Все товары
Дозування: 0. 4 мг Фасування: N30 Форма випуску: капс. пролонгованої дії Упаковка: уп.
Склад, форма випуску та упаковкателмісартан таблетки 1 таблетка 40 мг/80 мг містить: Діюча речовина: телмісартан 40,00 мг/80,00 мг Допоміжні речовини: меглюмін, натрію гідроксид, повідон-К30, лактози моногідрат, сорбітол (E420), магнію стеаратОпис лікарської формиТаблетки 40 мг: овальні, двоопуклі таблетки білого або майже білого кольору. Таблетки 80 мг: капсулоподібні, двоопуклі таблетки білого або майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаантагоніст ангіотензину II рецепторів (АРА II)ФармакокінетикаПри прийомі внутрішньо швидко всмоктується із шлунково-кишкового тракту (ШКТ). Біодоступність – 50%. Зниження площі під кривою «концентрація-час» (AUC) при одночасному застосуванні телмісартану з їдою коливається від 6 % (при дозі 40 мг) до 19 % (при дозі 160 мг). Через 3 години після прийому концентрація в плазмі вирівнюється, незалежно від часу прийому їжі. Спостерігається різниця у плазмових концентраціях у чоловіків та жінок. Максимальна концентрація (С(max)) у плазмі крові та AUC у жінок у порівнянні з чоловіками була вищою приблизно у 3 та 2 рази, відповідно (без значного впливу на ефективність). Зв'язок із білками плазми крові – 99,5 %, в основному з альбуміном та альфа-1 глікопротеїном. Середнє значення видимого обсягу розподілу у рівноважній концентрації – 500 л. Метаболізується шляхом кон'югування з глюкуроновою кислотою. Метаболіти фармакологічно неактивні. Період напіввиведення (Т(½)) – понад 20 годин. Виводиться переважно через кишечник у незміненому вигляді та нирками – менше 2 % від прийнятої дози. Загальний плазмовий кліренс високий (900 мл/хв) порівняно з «печінковим» кровотоком (близько 1500 мл/хв). Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Пацієнти похилого віку Фармакокінетика телмісартана у пацієнтів похилого віку не відрізняється від фармакокінетики у пацієнтів молодого віку. Корекція доз не потрібна. Пацієнти з нирковою недостатністю Зміна дози у пацієнтів з нирковою недостатністю не потрібна, включаючи пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі. Телмісартан не видаляється за допомогою гемодіалізу. Пацієнти з печінковою недостатністю У пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого або середнього ступеня тяжкості (класи А та В за класифікацією Чайлд-П'ю) добова доза не повинна перевищувати 40 мг. Застосування у педіатрії Основні показники фармакокінетики телмісартану у дітей віком від 6 до 18 років після прийому телмісартану в дозі 1 мг/кг або 2 мг/кг протягом 4-х тижнів в цілому зіставні з даними, отриманими при лікуванні дорослих пацієнтів, і підтверджують нелінійність. , особливо щодо С(max).ФармакодинамікаТелмисартан – специфічний АРА II (тип АТ(1)), ефективний прийому внутрь. Має високу спорідненість до підтипу АТ(1) рецепторів ангіотензину II, через які реалізується дія ангіотензину II. Витісняє ангіотензин II із зв'язку з рецептором, не маючи дії агоніста щодо цього рецептора. Телмісартан зв'язується лише з підтипом АТ(1) рецепторів ангіотензину ІІ. Зв'язок має тривалий характер. Не має спорідненості до інших рецепторів, у тому числі до АТ(2) рецепторів та інших, менш вивчених рецепторів ангіотензину. Функціональне значення цих рецепторів, а також ефект їхньої можливої надмірної стимуляції ангіотензином II, концентрація якого збільшується при застосуванні телмісартану, не вивчені. Знижує концентрацію альдостерону в плазмі, не інгібує ренін у плазмі та не блокує іонні канали.Телмісартан не пригнічує ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ) (кініназа II) (фермент, який також руйнує брадикінін). Це дозволяє уникнути побічних ефектів, пов'язаних із дією брадикініну (наприклад, сухий кашель). Есенційна гіпертензія У пацієнтів телмісартан у дозі 80 мг повністю блокує гіпертензивну дію ангіотензину ІІ. Початок антигіпертензивної дії відзначається протягом 3 годин після першого прийому телмісартану. Дія препарату зберігається протягом 24 годин і залишається значною до 48 годин. Виражений антигіпертензивний ефект зазвичай розвивається через 4-8 тижнів регулярного прийому телмісартану. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан знижує систолічний та діастолічний артеріальний тиск (АТ), не впливаючи на частоту серцевих скорочень (ЧСС). У разі різкого скасування телмісартану АТ поступово повертається до вихідного рівня без розвитку синдрому «скасування». Як показали результати порівняльних клінічних досліджень, антигіпертензивна дія телмісартану можна порівняти з антигіпертензивною дією препаратів інших класів (амлодипіном, атенололом, еналаприлом, гідрохлортіазидом та лізиноприлом). Частота виникнення сухого кашлю була значно нижчою на фоні застосування телмісартану на відміну від інгібіторів АПФ. Профілактика серцево-судинних захворювань У пацієнтів віком 55 років і старше з ішемічною хворобою серця (ІХС), інсультом, транзиторною ішемічною атакою, ураженням периферичних артерій або з ускладненнями цукрового діабету 2 типу (наприклад, ретинопатією, гіпертрофією лівого шлуночка, макро- або мікроальбумінурією) ризик виникнення серцево-судинних подій, телмісартан надавав дію, подібну до ефекту раміприлу щодо зниження комбінованої кінцевої точки: серцево-судинної смертності, інфаркту міокарда без смертельного результату, інсульту без смертельного результату та госпіталізації у зв'язку з хронічною серцевою недостатністю (ХСН). Телмісартан був також ефективний, як і раміприл, щодо зниження частоти вторинних точок серцево-судинної смертності, інфаркту міокарда без смертельного результату. Сухий кашель та ангіоневротичний набряк були рідше описані на фоні прийому телмісартану на відміну від раміприлу, при цьому артеріальна гіпотензія частіше виникала на фоні прийому телмісартану. Пацієнти дитячого та підліткового віку Безпека та ефективність телмісартана у дітей та підлітків віком до 18 років не встановлені.Показання до застосуванняЕсенціальна гіпертензія. Зниження смертності та частоти серцево-судинних захворювань у дорослих пацієнтів: - із серцево-судинними захворюваннями атеротромботичного генезу (ішемічна хвороба серця, інсульт або ураження периферичних артерій в анамнезі); - з цукровим діабетом 2 типи з ураженням органів-мішеней.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до діючої речовини або допоміжних речовин препарату. Вагітність. Період грудного вигодовування. Обструктивні захворювання жовчовивідних шляхів. Печінкова недостатність тяжкого ступеня (клас З класифікації Чайлд-Пью). Одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації [СКФ] менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла). Одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Непереносимість фруктози або лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції (препарат Телмісту містить лактозу і сорбітол [Е420]). Вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). Двосторонній стеноз ниркових артерій чи стеноз артерії єдиної нирки. Порушення функції печінки легкого або середнього ступеня тяжкості (класи А та В за класифікацією Чайлд-П'ю відповідно) та/або нирок (див. розділ «Особливі вказівки»). Зниження обсягу циркулюючої крові (ОЦК) внаслідок попередньої діуретичної терапії, обмеження прийому кухонної солі, діареї або блювання. Гіпонатріємія. Гіперкаліємія. Стан після трансплантації нирки (досвід застосування відсутній). Хронічна серцева недостатність (ХСП). Стеноз аортального та/або мітрального клапана. Гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГЗКМП). Первинний гіперальдостеронізм (ефективність та безпека не встановлені). Застосування у пацієнтів негроїдної раси.Вагітність та лактаціяВагітність Застосування препарату Телміста протипоказане при вагітності. Застосування АРА II у першому триместрі вагітності не рекомендується, ці препарати не слід застосовувати під час вагітності. При діагностуванні вагітності прийом препарату Телміста слід негайно припинити. При необхідності має призначатися альтернативна гіпотензивна терапія (інші класи гіпотензивних препаратів, дозволених для застосування при вагітності). Застосування АРА II у другому-третьому триместрах вагітності протипоказане. У доклінічних дослідженнях телмісартана тератогенних впливів виявлено не було, але встановлено фетотоксичність. Відомо, що застосування АРА II у другому-третьому триместрах вагітності викликає у людини фетотоксичність (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення окостеніння кісток черепа плода), а також неонатальну токсичність (ниркова недостатність, гіпотензія артеріальна, гіперкаліємія). Пацієнткам, які планують вагітність, слід застосовувати альтернативну терапію. Якщо все ж таки застосовували АРА II у другому-третьому триместрах вагітності, то необхідно провести ультразвукове дослідження нирок та кісток черепа плода. Новонароджені, матері яких приймали АРА II під час вагітності, повинні бути під наглядом, оскільки можливий розвиток артеріальної гіпотензії у новонародженого. Період грудного вигодовування Інформація щодо застосування телмісартану в період грудного вигодовування відсутня. Прийом препарату Телміста® у період грудного вигодовування протипоказаний (див. розділ «Протипоказання»), слід застосовувати альтернативний гіпотензивний препарат з більш сприятливим профілем безпеки, особливо при годівлі новонародженої або недоношеної дитини. Фертильність Дослідження щодо вивчення впливу на фертильність людини не проводилися. Застосування препарату у дітей та підлітків молодше 18 років протипоказане через відсутність даних щодо безпеки та ефективності.Побічна діяЗа даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), небажані ефекти класифіковані відповідно до частоти їх розвитку наступним чином: дуже часто (≥ 1/10), часто (від ≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (від ≥ 1/1000) до < 1/100), рідко (від ≥ 1/10000 до < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), частота невідома – за наявними даними встановити частоту виникнення неможливо. У межах кожної групи відповідно до частоти виникнення небажані реакції представлені порядку спадання серйозності. Інфекційні та паразитарні захворювання: нечасто – інфекції сечовивідних шляхів, включаючи цистит, інфекції верхніх дихальних шляхів, включаючи фарингіт та синусит; рідко - сепсис, у тому числі з летальним результатом. Порушення з боку крові та лімфатичної системи: нечасто – анемія; рідко – еозинофілія, тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи: рідко – анафілактична реакція, гіперчутливість. Порушення з боку обміну речовин та харчування: нечасто – гіперкаліємія; рідко – гіпоглікемія (у пацієнтів із цукровим діабетом). Порушення психіки: нечасто - безсоння, депресія; рідко – тривога. Порушення з боку нервової системи: нечасто - непритомність; рідко – сонливість. Порушення з боку органу зору: рідко – зорові розлади. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. Порушення з боку серця: нечасто – брадикардія; рідко – тахікардія. Порушення з боку судин: нечасто – виражене зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – задишка, кашель; дуже рідко – інтерстиційна хвороба легень. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – біль у животі, діарея, диспепсія, метеоризм, блювання; рідко – сухість слизової оболонки порожнини рота, дискомфорт у ділянці шлунка, порушення смакових відчуттів. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: рідко – порушення функції печінки/ураження печінки. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – свербіж шкіри, гіпергідроз, шкірний висип; рідко - ангіоневротичний набряк (також з летальним результатом), екзема, еритема, кропив'янка, лікарський висип, токсичний шкірний висип. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто – біль у спині (ішіалгія), м'язові спазми, міалгія; рідко – артралгія, біль у кінцівках, біль у сухожиллях (тендінітоподібний синдром). Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – біль у грудях, астенія (слабкість); рідко – грипоподібний синдром. Лабораторні та інструментальні дослідження: нечасто – підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові; рідко – зниження гемоглобіну, підвищення концентрації сечової кислоти у плазмі крові, підвищення активності «печінкових» ферментів та креатинфосфокінази (КФК) у плазмі крові.Взаємодія з лікарськими засобамивійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) Одночасне застосування телмісартану з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування телмісартану та інгібіторів АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією (див. розділ «Протипоказання») та не рекомендується у інших пацієнтів. Дані клінічних досліджень показали, що подвійна блокада РААС внаслідок комбінованого застосування інгібіторів АПФ, APA II або аліскірену пов'язана з підвищеною частотою небажаних явищ, таких як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно із застосуванням лише одного , що діє на РААС. Ризик розвитку гіперкаліємії може зростати при одночасному застосуванні з іншими лікарськими препаратами, здатними викликати гіперкаліємію (калієвмісні харчові добавки та замінники солі, що містять калій, калійзберігаючі діуретики [наприклад, спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид], нестероїдні протизапальні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), гепарин, імунодепресанти [циклоспорин або такролімус] та триметоприм). При необхідності на тлі документально підтвердженої гіпокаліємії одночасне застосування препаратів слід здійснювати з обережністю та регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові. Дігоксин При одночасному застосуванні телмісартану з дигоксином було відмічено середнє підвищення С(max) дигоксину в плазмі крові на 49% та мінімальної концентрації на 20%. На початку лікування при доборі дози та припиненні лікування телмісартаном слід ретельно контролювати концентрацію дигоксину в плазмі для її підтримки в рамках терапевтичного діапазону. Калійзберігаючі діуретики або харчові добавки, що містять калій. АРА II, такі як телмісартан, знижують втрату іонів калію, що викликається діуретиком. Калійзберігаючі діуретики, наприклад, спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид, харчові добавки, що містять калій, або замінники солі можуть призвести до значного підвищення вмісту калію в плазмі крові. Якщо супутнє застосування показано, оскільки є документально підтверджена гіпокаліємія, їх слід застосовувати з обережністю та на тлі регулярного контролю вмісту калію у плазмі. Препарати літію При одночасному застосуванні препаратів літію з інгібіторами АПФ та APA II, включаючи телмісартан, виникало оборотне підвищення концентрації літію в плазмі та його токсичної дії. За необхідності застосування цієї комбінації препаратів рекомендується ретельно контролювати концентрацію літію у плазмі крові. НПЗП НПЗЗ (ацетилсаліцилова кислота в дозах, що застосовуються для протизапального лікування, інгібітори ЦОГ-2 та неселективні нестероїдні протизапальні засоби) можуть послаблювати антигіпертензивну дію APA II. У деяких пацієнтів з порушенням ниркової функції (наприклад, у пацієнтів з зневодненням, пацієнтів похилого віку з порушенням функції нирок) одночасне застосування APA II та препаратів, що пригнічують ЦОГ-2, може призводити до подальшого погіршення ниркової функції, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності, яка , як правило, є оборотною. Тому одночасне застосування препаратів слід здійснювати з обережністю, особливо пацієнтам похилого віку. Слід забезпечити належне надходження рідини, крім того, на початку одночасного застосування та періодично надалі слід контролювати показники функції нирок. Діуретики (тіазидні або «петлеві») Попереднє лікування високими дозами діуретиків, такими як фуросемід («петлевий» діуретик) та гідрохлоротіазид (тіазидний діуретик), може призвести до гіповолемії та ризику розвитку артеріальної гіпотензії на початку лікування телмісартаном. Інші гіпотензивні засоби Дія телмісартану може посилюватись при одночасному застосуванні інших гіпотензивних лікарських засобів. На підставі фармакологічних властивостей баклофену та аміфостину можна припустити, що вони посилюватимуть терапевтичний ефект усіх гіпотензивних засобів, включаючи телмісартан. Крім того, ортостатична гіпотензія може посилюватися на фоні алкоголю, барбітуратів, наркотичних засобів або антидепресантів. Кортикостероїди (для системного застосування) Кортикостероїди послаблюють дію телмісартану.Спосіб застосування та дозиВсередину, один раз на добу, запиваючи рідиною, незалежно від часу їди. Для забезпечення наведеного нижче режиму дозування, зокрема, забезпечення початкових доз застосування препарату у деяких груп пацієнтів, необхідно застосовувати таблетки телмісартану з можливістю дозування 20 мг (наприклад, таблетки 20 мг або таблетки 40 мг з ризиком). Есенційна гіпертензія Початкова рекомендована доза препарату Телміста становить 40 мг (1 таблетка 40 мг) один раз на добу. У деяких пацієнтів може бути ефективним прийом телмісартану 20 мг на добу. У випадках, коли терапевтичний ефект не досягається, максимальна доза препарату Телміста® може бути збільшена до 80 мг один раз на добу. В якості альтернативи препарат Телміста® можна приймати у поєднанні з тіазидними діуретиками, наприклад, гідрохлортіазидом, який при одночасному застосуванні мав додаткову антигіпертензивну дію. При вирішенні питання збільшення дози слід брати до уваги, що максимальний антигіпертензивний ефект зазвичай досягається протягом 4-8 тижнів після початку лікування. Зниження смертності та частоти серцево-судинних захворювань Рекомендована доза – 1 таблетка препарату Телмісту 80 мг один раз на добу. У початковий період лікування може бути потрібна додаткова корекція АТ.ПередозуванняСимптоми: найбільш вираженими проявами передозування були надмірне зниження АТ та тахікардія, також повідомляли про брадикардію, запаморочення, підвищення концентрації креатиніну в плазмі крові та гостру ниркову недостатність. Телмісартан не виводиться шляхом гемодіалізу. Слід ретельно контролювати стан пацієнтів та здійснювати симптоматичне, а також підтримуюче лікування. Підхід до лікування залежить від часу, що минув після прийому препарату, та виразності симптомів. Рекомендовані заходи включають провокування блювання і/або промивання шлунка, доцільний прийом активованого вугілля. Слід регулярно контролювати вміст електролітів та концентрацію креатиніну у плазмі крові. При виникненні вираженого зниження артеріального тиску пацієнту слід прийняти горизонтальне положення з піднятими ногами, при цьому необхідно швидко заповнити ОЦК та вміст електролітів.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПорушення функції печінки Застосування препарату Телміста протипоказане у пацієнтів з холестазом, обструкцією жовчовивідних шляхів або печінковою недостатністю тяжкого ступеня (клас С за класифікацією Чайлд-П'ю) (див. розділ «Протипоказання»), оскільки телмісартан в основному виводиться з жовчю. Припускають, що у таких пацієнтів знижений печінковий кліренс телмісартану. У пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (класи А та В за класифікацією Чайлд-П'ю) препарат Телміста слід застосовувати з обережністю (див. розділ «З обережністю»). Реноваскулярна гіпертензія При лікуванні лікарськими засобами, що діють на РААС, у пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки зростає ризик виникнення тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності. Порушення функції нирок та трансплантація нирки При застосуванні препарату Телмісту у пацієнтів з порушенням функції нирок рекомендовано періодичний контроль вмісту калію та концентрацію креатиніну в плазмі крові. Досвід клінічного застосування телмісартану у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, відсутній. Зниження ОЦК Симптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після першого прийому препарату Телміста® може виникнути у пацієнтів зі зниженим ОЦК та/або зі зниженим вмістом натрію в плазмі крові на тлі попереднього лікування діуретиками, обмеження прийому кухонної солі, діареї або блювання. Подібні стани (гіповолемія та гіпонатріємія) повинні бути усунені до початку прийому препарату Телміста®. Подвійна блокада РААС Одночасне застосування телмісартану з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування телмісартану та інгібіторів АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією (див. розділ «Протипоказання») та не рекомендується у інших пацієнтів. Внаслідок пригнічення РААС були відзначені: артеріальна гіпотензія, непритомність, гіперкаліємія та порушення ниркової функції (у тому числі гостра ниркова недостатність) у схильних до цього пацієнтів, особливо при одночасному застосуванні кількох лікарських засобів, що також діють на цю систему. Тому подвійна блокада РААС (наприклад, на фоні прийому телмісартану з іншими антагоністами РААС) не рекомендована. У випадках залежності судинного тонусу та функції нирок переважно від активності РААС (наприклад, у пацієнтів з ХСН або захворюваннями нирок, у тому числі при стенозі ниркових артерій або стенозі артерії єдиної нирки), призначення препаратів, що впливають на цю систему, може супроводжуватися розвитком гострої артеріальної гіпотензії. , гіперазотемії, олігурії та в окремих випадках гострої ниркової недостатності Первинний гіперальдостеронізм У пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом лікування гіпотензивними лікарськими засобами, дія яких здійснюється шляхом пригнічення РААС, зазвичай неефективна. У зв'язку з цим застосування препарату Телмісту не рекомендовано. Стеноз аортального або мітрального клапана, ГЗКМП Як і щодо інших судинно-розширювальних засобів, пацієнтам з аортальним або мітральним стенозом, а також ГЗКМП при застосуванні препарату Телмісту® необхідно дотримуватися особливої обережності. Пацієнти з цукровим діабетом, які отримують інсулін або гіпоглікемічні засоби для внутрішнього прийому. На тлі лікування препаратом Телміста® у цих пацієнтів може розвинутись гіпоглікемія. У подібних пацієнтів слід посилити контроль глікемії, оскільки може виникнути необхідність корекції дози інсуліну або гіпоглікемічного засобу для прийому внутрішньо. Гіперкаліємія Прийом лікарських засобів, що діють на РААС, може спричинити гіперкаліємію. У пацієнтів похилого віку, пацієнтів з нирковою недостатністю або цукровим діабетом, пацієнтів, які також приймають лікарські препарати, що сприяють підвищенню вмісту калію в плазмі, та/або пацієнтам із супутніми захворюваннями гіперкаліємія може призвести до летального результату. При вирішенні питання про супутнє застосування лікарських засобів, що діють на РААС, необхідно оцінити співвідношення «ризик-користування». Основними факторами ризику гіперкаліємії, які слід враховувати, є: цукровий діабет, ниркова недостатність, вік (пацієнти віком від 70 років); одночасне застосування з одним або більше лікарським засобом, що діє на РААС, та/або калійвмісними харчовими добавками. Лікарськими препаратами або терапевтичними класами лікарських препаратів, які можуть викликати гіперкаліємію, є замінники солі, що містять калій, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, АРА II, НПЗЗ, у тому числі селективні інгібітори ЦОГ-2, гепарин, імунодепресанти ; інтеркурентні захворювання, особливо зневоднення, гостра серцева недостатність, метаболічний ацидоз, порушення функції нирок, синдром цитолізу (наприклад, гостра ішемія кінцівок, рабдоміоліз, велика травма). Пацієнтам із групи ризику рекомендується ретельно контролювати вміст калію в плазмі (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Етнічні відмінності Як зазначено для інгібіторів АПФ, телмісартан та інші APA II, мабуть, менш ефективно знижують АТ у пацієнтів негроїдної раси, ніж у представників інших рас, можливо внаслідок більшої схильності до зниження активності реніну в популяції даних пацієнтів. Інше Як і при застосуванні інших гіпотензивних засобів, виражене зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічною кардіоміопатією або ІХС може призводити до розвитку інфаркту міокарда або інсульту. Спеціальна інформація щодо допоміжних речовин Пацієнтам з непереносимістю фруктози або лактози, дефіцитом лактази, синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції препарат Телмісту® протипоказаний, оскільки містить лактозу та сорбітол (Е420). Застосування при хронічних захворюваннях: Порушення функції нирок Досвід застосування телмісартану у пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня або пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, обмежений. Цим пацієнтам рекомендована нижча початкова доза – 20 мг на добу (див. розділ «Особливі вказівки»). Для пацієнтів з легким або помірним порушенням функції нирок корекція дози не потрібна. Одночасне застосування препарату Телмісту з препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) протипоказано (див. розділ "Протипоказання"). Одночасне застосування препарату Телміста з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією (див. розділ «Протипоказання»). Порушення функції печінки Препарат Телміста® протипоказаний пацієнтам з печінковою недостатністю тяжкого ступеня (клас З класифікації Чайлд-П'ю) (див. розділ «Протипоказання»). У пацієнтів із печінковою недостатністю легкого або середнього ступеня (класи А та В за класифікацією Чайлд-П'ю, відповідно) препарат Телміста призначається з обережністю, доза не повинна перевищувати 40 мг один раз на добу (див. розділ «З обережністю»). Пацієнти похилого віку Для пацієнтів похилого віку не потрібна корекція дози. Вплив на керування транспортними засобами: Спеціальних клінічних досліджень щодо вивчення впливу препарату на здатність керувати транспортними засобами та механізмами не проводилося. При керуванні транспортними засобами та роботі з механізмами, що вимагають підвищеної концентрації уваги, слід бути обережним, оскільки на фоні прийому препарату Телміста® рідко можуть виникати запаморочення та сонливість.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкателмісартан таблетки 1 таблетка 40 мг/80 мг містить: Діюча речовина: телмісартан 40,00 мг/80,00 мг Допоміжні речовини: меглюмін, натрію гідроксид, повідон-К30, лактози моногідрат, сорбітол (E420), магнію стеаратОпис лікарської формиТаблетки 40 мг: овальні, двоопуклі таблетки білого або майже білого кольору. Таблетки 80 мг: капсулоподібні, двоопуклі таблетки білого або майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаантагоніст ангіотензину II рецепторів (АРА II)ФармакокінетикаПри прийомі внутрішньо швидко всмоктується із шлунково-кишкового тракту (ШКТ). Біодоступність – 50%. Зниження площі під кривою «концентрація-час» (AUC) при одночасному застосуванні телмісартану з їдою коливається від 6 % (при дозі 40 мг) до 19 % (при дозі 160 мг). Через 3 години після прийому концентрація в плазмі вирівнюється, незалежно від часу прийому їжі. Спостерігається різниця у плазмових концентраціях у чоловіків та жінок. Максимальна концентрація (С(max)) у плазмі крові та AUC у жінок у порівнянні з чоловіками була вищою приблизно у 3 та 2 рази, відповідно (без значного впливу на ефективність). Зв'язок із білками плазми крові – 99,5 %, в основному з альбуміном та альфа-1 глікопротеїном. Середнє значення видимого обсягу розподілу у рівноважній концентрації – 500 л. Метаболізується шляхом кон'югування з глюкуроновою кислотою. Метаболіти фармакологічно неактивні. Період напіввиведення (Т(½)) – понад 20 годин. Виводиться переважно через кишечник у незміненому вигляді та нирками – менше 2 % від прийнятої дози. Загальний плазмовий кліренс високий (900 мл/хв) порівняно з «печінковим» кровотоком (близько 1500 мл/хв). Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Пацієнти похилого віку Фармакокінетика телмісартана у пацієнтів похилого віку не відрізняється від фармакокінетики у пацієнтів молодого віку. Корекція доз не потрібна. Пацієнти з нирковою недостатністю Зміна дози у пацієнтів з нирковою недостатністю не потрібна, включаючи пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі. Телмісартан не видаляється за допомогою гемодіалізу. Пацієнти з печінковою недостатністю У пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого або середнього ступеня тяжкості (класи А та В за класифікацією Чайлд-П'ю) добова доза не повинна перевищувати 40 мг. Застосування у педіатрії Основні показники фармакокінетики телмісартану у дітей віком від 6 до 18 років після прийому телмісартану в дозі 1 мг/кг або 2 мг/кг протягом 4-х тижнів в цілому зіставні з даними, отриманими при лікуванні дорослих пацієнтів, і підтверджують нелінійність. , особливо щодо С(max).ФармакодинамікаТелмисартан – специфічний АРА II (тип АТ(1)), ефективний прийому внутрь. Має високу спорідненість до підтипу АТ(1) рецепторів ангіотензину II, через які реалізується дія ангіотензину II. Витісняє ангіотензин II із зв'язку з рецептором, не маючи дії агоніста щодо цього рецептора. Телмісартан зв'язується лише з підтипом АТ(1) рецепторів ангіотензину ІІ. Зв'язок має тривалий характер. Не має спорідненості до інших рецепторів, у тому числі до АТ(2) рецепторів та інших, менш вивчених рецепторів ангіотензину. Функціональне значення цих рецепторів, а також ефект їхньої можливої надмірної стимуляції ангіотензином II, концентрація якого збільшується при застосуванні телмісартану, не вивчені. Знижує концентрацію альдостерону в плазмі, не інгібує ренін у плазмі та не блокує іонні канали.Телмісартан не пригнічує ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ) (кініназа II) (фермент, який також руйнує брадикінін). Це дозволяє уникнути побічних ефектів, пов'язаних із дією брадикініну (наприклад, сухий кашель). Есенційна гіпертензія У пацієнтів телмісартан у дозі 80 мг повністю блокує гіпертензивну дію ангіотензину ІІ. Початок антигіпертензивної дії відзначається протягом 3 годин після першого прийому телмісартану. Дія препарату зберігається протягом 24 годин і залишається значною до 48 годин. Виражений антигіпертензивний ефект зазвичай розвивається через 4-8 тижнів регулярного прийому телмісартану. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан знижує систолічний та діастолічний артеріальний тиск (АТ), не впливаючи на частоту серцевих скорочень (ЧСС). У разі різкого скасування телмісартану АТ поступово повертається до вихідного рівня без розвитку синдрому «скасування». Як показали результати порівняльних клінічних досліджень, антигіпертензивна дія телмісартану можна порівняти з антигіпертензивною дією препаратів інших класів (амлодипіном, атенололом, еналаприлом, гідрохлортіазидом та лізиноприлом). Частота виникнення сухого кашлю була значно нижчою на фоні застосування телмісартану на відміну від інгібіторів АПФ. Профілактика серцево-судинних захворювань У пацієнтів віком 55 років і старше з ішемічною хворобою серця (ІХС), інсультом, транзиторною ішемічною атакою, ураженням периферичних артерій або з ускладненнями цукрового діабету 2 типу (наприклад, ретинопатією, гіпертрофією лівого шлуночка, макро- або мікроальбумінурією) ризик виникнення серцево-судинних подій, телмісартан надавав дію, подібну до ефекту раміприлу щодо зниження комбінованої кінцевої точки: серцево-судинної смертності, інфаркту міокарда без смертельного результату, інсульту без смертельного результату та госпіталізації у зв'язку з хронічною серцевою недостатністю (ХСН). Телмісартан був також ефективний, як і раміприл, щодо зниження частоти вторинних точок серцево-судинної смертності, інфаркту міокарда без смертельного результату. Сухий кашель та ангіоневротичний набряк були рідше описані на фоні прийому телмісартану на відміну від раміприлу, при цьому артеріальна гіпотензія частіше виникала на фоні прийому телмісартану. Пацієнти дитячого та підліткового віку Безпека та ефективність телмісартана у дітей та підлітків віком до 18 років не встановлені.Показання до застосуванняЕсенціальна гіпертензія. Зниження смертності та частоти серцево-судинних захворювань у дорослих пацієнтів: - із серцево-судинними захворюваннями атеротромботичного генезу (ішемічна хвороба серця, інсульт або ураження периферичних артерій в анамнезі); - з цукровим діабетом 2 типи з ураженням органів-мішеней.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до діючої речовини або допоміжних речовин препарату. Вагітність. Період грудного вигодовування. Обструктивні захворювання жовчовивідних шляхів. Печінкова недостатність тяжкого ступеня (клас З класифікації Чайлд-Пью). Одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації [СКФ] менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла). Одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Непереносимість фруктози або лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції (препарат Телмісту містить лактозу і сорбітол [Е420]). Вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). Двосторонній стеноз ниркових артерій чи стеноз артерії єдиної нирки. Порушення функції печінки легкого або середнього ступеня тяжкості (класи А та В за класифікацією Чайлд-П'ю відповідно) та/або нирок (див. розділ «Особливі вказівки»). Зниження обсягу циркулюючої крові (ОЦК) внаслідок попередньої діуретичної терапії, обмеження прийому кухонної солі, діареї або блювання. Гіпонатріємія. Гіперкаліємія. Стан після трансплантації нирки (досвід застосування відсутній). Хронічна серцева недостатність (ХСП). Стеноз аортального та/або мітрального клапана. Гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГЗКМП). Первинний гіперальдостеронізм (ефективність та безпека не встановлені). Застосування у пацієнтів негроїдної раси.Вагітність та лактаціяВагітність Застосування препарату Телміста протипоказане при вагітності. Застосування АРА II у першому триместрі вагітності не рекомендується, ці препарати не слід застосовувати під час вагітності. При діагностуванні вагітності прийом препарату Телміста слід негайно припинити. При необхідності має призначатися альтернативна гіпотензивна терапія (інші класи гіпотензивних препаратів, дозволених для застосування при вагітності). Застосування АРА II у другому-третьому триместрах вагітності протипоказане. У доклінічних дослідженнях телмісартана тератогенних впливів виявлено не було, але встановлено фетотоксичність. Відомо, що застосування АРА II у другому-третьому триместрах вагітності викликає у людини фетотоксичність (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення окостеніння кісток черепа плода), а також неонатальну токсичність (ниркова недостатність, гіпотензія артеріальна, гіперкаліємія). Пацієнткам, які планують вагітність, слід застосовувати альтернативну терапію. Якщо все ж таки застосовували АРА II у другому-третьому триместрах вагітності, то необхідно провести ультразвукове дослідження нирок та кісток черепа плода. Новонароджені, матері яких приймали АРА II під час вагітності, повинні бути під наглядом, оскільки можливий розвиток артеріальної гіпотензії у новонародженого. Період грудного вигодовування Інформація щодо застосування телмісартану в період грудного вигодовування відсутня. Прийом препарату Телміста® у період грудного вигодовування протипоказаний (див. розділ «Протипоказання»), слід застосовувати альтернативний гіпотензивний препарат з більш сприятливим профілем безпеки, особливо при годівлі новонародженої або недоношеної дитини. Фертильність Дослідження щодо вивчення впливу на фертильність людини не проводилися. Застосування препарату у дітей та підлітків молодше 18 років протипоказане через відсутність даних щодо безпеки та ефективності.Побічна діяЗа даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), небажані ефекти класифіковані відповідно до частоти їх розвитку наступним чином: дуже часто (≥ 1/10), часто (від ≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (від ≥ 1/1000) до < 1/100), рідко (від ≥ 1/10000 до < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), частота невідома – за наявними даними встановити частоту виникнення неможливо. У межах кожної групи відповідно до частоти виникнення небажані реакції представлені порядку спадання серйозності. Інфекційні та паразитарні захворювання: нечасто – інфекції сечовивідних шляхів, включаючи цистит, інфекції верхніх дихальних шляхів, включаючи фарингіт та синусит; рідко - сепсис, у тому числі з летальним результатом. Порушення з боку крові та лімфатичної системи: нечасто – анемія; рідко – еозинофілія, тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи: рідко – анафілактична реакція, гіперчутливість. Порушення з боку обміну речовин та харчування: нечасто – гіперкаліємія; рідко – гіпоглікемія (у пацієнтів із цукровим діабетом). Порушення психіки: нечасто - безсоння, депресія; рідко – тривога. Порушення з боку нервової системи: нечасто - непритомність; рідко – сонливість. Порушення з боку органу зору: рідко – зорові розлади. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. Порушення з боку серця: нечасто – брадикардія; рідко – тахікардія. Порушення з боку судин: нечасто – виражене зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – задишка, кашель; дуже рідко – інтерстиційна хвороба легень. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – біль у животі, діарея, диспепсія, метеоризм, блювання; рідко – сухість слизової оболонки порожнини рота, дискомфорт у ділянці шлунка, порушення смакових відчуттів. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: рідко – порушення функції печінки/ураження печінки. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – свербіж шкіри, гіпергідроз, шкірний висип; рідко - ангіоневротичний набряк (також з летальним результатом), екзема, еритема, кропив'янка, лікарський висип, токсичний шкірний висип. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто – біль у спині (ішіалгія), м'язові спазми, міалгія; рідко – артралгія, біль у кінцівках, біль у сухожиллях (тендінітоподібний синдром). Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – біль у грудях, астенія (слабкість); рідко – грипоподібний синдром. Лабораторні та інструментальні дослідження: нечасто – підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові; рідко – зниження гемоглобіну, підвищення концентрації сечової кислоти у плазмі крові, підвищення активності «печінкових» ферментів та креатинфосфокінази (КФК) у плазмі крові.Взаємодія з лікарськими засобамивійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) Одночасне застосування телмісартану з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування телмісартану та інгібіторів АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією (див. розділ «Протипоказання») та не рекомендується у інших пацієнтів. Дані клінічних досліджень показали, що подвійна блокада РААС внаслідок комбінованого застосування інгібіторів АПФ, APA II або аліскірену пов'язана з підвищеною частотою небажаних явищ, таких як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно із застосуванням лише одного , що діє на РААС. Ризик розвитку гіперкаліємії може зростати при одночасному застосуванні з іншими лікарськими препаратами, здатними викликати гіперкаліємію (калієвмісні харчові добавки та замінники солі, що містять калій, калійзберігаючі діуретики [наприклад, спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид], нестероїдні протизапальні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), гепарин, імунодепресанти [циклоспорин або такролімус] та триметоприм). При необхідності на тлі документально підтвердженої гіпокаліємії одночасне застосування препаратів слід здійснювати з обережністю та регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові. Дігоксин При одночасному застосуванні телмісартану з дигоксином було відмічено середнє підвищення С(max) дигоксину в плазмі крові на 49% та мінімальної концентрації на 20%. На початку лікування при доборі дози та припиненні лікування телмісартаном слід ретельно контролювати концентрацію дигоксину в плазмі для її підтримки в рамках терапевтичного діапазону. Калійзберігаючі діуретики або харчові добавки, що містять калій. АРА II, такі як телмісартан, знижують втрату іонів калію, що викликається діуретиком. Калійзберігаючі діуретики, наприклад, спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид, харчові добавки, що містять калій, або замінники солі можуть призвести до значного підвищення вмісту калію в плазмі крові. Якщо супутнє застосування показано, оскільки є документально підтверджена гіпокаліємія, їх слід застосовувати з обережністю та на тлі регулярного контролю вмісту калію у плазмі. Препарати літію При одночасному застосуванні препаратів літію з інгібіторами АПФ та APA II, включаючи телмісартан, виникало оборотне підвищення концентрації літію в плазмі та його токсичної дії. За необхідності застосування цієї комбінації препаратів рекомендується ретельно контролювати концентрацію літію у плазмі крові. НПЗП НПЗЗ (ацетилсаліцилова кислота в дозах, що застосовуються для протизапального лікування, інгібітори ЦОГ-2 та неселективні нестероїдні протизапальні засоби) можуть послаблювати антигіпертензивну дію APA II. У деяких пацієнтів з порушенням ниркової функції (наприклад, у пацієнтів з зневодненням, пацієнтів похилого віку з порушенням функції нирок) одночасне застосування APA II та препаратів, що пригнічують ЦОГ-2, може призводити до подальшого погіршення ниркової функції, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності, яка , як правило, є оборотною. Тому одночасне застосування препаратів слід здійснювати з обережністю, особливо пацієнтам похилого віку. Слід забезпечити належне надходження рідини, крім того, на початку одночасного застосування та періодично надалі слід контролювати показники функції нирок. Діуретики (тіазидні або «петлеві») Попереднє лікування високими дозами діуретиків, такими як фуросемід («петлевий» діуретик) та гідрохлоротіазид (тіазидний діуретик), може призвести до гіповолемії та ризику розвитку артеріальної гіпотензії на початку лікування телмісартаном. Інші гіпотензивні засоби Дія телмісартану може посилюватись при одночасному застосуванні інших гіпотензивних лікарських засобів. На підставі фармакологічних властивостей баклофену та аміфостину можна припустити, що вони посилюватимуть терапевтичний ефект усіх гіпотензивних засобів, включаючи телмісартан. Крім того, ортостатична гіпотензія може посилюватися на фоні алкоголю, барбітуратів, наркотичних засобів або антидепресантів. Кортикостероїди (для системного застосування) Кортикостероїди послаблюють дію телмісартану.Спосіб застосування та дозиВсередину, один раз на добу, запиваючи рідиною, незалежно від часу їди. Для забезпечення наведеного нижче режиму дозування, зокрема, забезпечення початкових доз застосування препарату у деяких груп пацієнтів, необхідно застосовувати таблетки телмісартану з можливістю дозування 20 мг (наприклад, таблетки 20 мг або таблетки 40 мг з ризиком). Есенційна гіпертензія Початкова рекомендована доза препарату Телміста становить 40 мг (1 таблетка 40 мг) один раз на добу. У деяких пацієнтів може бути ефективним прийом телмісартану 20 мг на добу. У випадках, коли терапевтичний ефект не досягається, максимальна доза препарату Телміста® може бути збільшена до 80 мг один раз на добу. В якості альтернативи препарат Телміста® можна приймати у поєднанні з тіазидними діуретиками, наприклад, гідрохлортіазидом, який при одночасному застосуванні мав додаткову антигіпертензивну дію. При вирішенні питання збільшення дози слід брати до уваги, що максимальний антигіпертензивний ефект зазвичай досягається протягом 4-8 тижнів після початку лікування. Зниження смертності та частоти серцево-судинних захворювань Рекомендована доза – 1 таблетка препарату Телмісту 80 мг один раз на добу. У початковий період лікування може бути потрібна додаткова корекція АТ.ПередозуванняСимптоми: найбільш вираженими проявами передозування були надмірне зниження АТ та тахікардія, також повідомляли про брадикардію, запаморочення, підвищення концентрації креатиніну в плазмі крові та гостру ниркову недостатність. Телмісартан не виводиться шляхом гемодіалізу. Слід ретельно контролювати стан пацієнтів та здійснювати симптоматичне, а також підтримуюче лікування. Підхід до лікування залежить від часу, що минув після прийому препарату, та виразності симптомів. Рекомендовані заходи включають провокування блювання і/або промивання шлунка, доцільний прийом активованого вугілля. Слід регулярно контролювати вміст електролітів та концентрацію креатиніну у плазмі крові. При виникненні вираженого зниження артеріального тиску пацієнту слід прийняти горизонтальне положення з піднятими ногами, при цьому необхідно швидко заповнити ОЦК та вміст електролітів.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПорушення функції печінки Застосування препарату Телміста протипоказане у пацієнтів з холестазом, обструкцією жовчовивідних шляхів або печінковою недостатністю тяжкого ступеня (клас С за класифікацією Чайлд-П'ю) (див. розділ «Протипоказання»), оскільки телмісартан в основному виводиться з жовчю. Припускають, що у таких пацієнтів знижений печінковий кліренс телмісартану. У пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (класи А та В за класифікацією Чайлд-П'ю) препарат Телміста слід застосовувати з обережністю (див. розділ «З обережністю»). Реноваскулярна гіпертензія При лікуванні лікарськими засобами, що діють на РААС, у пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки зростає ризик виникнення тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності. Порушення функції нирок та трансплантація нирки При застосуванні препарату Телмісту у пацієнтів з порушенням функції нирок рекомендовано періодичний контроль вмісту калію та концентрацію креатиніну в плазмі крові. Досвід клінічного застосування телмісартану у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, відсутній. Зниження ОЦК Симптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після першого прийому препарату Телміста® може виникнути у пацієнтів зі зниженим ОЦК та/або зі зниженим вмістом натрію в плазмі крові на тлі попереднього лікування діуретиками, обмеження прийому кухонної солі, діареї або блювання. Подібні стани (гіповолемія та гіпонатріємія) повинні бути усунені до початку прийому препарату Телміста®. Подвійна блокада РААС Одночасне застосування телмісартану з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування телмісартану та інгібіторів АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією (див. розділ «Протипоказання») та не рекомендується у інших пацієнтів. Внаслідок пригнічення РААС були відзначені: артеріальна гіпотензія, непритомність, гіперкаліємія та порушення ниркової функції (у тому числі гостра ниркова недостатність) у схильних до цього пацієнтів, особливо при одночасному застосуванні кількох лікарських засобів, що також діють на цю систему. Тому подвійна блокада РААС (наприклад, на фоні прийому телмісартану з іншими антагоністами РААС) не рекомендована. У випадках залежності судинного тонусу та функції нирок переважно від активності РААС (наприклад, у пацієнтів з ХСН або захворюваннями нирок, у тому числі при стенозі ниркових артерій або стенозі артерії єдиної нирки), призначення препаратів, що впливають на цю систему, може супроводжуватися розвитком гострої артеріальної гіпотензії. , гіперазотемії, олігурії та в окремих випадках гострої ниркової недостатності Первинний гіперальдостеронізм У пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом лікування гіпотензивними лікарськими засобами, дія яких здійснюється шляхом пригнічення РААС, зазвичай неефективна. У зв'язку з цим застосування препарату Телмісту не рекомендовано. Стеноз аортального або мітрального клапана, ГЗКМП Як і щодо інших судинно-розширювальних засобів, пацієнтам з аортальним або мітральним стенозом, а також ГЗКМП при застосуванні препарату Телмісту® необхідно дотримуватися особливої обережності. Пацієнти з цукровим діабетом, які отримують інсулін або гіпоглікемічні засоби для внутрішнього прийому. На тлі лікування препаратом Телміста® у цих пацієнтів може розвинутись гіпоглікемія. У подібних пацієнтів слід посилити контроль глікемії, оскільки може виникнути необхідність корекції дози інсуліну або гіпоглікемічного засобу для прийому внутрішньо. Гіперкаліємія Прийом лікарських засобів, що діють на РААС, може спричинити гіперкаліємію. У пацієнтів похилого віку, пацієнтів з нирковою недостатністю або цукровим діабетом, пацієнтів, які також приймають лікарські препарати, що сприяють підвищенню вмісту калію в плазмі, та/або пацієнтам із супутніми захворюваннями гіперкаліємія може призвести до летального результату. При вирішенні питання про супутнє застосування лікарських засобів, що діють на РААС, необхідно оцінити співвідношення «ризик-користування». Основними факторами ризику гіперкаліємії, які слід враховувати, є: цукровий діабет, ниркова недостатність, вік (пацієнти віком від 70 років); одночасне застосування з одним або більше лікарським засобом, що діє на РААС, та/або калійвмісними харчовими добавками. Лікарськими препаратами або терапевтичними класами лікарських препаратів, які можуть викликати гіперкаліємію, є замінники солі, що містять калій, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, АРА II, НПЗЗ, у тому числі селективні інгібітори ЦОГ-2, гепарин, імунодепресанти ; інтеркурентні захворювання, особливо зневоднення, гостра серцева недостатність, метаболічний ацидоз, порушення функції нирок, синдром цитолізу (наприклад, гостра ішемія кінцівок, рабдоміоліз, велика травма). Пацієнтам із групи ризику рекомендується ретельно контролювати вміст калію в плазмі (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Етнічні відмінності Як зазначено для інгібіторів АПФ, телмісартан та інші APA II, мабуть, менш ефективно знижують АТ у пацієнтів негроїдної раси, ніж у представників інших рас, можливо внаслідок більшої схильності до зниження активності реніну в популяції даних пацієнтів. Інше Як і при застосуванні інших гіпотензивних засобів, виражене зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічною кардіоміопатією або ІХС може призводити до розвитку інфаркту міокарда або інсульту. Спеціальна інформація щодо допоміжних речовин Пацієнтам з непереносимістю фруктози або лактози, дефіцитом лактази, синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції препарат Телмісту® протипоказаний, оскільки містить лактозу та сорбітол (Е420). Застосування при хронічних захворюваннях: Порушення функції нирок Досвід застосування телмісартану у пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня або пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, обмежений. Цим пацієнтам рекомендована нижча початкова доза – 20 мг на добу (див. розділ «Особливі вказівки»). Для пацієнтів з легким або помірним порушенням функції нирок корекція дози не потрібна. Одночасне застосування препарату Телмісту з препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) протипоказано (див. розділ "Протипоказання"). Одночасне застосування препарату Телміста з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією (див. розділ «Протипоказання»). Порушення функції печінки Препарат Телміста® протипоказаний пацієнтам з печінковою недостатністю тяжкого ступеня (клас З класифікації Чайлд-П'ю) (див. розділ «Протипоказання»). У пацієнтів із печінковою недостатністю легкого або середнього ступеня (класи А та В за класифікацією Чайлд-П'ю, відповідно) препарат Телміста призначається з обережністю, доза не повинна перевищувати 40 мг один раз на добу (див. розділ «З обережністю»). Пацієнти похилого віку Для пацієнтів похилого віку не потрібна корекція дози. Вплив на керування транспортними засобами: Спеціальних клінічних досліджень щодо вивчення впливу препарату на здатність керувати транспортними засобами та механізмами не проводилося. При керуванні транспортними засобами та роботі з механізмами, що вимагають підвищеної концентрації уваги, слід бути обережним, оскільки на фоні прийому препарату Телміста® рідко можуть виникати запаморочення та сонливість.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкателмісартан таблетки 1 таблетка 40 мг/80 мг містить: Діюча речовина: телмісартан 40,00 мг/80,00 мг Допоміжні речовини: меглюмін, натрію гідроксид, повідон-К30, лактози моногідрат, сорбітол (E420), магнію стеаратОпис лікарської формиТаблетки 40 мг: овальні, двоопуклі таблетки білого або майже білого кольору. Таблетки 80 мг: капсулоподібні, двоопуклі таблетки білого або майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаантагоніст ангіотензину II рецепторів (АРА II)ФармакокінетикаПри прийомі внутрішньо швидко всмоктується із шлунково-кишкового тракту (ШКТ). Біодоступність – 50%. Зниження площі під кривою «концентрація-час» (AUC) при одночасному застосуванні телмісартану з їдою коливається від 6 % (при дозі 40 мг) до 19 % (при дозі 160 мг). Через 3 години після прийому концентрація в плазмі вирівнюється, незалежно від часу прийому їжі. Спостерігається різниця у плазмових концентраціях у чоловіків та жінок. Максимальна концентрація (С(max)) у плазмі крові та AUC у жінок у порівнянні з чоловіками була вищою приблизно у 3 та 2 рази, відповідно (без значного впливу на ефективність). Зв'язок із білками плазми крові – 99,5 %, в основному з альбуміном та альфа-1 глікопротеїном. Середнє значення видимого обсягу розподілу у рівноважній концентрації – 500 л. Метаболізується шляхом кон'югування з глюкуроновою кислотою. Метаболіти фармакологічно неактивні. Період напіввиведення (Т(½)) – понад 20 годин. Виводиться переважно через кишечник у незміненому вигляді та нирками – менше 2 % від прийнятої дози. Загальний плазмовий кліренс високий (900 мл/хв) порівняно з «печінковим» кровотоком (близько 1500 мл/хв). Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Пацієнти похилого віку Фармакокінетика телмісартана у пацієнтів похилого віку не відрізняється від фармакокінетики у пацієнтів молодого віку. Корекція доз не потрібна. Пацієнти з нирковою недостатністю Зміна дози у пацієнтів з нирковою недостатністю не потрібна, включаючи пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі. Телмісартан не видаляється за допомогою гемодіалізу. Пацієнти з печінковою недостатністю У пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого або середнього ступеня тяжкості (класи А та В за класифікацією Чайлд-П'ю) добова доза не повинна перевищувати 40 мг. Застосування у педіатрії Основні показники фармакокінетики телмісартану у дітей віком від 6 до 18 років після прийому телмісартану в дозі 1 мг/кг або 2 мг/кг протягом 4-х тижнів в цілому зіставні з даними, отриманими при лікуванні дорослих пацієнтів, і підтверджують нелінійність. , особливо щодо С(max).ФармакодинамікаТелмисартан – специфічний АРА II (тип АТ(1)), ефективний прийому внутрь. Має високу спорідненість до підтипу АТ(1) рецепторів ангіотензину II, через які реалізується дія ангіотензину II. Витісняє ангіотензин II із зв'язку з рецептором, не маючи дії агоніста щодо цього рецептора. Телмісартан зв'язується лише з підтипом АТ(1) рецепторів ангіотензину ІІ. Зв'язок має тривалий характер. Не має спорідненості до інших рецепторів, у тому числі до АТ(2) рецепторів та інших, менш вивчених рецепторів ангіотензину. Функціональне значення цих рецепторів, а також ефект їхньої можливої надмірної стимуляції ангіотензином II, концентрація якого збільшується при застосуванні телмісартану, не вивчені. Знижує концентрацію альдостерону в плазмі, не інгібує ренін у плазмі та не блокує іонні канали.Телмісартан не пригнічує ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ) (кініназа II) (фермент, який також руйнує брадикінін). Це дозволяє уникнути побічних ефектів, пов'язаних із дією брадикініну (наприклад, сухий кашель). Есенційна гіпертензія У пацієнтів телмісартан у дозі 80 мг повністю блокує гіпертензивну дію ангіотензину ІІ. Початок антигіпертензивної дії відзначається протягом 3 годин після першого прийому телмісартану. Дія препарату зберігається протягом 24 годин і залишається значною до 48 годин. Виражений антигіпертензивний ефект зазвичай розвивається через 4-8 тижнів регулярного прийому телмісартану. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан знижує систолічний та діастолічний артеріальний тиск (АТ), не впливаючи на частоту серцевих скорочень (ЧСС). У разі різкого скасування телмісартану АТ поступово повертається до вихідного рівня без розвитку синдрому «скасування». Як показали результати порівняльних клінічних досліджень, антигіпертензивна дія телмісартану можна порівняти з антигіпертензивною дією препаратів інших класів (амлодипіном, атенололом, еналаприлом, гідрохлортіазидом та лізиноприлом). Частота виникнення сухого кашлю була значно нижчою на фоні застосування телмісартану на відміну від інгібіторів АПФ. Профілактика серцево-судинних захворювань У пацієнтів віком 55 років і старше з ішемічною хворобою серця (ІХС), інсультом, транзиторною ішемічною атакою, ураженням периферичних артерій або з ускладненнями цукрового діабету 2 типу (наприклад, ретинопатією, гіпертрофією лівого шлуночка, макро- або мікроальбумінурією) ризик виникнення серцево-судинних подій, телмісартан надавав дію, подібну до ефекту раміприлу щодо зниження комбінованої кінцевої точки: серцево-судинної смертності, інфаркту міокарда без смертельного результату, інсульту без смертельного результату та госпіталізації у зв'язку з хронічною серцевою недостатністю (ХСН). Телмісартан був також ефективний, як і раміприл, щодо зниження частоти вторинних точок серцево-судинної смертності, інфаркту міокарда без смертельного результату. Сухий кашель та ангіоневротичний набряк були рідше описані на фоні прийому телмісартану на відміну від раміприлу, при цьому артеріальна гіпотензія частіше виникала на фоні прийому телмісартану. Пацієнти дитячого та підліткового віку Безпека та ефективність телмісартана у дітей та підлітків віком до 18 років не встановлені.Показання до застосуванняЕсенціальна гіпертензія. Зниження смертності та частоти серцево-судинних захворювань у дорослих пацієнтів: - із серцево-судинними захворюваннями атеротромботичного генезу (ішемічна хвороба серця, інсульт або ураження периферичних артерій в анамнезі); - з цукровим діабетом 2 типи з ураженням органів-мішеней.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до діючої речовини або допоміжних речовин препарату. Вагітність. Період грудного вигодовування. Обструктивні захворювання жовчовивідних шляхів. Печінкова недостатність тяжкого ступеня (клас З класифікації Чайлд-Пью). Одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації [СКФ] менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла). Одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Непереносимість фруктози або лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції (препарат Телмісту містить лактозу і сорбітол [Е420]). Вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). Двосторонній стеноз ниркових артерій чи стеноз артерії єдиної нирки. Порушення функції печінки легкого або середнього ступеня тяжкості (класи А та В за класифікацією Чайлд-П'ю відповідно) та/або нирок (див. розділ «Особливі вказівки»). Зниження обсягу циркулюючої крові (ОЦК) внаслідок попередньої діуретичної терапії, обмеження прийому кухонної солі, діареї або блювання. Гіпонатріємія. Гіперкаліємія. Стан після трансплантації нирки (досвід застосування відсутній). Хронічна серцева недостатність (ХСП). Стеноз аортального та/або мітрального клапана. Гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГЗКМП). Первинний гіперальдостеронізм (ефективність та безпека не встановлені). Застосування у пацієнтів негроїдної раси.Вагітність та лактаціяВагітність Застосування препарату Телміста протипоказане при вагітності. Застосування АРА II у першому триместрі вагітності не рекомендується, ці препарати не слід застосовувати під час вагітності. При діагностуванні вагітності прийом препарату Телміста слід негайно припинити. При необхідності має призначатися альтернативна гіпотензивна терапія (інші класи гіпотензивних препаратів, дозволених для застосування при вагітності). Застосування АРА II у другому-третьому триместрах вагітності протипоказане. У доклінічних дослідженнях телмісартана тератогенних впливів виявлено не було, але встановлено фетотоксичність. Відомо, що застосування АРА II у другому-третьому триместрах вагітності викликає у людини фетотоксичність (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення окостеніння кісток черепа плода), а також неонатальну токсичність (ниркова недостатність, гіпотензія артеріальна, гіперкаліємія). Пацієнткам, які планують вагітність, слід застосовувати альтернативну терапію. Якщо все ж таки застосовували АРА II у другому-третьому триместрах вагітності, то необхідно провести ультразвукове дослідження нирок та кісток черепа плода. Новонароджені, матері яких приймали АРА II під час вагітності, повинні бути під наглядом, оскільки можливий розвиток артеріальної гіпотензії у новонародженого. Період грудного вигодовування Інформація щодо застосування телмісартану в період грудного вигодовування відсутня. Прийом препарату Телміста® у період грудного вигодовування протипоказаний (див. розділ «Протипоказання»), слід застосовувати альтернативний гіпотензивний препарат з більш сприятливим профілем безпеки, особливо при годівлі новонародженої або недоношеної дитини. Фертильність Дослідження щодо вивчення впливу на фертильність людини не проводилися. Застосування препарату у дітей та підлітків молодше 18 років протипоказане через відсутність даних щодо безпеки та ефективності.Побічна діяЗа даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), небажані ефекти класифіковані відповідно до частоти їх розвитку наступним чином: дуже часто (≥ 1/10), часто (від ≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (від ≥ 1/1000) до < 1/100), рідко (від ≥ 1/10000 до < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), частота невідома – за наявними даними встановити частоту виникнення неможливо. У межах кожної групи відповідно до частоти виникнення небажані реакції представлені порядку спадання серйозності. Інфекційні та паразитарні захворювання: нечасто – інфекції сечовивідних шляхів, включаючи цистит, інфекції верхніх дихальних шляхів, включаючи фарингіт та синусит; рідко - сепсис, у тому числі з летальним результатом. Порушення з боку крові та лімфатичної системи: нечасто – анемія; рідко – еозинофілія, тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи: рідко – анафілактична реакція, гіперчутливість. Порушення з боку обміну речовин та харчування: нечасто – гіперкаліємія; рідко – гіпоглікемія (у пацієнтів із цукровим діабетом). Порушення психіки: нечасто - безсоння, депресія; рідко – тривога. Порушення з боку нервової системи: нечасто - непритомність; рідко – сонливість. Порушення з боку органу зору: рідко – зорові розлади. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. Порушення з боку серця: нечасто – брадикардія; рідко – тахікардія. Порушення з боку судин: нечасто – виражене зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – задишка, кашель; дуже рідко – інтерстиційна хвороба легень. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – біль у животі, діарея, диспепсія, метеоризм, блювання; рідко – сухість слизової оболонки порожнини рота, дискомфорт у ділянці шлунка, порушення смакових відчуттів. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: рідко – порушення функції печінки/ураження печінки. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – свербіж шкіри, гіпергідроз, шкірний висип; рідко - ангіоневротичний набряк (також з летальним результатом), екзема, еритема, кропив'янка, лікарський висип, токсичний шкірний висип. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто – біль у спині (ішіалгія), м'язові спазми, міалгія; рідко – артралгія, біль у кінцівках, біль у сухожиллях (тендінітоподібний синдром). Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – біль у грудях, астенія (слабкість); рідко – грипоподібний синдром. Лабораторні та інструментальні дослідження: нечасто – підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові; рідко – зниження гемоглобіну, підвищення концентрації сечової кислоти у плазмі крові, підвищення активності «печінкових» ферментів та креатинфосфокінази (КФК) у плазмі крові.Взаємодія з лікарськими засобамивійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) Одночасне застосування телмісартану з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування телмісартану та інгібіторів АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією (див. розділ «Протипоказання») та не рекомендується у інших пацієнтів. Дані клінічних досліджень показали, що подвійна блокада РААС внаслідок комбінованого застосування інгібіторів АПФ, APA II або аліскірену пов'язана з підвищеною частотою небажаних явищ, таких як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно із застосуванням лише одного , що діє на РААС. Ризик розвитку гіперкаліємії може зростати при одночасному застосуванні з іншими лікарськими препаратами, здатними викликати гіперкаліємію (калієвмісні харчові добавки та замінники солі, що містять калій, калійзберігаючі діуретики [наприклад, спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид], нестероїдні протизапальні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), гепарин, імунодепресанти [циклоспорин або такролімус] та триметоприм). При необхідності на тлі документально підтвердженої гіпокаліємії одночасне застосування препаратів слід здійснювати з обережністю та регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові. Дігоксин При одночасному застосуванні телмісартану з дигоксином було відмічено середнє підвищення С(max) дигоксину в плазмі крові на 49% та мінімальної концентрації на 20%. На початку лікування при доборі дози та припиненні лікування телмісартаном слід ретельно контролювати концентрацію дигоксину в плазмі для її підтримки в рамках терапевтичного діапазону. Калійзберігаючі діуретики або харчові добавки, що містять калій. АРА II, такі як телмісартан, знижують втрату іонів калію, що викликається діуретиком. Калійзберігаючі діуретики, наприклад, спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид, харчові добавки, що містять калій, або замінники солі можуть призвести до значного підвищення вмісту калію в плазмі крові. Якщо супутнє застосування показано, оскільки є документально підтверджена гіпокаліємія, їх слід застосовувати з обережністю та на тлі регулярного контролю вмісту калію у плазмі. Препарати літію При одночасному застосуванні препаратів літію з інгібіторами АПФ та APA II, включаючи телмісартан, виникало оборотне підвищення концентрації літію в плазмі та його токсичної дії. За необхідності застосування цієї комбінації препаратів рекомендується ретельно контролювати концентрацію літію у плазмі крові. НПЗП НПЗЗ (ацетилсаліцилова кислота в дозах, що застосовуються для протизапального лікування, інгібітори ЦОГ-2 та неселективні нестероїдні протизапальні засоби) можуть послаблювати антигіпертензивну дію APA II. У деяких пацієнтів з порушенням ниркової функції (наприклад, у пацієнтів з зневодненням, пацієнтів похилого віку з порушенням функції нирок) одночасне застосування APA II та препаратів, що пригнічують ЦОГ-2, може призводити до подальшого погіршення ниркової функції, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності, яка , як правило, є оборотною. Тому одночасне застосування препаратів слід здійснювати з обережністю, особливо пацієнтам похилого віку. Слід забезпечити належне надходження рідини, крім того, на початку одночасного застосування та періодично надалі слід контролювати показники функції нирок. Діуретики (тіазидні або «петлеві») Попереднє лікування високими дозами діуретиків, такими як фуросемід («петлевий» діуретик) та гідрохлоротіазид (тіазидний діуретик), може призвести до гіповолемії та ризику розвитку артеріальної гіпотензії на початку лікування телмісартаном. Інші гіпотензивні засоби Дія телмісартану може посилюватись при одночасному застосуванні інших гіпотензивних лікарських засобів. На підставі фармакологічних властивостей баклофену та аміфостину можна припустити, що вони посилюватимуть терапевтичний ефект усіх гіпотензивних засобів, включаючи телмісартан. Крім того, ортостатична гіпотензія може посилюватися на фоні алкоголю, барбітуратів, наркотичних засобів або антидепресантів. Кортикостероїди (для системного застосування) Кортикостероїди послаблюють дію телмісартану.Спосіб застосування та дозиВсередину, один раз на добу, запиваючи рідиною, незалежно від часу їди. Для забезпечення наведеного нижче режиму дозування, зокрема, забезпечення початкових доз застосування препарату у деяких груп пацієнтів, необхідно застосовувати таблетки телмісартану з можливістю дозування 20 мг (наприклад, таблетки 20 мг або таблетки 40 мг з ризиком). Есенційна гіпертензія Початкова рекомендована доза препарату Телміста становить 40 мг (1 таблетка 40 мг) один раз на добу. У деяких пацієнтів може бути ефективним прийом телмісартану 20 мг на добу. У випадках, коли терапевтичний ефект не досягається, максимальна доза препарату Телміста® може бути збільшена до 80 мг один раз на добу. В якості альтернативи препарат Телміста® можна приймати у поєднанні з тіазидними діуретиками, наприклад, гідрохлортіазидом, який при одночасному застосуванні мав додаткову антигіпертензивну дію. При вирішенні питання збільшення дози слід брати до уваги, що максимальний антигіпертензивний ефект зазвичай досягається протягом 4-8 тижнів після початку лікування. Зниження смертності та частоти серцево-судинних захворювань Рекомендована доза – 1 таблетка препарату Телмісту 80 мг один раз на добу. У початковий період лікування може бути потрібна додаткова корекція АТ.ПередозуванняСимптоми: найбільш вираженими проявами передозування були надмірне зниження АТ та тахікардія, також повідомляли про брадикардію, запаморочення, підвищення концентрації креатиніну в плазмі крові та гостру ниркову недостатність. Телмісартан не виводиться шляхом гемодіалізу. Слід ретельно контролювати стан пацієнтів та здійснювати симптоматичне, а також підтримуюче лікування. Підхід до лікування залежить від часу, що минув після прийому препарату, та виразності симптомів. Рекомендовані заходи включають провокування блювання і/або промивання шлунка, доцільний прийом активованого вугілля. Слід регулярно контролювати вміст електролітів та концентрацію креатиніну у плазмі крові. При виникненні вираженого зниження артеріального тиску пацієнту слід прийняти горизонтальне положення з піднятими ногами, при цьому необхідно швидко заповнити ОЦК та вміст електролітів.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПорушення функції печінки Застосування препарату Телміста протипоказане у пацієнтів з холестазом, обструкцією жовчовивідних шляхів або печінковою недостатністю тяжкого ступеня (клас С за класифікацією Чайлд-П'ю) (див. розділ «Протипоказання»), оскільки телмісартан в основному виводиться з жовчю. Припускають, що у таких пацієнтів знижений печінковий кліренс телмісартану. У пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (класи А та В за класифікацією Чайлд-П'ю) препарат Телміста слід застосовувати з обережністю (див. розділ «З обережністю»). Реноваскулярна гіпертензія При лікуванні лікарськими засобами, що діють на РААС, у пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки зростає ризик виникнення тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності. Порушення функції нирок та трансплантація нирки При застосуванні препарату Телмісту у пацієнтів з порушенням функції нирок рекомендовано періодичний контроль вмісту калію та концентрацію креатиніну в плазмі крові. Досвід клінічного застосування телмісартану у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, відсутній. Зниження ОЦК Симптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після першого прийому препарату Телміста® може виникнути у пацієнтів зі зниженим ОЦК та/або зі зниженим вмістом натрію в плазмі крові на тлі попереднього лікування діуретиками, обмеження прийому кухонної солі, діареї або блювання. Подібні стани (гіповолемія та гіпонатріємія) повинні бути усунені до початку прийому препарату Телміста®. Подвійна блокада РААС Одночасне застосування телмісартану з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування телмісартану та інгібіторів АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією (див. розділ «Протипоказання») та не рекомендується у інших пацієнтів. Внаслідок пригнічення РААС були відзначені: артеріальна гіпотензія, непритомність, гіперкаліємія та порушення ниркової функції (у тому числі гостра ниркова недостатність) у схильних до цього пацієнтів, особливо при одночасному застосуванні кількох лікарських засобів, що також діють на цю систему. Тому подвійна блокада РААС (наприклад, на фоні прийому телмісартану з іншими антагоністами РААС) не рекомендована. У випадках залежності судинного тонусу та функції нирок переважно від активності РААС (наприклад, у пацієнтів з ХСН або захворюваннями нирок, у тому числі при стенозі ниркових артерій або стенозі артерії єдиної нирки), призначення препаратів, що впливають на цю систему, може супроводжуватися розвитком гострої артеріальної гіпотензії. , гіперазотемії, олігурії та в окремих випадках гострої ниркової недостатності Первинний гіперальдостеронізм У пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом лікування гіпотензивними лікарськими засобами, дія яких здійснюється шляхом пригнічення РААС, зазвичай неефективна. У зв'язку з цим застосування препарату Телмісту не рекомендовано. Стеноз аортального або мітрального клапана, ГЗКМП Як і щодо інших судинно-розширювальних засобів, пацієнтам з аортальним або мітральним стенозом, а також ГЗКМП при застосуванні препарату Телмісту® необхідно дотримуватися особливої обережності. Пацієнти з цукровим діабетом, які отримують інсулін або гіпоглікемічні засоби для внутрішнього прийому. На тлі лікування препаратом Телміста® у цих пацієнтів може розвинутись гіпоглікемія. У подібних пацієнтів слід посилити контроль глікемії, оскільки може виникнути необхідність корекції дози інсуліну або гіпоглікемічного засобу для прийому внутрішньо. Гіперкаліємія Прийом лікарських засобів, що діють на РААС, може спричинити гіперкаліємію. У пацієнтів похилого віку, пацієнтів з нирковою недостатністю або цукровим діабетом, пацієнтів, які також приймають лікарські препарати, що сприяють підвищенню вмісту калію в плазмі, та/або пацієнтам із супутніми захворюваннями гіперкаліємія може призвести до летального результату. При вирішенні питання про супутнє застосування лікарських засобів, що діють на РААС, необхідно оцінити співвідношення «ризик-користування». Основними факторами ризику гіперкаліємії, які слід враховувати, є: цукровий діабет, ниркова недостатність, вік (пацієнти віком від 70 років); одночасне застосування з одним або більше лікарським засобом, що діє на РААС, та/або калійвмісними харчовими добавками. Лікарськими препаратами або терапевтичними класами лікарських препаратів, які можуть викликати гіперкаліємію, є замінники солі, що містять калій, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, АРА II, НПЗЗ, у тому числі селективні інгібітори ЦОГ-2, гепарин, імунодепресанти ; інтеркурентні захворювання, особливо зневоднення, гостра серцева недостатність, метаболічний ацидоз, порушення функції нирок, синдром цитолізу (наприклад, гостра ішемія кінцівок, рабдоміоліз, велика травма). Пацієнтам із групи ризику рекомендується ретельно контролювати вміст калію в плазмі (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Етнічні відмінності Як зазначено для інгібіторів АПФ, телмісартан та інші APA II, мабуть, менш ефективно знижують АТ у пацієнтів негроїдної раси, ніж у представників інших рас, можливо внаслідок більшої схильності до зниження активності реніну в популяції даних пацієнтів. Інше Як і при застосуванні інших гіпотензивних засобів, виражене зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічною кардіоміопатією або ІХС може призводити до розвитку інфаркту міокарда або інсульту. Спеціальна інформація щодо допоміжних речовин Пацієнтам з непереносимістю фруктози або лактози, дефіцитом лактази, синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції препарат Телмісту® протипоказаний, оскільки містить лактозу та сорбітол (Е420). Застосування при хронічних захворюваннях: Порушення функції нирок Досвід застосування телмісартану у пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня або пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, обмежений. Цим пацієнтам рекомендована нижча початкова доза – 20 мг на добу (див. розділ «Особливі вказівки»). Для пацієнтів з легким або помірним порушенням функції нирок корекція дози не потрібна. Одночасне застосування препарату Телмісту з препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) протипоказано (див. розділ "Протипоказання"). Одночасне застосування препарату Телміста з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією (див. розділ «Протипоказання»). Порушення функції печінки Препарат Телміста® протипоказаний пацієнтам з печінковою недостатністю тяжкого ступеня (клас З класифікації Чайлд-П'ю) (див. розділ «Протипоказання»). У пацієнтів із печінковою недостатністю легкого або середнього ступеня (класи А та В за класифікацією Чайлд-П'ю, відповідно) препарат Телміста призначається з обережністю, доза не повинна перевищувати 40 мг один раз на добу (див. розділ «З обережністю»). Пацієнти похилого віку Для пацієнтів похилого віку не потрібна корекція дози. Вплив на керування транспортними засобами: Спеціальних клінічних досліджень щодо вивчення впливу препарату на здатність керувати транспортними засобами та механізмами не проводилося. При керуванні транспортними засобами та роботі з механізмами, що вимагають підвищеної концентрації уваги, слід бути обережним, оскільки на фоні прийому препарату Телміста® рідко можуть виникати запаморочення та сонливість.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкателмісартан таблетки 1 таблетка 40 мг/80 мг містить: Діюча речовина: телмісартан 40,00 мг/80,00 мг Допоміжні речовини: меглюмін, натрію гідроксид, повідон-К30, лактози моногідрат, сорбітол (E420), магнію стеаратОпис лікарської формиТаблетки 40 мг: овальні, двоопуклі таблетки білого або майже білого кольору. Таблетки 80 мг: капсулоподібні, двоопуклі таблетки білого або майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаантагоніст ангіотензину II рецепторів (АРА II)ФармакокінетикаПри прийомі внутрішньо швидко всмоктується із шлунково-кишкового тракту (ШКТ). Біодоступність – 50%. Зниження площі під кривою «концентрація-час» (AUC) при одночасному застосуванні телмісартану з їдою коливається від 6 % (при дозі 40 мг) до 19 % (при дозі 160 мг). Через 3 години після прийому концентрація в плазмі вирівнюється, незалежно від часу прийому їжі. Спостерігається різниця у плазмових концентраціях у чоловіків та жінок. Максимальна концентрація (С(max)) у плазмі крові та AUC у жінок у порівнянні з чоловіками була вищою приблизно у 3 та 2 рази, відповідно (без значного впливу на ефективність). Зв'язок із білками плазми крові – 99,5 %, в основному з альбуміном та альфа-1 глікопротеїном. Середнє значення видимого обсягу розподілу у рівноважній концентрації – 500 л. Метаболізується шляхом кон'югування з глюкуроновою кислотою. Метаболіти фармакологічно неактивні. Період напіввиведення (Т(½)) – понад 20 годин. Виводиться переважно через кишечник у незміненому вигляді та нирками – менше 2 % від прийнятої дози. Загальний плазмовий кліренс високий (900 мл/хв) порівняно з «печінковим» кровотоком (близько 1500 мл/хв). Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Пацієнти похилого віку Фармакокінетика телмісартана у пацієнтів похилого віку не відрізняється від фармакокінетики у пацієнтів молодого віку. Корекція доз не потрібна. Пацієнти з нирковою недостатністю Зміна дози у пацієнтів з нирковою недостатністю не потрібна, включаючи пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі. Телмісартан не видаляється за допомогою гемодіалізу. Пацієнти з печінковою недостатністю У пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого або середнього ступеня тяжкості (класи А та В за класифікацією Чайлд-П'ю) добова доза не повинна перевищувати 40 мг. Застосування у педіатрії Основні показники фармакокінетики телмісартану у дітей віком від 6 до 18 років після прийому телмісартану в дозі 1 мг/кг або 2 мг/кг протягом 4-х тижнів в цілому зіставні з даними, отриманими при лікуванні дорослих пацієнтів, і підтверджують нелінійність. , особливо щодо С(max).ФармакодинамікаТелмисартан – специфічний АРА II (тип АТ(1)), ефективний прийому внутрь. Має високу спорідненість до підтипу АТ(1) рецепторів ангіотензину II, через які реалізується дія ангіотензину II. Витісняє ангіотензин II із зв'язку з рецептором, не маючи дії агоніста щодо цього рецептора. Телмісартан зв'язується лише з підтипом АТ(1) рецепторів ангіотензину ІІ. Зв'язок має тривалий характер. Не має спорідненості до інших рецепторів, у тому числі до АТ(2) рецепторів та інших, менш вивчених рецепторів ангіотензину. Функціональне значення цих рецепторів, а також ефект їхньої можливої надмірної стимуляції ангіотензином II, концентрація якого збільшується при застосуванні телмісартану, не вивчені. Знижує концентрацію альдостерону в плазмі, не інгібує ренін у плазмі та не блокує іонні канали.Телмісартан не пригнічує ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ) (кініназа II) (фермент, який також руйнує брадикінін). Це дозволяє уникнути побічних ефектів, пов'язаних із дією брадикініну (наприклад, сухий кашель). Есенційна гіпертензія У пацієнтів телмісартан у дозі 80 мг повністю блокує гіпертензивну дію ангіотензину ІІ. Початок антигіпертензивної дії відзначається протягом 3 годин після першого прийому телмісартану. Дія препарату зберігається протягом 24 годин і залишається значною до 48 годин. Виражений антигіпертензивний ефект зазвичай розвивається через 4-8 тижнів регулярного прийому телмісартану. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан знижує систолічний та діастолічний артеріальний тиск (АТ), не впливаючи на частоту серцевих скорочень (ЧСС). У разі різкого скасування телмісартану АТ поступово повертається до вихідного рівня без розвитку синдрому «скасування». Як показали результати порівняльних клінічних досліджень, антигіпертензивна дія телмісартану можна порівняти з антигіпертензивною дією препаратів інших класів (амлодипіном, атенололом, еналаприлом, гідрохлортіазидом та лізиноприлом). Частота виникнення сухого кашлю була значно нижчою на фоні застосування телмісартану на відміну від інгібіторів АПФ. Профілактика серцево-судинних захворювань У пацієнтів віком 55 років і старше з ішемічною хворобою серця (ІХС), інсультом, транзиторною ішемічною атакою, ураженням периферичних артерій або з ускладненнями цукрового діабету 2 типу (наприклад, ретинопатією, гіпертрофією лівого шлуночка, макро- або мікроальбумінурією) ризик виникнення серцево-судинних подій, телмісартан надавав дію, подібну до ефекту раміприлу щодо зниження комбінованої кінцевої точки: серцево-судинної смертності, інфаркту міокарда без смертельного результату, інсульту без смертельного результату та госпіталізації у зв'язку з хронічною серцевою недостатністю (ХСН). Телмісартан був також ефективний, як і раміприл, щодо зниження частоти вторинних точок серцево-судинної смертності, інфаркту міокарда без смертельного результату. Сухий кашель та ангіоневротичний набряк були рідше описані на фоні прийому телмісартану на відміну від раміприлу, при цьому артеріальна гіпотензія частіше виникала на фоні прийому телмісартану. Пацієнти дитячого та підліткового віку Безпека та ефективність телмісартана у дітей та підлітків віком до 18 років не встановлені.Показання до застосуванняЕсенціальна гіпертензія. Зниження смертності та частоти серцево-судинних захворювань у дорослих пацієнтів: - із серцево-судинними захворюваннями атеротромботичного генезу (ішемічна хвороба серця, інсульт або ураження периферичних артерій в анамнезі); - з цукровим діабетом 2 типи з ураженням органів-мішеней.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до діючої речовини або допоміжних речовин препарату. Вагітність. Період грудного вигодовування. Обструктивні захворювання жовчовивідних шляхів. Печінкова недостатність тяжкого ступеня (клас З класифікації Чайлд-Пью). Одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації [СКФ] менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла). Одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Непереносимість фруктози або лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції (препарат Телмісту містить лактозу і сорбітол [Е420]). Вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). Двосторонній стеноз ниркових артерій чи стеноз артерії єдиної нирки. Порушення функції печінки легкого або середнього ступеня тяжкості (класи А та В за класифікацією Чайлд-П'ю відповідно) та/або нирок (див. розділ «Особливі вказівки»). Зниження обсягу циркулюючої крові (ОЦК) внаслідок попередньої діуретичної терапії, обмеження прийому кухонної солі, діареї або блювання. Гіпонатріємія. Гіперкаліємія. Стан після трансплантації нирки (досвід застосування відсутній). Хронічна серцева недостатність (ХСП). Стеноз аортального та/або мітрального клапана. Гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГЗКМП). Первинний гіперальдостеронізм (ефективність та безпека не встановлені). Застосування у пацієнтів негроїдної раси.Вагітність та лактаціяВагітність Застосування препарату Телміста протипоказане при вагітності. Застосування АРА II у першому триместрі вагітності не рекомендується, ці препарати не слід застосовувати під час вагітності. При діагностуванні вагітності прийом препарату Телміста слід негайно припинити. При необхідності має призначатися альтернативна гіпотензивна терапія (інші класи гіпотензивних препаратів, дозволених для застосування при вагітності). Застосування АРА II у другому-третьому триместрах вагітності протипоказане. У доклінічних дослідженнях телмісартана тератогенних впливів виявлено не було, але встановлено фетотоксичність. Відомо, що застосування АРА II у другому-третьому триместрах вагітності викликає у людини фетотоксичність (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення окостеніння кісток черепа плода), а також неонатальну токсичність (ниркова недостатність, гіпотензія артеріальна, гіперкаліємія). Пацієнткам, які планують вагітність, слід застосовувати альтернативну терапію. Якщо все ж таки застосовували АРА II у другому-третьому триместрах вагітності, то необхідно провести ультразвукове дослідження нирок та кісток черепа плода. Новонароджені, матері яких приймали АРА II під час вагітності, повинні бути під наглядом, оскільки можливий розвиток артеріальної гіпотензії у новонародженого. Період грудного вигодовування Інформація щодо застосування телмісартану в період грудного вигодовування відсутня. Прийом препарату Телміста® у період грудного вигодовування протипоказаний (див. розділ «Протипоказання»), слід застосовувати альтернативний гіпотензивний препарат з більш сприятливим профілем безпеки, особливо при годівлі новонародженої або недоношеної дитини. Фертильність Дослідження щодо вивчення впливу на фертильність людини не проводилися. Застосування препарату у дітей та підлітків молодше 18 років протипоказане через відсутність даних щодо безпеки та ефективності.Побічна діяЗа даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), небажані ефекти класифіковані відповідно до частоти їх розвитку наступним чином: дуже часто (≥ 1/10), часто (від ≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (від ≥ 1/1000) до < 1/100), рідко (від ≥ 1/10000 до < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), частота невідома – за наявними даними встановити частоту виникнення неможливо. У межах кожної групи відповідно до частоти виникнення небажані реакції представлені порядку спадання серйозності. Інфекційні та паразитарні захворювання: нечасто – інфекції сечовивідних шляхів, включаючи цистит, інфекції верхніх дихальних шляхів, включаючи фарингіт та синусит; рідко - сепсис, у тому числі з летальним результатом. Порушення з боку крові та лімфатичної системи: нечасто – анемія; рідко – еозинофілія, тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи: рідко – анафілактична реакція, гіперчутливість. Порушення з боку обміну речовин та харчування: нечасто – гіперкаліємія; рідко – гіпоглікемія (у пацієнтів із цукровим діабетом). Порушення психіки: нечасто - безсоння, депресія; рідко – тривога. Порушення з боку нервової системи: нечасто - непритомність; рідко – сонливість. Порушення з боку органу зору: рідко – зорові розлади. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. Порушення з боку серця: нечасто – брадикардія; рідко – тахікардія. Порушення з боку судин: нечасто – виражене зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – задишка, кашель; дуже рідко – інтерстиційна хвороба легень. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – біль у животі, діарея, диспепсія, метеоризм, блювання; рідко – сухість слизової оболонки порожнини рота, дискомфорт у ділянці шлунка, порушення смакових відчуттів. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: рідко – порушення функції печінки/ураження печінки. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – свербіж шкіри, гіпергідроз, шкірний висип; рідко - ангіоневротичний набряк (також з летальним результатом), екзема, еритема, кропив'янка, лікарський висип, токсичний шкірний висип. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто – біль у спині (ішіалгія), м'язові спазми, міалгія; рідко – артралгія, біль у кінцівках, біль у сухожиллях (тендінітоподібний синдром). Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – біль у грудях, астенія (слабкість); рідко – грипоподібний синдром. Лабораторні та інструментальні дослідження: нечасто – підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові; рідко – зниження гемоглобіну, підвищення концентрації сечової кислоти у плазмі крові, підвищення активності «печінкових» ферментів та креатинфосфокінази (КФК) у плазмі крові.Взаємодія з лікарськими засобамивійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) Одночасне застосування телмісартану з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування телмісартану та інгібіторів АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією (див. розділ «Протипоказання») та не рекомендується у інших пацієнтів. Дані клінічних досліджень показали, що подвійна блокада РААС внаслідок комбінованого застосування інгібіторів АПФ, APA II або аліскірену пов'язана з підвищеною частотою небажаних явищ, таких як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно із застосуванням лише одного , що діє на РААС. Ризик розвитку гіперкаліємії може зростати при одночасному застосуванні з іншими лікарськими препаратами, здатними викликати гіперкаліємію (калієвмісні харчові добавки та замінники солі, що містять калій, калійзберігаючі діуретики [наприклад, спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид], нестероїдні протизапальні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), гепарин, імунодепресанти [циклоспорин або такролімус] та триметоприм). При необхідності на тлі документально підтвердженої гіпокаліємії одночасне застосування препаратів слід здійснювати з обережністю та регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові. Дігоксин При одночасному застосуванні телмісартану з дигоксином було відмічено середнє підвищення С(max) дигоксину в плазмі крові на 49% та мінімальної концентрації на 20%. На початку лікування при доборі дози та припиненні лікування телмісартаном слід ретельно контролювати концентрацію дигоксину в плазмі для її підтримки в рамках терапевтичного діапазону. Калійзберігаючі діуретики або харчові добавки, що містять калій. АРА II, такі як телмісартан, знижують втрату іонів калію, що викликається діуретиком. Калійзберігаючі діуретики, наприклад, спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид, харчові добавки, що містять калій, або замінники солі можуть призвести до значного підвищення вмісту калію в плазмі крові. Якщо супутнє застосування показано, оскільки є документально підтверджена гіпокаліємія, їх слід застосовувати з обережністю та на тлі регулярного контролю вмісту калію у плазмі. Препарати літію При одночасному застосуванні препаратів літію з інгібіторами АПФ та APA II, включаючи телмісартан, виникало оборотне підвищення концентрації літію в плазмі та його токсичної дії. За необхідності застосування цієї комбінації препаратів рекомендується ретельно контролювати концентрацію літію у плазмі крові. НПЗП НПЗЗ (ацетилсаліцилова кислота в дозах, що застосовуються для протизапального лікування, інгібітори ЦОГ-2 та неселективні нестероїдні протизапальні засоби) можуть послаблювати антигіпертензивну дію APA II. У деяких пацієнтів з порушенням ниркової функції (наприклад, у пацієнтів з зневодненням, пацієнтів похилого віку з порушенням функції нирок) одночасне застосування APA II та препаратів, що пригнічують ЦОГ-2, може призводити до подальшого погіршення ниркової функції, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності, яка , як правило, є оборотною. Тому одночасне застосування препаратів слід здійснювати з обережністю, особливо пацієнтам похилого віку. Слід забезпечити належне надходження рідини, крім того, на початку одночасного застосування та періодично надалі слід контролювати показники функції нирок. Діуретики (тіазидні або «петлеві») Попереднє лікування високими дозами діуретиків, такими як фуросемід («петлевий» діуретик) та гідрохлоротіазид (тіазидний діуретик), може призвести до гіповолемії та ризику розвитку артеріальної гіпотензії на початку лікування телмісартаном. Інші гіпотензивні засоби Дія телмісартану може посилюватись при одночасному застосуванні інших гіпотензивних лікарських засобів. На підставі фармакологічних властивостей баклофену та аміфостину можна припустити, що вони посилюватимуть терапевтичний ефект усіх гіпотензивних засобів, включаючи телмісартан. Крім того, ортостатична гіпотензія може посилюватися на фоні алкоголю, барбітуратів, наркотичних засобів або антидепресантів. Кортикостероїди (для системного застосування) Кортикостероїди послаблюють дію телмісартану.Спосіб застосування та дозиВсередину, один раз на добу, запиваючи рідиною, незалежно від часу їди. Для забезпечення наведеного нижче режиму дозування, зокрема, забезпечення початкових доз застосування препарату у деяких груп пацієнтів, необхідно застосовувати таблетки телмісартану з можливістю дозування 20 мг (наприклад, таблетки 20 мг або таблетки 40 мг з ризиком). Есенційна гіпертензія Початкова рекомендована доза препарату Телміста становить 40 мг (1 таблетка 40 мг) один раз на добу. У деяких пацієнтів може бути ефективним прийом телмісартану 20 мг на добу. У випадках, коли терапевтичний ефект не досягається, максимальна доза препарату Телміста® може бути збільшена до 80 мг один раз на добу. В якості альтернативи препарат Телміста® можна приймати у поєднанні з тіазидними діуретиками, наприклад, гідрохлортіазидом, який при одночасному застосуванні мав додаткову антигіпертензивну дію. При вирішенні питання збільшення дози слід брати до уваги, що максимальний антигіпертензивний ефект зазвичай досягається протягом 4-8 тижнів після початку лікування. Зниження смертності та частоти серцево-судинних захворювань Рекомендована доза – 1 таблетка препарату Телмісту 80 мг один раз на добу. У початковий період лікування може бути потрібна додаткова корекція АТ.ПередозуванняСимптоми: найбільш вираженими проявами передозування були надмірне зниження АТ та тахікардія, також повідомляли про брадикардію, запаморочення, підвищення концентрації креатиніну в плазмі крові та гостру ниркову недостатність. Телмісартан не виводиться шляхом гемодіалізу. Слід ретельно контролювати стан пацієнтів та здійснювати симптоматичне, а також підтримуюче лікування. Підхід до лікування залежить від часу, що минув після прийому препарату, та виразності симптомів. Рекомендовані заходи включають провокування блювання і/або промивання шлунка, доцільний прийом активованого вугілля. Слід регулярно контролювати вміст електролітів та концентрацію креатиніну у плазмі крові. При виникненні вираженого зниження артеріального тиску пацієнту слід прийняти горизонтальне положення з піднятими ногами, при цьому необхідно швидко заповнити ОЦК та вміст електролітів.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПорушення функції печінки Застосування препарату Телміста протипоказане у пацієнтів з холестазом, обструкцією жовчовивідних шляхів або печінковою недостатністю тяжкого ступеня (клас С за класифікацією Чайлд-П'ю) (див. розділ «Протипоказання»), оскільки телмісартан в основному виводиться з жовчю. Припускають, що у таких пацієнтів знижений печінковий кліренс телмісартану. У пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (класи А та В за класифікацією Чайлд-П'ю) препарат Телміста слід застосовувати з обережністю (див. розділ «З обережністю»). Реноваскулярна гіпертензія При лікуванні лікарськими засобами, що діють на РААС, у пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки зростає ризик виникнення тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності. Порушення функції нирок та трансплантація нирки При застосуванні препарату Телмісту у пацієнтів з порушенням функції нирок рекомендовано періодичний контроль вмісту калію та концентрацію креатиніну в плазмі крові. Досвід клінічного застосування телмісартану у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, відсутній. Зниження ОЦК Симптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після першого прийому препарату Телміста® може виникнути у пацієнтів зі зниженим ОЦК та/або зі зниженим вмістом натрію в плазмі крові на тлі попереднього лікування діуретиками, обмеження прийому кухонної солі, діареї або блювання. Подібні стани (гіповолемія та гіпонатріємія) повинні бути усунені до початку прийому препарату Телміста®. Подвійна блокада РААС Одночасне застосування телмісартану з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування телмісартану та інгібіторів АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією (див. розділ «Протипоказання») та не рекомендується у інших пацієнтів. Внаслідок пригнічення РААС були відзначені: артеріальна гіпотензія, непритомність, гіперкаліємія та порушення ниркової функції (у тому числі гостра ниркова недостатність) у схильних до цього пацієнтів, особливо при одночасному застосуванні кількох лікарських засобів, що також діють на цю систему. Тому подвійна блокада РААС (наприклад, на фоні прийому телмісартану з іншими антагоністами РААС) не рекомендована. У випадках залежності судинного тонусу та функції нирок переважно від активності РААС (наприклад, у пацієнтів з ХСН або захворюваннями нирок, у тому числі при стенозі ниркових артерій або стенозі артерії єдиної нирки), призначення препаратів, що впливають на цю систему, може супроводжуватися розвитком гострої артеріальної гіпотензії. , гіперазотемії, олігурії та в окремих випадках гострої ниркової недостатності Первинний гіперальдостеронізм У пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом лікування гіпотензивними лікарськими засобами, дія яких здійснюється шляхом пригнічення РААС, зазвичай неефективна. У зв'язку з цим застосування препарату Телмісту не рекомендовано. Стеноз аортального або мітрального клапана, ГЗКМП Як і щодо інших судинно-розширювальних засобів, пацієнтам з аортальним або мітральним стенозом, а також ГЗКМП при застосуванні препарату Телмісту® необхідно дотримуватися особливої обережності. Пацієнти з цукровим діабетом, які отримують інсулін або гіпоглікемічні засоби для внутрішнього прийому. На тлі лікування препаратом Телміста® у цих пацієнтів може розвинутись гіпоглікемія. У подібних пацієнтів слід посилити контроль глікемії, оскільки може виникнути необхідність корекції дози інсуліну або гіпоглікемічного засобу для прийому внутрішньо. Гіперкаліємія Прийом лікарських засобів, що діють на РААС, може спричинити гіперкаліємію. У пацієнтів похилого віку, пацієнтів з нирковою недостатністю або цукровим діабетом, пацієнтів, які також приймають лікарські препарати, що сприяють підвищенню вмісту калію в плазмі, та/або пацієнтам із супутніми захворюваннями гіперкаліємія може призвести до летального результату. При вирішенні питання про супутнє застосування лікарських засобів, що діють на РААС, необхідно оцінити співвідношення «ризик-користування». Основними факторами ризику гіперкаліємії, які слід враховувати, є: цукровий діабет, ниркова недостатність, вік (пацієнти віком від 70 років); одночасне застосування з одним або більше лікарським засобом, що діє на РААС, та/або калійвмісними харчовими добавками. Лікарськими препаратами або терапевтичними класами лікарських препаратів, які можуть викликати гіперкаліємію, є замінники солі, що містять калій, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, АРА II, НПЗЗ, у тому числі селективні інгібітори ЦОГ-2, гепарин, імунодепресанти ; інтеркурентні захворювання, особливо зневоднення, гостра серцева недостатність, метаболічний ацидоз, порушення функції нирок, синдром цитолізу (наприклад, гостра ішемія кінцівок, рабдоміоліз, велика травма). Пацієнтам із групи ризику рекомендується ретельно контролювати вміст калію в плазмі (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Етнічні відмінності Як зазначено для інгібіторів АПФ, телмісартан та інші APA II, мабуть, менш ефективно знижують АТ у пацієнтів негроїдної раси, ніж у представників інших рас, можливо внаслідок більшої схильності до зниження активності реніну в популяції даних пацієнтів. Інше Як і при застосуванні інших гіпотензивних засобів, виражене зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічною кардіоміопатією або ІХС може призводити до розвитку інфаркту міокарда або інсульту. Спеціальна інформація щодо допоміжних речовин Пацієнтам з непереносимістю фруктози або лактози, дефіцитом лактази, синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції препарат Телмісту® протипоказаний, оскільки містить лактозу та сорбітол (Е420). Застосування при хронічних захворюваннях: Порушення функції нирок Досвід застосування телмісартану у пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня або пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, обмежений. Цим пацієнтам рекомендована нижча початкова доза – 20 мг на добу (див. розділ «Особливі вказівки»). Для пацієнтів з легким або помірним порушенням функції нирок корекція дози не потрібна. Одночасне застосування препарату Телмісту з препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) протипоказано (див. розділ "Протипоказання"). Одночасне застосування препарату Телміста з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією (див. розділ «Протипоказання»). Порушення функції печінки Препарат Телміста® протипоказаний пацієнтам з печінковою недостатністю тяжкого ступеня (клас З класифікації Чайлд-П'ю) (див. розділ «Протипоказання»). У пацієнтів із печінковою недостатністю легкого або середнього ступеня (класи А та В за класифікацією Чайлд-П'ю, відповідно) препарат Телміста призначається з обережністю, доза не повинна перевищувати 40 мг один раз на добу (див. розділ «З обережністю»). Пацієнти похилого віку Для пацієнтів похилого віку не потрібна корекція дози. Вплив на керування транспортними засобами: Спеціальних клінічних досліджень щодо вивчення впливу препарату на здатність керувати транспортними засобами та механізмами не проводилося. При керуванні транспортними засобами та роботі з механізмами, що вимагають підвищеної концентрації уваги, слід бути обережним, оскільки на фоні прийому препарату Телміста® рідко можуть виникати запаморочення та сонливість.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковка амлодипін + телмісартан таблетки на 1 таблетку 5 мг + 40 мг/5 мг + 80 мг/10 мг + 40 мг/10 мг + 80 мг Перший шар Діюча речовина: телмісартан 40,00 мг/80,00 мг/40,00 мг/80,00 мг Допоміжні речовини: меглюмін, натрію гідроксид, повідон К30, лактози моногідрат, сорбітол, барвник заліза оксид жовтий (Е172), стеарат магнію, стеарилфумарат натрію Другий шар Діюча речовина: амлодипін безілат 6,94 мг/6,94 мг/13,87 мг/13,87 мг, еквівалентно амлодипіну 5,00 мг/5,00 мг/10,00 мг/10,00 мг Допоміжні речовини: манітол, кремнію діоксид колоїдний, стеаринова кислотаОпис лікарської формиТаблетки, 5 мг + 40 мг: Овальні, злегка двоопуклі двошарові пігулки, одна сторона пігулки коричнево-жовтого кольору з мармуровістю, інша сторона пігулки білого або майже білого кольору з гравіюванням К3. Таблетки, 5 мг + 80 мг: Овальні, злегка двоопуклі двошарові пігулки, одна сторона пігулки коричнево-жовтого кольору з мармуровістю, інша сторона пігулки білого або майже білого кольору. Таблетки, 10 мг + 40 мг: Овальні, злегка двоопуклі двошарові пігулки, одна сторона пігулки коричнево-жовтого кольору з мармуровістю, інша сторона пігулки білого або майже білого кольору з гравіюванням К2. Таблетки, 10 мг + 80 мг: Овальні, злегка двоопуклі двошарові пігулки, одна сторона пігулки коричнево-жовтого кольору з мармуровістю, інша сторона пігулки білого або майже білого кольору з гравіюванням К1.Фармакотерапевтична групагіпотензивний комбінований засіб (блокатор «повільних» кальцієвих каналів + ангіотензину II рецепторів антагоніст).ФармакокінетикаКомбінація фіксованих доз амлодипіну та телмісартану Величина та швидкість абсорбції амлодипіну та телмісартану при застосуванні їх у складі комбінованого препарату істотно не відрізняється від такої при застосуванні їх як монопрепарати. Амлодипін Всмоктування Амлодипін добре всмоктується при внутрішньому прийомі в терапевтичних дозах і досягає С(max) через 6-12 годин. Абсолютна біодоступність становить 64-80%. Їда не впливає на біодоступність амлодипіну. Розподіл Об'єм розподілу становить приблизно 21 л/кг. Результати досліджень за умов in vitro показали, що приблизно 97,5 % циркулюючого амлодипіну зв'язується з білками плазми. Метаболізм Амлодипін значною мірою (приблизно на 90%) метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. Виведення Виведення амлодипіну з плазми відбувається двофазно, період напіввиведення (Т(½)) становить приблизно 30-50 годин. Стабільна концентрація в плазмі досягається після постійного прийому препарату протягом 7-8 днів. Амлодипін виводиться нирками як у незміненому вигляді (10%), так і у вигляді метаболітів (60%). Телмісартан Всмоктування При прийомі внутрішньо телмісартан швидко всмоктується із шлунково-кишкового тракту (ШКТ). Абсолютна біодоступність – 50%. При вживанні одночасно з їжею зниження значення AUC коливається від 6% (при дозі 40 мг) до 19% (при дозі 160 мг). Через 3 години після прийому внутрішньо концентрація в плазмі стає аналогічною концентрації при прийомі телмісартана натще. Розподіл Зв'язування з білками плазми крові 99,5% (в основному з альбуміном і альфа-1-кислим глікопротеїном). Середнє значення обсягу розподілу, що здається, в рівноважному стані - 500 л. Метаболізм Метаболізується телмісартан шляхом кон'югування з глюкуроновою кислотою. Метаболіти фармакологічно неактивні. Виведення Т(½) становить понад 20 годин. Значення С(max) і меншою мірою AUC збільшуються непропорційно величині дози. Даних про клінічно суттєву кумуляцію телмісартану немає. Виводиться через кишечник у незміненому вигляді, виведення нирками – менше 1%. Загальний плазмовий кліренс високий (приблизно 1000 мл/хв) порівняно з печінковим кровотоком (близько 1500 мл/хв). Особливі групи пацієнтів Пацієнти похилого віку У пацієнтів похилого віку відзначається тенденція до зниження кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення значень AUC та Т(½). Фармакокінетика телмісартана у пацієнтів похилого віку та молодих пацієнтів не відрізняється. Порушення функції нирок Фармакокінетика амлодипіну у пацієнтів із порушеннями функції нирок суттєво не змінюється. Телмісартан зв'язується з білками плазми і не видаляється при гемодіалізі у пацієнтів з нирковою недостатністю. Концентрація телмісартану в плазмі у пацієнтів з нирковою недостатністю підвищується вдвічі. Однак у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, відзначаються нижчі концентрації телмісартану, Т(½) не змінюється. Порушення функції печінки У пацієнтів з печінковою недостатністю кліренс амлодипіну знижувався, що призводило до збільшення AUC приблизно на 40-60%. Дослідження фармакокінетики, що проводилися у пацієнтів з порушеннями функції печінки, показали, що абсолютна біодоступність телмісартану збільшується майже до 100%. Т(½) у пацієнтів із порушеннями функції печінки не змінюється.ФармакодинамікаКомбінований препарат Телмісту® АМ містить дві гіпотензивні речовини із взаємодоповнювальною дією, що дозволяє контролювати артеріальний тиск (АТ) у пацієнтів з артеріальною (есенціальною) гіпертензією: антагоніст рецепторів ангіотензину II (АРА II) – телмісартан та блокатор «повільних» кальцієвих каналів (Б) , похідне дигідропіридину - амлодипін. Комбінація цих речовин має адитивну антигіпертензивну дію, знижуючи АТ більшою мірою, ніж кожен компонент окремо. Комбінований препарат, до складу якого входять амлодипін і телмісартан, що приймається 1 раз на добу, призводить до ефективного та сталого зниження артеріального тиску протягом 24 годин. Амлодипін Амлодипін – похідне дигідропіридину, відноситься до класу БМКК. Інгібує трансмембранний перехід іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судинної стінки. Антигіпертензивна дія амлодипіну обумовлена прямим розслаблюючим впливом на гладком'язові клітини судинної стінки, що призводить до зменшення периферичного судинного опору та зниження артеріального тиску. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом амлодипіну 1 раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску протягом 24 годин. Антигіпертензивна дія розвивається повільно, у зв'язку з чим розвиток гострої артеріальної гіпотензії нехарактерний. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та нормальною функцією нирок застосування амлодипіну терапевтичних дозах призводило до зменшення опору судин нирок, підвищення швидкості клубочкової фільтрації (СКФ) та ефективного кровотоку плазми у нирках без зміни фільтрації або протеїнурії. Амлодипін не чинить несприятливих метаболічних ефектів і не впливає на концентрацію ліпідів плазми. У зв'язку з цим препарат може застосовуватися у пацієнтів із супутньою бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. Застосування амлодипіну у пацієнтів із серцевою недостатністю не супроводжується негативною інотропною дією (не знижується толерантність до фізичного навантаження, не знижується фракція викиду лівого шлуночка). Телмісартан Телмісартан – специфічний АРА II (тип AT(1)), ефективний прийому внутрішньо. Має високу спорідненість до підтипу AT(1)-рецепторів ангіотензину II, через які реалізується дія ангіотензину II. Витісняє ангіотензин II із зв'язку з рецептором, не маючи дії агоніста щодо цього рецептора. Телмісартан зв'язується лише з підтипом AT(1)-рецепторів ангіотензину ІІ. Зв'язок має тривалий характер. Не має спорідненості з іншими рецепторами, у тому числі до AT(2)-рецептора. Знижує концентрацію альдостерону, не інгібує активність реніну в плазмі та не блокує іонні канали. Телмісартан не пригнічує ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ) або кініназу II – фермент, який також руйнує брадикінін. Тому посилення небажаних реакцій (НР), що викликаються брадикініном, не очікується. У дозі 80 мг телмісартану повністю блокує гіпертензивну дію ангіотензину II. Початок антигіпертензивної дії відзначається протягом 3 годин після першого прийому телмісартану. Дія препарату зберігається протягом 24 годин і залишається значною до 48 годин. Виражена антигіпертензивна дія зазвичай розвивається через 4-8 тижнів після регулярного прийому. Телмісартан знижує систолічний та діастолічний артеріальний тиск у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, не впливаючи на частоту серцевих скорочень (ЧСС). У разі різкого скасування телмісартану АТ поступово повертається до вихідного рівня без розвитку синдрому «скасування». Частота розвитку сухого кашлю була значно нижчою у пацієнтів, які отримували телмісартан у порівнянні із застосуванням інгібіторів АПФ. У ході двох великих рандомізованих контрольованих досліджень ONTARGET (Дослідження глобальних кінцевих точок при застосуванні телмісартану в рамках монотерапії та у поєднанні з раміприлом) і VA NEPHRON-D (The Veterans Affairs Nephropathy in diabetes – дослідження нефропатії при діабеті вивчалося застосування комбінації інгібітору АПФ одночасно з АРА ІІ. Дослідження ONTARGET являло собою дослідження, проведене у пацієнтів, які мають в анамнезі серцево-судинні або цереброваскулярні захворювання, або цукровий діабет 2 типу з підтвердженим ураженням органів-мішеней. Дослідження VA NEPHRON-D являло собою дослідження у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та діабетичною нефропатією. Ці дослідження не показали значного позитивного впливу на ниркові та/або серцево-судинні наслідки та смертність, тоді як спостерігався підвищений ризик розвитку гіперкаліємії, гострої ниркової недостатності (ГНН) та/або артеріальної гіпотензії порівняно з монотерапією. Враховуючи подібні фармакодинамічні властивості, ці результати також є актуальними для інших інгібіторів АПФ та АРА II. Тому інгібітори АПФ та АРА II не повинні одночасно застосовуватися у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Дослідження ALTITUDE (Дослідження застосування аліскірену у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу з оцінкою серцево-судинних та ниркових кінцевих точок) являло собою дослідження, метою якого була перевірка переваги додавання аліскірену до стандартного лікування інгібітором АПФ або АРА II у пацієнтів з хронічним захворюванням нирок, серцево-судинним захворюванням або тим, і іншим. Дослідження було припинено достроково через підвищений ризик несприятливих результатів. Серцево-судинна смерть і інсульт частіше реєструвалися в групі аліскірену, ніж у групі плацебо, а небажані явища (НЯ) і серйозні небажані явища (СНЯ) (гіперкаліємія, артеріальна гіпотензія та порушення функції нирок) частіше відзначалися в групі аліскірену, плацебо.Спостерігається різниця у плазмових концентраціях телмісартану у чоловіків та жінок. Значення максимальної концентрації (С(m)(ах)) та площі під фармакокінетичною кривою «концентрація-час» (AUC) були приблизно у 3 та 2 рази відповідно вищими у жінок порівняно з чоловіками без значного впливу на ефективність.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (для пацієнтів, АТ яких недостатньо контролюється амлодипіном або телмісартаном у монотерапії). Артеріальна гіпертензія (для пацієнтів, яким показано комбіновану терапію). Пацієнтам з артеріальною гіпертензією, які отримують амлодипін та телмісартан у вигляді окремих таблеток як заміну даної терапії.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до амлодипіну та/або телмісартану, а також до будь-якої допоміжної речовини (див. розділ «Склад»). Підвищена чутливість до інших похідних дигідропіридину. Непереносимість фруктози, галактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції. Вагітність. Період грудного вигодовування. Вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). Обструктивні захворювання жовчовивідних шляхів. Тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт. ст.). Обструкція вихідного тракту лівого шлуночка (включаючи аортальний стеноз тяжкого ступеня). Гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда. Шок (включно з кардіогенним шоком). Порушення функції печінки тяжкого ступеня (клас З класифікації Чайлд-Пью). Одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла). Одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Хронічна серцева недостатність (ХСН) неішемічної етіології III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA, ішемічна хвороба серця (ІХС) з тяжким обструктивним ураженням коронарних артерій, гострий інфаркт міокарда (і протягом 1 місяця після нього), нестабільна стенокардія, аортальний стіноз стеноз, ідіопатична гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГОКМП), артеріальна гіпотензія, синдром слабкості синусового вузла (виражена тахікардія, брадикардія), одночасне застосування з інгібіторами або індукторами ізоферменту CYP3A4 (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами» стеноз артерії єдиної функціонуючої нирки, порушення функції нирок легкого та середнього ступеня тяжкості, стан після трансплантації нирки (досвід застосування відсутній),зниження обсягу циркулюючої крові (ОЦК) на фоні попереднього прийому діуретиків, обмеження споживання кухонної солі, діареї або блювання, гіпонатріємія, гіперкаліємія, порушення функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості.Вагітність та лактаціяПрепарат Телмісту® АМ протипоказаний при вагітності та в період грудного вигодовування. Спеціальних досліджень комбінованого препарату амлодипіну та телмісартану під час вагітності та в період грудного вигодовування не проводилося. Ефекти, пов'язані з прийомом окремих компонентів препарату, наведені нижче. Вагітність Амлодипін Наявні обмежені дані щодо дії амлодипіну або інших БМКК не вказують на наявність негативних впливів на плід. Однак можливий ризик уповільнення родової діяльності. Телмісартан Застосування АРА II протипоказане під час вагітності. При діагностуванні вагітності прийом телмісартану слід негайно припинити. За необхідності має застосовуватися альтернативна терапія. Доклінічні дослідження телмісартану не виявили тератогенних властивостей, але встановили наявність фетотоксичності. Відомо, що застосування АРА II протягом II та III триместрів вагітності має фетотоксичну дію (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації черепа плода), а також спостерігається неонатальна токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія та гіперкаліємія). При плануванні вагітності АРА II повинні замінюватись на інші гіпотензивні засоби із встановленим профілем безпеки при вагітності (якщо тільки продовження застосування АРА II не вважається за необхідне). Якщо АРА II застосовуються під час вагітності, то, починаючи з ІІ триместру вагітності, рекомендується проведення УЗД з метою контролю функції нирок та стану черепа плода. Новонароджені, матері яких отримували АРА II, повинні ретельно спостерігатися щодо розвитку гіпотензії. Період грудного вигодовування Амлодипін Амлодипін виділяється у жіноче грудне молоко. У жінок, які страждають на артеріальну гіпертензію, зумовлену вагітністю, і отримують амлодипін у початковій дозі 5 мг на добу, середнє співвідношення молоко/плазма для концентрації амлодипіну склало 0,85 серед 31 жінки, що годує. Дозування препарату за необхідності коригувалося (середня добова доза амлодипіну та доза залежно від маси тіла становили 6 мг та 98,7 мкг/кг відповідно). Передбачувана добова доза амлодипіну, яка отримується немовлям через грудне молоко, становить 4,17 мкг/кг. Застосування амлодипіну у період грудного вигодовування протипоказане. При необхідності застосування препарату Телмісту АМ у період лактації слід припинити грудне вигодовування. Телмісартан Спеціальних досліджень про виділення телмісартану з грудним молоком у жінок не проводилося. У дослідженнях на тваринах виявлено, що телмісартан виділяється з молоком лактуючих тварин. Враховуючи можливі несприятливі реакції, рішення про продовження годування груддю або скасування терапії має прийматися з урахуванням її значущості для матері. Вплив на фертильність Досліджень впливу на фертильність людини не проводилося. У деяких пацієнтів, які отримували БМКК, було виявлено біохімічні зміни в головці сперматозоїдів. Однак нині немає достатніх клінічних даних щодо потенційного впливу амлодипіну на фертильність. У дослідженні на щурах було виявлено небажані впливи на фертильність у самців. Препарат Телмісту® АМ не слід призначати дітям та підліткам віком до 18 років, оскільки відсутні дані про ефективність та безпеку застосування амлодипіну та телмісартану у даних груп пацієнтів як у монотерапії, так і у складі комбінованої терапії.Побічна діяНайбільш поширені НР включають запаморочення та периферичні набряки. Серйозний непритомність може виникнути в окремих випадках (менше 1 випадку на 1000 пацієнтів). НР, зареєстровані на підставі досвіду застосування амлодипіну та телмісартану, що застосовуються як монотерапія, та при їх одночасному застосуванні, представлені відповідно до класифікації НР Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ): дуже часто (> 1/10), часто (> 1/100) , < 1/10), нечасто (> 1/1000, < 1/100), рідко (> 1/10000, < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), включаючи окремі повідомлення, частота невідома (частота може бути оцінена виходячи з наявних даних). НР розподілені по органам та системам відповідно до класифікації MedDRA. Системно-органний клас Небажана реакція Амлодипін + телмісартан Амлодипін Телмісартан Інфекційні та паразитарні захворювання Інфекції сечовивідних шляхів (включаючи цистит) - - Не часто Інфекції верхніх дихальних шляхів, включаючи фарингіт та синусит. - - Не часто Сепсис, у тому числі з летальним кінцем - - Рідко Цистит Рідко - - Порушення з боку крові та лімфатичної системи Анемія - - Не часто Еозинофілія - - Рідко Лейкопенія - Дуже рідко - Тромбоцитопенія - Дуже рідко Рідко Порушення з боку імунної системи Підвищена чутливість - Дуже рідко Рідко Анафілактична реакція - - Рідко Порушення з боку обміну речовин та харчування Гіперкаліємія - - Не часто Гіпоглікемія (у пацієнтів із цукровим діабетом). - - Рідко Гіперглікемія - Дуже рідко - Порушення з боку психіки Лабільність настрою - Не часто - Сплутаність свідомості - Рідко - Депресія Рідко - - Занепокоєння Рідко - - Безсоння Рідко - - Порушення з боку нервової системи Запаморочення Часто - - Сонливість Не часто - - Мігрень Не часто - - Головний біль Не часто - - Парестезія Не часто - - Непритомність Рідко - - Периферична нейропатія Рідко - - Гіпестезія Рідко - - Дисгевзія Рідко - - Тремор Рідко - - Екстрапірамідний синдром - Дуже рідко - Порушення з боку органу зору Порушення зору - Не часто Рідко Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Шум у вухах - Не часто - Вертіго Не часто - - Порушення з боку серця Брадикардія Не часто - - Відчуття серцебиття Не часто - - Тахікардія - - Рідко Інфаркт міокарда - Дуже рідко - Порушення ритму серця - Дуже рідко - Шлуночкова тахікардія - Дуже рідко - Фібриляція передсердь - Дуже рідко - Порушення з боку судин Артеріальна гіпотензія Не часто - - Ортостатична гіпотензія Не часто - - Відчуття «припливів» Не часто - - Васкуліт - Дуже рідко - Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Задишка Рідко Не часто Не часто Риніт - Не часто - Кашель Не часто - - Інтерстиціальне захворювання легень Дуже рідко - - Порушення з боку травної системи Зміна ритму дефекації - Не часто - Метеоризм - - Не часто Біль в животі Не часто - - Діарея Не часто - - Нудота Не часто - - Блювота Рідко - - Гіпертрофія ясен Рідко - - Сухість слизової оболонки ротової порожнини Рідко - - Дискомфорт у ділянці шлунка - - Рідко Панкреатит - Дуже рідко - Гастрит - Дуже рідко - Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Порушення функції печінки - - Рідко Патологія печінки - - Рідко Гепатит - Дуже рідко - Жовтяниця - Дуже рідко - Підвищення активності «печінкових» трансаміназ (головним чином, що відображають холестаз) - Дуже рідко - Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Гіпергідроз - Не часто Не часто Алопеція - Не часто - Пурпура - Не часто - Зміна кольору шкіри - Не часто - Кожний зуд Не часто - - Ангіоневротичний набряк (з летальним кінцем) - - Рідко Лікарський висип - - Рідко Токсичний висип - - Рідко Екзема Рідко - - Ерітема Рідко - - Ангіоневротичний набряк - Дуже рідко - Кропивниця - Дуже рідко Рідко Реакції фотосенсибілізації - Дуже рідко - Мультиформна еритема - Дуже рідко - Синдром Стівенса-Джонсона - Дуже рідко - Ексфоліативний дерматит - Дуже рідко - Токсичний епідермальний некроліз - Частота невідома - Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини Артралгія Не часто - - Спазми м'язів (судоми литкових м'язів) Не часто - - Міалгія Не часто - - Біль у нижніх кінцівках Рідко - - Біль у спині Рідко - - Біль у сухожиллях (тендінітоподібні симптоми) - - Рідко Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Порушення сечовипускання - Не часто - Поллакіурія (прискорене сечовипускання). - Не часто - Порушення функції нирок, включаючи ГНН - - Не часто Ніктурія Рідко - - Порушення з боку статевих органів та молочної залози Гінекомастія - Не часто - еректильна дисфункція Не часто - - Загальні розлади та порушення у місці введення Периферичні набряки Часто - - Біль - Не часто - Астенія Не часто - - Біль у грудній клітці Не часто - - Втома Не часто - - Набряки Не часто - - нездужання - Рідко - Грипоподібний синдром - - Рідко Лабораторні та інструментальні дані Збільшення маси тіла - Не часто - Зниження маси тіла - Не часто - Підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові - - Не часто Підвищення активності «печінкових» ферментів у плазмі крові Не часто - - Підвищення активності креатинфосфокінази (КФК) у плазмі крові - - Рідко Зниження гемоглобіну - - Рідко Підвищення концентрації сечової кислоти у плазмі крові Рідко - - Додаткова інформація щодо окремих компонентів НР, які раніше повідомлялися при застосуванні одного з компонентів препарату (амлодипіну або телмісартану), можуть посилюватися при застосуванні їх комбінації, навіть якщо вони не спостерігалися у клінічних дослідженнях або в післяреєстраційному періоді. Додаткова інформація про комбінацію компонентів Периферичні набряки – дозозалежна НР на застосування амлодипіну – спостерігалися у пацієнтів, які отримували комбінацію амлодипіну та телмісартану, рідше, ніж у пацієнтів, які отримували лише амлодипін.Взаємодія з лікарськими засобамиВзаємодії між амлодипіном та телмісартаном у клінічних дослідженнях не виявлено. Спеціальних досліджень лікарських взаємодій комбінації амлодипіну та телмісартану з іншими препаратами не проводилося. Комбінація діючих речовин Інші гіпотензивні засоби При одночасному застосуванні з іншими гіпотензивними препаратами антигіпертензивна дія препарату Телміст АМ може посилюватися. Препарати, здатні знижувати артеріальний тиск. Очікується, що деякі препарати, наприклад, баклофен, аміфостин, нейролептики та антидепресанти завдяки своїм фармакологічним властивостям, посилюватимуть антигіпертензивну дію всіх гіпотензивних засобів, включаючи комбінований препарат Телмісту® АМ. Крім того, ортостатична гіпотензія може посилюватись при застосуванні етанолу. Кортикостероїди (системне застосування) Можливе зменшення антигіпертензивної дії. Амлодипін Одночасне застосування, що вимагає дотримання запобіжних заходів Інгібітори ізоферменту CYP3A4 При одночасному застосуванні з інгібітором ізоферменту CYP3A4 (еритроміцином) у молодих пацієнтів та з дилтіаземом у пацієнтів похилого віку концентрація амлодипіну в плазмі зростала на 22% та 50% відповідно. Однак клінічна значимість цього спостереження не зрозуміла. Не можна виключити, що активніші інгібітори ізоферменту CYP3A4 (такі як кетоконазол, ітраконазол, ритонавір) можуть збільшувати концентрації амлодипіну в плазмі крові більшою мірою, ніж дилтіазем. Амлодипін слід застосовувати з обережністю одночасно з інгібіторами ізоферменту CYP3A4. Проте жодних небажаних ефектів, пов'язаних із такою взаємодією, зазначено не було. Індуктори ізоферменту CYP3A4 При одночасному застосуванні відомих індукторів ізоферменту CYP3A4 концентрація амлодипіну в плазмі може варіювати. Таким чином, необхідно контролювати АТ і регулювати дозу під час та після супутнього лікування, особливо з потужними індукторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцин, препарати Звіробою продірявленого). Грейпфрут та грейпфрутовий сік Одночасне застосування у 20 здорових добровольців 240 мл соку грейпфруту з одноразовою дозою 10 мг амлодипіну, що приймалася внутрішньо, не призводило до істотного впливу на фармакокінетичні властивості амлодипіну. Одночасне застосування препарату Телмісту® АМ з грейпфрутом або грейпфрутовим соком не рекомендується, оскільки у деяких пацієнтів внаслідок підвищення біодоступності амлодипіну може посилюватися антигіпертензивна дія. Аміодарон та хінідин Хоча при вивченні амлодипіну негативної інотропної дії зазвичай не спостерігали, проте деякі БМКК можуть посилювати вираженість негативної інотропної дії антиаритмічних засобів, що викликають подовження інтервалу QT. Одночасне застосування, яке слід брати до уваги Такролімус Існує ризик підвищення концентрацій такролімусу при його одночасному застосуванні з амлодипіном, але фармакокінетичний механізм цієї взаємодії до кінця не вивчений. Щоб уникнути токсичності такролімусу, застосування амлодипіну у пацієнтів, які отримують такролімус, потребує моніторингу концентрацій такролімусу та корекції дози такролімусу, коли це необхідно. Циклоспорин Не проводилися дослідження лікарських взаємодій циклоспорину та амлодипіну у здорових добровольців або інших популяціях, за винятком пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирок, у яких спостерігалося варіабельне збільшення залишкової концентрації циклоспорину (в середньому 0-40 %). Необхідно розглянути питання контролю концентрацій циклоспорину у пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирок, які отримують амлодипін, а також зменшити дози циклоспорину, якщо це необхідно. Симвастатин Одночасне застосування амлодипіну з симвастатином у дозі 80 мг призводило до збільшення експозиції симвастатину до 77% порівняно з монотерапією симвастатином. Тому доза симвастатину не повинна перевищувати 20 мг на добу. Препарати кальцію Препарати кальцію можуть зменшити ефект БМКК. Препарати літію При одночасному застосуванні БМКК (для амлодипіну дані відсутні) з препаратами літію можливе посилення прояву їхньої нейротоксичності (нудота, блювання, діарея, атаксія, тремор, шум у вухах). Інші препарати Встановлено безпеку одночасного застосування амлодипіну з дигоксином, варфарином, аторвастатином, силденафілом, антацидними лікарськими препаратами (гідроксід алюмінію, гідроксид магнію, симетикон), циметидином, антибіотиками та пероральними гіпоглікемічними лікарськими препаратами. При одночасному застосуванні амлодипіну та силденафілу показано, що кожен препарат мав незалежну антигіпертензивну дію. Одночасне застосування амлодипіну з циметидином не впливало на фармакокінетику амлодипіну. Одночасне застосування амлодипіну з аторвастатином, дигоксином, варфарином або циклоспорином істотно не впливало на фармакокінетику або фармакодинаміку цих препаратів. Інгібітори механістичної мішені для рапаміцину у ссавців (mTOR) Інгібітори mTOR, такі як сиролімус, темсиролімус та еверолімус є субстратами ізоферменту CYP3A. Амлодипін є слабким інгібітором ізоферменту CYP3A4. При одночасному застосуванні з інгібіторами mTOR амлодипін може підвищувати їхню експозицію. Телмісартан Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) Подвійна блокада РААС (наприклад, одночасне застосування інгібіторів АПФ або аліскірену, прямого інгібітору реніну з АРА II) не рекомендується через можливе порушення функції нирок (включаючи ГНН). Одночасне застосування АРА II з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів . Одночасне застосування інгібіторів АПФ та АРА II протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування не рекомендовано Калійзберігаючі діуретики та замінники солі, що містять калій АРА II, такі як телмісартан, знижують втрати калію, спричинені застосуванням діуретиків. Застосування калійзберігаючих діуретиків, наприклад, спіронолактону, еплеренону, тріамтерену або амілориду, препаратів калію або замінників солі, що містять калій, може призвести до значного збільшення вмісту калію в сироватці крові. Якщо їх одночасне застосування необхідно у зв'язку з наявністю зареєстрованої гіпокаліємії, проводити лікування слід з обережністю і з частим контролем вмісту калію в сироватці крові. Якщо супутнє застосування показано у зв'язку з документованою гіпокаліємією, ці препарати слід застосовувати з обережністю та регулярно контролювати сироватковий вміст калію. Препарати літію Відзначалося оборотне збільшення концентрації літію в плазмі, що супроводжується токсичними явищами, при прийомі інгібіторів АПФ. В окремих випадках подібні зміни зареєстровані при призначенні АРА II, зокрема, телмісартану. При одночасному призначенні препаратів літію та АРА II рекомендується проводити визначення концентрації літію у плазмі крові. Інші гіпотензивні засоби Можливе посилення антигіпертензивної дії. В одному дослідженні при комбінованому застосуванні телмісартану та раміприлу спостерігалося підвищення AUC(0-24) та С(m)(ах) раміприлу та раміприлату у 2,5 рази. Клінічна значимість цієї взаємодії не встановлено. Одночасне застосування, що вимагає дотримання запобіжних заходів Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ), включаючи ацетилсаліцилову кислоту (у дозах, що застосовуються як протизапальний засіб), інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) та неселективні нестероїдні протизапальні засоби можуть знизити вираженість антигіпертензивного ефекту АРА II. У деяких пацієнтів з нирковою недостатністю (наприклад, пацієнти з зневодненням або пацієнти похилого віку з нирковою недостатністю) одночасне застосування АРА II та лікарських препаратів, що пригнічують активність ЦОГ, може призвести до додаткового погіршення функції нирок, включаючи можливий розвиток гострої ниркової недостатності; ці ефекти, як правило, оборотні. Тому цю комбінацію слід застосовувати з обережністю, особливо у пацієнтів похилого віку. Необхідно забезпечити пацієнтам адекватну гідратацію, при цьому слід контролювати функцію нирок після початку одночасного застосування цих лікарських препаратів та періодично згодом. Одночасне застосування, яке слід брати до уваги Дігоксин При одночасному застосуванні телмісартану з дигоксином спостерігалося збільшення медіани C(max)дигоксину (49%) та залишкової концентрації дигоксину (20%). При ініціювання, корекції доз та відміні телмісартану слід контролювати концентрацію дигоксину в плазмі крові.Спосіб застосування та дозиВсередину, 1 раз на добу, незалежно від часу їди. Препарат Телмісту® АМ може призначатися: пацієнтам, які отримують ті ж дози амлодипіну та телмісартану у вигляді окремих таблеток, для зручності терапії та збільшення прихильності до лікування; пацієнтам, у яких застосування тільки амлодипіну або телмісартану не призводить до адекватного контролю артеріального тиску. Пацієнти, які приймають амлодипін у дозі 10 мг, у яких відзначаються НР, що обмежують прийом препарату, наприклад, периферичні набряки, можуть бути переведені на препарат Телмісту® АМ у дозі 5 мг + 40 мг 1 раз на добу, що дозволить зменшити дозу амлодипіну, але не знизить загальну очікувану антигіпертензивну дію. для лікування артеріальної гіпертензії: терапія може починатися з застосування препарату Телміста АМ у тому випадку, коли передбачається, що досягнення контролю АТ за допомогою будь-якого одного препарату є малоймовірним. Звичайна початкова доза препарату Телміст АМ становить 5 мг + 40 мг 1 раз на добу. Пацієнти, яким необхідне значне зниження артеріального тиску, можуть починати прийом препарату Телмісту® АМ у дозі 5 мг + 80 мг 1 раз на добу. Якщо принаймні через 2 тижні лікування потрібне додаткове зниження артеріального тиску, доза препарату Телміста® АМ може бути поступово збільшена до максимальної дози 10 мг + 80 мг 1 раз на добу. Препарат Телмісту® АМ може застосовуватись разом з іншими гіпотензивними препаратами. Особливі групи пацієнтів Порушення функції нирок У пацієнтів з порушеннями функції нирок, у тому числі у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, не потрібно змінювати режим дозування. Амлодипін та телмісартан не видаляються з організму під час проведення гемодіалізу. Порушення функції печінки У пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого та помірного ступеня тяжкості (клас А та В за класифікацією Чайлд-П'ю) препарат Телміста® АМ повинен застосовуватись з обережністю. Доза телмісартану не повинна перевищувати 40 мг 1 раз на добу. Пацієнти похилого віку При застосуванні препарату Телміст АМ у пацієнтів похилого віку корекції дози не потрібно. Діти та підлітки віком до 18 років Препарат Телмісту® АМ не слід призначати дітям та підліткам віком до 18 років, оскільки відсутні дані про ефективність та безпеку застосування амлодипіну та телмісартану у даних груп пацієнтів як у монотерапії, так і у складі комбінованої терапії.ПередозуванняСимптоми Випадки передозування не виявлено. Можливі симптоми передозування наведені із симптомів передозування окремих компонентів препарату. Амлодипін – виражене зниження АТ з можливим розвитком рефлекторної тахікардії та симптомами надмірної периферичної вазодилатації (ризик розвитку вираженої та стійкої артеріальної гіпотензії, у тому числі з розвитком шоку та летального результату). Телмісартан – тахікардія, можливо брадикардія, запаморочення, підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові, ГНН. Лікування Гемодіаліз неефективний, амлодипін та телмісартан не видаляються з організму при його проведенні. Потрібен контроль за станом пацієнта, терапія має бути симптоматичною та підтримуючою. З метою усунення блокади кальцієвих каналів може бути корисним внутрішньовенне введення глюконату кальцію. Можуть застосовуватися такі методи лікування передозування, як індукція блювання, промивання шлунка, застосування активованого вугілля, переведення пацієнта в положення «лежачи з піднятими ногами» та введення плазмозамінних розчинів у разі вираженого зниження артеріального тиску.Запобіжні заходи та особливі вказівкиАмлодипін Серцево-судинні захворювання Ефективність та безпека застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не встановлено. При гострому інфаркті міокарда застосування амлодипіну можливе лише після стабілізації показників гемодинаміки. У поодиноких випадках у пацієнтів з ІХС (особливо при тяжкому обструктивному ураженні коронарних артерій) відзначалося збільшення частоти, тривалості та/або тяжкості нападів стенокардії після початку застосування БМКК або після збільшення їх дозування. Хоча в цілому БМКК слід обережно застосовувати у пацієнтів з ХСН, амлодипін у коротко- та довгострокових клінічних дослідженнях не збільшував смертність або частоту розвитку серцево-судинних ускладнень у пацієнтів з ХСН. На фоні застосування амлодипіну у пацієнтів з ХСН (III та IV функціонального класу за класифікацією NYHA) неішемічного генезу відзначалося підвищення частоти розвитку набряку легенів, незважаючи на відсутність ознак прогресування серцевої недостатності. Аортальний стеноз, мітральний стеноз, ГЗКМП Як і всі лікарські засоби, що мають вазодилатуючу дію, амлодипін слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з аортальним стенозом, мітральним стенозом або ГЗКМП. У пацієнтів з обструкцією тракту лівого шлуночка, що виносить (включаючи аортальний стеноз важкого ступеня), застосування препарату протипоказане. Синдром «скасування» Незважаючи на відсутність у БМКК синдрому «скасування», припинення лікування амлодипіном бажано проводити, поступово зменшуючи дозу препарату. Амлодипін не запобігає розвитку синдрому «скасування» при різкому припиненні прийому бета-адреноблокаторів. Периферичні набряки Незначно або помірно виражені периферичні набряки були найчастішим небажаним явищем, зареєстрованим при застосуванні амлодипіну у клінічних дослідженнях. Частота виникнення периферичних набряків зростає зі збільшенням дози (при застосуванні амлодипіну у дозі 2,5 мг, 5 мг та 10 мг на добу набряки виникали відповідно у 1,8 %, 3 % та 10,8 % пацієнтів). Слід ретельно диференціювати периферичні набряки, пов'язані із застосуванням амлодипіну, від симптомів прогресування лівшлуночкової серцевої недостатності. Порушення функції печінки Контрольовані дослідження у пацієнтів із порушенням функції печінки не проводились. У невеликої кількості пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості відмічено збільшення Т(½) амлодипіну. Пацієнти з печінковою недостатністю за необхідності застосування амлодипіну повинні перебувати під наглядом лікаря. У деяких випадках (наприклад, при печінковій недостатності середнього ступеня) рекомендується застосування нижчої початкової дози амлодипіну (2,5 мг на добу). Пацієнти похилого віку У пацієнтів похилого віку може збільшуватись Т(½) та знижуватися кліренс амлодипіну. У клінічних дослідженнях частота НЯ у пацієнтів віком > 65 років була приблизно на 6% вищою, ніж у молодших пацієнтів. Зміна доз амлодипіну не потрібна, але необхідне ретельніше спостереження за пацієнтами даної категорії. Інше У період терапії амлодипіном необхідно контролювати масу тіла та споживання кухонної солі, показано призначення відповідної дієти. Необхідна підтримка гігієни зубів та спостереження у стоматолога (для запобігання болючості, кровоточивості та гіперплазії ясен). Телмісартан Вагітність Застосування АРА II не слід розпочинати під час вагітності. За винятком тих випадків, коли продовження лікування не вважається за необхідне, у пацієнток, які планують вагітність, ці лікарські препарати повинні бути замінені на альтернативні антигіпертензивні лікарські препарати, які мають вивчений профіль безпеки для застосування під час вагітності. У разі, коли діагностується вагітність, лікування АРА II слід негайно припинити, і, за необхідності, розпочати альтернативне лікування. Реноваскулярна артеріальна гіпертензія У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки, які приймають лікарські препарати, що впливають на РААС, існує підвищений ризик розвитку вираженої гіпотензії та ниркової недостатності. Подвійна блокада РААС Є дані, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену збільшує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та зниження функції нирок (включаючи ГНН). Тому подвійна блокада РААС шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену не рекомендована. Якщо подвійна блокада РААС вважається необхідною, її слід проводити лише під наглядом спеціаліста та за умови ретельного контролю функції нирок, концентрації електролітів та АТ. Одночасне застосування АРА II з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів . Одночасне застосування інгібіторів АПФ та АРА II протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Інші стани, що характеризуються активацією РААС У випадках залежності судинного тонусу та функції нирок переважно від активності РААС (наприклад, у пацієнтів з ХСН або захворюваннями нирок, у тому числі при стенозі ниркових артерій) призначення препаратів, що впливають на неї, може супроводжуватися розвитком гострої артеріальної гіпотензії, гіперазотемії, олігурії та , у поодиноких випадках, ГНН. Печінкова недостатність Телмісартан не повинен застосовуватися у пацієнтів з холестазом, непрохідністю жовчних шляхів або порушенням функції печінки тяжкого ступеня (клас С за класифікацією Чайлд-П'ю), оскільки телмісартан виводиться головним чином із жовчю. Передбачається, що у таких пацієнтів знижений печінковий кліренс телмісартану. Первинний гіперальдостеронізм У пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом гіпотензивні лікарські препарати, механізм дії яких полягає в інгібуванні РААС, зазвичай неефективні. Таким чином, застосування телмісартану в таких випадках не рекомендується. Цукровий діабет У пацієнтів з цукровим діабетом з додатковим серцево-судинним ризиком (тобто з супутньою ІХС) ризики фатального інфаркту міокарда та раптової серцево-судинної смерті можуть бути збільшені при лікуванні гіпотензивними засобами, такими як АРА II та інгібітори АПФ. При застосуванні телмісартану у пацієнтів з цукровим діабетом, які отримують інсулін або інші гіпоглікемічні препарати, може виникнути гіпоглікемія. Тому у таких пацієнтів слід розглянути можливість проведення належного моніторингу концентрації глюкози у крові; може знадобитися корекція дози інсуліну або гіпоглікемічних лікарських засобів, якщо це необхідно. Гіперкаліємія Під час лікування лікарськими препаратами, що впливають на РААС, особливо за наявності порушень функції нирок та серцевої недостатності, може виникати гіперкаліємія. Гіперкаліємія може бути фатальною у пацієнтів похилого віку, у пацієнтів з нирковою недостатністю, у пацієнтів з цукровим діабетом, у пацієнтів, які одночасно отримують інші лікарські препарати, які можуть підвищувати вміст калію у сироватці крові, та/або у пацієнтів з інтеркурентними подіями. Перш ніж розглядати можливість одночасного застосування лікарських препаратів, що впливають на РААС, необхідно оцінити співвідношення користі-ризику. Основними факторами ризику розвитку гіперкаліємії є: цукровий діабет, порушення функції нирок, вік (>70 років); комбінація з одним або декількома іншими лікарськими засобами, які впливають на РААС та/або харчові добавки, що містять калій. Лікарські препарати або терапевтичні класи лікарських препаратів, які можуть спровокувати розвиток гіперкаліємії, являють собою солі, що містять калій, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, АРА II, НПЗЗ (включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2), гепарин, иммунодепресс ; інтеркурентні події, зокрема дегідратація, гостра декомпенсація серцевої діяльності, метаболічний ацидоз, погіршення функції нирок, раптове погіршення стану нирок (наприклад, інфекційні захворювання), клітинний лізис (наприклад, ішемія кінцівки, рабдоміоліз, велика травма). У цих пацієнтів слід ретельно контролювати вміст калію у сироватці крові. Амлодипін + телмісартан Печінкова недостатність Препарат Телмісту АМ у пацієнтів з печінковою недостатністю слід застосовувати з обережністю. Порушення функції нирок та стану після трансплантації нирки Досвід застосування комбінованого препарату, що містить амлодипін та телмісартан, у пацієнтів, яким нещодавно була проведена трансплантація нирки, відсутня. Амлодипін та телмісартан не видаляються при гемодіалізі. Пацієнтам з порушеннями функції нирок рекомендується періодичний контроль вмісту калію та концентрації креатиніну у сироватці крові. Знижений ОЦК та/або гіпонатріємія Внаслідок обмеження споживання кухонної солі, інтенсивної терапії діуретичними засобами, діареї або блювання може розвиватися симптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після прийому першої дози препарату. Перед застосуванням препарату Телміст АМ такі стани вимагають корекції. Якщо артеріальна гіпотензія виникає на фоні застосування препарату Телміст АМ, пацієнта необхідно покласти на спину і, якщо необхідно, слід призначити внутрішньовенне введення фізіологічного розчину. Лікування може бути продовжено після стабілізації артеріального тиску. Стеноз аортального та мітрального клапанів, ГОКМП У пацієнтів з аортальним або мітральним стенозом або при ГОКМП застосування препарату Телмісту® АМ також як і інших вазодилататорів потребує особливої обережності. Нестабільна стенокардія, гострий інфаркт міокарда Немає даних про застосування препарату Телміста АМ у пацієнтів з нестабільною стенокардією, в гострому періоді та протягом одного місяця після інфаркту міокарда. Інше Виражене зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічною кардіоміопатією або ІХС може призвести до розвитку інфаркту міокарда або інсульту. Препарат Телмісту® АМ ефективний при лікуванні пацієнтів негроїдної раси (у цій популяції зазвичай знижено активність реніну у плазмі крові). Спеціальна інформація щодо допоміжних речовин До складу препарату Телмісту® АМ поряд з іншими допоміжними речовинами входять сорбітол та лактози моногідрат (див. розділ «Склад»), у зв'язку з чим його застосування протипоказане у пацієнтів з непереносимістю фруктози, галактози, дефіцитом лактази, синдромом глюкозо-галактозної. Застосування при хронічних захворюваннях: Порушення функції нирок У пацієнтів з порушеннями функції нирок, у тому числі у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, не потрібно змінювати режим дозування. Амлодипін та телмісартан не видаляються з організму під час проведення гемодіалізу. Порушення функції печінки У пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого та помірного ступеня тяжкості (клас А та В за класифікацією Чайлд-П'ю) препарат Телміста® АМ повинен застосовуватись з обережністю. Доза телмісартану не повинна перевищувати 40 мг 1 раз на добу. Пацієнти похилого віку При застосуванні препарату Телміст АМ у пацієнтів похилого віку корекції дози не потрібно. Вплив на керування транспортними засобами: Дослідження впливу здатність керувати транспортними засобами, механізмами не проводилися. Однак слід брати до уваги, що під час лікування можуть спостерігатися такі НР, як непритомність, сонливість або запаморочення. Тому під час керування транспортними засобами або механізмами слід бути обережними. Якщо пацієнти відчувають ці відчуття, їм слід уникати виконання таких потенційно небезпечних дій, як керування транспортними засобами, механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковка амлодипін + телмісартан таблетки на 1 таблетку 5 мг + 40 мг/5 мг + 80 мг/10 мг + 40 мг/10 мг + 80 мг Перший шар Діюча речовина: телмісартан 40,00 мг/80,00 мг/40,00 мг/80,00 мг Допоміжні речовини: меглюмін, натрію гідроксид, повідон К30, лактози моногідрат, сорбітол, барвник заліза оксид жовтий (Е172), стеарат магнію, стеарилфумарат натрію Другий шар Діюча речовина: амлодипін безілат 6,94 мг/6,94 мг/13,87 мг/13,87 мг, еквівалентно амлодипіну 5,00 мг/5,00 мг/10,00 мг/10,00 мг Допоміжні речовини: манітол, кремнію діоксид колоїдний, стеаринова кислотаОпис лікарської формиТаблетки, 5 мг + 40 мг: Овальні, злегка двоопуклі двошарові пігулки, одна сторона пігулки коричнево-жовтого кольору з мармуровістю, інша сторона пігулки білого або майже білого кольору з гравіюванням К3. Таблетки, 5 мг + 80 мг: Овальні, злегка двоопуклі двошарові пігулки, одна сторона пігулки коричнево-жовтого кольору з мармуровістю, інша сторона пігулки білого або майже білого кольору. Таблетки, 10 мг + 40 мг: Овальні, злегка двоопуклі двошарові пігулки, одна сторона пігулки коричнево-жовтого кольору з мармуровістю, інша сторона пігулки білого або майже білого кольору з гравіюванням К2. Таблетки, 10 мг + 80 мг: Овальні, злегка двоопуклі двошарові пігулки, одна сторона пігулки коричнево-жовтого кольору з мармуровістю, інша сторона пігулки білого або майже білого кольору з гравіюванням К1.Фармакотерапевтична групагіпотензивний комбінований засіб (блокатор «повільних» кальцієвих каналів + ангіотензину II рецепторів антагоніст).ФармакокінетикаКомбінація фіксованих доз амлодипіну та телмісартану Величина та швидкість абсорбції амлодипіну та телмісартану при застосуванні їх у складі комбінованого препарату істотно не відрізняється від такої при застосуванні їх як монопрепарати. Амлодипін Всмоктування Амлодипін добре всмоктується при внутрішньому прийомі в терапевтичних дозах і досягає С(max) через 6-12 годин. Абсолютна біодоступність становить 64-80%. Їда не впливає на біодоступність амлодипіну. Розподіл Об'єм розподілу становить приблизно 21 л/кг. Результати досліджень за умов in vitro показали, що приблизно 97,5 % циркулюючого амлодипіну зв'язується з білками плазми. Метаболізм Амлодипін значною мірою (приблизно на 90%) метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. Виведення Виведення амлодипіну з плазми відбувається двофазно, період напіввиведення (Т(½)) становить приблизно 30-50 годин. Стабільна концентрація в плазмі досягається після постійного прийому препарату протягом 7-8 днів. Амлодипін виводиться нирками як у незміненому вигляді (10%), так і у вигляді метаболітів (60%). Телмісартан Всмоктування При прийомі внутрішньо телмісартан швидко всмоктується із шлунково-кишкового тракту (ШКТ). Абсолютна біодоступність – 50%. При вживанні одночасно з їжею зниження значення AUC коливається від 6% (при дозі 40 мг) до 19% (при дозі 160 мг). Через 3 години після прийому внутрішньо концентрація в плазмі стає аналогічною концентрації при прийомі телмісартана натще. Розподіл Зв'язування з білками плазми крові 99,5% (в основному з альбуміном і альфа-1-кислим глікопротеїном). Середнє значення обсягу розподілу, що здається, в рівноважному стані - 500 л. Метаболізм Метаболізується телмісартан шляхом кон'югування з глюкуроновою кислотою. Метаболіти фармакологічно неактивні. Виведення Т(½) становить понад 20 годин. Значення С(max) і меншою мірою AUC збільшуються непропорційно величині дози. Даних про клінічно суттєву кумуляцію телмісартану немає. Виводиться через кишечник у незміненому вигляді, виведення нирками – менше 1%. Загальний плазмовий кліренс високий (приблизно 1000 мл/хв) порівняно з печінковим кровотоком (близько 1500 мл/хв). Особливі групи пацієнтів Пацієнти похилого віку У пацієнтів похилого віку відзначається тенденція до зниження кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення значень AUC та Т(½). Фармакокінетика телмісартана у пацієнтів похилого віку та молодих пацієнтів не відрізняється. Порушення функції нирок Фармакокінетика амлодипіну у пацієнтів із порушеннями функції нирок суттєво не змінюється. Телмісартан зв'язується з білками плазми і не видаляється при гемодіалізі у пацієнтів з нирковою недостатністю. Концентрація телмісартану в плазмі у пацієнтів з нирковою недостатністю підвищується вдвічі. Однак у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, відзначаються нижчі концентрації телмісартану, Т(½) не змінюється. Порушення функції печінки У пацієнтів з печінковою недостатністю кліренс амлодипіну знижувався, що призводило до збільшення AUC приблизно на 40-60%. Дослідження фармакокінетики, що проводилися у пацієнтів з порушеннями функції печінки, показали, що абсолютна біодоступність телмісартану збільшується майже до 100%. Т(½) у пацієнтів із порушеннями функції печінки не змінюється.ФармакодинамікаКомбінований препарат Телмісту® АМ містить дві гіпотензивні речовини із взаємодоповнювальною дією, що дозволяє контролювати артеріальний тиск (АТ) у пацієнтів з артеріальною (есенціальною) гіпертензією: антагоніст рецепторів ангіотензину II (АРА II) – телмісартан та блокатор «повільних» кальцієвих каналів (Б) , похідне дигідропіридину - амлодипін. Комбінація цих речовин має адитивну антигіпертензивну дію, знижуючи АТ більшою мірою, ніж кожен компонент окремо. Комбінований препарат, до складу якого входять амлодипін і телмісартан, що приймається 1 раз на добу, призводить до ефективного та сталого зниження артеріального тиску протягом 24 годин. Амлодипін Амлодипін – похідне дигідропіридину, відноситься до класу БМКК. Інгібує трансмембранний перехід іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судинної стінки. Антигіпертензивна дія амлодипіну обумовлена прямим розслаблюючим впливом на гладком'язові клітини судинної стінки, що призводить до зменшення периферичного судинного опору та зниження артеріального тиску. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом амлодипіну 1 раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску протягом 24 годин. Антигіпертензивна дія розвивається повільно, у зв'язку з чим розвиток гострої артеріальної гіпотензії нехарактерний. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та нормальною функцією нирок застосування амлодипіну терапевтичних дозах призводило до зменшення опору судин нирок, підвищення швидкості клубочкової фільтрації (СКФ) та ефективного кровотоку плазми у нирках без зміни фільтрації або протеїнурії. Амлодипін не чинить несприятливих метаболічних ефектів і не впливає на концентрацію ліпідів плазми. У зв'язку з цим препарат може застосовуватися у пацієнтів із супутньою бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. Застосування амлодипіну у пацієнтів із серцевою недостатністю не супроводжується негативною інотропною дією (не знижується толерантність до фізичного навантаження, не знижується фракція викиду лівого шлуночка). Телмісартан Телмісартан – специфічний АРА II (тип AT(1)), ефективний прийому внутрішньо. Має високу спорідненість до підтипу AT(1)-рецепторів ангіотензину II, через які реалізується дія ангіотензину II. Витісняє ангіотензин II із зв'язку з рецептором, не маючи дії агоніста щодо цього рецептора. Телмісартан зв'язується лише з підтипом AT(1)-рецепторів ангіотензину ІІ. Зв'язок має тривалий характер. Не має спорідненості з іншими рецепторами, у тому числі до AT(2)-рецептора. Знижує концентрацію альдостерону, не інгібує активність реніну в плазмі та не блокує іонні канали. Телмісартан не пригнічує ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ) або кініназу II – фермент, який також руйнує брадикінін. Тому посилення небажаних реакцій (НР), що викликаються брадикініном, не очікується. У дозі 80 мг телмісартану повністю блокує гіпертензивну дію ангіотензину II. Початок антигіпертензивної дії відзначається протягом 3 годин після першого прийому телмісартану. Дія препарату зберігається протягом 24 годин і залишається значною до 48 годин. Виражена антигіпертензивна дія зазвичай розвивається через 4-8 тижнів після регулярного прийому. Телмісартан знижує систолічний та діастолічний артеріальний тиск у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, не впливаючи на частоту серцевих скорочень (ЧСС). У разі різкого скасування телмісартану АТ поступово повертається до вихідного рівня без розвитку синдрому «скасування». Частота розвитку сухого кашлю була значно нижчою у пацієнтів, які отримували телмісартан у порівнянні із застосуванням інгібіторів АПФ. У ході двох великих рандомізованих контрольованих досліджень ONTARGET (Дослідження глобальних кінцевих точок при застосуванні телмісартану в рамках монотерапії та у поєднанні з раміприлом) і VA NEPHRON-D (The Veterans Affairs Nephropathy in diabetes – дослідження нефропатії при діабеті вивчалося застосування комбінації інгібітору АПФ одночасно з АРА ІІ. Дослідження ONTARGET являло собою дослідження, проведене у пацієнтів, які мають в анамнезі серцево-судинні або цереброваскулярні захворювання, або цукровий діабет 2 типу з підтвердженим ураженням органів-мішеней. Дослідження VA NEPHRON-D являло собою дослідження у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та діабетичною нефропатією. Ці дослідження не показали значного позитивного впливу на ниркові та/або серцево-судинні наслідки та смертність, тоді як спостерігався підвищений ризик розвитку гіперкаліємії, гострої ниркової недостатності (ГНН) та/або артеріальної гіпотензії порівняно з монотерапією. Враховуючи подібні фармакодинамічні властивості, ці результати також є актуальними для інших інгібіторів АПФ та АРА II. Тому інгібітори АПФ та АРА II не повинні одночасно застосовуватися у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Дослідження ALTITUDE (Дослідження застосування аліскірену у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу з оцінкою серцево-судинних та ниркових кінцевих точок) являло собою дослідження, метою якого була перевірка переваги додавання аліскірену до стандартного лікування інгібітором АПФ або АРА II у пацієнтів з хронічним захворюванням нирок, серцево-судинним захворюванням або тим, і іншим. Дослідження було припинено достроково через підвищений ризик несприятливих результатів. Серцево-судинна смерть і інсульт частіше реєструвалися в групі аліскірену, ніж у групі плацебо, а небажані явища (НЯ) і серйозні небажані явища (СНЯ) (гіперкаліємія, артеріальна гіпотензія та порушення функції нирок) частіше відзначалися в групі аліскірену, плацебо.Спостерігається різниця у плазмових концентраціях телмісартану у чоловіків та жінок. Значення максимальної концентрації (С(m)(ах)) та площі під фармакокінетичною кривою «концентрація-час» (AUC) були приблизно у 3 та 2 рази відповідно вищими у жінок порівняно з чоловіками без значного впливу на ефективність.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (для пацієнтів, АТ яких недостатньо контролюється амлодипіном або телмісартаном у монотерапії). Артеріальна гіпертензія (для пацієнтів, яким показано комбіновану терапію). Пацієнтам з артеріальною гіпертензією, які отримують амлодипін та телмісартан у вигляді окремих таблеток як заміну даної терапії.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до амлодипіну та/або телмісартану, а також до будь-якої допоміжної речовини (див. розділ «Склад»). Підвищена чутливість до інших похідних дигідропіридину. Непереносимість фруктози, галактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції. Вагітність. Період грудного вигодовування. Вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). Обструктивні захворювання жовчовивідних шляхів. Тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт. ст.). Обструкція вихідного тракту лівого шлуночка (включаючи аортальний стеноз тяжкого ступеня). Гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда. Шок (включно з кардіогенним шоком). Порушення функції печінки тяжкого ступеня (клас З класифікації Чайлд-Пью). Одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла). Одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Хронічна серцева недостатність (ХСН) неішемічної етіології III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA, ішемічна хвороба серця (ІХС) з тяжким обструктивним ураженням коронарних артерій, гострий інфаркт міокарда (і протягом 1 місяця після нього), нестабільна стенокардія, аортальний стіноз стеноз, ідіопатична гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГОКМП), артеріальна гіпотензія, синдром слабкості синусового вузла (виражена тахікардія, брадикардія), одночасне застосування з інгібіторами або індукторами ізоферменту CYP3A4 (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами» стеноз артерії єдиної функціонуючої нирки, порушення функції нирок легкого та середнього ступеня тяжкості, стан після трансплантації нирки (досвід застосування відсутній),зниження обсягу циркулюючої крові (ОЦК) на фоні попереднього прийому діуретиків, обмеження споживання кухонної солі, діареї або блювання, гіпонатріємія, гіперкаліємія, порушення функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості.Вагітність та лактаціяПрепарат Телмісту® АМ протипоказаний при вагітності та в період грудного вигодовування. Спеціальних досліджень комбінованого препарату амлодипіну та телмісартану під час вагітності та в період грудного вигодовування не проводилося. Ефекти, пов'язані з прийомом окремих компонентів препарату, наведені нижче. Вагітність Амлодипін Наявні обмежені дані щодо дії амлодипіну або інших БМКК не вказують на наявність негативних впливів на плід. Однак можливий ризик уповільнення родової діяльності. Телмісартан Застосування АРА II протипоказане під час вагітності. При діагностуванні вагітності прийом телмісартану слід негайно припинити. За необхідності має застосовуватися альтернативна терапія. Доклінічні дослідження телмісартану не виявили тератогенних властивостей, але встановили наявність фетотоксичності. Відомо, що застосування АРА II протягом II та III триместрів вагітності має фетотоксичну дію (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації черепа плода), а також спостерігається неонатальна токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія та гіперкаліємія). При плануванні вагітності АРА II повинні замінюватись на інші гіпотензивні засоби із встановленим профілем безпеки при вагітності (якщо тільки продовження застосування АРА II не вважається за необхідне). Якщо АРА II застосовуються під час вагітності, то, починаючи з ІІ триместру вагітності, рекомендується проведення УЗД з метою контролю функції нирок та стану черепа плода. Новонароджені, матері яких отримували АРА II, повинні ретельно спостерігатися щодо розвитку гіпотензії. Період грудного вигодовування Амлодипін Амлодипін виділяється у жіноче грудне молоко. У жінок, які страждають на артеріальну гіпертензію, зумовлену вагітністю, і отримують амлодипін у початковій дозі 5 мг на добу, середнє співвідношення молоко/плазма для концентрації амлодипіну склало 0,85 серед 31 жінки, що годує. Дозування препарату за необхідності коригувалося (середня добова доза амлодипіну та доза залежно від маси тіла становили 6 мг та 98,7 мкг/кг відповідно). Передбачувана добова доза амлодипіну, яка отримується немовлям через грудне молоко, становить 4,17 мкг/кг. Застосування амлодипіну у період грудного вигодовування протипоказане. При необхідності застосування препарату Телмісту АМ у період лактації слід припинити грудне вигодовування. Телмісартан Спеціальних досліджень про виділення телмісартану з грудним молоком у жінок не проводилося. У дослідженнях на тваринах виявлено, що телмісартан виділяється з молоком лактуючих тварин. Враховуючи можливі несприятливі реакції, рішення про продовження годування груддю або скасування терапії має прийматися з урахуванням її значущості для матері. Вплив на фертильність Досліджень впливу на фертильність людини не проводилося. У деяких пацієнтів, які отримували БМКК, було виявлено біохімічні зміни в головці сперматозоїдів. Однак нині немає достатніх клінічних даних щодо потенційного впливу амлодипіну на фертильність. У дослідженні на щурах було виявлено небажані впливи на фертильність у самців. Препарат Телмісту® АМ не слід призначати дітям та підліткам віком до 18 років, оскільки відсутні дані про ефективність та безпеку застосування амлодипіну та телмісартану у даних груп пацієнтів як у монотерапії, так і у складі комбінованої терапії.Побічна діяНайбільш поширені НР включають запаморочення та периферичні набряки. Серйозний непритомність може виникнути в окремих випадках (менше 1 випадку на 1000 пацієнтів). НР, зареєстровані на підставі досвіду застосування амлодипіну та телмісартану, що застосовуються як монотерапія, та при їх одночасному застосуванні, представлені відповідно до класифікації НР Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ): дуже часто (> 1/10), часто (> 1/100) , < 1/10), нечасто (> 1/1000, < 1/100), рідко (> 1/10000, < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), включаючи окремі повідомлення, частота невідома (частота може бути оцінена виходячи з наявних даних). НР розподілені по органам та системам відповідно до класифікації MedDRA. Системно-органний клас Небажана реакція Амлодипін + телмісартан Амлодипін Телмісартан Інфекційні та паразитарні захворювання Інфекції сечовивідних шляхів (включаючи цистит) - - Не часто Інфекції верхніх дихальних шляхів, включаючи фарингіт та синусит. - - Не часто Сепсис, у тому числі з летальним кінцем - - Рідко Цистит Рідко - - Порушення з боку крові та лімфатичної системи Анемія - - Не часто Еозинофілія - - Рідко Лейкопенія - Дуже рідко - Тромбоцитопенія - Дуже рідко Рідко Порушення з боку імунної системи Підвищена чутливість - Дуже рідко Рідко Анафілактична реакція - - Рідко Порушення з боку обміну речовин та харчування Гіперкаліємія - - Не часто Гіпоглікемія (у пацієнтів із цукровим діабетом). - - Рідко Гіперглікемія - Дуже рідко - Порушення з боку психіки Лабільність настрою - Не часто - Сплутаність свідомості - Рідко - Депресія Рідко - - Занепокоєння Рідко - - Безсоння Рідко - - Порушення з боку нервової системи Запаморочення Часто - - Сонливість Не часто - - Мігрень Не часто - - Головний біль Не часто - - Парестезія Не часто - - Непритомність Рідко - - Периферична нейропатія Рідко - - Гіпестезія Рідко - - Дисгевзія Рідко - - Тремор Рідко - - Екстрапірамідний синдром - Дуже рідко - Порушення з боку органу зору Порушення зору - Не часто Рідко Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Шум у вухах - Не часто - Вертіго Не часто - - Порушення з боку серця Брадикардія Не часто - - Відчуття серцебиття Не часто - - Тахікардія - - Рідко Інфаркт міокарда - Дуже рідко - Порушення ритму серця - Дуже рідко - Шлуночкова тахікардія - Дуже рідко - Фібриляція передсердь - Дуже рідко - Порушення з боку судин Артеріальна гіпотензія Не часто - - Ортостатична гіпотензія Не часто - - Відчуття «припливів» Не часто - - Васкуліт - Дуже рідко - Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Задишка Рідко Не часто Не часто Риніт - Не часто - Кашель Не часто - - Інтерстиціальне захворювання легень Дуже рідко - - Порушення з боку травної системи Зміна ритму дефекації - Не часто - Метеоризм - - Не часто Біль в животі Не часто - - Діарея Не часто - - Нудота Не часто - - Блювота Рідко - - Гіпертрофія ясен Рідко - - Сухість слизової оболонки ротової порожнини Рідко - - Дискомфорт у ділянці шлунка - - Рідко Панкреатит - Дуже рідко - Гастрит - Дуже рідко - Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Порушення функції печінки - - Рідко Патологія печінки - - Рідко Гепатит - Дуже рідко - Жовтяниця - Дуже рідко - Підвищення активності «печінкових» трансаміназ (головним чином, що відображають холестаз) - Дуже рідко - Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Гіпергідроз - Не часто Не часто Алопеція - Не часто - Пурпура - Не часто - Зміна кольору шкіри - Не часто - Кожний зуд Не часто - - Ангіоневротичний набряк (з летальним кінцем) - - Рідко Лікарський висип - - Рідко Токсичний висип - - Рідко Екзема Рідко - - Ерітема Рідко - - Ангіоневротичний набряк - Дуже рідко - Кропивниця - Дуже рідко Рідко Реакції фотосенсибілізації - Дуже рідко - Мультиформна еритема - Дуже рідко - Синдром Стівенса-Джонсона - Дуже рідко - Ексфоліативний дерматит - Дуже рідко - Токсичний епідермальний некроліз - Частота невідома - Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини Артралгія Не часто - - Спазми м'язів (судоми литкових м'язів) Не часто - - Міалгія Не часто - - Біль у нижніх кінцівках Рідко - - Біль у спині Рідко - - Біль у сухожиллях (тендінітоподібні симптоми) - - Рідко Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Порушення сечовипускання - Не часто - Поллакіурія (прискорене сечовипускання). - Не часто - Порушення функції нирок, включаючи ГНН - - Не часто Ніктурія Рідко - - Порушення з боку статевих органів та молочної залози Гінекомастія - Не часто - еректильна дисфункція Не часто - - Загальні розлади та порушення у місці введення Периферичні набряки Часто - - Біль - Не часто - Астенія Не часто - - Біль у грудній клітці Не часто - - Втома Не часто - - Набряки Не часто - - нездужання - Рідко - Грипоподібний синдром - - Рідко Лабораторні та інструментальні дані Збільшення маси тіла - Не часто - Зниження маси тіла - Не часто - Підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові - - Не часто Підвищення активності «печінкових» ферментів у плазмі крові Не часто - - Підвищення активності креатинфосфокінази (КФК) у плазмі крові - - Рідко Зниження гемоглобіну - - Рідко Підвищення концентрації сечової кислоти у плазмі крові Рідко - - Додаткова інформація щодо окремих компонентів НР, які раніше повідомлялися при застосуванні одного з компонентів препарату (амлодипіну або телмісартану), можуть посилюватися при застосуванні їх комбінації, навіть якщо вони не спостерігалися у клінічних дослідженнях або в післяреєстраційному періоді. Додаткова інформація про комбінацію компонентів Периферичні набряки – дозозалежна НР на застосування амлодипіну – спостерігалися у пацієнтів, які отримували комбінацію амлодипіну та телмісартану, рідше, ніж у пацієнтів, які отримували лише амлодипін.Взаємодія з лікарськими засобамиВзаємодії між амлодипіном та телмісартаном у клінічних дослідженнях не виявлено. Спеціальних досліджень лікарських взаємодій комбінації амлодипіну та телмісартану з іншими препаратами не проводилося. Комбінація діючих речовин Інші гіпотензивні засоби При одночасному застосуванні з іншими гіпотензивними препаратами антигіпертензивна дія препарату Телміст АМ може посилюватися. Препарати, здатні знижувати артеріальний тиск. Очікується, що деякі препарати, наприклад, баклофен, аміфостин, нейролептики та антидепресанти завдяки своїм фармакологічним властивостям, посилюватимуть антигіпертензивну дію всіх гіпотензивних засобів, включаючи комбінований препарат Телмісту® АМ. Крім того, ортостатична гіпотензія може посилюватись при застосуванні етанолу. Кортикостероїди (системне застосування) Можливе зменшення антигіпертензивної дії. Амлодипін Одночасне застосування, що вимагає дотримання запобіжних заходів Інгібітори ізоферменту CYP3A4 При одночасному застосуванні з інгібітором ізоферменту CYP3A4 (еритроміцином) у молодих пацієнтів та з дилтіаземом у пацієнтів похилого віку концентрація амлодипіну в плазмі зростала на 22% та 50% відповідно. Однак клінічна значимість цього спостереження не зрозуміла. Не можна виключити, що активніші інгібітори ізоферменту CYP3A4 (такі як кетоконазол, ітраконазол, ритонавір) можуть збільшувати концентрації амлодипіну в плазмі крові більшою мірою, ніж дилтіазем. Амлодипін слід застосовувати з обережністю одночасно з інгібіторами ізоферменту CYP3A4. Проте жодних небажаних ефектів, пов'язаних із такою взаємодією, зазначено не було. Індуктори ізоферменту CYP3A4 При одночасному застосуванні відомих індукторів ізоферменту CYP3A4 концентрація амлодипіну в плазмі може варіювати. Таким чином, необхідно контролювати АТ і регулювати дозу під час та після супутнього лікування, особливо з потужними індукторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцин, препарати Звіробою продірявленого). Грейпфрут та грейпфрутовий сік Одночасне застосування у 20 здорових добровольців 240 мл соку грейпфруту з одноразовою дозою 10 мг амлодипіну, що приймалася внутрішньо, не призводило до істотного впливу на фармакокінетичні властивості амлодипіну. Одночасне застосування препарату Телмісту® АМ з грейпфрутом або грейпфрутовим соком не рекомендується, оскільки у деяких пацієнтів внаслідок підвищення біодоступності амлодипіну може посилюватися антигіпертензивна дія. Аміодарон та хінідин Хоча при вивченні амлодипіну негативної інотропної дії зазвичай не спостерігали, проте деякі БМКК можуть посилювати вираженість негативної інотропної дії антиаритмічних засобів, що викликають подовження інтервалу QT. Одночасне застосування, яке слід брати до уваги Такролімус Існує ризик підвищення концентрацій такролімусу при його одночасному застосуванні з амлодипіном, але фармакокінетичний механізм цієї взаємодії до кінця не вивчений. Щоб уникнути токсичності такролімусу, застосування амлодипіну у пацієнтів, які отримують такролімус, потребує моніторингу концентрацій такролімусу та корекції дози такролімусу, коли це необхідно. Циклоспорин Не проводилися дослідження лікарських взаємодій циклоспорину та амлодипіну у здорових добровольців або інших популяціях, за винятком пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирок, у яких спостерігалося варіабельне збільшення залишкової концентрації циклоспорину (в середньому 0-40 %). Необхідно розглянути питання контролю концентрацій циклоспорину у пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирок, які отримують амлодипін, а також зменшити дози циклоспорину, якщо це необхідно. Симвастатин Одночасне застосування амлодипіну з симвастатином у дозі 80 мг призводило до збільшення експозиції симвастатину до 77% порівняно з монотерапією симвастатином. Тому доза симвастатину не повинна перевищувати 20 мг на добу. Препарати кальцію Препарати кальцію можуть зменшити ефект БМКК. Препарати літію При одночасному застосуванні БМКК (для амлодипіну дані відсутні) з препаратами літію можливе посилення прояву їхньої нейротоксичності (нудота, блювання, діарея, атаксія, тремор, шум у вухах). Інші препарати Встановлено безпеку одночасного застосування амлодипіну з дигоксином, варфарином, аторвастатином, силденафілом, антацидними лікарськими препаратами (гідроксід алюмінію, гідроксид магнію, симетикон), циметидином, антибіотиками та пероральними гіпоглікемічними лікарськими препаратами. При одночасному застосуванні амлодипіну та силденафілу показано, що кожен препарат мав незалежну антигіпертензивну дію. Одночасне застосування амлодипіну з циметидином не впливало на фармакокінетику амлодипіну. Одночасне застосування амлодипіну з аторвастатином, дигоксином, варфарином або циклоспорином істотно не впливало на фармакокінетику або фармакодинаміку цих препаратів. Інгібітори механістичної мішені для рапаміцину у ссавців (mTOR) Інгібітори mTOR, такі як сиролімус, темсиролімус та еверолімус є субстратами ізоферменту CYP3A. Амлодипін є слабким інгібітором ізоферменту CYP3A4. При одночасному застосуванні з інгібіторами mTOR амлодипін може підвищувати їхню експозицію. Телмісартан Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) Подвійна блокада РААС (наприклад, одночасне застосування інгібіторів АПФ або аліскірену, прямого інгібітору реніну з АРА II) не рекомендується через можливе порушення функції нирок (включаючи ГНН). Одночасне застосування АРА II з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів . Одночасне застосування інгібіторів АПФ та АРА II протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування не рекомендовано Калійзберігаючі діуретики та замінники солі, що містять калій АРА II, такі як телмісартан, знижують втрати калію, спричинені застосуванням діуретиків. Застосування калійзберігаючих діуретиків, наприклад, спіронолактону, еплеренону, тріамтерену або амілориду, препаратів калію або замінників солі, що містять калій, може призвести до значного збільшення вмісту калію в сироватці крові. Якщо їх одночасне застосування необхідно у зв'язку з наявністю зареєстрованої гіпокаліємії, проводити лікування слід з обережністю і з частим контролем вмісту калію в сироватці крові. Якщо супутнє застосування показано у зв'язку з документованою гіпокаліємією, ці препарати слід застосовувати з обережністю та регулярно контролювати сироватковий вміст калію. Препарати літію Відзначалося оборотне збільшення концентрації літію в плазмі, що супроводжується токсичними явищами, при прийомі інгібіторів АПФ. В окремих випадках подібні зміни зареєстровані при призначенні АРА II, зокрема, телмісартану. При одночасному призначенні препаратів літію та АРА II рекомендується проводити визначення концентрації літію у плазмі крові. Інші гіпотензивні засоби Можливе посилення антигіпертензивної дії. В одному дослідженні при комбінованому застосуванні телмісартану та раміприлу спостерігалося підвищення AUC(0-24) та С(m)(ах) раміприлу та раміприлату у 2,5 рази. Клінічна значимість цієї взаємодії не встановлено. Одночасне застосування, що вимагає дотримання запобіжних заходів Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ), включаючи ацетилсаліцилову кислоту (у дозах, що застосовуються як протизапальний засіб), інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) та неселективні нестероїдні протизапальні засоби можуть знизити вираженість антигіпертензивного ефекту АРА II. У деяких пацієнтів з нирковою недостатністю (наприклад, пацієнти з зневодненням або пацієнти похилого віку з нирковою недостатністю) одночасне застосування АРА II та лікарських препаратів, що пригнічують активність ЦОГ, може призвести до додаткового погіршення функції нирок, включаючи можливий розвиток гострої ниркової недостатності; ці ефекти, як правило, оборотні. Тому цю комбінацію слід застосовувати з обережністю, особливо у пацієнтів похилого віку. Необхідно забезпечити пацієнтам адекватну гідратацію, при цьому слід контролювати функцію нирок після початку одночасного застосування цих лікарських препаратів та періодично згодом. Одночасне застосування, яке слід брати до уваги Дігоксин При одночасному застосуванні телмісартану з дигоксином спостерігалося збільшення медіани C(max)дигоксину (49%) та залишкової концентрації дигоксину (20%). При ініціювання, корекції доз та відміні телмісартану слід контролювати концентрацію дигоксину в плазмі крові.Спосіб застосування та дозиВсередину, 1 раз на добу, незалежно від часу їди. Препарат Телмісту® АМ може призначатися: пацієнтам, які отримують ті ж дози амлодипіну та телмісартану у вигляді окремих таблеток, для зручності терапії та збільшення прихильності до лікування; пацієнтам, у яких застосування тільки амлодипіну або телмісартану не призводить до адекватного контролю артеріального тиску. Пацієнти, які приймають амлодипін у дозі 10 мг, у яких відзначаються НР, що обмежують прийом препарату, наприклад, периферичні набряки, можуть бути переведені на препарат Телмісту® АМ у дозі 5 мг + 40 мг 1 раз на добу, що дозволить зменшити дозу амлодипіну, але не знизить загальну очікувану антигіпертензивну дію. для лікування артеріальної гіпертензії: терапія може починатися з застосування препарату Телміста АМ у тому випадку, коли передбачається, що досягнення контролю АТ за допомогою будь-якого одного препарату є малоймовірним. Звичайна початкова доза препарату Телміст АМ становить 5 мг + 40 мг 1 раз на добу. Пацієнти, яким необхідне значне зниження артеріального тиску, можуть починати прийом препарату Телмісту® АМ у дозі 5 мг + 80 мг 1 раз на добу. Якщо принаймні через 2 тижні лікування потрібне додаткове зниження артеріального тиску, доза препарату Телміста® АМ може бути поступово збільшена до максимальної дози 10 мг + 80 мг 1 раз на добу. Препарат Телмісту® АМ може застосовуватись разом з іншими гіпотензивними препаратами. Особливі групи пацієнтів Порушення функції нирок У пацієнтів з порушеннями функції нирок, у тому числі у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, не потрібно змінювати режим дозування. Амлодипін та телмісартан не видаляються з організму під час проведення гемодіалізу. Порушення функції печінки У пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого та помірного ступеня тяжкості (клас А та В за класифікацією Чайлд-П'ю) препарат Телміста® АМ повинен застосовуватись з обережністю. Доза телмісартану не повинна перевищувати 40 мг 1 раз на добу. Пацієнти похилого віку При застосуванні препарату Телміст АМ у пацієнтів похилого віку корекції дози не потрібно. Діти та підлітки віком до 18 років Препарат Телмісту® АМ не слід призначати дітям та підліткам віком до 18 років, оскільки відсутні дані про ефективність та безпеку застосування амлодипіну та телмісартану у даних груп пацієнтів як у монотерапії, так і у складі комбінованої терапії.ПередозуванняСимптоми Випадки передозування не виявлено. Можливі симптоми передозування наведені із симптомів передозування окремих компонентів препарату. Амлодипін – виражене зниження АТ з можливим розвитком рефлекторної тахікардії та симптомами надмірної периферичної вазодилатації (ризик розвитку вираженої та стійкої артеріальної гіпотензії, у тому числі з розвитком шоку та летального результату). Телмісартан – тахікардія, можливо брадикардія, запаморочення, підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові, ГНН. Лікування Гемодіаліз неефективний, амлодипін та телмісартан не видаляються з організму при його проведенні. Потрібен контроль за станом пацієнта, терапія має бути симптоматичною та підтримуючою. З метою усунення блокади кальцієвих каналів може бути корисним внутрішньовенне введення глюконату кальцію. Можуть застосовуватися такі методи лікування передозування, як індукція блювання, промивання шлунка, застосування активованого вугілля, переведення пацієнта в положення «лежачи з піднятими ногами» та введення плазмозамінних розчинів у разі вираженого зниження артеріального тиску.Запобіжні заходи та особливі вказівкиАмлодипін Серцево-судинні захворювання Ефективність та безпека застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не встановлено. При гострому інфаркті міокарда застосування амлодипіну можливе лише після стабілізації показників гемодинаміки. У поодиноких випадках у пацієнтів з ІХС (особливо при тяжкому обструктивному ураженні коронарних артерій) відзначалося збільшення частоти, тривалості та/або тяжкості нападів стенокардії після початку застосування БМКК або після збільшення їх дозування. Хоча в цілому БМКК слід обережно застосовувати у пацієнтів з ХСН, амлодипін у коротко- та довгострокових клінічних дослідженнях не збільшував смертність або частоту розвитку серцево-судинних ускладнень у пацієнтів з ХСН. На фоні застосування амлодипіну у пацієнтів з ХСН (III та IV функціонального класу за класифікацією NYHA) неішемічного генезу відзначалося підвищення частоти розвитку набряку легенів, незважаючи на відсутність ознак прогресування серцевої недостатності. Аортальний стеноз, мітральний стеноз, ГЗКМП Як і всі лікарські засоби, що мають вазодилатуючу дію, амлодипін слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з аортальним стенозом, мітральним стенозом або ГЗКМП. У пацієнтів з обструкцією тракту лівого шлуночка, що виносить (включаючи аортальний стеноз важкого ступеня), застосування препарату протипоказане. Синдром «скасування» Незважаючи на відсутність у БМКК синдрому «скасування», припинення лікування амлодипіном бажано проводити, поступово зменшуючи дозу препарату. Амлодипін не запобігає розвитку синдрому «скасування» при різкому припиненні прийому бета-адреноблокаторів. Периферичні набряки Незначно або помірно виражені периферичні набряки були найчастішим небажаним явищем, зареєстрованим при застосуванні амлодипіну у клінічних дослідженнях. Частота виникнення периферичних набряків зростає зі збільшенням дози (при застосуванні амлодипіну у дозі 2,5 мг, 5 мг та 10 мг на добу набряки виникали відповідно у 1,8 %, 3 % та 10,8 % пацієнтів). Слід ретельно диференціювати периферичні набряки, пов'язані із застосуванням амлодипіну, від симптомів прогресування лівшлуночкової серцевої недостатності. Порушення функції печінки Контрольовані дослідження у пацієнтів із порушенням функції печінки не проводились. У невеликої кількості пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості відмічено збільшення Т(½) амлодипіну. Пацієнти з печінковою недостатністю за необхідності застосування амлодипіну повинні перебувати під наглядом лікаря. У деяких випадках (наприклад, при печінковій недостатності середнього ступеня) рекомендується застосування нижчої початкової дози амлодипіну (2,5 мг на добу). Пацієнти похилого віку У пацієнтів похилого віку може збільшуватись Т(½) та знижуватися кліренс амлодипіну. У клінічних дослідженнях частота НЯ у пацієнтів віком > 65 років була приблизно на 6% вищою, ніж у молодших пацієнтів. Зміна доз амлодипіну не потрібна, але необхідне ретельніше спостереження за пацієнтами даної категорії. Інше У період терапії амлодипіном необхідно контролювати масу тіла та споживання кухонної солі, показано призначення відповідної дієти. Необхідна підтримка гігієни зубів та спостереження у стоматолога (для запобігання болючості, кровоточивості та гіперплазії ясен). Телмісартан Вагітність Застосування АРА II не слід розпочинати під час вагітності. За винятком тих випадків, коли продовження лікування не вважається за необхідне, у пацієнток, які планують вагітність, ці лікарські препарати повинні бути замінені на альтернативні антигіпертензивні лікарські препарати, які мають вивчений профіль безпеки для застосування під час вагітності. У разі, коли діагностується вагітність, лікування АРА II слід негайно припинити, і, за необхідності, розпочати альтернативне лікування. Реноваскулярна артеріальна гіпертензія У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки, які приймають лікарські препарати, що впливають на РААС, існує підвищений ризик розвитку вираженої гіпотензії та ниркової недостатності. Подвійна блокада РААС Є дані, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену збільшує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та зниження функції нирок (включаючи ГНН). Тому подвійна блокада РААС шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену не рекомендована. Якщо подвійна блокада РААС вважається необхідною, її слід проводити лише під наглядом спеціаліста та за умови ретельного контролю функції нирок, концентрації електролітів та АТ. Одночасне застосування АРА II з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів . Одночасне застосування інгібіторів АПФ та АРА II протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Інші стани, що характеризуються активацією РААС У випадках залежності судинного тонусу та функції нирок переважно від активності РААС (наприклад, у пацієнтів з ХСН або захворюваннями нирок, у тому числі при стенозі ниркових артерій) призначення препаратів, що впливають на неї, може супроводжуватися розвитком гострої артеріальної гіпотензії, гіперазотемії, олігурії та , у поодиноких випадках, ГНН. Печінкова недостатність Телмісартан не повинен застосовуватися у пацієнтів з холестазом, непрохідністю жовчних шляхів або порушенням функції печінки тяжкого ступеня (клас С за класифікацією Чайлд-П'ю), оскільки телмісартан виводиться головним чином із жовчю. Передбачається, що у таких пацієнтів знижений печінковий кліренс телмісартану. Первинний гіперальдостеронізм У пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом гіпотензивні лікарські препарати, механізм дії яких полягає в інгібуванні РААС, зазвичай неефективні. Таким чином, застосування телмісартану в таких випадках не рекомендується. Цукровий діабет У пацієнтів з цукровим діабетом з додатковим серцево-судинним ризиком (тобто з супутньою ІХС) ризики фатального інфаркту міокарда та раптової серцево-судинної смерті можуть бути збільшені при лікуванні гіпотензивними засобами, такими як АРА II та інгібітори АПФ. При застосуванні телмісартану у пацієнтів з цукровим діабетом, які отримують інсулін або інші гіпоглікемічні препарати, може виникнути гіпоглікемія. Тому у таких пацієнтів слід розглянути можливість проведення належного моніторингу концентрації глюкози у крові; може знадобитися корекція дози інсуліну або гіпоглікемічних лікарських засобів, якщо це необхідно. Гіперкаліємія Під час лікування лікарськими препаратами, що впливають на РААС, особливо за наявності порушень функції нирок та серцевої недостатності, може виникати гіперкаліємія. Гіперкаліємія може бути фатальною у пацієнтів похилого віку, у пацієнтів з нирковою недостатністю, у пацієнтів з цукровим діабетом, у пацієнтів, які одночасно отримують інші лікарські препарати, які можуть підвищувати вміст калію у сироватці крові, та/або у пацієнтів з інтеркурентними подіями. Перш ніж розглядати можливість одночасного застосування лікарських препаратів, що впливають на РААС, необхідно оцінити співвідношення користі-ризику. Основними факторами ризику розвитку гіперкаліємії є: цукровий діабет, порушення функції нирок, вік (>70 років); комбінація з одним або декількома іншими лікарськими засобами, які впливають на РААС та/або харчові добавки, що містять калій. Лікарські препарати або терапевтичні класи лікарських препаратів, які можуть спровокувати розвиток гіперкаліємії, являють собою солі, що містять калій, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, АРА II, НПЗЗ (включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2), гепарин, иммунодепресс ; інтеркурентні події, зокрема дегідратація, гостра декомпенсація серцевої діяльності, метаболічний ацидоз, погіршення функції нирок, раптове погіршення стану нирок (наприклад, інфекційні захворювання), клітинний лізис (наприклад, ішемія кінцівки, рабдоміоліз, велика травма). У цих пацієнтів слід ретельно контролювати вміст калію у сироватці крові. Амлодипін + телмісартан Печінкова недостатність Препарат Телмісту АМ у пацієнтів з печінковою недостатністю слід застосовувати з обережністю. Порушення функції нирок та стану після трансплантації нирки Досвід застосування комбінованого препарату, що містить амлодипін та телмісартан, у пацієнтів, яким нещодавно була проведена трансплантація нирки, відсутня. Амлодипін та телмісартан не видаляються при гемодіалізі. Пацієнтам з порушеннями функції нирок рекомендується періодичний контроль вмісту калію та концентрації креатиніну у сироватці крові. Знижений ОЦК та/або гіпонатріємія Внаслідок обмеження споживання кухонної солі, інтенсивної терапії діуретичними засобами, діареї або блювання може розвиватися симптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після прийому першої дози препарату. Перед застосуванням препарату Телміст АМ такі стани вимагають корекції. Якщо артеріальна гіпотензія виникає на фоні застосування препарату Телміст АМ, пацієнта необхідно покласти на спину і, якщо необхідно, слід призначити внутрішньовенне введення фізіологічного розчину. Лікування може бути продовжено після стабілізації артеріального тиску. Стеноз аортального та мітрального клапанів, ГОКМП У пацієнтів з аортальним або мітральним стенозом або при ГОКМП застосування препарату Телмісту® АМ також як і інших вазодилататорів потребує особливої обережності. Нестабільна стенокардія, гострий інфаркт міокарда Немає даних про застосування препарату Телміста АМ у пацієнтів з нестабільною стенокардією, в гострому періоді та протягом одного місяця після інфаркту міокарда. Інше Виражене зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічною кардіоміопатією або ІХС може призвести до розвитку інфаркту міокарда або інсульту. Препарат Телмісту® АМ ефективний при лікуванні пацієнтів негроїдної раси (у цій популяції зазвичай знижено активність реніну у плазмі крові). Спеціальна інформація щодо допоміжних речовин До складу препарату Телмісту® АМ поряд з іншими допоміжними речовинами входять сорбітол та лактози моногідрат (див. розділ «Склад»), у зв'язку з чим його застосування протипоказане у пацієнтів з непереносимістю фруктози, галактози, дефіцитом лактази, синдромом глюкозо-галактозної. Застосування при хронічних захворюваннях: Порушення функції нирок У пацієнтів з порушеннями функції нирок, у тому числі у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, не потрібно змінювати режим дозування. Амлодипін та телмісартан не видаляються з організму під час проведення гемодіалізу. Порушення функції печінки У пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого та помірного ступеня тяжкості (клас А та В за класифікацією Чайлд-П'ю) препарат Телміста® АМ повинен застосовуватись з обережністю. Доза телмісартану не повинна перевищувати 40 мг 1 раз на добу. Пацієнти похилого віку При застосуванні препарату Телміст АМ у пацієнтів похилого віку корекції дози не потрібно. Вплив на керування транспортними засобами: Дослідження впливу здатність керувати транспортними засобами, механізмами не проводилися. Однак слід брати до уваги, що під час лікування можуть спостерігатися такі НР, як непритомність, сонливість або запаморочення. Тому під час керування транспортними засобами або механізмами слід бути обережними. Якщо пацієнти відчувають ці відчуття, їм слід уникати виконання таких потенційно небезпечних дій, як керування транспортними засобами, механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковка амлодипін + телмісартан таблетки на 1 таблетку 5 мг + 40 мг/5 мг + 80 мг/10 мг + 40 мг/10 мг + 80 мг Перший шар Діюча речовина: телмісартан 40,00 мг/80,00 мг/40,00 мг/80,00 мг Допоміжні речовини: меглюмін, натрію гідроксид, повідон К30, лактози моногідрат, сорбітол, барвник заліза оксид жовтий (Е172), стеарат магнію, стеарилфумарат натрію Другий шар Діюча речовина: амлодипін безілат 6,94 мг/6,94 мг/13,87 мг/13,87 мг, еквівалентно амлодипіну 5,00 мг/5,00 мг/10,00 мг/10,00 мг Допоміжні речовини: манітол, кремнію діоксид колоїдний, стеаринова кислотаОпис лікарської формиТаблетки, 5 мг + 40 мг: Овальні, злегка двоопуклі двошарові пігулки, одна сторона пігулки коричнево-жовтого кольору з мармуровістю, інша сторона пігулки білого або майже білого кольору з гравіюванням К3. Таблетки, 5 мг + 80 мг: Овальні, злегка двоопуклі двошарові пігулки, одна сторона пігулки коричнево-жовтого кольору з мармуровістю, інша сторона пігулки білого або майже білого кольору. Таблетки, 10 мг + 40 мг: Овальні, злегка двоопуклі двошарові пігулки, одна сторона пігулки коричнево-жовтого кольору з мармуровістю, інша сторона пігулки білого або майже білого кольору з гравіюванням К2. Таблетки, 10 мг + 80 мг: Овальні, злегка двоопуклі двошарові пігулки, одна сторона пігулки коричнево-жовтого кольору з мармуровістю, інша сторона пігулки білого або майже білого кольору з гравіюванням К1.Фармакотерапевтична групагіпотензивний комбінований засіб (блокатор «повільних» кальцієвих каналів + ангіотензину II рецепторів антагоніст).ФармакокінетикаКомбінація фіксованих доз амлодипіну та телмісартану Величина та швидкість абсорбції амлодипіну та телмісартану при застосуванні їх у складі комбінованого препарату істотно не відрізняється від такої при застосуванні їх як монопрепарати. Амлодипін Всмоктування Амлодипін добре всмоктується при внутрішньому прийомі в терапевтичних дозах і досягає С(max) через 6-12 годин. Абсолютна біодоступність становить 64-80%. Їда не впливає на біодоступність амлодипіну. Розподіл Об'єм розподілу становить приблизно 21 л/кг. Результати досліджень за умов in vitro показали, що приблизно 97,5 % циркулюючого амлодипіну зв'язується з білками плазми. Метаболізм Амлодипін значною мірою (приблизно на 90%) метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. Виведення Виведення амлодипіну з плазми відбувається двофазно, період напіввиведення (Т(½)) становить приблизно 30-50 годин. Стабільна концентрація в плазмі досягається після постійного прийому препарату протягом 7-8 днів. Амлодипін виводиться нирками як у незміненому вигляді (10%), так і у вигляді метаболітів (60%). Телмісартан Всмоктування При прийомі внутрішньо телмісартан швидко всмоктується із шлунково-кишкового тракту (ШКТ). Абсолютна біодоступність – 50%. При вживанні одночасно з їжею зниження значення AUC коливається від 6% (при дозі 40 мг) до 19% (при дозі 160 мг). Через 3 години після прийому внутрішньо концентрація в плазмі стає аналогічною концентрації при прийомі телмісартана натще. Розподіл Зв'язування з білками плазми крові 99,5% (в основному з альбуміном і альфа-1-кислим глікопротеїном). Середнє значення обсягу розподілу, що здається, в рівноважному стані - 500 л. Метаболізм Метаболізується телмісартан шляхом кон'югування з глюкуроновою кислотою. Метаболіти фармакологічно неактивні. Виведення Т(½) становить понад 20 годин. Значення С(max) і меншою мірою AUC збільшуються непропорційно величині дози. Даних про клінічно суттєву кумуляцію телмісартану немає. Виводиться через кишечник у незміненому вигляді, виведення нирками – менше 1%. Загальний плазмовий кліренс високий (приблизно 1000 мл/хв) порівняно з печінковим кровотоком (близько 1500 мл/хв). Особливі групи пацієнтів Пацієнти похилого віку У пацієнтів похилого віку відзначається тенденція до зниження кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення значень AUC та Т(½). Фармакокінетика телмісартана у пацієнтів похилого віку та молодих пацієнтів не відрізняється. Порушення функції нирок Фармакокінетика амлодипіну у пацієнтів із порушеннями функції нирок суттєво не змінюється. Телмісартан зв'язується з білками плазми і не видаляється при гемодіалізі у пацієнтів з нирковою недостатністю. Концентрація телмісартану в плазмі у пацієнтів з нирковою недостатністю підвищується вдвічі. Однак у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, відзначаються нижчі концентрації телмісартану, Т(½) не змінюється. Порушення функції печінки У пацієнтів з печінковою недостатністю кліренс амлодипіну знижувався, що призводило до збільшення AUC приблизно на 40-60%. Дослідження фармакокінетики, що проводилися у пацієнтів з порушеннями функції печінки, показали, що абсолютна біодоступність телмісартану збільшується майже до 100%. Т(½) у пацієнтів із порушеннями функції печінки не змінюється.ФармакодинамікаКомбінований препарат Телмісту® АМ містить дві гіпотензивні речовини із взаємодоповнювальною дією, що дозволяє контролювати артеріальний тиск (АТ) у пацієнтів з артеріальною (есенціальною) гіпертензією: антагоніст рецепторів ангіотензину II (АРА II) – телмісартан та блокатор «повільних» кальцієвих каналів (Б) , похідне дигідропіридину - амлодипін. Комбінація цих речовин має адитивну антигіпертензивну дію, знижуючи АТ більшою мірою, ніж кожен компонент окремо. Комбінований препарат, до складу якого входять амлодипін і телмісартан, що приймається 1 раз на добу, призводить до ефективного та сталого зниження артеріального тиску протягом 24 годин. Амлодипін Амлодипін – похідне дигідропіридину, відноситься до класу БМКК. Інгібує трансмембранний перехід іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судинної стінки. Антигіпертензивна дія амлодипіну обумовлена прямим розслаблюючим впливом на гладком'язові клітини судинної стінки, що призводить до зменшення периферичного судинного опору та зниження артеріального тиску. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом амлодипіну 1 раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску протягом 24 годин. Антигіпертензивна дія розвивається повільно, у зв'язку з чим розвиток гострої артеріальної гіпотензії нехарактерний. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та нормальною функцією нирок застосування амлодипіну терапевтичних дозах призводило до зменшення опору судин нирок, підвищення швидкості клубочкової фільтрації (СКФ) та ефективного кровотоку плазми у нирках без зміни фільтрації або протеїнурії. Амлодипін не чинить несприятливих метаболічних ефектів і не впливає на концентрацію ліпідів плазми. У зв'язку з цим препарат може застосовуватися у пацієнтів із супутньою бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. Застосування амлодипіну у пацієнтів із серцевою недостатністю не супроводжується негативною інотропною дією (не знижується толерантність до фізичного навантаження, не знижується фракція викиду лівого шлуночка). Телмісартан Телмісартан – специфічний АРА II (тип AT(1)), ефективний прийому внутрішньо. Має високу спорідненість до підтипу AT(1)-рецепторів ангіотензину II, через які реалізується дія ангіотензину II. Витісняє ангіотензин II із зв'язку з рецептором, не маючи дії агоніста щодо цього рецептора. Телмісартан зв'язується лише з підтипом AT(1)-рецепторів ангіотензину ІІ. Зв'язок має тривалий характер. Не має спорідненості з іншими рецепторами, у тому числі до AT(2)-рецептора. Знижує концентрацію альдостерону, не інгібує активність реніну в плазмі та не блокує іонні канали. Телмісартан не пригнічує ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ) або кініназу II – фермент, який також руйнує брадикінін. Тому посилення небажаних реакцій (НР), що викликаються брадикініном, не очікується. У дозі 80 мг телмісартану повністю блокує гіпертензивну дію ангіотензину II. Початок антигіпертензивної дії відзначається протягом 3 годин після першого прийому телмісартану. Дія препарату зберігається протягом 24 годин і залишається значною до 48 годин. Виражена антигіпертензивна дія зазвичай розвивається через 4-8 тижнів після регулярного прийому. Телмісартан знижує систолічний та діастолічний артеріальний тиск у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, не впливаючи на частоту серцевих скорочень (ЧСС). У разі різкого скасування телмісартану АТ поступово повертається до вихідного рівня без розвитку синдрому «скасування». Частота розвитку сухого кашлю була значно нижчою у пацієнтів, які отримували телмісартан у порівнянні із застосуванням інгібіторів АПФ. У ході двох великих рандомізованих контрольованих досліджень ONTARGET (Дослідження глобальних кінцевих точок при застосуванні телмісартану в рамках монотерапії та у поєднанні з раміприлом) і VA NEPHRON-D (The Veterans Affairs Nephropathy in diabetes – дослідження нефропатії при діабеті вивчалося застосування комбінації інгібітору АПФ одночасно з АРА ІІ. Дослідження ONTARGET являло собою дослідження, проведене у пацієнтів, які мають в анамнезі серцево-судинні або цереброваскулярні захворювання, або цукровий діабет 2 типу з підтвердженим ураженням органів-мішеней. Дослідження VA NEPHRON-D являло собою дослідження у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та діабетичною нефропатією. Ці дослідження не показали значного позитивного впливу на ниркові та/або серцево-судинні наслідки та смертність, тоді як спостерігався підвищений ризик розвитку гіперкаліємії, гострої ниркової недостатності (ГНН) та/або артеріальної гіпотензії порівняно з монотерапією. Враховуючи подібні фармакодинамічні властивості, ці результати також є актуальними для інших інгібіторів АПФ та АРА II. Тому інгібітори АПФ та АРА II не повинні одночасно застосовуватися у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Дослідження ALTITUDE (Дослідження застосування аліскірену у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу з оцінкою серцево-судинних та ниркових кінцевих точок) являло собою дослідження, метою якого була перевірка переваги додавання аліскірену до стандартного лікування інгібітором АПФ або АРА II у пацієнтів з хронічним захворюванням нирок, серцево-судинним захворюванням або тим, і іншим. Дослідження було припинено достроково через підвищений ризик несприятливих результатів. Серцево-судинна смерть і інсульт частіше реєструвалися в групі аліскірену, ніж у групі плацебо, а небажані явища (НЯ) і серйозні небажані явища (СНЯ) (гіперкаліємія, артеріальна гіпотензія та порушення функції нирок) частіше відзначалися в групі аліскірену, плацебо.Спостерігається різниця у плазмових концентраціях телмісартану у чоловіків та жінок. Значення максимальної концентрації (С(m)(ах)) та площі під фармакокінетичною кривою «концентрація-час» (AUC) були приблизно у 3 та 2 рази відповідно вищими у жінок порівняно з чоловіками без значного впливу на ефективність.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (для пацієнтів, АТ яких недостатньо контролюється амлодипіном або телмісартаном у монотерапії). Артеріальна гіпертензія (для пацієнтів, яким показано комбіновану терапію). Пацієнтам з артеріальною гіпертензією, які отримують амлодипін та телмісартан у вигляді окремих таблеток як заміну даної терапії.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до амлодипіну та/або телмісартану, а також до будь-якої допоміжної речовини (див. розділ «Склад»). Підвищена чутливість до інших похідних дигідропіридину. Непереносимість фруктози, галактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції. Вагітність. Період грудного вигодовування. Вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). Обструктивні захворювання жовчовивідних шляхів. Тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт. ст.). Обструкція вихідного тракту лівого шлуночка (включаючи аортальний стеноз тяжкого ступеня). Гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда. Шок (включно з кардіогенним шоком). Порушення функції печінки тяжкого ступеня (клас З класифікації Чайлд-Пью). Одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла). Одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Хронічна серцева недостатність (ХСН) неішемічної етіології III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA, ішемічна хвороба серця (ІХС) з тяжким обструктивним ураженням коронарних артерій, гострий інфаркт міокарда (і протягом 1 місяця після нього), нестабільна стенокардія, аортальний стіноз стеноз, ідіопатична гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГОКМП), артеріальна гіпотензія, синдром слабкості синусового вузла (виражена тахікардія, брадикардія), одночасне застосування з інгібіторами або індукторами ізоферменту CYP3A4 (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами» стеноз артерії єдиної функціонуючої нирки, порушення функції нирок легкого та середнього ступеня тяжкості, стан після трансплантації нирки (досвід застосування відсутній),зниження обсягу циркулюючої крові (ОЦК) на фоні попереднього прийому діуретиків, обмеження споживання кухонної солі, діареї або блювання, гіпонатріємія, гіперкаліємія, порушення функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості.Вагітність та лактаціяПрепарат Телмісту® АМ протипоказаний при вагітності та в період грудного вигодовування. Спеціальних досліджень комбінованого препарату амлодипіну та телмісартану під час вагітності та в період грудного вигодовування не проводилося. Ефекти, пов'язані з прийомом окремих компонентів препарату, наведені нижче. Вагітність Амлодипін Наявні обмежені дані щодо дії амлодипіну або інших БМКК не вказують на наявність негативних впливів на плід. Однак можливий ризик уповільнення родової діяльності. Телмісартан Застосування АРА II протипоказане під час вагітності. При діагностуванні вагітності прийом телмісартану слід негайно припинити. За необхідності має застосовуватися альтернативна терапія. Доклінічні дослідження телмісартану не виявили тератогенних властивостей, але встановили наявність фетотоксичності. Відомо, що застосування АРА II протягом II та III триместрів вагітності має фетотоксичну дію (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації черепа плода), а також спостерігається неонатальна токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія та гіперкаліємія). При плануванні вагітності АРА II повинні замінюватись на інші гіпотензивні засоби із встановленим профілем безпеки при вагітності (якщо тільки продовження застосування АРА II не вважається за необхідне). Якщо АРА II застосовуються під час вагітності, то, починаючи з ІІ триместру вагітності, рекомендується проведення УЗД з метою контролю функції нирок та стану черепа плода. Новонароджені, матері яких отримували АРА II, повинні ретельно спостерігатися щодо розвитку гіпотензії. Період грудного вигодовування Амлодипін Амлодипін виділяється у жіноче грудне молоко. У жінок, які страждають на артеріальну гіпертензію, зумовлену вагітністю, і отримують амлодипін у початковій дозі 5 мг на добу, середнє співвідношення молоко/плазма для концентрації амлодипіну склало 0,85 серед 31 жінки, що годує. Дозування препарату за необхідності коригувалося (середня добова доза амлодипіну та доза залежно від маси тіла становили 6 мг та 98,7 мкг/кг відповідно). Передбачувана добова доза амлодипіну, яка отримується немовлям через грудне молоко, становить 4,17 мкг/кг. Застосування амлодипіну у період грудного вигодовування протипоказане. При необхідності застосування препарату Телмісту АМ у період лактації слід припинити грудне вигодовування. Телмісартан Спеціальних досліджень про виділення телмісартану з грудним молоком у жінок не проводилося. У дослідженнях на тваринах виявлено, що телмісартан виділяється з молоком лактуючих тварин. Враховуючи можливі несприятливі реакції, рішення про продовження годування груддю або скасування терапії має прийматися з урахуванням її значущості для матері. Вплив на фертильність Досліджень впливу на фертильність людини не проводилося. У деяких пацієнтів, які отримували БМКК, було виявлено біохімічні зміни в головці сперматозоїдів. Однак нині немає достатніх клінічних даних щодо потенційного впливу амлодипіну на фертильність. У дослідженні на щурах було виявлено небажані впливи на фертильність у самців. Препарат Телмісту® АМ не слід призначати дітям та підліткам віком до 18 років, оскільки відсутні дані про ефективність та безпеку застосування амлодипіну та телмісартану у даних груп пацієнтів як у монотерапії, так і у складі комбінованої терапії.Побічна діяНайбільш поширені НР включають запаморочення та периферичні набряки. Серйозний непритомність може виникнути в окремих випадках (менше 1 випадку на 1000 пацієнтів). НР, зареєстровані на підставі досвіду застосування амлодипіну та телмісартану, що застосовуються як монотерапія, та при їх одночасному застосуванні, представлені відповідно до класифікації НР Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ): дуже часто (> 1/10), часто (> 1/100) , < 1/10), нечасто (> 1/1000, < 1/100), рідко (> 1/10000, < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), включаючи окремі повідомлення, частота невідома (частота може бути оцінена виходячи з наявних даних). НР розподілені по органам та системам відповідно до класифікації MedDRA. Системно-органний клас Небажана реакція Амлодипін + телмісартан Амлодипін Телмісартан Інфекційні та паразитарні захворювання Інфекції сечовивідних шляхів (включаючи цистит) - - Не часто Інфекції верхніх дихальних шляхів, включаючи фарингіт та синусит. - - Не часто Сепсис, у тому числі з летальним кінцем - - Рідко Цистит Рідко - - Порушення з боку крові та лімфатичної системи Анемія - - Не часто Еозинофілія - - Рідко Лейкопенія - Дуже рідко - Тромбоцитопенія - Дуже рідко Рідко Порушення з боку імунної системи Підвищена чутливість - Дуже рідко Рідко Анафілактична реакція - - Рідко Порушення з боку обміну речовин та харчування Гіперкаліємія - - Не часто Гіпоглікемія (у пацієнтів із цукровим діабетом). - - Рідко Гіперглікемія - Дуже рідко - Порушення з боку психіки Лабільність настрою - Не часто - Сплутаність свідомості - Рідко - Депресія Рідко - - Занепокоєння Рідко - - Безсоння Рідко - - Порушення з боку нервової системи Запаморочення Часто - - Сонливість Не часто - - Мігрень Не часто - - Головний біль Не часто - - Парестезія Не часто - - Непритомність Рідко - - Периферична нейропатія Рідко - - Гіпестезія Рідко - - Дисгевзія Рідко - - Тремор Рідко - - Екстрапірамідний синдром - Дуже рідко - Порушення з боку органу зору Порушення зору - Не часто Рідко Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Шум у вухах - Не часто - Вертіго Не часто - - Порушення з боку серця Брадикардія Не часто - - Відчуття серцебиття Не часто - - Тахікардія - - Рідко Інфаркт міокарда - Дуже рідко - Порушення ритму серця - Дуже рідко - Шлуночкова тахікардія - Дуже рідко - Фібриляція передсердь - Дуже рідко - Порушення з боку судин Артеріальна гіпотензія Не часто - - Ортостатична гіпотензія Не часто - - Відчуття «припливів» Не часто - - Васкуліт - Дуже рідко - Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Задишка Рідко Не часто Не часто Риніт - Не часто - Кашель Не часто - - Інтерстиціальне захворювання легень Дуже рідко - - Порушення з боку травної системи Зміна ритму дефекації - Не часто - Метеоризм - - Не часто Біль в животі Не часто - - Діарея Не часто - - Нудота Не часто - - Блювота Рідко - - Гіпертрофія ясен Рідко - - Сухість слизової оболонки ротової порожнини Рідко - - Дискомфорт у ділянці шлунка - - Рідко Панкреатит - Дуже рідко - Гастрит - Дуже рідко - Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Порушення функції печінки - - Рідко Патологія печінки - - Рідко Гепатит - Дуже рідко - Жовтяниця - Дуже рідко - Підвищення активності «печінкових» трансаміназ (головним чином, що відображають холестаз) - Дуже рідко - Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Гіпергідроз - Не часто Не часто Алопеція - Не часто - Пурпура - Не часто - Зміна кольору шкіри - Не часто - Кожний зуд Не часто - - Ангіоневротичний набряк (з летальним кінцем) - - Рідко Лікарський висип - - Рідко Токсичний висип - - Рідко Екзема Рідко - - Ерітема Рідко - - Ангіоневротичний набряк - Дуже рідко - Кропивниця - Дуже рідко Рідко Реакції фотосенсибілізації - Дуже рідко - Мультиформна еритема - Дуже рідко - Синдром Стівенса-Джонсона - Дуже рідко - Ексфоліативний дерматит - Дуже рідко - Токсичний епідермальний некроліз - Частота невідома - Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини Артралгія Не часто - - Спазми м'язів (судоми литкових м'язів) Не часто - - Міалгія Не часто - - Біль у нижніх кінцівках Рідко - - Біль у спині Рідко - - Біль у сухожиллях (тендінітоподібні симптоми) - - Рідко Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Порушення сечовипускання - Не часто - Поллакіурія (прискорене сечовипускання). - Не часто - Порушення функції нирок, включаючи ГНН - - Не часто Ніктурія Рідко - - Порушення з боку статевих органів та молочної залози Гінекомастія - Не часто - еректильна дисфункція Не часто - - Загальні розлади та порушення у місці введення Периферичні набряки Часто - - Біль - Не часто - Астенія Не часто - - Біль у грудній клітці Не часто - - Втома Не часто - - Набряки Не часто - - нездужання - Рідко - Грипоподібний синдром - - Рідко Лабораторні та інструментальні дані Збільшення маси тіла - Не часто - Зниження маси тіла - Не часто - Підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові - - Не часто Підвищення активності «печінкових» ферментів у плазмі крові Не часто - - Підвищення активності креатинфосфокінази (КФК) у плазмі крові - - Рідко Зниження гемоглобіну - - Рідко Підвищення концентрації сечової кислоти у плазмі крові Рідко - - Додаткова інформація щодо окремих компонентів НР, які раніше повідомлялися при застосуванні одного з компонентів препарату (амлодипіну або телмісартану), можуть посилюватися при застосуванні їх комбінації, навіть якщо вони не спостерігалися у клінічних дослідженнях або в післяреєстраційному періоді. Додаткова інформація про комбінацію компонентів Периферичні набряки – дозозалежна НР на застосування амлодипіну – спостерігалися у пацієнтів, які отримували комбінацію амлодипіну та телмісартану, рідше, ніж у пацієнтів, які отримували лише амлодипін.Взаємодія з лікарськими засобамиВзаємодії між амлодипіном та телмісартаном у клінічних дослідженнях не виявлено. Спеціальних досліджень лікарських взаємодій комбінації амлодипіну та телмісартану з іншими препаратами не проводилося. Комбінація діючих речовин Інші гіпотензивні засоби При одночасному застосуванні з іншими гіпотензивними препаратами антигіпертензивна дія препарату Телміст АМ може посилюватися. Препарати, здатні знижувати артеріальний тиск. Очікується, що деякі препарати, наприклад, баклофен, аміфостин, нейролептики та антидепресанти завдяки своїм фармакологічним властивостям, посилюватимуть антигіпертензивну дію всіх гіпотензивних засобів, включаючи комбінований препарат Телмісту® АМ. Крім того, ортостатична гіпотензія може посилюватись при застосуванні етанолу. Кортикостероїди (системне застосування) Можливе зменшення антигіпертензивної дії. Амлодипін Одночасне застосування, що вимагає дотримання запобіжних заходів Інгібітори ізоферменту CYP3A4 При одночасному застосуванні з інгібітором ізоферменту CYP3A4 (еритроміцином) у молодих пацієнтів та з дилтіаземом у пацієнтів похилого віку концентрація амлодипіну в плазмі зростала на 22% та 50% відповідно. Однак клінічна значимість цього спостереження не зрозуміла. Не можна виключити, що активніші інгібітори ізоферменту CYP3A4 (такі як кетоконазол, ітраконазол, ритонавір) можуть збільшувати концентрації амлодипіну в плазмі крові більшою мірою, ніж дилтіазем. Амлодипін слід застосовувати з обережністю одночасно з інгібіторами ізоферменту CYP3A4. Проте жодних небажаних ефектів, пов'язаних із такою взаємодією, зазначено не було. Індуктори ізоферменту CYP3A4 При одночасному застосуванні відомих індукторів ізоферменту CYP3A4 концентрація амлодипіну в плазмі може варіювати. Таким чином, необхідно контролювати АТ і регулювати дозу під час та після супутнього лікування, особливо з потужними індукторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцин, препарати Звіробою продірявленого). Грейпфрут та грейпфрутовий сік Одночасне застосування у 20 здорових добровольців 240 мл соку грейпфруту з одноразовою дозою 10 мг амлодипіну, що приймалася внутрішньо, не призводило до істотного впливу на фармакокінетичні властивості амлодипіну. Одночасне застосування препарату Телмісту® АМ з грейпфрутом або грейпфрутовим соком не рекомендується, оскільки у деяких пацієнтів внаслідок підвищення біодоступності амлодипіну може посилюватися антигіпертензивна дія. Аміодарон та хінідин Хоча при вивченні амлодипіну негативної інотропної дії зазвичай не спостерігали, проте деякі БМКК можуть посилювати вираженість негативної інотропної дії антиаритмічних засобів, що викликають подовження інтервалу QT. Одночасне застосування, яке слід брати до уваги Такролімус Існує ризик підвищення концентрацій такролімусу при його одночасному застосуванні з амлодипіном, але фармакокінетичний механізм цієї взаємодії до кінця не вивчений. Щоб уникнути токсичності такролімусу, застосування амлодипіну у пацієнтів, які отримують такролімус, потребує моніторингу концентрацій такролімусу та корекції дози такролімусу, коли це необхідно. Циклоспорин Не проводилися дослідження лікарських взаємодій циклоспорину та амлодипіну у здорових добровольців або інших популяціях, за винятком пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирок, у яких спостерігалося варіабельне збільшення залишкової концентрації циклоспорину (в середньому 0-40 %). Необхідно розглянути питання контролю концентрацій циклоспорину у пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирок, які отримують амлодипін, а також зменшити дози циклоспорину, якщо це необхідно. Симвастатин Одночасне застосування амлодипіну з симвастатином у дозі 80 мг призводило до збільшення експозиції симвастатину до 77% порівняно з монотерапією симвастатином. Тому доза симвастатину не повинна перевищувати 20 мг на добу. Препарати кальцію Препарати кальцію можуть зменшити ефект БМКК. Препарати літію При одночасному застосуванні БМКК (для амлодипіну дані відсутні) з препаратами літію можливе посилення прояву їхньої нейротоксичності (нудота, блювання, діарея, атаксія, тремор, шум у вухах). Інші препарати Встановлено безпеку одночасного застосування амлодипіну з дигоксином, варфарином, аторвастатином, силденафілом, антацидними лікарськими препаратами (гідроксід алюмінію, гідроксид магнію, симетикон), циметидином, антибіотиками та пероральними гіпоглікемічними лікарськими препаратами. При одночасному застосуванні амлодипіну та силденафілу показано, що кожен препарат мав незалежну антигіпертензивну дію. Одночасне застосування амлодипіну з циметидином не впливало на фармакокінетику амлодипіну. Одночасне застосування амлодипіну з аторвастатином, дигоксином, варфарином або циклоспорином істотно не впливало на фармакокінетику або фармакодинаміку цих препаратів. Інгібітори механістичної мішені для рапаміцину у ссавців (mTOR) Інгібітори mTOR, такі як сиролімус, темсиролімус та еверолімус є субстратами ізоферменту CYP3A. Амлодипін є слабким інгібітором ізоферменту CYP3A4. При одночасному застосуванні з інгібіторами mTOR амлодипін може підвищувати їхню експозицію. Телмісартан Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) Подвійна блокада РААС (наприклад, одночасне застосування інгібіторів АПФ або аліскірену, прямого інгібітору реніну з АРА II) не рекомендується через можливе порушення функції нирок (включаючи ГНН). Одночасне застосування АРА II з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів . Одночасне застосування інгібіторів АПФ та АРА II протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування не рекомендовано Калійзберігаючі діуретики та замінники солі, що містять калій АРА II, такі як телмісартан, знижують втрати калію, спричинені застосуванням діуретиків. Застосування калійзберігаючих діуретиків, наприклад, спіронолактону, еплеренону, тріамтерену або амілориду, препаратів калію або замінників солі, що містять калій, може призвести до значного збільшення вмісту калію в сироватці крові. Якщо їх одночасне застосування необхідно у зв'язку з наявністю зареєстрованої гіпокаліємії, проводити лікування слід з обережністю і з частим контролем вмісту калію в сироватці крові. Якщо супутнє застосування показано у зв'язку з документованою гіпокаліємією, ці препарати слід застосовувати з обережністю та регулярно контролювати сироватковий вміст калію. Препарати літію Відзначалося оборотне збільшення концентрації літію в плазмі, що супроводжується токсичними явищами, при прийомі інгібіторів АПФ. В окремих випадках подібні зміни зареєстровані при призначенні АРА II, зокрема, телмісартану. При одночасному призначенні препаратів літію та АРА II рекомендується проводити визначення концентрації літію у плазмі крові. Інші гіпотензивні засоби Можливе посилення антигіпертензивної дії. В одному дослідженні при комбінованому застосуванні телмісартану та раміприлу спостерігалося підвищення AUC(0-24) та С(m)(ах) раміприлу та раміприлату у 2,5 рази. Клінічна значимість цієї взаємодії не встановлено. Одночасне застосування, що вимагає дотримання запобіжних заходів Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ), включаючи ацетилсаліцилову кислоту (у дозах, що застосовуються як протизапальний засіб), інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) та неселективні нестероїдні протизапальні засоби можуть знизити вираженість антигіпертензивного ефекту АРА II. У деяких пацієнтів з нирковою недостатністю (наприклад, пацієнти з зневодненням або пацієнти похилого віку з нирковою недостатністю) одночасне застосування АРА II та лікарських препаратів, що пригнічують активність ЦОГ, може призвести до додаткового погіршення функції нирок, включаючи можливий розвиток гострої ниркової недостатності; ці ефекти, як правило, оборотні. Тому цю комбінацію слід застосовувати з обережністю, особливо у пацієнтів похилого віку. Необхідно забезпечити пацієнтам адекватну гідратацію, при цьому слід контролювати функцію нирок після початку одночасного застосування цих лікарських препаратів та періодично згодом. Одночасне застосування, яке слід брати до уваги Дігоксин При одночасному застосуванні телмісартану з дигоксином спостерігалося збільшення медіани C(max)дигоксину (49%) та залишкової концентрації дигоксину (20%). При ініціювання, корекції доз та відміні телмісартану слід контролювати концентрацію дигоксину в плазмі крові.Спосіб застосування та дозиВсередину, 1 раз на добу, незалежно від часу їди. Препарат Телмісту® АМ може призначатися: пацієнтам, які отримують ті ж дози амлодипіну та телмісартану у вигляді окремих таблеток, для зручності терапії та збільшення прихильності до лікування; пацієнтам, у яких застосування тільки амлодипіну або телмісартану не призводить до адекватного контролю артеріального тиску. Пацієнти, які приймають амлодипін у дозі 10 мг, у яких відзначаються НР, що обмежують прийом препарату, наприклад, периферичні набряки, можуть бути переведені на препарат Телмісту® АМ у дозі 5 мг + 40 мг 1 раз на добу, що дозволить зменшити дозу амлодипіну, але не знизить загальну очікувану антигіпертензивну дію. для лікування артеріальної гіпертензії: терапія може починатися з застосування препарату Телміста АМ у тому випадку, коли передбачається, що досягнення контролю АТ за допомогою будь-якого одного препарату є малоймовірним. Звичайна початкова доза препарату Телміст АМ становить 5 мг + 40 мг 1 раз на добу. Пацієнти, яким необхідне значне зниження артеріального тиску, можуть починати прийом препарату Телмісту® АМ у дозі 5 мг + 80 мг 1 раз на добу. Якщо принаймні через 2 тижні лікування потрібне додаткове зниження артеріального тиску, доза препарату Телміста® АМ може бути поступово збільшена до максимальної дози 10 мг + 80 мг 1 раз на добу. Препарат Телмісту® АМ може застосовуватись разом з іншими гіпотензивними препаратами. Особливі групи пацієнтів Порушення функції нирок У пацієнтів з порушеннями функції нирок, у тому числі у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, не потрібно змінювати режим дозування. Амлодипін та телмісартан не видаляються з організму під час проведення гемодіалізу. Порушення функції печінки У пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого та помірного ступеня тяжкості (клас А та В за класифікацією Чайлд-П'ю) препарат Телміста® АМ повинен застосовуватись з обережністю. Доза телмісартану не повинна перевищувати 40 мг 1 раз на добу. Пацієнти похилого віку При застосуванні препарату Телміст АМ у пацієнтів похилого віку корекції дози не потрібно. Діти та підлітки віком до 18 років Препарат Телмісту® АМ не слід призначати дітям та підліткам віком до 18 років, оскільки відсутні дані про ефективність та безпеку застосування амлодипіну та телмісартану у даних груп пацієнтів як у монотерапії, так і у складі комбінованої терапії.ПередозуванняСимптоми Випадки передозування не виявлено. Можливі симптоми передозування наведені із симптомів передозування окремих компонентів препарату. Амлодипін – виражене зниження АТ з можливим розвитком рефлекторної тахікардії та симптомами надмірної периферичної вазодилатації (ризик розвитку вираженої та стійкої артеріальної гіпотензії, у тому числі з розвитком шоку та летального результату). Телмісартан – тахікардія, можливо брадикардія, запаморочення, підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові, ГНН. Лікування Гемодіаліз неефективний, амлодипін та телмісартан не видаляються з організму при його проведенні. Потрібен контроль за станом пацієнта, терапія має бути симптоматичною та підтримуючою. З метою усунення блокади кальцієвих каналів може бути корисним внутрішньовенне введення глюконату кальцію. Можуть застосовуватися такі методи лікування передозування, як індукція блювання, промивання шлунка, застосування активованого вугілля, переведення пацієнта в положення «лежачи з піднятими ногами» та введення плазмозамінних розчинів у разі вираженого зниження артеріального тиску.Запобіжні заходи та особливі вказівкиАмлодипін Серцево-судинні захворювання Ефективність та безпека застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не встановлено. При гострому інфаркті міокарда застосування амлодипіну можливе лише після стабілізації показників гемодинаміки. У поодиноких випадках у пацієнтів з ІХС (особливо при тяжкому обструктивному ураженні коронарних артерій) відзначалося збільшення частоти, тривалості та/або тяжкості нападів стенокардії після початку застосування БМКК або після збільшення їх дозування. Хоча в цілому БМКК слід обережно застосовувати у пацієнтів з ХСН, амлодипін у коротко- та довгострокових клінічних дослідженнях не збільшував смертність або частоту розвитку серцево-судинних ускладнень у пацієнтів з ХСН. На фоні застосування амлодипіну у пацієнтів з ХСН (III та IV функціонального класу за класифікацією NYHA) неішемічного генезу відзначалося підвищення частоти розвитку набряку легенів, незважаючи на відсутність ознак прогресування серцевої недостатності. Аортальний стеноз, мітральний стеноз, ГЗКМП Як і всі лікарські засоби, що мають вазодилатуючу дію, амлодипін слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з аортальним стенозом, мітральним стенозом або ГЗКМП. У пацієнтів з обструкцією тракту лівого шлуночка, що виносить (включаючи аортальний стеноз важкого ступеня), застосування препарату протипоказане. Синдром «скасування» Незважаючи на відсутність у БМКК синдрому «скасування», припинення лікування амлодипіном бажано проводити, поступово зменшуючи дозу препарату. Амлодипін не запобігає розвитку синдрому «скасування» при різкому припиненні прийому бета-адреноблокаторів. Периферичні набряки Незначно або помірно виражені периферичні набряки були найчастішим небажаним явищем, зареєстрованим при застосуванні амлодипіну у клінічних дослідженнях. Частота виникнення периферичних набряків зростає зі збільшенням дози (при застосуванні амлодипіну у дозі 2,5 мг, 5 мг та 10 мг на добу набряки виникали відповідно у 1,8 %, 3 % та 10,8 % пацієнтів). Слід ретельно диференціювати периферичні набряки, пов'язані із застосуванням амлодипіну, від симптомів прогресування лівшлуночкової серцевої недостатності. Порушення функції печінки Контрольовані дослідження у пацієнтів із порушенням функції печінки не проводились. У невеликої кількості пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості відмічено збільшення Т(½) амлодипіну. Пацієнти з печінковою недостатністю за необхідності застосування амлодипіну повинні перебувати під наглядом лікаря. У деяких випадках (наприклад, при печінковій недостатності середнього ступеня) рекомендується застосування нижчої початкової дози амлодипіну (2,5 мг на добу). Пацієнти похилого віку У пацієнтів похилого віку може збільшуватись Т(½) та знижуватися кліренс амлодипіну. У клінічних дослідженнях частота НЯ у пацієнтів віком > 65 років була приблизно на 6% вищою, ніж у молодших пацієнтів. Зміна доз амлодипіну не потрібна, але необхідне ретельніше спостереження за пацієнтами даної категорії. Інше У період терапії амлодипіном необхідно контролювати масу тіла та споживання кухонної солі, показано призначення відповідної дієти. Необхідна підтримка гігієни зубів та спостереження у стоматолога (для запобігання болючості, кровоточивості та гіперплазії ясен). Телмісартан Вагітність Застосування АРА II не слід розпочинати під час вагітності. За винятком тих випадків, коли продовження лікування не вважається за необхідне, у пацієнток, які планують вагітність, ці лікарські препарати повинні бути замінені на альтернативні антигіпертензивні лікарські препарати, які мають вивчений профіль безпеки для застосування під час вагітності. У разі, коли діагностується вагітність, лікування АРА II слід негайно припинити, і, за необхідності, розпочати альтернативне лікування. Реноваскулярна артеріальна гіпертензія У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки, які приймають лікарські препарати, що впливають на РААС, існує підвищений ризик розвитку вираженої гіпотензії та ниркової недостатності. Подвійна блокада РААС Є дані, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену збільшує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та зниження функції нирок (включаючи ГНН). Тому подвійна блокада РААС шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену не рекомендована. Якщо подвійна блокада РААС вважається необхідною, її слід проводити лише під наглядом спеціаліста та за умови ретельного контролю функції нирок, концентрації електролітів та АТ. Одночасне застосування АРА II з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів . Одночасне застосування інгібіторів АПФ та АРА II протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Інші стани, що характеризуються активацією РААС У випадках залежності судинного тонусу та функції нирок переважно від активності РААС (наприклад, у пацієнтів з ХСН або захворюваннями нирок, у тому числі при стенозі ниркових артерій) призначення препаратів, що впливають на неї, може супроводжуватися розвитком гострої артеріальної гіпотензії, гіперазотемії, олігурії та , у поодиноких випадках, ГНН. Печінкова недостатність Телмісартан не повинен застосовуватися у пацієнтів з холестазом, непрохідністю жовчних шляхів або порушенням функції печінки тяжкого ступеня (клас С за класифікацією Чайлд-П'ю), оскільки телмісартан виводиться головним чином із жовчю. Передбачається, що у таких пацієнтів знижений печінковий кліренс телмісартану. Первинний гіперальдостеронізм У пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом гіпотензивні лікарські препарати, механізм дії яких полягає в інгібуванні РААС, зазвичай неефективні. Таким чином, застосування телмісартану в таких випадках не рекомендується. Цукровий діабет У пацієнтів з цукровим діабетом з додатковим серцево-судинним ризиком (тобто з супутньою ІХС) ризики фатального інфаркту міокарда та раптової серцево-судинної смерті можуть бути збільшені при лікуванні гіпотензивними засобами, такими як АРА II та інгібітори АПФ. При застосуванні телмісартану у пацієнтів з цукровим діабетом, які отримують інсулін або інші гіпоглікемічні препарати, може виникнути гіпоглікемія. Тому у таких пацієнтів слід розглянути можливість проведення належного моніторингу концентрації глюкози у крові; може знадобитися корекція дози інсуліну або гіпоглікемічних лікарських засобів, якщо це необхідно. Гіперкаліємія Під час лікування лікарськими препаратами, що впливають на РААС, особливо за наявності порушень функції нирок та серцевої недостатності, може виникати гіперкаліємія. Гіперкаліємія може бути фатальною у пацієнтів похилого віку, у пацієнтів з нирковою недостатністю, у пацієнтів з цукровим діабетом, у пацієнтів, які одночасно отримують інші лікарські препарати, які можуть підвищувати вміст калію у сироватці крові, та/або у пацієнтів з інтеркурентними подіями. Перш ніж розглядати можливість одночасного застосування лікарських препаратів, що впливають на РААС, необхідно оцінити співвідношення користі-ризику. Основними факторами ризику розвитку гіперкаліємії є: цукровий діабет, порушення функції нирок, вік (>70 років); комбінація з одним або декількома іншими лікарськими засобами, які впливають на РААС та/або харчові добавки, що містять калій. Лікарські препарати або терапевтичні класи лікарських препаратів, які можуть спровокувати розвиток гіперкаліємії, являють собою солі, що містять калій, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, АРА II, НПЗЗ (включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2), гепарин, иммунодепресс ; інтеркурентні події, зокрема дегідратація, гостра декомпенсація серцевої діяльності, метаболічний ацидоз, погіршення функції нирок, раптове погіршення стану нирок (наприклад, інфекційні захворювання), клітинний лізис (наприклад, ішемія кінцівки, рабдоміоліз, велика травма). У цих пацієнтів слід ретельно контролювати вміст калію у сироватці крові. Амлодипін + телмісартан Печінкова недостатність Препарат Телмісту АМ у пацієнтів з печінковою недостатністю слід застосовувати з обережністю. Порушення функції нирок та стану після трансплантації нирки Досвід застосування комбінованого препарату, що містить амлодипін та телмісартан, у пацієнтів, яким нещодавно була проведена трансплантація нирки, відсутня. Амлодипін та телмісартан не видаляються при гемодіалізі. Пацієнтам з порушеннями функції нирок рекомендується періодичний контроль вмісту калію та концентрації креатиніну у сироватці крові. Знижений ОЦК та/або гіпонатріємія Внаслідок обмеження споживання кухонної солі, інтенсивної терапії діуретичними засобами, діареї або блювання може розвиватися симптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після прийому першої дози препарату. Перед застосуванням препарату Телміст АМ такі стани вимагають корекції. Якщо артеріальна гіпотензія виникає на фоні застосування препарату Телміст АМ, пацієнта необхідно покласти на спину і, якщо необхідно, слід призначити внутрішньовенне введення фізіологічного розчину. Лікування може бути продовжено після стабілізації артеріального тиску. Стеноз аортального та мітрального клапанів, ГОКМП У пацієнтів з аортальним або мітральним стенозом або при ГОКМП застосування препарату Телмісту® АМ також як і інших вазодилататорів потребує особливої обережності. Нестабільна стенокардія, гострий інфаркт міокарда Немає даних про застосування препарату Телміста АМ у пацієнтів з нестабільною стенокардією, в гострому періоді та протягом одного місяця після інфаркту міокарда. Інше Виражене зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічною кардіоміопатією або ІХС може призвести до розвитку інфаркту міокарда або інсульту. Препарат Телмісту® АМ ефективний при лікуванні пацієнтів негроїдної раси (у цій популяції зазвичай знижено активність реніну у плазмі крові). Спеціальна інформація щодо допоміжних речовин До складу препарату Телмісту® АМ поряд з іншими допоміжними речовинами входять сорбітол та лактози моногідрат (див. розділ «Склад»), у зв'язку з чим його застосування протипоказане у пацієнтів з непереносимістю фруктози, галактози, дефіцитом лактази, синдромом глюкозо-галактозної. Застосування при хронічних захворюваннях: Порушення функції нирок У пацієнтів з порушеннями функції нирок, у тому числі у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, не потрібно змінювати режим дозування. Амлодипін та телмісартан не видаляються з організму під час проведення гемодіалізу. Порушення функції печінки У пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого та помірного ступеня тяжкості (клас А та В за класифікацією Чайлд-П'ю) препарат Телміста® АМ повинен застосовуватись з обережністю. Доза телмісартану не повинна перевищувати 40 мг 1 раз на добу. Пацієнти похилого віку При застосуванні препарату Телміст АМ у пацієнтів похилого віку корекції дози не потрібно. Вплив на керування транспортними засобами: Дослідження впливу здатність керувати транспортними засобами, механізмами не проводилися. Однак слід брати до уваги, що під час лікування можуть спостерігатися такі НР, як непритомність, сонливість або запаморочення. Тому під час керування транспортними засобами або механізмами слід бути обережними. Якщо пацієнти відчувають ці відчуття, їм слід уникати виконання таких потенційно небезпечних дій, як керування транспортними засобами, механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкагідрохлортіазид + телмісартан таблетки на 1 таблетку 12,5 мг + 40 мг/12,5 мг + 80 мг/25 мг + 80 мг речовини, що діють: Гідрохлортіазид 12,50 мг/12,50 мг/25,00 мг Телмісартан 40,00 мг/80,00 мг/80,00 мг Допоміжні речовини: Меглюмін, натрію гідроксид, повідон-К30, лактози моногідрат, сорбітол, магнію стеарат, манітол, манітол DC, барвник заліза оксид жовтий (Е172) (для таблеток 25 мг + 80 мг), барвник заліза оксид червоний (Е172) ,5 мг + 40 мг і 12,5 мг + 80 мг), гипролоза, кремнію діоксид колоїдний, стеарилфумарат натріюОпис лікарської формиТаблетки 12,5 мг + 40 мг: Овальні, двоопуклі, двошарові таблетки, один шар від білого до майже білого кольору або рожево-білого кольору, інший шар рожевого кольору з вкрапленнями світло-рожевого та темно-рожевого кольору. Таблетки 12,5 мг + 80 мг: Овальні, двоопуклі, двошарові таблетки, один шар від білого до майже білого кольору або рожево-білого кольору, інший шар рожевого кольору з вкрапленнями світло-рожевого та темно-рожевого кольору. Таблетки 25 мг + 80 мг: Овальні, двоопуклі, двошарові таблетки, один шар від білого до жовтувато-білого кольору, інший шар жовтого кольору з вкрапленнями світло-жовтого та темно-жовтого кольору.Фармакотерапевтична групагіпотензивний засіб комбінований (діуретичний засіб + ангіотензину II антагоністів рецепторів)ФармакокінетикаОдночасне застосування телмісартану та гідрохлортіазиду не впливає на фармакокінетику кожного з компонентів препарату. Гідрохлоротіазид Всмоктування та розподіл Гідрохлортіазид не повною мірою, проте досить швидко всмоктується із шлунково-кишкового тракту (ЖКТ). Після прийому внутрішньо в дозі 100 мг максимальна концентрація (C(max)) гідрохлортіазиду в плазмі досягається через 1,5-2,5 години. На максимумі діуретичної активності (приблизно через 4 години після прийому внутрішньо) концентрація гідрохлортіазиду в плазмі становить 2 мкг/мл. Зв'язок із білками плазми становить 40 %. Гідрохлортіазид проникає через плацентарний бар'єр та екскретується у грудне молоко, не проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Метаболізм Гідрохлоротіазид в організмі людини не метаболізується. Виведення Первинний шлях виведення нирками (фільтрація та секреція) у незміненому вигляді. Приблизно 61% прийнятої дози виводиться протягом 24 годин. У пацієнтів з нормальною нирковою функцією період напіввиведення (Т(½)) становить від 5,6 до 14,8 години (в середньому 6,4 години). Особливі групи пацієнтів Порушення функції нирок У пацієнтів з нирковою недостатністю середнього ступеня Т(½) гідрохлортіазиду становить у середньому 11,5 годин, а у пацієнтів із кліренсом креатиніну (КК) менше 30 мл/хв – 20,7 години. Телмісартан Всмоктування Телмісартан швидко всмоктується, проте кількість препарату, що всмоктався, може варіювати. Середній показник абсолютної біодоступності телмісартану становить приблизно 50%. При прийомі телмісартану з їжею має місце зниження показника площі під кривою «концентрація-час» (AUC) приблизно від 6% (при прийомі телмісартану в дозі 40 мг на добу) до 19% (при прийомі дози 160 мг на добу). Через 3 години після прийому препарату концентрація телмісартану в плазмі крові вирівнюється, незалежно від часу їди. Розподіл Телмісартан характеризується високим ступенем зв'язування з білками плазми крові (> 99,5 %), в основному з альбуміном та з альфа(1)-кислим глікопротеїном. Середній обсяг розподілу в рівноважному стані (Vdss) становить приблизно 500 л. Біотрансформація Метаболізм телмісартану полягає в кон'югації вихідної сполуки з глюкуроновою кислотою. Кон'югат, що утворюється, не має фармакологічної активності. Виведення Т(½) становить понад 20 годин. З(max)і меншою мірою AUCзбільшуються непропорційно збільшенню дози. Даних про клінічно значуще накопичення телмісартану, що приймається в рекомендованих дозах, немає. Виводиться через кишечник у незміненому вигляді, виведення нирками – менше 2%. Загальний плазмовий кліренс високий (близько 1000 мл/хв) порівняно з «печінковим» кровотоком (близько 1500 мл/хв). Лінійність/нелінійність фармакокінетики Лінійного зв'язку між дозою препарату та його плазмовою концентрацією відзначено не було. С(max) меншою мірою AUC зростають непропорційно при застосуванні доз вище 40 мг на добу. Особливі популяції пацієнтів Стать пацієнтів Були виявлені відмінності показників концентрації препарату в плазмі крові у чоловіків та жінок: показники С(max) та AUCу жінок були приблизно в 3 та 2 рази вищі, ніж у чоловіків відповідно. Пацієнти похилого віку Показники фармакокінетики телмісартану не відрізнялися у пацієнтів похилого віку та пацієнтів віком до 65 років. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок легкого, середнього та тяжкого ступеня спостерігалося підвищення концентрації телмісартану в плазмі у 2 рази. Однак у пацієнтів з нирковою недостатністю, що перебувають на гемодіалізі, плазмові концентрації препарату були нижчими. Телмісартан характеризується високим ступенем зв'язування з білками плазми і не виводиться з організму за допомогою гемодіалізу. Т(½) не змінювався у пацієнтів із порушенням функції нирок. Пацієнти з порушенням функції печінки Результати фармакокінетичних досліджень показали підвищення абсолютної біодоступності телмісартану майже до 100% у пацієнтів з порушенням функції печінки. Т(½) у пацієнтів із порушенням функції печінки не змінювався.ФармакодинамікаПрепарат Телміста Н являє собою комбінацію телмісартану (антагоніста рецепторів ангіотензину II [АРА II]) та гідрохлортіазиду (тіазидного діуретика). Одночасне застосування цих компонентів призводить до більш вираженої антигіпертензивної дії, ніж застосування кожного окремо. Прийом препарату Телміста Н 1 раз на день призводить до суттєвого поступового зниження артеріального тиску (АТ). Гідрохлоротіазид Механізм дії тіазидних діуретиків (тіазидів) не повністю вивчений. Тіазиди блокують реабсорбцію іонів натрію та хлору на початку ниркових канальців. Таким чином, вони збільшують екскрецію натрію та хлору і, отже, виведення води з організму. Внаслідок сечогінної дії гідрохлортіазиду зменшується об'єм циркулюючої крові (ОЦК), внаслідок чого збільшується активність реніну та вміст альдостерону у плазмі крові. Це призводить до збільшення екскреції іонів калію нирками та зниження вмісту калію в плазмі крові (гіпокаліємії). Гідрохлортіазид також збільшує екскрецію іонів магнію та знижує екскрецію іонів кальцію нирками. Тіазидні діуретики знижують екскрецію сечової кислоти нирками та збільшують її концентрацію у плазмі крові. Тіазидні діуретики також зменшують активність карбоангідрази шляхом посилення виведення іонів бікарбонату. Але ця дія зазвичай проявляється слабо і не впливає на рН сечі. У максимальних терапевтичних дозах діуретичний/натрійуретичний ефект усіх тіазидних діуретиків приблизно однаковий. Натрійурез та діурез наступають протягом 2 годин і досягають свого максимуму приблизно через 4 години. Тривалість діуретичної дії гідрохлортіазиду становить від 6 до 12 годин. Гідрохлортіазид має антигіпертензивну дію. На нормальний АТ тіазидні діуретики не впливають. Телмісартан Телмісартан – специфічний АРА II (підтип AT(1)), ефективний прийому внутрішньо. Має високу спорідненість до підтипу АТ(1) рецепторів ангіотензину II, через які реалізується дія ангіотензину II. Витісняє ангіотензин II із зв'язку з рецептором, не виявляючи властивостей агоніста щодо цього рецептора. Телмісартан зв'язується лише з підтипом АТ(1) рецепторів ангіотензину ІІ. Зв'язок має тривалий характер. Не має спорідненості до інших рецепторів, у тому числі до АТ(2) рецепторів та інших, менш вивчених рецепторів ангіотензину. Функціональне значення цих рецепторів, а також ефект їхньої можливої надмірної стимуляції ангіотензином II, концентрація якого збільшується при застосуванні телмісартану, не вивчені. Телмісартан знижує концентрацію альдостерону в плазмі, не інгібує ренін у плазмі та не блокує іонні канали.Телмісартан не пригнічує ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ) (кініназа II) – фермент, який також руйнує брадикінін. Тому посилення побічних ефектів, що викликаються брадикініном, не очікується. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан у дозі 80 мг повністю блокує гіпертензивну дію ангіотензину ІІ. Початок антигіпертензивної дії відзначається протягом 3-х годин після першого прийому телмісартану внутрішньо. Переважний ефект триває понад 24 години та зберігається аж до 48 годин. Виражений антигіпертензивний ефект зазвичай розвивається через 4 тижні після регулярного прийому телмісартану. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан знижує систолічний та діастолічний АТ, не впливаючи на частоту серцевих скорочень (ЧСС). У разі різкого скасування телмісартану АТ поступово повертається до вихідного рівня без розвитку синдрому «скасування». У дослідженні з телмісартаном проводилася оцінка випадків серцево-судинної смертності, нефатального інфаркту міокарда, нефатального інсульту або госпіталізації через хронічну серцеву недостатність (ХСН). Було доведено зниження серцево-судинної захворюваності та смертності у пацієнтів високого серцево-судинного ризику (із захворюваннями коронарних артерій, інсультом, захворюваннями периферичних артерій або цукровим діабетом із супутнім ураженням органів-мішеней, таким як ретинопатія, гіпертрофія лівого шлунка. анамнезі) у віці старше 55 років. Максимальний антигіпертензивний ефект препарату Телміста Н зазвичай досягається через 4-8 тижнів після початку лікування.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (у разі неефективності телмісартану або гідрохлортіазиду в монотерапії).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до діючих речовин, або допоміжних компонентів препарату, або до інших похідних сульфонаміду. Вагітність. Період грудного вигодовування. Обструктивні захворювання жовчовивідних шляхів. Тяжкі порушення функції печінки (клас С за класифікацією Чайлд-П'ю). Тяжкі порушення функції нирок (КК менше 30 мл/хв). Рефрактерна гіпокаліємія, гіперкальціємія. Одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації [СКФ] менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла). Одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Непереносимість фруктози або лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції, тому що препарат Телміста H містить лактозу і сорбітол. Дитячий вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). Двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки (див. розділ «Особливі вказівки»). Порушення функції печінки або прогресуючі захворювання печінки (клас А та В за класифікацією Чайлд-П'ю) (див. розділ «Особливі вказівки»). Зниження ОЦК внаслідок попередньої терапії діуретиками, обмеження прийому кухонної солі, діареї або блювання. Гіперкаліємія. Стан після трансплантації нирки (досвід відсутня). Хронічна серцева недостатність ІІІ-ІV функціонального класу (ФК) за класифікацією Нью-Йоркської кардіологічної асоціації (NYHA). Гіперкальціємія. Гіперхолестеринемія. Гіпертригліцеридемія. Гіпокаліємія. Гіпонатріємія. Одночасне застосування лікарських засобів, які можуть викликати поліморфну шлуночкову тахікардію типу «пірует» або збільшувати тривалість інтервалу QT на ЕКГ. Одночасне застосування препаратів літію, лікарських засобів, здатних викликати гіпокаліємію, серцевих глікозидів. Гіперпаратиреоз. Літній вік. Ішемічна хвороба серця (ІХС). Прогресують захворювання печінки (ризик розвитку печінкової коми). Стеноз аортального та/або мітрального клапана. Ідіопатичний гіпертрофічний субаортальний стеноз. Гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГЗКМП). Цукровий діабет. Первинний гіперальдостеронізм. Подагра, гіперурікемія. Системна червона вовчанка. Алергічна реакція на пеніцилін в анамнезі. Немеланомний рак шкіри (НМРК) в анамнезі (див. розділ «Особливі вказівки»). Застосування у пацієнтів негроїдної раси. Досвід застосування у пацієнтів з нирковою недостатністю (КК понад 30 мл/хв) обмежений, але не підтверджує розвиток побічних ефектів з боку нирок, і корекція дози не потрібна. Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Телміста H при вагітності протипоказане. Гідрохлоротіазид Досвід застосування гідрохлортіазиду при вагітності, особливо у першому триместрі, обмежений. Гідрохлортіазид проникає крізь плацентарний бар'єр. Враховуючи механізм фармакологічної дії гідрохлортіазиду, передбачається, що його застосування у другому та третьому триместрах вагітності може порушувати фетоплацентарну перфузію та викликати такі зміни у ембріона та плода, як жовтяниця, порушення водно-електролітного балансу та тромбоцитопенія. Гідрохлоротіазид не повинен застосовуватися при набряках у вагітних, при артеріальній гіпертензії у вагітних або під час прееклампсії, оскільки існує ризик зниження об'єму плазми крові та зниження плацентарної перфузії, а сприятливий ефект при зазначених клінічних ситуаціях відсутній. Гідрохлортіазид не повинен застосовуватися для лікування есенціальної гіпертензії у вагітних, за винятком тих рідкісних ситуацій, коли не можуть застосовуватись інші види лікування. Телмісартан Застосування АРА II у першому триместрі вагітності не рекомендується, ці препарати слід призначати при вагітності. При діагностуванні вагітності прийом препарату слід негайно припинити. При необхідності має призначатися альтернативна терапія (інші класи гіпотензивних препаратів, дозволених для застосування при вагітності). Застосування АРА II у другому та третьому триместрах вагітності протипоказане. У доклінічних дослідженнях щодо вивчення застосування телмісартану тератогенний ефект не відзначений, але встановлено фетотоксичність. Відомо, що вплив АРА II у другому та третьому триместрах вагітності викликає у людини фетотоксичність (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа), а також неонатальну токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Пацієнткам, які планують вагітність, слід призначати альтернативну терапію з доведеним профілем безпеки застосування у вагітних. Якщо лікування АРА II відбувалося у другому триместрі вагітності, рекомендується ультразвукове дослідження нирок та кісток черепа плода. Новонароджені, матері яких отримували АРА II, повинні ретельно спостерігатися щодо артеріальної гіпотензії. Терапія препаратом Телміста H протипоказана в період грудного вигодовування. У дослідженнях на тварин впливу телмісартану та гідрохлортіазиду на фертильність не спостерігалося. Дослідження щодо вивчення впливу на фертильність людини не проводилися. Протипоказаний особам віком до 18 років, оскільки ефективність та безпека не встановлені.Побічна діяЧастота побічних реакцій, які можуть виникати під час терапії, наведена у вигляді наступної градації: дуже часто (≥ 1/10), часто (від ≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1 /100), рідко (від ≥ 1/10 000 до < 1/1000), дуже рідко (< 1/10 000), частота невідома (частота не може бути оцінена за доступними даними). Системно-органний клас Небажана реакція Гідрохлоро-тіазид + Телмісартан Гідрохлоро-тіазид Телмісар-тан Інфекційні та паразитарні захворювання Інфекції верхніх дихальних шляхів, інфекції сечовивідних шляхів (включаючи цистит) - - не часто Бронхіт, фарингіт, синусит рідко - - Сепсис, включаючи випадки з летальним кінцем - - рідко Запалення слинних залоз (сіаладеніт) - частота невідома - Порушення з боку крові та лімфатичної системи Анемія - - не часто Тромбоцитопенія, еозинофілія - - рідко Тромбоцитопенія (іноді з пурпурою), апластична анемія, гемолітична анемія, пригнічення функції кісткового мозку, лейкопенія, нейтропенія, агрануло-цитоз - частота невідома - Порушення з боку імунної системи Загострення або посилення симптомів системного червоного вовчаку рідко - - Гіперчутливість, анафілактичні реакції - частота невідома рідко Порушення з боку ендокринної системи Відсутність належного глікемічного контролю при цукровому діабеті (порушення толерантності до глюкози) - частота невідома - Порушення з боку обміну речовин та харчування Гіпокаліємія не часто - - Гіперкаліємія - - не часто Гіпонатріємія, гіперурикемія рідко - - Гіпоглікемія (у пацієнтів із цукровим діабетом) - - рідко Гіпомагніємія - часто - Гіперкальціємія - рідко - Гіпохлоремічний алкалоз - рідко - Гіповолемія, порушення водно-електролітного балансу, зниження апетиту, анорексія, гіперглікемія, гіперхолестеринемія - частота невідома - Порушення психіки Тривога не часто - - Депресія рідко - - Збуджений стан - частота невідома - Порушення з боку нервової системи Запаморочення часто - - Синкопальний стан/непритомність, парестезія не часто - - Порушення сну, безсоння рідко - - Сонливість - - рідко Головний біль - рідко - Переднепритомний стан - частота невідома - Порушення з боку органу зору Порушення зору, минуща нечіткість зорового сприйняття рідко - - Ксантопсія, гостра міопія, гостра закритокутова глаукома - частота невідома - Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Вертіго не часто - - Порушення з боку серця Аритмії, тахікардія не часто - - Брадикардія - - не часто Порушення з боку судин Виражене зниження артеріального тиску (включаючи ортостатичну гіпотензію) не часто - - Некротичний васкуліт - частота невідома - Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Задишка не часто - - Кашель - - не часто Респіраторний дистрес-синдром (включаючи пневмоніт та набряк легенів) рідко - - Інтерстиціальне захворювання легень - - дуже рідко Порушення з боку травної системи Діарея, сухість слизової оболонки ротової порожнини, метеоризм не часто - - Біль у животі, запор, диспепсія, блювання, гастрит рідко - - Нудота - часто - Дискомфорт у ділянці шлунка - частота невідома рідко Панкреатит - частота невідома - Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Порушення функції печінки рідко - - Жовтяниця (гепатоцелюлярна або холестатична) - частота невідома - Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Ангіоневротичний набряк (включаючи випадки з летальним кінцем), еритема, свербіж шкіри, висипання на шкірі, підвищене потовиділення, кропивниця рідко - - Екзема, лікарський висип, токсичний шкірний висип - - рідко Токсичний епідермальний некроліз, вовчаковоподібні реакції, рецидив системного червоного вовчаку, шкірний васкуліт, реакція фотосенсибілізації, мультиформна еритема - частота невідома - Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини Біль у спині, спазми м'язів, міалгія не часто - - Артралгія, біль у кінцівках, судоми литкових м'язів рідко - - Артроз, тендинітоподібні симптоми - - рідко М'язова слабкість - частота невідома - Порушення з боку нирок і сечовивідних шляхів Ниркова недостатність, включаючи гостру ниркову недостатність - - не часто Інтерстиціальний нефрит, порушення функції нирок, глюкозурія - частота невідома - Порушення з боку статевих органів та молочної залози Еректильна дисфункція/імпотенція не часто - - Загальні розлади та порушення в місці введення Біль у грудній клітці не часто - - Астенія (слабкість) - - не часто Грипоподібні симптоми, біль рідко - - Лихоманка - частота невідома - Лабораторні та інструментальні дані Підвищення концентрації сечової кислоти у плазмі крові не часто - - Підвищення концентрації креатиніну в плазмі, підвищення активності «печінкових» ферментів, креатинфосфокінази в плазмі крові рідко - - Зниження гемоглобіну - - рідко Гіпертригліцеридемія - частота невідома - Взаємодія з лікарськими засобамиГідрохлоротіазид Нерекомендовані поєднання лікарських засобів Препарати літію При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та препаратів літію знижується нирковий кліренс літію, що може призвести до підвищення концентрації літію у плазмі крові та збільшення його токсичності. При необхідності одночасного застосування гідрохлортіазиду слід ретельно підбирати дозу препаратів літію, регулярно контролювати концентрацію літію у плазмі крові та відповідним чином підбирати дозу препарату. Поєднання лікарських засобів, що вимагають особливої уваги Препарати, здатні викликати поліморфну шлуночкову тахікардію типу «пірует» Слід з особливою обережністю застосовувати гідрохлортіазид одночасно з такими препаратами, як: антиаритмічні лікарські препарати IAкласу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід, прокаїнамід) та IC класу (флекаїнід); антиаритмічні лікарські препарати ІІІ класу (дофетилід, ібутилід, бретилія тозилат), соталол, дронедарон, аміодарон; інші (неантиаритмічні) лікарські засоби, такі як: - нейролептики: фенотіазини (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин, флуфеназин), бензаміди (амісульприд, сультоприд, сульпірид, тіаприд), бутирофенони (дроперидол, галоперидол), пім; - антидепресанти: трициклічні антидепресанти, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) (циталопрам, есциталопрам); - антибактеріальні засоби: фторхінолони (левофлоксацин, моксифлоксацин, спарфлоксацин, ципрофлоксацин), макроліди (еритроміцин при внутрішньовенному введенні, азитроміцин, кларитроміцин, рокситроміцин, спіраміцин), ко-тримоксазол; - протигрибкові засоби: азоли (воріконазол, ітраконазол, кетоконазол, флуконазол); - протималярійні засоби (хінін, хлорохін, мефлохін, галофантрин, лумефантрін); - протипротозойні засоби (пентамідин при парентеральному введенні); - Антиангінальні засоби (ранолазин, беприділ); - протипухлинні засоби (вандетаніб, миш'яку триоксид, оксаліплатин, такролімус); - протиблювотні засоби (домперидон, ондансетрон); - засоби, що впливають на моторику ШКТ (цизапрід); - Антигістамінні засоби (астемізол, терфенадин, мізоластин); - інші лікарські засоби (анагрелід, вазопресин, дифеманілу метилсульфат, кетансерин, пробукол, пропофол, севофлуран, терліпресин, теродилін, цилостазол). У зв'язку зі збільшенням ризику шлуночкових аритмій, особливо поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует» (фактор ризику – гіпокаліємія) слід визначити вміст калію в плазмі крові та, при необхідності, відкоригувати його до початку комбінованої терапії гідрохлортіазидом із зазначеними вище препаратами. Необхідний контроль клінічного стану пацієнта, вмісту електролітів плазми крові та показників ЕКГ. У пацієнтів із гіпокаліємією необхідно застосовувати препарати, що не викликають поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует». Лікарські засоби, здатні збільшувати тривалість інтервалу QT Одночасне застосування гідрохлортіазиду з лікарськими препаратами, здатними збільшувати тривалість інтервалу QT, має ґрунтуватися на ретельній оцінці для кожного пацієнта співвідношення очікуваної користі та потенційного ризику (можливе збільшення ризику розвитку поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует»). При застосуванні таких комбінацій необхідно регулярно реєструвати ЕКГ (для виявлення подовження інтервалу QT), а також контролювати вміст калію у плазмі крові. Препарати, здатні викликати гіпокаліємію: амфотерицин В (при внутрішньовенному введенні), глюко- та мінералокортикостероїди (при системному застосуванні), тетракозактид (адренокортикотропний гормон [АКТГ]), гліциризинова кислота (карбеноксолон, препарати, що містять корень кишечника Збільшення ризику розвитку гіпокаліємії при одночасному застосуванні з гідрохлортіазидом (адитивний ефект). Необхідний регулярний контроль вмісту калію в плазмі, при необхідності – його корекція. На тлі терапії гідрохлортіазидом рекомендується застосовувати проносні засоби, що не стимулюють моторику кишечника. Серцеві глікозиди Гіпокаліємія та гіпомагніємія, зумовлені дією тіазидних діуретиків, посилюють токсичність серцевих глікозидів. При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та серцевих глікозидів слід регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові, показники ЕКГ та, за необхідності, коригувати терапію. Поєднання лікарських препаратів, які потребують уваги Інші гіпотензивні препарати Потенціювання антигіпертензивної дії гідрохлоротіазиду (адитивний ефект). Може виникнути потреба у корекції дози одночасно призначених гіпотензивних препаратів. Етанол, барбітурати, антипсихотичні засоби (нейролептики), антидепресанти, анксіолітики, наркотичні анальгетики та засоби для загальної анестезії Можливе посилення антигіпертензивної дії гідрохлоротіазиду та потенціювання ортостатичної гіпотензії (адитивний ефект). Недеполяризуючі міорелаксанти (наприклад, тубокурарин) Можливе посилення ефекту недеполяризуючих міорелаксантів. Адреноміметики (пресорні аміни) Гідрохлоротіазид може знижувати ефект адреноміметиків, таких як епінефрин (адреналін) та норепінефрин (норадреналін). Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) та високі дози ацетилсаліцилової кислоти (≥3 г/добу) НПЗЗ можуть знижувати діуретичну та антигіпертензивну дії гідрохлортіазиду. При одночасному застосуванні існує ризик розвитку гострої ниркової недостатності внаслідок зниження ШКФ. Гідрохлортіазид може посилювати токсичну дію високих доз саліцилатів на центральну нервову систему. Гіпоглікемічні засоби для прийому внутрішньо та інсулін Тіазидні діуретики впливають на толерантність до глюкози (можливий розвиток гіперглікемії) та знижують ефективність гіпоглікемічних засобів (може знадобитися корекція дози гіпоглікемічних засобів). Слід з обережністю застосовувати гідрохлортіазид і метформін у зв'язку з ризиком розвитку лактоацидозу на тлі порушення функції нирок, викликаного гідрохлортіазидом. Бета-адреноблокатори, діазоксид Одночасне застосування тіазидних діуретиків (включаючи гідрохлортіазид) з бета-адреноблокаторами або діазоксидом може збільшувати ризик розвитку гіперглікемії. Лікарські препарати, що застосовуються для лікування подагри (пробенецид, сульфінпіразон, алопуринол) Може знадобитися корекція дози урикозуричних лікарських засобів, оскільки гідрохлортіазид збільшує концентрацію сечової кислоти у сироватці крові. Тіазидні діуретики можуть збільшувати частоту розвитку реакцій гіперчутливості до алопуринолу. Амантадін Тіазидні діуретики (включаючи гідрохлортіазид) можуть знижувати кліренс амантадину, призводити до підвищення концентрації амантадину в плазмі та збільшувати ризик його небажаних ефектів. Антихолінергічні препарати (холіноблокатори) Антихолінергічні препарати (наприклад, атропін, біпериден) збільшують біодоступність тіазидних діуретиків за рахунок зниження моторики шлунково-кишкового тракту та швидкості спорожнення шлунка. Цитотоксичні (протипухлинні) препарати Тіазидні діуретики зменшують ниркову екскрецію цитотоксичних лікарських засобів (наприклад, циклофосфаміду та метотрексату) та потенціюють їхню мієлосупресивну дію. Метилдопа Описані випадки гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та метилдопи. Протиепілептичні препарати (карбамазепін, окскарбазепін, топірамат) Ризик розвитку симптоматичної гіпонатріємії. При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та карбамазепіну необхідне спостереження за станом пацієнта та контроль вмісту натрію у сироватці крові. При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та топірамату також слід контролювати вміст топірамату у сироватці крові, при необхідності призначати препарати калію або коригувати дозу топірамату. СІОЗС При одночасному застосуванні з тіазидними діуретиками можливе потенціювання гіпонатріємії. Необхідний контроль вмісту натрію у плазмі крові. Циклоспорин При одночасному застосуванні тіазидних діуретиків та циклоспорину збільшується ризик розвитку гіперурикемії та загострення подагри. Пероральні антикоагулянти Тіазидні діуретики можуть зменшувати ефект пероральних антикоагулянтів. Йодмісткі контрастні речовини Зневоднення організму на фоні прийому тіазидних діуретиків збільшує ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при застосуванні високих доз йодовмісних контрастних речовин. Перед застосуванням йодовмісних контрастних речовин необхідно компенсувати втрату рідини. Препарати кальцію При одночасному застосуванні можливе підвищення вмісту кальцію в плазмі та розвиток гіперкальціємії внаслідок зниження виведення іонів кальцію нирками. Якщо необхідне одночасне призначення кальцієвмісних лікарських засобів, слід контролювати вміст кальцію в плазмі крові і коригувати дозу препаратів кальцію. Аніонні обмінні смоли (колестирамін та колестипол) Аніонні обмінні смоли зменшують абсорбцію гідрохлортіазиду. Одноразові дози колестираміну та колестиполу зменшують всмоктування гідрохлортіазиду в ШКТ на 85 % та 43 % відповідно. Телмісартан При одночасному застосуванні телмісартану з: іншими гіпотензивними засобами можливе посилення антигіпертензивного ефекту. В одному дослідженні при комбінованому застосуванні телмісартану та раміприлу спостерігалося підвищення AUC0-24 та Сmax раміприлу та раміприлату у плазмі крові у 2,5 рази. Клінічна значимість цієї взаємодії не встановлено. При аналізі небажаних явищ, що призвели до припинення лікування, та аналізі серйозних небажаних явищ, отриманих у ході клінічного дослідження, було встановлено, що кашель та ангіоневротичний набряк частіше спостерігалися на фоні терапії раміприлом, тоді як гіпотензія частіше зустрічалася на фоні терапії телмісартаном. Випадки гіперкаліємії, ниркової недостатності, артеріальної гіпотензії та синкопе спостерігалися достовірно частіше при одночасному застосуванні телмісартану та раміприлу; препаратами літію відзначалося оборотне збільшення вмісту літію в плазмі, що супроводжується токсичними явищами при прийомі інгібіторів АПФ. В окремих випадках подібні зміни зареєстровані при призначенні АРА II, зокрема, телмісартану. При одночасному застосуванні препаратів літію та АРА II рекомендується проводити визначення вмісту літію у плазмі крові; НПЗЗ, включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозах, що застосовуються як протизапальний засіб, інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) та неселективні нестероїдні протизапальні засоби, можуть викликати розвиток гострої ниркової недостатності у пацієнтів зі зниженим ОЦК. Препарати, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему (РААС), можуть мати синергічний ефект. У пацієнтів, які одночасно застосовують НПЗП та телмісартан, на початку лікування має бути компенсований ОЦК та проведено контроль функції нирок. Зниження ефекту гіпотензивних засобів, таких як телмісартан, за допомогою інгібування судинорозширювального ефекту простагландинів відзначалося при одночасному лікуванні НПЗЗ. При одночасному застосуванні телмісартану з ібупрофеном або парацетамолом не було виявлено клінічно значущого ефекту; дигоксином, варфарином, гідрохлортіазидом, глібенкламідом, симвастатином та амлодипіном не виявлено клінічно значущої взаємодії. Відзначено збільшення середньої концентрації дигоксину в плазмі в середньому на 20% (в одному випадку на 39%). При одночасному застосуванні телмісартану та дигоксину доцільно проводити періодичне визначення концентрації дигоксину у плазмі крові; аліскіреном, алискиренсодержащими препаратами клінічні дані показали, що подвійна блокада РААС за допомогою одночасного застосування інгібіторів АПФ, АРА II та аліскірену пов'язана з високою частотою розвитку побічних ефектів, таких як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія, зниження ниркової функції (у тому числі гостра ниркова недостатність) із застосуванням одного блокатора активності РААС. Одночасне застосування АРА II з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування АРА IIсингібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією і не рекомендується у інших пацієнтів; препаратами, здатними викликати гіперкаліємію Як і інші лікарські засоби, що діють на РААС, телмісартан може спричинити ризик розвитку гіперкаліємії. Ризик може бути збільшений у разі одночасного застосування з іншими лікарськими засобами, які можуть викликати гіперкаліємію (замінники солі, що містять калій, калійзберігаючі діуретики [спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид], інгібітори АПФ, АРА II та НПЗЗП, включаючи селективні інгібі , гепарин, імунодепресанти [циклоспорин, такролімус та триметоприм]). Необхідно бути обережними при одночасному застосуванні і періодично контролювати вміст калію в плазмі крові; діуретиками (тіазидними або «петльовими»). Попереднє лікування високими дозами діуретиків, такими як фуросемід («петлевий» діуретик) та гідрохлоротіазид (тіазидний діуретик), може призвести до гіповолемії та ризику розвитку артеріальної гіпотензії на початку лікування телмісартаном; кортикостероїди (для системного застосування). Кортикостероїди послаблюють антигіпертензивний ефект телмісартану.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від часу їди. Препарат Телмісту H слід приймати 1 раз на день. Препарат Телмісту H в дозі гідрохлортіазид 12,5 мг + телмісартан 40 мг може призначатися пацієнтам, у яких застосування телмісартану в дозі 40 мг або гідрохлортіазиду не призводить до адекватного контролю артеріального тиску. Препарат Телмісту H в дозі гідрохлортіазид 12,5 мг + телмісартан 80 мг може призначатися пацієнтам, у яких застосування телмісартану в дозі 80 мг або препарату Телмісту H в дозі гідрохлортіазид 12,5 мг + телмісартан 40 мг не призводить до адекватного контролю артеріального тиску. Препарат Телмісту®H у дозі гідрохлортіазид 25 мг + телмісартан 80 мг може призначатися пацієнтам, у яких застосування телмісартану в дозі 80 мг або препарату Телмісту® H у дозі гідрохлортіазид 12,5 мг + телмісартан 80 мг не призводить до адекватного контролю АТ, або пацієнт яких раніше було стабілізовано телмісартаном або гідрохлортіазидом при роздільному застосуванні. У пацієнтів з тяжким ступенем артеріальної гіпертензії максимальна добова доза телмісартану 160 мг у монотерапії або у комбінації з гідрохлортіазидом 12,5-25,0 мг є ефективною та добре переноситься. Порушення функції нирок Наявний обмежений досвід застосування комбінації гідрохлортіазид + телмісартан у пацієнтів з легкими або помірно вираженими порушеннями функції нирок не потребує зміни дози препарату у цих випадках. У таких пацієнтів слід контролювати функцію нирок (застосування при КК менше 30 мл/хв див. розділ "Протипоказання"). Порушення функції печінки У пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції печінки (клас А та В за класифікацією Чайлд-П'ю) добова доза препарату Телміста H не повинна перевищувати дозу гідрохлортіазиду 12,5 мг і телмісартану 40 мг на день (див. розділ «Фармакологічні властивості. Фармакокінетика» ). Пацієнти похилого віку Режим дозування не потребує змін.ПередозуванняВідомості про передозування обмежені. Гідрохлоротіазид Симптоми Найчастішими проявами передозування гідрохлортіазидом є збільшення діурезу, що супроводжується гострою втратою рідини (дегідратацією) та електролітними порушеннями (гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія). Передозування гідрохлортіазидом може виявлятися такими симптомами: з боку серцево-судинної системи: тахікардія, зниження артеріального тиску, шок; з боку нервової системи: слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення та спазми литкових м'язів, парестезія, порушення свідомості, втома; з боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, спрага; з боку нирок та сечовивідних шляхів: поліурія, олігурія або анурія (через гемоконцентрацію); лабораторні показники: гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія, алкалоз, підвищена концентрація залишкового азоту сечовини у плазмі (особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю). Лікування При передозуванні проводиться симптоматична та підтримуюча терапія. Якщо гідрохлортіазид був прийнятий нещодавно, для його виведення показані індукція блювання або промивання шлунка. Абсорбцію гідрохлортіазиду можна зменшити прийомом внутрішньо активованого вугілля. У разі зниження АТ або шоку слід заповнити ОЦК запровадженням плазмозамінних рідин та дефіцит електролітів (калій, натрій). При дихальній недостатності показано інгаляцію кисню або штучну вентиляцію легень. Слід контролювати водно-електролітний баланс (особливо вміст калію у сироватці крові) та функцію нирок до їх нормалізації. Специфічного антидоту немає. Гідрохлортіазид виводиться при гемодіалізі, проте ступінь його виведення не встановлено. Телмісартан Симптоми Найбільш вираженими проявами передозування були надмірне зниження АТ та тахікардія, також повідомляли про брадикардію, запаморочення, підвищення концентрації сироваткового креатиніну та гострої ниркової недостатності. Лікування Телмісартан не виводиться шляхом гемодіалізу. Слід ретельно контролювати стан пацієнтів та здійснювати симптоматичне, а також підтримуюче лікування. Підхід до лікування залежить від часу, що минув після прийому препарату, та виразності симптомів. Рекомендовані заходи включають провокування блювання і/або промивання шлунка, доцільний прийом активованого вугілля. Слід регулярно контролювати вміст електролітів та концентрацію креатиніну у плазмі крові. При виникненні вираженого зниження артеріального тиску пацієнту слід прийняти горизонтальне положення з піднятими ногами, при цьому необхідно швидко заповнити об'єм ОЦК та вміст електролітів.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗастосування препарату Телміста Н у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда не рекомендується у зв'язку з недостатнім досвідом клінічного застосування. Лікарський препарат Телміста Н не слід застосовувати для усунення гіпертонічного кризу. Гідрохлоротіазид Порушення функції нирок У пацієнтів з порушеннями функції нирок гідрохлортіазид може спричинити азотемію. При нирковій недостатності можлива кумуляція гідрохлортіазиду. У пацієнтів із зниженою функцією нирок потрібен періодичний контроль КК. При прогресуванні порушення функції нирок та/або настання олігурії (анурії) гідрохлортіазид слід відмінити. Порушення функції печінки При застосуванні тіазидних діуретиків у пацієнтів з порушеннями функції печінки можливий розвиток печінкової енцефалопатії. Пацієнтам із печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості або печінковою енцефалопатією застосування тіазидів протипоказане. У пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості та/або прогресуючими захворюваннями печінки гідрохлортіазид слід застосовувати з обережністю, оскільки навіть невелика зміна водно-електролітного балансу та накопичення амонію у сироватці крові може спричинити печінкову кому. У разі появи симптомів енцефалопатії прийом діуретиків слід негайно припинити. Водно-електролітний баланс та метаболічні порушення Тіазидні діуретики (включаючи гідрохлортіазид) можуть викликати зменшення ОЦК (гіповолемію) та порушення водно-електролітного балансу (в т. ч. гіпокаліємію, гіпонатріємію, гіпохлоремічний алкалоз). Клінічними симптомами порушень водно-електролітного балансу є сухість слизової оболонки порожнини рота, спрага, слабкість, млявість, стомлюваність, сонливість, неспокій, м'язовий біль або судоми, м'язова слабкість, виражене зниження АТ, олігурія, тахікардія, аритмія як нудота та блювота). У пацієнтів, які отримують терапію гідрохлортіазидом (особливо при тривалому курсовому лікуванні), слід виявляти клінічні симптоми порушень водно-електролітного балансу, регулярно контролювати вміст електролітів у плазмі. Натрій Всі діуретичні препарати можуть викликати гіпонатріємію, що іноді призводить до тяжких ускладнень. Гіпонатріємія та гіповолемія можуть призводити до зневоднення та ортостатичної гіпотензії. Супутнє зниження вмісту хлору в плазмі може призводити до вторинного компенсаторного метаболічного алкалозу, проте частота і ступінь виразності цього ефекту незначні. Рекомендується визначати вміст натрію в плазмі крові до початку лікування та регулярно контролювати цей показник на фоні прийому гідрохлортіазиду. Калій При застосуванні тіазидних та тіазидоподібних діуретиків існує ризик різкого зниження вмісту калію у плазмі крові та розвитку гіпокаліємії (вміст калію у плазмі крові менше 3,4 ммоль/л). Гіпокаліємія підвищує ризик розвитку порушень серцевого ритму (у т. ч. важких аритмій) та посилює токсичну дію серцевих глікозидів. Крім того, гіпокаліємія (як і брадикардія) є станом, що сприяє розвитку поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует», яка може призводити до летального результату. Гіпокаліємія становить найбільшу небезпеку для наступних груп пацієнтів: особи похилого віку, пацієнти, які одночасно одержують терапію антиаритмічними та неантіаритмічними препаратами, які можуть викликати поліморфну шлуночкову тахікардію типу «пірует» або збільшувати тривалість інтервалу QT на ЕКГ, С, пацієнти з порушеннями. Крім того, до групи підвищеного ризику належать пацієнти із збільшеним інтервалом QT. При цьому немає значення, викликане це збільшення вродженими причинами або дією лікарських засобів. У всіх описаних вище випадках необхідно уникати ризику розвитку гіпокаліємії та регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові. Перше визначення вмісту калію в плазмі необхідно провести протягом першого тижня від початку лікування. З появою гіпокаліємії має бути призначене відповідне лікування. Гіпокаліємію можна коригувати застосуванням калійвмісних препаратів або прийомом харчових продуктів, багатих калієм (сухофрукти, фрукти, овочі). Кальцій Тіазидні діуретики можуть зменшувати виведення іонів кальцію нирками, призводячи до незначного та тимчасового підвищення вмісту кальцію в плазмі. У деяких пацієнтів при тривалому застосуванні тіазидних діуретиків спостерігалися патологічні зміни паращитовидних залоз з гіперкальціємією та гіперфосфатемією, але без типових ускладнень гіперпаратиреозу (нефролітіаз, зниження мінеральної щільності кісткової тканини, виразкова хвороба). Виражена гіперкальціємія може бути проявом раніше недіагностованого гіперпаратиреозу. Через вплив на метаболізм кальцію тіазиди можуть впливати на лабораторні показники функції паращитовидних залоз. Слід припинити прийом тіазидних діуретиків (включно з гідрохлортіазидом) перед дослідженням функції паращитовидних залоз. Магній Встановлено, що тіазиди збільшують виведення іонів магнію нирками, що може призвести до гіпомагніємії. Клінічне значення гіпомагніємії залишається незрозумілим. Глюкоза Лікування тіазидними діуретиками може порушувати толерантність до глюкози. При застосуванні гідрохлортіазиду у пацієнтів з маніфестним або латентним цукровим діабетом необхідно регулярно контролювати концентрацію глюкози в крові. Може знадобитися корекція дози гіпоглікемічних лікарських засобів. Сечова кислота У пацієнтів з подагрою може збільшуватись частота виникнення нападів або загострюватися перебіг подагри. Необхідний ретельний контроль за пацієнтами з подагрою та порушенням метаболізму сечової кислоти (гіперурикемією). Ліпіди При застосуванні гідрохлортіазиду може збільшуватися концентрація холестерину та тригліцеридів у плазмі крові. Гостра міопія/вторинна глаукома. Гідрохлортіазид може викликати ідіосинкразічну реакцію, що призводить до розвитку гострої міопії та гострого нападу вторинної глаукоми. Симптоми включають: раптове зниження гостроти зору або біль в очах, які проявляються, як правило, протягом декількох годин або тижнів від початку терапії гідрохлортіазидом. За відсутності лікування гостра глаукома може призвести до незворотної втрати зору. З появою симптомів необхідно якнайшвидше припинити прийом гідрохлортіазиду. Якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим, може знадобитися невідкладне медикаментозне лікування або хірургічне втручання. Факторами ризику розвитку гострої глаукоми є: алергічна реакція на сульфонаміди або пеніцилін в анамнезі. Порушення з боку імунної системи Є повідомлення про те, що тіазидні діуретики (в т. ч. гідрохлортіазид) можуть викликати загострення або прогресування системного червоного вовчаку, а також вовчаковоподібні реакції. У пацієнтів, які отримують тіазидні діуретики, реакції підвищеної чутливості можуть спостерігатися навіть за відсутності вказівок на наявність в анамнезі алергічних реакцій або бронхіальної астми. Фоточутливість Існує інформація про випадки розвитку реакцій фоточутливості при прийомі тіазидних діуретиків. У разі появи фоточутливості на фоні прийому гідрохлортіазиду слід припинити лікування. Якщо продовження прийому діуретика необхідне, слід захищати шкірні покриви від впливу сонячних променів або штучних ультрафіолетових (УФ)-променів. НМРК У двох фармакоепідеміологічних дослідженнях, виконаних з використанням даних Данського Національного Регістру Раку, було продемонстровано зв'язок між прийомом гідрохлортіазиду та підвищеним ризиком розвитку НМРК – базальноклітинної карциноми та плоскоклітинної карциноми. Ризик розвитку НМРК зростав зі збільшенням сумарної (накопиченої) дози гідрохлортіазиду. Можливим механізмом розвитку НМРК є фотосенсибілізуюча дія гідрохлортіазиду. Пацієнти, які приймають гідрохлортіазид як монотерапію або в комбінації з іншими лікарськими препаратами, повинні бути обізнані про ризик розвитку НМРК. Таким пацієнтам рекомендується регулярно оглядати шкірні покриви з метою виявлення будь-яких нових підозрілих уражень, а також змін уже наявних уражень шкіри. Про всі підозрілі зміни шкіри слід негайно повідомляти лікаря. Підозрювальні ділянки шкіри повинні бути обстежені фахівцем. Для уточнення діагнозу може знадобитися гістологічне дослідження біоптатів шкіри. З метою мінімізації ризику розвитку НМРК пацієнтам слід рекомендувати дотримуватись профілактичних заходів, таких як обмеження впливу сонячного світла та УФ-променів, а також використання відповідних захисних засобів. У пацієнтів із НМРК в анамнезі рекомендується переглянути доцільність застосування гідрохлортіазиду. Алкоголь У період лікування не рекомендується вживати алкогольні напої, тому що етанол посилює антигіпертензивну дію тіазидних діуретиків. Спортсмени Гідрохлортіазид може давати позитивний результат під час проведення допінг-контролю у спортсменів. Інше У пацієнтів з вираженим атеросклерозом церебральних і коронарних артерій слід особливо обережно застосовувати гідрохлортіазид. Тіазидні діуретики можуть знижувати кількість йоду, пов'язаного з білками плазми, без прояву ознак порушення функції щитовидної залози. Телмісартан Печінкова недостатність Телмісартан не повинен застосовуватися у пацієнтів з холестазом, непрохідністю жовчних шляхів або тяжким порушенням функції печінки (клас С класифікації Чайлд-П'ю). оскільки телмісартан виводиться, головним чином, із жовчю. Передбачається, що у таких пацієнтів знижений печінковий кліренс телмісартану. Реноваскулярна гіпертензія При лікуванні лікарськими засобами, що діють на РААС, у пацієнтів з двостороннім стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки зростає ризик виникнення тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності. Подвійна блокада РААС Дані про одночасне застосування інгібіторів АПФ з АРА II або cпрепаратами, що містять аліскірен, підтверджують підвищений ризик різкого зниження АТ, розвитку гіперкаліємії та порушення ниркової функції (включаючи гостру ниркову недостатність). Одночасне застосування АРА II, включаючи телмісартан, з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) і не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування АРА II, включаючи телмісартан, з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. За необхідності здійснення подвійної блокади РААС слід розглядати кожен випадок індивідуально та ретельно контролювати функцію нирок, водноелектролітний баланс та показники АТ. Інші захворювання, що характеризуються стимуляцією РААС У пацієнтів, судинний тонус та ниркова функція яких залежать переважно від активності РААС (наприклад, пацієнти з ХСН або хворобою нирок, у тому числі стенозом ниркової артерії), застосування лікарських засобів, що діють на цю систему, таких як телмісартан, було асоційоване з виникненням гострої. артеріальної гіпотензії, гіперазотемії, олігурії або рідко – з гострою нирковою недостатністю. Первинний гіперальдостеронізм Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом зазвичай не відповідають на лікування гіпотензивними лікарськими засобами, дія яких проявляється інгібуванням РААС. У зв'язку з цим застосування телмісартану в цих випадках не рекомендується. Ниркова недостатність та трансплантація нирки Клінічний досвід застосування телмісартану у пацієнтів, яким нещодавно була проведена трансплантація нирки, відсутня. Зниження ОЦК У пацієнтів зі зниженням ОЦК та/або вмісту натрію в плазмі крові внаслідок попередньої діуретичної терапії, обмеження прийому кухонної солі, діареї або блювання може виникати симптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після першого прийому телмісартану. Стеноз аортального та мітрального клапана, ГЗКМП Як і при застосуванні інших судинно-розширювальних засобів, слід дотримуватися обережності при призначенні препарату пацієнтам зі стенозом аортального, мітрального клапана або ГЗКМП. Гіперкаліємія Телмісартан може призвести до гіперкаліємії через антагонізм до рецепторів ангіотензину II (підтип AT(1)). Для пацієнтів похилого віку, пацієнтів з нирковою недостатністю, пацієнтів з цукровим діабетом і також з артеріальною гіпертензією та ІХС, пацієнтів, які отримують супутню терапію лікарськими засобами, які можуть викликати підвищення вмісту калію, та/або пацієнтів із супутнім захворюванням, гіперкаліємія може призвести до летального результату. Перед розглядом можливості супутнього застосування лікарських засобів, що діють на РААС, необхідно оцінити співвідношення "користь-ризик". Основними факторами ризику, які слід враховувати, є: цукровий діабет, ниркова недостатність, серцева недостатність, літній вік (пацієнти віком від 70 років); поєднання з одним або більше лікарським засобом, що діє на РААС, та/або харчовими добавками, що містять калій. Лікарськими препаратами, здатними викликати гіперкаліємію, є калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, АРА II, нестероїдні протизапальні засоби, у тому числі селективні інгібітори ЦОГ-2, гепарин, імунодепресанти (циклоспорин або такролімус), триметоприм, а також замінники повар; супутні захворювання або стан, особливо зневоднення, гостра серцева недостатність, метаболічний ацидоз, порушення функції нирок, гостра ниркова недостатність (наприклад, при інфекційних захворюваннях), синдром цитолізу (наприклад, гостра ішемія кінцівок, рабдоміоліз, велика травма). Пацієнтам із групи ризику рекомендується ретельно контролювати вміст калію у плазмі крові. Серцева недостатність Як і при застосуванні інших препаратів, що впливають на РААС, у пацієнтів із серцевою недостатністю (що супроводжується або не супроводжується порушенням функції нирок) є ризик розвитку значного зниження артеріального тиску, а також порушення функції нирок, у тому числі гострої ниркової недостатності. Етнічні відмінності Порушення функції печінки при призначенні телмісартану здебільшого спостерігалися у жителів Японії. Пацієнти з цукровим діабетом, які отримують лікування інсуліном або гіпоглікемічними засобами для перорального застосування. У пацієнтів з цукровим діабетом, які отримують лікування інсуліном або гіпоглікемічними засобами для перорального застосування, застосування телмісартану може призводити до розвитку гіпоглікемії та має супроводжуватися контролем рівня глюкози в крові. При необхідності слід провести корекцію дози інсуліну чи інших гіпоглікемічних препаратів. Спеціальна інформація щодо допоміжних речовин Препарат Телмісту H містить лактозу та сорбітол, тому протипоказаний пацієнтам з непереносимістю фруктози або лактози, дефіцитом лактази, синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції. Застосування при хронічних захворюваннях: Порушення функції нирок Наявний обмежений досвід застосування комбінації гідрохлортіазид + телмісартан у пацієнтів з легкими або помірно вираженими порушеннями функції нирок не потребує зміни дози препарату у цих випадках. У таких пацієнтів слід контролювати функцію нирок (застосування при КК менше 30 мл/хв див. розділ "Протипоказання"). Порушення функції печінки У пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції печінки (клас А та В за класифікацією Чайлд-П'ю) добова доза препарату Телміста H не повинна перевищувати дозу гідрохлортіазиду 12,5 мг і телмісартану 40 мг на день (див. розділ «Фармакологічні властивості. Фармакокінетика» ). Пацієнти похилого віку Режим дозування не потребує змін. Вплив на керування транспортними засобами: Спеціальних клінічних досліджень щодо оцінки впливу комбінації гідрохлортіазид + телмісартан на здатність керувати автотранспортом та роботу з механізмами, що вимагають підвищеної уваги, не проводилося. Однак при керуванні автотранспортом та заняттях потенційно небезпечними видами діяльності слід брати до уваги можливість розвитку запаморочення та сонливості, що потребує дотримання обережності.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкагідрохлортіазид + телмісартан таблетки на 1 таблетку 12,5 мг + 40 мг/12,5 мг + 80 мг/25 мг + 80 мг речовини, що діють: Гідрохлортіазид 12,50 мг/12,50 мг/25,00 мг Телмісартан 40,00 мг/80,00 мг/80,00 мг Допоміжні речовини: Меглюмін, натрію гідроксид, повідон-К30, лактози моногідрат, сорбітол, магнію стеарат, манітол, манітол DC, барвник заліза оксид жовтий (Е172) (для таблеток 25 мг + 80 мг), барвник заліза оксид червоний (Е172) ,5 мг + 40 мг і 12,5 мг + 80 мг), гипролоза, кремнію діоксид колоїдний, стеарилфумарат натріюОпис лікарської формиТаблетки 12,5 мг + 40 мг: Овальні, двоопуклі, двошарові таблетки, один шар від білого до майже білого кольору або рожево-білого кольору, інший шар рожевого кольору з вкрапленнями світло-рожевого та темно-рожевого кольору. Таблетки 12,5 мг + 80 мг: Овальні, двоопуклі, двошарові таблетки, один шар від білого до майже білого кольору або рожево-білого кольору, інший шар рожевого кольору з вкрапленнями світло-рожевого та темно-рожевого кольору. Таблетки 25 мг + 80 мг: Овальні, двоопуклі, двошарові таблетки, один шар від білого до жовтувато-білого кольору, інший шар жовтого кольору з вкрапленнями світло-жовтого та темно-жовтого кольору.Фармакотерапевтична групагіпотензивний засіб комбінований (діуретичний засіб + ангіотензину II антагоністів рецепторів)ФармакокінетикаОдночасне застосування телмісартану та гідрохлортіазиду не впливає на фармакокінетику кожного з компонентів препарату. Гідрохлоротіазид Всмоктування та розподіл Гідрохлортіазид не повною мірою, проте досить швидко всмоктується із шлунково-кишкового тракту (ЖКТ). Після прийому внутрішньо в дозі 100 мг максимальна концентрація (C(max)) гідрохлортіазиду в плазмі досягається через 1,5-2,5 години. На максимумі діуретичної активності (приблизно через 4 години після прийому внутрішньо) концентрація гідрохлортіазиду в плазмі становить 2 мкг/мл. Зв'язок із білками плазми становить 40 %. Гідрохлортіазид проникає через плацентарний бар'єр та екскретується у грудне молоко, не проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Метаболізм Гідрохлоротіазид в організмі людини не метаболізується. Виведення Первинний шлях виведення нирками (фільтрація та секреція) у незміненому вигляді. Приблизно 61% прийнятої дози виводиться протягом 24 годин. У пацієнтів з нормальною нирковою функцією період напіввиведення (Т(½)) становить від 5,6 до 14,8 години (в середньому 6,4 години). Особливі групи пацієнтів Порушення функції нирок У пацієнтів з нирковою недостатністю середнього ступеня Т(½) гідрохлортіазиду становить у середньому 11,5 годин, а у пацієнтів із кліренсом креатиніну (КК) менше 30 мл/хв – 20,7 години. Телмісартан Всмоктування Телмісартан швидко всмоктується, проте кількість препарату, що всмоктався, може варіювати. Середній показник абсолютної біодоступності телмісартану становить приблизно 50%. При прийомі телмісартану з їжею має місце зниження показника площі під кривою «концентрація-час» (AUC) приблизно від 6% (при прийомі телмісартану в дозі 40 мг на добу) до 19% (при прийомі дози 160 мг на добу). Через 3 години після прийому препарату концентрація телмісартану в плазмі крові вирівнюється, незалежно від часу їди. Розподіл Телмісартан характеризується високим ступенем зв'язування з білками плазми крові (> 99,5 %), в основному з альбуміном та з альфа(1)-кислим глікопротеїном. Середній обсяг розподілу в рівноважному стані (Vdss) становить приблизно 500 л. Біотрансформація Метаболізм телмісартану полягає в кон'югації вихідної сполуки з глюкуроновою кислотою. Кон'югат, що утворюється, не має фармакологічної активності. Виведення Т(½) становить понад 20 годин. З(max)і меншою мірою AUCзбільшуються непропорційно збільшенню дози. Даних про клінічно значуще накопичення телмісартану, що приймається в рекомендованих дозах, немає. Виводиться через кишечник у незміненому вигляді, виведення нирками – менше 2%. Загальний плазмовий кліренс високий (близько 1000 мл/хв) порівняно з «печінковим» кровотоком (близько 1500 мл/хв). Лінійність/нелінійність фармакокінетики Лінійного зв'язку між дозою препарату та його плазмовою концентрацією відзначено не було. С(max) меншою мірою AUC зростають непропорційно при застосуванні доз вище 40 мг на добу. Особливі популяції пацієнтів Стать пацієнтів Були виявлені відмінності показників концентрації препарату в плазмі крові у чоловіків та жінок: показники С(max) та AUCу жінок були приблизно в 3 та 2 рази вищі, ніж у чоловіків відповідно. Пацієнти похилого віку Показники фармакокінетики телмісартану не відрізнялися у пацієнтів похилого віку та пацієнтів віком до 65 років. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок легкого, середнього та тяжкого ступеня спостерігалося підвищення концентрації телмісартану в плазмі у 2 рази. Однак у пацієнтів з нирковою недостатністю, що перебувають на гемодіалізі, плазмові концентрації препарату були нижчими. Телмісартан характеризується високим ступенем зв'язування з білками плазми і не виводиться з організму за допомогою гемодіалізу. Т(½) не змінювався у пацієнтів із порушенням функції нирок. Пацієнти з порушенням функції печінки Результати фармакокінетичних досліджень показали підвищення абсолютної біодоступності телмісартану майже до 100% у пацієнтів з порушенням функції печінки. Т(½) у пацієнтів із порушенням функції печінки не змінювався.ФармакодинамікаПрепарат Телміста Н являє собою комбінацію телмісартану (антагоніста рецепторів ангіотензину II [АРА II]) та гідрохлортіазиду (тіазидного діуретика). Одночасне застосування цих компонентів призводить до більш вираженої антигіпертензивної дії, ніж застосування кожного окремо. Прийом препарату Телміста Н 1 раз на день призводить до суттєвого поступового зниження артеріального тиску (АТ). Гідрохлоротіазид Механізм дії тіазидних діуретиків (тіазидів) не повністю вивчений. Тіазиди блокують реабсорбцію іонів натрію та хлору на початку ниркових канальців. Таким чином, вони збільшують екскрецію натрію та хлору і, отже, виведення води з організму. Внаслідок сечогінної дії гідрохлортіазиду зменшується об'єм циркулюючої крові (ОЦК), внаслідок чого збільшується активність реніну та вміст альдостерону у плазмі крові. Це призводить до збільшення екскреції іонів калію нирками та зниження вмісту калію в плазмі крові (гіпокаліємії). Гідрохлортіазид також збільшує екскрецію іонів магнію та знижує екскрецію іонів кальцію нирками. Тіазидні діуретики знижують екскрецію сечової кислоти нирками та збільшують її концентрацію у плазмі крові. Тіазидні діуретики також зменшують активність карбоангідрази шляхом посилення виведення іонів бікарбонату. Але ця дія зазвичай проявляється слабо і не впливає на рН сечі. У максимальних терапевтичних дозах діуретичний/натрійуретичний ефект усіх тіазидних діуретиків приблизно однаковий. Натрійурез та діурез наступають протягом 2 годин і досягають свого максимуму приблизно через 4 години. Тривалість діуретичної дії гідрохлортіазиду становить від 6 до 12 годин. Гідрохлортіазид має антигіпертензивну дію. На нормальний АТ тіазидні діуретики не впливають. Телмісартан Телмісартан – специфічний АРА II (підтип AT(1)), ефективний прийому внутрішньо. Має високу спорідненість до підтипу АТ(1) рецепторів ангіотензину II, через які реалізується дія ангіотензину II. Витісняє ангіотензин II із зв'язку з рецептором, не виявляючи властивостей агоніста щодо цього рецептора. Телмісартан зв'язується лише з підтипом АТ(1) рецепторів ангіотензину ІІ. Зв'язок має тривалий характер. Не має спорідненості до інших рецепторів, у тому числі до АТ(2) рецепторів та інших, менш вивчених рецепторів ангіотензину. Функціональне значення цих рецепторів, а також ефект їхньої можливої надмірної стимуляції ангіотензином II, концентрація якого збільшується при застосуванні телмісартану, не вивчені. Телмісартан знижує концентрацію альдостерону в плазмі, не інгібує ренін у плазмі та не блокує іонні канали.Телмісартан не пригнічує ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ) (кініназа II) – фермент, який також руйнує брадикінін. Тому посилення побічних ефектів, що викликаються брадикініном, не очікується. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан у дозі 80 мг повністю блокує гіпертензивну дію ангіотензину ІІ. Початок антигіпертензивної дії відзначається протягом 3-х годин після першого прийому телмісартану внутрішньо. Переважний ефект триває понад 24 години та зберігається аж до 48 годин. Виражений антигіпертензивний ефект зазвичай розвивається через 4 тижні після регулярного прийому телмісартану. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан знижує систолічний та діастолічний АТ, не впливаючи на частоту серцевих скорочень (ЧСС). У разі різкого скасування телмісартану АТ поступово повертається до вихідного рівня без розвитку синдрому «скасування». У дослідженні з телмісартаном проводилася оцінка випадків серцево-судинної смертності, нефатального інфаркту міокарда, нефатального інсульту або госпіталізації через хронічну серцеву недостатність (ХСН). Було доведено зниження серцево-судинної захворюваності та смертності у пацієнтів високого серцево-судинного ризику (із захворюваннями коронарних артерій, інсультом, захворюваннями периферичних артерій або цукровим діабетом із супутнім ураженням органів-мішеней, таким як ретинопатія, гіпертрофія лівого шлунка. анамнезі) у віці старше 55 років. Максимальний антигіпертензивний ефект препарату Телміста Н зазвичай досягається через 4-8 тижнів після початку лікування.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (у разі неефективності телмісартану або гідрохлортіазиду в монотерапії).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до діючих речовин, або допоміжних компонентів препарату, або до інших похідних сульфонаміду. Вагітність. Період грудного вигодовування. Обструктивні захворювання жовчовивідних шляхів. Тяжкі порушення функції печінки (клас С за класифікацією Чайлд-П'ю). Тяжкі порушення функції нирок (КК менше 30 мл/хв). Рефрактерна гіпокаліємія, гіперкальціємія. Одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації [СКФ] менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла). Одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Непереносимість фруктози або лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції, тому що препарат Телміста H містить лактозу і сорбітол. Дитячий вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). Двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки (див. розділ «Особливі вказівки»). Порушення функції печінки або прогресуючі захворювання печінки (клас А та В за класифікацією Чайлд-П'ю) (див. розділ «Особливі вказівки»). Зниження ОЦК внаслідок попередньої терапії діуретиками, обмеження прийому кухонної солі, діареї або блювання. Гіперкаліємія. Стан після трансплантації нирки (досвід відсутня). Хронічна серцева недостатність ІІІ-ІV функціонального класу (ФК) за класифікацією Нью-Йоркської кардіологічної асоціації (NYHA). Гіперкальціємія. Гіперхолестеринемія. Гіпертригліцеридемія. Гіпокаліємія. Гіпонатріємія. Одночасне застосування лікарських засобів, які можуть викликати поліморфну шлуночкову тахікардію типу «пірует» або збільшувати тривалість інтервалу QT на ЕКГ. Одночасне застосування препаратів літію, лікарських засобів, здатних викликати гіпокаліємію, серцевих глікозидів. Гіперпаратиреоз. Літній вік. Ішемічна хвороба серця (ІХС). Прогресують захворювання печінки (ризик розвитку печінкової коми). Стеноз аортального та/або мітрального клапана. Ідіопатичний гіпертрофічний субаортальний стеноз. Гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГЗКМП). Цукровий діабет. Первинний гіперальдостеронізм. Подагра, гіперурікемія. Системна червона вовчанка. Алергічна реакція на пеніцилін в анамнезі. Немеланомний рак шкіри (НМРК) в анамнезі (див. розділ «Особливі вказівки»). Застосування у пацієнтів негроїдної раси. Досвід застосування у пацієнтів з нирковою недостатністю (КК понад 30 мл/хв) обмежений, але не підтверджує розвиток побічних ефектів з боку нирок, і корекція дози не потрібна. Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Телміста H при вагітності протипоказане. Гідрохлоротіазид Досвід застосування гідрохлортіазиду при вагітності, особливо у першому триместрі, обмежений. Гідрохлортіазид проникає крізь плацентарний бар'єр. Враховуючи механізм фармакологічної дії гідрохлортіазиду, передбачається, що його застосування у другому та третьому триместрах вагітності може порушувати фетоплацентарну перфузію та викликати такі зміни у ембріона та плода, як жовтяниця, порушення водно-електролітного балансу та тромбоцитопенія. Гідрохлоротіазид не повинен застосовуватися при набряках у вагітних, при артеріальній гіпертензії у вагітних або під час прееклампсії, оскільки існує ризик зниження об'єму плазми крові та зниження плацентарної перфузії, а сприятливий ефект при зазначених клінічних ситуаціях відсутній. Гідрохлортіазид не повинен застосовуватися для лікування есенціальної гіпертензії у вагітних, за винятком тих рідкісних ситуацій, коли не можуть застосовуватись інші види лікування. Телмісартан Застосування АРА II у першому триместрі вагітності не рекомендується, ці препарати слід призначати при вагітності. При діагностуванні вагітності прийом препарату слід негайно припинити. При необхідності має призначатися альтернативна терапія (інші класи гіпотензивних препаратів, дозволених для застосування при вагітності). Застосування АРА II у другому та третьому триместрах вагітності протипоказане. У доклінічних дослідженнях щодо вивчення застосування телмісартану тератогенний ефект не відзначений, але встановлено фетотоксичність. Відомо, що вплив АРА II у другому та третьому триместрах вагітності викликає у людини фетотоксичність (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа), а також неонатальну токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Пацієнткам, які планують вагітність, слід призначати альтернативну терапію з доведеним профілем безпеки застосування у вагітних. Якщо лікування АРА II відбувалося у другому триместрі вагітності, рекомендується ультразвукове дослідження нирок та кісток черепа плода. Новонароджені, матері яких отримували АРА II, повинні ретельно спостерігатися щодо артеріальної гіпотензії. Терапія препаратом Телміста H протипоказана в період грудного вигодовування. У дослідженнях на тварин впливу телмісартану та гідрохлортіазиду на фертильність не спостерігалося. Дослідження щодо вивчення впливу на фертильність людини не проводилися. Протипоказаний особам віком до 18 років, оскільки ефективність та безпека не встановлені.Побічна діяЧастота побічних реакцій, які можуть виникати під час терапії, наведена у вигляді наступної градації: дуже часто (≥ 1/10), часто (від ≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1 /100), рідко (від ≥ 1/10 000 до < 1/1000), дуже рідко (< 1/10 000), частота невідома (частота не може бути оцінена за доступними даними). Системно-органний клас Небажана реакція Гідрохлоро-тіазид + Телмісартан Гідрохлоро-тіазид Телмісар-тан Інфекційні та паразитарні захворювання Інфекції верхніх дихальних шляхів, інфекції сечовивідних шляхів (включаючи цистит) - - не часто Бронхіт, фарингіт, синусит рідко - - Сепсис, включаючи випадки з летальним кінцем - - рідко Запалення слинних залоз (сіаладеніт) - частота невідома - Порушення з боку крові та лімфатичної системи Анемія - - не часто Тромбоцитопенія, еозинофілія - - рідко Тромбоцитопенія (іноді з пурпурою), апластична анемія, гемолітична анемія, пригнічення функції кісткового мозку, лейкопенія, нейтропенія, агрануло-цитоз - частота невідома - Порушення з боку імунної системи Загострення або посилення симптомів системного червоного вовчаку рідко - - Гіперчутливість, анафілактичні реакції - частота невідома рідко Порушення з боку ендокринної системи Відсутність належного глікемічного контролю при цукровому діабеті (порушення толерантності до глюкози) - частота невідома - Порушення з боку обміну речовин та харчування Гіпокаліємія не часто - - Гіперкаліємія - - не часто Гіпонатріємія, гіперурикемія рідко - - Гіпоглікемія (у пацієнтів із цукровим діабетом) - - рідко Гіпомагніємія - часто - Гіперкальціємія - рідко - Гіпохлоремічний алкалоз - рідко - Гіповолемія, порушення водно-електролітного балансу, зниження апетиту, анорексія, гіперглікемія, гіперхолестеринемія - частота невідома - Порушення психіки Тривога не часто - - Депресія рідко - - Збуджений стан - частота невідома - Порушення з боку нервової системи Запаморочення часто - - Синкопальний стан/непритомність, парестезія не часто - - Порушення сну, безсоння рідко - - Сонливість - - рідко Головний біль - рідко - Переднепритомний стан - частота невідома - Порушення з боку органу зору Порушення зору, минуща нечіткість зорового сприйняття рідко - - Ксантопсія, гостра міопія, гостра закритокутова глаукома - частота невідома - Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Вертіго не часто - - Порушення з боку серця Аритмії, тахікардія не часто - - Брадикардія - - не часто Порушення з боку судин Виражене зниження артеріального тиску (включаючи ортостатичну гіпотензію) не часто - - Некротичний васкуліт - частота невідома - Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Задишка не часто - - Кашель - - не часто Респіраторний дистрес-синдром (включаючи пневмоніт та набряк легенів) рідко - - Інтерстиціальне захворювання легень - - дуже рідко Порушення з боку травної системи Діарея, сухість слизової оболонки ротової порожнини, метеоризм не часто - - Біль у животі, запор, диспепсія, блювання, гастрит рідко - - Нудота - часто - Дискомфорт у ділянці шлунка - частота невідома рідко Панкреатит - частота невідома - Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Порушення функції печінки рідко - - Жовтяниця (гепатоцелюлярна або холестатична) - частота невідома - Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Ангіоневротичний набряк (включаючи випадки з летальним кінцем), еритема, свербіж шкіри, висипання на шкірі, підвищене потовиділення, кропивниця рідко - - Екзема, лікарський висип, токсичний шкірний висип - - рідко Токсичний епідермальний некроліз, вовчаковоподібні реакції, рецидив системного червоного вовчаку, шкірний васкуліт, реакція фотосенсибілізації, мультиформна еритема - частота невідома - Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини Біль у спині, спазми м'язів, міалгія не часто - - Артралгія, біль у кінцівках, судоми литкових м'язів рідко - - Артроз, тендинітоподібні симптоми - - рідко М'язова слабкість - частота невідома - Порушення з боку нирок і сечовивідних шляхів Ниркова недостатність, включаючи гостру ниркову недостатність - - не часто Інтерстиціальний нефрит, порушення функції нирок, глюкозурія - частота невідома - Порушення з боку статевих органів та молочної залози Еректильна дисфункція/імпотенція не часто - - Загальні розлади та порушення в місці введення Біль у грудній клітці не часто - - Астенія (слабкість) - - не часто Грипоподібні симптоми, біль рідко - - Лихоманка - частота невідома - Лабораторні та інструментальні дані Підвищення концентрації сечової кислоти у плазмі крові не часто - - Підвищення концентрації креатиніну в плазмі, підвищення активності «печінкових» ферментів, креатинфосфокінази в плазмі крові рідко - - Зниження гемоглобіну - - рідко Гіпертригліцеридемія - частота невідома - Взаємодія з лікарськими засобамиГідрохлоротіазид Нерекомендовані поєднання лікарських засобів Препарати літію При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та препаратів літію знижується нирковий кліренс літію, що може призвести до підвищення концентрації літію у плазмі крові та збільшення його токсичності. При необхідності одночасного застосування гідрохлортіазиду слід ретельно підбирати дозу препаратів літію, регулярно контролювати концентрацію літію у плазмі крові та відповідним чином підбирати дозу препарату. Поєднання лікарських засобів, що вимагають особливої уваги Препарати, здатні викликати поліморфну шлуночкову тахікардію типу «пірует» Слід з особливою обережністю застосовувати гідрохлортіазид одночасно з такими препаратами, як: антиаритмічні лікарські препарати IAкласу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід, прокаїнамід) та IC класу (флекаїнід); антиаритмічні лікарські препарати ІІІ класу (дофетилід, ібутилід, бретилія тозилат), соталол, дронедарон, аміодарон; інші (неантиаритмічні) лікарські засоби, такі як: - нейролептики: фенотіазини (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин, флуфеназин), бензаміди (амісульприд, сультоприд, сульпірид, тіаприд), бутирофенони (дроперидол, галоперидол), пім; - антидепресанти: трициклічні антидепресанти, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) (циталопрам, есциталопрам); - антибактеріальні засоби: фторхінолони (левофлоксацин, моксифлоксацин, спарфлоксацин, ципрофлоксацин), макроліди (еритроміцин при внутрішньовенному введенні, азитроміцин, кларитроміцин, рокситроміцин, спіраміцин), ко-тримоксазол; - протигрибкові засоби: азоли (воріконазол, ітраконазол, кетоконазол, флуконазол); - протималярійні засоби (хінін, хлорохін, мефлохін, галофантрин, лумефантрін); - протипротозойні засоби (пентамідин при парентеральному введенні); - Антиангінальні засоби (ранолазин, беприділ); - протипухлинні засоби (вандетаніб, миш'яку триоксид, оксаліплатин, такролімус); - протиблювотні засоби (домперидон, ондансетрон); - засоби, що впливають на моторику ШКТ (цизапрід); - Антигістамінні засоби (астемізол, терфенадин, мізоластин); - інші лікарські засоби (анагрелід, вазопресин, дифеманілу метилсульфат, кетансерин, пробукол, пропофол, севофлуран, терліпресин, теродилін, цилостазол). У зв'язку зі збільшенням ризику шлуночкових аритмій, особливо поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует» (фактор ризику – гіпокаліємія) слід визначити вміст калію в плазмі крові та, при необхідності, відкоригувати його до початку комбінованої терапії гідрохлортіазидом із зазначеними вище препаратами. Необхідний контроль клінічного стану пацієнта, вмісту електролітів плазми крові та показників ЕКГ. У пацієнтів із гіпокаліємією необхідно застосовувати препарати, що не викликають поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует». Лікарські засоби, здатні збільшувати тривалість інтервалу QT Одночасне застосування гідрохлортіазиду з лікарськими препаратами, здатними збільшувати тривалість інтервалу QT, має ґрунтуватися на ретельній оцінці для кожного пацієнта співвідношення очікуваної користі та потенційного ризику (можливе збільшення ризику розвитку поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует»). При застосуванні таких комбінацій необхідно регулярно реєструвати ЕКГ (для виявлення подовження інтервалу QT), а також контролювати вміст калію у плазмі крові. Препарати, здатні викликати гіпокаліємію: амфотерицин В (при внутрішньовенному введенні), глюко- та мінералокортикостероїди (при системному застосуванні), тетракозактид (адренокортикотропний гормон [АКТГ]), гліциризинова кислота (карбеноксолон, препарати, що містять корень кишечника Збільшення ризику розвитку гіпокаліємії при одночасному застосуванні з гідрохлортіазидом (адитивний ефект). Необхідний регулярний контроль вмісту калію в плазмі, при необхідності – його корекція. На тлі терапії гідрохлортіазидом рекомендується застосовувати проносні засоби, що не стимулюють моторику кишечника. Серцеві глікозиди Гіпокаліємія та гіпомагніємія, зумовлені дією тіазидних діуретиків, посилюють токсичність серцевих глікозидів. При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та серцевих глікозидів слід регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові, показники ЕКГ та, за необхідності, коригувати терапію. Поєднання лікарських препаратів, які потребують уваги Інші гіпотензивні препарати Потенціювання антигіпертензивної дії гідрохлоротіазиду (адитивний ефект). Може виникнути потреба у корекції дози одночасно призначених гіпотензивних препаратів. Етанол, барбітурати, антипсихотичні засоби (нейролептики), антидепресанти, анксіолітики, наркотичні анальгетики та засоби для загальної анестезії Можливе посилення антигіпертензивної дії гідрохлоротіазиду та потенціювання ортостатичної гіпотензії (адитивний ефект). Недеполяризуючі міорелаксанти (наприклад, тубокурарин) Можливе посилення ефекту недеполяризуючих міорелаксантів. Адреноміметики (пресорні аміни) Гідрохлоротіазид може знижувати ефект адреноміметиків, таких як епінефрин (адреналін) та норепінефрин (норадреналін). Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) та високі дози ацетилсаліцилової кислоти (≥3 г/добу) НПЗЗ можуть знижувати діуретичну та антигіпертензивну дії гідрохлортіазиду. При одночасному застосуванні існує ризик розвитку гострої ниркової недостатності внаслідок зниження ШКФ. Гідрохлортіазид може посилювати токсичну дію високих доз саліцилатів на центральну нервову систему. Гіпоглікемічні засоби для прийому внутрішньо та інсулін Тіазидні діуретики впливають на толерантність до глюкози (можливий розвиток гіперглікемії) та знижують ефективність гіпоглікемічних засобів (може знадобитися корекція дози гіпоглікемічних засобів). Слід з обережністю застосовувати гідрохлортіазид і метформін у зв'язку з ризиком розвитку лактоацидозу на тлі порушення функції нирок, викликаного гідрохлортіазидом. Бета-адреноблокатори, діазоксид Одночасне застосування тіазидних діуретиків (включаючи гідрохлортіазид) з бета-адреноблокаторами або діазоксидом може збільшувати ризик розвитку гіперглікемії. Лікарські препарати, що застосовуються для лікування подагри (пробенецид, сульфінпіразон, алопуринол) Може знадобитися корекція дози урикозуричних лікарських засобів, оскільки гідрохлортіазид збільшує концентрацію сечової кислоти у сироватці крові. Тіазидні діуретики можуть збільшувати частоту розвитку реакцій гіперчутливості до алопуринолу. Амантадін Тіазидні діуретики (включаючи гідрохлортіазид) можуть знижувати кліренс амантадину, призводити до підвищення концентрації амантадину в плазмі та збільшувати ризик його небажаних ефектів. Антихолінергічні препарати (холіноблокатори) Антихолінергічні препарати (наприклад, атропін, біпериден) збільшують біодоступність тіазидних діуретиків за рахунок зниження моторики шлунково-кишкового тракту та швидкості спорожнення шлунка. Цитотоксичні (протипухлинні) препарати Тіазидні діуретики зменшують ниркову екскрецію цитотоксичних лікарських засобів (наприклад, циклофосфаміду та метотрексату) та потенціюють їхню мієлосупресивну дію. Метилдопа Описані випадки гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та метилдопи. Протиепілептичні препарати (карбамазепін, окскарбазепін, топірамат) Ризик розвитку симптоматичної гіпонатріємії. При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та карбамазепіну необхідне спостереження за станом пацієнта та контроль вмісту натрію у сироватці крові. При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та топірамату також слід контролювати вміст топірамату у сироватці крові, при необхідності призначати препарати калію або коригувати дозу топірамату. СІОЗС При одночасному застосуванні з тіазидними діуретиками можливе потенціювання гіпонатріємії. Необхідний контроль вмісту натрію у плазмі крові. Циклоспорин При одночасному застосуванні тіазидних діуретиків та циклоспорину збільшується ризик розвитку гіперурикемії та загострення подагри. Пероральні антикоагулянти Тіазидні діуретики можуть зменшувати ефект пероральних антикоагулянтів. Йодмісткі контрастні речовини Зневоднення організму на фоні прийому тіазидних діуретиків збільшує ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при застосуванні високих доз йодовмісних контрастних речовин. Перед застосуванням йодовмісних контрастних речовин необхідно компенсувати втрату рідини. Препарати кальцію При одночасному застосуванні можливе підвищення вмісту кальцію в плазмі та розвиток гіперкальціємії внаслідок зниження виведення іонів кальцію нирками. Якщо необхідне одночасне призначення кальцієвмісних лікарських засобів, слід контролювати вміст кальцію в плазмі крові і коригувати дозу препаратів кальцію. Аніонні обмінні смоли (колестирамін та колестипол) Аніонні обмінні смоли зменшують абсорбцію гідрохлортіазиду. Одноразові дози колестираміну та колестиполу зменшують всмоктування гідрохлортіазиду в ШКТ на 85 % та 43 % відповідно. Телмісартан При одночасному застосуванні телмісартану з: іншими гіпотензивними засобами можливе посилення антигіпертензивного ефекту. В одному дослідженні при комбінованому застосуванні телмісартану та раміприлу спостерігалося підвищення AUC0-24 та Сmax раміприлу та раміприлату у плазмі крові у 2,5 рази. Клінічна значимість цієї взаємодії не встановлено. При аналізі небажаних явищ, що призвели до припинення лікування, та аналізі серйозних небажаних явищ, отриманих у ході клінічного дослідження, було встановлено, що кашель та ангіоневротичний набряк частіше спостерігалися на фоні терапії раміприлом, тоді як гіпотензія частіше зустрічалася на фоні терапії телмісартаном. Випадки гіперкаліємії, ниркової недостатності, артеріальної гіпотензії та синкопе спостерігалися достовірно частіше при одночасному застосуванні телмісартану та раміприлу; препаратами літію відзначалося оборотне збільшення вмісту літію в плазмі, що супроводжується токсичними явищами при прийомі інгібіторів АПФ. В окремих випадках подібні зміни зареєстровані при призначенні АРА II, зокрема, телмісартану. При одночасному застосуванні препаратів літію та АРА II рекомендується проводити визначення вмісту літію у плазмі крові; НПЗЗ, включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозах, що застосовуються як протизапальний засіб, інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) та неселективні нестероїдні протизапальні засоби, можуть викликати розвиток гострої ниркової недостатності у пацієнтів зі зниженим ОЦК. Препарати, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему (РААС), можуть мати синергічний ефект. У пацієнтів, які одночасно застосовують НПЗП та телмісартан, на початку лікування має бути компенсований ОЦК та проведено контроль функції нирок. Зниження ефекту гіпотензивних засобів, таких як телмісартан, за допомогою інгібування судинорозширювального ефекту простагландинів відзначалося при одночасному лікуванні НПЗЗ. При одночасному застосуванні телмісартану з ібупрофеном або парацетамолом не було виявлено клінічно значущого ефекту; дигоксином, варфарином, гідрохлортіазидом, глібенкламідом, симвастатином та амлодипіном не виявлено клінічно значущої взаємодії. Відзначено збільшення середньої концентрації дигоксину в плазмі в середньому на 20% (в одному випадку на 39%). При одночасному застосуванні телмісартану та дигоксину доцільно проводити періодичне визначення концентрації дигоксину у плазмі крові; аліскіреном, алискиренсодержащими препаратами клінічні дані показали, що подвійна блокада РААС за допомогою одночасного застосування інгібіторів АПФ, АРА II та аліскірену пов'язана з високою частотою розвитку побічних ефектів, таких як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія, зниження ниркової функції (у тому числі гостра ниркова недостатність) із застосуванням одного блокатора активності РААС. Одночасне застосування АРА II з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування АРА IIсингібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією і не рекомендується у інших пацієнтів; препаратами, здатними викликати гіперкаліємію Як і інші лікарські засоби, що діють на РААС, телмісартан може спричинити ризик розвитку гіперкаліємії. Ризик може бути збільшений у разі одночасного застосування з іншими лікарськими засобами, які можуть викликати гіперкаліємію (замінники солі, що містять калій, калійзберігаючі діуретики [спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид], інгібітори АПФ, АРА II та НПЗЗП, включаючи селективні інгібі , гепарин, імунодепресанти [циклоспорин, такролімус та триметоприм]). Необхідно бути обережними при одночасному застосуванні і періодично контролювати вміст калію в плазмі крові; діуретиками (тіазидними або «петльовими»). Попереднє лікування високими дозами діуретиків, такими як фуросемід («петлевий» діуретик) та гідрохлоротіазид (тіазидний діуретик), може призвести до гіповолемії та ризику розвитку артеріальної гіпотензії на початку лікування телмісартаном; кортикостероїди (для системного застосування). Кортикостероїди послаблюють антигіпертензивний ефект телмісартану.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від часу їди. Препарат Телмісту H слід приймати 1 раз на день. Препарат Телмісту H в дозі гідрохлортіазид 12,5 мг + телмісартан 40 мг може призначатися пацієнтам, у яких застосування телмісартану в дозі 40 мг або гідрохлортіазиду не призводить до адекватного контролю артеріального тиску. Препарат Телмісту H в дозі гідрохлортіазид 12,5 мг + телмісартан 80 мг може призначатися пацієнтам, у яких застосування телмісартану в дозі 80 мг або препарату Телмісту H в дозі гідрохлортіазид 12,5 мг + телмісартан 40 мг не призводить до адекватного контролю артеріального тиску. Препарат Телмісту®H у дозі гідрохлортіазид 25 мг + телмісартан 80 мг може призначатися пацієнтам, у яких застосування телмісартану в дозі 80 мг або препарату Телмісту® H у дозі гідрохлортіазид 12,5 мг + телмісартан 80 мг не призводить до адекватного контролю АТ, або пацієнт яких раніше було стабілізовано телмісартаном або гідрохлортіазидом при роздільному застосуванні. У пацієнтів з тяжким ступенем артеріальної гіпертензії максимальна добова доза телмісартану 160 мг у монотерапії або у комбінації з гідрохлортіазидом 12,5-25,0 мг є ефективною та добре переноситься. Порушення функції нирок Наявний обмежений досвід застосування комбінації гідрохлортіазид + телмісартан у пацієнтів з легкими або помірно вираженими порушеннями функції нирок не потребує зміни дози препарату у цих випадках. У таких пацієнтів слід контролювати функцію нирок (застосування при КК менше 30 мл/хв див. розділ "Протипоказання"). Порушення функції печінки У пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції печінки (клас А та В за класифікацією Чайлд-П'ю) добова доза препарату Телміста H не повинна перевищувати дозу гідрохлортіазиду 12,5 мг і телмісартану 40 мг на день (див. розділ «Фармакологічні властивості. Фармакокінетика» ). Пацієнти похилого віку Режим дозування не потребує змін.ПередозуванняВідомості про передозування обмежені. Гідрохлоротіазид Симптоми Найчастішими проявами передозування гідрохлортіазидом є збільшення діурезу, що супроводжується гострою втратою рідини (дегідратацією) та електролітними порушеннями (гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія). Передозування гідрохлортіазидом може виявлятися такими симптомами: з боку серцево-судинної системи: тахікардія, зниження артеріального тиску, шок; з боку нервової системи: слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення та спазми литкових м'язів, парестезія, порушення свідомості, втома; з боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, спрага; з боку нирок та сечовивідних шляхів: поліурія, олігурія або анурія (через гемоконцентрацію); лабораторні показники: гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія, алкалоз, підвищена концентрація залишкового азоту сечовини у плазмі (особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю). Лікування При передозуванні проводиться симптоматична та підтримуюча терапія. Якщо гідрохлортіазид був прийнятий нещодавно, для його виведення показані індукція блювання або промивання шлунка. Абсорбцію гідрохлортіазиду можна зменшити прийомом внутрішньо активованого вугілля. У разі зниження АТ або шоку слід заповнити ОЦК запровадженням плазмозамінних рідин та дефіцит електролітів (калій, натрій). При дихальній недостатності показано інгаляцію кисню або штучну вентиляцію легень. Слід контролювати водно-електролітний баланс (особливо вміст калію у сироватці крові) та функцію нирок до їх нормалізації. Специфічного антидоту немає. Гідрохлортіазид виводиться при гемодіалізі, проте ступінь його виведення не встановлено. Телмісартан Симптоми Найбільш вираженими проявами передозування були надмірне зниження АТ та тахікардія, також повідомляли про брадикардію, запаморочення, підвищення концентрації сироваткового креатиніну та гострої ниркової недостатності. Лікування Телмісартан не виводиться шляхом гемодіалізу. Слід ретельно контролювати стан пацієнтів та здійснювати симптоматичне, а також підтримуюче лікування. Підхід до лікування залежить від часу, що минув після прийому препарату, та виразності симптомів. Рекомендовані заходи включають провокування блювання і/або промивання шлунка, доцільний прийом активованого вугілля. Слід регулярно контролювати вміст електролітів та концентрацію креатиніну у плазмі крові. При виникненні вираженого зниження артеріального тиску пацієнту слід прийняти горизонтальне положення з піднятими ногами, при цьому необхідно швидко заповнити об'єм ОЦК та вміст електролітів.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗастосування препарату Телміста Н у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда не рекомендується у зв'язку з недостатнім досвідом клінічного застосування. Лікарський препарат Телміста Н не слід застосовувати для усунення гіпертонічного кризу. Гідрохлоротіазид Порушення функції нирок У пацієнтів з порушеннями функції нирок гідрохлортіазид може спричинити азотемію. При нирковій недостатності можлива кумуляція гідрохлортіазиду. У пацієнтів із зниженою функцією нирок потрібен періодичний контроль КК. При прогресуванні порушення функції нирок та/або настання олігурії (анурії) гідрохлортіазид слід відмінити. Порушення функції печінки При застосуванні тіазидних діуретиків у пацієнтів з порушеннями функції печінки можливий розвиток печінкової енцефалопатії. Пацієнтам із печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості або печінковою енцефалопатією застосування тіазидів протипоказане. У пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості та/або прогресуючими захворюваннями печінки гідрохлортіазид слід застосовувати з обережністю, оскільки навіть невелика зміна водно-електролітного балансу та накопичення амонію у сироватці крові може спричинити печінкову кому. У разі появи симптомів енцефалопатії прийом діуретиків слід негайно припинити. Водно-електролітний баланс та метаболічні порушення Тіазидні діуретики (включаючи гідрохлортіазид) можуть викликати зменшення ОЦК (гіповолемію) та порушення водно-електролітного балансу (в т. ч. гіпокаліємію, гіпонатріємію, гіпохлоремічний алкалоз). Клінічними симптомами порушень водно-електролітного балансу є сухість слизової оболонки порожнини рота, спрага, слабкість, млявість, стомлюваність, сонливість, неспокій, м'язовий біль або судоми, м'язова слабкість, виражене зниження АТ, олігурія, тахікардія, аритмія як нудота та блювота). У пацієнтів, які отримують терапію гідрохлортіазидом (особливо при тривалому курсовому лікуванні), слід виявляти клінічні симптоми порушень водно-електролітного балансу, регулярно контролювати вміст електролітів у плазмі. Натрій Всі діуретичні препарати можуть викликати гіпонатріємію, що іноді призводить до тяжких ускладнень. Гіпонатріємія та гіповолемія можуть призводити до зневоднення та ортостатичної гіпотензії. Супутнє зниження вмісту хлору в плазмі може призводити до вторинного компенсаторного метаболічного алкалозу, проте частота і ступінь виразності цього ефекту незначні. Рекомендується визначати вміст натрію в плазмі крові до початку лікування та регулярно контролювати цей показник на фоні прийому гідрохлортіазиду. Калій При застосуванні тіазидних та тіазидоподібних діуретиків існує ризик різкого зниження вмісту калію у плазмі крові та розвитку гіпокаліємії (вміст калію у плазмі крові менше 3,4 ммоль/л). Гіпокаліємія підвищує ризик розвитку порушень серцевого ритму (у т. ч. важких аритмій) та посилює токсичну дію серцевих глікозидів. Крім того, гіпокаліємія (як і брадикардія) є станом, що сприяє розвитку поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует», яка може призводити до летального результату. Гіпокаліємія становить найбільшу небезпеку для наступних груп пацієнтів: особи похилого віку, пацієнти, які одночасно одержують терапію антиаритмічними та неантіаритмічними препаратами, які можуть викликати поліморфну шлуночкову тахікардію типу «пірует» або збільшувати тривалість інтервалу QT на ЕКГ, С, пацієнти з порушеннями. Крім того, до групи підвищеного ризику належать пацієнти із збільшеним інтервалом QT. При цьому немає значення, викликане це збільшення вродженими причинами або дією лікарських засобів. У всіх описаних вище випадках необхідно уникати ризику розвитку гіпокаліємії та регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові. Перше визначення вмісту калію в плазмі необхідно провести протягом першого тижня від початку лікування. З появою гіпокаліємії має бути призначене відповідне лікування. Гіпокаліємію можна коригувати застосуванням калійвмісних препаратів або прийомом харчових продуктів, багатих калієм (сухофрукти, фрукти, овочі). Кальцій Тіазидні діуретики можуть зменшувати виведення іонів кальцію нирками, призводячи до незначного та тимчасового підвищення вмісту кальцію в плазмі. У деяких пацієнтів при тривалому застосуванні тіазидних діуретиків спостерігалися патологічні зміни паращитовидних залоз з гіперкальціємією та гіперфосфатемією, але без типових ускладнень гіперпаратиреозу (нефролітіаз, зниження мінеральної щільності кісткової тканини, виразкова хвороба). Виражена гіперкальціємія може бути проявом раніше недіагностованого гіперпаратиреозу. Через вплив на метаболізм кальцію тіазиди можуть впливати на лабораторні показники функції паращитовидних залоз. Слід припинити прийом тіазидних діуретиків (включно з гідрохлортіазидом) перед дослідженням функції паращитовидних залоз. Магній Встановлено, що тіазиди збільшують виведення іонів магнію нирками, що може призвести до гіпомагніємії. Клінічне значення гіпомагніємії залишається незрозумілим. Глюкоза Лікування тіазидними діуретиками може порушувати толерантність до глюкози. При застосуванні гідрохлортіазиду у пацієнтів з маніфестним або латентним цукровим діабетом необхідно регулярно контролювати концентрацію глюкози в крові. Може знадобитися корекція дози гіпоглікемічних лікарських засобів. Сечова кислота У пацієнтів з подагрою може збільшуватись частота виникнення нападів або загострюватися перебіг подагри. Необхідний ретельний контроль за пацієнтами з подагрою та порушенням метаболізму сечової кислоти (гіперурикемією). Ліпіди При застосуванні гідрохлортіазиду може збільшуватися концентрація холестерину та тригліцеридів у плазмі крові. Гостра міопія/вторинна глаукома. Гідрохлортіазид може викликати ідіосинкразічну реакцію, що призводить до розвитку гострої міопії та гострого нападу вторинної глаукоми. Симптоми включають: раптове зниження гостроти зору або біль в очах, які проявляються, як правило, протягом декількох годин або тижнів від початку терапії гідрохлортіазидом. За відсутності лікування гостра глаукома може призвести до незворотної втрати зору. З появою симптомів необхідно якнайшвидше припинити прийом гідрохлортіазиду. Якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим, може знадобитися невідкладне медикаментозне лікування або хірургічне втручання. Факторами ризику розвитку гострої глаукоми є: алергічна реакція на сульфонаміди або пеніцилін в анамнезі. Порушення з боку імунної системи Є повідомлення про те, що тіазидні діуретики (в т. ч. гідрохлортіазид) можуть викликати загострення або прогресування системного червоного вовчаку, а також вовчаковоподібні реакції. У пацієнтів, які отримують тіазидні діуретики, реакції підвищеної чутливості можуть спостерігатися навіть за відсутності вказівок на наявність в анамнезі алергічних реакцій або бронхіальної астми. Фоточутливість Існує інформація про випадки розвитку реакцій фоточутливості при прийомі тіазидних діуретиків. У разі появи фоточутливості на фоні прийому гідрохлортіазиду слід припинити лікування. Якщо продовження прийому діуретика необхідне, слід захищати шкірні покриви від впливу сонячних променів або штучних ультрафіолетових (УФ)-променів. НМРК У двох фармакоепідеміологічних дослідженнях, виконаних з використанням даних Данського Національного Регістру Раку, було продемонстровано зв'язок між прийомом гідрохлортіазиду та підвищеним ризиком розвитку НМРК – базальноклітинної карциноми та плоскоклітинної карциноми. Ризик розвитку НМРК зростав зі збільшенням сумарної (накопиченої) дози гідрохлортіазиду. Можливим механізмом розвитку НМРК є фотосенсибілізуюча дія гідрохлортіазиду. Пацієнти, які приймають гідрохлортіазид як монотерапію або в комбінації з іншими лікарськими препаратами, повинні бути обізнані про ризик розвитку НМРК. Таким пацієнтам рекомендується регулярно оглядати шкірні покриви з метою виявлення будь-яких нових підозрілих уражень, а також змін уже наявних уражень шкіри. Про всі підозрілі зміни шкіри слід негайно повідомляти лікаря. Підозрювальні ділянки шкіри повинні бути обстежені фахівцем. Для уточнення діагнозу може знадобитися гістологічне дослідження біоптатів шкіри. З метою мінімізації ризику розвитку НМРК пацієнтам слід рекомендувати дотримуватись профілактичних заходів, таких як обмеження впливу сонячного світла та УФ-променів, а також використання відповідних захисних засобів. У пацієнтів із НМРК в анамнезі рекомендується переглянути доцільність застосування гідрохлортіазиду. Алкоголь У період лікування не рекомендується вживати алкогольні напої, тому що етанол посилює антигіпертензивну дію тіазидних діуретиків. Спортсмени Гідрохлортіазид може давати позитивний результат під час проведення допінг-контролю у спортсменів. Інше У пацієнтів з вираженим атеросклерозом церебральних і коронарних артерій слід особливо обережно застосовувати гідрохлортіазид. Тіазидні діуретики можуть знижувати кількість йоду, пов'язаного з білками плазми, без прояву ознак порушення функції щитовидної залози. Телмісартан Печінкова недостатність Телмісартан не повинен застосовуватися у пацієнтів з холестазом, непрохідністю жовчних шляхів або тяжким порушенням функції печінки (клас С класифікації Чайлд-П'ю). оскільки телмісартан виводиться, головним чином, із жовчю. Передбачається, що у таких пацієнтів знижений печінковий кліренс телмісартану. Реноваскулярна гіпертензія При лікуванні лікарськими засобами, що діють на РААС, у пацієнтів з двостороннім стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки зростає ризик виникнення тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності. Подвійна блокада РААС Дані про одночасне застосування інгібіторів АПФ з АРА II або cпрепаратами, що містять аліскірен, підтверджують підвищений ризик різкого зниження АТ, розвитку гіперкаліємії та порушення ниркової функції (включаючи гостру ниркову недостатність). Одночасне застосування АРА II, включаючи телмісартан, з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) і не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування АРА II, включаючи телмісартан, з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. За необхідності здійснення подвійної блокади РААС слід розглядати кожен випадок індивідуально та ретельно контролювати функцію нирок, водноелектролітний баланс та показники АТ. Інші захворювання, що характеризуються стимуляцією РААС У пацієнтів, судинний тонус та ниркова функція яких залежать переважно від активності РААС (наприклад, пацієнти з ХСН або хворобою нирок, у тому числі стенозом ниркової артерії), застосування лікарських засобів, що діють на цю систему, таких як телмісартан, було асоційоване з виникненням гострої. артеріальної гіпотензії, гіперазотемії, олігурії або рідко – з гострою нирковою недостатністю. Первинний гіперальдостеронізм Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом зазвичай не відповідають на лікування гіпотензивними лікарськими засобами, дія яких проявляється інгібуванням РААС. У зв'язку з цим застосування телмісартану в цих випадках не рекомендується. Ниркова недостатність та трансплантація нирки Клінічний досвід застосування телмісартану у пацієнтів, яким нещодавно була проведена трансплантація нирки, відсутня. Зниження ОЦК У пацієнтів зі зниженням ОЦК та/або вмісту натрію в плазмі крові внаслідок попередньої діуретичної терапії, обмеження прийому кухонної солі, діареї або блювання може виникати симптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після першого прийому телмісартану. Стеноз аортального та мітрального клапана, ГЗКМП Як і при застосуванні інших судинно-розширювальних засобів, слід дотримуватися обережності при призначенні препарату пацієнтам зі стенозом аортального, мітрального клапана або ГЗКМП. Гіперкаліємія Телмісартан може призвести до гіперкаліємії через антагонізм до рецепторів ангіотензину II (підтип AT(1)). Для пацієнтів похилого віку, пацієнтів з нирковою недостатністю, пацієнтів з цукровим діабетом і також з артеріальною гіпертензією та ІХС, пацієнтів, які отримують супутню терапію лікарськими засобами, які можуть викликати підвищення вмісту калію, та/або пацієнтів із супутнім захворюванням, гіперкаліємія може призвести до летального результату. Перед розглядом можливості супутнього застосування лікарських засобів, що діють на РААС, необхідно оцінити співвідношення "користь-ризик". Основними факторами ризику, які слід враховувати, є: цукровий діабет, ниркова недостатність, серцева недостатність, літній вік (пацієнти віком від 70 років); поєднання з одним або більше лікарським засобом, що діє на РААС, та/або харчовими добавками, що містять калій. Лікарськими препаратами, здатними викликати гіперкаліємію, є калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, АРА II, нестероїдні протизапальні засоби, у тому числі селективні інгібітори ЦОГ-2, гепарин, імунодепресанти (циклоспорин або такролімус), триметоприм, а також замінники повар; супутні захворювання або стан, особливо зневоднення, гостра серцева недостатність, метаболічний ацидоз, порушення функції нирок, гостра ниркова недостатність (наприклад, при інфекційних захворюваннях), синдром цитолізу (наприклад, гостра ішемія кінцівок, рабдоміоліз, велика травма). Пацієнтам із групи ризику рекомендується ретельно контролювати вміст калію у плазмі крові. Серцева недостатність Як і при застосуванні інших препаратів, що впливають на РААС, у пацієнтів із серцевою недостатністю (що супроводжується або не супроводжується порушенням функції нирок) є ризик розвитку значного зниження артеріального тиску, а також порушення функції нирок, у тому числі гострої ниркової недостатності. Етнічні відмінності Порушення функції печінки при призначенні телмісартану здебільшого спостерігалися у жителів Японії. Пацієнти з цукровим діабетом, які отримують лікування інсуліном або гіпоглікемічними засобами для перорального застосування. У пацієнтів з цукровим діабетом, які отримують лікування інсуліном або гіпоглікемічними засобами для перорального застосування, застосування телмісартану може призводити до розвитку гіпоглікемії та має супроводжуватися контролем рівня глюкози в крові. При необхідності слід провести корекцію дози інсуліну чи інших гіпоглікемічних препаратів. Спеціальна інформація щодо допоміжних речовин Препарат Телмісту H містить лактозу та сорбітол, тому протипоказаний пацієнтам з непереносимістю фруктози або лактози, дефіцитом лактази, синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції. Застосування при хронічних захворюваннях: Порушення функції нирок Наявний обмежений досвід застосування комбінації гідрохлортіазид + телмісартан у пацієнтів з легкими або помірно вираженими порушеннями функції нирок не потребує зміни дози препарату у цих випадках. У таких пацієнтів слід контролювати функцію нирок (застосування при КК менше 30 мл/хв див. розділ "Протипоказання"). Порушення функції печінки У пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції печінки (клас А та В за класифікацією Чайлд-П'ю) добова доза препарату Телміста H не повинна перевищувати дозу гідрохлортіазиду 12,5 мг і телмісартану 40 мг на день (див. розділ «Фармакологічні властивості. Фармакокінетика» ). Пацієнти похилого віку Режим дозування не потребує змін. Вплив на керування транспортними засобами: Спеціальних клінічних досліджень щодо оцінки впливу комбінації гідрохлортіазид + телмісартан на здатність керувати автотранспортом та роботу з механізмами, що вимагають підвищеної уваги, не проводилося. Однак при керуванні автотранспортом та заняттях потенційно небезпечними видами діяльності слід брати до уваги можливість розвитку запаморочення та сонливості, що потребує дотримання обережності.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкагідрохлортіазид + телмісартан таблетки на 1 таблетку 12,5 мг + 40 мг/12,5 мг + 80 мг/25 мг + 80 мг речовини, що діють: Гідрохлортіазид 12,50 мг/12,50 мг/25,00 мг Телмісартан 40,00 мг/80,00 мг/80,00 мг Допоміжні речовини: Меглюмін, натрію гідроксид, повідон-К30, лактози моногідрат, сорбітол, магнію стеарат, манітол, манітол DC, барвник заліза оксид жовтий (Е172) (для таблеток 25 мг + 80 мг), барвник заліза оксид червоний (Е172) ,5 мг + 40 мг і 12,5 мг + 80 мг), гипролоза, кремнію діоксид колоїдний, стеарилфумарат натріюОпис лікарської формиТаблетки 12,5 мг + 40 мг: Овальні, двоопуклі, двошарові таблетки, один шар від білого до майже білого кольору або рожево-білого кольору, інший шар рожевого кольору з вкрапленнями світло-рожевого та темно-рожевого кольору. Таблетки 12,5 мг + 80 мг: Овальні, двоопуклі, двошарові таблетки, один шар від білого до майже білого кольору або рожево-білого кольору, інший шар рожевого кольору з вкрапленнями світло-рожевого та темно-рожевого кольору. Таблетки 25 мг + 80 мг: Овальні, двоопуклі, двошарові таблетки, один шар від білого до жовтувато-білого кольору, інший шар жовтого кольору з вкрапленнями світло-жовтого та темно-жовтого кольору.Фармакотерапевтична групагіпотензивний засіб комбінований (діуретичний засіб + ангіотензину II антагоністів рецепторів)ФармакокінетикаОдночасне застосування телмісартану та гідрохлортіазиду не впливає на фармакокінетику кожного з компонентів препарату. Гідрохлоротіазид Всмоктування та розподіл Гідрохлортіазид не повною мірою, проте досить швидко всмоктується із шлунково-кишкового тракту (ЖКТ). Після прийому внутрішньо в дозі 100 мг максимальна концентрація (C(max)) гідрохлортіазиду в плазмі досягається через 1,5-2,5 години. На максимумі діуретичної активності (приблизно через 4 години після прийому внутрішньо) концентрація гідрохлортіазиду в плазмі становить 2 мкг/мл. Зв'язок із білками плазми становить 40 %. Гідрохлортіазид проникає через плацентарний бар'єр та екскретується у грудне молоко, не проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Метаболізм Гідрохлоротіазид в організмі людини не метаболізується. Виведення Первинний шлях виведення нирками (фільтрація та секреція) у незміненому вигляді. Приблизно 61% прийнятої дози виводиться протягом 24 годин. У пацієнтів з нормальною нирковою функцією період напіввиведення (Т(½)) становить від 5,6 до 14,8 години (в середньому 6,4 години). Особливі групи пацієнтів Порушення функції нирок У пацієнтів з нирковою недостатністю середнього ступеня Т(½) гідрохлортіазиду становить у середньому 11,5 годин, а у пацієнтів із кліренсом креатиніну (КК) менше 30 мл/хв – 20,7 години. Телмісартан Всмоктування Телмісартан швидко всмоктується, проте кількість препарату, що всмоктався, може варіювати. Середній показник абсолютної біодоступності телмісартану становить приблизно 50%. При прийомі телмісартану з їжею має місце зниження показника площі під кривою «концентрація-час» (AUC) приблизно від 6% (при прийомі телмісартану в дозі 40 мг на добу) до 19% (при прийомі дози 160 мг на добу). Через 3 години після прийому препарату концентрація телмісартану в плазмі крові вирівнюється, незалежно від часу їди. Розподіл Телмісартан характеризується високим ступенем зв'язування з білками плазми крові (> 99,5 %), в основному з альбуміном та з альфа(1)-кислим глікопротеїном. Середній обсяг розподілу в рівноважному стані (Vdss) становить приблизно 500 л. Біотрансформація Метаболізм телмісартану полягає в кон'югації вихідної сполуки з глюкуроновою кислотою. Кон'югат, що утворюється, не має фармакологічної активності. Виведення Т(½) становить понад 20 годин. З(max)і меншою мірою AUCзбільшуються непропорційно збільшенню дози. Даних про клінічно значуще накопичення телмісартану, що приймається в рекомендованих дозах, немає. Виводиться через кишечник у незміненому вигляді, виведення нирками – менше 2%. Загальний плазмовий кліренс високий (близько 1000 мл/хв) порівняно з «печінковим» кровотоком (близько 1500 мл/хв). Лінійність/нелінійність фармакокінетики Лінійного зв'язку між дозою препарату та його плазмовою концентрацією відзначено не було. С(max) меншою мірою AUC зростають непропорційно при застосуванні доз вище 40 мг на добу. Особливі популяції пацієнтів Стать пацієнтів Були виявлені відмінності показників концентрації препарату в плазмі крові у чоловіків та жінок: показники С(max) та AUCу жінок були приблизно в 3 та 2 рази вищі, ніж у чоловіків відповідно. Пацієнти похилого віку Показники фармакокінетики телмісартану не відрізнялися у пацієнтів похилого віку та пацієнтів віком до 65 років. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок легкого, середнього та тяжкого ступеня спостерігалося підвищення концентрації телмісартану в плазмі у 2 рази. Однак у пацієнтів з нирковою недостатністю, що перебувають на гемодіалізі, плазмові концентрації препарату були нижчими. Телмісартан характеризується високим ступенем зв'язування з білками плазми і не виводиться з організму за допомогою гемодіалізу. Т(½) не змінювався у пацієнтів із порушенням функції нирок. Пацієнти з порушенням функції печінки Результати фармакокінетичних досліджень показали підвищення абсолютної біодоступності телмісартану майже до 100% у пацієнтів з порушенням функції печінки. Т(½) у пацієнтів із порушенням функції печінки не змінювався.ФармакодинамікаПрепарат Телміста Н являє собою комбінацію телмісартану (антагоніста рецепторів ангіотензину II [АРА II]) та гідрохлортіазиду (тіазидного діуретика). Одночасне застосування цих компонентів призводить до більш вираженої антигіпертензивної дії, ніж застосування кожного окремо. Прийом препарату Телміста Н 1 раз на день призводить до суттєвого поступового зниження артеріального тиску (АТ). Гідрохлоротіазид Механізм дії тіазидних діуретиків (тіазидів) не повністю вивчений. Тіазиди блокують реабсорбцію іонів натрію та хлору на початку ниркових канальців. Таким чином, вони збільшують екскрецію натрію та хлору і, отже, виведення води з організму. Внаслідок сечогінної дії гідрохлортіазиду зменшується об'єм циркулюючої крові (ОЦК), внаслідок чого збільшується активність реніну та вміст альдостерону у плазмі крові. Це призводить до збільшення екскреції іонів калію нирками та зниження вмісту калію в плазмі крові (гіпокаліємії). Гідрохлортіазид також збільшує екскрецію іонів магнію та знижує екскрецію іонів кальцію нирками. Тіазидні діуретики знижують екскрецію сечової кислоти нирками та збільшують її концентрацію у плазмі крові. Тіазидні діуретики також зменшують активність карбоангідрази шляхом посилення виведення іонів бікарбонату. Але ця дія зазвичай проявляється слабо і не впливає на рН сечі. У максимальних терапевтичних дозах діуретичний/натрійуретичний ефект усіх тіазидних діуретиків приблизно однаковий. Натрійурез та діурез наступають протягом 2 годин і досягають свого максимуму приблизно через 4 години. Тривалість діуретичної дії гідрохлортіазиду становить від 6 до 12 годин. Гідрохлортіазид має антигіпертензивну дію. На нормальний АТ тіазидні діуретики не впливають. Телмісартан Телмісартан – специфічний АРА II (підтип AT(1)), ефективний прийому внутрішньо. Має високу спорідненість до підтипу АТ(1) рецепторів ангіотензину II, через які реалізується дія ангіотензину II. Витісняє ангіотензин II із зв'язку з рецептором, не виявляючи властивостей агоніста щодо цього рецептора. Телмісартан зв'язується лише з підтипом АТ(1) рецепторів ангіотензину ІІ. Зв'язок має тривалий характер. Не має спорідненості до інших рецепторів, у тому числі до АТ(2) рецепторів та інших, менш вивчених рецепторів ангіотензину. Функціональне значення цих рецепторів, а також ефект їхньої можливої надмірної стимуляції ангіотензином II, концентрація якого збільшується при застосуванні телмісартану, не вивчені. Телмісартан знижує концентрацію альдостерону в плазмі, не інгібує ренін у плазмі та не блокує іонні канали.Телмісартан не пригнічує ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ) (кініназа II) – фермент, який також руйнує брадикінін. Тому посилення побічних ефектів, що викликаються брадикініном, не очікується. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан у дозі 80 мг повністю блокує гіпертензивну дію ангіотензину ІІ. Початок антигіпертензивної дії відзначається протягом 3-х годин після першого прийому телмісартану внутрішньо. Переважний ефект триває понад 24 години та зберігається аж до 48 годин. Виражений антигіпертензивний ефект зазвичай розвивається через 4 тижні після регулярного прийому телмісартану. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан знижує систолічний та діастолічний АТ, не впливаючи на частоту серцевих скорочень (ЧСС). У разі різкого скасування телмісартану АТ поступово повертається до вихідного рівня без розвитку синдрому «скасування». У дослідженні з телмісартаном проводилася оцінка випадків серцево-судинної смертності, нефатального інфаркту міокарда, нефатального інсульту або госпіталізації через хронічну серцеву недостатність (ХСН). Було доведено зниження серцево-судинної захворюваності та смертності у пацієнтів високого серцево-судинного ризику (із захворюваннями коронарних артерій, інсультом, захворюваннями периферичних артерій або цукровим діабетом із супутнім ураженням органів-мішеней, таким як ретинопатія, гіпертрофія лівого шлунка. анамнезі) у віці старше 55 років. Максимальний антигіпертензивний ефект препарату Телміста Н зазвичай досягається через 4-8 тижнів після початку лікування.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (у разі неефективності телмісартану або гідрохлортіазиду в монотерапії).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до діючих речовин, або допоміжних компонентів препарату, або до інших похідних сульфонаміду. Вагітність. Період грудного вигодовування. Обструктивні захворювання жовчовивідних шляхів. Тяжкі порушення функції печінки (клас С за класифікацією Чайлд-П'ю). Тяжкі порушення функції нирок (КК менше 30 мл/хв). Рефрактерна гіпокаліємія, гіперкальціємія. Одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації [СКФ] менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла). Одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Непереносимість фруктози або лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції, тому що препарат Телміста H містить лактозу і сорбітол. Дитячий вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). Двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки (див. розділ «Особливі вказівки»). Порушення функції печінки або прогресуючі захворювання печінки (клас А та В за класифікацією Чайлд-П'ю) (див. розділ «Особливі вказівки»). Зниження ОЦК внаслідок попередньої терапії діуретиками, обмеження прийому кухонної солі, діареї або блювання. Гіперкаліємія. Стан після трансплантації нирки (досвід відсутня). Хронічна серцева недостатність ІІІ-ІV функціонального класу (ФК) за класифікацією Нью-Йоркської кардіологічної асоціації (NYHA). Гіперкальціємія. Гіперхолестеринемія. Гіпертригліцеридемія. Гіпокаліємія. Гіпонатріємія. Одночасне застосування лікарських засобів, які можуть викликати поліморфну шлуночкову тахікардію типу «пірует» або збільшувати тривалість інтервалу QT на ЕКГ. Одночасне застосування препаратів літію, лікарських засобів, здатних викликати гіпокаліємію, серцевих глікозидів. Гіперпаратиреоз. Літній вік. Ішемічна хвороба серця (ІХС). Прогресують захворювання печінки (ризик розвитку печінкової коми). Стеноз аортального та/або мітрального клапана. Ідіопатичний гіпертрофічний субаортальний стеноз. Гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГЗКМП). Цукровий діабет. Первинний гіперальдостеронізм. Подагра, гіперурікемія. Системна червона вовчанка. Алергічна реакція на пеніцилін в анамнезі. Немеланомний рак шкіри (НМРК) в анамнезі (див. розділ «Особливі вказівки»). Застосування у пацієнтів негроїдної раси. Досвід застосування у пацієнтів з нирковою недостатністю (КК понад 30 мл/хв) обмежений, але не підтверджує розвиток побічних ефектів з боку нирок, і корекція дози не потрібна. Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Телміста H при вагітності протипоказане. Гідрохлоротіазид Досвід застосування гідрохлортіазиду при вагітності, особливо у першому триместрі, обмежений. Гідрохлортіазид проникає крізь плацентарний бар'єр. Враховуючи механізм фармакологічної дії гідрохлортіазиду, передбачається, що його застосування у другому та третьому триместрах вагітності може порушувати фетоплацентарну перфузію та викликати такі зміни у ембріона та плода, як жовтяниця, порушення водно-електролітного балансу та тромбоцитопенія. Гідрохлоротіазид не повинен застосовуватися при набряках у вагітних, при артеріальній гіпертензії у вагітних або під час прееклампсії, оскільки існує ризик зниження об'єму плазми крові та зниження плацентарної перфузії, а сприятливий ефект при зазначених клінічних ситуаціях відсутній. Гідрохлортіазид не повинен застосовуватися для лікування есенціальної гіпертензії у вагітних, за винятком тих рідкісних ситуацій, коли не можуть застосовуватись інші види лікування. Телмісартан Застосування АРА II у першому триместрі вагітності не рекомендується, ці препарати слід призначати при вагітності. При діагностуванні вагітності прийом препарату слід негайно припинити. При необхідності має призначатися альтернативна терапія (інші класи гіпотензивних препаратів, дозволених для застосування при вагітності). Застосування АРА II у другому та третьому триместрах вагітності протипоказане. У доклінічних дослідженнях щодо вивчення застосування телмісартану тератогенний ефект не відзначений, але встановлено фетотоксичність. Відомо, що вплив АРА II у другому та третьому триместрах вагітності викликає у людини фетотоксичність (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа), а також неонатальну токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Пацієнткам, які планують вагітність, слід призначати альтернативну терапію з доведеним профілем безпеки застосування у вагітних. Якщо лікування АРА II відбувалося у другому триместрі вагітності, рекомендується ультразвукове дослідження нирок та кісток черепа плода. Новонароджені, матері яких отримували АРА II, повинні ретельно спостерігатися щодо артеріальної гіпотензії. Терапія препаратом Телміста H протипоказана в період грудного вигодовування. У дослідженнях на тварин впливу телмісартану та гідрохлортіазиду на фертильність не спостерігалося. Дослідження щодо вивчення впливу на фертильність людини не проводилися. Протипоказаний особам віком до 18 років, оскільки ефективність та безпека не встановлені.Побічна діяЧастота побічних реакцій, які можуть виникати під час терапії, наведена у вигляді наступної градації: дуже часто (≥ 1/10), часто (від ≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1 /100), рідко (від ≥ 1/10 000 до < 1/1000), дуже рідко (< 1/10 000), частота невідома (частота не може бути оцінена за доступними даними). Системно-органний клас Небажана реакція Гідрохлоро-тіазид + Телмісартан Гідрохлоро-тіазид Телмісар-тан Інфекційні та паразитарні захворювання Інфекції верхніх дихальних шляхів, інфекції сечовивідних шляхів (включаючи цистит) - - не часто Бронхіт, фарингіт, синусит рідко - - Сепсис, включаючи випадки з летальним кінцем - - рідко Запалення слинних залоз (сіаладеніт) - частота невідома - Порушення з боку крові та лімфатичної системи Анемія - - не часто Тромбоцитопенія, еозинофілія - - рідко Тромбоцитопенія (іноді з пурпурою), апластична анемія, гемолітична анемія, пригнічення функції кісткового мозку, лейкопенія, нейтропенія, агрануло-цитоз - частота невідома - Порушення з боку імунної системи Загострення або посилення симптомів системного червоного вовчаку рідко - - Гіперчутливість, анафілактичні реакції - частота невідома рідко Порушення з боку ендокринної системи Відсутність належного глікемічного контролю при цукровому діабеті (порушення толерантності до глюкози) - частота невідома - Порушення з боку обміну речовин та харчування Гіпокаліємія не часто - - Гіперкаліємія - - не часто Гіпонатріємія, гіперурикемія рідко - - Гіпоглікемія (у пацієнтів із цукровим діабетом) - - рідко Гіпомагніємія - часто - Гіперкальціємія - рідко - Гіпохлоремічний алкалоз - рідко - Гіповолемія, порушення водно-електролітного балансу, зниження апетиту, анорексія, гіперглікемія, гіперхолестеринемія - частота невідома - Порушення психіки Тривога не часто - - Депресія рідко - - Збуджений стан - частота невідома - Порушення з боку нервової системи Запаморочення часто - - Синкопальний стан/непритомність, парестезія не часто - - Порушення сну, безсоння рідко - - Сонливість - - рідко Головний біль - рідко - Переднепритомний стан - частота невідома - Порушення з боку органу зору Порушення зору, минуща нечіткість зорового сприйняття рідко - - Ксантопсія, гостра міопія, гостра закритокутова глаукома - частота невідома - Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Вертіго не часто - - Порушення з боку серця Аритмії, тахікардія не часто - - Брадикардія - - не часто Порушення з боку судин Виражене зниження артеріального тиску (включаючи ортостатичну гіпотензію) не часто - - Некротичний васкуліт - частота невідома - Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Задишка не часто - - Кашель - - не часто Респіраторний дистрес-синдром (включаючи пневмоніт та набряк легенів) рідко - - Інтерстиціальне захворювання легень - - дуже рідко Порушення з боку травної системи Діарея, сухість слизової оболонки ротової порожнини, метеоризм не часто - - Біль у животі, запор, диспепсія, блювання, гастрит рідко - - Нудота - часто - Дискомфорт у ділянці шлунка - частота невідома рідко Панкреатит - частота невідома - Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Порушення функції печінки рідко - - Жовтяниця (гепатоцелюлярна або холестатична) - частота невідома - Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Ангіоневротичний набряк (включаючи випадки з летальним кінцем), еритема, свербіж шкіри, висипання на шкірі, підвищене потовиділення, кропивниця рідко - - Екзема, лікарський висип, токсичний шкірний висип - - рідко Токсичний епідермальний некроліз, вовчаковоподібні реакції, рецидив системного червоного вовчаку, шкірний васкуліт, реакція фотосенсибілізації, мультиформна еритема - частота невідома - Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини Біль у спині, спазми м'язів, міалгія не часто - - Артралгія, біль у кінцівках, судоми литкових м'язів рідко - - Артроз, тендинітоподібні симптоми - - рідко М'язова слабкість - частота невідома - Порушення з боку нирок і сечовивідних шляхів Ниркова недостатність, включаючи гостру ниркову недостатність - - не часто Інтерстиціальний нефрит, порушення функції нирок, глюкозурія - частота невідома - Порушення з боку статевих органів та молочної залози Еректильна дисфункція/імпотенція не часто - - Загальні розлади та порушення в місці введення Біль у грудній клітці не часто - - Астенія (слабкість) - - не часто Грипоподібні симптоми, біль рідко - - Лихоманка - частота невідома - Лабораторні та інструментальні дані Підвищення концентрації сечової кислоти у плазмі крові не часто - - Підвищення концентрації креатиніну в плазмі, підвищення активності «печінкових» ферментів, креатинфосфокінази в плазмі крові рідко - - Зниження гемоглобіну - - рідко Гіпертригліцеридемія - частота невідома - Взаємодія з лікарськими засобамиГідрохлоротіазид Нерекомендовані поєднання лікарських засобів Препарати літію При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та препаратів літію знижується нирковий кліренс літію, що може призвести до підвищення концентрації літію у плазмі крові та збільшення його токсичності. При необхідності одночасного застосування гідрохлортіазиду слід ретельно підбирати дозу препаратів літію, регулярно контролювати концентрацію літію у плазмі крові та відповідним чином підбирати дозу препарату. Поєднання лікарських засобів, що вимагають особливої уваги Препарати, здатні викликати поліморфну шлуночкову тахікардію типу «пірует» Слід з особливою обережністю застосовувати гідрохлортіазид одночасно з такими препаратами, як: антиаритмічні лікарські препарати IAкласу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід, прокаїнамід) та IC класу (флекаїнід); антиаритмічні лікарські препарати ІІІ класу (дофетилід, ібутилід, бретилія тозилат), соталол, дронедарон, аміодарон; інші (неантиаритмічні) лікарські засоби, такі як: - нейролептики: фенотіазини (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин, флуфеназин), бензаміди (амісульприд, сультоприд, сульпірид, тіаприд), бутирофенони (дроперидол, галоперидол), пім; - антидепресанти: трициклічні антидепресанти, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) (циталопрам, есциталопрам); - антибактеріальні засоби: фторхінолони (левофлоксацин, моксифлоксацин, спарфлоксацин, ципрофлоксацин), макроліди (еритроміцин при внутрішньовенному введенні, азитроміцин, кларитроміцин, рокситроміцин, спіраміцин), ко-тримоксазол; - протигрибкові засоби: азоли (воріконазол, ітраконазол, кетоконазол, флуконазол); - протималярійні засоби (хінін, хлорохін, мефлохін, галофантрин, лумефантрін); - протипротозойні засоби (пентамідин при парентеральному введенні); - Антиангінальні засоби (ранолазин, беприділ); - протипухлинні засоби (вандетаніб, миш'яку триоксид, оксаліплатин, такролімус); - протиблювотні засоби (домперидон, ондансетрон); - засоби, що впливають на моторику ШКТ (цизапрід); - Антигістамінні засоби (астемізол, терфенадин, мізоластин); - інші лікарські засоби (анагрелід, вазопресин, дифеманілу метилсульфат, кетансерин, пробукол, пропофол, севофлуран, терліпресин, теродилін, цилостазол). У зв'язку зі збільшенням ризику шлуночкових аритмій, особливо поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует» (фактор ризику – гіпокаліємія) слід визначити вміст калію в плазмі крові та, при необхідності, відкоригувати його до початку комбінованої терапії гідрохлортіазидом із зазначеними вище препаратами. Необхідний контроль клінічного стану пацієнта, вмісту електролітів плазми крові та показників ЕКГ. У пацієнтів із гіпокаліємією необхідно застосовувати препарати, що не викликають поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует». Лікарські засоби, здатні збільшувати тривалість інтервалу QT Одночасне застосування гідрохлортіазиду з лікарськими препаратами, здатними збільшувати тривалість інтервалу QT, має ґрунтуватися на ретельній оцінці для кожного пацієнта співвідношення очікуваної користі та потенційного ризику (можливе збільшення ризику розвитку поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует»). При застосуванні таких комбінацій необхідно регулярно реєструвати ЕКГ (для виявлення подовження інтервалу QT), а також контролювати вміст калію у плазмі крові. Препарати, здатні викликати гіпокаліємію: амфотерицин В (при внутрішньовенному введенні), глюко- та мінералокортикостероїди (при системному застосуванні), тетракозактид (адренокортикотропний гормон [АКТГ]), гліциризинова кислота (карбеноксолон, препарати, що містять корень кишечника Збільшення ризику розвитку гіпокаліємії при одночасному застосуванні з гідрохлортіазидом (адитивний ефект). Необхідний регулярний контроль вмісту калію в плазмі, при необхідності – його корекція. На тлі терапії гідрохлортіазидом рекомендується застосовувати проносні засоби, що не стимулюють моторику кишечника. Серцеві глікозиди Гіпокаліємія та гіпомагніємія, зумовлені дією тіазидних діуретиків, посилюють токсичність серцевих глікозидів. При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та серцевих глікозидів слід регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові, показники ЕКГ та, за необхідності, коригувати терапію. Поєднання лікарських препаратів, які потребують уваги Інші гіпотензивні препарати Потенціювання антигіпертензивної дії гідрохлоротіазиду (адитивний ефект). Може виникнути потреба у корекції дози одночасно призначених гіпотензивних препаратів. Етанол, барбітурати, антипсихотичні засоби (нейролептики), антидепресанти, анксіолітики, наркотичні анальгетики та засоби для загальної анестезії Можливе посилення антигіпертензивної дії гідрохлоротіазиду та потенціювання ортостатичної гіпотензії (адитивний ефект). Недеполяризуючі міорелаксанти (наприклад, тубокурарин) Можливе посилення ефекту недеполяризуючих міорелаксантів. Адреноміметики (пресорні аміни) Гідрохлоротіазид може знижувати ефект адреноміметиків, таких як епінефрин (адреналін) та норепінефрин (норадреналін). Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) та високі дози ацетилсаліцилової кислоти (≥3 г/добу) НПЗЗ можуть знижувати діуретичну та антигіпертензивну дії гідрохлортіазиду. При одночасному застосуванні існує ризик розвитку гострої ниркової недостатності внаслідок зниження ШКФ. Гідрохлортіазид може посилювати токсичну дію високих доз саліцилатів на центральну нервову систему. Гіпоглікемічні засоби для прийому внутрішньо та інсулін Тіазидні діуретики впливають на толерантність до глюкози (можливий розвиток гіперглікемії) та знижують ефективність гіпоглікемічних засобів (може знадобитися корекція дози гіпоглікемічних засобів). Слід з обережністю застосовувати гідрохлортіазид і метформін у зв'язку з ризиком розвитку лактоацидозу на тлі порушення функції нирок, викликаного гідрохлортіазидом. Бета-адреноблокатори, діазоксид Одночасне застосування тіазидних діуретиків (включаючи гідрохлортіазид) з бета-адреноблокаторами або діазоксидом може збільшувати ризик розвитку гіперглікемії. Лікарські препарати, що застосовуються для лікування подагри (пробенецид, сульфінпіразон, алопуринол) Може знадобитися корекція дози урикозуричних лікарських засобів, оскільки гідрохлортіазид збільшує концентрацію сечової кислоти у сироватці крові. Тіазидні діуретики можуть збільшувати частоту розвитку реакцій гіперчутливості до алопуринолу. Амантадін Тіазидні діуретики (включаючи гідрохлортіазид) можуть знижувати кліренс амантадину, призводити до підвищення концентрації амантадину в плазмі та збільшувати ризик його небажаних ефектів. Антихолінергічні препарати (холіноблокатори) Антихолінергічні препарати (наприклад, атропін, біпериден) збільшують біодоступність тіазидних діуретиків за рахунок зниження моторики шлунково-кишкового тракту та швидкості спорожнення шлунка. Цитотоксичні (протипухлинні) препарати Тіазидні діуретики зменшують ниркову екскрецію цитотоксичних лікарських засобів (наприклад, циклофосфаміду та метотрексату) та потенціюють їхню мієлосупресивну дію. Метилдопа Описані випадки гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та метилдопи. Протиепілептичні препарати (карбамазепін, окскарбазепін, топірамат) Ризик розвитку симптоматичної гіпонатріємії. При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та карбамазепіну необхідне спостереження за станом пацієнта та контроль вмісту натрію у сироватці крові. При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та топірамату також слід контролювати вміст топірамату у сироватці крові, при необхідності призначати препарати калію або коригувати дозу топірамату. СІОЗС При одночасному застосуванні з тіазидними діуретиками можливе потенціювання гіпонатріємії. Необхідний контроль вмісту натрію у плазмі крові. Циклоспорин При одночасному застосуванні тіазидних діуретиків та циклоспорину збільшується ризик розвитку гіперурикемії та загострення подагри. Пероральні антикоагулянти Тіазидні діуретики можуть зменшувати ефект пероральних антикоагулянтів. Йодмісткі контрастні речовини Зневоднення організму на фоні прийому тіазидних діуретиків збільшує ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при застосуванні високих доз йодовмісних контрастних речовин. Перед застосуванням йодовмісних контрастних речовин необхідно компенсувати втрату рідини. Препарати кальцію При одночасному застосуванні можливе підвищення вмісту кальцію в плазмі та розвиток гіперкальціємії внаслідок зниження виведення іонів кальцію нирками. Якщо необхідне одночасне призначення кальцієвмісних лікарських засобів, слід контролювати вміст кальцію в плазмі крові і коригувати дозу препаратів кальцію. Аніонні обмінні смоли (колестирамін та колестипол) Аніонні обмінні смоли зменшують абсорбцію гідрохлортіазиду. Одноразові дози колестираміну та колестиполу зменшують всмоктування гідрохлортіазиду в ШКТ на 85 % та 43 % відповідно. Телмісартан При одночасному застосуванні телмісартану з: іншими гіпотензивними засобами можливе посилення антигіпертензивного ефекту. В одному дослідженні при комбінованому застосуванні телмісартану та раміприлу спостерігалося підвищення AUC0-24 та Сmax раміприлу та раміприлату у плазмі крові у 2,5 рази. Клінічна значимість цієї взаємодії не встановлено. При аналізі небажаних явищ, що призвели до припинення лікування, та аналізі серйозних небажаних явищ, отриманих у ході клінічного дослідження, було встановлено, що кашель та ангіоневротичний набряк частіше спостерігалися на фоні терапії раміприлом, тоді як гіпотензія частіше зустрічалася на фоні терапії телмісартаном. Випадки гіперкаліємії, ниркової недостатності, артеріальної гіпотензії та синкопе спостерігалися достовірно частіше при одночасному застосуванні телмісартану та раміприлу; препаратами літію відзначалося оборотне збільшення вмісту літію в плазмі, що супроводжується токсичними явищами при прийомі інгібіторів АПФ. В окремих випадках подібні зміни зареєстровані при призначенні АРА II, зокрема, телмісартану. При одночасному застосуванні препаратів літію та АРА II рекомендується проводити визначення вмісту літію у плазмі крові; НПЗЗ, включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозах, що застосовуються як протизапальний засіб, інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) та неселективні нестероїдні протизапальні засоби, можуть викликати розвиток гострої ниркової недостатності у пацієнтів зі зниженим ОЦК. Препарати, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему (РААС), можуть мати синергічний ефект. У пацієнтів, які одночасно застосовують НПЗП та телмісартан, на початку лікування має бути компенсований ОЦК та проведено контроль функції нирок. Зниження ефекту гіпотензивних засобів, таких як телмісартан, за допомогою інгібування судинорозширювального ефекту простагландинів відзначалося при одночасному лікуванні НПЗЗ. При одночасному застосуванні телмісартану з ібупрофеном або парацетамолом не було виявлено клінічно значущого ефекту; дигоксином, варфарином, гідрохлортіазидом, глібенкламідом, симвастатином та амлодипіном не виявлено клінічно значущої взаємодії. Відзначено збільшення середньої концентрації дигоксину в плазмі в середньому на 20% (в одному випадку на 39%). При одночасному застосуванні телмісартану та дигоксину доцільно проводити періодичне визначення концентрації дигоксину у плазмі крові; аліскіреном, алискиренсодержащими препаратами клінічні дані показали, що подвійна блокада РААС за допомогою одночасного застосування інгібіторів АПФ, АРА II та аліскірену пов'язана з високою частотою розвитку побічних ефектів, таких як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія, зниження ниркової функції (у тому числі гостра ниркова недостатність) із застосуванням одного блокатора активності РААС. Одночасне застосування АРА II з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування АРА IIсингібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією і не рекомендується у інших пацієнтів; препаратами, здатними викликати гіперкаліємію Як і інші лікарські засоби, що діють на РААС, телмісартан може спричинити ризик розвитку гіперкаліємії. Ризик може бути збільшений у разі одночасного застосування з іншими лікарськими засобами, які можуть викликати гіперкаліємію (замінники солі, що містять калій, калійзберігаючі діуретики [спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид], інгібітори АПФ, АРА II та НПЗЗП, включаючи селективні інгібі , гепарин, імунодепресанти [циклоспорин, такролімус та триметоприм]). Необхідно бути обережними при одночасному застосуванні і періодично контролювати вміст калію в плазмі крові; діуретиками (тіазидними або «петльовими»). Попереднє лікування високими дозами діуретиків, такими як фуросемід («петлевий» діуретик) та гідрохлоротіазид (тіазидний діуретик), може призвести до гіповолемії та ризику розвитку артеріальної гіпотензії на початку лікування телмісартаном; кортикостероїди (для системного застосування). Кортикостероїди послаблюють антигіпертензивний ефект телмісартану.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від часу їди. Препарат Телмісту H слід приймати 1 раз на день. Препарат Телмісту H в дозі гідрохлортіазид 12,5 мг + телмісартан 40 мг може призначатися пацієнтам, у яких застосування телмісартану в дозі 40 мг або гідрохлортіазиду не призводить до адекватного контролю артеріального тиску. Препарат Телмісту H в дозі гідрохлортіазид 12,5 мг + телмісартан 80 мг може призначатися пацієнтам, у яких застосування телмісартану в дозі 80 мг або препарату Телмісту H в дозі гідрохлортіазид 12,5 мг + телмісартан 40 мг не призводить до адекватного контролю артеріального тиску. Препарат Телмісту®H у дозі гідрохлортіазид 25 мг + телмісартан 80 мг може призначатися пацієнтам, у яких застосування телмісартану в дозі 80 мг або препарату Телмісту® H у дозі гідрохлортіазид 12,5 мг + телмісартан 80 мг не призводить до адекватного контролю АТ, або пацієнт яких раніше було стабілізовано телмісартаном або гідрохлортіазидом при роздільному застосуванні. У пацієнтів з тяжким ступенем артеріальної гіпертензії максимальна добова доза телмісартану 160 мг у монотерапії або у комбінації з гідрохлортіазидом 12,5-25,0 мг є ефективною та добре переноситься. Порушення функції нирок Наявний обмежений досвід застосування комбінації гідрохлортіазид + телмісартан у пацієнтів з легкими або помірно вираженими порушеннями функції нирок не потребує зміни дози препарату у цих випадках. У таких пацієнтів слід контролювати функцію нирок (застосування при КК менше 30 мл/хв див. розділ "Протипоказання"). Порушення функції печінки У пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції печінки (клас А та В за класифікацією Чайлд-П'ю) добова доза препарату Телміста H не повинна перевищувати дозу гідрохлортіазиду 12,5 мг і телмісартану 40 мг на день (див. розділ «Фармакологічні властивості. Фармакокінетика» ). Пацієнти похилого віку Режим дозування не потребує змін.ПередозуванняВідомості про передозування обмежені. Гідрохлоротіазид Симптоми Найчастішими проявами передозування гідрохлортіазидом є збільшення діурезу, що супроводжується гострою втратою рідини (дегідратацією) та електролітними порушеннями (гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія). Передозування гідрохлортіазидом може виявлятися такими симптомами: з боку серцево-судинної системи: тахікардія, зниження артеріального тиску, шок; з боку нервової системи: слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення та спазми литкових м'язів, парестезія, порушення свідомості, втома; з боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, спрага; з боку нирок та сечовивідних шляхів: поліурія, олігурія або анурія (через гемоконцентрацію); лабораторні показники: гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія, алкалоз, підвищена концентрація залишкового азоту сечовини у плазмі (особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю). Лікування При передозуванні проводиться симптоматична та підтримуюча терапія. Якщо гідрохлортіазид був прийнятий нещодавно, для його виведення показані індукція блювання або промивання шлунка. Абсорбцію гідрохлортіазиду можна зменшити прийомом внутрішньо активованого вугілля. У разі зниження АТ або шоку слід заповнити ОЦК запровадженням плазмозамінних рідин та дефіцит електролітів (калій, натрій). При дихальній недостатності показано інгаляцію кисню або штучну вентиляцію легень. Слід контролювати водно-електролітний баланс (особливо вміст калію у сироватці крові) та функцію нирок до їх нормалізації. Специфічного антидоту немає. Гідрохлортіазид виводиться при гемодіалізі, проте ступінь його виведення не встановлено. Телмісартан Симптоми Найбільш вираженими проявами передозування були надмірне зниження АТ та тахікардія, також повідомляли про брадикардію, запаморочення, підвищення концентрації сироваткового креатиніну та гострої ниркової недостатності. Лікування Телмісартан не виводиться шляхом гемодіалізу. Слід ретельно контролювати стан пацієнтів та здійснювати симптоматичне, а також підтримуюче лікування. Підхід до лікування залежить від часу, що минув після прийому препарату, та виразності симптомів. Рекомендовані заходи включають провокування блювання і/або промивання шлунка, доцільний прийом активованого вугілля. Слід регулярно контролювати вміст електролітів та концентрацію креатиніну у плазмі крові. При виникненні вираженого зниження артеріального тиску пацієнту слід прийняти горизонтальне положення з піднятими ногами, при цьому необхідно швидко заповнити об'єм ОЦК та вміст електролітів.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗастосування препарату Телміста Н у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда не рекомендується у зв'язку з недостатнім досвідом клінічного застосування. Лікарський препарат Телміста Н не слід застосовувати для усунення гіпертонічного кризу. Гідрохлоротіазид Порушення функції нирок У пацієнтів з порушеннями функції нирок гідрохлортіазид може спричинити азотемію. При нирковій недостатності можлива кумуляція гідрохлортіазиду. У пацієнтів із зниженою функцією нирок потрібен періодичний контроль КК. При прогресуванні порушення функції нирок та/або настання олігурії (анурії) гідрохлортіазид слід відмінити. Порушення функції печінки При застосуванні тіазидних діуретиків у пацієнтів з порушеннями функції печінки можливий розвиток печінкової енцефалопатії. Пацієнтам із печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості або печінковою енцефалопатією застосування тіазидів протипоказане. У пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості та/або прогресуючими захворюваннями печінки гідрохлортіазид слід застосовувати з обережністю, оскільки навіть невелика зміна водно-електролітного балансу та накопичення амонію у сироватці крові може спричинити печінкову кому. У разі появи симптомів енцефалопатії прийом діуретиків слід негайно припинити. Водно-електролітний баланс та метаболічні порушення Тіазидні діуретики (включаючи гідрохлортіазид) можуть викликати зменшення ОЦК (гіповолемію) та порушення водно-електролітного балансу (в т. ч. гіпокаліємію, гіпонатріємію, гіпохлоремічний алкалоз). Клінічними симптомами порушень водно-електролітного балансу є сухість слизової оболонки порожнини рота, спрага, слабкість, млявість, стомлюваність, сонливість, неспокій, м'язовий біль або судоми, м'язова слабкість, виражене зниження АТ, олігурія, тахікардія, аритмія як нудота та блювота). У пацієнтів, які отримують терапію гідрохлортіазидом (особливо при тривалому курсовому лікуванні), слід виявляти клінічні симптоми порушень водно-електролітного балансу, регулярно контролювати вміст електролітів у плазмі. Натрій Всі діуретичні препарати можуть викликати гіпонатріємію, що іноді призводить до тяжких ускладнень. Гіпонатріємія та гіповолемія можуть призводити до зневоднення та ортостатичної гіпотензії. Супутнє зниження вмісту хлору в плазмі може призводити до вторинного компенсаторного метаболічного алкалозу, проте частота і ступінь виразності цього ефекту незначні. Рекомендується визначати вміст натрію в плазмі крові до початку лікування та регулярно контролювати цей показник на фоні прийому гідрохлортіазиду. Калій При застосуванні тіазидних та тіазидоподібних діуретиків існує ризик різкого зниження вмісту калію у плазмі крові та розвитку гіпокаліємії (вміст калію у плазмі крові менше 3,4 ммоль/л). Гіпокаліємія підвищує ризик розвитку порушень серцевого ритму (у т. ч. важких аритмій) та посилює токсичну дію серцевих глікозидів. Крім того, гіпокаліємія (як і брадикардія) є станом, що сприяє розвитку поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует», яка може призводити до летального результату. Гіпокаліємія становить найбільшу небезпеку для наступних груп пацієнтів: особи похилого віку, пацієнти, які одночасно одержують терапію антиаритмічними та неантіаритмічними препаратами, які можуть викликати поліморфну шлуночкову тахікардію типу «пірует» або збільшувати тривалість інтервалу QT на ЕКГ, С, пацієнти з порушеннями. Крім того, до групи підвищеного ризику належать пацієнти із збільшеним інтервалом QT. При цьому немає значення, викликане це збільшення вродженими причинами або дією лікарських засобів. У всіх описаних вище випадках необхідно уникати ризику розвитку гіпокаліємії та регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові. Перше визначення вмісту калію в плазмі необхідно провести протягом першого тижня від початку лікування. З появою гіпокаліємії має бути призначене відповідне лікування. Гіпокаліємію можна коригувати застосуванням калійвмісних препаратів або прийомом харчових продуктів, багатих калієм (сухофрукти, фрукти, овочі). Кальцій Тіазидні діуретики можуть зменшувати виведення іонів кальцію нирками, призводячи до незначного та тимчасового підвищення вмісту кальцію в плазмі. У деяких пацієнтів при тривалому застосуванні тіазидних діуретиків спостерігалися патологічні зміни паращитовидних залоз з гіперкальціємією та гіперфосфатемією, але без типових ускладнень гіперпаратиреозу (нефролітіаз, зниження мінеральної щільності кісткової тканини, виразкова хвороба). Виражена гіперкальціємія може бути проявом раніше недіагностованого гіперпаратиреозу. Через вплив на метаболізм кальцію тіазиди можуть впливати на лабораторні показники функції паращитовидних залоз. Слід припинити прийом тіазидних діуретиків (включно з гідрохлортіазидом) перед дослідженням функції паращитовидних залоз. Магній Встановлено, що тіазиди збільшують виведення іонів магнію нирками, що може призвести до гіпомагніємії. Клінічне значення гіпомагніємії залишається незрозумілим. Глюкоза Лікування тіазидними діуретиками може порушувати толерантність до глюкози. При застосуванні гідрохлортіазиду у пацієнтів з маніфестним або латентним цукровим діабетом необхідно регулярно контролювати концентрацію глюкози в крові. Може знадобитися корекція дози гіпоглікемічних лікарських засобів. Сечова кислота У пацієнтів з подагрою може збільшуватись частота виникнення нападів або загострюватися перебіг подагри. Необхідний ретельний контроль за пацієнтами з подагрою та порушенням метаболізму сечової кислоти (гіперурикемією). Ліпіди При застосуванні гідрохлортіазиду може збільшуватися концентрація холестерину та тригліцеридів у плазмі крові. Гостра міопія/вторинна глаукома. Гідрохлортіазид може викликати ідіосинкразічну реакцію, що призводить до розвитку гострої міопії та гострого нападу вторинної глаукоми. Симптоми включають: раптове зниження гостроти зору або біль в очах, які проявляються, як правило, протягом декількох годин або тижнів від початку терапії гідрохлортіазидом. За відсутності лікування гостра глаукома може призвести до незворотної втрати зору. З появою симптомів необхідно якнайшвидше припинити прийом гідрохлортіазиду. Якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим, може знадобитися невідкладне медикаментозне лікування або хірургічне втручання. Факторами ризику розвитку гострої глаукоми є: алергічна реакція на сульфонаміди або пеніцилін в анамнезі. Порушення з боку імунної системи Є повідомлення про те, що тіазидні діуретики (в т. ч. гідрохлортіазид) можуть викликати загострення або прогресування системного червоного вовчаку, а також вовчаковоподібні реакції. У пацієнтів, які отримують тіазидні діуретики, реакції підвищеної чутливості можуть спостерігатися навіть за відсутності вказівок на наявність в анамнезі алергічних реакцій або бронхіальної астми. Фоточутливість Існує інформація про випадки розвитку реакцій фоточутливості при прийомі тіазидних діуретиків. У разі появи фоточутливості на фоні прийому гідрохлортіазиду слід припинити лікування. Якщо продовження прийому діуретика необхідне, слід захищати шкірні покриви від впливу сонячних променів або штучних ультрафіолетових (УФ)-променів. НМРК У двох фармакоепідеміологічних дослідженнях, виконаних з використанням даних Данського Національного Регістру Раку, було продемонстровано зв'язок між прийомом гідрохлортіазиду та підвищеним ризиком розвитку НМРК – базальноклітинної карциноми та плоскоклітинної карциноми. Ризик розвитку НМРК зростав зі збільшенням сумарної (накопиченої) дози гідрохлортіазиду. Можливим механізмом розвитку НМРК є фотосенсибілізуюча дія гідрохлортіазиду. Пацієнти, які приймають гідрохлортіазид як монотерапію або в комбінації з іншими лікарськими препаратами, повинні бути обізнані про ризик розвитку НМРК. Таким пацієнтам рекомендується регулярно оглядати шкірні покриви з метою виявлення будь-яких нових підозрілих уражень, а також змін уже наявних уражень шкіри. Про всі підозрілі зміни шкіри слід негайно повідомляти лікаря. Підозрювальні ділянки шкіри повинні бути обстежені фахівцем. Для уточнення діагнозу може знадобитися гістологічне дослідження біоптатів шкіри. З метою мінімізації ризику розвитку НМРК пацієнтам слід рекомендувати дотримуватись профілактичних заходів, таких як обмеження впливу сонячного світла та УФ-променів, а також використання відповідних захисних засобів. У пацієнтів із НМРК в анамнезі рекомендується переглянути доцільність застосування гідрохлортіазиду. Алкоголь У період лікування не рекомендується вживати алкогольні напої, тому що етанол посилює антигіпертензивну дію тіазидних діуретиків. Спортсмени Гідрохлортіазид може давати позитивний результат під час проведення допінг-контролю у спортсменів. Інше У пацієнтів з вираженим атеросклерозом церебральних і коронарних артерій слід особливо обережно застосовувати гідрохлортіазид. Тіазидні діуретики можуть знижувати кількість йоду, пов'язаного з білками плазми, без прояву ознак порушення функції щитовидної залози. Телмісартан Печінкова недостатність Телмісартан не повинен застосовуватися у пацієнтів з холестазом, непрохідністю жовчних шляхів або тяжким порушенням функції печінки (клас С класифікації Чайлд-П'ю). оскільки телмісартан виводиться, головним чином, із жовчю. Передбачається, що у таких пацієнтів знижений печінковий кліренс телмісартану. Реноваскулярна гіпертензія При лікуванні лікарськими засобами, що діють на РААС, у пацієнтів з двостороннім стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки зростає ризик виникнення тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності. Подвійна блокада РААС Дані про одночасне застосування інгібіторів АПФ з АРА II або cпрепаратами, що містять аліскірен, підтверджують підвищений ризик різкого зниження АТ, розвитку гіперкаліємії та порушення ниркової функції (включаючи гостру ниркову недостатність). Одночасне застосування АРА II, включаючи телмісартан, з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) і не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування АРА II, включаючи телмісартан, з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. За необхідності здійснення подвійної блокади РААС слід розглядати кожен випадок індивідуально та ретельно контролювати функцію нирок, водноелектролітний баланс та показники АТ. Інші захворювання, що характеризуються стимуляцією РААС У пацієнтів, судинний тонус та ниркова функція яких залежать переважно від активності РААС (наприклад, пацієнти з ХСН або хворобою нирок, у тому числі стенозом ниркової артерії), застосування лікарських засобів, що діють на цю систему, таких як телмісартан, було асоційоване з виникненням гострої. артеріальної гіпотензії, гіперазотемії, олігурії або рідко – з гострою нирковою недостатністю. Первинний гіперальдостеронізм Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом зазвичай не відповідають на лікування гіпотензивними лікарськими засобами, дія яких проявляється інгібуванням РААС. У зв'язку з цим застосування телмісартану в цих випадках не рекомендується. Ниркова недостатність та трансплантація нирки Клінічний досвід застосування телмісартану у пацієнтів, яким нещодавно була проведена трансплантація нирки, відсутня. Зниження ОЦК У пацієнтів зі зниженням ОЦК та/або вмісту натрію в плазмі крові внаслідок попередньої діуретичної терапії, обмеження прийому кухонної солі, діареї або блювання може виникати симптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після першого прийому телмісартану. Стеноз аортального та мітрального клапана, ГЗКМП Як і при застосуванні інших судинно-розширювальних засобів, слід дотримуватися обережності при призначенні препарату пацієнтам зі стенозом аортального, мітрального клапана або ГЗКМП. Гіперкаліємія Телмісартан може призвести до гіперкаліємії через антагонізм до рецепторів ангіотензину II (підтип AT(1)). Для пацієнтів похилого віку, пацієнтів з нирковою недостатністю, пацієнтів з цукровим діабетом і також з артеріальною гіпертензією та ІХС, пацієнтів, які отримують супутню терапію лікарськими засобами, які можуть викликати підвищення вмісту калію, та/або пацієнтів із супутнім захворюванням, гіперкаліємія може призвести до летального результату. Перед розглядом можливості супутнього застосування лікарських засобів, що діють на РААС, необхідно оцінити співвідношення "користь-ризик". Основними факторами ризику, які слід враховувати, є: цукровий діабет, ниркова недостатність, серцева недостатність, літній вік (пацієнти віком від 70 років); поєднання з одним або більше лікарським засобом, що діє на РААС, та/або харчовими добавками, що містять калій. Лікарськими препаратами, здатними викликати гіперкаліємію, є калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, АРА II, нестероїдні протизапальні засоби, у тому числі селективні інгібітори ЦОГ-2, гепарин, імунодепресанти (циклоспорин або такролімус), триметоприм, а також замінники повар; супутні захворювання або стан, особливо зневоднення, гостра серцева недостатність, метаболічний ацидоз, порушення функції нирок, гостра ниркова недостатність (наприклад, при інфекційних захворюваннях), синдром цитолізу (наприклад, гостра ішемія кінцівок, рабдоміоліз, велика травма). Пацієнтам із групи ризику рекомендується ретельно контролювати вміст калію у плазмі крові. Серцева недостатність Як і при застосуванні інших препаратів, що впливають на РААС, у пацієнтів із серцевою недостатністю (що супроводжується або не супроводжується порушенням функції нирок) є ризик розвитку значного зниження артеріального тиску, а також порушення функції нирок, у тому числі гострої ниркової недостатності. Етнічні відмінності Порушення функції печінки при призначенні телмісартану здебільшого спостерігалися у жителів Японії. Пацієнти з цукровим діабетом, які отримують лікування інсуліном або гіпоглікемічними засобами для перорального застосування. У пацієнтів з цукровим діабетом, які отримують лікування інсуліном або гіпоглікемічними засобами для перорального застосування, застосування телмісартану може призводити до розвитку гіпоглікемії та має супроводжуватися контролем рівня глюкози в крові. При необхідності слід провести корекцію дози інсуліну чи інших гіпоглікемічних препаратів. Спеціальна інформація щодо допоміжних речовин Препарат Телмісту H містить лактозу та сорбітол, тому протипоказаний пацієнтам з непереносимістю фруктози або лактози, дефіцитом лактази, синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції. Застосування при хронічних захворюваннях: Порушення функції нирок Наявний обмежений досвід застосування комбінації гідрохлортіазид + телмісартан у пацієнтів з легкими або помірно вираженими порушеннями функції нирок не потребує зміни дози препарату у цих випадках. У таких пацієнтів слід контролювати функцію нирок (застосування при КК менше 30 мл/хв див. розділ "Протипоказання"). Порушення функції печінки У пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції печінки (клас А та В за класифікацією Чайлд-П'ю) добова доза препарату Телміста H не повинна перевищувати дозу гідрохлортіазиду 12,5 мг і телмісартану 40 мг на день (див. розділ «Фармакологічні властивості. Фармакокінетика» ). Пацієнти похилого віку Режим дозування не потребує змін. Вплив на керування транспортними засобами: Спеціальних клінічних досліджень щодо оцінки впливу комбінації гідрохлортіазид + телмісартан на здатність керувати автотранспортом та роботу з механізмами, що вимагають підвищеної уваги, не проводилося. Однак при керуванні автотранспортом та заняттях потенційно небезпечними видами діяльності слід брати до уваги можливість розвитку запаморочення та сонливості, що потребує дотримання обережності.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкагідрохлортіазид + телмісартан таблетки на 1 таблетку 12,5 мг + 40 мг/12,5 мг + 80 мг/25 мг + 80 мг речовини, що діють: Гідрохлортіазид 12,50 мг/12,50 мг/25,00 мг Телмісартан 40,00 мг/80,00 мг/80,00 мг Допоміжні речовини: Меглюмін, натрію гідроксид, повідон-К30, лактози моногідрат, сорбітол, магнію стеарат, манітол, манітол DC, барвник заліза оксид жовтий (Е172) (для таблеток 25 мг + 80 мг), барвник заліза оксид червоний (Е172) ,5 мг + 40 мг і 12,5 мг + 80 мг), гипролоза, кремнію діоксид колоїдний, стеарилфумарат натріюОпис лікарської формиТаблетки 12,5 мг + 40 мг: Овальні, двоопуклі, двошарові таблетки, один шар від білого до майже білого кольору або рожево-білого кольору, інший шар рожевого кольору з вкрапленнями світло-рожевого та темно-рожевого кольору. Таблетки 12,5 мг + 80 мг: Овальні, двоопуклі, двошарові таблетки, один шар від білого до майже білого кольору або рожево-білого кольору, інший шар рожевого кольору з вкрапленнями світло-рожевого та темно-рожевого кольору. Таблетки 25 мг + 80 мг: Овальні, двоопуклі, двошарові таблетки, один шар від білого до жовтувато-білого кольору, інший шар жовтого кольору з вкрапленнями світло-жовтого та темно-жовтого кольору.Фармакотерапевтична групагіпотензивний засіб комбінований (діуретичний засіб + ангіотензину II антагоністів рецепторів)ФармакокінетикаОдночасне застосування телмісартану та гідрохлортіазиду не впливає на фармакокінетику кожного з компонентів препарату. Гідрохлоротіазид Всмоктування та розподіл Гідрохлортіазид не повною мірою, проте досить швидко всмоктується із шлунково-кишкового тракту (ЖКТ). Після прийому внутрішньо в дозі 100 мг максимальна концентрація (C(max)) гідрохлортіазиду в плазмі досягається через 1,5-2,5 години. На максимумі діуретичної активності (приблизно через 4 години після прийому внутрішньо) концентрація гідрохлортіазиду в плазмі становить 2 мкг/мл. Зв'язок із білками плазми становить 40 %. Гідрохлортіазид проникає через плацентарний бар'єр та екскретується у грудне молоко, не проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Метаболізм Гідрохлоротіазид в організмі людини не метаболізується. Виведення Первинний шлях виведення нирками (фільтрація та секреція) у незміненому вигляді. Приблизно 61% прийнятої дози виводиться протягом 24 годин. У пацієнтів з нормальною нирковою функцією період напіввиведення (Т(½)) становить від 5,6 до 14,8 години (в середньому 6,4 години). Особливі групи пацієнтів Порушення функції нирок У пацієнтів з нирковою недостатністю середнього ступеня Т(½) гідрохлортіазиду становить у середньому 11,5 годин, а у пацієнтів із кліренсом креатиніну (КК) менше 30 мл/хв – 20,7 години. Телмісартан Всмоктування Телмісартан швидко всмоктується, проте кількість препарату, що всмоктався, може варіювати. Середній показник абсолютної біодоступності телмісартану становить приблизно 50%. При прийомі телмісартану з їжею має місце зниження показника площі під кривою «концентрація-час» (AUC) приблизно від 6% (при прийомі телмісартану в дозі 40 мг на добу) до 19% (при прийомі дози 160 мг на добу). Через 3 години після прийому препарату концентрація телмісартану в плазмі крові вирівнюється, незалежно від часу їди. Розподіл Телмісартан характеризується високим ступенем зв'язування з білками плазми крові (> 99,5 %), в основному з альбуміном та з альфа(1)-кислим глікопротеїном. Середній обсяг розподілу в рівноважному стані (Vdss) становить приблизно 500 л. Біотрансформація Метаболізм телмісартану полягає в кон'югації вихідної сполуки з глюкуроновою кислотою. Кон'югат, що утворюється, не має фармакологічної активності. Виведення Т(½) становить понад 20 годин. З(max)і меншою мірою AUCзбільшуються непропорційно збільшенню дози. Даних про клінічно значуще накопичення телмісартану, що приймається в рекомендованих дозах, немає. Виводиться через кишечник у незміненому вигляді, виведення нирками – менше 2%. Загальний плазмовий кліренс високий (близько 1000 мл/хв) порівняно з «печінковим» кровотоком (близько 1500 мл/хв). Лінійність/нелінійність фармакокінетики Лінійного зв'язку між дозою препарату та його плазмовою концентрацією відзначено не було. С(max) меншою мірою AUC зростають непропорційно при застосуванні доз вище 40 мг на добу. Особливі популяції пацієнтів Стать пацієнтів Були виявлені відмінності показників концентрації препарату в плазмі крові у чоловіків та жінок: показники С(max) та AUCу жінок були приблизно в 3 та 2 рази вищі, ніж у чоловіків відповідно. Пацієнти похилого віку Показники фармакокінетики телмісартану не відрізнялися у пацієнтів похилого віку та пацієнтів віком до 65 років. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок легкого, середнього та тяжкого ступеня спостерігалося підвищення концентрації телмісартану в плазмі у 2 рази. Однак у пацієнтів з нирковою недостатністю, що перебувають на гемодіалізі, плазмові концентрації препарату були нижчими. Телмісартан характеризується високим ступенем зв'язування з білками плазми і не виводиться з організму за допомогою гемодіалізу. Т(½) не змінювався у пацієнтів із порушенням функції нирок. Пацієнти з порушенням функції печінки Результати фармакокінетичних досліджень показали підвищення абсолютної біодоступності телмісартану майже до 100% у пацієнтів з порушенням функції печінки. Т(½) у пацієнтів із порушенням функції печінки не змінювався.ФармакодинамікаПрепарат Телміста Н являє собою комбінацію телмісартану (антагоніста рецепторів ангіотензину II [АРА II]) та гідрохлортіазиду (тіазидного діуретика). Одночасне застосування цих компонентів призводить до більш вираженої антигіпертензивної дії, ніж застосування кожного окремо. Прийом препарату Телміста Н 1 раз на день призводить до суттєвого поступового зниження артеріального тиску (АТ). Гідрохлоротіазид Механізм дії тіазидних діуретиків (тіазидів) не повністю вивчений. Тіазиди блокують реабсорбцію іонів натрію та хлору на початку ниркових канальців. Таким чином, вони збільшують екскрецію натрію та хлору і, отже, виведення води з організму. Внаслідок сечогінної дії гідрохлортіазиду зменшується об'єм циркулюючої крові (ОЦК), внаслідок чого збільшується активність реніну та вміст альдостерону у плазмі крові. Це призводить до збільшення екскреції іонів калію нирками та зниження вмісту калію в плазмі крові (гіпокаліємії). Гідрохлортіазид також збільшує екскрецію іонів магнію та знижує екскрецію іонів кальцію нирками. Тіазидні діуретики знижують екскрецію сечової кислоти нирками та збільшують її концентрацію у плазмі крові. Тіазидні діуретики також зменшують активність карбоангідрази шляхом посилення виведення іонів бікарбонату. Але ця дія зазвичай проявляється слабо і не впливає на рН сечі. У максимальних терапевтичних дозах діуретичний/натрійуретичний ефект усіх тіазидних діуретиків приблизно однаковий. Натрійурез та діурез наступають протягом 2 годин і досягають свого максимуму приблизно через 4 години. Тривалість діуретичної дії гідрохлортіазиду становить від 6 до 12 годин. Гідрохлортіазид має антигіпертензивну дію. На нормальний АТ тіазидні діуретики не впливають. Телмісартан Телмісартан – специфічний АРА II (підтип AT(1)), ефективний прийому внутрішньо. Має високу спорідненість до підтипу АТ(1) рецепторів ангіотензину II, через які реалізується дія ангіотензину II. Витісняє ангіотензин II із зв'язку з рецептором, не виявляючи властивостей агоніста щодо цього рецептора. Телмісартан зв'язується лише з підтипом АТ(1) рецепторів ангіотензину ІІ. Зв'язок має тривалий характер. Не має спорідненості до інших рецепторів, у тому числі до АТ(2) рецепторів та інших, менш вивчених рецепторів ангіотензину. Функціональне значення цих рецепторів, а також ефект їхньої можливої надмірної стимуляції ангіотензином II, концентрація якого збільшується при застосуванні телмісартану, не вивчені. Телмісартан знижує концентрацію альдостерону в плазмі, не інгібує ренін у плазмі та не блокує іонні канали.Телмісартан не пригнічує ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ) (кініназа II) – фермент, який також руйнує брадикінін. Тому посилення побічних ефектів, що викликаються брадикініном, не очікується. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан у дозі 80 мг повністю блокує гіпертензивну дію ангіотензину ІІ. Початок антигіпертензивної дії відзначається протягом 3-х годин після першого прийому телмісартану внутрішньо. Переважний ефект триває понад 24 години та зберігається аж до 48 годин. Виражений антигіпертензивний ефект зазвичай розвивається через 4 тижні після регулярного прийому телмісартану. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан знижує систолічний та діастолічний АТ, не впливаючи на частоту серцевих скорочень (ЧСС). У разі різкого скасування телмісартану АТ поступово повертається до вихідного рівня без розвитку синдрому «скасування». У дослідженні з телмісартаном проводилася оцінка випадків серцево-судинної смертності, нефатального інфаркту міокарда, нефатального інсульту або госпіталізації через хронічну серцеву недостатність (ХСН). Було доведено зниження серцево-судинної захворюваності та смертності у пацієнтів високого серцево-судинного ризику (із захворюваннями коронарних артерій, інсультом, захворюваннями периферичних артерій або цукровим діабетом із супутнім ураженням органів-мішеней, таким як ретинопатія, гіпертрофія лівого шлунка. анамнезі) у віці старше 55 років. Максимальний антигіпертензивний ефект препарату Телміста Н зазвичай досягається через 4-8 тижнів після початку лікування.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (у разі неефективності телмісартану або гідрохлортіазиду в монотерапії).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до діючих речовин, або допоміжних компонентів препарату, або до інших похідних сульфонаміду. Вагітність. Період грудного вигодовування. Обструктивні захворювання жовчовивідних шляхів. Тяжкі порушення функції печінки (клас С за класифікацією Чайлд-П'ю). Тяжкі порушення функції нирок (КК менше 30 мл/хв). Рефрактерна гіпокаліємія, гіперкальціємія. Одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації [СКФ] менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла). Одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Непереносимість фруктози або лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції, тому що препарат Телміста H містить лактозу і сорбітол. Дитячий вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). Двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки (див. розділ «Особливі вказівки»). Порушення функції печінки або прогресуючі захворювання печінки (клас А та В за класифікацією Чайлд-П'ю) (див. розділ «Особливі вказівки»). Зниження ОЦК внаслідок попередньої терапії діуретиками, обмеження прийому кухонної солі, діареї або блювання. Гіперкаліємія. Стан після трансплантації нирки (досвід відсутня). Хронічна серцева недостатність ІІІ-ІV функціонального класу (ФК) за класифікацією Нью-Йоркської кардіологічної асоціації (NYHA). Гіперкальціємія. Гіперхолестеринемія. Гіпертригліцеридемія. Гіпокаліємія. Гіпонатріємія. Одночасне застосування лікарських засобів, які можуть викликати поліморфну шлуночкову тахікардію типу «пірует» або збільшувати тривалість інтервалу QT на ЕКГ. Одночасне застосування препаратів літію, лікарських засобів, здатних викликати гіпокаліємію, серцевих глікозидів. Гіперпаратиреоз. Літній вік. Ішемічна хвороба серця (ІХС). Прогресують захворювання печінки (ризик розвитку печінкової коми). Стеноз аортального та/або мітрального клапана. Ідіопатичний гіпертрофічний субаортальний стеноз. Гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГЗКМП). Цукровий діабет. Первинний гіперальдостеронізм. Подагра, гіперурікемія. Системна червона вовчанка. Алергічна реакція на пеніцилін в анамнезі. Немеланомний рак шкіри (НМРК) в анамнезі (див. розділ «Особливі вказівки»). Застосування у пацієнтів негроїдної раси. Досвід застосування у пацієнтів з нирковою недостатністю (КК понад 30 мл/хв) обмежений, але не підтверджує розвиток побічних ефектів з боку нирок, і корекція дози не потрібна. Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Телміста H при вагітності протипоказане. Гідрохлоротіазид Досвід застосування гідрохлортіазиду при вагітності, особливо у першому триместрі, обмежений. Гідрохлортіазид проникає крізь плацентарний бар'єр. Враховуючи механізм фармакологічної дії гідрохлортіазиду, передбачається, що його застосування у другому та третьому триместрах вагітності може порушувати фетоплацентарну перфузію та викликати такі зміни у ембріона та плода, як жовтяниця, порушення водно-електролітного балансу та тромбоцитопенія. Гідрохлоротіазид не повинен застосовуватися при набряках у вагітних, при артеріальній гіпертензії у вагітних або під час прееклампсії, оскільки існує ризик зниження об'єму плазми крові та зниження плацентарної перфузії, а сприятливий ефект при зазначених клінічних ситуаціях відсутній. Гідрохлортіазид не повинен застосовуватися для лікування есенціальної гіпертензії у вагітних, за винятком тих рідкісних ситуацій, коли не можуть застосовуватись інші види лікування. Телмісартан Застосування АРА II у першому триместрі вагітності не рекомендується, ці препарати слід призначати при вагітності. При діагностуванні вагітності прийом препарату слід негайно припинити. При необхідності має призначатися альтернативна терапія (інші класи гіпотензивних препаратів, дозволених для застосування при вагітності). Застосування АРА II у другому та третьому триместрах вагітності протипоказане. У доклінічних дослідженнях щодо вивчення застосування телмісартану тератогенний ефект не відзначений, але встановлено фетотоксичність. Відомо, що вплив АРА II у другому та третьому триместрах вагітності викликає у людини фетотоксичність (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа), а також неонатальну токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Пацієнткам, які планують вагітність, слід призначати альтернативну терапію з доведеним профілем безпеки застосування у вагітних. Якщо лікування АРА II відбувалося у другому триместрі вагітності, рекомендується ультразвукове дослідження нирок та кісток черепа плода. Новонароджені, матері яких отримували АРА II, повинні ретельно спостерігатися щодо артеріальної гіпотензії. Терапія препаратом Телміста H протипоказана в період грудного вигодовування. У дослідженнях на тварин впливу телмісартану та гідрохлортіазиду на фертильність не спостерігалося. Дослідження щодо вивчення впливу на фертильність людини не проводилися. Протипоказаний особам віком до 18 років, оскільки ефективність та безпека не встановлені.Побічна діяЧастота побічних реакцій, які можуть виникати під час терапії, наведена у вигляді наступної градації: дуже часто (≥ 1/10), часто (від ≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1 /100), рідко (від ≥ 1/10 000 до < 1/1000), дуже рідко (< 1/10 000), частота невідома (частота не може бути оцінена за доступними даними). Системно-органний клас Небажана реакція Гідрохлоро-тіазид + Телмісартан Гідрохлоро-тіазид Телмісар-тан Інфекційні та паразитарні захворювання Інфекції верхніх дихальних шляхів, інфекції сечовивідних шляхів (включаючи цистит) - - не часто Бронхіт, фарингіт, синусит рідко - - Сепсис, включаючи випадки з летальним кінцем - - рідко Запалення слинних залоз (сіаладеніт) - частота невідома - Порушення з боку крові та лімфатичної системи Анемія - - не часто Тромбоцитопенія, еозинофілія - - рідко Тромбоцитопенія (іноді з пурпурою), апластична анемія, гемолітична анемія, пригнічення функції кісткового мозку, лейкопенія, нейтропенія, агрануло-цитоз - частота невідома - Порушення з боку імунної системи Загострення або посилення симптомів системного червоного вовчаку рідко - - Гіперчутливість, анафілактичні реакції - частота невідома рідко Порушення з боку ендокринної системи Відсутність належного глікемічного контролю при цукровому діабеті (порушення толерантності до глюкози) - частота невідома - Порушення з боку обміну речовин та харчування Гіпокаліємія не часто - - Гіперкаліємія - - не часто Гіпонатріємія, гіперурикемія рідко - - Гіпоглікемія (у пацієнтів із цукровим діабетом) - - рідко Гіпомагніємія - часто - Гіперкальціємія - рідко - Гіпохлоремічний алкалоз - рідко - Гіповолемія, порушення водно-електролітного балансу, зниження апетиту, анорексія, гіперглікемія, гіперхолестеринемія - частота невідома - Порушення психіки Тривога не часто - - Депресія рідко - - Збуджений стан - частота невідома - Порушення з боку нервової системи Запаморочення часто - - Синкопальний стан/непритомність, парестезія не часто - - Порушення сну, безсоння рідко - - Сонливість - - рідко Головний біль - рідко - Переднепритомний стан - частота невідома - Порушення з боку органу зору Порушення зору, минуща нечіткість зорового сприйняття рідко - - Ксантопсія, гостра міопія, гостра закритокутова глаукома - частота невідома - Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Вертіго не часто - - Порушення з боку серця Аритмії, тахікардія не часто - - Брадикардія - - не часто Порушення з боку судин Виражене зниження артеріального тиску (включаючи ортостатичну гіпотензію) не часто - - Некротичний васкуліт - частота невідома - Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Задишка не часто - - Кашель - - не часто Респіраторний дистрес-синдром (включаючи пневмоніт та набряк легенів) рідко - - Інтерстиціальне захворювання легень - - дуже рідко Порушення з боку травної системи Діарея, сухість слизової оболонки ротової порожнини, метеоризм не часто - - Біль у животі, запор, диспепсія, блювання, гастрит рідко - - Нудота - часто - Дискомфорт у ділянці шлунка - частота невідома рідко Панкреатит - частота невідома - Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Порушення функції печінки рідко - - Жовтяниця (гепатоцелюлярна або холестатична) - частота невідома - Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Ангіоневротичний набряк (включаючи випадки з летальним кінцем), еритема, свербіж шкіри, висипання на шкірі, підвищене потовиділення, кропивниця рідко - - Екзема, лікарський висип, токсичний шкірний висип - - рідко Токсичний епідермальний некроліз, вовчаковоподібні реакції, рецидив системного червоного вовчаку, шкірний васкуліт, реакція фотосенсибілізації, мультиформна еритема - частота невідома - Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини Біль у спині, спазми м'язів, міалгія не часто - - Артралгія, біль у кінцівках, судоми литкових м'язів рідко - - Артроз, тендинітоподібні симптоми - - рідко М'язова слабкість - частота невідома - Порушення з боку нирок і сечовивідних шляхів Ниркова недостатність, включаючи гостру ниркову недостатність - - не часто Інтерстиціальний нефрит, порушення функції нирок, глюкозурія - частота невідома - Порушення з боку статевих органів та молочної залози Еректильна дисфункція/імпотенція не часто - - Загальні розлади та порушення в місці введення Біль у грудній клітці не часто - - Астенія (слабкість) - - не часто Грипоподібні симптоми, біль рідко - - Лихоманка - частота невідома - Лабораторні та інструментальні дані Підвищення концентрації сечової кислоти у плазмі крові не часто - - Підвищення концентрації креатиніну в плазмі, підвищення активності «печінкових» ферментів, креатинфосфокінази в плазмі крові рідко - - Зниження гемоглобіну - - рідко Гіпертригліцеридемія - частота невідома - Взаємодія з лікарськими засобамиГідрохлоротіазид Нерекомендовані поєднання лікарських засобів Препарати літію При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та препаратів літію знижується нирковий кліренс літію, що може призвести до підвищення концентрації літію у плазмі крові та збільшення його токсичності. При необхідності одночасного застосування гідрохлортіазиду слід ретельно підбирати дозу препаратів літію, регулярно контролювати концентрацію літію у плазмі крові та відповідним чином підбирати дозу препарату. Поєднання лікарських засобів, що вимагають особливої уваги Препарати, здатні викликати поліморфну шлуночкову тахікардію типу «пірует» Слід з особливою обережністю застосовувати гідрохлортіазид одночасно з такими препаратами, як: антиаритмічні лікарські препарати IAкласу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід, прокаїнамід) та IC класу (флекаїнід); антиаритмічні лікарські препарати ІІІ класу (дофетилід, ібутилід, бретилія тозилат), соталол, дронедарон, аміодарон; інші (неантиаритмічні) лікарські засоби, такі як: - нейролептики: фенотіазини (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин, флуфеназин), бензаміди (амісульприд, сультоприд, сульпірид, тіаприд), бутирофенони (дроперидол, галоперидол), пім; - антидепресанти: трициклічні антидепресанти, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) (циталопрам, есциталопрам); - антибактеріальні засоби: фторхінолони (левофлоксацин, моксифлоксацин, спарфлоксацин, ципрофлоксацин), макроліди (еритроміцин при внутрішньовенному введенні, азитроміцин, кларитроміцин, рокситроміцин, спіраміцин), ко-тримоксазол; - протигрибкові засоби: азоли (воріконазол, ітраконазол, кетоконазол, флуконазол); - протималярійні засоби (хінін, хлорохін, мефлохін, галофантрин, лумефантрін); - протипротозойні засоби (пентамідин при парентеральному введенні); - Антиангінальні засоби (ранолазин, беприділ); - протипухлинні засоби (вандетаніб, миш'яку триоксид, оксаліплатин, такролімус); - протиблювотні засоби (домперидон, ондансетрон); - засоби, що впливають на моторику ШКТ (цизапрід); - Антигістамінні засоби (астемізол, терфенадин, мізоластин); - інші лікарські засоби (анагрелід, вазопресин, дифеманілу метилсульфат, кетансерин, пробукол, пропофол, севофлуран, терліпресин, теродилін, цилостазол). У зв'язку зі збільшенням ризику шлуночкових аритмій, особливо поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует» (фактор ризику – гіпокаліємія) слід визначити вміст калію в плазмі крові та, при необхідності, відкоригувати його до початку комбінованої терапії гідрохлортіазидом із зазначеними вище препаратами. Необхідний контроль клінічного стану пацієнта, вмісту електролітів плазми крові та показників ЕКГ. У пацієнтів із гіпокаліємією необхідно застосовувати препарати, що не викликають поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует». Лікарські засоби, здатні збільшувати тривалість інтервалу QT Одночасне застосування гідрохлортіазиду з лікарськими препаратами, здатними збільшувати тривалість інтервалу QT, має ґрунтуватися на ретельній оцінці для кожного пацієнта співвідношення очікуваної користі та потенційного ризику (можливе збільшення ризику розвитку поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует»). При застосуванні таких комбінацій необхідно регулярно реєструвати ЕКГ (для виявлення подовження інтервалу QT), а також контролювати вміст калію у плазмі крові. Препарати, здатні викликати гіпокаліємію: амфотерицин В (при внутрішньовенному введенні), глюко- та мінералокортикостероїди (при системному застосуванні), тетракозактид (адренокортикотропний гормон [АКТГ]), гліциризинова кислота (карбеноксолон, препарати, що містять корень кишечника Збільшення ризику розвитку гіпокаліємії при одночасному застосуванні з гідрохлортіазидом (адитивний ефект). Необхідний регулярний контроль вмісту калію в плазмі, при необхідності – його корекція. На тлі терапії гідрохлортіазидом рекомендується застосовувати проносні засоби, що не стимулюють моторику кишечника. Серцеві глікозиди Гіпокаліємія та гіпомагніємія, зумовлені дією тіазидних діуретиків, посилюють токсичність серцевих глікозидів. При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та серцевих глікозидів слід регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові, показники ЕКГ та, за необхідності, коригувати терапію. Поєднання лікарських препаратів, які потребують уваги Інші гіпотензивні препарати Потенціювання антигіпертензивної дії гідрохлоротіазиду (адитивний ефект). Може виникнути потреба у корекції дози одночасно призначених гіпотензивних препаратів. Етанол, барбітурати, антипсихотичні засоби (нейролептики), антидепресанти, анксіолітики, наркотичні анальгетики та засоби для загальної анестезії Можливе посилення антигіпертензивної дії гідрохлоротіазиду та потенціювання ортостатичної гіпотензії (адитивний ефект). Недеполяризуючі міорелаксанти (наприклад, тубокурарин) Можливе посилення ефекту недеполяризуючих міорелаксантів. Адреноміметики (пресорні аміни) Гідрохлоротіазид може знижувати ефект адреноміметиків, таких як епінефрин (адреналін) та норепінефрин (норадреналін). Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) та високі дози ацетилсаліцилової кислоти (≥3 г/добу) НПЗЗ можуть знижувати діуретичну та антигіпертензивну дії гідрохлортіазиду. При одночасному застосуванні існує ризик розвитку гострої ниркової недостатності внаслідок зниження ШКФ. Гідрохлортіазид може посилювати токсичну дію високих доз саліцилатів на центральну нервову систему. Гіпоглікемічні засоби для прийому внутрішньо та інсулін Тіазидні діуретики впливають на толерантність до глюкози (можливий розвиток гіперглікемії) та знижують ефективність гіпоглікемічних засобів (може знадобитися корекція дози гіпоглікемічних засобів). Слід з обережністю застосовувати гідрохлортіазид і метформін у зв'язку з ризиком розвитку лактоацидозу на тлі порушення функції нирок, викликаного гідрохлортіазидом. Бета-адреноблокатори, діазоксид Одночасне застосування тіазидних діуретиків (включаючи гідрохлортіазид) з бета-адреноблокаторами або діазоксидом може збільшувати ризик розвитку гіперглікемії. Лікарські препарати, що застосовуються для лікування подагри (пробенецид, сульфінпіразон, алопуринол) Може знадобитися корекція дози урикозуричних лікарських засобів, оскільки гідрохлортіазид збільшує концентрацію сечової кислоти у сироватці крові. Тіазидні діуретики можуть збільшувати частоту розвитку реакцій гіперчутливості до алопуринолу. Амантадін Тіазидні діуретики (включаючи гідрохлортіазид) можуть знижувати кліренс амантадину, призводити до підвищення концентрації амантадину в плазмі та збільшувати ризик його небажаних ефектів. Антихолінергічні препарати (холіноблокатори) Антихолінергічні препарати (наприклад, атропін, біпериден) збільшують біодоступність тіазидних діуретиків за рахунок зниження моторики шлунково-кишкового тракту та швидкості спорожнення шлунка. Цитотоксичні (протипухлинні) препарати Тіазидні діуретики зменшують ниркову екскрецію цитотоксичних лікарських засобів (наприклад, циклофосфаміду та метотрексату) та потенціюють їхню мієлосупресивну дію. Метилдопа Описані випадки гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та метилдопи. Протиепілептичні препарати (карбамазепін, окскарбазепін, топірамат) Ризик розвитку симптоматичної гіпонатріємії. При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та карбамазепіну необхідне спостереження за станом пацієнта та контроль вмісту натрію у сироватці крові. При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та топірамату також слід контролювати вміст топірамату у сироватці крові, при необхідності призначати препарати калію або коригувати дозу топірамату. СІОЗС При одночасному застосуванні з тіазидними діуретиками можливе потенціювання гіпонатріємії. Необхідний контроль вмісту натрію у плазмі крові. Циклоспорин При одночасному застосуванні тіазидних діуретиків та циклоспорину збільшується ризик розвитку гіперурикемії та загострення подагри. Пероральні антикоагулянти Тіазидні діуретики можуть зменшувати ефект пероральних антикоагулянтів. Йодмісткі контрастні речовини Зневоднення організму на фоні прийому тіазидних діуретиків збільшує ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при застосуванні високих доз йодовмісних контрастних речовин. Перед застосуванням йодовмісних контрастних речовин необхідно компенсувати втрату рідини. Препарати кальцію При одночасному застосуванні можливе підвищення вмісту кальцію в плазмі та розвиток гіперкальціємії внаслідок зниження виведення іонів кальцію нирками. Якщо необхідне одночасне призначення кальцієвмісних лікарських засобів, слід контролювати вміст кальцію в плазмі крові і коригувати дозу препаратів кальцію. Аніонні обмінні смоли (колестирамін та колестипол) Аніонні обмінні смоли зменшують абсорбцію гідрохлортіазиду. Одноразові дози колестираміну та колестиполу зменшують всмоктування гідрохлортіазиду в ШКТ на 85 % та 43 % відповідно. Телмісартан При одночасному застосуванні телмісартану з: іншими гіпотензивними засобами можливе посилення антигіпертензивного ефекту. В одному дослідженні при комбінованому застосуванні телмісартану та раміприлу спостерігалося підвищення AUC0-24 та Сmax раміприлу та раміприлату у плазмі крові у 2,5 рази. Клінічна значимість цієї взаємодії не встановлено. При аналізі небажаних явищ, що призвели до припинення лікування, та аналізі серйозних небажаних явищ, отриманих у ході клінічного дослідження, було встановлено, що кашель та ангіоневротичний набряк частіше спостерігалися на фоні терапії раміприлом, тоді як гіпотензія частіше зустрічалася на фоні терапії телмісартаном. Випадки гіперкаліємії, ниркової недостатності, артеріальної гіпотензії та синкопе спостерігалися достовірно частіше при одночасному застосуванні телмісартану та раміприлу; препаратами літію відзначалося оборотне збільшення вмісту літію в плазмі, що супроводжується токсичними явищами при прийомі інгібіторів АПФ. В окремих випадках подібні зміни зареєстровані при призначенні АРА II, зокрема, телмісартану. При одночасному застосуванні препаратів літію та АРА II рекомендується проводити визначення вмісту літію у плазмі крові; НПЗЗ, включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозах, що застосовуються як протизапальний засіб, інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) та неселективні нестероїдні протизапальні засоби, можуть викликати розвиток гострої ниркової недостатності у пацієнтів зі зниженим ОЦК. Препарати, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему (РААС), можуть мати синергічний ефект. У пацієнтів, які одночасно застосовують НПЗП та телмісартан, на початку лікування має бути компенсований ОЦК та проведено контроль функції нирок. Зниження ефекту гіпотензивних засобів, таких як телмісартан, за допомогою інгібування судинорозширювального ефекту простагландинів відзначалося при одночасному лікуванні НПЗЗ. При одночасному застосуванні телмісартану з ібупрофеном або парацетамолом не було виявлено клінічно значущого ефекту; дигоксином, варфарином, гідрохлортіазидом, глібенкламідом, симвастатином та амлодипіном не виявлено клінічно значущої взаємодії. Відзначено збільшення середньої концентрації дигоксину в плазмі в середньому на 20% (в одному випадку на 39%). При одночасному застосуванні телмісартану та дигоксину доцільно проводити періодичне визначення концентрації дигоксину у плазмі крові; аліскіреном, алискиренсодержащими препаратами клінічні дані показали, що подвійна блокада РААС за допомогою одночасного застосування інгібіторів АПФ, АРА II та аліскірену пов'язана з високою частотою розвитку побічних ефектів, таких як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія, зниження ниркової функції (у тому числі гостра ниркова недостатність) із застосуванням одного блокатора активності РААС. Одночасне застосування АРА II з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування АРА IIсингібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією і не рекомендується у інших пацієнтів; препаратами, здатними викликати гіперкаліємію Як і інші лікарські засоби, що діють на РААС, телмісартан може спричинити ризик розвитку гіперкаліємії. Ризик може бути збільшений у разі одночасного застосування з іншими лікарськими засобами, які можуть викликати гіперкаліємію (замінники солі, що містять калій, калійзберігаючі діуретики [спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид], інгібітори АПФ, АРА II та НПЗЗП, включаючи селективні інгібі , гепарин, імунодепресанти [циклоспорин, такролімус та триметоприм]). Необхідно бути обережними при одночасному застосуванні і періодично контролювати вміст калію в плазмі крові; діуретиками (тіазидними або «петльовими»). Попереднє лікування високими дозами діуретиків, такими як фуросемід («петлевий» діуретик) та гідрохлоротіазид (тіазидний діуретик), може призвести до гіповолемії та ризику розвитку артеріальної гіпотензії на початку лікування телмісартаном; кортикостероїди (для системного застосування). Кортикостероїди послаблюють антигіпертензивний ефект телмісартану.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від часу їди. Препарат Телмісту H слід приймати 1 раз на день. Препарат Телмісту H в дозі гідрохлортіазид 12,5 мг + телмісартан 40 мг може призначатися пацієнтам, у яких застосування телмісартану в дозі 40 мг або гідрохлортіазиду не призводить до адекватного контролю артеріального тиску. Препарат Телмісту H в дозі гідрохлортіазид 12,5 мг + телмісартан 80 мг може призначатися пацієнтам, у яких застосування телмісартану в дозі 80 мг або препарату Телмісту H в дозі гідрохлортіазид 12,5 мг + телмісартан 40 мг не призводить до адекватного контролю артеріального тиску. Препарат Телмісту®H у дозі гідрохлортіазид 25 мг + телмісартан 80 мг може призначатися пацієнтам, у яких застосування телмісартану в дозі 80 мг або препарату Телмісту® H у дозі гідрохлортіазид 12,5 мг + телмісартан 80 мг не призводить до адекватного контролю АТ, або пацієнт яких раніше було стабілізовано телмісартаном або гідрохлортіазидом при роздільному застосуванні. У пацієнтів з тяжким ступенем артеріальної гіпертензії максимальна добова доза телмісартану 160 мг у монотерапії або у комбінації з гідрохлортіазидом 12,5-25,0 мг є ефективною та добре переноситься. Порушення функції нирок Наявний обмежений досвід застосування комбінації гідрохлортіазид + телмісартан у пацієнтів з легкими або помірно вираженими порушеннями функції нирок не потребує зміни дози препарату в цих випадках. У таких пацієнтів слід контролювати функцію нирок (застосування при КК менше 30 мл/хв див. розділ "Протипоказання"). Порушення функції печінки У пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції печінки (клас А та В за класифікацією Чайлд-П'ю) добова доза препарату Телміста H не повинна перевищувати дозу гідрохлортіазиду 12,5 мг та телмісартану 40 мг на день (див. розділ «Фармакологічні властивості. Фармакокінетика» ). Пацієнти похилого віку Режим дозування не потребує змін.ПередозуванняВідомості про передозування обмежені. Гідрохлоротіазид Симптоми Найчастішими проявами передозування гідрохлортіазидом є збільшення діурезу, що супроводжується гострою втратою рідини (дегідратацією) та електролітними порушеннями (гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія). Передозування гідрохлортіазидом може виявлятися такими симптомами: з боку серцево-судинної системи: тахікардія, зниження артеріального тиску, шок; з боку нервової системи: слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення та спазми литкових м'язів, парестезія, порушення свідомості, втома; з боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, спрага; з боку нирок та сечовивідних шляхів: поліурія, олігурія або анурія (через гемоконцентрацію); лабораторні показники: гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія, алкалоз, підвищена концентрація залишкового азоту сечовини у плазмі (особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю). Лікування При передозуванні проводиться симптоматична та підтримуюча терапія. Якщо гідрохлортіазид був прийнятий нещодавно, для його виведення показані індукція блювання або промивання шлунка. Абсорбцію гідрохлортіазиду можна зменшити прийомом внутрішньо активованого вугілля. У разі зниження АТ або шоку слід заповнити ОЦК запровадженням плазмозамінних рідин та дефіцит електролітів (калій, натрій). При дихальній недостатності показано інгаляцію кисню або штучну вентиляцію легень. Слід контролювати водно-електролітний баланс (особливо вміст калію у сироватці крові) та функцію нирок до їх нормалізації. Специфічного антидоту немає. Гідрохлортіазид виводиться при гемодіалізі, проте ступінь його виведення не встановлено. Телмісартан Симптоми Найбільш вираженими проявами передозування були надмірне зниження АТ та тахікардія, також повідомляли про брадикардію, запаморочення, підвищення концентрації сироваткового креатиніну та гострої ниркової недостатності. Лікування Телмісартан не виводиться шляхом гемодіалізу. Слід ретельно контролювати стан пацієнтів та здійснювати симптоматичне, а також підтримуюче лікування. Підхід до лікування залежить від часу, що минув після прийому препарату, та виразності симптомів. Рекомендовані заходи включають провокування блювання і/або промивання шлунка, доцільний прийом активованого вугілля. Слід регулярно контролювати вміст електролітів та концентрацію креатиніну у плазмі крові. При виникненні вираженого зниження артеріального тиску пацієнту слід прийняти горизонтальне положення з піднятими ногами, при цьому необхідно швидко заповнити об'єм ОЦК та вміст електролітів.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗастосування препарату Телміста Н у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда не рекомендується у зв'язку з недостатнім досвідом клінічного застосування. Лікарський препарат Телміста Н не слід застосовувати для усунення гіпертонічного кризу. Гідрохлоротіазид Порушення функції нирок У пацієнтів з порушеннями функції нирок гідрохлортіазид може спричинити азотемію. При нирковій недостатності можлива кумуляція гідрохлортіазиду. У пацієнтів із зниженою функцією нирок потрібен періодичний контроль КК. При прогресуванні порушення функції нирок та/або настання олігурії (анурії) гідрохлортіазид слід відмінити. Порушення функції печінки При застосуванні тіазидних діуретиків у пацієнтів з порушеннями функції печінки можливий розвиток печінкової енцефалопатії. Пацієнтам із печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості або печінковою енцефалопатією застосування тіазидів протипоказане. У пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості та/або прогресуючими захворюваннями печінки гідрохлортіазид слід застосовувати з обережністю, оскільки навіть невелика зміна водно-електролітного балансу та накопичення амонію у сироватці крові може спричинити печінкову кому. У разі появи симптомів енцефалопатії прийом діуретиків слід негайно припинити. Водно-електролітний баланс та метаболічні порушення Тіазидні діуретики (включаючи гідрохлортіазид) можуть викликати зменшення ОЦК (гіповолемію) та порушення водно-електролітного балансу (в т. ч. гіпокаліємію, гіпонатріємію, гіпохлоремічний алкалоз). Клінічними симптомами порушень водно-електролітного балансу є сухість слизової оболонки порожнини рота, спрага, слабкість, млявість, стомлюваність, сонливість, неспокій, м'язовий біль або судоми, м'язова слабкість, виражене зниження АТ, олігурія, тахікардія, аритмія як нудота та блювота). У пацієнтів, які отримують терапію гідрохлортіазидом (особливо при тривалому курсовому лікуванні), слід виявляти клінічні симптоми порушень водно-електролітного балансу, регулярно контролювати вміст електролітів у плазмі. Натрій Всі діуретичні препарати можуть викликати гіпонатріємію, що іноді призводить до тяжких ускладнень. Гіпонатріємія та гіповолемія можуть призводити до зневоднення та ортостатичної гіпотензії. Супутнє зниження вмісту хлору в плазмі може призводити до вторинного компенсаторного метаболічного алкалозу, проте частота і ступінь виразності цього ефекту незначні. Рекомендується визначати вміст натрію в плазмі крові до початку лікування та регулярно контролювати цей показник на фоні прийому гідрохлортіазиду. Калій При застосуванні тіазидних та тіазидоподібних діуретиків існує ризик різкого зниження вмісту калію у плазмі крові та розвитку гіпокаліємії (вміст калію у плазмі крові менше 3,4 ммоль/л). Гіпокаліємія підвищує ризик розвитку порушень серцевого ритму (у т. ч. важких аритмій) та посилює токсичну дію серцевих глікозидів. Крім того, гіпокаліємія (як і брадикардія) є станом, що сприяє розвитку поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует», яка може призводити до летального результату. Гіпокаліємія становить найбільшу небезпеку для наступних груп пацієнтів: особи похилого віку, пацієнти, які одночасно одержують терапію антиаритмічними та неантіаритмічними препаратами, які можуть викликати поліморфну шлуночкову тахікардію типу «пірует» або збільшувати тривалість інтервалу QT на ЕКГ, С, пацієнти з порушеннями. Крім того, до групи підвищеного ризику належать пацієнти із збільшеним інтервалом QT. При цьому немає значення, викликане це збільшення вродженими причинами або дією лікарських засобів. У всіх описаних вище випадках необхідно уникати ризику розвитку гіпокаліємії та регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові. Перше визначення вмісту калію в плазмі необхідно провести протягом першого тижня від початку лікування. З появою гіпокаліємії має бути призначене відповідне лікування. Гіпокаліємію можна коригувати застосуванням калійвмісних препаратів або прийомом харчових продуктів, багатих калієм (сухофрукти, фрукти, овочі). Кальцій Тіазидні діуретики можуть зменшувати виведення іонів кальцію нирками, призводячи до незначного та тимчасового підвищення вмісту кальцію в плазмі. У деяких пацієнтів при тривалому застосуванні тіазидних діуретиків спостерігалися патологічні зміни паращитовидних залоз з гіперкальціємією та гіперфосфатемією, але без типових ускладнень гіперпаратиреозу (нефролітіаз, зниження мінеральної щільності кісткової тканини, виразкова хвороба). Виражена гіперкальціємія може бути проявом раніше недіагностованого гіперпаратиреозу. Через вплив на метаболізм кальцію тіазиди можуть впливати на лабораторні показники функції паращитовидних залоз. Слід припинити прийом тіазидних діуретиків (включно з гідрохлортіазидом) перед дослідженням функції паращитовидних залоз. Магній Встановлено, що тіазиди збільшують виведення іонів магнію нирками, що може призвести до гіпомагніємії. Клінічне значення гіпомагніємії залишається незрозумілим. Глюкоза Лікування тіазидними діуретиками може порушувати толерантність до глюкози. При застосуванні гідрохлортіазиду у пацієнтів з маніфестним або латентним цукровим діабетом необхідно регулярно контролювати концентрацію глюкози в крові. Може знадобитися корекція дози гіпоглікемічних лікарських засобів. Сечова кислота У пацієнтів з подагрою може збільшуватись частота виникнення нападів або загострюватися перебіг подагри. Необхідний ретельний контроль за пацієнтами з подагрою та порушенням метаболізму сечової кислоти (гіперурикемією). Ліпіди При застосуванні гідрохлортіазиду може збільшуватися концентрація холестерину та тригліцеридів у плазмі крові. Гостра міопія/вторинна глаукома. Гідрохлортіазид може викликати ідіосинкразічну реакцію, що призводить до розвитку гострої міопії та гострого нападу вторинної глаукоми. Симптоми включають: раптове зниження гостроти зору або біль в очах, які проявляються, як правило, протягом декількох годин або тижнів від початку терапії гідрохлортіазидом. За відсутності лікування гостра глаукома може призвести до незворотної втрати зору. З появою симптомів необхідно якнайшвидше припинити прийом гідрохлортіазиду. Якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим, може знадобитися невідкладне медикаментозне лікування або хірургічне втручання. Факторами ризику розвитку гострої глаукоми є: алергічна реакція на сульфонаміди або пеніцилін в анамнезі. Порушення з боку імунної системи Є повідомлення про те, що тіазидні діуретики (в т. ч. гідрохлортіазид) можуть викликати загострення або прогресування системного червоного вовчаку, а також вовчаковоподібні реакції. У пацієнтів, які отримують тіазидні діуретики, реакції підвищеної чутливості можуть спостерігатися навіть за відсутності вказівок на наявність в анамнезі алергічних реакцій або бронхіальної астми. Фоточутливість Існує інформація про випадки розвитку реакцій фоточутливості при прийомі тіазидних діуретиків. У разі появи фоточутливості на фоні прийому гідрохлортіазиду слід припинити лікування. Якщо продовження прийому діуретика необхідне, слід захищати шкірні покриви від впливу сонячних променів або штучних ультрафіолетових (УФ)-променів. НМРК У двох фармакоепідеміологічних дослідженнях, виконаних з використанням даних Данського Національного Регістру Раку, було продемонстровано зв'язок між прийомом гідрохлортіазиду та підвищеним ризиком розвитку НМРК – базальноклітинної карциноми та плоскоклітинної карциноми. Ризик розвитку НМРК зростав зі збільшенням сумарної (накопиченої) дози гідрохлортіазиду. Можливим механізмом розвитку НМРК є фотосенсибілізуюча дія гідрохлортіазиду. Пацієнти, які приймають гідрохлортіазид як монотерапію або в комбінації з іншими лікарськими препаратами, повинні бути обізнані про ризик розвитку НМРК. Таким пацієнтам рекомендується регулярно оглядати шкірні покриви з метою виявлення будь-яких нових підозрілих уражень, а також змін уже наявних уражень шкіри. Про всі підозрілі зміни шкіри слід негайно повідомляти лікаря. Підозрювальні ділянки шкіри повинні бути обстежені фахівцем. Для уточнення діагнозу може знадобитися гістологічне дослідження біоптатів шкіри. З метою мінімізації ризику розвитку НМРК пацієнтам слід рекомендувати дотримуватись профілактичних заходів, таких як обмеження впливу сонячного світла та УФ-променів, а також використання відповідних захисних засобів. У пацієнтів із НМРК в анамнезі рекомендується переглянути доцільність застосування гідрохлортіазиду. Алкоголь У період лікування не рекомендується вживати алкогольні напої, тому що етанол посилює антигіпертензивну дію тіазидних діуретиків. Спортсмени Гідрохлортіазид може давати позитивний результат під час проведення допінг-контролю у спортсменів. Інше У пацієнтів з вираженим атеросклерозом церебральних і коронарних артерій слід особливо обережно застосовувати гідрохлортіазид. Тіазидні діуретики можуть знижувати кількість йоду, пов'язаного з білками плазми, без прояву ознак порушення функції щитовидної залози. Телмісартан Печінкова недостатність Телмісартан не повинен застосовуватися у пацієнтів з холестазом, непрохідністю жовчних шляхів або тяжким порушенням функції печінки (клас С класифікації Чайлд-П'ю). оскільки телмісартан виводиться, головним чином, із жовчю. Передбачається, що у таких пацієнтів знижений печінковий кліренс телмісартану. Реноваскулярна гіпертензія При лікуванні лікарськими засобами, що діють на РААС, у пацієнтів з двостороннім стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки зростає ризик виникнення тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності. Подвійна блокада РААС Дані про одночасне застосування інгібіторів АПФ з АРА II або cпрепаратами, що містять аліскірен, підтверджують підвищений ризик різкого зниження АТ, розвитку гіперкаліємії та порушення ниркової функції (включаючи гостру ниркову недостатність). Одночасне застосування АРА II, включаючи телмісартан, з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) і не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування АРА II, включаючи телмісартан, з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. За необхідності здійснення подвійної блокади РААС слід розглядати кожен випадок індивідуально та ретельно контролювати функцію нирок, водноелектролітний баланс та показники АТ. Інші захворювання, що характеризуються стимуляцією РААС У пацієнтів, судинний тонус та ниркова функція яких залежать переважно від активності РААС (наприклад, пацієнти з ХСН або хворобою нирок, у тому числі стенозом ниркової артерії), застосування лікарських засобів, що діють на цю систему, таких як телмісартан, було асоційоване з виникненням гострої. артеріальної гіпотензії, гіперазотемії, олігурії або рідко – з гострою нирковою недостатністю. Первинний гіперальдостеронізм Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом зазвичай не відповідають на лікування гіпотензивними лікарськими засобами, дія яких проявляється інгібуванням РААС. У зв'язку з цим застосування телмісартану в цих випадках не рекомендується. Ниркова недостатність та трансплантація нирки Клінічний досвід застосування телмісартану у пацієнтів, яким нещодавно була проведена трансплантація нирки, відсутня. Зниження ОЦК У пацієнтів зі зниженням ОЦК та/або вмісту натрію в плазмі крові внаслідок попередньої діуретичної терапії, обмеження прийому кухонної солі, діареї або блювання може виникати симптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після першого прийому телмісартану. Стеноз аортального та мітрального клапана, ГЗКМП Як і при застосуванні інших судинно-розширювальних засобів, слід дотримуватися обережності при призначенні препарату пацієнтам зі стенозом аортального, мітрального клапана або ГЗКМП. Гіперкаліємія Телмісартан може призвести до гіперкаліємії через антагонізм до рецепторів ангіотензину II (підтип AT(1)). Для пацієнтів похилого віку, пацієнтів з нирковою недостатністю, пацієнтів з цукровим діабетом і також з артеріальною гіпертензією та ІХС, пацієнтів, які отримують супутню терапію лікарськими засобами, які можуть викликати підвищення вмісту калію, та/або пацієнтів із супутнім захворюванням, гіперкаліємія може призвести до летального результату. Перед розглядом можливості супутнього застосування лікарських засобів, що діють на РААС, необхідно оцінити співвідношення "користь-ризик". Основними факторами ризику, які слід враховувати, є: цукровий діабет, ниркова недостатність, серцева недостатність, літній вік (пацієнти віком від 70 років); поєднання з одним або більше лікарським засобом, що діє на РААС, та/або харчовими добавками, що містять калій. Лікарськими препаратами, здатними викликати гіперкаліємію, є калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, АРА II, нестероїдні протизапальні засоби, у тому числі селективні інгібітори ЦОГ-2, гепарин, імунодепресанти (циклоспорин або такролімус), триметоприм, а також замінники повар; супутні захворювання або стан, особливо зневоднення, гостра серцева недостатність, метаболічний ацидоз, порушення функції нирок, гостра ниркова недостатність (наприклад, при інфекційних захворюваннях), синдром цитолізу (наприклад, гостра ішемія кінцівок, рабдоміоліз, велика травма). Пацієнтам із групи ризику рекомендується ретельно контролювати вміст калію у плазмі крові. Серцева недостатність Як і при застосуванні інших препаратів, що впливають на РААС, у пацієнтів із серцевою недостатністю (що супроводжується або не супроводжується порушенням функції нирок) є ризик розвитку значного зниження артеріального тиску, а також порушення функції нирок, у тому числі гострої ниркової недостатності. Етнічні відмінності Порушення функції печінки при призначенні телмісартану здебільшого спостерігалися у жителів Японії. Пацієнти з цукровим діабетом, які отримують лікування інсуліном або гіпоглікемічними засобами для перорального застосування. У пацієнтів з цукровим діабетом, які отримують лікування інсуліном або гіпоглікемічними засобами для перорального застосування, застосування телмісартану може призводити до розвитку гіпоглікемії та має супроводжуватися контролем рівня глюкози в крові. При необхідності слід провести корекцію дози інсуліну чи інших гіпоглікемічних препаратів. Спеціальна інформація щодо допоміжних речовин Препарат Телмісту H містить лактозу та сорбітол, тому протипоказаний пацієнтам з непереносимістю фруктози або лактози, дефіцитом лактази, синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції. Застосування при хронічних захворюваннях: Порушення функції нирок Наявний обмежений досвід застосування комбінації гідрохлортіазид + телмісартан у пацієнтів з легкими або помірно вираженими порушеннями функції нирок не потребує зміни дози препарату в цих випадках. У таких пацієнтів слід контролювати функцію нирок (застосування при КК менше 30 мл/хв див. розділ "Протипоказання"). Порушення функції печінки У пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції печінки (клас А та В за класифікацією Чайлд-П'ю) добова доза препарату Телміста H не повинна перевищувати дозу гідрохлортіазиду 12,5 мг та телмісартану 40 мг на день (див. розділ «Фармакологічні властивості. Фармакокінетика» ). Пацієнти похилого віку Режим дозування не потребує змін. Вплив на керування транспортними засобами: Спеціальних клінічних досліджень щодо оцінки впливу комбінації гідрохлортіазид + телмісартан на здатність керувати автотранспортом та роботу з механізмами, що вимагають підвищеної уваги, не проводилося. Однак при керуванні автотранспортом та заняттях потенційно небезпечними видами діяльності слід брати до уваги можливість розвитку запаморочення та сонливості, що потребує дотримання обережності.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Рісперидон - 1,00 мг; Допоміжні речовини: целактоза (висушена розпиленням з'єднання, що складається з 75% альфа-лактози моногідрату та 25% порошку целюлози, суха речовина) - 155,20 мг, целюлоза мікрокристалічна - 41,00 мг, кроскармеллоза на4 колоїдний – 0,70 мг, натрію лаурилсульфат – 2,10 мг, магнію стеарат – 1,60 мг; Оболонка плівкова: Опадрай 03Н28758 білий (гіпромелоза 72%, титану діоксид (Е171) 16%, тальк 7%, пропіленгліколь 5%) - 7,00 мг. По 10 таблеток у блістері (контурному осередковому впакуванні) з комбінованого матеріалу ПВХ/ПЕ/ПВДХ - алюмінієвої фольги. По 2, 3 або 6 блістерів (контурних осередкових упаковок) разом з інструкцією по застосуванню поміщають у картонну пачку.Опис лікарської формиОвальні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою білого або майже білого кольору, з ризиком на одному боці. Вид таблетки на поперечному розрізі: біла шорстка маса з плівковою оболонкою білого або майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаАнтипсихотичне засіб (нейролептик).ФармакокінетикаВсмоктування Рисперидон після перорального прийому повністю абсорбується, досягаючи максимальних концентрацій у плазмі крові через 1-2 години. Абсолютна біодоступність рисперидону після прийому внутрішньо становить 70%. Відносна біодоступність після прийому внутрішньо рисперидону у формі таблеток становить 94% порівняно з рисперидоном у формі розчину. Їда не впливає на абсорбцію препарату, тому рисперидон можна застосовувати незалежно від часу прийому пиши. Рівноважна концентрація рисперидону в організмі у більшості пацієнтів досягається протягом 1 дня. Рівноважна концентрація 9-гідроксирієперидону досягається протягом 4-5 днів. Розподіл Рисперидон швидко розподіляється в організмі. Об'єм розподілу становить 1-2 л/кг. У плазмі крові рисперидон зв'язується з альбуміном та альфа1-кислим глікопротеїном. Рисперидон на 90% зв'язується білками плазми, 9-гідроксирисперидон - на 77%. Метаболізм та виведення Рисперидон метаболізується у печінці за участю ізоферменту CYP2D6. Основний метаболіт - 9-гідроксирисперидон, який має подібну фармакологічну активність з рисперидоном. Рисперидон та 9-гідроксирисперидон складають активну антипсихотичну фракцію. Ізофермент CYP2D6 схильний до генетичного поліморфізму. У пацієнтів з інтенсивним метаболізмом за ізоферментом CYP2D6 рисперидон швидко перетворюється на 9-гідроксирисперидон, тоді як у пацієнтів із слабким метаболізмом за ізоферментом CYP2D6 цей процес відбувається значно повільніше. Хоча у пацієнтів з інтенсивним метаболізмом концентрація рисперидону нижча, а концентрація 9-гідроксирисперидону вища, ніж у пацієнтів зі слабким метаболізмом, фармакокінетика активної антипсихотичної фракції після прийому однієї або кількох доз подібна у двох групах пацієнтів. Іншим шляхом метаболізму рисперидону є N-дезалкіліровас. Дослідження in vitro на мікросомах печінки людини показали, що рисперидон у клінічно значущих концентраціях суттєво не інгібує метаболізм лікарських препаратів, що біотрансформуються під дією ізоферментів системи цитохрому Р450, у тому числі CYP1A2, CYP2A6, CYP2C8/C/Y . Через тиждень після початку прийому рисперидону 70% дози виводиться нирками (при цьому виведення рисперидону і 9-гідроксирисперидону нирками становить 35-45% від прийнятої дози, частина, що залишилася, - неактивні метаболіти) і 14% - через кишечник. Після прийому внутрішньо у пацієнтів з психозами період напіввиведення (Т1/2) рисперидону становить близько 3-х годин, Т1/2 9-гідроксирисперидону та активної антипсихотичної фракції – 24 години. Лінійність Концентрація рисперидону в плазмі прямо пропорційна прийнятій дозі в терапевтичному діапазоні доз. Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Пацієнти похилого віку, пацієнти з порушенням функції печінки та нирок Після одноразового прийому рисперидону у пацієнтів похилого віку концентрація активної антипсихотичної фракції в плазмі збільшилася в середньому на 43%, Т1/2 – на 38%, а кліренс – знизився на 30%. У пацієнтів з нирковою недостатністю спостерігалося підвищення плазмової концентрації та зниження кліренсу активної антипсихотичної фракції в середньому на 60%. У пацієнтів з печінковою недостатністю концентрації рисперидону в плазмі не змінювалися, проте середня концентрація вільної фракції рисперидону збільшувалася на 35%. Діти Фармакокінетика рисперидону, 9-гідроксирисперидону та активної антипсихотичної фракції у дітей співставна з такою у дорослих пацієнтів. Підлога, расова приналежність, куріння Популяційний фармакокінетичний аналіз не виявив очевидного впливу статі, раси чи куріння на фармакокінетику рисперидону та активної антипсихотичної фракції.ФармакодинамікаРисперидон - селективний моноамінергічний антагоніст, має високий афінітет до серотонінових 5-НТ2і дофамінових D2-рецепторів. Рисперидон також зв'язується з α1-адренорецепторами і, меншою мірою, з Н1-гістаміновими та α2-адренорецепторами. Рисперидон не має тропності до холінорецепторів. Рисперидон зменшує продуктивну симптоматику шизофренії, викликає менше пригнічення моторної активності та меншою мірою індукує каталепсію, ніж класичні нейролептики. Збалансований центральний антагонізм до серотоніну та дофаміну знижує ймовірність розвитку екстрапірамідних порушень та розширює терапевтичну дію препарату з охопленням негативних та афективних симптомів шизофренії.Показання до застосуванняЛікування шизофренії у дорослих та дітей віком від 13 років. Лікування маніакальних епізодів, пов'язаних з біполярним розладом, середнього та тяжкого ступеня у дорослих та дітей віком від 10 років. Короткострокове (до 6 тижнів) лікування агресії, що припиняється, у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера, середнього та тяжкого ступеня, що не піддається нефармакологічним методам корекції, та за наявності ризику заподіяння шкоди пацієнтам самому собі або іншим особам. Короткострокове (до 6 тижнів) симптоматичне лікування безперервної агресії у структурі розладу поведінки у дітей віком від 13 років з розумовою відсталістю, діагностованою відповідно до критеріїв DSM-IV, при якій через тяжкість агресії або іншої деструктивної поведінки потрібне медикаментозне лікування. Фармакотерапія має бути частиною комплексної програми лікування, у тому числі психологічних та освітніх заходів. Рисперидон повинен призначатися фахівцем у галузі дитячої неврології та дитячої психіатрії або лікарем, добре знайомим із лікуванням розладів поведінки у дітей та підлітків.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до рисперидону або інших компонентів препарату, непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції, дитячий вік до 13 років при лікуванні шизофренії, дитячий вік до 13 років (або маса тіла менше 50 кг). поведінки, дитячий вік до 10 років під час лікування маніакальних епізодів, що з біполярним розладом. З обережністю: захворювання серцево-судинної системи (хронічна серцева недостатність, перенесений інфаркт міокарда, порушення провідності серцевого м'яза); зневоднення та гіповолемія; порушення мозкового кровообігу; хвороба Паркінсона; судоми (у тому числі в анамнезі); тяжка ниркова або печінкова недостатність; зловживання лікарськими засобами чи лікарська залежність; стани, що призводять до розвитку тахікардії типу "пірует" (брадикардія, порушення електролітного балансу, одночасний прийом лікарських засобів, що подовжують інтервал QT); пухлина мозку, кишкова непрохідність, випадки гострого передозування ліків, синдром Рейє (протиблювотний ефект рисперидону може маскувати симптоми цих станів); фактори ризику розвитку тромбоемболії венозних судин; хвороба дифузних тілець Леві; застосування у пацієнтів похилого віку із цереброваскулярною деменцією; вагітність.Вагітність та лактаціяВагітність Контрольованих досліджень застосування рисперидону у вагітних жінок не проводилося. У дослідженнях на тваринах рисперидон не мав тератогенної дії, проте спостерігалися інші види токсичної дії на репродуктивну систему. Потенційний ризик застосування рисперидону у людини не відомий. При застосуванні антипсихотичних засобів (у тому числі рисперидону) протягом третього триместру вагітності у новонародженого виникали оборотні екстрапірамідні симптоми та/або синдром "скасування", які варіювалися за ступенем тяжкості та тривалості. Повідомлялося про випадки ажитації, гіпертонії, гіпотонії, тремору, сонливості, розлади дихання та порушення харчування. Тому новонароджені мають перебувати під ретельним наглядом. Застосування препарату Торендо® під час вагітності можливе лише у випадку, якщо очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. При необхідності припинення терапії під час вагітності слід скасувати препарат поступово. Період грудного вигодовування У дослідженнях на тваринах рисперидон та 9-гідроксирисперидон проникали у грудне молоко. Було також продемонстровано, що рисперидон та 9-гідроксирисперидон у невеликих кількостях проникають у грудне молоко людини. Немає даних про побічні ефекти у немовлят при грудному вигодовуванні. Тому питання про грудне вигодовування має вирішуватися з урахуванням можливого ризику для дитини. Фертильність Як і інші препарати, які є антагоністами дофамінових D2-рецепторів, рисперидон збільшує рівень пролактину. Гіперпролактинемія може пригнічувати секрецію гіпоталамічного гонадотропін-рилізинг-гормону, що призводить до зниження секреції гіпофізарного гонадотропіну. Це, у свою чергу, може викликати пригнічення репродуктивної функції за рахунок порушення стероїдогенезу у статевих залозах у пацієнтів чоловічої та жіночої статі. У доклінічних дослідженнях значних ефектів немає.Побічна діяНайпоширенішими небажаними реакціями (частота виникнення ≥ 10 %) були: паркінсонізм, седація/сонливість, головний біль і безсоння. Паркінсонізм та акатизія є дозозалежними небажаними реакціями. Небажані реакції рисперидону в терапевтичних дозах наведені з розподілом за частотою та системами органів. Частоту небажаних реакцій класифікували так: дуже часто (≥ 1/10), часто (від ≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100), рідко (від ≥ 1/ 10000 до <1/1000 випадків), дуже рідко (<1/10000), частота невідома (нс може бути оцінена на основі наявних даних). У кожній групі небажані реакції представлені як зменшення їх серйозності. Лабораторні та інструментальні дані – часто: підвищення концентрації пролактину1 у сироватці крові, збільшення маси тіла; нечасто: подовження інтервалу QT на електрокардіограмі (ЕКГ), порушення ЕКГ, зниження маси тіла, підвищення активності ферментів печінки, зменшення кількості лейкоцитів у крові, підвищення температури тіла, збільшення кількості еозинофілів у крові, зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, збільшення активності креатинфос концентрації холестерину у плазмі крові; рідко: зниження температури тіла, підвищення концентрації тригліцеридів у плазмі крові. Порушення з боку серця – часто: тахікардія; нечасто: атріовентрикулярна блокада, блокада ніжок пучка Гіса, фібриляція передсердь, синусова брадикардія, відчуття серцебиття, порушення провідності; рідко: синусова аритмія. Порушення з боку судин – часто: підвищення артеріального тиску; нечасто: артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія, "припливи" крові до шкіри обличчя; рідко: легенева емболія, венозний тромбоз. Порушення з боку крові та лімфатичної системи – нечасто: нейтропенія, анемія, тромбоцитопенія; рідко: гранулоцитопенія, агранулоцитоз4. Порушення з боку нервової системи дуже часто: седація/сонливість, паркінсонізм2, головний біль; часто: акатизія2, запаморочення2, тремор2, дистонія2, летаргія, дискінезія2; нечасто: відсутність реакції на подразники, втрата свідомості, непритомність, пригнічений рівень свідомості, інсульт, минуща ішемічна атака, дизартрія, порушення уваги, гіперсомнія, постуральне запаморочення, порушення рівноваги, пізня дискінезія, порушення мови, порушення координації, гіпостезія. церебральна ішемія, порушення рухів, судоми2, психомоторна гіперактивність, дисгевзія, парестезія; рідко: злоякісний нейролептичний синдром, діабетична кома, цереброваскулярні порушення, тремор голови. Порушення з боку органу зору – часто: нечіткий зір, кон'юнктивіт; нечасто: окулярна гіперемія, порушення зору, виділення з очей, набряк області навколо очей, сухість очей, сльозотеча, світлобоязнь; рідко: зниження гостроти зору, мимовільні обертання очних яблук, глаукома, інтраопераційний синдром в'ялої радужки4, руховий розлад очей. Порушення з боку слуху та лабіринтні порушення – нечасто: біль у вусі, шум у вухах. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння – часто: задишка, носова кровотеча, кашель, закладеність носа, біль у ділянці гортані та глотки; нечасто: свистяче дихання, аспіраційна пневмонія, застій у легенях, порушення дихання, вологі хрипи, порушення прохідності дихальних шляхів, дисфонія; рідко: синдром апное уві сні, гіпервентиляція. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту – часто: блювання, діарея, запор, нудота, біль у ділянці живота, диспепсія, сухість слизової оболонки порожнини рота, дискомфорт у шлунку, зубний біль; нечасто: дисфагія, гастрит, нетримання калу, гіперсалівація, фекалома, гастроентерит, метеоризм; рідко: непрохідність кишечника, панкреатит, набряк губ, набряк язика, хейліт. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів – часто: енурез; нечасто: затримка сечовиділення, дизурія, нетримання сечі, поллакіурія. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин – часто: шкірний висип, еритема; нечасто: кропив'янка, екзема, ураження шкіри, порушення шкірних покривів, свербіж шкіри, акне, порушення забарвлення шкіри, алопеція, себорейний дерматит, сухість шкіри, гіперкератоз; рідко: токсикодермія, лупа; дуже рідко: набряк Квінке. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини – часто: артралгія, біль у спині, біль у кінцівках, скелетно-м'язовий біль, м'язові спазми; нечасто: м'язова слабкість, біль у шиї, набрякання суглобів, порушення пози, скутість у суглобах; рідко: рабдоміоліз. Порушення з боку ендокринної системи – рідко: порушення вироблення антидіуретичного гормону, глюкозурія. Порушення з боку обміну речовин та харчування – часто: підвищення апетиту, зниження апетиту; нечасто: цукровий діабет3, анорексія, полідипсія, гіперглікемія; рідко: гіпоглікемія, водна інтоксикація4, гіперінсулінемія4; дуже рідко: діабетичний кетоацидоз. Інфекційні та паразитарні захворювання – часто: пневмонія, грип, бронхіт, інфекції верхніх дихальних шляхів, інфекції сечовивідних шляхів, синусит, інфекції вуха; нечасто: вірусні інфекції, тонзиліт, запалення підшкірної жирової клітковини, середній отит, інфекції очей, локалізовані інфекції, акародерматит, інфекції дихальних шляхів, цистит, оніхомікоз; рідко: хронічний середній отит. Загальні розлади та порушення у місці введення – часто: пірексія, втома, генералізований набряк, периферичний набряк, астенія, біль у ділянці грудної клітки; нечасто: набряк особи, порушення ходи, погане самопочуття, повільність, грипоподібний стан, спрага, дискомфорт у ділянці грудної клітки, озноб; рідко: гіпотермія, синдром "скасування", похолодання кінцівок. Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій – часто: падіння. Порушення з боку імунної системи – нечасто: гіперчутливість; рідко: анафілактична реакція4. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів – рідко: жовтяниця. Порушення з боку статевих органів та молочної залози – нечасто: аменорея, сексуальна дисфункція, еректильна дисфункція, порушення еякуляції, галакторея, гінекомастія, порушення менструації2, виділення з піхви, дискомфорт та біль у грудях; рідко: приапізм4, затримка менструації, нагрубання молочних залоз, збільшення молочних залоз, виділення з молочних залоз. Вагітність післяпологові та перинатальні стани - рідко: синдром "скасування" у новонароджених4. Порушення психіки – дуже часто: безсоння2; часто: депресія, неспокій, збудження, порушення сну; нечасто: сплутаність свідомості, манії, зниження лібідо, млявість, нервозність, кошмарні сновидіння; рідко: аноргазмія, сплощення афекту. 1Гіперпролактинемія в деяких випадках може призводити до гінекомастії, порушень менструального циклу, аменореї та галактореї. 2Екстрапірамідні розлади можуть виявлятися як: паркінсонізм (гіперсалівація, кістково-м'язова скутість, паркінсонізм, слинотеча, ригідність за типом "зубчастого колеса", брадикінезія, гіпокінезія, маскоподібне обличчя, напруженість м'язів, акінезія, глабеллярного рефлексу), акатизія (акатизія, неспокій, гіперкінезія та синдром "неспокійних" ніг), тремор, дискінезія (дискінезія, посмикування м'язів, хореоатетоз, атетоз та міоклонус), дистонія. Дистонія включає дистонію, м'язові спазми, м'язову гіпертонію, кривошею, мимовільні м'язові скорочення, м'язову контрактуру, блефароспазм, рухи очного яблука, параліч язика, лицьовий спазм, ларингоспазм, міотонію, опістотонус, орофарингепаз. Тремор включає тремор та паркінсонічний тремор спокою. Також слід зазначити, що існує ширший ряд симптомів, які не завжди мають екстрапірамідне походження. Безсоння включає розлад засинання, інтрасомнічне розлад. Судоми включають великий епілептичний напад. Менструальні розлади включають нерегулярні менструації, олігоменорею. Набряк включає генералізований набряк, периферичний набряк, м'який набряк. 3У плацебо-контрольних дослідженнях цукровий діабет спостерігався у 0,18 % пацієнтів, які приймали рисперидон у порівнянні з 0,11 % пацієнтів у групі плацебо. У всіх клінічних дослідженнях в цілому частота розвитку цукрового діабету у пацієнтів, які приймали рисперидон, становила 0,43%. 4Не спостерігалися у клінічних дослідженнях рисперидону, але спостерігалися при постреєстраційному застосуванні рисперидону. Клас ефекти Як і при застосуванні інших антипсихотичних препаратів, було відзначено дуже рідкісні випадки подовження інтервалу QT у постмаркетинговому періоді спостереження. Інші класові ефекти з боку серцево-судинної системи, що спостерігаються при застосуванні антипсихотичних препаратів, що подовжують інтервал QT: шлуночкові аритмії, фібриляція шлуночків, шлуночкова тахікардія, раптова смерть, зупинка серця та поліморфна шлуночкова тахікардія на кшталт "пірует". Венозна тромбоемболія Випадки венозної тромбоемболії, включаючи легеневу емболію та випадки тромбозу глибоких вен, спостерігалися при застосуванні антипсихотичних препаратів (частота невідома). Збільшення маси тіла У ході плацебо-контрольованих досліджень у пацієнтів з шизофренією збільшення маси тіла не менше 7% через 6-8 тижнів спостерігалося у 18% пацієнтів, які приймають рисперидон, і у 9% пацієнтів, які приймають плацебо. У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів з маніакальними епізодами число випадків збільшення маси тіла на 7% і більше після 3-х тижнів лікування було порівняно у групі, яка приймає рисперидон (2,5%), та у групі, що приймає плацебо (2, 4 %), а групі активного контролю було трохи більше (3,5 %). У дітей із розладами поведінки під час довготривалих клінічних досліджень маса тіла збільшувалася в середньому на 7,3 кг після 12 місяців терапії. Очікуване збільшення маси тіла у дітей 5-12 років з нормальним розвитком становить 3-5 кг на рік, з 12-16 років – 3-5 кг на рік для дівчаток та близько 5 кг на рік для хлопчиків. Особливі групи пацієнтів Пацієнти похилого віку з деменцією Транзиторні ішемічні атаки та інсульт спостерігалися під час клінічних досліджень із частотою 1,4 % та 1,5 %, відповідно, у пацієнтів похилого віку з деменцією. Крім того, наступні побічні дії відзначалися у пацієнтів похилого віку з деменцією з частотою ≥ 5 % і з частотою, що принаймні вдвічі перевищує таку в інших популяціях пацієнтів: інфекції сечовивідних шляхів, периферичний набряк, летаргія та кашель. Діти Наступні побічні дії відзначалися у дітей (від 5 до 17 років) з частотою ≥ 5 % і з частотою, що принаймні вдвічі перевищує таку в інших популяціях пацієнтів у ході клінічних досліджень: сонливість/седація, втома, головний біль, підвищення апетиту, блювання, інфекції верхніх дихальних шляхів, закладеність носа, біль у животі, запаморочення, кашель, пірексія, тремор, діарея, енурез.Взаємодія з лікарськими засобамиРисперидон, як і будь-який інший антипсихотичний засіб, слід застосовувати з обережністю одночасно з лікарськими препаратами, що подовжують інтервал QT, наприклад, з антиаритмічними засобами ІА класу (хінідин, дизопірамід, прокаїнамід та ін.), ІІІ класу (аміодарон, соталол та ін.) , трициклічними антидепресантами (амітриптілін та ін.), тетрациклічними антидепресантами (мапротилін та ін.), деякими антигістамінними препаратами, іншими антипсихотичними засобами, деякими протималярійними препаратами (хінін, мефлохін та ін.), препаратами, що викликають брадикардію, а також інгібуючим метаболізмом рисперидону в печінці. Цей перелік не є вичерпним. Вплив застосування рисперидону на інші лікарські препарати Враховуючи підвищений ризик розвитку седативного ефекту, рисперидон слід застосовувати з обережністю одночасно з іншими лікарськими засобами центральної дії, включаючи етанол, опіати, антигістамінні препарати та бензодіазепіпи. Рисперидон може знижувати ефективність леводопи та інших агоністів дофаміну. При необхідності застосування такої комбінації, особливо на термінальній стадії хвороби Паркінсона, слід застосовувати мінімальну ефективну дозу кожного препарату. При застосуванні рисперидону одночасно з аітігіпертензивними препаратами в постмаркетинговому періоді спостерігалася клінічно значуща гіпотензія. Рисперидон не має клінічно значущої дії на фармакокінетику літію, вальпроату, дигоксину або топірамату. Вплив застосування інших лікарських засобів на рисперидон. При застосуванні карбамазепіну спостерігалося зниження концентрації активної антипсихотичної фракції рисперидону у плазмі. Аналогічні ефекти можуть спостерігатися при застосуванні інших індукторів ізоферменту CYP3A4 та Р-глікопротеїну (наприклад, рифампіцин, фенітоїн, фенобарбітал). При одночасному застосуванні та після відміни карбамазепіну або інших індукторів ізоферменту CYP3A4 та Р-глікопротеїну слід скоригувати дозу рисперидону. Флуоксетин і пароксетин, що інгібують ізофермент CYP2D6, можуть підвищити концентрацію рисперидону в плазмі крові та, меншою мірою, концентрацію активної антипсихотичної фракції. Передбачається, що інші інгібітори ізоферменту CYP2D6 (наприклад, хінідин) впливають на концентрацію рисперидону в плазмі так само. При одночасному застосуванні та після відміни флуоксетину або пароксетину слід скоригувати дозу рисперидону. Верапаміл, що інгібує ізофермент CYP3A4 та Р-глікопротеїн, збільшує концентрацію рисперидону в плазмі крові. Галантамін та донепезил не мають клінічно значущого впливу на фармакокінетику рисперидону та його активної антипсихотичної фракції. Фенотіазини, трициклічні антидепресанти та деякі β-адреноблокатори можуть збільшити концентрацію рисперидону у плазмі крові, однак це не впливає на концентрацію активної антипсихотичної фракції. Амітриптилін не впливає на фармакокінетику рисперидону та його активної антипсихотичної фракції. Циметидин і ранітидин збільшують біодоступність рисперидону, але мінімально впливають на концентрацію активної антипсихотичної фракції. Еритроміцин, що інгібує ізофермент CYP3A4, не впливає на фармакокінетику рисперидону та його активної антипсихотичної фракції. Одночасне застосування рисперидону з психостимуляторами (наприклад, метилфенідат) у дітей не супроводжувалося зміною фармакокінетичних параметрів та ефективності рисперидону. Одночасний прийом рисперидону з паліперидоном не рекомендується, оскільки паліперидон є активним метаболітом рисперидону, а комбінована терапія може призвести до збільшення концентрації активної антипсихотичної фракції.Спосіб застосування та дозиШизофренія Дорослі Препарат Торендо® може застосовуватись 1 або 2 рази на добу. Початкова доза становить 2 мг на добу. На другий день дозу можна збільшити до 4 мг на добу. З цього моменту дозу можна зберегти на колишньому рівні, або індивідуально коригувати при необхідності. Зазвичай оптимальною дозою є 4-6 мг на добу. У ряді випадків може бути виправдано більш повільне збільшення дози та нижчі початкова та підтримуюча дози. Дози вище 10 мг на добу нс показали більш високу ефективність порівняно з меншими дозами і можуть викликати появу екстрапірамідних симптомів. У зв'язку з тим, що безпека доз вище 16 мг на добу не вивчалася, дози вище за цей рівень застосовувати не рекомендується. Пацієнти похилого віку Рекомендована початкова доза – 0,5 мг 2 рази на добу. Дозу можна збільшувати індивідуально на 0,5 мг 2 рази на добу до 1-2 мг 2 рази на добу. Діти віком від 13 років Рекомендована початкова доза 0,5 мг на прийом 1 раз на добу вранці або ввечері. При необхідності дозування можна збільшити не менше ніж через 24 години на 0,5-1 мг на день до рекомендованої дози 3 мг на добу при добрій переносимості. Незважаючи на ефективність, продемонстровану при лікуванні шизофренії у підлітків дозами 1-6 мг на добу, не спостерігалося додаткової ефективності при дозах вище 3 мг на добу, а більші дози викликали більше побічних ефектів. Застосування доз вище 6 мг на добу не вивчалось. Пацієнтам, які мають стійку сонливість, рекомендується приймати половину добової дози 2 рази на добу. Маніакальні епізоди, пов'язані з біполярним розладом, середнього та тяжкого ступеня Дорослі Початкова доза препарату Торендо - 2 мг 1 раз на добу. При необхідності ця доза може бути збільшена не менше ніж через 24 години на 1 мг на добу. Для більшості пацієнтів оптимальною дозою є 1-6 мг на добу. Застосування доз вище 6 мг на добу у пацієнтів із маніакальними епізодами не вивчалось. Як і для будь-якої іншої симптоматичної терапії, доцільність продовження лікування препаратом Торендо® повинна регулярно оцінюватись та підтверджуватись. Пацієнти похилого віку Рекомендована початкова доза – 0,5 мг 2 рази на добу. Дозу можна збільшувати індивідуально на 0,5 мг 2 рази на добу до 1-2 мг 2 рази на добу. Досвід застосування у пацієнтів похилого віку обмежений, слід бути обережним. Діти від 10 років Рекомендована початкова доза 0,5 мг на прийом 1 раз на добу вранці або ввечері. При необхідності дозування можна збільшити не менше ніж через 24 години на 0,5 мг-1мг на добу до рекомендованої дози 1-2,5 мг на добу при добрій переносимості. Незважаючи на ефективність, продемонстровану при лікуванні маніакальних епізодів, пов'язаних з біполярним розладом у дітей дозами 0,5-6 мг на добу, не спостерігалося додаткової ефективності при дозах вище 2,5 мг на добу, а більші дози викликали більше побічних ефектів. Застосування доз вище 6 мг на добу не вивчалось. Пацієнтам, які мають стійку сонливість, рекомендується приймати половину добової дози 2 рази на добу. Неперервна агресія у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера, середнього та тяжкого ступеня Початкова доза, що рекомендується, становить 0,25 мг 2 рази на добу. При необхідності можливе збільшення дози по 0,25 мг 2 рази на добу з інтервалом не менше ніж 1 день. Оптимальна доза становить 0,5 мг 2 рази на день. У деяких пацієнтів ефективна доза може становити по 1 мг 2 рази на добу. Препарат Торендо не повинен застосовуватися більше 6 тижнів у пацієнтів з постійною агресією при деменції Альцгеймера. Під час лікування препаратом Торендо® необхідна часта та регулярна оцінка стану пацієнта для вирішення питання необхідності продовження терапії. На початку дозування, а також при необхідності збільшення дози слід застосовувати адекватні лікарські форми рисперидону з можливістю дозування по 0,25 мг. Безперервна агресія у структурі розладу поведінки Діти віком від 13 років (або з масою тіла 50 кг і більше) Рекомендована початкова доза препарату Торендо – 0,5 мг 1 раз на добу. При необхідності ця доза може бути збільшена на 0,5 мг 1 раз на добу не менш як через 24 години. Оптимальна доза становить 1 мг один раз на добу. Однак для деяких пацієнтів краще прийом по 0,5 мг на добу, тоді як деяким потрібне збільшення дози до 1,5 мг на добу. Тривале застосування препарату Торендо® у дітей та підлітків має проводитись під постійним контролем лікаря. Особливі групи пацієнтів Порушення функції нирок та печінки У пацієнтів з порушенням функції нирок знижено здатність виведення активної антипсихотичної фракції порівняно з іншими групами пацієнтів. У пацієнтів з порушенням функції печінки спостерігається підвищена концентрація вільної фракції рисперидону в плазмі крові. Початкова та підтримуюча доза відповідно до показань повинна бути зменшена в 2 рази, збільшення дози у пацієнтів з порушенням функції печінки та нирок має проводитися повільніше. Препарат Торендо® слід застосовувати з обережністю у цієї категорії пацієнтів. Спосіб застосування Всередину, незалежно від часу їди. Препарат Торендо слід скасовувати поступово. При різкому припиненні прийому антипсихотичних препаратів у високих дозах, у тому числі рисперидону, в дуже рідкісних випадках спостерігали розвиток синдрому "скасування" (нудота, блювота, підвищене потовиділення і безсоння), можливі рецидиви психотичних симптомів і поява мимовільних рухів (таких як та дискінезія). Перехід від терапії іншими антипсихотичними препаратами Після початку застосування препарату Торендо рекомендується поступове зниження дози іншого антипсихотичного препарату. У разі попередньої терапії депо-формами антипсихотичних препаратів терапію препаратом Торендо® рекомендується розпочинати замість наступної запланованої ін'єкції. Періодично слід оцінювати необхідність продовження застосування антипаркінсонічних лікарських засобів.ПередозуванняСимптоми: сонливість, седація, тахікардія, артеріальна гіпотензія, екстрапірамідні розлади, у поодиноких випадках подовження інтервалу QT та судоми. При передозуванні у пацієнтів, які одночасно приймають рисперидон н пароксетин, описано розвиток поліморфної шлуночкової тахікардії на кшталт "пірует". У разі гострого передозування необхідно враховувати можливість передозування від прийому кількох лікарських засобів. Лікування: забезпечити прохідність дихальних шляхів для адекватної оксигенації та вентиляції. Промивання шлунка (після інтубації, якщо пацієнт непритомний) та прийом активованого вугілля та проносних засобів слід проводити лише в тому випадку, якщо рисперидон був прийнятий не більше 1 години тому. Для своєчасного діагностування можливого порушення ритму серця необхідно якнайшвидше розпочати моніторування ЕКГ. Специфічний антидот відсутній, має проводитися відповідна симптоматична терапія. При зниженні артеріального тиску та судинному колапсі рекомендовано внутрішньовенне введення інфузійних розчинів та/або симпатоміметичних препаратів. У разі розвитку тяжких екстрапірамідних симптомів – антихолінергічні засоби.Ретельне медичне спостереження та моніторування ЕКГ проводять до повного зникнення симптомів інтоксикації.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПацієнти похилого віку з деменцією Підвищення смертності у пацієнтів похилого віку з деменцією За результатами мета-аналізу клінічних досліджень у пацієнтів похилого віку з деменцією, які застосовували атипові антипсихотичні препарати, виявлено збільшення смертності порівняно з групою плацебо. Смертність у пацієнтів, які отримували рисперидон або плацебо, склала 4,0% та 3,1% відповідно. Середній вік померлих пацієнтів становить 86 років (діапазон 67-100 років). За даними двох великих спостережних досліджень, у пацієнтів похилого віку з деменцією при лікуванні типовими антипсихотичними препаратами відзначається невелике збільшення ризику смерті порівняно з таким у пацієнтів, які не отримують лікування. На даний момент зібрано недостатньо даних для точної оцінки вказаного ризику. Невідома причина підвищення даного ризику. Також не визначено ступінь,в якій підвищення смертності можна застосовувати до антипсихотичних препаратів, а не до особливостей цієї групи пацієнтів. Одночасне застосування з фуросемідом При одночасному прийомі фуросеміду та рисперидону внутрішньо у пацієнтів похилого віку з деменцією спостерігалася підвищена смертність (7,3 %, середній вік 89 років, діапазон 75-97 років) порівняно з групою, яка приймала лише рисперидон (3,1 %, середній вік 84). року, діапазон 70-96 років) та групою, яка приймала тільки фуросемід (4,1%, середній вік 80 років, діапазон 67-90 років). Збільшення смертності при застосуванні фуросеміду одночасно з рисперидоном відзначалося у 2-х із 4-х клінічних досліджень. Одночасне застосування рисперидону з іншими діуретиками (переважно з тіазидними діуретиками в малих дозах) не супроводжувалося підвищенням смертності. Не встановлено патофізіологічних механізмів, що пояснюють це спостереження. Проте, слід дотримуватися особливої обережності при застосуванні препарату в таких випадках. Перед застосуванням необхідно ретельно оцінювати співвідношення ризик/корисність. Не виявлено збільшення смертності у пацієнтів, які одночасно приймають інші діуретики одночасно з рисперидоном. Незалежно від терапії, дегідратація є загальним фактором ризику смертності і має ретельно контролюватись у пацієнтів похилого віку з деменцією. Цереброваскулярні небажані явища У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів з деменцією, які приймають деякі атипові антипсихотичні препарати, спостерігалося підвищення ризику побічних ефектів цереброваскулярних приблизно в 3 рази. Зведені дані 6-ти плацебо-контрольованих досліджень, що включали переважно пацієнтів похилого віку з деменцією (вік понад 65 років) демонструють, що цереброваскулярні побічні ефекти (серйозні та несерйозні) виникали у 3,3 % (33/1009) пацієнтів, які приймали рисперидон і у 1,2% (8/712) пацієнтів, які приймали плацебо. Співвідношення ризиків складало 2,96 (1,34, 7,50) при довірчому інтервалі 95%. Механізм підвищення ризику невідомий. Не можна виключити збільшення ризику при застосуванні інших антипсихотичних препаратів або інших популяціях пацієнтів.Препарат Торендо® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із факторами ризику розвитку інсульту. Ризик розвитку цереброваскулярних небажаних явищ у пацієнтів з деменцією змішаного або судинного типу був значно вищим, ніж у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера. Отже, рисперидон не слід застосовувати у пацієнтів з деменцією будь-якого типу, крім деменції, що зумовлена хворобою Альцгеймера. Необхідно оцінити співвідношення ризик/корисність перед застосуванням препарату Торендо® у пацієнтів похилого віку з деменцією з огляду на фактори ризику розвитку інсульту у конкретного пацієнта. Пацієнтів та осіб, які доглядають їх, слід інформувати про негайне повідомлення лікаря про можливі прояви цереброваскулярних порушень (таких як раптова слабкість або нерухомість/нечутливість в області особи, ніг, рук, а також утруднення мови та порушення зору). Слід негайно вжити необхідних лікувальних заходів, включаючи скасування прийому рисперидону. Препарат Торендо® може застосовуватися тільки для короткочасної терапії безперервної агресії у пацієнтів з деменцією, обумовленою хворобою Альцгеймера, середнього та тяжкого ступеня, як доповнення до нефармакологічних методів корекції, у разі їх неефективності або обмеженої ефективності, і коли є ризик заподіяння шкоди пацієнтом або іншим особам. Необхідно постійно оцінювати стан пацієнта та необхідність продовження терапії рисперидоном. Ортостатична гіпотензія У зв'язку з α-адреноблокуючою дією рисперидону у деяких пацієнтів можливий розвиток ортостатичної гіпотензії, особливо в період початкового підбору дози. Описано випадки клінічно значущої артеріальної гіпотензії при одночасному застосуванні рисперидону з антигіпертензивними препаратами у постмаркетинговому періоді. Препарат Торендо® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями (наприклад, хронічна серцева недостатність, інфаркт міокарда, порушення провідності серцевого м'яза, дегідратація, гіповолемія або цереброваскулярні захворювання). Також потрібна відповідна корекція дози. Рекомендується оцінити можливість зниження дози у разі розвитку артеріальної гіпотензії. Лейкопенія, нейтропепія та агранулоцитоз Випадки лейкопенії, нейтропенії та агранулоцитозу були описані при застосуванні антипсихотичних засобів, у тому числі при застосуванні препарату Торендо®. Агранулоцитоз відзначався дуже рідко. Пацієнти з клінічно значущою нейтропенією повинні перебувати під ретельним наглядом щодо підвищення температури або інших симптомів інфекції, і негайно розпочинати лікування при виникненні таких симптомів. Пацієнти з тяжкою формою нейтропенії (абсолютна кількість нейтрофілів Пізня дискінезія/екстрапірамідні симптоми Терапія антагоністами дофамінових рецепторів може викликати пізню дискінезію, яка характеризується ритмічними мимовільними рухами, переважно язика та/або мімічної мускулатури. Виникнення екстрапірамідних симптомів є фактором ризику пізньої дискінезії. При виникненні у пацієнта об'єктивних або суб'єктивних симптомів, що вказують на пізню дискінезію, слід розглянути доцільність відміни всіх антипсихотичних препаратів, включаючи препарат Торендо®. Злоякісний нейролептичний синдром (ЗНЗ) При терапії антипсихотичними препаратами можливий розвиток ЗНС, що характеризується гіпертермією, ригідністю м'язів, нестабільністю функції вегетативної нервової системи, пригніченням свідомості та підвищенням концентрації креатинфосфокінази в плазмі крові, а також міоглобінурією (рабдоміоліз) та гострою нирковою недостатністю. При виникненні у пацієнта об'єктивних або суб'єктивних симптомів ЗНС необхідно негайно відмінити всі антипсихотичні препарати, включаючи препарат Торендо®. Хвороба Паркінсона та деменція з тільцями Леві Застосування антипсихотичних препаратів, включаючи препарат Торендо®, у пацієнтів з хворобою Паркінсона або деменцією з тільцями Леві має проводитися з обережністю, оскільки у обох груп пацієнтів підвищений ризик розвитку ЗНС та збільшена чутливість до антипсихотичних препаратів (включаючи притуплення больової чутливості, сплутаність свідомості) нестабільність з частими падіннями та екстрапірамідні симптоми). При прийомі рисперидону можливе погіршення перебігу хвороби Паркінсону. Гіперглікемія та цукровий діабет Описано випадки розвитку гіперглікемії, цукрового діабету та посилення перебігу цукрового діабету. У деяких випадках відмічено попереднє терапії збільшення маси тіла, яке можна розцінювати як сприятливий фактор. У дуже поодиноких випадках спостерігали розвиток кетоацидозу та рідко – діабетичної коми. Як при прийомі будь-яких антипсихотичних засобів пацієнти повинні перебувати під наглядом лікаря, слід контролювати симптоми гіперглікемії (такі як полідипсія, поліурія, поліфагія та слабкість). У пацієнтів із цукровим діабетом слід регулярно контролювати концентрацію глюкози у сироватці крові. Збільшення маси тіла Спостерігається значне збільшення маси тіла. Необхідно проводити регулярний контроль за масою тіла пацієнтів. Гіперпролактинемія На підставі результатів досліджень in vitro зроблено припущення, що ріст пухлинних клітин молочних залоз може стимулюватися пролактином. Незважаючи на те, що в клінічних та епідеміологічних дослідженнях не виявлено чіткого зв'язку гіперпролактинемії з прийомом антипсихотичних препаратів, слід бути обережним при застосуванні рисперидону пацієнтам з обтяженим анамнезом. Препарат Торендо® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з існуючою гіперпролактинемією та у пацієнтів з можливими пролактин-залежними пухлинами. Подовження інтервалу QT У дуже поодиноких випадках відзначено подовження інтервалу QT у постмаркетинговому періоді. Як і при застосуванні інших антипсихотичних засобів, слід бути обережним при застосуванні препарату Торендо® у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями, подовженням інтервалу QT у сімейному анамнезі, брадикардією, порушеннями електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпомагніємія), оскільки це може підвищити ризик аритмогенного або при одночасному застосуванні з препаратами, що подовжують інтервал QT. Судоми Препарат Торендо® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із судомами в анамнезі або при станах, що супроводжуються зниженням порога судомної активності. Пріапізм Оскільки рисперидон має α-адреноблокуючий ефект, при застосуванні можливий розвиток приапізму. Порушення регуляції температури тіла При застосуванні антипсихотичних препаратів описується такий небажаний ефект, як порушення терморегуляції. Необхідно дотримуватись обережності при застосуванні препарату Торендо® у пацієнтів, які можуть зазнавати впливу факторів, що викликають підвищення температури тіла, таких як інтенсивне фізичне навантаження, дегідратація, висока температура навколишнього середовища, одночасне застосування з препаратами, що мають антихолінергічну активність. Протиблювотний ефект У доклінічних дослідженнях застосування рисперидону спостерігався протиблювотний ефект. Даний ефект при виникненні у людей може маскувати ознаки та симптоми передозування деяких препаратів або таких захворювань, як кишкова непрохідність, синдром Рейє та пухлина мозку. Порушення функції нирок та печінки У пацієнтів із порушенням функції нирок здатність до виведення активної антипсихотичної фракції нижча, ніж у дорослих пацієнтів із нормальною функцією нирок. У пацієнтів з порушенням функції печінки підвищується концентрація вільної фракції рисперидону у плазмі. Венозна тромбоемболія При застосуванні атипсихотичних препаратів описані випадки венозної тромбоемболії. Необхідно виявляти всі можливі фактори ризику розвитку тромбоемболічних ускладнень до початку та під час терапії препаратом Торендо® та вживати профілактичних заходів. Інтраопераційний синдром в'ялої райдужної оболонки Інтраопераційний синдром в'ялої райдужної оболонки (ІСДР) відзначався під час операції з приводу катаракти у пацієнтів, які отримували препарати, що мають антагонізм до альфа1-адренорецепторів, включаючи препарат Торендо®. ІСДР може підвищувати ризик ускладнень з боку органу зору під час та після проведення операції. Необхідно заздалегідь поінформувати хірурга-офтальмолога про застосування препаратів, що мають антагонізм до альфа1-адренорецепторів в даний час або в минулому. Потенційна користь відміни терапії препаратами, що мають антагонізм до альфаг1-адренорецепторів до операції з приводу катаракти не встановлено. Необхідно оцінити співвідношення користі та ризику відміни терапії антипсихотичним засобом. Діти та підлітки Перед застосуванням препарату Торендо® у дітей або підлітків з розумовою відсталістю необхідно провести ретельну оцінку їх стану щодо наявності фізичних або соціальних причин агресивної поведінки, таких як біль або неадекватні вимоги соціального середовища. Седативний ефект рисперидону повинен ретельно відстежуватися в даній популяції через можливий вплив на здатність до навчання. Зміна часу прийому рисперидону може знизити вплив седації на увагу підлітків та дітей. Застосування рисперидону було пов'язане із збільшенням середніх показників маси тіла та індексу маси тіла. Зміни зростання під час довгострокових досліджень перебували у межах очікуваних вікових норм. Вплив тривалого прийому рисперидону на статевий розвиток та зростання повністю не вивчений. У зв'язку з можливим впливом тривалої гіперпролактинемії на ріст та статевий розвиток у дітей та підлітків, повинна проводитися регулярна клінічна оцінка гормонального статусу, у тому числі вимірювання росту, маси тіла, спостереження за статевим розвитком, менструальним циклом та іншими можливими пролактин-залежними ефектами. Під час терапії рисперидоном має проводитися регулярне обстеження з метою виявлення екстрапірамідних симптомів та інших рухових розладів. Спеціальна інформація про допоміжні речовини До складу препарату Торендо входить лактоза, у зв'язку з чим його не слід застосовувати пацієнтам з непереносимістю лактози, дефіцитом лактази, синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Препарат Торендо® може в невеликій або помірній мірі впливати на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. Пацієнтам слід рекомендувати відмовитися від керування автомобілем та від роботи з механізмами до з'ясування їх індивідуальної чутливості до препарату.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Рісперидон - 2,00 мг; Допоміжні речовини: целактоза (висушена розпиленням сполука, що складається з 75% альфа-лактози моногідрату та 25% порошку целюлози, суха речовина) - 154,20 мг, целюлоза мікрокристалічна - 41,00 мг, кроскармелоза на 4 колоїдний – 0,70 мг, натрію лаурилсульфат – 2,10 мг, магнію стеарат – 1,60 мг; Оболонка плівкова: Опадрай 03Н28758 білий (гіпромелоза 72 %, титану діоксид (Е171) 16 %, тальк 7 %, пропіленгліколь 5 %) - 6,92 мг, барвник заліза оксид жовтий (Е172) - 0,06 мг (Е172) – 0,02 мг. По 10 таблеток у блістері (контурному осередковому впакуванні) з комбінованого матеріалу ПВХ/ПЕ/ПВДХ - алюмінієвої фольги. По 2, 3 або 6 блістерів (контурних осередкових упаковок) разом з інструкцією по застосуванню поміщають у картонну пачку.Опис лікарської формиОвальні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою світло-жовтогарячого кольору, з ризиком на одній стороні. Вид таблетки на поперечному розрізі: біла шорстка маса з плівковою оболонкою світло-жовтогарячого кольору.Фармакотерапевтична групаАнтипсихотичне засіб (нейролептик).ФармакокінетикаВсмоктування Рисперидон після перорального прийому повністю абсорбується, досягаючи максимальних концентрацій у плазмі крові через 1-2 години. Абсолютна біодоступність рисперидону після прийому внутрішньо становить 70%. Відносна біодоступність після прийому внутрішньо рисперидону у формі таблеток становить 94% порівняно з рисперидоном у формі розчину. Їда не впливає на абсорбцію препарату, тому рисперидон можна застосовувати незалежно від часу прийому пиши. Рівноважна концентрація рисперидону в організмі у більшості пацієнтів досягається протягом 1 дня. Рівноважна концентрація 9-гідроксирієперидону досягається протягом 4-5 днів. Розподіл Рисперидон швидко розподіляється в організмі. Об'єм розподілу становить 1-2 л/кг. У плазмі крові рисперидон зв'язується з альбуміном та альфа1-кислим глікопротеїном. Рисперидон на 90% зв'язується білками плазми, 9-гідроксирисперидон - на 77%. Метаболізм та виведення Рисперидон метаболізується у печінці за участю ізоферменту CYP2D6. Основний метаболіт - 9-гідроксирисперидон, який має подібну фармакологічну активність з рисперидоном. Рисперидон та 9-гідроксирисперидон складають активну антипсихотичну фракцію. Ізофермент CYP2D6 схильний до генетичного поліморфізму. У пацієнтів з інтенсивним метаболізмом за ізоферментом CYP2D6 рисперидон швидко перетворюється на 9-гідроксирисперидон, тоді як у пацієнтів із слабким метаболізмом за ізоферментом CYP2D6 цей процес відбувається значно повільніше. Хоча у пацієнтів з інтенсивним метаболізмом концентрація рисперидону нижча, а концентрація 9-гідроксирисперидону вища, ніж у пацієнтів зі слабким метаболізмом, фармакокінетика активної антипсихотичної фракції після прийому однієї або кількох доз подібна у двох групах пацієнтів. Іншим шляхом метаболізму рисперидону є N-дезалкіліровас. Дослідження in vitro на мікросомах печінки людини показали, що рисперидон у клінічно значущих концентраціях суттєво не інгібує метаболізм лікарських препаратів, що біотрансформуються під дією ізоферментів системи цитохрому Р450, у тому числі CYP1A2, CYP2A6, CYP2C8/C/Y . Через тиждень після початку прийому рисперидону 70% дози виводиться нирками (при цьому виведення рисперидону і 9-гідроксирисперидону нирками становить 35-45% від прийнятої дози, частина, що залишилася, - неактивні метаболіти) і 14% - через кишечник. Після прийому внутрішньо у пацієнтів з психозами період напіввиведення (Т1/2) рисперидону становить близько 3-х годин, Т1/2 9-гідроксирисперидону та активної антипсихотичної фракції – 24 години. Лінійність Концентрація рисперидону в плазмі прямо пропорційна прийнятій дозі в терапевтичному діапазоні доз. Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Пацієнти похилого віку, пацієнти з порушенням функції печінки та нирок Після одноразового прийому рисперидону у пацієнтів похилого віку концентрація активної антипсихотичної фракції в плазмі збільшилася в середньому на 43%, Т1/2 – на 38%, а кліренс – знизився на 30%. У пацієнтів з нирковою недостатністю спостерігалося підвищення плазмової концентрації та зниження кліренсу активної антипсихотичної фракції в середньому на 60%. У пацієнтів з печінковою недостатністю концентрації рисперидону в плазмі не змінювалися, проте середня концентрація вільної фракції рисперидону збільшувалася на 35%. Діти Фармакокінетика рисперидону, 9-гідроксирисперидону та активної антипсихотичної фракції у дітей співставна з такою у дорослих пацієнтів. Підлога, расова приналежність, куріння Популяційний фармакокінетичний аналіз не виявив очевидного впливу статі, раси чи куріння на фармакокінетику рисперидону та активної антипсихотичної фракції.ФармакодинамікаРисперидон - селективний моноамінергічний антагоніст, має високий афінітет до серотонінових 5-НТ2і дофамінових D2-рецепторів. Рисперидон також зв'язується з α1-адренорецепторами і, меншою мірою, з Н1-гістаміновими та α2-адренорецепторами. Рисперидон не має тропності до холінорецепторів. Рисперидон зменшує продуктивну симптоматику шизофренії, викликає менше пригнічення моторної активності та меншою мірою індукує каталепсію, ніж класичні нейролептики. Збалансований центральний антагонізм до серотоніну та дофаміну знижує ймовірність розвитку екстрапірамідних порушень та розширює терапевтичну дію препарату з охопленням негативних та афективних симптомів шизофренії.Показання до застосуванняЛікування шизофренії у дорослих та дітей віком від 13 років. Лікування маніакальних епізодів, пов'язаних з біполярним розладом, середнього та тяжкого ступеня у дорослих та дітей віком від 10 років. Короткострокове (до 6 тижнів) лікування агресії, що припиняється, у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера, середнього та тяжкого ступеня, що не піддається нефармакологічним методам корекції, та за наявності ризику заподіяння шкоди пацієнтам самому собі або іншим особам. Короткострокове (до 6 тижнів) симптоматичне лікування безперервної агресії у структурі розладу поведінки у дітей віком від 13 років з розумовою відсталістю, діагностованою відповідно до критеріїв DSM-IV, при якій через тяжкість агресії або іншої деструктивної поведінки потрібне медикаментозне лікування. Фармакотерапія має бути частиною комплексної програми лікування, у тому числі психологічних та освітніх заходів. Рисперидон повинен призначатися фахівцем у галузі дитячої неврології та дитячої психіатрії або лікарем, добре знайомим із лікуванням розладів поведінки у дітей та підлітків.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до рисперидону або інших компонентів препарату, непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції, дитячий вік до 13 років при лікуванні шизофренії, дитячий вік до 13 років (або маса тіла менше 50 кг). поведінки, дитячий вік до 10 років під час лікування маніакальних епізодів, що з біполярним розладом. З обережністю: захворювання серцево-судинної системи (хронічна серцева недостатність, перенесений інфаркт міокарда, порушення провідності серцевого м'яза); зневоднення та гіповолемія; порушення мозкового кровообігу; хвороба Паркінсона; судоми (у тому числі в анамнезі); тяжка ниркова або печінкова недостатність; зловживання лікарськими засобами чи лікарська залежність; стани, що призводять до розвитку тахікардії типу "пірует" (брадикардія, порушення електролітного балансу, одночасний прийом лікарських засобів, що подовжують інтервал QT); пухлина мозку, кишкова непрохідність, випадки гострого передозування ліків, синдром Рейє (протиблювотний ефект рисперидону може маскувати симптоми цих станів); фактори ризику розвитку тромбоемболії венозних судин; хвороба дифузних тілець Леві; застосування у пацієнтів похилого віку із цереброваскулярною деменцією; вагітність.Вагітність та лактаціяВагітність Контрольованих досліджень застосування рисперидону у вагітних жінок не проводилося. У дослідженнях на тваринах рисперидон не мав тератогенної дії, проте спостерігалися інші види токсичної дії на репродуктивну систему. Потенційний ризик застосування рисперидону у людини не відомий. При застосуванні антипсихотичних засобів (у тому числі рисперидону) протягом третього триместру вагітності у новонародженого виникали оборотні екстрапірамідні симптоми та/або синдром "скасування", які варіювалися за ступенем тяжкості та тривалості. Повідомлялося про випадки ажитації, гіпертонії, гіпотонії, тремору, сонливості, розлади дихання та порушення харчування. Тому новонароджені мають перебувати під ретельним наглядом. Застосування препарату Торендо® під час вагітності можливе лише у випадку, якщо очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. При необхідності припинення терапії під час вагітності слід скасувати препарат поступово. Період грудного вигодовування У дослідженнях на тваринах рисперидон та 9-гідроксирисперидон проникали у грудне молоко. Було також продемонстровано, що рисперидон та 9-гідроксирисперидон у невеликих кількостях проникають у грудне молоко людини. Немає даних про побічні ефекти у немовлят при грудному вигодовуванні. Тому питання про грудне вигодовування має вирішуватися з урахуванням можливого ризику для дитини. Фертильність Як і інші препарати, які є антагоністами дофамінових D2-рецепторів, рисперидон збільшує рівень пролактину. Гіперпролактинемія може пригнічувати секрецію гіпоталамічного гонадотропін-рилізинг-гормону, що призводить до зниження секреції гіпофізарного гонадотропіну. Це, у свою чергу, може викликати пригнічення репродуктивної функції за рахунок порушення стероїдогенезу у статевих залозах у пацієнтів чоловічої та жіночої статі. У доклінічних дослідженнях значних ефектів немає.Побічна діяНайпоширенішими небажаними реакціями (частота виникнення ≥ 10 %) були: паркінсонізм, седація/сонливість, головний біль і безсоння. Паркінсонізм та акатизія є дозозалежними небажаними реакціями. Небажані реакції рисперидону в терапевтичних дозах наведені з розподілом за частотою та системами органів. Частоту небажаних реакцій класифікували так: дуже часто (≥ 1/10), часто (від ≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100), рідко (від ≥ 1/ 10000 до <1/1000 випадків), дуже рідко (<1/10000), частота невідома (нс може бути оцінена на основі наявних даних). У кожній групі небажані реакції представлені як зменшення їх серйозності. Лабораторні та інструментальні дані – часто: підвищення концентрації пролактину1 у сироватці крові, збільшення маси тіла; нечасто: подовження інтервалу QT на електрокардіограмі (ЕКГ), порушення ЕКГ, зниження маси тіла, підвищення активності ферментів печінки, зменшення кількості лейкоцитів у крові, підвищення температури тіла, збільшення кількості еозинофілів у крові, зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, збільшення активності креатинфос концентрації холестерину у плазмі крові; рідко: зниження температури тіла, підвищення концентрації тригліцеридів у плазмі крові. Порушення з боку серця – часто: тахікардія; нечасто: атріовентрикулярна блокада, блокада ніжок пучка Гіса, фібриляція передсердь, синусова брадикардія, відчуття серцебиття, порушення провідності; рідко: синусова аритмія. Порушення з боку судин – часто: підвищення артеріального тиску; нечасто: артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія, "припливи" крові до шкіри обличчя; рідко: легенева емболія, венозний тромбоз. Порушення з боку крові та лімфатичної системи – нечасто: нейтропенія, анемія, тромбоцитопенія; рідко: гранулоцитопенія, агранулоцитоз4. Порушення з боку нервової системи дуже часто: седація/сонливість, паркінсонізм2, головний біль; часто: акатизія2, запаморочення2, тремор2, дистонія2, летаргія, дискінезія2; нечасто: відсутність реакції на подразники, втрата свідомості, непритомність, пригнічений рівень свідомості, інсульт, минуща ішемічна атака, дизартрія, порушення уваги, гіперсомнія, постуральне запаморочення, порушення рівноваги, пізня дискінезія, порушення мови, порушення координації, гіпостезія. церебральна ішемія, порушення рухів, судоми2, психомоторна гіперактивність, дисгевзія, парестезія; рідко: злоякісний нейролептичний синдром, діабетична кома, цереброваскулярні порушення, тремор голови. Порушення з боку органу зору – часто: нечіткий зір, кон'юнктивіт; нечасто: окулярна гіперемія, порушення зору, виділення з очей, набряк області навколо очей, сухість очей, сльозотеча, світлобоязнь; рідко: зниження гостроти зору, мимовільні обертання очних яблук, глаукома, інтраопераційний синдром в'ялої радужки4, руховий розлад очей. Порушення з боку слуху та лабіринтні порушення – нечасто: біль у вусі, шум у вухах. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння – часто: задишка, носова кровотеча, кашель, закладеність носа, біль у ділянці гортані та глотки; нечасто: свистяче дихання, аспіраційна пневмонія, застій у легенях, порушення дихання, вологі хрипи, порушення прохідності дихальних шляхів, дисфонія; рідко: синдром апное уві сні, гіпервентиляція. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту – часто: блювання, діарея, запор, нудота, біль у ділянці живота, диспепсія, сухість слизової оболонки порожнини рота, дискомфорт у шлунку, зубний біль; нечасто: дисфагія, гастрит, нетримання калу, гіперсалівація, фекалома, гастроентерит, метеоризм; рідко: непрохідність кишечника, панкреатит, набряк губ, набряк язика, хейліт. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів – часто: енурез; нечасто: затримка сечовиділення, дизурія, нетримання сечі, поллакіурія. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин – часто: шкірний висип, еритема; нечасто: кропив'янка, екзема, ураження шкіри, порушення шкірних покривів, свербіж шкіри, акне, порушення забарвлення шкіри, алопеція, себорейний дерматит, сухість шкіри, гіперкератоз; рідко: токсикодермія, лупа; дуже рідко: набряк Квінке. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини – часто: артралгія, біль у спині, біль у кінцівках, скелетно-м'язовий біль, м'язові спазми; нечасто: м'язова слабкість, біль у шиї, набрякання суглобів, порушення пози, скутість у суглобах; рідко: рабдоміоліз. Порушення з боку ендокринної системи – рідко: порушення вироблення антидіуретичного гормону, глюкозурія. Порушення з боку обміну речовин та харчування – часто: підвищення апетиту, зниження апетиту; нечасто: цукровий діабет3, анорексія, полідипсія, гіперглікемія; рідко: гіпоглікемія, водна інтоксикація4, гіперінсулінемія4; дуже рідко: діабетичний кетоацидоз. Інфекційні та паразитарні захворювання – часто: пневмонія, грип, бронхіт, інфекції верхніх дихальних шляхів, інфекції сечовивідних шляхів, синусит, інфекції вуха; нечасто: вірусні інфекції, тонзиліт, запалення підшкірної жирової клітковини, середній отит, інфекції очей, локалізовані інфекції, акародерматит, інфекції дихальних шляхів, цистит, оніхомікоз; рідко: хронічний середній отит. Загальні розлади та порушення у місці введення – часто: пірексія, втома, генералізований набряк, периферичний набряк, астенія, біль у ділянці грудної клітки; нечасто: набряк особи, порушення ходи, погане самопочуття, повільність, грипоподібний стан, спрага, дискомфорт у ділянці грудної клітки, озноб; рідко: гіпотермія, синдром "скасування", похолодання кінцівок. Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій – часто: падіння. Порушення з боку імунної системи – нечасто: гіперчутливість; рідко: анафілактична реакція4. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів – рідко: жовтяниця. Порушення з боку статевих органів та молочної залози – нечасто: аменорея, сексуальна дисфункція, еректильна дисфункція, порушення еякуляції, галакторея, гінекомастія, порушення менструації2, виділення з піхви, дискомфорт та біль у грудях; рідко: приапізм4, затримка менструації, нагрубання молочних залоз, збільшення молочних залоз, виділення з молочних залоз. Вагітність післяпологові та перинатальні стани - рідко: синдром "скасування" у новонароджених4. Порушення психіки – дуже часто: безсоння2; часто: депресія, неспокій, збудження, порушення сну; нечасто: сплутаність свідомості, манії, зниження лібідо, млявість, нервозність, кошмарні сновидіння; рідко: аноргазмія, сплощення афекту. 1Гіперпролактинемія в деяких випадках може призводити до гінекомастії, порушень менструального циклу, аменореї та галактореї. 2Екстрапірамідні розлади можуть виявлятися як: паркінсонізм (гіперсалівація, кістково-м'язова скутість, паркінсонізм, слинотеча, ригідність за типом "зубчастого колеса", брадикінезія, гіпокінезія, маскоподібне обличчя, напруженість м'язів, акінезія, глабеллярного рефлексу), акатизія (акатизія, неспокій, гіперкінезія та синдром "неспокійних" ніг), тремор, дискінезія (дискінезія, посмикування м'язів, хореоатетоз, атетоз та міоклонус), дистонія. Дистонія включає дистонію, м'язові спазми, м'язову гіпертонію, кривошею, мимовільні м'язові скорочення, м'язову контрактуру, блефароспазм, рухи очного яблука, параліч язика, лицьовий спазм, ларингоспазм, міотонію, опістотонус, орофарингепаз. Тремор включає тремор та паркінсонічний тремор спокою. Також слід зазначити, що існує ширший ряд симптомів, які не завжди мають екстрапірамідне походження. Безсоння включає розлад засинання, інтрасомнічне розлад. Судоми включають великий епілептичний напад. Менструальні розлади включають нерегулярні менструації, олігоменорею. Набряк включає генералізований набряк, периферичний набряк, м'який набряк. 3У плацебо-контрольних дослідженнях цукровий діабет спостерігався у 0,18 % пацієнтів, які приймали рисперидон у порівнянні з 0,11 % пацієнтів у групі плацебо. У всіх клінічних дослідженнях в цілому частота розвитку цукрового діабету у пацієнтів, які приймали рисперидон, становила 0,43%. 4Не спостерігалися у клінічних дослідженнях рисперидону, але спостерігалися при постреєстраційному застосуванні рисперидону. Клас ефекти Як і при застосуванні інших антипсихотичних препаратів, було відзначено дуже рідкісні випадки подовження інтервалу QT у постмаркетинговому періоді спостереження. Інші класові ефекти з боку серцево-судинної системи, що спостерігаються при застосуванні антипсихотичних препаратів, що подовжують інтервал QT: шлуночкові аритмії, фібриляція шлуночків, шлуночкова тахікардія, раптова смерть, зупинка серця та поліморфна шлуночкова тахікардія на кшталт "пірует". Венозна тромбоемболія Випадки венозної тромбоемболії, включаючи легеневу емболію та випадки тромбозу глибоких вен, спостерігалися при застосуванні антипсихотичних препаратів (частота невідома). Збільшення маси тіла У ході плацебо-контрольованих досліджень у пацієнтів з шизофренією збільшення маси тіла не менше 7% через 6-8 тижнів спостерігалося у 18% пацієнтів, які приймають рисперидон, і у 9% пацієнтів, які приймають плацебо. У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів з маніакальними епізодами число випадків збільшення маси тіла на 7% і більше після 3-х тижнів лікування було порівняно у групі, яка приймає рисперидон (2,5%), та у групі, що приймає плацебо (2, 4 %), а групі активного контролю було трохи більше (3,5 %). У дітей із розладами поведінки під час довготривалих клінічних досліджень маса тіла збільшувалася в середньому на 7,3 кг після 12 місяців терапії. Очікуване збільшення маси тіла у дітей 5-12 років з нормальним розвитком становить 3-5 кг на рік, з 12-16 років – 3-5 кг на рік для дівчаток та близько 5 кг на рік для хлопчиків. Особливі групи пацієнтів Пацієнти похилого віку з деменцією Транзиторні ішемічні атаки та інсульт спостерігалися під час клінічних досліджень із частотою 1,4 % та 1,5 %, відповідно, у пацієнтів похилого віку з деменцією. Крім того, наступні побічні дії відзначалися у пацієнтів похилого віку з деменцією з частотою ≥ 5 % і з частотою, що принаймні вдвічі перевищує таку в інших популяціях пацієнтів: інфекції сечовивідних шляхів, периферичний набряк, летаргія та кашель. Діти Наступні побічні дії відзначалися у дітей (від 5 до 17 років) з частотою ≥ 5 % і з частотою, що принаймні вдвічі перевищує таку в інших популяціях пацієнтів у ході клінічних досліджень: сонливість/седація, втома, головний біль, підвищення апетиту, блювання, інфекції верхніх дихальних шляхів, закладеність носа, біль у животі, запаморочення, кашель, пірексія, тремор, діарея, енурез.Взаємодія з лікарськими засобамиРисперидон, як і будь-який інший антипсихотичний засіб, слід застосовувати з обережністю одночасно з лікарськими препаратами, що подовжують інтервал QT, наприклад, з антиаритмічними засобами ІА класу (хінідин, дизопірамід, прокаїнамід та ін.), ІІІ класу (аміодарон, соталол та ін.) , трициклічними антидепресантами (амітриптілін та ін.), тетрациклічними антидепресантами (мапротилін та ін.), деякими антигістамінними препаратами, іншими антипсихотичними засобами, деякими протималярійними препаратами (хінін, мефлохін та ін.), препаратами, що викликають брадикардію, а також інгібуючим метаболізмом рисперидону в печінці. Цей перелік не є вичерпним. Вплив застосування рисперидону на інші лікарські препарати Враховуючи підвищений ризик розвитку седативного ефекту, рисперидон слід застосовувати з обережністю одночасно з іншими лікарськими засобами центральної дії, включаючи етанол, опіати, антигістамінні препарати та бензодіазепіпи. Рисперидон може знижувати ефективність леводопи та інших агоністів дофаміну. При необхідності застосування такої комбінації, особливо на термінальній стадії хвороби Паркінсона, слід застосовувати мінімальну ефективну дозу кожного препарату. При застосуванні рисперидону одночасно з аітігіпертензивними препаратами в постмаркетинговому періоді спостерігалася клінічно значуща гіпотензія. Рисперидон не має клінічно значущої дії на фармакокінетику літію, вальпроату, дигоксину або топірамату. Вплив застосування інших лікарських засобів на рисперидон. При застосуванні карбамазепіну спостерігалося зниження концентрації активної антипсихотичної фракції рисперидону у плазмі. Аналогічні ефекти можуть спостерігатися при застосуванні інших індукторів ізоферменту CYP3A4 та Р-глікопротеїну (наприклад, рифампіцин, фенітоїн, фенобарбітал). При одночасному застосуванні та після відміни карбамазепіну або інших індукторів ізоферменту CYP3A4 та Р-глікопротеїну слід скоригувати дозу рисперидону. Флуоксетин і пароксетин, що інгібують ізофермент CYP2D6, можуть підвищити концентрацію рисперидону в плазмі крові та, меншою мірою, концентрацію активної антипсихотичної фракції. Передбачається, що інші інгібітори ізоферменту CYP2D6 (наприклад, хінідин) впливають на концентрацію рисперидону в плазмі так само. При одночасному застосуванні та після відміни флуоксетину або пароксетину слід скоригувати дозу рисперидону. Верапаміл, що інгібує ізофермент CYP3A4 та Р-глікопротеїн, збільшує концентрацію рисперидону в плазмі крові. Галантамін та донепезил не мають клінічно значущого впливу на фармакокінетику рисперидону та його активної антипсихотичної фракції. Фенотіазини, трициклічні антидепресанти та деякі β-адреноблокатори можуть збільшити концентрацію рисперидону у плазмі крові, однак це не впливає на концентрацію активної антипсихотичної фракції. Амітриптилін не впливає на фармакокінетику рисперидону та його активної антипсихотичної фракції. Циметидин і ранітидин збільшують біодоступність рисперидону, але мінімально впливають на концентрацію активної антипсихотичної фракції. Еритроміцин, що інгібує ізофермент CYP3A4, не впливає на фармакокінетику рисперидону та його активної антипсихотичної фракції. Одночасне застосування рисперидону з психостимуляторами (наприклад, метилфенідат) у дітей не супроводжувалося зміною фармакокінетичних параметрів та ефективності рисперидону. Одночасний прийом рисперидону з паліперидоном не рекомендується, оскільки паліперидон є активним метаболітом рисперидону, а комбінована терапія може призвести до збільшення концентрації активної антипсихотичної фракції.Спосіб застосування та дозиШизофренія Дорослі Препарат Торендо® може застосовуватись 1 або 2 рази на добу. Початкова доза становить 2 мг на добу. На другий день дозу можна збільшити до 4 мг на добу. З цього моменту дозу можна зберегти на колишньому рівні, або індивідуально коригувати при необхідності. Зазвичай оптимальною дозою є 4-6 мг на добу. У ряді випадків може бути виправдано більш повільне збільшення дози та нижчі початкова та підтримуюча дози. Дози вище 10 мг на добу нс показали більш високу ефективність порівняно з меншими дозами і можуть викликати появу екстрапірамідних симптомів. У зв'язку з тим, що безпека доз вище 16 мг на добу не вивчалася, дози вище за цей рівень застосовувати не рекомендується. Пацієнти похилого віку Рекомендована початкова доза – 0,5 мг 2 рази на добу. Дозу можна збільшувати індивідуально на 0,5 мг 2 рази на добу до 1-2 мг 2 рази на добу. Діти віком від 13 років Рекомендована початкова доза 0,5 мг на прийом 1 раз на добу вранці або ввечері. При необхідності дозування можна збільшити не менше ніж через 24 години на 0,5-1 мг на день до рекомендованої дози 3 мг на добу при добрій переносимості. Незважаючи на ефективність, продемонстровану при лікуванні шизофренії у підлітків дозами 1-6 мг на добу, не спостерігалося додаткової ефективності при дозах вище 3 мг на добу, а більші дози викликали більше побічних ефектів. Застосування доз вище 6 мг на добу не вивчалось. Пацієнтам, які мають стійку сонливість, рекомендується приймати половину добової дози 2 рази на добу. Маніакальні епізоди, пов'язані з біполярним розладом, середнього та тяжкого ступеня Дорослі Початкова доза препарату Торендо - 2 мг 1 раз на добу. При необхідності ця доза може бути збільшена не менше ніж через 24 години на 1 мг на добу. Для більшості пацієнтів оптимальною дозою є 1-6 мг на добу. Застосування доз вище 6 мг на добу у пацієнтів із маніакальними епізодами не вивчалось. Як і для будь-якої іншої симптоматичної терапії, доцільність продовження лікування препаратом Торендо® повинна регулярно оцінюватись та підтверджуватись. Пацієнти похилого віку Рекомендована початкова доза – 0,5 мг 2 рази на добу. Дозу можна збільшувати індивідуально на 0,5 мг 2 рази на добу до 1-2 мг 2 рази на добу. Досвід застосування у пацієнтів похилого віку обмежений, слід бути обережним. Діти від 10 років Рекомендована початкова доза 0,5 мг на прийом 1 раз на добу вранці або ввечері. При необхідності дозування можна збільшити не менше ніж через 24 години на 0,5 мг-1мг на добу до рекомендованої дози 1-2,5 мг на добу при добрій переносимості. Незважаючи на ефективність, продемонстровану при лікуванні маніакальних епізодів, пов'язаних з біполярним розладом у дітей дозами 0,5-6 мг на добу, не спостерігалося додаткової ефективності при дозах вище 2,5 мг на добу, а більші дози викликали більше побічних ефектів. Застосування доз вище 6 мг на добу не вивчалось. Пацієнтам, які мають стійку сонливість, рекомендується приймати половину добової дози 2 рази на добу. Неперервна агресія у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера, середнього та тяжкого ступеня Початкова доза, що рекомендується, становить 0,25 мг 2 рази на добу. При необхідності можливе збільшення дози по 0,25 мг 2 рази на добу з інтервалом не менше ніж 1 день. Оптимальна доза становить 0,5 мг 2 рази на день. У деяких пацієнтів ефективна доза може становити по 1 мг 2 рази на добу. Препарат Торендо не повинен застосовуватися більше 6 тижнів у пацієнтів з постійною агресією при деменції Альцгеймера. Під час лікування препаратом Торендо® необхідна часта та регулярна оцінка стану пацієнта для вирішення питання необхідності продовження терапії. На початку дозування, а також при необхідності збільшення дози слід застосовувати адекватні лікарські форми рисперидону з можливістю дозування по 0,25 мг. Безперервна агресія у структурі розладу поведінки Діти віком від 13 років (або з масою тіла 50 кг і більше) Рекомендована початкова доза препарату Торендо – 0,5 мг 1 раз на добу. При необхідності ця доза може бути збільшена на 0,5 мг 1 раз на добу не менш як через 24 години. Оптимальна доза становить 1 мг один раз на добу. Однак для деяких пацієнтів краще прийом по 0,5 мг на добу, тоді як деяким потрібне збільшення дози до 1,5 мг на добу. Тривале застосування препарату Торендо® у дітей та підлітків має проводитись під постійним контролем лікаря. Особливі групи пацієнтів Порушення функції нирок та печінки У пацієнтів з порушенням функції нирок знижено здатність виведення активної антипсихотичної фракції порівняно з іншими групами пацієнтів. У пацієнтів з порушенням функції печінки спостерігається підвищена концентрація вільної фракції рисперидону в плазмі крові. Початкова та підтримуюча доза відповідно до показань повинна бути зменшена в 2 рази, збільшення дози у пацієнтів з порушенням функції печінки та нирок має проводитися повільніше. Препарат Торендо® слід застосовувати з обережністю у цієї категорії пацієнтів. Спосіб застосування Всередину, незалежно від часу їди. Препарат Торендо слід скасовувати поступово. При різкому припиненні прийому антипсихотичних препаратів у високих дозах, у тому числі рисперидону, в дуже рідкісних випадках спостерігали розвиток синдрому "скасування" (нудота, блювота, підвищене потовиділення і безсоння), можливі рецидиви психотичних симптомів і поява мимовільних рухів (таких як та дискінезія). Перехід від терапії іншими антипсихотичними препаратами Після початку застосування препарату Торендо рекомендується поступове зниження дози іншого антипсихотичного препарату. У разі попередньої терапії депо-формами антипсихотичних препаратів терапію препаратом Торендо® рекомендується розпочинати замість наступної запланованої ін'єкції. Періодично слід оцінювати необхідність продовження застосування антипаркінсонічних лікарських засобів.ПередозуванняСимптоми: сонливість, седація, тахікардія, артеріальна гіпотензія, екстрапірамідні розлади, у поодиноких випадках подовження інтервалу QT та судоми. При передозуванні у пацієнтів, які одночасно приймають рисперидон н пароксетин, описано розвиток поліморфної шлуночкової тахікардії на кшталт "пірует". У разі гострого передозування необхідно враховувати можливість передозування від прийому кількох лікарських засобів. Лікування: забезпечити прохідність дихальних шляхів для адекватної оксигенації та вентиляції. Промивання шлунка (після інтубації, якщо пацієнт непритомний) та прийом активованого вугілля та проносних засобів слід проводити лише в тому випадку, якщо рисперидон був прийнятий не більше 1 години тому. Для своєчасного діагностування можливого порушення ритму серця необхідно якнайшвидше розпочати моніторування ЕКГ. Специфічний антидот відсутній, має проводитися відповідна симптоматична терапія. При зниженні артеріального тиску та судинному колапсі рекомендовано внутрішньовенне введення інфузійних розчинів та/або симпатоміметичних препаратів. У разі розвитку тяжких екстрапірамідних симптомів – антихолінергічні засоби.Ретельне медичне спостереження та моніторування ЕКГ проводять до повного зникнення симптомів інтоксикації.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПацієнти похилого віку з деменцією Підвищення смертності у пацієнтів похилого віку з деменцією За результатами мета-аналізу клінічних досліджень у пацієнтів похилого віку з деменцією, які застосовували атипові антипсихотичні препарати, виявлено збільшення смертності порівняно з групою плацебо. Смертність у пацієнтів, які отримували рисперидон або плацебо, склала 4,0% та 3,1% відповідно. Середній вік померлих пацієнтів становить 86 років (діапазон 67-100 років). За даними двох великих спостережних досліджень, у пацієнтів похилого віку з деменцією при лікуванні типовими антипсихотичними препаратами відзначається невелике збільшення ризику смерті порівняно з таким у пацієнтів, які не отримують лікування. На даний момент зібрано недостатньо даних для точної оцінки вказаного ризику. Невідома причина підвищення даного ризику. Також не визначено ступінь,в якій підвищення смертності можна застосовувати до антипсихотичних препаратів, а не до особливостей цієї групи пацієнтів. Одночасне застосування з фуросемідом При одночасному прийомі фуросеміду та рисперидону внутрішньо у пацієнтів похилого віку з деменцією спостерігалася підвищена смертність (7,3 %, середній вік 89 років, діапазон 75-97 років) порівняно з групою, яка приймала лише рисперидон (3,1 %, середній вік 84). року, діапазон 70-96 років) та групою, яка приймала тільки фуросемід (4,1%, середній вік 80 років, діапазон 67-90 років). Збільшення смертності при застосуванні фуросеміду одночасно з рисперидоном відзначалося у 2-х із 4-х клінічних досліджень. Одночасне застосування рисперидону з іншими діуретиками (переважно з тіазидними діуретиками в малих дозах) не супроводжувалося підвищенням смертності. Не встановлено патофізіологічних механізмів, що пояснюють це спостереження. Проте, слід дотримуватися особливої обережності при застосуванні препарату в таких випадках. Перед застосуванням необхідно ретельно оцінювати співвідношення ризик/корисність. Не виявлено збільшення смертності у пацієнтів, які одночасно приймають інші діуретики одночасно з рисперидоном. Незалежно від терапії, дегідратація є загальним фактором ризику смертності і має ретельно контролюватись у пацієнтів похилого віку з деменцією. Цереброваскулярні небажані явища У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів з деменцією, які приймають деякі атипові антипсихотичні препарати, спостерігалося підвищення ризику побічних ефектів цереброваскулярних приблизно в 3 рази. Зведені дані 6-ти плацебо-контрольованих досліджень, що включали переважно пацієнтів похилого віку з деменцією (вік понад 65 років) демонструють, що цереброваскулярні побічні ефекти (серйозні та несерйозні) виникали у 3,3 % (33/1009) пацієнтів, які приймали рисперидон і у 1,2% (8/712) пацієнтів, які приймали плацебо. Співвідношення ризиків складало 2,96 (1,34, 7,50) при довірчому інтервалі 95%. Механізм підвищення ризику невідомий. Не можна виключити збільшення ризику при застосуванні інших антипсихотичних препаратів або інших популяціях пацієнтів.Препарат Торендо® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із факторами ризику розвитку інсульту. Ризик розвитку цереброваскулярних небажаних явищ у пацієнтів з деменцією змішаного або судинного типу був значно вищим, ніж у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера. Отже, рисперидон не слід застосовувати у пацієнтів з деменцією будь-якого типу, крім деменції, що зумовлена хворобою Альцгеймера. Необхідно оцінити співвідношення ризик/корисність перед застосуванням препарату Торендо® у пацієнтів похилого віку з деменцією з огляду на фактори ризику розвитку інсульту у конкретного пацієнта. Пацієнтів та осіб, які доглядають їх, слід інформувати про негайне повідомлення лікаря про можливі прояви цереброваскулярних порушень (таких як раптова слабкість або нерухомість/нечутливість в області особи, ніг, рук, а також утруднення мови та порушення зору). Слід негайно вжити необхідних лікувальних заходів, включаючи скасування прийому рисперидону. Препарат Торендо® може застосовуватися тільки для короткочасної терапії безперервної агресії у пацієнтів з деменцією, обумовленою хворобою Альцгеймера, середнього та тяжкого ступеня, як доповнення до нефармакологічних методів корекції, у разі їх неефективності або обмеженої ефективності, і коли є ризик заподіяння шкоди пацієнтом або іншим особам. Необхідно постійно оцінювати стан пацієнта та необхідність продовження терапії рисперидоном. Ортостатична гіпотензія У зв'язку з α-адреноблокуючою дією рисперидону у деяких пацієнтів можливий розвиток ортостатичної гіпотензії, особливо в період початкового підбору дози. Описано випадки клінічно значущої артеріальної гіпотензії при одночасному застосуванні рисперидону з антигіпертензивними препаратами у постмаркетинговому періоді. Препарат Торендо® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями (наприклад, хронічна серцева недостатність, інфаркт міокарда, порушення провідності серцевого м'яза, дегідратація, гіповолемія або цереброваскулярні захворювання). Також потрібна відповідна корекція дози. Рекомендується оцінити можливість зниження дози у разі розвитку артеріальної гіпотензії. Лейкопенія, нейтропепія та агранулоцитоз Випадки лейкопенії, нейтропенії та агранулоцитозу були описані при застосуванні антипсихотичних засобів, у тому числі при застосуванні препарату Торендо®. Агранулоцитоз відзначався дуже рідко. Пацієнти з клінічно значущою нейтропенією повинні перебувати під ретельним наглядом щодо підвищення температури або інших симптомів інфекції, і негайно розпочинати лікування при виникненні таких симптомів. Пацієнти з тяжкою формою нейтропенії (абсолютна кількість нейтрофілів Пізня дискінезія/екстрапірамідні симптоми Терапія антагоністами дофамінових рецепторів може викликати пізню дискінезію, яка характеризується ритмічними мимовільними рухами, переважно язика та/або мімічної мускулатури. Виникнення екстрапірамідних симптомів є фактором ризику пізньої дискінезії. При виникненні у пацієнта об'єктивних або суб'єктивних симптомів, що вказують на пізню дискінезію, слід розглянути доцільність відміни всіх антипсихотичних препаратів, включаючи препарат Торендо®. Злоякісний нейролептичний синдром (ЗНЗ) При терапії антипсихотичними препаратами можливий розвиток ЗНС, що характеризується гіпертермією, ригідністю м'язів, нестабільністю функції вегетативної нервової системи, пригніченням свідомості та підвищенням концентрації креатинфосфокінази в плазмі крові, а також міоглобінурією (рабдоміоліз) та гострою нирковою недостатністю. При виникненні у пацієнта об'єктивних або суб'єктивних симптомів ЗНС необхідно негайно відмінити всі антипсихотичні препарати, включаючи препарат Торендо®. Хвороба Паркінсона та деменція з тільцями Леві Застосування антипсихотичних препаратів, включаючи препарат Торендо®, у пацієнтів з хворобою Паркінсона або деменцією з тільцями Леві має проводитися з обережністю, оскільки у обох груп пацієнтів підвищений ризик розвитку ЗНС та збільшена чутливість до антипсихотичних препаратів (включаючи притуплення больової чутливості, сплутаність свідомості) нестабільність з частими падіннями та екстрапірамідні симптоми). При прийомі рисперидону можливе погіршення перебігу хвороби Паркінсону. Гіперглікемія та цукровий діабет Описано випадки розвитку гіперглікемії, цукрового діабету та посилення перебігу цукрового діабету. У деяких випадках відмічено попереднє терапії збільшення маси тіла, яке можна розцінювати як сприятливий фактор. У дуже поодиноких випадках спостерігали розвиток кетоацидозу та рідко – діабетичної коми. Як при прийомі будь-яких антипсихотичних засобів пацієнти повинні перебувати під наглядом лікаря, слід контролювати симптоми гіперглікемії (такі як полідипсія, поліурія, поліфагія та слабкість). У пацієнтів із цукровим діабетом слід регулярно контролювати концентрацію глюкози у сироватці крові. Збільшення маси тіла Спостерігається значне збільшення маси тіла. Необхідно проводити регулярний контроль за масою тіла пацієнтів. Гіперпролактинемія На підставі результатів досліджень in vitro зроблено припущення, що ріст пухлинних клітин молочних залоз може стимулюватися пролактином. Незважаючи на те, що в клінічних та епідеміологічних дослідженнях не виявлено чіткого зв'язку гіперпролактинемії з прийомом антипсихотичних препаратів, слід бути обережним при застосуванні рисперидону пацієнтам з обтяженим анамнезом. Препарат Торендо® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з існуючою гіперпролактинемією та у пацієнтів з можливими пролактин-залежними пухлинами. Подовження інтервалу QT У дуже поодиноких випадках відзначено подовження інтервалу QT у постмаркетинговому періоді. Як і при застосуванні інших антипсихотичних засобів, слід бути обережним при застосуванні препарату Торендо® у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями, подовженням інтервалу QT у сімейному анамнезі, брадикардією, порушеннями електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпомагніємія), оскільки це може підвищити ризик аритмогенного або при одночасному застосуванні з препаратами, що подовжують інтервал QT. Судоми Препарат Торендо® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із судомами в анамнезі або при станах, що супроводжуються зниженням порога судомної активності. Пріапізм Оскільки рисперидон має α-адреноблокуючий ефект, при застосуванні можливий розвиток приапізму. Порушення регуляції температури тіла При застосуванні антипсихотичних препаратів описується такий небажаний ефект, як порушення терморегуляції. Необхідно дотримуватись обережності при застосуванні препарату Торендо® у пацієнтів, які можуть зазнавати впливу факторів, що викликають підвищення температури тіла, таких як інтенсивне фізичне навантаження, дегідратація, висока температура навколишнього середовища, одночасне застосування з препаратами, що мають антихолінергічну активність. Протиблювотний ефект У доклінічних дослідженнях застосування рисперидону спостерігався протиблювотний ефект. Даний ефект при виникненні у людей може маскувати ознаки та симптоми передозування деяких препаратів або таких захворювань, як кишкова непрохідність, синдром Рейє та пухлина мозку. Порушення функції нирок та печінки У пацієнтів із порушенням функції нирок здатність до виведення активної антипсихотичної фракції нижча, ніж у дорослих пацієнтів із нормальною функцією нирок. У пацієнтів з порушенням функції печінки підвищується концентрація вільної фракції рисперидону у плазмі. Венозна тромбоемболія При застосуванні атипсихотичних препаратів описані випадки венозної тромбоемболії. Необхідно виявляти всі можливі фактори ризику розвитку тромбоемболічних ускладнень до початку та під час терапії препаратом Торендо® та вживати профілактичних заходів. Інтраопераційний синдром в'ялої райдужної оболонки Інтраопераційний синдром в'ялої райдужної оболонки (ІСДР) відзначався під час операції з приводу катаракти у пацієнтів, які отримували препарати, що мають антагонізм до альфа1-адренорецепторів, включаючи препарат Торендо®. ІСДР може підвищувати ризик ускладнень з боку органу зору під час та після проведення операції. Необхідно заздалегідь поінформувати хірурга-офтальмолога про застосування препаратів, що мають антагонізм до альфа1-адренорецепторів в даний час або в минулому. Потенційна користь відміни терапії препаратами, що мають антагонізм до альфаг1-адренорецепторів до операції з приводу катаракти не встановлено. Необхідно оцінити співвідношення користі та ризику відміни терапії антипсихотичним засобом. Діти та підлітки Перед застосуванням препарату Торендо® у дітей або підлітків з розумовою відсталістю необхідно провести ретельну оцінку їх стану щодо наявності фізичних або соціальних причин агресивної поведінки, таких як біль або неадекватні вимоги соціального середовища. Седативний ефект рисперидону повинен ретельно відстежуватися в даній популяції через можливий вплив на здатність до навчання. Зміна часу прийому рисперидону може знизити вплив седації на увагу підлітків та дітей. Застосування рисперидону було пов'язане із збільшенням середніх показників маси тіла та індексу маси тіла. Зміни зростання під час довгострокових досліджень перебували у межах очікуваних вікових норм. Вплив тривалого прийому рисперидону на статевий розвиток та зростання повністю не вивчений. У зв'язку з можливим впливом тривалої гіперпролактинемії на ріст та статевий розвиток у дітей та підлітків, повинна проводитися регулярна клінічна оцінка гормонального статусу, у тому числі вимірювання росту, маси тіла, спостереження за статевим розвитком, менструальним циклом та іншими можливими пролактин-залежними ефектами. Під час терапії рисперидоном має проводитися регулярне обстеження з метою виявлення екстрапірамідних симптомів та інших рухових розладів. Спеціальна інформація про допоміжні речовини До складу препарату Торендо входить лактоза, у зв'язку з чим його не слід застосовувати пацієнтам з непереносимістю лактози, дефіцитом лактази, синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Препарат Торендо® може в невеликій або помірній мірі впливати на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. Пацієнтам слід рекомендувати відмовитися від керування автомобілем та від роботи з механізмами до з'ясування їх індивідуальної чутливості до препарату.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Рісперидон - 3,00 мг; Допоміжні речовини: целактоза (висушена розпиленням з'єднання, що складається з 75% альфа-лактози моногідрату і 25% порошку целюлози, суха речовина) - 153,20 мг, целюлоза мікрокристалічна - 41,00 мг, кроскармеллоза на4 колоїдний – 0,70 мг, натрію лаурилсульфат – 2,10 мг, магнію стеарат – 1,60 мг; Оболонка плівкова: Опадрай 03Н28758 білий (гіпромелоза 72%, титану діоксид (Е171) 16%, тальк 7%, пропіленгліколь 5%) - 6,98 мг, барвник хіноліновий жовтий (Е104) - 0,02 мг. По 10 таблеток у блістері (контурному осередковому впакуванні) з комбінованого матеріалу ПВХ/ПЕ/ПВДХ - алюмінієвої фольги. По 2, 3 або 6 блістерів (контурних осередкових упаковок) разом з інструкцією по застосуванню поміщають у картонну пачку.Опис лікарської формиОвальні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою жовтого кольору, з ризиком на одному боці. Вид таблетки на поперечному розрізі: біла шорстка маса з плівковою оболонкою жовтого кольору.Фармакотерапевтична групаАнтипсихотичне засіб (нейролептик).ФармакокінетикаВсмоктування Рисперидон після перорального прийому повністю абсорбується, досягаючи максимальних концентрацій у плазмі крові через 1-2 години. Абсолютна біодоступність рисперидону після прийому внутрішньо становить 70%. Відносна біодоступність після прийому внутрішньо рисперидону у формі таблеток становить 94% порівняно з рисперидоном у формі розчину. Їда не впливає на абсорбцію препарату, тому рисперидон можна застосовувати незалежно від часу прийому пиши. Рівноважна концентрація рисперидону в організмі у більшості пацієнтів досягається протягом 1 дня. Рівноважна концентрація 9-гідроксирієперидону досягається протягом 4-5 днів. Розподіл Рисперидон швидко розподіляється в організмі. Об'єм розподілу становить 1-2 л/кг. У плазмі крові рисперидон зв'язується з альбуміном та альфа1-кислим глікопротеїном. Рисперидон на 90% зв'язується білками плазми, 9-гідроксирисперидон - на 77%. Метаболізм та виведення Рисперидон метаболізується у печінці за участю ізоферменту CYP2D6. Основний метаболіт - 9-гідроксирисперидон, який має подібну фармакологічну активність з рисперидоном. Рисперидон та 9-гідроксирисперидон складають активну антипсихотичну фракцію. Ізофермент CYP2D6 схильний до генетичного поліморфізму. У пацієнтів з інтенсивним метаболізмом за ізоферментом CYP2D6 рисперидон швидко перетворюється на 9-гідроксирисперидон, тоді як у пацієнтів із слабким метаболізмом за ізоферментом CYP2D6 цей процес відбувається значно повільніше. Хоча у пацієнтів з інтенсивним метаболізмом концентрація рисперидону нижча, а концентрація 9-гідроксирисперидону вища, ніж у пацієнтів зі слабким метаболізмом, фармакокінетика активної антипсихотичної фракції після прийому однієї або кількох доз подібна у двох групах пацієнтів. Іншим шляхом метаболізму рисперидону є N-дезалкіліровас. Дослідження in vitro на мікросомах печінки людини показали, що рисперидон у клінічно значущих концентраціях суттєво не інгібує метаболізм лікарських препаратів, що біотрансформуються під дією ізоферментів системи цитохрому Р450, у тому числі CYP1A2, CYP2A6, CYP2C8/C/Y . Через тиждень після початку прийому рисперидону 70% дози виводиться нирками (при цьому виведення рисперидону і 9-гідроксирисперидону нирками становить 35-45% від прийнятої дози, частина, що залишилася, - неактивні метаболіти) і 14% - через кишечник. Після прийому внутрішньо у пацієнтів з психозами період напіввиведення (Т1/2) рисперидону становить близько 3-х годин, Т1/2 9-гідроксирисперидону та активної антипсихотичної фракції – 24 години. Лінійність Концентрація рисперидону в плазмі прямо пропорційна прийнятій дозі в терапевтичному діапазоні доз. Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Пацієнти похилого віку, пацієнти з порушенням функції печінки та нирок Після одноразового прийому рисперидону у пацієнтів похилого віку концентрація активної антипсихотичної фракції в плазмі збільшилася в середньому на 43%, Т1/2 – на 38%, а кліренс – знизився на 30%. У пацієнтів з нирковою недостатністю спостерігалося підвищення плазмової концентрації та зниження кліренсу активної антипсихотичної фракції в середньому на 60%. У пацієнтів з печінковою недостатністю концентрації рисперидону в плазмі не змінювалися, проте середня концентрація вільної фракції рисперидону збільшувалася на 35%. Діти Фармакокінетика рисперидону, 9-гідроксирисперидону та активної антипсихотичної фракції у дітей співставна з такою у дорослих пацієнтів. Підлога, расова приналежність, куріння Популяційний фармакокінетичний аналіз не виявив очевидного впливу статі, раси чи куріння на фармакокінетику рисперидону та активної антипсихотичної фракції.ФармакодинамікаРисперидон - селективний моноамінергічний антагоніст, має високий афінітет до серотонінових 5-НТ2і дофамінових D2-рецепторів. Рисперидон також зв'язується з α1-адренорецепторами і, меншою мірою, з Н1-гістаміновими та α2-адренорецепторами. Рисперидон не має тропності до холінорецепторів. Рисперидон зменшує продуктивну симптоматику шизофренії, викликає менше пригнічення моторної активності та меншою мірою індукує каталепсію, ніж класичні нейролептики. Збалансований центральний антагонізм до серотоніну та дофаміну знижує ймовірність розвитку екстрапірамідних порушень та розширює терапевтичну дію препарату з охопленням негативних та афективних симптомів шизофренії.Показання до застосуванняЛікування шизофренії у дорослих та дітей віком від 13 років. Лікування маніакальних епізодів, пов'язаних з біполярним розладом, середнього та тяжкого ступеня у дорослих та дітей віком від 10 років. Короткострокове (до 6 тижнів) лікування агресії, що припиняється, у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера, середнього та тяжкого ступеня, що не піддається нефармакологічним методам корекції, та за наявності ризику заподіяння шкоди пацієнтам самому собі або іншим особам. Короткострокове (до 6 тижнів) симптоматичне лікування безперервної агресії у структурі розладу поведінки у дітей віком від 13 років з розумовою відсталістю, діагностованою відповідно до критеріїв DSM-IV, при якій через тяжкість агресії або іншої деструктивної поведінки потрібне медикаментозне лікування. Фармакотерапія має бути частиною комплексної програми лікування, у тому числі психологічних та освітніх заходів. Рисперидон повинен призначатися фахівцем у галузі дитячої неврології та дитячої психіатрії або лікарем, добре знайомим із лікуванням розладів поведінки у дітей та підлітків.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до рисперидону або інших компонентів препарату, непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції, дитячий вік до 13 років при лікуванні шизофренії, дитячий вік до 13 років (або маса тіла менше 50 кг). поведінки, дитячий вік до 10 років під час лікування маніакальних епізодів, що з біполярним розладом. З обережністю: захворювання серцево-судинної системи (хронічна серцева недостатність, перенесений інфаркт міокарда, порушення провідності серцевого м'яза); зневоднення та гіповолемія; порушення мозкового кровообігу; хвороба Паркінсона; судоми (у тому числі в анамнезі); тяжка ниркова або печінкова недостатність; зловживання лікарськими засобами чи лікарська залежність; стани, що призводять до розвитку тахікардії типу "пірует" (брадикардія, порушення електролітного балансу, одночасний прийом лікарських засобів, що подовжують інтервал QT); пухлина мозку, кишкова непрохідність, випадки гострого передозування ліків, синдром Рейє (протиблювотний ефект рисперидону може маскувати симптоми цих станів); фактори ризику розвитку тромбоемболії венозних судин; хвороба дифузних тілець Леві; застосування у пацієнтів похилого віку із цереброваскулярною деменцією; вагітність.Вагітність та лактаціяВагітність Контрольованих досліджень застосування рисперидону у вагітних жінок не проводилося. У дослідженнях на тваринах рисперидон не мав тератогенної дії, проте спостерігалися інші види токсичної дії на репродуктивну систему. Потенційний ризик застосування рисперидону у людини не відомий. При застосуванні антипсихотичних засобів (у тому числі рисперидону) протягом третього триместру вагітності у новонародженого виникали оборотні екстрапірамідні симптоми та/або синдром "скасування", які варіювалися за ступенем тяжкості та тривалості. Повідомлялося про випадки ажитації, гіпертонії, гіпотонії, тремору, сонливості, розлади дихання та порушення харчування. Тому новонароджені мають перебувати під ретельним наглядом. Застосування препарату Торендо® під час вагітності можливе лише у випадку, якщо очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. При необхідності припинення терапії під час вагітності слід скасувати препарат поступово. Період грудного вигодовування У дослідженнях на тваринах рисперидон та 9-гідроксирисперидон проникали у грудне молоко. Було також продемонстровано, що рисперидон та 9-гідроксирисперидон у невеликих кількостях проникають у грудне молоко людини. Немає даних про побічні ефекти у немовлят при грудному вигодовуванні. Тому питання про грудне вигодовування має вирішуватися з урахуванням можливого ризику для дитини. Фертильність Як і інші препарати, які є антагоністами дофамінових D2-рецепторів, рисперидон збільшує рівень пролактину. Гіперпролактинемія може пригнічувати секрецію гіпоталамічного гонадотропін-рилізинг-гормону, що призводить до зниження секреції гіпофізарного гонадотропіну. Це, у свою чергу, може викликати пригнічення репродуктивної функції за рахунок порушення стероїдогенезу у статевих залозах у пацієнтів чоловічої та жіночої статі. У доклінічних дослідженнях значних ефектів немає.Побічна діяНайпоширенішими небажаними реакціями (частота виникнення ≥ 10 %) були: паркінсонізм, седація/сонливість, головний біль і безсоння. Паркінсонізм та акатизія є дозозалежними небажаними реакціями. Небажані реакції рисперидону в терапевтичних дозах наведені з розподілом за частотою та системами органів. Частоту небажаних реакцій класифікували так: дуже часто (≥ 1/10), часто (від ≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100), рідко (від ≥ 1/ 10000 до <1/1000 випадків), дуже рідко (<1/10000), частота невідома (нс може бути оцінена на основі наявних даних). У кожній групі небажані реакції представлені як зменшення їх серйозності. Лабораторні та інструментальні дані – часто: підвищення концентрації пролактину1 у сироватці крові, збільшення маси тіла; нечасто: подовження інтервалу QT на електрокардіограмі (ЕКГ), порушення ЕКГ, зниження маси тіла, підвищення активності ферментів печінки, зменшення кількості лейкоцитів у крові, підвищення температури тіла, збільшення кількості еозинофілів у крові, зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, збільшення активності креатинфос концентрації холестерину у плазмі крові; рідко: зниження температури тіла, підвищення концентрації тригліцеридів у плазмі крові. Порушення з боку серця – часто: тахікардія; нечасто: атріовентрикулярна блокада, блокада ніжок пучка Гіса, фібриляція передсердь, синусова брадикардія, відчуття серцебиття, порушення провідності; рідко: синусова аритмія. Порушення з боку судин – часто: підвищення артеріального тиску; нечасто: артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія, "припливи" крові до шкіри обличчя; рідко: легенева емболія, венозний тромбоз. Порушення з боку крові та лімфатичної системи – нечасто: нейтропенія, анемія, тромбоцитопенія; рідко: гранулоцитопенія, агранулоцитоз4. Порушення з боку нервової системи дуже часто: седація/сонливість, паркінсонізм2, головний біль; часто: акатизія2, запаморочення2, тремор2, дистонія2, летаргія, дискінезія2; нечасто: відсутність реакції на подразники, втрата свідомості, непритомність, пригнічений рівень свідомості, інсульт, минуща ішемічна атака, дизартрія, порушення уваги, гіперсомнія, постуральне запаморочення, порушення рівноваги, пізня дискінезія, порушення мови, порушення координації, гіпостезія. церебральна ішемія, порушення рухів, судоми2, психомоторна гіперактивність, дисгевзія, парестезія; рідко: злоякісний нейролептичний синдром, діабетична кома, цереброваскулярні порушення, тремор голови. Порушення з боку органу зору – часто: нечіткий зір, кон'юнктивіт; нечасто: окулярна гіперемія, порушення зору, виділення з очей, набряк області навколо очей, сухість очей, сльозотеча, світлобоязнь; рідко: зниження гостроти зору, мимовільні обертання очних яблук, глаукома, інтраопераційний синдром в'ялої радужки4, руховий розлад очей. Порушення з боку слуху та лабіринтні порушення – нечасто: біль у вусі, шум у вухах. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння – часто: задишка, носова кровотеча, кашель, закладеність носа, біль у ділянці гортані та глотки; нечасто: свистяче дихання, аспіраційна пневмонія, застій у легенях, порушення дихання, вологі хрипи, порушення прохідності дихальних шляхів, дисфонія; рідко: синдром апное уві сні, гіпервентиляція. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту – часто: блювання, діарея, запор, нудота, біль у ділянці живота, диспепсія, сухість слизової оболонки порожнини рота, дискомфорт у шлунку, зубний біль; нечасто: дисфагія, гастрит, нетримання калу, гіперсалівація, фекалома, гастроентерит, метеоризм; рідко: непрохідність кишечника, панкреатит, набряк губ, набряк язика, хейліт. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів – часто: енурез; нечасто: затримка сечовиділення, дизурія, нетримання сечі, поллакіурія. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин – часто: шкірний висип, еритема; нечасто: кропив'янка, екзема, ураження шкіри, порушення шкірних покривів, свербіж шкіри, акне, порушення забарвлення шкіри, алопеція, себорейний дерматит, сухість шкіри, гіперкератоз; рідко: токсикодермія, лупа; дуже рідко: набряк Квінке. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини – часто: артралгія, біль у спині, біль у кінцівках, скелетно-м'язовий біль, м'язові спазми; нечасто: м'язова слабкість, біль у шиї, набрякання суглобів, порушення пози, скутість у суглобах; рідко: рабдоміоліз. Порушення з боку ендокринної системи – рідко: порушення вироблення антидіуретичного гормону, глюкозурія. Порушення з боку обміну речовин та харчування – часто: підвищення апетиту, зниження апетиту; нечасто: цукровий діабет3, анорексія, полідипсія, гіперглікемія; рідко: гіпоглікемія, водна інтоксикація4, гіперінсулінемія4; дуже рідко: діабетичний кетоацидоз. Інфекційні та паразитарні захворювання – часто: пневмонія, грип, бронхіт, інфекції верхніх дихальних шляхів, інфекції сечовивідних шляхів, синусит, інфекції вуха; нечасто: вірусні інфекції, тонзиліт, запалення підшкірної жирової клітковини, середній отит, інфекції очей, локалізовані інфекції, акародерматит, інфекції дихальних шляхів, цистит, оніхомікоз; рідко: хронічний середній отит. Загальні розлади та порушення у місці введення – часто: пірексія, втома, генералізований набряк, периферичний набряк, астенія, біль у ділянці грудної клітки; нечасто: набряк особи, порушення ходи, погане самопочуття, повільність, грипоподібний стан, спрага, дискомфорт у ділянці грудної клітки, озноб; рідко: гіпотермія, синдром "скасування", похолодання кінцівок. Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій – часто: падіння. Порушення з боку імунної системи – нечасто: гіперчутливість; рідко: анафілактична реакція4. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів – рідко: жовтяниця. Порушення з боку статевих органів та молочної залози – нечасто: аменорея, сексуальна дисфункція, еректильна дисфункція, порушення еякуляції, галакторея, гінекомастія, порушення менструації2, виділення з піхви, дискомфорт та біль у грудях; рідко: приапізм4, затримка менструації, нагрубання молочних залоз, збільшення молочних залоз, виділення з молочних залоз. Вагітність післяпологові та перинатальні стани - рідко: синдром "скасування" у новонароджених4. Порушення психіки – дуже часто: безсоння2; часто: депресія, неспокій, збудження, порушення сну; нечасто: сплутаність свідомості, манії, зниження лібідо, млявість, нервозність, кошмарні сновидіння; рідко: аноргазмія, сплощення афекту. 1Гіперпролактинемія в деяких випадках може призводити до гінекомастії, порушень менструального циклу, аменореї та галактореї. 2Екстрапірамідні розлади можуть виявлятися як: паркінсонізм (гіперсалівація, кістково-м'язова скутість, паркінсонізм, слинотеча, ригідність за типом "зубчастого колеса", брадикінезія, гіпокінезія, маскоподібне обличчя, напруженість м'язів, акінезія, глабеллярного рефлексу), акатизія (акатизія, неспокій, гіперкінезія та синдром "неспокійних" ніг), тремор, дискінезія (дискінезія, посмикування м'язів, хореоатетоз, атетоз та міоклонус), дистонія. Дистонія включає дистонію, м'язові спазми, м'язову гіпертонію, кривошею, мимовільні м'язові скорочення, м'язову контрактуру, блефароспазм, рухи очного яблука, параліч язика, лицьовий спазм, ларингоспазм, міотонію, опістотонус, орофарингепаз. Тремор включає тремор та паркінсонічний тремор спокою. Також слід зазначити, що існує ширший ряд симптомів, які не завжди мають екстрапірамідне походження. Безсоння включає розлад засинання, інтрасомнічне розлад. Судоми включають великий епілептичний напад. Менструальні розлади включають нерегулярні менструації, олігоменорею. Набряк включає генералізований набряк, периферичний набряк, м'який набряк. 3У плацебо-контрольних дослідженнях цукровий діабет спостерігався у 0,18 % пацієнтів, які приймали рисперидон у порівнянні з 0,11 % пацієнтів у групі плацебо. У всіх клінічних дослідженнях, загалом, частота розвитку цукрового діабету у пацієнтів, які приймали рисперидон, становила 0,43%. 4Не спостерігалися у клінічних дослідженнях рисперидону, але спостерігалися при постреєстраційному застосуванні рисперидону. Клас ефекти Як і при застосуванні інших антипсихотичних препаратів, було відзначено дуже рідкісні випадки подовження інтервалу QT у постмаркетинговому періоді спостереження. Інші класові ефекти з боку серцево-судинної системи, що спостерігаються при застосуванні антипсихотичних препаратів, що подовжують інтервал QT: шлуночкові аритмії, фібриляція шлуночків, шлуночкова тахікардія, раптова смерть, зупинка серця та поліморфна шлуночкова тахікардія на кшталт "пірует". Венозна тромбоемболія Випадки венозної тромбоемболії, включаючи легеневу емболію та випадки тромбозу глибоких вен, спостерігалися при застосуванні антипсихотичних препаратів (частота невідома). Збільшення маси тіла У ході плацебо-контрольованих досліджень у пацієнтів з шизофренією збільшення маси тіла не менше 7% через 6-8 тижнів спостерігалося у 18% пацієнтів, які приймають рисперидон, і у 9% пацієнтів, які приймають плацебо. У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів з маніакальними епізодами число випадків збільшення маси тіла на 7% і більше після 3-х тижнів лікування було порівняно у групі, яка приймає рисперидон (2,5%), та у групі, що приймає плацебо (2, 4 %), а групі активного контролю було трохи більше (3,5 %). У дітей із розладами поведінки під час довготривалих клінічних досліджень маса тіла збільшувалася в середньому на 7,3 кг після 12 місяців терапії. Очікуване збільшення маси тіла у дітей 5-12 років з нормальним розвитком становить 3-5 кг на рік, з 12-16 років – 3-5 кг на рік для дівчаток та близько 5 кг на рік для хлопчиків. Особливі групи пацієнтів Пацієнти похилого віку з деменцією Транзиторні ішемічні атаки та інсульт спостерігалися під час клінічних досліджень із частотою 1,4 % та 1,5 %, відповідно, у пацієнтів похилого віку з деменцією. Крім того, наступні побічні дії відзначалися у пацієнтів похилого віку з деменцією з частотою ≥ 5 % і з частотою, що принаймні вдвічі перевищує таку в інших популяціях пацієнтів: інфекції сечовивідних шляхів, периферичний набряк, летаргія та кашель. Діти Наступні побічні дії відзначалися у дітей (від 5 до 17 років) з частотою ≥ 5 % і з частотою, що принаймні вдвічі перевищує таку в інших популяціях пацієнтів у ході клінічних досліджень: сонливість/седація, втома, головний біль, підвищення апетиту, блювання, інфекції верхніх дихальних шляхів, закладеність носа, біль у животі, запаморочення, кашель, пірексія, тремор, діарея, енурез.Взаємодія з лікарськими засобамиРисперидон, як і будь-який інший антипсихотичний засіб, слід застосовувати з обережністю одночасно з лікарськими препаратами, що подовжують інтервал QT, наприклад, з антиаритмічними засобами ІА класу (хінідин, дизопірамід, прокаїнамід та ін.), ІІІ класу (аміодарон, соталол та ін.) , трициклічними антидепресантами (амітриптілін та ін.), тетрациклічними антидепресантами (мапротилін та ін.), деякими антигістамінними препаратами, іншими антипсихотичними засобами, деякими протималярійними препаратами (хінін, мефлохін та ін.), препаратами, що викликають брадикардію, а також інгібуючим метаболізмом рисперидону в печінці. Цей перелік не є вичерпним. Вплив застосування рисперидону на інші лікарські препарати Враховуючи підвищений ризик розвитку седативного ефекту, рисперидон слід застосовувати з обережністю одночасно з іншими лікарськими засобами центральної дії, включаючи етанол, опіати, антигістамінні препарати та бензодіазепіпи. Рисперидон може знижувати ефективність леводопи та інших агоністів дофаміну. При необхідності застосування такої комбінації, особливо на термінальній стадії хвороби Паркінсона, слід застосовувати мінімальну ефективну дозу кожного препарату. При застосуванні рисперидону одночасно з аітігіпертензивними препаратами в постмаркетинговому періоді спостерігалася клінічно значуща гіпотензія. Рисперидон не має клінічно значущої дії на фармакокінетику літію, вальпроату, дигоксину або топірамату. Вплив застосування інших лікарських засобів на рисперидон. При застосуванні карбамазепіну спостерігалося зниження концентрації активної антипсихотичної фракції рисперидону у плазмі. Аналогічні ефекти можуть спостерігатися при застосуванні інших індукторів ізоферменту CYP3A4 та Р-глікопротеїну (наприклад, рифампіцин, фенітоїн, фенобарбітал). При одночасному застосуванні та після відміни карбамазепіну або інших індукторів ізоферменту CYP3A4 та Р-глікопротеїну слід скоригувати дозу рисперидону. Флуоксетин і пароксетин, що інгібують ізофермент CYP2D6, можуть підвищити концентрацію рисперидону в плазмі крові та, меншою мірою, концентрацію активної антипсихотичної фракції. Передбачається, що інші інгібітори ізоферменту CYP2D6 (наприклад, хінідин) впливають на концентрацію рисперидону в плазмі так само. При одночасному застосуванні та після відміни флуоксетину або пароксетину слід скоригувати дозу рисперидону. Верапаміл, що інгібує ізофермент CYP3A4 та Р-глікопротеїн, збільшує концентрацію рисперидону в плазмі крові. Галантамін та донепезил не мають клінічно значущого впливу на фармакокінетику рисперидону та його активної антипсихотичної фракції. Фенотіазини, трициклічні антидепресанти та деякі β-адреноблокатори можуть збільшити концентрацію рисперидону у плазмі крові, однак це не впливає на концентрацію активної антипсихотичної фракції. Амітриптилін не впливає на фармакокінетику рисперидону та його активної антипсихотичної фракції. Циметидин і ранітидин збільшують біодоступність рисперидону, але мінімально впливають на концентрацію активної антипсихотичної фракції. Еритроміцин, що інгібує ізофермент CYP3A4, не впливає на фармакокінетику рисперидону та його активної антипсихотичної фракції. Одночасне застосування рисперидону з психостимуляторами (наприклад, метилфенідат) у дітей не супроводжувалося зміною фармакокінетичних параметрів та ефективності рисперидону. Одночасний прийом рисперидону з паліперидоном не рекомендується, оскільки паліперидон є активним метаболітом рисперидону, а комбінована терапія може призвести до збільшення концентрації активної антипсихотичної фракції.Спосіб застосування та дозиШизофренія Дорослі Препарат Торендо® може застосовуватись 1 або 2 рази на добу. Початкова доза становить 2 мг на добу. На другий день дозу можна збільшити до 4 мг на добу. З цього моменту дозу можна зберегти на колишньому рівні, або індивідуально коригувати при необхідності. Зазвичай оптимальною дозою є 4-6 мг на добу. У ряді випадків може бути виправдано більш повільне збільшення дози та нижчі початкова та підтримуюча дози. Дози вище 10 мг на добу нс показали більш високу ефективність порівняно з меншими дозами і можуть викликати появу екстрапірамідних симптомів. У зв'язку з тим, що безпека доз вище 16 мг на добу не вивчалася, дози вище за цей рівень застосовувати не рекомендується. Пацієнти похилого віку Рекомендована початкова доза – 0,5 мг 2 рази на добу. Дозу можна збільшувати індивідуально на 0,5 мг 2 рази на добу до 1-2 мг 2 рази на добу. Діти віком від 13 років Рекомендована початкова доза 0,5 мг на прийом 1 раз на добу вранці або ввечері. При необхідності дозування можна збільшити не менше ніж через 24 години на 0,5-1 мг на день до рекомендованої дози 3 мг на добу при добрій переносимості. Незважаючи на ефективність, продемонстровану при лікуванні шизофренії у підлітків дозами 1-6 мг на добу, не спостерігалося додаткової ефективності при дозах вище 3 мг на добу, а більші дози викликали більше побічних ефектів. Застосування доз вище 6 мг на добу не вивчалось. Пацієнтам, які мають стійку сонливість, рекомендується приймати половину добової дози 2 рази на добу. Маніакальні епізоди, пов'язані з біполярним розладом, середнього та тяжкого ступеня Дорослі Початкова доза препарату Торендо - 2 мг 1 раз на добу. При необхідності ця доза може бути збільшена не менше ніж через 24 години на 1 мг на добу. Для більшості пацієнтів оптимальною дозою є 1-6 мг на добу. Застосування доз вище 6 мг на добу у пацієнтів із маніакальними епізодами не вивчалось. Як і для будь-якої іншої симптоматичної терапії, доцільність продовження лікування препаратом Торендо® повинна регулярно оцінюватись та підтверджуватись. Пацієнти похилого віку Рекомендована початкова доза – 0,5 мг 2 рази на добу. Дозу можна збільшувати індивідуально на 0,5 мг 2 рази на добу до 1-2 мг 2 рази на добу. Досвід застосування у пацієнтів похилого віку обмежений, слід бути обережним. Діти від 10 років Рекомендована початкова доза 0,5 мг на прийом 1 раз на добу вранці або ввечері. При необхідності дозування можна збільшити не менше ніж через 24 години на 0,5 мг-1мг на добу до рекомендованої дози 1-2,5 мг на добу при добрій переносимості. Незважаючи на ефективність, продемонстровану при лікуванні маніакальних епізодів, пов'язаних з біполярним розладом у дітей дозами 0,5-6 мг на добу, не спостерігалося додаткової ефективності при дозах вище 2,5 мг на добу, а більші дози викликали більше побічних ефектів. Застосування доз вище 6 мг на добу не вивчалось. Пацієнтам, які мають стійку сонливість, рекомендується приймати половину добової дози 2 рази на добу. Неперервна агресія у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера, середнього та тяжкого ступеня Початкова доза, що рекомендується, становить 0,25 мг 2 рази на добу. При необхідності можливе збільшення дози по 0,25 мг 2 рази на добу з інтервалом не менше ніж 1 день. Оптимальна доза становить 0,5 мг 2 рази на день. У деяких пацієнтів ефективна доза може становити по 1 мг 2 рази на добу. Препарат Торендо не повинен застосовуватися більше 6 тижнів у пацієнтів з постійною агресією при деменції Альцгеймера. Під час лікування препаратом Торендо® необхідна часта та регулярна оцінка стану пацієнта для вирішення питання необхідності продовження терапії. На початку дозування, а також при необхідності збільшення дози слід застосовувати адекватні лікарські форми рисперидону з можливістю дозування по 0,25 мг. Безперервна агресія у структурі розладу поведінки Діти віком від 13 років (або з масою тіла 50 кг і більше) Рекомендована початкова доза препарату Торендо – 0,5 мг 1 раз на добу. При необхідності ця доза може бути збільшена на 0,5 мг 1 раз на добу не менш як через 24 години. Оптимальна доза становить 1 мг один раз на добу. Однак для деяких пацієнтів краще прийом по 0,5 мг на добу, тоді як деяким потрібне збільшення дози до 1,5 мг на добу. Тривале застосування препарату Торендо® у дітей та підлітків має проводитись під постійним контролем лікаря. Особливі групи пацієнтів Порушення функції нирок та печінки У пацієнтів з порушенням функції нирок знижено здатність виведення активної антипсихотичної фракції порівняно з іншими групами пацієнтів. У пацієнтів з порушенням функції печінки спостерігається підвищена концентрація вільної фракції рисперидону в плазмі крові. Початкова та підтримуюча доза відповідно до показань повинна бути зменшена в 2 рази, збільшення дози у пацієнтів з порушенням функції печінки та нирок має проводитися повільніше. Препарат Торендо® слід застосовувати з обережністю у цієї категорії пацієнтів. Спосіб застосування Всередину, незалежно від часу їди. Препарат Торендо слід скасовувати поступово. При різкому припиненні прийому антипсихотичних препаратів у високих дозах, у тому числі рисперидону, в дуже рідкісних випадках спостерігали розвиток синдрому "скасування" (нудота, блювота, підвищене потовиділення і безсоння), можливі рецидиви психотичних симптомів і поява мимовільних рухів (таких як та дискінезія). Перехід від терапії іншими антипсихотичними препаратами Після початку застосування препарату Торендо рекомендується поступове зниження дози іншого антипсихотичного препарату. У разі попередньої терапії депо-формами антипсихотичних препаратів терапію препаратом Торендо® рекомендується розпочинати замість наступної запланованої ін'єкції. Періодично слід оцінювати необхідність продовження застосування антипаркінсонічних лікарських засобів.ПередозуванняСимптоми: сонливість, седація, тахікардія, артеріальна гіпотензія, екстрапірамідні розлади, у поодиноких випадках подовження інтервалу QT та судоми. При передозуванні у пацієнтів, які одночасно приймають рисперидон н пароксетин, описано розвиток поліморфної шлуночкової тахікардії на кшталт "пірует". У разі гострого передозування необхідно враховувати можливість передозування від прийому кількох лікарських засобів. Лікування: забезпечити прохідність дихальних шляхів для адекватної оксигенації та вентиляції. Промивання шлунка (після інтубації, якщо пацієнт непритомний) та прийом активованого вугілля та проносних засобів слід проводити лише в тому випадку, якщо рисперидон був прийнятий не більше 1 години тому. Для своєчасного діагностування можливого порушення ритму серця необхідно якнайшвидше розпочати моніторування ЕКГ. Специфічний антидот відсутній, має проводитися відповідна симптоматична терапія. При зниженні артеріального тиску та судинному колапсі рекомендовано внутрішньовенне введення інфузійних розчинів та/або симпатоміметичних препаратів. У разі розвитку тяжких екстрапірамідних симптомів – антихолінергічні засоби.Ретельне медичне спостереження та моніторування ЕКГ проводять до повного зникнення симптомів інтоксикації.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПацієнти похилого віку з деменцією Підвищення смертності у пацієнтів похилого віку з деменцією За результатами мета-аналізу клінічних досліджень у пацієнтів похилого віку з деменцією, які застосовували атипові антипсихотичні препарати, виявлено збільшення смертності порівняно з групою плацебо. Смертність у пацієнтів, які отримували рисперидон або плацебо, склала 4,0% та 3,1% відповідно. Середній вік померлих пацієнтів становить 86 років (діапазон 67-100 років). За даними двох великих спостережних досліджень, у пацієнтів похилого віку з деменцією при лікуванні типовими антипсихотичними препаратами відзначається невелике збільшення ризику смерті порівняно з таким у пацієнтів, які не отримують лікування. На даний момент зібрано недостатньо даних для точної оцінки вказаного ризику. Невідома причина підвищення даного ризику. Також не визначено ступінь,в якій підвищення смертності можна застосовувати до антипсихотичних препаратів, а не до особливостей цієї групи пацієнтів. Одночасне застосування з фуросемідом При одночасному прийомі фуросеміду та рисперидону внутрішньо у пацієнтів похилого віку з деменцією спостерігалася підвищена смертність (7,3 %, середній вік 89 років, діапазон 75-97 років) порівняно з групою, яка приймала лише рисперидон (3,1 %, середній вік 84). року, діапазон 70-96 років) та групою, яка приймала тільки фуросемід (4,1%, середній вік 80 років, діапазон 67-90 років). Збільшення смертності при застосуванні фуросеміду одночасно з рисперидоном відзначалося у 2-х із 4-х клінічних досліджень. Одночасне застосування рисперидону з іншими діуретиками (переважно з тіазидними діуретиками в малих дозах) не супроводжувалося підвищенням смертності. Не встановлено патофізіологічних механізмів, що пояснюють це спостереження. Проте, слід дотримуватися особливої обережності при застосуванні препарату в таких випадках. Перед застосуванням необхідно ретельно оцінювати співвідношення ризик/корисність. Не виявлено збільшення смертності у пацієнтів, які одночасно приймають інші діуретики одночасно з рисперидоном. Незалежно від терапії, дегідратація є загальним фактором ризику смертності і має ретельно контролюватись у пацієнтів похилого віку з деменцією. Цереброваскулярні небажані явища У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів з деменцією, які приймають деякі атипові антипсихотичні препарати, спостерігалося підвищення ризику побічних ефектів цереброваскулярних приблизно в 3 рази. Зведені дані 6-ти плацебо-контрольованих досліджень, що включали переважно пацієнтів похилого віку з деменцією (вік понад 65 років) демонструють, що цереброваскулярні побічні ефекти (серйозні та несерйозні) виникали у 3,3 % (33/1009) пацієнтів, які приймали рисперидон і у 1,2% (8/712) пацієнтів, які приймали плацебо. Співвідношення ризиків складало 2,96 (1,34, 7,50) при довірчому інтервалі 95%. Механізм підвищення ризику невідомий. Не можна виключити збільшення ризику при застосуванні інших антипсихотичних препаратів або інших популяціях пацієнтів.Препарат Торендо® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із факторами ризику розвитку інсульту. Ризик розвитку цереброваскулярних небажаних явищ у пацієнтів з деменцією змішаного або судинного типу був значно вищим, ніж у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера. Отже, рисперидон не слід застосовувати у пацієнтів з деменцією будь-якого типу, крім деменції, що зумовлена хворобою Альцгеймера. Необхідно оцінити співвідношення ризик/корисність перед застосуванням препарату Торендо® у пацієнтів похилого віку з деменцією з огляду на фактори ризику розвитку інсульту у конкретного пацієнта. Пацієнтів та осіб, які доглядають їх, слід інформувати про негайне повідомлення лікаря про можливі прояви цереброваскулярних порушень (таких як раптова слабкість або нерухомість/нечутливість в області особи, ніг, рук, а також утруднення мови та порушення зору). Слід негайно вжити необхідних лікувальних заходів, включаючи скасування прийому рисперидону. Препарат Торендо® може застосовуватися тільки для короткочасної терапії безперервної агресії у пацієнтів з деменцією, обумовленою хворобою Альцгеймера, середнього та тяжкого ступеня, як доповнення до нефармакологічних методів корекції, у разі їх неефективності або обмеженої ефективності, і коли є ризик заподіяння шкоди пацієнтом або іншим особам. Необхідно постійно оцінювати стан пацієнта та необхідність продовження терапії рисперидоном. Ортостатична гіпотензія У зв'язку з α-адреноблокуючою дією рисперидону у деяких пацієнтів можливий розвиток ортостатичної гіпотензії, особливо в період початкового підбору дози. Описано випадки клінічно значущої артеріальної гіпотензії при одночасному застосуванні рисперидону з антигіпертензивними препаратами у постмаркетинговому періоді. Препарат Торендо® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями (наприклад, хронічна серцева недостатність, інфаркт міокарда, порушення провідності серцевого м'яза, дегідратація, гіповолемія або цереброваскулярні захворювання). Також потрібна відповідна корекція дози. Рекомендується оцінити можливість зниження дози у разі розвитку артеріальної гіпотензії. Лейкопенія, нейтропепія та агранулоцитоз Випадки лейкопенії, нейтропенії та агранулоцитозу були описані при застосуванні антипсихотичних засобів, у тому числі при застосуванні препарату Торендо®. Агранулоцитоз відзначався дуже рідко. Пацієнти з клінічно значущою нейтропенією повинні перебувати під ретельним наглядом щодо підвищення температури або інших симптомів інфекції, і негайно розпочинати лікування при виникненні таких симптомів. Пацієнти з тяжкою формою нейтропенії (абсолютна кількість нейтрофілів Пізня дискінезія/екстрапірамідні симптоми Терапія антагоністами дофамінових рецепторів може викликати пізню дискінезію, яка характеризується ритмічними мимовільними рухами, переважно язика та/або мімічної мускулатури. Виникнення екстрапірамідних симптомів є фактором ризику пізньої дискінезії. При виникненні у пацієнта об'єктивних або суб'єктивних симптомів, що вказують на пізню дискінезію, слід розглянути доцільність відміни всіх антипсихотичних препаратів, включаючи препарат Торендо®. Злоякісний нейролептичний синдром (ЗНЗ) При терапії антипсихотичними препаратами можливий розвиток ЗНС, що характеризується гіпертермією, ригідністю м'язів, нестабільністю функції вегетативної нервової системи, пригніченням свідомості та підвищенням концентрації креатинфосфокінази в плазмі крові, а також міоглобінурією (рабдоміоліз) та гострою нирковою недостатністю. При виникненні у пацієнта об'єктивних або суб'єктивних симптомів ЗНС необхідно негайно відмінити всі антипсихотичні препарати, включаючи препарат Торендо®. Хвороба Паркінсона та деменція з тільцями Леві Застосування антипсихотичних препаратів, включаючи препарат Торендо®, у пацієнтів з хворобою Паркінсона або деменцією з тільцями Леві має проводитися з обережністю, оскільки у обох груп пацієнтів підвищений ризик розвитку ЗНС та збільшена чутливість до антипсихотичних препаратів (включаючи притуплення больової чутливості, сплутаність свідомості) нестабільність з частими падіннями та екстрапірамідні симптоми). При прийомі рисперидону можливе погіршення перебігу хвороби Паркінсону. Гіперглікемія та цукровий діабет Описано випадки розвитку гіперглікемії, цукрового діабету та посилення перебігу цукрового діабету. У деяких випадках відмічено попереднє терапії збільшення маси тіла, яке можна розцінювати як сприятливий фактор. У дуже поодиноких випадках спостерігали розвиток кетоацидозу та рідко – діабетичної коми. Як при прийомі будь-яких антипсихотичних засобів пацієнти повинні перебувати під наглядом лікаря, слід контролювати симптоми гіперглікемії (такі як полідипсія, поліурія, поліфагія та слабкість). У пацієнтів із цукровим діабетом слід регулярно контролювати концентрацію глюкози у сироватці крові. Збільшення маси тіла Спостерігається значне збільшення маси тіла. Необхідно проводити регулярний контроль за масою тіла пацієнтів. Гіперпролактинемія На підставі результатів досліджень in vitro зроблено припущення, що ріст пухлинних клітин молочних залоз може стимулюватися пролактином. Незважаючи на те, що в клінічних та епідеміологічних дослідженнях не виявлено чіткого зв'язку гіперпролактинемії з прийомом антипсихотичних препаратів, слід бути обережним при застосуванні рисперидону пацієнтам з обтяженим анамнезом. Препарат Торендо® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з існуючою гіперпролактинемією та у пацієнтів з можливими пролактин-залежними пухлинами. Подовження інтервалу QT У дуже поодиноких випадках відзначено подовження інтервалу QT у постмаркетинговому періоді. Як і при застосуванні інших антипсихотичних засобів, слід бути обережним при застосуванні препарату Торендо® у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями, подовженням інтервалу QT у сімейному анамнезі, брадикардією, порушеннями електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпомагніємія), оскільки це може підвищити ризик аритмогенного або при одночасному застосуванні з препаратами, що подовжують інтервал QT. Судоми Препарат Торендо® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із судомами в анамнезі або при станах, що супроводжуються зниженням порога судомної активності. Пріапізм Оскільки рисперидон має α-адреноблокуючий ефект, при застосуванні можливий розвиток приапізму. Порушення регуляції температури тіла При застосуванні антипсихотичних препаратів описується такий небажаний ефект, як порушення терморегуляції. Необхідно дотримуватись обережності при застосуванні препарату Торендо® у пацієнтів, які можуть зазнавати впливу факторів, що викликають підвищення температури тіла, таких як інтенсивне фізичне навантаження, дегідратація, висока температура навколишнього середовища, одночасне застосування з препаратами, що мають антихолінергічну активність. Протиблювотний ефект У доклінічних дослідженнях застосування рисперидону спостерігався протиблювотний ефект. Даний ефект при виникненні у людей може маскувати ознаки та симптоми передозування деяких препаратів або таких захворювань, як кишкова непрохідність, синдром Рейє та пухлина мозку. Порушення функції нирок та печінки У пацієнтів із порушенням функції нирок здатність до виведення активної антипсихотичної фракції нижча, ніж у дорослих пацієнтів із нормальною функцією нирок. У пацієнтів з порушенням функції печінки підвищується концентрація вільної фракції рисперидону у плазмі. Венозна тромбоемболія При застосуванні атипсихотичних препаратів описані випадки венозної тромбоемболії. Необхідно виявляти всі можливі фактори ризику розвитку тромбоемболічних ускладнень до початку та під час терапії препаратом Торендо® та вживати профілактичних заходів. Інтраопераційний синдром в'ялої райдужної оболонки Інтраопераційний синдром в'ялої райдужної оболонки (ІСДР) відзначався під час операції з приводу катаракти у пацієнтів, які отримували препарати, що мають антагонізм до альфа1-адренорецепторів, включаючи препарат Торендо®. ІСДР може підвищувати ризик ускладнень з боку органу зору під час та після проведення операції. Необхідно заздалегідь поінформувати хірурга-офтальмолога про застосування препаратів, що мають антагонізм до альфа1-адренорецепторів в даний час або в минулому. Потенційна користь відміни терапії препаратами, що мають антагонізм до альфаг1-адренорецепторів до операції з приводу катаракти не встановлено. Необхідно оцінити співвідношення користі та ризику відміни терапії антипсихотичним засобом. Діти та підлітки Перед застосуванням препарату Торендо® у дітей або підлітків з розумовою відсталістю необхідно провести ретельну оцінку їх стану щодо наявності фізичних або соціальних причин агресивної поведінки, таких як біль або неадекватні вимоги соціального середовища. Седативний ефект рисперидону повинен ретельно відстежуватися в даній популяції через можливий вплив на здатність до навчання. Зміна часу прийому рисперидону може знизити вплив седації на увагу підлітків та дітей. Застосування рисперидону було пов'язане із збільшенням середніх показників маси тіла та індексу маси тіла. Зміни зростання під час довгострокових досліджень перебували у межах очікуваних вікових норм. Вплив тривалого прийому рисперидону на статевий розвиток та зростання повністю не вивчений. У зв'язку з можливим впливом тривалої гіперпролактинемії на ріст та статевий розвиток у дітей та підлітків, повинна проводитися регулярна клінічна оцінка гормонального статусу, у тому числі вимірювання росту, маси тіла, спостереження за статевим розвитком, менструальним циклом та іншими можливими пролактин-залежними ефектами. Під час терапії рисперидоном має проводитися регулярне обстеження з метою виявлення екстрапірамідних симптомів та інших рухових розладів. Спеціальна інформація про допоміжні речовини До складу препарату Торендо входить лактоза, у зв'язку з чим його не слід застосовувати пацієнтам з непереносимістю лактози, дефіцитом лактази, синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Препарат Торендо® може в невеликій або помірній мірі впливати на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. Пацієнтам слід рекомендувати відмовитися від керування автомобілем та від роботи з механізмами до з'ясування їх індивідуальної чутливості до препарату.Умови відпустки з аптекЗа рецептом
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: Рисперидон - 4,00 мг; Допоміжні речовини: целактоза (висушена розпиленням сполука, що складається з 75% альфа-лактози моногідрату та 25% порошку целюлози, суха речовина) - 152,20 мг, целюлоза мікрокри кроскармелоза натрію – 8,40 мг, кремнію діоксид колоїдний – 0,70 мг, натрію лаурилсульфат – 2,10 мг, магнію стеарат – 1,60 мг; Оболонка плівкова: Опадрай 03Н28758 білий (гіпромелоза 72%, титану діоксид (Е171) 16%, тальк 7%, пропіленгліколь 5%) - 6,99 мг, барвник хіноліновий жовтий (Е104) - 0,008 . По 10 таблеток у блістері (контурному осередковому впакуванні) з комбінованого матеріалу ПВХ/ПЕ/ПВДХ - алюмінієвої фольги. По 2, 3 або 6 блістерів (контурних осередкових упаковок) разом з інструкцією по застосуванню поміщають у картонну пачку.Опис лікарської формиОвальні, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою світло-зеленого кольору, з ризиком на одному боці. Вид таблетки на поперечному розрізі: біла шорстка маса з плівковою оболонкою світло-зеленого кольору.Фармакотерапевтична групаАнтипсихотичне засіб (нейролептик).ФармакокінетикаВсмоктування Рисперидон після перорального прийому повністю абсорбується, досягаючи максимальних концентрацій у плазмі крові через 1-2 години. Абсолютна біодоступність рисперидону після прийому внутрішньо становить 70%. Відносна біодоступність після прийому внутрішньо рисперидону у формі таблеток становить 94% порівняно з рисперидоном у формі розчину. Їда не впливає на абсорбцію препарату, тому рисперидон можна застосовувати незалежно від часу прийому пиши. Рівноважна концентрація рисперидону в організмі у більшості пацієнтів досягається протягом 1 дня. Рівноважна концентрація 9-гідроксирієперидону досягається протягом 4-5 днів. Розподіл Рисперидон швидко розподіляється в організмі. Об'єм розподілу становить 1-2 л/кг. У плазмі крові рисперидон зв'язується з альбуміном та альфа1-кислим глікопротеїном. Рисперидон на 90% зв'язується білками плазми, 9-гідроксирисперидон - на 77%. Метаболізм та виведення Рисперидон метаболізується у печінці за участю ізоферменту CYP2D6. Основний метаболіт - 9-гідроксирисперидон, який має подібну фармакологічну активність з рисперидоном. Рисперидон та 9-гідроксирисперидон складають активну антипсихотичну фракцію. Ізофермент CYP2D6 схильний до генетичного поліморфізму. У пацієнтів з інтенсивним метаболізмом за ізоферментом CYP2D6 рисперидон швидко перетворюється на 9-гідроксирисперидон, тоді як у пацієнтів із слабким метаболізмом за ізоферментом CYP2D6 цей процес відбувається значно повільніше. Хоча у пацієнтів з інтенсивним метаболізмом концентрація рисперидону нижча, а концентрація 9-гідроксирисперидону вища, ніж у пацієнтів зі слабким метаболізмом, фармакокінетика активної антипсихотичної фракції після прийому однієї або кількох доз подібна у двох групах пацієнтів. Іншим шляхом метаболізму рисперидону є N-дезалкіліровас. Дослідження in vitro на мікросомах печінки людини показали, що рисперидон у клінічно значущих концентраціях суттєво не інгібує метаболізм лікарських препаратів, що біотрансформуються під дією ізоферментів системи цитохрому Р450, у тому числі CYP1A2, CYP2A6, CYP2C8/C/Y . Через тиждень після початку прийому рисперидону 70% дози виводиться нирками (при цьому виведення рисперидону і 9-гідроксирисперидону нирками становить 35-45% від прийнятої дози, частина, що залишилася, - неактивні метаболіти) і 14% - через кишечник. Після прийому внутрішньо у пацієнтів з психозами період напіввиведення (Т1/2) рисперидону становить близько 3-х годин, Т1/2 9-гідроксирисперидону та активної антипсихотичної фракції – 24 години. Лінійність Концентрація рисперидону в плазмі прямо пропорційна прийнятій дозі в терапевтичному діапазоні доз. Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Пацієнти похилого віку, пацієнти з порушенням функції печінки та нирок Після одноразового прийому рисперидону у пацієнтів похилого віку концентрація активної антипсихотичної фракції в плазмі збільшилася в середньому на 43%, Т1/2 – на 38%, а кліренс – знизився на 30%. У пацієнтів з нирковою недостатністю спостерігалося підвищення плазмової концентрації та зниження кліренсу активної антипсихотичної фракції в середньому на 60%. У пацієнтів з печінковою недостатністю концентрації рисперидону в плазмі не змінювалися, проте середня концентрація вільної фракції рисперидону збільшувалася на 35%. Діти Фармакокінетика рисперидону, 9-гідроксирисперидону та активної антипсихотичної фракції у дітей співставна з такою у дорослих пацієнтів. Підлога, расова приналежність, куріння Популяційний фармакокінетичний аналіз не виявив очевидного впливу статі, раси чи куріння на фармакокінетику рисперидону та активної антипсихотичної фракції.ФармакодинамікаРисперидон - селективний моноамінергічний антагоніст, має високий афінітет до серотонінових 5-НТ2і дофамінових D2-рецепторів. Рисперидон також зв'язується з α1-адренорецепторами і, меншою мірою, з Н1-гістаміновими та α2-адренорецепторами. Рисперидон не має тропності до холінорецепторів. Рисперидон зменшує продуктивну симптоматику шизофренії, викликає менше пригнічення моторної активності та меншою мірою індукує каталепсію, ніж класичні нейролептики. Збалансований центральний антагонізм до серотоніну та дофаміну знижує ймовірність розвитку екстрапірамідних порушень та розширює терапевтичну дію препарату з охопленням негативних та афективних симптомів шизофренії.Показання до застосуванняЛікування шизофренії у дорослих та дітей віком від 13 років. Лікування маніакальних епізодів, пов'язаних з біполярним розладом, середнього та тяжкого ступеня у дорослих та дітей віком від 10 років. Короткострокове (до 6 тижнів) лікування агресії, що припиняється, у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера, середнього та тяжкого ступеня, що не піддається нефармакологічним методам корекції, та за наявності ризику заподіяння шкоди пацієнтам самому собі або іншим особам. Короткострокове (до 6 тижнів) симптоматичне лікування безперервної агресії у структурі розладу поведінки у дітей віком від 13 років з розумовою відсталістю, діагностованою відповідно до критеріїв DSM-IV, при якій через тяжкість агресії або іншої деструктивної поведінки потрібне медикаментозне лікування. Фармакотерапія має бути частиною комплексної програми лікування, у тому числі психологічних та освітніх заходів. Рисперидон повинен призначатися фахівцем у галузі дитячої неврології та дитячої психіатрії або лікарем, добре знайомим із лікуванням розладів поведінки у дітей та підлітків.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до рисперидону або інших компонентів препарату, непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції, дитячий вік до 13 років при лікуванні шизофренії, дитячий вік до 13 років (або маса тіла менше 50 кг). поведінки, дитячий вік до 10 років під час лікування маніакальних епізодів, що з біполярним розладом. З обережністю: захворювання серцево-судинної системи (хронічна серцева недостатність, перенесений інфаркт міокарда, порушення провідності серцевого м'яза); зневоднення та гіповолемія; порушення мозкового кровообігу; хвороба Паркінсона; судоми (у тому числі в анамнезі); тяжка ниркова або печінкова недостатність; зловживання лікарськими засобами чи лікарська залежність; стани, що призводять до розвитку тахікардії типу "пірует" (брадикардія, порушення електролітного балансу, одночасний прийом лікарських засобів, що подовжують інтервал QT); пухлина мозку, кишкова непрохідність, випадки гострого передозування ліків, синдром Рейє (протиблювотний ефект рисперидону може маскувати симптоми цих станів); фактори ризику розвитку тромбоемболії венозних судин; хвороба дифузних тілець Леві; застосування у пацієнтів похилого віку із цереброваскулярною деменцією; вагітність.Вагітність та лактаціяВагітність Контрольованих досліджень застосування рисперидону у вагітних жінок не проводилося. У дослідженнях на тваринах рисперидон не мав тератогенної дії, проте спостерігалися інші види токсичної дії на репродуктивну систему. Потенційний ризик застосування рисперидону у людини не відомий. При застосуванні антипсихотичних засобів (у тому числі рисперидону) протягом третього триместру вагітності у новонародженого виникали оборотні екстрапірамідні симптоми та/або синдром "скасування", які варіювалися за ступенем тяжкості та тривалості. Повідомлялося про випадки ажитації, гіпертонії, гіпотонії, тремору, сонливості, розлади дихання та порушення харчування. Тому новонароджені мають перебувати під ретельним наглядом. Застосування препарату Торендо® під час вагітності можливе лише у випадку, якщо очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. При необхідності припинення терапії під час вагітності слід скасувати препарат поступово. Період грудного вигодовування У дослідженнях на тваринах рисперидон та 9-гідроксирисперидон проникали у грудне молоко. Було також продемонстровано, що рисперидон та 9-гідроксирисперидон у невеликих кількостях проникають у грудне молоко людини. Немає даних про побічні ефекти у немовлят при грудному вигодовуванні. Тому питання про грудне вигодовування має вирішуватися з урахуванням можливого ризику для дитини. Фертильність Як і інші препарати, які є антагоністами дофамінових D2-рецепторів, рисперидон збільшує рівень пролактину. Гіперпролактинемія може пригнічувати секрецію гіпоталамічного гонадотропін-рилізинг-гормону, що призводить до зниження секреції гіпофізарного гонадотропіну. Це, у свою чергу, може викликати пригнічення репродуктивної функції за рахунок порушення стероїдогенезу у статевих залозах у пацієнтів чоловічої та жіночої статі. У доклінічних дослідженнях значних ефектів немає.Побічна діяНайпоширенішими небажаними реакціями (частота виникнення ≥ 10 %) були: паркінсонізм, седація/сонливість, головний біль і безсоння. Паркінсонізм та акатизія є дозозалежними небажаними реакціями. Небажані реакції рисперидону в терапевтичних дозах наведені з розподілом за частотою та системами органів. Частоту небажаних реакцій класифікували так: дуже часто (≥ 1/10), часто (від ≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100), рідко (від ≥ 1/ 10000 до <1/1000 випадків), дуже рідко (<1/10000), частота невідома (нс може бути оцінена на основі наявних даних). У кожній групі небажані реакції представлені як зменшення їх серйозності. Лабораторні та інструментальні дані – часто: підвищення концентрації пролактину1 у сироватці крові, збільшення маси тіла; нечасто: подовження інтервалу QT на електрокардіограмі (ЕКГ), порушення ЕКГ, зниження маси тіла, підвищення активності ферментів печінки, зменшення кількості лейкоцитів у крові, підвищення температури тіла, збільшення кількості еозинофілів у крові, зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, збільшення активності креатинфос концентрації холестерину у плазмі крові; рідко: зниження температури тіла, підвищення концентрації тригліцеридів у плазмі крові. Порушення з боку серця – часто: тахікардія; нечасто: атріовентрикулярна блокада, блокада ніжок пучка Гіса, фібриляція передсердь, синусова брадикардія, відчуття серцебиття, порушення провідності; рідко: синусова аритмія. Порушення з боку судин – часто: підвищення артеріального тиску; нечасто: артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія, "припливи" крові до шкіри обличчя; рідко: легенева емболія, венозний тромбоз. Порушення з боку крові та лімфатичної системи – нечасто: нейтропенія, анемія, тромбоцитопенія; рідко: гранулоцитопенія, агранулоцитоз4. Порушення з боку нервової системи дуже часто: седація/сонливість, паркінсонізм2, головний біль; часто: акатизія2, запаморочення2, тремор2, дистонія2, летаргія, дискінезія2; нечасто: відсутність реакції на подразники, втрата свідомості, непритомність, пригнічений рівень свідомості, інсульт, минуща ішемічна атака, дизартрія, порушення уваги, гіперсомнія, постуральне запаморочення, порушення рівноваги, пізня дискінезія, порушення мови, порушення координації, гіпостезія. церебральна ішемія, порушення рухів, судоми2, психомоторна гіперактивність, дисгевзія, парестезія; рідко: злоякісний нейролептичний синдром, діабетична кома, цереброваскулярні порушення, тремор голови. Порушення з боку органу зору – часто: нечіткий зір, кон'юнктивіт; нечасто: окулярна гіперемія, порушення зору, виділення з очей, набряк області навколо очей, сухість очей, сльозотеча, світлобоязнь; рідко: зниження гостроти зору, мимовільні обертання очних яблук, глаукома, інтраопераційний синдром в'ялої радужки4, руховий розлад очей. Порушення з боку слуху та лабіринтні порушення – нечасто: біль у вусі, шум у вухах. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння – часто: задишка, носова кровотеча, кашель, закладеність носа, біль у ділянці гортані та глотки; нечасто: свистяче дихання, аспіраційна пневмонія, застій у легенях, порушення дихання, вологі хрипи, порушення прохідності дихальних шляхів, дисфонія; рідко: синдром апное уві сні, гіпервентиляція. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту – часто: блювання, діарея, запор, нудота, біль у ділянці живота, диспепсія, сухість слизової оболонки порожнини рота, дискомфорт у шлунку, зубний біль; нечасто: дисфагія, гастрит, нетримання калу, гіперсалівація, фекалома, гастроентерит, метеоризм; рідко: непрохідність кишечника, панкреатит, набряк губ, набряк язика, хейліт. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів – часто: енурез; нечасто: затримка сечовиділення, дизурія, нетримання сечі, поллакіурія. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин – часто: шкірний висип, еритема; нечасто: кропив'янка, екзема, ураження шкіри, порушення шкірних покривів, свербіж шкіри, акне, порушення забарвлення шкіри, алопеція, себорейний дерматит, сухість шкіри, гіперкератоз; рідко: токсикодермія, лупа; дуже рідко: набряк Квінке. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини – часто: артралгія, біль у спині, біль у кінцівках, скелетно-м'язовий біль, м'язові спазми; нечасто: м'язова слабкість, біль у шиї, набрякання суглобів, порушення пози, скутість у суглобах; рідко: рабдоміоліз. Порушення з боку ендокринної системи – рідко: порушення вироблення антидіуретичного гормону, глюкозурія. Порушення з боку обміну речовин та харчування – часто: підвищення апетиту, зниження апетиту; нечасто: цукровий діабет3, анорексія, полідипсія, гіперглікемія; рідко: гіпоглікемія, водна інтоксикація4, гіперінсулінемія4; дуже рідко: діабетичний кетоацидоз. Інфекційні та паразитарні захворювання – часто: пневмонія, грип, бронхіт, інфекції верхніх дихальних шляхів, інфекції сечовивідних шляхів, синусит, інфекції вуха; нечасто: вірусні інфекції, тонзиліт, запалення підшкірної жирової клітковини, середній отит, інфекції очей, локалізовані інфекції, акародерматит, інфекції дихальних шляхів, цистит, оніхомікоз; рідко: хронічний середній отит. Загальні розлади та порушення у місці введення – часто: пірексія, втома, генералізований набряк, периферичний набряк, астенія, біль у ділянці грудної клітки; нечасто: набряк особи, порушення ходи, погане самопочуття, повільність, грипоподібний стан, спрага, дискомфорт у ділянці грудної клітки, озноб; рідко: гіпотермія, синдром "скасування", похолодання кінцівок. Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій – часто: падіння. Порушення з боку імунної системи – нечасто: гіперчутливість; рідко: анафілактична реакція4. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів – рідко: жовтяниця. Порушення з боку статевих органів та молочної залози – нечасто: аменорея, сексуальна дисфункція, еректильна дисфункція, порушення еякуляції, галакторея, гінекомастія, порушення менструації2, виділення з піхви, дискомфорт та біль у грудях; рідко: приапізм4, затримка менструації, нагрубання молочних залоз, збільшення молочних залоз, виділення з молочних залоз. Вагітність післяпологові та перинатальні стани - рідко: синдром "скасування" у новонароджених4. Порушення психіки – дуже часто: безсоння2; часто: депресія, неспокій, збудження, порушення сну; нечасто: сплутаність свідомості, манії, зниження лібідо, млявість, нервозність, кошмарні сновидіння; рідко: аноргазмія, сплощення афекту. 1Гіперпролактинемія в деяких випадках може призводити до гінекомастії, порушень менструального циклу, аменореї та галактореї. 2Екстрапірамідні розлади можуть виявлятися як: паркінсонізм (гіперсалівація, кістково-м'язова скутість, паркінсонізм, слинотеча, ригідність за типом "зубчастого колеса", брадикінезія, гіпокінезія, маскоподібне обличчя, напруженість м'язів, акінезія, глабеллярного рефлексу), акатизія (акатизія, неспокій, гіперкінезія та синдром "неспокійних" ніг), тремор, дискінезія (дискінезія, посмикування м'язів, хореоатетоз, атетоз та міоклонус), дистонія. Дистонія включає дистонію, м'язові спазми, м'язову гіпертонію, кривошею, мимовільні м'язові скорочення, м'язову контрактуру, блефароспазм, рухи очного яблука, параліч язика, лицьовий спазм, ларингоспазм, міотонію, опістотонус, орофарингепаз. Тремор включає тремор та паркінсонічний тремор спокою. Також слід зазначити, що існує ширший ряд симптомів, які не завжди мають екстрапірамідне походження. Безсоння включає розлад засинання, інтрасомнічне розлад. Судоми включають великий епілептичний напад. Менструальні розлади включають нерегулярні менструації, олігоменорею. Набряк включає генералізований набряк, периферичний набряк, м'який набряк. 3У плацебо-контрольних дослідженнях цукровий діабет спостерігався у 0,18 % пацієнтів, які приймали рисперидон у порівнянні з 0,11 % пацієнтів у групі плацебо. У всіх клінічних дослідженнях в цілому частота розвитку цукрового діабету у пацієнтів, які приймали рисперидон, становила 0,43%. 4Не спостерігалися у клінічних дослідженнях рисперидону, але спостерігалися при постреєстраційному застосуванні рисперидону. Клас ефекти Як і при застосуванні інших антипсихотичних препаратів, було відзначено дуже рідкісні випадки подовження інтервалу QT у постмаркетинговому періоді спостереження. Інші класові ефекти з боку серцево-судинної системи, що спостерігаються при застосуванні антипсихотичних препаратів, що подовжують інтервал QT: шлуночкові аритмії, фібриляція шлуночків, шлуночкова тахікардія, раптова смерть, зупинка серця та поліморфна шлуночкова тахікардія на кшталт "пірует". Венозна тромбоемболія Випадки венозної тромбоемболії, включаючи легеневу емболію та випадки тромбозу глибоких вен, спостерігалися при застосуванні антипсихотичних препаратів (частота невідома). Збільшення маси тіла У ході плацебо-контрольованих досліджень у пацієнтів з шизофренією збільшення маси тіла не менше 7% через 6-8 тижнів спостерігалося у 18% пацієнтів, які приймають рисперидон, і у 9% пацієнтів, які приймають плацебо. У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів з маніакальними епізодами число випадків збільшення маси тіла на 7% і більше після 3-х тижнів лікування було порівняно у групі, яка приймає рисперидон (2,5%), та у групі, що приймає плацебо (2, 4 %), а групі активного контролю було трохи більше (3,5 %). У дітей із розладами поведінки під час довготривалих клінічних досліджень маса тіла збільшувалася в середньому на 7,3 кг після 12 місяців терапії. Очікуване збільшення маси тіла у дітей 5-12 років з нормальним розвитком становить 3-5 кг на рік, з 12-16 років – 3-5 кг на рік для дівчаток та близько 5 кг на рік для хлопчиків. Особливі групи пацієнтів Пацієнти похилого віку з деменцією Транзиторні ішемічні атаки та інсульт спостерігалися під час клінічних досліджень із частотою 1,4 % та 1,5 %, відповідно, у пацієнтів похилого віку з деменцією. Крім того, наступні побічні дії відзначалися у пацієнтів похилого віку з деменцією з частотою ≥ 5 % і з частотою, що принаймні вдвічі перевищує таку в інших популяціях пацієнтів: інфекції сечовивідних шляхів, периферичний набряк, летаргія та кашель. Діти Наступні побічні дії відзначалися у дітей (від 5 до 17 років) з частотою ≥ 5 % і з частотою, що принаймні вдвічі перевищує таку в інших популяціях пацієнтів у ході клінічних досліджень: сонливість/седація, втома, головний біль, підвищення апетиту, блювання, інфекції верхніх дихальних шляхів, закладеність носа, біль у животі, запаморочення, кашель, пірексія, тремор, діарея, енурез.Взаємодія з лікарськими засобамиРисперидон, як і будь-який інший антипсихотичний засіб, слід застосовувати з обережністю одночасно з лікарськими препаратами, що подовжують інтервал QT, наприклад, з антиаритмічними засобами ІА класу (хінідин, дизопірамід, прокаїнамід та ін.), ІІІ класу (аміодарон, соталол та ін.) , трициклічними антидепресантами (амітриптілін та ін.), тетрациклічними антидепресантами (мапротилін та ін.), деякими антигістамінними препаратами, іншими антипсихотичними засобами, деякими протималярійними препаратами (хінін, мефлохін та ін.), препаратами, що викликають брадикардію, а також інгібуючим метаболізмом рисперидону в печінці. Цей перелік не є вичерпним. Вплив застосування рисперидону на інші лікарські препарати Враховуючи підвищений ризик розвитку седативного ефекту, рисперидон слід застосовувати з обережністю одночасно з іншими лікарськими засобами центральної дії, включаючи етанол, опіати, антигістамінні препарати та бензодіазепіпи. Рисперидон може знижувати ефективність леводопи та інших агоністів дофаміну. При необхідності застосування такої комбінації, особливо на термінальній стадії хвороби Паркінсона, слід застосовувати мінімальну ефективну дозу кожного препарату. При застосуванні рисперидону одночасно з аітігіпертензивними препаратами в постмаркетинговому періоді спостерігалася клінічно значуща гіпотензія. Рисперидон не має клінічно значущої дії на фармакокінетику літію, вальпроату, дигоксину або топірамату. Вплив застосування інших лікарських засобів на рисперидон. При застосуванні карбамазепіну спостерігалося зниження концентрації активної антипсихотичної фракції рисперидону у плазмі. Аналогічні ефекти можуть спостерігатися при застосуванні інших індукторів ізоферменту CYP3A4 та Р-глікопротеїну (наприклад, рифампіцин, фенітоїн, фенобарбітал). При одночасному застосуванні та після відміни карбамазепіну або інших індукторів ізоферменту CYP3A4 та Р-глікопротеїну слід скоригувати дозу рисперидону. Флуоксетин і пароксетин, що інгібують ізофермент CYP2D6, можуть підвищити концентрацію рисперидону в плазмі крові та, меншою мірою, концентрацію активної антипсихотичної фракції. Передбачається, що інші інгібітори ізоферменту CYP2D6 (наприклад, хінідин) впливають на концентрацію рисперидону в плазмі так само. При одночасному застосуванні та після відміни флуоксетину або пароксетину слід скоригувати дозу рисперидону. Верапаміл, що інгібує ізофермент CYP3A4 та Р-глікопротеїн, збільшує концентрацію рисперидону в плазмі крові. Галантамін та донепезил не мають клінічно значущого впливу на фармакокінетику рисперидону та його активної антипсихотичної фракції. Фенотіазини, трициклічні антидепресанти та деякі β-адреноблокатори можуть збільшити концентрацію рисперидону у плазмі крові, однак це не впливає на концентрацію активної антипсихотичної фракції. Амітриптилін не впливає на фармакокінетику рисперидону та його активної антипсихотичної фракції. Циметидин і ранітидин збільшують біодоступність рисперидону, але мінімально впливають на концентрацію активної антипсихотичної фракції. Еритроміцин, що інгібує ізофермент CYP3A4, не впливає на фармакокінетику рисперидону та його активної антипсихотичної фракції. Одночасне застосування рисперидону з психостимуляторами (наприклад, метилфенідат) у дітей не супроводжувалося зміною фармакокінетичних параметрів та ефективності рисперидону. Одночасний прийом рисперидону з паліперидоном не рекомендується, оскільки паліперидон є активним метаболітом рисперидону, а комбінована терапія може призвести до збільшення концентрації активної антипсихотичної фракції.Спосіб застосування та дозиШизофренія Дорослі Препарат Торендо® може застосовуватись 1 або 2 рази на добу. Початкова доза становить 2 мг на добу. На другий день дозу можна збільшити до 4 мг на добу. З цього моменту дозу можна зберегти на колишньому рівні, або індивідуально коригувати при необхідності. Зазвичай оптимальною дозою є 4-6 мг на добу. У ряді випадків може бути виправдано більш повільне збільшення дози та нижчі початкова та підтримуюча дози. Дози вище 10 мг на добу нс показали більш високу ефективність порівняно з меншими дозами і можуть викликати появу екстрапірамідних симптомів. У зв'язку з тим, що безпека доз вище 16 мг на добу не вивчалася, дози вище за цей рівень застосовувати не рекомендується. Пацієнти похилого віку Рекомендована початкова доза – 0,5 мг 2 рази на добу. Дозу можна збільшувати індивідуально на 0,5 мг 2 рази на добу до 1-2 мг 2 рази на добу. Діти віком від 13 років Рекомендована початкова доза 0,5 мг на прийом 1 раз на добу вранці або ввечері. При необхідності дозування можна збільшити не менше ніж через 24 години на 0,5-1 мг на день до рекомендованої дози 3 мг на добу при добрій переносимості. Незважаючи на ефективність, продемонстровану при лікуванні шизофренії у підлітків дозами 1-6 мг на добу, не спостерігалося додаткової ефективності при дозах вище 3 мг на добу, а більші дози викликали більше побічних ефектів. Застосування доз вище 6 мг на добу не вивчалось. Пацієнтам, які мають стійку сонливість, рекомендується приймати половину добової дози 2 рази на добу. Маніакальні епізоди, пов'язані з біполярним розладом, середнього та тяжкого ступеня Дорослі Початкова доза препарату Торендо - 2 мг 1 раз на добу. При необхідності ця доза може бути збільшена не менше ніж через 24 години на 1 мг на добу. Для більшості пацієнтів оптимальною дозою є 1-6 мг на добу. Застосування доз вище 6 мг на добу у пацієнтів із маніакальними епізодами не вивчалось. Як і для будь-якої іншої симптоматичної терапії, доцільність продовження лікування препаратом Торендо® повинна регулярно оцінюватись та підтверджуватись. Пацієнти похилого віку Рекомендована початкова доза – 0,5 мг 2 рази на добу. Дозу можна збільшувати індивідуально на 0,5 мг 2 рази на добу до 1-2 мг 2 рази на добу. Досвід застосування у пацієнтів похилого віку обмежений, слід бути обережним. Діти від 10 років Рекомендована початкова доза 0,5 мг на прийом 1 раз на добу вранці або ввечері. При необхідності дозування можна збільшити не менше ніж через 24 години на 0,5 мг-1мг на добу до рекомендованої дози 1-2,5 мг на добу при добрій переносимості. Незважаючи на ефективність, продемонстровану при лікуванні маніакальних епізодів, пов'язаних з біполярним розладом у дітей дозами 0,5-6 мг на добу, не спостерігалося додаткової ефективності при дозах вище 2,5 мг на добу, а більші дози викликали більше побічних ефектів. Застосування доз вище 6 мг на добу не вивчалось. Пацієнтам, які мають стійку сонливість, рекомендується приймати половину добової дози 2 рази на добу. Неперервна агресія у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера, середнього та тяжкого ступеня Початкова доза, що рекомендується, становить 0,25 мг 2 рази на добу. При необхідності можливе збільшення дози по 0,25 мг 2 рази на добу з інтервалом не менше ніж 1 день. Оптимальна доза становить 0,5 мг 2 рази на день. У деяких пацієнтів ефективна доза може становити по 1 мг 2 рази на добу. Препарат Торендо не повинен застосовуватися більше 6 тижнів у пацієнтів з постійною агресією при деменції Альцгеймера. Під час лікування препаратом Торендо® необхідна часта та регулярна оцінка стану пацієнта для вирішення питання необхідності продовження терапії. На початку дозування, а також при необхідності збільшення дози слід застосовувати адекватні лікарські форми рисперидону з можливістю дозування по 0,25 мг. Безперервна агресія у структурі розладу поведінки Діти віком від 13 років (або з масою тіла 50 кг і більше) Рекомендована початкова доза препарату Торендо – 0,5 мг 1 раз на добу. При необхідності ця доза може бути збільшена на 0,5 мг 1 раз на добу не менш як через 24 години. Оптимальна доза становить 1 мг один раз на добу. Однак для деяких пацієнтів краще прийом по 0,5 мг на добу, тоді як деяким потрібне збільшення дози до 1,5 мг на добу. Тривале застосування препарату Торендо® у дітей та підлітків має проводитись під постійним контролем лікаря. Особливі групи пацієнтів Порушення функції нирок та печінки У пацієнтів з порушенням функції нирок знижено здатність виведення активної антипсихотичної фракції порівняно з іншими групами пацієнтів. У пацієнтів з порушенням функції печінки спостерігається підвищена концентрація вільної фракції рисперидону в плазмі крові. Початкова та підтримуюча доза відповідно до показань повинна бути зменшена в 2 рази, збільшення дози у пацієнтів з порушенням функції печінки та нирок має проводитися повільніше. Препарат Торендо® слід застосовувати з обережністю у цієї категорії пацієнтів. Спосіб застосування Всередину, незалежно від часу їди. Препарат Торендо слід скасовувати поступово. При різкому припиненні прийому антипсихотичних препаратів у високих дозах, у тому числі рисперидону, в дуже рідкісних випадках спостерігали розвиток синдрому "скасування" (нудота, блювота, підвищене потовиділення і безсоння), можливі рецидиви психотичних симптомів і поява мимовільних рухів (таких як та дискінезія). Перехід від терапії іншими антипсихотичними препаратами Після початку застосування препарату Торендо рекомендується поступове зниження дози іншого антипсихотичного препарату. У разі попередньої терапії депо-формами антипсихотичних препаратів терапію препаратом Торендо® рекомендується розпочинати замість наступної запланованої ін'єкції. Періодично слід оцінювати необхідність продовження застосування антипаркінсонічних лікарських засобів.ПередозуванняСимптоми: сонливість, седація, тахікардія, артеріальна гіпотензія, екстрапірамідні розлади, у поодиноких випадках подовження інтервалу QT та судоми. При передозуванні у пацієнтів, які одночасно приймають рисперидон н пароксетин, описано розвиток поліморфної шлуночкової тахікардії на кшталт "пірует". У разі гострого передозування необхідно враховувати можливість передозування від прийому кількох лікарських засобів. Лікування: забезпечити прохідність дихальних шляхів для адекватної оксигенації та вентиляції. Промивання шлунка (після інтубації, якщо пацієнт непритомний) та прийом активованого вугілля та проносних засобів слід проводити лише в тому випадку, якщо рисперидон був прийнятий не більше 1 години тому. Для своєчасного діагностування можливого порушення ритму серця необхідно якнайшвидше розпочати моніторування ЕКГ. Специфічний антидот відсутній, має проводитися відповідна симптоматична терапія. При зниженні артеріального тиску та судинному колапсі рекомендовано внутрішньовенне введення інфузійних розчинів та/або симпатоміметичних препаратів. У разі розвитку тяжких екстрапірамідних симптомів – антихолінергічні засоби.Ретельне медичне спостереження та моніторування ЕКГ проводять до повного зникнення симптомів інтоксикації.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПацієнти похилого віку з деменцією Підвищення смертності у пацієнтів похилого віку із деменцією За результатами мета-аналізу клінічних досліджень у пацієнтів похилого віку з деменцією, які застосовували атипові антипсихотичні препарати, виявлено збільшення смертності порівняно з групою плацебо. Смертність у пацієнтів, які отримували рисперидон або плацебо, склала 4,0% та 3,1% відповідно. Середній вік померлих пацієнтів становить 86 років (діапазон 67-100 років). За даними двох великих спостережних досліджень, у пацієнтів похилого віку з деменцією при лікуванні типовими антипсихотичними препаратами відзначається невелике збільшення ризику смерті порівняно з таким у пацієнтів, які не отримують лікування. На даний момент зібрано недостатньо даних для точної оцінки вказаного ризику. Невідома причина підвищення даного ризику. Також не визначено ступінь,в якій підвищення смертності можна застосовувати до антипсихотичних препаратів, а не до особливостей цієї групи пацієнтів. Одночасне застосування з фуросемідом При одночасному прийомі фуросеміду та рисперидону внутрішньо у пацієнтів похилого віку з деменцією спостерігалася підвищена смертність (7,3 %, середній вік 89 років, діапазон 75-97 років) порівняно з групою, яка приймала лише рисперидон (3,1 %, середній вік 84). року, діапазон 70-96 років) та групою, яка приймала тільки фуросемід (4,1%, середній вік 80 років, діапазон 67-90 років). Збільшення смертності при застосуванні фуросеміду одночасно з рисперидоном відзначалося у 2-х із 4-х клінічних досліджень. Одночасне застосування рисперидону з іншими діуретиками (переважно з тіазидними діуретиками в малих дозах) не супроводжувалося підвищенням смертності. Не встановлено патофізіологічних механізмів, що пояснюють це спостереження. Проте, слід дотримуватися особливої обережності при застосуванні препарату в таких випадках. Перед застосуванням необхідно ретельно оцінювати співвідношення ризик/корисність. Не виявлено збільшення смертності у пацієнтів, які одночасно приймають інші діуретики одночасно з рисперидоном. Незалежно від терапії, дегідратація є загальним фактором ризику смертності і має ретельно контролюватись у пацієнтів похилого віку з деменцією. Цереброваскулярні небажані явища У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів з деменцією, які приймають деякі атипові антипсихотичні препарати, спостерігалося підвищення ризику побічних ефектів цереброваскулярних приблизно в 3 рази. Зведені дані 6-ти плацебо-контрольованих досліджень, що включали переважно пацієнтів похилого віку з деменцією (вік понад 65 років) демонструють, що цереброваскулярні побічні ефекти (серйозні та несерйозні) виникали у 3,3 % (33/1009) пацієнтів, які приймали рисперидон і у 1,2% (8/712) пацієнтів, які приймали плацебо. Співвідношення ризиків складало 2,96 (1,34, 7,50) при довірчому інтервалі 95%. Механізм підвищення ризику невідомий. Не можна виключити збільшення ризику при застосуванні інших антипсихотичних препаратів або інших популяціях пацієнтів.Препарат Торендо® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із факторами ризику розвитку інсульту. Ризик розвитку цереброваскулярних небажаних явищ у пацієнтів з деменцією змішаного або судинного типу був значно вищим, ніж у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера. Отже, рисперидон не слід застосовувати у пацієнтів з деменцією будь-якого типу, крім деменції, що зумовлена хворобою Альцгеймера. Необхідно оцінити співвідношення ризик/корисність перед застосуванням препарату Торендо® у пацієнтів похилого віку з деменцією з огляду на фактори ризику розвитку інсульту у конкретного пацієнта. Пацієнтів та осіб, які доглядають їх, слід інформувати про негайне повідомлення лікаря про можливі прояви цереброваскулярних порушень (таких як раптова слабкість або нерухомість/нечутливість в області особи, ніг, рук, а також утруднення мови та порушення зору). Слід негайно вжити необхідних лікувальних заходів, включаючи скасування прийому рисперидону. Препарат Торендо® може застосовуватися тільки для короткочасної терапії безперервної агресії у пацієнтів з деменцією, обумовленою хворобою Альцгеймера, середнього та тяжкого ступеня, як доповнення до нефармакологічних методів корекції, у разі їх неефективності або обмеженої ефективності, і коли є ризик заподіяння шкоди пацієнтом або іншим особам. Необхідно постійно оцінювати стан пацієнта та необхідність продовження терапії рисперидоном. Ортостатична гіпотензія У зв'язку з α-адреноблокуючою дією рисперидону у деяких пацієнтів можливий розвиток ортостатичної гіпотензії, особливо в період початкового підбору дози. Описано випадки клінічно значущої артеріальної гіпотензії при одночасному застосуванні рисперидону з антигіпертензивними препаратами у постмаркетинговому періоді. Препарат Торендо® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями (наприклад, хронічна серцева недостатність, інфаркт міокарда, порушення провідності серцевого м'яза, дегідратація, гіповолемія або цереброваскулярні захворювання). Також потрібна відповідна корекція дози. Рекомендується оцінити можливість зниження дози у разі розвитку артеріальної гіпотензії. Лейкопенія, нейтропепія та агранулоцитоз Випадки лейкопенії, нейтропенії та агранулоцитозу були описані при застосуванні антипсихотичних засобів, у тому числі при застосуванні препарату Торендо®. Агранулоцитоз відзначався дуже рідко. Пацієнти з клінічно значущою нейтропенією повинні перебувати під ретельним наглядом щодо підвищення температури або інших симптомів інфекції, і негайно розпочинати лікування при виникненні таких симптомів. Пацієнти з тяжкою формою нейтропенії (абсолютна кількість нейтрофілів Пізня дискінезія/екстрапірамідні симптоми Терапія антагоністами дофамінових рецепторів може викликати пізню дискінезію, яка характеризується ритмічними мимовільними рухами, переважно язика та/або мімічної мускулатури. Виникнення екстрапірамідних симптомів є фактором ризику пізньої дискінезії. При виникненні у пацієнта об'єктивних або суб'єктивних симптомів, що вказують на пізню дискінезію, слід розглянути доцільність відміни всіх антипсихотичних препаратів, включаючи препарат Торендо®. Злоякісний нейролептичний синдром (ЗНЗ) При терапії антипсихотичними препаратами можливий розвиток ЗНС, що характеризується гіпертермією, ригідністю м'язів, нестабільністю функції вегетативної нервової системи, пригніченням свідомості та підвищенням концентрації креатинфосфокінази в плазмі крові, а також міоглобінурією (рабдоміоліз) та гострою нирковою недостатністю. При виникненні у пацієнта об'єктивних або суб'єктивних симптомів ЗНС необхідно негайно відмінити всі антипсихотичні препарати, включаючи препарат Торендо®. Хвороба Паркінсона та деменція з тільцями Леві Застосування антипсихотичних препаратів, включаючи препарат Торендо®, у пацієнтів з хворобою Паркінсона або деменцією з тільцями Леві має проводитися з обережністю, оскільки у обох груп пацієнтів підвищений ризик розвитку ЗНС та збільшена чутливість до антипсихотичних препаратів (включаючи притуплення больової чутливості, сплутаність свідомості) нестабільність з частими падіннями та екстрапірамідні симптоми). При прийомі рисперидону можливе погіршення перебігу хвороби Паркінсону. Гіперглікемія та цукровий діабет Описано випадки розвитку гіперглікемії, цукрового діабету та посилення перебігу цукрового діабету. У деяких випадках відмічено попереднє терапії збільшення маси тіла, яке можна розцінювати як сприятливий фактор. У дуже поодиноких випадках спостерігали розвиток кетоацидозу та рідко – діабетичної коми. Як при прийомі будь-яких антипсихотичних засобів пацієнти повинні перебувати під наглядом лікаря, слід контролювати симптоми гіперглікемії (такі як полідипсія, поліурія, поліфагія та слабкість). У пацієнтів із цукровим діабетом слід регулярно контролювати концентрацію глюкози у сироватці крові. Збільшення маси тіла Спостерігається значне збільшення маси тіла. Необхідно проводити регулярний контроль за масою тіла пацієнтів. Гіперпролактинемія На підставі результатів досліджень in vitro зроблено припущення, що ріст пухлинних клітин молочних залоз може стимулюватися пролактином. Незважаючи на те, що в клінічних та епідеміологічних дослідженнях не виявлено чіткого зв'язку гіперпролактинемії з прийомом антипсихотичних препаратів, слід бути обережним при застосуванні рисперидону пацієнтам з обтяженим анамнезом. Препарат Торендо® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з існуючою гіперпролактинемією та у пацієнтів з можливими пролактин-залежними пухлинами. Подовження інтервалу QT У дуже поодиноких випадках відзначено подовження інтервалу QT у постмаркетинговому періоді. Як і при застосуванні інших антипсихотичних засобів, слід бути обережним при застосуванні препарату Торендо® у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями, подовженням інтервалу QT у сімейному анамнезі, брадикардією, порушеннями електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпомагніємія), оскільки це може підвищити ризик аритмогенного або при одночасному застосуванні з препаратами, що подовжують інтервал QT. Судоми Препарат Торендо® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із судомами в анамнезі або при станах, що супроводжуються зниженням порога судомної активності. Пріапізм Оскільки рисперидон має α-адреноблокуючий ефект, при застосуванні можливий розвиток приапізму. Порушення регуляції температури тіла При застосуванні антипсихотичних препаратів описується такий небажаний ефект, як порушення терморегуляції. Необхідно дотримуватись обережності при застосуванні препарату Торендо® у пацієнтів, які можуть зазнавати впливу факторів, що викликають підвищення температури тіла, таких як інтенсивне фізичне навантаження, дегідратація, висока температура навколишнього середовища, одночасне застосування з препаратами, що мають антихолінергічну активність. Протиблювотний ефект У доклінічних дослідженнях застосування рисперидону спостерігався протиблювотний ефект. Даний ефект при виникненні у людей може маскувати ознаки та симптоми передозування деяких препаратів або таких захворювань, як кишкова непрохідність, синдром Рейє та пухлина мозку. Порушення функції нирок та печінки У пацієнтів із порушенням функції нирок здатність до виведення активної антипсихотичної фракції нижча, ніж у дорослих пацієнтів із нормальною функцією нирок. У пацієнтів з порушенням функції печінки підвищується концентрація вільної фракції рисперидону у плазмі. Венозна тромбоемболія При застосуванні атипсихотичних препаратів описані випадки венозної тромбоемболії. Необхідно виявляти всі можливі фактори ризику розвитку тромбоемболічних ускладнень до початку та під час терапії препаратом Торендо® та вживати профілактичних заходів. Інтраопераційний синдром в'ялої райдужної оболонки Інтраопераційний синдром в'ялої райдужної оболонки (ІСДР) відзначався під час операції з приводу катаракти у пацієнтів, які отримували препарати, що мають антагонізм до альфа1-адренорецепторів, включаючи препарат Торендо®. ІСДР може підвищувати ризик ускладнень з боку органу зору під час та після проведення операції. Необхідно заздалегідь поінформувати хірурга-офтальмолога про застосування препаратів, що мають антагонізм до альфа1-адренорецепторів в даний час або в минулому. Потенційна користь відміни терапії препаратами, що мають антагонізм до альфаг1-адренорецепторів до операції з приводу катаракти не встановлено. Необхідно оцінити співвідношення користі та ризику відміни терапії антипсихотичним засобом. Діти та підлітки Перед застосуванням препарату Торендо® у дітей або підлітків з розумовою відсталістю необхідно провести ретельну оцінку їх стану щодо наявності фізичних або соціальних причин агресивної поведінки, таких як біль або неадекватні вимоги соціального середовища. Седативний ефект рисперидону повинен ретельно відстежуватися в даній популяції через можливий вплив на здатність до навчання. Зміна часу прийому рисперидону може знизити вплив седації на увагу підлітків та дітей. Застосування рисперидону було пов'язане із збільшенням середніх показників маси тіла та індексу маси тіла. Зміни зростання під час довгострокових досліджень перебували у межах очікуваних вікових норм. Вплив тривалого прийому рисперидону на статевий розвиток та зростання повністю не вивчений. У зв'язку з можливим впливом тривалої гіперпролактинемії на ріст та статевий розвиток у дітей та підлітків, повинна проводитися регулярна клінічна оцінка гормонального статусу, у тому числі вимірювання росту, маси тіла, спостереження за статевим розвитком, менструальним циклом та іншими можливими пролактин-залежними ефектами. Під час терапії рисперидоном має проводитися регулярне обстеження з метою виявлення екстрапірамідних симптомів та інших рухових розладів. Спеціальна інформація про допоміжні речовини До складу препарату Торендо входить лактоза, у зв'язку з чим його не слід застосовувати пацієнтам з непереносимістю лактози, дефіцитом лактази, синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Препарат Торендо® може в невеликій або помірній мірі впливати на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. Пацієнтам слід рекомендувати відмовитися від керування автомобілем та від роботи з механізмами до з'ясування їх індивідуальної чутливості до препарату.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Рісперидон - 0,50 мг/1,00 мг/2,00 мг; Допоміжні речовини: манітол, бутилметакрилату, диметиламіноетилметакрилату та метилметакрилату сополімер [1:2:1], повідон-К25, целюлоза мікрокристалічна, гіпоролоза низькозаміщена, аспартам, кросповідон, барвник заліза оксид червоний (Е17 сорбітол, м'яти польова олія, левоментол), ароматизатор ментоловий (мальтодекстрин кукурудзяний, ароматичні компоненти), кальцію силікат, магнію стеарат. По 10 таблеток у блістер із комбінованого матеріалу ОПА/Ал/ПВХ, ПЕТ/Ал фольги (OPA/Al/PVC, РЕТ/Аl peel off foil). По 3 блістери в пачку картонну разом з інструкцією із застосування.Опис лікарської формиКруглі, злегка двоопуклі таблетки світло-рожевого кольору з видимими вкрапленнями.Фармакотерапевтична групаАнтипсихотичне засіб (нейролептик).ФармакокінетикаВсмоктування Рисперидон після перорального прийому повністю абсорбується, досягаючи максимальних концентрацій у плазмі крові через 1-2 години. Абсолютна біодоступність рисперидону після внутрішнього прийому становить 70%. Відносна біодоступність після прийому внутрішньо рисперидону у формі таблеток становить 94% порівняно з рисперидоном у формі розчину. Прийом їжі не впливає на абсорбцію препарату, тому рисперидон можна застосовувати незалежно від часу їди. Рівноважна концентрація рисперидону в організмі у більшості пацієнтів досягається протягом 1 дня. Рівноважна концентрація 9-гідроксирисперидону досягається протягом 4-5 днів. Розподіл Рисперидон швидко розподіляється в організмі. Об'єм розподілу становить 1-2 л/кг. У плазмі крові рисперидон зв'язується з альбуміном та альфа1-кислим глікопротеїном. Рисперидон на 90% зв'язується білками плазми крові, 9-гідроксирисперидон – на 77%. Метаболізм та виведення Рисперидон метаболізується у печінці за участю ізоферменту CYP2D6. Основний метаболіт - 9-гідроксирисперидон, який має подібну фармакологічну активність з рисперидоном. Рисперидон та 9-гідроксирисперидон складають активну антипсихотичну фракцію. Ізофермент CYP2D6 схильний до генетичного поліморфізму. У пацієнтів з інтенсивним метаболізмом за ізоферментом CYP2D6 рисперидон швидко перетворюється на 9-гідроксирисперидон, тоді як у пацієнтів із слабким метаболізмом за ізоферментом CYP2D6 цей процес відбувається значно повільніше. Хоча у пацієнтів з інтенсивним метаболізмом концентрація риснеридону нижча, а концентрація 9-гідроксирисперидону вища, ніж у пацієнтів із слабким метаболізмом, фармакокінетика активної антипсихотичної фракції після прийому однієї або кількох доз подібна до двох груп пацієнтів. Іншим шляхом метаболізму рисперидону є N-дезалкілювання. Дослідження в умовах in vitro на мікросомах печінки людини показали, що рисперидон у клінічно значущих концентраціях суттєво не інгібує метаболізм лікарських препаратів, що біотрансформуються під дією ізоферментів системи цитохрому Р450, у тому числі CYP1A2, CYP2A6, CYP2C8/Y та CYP3A5. Через тиждень після початку прийому риснеридону 70% дози виводиться нирками (при цьому виведення рисперидону і 9-гідроксириснеридону нирками становить 35-45% від прийнятої дози, частина, що залишилася, - неактивні метаболіти) і 14% - через кишечник. Після прийому внутрішньо у пацієнтів з психозами період напіввиведення (Т1/2) рисперидону становить близько 3-х годин, Т1/2 9-гідроксирисперидону та активної антипсихотичної фракції – 24 години. Лінійність Концентрація рисперидону в плазмі прямо пропорційна прийнятій дозі в терапевтичному діапазоні доз. Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Пацієнти похилого віку, пацієнти з порушенням функції печінки та нирок Після одноразового прийому рисперидону у пацієнтів похилого віку концентрація активної антипсихотичної фракції у плазмі збільшилася в середньому на 43%, Т1/2 – на 38%, а кліренс – знизився на 30%. У пацієнтів з нирковою недостатністю спостерігалося підвищення плазмової концентрації та зниження кліренсу активної антипсихотичної фракції в середньому на 60%. У пацієнтів з печінковою недостатністю концентрації рисперидону в плазмі не змінювалися, однак середня концентрація вільної фракції рисперидону збільшувалася на 35%. Діти Фармакокінетика рисперидону, 9-гідроксирисперидону та активної антипсихотичної фракції у дітей співставна з такою у дорослих пацієнтів. Підлога, расова приналежність, куріння Популяційний фармакокінетичний аналіз не виявив очевидного впливу статі, раси чи куріння на фармакокінетику рисперидону та активної антипсихотичної фракції.ФармакодинамікаРисперидон - селективний моноамінергічний антагоніст, має високу спорідненість до серотонінових 5-НТ2 і дофамінових D2-рецепторів. Рисперидон також зв'язується з альфа1-адренорецепторами та меншою мірою з H1-гістаміновими та альфа2-адренорецепторами. Має слабко виражену афінність до 5-НТ1A-, 5-НТ1C-, 5-НТ1D-серотонінергічних, D1-дофамінергічних рецепторів і галоперидолчутливих ділянок зв'язування сигма-рецепторів, незначною афінністю до 5-НТ1B- і 5-НТ3. Не має здатності взаємодіяти з м-холінергічними та бета1-, бета2-адренергічними рецепторами. Рисперидон зменшує продуктивну симптоматику шизофренії, викликає менше пригнічення моторної активності та меншою мірою індукує каталепсію, ніж класичні нейролептики. Збалансований центральний антагонізм до серотоніну та дофаміну знижує ймовірність розвитку екстрапірамідних порушень та розширює терапевтичну дію препарату з охопленням негативних та афективних симптомів шизофренії.Показання до застосуванняЛікування шизофренії у дорослих та дітей віком від 13 років. Лікування маніакальних епізодів, пов'язаних з біполярним розладом, середнього та тяжкого ступеня у дорослих та дітей віком від 10 років. Короткострокове (до 6 тижнів) лікування безперервної агресії у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера, середнього та тяжкого ступеня, що не піддається нефармакологічним методам корекції, та за наявності ризику заподіяння шкоди пацієнтом самому собі або іншим особам. Короткострокове (до 6 тижнів) симптоматичне лікування безперервної агресії у структурі розладу поведінки у дітей віком від 5 років та старше з розумовою відсталістю, діагностованою відповідно до критеріїв DSM-IV, при якій через тяжкість агресії або іншої деструктивної поведінки потрібне медикаментозне лікування. Фармакотерапія має бути частиною комплексної програми лікування, у тому числі психологічних та освітніх заходів. Рисперидон повинен призначатися фахівцем у галузі дитячої неврології та дитячої психіатрії або лікарем, добре знайомим із лікуванням розладів поведінки у дітей та підлітків.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до рисперидону або до будь-яких інших компонентів препарату. Фенілкетонурія. Вроджена нестерпність фруктози. З обережністю: Захворювання серцево-судинної системи (хронічна серцева недостатність, перенесений інфаркт міокарда, порушення провідності серцевого м'яза); гіпотензія (необхідна корекція дози препарату); зневоднення та гіповолемія; порушення мозкового кровообігу; хвороба Паркінсона; судоми (у тому числі в анамнезі); тяжка ниркова та/або печінкова недостатність; зловживання лікарськими засобами чи лікарська залежність; стани, що призводять до розвитку тахікардії типу "пірует" (брадикардія, порушення електролітного балансу, одночасне застосування лікарських засобів, що подовжують інтервал QT); порушення метаболізму, включаючи гіперглікемію, дисліпідемію (потрібний контроль ваги пацієнта); гіперпролактинемія; лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз; пухлина мозку, кишкова непрохідність, випадки гострого передозування ліків, синдром Рейс (протиблювотний ефект рисперидону може маскувати симптоми цих станів); фактори ризику розвитку тромбоемболії венозних судин; хвороба дифузних тілець Леві; застосування у пацієнтів похилого віку із цереброваскулярною деменцією; вагітність; одночасне застосування з фуросемідом.Вагітність та лактаціяВагітність Контрольованих досліджень застосування рисперидону у вагітних жінок не проводилося. У дослідженнях на тваринах рисперидон не мав тератогенної дії, проте спостерігалися інші види токсичної дії на репродуктивну систему. Потенційний ризик застосування рисперидону у людини не відомий. При застосуванні антипсихотичних засобів (у тому числі рисперидону) протягом третього триместру вагітності у новонародженого розвивалися оборотні екстрапірамідні симптоми та/або синдром "скасування", які варіювалися за ступенем тяжкості та тривалості. Повідомлялося про випадки ажитації, гіпертонії, гіпотонії, тремору, сонливості, розлади дихання та порушення харчування. Тому новонароджені повинні перебувати під пильним наглядом. Застосування препарату Торендо Кутаб під час вагітності можливе лише в тому випадку, якщо очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. При необхідності припинення терапії під час вагітності слід відміну препарату поступово. Період грудного вигодовування У дослідженнях на тваринах рисперидон та 9-гідроксирисперидон проникали у грудне молоко. Було також продемонстровано, що рисперидон та 9-гідроксирисперидон у невеликих кількостях проникають у грудне молоко людини. Немає даних про розвиток побічних ефектів у немовлят при грудному вигодовуванні. Тому питання про грудне вигодовування має вирішуватися з урахуванням можливого ризику для дитини. Фертильність Як і інші препарати, які є антагоністами дофамінових D2-рецепторів, рисперидон збільшує концентрацію пролактину в плазмі. Гіперпролактинемія може пригнічувати секрецію гіпоталамічного гонадотропін-рилізинг-гормону, що призводить до зниження секреції гіпофізарного гонадотропіну. Це, у свою чергу, може викликати пригнічення репродуктивної функції за рахунок порушення стероїдогенезу у статевих залозах у пацієнтів чоловічої та жіночої статі. У доклінічних дослідженнях значних ефектів немає.Побічна діяНайпоширенішими побічними реакціями (частота виникнення ≥ 5%) були безсоння, неспокій, головний біль, інфекції верхніх дихальних шляхів, паркінсонізм. Дозозалежними побічними реакціями є паркінсонізм та акатізія. Побічні ефекти рисперидону, зазначені в клінічних дослідженнях рисперидону в лікарських формах для внутрішнього прийому та в ін'єкційній формі пролонгованої дії, а також отримані в ході постреєстраційного спостереження, наведені з розподілом за частотами та системами органів. Частоту побічних ефектів класифікували так: дуже часто (≥ 1/10 випадків), часто (від ≥ 1/100 до Інфекційні та паразитарні захворювання – часто: пневмонія, грип, бронхіт, інфекції верхніх дихальних шляхів, інфекції сечовивідних шляхів, синусит, інфекції вуха; нечасто: вірусні інфекції, тонзиліт, запалення підшкірної жирової клітковини, середній отит, інфекції очей, локалізовані інфекції, акародерматит, інфекції дихальних шляхів, цистит, оніхомікоз; рідко: інфекції нижніх дихальних шляхів, середній хронічний отит, інфекції, підшкірний абсцес. Порушення з боку органів крові та лімфатичної системи – нечасто: нейтропенія, зниження кількості лейкоцитів, анемія, тромбоцитопенія, зниження гематокриту, зниження кількості еозинофілів, зниження гемоглобіну; рідко: гранулоцитопенія, агранулоцитоз. Порушення з боку імунної системи – нечасті: реакції гіперчутливості до компонентів препарату; рідко: лікарська гіперчутливість, анафілактична реакція. Порушення з боку ендокринної системи – часто: підвищення рівня пролактину1; рідко: порушення вироблення антидіуретичного гормону, глюкозурія. Порушення з боку обміну речовин та харчування – часто: збільшення маси тіла, підвищення апетиту, зниження апетиту; нечасто: зменшення маси тіла, цукровий діабет3, анорексія, полідипсія, гіперглікемія, підвищення концентрації холестерину у плазмі; рідко: гіпоглікемія, водна інтоксикація, підвищення інсуліну, підвищення концентрації тригліцеридів у плазмі; дуже рідко: діабетичний кетоацидоз. Порушення психіки – дуже часто: безсоння; часто: занепокоєння, порушення, сну, тривога, депресія; нечасто: сплутаність свідомості, манії, зниження лібідо, млявість, нервозність, кошмари; рідко: аноргазмія, сплощення афекту. Порушення з боку нервової системи – дуже часто: паркінсонізм2, головний біль, сонливість, седація; часто: акатизія2, запаморочення2, тремор2, дистонія2, летаргія, дискінезія2; нечасто: відсутність реакції на подразники, втрата свідомості, знижений рівень свідомості, непритомність, порушення свідомості, інсульт, транзиторна ішемічна атака, дизартрія, порушення уваги, гінерсомнія, постуральне запаморочення, порушення рівноваги, пізня дискінезія, порушення мови, порушення координації, смакових відчуттів, спотворення смаку, судоми, церебральна ішемія, порушення рухів, психомоторне збудження, парестезія; рідко: злоякісний нейролептичний синдром (ЗНС), діабетична кома, цереброваскулярні порушення, тремор голови; частота невідома: заїкуватість. Порушення з боку органу зору – часто: нечіткий зір, кон'юнктивіт; нечасто: гіперемія кон'юнктиви, порушення зору, виділення з очей, періорбітальний набряк, сухість очей, посилена сльозотеча, світлобоязнь; рідко: зниження гостроти зору, порушення руху очей, мимовільні обертання очних яблук, утворення кірок на краю століття, глаукома, інтраопераційний синдром "в'ялої" райдужної оболонки (ІСДР), оклюзія артерії сітківки. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення – нечасто: вертиго, біль у вусі, шум у вухах. Порушення з боку серця – часто: тахікардія; нечасто: атріовентрикулярна блокада, блокада правої або лівої ніжок пучка Гіса, фібриляція передсердь, відчуття серцебиття, порушення провідності серця, подовження інтервалу QT на ЕКГ, брадикардія, відхилення на ЕКГ; рідко: синусова аритмія; синусова брадикардія; частота невідома: атріовентрикулярна блокада І ступеня. Порушення з боку судин – часто: артеріальна гіпертензія; нечасто: гіпотензія, ортостатична гіпотензія, припливи; рідко: легенева емболія, тромбоз глибоких вен. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння – часто: задишка, носова кровотеча, кашель, закладеність носа, біль у ділянці гортані та глотки; нечасто: свистяче дихання, аспіраційна пневмонія, застій у легенях, порушення дихання, вологі хрипи, порушення прохідності дихальних шляхів, дисфонія; рідко: синдром апное уві сні, гіпервентиляція. Порушення з боку травної системи – часто: блювання, діарея, запор, нудота, біль у ділянці живота, диспепсія, сухість слизової оболонки порожнини рота, дискомфорт у ділянці живота, гіперсалівація, зубний біль; нечасто: дисфагія, гастрит, нетримання калу, фекалому, гастроентерит, метеоризм; рідко: непрохідність кишечника, панкреатит, набряк губ, набряк язика, хейліт; дуже рідко: ілеус. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів – нечасто: підвищення активності трансаміназ, гамма-глутамілтрансферази, “печінкових” ферментів (зокрема, підвищення рівня активності аланінамінотрансферази) у плазмі крові; рідко: жовтяниця. Порушення з боку колії та підшкірних тканин – часто: шкірний висип, еритема; нечасто: кропив'янка, ураження шкіри, порушення цілісності шкірних покривів, свербіж шкіри, акне, вугровий висип, зміна кольору шкіри, алопеція, себорейний дерматит, сухість шкіри, гіперкератоз, екзема; рідко: лікарський висип, лупа; дуже рідко: набряк Квінке. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини – часто: м'язові спазми, скелетно-м'язові болі, артралгія, біль у спині, біль у кінцівках, біль у сідницях; нечасто: підвищення активності креатинфосфокінази в плазмі крові, м'язова слабкість, міалгія, біль у шиї, набрякання суглобів, порушення постави, скутість у суглобах, м'язові болі у грудях; рідко: рабдоміоліз. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів – часто: енурез, нетримання сечі; нечасто: затримка сечовиділення, дизурія, поллакіурія. Вагітність, післяпологові та перинатальні стани - рідко: синдром "скасування" у новонароджених. Порушення з боку статевих органів та молочної залози - нечасто: аменорея, сексуальна дисфункція, еректильна дисфункція, порушення еякуляції, галакторея, гінекомастія, розлад менструального циклу, виділення з піхви, біль у ділянці молочної залози, дискомфорт у ділянці молочної залози; рідко: пріапізм, затримка менструації, нагрубання молочних залоз, збільшення молочних залоз, виділення з молочних залоз. Загальні розлади та порушення у місці введення – часто: набряк, пірексія, втома, периферичний набряк, генералізований набряк, астенія, біль у ділянці грудної клітки, біль; нечасто: набряк особи, порушення ходи, погане самопочуття, повільність, грипоподібний стан, нездужання, спрага, дискомфорт у ділянці грудної клітки, озноб, підвищення температури тіла, дискомфорт; рідко: гіпотермія, зниження температури тіла, синдром "скасування", похолодання кінцівок, індурація. Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій – часто: падіння; Нечасто: біль під час процедур. 1 - гіперпролактинемія в деяких випадках може призводити до гінекомастії, порушень менструального циклу, аменореї та галактореї. 2 - екстрапірамідні розлади можуть проявлятися як паркінсонізм (гіперсалівація, кістково-м'язова скутість, паркінсонізм, слинотеча, ригідність нотину "зубчастого колеса", брадикінезія, гіпокінезія, маскоподібне обличчя, напруженість м'язів, акінезія, порушення глабеллярного рефлексу, паркінсонічний тремор спокою), акатизія (акатизія, занепокоєння, гіперкінезія та синдром "неспокійних" ніг), тремор, дискінезія (дискінезія, посмикування м'язів, хореоатетоз, атетоз та міоклонус), дистонія. Термін "дистонія" включає дистонію, м'язові спазми, м'язову гіпертонію, кривошею, мимовільні м'язові скорочення, м'язову контрактуру, блефароспазм, рухи очного яблука, параліч язика, лицьовий спазм, ларингоспазм. міотонію, опистотонус, орофарингеальний спазм, плеврототонус, спазм язика та тризм. Тремор включає тремор та паркінсонічний тремор спокою. Також слід зазначити, що існує ширший ряд симптомів, які не завжди мають екстрапірамідне походження. Безсоння включає розлад засипання, і нтрасом ні чесное розлад. Судоми включають великий судомний напад. Менструальні розлади включають нерегулярні менструації, олігоменорею. Набряк включає генералізований набряк, периферичний набряк, м'який набряк. 3 - у плацебо-контрольованих дослідженнях цукровий діабет спостерігався у 0,18% пацієнтів, які приймали рисперидон, порівняно з 0,11% пацієнтів у групі плацебо. У всіх клінічних дослідженнях, загалом, частота розвитку цукрового діабету у пацієнтів, які приймали рисперидон, становила 0,43%. Небажані ефекти при застосуванні паліперидону Паліперидон є активним метаболітом рисперидону, тому профілі побічних реакцій рисперидону та паліперидону взаємопов'язані. На додаток до перерахованих вище, при застосуванні паліперидону були відзначені наступні побічні реакції, які можуть виникнути і при застосуванні рисперидону: Серцево-судинна система: синдром постуральної ортостатичної тахікардії. Клас-ефекти Як і при застосуванні інших антипсихотичних препаратів, було відзначено дуже рідкісні випадки подовження інтервалу QT у постмаркетинговому періоді спостереження. Інші клас-ефекти з боку серцево-судинної системи, що спостерігаються при застосуванні антипсихотичних препаратів, що подовжують інтервал QT: шлуночкові аритмії, фібриляція шлуночків, шлуночкова тахікардія, раптова смерть, зупинка серця та поліморфна шлуночкова тахікардія типу "пірет". Венозна тромбоемболія Випадки венозної тромбоемболії, включаючи легеневу емболію та випадки тромбозу глибоких вен, спостерігалися при застосуванні антипсихотичних препаратів (частота невідома). Збільшення маси тіла У ході плацебо-контрольованих досліджень у пацієнтів з шизофренією збільшення маси тіла не менше 7% через 6-8 тижнів спостерігалося у 18% пацієнтів, які приймають рисперидон, і у 9% пацієнтів, які приймають плацебо. У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів з маніакальними епізодами число випадків збільшення маси тіла на 7% і більше після 3-х тижнів лікування було порівняно у групі, яка приймає рисперидон (2,5%), та у групі, що приймає плацебо (2, 4%), а групі активного контролю було трохи більше (3,5%). У дітей із розладами поведінки під час довготривалих клінічних досліджень маса тіла збільшувалася в середньому на 7,3 кг після 12 місяців терапії. Очікуване збільшення маси тіла у дітей 5-12 років з нормальним розвитком становить 3-5 кг на рік, з 12-16 ліг – 3-5 кг на рік для дівчаток та близько 5 кг на рік для хлопчиків. Особливі групи пацієнтів Побічні ефекти, що відзначалися з більшою частотою у пацієнтів похилого віку з деменцією та у дітей, ніж у дорослих пацієнтів, описані нижче. Пацієнти похилого віку з деменцією Транзиторні ішемічні атаки та інсульт спостерігалися в ході клінічних досліджень із частотою 1,4% та 1,5%, відповідно, у пацієнтів похилого віку з деменцією. Крім того, наступні побічні дії відзначалися у пацієнтів похилого віку з деменцією з частотою ≥ 5% і з частотою, що принаймні вдвічі перевищує таку в інших популяціях пацієнтів: інфекції сечовивідних шляхів, периферичний набряк, летаргія та кашель. Діти Наступні побічні дії відзначалися у дітей (від 5 до 17 ліг) з частотою ≥ 5% і з частотою, що принаймні вдвічі перевищує таку в інших популяціях пацієнтів у ході клінічних досліджень: сонливість/седація, втома, головний біль, підвищення апетиту, блювання, інфекції верхніх дихальних шляхів, закладеність носа, біль у животі, запаморочення, кашель, пірексія, тремор, діарея, енурез.Взаємодія з лікарськими засобамиВзаємодії, пов'язані з фармакодинамікою препарату Препарати, що подовжують інтервал QT Як і у випадку з іншими антипсихотичними препаратами, слід дотримуватись обережності при одночасному застосуванні препарату Торендо® Ку-таб® з препаратами, що подовжують інтервал QT, наприклад, з антиаритмічними засобами (хінідин, дизопірамід, прокаїнамід, пропафенон, аміодарон, сотало та ін.). , трициклічними антидепресантами (амітриптілін та ін.), тетрациклічними антидепресантами (мапротилін та ін.), деякими антигістамінними препаратами, іншими антипсихотичними засобами, деякими протималярійними препаратами (хінін, мефлохін та ін.), препаратами, дис брадикардію або інгібуючі печінковий метаболізм рисперидону. Цей перелік не є вичерпним. Препарати центральної дії та алкоголь Препарат Торендо® Ку-таб® слід застосовувати з обережністю у поєднанні з іншими препаратами та речовинами центральної дії, особливо з алкоголем, опіатами, антигістамінними препаратами та бензодіазепінами через підвищений ризик седації. Леводопа та агоністи дофамінових рецепторів Препарат Торендо® Ку-таб® може знижувати ефективність леводопи та інших агоністів дофамінових рецепторів. Якщо необхідний прийом цієї комбінації, особливо на термінальній стадії хвороби Паркінсона, слід призначати найменшу ефективну дозу кожного з препаратів. Гіпотензивні препарати При застосуванні рисперидону одночасно з гіпотензивними препаратами у постреєстраційному періоді спостерігалася клінічно значуща гіпотензія. Паліперидон Не рекомендується одночасно застосовувати препарат Торендо® Ку-таб® та паліперидон, оскільки паліперидон є активним метаболітом рисперидону. Одночасне застосування комбінації рисперидону та паліперидону може призводити до підвищення концентрації активної антипсихотичної фракції. Взаємодії, пов'язані з фармакокінетикою препарату Прийом їжі не впливає на абсорбцію рисперидону. Рисперидон в основному метаболізується ізоферментом CYP2D6 та меншою мірою ізоферментом CYP3A4. Рисперидон та його активний метаболіт 9-гідроксирисперидон є субстратами Р-глікопротеїну (P-gp). Препарати, що впливають на активність ізоферменту CYP2D6, та препарати, що значно інгібують або індукують активність ізоферменту CYP3A4 та/або Р-gp, можуть впливати на фармакокінетику активної антипсихотичної фракції рисперидону. Потужні інгібітори ізоферменту CYP2D6 При одночасному застосуванні рисперидону та потужних інгібіторів ізоферменту CYP2D6 може підвищуватися плазмова концентрація рисперидону та меншою мірою активної антипсихотичної фракції. Вищі дози потужного інгібітору ізоферменту CYP2D6 можуть збільшувати концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону (наприклад, пароксетин, див. нижче). Очікується, що інші інгібітори ізоферменту CYP2D6, такі як хінідин, можуть впливати на концентрацію рисперидону в плазмі крові. При ініціації або відміні терапії комбінацією рисперидону та пароксетину, хінідину або іншого потужного інгібітору ізоферменту CYP2D6, особливо у вищих дозах, слід скоригувати дозу препарату Торендо® Ку-таб®. Інгібітори ізоферменту CYP3A4 та/або Р-gP Одночасне застосування препарату Торендо® Ку-таб® та потужних інгібіторів ізоферменту CYP3A4 та/або P-gp може суттєво підвищити концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону у плазмі крові. При ініціації або відміні терапії комбінацією рисперидону та ітраконазолу або іншого потужного інгібітору ізоферменту CYP3A4 та/або P-gp слід скоригувати дозу препарату Торендо® Ку-таб®. Індуктори ізоферменту CYP3A4 та/або Р-gр Одночасне застосування препарату Торендо® Ку-таб® із потужним індуктором ізоферменту CYP3A4 та/або P-gp може знизити концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону у плазмі крові. При ініціації або відміні терапії комбінацією рисперидону та карбамазепіну або іншого потужного індуктора ізоферменту CYP3A4 та/або P-gp слід скоригувати дозу препарату Торендо® Ку-таб®. Дія індукторів ізоферменту CYP3A4 проявляється з часом, тому може знадобитися до 2 тижнів до досягнення максимального ефекту після початку прийому. Відповідно, при відміні індуктора ізоферменту CYP3A4 може знадобитися до 2 тижнів до зникнення ефекту. Препарати, що міцно зв'язуються з білками плазми При одночасному застосуванні препарату Торендо® Ку-таб® з препаратами, що мають високий зв'язок з білками плазми, не спостерігається клінічно значущого витіснення препарату з комплексу з білками плазми. При застосуванні супутнього лікування слід звернутися до інструкції щодо застосування відповідного лікарського препарату та при необхідності скоригувати дози препаратів, що приймаються. Психостимулятори При одночасному застосуванні психостимуляторів (наприклад, метилфенідату) та рисперидону зміна порядку прийому одного або обох препаратів може призвести до появи екстрапірамідних симптомів. Діти Дослідження лікарських взаємодій проводились лише у дорослих пацієнтів. Релевантність результатів цих досліджень у дітей невідома. Одночасне застосування психостимуляторів (наприклад, метилфенідату) та препарату Торендо® Ку-таб® у дітей не змінює фармакокінетичних параметрів та ефективності рисперидону. Вплив інших препаратів на фармакокінетику рисперидону Антибактеріальні препарати Еритроміцин, помірний інгібітор ізоферменту CYP3A4 та P-gp, не впливає на фармакокінетику рисперидону та активної антипсихотичної фракції. Рифампіцин, потужний індуктор ізоферменту CYP3A4 та P-gp, спричиняє зниження концентрації активної антипсихотичної фракції у плазмі крові. Антихолінестеразні препарати Донепезил і галантамін, що є субстратами ізоферментів CYP2D6 та CYP3A4, не мають клінічно значущого впливу на фармакокінетику рисперидону та активної антипсихотичної фракції. Протиепілептичні препарати Карбамазепін, потужний індуктор ізоферменту CYP3A4 та P-gp, знижує концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону у плазмі крові. Подібні ефекти спостерігалися при застосуванні фенітоїну та фенобарбіталу, які також є індукторами ізоферменту CYP3A4 та P-gp. Топірамат помірно зменшує біодоступність рисперидону, але не активної антипсихотичної фракції. Ця взаємодія не вважається клінічно значущою. Протигрибкові препарати Ітраконазол, потужний інгібітор ізоферменту CYP3A4 та P-gp, у дозі 200 мг/добу збільшує концентрацію активної антипсихотичної фракції у плазмі приблизно на 70% при застосуванні рисперидону у дозі від 2 до 8 мг/добу. Кетоконазол, потужний інгібітор ізоферменту CYP3A4 та P-gp, у дозі 200 мг/добу збільшує концентрацію рисперидону у плазмі крові та знижує концентрацію 9-гідроксирисперидону у плазмі крові. Нейролептики Фенотіазини можуть збільшувати концентрацію рисперидону в плазмі, але не активної антипсихотичної фракції. Противірусні препарати Інгібітори протеази: дані офіційних досліджень відсутні. Оскільки ритонавір є потужним інгібітором ізоферменту CYP3A4 та слабким інгібітором ізоферменту CYP2D6, ритонавір та інгібітори протеази, посилені ритонавіром, можуть призвести до підвищення концентрації активної антипсихотичної фракції рисперидону. Бета-адреноблокатори Деякі бета-адреноблокатори можуть збільшувати концентрацію рисперидону в плазмі, але не активної антипсихотичної фракції. Блокатори кальцієвих каналів Верапаміл, помірний інгібітор ізоферменту CYP3A4 та P-gp, збільшує концентрацію рисперидону та активної антипсихотичної фракції у плазмі крові. Препарати для лікування захворювань шлунково-кишкового тракту Антагоністи Н2-рецепторів: циметидин і ранітидин, які є слабкими інгібіторами ізоферментів CYP2D6 та CYP3A4, збільшують біодоступність рисперидону, але мінімально впливають на концентрацію активної антипсихотичної фракції в плазмі крові. Інгібітори зворотного захоплення серотоніну та трициклічні антидепресанти Флуоксетин, потужний інгібітор ізоферменту CYP2D6, підвищує концентрацію рисперидону в плазмі, але меншою мірою впливає на концентрацію активної антипсихотичної фракції. Пароксетин, потужний інгібітор ізоферменту CYP2D6, збільшує концентрацію рисперидону в плазмі, але в дозах до 20 мг/добу меншою мірою впливає на концентрацію активної антипсихотичної фракції. Однак більш високі дози пароксетину можуть збільшувати концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону. Трициклічні антидепресанти можуть збільшувати концентрацію рисперидону в плазмі, але не впливають на концентрацію активної антипсихотичної фракції. Амітриптилін не впливає на фармакокінетику рисперидону або активної антипсихотичної фракції. Сертралін є слабким інгібітором ізоферменту CYP2D6, а флувоксамін – слабким інгібітором ізоферменту CYP3A4. У дозах до 100 мг/добу сертралін та флувоксамін не мають клінічно значущого впливу на концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону. Однак застосування сертраліну або флувоксаміну в дозах вище 100 мг на добу може призводити до підвищення концентрації активної антипсихотичної фракції рисперидону. Вплив рисперидону на фармакокінетику інших препаратів Протиепілептичні препарати Рисперидон не має клінічно значущої дії на фармакокінетику вальпроєвої кислоти або топірамату. Нейролептики Арипіпразол, субстрат ізоферментів CYP2D6 та CYP3A4: рисперидон не впливає на фармакокінетику арипіпразолу та його активного метаболіту, дегідроарипіпразолу. Серцеві глікозиди Рисперидон не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику дигоксину. Застосування терапевтичних доз дигоксину в комбінації з рисперидоном у дозі 0,25 мг 2 рази на день не призводило до зміни експозиції та не вимагало коригування дозування. Препарати літію Рисперидон не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику препаратів літію. Одночасне застосування з фуросемідом Див. інформацію про підвищену смертність у пацієнтів похилого віку з деменцією, які одночасно приймають фуросемід.Спосіб застосування та дозиПрепарат Торендо® Ку-таб® може застосовуватися як альтернатива препарату Торендо® у пацієнтів, які мають труднощі при проковтуванні таблетки. У зв'язку з тим, що пігулки крихкі, їх не слід вичавлювати через фольгу упаковки, тому що вони можуть зламатися. Не слід брати таблетку мокрими руками, тому що таблетка може розтанути. Витягти таблетку слід так: 1. Взяти блістер, зігнути по лінії розриву та відірвати його. 2. Розкрити блістер, обережно потягнувши край фольги. 3. Обережно витрусити пігулку на долоню. 4. Потім її слід негайно покласти на язик. Таблетку слід тримати в роті протягом декількох секунд до повного розчинення (для полегшення ковтання), потім можна запитати рідиною. Не слід змішувати таблетку у роті з їжею. Ви також можете помістити таблетку в повну склянку води та одразу випити. Шизофренія Дорослі Препарат Торендо® Ку-таб® може застосовуватись 1 або 2 рази на добу. Початкова доза препарату Торендо® Ку-таб® становить 2 мг на добу. На другий день дозу можна збільшити до 4 мг на добу. З цього моменту дозу можна зберегти на колишньому рівні, або індивідуально скоригувати при необхідності. Зазвичай оптимальною дозою є 4-6 мг на добу. У ряді випадків може бути виправдано більш повільне збільшення дози та нижчі початкова та підтримуюча дози. Дози вище 10 мг на добу не показали більш високої ефективності порівняно з меншими дозами та можуть спричиняти появу екстрапірамідних симптомів. У зв'язку з тим, що безпека доз вище 16 мг на добу не вивчалася, дози вище за цей рівень застосовувати не рекомендується. Пацієнти похилого віку Рекомендована початкова доза – 0,5 мг на прийом 2 рази на добу. Дозу можна збільшувати індивідуально на 0,5 мг 2 рази на добу до 1-2 мг 2 рази на добу. Діти віком від 13 років Рекомендована початкова доза 0,5 мг на прийом 1 раз на добу вранці або ввечері. При необхідності дозування можна збільшити не менше ніж через 24 години на 0,5-1 мг на добу до рекомендованої дози 3 мг на добу при добрій переносимості. Незважаючи на ефективність, продемонстровану при лікуванні шизофренії у підлітків дозами 1-6 мг на добу, не спостерігалося додаткової ефективності при дозах вище 3 мг на добу, а більші дози викликали більше побічних ефектів. Застосування доз вище 6 мг на добу не вивчалось. Пацієнтам, які мають стійку сонливість, рекомендується приймати половину добової дози 2 рази на добу. Маніакальні епізоди, пов'язані з біполярним розладом, середнього та тяжкого ступеня Дорослі Рекомендована початкова доза препарату Торендо Кутаб - 2 мг 1 раз на добу. При необхідності ця доза може бути збільшена не менше ніж через 24 години на 1 мг на добу. Для більшості пацієнтів оптимальною дозою є 1-6 мг на добу. Застосування доз вище 6 мг на добу у пацієнтів із маніакальними епізодами не вивчалось. Як і для будь-якої іншої симптоматичної терапії, доцільність продовження лікування препаратом Торендо® Кутаб® повинна регулярно оцінюватись та підтверджуватись. Пацієнти похилого віку Рекомендована початкова доза – 0,5 мг на прийом 2 рази на добу. Дозу можна збільшувати індивідуально на 0,5 мг 2 рази на добу до 1-2 мг 2 рази на добу. Досвід застосування у пацієнтів похилого віку обмежений, слід бути обережним. Діти від 10 років Рекомендована початкова доза 0,5 мг на прийом 1 раз на добу вранці або ввечері. При необхідності дозування можна збільшити не менше ніж через 24 години на 0,5-1 мг на добу до рекомендованої дози 1-2,5 мг на добу за хорошої переносимості. Незважаючи на ефективність, продемонстровану при лікуванні маніакальних епізодів, пов'язаних з біполярним розладом, у дітей дозами 0,5-6 мг на добу, не спостерігалося додаткової ефективності при дозах вище 2,5 мг на добу, а більші дози викликали більше побічних ефектів. Застосування доз вище 6 мг на добу не вивчалось. Пацієнтам, які мають стійку сонливість, рекомендується приймати половину добової дози 2 рази на добу. Неперервна агресія у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера, середнього та тяжкого ступеня Початкова доза, що рекомендується, становить 0,25 мг на прийом 2 рази на добу. При необхідності можливе індивідуальне збільшення дози по 0,25 мг 2 рази на добу з інтервалом не менше ніж 1 день. Для більшості пацієнтів оптимальна доза становить 0,5 мг 2 рази на день. У деяких пацієнтів ефективна доза може становити по 1 мг 2 рази на добу. Препарат Торендо® Ку-таб® не повинен застосовуватися більше 6 тижнів при безперервній агресії у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера. Під час лікування препаратом Торендо Кутаб необхідна часта і регулярна оцінка стану пацієнта для вирішення питання про необхідність продовження терапії. Безперервна агресія у структурі розладу поведінки у дітей від 5 років з розумовою відсталістю Діти від 5 до 18 років Для пацієнтів з масою тіла 50 кг і більше рекомендована початкова доза препарату Торендо Кутаб 0,5 мг 1 раз на добу. При необхідності ця доза може бути збільшена на 0,5 мг 1 раз на добу не менш як через 24 години. Для більшості пацієнтів оптимальна доза становить 1 мг один раз на добу. Однак для деяких пацієнтів краще прийом по 0,5 мг на добу, тоді як деяким потрібне збільшення дози до 1,5 мг на добу. Для пацієнтів з масою тіла менше 50 кг рекомендовано початкову дозу препарату 0,25 мг 1 раз на добу. При необхідності ця доза може бути збільшена на 0,25 мг 1 раз на добу нс через 24 години. Для більшості пацієнтів оптимальна доза становить 0,5 мг один раз на добу. Однак для деяких пацієнтів краще прийом по 0,25 мг на добу, тоді як деяким потрібне збільшення дози до 0,75 мг на добу. Як і для будь-якої іншої симптоматичної терапії, доцільність продовження лікування препаратом Торендо® Ку-таб® має регулярно оцінюватись та підтверджуватись. Застосування у дітей віком до 5 років не рекомендується через відсутність даних. Особливі групи пацієнтів Порушення функції нирок та печінки У пацієнтів з порушенням функції нирок знижено здатність виведення активної антипсихотичної фракції порівняно з іншими групами пацієнтів. У пацієнтів з порушенням функції печінки спостерігається підвищена концентрація вільної фракції рисперидону у плазмі. Початкова та підтримуюча доза відповідно до показань повинна бути зменшена в 2 рази, збільшення дози у пацієнтів з порушенням функції печінки та нирок має проводитися повільніше. Препарат Торендо® Ку-таб® слід застосовувати з обережністю цієї категорії пацієнтів. Спосіб застосування Всередину, незалежно від часу їди. На початку дозування та при збільшенні дози, а також при необхідності прийому дозування рисперидону 0,25 мг слід застосовувати адекватні лікарські форми рисперидону з можливістю дозування та 0,25 мг. Препарат Торендо® Ку-таб® слід скасовувати поступово. При різкому припиненні прийому антипсихотичних препаратів у високих дозах, у тому числі рисперидону, в дуже рідкісних випадках спостерігали розвиток синдрому "скасування" (нудота, блювота, підвищене потовиділення і безсоння), можливі рецидиви психотичних симптомів і поява мимовільних рухів (таких як та дискінезія). Перехід від терапії іншими антипсихотичними препаратами На початку застосування препарату Торендо Кутаб рекомендується поступово скасовувати попередню терапію, якщо це клінічно виправдано. У разі попередньої терапії депо-формами антипсихотичних препаратів терапію препаратом Торендо® Ку-таб® рекомендується розпочинати замість наступної запланованої ін'єкції. Періодично слід оцінювати необхідність продовження поточної терапії антипаркінсонічними препаратами.ПередозуванняСимптоми: сонливість, седація, пригнічення свідомості, тахікардія, артеріальна гіпотензія, екстрапірамідні розлади, у поодиноких випадках подовження інтервалу QT та судоми. При передозуванні у пацієнтів, які одночасно приймають рисперидон та пароксетин, описано розвиток поліморфної шлуночкової тахікардії типу "пірует". У разі гострого передозування необхідно враховувати можливість передозування від прийому кількох лікарських засобів. Лікування: забезпечити вільну прохідність дихальних шляхів для адекватної оксигенації та вентиляції. Проводити промивання шлунка (після інтубації, якщо пацієнт непритомний), а також застосовувати активоване вугілля та проносні засоби слід тільки в тому випадку, якщо рисперидон був прийнятий не більше 1 години тому. Для своєчасного діагностування можливого порушення ритму серця необхідно якнайшвидше розпочати моніторування ЕКГ. Специфічний антидот відсутній, має проводитися відповідна симптоматична терапія. При зниженні артеріального тиску та судинному колапсі рекомендовано внутрішньовенне введення інфузійних розчинів та/або симпатоміметичних препаратів. У разі розвитку гострих екстрапірамідних симптомів слід призначити антихолінергічні засоби. Ретельне медичне спостереження та моніторування ЕКГ проводять до повного зникнення симптомів інтоксикації.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗастосування у пацієнтів похилого віку з деменцією Підвищення смертності у пацієнтів похилого віку з деменцією За результатами мета-аналізу клінічних досліджень у пацієнтів похилого віку з деменцією, які застосовували атипові антипсихотичні препарати, виявлено збільшення смертності порівняно з групою плацебо. Смертність у пацієнтів, які отримували рисперидон або плацебо, склала 4,0% та 3,1% відповідно. Середній вік померлих пацієнтів становить 86 років (діапазон 67-100 років). За даними двох великих спостережних досліджень, у пацієнтів похилого віку з деменцією при лікуванні типовими антипсихотичними препаратами відзначається невелике збільшення ризику смерті порівняно з таким у пацієнтів, які не отримують лікування. На даний момент зібрано недостатньо даних для точної оцінки вказаного ризику. Невідома причина підвищення даного ризику. Також не визначено ступінь, в якому підвищення смертності може бути застосовним до антипсихотичних препаратів, а не до особливостей цієї групи пацієнтів. Одночасне застосування з фуросемідом При одночасному прийомі фуросеміду та рисперидону внутрішньо у пацієнтів похилого віку з деменцією спостерігалася підвищена смертність (7,3%, середній вік 89 років, діапазон 75-97 років) порівняно з групою, яка приймала лише рисперидон (3,1%, середній вік 84). року, діапазон 70-96 років) та групою, яка приймала тільки фуросемід (4,1%, середній вік 80 років, діапазон 67-90 років). Збільшення смертності при застосуванні фуросеміду одночасно з рисперидоном відзначалося у 2-х із 4-х клінічних досліджень. Одночасне застосування рисперидону з іншими діуретиками (переважно з тіазидними діуретиками в малих дозах) не супроводжувалося підвищенням смертності. Не встановлено патофізіологічних механізмів, що пояснюють це спостереження. Проте слід дотримуватися особливої обережності при застосуванні препарату в таких випадках. Перед застосуванням необхідно ретельно оцінювати співвідношення ризик/корисність. Не виявлено збільшення смертності у пацієнтів, які одночасно приймають інші діуретики одночасно з рисперидоном. Незалежно від терапії, дегідратація є загальним фактором ризику смертності і має ретельно контролюватись у пацієнтів похилого віку з деменцією. При застосуванні рисперидону порівняно з плацебо у пацієнтів похилого віку з деменцією спостерігалося збільшення побічних ефектів з боку цереброваскулярної системи (гострі та минущі порушення мозкового кровообігу), у тому числі смертельні випадки (середній вік 85 років, діапазон 73-97 років). Тому рисперидон слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із ризиком розвитку інсульту. Цереброваскулярні небажані явища У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів з деменцією, які приймають деякі атипові антипсихотичні препарати, спостерігалося підвищення ризику побічних ефектів цереброваскулярних приблизно в 3 рази. Зведені дані 6-ти плацебо-контрольованих досліджень, що включали переважно пацієнтів похилого віку з деменцією (вік понад 65 років) демонструють, що цереброваскулярні побічні ефекти (серйозні та несерйозні) виникали у 3,3% (33/1009) пацієнтів, які приймали рисперидон і у 1,2% (8/712) пацієнтів, які приймали плацебо. Співвідношення ризиків складало 2,96 (1,34; 7,50) при довірчому інтервалі 95%. Механізм підвищення ризику невідомий. Не можна виключити збільшення ризику при застосуванні інших антипсихотичних препаратів або інших популяціях пацієнтів. Препарат Торендо® Ку-таб® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із факторами ризику розвитку інсульту. Ризик розвитку цереброваскулярних небажаних явищ у пацієнтів з деменцією змішаного або судинного типу був значно вищим, ніж у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера. Отже, рисперидон не слід застосовувати у пацієнтів з деменцією будь-якого типу, крім деменції, що зумовлена хворобою Альцгеймера. Необхідно оцінити співвідношення ризик/корисність перед застосуванням препарату Торендо® Ку-таб® у пацієнтів похилого віку з деменцією з огляду на фактори ризику розвитку інсульту у конкретного пацієнта. Пацієнтів та осіб, які доглядають їх, слід інформувати про негайне повідомлення лікаря про можливі прояви цереброваскулярних порушень (таких як раптова слабкість або нерухомість/нечутливість в області обличчя, ніг, рук, а також утруднення мови та порушення зору). Слід негайно вжити необхідних лікувальних заходів, включаючи скасування прийому рисперидону. Препарат Торендо® Ку-таб® може застосовуватися тільки для короткочасної терапії безперервної агресії у пацієнтів з деменцією, обумовленою хворобою Альцгеймера, середнього та тяжкого ступеня, як доповнення до нефармакологічних методів корекції, у разі їх неефективності чи обмеженої ефективності, і коли є ризик причин шкоди пацієнтом собі чи іншим особам. Необхідно постійно оцінювати стан пацієнта та необхідність продовження терапії рисперидоном. Ортостатична гіпотензія У зв'язку з α-адреноблокуючою дією рисперидону у деяких пацієнтів можливий розвиток ортостатичної гіпотензії, особливо в період початкового підбору дози. Описано випадки клінічно значущої артеріальної гіпотензії при одночасному застосуванні рисперидону з гіпотензивними препаратами у постмаркетинговому періоді. Препарат Торендо® Ку-таб® необхідно застосовувати з обережністю у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями (наприклад, хронічна серцева недостатність, інфаркт міокарда, порушення провідності серцевого м'яза, дегідратація, гіповолемія чи цереброваскулярні захворювання). Також потрібна відповідна корекція дози. Рекомендується оцінити можливість зниження дози у разі розвитку артеріальної гіпотензії. Лейкопенія, нейтропенія та агранулоцитоз Випадки лейкопенії, нейтропенії та агранулоцитозу були описані при застосуванні антипсихотичних засобів, у тому числі при застосуванні препарату рисперидону. Агранулоцитоз відзначався дуже рідко. Пацієнти з клінічно значущим зниженням кількості лейкоцитів або лікарсько-індукованою лейкопенією/нейтропенією в анамнезі повинні перебувати під наглядом у перші кілька місяців після початку терапії, а при появі перших ознак клінічно значущого зниження кількості лейкоцитів, за відсутності інших причинних факторів, лікування необхідно прекратити. Пацієнти з клінічно значущою нейтропенією повинні перебувати під ретельним наглядом щодо підвищення температури або інших симптомів інфекції, і негайно розпочинати лікування при виникненні таких симптомів. Пацієнти з тяжкою формою нейтропенії (абсолютна кількість нейтрофілів Пізня дискінезія/екстрапірамідні симптоми Терапія антагоністами дофамінових рецепторів може викликати пізню дискінезію, яка характеризується ритмічними мимовільними рухами, переважно язика та/або мімічної мускулатури. Виникнення екстрапірамідних симптомів є фактором ризику пізньої дискінезії. При виникненні у пацієнта об'єктивних або суб'єктивних симптомів, що вказують на пізню дискінезію, слід розглянути доцільність відміни всіх антипсихотичних препаратів, включаючи препарат Торендо Кутаб. Слід бути обережними у пацієнтів, які одночасно приймають психостимулятори (наприклад, метилфенідат) та рисперидон, у зв'язку з можливістю виникнення екстрапірамідних симптомів. У цих випадках рекомендується поступове скасування психостимуляторів. Злоякісний нейролептичний синдром (ЗНЗ) При терапії антипсихотичними препаратами можливий розвиток ЗНС, що характеризується гіпертермією, ригідністю м'язів, нестабільністю функції вегетативної нервової системи, пригніченням свідомості та підвищенням активності креатинфосфокінази в плазмі крові, а також міоглобінурією (рабдоміоліз) та гострою нирковою недостатністю. У разі виникнення у пацієнта об'єктивних або суб'єктивних симптомів ЗНС необхідно негайно відмінити всі антипсихотичні препарати, включаючи рисперидон. Хвороба Паркінсона та деменція з тільцями Леві Застосування антипсихотичних препаратів, включаючи препарат Торендо® Ку-таб®, у пацієнтів із хворобою Паркінсона або деменцією з тільцями Леві має проводитися з обережністю, оскільки у обох груп пацієнтів підвищений ризик розвитку ЗНС та збільшена чутливість до антипсихотичних препаратів (включаючи притуплення больової чутливості, сплутаність свідомості, постуральну нестабільність з частими падіннями та екстрапірамідні симптоми). При прийомі рисперидону можливе погіршення перебігу хвороби Паркінсону. Гіперглікемія та цукровий діабет Описано випадки розвитку гіперглікемії, цукрового діабету та посилення перебігу цукрового діабету. У деяких випадках відмічено попереднє терапії збільшення маси тіла, яке можна розцінювати як сприятливий фактор. У дуже поодиноких випадках спостерігали розвиток кетоацидозу та рідко – діабетичної коми. Як при прийомі будь-яких антипсихотичних засобів пацієнти повинні перебувати під наглядом лікаря, слід контролювати симптоми гіперглікемії (такі як полідипсія, поліурія, поліфагія та слабкість). У пацієнтів із цукровим діабетом слід регулярно контролювати концентрацію глюкози у крові. Збільшення маси тіла Спостерігається значне збільшення маси тіла. Необхідно проводити регулярний контроль за масою тіла пацієнтів. Гіперпролактинемія На підставі результатів досліджень in vitro зроблено припущення, що ріст пухлинних клітин молочних залоз може стимулюватися пролактином. Незважаючи на те, що в клінічних та епідеміологічних дослідженнях не виявлено чіткого зв'язку гіперпролактинемії з прийомом антипсихотичних препаратів, слід бути обережним при застосуванні рисперидону у пацієнтів з обтяженим анамнезом. Препарат Торендо® Ку-таб® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з існуючою гіперпролактинемією та у пацієнтів з можливими пролактин-залежними пухлинами. Подовження інтервалу QT У дуже поодиноких випадках відзначено подовження інтервалу QT у постмаркетинговому періоді. Як і при застосуванні інших антипсихотичних засобів, слід бути обережним при застосуванні препарату Торендо® Ку-таб® у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями, подовженням інтервалу QT у сімейному анамнезі, брадикардією, порушеннями електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпомагніємія), оскільки це може підвищити ризик аритмогенної дії або при одночасному застосуванні з препаратами, що подовжують інтервал QT. Судоми Препарат Торендо Кутаб слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з судомами в анамнезі або при станах, що супроводжуються зниженням порога судомної активності. Пріапізм Оскільки рисперидон має α-адреноблокуючий ефект, при застосуванні можливий розвиток приапізму. Порушення регуляції температури тіла При застосуванні антипсихотичних препаратів описується такий небажаний ефект, як порушення терморегуляції. Необхідно дотримуватися обережності при застосуванні препарату Торендо® Ку-таб® у пацієнтів, які можуть зазнавати впливу факторів, що викликають підвищення температури тіла, таких як інтенсивне фізичне навантаження, дегідратація, висока температура навколишнього середовища, одночасне застосування з препаратами, що мають антихолінергічну активність. Протиблювотний ефект У доклінічних дослідженнях застосування рисперидону спостерігався протиблювотний ефект. Даний ефект при виникненні у людей може маскувати ознаки та симптоми передозування деяких препаратів або таких захворювань, як кишкова непрохідність, синдром Рейє та пухлина мозку. Порушення функції нирок та печінки У пацієнтів із порушенням функції нирок здатність до виведення активної антипсихотичної фракції нижча, ніж у дорослих пацієнтів із нормальною функцією нирок. У пацієнтів з порушенням функції печінки підвищується концентрація вільної фракції рисперидону у плазмі. Венозна тромбоемболія При застосуванні антипсихотичних препаратів описані випадки венозної тромбоемболії. Необхідно виявляти всі можливі фактори ризику розвитку тромбоемболічних ускладнень до початку та під час терапії препаратом Торендо® Ку-таб® та вживати профілактичних заходів. Інтраопераційний синдром "в'ялої" райдужної оболонки (ІСДР) ІСДР відзначався під час операції з приводу катаракти у пацієнтів, які отримували препарати, що мають антагонізм до альфа1-адренорецепторів, включаючи препарат Торендо® Ку-таб®. ІСДР може підвищувати ризик ускладнень з боку органу зору під час та після проведення операції. Необхідно заздалегідь поінформувати хірурга-офтальмолога про застосування препаратів, що мають антагонізм до альфа1-адренорецепторів в даний час або в минулому. Потенційна користь відміни терапії препаратами, що мають антагонізм до альфа1-адренорецепторів до операції з приводу катаракти не встановлено. Необхідно оцінити співвідношення користі/ризику відміни терапії антипсихотичним засобом. Діти та підлітки Перед застосуванням препарату Торендо Кутаб у дітей або підлітків з розумовою відсталістю необхідно провести ретельну оцінку їх стану на предмет наявності фізичних або соціальних причин агресивної поведінки, таких як біль або неадекватні вимоги соціального середовища. Седативний ефект рисперидону повинен ретельно відстежуватися в даній популяції через можливий вплив на здатність до навчання. Зміна часу прийому рисперидону може знизити вплив седації на увагу підлітків та дітей. Застосування рисперидону було пов'язане із збільшенням середніх показників маси тіла та індексу маси тіла. Зміни зростання під час довгострокових досліджень перебували у межах очікуваних вікових норм. Вплив тривалого прийому рисперидону на статевий розвиток та зростання повністю не вивчений. У зв'язку з можливим впливом тривалої гіперпролактинемії на ріст та статевий розвиток у дітей та підлітків, повинна проводитися регулярна клінічна оцінка гормонального статусу, у тому числі вимірювання росту, маси тіла, спостереження за статевим розвитком, менструальним циклом та іншими можливими пролактин-залежними ефектами. Під час терапії рисперидоном має проводитися регулярне обстеження з метою виявлення екстрапірамідних симптомів та інших рухових розладів. Спеціальна інформація про допоміжні речовини До складу препарату Торендо Кутаб входить аспартам, у зв'язку з чим його застосування протипоказане пацієнтам з фенілкетонурією, та сорбітол, у зв'язку з чим його застосування протипоказано пацієнтам з вродженою непереносимістю фруктози. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Препарат Торендо® Ку-таб® може в невеликій або помірній мірі впливати на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. Пацієнтам слід рекомендувати відмовитися від керування автомобілем та від роботи з механізмами до з'ясування їх індивідуальної чутливості до препарату.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Рісперидон - 0,50 мг/1,00 мг/2,00 мг; Допоміжні речовини: манітол, бутилметакрилату, диметиламіноетилметакрилату та метилметакрилату сополімер [1:2:1], повідон-К25, целюлоза мікрокристалічна, гіпоролоза низькозаміщена, аспартам, кросповідон, барвник заліза оксид червоний (Е17 сорбітол, м'яти польова олія, левоментол), ароматизатор ментоловий (мальтодекстрин кукурудзяний, ароматичні компоненти), кальцію силікат, магнію стеарат. По 10 таблеток у блістер із комбінованого матеріалу ОПА/Ал/ПВХ, ПЕТ/Ал фольги (OPA/Al/PVC, РЕТ/Аl peel off foil). По 3 блістери в пачку картонну разом з інструкцією із застосування.Опис лікарської формиКруглі, злегка двоопуклі таблетки світло-рожевого кольору з видимими вкрапленнями.Фармакотерапевтична групаАнтипсихотичне засіб (нейролептик).ФармакокінетикаВсмоктування Рисперидон після перорального прийому повністю абсорбується, досягаючи максимальних концентрацій у плазмі крові через 1-2 години. Абсолютна біодоступність рисперидону після внутрішнього прийому становить 70%. Відносна біодоступність після прийому внутрішньо рисперидону у формі таблеток становить 94% порівняно з рисперидоном у формі розчину. Прийом їжі не впливає на абсорбцію препарату, тому рисперидон можна застосовувати незалежно від часу їди. Рівноважна концентрація рисперидону в організмі у більшості пацієнтів досягається протягом 1 дня. Рівноважна концентрація 9-гідроксирисперидону досягається протягом 4-5 днів. Розподіл Рисперидон швидко розподіляється в організмі. Об'єм розподілу становить 1-2 л/кг. У плазмі крові рисперидон зв'язується з альбуміном та альфа1-кислим глікопротеїном. Рисперидон на 90% зв'язується білками плазми крові, 9-гідроксирисперидон – на 77%. Метаболізм та виведення Рисперидон метаболізується у печінці за участю ізоферменту CYP2D6. Основний метаболіт - 9-гідроксирисперидон, який має подібну фармакологічну активність з рисперидоном. Рисперидон та 9-гідроксирисперидон складають активну антипсихотичну фракцію. Ізофермент CYP2D6 схильний до генетичного поліморфізму. У пацієнтів з інтенсивним метаболізмом за ізоферментом CYP2D6 рисперидон швидко перетворюється на 9-гідроксирисперидон, тоді як у пацієнтів із слабким метаболізмом за ізоферментом CYP2D6 цей процес відбувається значно повільніше. Хоча у пацієнтів з інтенсивним метаболізмом концентрація риснеридону нижча, а концентрація 9-гідроксирисперидону вища, ніж у пацієнтів із слабким метаболізмом, фармакокінетика активної антипсихотичної фракції після прийому однієї або кількох доз подібна до двох груп пацієнтів. Іншим шляхом метаболізму рисперидону є N-дезалкілювання. Дослідження в умовах in vitro на мікросомах печінки людини показали, що рисперидон у клінічно значущих концентраціях суттєво не інгібує метаболізм лікарських препаратів, що біотрансформуються під дією ізоферментів системи цитохрому Р450, у тому числі CYP1A2, CYP2A6, CYP2C8/Y та CYP3A5. Через тиждень після початку прийому риснеридону 70% дози виводиться нирками (при цьому виведення рисперидону і 9-гідроксириснеридону нирками становить 35-45% від прийнятої дози, частина, що залишилася, - неактивні метаболіти) і 14% - через кишечник. Після прийому внутрішньо у пацієнтів з психозами період напіввиведення (Т1/2) рисперидону становить близько 3-х годин, Т1/2 9-гідроксирисперидону та активної антипсихотичної фракції – 24 години. Лінійність Концентрація рисперидону в плазмі прямо пропорційна прийнятій дозі в терапевтичному діапазоні доз. Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Пацієнти похилого віку, пацієнти з порушенням функції печінки та нирок Після одноразового прийому рисперидону у пацієнтів похилого віку концентрація активної антипсихотичної фракції у плазмі збільшилася в середньому на 43%, Т1/2 – на 38%, а кліренс – знизився на 30%. У пацієнтів з нирковою недостатністю спостерігалося підвищення плазмової концентрації та зниження кліренсу активної антипсихотичної фракції в середньому на 60%. У пацієнтів з печінковою недостатністю концентрації рисперидону в плазмі не змінювалися, однак середня концентрація вільної фракції рисперидону збільшувалася на 35%. Діти Фармакокінетика рисперидону, 9-гідроксирисперидону та активної антипсихотичної фракції у дітей співставна з такою у дорослих пацієнтів. Підлога, расова приналежність, куріння Популяційний фармакокінетичний аналіз не виявив очевидного впливу статі, раси чи куріння на фармакокінетику рисперидону та активної антипсихотичної фракції.ФармакодинамікаРисперидон - селективний моноамінергічний антагоніст, має високу спорідненість до серотонінових 5-НТ2 і дофамінових D2-рецепторів. Рисперидон також зв'язується з альфа1-адренорецепторами та меншою мірою з H1-гістаміновими та альфа2-адренорецепторами. Має слабко виражену афінність до 5-НТ1A-, 5-НТ1C-, 5-НТ1D-серотонінергічних, D1-дофамінергічних рецепторів і галоперидолчутливих ділянок зв'язування сигма-рецепторів, незначною афінністю до 5-НТ1B- і 5-НТ3. Не має здатності взаємодіяти з м-холінергічними та бета1-, бета2-адренергічними рецепторами. Рисперидон зменшує продуктивну симптоматику шизофренії, викликає менше пригнічення моторної активності та меншою мірою індукує каталепсію, ніж класичні нейролептики. Збалансований центральний антагонізм до серотоніну та дофаміну знижує ймовірність розвитку екстрапірамідних порушень та розширює терапевтичну дію препарату з охопленням негативних та афективних симптомів шизофренії.Показання до застосуванняЛікування шизофренії у дорослих та дітей віком від 13 років. Лікування маніакальних епізодів, пов'язаних з біполярним розладом, середнього та тяжкого ступеня у дорослих та дітей віком від 10 років. Короткострокове (до 6 тижнів) лікування безперервної агресії у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера, середнього та тяжкого ступеня, що не піддається нефармакологічним методам корекції, та за наявності ризику заподіяння шкоди пацієнтом самому собі або іншим особам. Короткострокове (до 6 тижнів) симптоматичне лікування безперервної агресії у структурі розладу поведінки у дітей віком від 5 років та старше з розумовою відсталістю, діагностованою відповідно до критеріїв DSM-IV, при якій через тяжкість агресії або іншої деструктивної поведінки потрібне медикаментозне лікування. Фармакотерапія має бути частиною комплексної програми лікування, у тому числі психологічних та освітніх заходів. Рисперидон повинен призначатися фахівцем у галузі дитячої неврології та дитячої психіатрії або лікарем, добре знайомим із лікуванням розладів поведінки у дітей та підлітків.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до рисперидону або до будь-яких інших компонентів препарату. Фенілкетонурія. Вроджена нестерпність фруктози. З обережністю: Захворювання серцево-судинної системи (хронічна серцева недостатність, перенесений інфаркт міокарда, порушення провідності серцевого м'яза); гіпотензія (необхідна корекція дози препарату); зневоднення та гіповолемія; порушення мозкового кровообігу; хвороба Паркінсона; судоми (у тому числі в анамнезі); тяжка ниркова та/або печінкова недостатність; зловживання лікарськими засобами чи лікарська залежність; стани, що призводять до розвитку тахікардії типу "пірует" (брадикардія, порушення електролітного балансу, одночасне застосування лікарських засобів, що подовжують інтервал QT); порушення метаболізму, включаючи гіперглікемію, дисліпідемію (потрібний контроль ваги пацієнта); гіперпролактинемія; лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз; пухлина мозку, кишкова непрохідність, випадки гострого передозування ліків, синдром Рейс (протиблювотний ефект рисперидону може маскувати симптоми цих станів); фактори ризику розвитку тромбоемболії венозних судин; хвороба дифузних тілець Леві; застосування у пацієнтів похилого віку із цереброваскулярною деменцією; вагітність; одночасне застосування з фуросемідом.Вагітність та лактаціяВагітність Контрольованих досліджень застосування рисперидону у вагітних жінок не проводилося. У дослідженнях на тваринах рисперидон не мав тератогенної дії, проте спостерігалися інші види токсичної дії на репродуктивну систему. Потенційний ризик застосування рисперидону у людини не відомий. При застосуванні антипсихотичних засобів (у тому числі рисперидону) протягом третього триместру вагітності у новонародженого розвивалися оборотні екстрапірамідні симптоми та/або синдром "скасування", які варіювалися за ступенем тяжкості та тривалості. Повідомлялося про випадки ажитації, гіпертонії, гіпотонії, тремору, сонливості, розлади дихання та порушення харчування. Тому новонароджені повинні перебувати під пильним наглядом. Застосування препарату Торендо Кутаб під час вагітності можливе лише в тому випадку, якщо очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. При необхідності припинення терапії під час вагітності слід відміну препарату поступово. Період грудного вигодовування У дослідженнях на тваринах рисперидон та 9-гідроксирисперидон проникали у грудне молоко. Було також продемонстровано, що рисперидон та 9-гідроксирисперидон у невеликих кількостях проникають у грудне молоко людини. Немає даних про розвиток побічних ефектів у немовлят при грудному вигодовуванні. Тому питання про грудне вигодовування має вирішуватися з урахуванням можливого ризику для дитини. Фертильність Як і інші препарати, які є антагоністами дофамінових D2-рецепторів, рисперидон збільшує концентрацію пролактину в плазмі. Гіперпролактинемія може пригнічувати секрецію гіпоталамічного гонадотропін-рилізинг-гормону, що призводить до зниження секреції гіпофізарного гонадотропіну. Це, у свою чергу, може викликати пригнічення репродуктивної функції за рахунок порушення стероїдогенезу у статевих залозах у пацієнтів чоловічої та жіночої статі. У доклінічних дослідженнях значних ефектів немає.Побічна діяНайпоширенішими побічними реакціями (частота виникнення ≥ 5%) були безсоння, неспокій, головний біль, інфекції верхніх дихальних шляхів, паркінсонізм. Дозозалежними побічними реакціями є паркінсонізм та акатізія. Побічні ефекти рисперидону, зазначені в клінічних дослідженнях рисперидону в лікарських формах для внутрішнього прийому та в ін'єкційній формі пролонгованої дії, а також отримані в ході постреєстраційного спостереження, наведені з розподілом за частотами та системами органів. Частоту побічних ефектів класифікували так: дуже часто (≥ 1/10 випадків), часто (від ≥ 1/100 до Інфекційні та паразитарні захворювання – часто: пневмонія, грип, бронхіт, інфекції верхніх дихальних шляхів, інфекції сечовивідних шляхів, синусит, інфекції вуха; нечасто: вірусні інфекції, тонзиліт, запалення підшкірної жирової клітковини, середній отит, інфекції очей, локалізовані інфекції, акародерматит, інфекції дихальних шляхів, цистит, оніхомікоз; рідко: інфекції нижніх дихальних шляхів, середній хронічний отит, інфекції, підшкірний абсцес. Порушення з боку органів крові та лімфатичної системи – нечасто: нейтропенія, зниження кількості лейкоцитів, анемія, тромбоцитопенія, зниження гематокриту, зниження кількості еозинофілів, зниження гемоглобіну; рідко: гранулоцитопенія, агранулоцитоз. Порушення з боку імунної системи – нечасті: реакції гіперчутливості до компонентів препарату; рідко: лікарська гіперчутливість, анафілактична реакція. Порушення з боку ендокринної системи – часто: підвищення рівня пролактину1; рідко: порушення вироблення антидіуретичного гормону, глюкозурія. Порушення з боку обміну речовин та харчування – часто: збільшення маси тіла, підвищення апетиту, зниження апетиту; нечасто: зменшення маси тіла, цукровий діабет3, анорексія, полідипсія, гіперглікемія, підвищення концентрації холестерину у плазмі; рідко: гіпоглікемія, водна інтоксикація, підвищення інсуліну, підвищення концентрації тригліцеридів у плазмі; дуже рідко: діабетичний кетоацидоз. Порушення психіки – дуже часто: безсоння; часто: занепокоєння, порушення, сну, тривога, депресія; нечасто: сплутаність свідомості, манії, зниження лібідо, млявість, нервозність, кошмари; рідко: аноргазмія, сплощення афекту. Порушення з боку нервової системи – дуже часто: паркінсонізм2, головний біль, сонливість, седація; часто: акатизія2, запаморочення2, тремор2, дистонія2, летаргія, дискінезія2; нечасто: відсутність реакції на подразники, втрата свідомості, знижений рівень свідомості, непритомність, порушення свідомості, інсульт, транзиторна ішемічна атака, дизартрія, порушення уваги, гінерсомнія, постуральне запаморочення, порушення рівноваги, пізня дискінезія, порушення мови, порушення координації, смакових відчуттів, спотворення смаку, судоми, церебральна ішемія, порушення рухів, психомоторне збудження, парестезія; рідко: злоякісний нейролептичний синдром (ЗНС), діабетична кома, цереброваскулярні порушення, тремор голови; частота невідома: заїкуватість. Порушення з боку органу зору – часто: нечіткий зір, кон'юнктивіт; нечасто: гіперемія кон'юнктиви, порушення зору, виділення з очей, періорбітальний набряк, сухість очей, посилена сльозотеча, світлобоязнь; рідко: зниження гостроти зору, порушення руху очей, мимовільні обертання очних яблук, утворення кірок на краю століття, глаукома, інтраопераційний синдром "в'ялої" райдужної оболонки (ІСДР), оклюзія артерії сітківки. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення – нечасто: вертиго, біль у вусі, шум у вухах. Порушення з боку серця – часто: тахікардія; нечасто: атріовентрикулярна блокада, блокада правої або лівої ніжок пучка Гіса, фібриляція передсердь, відчуття серцебиття, порушення провідності серця, подовження інтервалу QT на ЕКГ, брадикардія, відхилення на ЕКГ; рідко: синусова аритмія; синусова брадикардія; частота невідома: атріовентрикулярна блокада І ступеня. Порушення з боку судин – часто: артеріальна гіпертензія; нечасто: гіпотензія, ортостатична гіпотензія, припливи; рідко: легенева емболія, тромбоз глибоких вен. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння – часто: задишка, носова кровотеча, кашель, закладеність носа, біль у ділянці гортані та глотки; нечасто: свистяче дихання, аспіраційна пневмонія, застій у легенях, порушення дихання, вологі хрипи, порушення прохідності дихальних шляхів, дисфонія; рідко: синдром апное уві сні, гіпервентиляція. Порушення з боку травної системи – часто: блювання, діарея, запор, нудота, біль у ділянці живота, диспепсія, сухість слизової оболонки порожнини рота, дискомфорт у ділянці живота, гіперсалівація, зубний біль; нечасто: дисфагія, гастрит, нетримання калу, фекалому, гастроентерит, метеоризм; рідко: непрохідність кишечника, панкреатит, набряк губ, набряк язика, хейліт; дуже рідко: ілеус. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів – нечасто: підвищення активності трансаміназ, гамма-глутамілтрансферази, “печінкових” ферментів (зокрема, підвищення рівня активності аланінамінотрансферази) у плазмі крові; рідко: жовтяниця. Порушення з боку колії та підшкірних тканин – часто: шкірний висип, еритема; нечасто: кропив'янка, ураження шкіри, порушення цілісності шкірних покривів, свербіж шкіри, акне, вугровий висип, зміна кольору шкіри, алопеція, себорейний дерматит, сухість шкіри, гіперкератоз, екзема; рідко: лікарський висип, лупа; дуже рідко: набряк Квінке. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини – часто: м'язові спазми, скелетно-м'язові болі, артралгія, біль у спині, біль у кінцівках, біль у сідницях; нечасто: підвищення активності креатинфосфокінази в плазмі крові, м'язова слабкість, міалгія, біль у шиї, набрякання суглобів, порушення постави, скутість у суглобах, м'язові болі у грудях; рідко: рабдоміоліз. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів – часто: енурез, нетримання сечі; нечасто: затримка сечовиділення, дизурія, поллакіурія. Вагітність, післяпологові та перинатальні стани - рідко: синдром "скасування" у новонароджених. Порушення з боку статевих органів та молочної залози - нечасто: аменорея, сексуальна дисфункція, еректильна дисфункція, порушення еякуляції, галакторея, гінекомастія, розлад менструального циклу, виділення з піхви, біль у ділянці молочної залози, дискомфорт у ділянці молочної залози; рідко: пріапізм, затримка менструації, нагрубання молочних залоз, збільшення молочних залоз, виділення з молочних залоз. Загальні розлади та порушення у місці введення – часто: набряк, пірексія, втома, периферичний набряк, генералізований набряк, астенія, біль у ділянці грудної клітки, біль; нечасто: набряк особи, порушення ходи, погане самопочуття, повільність, грипоподібний стан, нездужання, спрага, дискомфорт у ділянці грудної клітки, озноб, підвищення температури тіла, дискомфорт; рідко: гіпотермія, зниження температури тіла, синдром "скасування", похолодання кінцівок, індурація. Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій – часто: падіння; Нечасто: біль під час процедур. 1 - гіперпролактинемія в деяких випадках може призводити до гінекомастії, порушень менструального циклу, аменореї та галактореї. 2 - екстрапірамідні розлади можуть проявлятися як паркінсонізм (гіперсалівація, кістково-м'язова скутість, паркінсонізм, слинотеча, ригідність нотину "зубчастого колеса", брадикінезія, гіпокінезія, маскоподібне обличчя, напруженість м'язів, акінезія, порушення глабеллярного рефлексу, паркінсонічний тремор спокою), акатизія (акатизія, занепокоєння, гіперкінезія та синдром "неспокійних" ніг), тремор, дискінезія (дискінезія, посмикування м'язів, хореоатетоз, атетоз та міоклонус), дистонія. Термін "дистонія" включає дистонію, м'язові спазми, м'язову гіпертонію, кривошею, мимовільні м'язові скорочення, м'язову контрактуру, блефароспазм, рухи очного яблука, параліч язика, лицьовий спазм, ларингоспазм. міотонію, опистотонус, орофарингеальний спазм, плеврототонус, спазм язика та тризм. Тремор включає тремор та паркінсонічний тремор спокою. Також слід зазначити, що існує ширший ряд симптомів, які не завжди мають екстрапірамідне походження. Безсоння включає розлад засипання, і нтрасом ні чесное розлад. Судоми включають великий судомний напад. Менструальні розлади включають нерегулярні менструації, олігоменорею. Набряк включає генералізований набряк, периферичний набряк, м'який набряк. 3 - у плацебо-контрольованих дослідженнях цукровий діабет спостерігався у 0,18% пацієнтів, які приймали рисперидон, порівняно з 0,11% пацієнтів у групі плацебо. У всіх клінічних дослідженнях, загалом, частота розвитку цукрового діабету у пацієнтів, які приймали рисперидон, становила 0,43%. Небажані ефекти при застосуванні паліперидону Паліперидон є активним метаболітом рисперидону, тому профілі побічних реакцій рисперидону та паліперидону взаємопов'язані. На додаток до перерахованих вище, при застосуванні паліперидону були відзначені наступні побічні реакції, які можуть виникнути і при застосуванні рисперидону: Серцево-судинна система: синдром постуральної ортостатичної тахікардії. Клас-ефекти Як і при застосуванні інших антипсихотичних препаратів, було відзначено дуже рідкісні випадки подовження інтервалу QT у постмаркетинговому періоді спостереження. Інші клас-ефекти з боку серцево-судинної системи, що спостерігаються при застосуванні антипсихотичних препаратів, що подовжують інтервал QT: шлуночкові аритмії, фібриляція шлуночків, шлуночкова тахікардія, раптова смерть, зупинка серця та поліморфна шлуночкова тахікардія типу "пірет". Венозна тромбоемболія Випадки венозної тромбоемболії, включаючи легеневу емболію та випадки тромбозу глибоких вен, спостерігалися при застосуванні антипсихотичних препаратів (частота невідома). Збільшення маси тіла У ході плацебо-контрольованих досліджень у пацієнтів з шизофренією збільшення маси тіла не менше 7% через 6-8 тижнів спостерігалося у 18% пацієнтів, які приймають рисперидон, і у 9% пацієнтів, які приймають плацебо. У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів з маніакальними епізодами число випадків збільшення маси тіла на 7% і більше після 3-х тижнів лікування було порівняно у групі, яка приймає рисперидон (2,5%), та у групі, що приймає плацебо (2, 4%), а групі активного контролю було трохи більше (3,5%). У дітей із розладами поведінки під час довготривалих клінічних досліджень маса тіла збільшувалася в середньому на 7,3 кг після 12 місяців терапії. Очікуване збільшення маси тіла у дітей 5-12 років з нормальним розвитком становить 3-5 кг на рік, з 12-16 ліг – 3-5 кг на рік для дівчаток та близько 5 кг на рік для хлопчиків. Особливі групи пацієнтів Побічні ефекти, що відзначалися з більшою частотою у пацієнтів похилого віку з деменцією та у дітей, ніж у дорослих пацієнтів, описані нижче. Пацієнти похилого віку з деменцією Транзиторні ішемічні атаки та інсульт спостерігалися в ході клінічних досліджень із частотою 1,4% та 1,5%, відповідно, у пацієнтів похилого віку з деменцією. Крім того, наступні побічні дії відзначалися у пацієнтів похилого віку з деменцією з частотою ≥ 5% і з частотою, що принаймні вдвічі перевищує таку в інших популяціях пацієнтів: інфекції сечовивідних шляхів, периферичний набряк, летаргія та кашель. Діти Наступні побічні дії відзначалися у дітей (від 5 до 17 ліг) з частотою ≥ 5% і з частотою, що принаймні вдвічі перевищує таку в інших популяціях пацієнтів у ході клінічних досліджень: сонливість/седація, втома, головний біль, підвищення апетиту, блювання, інфекції верхніх дихальних шляхів, закладеність носа, біль у животі, запаморочення, кашель, пірексія, тремор, діарея, енурез.Взаємодія з лікарськими засобамиВзаємодії, пов'язані з фармакодинамікою препарату Препарати, що подовжують інтервал QT Як і у випадку з іншими антипсихотичними препаратами, слід дотримуватись обережності при одночасному застосуванні препарату Торендо® Ку-таб® з препаратами, що подовжують інтервал QT, наприклад, з антиаритмічними засобами (хінідин, дизопірамід, прокаїнамід, пропафенон, аміодарон, сотало та ін.). , трициклічними антидепресантами (амітриптілін та ін.), тетрациклічними антидепресантами (мапротилін та ін.), деякими антигістамінними препаратами, іншими антипсихотичними засобами, деякими протималярійними препаратами (хінін, мефлохін та ін.), препаратами, дис брадикардію або інгібуючі печінковий метаболізм рисперидону. Цей перелік не є вичерпним. Препарати центральної дії та алкоголь Препарат Торендо® Ку-таб® слід застосовувати з обережністю у поєднанні з іншими препаратами та речовинами центральної дії, особливо з алкоголем, опіатами, антигістамінними препаратами та бензодіазепінами через підвищений ризик седації. Леводопа та агоністи дофамінових рецепторів Препарат Торендо® Ку-таб® може знижувати ефективність леводопи та інших агоністів дофамінових рецепторів. Якщо необхідний прийом цієї комбінації, особливо на термінальній стадії хвороби Паркінсона, слід призначати найменшу ефективну дозу кожного з препаратів. Гіпотензивні препарати При застосуванні рисперидону одночасно з гіпотензивними препаратами у постреєстраційному періоді спостерігалася клінічно значуща гіпотензія. Паліперидон Не рекомендується одночасно застосовувати препарат Торендо® Ку-таб® та паліперидон, оскільки паліперидон є активним метаболітом рисперидону. Одночасне застосування комбінації рисперидону та паліперидону може призводити до підвищення концентрації активної антипсихотичної фракції. Взаємодії, пов'язані з фармакокінетикою препарату Прийом їжі не впливає на абсорбцію рисперидону. Рисперидон в основному метаболізується ізоферментом CYP2D6 та меншою мірою ізоферментом CYP3A4. Рисперидон та його активний метаболіт 9-гідроксирисперидон є субстратами Р-глікопротеїну (P-gp). Препарати, що впливають на активність ізоферменту CYP2D6, та препарати, що значно інгібують або індукують активність ізоферменту CYP3A4 та/або Р-gp, можуть впливати на фармакокінетику активної антипсихотичної фракції рисперидону. Потужні інгібітори ізоферменту CYP2D6 При одночасному застосуванні рисперидону та потужних інгібіторів ізоферменту CYP2D6 може підвищуватися плазмова концентрація рисперидону та меншою мірою активної антипсихотичної фракції. Вищі дози потужного інгібітору ізоферменту CYP2D6 можуть збільшувати концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону (наприклад, пароксетин, див. нижче). Очікується, що інші інгібітори ізоферменту CYP2D6, такі як хінідин, можуть впливати на концентрацію рисперидону в плазмі крові. При ініціації або відміні терапії комбінацією рисперидону та пароксетину, хінідину або іншого потужного інгібітору ізоферменту CYP2D6, особливо у вищих дозах, слід скоригувати дозу препарату Торендо® Ку-таб®. Інгібітори ізоферменту CYP3A4 та/або Р-gP Одночасне застосування препарату Торендо® Ку-таб® та потужних інгібіторів ізоферменту CYP3A4 та/або P-gp може суттєво підвищити концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону у плазмі крові. При ініціації або відміні терапії комбінацією рисперидону та ітраконазолу або іншого потужного інгібітору ізоферменту CYP3A4 та/або P-gp слід скоригувати дозу препарату Торендо® Ку-таб®. Індуктори ізоферменту CYP3A4 та/або Р-gр Одночасне застосування препарату Торендо® Ку-таб® із потужним індуктором ізоферменту CYP3A4 та/або P-gp може знизити концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону у плазмі крові. При ініціації або відміні терапії комбінацією рисперидону та карбамазепіну або іншого потужного індуктора ізоферменту CYP3A4 та/або P-gp слід скоригувати дозу препарату Торендо® Ку-таб®. Дія індукторів ізоферменту CYP3A4 проявляється з часом, тому може знадобитися до 2 тижнів до досягнення максимального ефекту після початку прийому. Відповідно, при відміні індуктора ізоферменту CYP3A4 може знадобитися до 2 тижнів до зникнення ефекту. Препарати, що міцно зв'язуються з білками плазми При одночасному застосуванні препарату Торендо® Ку-таб® з препаратами, що мають високий зв'язок з білками плазми, не спостерігається клінічно значущого витіснення препарату з комплексу з білками плазми. При застосуванні супутнього лікування слід звернутися до інструкції щодо застосування відповідного лікарського препарату та при необхідності скоригувати дози препаратів, що приймаються. Психостимулятори При одночасному застосуванні психостимуляторів (наприклад, метилфенідату) та рисперидону зміна порядку прийому одного або обох препаратів може призвести до появи екстрапірамідних симптомів. Діти Дослідження лікарських взаємодій проводились лише у дорослих пацієнтів. Релевантність результатів цих досліджень у дітей невідома. Одночасне застосування психостимуляторів (наприклад, метилфенідату) та препарату Торендо® Ку-таб® у дітей не змінює фармакокінетичних параметрів та ефективності рисперидону. Вплив інших препаратів на фармакокінетику рисперидону Антибактеріальні препарати Еритроміцин, помірний інгібітор ізоферменту CYP3A4 та P-gp, не впливає на фармакокінетику рисперидону та активної антипсихотичної фракції. Рифампіцин, потужний індуктор ізоферменту CYP3A4 та P-gp, спричиняє зниження концентрації активної антипсихотичної фракції у плазмі крові. Антихолінестеразні препарати Донепезил і галантамін, що є субстратами ізоферментів CYP2D6 та CYP3A4, не мають клінічно значущого впливу на фармакокінетику рисперидону та активної антипсихотичної фракції. Протиепілептичні препарати Карбамазепін, потужний індуктор ізоферменту CYP3A4 та P-gp, знижує концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону у плазмі крові. Подібні ефекти спостерігалися при застосуванні фенітоїну та фенобарбіталу, які також є індукторами ізоферменту CYP3A4 та P-gp. Топірамат помірно зменшує біодоступність рисперидону, але не активної антипсихотичної фракції. Ця взаємодія не вважається клінічно значущою. Протигрибкові препарати Ітраконазол, потужний інгібітор ізоферменту CYP3A4 та P-gp, у дозі 200 мг/добу збільшує концентрацію активної антипсихотичної фракції у плазмі приблизно на 70% при застосуванні рисперидону у дозі від 2 до 8 мг/добу. Кетоконазол, потужний інгібітор ізоферменту CYP3A4 та P-gp, у дозі 200 мг/добу збільшує концентрацію рисперидону у плазмі крові та знижує концентрацію 9-гідроксирисперидону у плазмі крові. Нейролептики Фенотіазини можуть збільшувати концентрацію рисперидону в плазмі, але не активної антипсихотичної фракції. Противірусні препарати Інгібітори протеази: дані офіційних досліджень відсутні. Оскільки ритонавір є потужним інгібітором ізоферменту CYP3A4 та слабким інгібітором ізоферменту CYP2D6, ритонавір та інгібітори протеази, посилені ритонавіром, можуть призвести до підвищення концентрації активної антипсихотичної фракції рисперидону. Бета-адреноблокатори Деякі бета-адреноблокатори можуть збільшувати концентрацію рисперидону в плазмі, але не активної антипсихотичної фракції. Блокатори кальцієвих каналів Верапаміл, помірний інгібітор ізоферменту CYP3A4 та P-gp, збільшує концентрацію рисперидону та активної антипсихотичної фракції у плазмі крові. Препарати для лікування захворювань шлунково-кишкового тракту Антагоністи Н2-рецепторів: циметидин і ранітидин, які є слабкими інгібіторами ізоферментів CYP2D6 та CYP3A4, збільшують біодоступність рисперидону, але мінімально впливають на концентрацію активної антипсихотичної фракції в плазмі крові. Інгібітори зворотного захоплення серотоніну та трициклічні антидепресанти Флуоксетин, потужний інгібітор ізоферменту CYP2D6, підвищує концентрацію рисперидону в плазмі, але меншою мірою впливає на концентрацію активної антипсихотичної фракції. Пароксетин, потужний інгібітор ізоферменту CYP2D6, збільшує концентрацію рисперидону в плазмі, але в дозах до 20 мг/добу меншою мірою впливає на концентрацію активної антипсихотичної фракції. Однак більш високі дози пароксетину можуть збільшувати концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону. Трициклічні антидепресанти можуть збільшувати концентрацію рисперидону в плазмі, але не впливають на концентрацію активної антипсихотичної фракції. Амітриптилін не впливає на фармакокінетику рисперидону або активної антипсихотичної фракції. Сертралін є слабким інгібітором ізоферменту CYP2D6, а флувоксамін – слабким інгібітором ізоферменту CYP3A4. У дозах до 100 мг/добу сертралін та флувоксамін не мають клінічно значущого впливу на концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону. Однак застосування сертраліну або флувоксаміну в дозах вище 100 мг на добу може призводити до підвищення концентрації активної антипсихотичної фракції рисперидону. Вплив рисперидону на фармакокінетику інших препаратів Протиепілептичні препарати Рисперидон не має клінічно значущої дії на фармакокінетику вальпроєвої кислоти або топірамату. Нейролептики Арипіпразол, субстрат ізоферментів CYP2D6 та CYP3A4: рисперидон не впливає на фармакокінетику арипіпразолу та його активного метаболіту, дегідроарипіпразолу. Серцеві глікозиди Рисперидон не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику дигоксину. Застосування терапевтичних доз дигоксину в комбінації з рисперидоном у дозі 0,25 мг 2 рази на день не призводило до зміни експозиції та не вимагало коригування дозування. Препарати літію Рисперидон не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику препаратів літію. Одночасне застосування з фуросемідом Див. інформацію про підвищену смертність у пацієнтів похилого віку з деменцією, які одночасно приймають фуросемід.Спосіб застосування та дозиПрепарат Торендо® Ку-таб® може застосовуватися як альтернатива препарату Торендо® у пацієнтів, які мають труднощі при проковтуванні таблетки. У зв'язку з тим, що пігулки крихкі, їх не слід вичавлювати через фольгу упаковки, тому що вони можуть зламатися. Не слід брати таблетку мокрими руками, тому що таблетка може розтанути. Витягти таблетку слід так: 1. Взяти блістер, зігнути по лінії розриву та відірвати його. 2. Розкрити блістер, обережно потягнувши край фольги. 3. Обережно витрусити пігулку на долоню. 4. Потім її слід негайно покласти на язик. Таблетку слід тримати в роті протягом декількох секунд до повного розчинення (для полегшення ковтання), потім можна запитати рідиною. Не слід змішувати таблетку у роті з їжею. Ви також можете помістити таблетку в повну склянку води та одразу випити. Шизофренія Дорослі Препарат Торендо® Ку-таб® може застосовуватись 1 або 2 рази на добу. Початкова доза препарату Торендо® Ку-таб® становить 2 мг на добу. На другий день дозу можна збільшити до 4 мг на добу. З цього моменту дозу можна зберегти на колишньому рівні, або індивідуально скоригувати при необхідності. Зазвичай оптимальною дозою є 4-6 мг на добу. У ряді випадків може бути виправдано більш повільне збільшення дози та нижчі початкова та підтримуюча дози. Дози вище 10 мг на добу не показали більш високої ефективності порівняно з меншими дозами та можуть спричиняти появу екстрапірамідних симптомів. У зв'язку з тим, що безпека доз вище 16 мг на добу не вивчалася, дози вище за цей рівень застосовувати не рекомендується. Пацієнти похилого віку Рекомендована початкова доза – 0,5 мг на прийом 2 рази на добу. Дозу можна збільшувати індивідуально на 0,5 мг 2 рази на добу до 1-2 мг 2 рази на добу. Діти віком від 13 років Рекомендована початкова доза 0,5 мг на прийом 1 раз на добу вранці або ввечері. При необхідності дозування можна збільшити не менше ніж через 24 години на 0,5-1 мг на добу до рекомендованої дози 3 мг на добу при добрій переносимості. Незважаючи на ефективність, продемонстровану при лікуванні шизофренії у підлітків дозами 1-6 мг на добу, не спостерігалося додаткової ефективності при дозах вище 3 мг на добу, а більші дози викликали більше побічних ефектів. Застосування доз вище 6 мг на добу не вивчалось. Пацієнтам, які мають стійку сонливість, рекомендується приймати половину добової дози 2 рази на добу. Маніакальні епізоди, пов'язані з біполярним розладом, середнього та тяжкого ступеня Дорослі Рекомендована початкова доза препарату Торендо Кутаб - 2 мг 1 раз на добу. При необхідності ця доза може бути збільшена не менше ніж через 24 години на 1 мг на добу. Для більшості пацієнтів оптимальною дозою є 1-6 мг на добу. Застосування доз вище 6 мг на добу у пацієнтів із маніакальними епізодами не вивчалось. Як і для будь-якої іншої симптоматичної терапії, доцільність продовження лікування препаратом Торендо® Кутаб® повинна регулярно оцінюватись та підтверджуватись. Пацієнти похилого віку Рекомендована початкова доза – 0,5 мг на прийом 2 рази на добу. Дозу можна збільшувати індивідуально на 0,5 мг 2 рази на добу до 1-2 мг 2 рази на добу. Досвід застосування у пацієнтів похилого віку обмежений, слід бути обережним. Діти від 10 років Рекомендована початкова доза 0,5 мг на прийом 1 раз на добу вранці або ввечері. При необхідності дозування можна збільшити не менше ніж через 24 години на 0,5-1 мг на добу до рекомендованої дози 1-2,5 мг на добу за хорошої переносимості. Незважаючи на ефективність, продемонстровану при лікуванні маніакальних епізодів, пов'язаних з біполярним розладом, у дітей дозами 0,5-6 мг на добу, не спостерігалося додаткової ефективності при дозах вище 2,5 мг на добу, а більші дози викликали більше побічних ефектів. Застосування доз вище 6 мг на добу не вивчалось. Пацієнтам, які мають стійку сонливість, рекомендується приймати половину добової дози 2 рази на добу. Неперервна агресія у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера, середнього та тяжкого ступеня Початкова доза, що рекомендується, становить 0,25 мг на прийом 2 рази на добу. При необхідності можливе індивідуальне збільшення дози по 0,25 мг 2 рази на добу з інтервалом не менше ніж 1 день. Для більшості пацієнтів оптимальна доза становить 0,5 мг 2 рази на день. У деяких пацієнтів ефективна доза може становити по 1 мг 2 рази на добу. Препарат Торендо® Ку-таб® не повинен застосовуватися більше 6 тижнів при безперервній агресії у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера. Під час лікування препаратом Торендо Кутаб необхідна часта і регулярна оцінка стану пацієнта для вирішення питання про необхідність продовження терапії. Безперервна агресія у структурі розладу поведінки у дітей від 5 років з розумовою відсталістю Діти від 5 до 18 років Для пацієнтів з масою тіла 50 кг і більше рекомендована початкова доза препарату Торендо Кутаб 0,5 мг 1 раз на добу. При необхідності ця доза може бути збільшена на 0,5 мг 1 раз на добу не менш як через 24 години. Для більшості пацієнтів оптимальна доза становить 1 мг один раз на добу. Однак для деяких пацієнтів краще прийом по 0,5 мг на добу, тоді як деяким потрібне збільшення дози до 1,5 мг на добу. Для пацієнтів з масою тіла менше 50 кг рекомендовано початкову дозу препарату 0,25 мг 1 раз на добу. При необхідності ця доза може бути збільшена на 0,25 мг 1 раз на добу нс через 24 години. Для більшості пацієнтів оптимальна доза становить 0,5 мг один раз на добу. Однак для деяких пацієнтів краще прийом по 0,25 мг на добу, тоді як деяким потрібне збільшення дози до 0,75 мг на добу. Як і для будь-якої іншої симптоматичної терапії, доцільність продовження лікування препаратом Торендо® Ку-таб® має регулярно оцінюватись та підтверджуватись. Застосування у дітей віком до 5 років не рекомендується через відсутність даних. Особливі групи пацієнтів Порушення функції нирок та печінки У пацієнтів з порушенням функції нирок знижено здатність виведення активної антипсихотичної фракції порівняно з іншими групами пацієнтів. У пацієнтів з порушенням функції печінки спостерігається підвищена концентрація вільної фракції рисперидону у плазмі. Початкова та підтримуюча доза відповідно до показань повинна бути зменшена в 2 рази, збільшення дози у пацієнтів з порушенням функції печінки та нирок має проводитися повільніше. Препарат Торендо® Ку-таб® слід застосовувати з обережністю цієї категорії пацієнтів. Спосіб застосування Всередину, незалежно від часу їди. На початку дозування та при збільшенні дози, а також при необхідності прийому дозування рисперидону 0,25 мг слід застосовувати адекватні лікарські форми рисперидону з можливістю дозування та 0,25 мг. Препарат Торендо® Ку-таб® слід скасовувати поступово. При різкому припиненні прийому антипсихотичних препаратів у високих дозах, у тому числі рисперидону, в дуже рідкісних випадках спостерігали розвиток синдрому "скасування" (нудота, блювота, підвищене потовиділення і безсоння), можливі рецидиви психотичних симптомів і поява мимовільних рухів (таких як та дискінезія). Перехід від терапії іншими антипсихотичними препаратами На початку застосування препарату Торендо Кутаб рекомендується поступово скасовувати попередню терапію, якщо це клінічно виправдано. У разі попередньої терапії депо-формами антипсихотичних препаратів терапію препаратом Торендо® Ку-таб® рекомендується розпочинати замість наступної запланованої ін'єкції. Періодично слід оцінювати необхідність продовження поточної терапії антипаркінсонічними препаратами.ПередозуванняСимптоми: сонливість, седація, пригнічення свідомості, тахікардія, артеріальна гіпотензія, екстрапірамідні розлади, у поодиноких випадках подовження інтервалу QT та судоми. При передозуванні у пацієнтів, які одночасно приймають рисперидон та пароксетин, описано розвиток поліморфної шлуночкової тахікардії типу "пірует". У разі гострого передозування необхідно враховувати можливість передозування від прийому кількох лікарських засобів. Лікування: забезпечити вільну прохідність дихальних шляхів для адекватної оксигенації та вентиляції. Проводити промивання шлунка (після інтубації, якщо пацієнт непритомний), а також застосовувати активоване вугілля та проносні засоби слід тільки в тому випадку, якщо рисперидон був прийнятий не більше 1 години тому. Для своєчасного діагностування можливого порушення ритму серця необхідно якнайшвидше розпочати моніторування ЕКГ. Специфічний антидот відсутній, має проводитися відповідна симптоматична терапія. При зниженні артеріального тиску та судинному колапсі рекомендовано внутрішньовенне введення інфузійних розчинів та/або симпатоміметичних препаратів. У разі розвитку гострих екстрапірамідних симптомів слід призначити антихолінергічні засоби. Ретельне медичне спостереження та моніторування ЕКГ проводять до повного зникнення симптомів інтоксикації.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗастосування у пацієнтів похилого віку з деменцією Підвищення смертності у пацієнтів похилого віку з деменцією За результатами мета-аналізу клінічних досліджень у пацієнтів похилого віку з деменцією, які застосовували атипові антипсихотичні препарати, виявлено збільшення смертності порівняно з групою плацебо. Смертність у пацієнтів, які отримували рисперидон або плацебо, склала 4,0% та 3,1% відповідно. Середній вік померлих пацієнтів становить 86 років (діапазон 67-100 років). За даними двох великих спостережних досліджень, у пацієнтів похилого віку з деменцією при лікуванні типовими антипсихотичними препаратами відзначається невелике збільшення ризику смерті порівняно з таким у пацієнтів, які не отримують лікування. На даний момент зібрано недостатньо даних для точної оцінки вказаного ризику. Невідома причина підвищення даного ризику. Також не визначено ступінь, в якому підвищення смертності може бути застосовним до антипсихотичних препаратів, а не до особливостей цієї групи пацієнтів. Одночасне застосування з фуросемідом При одночасному прийомі фуросеміду та рисперидону внутрішньо у пацієнтів похилого віку з деменцією спостерігалася підвищена смертність (7,3%, середній вік 89 років, діапазон 75-97 років) порівняно з групою, яка приймала лише рисперидон (3,1%, середній вік 84). року, діапазон 70-96 років) та групою, яка приймала тільки фуросемід (4,1%, середній вік 80 років, діапазон 67-90 років). Збільшення смертності при застосуванні фуросеміду одночасно з рисперидоном відзначалося у 2-х із 4-х клінічних досліджень. Одночасне застосування рисперидону з іншими діуретиками (переважно з тіазидними діуретиками в малих дозах) не супроводжувалося підвищенням смертності. Не встановлено патофізіологічних механізмів, що пояснюють це спостереження. Проте слід дотримуватися особливої обережності при застосуванні препарату в таких випадках. Перед застосуванням необхідно ретельно оцінювати співвідношення ризик/корисність. Не виявлено збільшення смертності у пацієнтів, які одночасно приймають інші діуретики одночасно з рисперидоном. Незалежно від терапії, дегідратація є загальним фактором ризику смертності і має ретельно контролюватись у пацієнтів похилого віку з деменцією. При застосуванні рисперидону порівняно з плацебо у пацієнтів похилого віку з деменцією спостерігалося збільшення побічних ефектів з боку цереброваскулярної системи (гострі та минущі порушення мозкового кровообігу), у тому числі смертельні випадки (середній вік 85 років, діапазон 73-97 років). Тому рисперидон слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із ризиком розвитку інсульту. Цереброваскулярні небажані явища У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів з деменцією, які приймають деякі атипові антипсихотичні препарати, спостерігалося підвищення ризику побічних ефектів цереброваскулярних приблизно в 3 рази. Зведені дані 6-ти плацебо-контрольованих досліджень, що включали переважно пацієнтів похилого віку з деменцією (вік понад 65 років) демонструють, що цереброваскулярні побічні ефекти (серйозні та несерйозні) виникали у 3,3% (33/1009) пацієнтів, які приймали рисперидон і у 1,2% (8/712) пацієнтів, які приймали плацебо. Співвідношення ризиків складало 2,96 (1,34; 7,50) при довірчому інтервалі 95%. Механізм підвищення ризику невідомий. Не можна виключити збільшення ризику при застосуванні інших антипсихотичних препаратів або інших популяціях пацієнтів. Препарат Торендо® Ку-таб® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із факторами ризику розвитку інсульту. Ризик розвитку цереброваскулярних небажаних явищ у пацієнтів з деменцією змішаного або судинного типу був значно вищим, ніж у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера. Отже, рисперидон не слід застосовувати у пацієнтів з деменцією будь-якого типу, крім деменції, що зумовлена хворобою Альцгеймера. Необхідно оцінити співвідношення ризик/корисність перед застосуванням препарату Торендо® Ку-таб® у пацієнтів похилого віку з деменцією з огляду на фактори ризику розвитку інсульту у конкретного пацієнта. Пацієнтів та осіб, які доглядають їх, слід інформувати про негайне повідомлення лікаря про можливі прояви цереброваскулярних порушень (таких як раптова слабкість або нерухомість/нечутливість в області обличчя, ніг, рук, а також утруднення мови та порушення зору). Слід негайно вжити необхідних лікувальних заходів, включаючи скасування прийому рисперидону. Препарат Торендо® Ку-таб® може застосовуватися тільки для короткочасної терапії безперервної агресії у пацієнтів з деменцією, обумовленою хворобою Альцгеймера, середнього та тяжкого ступеня, як доповнення до нефармакологічних методів корекції, у разі їх неефективності чи обмеженої ефективності, і коли є ризик причин шкоди пацієнтом собі чи іншим особам. Необхідно постійно оцінювати стан пацієнта та необхідність продовження терапії рисперидоном. Ортостатична гіпотензія У зв'язку з α-адреноблокуючою дією рисперидону у деяких пацієнтів можливий розвиток ортостатичної гіпотензії, особливо в період початкового підбору дози. Описано випадки клінічно значущої артеріальної гіпотензії при одночасному застосуванні рисперидону з гіпотензивними препаратами у постмаркетинговому періоді. Препарат Торендо® Ку-таб® необхідно застосовувати з обережністю у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями (наприклад, хронічна серцева недостатність, інфаркт міокарда, порушення провідності серцевого м'яза, дегідратація, гіповолемія чи цереброваскулярні захворювання). Також потрібна відповідна корекція дози. Рекомендується оцінити можливість зниження дози у разі розвитку артеріальної гіпотензії. Лейкопенія, нейтропенія та агранулоцитоз Випадки лейкопенії, нейтропенії та агранулоцитозу були описані при застосуванні антипсихотичних засобів, у тому числі при застосуванні препарату рисперидону. Агранулоцитоз відзначався дуже рідко. Пацієнти з клінічно значущим зниженням кількості лейкоцитів або лікарсько-індукованою лейкопенією/нейтропенією в анамнезі повинні перебувати під наглядом у перші кілька місяців після початку терапії, а при появі перших ознак клінічно значущого зниження кількості лейкоцитів, за відсутності інших причинних факторів, лікування необхідно прекратити. Пацієнти з клінічно значущою нейтропенією повинні перебувати під ретельним наглядом щодо підвищення температури або інших симптомів інфекції, і негайно розпочинати лікування при виникненні таких симптомів. Пацієнти з тяжкою формою нейтропенії (абсолютна кількість нейтрофілів Пізня дискінезія/екстрапірамідні симптоми Терапія антагоністами дофамінових рецепторів може викликати пізню дискінезію, яка характеризується ритмічними мимовільними рухами, переважно язика та/або мімічної мускулатури. Виникнення екстрапірамідних симптомів є фактором ризику пізньої дискінезії. При виникненні у пацієнта об'єктивних або суб'єктивних симптомів, що вказують на пізню дискінезію, слід розглянути доцільність відміни всіх антипсихотичних препаратів, включаючи препарат Торендо Кутаб. Слід бути обережними у пацієнтів, які одночасно приймають психостимулятори (наприклад, метилфенідат) та рисперидон, у зв'язку з можливістю виникнення екстрапірамідних симптомів. У цих випадках рекомендується поступове скасування психостимуляторів. Злоякісний нейролептичний синдром (ЗНЗ) При терапії антипсихотичними препаратами можливий розвиток ЗНС, що характеризується гіпертермією, ригідністю м'язів, нестабільністю функції вегетативної нервової системи, пригніченням свідомості та підвищенням активності креатинфосфокінази в плазмі крові, а також міоглобінурією (рабдоміоліз) та гострою нирковою недостатністю. У разі виникнення у пацієнта об'єктивних або суб'єктивних симптомів ЗНС необхідно негайно відмінити всі антипсихотичні препарати, включаючи рисперидон. Хвороба Паркінсона та деменція з тільцями Леві Застосування антипсихотичних препаратів, включаючи препарат Торендо® Ку-таб®, у пацієнтів із хворобою Паркінсона або деменцією з тільцями Леві має проводитися з обережністю, оскільки у обох груп пацієнтів підвищений ризик розвитку ЗНС та збільшена чутливість до антипсихотичних препаратів (включаючи притуплення больової чутливості, сплутаність свідомості, постуральну нестабільність з частими падіннями та екстрапірамідні симптоми). При прийомі рисперидону можливе погіршення перебігу хвороби Паркінсону. Гіперглікемія та цукровий діабет Описано випадки розвитку гіперглікемії, цукрового діабету та посилення перебігу цукрового діабету. У деяких випадках відмічено попереднє терапії збільшення маси тіла, яке можна розцінювати як сприятливий фактор. У дуже поодиноких випадках спостерігали розвиток кетоацидозу та рідко – діабетичної коми. Як при прийомі будь-яких антипсихотичних засобів пацієнти повинні перебувати під наглядом лікаря, слід контролювати симптоми гіперглікемії (такі як полідипсія, поліурія, поліфагія та слабкість). У пацієнтів із цукровим діабетом слід регулярно контролювати концентрацію глюкози у крові. Збільшення маси тіла Спостерігається значне збільшення маси тіла. Необхідно проводити регулярний контроль за масою тіла пацієнтів. Гіперпролактинемія На підставі результатів досліджень in vitro зроблено припущення, що ріст пухлинних клітин молочних залоз може стимулюватися пролактином. Незважаючи на те, що в клінічних та епідеміологічних дослідженнях не виявлено чіткого зв'язку гіперпролактинемії з прийомом антипсихотичних препаратів, слід бути обережним при застосуванні рисперидону у пацієнтів з обтяженим анамнезом. Препарат Торендо® Ку-таб® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з існуючою гіперпролактинемією та у пацієнтів з можливими пролактин-залежними пухлинами. Подовження інтервалу QT У дуже поодиноких випадках відзначено подовження інтервалу QT у постмаркетинговому періоді. Як і при застосуванні інших антипсихотичних засобів, слід бути обережним при застосуванні препарату Торендо® Ку-таб® у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями, подовженням інтервалу QT у сімейному анамнезі, брадикардією, порушеннями електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпомагніємія), оскільки це може підвищити ризик аритмогенної дії або при одночасному застосуванні з препаратами, що подовжують інтервал QT. Судоми Препарат Торендо Кутаб слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з судомами в анамнезі або при станах, що супроводжуються зниженням порога судомної активності. Пріапізм Оскільки рисперидон має α-адреноблокуючий ефект, при застосуванні можливий розвиток приапізму. Порушення регуляції температури тіла При застосуванні антипсихотичних препаратів описується такий небажаний ефект, як порушення терморегуляції. Необхідно дотримуватися обережності при застосуванні препарату Торендо® Ку-таб® у пацієнтів, які можуть зазнавати впливу факторів, що викликають підвищення температури тіла, таких як інтенсивне фізичне навантаження, дегідратація, висока температура навколишнього середовища, одночасне застосування з препаратами, що мають антихолінергічну активність. Протиблювотний ефект У доклінічних дослідженнях застосування рисперидону спостерігався протиблювотний ефект. Даний ефект при виникненні у людей може маскувати ознаки та симптоми передозування деяких препаратів або таких захворювань, як кишкова непрохідність, синдром Рейє та пухлина мозку. Порушення функції нирок та печінки У пацієнтів із порушенням функції нирок здатність до виведення активної антипсихотичної фракції нижча, ніж у дорослих пацієнтів із нормальною функцією нирок. У пацієнтів з порушенням функції печінки підвищується концентрація вільної фракції рисперидону у плазмі. Венозна тромбоемболія При застосуванні антипсихотичних препаратів описані випадки венозної тромбоемболії. Необхідно виявляти всі можливі фактори ризику розвитку тромбоемболічних ускладнень до початку та під час терапії препаратом Торендо® Ку-таб® та вживати профілактичних заходів. Інтраопераційний синдром "в'ялої" райдужної оболонки (ІСДР) ІСДР відзначався під час операції з приводу катаракти у пацієнтів, які отримували препарати, що мають антагонізм до альфа1-адренорецепторів, включаючи препарат Торендо® Ку-таб®. ІСДР може підвищувати ризик ускладнень з боку органу зору під час та після проведення операції. Необхідно заздалегідь поінформувати хірурга-офтальмолога про застосування препаратів, що мають антагонізм до альфа1-адренорецепторів в даний час або в минулому. Потенційна користь відміни терапії препаратами, що мають антагонізм до альфа1-адренорецепторів до операції з приводу катаракти не встановлено. Необхідно оцінити співвідношення користі/ризику відміни терапії антипсихотичним засобом. Діти та підлітки Перед застосуванням препарату Торендо Кутаб у дітей або підлітків з розумовою відсталістю необхідно провести ретельну оцінку їх стану на предмет наявності фізичних або соціальних причин агресивної поведінки, таких як біль або неадекватні вимоги соціального середовища. Седативний ефект рисперидону повинен ретельно відстежуватися в даній популяції через можливий вплив на здатність до навчання. Зміна часу прийому рисперидону може знизити вплив седації на увагу підлітків та дітей. Застосування рисперидону було пов'язане із збільшенням середніх показників маси тіла та індексу маси тіла. Зміни зростання під час довгострокових досліджень перебували у межах очікуваних вікових норм. Вплив тривалого прийому рисперидону на статевий розвиток та зростання повністю не вивчений. У зв'язку з можливим впливом тривалої гіперпролактинемії на ріст та статевий розвиток у дітей та підлітків, повинна проводитися регулярна клінічна оцінка гормонального статусу, у тому числі вимірювання росту, маси тіла, спостереження за статевим розвитком, менструальним циклом та іншими можливими пролактин-залежними ефектами. Під час терапії рисперидоном має проводитися регулярне обстеження з метою виявлення екстрапірамідних симптомів та інших рухових розладів. Спеціальна інформація про допоміжні речовини До складу препарату Торендо Кутаб входить аспартам, у зв'язку з чим його застосування протипоказане пацієнтам з фенілкетонурією, та сорбітол, у зв'язку з чим його застосування протипоказано пацієнтам з вродженою непереносимістю фруктози. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Препарат Торендо® Ку-таб® може в невеликій або помірній мірі впливати на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. Пацієнтам слід рекомендувати відмовитися від керування автомобілем та від роботи з механізмами до з'ясування їх індивідуальної чутливості до препарату.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Рісперидон - 0,50 мг/1,00 мг/2,00 мг; Допоміжні речовини: манітол, бутилметакрилату, диметиламіноетилметакрилату та метилметакрилату сополімер [1:2:1], повідон-К25, целюлоза мікрокристалічна, гіпоролоза низькозаміщена, аспартам, кросповідон, барвник заліза оксид червоний (Е17 сорбітол, м'яти польова олія, левоментол), ароматизатор ментоловий (мальтодекстрин кукурудзяний, ароматичні компоненти), кальцію силікат, магнію стеарат. По 10 таблеток у блістер із комбінованого матеріалу ОПА/Ал/ПВХ, ПЕТ/Ал фольги (OPA/Al/PVC, РЕТ/Аl peel off foil). По 3 блістери в пачку картонну разом з інструкцією із застосування.Опис лікарської формиКруглі, злегка двоопуклі таблетки світло-рожевого кольору з видимими вкрапленнями.Фармакотерапевтична групаАнтипсихотичне засіб (нейролептик).ФармакокінетикаВсмоктування Рисперидон після перорального прийому повністю абсорбується, досягаючи максимальних концентрацій у плазмі крові через 1-2 години. Абсолютна біодоступність рисперидону після внутрішнього прийому становить 70%. Відносна біодоступність після прийому внутрішньо рисперидону у формі таблеток становить 94% порівняно з рисперидоном у формі розчину. Прийом їжі не впливає на абсорбцію препарату, тому рисперидон можна застосовувати незалежно від часу їди. Рівноважна концентрація рисперидону в організмі у більшості пацієнтів досягається протягом 1 дня. Рівноважна концентрація 9-гідроксирисперидону досягається протягом 4-5 днів. Розподіл Рисперидон швидко розподіляється в організмі. Об'єм розподілу становить 1-2 л/кг. У плазмі крові рисперидон зв'язується з альбуміном та альфа1-кислим глікопротеїном. Рисперидон на 90% зв'язується білками плазми крові, 9-гідроксирисперидон – на 77%. Метаболізм та виведення Рисперидон метаболізується у печінці за участю ізоферменту CYP2D6. Основний метаболіт - 9-гідроксирисперидон, який має подібну фармакологічну активність з рисперидоном. Рисперидон та 9-гідроксирисперидон складають активну антипсихотичну фракцію. Ізофермент CYP2D6 схильний до генетичного поліморфізму. У пацієнтів з інтенсивним метаболізмом за ізоферментом CYP2D6 рисперидон швидко перетворюється на 9-гідроксирисперидон, тоді як у пацієнтів із слабким метаболізмом за ізоферментом CYP2D6 цей процес відбувається значно повільніше. Хоча у пацієнтів з інтенсивним метаболізмом концентрація риснеридону нижча, а концентрація 9-гідроксирисперидону вища, ніж у пацієнтів із слабким метаболізмом, фармакокінетика активної антипсихотичної фракції після прийому однієї або кількох доз подібна до двох груп пацієнтів. Іншим шляхом метаболізму рисперидону є N-дезалкілювання. Дослідження в умовах in vitro на мікросомах печінки людини показали, що рисперидон у клінічно значущих концентраціях суттєво не інгібує метаболізм лікарських препаратів, що біотрансформуються під дією ізоферментів системи цитохрому Р450, у тому числі CYP1A2, CYP2A6, CYP2C8/Y та CYP3A5. Через тиждень після початку прийому риснеридону 70% дози виводиться нирками (при цьому виведення рисперидону і 9-гідроксириснеридону нирками становить 35-45% від прийнятої дози, частина, що залишилася, - неактивні метаболіти) і 14% - через кишечник. Після прийому внутрішньо у пацієнтів з психозами період напіввиведення (Т1/2) рисперидону становить близько 3-х годин, Т1/2 9-гідроксирисперидону та активної антипсихотичної фракції – 24 години. Лінійність Концентрація рисперидону в плазмі прямо пропорційна прийнятій дозі в терапевтичному діапазоні доз. Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Пацієнти похилого віку, пацієнти з порушенням функції печінки та нирок Після одноразового прийому рисперидону у пацієнтів похилого віку концентрація активної антипсихотичної фракції у плазмі збільшилася в середньому на 43%, Т1/2 – на 38%, а кліренс – знизився на 30%. У пацієнтів з нирковою недостатністю спостерігалося підвищення плазмової концентрації та зниження кліренсу активної антипсихотичної фракції в середньому на 60%. У пацієнтів з печінковою недостатністю концентрації рисперидону в плазмі не змінювалися, однак середня концентрація вільної фракції рисперидону збільшувалася на 35%. Діти Фармакокінетика рисперидону, 9-гідроксирисперидону та активної антипсихотичної фракції у дітей співставна з такою у дорослих пацієнтів. Підлога, расова приналежність, куріння Популяційний фармакокінетичний аналіз не виявив очевидного впливу статі, раси чи куріння на фармакокінетику рисперидону та активної антипсихотичної фракції.ФармакодинамікаРисперидон - селективний моноамінергічний антагоніст, має високу спорідненість до серотонінових 5-НТ2 і дофамінових D2-рецепторів. Рисперидон також зв'язується з альфа1-адренорецепторами та меншою мірою з H1-гістаміновими та альфа2-адренорецепторами. Має слабко виражену афінність до 5-НТ1A-, 5-НТ1C-, 5-НТ1D-серотонінергічних, D1-дофамінергічних рецепторів і галоперидолчутливих ділянок зв'язування сигма-рецепторів, незначною афінністю до 5-НТ1B- і 5-НТ3. Не має здатності взаємодіяти з м-холінергічними та бета1-, бета2-адренергічними рецепторами. Рисперидон зменшує продуктивну симптоматику шизофренії, викликає менше пригнічення моторної активності та меншою мірою індукує каталепсію, ніж класичні нейролептики. Збалансований центральний антагонізм до серотоніну та дофаміну знижує ймовірність розвитку екстрапірамідних порушень та розширює терапевтичну дію препарату з охопленням негативних та афективних симптомів шизофренії.Показання до застосуванняЛікування шизофренії у дорослих та дітей віком від 13 років. Лікування маніакальних епізодів, пов'язаних з біполярним розладом, середнього та тяжкого ступеня у дорослих та дітей віком від 10 років. Короткострокове (до 6 тижнів) лікування безперервної агресії у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера, середнього та тяжкого ступеня, що не піддається нефармакологічним методам корекції, та за наявності ризику заподіяння шкоди пацієнтом самому собі або іншим особам. Короткострокове (до 6 тижнів) симптоматичне лікування безперервної агресії у структурі розладу поведінки у дітей віком від 5 років та старше з розумовою відсталістю, діагностованою відповідно до критеріїв DSM-IV, при якій через тяжкість агресії або іншої деструктивної поведінки потрібне медикаментозне лікування. Фармакотерапія має бути частиною комплексної програми лікування, у тому числі психологічних та освітніх заходів. Рисперидон повинен призначатися фахівцем у галузі дитячої неврології та дитячої психіатрії або лікарем, добре знайомим із лікуванням розладів поведінки у дітей та підлітків.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до рисперидону або до будь-яких інших компонентів препарату. Фенілкетонурія. Вроджена нестерпність фруктози. З обережністю: Захворювання серцево-судинної системи (хронічна серцева недостатність, перенесений інфаркт міокарда, порушення провідності серцевого м'яза); гіпотензія (необхідна корекція дози препарату); зневоднення та гіповолемія; порушення мозкового кровообігу; хвороба Паркінсона; судоми (у тому числі в анамнезі); тяжка ниркова та/або печінкова недостатність; зловживання лікарськими засобами чи лікарська залежність; стани, що призводять до розвитку тахікардії типу "пірует" (брадикардія, порушення електролітного балансу, одночасне застосування лікарських засобів, що подовжують інтервал QT); порушення метаболізму, включаючи гіперглікемію, дисліпідемію (потрібний контроль ваги пацієнта); гіперпролактинемія; лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз; пухлина мозку, кишкова непрохідність, випадки гострого передозування ліків, синдром Рейс (протиблювотний ефект рисперидону може маскувати симптоми цих станів); фактори ризику розвитку тромбоемболії венозних судин; хвороба дифузних тілець Леві; застосування у пацієнтів похилого віку із цереброваскулярною деменцією; вагітність; одночасне застосування з фуросемідом.Вагітність та лактаціяВагітність Контрольованих досліджень застосування рисперидону у вагітних жінок не проводилося. У дослідженнях на тваринах рисперидон не мав тератогенної дії, проте спостерігалися інші види токсичної дії на репродуктивну систему. Потенційний ризик застосування рисперидону у людини не відомий. При застосуванні антипсихотичних засобів (у тому числі рисперидону) протягом третього триместру вагітності у новонародженого розвивалися оборотні екстрапірамідні симптоми та/або синдром "скасування", які варіювалися за ступенем тяжкості та тривалості. Повідомлялося про випадки ажитації, гіпертонії, гіпотонії, тремору, сонливості, розлади дихання та порушення харчування. Тому новонароджені повинні перебувати під пильним наглядом. Застосування препарату Торендо Кутаб під час вагітності можливе лише в тому випадку, якщо очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. При необхідності припинення терапії під час вагітності слід відміну препарату поступово. Період грудного вигодовування У дослідженнях на тваринах рисперидон та 9-гідроксирисперидон проникали у грудне молоко. Було також продемонстровано, що рисперидон та 9-гідроксирисперидон у невеликих кількостях проникають у грудне молоко людини. Немає даних про розвиток побічних ефектів у немовлят при грудному вигодовуванні. Тому питання про грудне вигодовування має вирішуватися з урахуванням можливого ризику для дитини. Фертильність Як і інші препарати, які є антагоністами дофамінових D2-рецепторів, рисперидон збільшує концентрацію пролактину в плазмі. Гіперпролактинемія може пригнічувати секрецію гіпоталамічного гонадотропін-рилізинг-гормону, що призводить до зниження секреції гіпофізарного гонадотропіну. Це, у свою чергу, може викликати пригнічення репродуктивної функції за рахунок порушення стероїдогенезу у статевих залозах у пацієнтів чоловічої та жіночої статі. У доклінічних дослідженнях значних ефектів немає.Побічна діяНайпоширенішими побічними реакціями (частота виникнення ≥ 5%) були безсоння, неспокій, головний біль, інфекції верхніх дихальних шляхів, паркінсонізм. Дозозалежними побічними реакціями є паркінсонізм та акатізія. Побічні ефекти рисперидону, зазначені в клінічних дослідженнях рисперидону в лікарських формах для внутрішнього прийому та в ін'єкційній формі пролонгованої дії, а також отримані в ході постреєстраційного спостереження, наведені з розподілом за частотами та системами органів. Частоту побічних ефектів класифікували так: дуже часто (≥ 1/10 випадків), часто (від ≥ 1/100 до Інфекційні та паразитарні захворювання – часто: пневмонія, грип, бронхіт, інфекції верхніх дихальних шляхів, інфекції сечовивідних шляхів, синусит, інфекції вуха; нечасто: вірусні інфекції, тонзиліт, запалення підшкірної жирової клітковини, середній отит, інфекції очей, локалізовані інфекції, акародерматит, інфекції дихальних шляхів, цистит, оніхомікоз; рідко: інфекції нижніх дихальних шляхів, середній хронічний отит, інфекції, підшкірний абсцес. Порушення з боку органів крові та лімфатичної системи – нечасто: нейтропенія, зниження кількості лейкоцитів, анемія, тромбоцитопенія, зниження гематокриту, зниження кількості еозинофілів, зниження гемоглобіну; рідко: гранулоцитопенія, агранулоцитоз. Порушення з боку імунної системи – нечасті: реакції гіперчутливості до компонентів препарату; рідко: лікарська гіперчутливість, анафілактична реакція. Порушення з боку ендокринної системи – часто: підвищення рівня пролактину1; рідко: порушення вироблення антидіуретичного гормону, глюкозурія. Порушення з боку обміну речовин та харчування – часто: збільшення маси тіла, підвищення апетиту, зниження апетиту; нечасто: зменшення маси тіла, цукровий діабет3, анорексія, полідипсія, гіперглікемія, підвищення концентрації холестерину у плазмі; рідко: гіпоглікемія, водна інтоксикація, підвищення інсуліну, підвищення концентрації тригліцеридів у плазмі; дуже рідко: діабетичний кетоацидоз. Порушення психіки – дуже часто: безсоння; часто: занепокоєння, порушення, сну, тривога, депресія; нечасто: сплутаність свідомості, манії, зниження лібідо, млявість, нервозність, кошмари; рідко: аноргазмія, сплощення афекту. Порушення з боку нервової системи – дуже часто: паркінсонізм2, головний біль, сонливість, седація; часто: акатизія2, запаморочення2, тремор2, дистонія2, летаргія, дискінезія2; нечасто: відсутність реакції на подразники, втрата свідомості, знижений рівень свідомості, непритомність, порушення свідомості, інсульт, транзиторна ішемічна атака, дизартрія, порушення уваги, гінерсомнія, постуральне запаморочення, порушення рівноваги, пізня дискінезія, порушення мови, порушення координації, смакових відчуттів, спотворення смаку, судоми, церебральна ішемія, порушення рухів, психомоторне збудження, парестезія; рідко: злоякісний нейролептичний синдром (ЗНС), діабетична кома, цереброваскулярні порушення, тремор голови; частота невідома: заїкуватість. Порушення з боку органу зору – часто: нечіткий зір, кон'юнктивіт; нечасто: гіперемія кон'юнктиви, порушення зору, виділення з очей, періорбітальний набряк, сухість очей, посилена сльозотеча, світлобоязнь; рідко: зниження гостроти зору, порушення руху очей, мимовільні обертання очних яблук, утворення кірок на краю століття, глаукома, інтраопераційний синдром "в'ялої" райдужної оболонки (ІСДР), оклюзія артерії сітківки. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення – нечасто: вертиго, біль у вусі, шум у вухах. Порушення з боку серця – часто: тахікардія; нечасто: атріовентрикулярна блокада, блокада правої або лівої ніжок пучка Гіса, фібриляція передсердь, відчуття серцебиття, порушення провідності серця, подовження інтервалу QT на ЕКГ, брадикардія, відхилення на ЕКГ; рідко: синусова аритмія; синусова брадикардія; частота невідома: атріовентрикулярна блокада І ступеня. Порушення з боку судин – часто: артеріальна гіпертензія; нечасто: гіпотензія, ортостатична гіпотензія, припливи; рідко: легенева емболія, тромбоз глибоких вен. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння – часто: задишка, носова кровотеча, кашель, закладеність носа, біль у ділянці гортані та глотки; нечасто: свистяче дихання, аспіраційна пневмонія, застій у легенях, порушення дихання, вологі хрипи, порушення прохідності дихальних шляхів, дисфонія; рідко: синдром апное уві сні, гіпервентиляція. Порушення з боку травної системи – часто: блювання, діарея, запор, нудота, біль у ділянці живота, диспепсія, сухість слизової оболонки порожнини рота, дискомфорт у ділянці живота, гіперсалівація, зубний біль; нечасто: дисфагія, гастрит, нетримання калу, фекалому, гастроентерит, метеоризм; рідко: непрохідність кишечника, панкреатит, набряк губ, набряк язика, хейліт; дуже рідко: ілеус. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів – нечасто: підвищення активності трансаміназ, гамма-глутамілтрансферази, “печінкових” ферментів (зокрема, підвищення рівня активності аланінамінотрансферази) у плазмі крові; рідко: жовтяниця. Порушення з боку колії та підшкірних тканин – часто: шкірний висип, еритема; нечасто: кропив'янка, ураження шкіри, порушення цілісності шкірних покривів, свербіж шкіри, акне, вугровий висип, зміна кольору шкіри, алопеція, себорейний дерматит, сухість шкіри, гіперкератоз, екзема; рідко: лікарський висип, лупа; дуже рідко: набряк Квінке. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини – часто: м'язові спазми, скелетно-м'язові болі, артралгія, біль у спині, біль у кінцівках, біль у сідницях; нечасто: підвищення активності креатинфосфокінази в плазмі крові, м'язова слабкість, міалгія, біль у шиї, набрякання суглобів, порушення постави, скутість у суглобах, м'язові болі у грудях; рідко: рабдоміоліз. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів – часто: енурез, нетримання сечі; нечасто: затримка сечовиділення, дизурія, поллакіурія. Вагітність, післяпологові та перинатальні стани - рідко: синдром "скасування" у новонароджених. Порушення з боку статевих органів та молочної залози - нечасто: аменорея, сексуальна дисфункція, еректильна дисфункція, порушення еякуляції, галакторея, гінекомастія, розлад менструального циклу, виділення з піхви, біль у ділянці молочної залози, дискомфорт у ділянці молочної залози; рідко: пріапізм, затримка менструації, нагрубання молочних залоз, збільшення молочних залоз, виділення з молочних залоз. Загальні розлади та порушення у місці введення – часто: набряк, пірексія, втома, периферичний набряк, генералізований набряк, астенія, біль у ділянці грудної клітки, біль; нечасто: набряк особи, порушення ходи, погане самопочуття, повільність, грипоподібний стан, нездужання, спрага, дискомфорт у ділянці грудної клітки, озноб, підвищення температури тіла, дискомфорт; рідко: гіпотермія, зниження температури тіла, синдром "скасування", похолодання кінцівок, індурація. Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій – часто: падіння; Нечасто: біль під час процедур. 1 - гіперпролактинемія в деяких випадках може призводити до гінекомастії, порушень менструального циклу, аменореї та галактореї. 2 - екстрапірамідні розлади можуть проявлятися як паркінсонізм (гіперсалівація, кістково-м'язова скутість, паркінсонізм, слинотеча, ригідність нотину "зубчастого колеса", брадикінезія, гіпокінезія, маскоподібне обличчя, напруженість м'язів, акінезія, порушення глабеллярного рефлексу, паркінсонічний тремор спокою), акатизія (акатизія, занепокоєння, гіперкінезія та синдром "неспокійних" ніг), тремор, дискінезія (дискінезія, посмикування м'язів, хореоатетоз, атетоз та міоклонус), дистонія. Термін "дистонія" включає дистонію, м'язові спазми, м'язову гіпертонію, кривошею, мимовільні м'язові скорочення, м'язову контрактуру, блефароспазм, рухи очного яблука, параліч язика, лицьовий спазм, ларингоспазм. міотонію, опистотонус, орофарингеальний спазм, плеврототонус, спазм язика та тризм. Тремор включає тремор та паркінсонічний тремор спокою. Також слід зазначити, що існує ширший ряд симптомів, які не завжди мають екстрапірамідне походження. Безсоння включає розлад засипання, і нтрасом ні чесное розлад. Судоми включають великий судомний напад. Менструальні розлади включають нерегулярні менструації, олігоменорею. Набряк включає генералізований набряк, периферичний набряк, м'який набряк. 3 - у плацебо-контрольованих дослідженнях цукровий діабет спостерігався у 0,18% пацієнтів, які приймали рисперидон, порівняно з 0,11% пацієнтів у групі плацебо. У всіх клінічних дослідженнях, загалом, частота розвитку цукрового діабету у пацієнтів, які приймали рисперидон, становила 0,43%. Небажані ефекти при застосуванні паліперидону Паліперидон є активним метаболітом рисперидону, тому профілі побічних реакцій рисперидону та паліперидону взаємопов'язані. На додаток до перерахованих вище, при застосуванні паліперидону були відзначені наступні побічні реакції, які можуть виникнути і при застосуванні рисперидону: Серцево-судинна система: синдром постуральної ортостатичної тахікардії. Клас-ефекти Як і при застосуванні інших антипсихотичних препаратів, було відзначено дуже рідкісні випадки подовження інтервалу QT у постмаркетинговому періоді спостереження. Інші клас-ефекти з боку серцево-судинної системи, що спостерігаються при застосуванні антипсихотичних препаратів, що подовжують інтервал QT: шлуночкові аритмії, фібриляція шлуночків, шлуночкова тахікардія, раптова смерть, зупинка серця та поліморфна шлуночкова тахікардія типу "пірет". Венозна тромбоемболія Випадки венозної тромбоемболії, включаючи легеневу емболію та випадки тромбозу глибоких вен, спостерігалися при застосуванні антипсихотичних препаратів (частота невідома). Збільшення маси тіла У ході плацебо-контрольованих досліджень у пацієнтів з шизофренією збільшення маси тіла не менше 7% через 6-8 тижнів спостерігалося у 18% пацієнтів, які приймають рисперидон, і у 9% пацієнтів, які приймають плацебо. У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів з маніакальними епізодами число випадків збільшення маси тіла на 7% і більше після 3-х тижнів лікування було порівняно у групі, яка приймає рисперидон (2,5%), та у групі, що приймає плацебо (2, 4%), а групі активного контролю було трохи більше (3,5%). У дітей із розладами поведінки під час довготривалих клінічних досліджень маса тіла збільшувалася в середньому на 7,3 кг після 12 місяців терапії. Очікуване збільшення маси тіла у дітей 5-12 років з нормальним розвитком становить 3-5 кг на рік, з 12-16 ліг – 3-5 кг на рік для дівчаток та близько 5 кг на рік для хлопчиків. Особливі групи пацієнтів Побічні ефекти, що відзначалися з більшою частотою у пацієнтів похилого віку з деменцією та у дітей, ніж у дорослих пацієнтів, описані нижче. Пацієнти похилого віку з деменцією Транзиторні ішемічні атаки та інсульт спостерігалися в ході клінічних досліджень із частотою 1,4% та 1,5%, відповідно, у пацієнтів похилого віку з деменцією. Крім того, наступні побічні дії відзначалися у пацієнтів похилого віку з деменцією з частотою ≥ 5% і з частотою, що принаймні вдвічі перевищує таку в інших популяціях пацієнтів: інфекції сечовивідних шляхів, периферичний набряк, летаргія та кашель. Діти Наступні побічні дії відзначалися у дітей (від 5 до 17 ліг) з частотою ≥ 5% і з частотою, що принаймні вдвічі перевищує таку в інших популяціях пацієнтів у ході клінічних досліджень: сонливість/седація, втома, головний біль, підвищення апетиту, блювання, інфекції верхніх дихальних шляхів, закладеність носа, біль у животі, запаморочення, кашель, пірексія, тремор, діарея, енурез.Взаємодія з лікарськими засобамиВзаємодії, пов'язані з фармакодинамікою препарату Препарати, що подовжують інтервал QT Як і у випадку з іншими антипсихотичними препаратами, слід дотримуватись обережності при одночасному застосуванні препарату Торендо® Ку-таб® з препаратами, що подовжують інтервал QT, наприклад, з антиаритмічними засобами (хінідин, дизопірамід, прокаїнамід, пропафенон, аміодарон, сотало та ін.). , трициклічними антидепресантами (амітриптілін та ін.), тетрациклічними антидепресантами (мапротилін та ін.), деякими антигістамінними препаратами, іншими антипсихотичними засобами, деякими протималярійними препаратами (хінін, мефлохін та ін.), препаратами, дис брадикардію або інгібуючі печінковий метаболізм рисперидону. Цей перелік не є вичерпним. Препарати центральної дії та алкоголь Препарат Торендо® Ку-таб® слід застосовувати з обережністю у поєднанні з іншими препаратами та речовинами центральної дії, особливо з алкоголем, опіатами, антигістамінними препаратами та бензодіазепінами через підвищений ризик седації. Леводопа та агоністи дофамінових рецепторів Препарат Торендо® Ку-таб® може знижувати ефективність леводопи та інших агоністів дофамінових рецепторів. Якщо необхідний прийом цієї комбінації, особливо на термінальній стадії хвороби Паркінсона, слід призначати найменшу ефективну дозу кожного з препаратів. Гіпотензивні препарати При застосуванні рисперидону одночасно з гіпотензивними препаратами у постреєстраційному періоді спостерігалася клінічно значуща гіпотензія. Паліперидон Не рекомендується одночасно застосовувати препарат Торендо® Ку-таб® та паліперидон, оскільки паліперидон є активним метаболітом рисперидону. Одночасне застосування комбінації рисперидону та паліперидону може призводити до підвищення концентрації активної антипсихотичної фракції. Взаємодії, пов'язані з фармакокінетикою препарату Прийом їжі не впливає на абсорбцію рисперидону. Рисперидон в основному метаболізується ізоферментом CYP2D6 та меншою мірою ізоферментом CYP3A4. Рисперидон та його активний метаболіт 9-гідроксирисперидон є субстратами Р-глікопротеїну (P-gp). Препарати, що впливають на активність ізоферменту CYP2D6, та препарати, що значно інгібують або індукують активність ізоферменту CYP3A4 та/або Р-gp, можуть впливати на фармакокінетику активної антипсихотичної фракції рисперидону. Потужні інгібітори ізоферменту CYP2D6 При одночасному застосуванні рисперидону та потужних інгібіторів ізоферменту CYP2D6 може підвищуватися плазмова концентрація рисперидону та меншою мірою активної антипсихотичної фракції. Вищі дози потужного інгібітору ізоферменту CYP2D6 можуть збільшувати концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону (наприклад, пароксетин, див. нижче). Очікується, що інші інгібітори ізоферменту CYP2D6, такі як хінідин, можуть впливати на концентрацію рисперидону в плазмі крові. При ініціації або відміні терапії комбінацією рисперидону та пароксетину, хінідину або іншого потужного інгібітору ізоферменту CYP2D6, особливо у вищих дозах, слід скоригувати дозу препарату Торендо® Ку-таб®. Інгібітори ізоферменту CYP3A4 та/або Р-gP Одночасне застосування препарату Торендо® Ку-таб® та потужних інгібіторів ізоферменту CYP3A4 та/або P-gp може суттєво підвищити концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону у плазмі крові. При ініціації або відміні терапії комбінацією рисперидону та ітраконазолу або іншого потужного інгібітору ізоферменту CYP3A4 та/або P-gp слід скоригувати дозу препарату Торендо® Ку-таб®. Індуктори ізоферменту CYP3A4 та/або Р-gр Одночасне застосування препарату Торендо® Ку-таб® із потужним індуктором ізоферменту CYP3A4 та/або P-gp може знизити концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону у плазмі крові. При ініціації або відміні терапії комбінацією рисперидону та карбамазепіну або іншого потужного індуктора ізоферменту CYP3A4 та/або P-gp слід скоригувати дозу препарату Торендо® Ку-таб®. Дія індукторів ізоферменту CYP3A4 проявляється з часом, тому може знадобитися до 2 тижнів до досягнення максимального ефекту після початку прийому. Відповідно, при відміні індуктора ізоферменту CYP3A4 може знадобитися до 2 тижнів до зникнення ефекту. Препарати, що міцно зв'язуються з білками плазми При одночасному застосуванні препарату Торендо® Ку-таб® з препаратами, що мають високий зв'язок з білками плазми, не спостерігається клінічно значущого витіснення препарату з комплексу з білками плазми. При застосуванні супутнього лікування слід звернутися до інструкції щодо застосування відповідного лікарського препарату та при необхідності скоригувати дози препаратів, що приймаються. Психостимулятори При одночасному застосуванні психостимуляторів (наприклад, метилфенідату) та рисперидону зміна порядку прийому одного або обох препаратів може призвести до появи екстрапірамідних симптомів. Діти Дослідження лікарських взаємодій проводились лише у дорослих пацієнтів. Релевантність результатів цих досліджень у дітей невідома. Одночасне застосування психостимуляторів (наприклад, метилфенідату) та препарату Торендо® Ку-таб® у дітей не змінює фармакокінетичних параметрів та ефективності рисперидону. Вплив інших препаратів на фармакокінетику рисперидону Антибактеріальні препарати Еритроміцин, помірний інгібітор ізоферменту CYP3A4 та P-gp, не впливає на фармакокінетику рисперидону та активної антипсихотичної фракції. Рифампіцин, потужний індуктор ізоферменту CYP3A4 та P-gp, спричиняє зниження концентрації активної антипсихотичної фракції у плазмі крові. Антихолінестеразні препарати Донепезил і галантамін, що є субстратами ізоферментів CYP2D6 та CYP3A4, не мають клінічно значущого впливу на фармакокінетику рисперидону та активної антипсихотичної фракції. Протиепілептичні препарати Карбамазепін, потужний індуктор ізоферменту CYP3A4 та P-gp, знижує концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону у плазмі крові. Подібні ефекти спостерігалися при застосуванні фенітоїну та фенобарбіталу, які також є індукторами ізоферменту CYP3A4 та P-gp. Топірамат помірно зменшує біодоступність рисперидону, але не активної антипсихотичної фракції. Ця взаємодія не вважається клінічно значущою. Протигрибкові препарати Ітраконазол, потужний інгібітор ізоферменту CYP3A4 та P-gp, у дозі 200 мг/добу збільшує концентрацію активної антипсихотичної фракції у плазмі приблизно на 70% при застосуванні рисперидону у дозі від 2 до 8 мг/добу. Кетоконазол, потужний інгібітор ізоферменту CYP3A4 та P-gp, у дозі 200 мг/добу збільшує концентрацію рисперидону у плазмі крові та знижує концентрацію 9-гідроксирисперидону у плазмі крові. Нейролептики Фенотіазини можуть збільшувати концентрацію рисперидону в плазмі, але не активної антипсихотичної фракції. Противірусні препарати Інгібітори протеази: дані офіційних досліджень відсутні. Оскільки ритонавір є потужним інгібітором ізоферменту CYP3A4 та слабким інгібітором ізоферменту CYP2D6, ритонавір та інгібітори протеази, посилені ритонавіром, можуть призвести до підвищення концентрації активної антипсихотичної фракції рисперидону. Бета-адреноблокатори Деякі бета-адреноблокатори можуть збільшувати концентрацію рисперидону в плазмі, але не активної антипсихотичної фракції. Блокатори кальцієвих каналів Верапаміл, помірний інгібітор ізоферменту CYP3A4 та P-gp, збільшує концентрацію рисперидону та активної антипсихотичної фракції у плазмі крові. Препарати для лікування захворювань шлунково-кишкового тракту Антагоністи Н2-рецепторів: циметидин і ранітидин, які є слабкими інгібіторами ізоферментів CYP2D6 та CYP3A4, збільшують біодоступність рисперидону, але мінімально впливають на концентрацію активної антипсихотичної фракції в плазмі крові. Інгібітори зворотного захоплення серотоніну та трициклічні антидепресанти Флуоксетин, потужний інгібітор ізоферменту CYP2D6, підвищує концентрацію рисперидону в плазмі, але меншою мірою впливає на концентрацію активної антипсихотичної фракції. Пароксетин, потужний інгібітор ізоферменту CYP2D6, збільшує концентрацію рисперидону в плазмі, але в дозах до 20 мг/добу меншою мірою впливає на концентрацію активної антипсихотичної фракції. Однак більш високі дози пароксетину можуть збільшувати концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону. Трициклічні антидепресанти можуть збільшувати концентрацію рисперидону в плазмі, але не впливають на концентрацію активної антипсихотичної фракції. Амітриптилін не впливає на фармакокінетику рисперидону або активної антипсихотичної фракції. Сертралін є слабким інгібітором ізоферменту CYP2D6, а флувоксамін – слабким інгібітором ізоферменту CYP3A4. У дозах до 100 мг/добу сертралін та флувоксамін не мають клінічно значущого впливу на концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону. Однак застосування сертраліну або флувоксаміну в дозах вище 100 мг на добу може призводити до підвищення концентрації активної антипсихотичної фракції рисперидону. Вплив рисперидону на фармакокінетику інших препаратів Протиепілептичні препарати Рисперидон не має клінічно значущої дії на фармакокінетику вальпроєвої кислоти або топірамату. Нейролептики Арипіпразол, субстрат ізоферментів CYP2D6 та CYP3A4: рисперидон не впливає на фармакокінетику арипіпразолу та його активного метаболіту, дегідроарипіпразолу. Серцеві глікозиди Рисперидон не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику дигоксину. Застосування терапевтичних доз дигоксину в комбінації з рисперидоном у дозі 0,25 мг 2 рази на день не призводило до зміни експозиції та не вимагало коригування дозування. Препарати літію Рисперидон не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику препаратів літію. Одночасне застосування з фуросемідом Див. інформацію про підвищену смертність у пацієнтів похилого віку з деменцією, які одночасно приймають фуросемід.Спосіб застосування та дозиПрепарат Торендо® Ку-таб® може застосовуватися як альтернатива препарату Торендо® у пацієнтів, які мають труднощі при проковтуванні таблетки. У зв'язку з тим, що пігулки крихкі, їх не слід вичавлювати через фольгу упаковки, тому що вони можуть зламатися. Не слід брати таблетку мокрими руками, тому що таблетка може розтанути. Витягти таблетку слід так: 1. Взяти блістер, зігнути по лінії розриву та відірвати його. 2. Розкрити блістер, обережно потягнувши край фольги. 3. Обережно витрусити пігулку на долоню. 4. Потім її слід негайно покласти на язик. Таблетку слід тримати в роті протягом декількох секунд до повного розчинення (для полегшення ковтання), потім можна запитати рідиною. Не слід змішувати таблетку у роті з їжею. Ви також можете помістити таблетку в повну склянку води та одразу випити. Шизофренія Дорослі Препарат Торендо® Ку-таб® може застосовуватись 1 або 2 рази на добу. Початкова доза препарату Торендо® Ку-таб® становить 2 мг на добу. На другий день дозу можна збільшити до 4 мг на добу. З цього моменту дозу можна зберегти на колишньому рівні, або індивідуально скоригувати при необхідності. Зазвичай оптимальною дозою є 4-6 мг на добу. У ряді випадків може бути виправдано більш повільне збільшення дози та нижчі початкова та підтримуюча дози. Дози вище 10 мг на добу не показали більш високої ефективності порівняно з меншими дозами та можуть спричиняти появу екстрапірамідних симптомів. У зв'язку з тим, що безпека доз вище 16 мг на добу не вивчалася, дози вище за цей рівень застосовувати не рекомендується. Пацієнти похилого віку Рекомендована початкова доза – 0,5 мг на прийом 2 рази на добу. Дозу можна збільшувати індивідуально на 0,5 мг 2 рази на добу до 1-2 мг 2 рази на добу. Діти віком від 13 років Рекомендована початкова доза 0,5 мг на прийом 1 раз на добу вранці або ввечері. При необхідності дозування можна збільшити не менше ніж через 24 години на 0,5-1 мг на добу до рекомендованої дози 3 мг на добу при добрій переносимості. Незважаючи на ефективність, продемонстровану при лікуванні шизофренії у підлітків дозами 1-6 мг на добу, не спостерігалося додаткової ефективності при дозах вище 3 мг на добу, а більші дози викликали більше побічних ефектів. Застосування доз вище 6 мг на добу не вивчалось. Пацієнтам, які мають стійку сонливість, рекомендується приймати половину добової дози 2 рази на добу. Маніакальні епізоди, пов'язані з біполярним розладом, середнього та тяжкого ступеня Дорослі Рекомендована початкова доза препарату Торендо Кутаб - 2 мг 1 раз на добу. При необхідності ця доза може бути збільшена не менше ніж через 24 години на 1 мг на добу. Для більшості пацієнтів оптимальною дозою є 1-6 мг на добу. Застосування доз вище 6 мг на добу у пацієнтів із маніакальними епізодами не вивчалось. Як і для будь-якої іншої симптоматичної терапії, доцільність продовження лікування препаратом Торендо® Кутаб® повинна регулярно оцінюватись та підтверджуватись. Пацієнти похилого віку Рекомендована початкова доза – 0,5 мг на прийом 2 рази на добу. Дозу можна збільшувати індивідуально на 0,5 мг 2 рази на добу до 1-2 мг 2 рази на добу. Досвід застосування у пацієнтів похилого віку обмежений, слід бути обережним. Діти від 10 років Рекомендована початкова доза 0,5 мг на прийом 1 раз на добу вранці або ввечері. При необхідності дозування можна збільшити не менше ніж через 24 години на 0,5-1 мг на добу до рекомендованої дози 1-2,5 мг на добу за хорошої переносимості. Незважаючи на ефективність, продемонстровану при лікуванні маніакальних епізодів, пов'язаних з біполярним розладом, у дітей дозами 0,5-6 мг на добу, не спостерігалося додаткової ефективності при дозах вище 2,5 мг на добу, а більші дози викликали більше побічних ефектів. Застосування доз вище 6 мг на добу не вивчалось. Пацієнтам, які мають стійку сонливість, рекомендується приймати половину добової дози 2 рази на добу. Неперервна агресія у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера, середнього та тяжкого ступеня Початкова доза, що рекомендується, становить 0,25 мг на прийом 2 рази на добу. При необхідності можливе індивідуальне збільшення дози по 0,25 мг 2 рази на добу з інтервалом не менше ніж 1 день. Для більшості пацієнтів оптимальна доза становить 0,5 мг 2 рази на день. У деяких пацієнтів ефективна доза може становити по 1 мг 2 рази на добу. Препарат Торендо® Ку-таб® не повинен застосовуватися більше 6 тижнів при безперервній агресії у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера. Під час лікування препаратом Торендо Кутаб необхідна часта і регулярна оцінка стану пацієнта для вирішення питання про необхідність продовження терапії. Безперервна агресія у структурі розладу поведінки у дітей від 5 років з розумовою відсталістю Діти від 5 до 18 років Для пацієнтів з масою тіла 50 кг і більше рекомендована початкова доза препарату Торендо Кутаб 0,5 мг 1 раз на добу. При необхідності ця доза може бути збільшена на 0,5 мг 1 раз на добу не менш як через 24 години. Для більшості пацієнтів оптимальна доза становить 1 мг один раз на добу. Однак для деяких пацієнтів краще прийом по 0,5 мг на добу, тоді як деяким потрібне збільшення дози до 1,5 мг на добу. Для пацієнтів з масою тіла менше 50 кг рекомендовано початкову дозу препарату 0,25 мг 1 раз на добу. При необхідності ця доза може бути збільшена на 0,25 мг 1 раз на добу нс через 24 години. Для більшості пацієнтів оптимальна доза становить 0,5 мг один раз на добу. Однак для деяких пацієнтів краще прийом по 0,25 мг на добу, тоді як деяким потрібне збільшення дози до 0,75 мг на добу. Як і для будь-якої іншої симптоматичної терапії, доцільність продовження лікування препаратом Торендо® Ку-таб® має регулярно оцінюватись та підтверджуватись. Застосування у дітей віком до 5 років не рекомендується через відсутність даних. Особливі групи пацієнтів Порушення функції нирок та печінки У пацієнтів з порушенням функції нирок знижено здатність виведення активної антипсихотичної фракції порівняно з іншими групами пацієнтів. У пацієнтів з порушенням функції печінки спостерігається підвищена концентрація вільної фракції рисперидону у плазмі. Початкова та підтримуюча доза відповідно до показань повинна бути зменшена в 2 рази, збільшення дози у пацієнтів з порушенням функції печінки та нирок має проводитися повільніше. Препарат Торендо® Ку-таб® слід застосовувати з обережністю цієї категорії пацієнтів. Спосіб застосування Всередину, незалежно від часу їди. На початку дозування та при збільшенні дози, а також при необхідності прийому дозування рисперидону 0,25 мг слід застосовувати адекватні лікарські форми рисперидону з можливістю дозування та 0,25 мг. Препарат Торендо® Ку-таб® слід скасовувати поступово. При різкому припиненні прийому антипсихотичних препаратів у високих дозах, у тому числі рисперидону, в дуже рідкісних випадках спостерігали розвиток синдрому "скасування" (нудота, блювота, підвищене потовиділення і безсоння), можливі рецидиви психотичних симптомів і поява мимовільних рухів (таких як та дискінезія). Перехід від терапії іншими антипсихотичними препаратами На початку застосування препарату Торендо Кутаб рекомендується поступово скасовувати попередню терапію, якщо це клінічно виправдано. У разі попередньої терапії депо-формами антипсихотичних препаратів терапію препаратом Торендо® Ку-таб® рекомендується розпочинати замість наступної запланованої ін'єкції. Періодично слід оцінювати необхідність продовження поточної терапії антипаркінсонічними препаратами.ПередозуванняСимптоми: сонливість, седація, пригнічення свідомості, тахікардія, артеріальна гіпотензія, екстрапірамідні розлади, у поодиноких випадках подовження інтервалу QT та судоми. При передозуванні у пацієнтів, які одночасно приймають рисперидон та пароксетин, описано розвиток поліморфної шлуночкової тахікардії типу "пірует". У разі гострого передозування необхідно враховувати можливість передозування від прийому кількох лікарських засобів. Лікування: забезпечити вільну прохідність дихальних шляхів для адекватної оксигенації та вентиляції. Проводити промивання шлунка (після інтубації, якщо пацієнт непритомний), а також застосовувати активоване вугілля та проносні засоби слід тільки в тому випадку, якщо рисперидон був прийнятий не більше 1 години тому. Для своєчасного діагностування можливого порушення ритму серця необхідно якнайшвидше розпочати моніторування ЕКГ. Специфічний антидот відсутній, має проводитися відповідна симптоматична терапія. При зниженні артеріального тиску та судинному колапсі рекомендовано внутрішньовенне введення інфузійних розчинів та/або симпатоміметичних препаратів. У разі розвитку гострих екстрапірамідних симптомів слід призначити антихолінергічні засоби. Ретельне медичне спостереження та моніторування ЕКГ проводять до повного зникнення симптомів інтоксикації.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗастосування у пацієнтів похилого віку з деменцією Підвищення смертності у пацієнтів похилого віку з деменцією За результатами мета-аналізу клінічних досліджень у пацієнтів похилого віку з деменцією, які застосовували атипові антипсихотичні препарати, виявлено збільшення смертності порівняно з групою плацебо. Смертність у пацієнтів, які отримували рисперидон або плацебо, склала 4,0% та 3,1% відповідно. Середній вік померлих пацієнтів становить 86 років (діапазон 67-100 років). За даними двох великих спостережних досліджень, у пацієнтів похилого віку з деменцією при лікуванні типовими антипсихотичними препаратами відзначається невелике збільшення ризику смерті порівняно з таким у пацієнтів, які не отримують лікування. На даний момент зібрано недостатньо даних для точної оцінки вказаного ризику. Невідома причина підвищення даного ризику. Також не визначено ступінь, в якому підвищення смертності може бути застосовним до антипсихотичних препаратів, а не до особливостей цієї групи пацієнтів. Одночасне застосування з фуросемідом При одночасному прийомі фуросеміду та рисперидону внутрішньо у пацієнтів похилого віку з деменцією спостерігалася підвищена смертність (7,3%, середній вік 89 років, діапазон 75-97 років) порівняно з групою, яка приймала лише рисперидон (3,1%, середній вік 84). року, діапазон 70-96 років) та групою, яка приймала тільки фуросемід (4,1%, середній вік 80 років, діапазон 67-90 років). Збільшення смертності при застосуванні фуросеміду одночасно з рисперидоном відзначалося у 2-х із 4-х клінічних досліджень. Одночасне застосування рисперидону з іншими діуретиками (переважно з тіазидними діуретиками в малих дозах) не супроводжувалося підвищенням смертності. Не встановлено патофізіологічних механізмів, що пояснюють це спостереження. Проте слід дотримуватися особливої обережності при застосуванні препарату в таких випадках. Перед застосуванням необхідно ретельно оцінювати співвідношення ризик/корисність. Не виявлено збільшення смертності у пацієнтів, які одночасно приймають інші діуретики одночасно з рисперидоном. Незалежно від терапії, дегідратація є загальним фактором ризику смертності і має ретельно контролюватись у пацієнтів похилого віку з деменцією. При застосуванні рисперидону порівняно з плацебо у пацієнтів похилого віку з деменцією спостерігалося збільшення побічних ефектів з боку цереброваскулярної системи (гострі та минущі порушення мозкового кровообігу), у тому числі смертельні випадки (середній вік 85 років, діапазон 73-97 років). Тому рисперидон слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із ризиком розвитку інсульту. Цереброваскулярні небажані явища У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів з деменцією, які приймають деякі атипові антипсихотичні препарати, спостерігалося підвищення ризику побічних ефектів цереброваскулярних приблизно в 3 рази. Зведені дані 6-ти плацебо-контрольованих досліджень, що включали переважно пацієнтів похилого віку з деменцією (вік понад 65 років) демонструють, що цереброваскулярні побічні ефекти (серйозні та несерйозні) виникали у 3,3% (33/1009) пацієнтів, які приймали рисперидон і у 1,2% (8/712) пацієнтів, які приймали плацебо. Співвідношення ризиків складало 2,96 (1,34; 7,50) при довірчому інтервалі 95%. Механізм підвищення ризику невідомий. Не можна виключити збільшення ризику при застосуванні інших антипсихотичних препаратів або інших популяціях пацієнтів. Препарат Торендо® Ку-таб® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із факторами ризику розвитку інсульту. Ризик розвитку цереброваскулярних небажаних явищ у пацієнтів з деменцією змішаного або судинного типу був значно вищим, ніж у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера. Отже, рисперидон не слід застосовувати у пацієнтів з деменцією будь-якого типу, крім деменції, що зумовлена хворобою Альцгеймера. Необхідно оцінити співвідношення ризик/корисність перед застосуванням препарату Торендо® Ку-таб® у пацієнтів похилого віку з деменцією з огляду на фактори ризику розвитку інсульту у конкретного пацієнта. Пацієнтів та осіб, які доглядають їх, слід інформувати про негайне повідомлення лікаря про можливі прояви цереброваскулярних порушень (таких як раптова слабкість або нерухомість/нечутливість в області обличчя, ніг, рук, а також утруднення мови та порушення зору). Слід негайно вжити необхідних лікувальних заходів, включаючи скасування прийому рисперидону. Препарат Торендо® Ку-таб® може застосовуватися тільки для короткочасної терапії безперервної агресії у пацієнтів з деменцією, обумовленою хворобою Альцгеймера, середнього та тяжкого ступеня, як доповнення до нефармакологічних методів корекції, у разі їх неефективності чи обмеженої ефективності, і коли є ризик причин шкоди пацієнтом собі чи іншим особам. Необхідно постійно оцінювати стан пацієнта та необхідність продовження терапії рисперидоном. Ортостатична гіпотензія У зв'язку з α-адреноблокуючою дією рисперидону у деяких пацієнтів можливий розвиток ортостатичної гіпотензії, особливо в період початкового підбору дози. Описано випадки клінічно значущої артеріальної гіпотензії при одночасному застосуванні рисперидону з гіпотензивними препаратами у постмаркетинговому періоді. Препарат Торендо® Ку-таб® необхідно застосовувати з обережністю у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями (наприклад, хронічна серцева недостатність, інфаркт міокарда, порушення провідності серцевого м'яза, дегідратація, гіповолемія чи цереброваскулярні захворювання). Також потрібна відповідна корекція дози. Рекомендується оцінити можливість зниження дози у разі розвитку артеріальної гіпотензії. Лейкопенія, нейтропенія та агранулоцитоз Випадки лейкопенії, нейтропенії та агранулоцитозу були описані при застосуванні антипсихотичних засобів, у тому числі при застосуванні препарату рисперидону. Агранулоцитоз відзначався дуже рідко. Пацієнти з клінічно значущим зниженням кількості лейкоцитів або лікарсько-індукованою лейкопенією/нейтропенією в анамнезі повинні перебувати під наглядом у перші кілька місяців після початку терапії, а при появі перших ознак клінічно значущого зниження кількості лейкоцитів, за відсутності інших причинних факторів, лікування необхідно прекратити. Пацієнти з клінічно значущою нейтропенією повинні перебувати під ретельним наглядом щодо підвищення температури або інших симптомів інфекції, і негайно розпочинати лікування при виникненні таких симптомів. Пацієнти з тяжкою формою нейтропенії (абсолютна кількість нейтрофілів Пізня дискінезія/екстрапірамідні симптоми Терапія антагоністами дофамінових рецепторів може викликати пізню дискінезію, яка характеризується ритмічними мимовільними рухами, переважно язика та/або мімічної мускулатури. Виникнення екстрапірамідних симптомів є фактором ризику пізньої дискінезії. При виникненні у пацієнта об'єктивних або суб'єктивних симптомів, що вказують на пізню дискінезію, слід розглянути доцільність відміни всіх антипсихотичних препаратів, включаючи препарат Торендо Кутаб. Слід бути обережними у пацієнтів, які одночасно приймають психостимулятори (наприклад, метилфенідат) та рисперидон, у зв'язку з можливістю виникнення екстрапірамідних симптомів. У цих випадках рекомендується поступове скасування психостимуляторів. Злоякісний нейролептичний синдром (ЗНЗ) При терапії антипсихотичними препаратами можливий розвиток ЗНС, що характеризується гіпертермією, ригідністю м'язів, нестабільністю функції вегетативної нервової системи, пригніченням свідомості та підвищенням активності креатинфосфокінази в плазмі крові, а також міоглобінурією (рабдоміоліз) та гострою нирковою недостатністю. У разі виникнення у пацієнта об'єктивних або суб'єктивних симптомів ЗНС необхідно негайно відмінити всі антипсихотичні препарати, включаючи рисперидон. Хвороба Паркінсона та деменція з тільцями Леві Застосування антипсихотичних препаратів, включаючи препарат Торендо® Ку-таб®, у пацієнтів із хворобою Паркінсона або деменцією з тільцями Леві має проводитися з обережністю, оскільки у обох груп пацієнтів підвищений ризик розвитку ЗНС та збільшена чутливість до антипсихотичних препаратів (включаючи притуплення больової чутливості, сплутаність свідомості, постуральну нестабільність з частими падіннями та екстрапірамідні симптоми). При прийомі рисперидону можливе погіршення перебігу хвороби Паркінсону. Гіперглікемія та цукровий діабет Описано випадки розвитку гіперглікемії, цукрового діабету та посилення перебігу цукрового діабету. У деяких випадках відмічено попереднє терапії збільшення маси тіла, яке можна розцінювати як сприятливий фактор. У дуже поодиноких випадках спостерігали розвиток кетоацидозу та рідко – діабетичної коми. Як при прийомі будь-яких антипсихотичних засобів пацієнти повинні перебувати під наглядом лікаря, слід контролювати симптоми гіперглікемії (такі як полідипсія, поліурія, поліфагія та слабкість). У пацієнтів із цукровим діабетом слід регулярно контролювати концентрацію глюкози у крові. Збільшення маси тіла Спостерігається значне збільшення маси тіла. Необхідно проводити регулярний контроль за масою тіла пацієнтів. Гіперпролактинемія На підставі результатів досліджень in vitro зроблено припущення, що ріст пухлинних клітин молочних залоз може стимулюватися пролактином. Незважаючи на те, що в клінічних та епідеміологічних дослідженнях не виявлено чіткого зв'язку гіперпролактинемії з прийомом антипсихотичних препаратів, слід бути обережним при застосуванні рисперидону у пацієнтів з обтяженим анамнезом. Препарат Торендо® Ку-таб® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з існуючою гіперпролактинемією та у пацієнтів з можливими пролактин-залежними пухлинами. Подовження інтервалу QT У дуже поодиноких випадках відзначено подовження інтервалу QT у постмаркетинговому періоді. Як і при застосуванні інших антипсихотичних засобів, слід бути обережним при застосуванні препарату Торендо® Ку-таб® у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями, подовженням інтервалу QT у сімейному анамнезі, брадикардією, порушеннями електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпомагніємія), оскільки це може підвищити ризик аритмогенної дії або при одночасному застосуванні з препаратами, що подовжують інтервал QT. Судоми Препарат Торендо Кутаб слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з судомами в анамнезі або при станах, що супроводжуються зниженням порога судомної активності. Пріапізм Оскільки рисперидон має α-адреноблокуючий ефект, при застосуванні можливий розвиток приапізму. Порушення регуляції температури тіла При застосуванні антипсихотичних препаратів описується такий небажаний ефект, як порушення терморегуляції. Необхідно дотримуватися обережності при застосуванні препарату Торендо® Ку-таб® у пацієнтів, які можуть зазнавати впливу факторів, що викликають підвищення температури тіла, таких як інтенсивне фізичне навантаження, дегідратація, висока температура навколишнього середовища, одночасне застосування з препаратами, що мають антихолінергічну активність. Протиблювотний ефект У доклінічних дослідженнях застосування рисперидону спостерігався протиблювотний ефект. Даний ефект при виникненні у людей може маскувати ознаки та симптоми передозування деяких препаратів або таких захворювань, як кишкова непрохідність, синдром Рейє та пухлина мозку. Порушення функції нирок та печінки У пацієнтів із порушенням функції нирок здатність до виведення активної антипсихотичної фракції нижча, ніж у дорослих пацієнтів із нормальною функцією нирок. У пацієнтів з порушенням функції печінки підвищується концентрація вільної фракції рисперидону у плазмі. Венозна тромбоемболія При застосуванні антипсихотичних препаратів описані випадки венозної тромбоемболії. Необхідно виявляти всі можливі фактори ризику розвитку тромбоемболічних ускладнень до початку та під час терапії препаратом Торендо® Ку-таб® та вживати профілактичних заходів. Інтраопераційний синдром "в'ялої" райдужної оболонки (ІСДР) ІСДР відзначався під час операції з приводу катаракти у пацієнтів, які отримували препарати, що мають антагонізм до альфа1-адренорецепторів, включаючи препарат Торендо® Ку-таб®. ІСДР може підвищувати ризик ускладнень з боку органу зору під час та після проведення операції. Необхідно заздалегідь поінформувати хірурга-офтальмолога про застосування препаратів, що мають антагонізм до альфа1-адренорецепторів в даний час або в минулому. Потенційна користь відміни терапії препаратами, що мають антагонізм до альфа1-адренорецепторів до операції з приводу катаракти не встановлено. Необхідно оцінити співвідношення користі/ризику відміни терапії антипсихотичним засобом. Діти та підлітки Перед застосуванням препарату Торендо Кутаб у дітей або підлітків з розумовою відсталістю необхідно провести ретельну оцінку їх стану на предмет наявності фізичних або соціальних причин агресивної поведінки, таких як біль або неадекватні вимоги соціального середовища. Седативний ефект рисперидону повинен ретельно відстежуватися в даній популяції через можливий вплив на здатність до навчання. Зміна часу прийому рисперидону може знизити вплив седації на увагу підлітків та дітей. Застосування рисперидону було пов'язане із збільшенням середніх показників маси тіла та індексу маси тіла. Зміни зростання під час довгострокових досліджень перебували у межах очікуваних вікових норм. Вплив тривалого прийому рисперидону на статевий розвиток та зростання повністю не вивчений. У зв'язку з можливим впливом тривалої гіперпролактинемії на ріст та статевий розвиток у дітей та підлітків, повинна проводитися регулярна клінічна оцінка гормонального статусу, у тому числі вимірювання росту, маси тіла, спостереження за статевим розвитком, менструальним циклом та іншими можливими пролактин-залежними ефектами. Під час терапії рисперидоном має проводитися регулярне обстеження з метою виявлення екстрапірамідних симптомів та інших рухових розладів. Спеціальна інформація про допоміжні речовини До складу препарату Торендо Кутаб входить аспартам, у зв'язку з чим його застосування протипоказане пацієнтам з фенілкетонурією, та сорбітол, у зв'язку з чим його застосування протипоказано пацієнтам з вродженою непереносимістю фруктози. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Препарат Торендо® Ку-таб® може в невеликій або помірній мірі впливати на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. Пацієнтам слід рекомендувати відмовитися від керування автомобілем та від роботи з механізмами до з'ясування їх індивідуальної чутливості до препарату.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. Активні речовини: Бетатаб 20% - 50,0 мг (відповідає 10,0 мг бетакаротена, що складається з: бетакаротен, dl-альфа-токоферол, аскорбілпальмітат, натрію аскорбат, сахароза, желатин, крохмаль кукурудзяний); Дріжджі селенсодержащие 2000 - 25,0 мг (відповідає 50,0 мкг селену разом із дріжджами); Аскорбінова кислота – 100,0 мг (аскорбінова кислота, етилцелюлоза); Альфа-токоферолу ацетат 50% 80,0 мг (відповідає 40,0 мг альфа-токоферолу ацетату, що складається з: альфа-токоферолу ацетат, кремнію діоксид, крохмаль кукурудзяний); допоміжні речовини: тальк, кремнію діоксид колоїдний, безводний, магнію стеарат; Кришечка: желатин, титану діоксид (Е171), барвник хіноліновий жовтий (Е104), барвник азорубін (Е122); Корпус: желатин, титану діоксид (Е171), барвник хіноліновий жовтий (Е104), барвник азорубін (Е122). Капсули. По 10 капсул у блістер із ПВХ/ПВДХ - алюмінієвої фольги. По 3 блістери поміщають в картонну пачку разом з інструкцією по застосуванню.Опис лікарської формиТверді желатинові капсули №1 вишнево червоного кольору. Вміст капсул - суміш порошків червонувато-коричневого, коричневого та жовтувато-білого кольору.Фармакотерапевтична групаПолівітаміни + мінерали.ФармакокінетикаДані для капсул ТРІОВІТ® відсутні.ФармакодинамікаКапсули ТРІОВІТ® містять антиоксидантні вітаміни: С (аскорбінова кислота), Е (альфа-токоферолу ацетат), бетакаротен (провітамін А) та мікроелемент селен. Вітамін С, вітамін Е та бетакаротен захищають від пошкодження вільними радикалами клітини та тканини організму. Бетакаротен - попередник (провітамін) вітаміну А. Як біологічний антиоксидант, він захищає ліпіди клітинних мембран та інші речовини від окислення вільними радикалами. У ланцюзі реакцій вільних радикалів крім інших продуктів утворюється активна синглетна форма кисню, а бетакаротен переводить їх у стабільнішу триплетную форму. Вітамін Е діє як біологічний антиоксидант у ліпофільному середовищі клітини та захищає ліпіди клітинних мембран та інші речовини (ферменти, ДНК) від окиснення вільними радикалами. При цьому утворюється стабільніший токоферильний радикал,який потім перетворюється назад на токоферол під дією аскорбінової кислоти або ферментів. Вітамін С діє як біологічний антиоксидант у гідрофільному середовищі клітини. Він нейтралізує вільні радикали. При цьому утворюються більш стабільні аскорбінові радикали, які потім різними шляхами і за допомогою глутатіонпероксидази конвертуються назад в аскорбінову кислоту і дигідроаскорбінову кислоту. Вітамін С поряд з вітаміном Е перешкоджає утворенню токсичних нітрозамінів з N-нітрозо-з'єднань, що містяться в їжі. Мікроелемент селен є компонентом антиоксидантного ферменту глутатіон-пероксидази, який видаляє з клітин пероксиди і вільні радикали. Глутатіон-пероксидаза каталізує відновлення пероксиду водню та деяких інших гідроксильних пероксидів, та поряд з іншими антиоксидантами захищає клітину від окисного пошкодження.Показання до застосуванняДефіцит вітаміну С, вітаміну Е, бетакаротену та селену в їжі. Підвищена потреба у вітамінах та селені при: проживанні в регіонах з несприятливою екологічною обстановкою, зокрема, у великих містах та великих промислових центрах; підвищених фізичних та розумових навантаженнях; нікотинової залежності; підвищений вплив активного сонячного опромінення.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до будь-якого з компонентів препарату, дитячий вік до 10 років, гіпервітаміноз А та Е; дефіцит сахарази/ізомальтази, непереносимість фруктози, глюкозо-галактозна мальабсорбція. З обережністю: дитячий вік із 10 до 15 років.Вагітність та лактаціяЗастосування капсул ТРІОВІТ® при вагітності та в період лактації можливе, якщо потенційна користь для матері перевищує можливий ризик для плода та дитини.Побічна діяПожовтіння шкірних покривів, зміна кольору сечі, почуття тяжкості в шлунку, метеоризм, алергічні реакції (зокрема бронхіальна астма, бронхоспазм), кропив'янка.Взаємодія з лікарськими засобамиНемає даних про лікарську взаємодію препарату з іншими лікарськими засобами.Спосіб застосування та дозиВсередину, переважно після їди, запиваючи невеликою кількістю води. Дорослим та дітям старше 15 років – по 1-2 капсулі 1 раз на день. Курс прийому капсул ТРІОВІТ® - 2 місяці. Повторні курси прийому капсул ТРІОВІТ® - за рекомендацією лікаря. Діти з 10 до 15 років – по 1 капсулі 1 раз на день (за рекомендацією лікаря).ПередозуванняВеликі дози (більше 15 капсул на добу) можуть викликати нудоту та зміну кольору шкіри та нігтів. Прийом препарату необхідно припинити. Лікування: симптоматичне.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ поодиноких випадках можливі алергічні реакції (в т.ч. бронхіальна астма) на окремі компоненти препарату, що вимагають відміни препарату та звернення до лікаря. При прийомі капсул натще може виникнути почуття тяжкості в шлунку або метеоризм. Перед одночасним застосуванням інших вітамінних, вітамінно-мінеральних чи мінеральних препаратів необхідно проконсультуватися з лікарем. При тривалому прийомі бетакаротена можливе жовте фарбування шкірних покривів, що є безпечним. При припиненні прийому капсул ТРІОВІТ® жовте фарбування шкіри зникає.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
205,00 грн
163,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: ципрофлоксацин у вигляді ципрофлоксацину гідрохлориду моногідрату 291 мг та 582 мг (що відповідає ципрофлоксацину – 250 мг, 500 мг); допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), повідон, кроскармелоза натрію, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат; Оболонка: гіпромелоза, тальк, титану діоксид, Е171, пропіленгліколь. По 10 таблеток у блістері. По 1 блістеру в картонну пачку разом із інструкцією із застосування.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки зі скошеним краєм і насічкою на одній стороні, покриті плівковою оболонкою білого кольору.Фармакотерапевтична групаПротимікробний засіб, фторхінолон.ФармакокінетикаПри пероральному прийомі ципрофлоксацин швидко всмоктується із шлунково-кишкового тракту. Їда уповільнює всмоктування, але не змінює максимальної концентрації та біодоступності. Біодоступність препарату становить 50-85%. Максимальна концентрація препарату в сироватці крові здорових добровольців при пероральному прийомі (до їди) 250, 500, 750 та 1000 мг препарату досягається через 1-1,5 години і становить 1,2; 2,4; 4,3 та 5,4 мкг/мл відповідно. Перорально прийнятий ципрофлоксацин добре розподіляється у тканинах та рідинах організму. Високі концентрації препарату спостерігаються у жовчі, легенях, нирках, печінці, жовчному міхурі, матці, насінній рідині, тканині простати, мигдаликах, ендометрії, фалопієвих трубах та яєчниках. Концентрація препарату у цих тканинах вища, ніж у сироватці. Ципрофлоксацин також добре проникає у кістки, очну рідину, бронхіальний секрет, слину, шкіру, м'язи, плевру, очеревину, лімфу. У спинномозкову рідину проникає в невеликій кількості, де його концентрація при незапалені мозкові оболонки становить 6-10% від такої в сироватці крові, а при запалених - 14-37%. Ципрофлоксацин також добре проникає крізь плаценту. Концентрація ципрофлоксацину в нейтрофілах крові у 2-7 разів вища, ніж у сироватці. Об'єм розподілу в організмі становить 2-3,5 л/кг. Ступінь зв'язування ципрофлоксацину із білками плазми становить 30%. Метаболізується у печінці (15-30%) з утворенням малоактивних метаболітів (діетилципрофлоксацин, сульфоципрофлоксацин, оксоціпрофлоксацин, формілципрофлоксацин). Основний шлях виведення ципрофлоксацину з організму – нирки (50-70%). Від 15 до 30% виводиться через кишківник. У хворих із незміненою функцією нирок період напіввиведення становить зазвичай 3-5 годин. При хронічній нирковій недостатності збільшується до 12 год. Невелика кількість виводиться із грудним молоком.ФармакодинамікаПротимікробний препарат широкого спектра дії групи фторхінолонів. Діє бактерицидно. Препарат інгібує фермент ДНК-гіразу бактерій, внаслідок чого порушуються реплікація ДНК та синтез клітинних білків бактерій. Низька токсичність клітин макроорганізму пояснюється відсутністю у яких ДНК-гиразы. На фоні прийому ципрофлоксацину не відбувається паралельного вироблення стійкості до ін. антибіотиків, що не належать до групи інгібіторів гірази, що робить його високоефективним по відношенню до бактерій, які стійкі, наприклад, до аміноглікозидів, пеніцилінів, цефалоспоринів, тетрациклінів і м. Ципрофлоксацин діє як на мікроорганізми, що розмножуються, так і на перебувають у фазі спокою. До ципрофлоксацину чутливі грамнегативні аеробні бактерії: ентеробактерії (Escherichia coli, Salmonella spp., Shigella spp., Citrobacter spp., Klebsiella spp., Enterobacter spp., Proteus mirabilis, Proteus vulgaris, Serratia marces, , Morganella morganii, Vibrio spp., Yersinia spp.), інші грамнегативні бактерії (Haemophilus spp., Pseudomonas aeruginosa, Moraxella catarrhalis, Aeromonas spp., Pasteurella multocida, Plesiomonas shigelloides, Campyl; деякі внутрішньоклітинні збудники: Legionella pneumophila, Brucella spp., Chlamydia trachomatis, Listeria monocytogenes, Mycobacterium tuberculosis, Mycobacterium kansasii, Mycobacterium avium (розташована внутрішньоклітинно). До ципрофлоксацину чутливі грампозитивні аеробні бактерії: Staphylococcus spp. (Staphylococcus aureus, Staphylococcus haemolyticus, Staphylococcus hominis, Staphylococcus saprophyticus), Streptococcus spp. (Streptococcus pyogenes, Streptococcus agalactiae). Більшість стафілококів, стійких до метициліну, стійкі до ципрофлоксацину. Чутливість бактерій Streptococcus pneumoniae, Enterococcus faecalis помірна. До препарату резистентні Corynebacterium spp., Bacteroides fragilis, Pseudomonas cepacia, Pseudomonas maltophilia, Ureaplasma urealyticum, Clostridium difficile, Nocardia asteroides. Дія препарату щодо Treponema pallidum вивчена недостатньо. Як in vitro, так і in vivo ципрофлоксацину також чутливий Bacillus anthracis.Показання до застосуванняІнфекційно-запальні захворювання, спричинені чутливими до ципрофлоксацину мікроорганізмами: дихальних шляхів: пневмонія (за винятком пневмококової пневмонії), гострий бронхіт та загострення хронічного бронхіту, бронхоектатична хвороба, муковісцидоз (якщо збудником є грамнегативні бактерії, особливо Pseudomonas aeruginosa); вуха, горла та носа: гострий середній отит, синусит, мастоїдит; нирок та сечовивідних шляхів: неускладнені та ускладнені інфекції нижніх та верхніх відділів сечового тракту (уретрит, цистит, пієлонефрит); органів малого тазу та статевих органів (епідідиміт, простатит, сальпінгіт, ендометрит, оофорит, тубулярний абсцес та пельвіоперитоніт, гонорея, м'який шанкер, хламідіоз); органів черевної порожнини: внутрішньочеревний абсцес; холецистит, холангіт (у комбінації з метронідазолом або кліндаміцином), інфекційна діарея: сальмонельоз, кампілобактеріоз, ієрсініоз, шигельоз, холера, черевний тиф, діарея мандрівників, бактеріоносій Salmonella typhi; шкіри та м'яких тканин: інфіковані виразки, інфіковані рани, абсцеси, флегмони, інфекції зовнішнього слухового проходу, інфіковані опіки; опорно-рухового апарату: остеомієліт, септичний артрит; інфекції у хворих із зниженим імунітетом (на фоні терапії імунодепресантами або у пацієнтів із нейтропенією). Профілактика інфекцій при хірургічних втручаннях (урологічних, на шлунково-кишковому тракті (у комбінації з метронідазолом) та ортопедичних). Профілактика та лікування легеневої форми сибірки.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до ципрофлоксацину або інших препаратів групи хінолонів або будь-якого іншого компонента препарату. Вагітність та період лактації. Дитячий та підлітковий вік до 18 років (крім терапії ускладнень, викликаних Pseudomonas aeruginosa у дітей з муковісцидозом легень у дітей від 5 до 17 років; профілактики та лікування легеневої форми сибірки). Одночасний прийом з тизанідином (ризик вираженого зниження артеріального тиску (АТ), сонливості). З обережністю: Виражений атеросклероз судин головного мозку, порушення мозкового кровообігу, психічні захворювання, епілептичний синдром, епілепсія, виражена ниркова та/або печінкова недостатність, літній вік, дефіцит глюкозо-6-дегідрогенази, терапія глюкокортикостероїдами.Вагітність та лактаціяПри вагітності та в період лактації не можна призначати препарат.Побічна діяЗ боку травної системи: нудота, діарея, блювання, біль у животі, метеоризм, анорексія, холестатична жовтяниця (особливо у пацієнтів із перенесеними захворюваннями печінки), гепатит, гепатонекроз, псевдомембранозний коліт. З боку центральної та периферичної нервової системи: запаморочення, головний біль, підвищена стомлюваність, збудження, судоми, тривожність, тремор, безсоння, "кошмарні" сновидіння, периферична паралгезія (аномалія сприйняття відчуття болю), гіперестезія, гіпостезія сплутаність свідомості, депресія, галюцинації, а також інші прояви психотичних реакцій (зрідка прогресують до станів, у яких пацієнт може завдати собі шкоди, із суїцидальними тенденціями), мігрень. З боку органів чуття: порушення смаку та нюху, втрата смаку (транзиторна), порушення зору (диплопія, зміна сприйняття кольору), шум у вухах, зниження слуху, транзиторна глухота (особливо для високих частот). З боку серцево-судинної системи: тахікардія, порушення серцевого ритму, зниження артеріального тиску (АТ), непритомність, відчуття "припливів" крові до шкіри обличчя, тромбоз церебральних артерій, периферичні набряки. З боку кровотворної системи: лейкопенія, гранулоцитопенія, анемія, тромбоцитопенія, лейкоцитоз, тромбоцитоз, гемолітична анемія, панцитопенія, агранулоцитоз, пригнічення кістковомозкового кровотворення. З боку сечовидільної системи: гематурія, кристалурія (насамперед при лужній сечі та низькому діурезі), гломерулонефрит, дизурія, поліурія, затримка сечі, альбумінурія, уретральні кровотечі, зниження азотовидільної функції нирок, інтерстиціальний нефрит. Алергічні реакції: свербіж шкіри, кропив'янка, утворення пухирів, що супроводжуються кровотечами і маленьких вузликів, що утворюють струпи, лікарська лихоманка, точкові крововиливи (петехії), набряк обличчя або гортані, задишка, еозинофілія, васкуліт, екзантема, вузлова ер Стівенса-Джонсона (злоякісна ексудативна еритема), токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), анафілактичний шок, сироваткова хвороба. З боку кістково-м'язової системи: артралгія, артрит, тендовагініт, розриви сухожилля, міалгія, набряк у ділянці суглоба. Інші: загальна слабкість, суперінфекції (кандидоз, псевдомембранозний коліт), підвищена світлочутливість. З боку лабораторних показників: гіпопротромбінемія, підвищення активності "печінкових" трансаміназ та лужної фосфатази, гіперкреатинінемія, гіпербілірубінемія, гіперурикемія, гіперглікемія.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні ципрофлоксацину з диданозином всмоктування ципрофлоксацину знижується внаслідок утворення комплексів ципрофлоксацину з алюмінієвими і магнієвими солями, що містяться в диданозіні. Внаслідок зниження активності процесів мікросомального окиснення в гепатоцитах, підвищує концентрацію та подовжує період напіввиведення теофіліну та/або кофеїну (і ін. ксантинів), пероральних гіпоглікемічних препаратів (глибенкламіду – що може призвести до гіпоглікемії), непрямих антикоагулянтів, сприяє зниженню. Ципрофлоксацин підвищує Смах у 7 разів (від 4 до 21 разу) та AUC у 10 разів (від 6 до 24 разів) тизанідину, що підвищує ризик вираженого зниження артеріального тиску та сонливості. Одночасний прийом з нестероїдними протизапальними препаратами (виключаючи ацетилсаліцилову кислоту) – підвищує ризик розвитку судом. Одночасний прийом антацидів, сукральфату, а також препаратів, що містять іони алюмінію, цинку, кальцію, заліза або магнію, може викликати зниження всмоктування ципрофлоксацину, тому Ципринол CP необхідно приймати за 2 години до прийому антацидів або через 6 годин після їх. При одночасному застосуванні ципрофлоксацину та циклоспорину посилюється нефротоксична дія циклоспорину (необхідний контроль рівня креатиніну крові 2 рази на тиждень). Одночасний прийом ципрофлоксацину та глюкокортикостероїдів може збільшити ризик виникнення розриву сухожилля. Одночасне призначення ципрофлоксацину та фенітоїну може призводити до збільшення або зниження сироваткової концентрації фенітоїну. Метоклопрамід прискорює абсорбцію ципрофлоксацину, що призводить до зменшення часу досягнення його максимальної концентрації у плазмі крові. Спільне призначення урикозуричних препаратів призводить до уповільнення виведення (до 50%) та підвищення плазмової концентрації ципрофлоксацину. При поєднанні з іншими протимікробними препаратами (бета-лактами, аміноглікозидами, кліндаміцином, метронідазолом) зазвичай спостерігається синергізм: препарат може успішно застосовуватися в комбінації з азлоциліном і цефтазидимом при інфекціях, викликаних Pseudomonas spp.; з мезлоциліном азлоциліном та іншими бета-лактамними антибіотиками – при стрептококових інфекціях; з ізоксазолілпеніцилінами та ванкоміцином - при стафілококових інфекціях; з метронідазолом та кліндаміцином – при анаеробних інфекціях. Одночасне використання пробенециду та ципрофлоксацину знижує нирковий кліренс ципрофлоксацину, підвищуючи його концентрацію у плазмі. Одночасне введення ципрофлоксацину та мексилетину може призвести до підвищення концентрації мексилетину. При одночасному застосуванні з ципрофлоксацином знижується тубулярний транспорт метотрексату, що може призвести до підвищення його плазмових концентрацій. При цьому підвищується ризик токсичної дії метотрексату. Пацієнтам, які отримують терапію метотрексатом, необхідно перебувати під ретельним медичним наглядом у період лікування ципрофлоксацином.Спосіб застосування та дозиВсередину по 0,25 г 2-3 рази на добу, при тяжкому перебігу інфекції - 0,5-0,75 г 2 рази на добу (кожні 12 год). Препарат слід приймати натще, таблетки ковтати повністю, запиваючи достатньою кількістю рідини. Доза ципрофлоксацину залежить від тяжкості захворювання, типу інфекції, стану організму, віку, ваги та функції нирок у пацієнта. Рекомендовані схеми дозування: неускладнені інфекції нирок та сечовивідних шляхів: по 250 мг, а при ускладнених інфекціях – по 500 мг 2 рази на добу; курс лікування неускладнених інфекцій нижніх відділів сечовивідних шляхів – 3 дні; ускладнені інфекції сечовивідних шляхів – 7-10 днів; хронічний простатит: по 500 мг 2 рази на добу; тривалість лікування -28 днів; інфекційно-запальні захворювання нижніх відділів дихальних шляхів середньої тяжкості – по 250 мг – 500 мг, а у більш тяжких випадках – по 750 мг, 2 рази на добу; гостра гонорея: одноразовий прийом ципрофлоксацину у дозі 250 мг – 500 мг; при поєднанні гонококової інфекції з хламідійною та мікоплазмовою – 750 мг кожні 12 годин протягом 7-10 днів; шанкроід: по 0,5 г 2 рази на день протягом декількох днів; бактеріоносійство S.typhi: по 250 мг 2 рази на добу; курс лікування до 4 тижнів. При необхідності, разова доза може бути збільшена до 500 мг або 750 мг; тяжкі інфекції (остеомієліт, інфекції черевної порожнини) – по 750 мг 2 рази на добу. Тривалість терапії остеомієліту може становити до 2 місяців; інфекції ШКТ, спричинені Staphylococcus aureus – по 750 мг кожні 12 годин протягом 7-28 днів; лікування діарея мандрівників: 500 мг 2 рази на добу, тривалість від 5 до 7 днів, у деяких випадках – до 14 днів; інфекції вуха, горла та носа: середнього ступеня тяжкості 250-500 мг 2 рази на добу, тяжкого ступеня 500-750 мг 2 рази на добу; при лікуванні ускладнень, викликаних Pseudomonas aeruginosa, у дітей з муковісцидозом легень від 5 до 17 років доза ципрофлоксацину, що рекомендується, становить 20 мг/кг ваги 2 рази на добу (максимальна доза 1500 мг). Тривалість лікування 10-14 днів; профілактика інфекцій при хірургічних втручаннях: від 500 до 750 мг Ципринолу призначається за 1-15 години до операції; лікування та профілактика сибірки у пацієнтів: 500 мг Ципринолу 2 рази на добу у дорослих та 15 мг на кг маси тіла Ципринолу у дітей 2 рази на добу. Прийом препарату слід розпочинати одразу після передбачуваного або підтвердженого інфікування. На початку лікування рекомендується використання парентеральних форм. Загальна тривалість терапії – 60 днів. Тривалість лікування залежить від тяжкості захворювання, але лікування завжди має тривати щонайменше ще три дні після нормалізації температури. Зазвичай тривалість лікування становить 7-10 днів. Пацієнтам із вираженими порушеннями функції нирок слід призначати половинну дозу препарату. Дозування при ХНН (хронічній нирковій недостатності): Кліренс креатиніну >50 мл/хв – звичайний режим дозування. Кліренс креатиніну 30-50 мл/хв – 250-500 мг 1 раз на 12 годин. Кліренс креатиніну 5-29 мл/хв – 250-500 мг 1 раз на 18 годин. Хворі, що перебувають на гемодіалізі або перитонеальному діалізі – 250-500 мг 1 раз на 24 години.ПередозуванняСимптоми: нудота, блювання, діарея, головний біль та запаморочення, порушення з боку печінки та нирок, кристалурія та гематурія, у більш тяжких випадках сплутаність, тремор, галюцинації та судоми. Лікування: симптоматичне, промивання шлунка, призначення активованого вугілля та проносних; забезпечити достатнє надходження рідини. Специфічний антидот невідомий. Гемодіаліз не має клінічного ефекту при інтоксикації.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри виникненні під час або після лікування ципрофлоксацином важкої та тривалої діареї слід виключити діагноз псевдомембранозного коліту, який потребує негайного відміни препарату та призначення відповідного лікування. При виникненні болю в сухожиллях або при появі перших ознак тендовагініту лікування слід припинити у зв'язку з тим, що описані окремі випадки (переважно у пацієнтів похилого віку, що одночасно отримують глюкокортикостероїди) запалення і навіть розриву сухожиль під час лікування фторхінолонами. Під час терапії ципрофлоксацином рекомендується уникати надмірного фізичного навантаження. У період лікування ципрофлоксацином, щоб уникнути розвитку кристалурії, неприпустиме перевищення рекомендованої добової дози. Також необхідно забезпечити прийом достатньої кількості рідини (під контролем діурезу) для дотримання нормального діурезу та підтримання кислої реакції сечі. У період лікування ципрофлоксацином слід уникати ультрафіолетового опромінення (у тому числі контакту з прямим сонячним промінням). У період терапії можливе збільшення протромбінового індексу (при проведенні хірургічних втручань слід контролювати стан системи згортання крові). У пацієнтів з дефіцитом глюкозо-6-дегідрогенази призначення ципрофлоксацину може спричинити розвиток гемолітичної анемії. Під час лікування пацієнти не повинні вживати алкоголю. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Пацієнтам, які приймають ципрофлоксацин, слід дотримуватися обережності при керуванні автомобілем та заняттями іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної уваги та швидкості психомоторних реакцій (особливо при одночасному вживанні алкоголю).Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
206,00 грн
178,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: ципрофлоксацин у вигляді ципрофлоксацину гідрохлориду моногідрату 291 мг та 582 мг (що відповідає ципрофлоксацину – 250 мг, 500 мг); допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), повідон, кроскармелоза натрію, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат; Оболонка: гіпромелоза, тальк, титану діоксид, Е171, пропіленгліколь. По 10 таблеток у блістері. По 1 блістеру в картонну пачку разом із інструкцією із застосування.Опис лікарської формиОвальні, двоопуклі таблетки з насічкою на одній стороні, покриті плівковою оболонкою білого кольору.Фармакотерапевтична групаПротимікробний засіб, фторхінолон.ФармакокінетикаПри пероральному прийомі ципрофлоксацин швидко всмоктується із шлунково-кишкового тракту. Їда уповільнює всмоктування, але не змінює максимальної концентрації та біодоступності. Біодоступність препарату становить 50-85%. Максимальна концентрація препарату в сироватці крові здорових добровольців при пероральному прийомі (до їди) 250, 500, 750 та 1000 мг препарату досягається через 1-1,5 години і становить 1,2; 2,4; 4,3 та 5,4 мкг/мл відповідно. Перорально прийнятий ципрофлоксацин добре розподіляється у тканинах та рідинах організму. Високі концентрації препарату спостерігаються у жовчі, легенях, нирках, печінці, жовчному міхурі, матці, насінній рідині, тканині простати, мигдаликах, ендометрії, фалопієвих трубах та яєчниках. Концентрація препарату у цих тканинах вища, ніж у сироватці. Ципрофлоксацин також добре проникає у кістки, очну рідину, бронхіальний секрет, слину, шкіру, м'язи, плевру, очеревину, лімфу. У спинномозкову рідину проникає в невеликій кількості, де його концентрація при незапалені мозкові оболонки становить 6-10% від такої в сироватці крові, а при запалених - 14-37%. Ципрофлоксацин також добре проникає крізь плаценту. Концентрація ципрофлоксацину в нейтрофілах крові у 2-7 разів вища, ніж у сироватці. Об'єм розподілу в організмі становить 2-3,5 л/кг. Ступінь зв'язування ципрофлоксацину із білками плазми становить 30%. Метаболізується у печінці (15-30%) з утворенням малоактивних метаболітів (діетилципрофлоксацин, сульфоципрофлоксацин, оксоціпрофлоксацин, формілципрофлоксацин). Основний шлях виведення ципрофлоксацину з організму – нирки (50-70%). Від 15 до 30% виводиться через кишківник. У хворих із незміненою функцією нирок період напіввиведення становить зазвичай 3-5 годин. При хронічній нирковій недостатності збільшується до 12 год. Невелика кількість виводиться із грудним молоком.ФармакодинамікаПротимікробний препарат широкого спектра дії групи фторхінолонів. Діє бактерицидно. Препарат інгібує фермент ДНК-гіразу бактерій, внаслідок чого порушуються реплікація ДНК та синтез клітинних білків бактерій. Низька токсичність клітин макроорганізму пояснюється відсутністю у яких ДНК-гиразы. На фоні прийому ципрофлоксацину не відбувається паралельного вироблення стійкості до ін. антибіотиків, що не належать до групи інгібіторів гірази, що робить його високоефективним по відношенню до бактерій, які стійкі, наприклад, до аміноглікозидів, пеніцилінів, цефалоспоринів, тетрациклінів і м. Ципрофлоксацин діє як на мікроорганізми, що розмножуються, так і на перебувають у фазі спокою. До ципрофлоксацину чутливі грамнегативні аеробні бактерії: ентеробактерії (Escherichia coli, Salmonella spp., Shigella spp., Citrobacter spp., Klebsiella spp., Enterobacter spp., Proteus mirabilis, Proteus vulgaris, Serratia marces, , Morganella morganii, Vibrio spp., Yersinia spp.), інші грамнегативні бактерії (Haemophilus spp., Pseudomonas aeruginosa, Moraxella catarrhalis, Aeromonas spp., Pasteurella multocida, Plesiomonas shigelloides, Campyl; деякі внутрішньоклітинні збудники: Legionella pneumophila, Brucella spp., Chlamydia trachomatis, Listeria monocytogenes, Mycobacterium tuberculosis, Mycobacterium kansasii, Mycobacterium avium (розташована внутрішньоклітинно). До ципрофлоксацину чутливі грампозитивні аеробні бактерії: Staphylococcus spp. (Staphylococcus aureus, Staphylococcus haemolyticus, Staphylococcus hominis, Staphylococcus saprophyticus), Streptococcus spp. (Streptococcus pyogenes, Streptococcus agalactiae). Більшість стафілококів, стійких до метициліну, стійкі до ципрофлоксацину. Чутливість бактерій Streptococcus pneumoniae, Enterococcus faecalis помірна. До препарату резистентні Corynebacterium spp., Bacteroides fragilis, Pseudomonas cepacia, Pseudomonas maltophilia, Ureaplasma urealyticum, Clostridium difficile, Nocardia asteroides. Дія препарату щодо Treponema pallidum вивчена недостатньо. Як in vitro, так і in vivo ципрофлоксацину також чутливий Bacillus anthracis.Показання до застосуванняІнфекційно-запальні захворювання, спричинені чутливими до ципрофлоксацину мікроорганізмами: дихальних шляхів: пневмонія (за винятком пневмококової пневмонії), гострий бронхіт та загострення хронічного бронхіту, бронхоектатична хвороба, муковісцидоз (якщо збудником є грамнегативні бактерії, особливо Pseudomonas aeruginosa); вуха, горла та носа: гострий середній отит, синусит, мастоїдит; нирок та сечовивідних шляхів: неускладнені та ускладнені інфекції нижніх та верхніх відділів сечового тракту (уретрит, цистит, пієлонефрит); органів малого тазу та статевих органів (епідідиміт, простатит, сальпінгіт, ендометрит, оофорит, тубулярний абсцес та пельвіоперитоніт, гонорея, м'який шанкер, хламідіоз); органів черевної порожнини: внутрішньочеревний абсцес; холецистит, холангіт (у комбінації з метронідазолом або кліндаміцином), інфекційна діарея: сальмонельоз, кампілобактеріоз, ієрсініоз, шигельоз, холера, черевний тиф, діарея мандрівників, бактеріоносій Salmonella typhi; шкіри та м'яких тканин: інфіковані виразки, інфіковані рани, абсцеси, флегмони, інфекції зовнішнього слухового проходу, інфіковані опіки; опорно-рухового апарату: остеомієліт, септичний артрит; інфекції у хворих із зниженим імунітетом (на фоні терапії імунодепресантами або у пацієнтів із нейтропенією). Профілактика інфекцій при хірургічних втручаннях (урологічних, на шлунково-кишковому тракті (у комбінації з метронідазолом) та ортопедичних). Профілактика та лікування легеневої форми сибірки.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до ципрофлоксацину або інших препаратів групи хінолонів або будь-якого іншого компонента препарату. Вагітність та період лактації. Дитячий та підлітковий вік до 18 років (крім терапії ускладнень, викликаних Pseudomonas aeruginosa у дітей з муковісцидозом легень у дітей від 5 до 17 років; профілактики та лікування легеневої форми сибірки). Одночасний прийом з тизанідином (ризик вираженого зниження артеріального тиску (АТ), сонливості). З обережністю: Виражений атеросклероз судин головного мозку, порушення мозкового кровообігу, психічні захворювання, епілептичний синдром, епілепсія, виражена ниркова та/або печінкова недостатність, літній вік, дефіцит глюкозо-6-дегідрогенази, терапія глюкокортикостероїдами.Вагітність та лактаціяПри вагітності та в період лактації не можна призначати препарат.Побічна діяЗ боку травної системи: нудота, діарея, блювання, біль у животі, метеоризм, анорексія, холестатична жовтяниця (особливо у пацієнтів із перенесеними захворюваннями печінки), гепатит, гепатонекроз, псевдомембранозний коліт. З боку центральної та периферичної нервової системи: запаморочення, головний біль, підвищена стомлюваність, збудження, судоми, тривожність, тремор, безсоння, "кошмарні" сновидіння, периферична паралгезія (аномалія сприйняття відчуття болю), гіперестезія, гіпостезія сплутаність свідомості, депресія, галюцинації, а також інші прояви психотичних реакцій (зрідка прогресують до станів, у яких пацієнт може завдати собі шкоди, із суїцидальними тенденціями), мігрень. З боку органів чуття: порушення смаку та нюху, втрата смаку (транзиторна), порушення зору (диплопія, зміна сприйняття кольору), шум у вухах, зниження слуху, транзиторна глухота (особливо для високих частот). З боку серцево-судинної системи: тахікардія, порушення серцевого ритму, зниження артеріального тиску (АТ), непритомність, відчуття "припливів" крові до шкіри обличчя, тромбоз церебральних артерій, периферичні набряки. З боку кровотворної системи: лейкопенія, гранулоцитопенія, анемія, тромбоцитопенія, лейкоцитоз, тромбоцитоз, гемолітична анемія, панцитопенія, агранулоцитоз, пригнічення кістковомозкового кровотворення. З боку сечовидільної системи: гематурія, кристалурія (насамперед при лужній сечі та низькому діурезі), гломерулонефрит, дизурія, поліурія, затримка сечі, альбумінурія, уретральні кровотечі, зниження азотовидільної функції нирок, інтерстиціальний нефрит. Алергічні реакції: свербіж шкіри, кропив'янка, утворення пухирів, що супроводжуються кровотечами і маленьких вузликів, що утворюють струпи, лікарська лихоманка, точкові крововиливи (петехії), набряк обличчя або гортані, задишка, еозинофілія, васкуліт, екзантема, вузлова ер Стівенса-Джонсона (злоякісна ексудативна еритема), токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), анафілактичний шок, сироваткова хвороба. З боку кістково-м'язової системи: артралгія, артрит, тендовагініт, розриви сухожилля, міалгія, набряк у ділянці суглоба. Інші: загальна слабкість, суперінфекції (кандидоз, псевдомембранозний коліт), підвищена світлочутливість. З боку лабораторних показників: гіпопротромбінемія, підвищення активності "печінкових" трансаміназ та лужної фосфатази, гіперкреатинінемія, гіпербілірубінемія, гіперурикемія, гіперглікемія.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні ципрофлоксацину з диданозином всмоктування ципрофлоксацину знижується внаслідок утворення комплексів ципрофлоксацину з алюмінієвими і магнієвими солями, що містяться в диданозіні. Внаслідок зниження активності процесів мікросомального окиснення в гепатоцитах, підвищує концентрацію та подовжує період напіввиведення теофіліну та/або кофеїну (і ін. ксантинів), пероральних гіпоглікемічних препаратів (глибенкламіду – що може призвести до гіпоглікемії), непрямих антикоагулянтів, сприяє зниженню. Ципрофлоксацин підвищує Смах у 7 разів (від 4 до 21 разу) та AUC у 10 разів (від 6 до 24 разів) тизанідину, що підвищує ризик вираженого зниження артеріального тиску та сонливості. Одночасний прийом з нестероїдними протизапальними препаратами (виключаючи ацетилсаліцилову кислоту) – підвищує ризик розвитку судом. Одночасний прийом антацидів, сукральфату, а також препаратів, що містять іони алюмінію, цинку, кальцію, заліза або магнію, може викликати зниження всмоктування ципрофлоксацину, тому Ципринол CP необхідно приймати за 2 години до прийому антацидів або через 6 годин після їх. При одночасному застосуванні ципрофлоксацину та циклоспорину посилюється нефротоксична дія циклоспорину (необхідний контроль рівня креатиніну крові 2 рази на тиждень). Одночасний прийом ципрофлоксацину та глюкокортикостероїдів може збільшити ризик виникнення розриву сухожилля. Одночасне призначення ципрофлоксацину та фенітоїну може призводити до збільшення або зниження сироваткової концентрації фенітоїну. Метоклопрамід прискорює абсорбцію ципрофлоксацину, що призводить до зменшення часу досягнення його максимальної концентрації у плазмі крові. Спільне призначення урикозуричних препаратів призводить до уповільнення виведення (до 50%) та підвищення плазмової концентрації ципрофлоксацину. При поєднанні з іншими протимікробними препаратами (бета-лактами, аміноглікозидами, кліндаміцином, метронідазолом) зазвичай спостерігається синергізм: препарат може успішно застосовуватися в комбінації з азлоциліном і цефтазидимом при інфекціях, викликаних Pseudomonas spp.; з мезлоциліном азлоциліном та іншими бета-лактамними антибіотиками – при стрептококових інфекціях; з ізоксазолілпеніцилінами та ванкоміцином - при стафілококових інфекціях; з метронідазолом та кліндаміцином – при анаеробних інфекціях. Одночасне використання пробенециду та ципрофлоксацину знижує нирковий кліренс ципрофлоксацину, підвищуючи його концентрацію у плазмі. Одночасне введення ципрофлоксацину та мексилетину може призвести до підвищення концентрації мексилетину. При одночасному застосуванні з ципрофлоксацином знижується тубулярний транспорт метотрексату, що може призвести до підвищення його плазмових концентрацій. При цьому підвищується ризик токсичної дії метотрексату. Пацієнтам, які отримують терапію метотрексатом, необхідно перебувати під ретельним медичним наглядом у період лікування ципрофлоксацином.Спосіб застосування та дозиВсередину по 0,25 г 2-3 рази на добу, при тяжкому перебігу інфекції - 0,5-0,75 г 2 рази на добу (кожні 12 год). Препарат слід приймати натще, таблетки ковтати повністю, запиваючи достатньою кількістю рідини. Доза ципрофлоксацину залежить від тяжкості захворювання, типу інфекції, стану організму, віку, ваги та функції нирок у пацієнта. Рекомендовані схеми дозування: неускладнені інфекції нирок та сечовивідних шляхів: по 250 мг, а при ускладнених інфекціях – по 500 мг 2 рази на добу; курс лікування неускладнених інфекцій нижніх відділів сечовивідних шляхів – 3 дні; ускладнені інфекції сечовивідних шляхів – 7-10 днів; хронічний простатит: по 500 мг 2 рази на добу; тривалість лікування -28 днів; інфекційно-запальні захворювання нижніх відділів дихальних шляхів середньої тяжкості – по 250 мг – 500 мг, а у більш тяжких випадках – по 750 мг, 2 рази на добу; гостра гонорея: одноразовий прийом ципрофлоксацину у дозі 250 мг – 500 мг; при поєднанні гонококової інфекції з хламідійною та мікоплазмовою – 750 мг кожні 12 годин протягом 7-10 днів; шанкроід: по 0,5 г 2 рази на день протягом декількох днів; бактеріоносійство S.typhi: по 250 мг 2 рази на добу; курс лікування до 4 тижнів. При необхідності, разова доза може бути збільшена до 500 мг або 750 мг; тяжкі інфекції (остеомієліт, інфекції черевної порожнини) – по 750 мг 2 рази на добу. Тривалість терапії остеомієліту може становити до 2 місяців; інфекції ШКТ, спричинені Staphylococcus aureus – по 750 мг кожні 12 годин протягом 7-28 днів; лікування діарея мандрівників: 500 мг 2 рази на добу, тривалість від 5 до 7 днів, у деяких випадках – до 14 днів; інфекції вуха, горла та носа: середнього ступеня тяжкості 250-500 мг 2 рази на добу, тяжкого ступеня 500-750 мг 2 рази на добу; при лікуванні ускладнень, викликаних Pseudomonas aeruginosa, у дітей з муковісцидозом легень від 5 до 17 років доза ципрофлоксацину, що рекомендується, становить 20 мг/кг ваги 2 рази на добу (максимальна доза 1500 мг). Тривалість лікування 10-14 днів; профілактика інфекцій при хірургічних втручаннях: від 500 до 750 мг Ципринолу призначається за 1-15 години до операції; лікування та профілактика сибірки у пацієнтів: 500 мг Ципринолу 2 рази на добу у дорослих та 15 мг на кг маси тіла Ципринолу у дітей 2 рази на добу. Прийом препарату слід розпочинати одразу після передбачуваного або підтвердженого інфікування. На початку лікування рекомендується використання парентеральних форм. Загальна тривалість терапії – 60 днів. Тривалість лікування залежить від тяжкості захворювання, але лікування завжди має тривати щонайменше ще три дні після нормалізації температури. Зазвичай тривалість лікування становить 7-10 днів. Пацієнтам із вираженими порушеннями функції нирок слід призначати половинну дозу препарату. Дозування при ХНН (хронічній нирковій недостатності): Кліренс креатиніну >50 мл/хв – звичайний режим дозування. Кліренс креатиніну 30-50 мл/хв – 250-500 мг 1 раз на 12 годин. Кліренс креатиніну 5-29 мл/хв – 250-500 мг 1 раз на 18 годин. Хворі, що перебувають на гемодіалізі або перитонеальному діалізі – 250-500 мг 1 раз на 24 години.ПередозуванняСимптоми: нудота, блювання, діарея, головний біль та запаморочення, порушення з боку печінки та нирок, кристалурія та гематурія, у більш тяжких випадках сплутаність, тремор, галюцинації та судоми. Лікування: симптоматичне, промивання шлунка, призначення активованого вугілля та проносних; забезпечити достатнє надходження рідини. Специфічний антидот невідомий. Гемодіаліз не має клінічного ефекту при інтоксикації.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри виникненні під час або після лікування ципрофлоксацином важкої та тривалої діареї слід виключити діагноз псевдомембранозного коліту, який потребує негайного відміни препарату та призначення відповідного лікування. При виникненні болю в сухожиллях або при появі перших ознак тендовагініту лікування слід припинити у зв'язку з тим, що описані окремі випадки (переважно у пацієнтів похилого віку, що одночасно отримують глюкокортикостероїди) запалення і навіть розриву сухожиль під час лікування фторхінолонами. Під час терапії ципрофлоксацином рекомендується уникати надмірного фізичного навантаження. У період лікування ципрофлоксацином, щоб уникнути розвитку кристалурії, неприпустиме перевищення рекомендованої добової дози. Також необхідно забезпечити прийом достатньої кількості рідини (під контролем діурезу) для дотримання нормального діурезу та підтримання кислої реакції сечі. У період лікування ципрофлоксацином слід уникати ультрафіолетового опромінення (у тому числі контакту з прямим сонячним промінням). У період терапії можливе збільшення протромбінового індексу (при проведенні хірургічних втручань слід контролювати стан системи згортання крові). У пацієнтів з дефіцитом глюкозо-6-дегідрогенази призначення ципрофлоксацину може спричинити розвиток гемолітичної анемії. Під час лікування пацієнти не повинні вживати алкоголю. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Пацієнтам, які приймають ципрофлоксацин, слід дотримуватися обережності при керуванні автомобілем та заняттями іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної уваги та швидкості психомоторних реакцій (особливо при одночасному вживанні алкоголю).Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
355,00 грн
171,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, вкриті плівковою оболонкою – 1 табл. активна речовина: вісмуту трикалію дицитрат – 303,03 мг (еквівалентно оксиду вісмуту 120 мг); допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний – 72,17 мг; повідон К30 - 18 мг; полікрилін калію – 23,8 мг; макрогол 6000 - 6 мг; магнію стеарат – 2 мг; оболонка плівкова: Opadry II прозорий (полівініловий спирт – 4,505 мг, макрогол 4000 – 2,295 мг; тальк – 1,7 мг) – 8,5 мг; титану діоксид (Е171) - 1,5 мг. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 120 мг. За 14 табл. у блістері з комбінованого матеріалу (ОПА/Ал/ПВХ) та фольги алюмінієвої. По 2, 4 та 8 бл. (бл. по 14 табл.) поміщають в картонну пачку.Опис лікарської формиКруглі, злегка двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою білого або майже білого кольору, з фаскою. Вид на зламі: шорстка маса білого кольору з оболонкою білого або майже білого кольоруФармакотерапевтична групаФармакологічна дія – противиразкова, гастропротективна, антихелікобактерна.ФармакокінетикаВісмута субцитрат практично не всмоктується із ШКТ. Виводиться переважно через кишечник із калом. Незначна кількість вісмуту, що надійшла до плазми, виводиться з організму нирками.ФармакодинамікаПротивиразковий засіб з бактерицидною активністю щодо Helicobacter pylori. Має також протизапальну та в'яжучу дію. У кислому середовищі шлунка осаджуються нерозчинні вісмуту оксихлорид та цитрат, утворюються хелатні сполуки з білковим субстратом у вигляді захисної плівки на поверхні виразок та ерозій. Збільшуючи синтез ПГЕ, утворення слизу та секрецію гідрокарбонату, стимулює активність цитопротекторних механізмів, підвищує стійкість слизової оболонки ШКТ до впливу пепсину, соляної кислоти, ферментів та солей жовчних кислот. Приводить до накопичення епідермального фактора зростання у зоні дефекту. Знижує активність пепсину.Показання до застосуваннявиразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки у фазі загострення, в т.ч. асоційована з Helicobacter pylori; хронічний гастрит та гастродуоденіт у фазі загострення, в т.ч. асоційований з Helicobacter pylori; синдром подразненого кишечника, що протікає переважно із симптомами діареї; функціональна диспепсія, не пов'язана з органічними захворюваннями шлунково-кишкового тракту.Протипоказання до застосуванняіндивідуальна непереносимість препарату; тяжка ниркова недостатність (Cl креатиніну менше 30 мл/хв); вагітність; період грудного вигодовування; дитячий вік до 4 років.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Улькавіс при вагітності та в період грудного вигодовування протипоказане.Побічна діяЗ боку травної системи: можлива поява нудоти, блювання, частішого випорожнення, запорів. Ці явища не є небезпечними для здоров'я і носять тимчасовий характер. Алергічні реакції: висипання на шкірі, свербіж шкіри. При тривалому застосуванні у високих дозах можливий розвиток енцефалопатії, пов'язаної з накопиченням вісмуту у ЦНС.Взаємодія з лікарськими засобамиПротягом півгодини до та після прийому препарату Улькавіс не рекомендується застосування внутрішньо інших ЛЗ, а також прийом їжі та рідини, зокрема, антацидів, молока, фруктів та фруктових соків. Це пов'язано з тим, що при одночасному прийомі внутрішньо можуть впливати на ефективність препарату Улькавіс. Одночасне застосування препарату Улькавіс із тетрацикліном зменшує всмоктування останнього.Спосіб застосування та дозиВсередину, за 30 хв до їди, з невеликою кількістю води. Дорослим та дітям старше 12 років препарат Улькавіс призначають по 1 табл. 4 рази на добу за 30 хв до їди і на ніч або по 2 табл. 2 рази на день. Дітям віком від 8 до 12 років препарат Улькавіс призначають по 1 табл. 2 рази на день; від 4 до 8 років призначають у дозі 8 мг/кг/добу, залежно від маси тіла дитини, по 1–2 табл./добу (відповідно, у 1–2 прийоми на добу). При цьому добова доза повинна бути найближчою до розрахункової дози (8 мг/кг/добу). Тривалість курсу лікування 4-8 тижнів. Протягом наступних 8 тижнів. не слід застосовувати лікарські препарати, що містять вісмут. Для ерадикації Helicobacter pylori доцільно застосування препарату Улькавіс у комбінації з іншими антибактеріальними засобами, які мають антихелікобактерну активність (за рекомендацією лікаря).ПередозуванняСимптоми: диспепсія, висипання на шкірі, запалення слизової оболонки порожнини рота, характерне потемніння у вигляді блакитних ліній на яснах. Передозування препарату Улькавіс, спричинене тривалим прийомом доз, що перевищують рекомендовані, може призвести до порушення функції нирок. Ці симптоми є повністю оборотними при відміні препарату Улькавіс. Лікування: промивання шлунка, призначення активованого вугілля та сольових проносних. Надалі лікування має бути симптоматичним. У разі порушення функції нирок, яке супроводжується високою концентрацією вісмуту в плазмі, можна призначити хелатоутворювачі (пеніциламін, димеркаптопропансульфонат натрію). У разі вираженого порушення функції нирок показаний гемодіаліз.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарат Улькавіс не слід застосовувати більше 8 тижнів. Також не рекомендується під час лікування перевищувати встановлені добові дози для дорослих та дітей. У період лікування препаратом Улькавіс не слід застосовувати інші лікарські препарати, що містять вісмут. Після закінчення курсового лікування препаратом Улькавіс у рекомендованих дозах концентрація діючої речовини у плазмі крові не перевищує 3-58 мкг/л, а інтоксикація спостерігається лише при концентрації у плазмі крові вище 100 мкг/л. При застосуванні препарату Улькавіс® можливе забарвлення калу у темний колір унаслідок утворення сульфіду вісмуту. Іноді відзначається незначне потемніння мови. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Дані щодо впливу препарату Улькавіс® на здатність керувати транспортними засобами та механізмами відсутні.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
252,00 грн
177,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, вкриті плівковою оболонкою – 1 табл. активна речовина: вісмуту трикалію дицитрат – 303,03 мг (еквівалентно оксиду вісмуту 120 мг); допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний – 72,17 мг; повідон К30 - 18 мг; полікрилін калію – 23,8 мг; макрогол 6000 - 6 мг; магнію стеарат – 2 мг; оболонка плівкова: Opadry II прозорий (полівініловий спирт – 4,505 мг, макрогол 4000 – 2,295 мг; тальк – 1,7 мг) – 8,5 мг; титану діоксид (Е171) - 1,5 мг. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 120 мг. За 14 табл. у блістері з комбінованого матеріалу (ОПА/Ал/ПВХ) та фольги алюмінієвої. По 2, 4 та 8 бл. (бл. по 14 табл.) поміщають в картонну пачку.Опис лікарської формиКруглі, злегка двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою білого або майже білого кольору, з фаскою. Вид на зламі: шорстка маса білого кольору з оболонкою білого або майже білого кольоруФармакотерапевтична групаФармакологічна дія – противиразкова, гастропротективна, антихелікобактерна.ФармакокінетикаВісмута субцитрат практично не всмоктується із ШКТ. Виводиться переважно через кишечник із калом. Незначна кількість вісмуту, що надійшла до плазми, виводиться з організму нирками.ФармакодинамікаПротивиразковий засіб з бактерицидною активністю щодо Helicobacter pylori. Має також протизапальну та в'яжучу дію. У кислому середовищі шлунка осаджуються нерозчинні вісмуту оксихлорид та цитрат, утворюються хелатні сполуки з білковим субстратом у вигляді захисної плівки на поверхні виразок та ерозій. Збільшуючи синтез ПГЕ, утворення слизу та секрецію гідрокарбонату, стимулює активність цитопротекторних механізмів, підвищує стійкість слизової оболонки ШКТ до впливу пепсину, соляної кислоти, ферментів та солей жовчних кислот. Приводить до накопичення епідермального фактора зростання у зоні дефекту. Знижує активність пепсину.Показання до застосуваннявиразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки у фазі загострення, в т.ч. асоційована з Helicobacter pylori; хронічний гастрит та гастродуоденіт у фазі загострення, в т.ч. асоційований з Helicobacter pylori; синдром подразненого кишечника, що протікає переважно із симптомами діареї; функціональна диспепсія, не пов'язана з органічними захворюваннями шлунково-кишкового тракту.Протипоказання до застосуванняіндивідуальна непереносимість препарату; тяжка ниркова недостатність (Cl креатиніну менше 30 мл/хв); вагітність; період грудного вигодовування; дитячий вік до 4 років.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Улькавіс при вагітності та в період грудного вигодовування протипоказане.Побічна діяЗ боку травної системи: можлива поява нудоти, блювання, частішого випорожнення, запорів. Ці явища не є небезпечними для здоров'я і носять тимчасовий характер. Алергічні реакції: висипання на шкірі, свербіж шкіри. При тривалому застосуванні у високих дозах можливий розвиток енцефалопатії, пов'язаної з накопиченням вісмуту у ЦНС.Взаємодія з лікарськими засобамиПротягом півгодини до та після прийому препарату Улькавіс не рекомендується застосування внутрішньо інших ЛЗ, а також прийом їжі та рідини, зокрема, антацидів, молока, фруктів та фруктових соків. Це пов'язано з тим, що при одночасному прийомі внутрішньо можуть впливати на ефективність препарату Улькавіс. Одночасне застосування препарату Улькавіс із тетрацикліном зменшує всмоктування останнього.Спосіб застосування та дозиВсередину, за 30 хв до їди, з невеликою кількістю води. Дорослим та дітям старше 12 років препарат Улькавіс призначають по 1 табл. 4 рази на добу за 30 хв до їди і на ніч або по 2 табл. 2 рази на день. Дітям віком від 8 до 12 років препарат Улькавіс призначають по 1 табл. 2 рази на день; від 4 до 8 років призначають у дозі 8 мг/кг/добу, залежно від маси тіла дитини, по 1–2 табл./добу (відповідно, у 1–2 прийоми на добу). При цьому добова доза повинна бути найближчою до розрахункової дози (8 мг/кг/добу). Тривалість курсу лікування 4-8 тижнів. Протягом наступних 8 тижнів. не слід застосовувати лікарські препарати, що містять вісмут. Для ерадикації Helicobacter pylori доцільно застосування препарату Улькавіс у комбінації з іншими антибактеріальними засобами, які мають антихелікобактерну активність (за рекомендацією лікаря).ПередозуванняСимптоми: диспепсія, висипання на шкірі, запалення слизової оболонки порожнини рота, характерне потемніння у вигляді блакитних ліній на яснах. Передозування препарату Улькавіс, спричинене тривалим прийомом доз, що перевищують рекомендовані, може призвести до порушення функції нирок. Ці симптоми є повністю оборотними при відміні препарату Улькавіс. Лікування: промивання шлунка, призначення активованого вугілля та сольових проносних. Надалі лікування має бути симптоматичним. У разі порушення функції нирок, яке супроводжується високою концентрацією вісмуту в плазмі, можна призначити хелатоутворювачі (пеніциламін, димеркаптопропансульфонат натрію). У разі вираженого порушення функції нирок показаний гемодіаліз.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарат Улькавіс не слід застосовувати більше 8 тижнів. Також не рекомендується під час лікування перевищувати встановлені добові дози для дорослих та дітей. У період лікування препаратом Улькавіс не слід застосовувати інші лікарські препарати, що містять вісмут. Після закінчення курсового лікування препаратом Улькавіс у рекомендованих дозах концентрація діючої речовини у плазмі крові не перевищує 3-58 мкг/л, а інтоксикація спостерігається лише при концентрації у плазмі крові вище 100 мкг/л. При застосуванні препарату Улькавіс® можливе забарвлення калу у темний колір унаслідок утворення сульфіду вісмуту. Іноді відзначається незначне потемніння мови. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Дані щодо впливу препарату Улькавіс® на здатність керувати транспортними засобами та механізмами відсутні.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему