дослідження аторвастатину при цукровому діабеті 2 типу (CARDS)). Атеросклероз У пацієнтів з ІХС аторвастатин у дозі 80 мг на добу призводить до зменшення загального обсягу атероми на 0,4% за 1,8 місяці терапії (дослідження зворотного розвитку коронарного атеросклерозу на фоні інтенсивної гіполіпідемічної терапії (REVERSAL)). Повторний інсульт Аторвастатин у дозі 80 мг на добу зменшує ризик повторного фатального або нефатального інсульту у пацієнтів, які перенесли інсульт або транзиторну ішемічну атаку (ТІА) без ІХС в анамнезі (дослідження з профілактики інсульту при інтенсивному зниженні концентрації холестерину (SPARCL)) із плацебо. При цьому значно знижується ризик основних серцево-судинних ускладнень та процедур реваскуляризації. Скорочення ризику серцево-судинних порушень при терапії аторвастатином відзначається у всіх груп пацієнтів, крім тієї, куди увійшли пацієнти з первинним або повторним геморагічним інсультом. Вторинна профілактика серцево-судинних ускладнень У пацієнтів з ІХС аторвастатин у дозі 80 мг порівняно з 10 мг достовірно знижує відносний ризик розвитку великих серцево-судинних подій на 22%, нефатального ІМ (не пов'язаного з процедурами реваскуляризації) на 22%, фатального та нефатального інсульту на 25% (порівняння високоінтенсивної терапії аторвастатином та терапії помірної інтенсивності у пацієнтів з ІХС (за даними дослідження TNT)).Показання до застосуванняГіперхолестеринемія: як доповнення до дієти для зниження підвищеного загального холестерину, ХС-ЛПНГ, апо-В та тригліцеридів у дорослих, підлітків та дітей віком 10 років або старше з первинною гіперхолестеринемією, включаючи сімейну гіперхолестеринемію (гетерозиготний варіант) або комбіновану (змішаний) відповідно тип IIа та IIb за класифікацією Фредріксона), коли відповідь на дієту та інші немедикаментозні методи лікування недостатні. для зниження підвищеного загального холестерину, ХС-ЛПНГ у дорослих з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією як доповнення до інших гіполіпідемічних методів лікування (наприклад. ЛПНГ-аферез) або якщо такі методи лікування недоступні. Профілактика серцево-судинних захворювань: профілактика серцево-судинних подій у дорослих пацієнтів, які мають високий ризик розвитку первинних серцево-судинних подій, як доповнення до корекції інших факторів ризику; вторинна профілактика серцево-судинних ускладнень у пацієнтів з ІХС з метою зниження смертності, інфарктів міокарда, інсультів, повторних госпіталізацій щодо стенокардії та необхідності реваскуляризації.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до будь-якого компонента препарату. Активне захворювання печінки або підвищення активності "печінкових" трансаміназ у плазмі неясного генезу більш ніж у 3 рази порівняно з верхньою межею норми. Вагітність. Період грудного вигодовування. Жінки дітородного віку, які не використовують адекватні методи контрацепції. Вік до 18 років (недостатньо клінічних даних щодо ефективності та безпеки препарату в даній віковій групі), за винятком гетерозиготної сімейної гіперхолестеринемії (застосування протипоказане у дітей віком до 10 років). Одночасне застосування з фузидовою кислотою. Вроджений дефіцит лактази, непереносимість лактози, глюкозо-галактозна мальабсорбція. З обережністю: У пацієнтів, які зловживають алкоголем; у пацієнтів, які мають в анамнезі захворювання печінки; У пацієнтів із наявністю факторів ризику розвитку рабдоміолізу (порушення функції нирок, гіпотиреоз, спадкові м'язові порушення; у пацієнта в анамнезі або сімейному анамнезі, вже перенесений токсичний вплив інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (статинів) або фібратів на м'язову тканину, захворювання печінки в анамнезі та/або пацієнти, які вживають алкоголь у значних кількостях, вік старше 70 років, ситуації, у яких очікується підвищення концентрації аторвастатину в плазмі (наприклад, взаємодії з іншими лікарськими засобами).Вагітність та лактаціяЛіпримар протипоказаний при вагітності. Жінки репродуктивного віку під час лікування мають користуватися адекватними методами контрацепції. Застосування препарату Ліпримар протипоказане у жінок дітородного віку, які не використовують адекватні методи контрацепції. Відзначалися поодинокі випадки вроджених аномалій після впливу інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (статинів) на плід внутрішньоутробно. У дослідженнях на тваринах було показано токсичний вплив на репродуктивну функцію. Ліпримар® протипоказаний у період годування груддю. Невідомо, чи виводиться аторвастатин із грудним молоком. При необхідності призначення препарату в період лактації, грудне вигодовування необхідно припинити, щоб уникнути ризику небажаних явищ у немовлят.Побічна діяЛіпримар® зазвичай добре переноситься; побічні реакції, як правило, легкі та минущі. Побічні реакції розподілені за частотою відповідно до наступної класифікації: часто - ≥ 1/100 до < 1/10, нечасто - ≥ 1/1000 до < 1/100, рідко - ≥ 1/10000 до < 1/1000, дуже рідко - < 1/10000, невідомо – неможливо оцінити на підставі наявних даних. Порушення психіки: Нечасто - "кошмарні" сновидіння, безсоння; Невідомо – депресія. Порушення з боку нервової системи: Часто – головний біль; Нечасто – запаморочення, парестезія, гіпестезія, порушення смакового сприйняття, амнезія; Рідко – периферична нейропатія; Невідомо – втрата чи зниження пам'яті. Порушення з боку органу зору: Нечасто – виникнення "завіси" перед очима; Рідко – порушення зору. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: Нечасто – шум у вухах; Дуже рідко – втрата слуху. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: Часто – біль у горлі, носова кровотеча; Невідомо – поодинокі випадки інтерстиціального захворювання легень (зазвичай при тривалому застосуванні). Порушення з боку травного тракту: Часто – запор, метеоризм, диспепсія, нудота, діарея; Нечасто – блювання, біль у животі, відрижка, панкреатит, дискомфорт у животі. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: Нечасто – гепатит; Рідко – холестаз; Дуже рідко – вторинна ниркова недостатність. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: Нечасто – кропив'янка, свербіж шкіри, висип, алопеція; Рідко – ангіоневротичний набряк, бульозний висип, поліморфна ексудативна еритема (у тому числі синдром Стівенса-Джонсона), токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла). Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: Часто – міалгія, артралгії, біль у кінцівках, судоми м'язів, припухлість суглобів, біль у спині, м'язово-скелетні болі; Нечасто – біль у шиї, м'язова слабкість; Рідко – міопатія, міозит, рабдоміоліз, тендопатія (у деяких випадках з розривом сухожилля); Невідомо – імуноопосередкована некротизуюча міопатія. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: Нечасто – імпотенція; Дуже рідко – гінекомастія. Загальні розлади та порушення у місці введення: Нечасто – нездужання, астенічний синдром, біль у грудях, периферичні набряки, підвищена стомлюваність, лихоманка. Лабораторні та інструментальні дані: Часто – відхилення від норми результатів "печінкових" тестів (ACT та АЛТ), підвищення активності сироваткової креатинфосфокінази (КФК); Нечасто – лейкоцитурія; Невідомо – підвищення концентрації глікозильованого гемоглобіну (НbА1). Порушення з боку імунної системи: Часто – алергічні реакції; Дуже рідко – анафілаксія. Порушення з боку обміну речовин та харчування: Часто – гіперглікемія; Нечасто – гіпоглікемія, збільшення маси тіла, анорексія; Невідомо – цукровий діабет: частота розвитку залежить від наявності або відсутності факторів ризику (концентрація глюкози крові натще ≥ 5,6 ммоль/л, індекс маси тіла (ІМТ) > 30 кг/м2, підвищена концентрація тригліцеридів, артеріальна гіпертензія в анамнезі). Порушення з боку органів кровотворення: Рідко – тромбоцитопенія. Інфекції та інвазії: Часто – назофарингіт. Діти Побічні реакції, пов'язані з прийомом Ліпримару за кількістю не відрізнялися від реакцій на фоні прийому плацебо. Найчастішими реакціями, незалежно від частоти контролю, були інфекції.Взаємодія з лікарськими засобамиПід час лікування інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази при одночасному застосуванні циклоспорину, фібратів, нікотинової кислоти в ліпідзнижуючих дозах (більше 1 г/добу) або інгібіторів ізоферменту CYP3A4/транспортного білка (наприклад, еритроміцину, міопатії. Інгібітори ізоферменту CYP3A4 Оскільки аторвастатин метаболізується ізоферментом CYP3A4, спільне застосування аторвастатину з інгібіторами ізоферменту CYP3A4 може спричинити збільшення концентрації аторвастатину в плазмі крові. Ступінь взаємодії та ефекту потенціювання визначаються варіабельністю впливу на ізофермент CYP3A4. Було встановлено, що потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4 призводять до значного підвищення концентрації аторвастатину у плазмі. Слід по можливості уникати одночасного застосування потужних інгібіторів ізоферменту CYP3A4 (наприклад, циклоспорин, телітроміцин, кларитроміцин, делавірдин, стирипентол, кетоконазол, вориконазол, ітраконазол, позаконазол та інгібітори протеази ВІЛ, включа, віріна, Віна, Віна, Віна, Віна, Віна, Віна . Якщо одночасний прийом цих препаратів необхідний, слід розглянути можливість початку терапії з мінімальної дози, а також оцінити можливість зниження максимальної дози аторвастатину. Помірні інгібітори ізоферменту CYP3A4 (наприклад, еритроміцин, дилтіазем, верапаміл та флуконазол) можуть призводити до збільшення концентрації аторвастатину в плазмі. На тлі одночасного застосування інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (статинів) та еритроміцину відзначали підвищений ризик розвитку міопатії. Дослідження взаємодії аміодарону або верапамілу та аторвастатину не проводилися. Відомо, що і аміодарон, і верапаміл пригнічують активність ізоферменту CYP3A4 і одночасне застосування цих препаратів з аторвастатином може призвести до підвищення експозиції аторвастатину. У зв'язку з цим рекомендується знизити максимальну дозу аторвастатину та проводити відповідний моніторинг стану пацієнта при одночасному застосуванні з помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4.Контроль слід здійснювати після початку терапії та на тлі зміни дози інгібітору. Гемфіброзіл / фібрати На фоні застосування фібратів у монотерапії періодично відзначали небажані реакції, у тому числі рабдоміоліз, що стосуються скелетно-м'язової системи. Ризик таких реакцій зростає при одночасному застосуванні фібратів та аторвастатину. Якщо одночасного застосування цих препаратів неможливо уникнути, слід застосовувати мінімальну ефективну дозу аторвастатину, а також слід проводити регулярний контроль стану пацієнтів. Езетіміб Застосування езетимибу пов'язані з розвитком небажаних реакцій, зокрема рабдоміолізу, із боку скелетно-мышечной системи. Ризик таких реакцій підвищується при одночасному застосуванні езетимибу та аторвастатину. Для таких пацієнтів рекомендується ретельне спостереження. Еритроміцин/кларитроміцин При одночасному застосуванні аторвастатину та еритроміцину (по 500 мг 4 рази на добу) або кларитроміцину (по 500 мг 2 рази на добу) інгібіторів ізоферменту CYP3A4 спостерігалося підвищення концентрації аторвастатину в плазмі крові. Інгібітори протеаз Одночасне застосування аторвастатину з інгібіторами протеаз, відомими як інгібітори ізоферменту CYP3A4, супроводжується збільшенням концентрації аторвастатину у плазмі. Ділтіазем Спільне застосування аторвастатину в дозі 40 мг з дилтіаземом у дозі 240 мг призводить до збільшення концентрації аторвастатину в плазмі крові. Ціметідин Клінічно значущої взаємодії аторвастатину з циметидином не виявлено. Ітраконазол Одночасне застосування аторвастатину в дозах від 20 мг до 40 мг та ітраконазолу у дозі 200 мг призводило до збільшення значення AUC аторвастатину. Грейпфрутовий сік Оскільки грейпфрутовий сік містить один або більше компонентів, які пригнічують ізофермент CYP3A4, його надмірне споживання (більше 1,2 л на день) може спричинити збільшення концентрації аторвастатину в плазмі крові. Інгібітори транспортного білка Аторвастатин є субстрат транспортерів ферментів печінки. Спільне застосування аторвастатину в дозі 10 мг та циклоспорину в дозі 5,2 мг/кг/добу призводило до підвищення рівня впливу аторвастатину (співвідношення AUC: 8,7) (див. розділ "Фармакокінетика"). Циклоспорин є інгібітором транспортного поліпептиду органічних аніонів 1В1 (ОАТР1В1), ОАТР1ВЗ, протеїну, асоційованого з множинною лікарською стійкістю 1 (МЛУ1) і білка резистентності раку молочної залози, а також CYP3A4, отже впливає. Добова доза аторвастатину повинна перевищувати 10 мг. Глекапревір та пібрентасвір є інгібіторами ОАТР1В1, ОАТР1В3, МЛУ1 та білка резистентності раку молочної залози, отже, вони підвищують рівень впливу аторвастатину. Добова доза аторвастатину повинна перевищувати 10 мг. Спільне застосування аторвастатину в дозі 20 мг та летермовіру в дозі 480 мг на добу призводило до підвищення рівня впливу аторвастатину (співвідношення AUC: 3,29). Летермовір є інгібітором транспортерів P-gp, BCRP, MRP2, ОАТ2 та печінкового транспортера ОАТР1В1/1В3, таким чином він посилює рівень впливу аторвастатину. Добова доза аторвастатину не повинна перевищувати 20 мг (див. розділ "Спосіб застосування та дози"). Величина опосередкованих лікарських взаємодій CYP3A та ОАТР1В1/1В3 на спільне застосування препаратів може відрізнятися при одночасному призначенні летермовіру з циклоспорином. Не рекомендується застосовувати аторвастатин пацієнтам, які отримують терапію летермовіром спільно з циклоспорином. Елбасвір та гразопревір є інгібіторами ОАТР1В1, ОАТР1В3, МЛУ1 та білка резистентності раку молочної залози, отже, вони підвищують рівень впливу аторвастатину. Слід застосовувати з обережністю і найнижчою необхідною дозою. Індуктори ізоферменту CYP3A4 Спільне застосування аторвастатину з індукторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, ефавіренз, рифампіцин або препарати звіробою продірявленого) може призвести до зниження концентрації аторвастатину в плазмі крові. Внаслідок двоїстого механізму взаємодії з рифампіцином (індуктором ізоферменту CYP3A4 та інгібітором транспортного білка гепатоцитів ОАТР1В1), рекомендується одночасне застосування аторвастатину та рифампіцину, оскільки відстрочений прийом аторвастатину після прийому рифампіцину. Однак вплив рифампіцину на концентрацію аторвастатину в гепатоцитах невідомий і у разі, якщо одночасного застосування неможливо уникнути, слід ретельно контролювати ефективність такої комбінації під час терапії. Антациди Одночасний прийом внутрішньо суспензії, що містить магнію гідроксид та алюмінію гідроксид, знижував концентрацію аторвастатину в плазмі крові (зміна AUC: 0,66), проте рівень зниження концентрації ХС-ЛПНГ при цьому не змінювався. Феназон Аторвастатин не впливає на фармакокінетику феназону, тому взаємодія з іншими препаратами, що метаболізуються тими самими ізоферментами цитохрому, не очікується. Колестипол При одночасному застосуванні колестиполу концентрація аторвастатину в плазмі знижувалася (зміна AUC: 0,74); однак гіполіпідемічний ефект комбінації аторвастатину та колестиполу перевершував такий кожного препарату окремо. Дігоксин При повторному прийомі дигоксину та аторвастатину в дозі 10 мг рівноважні концентрації дигоксину в плазмі не змінювалися. Однак при застосуванні дигоксину в комбінації з аторвастатином у дозі 80 мг на добу концентрація дигоксину збільшувалася (зміна AUC: 1,15). Пацієнти, які отримують дигоксин у поєднанні з аторвастатином, потребують відповідного спостереження. Азітроміцин При одночасному застосуванні аторвастатину в дозі 10 мг 1 раз на добу та азитроміцину в дозі 500 мг 1 раз на добу концентрація аторвастатину в плазмі не змінювалася. Пероральні контрацептиви При одночасному застосуванні аторвастатину та пероральних контрацептивів, що містять норетистерон та етинілестрадіол, спостерігалося підвищення концентрації норетистерону (зміна AUC 1,28) та етинілестрадіолу (зміна AUC 1,19). Цей ефект слід враховувати під час вибору перорального контрацептиву для жінки, яка приймає аторвастатин. Терфенадін При одночасному застосуванні аторвастатину та терфенадину клінічно значущих змін фармакокінетики терфенадину не виявлено. Варфарін У клінічному дослідженні у пацієнтів, які регулярно одержують терапію варфарином при одночасному застосуванні аторвастатину в дозі 80 мг на добу, призводило до невеликого збільшення протромбінового часу приблизно на 1,7 с протягом перших 4 днів терапії. Показник повертався до норми протягом 15 днів терапії аторвастатином. Незважаючи на те, що тільки в окремих випадках відзначали значну взаємодію, що зачіпає антикоагулянтну функцію, слід визначити протромбіновий час до початку терапії аторвастатином у пацієнтів, які отримують терапію кумариновими антикоагулянтами, і досить часто в період терапії, щоб запобігти значній зміні протром. Як тільки відзначаються стабільні цифри протромбінового часу, його контроль можна проводити також, як рекомендують пацієнтам, які отримують кумаринові антикоагулянти. При зміні дози аторвастатину або припиненні терапії контроль протромбінового часу слід провести за тими самими принципами, що були описані вище. Терапія аторвастатином не була пов'язана з розвитком кровотечі або змінами протромбінового часу у пацієнтів, які не отримували лікування антикоагулянтами. Колхіцін Незважаючи на те, що дослідження одночасного застосування колхіцину та аторвастатину не проводилися, є повідомлення про розвиток міопатії при застосуванні цієї комбінації. При одночасному застосуванні аторвастатину та колхіцину слід дотримуватися обережності. Амлодипін У дослідженні лікарської взаємодії у здорових піддослідних, спільне застосування аторвастатину в дозі 80 мг та амлодипіну 10 мг призвело до клінічно незначного збільшення концентрації аторвастатину (зміна AUC: 1.18) Фузидова кислота Під час постмаркетингових досліджень відзначали випадки розвитку рабдоміолізу у пацієнтів, які приймають одночасно статини, включаючи аторвастатин та фузидову кислоту. Механізм цієї взаємодії невідомий. У пацієнтів, для яких використання фузидової кислоти вважають за необхідне, лікування статинами має бути припинено протягом усього періоду застосування фузидової кислоти. Терапію статинами можна відновити через 7 днів після останнього прийому фузидової кислоти. У виняткових випадках, де необхідна тривала системна терапія фузидовою кислотою, наприклад для лікування важких інфекцій, необхідність спільного застосування аторвастатину та фузидової кислоти повинна бути розглянута у кожному конкретному випадку та під суворим наглядом лікаря.Пацієнт повинен негайно звернутися за медичною допомогою у разі появи симптомів м'язової слабкості, чутливості або болю. Інша супутня терапія У клінічних дослідженнях аторвастатин застосовували у поєднанні з гіпотензивними засобами та естрогенами в рамках замісної гормональної терапії. Ознак клінічно значущої небажаної взаємодії не відзначено; дослідження взаємодії із специфічними препаратами не проводились. Крім того, відмічалося підвищення концентрації аторвастатину при одночасному застосуванні з інгібіторами протеази ВІЛ (комбінації лопінавіру та ритонавіру, саквінавіру та ритонавіру, дарунавіру та ритонавіру, фосампренавір, фосампренавір); , кларитроміцином та ітраконазолом. Слід бути обережними при одночасному застосуванні цих препаратів, а також застосовувати найнижчу ефективну дозу аторвастатину.Спосіб застосування та дозиВсередину. Приймати будь-якої доби незалежно від їди. Перед початком лікування препаратом Ліпримар слід спробувати домогтися контролю гіперхолестеринемії за допомогою дієти, фізичних вправ та зниження маси тіла у пацієнтів з ожирінням, а також терапією основного захворювання. При призначенні препарату пацієнту необхідно рекомендувати стандартну гіпохолестеринемічну дієту, якої він повинен дотримуватись протягом усього періоду терапії. Доза препарату варіюється від 10 мг до 80 мг 1 раз на добу і титрується з урахуванням концентрації ХС-ЛПНГ, мети терапії та індивідуальної відповіді на терапію. Максимальна добова доза становить 80 мг. На початку лікування та/або під час підвищення дози Ліпримару необхідно кожні 2-4 тижні контролювати концентрацію ліпідів плазми крові та відповідним чином коригувати дозу препарату. Первинна гіперхолестеринемія та комбінована (змішана) гіперліпідемія Для більшості пацієнтів рекомендована доза Ліпримару становить 10 мг 1 раз на добу; терапевтична дія проявляється протягом 2 тижнів і зазвичай досягає максимуму через 4 тижні. При тривалому лікуванні ефект зберігається. Гомозиготна сімейна гіперхолестеринемія Найчастіше призначають по 80 мг 1 разів у добу (зниження концентрації ХС-ЛПНП на 18-45%). Гетерозиготна сімейна гіперхолестеринемія Початкова доза становить 10 мг на добу. Дозу слід підбирати індивідуально та оцінювати актуальність дози кожні 4 тижні з можливим підвищенням до 40 мг на добу. Потім або доза може бути збільшена до максимальної - 80 мг на добу, або можна поєднувати секвестранти жовчних кислот з прийомом аторвастатину в дозі 40 мг на добу. Профілактика серцево-судинних захворювань У дослідженнях первинної профілактики доза аторвастатину становила 10 мг на добу. Може знадобитися підвищення дози для досягнення значень ХС-ЛПНГ, що відповідають сучасним рекомендаціям. Застосування у дітей з 10 до 18 років при гетерозиготній сімейній гіперхолестеринемії Рекомендована початкова доза – 10 мг 1 раз на добу. Доза може бути збільшена до 80 мг на добу залежно від клінічного ефекту та переносимості. Дозу препарату слід титрувати залежно від мети гіполіпідемічної терапії. Корекція дози повинна проводитись з інтервалами 1 раз на 4 тижні або більше. Недостатність функції печінки При недостатності функції печінки дозу Ліпримару необхідно знижувати, при регулярному контролі активності "печінкових" трансаміназ: аспартатамінотрансферази (ACT) та аланінамінотрансферази (АЛТ). Недостатність функції нирок Порушення функції нирок не впливає на концентрацію аторвастатину в плазмі або ступінь зниження концентрації ХС-ЛПНЩ, тому корекція дози препарату не потрібна. Літні пацієнти Відмінностей у терапевтичній ефективності та безпеці препарату Ліпримар® у літніх пацієнтів порівняно із загальною популяцією не виявлено, корекції дози не потрібні. Застосування у комбінації з іншими лікарськими засобами При необхідності спільного застосування з циклоспорином, тілапревіром, комбінацією типранавір/ритонавір або глекапревір/пібрентасвір доза препарату Ліпримар® не повинна перевищувати 10 мг на добу. Не рекомендується застосовувати аторвастатин пацієнтам, які отримують терапію летермовіром спільно з циклоспорином. Слід бути обережними і застосовувати найнижчу ефективну дозу аторвастатину при одночасному застосуванні з інгібіторами протеази ВІЛ, інгібіторами протеази гепатиту С (боцепревір, елбасвір/гразопревір, симепревір), кларитроміцином, ітраконазолом.ПередозуванняСпецифічного антидоту для лікування передозування Ліпримаром немає. У разі передозування слід проводити симптоматичне лікування за необхідності. Слід провести функціональні тести печінки та контролювати активність КФК. Оскільки препарат активно зв'язується з білками плазми, гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиВплив на печінку Як і при застосуванні інших гіполіпідемічних засобів цього класу, при застосуванні препарату Ліпримар відзначали помірне підвищення (більш ніж у 3 рази порівняно з верхньою межею норми) активності "печінкових" трансаміназ ACT та АЛТ. Стійке підвищення сироваткової активності "печінкових" трансаміназ (понад 3 рази порівняно з верхньою межею норми) спостерігалося у 0,7% пацієнтів, які отримували препарат Ліпримар®. Частота подібних змін при застосуванні препарату в дозах 10 мг, 20 мг, 40 мг та 80 мг становила 0,2%, 0,2%, 0,6% та 2,3% відповідно. Підвищення активності "печінкових" трансаміназ зазвичай не супроводжувалося жовтяницею або іншими клінічними проявами. При зниженні дози Ліпримару, тимчасовій або повній відміні препарату активність "печінкових" трансаміназ поверталася до початкового рівня. Більшість пацієнтів продовжували прийом Ліпримару у зниженій дозі без жодних клінічних наслідків. До початку терапії, через 6 тижнів та 12 тижнів після початку застосування Ліпримару або після збільшення його дози необхідно контролювати показники функції печінки. Функцію печінки слід контролювати також у разі появи клінічних ознак ураження печінки. У разі підвищення активності "печінкових" трансаміназ, АЛТ та ACT слід контролювати доти, доки вона не нормалізується. Якщо підвищення активності ACT або АЛТ більш ніж у 3 рази в порівнянні з верхньою межею норми зберігається, рекомендується зниження дози або відміна Ліпримару. Ліпримар® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, які вживають значну кількість алкоголю та/або мають в анамнезі захворювання печінки. Активне захворювання печінки або постійно підвищена активність "печінкових" трансаміназ плазми неясного генезу є протипоказанням до застосування препарату Ліпримар®. Дія на скелетні м'язи У пацієнтів, які отримували Ліпримар, відзначалася міалгія. Діагноз міопатії слід передбачати у пацієнтів з дифузною міалгією, хворобливістю або слабкістю м'язів та/або вираженим підвищенням активності КФК (більш ніж у 10 разів у порівнянні з верхньою межею норми). Терапію Ліпримаром слід припинити у разі вираженого підвищення активності КФК, за наявності підтвердженої міопатії або підозри на її розвиток. Ризик міопатії підвищувався при одночасному застосуванні лікарських засобів, що підвищують системну концентрацію аторвастатину. Багато з цих препаратів пригнічують метаболізм, опосередкований ізоферментом CYP3A4, та/або транспорт лікарських речовин. Відомо, що ізофермент CYP3A4 - основний ізофермент печінки, що бере участь у біотрансформації аторвастатину. Застосовуючи Ліпримар® у поєднанні з фібратами, еритроміцином, імунодепресантами, азольними протигрибковими засобами, інгібіторами протеази ВІЛ/ВГС, летермовиром або нікотиновою кислотою в ліпід-знижувальних дозах (більше 1 г/добу), лікар повинен лікувати. Слід регулярно спостерігати пацієнтів з метою виявлення болю або слабкості у м'язах, особливо протягом перших місяців терапії та у період збільшення дози будь-якого із зазначених засобів. У разі потреби комбінованої терапії слід розглядати можливість застосування нижчих початкових та підтримуючих доз перерахованих вище засобів. Не рекомендується одночасне використання аторвастатину та фузидової кислоти, тому під час лікування фузидовою кислотою рекомендовано тимчасове скасування аторвастатину. У подібних ситуаціях можна рекомендувати періодичний контроль активності КФК, хоча таке моніторування не дозволяє запобігти розвитку тяжкої міопатії. До початку лікування Аторвастатин слід з обережністю призначати пацієнтам з факторами, що сприяють розвитку рабдоміолізу. Контроль активності КФК слід проводити у наступних випадках до початку терапії аторвастатином: порушення функції нирок; гіпотиреоз; спадкові м'язові порушення у пацієнта в анамнезі чи сімейному анамнезі; вже перенесений токсичний вплив інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (статинів) або фібратів на м'язову тканину; захворювання печінки в анамнезі та/або пацієнти, які вживають алкоголь у значних кількостях; у пацієнтів старше 70 років слід оцінити необхідність контролю КФК, враховуючи те, що у цих пацієнтів вже є фактори, що схильні до розвитку рабдоміолізу; ситуації, в яких очікується підвищення концентрації аторвастатину в плазмі, такі як взаємодії з іншими лікарськими засобами. У таких ситуаціях слід оцінити співвідношення ризику/користування та здійснювати медичне спостереження за станом пацієнта. У разі значного підвищення активності КФК (більш ніж у 5 разів вище за верхню межу норми), не слід починати терапію аторвастатином. При застосуванні Ліпримару, як і інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, описані рідкісні випадки рабдоміолізу з гострою нирковою недостатністю, зумовленою міоглобінурією. Чинником ризику розвитку рабдоміолізу може бути попереднє порушення функції нирок. Таким пацієнтам слід забезпечити ретельніший контроль за станом скелетно-м'язової системи. При появі симптомів можливої ​​міопатії або наявності факторів ризику розвитку ниркової недостатності на тлі рабдоміолізу (наприклад, тяжка гостра інфекція, артеріальна гіпотензія, широке хірургічне втручання, травми, метаболічні, ендокринні та водно-електролітні порушення, неконтрольовані судоми) або повністю скасувати. Увага! Пацієнтів необхідно попередити про те, що їм слід негайно звернутися до лікаря при появі незрозумілого болю або м'язової слабкості, особливо якщо вони супроводжуються нездужанням або лихоманкою. Профілактика інсульту за допомогою активного зниження концентрації холестерину (SPARCL) У ретроспективному аналізі підтипів інсульту у пацієнтів без ішемічної хвороби серця, які недавно перенесли інсульт або транзиторну ішемічну атаку, на початковому етапі, які отримували аторвастатин у дозі 80 мг, була відзначена більш висока частота випадків розвитку геморагічного інсульту, порівняно з пацієнтами, які отримують. Підвищений ризик особливо помітний у пацієнтів з геморагічним інсультом або лакунарним інфарктом в анамнезі на початку дослідження. У даної групи пацієнтів співвідношення користь/ризик при прийомі аторвастатину в дозі 80 мг досить не визначено, тому перед початком терапії слід ретельно оцінити можливий ризик розвитку геморагічного інсульту у таких пацієнтів. Після спеціального аналізу клінічного дослідження за участю 4731 пацієнтів без ІХС, які перенесли інсульт або транзиторну ішемічну атаку (ТІА) протягом попередніх 6 місяців, яким був призначений аторвастатин 80 мг на добу, виявили вищу частоту геморагічних інсультів у групі аторвастатину 80 мг з групою плацебо (55 у групі аторвастатину проти 33 у групі плацебо). Пацієнти з геморагічним інсультом на момент включення в дослідження мали більш високий ризик для повторного геморагічного інсульту (7 у групі аторвастатину проти 2-х у групі плацебо). Однак у пацієнтів, які отримували аторвастатин 80 мг на добу, було менше інсультів будь-якого типу (265 проти 311) та менше серцево-судинних подій (123 проти 204). Цукровий діабет Деякі дані підтверджують, що інгібітори ГМГ-КоА-редуктази (статини), як клас, можуть призводити до підвищення концентрації глюкози в плазмі крові, а в окремих пацієнтів з високим ризиком розвитку цукрового діабету може розвинутись стан гіперглікемії, що потребує корекції як при цукровому діабеті. Тим не менш, цей ризик не перевищує користь від терапії інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази (статинами) з точки зору судинних ризиків, тому це не може бути причиною скасування терапії. Пацієнти, що належать до групи ризику (концентрація глюкози в крові натще від 5,6 до 6,9 ммоль/л, ІМТ > 30 кг/м2, підвищена концентрація тригліцеридів у плазмі крові, артеріальна гіпертензія), повинні перебувати під медичним контролем, включаючи контроль біохімічних параметрів крові, відповідно до місцевих рекомендацій. Інтерстиціальне захворювання легень На тлі терапії деякими інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази (статинами), особливо на тлі тривалої терапії, спостерігалися поодинокі випадки інтерстиціального захворювання легень. Можуть спостерігатися задишка, непродуктивний кашель та погіршення загального стану здоров'я (стомлюваність, зниження маси тіла та лихоманка). Якщо у пацієнта підозрюється інтерстиціальне захворювання легень, слід відмінити терапію аторвастатином. Ендокринна функція При застосуванні інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (статинів), у тому числі й аторвастатину, відзначалися випадки підвищення глікозильованого гемоглобіну (НbА1) та концентрації глюкози у плазмі крові натще. Тим не менш, ризик гіперглікемії нижчий, ніж рівень зниження ризику судинних ускладнень на фоні прийому інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (статини). Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Даних про вплив препарату Ліпримар на здатність керувати транспортними засобами та займатися потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, немає. Однак, враховуючи можливість розвитку запаморочення, слід бути обережним при виконанні перелічених видів діяльності.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Дозування: 16 мг Фасування: N50 Форма выпуска: таб. Упаковка: уп. контурн.

Дозування: 32 мг Фасовка: N20 Форма выпуска: таб. Упаковка: уп. контурн.

Склад, форма випуску та упаковкаКальцію карбонат, носій мікрокристалічна целюлоза, L-аскорбінова кислота, магнію оксид, DL-альфа-токоферолу ацетат, нікотинамід, дикальція фосфат, цинку оксид, заліза фумарат, агент антистежуючий кроскарамеллоза, діоксид, агент антистежує солі жирних кислот магнію, марганцю сульфат, піридоксину гідрохлорид, тіаміну мононітрат, рибофлавін, міді сульфат, желатин, агент антистежуючий діоксид кремнію аморфний, олія рослинна (пальмова та пальмоядерна), ретинолу ацетат, хлорид, калію йодид, натрію селенат, холекальциферол, ціанокобаламін. Пігулки - 1 таб. Вітамін А – 725 мкг, Вітамін D – 9 мкг, Вітамін Е – 27 мг, Вітамін С – 185 мг, Вітамін В1 (тіаміну гідрохлорид) – 3,38 мг, Вітамін В2 (рибофлавін) – 4,2 мг, Вітамін В6 – 3,7 мг, Вітамін В12 – 5,7 мкг, Фолієва кислота – 360 мкг, Аскорбінова кислота – 185 мг, Ніацин – 28 мг, Пантотенова кислота – 8,8 мг, Кальцій – 200 мг, Магній – 100 мг, Залізо – 5 мг, Йод – 135 мкг, Мідь – 1,8 мг, Марганець – 2,5 мг, Хром – 47 мкг, Селен – 43 мкг, Цинк – 15 мг.Фармакотерапевтична групаБАД-джерело моновітамінів та вітаміноподібних речовин.РекомендуєтьсяЯк біологічно активну добавку до їжі – додаткового джерела вітамінів (А, D, Е, В1, В2, В6, В12, С, пантотенової кислоти, ніацину, фолієвої кислоти) та мінеральних речовин (кальцію, магнію, заліза, цинку, міді, марганцю, хрому, селену та йоду).Протипоказання до застосуванняІндивідуальна нестерпність компонентів препарату.Спосіб застосування та дозиДорослим по 1 таблетці на день під час їжі. Тривалість прийому: 1 місяць.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред застосуванням рекомендується проконсультуватися з лікарем. У період вагітності та лактації перед застосуванням необхідно проконсультуватися з лікарем.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаФруктоза, кальцію карбонат, носій целюлоза мікрокристалічна, L-аскорбінова кислота, стабілізатор стеаринова кислота, заліза фумарат, агент антислежуючий діоксид кремнію аморфний, гідроортофосфат кальцію, DL-альфа-токоферолу ацетат, цинку оксид, нікоти малиновий, полуничний), носій гідроксипропілметилцелюлоза, носій ефір крохмалю та натрієвої солі октенілянтарної кислоти, тіаміну мононітрат, бета-каротин, рибофлавін, піридоксину гідрохлорид, носій моно- та дигліцериди жирних кислот, желатин, агент вологоутриму, калію йодид, хрому (III) хлорид, натрію селенат, фітоменадіон, носій гуміарабік, D-біотин, антиокислювач аскорбат натрію, холекальциферол, антиокислювач альфа-токоферол,ціанокобаламін, сахароза, тригліцериди середньоланцюжкових жирних кислот, регулятор кислотності цитрат натрію 3-заміщений. РекомендуєтьсяЯк біологічно активна добавка до їжі – додаткового джерела вітамінів (А, D, Е, К, С, В1, В2, В6, В12, біотину, ніацину, фолієвої кислоти) та мінеральних речовин (кальцію, заліза, цинку, хрому, селену і йоду). Протипоказання до застосуванняІндивідуальна нестерпність компонентів.

Дозування: 300 мг Фасування: N100 Форма випуску: капс. Упакування: упак. Виробник: Пфайзер Завод-виробник: Pfizer Pharmaceuticals LLC(Пуерто-Ріко) Действующее вещество: Габапентин.

Дозування: 300 мг Фасування: N50 Форма випуску: капс. Упакування: упак. Виробник: Пфайзер Завод-виробник: Pfizer Pharmaceuticals LLC(Пуерто-Ріко) Діюча речовина: Габапентин.

Дозування: 600 мг Фасування: N100 Форма випуску таб. покриті плівковою оболонкою Упакування: упак. Виробник: Пфайзер Завод-виробник: Pfizer Pharmaceuticals LLC(Пуерто-Ріко) Діюча речовина: Габапентин.

Дозування: 600 мг Фасування: N50 Форма випуску таб. покриті плівковою оболонкою Упаковка: блістер Виробник: Пфайзер Завод-виробник: Pfizer Pharmaceuticals LLC(Пуерто-Ріко) Діюча речовина: Габапентин. .

Дозування: 10 мг Фасування: N30 Форма випуску таб. Упаковка: блістер Виробник: Пфайзер Завод-виробник: Pfizer Manufacturing Deutschland (Німеччина) Діюча речовина: Амлодипін. .

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: амлодипін – 5 мг (у вигляді амлодипіну безилату – 6,944 мг); Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна – 124,056 мг, кальцію гідрофосфат – 63 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію – 4 мг, магнію стеарат – 2 мг. Пігулки, 5 мг. По 10 або 14 таблеток у блістері із ПВХ/алюмінієвої фольги. 3, 4 або 9 блістерів по 10 таблеток, або 1 блістер по 14 таблеток з інструкцією із застосування в картонній пачці, на лицьовій стороні якої з метою контролю першого розтину наноситься перфорований рядок.Опис лікарської формиТаблетки 5 мг – білі або майже білі таблетки у формі смарагду (восьмигранник з нерівними сторонами) з гравіюванням Pfizer на одній стороні та AML-5 на іншій.Фармакотерапевтична групаБлокатор "повільних" кальцієвих каналів.ФармакокінетикаПри прийомі внутрішньо амлодипін добре абсорбується із шлунково-кишкового тракту. Середня абсолютна біодоступність становить 64-80%, максимальна концентрація в сироватці визначається через 6-12 год. Рівноважні концентрації досягаються близько 7-8 днів терапії. Одночасний прийом їжі не впливає на абсорбцію амлодипіну. Середній обсяг розподілу становить 21 л/кг маси тіла, що вказує на те, що більша частина препарату знаходиться у тканинах, а менша – у крові. Більшість препарату, що у крові (97,5 %) зв'язується з білками плазми крові. Амлодипін піддається повільному, але активному метаболізму в печінці за відсутності значущого ефекту "первинного проходження" через печінку. Метаболіти не мають суттєвої фармакологічної активності. Після одноразового прийому період напіввиведення (T1/2) варіює від 35 до 50 годин. При повторному призначенні T1/2 становить приблизно 45 годин. -25% – через кишечник з жовчю. Загальний кліренс амлодипіну становить 0,116 мл/с/кг (7 мл/хв/кг. 0,42 л/год/кг). Застосування у пацієнтів похилого віку У пацієнтів похилого віку (старше 65 років) виведення амлодипіну сповільнене (T1/2 - 65 год) порівняно з молодими пацієнтами, проте ця різниця не має клінічного значення. Застосування у пацієнтів із печінковою недостатністю Подовження T1/2 у пацієнтів з печінковою недостатністю передбачає, що при тривалому застосуванні кумуляція препарату в організмі буде вищою (T1/2 – до 60 год). Застосування у пацієнтів з нирковою недостатністю Ниркова недостатність не істотно впливає на кінетику амлодипіну. Амлодипін проникає через гематоенцефалічний бар'єр. При гемодіалізі не видаляється.ФармакодинамікаПохідне дигідропіридину - блокатор "повільних" кальцієвих каналів (БМКК), має гіпотензивну та антиангінальну дію. Блокує "повільні" кальцієві канали, знижує трансмембранний перехід іонів кальцію в клітину (переважно в гладком'язові клітини судин, ніж у кардіоміоцитах). Антиангінальна дія обумовлена ​​розширенням коронарних та периферичних артерій та артеріол: при стенокардії зменшує виразність ішемії міокарда; розширюючи периферичні артеріоли, знижує загальний периферичний судинний опір, зменшує поста навантаження на серце, знижує потребу міокарда в кисні; розширюючи коронарні артерії та артеріоли в незмінених та в ішемізованих зонах міокарда, збільшує надходження кисню до міокарда (особливо при вазоспастичній стенокардії); запобігає спазму коронарних артерій (вт.ч. викликаної курінням). У пацієнтів стабільною стенокардією разова добова доза збільшує толерантність до фізичного навантаження, уповільнює розвиток нападів стенокардії та "ішемічної" депресії сегмента ST, знижує частоту нападів стенокардії та споживання нітрогліцерину та інших нітратів. Чинить тривалу дозозалежну гіпотензивну дію. Гіпотензивна дія обумовлена ​​прямим вазодилатуючим впливом на гладкі м'язи судин. При артеріальній гіпертензії разова доза забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску (АТ) протягом 24 годин (у положенні хворого "лежачи" та "стоячи"). Ортостатична гіпотензія при застосуванні амлодипіну трапляється досить рідко. Амлодипін не викликає зниження толерантності до фізичного навантаження, фракції викиду лівого шлуночка. Зменшує рівень гіпертрофії міокарда лівого шлуночка. Не впливає на скоротливість і провідність міокарда, не викликає рефлекторного збільшення частоти серцевих скорочень (ЧСС), гальмує агрегацію тромбоцитів, збільшує швидкість клубочкової фільтрації, має слабку натрійуретичну дію. При діабетичній нефропатії не збільшує вираженість мікроальбумінурії. Не надає жодного несприятливого впливу на обмін речовин та концентрацію ліпідів плазми крові та може застосовуватися при терапії пацієнтів з бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. Значне зниження артеріального тиску спостерігається через 6-10 год. Тривалість ефекту - 24 год. У пацієнтів із захворюваннями серцево-судинної системи (включаючи коронарний атеросклероз з ураженням однієї судини і до стенозу 3-х і більше артерій, атеросклероз сонних артерій), які перенесли інфаркт міокарда, черезшкірну транслюмінальну коронарну ангіопластику (ЧТКА) попереджає розвиток потовщення інтим-медії сонних артерій, знижує летальність від інфаркту міокарда, інсульту, ЧТКА, аорто-коронарного шунтування; призводить до зниження кількості госпіталізацій з приводу нестабільної стенокардії та прогресування хронічної серцевої недостатності (ХСН); знижує частоту втручань, спрямованих відновлення коронарного кровотоку. Не підвищує показник смертності або розвитку ускладнень та летальних випадків у пацієнтів з ХСН (III-IV функціональний клас за класифікацією NYHA) на фоні терапії дигоксином, діуретиками та інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ). У пацієнтів із ХСН (III-IV функціональний клас за класифікацією NYHA) неішемічної етіології при застосуванні амлодипіну існує ймовірність виникнення набряку легень.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (як у монотерапії, так і в поєднанні з іншими гіпотензивними засобами). Стабільна стенокардія та вазоспастична стенокардія (стенокардія Принцметала або варіантна стенокардія) як у монотерапії, так і у поєднанні з іншими антиангінальними засобами.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до амлодипіну та інших похідних дигідропіридину, а також допоміжних речовин, що входять до складу препарату. Тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт.ст.). Обструкція виносить тракту лівого шлуночка (включаючи важкий аортальний стеноз). Шок (включно з кардіогенним). Гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після інфаркту міокарда. Вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю застосовувати у пацієнтів з печінковою недостатністю, ХСН неішемічної етіології III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA, нестабільною стенокардією, аортальним стенозом, мітральним стенозом, гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією, гострим інфарктом міокарда (і протягом 1 мес) вузла (виражена тахікардія, брадикардія), артеріальною гіпотензією при одночасному застосуванні з інгібіторами або індукторами ізоферменту CYP3A4.Вагітність та лактаціяБезпека застосування препарату Норваск® під час вагітності не встановлена, тому застосування під час вагітності можливе лише у випадку, коли користь для матері перевищує ризик для плода та новонародженого. Дані, що свідчать про виділення амлодипіну у грудне молоко, відсутні. Однак відомо, що інші БМКК – похідні дигідропіридину, що виділяються в грудне молоко. У зв'язку з чим, при необхідності застосування препарату Норваск у період лактації слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування. Не було виявлено впливу амлодипіну на фертильність під час дослідження на щурах.Побічна діяЧастота побічних реакцій, наведених нижче, визначалася відповідно до наступного (класифікація Всесвітньої організації охорони здоров'я): ​​дуже часто – понад 1/10; часто - від понад 1/100 до 1/10; нечасто - від понад 1/1000 до 1/100; рідко - від понад 1/10000 до 1/1000; дуже рідко – від менше 1/10000, включаючи окремі повідомлення; невідомо - неможливо оцінити частоту виходячи з наявних даних. З боку серцево-судинної системи: часто - відчуття серцебиття, периферичні набряки (човників та стоп), "припливи" крові до шкіри обличчя; нечасто – надмірне зниження АТ; дуже рідко - непритомність, задишка, васкуліт, ортостатична гіпотензія, розвиток або посилення перебігу ХСН, порушення ритму серця (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та мерехтіння передсердь), інфаркт міокарда, біль у грудній клітці. З боку опорно-рухового апарату: нечасто – артралгія, судоми м'язів, міалгія, біль у спині, артроз, рідко – міастенія. З боку нервової системи: часто – головний біль, запаморочення, підвищена стомлюваність, сонливість; нечасто - астенія, загальне нездужання, гіпестезія, парестезія, периферична нейропатія, тремор, безсоння, лабільність настрою, незвичайні сновидіння, підвищена збудливість, депресія, тривога, дзвін у вухах, спотворення смаку; дуже рідко – мігрень, підвищене потовиділення, апатія, ажитація, атаксія, амнезія; невідомо – екстрапірамідні порушення. З боку травної системи: часто – нудота, біль у животі; нечасто – блювання, запор або діарея, метеоризм, диспепсія, анорексія, сухість слизової оболонки порожнини рота, спрага; рідко – гіперплазія ясен, підвищення апетиту; дуже рідко – панкреатит, гастрит, жовтяниця (обумовлені холестазом), гіпербілірубінемія, підвищення активності “печінкових” трансаміназ, гепатит. З боку органів кровотворення: дуже рідко – тромбоцитопенічна пурпура, лейкопенія, тромбоцитопенія. З боку дихальної системи: нечасто – задишка, риніт, носова кровотеча; дуже рідко – кашель. З боку органів чуття: нечасто – диплопія, порушення акомодації, ксерофтальмія, кон'юнктивіт, біль в очах, порушення зору. З боку сечостатевої системи: нечасто – прискорене сечовипускання, хворобливе сечовипускання, ніктурія, порушення еректильної функції; дуже рідко – дизурія, поліурія. З боку шкірних покривів: рідко – дерматит; дуже рідко – алопеція, ксеродермія, холодний нот, порушення пігментації шкіри. Метаболічні порушення: дуже рідко – гіперглікемія; нечасто – збільшення/зниження маси тіла Алергічні реакції: нечасто – свербіж шкіри, висип (в т.ч. еритематозний, макулопапульозний висип, кропив'янка), дуже рідко – ангіоневротичний набряк, мультиформна еритема. Лабораторні показники: дуже рідко – гіперглікемія. Інші: нечасто – озноб, гінекомастія, біль неуточненої локалізації; дуже рідко – паросмія.Взаємодія з лікарськими засобамиАмлодипін може безпечно застосовуватися для терапії артеріальної гіпертензії разом з тіазидними діуретиками, альфа-адреноблокаторами, бета-адреноблокаторами або інгібіторами АПФ. У пацієнтів із стабільною стенокардією амлодипін можна комбінувати з іншими антиангінальними засобами, наприклад, з нітратами пролонгованої або короткої дії, бета-адреноблокаторами. На відміну від інших БМКК клінічно значущої взаємодії амлодипіну (ІІІ покоління БМКК) не було виявлено при спільному застосуванні з нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗЗ), у тому числі з індометацином. Можливе посилення антиангінальної та гіпотензивної дії БМКК при спільному застосуванні з тіазидними та "петлевими" діуретиками, інгібіторами АПФ, бета-адреноблокаторами та нітратами, а також посилення їх гіпотензивної дії при спільному застосуванні з альфа1-адреноблокаторами, нейролепті. Хоча при вивченні амлодипіну негативної інотропної дії зазвичай не спостерігали, проте деякі БМКК можуть посилювати вираженість негативної інотропної дії антиаритмічних засобів, що викликають подовження інтервалу QT (наприклад, аміодарон та хінідин). Амлодипін може також безпечно застосовуватися одночасно з антибіотиками та гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо. Одноразовий прийом 100 мг силденафілу у пацієнтів з есенціальною гіпертензією не впливає на параметри фармакокінетики амлодипіну. Повторне застосування амлодипіну у дозі 10 мг та аторвастатину у дозі 80 мг не супроводжується значними змінами показників фармакокінетики аторвастатину. Симвастатин: одночасне застосування амлодипіну в дозі 10 мг і симвастатину в дозі 80 мг призводить до підвищення експозиції симвастатину на 77 %. У разі слід обмежити дозу симвастатину до 20 мг. Етанол (напої, що містять алкоголь): амлодипін при одноразовому та повторному застосуванні в дозі 10 мг нс впливає на фармакокінетику етанолу. Противірусні засоби (ритонавір): збільшує плазмові концентрації БМКК, у тому числі амлодипіну. Нейролептики та ізофлуран: посилення гіпотензивної дії похідних дигідропіридину. Препарати кальцію можуть зменшити ефект БМКК. При сумісному застосуванні БМКК з препаратами літію (для амлодипіну дані відсутні), можливо, посилення прояву їхньої нейротоксичності (нудота, блювання, діарея, атаксія, тремор, шум у вухах). Дослідження одночасного застосування амлодипіну та циклоспорину у здорових добровольців та всіх груп пацієнтів, за винятком пацієнтів після трансплантації нирки, не проводились. Різні дослідження взаємодії амлодипіну з циклоспорином у пацієнтів після трансплантації нирки показують, що застосування цієї комбінації може не призводити до будь-якого ефекту або підвищувати мінімальну концентрацію циклоспорину різною мірою до 40 %. Слід брати до уваги ці дані та контролювати концентрацію циклоспорину у цієї групи пацієнтів при одночасному застосуванні циклоспорину та амлодипіну. Не впливає на концентрацію у сироватці крові дигоксину та його нирковий кліренс. Не має істотного впливу на дію варфарину (протромбіновий час). Циметидин не впливає на фармакокінетику амлодипіну. У дослідженнях in vitro амлодипін не впливає на зв'язування з білками плазми дигоксину, фенітоїну, варфарину та індометацину. Грейпфрутовий сік: одноразовий одноразовий прийом 240 мг грейпфрутового соку та 10 мг амлодипіну всередину не супроводжується істотною зміною фармакокінетики амлодипіну. Тим не менш, не рекомендується застосовувати грейпфрутовий сік та амлодипін одночасно, оскільки при генетичному поліморфізмі ізоферменту CYP3A4 можливе підвищення біодоступності амлодипіну і, внаслідок цього, посилення гіпотензивного ефекту. Алюміній-або магнійсодержащіе антациди: їх одноразовий прийом не істотно впливає на фармакокінетику амлодипіну. Інгібітори ізоферменту CYP3A4: при одночасному застосуванні дилтіазему в дозі 180 мг та амлодипіну в дозі 5 мг у пацієнтів від 69 до 87 років з артеріальною гіпертензією відзначається підвищення системної експозиції амлодипіну на 57 %. Одночасне застосування амлодипіну та еритроміцину у здорових добровольців (від 18 до 43 років) не призводить до значних змін експозиції амлодипіну (збільшення площі під кривою "концентрація-час" (AUC) на 22%). Незважаючи на те, що клінічне значення цих ефектів до кінця не ясно, вони можуть бути яскравіше виражені у літніх пацієнтів. Потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4 (наприклад, кетоконазол, ітраконазол) можуть призводити до збільшення концентрації амлодипіну в плазмі більшою мірою, ніж дилтіазем. Слід з обережністю застосовувати амлодипін та інгібітори ізоферменту CYP3A4. Кларитроміцин: інгібітор ізоферменту CYP3A4. У пацієнтів, які приймають одночасно кларитроміцин та амлодипін, підвищений ризик зниження артеріального тиску. Пацієнтам, які приймають таку комбінацію, рекомендується перебувати під ретельним медичним наглядом. Індуктори ізоферменту CYP3A4: даних про вплив індукторів ізоферменту CYP3A4 на фармакокінетику амлодипіну немає. Слід ретельно контролювати артеріальний тиск при одночасному застосуванні амлодипіну та індукторів ізоферменту CYP3A4. Такролімус: при одночасному застосуванні з амлодипіном є ризик збільшення концентрації такролімусу у плазмі. Для того, щоб уникнути токсичності такролімусу при одночасному застосуванні з амлодипіном, слід контролювати концентрацію такролімусу у плазмі крові пацієнтів та коригувати дозу такролімусу у разі потреби.Спосіб застосування та дозиВсередину один раз на добу запиваючи необхідною кількістю води (100 мл). При артеріальній гіпертензії стенокардії зазвичай початкова доза становить 5 мг, залежно від терапевтичної відповіді її можна збільшити до максимальної добової дози - 10 мг. Застосування у пацієнтів похилого віку Норваск® рекомендується застосовувати в середній терапевтичній дозі, корекція дози не потрібна. Застосування у пацієнтів із порушеною функцією печінки Незважаючи на те, що Т1/2 Норваска, як і всіх БМКК, збільшується у пацієнтів з порушеннями функції печінки, корекції дози зазвичай не потрібні. Застосування у пацієнтів із порушеною функцією нирок Рекомендується застосовувати Норваск у звичайних дозах, проте необхідно враховувати можливе незначне збільшення Т1/2. Нс потрібна корекція дози при одночасному застосуванні з тіазидними діуретиками, бета-адреноблокаторами та інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження АТ з можливим розвитком рефлекторної тахікардії та надмірної периферичної вазодилатації (ризик розвитку вираженої та стійкої артеріальної гіпотензії, у т.ч. з розвитком шоку та летального результату). Лікування: промивання шлунка, призначення активованого вугілля (особливо в перші 2 години після передозування), підтримання функції серцево-судинної системи, підвищене положення нижніх кінцівок, моніторинг показників роботи серця та легень, контроль об'єму циркулюючої крові (ОЦК) та діурезу. Для відновлення тонусу судин – застосування судинозвужувальних засобів (за відсутності протипоказань до їх застосування); для усунення наслідків блокади кальцієвих каналів – внутрішньовенне введення глюконату кальцію. Гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНеобхідна підтримка гігієни зубів та спостереження у стоматолога (для запобігання болючості, кровоточивості та гіперплазії ясен). У пацієнтів похилого віку може збільшуватись T1/2 та знижуватися кліренс препарату. Зміни доз не потрібні, але необхідно більш ретельне спостереження за пацієнтами цієї категорії. Ефективність та безпека застосування препарату Норваск® при гіпертонічному кризі не встановлена. Незважаючи на відсутність у БМКК синдрому "скасування", припинення лікування препаратом Норваск бажано проводити, поступово зменшуючи дозу препарату. На фоні застосування Норваска® у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю клас III та IV функціонального класу за класифікацією NYHA неішемічного генезу відзначалося підвищення частоти розвитку набряку легенів, незважаючи на відсутність ознак погіршення серцевої недостатності. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Хоча на фоні застосування препарату Норваск будь-якого негативного впливу на здатність керувати автотранспортом або іншими складними механізмами не спостерігалося, проте, внаслідок можливого надмірного зниження АТ, розвитку запаморочення, сонливості та інших побічних реакцій, слід бути обережним у перелічених ситуаціях, особливо на початку лікування та при збільшенні дози.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаГель - 1 шприц (3 г): Активні речовини: динопростону 0,5 мг; допоміжні речовини: кремнію діоксид безводний колоїдний, триацетин. По 3 г гелю одноразові шприци з поліетилену низької щільності. 1 стерильний пластиковий катетер у пластиковій контурній комірковій упаковці та 1 шприц, поміщені у пластикову контурну коміркову упаковку, разом з інструкцією із застосування у картонній пачці.Опис лікарської формиНапівпрозорий в'язкий гель.Фармакотерапевтична групаРодовий діяльності стимулятор - простагландину Е2 аналог синтетичний.ФармакокінетикаВсмоктування Після інтрацервікального введення 0,5 мг максимальна концентрація динопростону в плазмі досягається через 30 - 45 хвилин, після чого швидко знижується до норми, незалежно від рівня скоротливої ​​активності матки. Зв'язування динопростону з альбуміном плазми становить 73%. Розподіл та метаболізм Динопростон добре розподіляється в організмі матері. ПГЕ2 швидко метаболізується з утворенням 13, 14-дигідро-15-кето-ПГЕ2, який потім перетворюється на 13,14-дигідро-15-кето-ПГА2. Динопростон повністю метаболізується в організмі: значною мірою в легенях, а потім у печінці та нирках. У крові та сечі виявляються не менше 9 метаболітів ПГЕ2. Виведення Динопростон та його метаболіти виводяться переважно нирками, невеликі кількості – через кишечник.ФармакодинамікаДинопростон або простагландин Е2 (ПГЕ2) відноситься до класу ненасичених жирних кислот, що синтезуються у фізіологічних умовах в організмі. Динопростон посилює кровопостачання шийки матки, прискорюючи її дозрівання (розм'якшення, згладжування та розкриття), що відповідає характерним для нормально протікаючих пологів змін. Дозрівання шийки матки призводить до зменшення опору шийки матки з одночасним підвищенням скорочувальної активності міометрію та розродження. Специфічний механізм дії ПГЕ2 при інтрацервікальному застосуванні до кінця не вивчений. Динопростон здатний також надавати стимулюючий вплив на гладку мускулатуру шлунково-кишкового тракту, що іноді може викликати нудоту та/або блювання при призначенні препарату для дозрівання шийки матки. У великих дозах динопростон може викликати зниження артеріального тиску (можливо через його на гладку мускулатуру кровоносних судин), і навіть підвищення температури тіла; однак ці ефекти не спостерігаються при використанні динопростону в дозах, рекомендованих для дозрівання шийки матки.ІнструкціяВийміть стерильний шприц та катетер із упаковки. Зніміть із кінчика шприца захисний ковпачок. Вставте ковпачок у шприц, щоб використовувати його як поршень. Щільно надягніть катетер на кінчик шприца (до клацання) і введіть пацієнтці вміст шприца.Показання до застосуванняСтимуляція дозрівання шийки матки за наявності медичних та акушерських показань до індукції пологової діяльності при доношеній та близько до доношеної вагітності.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до простагландинів або будь-якого іншого компонента препарату; багатоплідна вагітність; 6 та більше доношених вагітностей в анамнезі; тетанус чи гіпертонус матки; передлежання плаценти чи судин; якщо не відбулося вставлення голівки плода; хірургічні втручання на матці в анамнезі (наприклад, кесарів розтин або гістеротомія); важкі та/або травматичні пологи (в анамнезі); попередній дистрес плода; клінічний чи анатомічний вузький таз; будь-які передлежання плода, крім потиличного; порушення ритму серцевих скорочень плода; акушерська ситуація, за якої переважно хірургічне втручання; виділення з родових шляхів (у тому числі кров'яні) неясної етіології; цервіцит та вульвовагініт; пельвіоперитоніт; захворювання серця, легенів, нирок або печінки у стадії загострення у матері; розтин плодового міхура (підтікання вод) будь-якого генезу. З обережністю: серцево-судинні захворювання, артеріальна гіпертензія, порушення функції печінки та/або нирок, бронхіальна астма, глаукома або підвищений внутрішньоочний тиск; .Вагітність та лактаціяБудь-яка доза препарату, що викликає тривале підвищення тонусу матки, становить певний ризик для ембріона чи плода. При доклінічних дослідженнях було встановлено, що простагландин Е2 має ембріотоксичність і викликає збільшення частоти виникнення скелетних аномалій. Під час годування груддю препарат не застосовується.Побічна діяПорушення імунної системи: реакції підвищеної чутливості (наприклад, анафілактичні реакції, анафілактичний шок, анафілактоїдні реакції). Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: біль у спині. Вагітність, післяпологові та перинатальні стани: тетанічні скорочення матки (збільшення частоти або тривалості скорочень, гіпертонус матки), розрив матки, відшарування плаценти, емболія навколоплідними водами, передчасне вилити навколоплідні води. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: відчуття тепла у піхві. Загальні розлади та порушення в місці введення: підвищення температури тіла, місцеве подразнення тканин/еритема, висипання, транзиторні вазовагальні симптоми ("припливи", тремтіння, головний біль, запаморочення). Вплив на плід: дистрес-синдром плода (зміни частоти серцебиття плода), зниження оцінки стану новонародженого за шкалою Апгар менше 7 балів, здавлення плода, ацидоз плода, антенатата/інтранатальна загибель плода. Порушення з боку системи кровообігу та лімфатичної системи: підвищений ризик післяпологового дисемінованого внутрішньосудинного згортання у породіль, стимульованого застосуванням динопростону; лейкоцитоз. Порушення судини: підвищення артеріального тиску. Порушення з боку органів грудної клітки та середостіння: хрипи, задишка, кашель, почуття стиснення у грудях.Взаємодія з лікарськими засобамиДинопростон посилює дію окситоцину на матку, тому застосовувати препарат одночасно з окситоцином не рекомендується. Окситоцин можна застосовувати лише через 6-12 годин після введення динопростону.Спосіб застосування та дозиПочаткова доза: весь вміст шприца (0,5 мг динопростону в 3 г гелю) за допомогою катетера, що додається, вводять в цервікальний канал трохи нижче рівня внутрішнього зіва. Після введення препарату пацієнтка повинна лежати на спині 10-15 хвилин, щоб звести до мінімуму витікання гелю. Якщо відповідь на початкову дозу препарату не досягнуто, препарат вводять повторно. Рекомендована повторна доза – 0,5 мг, а інтервал від попереднього введення – не менше 6 годин. Необхідність додаткового призначення визначатиметься клінічною ситуацією. Максимальна рекомендована доза за 24-годинний період становить 1,5 мг.ПередозуванняСимптоми: гіпертонус матки, посилення та почастішання скорочень матки, дистрес плода, зниження оцінки стану новонародженого за шкалою Апгар нижче 7 балів, здавлення плода, ацидоз плода, антенатальна/інтранатальна загибель плода. Лікування: симптоматичне, при необхідності призначають кисень. Для припинення гіперстимуляції матки та/або дистресу плода вводять внутрішньовенно бета2-адреноміметики. При неефективності - швидке розродження.Запобіжні заходи та особливі вказівкиТільки для використання в умовах стаціонару! До призначення препарату необхідно оцінити відповідність розмірів головки плода та тазу жінки. При застосуванні препарату слід виявляти обережність, щоб не допустити введення гелю вище за рівень внутрішнього зіва в екстраамніотичний простір (можливий гіпертонус матки). Під час застосування препарату слід стежити за процесом дозрівання та розкриття шийки матки, здійснювати безперервний моніторинг скоротливої ​​активності матки та стану плода. За наявності в анамнезі гіпертонічних або тетанічних маткових скорочень необхідне спостереження за скорочувальною активністю матки та станом плода протягом усього періоду індукованих пологів. При розвитку гіпертонусу матки або посиленні та почастішанні скорочень матки, а також при зміні частоти серцебиття плода необхідно здійснювати заходи, спрямовані на безпеку плода і матері. Слід пам'ятати про можливість розриву матки. У жінок старше 35 років з ускладненнями, що виникли під час вагітності, а також при терміні вагітності більше 40 тижнів існує підвищений ризик післяпологового дисемінованого внутрішньосудинного згортання, тому застосовувати динопростон у таких породіль слід з обережністю. Необхідно відразу після пологів якомога раніше визначити, чи не існує у пацієнток ризику розвитку фібринолізу. Внутрішньоцервікальне введення динопростону гелю може призвести до ятрогенного розриву плодового міхура, з наступною емболією навколоплідними водами.Умови зберіганняУ холодильнику +2+8 градусівУмови відпустки з аптекЗа рецептом

Склад, форма випуску та упаковкаСуспензія для внутрішньом'язової - 1 доза (0.5 мл): Активні речовини: пневмококові кон'югати (полісахарид-CRM197) - полісахарид серотипу 1 2.2 мкг; полісахарид серотипу 3 2.2 мкг; полісахарид серотипу 4 2.2 мкг; полісахарид серотипу 5 2.2 мкг; полісахарид серотипу 6A 2.2 мкг; полісахарид серотипу 6B 4.4 мкг; полісахарид серотипу 7F 2.2 мкг; полісахарид серотипу 9V 2.2 мкг; полісахарид серотипу 14 2.2 мкг; олігосахарид серотипу 18C 2.2 мкг; полісахарид серотипу 19A 2.2 мкг; полісахарид серотипу 19F 2.2 мкг; полісахарид серотипу 23F 2.2 мкг; білок-носій CRM197 ~32 мкг. Допоміжні речовини: алюмінію фосфат – 0.5 мг (у перерахунку на алюміній – 0.125 мг), натрію хлорид – 4.25 мг, бурштинова кислота – 0.295 мг, полісорбат 80 – 0.1 мг, вода д/і – до 0.5 мл. 0.5 мл - шприци місткістю 1 мл із прозорого безбарвного скла (1) - упаковки пластикові (1) у комплекті зі стерильною голкою - пачки картонні.Опис лікарської формиСуспензія для внутрішньом'язового введення білого кольору, гомогенна.Фармакотерапевтична групаВакцина для профілактики пневмококових інфекцій. Вакцина Превенар13 являє собою капсулярні полісахариди 13 серотипів пневмокока: 1, 3, 4, 5, 6A, 6B, 7F, 9V, 14, 18C, 19A, 19F і 23F, індивідуально кон'юговані з дифтерієм Імунологічні властивості Введення вакцини Превенар 13 викликає вироблення антитіл до капсулярних полісахаридів Streptococcus pneumoniae, забезпечуючи тим самим специфічний захист від інфекцій, що викликаються включеними до вакцини 1, 3, 4, 5, 6A, 6B, 7F, 9V, 14, 1F серотипами пневмокока. Згідно з рекомендаціями ВООЗ для нових кон'югованих пневмококових вакцин визначено еквівалентність імунної відповіді вакцини Превенар 13 за трьома критеріями: відсоток пацієнтів, які досягли концентрації специфічних антитіл IgG ≥0.35 мкг/мл; середні геометричні концентрації (СГК) імуноглобулінів та опсонофагоцитарна активність (ОФА) бактерицидних антитіл (ОФА титр ≥1:8 та середні геометричні титри (СГТ)). Для дорослих осіб не визначено захисний рівень протипневмококових антитіл та використовується серотип-специфічна ОФА (СГТ). Вакцина Превенар 13 включає до 90% серотипів, що є причиною інвазивних пневмококових інфекцій (ІПД), у т.ч. стійкі до лікування антибіотиками. Імунна відповідь при використанні трьох або двох доз серії первинної вакцинації Після введення трьох доз вакцини Превенар 13 при первинній вакцинації дітей віком до 6 місяців відмічено значне підвищення рівня антитіл до всіх серотипів вакцини. Після введення двох доз при первинній вакцинації препаратом Превенар 13 у рамках масової імунізації дітей тієї ж вікової групи також відзначається значний підйом титрів антитіл до всіх компонентів вакцини, для серотипів 6В та 23F рівень IgG ≥0.35 мкг/мл визначався у меншого відсотка дітей. Водночас відзначено виражену бустерну відповідь на ревакцинацію для всіх серотипів. Формування імунної пам'яті показано обох зазначених вище схем вакцинації. Вторинна імунна відповідь на ревакцинуючу дозу у дітей другого року життя при використанні трьох або двох доз у серії первинної вакцинації можна порівняти для всіх 13 серотипів. При вакцинації недоношених дітей (народжених при терміні гестації більше 37 тижнів), включаючи глибоко недоношених дітей (народжених при терміні гестації більше 28 тижнів), починаючи з віку 2 місяців, зазначено, що рівень захисних специфічних протипневмококових антитіл та їх ОФА після закінченого курсу значень вище захисних у 87-100% щеплених до всіх 13 включених до вакцини серотипів. Імуногенність у дітей та підлітків віком від 5 до 17 років Діти віком від 5 до більше 10 років, які до цього отримали як мінімум 1 дозу пневмококової 7-валентної кон'югованої вакцини, а також раніше не вакциновані діти та підлітки віком від 10 до 17 років, отримавши по 1 дозі вакцини Превенар 13, продемонстрували імунна відповідь на всі 13 серотипів, еквівалентна такому у дітей 12-15 місяців, вакцинованих 4 дозами препарату Превенар 13. Одноразове введення вакцини Превенар 13 дітям віком 5-17 років здатне забезпечити необхідну імунну відповідь на всі серотипи збудника, що входять до складу вакцини. Ефективність вакцини Превенар 13 Інвазивна пневмококова інфекція (ІПІ) Після впровадження вакцини Превенар у схемі 2+1 (2 дози на першому році життя та ревакцинація одноразово на другому році життя) через чотири роки при 94% охопленні вакцинацією відзначено 98% (95% ДІ: 95; 99) зниження частоти ІПД, спричинених вакцин -Специфічними серотипами. Після переходу на препарат Превенар 13 відмічено подальше зниження частоти ІПІ, спричинених вакцин-специфічними додатковими серотипами, від 76% у дітей віком до 2 років до 91% у дітей віком 5–14 років. Серотип-специфічна ефективність щодо ІПІ за додатковими серотипами вакцин Превенар 13 у дітей віком ≤5 років, коливалася від 68% до 100% (серотип 3 і 6А, відповідно) і склала 91% для серотипів 1, 7F та 19А), при цьому не спостерігалося випадків ІПІ, викликаних серотипом 5. Після включення вакцини Превенар 13 до національних програм імунізації частота реєстрації ІПІ, викликаних серотипом 3, знизилася на 68% (95% ДІ 6-89%) у дітей до 5 років. У дослідженні випадок-контроль, виконаному в даній віковій групі, показано зниження захворюваності на ІПІ, викликаних серотипом 3, на 79.5% (95% ДІ 30.3-94.8). Середній отит (ЗІ) Після впровадження вакцинації Превенар з подальшим переходом на препарат Превенар 13 за схемою 2+1 виявлено зниження на 95% частоти виникнення СО, викликаних серотипами 4, 6В, 9V, 14, 18С, 19F, 23F та серотипу 6А, а також на 8 частоти СО, викликаних серотипами 1, 3, 5, 7F та 19A. Пневмонія При переході з препарату Превенар на Превенар 13 відмічено 16% зниження частоти всіх випадків позалікарняної пневмонії (ВБП) у дітей віком від 1 місяця до 15 років. Випадки ВБП з плевральним випотом зменшилися на 53% (р понад 0.001), пневмококові ВБП знизилися на 63% (р понад 0.001). У другий рік після впровадження вакцини Превенар 13 відзначено 74% зниження частоти ВБП, викликаних 6 додатковими серотипами вакцини Превенар 13. У дітей віком до 5 років після впровадження вакцинації препаратом Превенар 13 за схемою 2+1 відзначено 68% (95 61) зниження кількості амбулаторних візитів та 32% (95% ДІ: 39; 22) зменшення кількості госпіталізацій з приводу альвеолярного ВБП будь-якої етіології. Носіння та популяційний ефект Продемонстрована ефективність препарату Превенар 13 щодо зниження носійства в носоглотці вакцин-специфічних серотипів, як загальних з вакциною Превенар (4, 6В, 9V, 14, 18С, 19F, 23F), так і 6 додаткових (1, 3, 5, 7А, 19А) та спорідненого серотипу 6С. Популяційний ефект (серотип-специфічне зниження захворюваності на невакциновані особи) відзначений у країнах, де Превенар 13 використовується в рамках масової імунізації протягом більше 3 років з високим охопленням вакцинацією та дотриманням схеми імунізації. У невакцинованих препаратом Превенар 13 осіб 65 років і старше продемонстровано зменшення ІПІ на 25%, при цьому ІПІ, спричинені серотипами 4, 6В, 9V, 14, 18С, 19F, 23F, знизилися на 89% та на 64% зменшилися ІПІ, додатковими серотипами (1, 3, 5, 6А, 7А, 19А). Частота інфекцій, спричинених серотипом 3, знизилася на 44%, серотипом 6А – на 95%, серотипом 19А – на 65%. Імуногенність вакцини Превенар 13 у дорослих Клінічні дослідження вакцини Превенар 13 надають дані щодо імуногенності у дорослих віком 18 років і старше, включаючи осіб віком від 65 років і тих, хто раніше отримав вакцинацію 1 або більше дозами полісахаридної пневмококової 23-валентної вакциною (ППВ23) за 5 років у дослідження. У кожному дослідженні були здорові дорослі та імунокомпетентні пацієнти з хронічними захворюваннями в стадії компенсації, включаючи супутню патологію, що формує підвищену сприйнятливість до пневмококової інфекції (хронічні серцево-судинні захворювання, хронічні захворювання легень, включаючи астму; захворювання нирок та цукровий діабет, включаючи алкогольні ураження), та дорослих із соціальними факторами ризику – курінням та зловживанням алкоголем.Імуногенність та безпека вакцини Превенар 13 продемонстровано для дорослих віком 18 років та старших, включаючи пацієнтів, раніше вакцинованих ППВ23. Імунологічна еквівалентність встановлена ​​для 12 загальних з ППВ23 серотипів. Крім того, для 8 загальних з ППВ23 серотипів і серотипу 6A, унікального для вакцини Превенар 13, продемонстровано статистично значуще більш високу імунну відповідь на препарат Превенар 13. У дорослих у віці 18-59 років СГТ опсонофагоцитарної активності (ОФА серотипам вакцини Превенар 13 були не нижчими за такі у дорослих у віці 60-64 років. Більше того, особи віком 50-59 років дали статистично більш високу імунну відповідь на 9 із 13 серотипів у порівнянні з людьми у віці 60-64 років.Імунологічна еквівалентність встановлена ​​для 12 загальних з ППВ23 серотипів. Крім того, для 8 загальних з ППВ23 серотипів і серотипу 6A, унікального для вакцини Превенар 13, продемонстровано статистично значуще більш високу імунну відповідь на препарат Превенар 13. У дорослих у віці 18-59 років СГТ опсонофагоцитарної активності (ОФА серотипам вакцини Превенар 13 були не нижчими за такі у дорослих у віці 60-64 років. Більше того, особи віком 50-59 років дали статистично більш високу імунну відповідь на 9 із 13 серотипів у порівнянні з людьми у віці 60-64 років.Імунологічна еквівалентність встановлена ​​для 12 загальних з ППВ23 серотипів. Крім того, для 8 загальних з ППВ23 серотипів і серотипу 6A, унікального для вакцини Превенар 13, продемонстровано статистично значуще більш високу імунну відповідь на препарат Превенар 13. У дорослих у віці 18-59 років СГТ опсонофагоцитарної активності (ОФА серотипам вакцини Превенар 13 були не нижчими за такі у дорослих у віці 60-64 років. Більше того, особи віком 50-59 років дали статистично більш високу імунну відповідь на 9 із 13 серотипів у порівнянні з людьми у віці 60-64 років.У дорослих у віці 18-59 років СГТ опсонофагоцитарної активності (ОФА СГТ) до всіх 13 серотипів вакцини Превенар 13 були не нижчими за такі у дорослих у віці 60-64 років. Більше того, особи віком 50-59 років дали статистично більш високу імунну відповідь на 9 із 13 серотипів у порівнянні з людьми у віці 60-64 років.У дорослих у віці 18-59 років СГТ опсонофагоцитарної активності (ОФА СГТ) до всіх 13 серотипів вакцини Превенар 13 були не нижчими за такі у дорослих у віці 60-64 років. Більше того, особи віком 50-59 років дали статистично більш високу імунну відповідь на 9 із 13 серотипів у порівнянні з людьми у віці 60-64 років. Продемонстрована клінічна ефективність вакцини Превенар 13 у рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні CAPITA (більше 84 000 пацієнтів) щодо позалікарняної пневмококової пневмонії (ВПП) у дорослих у віці 65 років і старше: 45% препаратом Превенар 13 (інвазивний та неінвазивний); 75% щодо інвазивних інфекцій, спричинених серотипами, що перекриваються вакциною Превенар 13. Імунна відповідь у дорослих, раніше вакцинованих ППВ23 У дорослих у віці 70 років і старших, одноразово вакцинованих ППВ23 ≥5 років тому, введення препарату Превенар 13 продемонструвало імунологічну еквівалентність для 12 загальних серотипів у порівнянні з відповіддю на ППВ23, при цьому на 10 загальних серотипів та серотип 6А був статистично значуще вище проти відповіддю на ППВ23. Превенар 13 дає більш виражену імунну відповідь порівняно з ревакцинацією ППВ23. Імунна відповідь у спеціальних групах пацієнтів Пацієнти з описаними нижче захворюваннями схильні до підвищеного ризику пневмококової інфекції. Серповидно-клітинна анемія У відкритому незрівнянному дослідженні за участю 158 дітей та підлітків у віці ≥6 та ВІЛ інфекція ВІЛ-інфіковані діти та дорослі з кількістю CD4 ≥200 клітин/мкл (в середньому 717.0 клітин/мкл), вірусним навантаженням понад 50 000 копій/мл (у середньому 2090.0 копій/мл), з відсутністю активних СНІД-асоційованих захворювань та раніше не отримували вакцинації пневмококовою вакциною, отримували 3 дози вакцини Превенар 13. Показники IgG СГК та ОФА були достовірно вищими після першої вакцинації препаратом Превенар 13 порівняно з довакцинальним рівнем. На другу та третю дози (через 6 та 12 місяців) розвивалася більш висока імунна відповідь, ніж після одноразової вакцинації препаратом Превенар 13. Трансплантація гемопоетичних стовбурових клітин Діти та дорослі, яким була виконана алогенна трансплантація гемопоетичних стовбурових клітин (ТГСК), у віці ≥2 років з повною гематологічною ремісією основного захворювання або із задовільною частковою ремісією у разі лімфоми та мієломи, отримували три дози вакцини. Превенар 1 між дозами. Першу дозу вводили через 3-6 місяців після ТГСК. Четверту (бустерну) дозу вакцини Превенар 13 вводили через 6 місяців після третьої дози. Відповідно до загальних рекомендацій, разову дозу ППВ23 вводили через 1 місяць після четвертої дози Превенару 13. Титри функціонально активних антитіл (ОФА СГТ) у цьому дослідженні не визначалися. Введення вакцини Превенар 13 викликало підвищення СГК серотип-специфічних антитіл після кожної дози.Імунна відповідь на бустерну дозу вакцини Превенар 13 був значно вищим для всіх серотипів у порівнянні з відповіддю на первинну серію імунізації.Показання до застосуванняПрофілактика пневмококових інфекцій, включаючи інвазивні (в т.ч. менінгіт, бактеріємію, сепсис, важкі пневмонії) та неінвазивні (позалікарняні пневмонії та середні отити) форми захворювань, що викликаються Streptococcus pneumoniae серотипів 1, 6, 6 , 9V, 14, 18C, 19A, 19F та 23F з 2 місяців життя і далі без обмеження за віком: у рамках національного календаря профілактичних щеплень; в осіб груп підвищеного ризику розвитку пневмококової інфекції. Вакцинація проводиться в рамках національного календаря профілактичних щеплень згідно з затвердженими термінами, а також особам груп ризику розвитку пневмококової інфекції: з імунодефіцитними станами, в т.ч. ВІЛ-інфекцією, онкологічними захворюваннями, які отримують імуносупресивну терапію; з анатомічною/функціональною аспленією; із встановленим кохлеарним імплантом або заплановані на цю операцію; пацієнтам із підтіканням спинномозкової рідини; з хронічними захворюваннями легень, серцево-судинної системи, печінки, нирок та цукровим діабетом; хворим на бронхіальну астму; недоношеним дітям; особам, які перебувають у організованих колективах (дитячі будинки, інтернати, армійські колективи); реконвалесцентам гострого середнього отиту, менінгіту, пневмонії; довго і часто хворіють дітям; пацієнтам, інфікованим мікобактерією туберкульозу;всім особам старше 50 років; тютюнопалителям.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до попереднього введення препарату Превенар 13 або Превенар (в т.ч. анафілактичний шок, тяжкі генералізовані алергічні реакції); підвищена чутливість до дифтерійного анатоксину та/або допоміжних речовин; гострі інфекційні чи неінфекційні захворювання, загострення хронічних захворювань. Вакцинацію проводять після одужання або у період ремісії.Вагітність та лактаціяБезпека застосування вакцини під час вагітності та грудного вигодовування не встановлена. Дані щодо застосування вакцини Превенар 13 під час вагітності відсутні. Відсутні дані щодо виділення антигенів вакцини або поствакцинальних антитіл із грудним молоком при лактації.Побічна діяБезпека вакцини Превенар 13 вивчена у здорових дітей (4429 дітей/14 267 доз вакцини) у віці від 6 тижнів до 11-16 місяців та 100 дітях, що народилися недоношеними (у строку менше 37 тижнів гестації). У всіх дослідженнях Превенар 13 застосовувався одночасно з іншими вакцинами, рекомендованими для цього віку. Крім того, безпека вакцини Превенар 13 оцінена у 354 дітей віком 7 міс-5 років, раніше не вакцинованих жодної з пневмококових кон'югованих вакцин. Найчастішими небажаними реакціями були реакції у місці ін'єкції, підвищення температури, дратівливість, зниження апетиту та порушення режиму сну. У дітей старшого віку при первинній вакцинації препаратом Превенар 13 спостерігалася вища частота місцевих реакцій, ніж у дітей першого року життя. При вакцинації препаратом Превенар 13 недоношених дітей (народжених у терміні гестації ≤37 тижнів), включаючи глибоко недоношених дітей, що народилися при терміні вагітності менше 28 тижнів та дітей з екстремально низькою масою тіла (≤500 г) характер, частота та вираженість поствакцинних реакцій не відрізнялися від таких у доношених дітей. У осіб віком від 18 років відзначалося менше побічних ефектів незалежно від попередніх вакцинацій. Однак частота розвитку реакцій була така ж, як і у щеплених молодшого віку. Загалом частота побічних ефектів була однакова у пацієнтів вікових груп 18–49 років та у пацієнтів віком від 50 років, за винятком блювоти. Даний побічний ефект у пацієнтів віком 18-49 років зустрічався частіше, ніж у пацієнтів старше 50 років. У дорослих пацієнтів з ВІЛ-інфекцією відзначалася така ж частота побічних реакцій, як і у пацієнтів віком 50 років і старше, за винятком гарячки та блювання, які спостерігалися дуже часто та нудоти, яка спостерігалась часто. У пацієнтів після трансплантації гемопоетичних стовбурових клітин частота розвитку побічних реакцій була така ж, як і у здорових дорослих пацієнтів, за винятком лихоманки та блювання, які у пацієнтів після трансплантації зустрічалися дуже часто. У дітей та підлітків з серповидно-клітинною анемією, ВІЛ-інфекцією або після трансплантації гемопоетичних стовбурових клітин відзначалася така сама частота побічних реакцій, як і у здорових пацієнтів віком 2-17 років, за винятком головного болю, блювання, діареї, лихоманки, втоми , артралгії та міалгії, які у таких пацієнтів зустрічалися як "дуже часті" Небажані реакції, наведені нижче, класифіковані відповідно до частоти їх прояву у всіх вікових групах наступним чином: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100, але менше 1/10), нечасто (≥1/1000, але менше 1/100), рідко (≥1/10 000, але менше 1/1000) та дуже рідко (≤1/10 000). Небажані реакції, виявлені у клінічних дослідженнях вакцини Превенар 13 Дуже часто: гіпертермія; дратівливість; почервоніння шкіри, болючі відчуття, ущільнення або набряк розміром 2.5-7 см у місці ін'єкції (після ревакцинації та/або у дітей віком 2-5 років); блювання (у пацієнтів віком 18–49 років), сонливість, погіршення сну, погіршення апетиту, головний біль, генералізовані нові або загострення наявних болів у суглобах та м'язових болів, озноб, стомлюваність. Часто: гіпертермія вище за 39°C; болючість у місці ін'єкції, що призводить до короткочасного обмеження обсягу рухів кінцівки; гіперемія, ущільнення або набряк розмірами 2.5-7 см у місці введення вакцини (після серії первинної вакцинації у дітей віком до 6 місяців), блювання, діарея, висипання. Нечасто: почервоніння шкіри, ущільнення або набряк розміром понад 7 см у місці ін'єкції; плаксивість, судоми (включаючи фебрильні судоми), реакції гіперчутливості у місці ін'єкції (кропив'янка, дерматит, свербіж)**, нудота. Рідко: випадки гіпотонічного колапсу*, припливи крові до обличчя**, реакція гіперчутливості, включаючи задишку, бронхоспазм, набряк Квінке різної локалізації, включаючи набряк обличчя**, анафілактична/анафілактоїдна реакція, включаючи шок**, лімфаденопатія в ділянці. Дуже рідко: регіонарна лімфаденопатія, багатоформна еритема. * спостерігалися лише у клінічних дослідженнях вакцини Превенар, проте можливі і для вакцини Превенар 13. ** відзначалися при постмаркетингових спостереженнях вакцини Превенар; їх можна розглядати як цілком можливі для вакцини Превенар 13. Небажані явища, що спостерігалися в інших вікових групах, можуть проявлятися у дітей і підлітків у віці 5-17 років. Однак у клінічних дослідженнях їх не відзначали через невелику кількість учасників. Значних відмінностей у частоті розвитку побічних ефектів у дорослих, раніше вакцинованих та невакцинованих ППВ23, не відзначено.Взаємодія з лікарськими засобамиДані про взаємозамінність вакцини Превенар 13 інші пневмококові кон'юговані вакцини відсутні. При одночасної імунізації препаратом Превенар 13 та іншими вакцинами ін'єкції робляться у різні ділянки тіла. Діти віком 2 міс-5 років Превенар 13 поєднується з будь-якими іншими вакцинами, що входять до календаря імунізації дітей перших років життя, за винятком БЦЖ. Одночасне введення вакцини Превенар 13 з будь-якими такими антигенами, що входять до складу як моновалентних, так і комбінованих вакцин: дифтерійним, правцевим, безклітинним або цільноклітинним коклюшним, Haemophilus influenzae тип b, поліомієлітним, гепатиту, вітряної віспи та ротавірусної інфекції – не впливає на імуногенність даних вакцин. У зв'язку з вищим ризиком розвитку фебрильних реакцій дітям із судомними розладами, зокрема. з фебрильними судомами в анамнезі, а також одержуючим вакцину Превенар 13 одночасно з цільноклітинними коклюшними вакцинами, рекомендується симптоматичне призначення жарознижувальних засобів.При сумісному застосуванні вакцин Превенар 13 та Інфанрікс-гексу частота фебрильних реакцій співпала з такою для спільного застосування вакцин Превенар (ПКВ7) та Інфанрікс-гексу. Підвищення частоти репортування судом (з і без підвищення температури тіла) та гіпотонічно-гіпореспонсивних епізодів (ГГЕ) спостерігалося при сумісному застосуванні вакцин Превенар 13 та Інфанрікс-гексу. Застосування жарознижувальних препаратів слід починати відповідно до місцевих рекомендацій щодо лікування дітей із судомними розладами або дітей з наявністю в анамнезі фебрильних судом, та у всіх дітей, яким вводили препарат Превенар 13 одночасно з вакцинами, що містять цільноклітинний кашлюковий компонент.Підвищення частоти репортування судом (з і без підвищення температури тіла) та гіпотонічно-гіпореспонсивних епізодів (ГГЕ) спостерігалося при сумісному застосуванні вакцин Превенар 13 та Інфанрікс-гексу. Застосування жарознижувальних препаратів слід починати відповідно до місцевих рекомендацій щодо лікування дітей із судомними розладами або дітей з наявністю в анамнезі фебрильних судом, та у всіх дітей, яким вводили препарат Превенар 13 одночасно з вакцинами, що містять цільноклітинний кашлюковий компонент.Підвищення частоти репортування судом (з і без підвищення температури тіла) та гіпотонічно-гіпореспонсивних епізодів (ГГЕ) спостерігалося при сумісному застосуванні вакцин Превенар 13 та Інфанрікс-гексу. Застосування жарознижувальних препаратів слід починати відповідно до місцевих рекомендацій щодо лікування дітей із судомними розладами або дітей з наявністю в анамнезі фебрильних судом, та у всіх дітей, яким вводили препарат Превенар 13 одночасно з вакцинами, що містять цільноклітинний кашлюковий компонент.Застосування жарознижувальних препаратів слід починати відповідно до місцевих рекомендацій щодо лікування дітей із судомними розладами або дітей з наявністю в анамнезі фебрильних судом, та у всіх дітей, яким вводили препарат Превенар 13 одночасно з вакцинами, що містять цільноклітинний кашлюковий компонент.Застосування жарознижувальних препаратів слід починати відповідно до місцевих рекомендацій щодо лікування дітей із судомними розладами або дітей з наявністю в анамнезі фебрильних судом, та у всіх дітей, яким вводили препарат Превенар 13 одночасно з вакцинами, що містять цільноклітинний кашлюковий компонент. Згідно з даними постмаркетингового дослідження профілактичного застосування жарознижувальних засобів на імунну відповідь на введення вакцини Превенар 13, передбачається, що профілактичне призначення ацетомінофену (парацетамолу) може знижувати імунну відповідь на серію первинної вакцинації препаратом Превенар 13. застосування парацетамолу не змінюється. Клінічне значення цих даних невідоме. Діти та підлітки у віці 6-17 років Дані про застосування препарату Превенар 13 одночасно з вакциною проти папіломавірусної інфекції людини, кон'югованої менінгококовою вакциною, вакциною проти правця, дифтерії та кашлюку, кліщового енцефаліту відсутні. Особи віком 18-49 років Дані щодо одночасного застосування препарату Превенар 13 з іншими вакцинами відсутні. Особи віком 50 років і старші Вакцина Превенар 13 може використовуватись спільно з тривалентною інактивованою вакциною проти сезонного грипу (ТГВ). При комбінованому застосуванні вакцин Превенар 13 та ТГВ імунні відповіді на вакцину ТГВ співпадали з відповідями, отриманими при застосуванні однієї вакцини ТГВ, імунні відповіді на вакцину Превенар 13 були нижчими, ніж при застосуванні тільки препарату Превенар 13. Клінічна значимість даного факту. Частота розвитку місцевих реакцій не збільшувалася при одночасному введенні препарату Превенар 13 з інактивованою грипозною вакциною, тоді як частота загальних реакцій (головний біль, озноб, висипання, зниження апетиту, біль у суглобах та м'язах) при одночасної імунізації підвищувалася. Одночасне застосування коїться з іншими вакцинами не досліджувалося.Спосіб застосування та дозиВакцину вводять у разовій дозі 0,5 мл внутрішньом'язово. Дітям перших років життя вакцину вводять у верхньо-зовнішню поверхню середньої третини стегна, особам старше 2 років – у дельтоподібний м'яз плеча. Перед застосуванням шприц із вакциною Превенар 13 необхідно добре струсити до отримання гомогенної суспензії. Не використовувати, якщо при огляді вмісту шприца виявляються сторонні частинки, або вміст виглядає інакше, ніж у розділі "Лікарська форма, склад та упаковка". Не можна вводити Превенар 13 внутрішньосудинно та внутрішньом'язово в сідничну область! Якщо розпочато вакцинацію препаратом Превенар 13, рекомендується завершити її також вакциною Превенар 13. При вимушеному збільшенні інтервалу між ін'єкціями будь-якого з наведених вище курсів вакцинації, введення додаткових доз вакцини Превенар 13 не вимагається. Вік початку вакцинації Схема вакцинації Інтервали та дозування 2-6 міс 3+1 або 2+1 Індивідуальна імунізація: 3 дози з інтервалом не менше 4 тижнів між введеннями. Першу дозу можна вводити з 2 місяців. Ревакцинація одноразово на 11-15 міс. Масова імунізація дітей: 2 дози з інтервалом не менше 8 тижнів між введеннями. Ревакцинація одноразово на 11-15 міс. 7-11 міс 2+1 2 дози з інтервалом не менше 4 тижнів між введеннями. Ревакцинація одноразово на другому році життя 12-23 міс 1+1 2 дози з інтервалом не менше 8 тижнів між введеннями 2 роки і старше 1 Одноразово Діти, раніше вакциновані препаратом Превенар Вакцинація проти пневмококової інфекції, розпочата 7-валентною вакциною Превенар, може бути продовжена вакциною Превенар 13 на будь-якому етапі схеми імунізації. Особи віком 18 років і старші Превенар 13 вводиться одноразово. Необхідність ревакцинації Превенаром 13 не встановлена. Рішення про інтервал між введенням вакцин Превенар 13 та ППВ23 слід приймати відповідно до офіційних методичних рекомендацій. Особливі групи пацієнтів У пацієнтів після трансплантації гемопоетичних стовбурових клітин рекомендується серія імунізації, що складається з 4 доз Превенару 13 по 0.5 мл. Перша серія імунізації складається із введення 3 доз препарату: перша доза вводиться з 3-го по 6-й місяць після трансплантації. Інтервал між вступами має становити 1 місяць. Ревакцинуючу дозу рекомендується вводити через 6 місяців після введення третьої дози. Недоношеним дітям рекомендується чотириразова вакцинація. Перша серія імунізації складається із 3 доз. Першу дозу слід вводити у віці 2 місяців, незалежно від маси тіла дитини з інтервалом 1 місяць між дозами. Введення четвертої (бустерної) дози рекомендується у віці 12-15 місяців. Імуногенність та безпека вакцини Превенар 13 був підтверджений для пацієнтів похилого віку.ПередозуванняПередозування вакцини Превенар 13 малоймовірне, т.к. вакцину випускають у шприці, що містить лише одну дозу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ урахуванням рідкісних випадків анафілактичних реакцій, наявних при застосуванні будь-яких вакцин, вакцинований пацієнт повинен перебувати під медичним наглядом як мінімум 30 хв після імунізації. Місця проведення імунізації мають бути забезпечені засобами протишокової терапії. Вакцинацію недоношених (як і доношених) дітей слід розпочинати з другого місяця життя (паспортний вік). При прийнятті рішення про вакцинацію недоношену дитину (народжену в терміні Як і інші внутрішньом'язові ін'єкції, пацієнтам з тромбоцитопенією та/або іншими порушеннями системи згортання крові та/або у разі лікування антикоагулянтами, вакцинацію препаратом Превенар 13 слід проводити з обережністю, за умови стабілізації стану пацієнта та досягнення контролю гемостазу. Можливе підшкірне введення вакцини Превенар 13 даній групі пацієнтів. Превенар 13 не може забезпечити профілактику захворювань, викликаних пневмококами інших серотипів, антигени яких не входять до цієї вакцини. Дітям із груп високого ризику віком до 2 років слід проводити первинну вакцинацію препаратом Превенар 13 відповідно до віку. У пацієнтів з порушенням імунореактивності вакцинація може супроводжуватись зниженим рівнем антитілоутворення. Застосування Превенар 13 та ППВ23 Для формування імунної пам'яті імунізацію проти пневмококової інфекції переважно починати з вакцини. Превенар 13. Необхідність ревакцинації не визначена. Особам з груп високого ризику для розширення охоплення серотипів надалі може бути рекомендовано введення ППВ23. Є дані клінічних досліджень вакцинації ППВ23 через 1 рік, а також через 3.5-4 роки після вакцини Превенар 13. При інтервалі між вакцинаціями 3.5-4 роки імунна відповідь на ППВ23 була вищою без змін реактогенності. Дітям, щепленим вакциною Превенар 13 і які входять до групи високого ризику (наприклад, з серповидно-клітинною анемією, аспленією, ВІЛ-інфекцією, хронічним захворюванням або імунною дисфункцією), ППВ23 вводиться з інтервалом не менше 8 тижнів. У свою чергу пацієнти, які входять до групи високого ризику пневмококової інфекції (пацієнти з серповидно-клітинною анемією або ВІЛ-інфекцією), включаючи пацієнтів, раніше вакцинованих однією або декількома дозами ППВ23, можуть отримати як мінімум одну дозу вакцини Превенар 13. Рішення про інтервал між введеннями ППВ23 та вакцини Превенар 13 має прийматися відповідно до офіційних рекомендацій. У ряді країн (США) інтервал, що рекомендується, становить не менше 8 тижнів (до 12 місяців). Якщо пацієнт раніше був щеплений ППВ23, Превенар 13 слід вводити не раніше ніж через 1 рік. У РФ вакцинація ПКВ13 рекомендована всім дорослим особам, які досягли віку 50 років, та пацієнтам груп ризику, причому вакцина ПКВ13 вводиться першою з можливою подальшою ревакцинацією ППВ23 з інтервалом не менше 8 тижнів. Превенар містить 13 менше 1 ммоль натрію (23 мг) на дозу, тобто практично не містить натрію. У межах зазначеного терміну придатності Превенар 13 зберігає стабільність протягом 4 днів при температурі до 25°C. Після закінчення цього періоду препарат слід або негайно використовувати, або повернути до холодильника. Ці дані не є вказівками щодо умов зберігання та транспортування, але можуть бути підставою для вирішення використання вакцини у разі тимчасових коливань температури при зберіганні та транспортуванні. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Превенар 13 не має або незначно впливає на здатність керувати автомобілем і користуватися технікою. Однак деякі реакції, зазначені в розділі "Побічна дія", можуть тимчасово впливати на здатність керувати транспортним засобом та потенційно небезпечними механізмами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему