Все товары
219,00 грн
191,00 грн
Склад, форма випуску та упаковка1 таблетка містить діючу речовину: дезлоратадин 5 мг. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (1) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою; блакитного кольору, круглі, двоопуклі; на поперечному розрізі ядро білого чи майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаН1-гістамінових рецепторів блокатор тривалої дії. Є первинним активним метаболітом лоратадипу. Інгібує каскад реакції алергічного запалення, у тому числі вивільнення прозапальних цитокінів, включаючи інтерлейкіни ІЛ-4. ІЛ-6. ІЛ-8, ІЛ-13. вивільнення прозапальних хемокінів (RANTES). продукцію супероксидних аніонів активованими поліморфноядерними пейтрофілами, адгезію та хемотаксис еозинофілів, виділення молекул адгезії, таких як Р-селектин, lgE-опосередковане вивільнення гістаміну, простагландину D2 та лейкотрієї С4. Таким чином, попереджає розвиток та полегшує перебіг алергічних реакцій, має протисвербіжну та протиексудативну дію, зменшує проникність капілярів, попереджає розвиток набряку тканин, спазму гладкої мускулатури. Препарат не впливає на центральну нервову систему, практично не має седативного ефекту (не викликає сонливості) і не впливає на швидкість психомоторних реакцій. Не викликає подовження інтервалу QT на електрокардіограмі (ЕКГ). Дія лікарського препарату починається протягом 30 хвилин після прийому внутрішньо та триває протягом 24 годин.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому препарату всередину дезлоратадин добре абсорбується зі шлунково-кишкового тракту, при цьому концентрації дезлоратадину в плазмі крові досягаються протягом 30 хвилин, а максимальна концентрація - приблизно через 3 години. Розподіл Зв'язування дезлоратадину з білками плазми становить 83-87 %. При застосуванні у дорослих та підлітків протягом 14 днів у дозі від 5 мг до 20 мг 1 раз на добу клінічно значущої кумуляції препарату не відзначається. Одночасний прийом їжі або одночасне вживання грейпфрутового соку не впливає на біодоступність та розподіл дезлоратадину (при прийомі у дозі 7,5 мг 1 раз на добу). Чи не проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Метаболізм Піддається інтенсивному метаболізму в печінці шляхом гідроксилювання з утворенням 3-ОН-дезлоратадину, сполученого з глюкуроїдом. Дезлоратадин не є інгібітором ізоферментів CYP3A4 та CYP2D6 і не є субстратом або інгібітором Р-глікоїротеїну. Виведення Виводиться з організму у вигляді глюкуронідної сполуки. У невеликій кількості у незміненому вигляді виводиться нирками (<2%) та через кишечник (<7%). Період напіввиведення – 20-30 годин (у середньому – 27 годин).Клінічна фармакологіяБлокатор гістамінових Н1-рецепторів. Протиалергічний препарат.Показання до застосуванняАлергічний риніт (усунення або полегшення чхання, закладеності носа, виділення слизу з носа, свербежу в носі, сверблячки неба, свербіння та почервоніння очей, сльозотечі); кропив'янка (зменшення або усунення свербежу, висипки).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до будь-якого з компонентів, що входять до складу препарату, та до лоратадин; вагітність та період грудного вигодовування; вік до 12 років. З обережністю: ;при тяжкій нирковій недостатності.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату при вагітності протипоказане через відсутність клінічних даних про безпеку його застосування під час вагітності. Дезлоратадин виділяється з грудним молоком, тому застосування лікарського препарату під час грудного вигодовування протипоказане. Застосування у дітей Протипоказано дітям віком до 12 років.Побічна діяЧастота розвитку побічних ефектів класифікована згідно з рекомендаціями Всесвітньої організації охорони здоров'я: дуже часто - ≥ 1/10 (> 10%): часто - від ≥ 1/100 до < 1/10 (> 1% та < 10%); нечасто – від ≥ 1/1000 до < 1/100 (> 0,1 % та < 1 %); рідко – від ≥ 1/10000 до < 1/1000 (> 0,01 % та < 0,1 %); дуже рідко – <1/10000 (<0,01%). З боку імунної системи Дуже рідко – анафілаксія, ангноневротичний набряк, задишка, свербіж шкіри, висип, у тому числі кропив'янка. Порушення з боку ЦНС Нечасто – головний біль. Дуже рідко – запаморочення, сонливість, безсоння, психомоторна гіперактивність, галюцинації, судоми. Порушення з боку серцево-судинної системи Дуже рідко – тахікардія, відчуття серцебиття. Порушення з боку травної системи Нечасто – сухість у роті. Дуже рідко – біль у животі, нудота, блювання, диспепсія, діарея, гепатит. З боку опорно-рухового апарату Дуже рідко – міалгія. Лабораторні показники Дуже рідко – підвищення активності «печінкових» ферментів, підвищення концентрації білірубіну. Інші Часто – підвищена стомлюваність. Дуже рідко – фарингіт, дисменорея.Взаємодія з лікарськими засобамиВзаємодії з іншими лікарськими засобами не виявлено у дослідженнях з азитроміцином, кетоконазолом. еритроміцином, флуоксетином та циметидином. Прийом їжі не впливає на ефективність препарату. Дезлоратадин не посилює дії алкоголю на центральну нервову систему.Спосіб застосування та дозиВсередину. Таблетку слід ковтати повністю, не розжовуючи, запиваючи невеликою кількістю води. Препарат бажано приймати в той самий час доби, незалежно від часу прийому пиши. Дорослим та підліткам від 12 років; - по 1 таблетці (5 мг) 1 раз на добу. Тривалість терапії залежить від тривалості симптоматики. При сезонному (інтермітує) алергічному риніті (наявність симптомів тривалістю менше 4 днів на тиждень або їх загальна тривалість менше 4 тижнів на рік) та кропив'янці необхідно оцінювати перебіг захворювання. При зникненні симптомів прийом препарату слід припинити, при повторній появі симптомів прийом препарату необхідно відновити. При цілорічному (персистирующем) алергічному риніті (наявність симптомів тривалістю більше 4 днів на тиждень або їх загальна тривалість більше 4 тижнів на рік) лікування може тривати протягом усього періоду дії алергенів. Для визначення тривалості терапії препаратом необхідно проконсультуватися з лікарем.ПередозуванняСимптоми Прийом дози, що перевищує рекомендовану в 5 разів, не призводив до появи симптомів. Щоденне застосування дезлоратадину у дорослих та підлітків у дозі до 20 мг протягом 14 днів не супроводжувалося статистично чи клінічно значущими змінами з боку серцево-судинної системи. Застосування дезлоратадину в дозі 45 мг на добу (в 9 разів вище за рекомендовану) протягом 10 днів не викликало подовження інтервалу QT і не супроводжувалося появою серйозних побічних ефектів. Лікування При випадковому прийомі великої кількості препарату необхідно негайно звернутися до лікаря. Рекомендується промивання шлунка, прийом активованого вугілля, за необхідності – симптоматична терапія. Дезлоратадин не виводиться при гемодіалізі, ефективність ієрптонсального діалізу не встановлена.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДосліджень ефективності дезлоратадину при ринітах інфекційної етіології не проводилося. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами При прийомі дезлоратадину в рекомендованій дозі несприятливого на управління транспортними засобами і механізмами не відзначалося. Однак, в окремих випадках, у деяких пацієнтів при прийомі лікарського препарату відзначається сонливість і запаморочення, що може вплинути на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
232,00 грн
190,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: 5 мг дезлоратадин. Допоміжні речовини: кальцію гідрофосфату дигідрат – 53 мг, целюлоза мікрокристалічна – 27.5 мг, крохмаль кукурудзяний – 11 мг, тальк – 2.5 мг, магнію стеарат – 1 мг. Склад плівкової оболонки: ;суха суміш для плівкового покриття (полівініловий спирт - 40%, титану діоксид - 22.1%, макрогол 3350 (поліетиленгліколь 3350) - 20.2%, тальк - 14.8%, лак алюмінієвий на 8. жовтий (заліза оксид) – 0.1%) – 3 мг. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (1) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою; блакитного кольору, круглі, двоопуклі; на поперечному розрізі ядро білого чи майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаН1-гістамінових рецепторів блокатор тривалої дії. Є первинним активним метаболітом лоратадипу. Інгібує каскад реакції алергічного запалення, у тому числі вивільнення прозапальних цитокінів, включаючи інтерлейкіни ІЛ-4. ІЛ-6. ІЛ-8, ІЛ-13. вивільнення прозапальних хемокінів (RANTES). продукцію супероксидних аніонів активованими поліморфноядерними пейтрофілами, адгезію та хемотаксис еозинофілів, виділення молекул адгезії, таких як Р-селектин, lgE-опосередковане вивільнення гістаміну, простагландину D2 та лейкотрієї С4. Таким чином, попереджає розвиток та полегшує перебіг алергічних реакцій, має протисвербіжну та протиексудативну дію, зменшує проникність капілярів, попереджає розвиток набряку тканин, спазму гладкої мускулатури. Препарат не впливає на центральну нервову систему, практично не має седативного ефекту (не викликає сонливості) і не впливає на швидкість психомоторних реакцій. Не викликає подовження інтервалу QT на електрокардіограмі (ЕКГ). Дія лікарського препарату починається протягом 30 хвилин після прийому внутрішньо та триває протягом 24 годин.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому препарату всередину дезлоратадин добре абсорбується зі шлунково-кишкового тракту, при цьому концентрації дезлоратадину в плазмі крові досягаються протягом 30 хвилин, а максимальна концентрація - приблизно через 3 години. Розподіл Зв'язування дезлоратадину з білками плазми становить 83-87 %. При застосуванні у дорослих та підлітків протягом 14 днів у дозі від 5 мг до 20 мг 1 раз на добу клінічно значущої кумуляції препарату не відзначається. Одночасний прийом їжі або одночасне вживання грейпфрутового соку не впливає на біодоступність та розподіл дезлоратадину (при прийомі у дозі 7,5 мг 1 раз на добу). Чи не проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Метаболізм Піддається інтенсивному метаболізму в печінці шляхом гідроксилювання з утворенням 3-ОН-дезлоратадину, сполученого з глюкуроїдом. Дезлоратадин не є інгібітором ізоферментів CYP3A4 та CYP2D6 і не є субстратом або інгібітором Р-глікоїротеїну. Виведення Виводиться з організму у вигляді глюкуронідної сполуки. У невеликій кількості у незміненому вигляді виводиться нирками (<2%) та через кишечник (<7%). Період напіввиведення – 20-30 годин (у середньому – 27 годин).Клінічна фармакологіяБлокатор гістамінових Н1-рецепторів. Протиалергічний препарат.Показання до застосуванняАлергічний риніт (усунення або полегшення чхання, закладеності носа, виділення слизу з носа, свербежу в носі, сверблячки неба, свербіння та почервоніння очей, сльозотечі); кропив'янка (зменшення або усунення свербежу, висипки).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до будь-якого з компонентів, що входять до складу препарату, та до лоратадин; вагітність та період грудного вигодовування; вік до 12 років. З обережністю: ;при тяжкій нирковій недостатності.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату при вагітності протипоказане через відсутність клінічних даних про безпеку його застосування під час вагітності. Дезлоратадин виділяється з грудним молоком, тому застосування лікарського препарату під час грудного вигодовування протипоказане. Застосування у дітей Протипоказано дітям віком до 12 років.Побічна діяЧастота розвитку побічних ефектів класифікована згідно з рекомендаціями Всесвітньої організації охорони здоров'я: дуже часто - ≥ 1/10 (> 10%): часто - від ≥ 1/100 до < 1/10 (> 1% та < 10%); нечасто – від ≥ 1/1000 до < 1/100 (> 0,1 % та < 1 %); рідко – від ≥ 1/10000 до < 1/1000 (> 0,01 % та < 0,1 %); дуже рідко – <1/10000 (<0,01%). З боку імунної системи Дуже рідко – анафілаксія, ангноневротичний набряк, задишка, свербіж шкіри, висип, у тому числі кропив'янка. Порушення з боку ЦНС Нечасто – головний біль. Дуже рідко – запаморочення, сонливість, безсоння, психомоторна гіперактивність, галюцинації, судоми. Порушення з боку серцево-судинної системи Дуже рідко – тахікардія, відчуття серцебиття. Порушення з боку травної системи Нечасто – сухість у роті. Дуже рідко – біль у животі, нудота, блювання, диспепсія, діарея, гепатит. З боку опорно-рухового апарату Дуже рідко – міалгія. Лабораторні показники Дуже рідко – підвищення активності «печінкових» ферментів, підвищення концентрації білірубіну. Інші Часто – підвищена стомлюваність. Дуже рідко – фарингіт, дисменорея.Взаємодія з лікарськими засобамиВзаємодії з іншими лікарськими засобами не виявлено у дослідженнях з азитроміцином, кетоконазолом. еритроміцином, флуоксетином та циметидином. Прийом їжі не впливає на ефективність препарату. Дезлоратадин не посилює дії алкоголю на центральну нервову систему.Спосіб застосування та дозиВсередину. Таблетку слід ковтати повністю, не розжовуючи, запиваючи невеликою кількістю води. Препарат бажано приймати в той самий час доби, незалежно від часу прийому пиши. Дорослим та підліткам від 12 років; - по 1 таблетці (5 мг) 1 раз на добу. Тривалість терапії залежить від тривалості симптоматики. При сезонному (інтермітує) алергічному риніті (наявність симптомів тривалістю менше 4 днів на тиждень або їх загальна тривалість менше 4 тижнів на рік) та кропив'янці необхідно оцінювати перебіг захворювання. При зникненні симптомів прийом препарату слід припинити, при повторній появі симптомів прийом препарату необхідно відновити. При цілорічному (персистирующем) алергічному риніті (наявність симптомів тривалістю більше 4 днів на тиждень або їх загальна тривалість більше 4 тижнів на рік) лікування може тривати протягом усього періоду дії алергенів. Для визначення тривалості терапії препаратом необхідно проконсультуватися з лікарем.ПередозуванняСимптоми Прийом дози, що перевищує рекомендовану в 5 разів, не призводив до появи симптомів. Щоденне застосування дезлоратадину у дорослих та підлітків у дозі до 20 мг протягом 14 днів не супроводжувалося статистично чи клінічно значущими змінами з боку серцево-судинної системи. Застосування дезлоратадину в дозі 45 мг на добу (в 9 разів вище за рекомендовану) протягом 10 днів не викликало подовження інтервалу QT і не супроводжувалося появою серйозних побічних ефектів. Лікування При випадковому прийомі великої кількості препарату необхідно негайно звернутися до лікаря. Рекомендується промивання шлунка, прийом активованого вугілля, за необхідності – симптоматична терапія. Дезлоратадин не виводиться при гемодіалізі, ефективність ієрптонсального діалізу не встановлена.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДосліджень ефективності дезлоратадину при ринітах інфекційної етіології не проводилося. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами При прийомі дезлоратадину в рекомендованій дозі несприятливого на управління транспортними засобами і механізмами не відзначалося. Однак, в окремих випадках, у деяких пацієнтів при прийомі лікарського препарату відзначається сонливість і запаморочення, що може вплинути на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
304,00 грн
270,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: дезлоратадин – 5,0 мг; Допоміжні речовини: кальцію безводний гідрофосфат - 32,50 мг; целюлоза мікрокристалічна (тип 12) – 65,85 мг; крохмаль прежелатинізований – 19,50 мг, цинку стеарат – 1.95 мг, тальк – 5,20 мг; Склад плівкової оболонки: Опадрай блакитний 03F20501 1 (в т.ч.: гінромеллоза (НРМС 2910) - 3,125 мг, титану діоксид - 1,425 мг, макрогол 4000 (поліетиленгліколь 4000) - 0,3 1375 мг) – 5,00 мг. По 10 таблеток у контурне осередкове впакування з плівки ПВХ/ПВДХ та фольги алюмінієвої лакованої (первинна упаковка). По 1, 2 або 3 контурні коміркові упаковки разом з інструкцією з медичного застосування поміщають в пачку з картону для споживчої тари.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою, блакитного кольору. На поперечному розрізі таблетки видно ядро білого або майже білого кольору та топке, блакитне плівкове покриття.Фармакотерапевтична групаПротиалергічний засіб - блокатор H1-гістамінових рецепторів.ФармакокінетикаВсмоктування Дезлоратадин добре всмоктується у шлунково-кишковому тракті (ШКТ): визначається у плазмі крові через 30 хв після прийому внутрішньо. Максимальна концентрація (Сmах) досягається в середньому через 3 години після прийому. Розподіл Чи не проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Зв'язок із білками плазми становить 83-87%. При застосуванні у дорослих та підлітків протягом 14 днів у дозі від 5 мг до 20 мг 1 раз на добу клінічно значущої кумуляції препарату не відзначається. Одночасний прийом їжі або грейпфрутового соку не впливає на розподіл дезлоратадину при застосуванні дози 7,5 мг 1 раз на день. Метаболізм Дезлоратадин не є інгібітором ізоферментів CYP3A4 та CYP2D6 і не є субстратом або інгібітором Р-глікопротеїну. Інтенсивно метаболізується у печінці шляхом гідроксилювання з утворенням 3-ОH-дезлоратадину, який, у свою чергу, піддається глюкуронуванню. Виведення Виводиться у незміненому вигляді нирками менше 2% та через кишечник менше 7%. Період напіввиведення (Т1/2) становить 27 год.ФармакодинамікаАнтигістамінний препарат тривалої дії. Чинить виборчий вплив на периферичні Н1-рецептори. Має протиалергічну дію: інгібує вивільнення прозапальних цитокінів, включаючи інтерлейкіни ІЛ-4, ІЛ-6, ІЛ-8, ІЛ-13, вивільнення прозапальних хемокінів (RANTES), продукцію супероксидних аніонів активованими поліморфноядеріозиней таких як Р-селектин, lgE-опосередковане вивільнення гістаміну, іростагландину D2 та лейкогрієну С4. Таким чином, попереджає розвиток та полегшує перебіг алергічних реакцій, має протисвербіжну та протиексудативну дію, зменшує проникність капілярів, попереджає розвиток набряку тканин, спазму гладкої мускулатури. Препарат не впливає на центральну нервову систему (ЦНС), не має седативного ефекту і не впливає на швидкість психомоторних реакцій. У клініко-фармакологічних дослідженнях застосування дезлоратадину в рекомендованій терапевтичній дозі не спостерігалося подовження інтервалу QT на ЕКГ. Дія дезлоратадину починається протягом 30 хв після прийому внутрішньо і продовжується протягом 24 год.Показання до застосуванняСезонний і цілорічний алергічний риніт (усунення або полегшення чхання, закладеності носа, виділення слизу з носа, свербежу в носі, свербежу неба, свербіння та почервоніння очей, сльозотечі). Кропив'янка (зменшення або усунення свербежу, висипки).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до дезлоратадину, лоратадину, а також до будь-якого з компонентів препарату; вагітність; період грудного вигодовування; дитячий вік до 12 років. З обережністю: Тяжка ниркова недостатність; судоми в анамнезі.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату при вагітності протипоказане через відсутність даних про безпеку застосування дезлоратадину під час вагітності. Дезлоратадин виділяється у грудне молоко, тому застосування лікарського препарату у період грудного вигодовування протипоказане.Побічна діяНайпоширеніші побічні ефекти (≥1/100 до У дітей віком 12-17 років, за результатами клінічних досліджень, найпоширенішим побічним ефектом був головний біль (5,9%), частота якого була не вищою, ніж при прийомі плацебо (6,9%). Інформація про побічні ефекти представлена за результатами клінічних досліджень та спостережень післяреєстраційного періоду. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), побічні ефекти класифіковані відповідно до їх частоти розвитку наступним чином: дуже часто (≥1/10), часто (від ≥1/100 до З боку психіки: дуже рідко – галюцинації; частота невідома – аномальна поведінка, агресія. З боку нервової системи: часто – головний біль; дуже рідко – запаморочення, сонливість, безсоння, психомоторна гіперактивність, судоми. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко – підвищення активності ферментів печінки, підвищення концентрації білірубіну, гепатит; частота невідома – жовтяниця. З боку травної системи: часто – сухість у роті; дуже рідко – біль у животі, нудота, блювання, диспепсія, діарея, підвищення апетиту. З боку серцево-судинної системи: дуже рідко – тахікардія, серцебиття; частота невідома – подовження інтервалу QT. З боку опорно-рухового апарату: дуже рідко – міалгія. З боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома – фотосенсибілізація. Загальні розлади: часто – підвищена стомлюваність; дуже рідко – анафілаксія, ангіоневротичний набряк, задишка, свербіж, висип, у тому числі кропив'янка; частота невідома – астенія. Післяреєстраційний період Діти: частота невідома – подовження інтервалу QT, аритмія, брадикардія, аномальна поведінка, агресія. Якщо будь-які вказані в інструкції побічні ефекти посилюються, або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, не вказані в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиНе виявлено клінічно значущих взаємодій у дослідженнях при сумісному застосуванні з азитроміцином, кетоконазолом, еритроміцином, флуоксетином та циметидином. Одночасний прийом їжі або грейпфрутового соку не впливає на ефективність препарату. Дезлоратадин не посилює дії алкоголю на центральну нервову систему. Проте під час постреєстраційного застосування було зареєстровано випадки непереносимості алкоголю та алкогольного сп'яніння. Тому дезлоратадин одночасно з алкоголем слід застосовувати з обережністю. Якщо Ви застосовуєте перераховані вище засоби або інші лікарські препарати (у тому числі безрецептурні), перед застосуванням препарату проконсультуйтеся з лікарем.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від їди. Таблетку слід ковтати повністю, не розжовуючи, запиваючи невеликою кількістю води. Дорослі та підлітки старше 12 років: по 1 таблетці (5 мг) 1 раз на добу. Лікування сезонного алергічного риніту (тривалість прояву симптомів менше 4 днів на тиждень або менше 4 тижнів) слід проводити з урахуванням анамнезу захворювання, після зникнення симптомів лікування можна припинити. При повторному появі симптомів лікування можна відновити. При цілорічному алергічному риніті (тривалість прояву симптомів протягом 4 та більше днів на тиждень та більше 4 тижнів) пацієнтам можна рекомендувати безперервне лікування у періоди дії алергену. Якщо після лікування покращення не настає або симптоми посилюються, або з'являються нові симптоми, необхідно проконсультуватися з лікарем. Застосовуйте препарат тільки згідно з тими показаннями, тим способом застосування та в тих дозах, які вказані в інструкції із застосування.ПередозуванняСимптоми: прийом дози, що перевищує рекомендовану п'ять разів, не призводить до появи будь-яких симптомів. У ході клінічних досліджень щоденне застосування дезлоратадину у дорослих та підлітків у дозі до 20 мг протягом 14 днів не супроводжувалося статистично чи клінічно значущими змінами з боку серцево-судинної системи. У клініко-фармакологічному дослідженні застосування дезлоратадину в дозі 45 мг на добу (в 9 разів вище за рекомендовану) протягом 10 днів не викликало подовження інтервалу QT і не супроводжувалося появою серйозних побічних ефектів. Лікування: при випадковому прийомі внутрішньо великої кількості препарату необхідно негайно звернутися до лікаря; рекомендується промивання шлунка, прийом активованого вугілля; при необхідності – симптоматична терапія. Дезлоратадин не виводиться при гемодіалізі, ефективність перитонеального діалізу не встановлена.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДослідження ефективності лікарського засобу при ринітах інфекційної етіології не проводилися. Препарат слід приймати з обережністю у пацієнтів із судомами в анамнезі, особливо у пацієнтів дитячого віку. У разі розвитку судом необхідно припинити прийом препарату. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Слід брати до уваги потенційну можливість розвитку таких побічних ефектів, як запаморочення та сонливість. З появою описаних небажаних явищ слід утриматися від керування транспортними засобами та занять іншими видами діяльності, що вимагають концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
240,00 грн
201,00 грн
Склад, форма випуску та упаковка1 таблетка містить діючу речовину: дезлоратадин 5 мг. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (1) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою блакитного кольору, круглі, двоопуклі; на поперечному розрізі ядро білого чи майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаН1-гістамінових рецепторів блокатор тривалої дії. Є первинним активним метаболітом лоратадипу. Інгібує каскад реакції алергічного запалення, у тому числі вивільнення прозапальних цитокінів, включаючи інтерлейкіни ІЛ-4. ІЛ-6. ІЛ-8, ІЛ-13. вивільнення прозапальних хемокінів (RANTES). продукцію супероксидних аніонів активованими поліморфноядерними пейтрофілами, адгезію та хемотаксис еозинофілів, виділення молекул адгезії, таких як Р-селектин, lgE-опосередковане вивільнення гістаміну, простагландину D2 та лейкотрієї С4. Таким чином, попереджає розвиток та полегшує перебіг алергічних реакцій, має протисвербіжну та протиексудативну дію, зменшує проникність капілярів, попереджає розвиток набряку тканин, спазму гладкої мускулатури. Препарат не впливає на центральну нервову систему, практично не має седативного ефекту (не викликає сонливості) і не впливає на швидкість психомоторних реакцій. Не викликає подовження інтервалу QT на електрокардіограмі (ЕКГ). Дія лікарського препарату починається протягом 30 хвилин після прийому внутрішньо та триває протягом 24 годин.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому препарату всередину дезлоратадин добре абсорбується зі шлунково-кишкового тракту, при цьому концентрації дезлоратадину в плазмі крові досягаються протягом 30 хвилин, а максимальна концентрація - приблизно через 3 години. Розподіл Зв'язування дезлоратадину з білками плазми становить 83-87 %. При застосуванні у дорослих та підлітків протягом 14 днів у дозі від 5 мг до 20 мг 1 раз на добу клінічно значущої кумуляції препарату не відзначається. Одночасний прийом їжі або одночасне вживання грейпфрутового соку не впливає на біодоступність та розподіл дезлоратадину (при прийомі у дозі 7,5 мг 1 раз на добу). Чи не проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Метаболізм Піддається інтенсивному метаболізму в печінці шляхом гідроксилювання з утворенням 3-ОН-дезлоратадину, сполученого з глюкуроїдом. Дезлоратадин не є інгібітором ізоферментів CYP3A4 та CYP2D6 і не є субстратом або інгібітором Р-глікоїротеїну. Виведення Виводиться з організму у вигляді глюкуронідної сполуки. У невеликій кількості у незміненому вигляді виводиться нирками (<2%) та через кишечник (<7%). Період напіввиведення – 20-30 годин (у середньому – 27 годин).Клінічна фармакологіяБлокатор гістамінових Н1-рецепторів. Протиалергічний препарат.Показання до застосуванняАлергічний риніт (усунення або полегшення чхання, закладеності носа, виділення слизу з носа, свербежу в носі, сверблячки неба, свербіння та почервоніння очей, сльозотечі); кропив'янка (зменшення або усунення свербежу, висипки).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до будь-якого з компонентів, що входять до складу препарату, та до лоратадин; вагітність та період грудного вигодовування; вік до 12 років. З обережністю: при тяжкій нирковій недостатності.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату при вагітності протипоказане через відсутність клінічних даних про безпеку його застосування під час вагітності. Дезлоратадин виділяється з грудним молоком, тому застосування лікарського препарату під час грудного вигодовування протипоказане. Застосування у дітей Протипоказано дітям віком до 12 років.Побічна діяЧастота розвитку побічних ефектів класифікована згідно з рекомендаціями Всесвітньої організації охорони здоров'я: дуже часто - ≥ 1/10 (> 10%): часто - від ≥ 1/100 до < 1/10 (> 1% та < 10%); нечасто – від ≥ 1/1000 до < 1/100 (> 0,1 % та < 1 %); рідко – від ≥ 1/10000 до < 1/1000 (> 0,01 % та < 0,1 %); дуже рідко – <1/10000 (<0,01%). З боку імунної системи Дуже рідко – анафілаксія, ангноневротичний набряк, задишка, свербіж шкіри, висип, у тому числі кропив'янка. Порушення з боку ЦНС Нечасто – головний біль. Дуже рідко – запаморочення, сонливість, безсоння, психомоторна гіперактивність, галюцинації, судоми. Порушення з боку серцево-судинної системи Дуже рідко – тахікардія, відчуття серцебиття. Порушення з боку травної системи Нечасто – сухість у роті. Дуже рідко – біль у животі, нудота, блювання, диспепсія, діарея, гепатит. З боку опорно-рухового апарату Дуже рідко – міалгія. Лабораторні показники Дуже рідко – підвищення активності «печінкових» ферментів, підвищення концентрації білірубіну. Інші Часто – підвищена стомлюваність. Дуже рідко – фарингіт, дисменорея.Взаємодія з лікарськими засобамиВзаємодії з іншими лікарськими засобами не виявлено у дослідженнях з азитроміцином, кетоконазолом. еритроміцином, флуоксетином та циметидином. Прийом їжі не впливає на ефективність препарату. Дезлоратадин не посилює дії алкоголю на центральну нервову систему.Спосіб застосування та дозиВсередину. Таблетку слід ковтати повністю, не розжовуючи, запиваючи невеликою кількістю води. Препарат бажано приймати в той самий час доби, незалежно від часу прийому пиши. Дорослим та підліткам від 12 років – по 1 таблетці (5 мг) 1 раз на добу. Тривалість терапії залежить від тривалості симптоматики. При сезонному (інтермітує) алергічному риніті (наявність симптомів тривалістю менше 4 днів на тиждень або їх загальна тривалість менше 4 тижнів на рік) та кропив'янці необхідно оцінювати перебіг захворювання. При зникненні симптомів прийом препарату слід припинити, при повторній появі симптомів прийом препарату необхідно відновити. При цілорічному (персистирующем) алергічному риніті (наявність симптомів тривалістю більше 4 днів на тиждень або їх загальна тривалість більше 4 тижнів на рік) лікування може тривати протягом усього періоду дії алергенів. Для визначення тривалості терапії препаратом необхідно проконсультуватися з лікарем.ПередозуванняСимптоми Прийом дози, що перевищує рекомендовану в 5 разів, не призводив до появи симптомів. Щоденне застосування дезлоратадину у дорослих та підлітків у дозі до 20 мг протягом 14 днів не супроводжувалося статистично чи клінічно значущими змінами з боку серцево-судинної системи. Застосування дезлоратадину в дозі 45 мг на добу (в 9 разів вище за рекомендовану) протягом 10 днів не викликало подовження інтервалу QT і не супроводжувалося появою серйозних побічних ефектів. Лікування При випадковому прийомі великої кількості препарату необхідно негайно звернутися до лікаря. Рекомендується промивання шлунка, прийом активованого вугілля, за необхідності – симптоматична терапія. Дезлоратадин не виводиться при гемодіалізі, ефективність ієрптонсального діалізу не встановлена.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДосліджень ефективності дезлоратадину при ринітах інфекційної етіології не проводилося. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами При прийомі дезлоратадину в рекомендованій дозі несприятливого на управління транспортними засобами і механізмами не відзначалося. Однак, в окремих випадках, у деяких пацієнтів при прийомі лікарського препарату відзначається сонливість і запаморочення, що може вплинути на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
245,00 грн
216,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: дезлоратадин – 5,0 мг; Допоміжні речовини: кальцію гідрофосфату дигідрат, повідон К30, кальцію стеарат, кроскармелоза натрію (примелозу), целюлоза мікрокристалічна МС-101; Склад оболонки: [суха суміш для плівкового покриття, що містить гіпромелозу, титану діоксид, макрогол (Опадрай 03F180011 білий) або гіпромелозу (оксипропілметилцелюлозу), титану діоксид, макрогол 6000 (поліетиленгліколь 600000 По 7, 10, 15 таблеток у контурне осередкове пакування з плівки полівінілхлоридної та фольги алюмінієвої друкованої лакованої. По 10, 20, 30, 40, 50, 60 таблеток у банку полімерну з поліпропілену або поліетилену низького тиску. Кожну банку, 1, 2, 3, 4, 5, 6 контурних осередкових упаковок з інструкцією із застосування поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою білого або майже білого кольору. На поперечному розрізі – майже білого або білого зі світло-коричневим відтінком або білого з рожевим відтінком кольору.Фармакотерапевтична групаПротиалергічний засіб - блокатор H1-гістамінових рецепторів.ФармакокінетикаДезлоратадин добре всмоктується у шлунково-кишковому тракті. Визначається у плазмі крові через 30 хв після прийому внутрішньо. Максимальна концентрація (Сmах) досягається в середньому через 3 години після прийому. Чи не проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Зв'язок із білками плазми становить 83-87%. При застосуванні у дорослих та підлітків протягом 14 днів у дозі від 5 мг до 20 мг 1 раз на добу клінічно значущої кумуляції препарату не відзначається. Одночасний прийом їжі або грейпфрутового соку не впливає на розподіл дезлоратадину при застосуванні дози 7,5 мг 1 раз на день. Дезлоратадин не є інгібітором ізоферментів CYP3A4 та CYP2D6 і не є субстратом або інгібітором Р-глікопротеїну. Інтенсивно метаболізується у печінці шляхом гідроксилювання з утворенням 3-ОН-дезлоратадину, сполученого з глюкуронідом. Період напіввиведення (Т1/2) становить 20-30 год (у середньому – 27 год). Дезлоратадин виводиться з організму у вигляді глюкуронідної сполуки та у невеликій кількості у незміненому вигляді (нирками менше 2% і через кишечник менше 7%).ФармакодинамікаНеседативний антигістамінний препарат тривалої дії. Є первинним активним метаболітом лоратадину. Інгібує каскад реакцій алергічного запалення, в тому числі - вивільнення протизапальних цитокінів, включаючи інтерлейкіни ІЛ-4, ІЛ-6, ІЛ-8, ІЛ-13, вивільнення протизапальних хемокінів (RANTES), продукцію супероксидних аніонів , виділення молекул адгезії, таких як Р-селектин, IgE-опосередковане вивільнення гістаміну, простагландину D2 та лейкотрієну С4 Таким чином, попереджає розвиток та полегшує перебіг алергічних реакцій, має протисвербіжну та протиексудативну дію, зменшує проникність капілярів, попереджає розвиток набряку тканин, спазму гладкої мускулатури. Препарат не впливає на центральну нервову систему, практично не має седативного ефекту (не викликає сонливості) і не впливає на швидкість психомоторних реакцій. У клініко-фармакологічних дослідженнях застосування дезлоратадину в терапевтичній дозі, що рекомендується, не відзначалося подовження інтервалу QT на електрокардіограмі. Дія дезлоратадину починається протягом 30 хв після прийому внутрішньо і продовжується протягом 24 год.Показання до застосуванняСезонний та цілорічний алергічні риніти (усунення або полегшення чхання, закладеності носа, виділення слизу з носа, свербежу в носі, свербіння неба, свербіння та почервоніння очей, сльозотечі); кропив'янка (зменшення або усунення свербежу, шкірного висипу).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до дезлоратадину, лоратадину, а також до інших компонентів препарату; вагітність; період грудного вигодовування; дитячий вік до 12 років. З обережністю: тяжка ниркова недостатність; пацієнти із судомами в анамнезі.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату при вагітності протипоказане через відсутність клінічних даних про безпеку застосування дезлоратадину під час вагітності. Дезлоратадин виділяється у грудне молоко, тому застосування лікарського препарату у період грудного вигодовування протипоказане.Побічна діяНайпоширеніші небажані реакції (>1/100 до У дітей віком 12-17 років, за результатами клінічних досліджень, найбільш часто зустрічається небажаною реакцією був головний біль (5,9%), частота якого була не вищою, ніж при прийомі плацебо (6,9%). Інформація про небажані реакції представлена за результатами клінічних досліджень та спостережень післяреєстраційного періоду. За даними Всесвітньої Організації Охорони здоров'я (ВООЗ), небажані реакції класифіковані відповідно до їх частоти розвитку наступним чином: дуже часто (>1/10), часто (від >1/100 до 1/1000 до 1/10000 до З боку психіки: дуже рідко – галюцинації; частота невідома – аномальна поведінка, агресія. З боку нервової системи, часто – головний біль; дуже рідко – запаморочення, сонливість, безсоння, психомоторна гіперактивність, судоми. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко – підвищення активності ферментів печінки, підвищення концентрації білірубіну, гепатит; частота невідома – жовтяниця. З боку травної системи: часто – сухість у роті; дуже рідко – біль у животі, нудота, блювання, диспепсія, діарея, підвищення апетиту, підвищення маси тіла. З боку серцево-судинної системи: дуже рідко – тахікардія, серцебиття; частота невідома – подовження інтервалу QT. З боку опорно-рухового апарату: дуже рідко – міалгія. З боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома – фотосенсибілізація. Загальні розлади: часто – підвищена стомлюваність; дуже рідко – анафілаксія, ангіоневротичний набряк, задишка, свербіж, висип, у тому числі кропив'янка; частота невідома – астенія. Післяреєстраційний період Діти: частота невідома – подовження інтервалу QT, аритмія, брадикардія, аномальна поведінка, агресія. Якщо будь-які з вказаних в інструкції небажаних реакцій посилюються, або Ви помітили будь-які інші небажані реакції, які не вказані в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиПри багаторазовому сумісному застосуванні дезлоратадину з кетоконазолом, еритроміцином, азитроміцином, флуоксетином та циметидином клінічно значущих змін концентрації дезлоратадину у плазмі крові не виявлено. Одночасне вживання їжі або вживання грейпфрутового соку не впливає на ефективність препарату. Дезлоратадин не посилює дії алкоголю на центральну нервову систему. Проте під час постреєстраційного застосування було зареєстровано випадки непереносимості алкоголю та алкогольного сп'яніння. Тому дезлоратадин одночасно з алкоголем слід застосовувати з обережністю.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від їди. Препарат бажано приймати регулярно в один і той же час доби. Таблетку слід ковтати повністю, нс розжовуючи, запиваючи невеликою кількістю води. Дорослі та підлітки старше 12 років: по 1 таблетці (5 мг) 1 раз на день. Лікування сезонного алергічного риніту (тривалість прояву симптомів менше 4 днів на тиждень або менше 4 тижнів на рік) слід проводити з урахуванням анамнезу захворювання, після зникнення симптомів лікування слід припинити. При повторному виникненні симптомів лікування слід відновити. При цілорічному алергічному риніті (тривалість прояву симптомів протягом 4 та більше днів на тиждень та більше 4 тижнів на рік) пацієнтам можна рекомендувати безперервне лікування у періоди дії алергену.ПередозуванняСимптоми Прийом дози, що перевищує рекомендовану в 5 разів, не призводив до появи симптомів. У ході клінічних досліджень щоденне застосування у дорослих та підлітків дезлоратадину в дозі до 20 мг протягом 14 днів не супроводжувалося статистично або клінічно значущими змінами з боку серцево-судинної системи. У клініко-фармакологічному дослідженні застосування дезлоратадину в дозі до 45 мг (у 9 разів вище за терапевтичну дозу) не спостерігалося клінічно значущих небажаних ефектів. Лікування При випадковому прийомі великої кількості препарату необхідно негайно звернутися до лікаря. Рекомендується промивання шлунка, прийом активованого вугілля; при необхідності – симптоматична терапія. Дезлоратадин не виводиться при гемодіалізі, ефективність перитонеального діалізу не встановлена.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗа наявності тяжкої ниркової недостатності дезлоратадин слід застосовувати з обережністю. Слід бути обережними при застосуванні дезлоратадину у пацієнтів із судомами у власному та сімейному анамнезі, особливо у дітей молодшого віку, які більш схильні до розвитку судом при лікуванні дезлоратадином. У разі виникнення судом під час лікування слід негайно звернутися до лікаря для вирішення питання про припинення прийому дезлоратадину. Досліджень ефективності лікарського засобу при ринітах інфекційної етіології не проводилося. У ході клінічних досліджень було показано, що підвищення дози та збільшення частоти прийому не впливає на ефективність препарату, тому необхідно попередити пацієнтів, що не рекомендується збільшувати дозування або частоту прийому. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Слід брати до уваги потенційну можливість розвитку таких побічних ефектів, як запаморочення та сонливість. З появою описаних небажаних явищ слід утриматися від виконання зазначених видів діяльності.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
377,00 грн
330,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаCпрей назальний дозований - 1 доза: активна речовина: мометазону фуроату моногідрат – 0,052 мг (у перерахунку на мометазону фуроат – 0,050 мг); допоміжні речовини: авіцел RC-591 (МКЦ, кармелоза натрію) – 2 мг; гліцерол - 2,1 мг; бензалконію хлориду розчин 500 г/л - 0,04 мг; полісорбат 80 - 0,01 мг; лимонної кислоти моногідрат – 0,2 мг; натрію цитрату дигідрат - 0,28 мг; вода для ін'єкцій – достатня кількість до 100 мг. Назальний спрей дозований 50 мкг/доза. По 10 г (60 доз) або по 18 г (140 доз) суспензії в ПЕ-флаконах білого кольору, з дозуючим пристроєм і ПЕ-ковпачком. 1 фл. (10 г) або по 1, 2, 3 фл. (18 г) у картонній пачці.Опис лікарської формиМолочно-біла суспензія без агломератів, поміщена в білий ПЕ флакон, з дозуючим пристроєм і прозорим поліпропіленовим ковпачком.Фармакотерапевтична групаПротизапальна, протиалергічна, глюкокортикоїдна (місцева).ФармакокінетикаПри інтраназальному застосуванні системна біодоступність мометазону фуорату становитьФармакодинамікаМометазон є синтетичним глюкокортикостероїдами для місцевого застосування. Чинить протизапальну та протиалергічну дію. Місцева протизапальна дія препарату проявляється при його застосуванні у дозах, за яких не виникає системних ефектів. Гальмує вивільнення медіаторів запалення. Підвищує продукцію ліпомодуліну, що є інгібітором фосфоліпази А, що зумовлює зниження вивільнення арахідонової кислоти та відповідно – пригнічення синтезу продуктів метаболізму арахідонової кислоти – циклічних ендопероксидів, ПГ. Попереджує крайове скупчення нейтрофілів, що зменшує запальний ексудат та продукцію лімфокінів, гальмує міграцію макрофагів, призводить до зменшення процесів інфільтрації та грануляції. Зменшує запалення за рахунок зниження утворення субстанції хемотаксису (вплив на пізні реакції алергії),гальмує розвиток негайної алергічної реакції (за рахунок гальмування утворення метаболітів арахідонової кислоти та зниження вивільнення з опасистих клітин медіаторів запалення). У дослідженнях з провокаційними тестами (з нанесенням антигенів на слизову оболонку порожнини носа) було продемонстровано високу протизапальну активність препарату як у ранніх, і на пізніх стадіях алергічної реакції. При порівнянні з плацебо встановлено зниження рівня гістаміну та активності еозинофілів, а також зменшення (порівняно з вихідним) кількості еозинофілів, нейтрофілів та білків епітеліальних клітин.Показання до застосуваннялікування сезонного та цілорічного алергічного риніту у дорослих та дітей старше 2 років; гострий синусит або загострення хронічного синуситу у дорослих (в т.ч. літнього віку) та дітей старше 12 років – як допоміжний засіб при лікуванні антибіотиками; профілактика сезонного алергічного риніту середньоважкої та тяжкої течії у дорослих та дітей старше 12 років (рекомендується проводити за 4 тижні до початку сезону пилення); Лікування поліпозу носа у дорослих старше 18 років.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до мометазону або до будь-якого з компонентів препарату; дитячий вік (при сезонному та цілорічному алергічних ринітах – до 2 років; при гострому синуситі або загостреннях хронічного синуситу – до 12 років; при поліпозі носа – до 18 років); недавнє оперативне втручання або травма носа - до загоєння рани (у зв'язку з інгібуючою дією кортикостероїдів на процеси загоєння). З обережністю: туберкульоз (активний чи латентний) дихальних шляхів, грибкова, бактеріальна, системна вірусна інфекція, у т.ч. Herpes simplex із поразкою очей; тривала терапія кортикостероїдів; наявність нелікованої місцевої інфекції із залученням до процесу слизової оболонки носової порожнини; вагітність; період грудного вигодовування.Вагітність та лактаціяСпеціальних досліджень з безпеки застосування мометазону при вагітності та в період грудного вигодовування не проводилося. Як і при використанні інших назальних кортикостероїдів, препарат Дезриніт слід призначати при вагітності та в період грудного вигодовування лише в тому випадку, якщо очікувана користь від його застосування перевищує потенційний ризик для плода та новонародженого. Новонароджених, матері яких при вагітності застосовували глюкокортикостероїди, необхідно ретельно обстежити для виявлення можливої гіпофункції надниркових залоз.Побічна діяЧастота побічних ефектів представлена відповідно до наступної класифікації: дуже часто – не менше 10%; часто – не менше 1, але менше 10%; нечасто - не менше 0,1, але менше 1%; рідко - не менше 0,01, але менше 0,1%; дуже рідко - менше 0,01% (включаючи поодинокі випадки). З боку імунної системи: рідко – реакції гіперчутливості, у т.ч. бронхоспазм, задишка; дуже рідко – анафілаксія, ангіоневротичний набряк. З боку ЦНС: часто – головний біль (у дорослих та дітей). Діти спостерігалася затримка зростання, психомоторна гіперактивність, порушення сну, тривога, депресія, агресивне поведінка. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто (у дорослих) - носова кровотеча, печіння в порожнині носа, виразка слизової оболонки порожнини носа, відчуття подразнення слизової оболонки порожнини носа, фарингіт, інфекції верхніх дихальних шляхів; дуже рідко – перфорація носової перегородки. Носові кровотечі, зазвичай, припинялися самостійно і були важкими; вони виникали з частотою дещо більшою, ніж при застосуванні плацебо (5%), але рівною або меншою, ніж при застосуванні інших досліджуваних кортикостероїдів для інтраназального застосування, які використовувалися як активний контроль (у деяких з них частота носових кровотеч становила до 15%). . Частота виникнення інших побічних ефектів була порівнянна з такою при застосуванні плацебо; часто (у дітей) - носова кровотеча,відчуття подразнення слизової оболонки порожнини носа, чхання. Частота виникнення всіх зазначених небажаних явищ у дітей була порівнянна із частотою плацебо. З боку шлунково-кишкового тракту: рідко – відчуття подразнення слизової оболонки глотки. Інші: рідко – порушення нюху, порушення смаку, глаукоми, підвищення ВГД, катаракта.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування мометазону з лоратадином не призводило до зміни концентрації лоратадину або його головного метаболіту в плазмі, при цьому в плазмі не визначалася присутність мометазону навіть у мінімальній концентрації. Дослідження лікарської взаємодії мометазону з іншими препаратами не проводили.Спосіб застосування та дозиІнтраназально. Впорскування в порожнину носа спрею, що міститься у флаконі, здійснюється за допомогою спеціального пристрою, що дозує. Перед першим застосуванням спрею необхідно зробити близько 10 калібрувальних натискань на дозуючий пристрій. Після калібрування встановлюється стереотипна подача препарату, при якій з кожним натисканням на пристрій, що дозує, відбувається викид 100 мг суспензії, що відповідає 50 мкг мометазону. Якщо препарат не застосовували протягом 14 днів або більше, перед новим застосуванням необхідно повторити калібрування. Перед кожним застосуванням спрею необхідно енергійно струшувати флакон. Лікування сезонного та цілорічного алергічного риніту. Дорослі (в т.ч. літнього віку) та діти старше 12 років – по 2 впорскування (по 50 мкг кожен) у кожний носовий хід 1 раз на день (сумарна добова доза – 200 мкг). Після досягнення бажаного ефекту доза препарату для підтримуючої терапії становить по 1 впорскування (50 мкг) у кожну ніздрю 1 раз на день (сумарна добова доза — 100 мкг). У разі необхідності доза препарату може бути збільшена до 4 впорскування (по 50 мкг кожен) у кожний носовий перебіг 1 раз на день (сумарна добова доза – 400 мкг); діти від 2 до 11 років - по 1 впорскування (50 мкг) у кожний носовий хід 1 раз на день (сумарна добова доза - 100 мкг). Позитивна динаміка клінічних симптомів відзначається, як правило, протягом перших 12 годин після першого застосування препарату. Допоміжне лікування гострого синуситу чи загострення хронічного синуситу. Дорослі (в т.ч. літнього віку) та діти старше 12 років – рекомендована терапевтична доза – по 2 впорскування (по 50 мкг кожен) у кожний носовий хід 2 рази на день (сумарна добова доза – 400 мкг). У разі необхідності доза препарату може бути збільшена до 4 впорскування (по 50 мкг кожен) у кожний носовий перебіг 2 рази на день (сумарна добова доза – 800 мкг). Після зменшення симптомів рекомендується зниження дози. Лікування поліпозу носа. Дорослі (в т.ч. похилого віку) від 18 років - рекомендована терапевтична доза - по 2 впорскування (по 50 мкг кожен) у кожну ніздрю 2 рази на день (сумарна добова доза - 400 мкг). Після зменшення симптомів захворювання рекомендується зниження дози до 2 впорскування (по 50 мкг кожен) у кожен носовий перебіг 1 раз на день (сумарна добова доза – 200 мкг).ПередозуванняПрепарат має низьку (Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри застосуванні мометазону протягом 12 місяців ознак атрофії слизової оболонки носа відзначено не було. Під час дослідження біоптатів слизової оболонки носа виявлено, що мометазон виявляв тенденцію до нормалізації гістологічної картини. При застосуванні препарату протягом тривалого часу (як і за будь-якого довгострокового лікування) необхідний періодичний огляд слизової оболонки носа лікарем-оториноларингологом. При розвитку місцевої грибкової інфекції носа або горлянки лікування препаратом рекомендується припинити та розпочати проведення специфічної терапії. Роздратування слизової оболонки порожнини носа і глотки, що зберігається протягом тривалого часу, є показанням до відміни препарату. При тривалому застосуванні препарату ознак пригнічення функції гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової системи не спостерігалося. Пацієнти, які переходять на терапію мометазоном після тривалого лікування глюкокортикоїдів системної дії, вимагають до себе особливої уваги. Відміна глюкокортикостероїдів системної дії у таких пацієнтів може призвести до недостатності функції надниркових залоз, що може вимагати вживання відповідних заходів. Під час переходу від лікування кортикостероїдів системної дії до терапії мометазоном у деяких пацієнтів можуть виникнути симптоми відміни кортикостероїдів для системного застосування (наприклад, біль у суглобах та/або м'язах, почуття втоми, депресія), незважаючи на зменшення вираженості симптомів,пов'язаних із ураженням слизової оболонки носа, таких хворих необхідно спеціально переконувати у доцільності продовження лікування препаратом Дезриніт. Перехід від кортикостероїдів системної дії до місцевих кортикостероїдів може також виявити вже існуючі, але маскувані терапією кортикостероїдів системної дії алергічні захворювання, такі як алергічний кон'юнктивіт і екзема. Ефективність та безпека мометазону не вивчена при лікуванні односторонніх поліпів, поліпів, пов'язаних з муковісцидозом та поліпів, які повністю закривають носову порожнину. Односторонні поліпи, неправильної форми або кровоточиві, слід додатково обстежити. Пацієнти, яким проводиться терапія кортикостероїдами, мають знижену імунну реактивність і повинні бути попереджені про підвищений ризик інфікування при контакті з хворими на деякі інфекційні захворювання (наприклад вітряна віспа, кір), а також про необхідність лікарської консультації, якщо такий контакт відбувся. При тривалому застосуванні назальних глюкокортикостероїдів у високих дозах можливий розвиток системних побічних ефектів. Імовірність розвитку цих ефектів набагато менша, ніж при застосуванні системних глюкокортикоїдів, і може різнитися в окремих пацієнтів, а також між різними глюкокортикостероїдами. До потенційних системних ефектів відносяться синдром Кушинга, характерні ознаки кушінгоїда, пригнічення функції надниркових залоз, затримка росту у дітей та підлітків, катаракта, глаукома і рідше - ряд психологічних або поведінкових ефектів, включаючи психомоторну гіперактивність, порушення сну, неспокій, депресію або агресію ( дітей). Рекомендується регулярно моніторувати зростання дітей, які отримують тривалу терапію мометазоном. При уповільненні зростання слід переглянути терапію з метою зниження дози мометазону до мінімальної ефективної дози,що дозволяє контролювати симптоми захворювання. Крім того, слід направити пацієнта на консультацію до педіатра. Лікування глюкокортикостероїдів вищими дозами, ніж рекомендовані, може призвести до клінічно значущого пригнічення функції надниркових залоз. Якщо відомо, що застосовуються високі дози кортикостероїдів, необхідно розглянути можливість додаткового застосування системних кортикостероїдів у періоди стресу або планового хірургічного втручання. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. Досліджень щодо вивчення впливу на здатність керувати транспортними засобами та механізмами не проводилося.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
219,00 грн
173,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: гліклазид – 30 мг. 60 пігулок.Фармакотерапевтична групаПероральний гіпоглікемічний препарат.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо швидко абсорбується із ШКТ. Cmax у крові досягається приблизно через 4 години після прийому одноразової дози 80 мг. Зв'язування із білками плазми становить 94.2%. Vd – близько 25 л (0.35 л/кг маси тіла). Метаболізується у печінці з утворенням 8 метаболітів. Основний метаболіт не має гіпоглікемічну дію, але впливає на мікроциркуляцію. T1/2 - 12 год. Виводиться головним чином нирками у вигляді метаболітів, менше 1% виводиться із сечею у незміненому вигляді.ФармакодинамікаПероральний гіпоглікемічний засіб, похідний сульфонілсечовини II покоління. Стимулює секрецію інсуліну – клітинами підшлункової залози. Підвищує чутливість периферичних тканин до інсуліну. Очевидно, стимулює активність внутрішньоклітинних ферментів (зокрема, м'язової глікогенсинтетази). Зменшує проміжок часу від моменту їди до початку секреції інсуліну. Відновлює ранній пік секреції інсуліну, зменшує постпрандіальний пік гіперглікемії. Гліклазид зменшує адгезію та агрегацію тромбоцитів, уповільнює розвиток пристінкового тромбу, підвищує судинну фібринолітичну активність. Нормалізує проникність судин. Має антиатерогенні властивості: знижує концентрацію в крові загального холестерину (Хс) і Хс-ЛПНЩ, підвищує концентрацію Хс-ЛПВЩ, а також зменшує кількість вільних радикалів.Перешкоджає розвитку мікротромбозу та атеросклерозу. Покращує мікроциркуляцію. Зменшує чутливість судин до адреналіну. При діабетичній нефропатії на фоні тривалого застосування гліклазиду відзначається достовірне зниження протеїнурії. Після прийому внутрішньо швидко абсорбується із ШКТ. Метаболізується у печінці з утворенням 8 метаболітів. Основний метаболіт не має гіпоглікемічну дію, але впливає на мікроциркуляцію. Виводиться головним чином нирками у вигляді метаболітів, менше 1% виводиться із сечею у незміненому вигляді.Метаболізується у печінці з утворенням 8 метаболітів. Основний метаболіт не має гіпоглікемічну дію, але впливає на мікроциркуляцію. Виводиться головним чином нирками у вигляді метаболітів, менше 1% виводиться із сечею у незміненому вигляді.Метаболізується у печінці з утворенням 8 метаболітів. Основний метаболіт не має гіпоглікемічну дію, але впливає на мікроциркуляцію. Виводиться головним чином нирками у вигляді метаболітів, менше 1% виводиться із сечею у незміненому вигляді.ІнструкціяДозування індивідуальне залежно від глікемії натще і через 2 години після їди, а також від клінічних проявів захворювання. Гліклазид застосовують для лікування інсуліннезалежного цукрового діабету в поєднанні з низькокалорійною дієтою з малим вмістом вуглеводів. Під час лікування слід регулярно контролювати рівень глюкози в крові натще і після їди, добові коливання рівня глюкози. У разі хірургічного втручання або декомпенсації цукрового діабету необхідно враховувати можливість застосування препаратів інсуліну. При одночасному застосуванні гліклазиду з верапамілом потрібний регулярний контроль рівня глюкози в крові; з акарбозою - потрібне ретельне моніторування та корекція режиму дозування гіпоглікемічних засобів.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу (інсуліннезалежний) середньої тяжкості з початковими проявами діабетичної мікроангіопатії. Профілактика порушень мікроциркуляції (у складі комбінованої терапії з іншими похідними сульфонілсечовини).Протипоказання до застосуванняЦукровий діабет 1 типу (інсулінзалежний), кетоацидоз, діабетична прекома та кома, виражені порушення функції нирок та печінки; підвищена чутливість до похідних сульфонілсечовини та сульфаніламідів. Одночасне застосування гліклазиду та похідних імідазолу (в т.ч. міконазолу).Вагітність та лактаціяНе рекомендується застосовувати при вагітності та в період лактації.Побічна діяЗ боку травної системи: анорексія, нудота, блювання, діарея, біль у епігастрії. З боку системи кровотворення: тромбоцитопенія, агранулоцитоз або лейкопенія, анемія (зазвичай оборотного характеру). З боку ендокринної системи: при передозуванні – гіпоглікемія. Алергічні реакції: висипання на шкірі, свербіж.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування гліклазиду та циметидину не рекомендується. Гіпоглікемічна дія гліклазиду потенціюється при одночасному застосуванні з похідними піразолону, саліцилатами, фенілбутазоном, антибактеріальними сульфаніламідними препаратами, теофіліном, кофеїном, інгібіторами МАО. Одночасне застосування з неселективними бета-адреноблокаторами підвищує ймовірність розвитку гіпоглікемії, а також може маскувати тахікардію та тремор рук, притаманні гіпоглікемії, пітливість при цьому може посилюватися. При одночасному застосуванні гліклазиду та акарбози спостерігається адитивний гіпоглікемічний ефект. При одночасному застосуванні з глюкокортикостероїдами (включаючи лікарські форми для зовнішнього застосування), діуретиками, барбітуратами, естрогенами, прогестинами, комбінованими естрогенно-гестагенними препаратами, дифеніном,рифампіцином гіпоглікемічна дія гліклазиду зменшується.Спосіб застосування та дозиПочаткова добова доза становить 80 мг, середня добова доза 160-320 мг, частота прийому – 2 десь у день перед їдою.Запобіжні заходи та особливі вказівкиГліклазид застосовують для лікування інсуліннезалежного цукрового діабету в поєднанні з низькокалорійною дієтою з малим вмістом вуглеводів. Під час лікування слід регулярно контролювати рівень глюкози в крові натще і після їди, добові коливання рівня глюкози. У разі хірургічного втручання або декомпенсації цукрового діабету необхідно враховувати можливість застосування препаратів інсуліну. При розвитку гіпоглікемії, якщо пацієнт свідомий, глюкозу (або розчин цукру) призначають внутрішньо. При втраті свідомості вводять глюкозу внутрішньовенно або глюкагон підшкірно, внутрішньом'язово або внутрішньовенно. Після відновлення свідомості необхідно дати хворому їжу, багату на вуглеводи, щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії. При одночасному застосуванні гліклазиду з верапамілом потрібний регулярний контроль рівня глюкози в крові; з акарбозою - потрібне ретельне моніторування та корекція режиму дозування гіпоглікемічних засобів. Одночасне застосування гліклазиду та циметидину не рекомендується.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
238,00 грн
198,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: гліклазид – 30 мг. 60 пігулок.Фармакотерапевтична групаПероральний гіпоглікемічний препарат.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо швидко абсорбується із ШКТ. Cmax у крові досягається приблизно через 4 години після прийому одноразової дози 80 мг. Зв'язування із білками плазми становить 94.2%. Vd – близько 25 л (0.35 л/кг маси тіла). Метаболізується у печінці з утворенням 8 метаболітів. Основний метаболіт не має гіпоглікемічну дію, але впливає на мікроциркуляцію. T1/2 - 12 год. Виводиться головним чином нирками у вигляді метаболітів, менше 1% виводиться із сечею у незміненому вигляді.ФармакодинамікаПероральний гіпоглікемічний засіб, похідний сульфонілсечовини II покоління. Стимулює секрецію інсуліну – клітинами підшлункової залози. Підвищує чутливість периферичних тканин до інсуліну. Очевидно, стимулює активність внутрішньоклітинних ферментів (зокрема, м'язової глікогенсинтетази). Зменшує проміжок часу від моменту їди до початку секреції інсуліну. Відновлює ранній пік секреції інсуліну, зменшує постпрандіальний пік гіперглікемії. Гліклазид зменшує адгезію та агрегацію тромбоцитів, уповільнює розвиток пристінкового тромбу, підвищує судинну фібринолітичну активність. Нормалізує проникність судин. Має антиатерогенні властивості: знижує концентрацію в крові загального холестерину (Хс) і Хс-ЛПНЩ, підвищує концентрацію Хс-ЛПВЩ, а також зменшує кількість вільних радикалів.Перешкоджає розвитку мікротромбозу та атеросклерозу. Покращує мікроциркуляцію. Зменшує чутливість судин до адреналіну. При діабетичній нефропатії на фоні тривалого застосування гліклазиду відзначається достовірне зниження протеїнурії. Після прийому внутрішньо швидко абсорбується із ШКТ. Метаболізується у печінці з утворенням 8 метаболітів. Основний метаболіт не має гіпоглікемічну дію, але впливає на мікроциркуляцію. Виводиться головним чином нирками у вигляді метаболітів, менше 1% виводиться із сечею у незміненому вигляді.Метаболізується у печінці з утворенням 8 метаболітів. Основний метаболіт не має гіпоглікемічну дію, але впливає на мікроциркуляцію. Виводиться головним чином нирками у вигляді метаболітів, менше 1% виводиться із сечею у незміненому вигляді.Метаболізується у печінці з утворенням 8 метаболітів. Основний метаболіт не має гіпоглікемічну дію, але впливає на мікроциркуляцію. Виводиться головним чином нирками у вигляді метаболітів, менше 1% виводиться із сечею у незміненому вигляді.ІнструкціяДозування індивідуальне залежно від глікемії натще і через 2 години після їди, а також від клінічних проявів захворювання. Гліклазид застосовують для лікування інсуліннезалежного цукрового діабету в поєднанні з низькокалорійною дієтою з малим вмістом вуглеводів. Під час лікування слід регулярно контролювати рівень глюкози в крові натще і після їди, добові коливання рівня глюкози. У разі хірургічного втручання або декомпенсації цукрового діабету необхідно враховувати можливість застосування препаратів інсуліну. При одночасному застосуванні гліклазиду з верапамілом потрібний регулярний контроль рівня глюкози в крові; з акарбозою - потрібне ретельне моніторування та корекція режиму дозування гіпоглікемічних засобів.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу (інсуліннезалежний) середньої тяжкості з початковими проявами діабетичної мікроангіопатії. Профілактика порушень мікроциркуляції (у складі комбінованої терапії з іншими похідними сульфонілсечовини).Протипоказання до застосуванняЦукровий діабет 1 типу (інсулінзалежний), кетоацидоз, діабетична прекома та кома, виражені порушення функції нирок та печінки; підвищена чутливість до похідних сульфонілсечовини та сульфаніламідів. Одночасне застосування гліклазиду та похідних імідазолу (в т.ч. міконазолу).Вагітність та лактаціяНе рекомендується застосовувати при вагітності та в період лактації.Побічна діяЗ боку травної системи: анорексія, нудота, блювання, діарея, біль у епігастрії. З боку системи кровотворення: тромбоцитопенія, агранулоцитоз або лейкопенія, анемія (зазвичай оборотного характеру). З боку ендокринної системи: при передозуванні – гіпоглікемія. Алергічні реакції: висипання на шкірі, свербіж.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування гліклазиду та циметидину не рекомендується. Гіпоглікемічна дія гліклазиду потенціюється при одночасному застосуванні з похідними піразолону, саліцилатами, фенілбутазоном, антибактеріальними сульфаніламідними препаратами, теофіліном, кофеїном, інгібіторами МАО. Одночасне застосування з неселективними бета-адреноблокаторами підвищує ймовірність розвитку гіпоглікемії, а також може маскувати тахікардію та тремор рук, притаманні гіпоглікемії, пітливість при цьому може посилюватися. При одночасному застосуванні гліклазиду та акарбози спостерігається адитивний гіпоглікемічний ефект. При одночасному застосуванні з глюкокортикостероїдами (включаючи лікарські форми для зовнішнього застосування), діуретиками, барбітуратами, естрогенами, прогестинами, комбінованими естрогенно-гестагенними препаратами, дифеніном,рифампіцином гіпоглікемічна дія гліклазиду зменшується.Спосіб застосування та дозиПочаткова добова доза становить 80 мг, середня добова доза 160-320 мг, частота прийому – 2 десь у день перед їдою.Запобіжні заходи та особливі вказівкиГліклазид застосовують для лікування інсуліннезалежного цукрового діабету в поєднанні з низькокалорійною дієтою з малим вмістом вуглеводів. Під час лікування слід регулярно контролювати рівень глюкози в крові натще і після їди, добові коливання рівня глюкози. У разі хірургічного втручання або декомпенсації цукрового діабету необхідно враховувати можливість застосування препаратів інсуліну. При розвитку гіпоглікемії, якщо пацієнт свідомий, глюкозу (або розчин цукру) призначають внутрішньо. При втраті свідомості вводять глюкозу внутрішньовенно або глюкагон підшкірно, внутрішньом'язово або внутрішньовенно. Після відновлення свідомості необхідно дати хворому їжу, багату на вуглеводи, щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії. При одночасному застосуванні гліклазиду з верапамілом потрібний регулярний контроль рівня глюкози в крові; з акарбозою - потрібне ретельне моніторування та корекція режиму дозування гіпоглікемічних засобів. Одночасне застосування гліклазиду та циметидину не рекомендується.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
229,00 грн
196,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: гліклазид - 30 мг; Допоміжні речовини: гіпромелоза (Метоцел К-100 LV CR Premium), кремнію діоксид колоїдний (аеросил), кальцію стеарат, тальк, лактози моногідрат (таблеттоза 80). 60 пігулок.Фармакотерапевтична групаПероральний гіпоглікемічний засіб, похідний сульфонілсечовини II покоління. Стимулює секрецію інсуліну β-клітинами підшлункової залози. Підвищує чутливість периферичних тканин до інсуліну. Очевидно, стимулює активність внутрішньоклітинних ферментів (зокрема, м'язової глікогенсинтетази). Зменшує проміжок часу від моменту їди до початку секреції інсуліну. Відновлює ранній пік секреції інсуліну, зменшує постпрандіальний пік гіперглікемії. Гліклазид зменшує адгезію та агрегацію тромбоцитів, уповільнює розвиток пристінкового тромбу, підвищує судинну фібринолітичну активність. Нормалізує проникність судин. Має антиатерогенні властивості: знижує концентрацію в крові загального холестерину (Хс) і Хс-ЛПНЩ, підвищує концентрацію Хс-ЛПВЩ, а також зменшує кількість вільних радикалів. Перешкоджає розвитку мікротромбозу та атеросклерозу. Покращує мікроциркуляцію. Зменшує чутливість судин до адреналіну. При діабетичній нефропатії на фоні тривалого застосування гліклазиду відзначається достовірне зниження протеїнурії.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо швидко абсорбується із ШКТ. C max у крові досягається приблизно через 4 години після прийому одноразової дози 80 мг. Зв'язування із білками плазми становить 94.2%. V d – близько 25 л (0.35 л/кг маси тіла). Метаболізується у печінці з утворенням 8 метаболітів. Основний метаболіт не має гіпоглікемічну дію, але впливає на мікроциркуляцію. T1/2 -12 год. Виводиться головним чином нирками у вигляді метаболітів, менше 1% виводиться із сечею у незміненому вигляді.Клінічна фармакологіяПероральний гіпоглікемічний препарат.ІнструкціяГліклазид застосовують для лікування інсуліннезалежного цукрового діабету в поєднанні з низькокалорійною дієтою з малим вмістом вуглеводів. Під час лікування слід регулярно контролювати рівень глюкози в крові натще і після їди, добові коливання рівня глюкози. У разі хірургічного втручання або декомпенсації цукрового діабету необхідно враховувати можливість застосування препаратів інсуліну. При розвитку гіпоглікемії, якщо пацієнт свідомий, глюкозу (або розчин цукру) призначають внутрішньо. При втраті свідомості вводять глюкозу внутрішньовенно або глюкагон підшкірно, внутрішньом'язово або внутрішньовенно. Після відновлення свідомості необхідно дати хворому їжу, багату на вуглеводи, щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії. При одночасному застосуванні гліклазиду з верапамілом потрібний регулярний контроль рівня глюкози в крові; з акарбозою - потрібне ретельне моніторування та корекція режиму дозування гіпоглікемічних засобів. Одночасне застосування гліклазиду та циметидину не рекомендується.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу при недостатній ефективності дієтотерапії, фізичних навантажень та зниження маси тіла. Профілактика ускладнень цукрового діабету 2 типу: зниження ризику мікросудинних (нефропатія, ретинопатія) та макросудинних ускладнень (інфаркт міокарда, інсульт).Протипоказання до застосуванняЦукровий діабет 1 типу (інсулінзалежний), кетоацидоз, діабетична прекома та кома, виражені порушення функції нирок та печінки; підвищена чутливість до похідних сульфонілсечовини та сульфаніламідів. Одночасне застосування гліклазиду та похідних імідазолу (в т.ч. міконазолу).Вагітність та лактаціяНе рекомендується застосовувати при вагітності та в період лактації.Побічна діяЗ боку травної системи: рідко – анорексія, нудота, блювання, діарея, біль у епігастрії. З боку системи кровотворення: в окремих випадках – тромбоцитопенія, агранулоцитоз або лейкопенія, анемія (як правило, оборотного характеру). З боку ендокринної системи: при передозуванні – гіпоглікемія. Алергічні реакції: висипання на шкірі, свербіж.Взаємодія з лікарськими засобамиГіпоглікемічна дія гліклазиду потенціюється при одночасному застосуванні з похідними піразолону, саліцилатами, фенілбутазоном, антибактеріальними сульфаніламідними препаратами, теофіліном, кофеїном, інгібіторами МАО. Одночасне застосування з неселективними бета-адреноблокаторами підвищує ймовірність розвитку гіпоглікемії, а також може маскувати тахікардію та тремор рук, притаманні гіпоглікемії, пітливість при цьому може посилюватися. При одночасному застосуванні гліклазиду та акарбози спостерігається адитивний гіпоглікемічний ефект. Циметидин підвищує концентрацію гліклазиду в плазмі, що може спричинити тяжку гіпоглікемію (пригнічення ЦНС, порушення свідомості). При одночасному застосуванні з глюкокортикостероїдами (включаючи лікарські форми для зовнішнього застосування), діуретиками, барбітуратами, естрогенами, прогестинами, комбінованими естрогенно-гестагенними препаратами, дифеніном, рифампіцином гіпоглікемічна дія гліклазиду зменшується.ПередозуванняСимптоми: гіпоглікемія, порушення свідомості, гіпоглікемічна кома. Якщо пацієнт у свідомості, внутрішньо прийняти цукор. Можливий розвиток тяжких гіпоглікемічних станів, що супроводжуються комою, судомами або іншими неврологічними порушеннями. З появою таких симптомів необхідно надання швидкої медичної допомоги та негайна госпіталізація. Якщо підозрюють або діагностують гіпоглікемічний ком, хворому швидко внутрішньовенно вводять 50 мл 40% розчину декстрози (глюкози). Потім внутрішньовенно краплинно вводять 5% розчин декстрози (глюкози) для підтримки необхідного рівня глюкози в крові. Після відновлення свідомості необхідно дати хворому їжу, багату легкозасвоюваними вуглеводами (щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії). Ретельний контроль рівня глюкози крові та спостереження за пацієнтом необхідно проводити як мінімум протягом 48 наступних годин. Після цього періоду часу залежно від стану хворого лікар вирішує питання необхідності подальшого спостереження. Діаліз неефективний через виражене зв'язування гліклазиду з білками плазми.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
248,00 грн
215,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: гліклазид - 60 мг; Допоміжні речовини: гіпромелоза (Метоцел К-100 LV CR Premium), кремнію діоксид колоїдний (аеросил), кальцію стеарат, тальк, лактози моногідрат (таблеттоза 80). 30 пігулок.Фармакотерапевтична групаПероральний гіпоглікемічний засіб, похідний сульфонілсечовини II покоління. Стимулює секрецію інсуліну β-клітинами підшлункової залози. Підвищує чутливість периферичних тканин до інсуліну. Очевидно, стимулює активність внутрішньоклітинних ферментів (зокрема, м'язової глікогенсинтетази). Зменшує проміжок часу від моменту їди до початку секреції інсуліну. Відновлює ранній пік секреції інсуліну, зменшує постпрандіальний пік гіперглікемії. Гліклазид зменшує адгезію та агрегацію тромбоцитів, уповільнює розвиток пристінкового тромбу, підвищує судинну фібринолітичну активність. Нормалізує проникність судин. Має антиатерогенні властивості: знижує концентрацію в крові загального холестерину (Хс) і Хс-ЛПНЩ, підвищує концентрацію Хс-ЛПВЩ, а також зменшує кількість вільних радикалів. Перешкоджає розвитку мікротромбозу та атеросклерозу. Покращує мікроциркуляцію. Зменшує чутливість судин до адреналіну. При діабетичній нефропатії на фоні тривалого застосування гліклазиду відзначається достовірне зниження протеїнурії.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо швидко абсорбується із ШКТ. C max у крові досягається приблизно через 4 години після прийому одноразової дози 80 мг. Зв'язування із білками плазми становить 94.2%. V d – близько 25 л (0.35 л/кг маси тіла). Метаболізується у печінці з утворенням 8 метаболітів. Основний метаболіт не має гіпоглікемічну дію, але впливає на мікроциркуляцію. T1/2 -12 год. Виводиться головним чином нирками у вигляді метаболітів, менше 1% виводиться із сечею у незміненому вигляді.Клінічна фармакологіяПероральний гіпоглікемічний препарат.ІнструкціяГліклазид застосовують для лікування інсуліннезалежного цукрового діабету в поєднанні з низькокалорійною дієтою з малим вмістом вуглеводів. Під час лікування слід регулярно контролювати рівень глюкози в крові натще і після їди, добові коливання рівня глюкози. У разі хірургічного втручання або декомпенсації цукрового діабету необхідно враховувати можливість застосування препаратів інсуліну. При розвитку гіпоглікемії, якщо пацієнт свідомий, глюкозу (або розчин цукру) призначають внутрішньо. При втраті свідомості вводять глюкозу внутрішньовенно або глюкагон підшкірно, внутрішньом'язово або внутрішньовенно. Після відновлення свідомості необхідно дати хворому їжу, багату на вуглеводи, щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії. При одночасному застосуванні гліклазиду з верапамілом потрібний регулярний контроль рівня глюкози в крові; з акарбозою - потрібне ретельне моніторування та корекція режиму дозування гіпоглікемічних засобів. Одночасне застосування гліклазиду та циметидину не рекомендується.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу при недостатній ефективності дієтотерапії, фізичних навантажень та зниження маси тіла. Профілактика ускладнень цукрового діабету 2 типу: зниження ризику мікросудинних (нефропатія, ретинопатія) та макросудинних ускладнень (інфаркт міокарда, інсульт).Протипоказання до застосуванняЦукровий діабет 1 типу (інсулінзалежний), кетоацидоз, діабетична прекома та кома, виражені порушення функції нирок та печінки; підвищена чутливість до похідних сульфонілсечовини та сульфаніламідів. Одночасне застосування гліклазиду та похідних імідазолу (в т.ч. міконазолу).Вагітність та лактаціяНе рекомендується застосовувати при вагітності та в період лактації.Побічна діяЗ боку травної системи: рідко – анорексія, нудота, блювання, діарея, біль у епігастрії. З боку системи кровотворення: в окремих випадках – тромбоцитопенія, агранулоцитоз або лейкопенія, анемія (як правило, оборотного характеру). З боку ендокринної системи: при передозуванні – гіпоглікемія. Алергічні реакції: висипання на шкірі, свербіж.Взаємодія з лікарськими засобамиГіпоглікемічна дія гліклазиду потенціюється при одночасному застосуванні з похідними піразолону, саліцилатами, фенілбутазоном, антибактеріальними сульфаніламідними препаратами, теофіліном, кофеїном, інгібіторами МАО. Одночасне застосування з неселективними бета-адреноблокаторами підвищує ймовірність розвитку гіпоглікемії, а також може маскувати тахікардію та тремор рук, притаманні гіпоглікемії, пітливість при цьому може посилюватися. При одночасному застосуванні гліклазиду та акарбози спостерігається адитивний гіпоглікемічний ефект. Циметидин підвищує концентрацію гліклазиду в плазмі, що може спричинити тяжку гіпоглікемію (пригнічення ЦНС, порушення свідомості). При одночасному застосуванні з глюкокортикостероїдами (включаючи лікарські форми для зовнішнього застосування), діуретиками, барбітуратами, естрогенами, прогестинами, комбінованими естрогенно-гестагенними препаратами, дифеніном, рифампіцином гіпоглікемічна дія гліклазиду зменшується.ПередозуванняСимптоми: гіпоглікемія, порушення свідомості, гіпоглікемічна кома. Якщо пацієнт у свідомості, внутрішньо прийняти цукор. Можливий розвиток тяжких гіпоглікемічних станів, що супроводжуються комою, судомами або іншими неврологічними порушеннями. З появою таких симптомів необхідно надання швидкої медичної допомоги та негайна госпіталізація. Якщо підозрюють або діагностують гіпоглікемічний ком, хворому швидко внутрішньовенно вводять 50 мл 40% розчину декстрози (глюкози). Потім внутрішньовенно краплинно вводять 5% розчин декстрози (глюкози) для підтримки необхідного рівня глюкози в крові. Після відновлення свідомості необхідно дати хворому їжу, багату легкозасвоюваними вуглеводами (щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії). Ретельний контроль рівня глюкози крові та спостереження за пацієнтом необхідно проводити як мінімум протягом 48 наступних годин. Після цього періоду часу залежно від стану хворого лікар вирішує питання необхідності подальшого спостереження. Діаліз неефективний через виражене зв'язування гліклазиду з білками плазми.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Фасовка: N20 Упаковка: ф/п Производитель: Фирма Здоровье ООО Завод-производитель: Фирма Здоровье ООО(Россия). . .
Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.
Склад, форма випуску та упаковкаКапсули тверді желатинові № 1 жовтого кольору зі слабким коричневим відтінком. Вміст капсул – порошок жовтого кольору. 1 капсула препарату містить: активна речовина: діацереїн – 50 мг; допоміжні речовини: стеарат магнію – 12, 5 мг, лактози моногідрат (Капсулак 60) – до 250 мг; склад капсули: титану діоксид – 0,75 мг, барвник заліза оксид жовтий – 2,2125 мг, желатин – до 75,0 мг.Опис лікарської формиКапсули 50 мг. По 10 капсул у контурні осередкові упаковки з ПВХ/алюмінієвої фольги. 3 контурні коміркові упаковки разом з інструкцією по застосуванню поміщають у картонну пачкуФармакотерапевтична групаАлерген туберкульозний рекомбінантний у стандартному розведенні. Це рекомбінантний білок, що продукується генетично модифікованою культурою Escherichia coli BL21(DE3)/pCFP-ESAT. Містить 2 антигени, присутні у вірулентних штамах мікобактерій туберкульозу та відсутні у вакцинному штамі БЦЖ. Дія препарату Діаскінтест® заснована на виявленні клітинної імунної відповіді на специфічні для Mycobacterium tuberculosis антигени. При внутрішньошкірному введенні Діаскінтест® викликає у осіб з туберкульозною інфекцією специфічну шкірну реакцію, що є проявом гіперчутливості уповільненого типу.ФармакокінетикаШвидко всмоктується із шлунково-кишкового тракту (ЖКТ), біодоступність збільшується на 25% при одночасному прийомі з їжею. Час досягнення максимальної концентрації (TCmax) – 144 хв. При одноразовому прийомі 50 мг Cmax – 3.15 мг/л, при багаторазовому прийомі через кумуляцію препарату Cmax підвищується. Повністю деацетилюється до реїну. Зв'язок реїну з білками (альбуміном) майже 100%. Реін проникає через плацентарний та гематоенцефалічний бар'єри. Період напіввиведення (T1/2) – 255 хв. Виводиться нирками у незміненому вигляді (20%), у вигляді глюкуроніду (60%), у вигляді сульфату – 20%.Клінічна фармакологіяДіацереїн – похідне антрахіноліну, діацетильоване похідне реіна. Метаболізуючись до активного метаболіту – реїну, пригнічує активність інтерлейкіну-1, який відіграє важливу роль у розвитку запалення та деградації хряща при остеоартрозі. Інгібує дію інших цитокінів (в т. ч. інтерлейкіну-6, фактор некрозу пухлини-альфа). Дія розвивається через 2-4 тижні. Діацереїн має аналгетичну протизапальну активність при пероральному прийомі.Показання до застосуванняПервинний та вторинний остеоартроз. Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до діацереїну, інших компонентів (в т.ч. до антрахінонових лікарських засобів (проносні)), вік до 18 років. Непереносимість лактози, дефіцит лактази, глюкозогалактозна мальабсорбція Вагітність та лактаціяПрепарат протипоказаний при вагітності та в період лактації. При прийомі препарату необхідно відмінити грудне вигодовування.Побічна діяЗ боку травної системи: діарея, нудота, блювання, біль у животі, гепатит. Алергічні реакції: кропив'янка, пропасниця, бронхоспазм, ангіоневротичний набряк, анафілактичний шок. Інші: нездужання, інтенсивне фарбування сечі (залежно від рН) від жовтого до коричневого кольору (не має клінічного значення).Взаємодія з лікарськими засобамиДіацереїн Ромфарм не рекомендується приймати разом із препаратами, що збільшують обсяг вмісту кишечника (наприклад, велика кількість клітковини). Антациди зменшують абсорбцію препарату. При одночасному прийомі з антибіотиками або хіміотерапевтичними препаратами, що впливають на мікрофлору кишечника, може збільшитись частота небажаних явищ з боку кишечника. Лікарські засоби (ЛЗ), що містять алюмінію гідроксид та/або магнію гідроксид, знижують біодоступність діацереїну. Одночасне застосування із проносними засобами не рекомендується.Спосіб застосування та дозиВсередину, після їди, необхідно ковтати повністю, не розжовуючи, запиваючи водою, по 50 мг 2 рази на добу (вранці та ввечері). Безперервно тривалий час або курсами (не менше 4 міс). Діацереїн Ромфарм протягом перших 2 тижнів може спричинити прискорення транзиту в кишечнику, тому рекомендується розпочинати лікування з однієї капсули на день увечері з їжею протягом 4 тижнів. Потім дозу збільшують до 100 мг на добу.ПередозуванняСимптоми: діарея, слабкість. Лікування: симптоматичне. При вираженій діареї потрібний контроль електролітного складу плазми.Запобіжні заходи та особливі вказівкиТривалість лікування може бути тривалою. До настання терапевтичного ефекту, діацереїн можна приймати одночасно з аналгезуючими ЛЗ (в т.ч. НПЗП). Необхідний періодичний контроль показників крові, функціональних проб печінки (визначення рівня печінкових трансаміназ), сечі (визначення рівня креатиніну та кліренсу креатиніну). При погіршенні функції нирок необхідно зменшити дозу препарату. У пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю, при КК менше 30 мл/хв доза діацереїну повинна бути знижена до 50 мг/добу і потім відтитрована згідно з переносимістю та клінічною ефективністю. Фарбування сечі може ускладнювати інтерпретацію результатів аналізу сечі (наприклад, вміст глюкози).Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: репаглінід – 500 мкг. Допоміжні речовини: полоксамер – 3 мг, меглюмін – 10 мг, лактози моногідрат – 47.8 мг, целюлоза мікрокристалічна – 33.7 мг, полакрилін калію – 4 мг, кремнію діоксид колоїдний – 500 мкг, магнію стеарат – 5. 30 пігулок.Фармакотерапевтична групаПероральний гіпоглікемічний препарат. Стимулює вивільнення інсуліну з функціонуючих β-клітин підшлункової залози. Блокує АТФ-залежні канали в мембранах β-клітин за допомогою білків-мішеней, що призводить до деполяризації β-клітин та відкриття кальцієвих каналів. Підвищена притока іонів кальцію індукує секрецію інсуліну. У хворих на цукровий діабет 2 типу інсулінотропна відповідь на їжу спостерігається протягом 30 хв після прийому. Це забезпечує зниження концентрації глюкози в крові протягом усього періоду їди. При цьому концентрація репаглініду в плазмі швидко знижується, і через 4 години після прийому препарату в плазмі пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу виявляються низькі концентрації репаглініду. При застосуванні репаглініду в діапазоні доз від 0,5 до 4 мг відзначається дозозалежне зниження концентрації глюкози.ФармакокінетикаВсмоктування: При прийомі внутрішньо абсорбція репаглініду із ШКТ висока. Час досягнення Cmax – 1 год. Середня біодоступність репаглініду становить 63% (коефіцієнт варіабельності дорівнює 11%). Оскільки титрування дози репаглініду проводиться в залежності від відповіді на терапію, міжіндивідуальна варіабельність не впливає на ефективність терапії. Розподіл та метаболізм: Vd – 30 л. Зв'язування з білками плазми – 98%. Повністю метаболізується у печінці під впливом CYP3A4 до неактивних метаболітів. Виведення: Виводиться переважно з жовчю, нирками – 8% у вигляді метаболітів, через кишечник – 1%. T1/2 – 1 год. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках: Застосування репаглініду у звичайних дозах у пацієнтів з порушенням функції печінки може призводити до більш високої концентрації репаглініду та його метаболітів, ніж у пацієнтів із нормальною функцією печінки. У зв'язку з цим застосування репаглініду протипоказане пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки, а у пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня репаглінід слід застосовувати з обережністю. Також слід збільшувати інтервали між корекцією дози, щоб більш точно оцінити відповідь на терапію. AUC та Cmax однакові у пацієнтів з нормальною функцією нирок та у пацієнтів з порушенням функції нирок легкого або середнього ступеня тяжкості. У пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок відзначалося підвищення AUC та Cmax, проте виявлено наявність лише слабкої кореляції між концентрацією репаглініду та кліренсом креатиніну. Звісно ж, пацієнтам з порушеною функцією нирок немає необхідності проводити корекцію початкової дози. Однак подальше збільшення дози у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу у поєднанні з тяжким порушенням функції нирок, при якому потрібне проведення гемодіалізу, слід проводити з обережністю.ФармакодинамікаПероральний гіпоглікемічний засіб, стимулює вивільнення інсуліну з функціонуючих бета-клітин підшлункової залози. Блокує АТФ-залежні канали в мембранах бета-клітин за допомогою білків-мішеней, що призводить до деполяризації бета-клітини відкриття кальцієвих каналів. Підвищений приплив іонів кальцію індукує секрецію інсуліну. У хворих на цукровий діабет 2 типу інсулінотропна відповідь на їжу спостерігається протягом 30 хв після прийому. Це забезпечує зниження концентрації глюкози в крові протягом усього періоду їди. При цьому концентрація репаглініду в плазмі швидко знижується, і через 4 години після прийому препарату в плазмі пацієнтів з діабетом 2 типу виявляються низькі концентрації репаглініду. При застосуванні репаглініду в діапазоні доз від 0,5 до 4 мг відзначається дозозалежне зниження концентрації глюкози.Клінічна фармакологіяПероральний гіпоглікемічний препарат.ІнструкціяДіаглінід призначається як доповнення до дієти та фізичних навантажень для зниження концентрації глюкози в крові, його введення має бути присвячене прийомам їжі. Препарат приймають внутрішньо перед основними прийомами їжі, зазвичай, за 15 хвилин до початку їжі, але можна також приймати в інтервалі від 30 хвилин перед їдою до безпосереднього моменту прийому їжі. Комбінована терапія. Репаглінід може призначатися у комбінації з метформіном або тіазолідиндіонами у разі неадекватного контролю глюкози в крові на монотерапії метформіном, тіазолідиндіонами або репаглінідом. При цьому використовується така сама початкова доза репаглініду, як і при монотерапії. Потім коригують дози кожного препарату залежно від досягнутої концентрації глюкози в крові.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу (при неефективності дієти, зниження маси тіла та фізичних навантажень) у монотерапії або у комбінації з метформіном або тіазолідиндіонами у випадках, коли не вдається досягти задовільного контролю глікемії за допомогою монотерапії репаглінідом або метформіном або тіазолідиніном.Протипоказання до застосуванняВідома підвищена чутливість до репаглініду або будь-якого компонента препарату; цукровий діабет 1 типу; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома та кома; інфекційні захворювання, великі хірургічні втручання та інші стани, які потребують інсулінотерапії; тяжке порушення функції печінки; одночасне призначення гемфіброзилу; дефіцит лактози, непереносимості лактози, глюкозогалактози мальабсорбція. У пацієнтів з виснаженням, а також пацієнтів, які отримують неповноцінне харчування, необхідна обережність при виборі початкової та підтримуючої дози, та її титрації, щоб уникнути гіпоглікемії. Підбір дози у пацієнтів з діабетом 2 типу у поєднанні з тяжким порушенням функції нирок слід проводити з обережністю.Вагітність та лактаціяПротипоказано: вагітність та період годування груддю, вік до 18 років.Побічна діяНайчастішим побічним ефектом є гіпоглікемія, частота якої залежить, як і при застосуванні будь-якого виду терапії цукрового діабету, від індивідуальних факторів, таких як харчові звички, доза препарату, фізичні навантаження та стрес. Нижче наведені побічні ефекти, що спостерігалися при застосуванні репаглініду та інших пероральних гіпоглікемічних засобів. Усі побічні ефекти розподілені за групами згідно з частотою розвитку: часто (>= 1/100 до <1/10); нечасто (>= 1/1000 до <1/100); рідко (>= 1/10000 до <1/1000); дуже рідко (<1/10 000) та невідомо (неможливо оцінити на основі наявних даних). З боку імунної системи: дуже рідко можуть виявлятися реакції генералізованої гіперчутливості або імунологічні реакції, такі як васкуліти; невідомо - реакції гіперчутливості, такі як свербіж, висипання, кропив'янка. З боку обміну речовин: часто – гіпоглікемія; невідомо – гіпоглікемічна кома, гіпоглікемія зі втратою свідомості. Як і при застосуванні інших гіпоглікемічних засобів, при застосуванні репаглініду може розвиватися гіпоглікемія. Ці реакції найчастіше бувають легкими і можна усунути прийомом вуглеводів. При тяжких реакціях може знадобитися медична допомога, зокрема, внутрішньовенне введення декстрози (глюкози). Ризик розвитку гіпоглікемії може зростати при взаємодію репаглініду з іншими лікарськими засобами. З боку органу зору: дуже рідко – розлади зору. Зміни концентрації глюкози в крові можуть спричиняти розлади зору, особливо на початковому етапі терапії гіпоглікемічними препаратами. Однак зазвичай ці зміни носять тимчасовий характер. З боку серцево-судинної системи: рідко – серцево-судинні захворювання. Ризик серцево-судинних захворювань підвищується при цукровому діабеті 2 типи. Було виявлено підвищений ризик гострого коронарного синдрому у пацієнтів, які отримували репаглінід, порівняно з пацієнтами, які отримували похідну сульфонілсечовини, але не порівняно з пацієнтами, які отримували метформін або акарбоз. Проте причинно-наслідковий зв'язок не встановлено. З боку травної системи: часто – біль у животі, діарея; дуже рідко – блювання, запор; невідомо – нудота. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко – порушення функції печінки; у дуже рідкісних випадках, повідомлялося про тяжкі порушення функції печінки (причинний зв'язок з репаглінідом встановлено не був), підвищення активності печінкових ферментів.Взаємодія з лікарськими засобамиНеобхідно брати до уваги можливу взаємодію репаглініду з препаратами, що впливають на метаболізм глюкози. Метаболізм, і, таким чином, кліренс репаглініду можуть змінюватися під впливом препаратів, що впливають, пригнічуючи або активізуючи ферменти з групи цитохрому Р450. Особливої обережності слід дотримуватись при одночасному призначенні з репаглінідом інгібіторів CYP2C8 та CYP3A4. Інгібітори аніонтранспортуючого білка ОАТР1В1 (наприклад, циклоспорин) також можуть збільшувати концентрацію репаглініду в плазмі. Наступні лікарські засоби можуть посилювати та/або пролонгувати гіпоглікемічну дію репаглініду: гемфіброзил, триметоприм, рифампіцин, кларитроміцин, кетоконазол, ітраконазол, циклоспорин, інші гіпоглікемічні препарати, інгібітори МАО, неселективні бета, Анаболічні стероїди. Бета-адреноблокатори можуть маскувати симптоми гіпоглікемії. Одночасне призначення циметидину, ніфедипіну або симвастатину (які є субстратами CYP3A4) з репаглінідом не має значного впливу на фармакокінетичні параметри репаглініду. Репаглінід клінічно не впливає на фармакокінетичні властивості дигоксину, теофіліну або варфарину при застосуванні у здорових добровольців. Таким чином, немає необхідності корекції дози цих препаратів при спільному застосуванні з репаглінідом. Наступні лікарські засоби можуть послаблювати гіпоглікемічну дію репаглініду: пероральні контрацептиви, рифампіцин, барбітурати, карбамазепін, тіазиди, глюкокортикостероїди, даназол, гормони щитовидної залози та симпатоміметики. Спільне застосування пероральних контрацептивів (етинілестрадіол/левоноргестрел) не призводить до клінічно значущої зміни загальної біодоступності репаглініду, хоча максимальна концентрація репаглініду досягається раніше. Репаглінід клінічно значимо не впливає на біодоступність левоноргестрелу, проте не може бути виключено його вплив на біодоступність етинілестрадіолу. У зв'язку з цим, у період призначення або відміни вищезгаданих препаратів, пацієнти, які вже отримують репаглінід, повинні перебувати під ретельним наглядом для своєчасного виявлення порушення глікемічного контролю.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо перед основними прийомами їжі, зазвичай, за 15 хвилин до початку їжі, але можна також приймати в інтервалі від 30 хвилин перед їдою до безпосереднього моменту прийому їжі. Доза препарату підбирається індивідуально для кожного пацієнта, залежно від концентрації глюкози в крові. Початкова доза – 0.5 мг на добу, якщо пацієнт приймав інший пероральний гіпоглікемічний препарат – 1 мг. Корекція дози проводиться 1 раз на тиждень або 1 раз на 2 тижні (при цьому орієнтуються на концентрацію глюкози в крові як показник відповіді на терапію). Середня добова доза – 4 мг 3 рази на добу; максимальна – 16 мг/добу. Переведення пацієнтів з терапії іншими пероральними гіпоглікемічними препаратами на терапію репаглінідом можна здійснювати одночасно. Водночас не виявлено точного співвідношення між дозою репаглініду та дозою інших гіпоглікемічних препаратів. Рекомендована максимальна початкова доза репаглініду при переведенні з інших гіпоглікемічних препаратів становить 1 мг перед основним прийомом їжі.ПередозуванняПри передозуванні можливий розвиток гіпоглікемії. Симптоми: почуття голоду, підвищене потовиділення, серцебиття, тремор, тривожність, біль голови, безсоння, дратівливість, депресія, порушення мови та зору. При застосуванні репаглініду у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу в дозі, що збільшується щотижня, від 4 до 20 мг 4 рази на день (з кожним прийомом їжі) протягом 6 тижнів спостерігалося відносне передозування, що виявляється надмірним зниження концентрації глюкози з розвитком симптомів гіпо. Лікування: у разі появи симптомів гіпоглікемії слід вжити відповідних заходів щодо підвищення концентрації глюкози в крові (прийняти всередину декстрозу або продукти, багаті на вуглеводи). При тяжкій гіпоглікемії (втрата свідомості, кома) внутрішньовенно вводять декстрозу. Після відновлення свідомості - прийом легкозасвоюваних вуглеводів (щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії).Запобіжні заходи та особливі вказівкиРепаглінід показаний при незадовільному контролі глікемії та збереженні симптомів цукрового діабету на фоні дієтотерапії та фізичних вправ. Оскільки репаглінід є препаратом, що стимулює секрецію інсуліну, він може спричинити гіпоглікемію. При комбінованій терапії ризик гіпоглікемії збільшується. Великі хірургічні втручання та травми, великі опіки, інфекційні захворювання з гарячковим синдромом можуть вимагати відміни пероральних гіпоглікемічних лікарських засобів та призначення інсуліну. Необхідно регулярно контролювати концентрацію глюкози в крові натще і після їди. Слід попередити пацієнта про підвищений ризик виникнення гіпоглікемії у випадках прийому алкоголю, нестероїдних протизапальних засобів, а також при голодуванні. Необхідна корекція дози при фізичному та емоційному перенапрузі, зміні режиму живлення. Призначення звичайних доз репаглініду у пацієнтів з порушенням функції печінки може призводити до більш високої концентрації репаглініду та його метаболітів, ніж у пацієнтів із нормальною функцією печінки. У зв'язку з цим призначення репаглініду протипоказане пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки, а у пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня репаглінід слід застосовувати з обережністю. Також слід збільшувати інтервали між корекцією дози, щоб більш точно оцінити відповідь на терапію. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. Здатність пацієнтів до концентрації уваги та швидкість реакції можуть порушуватися під час гіпоглікемії та гіперглікемії, що може становити небезпеку в тих ситуаціях, коли ця здатність особливо необхідна (наприклад, при керуванні транспортними засобами або роботі з машинами та механізмами). Пацієнтам необхідно рекомендувати вживати заходів для запобігання розвитку гіпоглікемії та гіперглікемії при керуванні транспортними засобами та роботі з механізмами. Це особливо важливо для пацієнтів з відсутністю або зниженням вираженості симптомів-провісників гіпоглікемії, що розвивається або страждають частими епізодами гіпоглікемії. У таких випадках слід розглянути доцільність виконання подібних робіт.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: репаглінід – 1 мг Допоміжні речовини: полоксамер, меглюмін, лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, полакрилін калію, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат, барвник заліза оксид жовтий. 30 пігулок.Фармакотерапевтична групаПероральний гіпоглікемічний препарат. Стимулює вивільнення інсуліну з функціонуючих β-клітин підшлункової залози. Блокує АТФ-залежні канали в мембранах β-клітин за допомогою білків-мішеней, що призводить до деполяризації β-клітин та відкриття кальцієвих каналів. Підвищена притока іонів кальцію індукує секрецію інсуліну. У хворих на цукровий діабет 2 типу інсулінотропна відповідь на їжу спостерігається протягом 30 хв після прийому. Це забезпечує зниження концентрації глюкози в крові протягом усього періоду їди. При цьому концентрація репаглініду в плазмі швидко знижується, і через 4 години після прийому препарату в плазмі пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу виявляються низькі концентрації репаглініду. При застосуванні репаглініду в діапазоні доз від 0,5 до 4 мг відзначається дозозалежне зниження концентрації глюкози.ФармакокінетикаВсмоктування: При прийомі внутрішньо абсорбція репаглініду із ШКТ висока. Час досягнення Cmax – 1 год. Середня біодоступність репаглініду становить 63% (коефіцієнт варіабельності дорівнює 11%). Оскільки титрування дози репаглініду проводиться в залежності від відповіді на терапію, міжіндивідуальна варіабельність не впливає на ефективність терапії. Розподіл та метаболізм: Vd – 30 л. Зв'язування з білками плазми – 98%. Повністю метаболізується у печінці під впливом CYP3A4 до неактивних метаболітів. Виведення: Виводиться переважно з жовчю, нирками – 8% у вигляді метаболітів, через кишечник – 1%. T1/2 – 1 год. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках: Застосування репаглініду у звичайних дозах у пацієнтів з порушенням функції печінки може призводити до більш високої концентрації репаглініду та його метаболітів, ніж у пацієнтів із нормальною функцією печінки. У зв'язку з цим застосування репаглініду протипоказане пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки, а у пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня репаглінід слід застосовувати з обережністю. Також слід збільшувати інтервали між корекцією дози, щоб більш точно оцінити відповідь на терапію. AUC та Cmax однакові у пацієнтів з нормальною функцією нирок та у пацієнтів з порушенням функції нирок легкого або середнього ступеня тяжкості. У пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок відзначалося підвищення AUC та Cmax, проте виявлено наявність лише слабкої кореляції між концентрацією репаглініду та кліренсом креатиніну. Звісно ж, пацієнтам з порушеною функцією нирок немає необхідності проводити корекцію початкової дози. Однак подальше збільшення дози у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу у поєднанні з тяжким порушенням функції нирок, при якому потрібне проведення гемодіалізу, слід проводити з обережністю.ФармакодинамікаПероральний гіпоглікемічний засіб, стимулює вивільнення інсуліну з функціонуючих бета-клітин підшлункової залози. Блокує АТФ-залежні канали в мембранах бета-клітин за допомогою білків-мішеней, що призводить до деполяризації бета-клітини відкриття кальцієвих каналів. Підвищений приплив іонів кальцію індукує секрецію інсуліну. У хворих на цукровий діабет 2 типу інсулінотропна відповідь на їжу спостерігається протягом 30 хв після прийому. Це забезпечує зниження концентрації глюкози в крові протягом усього періоду їди. При цьому концентрація репаглініду в плазмі швидко знижується, і через 4 години після прийому препарату в плазмі пацієнтів з діабетом 2 типу виявляються низькі концентрації репаглініду. При застосуванні репаглініду в діапазоні доз від 0,5 до 4 мг відзначається дозозалежне зниження концентрації глюкози.Клінічна фармакологіяПероральний гіпоглікемічний препарат.ІнструкціяДіаглінід призначається як доповнення до дієти та фізичних навантажень для зниження концентрації глюкози в крові, його введення має бути присвячене прийомам їжі. Препарат приймають внутрішньо перед основними прийомами їжі, зазвичай, за 15 хвилин до початку їжі, але можна також приймати в інтервалі від 30 хвилин перед їдою до безпосереднього моменту прийому їжі. Комбінована терапія. Репаглінід може призначатися у комбінації з метформіном або тіазолідиндіонами у разі неадекватного контролю глюкози в крові на монотерапії метформіном, тіазолідиндіонами або репаглінідом. При цьому використовується така сама початкова доза репаглініду, як і при монотерапії. Потім коригують дози кожного препарату залежно від досягнутої концентрації глюкози в крові.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу (при неефективності дієти, зниження маси тіла та фізичних навантажень) у монотерапії або у комбінації з метформіном або тіазолідиндіонами у випадках, коли не вдається досягти задовільного контролю глікемії за допомогою монотерапії репаглінідом або метформіном або тіазолідиніном.Протипоказання до застосуванняВідома підвищена чутливість до репаглініду або будь-якого компонента препарату; цукровий діабет 1 типу; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома та кома; інфекційні захворювання, великі хірургічні втручання та інші стани, які потребують інсулінотерапії; тяжке порушення функції печінки; одночасне призначення гемфіброзилу; дефіцит лактози, непереносимості лактози, глюкозогалактози мальабсорбція. У пацієнтів з виснаженням, а також пацієнтів, які отримують неповноцінне харчування, необхідна обережність при виборі початкової та підтримуючої дози, та її титрації, щоб уникнути гіпоглікемії. Підбір дози у пацієнтів з діабетом 2 типу у поєднанні з тяжким порушенням функції нирок слід проводити з обережністю.Вагітність та лактаціяПротипоказано: вагітність та період годування груддю, вік до 18 років.Побічна діяНайчастішим побічним ефектом є гіпоглікемія, частота якої залежить, як і при застосуванні будь-якого виду терапії цукрового діабету, від індивідуальних факторів, таких як харчові звички, доза препарату, фізичні навантаження та стрес. Нижче наведені побічні ефекти, що спостерігалися при застосуванні репаглініду та інших пероральних гіпоглікемічних засобів. Усі побічні ефекти розподілені за групами згідно з частотою розвитку: часто (>= 1/100 до <1/10); нечасто (>= 1/1000 до <1/100); рідко (>= 1/10000 до <1/1000); дуже рідко (<1/10 000) та невідомо (неможливо оцінити на основі наявних даних). З боку імунної системи: дуже рідко можуть виявлятися реакції генералізованої гіперчутливості або імунологічні реакції, такі як васкуліти; невідомо - реакції гіперчутливості, такі як свербіж, висипання, кропив'янка. З боку обміну речовин: часто – гіпоглікемія; невідомо – гіпоглікемічна кома, гіпоглікемія зі втратою свідомості. Як і при застосуванні інших гіпоглікемічних засобів, при застосуванні репаглініду може розвиватися гіпоглікемія. Ці реакції найчастіше бувають легкими і можна усунути прийомом вуглеводів. При тяжких реакціях може знадобитися медична допомога, зокрема, внутрішньовенне введення декстрози (глюкози). Ризик розвитку гіпоглікемії може зростати при взаємодію репаглініду з іншими лікарськими засобами. З боку органу зору: дуже рідко – розлади зору. Зміни концентрації глюкози в крові можуть спричиняти розлади зору, особливо на початковому етапі терапії гіпоглікемічними препаратами. Однак зазвичай ці зміни носять тимчасовий характер. З боку серцево-судинної системи: рідко – серцево-судинні захворювання. Ризик серцево-судинних захворювань підвищується при цукровому діабеті 2 типи. Було виявлено підвищений ризик гострого коронарного синдрому у пацієнтів, які отримували репаглінід, порівняно з пацієнтами, які отримували похідну сульфонілсечовини, але не порівняно з пацієнтами, які отримували метформін або акарбоз. Проте причинно-наслідковий зв'язок не встановлено. З боку травної системи: часто – біль у животі, діарея; дуже рідко – блювання, запор; невідомо – нудота. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко – порушення функції печінки; у дуже рідкісних випадках, повідомлялося про тяжкі порушення функції печінки (причинний зв'язок з репаглінідом встановлено не був), підвищення активності печінкових ферментів.Взаємодія з лікарськими засобамиНеобхідно брати до уваги можливу взаємодію репаглініду з препаратами, що впливають на метаболізм глюкози. Метаболізм, і, таким чином, кліренс репаглініду можуть змінюватися під впливом препаратів, що впливають, пригнічуючи або активізуючи ферменти з групи цитохрому Р450. Особливої обережності слід дотримуватись при одночасному призначенні з репаглінідом інгібіторів CYP2C8 та CYP3A4. Інгібітори аніонтранспортуючого білка ОАТР1В1 (наприклад, циклоспорин) також можуть збільшувати концентрацію репаглініду в плазмі. Наступні лікарські засоби можуть посилювати та/або пролонгувати гіпоглікемічну дію репаглініду: гемфіброзил, триметоприм, рифампіцин, кларитроміцин, кетоконазол, ітраконазол, циклоспорин, інші гіпоглікемічні препарати, інгібітори МАО, неселективні бета, Анаболічні стероїди. Бета-адреноблокатори можуть маскувати симптоми гіпоглікемії. Одночасне призначення циметидину, ніфедипіну або симвастатину (які є субстратами CYP3A4) з репаглінідом не має значного впливу на фармакокінетичні параметри репаглініду. Репаглінід клінічно не впливає на фармакокінетичні властивості дигоксину, теофіліну або варфарину при застосуванні у здорових добровольців. Таким чином, немає необхідності корекції дози цих препаратів при спільному застосуванні з репаглінідом. Наступні лікарські засоби можуть послаблювати гіпоглікемічну дію репаглініду: пероральні контрацептиви, рифампіцин, барбітурати, карбамазепін, тіазиди, глюкокортикостероїди, даназол, гормони щитовидної залози та симпатоміметики. Спільне застосування пероральних контрацептивів (етинілестрадіол/левоноргестрел) не призводить до клінічно значущої зміни загальної біодоступності репаглініду, хоча максимальна концентрація репаглініду досягається раніше. Репаглінід клінічно значимо не впливає на біодоступність левоноргестрелу, проте не може бути виключено його вплив на біодоступність етинілестрадіолу. У зв'язку з цим, у період призначення або відміни вищезгаданих препаратів, пацієнти, які вже отримують репаглінід, повинні перебувати під ретельним наглядом для своєчасного виявлення порушення глікемічного контролю.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо перед основними прийомами їжі, зазвичай, за 15 хвилин до початку їжі, але можна також приймати в інтервалі від 30 хвилин перед їдою до безпосереднього моменту прийому їжі. Доза препарату підбирається індивідуально для кожного пацієнта, залежно від концентрації глюкози в крові. Початкова доза – 0.5 мг на добу, якщо пацієнт приймав інший пероральний гіпоглікемічний препарат – 1 мг. Корекція дози проводиться 1 раз на тиждень або 1 раз на 2 тижні (при цьому орієнтуються на концентрацію глюкози в крові як показник відповіді на терапію). Середня добова доза – 4 мг 3 рази на добу; максимальна – 16 мг/добу. Переведення пацієнтів з терапії іншими пероральними гіпоглікемічними препаратами на терапію репаглінідом можна здійснювати одночасно. Водночас не виявлено точного співвідношення між дозою репаглініду та дозою інших гіпоглікемічних препаратів. Рекомендована максимальна початкова доза репаглініду при переведенні з інших гіпоглікемічних препаратів становить 1 мг перед основним прийомом їжі.ПередозуванняПри передозуванні можливий розвиток гіпоглікемії. Симптоми: почуття голоду, підвищене потовиділення, серцебиття, тремор, тривожність, біль голови, безсоння, дратівливість, депресія, порушення мови та зору. При застосуванні репаглініду у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу в дозі, що збільшується щотижня, від 4 до 20 мг 4 рази на день (з кожним прийомом їжі) протягом 6 тижнів спостерігалося відносне передозування, що виявляється надмірним зниження концентрації глюкози з розвитком симптомів гіпо. Лікування: у разі появи симптомів гіпоглікемії слід вжити відповідних заходів щодо підвищення концентрації глюкози в крові (прийняти всередину декстрозу або продукти, багаті на вуглеводи). При тяжкій гіпоглікемії (втрата свідомості, кома) внутрішньовенно вводять декстрозу. Після відновлення свідомості - прийом легкозасвоюваних вуглеводів (щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії).Запобіжні заходи та особливі вказівкиРепаглінід показаний при незадовільному контролі глікемії та збереженні симптомів цукрового діабету на фоні дієтотерапії та фізичних вправ. Оскільки репаглінід є препаратом, що стимулює секрецію інсуліну, він може спричинити гіпоглікемію. При комбінованій терапії ризик гіпоглікемії збільшується. Великі хірургічні втручання та травми, великі опіки, інфекційні захворювання з гарячковим синдромом можуть вимагати відміни пероральних гіпоглікемічних лікарських засобів та призначення інсуліну. Необхідно регулярно контролювати концентрацію глюкози в крові натще і після їди. Слід попередити пацієнта про підвищений ризик виникнення гіпоглікемії у випадках прийому алкоголю, нестероїдних протизапальних засобів, а також при голодуванні. Необхідна корекція дози при фізичному та емоційному перенапрузі, зміні режиму живлення. Призначення звичайних доз репаглініду у пацієнтів з порушенням функції печінки може призводити до більш високої концентрації репаглініду та його метаболітів, ніж у пацієнтів із нормальною функцією печінки. У зв'язку з цим призначення репаглініду протипоказане пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки, а у пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня репаглінід слід застосовувати з обережністю. Також слід збільшувати інтервали між корекцією дози, щоб більш точно оцінити відповідь на терапію. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. Здатність пацієнтів до концентрації уваги та швидкість реакції можуть порушуватися під час гіпоглікемії та гіперглікемії, що може становити небезпеку в тих ситуаціях, коли ця здатність особливо необхідна (наприклад, при керуванні транспортними засобами або роботі з машинами та механізмами). Пацієнтам необхідно рекомендувати вживати заходів для запобігання розвитку гіпоглікемії та гіперглікемії при керуванні транспортними засобами та роботі з механізмами. Це особливо важливо для пацієнтів з відсутністю або зниженням вираженості симптомів-провісників гіпоглікемії, що розвивається або страждають частими епізодами гіпоглікемії. У таких випадках слід розглянути доцільність виконання подібних робіт.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: репаглінід – 2 мг Допоміжні речовини: полоксамер, меглюмін, лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, полакрилін калію, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат, барвник заліза оксид жовтий. 30 пігулок.Фармакотерапевтична групаПероральний гіпоглікемічний препарат. Стимулює вивільнення інсуліну з функціонуючих β-клітин підшлункової залози. Блокує АТФ-залежні канали в мембранах β-клітин за допомогою білків-мішеней, що призводить до деполяризації β-клітин та відкриття кальцієвих каналів. Підвищена притока іонів кальцію індукує секрецію інсуліну. У хворих на цукровий діабет 2 типу інсулінотропна відповідь на їжу спостерігається протягом 30 хв після прийому. Це забезпечує зниження концентрації глюкози в крові протягом усього періоду їди. При цьому концентрація репаглініду в плазмі швидко знижується, і через 4 години після прийому препарату в плазмі пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу виявляються низькі концентрації репаглініду. При застосуванні репаглініду в діапазоні доз від 0,5 до 4 мг відзначається дозозалежне зниження концентрації глюкози.ФармакокінетикаВсмоктування: При прийомі внутрішньо абсорбція репаглініду із ШКТ висока. Час досягнення Cmax – 1 год. Середня біодоступність репаглініду становить 63% (коефіцієнт варіабельності дорівнює 11%). Оскільки титрування дози репаглініду проводиться в залежності від відповіді на терапію, міжіндивідуальна варіабельність не впливає на ефективність терапії. Розподіл та метаболізм: Vd – 30 л. Зв'язування з білками плазми – 98%. Повністю метаболізується у печінці під впливом CYP3A4 до неактивних метаболітів. Виведення: Виводиться переважно з жовчю, нирками – 8% у вигляді метаболітів, через кишечник – 1%. T1/2 – 1 год. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках: Застосування репаглініду у звичайних дозах у пацієнтів з порушенням функції печінки може призводити до більш високої концентрації репаглініду та його метаболітів, ніж у пацієнтів із нормальною функцією печінки. У зв'язку з цим застосування репаглініду протипоказане пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки, а у пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня репаглінід слід застосовувати з обережністю. Також слід збільшувати інтервали між корекцією дози, щоб більш точно оцінити відповідь на терапію. AUC та Cmax однакові у пацієнтів з нормальною функцією нирок та у пацієнтів з порушенням функції нирок легкого або середнього ступеня тяжкості. У пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок відзначалося підвищення AUC та Cmax, проте виявлено наявність лише слабкої кореляції між концентрацією репаглініду та кліренсом креатиніну. Звісно ж, пацієнтам з порушеною функцією нирок немає необхідності проводити корекцію початкової дози. Однак подальше збільшення дози у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу у поєднанні з тяжким порушенням функції нирок, при якому потрібне проведення гемодіалізу, слід проводити з обережністю.ФармакодинамікаПероральний гіпоглікемічний засіб, стимулює вивільнення інсуліну з функціонуючих бета-клітин підшлункової залози. Блокує АТФ-залежні канали в мембранах бета-клітин за допомогою білків-мішеней, що призводить до деполяризації бета-клітини відкриття кальцієвих каналів. Підвищений приплив іонів кальцію індукує секрецію інсуліну. У хворих на цукровий діабет 2 типу інсулінотропна відповідь на їжу спостерігається протягом 30 хв після прийому. Це забезпечує зниження концентрації глюкози в крові протягом усього періоду їди. При цьому концентрація репаглініду в плазмі швидко знижується, і через 4 години після прийому препарату в плазмі пацієнтів з діабетом 2 типу виявляються низькі концентрації репаглініду. При застосуванні репаглініду в діапазоні доз від 0,5 до 4 мг відзначається дозозалежне зниження концентрації глюкози.Клінічна фармакологіяПероральний гіпоглікемічний препарат.ІнструкціяДіаглінід призначається як доповнення до дієти та фізичних навантажень для зниження концентрації глюкози в крові, його введення має бути присвячене прийомам їжі. Препарат приймають внутрішньо перед основними прийомами їжі, зазвичай, за 15 хвилин до початку їжі, але можна також приймати в інтервалі від 30 хвилин перед їдою до безпосереднього моменту прийому їжі. Комбінована терапія. Репаглінід може призначатися у комбінації з метформіном або тіазолідиндіонами у разі неадекватного контролю глюкози в крові на монотерапії метформіном, тіазолідиндіонами або репаглінідом. При цьому використовується така сама початкова доза репаглініду, як і при монотерапії. Потім коригують дози кожного препарату залежно від досягнутої концентрації глюкози в крові.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу (при неефективності дієти, зниження маси тіла та фізичних навантажень) у монотерапії або у комбінації з метформіном або тіазолідиндіонами у випадках, коли не вдається досягти задовільного контролю глікемії за допомогою монотерапії репаглінідом або метформіном або тіазолідиніном.Протипоказання до застосуванняВідома підвищена чутливість до репаглініду або будь-якого компонента препарату; цукровий діабет 1 типу; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома та кома; інфекційні захворювання, великі хірургічні втручання та інші стани, які потребують інсулінотерапії; тяжке порушення функції печінки; одночасне призначення гемфіброзилу; дефіцит лактози, непереносимості лактози, глюкозогалактози мальабсорбція. У пацієнтів з виснаженням, а також пацієнтів, які отримують неповноцінне харчування, необхідна обережність при виборі початкової та підтримуючої дози, та її титрації, щоб уникнути гіпоглікемії. Підбір дози у пацієнтів з діабетом 2 типу у поєднанні з тяжким порушенням функції нирок слід проводити з обережністю.Вагітність та лактаціяПротипоказано: вагітність та період годування груддю, вік до 18 років.Побічна діяНайчастішим побічним ефектом є гіпоглікемія, частота якої залежить, як і при застосуванні будь-якого виду терапії цукрового діабету, від індивідуальних факторів, таких як харчові звички, доза препарату, фізичні навантаження та стрес. Нижче наведені побічні ефекти, що спостерігалися при застосуванні репаглініду та інших пероральних гіпоглікемічних засобів. Усі побічні ефекти розподілені за групами згідно з частотою розвитку: часто (>= 1/100 до <1/10); нечасто (>= 1/1000 до <1/100); рідко (>= 1/10000 до <1/1000); дуже рідко (<1/10 000) та невідомо (неможливо оцінити на основі наявних даних). З боку імунної системи: дуже рідко можуть виявлятися реакції генералізованої гіперчутливості або імунологічні реакції, такі як васкуліти; невідомо - реакції гіперчутливості, такі як свербіж, висипання, кропив'янка. З боку обміну речовин: часто – гіпоглікемія; невідомо – гіпоглікемічна кома, гіпоглікемія зі втратою свідомості. Як і при застосуванні інших гіпоглікемічних засобів, при застосуванні репаглініду може розвиватися гіпоглікемія. Ці реакції найчастіше бувають легкими і можна усунути прийомом вуглеводів. При тяжких реакціях може знадобитися медична допомога, зокрема, внутрішньовенне введення декстрози (глюкози). Ризик розвитку гіпоглікемії може зростати при взаємодію репаглініду з іншими лікарськими засобами. З боку органу зору: дуже рідко – розлади зору. Зміни концентрації глюкози в крові можуть спричиняти розлади зору, особливо на початковому етапі терапії гіпоглікемічними препаратами. Однак зазвичай ці зміни носять тимчасовий характер. З боку серцево-судинної системи: рідко – серцево-судинні захворювання. Ризик серцево-судинних захворювань підвищується при цукровому діабеті 2 типи. Було виявлено підвищений ризик гострого коронарного синдрому у пацієнтів, які отримували репаглінід, порівняно з пацієнтами, які отримували похідну сульфонілсечовини, але не порівняно з пацієнтами, які отримували метформін або акарбоз. Проте причинно-наслідковий зв'язок не встановлено. З боку травної системи: часто – біль у животі, діарея; дуже рідко – блювання, запор; невідомо – нудота. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко – порушення функції печінки; у дуже рідкісних випадках, повідомлялося про тяжкі порушення функції печінки (причинний зв'язок з репаглінідом встановлено не був), підвищення активності печінкових ферментів.Взаємодія з лікарськими засобамиНеобхідно брати до уваги можливу взаємодію репаглініду з препаратами, що впливають на метаболізм глюкози. Метаболізм, і, таким чином, кліренс репаглініду можуть змінюватися під впливом препаратів, що впливають, пригнічуючи або активізуючи ферменти з групи цитохрому Р450. Особливої обережності слід дотримуватись при одночасному призначенні з репаглінідом інгібіторів CYP2C8 та CYP3A4. Інгібітори аніонтранспортуючого білка ОАТР1В1 (наприклад, циклоспорин) також можуть збільшувати концентрацію репаглініду в плазмі. Наступні лікарські засоби можуть посилювати та/або пролонгувати гіпоглікемічну дію репаглініду: гемфіброзил, триметоприм, рифампіцин, кларитроміцин, кетоконазол, ітраконазол, циклоспорин, інші гіпоглікемічні препарати, інгібітори МАО, неселективні бета, Анаболічні стероїди. Бета-адреноблокатори можуть маскувати симптоми гіпоглікемії. Одночасне призначення циметидину, ніфедипіну або симвастатину (які є субстратами CYP3A4) з репаглінідом не має значного впливу на фармакокінетичні параметри репаглініду. Репаглінід клінічно не впливає на фармакокінетичні властивості дигоксину, теофіліну або варфарину при застосуванні у здорових добровольців. Таким чином, немає необхідності корекції дози цих препаратів при спільному застосуванні з репаглінідом. Наступні лікарські засоби можуть послаблювати гіпоглікемічну дію репаглініду: пероральні контрацептиви, рифампіцин, барбітурати, карбамазепін, тіазиди, глюкокортикостероїди, даназол, гормони щитовидної залози та симпатоміметики. Спільне застосування пероральних контрацептивів (етинілестрадіол/левоноргестрел) не призводить до клінічно значущої зміни загальної біодоступності репаглініду, хоча максимальна концентрація репаглініду досягається раніше. Репаглінід клінічно значимо не впливає на біодоступність левоноргестрелу, проте не може бути виключено його вплив на біодоступність етинілестрадіолу. У зв'язку з цим, у період призначення або відміни вищезгаданих препаратів, пацієнти, які вже отримують репаглінід, повинні перебувати під ретельним наглядом для своєчасного виявлення порушення глікемічного контролю.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо перед основними прийомами їжі, зазвичай, за 15 хвилин до початку їжі, але можна також приймати в інтервалі від 30 хвилин перед їдою до безпосереднього моменту прийому їжі. Доза препарату підбирається індивідуально для кожного пацієнта, залежно від концентрації глюкози в крові. Початкова доза – 0.5 мг на добу, якщо пацієнт приймав інший пероральний гіпоглікемічний препарат – 1 мг. Корекція дози проводиться 1 раз на тиждень або 1 раз на 2 тижні (при цьому орієнтуються на концентрацію глюкози в крові як показник відповіді на терапію). Середня добова доза – 4 мг 3 рази на добу; максимальна – 16 мг/добу. Переведення пацієнтів з терапії іншими пероральними гіпоглікемічними препаратами на терапію репаглінідом можна здійснювати одночасно. Водночас не виявлено точного співвідношення між дозою репаглініду та дозою інших гіпоглікемічних препаратів. Рекомендована максимальна початкова доза репаглініду при переведенні з інших гіпоглікемічних препаратів становить 1 мг перед основним прийомом їжі.ПередозуванняПри передозуванні можливий розвиток гіпоглікемії. Симптоми: почуття голоду, підвищене потовиділення, серцебиття, тремор, тривожність, біль голови, безсоння, дратівливість, депресія, порушення мови та зору. При застосуванні репаглініду у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу в дозі, що збільшується щотижня, від 4 до 20 мг 4 рази на день (з кожним прийомом їжі) протягом 6 тижнів спостерігалося відносне передозування, що виявляється надмірним зниження концентрації глюкози з розвитком симптомів гіпо. Лікування: у разі появи симптомів гіпоглікемії слід вжити відповідних заходів щодо підвищення концентрації глюкози в крові (прийняти всередину декстрозу або продукти, багаті на вуглеводи). При тяжкій гіпоглікемії (втрата свідомості, кома) внутрішньовенно вводять декстрозу. Після відновлення свідомості - прийом легкозасвоюваних вуглеводів (щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії).Запобіжні заходи та особливі вказівкиРепаглінід показаний при незадовільному контролі глікемії та збереженні симптомів цукрового діабету на фоні дієтотерапії та фізичних вправ. Оскільки репаглінід є препаратом, що стимулює секрецію інсуліну, він може спричинити гіпоглікемію. При комбінованій терапії ризик гіпоглікемії збільшується. Великі хірургічні втручання та травми, великі опіки, інфекційні захворювання з гарячковим синдромом можуть вимагати відміни пероральних гіпоглікемічних лікарських засобів та призначення інсуліну. Необхідно регулярно контролювати концентрацію глюкози в крові натще і після їди. Слід попередити пацієнта про підвищений ризик виникнення гіпоглікемії у випадках прийому алкоголю, нестероїдних протизапальних засобів, а також при голодуванні. Необхідна корекція дози при фізичному та емоційному перенапрузі, зміні режиму живлення. Призначення звичайних доз репаглініду у пацієнтів з порушенням функції печінки може призводити до більш високої концентрації репаглініду та його метаболітів, ніж у пацієнтів із нормальною функцією печінки. У зв'язку з цим призначення репаглініду протипоказане пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки, а у пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня репаглінід слід застосовувати з обережністю. Також слід збільшувати інтервали між корекцією дози, щоб більш точно оцінити відповідь на терапію. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. Здатність пацієнтів до концентрації уваги та швидкість реакції можуть порушуватися під час гіпоглікемії та гіперглікемії, що може становити небезпеку в тих ситуаціях, коли ця здатність особливо необхідна (наприклад, при керуванні транспортними засобами або роботі з машинами та механізмами). Пацієнтам необхідно рекомендувати вживати заходів для запобігання розвитку гіпоглікемії та гіперглікемії при керуванні транспортними засобами та роботі з механізмами. Це особливо важливо для пацієнтів з відсутністю або зниженням вираженості симптомів-провісників гіпоглікемії, що розвивається або страждають частими епізодами гіпоглікемії. У таких випадках слід розглянути доцільність виконання подібних робіт.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: ацетазоламід 250мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна 80,76мг, повідон 8,64мг, кремнію діоксид колоїдний 1,80мг, кроскармелози натрієва сіль 7,00мг, магнію стеарат 1,80мг. По 10 таблеток у блістер із фольги Ал/ПВХ. 3 блістери разом з інструкцією із застосування поміщають у картонну пачку.Опис лікарської формиТаблетки білого кольору, круглі, двоопуклі.Фармакотерапевтична групаДіуретичний засіб.ФармакокінетикаАцетазоламід добре всмоктується із шлунково-кишкового тракту. Після внутрішнього прийому в дозі 500 мг максимальна концентрація (12-27 мкг/мл) досягається через 1-3 години. У мінімальних концентраціях утримується у крові протягом 24 годин із моменту введення. Ацетазоламід розподіляється в еритроцитах, плазмі крові та в нирках, меншою мірою – у печінці, м'язах, очному яблуку та центральній нервовій системі. Ацетазоламід проникає через плацентарний бар'єр, у невеликій кількості виділяється із грудним молоком. Не кумулює у тканинах та не метаболізується в організмі. Виводиться нирками у незміненому вигляді. Після внутрішнього прийому близько 90% прийнятої дози виділяється нирками протягом 24 годин.ФармакодинамікаАцетазоламід є системним інгібітором карбоангідрази зі слабкою діуретичною активністю. Карбоангідраза (КА) - фермент, що бере участь у процесі гідратації діоксиду вуглецю та дегідратації вугільної кислоти. Інгібування карбоангідрази зменшує утворення іонів бікарбонату з подальшим зниженням транспорту натрію всередину клітин. Ефекти застосування препарату Діакарб обумовлені точкою застосування молекули: судинні сплетення головного мозку, проксимальний відділ нефрону, війне тіло ока, еритроцити. Ацетазоламід використовується для лікування ліквородинамічних порушень та внутрішньочерепної гіпертензії за рахунок зниження надлишкової продукції ліквору на рівні судинних сплетень головного мозку. Пригнічення карбоангідрази в епендимоцитах судинного сплетення знижує надмірний негативний заряд у клітинах епендими та зменшує градієнтну фільтрацію плазми в порожнину шлуночків мозку. Ацетазоламід використовується в терапії набрякового синдрому за рахунок слабкого діуретичного ефекту. Внаслідок пригнічення активності карбоангідрази у проксимальному відділі нефрону відбувається зменшення утворення вугільної кислоти та зниження реабсорбції бікарбонату та Na+ епітелієм канальців, у зв'язку з чим значно збільшується виділення води. Ацетазоламід збільшує екскрецію гідрокарбонатів, що може призвести до розвитку метаболічного ацидозу. Ацетазоламід спричиняє виведення нирками фосфатів, магнію, кальцію, що також може призвести до метаболічних порушень. Протягом наступних трьох днів терапії компенсаторно активується реабсорбція Na+ у дистальному відділі нефрону, знижуючи сечогінний ефект препарату Діакарб®. Через 3 дні від початку застосування ацетазоламід втрачає свої діуретичні властивості. Після перерви у лікуванні на кілька днів новопризначений ацетазоламід відновлює діуретичну дію через відновлення нормальної активності карбоангідрази проксимального відділу нефрону. Ацетазоламід використовується для лікування глаукоми. В процесі утворення водянистої вологи очі іони бікарбонату активно транспортуються в задню камеру з цитоплазми безпігментних клітин, щоб компенсувати позитивний градієнт іонів, обумовлений активним транспортом іонів Na +. Інгібітори КА блокують утворення вугільної кислоти, таким чином знижуючи продукцію НСО3-. Без достатньої кількості іонів НСО3- збільшується позитивний іонний градієнт, що викликає зниження секреції водянистої вологи. Пригнічення карбоангідрази війчастого тіла знижує секрецію водянистої вологи передньої камери ока, що знижує внутрішньоочний тиск. Толерантність до цього ефекту не розвивається. Офтальмотонус при прийомі ацетазоламіду починає знижуватися через 40-60 хв, максимум дії спостерігають через 3-5 годин, внутрішньоочний тиск залишається нижчим за вихідний рівень протягом 6-12 годин. У середньому внутрішньоочний тиск знижується на 40-60% від вихідного рівня. Препарат застосовується як допоміжний засіб для лікування епілепсії, т.к. інгібування карбоангідрази в нервових клітинах головного мозку гальмує патологічну збудливість.Показання до застосуванняНабряковий синдром (слабкої або помірної виразності, у поєднанні з алкалозом). Купірування гострого нападу глаукоми, передопераційна підготовка хворих, наполегливі випадки перебігу глаукоми (у комплексній терапії). При епілепсії як додаткова терапія до протиепілептичних засобів. Гостра "висотна" хвороба (препарат скорочує час акліматизації). Ліквородинамічні порушення, внутрішньочерепна гіпертензія (доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія, внутрішньочерепна гіпертензія після шунтування шлуночків) у комплексній терапії.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до компонентів препарату; гостра ниркова недостатність; уремія; печінкова недостатність (ризик розвитку енцефалопатії); гіпокаліємія; гіпонатріємія; метаболічний ацидоз; гіпокортицизм; хвороба Аддісона; цукровий діабет; вагітність (I триместр); період лактації; дитячий вік до 3 років. З обережністю: набряки печінкового та ниркового генезу, одночасний прийом з ацетилсаліциловою кислотою (дози понад 300 мг/добу), легенева емболія та емфізема легень (ризик розвитку ацидозу), вагітність (II та III триместр).Вагітність та лактаціяДобре контрольованих клінічних досліджень застосування препарату ДІАКАРБ у вагітних не проводилося. Тому в період вагітності препарат ДІАКАРБ® протипоказаний у І триместрі, а у ІІ та ІІІ триместрах – застосовується з обережністю і лише у тих випадках, коли потенційна користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. Ацетазоламід у невеликій кількості виділяється з грудним молоком, тому при необхідності застосування препарату ДІАКАРБ у період лактації, грудне вигодовування необхідно припинити.Побічна діяНебажані ефекти класифіковані відповідно до частоти народження та органів і систем. Ухвалено таке визначення частоти появи небажаних ефектів: дуже часто (> 1/10); часто (>1/100, 1/1000, 1/10 000, Порушення з боку крові та лімфатичної системи: рідко – апластична анемія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, лейкопенія, тромбоцитопенічна пурпура, мієлосупресія, панцитопенія. Порушення з боку імунної системи: частота невідома – анафілактичні реакції. Порушення з боку обміну речовин та харчування: часто – зниження апетиту, порушення смаку, метаболічний ацидоз, метаболічний ацидоз та електролітні порушення (це зазвичай може бути скориговано призначенням бікарбонату); нечасто – спрага; рідко – глюкозурія; частота невідома – гіпокаліємія, гіпонатріємія. Порушення психіки: нечасто – депресія, дратівливість; частота невідома – збудження, сплутаність свідомості, дезорієнтація. Порушення з боку нервової системи: часто - запаморочення, парестезії, зокрема відчуття "поколювання" у кінцівках; нечасто – "припливи", головний біль; дуже рідко – сонливість, периферичний парез, судоми; частота невідома – атаксія. Порушення з боку органу зору: рідко - транзиторна міопія (це стан повністю зникав при зниженні дози або відміні препарату). Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: рідко порушення слуху та дзвін у вухах. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – нудота, блювання, діарея, мелена; частота невідома – сухість у роті, дисгевзія. Порушення з боку печінки та жовчних шляхів: рідко – фульмінантний некроз печінки, порушення функції печінки, гепатит, холестатична жовтяниця; частота невідома – печінкова недостатність, печінкова коліка. Порушення з боку шкіри та підшкірної клітковини: рідко – фотосенсибілізація; частота невідома - свербіж, висипання, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроз, кропив'янка. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: частота невідома – артралгія. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома – утворення конкрементів у нирках, кристалурія, ниркова та сечоводна коліки та ураження нирок, поліурія, гематурія, ниркова недостатність. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: нечасто – зниження лібідо. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – втома; нечасто – лихоманка, слабкість.Взаємодія з лікарськими засобамиАцетазоламід може посилювати дію антагоністів фолієвої кислоти, гіпоглікемічних засобів та пероральних антикоагулянтів. Одночасне застосування ацетазоламіду та ацетилсаліцилової кислоти може викликати метаболічний ацидоз та посилювати токсичні ефекти на центральну нервову систему. При сумісному застосуванні із серцевими глікозидами або препаратами, що підвищують артеріальний тиск, слід коригувати дозу ацетазоламіду. Ацетазоламід підвищує вміст фенітоїну в сироватці крові. Ацетазоламід посилює прояви остеомаляції, спричиненої прийомом протиепілептичних лікарських засобів. Одночасне застосування ацетазоламіду та амфетаміну, атропіну або хінідину може посилити їхню побічну дію. Потенціювання діуретичного ефекту виникає при сумісному застосуванні з метилксантинами (амінофіліном). Зменшення діуретичного ефекту відбувається при комбінованому застосуванні з хлоридом амонію та іншими кислотоутворюючими діуретиками. Посилення гіпотензивного ефекту щодо внутрішньоочного тиску можливе при одночасному застосуванні з холінергічними препаратами та бета-адреноблокаторами. Ацетазоламід посилює дію ефедрину. Збільшує концентрацію у плазмі крові карбамазепіну, недеполяризуючих міорелаксантів. Збільшує виведення літію.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо, строго за призначенням лікаря. У разі пропуску прийому препарату при черговому прийомі не збільшувати дозу. Набряковий синдром На початку лікування приймають по 250 мг уранці. Для досягнення максимального діуретичного ефекту необхідно приймати Діакарб® 1 раз на добу через день або 2 дні поспіль з одноденною перервою. Підвищення дози не підсилює діуретичний ефект. Глаукома Діакарб слід приймати у складі комплексної терапії. Дорослим при відкритокутовій глаукомі препарат призначають у дозі 250 мг 1-4 рази на добу. Дози, що перевищують 1000 мг, не підвищують терапевтичний ефект. При вторинній глаукомі препарат призначають у дозі 250 мг кожні 4 години протягом дня. У деяких пацієнтів терапевтичний ефект проявляється після короткочасного прийому препарату в дозі 250 мг двічі на добу. При гострих нападах глаукоми: 250 мг 4 рази на добу. Дітям старше 3-х років при нападах глаукоми: 10-15 мг/кг маси тіла на добу в 3-4 прийоми. Після 5 днів прийому роблять перерву на 2 дні. При тривалому лікуванні потрібне призначення препаратів калію, калійзберігаючої дієти. При підготовці до операції призначають по 250-500 мг напередодні та вранці на день операції. Епілепсія Дози для дорослих: 250-500 мг/добу на один прийом протягом днів, на 4-й день перерва. При одночасному застосуванні ацетазоламіду з іншими протисудомними препаратами на початку лікування застосовують 250 мг 1 раз на добу, поступово збільшуючи дозу у разі потреби. Дози для дітей старше 3-х років: 8-30 мг/кг на день, розділені на 1-4 прийоми. Максимальна добова доза – 750 мг. Гостра "висотна" хвороба Рекомендується застосування препарату у дозі 500-1000 мг на добу. У разі швидкого сходження – 1000 мг на добу. Препарат слід застосовувати за 24-48 годин до сходження. У разі появи симптомів хвороби лікування продовжують протягом наступних 48 годин або довше, якщо це необхідно. Ліквородинамічні порушення, внутрішньочерепна гіпертензія Рекомендується застосування препарату в дозі 250 мг на добу або 125-250 мг кожні 8-12 годин. Максимальний терапевтичний ефект досягається при дозі 750 мг на добу. Для досягнення оптимального терапевтичного ефекту може знадобитися щоденний безінтервальний прийом препарату.ПередозуванняСимптоми передозування не описані. Ймовірними симптомами передозування можуть бути порушення водно-електролітного балансу, метаболічний ацидоз, а також порушення центральної нервової системи. Лікування: специфічного антидоту немає. Лікування має бути симптоматичне та підтримуюче. Слід контролювати вміст електролітів у крові, особливо калію, натрію, а також pH крові. У разі метаболічного ацидозу застосовується гідрокарбонат натрію. Ацетазоламід виводиться за допомогою гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ разі підвищеної чутливості до препарату можуть виявитися небезпечні для життя побічні ефекти, наприклад, синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайєлла, фульмінантний некроз печінки, агранулоцитоз, апластична анемія та геморагічний діатез. У разі прояву цих симптомів слід негайно припинити прийом препарату, ДІАКАРБ®, що застосовується у дозах, що перевищують рекомендовані, не підвищує діурезу, а може посилити сонливість та парестезію, а іноді також знизити діурез. Препарат може викликати ацидоз, тому повинен з обережністю застосовуватися у хворих з легеневою емболією та емфіземою легень. Препарат залужує сечу. ДІАКАРБ® слід обережно застосовувати у пацієнтів з цукровим діабетом через підвищений ризик гіперглікемії. У разі призначення протягом 5 днів високий ризик розвитку метаболічного ацидозу. Рекомендується контроль картини крові та тромбоцитів на початку лікування, та у регулярні інтервали часу під час лікування, а також періодичний контроль електролітів у сироватці крові. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами ДІАКАРБ®, особливо у високих дозах, може спричинити сонливість, рідше втому, запаморочення, атаксію та дезорієнтацію, тому під час лікування пацієнти не повинні керувати автотранспортом та працювати з механізмами, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: ацетазоламід 250мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна 80,76мг, повідон 8,64мг, кремнію діоксид колоїдний 1,80мг, кроскармелози натрієва сіль 7,00мг, магнію стеарат 1,80мг. По 10 таблеток у блістер із фольги Ал/ПВХ. 3 блістери разом з інструкцією із застосування поміщають у картонну пачку.Опис лікарської формиТаблетки білого кольору, круглі, двоопуклі.Фармакотерапевтична групаДіуретичний засіб.ФармакокінетикаАцетазоламід добре всмоктується із шлунково-кишкового тракту. Після внутрішнього прийому в дозі 500 мг максимальна концентрація (12-27 мкг/мл) досягається через 1-3 години. У мінімальних концентраціях утримується у крові протягом 24 годин із моменту введення. Ацетазоламід розподіляється в еритроцитах, плазмі крові та в нирках, меншою мірою – у печінці, м'язах, очному яблуку та центральній нервовій системі. Ацетазоламід проникає через плацентарний бар'єр, у невеликій кількості виділяється із грудним молоком. Не кумулює у тканинах та не метаболізується в організмі. Виводиться нирками у незміненому вигляді. Після внутрішнього прийому близько 90% прийнятої дози виділяється нирками протягом 24 годин.ФармакодинамікаАцетазоламід є системним інгібітором карбоангідрази зі слабкою діуретичною активністю. Карбоангідраза (КА) - фермент, що бере участь у процесі гідратації діоксиду вуглецю та дегідратації вугільної кислоти. Інгібування карбоангідрази зменшує утворення іонів бікарбонату з подальшим зниженням транспорту натрію всередину клітин. Ефекти застосування препарату Діакарб обумовлені точкою застосування молекули: судинні сплетення головного мозку, проксимальний відділ нефрону, війне тіло ока, еритроцити. Ацетазоламід використовується для лікування ліквородинамічних порушень та внутрішньочерепної гіпертензії за рахунок зниження надлишкової продукції ліквору на рівні судинних сплетень головного мозку. Пригнічення карбоангідрази в епендимоцитах судинного сплетення знижує надмірний негативний заряд у клітинах епендими та зменшує градієнтну фільтрацію плазми в порожнину шлуночків мозку. Ацетазоламід використовується в терапії набрякового синдрому за рахунок слабкого діуретичного ефекту. Внаслідок пригнічення активності карбоангідрази у проксимальному відділі нефрону відбувається зменшення утворення вугільної кислоти та зниження реабсорбції бікарбонату та Na+ епітелієм канальців, у зв'язку з чим значно збільшується виділення води. Ацетазоламід збільшує екскрецію гідрокарбонатів, що може призвести до розвитку метаболічного ацидозу. Ацетазоламід спричиняє виведення нирками фосфатів, магнію, кальцію, що також може призвести до метаболічних порушень. Протягом наступних трьох днів терапії компенсаторно активується реабсорбція Na+ у дистальному відділі нефрону, знижуючи сечогінний ефект препарату Діакарб®. Через 3 дні від початку застосування ацетазоламід втрачає свої діуретичні властивості. Після перерви у лікуванні на кілька днів новопризначений ацетазоламід відновлює діуретичну дію через відновлення нормальної активності карбоангідрази проксимального відділу нефрону. Ацетазоламід використовується для лікування глаукоми. В процесі утворення водянистої вологи очі іони бікарбонату активно транспортуються в задню камеру з цитоплазми безпігментних клітин, щоб компенсувати позитивний градієнт іонів, обумовлений активним транспортом іонів Na +. Інгібітори КА блокують утворення вугільної кислоти, таким чином знижуючи продукцію НСО3-. Без достатньої кількості іонів НСО3- збільшується позитивний іонний градієнт, що викликає зниження секреції водянистої вологи. Пригнічення карбоангідрази війчастого тіла знижує секрецію водянистої вологи передньої камери ока, що знижує внутрішньоочний тиск. Толерантність до цього ефекту не розвивається. Офтальмотонус при прийомі ацетазоламіду починає знижуватися через 40-60 хв, максимум дії спостерігають через 3-5 годин, внутрішньоочний тиск залишається нижчим за вихідний рівень протягом 6-12 годин. У середньому внутрішньоочний тиск знижується на 40-60% від вихідного рівня. Препарат застосовується як допоміжний засіб для лікування епілепсії, т.к. інгібування карбоангідрази в нервових клітинах головного мозку гальмує патологічну збудливість.Показання до застосуванняНабряковий синдром (слабкої або помірної виразності, у поєднанні з алкалозом). Купірування гострого нападу глаукоми, передопераційна підготовка хворих, наполегливі випадки перебігу глаукоми (у комплексній терапії). При епілепсії як додаткова терапія до протиепілептичних засобів. Гостра "висотна" хвороба (препарат скорочує час акліматизації). Ліквородинамічні порушення, внутрішньочерепна гіпертензія (доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія, внутрішньочерепна гіпертензія після шунтування шлуночків) у комплексній терапії.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до компонентів препарату; гостра ниркова недостатність; уремія; печінкова недостатність (ризик розвитку енцефалопатії); гіпокаліємія; гіпонатріємія; метаболічний ацидоз; гіпокортицизм; хвороба Аддісона; цукровий діабет; вагітність (I триместр); період лактації; дитячий вік до 3 років. З обережністю: набряки печінкового та ниркового генезу, одночасний прийом з ацетилсаліциловою кислотою (дози понад 300 мг/добу), легенева емболія та емфізема легень (ризик розвитку ацидозу), вагітність (II та III триместр).Вагітність та лактаціяДобре контрольованих клінічних досліджень застосування препарату ДІАКАРБ у вагітних не проводилося. Тому в період вагітності препарат ДІАКАРБ® протипоказаний у І триместрі, а у ІІ та ІІІ триместрах – застосовується з обережністю і лише у тих випадках, коли потенційна користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. Ацетазоламід у невеликій кількості виділяється з грудним молоком, тому при необхідності застосування препарату ДІАКАРБ у період лактації, грудне вигодовування необхідно припинити.Побічна діяНебажані ефекти класифіковані відповідно до частоти народження та органів і систем. Ухвалено таке визначення частоти появи небажаних ефектів: дуже часто (> 1/10); часто (>1/100, 1/1000, 1/10 000, Порушення з боку крові та лімфатичної системи: рідко – апластична анемія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, лейкопенія, тромбоцитопенічна пурпура, мієлосупресія, панцитопенія. Порушення з боку імунної системи: частота невідома – анафілактичні реакції. Порушення з боку обміну речовин та харчування: часто – зниження апетиту, порушення смаку, метаболічний ацидоз, метаболічний ацидоз та електролітні порушення (це зазвичай може бути скориговано призначенням бікарбонату); нечасто – спрага; рідко – глюкозурія; частота невідома – гіпокаліємія, гіпонатріємія. Порушення психіки: нечасто – депресія, дратівливість; частота невідома – збудження, сплутаність свідомості, дезорієнтація. Порушення з боку нервової системи: часто - запаморочення, парестезії, зокрема відчуття "поколювання" у кінцівках; нечасто – "припливи", головний біль; дуже рідко – сонливість, периферичний парез, судоми; частота невідома – атаксія. Порушення з боку органу зору: рідко - транзиторна міопія (це стан повністю зникав при зниженні дози або відміні препарату). Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: рідко порушення слуху та дзвін у вухах. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – нудота, блювання, діарея, мелена; частота невідома – сухість у роті, дисгевзія. Порушення з боку печінки та жовчних шляхів: рідко – фульмінантний некроз печінки, порушення функції печінки, гепатит, холестатична жовтяниця; частота невідома – печінкова недостатність, печінкова коліка. Порушення з боку шкіри та підшкірної клітковини: рідко – фотосенсибілізація; частота невідома - свербіж, висипання, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроз, кропив'янка. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: частота невідома – артралгія. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома – утворення конкрементів у нирках, кристалурія, ниркова та сечоводна коліки та ураження нирок, поліурія, гематурія, ниркова недостатність. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: нечасто – зниження лібідо. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – втома; нечасто – лихоманка, слабкість.Взаємодія з лікарськими засобамиАцетазоламід може посилювати дію антагоністів фолієвої кислоти, гіпоглікемічних засобів та пероральних антикоагулянтів. Одночасне застосування ацетазоламіду та ацетилсаліцилової кислоти може викликати метаболічний ацидоз та посилювати токсичні ефекти на центральну нервову систему. При сумісному застосуванні із серцевими глікозидами або препаратами, що підвищують артеріальний тиск, слід коригувати дозу ацетазоламіду. Ацетазоламід підвищує вміст фенітоїну в сироватці крові. Ацетазоламід посилює прояви остеомаляції, спричиненої прийомом протиепілептичних лікарських засобів. Одночасне застосування ацетазоламіду та амфетаміну, атропіну або хінідину може посилити їхню побічну дію. Потенціювання діуретичного ефекту виникає при сумісному застосуванні з метилксантинами (амінофіліном). Зменшення діуретичного ефекту відбувається при комбінованому застосуванні з хлоридом амонію та іншими кислотоутворюючими діуретиками. Посилення гіпотензивного ефекту щодо внутрішньоочного тиску можливе при одночасному застосуванні з холінергічними препаратами та бета-адреноблокаторами. Ацетазоламід посилює дію ефедрину. Збільшує концентрацію у плазмі крові карбамазепіну, недеполяризуючих міорелаксантів. Збільшує виведення літію.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо, строго за призначенням лікаря. У разі пропуску прийому препарату при черговому прийомі не збільшувати дозу. Набряковий синдром На початку лікування приймають по 250 мг уранці. Для досягнення максимального діуретичного ефекту необхідно приймати Діакарб® 1 раз на добу через день або 2 дні поспіль з одноденною перервою. Підвищення дози не підсилює діуретичний ефект. Глаукома Діакарб слід приймати у складі комплексної терапії. Дорослим при відкритокутовій глаукомі препарат призначають у дозі 250 мг 1-4 рази на добу. Дози, що перевищують 1000 мг, не підвищують терапевтичний ефект. При вторинній глаукомі препарат призначають у дозі 250 мг кожні 4 години протягом дня. У деяких пацієнтів терапевтичний ефект проявляється після короткочасного прийому препарату в дозі 250 мг двічі на добу. При гострих нападах глаукоми: 250 мг 4 рази на добу. Дітям старше 3-х років при нападах глаукоми: 10-15 мг/кг маси тіла на добу в 3-4 прийоми. Після 5 днів прийому роблять перерву на 2 дні. При тривалому лікуванні потрібне призначення препаратів калію, калійзберігаючої дієти. При підготовці до операції призначають по 250-500 мг напередодні та вранці на день операції. Епілепсія Дози для дорослих: 250-500 мг/добу на один прийом протягом днів, на 4-й день перерва. При одночасному застосуванні ацетазоламіду з іншими протисудомними препаратами на початку лікування застосовують 250 мг 1 раз на добу, поступово збільшуючи дозу у разі потреби. Дози для дітей старше 3-х років: 8-30 мг/кг на день, розділені на 1-4 прийоми. Максимальна добова доза – 750 мг. Гостра "висотна" хвороба Рекомендується застосування препарату у дозі 500-1000 мг на добу. У разі швидкого сходження – 1000 мг на добу. Препарат слід застосовувати за 24-48 годин до сходження. У разі появи симптомів хвороби лікування продовжують протягом наступних 48 годин або довше, якщо це необхідно. Ліквородинамічні порушення, внутрішньочерепна гіпертензія Рекомендується застосування препарату в дозі 250 мг на добу або 125-250 мг кожні 8-12 годин. Максимальний терапевтичний ефект досягається при дозі 750 мг на добу. Для досягнення оптимального терапевтичного ефекту може знадобитися щоденний безінтервальний прийом препарату.ПередозуванняСимптоми передозування не описані. Ймовірними симптомами передозування можуть бути порушення водно-електролітного балансу, метаболічний ацидоз, а також порушення центральної нервової системи. Лікування: специфічного антидоту немає. Лікування має бути симптоматичне та підтримуюче. Слід контролювати вміст електролітів у крові, особливо калію, натрію, а також pH крові. У разі метаболічного ацидозу застосовується гідрокарбонат натрію. Ацетазоламід виводиться за допомогою гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ разі підвищеної чутливості до препарату можуть виявитися небезпечні для життя побічні ефекти, наприклад, синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайєлла, фульмінантний некроз печінки, агранулоцитоз, апластична анемія та геморагічний діатез. У разі прояву цих симптомів слід негайно припинити прийом препарату, ДІАКАРБ®, що застосовується у дозах, що перевищують рекомендовані, не підвищує діурезу, а може посилити сонливість та парестезію, а іноді також знизити діурез. Препарат може викликати ацидоз, тому повинен з обережністю застосовуватися у хворих з легеневою емболією та емфіземою легень. Препарат залужує сечу. ДІАКАРБ® слід обережно застосовувати у пацієнтів з цукровим діабетом через підвищений ризик гіперглікемії. У разі призначення протягом 5 днів високий ризик розвитку метаболічного ацидозу. Рекомендується контроль картини крові та тромбоцитів на початку лікування, та у регулярні інтервали часу під час лікування, а також періодичний контроль електролітів у сироватці крові. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами ДІАКАРБ®, особливо у високих дозах, може спричинити сонливість, рідше втому, запаморочення, атаксію та дезорієнтацію, тому під час лікування пацієнти не повинні керувати автотранспортом та працювати з механізмами, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
277,00 грн
232,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаПорошок - 1 саше: Активні речовини: іклофенак калію – 50 мг; Допоміжні речовини: гліцеролу дибегенат – 2 мг, натрію сахаринат – 5 мг, ароматизатор анісовий – 15 мг, калію гідрокарбонат – 22 мг, ароматизатор м'ятний – 35 мг, аспартам – 50 мг, манітол – 721 мг. 900 мг - саші герметично запаяні із захистом від розтину дітьми (3, 6, 9, 12, 21, 24, 30) - пачки картонні.Опис лікарської формиПорошок для приготування розчину для вживання від білого до світло-жовтого кольору, однорідний, зі специфічним запахом; відновлений розчин злегка опалесцентний, зі специфічним запахом.Фармакотерапевтична групаНестероїдний протизапальний препарат (НПЗЗ).ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо швидко і повністю всмоктується із ШКТ. Після одноразового прийому в дозі 50 мг Cmax диклофенаку калію в плазмі досягається через 20-60 хв і становить у середньому 5.5 мкмоль/л. При прийомі під час їжі кількість диклофенаку, що всмоктується, не змінюється, хоча початок і швидкість всмоктування можуть дещо сповільнюватися. Абсорбція диклофенаку лінійно залежить від дози препарату. Зв'язування з білками плазми (переважно з альбумінами) високе - до 99%. Здається Vd становить 0.12-0.17 л/кг. Проникає в синовіальну рідину, де його Cmax досягається на 2-4 години пізніше, ніж у плазмі крові. T1/2 диклофенаку калію з синовіальної рідини становить 3-6 год. Через 2 години після досягнення Cmax у плазмі концентрація диклофенаку в синовіальній рідині вище, ніж у плазмі, і її значення залишаються вищими протягом періоду до 12 год. При дотриманні рекомендованого режиму дозування кумуляції не відзначається. Диклофенак метаболізується у печінці. 50% активної речовини піддається метаболізму під час "першого проходження" через печінку. Метаболізм здійснюється частково шляхом глюкуронізації незміненої молекули, але переважно за допомогою одноразового та багаторазового гідроксилювання та метоксилювання, що призводить до утворення декількох фенольних метаболітів (3'-гідрокси-, 4'-гідрокси-, 5'-гідрокси-, 4',5- дигідрокси - і 3'-гідрокси-4'-метоксидиклофенаку), більшість з яких перетворюється на глюкуронідні кон'югати. Два фенольні метаболіти біологічно активні, але значно меншою мірою, ніж диклофенак. У метаболізмі бере участь ізофермент CYP2C9. Системний кліренс становить 260±56 мл/хв. Кінцевий T1/2 становить 1-2 год. T1/2 чотирьох метаболітів, включаючи два фармакологічно активні, також нетривалий і становить 1-3 год. Виводиться в основному нирками: близько 60% - у вигляді метаболітів, менше 1% - у незміненому вигляді . Решта дози виводиться із жовчю у вигляді метаболітів. При КК менше 10 мл/хв розрахункові Css гідроксиметаболітів диклофенаку приблизно в 4 рази вищі, ніж у здорових добровольців, при цьому метаболіти виводяться виключно з жовчю.ФармакодинамікаНПЗЗ, похідне фенілоцтової кислоти. Має виражену аналгетичну, протизапальну та жарознижувальну дію. Завдяки швидкому початку дії застосування калієвої солі диклофенаку переважно для лікування гострих больових та запальних станів. Основним механізмом дії диклофенаку вважається гальмування синтезу простагландинів, які відіграють важливу роль у патогенезі запалення, болю та лихоманки. In vitro диклофенак калію в концентраціях, еквівалентних тим, що досягаються при лікуванні пацієнтів, не пригнічує біосинтез протеогліканів хрящової тканини. Диклофенак калію має виражену аналгетичну дію при помірному та вираженому больовому синдромі. За наявності запалення, спричиненого, наприклад, травмою або хірургічним втручанням, швидко усуває як спонтанний біль, так і біль при рухах, а також зменшує запальну набряклість тканин та набряк у ділянці хірургічної рани. У клінічних дослідженнях було встановлено, що диклофенак калію здатний зменшувати больові відчуття та знижувати крововтрату при первинній дисменореї. При нападах мігрені зменшує виразність головного болю та таких супутніх симптомів як нудота та блювання. Після вживання терапевтична дія розвивається через 15-30 хв, ефект триває протягом 4-6 год.Показання до застосуванняДля короткострокового лікування наступних гострих станів: посттравматичний біль, запалення та набряк, наприклад, унаслідок ушкодження зв'язок; післяопераційний біль, запалення та набряк, наприклад, після стоматологічних або ортопедичних оперативних втручань; біль та/або запалення, що супроводжують гінекологічні захворювання, наприклад, первинну дисменорею або аднексит; біль голови, напади мігрені; зубний біль; больові синдроми з боку хребта; болі у м'язах та суглобах; невралгія; ревматичні захворювання позасуглобових м'яких тканин; проктит; ниркова колька; жовчна колька; як допоміжний засіб при інфекційно-запальних захворюваннях вуха, горла і носа, наприклад, при фаринготонзиліті, отиті, що супроводжуються вираженим болем і запаленням.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість (в т.ч. до інших нестероїдних протизапальних засобів); напади бронхіальної астми, кропив'янки або гострий риніт в анамнезі, спричинені прийомом ацетилсаліцилової кислоти або інших нестероїдних протизапальних засобів; виразкова хвороба шлунка або виразкове ураження кишечника у фазі загострення; виразкова кровотеча або перфорація; запальні захворювання кишечника (хвороба Крона, виразковий коліт) у фазі загострення; тяжка печінкова недостатність; активне захворювання печінки; ниркова недостатність тяжкого ступеня (КК менше 30 мл/хв); прогресуючі захворювання нирок; підтверджена гіперкаліємія; тяжка серцева недостатність; період після проведення аортокоронарного шунтування; порушення кровотворення; різні порушення гемостазу (зокрема. гемофілія); ІІІ триместр вагітності; період лактації; дитячий вік до 14 років.Вагітність та лактаціяПризначати диклофенак калію у І та ІІ триместрах вагітності слід лише у випадках, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. Диклофенак, як інші інгібітори синтезу простагландинів, протипоказаний у III триместрі вагітності (бо можливе придушення скорочувальної здатності матки та передчасне закриття артеріальної протоки у плода). Оскільки диклофенак, як і інші НПЗЗ, може негативно впливати на фертильність, жінкам, які бажають завагітніти, не рекомендується приймати препарат. У пацієнток, які мають труднощі, пов'язані з дітородною функцією, або проходять обстеження з приводу безпліддя, препарат слід відмінити. Незважаючи на те, що диклофенак калію виділяється з грудним молоком у малій кількості, препарат не слід призначати годуючим жінкам, щоб уникнути небажаного впливу на дитину. Протипоказане застосування у дитячому віці до 14 років.Побічна діяЗ боку системи кровотворення: дуже рідко – тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, гемолітична анемія, апластична анемія, агранулоцитоз. З боку нервової системи: часто – головний біль, запаморочення; рідко – сонливість; дуже рідко – парестезії, розлади пам'яті, тремор, судоми, відчуття тривоги, гострі порушення мозкового кровообігу, асептичний менінгіт, дезорієнтація, депресія, безсоння, кошмарні сновидіння, дратівливість, психічні порушення, порушення смакових відчуттів. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: часто – вертиго; дуже рідко – порушення слуху, шум у вухах. З боку органу зору: нечасто – токсична поразка зорового нерва; дуже рідко – порушення зору (затуманювання зору, диплопія, худоба). З боку серцево-судинної системи: нечасто – аритмії, зниження артеріального тиску; дуже рідко – відчуття серцебиття, біль у грудях, підвищення артеріального тиску, васкуліти, серцева недостатність, інфаркт міокарда. З боку дихальної системи: нечасто – задишка; рідко – бронхоспазм; дуже рідко – пневмоніт. З боку травної системи: часто – сухість у роті, біль у животі, нудота, блювання, відрижка, печія, діарея, диспепсія, метеоризм, анорексія, підвищення активності печінкових трансфераз у сироватці крові; нечасто – зниження апетиту, анорексія; рідко – шлунково-кишкова кровотеча, блювання кров'ю, мелена, діарея з домішкою крові, виразки шлунка та кишечника (з або без кровотечі чи перфорації), гастрит, гепатит, жовтяниця; порушення функції печінки; дуже рідко – стоматит, глосит, пошкодження стравоходу, виникнення діафрагмоподібних стриктур у кишечнику, коліт (неспецифічний геморагічний коліт, загострення виразкового коліту або хвороби Крона), запори, панкреатит, блискавичний гепатит, некроз печінки, печінка. З боку сечовидільної системи: часто – затримка рідини; дуже рідко – гостра ниркова недостатність, олігурія, анурія, гематурія, протеїнурія, цистит, поллакіурія, інтерстиціальний нефрит; нефротичний синдром, папілярний некроз. З боку статевої системи: нечасто – дисменорея. Дерматологічні реакції: часто – шкірний висип, екхімози, гіперемія шкіри; дуже рідко – бульозні висипання, екзема, еритема, ексфоліативний дерматит, свербіж, випадання волосся, реакції фоточутливості. Алергічні реакції: рідко – кропив'янка, анафілактичні/анафілактоїдні реакції, включаючи гіпотензію та шок, бронхоспастичні алергічні реакції; дуже рідко – багатоформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайєлла (токсичний епідермальний некроліз), пурпура, в т.ч. алергічна, ангіоневротичний набряк (включаючи набряк особи). Інші: рідко – периферичні набряки.Взаємодія з лікарськими засобамиДиклофенак може підвищувати концентрації літію та дигоксину в плазмі крові, тому рекомендується проводити вимірювання концентрації літію та дигоксину в крові при одночасному застосуванні з диклофенаком калію. При одночасному застосуванні з діуретиками та антигіпертензивними препаратами диклофенак, як і інші НПЗЗ, може знижувати їхню гіпотензивну дію. Тому у пацієнтів, особливо літнього віку, при одночасному застосуванні диклофенаку та діуретиків або гіпотензивних препаратів слід регулярно контролювати АТ, функцію нирок та ступінь гідратації (особливо при комбінації з діуретиками та інгібіторами АПФ унаслідок підвищення ризику нефротоксичності). Одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків може призводити до підвищення концентрації калію в сироватці крові (у разі такого поєднання лікарських засобів цей показник слід часто контролювати). Одночасне системне застосування диклофенаку та інших системних НПЗЗ або кортикостероїдів може збільшувати частоту виникнення небажаних явищ з боку травної системи. Є окремі повідомлення про підвищення ризику кровотеч у пацієнтів, які приймали диклофенак у комбінації з антикоагулянтами та антиагрегантами. Тому у разі такого поєднання лікарських засобів рекомендується ретельне спостереження за пацієнтами. Одночасне застосування диклофенаку із селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну підвищує ризик розвитку шлунково-кишкових кровотеч. У клінічних дослідженнях встановлено, що при сумісному застосуванні диклофенак не впливає на ефективність пероральних гіпоглікемічних препаратів. Однак є окремі повідомлення про розвиток як гіпоглікемічних, так і гіперглікемічних станів на фоні застосування диклофенаку, які потребують зміни дози гіпоглікемічних препаратів. У пацієнтів, які отримують одночасне лікування гіпоглікемічними препаратами та диклофенаком, слід регулярно проводити вимірювання концентрації глюкози крові. Слід бути обережними при призначенні НПЗЗ, включаючи диклофенак, менш ніж за 24 години до або після прийому метотрексату, т.к. у таких випадках може підвищуватися концентрація метотрексату в крові та посилюватись його токсична дія. Змінюючи активність простагландинів у нирках, диклофенак, як та інші НПЗЗ, може посилювати нефротоксичність циклоспорину. При одночасному застосуванні з циклоспорином доза диклофенаку повинна бути нижчою, ніж у пацієнтів, які не отримують циклоспорин. Є окремі повідомлення про розвиток судом у хворих, які одночасно отримували антибактеріальні засоби похідні хінолону і НПЗЗ. Слід дотримуватися обережності при сумісному призначенні диклофенаку та потужних інгібіторів CYP2C9 (таких як сульфінпіразон та вориконазол) через можливе збільшення концентрації диклофенаку у сироватці крові та посилення системної дії, спричиненої інгібуванням метаболізму диклофенаку. При одночасному застосуванні фенітоїну та диклофенаку необхідно контролювати концентрацію фенітоїну у плазмі крові через можливе посилення його системного впливу.Спосіб застосування та дозиВсередину. У разі помірної симптомів добова доза становить 50-100 мг (залежно від лікарської форми препарату). Максимальна добова доза повинна перевищувати 150-200 мг. Кратність прийому залежить від застосовуваної лікарської форми, тяжкості перебігу захворювання і становить 2-3 рази на добу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю слід застосовувати препарат у пацієнтів з ІХС, цереброваскулярними захворюваннями, застійною серцевою недостатністю, дисліпідемією/гіперліпідемією, цукровим діабетом, захворюванням периферичних артерій, анемією, бронхіальною астмою, артеріальною гіпертензією, набряковим синдромом, дивертику Слід дотримуватись особливої обережності при застосуванні диклофенаку калію у пацієнтів, які отримують препарати, що збільшують ризик шлунково-кишкових кровотеч: системні кортикостероїди, антикоагулянти, антиагреганти або селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну. При розвитку у пацієнтів на фоні застосування диклофенаку калію кровотеч або виразок ШКТ препарат слід відмінити. Для зниження токсичної дії на шлунково-кишковий тракт диклофенак калію слід призначати у мінімальній ефективній дозі. Пацієнтам з підвищеним ризиком розвитку шлунково-кишкових ускладнень, а також хворим, які отримують терапію низькими дозами ацетилсаліцилової кислоти, слід приймати гастропротектори (інгібітори протонової помпи або мізопростол). При тривалому лікуванні диклофенаком калію рекомендується проводити контроль функції нирок у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, порушеннями функції серця або нирок, хворих похилого віку, які отримують діуретики або інші препарати, що впливають на ниркову функцію, а також у хворих зі значним зменшенням ОЦК будь-якої етіології, наприклад, у період до та після масивних хірургічних втручань. Після припинення терапії диклофенак калію зазвичай відзначається нормалізація показників ниркової функції до вихідного рівня. При застосуванні диклофенаку калію та інших НПЗЗ спостерігалися окремі випадки розвитку тяжких дерматологічних та алергічних реакцій: ексфоліативного дерматиту, синдрому Стівенса-Джонсона, токсичного епідермального некролізу, рідко зі смертельним результатом. Найбільші ризик та частота розвитку тяжких дерматологічних реакцій відзначається у перший місяць лікування диклофенаком. При розвитку у пацієнтів, які отримують диклофенак, висипи на шкірі, ураження слизових або інших симптомів гіперчутливості препарат слід відмінити. У поодиноких випадках у пацієнтів, які не страждають на алергію на диклофенак, при застосуванні диклофенаку калію та інших НПЗЗ відмічалися анафілактичні/анафілактоїдні реакції. Загострення астми (непереносимість НПЗЗ/астма, що провокується прийомом НПЗЗ), набряк Квінке і кропив'янка найчастіше відзначаються у пацієнтів, що страждають бронхіальною астмою, сезонним алергічним ринітом, носовими поліпами, хронічною обструктивною хворобою легких або хронічних захворювань. симптомами). У даної групи пацієнтів, а також у хворих з алергією на інші препарати (висипання, свербіж або кропив'янка) при призначенні диклофенаку калію слід дотримуватися особливої обережності (готовність до проведення реанімаційних заходів). Т.к. у період застосування диклофенаку калію, також як і інших НПЗЗ, може відзначатися підвищення рівня одного або декількох печінкових ферментів, при тривалій терапії препаратом, як запобіжний засіб, показаний контроль функції печінки. При збереженні та прогресуванні порушень печінкової функції або виникненні ознак захворювань печінки або інших симптомів (наприклад, еозинофілії, висипки) диклофенак калію необхідно відмінити. Слід пам'ятати, що гепатит і натомість застосування диклофенаку може розвиватися без продромальних явищ. Оскільки при сумісному застосуванні диклофенаку калію з іншими НПЗЗ відзначається збільшення частоти небажаних побічних явищ за відсутності поліпшення терапевтичної відповіді, не слід призначати диклофенак разом з іншими НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2. Протизапальна дія диклофенаку та інших НПЗЗ може ускладнювати діагностику інфекційних процесів. Диклофенак калію, як і інші НПЗЗ, може тимчасово інгібувати агрегацію тромбоцитів. Тому пацієнти з порушеннями гемостазу потребують ретельного контролю відповідних лабораторних показників. При тривалому застосуванні диклофенаку калію, як та інших НПЗЗ, показаний систематичний контроль картини периферичної крові. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування можливе деяке зниження швидкості психомоторних реакцій. Пацієнтам, які зазнають під час прийому препарату запаморочення або інших небажаних реакцій з боку ЦНС, включаючи порушення зору, не слід керувати автотранспортом або механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: глімепірид у перерахунку на 100% речовину – 1 мг, 2 мг, 3 мг або 4 мг. допоміжні речовини: лактози моногідрат 78,68 мг; 77,67 мг; 156,36 мг або 155,34 мг, повідон 2,5 мг; 2,5 мг; 5 мг або 5 мг, полоксамер 0,5 мг; 0,5 мг; 1 мг або 1 мг, кроскармеллозу натрію 4,7 мг; 4,7 мг; 9,4 мг або 9,4 мг, целюлоза мікрокристалічна 12 мг; 12 мг; 24 мг або 24 мг, стеарат магнію 0,6 мг; 0,6 мг; 1,2 мг або 1,2 мг, барвник заліза оксид червоний 0,02 мг або 0,04 мг (для таблеток з дозуванням 1 мг і 3 мг), барвник заліза оксид жовтий 0,03 мг або 0,06 мг (для таблеток з дозуванням 2 мг та 4 мг) відповідно. 30 пігулок.Фармакотерапевтична групаПероральний гіпоглікемічний препарат – похідне сульфонілсечовини III покоління. Глімепірид діє, головним чином, стимулюючи секрецію та вивільнення інсуліну з β-клітин підшлункової залози (панкреатична дія). Як і в інших похідних сульфонілсечовини, в основі цього ефекту лежить збільшення реакції β-клітин підшлункової залози на фізіологічну стимуляцію глюкозою, при цьому кількість інсуліну, що секретується, значно менше, ніж при дії традиційних препаратів - похідних сульфонілсечовини. Найменший стимулюючий вплив глімепіриду на секрецію інсуліну забезпечує менший ризик розвитку гіпоглікемії. На додаток до цього, глімепірид має позапанкреатичну дію - здатність покращувати чутливість периферичних тканин (м'язової, жирової) до дії власного інсуліну, знижувати поглинання інсуліну печінкою; інгібує продукцію глюкози у печінці. Глімепірид вибірково інгібує ЦОГ і знижує перетворення арахідонової кислоти на тромбоксан А2, який сприяє агрегації тромбоцитів, таким чином чинить антиагрегантну дію. Глімепірид сприяє нормалізації вмісту ліпідів, знижує концентрацію малонового альдегіду в крові, що веде до значного зниження перекисного окиснення ліпідів, це сприяє антиатерогенній дії препарату. Глімепірид підвищує рівень ендогенного α-токоферолу, активність каталази, глутатіон-пероксидази та супероксиддисмутази, що сприяє зниженню вираженості окисного стресу в організмі хворого, який постійно присутній при цукровому діабеті 2 типу.ФармакокінетикаВсмоктування. При багаторазовому прийомі глімепіриду у добовій дозі 4 мг Cmax у сироватці крові досягається приблизно через 2.5 год та становить 432 нг/мл; існує лінійне співвідношення між дозою та Cmax, а також між дозою та AUC. При внутрішньому прийомі глімепіриду його біодоступність становить близько 100%. Прийом їжі не істотно впливає на всмоктування, за винятком незначного уповільнення швидкості абсорбції. Розподіл. Для глімепіриду характерний дуже незначний Vd (близько 8.8 л), приблизно рівний Vd альбуміну, високий рівень зв'язування з білками плазми (більше 99%) та низький кліренс (близько 48 мл/хв). Глімепірид проникає у грудне молоко та через плацентарний бар'єр. Препарат погано проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Виведення. Після одноразового прийому глімепіриду внутрішньо нирками виводиться 58% і через кишечник – 35%. Незмінена речовина у сечі не виявлялося. T1/2 при плазмових концентраціях препарату у сироватці, що відповідають багаторазовому прийому, становить 5-8 годин. Після прийому у високих дозах T1/2 дещо збільшується. Фармакокінетика в спеціальних клінічних випадках. У пацієнтів з порушеннями функції нирок спостерігається тенденція до збільшення кліренсу глімепіриду та до зниження його середніх концентрацій у сироватці крові, що, ймовірно, обумовлено швидшим виведенням препарату внаслідок нижчого зв'язування його з білками плазми. Таким чином, у даної категорії пацієнтів немає додаткового ризику кумуляції препарату.ФармакодинамікаГлімепірид знижує концентрацію глюкози в крові, головним чином за рахунок стимуляції вивільнення інсуліну з бета-клітин підшлункової залози. Його ефект переважно пов'язаний із покращенням здатності бета-клітин підшлункової залози реагувати на фізіологічну стимуляцію глюкозою. У порівнянні з глібенкламідом прийом низьких доз глімепіриду викликає вивільнення меншої кількості інсуліну при досягненні приблизно однакового зниження концентрації глюкози в крові. Цей факт свідчить про наявність у глімепіриду екстрапанкреатичних гіпоглікемічних ефектів (підвищення чутливості тканин до інсуліну та інсуліноміметичний ефект). Секреція інсуліну. Як і всі інші похідні сульфонілсечовини, глімепірид регулює секрецію інсуліну за рахунок взаємодії з АТФ-чутливими калієвими каналами на мембранах бета-клітин. На відміну від інших похідних сульфонілсечовини глімепірид вибірково зв'язується з білком з молекулярною масою 65 кілодальтон (kDa), що знаходиться в мембранах бета-клітин підшлункової залози. Це взаємодія глімепіриду з білком, що зв'язується з ним, регулює відкриття або закриття АТФ-чутливих калієвих каналів. Глімепірид закриває калієві канали. Це викликає деполяризацію бета-клітин і призводить до відкриття вольтаж-чутливих кальцієвих каналів та надходження кальцію всередину клітини. У результаті підвищення внутрішньоклітинної концентрації кальцію активує секрецію інсуліну шляхом екзоцитозу.Глімепірид набагато швидше і відповідно частіше вступає у зв'язок і вивільняється зі зв'язку з білком, що зв'язується з ним, ніж глибенкламід. Передбачається, що ця властивість високої швидкості обміну глімепіриду з білком, що зв'язується з ним, обумовлює його виражений ефект сенсибілізації бета-клітин до глюкози та їх захист від десенсибілізації та передчасного виснаження. Ефект підвищення чутливості тканин до інсуліну. Глімепірид посилює ефекти інсуліну на поглинання глюкози периферичними тканинами. Інсуліноміметичний ефект. Глімепірид має ефекти, подібні до ефектів інсуліну на поглинання глюкози периферичними тканинами і вихід глюкози з печінки. Поглинання глюкози периферичними тканинами здійснюється шляхом її транспортування всередину м'язових клітин та адипоцитів. Глімепірид безпосередньо збільшує кількість транспортуючих глюкозу молекул у плазмових мембранах м'язових клітин та адипоцитах. Підвищення надходження всередину клітин глюкози призводить до активації глікозил-фосфатидилінозитол-специфічної фосфоліпази С. Внаслідок цього внутрішньоклітинна концентрація знижується, викликаючи зменшення активності протеїнкінази А, що, у свою чергу, призводить до стимуляції метаболізму глюкози.Глімепірид інгібує вихід глюкози з печінки за рахунок збільшення концентрації фруктозо-2,6-біфосфату, що інгібує глюконеогенез. Вплив на агрегацію тромбоцитів. Глімепірид зменшує агрегацію тромбоцитів in vitro та in vivo. Цей ефект, мабуть, пов'язаний із селективним пригніченням циклооксигенази, яка відповідає за утворення тромбоксану А, важливого ендогенного фактора агрегації тромбоцитів. Антиатерогенна дія препарату. Глімепірид сприяє нормалізації вмісту ліпідів, знижує вміст малонового альдегіду в крові, що веде до значного зниження перекисного окиснення ліпідів. У тварин глімепірид призводить до значного зменшення утворення атеросклеротичних бляшок. Зниження виразності окисного стресу, який постійно присутній у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу. Глімепірид підвищує вміст ендогенного α-токоферолу, активність каталази, глутатіонпероксидази та супероксиддисмутази. Серцево-судинні ефекти. Через АТФ-чутливі калієві канали похідні сульфонілсечовини також впливають на серцево-судинну систему. У порівнянні з традиційними похідними сульфонілсечовини, глімепірид має достовірно менший ефект на серцево-судинну систему, що може пояснюватися специфічною природою його взаємодії з білком АТФ-чутливих калієвих каналів, що зв'язується з ним. У здорових добровольців мінімально ефективна доза глімепіриду становить 0,6 мг. Ефект глімепіриду є дозозалежним та відтворюваним. Фізіологічна реакція на фізичне навантаження (зниження секреції інсуліну) прийому глімепіриду зберігається. Відсутні достовірні відмінності в ефекті, залежно від того, був прийнятий препарат за 30 хв до їди або безпосередньо перед їдою.У пацієнтів з цукровим діабетом може бути досягнуто достатнього метаболічного контролю протягом 24 годин при одноразовому прийомі препарату. У пацієнтів із нирковою недостатністю (кліренс креатиніну 4-79 мл/хв) також може бути досягнутий достатній метаболічний контроль. Комбінована терапія із метформіном. У пацієнтів з недостатнім метаболічним контролем при застосуванні максимальної дози глімепіриду може бути розпочато комбіновану терапію глімепіридом та метформіном. У двох дослідженнях при проведенні комбінованої терапії було доведено покращення метаболічного контролю порівняно з таким при лікуванні кожним із препаратів окремо. Комбінована терапія з інсуліном. У пацієнтів з недостатнім метаболічним контролем при застосуванні максимальних доз глімепіриду може бути розпочато одночасну терапію інсуліном. У двох дослідженнях при застосуванні цієї комбінації було досягнуто таке ж поліпшення метаболічного контролю, як і при застосуванні тільки одного інсуліну; однак, при комбінованій терапії потрібна нижча доза інсуліну. Застосування у дітей. Є недостатня кількість даних щодо довгострокової ефективності та безпеки застосування препарату у дітей.Клінічна фармакологіяПероральний гіпоглікемічний препарат.ІнструкціяПрепарат застосовують внутрішньо. Початкову та підтримуючу дози глімепіриду встановлюють індивідуально на підставі результатів регулярного контролю концентрації глюкози у крові. Час та кратність прийому добової дози визначається лікарем з урахуванням способу життя хворого. Добову дозу призначають один прийом безпосередньо перед або під час щільного сніданку, або першого основного прийому їжі. Таблетки приймають повністю, не розжовуючи, з достатньою кількістю рідини (близько 0.5 склянки). Не рекомендується пропускати прийом їжі після прийому Діамериду. Лікування препаратом Діамерид тривале, під контролем вмісту глюкози у крові.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу, при неефективності раніше призначеної дієти та фізичного навантаження. При неефективності монотерапії глімепіридом можливе його застосування у комбінованій терапії з метформіном або інсуліном.Протипоказання до застосуванняЦукровий діабет 1 типу, діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома та кома; стани, що супроводжуються порушенням всмоктування їжі та розвитком гіпоглікемії (у тому числі інфекційні захворювання); лейкопенія; тяжкі порушення функції печінки; тяжкі порушення функції нирок (у тому числі хворі, що перебувають на гемодіалізі); підвищена чутливість до глімепіриду або до якогось неактивного компонента препарату, до інших похідних сульфонілсечовини або до сульфаніламідних препаратів (ризик розвитку реакцій гіперчутливості); непереносимість лактози, лактазна недостатність, глюкозо-галактозна мальабсорбція.Вагітність та лактаціяПротипоказано: вагітність та період годування груддю, вік до 18 років.Побічна діяЗ боку обміну речовин: можливий розвиток гіпоглікемічних реакцій. Ці реакції, головним чином, виникають незабаром після прийому препарату, можуть мати важку форму та перебіг і їх не завжди вдається легко усунути. Розвиток цих симптомів залежить від індивідуальних факторів, таких як особливості харчування та дозування. З боку органу зору: під час лікування (особливо на початку) можуть спостерігатися транзиторні порушення зору, зумовлені зміною концентрації глюкози в крові. З боку травної системи: нудота, блювання, відчуття тяжкості або дискомфорту в епігастрії, біль у животі, діарея, що дуже рідко призводять до припинення лікування; підвищення активності печінкових ферментів, холестаз, жовтяниця, гепатит (до розвитку печінкової недостатності). З боку системи кровотворення: тромбоцитопенія (від помірної до тяжкої), лейкопенія, гемолітична або апластична анемія, еритроцитопенію, гранулоцитопенію, агранулоцитоз та панцитопенію. Алергічні реакції: можлива поява кропив'янки (свербіж, висипання на шкірі). Такі реакції бувають, як правило, помірно вираженими, але можуть прогресувати, супроводжуючись падінням артеріального тиску, задишкою, аж до розвитку анафілактичного шоку. З появою кропив'янки слід негайно звернутися до лікаря. Можлива перехресна алергія з іншими похідними сульфонілсечовини, сульфаніламідами або іншими сульфонамідами, також можливий розвиток алергічного васкуліту. Дерматологічні реакції: в окремих випадках – фотосенсибілізація, пізня шкірна порфірія. Інші: в окремих випадках – головний біль, астенія, гіпонатріємія.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування глімепіриду з деякими лікарськими засобами може спричинити як посилення, так і ослаблення гіпоглікемічної дії препарату. Тому інші лікарські препарати можна приймати лише після погодження з лікарем. Посилення гіпоглікемічної дії та пов'язаний з цим можливий розвиток гіпоглікемії може спостерігатися при одночасному застосуванні глімепіриду з інсуліном, метформіном або іншими пероральними гіпоглікемічними препаратами, інгібіторами АПФ, аллопуринолом, анаболічними стероїдами та чоловічими статевими омофами, , фибратами, флуоксетином, симпатолитиками (гуанетидином), ингибиторами МАО, миконазолом, пентоксифиллином (при парентеральном введении в высоких дозах), фенилбутазоном, азапропазоном, оксифенбутазоном, пробенецидом, хинолоновыми антибиотиками, салицилатами и аминосалициловой кислотой, сульфинпиразоном, некоторыми сульфаниламидами пролонгированного действия, тетрациклинами, тритокваліном, флуконазолом. Послаблення гіпоглікемічної дії і пов'язане з цим, підвищення концентрації глюкози в крові може спостерігатися при одночасному застосуванні глімепіриду з ацетазоламідом, барбітуратами, глюкокортикостероїдами, діазоксидом, салуретиками, тіазидними діуретиками, епінефрином та іншими симпатоміметичними засобами, глюкам кислотою (у високих дозах) та похідними нікотинової кислоти, естрогенами та прогестагенами, похідними фенотіазину, в т.ч. хлорпромазином, фенітоїном, рифампіцином, гормонами щитовидної залози, солями літію. Блокатори Н2-гістамінових рецепторів, клонідин та резерпін здатні як потенціювати, так і послаблювати гіпоглікемічну дію глімепіриду. Під дією бета-адреноблокаторів, клонідину, гуанетидину та резерпіну, можливе послаблення або відсутність клінічних ознак гіпоглікемії. На тлі прийому глімепіриду може спостерігатись посилення або ослаблення дії похідних кумарину. При одночасному застосуванні з лікарськими засобами, що пригнічують кістковомозкове кровотворення, збільшується ризик мієлосупресії. Одноразове або хронічне вживання алкоголю може посилювати, так і послаблювати гіпоглікемічну дію глімепіриду.Спосіб застосування та дозиНа початку лікування препарат призначають у дозі 1 мг 1 раз на добу. При досягненні оптимального терапевтичного ефекту рекомендується приймати цю дозу як підтримуючу. У разі відсутності глікемічного контролю, добову дозу слід поетапно збільшити під регулярним контролем концентрації глюкози в крові (з інтервалами в 1-2 тижні) до 2 мг, 3 мг або 4 мг на добу. Дози понад 4 мг на добу ефективні лише у виняткових випадках. Максимальна рекомендована добова доза – 6 мг.ПередозуванняСимптоми: після внутрішнього застосування глімепіриду у високій дозі можливий розвиток гіпоглікемії, тривалістю від 12 годин до 72 годин, яка може повторитися після початкового відновлення концентрації глюкози в крові. Найчастіше рекомендується спостереження за умов стаціонару. Симптоми гіпоглікемії: посилення потовиділення, відчуття тривоги, тахікардія, підвищення артеріального тиску, відчуття серцебиття, біль у ділянці серця, аритмія, головний біль, запаморочення, різке підвищення апетиту, нудота, блювання, апатія, сонливість, неспокій, агресивність, порушення концентрації , сплутаність свідомості, тремор, парези, порушення чутливості, судоми центрального генезу Іноді клінічна картина гіпоглікемії може нагадувати інсульт. Можливий розвиток коми. Лікування: індукція блювання, рясне пиття з активованим вугіллям (адсорбентом) та натрію пікосульфатом (проносним). При прийомі великої кількості препарату показано промивання шлунка з наступним прийомом натрію пікосульфату та активованого вугілля. Слід якнайшвидше розпочати введення декстрози, при необхідності - внутрішньовенно струминно 50 мл 40% розчину, з подальшим інфузійним введенням 10% розчину, з ретельним моніторуванням концентрації глюкози в крові. Надалі проводиться симптоматична терапія.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДіамерид слід приймати у рекомендованих дозах та у призначений час. Помилки застосування препарату, наприклад, пропуск прийому, ніколи не можна усувати за допомогою наступного прийому вищої дози. Лікар і хворий повинні заздалегідь обговорити заходи, які слід вживати у разі таких помилок (наприклад, пропуск прийому препарату або їди) або в ситуаціях, коли неможливе застосування чергової дози препарату у встановлений час. Хворий повинен негайно інформувати лікаря у разі прийому надто високої дози препарату. Розвиток гіпоглікемії у пацієнта після прийому Діамеріду у дозі 1 мг на добу означає можливість контролю глікемії виключно за допомогою дієти. При досягненні компенсації цукрового діабету типу 2 підвищується чутливість до інсуліну. У зв'язку з цим у процесі лікування може знизитись потреба в глімепіриді. Щоб уникнути розвитку гіпоглікемії, необхідно тимчасово зменшити дозу або скасувати Діамерид. Корекцію дози слід проводити також при зміні маси тіла хворого, його способу життя або при появі інших факторів, що сприяють підвищенню ризику розвитку гіпо-або гіперглікемії. Адекватна дієта, регулярні та достатні фізичні вправи та, при необхідності, зниження маси тіла мають таке ж важливе значення для досягнення оптимального контролю вмісту глюкози в крові, як і регулярний прийом глімепіриду. Клінічними симптомами гіперглікемії є: збільшення частоти сечовипускань, сильна спрага, сухість у роті та сухість шкірних покривів. У перші тижні лікування може підвищитись ризик розвитку гіпоглікемії, що потребує особливо ретельного спостереження за хворим. На фоні лікування Діамерідом при нерегулярному прийомі їжі або пропуску їжі може розвинутися гіпоглікемія. До факторів, що сприяють розвитку гіпоглікемії, відносяться: Небажання або (особливо у похилому віці) недостатня здатність хворого до співпраці з лікарем; неповноцінне, нерегулярне харчування, пропуск прийомів їжі, голодування, зміна звичної дієти; дисбаланс між фізичним навантаженням та споживанням вуглеводів; вживання алкоголю, особливо у поєднанні з пропуском їди; порушення функції нирок; тяжке порушення функції печінки; передозування глімепіриду; деякі некомпенсовані захворювання ендокринної системи, що впливають на вуглеводний обмін (наприклад, порушення функції щитовидної залози, гіпофізарна недостатність або недостатність кори надниркових залоз); одночасне застосування деяких інших лікарських засобів. Лікар повинен бути поінформований про зазначені вище фактори та епізоди гіпоглікемії, оскільки вони вимагають особливо строгого спостереження за хворим. За наявності таких факторів, що підвищують ризик розвитку гіпоглікемії, слід скоригувати дозу глімепіриду чи всю схему лікування. Це необхідно зробити також у разі інтеркурентного захворювання чи зміни способу життя хворого. Симптоми гіпоглікемії можуть бути згладжені або зовсім відсутні у пацієнтів похилого віку, у хворих з вегетативною нейропатією або отримують одночасне лікування бета-адреноблокаторами, клонідином, резерпіном, гуанетидином. Гіпоглікемія майже завжди може бути швидко купована негайним прийомом вуглеводів (глюкози або цукру, наприклад у вигляді шматочка цукру, солодкого фруктового соку або чаю). У зв'язку з цим пацієнт повинен мати при собі не менше 20 г глюкози (4 шматочки цукру). Цукрозамінники неефективні при лікуванні гіпоглікемії. З досвіду застосування інших препаратів сульфонілсечовини відомо, що незважаючи на початковий успіх усунення гіпоглікемії, можливий її рецидив. У зв'язку з цим, необхідне безперервне та ретельне спостереження за хворим. Тяжка гіпоглікемія вимагає негайного лікування під наглядом лікаря, а за певних обставин та госпіталізації хворого. Якщо хворого на цукровий діабет лікують різні лікарі (наприклад, під час перебування у лікарні після нещасного випадку, при захворюванні у вихідні дні), він повинен обов'язково повідомити їх про своє захворювання та попереднє лікування. Під час лікування препаратом Діамерид потрібне проведення регулярного контролю функції печінки та картини периферичної крові (особливо кількості лейкоцитів та тромбоцитів). У стресових ситуаціях (наприклад, при травмі, хірургічному втручанні, інфекційних захворюваннях, що супроводжуються лихоманкою) може виникнути потреба у тимчасовому переведенні хворого на інсулінотерапію. Відсутня досвід застосування глімепіриду у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки та нирок або пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції нирок та печінки показано переведення на інсулінотерапію. Під час лікування глімепіридом необхідний регулярний контроль концентрації глюкози у крові, а також концентрації глікозильованого гемоглобіну. Окремі побічні реакції (важка гіпоглікемія, серйозні зміни картини крові, важкі алергічні реакції, печінкова недостатність) можуть за певних обставин становити загрозу для життя пацієнта. У разі розвитку небажаних або тяжких реакцій пацієнт повинен відразу ж інформувати про них лікаря і в жодному разі не продовжувати прийом препарату без його рекомендації. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. На початку лікування, при переході з одного лікарського засобу на інше, або при нерегулярному прийомі препарату Діамерид може виникати, обумовлене гіпо-або гіперглікемією, зниження концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій хворого. Це може негативно позначитися на здатності до керування автотранспортом або управління різними машинами і механізмами. Пацієнтам необхідно рекомендувати вживати заходів для попередження розвитку гіпоглікемії та гіперглікемії при керуванні автотранспортом та роботі з механізмами. Це особливо важливо для пацієнтів з відсутністю або зниженням вираженості симптомів-провісників гіпоглікемії, що розвивається або страждають частими епізодами гіпоглікемії. У таких випадках слід розглянути доцільність виконання подібних робіт.Умови відпустки з аптекЗа рецептом
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: глімепірид у перерахунку на 100% речовину – 1 мг, 2 мг, 3 мг або 4 мг. допоміжні речовини: лактози моногідрат 78,68 мг; 77,67 мг; 156,36 мг або 155,34 мг, повідон 2,5 мг; 2,5 мг; 5 мг або 5 мг, полоксамер 0,5 мг; 0,5 мг; 1 мг або 1 мг, кроскармеллозу натрію 4,7 мг; 4,7 мг; 9,4 мг або 9,4 мг, целюлоза мікрокристалічна 12 мг; 12 мг; 24 мг або 24 мг, стеарат магнію 0,6 мг; 0,6 мг; 1,2 мг або 1,2 мг, барвник заліза оксид червоний 0,02 мг або 0,04 мг (для таблеток з дозуванням 1 мг і 3 мг), барвник заліза оксид жовтий 0,03 мг або 0,06 мг (для таблеток з дозуванням 2 мг та 4 мг) відповідно. 30 пігулок.Фармакотерапевтична групаПероральний гіпоглікемічний препарат – похідне сульфонілсечовини III покоління. Глімепірид діє, головним чином, стимулюючи секрецію та вивільнення інсуліну з β-клітин підшлункової залози (панкреатична дія). Як і в інших похідних сульфонілсечовини, в основі цього ефекту лежить збільшення реакції β-клітин підшлункової залози на фізіологічну стимуляцію глюкозою, при цьому кількість інсуліну, що секретується, значно менше, ніж при дії традиційних препаратів - похідних сульфонілсечовини. Найменший стимулюючий вплив глімепіриду на секрецію інсуліну забезпечує менший ризик розвитку гіпоглікемії. На додаток до цього, глімепірид має позапанкреатичну дію - здатність покращувати чутливість периферичних тканин (м'язової, жирової) до дії власного інсуліну, знижувати поглинання інсуліну печінкою; інгібує продукцію глюкози у печінці. Глімепірид вибірково інгібує ЦОГ і знижує перетворення арахідонової кислоти на тромбоксан А2, який сприяє агрегації тромбоцитів, таким чином чинить антиагрегантну дію. Глімепірид сприяє нормалізації вмісту ліпідів, знижує концентрацію малонового альдегіду в крові, що веде до значного зниження перекисного окиснення ліпідів, це сприяє антиатерогенній дії препарату. Глімепірид підвищує рівень ендогенного α-токоферолу, активність каталази, глутатіон-пероксидази та супероксиддисмутази, що сприяє зниженню вираженості окисного стресу в організмі хворого, який постійно присутній при цукровому діабеті 2 типу.ФармакокінетикаВсмоктування. При багаторазовому прийомі глімепіриду у добовій дозі 4 мг Cmax у сироватці крові досягається приблизно через 2.5 год та становить 432 нг/мл; існує лінійне співвідношення між дозою та Cmax, а також між дозою та AUC. При внутрішньому прийомі глімепіриду його біодоступність становить близько 100%. Прийом їжі не істотно впливає на всмоктування, за винятком незначного уповільнення швидкості абсорбції. Розподіл. Для глімепіриду характерний дуже незначний Vd (близько 8.8 л), приблизно рівний Vd альбуміну, високий рівень зв'язування з білками плазми (більше 99%) та низький кліренс (близько 48 мл/хв). Глімепірид проникає у грудне молоко та через плацентарний бар'єр. Препарат погано проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Виведення. Після одноразового прийому глімепіриду внутрішньо нирками виводиться 58% і через кишечник – 35%. Незмінена речовина у сечі не виявлялося. T1/2 при плазмових концентраціях препарату у сироватці, що відповідають багаторазовому прийому, становить 5-8 годин. Після прийому у високих дозах T1/2 дещо збільшується. Фармакокінетика в спеціальних клінічних випадках. У пацієнтів з порушеннями функції нирок спостерігається тенденція до збільшення кліренсу глімепіриду та до зниження його середніх концентрацій у сироватці крові, що, ймовірно, обумовлено швидшим виведенням препарату внаслідок нижчого зв'язування його з білками плазми. Таким чином, у даної категорії пацієнтів немає додаткового ризику кумуляції препарату.ФармакодинамікаГлімепірид знижує концентрацію глюкози в крові, головним чином за рахунок стимуляції вивільнення інсуліну з бета-клітин підшлункової залози. Його ефект переважно пов'язаний із покращенням здатності бета-клітин підшлункової залози реагувати на фізіологічну стимуляцію глюкозою. У порівнянні з глібенкламідом прийом низьких доз глімепіриду викликає вивільнення меншої кількості інсуліну при досягненні приблизно однакового зниження концентрації глюкози в крові. Цей факт свідчить про наявність у глімепіриду екстрапанкреатичних гіпоглікемічних ефектів (підвищення чутливості тканин до інсуліну та інсуліноміметичний ефект). Секреція інсуліну. Як і всі інші похідні сульфонілсечовини, глімепірид регулює секрецію інсуліну за рахунок взаємодії з АТФ-чутливими калієвими каналами на мембранах бета-клітин. На відміну від інших похідних сульфонілсечовини глімепірид вибірково зв'язується з білком з молекулярною масою 65 кілодальтон (kDa), що знаходиться в мембранах бета-клітин підшлункової залози. Це взаємодія глімепіриду з білком, що зв'язується з ним, регулює відкриття або закриття АТФ-чутливих калієвих каналів. Глімепірид закриває калієві канали. Це викликає деполяризацію бета-клітин і призводить до відкриття вольтаж-чутливих кальцієвих каналів та надходження кальцію всередину клітини. У результаті підвищення внутрішньоклітинної концентрації кальцію активує секрецію інсуліну шляхом екзоцитозу.Глімепірид набагато швидше і відповідно частіше вступає у зв'язок і вивільняється зі зв'язку з білком, що зв'язується з ним, ніж глибенкламід. Передбачається, що ця властивість високої швидкості обміну глімепіриду з білком, що зв'язується з ним, обумовлює його виражений ефект сенсибілізації бета-клітин до глюкози та їх захист від десенсибілізації та передчасного виснаження. Ефект підвищення чутливості тканин до інсуліну. Глімепірид посилює ефекти інсуліну на поглинання глюкози периферичними тканинами. Інсуліноміметичний ефект. Глімепірид має ефекти, подібні до ефектів інсуліну на поглинання глюкози периферичними тканинами і вихід глюкози з печінки. Поглинання глюкози периферичними тканинами здійснюється шляхом її транспортування всередину м'язових клітин та адипоцитів. Глімепірид безпосередньо збільшує кількість транспортуючих глюкозу молекул у плазмових мембранах м'язових клітин та адипоцитах. Підвищення надходження всередину клітин глюкози призводить до активації глікозил-фосфатидилінозитол-специфічної фосфоліпази С. Внаслідок цього внутрішньоклітинна концентрація знижується, викликаючи зменшення активності протеїнкінази А, що, у свою чергу, призводить до стимуляції метаболізму глюкози.Глімепірид інгібує вихід глюкози з печінки за рахунок збільшення концентрації фруктозо-2,6-біфосфату, що інгібує глюконеогенез. Вплив на агрегацію тромбоцитів. Глімепірид зменшує агрегацію тромбоцитів in vitro та in vivo. Цей ефект, мабуть, пов'язаний із селективним пригніченням циклооксигенази, яка відповідає за утворення тромбоксану А, важливого ендогенного фактора агрегації тромбоцитів. Антиатерогенна дія препарату. Глімепірид сприяє нормалізації вмісту ліпідів, знижує вміст малонового альдегіду в крові, що веде до значного зниження перекисного окиснення ліпідів. У тварин глімепірид призводить до значного зменшення утворення атеросклеротичних бляшок. Зниження виразності окисного стресу, який постійно присутній у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу. Глімепірид підвищує вміст ендогенного α-токоферолу, активність каталази, глутатіонпероксидази та супероксиддисмутази. Серцево-судинні ефекти. Через АТФ-чутливі калієві канали похідні сульфонілсечовини також впливають на серцево-судинну систему. У порівнянні з традиційними похідними сульфонілсечовини, глімепірид має достовірно менший ефект на серцево-судинну систему, що може пояснюватися специфічною природою його взаємодії з білком АТФ-чутливих калієвих каналів, що зв'язується з ним. У здорових добровольців мінімально ефективна доза глімепіриду становить 0,6 мг. Ефект глімепіриду є дозозалежним та відтворюваним. Фізіологічна реакція на фізичне навантаження (зниження секреції інсуліну) прийому глімепіриду зберігається. Відсутні достовірні відмінності в ефекті, залежно від того, був прийнятий препарат за 30 хв до їди або безпосередньо перед їдою.У пацієнтів з цукровим діабетом може бути досягнуто достатнього метаболічного контролю протягом 24 годин при одноразовому прийомі препарату. У пацієнтів із нирковою недостатністю (кліренс креатиніну 4-79 мл/хв) також може бути досягнутий достатній метаболічний контроль. Комбінована терапія із метформіном. У пацієнтів з недостатнім метаболічним контролем при застосуванні максимальної дози глімепіриду може бути розпочато комбіновану терапію глімепіридом та метформіном. У двох дослідженнях при проведенні комбінованої терапії було доведено покращення метаболічного контролю порівняно з таким при лікуванні кожним із препаратів окремо. Комбінована терапія з інсуліном. У пацієнтів з недостатнім метаболічним контролем при застосуванні максимальних доз глімепіриду може бути розпочато одночасну терапію інсуліном. У двох дослідженнях при застосуванні цієї комбінації було досягнуто таке ж поліпшення метаболічного контролю, як і при застосуванні тільки одного інсуліну; однак, при комбінованій терапії потрібна нижча доза інсуліну. Застосування у дітей. Є недостатня кількість даних щодо довгострокової ефективності та безпеки застосування препарату у дітей.Клінічна фармакологіяПероральний гіпоглікемічний препарат.ІнструкціяПрепарат застосовують внутрішньо. Початкову та підтримуючу дози глімепіриду встановлюють індивідуально на підставі результатів регулярного контролю концентрації глюкози у крові. Час та кратність прийому добової дози визначається лікарем з урахуванням способу життя хворого. Добову дозу призначають один прийом безпосередньо перед або під час щільного сніданку, або першого основного прийому їжі. Таблетки приймають повністю, не розжовуючи, з достатньою кількістю рідини (близько 0.5 склянки). Не рекомендується пропускати прийом їжі після прийому Діамериду. Лікування препаратом Діамерид тривале, під контролем вмісту глюкози у крові.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу, при неефективності раніше призначеної дієти та фізичного навантаження. При неефективності монотерапії глімепіридом можливе його застосування у комбінованій терапії з метформіном або інсуліном.Протипоказання до застосуванняЦукровий діабет 1 типу, діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома та кома; стани, що супроводжуються порушенням всмоктування їжі та розвитком гіпоглікемії (у тому числі інфекційні захворювання); лейкопенія; тяжкі порушення функції печінки; тяжкі порушення функції нирок (у тому числі хворі, що перебувають на гемодіалізі); підвищена чутливість до глімепіриду або до якогось неактивного компонента препарату, до інших похідних сульфонілсечовини або до сульфаніламідних препаратів (ризик розвитку реакцій гіперчутливості); непереносимість лактози, лактазна недостатність, глюкозо-галактозна мальабсорбція.Вагітність та лактаціяПротипоказано: вагітність та період годування груддю, вік до 18 років.Побічна діяЗ боку обміну речовин: можливий розвиток гіпоглікемічних реакцій. Ці реакції, головним чином, виникають незабаром після прийому препарату, можуть мати важку форму та перебіг і їх не завжди вдається легко усунути. Розвиток цих симптомів залежить від індивідуальних факторів, таких як особливості харчування та дозування. З боку органу зору: під час лікування (особливо на початку) можуть спостерігатися транзиторні порушення зору, зумовлені зміною концентрації глюкози в крові. З боку травної системи: нудота, блювання, відчуття тяжкості або дискомфорту в епігастрії, біль у животі, діарея, що дуже рідко призводять до припинення лікування; підвищення активності печінкових ферментів, холестаз, жовтяниця, гепатит (до розвитку печінкової недостатності). З боку системи кровотворення: тромбоцитопенія (від помірної до тяжкої), лейкопенія, гемолітична або апластична анемія, еритроцитопенію, гранулоцитопенію, агранулоцитоз та панцитопенію. Алергічні реакції: можлива поява кропив'янки (свербіж, висипання на шкірі). Такі реакції бувають, як правило, помірно вираженими, але можуть прогресувати, супроводжуючись падінням артеріального тиску, задишкою, аж до розвитку анафілактичного шоку. З появою кропив'янки слід негайно звернутися до лікаря. Можлива перехресна алергія з іншими похідними сульфонілсечовини, сульфаніламідами або іншими сульфонамідами, також можливий розвиток алергічного васкуліту. Дерматологічні реакції: в окремих випадках – фотосенсибілізація, пізня шкірна порфірія. Інші: в окремих випадках – головний біль, астенія, гіпонатріємія.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування глімепіриду з деякими лікарськими засобами може спричинити як посилення, так і ослаблення гіпоглікемічної дії препарату. Тому інші лікарські препарати можна приймати лише після погодження з лікарем. Посилення гіпоглікемічної дії та пов'язаний з цим можливий розвиток гіпоглікемії може спостерігатися при одночасному застосуванні глімепіриду з інсуліном, метформіном або іншими пероральними гіпоглікемічними препаратами, інгібіторами АПФ, аллопуринолом, анаболічними стероїдами та чоловічими статевими омофами, , фибратами, флуоксетином, симпатолитиками (гуанетидином), ингибиторами МАО, миконазолом, пентоксифиллином (при парентеральном введении в высоких дозах), фенилбутазоном, азапропазоном, оксифенбутазоном, пробенецидом, хинолоновыми антибиотиками, салицилатами и аминосалициловой кислотой, сульфинпиразоном, некоторыми сульфаниламидами пролонгированного действия, тетрациклинами, тритокваліном, флуконазолом. Послаблення гіпоглікемічної дії і пов'язане з цим, підвищення концентрації глюкози в крові може спостерігатися при одночасному застосуванні глімепіриду з ацетазоламідом, барбітуратами, глюкокортикостероїдами, діазоксидом, салуретиками, тіазидними діуретиками, епінефрином та іншими симпатоміметичними засобами, глюкам кислотою (у високих дозах) та похідними нікотинової кислоти, естрогенами та прогестагенами, похідними фенотіазину, в т.ч. хлорпромазином, фенітоїном, рифампіцином, гормонами щитовидної залози, солями літію. Блокатори Н2-гістамінових рецепторів, клонідин та резерпін здатні як потенціювати, так і послаблювати гіпоглікемічну дію глімепіриду. Під дією бета-адреноблокаторів, клонідину, гуанетидину та резерпіну, можливе послаблення або відсутність клінічних ознак гіпоглікемії. На тлі прийому глімепіриду може спостерігатись посилення або ослаблення дії похідних кумарину. При одночасному застосуванні з лікарськими засобами, що пригнічують кістковомозкове кровотворення, збільшується ризик мієлосупресії. Одноразове або хронічне вживання алкоголю може посилювати, так і послаблювати гіпоглікемічну дію глімепіриду.Спосіб застосування та дозиНа початку лікування препарат призначають у дозі 1 мг 1 раз на добу. При досягненні оптимального терапевтичного ефекту рекомендується приймати цю дозу як підтримуючу. У разі відсутності глікемічного контролю, добову дозу слід поетапно збільшити під регулярним контролем концентрації глюкози в крові (з інтервалами в 1-2 тижні) до 2 мг, 3 мг або 4 мг на добу. Дози понад 4 мг на добу ефективні лише у виняткових випадках. Максимальна рекомендована добова доза – 6 мг.ПередозуванняСимптоми: після внутрішнього застосування глімепіриду у високій дозі можливий розвиток гіпоглікемії, тривалістю від 12 годин до 72 годин, яка може повторитися після початкового відновлення концентрації глюкози в крові. Найчастіше рекомендується спостереження за умов стаціонару. Симптоми гіпоглікемії: посилення потовиділення, відчуття тривоги, тахікардія, підвищення артеріального тиску, відчуття серцебиття, біль у ділянці серця, аритмія, головний біль, запаморочення, різке підвищення апетиту, нудота, блювання, апатія, сонливість, неспокій, агресивність, порушення концентрації , сплутаність свідомості, тремор, парези, порушення чутливості, судоми центрального генезу Іноді клінічна картина гіпоглікемії може нагадувати інсульт. Можливий розвиток коми. Лікування: індукція блювання, рясне пиття з активованим вугіллям (адсорбентом) та натрію пікосульфатом (проносним). При прийомі великої кількості препарату показано промивання шлунка з наступним прийомом натрію пікосульфату та активованого вугілля. Слід якнайшвидше розпочати введення декстрози, при необхідності - внутрішньовенно струминно 50 мл 40% розчину, з подальшим інфузійним введенням 10% розчину, з ретельним моніторуванням концентрації глюкози в крові. Надалі проводиться симптоматична терапія.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДіамерид слід приймати у рекомендованих дозах та у призначений час. Помилки застосування препарату, наприклад, пропуск прийому, ніколи не можна усувати за допомогою наступного прийому вищої дози. Лікар і хворий повинні заздалегідь обговорити заходи, які слід вживати у разі таких помилок (наприклад, пропуск прийому препарату або їди) або в ситуаціях, коли неможливе застосування чергової дози препарату у встановлений час. Хворий повинен негайно інформувати лікаря у разі прийому надто високої дози препарату. Розвиток гіпоглікемії у пацієнта після прийому Діамеріду у дозі 1 мг на добу означає можливість контролю глікемії виключно за допомогою дієти. При досягненні компенсації цукрового діабету типу 2 підвищується чутливість до інсуліну. У зв'язку з цим у процесі лікування може знизитись потреба в глімепіриді. Щоб уникнути розвитку гіпоглікемії, необхідно тимчасово зменшити дозу або скасувати Діамерид. Корекцію дози слід проводити також при зміні маси тіла хворого, його способу життя або при появі інших факторів, що сприяють підвищенню ризику розвитку гіпо-або гіперглікемії. Адекватна дієта, регулярні та достатні фізичні вправи та, при необхідності, зниження маси тіла мають таке ж важливе значення для досягнення оптимального контролю вмісту глюкози в крові, як і регулярний прийом глімепіриду. Клінічними симптомами гіперглікемії є: збільшення частоти сечовипускань, сильна спрага, сухість у роті та сухість шкірних покривів. У перші тижні лікування може підвищитись ризик розвитку гіпоглікемії, що потребує особливо ретельного спостереження за хворим. На фоні лікування Діамерідом при нерегулярному прийомі їжі або пропуску їжі може розвинутися гіпоглікемія. До факторів, що сприяють розвитку гіпоглікемії, відносяться: Небажання або (особливо у похилому віці) недостатня здатність хворого до співпраці з лікарем; неповноцінне, нерегулярне харчування, пропуск прийомів їжі, голодування, зміна звичної дієти; дисбаланс між фізичним навантаженням та споживанням вуглеводів; вживання алкоголю, особливо у поєднанні з пропуском їди; порушення функції нирок; тяжке порушення функції печінки; передозування глімепіриду; деякі некомпенсовані захворювання ендокринної системи, що впливають на вуглеводний обмін (наприклад, порушення функції щитовидної залози, гіпофізарна недостатність або недостатність кори надниркових залоз); одночасне застосування деяких інших лікарських засобів. Лікар повинен бути поінформований про зазначені вище фактори та епізоди гіпоглікемії, оскільки вони вимагають особливо строгого спостереження за хворим. За наявності таких факторів, що підвищують ризик розвитку гіпоглікемії, слід скоригувати дозу глімепіриду чи всю схему лікування. Це необхідно зробити також у разі інтеркурентного захворювання чи зміни способу життя хворого. Симптоми гіпоглікемії можуть бути згладжені або зовсім відсутні у пацієнтів похилого віку, у хворих з вегетативною нейропатією або отримують одночасне лікування бета-адреноблокаторами, клонідином, резерпіном, гуанетидином. Гіпоглікемія майже завжди може бути швидко купована негайним прийомом вуглеводів (глюкози або цукру, наприклад у вигляді шматочка цукру, солодкого фруктового соку або чаю). У зв'язку з цим пацієнт повинен мати при собі не менше 20 г глюкози (4 шматочки цукру). Цукрозамінники неефективні при лікуванні гіпоглікемії. З досвіду застосування інших препаратів сульфонілсечовини відомо, що незважаючи на початковий успіх усунення гіпоглікемії, можливий її рецидив. У зв'язку з цим, необхідне безперервне та ретельне спостереження за хворим. Тяжка гіпоглікемія вимагає негайного лікування під наглядом лікаря, а за певних обставин та госпіталізації хворого. Якщо хворого на цукровий діабет лікують різні лікарі (наприклад, під час перебування у лікарні після нещасного випадку, при захворюванні у вихідні дні), він повинен обов'язково повідомити їх про своє захворювання та попереднє лікування. Під час лікування препаратом Діамерид потрібне проведення регулярного контролю функції печінки та картини периферичної крові (особливо кількості лейкоцитів та тромбоцитів). У стресових ситуаціях (наприклад, при травмі, хірургічному втручанні, інфекційних захворюваннях, що супроводжуються лихоманкою) може виникнути потреба у тимчасовому переведенні хворого на інсулінотерапію. Відсутня досвід застосування глімепіриду у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки та нирок або пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції нирок та печінки показано переведення на інсулінотерапію. Під час лікування глімепіридом необхідний регулярний контроль концентрації глюкози у крові, а також концентрації глікозильованого гемоглобіну. Окремі побічні реакції (важка гіпоглікемія, серйозні зміни картини крові, важкі алергічні реакції, печінкова недостатність) можуть за певних обставин становити загрозу для життя пацієнта. У разі розвитку небажаних або тяжких реакцій пацієнт повинен відразу ж інформувати про них лікаря і в жодному разі не продовжувати прийом препарату без його рекомендації. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. На початку лікування, при переході з одного лікарського засобу на інше, або при нерегулярному прийомі препарату Діамерид може виникати, обумовлене гіпо-або гіперглікемією, зниження концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій хворого. Це може негативно позначитися на здатності до керування автотранспортом або управління різними машинами і механізмами. Пацієнтам необхідно рекомендувати вживати заходів для попередження розвитку гіпоглікемії та гіперглікемії при керуванні автотранспортом та роботі з механізмами. Це особливо важливо для пацієнтів з відсутністю або зниженням вираженості симптомів-провісників гіпоглікемії, що розвивається або страждають частими епізодами гіпоглікемії. У таких випадках слід розглянути доцільність виконання подібних робіт.Умови відпустки з аптекЗа рецептом
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: глімепірид у перерахунку на 100% речовину – 1 мг, 2 мг, 3 мг або 4 мг. допоміжні речовини: лактози моногідрат 78,68 мг; 77,67 мг; 156,36 мг або 155,34 мг, повідон 2,5 мг; 2,5 мг; 5 мг або 5 мг, полоксамер 0,5 мг; 0,5 мг; 1 мг або 1 мг, кроскармеллозу натрію 4,7 мг; 4,7 мг; 9,4 мг або 9,4 мг, целюлоза мікрокристалічна 12 мг; 12 мг; 24 мг або 24 мг, стеарат магнію 0,6 мг; 0,6 мг; 1,2 мг або 1,2 мг, барвник заліза оксид червоний 0,02 мг або 0,04 мг (для таблеток з дозуванням 1 мг і 3 мг), барвник заліза оксид жовтий 0,03 мг або 0,06 мг (для таблеток з дозуванням 2 мг та 4 мг) відповідно. 30 пігулок.Фармакотерапевтична групаПероральний гіпоглікемічний препарат – похідне сульфонілсечовини III покоління. Глімепірид діє, головним чином, стимулюючи секрецію та вивільнення інсуліну з β-клітин підшлункової залози (панкреатична дія). Як і в інших похідних сульфонілсечовини, в основі цього ефекту лежить збільшення реакції β-клітин підшлункової залози на фізіологічну стимуляцію глюкозою, при цьому кількість інсуліну, що секретується, значно менше, ніж при дії традиційних препаратів - похідних сульфонілсечовини. Найменший стимулюючий вплив глімепіриду на секрецію інсуліну забезпечує менший ризик розвитку гіпоглікемії. На додаток до цього, глімепірид має позапанкреатичну дію - здатність покращувати чутливість периферичних тканин (м'язової, жирової) до дії власного інсуліну, знижувати поглинання інсуліну печінкою; інгібує продукцію глюкози у печінці. Глімепірид вибірково інгібує ЦОГ і знижує перетворення арахідонової кислоти на тромбоксан А2, який сприяє агрегації тромбоцитів, таким чином чинить антиагрегантну дію. Глімепірид сприяє нормалізації вмісту ліпідів, знижує концентрацію малонового альдегіду в крові, що веде до значного зниження перекисного окиснення ліпідів, це сприяє антиатерогенній дії препарату. Глімепірид підвищує рівень ендогенного α-токоферолу, активність каталази, глутатіон-пероксидази та супероксиддисмутази, що сприяє зниженню вираженості окисного стресу в організмі хворого, який постійно присутній при цукровому діабеті 2 типу.ФармакокінетикаВсмоктування. При багаторазовому прийомі глімепіриду у добовій дозі 4 мг Cmax у сироватці крові досягається приблизно через 2.5 год та становить 432 нг/мл; існує лінійне співвідношення між дозою та Cmax, а також між дозою та AUC. При внутрішньому прийомі глімепіриду його біодоступність становить близько 100%. Прийом їжі не істотно впливає на всмоктування, за винятком незначного уповільнення швидкості абсорбції. Розподіл. Для глімепіриду характерний дуже незначний Vd (близько 8.8 л), приблизно рівний Vd альбуміну, високий рівень зв'язування з білками плазми (більше 99%) та низький кліренс (близько 48 мл/хв). Глімепірид проникає у грудне молоко та через плацентарний бар'єр. Препарат погано проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Виведення. Після одноразового прийому глімепіриду внутрішньо нирками виводиться 58% і через кишечник – 35%. Незмінена речовина у сечі не виявлялося. T1/2 при плазмових концентраціях препарату у сироватці, що відповідають багаторазовому прийому, становить 5-8 годин. Після прийому у високих дозах T1/2 дещо збільшується. Фармакокінетика в спеціальних клінічних випадках. У пацієнтів з порушеннями функції нирок спостерігається тенденція до збільшення кліренсу глімепіриду та до зниження його середніх концентрацій у сироватці крові, що, ймовірно, обумовлено швидшим виведенням препарату внаслідок нижчого зв'язування його з білками плазми. Таким чином, у даної категорії пацієнтів немає додаткового ризику кумуляції препарату.ФармакодинамікаГлімепірид знижує концентрацію глюкози в крові, головним чином за рахунок стимуляції вивільнення інсуліну з бета-клітин підшлункової залози. Його ефект переважно пов'язаний із покращенням здатності бета-клітин підшлункової залози реагувати на фізіологічну стимуляцію глюкозою. У порівнянні з глібенкламідом прийом низьких доз глімепіриду викликає вивільнення меншої кількості інсуліну при досягненні приблизно однакового зниження концентрації глюкози в крові. Цей факт свідчить про наявність у глімепіриду екстрапанкреатичних гіпоглікемічних ефектів (підвищення чутливості тканин до інсуліну та інсуліноміметичний ефект). Секреція інсуліну. Як і всі інші похідні сульфонілсечовини, глімепірид регулює секрецію інсуліну за рахунок взаємодії з АТФ-чутливими калієвими каналами на мембранах бета-клітин. На відміну від інших похідних сульфонілсечовини глімепірид вибірково зв'язується з білком з молекулярною масою 65 кілодальтон (kDa), що знаходиться в мембранах бета-клітин підшлункової залози. Це взаємодія глімепіриду з білком, що зв'язується з ним, регулює відкриття або закриття АТФ-чутливих калієвих каналів. Глімепірид закриває калієві канали. Це викликає деполяризацію бета-клітин і призводить до відкриття вольтаж-чутливих кальцієвих каналів та надходження кальцію всередину клітини. У результаті підвищення внутрішньоклітинної концентрації кальцію активує секрецію інсуліну шляхом екзоцитозу.Глімепірид набагато швидше і відповідно частіше вступає у зв'язок і вивільняється зі зв'язку з білком, що зв'язується з ним, ніж глибенкламід. Передбачається, що ця властивість високої швидкості обміну глімепіриду з білком, що зв'язується з ним, обумовлює його виражений ефект сенсибілізації бета-клітин до глюкози та їх захист від десенсибілізації та передчасного виснаження. Ефект підвищення чутливості тканин до інсуліну. Глімепірид посилює ефекти інсуліну на поглинання глюкози периферичними тканинами. Інсуліноміметичний ефект. Глімепірид має ефекти, подібні до ефектів інсуліну на поглинання глюкози периферичними тканинами і вихід глюкози з печінки. Поглинання глюкози периферичними тканинами здійснюється шляхом її транспортування всередину м'язових клітин та адипоцитів. Глімепірид безпосередньо збільшує кількість транспортуючих глюкозу молекул у плазмових мембранах м'язових клітин та адипоцитах. Підвищення надходження всередину клітин глюкози призводить до активації глікозил-фосфатидилінозитол-специфічної фосфоліпази С. Внаслідок цього внутрішньоклітинна концентрація знижується, викликаючи зменшення активності протеїнкінази А, що, у свою чергу, призводить до стимуляції метаболізму глюкози.Глімепірид інгібує вихід глюкози з печінки за рахунок збільшення концентрації фруктозо-2,6-біфосфату, що інгібує глюконеогенез. Вплив на агрегацію тромбоцитів. Глімепірид зменшує агрегацію тромбоцитів in vitro та in vivo. Цей ефект, мабуть, пов'язаний із селективним пригніченням циклооксигенази, яка відповідає за утворення тромбоксану А, важливого ендогенного фактора агрегації тромбоцитів. Антиатерогенна дія препарату. Глімепірид сприяє нормалізації вмісту ліпідів, знижує вміст малонового альдегіду в крові, що веде до значного зниження перекисного окиснення ліпідів. У тварин глімепірид призводить до значного зменшення утворення атеросклеротичних бляшок. Зниження виразності окисного стресу, який постійно присутній у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу. Глімепірид підвищує вміст ендогенного α-токоферолу, активність каталази, глутатіонпероксидази та супероксиддисмутази. Серцево-судинні ефекти. Через АТФ-чутливі калієві канали похідні сульфонілсечовини також впливають на серцево-судинну систему. У порівнянні з традиційними похідними сульфонілсечовини, глімепірид має достовірно менший ефект на серцево-судинну систему, що може пояснюватися специфічною природою його взаємодії з білком АТФ-чутливих калієвих каналів, що зв'язується з ним. У здорових добровольців мінімально ефективна доза глімепіриду становить 0,6 мг. Ефект глімепіриду є дозозалежним та відтворюваним. Фізіологічна реакція на фізичне навантаження (зниження секреції інсуліну) прийому глімепіриду зберігається. Відсутні достовірні відмінності в ефекті, залежно від того, був прийнятий препарат за 30 хв до їди або безпосередньо перед їдою.У пацієнтів з цукровим діабетом може бути досягнуто достатнього метаболічного контролю протягом 24 годин при одноразовому прийомі препарату. У пацієнтів із нирковою недостатністю (кліренс креатиніну 4-79 мл/хв) також може бути досягнутий достатній метаболічний контроль. Комбінована терапія із метформіном. У пацієнтів з недостатнім метаболічним контролем при застосуванні максимальної дози глімепіриду може бути розпочато комбіновану терапію глімепіридом та метформіном. У двох дослідженнях при проведенні комбінованої терапії було доведено покращення метаболічного контролю порівняно з таким при лікуванні кожним із препаратів окремо. Комбінована терапія з інсуліном. У пацієнтів з недостатнім метаболічним контролем при застосуванні максимальних доз глімепіриду може бути розпочато одночасну терапію інсуліном. У двох дослідженнях при застосуванні цієї комбінації було досягнуто таке ж поліпшення метаболічного контролю, як і при застосуванні тільки одного інсуліну; однак, при комбінованій терапії потрібна нижча доза інсуліну. Застосування у дітей. Є недостатня кількість даних щодо довгострокової ефективності та безпеки застосування препарату у дітей.Клінічна фармакологіяПероральний гіпоглікемічний препарат.ІнструкціяПрепарат застосовують внутрішньо. Початкову та підтримуючу дози глімепіриду встановлюють індивідуально на підставі результатів регулярного контролю концентрації глюкози у крові. Час та кратність прийому добової дози визначається лікарем з урахуванням способу життя хворого. Добову дозу призначають один прийом безпосередньо перед або під час щільного сніданку, або першого основного прийому їжі. Таблетки приймають повністю, не розжовуючи, з достатньою кількістю рідини (близько 0.5 склянки). Не рекомендується пропускати прийом їжі після прийому Діамериду. Лікування препаратом Діамерид тривале, під контролем вмісту глюкози у крові.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу, при неефективності раніше призначеної дієти та фізичного навантаження. При неефективності монотерапії глімепіридом можливе його застосування у комбінованій терапії з метформіном або інсуліном.Протипоказання до застосуванняЦукровий діабет 1 типу, діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома та кома; стани, що супроводжуються порушенням всмоктування їжі та розвитком гіпоглікемії (у тому числі інфекційні захворювання); лейкопенія; тяжкі порушення функції печінки; тяжкі порушення функції нирок (у тому числі хворі, що перебувають на гемодіалізі); підвищена чутливість до глімепіриду або до якогось неактивного компонента препарату, до інших похідних сульфонілсечовини або до сульфаніламідних препаратів (ризик розвитку реакцій гіперчутливості); непереносимість лактози, лактазна недостатність, глюкозо-галактозна мальабсорбція.Вагітність та лактаціяПротипоказано: вагітність та період годування груддю, вік до 18 років.Побічна діяЗ боку обміну речовин: можливий розвиток гіпоглікемічних реакцій. Ці реакції, головним чином, виникають незабаром після прийому препарату, можуть мати важку форму та перебіг і їх не завжди вдається легко усунути. Розвиток цих симптомів залежить від індивідуальних факторів, таких як особливості харчування та дозування. З боку органу зору: під час лікування (особливо на початку) можуть спостерігатися транзиторні порушення зору, зумовлені зміною концентрації глюкози в крові. З боку травної системи: нудота, блювання, відчуття тяжкості або дискомфорту в епігастрії, біль у животі, діарея, що дуже рідко призводять до припинення лікування; підвищення активності печінкових ферментів, холестаз, жовтяниця, гепатит (до розвитку печінкової недостатності). З боку системи кровотворення: тромбоцитопенія (від помірної до тяжкої), лейкопенія, гемолітична або апластична анемія, еритроцитопенію, гранулоцитопенію, агранулоцитоз та панцитопенію. Алергічні реакції: можлива поява кропив'янки (свербіж, висипання на шкірі). Такі реакції бувають, як правило, помірно вираженими, але можуть прогресувати, супроводжуючись падінням артеріального тиску, задишкою, аж до розвитку анафілактичного шоку. З появою кропив'янки слід негайно звернутися до лікаря. Можлива перехресна алергія з іншими похідними сульфонілсечовини, сульфаніламідами або іншими сульфонамідами, також можливий розвиток алергічного васкуліту. Дерматологічні реакції: в окремих випадках – фотосенсибілізація, пізня шкірна порфірія. Інші: в окремих випадках – головний біль, астенія, гіпонатріємія.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування глімепіриду з деякими лікарськими засобами може спричинити як посилення, так і ослаблення гіпоглікемічної дії препарату. Тому інші лікарські препарати можна приймати лише після погодження з лікарем. Посилення гіпоглікемічної дії та пов'язаний з цим можливий розвиток гіпоглікемії може спостерігатися при одночасному застосуванні глімепіриду з інсуліном, метформіном або іншими пероральними гіпоглікемічними препаратами, інгібіторами АПФ, аллопуринолом, анаболічними стероїдами та чоловічими статевими омофами, , фибратами, флуоксетином, симпатолитиками (гуанетидином), ингибиторами МАО, миконазолом, пентоксифиллином (при парентеральном введении в высоких дозах), фенилбутазоном, азапропазоном, оксифенбутазоном, пробенецидом, хинолоновыми антибиотиками, салицилатами и аминосалициловой кислотой, сульфинпиразоном, некоторыми сульфаниламидами пролонгированного действия, тетрациклинами, тритокваліном, флуконазолом. Послаблення гіпоглікемічної дії і пов'язане з цим, підвищення концентрації глюкози в крові може спостерігатися при одночасному застосуванні глімепіриду з ацетазоламідом, барбітуратами, глюкокортикостероїдами, діазоксидом, салуретиками, тіазидними діуретиками, епінефрином та іншими симпатоміметичними засобами, глюкам кислотою (у високих дозах) та похідними нікотинової кислоти, естрогенами та прогестагенами, похідними фенотіазину, в т.ч. хлорпромазином, фенітоїном, рифампіцином, гормонами щитовидної залози, солями літію. Блокатори Н2-гістамінових рецепторів, клонідин та резерпін здатні як потенціювати, так і послаблювати гіпоглікемічну дію глімепіриду. Під дією бета-адреноблокаторів, клонідину, гуанетидину та резерпіну, можливе послаблення або відсутність клінічних ознак гіпоглікемії. На тлі прийому глімепіриду може спостерігатись посилення або ослаблення дії похідних кумарину. При одночасному застосуванні з лікарськими засобами, що пригнічують кістковомозкове кровотворення, збільшується ризик мієлосупресії. Одноразове або хронічне вживання алкоголю може посилювати, так і послаблювати гіпоглікемічну дію глімепіриду.Спосіб застосування та дозиНа початку лікування препарат призначають у дозі 1 мг 1 раз на добу. При досягненні оптимального терапевтичного ефекту рекомендується приймати цю дозу як підтримуючу. У разі відсутності глікемічного контролю, добову дозу слід поетапно збільшити під регулярним контролем концентрації глюкози в крові (з інтервалами в 1-2 тижні) до 2 мг, 3 мг або 4 мг на добу. Дози понад 4 мг на добу ефективні лише у виняткових випадках. Максимальна рекомендована добова доза – 6 мг.ПередозуванняСимптоми: після внутрішнього застосування глімепіриду у високій дозі можливий розвиток гіпоглікемії, тривалістю від 12 годин до 72 годин, яка може повторитися після початкового відновлення концентрації глюкози в крові. Найчастіше рекомендується спостереження за умов стаціонару. Симптоми гіпоглікемії: посилення потовиділення, відчуття тривоги, тахікардія, підвищення артеріального тиску, відчуття серцебиття, біль у ділянці серця, аритмія, головний біль, запаморочення, різке підвищення апетиту, нудота, блювання, апатія, сонливість, неспокій, агресивність, порушення концентрації , сплутаність свідомості, тремор, парези, порушення чутливості, судоми центрального генезу Іноді клінічна картина гіпоглікемії може нагадувати інсульт. Можливий розвиток коми. Лікування: індукція блювання, рясне пиття з активованим вугіллям (адсорбентом) та натрію пікосульфатом (проносним). При прийомі великої кількості препарату показано промивання шлунка з наступним прийомом натрію пікосульфату та активованого вугілля. Слід якнайшвидше розпочати введення декстрози, при необхідності - внутрішньовенно струминно 50 мл 40% розчину, з подальшим інфузійним введенням 10% розчину, з ретельним моніторуванням концентрації глюкози в крові. Надалі проводиться симптоматична терапія.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДіамерид слід приймати у рекомендованих дозах та у призначений час. Помилки застосування препарату, наприклад, пропуск прийому, ніколи не можна усувати за допомогою наступного прийому вищої дози. Лікар і хворий повинні заздалегідь обговорити заходи, які слід вживати у разі таких помилок (наприклад, пропуск прийому препарату або їди) або в ситуаціях, коли неможливе застосування чергової дози препарату у встановлений час. Хворий повинен негайно інформувати лікаря у разі прийому надто високої дози препарату. Розвиток гіпоглікемії у пацієнта після прийому Діамеріду у дозі 1 мг на добу означає можливість контролю глікемії виключно за допомогою дієти. При досягненні компенсації цукрового діабету типу 2 підвищується чутливість до інсуліну. У зв'язку з цим у процесі лікування може знизитись потреба в глімепіриді. Щоб уникнути розвитку гіпоглікемії, необхідно тимчасово зменшити дозу або скасувати Діамерид. Корекцію дози слід проводити також при зміні маси тіла хворого, його способу життя або при появі інших факторів, що сприяють підвищенню ризику розвитку гіпо-або гіперглікемії. Адекватна дієта, регулярні та достатні фізичні вправи та, при необхідності, зниження маси тіла мають таке ж важливе значення для досягнення оптимального контролю вмісту глюкози в крові, як і регулярний прийом глімепіриду. Клінічними симптомами гіперглікемії є: збільшення частоти сечовипускань, сильна спрага, сухість у роті та сухість шкірних покривів. У перші тижні лікування може підвищитись ризик розвитку гіпоглікемії, що потребує особливо ретельного спостереження за хворим. На фоні лікування Діамерідом при нерегулярному прийомі їжі або пропуску їжі може розвинутися гіпоглікемія. До факторів, що сприяють розвитку гіпоглікемії, відносяться: Небажання або (особливо у похилому віці) недостатня здатність хворого до співпраці з лікарем; неповноцінне, нерегулярне харчування, пропуск прийомів їжі, голодування, зміна звичної дієти; дисбаланс між фізичним навантаженням та споживанням вуглеводів; вживання алкоголю, особливо у поєднанні з пропуском їди; порушення функції нирок; тяжке порушення функції печінки; передозування глімепіриду; деякі некомпенсовані захворювання ендокринної системи, що впливають на вуглеводний обмін (наприклад, порушення функції щитовидної залози, гіпофізарна недостатність або недостатність кори надниркових залоз); одночасне застосування деяких інших лікарських засобів. Лікар повинен бути поінформований про зазначені вище фактори та епізоди гіпоглікемії, оскільки вони вимагають особливо строгого спостереження за хворим. За наявності таких факторів, що підвищують ризик розвитку гіпоглікемії, слід скоригувати дозу глімепіриду чи всю схему лікування. Це необхідно зробити також у разі інтеркурентного захворювання чи зміни способу життя хворого. Симптоми гіпоглікемії можуть бути згладжені або зовсім відсутні у пацієнтів похилого віку, у хворих з вегетативною нейропатією або отримують одночасне лікування бета-адреноблокаторами, клонідином, резерпіном, гуанетидином. Гіпоглікемія майже завжди може бути швидко купована негайним прийомом вуглеводів (глюкози або цукру, наприклад у вигляді шматочка цукру, солодкого фруктового соку або чаю). У зв'язку з цим пацієнт повинен мати при собі не менше 20 г глюкози (4 шматочки цукру). Цукрозамінники неефективні при лікуванні гіпоглікемії. З досвіду застосування інших препаратів сульфонілсечовини відомо, що незважаючи на початковий успіх усунення гіпоглікемії, можливий її рецидив. У зв'язку з цим, необхідне безперервне та ретельне спостереження за хворим. Тяжка гіпоглікемія вимагає негайного лікування під наглядом лікаря, а за певних обставин та госпіталізації хворого. Якщо хворого на цукровий діабет лікують різні лікарі (наприклад, під час перебування у лікарні після нещасного випадку, при захворюванні у вихідні дні), він повинен обов'язково повідомити їх про своє захворювання та попереднє лікування. Під час лікування препаратом Діамерид потрібне проведення регулярного контролю функції печінки та картини периферичної крові (особливо кількості лейкоцитів та тромбоцитів). У стресових ситуаціях (наприклад, при травмі, хірургічному втручанні, інфекційних захворюваннях, що супроводжуються лихоманкою) може виникнути потреба у тимчасовому переведенні хворого на інсулінотерапію. Відсутня досвід застосування глімепіриду у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки та нирок або пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції нирок та печінки показано переведення на інсулінотерапію. Під час лікування глімепіридом необхідний регулярний контроль концентрації глюкози у крові, а також концентрації глікозильованого гемоглобіну. Окремі побічні реакції (важка гіпоглікемія, серйозні зміни картини крові, важкі алергічні реакції, печінкова недостатність) можуть за певних обставин становити загрозу для життя пацієнта. У разі розвитку небажаних або тяжких реакцій пацієнт повинен відразу ж інформувати про них лікаря і в жодному разі не продовжувати прийом препарату без його рекомендації. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. На початку лікування, при переході з одного лікарського засобу на інше, або при нерегулярному прийомі препарату Діамерид може виникати, обумовлене гіпо-або гіперглікемією, зниження концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій хворого. Це може негативно позначитися на здатності до керування автотранспортом або управління різними машинами і механізмами. Пацієнтам необхідно рекомендувати вживати заходів для попередження розвитку гіпоглікемії та гіперглікемії при керуванні автотранспортом та роботі з механізмами. Це особливо важливо для пацієнтів з відсутністю або зниженням вираженості симптомів-провісників гіпоглікемії, що розвивається або страждають частими епізодами гіпоглікемії. У таких випадках слід розглянути доцільність виконання подібних робіт.Умови відпустки з аптекЗа рецептом
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: глімепірид у перерахунку на 100% речовину – 1 мг, 2 мг, 3 мг або 4 мг. допоміжні речовини: лактози моногідрат 78,68 мг; 77,67 мг; 156,36 мг або 155,34 мг, повідон 2,5 мг; 2,5 мг; 5 мг або 5 мг, полоксамер 0,5 мг; 0,5 мг; 1 мг або 1 мг, кроскармеллозу натрію 4,7 мг; 4,7 мг; 9,4 мг або 9,4 мг, целюлоза мікрокристалічна 12 мг; 12 мг; 24 мг або 24 мг, стеарат магнію 0,6 мг; 0,6 мг; 1,2 мг або 1,2 мг, барвник заліза оксид червоний 0,02 мг або 0,04 мг (для таблеток з дозуванням 1 мг і 3 мг), барвник заліза оксид жовтий 0,03 мг або 0,06 мг (для таблеток з дозуванням 2 мг та 4 мг) відповідно. 30 пігулок.Фармакотерапевтична групаПероральний гіпоглікемічний препарат – похідне сульфонілсечовини III покоління. Глімепірид діє, головним чином, стимулюючи секрецію та вивільнення інсуліну з β-клітин підшлункової залози (панкреатична дія). Як і в інших похідних сульфонілсечовини, в основі цього ефекту лежить збільшення реакції β-клітин підшлункової залози на фізіологічну стимуляцію глюкозою, при цьому кількість інсуліну, що секретується, значно менше, ніж при дії традиційних препаратів - похідних сульфонілсечовини. Найменший стимулюючий вплив глімепіриду на секрецію інсуліну забезпечує менший ризик розвитку гіпоглікемії. На додаток до цього, глімепірид має позапанкреатичну дію - здатність покращувати чутливість периферичних тканин (м'язової, жирової) до дії власного інсуліну, знижувати поглинання інсуліну печінкою; інгібує продукцію глюкози у печінці. Глімепірид вибірково інгібує ЦОГ і знижує перетворення арахідонової кислоти на тромбоксан А2, який сприяє агрегації тромбоцитів, таким чином чинить антиагрегантну дію. Глімепірид сприяє нормалізації вмісту ліпідів, знижує концентрацію малонового альдегіду в крові, що веде до значного зниження перекисного окиснення ліпідів, це сприяє антиатерогенній дії препарату. Глімепірид підвищує рівень ендогенного α-токоферолу, активність каталази, глутатіон-пероксидази та супероксиддисмутази, що сприяє зниженню вираженості окисного стресу в організмі хворого, який постійно присутній при цукровому діабеті 2 типу.ФармакокінетикаВсмоктування. При багаторазовому прийомі глімепіриду у добовій дозі 4 мг Cmax у сироватці крові досягається приблизно через 2.5 год та становить 432 нг/мл; існує лінійне співвідношення між дозою та Cmax, а також між дозою та AUC. При внутрішньому прийомі глімепіриду його біодоступність становить близько 100%. Прийом їжі не істотно впливає на всмоктування, за винятком незначного уповільнення швидкості абсорбції. Розподіл. Для глімепіриду характерний дуже незначний Vd (близько 8.8 л), приблизно рівний Vd альбуміну, високий рівень зв'язування з білками плазми (більше 99%) та низький кліренс (близько 48 мл/хв). Глімепірид проникає у грудне молоко та через плацентарний бар'єр. Препарат погано проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Виведення. Після одноразового прийому глімепіриду внутрішньо нирками виводиться 58% і через кишечник – 35%. Незмінена речовина у сечі не виявлялося. T1/2 при плазмових концентраціях препарату у сироватці, що відповідають багаторазовому прийому, становить 5-8 годин. Після прийому у високих дозах T1/2 дещо збільшується. Фармакокінетика в спеціальних клінічних випадках. У пацієнтів з порушеннями функції нирок спостерігається тенденція до збільшення кліренсу глімепіриду та до зниження його середніх концентрацій у сироватці крові, що, ймовірно, обумовлено швидшим виведенням препарату внаслідок нижчого зв'язування його з білками плазми. Таким чином, у даної категорії пацієнтів немає додаткового ризику кумуляції препарату.ФармакодинамікаГлімепірид знижує концентрацію глюкози в крові, головним чином за рахунок стимуляції вивільнення інсуліну з бета-клітин підшлункової залози. Його ефект переважно пов'язаний із покращенням здатності бета-клітин підшлункової залози реагувати на фізіологічну стимуляцію глюкозою. У порівнянні з глібенкламідом прийом низьких доз глімепіриду викликає вивільнення меншої кількості інсуліну при досягненні приблизно однакового зниження концентрації глюкози в крові. Цей факт свідчить про наявність у глімепіриду екстрапанкреатичних гіпоглікемічних ефектів (підвищення чутливості тканин до інсуліну та інсуліноміметичний ефект). Секреція інсуліну. Як і всі інші похідні сульфонілсечовини, глімепірид регулює секрецію інсуліну за рахунок взаємодії з АТФ-чутливими калієвими каналами на мембранах бета-клітин. На відміну від інших похідних сульфонілсечовини глімепірид вибірково зв'язується з білком з молекулярною масою 65 кілодальтон (kDa), що знаходиться в мембранах бета-клітин підшлункової залози. Це взаємодія глімепіриду з білком, що зв'язується з ним, регулює відкриття або закриття АТФ-чутливих калієвих каналів. Глімепірид закриває калієві канали. Це викликає деполяризацію бета-клітин і призводить до відкриття вольтаж-чутливих кальцієвих каналів та надходження кальцію всередину клітини. У результаті підвищення внутрішньоклітинної концентрації кальцію активує секрецію інсуліну шляхом екзоцитозу.Глімепірид набагато швидше і відповідно частіше вступає у зв'язок і вивільняється зі зв'язку з білком, що зв'язується з ним, ніж глибенкламід. Передбачається, що ця властивість високої швидкості обміну глімепіриду з білком, що зв'язується з ним, обумовлює його виражений ефект сенсибілізації бета-клітин до глюкози та їх захист від десенсибілізації та передчасного виснаження. Ефект підвищення чутливості тканин до інсуліну. Глімепірид посилює ефекти інсуліну на поглинання глюкози периферичними тканинами. Інсуліноміметичний ефект. Глімепірид має ефекти, подібні до ефектів інсуліну на поглинання глюкози периферичними тканинами і вихід глюкози з печінки. Поглинання глюкози периферичними тканинами здійснюється шляхом її транспортування всередину м'язових клітин та адипоцитів. Глімепірид безпосередньо збільшує кількість транспортуючих глюкозу молекул у плазмових мембранах м'язових клітин та адипоцитах. Підвищення надходження всередину клітин глюкози призводить до активації глікозил-фосфатидилінозитол-специфічної фосфоліпази С. Внаслідок цього внутрішньоклітинна концентрація знижується, викликаючи зменшення активності протеїнкінази А, що, у свою чергу, призводить до стимуляції метаболізму глюкози.Глімепірид інгібує вихід глюкози з печінки за рахунок збільшення концентрації фруктозо-2,6-біфосфату, що інгібує глюконеогенез. Вплив на агрегацію тромбоцитів. Глімепірид зменшує агрегацію тромбоцитів in vitro та in vivo. Цей ефект, мабуть, пов'язаний із селективним пригніченням циклооксигенази, яка відповідає за утворення тромбоксану А, важливого ендогенного фактора агрегації тромбоцитів. Антиатерогенна дія препарату. Глімепірид сприяє нормалізації вмісту ліпідів, знижує вміст малонового альдегіду в крові, що веде до значного зниження перекисного окиснення ліпідів. У тварин глімепірид призводить до значного зменшення утворення атеросклеротичних бляшок. Зниження виразності окисного стресу, який постійно присутній у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу. Глімепірид підвищує вміст ендогенного α-токоферолу, активність каталази, глутатіонпероксидази та супероксиддисмутази. Серцево-судинні ефекти. Через АТФ-чутливі калієві канали похідні сульфонілсечовини також впливають на серцево-судинну систему. У порівнянні з традиційними похідними сульфонілсечовини, глімепірид має достовірно менший ефект на серцево-судинну систему, що може пояснюватися специфічною природою його взаємодії з білком АТФ-чутливих калієвих каналів, що зв'язується з ним. У здорових добровольців мінімально ефективна доза глімепіриду становить 0,6 мг. Ефект глімепіриду є дозозалежним та відтворюваним. Фізіологічна реакція на фізичне навантаження (зниження секреції інсуліну) прийому глімепіриду зберігається. Відсутні достовірні відмінності в ефекті, залежно від того, був прийнятий препарат за 30 хв до їди або безпосередньо перед їдою.У пацієнтів з цукровим діабетом може бути досягнуто достатнього метаболічного контролю протягом 24 годин при одноразовому прийомі препарату. У пацієнтів із нирковою недостатністю (кліренс креатиніну 4-79 мл/хв) також може бути досягнутий достатній метаболічний контроль. Комбінована терапія із метформіном. У пацієнтів з недостатнім метаболічним контролем при застосуванні максимальної дози глімепіриду може бути розпочато комбіновану терапію глімепіридом та метформіном. У двох дослідженнях при проведенні комбінованої терапії було доведено покращення метаболічного контролю порівняно з таким при лікуванні кожним із препаратів окремо. Комбінована терапія з інсуліном. У пацієнтів з недостатнім метаболічним контролем при застосуванні максимальних доз глімепіриду може бути розпочато одночасну терапію інсуліном. У двох дослідженнях при застосуванні цієї комбінації було досягнуто таке ж поліпшення метаболічного контролю, як і при застосуванні тільки одного інсуліну; однак, при комбінованій терапії потрібна нижча доза інсуліну. Застосування у дітей. Є недостатня кількість даних щодо довгострокової ефективності та безпеки застосування препарату у дітей.Клінічна фармакологіяПероральний гіпоглікемічний препарат.ІнструкціяПрепарат застосовують внутрішньо. Початкову та підтримуючу дози глімепіриду встановлюють індивідуально на підставі результатів регулярного контролю концентрації глюкози у крові. Час та кратність прийому добової дози визначається лікарем з урахуванням способу життя хворого. Добову дозу призначають один прийом безпосередньо перед або під час щільного сніданку, або першого основного прийому їжі. Таблетки приймають повністю, не розжовуючи, з достатньою кількістю рідини (близько 0.5 склянки). Не рекомендується пропускати прийом їжі після прийому Діамериду. Лікування препаратом Діамерид тривале, під контролем вмісту глюкози у крові.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу, при неефективності раніше призначеної дієти та фізичного навантаження. При неефективності монотерапії глімепіридом можливе його застосування у комбінованій терапії з метформіном або інсуліном.Протипоказання до застосуванняЦукровий діабет 1 типу, діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома та кома; стани, що супроводжуються порушенням всмоктування їжі та розвитком гіпоглікемії (у тому числі інфекційні захворювання); лейкопенія; тяжкі порушення функції печінки; тяжкі порушення функції нирок (у тому числі хворі, що перебувають на гемодіалізі); підвищена чутливість до глімепіриду або до якогось неактивного компонента препарату, до інших похідних сульфонілсечовини або до сульфаніламідних препаратів (ризик розвитку реакцій гіперчутливості); непереносимість лактози, лактазна недостатність, глюкозо-галактозна мальабсорбція.Вагітність та лактаціяПротипоказано: вагітність та період годування груддю, вік до 18 років.Побічна діяЗ боку обміну речовин: можливий розвиток гіпоглікемічних реакцій. Ці реакції, головним чином, виникають незабаром після прийому препарату, можуть мати важку форму та перебіг і їх не завжди вдається легко усунути. Розвиток цих симптомів залежить від індивідуальних факторів, таких як особливості харчування та дозування. З боку органу зору: під час лікування (особливо на початку) можуть спостерігатися транзиторні порушення зору, зумовлені зміною концентрації глюкози в крові. З боку травної системи: нудота, блювання, відчуття тяжкості або дискомфорту в епігастрії, біль у животі, діарея, що дуже рідко призводять до припинення лікування; підвищення активності печінкових ферментів, холестаз, жовтяниця, гепатит (до розвитку печінкової недостатності). З боку системи кровотворення: тромбоцитопенія (від помірної до тяжкої), лейкопенія, гемолітична або апластична анемія, еритроцитопенію, гранулоцитопенію, агранулоцитоз та панцитопенію. Алергічні реакції: можлива поява кропив'янки (свербіж, висипання на шкірі). Такі реакції бувають, як правило, помірно вираженими, але можуть прогресувати, супроводжуючись падінням артеріального тиску, задишкою, аж до розвитку анафілактичного шоку. З появою кропив'янки слід негайно звернутися до лікаря. Можлива перехресна алергія з іншими похідними сульфонілсечовини, сульфаніламідами або іншими сульфонамідами, також можливий розвиток алергічного васкуліту. Дерматологічні реакції: в окремих випадках – фотосенсибілізація, пізня шкірна порфірія. Інші: в окремих випадках – головний біль, астенія, гіпонатріємія.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування глімепіриду з деякими лікарськими засобами може спричинити як посилення, так і ослаблення гіпоглікемічної дії препарату. Тому інші лікарські препарати можна приймати лише після погодження з лікарем. Посилення гіпоглікемічної дії та пов'язаний з цим можливий розвиток гіпоглікемії може спостерігатися при одночасному застосуванні глімепіриду з інсуліном, метформіном або іншими пероральними гіпоглікемічними препаратами, інгібіторами АПФ, аллопуринолом, анаболічними стероїдами та чоловічими статевими омофами, , фибратами, флуоксетином, симпатолитиками (гуанетидином), ингибиторами МАО, миконазолом, пентоксифиллином (при парентеральном введении в высоких дозах), фенилбутазоном, азапропазоном, оксифенбутазоном, пробенецидом, хинолоновыми антибиотиками, салицилатами и аминосалициловой кислотой, сульфинпиразоном, некоторыми сульфаниламидами пролонгированного действия, тетрациклинами, тритокваліном, флуконазолом. Послаблення гіпоглікемічної дії і пов'язане з цим, підвищення концентрації глюкози в крові може спостерігатися при одночасному застосуванні глімепіриду з ацетазоламідом, барбітуратами, глюкокортикостероїдами, діазоксидом, салуретиками, тіазидними діуретиками, епінефрином та іншими симпатоміметичними засобами, глюкам кислотою (у високих дозах) та похідними нікотинової кислоти, естрогенами та прогестагенами, похідними фенотіазину, в т.ч. хлорпромазином, фенітоїном, рифампіцином, гормонами щитовидної залози, солями літію. Блокатори Н2-гістамінових рецепторів, клонідин та резерпін здатні як потенціювати, так і послаблювати гіпоглікемічну дію глімепіриду. Під дією бета-адреноблокаторів, клонідину, гуанетидину та резерпіну, можливе послаблення або відсутність клінічних ознак гіпоглікемії. На тлі прийому глімепіриду може спостерігатись посилення або ослаблення дії похідних кумарину. При одночасному застосуванні з лікарськими засобами, що пригнічують кістковомозкове кровотворення, збільшується ризик мієлосупресії. Одноразове або хронічне вживання алкоголю може посилювати, так і послаблювати гіпоглікемічну дію глімепіриду.Спосіб застосування та дозиНа початку лікування препарат призначають у дозі 1 мг 1 раз на добу. При досягненні оптимального терапевтичного ефекту рекомендується приймати цю дозу як підтримуючу. У разі відсутності глікемічного контролю, добову дозу слід поетапно збільшити під регулярним контролем концентрації глюкози в крові (з інтервалами в 1-2 тижні) до 2 мг, 3 мг або 4 мг на добу. Дози понад 4 мг на добу ефективні лише у виняткових випадках. Максимальна рекомендована добова доза – 6 мг.ПередозуванняСимптоми: після внутрішнього застосування глімепіриду у високій дозі можливий розвиток гіпоглікемії, тривалістю від 12 годин до 72 годин, яка може повторитися після початкового відновлення концентрації глюкози в крові. Найчастіше рекомендується спостереження за умов стаціонару. Симптоми гіпоглікемії: посилення потовиділення, відчуття тривоги, тахікардія, підвищення артеріального тиску, відчуття серцебиття, біль у ділянці серця, аритмія, головний біль, запаморочення, різке підвищення апетиту, нудота, блювання, апатія, сонливість, неспокій, агресивність, порушення концентрації , сплутаність свідомості, тремор, парези, порушення чутливості, судоми центрального генезу Іноді клінічна картина гіпоглікемії може нагадувати інсульт. Можливий розвиток коми. Лікування: індукція блювання, рясне пиття з активованим вугіллям (адсорбентом) та натрію пікосульфатом (проносним). При прийомі великої кількості препарату показано промивання шлунка з наступним прийомом натрію пікосульфату та активованого вугілля. Слід якнайшвидше розпочати введення декстрози, при необхідності - внутрішньовенно струминно 50 мл 40% розчину, з подальшим інфузійним введенням 10% розчину, з ретельним моніторуванням концентрації глюкози в крові. Надалі проводиться симптоматична терапія.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДіамерид слід приймати у рекомендованих дозах та у призначений час. Помилки застосування препарату, наприклад, пропуск прийому, ніколи не можна усувати за допомогою наступного прийому вищої дози. Лікар і хворий повинні заздалегідь обговорити заходи, які слід вживати у разі таких помилок (наприклад, пропуск прийому препарату або їди) або в ситуаціях, коли неможливе застосування чергової дози препарату у встановлений час. Хворий повинен негайно інформувати лікаря у разі прийому надто високої дози препарату. Розвиток гіпоглікемії у пацієнта після прийому Діамеріду у дозі 1 мг на добу означає можливість контролю глікемії виключно за допомогою дієти. При досягненні компенсації цукрового діабету типу 2 підвищується чутливість до інсуліну. У зв'язку з цим у процесі лікування може знизитись потреба в глімепіриді. Щоб уникнути розвитку гіпоглікемії, необхідно тимчасово зменшити дозу або скасувати Діамерид. Корекцію дози слід проводити також при зміні маси тіла хворого, його способу життя або при появі інших факторів, що сприяють підвищенню ризику розвитку гіпо-або гіперглікемії. Адекватна дієта, регулярні та достатні фізичні вправи та, при необхідності, зниження маси тіла мають таке ж важливе значення для досягнення оптимального контролю вмісту глюкози в крові, як і регулярний прийом глімепіриду. Клінічними симптомами гіперглікемії є: збільшення частоти сечовипускань, сильна спрага, сухість у роті та сухість шкірних покривів. У перші тижні лікування може підвищитись ризик розвитку гіпоглікемії, що потребує особливо ретельного спостереження за хворим. На фоні лікування Діамерідом при нерегулярному прийомі їжі або пропуску їжі може розвинутися гіпоглікемія. До факторів, що сприяють розвитку гіпоглікемії, відносяться: Небажання або (особливо у похилому віці) недостатня здатність хворого до співпраці з лікарем; неповноцінне, нерегулярне харчування, пропуск прийомів їжі, голодування, зміна звичної дієти; дисбаланс між фізичним навантаженням та споживанням вуглеводів; вживання алкоголю, особливо у поєднанні з пропуском їди; порушення функції нирок; тяжке порушення функції печінки; передозування глімепіриду; деякі некомпенсовані захворювання ендокринної системи, що впливають на вуглеводний обмін (наприклад, порушення функції щитовидної залози, гіпофізарна недостатність або недостатність кори надниркових залоз); одночасне застосування деяких інших лікарських засобів. Лікар повинен бути поінформований про зазначені вище фактори та епізоди гіпоглікемії, оскільки вони вимагають особливо строгого спостереження за хворим. За наявності таких факторів, що підвищують ризик розвитку гіпоглікемії, слід скоригувати дозу глімепіриду чи всю схему лікування. Це необхідно зробити також у разі інтеркурентного захворювання чи зміни способу життя хворого. Симптоми гіпоглікемії можуть бути згладжені або зовсім відсутні у пацієнтів похилого віку, у хворих з вегетативною нейропатією або отримують одночасне лікування бета-адреноблокаторами, клонідином, резерпіном, гуанетидином. Гіпоглікемія майже завжди може бути швидко купована негайним прийомом вуглеводів (глюкози або цукру, наприклад у вигляді шматочка цукру, солодкого фруктового соку або чаю). У зв'язку з цим пацієнт повинен мати при собі не менше 20 г глюкози (4 шматочки цукру). Цукрозамінники неефективні при лікуванні гіпоглікемії. З досвіду застосування інших препаратів сульфонілсечовини відомо, що незважаючи на початковий успіх усунення гіпоглікемії, можливий її рецидив. У зв'язку з цим, необхідне безперервне та ретельне спостереження за хворим. Тяжка гіпоглікемія вимагає негайного лікування під наглядом лікаря, а за певних обставин та госпіталізації хворого. Якщо хворого на цукровий діабет лікують різні лікарі (наприклад, під час перебування у лікарні після нещасного випадку, при захворюванні у вихідні дні), він повинен обов'язково повідомити їх про своє захворювання та попереднє лікування. Під час лікування препаратом Діамерид потрібне проведення регулярного контролю функції печінки та картини периферичної крові (особливо кількості лейкоцитів та тромбоцитів). У стресових ситуаціях (наприклад, при травмі, хірургічному втручанні, інфекційних захворюваннях, що супроводжуються лихоманкою) може виникнути потреба у тимчасовому переведенні хворого на інсулінотерапію. Відсутня досвід застосування глімепіриду у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки та нирок або пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції нирок та печінки показано переведення на інсулінотерапію. Під час лікування глімепіридом необхідний регулярний контроль концентрації глюкози у крові, а також концентрації глікозильованого гемоглобіну. Окремі побічні реакції (важка гіпоглікемія, серйозні зміни картини крові, важкі алергічні реакції, печінкова недостатність) можуть за певних обставин становити загрозу для життя пацієнта. У разі розвитку небажаних або тяжких реакцій пацієнт повинен відразу ж інформувати про них лікаря і в жодному разі не продовжувати прийом препарату без його рекомендації. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. На початку лікування, при переході з одного лікарського засобу на інше, або при нерегулярному прийомі препарату Діамерид може виникати, обумовлене гіпо-або гіперглікемією, зниження концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій хворого. Це може негативно позначитися на здатності до керування автотранспортом або управління різними машинами і механізмами. Пацієнтам необхідно рекомендувати вживати заходів для попередження розвитку гіпоглікемії та гіперглікемії при керуванні автотранспортом та роботі з механізмами. Це особливо важливо для пацієнтів з відсутністю або зниженням вираженості симптомів-провісників гіпоглікемії, що розвивається або страждають частими епізодами гіпоглікемії. У таких випадках слід розглянути доцільність виконання подібних робіт.Умови відпустки з аптекЗа рецептом
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діючі речовини: 2,000 мг ципротерону ацетату та 0,035 мг етинілестрадіолу; допоміжні речовини: лактози моногідрат, кукурудзяний крохмаль, повідон 25, тальк (магнію гідросилікат), магнію стеарат; Склад оболонки: сахароза, г|овідон 90, макрогол 6000, кальцію карбонат, тальк (магнію гідросилікат), титану діоксид, гліцерол 85%, гірський віск гліколевий, барвник заліза (II) оксид жовтий. По 21 таблетці в блістер із ПВХ та кольорової алюмінієвої фольги. Блістер разом з інструкцією із застосування поміщають у картонну пачку з контролем першого розтину.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, світло-жовтого кольору.ХарактеристикаНизькодозований монофазний пероральний контрацептив із антиандрогенним ефектом.Фармакотерапевтична групаКонтрацептивний засіб комбінований (естроген+антіандроген).ФармакокінетикаЦипротерону ацетат Абсорбція При прийомі внутрішньо ципротерону ацетат швидко та повністю абсорбується. Після прийому внутрішньо таблеток Діане-35® максимальна концентрація (Сmах) ципротерону ацетату в плазмі крові, що дорівнює 15 нг/мл, досягається через 1,6 години. Абсолютна біодоступність ацетату ципротерону становить близько 88%. Розподіл Ципротерону ацетат зв'язується виключно з альбуміном плазми. У вільному вигляді перебуває лише близько 3,5-4% від загальної концентрації препарату у плазмі крові. Індуковане етинілестрадіолом підвищення ГСПГ не впливає на зв'язування ципротерону ацетату білками плазми. Здається обсяг розподілу становить 986±437 л. Метаболізм Ципротерону ацетат майже повністю метаболізується. Головний метаболіт у плазмі крові людини, 15β-гідроксиципротерон ацетат, утворюється за участю ізоферменту CYP3A4 системи цитохрому Р450. Швидкість кліренсу із плазми крові становить близько 3,6 мл/хв/кг. Виведення Зменшення концентрації ципротерону ацетату у плазмі крові відбувається у дві фази, які характеризуються періодом напіввиведення близько 0,8 години та близько 2,3 днів, відповідно. Деяка частина дози виводиться у незміненому вигляді. Більшість дози екскретується у вигляді метаболітів нирками та через шлунково-кишковий тракт (ЖКТ) у співвідношенні 3:7. Метаболіти із плазми крові елімінуються з періодом напіввиведення близько 1,7 діб. Рівноважна концентрація На фармакокінетику ципротерону ацетату не впливає концентрація ГСПГ у плазмі. При щоденному прийомі препарату концентрація речовини в плазмі збільшується приблизно в 2,5 рази, досягаючи рівноважної концентрації у другій половині циклу прийому препарату. Куріння не впливає на фармакокінетику ципротерону ацетату. Етинілестрадіол Абсорбція Після прийому внутрішньо етинілестрадіол швидко та повністю абсорбується. Максимальна концентрація (Сmах) у плазмі крові, що дорівнює приблизно 80 пг/мл, досягається за 1,7 год. при високій міжіндивідуальній варіабельності від 20 до 65%. Розподіл Етинілестрадіол практично повністю (приблизно 98%), хоч і неспецифічно, зв'язується альбуміном. Етинілестрадіол індукує підвищення концентрації ГСПГ у плазмі крові. Здається обсяг розподілу етинілестрадіолу становить 5 л/кг. Метаболізм Етинілестрадіол піддається пресистемній кон'югації, як у слизовій тонкій кишці, так і в печінці. Первинний метаболізм етинілестрадіолу здійснюється за допомогою ароматичного гідроксилювання. При цьому утворюється широкий спектр гідроксильованих та метильованих метаболітів, які присутні як у вигляді вільних метаболітів, так і у вигляді кон'югатів з глюкуронідами та сульфатами. Швидкість кліренсу із плазми крові становить 5 мл/хв/кг. Виведення Зменшення концентрації етинілестрадіолу в плазмі крові носить двофазний характер: перша фаза характеризується періодом напіввиведення 1-2 години, друга – близько 20 годин. У незміненому вигляді з організму не виводиться. Метаболіти етинілестрадіолу виводяться нирками та через ШКТ у співвідношенні 4:6 з періодом напіввиведення близько 24 год. Рівноважна концентрація Рівноважна концентрація досягається у другій половині циклу прийому препарату, коли концентрація етинілестрадіолу в плазмі крові підвищується на 30-40% порівняно із застосуванням разової дози.ФармакодинамікаЦипротерону ацетат і етинілестрадіол, що входять до складу препарату Діане-35®, надають сприятливий ефект на симптоми гіперандрогенії: ципротерону ацетат є конкурентним антагоністом рецепторів андрогенів, пригнічує синтез андрогенів у клітинах-мішенях і зменшує їх концентрацію у крові етинілестрадіолу. Етинілестрадіол також стимулює синтез глобуліну, що зв'язує статеві гормони (ГСПГ), завдяки чому знижується концентрація вільних, біологічно активних андрогенів у кров'яному руслі. На фоні прийому препарату Діане-35® знижується посилена діяльність сальних залоз, яка відіграє важливу роль у виникненні вугрів та себореї. Через 3-4 місяці терапії це зазвичай призводить до зникнення наявного висипу. Надмірна жирність волосся та шкіри зникає ще раніше. Терапія препаратом Діане-35 зменшує клінічні прояви легких форм гірсутизму (зокрема підвищений ріст волосся на обличчі); проте ефект від лікування слід очікувати лише після кількох місяців застосування. Контрацептивна дія препарату Діане-35® заснована на взаємодії кількох факторів, найважливішим з яких є придушення овуляції та підвищення в'язкості секрету шийки матки, що ускладнює проникнення сперматозоїдів у порожнину матки. На додаток до контрацептивного ефекту, комбінація естроген/прогестаген має, при врахуванні можливих небажаних явищ (див. розділи "Побічна дія" та "Особливі вказівки"), поряд позитивних властивостей: цикл стає більш регулярним, зменшуються болючість та інтенсивність менструальноподібних кровотеч, в результаті чого знижується ризик дефіциту заліза у організмі жінок.Показання до застосуванняЛікування андрогензалежних форм акне середнього ступеня тяжкості та тяжкого ступеня (з себореєю або без себореї) та/або гірсутизму у жінок репродуктивного віку. Для лікування акне препарат Діане-35 слід застосовувати лише при неефективності місцевої терапії або застосування системних антибіотиків. Оскільки препарат має контрацептивний ефект, він не повинен застосовуватися у поєднанні з іншими гормональними контрацептивними засобами.Протипоказання до застосуванняПрепарат Діане-35® протипоказаний за наявності будь-якого із захворювань/станів/факторів ризику, наведених нижче: Тромбози (венозні та артеріальні) та тромбоемболії (у тому числі тромбоз глибоких вен, тромбоемболія легеневої артерії, інфаркт міокарда) або цереброваскулярні порушення – нині або в анамнезі. Стани, що передують тромбозу (зокрема транзиторні ішемічні атаки, стенокардія) нині чи анамнезі. Виявлена схильність до венозного або артеріального тромбозу, включаючи резистентність до активованого протеїну С, дефіцит антитромбіну III, дефіцит протеїну С, дефіцит протеїну S, гіпергомоцистеїнемія, антитіла до фосфоліпідів (антитіла до кардіоліпіну, вовчаковий антико) Мігрень із осередковою неврологічною симптоматикою в анамнезі. Цукровий діабет із судинними ускладненнями. Наявність високого ризику венозного або артеріального тромбозу (наприклад, дисліпопротеїнемія тяжкого ступеня). Неконтрольована артеріальна гіпертензія. Панкреатит з вираженою гіпертригліцеридемією в даний час або в анамнезі. Тяжкі захворювання печінки (включаючи порушення екскреторної системи, такі як синдроми Дубіна-Джонсона та Ротора) доти, доки показники функції печінки не прийдуть у норму. Пухлини печінки (доброякісні чи злоякісні) нині чи анамнезі. Виявлені гормонозалежні злоякісні захворювання (у тому числі статевих органів чи молочної залози) або підозра на них. Кровотеча із статевих шляхів неясної етіології. Куріння у віці 35 років та старше. Наявність в анамнезі під час попередніх вагітностей ідіопатичної жовтяниці та/або сильної сверблячки, пов'язаної з холестазом; отосклерозу із погіршенням слуху; герпесу. Серповидно-клітинна анемія. Спільне застосування з іншими гормональними контрацептивами. Вагітність чи підозра на неї. Період грудного вигодовування. Підвищена чутливість до ципротерону та/або етинілестрадіолу, або до будь-якої з допоміжних речовин препарату Діане-35®. Непереносимість лактози, сахарози, дефіцит лактази, сахарази/ізомальтази, глюкозо-галактозна мальабсорбція. Спільне застосування з противірусними препаратами прямої дії (ПППД), що містять омбітасвір, паритапревір, дасабувір або комбінацію цих речовин. Препарат Діане-35 не призначений для застосування у чоловіків. Якщо будь-які з цих захворювань/станів/факторів ризику з'являються вперше на фоні прийому препарату Діане-35, прийом препарату слід негайно припинити. З обережністю: Якщо якісь із захворювань/станів/факторів ризику, зазначених нижче, є нині, слід ретельно зважувати потенційний ризик та очікувану користь у кожному індивідуальному випадку: Чинники ризику розвитку тромбозу та тромбоемболій: куріння; тромбози; інфаркт міокарда або порушення мозкового кровообігу у віці менше 50 років у когось із найближчих родичів; ожиріння; дисліпопротеїнемія; контрольована артеріальна гіпертензія; мігрень без осередкової неврологічної симптоматики; неускладнені захворювання клапанів серця. Інші захворювання, при яких можуть спостерігатися порушення периферичного кровообігу: цукровий діабет; системна червона вовчанка; гемолітико-уремічний синдром; хвороба Крона та виразковий коліт; флебіт поверхневих вен. Гіпертригліцеридемія. Захворювання печінки легкого та середнього ступеня тяжкості за нормальних показників функціональних проб печінки. Захворювання, що вперше виникли або посилилися під час вагітності або на тлі попереднього прийому статевих гормонів (наприклад, захворювання жовчного міхура, порфірія, хореї Сіденгама).Вагітність та лактаціяПрепарат Діане-35 протипоказаний під час вагітності. Якщо вагітність виявляється під час прийому препарату Діане-35, прийом препарату повинен бути негайно припинений. Великі епідеміологічні дослідження не виявили підвищеного ризику вад розвитку у дітей, народжених жінками, які отримували статеві гормони до вагітності, або при випадковому прийомі препаратів, що містять статеві гормони, у ранні терміни вагітності. Ципротерону ацетат проникає у грудне молоко, тому застосування препарату Діане-35 протипоказано в період грудного вигодовування. Близько 0,2% від отриманої матір'ю добової дози ципротерону ацетату потрапляє з молоком дитині, яка перебуває на грудному вигодовуванні, що відповідає дозі близько 1 мкг/кг. 0,02% від отриманої матір'ю добової дози етинілестрадіолу може потрапляти з молоком дитині, яка перебуває на грудному вигодовуванні.Побічна діяНайбільш небажаними явищами, що найчастіше описуються, на фоні прийому препарату Діане-35® є нудота, біль у животі, підвищення маси тіла, головний біль, зниження настрою, зміна настрою, біль у молочних залозах, нагрубання молочних залоз. Вони зустрічаються у ≥ 1% пацієнток. Існує підвищений ризик тромбоемболії. Побічні явища, про які повідомлялося при прийомі препарату Діане-35, але зв'язок яких з прийомом препарату не підтверджений і не спростований. Система органів (MedDRA) Часто (≥1/100 до <1/10) Нечасто (≥1/1000 до <1/100) Рідко (≥1/10000 до <1/1000) Частота невідома Порушення з боку органу зору непереносимість контактних лінз Порушення з боку шлунково-кишкового тракту нудота, біль у животі блювота, діарея Порушення з боку імунної системи реакції гіперчутливості Загальні розлади збільшення маси тіла зниження маси тіла Порушення з боку обміну речовин та харчування затримка рідини Порушення з боку нервової системи головний біль мігрень Порушення психіки пригнічений настрій, перепади настрою зниження лібідо збільшення лібідо Порушення з боку статевих органів та молочних залоз біль/болючість у молочних залозах, нагрубання молочних залоз, метрорагія гіпертрофія молочних залоз виділення із піхви, виділення із молочних залоз* Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин висип, кропив'янка, хлоазма вузлувата еритема, мултиформна еритема Порушення з боку судин тромбоемболія підвищення артеріального тиску *У ході постмаркетингових досліджень повідомлялося про хворобливі менструальноподібні кровотечі та про відсутність менструальноподібних кровотеч, частоту яких оцінити не вдалося. При прийомі препарату Діане-35 можуть відзначатися нерегулярні кровотечі ("мажучі" кров'янисті виділення та/або проривні кровотечі), особливо протягом перших місяців застосування. Повідомлялося про випадки погіршення перебігу ендогенної депресії та епілепсії на фоні прийому КОК. Нижче перераховані небажані явища з дуже низькою частотою або відстроченим розвитком симптомів, які, ймовірно, пов'язані з прийомом КОК: Пухлини У жінок, які застосовують КОК, дуже незначно підвищено частоту виявлення раку молочної залози. Оскільки рак молочної залози рідко зустрічається у жінок віком до 40 років, підвищення частоти раку у жінок, які застосовують КОК, незначно по відношенню до загального ризику виникнення раку молочної залози. Причинно-наслідковий зв'язок із застосуванням КОК не виявлено. Пухлини печінки (доброякісні та злоякісні). Інші стани Венозні тромбоемболічні розлади. Артеріальні тромбоемболічні розлади. Цереброваскулярні порушення. Підвищений ризик панкреатиту при застосуванні КОК (жінки з гіпертригліцеридемією). Артеріальна гіпертензія. Настання або погіршення станів, при яких зв'язок із застосуванням КОК не є незаперечним: жовтяниця та/або свербіж, пов'язані з холестазом; утворення каменів жовчного міхура; порфірія; системна червона вовчанка; гемолітико-уремічний синдром; хорея Сіденгама; герпес під час вагітності; втрата слуху, пов'язана з отосклерозом; рак шийки матки. У жінок із спадковим ангіоневротичним набряком екзогенні естрогени можуть спричинити або посилити симптоми ангіоневротичного набряку. Порушення функції печінки. Порушення толерантності до глюкози або вплив на периферичну інсулінорезистентність. Хвороба Крона, виразковий коліт. Хлоазму. Взаємодія Внаслідок взаємодії інших препаратів (індукторів ферментів) з пероральними контрацептивами можуть виникати "проривні" кровотечі та/або зниження контрацептивного ефекту. Вплив на дані лабораторного обстеження (показники крові) Збільшення ШОЕ (швидкості осідання еритроцитів) може спостерігатися без будь-якого захворювання. Повідомлялося про підвищення концентрації міді та сироваткового заліза в плазмі крові, а також підвищення активності лужної фосфатази лейкоцитів. Інші метаболічні функції У поодиноких випадках можуть виникати порушення метаболізму фолієвої кислоти та триптофану.Взаємодія з лікарськими засобамиПри застосуванні супутніх препаратів слід консультувати жінку виявлення потенційних взаємодій. Вплив інших лікарських засобів на препарат Діане-35® Можлива взаємодія з лікарськими засобами, що індукують мікросомальні ферменти печінки, внаслідок чого може збільшуватися кліренс статевих гормонів, що, у свою чергу, може призводити до "проривних" маткових кровотеч та/або зниження контрацептивного ефекту. Індукція мікросомальних ферментів печінки може спостерігатися вже за кілька днів спільного застосування. Максимальна індукція мікросомальних ферментів печінки зазвичай спостерігається протягом кількох тижнів. Після відміни препарату індукція мікросомальних ферментів печінки може зберігатись протягом 4 тижнів. Жінкам, які отримують лікування такими препаратами на додаток до препарату Діане-35, рекомендується використовувати бар'єрний метод контрацепції або вибрати інший негормональний метод контрацепції. Бар'єрний метод контрацепції слід використовувати протягом усього періоду прийому супутніх препаратів, а також протягом 28 днів після їх відміни. Якщо застосування препаратів-індукторів триває довше, ніж цикл прийому таблеток Діане-35®, слід розпочати прийом таблеток препарату Діане-35® з нової упаковки без звичайної перерви. Речовини, що збільшують кліренс препарату Діане-35® (що послаблюють ефективність шляхом індукції ферментів): фенітоїн, барбітурати, примідон, карбамазепін, рифампіцин і, можливо, також окскарбазепін, топірамат, фелбамат, гризеофульвін, а також препарати, що містять. Речовини з різним впливом на кліренс препарату Діане-35® При сумісному застосуванні з препаратом Діане-35 багато інгібіторів протеаз ВІЛ або вірусу гепатиту С і ненукліозидні інгібітори зворотної транскриптази можуть як збільшувати, так і зменшувати концентрацію естрогену або прогестагену в плазмі крові. У деяких випадках такий вплив може бути клінічно значущий. Речовини, що знижують кліренс препарату Діане-35® (інгібітори ферментів) Сильні та помірні інгібітори CYP3A4, такі як азольні антимікотики (наприклад, ітраконазол, вориконазол, флуконазол), верапаміл, макроліди (наприклад, кларитроміцин, еритроміцин), дилтіазем та грейпфрутовий сік або підвищують плазмові концентрації. Було показано, що эторикоксиб у дозах 60 та 120 мг/добу при сумісному прийомі з КОК, що містять 0,035 мг етинілестрадіолу, підвищує концентрацію етинілестрадіолу в плазмі крові в 1,4 та 1,6 рази, відповідно. Вплив комбінацій естрогену та прогестагену на інші лікарські препарати Комбінації естрогену та прогестагену (до яких належить препарат Діане-35®) можуть впливати на метаболізм інших препаратів, що призводить до підвищення (наприклад, циклоспорин) або зниження (наприклад, ламотриджин) їхньої концентрації у плазмі крові та тканинах. In vitro етинілестрадіол є оборотним інгібітором CYP2C19, CYP1A1 та CYP1A2, а також необоротним інгібітором CYP3A4/5, CYP2C8 та CYP2J2. У клінічних дослідженнях призначення гормонального контрацептиву, що містить етинілестрадіол, не призводило до будь-якого підвищення або призводило лише до слабкого підвищення концентрацій субстратів CYP3A4 у плазмі (наприклад, мідазоламу), тоді як концентрації субстратів CYP1A2 у плазмі можуть зростати слабо (наприклад , теофілін) або помірно (наприклад, мелатонін та тизанідин). Фармакодинамічні взаємодії Було показано, що спільне застосування етинілестрадіол-вмісних препаратів і противірусних препаратів прямої дії, що містять омбітасвір, паритапревір, дасабувір або їх комбінацію, виявляється підвищенням концентрації АЛТ (аланінамінотрансферази) більш ніж у 20 разів у порівнянні з верхньою межею норми у здорових. Із жінок. Інші форми взаємодії Застосування таких препаратів, як Діане-35®, може впливати на результати деяких лабораторних тестів, включаючи біохімічні параметри печінки, функцію щитовидної залози, функцію надниркових залоз та нирок, концентрацію протеїнів у плазмі крові (наприклад, глобуліну, що зв'язує кортикостероїди. ), параметри коагуляції та фібринолізу, вуглеводний обмін. Ці зміни, зазвичай, залишаються у межах нормальних фізіологічних значень.Спосіб застосування та дозиПрепарат Діане-35® не слід застосовувати лише з метою контрацепції. З метою контрацепції препарат можна застосовувати лише у жінок з андрогензалежними захворюваннями (з акне з себореєю або без себореї; та/або гірсутизмом). Для досягнення терапевтичного ефекту та забезпечення необхідної контрацепції препарат Діане-35® слід приймати регулярно. Якщо до початку прийому препарату Діане-35® застосовувався будь-який гормональний контрацептивний препарат, його прийом має бути припинено. Режим дозування препарату Діане-35 збігається з режимом дозування більшості комбінованих пероральних контрацептивів (КЗК). Таким чином, на прийом препарату Діане-35 поширюються правила прийому інших КОК. Нерегулярний прийом препарату Діане-35 може призводити до ациклічних кровотеч, зниження терапевтичного ефекту та контрацептивної ефективності. При правильному застосуванні індекс Перля (показник, що відображає частоту наступу вагітності у 100 жінок протягом року застосування контрацептиву) становить приблизно 1. Календарна упаковка препарату Діане-35 містить 21 таблетку. Таблетки препарату Діане-35 слід приймати внутрішньо по одній щодня протягом 21 дня приблизно в один і той же час, запиваючи невеликою кількістю води. Кожну таблетку необхідно приймати у відповідний день тижня, вказаний на упаковці, слідуючи стрілкам. Прийом таблеток з наступної упаковки починається після 7-денної перерви в прийомі таблеток, під час якого зазвичай має місце кровотеча "скасування". Кровотеча зазвичай починається на 2-3 день після прийому останньої таблетки і може не закінчитися до початку прийому таблеток з нової упаковки. Як розпочати прийом препарату Діане-35® За відсутності прийому будь-яких гормональних контрацептивних препаратів у попередньому місяці Прийом препарату Діане-35 починається в перший день менструального циклу (тобто в перший день менструальної кровотечі). Дія препарату Діане-35 розпочнеться відразу після прийому першої таблетки, при цьому немає необхідності використовувати додаткові контрацептивні методи. Допускається початок прийому на 2-5-й день менструального циклу, але в цьому випадку рекомендується додатково використовувати бар'єрний метод контрацепції протягом перших 7 днів прийому препарату. При переході з інших комбінованих контрацептивних препаратів (КЗК, вагінального кільця або трансдермального пластиру) Переважно починати прийом препарату Діане-35 на наступний день після прийому останньої активної (що містить гормони) таблетки з поточної упаковки КОК (тобто без перерви у прийомі). Також можна починати прийом пізніше, але в жодному разі не пізніше наступного дня після звичайної 7-денної перерви (для препаратів, що містять 21 таблетку) або після прийому останньої неактивної таблетки (для препаратів, що містять 28 таблеток в упаковці). Починати прийом препарату Діане-35 слід після звичайної перерви у прийомі активних таблеток у разі переходу з контрацептивних препаратів з пролонгованим режимом застосування. Прийом препарату Діане-35® слід розпочинати в день видалення вагінального кільця або пластиру, але не пізніше дня, коли має бути введене нове кільце або наклеєний новий пластир. При переході з контрацептивних препаратів, що містять лише гестагени ("міні-пили", ін'єкційні форми, імплантат) або з внутрішньоматкової терапевтичної системи з вивільненням гестагену Перейти з "міні-пили" на препарат Діане-35 можна в будь-який день (без перерви), з імплантату або внутрішньоматкового контрацептиву з гестагеном - у день його видалення, з ін'єкційної форми - у день, коли має бути зроблена наступна ін'єкція. У всіх випадках необхідно використовувати додатково бар'єрний метод контрацепції протягом перших 7 днів прийому таблеток. Після аборту (у тому числі мимовільного) у першому триместрі вагітності Починати прийом препарату можна негайно. За умови дотримання цієї умови додаткової контрацепції не потрібно. Після пологів (за відсутності грудного вигодовування) або переривання вагітності (у тому числі мимовільного) у другому триместрі Починати прийом препарату рекомендується на 21-28 день після пологів (за відсутності грудного вигодовування) або переривання вагітності у другому триместрі. Якщо прийом препарату розпочато пізніше, необхідно використовувати додатково бар'єрний метод контрацепції протягом перших 7 днів прийому таблеток. Якщо статевий контакт мав місце до початку прийому препарату Діане-35, необхідно виключити вагітність або дочекатися першої менструації. Прийом пропущених пігулок Якщо запізнення у прийомі препарату становить менше 12 годин, контрацептивний захист не знижується. Жінка повинна прийняти таблетку якнайшвидше, наступна таблетка приймається у звичайний час. Якщо запізнення в прийомі таблеток становить більше 12 годин, контрацептивний захист може знижуватися. Чим більше таблеток пропущено і чим ближче пропуск до 7-денної перерви у прийомі таблеток, тим вища ймовірність вагітності. При цьому можна керуватися двома основними правилами: Прийом препарату ніколи не повинен бути перерваний більш ніж на 7 днів. 7 днів безперервного прийому таблеток потрібно для досягнення адекватного придушення гіпоталамо-гіпофізарно-яєчникової системи. Відповідно, якщо запізнення у прийомі таблеток перевищує 12 годин (інтервал з моменту прийому останньої таблетки – понад 36 годин), залежно від тижня, коли пропущена таблетка, необхідно: Перший тиждень прийому препарату Прийняти останню пропущену таблетку якнайшвидше, як тільки жінка згадає про це (навіть якщо для цього потрібно прийняти дві таблетки одночасно). Наступну таблетку необхідно прийняти у звичайний час. Протягом наступних 7 днів додатково необхідно використовувати бар'єрний метод контрацепції (наприклад, презерватив). Якщо статевий контакт мав місце протягом 7 днів перед пропуском таблетки, необхідно врахувати можливість вагітності. Другий тиждень прийому препарату Прийняти останню пропущену таблетку якнайшвидше, як тільки жінка згадає про це (навіть якщо для цього потрібно прийняти дві таблетки одночасно). Наступну таблетку необхідно прийняти у звичайний час. Якщо жінка приймала таблетки правильно протягом попередніх 7 днів, немає необхідності використовувати додаткові контрацептивні заходи. Інакше, а також при пропусканні двох та більше таблеток необхідно додатково використовувати бар'єрні методи контрацепції (наприклад, презерватив) протягом наступних 7 днів. Третій тиждень прийому препарату Ризик зниження контрацептивної надійності неминучий через майбутню перерву в прийомі таблеток. У цьому випадку необхідно дотримуватись наступних алгоритмів: якщо протягом 7 днів, що передували першій пропущеній таблетці, всі таблетки приймалися правильно, немає необхідності використовувати додаткові методи контрацепції. При прийомі пропущених таблеток керуйтеся пунктами 1 або 2. якщо протягом 7 днів, що передували першій пропущеній таблетці, таблетки приймалися неправильно, то протягом наступних 7 днів необхідно додатково використовувати бар'єрний метод контрацепції (наприклад, презерватив) і в цьому випадку слід керуватися пунктом 1 для прийому пропущених таблеток. Необхідно прийняти пропущену таблетку якнайшвидше, як тільки жінка згадає про це (навіть якщо це означає прийом двох таблеток одночасно). Наступні таблетки приймають у звичайний час, доки не закінчаться таблетки із поточної упаковки. Прийом таблеток з наступної упаковки слід починати відразу без звичайної 7-денної перерви. Кровотеча "відміни" малоймовірна, поки не закінчаться таблетки з другої упаковки, але можуть відзначатися "мажучі" виділення та/або "проривні" кровотечі в дні прийому препарату. Можна також перервати прийом таблеток з поточної упаковки, зробити перерву на 7 або менше днів ( включаючи дні пропуску таблеток), після чого розпочинати прийом таблеток з нової упаковки. Якщо жінка пропустила прийом таблеток, а під час перерви у прийомі у неї немає кровотечі "скасування", необхідно виключити вагітність. Допускається приймати не більше двох таблеток на один день. Рекомендації при шлунково-кишкових розладах При тяжких шлунково-кишкових розладах всмоктування препарату може бути неповним, тому слід використовувати додаткові методи контрацепції. Якщо протягом 3-4 годин після прийому таблеток відзначається блювання або діарея, залежно від тижня прийому препарату слід орієнтуватися на рекомендації при пропусканні таблеток, зазначених вище. Якщо жінка не хоче змінювати свою звичайну схему прийому та переносити початок менструації на інший день тижня, додаткову таблетку слід прийняти з іншої упаковки. Тривалість застосування Тривалість прийому препарату Діане-35 для лікування андрогензалежних захворювань (таких як акне, себорея, гірсутизм) залежить від тяжкості симптомів андрогенізації та відповіді на лікування. Здебільшого лікування проводиться протягом кількох місяців. Час до полегшення симптомів захворювання не менше трьох місяців. Відповідь на лікування вугрової висипки та себореї зазвичай відбувається швидше, ніж відповідь на лікування гірсутизму. Потреба в продовженні лікування повинна оцінюватися лікарем, який періодично лікує. У разі неефективності або недостатнього ефекту від терапії, що проводиться: при тяжкому ступені акне або себореї протягом не менше 6 місяців; при гірсутизмі протягом щонайменше 12 місяців слід переглянути терапевтичний підхід. У разі рецидиву симптомів захворювання через кілька тижнів або місяців після припинення прийому таблеток лікування препаратом Діане-35® може бути відновлено. У разі відновлення прийому препарату (після чотиритижневої перерви та більше) слід враховувати підвищений ризик венозної тромбоемболії. Припинення прийому препарату Діане-35® Прийом препарату Діане-35 можна припинити у будь-який час. Якщо жінка не планує вагітність, слід подбати про інші методи контрацепції. Якщо планується вагітність, слід просто припинити прийом препарату Діане-35 і почекати природної менструальної кровотечі. Додаткова інформація для деяких груп пацієнток У дівчаток-підлітків Препарат Діане-35 показаний тільки після настання менархе (встановлення менструального циклу). Пацієнтки у постменопаузі Не застосовується. Препарат Діане-35 не показаний після настання менопаузи. Пацієнтки з порушеннями функції печінки Препарат Діане-35 протипоказаний жінкам з тяжкими захворюваннями печінки до тих пір, поки показники функції печінки не прийдуть у норму. Пацієнтки з порушеннями функції нирок Препарат Діане-35® спеціально не вивчався у пацієнток із порушеннями функції нирок. Наявні дані не дають підстав для корекції режиму дозування у таких пацієнток.ПередозуванняПро серйозні порушення при передозуванні не повідомлялося. Симптоми, які можуть спостерігатися при передозуванні: нудота, блювання та кровотеча "скасування". Останні можуть виникати у дівчаток, які не досягли віку менархе, при прийомі препарату з необережності. Специфічного антидоту немає, слід проводити симптоматичне лікування.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарат Діане-35® не слід застосовувати лише з метою контрацепції. З метою контрацепції препарат можна застосовувати лише у жінок із андрогензалежними захворюваннями. Препарат Діане-35 містить прогестаген ципротерону ацетат та естроген етинілестрадіол і застосовується протягом 21 дня місячного циклу. Препарат має склад, подібний до інших КОК. Клінічний досвід та епідеміологічні дані щодо комбінації естрогену та прогестагену, такий як препарат Діане-35®, переважно пов'язані з КОК. Тому наступні вказівки, пов'язані із застосуванням КОК, також застосовуються до препарату Діане-35®. Якщо якісь із станів/захворювань/факторів ризику, зазначених нижче, є в даний час, то слід ретельно зважувати потенційний ризик та очікувану користь лікування препаратом Діане-35 у кожному індивідуальному випадку та обговорити його з жінкою до того, як вона вирішить розпочати прийом препарату. У разі обтяження, посилення або першого прояву будь-якого з цих станів, захворювань або факторів ризику жінка повинна проконсультуватися зі своїм лікарем, який може прийняти рішення про необхідність відміни препарату. Захворювання серцево-судинної системи Є дані про підвищення частоти розвитку венозних та артеріальних тромбозів та тромбоемболій (таких як тромбоз глибоких вен, тромбоемболія легеневої артерії, інфаркт міокарда, цереброваскулярні порушення) при прийомі КОК. Ці захворювання зустрічаються рідко. Ризик розвитку венозної тромбоемболії (ВТЕ) є максимальним у перший рік прийому таких препаратів. Підвищений ризик присутній після початкового застосування КЗК або відновлення застосування одного і того ж або різних КЗК (після перерви між прийомами препарату в 4 тижні і більше). Дані великого проспективного дослідження за участю 3 груп пацієнток показують, що цей підвищений ризик є в основному протягом перших 3 місяців. Результати епідеміологічних досліджень показали, що частота виникнення ВТЕ при застосуванні препарату Діане-35® у 1,5-2 рази вища, ніж при застосуванні КОК, що містять левоноргестрел, та відсоток ризиків при застосуванні препарату Діане-35® може бути порівнянний із відсотком ризиків при застосування КОК, що містять дезогестрел, гестоден, дроспіренон. Загальний ризик ВТЕ у пацієнток, які приймають низькодозовані КОК ( ВТЕ може виявитися життєзагрозливою або призвести до смерті (в 1-2% випадків). ВТЕ, що виявляється у вигляді тромбозу глибоких вен або емболії легеневої артерії, може статися при застосуванні будь-яких КОК. Вкрай рідко при застосуванні КОК виникає тромбоз інших кровоносних судин, наприклад, печінкових, брижових, ниркових, судин мозку або сітківки ока. Симптоми тромбозу глибоких вен включають: односторонній набряк нижньої кінцівки або набряк вздовж вени на нижній кінцівці, біль або болючість у нижній кінцівці тільки у вертикальному положенні або при ходьбі, локальне підвищення температури у ураженій нижній кінцівці, почервоніння або зміна забарвлення шкірних покривів на нижній. Симптоми тромбоемболії легеневої артерії: раптова незрозуміла задишка або прискорене дихання; раптовий кашель, у тому числі із кровохарканням; гострий біль у грудній клітці, який може посилюватися при глибокому вдиху; почуття тривоги; сильне запаморочення; прискорене або нерегулярне серцебиття. Деякі з цих симптомів (наприклад, задишка, кашель) є неспецифічними і можуть бути витлумачені невірно як ознаки інших часто зустрічаються і менш важких станів/захворювань (наприклад, інфекції дихальних шляхів). Артеріальна тромбоемболія може призвести до інсульту, оклюзії судин або інфаркту міокарда. Симптоми інсульту полягають у наступному: раптова слабкість або втрата чутливості обличчя, кінцівок, особливо з одного боку тіла, раптова сплутаність свідомості, дезорієнтація та дизартрія; раптова одно-або двостороння втрата зору; раптове порушення ходи, запаморочення, втрата рівноваги чи координації рухів; раптовий тяжкий або тривалий головний біль без видимої причини; втрата свідомості або непритомність із нападом судом або без нього. Інші ознаки оклюзії судин: раптовий біль, набряк та незначна синюшність кінцівок, "гострий" живіт. Симптоми інфаркту міокарда включають: біль, дискомфорт, здавлювання, тяжкість, почуття стиснення або розпирання грудей або за грудиною, з іррадіацією в спину, щелепу, ліву верхню кінцівку, епігастрію; холодний піт, нудота, блювання або запаморочення, сильна слабкість, тривога чи задишка; прискорене або нерегулярне серцебиття. Артеріальна тромбоемболія може виявитися життєзагрозливою або призвести до смерті. У жінок із поєднанням кількох факторів ризику або високою вираженістю одного з них (наприклад, ускладнені захворювання клапанного апарату серця, неконтрольована артеріальна гіпертензія, великі хірургічні втручання з тривалою іммобілізацією та ін.) слід розглядати можливість їхнього взаємопосилення. У разі сумарне значення наявних чинників ризику підвищується. У цьому випадку прийом препарату Діане-35 протипоказаний. Ризик розвитку тромбозу (венозного та/або артеріального) та тромбоемболії або цереброваскулярних порушень підвищується: з віком; у курців (зі збільшенням кількості сигарет або підвищенням віку ризик надалі підвищується, особливо у жінок старше 35 років); за наявності захворювань судин головного мозку або коронарних артерій серця; за наявності сімейного анамнезу (тобто венозної чи артеріальної тромбоемболії колись у близьких родичів чи батьків віком менше 50 років); у разі спадкової схильності жінка повинна бути оглянута відповідним спеціалістом для вирішення питання щодо можливості прийому КОК; за наявності ожиріння (індекс маси тіла 30 кг/м2 і більше); за наявності підгострого бактеріального ендокардиту; за наявності дисліпопротеїнемії; за наявності артеріальної гіпертензії; за наявності мігрені; за наявності захворювань клапанів серця; за наявності фібриляції передсердь; за наявності тривалої іммобілізації у випадках: великих хірургічних операцій, будь-якої операції на нижніх кінцівках або великої травми. У цих ситуаціях необхідно припинити прийом препарату Діане-35 (у разі планованої операції принаймні за чотири тижні до неї) і не відновлювати прийом протягом двох тижнів після закінчення іммобілізації. Слід враховувати підвищений ризик тромбоемболії у післяпологовому періоді. Існує ймовірність того, що серед жінок, які застосовують препарат Діане-35®, можуть бути пацієнтки з підвищеним ризиком серцево-судинних захворювань, зокрема, пов'язаних із синдромом полікістозних яєчників. Порушення кровообігу також можуть відзначатися при цукровому діабеті, системному червоному вовчаку, гемолітико-уремічному синдромі, хронічних запальних захворюваннях кишечника (хвороба Крона або виразковий коліт) та серповидно-клітинній анемії. Збільшення частоти та тяжкості мігрені під час застосування препарату Діане-35® (що може передувати цереброваскулярним порушенням) є підставою для негайного припинення прийому препарату. До біохімічних показників, що вказують на спадкову або набуту схильність до венозного або артеріального тромбозу відноситься наступне: резистентність до активованого протеїну С, гіпергомоцистеїнемія, недостатність антитромбіну III, недостатність протеїну С, недостатність протеїну S, антитіла до фосфоліпідантів. При оцінці співвідношення користь/ризик слід враховувати, що адекватне лікування відповідного стану може зменшити пов'язаний з ним ризик тромбозу і що ризик, пов'язаний з вагітністю, вищий за ризик, пов'язаний з прийомом низькодозованих КОК ( Пухлини Найбільш істотним фактором ризику розвитку раку шийки матки є персистуюча папіломавірусна інфекція. Є повідомлення про деяке підвищення ризику раку шийки матки при тривалому застосуванні КОК. Зв'язок із прийомом КОК не доведено. Залишається спірним питання, як ці знахідки пов'язані зі скринінгом патології шийки матки або з особливостями статевої поведінки (рідше застосування бар'єрних методів контрацепції). Мета-аналіз 54 епідеміологічних досліджень показав, що є дещо підвищений відносний ризик розвитку раку молочної залози, що діагностується у жінок, які приймають КОК в даний час (відносний ризик 1,24). Підвищений ризик поступово зникає протягом десяти років після припинення прийому цих препаратів. У зв'язку з тим, що рак молочної залози відзначається рідко у жінок віком до 40 років, збільшення кількості діагнозів раку молочної залози у жінок, які приймають КОК в даний час або приймали недавно, є незначним по відношенню до загального ризику цього захворювання. Його зв'язок із прийомом КОК не доведено. Підвищення ризику, що спостерігається, може бути обумовлено не тільки більш ранньою діагностикою раку молочної залози у жінок, які застосовують КОК, але і біологічною дією статевих гормонів або поєднанням цих двох факторів. У жінок,коли-небудь застосовували КОК, виявляються ранні стадії раку молочної залози, ніж в жінок, які ніколи їх не застосовували. У поодиноких випадках на тлі застосування КОК спостерігався розвиток доброякісних, а вкрай рідкісних - злоякісних пухлин печінки, які в окремих випадках призводили до загрозливого життя внутрішньочеревної кровотечі. Це слід враховувати при проведенні диференціального діагнозу у разі появи сильних болів у ділянці живота, збільшення печінки або ознак внутрішньочеревної кровотечі. Злоякісні пухлини можуть виявитися життєзагрозливими або призвести до смерті. Інші стани У жінок з гіпертригліцеридемією під час прийому КОК (за наявності цього стану в сімейному анамнезі) можливе підвищення ризику розвитку панкреатиту. Незважаючи на те, що невелике підвищення артеріального тиску було описано у багатьох жінок, які приймають КОК, клінічно значуще підвищення (вище 140/90 мм рт. ст.) спостерігалося рідко. Проте, якщо під час прийому КОК підвищення артеріального тиску набуває стійкого характеру, слід відмінити ці препарати та розпочати лікування артеріальної гіпертензії. Прийом КОК може бути продовжений, якщо за допомогою гіпотензивної терапії досягнуто нормальних значень артеріального тиску. Наступні стани, як повідомлялося, розвиваються або погіршуються як під час вагітності, так і при прийомі КОК, але їх зв'язок з прийомом КОК не доведено: жовтяниця та/або свербіж, пов'язані з холестазом; формування каменів у жовчному міхурі; порфірія; системна червона вовчанка; гемолітико-уремічний синдром; хорея Сіденгама; герпес під час вагітності; втрата слуху, пов'язана з отосклерозом. Також описані випадки хвороби Крона та виразкового коліту на фоні застосування КОК. У жінок зі спадковими формами ангіоневротичного набряку екзогенні естрогени можуть викликати або погіршувати симптоми ангіоневротичного набряку. Іноді може розвиватися хлоазму, особливо у жінок із наявністю в анамнезі хлоазми вагітних. Жінки зі схильністю до хлоазми під час прийому КОК повинні уникати тривалого перебування на сонці та впливу ультрафіолетового випромінювання. Гострі або хронічні порушення функції печінки можуть вимагати відміни КОК доти, доки показники функції печінки не повернуться до норми. Рецидив холестатичної жовтяниці, яка розвинулася вперше під час вагітності або попереднього прийому статевих гормонів, потребує припинення прийому КОК. Хоча КОК можуть впливати на інсулінорезистентність та толерантність до глюкози, як правило, корекції режиму дозування гіпоглікемічних препаратів у хворих з цукровим діабетом, які застосовують низькодозовані КОК ( Якщо у жінки, яка страждає на гірсутизм, симптоми виникли недавно або виражені значною мірою, повинен бути проведений диференціальний діагноз з метою виявлення можливої причини захворювання (андрогенпродукуюча пухлина, дефіцит ферментів надниркових залоз). Лабораторні випробування Прийом КОК може впливати на результати деяких лабораторних тестів, включаючи показники функції печінки, нирок, щитовидної залози, надниркових залоз, рівень транспортних білків у плазмі, показники вуглеводного обміну, параметри коагуляції та фібринолізу. Зміни зазвичай не виходять за межі нормальних значень. Зниження ефективності Контрацептивна ефективність препарату Діане-35® може бути знижена у таких випадках: при пропусканні таблеток, шлунково-кишкових розладах або внаслідок лікарської взаємодії. Зміна характеру менструальноподібних кровотеч На фоні прийому КОК можуть відзначатися нерегулярні кровотечі ("мажуть" кров'янисті виділення та/або проривні кровотечі), особливо протягом перших місяців застосування. Тому оцінка будь-яких нерегулярних кровотеч повинна проводитись лише після періоду адаптації, що становить приблизно три цикли. Якщо нерегулярні кровотечі повторюються або розвиваються після попередніх регулярних циклів, слід провести ретельне обстеження, щоб уникнути злоякісних новоутворень або вагітності. У деяких жінок під час перерви в прийомі таблеток може не розвинутись кровотеча "скасування". Якщо КОК приймалися відповідно до вказівок, малоймовірно, що жінка вагітна. Тим не менш, якщо до цього КОК приймалися нерегулярно або якщо відсутні поспіль дві кровотечі "скасування", до продовження прийому препарату повинна бути виключена вагітність. Медичні огляди Перед початком застосування препарату Діане-35® жінці рекомендується пройти ретельне загальномедичне та гінекологічне обстеження (включаючи обстеження молочних залоз та цитологічне дослідження епітелію шийки матки), виключити вагітність. Крім того, слід виключити порушення системи зсідання крові. У разі тривалого застосування препарату необхідно регулярно (приблизно кожні 6 місяців) проводити контрольні обстеження. Потрібно попередити жінку, що препарат Діане-35® не захищає від ВІЛ-інфекції (СНІД) та інших захворювань, що передаються статевим шляхом! Стани, що вимагають консультації лікаря Будь-які зміни у стані здоров'я, особливо виникнення станів; Локальне ущільнення у молочній залозі; Одночасний прийом інших лікарських засобів; Якщо очікується тривала нерухомість (наприклад, на нижню кінцівку накладено гіпс), планується госпіталізація чи операція (принаймні за 4 тижні до передбачуваної операції); Надзвичайно сильна кровотеча з піхви; Пропущено таблетку в перший тиждень прийому препарату і був статевий контакт за сім днів до цього; Відсутність чергової менструальноподібної кровотечі двічі поспіль або підозра на вагітність (не слід розпочинати прийом таблеток із наступної упаковки до консультації з лікарем). Жінка повинна припинити прийом таблеток та негайно проконсультуватися з лікарем, якщо є можливі ознаки тромбозу. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Не виявлено.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему