Все товары
Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. активна речовина: орсотен напівфабрикат-гранули – 225,6 мг (у перерахунку на активну речовину орлістат – 120 мг); допоміжні речовини: МКЦ; капсула: корпус (титану діоксид (Е171), гіпромелоза); кришечка (титану діоксид (Е171), гіпромелоза). Капсули по 120мг. 7 капс. у контурній комірковій упаковці з комбінованого матеріалу ОПА/алюміній/ПВХ та фольги алюмінієвої або по 21 капс. у контурній комірковій упаковці з комбінованого матеріалу ПВХ/ПВДХ та фольги алюмінієвої. По 3, 6 або 12 контурних коміркових (по 7 капс.) або 1, 2 або 4 контурних коміркових упаковок (по 21 капс.) поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиКапсули із гіпромелози. Кришечка і корпус капсули від білого до білого із жовтуватим відтінком кольору. Вміст капсул - мікрогранули або суміш порошку та мікрогранул білого або майже білого кольору. Допускається наявність агломератів, що злежалися, легко розсипаються при натисканні.Фармакотерапевтична групаІнгібуюча шлунково-кишкові ліпази.ФармакокінетикаВсмоктування. У добровольців із нормальною масою тіла та ожирінням системний вплив препарату мінімальний. Після одноразового прийому орлістату внутрішньо в дозі 360 мг незмінений орлістат у плазмі визначити не вдалося, що означає, що його концентрації знаходяться нижче за рівень 5 нг/мл. Загалом після прийому терапевтичних доз виявити незмінений орлістат у плазмі вдавалося лише в окремих випадках, у своїй концентрації його були дуже малі ( Розподіл. Vd не можна визначити, оскільки препарат Орсотен дуже погано всмоктується. В умовах in vitro орлістат більш ніж на 99% пов'язується з білками плазми (в основному з ліпопротеїнами та альбуміном). У мінімальних кількостях орлістат може проникати еритроцити. Метаболізм. Судячи з даних, отриманих в експерименті на тварин, метаболізм орлістату здійснюється головним чином стінці кишечника. У дослідженні в осіб з ожирінням встановлено, що приблизно 42% від тієї мінімальної фракції орлістату, яка піддається системному всмоктування, припадає на 2 основних метаболіти - М1 (чотирьохчленне гідролізоване лактонове кільце) і М3 (M1 з відщепленим залишком N-форміллейцину). Молекули M1 і М3 мають відкрите β-лактонне кільце і дуже слабко інгібують ліпазу (у 1000 і 2500 разів слабше, ніж орлістат відповідно). З урахуванням такої низької інгібуючої активності та низьких плазмових концентрацій (в середньому 26 та 108 нг/мл відповідно) після прийому терапевтичних доз ці метаболіти розглядаються як фармакологічно неактивні. Виведення. Дослідження в осіб з нормальною та надмірною масою тіла показали, що основним шляхом елімінації є виведення невсмоктаного орлістату через кишечник. Через кишечник виводилося близько 97% прийнятої дози препарату, причому 83% у вигляді незміненого орлістату. Сукупна ниркова екскреція всіх субстанцій, структурно пов'язаних з орлістатом, становить менше ніж 2% прийнятої дози. Час до повної елімінації орлістату з організму (через кишечник та нирками) дорівнює 3-5 дням. Співвідношення шляхів виведення орлістату у добровольців із нормальною та надмірною масою тіла виявилося однаковим. Як орлістат, і метаболіти M1 і М3, можуть піддаватися екскреції з жовчю. Фармакокінетика в спеціальних клінічних групах Плазмові концентрації орлістату та його метаболітів (M1 та М3) у дітей не відрізняються від таких у дорослих при порівнянні однакових доз орлістату. Добова екскреція жиру з фекаліями склала 27% від прийому з їжею при терапії орлістатом і 7% - при прийомі плацебо. Доклінічні дані щодо безпеки Згідно з доклінічними даними, додаткових ризиків для пацієнтів, які стосуються профілю безпеки, токсичності, генотоксичності, канцерогенності та репродуктивної токсичності, виявлено не було. У дослідженнях на тваринах також не було виявлено тератогенного ефекту. У зв'язку з відсутністю тератогенного ефекту у тварин є малоймовірним його виявлення у людей.ФармакодинамікаПрепарат Орсотен® - потужний, специфічний та оборотний інгібітор шлунково-кишкових ліпаз, що має тривалу дію. Його терапевтична дія здійснюється у просвіті шлунка та тонкого кишечника і полягає в утворенні ковалентного зв'язку з активною сериновою ділянкою шлункової та панкреатичної ліпази. Інактивований фермент при цьому втрачає здатність розщеплювати жири їжі, що надходять у формі тригліцеридів, на вільні жирні кислоти, що всмоктуються, і моногліцериди. Оскільки нерозщеплені тригліцериди не всмоктуються, зниження внаслідок цього зменшення надходження калорій в організм призводить до зменшення маси тіла. Таким чином, терапевтична дія препарату здійснюється без всмоктування в системний кровотік. Судячи з результатів вмісту жиру в калі, дія орлістату починається через 24-48 годин після прийому. Після відміни орлістату вміст жиру в калі через 48-72 години зазвичай повертається до рівня, що мав місце до початку терапії. Ефективність Пацієнти з ожирінням. У клінічних дослідженнях у пацієнтів, які приймають орлістат, спостерігалася велика втрата маси тіла порівняно з пацієнтами, які перебувають на дієтотерапії. Зниження маси тіла починалося вже протягом перших 2 тижнів після початку лікування і тривало від 6 до 12 місяців навіть у пацієнтів з негативною відповіддю на дієтотерапію. Протягом 2 років спостерігалося статистично значуще покращення профілю метаболічних факторів ризику, що супроводжують ожиріння. З іншого боку, проти прийомом плацебо відзначалося значне зменшення кількості жиру в організмі. Орлістат ефективний щодо запобігання повторному додаванню маси тіла. Повторний набір маси тіла, не більше 25% від втраченого, спостерігався приблизно у половини пацієнтів,а у половини з цих пацієнтів повторного набору маси тіла не спостерігалося або навіть спостерігалося подальше його зниження. Пацієнти з ожирінням та цукровим діабетом типу 2. У клінічних дослідженнях тривалістю від 6 місяців до 1 року у пацієнтів з надмірною масою тіла або ожирінням та цукровим діабетом типу 2, які приймають орлістат, спостерігалася велика втрата маси тіла порівняно з пацієнтами, які проходили лікування лише дієтотерапією . Втрата маси тіла відбувалася переважно рахунок зменшення кількості жиру в організмі. Слід зазначити, що на початок дослідження, незважаючи на прийом гіпоглікемічних засобів, у пацієнтів часто відзначався недостатній контроль глікемії. Однак при проведенні терапії орлістатом спостерігалося статистично та клінічно значуще покращення контролю глікемії. Крім того, на фоні терапії орлістатом спостерігалося зниження доз гіпоглікемічних засобів, концентрації інсуліну в плазмі, а також зменшення інсулінорезистентності. Зменшення ризику розвитку цукрового діабету типу 2 у пацієнтів із ожирінням. У 4-річному клінічному дослідженні було показано, що орлістат значно знижує ризик розвитку цукрового діабету типу 2 (приблизно на 37% порівняно з плацебо). Ступінь зменшення ризику був навіть більш значним у пацієнтів із вихідним порушенням толерантності до глюкози (приблизно на 45%). У групі терапії орлістатом відзначалася більша втрата маси тіла порівняно з групою плацебо. Підтримка маси тіла новому рівні спостерігалося протягом усього періоду дослідження. Більше того, у порівнянні з плацебо у пацієнтів, які отримували терапію орлістатом, спостерігалося значне покращення профілю метаболічних факторів ризику. Пубертатне ожиріння. У клінічному дослідженні тривалістю 1 рік у підлітків з ожирінням прийому орлістату спостерігалося зменшення ІМТ проти групою плацебо, де відзначалося навіть збільшення ІМТ. Крім того, у пацієнтів групи орлістату відзначалося зменшення жирової маси, а також кола талії та стегон у порівнянні з групою плацебо. Також у пацієнтів, які отримували терапію орлістатом, відзначалося значне зниження дАТ порівняно з групою плацебо.Показання до застосуваннятривала терапія пацієнтів з ожирінням (ІМТ ≥30 кг/м2) або пацієнтів із надмірною масою тіла (ІМТ ≥28 кг/м2), які мають асоційовані з ожирінням фактори ризику, у поєднанні з помірною гіпокалорійною дієтою; у комбінації з гіпоглікемічними препаратами (метформін, похідні сульфонілсечовини та/або інсулін) та/або помірною гіпокалорійною дієтою у пацієнтів з цукровим діабетом типу 2 з надмірною масою тіла або ожирінням.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до препарату або будь-яких інших компонентів, що містяться в капсулі; синдром хронічної мальабсорбції; холестаз; вагітність; період грудного вигодовування; дитячий вік до 12 років. З обережністю: супутня терапія циклоспорином; супутня терапія варфарином або іншими антикоагулянтами для внутрішнього прийому.Вагітність та лактаціяУ дослідженнях репродуктивної токсичності на тваринах тератогенного та ембріотоксичного ефекту орлістату не спостерігалося. За відсутності тератогенного ефекту у тварин очікувати такого ефекту в людини не слід. Однак через відсутність клінічних даних препарат Орсотен не слід призначати вагітним жінкам. Невідомо, чи орлістат проникає в грудне молоко, тому його застосування в період грудного вигодовування протипоказане.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів, рекомендована ВООЗ: дуже часто – ≥1/10; часто – від ≥1/100 до Дані клінічних досліджень Побічні реакції на орлістат виникали головним чином з боку шлунково-кишкового тракту і були зумовлені фармакологічною дією препарату, що перешкоджає всмоктуванню жирів їжі. Частота розвитку небажаних явищ зменшувалась при тривалому застосуванні орлістату. Наведені нижче небажані явища виникали з частотою >2% та інцидентністю ≥1% порівняно з плацебо. Інфекційні та паразитарні захворювання: дуже часто – грип. З боку обміну речовин: дуже часто – гіпоглікемія*. Порушення психіки: часто – тривога. З боку нервової системи: дуже часто головний біль. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: дуже часто – інфекції верхніх дихальних шляхів; часто – інфекції нижніх дихальних шляхів. З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – біль або дискомфорт у животі, маслянисті виділення з прямої кишки, виділення газів з деякою кількістю відділяного, імперативні позиви на дефекацію, стеаторея, метеоризм, рідке випорожнення, почастішання дефекації; часто - біль або дискомфорт у прямій кишці, м'який стілець, нетримання калу, ураження зубів, ураження ясен, здуття живота. З боку нирок та сечовивідних шляхів: часто – інфекції сечовивідних шляхів. З боку статевих органів та молочної залози: часто – нерегулярні менструації. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – слабкість. У пацієнтів з цукровим діабетом типу 2 характер і частота небажаних явищ були зіставні з такими у осіб без цукрового діабету з надмірною масою тіла та ожирінням. Частота порушень з боку шлунково-кишкового тракту збільшується при підвищенні вмісту жиру в харчуванні. Пацієнтів слід інформувати про можливість виникнення побічних реакцій з боку ШКТ і навчити, як усувати їх шляхом кращого дотримання дієти, особливо щодо кількості жиру, що міститься в ній. Застосування дієти з низьким вмістом жиру зменшує ймовірність побічних дій з боку шлунково-кишкового тракту і тим самим допомагає пацієнтам контролювати та регулювати споживання жирів. Як правило, зазначені побічні реакції були слабо вираженими та транзиторними. Вони виникали на ранніх етапах лікування (у перші 3 місяці), причому у більшості пацієнтів було не більше одного епізоду таких реакцій. У 4-річному клінічному дослідженні загальний профіль безпеки не відрізнявся від такого, отриманого в 1- та 2-річних дослідженнях. При цьому загальна частота виникнення небажаних явищ з боку шлунково-кишкового тракту щорічно зменшувалася протягом 4-річного періоду прийому орлістату. Постмаркетингове спостереження Наведені нижче небажані явища виявлені при спонтанних постреєстраційних повідомленнях, частота розвитку невідома. З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, головними клінічними симптомами яких були свербіж шкіри, висипання на шкірі, кропив'янка, ангіоневротичний набряк, бронхоспазм і анафілаксія. З боку системи травлення: ректальна кровотеча, дивертикуліт, панкреатит. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: холелітіаз, окремі, можливо серйозні, випадки ураження печінки, що призводять до її трансплантації або смерті. З боку шкіри та підшкірних тканин: бульозний висип. З боку нирок та сечовивідних шляхів: оксалатна нефропатія, яка іноді може призводити до розвитку ниркової недостатності. Лабораторні дані: підвищення активності печінкових трансаміназ та ЛФ, зниження концентрації протромбіну в плазмі крові, збільшення значень МНО та випадки незбалансованої терапії антикоагулянтами, що призводило до зміни гемостатичних параметрів. Зареєстровано випадки розвитку гіпероксалурії. З боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини: при одночасному застосуванні орлістату та протиепілептичних препаратів спостерігалися випадки розвитку судом.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні орлістату та циклоспорину відзначалося зниження концентрації циклоспорину в плазмі, що може призвести до зниження імуносупресивної ефективності циклоспорину. Таким чином, супутнє застосування орлістату та циклоспорину не рекомендується. Тим не менш, якщо таке супутнє застосування є необхідним, рекомендується проводити більш частий контроль концентрації циклоспорину в плазмі як при одночасному застосуванні його з орлістатом, так і після припинення застосування орлістату. Концентрацію циклоспорину в плазмі слід контролювати до її стабілізації. При одночасному застосуванні з препаратом Орсотен відзначалося зменшення всмоктування вітамінів D, Е та бета-каротину. Якщо рекомендовані полівітаміни, їх слід приймати не менше ніж через 2 години після прийому препарату Орсотен або перед сном. При застосуванні аміодарону внутрішньо під час терапії орлістатом відзначалося зниження системної експозиції аміодарону та дезетиламіодарону (на 25–30%), однак у зв'язку зі складною фармакокінетикою аміодарону клінічна значущість цього явища незрозуміла. Додавання препарату Орсотен до тривалої терапії аміодароном, можливо, призведе до зниження терапевтичного ефекту аміодарону (досліджень не проводилося). Слід уникати одночасного прийому препарату Орсотен і акарбози через відсутність даних фармакокінетичних досліджень. При одночасному прийомі орлістату та протиепілептичних препаратів спостерігалися випадки розвитку судом. Причинно-наслідковий зв'язок між розвитком судом та терапією орлістатом не встановлено. Проте, слід контролювати стан пацієнтів щодо можливих змін у частоті та/або тяжкості судомного синдрому. За даними клінічних досліджень, відсутня взаємодія орлістату з амітриптиліном, аторвастатином, бігуанідами, дигоксином, фібратами, флуоксетином, лозартаном, фенітоїном, пероральними контрацептивами, фентерміном, правастатином, ніфедипіном ГІТС н Однак при одночасному застосуванні орлістату та варфарину або інших антикоагулянтів може спостерігатися зниження концентрації протромбіну та підвищення показника МНО, що може призвести до зміни гемостатичних показників. Необхідно контролювати показник МНО при супутній терапії варфарином або іншими антикоагулянтами для вживання. Відзначалися рідкісні випадки розвитку гіпотиреозу та/або порушення його контролю. Механізм розвитку цього явища невідомий, але може бути обумовлений зниженням всмоктування йодованої солі та/або левотироксину натрію. Відзначалися випадки зниження ефективності антиретровірусних препаратів для лікування ВІЛ, антидепресантів та нейролептиків (включаючи препарати літію), що збігаються з початком застосування орлістату у раніше компенсованих пацієнтів. Терапію орлістатом слід розпочинати лише після ретельної оцінки її можливого впливу на таких пацієнтів. Орлістат здатний опосередковано знижувати ефективність контрацептивів для внутрішнього застосування, що в окремих випадках може призвести до незапланованої вагітності. Рекомендується використовувати додатковий метод контрацепції у разі розвитку важкої діареї.Спосіб застосування та дозиВсередину. Тривала терапія пацієнтів з ожирінням або надмірною масою тіла, що мають асоційовані з ожирінням фактори ризику, у поєднанні з помірною гіпокалорійною дієтою. У дорослих та дітей старше 12 років рекомендована доза орлістату становить 1 капс. 120 мг з кожним основним прийомом їжі (безпосередньо до, під час або пізніше як через 1 год після їди). У комбінації з гіпоглікемічними препаратами (метформін, похідні сульфонілсечовини та/або інсулін) та/або помірною гіпокалорійною дієтою у пацієнтів з цукровим діабетом типу 2 з надмірною масою тіла або ожирінням. У дорослих рекомендована доза орлістату становить 1 капс. 120 мг з кожним основним прийомом їжі (безпосередньо до, під час або пізніше як через 1 год після їди). Якщо прийом їжі пропускають або їжа не містить жиру, то прийом препарату Орсотен також можна пропустити. Препарат Орсотен® слід приймати у поєднанні зі збалансованою, помірною гіпокалорійною дієтою, що містить не більше 30% калоражу у вигляді жирів. Добове споживання жирів, вуглеводів та білків необхідно розподіляти на 3 основні прийоми. Збільшення дози орлістату понад рекомендовану (120 мг 3 рази на добу) не призводить до посилення його терапевтичного ефекту. Ефективність та безпека орлістату у пацієнтів з порушенням функції печінки та/або нирок, а також у пацієнтів похилого та дитячого віку (молодше 12 років) не досліджувалися.ПередозуванняУ клінічних дослідженнях у осіб із нормальною масою тіла та пацієнтів з ожирінням прийом разових доз 800 мг або багаторазовий прийом орлістату по 400 мг 3 рази на добу протягом 15 днів не супроводжувався появою суттєвих небажаних явищ. Крім того, у пацієнтів з ожирінням є досвід застосування орлістату по 240 мг 3 рази на добу протягом 6 місяців, що не супроводжувалося достовірним збільшенням частоти небажаних явищ. Симптоми: повідомлялося або про відсутність небажаних явищ або небажані явища не відрізнялися від тих, що спостерігаються при прийомі орлістату в терапевтичних дозах. Лікування: рекомендується спостерігати пацієнта протягом 24 годин. За даними досліджень у людини та тварин, будь-які системні ефекти, які можна було б пов'язати з ліпозингібуючими властивостями орлістату, повинні бути швидко оборотні.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗастосування препарату Орсотен® має бути припинено, якщо після 12 тижнів терапії маса тіла знизилася менш ніж на 5% порівняно з початковою масою тіла. Клінічні дослідження виявили менше зниження маси тіла у пацієнтів з цукровим діабетом типу 2, які отримують орлістат, порівняно з пацієнтами без цукрового діабету, які отримують орлістат. Препарат Орсотен® ефективний у плані тривалого контролю маси тіла (зниження маси тіла та її підтримка на новому рівні, запобігання повторному додаванню маси тіла). Лікування препаратом Орсотен® призводить до поліпшення профілю факторів ризику та захворювань, що супроводжують ожиріння, включаючи гіперхолестеринемію, цукровий діабет типу 2, порушення толерантності до глюкози, гіперінсулінемію, артеріальну гіпертензію та зменшення кількості вісцерального жиру. При застосуванні у комбінації з такими гіпоглікемічними препаратами, як метформін, похідні сульфонілсечовини та/або інсулін, у пацієнтів з цукровим діабетом типу 2 з надмірною масою тіла (ІМТ ≥28 кг/м2) або ожирінням (ІМТ ≥30 кг/м2) препарат Орсотен ® у поєднанні з помірною гіпокалорійною дієтою дає додаткове поліпшення компенсації вуглеводного обміну. У клінічних дослідженнях у більшості пацієнтів концентрації вітамінів A, D, Е, К та бета-каротину протягом 4 років терапії орлістатом залишалися в межах норми. Задля забезпечення адекватного надходження всіх поживних речовин можна призначити полівітаміни. Пацієнт повинен отримувати збалансовану, помірковано гіпокалорійну дієту, що містить не більше 30% калоражу у вигляді жирів. Рекомендується харчування, багате фруктами та овочами. Добове споживання жирів, вуглеводів та білків необхідно розподіляти на 3 основні прийоми. При застосуванні орлістату спостерігалися випадки ректальної кровотечі. При появі тяжких та/або стійких симптомів кровотечі необхідно провести додаткове обстеження. Можливість побічних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту може збільшуватися, якщо препарат Орсотен приймають на фоні харчування, багатого жирами (наприклад 2000 ккал/добу, з них понад 30% у вигляді жирів, що дорівнює приблизно 67 г жиру). Добове споживання жирів має бути розподілене на 3 основні прийоми. Якщо препарат Орсотен приймають з їжею, дуже багатою на жир, ймовірність шлунково-кишкових реакцій збільшується. У пацієнтів з цукровим діабетом типу 2 зменшення маси тіла при лікуванні препаратом Орсотен супроводжується поліпшенням компенсації вуглеводного обміну, що може дозволити або вимагати зниження дози гіпоглікемічних препаратів (наприклад, похідні сульфонілсечовини). Необхідно контролювати коагуляційні параметри (наприклад, показник МНО) при супутній терапії антикоагулянтами для прийому внутрішньо. У разі розвитку важкої діареї при застосуванні орлістату жінкам, які застосовують контрацептиви для внутрішнього застосування, необхідно використовувати додаткові заходи контрацепції. При застосуванні орлістату спостерігалися рідкісні випадки розвитку гіпотиреозу та/або порушення його контролю. Механізм розвитку цього явища невідомий, але може бути обумовлений зниженням всмоктування йодованої солі та/або левотироксину натрію. Орлістат потенційно здатний знижувати всмоктування антиретровірусних препаратів для лікування ВІЛ та ефективність антиретровірусної терапії. Перед початком терапії орлістатом необхідно ретельно оцінити співвідношення користі/ризику у таких пацієнтів. При застосуванні орлістату можливий розвиток оксалатної нефропатії, яка може призводити до розвитку ниркової недостатності. Збільшення ризику відзначається у пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю та/або дегідратацією. Вплив на здатність виконання потенційно небезпечних видів діяльності, що вимагають особливої уваги та швидких реакцій (наприклад управління автотранспортом, робота з механізмами, що рухаються). Препарат Орсотен® не впливає на здатність керувати транспортними засобами та механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептом
Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. активна речовина: орсотен напівфабрикат-гранули – 225,6 мг (у перерахунку на активну речовину орлістат – 120 мг); допоміжні речовини: МКЦ; капсула: корпус (титану діоксид (Е171), гіпромелоза); кришечка (титану діоксид (Е171), гіпромелоза). Капсули по 120мг. 7 капс. у контурній комірковій упаковці з комбінованого матеріалу ОПА/алюміній/ПВХ та фольги алюмінієвої або по 21 капс. у контурній комірковій упаковці з комбінованого матеріалу ПВХ/ПВДХ та фольги алюмінієвої. По 3, 6 або 12 контурних коміркових (по 7 капс.) або 1, 2 або 4 контурних коміркових упаковок (по 21 капс.) поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиКапсули із гіпромелози. Кришечка і корпус капсули від білого до білого із жовтуватим відтінком кольору. Вміст капсул - мікрогранули або суміш порошку та мікрогранул білого або майже білого кольору. Допускається наявність агломератів, що злежалися, легко розсипаються при натисканні.Фармакотерапевтична групаІнгібуюча шлунково-кишкові ліпази.ФармакокінетикаВсмоктування. У добровольців із нормальною масою тіла та ожирінням системний вплив препарату мінімальний. Після одноразового прийому орлістату внутрішньо в дозі 360 мг незмінений орлістат у плазмі визначити не вдалося, що означає, що його концентрації знаходяться нижче за рівень 5 нг/мл. Загалом після прийому терапевтичних доз виявити незмінений орлістат у плазмі вдавалося лише в окремих випадках, у своїй концентрації його були дуже малі ( Розподіл. Vd не можна визначити, оскільки препарат Орсотен дуже погано всмоктується. В умовах in vitro орлістат більш ніж на 99% пов'язується з білками плазми (в основному з ліпопротеїнами та альбуміном). У мінімальних кількостях орлістат може проникати еритроцити. Метаболізм. Судячи з даних, отриманих в експерименті на тварин, метаболізм орлістату здійснюється головним чином стінці кишечника. У дослідженні в осіб з ожирінням встановлено, що приблизно 42% від тієї мінімальної фракції орлістату, яка піддається системному всмоктування, припадає на 2 основних метаболіти - М1 (чотирьохчленне гідролізоване лактонове кільце) і М3 (M1 з відщепленим залишком N-форміллейцину). Молекули M1 і М3 мають відкрите β-лактонне кільце і дуже слабко інгібують ліпазу (у 1000 і 2500 разів слабше, ніж орлістат відповідно). З урахуванням такої низької інгібуючої активності та низьких плазмових концентрацій (в середньому 26 та 108 нг/мл відповідно) після прийому терапевтичних доз ці метаболіти розглядаються як фармакологічно неактивні. Виведення. Дослідження в осіб з нормальною та надмірною масою тіла показали, що основним шляхом елімінації є виведення невсмоктаного орлістату через кишечник. Через кишечник виводилося близько 97% прийнятої дози препарату, причому 83% у вигляді незміненого орлістату. Сукупна ниркова екскреція всіх субстанцій, структурно пов'язаних з орлістатом, становить менше ніж 2% прийнятої дози. Час до повної елімінації орлістату з організму (через кишечник та нирками) дорівнює 3-5 дням. Співвідношення шляхів виведення орлістату у добровольців із нормальною та надмірною масою тіла виявилося однаковим. Як орлістат, і метаболіти M1 і М3, можуть піддаватися екскреції з жовчю. Фармакокінетика в спеціальних клінічних групах Плазмові концентрації орлістату та його метаболітів (M1 та М3) у дітей не відрізняються від таких у дорослих при порівнянні однакових доз орлістату. Добова екскреція жиру з фекаліями склала 27% від прийому з їжею при терапії орлістатом і 7% - при прийомі плацебо. Доклінічні дані щодо безпеки Згідно з доклінічними даними, додаткових ризиків для пацієнтів, які стосуються профілю безпеки, токсичності, генотоксичності, канцерогенності та репродуктивної токсичності, виявлено не було. У дослідженнях на тваринах також не було виявлено тератогенного ефекту. У зв'язку з відсутністю тератогенного ефекту у тварин є малоймовірним його виявлення у людей.ФармакодинамікаПрепарат Орсотен® - потужний, специфічний та оборотний інгібітор шлунково-кишкових ліпаз, що має тривалу дію. Його терапевтична дія здійснюється у просвіті шлунка та тонкого кишечника і полягає в утворенні ковалентного зв'язку з активною сериновою ділянкою шлункової та панкреатичної ліпази. Інактивований фермент при цьому втрачає здатність розщеплювати жири їжі, що надходять у формі тригліцеридів, на вільні жирні кислоти, що всмоктуються, і моногліцериди. Оскільки нерозщеплені тригліцериди не всмоктуються, зниження внаслідок цього зменшення надходження калорій в організм призводить до зменшення маси тіла. Таким чином, терапевтична дія препарату здійснюється без всмоктування в системний кровотік. Судячи з результатів вмісту жиру в калі, дія орлістату починається через 24-48 годин після прийому. Після відміни орлістату вміст жиру в калі через 48-72 години зазвичай повертається до рівня, що мав місце до початку терапії. Ефективність Пацієнти з ожирінням. У клінічних дослідженнях у пацієнтів, які приймають орлістат, спостерігалася велика втрата маси тіла порівняно з пацієнтами, які перебувають на дієтотерапії. Зниження маси тіла починалося вже протягом перших 2 тижнів після початку лікування і тривало від 6 до 12 місяців навіть у пацієнтів з негативною відповіддю на дієтотерапію. Протягом 2 років спостерігалося статистично значуще покращення профілю метаболічних факторів ризику, що супроводжують ожиріння. З іншого боку, проти прийомом плацебо відзначалося значне зменшення кількості жиру в організмі. Орлістат ефективний щодо запобігання повторному додаванню маси тіла. Повторний набір маси тіла, не більше 25% від втраченого, спостерігався приблизно у половини пацієнтів,а у половини з цих пацієнтів повторного набору маси тіла не спостерігалося або навіть спостерігалося подальше його зниження. Пацієнти з ожирінням та цукровим діабетом типу 2. У клінічних дослідженнях тривалістю від 6 місяців до 1 року у пацієнтів з надмірною масою тіла або ожирінням та цукровим діабетом типу 2, які приймають орлістат, спостерігалася велика втрата маси тіла порівняно з пацієнтами, які проходили лікування лише дієтотерапією . Втрата маси тіла відбувалася переважно рахунок зменшення кількості жиру в організмі. Слід зазначити, що на початок дослідження, незважаючи на прийом гіпоглікемічних засобів, у пацієнтів часто відзначався недостатній контроль глікемії. Однак при проведенні терапії орлістатом спостерігалося статистично та клінічно значуще покращення контролю глікемії. Крім того, на фоні терапії орлістатом спостерігалося зниження доз гіпоглікемічних засобів, концентрації інсуліну в плазмі, а також зменшення інсулінорезистентності. Зменшення ризику розвитку цукрового діабету типу 2 у пацієнтів із ожирінням. У 4-річному клінічному дослідженні було показано, що орлістат значно знижує ризик розвитку цукрового діабету типу 2 (приблизно на 37% порівняно з плацебо). Ступінь зменшення ризику був навіть більш значним у пацієнтів із вихідним порушенням толерантності до глюкози (приблизно на 45%). У групі терапії орлістатом відзначалася більша втрата маси тіла порівняно з групою плацебо. Підтримка маси тіла новому рівні спостерігалося протягом усього періоду дослідження. Більше того, у порівнянні з плацебо у пацієнтів, які отримували терапію орлістатом, спостерігалося значне покращення профілю метаболічних факторів ризику. Пубертатне ожиріння. У клінічному дослідженні тривалістю 1 рік у підлітків з ожирінням прийому орлістату спостерігалося зменшення ІМТ проти групою плацебо, де відзначалося навіть збільшення ІМТ. Крім того, у пацієнтів групи орлістату відзначалося зменшення жирової маси, а також кола талії та стегон у порівнянні з групою плацебо. Також у пацієнтів, які отримували терапію орлістатом, відзначалося значне зниження дАТ порівняно з групою плацебо.Показання до застосуваннятривала терапія пацієнтів з ожирінням (ІМТ ≥30 кг/м2) або пацієнтів із надмірною масою тіла (ІМТ ≥28 кг/м2), які мають асоційовані з ожирінням фактори ризику, у поєднанні з помірною гіпокалорійною дієтою; у комбінації з гіпоглікемічними препаратами (метформін, похідні сульфонілсечовини та/або інсулін) та/або помірною гіпокалорійною дієтою у пацієнтів з цукровим діабетом типу 2 з надмірною масою тіла або ожирінням.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до препарату або будь-яких інших компонентів, що містяться в капсулі; синдром хронічної мальабсорбції; холестаз; вагітність; період грудного вигодовування; дитячий вік до 12 років. З обережністю: супутня терапія циклоспорином; супутня терапія варфарином або іншими антикоагулянтами для внутрішнього прийому.Вагітність та лактаціяУ дослідженнях репродуктивної токсичності на тваринах тератогенного та ембріотоксичного ефекту орлістату не спостерігалося. За відсутності тератогенного ефекту у тварин очікувати такого ефекту в людини не слід. Однак через відсутність клінічних даних препарат Орсотен не слід призначати вагітним жінкам. Невідомо, чи орлістат проникає в грудне молоко, тому його застосування в період грудного вигодовування протипоказане.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів, рекомендована ВООЗ: дуже часто – ≥1/10; часто – від ≥1/100 до Дані клінічних досліджень Побічні реакції на орлістат виникали головним чином з боку шлунково-кишкового тракту і були зумовлені фармакологічною дією препарату, що перешкоджає всмоктуванню жирів їжі. Частота розвитку небажаних явищ зменшувалась при тривалому застосуванні орлістату. Наведені нижче небажані явища виникали з частотою >2% та інцидентністю ≥1% порівняно з плацебо. Інфекційні та паразитарні захворювання: дуже часто – грип. З боку обміну речовин: дуже часто – гіпоглікемія*. Порушення психіки: часто – тривога. З боку нервової системи: дуже часто головний біль. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: дуже часто – інфекції верхніх дихальних шляхів; часто – інфекції нижніх дихальних шляхів. З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – біль або дискомфорт у животі, маслянисті виділення з прямої кишки, виділення газів з деякою кількістю відділяного, імперативні позиви на дефекацію, стеаторея, метеоризм, рідке випорожнення, почастішання дефекації; часто - біль або дискомфорт у прямій кишці, м'який стілець, нетримання калу, ураження зубів, ураження ясен, здуття живота. З боку нирок та сечовивідних шляхів: часто – інфекції сечовивідних шляхів. З боку статевих органів та молочної залози: часто – нерегулярні менструації. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – слабкість. У пацієнтів з цукровим діабетом типу 2 характер і частота небажаних явищ були зіставні з такими у осіб без цукрового діабету з надмірною масою тіла та ожирінням. Частота порушень з боку шлунково-кишкового тракту збільшується при підвищенні вмісту жиру в харчуванні. Пацієнтів слід інформувати про можливість виникнення побічних реакцій з боку ШКТ і навчити, як усувати їх шляхом кращого дотримання дієти, особливо щодо кількості жиру, що міститься в ній. Застосування дієти з низьким вмістом жиру зменшує ймовірність побічних дій з боку шлунково-кишкового тракту і тим самим допомагає пацієнтам контролювати та регулювати споживання жирів. Як правило, зазначені побічні реакції були слабо вираженими та транзиторними. Вони виникали на ранніх етапах лікування (у перші 3 місяці), причому у більшості пацієнтів було не більше одного епізоду таких реакцій. У 4-річному клінічному дослідженні загальний профіль безпеки не відрізнявся від такого, отриманого в 1- та 2-річних дослідженнях. При цьому загальна частота виникнення небажаних явищ з боку шлунково-кишкового тракту щорічно зменшувалася протягом 4-річного періоду прийому орлістату. Постмаркетингове спостереження Наведені нижче небажані явища виявлені при спонтанних постреєстраційних повідомленнях, частота розвитку невідома. З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, головними клінічними симптомами яких були свербіж шкіри, висипання на шкірі, кропив'янка, ангіоневротичний набряк, бронхоспазм і анафілаксія. З боку системи травлення: ректальна кровотеча, дивертикуліт, панкреатит. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: холелітіаз, окремі, можливо серйозні, випадки ураження печінки, що призводять до її трансплантації або смерті. З боку шкіри та підшкірних тканин: бульозний висип. З боку нирок та сечовивідних шляхів: оксалатна нефропатія, яка іноді може призводити до розвитку ниркової недостатності. Лабораторні дані: підвищення активності печінкових трансаміназ та ЛФ, зниження концентрації протромбіну в плазмі крові, збільшення значень МНО та випадки незбалансованої терапії антикоагулянтами, що призводило до зміни гемостатичних параметрів. Зареєстровано випадки розвитку гіпероксалурії. З боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини: при одночасному застосуванні орлістату та протиепілептичних препаратів спостерігалися випадки розвитку судом.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні орлістату та циклоспорину відзначалося зниження концентрації циклоспорину в плазмі, що може призвести до зниження імуносупресивної ефективності циклоспорину. Таким чином, супутнє застосування орлістату та циклоспорину не рекомендується. Тим не менш, якщо таке супутнє застосування є необхідним, рекомендується проводити більш частий контроль концентрації циклоспорину в плазмі як при одночасному застосуванні його з орлістатом, так і після припинення застосування орлістату. Концентрацію циклоспорину в плазмі слід контролювати до її стабілізації. При одночасному застосуванні з препаратом Орсотен відзначалося зменшення всмоктування вітамінів D, Е та бета-каротину. Якщо рекомендовані полівітаміни, їх слід приймати не менше ніж через 2 години після прийому препарату Орсотен або перед сном. При застосуванні аміодарону внутрішньо під час терапії орлістатом відзначалося зниження системної експозиції аміодарону та дезетиламіодарону (на 25–30%), однак у зв'язку зі складною фармакокінетикою аміодарону клінічна значущість цього явища незрозуміла. Додавання препарату Орсотен до тривалої терапії аміодароном, можливо, призведе до зниження терапевтичного ефекту аміодарону (досліджень не проводилося). Слід уникати одночасного прийому препарату Орсотен і акарбози через відсутність даних фармакокінетичних досліджень. При одночасному прийомі орлістату та протиепілептичних препаратів спостерігалися випадки розвитку судом. Причинно-наслідковий зв'язок між розвитком судом та терапією орлістатом не встановлено. Проте, слід контролювати стан пацієнтів щодо можливих змін у частоті та/або тяжкості судомного синдрому. За даними клінічних досліджень, відсутня взаємодія орлістату з амітриптиліном, аторвастатином, бігуанідами, дигоксином, фібратами, флуоксетином, лозартаном, фенітоїном, пероральними контрацептивами, фентерміном, правастатином, ніфедипіном ГІТС н Однак при одночасному застосуванні орлістату та варфарину або інших антикоагулянтів може спостерігатися зниження концентрації протромбіну та підвищення показника МНО, що може призвести до зміни гемостатичних показників. Необхідно контролювати показник МНО при супутній терапії варфарином або іншими антикоагулянтами для вживання. Відзначалися рідкісні випадки розвитку гіпотиреозу та/або порушення його контролю. Механізм розвитку цього явища невідомий, але може бути обумовлений зниженням всмоктування йодованої солі та/або левотироксину натрію. Відзначалися випадки зниження ефективності антиретровірусних препаратів для лікування ВІЛ, антидепресантів та нейролептиків (включаючи препарати літію), що збігаються з початком застосування орлістату у раніше компенсованих пацієнтів. Терапію орлістатом слід розпочинати лише після ретельної оцінки її можливого впливу на таких пацієнтів. Орлістат здатний опосередковано знижувати ефективність контрацептивів для внутрішнього застосування, що в окремих випадках може призвести до незапланованої вагітності. Рекомендується використовувати додатковий метод контрацепції у разі розвитку важкої діареї.Спосіб застосування та дозиВсередину. Тривала терапія пацієнтів з ожирінням або надмірною масою тіла, що мають асоційовані з ожирінням фактори ризику, у поєднанні з помірною гіпокалорійною дієтою. У дорослих та дітей старше 12 років рекомендована доза орлістату становить 1 капс. 120 мг з кожним основним прийомом їжі (безпосередньо до, під час або пізніше як через 1 год після їди). У комбінації з гіпоглікемічними препаратами (метформін, похідні сульфонілсечовини та/або інсулін) та/або помірною гіпокалорійною дієтою у пацієнтів з цукровим діабетом типу 2 з надмірною масою тіла або ожирінням. У дорослих рекомендована доза орлістату становить 1 капс. 120 мг з кожним основним прийомом їжі (безпосередньо до, під час або пізніше як через 1 год після їди). Якщо прийом їжі пропускають або їжа не містить жиру, то прийом препарату Орсотен також можна пропустити. Препарат Орсотен® слід приймати у поєднанні зі збалансованою, помірною гіпокалорійною дієтою, що містить не більше 30% калоражу у вигляді жирів. Добове споживання жирів, вуглеводів та білків необхідно розподіляти на 3 основні прийоми. Збільшення дози орлістату понад рекомендовану (120 мг 3 рази на добу) не призводить до посилення його терапевтичного ефекту. Ефективність та безпека орлістату у пацієнтів з порушенням функції печінки та/або нирок, а також у пацієнтів похилого та дитячого віку (молодше 12 років) не досліджувалися.ПередозуванняУ клінічних дослідженнях у осіб із нормальною масою тіла та пацієнтів з ожирінням прийом разових доз 800 мг або багаторазовий прийом орлістату по 400 мг 3 рази на добу протягом 15 днів не супроводжувався появою суттєвих небажаних явищ. Крім того, у пацієнтів з ожирінням є досвід застосування орлістату по 240 мг 3 рази на добу протягом 6 місяців, що не супроводжувалося достовірним збільшенням частоти небажаних явищ. Симптоми: повідомлялося або про відсутність небажаних явищ або небажані явища не відрізнялися від тих, що спостерігаються при прийомі орлістату в терапевтичних дозах. Лікування: рекомендується спостерігати пацієнта протягом 24 годин. За даними досліджень у людини та тварин, будь-які системні ефекти, які можна було б пов'язати з ліпозингібуючими властивостями орлістату, повинні бути швидко оборотні.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗастосування препарату Орсотен® має бути припинено, якщо після 12 тижнів терапії маса тіла знизилася менш ніж на 5% порівняно з початковою масою тіла. Клінічні дослідження виявили менше зниження маси тіла у пацієнтів з цукровим діабетом типу 2, які отримують орлістат, порівняно з пацієнтами без цукрового діабету, які отримують орлістат. Препарат Орсотен® ефективний у плані тривалого контролю маси тіла (зниження маси тіла та її підтримка на новому рівні, запобігання повторному додаванню маси тіла). Лікування препаратом Орсотен® призводить до поліпшення профілю факторів ризику та захворювань, що супроводжують ожиріння, включаючи гіперхолестеринемію, цукровий діабет типу 2, порушення толерантності до глюкози, гіперінсулінемію, артеріальну гіпертензію та зменшення кількості вісцерального жиру. При застосуванні у комбінації з такими гіпоглікемічними препаратами, як метформін, похідні сульфонілсечовини та/або інсулін, у пацієнтів з цукровим діабетом типу 2 з надмірною масою тіла (ІМТ ≥28 кг/м2) або ожирінням (ІМТ ≥30 кг/м2) препарат Орсотен ® у поєднанні з помірною гіпокалорійною дієтою дає додаткове поліпшення компенсації вуглеводного обміну. У клінічних дослідженнях у більшості пацієнтів концентрації вітамінів A, D, Е, К та бета-каротину протягом 4 років терапії орлістатом залишалися в межах норми. Задля забезпечення адекватного надходження всіх поживних речовин можна призначити полівітаміни. Пацієнт повинен отримувати збалансовану, помірковано гіпокалорійну дієту, що містить не більше 30% калоражу у вигляді жирів. Рекомендується харчування, багате фруктами та овочами. Добове споживання жирів, вуглеводів та білків необхідно розподіляти на 3 основні прийоми. При застосуванні орлістату спостерігалися випадки ректальної кровотечі. При появі тяжких та/або стійких симптомів кровотечі необхідно провести додаткове обстеження. Можливість побічних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту може збільшуватися, якщо препарат Орсотен приймають на фоні харчування, багатого жирами (наприклад 2000 ккал/добу, з них понад 30% у вигляді жирів, що дорівнює приблизно 67 г жиру). Добове споживання жирів має бути розподілене на 3 основні прийоми. Якщо препарат Орсотен приймають з їжею, дуже багатою на жир, ймовірність шлунково-кишкових реакцій збільшується. У пацієнтів з цукровим діабетом типу 2 зменшення маси тіла при лікуванні препаратом Орсотен супроводжується поліпшенням компенсації вуглеводного обміну, що може дозволити або вимагати зниження дози гіпоглікемічних препаратів (наприклад, похідні сульфонілсечовини). Необхідно контролювати коагуляційні параметри (наприклад, показник МНО) при супутній терапії антикоагулянтами для прийому внутрішньо. У разі розвитку важкої діареї при застосуванні орлістату жінкам, які застосовують контрацептиви для внутрішнього застосування, необхідно використовувати додаткові заходи контрацепції. При застосуванні орлістату спостерігалися рідкісні випадки розвитку гіпотиреозу та/або порушення його контролю. Механізм розвитку цього явища невідомий, але може бути обумовлений зниженням всмоктування йодованої солі та/або левотироксину натрію. Орлістат потенційно здатний знижувати всмоктування антиретровірусних препаратів для лікування ВІЛ та ефективність антиретровірусної терапії. Перед початком терапії орлістатом необхідно ретельно оцінити співвідношення користі/ризику у таких пацієнтів. При застосуванні орлістату можливий розвиток оксалатної нефропатії, яка може призводити до розвитку ниркової недостатності. Збільшення ризику відзначається у пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю та/або дегідратацією. Вплив на здатність виконання потенційно небезпечних видів діяльності, що вимагають особливої уваги та швидких реакцій (наприклад управління автотранспортом, робота з механізмами, що рухаються). Препарат Орсотен® не впливає на здатність керувати транспортними засобами та механізмами.Умови відпустки з аптекЗа рецептом
Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. активна речовина: орсотен напівфабрикат-гранули – 112,8 мг (у перерахунку на активну речовину орлістат – 60 мг); допоміжна речовина напівфабрикату-гранул: МКЦ; допоміжні речовини: МКЦ – 22,2 мг; Тверді желатинові капсули, корпус: титану діоксид (Е171) – 0,58 мг; желатин – 28,22 мг; кришечка: титану діоксид (Е171) - 0,19 мг; оксид заліза жовтий (Е172) – 0,04 мг; желатин – 18,97 мг. Капсули 60 мг. 21 капс. у контурній комірковій упаковці з комбінованого матеріалу ПВХ/ПВДХ та алюмінієвої фольги. 2 або 4 контурні коміркові упаковки упаковані в пачку з картону.Опис лікарської формиКапсули. Тверді, желатинові №3. Корпус - білого кольору; кришечка - світло-жовтого кольору. Вміст капсул - мікрогранули або суміш порошку та мікрогранул білого або майже білого кольору. Допускається наявність агломератів, що злежалися, легко розсипаються при натисканні.Фармакотерапевтична групаІнгібуюча шлунково-кишкові ліпази.ФармакокінетикаВсмоктування. Всмоктування препарату мінімальне. Розподіл. Vd визначити неможливо, оскільки орлістат всмоктується мінімальною мірою і не має встановленої системної фармакокінетики. Орлістат більш ніж на 99% пов'язаний з білками плазми (в основному з ліпопротеїдами та альбумінами). Орлістат може мінімальною мірою проникати в еритроцити. Метаболізм. Метаболізм орлістату відбувається в основному в стінках шлунка та тонкого кишечника. Виведення. Близько 97% прийнятої внутрішньо дози препарату виділяється через кишечник, 83% із цієї кількості – у незміненому вигляді. Виведення орлістату та його метаболітів нирками становить менше 2% прийнятої дози. Препарат повністю виводиться через 3-5 днів. Виведення орлістату як у добровольців із нормальною масою тіла, так і у пацієнтів із ожирінням аналогічне.ФармакодинамікаОрлістат є потужним специфічним інгібітором шлунково-кишкових ліпаз тривалої дії. Він виявляє свою терапевтичну активність у просвіті шлунка та тонкої кишки, утворюючи ковалентний зв'язок з активною сериновою ділянкою шлункових та панкреатичних ліпаз. Інактивований фермент втрачає можливість гідролізувати харчові жири (тригліцериди) в абсорбовані вільні жирні кислоти та моногліцериди. Нерозщеплені тригліцериди не всмоктуються, що призводить до зменшення кількості калорій, засвоєних організмом, та зниження маси тіла. Таким чином, терапевтична дія препарату здійснюється без всмоктування у системний кровотік. За результатами клінічних досліджень, орлістат, який приймається щодня в дозі 60 мг 3 рази на день, блокує абсорбцію приблизно 25% жирів, що входять до денного раціону. Поряд із зниженням маси тіла, при тривалому прийомі орлістату в дозі 60 мг відзначається зменшення таких показників як коло талії, концентрація загального холестерину (ОХС) та концентрація холестерину ліпопротеїдів низької щільності (ХС ЛПНЩ) у плазмі крові. Після 6 місяців терапії орлістатом у дозі 60 мг середня концентрація ОХС у плазмі крові знижується, в середньому, на 2,4%, ХС ЛПНЩ – на 3,5%. Окружність талії через 6 місяців прийому препарату зменшується, в середньому, на 4,5 см.Показання до застосуванняЗниження маси тіла у дорослих (старше 18 років) із надмірною масою тіла (ІМТ >28 кг/м2). Застосовується лише у поєднанні з помірною гіпокалорійною дієтою, що містить не більше 30% добової калорійності у вигляді жирів.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до орлістату або будь-якого з компонентів препарату; синдром хронічної мальабсорбції; холестаз; супутня терапія циклоспорином; одночасне застосування непрямих антикоагулянтів (варфарину); одночасне застосування ситагліптину; вагітність; період грудного вигодовування; вік до 18 років.Вагітність та лактаціяПрепарат Орсотен® слім не слід застосовувати при вагітності через відсутність достовірних клінічних даних, що підтверджують безпеку його застосування. Не встановлено, чи проникає орлістат у грудне молоко, тому застосування препарату Орсотен® слім у період грудного вигодовування не рекомендується.Побічна діяНебажані реакції (НР) при прийомі препарату Орсотен® слім, як правило, спостерігаються з боку шлунково-кишкового тракту та обумовлені фармакологічною дією препарату. Класифікація частоти розвитку побічних ефектів, рекомендована ВООЗ: дуже часто – ≥1/10; часто – від ≥1/100 до Нижче вказано частоту реакцій з боку різних органів і систем. Клінічними дослідженнями з вивчення застосування орлістату в дозі 60 мг тривалістю від 18 до 24 міс встановлені небажані реакції з боку шлунково-кишкового тракту, які загалом були легкими та оборотними. Зазвичай вони виявлялися на початку лікування. Дотримання дієти з низьким вмістом жиру зменшує ймовірність виникнення таких реакцій. З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – маслянисті виділення з прямої кишки, відходження газів з деякою кількістю відокремлюваного, імперативні позиви на дефекацію, стеаторея; часто - біль у животі, нетримання калу, рідке випорожнення, почастішання дефекації. Як правило, зазначені побічні реакції є слабко вираженими та транзиторними. Вони виникають на ранніх етапах лікування (у перші 3 місяці терапії), причому у більшості пацієнтів було не більше одного епізоду таких реакцій. Післяреєстраційні дослідження У ході післяреєстраційного застосування орлістату були відзначені такі небажані реакції, частота яких невідома. З боку органів кровотворення: зниження концентрації протромбіну та збільшення показника МНО у плазмі крові у пацієнтів, які приймали орлістат одночасно з непрямими антикоагулянтами. З боку травного тракту: незначна кровотеча із прямої кишки, дивертикуліт. З боку шкіри та підшкірної клітковини: бульозний висип. З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, включаючи свербіж шкіри, висипання на шкірі, кропив'янку, ангіоневротичний набряк, бронхоспазм і анафілаксію. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: жовчнокам'яна хвороба, гепатит, підвищення активності печінкових трансаміназ та ЛФ у плазмі крові.Взаємодія з лікарськими засобамиЦиклоспорин. У кількох дослідженнях вивчення лікарської взаємодії циклоспорину, при його одночасному застосуванні з орлістатом, повідомляється про зменшення концентрації циклоспорину в плазмі крові. Потенційно це може спричинити зменшення імунодепресивної ефективності останнього. Одночасне застосування препарату Орсотен® слім та циклоспорину протипоказано. Непрямі антикоагулянти. При одночасному застосуванні варфарину або інших антикоагулянтів для внутрішнього застосування з препаратом Орсотен® слім можуть змінюватися значення МНО. Жиророзчинні вітаміни. Прийом препарату Орсотен® слім може потенційно погіршити абсорбцію жиророзчинних вітамінів (A, D, Е, К та бета-каротин). Акарбоза. Враховуючи відсутність досліджень, що вивчають фармакокінетичні взаємодії, не рекомендується застосовувати препарат Орсотен® слім одночасно з акарбозою. Аміодарон. При одночасному застосуванні з орлістатом відмічено зменшення концентрації аміодарону у плазмі після одноразового прийому. Клінічна значущість цього ефекту для пацієнтів, які приймають аміодарон, незрозуміла. Одночасне застосування препарату Орсотен® слім та аміодарону можливе лише за рекомендацією лікаря. Відсутність взаємодії. Орлістат не взаємодіє з амітриптиліном, фенітоїном, флуоксетином, сибутраміном, фентерміном, аторвастатином, правастатином, фібратами, бігуанідами, дигоксином, ніфедипіном, лозартаном та етанолом.Спосіб застосування та дозиВсередину по 1 капс. (60 мг) 3 рази на день, запиваючи водою, безпосередньо перед, під час або протягом 1 години після кожного прийому їжі. Якщо прийом їжі пропущений або їжа не містить жиру, застосування орлістату слід пропустити. Для дорослих пацієнтів рекомендована доза препарату Орсотен® слім становить 60 мг (1 капс.) 3 рази на день з кожним основним прийомом їжі у поєднанні з помірною гіпокалорійною дієтою з низьким вмістом жиру. Протягом доби можна приймати трохи більше 3 капс. препарату Орсотен® слим. Препарат Орсотен® слім слід приймати лише у дозах, що рекомендуються. Лікування рекомендується проводити трохи більше 6 міс. Отримані результати зниження маси тіла рекомендується обговорити із лікарем. Якщо після 12 тижнів застосування препарату Орсотен® слім не спостерігається зниження маси тіла (тобто зниження маси тіла становить менше 5% від вихідної), необхідна консультація лікаря для вирішення питання щодо продовження прийому препарату.ПередозуванняПри застосуванні орлістату в дозі 800 мг одноразово та в дозі до 400 мг 3 рази на день щодня протягом 15 днів, як у пацієнтів з нормальною масою тіла, так і у хворих з ожирінням значних небажаних реакцій не виявлено. При застосуванні орлістату по 240 мг 3 рази на день протягом 6 місяців збільшення частоти небажаних реакцій не відмічено. У більшості повідомлень про передозування орлістату в постмаркетинговий період або відсутні конкретні відомості про небажані реакції, або описуються небажані реакції, які не відрізняються від рекомендованих доз орлістату. У разі передозування потрібна консультація лікаря. При значному передозуванні орлістату рекомендується спостереження за пацієнтом протягом 24 годин. За даними доклінічних та клінічних досліджень, всі системні ефекти орлістату внаслідок інгібування ліпази, як правило, швидко оборотні.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. активна речовина: орсотен напівфабрикат-гранули – 112,8 мг (у перерахунку на активну речовину орлістат – 60 мг); допоміжна речовина напівфабрикату-гранул: МКЦ; допоміжні речовини: МКЦ – 22,2 мг; Тверді желатинові капсули, корпус: титану діоксид (Е171) – 0,58 мг; желатин – 28,22 мг; кришечка: титану діоксид (Е171) - 0,19 мг; оксид заліза жовтий (Е172) – 0,04 мг; желатин – 18,97 мг. Капсули 60 мг. 21 капс. у контурній комірковій упаковці з комбінованого матеріалу ПВХ/ПВДХ та алюмінієвої фольги. 2 або 4 контурні коміркові упаковки упаковані в пачку з картону.Опис лікарської формиКапсули. Тверді, желатинові №3. Корпус - білого кольору; кришечка - світло-жовтого кольору. Вміст капсул - мікрогранули або суміш порошку та мікрогранул білого або майже білого кольору. Допускається наявність агломератів, що злежалися, легко розсипаються при натисканні.Фармакотерапевтична групаІнгібуюча шлунково-кишкові ліпази.ФармакокінетикаВсмоктування. Всмоктування препарату мінімальне. Розподіл. Vd визначити неможливо, оскільки орлістат всмоктується мінімальною мірою і не має встановленої системної фармакокінетики. Орлістат більш ніж на 99% пов'язаний з білками плазми (в основному з ліпопротеїдами та альбумінами). Орлістат може мінімальною мірою проникати в еритроцити. Метаболізм. Метаболізм орлістату відбувається в основному в стінках шлунка та тонкого кишечника. Виведення. Близько 97% прийнятої внутрішньо дози препарату виділяється через кишечник, 83% із цієї кількості – у незміненому вигляді. Виведення орлістату та його метаболітів нирками становить менше 2% прийнятої дози. Препарат повністю виводиться через 3-5 днів. Виведення орлістату як у добровольців із нормальною масою тіла, так і у пацієнтів із ожирінням аналогічне.ФармакодинамікаОрлістат є потужним специфічним інгібітором шлунково-кишкових ліпаз тривалої дії. Він виявляє свою терапевтичну активність у просвіті шлунка та тонкої кишки, утворюючи ковалентний зв'язок з активною сериновою ділянкою шлункових та панкреатичних ліпаз. Інактивований фермент втрачає можливість гідролізувати харчові жири (тригліцериди) в абсорбовані вільні жирні кислоти та моногліцериди. Нерозщеплені тригліцериди не всмоктуються, що призводить до зменшення кількості калорій, засвоєних організмом, та зниження маси тіла. Таким чином, терапевтична дія препарату здійснюється без всмоктування у системний кровотік. За результатами клінічних досліджень, орлістат, який приймається щодня в дозі 60 мг 3 рази на день, блокує абсорбцію приблизно 25% жирів, що входять до денного раціону. Поряд із зниженням маси тіла, при тривалому прийомі орлістату в дозі 60 мг відзначається зменшення таких показників як коло талії, концентрація загального холестерину (ОХС) та концентрація холестерину ліпопротеїдів низької щільності (ХС ЛПНЩ) у плазмі крові. Після 6 місяців терапії орлістатом у дозі 60 мг середня концентрація ОХС у плазмі крові знижується, в середньому, на 2,4%, ХС ЛПНЩ – на 3,5%. Окружність талії через 6 місяців прийому препарату зменшується, в середньому, на 4,5 см.Показання до застосуванняЗниження маси тіла у дорослих (старше 18 років) із надмірною масою тіла (ІМТ >28 кг/м2). Застосовується лише у поєднанні з помірною гіпокалорійною дієтою, що містить не більше 30% добової калорійності у вигляді жирів.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до орлістату або будь-якого з компонентів препарату; синдром хронічної мальабсорбції; холестаз; супутня терапія циклоспорином; одночасне застосування непрямих антикоагулянтів (варфарину); одночасне застосування ситагліптину; вагітність; період грудного вигодовування; вік до 18 років.Вагітність та лактаціяПрепарат Орсотен® слім не слід застосовувати при вагітності через відсутність достовірних клінічних даних, що підтверджують безпеку його застосування. Не встановлено, чи проникає орлістат у грудне молоко, тому застосування препарату Орсотен® слім у період грудного вигодовування не рекомендується.Побічна діяНебажані реакції (НР) при прийомі препарату Орсотен® слім, як правило, спостерігаються з боку шлунково-кишкового тракту та обумовлені фармакологічною дією препарату. Класифікація частоти розвитку побічних ефектів, рекомендована ВООЗ: дуже часто – ≥1/10; часто – від ≥1/100 до Нижче вказано частоту реакцій з боку різних органів і систем. Клінічними дослідженнями з вивчення застосування орлістату в дозі 60 мг тривалістю від 18 до 24 міс встановлені небажані реакції з боку шлунково-кишкового тракту, які загалом були легкими та оборотними. Зазвичай вони виявлялися на початку лікування. Дотримання дієти з низьким вмістом жиру зменшує ймовірність виникнення таких реакцій. З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – маслянисті виділення з прямої кишки, відходження газів з деякою кількістю відокремлюваного, імперативні позиви на дефекацію, стеаторея; часто - біль у животі, нетримання калу, рідке випорожнення, почастішання дефекації. Як правило, зазначені побічні реакції є слабко вираженими та транзиторними. Вони виникають на ранніх етапах лікування (у перші 3 місяці терапії), причому у більшості пацієнтів було не більше одного епізоду таких реакцій. Післяреєстраційні дослідження У ході післяреєстраційного застосування орлістату були відзначені такі небажані реакції, частота яких невідома. З боку органів кровотворення: зниження концентрації протромбіну та збільшення показника МНО у плазмі крові у пацієнтів, які приймали орлістат одночасно з непрямими антикоагулянтами. З боку травного тракту: незначна кровотеча із прямої кишки, дивертикуліт. З боку шкіри та підшкірної клітковини: бульозний висип. З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, включаючи свербіж шкіри, висипання на шкірі, кропив'янку, ангіоневротичний набряк, бронхоспазм і анафілаксію. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: жовчнокам'яна хвороба, гепатит, підвищення активності печінкових трансаміназ та ЛФ у плазмі крові.Взаємодія з лікарськими засобамиЦиклоспорин. У кількох дослідженнях вивчення лікарської взаємодії циклоспорину, при його одночасному застосуванні з орлістатом, повідомляється про зменшення концентрації циклоспорину в плазмі крові. Потенційно це може спричинити зменшення імунодепресивної ефективності останнього. Одночасне застосування препарату Орсотен® слім та циклоспорину протипоказано. Непрямі антикоагулянти. При одночасному застосуванні варфарину або інших антикоагулянтів для внутрішнього застосування з препаратом Орсотен® слім можуть змінюватися значення МНО. Жиророзчинні вітаміни. Прийом препарату Орсотен® слім може потенційно погіршити абсорбцію жиророзчинних вітамінів (A, D, Е, К та бета-каротин). Акарбоза. Враховуючи відсутність досліджень, що вивчають фармакокінетичні взаємодії, не рекомендується застосовувати препарат Орсотен® слім одночасно з акарбозою. Аміодарон. При одночасному застосуванні з орлістатом відмічено зменшення концентрації аміодарону у плазмі після одноразового прийому. Клінічна значущість цього ефекту для пацієнтів, які приймають аміодарон, незрозуміла. Одночасне застосування препарату Орсотен® слім та аміодарону можливе лише за рекомендацією лікаря. Відсутність взаємодії. Орлістат не взаємодіє з амітриптиліном, фенітоїном, флуоксетином, сибутраміном, фентерміном, аторвастатином, правастатином, фібратами, бігуанідами, дигоксином, ніфедипіном, лозартаном та етанолом.Спосіб застосування та дозиВсередину по 1 капс. (60 мг) 3 рази на день, запиваючи водою, безпосередньо перед, під час або протягом 1 години після кожного прийому їжі. Якщо прийом їжі пропущений або їжа не містить жиру, застосування орлістату слід пропустити. Для дорослих пацієнтів рекомендована доза препарату Орсотен® слім становить 60 мг (1 капс.) 3 рази на день з кожним основним прийомом їжі у поєднанні з помірною гіпокалорійною дієтою з низьким вмістом жиру. Протягом доби можна приймати трохи більше 3 капс. препарату Орсотен® слим. Препарат Орсотен® слім слід приймати лише у дозах, що рекомендуються. Лікування рекомендується проводити трохи більше 6 міс. Отримані результати зниження маси тіла рекомендується обговорити із лікарем. Якщо після 12 тижнів застосування препарату Орсотен® слім не спостерігається зниження маси тіла (тобто зниження маси тіла становить менше 5% від вихідної), необхідна консультація лікаря для вирішення питання щодо продовження прийому препарату.ПередозуванняПри застосуванні орлістату в дозі 800 мг одноразово та в дозі до 400 мг 3 рази на день щодня протягом 15 днів, як у пацієнтів з нормальною масою тіла, так і у хворих з ожирінням значних небажаних реакцій не виявлено. При застосуванні орлістату по 240 мг 3 рази на день протягом 6 місяців збільшення частоти небажаних реакцій не відмічено. У більшості повідомлень про передозування орлістату в постмаркетинговий період або відсутні конкретні відомості про небажані реакції, або описуються небажані реакції, які не відрізняються від рекомендованих доз орлістату. У разі передозування потрібна консультація лікаря. При значному передозуванні орлістату рекомендується спостереження за пацієнтом протягом 24 годин. За даними доклінічних та клінічних досліджень, всі системні ефекти орлістату внаслідок інгібування ліпази, як правило, швидко оборотні.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкабутамірат таблетки, вкриті плівковою оболонкою 1 таблетка, покрита плівковою оболонкою, містить: Діюча речовина: Бутамірату цитрат 20,00 мг Допоміжні речовини: лактози моногідрат, повідон К-25, барвник хіноліновий жовтий (Е104), гіпромелоза 15000 мПас, тальк, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Оболонка плівкова: гіпромелоза 6 мПас, титану діоксид (Е171), барвник заліза оксид червоний (Е172), барвник заліза оксид жовтий (Е172), тальк, пропіленглікольОпис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки з фаскою, покриті плівковою оболонкою жовто-коричневого кольору. Вид на зламі: жовта шорстка маса з плівковою оболонкою жовто-коричневого кольору.Фармакотерапевтична група протикашльовий засіб центральної діїФармакокінетикаБутамірат швидко і повністю всмоктується при прийомі внутрішньо. При повторному застосуванні бутамірату його концентрація у плазмі крові залишається лінійною та кумуляції не спостерігається. Гідроліз бутамірату, спочатку до 2-фенілмасляної кислоти та діетиламіноетоксіетанолу, починається в крові. Ці метаболіти також мають протикашльову активність. Бутамірат і його метаболіти мають майже максимальний (близько 95%) рівень зв'язування з білками плазми крові, що зумовлює їх тривалий період напіввиведення (Т(1/2)) і тривалу протикашльову дію. Метаболіти виводяться переважно нирками, причому метаболіти з кислою реакцією значною мірою пов'язані з глюкуроновою кислотою. Т(1/2) становить 6 годин.ФармакодинамікаБутамірат – діюча речовина препарату Панатус® є протикашльовим засобом центральної дії, що не відноситься до алкалоїдів опію ні хімічно, ні фармакологічно. Пригнічує кашель, маючи прямий вплив на кашльовий центр. Має бронходилатируючий ефект. Сприяє полегшенню дихання, покращуючи показники спірометрії (знижує опір дихальних шляхів) та оксигенації крові.Показання до застосуванняСухий кашель будь-якої етіології, у тому числі при кашлюку, для придушення кашлю в передопераційному та післяопераційному періоді, при хірургічних втручаннях та бронхоскопії.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до компонентів препарату, вагітність (I триместр), період грудного вигодовування, дитячий вік до 6 років, дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції. Вагітність (II-III триместри).Вагітність та лактаціяНемає даних про безпеку застосування препарату Панатус у період вагітності та проходження його через плацентарний бар'єр. Препарат не рекомендується застосовувати у І триместрі вагітності. У ІІ та ІІІ триместрах вагітності можливе застосування препарату тільки після консультації з лікарем. Враховуючи відсутність даних про виділення бутамірату в материнське молоко, застосування препарату Панатус у період грудного вигодовування не рекомендується. Протипоказаний дітям віком до 6 років. Діти віком від 6 до 12 років: по 1 таблетці 2 рази на день; діти старше 12 років: по 1 таблетці 3 десь у день.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ): дуже часто ≥ 1/10 часто від ≥ 1/100 до < 1/10 нечасто від ≥ 1/1000 до < 1/100 рідко від ≥ 1/10000 до < 1/1000 дуже рідко від ≥ 1/100 000, включаючи окремі повідомлення. З боку центральної нервової системи (ЦНС): рідко: сонливість, запаморочення. З боку травної системи: рідко: нудота, блювання, діарея. З боку шкірних покривів: рідко: екзантема. Інші: можливий розвиток алергічних реакцій.Взаємодія з лікарськими засобамиЯкісь лікарські взаємодії для бутамірату не описані. У зв'язку з тим, що бутамірат пригнічує кашльовий рефлекс, слід уникати одночасного застосування відхаркувальних засобів, щоб уникнути скупчення мокротиння в дихальних шляхах. У період застосування препарату Панатус не рекомендується застосування етанолу, а також лікарських засобів, що пригнічують ЦНС (снодійні, нейролептики, транквілізатори та ін.).Спосіб застосування та дозиВсередину перед їдою. Діти віком від 6 до 12 років: по 1 таблетці 2 рази на день; діти старше 12 років: по 1 таблетці 3 десь у день; дорослі: по 2 таблетки 2-3 десь у день. Якщо кашель зберігається більше 5-7 днів, слід звернутися до лікаря.ПередозуванняСимптоми: сонливість, запаморочення, нудота, блювання, біль у животі, діарея, дратівливість, порушення координації рухів, зниження артеріального тиску. Лікування: промити шлунок, призначити активоване вугілля, проносні засоби, а також провести заходи щодо підтримки функції серцево-судинної та дихальної систем. Антидоту немає. Лікування симптоматичне.Запобіжні заходи та особливі вказівкиОдна пігулка, покрита плівковою оболонкою, містить 314,90 мг лактози. При кожному прийомі препарату відповідно до інструкції із застосування пацієнт приймає до 629,8 мг лактози. Препарат Панатус не застосовується у пацієнтів з дефіцитом лактази, недостатністю лактози, синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції. Якщо після 5-7 днів застосування препарату Панатус кашель не припиняється, необхідно звернутися до лікаря. Застосування при хронічних захворюваннях: Протипоказаний пацієнтам із дефіцитом лактази, непереносимістю лактози, синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції. Вплив на керування транспортними засобами: Препарат Панатус® може викликати сонливість, тому необхідно дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та зі складними технічними пристроями, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
244,00 грн
215,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкабутамірат таблетки, вкриті плівковою оболонкою 1 таблетка, покрита плівковою оболонкою, містить: Діюча речовина: Бутамірату цитрат 50,00 мг Допоміжні речовини: лактози моногідрат, повідон K-25, гіпромелоза 15000 мПас, тальк, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Оболонка плівкова: гіпромелоза 6 мПас, титану діоксид (Е171), барвник заліза оксид червоний (Е172), тальк, пропіленглікольОпис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки з фаскою, покриті плівковою оболонкою червоно-коричневого кольору. Вид на зламі: біла шорстка маса з плівковою оболонкою червоно-коричневого кольору.Фармакотерапевтична групапротикашльовий засіб центральної діїФармакокінетикаБутамірат швидко і повністю всмоктується при прийомі внутрішньо. При повторному застосуванні бутамірату його концентрація у плазмі крові залишається лінійною та кумуляції не спостерігається. Гідроліз бутамірату, спочатку до 2-фенілмасляної кислоти та діетиламіноетоксіетанолу, починається в крові. Ці метаболіти також мають протикашльову активність. Бутамірат і його метаболіти мають майже максимальний (близько 95%) рівень зв'язування з білками плазми крові, що зумовлює їх тривалий період напіввиведення (Т(1/2)) і тривалу протикашльову дію. Метаболіти виводяться переважно нирками, причому метаболіти з кислою реакцією значною мірою пов'язані з глюкуроновою кислотою. Т(1/2) становить 6 годин.ФармакодинамікаБутамірат – діюча речовина препарату Панатус® форте, є протикашльовим засобом центральної дії, що не відноситься до алкалоїдів опію ні хімічно, ні фармакологічно. Пригнічує кашель, маючи прямий вплив на кашльовий центр. Має бронходилатируючий ефект. Сприяє полегшенню дихання, покращуючи показники спірометрії (знижує опір дихальних шляхів) та оксигенації крові.Показання до застосуванняСухий кашель будь-якої етіології, у тому числі при кашлюку, для придушення кашлю в передопераційному та післяопераційному періоді, при хірургічних втручаннях та бронхоскопії.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до компонентів препарату, вагітність (I триместр), період грудного вигодовування, дитячий вік до 12 років, дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції. Вагітність (II-III триместри).Вагітність та лактаціяНемає даних про безпеку застосування препарату Панатус® форте в період вагітності та проходження його через плацентарний бар'єр. Препарат не рекомендується застосовувати у І триместрі вагітності. У ІІ та ІІІ триместрах вагітності можливе застосування препарату тільки після консультації з лікарем. Враховуючи відсутність даних про виділення бутамірату в материнське молоко, застосування препарату Панатус® форте під час грудного вигодовування не рекомендується. Протипоказаний дітям віком до 12 років.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ): дуже часто ≥ 1/10 часто від ≥ 1/100 до < 1/10 нечасто від ≥ 1/1000 до < 1/100 рідко від ≥ 1/10000 до < 1/1000 дуже рідко від ≥ 1/100 000, включаючи окремі повідомлення. З боку центральної нервової системи (ЦНС): рідко: сонливість, запаморочення. З боку травної системи: рідко: нудота, блювання, діарея. З боку шкірних покривів: рідко: екзантема. Інші: можливий розвиток алергічних реакцій.Взаємодія з лікарськими засобамиЯкісь лікарські взаємодії для бутамірату не описані. У зв'язку з тим, що бутамірат пригнічує кашльовий рефлекс, слід уникати одночасного застосування відхаркувальних засобів, щоб уникнути скупчення мокротиння в дихальних шляхах. У період застосування препарату Панатус® форте не рекомендується застосування етанолу, а також лікарських засобів, що пригнічують ЦНС (снодійні, нейролептики, транквілізатори та ін.).Спосіб застосування та дозиВсередину перед їдою. Діти старше 12 років: по 1 таблетці 1-2 рази на день; дорослі: по 1 таблетці 2-3 десь у день. Якщо кашель зберігається більше 5-7 днів, слід звернутися до лікаря.ПередозуванняСимптоми: сонливість, запаморочення, нудота, блювання, біль у животі, діарея, дратівливість, порушення координації рухів, зниження артеріального тиску. Лікування: промити шлунок, призначити активоване вугілля, проносні засоби, а також провести заходи щодо підтримки функції серцево-судинної та дихальної систем. Антидоту немає. Лікування симптоматичне.Запобіжні заходи та особливі вказівкиОдна таблетка, покрита плівковою оболонкою, містить 285 мг лактози. При кожному прийомі препарату відповідно до інструкції із застосування пацієнт приймає до 285 мг лактози. Препарат Панатус® форте не застосовується у пацієнтів з дефіцитом лактази, непереносимістю лактози, синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції. Якщо після 5-7 днів застосування препарату Панатус® форте кашель не припиняється, необхідно звернутися до лікаря. Застосування при хронічних захворюваннях: Протипоказаний пацієнтам із дефіцитом лактази, непереносимістю лактози, синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції. Вплив на керування транспортними засобами: Препарат Панатус® форте може викликати сонливість, тому необхідно дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та роботі зі складними технічними пристроями, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкабутамірат сироп на 5 мл сиропу Діюча речовина: Бутамірату цитрат 7,50 мг Допоміжні речовини: лимонна кислота, моногідрат, сорбітол, рідкий, гліцерол, сахарінат натрію, натрію бензоат, ароматизатор лимонний, натрію гідроксид, вода очищенаОпис лікарської формиПрозора рідина від безбарвного до світло-жовтого кольору із характерним запахом.Фармакотерапевтична групапротикашльовий засіб центральної діїФармакокінетикаВсмоктування Бутамірат швидко і повністю всмоктується при прийомі внутрішньо і гідролізується в 2-фенілмасляну кислоту і діетіламіноетоксіетанол. Вплив одночасного прийому їжі на процеси не вивчався. Вміст 2-фенілмасляної кислоти та діетиламіноетоксіетанолу в плазмі крові пропорційно в діапазоні доз 22,5-90 мг. Вимірювані концентрації бутамірату виявляються у крові через 5-10 хв після прийому доз 22,5 мг, 45 мг, 67,5 мг та 90 мг. Максимальна концентрація (С(max)) у плазмі досягається через 1 годину після прийому всіх 4 доз, а середня С(max) у плазмі становить 16,1 нг/мл при прийомі дози 90 мг. Середня С(max) 2-фенілмасляної кислоти досягається протягом 1,5 годин, а максимальна експозиція відзначається після застосування 90 мг (3052 нг/мл). Середня С(max) діетиламіноетоксіетанолу досягається через 0,67 години, максимальна експозиція також відзначається після прийому 90 мг (160 нг/мл). Розподіл Бутамірат має об'єм розподілу між 81 л і 112 л (з огляду на масу тіла в кг), а також високий рівень зв'язування з білками плазми крові. 2-фенілмасляна кислота має високий рівень зв'язування з білками плазми крові в діапазоні доз 22,5-90 мг, маючи середнє значення 89,3-91,6%. Діетиламіноетоксіетанол певною мірою зв'язується з білками плазми крові, середні значення варіюють від 28,8% до 45,7%. Немає даних про проникнення бутамірату через плацентарний бар'єр та його виділення з грудним молоком. Метаболізм Гідроліз бутамірату відбувається швидко, концентрації метаболітів виявляються через 5 хв. На підставі даних досліджень вважається, що ці метаболіти також мають протикашльову активність, проте немає клінічних даних про метаболізм діетіламіноетоксиетанолу. 2-фенілмасляна кислота піддається подальшому частковому метаболізму гідроксилюванням в параположенні. Виведення Через 24 години після прийому препарату основні метаболіти (77%) складаються з кон'югованої 2-фенілмасляної кислоти та парагідрокси-2-фенілмасляної кислоти. Виведення 2-фенілмасляної кислоти, діетиламіноетоксіетанолу і парагідрокси-2-фенілмасляної кислоти здійснюється переважно нирками. Рівень кон'югату 2-фенілмасляної кислоти у сечі значно перевищує його рівень у плазмі крові. Бутамірат визначається у сечі протягом 48 годин після прийому препарату внутрішньо. Кількість бутамірату, що виділяється в сечу протягом 96 годин, відповідає 0,02 %, 0,02 %, 0,03 % та 0,03 % при дозах препарату 22,5 мг, 45 мг, 67,5 мг та 90 мг. У більшій кількості виводяться метаболіти бутамірату. Період напіввиведення (Т(½)) бутамірату – 1,48-1,93 години, 2-фенілоцтової кислоти – 23,26-24,42 години, діетиламіноетоксиетанолу – 2,72-2,90 годин. Особливі групи пацієнтів Відсутні дані щодо зміни фармакокінетики препарату у пацієнтів з порушенням функції печінки або нирок.ФармакодинамікаБутамірат цитрат є неопіоїдним препаратом для придушення кашлю. Не формує залежності чи звикання. Бутамірат є протикашльовим засобом центральної дії. Проте точний механізм дії препарату невідомий. Бутамірату цитрат має неспецифічні антихолінергічні та бронхоспазмолітичні ефекти. Пригнічує кашель, маючи прямий вплив на кашльовий центр. Має бронходилатируючий ефект (розширює бронхи). Сприяє полегшенню дихання, покращуючи показники спірометрії (знижує опір дихальних шляхів) та оксигенації крові (насичує кров киснем). У терапевтичних дозах препарат добре переноситься. Бутамірат у лікарській формі сироп надає заспокійливу дію на подразнене горло завдяки зволожуючим властивостям гліцеролу.Показання до застосуванняСимптоматичне лікування сухого кашлю різної етіології.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до компонентів препарату, вагітність (I триместр), період грудного вигодовування, дитячий вік до 3 років, одночасне застосування з відхаркувальними препаратами, непереносимість фруктози Вагітність (II-III триместри).Вагітність та лактаціяНемає даних про безпеку застосування препарату Панатус® форте при вагітності та проходження його через плацентарний бар'єр. Препарат Панатус® форте протипоказаний у І триместрі вагітності. У ІІ та ІІІ триместрах вагітності можливе його застосування лише після консультації з лікарем. Враховуючи відсутність даних про виділення бутамірату у материнське молоко, застосування препарату Панатус® форте у період грудного вигодовування протипоказане. Протипоказаний дітям віком до 3 років. Діти віком від 3 до 6 років: по 5 мл 3 рази на день; діти віком від 6 до 12 років: по 10 мл 3 рази на день; діти старше 12 років: по 15 мл 3 десь у день.Побічна діяНебажані реакції, представлені нижче, перераховані відповідно до ураження органів і систем, а також частотою народження. Класифікація частоти розвитку побічних ефектів Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ): дуже часто ≥ 1/10 часто від ≥ 1/100 до < 1/10 нечасто від ≥ 1/1000 до < 1/100 рідко від ≥ 1/10000 до < 1/1000 дуже рідко <1/10000, включаючи окремі повідомлення. Порушення з боку нервової системи: рідко – сонливість. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: рідко – нудота, діарея. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: рідко – кропив'янка, можливий розвиток алергічних реакцій.Взаємодія з лікарськими засобамиЯкісь лікарські взаємодії для бутамірату не описані. У зв'язку з тим, що бутамірат пригнічує кашльовий рефлекс, протипоказано одночасне застосування відхаркувальних засобів, щоб уникнути скупчення мокротиння в дихальних шляхах з ризиком розвитку бронхоспазму та інфекції дихальних шляхів. У період застосування препарату Панатус® форте не рекомендується застосування етанолу, а також лікарських засобів, що пригнічують центральну нервову систему (снодійні, нейролептики, транквілізатори та ін.).Спосіб застосування та дозиВсередину перед їдою. Діти віком від 3 до 6 років: по 5 мл 3 рази на день; діти віком від 6 до 12 років: по 10 мл 3 рази на день; діти старше 12 років: по 15 мл 3 десь у день; дорослі: по 15 мл 4 десь у день. Використовуйте мірну ложку (додається). 1 мірна ложка = 5 мл. Якщо кашель зберігається більше 5-7 днів, слід звернутися до лікаря.ПередозуванняСимптоми: сонливість, нудота, блювання, діарея, запаморочення, зниження артеріального тиску. Лікування: спеціальний антидот відсутній. У разі передозування слід зробити промивання шлунка, прийняти активоване вугілля та здійснювати підтримання життєво важливих функцій організму.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЯкщо після 5-7 днів застосування препарату Панатус® форте кашель не припиняється, необхідно звернутися до лікаря. Інформація щодо допоміжних речовин Препарат Панатус® форте містить як підсолоджувачі натрію сахаринат та сорбітол, тому його можна застосовувати у пацієнтів із цукровим діабетом. 5 мл сиропу (1 мірна ложка) містять 1,75 г сорбітолу. При кожному прийомі разової дози препарату пацієнт отримує або 1,75 г сорбітолу (1 мірна ложка), або 3,5 г сорбітолу (2 мірні ложки), 5,25 г сорбітолу (3 мірні ложки). Сорбітол може викликати дискомфорт у ділянці шлунково-кишкового тракту та мати невелику проносну дію. Препарат Панатус® форте протипоказаний пацієнтам із непереносимістю фруктози. 1 доза препарату Панатус ® форте містить менше 1 ммоль натрію (23 мг), тобто, по суті, препарат «без натрію». Застосування при хронічних захворюваннях: Препарат Панатус® форте не застосовується у пацієнтів із непереносимістю фруктози. Вплив на керування транспортними засобами: Препарат Панатус® форте може викликати сонливість, тому необхідно дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та роботі зі складними технічними пристроями, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. Активна речовина: Панкреатин порошок (свинячий, у формі пелет) 96,6 - 123,9 мг (відповідний: активності ліпази: 10 000 Од.Євр.Ф.; активності амілази: не менше 7200 Од.Євр.Ф.; загальної; протеолітичної активності: не менше 400 Од.Євр.Ф.; надлишок для забезпечення стабільності: за масою 10% 9,6-12,4 мг; 2 – 136,3 мг); Оболонка пелети: метакрилової кислоти та етилакрилату сополімер (1:1), дисперсія 30 %, суха маса (допоміжні речовини: лаурилсульфат натрію Ph.Eur./NF та полісорбат 80 Ph.Eur./NF), триетилцитрат, тальк, симетикон0 %, суха вага (23%); Кришечка капсули: желатин, титану діоксид (Е171), лаурилсульфат натрію; Корпус капсули: желатин, титану діоксид (Е171), лаурилсульфат натрію. По 7 капсул у блістер. По 3, 8 або 12 блістерів у пачку картонну разом з інструкцією із застосування.Опис лікарської формиТверді непрозорі желатинові капсули заповнені пеллетами бежево-коричневого кольору. Корпус та кришечка капсули білого кольору.Фармакотерапевтична групаТравний ферментний засіб.ФармакокінетикаПанзинорм 10000 випускається у формі капсули, всередині якої містяться пелети, покриті плівковою оболонкою. Плівкова оболонка пелет захищає активні ферменти від впливу кислого середовища шлунка, що дозволяє ферментам вивільнятися у тонкій кишці. Більшість ферментів інактивується, в результаті аутолізу та протеолізу. Незначна частина травних ферментів виділяється через кишечник.ФармакодинамікаПрепарат компенсує недостатність зовнішньосекреторної функції підшлункової залози. Комбінований препарат, дія якого зумовлена компонентами, що входять до його складу. Висока ліпазна активність відіграє важливу роль у лікуванні мальдігестії, зумовленої панкреатичною ферментною недостатністю. Ліпаза розщеплює жири шляхом гідролізу на жирні кислоти та гліцерол, таким чином, сприяє їх абсорбції та абсорбції жиророзчинних вітамінів. Амілаза розщеплює вуглеводи на декстрини та цукру, тоді як протеаза розщеплює білки. Має захисну оболонку, завдяки якій активні ензими вивільняються у тонкому кишечнику, де діють панкреатичні ферменти. ферменти ліпазу, амілаза і протеазу, що входять до складу панкреатину, полегшують перетравлення жирів, вуглеводів і білків,що сприяє їх повному всмоктування в тонкому кишечнику. Усуває симптоми, що виникають внаслідок порушення травлення (почуття тяжкості та переповнення шлунка, метеоризм, відчуття нестачі повітря, задишку, зумовлені скупченням газів у кишечнику, діарею). Поліпшує процес травлення їжі в дітей віком; стимулює виділення власних ферментів підшлункової залози, шлунка та тонкого кишечника, а також жовчі.Показання до застосуванняНедостатність зовнішньосекреторної функції підшлункової залози. Для покращення травлення їжі у пацієнтів з нормальною функцією шлунково-кишкового тракту у разі похибок у харчуванні.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до свинячого білка або до інших компонентів препарату. Гострий панкреатит, загострення хронічного панкреатиту. Діти до 3-х років (для даної лікарської форми) та діти до 15 років, які страждають на муковісцидоз. З обережністю: вагітність.Вагітність та лактаціяЗастосування Панзинорма 10 000 при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування) можливе лише в тому випадку, якщо очікуваний позитивний ефект терапії перевершує можливий ризик через відсутність клінічних даних, що підтверджують безпеку застосування ферментів підшлункової залози у цієї категорії пацієнтів.Побічна діяПанзинорм 10000 рідко викликає небажані ефекти. Алергічні реакції: реакції підвищеної чутливості, у т.ч. гіперемія шкіри, шкірний висип, свербіж шкіри; обструкція дихальних шляхів З боку системи травлення (при прийомі великих доз препарату); нудота, блювання, біль у животі (в т.ч. кишкова коліка), діарея, запор, періанальне подразнення, подразнення слизової оболонки ротової порожнини. При муковісцидозі у разі перевищення необхідної дози панкреатину (більше 10 000 Од.Євр.Ф. ліпази на 1 кг маси тіла) рідко можливий розвиток стриктур (фіброзної колонопатії) в ілеоцекальному відділі та у висхідній ободовій кишці. Інші: гіперурикемія, гіперурикозурія, недостатність фолатів.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному тривалому застосуванні з панкреатину у високих дозах можливе зниження всмоктування препаратів заліза (клінічно незначне) та фолієвої кислоти. Рекомендується періодично контролювати рівень фолатів та/або призначення фолієвої кислоти. При одночасному застосуванні з циметидином, бікарбонатами також рекомендується періодично контролювати рівень фолатів та/або призначення фолієвої кислоти. Панкреатин може зменшувати ефективність акарбози та міглітолу. Стійка до кислоти оболонка пелет Панзинорм 10 000 розчиняється у 12-палій кишці. При низькому значенні pH у 12-палій кишці панкреатин не вивільняється. Одночасне застосування блокаторів Н2-гістамінових рецепторів (циметидин), гідрокарбонатів, інгібіторів протонового насоса може призвести до підвищення ефективності панкреатину, що дозволяє знизити дозу панзинорму 10 000.Спосіб застосування та дозиВсередину приймати під час їжі або легкої закуски. Капсули слід приймати повністю, не розжовуючи з достатньою кількістю рідини. Доза та тривалість терапії визначається індивідуально залежно від віку, ступеня недостатності функції підшлункової залози та дієти. Дорослим Панзинорм 10 000 рекомендують приймати на початку лікування мінімальні дози: по 1-2 капсули 3 рази на день, під час кожного основного прийому їжі (сніданок, обід, вечерю) та по 1 капсулі під час кожної легкої закуски. За необхідності разову дозу поступово збільшують. Ефективна добова доза становить від 4 до 15 капсул Панзінорма 10000. Слід приймати найменші ефективні дози, особливо у пацієнтів із муковісцидозом. У дітей препарат застосовується за призначенням лікаря. Дітям старше 3-х років - по 1-2 капсули Панзинорма 10 000 під час їжі або легкої закуски. Тривалість лікування може варіювати від одноразового прийому або кількох днів (при порушенні процесу травлення внаслідок похибок у дієті) до кількох місяців або років (за необхідності постійної замісної терапії).ПередозуванняПередозування препаратом Панзинорм 10000 не викликає системної інтоксикації. Симптоми: нудота, блювання, діарея, гіперурикозурія, гіперурикемія, періанальне подразнення; рідко розвивається фіброзна колонопатія (при муковісцидозі). Лікування: відміна препарату, гідратація, симптоматична терапія.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПанзинорм 10000 слід приймати, не розжовуючи, з достатньою кількістю рідини. При муковісцидозі у разі перевищення необхідної дози панкреатину (більше 10 000 Од.Євр.Ф. ліпази на 1 кг маси тіла) можливий розвиток стриктур (фіброзної колонопатії) в ілеоцекальному відділі та у висхідній ободовій кишці. Тому при муковісцидозі доза повинна бути адекватна кількості ферментів, яка необхідна для всмоктування жирів з урахуванням якості та кількості їжі. Якщо на фоні прийому капсул Панзинорм 10000 з'являються симптоми кишкової непрохідності, слід виключити фіброзну колонопатію. При тривалому застосуванні одночасно призначають залізні препарати. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Не відомо про негативний вплив на здатність керувати автомобілем та роботу з іншими механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
262,00 грн
230,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: Панкреатин (свинячий) 1269,12 мг - 279,44 мг2; Допоміжні речовини: Лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, кремнію діоксид колоїдний, безводний, магнію стеарат; Оболонка: гіпромелоза, метакрилової кислоти та етилакрилату сополімер (1:1), триетилцитрат, титану діоксид (Е171), тальк, синдетикон емульсія, ароматизатор ванільний (501345 С), ароматизатор бергамотовий (501356 Т), -80. 1С ферментною активністю: ліпази 20000 ОД. Євр.фарм., Амілази 12 000 ОД. Євр.фарм., Протеази 900 ОД. Євр.Фарм. 215% надлишок панкреатину обумовлюється технічними втратами у процесі виробництва. 10% надлишок панкреатину використовується для компенсації втрат під час розпаду під час періоду зберігання. По 10 таблеток у блістері з комбінованого матеріалу ОПА/Ал/ПВХ та фольги алюмінієвої. 1, 3 або 10 блістерів разом з інструкцією із застосування поміщають в картонну пачку.Опис лікарської формиГладкі, круглі, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою білого або світло-сірого кольору із запахом ваніліну та бергамоту.Фармакотерапевтична групаТравний ферментний засіб.ФармакокінетикаУ дослідженнях на тваринах було продемонстровано відсутність всмоктування нерозщеплених ферментів, унаслідок чого класичні фармакокінетичні дослідження не проводилися. Препаратам, що містять ферменти підшлункової залози, не потрібне всмоктування для прояву своїх ефектів. Навпаки, терапевтична активність зазначених препаратів повною мірою реалізується у просвіті шлунково-кишкового тракту. За своєю хімічною структурою вони є білками і, у зв'язку з цим, при проходженні через шлунково-кишковий тракт ферментні препарати розщеплюються доти, доки не відбудеться всмоктування у вигляді пептидів та амінокислот.ФармакодинамікаФерментний препарат, що покращує процеси перетравлення їжі у дорослих та дітей, і тим самим зменшує симптоми ферментної недостатності підшлункової залози (метеоризм, зміна частоти та консистенції випорожнень). Панкреатичні ферменти, що входять до складу препарату, полегшують розщеплення білків, жирів, вуглеводів, що призводить до їх повного всмоктування у тонкій кишці. Препарат Панзинорм форте 20 000 є таблетками, що містять свинячий панкреатин, покриті кишковорозчинною (кислотостійкою) оболонкою. Коли таблетки досягають тонкої кишки, кишковорозчинна оболонка швидко розчиняється (при pH > 5,5), відбувається вивільнення ферментів з ліполітичною, амілолітичною та протеолітичною активністю, що призводить до розщеплення жирів, вуглеводів та білків. Отримані в результаті розщеплення речовини потім всмоктуються безпосередньо, або піддаються подальшому розщепленню кишковими ферментами.Показання до застосуванняЗамісна терапія екзокринної (ферментної) недостатності підшлункової залози у дітей та дорослих, обумовленої зниженням ферментної активності підшлункової залози внаслідок порушення продукції, регуляції секреції, доставки панкреатичних ферментів або підвищеного їх руйнування у просвіті кишечника, що викликано різноманітними захворюваннями шлунково-кишкового тракту. зустрічається при: муковісцидоз; хронічний панкреатит; після операції на підшлунковій залозі; після гастроктомії; рак підшлункової залози; часткову резекцію шлунка (наприклад, Більрот II); обструкції проток підшлункової залози або загальної жовчної протоки (наприклад, внаслідок новоутворення); синдром Швахмана-Даймонда; стані після нападу гострого панкреатиту та поновлення харчування. Щоб уникнути ускладнень, застосовувати тільки після консультації з лікарем.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до діючої речовини (панкреатин свинячий) або будь-якого допоміжного компонента препарату; дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції (препарат Панзінорм форте містить 20 000 лактозу); діти до 3 років (для цієї лікарської форми). Обережно: не описано.Вагітність та лактаціяВагітність Клінічних даних про лікування вагітних жінок препаратами, які містять ферменти підшлункової залози, відсутні. У ході досліджень на тваринах не виявлено абсорбції ферментів підшлункової залози свинячого походження, тому токсичного впливу на репродуктивну функцію та розвиток плода не передбачається. Призначати препарат вагітним жінкам слід обережно, якщо передбачувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. Період грудного вигодовування Виходячи з досліджень на тваринах, під час яких не виявлено систематичного негативного впливу ферментів підшлункової залози, не очікується жодного шкідливого впливу препарату на дитину через грудне молоко. Ферменти підшлункової залози можна приймати жінкам у період грудного вигодовування. При необхідності прийому при вагітності або в період грудного вигодовування препарат Панзинорм форте 20 000 слід приймати у дозах, достатніх для підтримання адекватного внутрішньотивного статусу.Побічна діяПорушення з боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто (≥ 1/10): біль у животі; часто (≥ 1/100, < 1/10): нудота, блювання, запор, здуття живота, діарея; частота невідома: стриктури клубової, сліпої та товстої кишки (фіброзуюча колонопатія). Шлунково-кишкові розлади пов'язані головним чином із основним захворюванням. Частота виникнення таких небажаних реакцій як біль у ділянці живота та діарея була нижчою або схожою з такою при застосуванні плацебо. Стриктури здухвинної, сліпої та товстої кишки (фіброзуюча колонопатія) спостерігалися у пацієнтів з муковісцидозом, які отримували високі дози препаратів панкреатину. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин - нечасто (≥ 1/1000, < 1/100): висипання на шкірі; частота невідома: свербіж шкіри, кропив'янка. Порушення з боку імунної системи – частота невідома: гіперчутливість (анафілактичні реакції). Алергічні реакції спостерігалися переважно з боку шкірних покривів, але спостерігалися також інші прояви алергії. Повідомлення про ці побічні ефекти були отримані в період постмаркетингового застосування і мали спонтанний характер. Для точної оцінки частоти випадків наявних даних недостатньо. При застосуванні у дітей був відзначено будь-яких специфічних небажаних реакцій. Частота, тип і ступінь тяжкості небажаних реакцій у дітей з муковісцидозом були подібними до таких у дорослих.Взаємодія з лікарськими засобамиДосліджень щодо взаємодії не проводилося.Спосіб застосування та дозиВсередину приймати під час їжі. Таблетки препарату Панзинорм форте 20 000 слід приймати, не розжовуючи з достатньою кількістю рідини. Доза та тривалість терапії визначається індивідуально залежно від віку та ступеня недостатності підшлункової залози. Дорослим препарат Панзинорм форте 20 000 рекомендують приймати (за відсутності інших розпоряджень) на початку лікування по 1 таблетці 3 рази на день під час кожного основного прийому їжі. Можливий прийом препарату "Панзинорм форте" 20 000 під час прийому легкої закуски. При необхідності разову дозу збільшують у 2 рази. Середня добова доза – 1-2 таблетки 3 рази на день. У дітей препарат застосовується за призначенням лікаря. Дітям старше 3 років - 100 000 ОД./сут (у перерахунку на ліпазу). Тривалість лікування може варіювати від одноразового прийому або кількох днів (при порушенні процесу травлення внаслідок похибок у дієті) до кількох місяців або років (за необхідності постійної замісної терапії).ПередозуванняСимптоми: гіперурикозурія та гіперурикемія. Лікування: відміна препарату, симптоматична терапія, забезпечення адекватної регідратації.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ пацієнтів з муковісцидозом, які отримували високі дози препаратів панкреатину (понад 10000 ОД. ліпази/кг/день), описані стриктури здухвинної, сліпої та товстої кишки (фіброзуюча колонопатія). Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Застосування препарату Панзинорм форте 20 000 не впливає або незначно впливає на здатність керувати автомобілем та механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
218,00 грн
182,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаізосорбіду мононітрат таблетки пролонгованої дії, покриті плівковою оболонкою (На одну таблетку) Ядро 40 мг 60 мг Діюча речовина: Ізосорбіду мононітрат 40,000 мг 60,000 мг Допоміжні речовини: Гіпромелоза 68,266 мг 102,333 мг Віск карнаубський 34,133 мг 51,167 мг Стеаринова кислота очищена 34,133 мг 51,167 мг Лактози моногідрат 25,446 мг 38,167 мг Кремнію діоксид колоїдний 1,333 мг 2,000 мг Магнію стеарат 1,000 мг 1,500 мг Оболонка плівкова Тальк 1,866 мг 2,800 мг Гіпромелоза 1,440 мг 2,167 мг Титану діоксид 1,400 мг 2,100 мг Магнію стеарат 2,666 мг 4,000 мг Макрогол 4000 0,300 мг 0,450 мг Барвник заліза оксид жовтий (Е172) 0,033 мг 0,050 мг Опис лікарської формиПігулки 40 мг. Круглі, злегка двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою білого з жовтуватим відтінком кольору, з гравіюванням на одній стороні таблетки "IM 40", з можливими вкрапленнями. Вид таблетки на поперечному розрізі: жовтувато-біла шорстка маса з білими вкрапленнями з білою оболонкою з жовтуватим відтінком кольору. Пігулки 60 мг. Овальні, злегка двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою білого з жовтуватим відтінком кольору, з ризиком на обох сторонах, з гравіюванням на одній стороні таблетки «60», з можливими вкрапленнями. Вид таблетки на поперечному розрізі: жовтувато-біла шорстка маса з білими вкрапленнями з білою оболонкою з жовтуватим відтінком кольору.Фармакотерапевтична група вазодилатуючий засіб - нітратФармакокінетикаФармакокінетика Після прийому внутрішньо ізосорбід швидко і повністю всмоктується із шлунково-кишкового тракту (ЖКТ). Має абсолютну біодоступність (близько 100 %), тому що немає ефекту «первинного проходження» через печінку. Вивільнення ізосорбіду з таблеток не залежить від їди, перистальтики або pH у просвіті шлунково-кишкового тракту. Ізосорбід має високий обсяг розподілу; менше 4% зв'язується з білками плазми. Терапевтична концентрація (100 нг/мл) досягається через 30 хвилин після вживання. Час досягнення максимальної концентрації (TC(max)) у плазмі крові - 1-1,5 год. Зазнає денітрування з утворенням ізосорбіду або з'єднується з глюкуронідом. Утворений неактивний 2-глюкоронід виводиться через нирки. Нирковий кліренс 115 мл/хв. Період напіввиведення (Т(½)) становить від 4 до 10 год. При печінковій та нирковій недостатності фармакокінетика ізосорбіду суттєво не змінюється.ФармакодинамікаПериферичний вазодилататор із переважним впливом на венозні судини. Стимулює утворення оксиду азоту (ендотеліального релаксуючого фактора) в ендотелії судин, що викликає активацію внутрішньоклітинної гуанілатциклази, наслідком є збільшення циклічного гуанозинмонофосфату (цГМФ) (медіатор вазодилатації). Зменшує потребу міокарда в кисні за рахунок зниження переднавантаження та постнавантаження (зменшує кінцевий діастолічний обсяг лівого шлуночка та знижує систолічну напругу його стінок). Має коронаророзширювальну дію. Знижує приплив крові до правого передсердя, сприяє зниженню тиску в малому колі кровообігу та регресії симптомів при набряку легень. Сприяє перерозподілу коронарного кровотоку в ділянці зі зниженим кровообігом.Підвищує толерантність до фізичного навантаження у хворих на ішемічну хворобу серця (ІХС), стенокардію. Розширює судини головного мозку, твердої мозкової оболонки, що може супроводжуватись головним болем. До ізосорбіду, як і до інших нітратів, розвивається перехресна толерантність. Після відміни терапії (перерви у лікуванні) чутливість щодо нього швидко відновлюється. Антиангінальний ефект настає через 30-40 хвилин після вживання і триває до 8-10 год.Антиангінальний ефект настає через 30-40 хвилин після вживання і триває до 8-10 год.Антиангінальний ефект настає через 30-40 хвилин після вживання і триває до 8-10 год.Показання до застосування- ішемічна хвороба серця: профілактика нападів стабільної стенокардії; - Хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до ізосорбіду мононітрату, інших нітросполук та компонентів препарату; тяжка артеріальна гіпотензія та гіповолемія (систолічний артеріальний тиск нижче 100 мм рт. ст., діастолічний артеріальний тиск нижче 60 мм рт.ст., центральний венозний тиск нижче 4-5 мм рт. ст.); гостра серцева недостатність, шок (включаючи кардіогенний шок), судинний колапс, лівошлуночкова недостатність з низьким кінцевим діастолічним тиском, гострий інфаркт міокарда (з вираженою артеріальною гіпотензією); , констриктивний перикардит, токсичний набряк легень, важка анемія, одночасне застосування з інгібіторами фосфодіестерази-5 (ФДЕ-5) (силденафіл, варденафіл, тадалафіл),період грудного вигодовування, вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені), непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції. пролапс мітрального клапана, аортальний та/або мітральний стеноз, схильність до ортостатичних порушень судинної регуляції, у пацієнтів похилого віку, тиреотоксикоз, закритокутова глаукома, важка ниркова недостатність, печінкова недостатність (ризик розвитку метгемоглобінемії) геморагічний інсульт, черепно-мозкова травма), гіпотиреоз, неповноцінне харчування.Вагітність та лактаціяПрепарат Пектрол не рекомендується при вагітності. Застосування препарату Пектрол можливе лише у випадку, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода та/або дитини. При необхідності застосування препарату Пектрол грудне вигодовування слід припинити. Протипоказаний особам віком до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ): дуже часто >1/10 часто від > 1/100 до < 1/10 нечасто від > 1/1000 до < 1/100 рідко від >1/10000 до <1/1000 дуже рідко від < 1/10 000, включаючи окремі повідомлення. З боку серцево-судинної системи: часто: «нітратний» біль голови, запаморочення, минуща гіперемія шкіри обличчя, відчуття жару, тахікардія, виражене зниження артеріального тиску (АТ); рідко: минуща гіпоксемія, посилення нападів стенокардії (парадоксальна реакція), ортостатичний колапс; З боку травної системи: нечасто: нудота, блювання, можлива поява відчуття легкого печіння язика, сухість слизової оболонки порожнини рота; З боку нервової системи: часто: скутість, сонливість, нечіткість зору, зниження здатності до швидких психічних та рухових реакцій (особливо на початку лікування); -рідко: ішемія головного мозку; Алергічні реакції: нечасто: ангіоневротичний набряк, висипання на шкірі, кропив'янка; дуже рідко: ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона; Інші: нечасто: розвиток толерантності (в т.ч. перехресної до інших нітрат).Взаємодія з лікарськими засобамиПідвищує концентрацію дигідроерготаміну у плазмі крові. Барбітурати прискорюють біотрансформацію та знижують концентрацію ізосорбіду мононітрату у плазмі крові. При одночасному застосуванні з вазодилататорами, антипсихотичними засобами (нейролептики), трициклічними антидепресантами, прокаїнамідом, етанолом, хінідином, бета-адреноблокаторами, блокаторами «повільних» кальцієвих каналів, діуретиками, дигідроерготаміном, інга, інга. тадалафіл) можливе посилення гіпотензивного ефекту. При одночасному застосуванні аміодарону, пропранололу, блокаторів «повільних» кальцієвих каналів (верапаміл, ніфедипін та ін.) та ізосорбіду мононітрату можливе посилення антиангінального ефекту. Під впливом бета-адреноміметиків, альфа-адреноблокаторів (дигідроерготамін та ін.) можливе зниження вираженості антиангінального ефекту (тахікардія, надмірне зниження АТ). При одночасному застосуванні з м-холіноблокаторами (атропін та ін) зростає ймовірність підвищення внутрішньоочного тиску. Адсорбенти, в'яжучі та обволікаючі засоби зменшують всмоктування ізосорбіду мононітрату у шлунково-кишковому тракті. Можливе зменшення терапевтичного ефекту норепінефрину (норадреналіну). При одночасному застосуванні всіх вазодилатирующих засобів, дія яких пов'язана з оксидом азоту, включаючи класичні донатори оксиду азоту (наприклад, нітрогліцерин, ізосорбіду динітрат, ізосорбіду мононітрат, нітропрусид натрію, молсидомін) та ін., з сапроптерином (коферментом синтетази оксид артеріальної гіпотензії.Спосіб застосування та дозиТаблетки слід приймати внутрішньо, повністю запиваючи водою за 1 год до або через 2 год після їди. Початкова доза – 1 таблетка (40 мг) раз на добу, вранці. При необхідності, доза може бути збільшена до 60 мг один раз на добу. У разі нічних нападів стенокардії таблетку слід приймати увечері. Доза препарату та кратність прийому встановлюється індивідуально залежно від тяжкості захворювання. Залежно від вираженості клінічного ефекту з 3 - 5 днів терапії разову дозу можна збільшувати до 60 - 80 мг (в окремих випадках до 80 мг на добу - по 1 таблетці 40 мг 2 рази на добу). Лікування хронічної серцевої недостатності зазвичай починають у стаціонарі, де доза підбирається з урахуванням терапевтичного ефекту та побічної дії. Препарат Пектрол® необхідно приймати по 1 таблетці (40 мг або 60 мг) один раз на добу або по 1 таблетці (40 мг) двічі на добу (1 таблетка вранці та друга приблизно через 7 годин). Інтервал між прийомом останньої дози препарату ввечері та першої дози препарату наступного ранку - не менше 12 год.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску з ортостатичною вазодилатацією, рефлекторна тахікардія та головний біль. Може виникнути слабкість, запаморочення, гіперемія шкіри, нудота, блювання, діарея. У високих дозах (більше 20 мг/кг маси тіла) слід очікувати появи метгемоглобінемії, ціанозу, диспное та тахіпное через утворення нітрит-іонів внаслідок метаболізму ізосорбіду мононітрату. При дуже високих дозах препарату може підвищуватись внутрішньочерепний тиск з церебральними симптомами. При хронічному передозуванні виявляється підвищення метгемоглобіну. Лікування: промивання шлунка; при метгемоглобінемії залежно від ступеня тяжкості застосовується внутрішньовенна аскорбінова кислота у формі натрієвої солі (раніше застосовувався метилтіонія хлорид (метиленовий синій) по 0.1-0.15 мл/кг 1% розчину до 50 мл); оксигенотерапія, гемодіаліз, обмінне переливання крові. Симптоматична терапія при вираженому зниженні артеріального тиску (епінефрин та споріднені з ним сполуки малоефективні).Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарат Пектрол не призначений для усунення нападів стенокардії. У період терапії необхідний контроль артеріального тиску та частоти серцевих скорочень (ЧСС). У разі необхідності застосування препарату на тлі артеріальної гіпотензії слід одночасно застосовувати лікарські засоби (ЛЗ), які мають позитивний інотропний ефект. Правильне застосування препарату Пектрол забезпечує наявність періоду з низькою концентрацією ізосорбіду мононітрату, що необхідно для попередження розвитку толерантності до нітратів. Як і для всіх нітратів, важливо суворо дотримуватися режиму дозування і 12 – годинний інтервал між застосуванням препарату Пектрол®. У цьому випадку досягається період з низькою концентрацією (менше 100 нг/л), при цьому зберігається терапевтичний ефект. Необхідно уникати різкої відміни препарату Пектрол і знижувати дозу поступово. Часте застосування та високі дози можуть викликати розвиток толерантності, у цьому випадку рекомендується відміна препарату на 24-48 годин або перерва на 3-5 днів після 3-6 тижнів регулярного прийому, замінюючи на цей час ізосорбід мононітрат іншими антиангінальними ЛЗ. При переведенні пацієнта з терапії ізосорбідом динітратом на препарат Пектрол® загальна добова доза повинна бути розрахована заздалегідь. Відомо, що 10 мг ізосорбіду мононітрату відповідають 20 мг ізосорбіду динітрату. Можливий розвиток транзиторної гіпоксемії за рахунок перерозподілу кровотоку на гіповентильовані альвеолярні сегменти. У період застосування препарату Пектрол необхідно виключити вживання алкоголю. При одночасному застосуванні препарату Пектрол з сапроптерином рекомендується контролювати АТ. Застосування при хронічних захворюваннях: Приймати з обережністю пацієнтам похилого віку, пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю, печінковою недостатністю (ризик розвитку метгемоглобінемії). Вплив на керування транспортними засобами: при застосуванні препарату Пектрол® необхідно бути обережним при керуванні транспортними засобами та роботі зі складними технічними пристроями у зв'язку з можливістю розвитку побічних ефектів.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
233,00 грн
178,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: ізосорбід мононітрат 60 мг. Допоміжні речовини: гіпромелоза – 102.333 мг, віск карнаубський – 51.167 мг, стеаринова кислота очищена – 51.167 мг, лактози моногідрат – 38.167 мг, магнію стеарат – 1.5 мг, кремнію діоксид коллоід. Склад оболонки: тальк – 2.8 мг, гіпромелоза – 2.167 мг, титану діоксид – 2.1 мг, магнію стеарат – 4 мг, макрогол 4000 – 0.45 мг, барвник заліза оксид жовтий (Е172) – 0.05 мг. 10 шт. - блістери (3) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки пролонгованої дії, покриті плівковою оболонкою білого з жовтуватим відтінком кольору, овальні, злегка двоопуклі, з ризиком на обох сторонах, з гравіюванням "60" на одній стороні, з можливими вкрапленнями.Фармакотерапевтична групаПериферичний вазодилататор із переважним впливом на венозні судини, антиангінальний засіб. Викликає зменшення потреби міокарда в кисні за рахунок зменшення переднавантаження (розширення периферичних вен та зменшення припливу крові до правого передсердя) та постнавантаження (зменшення ОПСС), а також надає безпосередню коронаророзширювальну дію. Сприяє перерозподілу коронарного кровотоку в області зі зниженим кровопостачанням. Підвищує толерантність до фізичного навантаження у хворих на ІХС, стенокардію. При серцевій недостатності сприяє розвантаженню міокарда за рахунок зменшення переднавантаження. Знижує тиск у малому колі кровообігу.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо ізосорбід-5-мононітрат швидко і повністю абсорбується із ШКТ. Біодоступність становить 90-100%. Концентрація у плазмі прямо пропорційна дозі. Ізосорбід-5-мононітрат майже повністю біотрансформується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. Виводиться нирками переважно у вигляді метаболітів, 2% – у незміненому вигляді. T1/2 становить 4-5 год.Клінічна фармакологіяПериферичний вазодилататор. Антиангінальний препарат.Показання до застосуванняПрофілактика нападів стенокардії. Хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії), деякі форми легеневої гіпертензії та легеневого серця (у складі комбінованої терапії).Протипоказання до застосуванняГострі порушення кровообігу (шок, судинний колапс); кардіогенний шок у випадках, коли не забезпечується високий кінцевий діастолічний тиск у лівому шлуночку шляхом застосування внутрішньоаортальної контрпульсації або за рахунок введення препаратів, які мають позитивну інотропну дію; виражена артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт.ст., діастолічний - менше 60 мм рт.ст.); одночасний прийом силденафілу (інгібітора ФДЕ); підвищена чутливість до нітратів.Вагітність та лактаціяЗастосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування) можливе у випадках, коли очікувана користь терапії для матері перевищує потенційний ризик для плода чи дитини.Побічна діяЗ боку серцево-судинної системи: на початку лікування – “нітратний” головний біль (зазвичай зникає через кілька днів при продовженні лікування); можливі артеріальна гіпотензія, запаморочення, тахікардія, слабкість; рідко при вираженій артеріальній гіпотензії – посилення симптомів стенокардії (парадоксальний вплив нітратів); в окремих випадках – колапс, брадіаритмія, синкопе. З боку травної системи: рідко – нудота, блювання. Дерматологічні реакції: транзиторне почервоніння шкіри; в окремих випадках – ексфоліативний дерматит. Алергічні реакції: шкірні прояви. Інші: в окремих випадках – зниження швидкості психомоторних реакцій.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з адсорбентами, в'яжучими та обволікаючими засобами зменшується абсорбція ізосорбіду мононітрату. При одночасному застосуванні з антихолінергічними засобами можливі порушення пам'яті та уваги у пацієнтів похилого віку. При одночасному застосуванні вазодилататорів, блокаторів кальцієвих каналів, трициклічних антидепресантів, етанолу можливе посилення гіпотензивного ефекту. При одночасному застосуванні з антигіпертензивними препаратами, бета-адреноблокаторами, нейролептиками, інгібіторами ФДЕ можливе посилення гіпотензивного ефекту. При одночасному застосуванні з дигідроерготаміном можливе збільшення концентрації та посилення дії дигідроерготаміну. При одночасному застосуванні з норадреналіном терапевтична дія норадреналіну зменшується. При одночасному застосуванні із силденафілом виникає ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та інфаркту міокарда.Спосіб застосування та дозиВстановлюють індивідуально. Разова доза 10-100 мг залежно від застосовуваної лікарської форми. Частота прийому та тривалість лікування залежать від показань та ефективності терапії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНе застосовують для усунення нападів стенокардії. З обережністю застосовують при підвищеному внутрішньочерепному тиску. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування не рекомендується водити транспортні засоби та займатися іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують швидких психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки - 1 табл. активна речовина: периндоприл ербумін 4/8 мг; допоміжні речовини: кальцію хлориду гексагідрат; лактози моногідрат; кросповідон; МКЦ; кремнію діоксид колоїдний; стеарат магнію. Пігулки, 4 мг, 8 мг. По 10, 14 чи 30 шт. у контурних осередкових упаковках; у картонній пачці 3, 6 або 9 упаковок (по 10 табл.) або 1, 2, 4, 7 упаковок (по 14 табл.) або 1, 2, 3 упаковки (по 30 табл.).Опис лікарської формиТаблетки 4 мг: овальні, злегка двоопуклі, білого або майже білого кольору з ризиком на одній стороні та фаскою. Таблетки 8 мг: круглі, злегка двоопуклі, білого або майже білого кольору з ризиком на одній стороні та фаскою.Фармакотерапевтична групаВазодилатуючий, кардіопротективний, гіпотензивний.ФармакокінетикаПісля прийому периндоприл швидко всмоктується з ШКТ і досягає максимальних концентрацій у плазмі протягом 1 години. Біодоступність становить 65–70%, 20% усієї кількості абсорбованого периндоприлу перетворюється на периндоприлат (активний метаболіт). T1/2 із плазми крові периндоприлу становить 1 год. Cmax периндоприлату в плазмі досягається через 3-4 год. Прийом препарату під час їди супроводжується зменшенням перетворення периндоприлу на периндоприлат, відповідно знижується біодоступність препарату. Об'єм розподілу незв'язаного периндоприлату становить 0,2 л/кг. Зв'язування з білками плазми незначне, зв'язування периндоприлату з АПФ - менше 30% і залежить від його концентрації. Периндоприлат виводиться нирками. T1/2 незв'язаної фракції становить близько 3-5 годин. Не кумулює. У пацієнтів похилого віку, у пацієнтів з нирковою та хронічною серцевою недостатністю (ХСН) виведення периндоприлату сповільнене. Периндоприлат видаляється при гемодіалізі (швидкість – 70 мл/хв, 1,17 мл/с) та перитонеальному діалізі. У пацієнтів з цирозом печінки печінковий кліренс периндоприлу змінюється, при цьому загальна кількість периндоприлату, що утворюється, не змінюється і корекція режиму дозування не потрібна.ФармакодинамікаПериндоприл – інгібітор АПФ, або кініназу II – відноситься до оксопептидазів. Перетворює ангіотензин I на вазоконстриктор ангіотензин II і руйнує вазодилататор брадикінін до неактивного гексапептиду. Пригнічення активності АПФ призводить до зниження рівня ангіотензину II, підвищення активності реніну в плазмі (пригнічуючи негативний зворотний зв'язок вивільнення реніну), та зниження секреції альдостерону. Оскільки АПФ також руйнує брадикінін, пригнічення АПФ призводить і до підвищення активності циркулюючої та тканинної калікреїн-кінінової системи, при цьому активується система ПГ. Периндоприл має терапевтичну дію завдяки активному метаболіту – периндоприлату. Периндоприл знижує як систолічний, так і діастолічний артеріальний тиск у положенні «лежачи» і «стоячи». Периндоприл зменшує ОПСС, що призводить до зниження артеріального тиску. У цьому периферичний кровотік прискорюється. Проте ЧСС не зростає. Нирковий кровообіг, як правило, посилюється, тоді як швидкість клубочкової фільтрації не змінюється. Максимальний антигіпертензивний ефект досягається через 4-6 годин після одноразового периндоприлу; гіпотензивний ефект зберігається протягом 24 годин, і через 24 години препарат, як і раніше, забезпечує від 87 до 100% максимального ефекту. Зниження АТ розвивається швидко. Стабілізація антигіпертензивної дії спостерігається через 1 місяць терапії і зберігається протягом тривалого часу. Припинення терапії не супроводжується синдромом "скасування". Периндоприл зменшує гіпертрофію міокарда лівого шлуночка.При тривалому призначенні зменшує виразність інтерстиціального фіброзу, нормалізує ізоферментний профіль міозину. Збільшує концентрацію ЛПВЩ, у хворих з гіперурикемією знижує концентрацію сечової кислоти. Периндоприл покращує еластичність великих артерій, усуває структурні зміни у дрібних артеріях. Периндоприл нормалізує роботу серця, знижуючи перед- та постнавантаження. У пацієнтів із ХСН на фоні терапії периндоприлом відмічено: зменшення тиску наповнення у лівому та правому шлуночках; зменшення ОПСС; збільшення серцевого викиду та серцевого індексу. Прийом початкової дози периндоприлу (2 мг) у пацієнтів із ХСН І–ІІ функціонального класу за класифікацією NYHA не супроводжувався статистично значущим зниженням АТ порівняно з плацебо.Показання до застосуванняартеріальна гіпертензія; хронічна серцева недостатність; профілактика повторного інсульту (комбінована терапія з індапамідом) у пацієнтів, які перенесли інсульт або транзиторне порушення мозкового кровообігу за ішемічним типом; стабільна ІХС: зниження ризику розвитку серцево-судинних ускладнень у пацієнтів із стабільною ІХС.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до діючої речовини, інших інгібіторів АПФ та допоміжних речовин, що входять до складу препарату; спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк; ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) в анамнезі, пов'язаний з прийомом інгібітору АПФ; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); спадкова непереносимість галактози, дефіцит лактази. Лаппа або синдром мальабсорбції глюкози-галактози. З обережністю: реноваскулярна гіпертензія, двосторонній стеноз ниркових артерій, стеноз артерії єдиної нирки – ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності; ХСН на стадії декомпенсації, артеріальна гіпотензія; хронічна ниркова недостатність (Cl креатиніну -Вагітність та лактаціяПри вагітності застосування препарату протипоказане. Не слід застосовувати у І триместрі вагітності, тому при підтвердженні вагітності препарат Перінєва необхідно відмінити якомога раніше. Відомо, що вплив інгібіторів АПФ на плід у ІІ та ІІІ триместрах вагітності може призводити до порушення його розвитку (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа) та розвитку ускладнень у новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо все ж таки застосовували препарат у II–III триместрах вагітності, то необхідно провести УЗД нирок та кісток черепа плода. Застосування препарату Перинева у період годування груддю не рекомендується через відсутність даних про можливість його проникнення в грудне молоко. При необхідності застосування препарату у період лактації грудне вигодовування слід припинити.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів (ВООЗ): дуже часто -> 1/10; часто - від >1/100 до <1/10; іноді - від >1/1000 до <1/100; рідко – від >1/10000 до <1/1000; дуже рідко - від <1/10000, включаючи окремі повідомлення. З боку центральної та периферичної нервової системи: часто – головний біль, запаморочення, парестезії; іноді - порушення сну чи настрої; дуже рідко - сплутаність свідомості. З боку органу зору: часто порушення зору. З боку органу слуху: часто шум у вухах. З боку серцево-судинної системи: часто – виражене зниження артеріального тиску; дуже рідко – аритмії, стенокардія, інфаркт міокарда або інсульт, можливо вторинні, внаслідок вираженої гіпотензії у пацієнтів групи високого ризику; васкуліт (частота невідома). З боку органів дихання: часто кашель, задишка; іноді – бронхоспазм; дуже рідко – еозинофільна пневмонія, риніт. З боку травного тракту: часто – нудота, блювання, біль у животі, дисгевзія, диспепсія, діарея, запор; іноді – сухість слизової оболонки порожнини рота; рідко – панкреатит; дуже рідко - цитолітичний або холестатичний гепатит (див. розділ "Особливі вказівки"). З боку шкірних покровів: часто - шкірний висип, свербіж; іноді - ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, кропив'янка; дуже рідко – мультиформна еритема. З боку опорно-рухового апарату: часто м'язові судоми. З боку сечостатевої системи: іноді ниркова недостатність, імпотенція; дуже рідко – гостра ниркова недостатність. Загальні порушення: часто – астенія; іноді – підвищене потовиділення. З боку органів кровотворення та лімфатичної системи: дуже рідко – при тривалому застосуванні у високих дозах можливе зниження концентрації гемоглобіну та гематокриту, тромбоцитопенія, лейкопенія/нейтропенія, агранулоцитоз, панцитопенія; дуже рідко – гемолітична анемія (у пацієнтів із вродженим дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази). Лабораторні показники: підвищення концентрації сечовини у сироватці крові та креатиніну плазми крові та гіперкаліємія, оборотні після відміни препарату (особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю, тяжкою ХСН та реноваскулярною гіпертензією); рідко – підвищення активності печінкових ферментів та білірубіну у сироватці крові; гіпоглікемія.Взаємодія з лікарськими засобамидіуретичні засоби. У пацієнтів, які отримують діуретики, що особливо виводять рідину та/або солі, на початку терапії периндоприлом може спостерігатися виражене зниження АТ, ризик розвитку якого можна зменшити шляхом відміни діуретичного засобу, заповненням втрати рідини або солей перед початком терапії периндоприлом, а також призначенням периндоприлу в низькій дозі з подальшим поступовим збільшенням. Калійзберігаючі діуретики (такі як тріамтерен, амилорид, спіронолактон та його похідне еплеренон), солі калію. Гіперкаліємія (з можливим летальним результатом), особливо при порушенні функції нирок (додаткові ефекти, пов'язані з гіперкаліємною). Одночасне застосування периндоприлу з вищезазначеними лікарськими засобами не рекомендується. Призначати ці комбінації слід лише у разі гіпокаліємії, дотримуючись запобіжних заходів і регулярно контролюючи концентрацію іонів калію в сироватці крові. Літій. При одночасному застосуванні препаратів літію та інгібіторів АПФ можливий розвиток оборотного підвищення концентрації літію у сироватці крові та літієвої токсичності. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з тіазидними діуретиками може додатково підвищувати концентрацію літію у сироватці крові та збільшувати ризик розвитку його токсичних ефектів. Одночасне застосування периндоприлу та літію не рекомендується. За необхідності такої комбінованої терапії вона проводиться під регулярним контролем концентрації літію у сироватці крові. НПЗП, зокрема. ацетилсаліцилова кислота в дозах від 3 г/добу і вище. Терапія нестероїдних протизапальних засобів може послаблювати антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. Крім цього, НПЗЗ та інгібітори АПФ мають адитивний ефект щодо підвищення концентрації іонів калію в сироватці крові, що може спровокувати погіршення функції нирок. Цей ефект зазвичай оборотний. У поодиноких випадках може розвинутись гостра ниркова недостатність, особливо у пацієнтів з уже існуючим порушенням функції нирок, наприклад у пацієнтів похилого віку або на тлі зневоднення організму. Інші антигіпертензивні засоби та вазодилататори. Одночасне застосування периндоприлу з іншими антигіпертензивними засобами може посилити антигіпертензивний ефект периндоприлу. Одночасне застосування нітрогліцерину, інших нітратів або вазодилататорів може призвести до додаткового гіпотензивного ефекту. Гіпоглікемічні засоби. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та гіпоглікемічних засобів (інсуліну або гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо) може посилити гіпоглікемічний ефект, аж до розвитку гіпоглікемії. Як правило, цей феномен виникає у перші тижні комбінованої терапії у пацієнтів з нирковою недостатністю. Ацетилсаліцилова кислота, тромболітичні засоби, бета-адреноблокатори та нітрати. Периндоприл можна комбінувати з ацетилсаліцилової кислотою (як антиагрегантний засіб), тромболітичними засобами та бета-адреноблокаторами та/або нітратами. Трициклічні антидепресанти, антипсихотичні засоби (нейролептики), засоби загальної анестезії (загальні анестетики). Спільне застосування з інгібіторами АПФ може спричинити посилення гіпотензивного ефекту. Симпатоміметики. Можуть послаблювати антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ. При призначенні такої комбінації слід регулярно оцінювати ефективність інгібіторів АПФ.Спосіб застосування та дозиВсередину, рекомендується приймати 1 раз на добу, перед їдою, переважно вранці. Доза препарату підбирається індивідуально для кожного пацієнта, залежно від тяжкості захворювання та індивідуальної реакції на лікування. Артеріальна гіпертензія. Препарат Перинева® можна застосовувати в монотерапії та комбінації з іншими антигіпертензивними засобами. Початкова доза, що рекомендується, становить 4 мг 1 раз на добу, вранці. Для пацієнтів з вираженою активацією ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад при реноваскулярній гіпертензії, гіповолемії та/або гіпонатріємії, ХСН на стадії декомпенсації або тяжкого ступеня артеріальної гіпертензії) рекомендована початкова доза становить 2 мг на добу в один прийом. При неефективності терапії протягом місяця доза може бути збільшена до 8 мг 1 раз на добу та при добрій переносимості попередньої дози. Додавання інгібіторів АПФ пацієнтам, які приймають діуретики, може стати причиною розвитку гіпотензії. У зв'язку з цим рекомендується проводити терапію з обережністю, відмінити прийом діуретиків за 2-3 дні до початку лікування препаратом Перинева або починати лікування препаратом Перинева з початкової дози 2 мг на добу, в один прийом. Необхідний контроль АТ, функції нирок та концентрації іонів калію у сироватці крові. Надалі доза препарату може бути збільшена залежно від динаміки рівня АТ. При необхідності може бути відновлена терапія діуретиком. У пацієнтів похилого віку початкова добова доза, що рекомендується, — 2 мг в один прийом. Надалі дозу можна поступово збільшити до 4 мг і, при необхідності, до максимальної – 8 мг 1 раз на добу, за умови хорошої переносимості меншої дози. ХСН. Лікування пацієнтів з ХСН препаратом Перинева® у комбінації з калійнесберегающими діуретиками та/або дигоксином та/або бета-адреноблокаторами, рекомендується починати під ретельним медичним наглядом, призначаючи препарат Перинева® у початковій дозі 2 мг 1 раз на добу, вранці. Через 2 тижні лікування доза препарату може бути підвищена до 4 мг 1 раз на добу за умови хорошої переносимості дози 2 мг та задовільної відповіді на терапію. У пацієнтів з високим ризиком розвитку клінічно вираженої артеріальної гіпотензії (наприклад, при прийомі високих доз діуретиків), по можливості, до початку прийому препарату Перинева необхідно усунути гіповолемію та електролітні порушення. Рекомендується перед початком терапії та під час неї ретельно контролювати рівень АТ, стан функції нирок та концентрацію іонів калію у сироватці крові. Профілактика повторного інсульту у пацієнтів із цереброваскулярними захворюваннями в анамнезі. Терапію препаратом Перинева слід починати з 2 мг протягом перших 2 тижнів до прийому індапаміду. Лікування слід розпочинати у будь-який час (від 2 тижнів до декількох років) після перенесеного інсульту. Стабільна ІХС. У пацієнтів зі стабільною ІХС рекомендована початкова доза препарату Перинева становить 4 мг на добу. Через 2 тижні дозу збільшують до 8 мг на добу, за умови хорошої переносимості дози 4 мг на добу та контролю функції нирок. Лікування пацієнтів похилого віку повинне починатися з дози 2 мг, яку через тиждень можна підвищити до 4 мг на добу. Надалі, за необхідності, ще за тиждень можна збільшити дозу до 8 мг на добу з обов'язковим попереднім контролем функції нирок. У пацієнтів похилого віку дозу препарату можна збільшувати лише при добрій переносимості попередньої, нижчої дози. При нирковій недостатності. У пацієнтів із захворюваннями нирок доза препарату Перинева встановлюється залежно від ступеня порушень ниркової функції. Контроль стану пацієнта зазвичай включає регулярне визначення концентрації іонів калію і креатиніну в сироватці крові. Кліренс креатиніну ( Cl креатиніну), мл/хв Доза, що рекомендується, Більш або дорівнює 60 4 мг на добу Понад 30 і менше 60 2 мг на добу Понад 15 і менше 30 2 мг за день Пацієнти на гемодіалізі* (менше 15) 2 мг на день діалізу * Діалізний кліренс периндоприлату становить 70 мл/хв. Препарат Перінева необхідно приймати після сеансу діалізу. При захворюваннях печінки: корекція доз не потрібна.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску, шок, порушення водно-електролітного балансу (гіперкаліємія, гіпонатріємія), ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, серцебиття, брадикардія, запаморочення, тривога, кашель. Лікування: при вираженому зниженні артеріального тиску - надати пацієнту горизонтальне положення з піднятими ногами і провести заходи щодо заповнення ОЦК, по можливості - внутрішньовенне введення ангіотензину II та/або внутрішньовенного розчину катехоламінів. При розвитку вираженої брадикардії, яка не піддається лікарській терапії (в т.ч. атропіном), показано встановлення штучного водія ритму (пейсмейкера). Необхідно контролювати життєво важливі функції та концентрацію креатиніну та електролітів у сироватці крові. Периндоприл може бути видалений із системного кровотоку методом гемодіалізу. Необхідно уникати використання високопроточних поліакрилнітрилових мембран.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСтабільна ІХС. При розвитку епізоду нестабільної стенокардії (значного або незначного) протягом першого місяця терапії препаратом Перинева необхідно оцінити співвідношення користь/ризик терапії даним препаратом. Артеріальна гіпотензія. Інгібітори АПФ можуть спричинити різке зниження артеріального тиску. У пацієнтів з неускладненою гіпертензією симптоматична артеріальна гіпотензія рідко виникає після прийому першої дози. Ризик надмірного зниження артеріального тиску підвищений у пацієнтів зі зниженим ОЦК на фоні терапії діуретиками, при дотриманні суворої дієти без солі, гемодіалізу, а також при діареї або блюванні або у хворих на тяжку ренін-залежну гіпертензію. Виражена артеріальна гіпотензія спостерігалася у пацієнтів з тяжкою ХСН, як за наявності супутньої ниркової недостатності, так і за її відсутності.Найчастіше виражена артеріальна гіпотензія може розвинутись у пацієнтів з тяжчою ХСН, які приймають «петлеві» діуретики у високих дозах, а також на тлі гіпонатріємії або ниркової недостатності. Цим пацієнтам рекомендується ретельне медичне спостереження на початку терапії та при титруванні доз препарату. Те саме стосується і пацієнтів з ІХС або цереброваскулярними захворюваннями, у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або цереброваскулярних ускладнень.у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або цереброваскулярних ускладнень.у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або цереброваскулярних ускладнень. У разі розвитку артеріальної гіпотензії необхідно надати пацієнтові горизонтальне положення з піднятими ногами та за необхідності ввести внутрішньовенний розчин натрію хлориду для збільшення ОЦК. Транзиторна артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для подальшої терапії. Після відновлення ОЦК та артеріального тиску лікування може бути продовжено за умови ретельного підбору дози препарату. У деяких пацієнтів з ХСН та нормальним або низьким артеріальним тиском під час терапії препаратом Перинева може статися додаткове зниження артеріального тиску. Цей ефект очікуємо і зазвичай не є підставою для відміни препарату. Якщо артеріальна гіпотензія супроводжується клінічними проявами, може знадобитися зменшення дози або відміна препарату Перінєва. Стеноз аортального або мітрального клапана/гіпертрофічна кардіоміопатія. Інгібітори АПФ, зокрема. і периндоприл, повинні з обережністю призначатися пацієнтам зі стенозом мітрального клапана та обструкцією тракту, що виносить лівого шлуночка (стеноз аортального клапана і гіпертрофічна кардіоміопатія). Порушення функції нирок. У пацієнтів з нирковою недостатністю (Cl креатиніну У пацієнтів із симптоматичною серцевою недостатністю артеріальна гіпотензія, що розвивається у початковому періоді терапії інгібіторами АПФ, може призвести до погіршення функції нирок. У таких пацієнтів іноді спостерігалися випадки гострої ниркової недостатності, звичайно оборотної. У деяких пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної нирки (особливо за наявності ниркової недостатності) на фоні терапії інгібіторами АПФ відзначалося підвищення сироваткових концентрацій сечовини та креатиніну, оборотне після відміни терапії. У пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією на фоні терапії інгібіторами АПФ існує підвищений ризик розвитку тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності. Лікування таких пацієнтів має починатися під ретельним медичним наглядом, з малих доз препарату та при подальшому адекватному доборі дози. Протягом перших тижнів терапії препаратом Перинева® необхідно відмінити діуретичні засоби та регулярно контролювати функцію нирок. У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією, за наявності раніше невиявленої ниркової недостатності,особливо при супутній терапії діуретиками, відзначалося незначне та тимчасове підвищення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові. У цьому випадку рекомендується зменшення дози препарату Перинева та/або відміна діуретичного засобу. Пацієнти на гемодіалізі. У пацієнтів, які перебувають на діалізі з використанням високопроточних мембран і одночасно приймають інгібітори АПФ, було відзначено кілька випадків розвитку стійких, що загрожують життю анафілактичних реакцій. За необхідності проведення гемодіалізу необхідно використовувати інший тип мембран. Трансплантація нирок. Досвід застосування периндоприлу у пацієнтів із нещодавно перенесеною трансплантацією нирки відсутній. Підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк. Рідко у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, зокрема. периндоприл, розвивалися ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосової щілини та/або гортані. Цей стан може розвинутись у будь-який момент лікування. При розвитку ангіоневротичного набряку лікування негайно має бути припинено, пацієнт повинен бути під медичним наглядом до повного зникнення симптомів. Ангіоневротичний набряк губ та обличчя зазвичай не потребує лікування; для зменшення вираженості симптомів можна застосувати антигістамінні засоби. Ангіоневротичний набряк мови, голосової щілини або гортані може призвести до смерті. При розвитку ангіоневротичного набряку необхідно негайно підшкірно ввести епінефрин (адреналін) та забезпечити прохідність дихальних шляхів.Інгібітори АПФ найчастіше викликають ангіоневротичний набряк у пацієнтів негроїдної раси. Пацієнти з ангіоневротичним набряком в анамнезі, не пов'язаним із застосуванням інгібіторів АПФ, можуть виявитися схильними до високого ризику розвитку ангіоневротичного набряку при прийомі інгібітора АПФ. Анафілактоїдні реакції під час проведення процедури аферезу ЛПНГ (ЛПНЩ-аферезу). У пацієнтів при призначенні інгібіторів АПФ на фоні проведення процедури аферезу ЛПНГ за допомогою декстрансульфатної абсорбції в поодиноких випадках можливий розвиток анафілактичної реакції. Рекомендується тимчасове скасування інгібітору АПФ перед кожною процедурою аферезу. Анафілактичні реакції під час проведення десенсибілізації. У пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ під час курсу десенсибілізації (наприклад отрутою перетинчастокрилих комах), у дуже рідкісних випадках можливий розвиток загрозливих для життя анафілактичних реакцій. Рекомендується тимчасове скасування інгібітору АПФ до початку кожної процедури десенсибілізації. Печінкова недостатність. Під час терапії інгібіторами АПФ іноді можливий розвиток синдрому, який починається з холестатичної жовтяниці і потім прогресує до фульмінантного некрозу печінки, іноді з летальним кінцем. Механізм розвитку цього синдрому незрозумілий. Якщо під час прийому інгібітору АПФ з'являється жовтяниця або спостерігається підвищення активності печінкових ферментів, інгібітор АПФ слід негайно відмінити, а пацієнт повинен перебувати під ретельним наглядом. Також необхідно здійснити відповідне обстеження. Нейтропенія/агранулоцитоз/тромбоцитопенія/анемія. У пацієнтів на фоні терапії інгібіторами АПФ були виявлені випадки розвитку нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. При нормальній функції нирок відсутність інших ускладнень нейтропенія розвивається рідко. Препарат Перинева® необхідно з дуже великою обережністю застосовувати у пацієнтів із системними захворюваннями сполучної тканини (наприклад ВКВ, склеродермією), які одночасно отримують імунодепресивну терапію, алопуринол або прокаїнамід, а також при комбінуванні всіх перелічених факторів, особливо при порушенні функції нирок. У таких пацієнтів можливий розвиток важких інфекцій, які не піддаються інтенсивній антибіотикотерапії.При проведенні терапії препаратом Перинева® у пацієнтів з переліченими вище факторами рекомендується періодично контролювати кількість лейкоцитів у крові та попередити пацієнта про необхідність інформувати лікаря про появу будь-яких симптомів інфекції. У пацієнтів з уродженим дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази відмічені поодинокі випадки розвитку гемолітичної анемії. Негроїдна раса. Ризик розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів негроїдної раси вищий. Як і інші інгібітори АПФ, периндоприл менш ефективний щодо зниження артеріального тиску у пацієнтів негроїдної раси, можливо, через більшу поширеність низькоренінових станів у популяції цієї групи пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Кашель. На тлі терапії інгібіторами АПФ може розвинутись завзятий, непродуктивний кашель, який припиняється після відміни препарату. Це слід враховувати при диференціальній діагностиці кашлю. Хірургічне втручання/загальна анестезія. У пацієнтів, які потребують великого хірургічного втручання або анестезії препаратами, що викликають артеріальну гіпотензію, інгібітори АПФ, включаючи периндоприл, можуть блокувати утворення ангіотензину II при компенсаторному вивільненні реніну. За добу до хірургічного втручання терапію інгібіторами АПФ необхідно відмінити. Якщо інгібітор АПФ відмінити неможливо, то артеріальна гіпотензія, що розвивається за цим механізмом, може бути скоригована збільшенням ОЦК. Гіперкаліємія. На тлі терапії інгібіторами АПФ, включаючи периндоприл, у деяких пацієнтів може збільшуватися концентрація іонів калію в крові. Ризик гіперкаліємії підвищений у пацієнтів з нирковою та/або серцевою недостатністю, декомпенсованим цукровим діабетом та пацієнтів, які застосовують калійзберігаючі діуретики, препарати калію або інші препарати, що спричиняють гіперкаліємію (наприклад, гепарин). За необхідності одночасного призначення зазначених препаратів рекомендується регулярно контролювати вміст калію у сироватці крові. Цукровий діабет. У пацієнтів з цукровим діабетом, які приймають гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсуліну, у перші кілька місяців терапії інгібіторами АПФ необхідно ретельно контролювати концентрацію глюкози в крові. Літій. Не рекомендується спільний прийом препаратів літію та периндоприлу. Калійзберігаючі діуретики, препарати, що містять калій, калій містять продукти та харчові добавки. Не рекомендується спільне застосування з інгібіторами АПФ. лактоза. Таблетки Перінєва містять лактозу. Тому пацієнтам зі спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази Лаппа або синдромом мальабсорбції глюкози-галактози не слід приймати препарат. Вплив на здатність керувати автомобілем або виконувати роботи, що потребують підвищеної швидкості фізичних та психічних реакцій. Необхідно враховувати можливість розвитку гіпотензії або запаморочення, які можуть вплинути на керування автотранспортом та роботу з технічними засобами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки - 1 табл. активна речовина: периндоприл ербумін 4/8 мг; допоміжні речовини: кальцію хлориду гексагідрат; лактози моногідрат; кросповідон; МКЦ; кремнію діоксид колоїдний; стеарат магнію. Пігулки, 4 мг, 8 мг. По 10, 14 чи 30 шт. у контурних осередкових упаковках; у картонній пачці 3, 6 або 9 упаковок (по 10 табл.) або 1, 2, 4, 7 упаковок (по 14 табл.) або 1, 2, 3 упаковки (по 30 табл.).Опис лікарської формиТаблетки 4 мг: овальні, злегка двоопуклі, білого або майже білого кольору з ризиком на одній стороні та фаскою. Таблетки 8 мг: круглі, злегка двоопуклі, білого або майже білого кольору з ризиком на одній стороні та фаскою.Фармакотерапевтична групаВазодилатуючий, кардіопротективний, гіпотензивний.ФармакокінетикаПісля прийому периндоприл швидко всмоктується з ШКТ і досягає максимальних концентрацій у плазмі протягом 1 години. Біодоступність становить 65–70%, 20% усієї кількості абсорбованого периндоприлу перетворюється на периндоприлат (активний метаболіт). T1/2 із плазми крові периндоприлу становить 1 год. Cmax периндоприлату в плазмі досягається через 3-4 год. Прийом препарату під час їди супроводжується зменшенням перетворення периндоприлу на периндоприлат, відповідно знижується біодоступність препарату. Об'єм розподілу незв'язаного периндоприлату становить 0,2 л/кг. Зв'язування з білками плазми незначне, зв'язування периндоприлату з АПФ - менше 30% і залежить від його концентрації. Периндоприлат виводиться нирками. T1/2 незв'язаної фракції становить близько 3-5 годин. Не кумулює. У пацієнтів похилого віку, у пацієнтів з нирковою та хронічною серцевою недостатністю (ХСН) виведення периндоприлату сповільнене. Периндоприлат видаляється при гемодіалізі (швидкість – 70 мл/хв, 1,17 мл/с) та перитонеальному діалізі. У пацієнтів з цирозом печінки печінковий кліренс периндоприлу змінюється, при цьому загальна кількість периндоприлату, що утворюється, не змінюється і корекція режиму дозування не потрібна.ФармакодинамікаПериндоприл – інгібітор АПФ, або кініназу II – відноситься до оксопептидазів. Перетворює ангіотензин I на вазоконстриктор ангіотензин II і руйнує вазодилататор брадикінін до неактивного гексапептиду. Пригнічення активності АПФ призводить до зниження рівня ангіотензину II, підвищення активності реніну в плазмі (пригнічуючи негативний зворотний зв'язок вивільнення реніну), та зниження секреції альдостерону. Оскільки АПФ також руйнує брадикінін, пригнічення АПФ призводить і до підвищення активності циркулюючої та тканинної калікреїн-кінінової системи, при цьому активується система ПГ. Периндоприл має терапевтичну дію завдяки активному метаболіту – периндоприлату. Периндоприл знижує як систолічний, так і діастолічний артеріальний тиск у положенні «лежачи» і «стоячи». Периндоприл зменшує ОПСС, що призводить до зниження артеріального тиску. У цьому периферичний кровотік прискорюється. Проте ЧСС не зростає. Нирковий кровообіг, як правило, посилюється, тоді як швидкість клубочкової фільтрації не змінюється. Максимальний антигіпертензивний ефект досягається через 4-6 годин після одноразового периндоприлу; гіпотензивний ефект зберігається протягом 24 годин, і через 24 години препарат, як і раніше, забезпечує від 87 до 100% максимального ефекту. Зниження АТ розвивається швидко. Стабілізація антигіпертензивної дії спостерігається через 1 місяць терапії і зберігається протягом тривалого часу. Припинення терапії не супроводжується синдромом "скасування". Периндоприл зменшує гіпертрофію міокарда лівого шлуночка.При тривалому призначенні зменшує виразність інтерстиціального фіброзу, нормалізує ізоферментний профіль міозину. Збільшує концентрацію ЛПВЩ, у хворих з гіперурикемією знижує концентрацію сечової кислоти. Периндоприл покращує еластичність великих артерій, усуває структурні зміни у дрібних артеріях. Периндоприл нормалізує роботу серця, знижуючи перед- та постнавантаження. У пацієнтів із ХСН на фоні терапії периндоприлом відмічено: зменшення тиску наповнення у лівому та правому шлуночках; зменшення ОПСС; збільшення серцевого викиду та серцевого індексу. Прийом початкової дози периндоприлу (2 мг) у пацієнтів із ХСН І–ІІ функціонального класу за класифікацією NYHA не супроводжувався статистично значущим зниженням АТ порівняно з плацебо.Показання до застосуванняартеріальна гіпертензія; хронічна серцева недостатність; профілактика повторного інсульту (комбінована терапія з індапамідом) у пацієнтів, які перенесли інсульт або транзиторне порушення мозкового кровообігу за ішемічним типом; стабільна ІХС: зниження ризику розвитку серцево-судинних ускладнень у пацієнтів із стабільною ІХС.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до діючої речовини, інших інгібіторів АПФ та допоміжних речовин, що входять до складу препарату; спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк; ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) в анамнезі, пов'язаний з прийомом інгібітору АПФ; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); спадкова непереносимість галактози, дефіцит лактази. Лаппа або синдром мальабсорбції глюкози-галактози. З обережністю: реноваскулярна гіпертензія, двосторонній стеноз ниркових артерій, стеноз артерії єдиної нирки – ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності; ХСН на стадії декомпенсації, артеріальна гіпотензія; хронічна ниркова недостатність (Cl креатиніну -Вагітність та лактаціяПри вагітності застосування препарату протипоказане. Не слід застосовувати у І триместрі вагітності, тому при підтвердженні вагітності препарат Перінєва необхідно відмінити якомога раніше. Відомо, що вплив інгібіторів АПФ на плід у ІІ та ІІІ триместрах вагітності може призводити до порушення його розвитку (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа) та розвитку ускладнень у новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо все ж таки застосовували препарат у II–III триместрах вагітності, то необхідно провести УЗД нирок та кісток черепа плода. Застосування препарату Перинева у період годування груддю не рекомендується через відсутність даних про можливість його проникнення в грудне молоко. При необхідності застосування препарату у період лактації грудне вигодовування слід припинити.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів (ВООЗ): дуже часто -> 1/10; часто - від >1/100 до <1/10; іноді - від >1/1000 до <1/100; рідко – від >1/10000 до <1/1000; дуже рідко - від <1/10000, включаючи окремі повідомлення. З боку центральної та периферичної нервової системи: часто – головний біль, запаморочення, парестезії; іноді - порушення сну чи настрої; дуже рідко - сплутаність свідомості. З боку органу зору: часто порушення зору. З боку органу слуху: часто шум у вухах. З боку серцево-судинної системи: часто – виражене зниження артеріального тиску; дуже рідко – аритмії, стенокардія, інфаркт міокарда або інсульт, можливо вторинні, внаслідок вираженої гіпотензії у пацієнтів групи високого ризику; васкуліт (частота невідома). З боку органів дихання: часто кашель, задишка; іноді – бронхоспазм; дуже рідко – еозинофільна пневмонія, риніт. З боку травного тракту: часто – нудота, блювання, біль у животі, дисгевзія, диспепсія, діарея, запор; іноді – сухість слизової оболонки порожнини рота; рідко – панкреатит; дуже рідко - цитолітичний або холестатичний гепатит (див. розділ "Особливі вказівки"). З боку шкірних покровів: часто - шкірний висип, свербіж; іноді - ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, кропив'янка; дуже рідко – мультиформна еритема. З боку опорно-рухового апарату: часто м'язові судоми. З боку сечостатевої системи: іноді ниркова недостатність, імпотенція; дуже рідко – гостра ниркова недостатність. Загальні порушення: часто – астенія; іноді – підвищене потовиділення. З боку органів кровотворення та лімфатичної системи: дуже рідко – при тривалому застосуванні у високих дозах можливе зниження концентрації гемоглобіну та гематокриту, тромбоцитопенія, лейкопенія/нейтропенія, агранулоцитоз, панцитопенія; дуже рідко – гемолітична анемія (у пацієнтів із вродженим дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази). Лабораторні показники: підвищення концентрації сечовини у сироватці крові та креатиніну плазми крові та гіперкаліємія, оборотні після відміни препарату (особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю, тяжкою ХСН та реноваскулярною гіпертензією); рідко – підвищення активності печінкових ферментів та білірубіну у сироватці крові; гіпоглікемія.Взаємодія з лікарськими засобамидіуретичні засоби. У пацієнтів, які отримують діуретики, що особливо виводять рідину та/або солі, на початку терапії периндоприлом може спостерігатися виражене зниження АТ, ризик розвитку якого можна зменшити шляхом відміни діуретичного засобу, заповненням втрати рідини або солей перед початком терапії периндоприлом, а також призначенням периндоприлу в низькій дозі з подальшим поступовим збільшенням. Калійзберігаючі діуретики (такі як тріамтерен, амилорид, спіронолактон та його похідне еплеренон), солі калію. Гіперкаліємія (з можливим летальним результатом), особливо при порушенні функції нирок (додаткові ефекти, пов'язані з гіперкаліємною). Одночасне застосування периндоприлу з вищезазначеними лікарськими засобами не рекомендується. Призначати ці комбінації слід лише у разі гіпокаліємії, дотримуючись запобіжних заходів і регулярно контролюючи концентрацію іонів калію в сироватці крові. Літій. При одночасному застосуванні препаратів літію та інгібіторів АПФ можливий розвиток оборотного підвищення концентрації літію у сироватці крові та літієвої токсичності. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з тіазидними діуретиками може додатково підвищувати концентрацію літію у сироватці крові та збільшувати ризик розвитку його токсичних ефектів. Одночасне застосування периндоприлу та літію не рекомендується. За необхідності такої комбінованої терапії вона проводиться під регулярним контролем концентрації літію у сироватці крові. НПЗП, зокрема. ацетилсаліцилова кислота в дозах від 3 г/добу і вище. Терапія нестероїдних протизапальних засобів може послаблювати антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. Крім цього, НПЗЗ та інгібітори АПФ мають адитивний ефект щодо підвищення концентрації іонів калію в сироватці крові, що може спровокувати погіршення функції нирок. Цей ефект зазвичай оборотний. У поодиноких випадках може розвинутись гостра ниркова недостатність, особливо у пацієнтів з уже існуючим порушенням функції нирок, наприклад у пацієнтів похилого віку або на тлі зневоднення організму. Інші антигіпертензивні засоби та вазодилататори. Одночасне застосування периндоприлу з іншими антигіпертензивними засобами може посилити антигіпертензивний ефект периндоприлу. Одночасне застосування нітрогліцерину, інших нітратів або вазодилататорів може призвести до додаткового гіпотензивного ефекту. Гіпоглікемічні засоби. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та гіпоглікемічних засобів (інсуліну або гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо) може посилити гіпоглікемічний ефект, аж до розвитку гіпоглікемії. Як правило, цей феномен виникає у перші тижні комбінованої терапії у пацієнтів з нирковою недостатністю. Ацетилсаліцилова кислота, тромболітичні засоби, бета-адреноблокатори та нітрати. Периндоприл можна комбінувати з ацетилсаліцилової кислотою (як антиагрегантний засіб), тромболітичними засобами та бета-адреноблокаторами та/або нітратами. Трициклічні антидепресанти, антипсихотичні засоби (нейролептики), засоби загальної анестезії (загальні анестетики). Спільне застосування з інгібіторами АПФ може спричинити посилення гіпотензивного ефекту. Симпатоміметики. Можуть послаблювати антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ. При призначенні такої комбінації слід регулярно оцінювати ефективність інгібіторів АПФ.Спосіб застосування та дозиВсередину, рекомендується приймати 1 раз на добу, перед їдою, переважно вранці. Доза препарату підбирається індивідуально для кожного пацієнта, залежно від тяжкості захворювання та індивідуальної реакції на лікування. Артеріальна гіпертензія. Препарат Перинева® можна застосовувати в монотерапії та комбінації з іншими антигіпертензивними засобами. Початкова доза, що рекомендується, становить 4 мг 1 раз на добу, вранці. Для пацієнтів з вираженою активацією ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад при реноваскулярній гіпертензії, гіповолемії та/або гіпонатріємії, ХСН на стадії декомпенсації або тяжкого ступеня артеріальної гіпертензії) рекомендована початкова доза становить 2 мг на добу в один прийом. При неефективності терапії протягом місяця доза може бути збільшена до 8 мг 1 раз на добу та при добрій переносимості попередньої дози. Додавання інгібіторів АПФ пацієнтам, які приймають діуретики, може стати причиною розвитку гіпотензії. У зв'язку з цим рекомендується проводити терапію з обережністю, відмінити прийом діуретиків за 2-3 дні до початку лікування препаратом Перинева або починати лікування препаратом Перинева з початкової дози 2 мг на добу, в один прийом. Необхідний контроль АТ, функції нирок та концентрації іонів калію у сироватці крові. Надалі доза препарату може бути збільшена залежно від динаміки рівня АТ. При необхідності може бути відновлена терапія діуретиком. У пацієнтів похилого віку початкова добова доза, що рекомендується, — 2 мг в один прийом. Надалі дозу можна поступово збільшити до 4 мг і, при необхідності, до максимальної – 8 мг 1 раз на добу, за умови хорошої переносимості меншої дози. ХСН. Лікування пацієнтів з ХСН препаратом Перинева® у комбінації з калійнесберегающими діуретиками та/або дигоксином та/або бета-адреноблокаторами, рекомендується починати під ретельним медичним наглядом, призначаючи препарат Перинева® у початковій дозі 2 мг 1 раз на добу, вранці. Через 2 тижні лікування доза препарату може бути підвищена до 4 мг 1 раз на добу за умови хорошої переносимості дози 2 мг та задовільної відповіді на терапію. У пацієнтів з високим ризиком розвитку клінічно вираженої артеріальної гіпотензії (наприклад, при прийомі високих доз діуретиків), по можливості, до початку прийому препарату Перинева необхідно усунути гіповолемію та електролітні порушення. Рекомендується перед початком терапії та під час неї ретельно контролювати рівень АТ, стан функції нирок та концентрацію іонів калію у сироватці крові. Профілактика повторного інсульту у пацієнтів із цереброваскулярними захворюваннями в анамнезі. Терапію препаратом Перинева слід починати з 2 мг протягом перших 2 тижнів до прийому індапаміду. Лікування слід розпочинати у будь-який час (від 2 тижнів до декількох років) після перенесеного інсульту. Стабільна ІХС. У пацієнтів зі стабільною ІХС рекомендована початкова доза препарату Перинева становить 4 мг на добу. Через 2 тижні дозу збільшують до 8 мг на добу, за умови хорошої переносимості дози 4 мг на добу та контролю функції нирок. Лікування пацієнтів похилого віку повинне починатися з дози 2 мг, яку через тиждень можна підвищити до 4 мг на добу. Надалі, за необхідності, ще за тиждень можна збільшити дозу до 8 мг на добу з обов'язковим попереднім контролем функції нирок. У пацієнтів похилого віку дозу препарату можна збільшувати лише при добрій переносимості попередньої, нижчої дози. При нирковій недостатності. У пацієнтів із захворюваннями нирок доза препарату Перинева встановлюється залежно від ступеня порушень ниркової функції. Контроль стану пацієнта зазвичай включає регулярне визначення концентрації іонів калію і креатиніну в сироватці крові. Кліренс креатиніну ( Cl креатиніну), мл/хв Доза, що рекомендується, Більш або дорівнює 60 4 мг на добу Понад 30 і менше 60 2 мг на добу Понад 15 і менше 30 2 мг за день Пацієнти на гемодіалізі* (менше 15) 2 мг на день діалізу * Діалізний кліренс периндоприлату становить 70 мл/хв. Препарат Перінева необхідно приймати після сеансу діалізу. При захворюваннях печінки: корекція доз не потрібна.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску, шок, порушення водно-електролітного балансу (гіперкаліємія, гіпонатріємія), ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, серцебиття, брадикардія, запаморочення, тривога, кашель. Лікування: при вираженому зниженні артеріального тиску - надати пацієнтові горизонтальне положення з піднятими ногами і провести заходи щодо заповнення ОЦК, по можливості - внутрішньовенне введення ангіотензину II та/або внутрішньовенного розчину катехоламінів. При розвитку вираженої брадикардії, яка не піддається лікарській терапії (в т.ч. атропіном), показано встановлення штучного водія ритму (пейсмейкера). Необхідно контролювати життєво важливі функції та концентрацію креатиніну та електролітів у сироватці крові. Периндоприл може бути видалений із системного кровотоку методом гемодіалізу. Необхідно уникати використання високопроточних поліакрилнітрилових мембран.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСтабільна ІХС. При розвитку епізоду нестабільної стенокардії (значного або незначного) протягом першого місяця терапії препаратом Перинева необхідно оцінити співвідношення користь/ризик терапії даним препаратом. Артеріальна гіпотензія. Інгібітори АПФ можуть спричинити різке зниження артеріального тиску. У пацієнтів з неускладненою гіпертензією симптоматична артеріальна гіпотензія рідко виникає після прийому першої дози. Ризик надмірного зниження артеріального тиску підвищений у пацієнтів зі зниженим ОЦК на фоні терапії діуретиками, при дотриманні суворої дієти без солі, гемодіалізу, а також при діареї або блюванні або у хворих на тяжку ренін-залежну гіпертензію. Виражена артеріальна гіпотензія спостерігалася у пацієнтів з тяжкою ХСН, як за наявності супутньої ниркової недостатності, так і за її відсутності.Найчастіше виражена артеріальна гіпотензія може розвинутись у пацієнтів з тяжчою ХСН, які приймають «петлеві» діуретики у високих дозах, а також на тлі гіпонатріємії або ниркової недостатності. Цим пацієнтам рекомендується ретельне медичне спостереження на початку терапії та при титруванні доз препарату. Те саме стосується і пацієнтів з ІХС або цереброваскулярними захворюваннями, у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або цереброваскулярних ускладнень.у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або цереброваскулярних ускладнень.у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або цереброваскулярних ускладнень. У разі розвитку артеріальної гіпотензії необхідно надати пацієнтові горизонтальне положення з піднятими ногами та за необхідності ввести внутрішньовенний розчин натрію хлориду для збільшення ОЦК. Транзиторна артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для подальшої терапії. Після відновлення ОЦК та артеріального тиску лікування може бути продовжено за умови ретельного підбору дози препарату. У деяких пацієнтів з ХСН та нормальним або низьким артеріальним тиском під час терапії препаратом Перинева може статися додаткове зниження артеріального тиску. Цей ефект очікуємо і зазвичай не є підставою для відміни препарату. Якщо артеріальна гіпотензія супроводжується клінічними проявами, може знадобитися зменшення дози або відміна препарату Перінєва. Стеноз аортального або мітрального клапана/гіпертрофічна кардіоміопатія. Інгібітори АПФ, зокрема. і периндоприл, повинні з обережністю призначатися пацієнтам зі стенозом мітрального клапана та обструкцією тракту, що виносить лівого шлуночка (стеноз аортального клапана і гіпертрофічна кардіоміопатія). Порушення функції нирок. У пацієнтів з нирковою недостатністю (Cl креатиніну У пацієнтів із симптоматичною серцевою недостатністю артеріальна гіпотензія, що розвивається у початковому періоді терапії інгібіторами АПФ, може призвести до погіршення функції нирок. У таких пацієнтів іноді спостерігалися випадки гострої ниркової недостатності, звичайно оборотної. У деяких пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної нирки (особливо за наявності ниркової недостатності) на фоні терапії інгібіторами АПФ відзначалося підвищення сироваткових концентрацій сечовини та креатиніну, оборотне після відміни терапії. У пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією на фоні терапії інгібіторами АПФ існує підвищений ризик розвитку тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності. Лікування таких пацієнтів має починатися під ретельним медичним наглядом, з малих доз препарату та при подальшому адекватному доборі дози. Протягом перших тижнів терапії препаратом Перинева® необхідно відмінити діуретичні засоби та регулярно контролювати функцію нирок. У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією, за наявності раніше невиявленої ниркової недостатності,особливо при супутній терапії діуретиками, відзначалося незначне та тимчасове підвищення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові. У цьому випадку рекомендується зменшення дози препарату Перинева та/або відміна діуретичного засобу. Пацієнти на гемодіалізі. У пацієнтів, які перебувають на діалізі з використанням високопроточних мембран і одночасно приймають інгібітори АПФ, було відзначено кілька випадків розвитку стійких, що загрожують життю анафілактичних реакцій. За необхідності проведення гемодіалізу необхідно використовувати інший тип мембран. Трансплантація нирок. Досвід застосування периндоприлу у пацієнтів із нещодавно перенесеною трансплантацією нирки відсутній. Підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк. Рідко у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, зокрема. периндоприл, розвивалися ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосової щілини та/або гортані. Цей стан може розвинутись у будь-який момент лікування. При розвитку ангіоневротичного набряку лікування негайно має бути припинено, пацієнт повинен бути під медичним наглядом до повного зникнення симптомів. Ангіоневротичний набряк губ та обличчя зазвичай не потребує лікування; для зменшення вираженості симптомів можна застосувати антигістамінні засоби. Ангіоневротичний набряк мови, голосової щілини або гортані може призвести до смерті. При розвитку ангіоневротичного набряку необхідно негайно підшкірно ввести епінефрин (адреналін) та забезпечити прохідність дихальних шляхів.Інгібітори АПФ найчастіше викликають ангіоневротичний набряк у пацієнтів негроїдної раси. Пацієнти з ангіоневротичним набряком в анамнезі, не пов'язаним із застосуванням інгібіторів АПФ, можуть виявитися схильними до високого ризику розвитку ангіоневротичного набряку при прийомі інгібітора АПФ. Анафілактоїдні реакції під час проведення процедури аферезу ЛПНГ (ЛПНЩ-аферезу). У пацієнтів при призначенні інгібіторів АПФ на фоні проведення процедури аферезу ЛПНГ за допомогою декстрансульфатної абсорбції в поодиноких випадках можливий розвиток анафілактичної реакції. Рекомендується тимчасове скасування інгібітору АПФ перед кожною процедурою аферезу. Анафілактичні реакції під час проведення десенсибілізації. У пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ під час курсу десенсибілізації (наприклад отрутою перетинчастокрилих комах), у дуже рідкісних випадках можливий розвиток загрозливих для життя анафілактичних реакцій. Рекомендується тимчасове скасування інгібітору АПФ до початку кожної процедури десенсибілізації. Печінкова недостатність. Під час терапії інгібіторами АПФ іноді можливий розвиток синдрому, який починається з холестатичної жовтяниці і потім прогресує до фульмінантного некрозу печінки, іноді з летальним кінцем. Механізм розвитку цього синдрому незрозумілий. Якщо під час прийому інгібітору АПФ з'являється жовтяниця або спостерігається підвищення активності печінкових ферментів, інгібітор АПФ слід негайно відмінити, а пацієнт повинен перебувати під ретельним наглядом. Також необхідно здійснити відповідне обстеження. Нейтропенія/агранулоцитоз/тромбоцитопенія/анемія. У пацієнтів на фоні терапії інгібіторами АПФ були виявлені випадки розвитку нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. При нормальній функції нирок відсутність інших ускладнень нейтропенія розвивається рідко. Препарат Перинева® необхідно з дуже великою обережністю застосовувати у пацієнтів із системними захворюваннями сполучної тканини (наприклад ВКВ, склеродермією), які одночасно отримують імунодепресивну терапію, алопуринол або прокаїнамід, а також при комбінуванні всіх перелічених факторів, особливо при порушенні функції нирок. У таких пацієнтів можливий розвиток важких інфекцій, які не піддаються інтенсивній антибіотикотерапії.При проведенні терапії препаратом Перинева® у пацієнтів з переліченими вище факторами рекомендується періодично контролювати кількість лейкоцитів у крові та попередити пацієнта про необхідність інформувати лікаря про появу будь-яких симптомів інфекції. У пацієнтів з уродженим дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази відмічені поодинокі випадки розвитку гемолітичної анемії. Негроїдна раса. Ризик розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів негроїдної раси вищий. Як і інші інгібітори АПФ, периндоприл менш ефективний щодо зниження артеріального тиску у пацієнтів негроїдної раси, можливо, через більшу поширеність низькоренінових станів у популяції цієї групи пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Кашель. На тлі терапії інгібіторами АПФ може розвинутись завзятий, непродуктивний кашель, який припиняється після відміни препарату. Це слід враховувати при диференціальній діагностиці кашлю. Хірургічне втручання/загальна анестезія. У пацієнтів, які потребують великого хірургічного втручання або анестезії препаратами, що викликають артеріальну гіпотензію, інгібітори АПФ, включаючи периндоприл, можуть блокувати утворення ангіотензину II при компенсаторному вивільненні реніну. За добу до хірургічного втручання терапію інгібіторами АПФ необхідно відмінити. Якщо інгібітор АПФ відмінити неможливо, то артеріальна гіпотензія, що розвивається за цим механізмом, може бути скоригована збільшенням ОЦК. Гіперкаліємія. На тлі терапії інгібіторами АПФ, включаючи периндоприл, у деяких пацієнтів може збільшуватися концентрація іонів калію в крові. Ризик гіперкаліємії підвищений у пацієнтів з нирковою та/або серцевою недостатністю, декомпенсованим цукровим діабетом та пацієнтів, які застосовують калійзберігаючі діуретики, препарати калію або інші препарати, що спричиняють гіперкаліємію (наприклад, гепарин). За необхідності одночасного призначення зазначених препаратів рекомендується регулярно контролювати вміст калію у сироватці крові. Цукровий діабет. У пацієнтів з цукровим діабетом, які приймають гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсуліну, у перші кілька місяців терапії інгібіторами АПФ необхідно ретельно контролювати концентрацію глюкози в крові. Літій. Не рекомендується спільний прийом препаратів літію та периндоприлу. Калійзберігаючі діуретики, препарати, що містять калій, калій містять продукти та харчові добавки. Не рекомендується спільне застосування з інгібіторами АПФ. лактоза. Таблетки Перінєва містять лактозу. Тому пацієнтам зі спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази Лаппа або синдромом мальабсорбції глюкози-галактози не слід приймати препарат. Вплив на здатність керувати автомобілем або виконувати роботи, що потребують підвищеної швидкості фізичних та психічних реакцій. Необхідно враховувати можливість розвитку гіпотензії або запаморочення, які можуть вплинути на керування автотранспортом та роботу з технічними засобами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки - 1 табл. активна речовина: периндоприл ербумін 4/8 мг; допоміжні речовини: кальцію хлориду гексагідрат; лактози моногідрат; кросповідон; МКЦ; кремнію діоксид колоїдний; стеарат магнію. Пігулки, 4 мг, 8 мг. По 10, 14 чи 30 шт. у контурних осередкових упаковках; у картонній пачці 3, 6 або 9 упаковок (по 10 табл.) або 1, 2, 4, 7 упаковок (по 14 табл.) або 1, 2, 3 упаковки (по 30 табл.).Опис лікарської формиТаблетки 4 мг: овальні, злегка двоопуклі, білого або майже білого кольору з ризиком на одній стороні та фаскою. Таблетки 8 мг: круглі, злегка двоопуклі, білого або майже білого кольору з ризиком на одній стороні та фаскою.Фармакотерапевтична групаВазодилатуючий, кардіопротективний, гіпотензивний.ФармакокінетикаПісля прийому периндоприл швидко всмоктується з ШКТ і досягає максимальних концентрацій у плазмі протягом 1 години. Біодоступність становить 65–70%, 20% усієї кількості абсорбованого периндоприлу перетворюється на периндоприлат (активний метаболіт). T1/2 із плазми крові периндоприлу становить 1 год. Cmax периндоприлату в плазмі досягається через 3-4 год. Прийом препарату під час їди супроводжується зменшенням перетворення периндоприлу на периндоприлат, відповідно знижується біодоступність препарату. Об'єм розподілу незв'язаного периндоприлату становить 0,2 л/кг. Зв'язування з білками плазми незначне, зв'язування периндоприлату з АПФ - менше 30% і залежить від його концентрації. Периндоприлат виводиться нирками. T1/2 незв'язаної фракції становить близько 3-5 годин. Не кумулює. У пацієнтів похилого віку, у пацієнтів з нирковою та хронічною серцевою недостатністю (ХСН) виведення периндоприлату сповільнене. Периндоприлат видаляється при гемодіалізі (швидкість – 70 мл/хв, 1,17 мл/с) та перитонеальному діалізі. У пацієнтів з цирозом печінки печінковий кліренс периндоприлу змінюється, при цьому загальна кількість периндоприлату, що утворюється, не змінюється і корекція режиму дозування не потрібна.ФармакодинамікаПериндоприл – інгібітор АПФ, або кініназу II – відноситься до оксопептидазів. Перетворює ангіотензин I на вазоконстриктор ангіотензин II і руйнує вазодилататор брадикінін до неактивного гексапептиду. Пригнічення активності АПФ призводить до зниження рівня ангіотензину II, підвищення активності реніну в плазмі (пригнічуючи негативний зворотний зв'язок вивільнення реніну), та зниження секреції альдостерону. Оскільки АПФ також руйнує брадикінін, пригнічення АПФ призводить і до підвищення активності циркулюючої та тканинної калікреїн-кінінової системи, при цьому активується система ПГ. Периндоприл має терапевтичну дію завдяки активному метаболіту – периндоприлату. Периндоприл знижує як систолічний, так і діастолічний артеріальний тиск у положенні «лежачи» і «стоячи». Периндоприл зменшує ОПСС, що призводить до зниження артеріального тиску. У цьому периферичний кровотік прискорюється. Проте ЧСС не зростає. Нирковий кровообіг, як правило, посилюється, тоді як швидкість клубочкової фільтрації не змінюється. Максимальний антигіпертензивний ефект досягається через 4-6 годин після одноразового периндоприлу; гіпотензивний ефект зберігається протягом 24 годин, і через 24 години препарат, як і раніше, забезпечує від 87 до 100% максимального ефекту. Зниження АТ розвивається швидко. Стабілізація антигіпертензивної дії спостерігається через 1 місяць терапії і зберігається протягом тривалого часу. Припинення терапії не супроводжується синдромом "скасування". Периндоприл зменшує гіпертрофію міокарда лівого шлуночка.При тривалому призначенні зменшує виразність інтерстиціального фіброзу, нормалізує ізоферментний профіль міозину. Збільшує концентрацію ЛПВЩ, у хворих з гіперурикемією знижує концентрацію сечової кислоти. Периндоприл покращує еластичність великих артерій, усуває структурні зміни у дрібних артеріях. Периндоприл нормалізує роботу серця, знижуючи перед- та постнавантаження. У пацієнтів із ХСН на фоні терапії периндоприлом відмічено: зменшення тиску наповнення у лівому та правому шлуночках; зменшення ОПСС; збільшення серцевого викиду та серцевого індексу. Прийом початкової дози периндоприлу (2 мг) у пацієнтів із ХСН І–ІІ функціонального класу за класифікацією NYHA не супроводжувався статистично значущим зниженням АТ порівняно з плацебо.Показання до застосуванняартеріальна гіпертензія; хронічна серцева недостатність; профілактика повторного інсульту (комбінована терапія з індапамідом) у пацієнтів, які перенесли інсульт або транзиторне порушення мозкового кровообігу за ішемічним типом; стабільна ІХС: зниження ризику розвитку серцево-судинних ускладнень у пацієнтів із стабільною ІХС.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до діючої речовини, інших інгібіторів АПФ та допоміжних речовин, що входять до складу препарату; спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк; ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) в анамнезі, пов'язаний з прийомом інгібітору АПФ; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); спадкова непереносимість галактози, дефіцит лактази. Лаппа або синдром мальабсорбції глюкози-галактози. З обережністю: реноваскулярна гіпертензія, двосторонній стеноз ниркових артерій, стеноз артерії єдиної нирки – ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності; ХСН на стадії декомпенсації, артеріальна гіпотензія; хронічна ниркова недостатність (Cl креатиніну -Вагітність та лактаціяПри вагітності застосування препарату протипоказане. Не слід застосовувати у І триместрі вагітності, тому при підтвердженні вагітності препарат Перінєва необхідно відмінити якомога раніше. Відомо, що вплив інгібіторів АПФ на плід у ІІ та ІІІ триместрах вагітності може призводити до порушення його розвитку (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа) та розвитку ускладнень у новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо все ж таки застосовували препарат у II–III триместрах вагітності, то необхідно провести УЗД нирок та кісток черепа плода. Застосування препарату Перинева у період годування груддю не рекомендується через відсутність даних про можливість його проникнення в грудне молоко. При необхідності застосування препарату у період лактації грудне вигодовування слід припинити.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів (ВООЗ): дуже часто -> 1/10; часто - від >1/100 до <1/10; іноді - від >1/1000 до <1/100; рідко – від >1/10000 до <1/1000; дуже рідко - від <1/10000, включаючи окремі повідомлення. З боку центральної та периферичної нервової системи: часто – головний біль, запаморочення, парестезії; іноді - порушення сну чи настрої; дуже рідко - сплутаність свідомості. З боку органу зору: часто порушення зору. З боку органу слуху: часто шум у вухах. З боку серцево-судинної системи: часто – виражене зниження артеріального тиску; дуже рідко – аритмії, стенокардія, інфаркт міокарда або інсульт, можливо вторинні, внаслідок вираженої гіпотензії у пацієнтів групи високого ризику; васкуліт (частота невідома). З боку органів дихання: часто кашель, задишка; іноді – бронхоспазм; дуже рідко – еозинофільна пневмонія, риніт. З боку травного тракту: часто – нудота, блювання, біль у животі, дисгевзія, диспепсія, діарея, запор; іноді – сухість слизової оболонки порожнини рота; рідко – панкреатит; дуже рідко - цитолітичний або холестатичний гепатит (див. розділ "Особливі вказівки"). З боку шкірних покровів: часто - шкірний висип, свербіж; іноді - ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, кропив'янка; дуже рідко – мультиформна еритема. З боку опорно-рухового апарату: часто м'язові судоми. З боку сечостатевої системи: іноді ниркова недостатність, імпотенція; дуже рідко – гостра ниркова недостатність. Загальні порушення: часто – астенія; іноді – підвищене потовиділення. З боку органів кровотворення та лімфатичної системи: дуже рідко – при тривалому застосуванні у високих дозах можливе зниження концентрації гемоглобіну та гематокриту, тромбоцитопенія, лейкопенія/нейтропенія, агранулоцитоз, панцитопенія; дуже рідко – гемолітична анемія (у пацієнтів із вродженим дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази). Лабораторні показники: підвищення концентрації сечовини у сироватці крові та креатиніну плазми крові та гіперкаліємія, оборотні після відміни препарату (особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю, тяжкою ХСН та реноваскулярною гіпертензією); рідко – підвищення активності печінкових ферментів та білірубіну у сироватці крові; гіпоглікемія.Взаємодія з лікарськими засобамидіуретичні засоби. У пацієнтів, які отримують діуретики, що особливо виводять рідину та/або солі, на початку терапії периндоприлом може спостерігатися виражене зниження АТ, ризик розвитку якого можна зменшити шляхом відміни діуретичного засобу, заповненням втрати рідини або солей перед початком терапії периндоприлом, а також призначенням периндоприлу в низькій дозі з подальшим поступовим збільшенням. Калійзберігаючі діуретики (такі як тріамтерен, амилорид, спіронолактон та його похідне еплеренон), солі калію. Гіперкаліємія (з можливим летальним результатом), особливо при порушенні функції нирок (додаткові ефекти, пов'язані з гіперкаліємною). Одночасне застосування периндоприлу з вищезазначеними лікарськими засобами не рекомендується. Призначати ці комбінації слід лише у разі гіпокаліємії, дотримуючись запобіжних заходів і регулярно контролюючи концентрацію іонів калію в сироватці крові. Літій. При одночасному застосуванні препаратів літію та інгібіторів АПФ можливий розвиток оборотного підвищення концентрації літію у сироватці крові та літієвої токсичності. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з тіазидними діуретиками може додатково підвищувати концентрацію літію у сироватці крові та збільшувати ризик розвитку його токсичних ефектів. Одночасне застосування периндоприлу та літію не рекомендується. За необхідності такої комбінованої терапії вона проводиться під регулярним контролем концентрації літію у сироватці крові. НПЗП, зокрема. ацетилсаліцилова кислота в дозах від 3 г/добу і вище. Терапія нестероїдних протизапальних засобів може послаблювати антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. Крім цього, НПЗЗ та інгібітори АПФ мають адитивний ефект щодо підвищення концентрації іонів калію в сироватці крові, що може спровокувати погіршення функції нирок. Цей ефект зазвичай оборотний. У поодиноких випадках може розвинутись гостра ниркова недостатність, особливо у пацієнтів з уже існуючим порушенням функції нирок, наприклад у пацієнтів похилого віку або на тлі зневоднення організму. Інші антигіпертензивні засоби та вазодилататори. Одночасне застосування периндоприлу з іншими антигіпертензивними засобами може посилити антигіпертензивний ефект периндоприлу. Одночасне застосування нітрогліцерину, інших нітратів або вазодилататорів може призвести до додаткового гіпотензивного ефекту. Гіпоглікемічні засоби. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та гіпоглікемічних засобів (інсуліну або гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо) може посилити гіпоглікемічний ефект, аж до розвитку гіпоглікемії. Як правило, цей феномен виникає у перші тижні комбінованої терапії у пацієнтів з нирковою недостатністю. Ацетилсаліцилова кислота, тромболітичні засоби, бета-адреноблокатори та нітрати. Периндоприл можна комбінувати з ацетилсаліцилової кислотою (як антиагрегантний засіб), тромболітичними засобами та бета-адреноблокаторами та/або нітратами. Трициклічні антидепресанти, антипсихотичні засоби (нейролептики), засоби загальної анестезії (загальні анестетики). Спільне застосування з інгібіторами АПФ може спричинити посилення гіпотензивного ефекту. Симпатоміметики. Можуть послаблювати антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ. При призначенні такої комбінації слід регулярно оцінювати ефективність інгібіторів АПФ.Спосіб застосування та дозиВсередину, рекомендується приймати 1 раз на добу, перед їдою, переважно вранці. Доза препарату підбирається індивідуально для кожного пацієнта, залежно від тяжкості захворювання та індивідуальної реакції на лікування. Артеріальна гіпертензія. Препарат Перинева® можна застосовувати в монотерапії та комбінації з іншими антигіпертензивними засобами. Початкова доза, що рекомендується, становить 4 мг 1 раз на добу, вранці. Для пацієнтів з вираженою активацією ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад при реноваскулярній гіпертензії, гіповолемії та/або гіпонатріємії, ХСН на стадії декомпенсації або тяжкого ступеня артеріальної гіпертензії) рекомендована початкова доза становить 2 мг на добу в один прийом. При неефективності терапії протягом місяця доза може бути збільшена до 8 мг 1 раз на добу та при добрій переносимості попередньої дози. Додавання інгібіторів АПФ пацієнтам, які приймають діуретики, може стати причиною розвитку гіпотензії. У зв'язку з цим рекомендується проводити терапію з обережністю, відмінити прийом діуретиків за 2-3 дні до початку лікування препаратом Перинева або починати лікування препаратом Перинева з початкової дози 2 мг на добу, в один прийом. Необхідний контроль АТ, функції нирок та концентрації іонів калію у сироватці крові. Надалі доза препарату може бути збільшена залежно від динаміки рівня АТ. При необхідності може бути відновлена терапія діуретиком. У пацієнтів похилого віку початкова добова доза, що рекомендується, — 2 мг в один прийом. Надалі дозу можна поступово збільшити до 4 мг і, при необхідності, до максимальної – 8 мг 1 раз на добу, за умови хорошої переносимості меншої дози. ХСН. Лікування пацієнтів з ХСН препаратом Перинева® у комбінації з калійнесберегающими діуретиками та/або дигоксином та/або бета-адреноблокаторами, рекомендується починати під ретельним медичним наглядом, призначаючи препарат Перинева® у початковій дозі 2 мг 1 раз на добу, вранці. Через 2 тижні лікування доза препарату може бути підвищена до 4 мг 1 раз на добу за умови хорошої переносимості дози 2 мг та задовільної відповіді на терапію. У пацієнтів з високим ризиком розвитку клінічно вираженої артеріальної гіпотензії (наприклад, при прийомі високих доз діуретиків), по можливості, до початку прийому препарату Перинева необхідно усунути гіповолемію та електролітні порушення. Рекомендується перед початком терапії та під час неї ретельно контролювати рівень АТ, стан функції нирок та концентрацію іонів калію у сироватці крові. Профілактика повторного інсульту у пацієнтів із цереброваскулярними захворюваннями в анамнезі. Терапію препаратом Перинева слід починати з 2 мг протягом перших 2 тижнів до прийому індапаміду. Лікування слід розпочинати у будь-який час (від 2 тижнів до декількох років) після перенесеного інсульту. Стабільна ІХС. У пацієнтів із стабільною ІХС рекомендована початкова доза препарату Перинева становить 4 мг на добу. Через 2 тижні дозу збільшують до 8 мг на добу, за умови хорошої переносимості дози 4 мг на добу та контролю функції нирок. Лікування пацієнтів похилого віку повинне починатися з дози 2 мг, яку через тиждень можна підвищити до 4 мг на добу. Надалі, за необхідності, ще за тиждень можна збільшити дозу до 8 мг на добу з обов'язковим попереднім контролем функції нирок. У пацієнтів похилого віку дозу препарату можна збільшувати лише при добрій переносимості попередньої, нижчої дози. При нирковій недостатності. У пацієнтів із захворюваннями нирок доза препарату Перинева встановлюється залежно від ступеня порушень ниркової функції. Контроль стану пацієнта зазвичай включає регулярне визначення концентрації іонів калію і креатиніну в сироватці крові. Кліренс креатиніну ( Cl креатиніну), мл/хв Доза, що рекомендується, Більш або дорівнює 60 4 мг на добу Понад 30 і менше 60 2 мг на добу Понад 15 і менше 30 2 мг за день Пацієнти на гемодіалізі* (менше 15) 2 мг на день діалізу * Діалізний кліренс периндоприлату становить 70 мл/хв. Препарат Перінева необхідно приймати після сеансу діалізу. При захворюваннях печінки: корекція доз не потрібна.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску, шок, порушення водно-електролітного балансу (гіперкаліємія, гіпонатріємія), ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, серцебиття, брадикардія, запаморочення, тривога, кашель. Лікування: при вираженому зниженні артеріального тиску - надати пацієнту горизонтальне положення з піднятими ногами і провести заходи щодо заповнення ОЦК, по можливості - внутрішньовенне введення ангіотензину II та/або внутрішньовенного розчину катехоламінів. При розвитку вираженої брадикардії, яка не піддається лікарській терапії (в т.ч. атропіном), показано встановлення штучного водія ритму (пейсмейкера). Необхідно контролювати життєво важливі функції та концентрацію креатиніну та електролітів у сироватці крові. Периндоприл може бути видалений із системного кровотоку методом гемодіалізу. Необхідно уникати використання високопроточних поліакрилнітрилових мембран.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСтабільна ІХС. При розвитку епізоду нестабільної стенокардії (значного або незначного) протягом першого місяця терапії препаратом Перинева необхідно оцінити співвідношення користь/ризик терапії даним препаратом. Артеріальна гіпотензія. Інгібітори АПФ можуть спричинити різке зниження артеріального тиску. У пацієнтів з неускладненою гіпертензією симптоматична артеріальна гіпотензія рідко виникає після прийому першої дози. Ризик надмірного зниження артеріального тиску підвищений у пацієнтів зі зниженим ОЦК на фоні терапії діуретиками, при дотриманні суворої дієти без солі, гемодіалізу, а також при діареї або блюванні або у хворих на тяжку ренін-залежну гіпертензію. Виражена артеріальна гіпотензія спостерігалася у пацієнтів з тяжкою ХСН, як за наявності супутньої ниркової недостатності, так і за її відсутності.Найчастіше виражена артеріальна гіпотензія може розвинутись у пацієнтів з тяжчою ХСН, які приймають «петлеві» діуретики у високих дозах, а також на тлі гіпонатріємії або ниркової недостатності. Цим пацієнтам рекомендується ретельне медичне спостереження на початку терапії та при титруванні доз препарату. Те саме стосується і пацієнтів з ІХС або цереброваскулярними захворюваннями, у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або цереброваскулярних ускладнень.у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або цереброваскулярних ускладнень.у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або цереброваскулярних ускладнень. У разі розвитку артеріальної гіпотензії необхідно надати пацієнтові горизонтальне положення з піднятими ногами та за необхідності ввести внутрішньовенний розчин натрію хлориду для збільшення ОЦК. Транзиторна артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для подальшої терапії. Після відновлення ОЦК та артеріального тиску лікування може бути продовжено за умови ретельного підбору дози препарату. У деяких пацієнтів з ХСН та нормальним або низьким артеріальним тиском під час терапії препаратом Перинева може статися додаткове зниження артеріального тиску. Цей ефект очікуємо і зазвичай не є підставою для відміни препарату. Якщо артеріальна гіпотензія супроводжується клінічними проявами, може знадобитися зменшення дози або відміна препарату Перінєва. Стеноз аортального або мітрального клапана/гіпертрофічна кардіоміопатія. Інгібітори АПФ, зокрема. і периндоприл, повинні з обережністю призначатися пацієнтам зі стенозом мітрального клапана та обструкцією тракту, що виносить лівого шлуночка (стеноз аортального клапана і гіпертрофічна кардіоміопатія). Порушення функції нирок. У пацієнтів з нирковою недостатністю (Cl креатиніну У пацієнтів із симптоматичною серцевою недостатністю артеріальна гіпотензія, що розвивається у початковому періоді терапії інгібіторами АПФ, може призвести до погіршення функції нирок. У таких пацієнтів іноді спостерігалися випадки гострої ниркової недостатності, звичайно оборотної. У деяких пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної нирки (особливо за наявності ниркової недостатності) на фоні терапії інгібіторами АПФ відзначалося підвищення сироваткових концентрацій сечовини та креатиніну, оборотне після відміни терапії. У пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією на фоні терапії інгібіторами АПФ існує підвищений ризик розвитку тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності. Лікування таких пацієнтів має починатися під ретельним медичним наглядом, з малих доз препарату та при подальшому адекватному доборі дози. Протягом перших тижнів терапії препаратом Перинева® необхідно відмінити діуретичні засоби та регулярно контролювати функцію нирок. У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією, за наявності раніше невиявленої ниркової недостатності,особливо при супутній терапії діуретиками, відзначалося незначне та тимчасове підвищення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові. У цьому випадку рекомендується зменшення дози препарату Перинева та/або відміна діуретичного засобу. Пацієнти на гемодіалізі. У пацієнтів, які перебувають на діалізі з використанням високопроточних мембран і одночасно приймають інгібітори АПФ, було відзначено кілька випадків розвитку стійких, що загрожують життю анафілактичних реакцій. За необхідності проведення гемодіалізу необхідно використовувати інший тип мембран. Трансплантація нирок. Досвід застосування периндоприлу у пацієнтів із нещодавно перенесеною трансплантацією нирки відсутній. Підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк. Рідко у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, зокрема. периндоприл, розвивалися ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосової щілини та/або гортані. Цей стан може розвинутись у будь-який момент лікування. При розвитку ангіоневротичного набряку лікування негайно має бути припинено, пацієнт повинен бути під медичним наглядом до повного зникнення симптомів. Ангіоневротичний набряк губ та обличчя зазвичай не потребує лікування; для зменшення вираженості симптомів можна застосувати антигістамінні засоби. Ангіоневротичний набряк мови, голосової щілини або гортані може призвести до смерті. При розвитку ангіоневротичного набряку необхідно негайно підшкірно ввести епінефрин (адреналін) та забезпечити прохідність дихальних шляхів.Інгібітори АПФ найчастіше викликають ангіоневротичний набряк у пацієнтів негроїдної раси. Пацієнти з ангіоневротичним набряком в анамнезі, не пов'язаним із застосуванням інгібіторів АПФ, можуть виявитися схильними до високого ризику розвитку ангіоневротичного набряку при прийомі інгібітора АПФ. Анафілактоїдні реакції під час проведення процедури аферезу ЛПНГ (ЛПНЩ-аферезу). У пацієнтів при призначенні інгібіторів АПФ на фоні проведення процедури аферезу ЛПНГ за допомогою декстрансульфатної абсорбції в поодиноких випадках можливий розвиток анафілактичної реакції. Рекомендується тимчасове скасування інгібітору АПФ перед кожною процедурою аферезу. Анафілактичні реакції під час проведення десенсибілізації. У пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ під час курсу десенсибілізації (наприклад отрутою перетинчастокрилих комах), у дуже рідкісних випадках можливий розвиток загрозливих для життя анафілактичних реакцій. Рекомендується тимчасове скасування інгібітору АПФ до початку кожної процедури десенсибілізації. Печінкова недостатність. Під час терапії інгібіторами АПФ іноді можливий розвиток синдрому, який починається з холестатичної жовтяниці і потім прогресує до фульмінантного некрозу печінки, іноді з летальним кінцем. Механізм розвитку цього синдрому незрозумілий. Якщо під час прийому інгібітору АПФ з'являється жовтяниця або спостерігається підвищення активності печінкових ферментів, інгібітор АПФ слід негайно відмінити, а пацієнт повинен перебувати під ретельним наглядом. Також необхідно здійснити відповідне обстеження. Нейтропенія/агранулоцитоз/тромбоцитопенія/анемія. У пацієнтів на фоні терапії інгібіторами АПФ були виявлені випадки розвитку нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. При нормальній функції нирок відсутність інших ускладнень нейтропенія розвивається рідко. Препарат Перинева® необхідно з дуже великою обережністю застосовувати у пацієнтів із системними захворюваннями сполучної тканини (наприклад ВКВ, склеродермією), які одночасно отримують імунодепресивну терапію, алопуринол або прокаїнамід, а також при комбінуванні всіх перелічених факторів, особливо при порушенні функції нирок. У таких пацієнтів можливий розвиток важких інфекцій, які не піддаються інтенсивній антибіотикотерапії.При проведенні терапії препаратом Перинева® у пацієнтів з переліченими вище факторами рекомендується періодично контролювати кількість лейкоцитів у крові та попередити пацієнта про необхідність інформувати лікаря про появу будь-яких симптомів інфекції. У пацієнтів з уродженим дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази відмічені поодинокі випадки розвитку гемолітичної анемії. Негроїдна раса. Ризик розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів негроїдної раси вищий. Як і інші інгібітори АПФ, периндоприл менш ефективний щодо зниження артеріального тиску у пацієнтів негроїдної раси, можливо, через більшу поширеність низькоренінових станів у популяції цієї групи пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Кашель. На тлі терапії інгібіторами АПФ може розвинутись завзятий, непродуктивний кашель, який припиняється після відміни препарату. Це слід враховувати при диференціальній діагностиці кашлю. Хірургічне втручання/загальна анестезія. У пацієнтів, які потребують великого хірургічного втручання або анестезії препаратами, що викликають артеріальну гіпотензію, інгібітори АПФ, включаючи периндоприл, можуть блокувати утворення ангіотензину II при компенсаторному вивільненні реніну. За добу до хірургічного втручання терапію інгібіторами АПФ необхідно відмінити. Якщо інгібітор АПФ відмінити неможливо, то артеріальна гіпотензія, що розвивається за цим механізмом, може бути скоригована збільшенням ОЦК. Гіперкаліємія. На тлі терапії інгібіторами АПФ, включаючи периндоприл, у деяких пацієнтів може збільшуватися концентрація іонів калію в крові. Ризик гіперкаліємії підвищений у пацієнтів з нирковою та/або серцевою недостатністю, декомпенсованим цукровим діабетом та пацієнтів, які застосовують калійзберігаючі діуретики, препарати калію або інші препарати, що спричиняють гіперкаліємію (наприклад, гепарин). За необхідності одночасного призначення зазначених препаратів рекомендується регулярно контролювати вміст калію у сироватці крові. Цукровий діабет. У пацієнтів з цукровим діабетом, які приймають гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсуліну, у перші кілька місяців терапії інгібіторами АПФ необхідно ретельно контролювати концентрацію глюкози в крові. Літій. Не рекомендується спільний прийом препаратів літію та периндоприлу. Калійзберігаючі діуретики, препарати, що містять калій, калій містять продукти та харчові добавки. Не рекомендується спільне застосування з інгібіторами АПФ. лактоза. Таблетки Перінєва містять лактозу. Тому пацієнтам зі спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази Лаппа або синдромом мальабсорбції глюкози-галактози не слід приймати препарат. Вплив на здатність керувати автомобілем або виконувати роботи, що потребують підвищеної швидкості фізичних та психічних реакцій. Необхідно враховувати можливість розвитку гіпотензії або запаморочення, які можуть вплинути на керування автотранспортом та роботу з технічними засобами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки - 1 табл. активна речовина: периндоприл ербумін 4/8 мг; допоміжні речовини: кальцію хлориду гексагідрат; лактози моногідрат; кросповідон; МКЦ; кремнію діоксид колоїдний; стеарат магнію. Пігулки, 4 мг, 8 мг. По 10, 14 чи 30 шт. у контурних осередкових упаковках; у картонній пачці 3, 6 або 9 упаковок (по 10 табл.) або 1, 2, 4, 7 упаковок (по 14 табл.) або 1, 2, 3 упаковки (по 30 табл.).Опис лікарської формиТаблетки 4 мг: овальні, злегка двоопуклі, білого або майже білого кольору з ризиком на одній стороні та фаскою. Таблетки 8 мг: круглі, злегка двоопуклі, білого або майже білого кольору з ризиком на одній стороні та фаскою.Фармакотерапевтична групаВазодилатуючий, кардіопротективний, гіпотензивний.ФармакокінетикаПісля прийому периндоприл швидко всмоктується з ШКТ і досягає максимальних концентрацій у плазмі протягом 1 години. Біодоступність становить 65–70%, 20% усієї кількості абсорбованого периндоприлу перетворюється на периндоприлат (активний метаболіт). T1/2 із плазми крові периндоприлу становить 1 год. Cmax периндоприлату в плазмі досягається через 3-4 год. Прийом препарату під час їди супроводжується зменшенням перетворення периндоприлу на периндоприлат, відповідно знижується біодоступність препарату. Об'єм розподілу незв'язаного периндоприлату становить 0,2 л/кг. Зв'язування з білками плазми незначне, зв'язування периндоприлату з АПФ - менше 30% і залежить від його концентрації. Периндоприлат виводиться нирками. T1/2 незв'язаної фракції становить близько 3-5 годин. Не кумулює. У пацієнтів похилого віку, у пацієнтів з нирковою та хронічною серцевою недостатністю (ХСН) виведення периндоприлату сповільнене. Периндоприлат видаляється при гемодіалізі (швидкість – 70 мл/хв, 1,17 мл/с) та перитонеальному діалізі. У пацієнтів з цирозом печінки печінковий кліренс периндоприлу змінюється, при цьому загальна кількість периндоприлату, що утворюється, не змінюється і корекція режиму дозування не потрібна.ФармакодинамікаПериндоприл – інгібітор АПФ, або кініназу II – відноситься до оксопептидазів. Перетворює ангіотензин I на вазоконстриктор ангіотензин II і руйнує вазодилататор брадикінін до неактивного гексапептиду. Пригнічення активності АПФ призводить до зниження рівня ангіотензину II, підвищення активності реніну в плазмі (пригнічуючи негативний зворотний зв'язок вивільнення реніну), та зниження секреції альдостерону. Оскільки АПФ також руйнує брадикінін, пригнічення АПФ призводить і до підвищення активності циркулюючої та тканинної калікреїн-кінінової системи, при цьому активується система ПГ. Периндоприл має терапевтичну дію завдяки активному метаболіту – периндоприлату. Периндоприл знижує як систолічний, так і діастолічний артеріальний тиск у положенні «лежачи» і «стоячи». Периндоприл зменшує ОПСС, що призводить до зниження артеріального тиску. У цьому периферичний кровотік прискорюється. Проте ЧСС не зростає. Нирковий кровообіг, як правило, посилюється, тоді як швидкість клубочкової фільтрації не змінюється. Максимальний антигіпертензивний ефект досягається через 4-6 годин після одноразового периндоприлу; гіпотензивний ефект зберігається протягом 24 годин, і через 24 години препарат, як і раніше, забезпечує від 87 до 100% максимального ефекту. Зниження АТ розвивається швидко. Стабілізація антигіпертензивної дії спостерігається через 1 місяць терапії і зберігається протягом тривалого часу. Припинення терапії не супроводжується синдромом "скасування". Периндоприл зменшує гіпертрофію міокарда лівого шлуночка.При тривалому призначенні зменшує виразність інтерстиціального фіброзу, нормалізує ізоферментний профіль міозину. Збільшує концентрацію ЛПВЩ, у хворих з гіперурикемією знижує концентрацію сечової кислоти. Периндоприл покращує еластичність великих артерій, усуває структурні зміни у дрібних артеріях. Периндоприл нормалізує роботу серця, знижуючи перед- та постнавантаження. У пацієнтів із ХСН на фоні терапії периндоприлом відмічено: зменшення тиску наповнення у лівому та правому шлуночках; зменшення ОПСС; збільшення серцевого викиду та серцевого індексу. Прийом початкової дози периндоприлу (2 мг) у пацієнтів із ХСН І–ІІ функціонального класу за класифікацією NYHA не супроводжувався статистично значущим зниженням АТ порівняно з плацебо.Показання до застосуванняартеріальна гіпертензія; хронічна серцева недостатність; профілактика повторного інсульту (комбінована терапія з індапамідом) у пацієнтів, які перенесли інсульт або транзиторне порушення мозкового кровообігу за ішемічним типом; стабільна ІХС: зниження ризику розвитку серцево-судинних ускладнень у пацієнтів із стабільною ІХС.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до діючої речовини, інших інгібіторів АПФ та допоміжних речовин, що входять до складу препарату; спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк; ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) в анамнезі, пов'язаний з прийомом інгібітору АПФ; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); спадкова непереносимість галактози, дефіцит лактази. Лаппа або синдром мальабсорбції глюкози-галактози. З обережністю: реноваскулярна гіпертензія, двосторонній стеноз ниркових артерій, стеноз артерії єдиної нирки – ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності; ХСН на стадії декомпенсації, артеріальна гіпотензія; хронічна ниркова недостатність (Cl креатиніну -Вагітність та лактаціяПри вагітності застосування препарату протипоказане. Не слід застосовувати у І триместрі вагітності, тому при підтвердженні вагітності препарат Перінєва необхідно відмінити якомога раніше. Відомо, що вплив інгібіторів АПФ на плід у ІІ та ІІІ триместрах вагітності може призводити до порушення його розвитку (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа) та розвитку ускладнень у новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо все ж таки застосовували препарат у II–III триместрах вагітності, то необхідно провести УЗД нирок та кісток черепа плода. Застосування препарату Перинева у період годування груддю не рекомендується через відсутність даних про можливість його проникнення в грудне молоко. При необхідності застосування препарату у період лактації грудне вигодовування слід припинити.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів (ВООЗ): дуже часто -> 1/10; часто - від >1/100 до <1/10; іноді - від >1/1000 до <1/100; рідко – від >1/10000 до <1/1000; дуже рідко - від <1/10000, включаючи окремі повідомлення. З боку центральної та периферичної нервової системи: часто – головний біль, запаморочення, парестезії; іноді - порушення сну чи настрої; дуже рідко - сплутаність свідомості. З боку органу зору: часто порушення зору. З боку органу слуху: часто шум у вухах. З боку серцево-судинної системи: часто – виражене зниження артеріального тиску; дуже рідко – аритмії, стенокардія, інфаркт міокарда або інсульт, можливо вторинні, внаслідок вираженої гіпотензії у пацієнтів групи високого ризику; васкуліт (частота невідома). З боку органів дихання: часто кашель, задишка; іноді – бронхоспазм; дуже рідко – еозинофільна пневмонія, риніт. З боку травного тракту: часто – нудота, блювання, біль у животі, дисгевзія, диспепсія, діарея, запор; іноді – сухість слизової оболонки порожнини рота; рідко – панкреатит; дуже рідко - цитолітичний або холестатичний гепатит (див. розділ "Особливі вказівки"). З боку шкірних покровів: часто - шкірний висип, свербіж; іноді - ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, кропив'янка; дуже рідко – мультиформна еритема. З боку опорно-рухового апарату: часто м'язові судоми. З боку сечостатевої системи: іноді ниркова недостатність, імпотенція; дуже рідко – гостра ниркова недостатність. Загальні порушення: часто – астенія; іноді – підвищене потовиділення. З боку органів кровотворення та лімфатичної системи: дуже рідко – при тривалому застосуванні у високих дозах можливе зниження концентрації гемоглобіну та гематокриту, тромбоцитопенія, лейкопенія/нейтропенія, агранулоцитоз, панцитопенія; дуже рідко – гемолітична анемія (у пацієнтів із вродженим дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази). Лабораторні показники: підвищення концентрації сечовини у сироватці крові та креатиніну плазми крові та гіперкаліємія, оборотні після відміни препарату (особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю, тяжкою ХСН та реноваскулярною гіпертензією); рідко – підвищення активності печінкових ферментів та білірубіну у сироватці крові; гіпоглікемія.Взаємодія з лікарськими засобамидіуретичні засоби. У пацієнтів, які отримують діуретики, що особливо виводять рідину та/або солі, на початку терапії периндоприлом може спостерігатися виражене зниження АТ, ризик розвитку якого можна зменшити шляхом відміни діуретичного засобу, заповненням втрати рідини або солей перед початком терапії периндоприлом, а також призначенням периндоприлу в низькій дозі з подальшим поступовим збільшенням. Калійзберігаючі діуретики (такі як тріамтерен, амилорид, спіронолактон та його похідне еплеренон), солі калію. Гіперкаліємія (з можливим летальним результатом), особливо при порушенні функції нирок (додаткові ефекти, пов'язані з гіперкаліємною). Одночасне застосування периндоприлу з вищезазначеними лікарськими засобами не рекомендується. Призначати ці комбінації слід лише у разі гіпокаліємії, дотримуючись запобіжних заходів і регулярно контролюючи концентрацію іонів калію в сироватці крові. Літій. При одночасному застосуванні препаратів літію та інгібіторів АПФ можливий розвиток оборотного підвищення концентрації літію у сироватці крові та літієвої токсичності. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з тіазидними діуретиками може додатково підвищувати концентрацію літію у сироватці крові та збільшувати ризик розвитку його токсичних ефектів. Одночасне застосування периндоприлу та літію не рекомендується. За необхідності такої комбінованої терапії вона проводиться під регулярним контролем концентрації літію у сироватці крові. НПЗП, зокрема. ацетилсаліцилова кислота в дозах від 3 г/добу і вище. Терапія нестероїдних протизапальних засобів може послаблювати антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. Крім цього, НПЗЗ та інгібітори АПФ мають адитивний ефект щодо підвищення концентрації іонів калію в сироватці крові, що може спровокувати погіршення функції нирок. Цей ефект зазвичай оборотний. У поодиноких випадках може розвинутись гостра ниркова недостатність, особливо у пацієнтів з уже існуючим порушенням функції нирок, наприклад у пацієнтів похилого віку або на тлі зневоднення організму. Інші антигіпертензивні засоби та вазодилататори. Одночасне застосування периндоприлу з іншими антигіпертензивними засобами може посилити антигіпертензивний ефект периндоприлу. Одночасне застосування нітрогліцерину, інших нітратів або вазодилататорів може призвести до додаткового гіпотензивного ефекту. Гіпоглікемічні засоби. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та гіпоглікемічних засобів (інсуліну або гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо) може посилити гіпоглікемічний ефект, аж до розвитку гіпоглікемії. Як правило, цей феномен виникає у перші тижні комбінованої терапії у пацієнтів з нирковою недостатністю. Ацетилсаліцилова кислота, тромболітичні засоби, бета-адреноблокатори та нітрати. Периндоприл можна комбінувати з ацетилсаліцилової кислотою (як антиагрегантний засіб), тромболітичними засобами та бета-адреноблокаторами та/або нітратами. Трициклічні антидепресанти, антипсихотичні засоби (нейролептики), засоби загальної анестезії (загальні анестетики). Спільне застосування з інгібіторами АПФ може спричинити посилення гіпотензивного ефекту. Симпатоміметики. Можуть послаблювати антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ. При призначенні такої комбінації слід регулярно оцінювати ефективність інгібіторів АПФ.Спосіб застосування та дозиВсередину, рекомендується приймати 1 раз на добу, перед їдою, переважно вранці. Доза препарату підбирається індивідуально для кожного пацієнта, залежно від тяжкості захворювання та індивідуальної реакції на лікування. Артеріальна гіпертензія. Препарат Перинева® можна застосовувати в монотерапії та комбінації з іншими антигіпертензивними засобами. Початкова доза, що рекомендується, становить 4 мг 1 раз на добу, вранці. Для пацієнтів з вираженою активацією ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад при реноваскулярній гіпертензії, гіповолемії та/або гіпонатріємії, ХСН на стадії декомпенсації або тяжкого ступеня артеріальної гіпертензії) рекомендована початкова доза становить 2 мг на добу в один прийом. При неефективності терапії протягом місяця доза може бути збільшена до 8 мг 1 раз на добу та при добрій переносимості попередньої дози. Додавання інгібіторів АПФ пацієнтам, які приймають діуретики, може стати причиною розвитку гіпотензії. У зв'язку з цим рекомендується проводити терапію з обережністю, відмінити прийом діуретиків за 2-3 дні до початку лікування препаратом Перинева або починати лікування препаратом Перинева з початкової дози 2 мг на добу, в один прийом. Необхідний контроль АТ, функції нирок та концентрації іонів калію у сироватці крові. Надалі доза препарату може бути збільшена залежно від динаміки рівня АТ. При необхідності може бути відновлена терапія діуретиком. У пацієнтів похилого віку початкова добова доза, що рекомендується, — 2 мг в один прийом. Надалі дозу можна поступово збільшити до 4 мг і, при необхідності, до максимальної – 8 мг 1 раз на добу, за умови хорошої переносимості меншої дози. ХСН. Лікування пацієнтів з ХСН препаратом Перинева® у комбінації з калійнесберегающими діуретиками та/або дигоксином та/або бета-адреноблокаторами, рекомендується починати під ретельним медичним наглядом, призначаючи препарат Перинева® у початковій дозі 2 мг 1 раз на добу, вранці. Через 2 тижні лікування доза препарату може бути підвищена до 4 мг 1 раз на добу за умови хорошої переносимості дози 2 мг та задовільної відповіді на терапію. У пацієнтів з високим ризиком розвитку клінічно вираженої артеріальної гіпотензії (наприклад, при прийомі високих доз діуретиків), по можливості, до початку прийому препарату Перинева необхідно усунути гіповолемію та електролітні порушення. Рекомендується перед початком терапії та під час неї ретельно контролювати рівень АТ, стан функції нирок та концентрацію іонів калію у сироватці крові. Профілактика повторного інсульту у пацієнтів із цереброваскулярними захворюваннями в анамнезі. Терапію препаратом Перинева слід починати з 2 мг протягом перших 2 тижнів до прийому індапаміду. Лікування слід розпочинати у будь-який час (від 2 тижнів до декількох років) після перенесеного інсульту. Стабільна ІХС. У пацієнтів зі стабільною ІХС рекомендована початкова доза препарату Перинева становить 4 мг на добу. Через 2 тижні дозу збільшують до 8 мг на добу, за умови хорошої переносимості дози 4 мг на добу та контролю функції нирок. Лікування пацієнтів похилого віку повинне починатися з дози 2 мг, яку через тиждень можна підвищити до 4 мг на добу. Надалі, за необхідності, ще за тиждень можна збільшити дозу до 8 мг на добу з обов'язковим попереднім контролем функції нирок. У пацієнтів похилого віку дозу препарату можна збільшувати лише при добрій переносимості попередньої, нижчої дози. При нирковій недостатності. У пацієнтів із захворюваннями нирок доза препарату Перинева встановлюється залежно від ступеня порушень ниркової функції. Контроль стану пацієнта зазвичай включає регулярне визначення концентрації іонів калію і креатиніну в сироватці крові. Кліренс креатиніну ( Cl креатиніну), мл/хв Доза, що рекомендується, Більш або дорівнює 60 4 мг на добу Понад 30 і менше 60 2 мг на добу Понад 15 і менше 30 2 мг за день Пацієнти на гемодіалізі* (менше 15) 2 мг на день діалізу * Діалізний кліренс периндоприлату становить 70 мл/хв. Препарат Перінева необхідно приймати після сеансу діалізу. При захворюваннях печінки: корекція доз не потрібна.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску, шок, порушення водно-електролітного балансу (гіперкаліємія, гіпонатріємія), ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, серцебиття, брадикардія, запаморочення, тривога, кашель. Лікування: при вираженому зниженні артеріального тиску - надати пацієнту горизонтальне положення з піднятими ногами і провести заходи щодо заповнення ОЦК, по можливості - внутрішньовенне введення ангіотензину II та/або внутрішньовенного розчину катехоламінів. При розвитку вираженої брадикардії, яка не піддається лікарській терапії (в т.ч. атропіном), показано встановлення штучного водія ритму (пейсмейкера). Необхідно контролювати життєво важливі функції та концентрацію креатиніну та електролітів у сироватці крові. Периндоприл може бути видалений із системного кровотоку методом гемодіалізу. Необхідно уникати використання високопроточних поліакрилнітрилових мембран.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСтабільна ІХС. При розвитку епізоду нестабільної стенокардії (значного або незначного) протягом першого місяця терапії препаратом Перинева необхідно оцінити співвідношення користь/ризик терапії даним препаратом. Артеріальна гіпотензія. Інгібітори АПФ можуть спричинити різке зниження артеріального тиску. У пацієнтів з неускладненою гіпертензією симптоматична артеріальна гіпотензія рідко виникає після прийому першої дози. Ризик надмірного зниження артеріального тиску підвищений у пацієнтів зі зниженим ОЦК на фоні терапії діуретиками, при дотриманні суворої дієти без солі, гемодіалізу, а також при діареї або блюванні або у хворих на тяжку ренін-залежну гіпертензію. Виражена артеріальна гіпотензія спостерігалася у пацієнтів з тяжкою ХСН, як за наявності супутньої ниркової недостатності, так і за її відсутності.Найчастіше виражена артеріальна гіпотензія може розвинутись у пацієнтів з тяжчою ХСН, які приймають «петлеві» діуретики у високих дозах, а також на тлі гіпонатріємії або ниркової недостатності. Цим пацієнтам рекомендується ретельне медичне спостереження на початку терапії та при титруванні доз препарату. Те саме стосується і пацієнтів з ІХС або цереброваскулярними захворюваннями, у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або цереброваскулярних ускладнень.у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або цереброваскулярних ускладнень.у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або цереброваскулярних ускладнень. У разі розвитку артеріальної гіпотензії необхідно надати пацієнтові горизонтальне положення з піднятими ногами та за необхідності ввести внутрішньовенний розчин натрію хлориду для збільшення ОЦК. Транзиторна артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для подальшої терапії. Після відновлення ОЦК та артеріального тиску лікування може бути продовжено за умови ретельного підбору дози препарату. У деяких пацієнтів з ХСН та нормальним або низьким артеріальним тиском під час терапії препаратом Перинева може статися додаткове зниження артеріального тиску. Цей ефект очікуємо і зазвичай не є підставою для відміни препарату. Якщо артеріальна гіпотензія супроводжується клінічними проявами, може знадобитися зменшення дози або відміна препарату Перінєва. Стеноз аортального або мітрального клапана/гіпертрофічна кардіоміопатія. Інгібітори АПФ, зокрема. і периндоприл, повинні з обережністю призначатися пацієнтам зі стенозом мітрального клапана та обструкцією тракту, що виносить лівого шлуночка (стеноз аортального клапана і гіпертрофічна кардіоміопатія). Порушення функції нирок. У пацієнтів з нирковою недостатністю (Cl креатиніну У пацієнтів із симптоматичною серцевою недостатністю артеріальна гіпотензія, що розвивається у початковому періоді терапії інгібіторами АПФ, може призвести до погіршення функції нирок. У таких пацієнтів іноді спостерігалися випадки гострої ниркової недостатності, звичайно оборотної. У деяких пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної нирки (особливо за наявності ниркової недостатності) на фоні терапії інгібіторами АПФ відзначалося підвищення сироваткових концентрацій сечовини та креатиніну, оборотне після відміни терапії. У пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією на фоні терапії інгібіторами АПФ існує підвищений ризик розвитку тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності. Лікування таких пацієнтів має починатися під ретельним медичним наглядом, з малих доз препарату та при подальшому адекватному доборі дози. Протягом перших тижнів терапії препаратом Перинева® необхідно відмінити діуретичні засоби та регулярно контролювати функцію нирок. У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією, за наявності раніше невиявленої ниркової недостатності,особливо при супутній терапії діуретиками, відзначалося незначне та тимчасове підвищення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові. У цьому випадку рекомендується зменшення дози препарату Перинева та/або відміна діуретичного засобу. Пацієнти на гемодіалізі. У пацієнтів, які перебувають на діалізі з використанням високопроточних мембран і одночасно приймають інгібітори АПФ, було відзначено кілька випадків розвитку стійких, що загрожують життю анафілактичних реакцій. За необхідності проведення гемодіалізу необхідно використовувати інший тип мембран. Трансплантація нирок. Досвід застосування периндоприлу у пацієнтів із нещодавно перенесеною трансплантацією нирки відсутній. Підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк. Рідко у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, зокрема. периндоприл, розвивалися ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосової щілини та/або гортані. Цей стан може розвинутись у будь-який момент лікування. При розвитку ангіоневротичного набряку лікування негайно має бути припинено, пацієнт повинен бути під медичним наглядом до повного зникнення симптомів. Ангіоневротичний набряк губ та обличчя зазвичай не потребує лікування; для зменшення вираженості симптомів можна застосувати антигістамінні засоби. Ангіоневротичний набряк мови, голосової щілини або гортані може призвести до смерті. При розвитку ангіоневротичного набряку необхідно негайно підшкірно ввести епінефрин (адреналін) та забезпечити прохідність дихальних шляхів.Інгібітори АПФ найчастіше викликають ангіоневротичний набряк у пацієнтів негроїдної раси. Пацієнти з ангіоневротичним набряком в анамнезі, не пов'язаним із застосуванням інгібіторів АПФ, можуть виявитися схильними до високого ризику розвитку ангіоневротичного набряку при прийомі інгібітора АПФ. Анафілактоїдні реакції під час проведення процедури аферезу ЛПНГ (ЛПНЩ-аферезу). У пацієнтів при призначенні інгібіторів АПФ на фоні проведення процедури аферезу ЛПНГ за допомогою декстрансульфатної абсорбції в поодиноких випадках можливий розвиток анафілактичної реакції. Рекомендується тимчасове скасування інгібітору АПФ перед кожною процедурою аферезу. Анафілактичні реакції під час проведення десенсибілізації. У пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ під час курсу десенсибілізації (наприклад отрутою перетинчастокрилих комах), у дуже рідкісних випадках можливий розвиток загрозливих для життя анафілактичних реакцій. Рекомендується тимчасове скасування інгібітору АПФ до початку кожної процедури десенсибілізації. Печінкова недостатність. Під час терапії інгібіторами АПФ іноді можливий розвиток синдрому, який починається з холестатичної жовтяниці і потім прогресує до фульмінантного некрозу печінки, іноді з летальним кінцем. Механізм розвитку цього синдрому незрозумілий. Якщо під час прийому інгібітору АПФ з'являється жовтяниця або спостерігається підвищення активності печінкових ферментів, інгібітор АПФ слід негайно відмінити, а пацієнт повинен перебувати під ретельним наглядом. Також необхідно здійснити відповідне обстеження. Нейтропенія/агранулоцитоз/тромбоцитопенія/анемія. У пацієнтів на фоні терапії інгібіторами АПФ були виявлені випадки розвитку нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. При нормальній функції нирок відсутність інших ускладнень нейтропенія розвивається рідко. Препарат Перинева® необхідно з дуже великою обережністю застосовувати у пацієнтів із системними захворюваннями сполучної тканини (наприклад ВКВ, склеродермією), які одночасно отримують імунодепресивну терапію, алопуринол або прокаїнамід, а також при комбінуванні всіх перелічених факторів, особливо при порушенні функції нирок. У таких пацієнтів можливий розвиток важких інфекцій, які не піддаються інтенсивній антибіотикотерапії.При проведенні терапії препаратом Перинева® у пацієнтів з переліченими вище факторами рекомендується періодично контролювати кількість лейкоцитів у крові та попередити пацієнта про необхідність інформувати лікаря про появу будь-яких симптомів інфекції. У пацієнтів з уродженим дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази відмічені поодинокі випадки розвитку гемолітичної анемії. Негроїдна раса. Ризик розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів негроїдної раси вищий. Як і інші інгібітори АПФ, периндоприл менш ефективний щодо зниження артеріального тиску у пацієнтів негроїдної раси, можливо, через більшу поширеність низькоренінових станів у популяції цієї групи пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Кашель. На тлі терапії інгібіторами АПФ може розвинутись завзятий, непродуктивний кашель, який припиняється після відміни препарату. Це слід враховувати при диференціальній діагностиці кашлю. Хірургічне втручання/загальна анестезія. У пацієнтів, які потребують великого хірургічного втручання або анестезії препаратами, що викликають артеріальну гіпотензію, інгібітори АПФ, включаючи периндоприл, можуть блокувати утворення ангіотензину II при компенсаторному вивільненні реніну. За добу до хірургічного втручання терапію інгібіторами АПФ необхідно відмінити. Якщо інгібітор АПФ відмінити неможливо, то артеріальна гіпотензія, що розвивається за цим механізмом, може бути скоригована збільшенням ОЦК. Гіперкаліємія. На тлі терапії інгібіторами АПФ, включаючи периндоприл, у деяких пацієнтів може збільшуватися концентрація іонів калію в крові. Ризик гіперкаліємії підвищений у пацієнтів з нирковою та/або серцевою недостатністю, декомпенсованим цукровим діабетом та пацієнтів, які застосовують калійзберігаючі діуретики, препарати калію або інші препарати, що спричиняють гіперкаліємію (наприклад, гепарин). За необхідності одночасного призначення зазначених препаратів рекомендується регулярно контролювати вміст калію у сироватці крові. Цукровий діабет. У пацієнтів з цукровим діабетом, які приймають гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсуліну, у перші кілька місяців терапії інгібіторами АПФ необхідно ретельно контролювати концентрацію глюкози в крові. Літій. Не рекомендується спільний прийом препаратів літію та периндоприлу. Калійзберігаючі діуретики, препарати, що містять калій, калій містять продукти та харчові добавки. Не рекомендується спільне застосування з інгібіторами АПФ. лактоза. Таблетки Перінєва містять лактозу. Тому пацієнтам зі спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази Лаппа або синдромом мальабсорбції глюкози-галактози не слід приймати препарат. Вплив на здатність керувати автомобілем або виконувати роботи, що потребують підвищеної швидкості фізичних та психічних реакцій. Необхідно враховувати можливість розвитку гіпотензії або запаморочення, які можуть вплинути на керування автотранспортом та роботу з технічними засобами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаСироп - 5 мл: активні речовини: ретинолу пальмітат 1,7 Mio МО/г (вітамін А) 900 ME, колекальциферол 1 Mio МЕ/г (вітамін D3) 100 ME, рибофлавіну фосфат натрію (вітамін В2) 1 мг, піридоксину гідрохлорид (вітамін В6) 0, 6 мг, тіаміну гідрохлорид (вітамін В1) 1 мг, ціанокобаламін (вітамін В12) 1 мкг, аскорбінова кислота (вітамін С) 50 мг, нікотинамід (вітамін РР) 5 мг, декспантенол (D-пантенол) 1 мг; допоміжні речовини: агар, камедь трагакантова, сахароза, декстроза (глюкоза) рідка, апельсинове масло, ароматизатор грейпфрутовий, апельсиновий ароматизатор, полісорбат 80 (твін 80), лимонна кислота, моногідрат, барвник червоний [Понсо 4R], вода очищена. По 100 мл або 150 мл сиропу у флаконі темного скла закупореного пластмасовою пробкою з розсікачем рідини та пластиковою кришкою з контролем першого розтину. По 1 флакону в картонній пачці разом із дозуючою ложкою та інструкцією із застосування.Опис лікарської формиГуста, в'язка рідина, від світло-жовтого до коричнево-оранжевого кольору із запахом цитрусових та кислим смаком. Допустимо наявність ледь видимих включень.ХарактеристикаПіковіт® сироп для дітей, що містить комплекс вітамінів, що є важливими факторами метаболічних процесів в організмі.Фармакотерапевтична групаПолівітамінний засіб.Властивості компонентівВітамін А бере участь у синтезі різних речовин (білків, ліпідів, мукополісахаридів) та забезпечує нормальну функцію шкіри, слизових оболонок, а також органу зору. Вітамін D3 відіграє важливу роль у підтримці балансу кальцію та фосфору в організмі. При його нестачі в кістковій тканині позначається вміст кальцію (остеопороз). Вітамін В1 нормалізує діяльність серця та сприяє нормальному функціонуванню нервової системи. Вітамін В2 сприяє процесам регенерації тканин, у тому числі клітин шкіри. Вітамін В6 сприяє підтримці структури та функції кісток, зубів, ясен; впливає на еритропоез, сприяє нормальному функціонуванню нервової системи. Вітамін В12 бере участь в еритропоезі, сприяє нормальному функціонуванню нервової системи. Вітаміни групи В беруть участь в утворенні різних ферментів, що регулюють обмін речовин в організмі. Вітамін С бере участь в окисленні низки біологічно активних речовин, регуляції обміну в сполучній тканині, вуглеводного обміну, згортання крові та регенерації тканин, стимулює утворення стероїдних гормонів, нормалізує проникність капілярів. Вітамін С підвищує стійкість організму до інфекцій, знижує запальні реакції. Вітамін РР і D-пантенол - коферменти, що беруть участь у метаболізмі білка, при синтезі жирних кислот і холестерину, при продукуванні енергії та необхідні для нормального функціонування центральної нервової системи.Показання до застосуванняПіковіт® сироп для дітей застосовують як профілактичний засіб при станах, що супроводжуються підвищенням потреби у вітамінах: перевтома у дітей шкільного віку, підвищене фізичне та нервово-психічне навантаження; за відсутності апетиту та нерегулярному, неповноцінному або одноманітному раціоні харчування; у період одужання після перенесених захворювань, для підвищення опірності організму до інфекційних та застудних захворювань. У комплексній терапії при застосуванні хіміотерапевтичних засобів.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до компонентів препарату. Цукровий діабет (Піковіт® сироп для дітей містить 3 г цукру на 5 мл сиропу). Гіпервітаміноз А та Д.Побічна діяМожливі алергічні реакції. Не перевищуйте рекомендованої добової дози, при випадковому прийомі високих доз негайно зверніться до лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиВітамін С посилює дію та побічні ефекти антимікробних засобів із групи сульфаніламідів (у тому числі поява кристалів у сечі).Спосіб застосування та дозиПрепарат приймається внутрішньо. Діти віком від 1 до 3 років: по 1 чайній ложці 2 рази на день (10 мл сиропу на добу). Діти віком від 4 до 6 років: по 1 чайній ложці 3 рази на день (15 мл сиропу на добу). Діти віком від 7 до 14 років: по 1 чайній ложці 3-4 рази на день (15-20 мл сиропу на добу). Сироп можна давати з ложечки або змішувати із чаєм, соком або фруктовим пюре. За відсутності апетиту сироп слід давати щоденно протягом 1 місяця. Повторний курс прийому через 1-3 місяці або за рекомендацією лікаря.ПередозуванняВипадків передозування препаратом не було.Запобіжні заходи та особливі вказівкиМожливе фарбування сечі у жовтий колір - абсолютно нешкідливе і пояснюється наявністю в препараті рибофлавіну. Не рекомендується приймати Піковіт разом з іншими препаратами, що містять вітаміни. 5 мл сиропу Піковіт містить 3,3 г сахарози, 0,7 г глюкози, тому препарат не рекомендований дітям з вродженою непереносимістю глюкози та фруктози, з синдромами мальабсорбції гдюкози/галактози та дефіциту сахарози/ізомальтози. Препарат містить азобарвник Е 124 який може викликати реакцію підвищеної чутливості з астматичним компонентом. Подібні реакції найчастіше спостерігаються у пацієнтів з підвищеною чутливістю до ацетилсаліцилової кислоти. Бензойна кислота має слабоподразнюючу дію на шкіру і слизові оболонки.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Ретинолу пальмітат концентрат1) (вітамін А), синтетичний, олійна форма (1,7 млн МО/г) 0,35 мг; Колекальциферол концентрат2), масляна форма (вітамін D3) (1 МЛ МО/г) 0,08 мг; Аскорбінова кислота (вітамін С) 10,00 мг; Тіаміну мононітрат (вітамін В1) 0,25 мг; Рибофлавін (вітамін В2) 0,30 мг; Піридоксину гідрохлорид (вітамін В6) 0,30 мг; Ціанокобаламін 0,1% у манітолі (Е421) (вітамін В12) 0,20 мг; Нікотинамід 3,00 мг; Фолієва кислота 0,04 мг; Кальцію пантотенат 1,20 мг; Кальцію гідрофосфат (безводний) 43,00 мг; Допоміжні речовини: манітол (Е421) 146,50 мг, ароматизатор малиновий 10,00 мг, полісорбат 80 1,00 мг, гліцерол 3,50 мг, рицинова олія 1,10 мг, мальтитол, рідкий (перерахунок на суху речовину) 461, 00 мг, магнію стеарат 3,00 мг, Капол 600 Фарма* 2,50 мг, повідон К-25 2,50 мг, кремнію діоксид колоїдний, безводний 1,00 мг, мальтитол до 1140,00 мг 1 таблетка, покрита оболонкою, світло-жовтого кольору додатково містить: діоксид титану (Е171) 3,00 мг, бетакаротен 1% CWS (Е160а) 2,00 мг. 1 таблетка, покрита оболонкою, оранжевого кольору додатково містить: титану діоксид (Е171) 3,00 мг, бетакаротен 10% CWS (Е160а) 2,00 мг. 1 таблетка, покрита оболонкою, зеленого кольору додатково містить: титану діоксид (Е171) 3,00 мг, барвник індигокармін (Е132) 0,015 мг, барвник хіноліновий жовтий (Е104) 0,10 мг. 1 таблетка, покрита оболонкою, червоно-коричневого кольору додатково містить: барвник заліза оксид червоний (Е172) 1,00 мг. 1) ретинолу пальмітат концентрат містить: ретинолу пальмітат, бутилгідроксіанізол і бутилгідрокситолуол. 2) колекальциферол концентрат містить: колекальциферол, DL-a-токоферол і тригліцериди середньоланцюжкових жирних кислот. * Капол 600 Фарма містить: віск бджолиний білий, віск карнаубський, шеллак. По 15 таблеток у блістер із ПВХ/ПЕ/ПВДХ з алюмінієвою фольгою. По 2 блістери в пачку картонну разом з інструкцією із застосування.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою світло-жовтого, оранжевого, зеленого та червоно-коричневого кольору. Допускаються вкраплення.ХарактеристикаПІКОВІТ® Д містить 10 найважливіших вітамінів, а також кальцій та фосфор. Вітаміни групи В (В1 В2, В6, В12), пантотенова кислота та нікотинамід беруть участь у метаболізмі вуглеводів, білків та жирів. Фолієва кислота неактивна, проте в організмі вона перетворюється на біологічно активний кофермент - тетрагідрофолієву кислоту, яка необхідна для біосинтезу нуклеїнових кислот. Він посилює зростання та бере участь у дозріванні еритроцитів. Фолієва кислота бере участь в утворенні та регенерації тромбоцитів та їх функції. Вітамін А необхідний для розвитку епітеліальних клітин та синтезу зорового пігменту. Вітамін D бере участь в обміні кальцію та сприяє правильній мінералізації кісток та зубів. Вітамін С прискорює абсорбцію заліза та бере участь у багатьох окисно-відновних процесах в організмі. Кальцій та фосфор відіграють ключову роль у мінералізації кісток та зубів. Іони кальцію активізують численні ферменти, вони беруть участь у регулюванні тонусу серцевого м'яза, передачі нервових імпульсів і регулюють проникність мембран клітин. Водорозчинні вітаміни (вітаміни групи В, вітамін С та біотин) добре абсорбуються у кількостях, що відповідають добовим потребам організму. Кількості, що перевищують рівень насичення тканин, виводяться нирками і меншою мірою через шлунково-кишковий тракт. Після перорального прийому жиророзчинні вітаміни А і D добре абсорбуються у тонкій кишці у присутності жирів. Вищі кількості жиророзчинних вітамінів накопичуються в печінці і тому є токсичнішими, ніж водорозчинні вітаміни. ПІКОВІТ Д - вітамінно-мінеральні таблетки не містять цукор. Таблетки ПІКОВІТ Д містять підсолоджуючі речовини малтитол і манітол. Вони не надають несприятливої дії на зуби.Фармакотерапевтична групаПолівітамінний засіб+мінерали.Показання до застосуванняСтани, що супроводжуються підвищеною потребою у дітей у вітамінах, кальції та фосфорі: зниження чи відсутність апетиту; перевтома дітей шкільного віку; як допоміжна терапія при прийомі антибіотиків; неповноцінне та незбалансоване харчування у тому числі, внаслідок недостатнього споживання свіжих овочів та фруктів.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до компонентів препарату. Гіпервітаміноз А та D. Тяжка ниркова недостатність (КК менше 30 мл/хв). Дитячий вік до 4 років.Побічна діяАлергічні реакції (у цих випадках слід припинити прийом препарату та проконсультуватися у лікаря). ПІКОВІТ Д містить 0,9 г малтитолу, у зв'язку з цим прийом доз, що перевищують рекомендовані, може викликати діарею.Спосіб застосування та дозиТаблетки слід тримати у роті до повного розчинення. Дітям віком від 4 до 6 років: по 1 таблетці 4-5 разів на день. Дітям віком від 7 до 14 років: по 1 таблетці 5-7 разів на день. Курс лікування – 1 місяць, необхідність більш тривалого прийому визначається лікарем. Прийом препарату дітьми віком до 14 років за рекомендацією лікаря.ПередозуванняТривалий прийом (понад 1 місяць) дуже високих доз може призвести до гіпервітамінозу D та А; однак ризик передозування при прийомі Піковіта Д малоймовірний. Тривалий прийом високих доз вітаміну В6 може призвести до периферичної нейропатії. Маннітол і малтітол недостатньо абсорбується у шлунково-кишковому тракті і у високих дозах можуть призвести до діареї та метеоризму. Проносний ефект розвивається при прийомі більше 60 г малтітолу (66 таблеток, покритих оболонкою) або більше 10 г манітолу (68 таблеток, покритих оболонкою) на день. Лікування симптоматичне.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНе слід давати дітям вищі дози, ніж рекомендується. Тривалий прийом високих доз може спричинити гіпервітаміноз А та D, хоча ймовірність передозування мінімальна. При необхідності одночасного прийому інших полівітамінно-мінеральних комплексів проконсультуйтеся з лікарем. Хворі на цукровий діабет можуть приймати Піковіт® в той же час, слід пам'ятати, що одна пастилка містить 0,9 г малтитолу, тобто. добова доза становить 3,6-6,3 г малтітолу. Для метаболізму малтитолу необхідний інсулін, хоча завдяки повільному гідролізу та всмоктування у шлунково-кишковому тракті потреба в інсуліні мала. Енергетична цінність малтитолу (10 кДж/г або 2,4 ккал/г) менша, ніж у сахарозі.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: Ретинолу пальмітат концентрат1) (вітамін А), синтетичний, олійна форма, (1,7 ММЕ/г) 2,94 мг; Колекальциферол концентрат2), олійна форма (вітамін D3) (1 ММЕ/г) 0,40 мг; Аскорбінова кислота (вітамін С) 60,00 мг; Тіаміну мононітрат (вітамін B1) 1,50 мг; Рибофлавін (вітамін В2) 1,70 мг; Піридоксину гідрохлорид (вітамін В6) 2,00 мг; Ціанокобаламін 0,1% у манітолі (Е421) (вітамін В12) 6,00 мг; Нікотинамід 20,00 мг; Фолієва кислота 0,40 мг; Кальцію пантотенат 10,00 мг; Альфа-токоферолу ацетат, 50% гранулят3) (вітамін Е) 30,00 мг; Допоміжні речовини: маннітол (Е421) 129,00 мг, аспартам 5,00 мг, ароматизатор Мандарин 7,50 мг, полісорбат 80 1,00 мг, гліцерол 3,50 мг, рицинова олія 1,10 мг, мальтитол, рідкий (перерахунок на суху речовину) 419,93 мг, магнію стеарат 3,00 мг, Капол 600 Фарма 2,50 мг, повідон 2,50 мг, кремнію діоксид колоїдний, безводний 1,00 мг, титану діоксид (Е171) 3,00 мг, бетакаротен (Е160а) 2,00 мг, мальтитол до 1140,00 мг 1) ретинолу пальмітат концентрат містить: ретинолу пальмітат, бутилгідроксіанізол і бутилгідрокситолуол. 2) колекальциферол концентрат містить: колекальциферол, DL-a-токоферол і тригліцериди середньоланцюжкових жирних кислот. 3) альфа-токоферолу ацетат, 50% гранулят містить: 50% DL-a-токоферолу ацетат у желатино-вуглеводній матриці (gelatin carbohydrate matrix). По 15 таблеток у блістер із ПВХ/ПЕ/ПВДХ з алюмінієвою фольгою. По 2 блістери в пачку картонну разом з інструкцією із застосування.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою від світло-жовтогарячого до темно-жовтогарячого кольору. Допускаються вкраплення.ХарактеристикаПІКОВІТ® ФОРТЕ містить 11 найважливіших вітамінів у кількостях, що відповідають рекомендованим дозам для дітей віком від 7 років і старше.Фармакотерапевтична групаПолівітамінний засіб.Властивості компонентівВітаміни групи В (Bl, В2, В6, В12, пантотенова кислота та нікотинамід) беруть участь у метаболізмі вуглеводів, білків та жирів. Фолієва кислота необхідна для нормального синтезу, регенерації та функціонування клітин крові. Вітамін А необхідний для розвитку епітеліальних клітин та синтезу зорового пігменту. Вітамін D регулює надходження кальцію та сприяє правильній мінералізації кісток та зубів. Вітамін С сприяє абсорбції заліза та бере участь у багатьох окисно-відновних процесах в організмі. Вітамін Е є фізіологічним антиоксидантом, який захищає мембрани клітин та підтримує функцію клітин. ПІКОВІТ® ФОРТЕ не містить цукру.ФармакодинамікаВодорозчинні вітаміни (вітаміни групи В, вітамін С та біотин) добре абсорбуються у кількостях, що відповідають добовим потребам організму. Кількості, що перевищують рівень насичення тканин, виводяться із сечею та, іноді, з калом. Регулярний прийом цих вітамінів важливий підтримки необхідних концентрацій у тканинах, оскільки вони накопичуються в організмі в обмежених кількостях. При пероральному прийомі жиророзчинні вітаміни А і D добре абсорбуються у тонкій кишці у присутності жирів. Абсорбція вітаміну Е досить слабка (25-85% дози).Показання до застосуванняПІКОВІТ® ФОРТЕ рекомендується до застосування у дітей з 7 років при підвищеній потребі організму у вітамінах: зниження концентрації уваги і натомість підвищеного втоми в дітей віком шкільного віку; підвищені фізичні навантаження (зокрема під час занять спортом); підвищена потреба у вітамінах і натомість зниженого апетиту; у комплексній терапії захворювань при призначенні антибіотиків; підвищена потреба у вітамінах при зниженому сезонному споживанні свіжих овочів та фруктів.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до компонентів препарату; гіпервітаміноз А та D; дитячий вік до 7 років; до складу ПІКОВІТ® ФОРТЕ входить аспартам, що містить фенілаланін, тому препарат не рекомендується приймати пацієнтам з фенілкетонурією.Побічна діяМожливі алергічні реакції. У таких випадках слід припинити прийом препарату та проконсультуватися з лікарем. ПІКОВІТ® ФОРТЕ містить 0,6 г малтитолу, у зв'язку з цим прийом доз, що перевищують рекомендовані, може спричинити діарею. У разі виникнення побічних реакцій необхідно припинити прийом препарату та проконсультуватися з лікарем.Спосіб застосування та дозиТаблетки слід тримати у роті до повного розсмоктування. Дітям з 7 років: по 1 таблетці один раз на день після їди. При поганому апетиті дитині слід давати по 1 таблетці щодня протягом 2 місяців.ПередозуванняПри передозуванні, що розвивається на фоні прийому високих доз препарату більше 1 місяця, може розвинутись гіпервітаміноз вітамінів А та D. Тривале застосування високих доз вітаміну В6 може спричинити розвиток периферичної нейропатії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗа необхідності одночасного прийому інших вітамінних препаратів слід проконсультуватися з лікарем. Хворі на цукровий діабет можуть приймати ПІКОВІТ® ФОРТЕ. У той же час слід пам'ятати, що одна пастилка містить 0,6 г малтитолу. Для метаболізму малтитолу необхідний інсулін, хоча завдяки повільному гідролізу та всмоктування у шлунково-кишковому тракті потреба в інсуліні мала. Енергетична цінність однієї пастилки становить приблизно 6 кДж (1,4 ккал).Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Ретинолу нальмітат концентрат1) (вітамін А), синтетичний, масляна форма (1,7 ММЕ/г) 0,35 мг; Колекальциферол концентрат2), олійна форма (вітамін D3) (1 ММЕ/г) 0,08 мг; Аскорбінова кислота (вітамін С) 10,00 мг; Тіаміну мононітрат (вітамін В1) 0,25 мг; Рибофлавін (вітамін В2) 0,30 мг; Піридоксину гідрохлорид (вітамін В6) 0,30 мг; Ціанокобаламін 0,1% у манітолі (Е421) (вітаміну В12) 0,20 мг; Нікотинамід 3,00 мг; Фолієва кислота 0,04 мг; Кальцію пантотенат 1,20 мг; Кальцію гідрофосфат (безводний) 43,00 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат 192,00 мг, ароматизатор апельсинова олія 05073 5,00 мг, полісорбат 80 1,00 мг, гліцерол 5,50 мг, рицинова олія 1,60 мг, лимонна кислота, безводна 13,72 мг, Е420) 134,20 мг, декстроза (глюкоза рідка) (суха речовина) 160,00 мг, магнію стеарат 2,50 мг, Капол 600 Фарма 2,50 мг, вазелінове масло 10,00 мг, повідон К-25 2,00 мг, диметикон (піногасник 1510) (Е900) 0,01 мг, сахароза до 1200,00 мг. 1 таблетка, покрита оболонкою, інтенсивно рожевого кольору додатково містить: барвник червоний [Понсо 4R] (Е124) 0,20 мг, титану діоксид (Е171) 3,00 мг 1 таблетка, покрита оболонкою, жовтого кольору додатково містить: барвник сонячний захід жовтий 06080 (Е110) 0,04 мг, барвник хіноліновий жовтий (Е104) 0,30 мг, титану діоксид (Е171) 4,00 мг. 1 таблетка, покрита оболонкою, оранжевого кольору додатково містить: барвник сонячний захід жовтий 06080 (Е1 10) 0,50 мг, титану діоксид (Е171) 4,00 мг. 1 таблетка, покрита оболонкою, зеленого кольору додатково містить: барвник індигокармін (Е132) 0,015 мг, барвник хіноліновий жовтий (Е104) 0,10 мг, титану діоксид (Е171) 4,00 мг. 1) ретинолу пальмітат концентрат містить: ретинолу пальмітат, бугілгідроксіанізол і бугілгідрокситолуол. 2) колекальциферол концентрат містить: колекальциферол, DL-α-токоферол і тригліцериди середньоланцюжкових жирних кислот. По 15 таблеток у блістер із ПВХ/ПЕ/ПВДХ з алюмінієвою фольгою. По 2 або 4 блістери в картонну пачку разом з інструкцією із застосування.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою інтенсивно рожевого, жовтого, зеленого та оранжевого кольору. Допускаються вкраплення.ХарактеристикаКомбінований препарат, що містить комплекс вітамінів та мінералів, що є важливими факторами метаболічних процесів.Фармакотерапевтична групаПолівітамінний засіб.Властивості компонентівВітамін А бере участь у синтезі різних речовин (білків, ліпідів, мукополісахаридів) та забезпечує нормальну функцію шкіри, слизових оболонок, а також органу зору. Вітамін Д3 відіграє важливу роль у підтримці балансу кальцію та фосфору в організмі. Вітамін В1 нормалізує діяльність серця та сприяє нормальному функціонуванню нервової системи. Вітамін В2 сприяє процесам регенерації тканин, у тому числі клітин шкіри. Вітамін В6 сприяє підтримці структури та функції кісток, зубів, ясен, впливає на еритропоез, сприяє нормальному функціонуванню нервової системи. Вітамін В12 бере участь в еритропоезі, сприяє нормальному функціонуванню нервової системи. Вітамін В5 (кальція пантотенат) входить до складу коферменту А, який відіграє важливу роль у процесах ацетилювання та окиснення. Активізує метаболічні процеси у тканинах. Вітаміни групи В беруть участь в утворенні різних ферментів, що регулюють обмін речовин в організмі. Вітамін С бере участь в окисленні низки біологічно активних речовин, регуляції обміну в сполучній тканині, вуглеводного обміну, згортання крові та регенерації тканин, стимулює утворення стероїдних гормонів, нормалізує проникність капілярів. Вітамін С підвищує стійкість організму до інфекцій, знижує запальні реакції. Вітамін РР (нікотинамід) - кофермент, що бере участь у метаболізмі білка, при синтезі жирних кислот і холестерину, при продукуванні енергії, і необхідний для нормального функціонування центральної нервової системи. Фолієва кислота стимулює еритропоез. Кальцій бере участь у формуванні кісткової тканини, зсіданні крові, передачі нервових імпульсів, скороченні скелетних і гладких м'язів. Фосфор, поряд з кальцієм, бере участь у формуванні кісток та зубів, а також бере участь у процесах енергетичного обміну.Показання до застосуванняПрофілактика дефіциту вітамінів та мінералів при: неповноцінному та незбалансованому харчуванні; внаслідок відсутності апетиту; при перевтомі в дітей віком шкільного віку. У комплексній терапії захворювань, що супроводжуються призначенням антибіотиків.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до компонентів препарату. Гіпервітаміноз А та Д. Дитячий вік до 4-х ліг. Вроджена непереносимість глюкози, фруктози, синдром глюкозогалактозної мальабсорбції, дефіцит сахарази/ізомальтази.Вагітність та лактаціяВагітні та годуючі жінки можуть приймати вітаміни та мінерали за рекомендацією лікаря. Дози вітамінів у препараті Піковіт, таблетки, вкриті оболонкою, призначені для дітей.Побічна діяАлергічні реакції. Високі дози гліцеролу можуть викликати головний біль, порушення шлунково-кишкового тракту (діарея). Препарат Піковіт містить азобарвники (Е124) і (Е110), які можуть викликати реакцію підвищеної чутливості з астматичним компонентом. Подібні реакції найчастіше спостерігаються у пацієнтів з підвищеною чутливістю до ацетилсаліцилової кислоти.Взаємодія з лікарськими засобамиПрепарат Піковіт містить кальцій і тому затримує всмоктування в кишечнику антибіотиків із групи тстрациклінів, а також антимікробних засобів - похідних фторхінолонів (необхідно, щоб між прийомами препаратів був інтервал не менше 2-х годин). Вітамін С посилює дію та побічні ефекти антимікробних засобів із групи сульфаніламідів (у тому числі поява кристалів у сечі). При одночасному застосуванні сечогінних засобів із групи тіазидів збільшується ймовірність гіперкальціємії.Спосіб застосування та дозиВсередину таблетки Піковіт слід тримати в роті до повного розчинення. Дітям віком від 4 до 6 років рекомендується приймати по 1 таблетці 4-5 разів на добу. Дітям віком від 7 до 14 років рекомендується приймати по 1 таблетці 5-7 разів на добу. Курс прийому препарату – 20-30 днів. Повторний курс прийому за рекомендацією лікаря. За відсутності апетиту у дітей препарат Піковіт можна давати дітям протягом 2-х місяців.ПередозуванняВипадків передозування не було. Симптоми Симптомами гіпервітамінозу А після короткочасного застосування великих доз вітаміну А є біль у животі, анорексія, блювання, порушення зору, головний біль, некоординовані рухи та почервоніння шкіри. Тривале застосування великих доз вітаміну А може викликати витончення та свербіння шкіри, тріщини на губах, запалення кон'юнктиви, пошкодження очей, біль у суглобах, хронічний головний біль та багаторазове блювання. Симптомами гіпервітамінозу Д, які можуть виникати після застосування великих доз вітаміну Д, є анорексія, втрата ваги, втома, дезорієнтація, блювання, запор або діарея, металевий присмак у роті, сухість слизової оболонки порожнини рота та спрага. Щоб уникнути передозування, не рекомендується перевищувати добову дозу. Лікування У разі розвитку симптомів передозування застосування препарату Піковіт має бути припинено. Лікування симптоматичне. Слід викликати блювоту та ввести достатню кількість рідини. Обмежити надходження з їжею кальцію та вітаміну Д для попередження гіперкальціємії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиМожливе фарбування сечі у жовтий колір - абсолютно нешкідливе і пояснюється наявністю в препараті рибофлавіну. Не рекомендується приймати препарат Піковіт разом з іншими препаратами, що містять вітаміни та мінерали. Високі дози гліцеролу можуть викликати головний біль, порушення шлунково-кишкового тракту (діарея). Препарат Піковіт містить азобарвники (Е124) і (Е110), які можуть викликати реакцію підвищеної чутливості з астматичним компонентом. Подібні реакції найчастіше спостерігаються у пацієнтів з підвищеною чутливістю до ацетилсаліцилової кислоти. У препараті міститься 192 мг лактози, 611 мг сахарози, 160 мг глюкози та 134,2 мг сорбітолу, тому препарат не рекомендований дітям з вродженою непереносимістю глюкози та фруктози, із синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції та дефіцитом. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Про вплив препарату на здатність керувати транспортними засобами та механізмами не повідомлялося. Препарат не впливає на рухову функцію дітей.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Ретинолу нальмітат концентрат1) (вітамін А), синтетичний, масляна форма (1,7 ММЕ/г) 0,35 мг; Колекальциферол концентрат2), олійна форма (вітамін D3) (1 ММЕ/г) 0,08 мг; Аскорбінова кислота (вітамін С) 10,00 мг; Тіаміну мононітрат (вітамін В1) 0,25 мг; Рибофлавін (вітамін В2) 0,30 мг; Піридоксину гідрохлорид (вітамін В6) 0,30 мг; Ціанокобаламін 0,1% у манітолі (Е421) (вітаміну В12) 0,20 мг; Нікотинамід 3,00 мг; Фолієва кислота 0,04 мг; Кальцію пантотенат 1,20 мг; Кальцію гідрофосфат (безводний) 43,00 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат 192,00 мг, ароматизатор апельсинова олія 05073 5,00 мг, полісорбат 80 1,00 мг, гліцерол 5,50 мг, рицинова олія 1,60 мг, лимонна кислота, безводна 13,72 мг, Е420) 134,20 мг, декстроза (глюкоза рідка) (суха речовина) 160,00 мг, магнію стеарат 2,50 мг, Капол 600 Фарма 2,50 мг, вазелінове масло 10,00 мг, повідон К-25 2,00 мг, диметикон (піногасник 1510) (Е900) 0,01 мг, сахароза до 1200,00 мг. 1 таблетка, покрита оболонкою, інтенсивно рожевого кольору додатково містить: барвник червоний [Понсо 4R] (Е124) 0,20 мг, титану діоксид (Е171) 3,00 мг 1 таблетка, покрита оболонкою, жовтого кольору додатково містить: барвник сонячний захід жовтий 06080 (Е110) 0,04 мг, барвник хіноліновий жовтий (Е104) 0,30 мг, титану діоксид (Е171) 4,00 мг. 1 таблетка, покрита оболонкою, оранжевого кольору додатково містить: барвник сонячний захід жовтий 06080 (Е1 10) 0,50 мг, титану діоксид (Е171) 4,00 мг. 1 таблетка, покрита оболонкою, зеленого кольору додатково містить: барвник індигокармін (Е132) 0,015 мг, барвник хіноліновий жовтий (Е104) 0,10 мг, титану діоксид (Е171) 4,00 мг. 1) ретинолу пальмітат концентрат містить: ретинолу пальмітат, бугілгідроксіанізол і бугілгідрокситолуол. 2) колекальциферол концентрат містить: колекальциферол, DL-α-токоферол і тригліцериди середньоланцюжкових жирних кислот. По 15 таблеток у блістер із ПВХ/ПЕ/ПВДХ з алюмінієвою фольгою. По 2 або 4 блістери в картонну пачку разом з інструкцією із застосування.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою інтенсивно рожевого, жовтого, зеленого та оранжевого кольору. Допускаються вкраплення.ХарактеристикаКомбінований препарат, що містить комплекс вітамінів та мінералів, що є важливими факторами метаболічних процесів.Фармакотерапевтична групаПолівітамінний засіб.Властивості компонентівВітамін А бере участь у синтезі різних речовин (білків, ліпідів, мукополісахаридів) та забезпечує нормальну функцію шкіри, слизових оболонок, а також органу зору. Вітамін Д3 відіграє важливу роль у підтримці балансу кальцію та фосфору в організмі. Вітамін В1 нормалізує діяльність серця та сприяє нормальному функціонуванню нервової системи. Вітамін В2 сприяє процесам регенерації тканин, у тому числі клітин шкіри. Вітамін В6 сприяє підтримці структури та функції кісток, зубів, ясен, впливає на еритропоез, сприяє нормальному функціонуванню нервової системи. Вітамін В12 бере участь в еритропоезі, сприяє нормальному функціонуванню нервової системи. Вітамін В5 (кальція пантотенат) входить до складу коферменту А, який відіграє важливу роль у процесах ацетилювання та окиснення. Активізує метаболічні процеси у тканинах. Вітаміни групи В беруть участь в утворенні різних ферментів, що регулюють обмін речовин в організмі. Вітамін С бере участь в окисленні низки біологічно активних речовин, регуляції обміну в сполучній тканині, вуглеводного обміну, згортання крові та регенерації тканин, стимулює утворення стероїдних гормонів, нормалізує проникність капілярів. Вітамін С підвищує стійкість організму до інфекцій, знижує запальні реакції. Вітамін РР (нікотинамід) - кофермент, що бере участь у метаболізмі білка, при синтезі жирних кислот і холестерину, при продукуванні енергії, і необхідний для нормального функціонування центральної нервової системи. Фолієва кислота стимулює еритропоез. Кальцій бере участь у формуванні кісткової тканини, зсіданні крові, передачі нервових імпульсів, скороченні скелетних і гладких м'язів. Фосфор, поряд з кальцієм, бере участь у формуванні кісток та зубів, а також бере участь у процесах енергетичного обміну.Показання до застосуванняПрофілактика дефіциту вітамінів та мінералів при: неповноцінному та незбалансованому харчуванні; внаслідок відсутності апетиту; при перевтомі в дітей віком шкільного віку. У комплексній терапії захворювань, що супроводжуються призначенням антибіотиків.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до компонентів препарату. Гіпервітаміноз А та Д. Дитячий вік до 4-х ліг. Вроджена непереносимість глюкози, фруктози, синдром глюкозогалактозної мальабсорбції, дефіцит сахарази/ізомальтази.Вагітність та лактаціяВагітні та годуючі жінки можуть приймати вітаміни та мінерали за рекомендацією лікаря. Дози вітамінів у препараті Піковіт, таблетки, вкриті оболонкою, призначені для дітей.Побічна діяАлергічні реакції. Високі дози гліцеролу можуть викликати головний біль, порушення шлунково-кишкового тракту (діарея). Препарат Піковіт містить азобарвники (Е124) і (Е110), які можуть викликати реакцію підвищеної чутливості з астматичним компонентом. Подібні реакції найчастіше спостерігаються у пацієнтів з підвищеною чутливістю до ацетилсаліцилової кислоти.Взаємодія з лікарськими засобамиПрепарат Піковіт містить кальцій і тому затримує всмоктування в кишечнику антибіотиків із групи тстрациклінів, а також антимікробних засобів - похідних фторхінолонів (необхідно, щоб між прийомами препаратів був інтервал не менше 2-х годин). Вітамін С посилює дію та побічні ефекти антимікробних засобів із групи сульфаніламідів (у тому числі поява кристалів у сечі). При одночасному застосуванні сечогінних засобів із групи тіазидів збільшується ймовірність гіперкальціємії.Спосіб застосування та дозиВсередину таблетки Піковіт слід тримати в роті до повного розчинення. Дітям віком від 4 до 6 років рекомендується приймати по 1 таблетці 4-5 разів на добу. Дітям віком від 7 до 14 років рекомендується приймати по 1 таблетці 5-7 разів на добу. Курс прийому препарату – 20-30 днів. Повторний курс прийому за рекомендацією лікаря. За відсутності апетиту у дітей препарат Піковіт можна давати дітям протягом 2-х місяців.ПередозуванняВипадків передозування не було. Симптоми Симптомами гіпервітамінозу А після короткочасного застосування великих доз вітаміну А є біль у животі, анорексія, блювання, порушення зору, головний біль, некоординовані рухи та почервоніння шкіри. Тривале застосування великих доз вітаміну А може викликати витончення та свербіння шкіри, тріщини на губах, запалення кон'юнктиви, пошкодження очей, біль у суглобах, хронічний головний біль та багаторазове блювання. Симптомами гіпервітамінозу Д, які можуть виникати після застосування великих доз вітаміну Д, є анорексія, втрата ваги, втома, дезорієнтація, блювання, запор або діарея, металевий присмак у роті, сухість слизової оболонки порожнини рота та спрага. Щоб уникнути передозування, не рекомендується перевищувати добову дозу. Лікування У разі розвитку симптомів передозування застосування препарату Піковіт має бути припинено. Лікування симптоматичне. Слід викликати блювоту та ввести достатню кількість рідини. Обмежити надходження з їжею кальцію та вітаміну Д для попередження гіперкальціємії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиМожливе фарбування сечі у жовтий колір - абсолютно нешкідливе і пояснюється наявністю в препараті рибофлавіну. Не рекомендується приймати препарат Піковіт разом з іншими препаратами, що містять вітаміни та мінерали. Високі дози гліцеролу можуть викликати головний біль, порушення шлунково-кишкового тракту (діарея). Препарат Піковіт містить азобарвники (Е124) і (Е110), які можуть викликати реакцію підвищеної чутливості з астматичним компонентом. Подібні реакції найчастіше спостерігаються у пацієнтів з підвищеною чутливістю до ацетилсаліцилової кислоти. У препараті міститься 192 мг лактози, 611 мг сахарози, 160 мг глюкози та 134,2 мг сорбітолу, тому препарат не рекомендований дітям з вродженою непереносимістю глюкози та фруктози, із синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції та дефіцитом. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Про вплив препарату на здатність керувати транспортними засобами та механізмами не повідомлялося. Препарат не впливає на рухову функцію дітей.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.
Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.
252,00 грн
202,00 грн
Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.
381,00 грн
345,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Речовини, що діють: Індапамід 1,250 мг; Периндоприл ербумін 4,000 мг; Розувастатин кальцію 10,395 мг, еквівалентно розувастатину 10,000 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, тип 200, низької вологості, целюлоза мікрокристалічна, тип 112, кросповідон, тип А, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат; Оболонка плівкова (плівкоутворююча суміш 1): полівініловий спирт, макрогол-3350, титану діоксид (Е171), тальк, барвник заліза оксид червоний (Е172), барвник заліза оксид чорний (Е172), барвник заліза оксид жовтий (Е172). По 10 таблеток у блістері з комбінованого матеріалу ОПА/Ал/ПВХ та фольги алюмінієвої. По 3, 6 або 9 блістерів разом з інструкцією із застосування поміщають в картонну пачку.Опис лікарської формиКруглі, злегка двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою червонувато-коричневого кольору, з гравіюванням PIR1 на одній стороні та фаскою.Фармакотерапевтична групаКомбіноване засіб (діуретик + ангіотензинперетворюючого ферменту інгібітор + ГМГ-КоА-редуктази інгібітор).ФармакокінетикаІндапамід Всмоктування, розподіл Швидко і повністю всмоктується із шлунково-кишкового тракту (ШКТ). Максимальна концентрація (Сmax) у плазмі досягається через 1 годину після прийому внутрішньо. Ступінь зв'язування з білками плазми – 79%. Метаболізм, виведення Період напіввиведення (Т1/2) становить 14-24 годин (загалом 18 годин). Повторний прийом індапаміду не призводить до його кумуляції в організмі. Виводиться в основному нирками (70% від прийнятої дози) і через кишечник (22%) у формі неактивних метаболітів. Ниркова недостатність Фармакокінетика індапаміду не змінюється у пацієнтів із нирковою недостатністю. Периндоприл Всмоктування При прийомі периндоприл швидко всмоктується. Сmax у плазмі досягається через 1 годину після прийому внутрішньо. Метаболізм Периндоприл є проліками, тобто не має фармакологічної активності. Близько 27% від дози периндоприлу, прийнятої внутрішньо, надходить у кровотік у вигляді активного метаболіту – периндоприлату. Крім активного метаболіту - периндоприлату, утворюється ще 5 метаболітів, які не мають фармакологічної активності. Сmax периндоприлату в плазмі досягається через 3-4 години після прийому внутрішньо. Прийом їжі уповільнює перетворення периндоприлу на периндоприлат, таким чином, впливаючи на біодоступність. Тому периндоприл слід приймати 1 раз на добу, вранці, перед їдою. Розподіл Об'єм розподілу (Vd) вільного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кг. Ступінь зв'язування периндоприлату з білками плазми крові (переважно з АПФ) залежить від концентрації периндоприлу і становить близько 20%. Виведення Т1/2 периндоприлу із плазми становить 1 годину. Периндоприлат елімінується із організму нирками. Кінцевий Т1/2 вільної фракції становить близько 17 годин, рівноважний стан досягається протягом 4-х діб. Лінійність Існує лінійна залежність концентрації периндоприлу у плазмі крові від прийнятої внутрішньо дози. Пацієнти похилого віку Виведення периндоприлату сповільнене у пацієнтів похилого віку, а також у пацієнтів із серцевою та нирковою недостатністю. Ниркова недостатність Корекція дози у пацієнтів з нирковою недостатністю проводиться з урахуванням ступеня порушення ниркової функції (кліренсу креатиніну (КК)). Діалізний кліренс периндоприлату становить 70 мл/хв. Печінкова недостатність Фармакокінетика периндоприлу змінюється у пацієнтів із цирозом печінки: печінковий кліренс зменшується у 2 рази. Однак кількість периндоприлату, що утворюється, не зменшується, тому корекції дози не потрібно. Розувастатин Абсорбція Сmax розувастатину в плазмі досягається приблизно через 5 годин після прийому внутрішньо. Абсолютна біодоступність становить приблизно 20%. Розподіл Метаболізується переважно печінкою, яка є основним органом, що синтезує холестерин та метаболізує ХС-ЛПНГ. Об'єм розподілу розувастатину становить приблизно 134 л. Приблизно 90% розувастатину зв'язується з білками плазми, переважно з альбуміном. Метаболізм Зазнає обмеженого метаболізму (близько 10%). Розувастатин є неспецифічним субстратом системи цитохрому Р450. Основним ізоферментом, який бере участь у метаболізмі розувастатину, є ізофермент CYP2C9. Ізоферменти CYP2C19, CYP3A4, CYP2D6 залучені до метаболізму меншою мірою. Основними виявленими метаболітами є N-десметилрозувастатин та лактонові метаболіти. N-десметилрозувастатин приблизно на 50% менш активний, ніж розувастатин, лактонові метаболіти фармакологічно неактивні. Більше 90% фармакологічної активності з інгібування плазмової ГМГ-КоА-редуктази забезпечується розувастатином, решта – його метаболітами. Виведення Близько 90% дози розувастатину виводиться у незміненому вигляді через кишечник (включаючи абсорбований та неабсорбований розувастатин). Частина, що залишилася, виводиться нирками. Т1/2 із плазми становить приблизно 19 годин (не змінюється при збільшенні дози препарату). Середній геометричний плазмовий кліренс – 50 л/год (коефіцієнт варіації – 21,7%). Як і у випадку інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, у процес "печінкового" захоплення розувастатину залучено мембранний переносник холестерину, що виконує важливу роль у "печінковій" елімінації розувастатину. Лінійність Системна експозиція розувастатину збільшується пропорційно дозі. Фармакокінетичні параметри не змінюються під час щоденного застосування. Вік та стать Підлога та вік не мають клінічно значущого впливу на фармакокінетику розувастатину. Етнічні групи Фармакокінетичні дослідження показали приблизно дворазове збільшення медіани AUC (площі під кривою "концентрація-час") і Сmax в плазмі крові розувастатину у пацієнтів монголоїдної раси (японців, китайців, філіппінців, в'єтнамців і корейців) у порівнянні з пацієнтами європеоїд медіани AUC та Сmax у 1,3 рази. Фармакокінетичний аналіз не виявив клінічно значимих відмінностей у фармакокінетиці серед пацієнтів європеоїдної та негроїдної рас. Ниркова недостатність У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого або помірного ступеня тяжкості величина плазмової концентрації розувастатину або N-десметилрозувастатину суттєво не змінюється. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (КК менше 30 мл/хв) концентрація розувастатину у плазмі крові у 3 рази вища, а концентрація N-десметилрозувастатину – у 9 разів вища, ніж у здорових добровольців. Концентрація розувастатину в плазмі крові у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, приблизно на 50% вища, ніж у здорових добровольців. Печінкова недостатність У пацієнтів із печінковою недостатністю 7 балів та нижче за шкалою Чайлд-П'ю не виявлено збільшення системної експозиції розувастатину. У двох пацієнтів із печінковою недостатністю 8-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю відмічено збільшення системної експозиції принаймні у 2 рази. Досвід застосування розувастатину у пацієнтів із печінковою недостатністю вище 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю відсутній. Генетичний поліморфізм Інгібітори ГМГ-КоА-редуктази, у тому числі розувастатин, зв'язуються з транспортними білками ОАТР1В1 (поліпептид транспорту органічних аніонів, що бере участь у захопленні статинів гепатоцитами) та BCRP (ефлюксний транспортер). У носіїв генотипів SLC01B1 (ОАТР1В1) c.521СС та ABCG2 (BCRP) c.421АА відзначалося збільшення експозиції (AUC) розувастатину в 1,6 та 2,4 рази, відповідно, порівняно з носіями генотипів SLC01B1 с.52ITT та ABCG. 421СС. Діти Фармакокінетичні параметри розувастатину у дітей із гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією у віці від 10 до 17 років повністю не описані. Результати невеликого фармакокінетичного дослідження розувастатину (за участю 18 дітей) показують, що експозиція у дітей була порівнянна з експозицією у дорослих пацієнтів, також не очікується великих відхилень фармакокінетичних параметрів залежно від дози.ФармакодинамікаРоксатенз-інду – комбінований препарат, що містить периндоприл – інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), індапамід – тіазидоподібний діуретик та розувастатин – селективний, конкурентний інгібітор ГМГ-КоА-редуктази (статин). Механізм дії препарату заснований на фармакологічних властивостях кожної з діючих речовин та адитивної синергічної дії периндоприлу та індапаміду. Механізм дії Індапамід Індапамід відноситься до похідних сульфонаміду, за фармакологічними властивостями близький до тіазидних діуретиків. Індапамід пригнічує реабсорбцію іонів натрію в кортикальному сегменті петлі Генле, що призводить до збільшення виведення нирками іонів натрію, хлору та меншою мірою іонів калію та магнію, посилюючи тим самим діурез та знижуючи артеріальний тиск (АТ). Периндоприл Периндоприл - інгібітор ферменту, що перетворює ангіотензин I на ангіотензин II, судинозвужувальну речовину, крім цього АПФ стимулює секрецію альдостерону та руйнування брадикініну, що має судинорозширювальну дію, до неактивного гептапептиду. В результаті периндоприл: знижує секрецію альдостерону; за принципом негативного зворотного зв'язку збільшує активність реніну у плазмі крові; при тривалому застосуванні зменшує загальний периферичний судинний опір (ОПСС), що зумовлено переважно дією на судини в м'язах і нирках. Ці ефекти не супроводжуються затримкою іонів натрію, рідини, або розвитком рефлекторної тахікардії. Периндоприл має антигіпертензивну дію у пацієнтів як з низькою, так і нормальною активністю реніну в плазмі крові. Периндоприл діє за допомогою свого основного активного метаболіту – периндоприлату. Інші його метаболіти неактивні. Дія периндоприлу призводить до: розширення вен (зниження переднавантаження на серце), обумовленого зміною метаболізму простагландинів; зменшення ОПСС (зниження постнавантаження на серце). При вивченні показників гемодинаміки у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (ХСН) було виявлено: зниження тиску наповнення у лівому та правому шлуночках серця; зниження ОПСС; збільшення серцевого викиду та збільшення серцевого індексу; посилення м'язового периферичного кровотоку В результаті значно покращуються результати проби з фізичним навантаженням. Розувастатин Розувастатин є селективним, конкурентним інгібітором ГМГ-КоА-редуктази, ферменту, що перетворює 3-гідрокси-3-метилглутарил кофермент А на мевалонову кислоту, попередник холестерину (ХС). Основною мішенню дії розувастатину є печінка, що сприяє зниженню концентрації холестерину. Розувастатин збільшує число "печінкових" рецепторів до ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) на поверхні клітин, підвищуючи захоплення та катаболізм ЛПНЩ, що у свою чергу призводить до інгібування синтезу ліпопротеїнів дуже низької щільності (ЛПДНЩ), зменшуючи тим самим загальну кількість ЛПНЩ та ЛПДНЩ. Фармакодинамічні ефекти Периндоприл/індапамід Комбінація периндоприл/індапамід має дозозалежну антигіпертензивну дію, як на діастолічний, так і на систолічний АТ як у положенні "стоячи", так і "лежачи". Антигіпертензивна дія зберігається протягом 24 годин. Стабільний терапевтичний ефект розвивається менш ніж через 1 місяць від початку терапії та не супроводжується тахіфілаксією. Припинення лікування не викликає синдрому "скасування". Одночасний прийом периндоприлу та індапаміду має антигіпертензивну дію синергетичного характеру порівняно з прийомом кожного препарату окремо. Доведено вплив застосування комбінації периндоприл/індапамід на рівень гіпертрофії лівого шлуночка (ГТЛШ) у порівнянні з еналаприлом. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та ГТЛШ, які отримували терапію комбінацією периндоприл 2 мг/індапамід 0,625 мг або еналаприлом у дозі 10 мг один раз на добу, та при збільшенні дози периндоприл 8 мг/індапамід 2,5 мг та еналаприлу до 4 добу, відзначено більш значуще зниження індексу маси лівого шлуночка (ІМЛШ) у групі периндоприл/індапамід у порівнянні з групою еналаприлу. При цьому найбільший вплив на ІМЛШ відзначається при застосуванні комбінації периндоприл 8 мг/індапамід 2,5 мг. Також відзначено більш виражену антигіпертензивну дію на тлі комбінованої терапії периндоприлом та індапамідом порівняно з еналаприлом. Індапамід Антигіпертензивна дія індапаміду проявляється при застосуванні препарату в дозах, які мають мінімальну діуретичну дію, і триває 24 години. Антигіпертензивна дія індапаміду пов'язана з покращенням еластичних властивостей великих артерій, зменшенням ОПСС. Індапамід зменшує ГТЛШ. Підвищення подальшої дози тіазидних та тіазидоподібних діуретиків не спричиняє посилення антигіпертензивного ефекту, але збільшує ризик розвитку небажаних явищ. При неефективності терапії слід збільшувати дозу. Індапамід у пацієнтів з артеріальною гіпертензією не впливає на: метаболізм ліпідів: тригліцеридів (ТГ), ЛПНГ та ліпопротеїнів високої щільності (ЛПВЩ); вуглеводний обмін, у тому числі у пацієнтів з цукровим діабетом (ЦД) та артеріальною гіпертензією. Периндоприл Периндоприл ефективний при терапії артеріальної гіпертензії будь-якого ступеня тяжкості: м'якої, помірної та тяжкої. Максимальний антигіпертензивний ефект розвивається через 4-6 годин після одноразового прийому внутрішньо та зберігається протягом 24 годин. Через 24 години після прийому препарату спостерігається виражене (близько 80%) залишкове інгібування АПФ. Стабільне зниження артеріального тиску досягається протягом 1 місяця на фоні застосування препарату і не супроводжується тахіфілаксією. Припинення лікування не призводить до розвитку синдрому "скасування". Має судинорозширюючі властивості і відновлює еластичність великих артерій, коригує гістоморфометричні зміни опору артерій і призводить до зниження ГТЛШ. Додавання тіазидоподібного діуретика посилює вираженість антигіпертензивної дії. Крім цього, комбінація інгібітору АПФ та тіазидного діуретика призводить до зниження ризику гіпокаліємії на фоні прийому діуретиків. Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) Є дані клінічних досліджень комбінованої терапії із застосуванням інгібітору АПФ із антагоністом рецепторів ангіотензину II (АРА II). Проводилися клінічні дослідження за участю пацієнтів, які мають в анамнезі серцево-судинне або цереброваскулярне захворювання, або ЦД 2 типу, що супроводжується підтвердженим ураженням органу-мішені, а також дослідження за участю пацієнтів із ЦД 2 типу та діабетичною нефропатією. Дані дослідження не виявили у пацієнтів, які отримували комбіновану терапію, значного позитивного впливу на виникнення ниркових та/або кардіоваскулярних подій та на показники смертності, у той час як ризик розвитку гіперкаліємії, гострої ниркової недостатності та/або артеріальної гіпотензії збільшувався порівняно з пацієнтами, які отримували монотерапію. Зважаючи на подібні внутрішньогрупові фармакодинамічні властивості класів інгібіторів АПФ та АРА II, ці результати можна очікувати для взаємодії будь-яких інших препаратів, представників класів інгібіторів АПФ та АРА II. Тому інгібітори АПФ та АРА II не слід застосовувати одночасно у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Є дані клінічного дослідження з вивчення позитивного впливу від додавання аліскірену до стандартної терапії інгібітором АПФ або АРА II у пацієнтів з ЦД 2 типу та хронічним захворюванням нирок або серцево-судинним захворюванням (ССЗ) або мають поєднання цих захворювань. Дослідження було припинено достроково у зв'язку з зростанням ризику виникнення небажаних результатів. Серцево-судинна смерть та інсульт виникали частіше у групі пацієнтів, які отримують аліскірен, порівняно з групою плацебо. Також небажані явища та серйозні небажані явища особливого інтересу (гіперкаліємія, артеріальна гіпотензія та порушення функції нирок) реєструвалися частіше у групі аліскірену, ніж у групі плацебо. Розувастатин Розувастатин знижує підвищені сироваткові концентрації холестерину - ліпопротеїнів низької щільності (ХС-ЛПНЩ), загального ХС, ТГ, підвищує сироваткову концентрацію холестерину-ліпопротеїнів високої щільності (ХС-ЛПВЩ), а також знижує сироваткові концентрації аполіпопротеїну. , холестерину-ліпопротеїнів дуже низької щільності (ХС-ЛПОНП), ТГ-ЛПОНП і збільшує концентрацію аполіпопротеїну AI (Апо AI) (див. таблицю 1), знижує співвідношення ХС-ЛПНЩ/ХС-ЛПВЩ, загальний ХС/ХС-ЛПВЩ -неЛПВП/ХС-ЛПВП та співвідношення Апо В/Апо AI. Таблиця 1. Дозозалежний ефект у пацієнтів з первинною гіперхолестеринемією (тип IIа та IIb за Фредріксоном) (середня скоригована відсоткова зміна порівняно з вихідним значенням) Доза Кількість пацієнтів ХС-ЛПНЩ Загальний ХС ХС-ЛПЗП ТГ хс-неЛПЗП Апо В Апо А-I Плацебо 13 -7 -5 3 -3 -7 -3 0 5 мг 17 -45 -33 13 -35 -44 -38 4 10 мг 17 -52 -36 14 -10 -48 -42 4 20 мг 17 -55 -40 8 -23 -51 -46 5 40 мг 18 -63 -46 10 -28 -60 -54 0 Терапевтичний ефект розвивається протягом одного тижня після початку терапії розувастатином, через 2 тижні лікування досягає 90% максимально можливого ефекту. Максимальний терапевтичний ефект зазвичай досягається до 4-го тижня терапії та підтримується при регулярному прийомі препарату. Розувастатин ефективний у дорослих пацієнтів з гіперхолестеринемією з або без гіпертригліцеридемії незалежно від расової приналежності, статі або віку, у тому числі у пацієнтів з цукровим діабетом та сімейною гіперхолестеринемією. У 80% пацієнтів з гіперхолестеринемією IIа та IIb типу (середня вихідна концентрація ХС-ЛПНГ близько 4,8 ммоль/л) на фоні прийому препарату у дозі 10 мг концентрація ХС-ЛПНЩ досягає значень менше 3 ммоль/л. У пацієнтів із гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією, які отримують розувастатин у дозі 20-80 мг, відзначається позитивна динаміка показників ліпідного профілю. Після титрування до добової дози 40 мг (12 тижнів терапії) відзначається зниження концентрації ХС-ЛПНГ на 53%. У пацієнтів з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією, які приймають розувастатин у дозі 20 та 40 мг, середнє зниження концентрації ХС-ЛПНЩ становить 22%. Адитивний ефект відзначається в комбінації з фенофібратом (щодо концентрації ТГ) та з нікотиновою кислотою у ліпідзнижувальних дозах (щодо концентрації ХС-ЛПВЩ), проте можливість таких поєднань повинна оцінюватися лікарем з урахуванням можливих ризиків.Показання до застосуванняПрепарат Роксатенз-інду показаний як замісна терапія у дорослих пацієнтів, стан яких адекватно контролюється прийомом індапаміду, периндоприлу та розувастатину в тих же дозах, що й у препараті Роксатенз-інду, при лікуванні артеріальної гіпертензії та супутньої дисліпідемії: первинна гіперхолеса класифікації Фредріксона, включаючи сімейну гетерозиготну гіперхолестеринемію), змішану гіперхолестеринемію (тип IIb за класифікацією Фредріксона) або сімейну гомозиготну гіперхолестеринемію.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до індапаміду та інших похідних сульфонаміду, периндоприлу та інших інгібіторів АПФ, розувастатину або до будь-якого іншого компонента препарату. Ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) в анамнезі, пов'язаний із прийомом інгібіторів АПФ. Спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк. Тяжка ниркова недостатність (КК менше 30 мл/хв). Тяжка печінкова недостатність (у тому числі з печінковою енцефалопатією). Захворювання печінки в активній фазі (включаючи стійке підвищення активності "печінкових" трансаміназ та підвищення активності "печінкових" трансаміназ у сироватці крові більш ніж у 3 рази порівняно з верхньою межею норми). Міопатія. Пацієнти, схильні до розвитку міотоксичних ускладнень. Гіпокаліємія. Одночасне застосування з лікарськими засобами, що здатні викликати поліморфну шлуночкову аритмію типу "пірует". Одночасний прийом циклоспорину. Одночасне застосування з аліскіреном або препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м² площі поверхні тіла). Одночасне застосування з антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Одночасне застосування з інгібіторами нейтральної ендопептидази (наприклад, з препаратами, що містять сакубітрил) через високий ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Екстракорпоральні методи лікування з використанням деяких мембран із негативно зарядженою поверхнею. Виражений двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз ниркової артерії єдиної нирки, що функціонує. Застосування у жінок дітородного віку, які не використовують адекватні методи контрацепції. Вагітність, період грудного вигодовування. Вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). Через відсутність достатнього клінічного досвіду не слід застосовувати у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, а також у пацієнтів з нелікованою серцевою недостатністю на стадії декомпенсації. З обережністю: Системні захворювання сполучної тканини (у тому числі системний червоний вовчак (ВКВ), склеродермія), терапія імунодепресантами (ризик розвитку нейтропенії, агранулоцитозу), пригнічення кістковомозкового кровотворення, знижений обсяг циркулюючої крові (ОЦК) (прийом діуретиків , діарея), ішемічна хвороба серця, цереброваскулярні захворювання, порушення функції печінки та нирок, реноваскулярна гіпертензія, цукровий діабет, ХСН (IV функціональний клас за класифікацією NYHA), гіперурикемія (особливо супроводжується подагрою та уратним нефролітіазом), лабільність віку, негроїдної раси, спортсменів (можлива позитивна реакція при допінг-контролі), проведення гемодіалізу з використанням високопроточних поліакрилнітрилових мембран (наприклад, AN69),перед процедурою аферезу ЛПНГ, одночасне проведення десенсибілізуючої терапії алергенами (наприклад, отрутою перетинчастокрилих), стан після трансплантації нирки, стеноз аортального та/або мітрального клапана, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГОКМП), двосторонній стеноз нирок препаратами літію, золота, нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), баклофеном, кортикостероїдами, препаратами, здатними викликати поліморфну шлуночкову тахікардію типу "пірует", наявність ризику розвитку міопатії/рабдоміолізу - ниркова недостатність, гіпотиреоз, спадкові захворювання. сімейному) та попередній анамнез м'язової токсичності при застосуванні інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази або фібратів;надмірне вживання алкоголю, стани, при яких відмічено підвищення плазмової концентрації розувастатину, расова приналежність (монголоїдна раса - японці та китайці), одночасне застосування з фібратами, захворювання печінки в анамнезі, сепсис, артеріальна гіпотензія, тяжкі хірургічні або електролітні порушення або неконтрольовані судоми, одночасне застосування з езетимибом.ендокринні або електролітні порушення або неконтрольовані судоми, одночасне застосування з езетимибом.ендокринні або електролітні порушення або неконтрольовані судоми, одночасне застосування з езетимибом.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Роксатензінду протипоказане при вагітності та в період грудного вигодовування. Вагітність Застосування інгібіторів АПФ не рекомендується протягом першого триместру вагітності. Застосування інгібіторів АПФ протипоказане під час ІІ та ІІІ триместрів вагітності. Контрольованих клінічних досліджень із застосування інгібіторів АПФ у вагітних не проводилося. Обмежені дані свідчать, що прийом інгібіторів АПФ у І триместрі не призводив до вад розвитку плода, пов'язаних з фетотоксичністю, але повністю виключити фетотоксичну дію інгібіторів АПФ не можна. При плануванні вагітності або її наступі на тлі прийому препарату слід негайно припинити прийом препарату та призначити альтернативну гіпотензивну терапію, що має встановлений профіль безпеки при застосуванні під час вагітності. Відомо, що застосування інгібіторів АПФ у II та III триместрах вагітності може призводити до порушення розвитку плода (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа) та розвитку ускладнень у новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо жінка приймала інгібітор АПФ у ІІ та ІІІ триместрах вагітності, рекомендується провести ультразвукове дослідження нирок та черепа плода. У новонароджених, матері яких отримували терапію інгібіторами АПФ, може спостерігатися артеріальна гіпотензія, тому новонароджені повинні перебувати під ретельним медичним наглядом (див. розділи "Протипоказання" та "Особливі вказівки"). Тривале застосування тіазидних діуретиків у III триместрі вагітності може викликати гіповолемію у матері та зниження матково-плацентарного кровотоку, що призводить до фетоплацентарної ішемії та затримки розвитку плода. У поодиноких випадках на фоні прийому діуретиків у новонароджених відзначалася гіпоглікемія та тромбоцитопенія. Жінки репродуктивного віку мають застосовувати адекватні методи контрацепції. Оскільки холестерин і речовини, що синтезуються з холестерину, важливі для розвитку плода, потенційний ризик пригнічення ГМГ-КоА-редуктази для плода перевищує користь застосування препарату при вагітності для матері. У ході досліджень у тварин було отримано обмежені дані про репродуктивну токсичність. У разі настання вагітності у процесі терапії застосування препарату має бути негайно припинено. Період грудного вигодовування Застосування препарату Роксатензінду протипоказане в період грудного вигодовування. Зважаючи на відсутність інформації про застосування периндоприлу в період грудного вигодовування, його прийом не рекомендований, переважним є застосування альтернативних препаратів із встановленим профілем безпеки, особливо при годівлі новонароджених або недоношених дітей. Індапамід виділяється із грудним молоком. Прийом тіазидних діуретиків спричинює зменшення кількості грудного молока або пригнічення лактації. У новонародженого можливий розвиток підвищеної чутливості до похідних сульфонаміду, гіпокаліємії та "ядерної" жовтяниці. Розувастатин виділяється у молоко у щурів. Дані щодо виділення розувастатину в грудне молоко у людини відсутні.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів, рекомендована Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ): дуже часто ≥1/10; часто від ≥1/100 до Класифікація MedDRA Небажані ефекти Частота Індапамід Периндоприл Розувастатин Інфекційні та паразитарні захворювання Риніт - Дуже рідко - Порушення з боку крові та лімфатичної системи Еозинофілія - Не часто* - Агранулоцитоз Дуже рідко Дуже рідко - Апластична анемія Дуже рідко - - Панцитопенія - Дуже рідко - Лейкопенія Дуже рідко Дуже рідко - Нейтропенія - Дуже рідко - Гемолітична анемія Дуже рідко Дуже рідко - Тромбоцитопенія Дуже рідко Дуже рідко Рідко Порушення з боку імунної системи Реакції підвищеної чутливості (особливо реакції з боку шкірних покривів, у пацієнтів, схильних до алергічних та астматичних реакцій) Часто - Рідко Порушення з боку ендокринної системи Цукровий діабет 2 типу1 - - Часто Порушення з боку обміну речовин та харчування Гіпоглікемія - Не часто* - Гіперкаліємія, що частіше минає - Не часто* - Гіпонатріємія Частота невідома Не часто* - Гіперкальціємія Дуже рідко - - Зниження вмісту калію з розвитком гіпокаліємії, особливо важливе для пацієнтів із груп високого ризику Частота невідома - - Порушення психіки Порушення настрою - Не часто - Розлади сну - Не часто Частота невідома Сплутаність свідомості - Дуже рідко - Депресія - - Частота невідома Порушення з боку нервової системи Запаморочення - Часто Часто Головний біль Рідко Часто Часто Парестезія Рідко Часто - Дисгевзія - Часто - Сонливість - Не часто* - Непритомність Частота невідома Не часто* - Периферична нейропатія - - Частота невідома Полінейропатія - - Дуже рідко Втрата пам'яті - - Дуже рідко Інсульт, можливий внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів із групи високого ризику - Дуже рідко - Можливий розвиток печінкової енцефалопатії у разі печінкової недостатності Частота невідома - - Порушення з боку органу зору Порушення зору Частота невідома Часто - Міопія Частота невідома - - Нечіткість зору Частота невідома - - Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Вертіго Рідко Часто - Шум у вухах - Часто - Порушення з боку серця Відчуття серцебиття - Не часто* - Тахікардія - Не часто* - Стенокардія (див. розділ "Особливі вказівки") - Дуже рідко - Аритмія (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь) Дуже рідко Дуже рідко - Інфаркт міокарда, можливий внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів із групи високого ризику (див. розділ "Особливі вказівки") - Дуже рідко - Порушення з боку судин Артеріальна гіпотензія (та ефекти, пов'язані з артеріальною гіпотензією) Дуже рідко Часто - Васкуліт - Не часто* - Синдром Рейно - Частота невідома - Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Кашель - Часто Частота невідома Задишка - Часто Частота невідома Бронхоспазм - Не часто - Еозинофільна пневмонія - Дуже рідко - Порушення з боку травного тракту Біль в животі - Часто Часто Запор Рідко Часто Часто Діарея - Часто Частота невідома Диспепсія - Часто - Нудота Рідко Часто Часто Блювота Не часто Часто - Сухість слизової оболонки ротової порожнини Рідко Не часто - Панкреатит Дуже рідко Дуже рідко Рідко Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Гепатит Частота невідома Дуже рідко Дуже рідко Порушення функції печінки Дуже рідко - - Жовтяниця - - Дуже рідко Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Кожний зуд - Часто Не часто Висипання на шкірі - Часто Не часто Макулопапульозний висип Часто - - Кропивниця Дуже рідко Не часто Не часто Ангіоневротичний набряк обличчя, губ, кінцівок, слизової оболонки язика, голосових складок та/або гортані (див. розділ "Особливі вказівки") Дуже рідко Не часто - Пурпура Не часто - - Підвищене потовиділення - Не часто - Реакції фоточутливості Частота невідома Не часто* - Пемфігоїд - Не часто* - Погіршення перебігу псоріазу - Рідко* - Багатоформна еритема - Дуже рідко - Токсичний епідермальний некроліз Дуже рідко - - Синдром Стівенса-Джонсона Дуже рідко - Частота невідома Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини Спазми м'язів Часто - - Можливе загострення вже наявного гострого дисемінованого червоного вовчаку - Частота невідома - Артралгія - Не часто* Дуже рідко Міалгія - Не часто* Часто Міопатія (включаючи міозит) - - Рідко Рабдоміоліз - - Рідко Вовчаковоподібний синдром - - Рідко Розрив м'язів - - Рідко Пошкодження сухожилля, іноді ускладнені розривом - - Частота невідома Імуноопосередкована некротизуюча міопатія - - Частота невідома Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Ниркова недостатність - Не часто - Гостра ниркова недостатність (ГНН) Дуже рідко Дуже рідко - Гематурія - - Дуже рідко Порушення з боку статевих органів та молочної залози еректильна дисфункція - Не часто - Гінекомастія - - Дуже рідко Загальні розлади та порушення у місці введення Астенія - Часто Часто Біль у спині - Не часто* - нездужання - Не часто* - Периферичні набряки - Не часто* Частота невідома Пірексія - Не часто* - Стомлюваність Рідко - - Лабораторні та інструментальні дані Підвищення концентрації сечовини у плазмі крові - Не часто* - Підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові - Не часто* - Підвищення концентрації білірубіну у плазмі крові - Рідко - Підвищення активності "печінкових" ферментів Частота невідома Рідко Рідко Зниження гемоглобіну та зниження гематокриту - Дуже рідко - Підвищення концентрації глюкози у плазмі крові Частота невідома - Часто Підвищення концентрації сечової кислоти Частота невідома - - Подовження інтервалу QT на електрокардіограмі Частота невідома - - Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій Падіння - Не часто* - 1 Частота залежатиме від наявності або відсутності факторів ризику (концентрація глюкози в крові натще ≥5,6 ммоль/л, індекс маси тіла (ІМТ) >30 кг/м², підвищена концентрація тригліцеридів, артеріальна гіпертензія в анамнезі). * Оцінку частоти небажаних реакцій, виявлених за спонтанними повідомленнями, проведено на підставі даних клінічних досліджень. Як і при застосуванні інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, частота побічних ефектів дозозалежна. Небажані реакції при застосуванні розувастатину Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів У пацієнтів, які отримують терапію розувастатином, може виявлятись протеїнурія. Зміна кількості білка в сечі (від відсутності або слідових кількостей до ++ або більше) спостерігається менш ніж у 1% пацієнтів, які отримують 10-20 мг розувастатину, і приблизно 3% пацієнтів, які отримують 40 мг розувастатину. Незначна зміна кількості білка в сечі спостерігалася при дозі 20 мг. У більшості випадків протеїнурія зменшується або зникає в процесі терапії і не означає виникнення гострого прогресування або існуючого захворювання нирок. У пацієнтів, які застосовували розувастатин, спостерігалася гематурія, але дані клінічних досліджень показали, що частота таких випадків дуже низька. Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини При застосуванні розувастатину у всіх дозах, але особливо у дозах, що перевищують 20 мг/добу, повідомлялося про такі впливи на опорно-руховий апарат: міалгія, міопатія, рабдоміоліз із гострою нирковою недостатністю та без неї. У пацієнтів, які приймали розувастатин, спостерігалося дозозалежне підвищення активності креатинфосфокінази (КФК) у плазмі. У більшості випадків воно є незначним, безсимптомним та тимчасовим. У разі підвищення активності КФК у плазмі крові більш ніж у 5 разів вище за верхню межу норми терапію слід призупинити. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Як і при застосуванні інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, у незначної кількості пацієнтів, які отримували розувастатин, спостерігалося дозозалежне підвищення активності печінкових трансаміназ у плазмі. У більшості випадків воно було незначним, безсимптомним і тимчасовим. При застосуванні деяких інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (статинів) повідомлялося про такі побічні ефекти: сексуальна дисфункція, підвищення концентрації глікозильованого гемоглобіну. Повідомлялося про поодинокі випадки інтерстиціального захворювання легень, особливо при тривалому застосуванні препаратів. Частота виникнення рабдоміолізу, виражених побічних ефектів з боку нирок та печінки (переважно підвищення активності "печінкових" трансаміназ) збільшується у пацієнтів при прийомі розувастатину у дозі 40 мг.Взаємодія з лікарськими засобамиЛікарські взаємодії для периндоприлу та індапаміду Одночасне застосування не рекомендовано Препарати літію: при одночасному застосуванні препаратів літію та інгібіторів АПФ були зареєстровані випадки оборотного підвищення вмісту літію у плазмі крові та пов'язані з цим токсичні ефекти. Одночасне застосування тіазидних діуретиків може сприяти подальшому підвищенню вмісту літію в плазмі та збільшувати ризик його токсичної дії на фоні прийому інгібітору АПФ. Одночасне застосування комбінації периндоприлу та індапаміду з препаратами літію не рекомендується. За необхідності одночасного застосування необхідно ретельно контролювати вміст літію у плазмі крові. Інгібітори mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсіролімус): при одночасному застосуванні з інгібіторами mTOR терапія може супроводжуватися підвищеним ризиком розвитку ангіоневротичного набряку. Одночасне застосування препаратів, що потребує особливої уваги Баклофен: можливе посилення антигіпертензивної дії. Необхідний контроль АТ, функції нирок та, при необхідності, корекція дози гіпотензивних засобів. Нестероїдні протизапальні препарати, у т. ч. високі дози ацетилсаліцилової кислоти (≥3 г/добу): одночасне застосування інгібіторів АПФ та нестероїдних протизапальних засобів (включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозах, що мають протизапальну дію, інгібітори циклооксигену ) може призвести до зниження антигіпертензивного ефекту інгібіторів АПФ, підвищує ризик розвитку порушень функції нирок, аж до розвитку гострої ниркової недостатності, підвищує вміст калію у сироватці крові, особливо у пацієнтів із початковою зниженою функцією нирок. Слід бути обережними при застосуванні даної комбінації, особливо у пацієнтів похилого віку. До початку лікування пацієнтам необхідно компенсувати втрату рідини, а також регулярно контролювати функцію нирок як на початку терапії, так і в процесі лікування. Одночасне застосування, що потребує уваги Трициклічні антидепресанти, антипсихотичні засоби (нейролептики): препарати цих класів посилюють антигіпертензивний ефект та збільшують ризик розвитку ортостатичної гіпотензії (адитивний ефект). Глюкокортикостероїди (ГКС), тетракозактид: зниження антигіпертензивного ефекту (затримка рідини та іонів натрію внаслідок дії кортикостероїдів). Інші гіпотензивні засоби: можливе посилення антигіпертензивного ефекту. Лікарські взаємодії для індапаміду Одночасне застосування, що потребує особливої уваги Препарати, здатні викликати поліморфну шлуночкову тахікардію типу "пірует": оскільки існує ризик розвитку гіпокаліємії, індапамід слід застосовувати з обережністю одночасно з лікарськими засобами, здатними викликати поліморфну шлуночкову тахікардію типу "пірует", такими як антиаритмічні засоби класу IA (хінід гідрохінідин, дизопірамід) та класу III (аміодарон, дофетилід, ібутилід, бретілія тозилат, соталол), деякими нейролептиками (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин), бензамідамид, ), іншими нейролептиками (пімозид), іншими препаратами, такими як беприділ, цизаприд, дифеманілу метилсульфат, еритроміцин для внутрішньовенного застосування, галофантрин, мізоластин, моксифлоксацин,пентамідин, спарфлоксацин, вінкамін для внутрішньовенного застосування, метадон, астемізол, терфенадин. Необхідно контролювати вміст калію в сироватці крові, щоб уникнути гіпокаліємії, при розвитку якої необхідно проводити її корекцію, контролювати інтервал QT на ЕКГ. Лікарські препарати, здатні викликати гіпокаліємію: амфотерицин В при внутрішньовенному введенні, глюко- та мінералокортикоїди (при системному призначенні), тетракозактид, проносні засоби, що стимулюють моторику кишечника: збільшення ризику розвитку гіпокаліємії (адитивний ефект). Необхідний контроль вмісту калію в плазмі крові, при необхідності – його корекція. Особливу увагу слід приділяти пацієнтам, які одночасно отримують серцеві глікозиди. Слід застосовувати проносні засоби, що не стимулюють моторику кишечника. Серцеві глікозиди: гіпокаліємія посилює токсичну дію серцевих глікозидів. При одночасному застосуванні індапаміду та серцевих глікозидів слід контролювати вміст калію у плазмі крові, показники ЕКГ та за необхідності коригувати терапію. Одночасне застосування, що потребує уваги Метформін: функціональна ниркова недостатність на фоні прийому діуретиків, особливо "петльових", при одночасному застосуванні з метформіном підвищує ризик розвитку молочнокислого ацидозу. Не слід застосовувати метформін, якщо концентрація креатиніну у плазмі крові перевищує 15 мг/л (135 мкмоль/л) у чоловіків та 12 мг/л (110 мкмоль/л) у жінок. Йодмісткі контрастні засоби: у пацієнтів з гіповолемією на фоні терапії діуретичними засобами існує підвищений ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при застосуванні контрастних речовин, що містять високі дози йоду. Перед застосуванням йодовмісних контрастних засобів слід заповнити ОЦК. Препарати, що містять солі кальцію: при одночасному застосуванні можливий розвиток гіперкальціємії внаслідок зниження виведення кальцію нирками. Циклоспорин: можливе підвищення концентрації креатиніну в плазмі без зміни концентрації циклоспорину в плазмі крові, навіть за відсутності вираженої втрати іонів натрію та дегідратації. Лікарські взаємодії для периндоприлу Дані клінічних випробувань показали, що подвійна блокада РААС внаслідок одночасного прийому інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену призводить до збільшення частоти виникнення таких небажаних явищ, як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність), порівняно із застосуванням тільки одного препарату. , що впливає на РААС Одночасне застосування інгібіторів АПФ з АРА II у пацієнтів з діабетичною нефропатією протипоказане та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування протипоказане Аліскірен та лікарські препарати, що містять аліскірен: одночасне застосування інгібіторів АПФ з аліскіреном або препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з ЦД та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 мм² площі поверхні тіла) протипоказано. та не рекомендується у інших пацієнтів. Інгібітори нейтральної ендопептидази: повідомлялося про підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та рацекадотрилу (інгібітор енкефалінази). При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з лікарськими препаратами, що містять сакубітрил (інгібітор неприлізину), зростає ризик розвитку ангіоневротичного набряку, через що одночасне застосування зазначених препаратів протипоказане. Інгібітори АПФ слід призначати не раніше ніж через 36 годин після відміни препаратів, що містять сакубітрил. Протипоказано призначення препаратів, що містять сакубітрил, пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, а також протягом 36 годин після відміни інгібіторів АПФ. Екстракорпоральні методи лікування: екстракорпоральні методи лікування із застосуванням деяких високопроточних мембран з негативно зарядженою поверхнею (наприклад, поліакрилонітрилових), такі як гемодіаліз або гемофільтрація, а також аферез ЛПНГ з використанням декстрану сульфату, протипоказані через збільшення ризику розвитку важких анафіл. Якщо пацієнту потрібні екстракорпоральні методи лікування, слід розглянути можливість використання іншого типу діалізної мембрани чи іншого класу гіпотензивних препаратів. Одночасне застосування не рекомендовано Калійзберігаючі діуретики (амілорид, спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, як у монотерапії, так і у складі комбінованої терапії) та препарати калію: інгібітори АПФ зменшують втрату калію нирками, спричинену діуретиком. При одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ можливе підвищення вмісту калію в сироватці аж до летального результату. Якщо необхідне одночасне застосування інгібітору АПФ та вищевказаних препаратів (у разі підтвердженої гіпокаліємії), слід дотримуватись обережності та проводити регулярний контроль вмісту калію у плазмі крові та параметрів ЕКГ. Естрамустин: одночасне застосування може призвести до підвищення ризику побічних ефектів, таких як ангіоневротичний набряк. Одночасне застосування, що потребує особливої уваги Гіпоглікемічні засоби для прийому внутрішньо (похідні сульфонілсечовини) та інсулін: наведені нижче ефекти описані для каптоприлу та еналаприлу. Застосування інгібіторів АПФ може посилювати гіпоглікемічний ефект похідних сульфонілсечовини та інсуліну у пацієнтів із ЦД. Розвиток гіпоглікемії спостерігається дуже рідко (за рахунок підвищення толерантності до глюкози та зниження потреби в інсуліні). Одночасне застосування, що потребує уваги Гіпотензивні засоби та вазодилататори: одночасне застосування цих препаратів може посилювати антигіпертензивну дію периндоприлу. При одночасному призначенні з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами можливе додаткове зниження артеріального тиску. Алопуринол, цитостатичні та імунодепресивні засоби, глюкокортикостероїди (при системному застосуванні) та прокаїнамід: одночасне застосування з інгібіторами АПФ може збільшувати ризик розвитку лейкопенії. Препарати для загальної анестезії: одночасне застосування інгібіторів АПФ та засобів для проведення загальної анестезії може призводити до посилення антигіпертензивного ефекту. Діуретики (тіазидні та "петлеві"): застосування діуретиків у високих дозах може призводити до гіповолемії (за рахунок зменшення ОЦК), а додавання до терапії периндоприлу – до вираженого зниження артеріального тиску. Гліптин (лінагліптин, саксагліптин, ситагліптин, віллдагліптин): при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ зростає ризик виникнення ангіоневротичного набряку внаслідок придушення активності дипептидилпептидази-4 (ДПП-4) гліптином. Симпатоміметики: можуть послаблювати антигіпертензивний ефект АПФ. Препарати золота: при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, та внутрішньовенному введенні препарату золота (натрію ауротіомалат) описаний симптомокомплекс, що включає гіперемію шкіри обличчя, нудоту, блювання і виражене зниження АТ. Котримоксазол (сульфаметоксазол + триметоприм): одночасне застосування з інгібіторами АПФ може збільшувати ризик розвитку гіперкаліємії. Тканинні активатори плазміногену: в обсерваційних дослідженнях виявлено підвищену частоту розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ після застосування алтеплази для тромболітичної терапії ішемічного інсульту. Лікарські взаємодії для розувастатину Вплив застосування інших препаратів на розувастатин Інгібітори транспортних білків: розувастатин є субстратом для деяких транспортних білків, зокрема ОАТР1В1 та BCRP. Одночасне застосування препаратів, які є інгібіторами цих транспортних білків, може супроводжуватися збільшенням концентрації розувастатину в плазмі та підвищеним ризиком розвитку міопатії (див. таблицю 2). Циклоспорин: при одночасному застосуванні розувастатину та циклоспорину AUC розувастатину в середньому в 7 разів вище за значення, яке відзначається у здорових добровольців (див. таблицю 2). Одночасне застосування з розувастатином не впливає на концентрацію циклоспорину у плазмі крові. Застосування розувастатину протипоказане пацієнтам, які приймають циклоспорин. Одночасне застосування з розувастатином не впливає на концентрацію циклоспорину у плазмі крові. Інгібітори протеази: незважаючи на те, що точний механізм взаємодії не встановлений, одночасне застосування інгібіторів протеази може значно підвищувати експозицію розувастатину (див. таблицю 2). Одночасне застосування у здорових добровольців 10 мг розувастатину та комбінації двох інгібіторів протеази (300 мг атазанавіру/100 мг ритонавіру) супроводжується підвищенням рівноважних AUС0-24 год) та Сmax розувастатину у 3 та 7 разів, відповідно. Одночасне застосування розувастатину та деяких комбінацій інгібіторів протеази можливе лише після ретельної корекції дози розувастатину на підставі очікуваного збільшення його експозиції (див. таблицю 2). Гемфіброзил та інші гіполіпідемічні засоби: одночасне застосування розувастатину та гемфіброзилу призводить до збільшення Сmax та AUC розувастатину у плазмі крові у 2 рази. Грунтуючись на даних щодо специфічної взаємодії, не очікується фармакокінетично значущої взаємодії з фенофібратом, але можлива фармакодинамічна взаємодія. Гемфіброзил, фенофібрат, інші фібрати, а також нікотинова кислота в ліпідзнижуючих дозах (більше 1 г/добу) збільшували ризик виникнення міопатії при одночасному застосуванні з інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази, можливо у зв'язку з тим, що вони можуть викликати міопати. монотерапії. У таких пацієнтів терапія має починатись з дози 5 мг. Одночасне застосування фібратів та розувастатину у добовій дозі 30 мг та 40 мг протипоказано. Езетиміб: одночасне застосування розувастатину у дозі 10 мг та езетімібу у дозі 10 мг супроводжувалося збільшенням AUC розувастатину у пацієнтів з гіперхолестеринемією у 1-2 рази (див. таблицю 2). Не можна виключити фармакодинамічну взаємодію між розувастатином та езетимибом, що виявляється збільшенням ризику розвитку небажаних реакцій. Антациди: одночасне застосування розувастатину та антацидів, що містять алюмінію та магнію гідроксид, призводить до зниження плазмової концентрації розувастатину приблизно на 50%. Даний ефект виражений слабше, якщо антациди застосовують через 2 години після прийому розувастатину. Клінічне значення такої взаємодії не вивчалося. Еритроміцин: одночасне застосування розувастатину та еритроміцину призводить до зменшення AUС0-t) розувастатину на 20% та його Сmax на 30%. Подібна взаємодія може виникати внаслідок посилення моторики кишечника, що викликається застосуванням еритроміцину. Ізоферменти системи цитохрому Р450: результати досліджень, які проводяться в умовах in vivo та in vitro, показали, що розувастатин не є ні інгібітором, ні індуктором ізоферментів системи цитохрому Р450. Крім того, розувастатин є слабким субстратом для цієї системи ізоферменту. Тому не очікується взаємодії розувастатину з іншими лікарськими засобами на рівні метаболізму за участю ізоферментів системи цитохрому Р450. Клінічно значущої взаємодії між розувастатином та флуконазолом (інгібітором ізоферментів CYP2C9 та CYP3A4) та кетоконазолом (інгібітором ізоферментів CYP2A6 та CYP3A4) не відзначено. Взаємодії з лікарськими засобами, які вимагають корекції дози розувастатину (див. таблицю 2): дозу розувастатину слід коригувати за необхідності його одночасного застосування з лікарськими засобами, що збільшують експозицію розувастатину. Якщо очікується збільшення експозиції у 2 рази та більше, початкова доза розувастатину має становити 5 мг 1 раз на добу. Також слід коригувати максимальну добову дозу розувастатину, щоб очікувана експозиція розувастатину не перевищувала таку для дози 40 мг, що приймається без одночасного призначення лікарських засобів, що взаємодіють із розувастатином. Наприклад, максимальна добова доза розувастатину при одночасному застосуванні з гемфіброзилом становить 20 мг (збільшення експозиції у 1,9 раза), з ритонавіром/атазанавіром – 10 мг (збільшення експозиції у 3,1 раза). Таблиця 2. Вплив супутньої терапії на експозицію розувастатину (показники AUC наведені в порядку зменшення) - результати опублікованих клінічних досліджень Режим супутньої терапії Режим прийому розувастатину Зміна AUC розувастатину* Циклоспорин 75-200 мг 2 рази на добу, 6 місяців 10 мг 1 раз на добу, 10 днів Збільшення у 7,1 рази Регорафеніб 160 мг 1 раз на добу, 14 днів 5 мг одноразово Збільшення у 3,8 рази Атазанавір 300 мг/ритонавір 100 мг 1 раз на добу, 8 днів 10 мг одноразово Збільшення у 3,1 рази Симепревір 150 мг 1 раз на добу, 7 днів 10 мг одноразово Збільшення у 2,8 рази Велпатасвір 100 мг 1 раз на добу 10 мг одноразово Збільшення у 2,7 рази Омбітавір 25 мг/парітапревір 150 мг/Рітонавір 100 мг 1 раз на добу/дасабувір 400 мг 2 рази на добу, 14 днів 5 мг одноразово Збільшення у 2,6 рази Гразопревір 200 мг/елбасвір 50 мг 1 раз на добу, 11 днів 10 мг одноразово Збільшення у 2,3 рази Глекапревір 400 мг/пібрентасвір 120 мг 1 раз на добу, 7 днів 5 мг 1 раз на добу, 7 днів Збільшення у 2,2 рази Лопінавір 400 мг/ритонавір 100 мг 2 рази на добу, 17 днів 20 мг 1 раз на добу, 7 днів Збільшення у 2,1 рази Гемфіброзіл 600 мг 2 рази на добу, 7 днів 80 мг одноразово Збільшення у 1,9 рази Клопідогрів 300 мг (навантажувальна доза), потім 75 мг через 24 години 20 мг одноразово Збільшення вдвічі Елтромбопаг 75 мг 1 раз на добу, 5 днів 10 мг одноразово Збільшення у 1,6 рази Дарунавір 600 мг/ритонавір 100 мг 2 рази на добу, 7 днів 10 мг 1 раз на добу, 7 днів Збільшення у 1,5 рази Типранавір 500 мг/ритонавір 200 мг 2 рази на добу, 11 днів 10 мг одноразово Збільшення у 1,4 рази Дронедарон 400 мг 2 рази на добу Немає даних Збільшення у 1,4 рази Ітраконазол 200 мг 1 раз на добу, 5 днів 10 мг одноразово **Збільшення в 1,4 рази Езетиміб 10 мг 1 раз на добу, 14 днів 10 мг 1 раз на добу, 14 днів **Збільшення в 1,2 рази Фосампренавір 700 мг/ритонавір 100 мг 2 рази на добу, 8 днів 10 мг одноразово Без змін Алеглітазар 0,3 мг, 7 днів 40 мг, 7 днів Без змін Силімарин 140 мг 3 рази на добу, 5 днів 10 мг одноразово Без змін Фенофібрат 67 мг 3 рази на добу, 7 днів 10 мг, 7 днів Без змін Рифампіцин 450 мг 1 раз на добу, 7 днів 20 мг одноразово Без змін Кетоконазол 200 мг 2 рази на добу, 7 днів 80 мг одноразово Без змін Флуконазол 200 мг 1 раз на добу, 11 днів 80 мг одноразово Без змін Еритроміцин 500 мг 4 рази на добу, 7 днів 80 мг одноразово Зниження на 20% Байкалін 50 мг 3 рази на добу, 14 днів 20 мг одноразово Зниження на 47% * Дані, представлені як кратні зміни, являють собою просте співвідношення між одночасним застосуванням та застосуванням тільки розувастатину. Дані, представлені як зміни у %, являють собою різницю у % одночасного застосування порівняно із застосуванням одного лише розувастатину. ** Було проведено кілька досліджень з вивчення взаємодії різних доз розувастатину, у таблиці зазначено найбільш значну зміну. Вплив застосування розувастатину на інші препарати Антагонисты витамина К: как и в случае применения других ингибиторов ГМГ-КоА-редуктазы, начало терапии розувастатином или увеличение его дозы у пациентов, принимающих одновременно антагонисты витамина К (например, варфарин или другие антикоагулянты кумаринового ряда), может приводить к увеличению международного нормализованного отношения (МНО). Отмена розувастатина или снижение его дозы может приводить к уменьшению МНО. В таких случаях рекомендуется контроль МНО. Контрацептивы для приема внутрь/заместительная гормональная терапия (ЗГТ) Одновременное применение розувастатина и контрацептивов для приема внутрь увеличивает AUC этинилэстрадиола и норгестрела на 26% и 34%, соответственно. Такое увеличение концентрации в плазме крови должно учитываться при подборе дозы гормональных контрацептивов. Фармакокинетические данные по одновременному применению розувастатина и ЗГТ отсутствуют, следовательно, нельзя исключить аналогичного эффекта и при применении данной комбинации. Однако подобная комбинация широко применялась во время проведения клинических исследований и хорошо переносилась пациентами. Другие лекарственные средства Дигоксин: клинически значимого взаимодействия розувастатина с дигоксином не ожидается. Фузидовая кислота: риск развития миопатии, включая рабдомиолиз, может быть повышен при одновременном применении фузидовой кислоты системного действия и статинов. Механизм этого взаимодействия (фармакодинамический, фармакокинетический или оба варианта) не установлен. Были получены сообщения о рабдомиолизе (в том числе со смертельным исходом) у пациентов, получающих эту комбинацию. При необходимости одновременного применения следует прекратить прием розувастатина на период терапии фузидовой кислотой.Способ применения и дозыВнутрь, по 1 таблетке 1 раз в сутки, предпочтительно утром, перед приемом пищи. Комбинированный препарат с фиксированными дозами не подходит для начальной терапии. При переходе на лечение препаратом Роксатенз-инда необходимо достичь адекватного контроля состояния пациента при одновременном приеме постоянных доз монопрепаратов. Доза препарата Роксатенз-инда должна определяться дозами монопрепаратов, входящих в состав фиксированной комбинации в момент перехода. Если потребуется изменение дозы одного из действующих веществ в составе фиксированного комбинированного препарата (например, в связи с вновь диагностированным заболеванием, изменением состояния пациента или лекарственным взаимодействием), необходим индивидуальный подбор доз отдельных компонентов. Пациенты пожилого возраста У пациентов пожилого возраста нормативный показатель концентрации креатинина в плазме крови должен быть скорректирован с учетом возраста, веса и пола. Перед началом приема препарата необходимо оценить функциональную активность почек и степень снижения АД. Нарушение функции почек У пациентов с тяжелой почечной недостаточностью (КК У пациентов с КК У пациентов с КК 60 мл/мин коррекции дозы не требуется. На фоне терапии необходимо регулярно контролировать концентрацию креатинина и содержание калия в сыворотке крови. Нарушение функции печени Препарат Роксатенз-инда противопоказан пациентам с тяжелой печеночной недостаточностью и пациентам с заболеваниями печени в активной фазе. При умеренно выраженной печеночной недостаточности коррекции дозы не требуется. У пациентов с печеночной недостаточностью 7 баллов и ниже по шкале Чайлд-Пью не выявлено увеличения системной экспозиции розувастатина. Однако у пациентов с печеночной недостаточностью 8-9 баллов по шкале Чайлд-Пью отмечено увеличение системной экспозиции. У таких пациентов следует оценить функцию почек. Опыт применения розувастатина у пациентов с печеночной недостаточностью выше 9 баллов по шкале Чайлд-Пью отсутствует. Этнические группы У пациентов монголоидной расы отмечено увеличение системной экспозиции розувастатина. Генетический полиморфизм Определенные типы генетического полиморфизма могут приводить к повышению экспозиции розувастатина. Пациентам, у которых установлены такие типы полиморфизма, рекомендуется применять более низкие суточные дозы розувастатина. Сопутствующая терапия Розувастатин связывается с различными транспортными белками (в частности, с ОАТР1В1 и BCRP). При одновременном применении розувастатина с некоторыми лекарственными препаратами (такими как циклоспорин, некоторые ингибиторы протеазы вируса иммунодефицита человека (ВИЧ), включая комбинацию ритонавира с атазанавиром, лопинавиром и/или типранавиром), повышающими концентрацию розувастатина в плазме крови за счет взаимодействия с транспортными белками, может повышаться риск развития миопатии (включая рабдомиолиз). В таких случаях следует оценить возможность применения альтернативной терапии или временного прекращения приема розувастатина. При необходимости применения указанных выше препаратов следует оценить соотношение пользы и риска сопутствующей терапии розувастатином и рассмотреть возможность коррекции его дозы. Дети Безопасность и эффективность применения препарата Роксатенз-инда у детей и подростков младше 18 лет не установлены. Применение препарата Роксатенз-инда противопоказано у пациентов младше 18 лет.ПередозировкаСимптомы Наиболее вероятный симптом передозировки - выраженное снижение артериального давления, иногда в сочетании с тошнотой, рвотой, судорогами, головокружением, сонливостью, спутанностью сознания и олигурией, которая может прогрессировать до анурии (в результате гиповолемии). Также могут возникать электролитные нарушения (гипонатриемия, гипокалиемия). Лечение Специального лечения в случае передозировки нет. В случае передозировки пациенту показано симптоматическое лечение и заместительная терапия при необходимости. Меры неотложной помощи направлены на удаление препарата из ЖКТ: промывание желудка и/или прием активированного угля с последующим восстановлением водно-электролитного баланса. При выраженном снижении АД следует уложить пациента с возвышенным положением нижних конечностей, при необходимости провести коррекцию гиповолемии (например, внутривенная инфузия 0,9% раствора натрия хлорида). Необходим контроль функции печени и сывороточной активности КФК. Периндоприлат, активный метаболит периндоприла, удаляется с помощью гемодиализа. Эффективность гемодиализа для розувастатина маловероятна.Меры предосторожности и особые указанияРоксатенз-инда Нарушение функции почек У пациентов с тяжелой почечной недостаточностью (КК У пациентов с КК У некоторых пациентов с артериальной гипертензией без предшествующего очевидного нарушения функции почек на фоне терапии могут появиться лабораторные признаки функциональной почечной недостаточности. В этом случае лечение препаратом следует прекратить. В дальнейшем можно возобновить комбинированную терапию, используя низкие дозы комбинации периндоприла и индапамида, либо применять эти препараты отдельно. Таким пациентам необходим регулярный контроль содержания калия и концентрации креатинина в сыворотке крови через 2 недели после начала терапии и в дальнейшем каждые 2 месяца. Развитие почечной недостаточности чаще происходит у пациентов с тяжелой ХСН или исходным нарушением функции почек, в том числе при стенозе почечной артерии. У пациентов с двусторонним стенозом почечных артерий или стенозом артерии единственной функционирующей почки применение не рекомендуется. У пациентов, получавших высокие дозы розувастатина (в частности 40 мг/сутки), наблюдалась канальцевая протеинурия, которая выявлялась при помощи тест-полосок и в большинстве случаев была периодической или кратковременной. Такая протеинурия не свидетельствует об остром заболевании или прогрессировании сопутствующего заболевания почек. Пациенты пожилого возраста Перед началом приема препарата необходимо оценить функциональную активность почек и содержание калия в плазме крови. В начале терапии дозу препарата подбирают, учитывая степень снижения АД, особенно в случае снижения ОЦК и потери электролитов, что позволяет избежать резкого снижения АД. Сахарный диабет У пациентов с сахарным диабетом, получающих гипогликемические средства для приема внутрь или инсулин, в течение первого месяца лечения ингибитором АПФ необходим регулярный контроль концентрации глюкозы в плазме крови. Необходимо контролировать концентрацию глюкозы в крови у пациентов с СД, особенно при низком содержании калия в плазме крови. Некоторые данные свидетельствуют о том, что статины, как класс повышают уровень глюкозы в крови и у некоторых пациентов с высоким уровнем риска развития сахарного диабета в будущем могут привести к уровню гипергликемии, при котором целесообразно начинать лечение сахарного диабета. Тем не менее, этот риск перевешивается пользой от снижения риска для сосудов при использовании статинов, и поэтому не должен являться причиной прекращения лечения статинами. Пациенты группы риска (концентрация глюкозы в крови натощак ≥5,6 ммоль/л, ИМТ >30 кг/м², повышенная концентрация триглицеридов, артериальная гипертензия в анамнезе) должны находиться под наблюдением как клиническим, так и биохимическим в соответствии с национальными рекомендациями. По данным исследования JUPITER общая частота сахарного диабета составила 2,8% в группе розувастатина и 2,3% - в группе плацебо, в основном у пациентов с концентрацией глюкозы натощак от 5,6 до 6,9 ммоль/л. Периндоприл/Индапамид Литий Одновременное применение комбинации периндоприла и индапамида с препаратами лития не рекомендуется. Артериальная гипотензия и нарушение водно-электролитного баланса У пациентов с гипонатриемией (особенно со стенозом почечной артерии, в том числе двусторонним) имеется риск внезапного развития артериальной гипотензии. Поэтому следует обращать внимание на возможные симптомы обезвоживания и снижения содержания электролитов в плазме крови, например, после диареи или рвоты. Таким пациентам необходим регулярный контроль содержания электролитов плазмы крови. При выраженной артериальной гипотензии может потребоваться в/в введение 0,9% раствора натрия хлорида. Транзиторная артериальная гипотензия не является противопоказанием для продолжения терапии. После восстановления ОЦК и АД можно возобновить терапию, используя низкие дозы комбинации периндоприла и индапамида, либо только один из препаратов. Реноваскулярная гипертензия У пациентов с двусторонним стенозом почечных артерий или стенозом почечной артерии единственной функционирующей почки на фоне терапии ингибиторами АПФ возрастает риск развития артериальной гипотензии и почечной недостаточности. Прием диуретиков может быть дополнительным фактором риска. Ухудшение функции почек может наблюдаться уже при незначительном изменении концентрации креатинина в плазме крови даже у пациентов с односторонним стенозом почечной артерии. Методом лечения реноваскулярной гипертензии является реваскуляризация. Тем не менее, применение ингибиторов АПФ может быть эффективным у пациентов с реноваскулярной гипертензией, как ожидающих хирургического вмешательства, так и при невозможности его проведения. У пациентов с диагностированным или предполагаемым стенозом почечной артерии лечение индапамидом/периндоприлом следует начинать в условиях стационара. Риск артериальной гипотензии и/или почечной недостаточности (у пациентов с ХСН, нарушениями водно-электролитного баланса и т. д.) При некоторых патологических состояниях может отмечаться значительная активация ренин-ангиотензин-альдостероновой системы (РААС), особенно при выраженной гиповолемии и снижении содержания электролитов плазмы крови (на фоне бессолевой диеты или длительного приема диуретиков), у пациентов с исходно низким АД, стенозом почечных артерий, ХСН или циррозом печени с отеками и асцитом. Применение ингибиторов АПФ вызывает блокаду РААС и поэтому может сопровождаться резким снижением АД и/или повышением концентрации креатинина в плазме, свидетельствующим о развитии функциональной почечной недостаточности. Эти явления чаще наблюдаются при приеме первой дозы препарата или в течение первых двух недель терапии. Иногда эти состояния развиваются остро и в другие сроки терапии. В таких случаях при возобновлении терапии рекомендуется применять комбинацию периндоприла и индапамида в более низкой дозе и затем постепенно увеличивать дозу. Сердечная недостаточность/тяжелая сердечная недостаточность У пациентов с ХСН (IV функциональный класс по классификации NYHA) и пациентов с СД 1 типа (опасность спонтанного увеличения содержания ионов калия) лечение должно начинаться с более низких доз комбинации периндоприла и индапамида и под тщательным врачебным контролем. Пациенты с АГ и ИБС не должны прекращать прием бета-адреноблокаторов, комбинацию периндоприла и индапамида необходимо применять совместно с бета-адреноблокаторами. Печеночная недостаточность В редких случаях на фоне приема ингибиторов АПФ возникает холестатическая желтуха. При прогрессировании этого синдрома развивается фульминантный некроз печени, иногда с летальным исходом. Механизм развития этого синдрома неясен. При значительном повышении активности "печеночных" ферментов или появлении желтухи на фоне приема ингибиторов АПФ следует прекратить прием препарата и продолжать наблюдение за пациентом. При наличии нарушений функции печени прием тиазидных и тиазидоподобных диуретиков может привести к развитию печеночной энцефалопатии. В данном случае следует немедленно прекратить прием препарата. Индапамид Фоточувствительность На фоне приема тиазидных и тиазидоподобных диуретиков сообщалось о случаях развития реакции фоточувствительности. В случае развития реакции фоточувствительности следует прекратить лечение. При необходимости продолжения терапии диуретиками рекомендуется защищать кожные покровы от воздействия солнечных или искусственных ультрафиолетовых лучей. Содержание натрия в плазме крови До начала лечения необходимо определить содержание натрия в плазме крови. На фоне приема препарата следует регулярно контролировать этот показатель. На начальном этапе терапии снижение содержания натрия в плазме крови может быть бессимптомным, поэтому необходим регулярный лабораторный контроль. Пациентам пожилого возраста и пациентам с циррозом печени показан более частый контроль содержания натрия в плазме крови. Любой диуретический препарат может вызывать гипонатриемию, приводящую иногда к крайне тяжелым последствиям. Гипонатриемия в сочетании с гиповолемией могут быть причиной обезвоживания и ортостатической гипотензии. Сопутствующее снижение содержания хлора в плазме крови может привести к вторичному компенсаторному метаболическому алкалозу (частота развития и степень выраженности этого эффекта незначительны). Содержание калия в плазме крови Терапия тиазидными и тиазидоподобными диуретиками связана с риском развития гипокалиемии. Необходимо избегать гипокалиемии (менее 3,4 ммоль/л) у следующих категорий пациентов из групп высокого риска: пациенты пожилого возраста, истощенные пациенты (как получающие, так и не получающие сочетанную медикаментозную терапию), пациенты с циррозом печени, в том числе с отеками и асцитом, пациенты с ИБС, ХСН. У таких пациентов гипокалиемия усиливает токсическое действие сердечных гликозидов и повышает риск развития аритмии. Комбинированное применение периндоприла и индапамида не предотвращает развитие гипокалиемии, особенно у пациентов с сахарным диабетом или почечной недостаточностью. Как и в случае применения других гипотензивных средств в комбинации с диуретиком, необходим регулярный контроль содержания калия в плазме крови. Удлинение интервала QT К группе повышенного риска также относятся пациенты с увеличенным интервалом QT, при этом не имеет значения, вызвано это увеличение врожденными причинами или действием лекарственных средств. Гипокалиемия, как и брадикардия, способствует развитию тяжелых нарушений ритма сердца, особенно, полиморфной желудочковой тахикардии типа "пируэт", которая может быть фатальной. Во всех описанных выше случаях необходим регулярный контроль начала терапии. При выявлении гипокалиемии должно быть назначено соответствующее лечение. Содержание кальция в плазме крови Тиазидные и тиазидоподобные диуретики уменьшают выведение кальция почками, что может вызывать незначительное временное повышение содержания кальция в плазме крови. Выраженная гиперкальциемия может быть связана с недиагностированным ранее гиперпаратиреозом. В таких случаях необходимо провести исследование функции паращитовидных желез, предварительно отменив прием диуретических средств. Диуретические средства и функция почек Тиазидные и тиазидоподобные диуретики эффективны в полной мере только у пациентов с нормальной или незначительно нарушенной функцией почек (концентрация креатинина в плазме крови у взрослых пациентов ниже 25 мг/л или 220 мкмоль/л). У пациентов пожилого возраста нормативный показатель концентрации креатинина в плазме крови должен быть скорректирован с учетом возраста, веса и пола, в соответствии с формулой Кокрофта: КК = (140 - возраст) х вес/0,814 х концентрация креатинина в плазме крови, где: возраст указан в годах, вес - в кг, концентрация креатинина - в мкмоль/л. Для женщин эту формулу следует скорректировать, умножая полученный результат на коэффициент 0,85. В начале лечения диуретиками у пациентов из-за гиповолемии и гипонатриемии может наблюдаться временное снижение СКФ и повышение концентрации мочевины и креатинина в плазме крови. Эта транзиторная функциональная почечная недостаточность не опасна для пациентов с неизмененной функцией почек, однако у пациентов с почечной недостаточностью ее выраженность может усилиться. Мочевая кислота У пациентов с повышенной концентрацией мочевой кислоты в плазме крови на фоне терапии может увеличиваться частота возникновения приступов подагры. Спортсмены Индапамид может дать положительную реакцию при проведении допинг-контроля. Острая близорукость и вторичная острая закрытоугольная глаукома Сульфонамиды и их производные могут вызывать идиосинкразическую реакцию, приводящую к развитию острой транзиторной миопии и острого приступа закрытоугольной глаукомы. При отсутствии лечения острый приступ закрытоугольной глаукомы может привести к стойкой потере зрения. В первую очередь необходимо, как можно быстрее, отменить прием препарата. Если внутриглазное давление остается неконтролируемым, могут потребоваться неотложное медикаментозное лечение или хирургическое вмешательство. Факторами риска развития острого приступа закрытоугольной глаукомы являются аллергические реакции на производные сульфонамида и пенициллины в анамнезе. Периндоприл Калийсберегающие диуретики и препараты калия Как правило, одновременное применение периндоприла и калийсберегающих диуретиков, а также препаратов калия и калийсодержащих заменителей пищевой соли не рекомендуется. Двойная блокада РААС Имеются данные об увеличении риска возникновения артериальной гипотензии, гиперкалиемии и нарушениях функции почек (включая ОПН) при одновременном применении ингибиторов АПФ с АРА II или алискиреном. Поэтому двойная блокада РААС посредством сочетания ингибитора АПФ с АРА II или алискиреном не рекомендуется. Если двойная блокада необходима, то это должно выполняться под строгим контролем специалиста при регулярном контроле функции почек, содержания калия в плазме крови и АД. Ингибиторы АПФ не должны применяться одновременно с АРА II у пациентов с диабетической нефропатией. Нейтропения/Агранулоцитоз/Тромбоцитопения/Анемия На фоне приема ингибиторов АПФ могут возникать нейтропения/агранулоцитоз, тромбоцитопения и анемия. У пациентов с нормальной функцией почек при отсутствии других факторов риска нейтропения развивается редко. После отмены ингибитора АПФ нейтропения и агранулоцитоз проходят самостоятельно. С особой осторожностью следует применять периндоприл у пациентов с системными заболеваниями соединительной ткани (в том числе системная красная волчанка, склеродермия) на фоне терапии иммунодепрессантами, аллопуринолом или прокаинамидом, особенно у пациентов с нарушением; функции почек. У некоторых пациентов развивались тяжелые инфекции, в ряде случаев резистентные к интенсивной антибиотикотерапии. При применении периндоприла у таких пациентов рекомендуется периодически контролировать количество лейкоцитов в плазме крови. При появлении любых симптомов инфекционных заболеваний (например, боль в горле, лихорадка) пациентам необходимо обратиться к врачу. Повышенная чувствительность/ангионевротический отек На фоне приема ингибиторов АПФ, в том числе и периндоприла, в редких случаях может наблюдаться развитие ангионевротического отека лица, конечностей, губ, языка, голосовых складок и/или гортани. Это может произойти в любой период терапии. При появлении симптомов следует немедленно прекратить прием препарата и продолжить наблюдение за пациентом до полного купирования симптомов. Как правило, отек лица и губ лечения не требует, хотя для купирования симптомов могут применяться антигистаминные средства. Ангионевротический отек, сопровождающийся отеком гортани, может привести к летальному исходу. Отек языка, голосовых складок или гортани может привести к обструкции дыхательных путей. При появлении таких симптомов следует немедленно начать проведение соответствующей терапии, например, ввести подкожно раствор эпинефрина (адреналина) в разведении 1:1000 (0,3-0,5 мл) и/или обеспечить проходимость дыхательных путей. Сообщалось о более высоком риске развития ангионевротического отека у пациентов негроидной расы. У пациентов с ангионевротическим отеком в анамнезе, не связанным с приемом ингибиторов АПФ, может быть повышен риск его развития при приеме препаратов этой группы. В редких случаях на фоне терапии ингибиторами АПФ развивается ангионевротический отек кишечника. При этом у пациентов отмечаются жалобы на боль в животе как изолированный симптом или в сочетании с тошнотой и рвотой, в некоторых случаях без предшествующего ангионевротического отека лица и при нормальном уровне Cl-эстеразы. Диагноз устанавливался с помощью компьютерной томографии, ультразвукового исследования органов брюшной полости или во время хирургического вмешательства. Симптомы исчезают после прекращения приема ингибиторов АПФ. Поэтому у пациентов с жалобами на боль в области живота, принимающих ингибиторы АПФ, при проведении дифференциальной диагностики необходимо учитывать возможность развития ангионевротического отека кишечника. Ингибиторы mTOR У пациентов, одновременно принимающих ингибиторы mTOR (например, сиролимус, эверолимус, темсиролимус), терапия может сопровождаться повышенным риском развития ангионевротического отека (например, отек верхних дыхательных путей или языка с/без респираторных нарушений). Анафилактоидные реакции при проведении десенсибилизации Имеются отдельные сообщения о развитии анафилактоидных реакций у пациентов, принимавших ингибиторы АПФ во время проведения десенсибилизирующей терапии (например, ядом перепончатокрылых насекомых: пчелы, осы). Ингибиторы АПФ необходимо применять с осторожностью у пациентов с отягощенным аллергологическим анамнезом или склонностью к аллергическим реакциям при проведении десенсибилизации. Следует избегать применения ингибитора АПФ у пациентов, получающих иммунотерапию ядом перепончатокрылых насекомых. Развития подобных реакций можно избежать путем временной отмены ингибиторов АПФ не менее чем за 24 часа до начала процедуры десенсибилизации. Анафилактоидные реакции при проведении афереза ЛПНП В редких случаях у пациентов, получающих ингибиторы АПФ, при проведении афереза ЛПНП с использованием декстран сульфата развивались угрожающие жизни анафилактоидные реакции. Для предотвращения таких реакций следует временно прекращать прием ингибиторов АПФ перед каждой процедурой афереза. Гемодиализ В редких случаях у пациентов, получающих ингибиторы АПФ, при проведении гемодиализа с использованием высокопроточных мембран (например, AN69®) развивались анафилактоидные реакции. Поэтому рекомендуется использовать мембрану другого типа или применять гипотензивный препарат другой фармакотерапевтической группы. Первичный гиперальдостеронизм Пациенты с первичным гиперальдостеронизмом, как правило, невосприимчивы к гипотензивным препаратам, действие которых основано на ингибировании РААС. Таким образом, использование данного препарата не рекомендуется. Беременность Применение ингибиторов АПФ не следует начинать во время беременности. Планирующим беременность следует назначить альтернативное гипотензивное средство с установленным профилем безопасности для использования во время беременности. При выявлении беременности лечение ингибиторами АПФ следует немедленно прекратить, и при необходимости назначить альтернативную гипотензивную терапию. Кашель На фоне терапии ингибиторами АПФ может возникать сухой упорный кашель. Кашель длительно сохраняется на фоне приема препаратов этой группы и исчезает после их отмены. При появлении у пациента сухого кашля следует помнить о возможности его появления в связи с приемом ингибитора АПФ. При необходимости применения препаратов этой группы, прием ингибитора АПФ может быть продолжен. Хирургическое вмешательство/общая анестезия Применение ингибиторов АПФ у пациентов, подвергающихся хирургическому вмешательству с применением общей анестезии, может привести к выраженному снижению АД, особенно при применении средств для общей анестезии, обладающих антигипертензивным действием. Рекомендуется прекратить прием ингибиторов АПФ длительного действия, в том числе периндоприла, за 24 часа до хирургического вмешательства. Аортальный и митральный стеноз, ГОКМП Ингибиторы АПФ следует применять с осторожностью у пациентов с обструкцией выходного тракта левого желудочка. Атеросклероз Риск развития артериальной гипотензии существует у всех пациентов, однако особую осторожность следует соблюдать у пациентов с ИБС и цереброваскулярными заболеваниями. У таких пациентов лечение начинают с низких доз препарата. Гиперкалиемия На фоне приема ингибиторов АПФ может развиваться гиперкалиемия. Факторами риска гиперкалиемии являются почечная недостаточность, пожилой возраст (старше 70 лет), сахарный диабет, некоторые сопутствующие состояния (дегидратация, острая декомпенсация ХСН, метаболический ацидоз), одновременный прием калийсберегающих диуретиков (спиронолактон, эплеренон, триамтерен, амилорид), препаратов калия, калийсодержащих заменителей пищевой соли, а также других средств, способствующих повышению содержания калия в плазме крови (например, гепарин, триметоприм или ко-тримоксазол (сульфаметоксазол + триметоприм) и особенно антагонисты альдостерона или АРА II, ацетилсалициловая кислота ≥3 г/сутки, ингибиторы ЦОГ-2 и неселективные НПВП, иммунодепрессанты, такие как циклоспорин или такролимус). Применение препаратов калия, калийсберегающих диуретиков, калийсодержащих заменителей пищевой соли может привести к значительному увеличению содержания калия в сыворотке крови особенно у пациентов со сниженной функцией почек. Гиперкалиемия может привести к серьезным, иногда фатальным нарушениям ритма сердца. При необходимости одновременного применения препарата с вышеперечисленными средствами следует соблюдать осторожность и регулярно контролировать содержание калия в плазме крови. Этнические различия Периндоприл, как и другие ингибиторы АПФ, очевидно, оказывает менее выраженное антигипертензивное действие у пациентов негроидной расы по сравнению с представителями других рас. Возможно, это различие обусловлено тем, что у пациентов с артериальной гипертензией негроидной расы чаще отмечается низкая активность ренина плазмы крови. Розувастатин Влияние на опорно-двигательный аппарат При применении розувастатина во всех дозах, но в особенности в дозах, превышающих 20 мг/сутки, сообщалось о следующих воздействиях на опорно-двигательный аппарат: миалгия, миопатия, в редких случаях рабдомиолиз. Отмечены очень редкие случаи рабдомиолиза при одновременном применении ингибиторов ГМГ-КоА-редуктазы и эзетимиба. Такая комбинация должна применяться с осторожностью, так как нельзя исключить фармакодинамического взаимодействия. Как и в случае других ингибиторов ГМГ-КоА-редуктазы, частота рабдомиолиза при постмаркетинговом применении розувастатина выше при применении дозы 40 мг/сутки. Определение активности КФК Сывороточную активность КФК нельзя определять после интенсивных физических нагрузок и при наличии других возможных причин повышения ее активности, это может привести к неверной интерпретации полученных результатов. В случае если исходная сывороточная активность КФК существенно превышена (в 5 раз выше верхней границы нормы), через 5-7 дней следует провести повторный анализ. Нельзя начинать терапию, если результаты повторного анализа подтверждают исходную высокую сывороточную активность КФК (более чем 5-кратное превышение верхней границы нормы). Интерстициальное заболевание легких При применении некоторых ингибиторов ГМГ-КоА-редуктазы, особенно в течение длительного времени, сообщалось о единичных случаях интерстициального заболевания легких. Проявлениями заболевания могут являться одышка, непродуктивный кашель и ухудшение общего самочувствия (слабость, снижение веса и лихорадка). При подозрении на интерстициальное заболевание легких следует прекратить терапию ингибиторами ГМГ-КоА-редуктазы. Перед началом терапии В зависимости от суточной дозы розувастатин должен назначаться с осторожностью пациентам с имеющимися факторами риска миопатии/рабдомиолиза или применение препарата противопоказано. К таким факторам относятся: нарушение функции почек; гипотиреоз; заболевания мышц в анамнезе (в том числе в семейном анамнезе); миотоксические явления при приеме других ингибиторов ГМГ-КоА-редуктазы или фибратов в анамнезе; чрезмерное употребление алкоголя; возраст старше 65 лет; состояния, при которых может повышаться концентрация розувастатина в плазме крови; одновременное применение фибратов. У таких пациентов необходимо оценить риск и возможную пользу терапии. Также рекомендуется проводить клинический мониторинг. Если исходная сывороточная активность КФК выше более чем в 5 раз по сравнению с верхней границей нормы, терапию начинать нельзя. В период терапии препаратом Следует проинформировать пациента о необходимости немедленного сообщения врачу в случае неожиданного появления мышечных болей, мышечной слабости или спазмов, особенно в сочетании с недомоганием и лихорадкой. У таких пациентов следует определять сывороточную активность КФК. Терапия должна быть прекращена, если сывороточная активность КФК значительно увеличена (более чем в 5 раз по сравнению с верхней границей нормы) или если симптомы со стороны мышц резко выражены и вызывают ежедневный дискомфорт (даже, если сывороточная активность КФК не более чем в 5 раз превышает верхнюю границу нормы). Если симптомы исчезают, и сывороточная активность КФК возвращается к норме, следует рассмотреть вопрос о возобновлении применения розувастатина или других ингибиторов ГМГ-КоА-редуктазы в меньших дозах при тщательном медицинском наблюдении. Контроль сывороточной активности КФК при отсутствии симптомов нецелесообразен. Отмечены очень редкие случаи иммуноопосредованной некротизирующей миопатии с клиническими проявлениями в виде стойкой слабости проксимальных мышц и повышения активности КФК в сыворотке крови во время терапии или при прекращении применения ингибиторов ГМГ-КоА-редуктазы, в том числе розувастатина. По данным клинических исследований признаков увеличения воздействия на скелетную мускулатуру при приеме розувастатина и сопутствующей терапии не отмечено. Однако сообщалось об увеличении числа случаев миозита и миопатии у пациентов, принимавших другие ингибиторы ГМГ-КоА-редуктазы в сочетании с производными фиброевой кислоты (например, гемфиброзил), циклоспорином, никотиновой кислотой в липидснижающих дозах (более 1 г/сутки), противогрибковыми средствами - производными азола, ингибиторами протеазы ВИЧ и макролидными антибиотиками. При одновременном применении с некоторыми ингибиторами ГМГ-КоА-редуктазы гемфиброзил увеличивает риск развития миопатии. Таким образом, одновременное применение розувастатина и гемфиброзила не рекомендуется. Преимущества дальнейшего изменения плазменной концентрации липидов при комбинированном применении розувастатина с фибратами или никотиновой кислотой в липидснижающих дозах должны быть тщательно взвешены с учетом возможного риска. Розувастатин в дозе 30 мг/сутки и 40 мг/сутки противопоказан для комбинированной терапии с фибратами. В связи с увеличением риска рабдомиолиза розувастатин не следует применять пациентам с острыми состояниями, которые могут привести к миопатии или состояниям, предрасполагающим к развитию почечной недостаточности (например, сепсис, артериальная гипотензия, обширные хирургические вмешательства, травмы, тяжелые метаболические, эндокринные и электролитные нарушения или неконтролируемые судороги). Розувастатин не следует применять одновременно или в течение 7 дней после прекращения терапии препаратами фузидовой кислоты. При необходимости одновременного применения следует прекратить прием розувастатина на период терапии фузидовой кислотой. Были получены сообщения о рабдомиолизе (в том числе со смертельным исходом) у пациентов, получающих фузидовую кислоту одновременно со статином. Пациенту следует немедленно обратиться к врачу при появлении любых симптомов мышечной слабости, чувствительности или боли. Терапия статинами может быть возобновлена через 7 дней после приема последней дозы фузидовой кислоты. В исключительных случаях, когда необходима продолжительная системная терапия фузидовой кислотой, например, для лечения тяжелых инфекций, необходимость одновременного применения розувастатина и фузидовой кислоты должна быть рассмотрена в каждом конкретном случае и проводиться под строгим наблюдением врача. Ингибиторы протеазы У пациентов, получавших розувастатин одновременно с ингибиторами протеазы и ритонавиром, отмечалось повышение системной экспозиции розувастатина. Следует принимать во внимание ожидаемую пользу от снижения концентрации липидов при применении розувастатина у ВИЧ-инфицированных пациентов, получающих ингибиторы протеазы, и потенциальное повышение концентрации розувастатина в плазме крови в начале терапии и при титрации дозы розувастатина. Одновременное применение розувастатина с ингибиторами протеазы не рекомендуется пока не отрегулирована доза розувастатина. Этнические различия В ходе фармакокинетических исследований у представителей монголоидной расы по сравнению с представителями европеоидной расы отмечено увеличение плазменной концентрации розувастатина. Влияние на способность к вождению автотранспорта и управлению механизмами Препарат не влияет на способность управлять транспортными средствами и работать с механизмами, но у некоторых пациентов в ответ на снижение АД могут развиваться различные индивидуальные реакции, особенно в начале терапии или при добавлении к проводимой терапии других гипотензивных средств. Исследования по изучению влияния розувастатина на способность управлять транспортными средствами и работу с механизмами не проводились. Однако учитывая фармакодинамические свойства, маловероятно, что розувастатин может влиять на эти способности. При управлении транспортными средствами или работе с механизмами следует учитывать возможность головокружения в период лечения. В результате способность управлять транспортными средствами или другими механизмами может быть снижена.Условия храненияПри комнатной температуреУсловия отпуска из аптекПо рецептуВідео на цю тему