КРКА д.д., Ново место

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: амлодипін безілат 6,93 мг, що відповідає вмісту амлодипіну 5 мг, індапамід 2.5 мг, периндоприлу ербумін B субстанція-гранули*,40.824 мг, що відповідає вмісту периндоприлу ербуміну 8 мг. Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, крохмаль прежелатинізований, карбоксиметилкрохмаль натрію, гідрокарбонат натрію, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (3) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки білого або майже білого кольору, круглі, двоопуклі, з фаскою з двох сторін і ризиком на одній стороні.Фармакотерапевтична групаКомбінований антигіпертензивний препарат, що містить периндоприлу ербумін (інгібітор АПФ), індапамід (тіазидоподібний діуретик) та амлодипін (блокатор кальцієвих каналів). Ця комбінація поєднує в собі властивості кожної з діючих речовин, які мають при цьому потенціювальну дію. Амлодипін – блокатор кальцієвих каналів, похідне дигідропіридину. Чинить антиангінальну та гіпотензивну дію. Амлодипін пригнічує трансмембранний перехід іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судинної стінки. Антигіпертензивна дія амлодипіну обумовлена ​​прямим розслаблюючим ефектом на гладком'язові клітини судинної стінки. Механізм антиангінальної дії амлодипіну до кінця не вивчений, імовірно, він пов'язаний з такими ефектами: викликає розширення периферичних артеріол, знижуючи ОПСС - постнавантаження, що призводить до зменшення потреби міокарда в кисні; викликає розширення коронарних артерій та артеріол як в інтактних, так і в ішемізованих ділянках міокарда, що збільшує надходження кисню до міокарду, в т.ч. у пацієнтів зі стенокардією Принцметалу. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом амлодипіну 1 раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску (у положенні лежачи і стоячи) протягом 24 годин. Антигіпертензивна дія розвивається повільно, у зв'язку з чим розвиток гострої гіпотензії нехарактерний. У пацієнтів зі стенокардією прийом амлодипіну 1 раз на добу підвищує толерантність до фізичного навантаження, час до розвитку нападу стенокардії та до "ішемічної" депресії сегмента ST, знижує частоту нападів стенокардії та потребу в прийомі нітрогліцерину (короткодіючі форми). Амлодипін не має небажаного впливу на ліпідний обмін і не викликає зміни ліпідного профілю плазми. Амлодипін можна застосовувати у пацієнтів з бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. Індапамід є похідним сульфонаміду. За фармакологічними властивостями близький до тіазидних діуретиків. Індапамід пригнічує реабсорбцію іонів натрію в кортикальному сегменті петлі Генле, що призводить до збільшення екскреції нирками іонів натрію та хлору, та меншою мірою іонів калію та магнію, посилюючи тим самим діурез та знижуючи АТ. У режимі монотерапії антигіпертензивна дія зберігається протягом 24 годин і виявляється при застосуванні препарату у дозах, які мають мінімальну діуретичну дію. Антигіпертензивна дія індапаміду пов'язана із покращенням еластичних властивостей великих артерій, зменшенням ОПСС. На тлі прийому індапаміду зменшується гіпертрофія лівого шлуночка. Індапамід не впливає на концентрацію ліпідів у плазмі крові (тригліцеридів, загального холестерину, ЛПНГ та ЛПВЩ), на показники вуглеводного обміну (в т.ч. у пацієнтів з цукровим діабетом). Периндоприл – інгібітор АПФ. АПФ, або кіназа II, є екзопептидазою, яка перетворює ангіотензин I на судинозвужувальну речовину - ангіотензин II, а також руйнує брадикінін, що має судинорозширювальні властивості, до неактивного гептапептиду. В результаті периндоприл забезпечує наступні ефекти: знижує секрецію альдостерону; збільшує активність реніну плазми крові за принципом "негативного" зворотного зв'язку; при тривалому застосуванні знижує ОПСС – постнавантаження серця, що зумовлено, в основному, дією на м'язові та ниркові судини. Зниження ОПСС не супроводжується затримкою натрію та води та не викликає рефлекторну тахікардію. Дослідження показників гемодинаміки у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю виявило: зниження тиску наповнення у лівому та правому шлуночках серця; зниження ОПСС; збільшення серцевого викиду та серцевого індексу; збільшення периферичного кровотоку у м'язах. Крім того, було відзначено покращення результатів проби з фізичним навантаженням. Дія периндоприлу здійснюється за допомогою активного метаболіту – периндоприлату. Інші метаболіти не мають інгібуючої дії на АПФ в умовах in vitro. Периндоприл ефективний при лікуванні артеріальної гіпертензії будь-якого ступеня тяжкості, знижує як систолічний, так і діастолічний артеріальний тиск у положенні лежачи і стоячи. Антигіпертензивний ефект досягає максимуму через 4-6 годин після одноразового прийому внутрішньо і зберігається протягом 24 годин. Антигіпертензивна дія через 24 години після одноразового прийому внутрішньо становить близько 87-100% від максимального антигіпертензивного ефекту. Периндоприл має антигіпертензивну дію у пацієнтів як з низькою, так і з нормальною активністю реніну в плазмі крові. Терапевтичний ефект настає через 1 місяць від початку терапії і не супроводжується тахіфілаксією. Припинення терапії не викликає синдром відміни. Периндоприл має судинорозширюючі властивості та сприяє відновленню еластичності великих артерій, структури судинної стінки дрібних артерій, а також зменшує гіпертрофію лівого шлуночка. Одночасне застосування з тіазидним діуретиком посилює вираженість антигіпертензивної дії та знижує ризик розвитку гіпокаліємії на фоні прийому діуретиків. Комбінація периндоприл/індапамід має дозозалежну антигіпертензивну дію як на систолічний, так і на діастолічний АТ (у положенні стоячи та лежачи) незалежно від віку пацієнта. Антигіпертензивна дія зберігається протягом 24 годин. Терапевтичний ефект настає менш ніж через 1 місяць від початку терапії та не супроводжується тахіфілаксією. Припинення терапії не викликає синдром відміни. У клінічних дослідженнях одночасне застосування периндоприлу та індапаміду посилювало вираженість антигіпертензивної дії порівняно з монотерапією кожним препаратом. Комбінація периндоприлу тертбутиламін (периндоприлу ербумін)/індапамід призводила до більш вираженого зниження гіпертрофії лівого шлуночка, ніж монотерапія еналаприлом. Найбільший вплив на гіпертрофію лівого шлуночка досягається при застосуванні периндоприлу тертбутиламіну (периндоприлу ербуміну) 8 мг/індапаміду 2.5 мг.ФармакокінетикаАмлодипін Після прийому внутрішньо амлодипін повільно абсорбується із ШКТ. Їда не впливає на біодоступність амлодипіну. Сmax амлодипіну в плазмі досягається через 6-12 годин після прийому внутрішньо. Абсолютна біодоступність становить близько 64-80%. Vd становить приблизно 21 л/кг. У дослідженнях in vitro ступінь зв'язування амлодипіну з білками плазми становить близько 97.5%. Амлодипін проникає через гематоенцефалічний бар'єр і плацентарний бар'єр. Кінцевий T1/2 із плазми становить близько 35-50 год, що дозволяє приймати амлодипін 1 раз на добу. Амлодипін метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів, при цьому 10% прийнятої внутрішньо дози амлодипіну виводиться у незміненому вигляді, близько 60% – нирками у вигляді метаболітів. Амлодипін не виводиться з організму за допомогою гемодіалізу. Подовження Т1/2 у пацієнтів з печінковою недостатністю передбачає, що при тривалому застосуванні кумуляція амлодипіну в організмі буде вищою (збільшується до 60 год). Індапамід Індапамід швидко і повністю абсорбується із ШКТ. Прийом їжі трохи підвищує швидкість всмоктування, але не впливає на повноту всмоктування. Сmax у плазмі крові досягається приблизно через 1 годину після прийому препарату внутрішньо. Ступінь зв'язування з білками плазми – 79%. T1/2 становить 14-24 год (у середньому 18 год). Повторний прийом індапаміду не призводить до його кумуляції. Елімінується переважно нирками (70% прийнятої внутрішньо дози) і через кишечник (22%) у формі неактивних метаболітів. Периндоприл При прийомі периндоприл швидко всмоктується. Сmax у плазмі досягається через 1 год після прийому внутрішньо. Периндоприл є проліки, тобто. не має фармакологічної активності. Близько 27% дози периндоприлу, прийнятої внутрішньо, надходить у кровотік у вигляді активного метаболіту – периндоприлату. Крім активного метаболіту - периндоприлату, утворюється ще 5 метаболітів, які не мають фармакологічної активності. Сmax периндоприлату в плазмі досягається через 3-4 години після прийому внутрішньо. Прийом їжі уповільнює перетворення периндоприлу на периндоприлат, таким чином, впливаючи на біодоступність. Тому периндоприл слід приймати 1 раз на добу, вранці, перед їдою. Існує лінійна залежність концентрації периндоприлу у плазмі крові від прийнятої внутрішньо дози. Рівноважний стан досягається протягом 4 діб. Vd вільного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кт. Ступінь зв'язування периндоприлату з білками плазми крові (переважно з АПФ) становить близько 20% і має дозозалежний характер. T1/2 периндоприлу з плазми становить 1 год. Периндоприлат елімінується з організму нирками. Кінцевий T1/2 вільної фракції становить близько 17 год. Діалізний кліренс периндоприлату становить 70 мл/хв.Клінічна фармакологіяАнтигіпертензивний препарат.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (при необхідності одночасної терапії амлодипіном, індапамідом та периндоприлом у дозах, що застосовуються у монотерапії окремих компонентів).Протипоказання до застосуванняАнгіоневротичний набряк в анамнезі, пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ; спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк; ниркова недостатність (КК менше 60 мл/хв); двосторонній стеноз ниркових артерій; стеноз артерії єдиної нирки; тяжка печінкова недостатність, у т.ч. печінкова енцефалопатія; тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт.ст.); шок, зокрема. кардіогенний шок; нестабільна стенокардія (за винятком стенокардії Принцметалу); обструкція вихідного тракту лівого шлуночка (наприклад, клінічно значущий стеноз аорти); гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда; рефрактерна гіпокаліємія; одночасне застосування з лікарськими засобами, здатними викликати поліморфну ​​шлуночкову аритмію типу "пірует"; одночасне застосування з калійзберігаючими діуретиками, препаратами калію та літію у пацієнтів з підвищеним вмістом калію в плазмі крові; одночасне застосування препаратів, що подовжують інтервал QT; одночасне застосування з аліскіреном та аліскіренсодержащими препаратами у пацієнтів з цукровим діабетом; вагітність; період лактації; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); підвищена чутливість до амлодипіну та інших похідних дигідропридину, індапаміду та інших похідних сульфонаміду, периндоприлу та інших інгібіторів АПФ, а також до допоміжних речовин, що входять до складу препарату. Враховуючи відсутність достатнього клінічного досвіду, не слід застосовувати у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, а також у пацієнтів із нелікованою серцевою недостатністю на стадії декомпенсації. З обережністю слід застосовувати дану комбінацію при печінковій недостатності легкого та середнього ступеня тяжкості, системних захворюваннях сполучної тканини (в т.ч. ВКВ, склеродермія), терапії імунодепресантами, алопуринолом, прокаїнамідом (ризик розвитку нейтропенії та агранулоцитозу). (прийом діуретиків, дієта з обмеженням кухонної солі, блювання, діарея, гемодіаліз), ІХС, атеросклерозі, цереброваскулярних захворюваннях, реноваскулярній гіпертензії, цукровому діабеті, хронічній серцевій недостатності (IV ФК за класифікацією NYHA), гіперурикемії (особливо нефролітіазом), одночасному застосуванні дантролену, естрамустину, хірургічному втручанні/загальній анестезії, лабільності АТ,проведенні гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69®), перед процедурою аферезу ЛПНЩ за допомогою декстрану сульфату, одночасному проведенні десенсибілізуючої терапії алергенами (наприклад, отрутою перетинчастокрилих), стані після трансплантації нирки, аортальному стенозі, пацієнтів похилого віку; пацієнтів негроїдної раси.Вагітність та лактаціяЗастосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування) протипоказане. Застосування у дітей Протипоказано застосування цієї комбінації у пацієнтів віком до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів: дуже часто (>1/10), часто (від >1/100 до <1/10), нечасто (від >1/1000 до <1/100), рідко (від >1/10) 000 до <1/1000), дуже рідко (<1/10 000) частота невідома (не може бути оцінена на основі наявних даних). Амлодипін З боку системи кровотворення: дуже рідко – лейкопенія/нейтропенія, тромбоцитопенія. З боку імунної системи: дуже рідко – алергічні реакції. З боку обміну речовин: дуже рідко – гіперглікемія. Психічні порушення: нечасто – безсоння, лабільність настрою (в т.ч. тривожність), депресія; рідко – сплутаність свідомості. З боку нервової системи: часто – сонливість (особливо на початку лікування), запаморочення (особливо на початку лікування), головний біль; нечасто – тремор, гіпестезія, парестезія, зміни смаку, непритомність; дуже рідко – м'язова гіпертонія, периферична невропатія. З боку органу зору: нечасто – порушення зору (зокрема диплопія). З боку органу слуху та рівноваги: ​​нечасто – шум у вухах. З боку серцево-судинної системи: часто – відчуття серцебиття, відчуття припливів крові до шкіри обличчя; нечасто – виражене зниження артеріального тиску (в т.ч. ортостатична гіпотензія); дуже рідко – інфаркт міокарда, можливо, внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів групи високого ризику, порушення ритму серця (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та миготливу аритмію), васкуліт (в т.ч. геморагічний васкуліт). З боку дихальної системи: нечасто – задишка, риніт; дуже рідко – кашель. З боку травної системи: часто – біль у животі, нудота; нечасто – блювання, диспепсія, зміни режиму дефекації (в т.ч. діарея, запор), сухість у роті; дуже рідко – гіперплазія ясен, панкреатит, гастрит, гепатит, жовтяниця, підвищення концентрації сироваткового білірубіну, активності печінкових ферментів (АЛТ та АСТ). З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – свербіж шкіри, висипання, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, фоточутливість; дуже рідко – багатоформна ексудативна еритема. З боку скелетно-м'язової системи: нечасто – артралгія, міалгія, спазми м'язів. З боку сечовивідної системи: нечасто – хворобливе сечовипускання, ніктурія, прискорене сечовипускання. З боку статевих органів та молочної залози: нечасто – імпотенція, гінекомастія. Алергічні реакції: нечасто – кропив'янка; дуже рідко – ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, слизової оболонки язика, голосових складок та/або гортані. Інші: часто – периферичні набряки; нечасто – збільшення або зниження маси тіла, підвищена стомлюваність, астенія, біль у грудній клітці, біль у спині, біль різної локалізації, загальне нездужання. При застосуванні амлодипіну спостерігалися рідкісні випадки екстрапірамідного синдрому. Періндоприл/Індапамід З боку системи кровотворення: дуже рідко - лейкопенія/нейтропенія, агранулоцитоз або панцитопенія, тромбоцитопенія, апластична анемія, гемолітична анемія, при лікуванні інгібіторами АПФ у певних ситуаціях (після трансплантації нирки, на час діалізу) спостерігали розвиток анемії. З боку імунної системи: нечасто – реакції підвищеної чутливості у пацієнтів, схильних до бронхообструктивних та алергічних реакцій. Психічні порушення: нечасто – лабільність настрою (в т.ч. тривожність), порушення сну. З боку нервової системи: часто - запаморочення (особливо на початку лікування), біль голови, парестезія, вертиго; частота невідома - непритомність. Порушення зору (в т.ч. диплопія). З боку органу слуху та рівноваги: ​​нечасто – шум (дзвін) у вухах. З боку серцево-судинної системи: нечасто – виражене зниження артеріального тиску (в т.ч. ортостатична гіпотензія), васкуліт (в т.ч. геморагічний васкуліт); дуже рідко – стенокардія, інфаркт міокарда, можливо, внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів групи високого ризику, порушення ритму серця (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та миготливу аритмію); частота невідома - поліморфна шлуночкова тахікардія за типом "бенкетує" (можливо з летальним результатом). З боку травної системи: часто – біль у животі, нудота, біль у епігастрії, блювання, диспепсія, зміни режиму дефекації (в т.ч. діарея, запор), сухість у роті, порушення смакового сприйняття, зниження апетиту; дуже рідко – панкреатит, ангіоневротичний набряк кишечника, жовтяниця; частота невідома – печінкова енцефалопатія у пацієнтів із печінковою недостатністю. З боку шкіри та підшкірної клітковини: часто - свербіж шкіри, висип, макуло-папульозний висип; нечасто – підвищене потовиділення; дуже рідко – багатоформна ексудативна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз; частота невідома – фоточутливість. З боку кістково-м'язової системи: часто – спазми м'язів. З боку сечовидільної системи: нечасто – ниркова недостатність; дуже рідко – гостра ниркова недостатність. З боку статевих органів та молочної залози: нечасто – імпотенція. Алергічні реакції: нечасто – кропив'янка, ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, слизової оболонки язика, голосових складок та/або гортані. Лабораторні та інструментальні дані: рідко – гіперкальціємія; частота невідома - підвищення концентрації сироваткового білірубіну, активності печінкових ферментів АЛТ* та АСТ*, збільшення інтервалу QT на ЕКГ, підвищення концентрації креатиніну в сечі та плазмі крові, що відбувається після відміни терапії, гіпокаліємія, гіпонатріємія та гіповолемія, що призводять до дегідратації та підвищення концентрації сечової кислоти та глюкози у плазмі крові, гіперкаліємія. Інші: часто – астенія; нечасто - можливе погіршення перебігу гострої форми системного червоного вовчаку. * У більшості випадків пов'язано з холестазом.Взаємодія з лікарськими засобамиАмлодипін У лабораторних тварин були відзначені випадки фібриляції шлуночків з летальним кінцем і колапсом на фоні застосування верапамілу та внутрішньовенного введення дантролену, що супроводжувалися гіперкаліємією. Внаслідок ризику розвитку гіперкаліємії рекомендується уникати одночасного застосування амлодипіну та дантролену у пацієнтів, що схильні до злоякісної гіпертермії, а також при лікуванні злоякісної гіпертермії. Одночасне застосування індукторів ізоферменту CYP3A4 (рифампіцин, препарати звіробою продірявленого) може призводити до зниження концентрації амлодипіну в плазмі. Слід бути обережними при одночасному прийомі амлодипіну з індукторами ізоферменту CYP3A4. Одночасне застосування амлодипіну з сильними або помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (інгібітори протеази, протигрибкові препарати групи азолів, антибіотики групи макролідів (наприклад, еритроміцин або кларитроміцин), верапаміл або дилтіазем) може призвести до концентрації. Клінічні прояви зазначених фармакокінетичних відхилень можуть бути більш вираженими у пацієнтів похилого віку. У зв'язку з чим може знадобитися моніторинг клінічного стану та корекція дози. Амлодипін посилює антигіпертензивну дію препаратів для гіпотензивної терапії. Одночасний прийом амлодипіну та вживання грейпфрутів або грейпфрутового соку не рекомендується у зв'язку з можливим підвищенням біодоступності амлодипіну у деяких пацієнтів, що може призвести до посилення антигіпертензивного ефекту. Індапамід Враховуючи ризик розвитку гіпокаліємії, слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні індапаміду з препаратами, здатними викликати поліморфну ​​шлуночкову тахікардію типу "пірует", наприклад, антиаритмічними препаратами (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід, аміодарон, дофетилід, ібутілід, ібутілід, (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіорілазин, трифторперазин), бензамідами (амісульпрід, /в, галофантрин, мізоластин, моксифлоксацин, пентамідин, спарфлоксацин, вінкамін внутрішньовенно, метадон, астемізол, терфенадин.Слід уникати одночасного застосування з переліченими вище препаратами при розвитку гіпокаліємії, проводити її корекцію, контролювати ЕКГ (інтервал QT). Одночасний прийом з амфотерицином В внутрішньовенно, системними глюко- та мінералокортикоїдами, тетракозактидом, проносними засобами, що стимулюють моторику ШКТ, підвищує ризик розвитку гіпокаліємії (адитивний ефект). Необхідний контроль вмісту калію в плазмі крові, при необхідності – корекція гіпокаліємії. Особливої ​​обережності слід дотримуватися при одночасному застосуванні із серцевими глікозидами. Слід застосовувати проносні засоби, що не стимулюють моторику ШКТ. Гіпокаліємія посилює токсичну дію серцевих глікозидів. При одночасному застосуванні слід контролювати вміст калію в плазмі крові та показники ЕКГ та за необхідності вирішити питання про доцільність продовження терапії. Функціональна ниркова недостатність, яка може виникати на фоні прийому діуретиків, особливо "петльових", при одночасному застосуванні метформіну підвищує ризик розвитку лактацидозу. Не слід застосовувати метформін, якщо КК у плазмі крові перевищує 15 мг/л (135 мкмоль/л) у чоловіків та 12 мг/л (110 мкмоль/л) у жінок. Зневоднення організму на фоні прийому діуретиків збільшує ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при введенні йодовмісних контрастних речовин у високих дозах. Перед застосуванням йодовмісних контрастних речовин необхідно компенсувати гіповолемію. При одночасному застосуванні можливий розвиток гіперкальціємії внаслідок зниження виведення кальцію нирками. Можливе підвищення КК у плазмі без зміни концентрації циклоспорину, навіть при нормальному вмісті води та натрію. Периндоприл Одночасне застосування периндоприлу з аліскіреном протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом або помірним чи тяжким порушенням функції нирок (КК менше 60 мл/хв). На тлі терапії інгібіторами АПФ вміст калію в плазмі крові, як правило, залишається в межах норми, але можливий розвиток гіперкаліємії. Одночасний прийом калійзберігаючих діуретиків (спіронолактон, тріамтерен, амілорид, еплеренон), препаратів калію та калійвмісних замінників харчової солі може призводити до суттєвого підвищення вмісту калію в плазмі крові. При необхідності одночасного прийому інгібітору АПФ з вищезазначеними препаратами (у разі гіпокаліємії) слід бути обережним і проводити регулярний контроль вмісту калію в плазмі крові та параметрів ЕКГ. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з естрамустином супроводжується ризиком розвитку ангіоневротичного набряку. Подвійна блокада РААС у пацієнтів з атеросклерозом, хронічною серцевою недостатністю або цукровим діабетом, що супроводжується ураженням органів-мішеней асоційована з більш високою частотою розвитку артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємією та порушенням функції нирок (в т.ч. розвитком гострої ниркової недостатності) у порівнянні з застосуванням препарату однією з перерахованих груп. Подвійна блокада РААС можлива лише окремих випадках під ретельним контролем функції нирок. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з НПЗП (включаючи АСК у дозі, що чинить протизапальну дію, інгібітори ЦОГ-2 та неселективні НПЗЗ) може призвести до зниження антигіпертензивного ефекту, а також до погіршення функції нирок, включаючи розвиток ОПН, та підвищення вмісту кал , особливо у пацієнтів із зниженою функцією нирок Слід бути обережними при застосуванні зазначеної комбінації, особливо у пацієнтів похилого віку. Пацієнтам необхідно компенсувати втрату рідини та проводити регулярний контроль функції нирок як на початку лікування, так і в процесі лікування. Інгібітори АПФ можуть посилювати гіпоглікемічний ефект інсуліну та похідних сульфонілсечовини у пацієнтів з цукровим діабетом. Розвиток гіпоглікемії спостерігається дуже рідко (ймовірно, за рахунок збільшення толерантності до глюкози та зниження потреби в інсуліні). У пацієнтів, які отримують діуретики, особливо при надмірному виведенні рідини та/або електролітів, на початку терапії інгібітором АПФ може спостерігатися значне зниження артеріального тиску. Ризик розвитку артеріальної гіпотензії можна зменшити шляхом відміни діуретика, корекції гіповолемії та електролітного балансу, а також призначаючи периндоприл у низькій дозі (2 мг на добу), поступово її збільшуючи. Одночасне застосування алопуринолу, цитостатичних та імунодепресивних препаратів, кортикостероїдів (для системного застосування) та прокаїнаміду з інгібіторами АПФ може збільшувати ризик розвитку лейкопенії. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та засобів для загальної анестезії може призводити до посилення антигіпертензивного ефекту. При застосуванні інгібіторів АПФ, зокрема. периндоприлу, у пацієнтів, які отримують внутрішньовенний препарат золота (натрію ауротіомалат), був описаний симптомокомплекс, що включає гіперемію шкіри обличчя, нудоту, блювання, артеріальну гіпотензію. Одночасне застосування гліптинів (ліпагліптин, саксагліптин, ситагліптин, вітагліптин) з інгібіторами АПФ може підвищувати ризик розвитку ангіоневротичного набряку внаслідок пригнічення активності дипептидилпептидази IV гліптином. Симпатоміметики можуть послаблювати антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ. Амлодипін+Індапамід+Періндоприл При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з препаратами літію може виникати оборотне підвищення концентрації літію у плазмі з розвитком інтоксикації. Одночасне застосування з тіазидними діуретиками може сприяти додатковому підвищенню концентрації літію та зростанню ризику розвитку інтоксикації. Одночасне застосування комбінації периндоприлу та індапаміду з препаратами літію не рекомендується. У разі проведення зазначеної терапії необхідний регулярний контроль концентрації літію у плазмі. При одночасному застосуванні з баклофеном можливе посилення антигіпертензивної дії. Слід контролювати АТ та функцію нирок, за необхідності провести корекцію дози гіпотензивних препаратів. При одночасному застосуванні з гіпотензивними лікарськими засобами (наприклад, бета-адреноблокатори) можливе посилення антигіпертензивного ефекту. Слід бути обережними при одночасному застосуванні з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами, оскільки при цьому можливе додаткове зниження АТ. При одночасному застосуванні з кортикостероїдами (мінерало- та глюкокортикоїди), тетракозактидом можливе зниження антигіпертензивної дії (затримка рідини та натрію внаслідок дії кортикостероїдів). Одночасне застосування з альфа-адреноблокаторами (празозин, альфузозин, доксазозин, тамсулозин, теразозин) спричиняє посилення антигіпертензивної дії та підвищення ризику розвитку ортостатичної гіпотензії. При одночасному застосуванні з аміфостином можливе посилення антигіпертензивного ефекту амлодипіну. Трициклічні антидепресанти/нейролептики/засоби для загальної анестезії посилюють антигіпертензивну дію та підвищують ризик розвитку ортостатичної гіпотензії (адитивний ефект).Спосіб застосування та дозиВсередину по 1 таб. 1 раз на добу, переважно вранці, перед їдою. Доза комбінації підбирається після попереднього титрування доз окремих активних компонентів препарату. Максимальна добова доза становить 10 мг амлодипіну +2.5 індапаміду +8 мг периндоприлу. Ця комбінація протипоказана до застосування у пацієнтів з помірним та тяжким порушенням функції нирок (КК < 60 мл/хв). Препарат можна застосовувати у пацієнтів з КК ≥60 мл/хв, проте рекомендується індивідуальний добір доз амлодипіну, індапаміду, периндоприлу. Не потрібно змінити режим дозування у пацієнтів похилого віку, проте збільшення дози слід проводити з обережністю, що пов'язане з віковими змінами та подовженням Т1/2. Виведення периндоприлату у пацієнтів похилого віку та пацієнтів з нирковою недостатністю уповільнено. Тому у таких пацієнтів необхідно регулярно контролювати концентрацію креатиніну та вміст калію у плазмі крові. Ця комбінація протипоказана пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю. Слід бути обережними при застосуванні препарату у пацієнтів з легким та помірним порушенням функції печінки.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією без попереднього порушення функції нирок на фоні терапії можуть з'явитися лабораторні ознаки функціональної ниркової недостатності. У цьому випадку лікування препаратом слід припинити. Надалі можна відновити комбіновану терапію, використовуючи комбінацію периндоприлу та індапаміду у низьких дозах, або застосовувати ці препарати окремо. Таким пацієнтам необхідний регулярний контроль вмісту калію та концентрації креатиніну у сироватці крові через 2 тижні після початку терапії та надалі кожні 2 місяці. Розвиток ниркової недостатності найчастіше відбувається у пацієнтів із тяжкою хронічною серцевою недостатністю або вихідним порушенням функції нирок, у т.ч. при стенозі ниркової артерії Препарат не рекомендується застосовувати пацієнтам з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, що функціонує. У пацієнтів із гіпонатріємією (особливо зі стенозом ниркової артерії, у т.ч. двостороннім) є ризик раптового розвитку артеріальної гіпотензії. Тому слід звертати увагу на можливі симптоми зневоднення та зниження вмісту електролітів у плазмі крові, наприклад, після діареї або блювання. Застосування інгібіторів АПФ викликає блокаду РААС і тому може супроводжуватися різким зниженням артеріального тиску та/або підвищенням концентрації креатиніну в плазмі, що свідчить про розвиток функціональної ниркової недостатності. Ці явища частіше спостерігаються при прийомі першої дози або протягом перших 2 тижнів терапії і іноді розвиваються гостро. Таким пацієнтам потрібний регулярний контроль вмісту електролітів плазми крові. При тяжкій артеріальній гіпотензії може знадобитися внутрішньовенне введення 0.9% розчину натрію хлориду.Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для продовження терапії. Після відновлення ОЦК та АТ можна відновити лікування, застосовуючи низькі дози периндоприлу та індапаміду, або застосовувати окремо. Перед початком застосування комбінації необхідно оцінити функціональну активність нирок та вміст калію у плазмі крові. На початку терапії дозу препарату підбирають, враховуючи ступінь зниження АТ, особливо у разі зниження ОЦК та втрати електролітів, що дозволяє уникнути різкого зниження АТ. Ризик розвитку артеріальної гіпотензії існує у всіх пацієнтів, проте особливої ​​обережності слід дотримуватися у пацієнтів з ІХС та цереброваскулярними захворюваннями. У таких пацієнтів лікування починають із низьких доз препарату. Амлодипін У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю (III та IV ФК за класифікацією NYHA) лікування проводять з обережністю у зв'язку з можливістю розвитку набряку легень. Блокатори кальцієвих каналів, включаючи амлодипін, необхідно з обережністю застосовувати у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю та у зв'язку з можливим збільшенням ризику розвитку небажаних явищ з боку серцево-судинної системи та смертності. Прийом амлодипіну слід починати з найнижчих доз і бути обережним як на початку терапії, так і при збільшенні дози амлодипіну. Пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки дозу слід збільшувати поступово, необхідний ретельний моніторинг клінічного стану. Індапамід За наявності порушення функції печінки прийом тіазидних та тіазидоподібних діуретиків може призвести до розвитку печінкової енцефалопатії. У цьому випадку слід негайно припинити прийом препарату. На фоні застосування тіазидних та тіазидоподібних діуретиків повідомлялося про випадки розвитку реакції фоточутливості. У разі розвитку реакції фоточутливості слід припинити лікування. За необхідності продовження терапії діуретиками рекомендується захищати шкірні покриви від дії сонячних або штучних УФ-променів. До початку лікування необхідно визначити вміст натрію у плазмі крові. З огляду на прийом препарату слід регулярно контролювати цей показник. Всі діуретичні засоби здатні викликати гіпонатріємію, яка іноді призводить до серйозних ускладнень. На початковому етапі терапії зниження вмісту натрію в плазмі може бути безсимптомним, тому необхідний регулярний лабораторний контроль. Пацієнтам похилого віку показаний частіший контроль вмісту натрію в плазмі крові. Терапія тіазидними та тіазидоподібними діуретиками пов'язана з ризиком розвитку гіпокаліємії. Необхідно уникати гіпокаліємії (менше 3.4 ммоль/л) у наступних категорій пацієнтів із груп високого ризику: пацієнти похилого віку, виснажені пацієнти, пацієнти з цирозом печінки, у т.ч. з набряками та асцитом, пацієнти з ІХС, хронічною серцевою недостатністю. У таких пацієнтів гіпокаліємія посилює токсичну дію серцевих глікозидів та підвищує ризик розвитку аритмії. До групи підвищеного ризику також відносяться пацієнти з подовженим інтервалом QT як спадковою, так і викликаною лікарською дією. Гіпокаліємія, як і брадикардія, сприяє розвитку тяжких порушень ритму серця, особливо поліморфної шлуночкової тахікардії типу "пірует", яка може призвести до смерті. У всіх описаних вище випадках потрібний регулярний контроль вмісту калію в плазмі. Необхідно визначити вміст калію в плазмі протягом першого тижня після початку терапії. При виявленні гіпокаліємії має бути проведена відповідна терапія. Тіазидні та тіазидоподібні діуретики зменшують виведення кальцію нирками, що може спричинити незначне тимчасове підвищення вмісту кальцію у плазмі крові. Виражена гіперкальціємія може бути пов'язана з раніше недіагностованим гіперпаратиреозом. У разі необхідно провести дослідження функції паращитовидных залоз, попередньо скасувавши прийом діуретичних засобів. У пацієнтів із підвищеною концентрацією сечової кислоти у плазмі крові на фоні терапії може збільшуватись частота виникнення нападів подагри. Тіазидні та тіазидоподібні діуретики ефективні повною мірою лише у пацієнтів з нормальною або незначною мірою порушеною функцією нирок (концентрація креатиніну в плазмі крові у дорослих пацієнтів нижче 25 мг/л або 220 мкмоль/л). У пацієнтів похилого віку КК розраховують з урахуванням віку, маси тіла та статі. У пацієнтів на тлі гіповолемії та гіпонатріємії на початку терапії діуретиками може спостерігатися тимчасове зниження СКФ та підвищення концентрації сечовини та креатиніну у плазмі крові. Ця транзиторна функціональна ниркова недостатність не є небезпечною для пацієнтів з незміненою функцією нирок, проте у пацієнтів з нирковою недостатністю її вираженість може посилюватися. У таких пацієнтів слід регулярно контролювати вміст калію та концентрацію креатиніну у плазмі крові. Індапамід може дати позитивну реакцію під час проведення допінг-контролю. Периндоприл На фоні застосування інгібіторів АПФ можуть виникати нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія та анемія. У пацієнтів із нормальною функцією нирок за відсутності інших факторів ризику нейтропенія розвивається рідко. Після відміни інгібітору АПФ нейтропенія та агранулоцитоз проходять самостійно. З особливою обережністю слід застосовувати периндоприл у пацієнтів із системними захворюваннями сполучної тканини на фоні терапії імунодепресантами, алопуринолом або прокаїнамідом, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок. У деяких пацієнтів розвивалися важкі інфекції, іноді резистентні до інтенсивної антибіотикотерапії. При застосуванні периндоприлу у таких пацієнтів рекомендується періодично контролювати кількість лейкоцитів у плазмі. При появі будь-яких симптомів інфекційних захворювань (наприклад, біль у горлі,лихоманка) пацієнтам необхідно звернутися до лікаря. З огляду на застосування інгібіторів АПФ, зокрема. і периндоприлу, в окремих випадках може спостерігатися розвиток ангіоневротичного набряку особи, кінцівок, губ, язика, голосових складок та/або гортані. При появі симптомів слід негайно припинити прийом препарату та продовжити спостереження за пацієнтом до повного усунення симптомів. Як правило, набряк обличчя та губ лікування не вимагає, хоча для усунення симптомів можуть застосовуватися антигістамінні засоби. Ангіоневротичний набряк, що супроводжується набряком гортані, може призвести до смерті. Набряк мови, голосових складок або гортані може призвести до обструкції дихальних шляхів. При появі таких симптомів слід негайно ввести підшкірний розчин епінефрину (адреналіну) у розведенні 1:1000 (0.3-0.5 мл) та/або забезпечити прохідність дихальних шляхів.У пацієнтів з ангіоневротичним набряком в анамнезі, не пов'язаним з прийомом інгібіторів АПФ, може бути підвищений ризик розвитку при прийомі препаратів цієї групи. У поодиноких випадках на тлі терапії інгібіторами АПФ розвивається ангіоневротичний набряк кишечника. При цьому у пацієнтів відзначаються скарги на біль у животі як ізольований симптом або у поєднанні зі нудотою та блюванням, у деяких випадках без попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та при нормальному рівні С-1 естерази. Діагноз встановлювався за допомогою КТ, УЗД органів черевної порожнини або під час хірургічного втручання. Симптоми зникають після припинення інгібіторів АПФ. Тому у пацієнтів зі скаргами на біль у ділянці живота, які приймають інгібітори АПФ, при проведенні диференціальної діагностики необхідно враховувати можливість розвитку ангіоневротичного набряку кишечнику. Є окремі повідомлення про розвиток анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ під час проведення десенсибілізуючої терапії (наприклад, отрутою перетинчастокрилих комах: бджоли, оси). Розвитку подібних реакцій вдавалося уникнути шляхом тимчасової відміни інгібіторів АПФ (не менше ніж за 24 години до проведення десенсибілізації), при випадковому прийомі інгібітора АПФ анафілактоїдна реакція виникала знову. У поодиноких випадках у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні аферезу ЛПНЩ з використанням декстрану сульфату можуть розвиватися анафілактоїдні реакції, що загрожують життю. Для запобігання таким реакціям слід тимчасово припиняти прийом інгібіторів АПФ перед кожною процедурою аферезу. У поодиноких випадках у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, під час проведення гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69®) розвивалися анафілактоїдні реакції. Тому рекомендується використовувати мембрану іншого типу або застосовувати гіпотензивний препарат іншої фармакотерапевтичної групи. На тлі терапії інгібіторами АПФ може виникати сухий кашель. Кашель тривалий час зберігається на фоні прийому препаратів цієї групи і зникає після їх відміни. При появі пацієнта сухого кашлю слід пам'ятати про можливість його появи у зв'язку із застосуванням інгібітора АПФ. При необхідності застосування препаратів цієї групи прийом інгібітору АПФ може бути продовжено. Інгібітори АПФ слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка та при мітральному стенозі. У пацієнтів з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсулін, протягом першого місяця лікування інгібітором АПФ необхідний регулярний контроль концентрації глюкози в плазмі крові. Застосування інгібіторів АПФ у пацієнтів, які зазнають хірургічного втручання із застосуванням загальної анестезії, може призвести до вираженого зниження артеріального тиску, особливо при застосуванні засобів для загальної анестезії, які мають антигіпертензивну дію. Рекомендується припинити прийом інгібіторів тривалої дії, зокрема. периндоприлу, за 24 години до хірургічного втручання. У пацієнтів негроїдної раси частіше, ніж у інших рас, на фоні застосування інгібіторів АПФ розвивається ангіоневротичний набряк. Периндоприл, як і інші інгібітори АПФ, очевидно, має менш виражену антигіпертензивну дію у пацієнтів негроїдної раси порівняно з іншими расами. Можливо, ця відмінність зумовлена ​​тим, що у пацієнтів негроїдної раси з артеріальною гіпертензією найчастіше відзначається низька активність реніну плазми. У поодиноких випадках на фоні прийому інгібіторів АПФ виникає холестатична жовтяниця. При прогресуванні цього синдрому розвивається фульмінантний некроз печінки, іноді з летальним кінцем. Механізм розвитку цього синдрому незрозумілий. При значному підвищенні активності печінкових ферментів або появи жовтяниці на фоні прийому інгібіторів АПФ слід припинити прийом препарату та продовжувати спостереження за пацієнтом. На фоні застосування інгібітору АПФ може розвиватися гіперкаліємія. Факторами ризику гіперкаліємії є ниркова недостатність, літній вік (старше 70 років), цукровий діабет, деякі супутні стани (дегідратація, гостра декомпенсація хронічної серцевої недостатності, метаболічний ацидоз), одночасний прийом калійзберігаючих діуретиків (спіронолактон, еплеренон, кал , калій містять замінників харчової солі, а також інших засобів, що сприяють підвищенню вмісту калію в плазмі крові (наприклад, гепарин) (особливо у пацієнтів зі зниженою функцією нирок). Гіперкаліємія може призвести до серйозних, іноді фатальних порушень ритму серця.При необхідності одночасного застосування препарату з вищезазначеними засобами слід бути обережним і регулярно контролювати вміст калію в плазмі крові. Методом лікування реноваскулярної гіпертензії є реваскуляризація. Тим не менш, застосування інгібіторів АПФ може бути ефективним у пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією, як очікують на хірургічне втручання, так і при неможливості його проведення. У пацієнтів з діагностованим або передбачуваним стенозом ниркової артерії лікування слід розпочинати з нижчих доз комбінації. У деяких пацієнтів може розвинутись функціональна ниркова недостатність, яка проходить після відміни препарату. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У зв'язку з можливістю виникнення слабкості, запаморочення на фоні застосування даної комбінації необхідно дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та роботі з іншими технічними пристроями, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. периндоприлу ербумін До напівфабрикат гранули 150,060 мг (активна речовина напівфабрикату гранул: периндоприлу ербумін 8,000 мг; допоміжні речовини напівфабрикату гранул: кальцію хлориду гексагідрат 2,400 мг, 00,000,000,000,000,000,000,000,000,00000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000 5 Допоміжні речовини: мікрокристалічна целюлоза 45,000 мг, натрію гідрокарбонат 1,000 мг, кремнію діоксид колоїдний 0,540 мг, магнію стеарат 0,900 мг. По 10 таблеток у контурній комірковій упаковці. По 3, 6 або 9 контурних осередкових упаковок разом з інструкцією із застосування поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки білого або майже білого кольору з ризиком на одній стороні.Фармакотерапевтична групаГіпотензивний засіб комбінований (діуретик+АПФ інгібітор).ФармакокінетикаКомбіноване застосування периндоприлу та індапаміду не змінює їх фармакокінетичних параметрів у порівнянні з роздільним прийомом цих препаратів. Периндоприл після прийому внутрішньо швидко всмоктується із ШКТ. Біодоступність становить 65-70%. Прийом їжі зменшує перетворення периндоприлу на периндоприлат. T1/2 периндоприлу із плазми становить 1 год. Cmax у плазмі крові досягається через 3-4 години після прийому внутрішньо. Оскільки прийом з їжею зменшує перетворення периндоприлу на периндоприлат та біодоступність препарату, периндоприл необхідно приймати 1 раз на добу вранці, перед сніданком. Приймаючи периндоприл 1 раз на день рівноважна концентрація досягається протягом 4 днів. У печінці піддається метаболізму з утворенням активного метаболіту – периндоприлату. Крім активного метаболіту периндоприлату, периндоприл утворює ще 5 неактивних метаболітів. Зв'язування з білками плазми периндоприлату дозозалежне і становить 20%. Периндоприлат легко проходить через гістогематичні бар'єри, виключаючи гематоенцефалічний бар'єр, незначна кількість проникає через плаценту та в грудне молоко. Виводиться нирками, T1/2 периндоприлату становить близько 17 год. Не кумулює. У пацієнтів похилого віку, у хворих з нирковою та серцевою недостатністю виведення периндоприлату сповільнене. При нирковій недостатності рекомендується знижувати дозу периндоприлу залежно від тяжкості ниркової недостатності (кліренсу креатиніну). Діалізний Cl периндоприлату становить 70 мл/хв. Кінетика периндоприлу змінена у пацієнтів із цирозом печінки: печінковий кліренс знижений наполовину. Тим не менш, кількість периндоприлату, що утворюється, не зменшується, що не вимагає корекції дози. Індапамід. Швидко і практично повністю всмоктується з шлунково-кишкового тракту. Їда трохи уповільнює всмоктування, але істотно не впливає на кількість абсорбованого індапаміду. Cmax у плазмі крові досягається через 1 годину після прийому внутрішньо одноразової дози. Зв'язується із білками плазми крові на 79%. T1/2 становить від 14 до 24 год (у середньому – 18 год.). Чи не кумулює. Метаболізується у печінці. Виводиться нирками (70%) переважно у вигляді метаболітів (фракція незміненого препарату становить близько 5%) та кишечником із жовчю у вигляді неактивних метаболітів (22%). У пацієнтів із нирковою недостатністю фармакокінетичні параметри індапаміду суттєво не змінюються.ФармакодинамікаКо-Перінева – комбінований препарат, що містить інгібітор АПФ – периндоприл та тіазидоподібний діуретик – індапамід. Препарат має антигіпертензивну, діуретичну та вазодилатуючу дію. Ко-Перінева виявляє виражену дозозалежну антигіпертензивну дію, яка не залежить від віку та положення тіла хворого і не супроводжується рефлекторною тахікардією. Не впливає на метаболізм ліпідів (загальний холестерин, ЛПНГ, ЛПДНЩ, ЛПВЩ, тригліцериди (ТГ) та вуглеводи), в т.ч. у хворих на цукровий діабет. Зменшує ризик розвитку гіпокаліємії, зумовленої монотерапією діуретиком. Антигіпертензивний ефект зберігається протягом 24 годин. Стабільне зниження артеріального тиску досягається протягом 1 міс на фоні застосування препарату Ко-Перінева без збільшення ЧСС. Припинення лікування не призводить до розвитку синдрому "скасування". Периндоприл - інгібітор АПФ, механізм дії якого пов'язаний з пригніченням активності АПФ, що призводить до зменшення утворення ангіотензину II, - усуває вазоконстрикторну дію ангіотензину II, знижує секрецію альдостерону. Застосування периндоприлу не призводить до затримки натрію та рідини, не викликає рефлекторної тахікардії при тривалому лікуванні. Антигіпертензивний ефект периндоприлу розвивається у пацієнтів із низькою або нормальною активністю реніну плазми. Периндоприл діє через свій основний активний метаболіт — периндоприлат. Інші його метаболіти неактивні. Дія препарату Ко-Перінева призводить до: розширення вен (зниження переднавантаження на серце), обумовленого зміною метаболізму ПГ; зменшення ОПСС (зниження постнавантаження на серце). У пацієнтів із серцевою недостатністю периндоприл сприяє: зниження тиску наповнення лівого та правого шлуночків; збільшення серцевого викиду та серцевого індексу; підвищенню регіонарного кровотоку у м'язах. Периндоприл ефективний при артеріальній гіпертензії будь-якого ступеня тяжкості: м'якої, помірної та тяжкої. Максимальний антигіпертензивний ефект розвивається через 4-6 годин після одноразового прийому внутрішньо та зберігається протягом доби. Припинення терапії не призводить до розвитку синдрому "скасування". Має судинорозширюючі властивості і відновлює еластичність великих артерій. Додавання тіазидоподібного діуретика посилює антигіпертензивний ефект периндоприлу. Індапамід відноситься до похідних сульфонаміду, є діуретиком. Інгібує реабсорбцію натрію в кортикальному сегменті ниркових канальців, підвищуючи виділення нирками натрію та хлору, приводячи таким чином до посилення діурезу. У меншій мірі підвищує екскрецію калію та магнію. Маючи здатність селективно блокувати «повільні» кальцієві канали, індапамід підвищує еластичність стінок артерій і знижує ОПСС. Чинить гіпотензивну дію в дозах, що не мають вираженого діуретичного ефекту. Підвищення дози індапаміду не спричиняє посилення антигіпертензивного ефекту, але збільшує ризик розвитку небажаних явищ. Індапамід у пацієнтів з артеріальною гіпертензією не впливає на метаболізм ліпідів: ТГ, ЛПНГ та ЛПВЩ та метаболізм вуглеводів, навіть у пацієнтів з цукровим діабетом та артеріальною гіпертензією.Показання до застосуванняЕсенціальна гіпертензія.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до діючої речовини, будь-якого інгібітора АПФ, похідних сульфонаміду або будь-яких допоміжних речовин препарату; ангіоневротичний набряк (спадковий, ідіопатичний чи ангіоневротичний) на фоні прийому інших інгібіторів АПФ (в анамнезі); виражена ниркова недостатність; двосторонній стеноз ниркових артерій; стеноз артерії єдиної нирки; рефрактерна гіперкаліємія; непереносимість лактози, дефіцит лактази або глюкозо-галактозна мальабсорбція; одночасний прийом препаратів, що подовжують інтервал QT на ЕКГ, одночасний прийом з антиаритмічними препаратами, здатними викликати шлуночкову тахікардію на кшталт «пірует»; тяжка печінкова недостатність (в т.ч. з енцефалопатією); вагітність, період грудного вигодовування, вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); враховуючи відсутність достатнього досвіду застосування, препарат Ко-Перінева не слід приймати пацієнтам, які перебувають на діалізі, та пацієнтам з нелікованою декомпенсованою серцевою недостатністю. З обережністю: системні захворювання сполучної тканини (в т.ч. системний червоний вовчак (ВКВ), склеродермія), терапія імунодепресантами (ризик розвитку нейтропенії, агранулоцитозу), пригнічення кістковомозкового кровотворення, зниження ОЦК (прийом діуретиків, , стенокардія, цереброваскулярні захворювання, реноваскулярна гіпертензія, цукровий діабет, хронічна серцева недостатність (IV функціональний клас за класифікацією NYHA), гіперурикемія (особливо супроводжується подагрою та уратним нефролітіазом), лабільність АТ, пацієнти похилого віку перед процедурою аферезу ЛПНГ, одночасне проведення десенсибілізуючої терапії алергенами (наприклад отрутою перетинчастокрилих); стан після трансплантації нирок,стеноз аортального та/або мітрального клапана, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія.Вагітність та лактаціяВагітність. Прийом препарату Ко-Перінєва протипоказаний при вагітності. При плануванні вагітності або її наступі на тлі прийому препарату Ко-Перинева слід негайно припинити прийом препарату і призначити іншу гіпотензивну терапію. Не слід застосовувати препарат Ко-Перінева у І триместрі вагітності. Контрольованих клінічних досліджень із застосування інгібіторів АПФ у вагітних не проводилося. Обмежені дані свідчать, що прийом інгібіторів АПФ у І триместрі не призводив до вад розвитку плода, пов'язаних з фетотоксичністю, але повністю виключити фетотоксичну дію інгібіторів АПФ не можна. Препарат Ко-Перінєва протипоказаний у ІІ та ІІІ триместрах вагітності. Тривале застосування інгібіторів АПФ у ІІ та ІІІ триместрах вагітності може призводити до порушення розвитку плода (зниження функції нирок,олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа) та розвитку ускладнень у новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Тривале застосування тіазидних діуретиків у III триместрі вагітності може викликати гіповолемію у матері та зниження матково-плацентарного кровотоку, що призводить до фетоплацентарної ішемії та затримки розвитку плода. У поодиноких випадках на фоні прийому діуретиків можливий розвиток у плода/новонародженого гіпоглікемії та тромбоцитопенії. Якщо жінка приймала інгібітор АПФ у II та III триместрах вагітності, рекомендується провести УЗД нирок та черепа плода/новонародженого. У новонароджених, матері яких отримували терапію інгібіторами АПФ, може спостерігатися артеріальна гіпотензія, тому новонароджені повинні бути під ретельним медичним наглядом. Період грудного вигодовування. Препарат Ко-Перінєва протипоказаний у період грудного вигодовування. Невідомо, чи виділяється периндоприл із грудним молоком. Індапамід виділяється із грудним молоком. Викликає зменшення або пригнічення лактації. У новонародженого можливий розвиток підвищеної чутливості до похідних сульфонаміду, гіпокаліємії та «ядерної» жовтяниці. Необхідно оцінити значущість терапії для матері та прийняти рішення про припинення грудного вигодовування або припинення прийому препарату.Побічна діяПериндоприл інгібує на РААС і зменшує виведення іонів калію нирками на фоні прийому індапаміду. Ризик розвитку гіпокаліємії (вміст калію в сироватці крові менше 3,4 ммоль/л) у пацієнтів на фоні застосування препарату Ко-Перінева у добовій дозі 0,625 мг/2 мг становить 2%, 1,25 мг/4 мг – 4% та 2 5 мг/8 мг - 6%. Класифікація частоти розвитку побічних ефектів: дуже часто — ≥1/10; часто – від ≥1/100 до З боку органів кровотворення: дуже рідко – тромбоцитопенія, лейкопенія/нейтропенія, агранулоцитоз, апластична анемія, гемолітична анемія (є повідомлення при застосуванні інгібіторів АПФ). У певних клінічних ситуаціях (стани після трансплантації нирки або у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі або перитонеальному діалізі), інгібітори АПФ можуть викликати анемію. З боку центральної та периферичної нервової системи: часто – парестезії, головний біль, запаморочення, вертиго; нечасто – лабільність настрою, порушення сну; дуже рідко - сплутаність свідомості. З боку органів чуття: часто — порушення зору, шум у вухах. З боку серцево-судинної системи: часто виражене зниження АТ, в т.ч. ортостатична гіпотензія; дуже рідко – аритмії, у т.ч. та брадикардія, шлуночкова тахікардія, миготлива аритмія, а також стенокардія, інфаркт міокарда, можливо вторинні, внаслідок зниження артеріального тиску у пацієнтів групи високого ризику; частота невідома - шлуночкова тахікардія типу "пірует" (можливо з летальним результатом). З боку дихальної системи: часто — сухий кашель, що тривало зберігається на фоні застосування інгібіторів АПФ і зникає після їх відміни; задишка; нечасто – бронхоспазм; дуже рідко – еозинофільна пневмонія, риніт. З боку травної системи: часто - запор, сухість слизової оболонки ротової порожнини, зниження апетиту, нудота, біль в епігастрії, біль у животі, порушення смакового сприйняття, блювання, диспепсія, діарея; дуже рідко – панкреатит, ангіоневротичний набряк кишечника, жовтяниця; частота не встановлена ​​- у разі печінкової недостатності існує ймовірність розвитку печінкової енцефалопатії. З боку шкірних покровів і підшкірно-жирової клітковини: часто - свербіж шкіри, шкірний висип, макулопапульозні висипання; нечасто — ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, слизової оболонки ротової порожнини, язика, голосових складок та/або гортані, кропив'янка; реакції підвищеної чутливості, переважно дерматологічні, у пацієнтів з обтяженим алергологічним анамнезом; погіршення перебігу ВКВ; дуже рідко – мультиформна еритема, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона; поодинокі випадки реакції фоточутливості. З боку кістково-м'язової системи: часто м'язові спазми. З боку сечовидільної системи: нечасто ниркова недостатність; дуже рідко – гостра ниркова недостатність. З боку репродуктивної системи: нечасто імпотенція. Інші: часто – астенія; нечасто - підвищене потовиділення. Лабораторні показники: рідко – гіперкальціємія; частота невідома – збільшення QT на ЕКГ; підвищення концентрації сечової кислоти та глюкози у сироватці крові під час прийому препарату; підвищення активності печінкових ферментів; невелике підвищення концентрації креатиніну в плазмі крові, оборотне після припинення терапії, яке найчастіше розвивається на фоні стенозу ниркових артерій або стенозу артерії єдиної нирки, артеріальної гіпертензії на фоні терапії діуретиками при нирковій недостатності; гіпокаліємія, особливо значуща для пацієнтів, які належать до групи ризику; гіпохлоремія може призвести до компенсаторного метаболічного алкалозу (ймовірність та тяжкість ефекту – низькі); гіперкаліємія частіше оборотна; гіпонатріємія з гіповолемією, що призводять до зниження ОЦК та ортостатичної гіпотензії. За даними клінічних досліджень, побічні ефекти відповідають раніше встановленому профілю безпеки комбінації периндоприлу та індапаміду. У поодиноких випадках розвивалися такі серйозні небажані явища: гіперкаліємія, гостра ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія та кашель, можливий розвиток ангіоневротичного набряку.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування не рекомендується Препарати літію. При одночасному застосуванні препаратів літію та інгібіторів АПФ були зареєстровані випадки оборотного підвищення концентрації літію у сироватці крові. Одночасний прийом тіазидних діуретиків може сприяти збільшенню концентрації літію в плазмі та ризику його токсичної дії на фоні прийому інгібітору АПФ. Одночасне застосування препарату Ко-Перінева з препаратами літію не рекомендується. При необхідності одночасного застосування необхідно ретельно контролювати сироваткові концентрації літію. Одночасне застосування, що потребує особливої ​​обережності Баклофен – потенціювання гіпотензивного ефекту. Необхідний контроль АТ, функції нирок та при необхідності корекція дози гіпотензивних засобів. НПЗП, зокрема. високі дози ацетилсаліцилової кислоти (більше 3 г на добу). Одночасне застосування інгібіторів АПФ з нестероїдними протизапальними засобами (включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозах, що мають протизапальну дію, інгібітори ЦОГ-2 та неселективні нестероїдні протизапальні засоби) знижує гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ, підвищує ризик розвитку порушень нирок. крові, особливо у пацієнтів із вже існуючими порушеннями функції нирок. Таку комбінацію рекомендується застосовувати з обережністю, особливо у пацієнтів похилого віку. До початку лікування пацієнтам необхідно компенсувати втрату рідини, а також регулярно контролювати функцію нирок як на початку терапії, так і в процесі лікування. Одночасне застосування, що вимагає обережності Трициклічні антидепресанти, антипсихотичні засоби (нейролептики). Підсилюють гіпотензивний ефект та збільшують ризик розвитку ортостатичної гіпотензії (адитивний ефект). ГКС, тетракозактид. Зменшення гіпотензивного ефекту (затримка рідини та іонів натрію внаслідок дії кортикостероїдів). Інші гіпотензивні засоби: можливе посилення гіпотензивного ефекту препарату Ко-Перінєва. Периндоприл Одночасне застосування не рекомендується Калійзберігаючі діуретики (спіронолактон, тріамтерен, амілорид, еплеренон) та препарати калію: інгібітори АПФ зменшують втрату калію нирками, спричинену діуретиком. При сумісному застосуванні їх з інгібіторами АПФ можливе підвищення вмісту калію в сироватці аж до летального результату. Якщо необхідне одночасне застосування інгібітору АПФ та вищевказаних препаратів (у разі підтвердженої гіпокаліємії), слід дотримуватись обережності та проводити регулярний контроль вмісту калію у плазмі крові та параметрів ЕКГ. Одночасне застосування, що потребує особливої ​​обережності Гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування (похідні сульфонілсечовини) та інсулін: застосування інгібіторів АПФ (описані для каптоприлу та еналаприлу) у дуже рідких випадках може посилити гіпоглікемічний ефект похідних сульфонілсечовини та інсуліну у пацієнтів з цукровим діабетом; при їх одночасному застосуванні можливе підвищення толерантності до глюкози та зниження потреби в інсуліні, що може вимагати корекції доз гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо та інсуліну. Одночасне застосування, що вимагає обережності Алопуринол, цитостатичні імунодепресанти, глюкокортикостероїди (при системному застосуванні) та прокаїнамід: одночасний прийом цих препаратів з інгібіторами АПФ може збільшувати ризик розвитку лейкопенії. Засоби для анестезії: інгібітори АПФ можуть посилити гіпотензивний ефект деяких засобів для проведення загальної анестезії. Діуретики (тіазидні та петльові): застосування діуретиків у високих дозах може призводити до гіповолемії (за рахунок зменшення ОЦК), а додавання до терапії периндоприлу – до вираженого зниження артеріального тиску. Індапамід Одночасне застосування, що потребує особливої ​​обережності Препарати, які можуть викликати шлуночкову поліморфну ​​тахікардію типу «пірует»: т.к. існує ризик розвитку гіпокаліємії, індапамід слід застосовувати з обережністю одночасно з лікарськими засобами, здатними викликати шлуночкову тахікардію типу «пірует», такими як: антиаритмічні засоби (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід, аміодарон, дофетилід, ібутилід, бретілія); деякі нейролептики (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин), бензаміди (амісульприд, сульпірид, сультоприд, тіаприд), бутирофенони (дроперидол, галоперидол), інші нейролептики (пімозид); іншими препаратами, такими як беприділ, цизаприд, дифеманіл метилсульфат, еритроміцин при внутрішньовенному застосуванні, галофантрин, мізоластин, моксифлоксацин, пентамідин, спарфлоксацин, вінкамін при внутрішньовенному застосуванні, метадон, астемізол,терфенадін. Слід уникати одночасного застосування з переліченими вище препаратами. Необхідно контролювати вміст калію в сироватці крові, щоб уникнути гіпокаліємії, при розвитку якої необхідно проводити її корекцію, контролювати інтервал QT на ЕКГ. Лікарські засоби, здатні викликати гіпокаліємію: амфотерицин В при внутрішньовенному введенні, глюко- та мінералокортикоїди (при системному призначенні), проносні засоби, що стимулюють моторику кишечника (слід застосовувати проносні засоби, що не стимулюють моторику кишечника), тетракозактид – збільшення ризику адитивний ефект). Необхідний контроль вмісту калію в плазмі, при необхідності, його корекція. Особливу увагу слід приділяти пацієнтам, які одночасно отримують серцеві глікозиди. Серцеві глікозиди: гіпокаліємія посилює токсичну дію серцевих глікозидів. При одночасному застосуванні індапаміду та серцевих глікозидів слід контролювати вміст калію у плазмі крові, показники ЕКГ та, за необхідності, коригувати дозу серцевих глікозидів. Одночасне застосування, що вимагає обережності Метформін: функціональна ниркова недостатність на фоні прийому діуретиків, особливо петльових, при одночасному застосуванні з метформіном підвищує ризик розвитку молочнокислого ацидозу. Не слід застосовувати метформін, якщо концентрація креатиніну у плазмі крові перевищує 15 мг/л (135 мкмоль/л) – у чоловіків та 12 мг/л (110 мкмоль/л) – у жінок. Йодмісткі контрастні засоби: у пацієнтів з гіповолемією на фоні застосування діуретичних засобів існує підвищений ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при застосуванні контрастних речовин, що містять високі дози йоду. Перед застосуванням йодовмісних контрастних засобів слід заповнити ОЦК. Препарати, що містять солі кальцію: при одночасному застосуванні можливий розвиток гіперкальціємії внаслідок зниження виведення кальцію нирками. Циклоспорин: можливе підвищення концентрації креатиніну в плазмі без зміни концентрації циклоспорину в плазмі крові, навіть за відсутності вираженої втрати іонів натрію та дегідратації.Спосіб застосування та дозиВсередину, 1 раз на добу, переважно в ранковий час до сніданку, запиваючи достатньою кількістю рідини. По можливості прийом препарату слід розпочинати з добору доз однокомпонентних препаратів. У разі клінічної необхідності можливе призначення комбінованої терапії препаратом Ко-Перінєва одразу після монотерапії. Дози наводяться для співвідношення індапаміду/періндоприлу. Початкова доза – по 1 табл. препарату Ко-Перінева (0,625 мг/2 мг) 1 раз на добу. Якщо через 1 місяць прийому препарату не вдається домогтися адекватного контролю артеріального тиску, дозу препарату слід збільшити до 1 табл. препарату Ко-Перінєва (1,25 мг/4 мг) 1 раз на добу. При необхідності досягнення більш вираженого гіпотензивного ефекту можливе збільшення дози препарату до максимальної добової дози препарату Ко-Перинева — 1 табл. (2,5 мг/8 мг) 1 раз на добу. Пацієнти похилого віку. Початкова доза – 1 табл. препарату Ко-Перінєва по 0,625 мг/2 мг 1 раз на добу. Слід призначати лікування препаратом після контролю функції нирок та артеріального тиску. Пацієнти із порушенням функції нирок. Препарат Ко-Перінева пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю протипоказаний (Cl креатиніну менше 30 мл/хв). Пацієнтам з помірною нирковою недостатністю (Cl креатиніну 30-60 мл/хв) рекомендується починати терапію з необхідних доз препаратів (в монотерапії), що входять до складу препарату Ко-Перінева; максимальна добова доза препарату Ко-Перінева – 1,25 мг/4 мг. Пацієнтам з Cl креатиніну, рівним або перевищує 60 мл/хв, корекція дози не потрібна. На тлі терапії необхідно регулярно контролювати концентрацію креатиніну та вміст калію у сироватці крові. Пацієнти із порушенням функції печінки. Препарат протипоказаний пацієнтам із тяжкою печінковою недостатністю. При помірно вираженій печінковій недостатності корекція доз не потрібна. Діти та підлітки. Препарат Ко-Перинева не слід застосовувати дітям та підліткам до 18 років, т.к. дані щодо ефективності та безпеки недостатні.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску, нудота, блювання, м'язові судоми, запаморочення, сонливість, сплутаність свідомості, олігурія аж до анурії (внаслідок зниження ОЦК); можливі порушення водно-електролітного балансу (низький вміст натрію та калію у плазмі крові). Лікування: промивання шлунка та/або призначення активованого вугілля, відновлення водно-електролітного балансу в умовах стаціонару. При вираженому зниженні артеріального тиску необхідно перевести хворого в положення лежачи на спині з піднятими нагору ногами; далі слід провести заходи, спрямовані на збільшення ОЦК (запровадження 0,9% розчину натрію хлориду внутрішньовенно). Периндоприлат, активний метаболіт периндоприлу, може бути виведений із організму за допомогою діалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарати літію: Не рекомендується одночасне застосування препарату Ко-Перінева з препаратами літію. Порушення функції нирок |Терапія препаратом Ко-Перинева® протипоказана пацієнтам із вираженою нирковою недостатністю (КК менше 30 мл/хв). У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією без попереднього порушення функції нирок на фоні терапії препаратом Ко-Перінева можуть з'явитися ознаки гострої ниркової недостатності. |У цьому випадку лікування препаратом Ко-Перінева слід припинити. Надалі можна відновити комбіновану терапію, використовуючи низькі дози препарату Ко-Перінева, або застосовувати препарати периндоприл та індапамід у монотерапії. Таким пацієнтам необхідний регулярний контроль вмісту калію та креатиніну у сироватці крові через кожні 2 тижні після початку терапії та кожні наступні 2 місяці терапії препаратом Ко-Перінева®. Гостра ниркова недостатність частіше розвивається у пацієнтів з тяжкою ХСН або вихідним порушенням функції нирок, у тому числі при двосторонньому стенозі ниркових артерій або стенозі артерії єдиної нирки, що функціонує. Прийом препарату Ко-Перінева не рекомендований пацієнтам з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки. Зниження АТ та порушення водно-електролітного балансу Гіпонатріємія пов'язана з ризиком раптового зниження артеріального тиску (особливо у пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозі артерії єдиної нирки, що функціонує). Тому при динамічному спостереженні за пацієнтами слід звертати увагу на можливі симптоми зневоднення та зниження вмісту електролітів у плазмі крові, наприклад, після тривалої діареї або блювання. Таким пацієнтам необхідний регулярний контроль електролітів у плазмі. При вираженому зниженні АТ може знадобитися внутрішньовенне введення 0,9% розчину натрію хлориду. Минуща артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для подальшого продовження терапії. Після відновлення ОЦК та АТ можна відновити терапію препаратом Ко-Перінева®, застосовуючи низькі дози препарату, або застосовуючи препарати периндоприл та індапамід у монотерапії. Зміст калію Комбіноване застосування периндоприлу та індапаміду не запобігає розвитку гіпокаліємії, особливо у пацієнтів з цукровим діабетом або нирковою недостатністю. Як і у разі комбінованого застосування гіпотензивних засобів та діуретика необхідний регулярний контроль вмісту калію у плазмі крові. Допоміжні речовини Слід враховувати, що до складу допоміжних речовин препарату Ко-Перинева входить лактоза моногідрат, тому препарат протипоказаний пацієнтам зі спадковою галактоземією, дефіцитом лактази, глюкозо-галактозною мальабсорбцією. Периндоприл Нейтропенія/агранулоцитоз У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, можливі випадки розвитку нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів з нормальною функцією нирок відсутність інших ускладнень нейтропенія розвивається рідко і проходить самостійно після відміни інгібіторів АПФ. Периндоприл необхідно з великою обережністю застосовувати у пацієнтів із захворюваннями сполучної тканини та одночасно одержувати імуносупресивну терапію, алопуринол або прокаїнамід, особливо при існуючих порушеннях функції нирок. У таких пацієнтів можуть розвиватися важкі інфекції, які не піддаються інтенсивній антибіотикотерапії. У разі призначення периндоприлу рекомендується періодично контролювати кількість лейкоцитів у крові. Пацієнт повинен бути попереджений у тому, що у разі появи будь-яких ознак інфекційного захворювання (біль у горлі, підвищення температури) необхідно негайно звернутися до лікаря. Підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) При прийомі інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, в окремих випадках може спостерігатися розвиток ангіоневротичного набряку обличчя, губ, язика, язичка верхнього неба та/або гортані. При появі цих симптомів прийом препарату має бути негайно припинено, хворий повинен спостерігатися доти, доки ознаки набряку не зникнуть повністю. Якщо ангіоневротичний набряк зачіпає тільки обличчя та губи, його прояви зазвичай проходять самостійно або для лікування його симптомів можуть застосовуватися антигістамінні препарати. Ангіоневротичний набряк, що супроводжується набряком язика або гортані, може призвести до обструкції дихальних шляхів та летального результату. При появі таких симптомів слід негайно ввести підшкірно епінефрін (адреналін) (у розведенні 1:1000 (0,3 або 0,5 мл) та/або забезпечити прохідність дихальних шляхів). У хворих, в анамнезі яких відзначався набряк Квінке, не пов'язаний із прийомом інгібіторів АПФ, може бути підвищений ризик його розвитку при прийомі препаратів цієї групи. У поодиноких випадках на тлі терапії інгібітора АПФ розвивається ангіоневротичний набряк кишечника. При цьому у пацієнтів відзначається біль у животі як ізольований симптом або у поєднанні з нудотою та блюванням, у деяких випадках без попереднього ангіоневротичного набряку Особи та при нормальному рівні С1-естерази. Діагноз встановлюється за допомогою комп'ютерної томографії черевної порожнини, ультразвукового дослідження або на момент хірургічного втручання. Симптоми зникають після припинення інгібіторів АПФ. У пацієнтів із болем у животі, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні диференціального діагнозу необхідно враховувати можливість розвитку ангіоневротичного набряку кишечнику. Анафілактоїдні реакції при проведенні процедур десенсибілізації Є окремі повідомлення про розвиток тривалих, що загрожують життю анафілактоїдних реакцій у хворих, які отримують інгібітори АПФ під час десенсибілізуючої терапії отрутою перетинчастокрилих комах (бджоли, оси). Інгібітори АПФ необхідно застосовувати з обережністю у пацієнтів, схильних до алергічних реакцій, які проходять процедури десенсибілізації. Слід уникати призначення інгібітору АПФ пацієнтам, які отримують імунотерапію отрутою перетинчастокрилих комах. Проте розвитку анафілактоїдних реакцій можна уникнути шляхом тимчасової відміни інгібітору АПФ не менше ніж за 24 години до початку проведення процедури десенсибілізації. Анафілактоїдні реакції при проведенні аферезу ЛПНЩ У поодиноких випадках у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні аферезу ЛПНЩ з використанням сульфату декстрану можуть розвиватися анафілактоїдні реакції, що загрожують життю. Для запобігання анафілактоїдної реакції слід припинити терапію інгібітором АПФ перед кожною процедурою аферезу ЛПНЩ з використанням високопроточних мембран. Гемодіаліз У пацієнтів, які одержують інгібітори АПФ, при проведенні гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69®) були відмічені анафілактоїдні реакції. Тому бажано використовувати мембрану іншого типу або застосовувати гіпотензивний препарат іншої фармакотерапевтичної групи (див. розділ "З обережністю"). Калійзберігаючі діуретики та препарати калію Спільне застосування периндоприлу та калійзберігаючих діуретиків, а також препаратів калію та калійвмісних замінників харчової солі не рекомендується. Кашель На тлі терапії інгібітором АПФ може виникати сухий кашель, який зникає після відміни препаратів цієї групи. З появою сухого кашлю слід пам'ятати про можливий зв'язок цього симптому з прийомом інгібітору АПФ. Якщо лікар вважає, що терапія інгібітором АПФ необхідна пацієнтові, прийом препарату Ко-Перінева може бути продовжений. Діти та підлітки молодші 18 років Препарат Ко-Перінева® протипоказаний дітям та підліткам віком до 18 років через відсутність даних про ефективність та безпеку застосування. Ризик артеріальної гіпотензії та/або ниркової недостатності пацієнтів з ХСН, порушенням водно-електролітного балансу та ін. При цирозі печінки, що супроводжується набряками та асцитом, артеріальною гіпотензією, ХСН може відзначатися значна активація ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), особливо при вираженій гіповолемії та зниженні вмісту електролітів у плазмі крові (на фоні безсольової дієти або тривалого прийому діу). Застосування інгібітору АПФ викликає блокаду РААС, у зв'язку з цим можливе різке зниження артеріального тиску та/або підвищення концентрації креатиніну в плазмі крові, що свідчить про розвиток гострої ниркової недостатності, що частіше спостерігається при прийомі першої дози препарату Ко-Перінева або протягом перших двох тижнів терапії. . Пацієнти похилого віку Перед початком прийому препарату Ко-Перінева слід оцінити функцію нирок та вміст калію в плазмі крові. Початкову дозу препарату Ко-Перінева підбирають залежно від ступеня зниження АТ, особливо при зменшенні ОЦК та ХСН (IV функціональний клас за класифікацією NYHA). Подібні заходи дозволяють уникнути різкого зниження артеріального тиску. Атеросклероз Ризик артеріальної гіпотензії існує у всіх хворих, однак особливої ​​обережності слід дотримуватися при застосуванні препарату Ко-Перінева у пацієнтів з ішемічною хворобою серця та недостатністю мозкового кровообігу. У таких пацієнтів лікування слід розпочинати з дози 0,625 мг/2 мг препарату Ко-Перінева (початкова доза). Хворі на реноваскулярну гіпертензію Лікування препаратом Ко-Перінева пацієнтів з діагностованим або передбачуваним стенозом ниркової артерії слід розпочинати в умовах стаціонару з дози препарату Ко-Перінева 0,625 мг/2 мг, контролюючи функцію нирок та вміст калію у плазмі крові. У деяких пацієнтів може розвинутись гостра ниркова недостатність, яка оборотна після відміни препарату. Інші групи ризику У пацієнтів з ХСН (IV функціональний клас за класифікацією NYHA) та хворих на цукровий діабет 1 типу (небезпека спонтанного збільшення вмісту калію) лікування необхідно розпочинати з початкової дози 0,625 мг/2 мг препарату Ко-Перінева® та під лікарським контролем. Пацієнти з цукровим діабетом При призначенні препарату Ко-Перинева® пацієнтам з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсулін, протягом першого місяця терапії необхідно регулярно контролювати концентрацію глюкози в крові. Етнічні особливості Периндоприл (як і інші інгібітори АПФ) має менш виражену гіпотензивну дію у пацієнтів негроїдної раси порівняно з представниками інших рас. Хірургічні втручання/Загальна анестезія Застосування інгібіторів АПФ у хворих, які піддаються хірургічному втручанню із застосуванням загальної анестезії, може призвести до вираженого зниження артеріального тиску, особливо при застосуванні засобів для загальної анестезії, які мають гіпотензивну дію. Рекомендується припинити прийом інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, за 12 годин до хірургічного втручання, попередивши лікаря-анестезіолога про застосування інгібіторів АПФ. Аортальний стеноз/Мітральний стеноз/Гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія Інгібітори АПФ повинні з обережністю застосовуватися у пацієнтів з обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка та при аортальному та/або мітральному стенозі. Печінкова недостатність У поодиноких випадках на фоні прийому інгібіторів АПФ виникає холестатична жовтяниця, три прогресування якої розвивається фульмінантний некроз печінки, іноді з летальним результатом. При появі жовтяниці або значного підвищення активності "печінкових" трансаміназ на фоні прийому інгібіторів АПФ прийом препарату Ко-Перінева слід припинити. Анемія Анемія може розвинутись у пацієнтів після трансплантації нирки або у хворих, які перебувають на гемодіалізі. Гіперкаліємія Може розвинутись під час лікування інгібіторами АПФ, у тому числі периндоприлом. Факторами ризику гіперкаліємії є ниркова недостатність, літній вік, цукровий діабет, деякі супутні стани (зниження ОЦК, гостра серцева недостатність у стадії декомпенсації, метаболічний ацидоз), одночасний прийом калійзберігаючих діуретиків (таких як спіронолактон, еплеренон, триам калію або калійвмісних замінників харчової солі та застосування інших препаратів, що сприяють підвищенню вмісту калію в плазмі (наприклад, гепарин). Гіперкаліємія може призвести до серйозних порушень серцевого ритму, іноді з летальним кінцем. Комбіноване застосування перелічених вище препаратів необхідно проводити з обережністю. Індапамід Фоточутливість Є повідомлення про випадки підвищеної фоточутливості на фоні прийому тіазидних та тіазидоподібних діуретиків. При розвитку реакції фоточутливості на фоні прийому препарату Ко-Перінева лікування необхідно припинити. Якщо є необхідність відновити застосування препарату Ко-Перинева®, слід захищати відкриті ділянки шкіри від прямої дії сонячних та штучних ультрафіолетових променів. Водно-електролітний баланс Вміст натрію у плазмі крові |До початку лікування препаратом Ко-Перинева необхідно визначити вміст натрію в плазмі крові і на фоні прийому препарату проводити регулярний контроль електролітів в плазмі крові. Усі діуретичні засоби здатні викликати гіпонатріємію, що веде до серйозних ускладнень. вміст калію в плазмі крові Терапія тіазидними та тіазидоподібними діуретиками пов'язана з ризиком розвитку гіпокаліємії (менше 3,4 ммоль/л) у наступних пацієнтів: літнього віку, виснажених пацієнтів, пацієнтів з цирозом печінки, пацієнтів з периферичними набряками, асцитом, ішемічною хворобою серця. Гіпокаліємія у цих хворих посилює токсичну дію серцевих глікозидів та підвищує ризик розвитку аритмії. До групи підвищеного ризику належать пацієнти із збільшеним інтервалом QT на ЕКГ. Гіпокаліємія, як і брадикардія, сприяє розвитку тяжких порушень серцевого ритму, особливо аритмії типу "пірует", яка може бути летальною. У всіх описаних випадках потрібний регулярний контроль вмісту калію в плазмі. Перше визначення вмісту калію в плазмі необхідно провести протягом першого тижня від початку терапії препаратом Ко-Перінева®. Вміст кальцію у плазмі крові Тіазидні та тіазидоподібні діуретики зменшують виведення кальцію нирками, призводячи до незначного та тимчасового підвищення вмісту кальцію у плазмі крові. Виражена гіперкальціємія може бути наслідком прихованого гіперпаратиреозу. Перед дослідженням функції паращитовидних залоз слід відмінити прийом препарату Ко-Перінєва. Концентрація глюкози у плазмі крові Слід контролювати концентрацію глюкози у пацієнтів із цукровим діабетом. Сечова кислота У хворих з підвищеною концентрацією сечової кислоти в плазмі крові на фоні терапії препаратом Ко-Перінева може збільшитися частота загострення перебігу подагри. Діуретичні засоби та функція нирок Гіповолемія в результаті зниження ОЦК або гіпонатріємія, спричинена прийомом діуретиків, на початку лікування препаратом Ко-Перінева може призводити до зниження I швидкості клубочкової фільтрації і супроводжуватися підвищенням концентрації; креатиніну та сечовини у плазмі крові. Спортсмени Індапамід може дати неправдиву реакцію при проведенні допінг-контролю. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Необхідно бути обережними при керуванні автотранспортом та іншими технічними пристроями, що вимагають підвищеної уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаамлодипін + валсартан + гідрохлортіазид таблетки, вкриті плівковою оболонкою 1 таблетка, покрита плівковою оболонкою, 5мг + 160мг + 12,5мг/10мг + 160мг + 12,5мг/10мг + 160мг + 25мг містить: Ядро: речовини, що діють: Амлодипін безілат (амлодипін безілат) 6,94 мг/13,88 мг/13,88 мг, еквівалентно амлодипіну 5,00 мг/10,00 мг/10,00 мг Валсартан А, субстанція-гранули 251,35 мг/251,35 мг/251,35 мг [Діюча речовина субстанції-гранул: валсартан 160,00 мг/160,00 мг/160,00 мг Допоміжні речовини субстанції-гранул: целюлоза мікрокристалічна (тип 200), кроскармелоза натрію, повідон К-25, натрію лаурилсульфат] Гідрохлортіазид 12,50 мг/12,50 мг/25,00 мг Допоміжні речовини: Маннітол, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Оболонка плівкова: Плівкоутворююча суміш: полівініловий спирт макрогол-3350 титану діоксид (E171) тальк Барвник заліза оксид червоний (Е172) (для таблеток 10 мг + 160 мг + 12,5 мг) Барвник заліза оксид жовтий (Е172) (для таблеток 10мг + 160мг + 25мг)Опис лікарської формиТаблетки 5 мг + 160 мг + 12,5 мг: Овальні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою білого або майже білого кольору з гравіюванням К1 на одній стороні. Вид на зламі: біла або майже біла шорстка поверхня з плівковою оболонкою білого або майже білого кольору. Таблетки 10 мг + 160 мг + 12,5 мг: Овальні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою рожевого кольору з гравіюванням К2 на одній стороні. Вид на зламі: біла або майже біла шорстка поверхня з плівковою оболонкою рожевого кольору. Таблетки 10 мг + 160 мг + 25 мг: Овальні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору з гравіюванням К4 на одній стороні. Вид на зламі: біла або майже біла шорстка поверхня з плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору.Фармакотерапевтична групагіпотензивний засіб комбінований (блокатор "повільних" кальцієвих каналів [БМКК] + ангіотензину II рецепторів антагоніст [АРА II] + діуретик)ФармакокінетикаФармакокінетичні показники амлодипіну, валсартану та ГХТЗ характеризуються лінійністю. Амлодипін Всмоктування Після прийому внутрішньо амлодипіну в терапевтичних дозах максимальна концентрація (C(max)) у плазмі досягається через 6-12 годин. Абсолютна біодоступність становить у середньому 64-80%. Їда не впливає на біодоступність амлодипіну. Розподіл Об'єм розподілу становить приблизно 21 л/кг. У дослідженнях з амлодипіном в умовах in vitro показано, що у пацієнтів з артеріальною гіпертензією приблизно 97,5% циркулюючого амлодипіну зв'язується з білками плазми. Метаболізм Амлодипін інтенсивно (приблизно 90%) метаболізується у печінці з утворенням активних метаболітів. Виведення Виведення з плазми носить двофазний характер з періодом напіввиведення (Т(½)) приблизно від 30 до 50 годин. Рівноважні концентрації в плазмі досягаються після тривалого застосування протягом 7-8 днів. 10% виводиться у незміненому вигляді, 60% – у вигляді метаболітів. Валсартан Всмоктування Після прийому внутрішньо валсартану C(max) у плазмі досягається через 2-4 години. Середня абсолютна біодоступність становить 23%. При прийомі з їжею відзначається зниження біодоступності (за значенням площі під кривою «концентрація-час» [AUC]) на 40% і С(max) у плазмі крові – майже на 50%, хоча приблизно через 8 годин після прийому валсартану внутрішньо концентрації валсартану у плазмі крові у людей, які приймали його з їжею, та у групі, що отримувала валсартан натще, вирівнюються. Зниження AUC, однак, не супроводжується клінічно значущим зменшенням терапевтичного ефекту, тому валсартан можна призначати незалежно від часу їди. Розподіл Об'єм розподілу (Vd) валсартану у період рівноважного стану після внутрішньовенного введення становив близько 17 л, що вказує на відсутність екстенсивного розподілу валсартану у тканинах. Валсартан значною мірою пов'язується з білками сироватки крові (94-97%), переважно з альбумінами. Метаболізм Валсартан не піддається вираженому метаболізму (близько 20% прийнятої дози визначається як метаболітів). Гідроксильний метаболіт визначається в плазмі в низьких концентраціях (менше ніж 10% від AUC валсартану). Цей метаболіт є фармакологічно неактивним. Виведення Фармакокінетична крива валсартану носить низхідний мультиекспоненційний характер (T(½)(α)< 1 години та T(½)(β) близько 9 годин). Валсартан виводиться в основному в незміненому вигляді через кишечник (близько 83% дози) та нирками (близько 13% дози). Після внутрішньовенного введення плазмовий кліренс валсартану становить близько 2 л/годину та його нирковий кліренс становить 0,62 л/годину (близько 30 % від загального кліренсу). Т(½) становить 6 годин. ГХТЗ Всмоктування Всмоктування ГХТЗ після прийому внутрішньо швидке (час досягнення С(max) у плазмі крові близько 2 годин). У середньому підвищення AUC носить лінійний характер і пропорційно прийнятій внутрішньо дозі в терапевтичному діапазоні. При одночасному прийомі їжі повідомлялося як про підвищення, так і зниження системної біодоступності ГХТЗ в порівнянні з прийомом препарату натще. Величина цього впливу невелика та клінічно незначна. Абсолютна біодоступність ГХТЗ після прийому внутрішньо становить 70%. Розподіл Кінетика розподілу та елімінації загалом описується як біекспоненційна спадна функція з T(½)– 6-15 годин. При багаторазовому застосуванні кінетика ГХТЗ не змінюється і при застосуванні 1 раз на день кумуляція мінімальна. Видимий обсяг розподілу – 4-8 л/кг. 40-70% циркулюючого в плазмі крові ГХТЗ зв'язується з білками плазми, головним чином, з альбумінами. ГХТЗ також накопичується в еритроцитах у концентраціях приблизно в 3 рази, що перевищують такі в плазмі крові. Метаболізм ГХТЗ виводиться у незміненому вигляді. Виведення T(½)кінцевої фази становить 6-15 годин. При повторному застосуванні препарату кінетика ГХТЗ не змінюється, при призначенні препарату одноразово за добу накопичення препарату мінімальне. Більше 95% абсорбованої дози ГХТЗ виводиться у незміненому вигляді нирками. Амлодипін+валсартан+ГХТЗ Після прийому внутрішньо препарату Ко-ВамлосетС(max) амлодипіну, валсартану та ГХТЗ у плазмі крові досягаються через 6-8, 3 та 2 години, відповідно. Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Пацієнти до 18 років Фармакокінетичні особливості застосування препарату Ко-Вамлосету дітей віком до 18 років не встановлені. Пацієнти похилого віку (старше 65 років) Час досягнення С(max) амлодипіну у плазмі крові у молодих пацієнтів та пацієнтів похилого віку однаковий. У пацієнтів похилого віку кліренс амлодипіну незначно знижений, що призводить до збільшення AUC та Т(½). У пацієнтів похилого віку системна дія валсартану була дещо більш вираженою, ніж у пацієнтів молодого віку, проте це не було клінічно значущим. Є обмежені дані про зниження системного кліренсу ГХТЗ у пацієнтів віком понад 65 років (здорових добровольців або пацієнтів з артеріальною гіпертензією) порівняно з молодими пацієнтами. Пацієнти з порушеннями функції нирок У пацієнтів із порушеннями функції нирок фармакокінетичні параметри амлодипіну суттєво не змінюються. Не виявлено кореляції між функцією нирок (кліренс креатиніну [КК]) та системною експозицією валсартану (AUC) у пацієнтів з різним ступенем порушення функції нирок. За наявності ниркової недостатності середні значення С(max) у плазмі крові та значення AUC ГХТЗ збільшуються, а швидкість екскреції знижується. У пацієнтів з порушенням функції нирок від легкого до помірного ступеня тяжкості Т(½) подовжується майже вдвічі. Нирковий кліренс ГХТЗ у пацієнтів з порушенням функції нирок знижений у порівнянні з нормальними показниками (близько 300 мл/хв). Препарат Ко-Вамлосет протипоказаний до застосування у пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня (КК < 30 мл/хв), анурією та повинен застосовуватися з обережністю у пацієнтів з порушенням функції нирок помірного ступеня тяжкості (розрахункова ШКФ ≥ 30 мл/хв/1,73). м(2) площі поверхні тіла і< 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла). Пацієнти з порушенням функції печінки Є лише обмежені клінічні дані про застосування амлодипіну у пацієнтів із порушенням функції печінки. Пацієнти з порушенням функції печінки мають знижений кліренс амлодипіну, що призводить до підвищення AUC приблизно на 40-60%. У середньому у пацієнтів з порушенням функції печінки легкого (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) та помірного (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) ступеня тяжкості біодоступність (по AUC) валсартану подвоюється порівняно зі здоровими добровольцями (відповідного віку) , статі та маси тіла). Препарат Ко-Вамлосет протипоказаний пацієнтам з порушенням функції печінки (див. розділи «Протипоказання» та «Спосіб застосування та дози»).ФармакодинамікаПрепарат Ко-Вамлосет є комбінацією трьох гіпотензивних компонентів з механізмом контролю артеріального тиску (АТ), що доповнює один одного: амлодипіну (похідне дигідропіридину) –БМКК, валсартану –АРА II та гідрохлортіазиду (ГХТЗ) – тіазидного діуретика. Комбінація цих компонентів призводить до більш вираженого зниження АТ порівняно з таким на тлі монотерапії кожним препаратом окремо. Амлодипін Амлодипін, що входить до складу препарату Ко-Вамлосет, інгібує трансмембранне надходження іонів кальцію до кардіоміоцитів та гладком'язових клітин судин. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну пов'язаний з прямим розслаблюючим ефектом на гладкі м'язи судин, що викликає зменшення загального периферичного судинного опору (ОПСС) та зниження артеріального тиску. Експериментальні дані показують, що амлодипін зв'язується з дигідро- та недигідропіридиновими активними центрами рецептора. Скорочення кардіоміоцитів та міоцитів стінок судин відбувається завдяки проникненню в них іонів кальцію через кальцієві канали. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією застосування амлодипінів у терапевтичних дозах спричиняє розширення судин, що призводить до зниження артеріального тиску (у положенні пацієнта «лежачи» і «стоячи»). Зниження АТ не супроводжується істотною зміною частоти серцевих скорочень (ЧСС) та активності катехоламінів при тривалому застосуванні. Концентрації препарату в плазмі корелюють з терапевтичною відповіддю як у молодих пацієнтів, так і у пацієнтів похилого віку. При артеріальній гіпертензії у пацієнтів з нормальною функцією нирок амлодипін у терапевтичних дозах призводить до зменшення опору ниркових судин, збільшення швидкості клубочкової фільтрації (СКФ) та ефективного ниркового кровотоку плазми без зміни фільтраційної фракції та вираженості протеїнурії. Також, як і при застосуванні інших БМКК, на фоні прийому амлодипіну у пацієнтів з нормальною функцією лівого шлуночка (ЛШ) спостерігалася зміна гемодинамічних показників функції серця у спокої та при фізичному навантаженні: невелике збільшення серцевого індексу без значного впливу на максимальну швидкість наростання тиску у ЛШ , на кінцево-діастолічний тиск та обсяг ЛШ. Гемодинамічні дослідження у інтактних тварин та здорових добровольців показали, що зниження АТ під впливом амлодипіну в діапазоні терапевтичних доз не супроводжується негативною інотропною дією навіть при одночасному застосуванні з бета-адреноблокаторами. Амлодипін не змінює функцію синоатріального вузла та не впливає на атріовентрикулярну провідність у інтактних тварин та здорових добровольців. При застосуванні амлодипіну в комбінації з бета-адреноблокаторами у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або зі стенокардією зниження артеріального тиску не супроводжується небажаними змінами електрокардіографічних параметрів. Доведено клінічну ефективність амлодипіну у пацієнтів зі стабільною стенокардією, вазоспастичною стенокардією та ангіографічно підтвердженим ураженням коронарних артерій. Валсартан Валсартан – активний та специфічний АРА II, призначений для вживання. Він діє вибірково на рецептори підтипу АТ(1), які є відповідальними за ефекти ангіотензину II. Збільшення плазмової концентрації незв'язаного ангіотензину II внаслідок блокади AT(1)-рецепторів під впливом валсартану може стимулювати незаблоковані АТ(2)-рецептори, що протидіють ефектам стимуляції AT(1)-рецепторів. Валсартан не має скільки-небудь вираженої агоністичної активності щодо АТ(1)-рецепторів. Спорідненість валсартану до рецепторів підтипу АТ(1) приблизно в 20 000 разів вище, ніж до рецепторів підтипу АТ(2). Валсартан не інгібує ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ), який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II і викликає руйнування брадикініну. Так як при застосуванні АРА II не відбувається інгібування АПФ та накопичення брадикініну або субстанції Р, розвиток сухого кашлю малоймовірний. У порівняльних клінічних дослідженнях валсартану з інгібітором АПФ частота розвитку сухого кашлю була достовірно нижчою (р < 0,05) у пацієнтів, які отримували валсартан (у 2,6 % пацієнтів, які отримували валсартан, та у 7,9 % – отримували інгібітор АПФ). У клінічному дослідженні, яке включало пацієнтів, у яких раніше при лікуванні інгібітором АПФ розвивався сухий кашель, при лікуванні валсартаном це ускладнення було відмічено у 19,5 % випадків, при лікуванні тіазидним діуретиком – у 19,0 % випадків. У той же час у групі пацієнтів, які отримували лікування інгібітором АПФ, кашель спостерігався у 68,5% випадків (р<0,05). Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, що мають важливе значення для регуляції функцій серцево-судинної системи. При лікуванні валсартаном пацієнтів з артеріальною гіпертензією відзначається зниження артеріального тиску, яке не супроводжується зміною ЧСС. Антигіпертензивний ефект проявляється протягом 2 годин у більшості пацієнтів після одноразового прийому валсартану внутрішньо. Максимальне зниження артеріального тиску розвивається через 4-6 годин. Після прийому валсартану тривалість антигіпертензивного ефекту зберігається понад 24 години. При повторному застосуванні максимальне зниження АТ незалежно від прийнятої дози внутрішньо досягається в межах 2-4 тижнів і підтримується на досягнутому рівні в ході тривалої терапії. Різке припинення прийому валсартану не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску або іншими небажаними клінічними наслідками.Застосування валсартану у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (ХСН) (II-IV функціонального класу за класифікацією NYHA) призводить до значного зниження кількості госпіталізацій щодо серцево-судинних захворювань (що особливо виражено у пацієнтів, які не отримують інгібітори АПФ або бета-адреноблокатори). При прийомі валсартану у пацієнтів із лівошлуночковою недостатністю (зі стабільними показниками гемодинаміки) або з порушенням функції ЛШ після перенесеного інфаркту міокарда відзначається зниження серцево-судинної смертності. ГХТЗ Точкою застосування дії тіазидних діуретиків є дистальні звивисті ниркові канальці. При впливі тіазидних діуретиків на високочутливі рецептори дистальних канальців кіркового шару нирок відбувається пригнічення реабсорбції іонів натрію та хлору. Пригнічення ко-транспортної системи іонів натрію і хлору, мабуть, відбувається за рахунок конкуренції за ділянки зв'язування іонів хлору в цій системі. В результаті цього виведення іонів натрію та хлору збільшується приблизно рівною мірою. Внаслідок діуретичної дії спостерігається зменшення об'єму циркулюючої крові (ОЦК), внаслідок чого підвищується активність реніну, секреція альдостерону, виведення нирками калію та, отже, зниження вмісту калію у сироватці крові.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія ІІ та ІІІ ступеня.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до амлодипіну, валсартану, ГХТЗ, інших похідних сульфонаміду та дигідропіридинового ряду, а також інших допоміжних компонентів препарату. Спадковий ангіоневротичний набряк або набряк у пацієнтів на тлі попередньої терапії АРА II. Вагітність, планування вагітності та період грудного вигодовування. Печінкова недостатність, біліарний цироз та холестаз. Тяжкі порушення функції нирок (КК < 30 мл/хв), анурія, пацієнти на гемодіалізі. Рефрактерна до адекватної терапії гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіперкальціємія, а також гіперурикемія з клінічними проявами. Вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). Тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск < 90 мм рт. ст.), колапс, кардіогенний шок. Клінічно значущий стеноз аорти. Гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда. Одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або сутінними та тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла). Одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Якщо у Вас одне з перелічених нижче захворювань перед прийомом препарату, повідомте про це лікаря. Слід бути обережним при застосуванні препарату у пацієнтів з одностороннім або двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, при станах, що супроводжуються зниженням ОЦК та водно-електролітними порушеннями: нефропатії, що супроводжуються втратою солей, преренальне (кардіогенне) порушення. гіперкальціємією, у пацієнтів з мітральним або аортальним стенозом, гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією, гіпокаліємією, гіпонатріємією, гіпомагніємією, гіпохлоремією, у пацієнтів з ХСН III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA, з гострим коронарним синдромом, з цукровим діабетом, гіперурикемією, підвищеними концентраціями холестерину та тригліцеридів у плазмі крові, у пацієнтів із закритокутовою глаукомою,у пацієнтів з немеланомним раком шкіри (НМРК) в анамнезі (див. розділ "Особливі вказівки"), а також у пацієнтів після трансплантації нирки. Слід бути обережними при застосуванні препарату пацієнтами похилого віку. Слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні препарату Ко-Вамлосетс солями калію, калійзберігаючими діуретиками, калій містять замінниками харчової солі, а також з лікарськими засобами, які можуть викликати підвищення вмісту калію в плазмі крові (наприклад, гепарином).Вагітність та лактаціяЯк і будь-який препарат, що впливає на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему (РААС), препарат Ко-Вамлосет не повинен застосовуватися у жінок, які планують вагітність. При призначенні будь-якого препарату, що впливає на РААС, лікаря слід проінформувати жінок дітородного віку про потенційну небезпеку цих препаратів під час вагітності. Застосування препарату Ко-Вамлосетпри вагітності протипоказане. Відомо, що застосування інгібіторів АПФ, що впливають на РААС, у II та III триместрах вагітності призводить до пошкодження або загибелі плода, що розвивається. З огляду на механізм дії АРА II не можна виключити ризик для плода. За даними ретроспективного аналізу застосування інгібіторів АПФ у І триместрі вагітності супроводжувалося розвитком патології плода та новонародженого. ГХТЗ проникає крізь плаценту. При застосуванні тіазидних діуретиків, включаючи ГХТЗ, при вагітності можливий розвиток ембріональної або неонатальної жовтяниці або тромбоцитопенії, а також інших небажаних реакцій, що спостерігаються у дорослих пацієнтів. При ненавмисному прийомі валсартану у вагітних описані випадки розвитку спонтанних абортів, маловоддя та порушення функції нирок у новонароджених. Даних щодо застосування амлодипіну вагітними недостатньо,щоб судити про його вплив на плід. Якщо вагітність діагностована під час лікування препаратом Ко-Вамлосет, препарат слід відмінити якнайшвидше. Невідомо, чи виділяється валсартан та/або амлодипін із грудним молоком. В експериментальних дослідженнях відзначено виділення валсартану із грудним молоком. ГХТЗ також виділяється із грудним молоком. Застосування препарату Ко-Вамлосет протипоказане у період грудного вигодовування. Застосування у дітей та підлітків віком до 18 років Оскільки безпека та ефективність препарату Ко-Вамлосету дітей та підлітків (молодше 18 років) не встановлені, препарат не рекомендується застосовувати у пацієнтів цієї категорії.Побічна діяНижче представлений профіль безпеки комбінації амлодипін + валсартан + ГХТЗ, заснований на клінічних дослідженнях при застосуванні комбінації амлодипін + валсартан + ГХТЗ та відомому профілі безпеки окремих компонентів: амлодипін, валсартан та ГХТЗ. Короткий огляд профілю безпеки Безпека застосування комбінації амлодипін + валсартан + ГХТЗ оцінювали при застосуванні максимальної дози 10 мг + 320 мг + 25 мг в одному контрольованому короткостроковому (8 тижнів) клінічному дослідженні за участю 2271 пацієнта, 582 з яких отримували валсартан у комбінації з ГМТ. Небажані реакції, як правило, були легкими та короткочасними і лише в окремих випадках вимагали припинення лікування. У даному клінічному дослідженні з активним контролем найпоширенішими причинами припинення терапії комбінацією амлодипін + валсартан + ГХТЗ були запаморочення та артеріальна гіпотензія (0,7%). У 8-тижневому контрольованому клінічному дослідженні були відсутні значні нові та несподівані небажані реакції при трикомпонентній терапії порівняно з відомими ефектами монотерапії або двокомпонентної терапії. У 8-тижневому контрольованому клінічному дослідженні зміни лабораторних показників при застосуванні комбінації амлодипін + валсартан + ГХТЗ були слабовираженими та відповідали фармакологічному механізму дії окремих компонентів. Присутність валсартану у трикомпонентній комбінації послаблювала гіпокаліємічний ефект ГХТЗ. Перелік небажаних реакцій у формі таблиці Наступні небажані реакції, класифіковані за класами систем органів MedDRA та частотою народження, відносяться до комбінації амлодипін + валсартан + ГХТЗ та амлодипіну, валсартану та ГХТЗ окремо. Класифікація частоти розвитку побічних ефектів, рекомендована Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ): дуже часто ≥ 1/10 часто від ≥ 1/100 до < 1/10 нечасто від ≥ 1/1000 до < 1/100 рідко від ≥ 1/10000 до < 1/1000 дуже рідко <1/10000 частота невідома може бути оцінена з урахуванням наявних даних. Клас систем органів з MedDRA Небажані реакції Частота розвитку Амлодипін + валсартан + ГХТЗ Амлодипін Валсартан ГХТЗ Порушення з боку крові та лімфатичної системи Агранулоцитоз, недостатність кісткового мозку - - - Дуже рідко Зниження гемоглобіну та гематокриту - - Частота невідома - Гемолітична анемія - - - Дуже рідко Лейкопенія - Дуже рідко - Дуже рідко Нейтропенія - - Частота невідома - Тромбоцитопенія, іноді з пурпурою - Дуже рідко Частота невідома Рідко Апластична анемія - - - Частота невідома Порушення з боку імунної системи Гіперчутливість - Дуже рідко Частота невідома Дуже рідко Порушення з боку обміну речовин та харчування Анорексія Не часто - - - Гіперкальціємія Не часто - - Рідко Гіперглікемія - Дуже рідко - Рідко Гіперліпідемія Не часто - - - Гіперурикемія Не часто - - Часто Гіпохлоремічний алкалоз - - - Дуже рідко Гіпокаліємія Часто - - Дуже часто Гіпомагніємія - - - Часто Гіпонатріємія Не часто - - Часто Погіршення порушення обміну речовин при цукровому діабеті - - - Рідко Порушення психіки Депресія - Не часто - Рідко Безсоння/порушення сну Не часто Не часто - Рідко Перепади настрою - Не часто - - Сплутаність свідомості - Рідко - - Порушення з боку нервової системи Порушення координації Не часто - - - Запаморочення Часто Часто - Рідко Постуральне запаморочення, запаморочення при фізичному навантаженні Не часто - - - Дисгевзія Не часто Не часто - - Екстрапірамідний синдром - Частота невідома - - Головний біль Часто Часто - Рідко Гіпертонус - Дуже рідко - - Загальмованість Не часто - - - Парестезія Не часто Не часто - Рідко Периферична нейропатія, нейропатія Не часто Дуже рідко - - Сонливість Не часто Часто - - Непритомність Не часто Не часто - - Тремор - Не часто - - Гіпестезія - Не часто - - Порушення з боку органу зору Гостра закритокутова глаукома - - - Частота невідома Порушення зору - Не часто - - Порушення гостроти зору Не часто Не часто - Рідко Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Дзвін у вухах - Не часто - - Вертіго Не часто - Не часто - Порушення з боку серця Відчуття серцебиття - Часто - - Тахікардія Не часто - - - Аритмія (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь) - Дуже рідко - Рідко Інфаркт міокарда - Дуже рідко - - Порушення з боку судин Гіперемія - Часто - - Артеріальна гіпотензія Часто Не часто - - Ортостатична гіпотензія Не часто - - Часто Флебіт, тромбофлебіт Не часто - - - Васкуліт - Дуже рідко Частота невідома - Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Кашель Не часто Дуже рідко Не часто - Задишка Не часто Не часто - - Пригнічення дихання, набряк легень, пневмоніт - - - Дуже рідко Риніт - Не часто - - Першіння у горлі Не часто - - - Порушення з боку травної системи Дискомфорт у животі, біль у верхній частині живота Не часто Часто Не часто Рідко Запах із рота Не часто - - - Зміна ритму дефекації - Не часто - - Запор - - - Рідко Зниження апетиту - - - Часто Діарея Не часто Не часто - Рідко Сухість слизової оболонки ротової порожнини Не часто Не часто - - Диспепсія Часто Не часто - - Гастрит - Дуже рідко - - Гіперплазія ясен - Дуже рідко - - Нудота Не часто Часто - Часто Панкреатит - Дуже рідко - Дуже рідко Блювота Не часто Не часто - Часто Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Відхилення від норми показників печінкових проб, включаючи підвищення концентрації білірубіну у плазмі крові - Дуже рідко** Частота невідома - Гепатит - Дуже рідко - - Внутрішньопечінковий холестаз, жовтяниця - Дуже рідко - Рідко Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Алопеція - Не часто - - Ангіоневротичний набряк - Дуже рідко Частота невідома - Бульозний дерматит - - Частота невідома - Реакції за типом шкірного червоного вовчаку, реактивація шкірного червоного вовчаку - - - Дуже рідко Мультиформна еритема - Дуже рідко - Частота невідома Екзантема - Не часто - - Підвищене потовиділення Не часто Не часто - - Реакція фоточутливості* - Дуже рідко - Рідко Кожний зуд Не часто Не часто Частота невідома - Пурпура - Не часто - Рідко Висипання на шкірі - Не часто Частота невідома Часто Зміна кольору шкіри - Не часто - - Кропивниця та інші форми висипу - Дуже рідко - Часто Некротизуючий васкуліт та токсичний епідермальний некроліз - - - Дуже рідко Ексфоліативний дерматит - Дуже рідко - - Синдром Стівенса-Джонсона - Дуже рідко - - Набряк Квінке - Дуже рідко - - Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини Артралгія - Не часто - - Біль у спині Не часто Не часто - - Припухлість суглобів Не часто - - - М'язові спазми Не часто Не часто - Частота невідома М'язова слабкість Не часто - - - Міалгія Не часто Не часто Частота невідома - Біль у кінцівці Не часто - - - Припухлість гомілковостопного суглоба - Часто - - Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові Не часто - Частота невідома - Порушення сечовипускання - Не часто - - Ніктурія - Не часто - - Поллакіурія Часто Не часто - - Порушення функції нирок - - - Частота невідома Гостра ниркова недостатність Не часто - - Частота невідома Порушення функції нирок та ниркова недостатність - - Частота невідома Рідко Порушення з боку статевих органів та молочної залози Імпотенція Не часто Не часто - Часто Гінекомастія - Не часто - - Загальні розлади та порушення у місці введення Абазія, порушення ходи Не часто - - - Астенія Не часто Не часто - Частота невідома Дискомфорт, нездужання Не часто Не часто - - Стомлюваність Часто Часто Не часто - Біль у грудях несерцевого походження Не часто Не часто - - Набряк Часто Часто - - Біль - Не часто - - Піретична реакція - - - Частота невідома Лабораторні та інструментальні дані Підвищення концентрації ліпідів у плазмі крові - - - Дуже часто Підвищення концентрації азоту сечовини у плазмі крові Не часто - - - Підвищення концентрації сечової кислоти у плазмі крові Не часто - - - Глюкозурія - - - Рідко Зниження вмісту калію у плазмі крові Не часто - - - Підвищення вмісту калію у плазмі крові - - Частота невідома - Збільшення маси тіла Не часто Не часто - - Зниження маси тіла - Не часто - - * Див. розділ «Особливі вказівки. Реакція фоточутливості. ** В основному відповідає холестазу.Взаємодія з лікарськими засобамиАмлодипін При монотерапії амлодипіном не відзначається клінічно значущої взаємодії з тіазидними діуретиками, бета-адреноблокаторами, інгібіторами АПФ, нітратами тривалої дії, нітрогліцерином для під'язичного застосування, дигоксином, варфарином, аторвастатином, сідмінід НПЗП), антибіотиками та гіпоглікемічними лікарськими засобами для прийому внутрішньо. Одночасний прийом амлодипіну та етанолу не впливає на фармакокінетику останнього. Інгібітори ізоферменту CYP3A4 При одночасному застосуванні амлодипіну в дозі 5 мг на добу з дилтіаземом у дозі 180 мг на добу у пацієнтів похилого віку з артеріальною гіпертензією відзначалося збільшення системної експозиції амлодипіну в 1,6 раза. При застосуванні амлодипіну з потужними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, кетоконазол, ітраконазол та ритонавір) можливе ще більш виражене збільшення системної експозиції амлодипіну. Необхідно обережно застосовувати амлодипін з інгібіторами ізоферменту CYP3A4. У зв'язку з пригніченням ізоферменту CYP3A4 при одночасному прийомі з грейпфрутовим соком біодоступність амлодипіну може збільшуватися. Однак у клінічному дослідженні у здорових добровольців не було виявлено значних змін фармакокінетики при прийомі амлодипіну у дозі 10 мг із 240 мл грейпфрутового соку. Індуктори ізоферменту CYP3A4 Оскільки застосування амлодипіну з індукторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, карбамазепін, фенобарбітал, фенітоїн, фосфенітоїн, примідон, рифампіцин, рослинні препарати, що містять Звіробій продірявлений) може призводити до вираженого зменшення його концентрації в плазмі. . Симвастатин Багаторазове одночасне застосування симвастатину в дозі 80 мг на добу та амлодипіну в дозі 10 мг на добу веде до збільшення експозиції симвастатину в плазмі на 77 %. Рекомендується зменшити дозу симвастатину до 20 мг на добу у пацієнтів, які приймають амлодипін. Такролімус Існує ризик збільшення сироваткової концентрації такролімусу при одночасному застосуванні з амлодипіном. Для того, щоб уникнути токсичності такролімусу, при застосуванні амлодипіну у пацієнтів, які отримують такролімус, необхідні моніторинг сироваткової концентрації такролімусу та корекція його дози у разі потреби. Кларитроміцин Кларитроміцин є інгібітором ізоферменту CYP3A4. Існує підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії у пацієнтів, які одночасно застосовують кларитроміцин з амлодипіном. При одночасному застосуванні амлодипіну з кларитроміцином рекомендується ретельне спостереження за пацієнтами. Валсартан Встановлено, що при монотерапії валсартаном відсутня клінічно значуща взаємодія з наступними лікарськими засобами: циметидином, варфарином, фуросемідом, дигоксином, атенололом, індометацином, ГХТЗ, амлодипіном, глібенкламідом. Подвійна блокада РААС при застосуванні АРА II, інгібіторів АПФ або аліскірену Одночасне застосування АРА II з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів . Одночасне застосування АРА IIc інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування АРА II з іншими препаратами, що впливають на РААС, призводить до збільшення частоти виникнення випадків гіпотензії, гіперкаліємії, порушення функції нирок. Необхідно контролювати показники АТ, функції нирок, а також вміст електролітів плазми при застосуванні препарату Ко-Вамлосетс іншими препаратами, що впливають на РААС. Препарати та речовини, що впливають на вміст калію у сироватці крові При одночасному застосуванні з біологічно активними добавками, що містять калій, калійзберігаючими діуретиками, еплереном, калійвмісними замінниками солі або з іншими препаратами, які можуть викликати збільшення вмісту калію в плазмекрові (наприклад, з гепарином), слід дотримуватися обережності та проводити регулярний контроль вмісту кал. НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) Можливе зменшення діуретичної та антигіпертензивної дії валсартану при одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними засобами, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, наприклад, з похідними саліцилової кислоти, індометацином. Більше того, у пацієнтів похилого віку із супутньою гіповолемією (у тому числі внаслідок прийому діуретиків) або з порушеною функцією нирок одночасне застосування АРА II та нестероїдних протизапальних засобів, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, може призвести до погіршення функції нирок. У пацієнтів цієї групи рекомендовано проведення контролю функції нирок. Білки-переносники Одночасне застосування валсартану з інгібіторами білка-переносника ОАТР1В1 (рифампіцин, циклоспорин) та з інгібітором білка-переносника MRP2 (ритонавір) може проводити збільшення системної біодоступності валсартану. ГХТЗ Інші гіпотензивні препарати Тіазидні діуретики посилюють антигіпертензивний ефект інших гіпотензивних препаратів (у тому числі гуанетидину, метилдопи, бета-адреноблокаторів, вазодилатувальних засобів, БМКК, інгібіторів АПФ, АРА II, прямих інгібіторів реніну). Курареподібні міорелаксанти Тіазидні діуретики, включаючи ГХТЗ, потенціюють дію курареподібних міорелаксантів (наприклад, тубокурарину хлорид). НПЗП Можливе зменшення діуретичної та антигіпертензивної дії тіазидного компонента препарату Ко-Вамлосет при одночасному застосуванні з НПЗП, наприклад, з ацетилсаліциловою кислотою, індометацином. Супутня гіповолемія може призвести до розвитку гострої ниркової недостатності. Лікарські препарати, що впливають на вміст калію в сироватці крові Ризик розвитку гіпокаліємії збільшується при одночасному застосуванні інших діуретиків, глюкокортикостероїдів, адренокортикотропного гормону, амфотерицину, карбеноксолону та ацетилсаліцилової кислоти (у дозі більше 3 г). Лікарські препарати, що впливають на вміст натрію в сироватці крові Гіпонатріємічний ефект, що викликається діуретиками, може посилюватися при одночасному застосуванні з антидепресантами, антипсихотичними, протисудомними препаратами тощо. Слід бути обережним при тривалому одночасному застосуванні препарату Ко-Вамлосетс вищезазначеними препаратами. Гіпоглікемічні засоби При застосуванні ГХТЗ відзначається зміна толерантності до глюкози, у зв'язку з чим у пацієнтів з цукровим діабетом може знадобитися корекція доз інсуліну та гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо. Оскільки при застосуванні ГХТЗ з метформіном можливий розвиток лактоацидозу (внаслідок порушення функції нирок на фоні терапії ГХТЗ), слід бути обережним при застосуванні препарату Ко-Вамлосету пацієнтів, які отримують лікування метформіном. Серцеві глікозиди Гіпокаліємія та гіпомагніємія (небажані ефекти тіазидних діуретиків) можуть сприяти розвитку порушень ритму серця у пацієнтів, які отримують серцеві глікозиди. Н- та м-холіноблокатори Н- та м-холіноблокатори (в т.ч. атропін, біпериден) можуть збільшувати біодоступність ГХТЗ, що пов'язано зі зменшенням перистальтики шлунково-кишкового тракту та швидкості спорожнення шлунка. Відповідно, стимулятори моторики шлунково-кишкового тракту (цизаприд) можуть зменшувати біодоступність ГХТЗ. Аніонообмінні смоли Всмоктування ГХТЗ зменшується у присутності колестираміну та колестиполу. ГХТЗ слід приймати за 4 години до або через 4-6 годин після прийому зазначених сполук. Вітамін D та солі кальцію Одночасний прийом ГХТЗ з вітаміном D або препаратами кальцію може призводити до збільшення вмісту кальцію у сироватці крові. Циклоспорин При одночасному застосуванні ГХТЗ та циклоспорину збільшується ризик розвитку гіперурикемії та поява симптомів, що нагадують подагру. Метилдопа Повідомлялося про випадки розвитку гемолітичної анемії при одночасному застосуванні ГХТЗ та метилдопи. Інші види взаємодії Одночасне застосування тіазидних діуретиків, включаючи ГХТЗ, може призвести до збільшення частоти реакцій гіперчутливості до алопуринолу, збільшення ризику розвитку побічних ефектів амантадину, посилення гіперглікемічного ефектадіазоксиду, зменшення виведення нирками препаратів, що володіють цитотоксичною дією. . Також ГХТЗ може зменшувати відповідь організму на введення пресорних амінів (норадреналін), проте цей ефект клінічно незначний і не може перешкоджати одночасному застосуванню препаратів. Етанол, барбітурати та наркотичні засоби Одночасне застосування з ГХТЗ може сприяти розвитку ортостатичної гіпотензії. Загальні лікарські взаємодії для валсартану та ГХТЗ Препарати літію При одночасному застосуванні препаратів літію з інгібіторами АПФ, АРА II або тіазидними діуретиками відзначалося оборотне збільшення вмісту літію у сироватці крові та пов'язане з цим посилення токсичних проявів. Ризик токсичних проявів, пов'язаних із застосуванням препаратів літію, може додатково збільшуватися при одночасному застосуванні з препаратом Ко-Вамлосет, оскільки нирковий кліренс препаратів літію сповільнюється під впливом тіазидних діуретиків. У зв'язку з цим рекомендується проводити ретельний контроль вмісту літію у сироватці крові.Спосіб застосування та дозиПрепарат Ко-Вамлосет слід приймати внутрішньо, запиваючи невеликою кількістю води, незалежно від часу їди. Рекомендована добова доза – 1 таблетка, що містить амлодипін + валсартан + ГХТЗ у дозі 5 мг + 160 мг + 12,5 мг, 10 мг + 160 мг + 12,5 мг (у вигляді препарату Ко-Вамлосет, таблетки, вкриті плівковою оболонкою, 5 мг + 160 мг + 12,5 мг, 10 мг + 160 мг + 12,5 мг) або 1 таблетка, що містить амлодипін + валсартан + ГХТЗ у дозі 10 мг + 160 мг + 25 мг (у вигляді препарату Ко-Вамлосет, таблетки, покриті плівковою оболонкою, 10мг + 160мг + 25мг). Препарат Ко-Вамлосет приймається 1 раз на добу. Для зручності пацієнти, які отримують монотерапію амлодипіном, валсартаном та ГХТЗ в окремих таблетках, можуть бути переведені на терапію препаратом Ко-Вамлосет, що містить ті ж дози активних компонентів. При недостатньому контролі АТ на тлі подвійної комбінованої терапії (валсартан+ГХТЗ, амлодипін+валсартан та амлодипін+ГХТЗ) пацієнти можуть бути переведені на потрійне комбіноване лікування препаратом Ко-Вамлосет у відповідних дозах. Доза препарату Ко-Вамлосет підбирається після раніше проведеного титрування доз монокомпонентних лікарських препаратів, що містять діючі речовини, що входять до складу препарату Ко-Вамлосет. Якщо потрібна зміна дози однієї з діючих речовин у складі препарату Ко-Вамлосет (наприклад, у зв'язку з новодіагностованим захворюванням, зміною стану пацієнта або лікарською взаємодією),то потрібний індивідуальний підбір доз окремих компонентів. У пацієнтів з дефіцитом натрію та/або гіповолемією, наприклад, у пацієнтів, які отримують високі дози діуретиків, можливий розвиток симптоматичної артеріальної гіпотензії на початку терапії препаратом Ко-Вамлосет. Цю комбінацію слід застосовувати лише після корекції гіпонатріємії та/або гіповолемії. У випадку, якщо у пацієнта відзначаються дозозалежні побічні ефекти при застосуванні подвійної комбінованої терапії будь-якими компонентами препарату Ко-Вамлосет, для досягнення порівняльного зниження АТ можливе застосування препарату Ко-Вамлосет, що містить нижчу дозу активного компонента, що спричинив цей побічний ефект. Збільшувати дозу можна через два тижні після початку терапії. Максимальний антигіпертензивний ефект препарату Ко-Вамлосет відзначається через 2 тижні після збільшення дози. Максимальна доза становить 10 мг + 320 мг + 25 мг на добу. Застосування у пацієнтів віком від 65 років. Корекція дози препарату не потрібна. У пацієнтів цієї категорії при необхідності можливе зменшення початкової дози до найменшої дози амлодипіну, тобто. 1 таблетка, що містить амлодипін + валсартан + ГХТЗ у дозі 5 мг + 160 мг + 12,5 мг (у вигляді препарату Ко-Вамлосет, таблетки, покриті плівковою оболонкою, 5 мг + 160 мг + 12,5 мг) або 5 мг + 160 мг + 25 мг (у вигляді препарату Ко-Вамлосет, таблетки, покриті плівковою оболонкою, 5 мг + 160 мг +25 мг). Застосування у дітей та підлітків віком до 18 років Оскільки безпека та ефективність препарату Ко-Вамлосету дітей та підлітків (молодше 18 років) не встановлені, препарат не рекомендується застосовувати у пацієнтів цієї категорії. Пацієнти з порушенням функції нирок Для пацієнтів з порушенням функції нирок легкого та помірного ступеня тяжкості (ШКФ ≥ 30 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла, але ≤ 90 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) корекція початкової дози не потрібні. Препарат не слід застосовувати у пацієнтів з порушенням функції нирок тяжкого ступеня (ШКФ < 30 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) внаслідок наявності у складі препарату ГХТЗ. Застосування тіазидних діуретиків у монотерапії у пацієнтів з порушеннями функції нирок тяжкого ступеня (ШКФ < 30 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) є неефективним, однак одночасне застосування з «петльовими» діуретиками у пацієнтів даної категорії можливе. Пацієнти з порушенням функції печінки Внаслідок наявності у складі валсартану, ГХТЗ та амлодипіну препарат Ко-Вамлосет протипоказаний у пацієнтів з порушенням функції печінки тяжкого ступеня (> 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю). У пацієнтів з порушенням функції печінки легкого або помірного ступеня без холестазу мг валсартану, і тому препарат Ко-Вамлосет (містить 160 мг валсартану) не може бути застосований у цієї групи пацієнтів (див. розділи "Протипоказання", "Особливі вказівки" та "Фармакологічні властивості. Фармакокінетика"). Рекомендації щодо дозування амлодипіну у пацієнтів з порушенням функції печінки легкого або помірного ступеня не розроблені. У пацієнтів цієї категорії при необхідності слід призначати препарат з найменшою дозою амлодипіну.ПередозуванняДані про випадки передозування препарату нині відсутні. Амлодипін Передозування амлодипіну може призвести до надмірної периферичної вазодилатації та можливої ​​рефлекторної тахікардії. Повідомлялося також про виникнення вираженого та тривалого зниження АТ аж до розвитку шоку з летальним кінцем. Валсартан При передозуванні валсартану очікується розвиток вираженого зниження АТ та запаморочення. У разі виникнення вираженого зниження АТ, пацієнту слід надати горизонтальне положення з піднятими ногами та вжити активних заходів щодо підтримки діяльності серцево-судинної системи, включаючи регулярний контроль діяльності серця та дихальної системи, ОЦК та кількості сечі, що виділяється. Задля підтримання нормального тонусу судин за відсутності протипоказань можливе застосування вазопресорних препаратів. Якщо препарат Ко-Вамлосет був прийнятий нещодавно, блювання чи промивання шлунка можуть бути ефективними. Застосування активованого вугілля у здорових добровольців супроводжувалося зниженням абсорбції амлодипіну. Валсартан та амлодипін за допомогою гемодіалізу не видаляються, тоді як для виведення ГХТЗ гемодіаліз може бути ефективним.Запобіжні заходи та особливі вказівкиБезпека та ефективність застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не встановлено. Дефіцит натрію/або гіповолемія Виражена артеріальна гіпотензія, включаючи ортостатичну гіпотензію, відзначалася у 1,7% пацієнтів, які отримували максимальну дозу комбінації амлодипін + валсартан + ГХТЗ (10мг + 320мг + 25мг) порівняно з 1,8% пацієнтів, які отримували комбінацію валЗартан + ГХ 320 мг + 25 мг), 0,4 % пацієнтів, які отримували комбінацію амлодипін + валсартан (10 мг + 320 мг) та 0,2 % пацієнтів, які отримували комбінацію амлодипін + ГХТЗ (25 мг + 10 мг) у контрольованому дослідженні за участю пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією помірного або тяжкого ступеня. У пацієнтів з дефіцитом натрію/або гіповолемією, наприклад, у пацієнтів, які отримують високі дози діуретиків, можливий розвиток симптоматичної гіпотензії на початку терапії препаратом Ко-Вамлосет. Цю комбінацію слід застосовувати лише після корекції гіпонатріємії та/або гіповолемії. У разі розвитку вираженої артеріальної гіпотензії на фоні застосування препарату Ко-Вамлосет пацієнта слід привести до положення лежачи на спині і, якщо необхідно, провести внутрішньовенну інфузію 0,9% розчину натрію хлориду. Лікування препаратом можна продовжити після стабілізації артеріального тиску. Зміни вмісту електролітів у плазмі крові Ко-Вамлосет У контрольованому дослідженні у багатьох пацієнтів при застосуванні комбінації амлодипін + валсартан + ГХТЗ ефекти валсартану у дозі 320 мг та ГХТЗ у дозі 25 мг на вміст калію у сироватці крові майже врівноважували один одного. В інших пацієнтів один із ефектів міг переважати. Періодичне визначення вмісту електролітів у плазмі з метою виявлення можливого дисбалансу електролітів слід виконувати через встановлені інтервали часу. Періодичне визначення вмісту електролітів, зокрема калію, у сироватці крові слід проводити з відповідними інтервалами з метою виявлення можливих електролітних порушень, особливо у пацієнтів з факторами ризику, наприклад, з порушенням функції нирок, застосуванням інших лікарських засобів або наявністю електролітних порушень в анамнезі. Валсартан Одночасне застосування з біологічно активними добавками, що містять калій, калійзберігаючими діуретиками, еплереном, калій, що містять замінники солі або з іншими препаратами, які можуть викликати збільшення вмісту калію в плазмі крові (наприклад, з гепарином), не рекомендується. Слід контролювати вміст калію у плазмі крові. ГХТЗ Терапію препаратом Ко-Вамлосет слід починати тільки після усунення гіпокаліємії та супутньої гіпомагніємії. Тіазидні діуретики можуть сприяти повторному виникненню гіпокаліємії або посилювати вже наявну гіпокаліємію. Тіазидні діуретики слід застосовувати з обережністю у пацієнтів зі станами, при яких спостерігаються підвищені втрати калію, наприклад, при нефропатії, та преренальним (кардіогенним) порушенням функції нирок. Якщо гіпокаліємія розвивається на фоні лікування ГХТЗ, застосування препарату Ко-Вамлосет слід припинити до стабільної нормалізації вмісту калію у плазмі. Тіазидні діуретики можуть сприяти повторному розвитку гіпонатріємії та гіпохлоремічного алкалозу або посилювати вже наявну гіпонатріємію. Відзначалася гіпонатріємія, що супроводжується неврологічними симптомами (нудота, прогресуюча дезорієнтація, апатія). Лікування ГХТЗ слід розпочинати лише після усунення вже наявної гіпонатріємії. У разі тяжкої або швидко розвивається гіпонатріємії на фоні застосування комбінації амлодипін + валсартан + ГХТЗ лікування необхідно припинити до нормалізації вмісту натрію у плазмі крові. У всіх пацієнтів, які отримують тіазидні діуретики, необхідно періодично контролювати стан на предмет електролітних порушень, особливо вмісту калію, натрію та магнію у плазмі крові. Порушення функції нирок Тіазидні діуретики можуть сприяти розвитку азотемії у пацієнтів із хронічним захворюванням нирок. При застосуванні препарату Ко-Вамлосет у пацієнтів з порушенням функції нирок рекомендовано періодично контролювати вміст електролітів (включаючи калій), концентрації креатиніну та сечової кислоти у сироватці крові. Препарат Ко-Вамлосет протипоказаний пацієнтам з тяжким порушенням функції нирок (КК < 30 мл/хв), анурією та пацієнтам, які перебувають на діалізі (див. розділ «Протипоказання»). Пацієнтам з порушенням функції нирок легкого та помірного ступеня (ШКФ ≥ 30 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) корекція дози препарату Ко-Вамлосет не потрібна. Стеноз ниркової артерії У пацієнтів з одностороннім або двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки прийом препарату Ко-Вамлосет може супроводжуватися підвищенням концентрацій сечовини та креатиніну в сироватці крові, тому у таких пацієнтів препарат Ко-Вамлосет повинен застосовуватися з обережністю. Трансплантація нирки На сьогоднішній день відсутні дані про безпечне застосування комбінації амлодипін + валсартан + ГХТЗ пацієнтів після трансплантації нирки. Порушення функції печінки Валсартан виводиться, головним чином, у незміненій формі із жовчю. T(½) амлодипіну тривалий, і значення AUC вищі у пацієнтів з порушенням функції печінки; рекомендацій щодо підбору дози немає. У пацієнтів з порушенням функції печінки легкого або помірного ступеня без холестазу максимальна рекомендована доза становить 80 мг валсартану, тому препарат Ко-Вамлосет протипоказаний цим пацієнтам. Ангіоневротичний набряк У пацієнтів, які отримували валсартан, відзначався ангіоневротичний набряк, включаючи набряк гортані та глотки, що спричиняє обструкцію дихальних шляхів та/або набряк обличчя, губ, гортані та/або язика. Деякі з цих пацієнтів раніше відзначали ангіоневротичний набряк на фоні застосування інших лікарських засобів, включаючи інгібітори АПФ. У разі розвитку ангіоневротичного набряку, прийом препарату Ко-Вамлосет слід негайно припинити та не застосовувати препарат повторно. ХСН та ішемічна хвороба серця/стан після інфаркту міокарда У сприйнятливих пацієнтів можливі зміни функції нирок унаслідок інгібування РААС. У пацієнтів, функція нирок яких залежить від активності РААС (наприклад, пацієнти з ХСН III-IV функціонального класу [за класифікацією NYHA]), терапія інгібіторами АПФ та АРA II може супроводжуватися олігурією та/або прогресуючою азотемією і в поодиноких випадках може призводити до гострої ниркової недостатності та смерті. Аналогічні результати відзначалися і натомість терапії валсартаном. Оцінка стану пацієнтів з ХСН або після інфаркту міокарда завжди повинна включати обстеження функції нирок. У довгостроковому плацебо-контрольованому дослідженні (PRAISE-2) амлодипіну у пацієнтів з ХСН III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA неішемічної етіології на фоні застосування амлодипіну відзначалася підвищена частота народження набряку легенів, незважаючи на незначну відмінність у частоті розвитку посилення серцевої недостатності плацебо. У пацієнтів з ХСН ІІІ-ІV функціонального класу за класифікацією NYHA БМКК, включаючи амлодипін, слід застосовувати з обережністю, оскільки вони можуть збільшити ризик розвитку серцево-судинних подій та смерті. Рекомендується бути обережним у пацієнтів з ХСН та ішемічною хворобою серця, оскільки наявні дані в цих популяціях пацієнтів обмежені. Стеноз аортального та мітрального клапана Як і при застосуванні інших судинно-розширювальних засобів, слід бути обережними у пацієнтів зі стенозом мітрального клапана або вираженим стенозом аортального клапана, що має невисокий ступінь тяжкості. Вагітність Терапію АРА II не слід розпочинати під час вагітності. Пацієнтки, які планують вагітність, повинні перейти на альтернативну гіпотензивну терапію із встановленим профілем безпеки застосування під час вагітності. У разі діагностики вагітності терапію АРА II слід негайно припинити або перейти на альтернативну гіпотензивну терапію із встановленим профілем безпеки застосування під час вагітності. Первинний гіперальдостеронізм Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом не повинні застосовувати АРА II (у тому числі валсартан), оскільки РААС у таких пацієнтів не активовано. Тому препарат Ко-Вамлосет не слід застосовувати у цій популяції. Системна червона вовчанка При застосуванні тіазидних діуретиків, включаючи ГХТЗ, повідомлялося про посилення течії або розвиток системного червоного вовчаку. Інші метаболічні порушення Тіазидні діуретики, включаючи ГХТЗ, можуть змінювати толерантність до глюкози та підвищувати концентрацію холестерину, тригліцеридів та сечової кислоти у сироватці крові. У пацієнтів з цукровим діабетом може знадобитися корекція дози інсуліну або гіпоглікемічних препаратів для внутрішнього застосування. У зв'язку із вмістом компонента ГХТЗ препарат Ко-Вамлосет протипоказаний при симптоматичній гіперурикемії. ГХТЗ може підвищувати концентрацію сечової кислоти у сироватці крові у зв'язку зі зниженням кліренсу сечової кислоти та викликати або посилювати гіперурикемію, а також сприяти розвитку подагри у сприйнятливих пацієнтів. Тіазиди зменшують виведення кальцію нирками та можуть викликати періодичне та незначне підвищення концентрації сироваткового кальцію за відсутності відомих порушень метаболізму кальцію. Препарат Ко-Вамлосет протипоказаний пацієнтам з гіперкальціємією, і його слід застосовувати лише після усунення наявної гіперкальціємії. Прийом препарату Ко-Вамлосет слід припинити, якщо під час лікування розвивається гіперкальціємія. Слід періодично контролювати сироваткову концентрацію кальцію під час терапії тіазидами. Виражена гіперкальціємія може бути ознакою прихованого гіперпаратиреозу. Перед дослідженням функції паращитовидних залоз слід перервати терапію тіазидами. Фоточутливість При застосуванні тіазидних діуретиків були зареєстровані випадки реакції фоточутливості (див. розділ «Побічна дія»). При розвитку реакції фоточутливості під час лікування препаратом Ко-Вамлосет рекомендується припинити терапію. При необхідності повторного застосування діуретика рекомендується захист ділянок шкіри, що піддаються дії сонячних променів або штучного УФ-випромінювання. Гостра закритокутова глаукома ГХТЗ, будучи сульфонамідом, викликає ідіосинкразічну реакцію, що призводить до розвитку гострої транзиторної міопії та гострої глаукоми. Симптоми включають раптове зниження гостроти зору або появу болю в оці, як правило, протягом кількох годин або тижнів після початку застосування препарату. За відсутності лікування гостра глаукома може призвести до стійкої втрати зору. Первинна терапія полягає у припиненні застосування ГХТЗ у найкоротші терміни. Якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим, може знадобитися невідкладне консервативне або хірургічне лікування. Факторами ризику гострої закритокутової глаукоми можуть бути анамнестичні дані про алергічні реакції на сульфаніламіди та пеніцилін. Загальні Слід бути обережними у пацієнтів, які раніше мали гіперчутливість до інших АРА II. Реакції гіперчутливості до ГХТЗ більш ймовірні у пацієнтів з алергією та бронхіальною астмою. Пацієнти похилого віку (≥65 років) Слід бути обережними, включаючи частий контроль АТ, у пацієнтів похилого віку, оскільки наявні дані в даній популяції пацієнтів обмежені. Подвійна блокада РААС Одночасне застосування інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену супроводжується більш високою частотою розвитку небажаних явищ, таких як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Якщо комбінована терапія шляхом подвійної блокади РААС вважається абсолютно необхідною, її слід проводити лише під наглядом спеціаліста та при ретельному контролі функції нирок, вмісту електролітів у плазмі крові та АТ. Одночасне застосування АРА IIc препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування АРА IIc інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Гіпертонічний криз Не слід застосовувати препарат Ко-Вамлосет для усунення гіпертонічних кризів. Допінг тест При застосуванні препарату Ко-Вамлосет у спортсменів можливі позитивні результати допінг-тесту (у зв'язку з наявністю препарату ГХТЗ). НМРК У двох фармакоепідеміологічних дослідженнях, виконаних з використанням даних Данського Національного Регістру Раку, було продемонстровано зв'язок між прийомом ГХТЗ та підвищеним ризиком розвитку НМРК – базальноклітинної карциноми та плоскоклітинної карциноми. Ризик розвитку НМРК зростав зі збільшенням сумарної (накопиченої) дози ГХТЗ. Можливим механізмом розвитку НМРК є фотосенсибілізуюча дія ГХТЗ. Пацієнти, які приймають ГХТЗ як монотерапію або у комбінації з іншими лікарськими препаратами, повинні бути обізнані про ризик розвитку НМРК. Таким пацієнтам рекомендується регулярно оглядати шкірні покриви з метою виявлення будь-яких нових підозрілих уражень, а також змін уже наявних уражень шкіри. Про всі підозрілі зміни шкіри слід негайно повідомляти лікаря. Підозрювальні ділянки шкіри повинні бути обстежені фахівцем. Для уточнення діагнозу може знадобитися гістологічне дослідження біоптатів шкіри. З метою мінімізації ризику розвитку НМРК пацієнтам слід рекомендувати дотримуватись профілактичних заходів, таких як обмеження впливу сонячного світла та ультрафіолетових (УФ)-променів, а також використання відповідних захисних засобів. У пацієнтів із НМРК в анамнезі рекомендується переглянути доцільність застосування ГХТЗ. Застосування при хронічних захворюваннях: Застосування у пацієнтів віком від 65 років. Корекція дози препарату не потрібна. У пацієнтів цієї категорії при необхідності можливе зменшення початкової дози до найменшої дози амлодипіну, тобто. 1 таблетка, що містить амлодипін + валсартан + ГХТЗ у дозі 5 мг + 160 мг + 12,5 мг (у вигляді препарату Ко-Вамлосет, таблетки, покриті плівковою оболонкою, 5 мг + 160 мг + 12,5 мг) або 5 мг + 160 мг + 25 мг (у вигляді препарату Ко-Вамлосет, таблетки, покриті плівковою оболонкою, 5 мг + 160 мг +25 мг). Пацієнти з порушенням функції нирок Для пацієнтів з порушенням функції нирок легкого та помірного ступеня тяжкості (ШКФ ≥ 30 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла, але ≤ 90 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) корекція початкової дози не потрібні. Препарат не слід застосовувати у пацієнтів з порушенням функції нирок тяжкого ступеня (ШКФ < 30 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) внаслідок наявності у складі препарату ГХТЗ. Застосування тіазидних діуретиків у монотерапії у пацієнтів з порушеннями функції нирок тяжкого ступеня (ШКФ < 30 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) є неефективним, однак одночасне застосування з «петльовими» діуретиками у пацієнтів даної категорії можливе. Пацієнти з порушенням функції печінки Внаслідок наявності у складі валсартану, ГХТЗ та амлодипіну препарат Ко-Вамлосет протипоказаний у пацієнтів з порушенням функції печінки тяжкого ступеня (> 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю). У пацієнтів з порушенням функції печінки легкого або помірного ступеня без холестазу мг валсартану, і тому препарат Ко-Вамлосет (містить 160 мг валсартану) не може бути застосований у цієї групи пацієнтів (див. розділи "Протипоказання", "Особливі вказівки" та "Фармакологічні властивості. Фармакокінетика"). Рекомендації щодо дозування амлодипіну у пацієнтів з порушенням функції печінки легкого або помірного ступеня не розроблені. У пацієнтів цієї категорії при необхідності слід призначати препарат з найменшою дозою амлодипіну. Вплив на керування транспортними засобами: Деякі побічні ефекти препарату, у тому числі запаморочення або зорові порушення, можуть негативно впливати на здатність до виконання потенційно небезпечних видів діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій (управління транспортними засобами, робота з механізмами, що рухаються). Пацієнтам, які приймають препарат Ко-Вамлосет, слід дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами і при роботі з механізмами, що рухаються.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Дозування: 50 мг Фасування: N60 Форма випуску таб. Упаковка: блістер Виробник: КРКА д. д.

Фасування: N30 Форма випуску таб. покриті плівковою оболонкою Упакування: упак. Виробник: КРКА д.

Фасування: N1 Форма випуску: гранули д/приготування суспензії. Упакування: фл. Виробник: КРКА д.

Дозування: 25 мг/мл Фасування: N5 Форма випуску: р-р для внутрішньом. Упаковка: амп. Виробник: КРКА д.

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему.

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему.

Дозування: 10 мг Фасування: N30 Форма випуску таб. покриті плівковою оболонкою Упаковка: уп. контурн.

Дозування: 5 мг Фасування: N30 Форма випуску таб. покриті плівковою оболонкою Упаковка: уп. контурн.

Дозування: 400 мг Фасування: N20 Форма выпуска: таб. покрытые пленочной оболочкой Упаковка: блистер Производитель: КРКА д. д.

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. активна речовина: орсотен напівфабрикат-гранули – 225,6 мг (у перерахунку на активну речовину орлістат – 120 мг); допоміжні речовини: МКЦ; капсула: корпус (титану діоксид (Е171), гіпромелоза); кришечка (титану діоксид (Е171), гіпромелоза). Капсули по 120мг. 7 капс. у контурній комірковій упаковці з комбінованого матеріалу ОПА/алюміній/ПВХ та фольги алюмінієвої або по 21 капс. у контурній комірковій упаковці з комбінованого матеріалу ПВХ/ПВДХ та фольги алюмінієвої. По 3, 6 або 12 контурних коміркових (по 7 капс.) або 1, 2 або 4 контурних коміркових упаковок (по 21 капс.) поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиКапсули із гіпромелози. Кришечка і корпус капсули від білого до білого із жовтуватим відтінком кольору. Вміст капсул - мікрогранули або суміш порошку та мікрогранул білого або майже білого кольору. Допускається наявність агломератів, що злежалися, легко розсипаються при натисканні.Фармакотерапевтична групаІнгібуюча шлунково-кишкові ліпази.ФармакокінетикаВсмоктування. У добровольців із нормальною масою тіла та ожирінням системний вплив препарату мінімальний. Після одноразового прийому орлістату внутрішньо в дозі 360 мг незмінений орлістат у плазмі визначити не вдалося, що означає, що його концентрації знаходяться нижче за рівень 5 нг/мл. Загалом після прийому терапевтичних доз виявити незмінений орлістат у плазмі вдавалося лише в окремих випадках, у своїй концентрації його були дуже малі ( Розподіл. Vd не можна визначити, оскільки препарат Орсотен дуже погано всмоктується. В умовах in vitro орлістат більш ніж на 99% пов'язується з білками плазми (в основному з ліпопротеїнами та альбуміном). У мінімальних кількостях орлістат може проникати еритроцити. Метаболізм. Судячи з даних, отриманих в експерименті на тварин, метаболізм орлістату здійснюється головним чином стінці кишечника. У дослідженні в осіб з ожирінням встановлено, що приблизно 42% від тієї мінімальної фракції орлістату, яка піддається системному всмоктування, припадає на 2 основних метаболіти - М1 (чотирьохчленне гідролізоване лактонове кільце) і М3 (M1 з відщепленим залишком N-форміллейцину). Молекули M1 і М3 мають відкрите β-лактонне кільце і дуже слабко інгібують ліпазу (у 1000 і 2500 разів слабше, ніж орлістат відповідно). З урахуванням такої низької інгібуючої активності та низьких плазмових концентрацій (в середньому 26 та 108 нг/мл відповідно) після прийому терапевтичних доз ці метаболіти розглядаються як фармакологічно неактивні. Виведення. Дослідження в осіб з нормальною та надмірною масою тіла показали, що основним шляхом елімінації є виведення невсмоктаного орлістату через кишечник. Через кишечник виводилося близько 97% прийнятої дози препарату, причому 83% у вигляді незміненого орлістату. Сукупна ниркова екскреція всіх субстанцій, структурно пов'язаних з орлістатом, становить менше ніж 2% прийнятої дози. Час до повної елімінації орлістату з організму (через кишечник та нирками) дорівнює 3-5 дням. Співвідношення шляхів виведення орлістату у добровольців із нормальною та надмірною масою тіла виявилося однаковим. Як орлістат, і метаболіти M1 і М3, можуть піддаватися екскреції з жовчю. Фармакокінетика в спеціальних клінічних групах Плазмові концентрації орлістату та його метаболітів (M1 та М3) у дітей не відрізняються від таких у дорослих при порівнянні однакових доз орлістату. Добова екскреція жиру з фекаліями склала 27% від прийому з їжею при терапії орлістатом і 7% - при прийомі плацебо. Доклінічні дані щодо безпеки Згідно з доклінічними даними, додаткових ризиків для пацієнтів, які стосуються профілю безпеки, токсичності, генотоксичності, канцерогенності та репродуктивної токсичності, виявлено не було. У дослідженнях на тваринах також не було виявлено тератогенного ефекту. У зв'язку з відсутністю тератогенного ефекту у тварин є малоймовірним його виявлення у людей.ФармакодинамікаПрепарат Орсотен® - потужний, специфічний та оборотний інгібітор шлунково-кишкових ліпаз, що має тривалу дію. Його терапевтична дія здійснюється у просвіті шлунка та тонкого кишечника і полягає в утворенні ковалентного зв'язку з активною сериновою ділянкою шлункової та панкреатичної ліпази. Інактивований фермент при цьому втрачає здатність розщеплювати жири їжі, що надходять у формі тригліцеридів, на вільні жирні кислоти, що всмоктуються, і моногліцериди. Оскільки нерозщеплені тригліцериди не всмоктуються, зниження внаслідок цього зменшення надходження калорій в організм призводить до зменшення маси тіла. Таким чином, терапевтична дія препарату здійснюється без всмоктування в системний кровотік. Судячи з результатів вмісту жиру в калі, дія орлістату починається через 24-48 годин після прийому. Після відміни орлістату вміст жиру в калі через 48-72 години зазвичай повертається до рівня, що мав місце до початку терапії. Ефективність Пацієнти з ожирінням. У клінічних дослідженнях у пацієнтів, які приймають орлістат, спостерігалася велика втрата маси тіла порівняно з пацієнтами, які перебувають на дієтотерапії. Зниження маси тіла починалося вже протягом перших 2 тижнів після початку лікування і тривало від 6 до 12 місяців навіть у пацієнтів з негативною відповіддю на дієтотерапію. Протягом 2 років спостерігалося статистично значуще покращення профілю метаболічних факторів ризику, що супроводжують ожиріння. З іншого боку, проти прийомом плацебо відзначалося значне зменшення кількості жиру в організмі. Орлістат ефективний щодо запобігання повторному додаванню маси тіла. Повторний набір маси тіла, не більше 25% від втраченого, спостерігався приблизно у половини пацієнтів,а у половини з цих пацієнтів повторного набору маси тіла не спостерігалося або навіть спостерігалося подальше його зниження. Пацієнти з ожирінням та цукровим діабетом типу 2. У клінічних дослідженнях тривалістю від 6 місяців до 1 року у пацієнтів з надмірною масою тіла або ожирінням та цукровим діабетом типу 2, які приймають орлістат, спостерігалася велика втрата маси тіла порівняно з пацієнтами, які проходили лікування лише дієтотерапією . Втрата маси тіла відбувалася переважно рахунок зменшення кількості жиру в організмі. Слід зазначити, що на початок дослідження, незважаючи на прийом гіпоглікемічних засобів, у пацієнтів часто відзначався недостатній контроль глікемії. Однак при проведенні терапії орлістатом спостерігалося статистично та клінічно значуще покращення контролю глікемії. Крім того, на фоні терапії орлістатом спостерігалося зниження доз гіпоглікемічних засобів, концентрації інсуліну в плазмі, а також зменшення інсулінорезистентності. Зменшення ризику розвитку цукрового діабету типу 2 у пацієнтів із ожирінням. У 4-річному клінічному дослідженні було показано, що орлістат значно знижує ризик розвитку цукрового діабету типу 2 (приблизно на 37% порівняно з плацебо). Ступінь зменшення ризику був навіть більш значним у пацієнтів із вихідним порушенням толерантності до глюкози (приблизно на 45%). У групі терапії орлістатом відзначалася більша втрата маси тіла порівняно з групою плацебо. Підтримка маси тіла новому рівні спостерігалося протягом усього періоду дослідження. Більше того, у порівнянні з плацебо у пацієнтів, які отримували терапію орлістатом, спостерігалося значне покращення профілю метаболічних факторів ризику. Пубертатне ожиріння. У клінічному дослідженні тривалістю 1 рік у підлітків з ожирінням прийому орлістату спостерігалося зменшення ІМТ проти групою плацебо, де відзначалося навіть збільшення ІМТ. Крім того, у пацієнтів групи орлістату відзначалося зменшення жирової маси, а також кола талії та стегон у порівнянні з групою плацебо. Також у пацієнтів, які отримували терапію орлістатом, відзначалося значне зниження дАТ порівняно з групою плацебо.Показання до застосуваннятривала терапія пацієнтів з ожирінням (ІМТ ≥30 кг/м2) або пацієнтів із надмірною масою тіла (ІМТ ≥28 кг/м2), які мають асоційовані з ожирінням фактори ризику, у поєднанні з помірною гіпокалорійною дієтою; у комбінації з гіпоглікемічними препаратами (метформін, похідні сульфонілсечовини та/або інсулін) та/або помірною гіпокалорійною дієтою у пацієнтів з цукровим діабетом типу 2 з надмірною масою тіла або ожирінням.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до препарату або будь-яких інших компонентів, що містяться в капсулі; синдром хронічної мальабсорбції; холестаз; вагітність; період грудного вигодовування; дитячий вік до 12 років. З обережністю: супутня терапія циклоспорином; супутня терапія варфарином або іншими антикоагулянтами для внутрішнього прийому.Вагітність та лактаціяУ дослідженнях репродуктивної токсичності на тваринах тератогенного та ембріотоксичного ефекту орлістату не спостерігалося. За відсутності тератогенного ефекту у тварин очікувати такого ефекту в людини не слід. Однак через відсутність клінічних даних препарат Орсотен не слід призначати вагітним жінкам. Невідомо, чи орлістат проникає в грудне молоко, тому його застосування в період грудного вигодовування протипоказане.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів, рекомендована ВООЗ: дуже часто – ≥1/10; часто – від ≥1/100 до Дані клінічних досліджень Побічні реакції на орлістат виникали головним чином з боку шлунково-кишкового тракту і були зумовлені фармакологічною дією препарату, що перешкоджає всмоктуванню жирів їжі. Частота розвитку небажаних явищ зменшувалась при тривалому застосуванні орлістату. Наведені нижче небажані явища виникали з частотою >2% та інцидентністю ≥1% порівняно з плацебо. Інфекційні та паразитарні захворювання: дуже часто – грип. З боку обміну речовин: дуже часто – гіпоглікемія*. Порушення психіки: часто – тривога. З боку нервової системи: дуже часто головний біль. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: дуже часто – інфекції верхніх дихальних шляхів; часто – інфекції нижніх дихальних шляхів. З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – біль або дискомфорт у животі, маслянисті виділення з прямої кишки, виділення газів з деякою кількістю відділяного, імперативні позиви на дефекацію, стеаторея, метеоризм, рідке випорожнення, почастішання дефекації; часто - біль або дискомфорт у прямій кишці, м'який стілець, нетримання калу, ураження зубів, ураження ясен, здуття живота. З боку нирок та сечовивідних шляхів: часто – інфекції сечовивідних шляхів. З боку статевих органів та молочної залози: часто – нерегулярні менструації. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – слабкість. У пацієнтів з цукровим діабетом типу 2 характер і частота небажаних явищ були зіставні з такими у осіб без цукрового діабету з надмірною масою тіла та ожирінням. Частота порушень з боку шлунково-кишкового тракту збільшується при підвищенні вмісту жиру в харчуванні. Пацієнтів слід інформувати про можливість виникнення побічних реакцій з боку ШКТ і навчити, як усувати їх шляхом кращого дотримання дієти, особливо щодо кількості жиру, що міститься в ній. Застосування дієти з низьким вмістом жиру зменшує ймовірність побічних дій з боку шлунково-кишкового тракту і тим самим допомагає пацієнтам контролювати та регулювати споживання жирів. Як правило, зазначені побічні реакції були слабо вираженими та транзиторними. Вони виникали на ранніх етапах лікування (у перші 3 місяці), причому у більшості пацієнтів було не більше одного епізоду таких реакцій. У 4-річному клінічному дослідженні загальний профіль безпеки не відрізнявся від такого, отриманого в 1- та 2-річних дослідженнях. При цьому загальна частота виникнення небажаних явищ з боку шлунково-кишкового тракту щорічно зменшувалася протягом 4-річного періоду прийому орлістату. Постмаркетингове спостереження Наведені нижче небажані явища виявлені при спонтанних постреєстраційних повідомленнях, частота розвитку невідома. З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, головними клінічними симптомами яких були свербіж шкіри, висипання на шкірі, кропив'янка, ангіоневротичний набряк, бронхоспазм і анафілаксія. З боку системи травлення: ректальна кровотеча, дивертикуліт, панкреатит. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: холелітіаз, окремі, можливо серйозні, випадки ураження печінки, що призводять до її трансплантації або смерті. З боку шкіри та підшкірних тканин: бульозний висип. З боку нирок та сечовивідних шляхів: оксалатна нефропатія, яка іноді може призводити до розвитку ниркової недостатності. Лабораторні дані: підвищення активності печінкових трансаміназ та ЛФ, зниження концентрації протромбіну в плазмі крові, збільшення значень МНО та випадки незбалансованої терапії антикоагулянтами, що призводило до зміни гемостатичних параметрів. Зареєстровано випадки розвитку гіпероксалурії. З боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини: при одночасному застосуванні орлістату та протиепілептичних препаратів спостерігалися випадки розвитку судом.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні орлістату та циклоспорину відзначалося зниження концентрації циклоспорину в плазмі, що може призвести до зниження імуносупресивної ефективності циклоспорину. Таким чином, супутнє застосування орлістату та циклоспорину не рекомендується. Тим не менш, якщо таке супутнє застосування є необхідним, рекомендується проводити більш частий контроль концентрації циклоспорину в плазмі як при одночасному застосуванні його з орлістатом, так і після припинення застосування орлістату. Концентрацію циклоспорину в плазмі слід контролювати до її стабілізації. При одночасному застосуванні з препаратом Орсотен відзначалося зменшення всмоктування вітамінів D, Е та бета-каротину. Якщо рекомендовані полівітаміни, їх слід приймати не менше ніж через 2 години після прийому препарату Орсотен або перед сном. При застосуванні аміодарону внутрішньо під час терапії орлістатом відзначалося зниження системної експозиції аміодарону та дезетиламіодарону (на 25–30%), однак у зв'язку зі складною фармакокінетикою аміодарону клінічна значущість цього явища незрозуміла. Додавання препарату Орсотен до тривалої терапії аміодароном, можливо, призведе до зниження терапевтичного ефекту аміодарону (досліджень не проводилося). Слід уникати одночасного прийому препарату Орсотен і акарбози через відсутність даних фармакокінетичних досліджень. При одночасному прийомі орлістату та протиепілептичних препаратів спостерігалися випадки розвитку судом. Причинно-наслідковий зв'язок між розвитком судом та терапією орлістатом не встановлено. Проте, слід контролювати стан пацієнтів щодо можливих змін у частоті та/або тяжкості судомного синдрому. За даними клінічних досліджень, відсутня взаємодія орлістату з амітриптиліном, аторвастатином, бігуанідами, дигоксином, фібратами, флуоксетином, лозартаном, фенітоїном, пероральними контрацептивами, фентерміном, правастатином, ніфедипіном ГІТС н Однак при одночасному застосуванні орлістату та варфарину або інших антикоагулянтів може спостерігатися зниження концентрації протромбіну та підвищення показника МНО, що може призвести до зміни гемостатичних показників. Необхідно контролювати показник МНО при супутній терапії варфарином або іншими антикоагулянтами для вживання. Відзначалися рідкісні випадки розвитку гіпотиреозу та/або порушення його контролю. Механізм розвитку цього явища невідомий, але може бути обумовлений зниженням всмоктування йодованої солі та/або левотироксину натрію. Відзначалися випадки зниження ефективності антиретровірусних препаратів для лікування ВІЛ, антидепресантів та нейролептиків (включаючи препарати літію), що збігаються з початком застосування орлістату у раніше компенсованих пацієнтів. Терапію орлістатом слід розпочинати лише після ретельної оцінки її можливого впливу на таких пацієнтів. Орлістат здатний опосередковано знижувати ефективність контрацептивів для внутрішнього застосування, що в окремих випадках може призвести до незапланованої вагітності. Рекомендується використовувати додатковий метод контрацепції у разі розвитку важкої діареї.Спосіб застосування та дозиВсередину. Тривала терапія пацієнтів з ожирінням або надмірною масою тіла, що мають асоційовані з ожирінням фактори ризику, у поєднанні з помірною гіпокалорійною дієтою. У дорослих та дітей старше 12 років рекомендована доза орлістату становить 1 капс. 120 мг з кожним основним прийомом їжі (безпосередньо до, під час або пізніше як через 1 год після їди). У комбінації з гіпоглікемічними препаратами (метформін, похідні сульфонілсечовини та/або інсулін) та/або помірною гіпокалорійною дієтою у пацієнтів з цукровим діабетом типу 2 з надмірною масою тіла або ожирінням. У дорослих рекомендована доза орлістату становить 1 капс. 120 мг з кожним основним прийомом їжі (безпосередньо до, під час або пізніше як через 1 год після їди). Якщо прийом їжі пропускають або їжа не містить жиру, то прийом препарату Орсотен також можна пропустити. Препарат Орсотен® слід приймати у поєднанні зі збалансованою, помірною гіпокалорійною дієтою, що містить не більше 30% калоражу у вигляді жирів. Добове споживання жирів, вуглеводів та білків необхідно розподіляти на 3 основні прийоми. Збільшення дози орлістату понад рекомендовану (120 мг 3 рази на добу) не призводить до посилення його терапевтичного ефекту. Ефективність та безпека орлістату у пацієнтів з порушенням функції печінки та/або нирок, а також у пацієнтів похилого та дитячого віку (молодше 12 років) не досліджувалися.ПередозуванняУ клінічних дослідженнях у осіб із нормальною масою тіла та пацієнтів з ожирінням прийом разових доз 800 мг або багаторазовий прийом орлістату по 400 мг 3 рази на добу протягом 15 днів не супроводжувався появою суттєвих небажаних явищ. Крім того, у пацієнтів з ожирінням є досвід застосування орлістату по 240 мг 3 рази на добу протягом 6 місяців, що не супроводжувалося достовірним збільшенням частоти небажаних явищ. Симптоми: повідомлялося або про відсутність небажаних явищ або небажані явища не відрізнялися від тих, що спостерігаються при прийомі орлістату в терапевтичних дозах. Лікування: рекомендується спостерігати пацієнта протягом 24 годин. За даними досліджень у людини та тварин, будь-які системні ефекти, які можна було б пов'язати з ліпозингібуючими властивостями орлістату, повинні бути швидко оборотні.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗастосування препарату Орсотен® має бути припинено, якщо після 12 тижнів терапії маса тіла знизилася менш ніж на 5% порівняно з початковою масою тіла. Клінічні дослідження виявили менше зниження маси тіла у пацієнтів з цукровим діабетом типу 2, які отримують орлістат, порівняно з пацієнтами без цукрового діабету, які отримують орлістат. Препарат Орсотен® ефективний у плані тривалого контролю маси тіла (зниження маси тіла та її підтримка на новому рівні, запобігання повторному додаванню маси тіла). Лікування препаратом Орсотен® призводить до поліпшення профілю факторів ризику та захворювань, що супроводжують ожиріння, включаючи гіперхолестеринемію, цукровий діабет типу 2, порушення толерантності до глюкози, гіперінсулінемію, артеріальну гіпертензію та зменшення кількості вісцерального жиру. При застосуванні у комбінації з такими гіпоглікемічними препаратами, як метформін, похідні сульфонілсечовини та/або інсулін, у пацієнтів з цукровим діабетом типу 2 з надмірною масою тіла (ІМТ ≥28 кг/м2) або ожирінням (ІМТ ≥30 кг/м2) препарат Орсотен ® у поєднанні з помірною гіпокалорійною дієтою дає додаткове поліпшення компенсації вуглеводного обміну. У клінічних дослідженнях у більшості пацієнтів концентрації вітамінів A, D, Е, К та бета-каротину протягом 4 років терапії орлістатом залишалися в межах норми. Задля забезпечення адекватного надходження всіх поживних речовин можна призначити полівітаміни. Пацієнт повинен отримувати збалансовану, помірковано гіпокалорійну дієту, що містить не більше 30% калоражу у вигляді жирів. Рекомендується харчування, багате фруктами та овочами. Добове споживання жирів, вуглеводів та білків необхідно розподіляти на 3 основні прийоми. При застосуванні орлістату спостерігалися випадки ректальної кровотечі. При появі тяжких та/або стійких симптомів кровотечі необхідно провести додаткове обстеження. Можливість побічних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту може збільшуватися, якщо препарат Орсотен приймають на фоні харчування, багатого жирами (наприклад 2000 ккал/добу, з них понад 30% у вигляді жирів, що дорівнює приблизно 67 г жиру). Добове споживання жирів має бути розподілене на 3 основні прийоми. Якщо препарат Орсотен приймають з їжею, дуже багатою на жир, ймовірність шлунково-кишкових реакцій збільшується. У пацієнтів з цукровим діабетом типу 2 зменшення маси тіла при лікуванні препаратом Орсотен супроводжується поліпшенням компенсації вуглеводного обміну, що може дозволити або вимагати зниження дози гіпоглікемічних препаратів (наприклад, похідні сульфонілсечовини). Необхідно контролювати коагуляційні параметри (наприклад, показник МНО) при супутній терапії антикоагулянтами для прийому внутрішньо. У разі розвитку важкої діареї при застосуванні орлістату жінкам, які застосовують контрацептиви для внутрішнього застосування, необхідно використовувати додаткові заходи контрацепції. При застосуванні орлістату спостерігалися рідкісні випадки розвитку гіпотиреозу та/або порушення його контролю. Механізм розвитку цього явища невідомий, але може бути обумовлений зниженням всмоктування йодованої солі та/або левотироксину натрію. Орлістат потенційно здатний знижувати всмоктування антиретровірусних препаратів для лікування ВІЛ та ефективність антиретровірусної терапії. Перед початком терапії орлістатом необхідно ретельно оцінити співвідношення користі/ризику у таких пацієнтів. При застосуванні орлістату можливий розвиток оксалатної нефропатії, яка може призводити до розвитку ниркової недостатності. Збільшення ризику відзначається у пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю та/або дегідратацією. Вплив на здатність виконання потенційно небезпечних видів діяльності, що вимагають особливої ​​уваги та швидких реакцій (наприклад управління автотранспортом, робота з механізмами, що рухаються). Препарат Орсотен® не впливає на здатність керувати транспортними засобами та механізмами.Умови відпустки з аптекЗа рецептом

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. активна речовина: орсотен напівфабрикат-гранули – 112,8 мг (у перерахунку на активну речовину орлістат – 60 мг); допоміжна речовина напівфабрикату-гранул: МКЦ; допоміжні речовини: МКЦ – 22,2 мг; Тверді желатинові капсули, корпус: титану діоксид (Е171) – 0,58 мг; желатин – 28,22 мг; кришечка: титану діоксид (Е171) - 0,19 мг; оксид заліза жовтий (Е172) – 0,04 мг; желатин – 18,97 мг. Капсули 60 мг. 21 капс. у контурній комірковій упаковці з комбінованого матеріалу ПВХ/ПВДХ та алюмінієвої фольги. 2 або 4 контурні коміркові упаковки упаковані в пачку з картону.Опис лікарської формиКапсули. Тверді, желатинові №3. Корпус - білого кольору; кришечка - світло-жовтого кольору. Вміст капсул - мікрогранули або суміш порошку та мікрогранул білого або майже білого кольору. Допускається наявність агломератів, що злежалися, легко розсипаються при натисканні.Фармакотерапевтична групаІнгібуюча шлунково-кишкові ліпази.ФармакокінетикаВсмоктування. Всмоктування препарату мінімальне. Розподіл. Vd визначити неможливо, оскільки орлістат всмоктується мінімальною мірою і не має встановленої системної фармакокінетики. Орлістат більш ніж на 99% пов'язаний з білками плазми (в основному з ліпопротеїдами та альбумінами). Орлістат може мінімальною мірою проникати в еритроцити. Метаболізм. Метаболізм орлістату відбувається в основному в стінках шлунка та тонкого кишечника. Виведення. Близько 97% прийнятої внутрішньо дози препарату виділяється через кишечник, 83% із цієї кількості – у незміненому вигляді. Виведення орлістату та його метаболітів нирками становить менше 2% прийнятої дози. Препарат повністю виводиться через 3-5 днів. Виведення орлістату як у добровольців із нормальною масою тіла, так і у пацієнтів із ожирінням аналогічне.ФармакодинамікаОрлістат є потужним специфічним інгібітором шлунково-кишкових ліпаз тривалої дії. Він виявляє свою терапевтичну активність у просвіті шлунка та тонкої кишки, утворюючи ковалентний зв'язок з активною сериновою ділянкою шлункових та панкреатичних ліпаз. Інактивований фермент втрачає можливість гідролізувати харчові жири (тригліцериди) в абсорбовані вільні жирні кислоти та моногліцериди. Нерозщеплені тригліцериди не всмоктуються, що призводить до зменшення кількості калорій, засвоєних організмом, та зниження маси тіла. Таким чином, терапевтична дія препарату здійснюється без всмоктування у системний кровотік. За результатами клінічних досліджень, орлістат, який приймається щодня в дозі 60 мг 3 рази на день, блокує абсорбцію приблизно 25% жирів, що входять до денного раціону. Поряд із зниженням маси тіла, при тривалому прийомі орлістату в дозі 60 мг відзначається зменшення таких показників як коло талії, концентрація загального холестерину (ОХС) та концентрація холестерину ліпопротеїдів низької щільності (ХС ЛПНЩ) у плазмі крові. Після 6 місяців терапії орлістатом у дозі 60 мг середня концентрація ОХС у плазмі крові знижується, в середньому, на 2,4%, ХС ЛПНЩ – на 3,5%. Окружність талії через 6 місяців прийому препарату зменшується, в середньому, на 4,5 см.Показання до застосуванняЗниження маси тіла у дорослих (старше 18 років) із надмірною масою тіла (ІМТ >28 кг/м2). Застосовується лише у поєднанні з помірною гіпокалорійною дієтою, що містить не більше 30% добової калорійності у вигляді жирів.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до орлістату або будь-якого з компонентів препарату; синдром хронічної мальабсорбції; холестаз; супутня терапія циклоспорином; одночасне застосування непрямих антикоагулянтів (варфарину); одночасне застосування ситагліптину; вагітність; період грудного вигодовування; вік до 18 років.Вагітність та лактаціяПрепарат Орсотен® слім не слід застосовувати при вагітності через відсутність достовірних клінічних даних, що підтверджують безпеку його застосування. Не встановлено, чи проникає орлістат у грудне молоко, тому застосування препарату Орсотен® слім у період грудного вигодовування не рекомендується.Побічна діяНебажані реакції (НР) при прийомі препарату Орсотен® слім, як правило, спостерігаються з боку шлунково-кишкового тракту та обумовлені фармакологічною дією препарату. Класифікація частоти розвитку побічних ефектів, рекомендована ВООЗ: дуже часто – ≥1/10; часто – від ≥1/100 до Нижче вказано частоту реакцій з боку різних органів і систем. Клінічними дослідженнями з вивчення застосування орлістату в дозі 60 мг тривалістю від 18 до 24 міс встановлені небажані реакції з боку шлунково-кишкового тракту, які загалом були легкими та оборотними. Зазвичай вони виявлялися на початку лікування. Дотримання дієти з низьким вмістом жиру зменшує ймовірність виникнення таких реакцій. З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – маслянисті виділення з прямої кишки, відходження газів з деякою кількістю відокремлюваного, імперативні позиви на дефекацію, стеаторея; часто - біль у животі, нетримання калу, рідке випорожнення, почастішання дефекації. Як правило, зазначені побічні реакції є слабко вираженими та транзиторними. Вони виникають на ранніх етапах лікування (у перші 3 місяці терапії), причому у більшості пацієнтів було не більше одного епізоду таких реакцій. Післяреєстраційні дослідження У ході післяреєстраційного застосування орлістату були відзначені такі небажані реакції, частота яких невідома. З боку органів кровотворення: зниження концентрації протромбіну та збільшення показника МНО у плазмі крові у пацієнтів, які приймали орлістат одночасно з непрямими антикоагулянтами. З боку травного тракту: незначна кровотеча із прямої кишки, дивертикуліт. З боку шкіри та підшкірної клітковини: бульозний висип. З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, включаючи свербіж шкіри, висипання на шкірі, кропив'янку, ангіоневротичний набряк, бронхоспазм і анафілаксію. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: жовчнокам'яна хвороба, гепатит, підвищення активності печінкових трансаміназ та ЛФ у плазмі крові.Взаємодія з лікарськими засобамиЦиклоспорин. У кількох дослідженнях вивчення лікарської взаємодії циклоспорину, при його одночасному застосуванні з орлістатом, повідомляється про зменшення концентрації циклоспорину в плазмі крові. Потенційно це може спричинити зменшення імунодепресивної ефективності останнього. Одночасне застосування препарату Орсотен® слім та циклоспорину протипоказано. Непрямі антикоагулянти. При одночасному застосуванні варфарину або інших антикоагулянтів для внутрішнього застосування з препаратом Орсотен® слім можуть змінюватися значення МНО. Жиророзчинні вітаміни. Прийом препарату Орсотен® слім може потенційно погіршити абсорбцію жиророзчинних вітамінів (A, D, Е, К та бета-каротин). Акарбоза. Враховуючи відсутність досліджень, що вивчають фармакокінетичні взаємодії, не рекомендується застосовувати препарат Орсотен® слім одночасно з акарбозою. Аміодарон. При одночасному застосуванні з орлістатом відмічено зменшення концентрації аміодарону у плазмі після одноразового прийому. Клінічна значущість цього ефекту для пацієнтів, які приймають аміодарон, незрозуміла. Одночасне застосування препарату Орсотен® слім та аміодарону можливе лише за рекомендацією лікаря. Відсутність взаємодії. Орлістат не взаємодіє з амітриптиліном, фенітоїном, флуоксетином, сибутраміном, фентерміном, аторвастатином, правастатином, фібратами, бігуанідами, дигоксином, ніфедипіном, лозартаном та етанолом.Спосіб застосування та дозиВсередину по 1 капс. (60 мг) 3 рази на день, запиваючи водою, безпосередньо перед, під час або протягом 1 години після кожного прийому їжі. Якщо прийом їжі пропущений або їжа не містить жиру, застосування орлістату слід пропустити. Для дорослих пацієнтів рекомендована доза препарату Орсотен® слім становить 60 мг (1 капс.) 3 рази на день з кожним основним прийомом їжі у поєднанні з помірною гіпокалорійною дієтою з низьким вмістом жиру. Протягом доби можна приймати трохи більше 3 капс. препарату Орсотен® слим. Препарат Орсотен® слім слід приймати лише у дозах, що рекомендуються. Лікування рекомендується проводити трохи більше 6 міс. Отримані результати зниження маси тіла рекомендується обговорити із лікарем. Якщо після 12 тижнів застосування препарату Орсотен® слім не спостерігається зниження маси тіла (тобто зниження маси тіла становить менше 5% від вихідної), необхідна консультація лікаря для вирішення питання щодо продовження прийому препарату.ПередозуванняПри застосуванні орлістату в дозі 800 мг одноразово та в дозі до 400 мг 3 рази на день щодня протягом 15 днів, як у пацієнтів з нормальною масою тіла, так і у хворих з ожирінням значних небажаних реакцій не виявлено. При застосуванні орлістату по 240 мг 3 рази на день протягом 6 місяців збільшення частоти небажаних реакцій не відмічено. У більшості повідомлень про передозування орлістату в постмаркетинговий період або відсутні конкретні відомості про небажані реакції, або описуються небажані реакції, які не відрізняються від рекомендованих доз орлістату. У разі передозування потрібна консультація лікаря. При значному передозуванні орлістату рекомендується спостереження за пацієнтом протягом 24 годин. За даними доклінічних та клінічних досліджень, всі системні ефекти орлістату внаслідок інгібування ліпази, як правило, швидко оборотні.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. активна речовина: орсотен напівфабрикат-гранули – 112,8 мг (у перерахунку на активну речовину орлістат – 60 мг); допоміжна речовина напівфабрикату-гранул: МКЦ; допоміжні речовини: МКЦ – 22,2 мг; Тверді желатинові капсули, корпус: титану діоксид (Е171) – 0,58 мг; желатин – 28,22 мг; кришечка: титану діоксид (Е171) - 0,19 мг; оксид заліза жовтий (Е172) – 0,04 мг; желатин – 18,97 мг. Капсули 60 мг. 21 капс. у контурній комірковій упаковці з комбінованого матеріалу ПВХ/ПВДХ та алюмінієвої фольги. 2 або 4 контурні коміркові упаковки упаковані в пачку з картону.Опис лікарської формиКапсули. Тверді, желатинові №3. Корпус - білого кольору; кришечка - світло-жовтого кольору. Вміст капсул - мікрогранули або суміш порошку та мікрогранул білого або майже білого кольору. Допускається наявність агломератів, що злежалися, легко розсипаються при натисканні.Фармакотерапевтична групаІнгібуюча шлунково-кишкові ліпази.ФармакокінетикаВсмоктування. Всмоктування препарату мінімальне. Розподіл. Vd визначити неможливо, оскільки орлістат всмоктується мінімальною мірою і не має встановленої системної фармакокінетики. Орлістат більш ніж на 99% пов'язаний з білками плазми (в основному з ліпопротеїдами та альбумінами). Орлістат може мінімальною мірою проникати в еритроцити. Метаболізм. Метаболізм орлістату відбувається в основному в стінках шлунка та тонкого кишечника. Виведення. Близько 97% прийнятої внутрішньо дози препарату виділяється через кишечник, 83% із цієї кількості – у незміненому вигляді. Виведення орлістату та його метаболітів нирками становить менше 2% прийнятої дози. Препарат повністю виводиться через 3-5 днів. Виведення орлістату як у добровольців із нормальною масою тіла, так і у пацієнтів із ожирінням аналогічне.ФармакодинамікаОрлістат є потужним специфічним інгібітором шлунково-кишкових ліпаз тривалої дії. Він виявляє свою терапевтичну активність у просвіті шлунка та тонкої кишки, утворюючи ковалентний зв'язок з активною сериновою ділянкою шлункових та панкреатичних ліпаз. Інактивований фермент втрачає можливість гідролізувати харчові жири (тригліцериди) в абсорбовані вільні жирні кислоти та моногліцериди. Нерозщеплені тригліцериди не всмоктуються, що призводить до зменшення кількості калорій, засвоєних організмом, та зниження маси тіла. Таким чином, терапевтична дія препарату здійснюється без всмоктування у системний кровотік. За результатами клінічних досліджень, орлістат, який приймається щодня в дозі 60 мг 3 рази на день, блокує абсорбцію приблизно 25% жирів, що входять до денного раціону. Поряд із зниженням маси тіла, при тривалому прийомі орлістату в дозі 60 мг відзначається зменшення таких показників як коло талії, концентрація загального холестерину (ОХС) та концентрація холестерину ліпопротеїдів низької щільності (ХС ЛПНЩ) у плазмі крові. Після 6 місяців терапії орлістатом у дозі 60 мг середня концентрація ОХС у плазмі крові знижується, в середньому, на 2,4%, ХС ЛПНЩ – на 3,5%. Окружність талії через 6 місяців прийому препарату зменшується, в середньому, на 4,5 см.Показання до застосуванняЗниження маси тіла у дорослих (старше 18 років) із надмірною масою тіла (ІМТ >28 кг/м2). Застосовується лише у поєднанні з помірною гіпокалорійною дієтою, що містить не більше 30% добової калорійності у вигляді жирів.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до орлістату або будь-якого з компонентів препарату; синдром хронічної мальабсорбції; холестаз; супутня терапія циклоспорином; одночасне застосування непрямих антикоагулянтів (варфарину); одночасне застосування ситагліптину; вагітність; період грудного вигодовування; вік до 18 років.Вагітність та лактаціяПрепарат Орсотен® слім не слід застосовувати при вагітності через відсутність достовірних клінічних даних, що підтверджують безпеку його застосування. Не встановлено, чи проникає орлістат у грудне молоко, тому застосування препарату Орсотен® слім у період грудного вигодовування не рекомендується.Побічна діяНебажані реакції (НР) при прийомі препарату Орсотен® слім, як правило, спостерігаються з боку шлунково-кишкового тракту та обумовлені фармакологічною дією препарату. Класифікація частоти розвитку побічних ефектів, рекомендована ВООЗ: дуже часто – ≥1/10; часто – від ≥1/100 до Нижче вказано частоту реакцій з боку різних органів і систем. Клінічними дослідженнями з вивчення застосування орлістату в дозі 60 мг тривалістю від 18 до 24 міс встановлені небажані реакції з боку шлунково-кишкового тракту, які загалом були легкими та оборотними. Зазвичай вони виявлялися на початку лікування. Дотримання дієти з низьким вмістом жиру зменшує ймовірність виникнення таких реакцій. З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – маслянисті виділення з прямої кишки, відходження газів з деякою кількістю відокремлюваного, імперативні позиви на дефекацію, стеаторея; часто - біль у животі, нетримання калу, рідке випорожнення, почастішання дефекації. Як правило, зазначені побічні реакції є слабко вираженими та транзиторними. Вони виникають на ранніх етапах лікування (у перші 3 місяці терапії), причому у більшості пацієнтів було не більше одного епізоду таких реакцій. Післяреєстраційні дослідження У ході післяреєстраційного застосування орлістату були відзначені такі небажані реакції, частота яких невідома. З боку органів кровотворення: зниження концентрації протромбіну та збільшення показника МНО у плазмі крові у пацієнтів, які приймали орлістат одночасно з непрямими антикоагулянтами. З боку травного тракту: незначна кровотеча із прямої кишки, дивертикуліт. З боку шкіри та підшкірної клітковини: бульозний висип. З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, включаючи свербіж шкіри, висипання на шкірі, кропив'янку, ангіоневротичний набряк, бронхоспазм і анафілаксію. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: жовчнокам'яна хвороба, гепатит, підвищення активності печінкових трансаміназ та ЛФ у плазмі крові.Взаємодія з лікарськими засобамиЦиклоспорин. У кількох дослідженнях вивчення лікарської взаємодії циклоспорину, при його одночасному застосуванні з орлістатом, повідомляється про зменшення концентрації циклоспорину в плазмі крові. Потенційно це може спричинити зменшення імунодепресивної ефективності останнього. Одночасне застосування препарату Орсотен® слім та циклоспорину протипоказано. Непрямі антикоагулянти. При одночасному застосуванні варфарину або інших антикоагулянтів для внутрішнього застосування з препаратом Орсотен® слім можуть змінюватися значення МНО. Жиророзчинні вітаміни. Прийом препарату Орсотен® слім може потенційно погіршити абсорбцію жиророзчинних вітамінів (A, D, Е, К та бета-каротин). Акарбоза. Враховуючи відсутність досліджень, що вивчають фармакокінетичні взаємодії, не рекомендується застосовувати препарат Орсотен® слім одночасно з акарбозою. Аміодарон. При одночасному застосуванні з орлістатом відмічено зменшення концентрації аміодарону у плазмі після одноразового прийому. Клінічна значущість цього ефекту для пацієнтів, які приймають аміодарон, незрозуміла. Одночасне застосування препарату Орсотен® слім та аміодарону можливе лише за рекомендацією лікаря. Відсутність взаємодії. Орлістат не взаємодіє з амітриптиліном, фенітоїном, флуоксетином, сибутраміном, фентерміном, аторвастатином, правастатином, фібратами, бігуанідами, дигоксином, ніфедипіном, лозартаном та етанолом.Спосіб застосування та дозиВсередину по 1 капс. (60 мг) 3 рази на день, запиваючи водою, безпосередньо перед, під час або протягом 1 години після кожного прийому їжі. Якщо прийом їжі пропущений або їжа не містить жиру, застосування орлістату слід пропустити. Для дорослих пацієнтів рекомендована доза препарату Орсотен® слім становить 60 мг (1 капс.) 3 рази на день з кожним основним прийомом їжі у поєднанні з помірною гіпокалорійною дієтою з низьким вмістом жиру. Протягом доби можна приймати трохи більше 3 капс. препарату Орсотен® слим. Препарат Орсотен® слім слід приймати лише у дозах, що рекомендуються. Лікування рекомендується проводити трохи більше 6 міс. Отримані результати зниження маси тіла рекомендується обговорити із лікарем. Якщо після 12 тижнів застосування препарату Орсотен® слім не спостерігається зниження маси тіла (тобто зниження маси тіла становить менше 5% від вихідної), необхідна консультація лікаря для вирішення питання щодо продовження прийому препарату.ПередозуванняПри застосуванні орлістату в дозі 800 мг одноразово та в дозі до 400 мг 3 рази на день щодня протягом 15 днів, як у пацієнтів з нормальною масою тіла, так і у хворих з ожирінням значних небажаних реакцій не виявлено. При застосуванні орлістату по 240 мг 3 рази на день протягом 6 місяців збільшення частоти небажаних реакцій не відмічено. У більшості повідомлень про передозування орлістату в постмаркетинговий період або відсутні конкретні відомості про небажані реакції, або описуються небажані реакції, які не відрізняються від рекомендованих доз орлістату. У разі передозування потрібна консультація лікаря. При значному передозуванні орлістату рекомендується спостереження за пацієнтом протягом 24 годин. За даними доклінічних та клінічних досліджень, всі системні ефекти орлістату внаслідок інгібування ліпази, як правило, швидко оборотні.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкабутамірат таблетки, вкриті плівковою оболонкою 1 таблетка, покрита плівковою оболонкою, містить: Діюча речовина: Бутамірату цитрат 20,00 мг Допоміжні речовини: лактози моногідрат, повідон К-25, барвник хіноліновий жовтий (Е104), гіпромелоза 15000 мПас, тальк, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Оболонка плівкова: гіпромелоза 6 мПас, титану діоксид (Е171), барвник заліза оксид червоний (Е172), барвник заліза оксид жовтий (Е172), тальк, пропіленглікольОпис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки з фаскою, покриті плівковою оболонкою жовто-коричневого кольору. Вид на зламі: жовта шорстка маса з плівковою оболонкою жовто-коричневого кольору.Фармакотерапевтична група протикашльовий засіб центральної діїФармакокінетикаБутамірат швидко і повністю всмоктується при прийомі внутрішньо. При повторному застосуванні бутамірату його концентрація у плазмі крові залишається лінійною та кумуляції не спостерігається. Гідроліз бутамірату, спочатку до 2-фенілмасляної кислоти та діетиламіноетоксіетанолу, починається в крові. Ці метаболіти також мають протикашльову активність. Бутамірат і його метаболіти мають майже максимальний (близько 95%) рівень зв'язування з білками плазми крові, що зумовлює їх тривалий період напіввиведення (Т(1/2)) і тривалу протикашльову дію. Метаболіти виводяться переважно нирками, причому метаболіти з кислою реакцією значною мірою пов'язані з глюкуроновою кислотою. Т(1/2) становить 6 годин.ФармакодинамікаБутамірат – діюча речовина препарату Панатус® є протикашльовим засобом центральної дії, що не відноситься до алкалоїдів опію ні хімічно, ні фармакологічно. Пригнічує кашель, маючи прямий вплив на кашльовий центр. Має бронходилатируючий ефект. Сприяє полегшенню дихання, покращуючи показники спірометрії (знижує опір дихальних шляхів) та оксигенації крові.Показання до застосуванняСухий кашель будь-якої етіології, у тому числі при кашлюку, для придушення кашлю в передопераційному та післяопераційному періоді, при хірургічних втручаннях та бронхоскопії.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до компонентів препарату, вагітність (I триместр), період грудного вигодовування, дитячий вік до 6 років, дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції. Вагітність (II-III триместри).Вагітність та лактаціяНемає даних про безпеку застосування препарату Панатус у період вагітності та проходження його через плацентарний бар'єр. Препарат не рекомендується застосовувати у І триместрі вагітності. У ІІ та ІІІ триместрах вагітності можливе застосування препарату тільки після консультації з лікарем. Враховуючи відсутність даних про виділення бутамірату в материнське молоко, застосування препарату Панатус у період грудного вигодовування не рекомендується. Протипоказаний дітям віком до 6 років. Діти віком від 6 до 12 років: по 1 таблетці 2 рази на день; діти старше 12 років: по 1 таблетці 3 десь у день.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ): дуже часто ≥ 1/10 часто від ≥ 1/100 до < 1/10 нечасто від ≥ 1/1000 до < 1/100 рідко від ≥ 1/10000 до < 1/1000 дуже рідко від ≥ 1/100 000, включаючи окремі повідомлення. З боку центральної нервової системи (ЦНС): рідко: сонливість, запаморочення. З боку травної системи: рідко: нудота, блювання, діарея. З боку шкірних покривів: рідко: екзантема. Інші: можливий розвиток алергічних реакцій.Взаємодія з лікарськими засобамиЯкісь лікарські взаємодії для бутамірату не описані. У зв'язку з тим, що бутамірат пригнічує кашльовий рефлекс, слід уникати одночасного застосування відхаркувальних засобів, щоб уникнути скупчення мокротиння в дихальних шляхах. У період застосування препарату Панатус не рекомендується застосування етанолу, а також лікарських засобів, що пригнічують ЦНС (снодійні, нейролептики, транквілізатори та ін.).Спосіб застосування та дозиВсередину перед їдою. Діти віком від 6 до 12 років: по 1 таблетці 2 рази на день; діти старше 12 років: по 1 таблетці 3 десь у день; дорослі: по 2 таблетки 2-3 десь у день. Якщо кашель зберігається більше 5-7 днів, слід звернутися до лікаря.ПередозуванняСимптоми: сонливість, запаморочення, нудота, блювання, біль у животі, діарея, дратівливість, порушення координації рухів, зниження артеріального тиску. Лікування: промити шлунок, призначити активоване вугілля, проносні засоби, а також провести заходи щодо підтримки функції серцево-судинної та дихальної систем. Антидоту немає. Лікування симптоматичне.Запобіжні заходи та особливі вказівкиОдна пігулка, покрита плівковою оболонкою, містить 314,90 мг лактози. При кожному прийомі препарату відповідно до інструкції із застосування пацієнт приймає до 629,8 мг лактози. Препарат Панатус не застосовується у пацієнтів з дефіцитом лактази, недостатністю лактози, синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції. Якщо після 5-7 днів застосування препарату Панатус кашель не припиняється, необхідно звернутися до лікаря. Застосування при хронічних захворюваннях: Протипоказаний пацієнтам із дефіцитом лактази, непереносимістю лактози, синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції. Вплив на керування транспортними засобами: Препарат Панатус® може викликати сонливість, тому необхідно дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та зі складними технічними пристроями, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкабутамірат таблетки, вкриті плівковою оболонкою 1 таблетка, покрита плівковою оболонкою, містить: Діюча речовина: Бутамірату цитрат 50,00 мг Допоміжні речовини: лактози моногідрат, повідон K-25, гіпромелоза 15000 мПас, тальк, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Оболонка плівкова: гіпромелоза 6 мПас, титану діоксид (Е171), барвник заліза оксид червоний (Е172), тальк, пропіленглікольОпис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки з фаскою, покриті плівковою оболонкою червоно-коричневого кольору. Вид на зламі: біла шорстка маса з плівковою оболонкою червоно-коричневого кольору.Фармакотерапевтична групапротикашльовий засіб центральної діїФармакокінетикаБутамірат швидко і повністю всмоктується при прийомі внутрішньо. При повторному застосуванні бутамірату його концентрація у плазмі крові залишається лінійною та кумуляції не спостерігається. Гідроліз бутамірату, спочатку до 2-фенілмасляної кислоти та діетиламіноетоксіетанолу, починається в крові. Ці метаболіти також мають протикашльову активність. Бутамірат і його метаболіти мають майже максимальний (близько 95%) рівень зв'язування з білками плазми крові, що зумовлює їх тривалий період напіввиведення (Т(1/2)) і тривалу протикашльову дію. Метаболіти виводяться переважно нирками, причому метаболіти з кислою реакцією значною мірою пов'язані з глюкуроновою кислотою. Т(1/2) становить 6 годин.ФармакодинамікаБутамірат – діюча речовина препарату Панатус® форте, є протикашльовим засобом центральної дії, що не відноситься до алкалоїдів опію ні хімічно, ні фармакологічно. Пригнічує кашель, маючи прямий вплив на кашльовий центр. Має бронходилатируючий ефект. Сприяє полегшенню дихання, покращуючи показники спірометрії (знижує опір дихальних шляхів) та оксигенації крові.Показання до застосуванняСухий кашель будь-якої етіології, у тому числі при кашлюку, для придушення кашлю в передопераційному та післяопераційному періоді, при хірургічних втручаннях та бронхоскопії.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до компонентів препарату, вагітність (I триместр), період грудного вигодовування, дитячий вік до 12 років, дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції. Вагітність (II-III триместри).Вагітність та лактаціяНемає даних про безпеку застосування препарату Панатус® форте в період вагітності та проходження його через плацентарний бар'єр. Препарат не рекомендується застосовувати у І триместрі вагітності. У ІІ та ІІІ триместрах вагітності можливе застосування препарату тільки після консультації з лікарем. Враховуючи відсутність даних про виділення бутамірату в материнське молоко, застосування препарату Панатус® форте під час грудного вигодовування не рекомендується. Протипоказаний дітям віком до 12 років.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ): дуже часто ≥ 1/10 часто від ≥ 1/100 до < 1/10 нечасто від ≥ 1/1000 до < 1/100 рідко від ≥ 1/10000 до < 1/1000 дуже рідко від ≥ 1/100 000, включаючи окремі повідомлення. З боку центральної нервової системи (ЦНС): рідко: сонливість, запаморочення. З боку травної системи: рідко: нудота, блювання, діарея. З боку шкірних покривів: рідко: екзантема. Інші: можливий розвиток алергічних реакцій.Взаємодія з лікарськими засобамиЯкісь лікарські взаємодії для бутамірату не описані. У зв'язку з тим, що бутамірат пригнічує кашльовий рефлекс, слід уникати одночасного застосування відхаркувальних засобів, щоб уникнути скупчення мокротиння в дихальних шляхах. У період застосування препарату Панатус® форте не рекомендується застосування етанолу, а також лікарських засобів, що пригнічують ЦНС (снодійні, нейролептики, транквілізатори та ін.).Спосіб застосування та дозиВсередину перед їдою. Діти старше 12 років: по 1 таблетці 1-2 рази на день; дорослі: по 1 таблетці 2-3 десь у день. Якщо кашель зберігається більше 5-7 днів, слід звернутися до лікаря.ПередозуванняСимптоми: сонливість, запаморочення, нудота, блювання, біль у животі, діарея, дратівливість, порушення координації рухів, зниження артеріального тиску. Лікування: промити шлунок, призначити активоване вугілля, проносні засоби, а також провести заходи щодо підтримки функції серцево-судинної та дихальної систем. Антидоту немає. Лікування симптоматичне.Запобіжні заходи та особливі вказівкиОдна таблетка, покрита плівковою оболонкою, містить 285 мг лактози. При кожному прийомі препарату відповідно до інструкції із застосування пацієнт приймає до 285 мг лактози. Препарат Панатус® форте не застосовується у пацієнтів з дефіцитом лактази, непереносимістю лактози, синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції. Якщо після 5-7 днів застосування препарату Панатус® форте кашель не припиняється, необхідно звернутися до лікаря. Застосування при хронічних захворюваннях: Протипоказаний пацієнтам із дефіцитом лактази, непереносимістю лактози, синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції. Вплив на керування транспортними засобами: Препарат Панатус® форте може викликати сонливість, тому необхідно дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та роботі зі складними технічними пристроями, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкабутамірат сироп на 5 мл сиропу Діюча речовина: Бутамірату цитрат 7,50 мг Допоміжні речовини: лимонна кислота, моногідрат, сорбітол, рідкий, гліцерол, сахарінат натрію, натрію бензоат, ароматизатор лимонний, натрію гідроксид, вода очищенаОпис лікарської формиПрозора рідина від безбарвного до світло-жовтого кольору із характерним запахом.Фармакотерапевтична групапротикашльовий засіб центральної діїФармакокінетикаВсмоктування Бутамірат швидко і повністю всмоктується при прийомі внутрішньо і гідролізується в 2-фенілмасляну кислоту і діетіламіноетоксіетанол. Вплив одночасного прийому їжі на процеси не вивчався. Вміст 2-фенілмасляної кислоти та діетиламіноетоксіетанолу в плазмі крові пропорційно в діапазоні доз 22,5-90 мг. Вимірювані концентрації бутамірату виявляються у крові через 5-10 хв після прийому доз 22,5 мг, 45 мг, 67,5 мг та 90 мг. Максимальна концентрація (С(max)) у плазмі досягається через 1 годину після прийому всіх 4 доз, а середня С(max) у плазмі становить 16,1 нг/мл при прийомі дози 90 мг. Середня С(max) 2-фенілмасляної кислоти досягається протягом 1,5 годин, а максимальна експозиція відзначається після застосування 90 мг (3052 нг/мл). Середня С(max) діетиламіноетоксіетанолу досягається через 0,67 години, максимальна експозиція також відзначається після прийому 90 мг (160 нг/мл). Розподіл Бутамірат має об'єм розподілу між 81 л і 112 л (з огляду на масу тіла в кг), а також високий рівень зв'язування з білками плазми крові. 2-фенілмасляна кислота має високий рівень зв'язування з білками плазми крові в діапазоні доз 22,5-90 мг, маючи середнє значення 89,3-91,6%. Діетиламіноетоксіетанол певною мірою зв'язується з білками плазми крові, середні значення варіюють від 28,8% до 45,7%. Немає даних про проникнення бутамірату через плацентарний бар'єр та його виділення з грудним молоком. Метаболізм Гідроліз бутамірату відбувається швидко, концентрації метаболітів виявляються через 5 хв. На підставі даних досліджень вважається, що ці метаболіти також мають протикашльову активність, проте немає клінічних даних про метаболізм діетіламіноетоксиетанолу. 2-фенілмасляна кислота піддається подальшому частковому метаболізму гідроксилюванням в параположенні. Виведення Через 24 години після прийому препарату основні метаболіти (77%) складаються з кон'югованої 2-фенілмасляної кислоти та парагідрокси-2-фенілмасляної кислоти. Виведення 2-фенілмасляної кислоти, діетиламіноетоксіетанолу і парагідрокси-2-фенілмасляної кислоти здійснюється переважно нирками. Рівень кон'югату 2-фенілмасляної кислоти у сечі значно перевищує його рівень у плазмі крові. Бутамірат визначається у сечі протягом 48 годин після прийому препарату внутрішньо. Кількість бутамірату, що виділяється в сечу протягом 96 годин, відповідає 0,02 %, 0,02 %, 0,03 % та 0,03 % при дозах препарату 22,5 мг, 45 мг, 67,5 мг та 90 мг. У більшій кількості виводяться метаболіти бутамірату. Період напіввиведення (Т(½)) бутамірату – 1,48-1,93 години, 2-фенілоцтової кислоти – 23,26-24,42 години, діетиламіноетоксиетанолу – 2,72-2,90 годин. Особливі групи пацієнтів Відсутні дані щодо зміни фармакокінетики препарату у пацієнтів з порушенням функції печінки або нирок.ФармакодинамікаБутамірат цитрат є неопіоїдним препаратом для придушення кашлю. Не формує залежності чи звикання. Бутамірат є протикашльовим засобом центральної дії. Проте точний механізм дії препарату невідомий. Бутамірату цитрат має неспецифічні антихолінергічні та бронхоспазмолітичні ефекти. Пригнічує кашель, маючи прямий вплив на кашльовий центр. Має бронходилатируючий ефект (розширює бронхи). Сприяє полегшенню дихання, покращуючи показники спірометрії (знижує опір дихальних шляхів) та оксигенації крові (насичує кров киснем). У терапевтичних дозах препарат добре переноситься. Бутамірат у лікарській формі сироп надає заспокійливу дію на подразнене горло завдяки зволожуючим властивостям гліцеролу.Показання до застосуванняСимптоматичне лікування сухого кашлю різної етіології.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до компонентів препарату, вагітність (I триместр), період грудного вигодовування, дитячий вік до 3 років, одночасне застосування з відхаркувальними препаратами, непереносимість фруктози Вагітність (II-III триместри).Вагітність та лактаціяНемає даних про безпеку застосування препарату Панатус® форте при вагітності та проходження його через плацентарний бар'єр. Препарат Панатус® форте протипоказаний у І триместрі вагітності. У ІІ та ІІІ триместрах вагітності можливе його застосування лише після консультації з лікарем. Враховуючи відсутність даних про виділення бутамірату у материнське молоко, застосування препарату Панатус® форте у період грудного вигодовування протипоказане. Протипоказаний дітям віком до 3 років. Діти віком від 3 до 6 років: по 5 мл 3 рази на день; діти віком від 6 до 12 років: по 10 мл 3 рази на день; діти старше 12 років: по 15 мл 3 десь у день.Побічна діяНебажані реакції, представлені нижче, перераховані відповідно до ураження органів і систем, а також частотою народження. Класифікація частоти розвитку побічних ефектів Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ): дуже часто ≥ 1/10 часто від ≥ 1/100 до < 1/10 нечасто від ≥ 1/1000 до < 1/100 рідко від ≥ 1/10000 до < 1/1000 дуже рідко <1/10000, включаючи окремі повідомлення. Порушення з боку нервової системи: рідко – сонливість. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: рідко – нудота, діарея. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: рідко – кропив'янка, можливий розвиток алергічних реакцій.Взаємодія з лікарськими засобамиЯкісь лікарські взаємодії для бутамірату не описані. У зв'язку з тим, що бутамірат пригнічує кашльовий рефлекс, протипоказано одночасне застосування відхаркувальних засобів, щоб уникнути скупчення мокротиння в дихальних шляхах з ризиком розвитку бронхоспазму та інфекції дихальних шляхів. У період застосування препарату Панатус® форте не рекомендується застосування етанолу, а також лікарських засобів, що пригнічують центральну нервову систему (снодійні, нейролептики, транквілізатори та ін.).Спосіб застосування та дозиВсередину перед їдою. Діти віком від 3 до 6 років: по 5 мл 3 рази на день; діти віком від 6 до 12 років: по 10 мл 3 рази на день; діти старше 12 років: по 15 мл 3 десь у день; дорослі: по 15 мл 4 десь у день. Використовуйте мірну ложку (додається). 1 мірна ложка = 5 мл. Якщо кашель зберігається більше 5-7 днів, слід звернутися до лікаря.ПередозуванняСимптоми: сонливість, нудота, блювання, діарея, запаморочення, зниження артеріального тиску. Лікування: спеціальний антидот відсутній. У разі передозування слід зробити промивання шлунка, прийняти активоване вугілля та здійснювати підтримання життєво важливих функцій організму.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЯкщо після 5-7 днів застосування препарату Панатус® форте кашель не припиняється, необхідно звернутися до лікаря. Інформація щодо допоміжних речовин Препарат Панатус® форте містить як підсолоджувачі натрію сахаринат та сорбітол, тому його можна застосовувати у пацієнтів із цукровим діабетом. 5 мл сиропу (1 мірна ложка) містять 1,75 г сорбітолу. При кожному прийомі разової дози препарату пацієнт отримує або 1,75 г сорбітолу (1 мірна ложка), або 3,5 г сорбітолу (2 мірні ложки), 5,25 г сорбітолу (3 мірні ложки). Сорбітол може викликати дискомфорт у ділянці шлунково-кишкового тракту та мати невелику проносну дію. Препарат Панатус® форте протипоказаний пацієнтам із непереносимістю фруктози. 1 доза препарату Панатус ® форте містить менше 1 ммоль натрію (23 мг), тобто, по суті, препарат «без натрію». Застосування при хронічних захворюваннях: Препарат Панатус® форте не застосовується у пацієнтів із непереносимістю фруктози. Вплив на керування транспортними засобами: Препарат Панатус® форте може викликати сонливість, тому необхідно дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та роботі зі складними технічними пристроями, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Речовини, що діють: Індапамід 2,500 мг; Периндоприл ербумін 8,000 мг; Розувастатин кальцію 20,790 мг, еквівалентно розувастатину 20,000 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, тип 200, низької вологості, целюлоза мікрокристалічна, тип 112, кросповідон, тип А, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат; Оболонка плівкова (плівкоутворююча суміш 4): полівініловий спирт, макрогол-3350, титану діоксид (Е171), тальк, барвник заліза оксид жовтий (Е172), барвник заліза оксид червоний (Е172), барвник заліза оксид чорний (Е172). По 10 таблеток у блістері з комбінованого матеріалу ОПА/Ал/ПВХ та фольги алюмінієвої. По 3, 6 або 9 блістерів разом з інструкцією із застосування поміщають в картонну пачку.Опис лікарської формиКруглі, злегка двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою блідо-рожево-коричневого кольору, з гравіюванням PIR4 на одній стороні та фаскою.Фармакотерапевтична групаКомбіноване засіб (діуретик + ангіотензинперетворюючого ферменту інгібітор + ГМГ-КоА-редуктази інгібітор).ФармакокінетикаІндапамід Всмоктування, розподіл Швидко і повністю всмоктується із шлунково-кишкового тракту (ШКТ). Максимальна концентрація (Сmax) у плазмі досягається через 1 годину після прийому внутрішньо. Ступінь зв'язування з білками плазми – 79%. Метаболізм, виведення Період напіввиведення (Т1/2) становить 14-24 годин (загалом 18 годин). Повторний прийом індапаміду не призводить до його кумуляції в організмі. Виводиться в основному нирками (70% від прийнятої дози) і через кишечник (22%) у формі неактивних метаболітів. Ниркова недостатність Фармакокінетика індапаміду не змінюється у пацієнтів із нирковою недостатністю. Периндоприл Всмоктування При прийомі периндоприл швидко всмоктується. Сmax у плазмі досягається через 1 годину після прийому внутрішньо. Метаболізм Периндоприл є проліками, тобто не має фармакологічної активності. Близько 27% від дози периндоприлу, прийнятої внутрішньо, надходить у кровотік у вигляді активного метаболіту – периндоприлату. Крім активного метаболіту - периндоприлату, утворюється ще 5 метаболітів, які не мають фармакологічної активності. Сmax периндоприлату в плазмі досягається через 3-4 години після прийому внутрішньо. Прийом їжі уповільнює перетворення периндоприлу на периндоприлат, таким чином, впливаючи на біодоступність. Тому периндоприл слід приймати 1 раз на добу, вранці, перед їдою. Розподіл Об'єм розподілу (Vd) вільного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кг. Ступінь зв'язування периндоприлату з білками плазми крові (переважно з АПФ) залежить від концентрації периндоприлу і становить близько 20%. Виведення Т1/2 периндоприлу із плазми становить 1 годину. Периндоприлат елімінується із організму нирками. Кінцевий Т1/2 вільної фракції становить близько 17 годин, рівноважний стан досягається протягом 4-х діб. Лінійність Існує лінійна залежність концентрації периндоприлу у плазмі крові від прийнятої внутрішньо дози. Пацієнти похилого віку Виведення периндоприлату сповільнене у пацієнтів похилого віку, а також у пацієнтів із серцевою та нирковою недостатністю. Ниркова недостатність Корекція дози у пацієнтів з нирковою недостатністю проводиться з урахуванням ступеня порушення ниркової функції (кліренсу креатиніну (КК)). Діалізний кліренс периндоприлату становить 70 мл/хв. Печінкова недостатність Фармакокінетика периндоприлу змінюється у пацієнтів із цирозом печінки: печінковий кліренс зменшується у 2 рази. Однак кількість периндоприлату, що утворюється, не зменшується, тому корекції дози не потрібно. Розувастатин Абсорбція Сmax розувастатину в плазмі досягається приблизно через 5 годин після прийому внутрішньо. Абсолютна біодоступність становить приблизно 20%. Розподіл Метаболізується переважно печінкою, яка є основним органом, що синтезує холестерин та метаболізує ХС-ЛПНГ. Об'єм розподілу розувастатину становить приблизно 134 л. Приблизно 90% розувастатину зв'язується з білками плазми, переважно з альбуміном. Метаболізм Зазнає обмеженого метаболізму (близько 10%). Розувастатин є неспецифічним субстратом системи цитохрому Р450. Основним ізоферментом, який бере участь у метаболізмі розувастатину, є ізофермент CYP2C9. Ізоферменти CYP2C19, CYP3A4, CYP2D6 залучені до метаболізму меншою мірою. Основними виявленими метаболітами є N-десметилрозувастатин та лактонові метаболіти. N-десметилрозувастатин приблизно на 50% менш активний, ніж розувастатин, лактонові метаболіти фармакологічно неактивні. Більше 90% фармакологічної активності з інгібування плазмової ГМГ-КоА-редуктази забезпечується розувастатином, решта – його метаболітами. Виведення Близько 90% дози розувастатину виводиться у незміненому вигляді через кишечник (включаючи абсорбований та неабсорбований розувастатин). Частина, що залишилася, виводиться нирками. Т1/2 із плазми становить приблизно 19 годин (не змінюється при збільшенні дози препарату). Середній геометричний плазмовий кліренс – 50 л/год (коефіцієнт варіації – 21,7%). Як і у випадку інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, у процес "печінкового" захоплення розувастатину залучено мембранний переносник холестерину, що виконує важливу роль у "печінковій" елімінації розувастатину. Лінійність Системна експозиція розувастатину збільшується пропорційно дозі. Фармакокінетичні параметри не змінюються під час щоденного застосування. Вік та стать Підлога та вік не мають клінічно значущого впливу на фармакокінетику розувастатину. Етнічні групи Фармакокінетичні дослідження показали приблизно дворазове збільшення медіани AUC (площі під кривою "концентрація-час") і Сmax в плазмі крові розувастатину у пацієнтів монголоїдної раси (японців, китайців, філіппінців, в'єтнамців і корейців) у порівнянні з пацієнтами європеоїд медіани AUC та Сmax у 1,3 рази. Фармакокінетичний аналіз не виявив клінічно значимих відмінностей у фармакокінетиці серед пацієнтів європеоїдної та негроїдної рас. Ниркова недостатність У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого або помірного ступеня тяжкості величина плазмової концентрації розувастатину або N-десметилрозувастатину суттєво не змінюється. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (КК менше 30 мл/хв) концентрація розувастатину у плазмі крові у 3 рази вища, а концентрація N-десметилрозувастатину – у 9 разів вища, ніж у здорових добровольців. Концентрація розувастатину в плазмі крові у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, приблизно на 50% вища, ніж у здорових добровольців. Печінкова недостатність У пацієнтів із печінковою недостатністю 7 балів та нижче за шкалою Чайлд-П'ю не виявлено збільшення системної експозиції розувастатину. У двох пацієнтів із печінковою недостатністю 8-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю відмічено збільшення системної експозиції принаймні у 2 рази. Досвід застосування розувастатину у пацієнтів із печінковою недостатністю вище 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю відсутній. Генетичний поліморфізм Інгібітори ГМГ-КоА-редуктази, у тому числі розувастатин, зв'язуються з транспортними білками ОАТР1В1 (поліпептид транспорту органічних аніонів, що бере участь у захопленні статинів гепатоцитами) та BCRP (ефлюксний транспортер). У носіїв генотипів SLC01B1 (ОАТР1В1) c.521СС та ABCG2 (BCRP) c.421АА відзначалося збільшення експозиції (AUC) розувастатину в 1,6 та 2,4 рази, відповідно, порівняно з носіями генотипів SLC01B1 с.52ITT та ABCG. 421СС. Діти Фармакокінетичні параметри розувастатину у дітей із гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією у віці від 10 до 17 років повністю не описані. Результати невеликого фармакокінетичного дослідження розувастатину (за участю 18 дітей) показують, що експозиція у дітей була порівнянна з експозицією у дорослих пацієнтів, також не очікується великих відхилень фармакокінетичних параметрів залежно від дози.ФармакодинамікаРоксатенз-інду – комбінований препарат, що містить периндоприл – інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), індапамід – тіазидоподібний діуретик та розувастатин – селективний, конкурентний інгібітор ГМГ-КоА-редуктази (статин). Механізм дії препарату заснований на фармакологічних властивостях кожної з діючих речовин та адитивної синергічної дії периндоприлу та індапаміду. Механізм дії Індапамід Індапамід відноситься до похідних сульфонаміду, за фармакологічними властивостями близький до тіазидних діуретиків. Індапамід пригнічує реабсорбцію іонів натрію в кортикальному сегменті петлі Генле, що призводить до збільшення виведення нирками іонів натрію, хлору та меншою мірою іонів калію та магнію, посилюючи тим самим діурез та знижуючи артеріальний тиск (АТ). Периндоприл Периндоприл - інгібітор ферменту, що перетворює ангіотензин I на ангіотензин II, судинозвужувальну речовину, крім цього АПФ стимулює секрецію альдостерону та руйнування брадикініну, що має судинорозширювальну дію, до неактивного гептапептиду. В результаті периндоприл: знижує секрецію альдостерону; за принципом негативного зворотного зв'язку збільшує активність реніну у плазмі крові; при тривалому застосуванні зменшує загальний периферичний судинний опір (ОПСС), що зумовлено переважно дією на судини в м'язах і нирках. Ці ефекти не супроводжуються затримкою іонів натрію, рідини, або розвитком рефлекторної тахікардії. Периндоприл має антигіпертензивну дію у пацієнтів як з низькою, так і нормальною активністю реніну в плазмі крові. Периндоприл діє за допомогою свого основного активного метаболіту – периндоприлату. Інші його метаболіти неактивні. Дія периндоприлу призводить до: розширення вен (зниження переднавантаження на серце), обумовленого зміною метаболізму простагландинів; зменшення ОПСС (зниження постнавантаження на серце). При вивченні показників гемодинаміки у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (ХСН) було виявлено: зниження тиску наповнення у лівому та правому шлуночках серця; зниження ОПСС; збільшення серцевого викиду та збільшення серцевого індексу; посилення м'язового периферичного кровотоку В результаті значно покращуються результати проби з фізичним навантаженням. Розувастатин Розувастатин є селективним, конкурентним інгібітором ГМГ-КоА-редуктази, ферменту, що перетворює 3-гідрокси-3-метилглутарил кофермент А на мевалонову кислоту, попередник холестерину (ХС). Основною мішенню дії розувастатину є печінка, що сприяє зниженню концентрації холестерину. Розувастатин збільшує число "печінкових" рецепторів до ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) на поверхні клітин, підвищуючи захоплення та катаболізм ЛПНЩ, що у свою чергу призводить до інгібування синтезу ліпопротеїнів дуже низької щільності (ЛПДНЩ), зменшуючи тим самим загальну кількість ЛПНЩ та ЛПДНЩ. Фармакодинамічні ефекти Периндоприл/індапамід Комбінація периндоприл/індапамід має дозозалежну антигіпертензивну дію, як на діастолічний, так і на систолічний АТ як у положенні "стоячи", так і "лежачи". Антигіпертензивна дія зберігається протягом 24 годин. Стабільний терапевтичний ефект розвивається менш ніж через 1 місяць від початку терапії та не супроводжується тахіфілаксією. Припинення лікування не викликає синдрому "скасування". Одночасний прийом периндоприлу та індапаміду має антигіпертензивну дію синергетичного характеру порівняно з прийомом кожного препарату окремо. Доведено вплив застосування комбінації периндоприл/індапамід на рівень гіпертрофії лівого шлуночка (ГТЛШ) у порівнянні з еналаприлом. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та ГТЛШ, які отримували терапію комбінацією периндоприл 2 мг/індапамід 0,625 мг або еналаприлом у дозі 10 мг один раз на добу, та при збільшенні дози периндоприл 8 мг/індапамід 2,5 мг та еналаприлу до 4 добу, відзначено більш значуще зниження індексу маси лівого шлуночка (ІМЛШ) у групі периндоприл/індапамід у порівнянні з групою еналаприлу. При цьому найбільший вплив на ІМЛШ відзначається при застосуванні комбінації периндоприл 8 мг/індапамід 2,5 мг. Також відзначено більш виражену антигіпертензивну дію на тлі комбінованої терапії периндоприлом та індапамідом порівняно з еналаприлом. Індапамід Антигіпертензивна дія індапаміду проявляється при застосуванні препарату в дозах, які мають мінімальну діуретичну дію, і триває 24 години. Антигіпертензивна дія індапаміду пов'язана з покращенням еластичних властивостей великих артерій, зменшенням ОПСС. Індапамід зменшує ГТЛШ. Підвищення подальшої дози тіазидних та тіазидоподібних діуретиків не спричиняє посилення антигіпертензивного ефекту, але збільшує ризик розвитку небажаних явищ. При неефективності терапії слід збільшувати дозу. Індапамід у пацієнтів з артеріальною гіпертензією не впливає на: метаболізм ліпідів: тригліцеридів (ТГ), ЛПНГ та ліпопротеїнів високої щільності (ЛПВЩ); вуглеводний обмін, у тому числі у пацієнтів з цукровим діабетом (ЦД) та артеріальною гіпертензією. Периндоприл Периндоприл ефективний при терапії артеріальної гіпертензії будь-якого ступеня тяжкості: м'якої, помірної та тяжкої. Максимальний антигіпертензивний ефект розвивається через 4-6 годин після одноразового прийому внутрішньо та зберігається протягом 24 годин. Через 24 години після прийому препарату спостерігається виражене (близько 80%) залишкове інгібування АПФ. Стабільне зниження артеріального тиску досягається протягом 1 місяця на фоні застосування препарату і не супроводжується тахіфілаксією. Припинення лікування не призводить до розвитку синдрому "скасування". Має судинорозширюючі властивості і відновлює еластичність великих артерій, коригує гістоморфометричні зміни опору артерій і призводить до зниження ГТЛШ. Додавання тіазидоподібного діуретика посилює вираженість антигіпертензивної дії. Крім цього, комбінація інгібітору АПФ та тіазидного діуретика призводить до зниження ризику гіпокаліємії на фоні прийому діуретиків. Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) Є дані клінічних досліджень комбінованої терапії із застосуванням інгібітору АПФ із антагоністом рецепторів ангіотензину II (АРА II). Проводилися клінічні дослідження за участю пацієнтів, які мають в анамнезі серцево-судинне або цереброваскулярне захворювання, або ЦД 2 типу, що супроводжується підтвердженим ураженням органу-мішені, а також дослідження за участю пацієнтів із ЦД 2 типу та діабетичною нефропатією. Дані дослідження не виявили у пацієнтів, які отримували комбіновану терапію, значного позитивного впливу на виникнення ниркових та/або кардіоваскулярних подій та на показники смертності, у той час як ризик розвитку гіперкаліємії, гострої ниркової недостатності та/або артеріальної гіпотензії збільшувався порівняно з пацієнтами, які отримували монотерапію. Зважаючи на подібні внутрішньогрупові фармакодинамічні властивості класів інгібіторів АПФ та АРА II, ці результати можна очікувати для взаємодії будь-яких інших препаратів, представників класів інгібіторів АПФ та АРА II. Тому інгібітори АПФ та АРА II не слід застосовувати одночасно у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Є дані клінічного дослідження з вивчення позитивного впливу від додавання аліскірену до стандартної терапії інгібітором АПФ або АРА II у пацієнтів з ЦД 2 типу та хронічним захворюванням нирок або серцево-судинним захворюванням (ССЗ) або мають поєднання цих захворювань. Дослідження було припинено достроково у зв'язку з зростанням ризику виникнення небажаних результатів. Серцево-судинна смерть та інсульт виникали частіше у групі пацієнтів, які отримують аліскірен, порівняно з групою плацебо. Також небажані явища та серйозні небажані явища особливого інтересу (гіперкаліємія, артеріальна гіпотензія та порушення функції нирок) реєструвалися частіше у групі аліскірену, ніж у групі плацебо. Розувастатин Розувастатин знижує підвищені сироваткові концентрації холестерину - ліпопротеїнів низької щільності (ХС-ЛПНЩ), загального ХС, ТГ, підвищує сироваткову концентрацію холестерину-ліпопротеїнів високої щільності (ХС-ЛПВЩ), а також знижує сироваткові концентрації аполіпопротеїну. , холестерину-ліпопротеїнів дуже низької щільності (ХС-ЛПОНП), ТГ-ЛПОНП і збільшує концентрацію аполіпопротеїну AI (Апо AI) (див. таблицю 1), знижує співвідношення ХС-ЛПНЩ/ХС-ЛПВЩ, загальний ХС/ХС-ЛПВЩ -неЛПВП/ХС-ЛПВП та співвідношення Апо В/Апо AI. Таблиця 1. Дозозалежний ефект у пацієнтів з первинною гіперхолестеринемією (тип IIа та IIb за Фредріксоном) (середня скоригована відсоткова зміна порівняно з вихідним значенням) Доза Кількість пацієнтів ХС-ЛПНЩ Загальний ХС ХС-ЛПЗП ТГ хс-неЛПЗП Апо В Апо А-I Плацебо 13 -7 -5 3 -3 -7 -3 0 5 мг 17 -45 -33 13 -35 -44 -38 4 10 мг 17 -52 -36 14 -10 -48 -42 4 20 мг 17 -55 -40 8 -23 -51 -46 5 40 мг 18 -63 -46 10 -28 -60 -54 0 Терапевтичний ефект розвивається протягом одного тижня після початку терапії розувастатином, через 2 тижні лікування досягає 90% максимально можливого ефекту. Максимальний терапевтичний ефект зазвичай досягається до 4-го тижня терапії та підтримується при регулярному прийомі препарату. Розувастатин ефективний у дорослих пацієнтів з гіперхолестеринемією з або без гіпертригліцеридемії незалежно від расової приналежності, статі або віку, у тому числі у пацієнтів з цукровим діабетом та сімейною гіперхолестеринемією. У 80% пацієнтів з гіперхолестеринемією IIа та IIb типу (середня вихідна концентрація ХС-ЛПНГ близько 4,8 ммоль/л) на фоні прийому препарату у дозі 10 мг концентрація ХС-ЛПНЩ досягає значень менше 3 ммоль/л. У пацієнтів із гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією, які отримують розувастатин у дозі 20-80 мг, відзначається позитивна динаміка показників ліпідного профілю. Після титрування до добової дози 40 мг (12 тижнів терапії) відзначається зниження концентрації ХС-ЛПНГ на 53%. У пацієнтів з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією, які приймають розувастатин у дозі 20 та 40 мг, середнє зниження концентрації ХС-ЛПНЩ становить 22%. Адитивний ефект відзначається в комбінації з фенофібратом (щодо концентрації ТГ) та з нікотиновою кислотою у ліпідзнижувальних дозах (щодо концентрації ХС-ЛПВЩ), проте можливість таких поєднань повинна оцінюватися лікарем з урахуванням можливих ризиків.Показання до застосуванняПрепарат Роксатенз-інду показаний як замісна терапія у дорослих пацієнтів, стан яких адекватно контролюється прийомом індапаміду, периндоприлу та розувастатину в тих же дозах, що й у препараті Роксатенз-інду, при лікуванні артеріальної гіпертензії та супутньої дисліпідемії: первинна гіперхолеса класифікації Фредріксона, включаючи сімейну гетерозиготну гіперхолестеринемію), змішану гіперхолестеринемію (тип IIb за класифікацією Фредріксона) або сімейну гомозиготну гіперхолестеринемію.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до індапаміду та інших похідних сульфонаміду, периндоприлу та інших інгібіторів АПФ, розувастатину або до будь-якого іншого компонента препарату. Ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) в анамнезі, пов'язаний із прийомом інгібіторів АПФ. Спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк. Тяжка ниркова недостатність (КК менше 30 мл/хв). Тяжка печінкова недостатність (у тому числі з печінковою енцефалопатією). Захворювання печінки в активній фазі (включаючи стійке підвищення активності "печінкових" трансаміназ та підвищення активності "печінкових" трансаміназ у сироватці крові більш ніж у 3 рази порівняно з верхньою межею норми). Міопатія. Пацієнти, схильні до розвитку міотоксичних ускладнень. Гіпокаліємія. Одночасне застосування з лікарськими засобами, що здатні викликати поліморфну ​​шлуночкову аритмію типу "пірует". Одночасний прийом циклоспорину. Одночасне застосування з аліскіреном або препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м² площі поверхні тіла). Одночасне застосування з антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Одночасне застосування з інгібіторами нейтральної ендопептидази (наприклад, з препаратами, що містять сакубітрил) через високий ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Екстракорпоральні методи лікування з використанням деяких мембран із негативно зарядженою поверхнею. Виражений двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз ниркової артерії єдиної нирки, що функціонує. Застосування у жінок дітородного віку, які не використовують адекватні методи контрацепції. Вагітність, період грудного вигодовування. Вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). Через відсутність достатнього клінічного досвіду не слід застосовувати у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, а також у пацієнтів з нелікованою серцевою недостатністю на стадії декомпенсації. З обережністю: Системні захворювання сполучної тканини (у тому числі системний червоний вовчак (ВКВ), склеродермія), терапія імунодепресантами (ризик розвитку нейтропенії, агранулоцитозу), пригнічення кістковомозкового кровотворення, знижений обсяг циркулюючої крові (ОЦК) (прийом діуретиків , діарея), ішемічна хвороба серця, цереброваскулярні захворювання, порушення функції печінки та нирок, реноваскулярна гіпертензія, цукровий діабет, ХСН (IV функціональний клас за класифікацією NYHA), гіперурикемія (особливо супроводжується подагрою та уратним нефролітіазом), лабільність віку, негроїдної раси, спортсменів (можлива позитивна реакція при допінг-контролі), проведення гемодіалізу з використанням високопроточних поліакрилнітрилових мембран (наприклад, AN69),перед процедурою аферезу ЛПНГ, одночасне проведення десенсибілізуючої терапії алергенами (наприклад, отрутою перетинчастокрилих), стан після трансплантації нирки, стеноз аортального та/або мітрального клапана, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГОКМП), двосторонній стеноз нирок препаратами літію, золота, нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), баклофеном, кортикостероїдами, препаратами, здатними викликати поліморфну ​​шлуночкову тахікардію типу "пірует", наявність ризику розвитку міопатії/рабдоміолізу - ниркова недостатність, гіпотиреоз, спадкові захворювання. сімейному) та попередній анамнез м'язової токсичності при застосуванні інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази або фібратів;надмірне вживання алкоголю, стани, при яких відмічено підвищення плазмової концентрації розувастатину, расова приналежність (монголоїдна раса - японці та китайці), одночасне застосування з фібратами, захворювання печінки в анамнезі, сепсис, артеріальна гіпотензія, тяжкі хірургічні або електролітні порушення або неконтрольовані судоми, одночасне застосування з езетимибом.ендокринні або електролітні порушення або неконтрольовані судоми, одночасне застосування з езетимибом.ендокринні або електролітні порушення або неконтрольовані судоми, одночасне застосування з езетимибом.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Роксатензінду протипоказане при вагітності та в період грудного вигодовування. Вагітність Застосування інгібіторів АПФ не рекомендується протягом першого триместру вагітності. Застосування інгібіторів АПФ протипоказане під час ІІ та ІІІ триместрів вагітності. Контрольованих клінічних досліджень із застосування інгібіторів АПФ у вагітних не проводилося. Обмежені дані свідчать, що прийом інгібіторів АПФ у І триместрі не призводив до вад розвитку плода, пов'язаних з фетотоксичністю, але повністю виключити фетотоксичну дію інгібіторів АПФ не можна. При плануванні вагітності або її наступі на тлі прийому препарату слід негайно припинити прийом препарату та призначити альтернативну гіпотензивну терапію, що має встановлений профіль безпеки при застосуванні під час вагітності. Відомо, що застосування інгібіторів АПФ у II та III триместрах вагітності може призводити до порушення розвитку плода (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа) та розвитку ускладнень у новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо жінка приймала інгібітор АПФ у ІІ та ІІІ триместрах вагітності, рекомендується провести ультразвукове дослідження нирок та черепа плода. У новонароджених, матері яких отримували терапію інгібіторами АПФ, може спостерігатися артеріальна гіпотензія, тому новонароджені повинні перебувати під ретельним медичним наглядом (див. розділи "Протипоказання" та "Особливі вказівки"). Тривале застосування тіазидних діуретиків у III триместрі вагітності може викликати гіповолемію у матері та зниження матково-плацентарного кровотоку, що призводить до фетоплацентарної ішемії та затримки розвитку плода. У поодиноких випадках на фоні прийому діуретиків у новонароджених відзначалася гіпоглікемія та тромбоцитопенія. Жінки репродуктивного віку мають застосовувати адекватні методи контрацепції. Оскільки холестерин і речовини, що синтезуються з холестерину, важливі для розвитку плода, потенційний ризик пригнічення ГМГ-КоА-редуктази для плода перевищує користь застосування препарату при вагітності для матері. У ході досліджень у тварин було отримано обмежені дані про репродуктивну токсичність. У разі настання вагітності у процесі терапії застосування препарату має бути негайно припинено. Період грудного вигодовування Застосування препарату Роксатензінду протипоказане в період грудного вигодовування. Зважаючи на відсутність інформації про застосування периндоприлу в період грудного вигодовування, його прийом не рекомендований, переважним є застосування альтернативних препаратів із встановленим профілем безпеки, особливо при годівлі новонароджених або недоношених дітей. Індапамід виділяється із грудним молоком. Прийом тіазидних діуретиків спричинює зменшення кількості грудного молока або пригнічення лактації. У новонародженого можливий розвиток підвищеної чутливості до похідних сульфонаміду, гіпокаліємії та "ядерної" жовтяниці. Розувастатин виділяється у молоко у щурів. Дані щодо виділення розувастатину в грудне молоко у людини відсутні.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів, рекомендована Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ): дуже часто ≥1/10; часто від ≥1/100 до Класифікація MedDRA Небажані ефекти Частота Індапамід Периндоприл Розувастатин Інфекційні та паразитарні захворювання Риніт - Дуже рідко - Порушення з боку крові та лімфатичної системи Еозинофілія - Не часто* - Агранулоцитоз Дуже рідко Дуже рідко - Апластична анемія Дуже рідко - - Панцитопенія - Дуже рідко - Лейкопенія Дуже рідко Дуже рідко - Нейтропенія - Дуже рідко - Гемолітична анемія Дуже рідко Дуже рідко - Тромбоцитопенія Дуже рідко Дуже рідко Рідко Порушення з боку імунної системи Реакції підвищеної чутливості (особливо реакції з боку шкірних покривів, у пацієнтів, схильних до алергічних та астматичних реакцій) Часто - Рідко Порушення з боку ендокринної системи Цукровий діабет 2 типу1 - - Часто Порушення з боку обміну речовин та харчування Гіпоглікемія - Не часто* - Гіперкаліємія, що частіше минає - Не часто* - Гіпонатріємія Частота невідома Не часто* - Гіперкальціємія Дуже рідко - - Зниження вмісту калію з розвитком гіпокаліємії, особливо важливе для пацієнтів із груп високого ризику Частота невідома - - Порушення психіки Порушення настрою - Не часто - Розлади сну - Не часто Частота невідома Сплутаність свідомості - Дуже рідко - Депресія - - Частота невідома Порушення з боку нервової системи Запаморочення - Часто Часто Головний біль Рідко Часто Часто Парестезія Рідко Часто - Дисгевзія - Часто - Сонливість - Не часто* - Непритомність Частота невідома Не часто* - Периферична нейропатія - - Частота невідома Полінейропатія - - Дуже рідко Втрата пам'яті - - Дуже рідко Інсульт, можливий внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів із групи високого ризику - Дуже рідко - Можливий розвиток печінкової енцефалопатії у разі печінкової недостатності Частота невідома - - Порушення з боку органу зору Порушення зору Частота невідома Часто - Міопія Частота невідома - - Нечіткість зору Частота невідома - - Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Вертіго Рідко Часто - Шум у вухах - Часто - Порушення з боку серця Відчуття серцебиття - Не часто* - Тахікардія - Не часто* - Стенокардія (див. розділ "Особливі вказівки") - Дуже рідко - Аритмія (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь) Дуже рідко Дуже рідко - Інфаркт міокарда, можливий внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів із групи високого ризику (див. розділ "Особливі вказівки") - Дуже рідко - Порушення з боку судин Артеріальна гіпотензія (та ефекти, пов'язані з артеріальною гіпотензією) Дуже рідко Часто - Васкуліт - Не часто* - Синдром Рейно - Частота невідома - Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Кашель - Часто Частота невідома Задишка - Часто Частота невідома Бронхоспазм - Не часто - Еозинофільна пневмонія - Дуже рідко - Порушення з боку травного тракту Біль в животі - Часто Часто Запор Рідко Часто Часто Діарея - Часто Частота невідома Диспепсія - Часто - Нудота Рідко Часто Часто Блювота Не часто Часто - Сухість слизової оболонки ротової порожнини Рідко Не часто - Панкреатит Дуже рідко Дуже рідко Рідко Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Гепатит Частота невідома Дуже рідко Дуже рідко Порушення функції печінки Дуже рідко - - Жовтяниця - - Дуже рідко Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Кожний зуд - Часто Не часто Висипання на шкірі - Часто Не часто Макулопапульозний висип Часто - - Кропивниця Дуже рідко Не часто Не часто Ангіоневротичний набряк обличчя, губ, кінцівок, слизової оболонки язика, голосових складок та/або гортані (див. розділ "Особливі вказівки") Дуже рідко Не часто - Пурпура Не часто - - Підвищене потовиділення - Не часто - Реакції фоточутливості Частота невідома Не часто* - Пемфігоїд - Не часто* - Погіршення перебігу псоріазу - Рідко* - Багатоформна еритема - Дуже рідко - Токсичний епідермальний некроліз Дуже рідко - - Синдром Стівенса-Джонсона Дуже рідко - Частота невідома Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини Спазми м'язів Часто - - Можливе загострення вже наявного гострого дисемінованого червоного вовчаку - Частота невідома - Артралгія - Не часто* Дуже рідко Міалгія - Не часто* Часто Міопатія (включаючи міозит) - - Рідко Рабдоміоліз - - Рідко Вовчаковоподібний синдром - - Рідко Розрив м'язів - - Рідко Пошкодження сухожилля, іноді ускладнені розривом - - Частота невідома Імуноопосередкована некротизуюча міопатія - - Частота невідома Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Ниркова недостатність - Не часто - Гостра ниркова недостатність (ГНН) Дуже рідко Дуже рідко - Гематурія - - Дуже рідко Порушення з боку статевих органів та молочної залози еректильна дисфункція - Не часто - Гінекомастія - - Дуже рідко Загальні розлади та порушення у місці введення Астенія - Часто Часто Біль у спині - Не часто* - нездужання - Не часто* - Периферичні набряки - Не часто* Частота невідома Пірексія - Не часто* - Стомлюваність Рідко - - Лабораторні та інструментальні дані Підвищення концентрації сечовини у плазмі крові - Не часто* - Підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові - Не часто* - Підвищення концентрації білірубіну у плазмі крові - Рідко - Підвищення активності "печінкових" ферментів Частота невідома Рідко Рідко Зниження гемоглобіну та зниження гематокриту - Дуже рідко - Підвищення концентрації глюкози у плазмі крові Частота невідома - Часто Підвищення концентрації сечової кислоти Частота невідома - - Подовження інтервалу QT на електрокардіограмі Частота невідома - - Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій Падіння - Не часто* - 1 Частота залежатиме від наявності або відсутності факторів ризику (концентрація глюкози в крові натще ≥5,6 ммоль/л, індекс маси тіла (ІМТ) >30 кг/м², підвищена концентрація тригліцеридів, артеріальна гіпертензія в анамнезі). * Оцінку частоти небажаних реакцій, виявлених за спонтанними повідомленнями, проведено на підставі даних клінічних досліджень. Як і при застосуванні інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, частота побічних ефектів дозозалежна. Небажані реакції при застосуванні розувастатину Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів У пацієнтів, які отримують терапію розувастатином, може виявлятись протеїнурія. Зміна кількості білка в сечі (від відсутності або слідових кількостей до ++ або більше) спостерігається менш ніж у 1% пацієнтів, які отримують 10-20 мг розувастатину, і приблизно 3% пацієнтів, які отримують 40 мг розувастатину. Незначна зміна кількості білка в сечі спостерігалася при дозі 20 мг. У більшості випадків протеїнурія зменшується або зникає в процесі терапії і не означає виникнення гострого прогресування або існуючого захворювання нирок. У пацієнтів, які застосовували розувастатин, спостерігалася гематурія, але дані клінічних досліджень показали, що частота таких випадків дуже низька. Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини При застосуванні розувастатину у всіх дозах, але особливо у дозах, що перевищують 20 мг/добу, повідомлялося про такі впливи на опорно-руховий апарат: міалгія, міопатія, рабдоміоліз із гострою нирковою недостатністю та без неї. У пацієнтів, які приймали розувастатин, спостерігалося дозозалежне підвищення активності креатинфосфокінази (КФК) у плазмі. У більшості випадків воно є незначним, безсимптомним та тимчасовим. У разі підвищення активності КФК у плазмі крові більш ніж у 5 разів вище за верхню межу норми терапію слід призупинити. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Як і при застосуванні інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, у незначної кількості пацієнтів, які отримували розувастатин, спостерігалося дозозалежне підвищення активності печінкових трансаміназ у плазмі. У більшості випадків воно було незначним, безсимптомним і тимчасовим. При застосуванні деяких інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (статинів) повідомлялося про такі побічні ефекти: сексуальна дисфункція, підвищення концентрації глікозильованого гемоглобіну. Повідомлялося про поодинокі випадки інтерстиціального захворювання легень, особливо при тривалому застосуванні препаратів. Частота виникнення рабдоміолізу, виражених побічних ефектів з боку нирок та печінки (переважно підвищення активності "печінкових" трансаміназ) збільшується у пацієнтів при прийомі розувастатину у дозі 40 мг.Взаємодія з лікарськими засобамиЛікарські взаємодії для периндоприлу та індапаміду Одночасне застосування не рекомендовано Препарати літію: при одночасному застосуванні препаратів літію та інгібіторів АПФ були зареєстровані випадки оборотного підвищення вмісту літію у плазмі крові та пов'язані з цим токсичні ефекти. Одночасне застосування тіазидних діуретиків може сприяти подальшому підвищенню вмісту літію в плазмі та збільшувати ризик його токсичної дії на фоні прийому інгібітору АПФ. Одночасне застосування комбінації периндоприлу та індапаміду з препаратами літію не рекомендується. За необхідності одночасного застосування необхідно ретельно контролювати вміст літію у плазмі крові. Інгібітори mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсіролімус): при одночасному застосуванні з інгібіторами mTOR терапія може супроводжуватися підвищеним ризиком розвитку ангіоневротичного набряку. Одночасне застосування препаратів, що потребує особливої ​​уваги Баклофен: можливе посилення антигіпертензивної дії. Необхідний контроль АТ, функції нирок та, при необхідності, корекція дози гіпотензивних засобів. Нестероїдні протизапальні препарати, у т. ч. високі дози ацетилсаліцилової кислоти (≥3 г/добу): одночасне застосування інгібіторів АПФ та нестероїдних протизапальних засобів (включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозах, що мають протизапальну дію, інгібітори циклооксигену ) може призвести до зниження антигіпертензивного ефекту інгібіторів АПФ, підвищує ризик розвитку порушень функції нирок, аж до розвитку гострої ниркової недостатності, підвищує вміст калію у сироватці крові, особливо у пацієнтів із початковою зниженою функцією нирок. Слід бути обережними при застосуванні даної комбінації, особливо у пацієнтів похилого віку. До початку лікування пацієнтам необхідно компенсувати втрату рідини, а також регулярно контролювати функцію нирок як на початку терапії, так і в процесі лікування. Одночасне застосування, що потребує уваги Трициклічні антидепресанти, антипсихотичні засоби (нейролептики): препарати цих класів посилюють антигіпертензивний ефект та збільшують ризик розвитку ортостатичної гіпотензії (адитивний ефект). Глюкокортикостероїди (ГКС), тетракозактид: зниження антигіпертензивного ефекту (затримка рідини та іонів натрію внаслідок дії кортикостероїдів). Інші гіпотензивні засоби: можливе посилення антигіпертензивного ефекту. Лікарські взаємодії для індапаміду Одночасне застосування, що потребує особливої ​​уваги Препарати, здатні викликати поліморфну ​​шлуночкову тахікардію типу "пірует": оскільки існує ризик розвитку гіпокаліємії, індапамід слід застосовувати з обережністю одночасно з лікарськими засобами, здатними викликати поліморфну ​​шлуночкову тахікардію типу "пірует", такими як антиаритмічні засоби класу IA (хінід гідрохінідин, дизопірамід) та класу III (аміодарон, дофетилід, ібутилід, бретілія тозилат, соталол), деякими нейролептиками (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин), бензамідамид, ), іншими нейролептиками (пімозид), іншими препаратами, такими як беприділ, цизаприд, дифеманілу метилсульфат, еритроміцин для внутрішньовенного застосування, галофантрин, мізоластин, моксифлоксацин,пентамідин, спарфлоксацин, вінкамін для внутрішньовенного застосування, метадон, астемізол, терфенадин. Необхідно контролювати вміст калію в сироватці крові, щоб уникнути гіпокаліємії, при розвитку якої необхідно проводити її корекцію, контролювати інтервал QT на ЕКГ. Лікарські препарати, здатні викликати гіпокаліємію: амфотерицин В при внутрішньовенному введенні, глюко- та мінералокортикоїди (при системному призначенні), тетракозактид, проносні засоби, що стимулюють моторику кишечника: збільшення ризику розвитку гіпокаліємії (адитивний ефект). Необхідний контроль вмісту калію в плазмі крові, при необхідності – його корекція. Особливу увагу слід приділяти пацієнтам, які одночасно отримують серцеві глікозиди. Слід застосовувати проносні засоби, що не стимулюють моторику кишечника. Серцеві глікозиди: гіпокаліємія посилює токсичну дію серцевих глікозидів. При одночасному застосуванні індапаміду та серцевих глікозидів слід контролювати вміст калію у плазмі крові, показники ЕКГ та за необхідності коригувати терапію. Одночасне застосування, що потребує уваги Метформін: функціональна ниркова недостатність на фоні прийому діуретиків, особливо "петльових", при одночасному застосуванні з метформіном підвищує ризик розвитку молочнокислого ацидозу. Не слід застосовувати метформін, якщо концентрація креатиніну у плазмі крові перевищує 15 мг/л (135 мкмоль/л) у чоловіків та 12 мг/л (110 мкмоль/л) у жінок. Йодмісткі контрастні засоби: у пацієнтів з гіповолемією на фоні терапії діуретичними засобами існує підвищений ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при застосуванні контрастних речовин, що містять високі дози йоду. Перед застосуванням йодовмісних контрастних засобів слід заповнити ОЦК. Препарати, що містять солі кальцію: при одночасному застосуванні можливий розвиток гіперкальціємії внаслідок зниження виведення кальцію нирками. Циклоспорин: можливе підвищення концентрації креатиніну в плазмі без зміни концентрації циклоспорину в плазмі крові, навіть за відсутності вираженої втрати іонів натрію та дегідратації. Лікарські взаємодії для периндоприлу Дані клінічних випробувань показали, що подвійна блокада РААС внаслідок одночасного прийому інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену призводить до збільшення частоти виникнення таких небажаних явищ, як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність), порівняно із застосуванням тільки одного препарату. , що впливає на РААС Одночасне застосування інгібіторів АПФ з АРА II у пацієнтів з діабетичною нефропатією протипоказане та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування протипоказане Аліскірен та лікарські препарати, що містять аліскірен: одночасне застосування інгібіторів АПФ з аліскіреном або препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з ЦД та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 мм² площі поверхні тіла) протипоказано. та не рекомендується у інших пацієнтів. Інгібітори нейтральної ендопептидази: повідомлялося про підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та рацекадотрилу (інгібітор енкефалінази). При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з лікарськими препаратами, що містять сакубітрил (інгібітор неприлізину), зростає ризик розвитку ангіоневротичного набряку, через що одночасне застосування зазначених препаратів протипоказане. Інгібітори АПФ слід призначати не раніше ніж через 36 годин після відміни препаратів, що містять сакубітрил. Протипоказано призначення препаратів, що містять сакубітрил, пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, а також протягом 36 годин після відміни інгібіторів АПФ. Екстракорпоральні методи лікування: екстракорпоральні методи лікування із застосуванням деяких високопроточних мембран з негативно зарядженою поверхнею (наприклад, поліакрилонітрилових), такі як гемодіаліз або гемофільтрація, а також аферез ЛПНГ з використанням декстрану сульфату, протипоказані через збільшення ризику розвитку важких анафіл. Якщо пацієнту потрібні екстракорпоральні методи лікування, слід розглянути можливість використання іншого типу діалізної мембрани чи іншого класу гіпотензивних препаратів. Одночасне застосування не рекомендовано Калійзберігаючі діуретики (амілорид, спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, як у монотерапії, так і у складі комбінованої терапії) та препарати калію: інгібітори АПФ зменшують втрату калію нирками, спричинену діуретиком. При одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ можливе підвищення вмісту калію в сироватці аж до летального результату. Якщо необхідне одночасне застосування інгібітору АПФ та вищевказаних препаратів (у разі підтвердженої гіпокаліємії), слід дотримуватись обережності та проводити регулярний контроль вмісту калію у плазмі крові та параметрів ЕКГ. Естрамустин: одночасне застосування може призвести до підвищення ризику побічних ефектів, таких як ангіоневротичний набряк. Одночасне застосування, що потребує особливої ​​уваги Гіпоглікемічні засоби для прийому внутрішньо (похідні сульфонілсечовини) та інсулін: наведені нижче ефекти описані для каптоприлу та еналаприлу. Застосування інгібіторів АПФ може посилювати гіпоглікемічний ефект похідних сульфонілсечовини та інсуліну у пацієнтів із ЦД. Розвиток гіпоглікемії спостерігається дуже рідко (за рахунок підвищення толерантності до глюкози та зниження потреби в інсуліні). Одночасне застосування, що потребує уваги Гіпотензивні засоби та вазодилататори: одночасне застосування цих препаратів може посилювати антигіпертензивну дію периндоприлу. При одночасному призначенні з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами можливе додаткове зниження артеріального тиску. Алопуринол, цитостатичні та імунодепресивні засоби, глюкокортикостероїди (при системному застосуванні) та прокаїнамід: одночасне застосування з інгібіторами АПФ може збільшувати ризик розвитку лейкопенії. Препарати для загальної анестезії: одночасне застосування інгібіторів АПФ та засобів для проведення загальної анестезії може призводити до посилення антигіпертензивного ефекту. Діуретики (тіазидні та "петлеві"): застосування діуретиків у високих дозах може призводити до гіповолемії (за рахунок зменшення ОЦК), а додавання до терапії периндоприлу – до вираженого зниження артеріального тиску. Гліптин (лінагліптин, саксагліптин, ситагліптин, віллдагліптин): при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ зростає ризик виникнення ангіоневротичного набряку внаслідок придушення активності дипептидилпептидази-4 (ДПП-4) гліптином. Симпатоміметики: можуть послаблювати антигіпертензивний ефект АПФ. Препарати золота: при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, та внутрішньовенному введенні препарату золота (натрію ауротіомалат) описаний симптомокомплекс, що включає гіперемію шкіри обличчя, нудоту, блювання і виражене зниження АТ. Котримоксазол (сульфаметоксазол + триметоприм): одночасне застосування з інгібіторами АПФ може збільшувати ризик розвитку гіперкаліємії. Тканинні активатори плазміногену: в обсерваційних дослідженнях виявлено підвищену частоту розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ після застосування алтеплази для тромболітичної терапії ішемічного інсульту. Лікарські взаємодії для розувастатину Вплив застосування інших препаратів на розувастатин Інгібітори транспортних білків: розувастатин є субстратом для деяких транспортних білків, зокрема ОАТР1В1 та BCRP. Одночасне застосування препаратів, які є інгібіторами цих транспортних білків, може супроводжуватися збільшенням концентрації розувастатину в плазмі та підвищеним ризиком розвитку міопатії (див. таблицю 2). Циклоспорин: при одночасному застосуванні розувастатину та циклоспорину AUC розувастатину в середньому в 7 разів вище за значення, яке відзначається у здорових добровольців (див. таблицю 2). Одночасне застосування з розувастатином не впливає на концентрацію циклоспорину у плазмі крові. Застосування розувастатину протипоказане пацієнтам, які приймають циклоспорин. Одночасне застосування з розувастатином не впливає на концентрацію циклоспорину у плазмі крові. Інгібітори протеази: незважаючи на те, що точний механізм взаємодії не встановлений, одночасне застосування інгібіторів протеази може значно підвищувати експозицію розувастатину (див. таблицю 2). Одночасне застосування у здорових добровольців 10 мг розувастатину та комбінації двох інгібіторів протеази (300 мг атазанавіру/100 мг ритонавіру) супроводжується підвищенням рівноважних AUС0-24 год) та Сmax розувастатину у 3 та 7 разів, відповідно. Одночасне застосування розувастатину та деяких комбінацій інгібіторів протеази можливе лише після ретельної корекції дози розувастатину на підставі очікуваного збільшення його експозиції (див. таблицю 2). Гемфіброзил та інші гіполіпідемічні засоби: одночасне застосування розувастатину та гемфіброзилу призводить до збільшення Сmax та AUC розувастатину у плазмі крові у 2 рази. Грунтуючись на даних щодо специфічної взаємодії, не очікується фармакокінетично значущої взаємодії з фенофібратом, але можлива фармакодинамічна взаємодія. Гемфіброзил, фенофібрат, інші фібрати, а також нікотинова кислота в ліпідзнижуючих дозах (більше 1 г/добу) збільшували ризик виникнення міопатії при одночасному застосуванні з інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази, можливо у зв'язку з тим, що вони можуть викликати міопати. монотерапії. У таких пацієнтів терапія має починатись з дози 5 мг. Одночасне застосування фібратів та розувастатину у добовій дозі 30 мг та 40 мг протипоказано. Езетиміб: одночасне застосування розувастатину у дозі 10 мг та езетімібу у дозі 10 мг супроводжувалося збільшенням AUC розувастатину у пацієнтів з гіперхолестеринемією у 1-2 рази (див. таблицю 2). Не можна виключити фармакодинамічну взаємодію між розувастатином та езетимибом, що виявляється збільшенням ризику розвитку небажаних реакцій. Антациди: одночасне застосування розувастатину та антацидів, що містять алюмінію та магнію гідроксид, призводить до зниження плазмової концентрації розувастатину приблизно на 50%. Даний ефект виражений слабше, якщо антациди застосовують через 2 години після прийому розувастатину. Клінічне значення такої взаємодії не вивчалося. Еритроміцин: одночасне застосування розувастатину та еритроміцину призводить до зменшення AUС0-t) розувастатину на 20% та його Сmax на 30%. Подібна взаємодія може виникати внаслідок посилення моторики кишечника, що викликається застосуванням еритроміцину. Ізоферменти системи цитохрому Р450: результати досліджень, які проводяться в умовах in vivo та in vitro, показали, що розувастатин не є ні інгібітором, ні індуктором ізоферментів системи цитохрому Р450. Крім того, розувастатин є слабким субстратом для цієї системи ізоферменту. Тому не очікується взаємодії розувастатину з іншими лікарськими засобами на рівні метаболізму за участю ізоферментів системи цитохрому Р450. Клінічно значущої взаємодії між розувастатином та флуконазолом (інгібітором ізоферментів CYP2C9 та CYP3A4) та кетоконазолом (інгібітором ізоферментів CYP2A6 та CYP3A4) не відзначено. Взаємодії з лікарськими засобами, які вимагають корекції дози розувастатину (див. таблицю 2): дозу розувастатину слід коригувати за необхідності його одночасного застосування з лікарськими засобами, що збільшують експозицію розувастатину. Якщо очікується збільшення експозиції у 2 рази та більше, початкова доза розувастатину має становити 5 мг 1 раз на добу. Також слід коригувати максимальну добову дозу розувастатину, щоб очікувана експозиція розувастатину не перевищувала таку для дози 40 мг, що приймається без одночасного призначення лікарських засобів, що взаємодіють із розувастатином. Наприклад, максимальна добова доза розувастатину при одночасному застосуванні з гемфіброзилом становить 20 мг (збільшення експозиції у 1,9 раза), з ритонавіром/атазанавіром – 10 мг (збільшення експозиції у 3,1 раза). Таблиця 2. Вплив супутньої терапії на експозицію розувастатину (показники AUC наведені в порядку зменшення) - результати опублікованих клінічних досліджень Режим супутньої терапії Режим прийому розувастатину Зміна AUC розувастатину* Циклоспорин 75-200 мг 2 рази на добу, 6 місяців 10 мг 1 раз на добу, 10 днів Збільшення у 7,1 рази Регорафеніб 160 мг 1 раз на добу, 14 днів 5 мг одноразово Збільшення у 3,8 рази Атазанавір 300 мг/ритонавір 100 мг 1 раз на добу, 8 днів 10 мг одноразово Збільшення у 3,1 рази Симепревір 150 мг 1 раз на добу, 7 днів 10 мг одноразово Збільшення у 2,8 рази Велпатасвір 100 мг 1 раз на добу 10 мг одноразово Збільшення у 2,7 рази Омбітавір 25 мг/парітапревір 150 мг/Рітонавір 100 мг 1 раз на добу/дасабувір 400 мг 2 рази на добу, 14 днів 5 мг одноразово Збільшення у 2,6 рази Гразопревір 200 мг/елбасвір 50 мг 1 раз на добу, 11 днів 10 мг одноразово Збільшення у 2,3 рази Глекапревір 400 мг/пібрентасвір 120 мг 1 раз на добу, 7 днів 5 мг 1 раз на добу, 7 днів Збільшення у 2,2 рази Лопінавір 400 мг/ритонавір 100 мг 2 рази на добу, 17 днів 20 мг 1 раз на добу, 7 днів Збільшення у 2,1 рази Гемфіброзіл 600 мг 2 рази на добу, 7 днів 80 мг одноразово Збільшення у 1,9 рази Клопідогрів 300 мг (навантажувальна доза), потім 75 мг через 24 години 20 мг одноразово Збільшення вдвічі Елтромбопаг 75 мг 1 раз на добу, 5 днів 10 мг одноразово Збільшення у 1,6 рази Дарунавір 600 мг/ритонавір 100 мг 2 рази на добу, 7 днів 10 мг 1 раз на добу, 7 днів Збільшення у 1,5 рази Типранавір 500 мг/ритонавір 200 мг 2 рази на добу, 11 днів 10 мг одноразово Збільшення у 1,4 рази Дронедарон 400 мг 2 рази на добу Немає даних Збільшення у 1,4 рази Ітраконазол 200 мг 1 раз на добу, 5 днів 10 мг одноразово **Збільшення в 1,4 рази Езетиміб 10 мг 1 раз на добу, 14 днів 10 мг 1 раз на добу, 14 днів **Збільшення в 1,2 рази Фосампренавір 700 мг/ритонавір 100 мг 2 рази на добу, 8 днів 10 мг одноразово Без змін Алеглітазар 0,3 мг, 7 днів 40 мг, 7 днів Без змін Силімарин 140 мг 3 рази на добу, 5 днів 10 мг одноразово Без змін Фенофібрат 67 мг 3 рази на добу, 7 днів 10 мг, 7 днів Без змін Рифампіцин 450 мг 1 раз на добу, 7 днів 20 мг одноразово Без змін Кетоконазол 200 мг 2 рази на добу, 7 днів 80 мг одноразово Без змін Флуконазол 200 мг 1 раз на добу, 11 днів 80 мг одноразово Без змін Еритроміцин 500 мг 4 рази на добу, 7 днів 80 мг одноразово Зниження на 20% Байкалін 50 мг 3 рази на добу, 14 днів 20 мг одноразово Зниження на 47% * Дані, представлені як кратні зміни, являють собою просте співвідношення між одночасним застосуванням та застосуванням тільки розувастатину. Дані, представлені як зміни у %, являють собою різницю у % одночасного застосування порівняно із застосуванням одного лише розувастатину. ** Було проведено кілька досліджень з вивчення взаємодії різних доз розувастатину, у таблиці зазначено найбільш значну зміну. Вплив застосування розувастатину на інші препарати Антагоністи вітаміну К: як і у разі застосування інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, початок терапії розувастатином або збільшення його дози у пацієнтів, які приймають одночасно антагоністи вітаміну К (наприклад, варфарин або інші антикоагулянти кумаринового ряду), може призводити до збільшення міжнародного нормалізованого відношення (МНО). Скасування розувастатину або зниження його дози може спричинити зменшення МНО. У разі рекомендується контроль МНО. Контрацептиви для внутрішнього застосування/замісна гормональна терапія (ЗГТ) Одночасне застосування розувастатину та контрацептивів для прийому внутрішньо збільшує AUC етинілестрадіолу та норгестрелу на 26% та 34%, відповідно. Таке збільшення концентрації у плазмі крові має враховуватися при доборі дози гормональних контрацептивів. Фармакокінетичні дані щодо одночасного застосування розувастатину та ЗГТ відсутні, отже, не можна виключити аналогічного ефекту і при застосуванні цієї комбінації. Однак подібна комбінація широко застосовувалася під час проведення клінічних досліджень та добре переносилася пацієнтами. Інші лікарські засоби Дігоксин: клінічно значущої взаємодії розувастатину з дигоксином не очікується. Фузидова кислота: ризик розвитку міопатії, включаючи рабдоміоліз, може бути підвищений при одночасному застосуванні фузидової кислоти системної дії та статинів. Механізм цієї взаємодії (фармакодинамічний, фармакокінетичний або обидва варіанти) не встановлений. Були отримані повідомлення про рабдоміоліз (у тому числі зі смертельними наслідками) у пацієнтів, які отримують цю комбінацію. За необхідності одночасного застосування слід припинити прийом розувастатину на період терапії фузидовою кислотою.Спосіб застосування та дозиВсередину, по 1 таблетці 1 раз на добу, переважно вранці, перед їдою. Комбінований препарат із фіксованими дозами не підходить для початкової терапії. При переході на лікування препаратом Роксатензінду необхідно досягти адекватного контролю стану пацієнта при одночасному прийомі постійних доз монопрепаратів. Доза препарату Роксатензінду повинна визначатися дозами монопрепаратів, що входять до складу фіксованої комбінації в момент переходу. Якщо потрібна зміна дози однієї з діючих речовин у складі фіксованого комбінованого препарату (наприклад, у зв'язку з новодіагностованим захворюванням, зміною стану пацієнта або лікарською взаємодією), необхідний індивідуальний підбір доз окремих компонентів. Пацієнти похилого віку У пацієнтів похилого віку нормативний показник концентрації креатиніну в плазмі повинен бути скоригований з урахуванням віку, ваги та статі. Перед початком прийому препарату необхідно оцінити функціональну активність нирок та ступінь зниження артеріального тиску. Порушення функції нирок У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (КК У пацієнтів із КК У пацієнтів з КК 60 мл/хв корекції дози не потрібне. На тлі терапії необхідно регулярно контролювати концентрацію креатиніну та вміст калію у сироватці крові. Порушення функції печінки Препарат Роксатенз-інду протипоказаний пацієнтам із тяжкою печінковою недостатністю та пацієнтам із захворюваннями печінки в активній фазі. При помірно вираженій печінковій недостатності корекція дози не потрібна. У пацієнтів із печінковою недостатністю 7 балів та нижче за шкалою Чайлд-П'ю не виявлено збільшення системної експозиції розувастатину. Однак у пацієнтів із печінковою недостатністю 8-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю відмічено збільшення системної експозиції. Таких пацієнтів слід оцінити функцію нирок. Досвід застосування розувастатину у пацієнтів із печінковою недостатністю вище 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю відсутній. Етнічні групи У пацієнтів монголоїдної раси відмічено збільшення системної експозиції розувастатину. Генетичний поліморфізм Певні типи генетичного поліморфізму можуть призводити до підвищення експозиції розувастатину. Пацієнтам, які мають такі типи поліморфізму, рекомендується застосовувати нижчі добові дози розувастатину. Супутня терапія Розувастатин зв'язується з різними транспортними білками (зокрема, з ОАТР1В1 та BCRP). При одночасному застосуванні розувастатину з деякими лікарськими препаратами (такими як циклоспорин, деякі інгібітори протеази вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ), включаючи комбінацію ритонавіру з атазанавіром, лопінавіром та/або типранавіром), що підвищують концентрацію розувастатину у плазмі підвищуватиметься ризик розвитку міопатії (включаючи рабдоміоліз). У таких випадках слід оцінити можливість застосування альтернативної терапії або тимчасового припинення прийому розувастатину. За необхідності застосування зазначених вище препаратів слід оцінити співвідношення користі та ризику супутньої терапії розувастатином та розглянути можливість корекції його дози. Діти Безпека та ефективність застосування препарату Роксатенз-інду у дітей та підлітків віком до 18 років не встановлені. Застосування препарату Роксатенз-інду протипоказане у пацієнтів віком до 18 років.ПередозуванняСимптоми Найімовірніший симптом передозування - виражене зниження артеріального тиску, іноді у поєднанні з нудотою, блюванням, судомами, запамороченням, сонливістю, сплутаністю свідомості та олігурією, яка може прогресувати до анурії (внаслідок гіповолемії). Також можуть виникати електролітні порушення (гіпонатріємія, гіпокаліємія). Лікування Спеціального лікування у разі передозування немає. У разі передозування пацієнту показано симптоматичне лікування та замісну терапію за необхідності. Заходи невідкладної допомоги спрямовані на видалення препарату із ШКТ: промивання шлунка та/або прийом активованого вугілля з подальшим відновленням водно-електролітного балансу. При вираженому зниженні артеріального тиску слід укласти пацієнта з підвищеним положенням нижніх кінцівок, за необхідності провести корекцію гіповолемії (наприклад, внутрішньовенна інфузія 0,9% розчину натрію хлориду). Необхідний контроль функції печінки та сироваткової активності КФК. Периндоприлат, активний метаболіт периндоприлу, видаляється за допомогою гемодіалізу. Ефективність гемодіалізу для розувастатину є малоймовірною.Запобіжні заходи та особливі вказівкиРоксатенз-інду Порушення функції нирок У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (КК У пацієнтів із КК У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією без попереднього порушення функції нирок на фоні терапії можуть з'явитися лабораторні ознаки функціональної ниркової недостатності. У цьому випадку лікування препаратом слід припинити. Надалі можна відновити комбіновану терапію, використовуючи низькі дози комбінації периндоприлу та індапаміду, або застосовувати ці препарати окремо. Таким пацієнтам необхідний регулярний контроль вмісту калію та концентрації креатиніну у сироватці крові через 2 тижні після початку терапії та надалі кожні 2 місяці. Розвиток ниркової недостатності частіше відбувається у пацієнтів з тяжкою ХСН або вихідним порушенням ниркової функції, у тому числі при стенозі ниркової артерії. У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки застосування не рекомендується. У пацієнтів, які отримували високі дози розувастатину (зокрема 40 мг/добу), спостерігалася канальцева протеїнурія, яка виявлялася за допомогою тест-смужок та у більшості випадків була періодичною або короткочасною. Така протеїнурія не свідчить про гостре захворювання або прогресування супутнього захворювання нирок. Пацієнти похилого віку Перед початком прийому препарату необхідно оцінити функціональну активність нирок та вміст калію у плазмі. На початку терапії дозу препарату підбирають, враховуючи ступінь зниження АТ, особливо у разі зниження ОЦК та втрати електролітів, що дозволяє уникнути різкого зниження АТ. Цукровий діабет У пацієнтів з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсулін, протягом першого місяця лікування інгібітором АПФ необхідний регулярний контроль концентрації глюкози в плазмі крові. Необхідно контролювати концентрацію глюкози в крові у пацієнтів із ЦД, особливо при низькому вмісті калію в плазмі. Деякі дані свідчать про те, що статини як клас підвищують рівень глюкози в крові і у деяких пацієнтів з високим рівнем ризику розвитку цукрового діабету в майбутньому можуть призвести до рівня гіперглікемії, при якому доцільно розпочинати лікування цукрового діабету. Тим не менш, цей ризик переважується на користь зниження ризику для судин при використанні статинів, і тому не повинен бути причиною припинення лікування статинами. Пацієнти групи ризику (концентрація глюкози в крові натще ≥5,6 ммоль/л, ІМТ >30 кг/м², підвищена концентрація тригліцеридів, артеріальна гіпертензія в анамнезі) повинні бути під наглядом як клінічним, так і біохімічним відповідно до національних рекомендацій. За даними дослідження JUPITER загальна частота цукрового діабету склала 2,8% у групі розувастатину та 2,3% - у групі плацебо, в основному у пацієнтів з концентрацією глюкози натще від 5,6 до 6,9 ммоль/л. Періндоприл/Індапамід Літій Одночасне застосування комбінації периндоприлу та індапаміду з препаратами літію не рекомендується. Артеріальна гіпотензія та порушення водно-електролітного балансу У пацієнтів із гіпонатріємією (особливо зі стенозом ниркової артерії, у тому числі двостороннім) є ризик раптового розвитку артеріальної гіпотензії. Тому слід звертати увагу на можливі симптоми зневоднення та зниження вмісту електролітів у плазмі крові, наприклад, після діареї або блювання. Таким пацієнтам необхідний регулярний контроль вмісту електролітів плазми. При вираженій артеріальній гіпотензії може знадобитися внутрішньовенне введення 0,9% розчину натрію хлориду. Транзиторна артеріальна гіпотензія є протипоказанням для продовження терапії. Після відновлення ОЦК та АТ можна відновити терапію, використовуючи низькі дози комбінації периндоприлу та індапаміду, або лише один із препаратів. Реноваскулярна гіпертензія У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної функціонуючої нирки на фоні терапії інгібіторами АПФ зростає ризик розвитку артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. Прийом діуретиків може бути додатковим фактором ризику. Погіршення функції нирок може спостерігатися вже при незначній зміні концентрації креатиніну в плазмі навіть у пацієнтів з одностороннім стенозом ниркової артерії. Методом лікування реноваскулярної гіпертензії є реваскуляризація. Тим не менш, застосування інгібіторів АПФ може бути ефективним у пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією, як очікують на хірургічне втручання, так і при неможливості його проведення. У пацієнтів з діагностованим або передбачуваним стенозом ниркової артерії лікування індапамідом/периндоприлом слід розпочинати в умовах стаціонару. Ризик артеріальної гіпотензії та/або ниркової недостатності (у пацієнтів із ХСН, порушеннями водно-електролітного балансу тощо) При деяких патологічних станах може відзначатися значна активація ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), особливо при вираженій гіповолемії та зниженні вмісту електролітів плазми крові (на фоні дієти без солі або тривалого прийому діуретиків), у пацієнтів з початково низьким АТ, стенозом ниркових артерій, ХСН або цирозом печінки з набряками та асцитом. Застосування інгібіторів АПФ викликає блокаду РААС і тому може супроводжуватися різким зниженням артеріального тиску та/або підвищенням концентрації креатиніну в плазмі, що свідчить про розвиток функціональної ниркової недостатності. Ці явища частіше спостерігаються прийому першої дози препарату або протягом перших двох тижнів терапії. Іноді ці стани розвиваються гостро та інші терміни терапії. У таких випадках при відновленні терапії рекомендується застосовувати комбінацію периндоприлу та індапаміду у нижчій дозі і потім поступово збільшувати дозу. Серцева недостатність/важка серцева недостатність У пацієнтів з ХСН (IV функціональний клас за класифікацією NYHA) та пацієнтів із ЦД 1 типу (небезпека спонтанного збільшення вмісту іонів калію) лікування має починатися з нижчих доз комбінації периндоприлу та індапаміду та під ретельним лікарським контролем. Пацієнти з АГ та ІХС не повинні припиняти прийом бета-адреноблокаторів, комбінацію периндоприлу та індапаміду необхідно застосовувати спільно з бета-адреноблокаторами. Печінкова недостатність В редких случаях на фоне приема ингибиторов АПФ возникает холестатическая желтуха. При прогрессировании этого синдрома развивается фульминантный некроз печени, иногда с летальным исходом. Механизм развития этого синдрома неясен. При значительном повышении активности "печеночных" ферментов или появлении желтухи на фоне приема ингибиторов АПФ следует прекратить прием препарата и продолжать наблюдение за пациентом. При наличии нарушений функции печени прием тиазидных и тиазидоподобных диуретиков может привести к развитию печеночной энцефалопатии. В данном случае следует немедленно прекратить прием препарата. Индапамид Фоточувствительность На фоне приема тиазидных и тиазидоподобных диуретиков сообщалось о случаях развития реакции фоточувствительности. В случае развития реакции фоточувствительности следует прекратить лечение. При необходимости продолжения терапии диуретиками рекомендуется защищать кожные покровы от воздействия солнечных или искусственных ультрафиолетовых лучей. Содержание натрия в плазме крови До начала лечения необходимо определить содержание натрия в плазме крови. На фоне приема препарата следует регулярно контролировать этот показатель. На начальном этапе терапии снижение содержания натрия в плазме крови может быть бессимптомным, поэтому необходим регулярный лабораторный контроль. Пациентам пожилого возраста и пациентам с циррозом печени показан более частый контроль содержания натрия в плазме крови. Любой диуретический препарат может вызывать гипонатриемию, приводящую иногда к крайне тяжелым последствиям. Гипонатриемия в сочетании с гиповолемией могут быть причиной обезвоживания и ортостатической гипотензии. Сопутствующее снижение содержания хлора в плазме крови может привести к вторичному компенсаторному метаболическому алкалозу (частота развития и степень выраженности этого эффекта незначительны). Содержание калия в плазме крови Терапия тиазидными и тиазидоподобными диуретиками связана с риском развития гипокалиемии. Необходимо избегать гипокалиемии (менее 3,4 ммоль/л) у следующих категорий пациентов из групп высокого риска: пациенты пожилого возраста, истощенные пациенты (как получающие, так и не получающие сочетанную медикаментозную терапию), пациенты с циррозом печени, в том числе с отеками и асцитом, пациенты с ИБС, ХСН. У таких пациентов гипокалиемия усиливает токсическое действие сердечных гликозидов и повышает риск развития аритмии. Комбинированное применение периндоприла и индапамида не предотвращает развитие гипокалиемии, особенно у пациентов с сахарным диабетом или почечной недостаточностью. Как и в случае применения других гипотензивных средств в комбинации с диуретиком, необходим регулярный контроль содержания калия в плазме крови. Удлинение интервала QT К группе повышенного риска также относятся пациенты с увеличенным интервалом QT, при этом не имеет значения, вызвано это увеличение врожденными причинами или действием лекарственных средств. Гипокалиемия, как и брадикардия, способствует развитию тяжелых нарушений ритма сердца, особенно, полиморфной желудочковой тахикардии типа "пируэт", которая может быть фатальной. Во всех описанных выше случаях необходим регулярный контроль начала терапии. При выявлении гипокалиемии должно быть назначено соответствующее лечение. Содержание кальция в плазме крови Тиазидные и тиазидоподобные диуретики уменьшают выведение кальция почками, что может вызывать незначительное временное повышение содержания кальция в плазме крови. Выраженная гиперкальциемия может быть связана с недиагностированным ранее гиперпаратиреозом. В таких случаях необходимо провести исследование функции паращитовидных желез, предварительно отменив прием диуретических средств. Диуретические средства и функция почек Тиазидные и тиазидоподобные диуретики эффективны в полной мере только у пациентов с нормальной или незначительно нарушенной функцией почек (концентрация креатинина в плазме крови у взрослых пациентов ниже 25 мг/л или 220 мкмоль/л). У пациентов пожилого возраста нормативный показатель концентрации креатинина в плазме крови должен быть скорректирован с учетом возраста, веса и пола, в соответствии с формулой Кокрофта: КК = (140 - возраст) х вес/0,814 х концентрация креатинина в плазме крови, где: возраст указан в годах, вес - в кг, концентрация креатинина - в мкмоль/л. Для женщин эту формулу следует скорректировать, умножая полученный результат на коэффициент 0,85. В начале лечения диуретиками у пациентов из-за гиповолемии и гипонатриемии может наблюдаться временное снижение СКФ и повышение концентрации мочевины и креатинина в плазме крови. Эта транзиторная функциональная почечная недостаточность не опасна для пациентов с неизмененной функцией почек, однако у пациентов с почечной недостаточностью ее выраженность может усилиться. Мочевая кислота У пациентов с повышенной концентрацией мочевой кислоты в плазме крови на фоне терапии может увеличиваться частота возникновения приступов подагры. Спортсмены Индапамид может дать положительную реакцию при проведении допинг-контроля. Острая близорукость и вторичная острая закрытоугольная глаукома Сульфонамиды и их производные могут вызывать идиосинкразическую реакцию, приводящую к развитию острой транзиторной миопии и острого приступа закрытоугольной глаукомы. При отсутствии лечения острый приступ закрытоугольной глаукомы может привести к стойкой потере зрения. В первую очередь необходимо, как можно быстрее, отменить прием препарата. Если внутриглазное давление остается неконтролируемым, могут потребоваться неотложное медикаментозное лечение или хирургическое вмешательство. Факторами риска развития острого приступа закрытоугольной глаукомы являются аллергические реакции на производные сульфонамида и пенициллины в анамнезе. Периндоприл Калийсберегающие диуретики и препараты калия Как правило, одновременное применение периндоприла и калийсберегающих диуретиков, а также препаратов калия и калийсодержащих заменителей пищевой соли не рекомендуется. Двойная блокада РААС Имеются данные об увеличении риска возникновения артериальной гипотензии, гиперкалиемии и нарушениях функции почек (включая ОПН) при одновременном применении ингибиторов АПФ с АРА II или алискиреном. Поэтому двойная блокада РААС посредством сочетания ингибитора АПФ с АРА II или алискиреном не рекомендуется. Если двойная блокада необходима, то это должно выполняться под строгим контролем специалиста при регулярном контроле функции почек, содержания калия в плазме крови и АД. Ингибиторы АПФ не должны применяться одновременно с АРА II у пациентов с диабетической нефропатией. Нейтропения/Агранулоцитоз/Тромбоцитопения/Анемия На фоне приема ингибиторов АПФ могут возникать нейтропения/агранулоцитоз, тромбоцитопения и анемия. У пациентов с нормальной функцией почек при отсутствии других факторов риска нейтропения развивается редко. После отмены ингибитора АПФ нейтропения и агранулоцитоз проходят самостоятельно. С особой осторожностью следует применять периндоприл у пациентов с системными заболеваниями соединительной ткани (в том числе системная красная волчанка, склеродермия) на фоне терапии иммунодепрессантами, аллопуринолом или прокаинамидом, особенно у пациентов с нарушением; функции почек. У некоторых пациентов развивались тяжелые инфекции, в ряде случаев резистентные к интенсивной антибиотикотерапии. При применении периндоприла у таких пациентов рекомендуется периодически контролировать количество лейкоцитов в плазме крови. При появлении любых симптомов инфекционных заболеваний (например, боль в горле, лихорадка) пациентам необходимо обратиться к врачу. Повышенная чувствительность/ангионевротический отек На фоне приема ингибиторов АПФ, в том числе и периндоприла, в редких случаях может наблюдаться развитие ангионевротического отека лица, конечностей, губ, языка, голосовых складок и/или гортани. Это может произойти в любой период терапии. При появлении симптомов следует немедленно прекратить прием препарата и продолжить наблюдение за пациентом до полного купирования симптомов. Как правило, отек лица и губ лечения не требует, хотя для купирования симптомов могут применяться антигистаминные средства. Ангионевротический отек, сопровождающийся отеком гортани, может привести к летальному исходу. Отек языка, голосовых складок или гортани может привести к обструкции дыхательных путей. При появлении таких симптомов следует немедленно начать проведение соответствующей терапии, например, ввести подкожно раствор эпинефрина (адреналина) в разведении 1:1000 (0,3-0,5 мл) и/или обеспечить проходимость дыхательных путей. Сообщалось о более высоком риске развития ангионевротического отека у пациентов негроидной расы. У пациентов с ангионевротическим отеком в анамнезе, не связанным с приемом ингибиторов АПФ, может быть повышен риск его развития при приеме препаратов этой группы. В редких случаях на фоне терапии ингибиторами АПФ развивается ангионевротический отек кишечника. При этом у пациентов отмечаются жалобы на боль в животе как изолированный симптом или в сочетании с тошнотой и рвотой, в некоторых случаях без предшествующего ангионевротического отека лица и при нормальном уровне Cl-эстеразы. Диагноз устанавливался с помощью компьютерной томографии, ультразвукового исследования органов брюшной полости или во время хирургического вмешательства. Симптомы исчезают после прекращения приема ингибиторов АПФ. Поэтому у пациентов с жалобами на боль в области живота, принимающих ингибиторы АПФ, при проведении дифференциальной диагностики необходимо учитывать возможность развития ангионевротического отека кишечника. Ингибиторы mTOR У пациентов, одновременно принимающих ингибиторы mTOR (например, сиролимус, эверолимус, темсиролимус), терапия может сопровождаться повышенным риском развития ангионевротического отека (например, отек верхних дыхательных путей или языка с/без респираторных нарушений). Анафилактоидные реакции при проведении десенсибилизации Имеются отдельные сообщения о развитии анафилактоидных реакций у пациентов, принимавших ингибиторы АПФ во время проведения десенсибилизирующей терапии (например, ядом перепончатокрылых насекомых: пчелы, осы). Ингибиторы АПФ необходимо применять с осторожностью у пациентов с отягощенным аллергологическим анамнезом или склонностью к аллергическим реакциям при проведении десенсибилизации. Следует избегать применения ингибитора АПФ у пациентов, получающих иммунотерапию ядом перепончатокрылых насекомых. Развития подобных реакций можно избежать путем временной отмены ингибиторов АПФ не менее чем за 24 часа до начала процедуры десенсибилизации. Анафилактоидные реакции при проведении афереза ЛПНП В редких случаях у пациентов, получающих ингибиторы АПФ, при проведении афереза ЛПНП с использованием декстран сульфата развивались угрожающие жизни анафилактоидные реакции. Для предотвращения таких реакций следует временно прекращать прием ингибиторов АПФ перед каждой процедурой афереза. Гемодиализ В редких случаях у пациентов, получающих ингибиторы АПФ, при проведении гемодиализа с использованием высокопроточных мембран (например, AN69®) развивались анафилактоидные реакции. Поэтому рекомендуется использовать мембрану другого типа или применять гипотензивный препарат другой фармакотерапевтической группы. Первичный гиперальдостеронизм Пациенты с первичным гиперальдостеронизмом, как правило, невосприимчивы к гипотензивным препаратам, действие которых основано на ингибировании РААС. Таким образом, использование данного препарата не рекомендуется. Беременность Применение ингибиторов АПФ не следует начинать во время беременности. Планирующим беременность следует назначить альтернативное гипотензивное средство с установленным профилем безопасности для использования во время беременности. При выявлении беременности лечение ингибиторами АПФ следует немедленно прекратить, и при необходимости назначить альтернативную гипотензивную терапию. Кашель На фоне терапии ингибиторами АПФ может возникать сухой упорный кашель. Кашель длительно сохраняется на фоне приема препаратов этой группы и исчезает после их отмены. При появлении у пациента сухого кашля следует помнить о возможности его появления в связи с приемом ингибитора АПФ. При необходимости применения препаратов этой группы, прием ингибитора АПФ может быть продолжен. Хирургическое вмешательство/общая анестезия Применение ингибиторов АПФ у пациентов, подвергающихся хирургическому вмешательству с применением общей анестезии, может привести к выраженному снижению АД, особенно при применении средств для общей анестезии, обладающих антигипертензивным действием. Рекомендуется прекратить прием ингибиторов АПФ длительного действия, в том числе периндоприла, за 24 часа до хирургического вмешательства. Аортальный и митральный стеноз, ГОКМП Ингибиторы АПФ следует применять с осторожностью у пациентов с обструкцией выходного тракта левого желудочка. Атеросклероз Риск развития артериальной гипотензии существует у всех пациентов, однако особую осторожность следует соблюдать у пациентов с ИБС и цереброваскулярными заболеваниями. У таких пациентов лечение начинают с низких доз препарата. Гиперкалиемия На фоне приема ингибиторов АПФ может развиваться гиперкалиемия. Факторами риска гиперкалиемии являются почечная недостаточность, пожилой возраст (старше 70 лет), сахарный диабет, некоторые сопутствующие состояния (дегидратация, острая декомпенсация ХСН, метаболический ацидоз), одновременный прием калийсберегающих диуретиков (спиронолактон, эплеренон, триамтерен, амилорид), препаратов калия, калийсодержащих заменителей пищевой соли, а также других средств, способствующих повышению содержания калия в плазме крови (например, гепарин, триметоприм или ко-тримоксазол (сульфаметоксазол + триметоприм) и особенно антагонисты альдостерона или АРА II, ацетилсалициловая кислота ≥3 г/сутки, ингибиторы ЦОГ-2 и неселективные НПВП, иммунодепрессанты, такие как циклоспорин или такролимус). Применение препаратов калия, калийсберегающих диуретиков, калийсодержащих заменителей пищевой соли может привести к значительному увеличению содержания калия в сыворотке крови особенно у пациентов со сниженной функцией почек. Гиперкалиемия может привести к серьезным, иногда фатальным нарушениям ритма сердца. При необходимости одновременного применения препарата с вышеперечисленными средствами следует соблюдать осторожность и регулярно контролировать содержание калия в плазме крови. Этнические различия Периндоприл, как и другие ингибиторы АПФ, очевидно, оказывает менее выраженное антигипертензивное действие у пациентов негроидной расы по сравнению с представителями других рас. Возможно, это различие обусловлено тем, что у пациентов с артериальной гипертензией негроидной расы чаще отмечается низкая активность ренина плазмы крови. Розувастатин Влияние на опорно-двигательный аппарат При применении розувастатина во всех дозах, но в особенности в дозах, превышающих 20 мг/сутки, сообщалось о следующих воздействиях на опорно-двигательный аппарат: миалгия, миопатия, в редких случаях рабдомиолиз. Отмечены очень редкие случаи рабдомиолиза при одновременном применении ингибиторов ГМГ-КоА-редуктазы и эзетимиба. Такая комбинация должна применяться с осторожностью, так как нельзя исключить фармакодинамического взаимодействия. Как и в случае других ингибиторов ГМГ-КоА-редуктазы, частота рабдомиолиза при постмаркетинговом применении розувастатина выше при применении дозы 40 мг/сутки. Определение активности КФК Сывороточную активность КФК нельзя определять после интенсивных физических нагрузок и при наличии других возможных причин повышения ее активности, это может привести к неверной интерпретации полученных результатов. В случае если исходная сывороточная активность КФК существенно превышена (в 5 раз выше верхней границы нормы), через 5-7 дней следует провести повторный анализ. Нельзя начинать терапию, если результаты повторного анализа подтверждают исходную высокую сывороточную активность КФК (более чем 5-кратное превышение верхней границы нормы). Интерстициальное заболевание легких При применении некоторых ингибиторов ГМГ-КоА-редуктазы, особенно в течение длительного времени, сообщалось о единичных случаях интерстициального заболевания легких. Проявлениями заболевания могут являться одышка, непродуктивный кашель и ухудшение общего самочувствия (слабость, снижение веса и лихорадка). При подозрении на интерстициальное заболевание легких следует прекратить терапию ингибиторами ГМГ-КоА-редуктазы. Перед началом терапии В зависимости от суточной дозы розувастатин должен назначаться с осторожностью пациентам с имеющимися факторами риска миопатии/рабдомиолиза или применение препарата противопоказано. К таким факторам относятся: нарушение функции почек; гипотиреоз; заболевания мышц в анамнезе (в том числе в семейном анамнезе); миотоксические явления при приеме других ингибиторов ГМГ-КоА-редуктазы или фибратов в анамнезе; чрезмерное употребление алкоголя; возраст старше 65 лет; состояния, при которых может повышаться концентрация розувастатина в плазме крови; одновременное применение фибратов. У таких пациентов необходимо оценить риск и возможную пользу терапии. Также рекомендуется проводить клинический мониторинг. Если исходная сывороточная активность КФК выше более чем в 5 раз по сравнению с верхней границей нормы, терапию начинать нельзя. В период терапии препаратом Следует проинформировать пациента о необходимости немедленного сообщения врачу в случае неожиданного появления мышечных болей, мышечной слабости или спазмов, особенно в сочетании с недомоганием и лихорадкой. У таких пациентов следует определять сывороточную активность КФК. Терапия должна быть прекращена, если сывороточная активность КФК значительно увеличена (более чем в 5 раз по сравнению с верхней границей нормы) или если симптомы со стороны мышц резко выражены и вызывают ежедневный дискомфорт (даже, если сывороточная активность КФК не более чем в 5 раз превышает верхнюю границу нормы). Если симптомы исчезают, и сывороточная активность КФК возвращается к норме, следует рассмотреть вопрос о возобновлении применения розувастатина или других ингибиторов ГМГ-КоА-редуктазы в меньших дозах при тщательном медицинском наблюдении. Контроль сывороточной активности КФК при отсутствии симптомов нецелесообразен. Отмечены очень редкие случаи иммуноопосредованной некротизирующей миопатии с клиническими проявлениями в виде стойкой слабости проксимальных мышц и повышения активности КФК в сыворотке крови во время терапии или при прекращении применения ингибиторов ГМГ-КоА-редуктазы, в том числе розувастатина. По данным клинических исследований признаков увеличения воздействия на скелетную мускулатуру при приеме розувастатина и сопутствующей терапии не отмечено. Однако сообщалось об увеличении числа случаев миозита и миопатии у пациентов, принимавших другие ингибиторы ГМГ-КоА-редуктазы в сочетании с производными фиброевой кислоты (например, гемфиброзил), циклоспорином, никотиновой кислотой в липидснижающих дозах (более 1 г/сутки), противогрибковыми средствами - производными азола, ингибиторами протеазы ВИЧ и макролидными антибиотиками. При одновременном применении с некоторыми ингибиторами ГМГ-КоА-редуктазы гемфиброзил увеличивает риск развития миопатии. Таким образом, одновременное применение розувастатина и гемфиброзила не рекомендуется. Преимущества дальнейшего изменения плазменной концентрации липидов при комбинированном применении розувастатина с фибратами или никотиновой кислотой в липидснижающих дозах должны быть тщательно взвешены с учетом возможного риска. Розувастатин в дозе 30 мг/сутки и 40 мг/сутки противопоказан для комбинированной терапии с фибратами. В связи с увеличением риска рабдомиолиза розувастатин не следует применять пациентам с острыми состояниями, которые могут привести к миопатии или состояниям, предрасполагающим к развитию почечной недостаточности (например, сепсис, артериальная гипотензия, обширные хирургические вмешательства, травмы, тяжелые метаболические, эндокринные и электролитные нарушения или неконтролируемые судороги). Розувастатин не следует применять одновременно или в течение 7 дней после прекращения терапии препаратами фузидовой кислоты. При необходимости одновременного применения следует прекратить прием розувастатина на период терапии фузидовой кислотой. Были получены сообщения о рабдомиолизе (в том числе со смертельным исходом) у пациентов, получающих фузидовую кислоту одновременно со статином. Пациенту следует немедленно обратиться к врачу при появлении любых симптомов мышечной слабости, чувствительности или боли. Терапия статинами может быть возобновлена через 7 дней после приема последней дозы фузидовой кислоты. В исключительных случаях, когда необходима продолжительная системная терапия фузидовой кислотой, например, для лечения тяжелых инфекций, необходимость одновременного применения розувастатина и фузидовой кислоты должна быть рассмотрена в каждом конкретном случае и проводиться под строгим наблюдением врача. Ингибиторы протеазы У пациентов, получавших розувастатин одновременно с ингибиторами протеазы и ритонавиром, отмечалось повышение системной экспозиции розувастатина. Следует принимать во внимание ожидаемую пользу от снижения концентрации липидов при применении розувастатина у ВИЧ-инфицированных пациентов, получающих ингибиторы протеазы, и потенциальное повышение концентрации розувастатина в плазме крови в начале терапии и при титрации дозы розувастатина. Одновременное применение розувастатина с ингибиторами протеазы не рекомендуется пока не отрегулирована доза розувастатина. Этнические различия В ходе фармакокинетических исследований у представителей монголоидной расы по сравнению с представителями европеоидной расы отмечено увеличение плазменной концентрации розувастатина. Влияние на способность к вождению автотранспорта и управлению механизмами Препарат не влияет на способность управлять транспортными средствами и работать с механизмами, но у некоторых пациентов в ответ на снижение АД могут развиваться различные индивидуальные реакции, особенно в начале терапии или при добавлении к проводимой терапии других гипотензивных средств. Исследования по изучению влияния розувастатина на способность управлять транспортными средствами и работу с механизмами не проводились. Однако учитывая фармакодинамические свойства, маловероятно, что розувастатин может влиять на эти способности. При управлении транспортными средствами или работе с механизмами следует учитывать возможность головокружения в период лечения. В результате способность управлять транспортными средствами или другими механизмами может быть снижена.Условия храненияПри комнатной температуреУсловия отпуска из аптекПо рецептуВідео на цю тему