Все товары
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки з модифікованим вивільненням 1 мг. 30 таблеток у контурних осередкових упаковках.Фармакотерапевтична групаПероральний гіпоглікемічний засіб, похідний сульфонілсечовини. Стимулює секрецію інсуліну β-клітинами підшлункової залози, збільшує вивільнення інсуліну. Підвищує чутливість периферичних тканин до інсуліну.ФармакокінетикаПри багаторазовому прийомі внутрішньо в дозі 4 мг/сут Cmax у сироватці крові досягається приблизно через 2.5 год і становить 309 нг/мл. існує лінійна залежність між дозою та Cmax, а також між дозою та AUC. Прийом їжі не значно впливає на абсорбцію. Vd близько 8,8 л. Зв'язування із білками плазми становить понад 99%. Кліренс – близько 48 мл/хв. Піддається метаболізму. Гідроксильований і карбоксильований метаболіти глімепіриду утворюються, мабуть, внаслідок метаболізму в печінці і виявляються в сечі та калі. 1/2 становить 5-8 год. Після прийому глімепіриду у високих дозах 1/2 збільшується. Після одноразового прийому дози глімепіриду, міченого радіоактивністю, 58% радіоактивності виявлялося в сечі і 35% - у калі. Незмінена активна речовина в сечі не виявлялося. 1/2 гідроксильованого та карбоксильованого метаболітів глімепіриду становили, відповідно, близько 3-6 год та 5-6 год. У пацієнтів з порушеннями функції нирок (з низьким КК) спостерігалася тенденція до збільшення кліренсу глімепіриду та зниження його середніх концентрацій у сироватці крові. Таким чином, у даної категорії пацієнтів немає додаткового ризику кумуляції глімепіриду.ФармакодинамікаГлімепірид стимулює секрецію та вивільнення інсуліну з бета-клітин підшлункової залози (панкреатична дія). В основі цього ефекту лежить збільшення реакції бета-клітин підшлункової залози на фізіологічну стимуляцію глюкозою, при цьому кількість інсуліну, що секретується, значно менше, ніж при дії інших похідних сульфонілсечовини, таким чином, забезпечується менший ризик розвитку гіпоглікемії. Крім цього, глімепірид має позапанкреатичну дію - здатність покращувати чутливість периферичних тканин (м'язової, жирової) до дії власного інсуліну, знижувати поглинання інсуліну печінкою. інгібує продукцію глюкози у печінці. Глімепірид вибірково інгібує циклооксигеназу і знижує, перетворення арахідонової кислоти на тромбоксан А2, який сприяє агрегації тромбоцитів,таким чином надаючи антиагрегантну дію. Глімепірид сприяє нормалізації вмісту ліпідів, знижує концентрацію малонового альдегіду в крові, що веде до значного зниження перекисного окиснення ліпідів, це сприяє антиатерогенній дії препарату. Глімепірид сприяє зниженню вираженості окисного стресу в організмі пацієнта, який постійно присутній при цукровому діабеті 2-го типу.Клінічна фармакологіяПероральний гіпоглікемічний препарат.Показання до застосуванняЦукровий діабет 1 типу (інсулінзалежний), кетоацидоз, прекома, кома, печінкова недостатність, ниркова недостатність (в т.ч. хворі, що перебувають на гемодіалізі), вагітність, лактація, підвищена чутливість до глімепіриду, інших похідних сульфонілсечовини та сульфонілсечовини.Протипоказання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу (інсуліннезалежний) у разі неефективності дієтотерапії та фізичного навантаження. З обережністю застосовують у пацієнтів із супутніми захворюваннями ендокринної системи, що впливають на вуглеводний обмін (в т.ч. порушення функції щитовидної залози, аденогіпофізарна або адренокортикальна недостатність).Вагітність та лактаціяПротипоказаний для застосування при вагітності. У разі запланованої вагітності або при вагітності жінку слід перевести на інсулін. У період лактації слід перевести на інсулін. В експериментальних дослідженнях встановлено, що глімепірид виділяється із грудним молоком.Побічна діяЗ боку обміну речовин: гіпоглікемія, гіпонатріємія. З боку травної системи: нудота, блювання, відчуття дискомфорту в епігастрії, біль у животі, діарея, підвищення активності печінкових трансаміназ, холестаз, жовтяниця, гепатит (аж до розвитку печінкової недостатності). З боку системи кровотворення: тромбоцитопенія, лейкопенія, еритропенія, гранулоцитопенія, агранулоцитоз, панцитопенія, гемолітична анемія. З боку органу зору: тимчасові порушення зору. Алергічні реакції: свербіж, кропив'янка, висипання на шкірі. рідко – диспное, падіння артеріального тиску, анафілактичний шок, алергічний васкуліт, фотосенсибілізація.Взаємодія з лікарськими засобамиУсиление гипогликемического действия глимепирида возможно при одновременном применении с инсулином или другими гипогликемическими препаратами, ингибиторами АПФ, аллопуринолом, анаболическими стероидами и мужскими половыми гормонами, хлорамфениколом, производными кумарина, циклофосфамидом, дизопирамидом, фенфлурамином, фенирамидолом, фибратами, флуоксетином, гуанетидином, изофосфамидами, ингибиторами МАО , міконазолом, ПАСК, пентоксифіліном (при ін'єкційному введенні у високих дозах), фенілбутазоном, азапропазоном, оксифенбутазоном, пробенецидом, хінолонами, саліцилатами, сульфінпіразоном, сульфаніламідами, тетрацикліном. Послаблення гіпоглікемічної дії глімепіриду можливе при одночасному застосуванні з ацетазоламідом, барбітуратами, кортикостероїдами, діазоксидом, діуретиками, епінефрином (адреналіном) та іншими симпатоміметиками, глюкагоном, проносними засобами (після тривалого застосування). , фенітоїном, рифампіцином, гормонами щитовидної залози При одночасному застосуванні блокатори гістамінових H2-рецепторів, клонідин та резерпін здатні як потенціювати, так і знижувати гіпоглікемічну дію глімепіриду. На фоні застосування глімепіриду можливе посилення чи ослаблення дії похідних кумарину. Етанол може посилювати або послаблювати гіпоглікемічну дію глімепіриду.Спосіб застосування та дозиНа початку лікування препарат Глімепірид Канон застосовують внутрішньо в дозі 1 мг 1 раз на добу (безпосередньо перед або під час рясного сніданку), при необхідності поступово збільшуючи дозу на 1 мг за 1-2 тижні до 2 мг, 3 мг, 4 мг, 6 мг, 8мг. Максимальна рекомендована добова доза – 6 мг. Дози понад 6 мг ефективні лише у виняткових випадках. Дуже важливо не пропускати їжу після прийому глімепіриду. Пропуск прийому препарату не можна усувати шляхом наступного прийому вищої дози, що веде до гіпоглікемії. Таблетки приймають повністю, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю води (близько 0,5 склянки). Лікування тривале, під контролем вмісту глюкози у крові. Застосування у комбінації з метформіном. У разі недостатньої стабілізації концентрації глюкози в крові у пацієнтів, які приймають метформін, може бути розпочато супутню терапію глімепіридом. При збереженні дози метформіну на колишньому рівні лікування глімепіридом починається з мінімальної дози 1 мг, а потім його доза поступово збільшується залежно від бажаної концентрації глюкози в крові, аж до максимальної добової дози. Комбінована терапія має проводитися під ретельним медичним наглядом. Застосування у поєднанні з інсуліном. У випадках, коли не вдається досягти нормалізації концентрації глюкози в крові прийомом максимальної дози глімепіриду в монотерапії або комбінації з максимальною дозою метформіну, можлива комбінація глімепіриду з інсуліном. У цьому випадку остання, призначена пацієнту, доза глімепіриду залишається незмінною. При цьому лікування інсуліном починається з мінімальної дози з можливим подальшим поступовим збільшенням дози інсуліну під контролем концентрації глюкози в крові. Комбіноване лікування потребує обов'язкового лікарського контролю. Переведення пацієнта з іншого перорального гіпоглікемічного препарату на глімепірид. Немає точного співвідношення між дозами глімепіриду та інших пероральних гіпоглікемічних препаратів. При переведенні з таких препаратів на глімепірид початкова добова доза останнього повинна становити 1 мг (навіть у тому випадку, якщо пацієнта переводять на глімепірид з максимальною дозою іншого перорального гіпоглікемічного препарату). Будь-яке підвищення дози глімепіриду слід проводити поетапно з урахуванням відповіді на глімепірид відповідно до наведених вище рекомендацій. Необхідно брати до уваги використовувану дозу та тривалість ефекту попереднього гіпоглікемічного засобу. У деяких випадках, особливо при прийомі гіпоглікемічних препаратів з великим періодом напіввиведення, може виникнути необхідність у тимчасовому (протягом кількох днів) припинення лікування, щоб уникнути адитивного ефекту,що підвищує ризик розвитку гіпоглікемії. Переведення хворого з інсуліну на глімепірид. У виняткових випадках, при проведенні інсулінотерапії у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, при компенсації захворювання та при збереженні секреторної функції бета-клітин підшлункової залози, може бути показаний переведення на глімепірид. Переклад повинен проводитись під ретельним наглядом лікаря. При цьому переведення пацієнта на глімепірид починають із мінімальної дози глімепіриду в 1 мг.ПередозуванняПри внутрішньому прийомі великої дози глімепіриду можливий розвиток гіпоглікемії тривалістю 12-72 години, яка може повторюватися після початкового відновлення концентрації глюкози в крові. Якщо пацієнт у свідомості - негайний прийом вуглеводів (глюкоза або шматочок цукру, солодкий фруктовий сік або чай). Найчастіше рекомендується спостереження за умов стаціонару. При прийомі великої кількості препарату показано промивання шлунка з подальшим введенням активованого вугілля (адсорбенту) та сульфату натрію (проносного), введення декстрози внутрішньовенно струминно: 50 мл 40 % розчину, потім інфузія 10 % розчину. Необхідне постійне спостереження та підтримання життєво важливих функцій, концентрації глюкози в крові (не нижче 5,5 ммоль/л) протягом щонайменше 24-48 год (можливі повторні епізоди гіпоглікемії). Після відновлення свідомості необхідно дати пацієнтові їжу, багату на легкозасвоювані вуглеводи (щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії). Надалі лікування має бути симптоматичним. При лікуванні гіпоглікемії, що розвинулася внаслідок ненавмисного прийому глімепіриду грудною або маленькою дитиною, доза декстрози повинна ретельно контролюватись для того, щоб уникнути небезпечної гіперглікемії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ стресових ситуаціях (при травмі, хірургічному втручанні, інфекційних захворюваннях, що супроводжуються лихоманкою) може виникнути потреба у тимчасовому переведенні хворого на інсулін. Слід враховувати, що симптоми гіпоглікемії можуть бути згладжені або зовсім відсутні у літніх пацієнтів, пацієнтів з НЦД або отримують одночасне лікування бета-адреноблокаторами, клонідином, резерпіном, гуанетидином або іншими симпатолітиками. При досягненні компенсації цукрового діабету підвищується чутливість до інсуліну. у зв'язку з цим у процесі лікування може знизитись потреба в глімепіриді. Щоб уникнути розвитку гіпоглікемії, необхідно своєчасно знизити дозу або скасувати глімепірид. Корекцію дози слід проводити при зміні маси тіла пацієнта або при зміні його способу життя, або при появі інших факторів, що сприяють розвитку гіпо- або гіперглікемії. При переході на глімепірид з іншого препарату необхідно брати до уваги ступінь та тривалість ефекту попереднього гіпоглікемічного засобу. Може виникнути потреба у тимчасовому припиненні лікування, щоб уникнути адитивного ефекту. У перші тижні лікування може підвищитись ризик розвитку гіпоглікемії, що потребує особливо суворого спостереження за хворим. До факторів, що сприяють розвитку гіпоглікемії, належать: нерегулярне, неповноцінне харчування. зміни звичної дієти. вживання алкоголю, особливо у поєднанні з пропуском їди. зміна звичного режиму фізичних навантажень. одночасне застосування інших лікарських засобів. Гіпоглікемія може бути швидко усунути негайним прийомом вуглеводів. У період лікування необхідний регулярний контроль рівня глюкози в крові та сечі, а також концентрації глікованого гемоглобіну. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. У період лікування слід утримуватися від занять потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки з модифікованим вивільненням 2 мг. 30 таблеток у контурних осередкових упаковках.Фармакотерапевтична групаПероральний гіпоглікемічний засіб, похідний сульфонілсечовини. Стимулює секрецію інсуліну β-клітинами підшлункової залози, збільшує вивільнення інсуліну. Підвищує чутливість периферичних тканин до інсуліну.ФармакокінетикаПри багаторазовому прийомі внутрішньо в дозі 4 мг/сут Cmax у сироватці крові досягається приблизно через 2.5 год і становить 309 нг/мл. існує лінійна залежність між дозою та Cmax, а також між дозою та AUC. Прийом їжі не значно впливає на абсорбцію. Vd близько 8,8 л. Зв'язування із білками плазми становить понад 99%. Кліренс – близько 48 мл/хв. Піддається метаболізму. Гідроксильований і карбоксильований метаболіти глімепіриду утворюються, мабуть, внаслідок метаболізму в печінці і виявляються в сечі та калі. 1/2 становить 5-8 год. Після прийому глімепіриду у високих дозах 1/2 збільшується. Після одноразового прийому дози глімепіриду, міченого радіоактивністю, 58% радіоактивності виявлялося в сечі і 35% - у калі. Незмінена активна речовина в сечі не виявлялося. 1/2 гідроксильованого та карбоксильованого метаболітів глімепіриду становили, відповідно, близько 3-6 год та 5-6 год. У пацієнтів з порушеннями функції нирок (з низьким КК) спостерігалася тенденція до збільшення кліренсу глімепіриду та зниження його середніх концентрацій у сироватці крові. Таким чином, у даної категорії пацієнтів немає додаткового ризику кумуляції глімепіриду.ФармакодинамікаГлімепірид стимулює секрецію та вивільнення інсуліну з бета-клітин підшлункової залози (панкреатична дія). В основі цього ефекту лежить збільшення реакції бета-клітин підшлункової залози на фізіологічну стимуляцію глюкозою, при цьому кількість інсуліну, що секретується, значно менше, ніж при дії інших похідних сульфонілсечовини, таким чином, забезпечується менший ризик розвитку гіпоглікемії. Крім цього, глімепірид має позапанкреатичну дію - здатність покращувати чутливість периферичних тканин (м'язової, жирової) до дії власного інсуліну, знижувати поглинання інсуліну печінкою. інгібує продукцію глюкози у печінці. Глімепірид вибірково інгібує циклооксигеназу і знижує, перетворення арахідонової кислоти на тромбоксан А2, який сприяє агрегації тромбоцитів,таким чином надаючи антиагрегантну дію. Глімепірид сприяє нормалізації вмісту ліпідів, знижує концентрацію малонового альдегіду в крові, що веде до значного зниження перекисного окиснення ліпідів, це сприяє антиатерогенній дії препарату. Глімепірид сприяє зниженню вираженості окисного стресу в організмі пацієнта, який постійно присутній при цукровому діабеті 2-го типу.Клінічна фармакологіяПероральний гіпоглікемічний препарат.Показання до застосуванняЦукровий діабет 1 типу (інсулінзалежний), кетоацидоз, прекома, кома, печінкова недостатність, ниркова недостатність (в т.ч. хворі, що перебувають на гемодіалізі), вагітність, лактація, підвищена чутливість до глімепіриду, інших похідних сульфонілсечовини та сульфонілсечовини.Протипоказання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу (інсуліннезалежний) у разі неефективності дієтотерапії та фізичного навантаження. З обережністю застосовують у пацієнтів із супутніми захворюваннями ендокринної системи, що впливають на вуглеводний обмін (в т.ч. порушення функції щитовидної залози, аденогіпофізарна або адренокортикальна недостатність).Вагітність та лактаціяПротипоказаний для застосування при вагітності. У разі запланованої вагітності або при вагітності жінку слід перевести на інсулін. У період лактації слід перевести на інсулін. В експериментальних дослідженнях встановлено, що глімепірид виділяється із грудним молоком.Побічна діяЗ боку обміну речовин: гіпоглікемія, гіпонатріємія. З боку травної системи: нудота, блювання, відчуття дискомфорту в епігастрії, біль у животі, діарея, підвищення активності печінкових трансаміназ, холестаз, жовтяниця, гепатит (аж до розвитку печінкової недостатності). З боку системи кровотворення: тромбоцитопенія, лейкопенія, еритропенія, гранулоцитопенія, агранулоцитоз, панцитопенія, гемолітична анемія. З боку органу зору: тимчасові порушення зору. Алергічні реакції: свербіж, кропив'янка, висипання на шкірі. рідко – диспное, падіння артеріального тиску, анафілактичний шок, алергічний васкуліт, фотосенсибілізація.Взаємодія з лікарськими засобамиУсиление гипогликемического действия глимепирида возможно при одновременном применении с инсулином или другими гипогликемическими препаратами, ингибиторами АПФ, аллопуринолом, анаболическими стероидами и мужскими половыми гормонами, хлорамфениколом, производными кумарина, циклофосфамидом, дизопирамидом, фенфлурамином, фенирамидолом, фибратами, флуоксетином, гуанетидином, изофосфамидами, ингибиторами МАО , міконазолом, ПАСК, пентоксифіліном (при ін'єкційному введенні у високих дозах), фенілбутазоном, азапропазоном, оксифенбутазоном, пробенецидом, хінолонами, саліцилатами, сульфінпіразоном, сульфаніламідами, тетрацикліном. Послаблення гіпоглікемічної дії глімепіриду можливе при одночасному застосуванні з ацетазоламідом, барбітуратами, кортикостероїдами, діазоксидом, діуретиками, епінефрином (адреналіном) та іншими симпатоміметиками, глюкагоном, проносними засобами (після тривалого застосування). , фенітоїном, рифампіцином, гормонами щитовидної залози При одночасному застосуванні блокатори гістамінових H2-рецепторів, клонідин та резерпін здатні як потенціювати, так і знижувати гіпоглікемічну дію глімепіриду. На фоні застосування глімепіриду можливе посилення чи ослаблення дії похідних кумарину. Етанол може посилювати або послаблювати гіпоглікемічну дію глімепіриду.Спосіб застосування та дозиНа початку лікування препарат Глімепірид Канон застосовують внутрішньо в дозі 1 мг 1 раз на добу (безпосередньо перед або під час рясного сніданку), при необхідності поступово збільшуючи дозу на 1 мг за 1-2 тижні до 2 мг, 3 мг, 4 мг, 6 мг, 8мг. Максимальна рекомендована добова доза – 6 мг. Дози понад 6 мг ефективні лише у виняткових випадках. Дуже важливо не пропускати їжу після прийому глімепіриду. Пропуск прийому препарату не можна усувати шляхом наступного прийому вищої дози, що веде до гіпоглікемії. Таблетки приймають повністю, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю води (близько 0,5 склянки). Лікування тривале, під контролем вмісту глюкози у крові. Застосування у комбінації з метформіном. У разі недостатньої стабілізації концентрації глюкози в крові у пацієнтів, які приймають метформін, може бути розпочато супутню терапію глімепіридом. При збереженні дози метформіну на колишньому рівні лікування глімепіридом починається з мінімальної дози 1 мг, а потім його доза поступово збільшується залежно від бажаної концентрації глюкози в крові, аж до максимальної добової дози. Комбінована терапія має проводитися під ретельним медичним наглядом. Застосування у поєднанні з інсуліном. У випадках, коли не вдається досягти нормалізації концентрації глюкози в крові прийомом максимальної дози глімепіриду в монотерапії або комбінації з максимальною дозою метформіну, можлива комбінація глімепіриду з інсуліном. У цьому випадку остання, призначена пацієнту, доза глімепіриду залишається незмінною. При цьому лікування інсуліном починається з мінімальної дози з можливим подальшим поступовим збільшенням дози інсуліну під контролем концентрації глюкози в крові. Комбіноване лікування потребує обов'язкового лікарського контролю. Переведення пацієнта з іншого перорального гіпоглікемічного препарату на глімепірид. Немає точного співвідношення між дозами глімепіриду та інших пероральних гіпоглікемічних препаратів. При переведенні з таких препаратів на глімепірид початкова добова доза останнього повинна становити 1 мг (навіть у тому випадку, якщо пацієнта переводять на глімепірид з максимальною дозою іншого перорального гіпоглікемічного препарату). Будь-яке підвищення дози глімепіриду слід проводити поетапно з урахуванням відповіді на глімепірид відповідно до наведених вище рекомендацій. Необхідно брати до уваги використовувану дозу та тривалість ефекту попереднього гіпоглікемічного засобу. У деяких випадках, особливо при прийомі гіпоглікемічних препаратів з великим періодом напіввиведення, може виникнути необхідність у тимчасовому (протягом кількох днів) припинення лікування, щоб уникнути адитивного ефекту,що підвищує ризик розвитку гіпоглікемії. Переведення хворого з інсуліну на глімепірид. У виняткових випадках, при проведенні інсулінотерапії у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, при компенсації захворювання та при збереженні секреторної функції бета-клітин підшлункової залози, може бути показаний переведення на глімепірид. Переклад повинен проводитись під ретельним наглядом лікаря. При цьому переведення пацієнта на глімепірид починають із мінімальної дози глімепіриду в 1 мг.ПередозуванняПри внутрішньому прийомі великої дози глімепіриду можливий розвиток гіпоглікемії тривалістю 12-72 години, яка може повторюватися після початкового відновлення концентрації глюкози в крові. Якщо пацієнт у свідомості - негайний прийом вуглеводів (глюкоза або шматочок цукру, солодкий фруктовий сік або чай). Найчастіше рекомендується спостереження за умов стаціонару. При прийомі великої кількості препарату показано промивання шлунка з подальшим введенням активованого вугілля (адсорбенту) та сульфату натрію (проносного), введення декстрози внутрішньовенно струминно: 50 мл 40 % розчину, потім інфузія 10 % розчину. Необхідне постійне спостереження та підтримання життєво важливих функцій, концентрації глюкози в крові (не нижче 5,5 ммоль/л) протягом щонайменше 24-48 год (можливі повторні епізоди гіпоглікемії). Після відновлення свідомості необхідно дати пацієнтові їжу, багату на легкозасвоювані вуглеводи (щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії). Надалі лікування має бути симптоматичним. При лікуванні гіпоглікемії, що розвинулася внаслідок ненавмисного прийому глімепіриду грудною або маленькою дитиною, доза декстрози повинна ретельно контролюватись для того, щоб уникнути небезпечної гіперглікемії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ стресових ситуаціях (при травмі, хірургічному втручанні, інфекційних захворюваннях, що супроводжуються лихоманкою) може виникнути потреба у тимчасовому переведенні хворого на інсулін. Слід враховувати, що симптоми гіпоглікемії можуть бути згладжені або зовсім відсутні у літніх пацієнтів, пацієнтів з НЦД або отримують одночасне лікування бета-адреноблокаторами, клонідином, резерпіном, гуанетидином або іншими симпатолітиками. При досягненні компенсації цукрового діабету підвищується чутливість до інсуліну. у зв'язку з цим у процесі лікування може знизитись потреба в глімепіриді. Щоб уникнути розвитку гіпоглікемії, необхідно своєчасно знизити дозу або скасувати глімепірид. Корекцію дози слід проводити при зміні маси тіла пацієнта або при зміні його способу життя, або при появі інших факторів, що сприяють розвитку гіпо- або гіперглікемії. При переході на глімепірид з іншого препарату необхідно брати до уваги ступінь та тривалість ефекту попереднього гіпоглікемічного засобу. Може виникнути потреба у тимчасовому припиненні лікування, щоб уникнути адитивного ефекту. У перші тижні лікування може підвищитись ризик розвитку гіпоглікемії, що потребує особливо суворого спостереження за хворим. До факторів, що сприяють розвитку гіпоглікемії, належать: нерегулярне, неповноцінне харчування. зміни звичної дієти. вживання алкоголю, особливо у поєднанні з пропуском їди. зміна звичного режиму фізичних навантажень. одночасне застосування інших лікарських засобів. Гіпоглікемія може бути швидко усунути негайним прийомом вуглеводів. У період лікування необхідний регулярний контроль рівня глюкози в крові та сечі, а також концентрації глікованого гемоглобіну. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. У період лікування слід утримуватися від занять потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки із модифікованим вивільненням 3 мг. 30 таблеток у контурних осередкових упаковках.Фармакотерапевтична групаПероральний гіпоглікемічний засіб, похідний сульфонілсечовини. Стимулює секрецію інсуліну β-клітинами підшлункової залози, збільшує вивільнення інсуліну. Підвищує чутливість периферичних тканин до інсуліну.ФармакокінетикаПри багаторазовому прийомі внутрішньо в дозі 4 мг/сут Cmax у сироватці крові досягається приблизно через 2.5 год і становить 309 нг/мл. існує лінійна залежність між дозою та Cmax, а також між дозою та AUC. Прийом їжі не значно впливає на абсорбцію. Vd близько 8,8 л. Зв'язування із білками плазми становить понад 99%. Кліренс – близько 48 мл/хв. Піддається метаболізму. Гідроксильований і карбоксильований метаболіти глімепіриду утворюються, мабуть, внаслідок метаболізму в печінці і виявляються в сечі та калі. 1/2 становить 5-8 год. Після прийому глімепіриду у високих дозах 1/2 збільшується. Після одноразового прийому дози глімепіриду, міченого радіоактивністю, 58% радіоактивності виявлялося в сечі і 35% - у калі. Незмінена активна речовина в сечі не виявлялося. 1/2 гідроксильованого та карбоксильованого метаболітів глімепіриду становили, відповідно, близько 3-6 год та 5-6 год. У пацієнтів з порушеннями функції нирок (з низьким КК) спостерігалася тенденція до збільшення кліренсу глімепіриду та зниження його середніх концентрацій у сироватці крові. Таким чином, у даної категорії пацієнтів немає додаткового ризику кумуляції глімепіриду.ФармакодинамікаГлімепірид стимулює секрецію та вивільнення інсуліну з бета-клітин підшлункової залози (панкреатична дія). В основі цього ефекту лежить збільшення реакції бета-клітин підшлункової залози на фізіологічну стимуляцію глюкозою, при цьому кількість інсуліну, що секретується, значно менше, ніж при дії інших похідних сульфонілсечовини, таким чином, забезпечується менший ризик розвитку гіпоглікемії. Крім цього, глімепірид має позапанкреатичну дію - здатність покращувати чутливість периферичних тканин (м'язової, жирової) до дії власного інсуліну, знижувати поглинання інсуліну печінкою. інгібує продукцію глюкози у печінці. Глімепірид вибірково інгібує циклооксигеназу і знижує, перетворення арахідонової кислоти на тромбоксан А2, який сприяє агрегації тромбоцитів,таким чином надаючи антиагрегантну дію. Глімепірид сприяє нормалізації вмісту ліпідів, знижує концентрацію малонового альдегіду в крові, що веде до значного зниження перекисного окиснення ліпідів, це сприяє антиатерогенній дії препарату. Глімепірид сприяє зниженню вираженості окисного стресу в організмі пацієнта, який постійно присутній при цукровому діабеті 2-го типу.Клінічна фармакологіяПероральний гіпоглікемічний препарат.Показання до застосуванняЦукровий діабет 1 типу (інсулінзалежний), кетоацидоз, прекома, кома, печінкова недостатність, ниркова недостатність (в т.ч. хворі, що перебувають на гемодіалізі), вагітність, лактація, підвищена чутливість до глімепіриду, інших похідних сульфонілсечовини та сульфонілсечовини.Протипоказання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу (інсуліннезалежний) у разі неефективності дієтотерапії та фізичного навантаження. З обережністю застосовують у пацієнтів із супутніми захворюваннями ендокринної системи, що впливають на вуглеводний обмін (в т.ч. порушення функції щитовидної залози, аденогіпофізарна або адренокортикальна недостатність).Вагітність та лактаціяПротипоказаний для застосування при вагітності. У разі запланованої вагітності або при вагітності жінку слід перевести на інсулін. У період лактації слід перевести на інсулін. В експериментальних дослідженнях встановлено, що глімепірид виділяється із грудним молоком.Побічна діяЗ боку обміну речовин: гіпоглікемія, гіпонатріємія. З боку травної системи: нудота, блювання, відчуття дискомфорту в епігастрії, біль у животі, діарея, підвищення активності печінкових трансаміназ, холестаз, жовтяниця, гепатит (аж до розвитку печінкової недостатності). З боку системи кровотворення: тромбоцитопенія, лейкопенія, еритропенія, гранулоцитопенія, агранулоцитоз, панцитопенія, гемолітична анемія. З боку органу зору: тимчасові порушення зору. Алергічні реакції: свербіж, кропив'янка, висипання на шкірі. рідко – диспное, падіння артеріального тиску, анафілактичний шок, алергічний васкуліт, фотосенсибілізація.Взаємодія з лікарськими засобамиУсиление гипогликемического действия глимепирида возможно при одновременном применении с инсулином или другими гипогликемическими препаратами, ингибиторами АПФ, аллопуринолом, анаболическими стероидами и мужскими половыми гормонами, хлорамфениколом, производными кумарина, циклофосфамидом, дизопирамидом, фенфлурамином, фенирамидолом, фибратами, флуоксетином, гуанетидином, изофосфамидами, ингибиторами МАО , міконазолом, ПАСК, пентоксифіліном (при ін'єкційному введенні у високих дозах), фенілбутазоном, азапропазоном, оксифенбутазоном, пробенецидом, хінолонами, саліцилатами, сульфінпіразоном, сульфаніламідами, тетрацикліном. Послаблення гіпоглікемічної дії глімепіриду можливе при одночасному застосуванні з ацетазоламідом, барбітуратами, кортикостероїдами, діазоксидом, діуретиками, епінефрином (адреналіном) та іншими симпатоміметиками, глюкагоном, проносними засобами (після тривалого застосування). , фенітоїном, рифампіцином, гормонами щитовидної залози При одночасному застосуванні блокатори гістамінових H2-рецепторів, клонідин та резерпін здатні як потенціювати, так і знижувати гіпоглікемічну дію глімепіриду. На фоні застосування глімепіриду можливе посилення чи ослаблення дії похідних кумарину. Етанол може посилювати або послаблювати гіпоглікемічну дію глімепіриду.Спосіб застосування та дозиНа початку лікування препарат Глімепірид Канон застосовують внутрішньо в дозі 1 мг 1 раз на добу (безпосередньо перед або під час рясного сніданку), при необхідності поступово збільшуючи дозу на 1 мг за 1-2 тижні до 2 мг, 3 мг, 4 мг, 6 мг, 8мг. Максимальна рекомендована добова доза – 6 мг. Дози понад 6 мг ефективні лише у виняткових випадках. Дуже важливо не пропускати їжу після прийому глімепіриду. Пропуск прийому препарату не можна усувати шляхом наступного прийому вищої дози, що веде до гіпоглікемії. Таблетки приймають повністю, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю води (близько 0,5 склянки). Лікування тривале, під контролем вмісту глюкози у крові. Застосування у комбінації з метформіном. У разі недостатньої стабілізації концентрації глюкози в крові у пацієнтів, які приймають метформін, може бути розпочато супутню терапію глімепіридом. При збереженні дози метформіну на колишньому рівні лікування глімепіридом починається з мінімальної дози 1 мг, а потім його доза поступово збільшується залежно від бажаної концентрації глюкози в крові, аж до максимальної добової дози. Комбінована терапія має проводитися під ретельним медичним наглядом. Застосування у поєднанні з інсуліном. У випадках, коли не вдається досягти нормалізації концентрації глюкози в крові прийомом максимальної дози глімепіриду в монотерапії або комбінації з максимальною дозою метформіну, можлива комбінація глімепіриду з інсуліном. У цьому випадку остання, призначена пацієнту, доза глімепіриду залишається незмінною. При цьому лікування інсуліном починається з мінімальної дози з можливим подальшим поступовим збільшенням дози інсуліну під контролем концентрації глюкози в крові. Комбіноване лікування потребує обов'язкового лікарського контролю. Переведення пацієнта з іншого перорального гіпоглікемічного препарату на глімепірид. Немає точного співвідношення між дозами глімепіриду та інших пероральних гіпоглікемічних препаратів. При переведенні з таких препаратів на глімепірид початкова добова доза останнього повинна становити 1 мг (навіть у тому випадку, якщо пацієнта переводять на глімепірид з максимальною дозою іншого перорального гіпоглікемічного препарату). Будь-яке підвищення дози глімепіриду слід проводити поетапно з урахуванням відповіді на глімепірид відповідно до наведених вище рекомендацій. Необхідно брати до уваги використовувану дозу та тривалість ефекту попереднього гіпоглікемічного засобу. У деяких випадках, особливо при прийомі гіпоглікемічних препаратів з великим періодом напіввиведення, може виникнути необхідність у тимчасовому (протягом кількох днів) припинення лікування, щоб уникнути адитивного ефекту,що підвищує ризик розвитку гіпоглікемії. Переведення хворого з інсуліну на глімепірид. У виняткових випадках, при проведенні інсулінотерапії у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, при компенсації захворювання та при збереженні секреторної функції бета-клітин підшлункової залози, може бути показаний переведення на глімепірид. Переклад повинен проводитись під ретельним наглядом лікаря. При цьому переведення пацієнта на глімепірид починають із мінімальної дози глімепіриду в 1 мг.ПередозуванняПри внутрішньому прийомі великої дози глімепіриду можливий розвиток гіпоглікемії тривалістю 12-72 години, яка може повторюватися після початкового відновлення концентрації глюкози в крові. Якщо пацієнт у свідомості - негайний прийом вуглеводів (глюкоза або шматочок цукру, солодкий фруктовий сік або чай). Найчастіше рекомендується спостереження за умов стаціонару. При прийомі великої кількості препарату показано промивання шлунка з подальшим введенням активованого вугілля (адсорбенту) та сульфату натрію (проносного), введення декстрози внутрішньовенно струминно: 50 мл 40 % розчину, потім інфузія 10 % розчину. Необхідне постійне спостереження та підтримання життєво важливих функцій, концентрації глюкози в крові (не нижче 5,5 ммоль/л) протягом щонайменше 24-48 год (можливі повторні епізоди гіпоглікемії). Після відновлення свідомості необхідно дати пацієнтові їжу, багату на легкозасвоювані вуглеводи (щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії). Надалі лікування має бути симптоматичним. При лікуванні гіпоглікемії, що розвинулася внаслідок ненавмисного прийому глімепіриду грудною або маленькою дитиною, доза декстрози повинна ретельно контролюватись для того, щоб уникнути небезпечної гіперглікемії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ стресових ситуаціях (при травмі, хірургічному втручанні, інфекційних захворюваннях, що супроводжуються лихоманкою) може виникнути потреба у тимчасовому переведенні хворого на інсулін. Слід враховувати, що симптоми гіпоглікемії можуть бути згладжені або зовсім відсутні у літніх пацієнтів, пацієнтів з НЦД або отримують одночасне лікування бета-адреноблокаторами, клонідином, резерпіном, гуанетидином або іншими симпатолітиками. При досягненні компенсації цукрового діабету підвищується чутливість до інсуліну. у зв'язку з цим у процесі лікування може знизитись потреба в глімепіриді. Щоб уникнути розвитку гіпоглікемії, необхідно своєчасно знизити дозу або скасувати глімепірид. Корекцію дози слід проводити при зміні маси тіла пацієнта або при зміні його способу життя, або при появі інших факторів, що сприяють розвитку гіпо- або гіперглікемії. При переході на глімепірид з іншого препарату необхідно брати до уваги ступінь та тривалість ефекту попереднього гіпоглікемічного засобу. Може виникнути потреба у тимчасовому припиненні лікування, щоб уникнути адитивного ефекту. У перші тижні лікування може підвищитись ризик розвитку гіпоглікемії, що потребує особливо суворого спостереження за хворим. До факторів, що сприяють розвитку гіпоглікемії, належать: нерегулярне, неповноцінне харчування. зміни звичної дієти. вживання алкоголю, особливо у поєднанні з пропуском їди. зміна звичного режиму фізичних навантажень. одночасне застосування інших лікарських засобів. Гіпоглікемія може бути швидко усунути негайним прийомом вуглеводів. У період лікування необхідний регулярний контроль рівня глюкози в крові та сечі, а також концентрації глікованого гемоглобіну. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. У період лікування слід утримуватися від занять потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки з модифікованим вивільненням 4 мг. 30 таблеток у контурних осередкових упаковках.Фармакотерапевтична групаПероральний гіпоглікемічний засіб, похідний сульфонілсечовини. Стимулює секрецію інсуліну β-клітинами підшлункової залози, збільшує вивільнення інсуліну. Підвищує чутливість периферичних тканин до інсуліну.ФармакокінетикаПри багаторазовому прийомі внутрішньо в дозі 4 мг/сут Cmax у сироватці крові досягається приблизно через 2.5 год і становить 309 нг/мл. існує лінійна залежність між дозою та Cmax, а також між дозою та AUC. Прийом їжі не значно впливає на абсорбцію. Vd близько 8,8 л. Зв'язування із білками плазми становить понад 99%. Кліренс – близько 48 мл/хв. Піддається метаболізму. Гідроксильований і карбоксильований метаболіти глімепіриду утворюються, мабуть, внаслідок метаболізму в печінці і виявляються в сечі та калі. 1/2 становить 5-8 год. Після прийому глімепіриду у високих дозах 1/2 збільшується. Після одноразового прийому дози глімепіриду, міченого радіоактивністю, 58% радіоактивності виявлялося в сечі і 35% - у калі. Незмінена активна речовина в сечі не виявлялося. 1/2 гідроксильованого та карбоксильованого метаболітів глімепіриду становили, відповідно, близько 3-6 год та 5-6 год. У пацієнтів з порушеннями функції нирок (з низьким КК) спостерігалася тенденція до збільшення кліренсу глімепіриду та зниження його середніх концентрацій у сироватці крові. Таким чином, у даної категорії пацієнтів немає додаткового ризику кумуляції глімепіриду.ФармакодинамікаГлімепірид стимулює секрецію та вивільнення інсуліну з бета-клітин підшлункової залози (панкреатична дія). В основі цього ефекту лежить збільшення реакції бета-клітин підшлункової залози на фізіологічну стимуляцію глюкозою, при цьому кількість інсуліну, що секретується, значно менше, ніж при дії інших похідних сульфонілсечовини, таким чином, забезпечується менший ризик розвитку гіпоглікемії. Крім цього, глімепірид має позапанкреатичну дію - здатність покращувати чутливість периферичних тканин (м'язової, жирової) до дії власного інсуліну, знижувати поглинання інсуліну печінкою. інгібує продукцію глюкози у печінці. Глімепірид вибірково інгібує циклооксигеназу і знижує, перетворення арахідонової кислоти на тромбоксан А2, який сприяє агрегації тромбоцитів,таким чином надаючи антиагрегантну дію. Глімепірид сприяє нормалізації вмісту ліпідів, знижує концентрацію малонового альдегіду в крові, що веде до значного зниження перекисного окиснення ліпідів, це сприяє антиатерогенній дії препарату. Глімепірид сприяє зниженню вираженості окисного стресу в організмі пацієнта, який постійно присутній при цукровому діабеті 2-го типу.Клінічна фармакологіяПероральний гіпоглікемічний препарат.Показання до застосуванняЦукровий діабет 1 типу (інсулінзалежний), кетоацидоз, прекома, кома, печінкова недостатність, ниркова недостатність (в т.ч. хворі, що перебувають на гемодіалізі), вагітність, лактація, підвищена чутливість до глімепіриду, інших похідних сульфонілсечовини та сульфонілсечовини.Протипоказання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу (інсуліннезалежний) у разі неефективності дієтотерапії та фізичного навантаження. З обережністю застосовують у пацієнтів із супутніми захворюваннями ендокринної системи, що впливають на вуглеводний обмін (в т.ч. порушення функції щитовидної залози, аденогіпофізарна або адренокортикальна недостатність).Вагітність та лактаціяПротипоказаний для застосування при вагітності. У разі запланованої вагітності або при вагітності жінку слід перевести на інсулін. У період лактації слід перевести на інсулін. В експериментальних дослідженнях встановлено, що глімепірид виділяється із грудним молоком.Побічна діяЗ боку обміну речовин: гіпоглікемія, гіпонатріємія. З боку травної системи: нудота, блювання, відчуття дискомфорту в епігастрії, біль у животі, діарея, підвищення активності печінкових трансаміназ, холестаз, жовтяниця, гепатит (аж до розвитку печінкової недостатності). З боку системи кровотворення: тромбоцитопенія, лейкопенія, еритропенія, гранулоцитопенія, агранулоцитоз, панцитопенія, гемолітична анемія. З боку органу зору: тимчасові порушення зору. Алергічні реакції: свербіж, кропив'янка, висипання на шкірі. рідко – диспное, падіння артеріального тиску, анафілактичний шок, алергічний васкуліт, фотосенсибілізація.Взаємодія з лікарськими засобамиУсиление гипогликемического действия глимепирида возможно при одновременном применении с инсулином или другими гипогликемическими препаратами, ингибиторами АПФ, аллопуринолом, анаболическими стероидами и мужскими половыми гормонами, хлорамфениколом, производными кумарина, циклофосфамидом, дизопирамидом, фенфлурамином, фенирамидолом, фибратами, флуоксетином, гуанетидином, изофосфамидами, ингибиторами МАО , міконазолом, ПАСК, пентоксифіліном (при ін'єкційному введенні у високих дозах), фенілбутазоном, азапропазоном, оксифенбутазоном, пробенецидом, хінолонами, саліцилатами, сульфінпіразоном, сульфаніламідами, тетрацикліном. Послаблення гіпоглікемічної дії глімепіриду можливе при одночасному застосуванні з ацетазоламідом, барбітуратами, кортикостероїдами, діазоксидом, діуретиками, епінефрином (адреналіном) та іншими симпатоміметиками, глюкагоном, проносними засобами (після тривалого застосування). , фенітоїном, рифампіцином, гормонами щитовидної залози При одночасному застосуванні блокатори гістамінових H2-рецепторів, клонідин та резерпін здатні як потенціювати, так і знижувати гіпоглікемічну дію глімепіриду. На фоні застосування глімепіриду можливе посилення чи ослаблення дії похідних кумарину. Етанол може посилювати або послаблювати гіпоглікемічну дію глімепіриду.Спосіб застосування та дозиНа початку лікування препарат Глімепірид Канон застосовують внутрішньо в дозі 1 мг 1 раз на добу (безпосередньо перед або під час рясного сніданку), при необхідності поступово збільшуючи дозу на 1 мг за 1-2 тижні до 2 мг, 3 мг, 4 мг, 6 мг, 8мг. Максимальна рекомендована добова доза – 6 мг. Дози понад 6 мг ефективні лише у виняткових випадках. Дуже важливо не пропускати їжу після прийому глімепіриду. Пропуск прийому препарату не можна усувати шляхом наступного прийому вищої дози, що веде до гіпоглікемії. Таблетки приймають повністю, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю води (близько 0,5 склянки). Лікування тривале, під контролем вмісту глюкози у крові. Застосування у комбінації з метформіном. У разі недостатньої стабілізації концентрації глюкози в крові у пацієнтів, які приймають метформін, може бути розпочато супутню терапію глімепіридом. При збереженні дози метформіну на колишньому рівні лікування глімепіридом починається з мінімальної дози 1 мг, а потім його доза поступово збільшується залежно від бажаної концентрації глюкози в крові, аж до максимальної добової дози. Комбінована терапія має проводитися під ретельним медичним наглядом. Застосування у поєднанні з інсуліном. У випадках, коли не вдається досягти нормалізації концентрації глюкози в крові прийомом максимальної дози глімепіриду в монотерапії або комбінації з максимальною дозою метформіну, можлива комбінація глімепіриду з інсуліном. У цьому випадку остання, призначена пацієнту, доза глімепіриду залишається незмінною. При цьому лікування інсуліном починається з мінімальної дози з можливим подальшим поступовим збільшенням дози інсуліну під контролем концентрації глюкози в крові. Комбіноване лікування потребує обов'язкового лікарського контролю. Переведення пацієнта з іншого перорального гіпоглікемічного препарату на глімепірид. Немає точного співвідношення між дозами глімепіриду та інших пероральних гіпоглікемічних препаратів. При переведенні з таких препаратів на глімепірид початкова добова доза останнього повинна становити 1 мг (навіть у тому випадку, якщо пацієнта переводять на глімепірид з максимальною дозою іншого перорального гіпоглікемічного препарату). Будь-яке підвищення дози глімепіриду слід проводити поетапно з урахуванням відповіді на глімепірид відповідно до наведених вище рекомендацій. Необхідно брати до уваги використовувану дозу та тривалість ефекту попереднього гіпоглікемічного засобу. У деяких випадках, особливо при прийомі гіпоглікемічних препаратів з великим періодом напіввиведення, може виникнути необхідність у тимчасовому (протягом кількох днів) припинення лікування, щоб уникнути адитивного ефекту,що підвищує ризик розвитку гіпоглікемії. Переведення хворого з інсуліну на глімепірид. У виняткових випадках, при проведенні інсулінотерапії у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, при компенсації захворювання та при збереженні секреторної функції бета-клітин підшлункової залози, може бути показаний переведення на глімепірид. Переклад повинен проводитись під ретельним наглядом лікаря. При цьому переведення пацієнта на глімепірид починають із мінімальної дози глімепіриду в 1 мг.ПередозуванняПри внутрішньому прийомі великої дози глімепіриду можливий розвиток гіпоглікемії тривалістю 12-72 години, яка може повторюватися після початкового відновлення концентрації глюкози в крові. Якщо пацієнт у свідомості - негайний прийом вуглеводів (глюкоза або шматочок цукру, солодкий фруктовий сік або чай). Найчастіше рекомендується спостереження за умов стаціонару. При прийомі великої кількості препарату показано промивання шлунка з подальшим введенням активованого вугілля (адсорбенту) та сульфату натрію (проносного), введення декстрози внутрішньовенно струминно: 50 мл 40 % розчину, потім інфузія 10 % розчину. Необхідне постійне спостереження та підтримання життєво важливих функцій, концентрації глюкози в крові (не нижче 5,5 ммоль/л) протягом щонайменше 24-48 год (можливі повторні епізоди гіпоглікемії). Після відновлення свідомості необхідно дати пацієнтові їжу, багату на легкозасвоювані вуглеводи (щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії). Надалі лікування має бути симптоматичним. При лікуванні гіпоглікемії, що розвинулася внаслідок ненавмисного прийому глімепіриду грудною або маленькою дитиною, доза декстрози повинна ретельно контролюватись для того, щоб уникнути небезпечної гіперглікемії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ стресових ситуаціях (при травмі, хірургічному втручанні, інфекційних захворюваннях, що супроводжуються лихоманкою) може виникнути потреба у тимчасовому переведенні хворого на інсулін. Слід враховувати, що симптоми гіпоглікемії можуть бути згладжені або зовсім відсутні у літніх пацієнтів, пацієнтів з НЦД або отримують одночасне лікування бета-адреноблокаторами, клонідином, резерпіном, гуанетидином або іншими симпатолітиками. При досягненні компенсації цукрового діабету підвищується чутливість до інсуліну. у зв'язку з цим у процесі лікування може знизитись потреба в глімепіриді. Щоб уникнути розвитку гіпоглікемії, необхідно своєчасно знизити дозу або скасувати глімепірид. Корекцію дози слід проводити при зміні маси тіла пацієнта або при зміні його способу життя, або при появі інших факторів, що сприяють розвитку гіпо- або гіперглікемії. При переході на глімепірид з іншого препарату необхідно брати до уваги ступінь та тривалість ефекту попереднього гіпоглікемічного засобу. Може виникнути потреба у тимчасовому припиненні лікування, щоб уникнути адитивного ефекту. У перші тижні лікування може підвищитись ризик розвитку гіпоглікемії, що потребує особливо суворого спостереження за хворим. До факторів, що сприяють розвитку гіпоглікемії, належать: нерегулярне, неповноцінне харчування. зміни звичної дієти. вживання алкоголю, особливо у поєднанні з пропуском їди. зміна звичного режиму фізичних навантажень. одночасне застосування інших лікарських засобів. Гіпоглікемія може бути швидко усунути негайним прийомом вуглеводів. У період лікування необхідний регулярний контроль рівня глюкози в крові та сечі, а також концентрації глікованого гемоглобіну. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. У період лікування слід утримуватися від занять потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковка1 таблетка защічна містить: активної речовини гліцин – 250 мг; допоміжні речовини: аспартам – 0,4 мг, кроскармеллозу натрію – 0,1 мг, коповідон – 9,6, магнію стеарат – 2 мг, сорбітол – 7,9 мг. Таблетки защіпкові 250 мг. По 10 або 30 таблеток у контурне осередкове пакування з плівки полівінілхлоридної та фольги алюмінієвої друкованої лакованої. По 1, 2, 3, 5, 6, 9, 10 контурних осередкових упаковок по 10 таблеток або по 1, 2, 3 контурних осередкових упаковки по 30 таблеток разом з інструкцією по застосуванню поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиТаблетки білого або майже білого кольору, круглі, двоопуклої форми з хрестоподібною ризикою. Допускається незначна мармуровість.Фармакотерапевтична групаМетаболічний засіб.ФармакокінетикаЛегко проникає у більшість біологічних рідин та тканин організму, у тому числі в головний мозок, не кумулює. Швидко руйнується в печінці гліциноксидазою до води та вуглекислого газу.ФармакодинамікаЗамінна амінокислота, центральний нейромедіатор гальмівного типу. Покращує метаболічні процеси в тканинах мозку, має антидепресивну та седативну дію. Має гліцин- та ГАМК-ергічну, альфа1-адреноблокуючу, антиоксидантну та антитоксичну дію; регулює діяльність глутаматних (NMDA) рецепторів, за рахунок чого зменшує психоемоційну напругу, агресивність та конфліктність; покращує соціальну адаптацію та настрій; полегшує засинання та нормалізує сон; підвищує розумову працездатність; зменшує вираженість вегетативно-судинних порушень (у тому числі і в клімактеричному періоді) та загальномозкових розладів при ішемічному інсульті та черепно-мозковій травмі, токсична дія етанолу на центральну нервову систему.Показання до застосуванняСтресові стани (у тому числі психоемоційна напруга), зниження розумової працездатності, девіантні форми поведінки дітей та підлітків, різні функціональні та органічні захворювання нервової системи, що супроводжуються підвищеною збудливістю, емоційною нестабільністю, зниженням розумової працездатності та порушенням сну: неврози, невроз та черепно-мозкової травми, перинатальні та інші форми енцефалопатій (у тому числі алкогольного генезу). Ішемічний інсульт. У наркології - як лікарські засоби (ЛЗ), що підвищує розумову працездатність і зменшує психоемоційну напругу в період ремісії при явищах енцефалопатії, органічних ураженнях центральної та периферичної нервової системи.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість. З обережністю: артеріальна гіпотензія.Побічна діяАлергічні реакції.Взаємодія з лікарськими засобамиПослаблює виразність побічних ефектів антипсихотичних ЛЗ (нейролептиків), анксіолітиків, антидепресантів, снодійних та протисудомних ЛЗ.Спосіб застосування та дозиСублінгвально або трансбуккально по 250 мг (у таблетках або у вигляді порошку після подрібнення таблетки). Дітям, підліткам і дорослим при психоемоційному напруженні, зниженні пам'яті, уваги, розумової працездатності, затримці розумового розвитку, при девіантних формах поведінки гліцин призначається по ½ таблетки 2-3 рази на день протягом 14-30 днів. При функціональних та органічних ураженнях нервової системи, що супроводжуються підвищеною збудливістю, емоційною лабільністю та порушенням сну, дітям до 3 років призначають по ¼ таблетки 2-3 рази на день протягом 7-14 днів, надалі по ¼ таблетки 1 раз на день протягом 7-10 днів. Добова доза – 100-150 мг, курсова – 2-2.6 г. Дітям старше 3 років і дорослим призначають по 1/2 таблетки 2-3 рази на день, курс лікування - 7-14 днів, його можна збільшити до 30 днів, при необхідності курс повторюють через 30 днів. При порушеннях сну призначають за 20 хв до сну або перед сном по ¼-½ таблетки (залежно від віку). При ішемічному мозковому інсульті: протягом перших 3-6 годин від розвитку інсульту призначають 1 г (4 таблетки) трансбуккально або сублінгвально з 1 чайною ложкою води, далі протягом 1-5 діб по 1 г/добу (по 4 таблетки), потім протягом наступних 30 діб по ½-1 таблетці 3 рази на добу. У наркології – по ½ таблетки 2-3 рази на день протягом 14-30 днів. За необхідності курси повторюють 4-6 разів на рік.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ пацієнтів зі схильністю до артеріальної гіпотензії призначення проводиться у менших дозах та при контролі артеріального тиску, при його зниженні нижче звичного рівня прийом припиняється.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
182,00 грн
143,00 грн
Склад, форма випуску та упаковка1 таблетка, покрита плівковою оболонкою, містить: активна речовина: індапамід – 2,5 мг; допоміжні речовини: крохмаль картопляний 18,2 мг, кросповідон 0,8 мг, лактози моногідрат 62,5 мг, магнію стеарат 0,8 мг, повідон К-30 4,5 мг, кремнію діоксид колоїдний 0,7 мг, целюлоза мікрокристалічна мг; оболонка (може використовуватися готова суміш Опадрай білий або готова суміш Вівакоат) 5 мг, у тому числі: гіпролоза (гідроксипропілцелюлоза) 1,6875 мг, гіпромелоза (гідрокси-пропілметилцелюлоза) 1,6875 мг, тальк 1 мг, титану діоксид 0. Пігулки, покриті плівковою оболонкою по 2,5 мг. По 10 або 30 таблеток у контурне осередкове пакування з плівки полівінілхлоридної та фольги алюмінієвої друкованої лакованої. По 1, 2, 3, 4 контурних осередкових упаковки по 10 таблеток або по 1, 2, 3 контурних осередкових упаковки по 30 таблеток разом з інструкцією по застосуванню поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою білого або майже білого кольору. На поперечному розрізі – білого кольору.Фармакотерапевтична групаДіуретик. Антигіпертензивний препарат.ФармакокінетикаІндапамід після прийому внутрішньо швидко та повністю всмоктується у шлунково-кишковому тракті (біодоступність висока – 93%). Їда трохи уповільнює швидкість абсорбції індапаміду, але не впливає на повноту абсорбції. Зв'язок із білками плазми крові – 71-79%. Зв'язується також із еластином гладких м'язів судинної стінки. Має високий обсяг розподілу, проходить через гістогематичні бар'єри (в т.ч. плацентарний). Час досягнення максимальної концентрації в крові становить 1-2 години. Індапамід метаболізується в печінці до неактивних метаболітів (близько 5-7% від прийнятої дози препарату виводиться нирками у незміненому вигляді). Період напіввиведення індапаміду становить середньому 16 годин. Препарат виводиться з організму нирками 60-80% як метаболітів, через кишечник 20-23%.У пацієнтів із нирковою недостатністю фармакокінетичні параметри препарату не змінюються. Чи не кумулює.ФармакодинамікаІндапамід відноситься до похідних сульфонаміду і за фармакологічними властивостями близький до тіазидних діуретиків. Має помірні салуретичні та діуретичні ефекти, які обумовлені інгібуванням реабсорбції іонів натрію, хлору та меншою мірою іонів калію та магнію в проксимальних канальцях нирок та в кортикальному сегменті дистального канальця нефрону. Індапамід знижує тонус гладкої мускулатури артерій і виявляє судинорозширювальну дію, зменшує загальний периферичний опір судин. Ці ефекти опосередковані зниженням реактивності судинної стінки до норадреналіну та ангіотензину II; збільшенням синтезу простагландину Е2, що володіє судинорозширювальною активністю; пригніченням струму кальцію у гладком'язових клітинах судин. Індапамід сприяє зменшенню гіпертрофії лівого шлуночка серця. Чинить антигіпертензивну дію в дозах, що не мають вираженого діуретичного ефекту. У терапевтичних дозах не впливає на ліпідний та вуглеводний обмін (у тому числі у пацієнтів із супутнім цукровим діабетом). При систематичному прийомі терапевтичний ефект індапаміду розвивається через 1-2 тижні, досягає максимуму до 8-12 тижнів і зберігається до 8 тижнів. Після одноразової дози максимальний ефект відзначається через 24 години.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до індапаміду, інших похідних сульфонаміду або інших компонентів препарату; тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну (КК) менше 30 мл/хв); печінкова енцефалопатія або печінкова недостатність тяжкого ступеня; гіпокаліємія; непереносимість лактози, дефіцит лактази або глюкозо-галактазна мальабсорбція; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); вагітність; період грудного вигодовування. З обережністю: порушення функції печінки та/або нирок (КК понад 30 мл/хв), цукровий діабет, літній вік, порушення водно-електролітного балансу, гіперурикемія (особливо супроводжується подагрою та уратним нефролітіазом), гіперпаратиреоз; пацієнтам з подовженим інтервалом QT на ЕКГ або одержуючим терапію, в результаті якої можливе подовження інтервалу QT (астемізол, еритроміцин (внутрішньовенно), пентамідин, сультоприд, терфенадин, вінкамін, антиаритмічні лікарські засоби IA класу (хінідин, дизопірамід) бретилію тозилат)).Вагітність та лактаціяПрийом індапаміду при вагітності не рекомендовано. Застосування препарату може спричинити фетоплацентарну ішемію з ризиком уповільнення розвитку плода. За необхідності застосування препарату в період лактації грудне вигодовування слід припинити.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів згідно з рекомендаціями Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я: дуже часто (≥1/10), часто (від ≥1/100 до Серцево-судинна система: дуже рідко – ортостатична гіпотензія, аритмія, відчуття серцебиття, зміни на ЕКГ, характерні для гіпокаліємії. З боку травного тракту: нечасто – блювання, рідко – зниження апетиту, сухість у роті, нудота, біль у животі, діарея чи запор; дуже рідко – панкреатит. У пацієнтів із печінковою недостатністю можливий розвиток печінкової енцефалопатії. З боку центральної нервової системи: часто – запаморочення, біль голови, підвищена збудливість, порушення сну, депресія, підвищена стомлюваність, нездужання, астенія, напруженість, дратівливість, тривога, парестезія, спазми м'язів. З боку дихальної системи часто – кашель, фарингіт, синусит, дуже рідко – риніт. З боку сечостатевої системи: дуже рідко ниркова недостатність. З боку органів кровотворення: дуже рідко – тромбоцитопенія, лейкопенія, агранулоцитоз, аплазія кісткового мозку, гемолітична анемія. З боку шкірних покровів та підшкірно-жирової клітковини: реакції підвищеної чутливості, в основному дерматологічні, у пацієнтів зі схильністю до алергічних та астматичних реакцій: часто – свербіж, макулопапульозний висип; нечасто – гемораргійний васкуліт; дуже рідко – ангіоневротичний набряк та/або кропив'янка, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона; частота невідома - у пацієнтів з гострою формою системного червоного вовчаку можливе погіршення перебігу захворювання. Описано окремі випадки реакції фоточутливості. З боку лабораторних показників: дуже рідко – гіперкальціємія, гіперурикемія; частота невідома – гіпохлоремія, гіпонатріємія, гіперглікемія, гіпокаліємія, підвищення концентрації азоту сечовини крові, гіперкреатинінемія, глюкозурія.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з препаратами літію індапамід призводить до підвищення концентрації іонів літію в плазмі крові (за рахунок зниження його виведення нирками). При використанні одночасно з контрастними засобами йоду у високих дозах індапамід підвищує ризик розвитку порушень функції нирок (за рахунок зниження об'єму циркулюючої крові (ОЦК)). Перед застосуванням йодовмісних контрастних речовин пацієнтам необхідно провести корекцію ОЦК. Індапамід знижує ефект непрямих антикоагулянтів (похідних кумарину або індандіону) за рахунок підвищення концентрації факторів зсідання крові (внаслідок зменшення ОЦК). Індапамід посилює дію недеполяризуючих міорелаксантів. Ризик розвитку гіпокаліємії підвищується при одночасному застосуванні індапаміду з діуретиками («петльовими», тіазидними), серцевими глікозидами, глюкокортикостероїдами, мінералокортикоїдами, тетракозактидом, амфотерицином В (внутрішньовенно), проносними засобами. При одночасному прийомі індапаміду із серцевими глікозидами підвищується ймовірність розвитку дигіталісної інтоксикації; з препаратами кальцію – гіперкальціємії; з метформіном – посилення молочнокислого ацидозу. Астемізол, еритроміцин (внутрішньовенно), пентамідин, сультоприд, терфенадин, вінкамін, антиаритмічні лікарські засоби IA класу (хінідин, дизопірамід) та III класу (аміодарон, бретилія тозилат) можуть підвищувати ризик розвитку аритмії типу «пірует» за рахунок «пірует». Нестероїдні протизапальні препарати, глюкокортикостероїди, тетракозактид, адреностимулятори знижують гіпотензивний ефект індапаміду, баклофен посилює. Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту при одночасному застосуванні з індапамідом підвищують ризик розвитку ортостатичної гіпотензії та/або гострої ниркової недостатності (особливо за наявності стенозу ниркової артерії). Іміпрамінові (трициклічні) антидепресанти та антипсихотичні засоби (нейролептики) посилюють гіпотензивну дію індапаміду та збільшують ймовірність виникнення ортостатичної гіпотензії. Циклоспорин підвищує ризик розвитку гіперкреатинінемії.Спосіб застосування та дозиПризначається внутрішньо, незалежно від їди, переважно в ранкові години. Препарат Індапамід Канон слід приймати, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини. При артеріальній гіпертензії препарат Індапамід Канон призначається у дозі – 2,5 мг 1 раз на добу. Збільшення дози препарату не призводить до посилення антигіпертензивної дії. Якщо через 4-8 тижнів лікування не досягається бажаного терапевтичного ефекту, дозу препарату підвищувати не рекомендується (зростає ризик виникнення побічних ефектів без посилення антигіпертензивного ефекту). Натомість у схему лікування рекомендується включити інший гіпотензивний засіб, що не є діуретиком. У разі початку лікування двома гіпотензивними засобами доза препарату Індапамід Канон залишається рівною 2,5 мг одноразово вранці. При лікуванні пацієнтів похилого віку граничне значення концентрації креатиніну в плазмі варіює залежно від віку, маси тіла та статевої приналежності. Пацієнтам похилого віку застосування препарату Індапамід Канон можливе лише за нормальної функції нирок або при незначних порушеннях функції нирок.ПередозуванняСимптоми: пов'язані з порушенням водно-електролітного балансу – нудота, блювання, виражене зниження артеріального тиску, запаморочення, судоми, сонливість, сплутаність свідомості, поліурія або олігурія, що призводять до анурії (внаслідок гіповолемії). Лікування: промивання шлунка, призначення активованого вугілля з подальшим відновленням водно-електролітного балансу, симптоматична терапія. Специфічного антидоту немає.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ ході терапії препаратом Індапамід Канон слід систематично контролювати в крові концентрацію іонів натрію, магнію (оскільки можуть розвиватися електролітні порушення), глюкози, сечової кислоти та залишкового азоту, рівень рН крові. Пацієнтам, які приймають на фоні застосування препарату Індапамід Канон серцеві глікозиди, проносні засоби, пацієнтам з гіперальдостеронізмом, а також особам похилого віку показаний ретельний контроль вмісту іонів калію та креатиніну в крові. Перший вимір концентрації іонів калію в крові слід проводити протягом першого тижня лікування. Найбільш ретельний контроль показаний пацієнтам з цирозом печінки (особливо з набряками або асцитом) через ризик розвитку метаболічного алкалозу, що погіршує перебіг печінкової енцефалопатії; з ішемічною хворобою серця, хронічною серцевою недостатністю, а також пацієнтам похилого віку. До групи підвищеного ризику також відносяться пацієнти з подовженням інтервалу QT на електрокардіограмі (природженим або розвиненим на тлі будь-якого патологічного процесу). Гіперкальціємія на фоні прийому препарату Індапамід Канон може бути наслідком раніше недіагностованого гіперпаратиреозу. У деяких пацієнтів може бути ефективна комбінація індапаміаду з калійзберігаючими діуретиками, проте при цьому не виключена можливість розвитку гіпо-або гіперкаліємії, особливо у пацієнтів з цукровим діабетом та нирковою недостатністю. У пацієнтів з цукровим діабетом слід контролювати концентрацію глюкози у крові, особливо за наявності гіпокаліємії. Значна дегідратація на фоні терапії препарату Індапамід Канон може призвести до розвитку гострої ниркової недостатності (внаслідок зниження швидкості клубочкової фільтрації). Пацієнтам необхідно компенсувати ОЦК на початку лікування та ретельно контролювати функцію нирок. Похідні сульфонамідів можуть загострювати перебіг системного червоного вовчаку (необхідно враховувати при призначенні препарату Індапамід Канон). Індапамід може давати позитивні результати під час проведення допінг-контролю. Ефективність та безпека у дітей до 18 років не встановлена. На тлі прийому тіазидних та тіазидоподібних діуретиків повідомлялося про випадки розвитку реакцій фоточутливості (див. розділ «Побічна дія»). У разі розвитку реакцій фоточутливості на фоні прийому препарату слід припинити лікування. За необхідності продовження терапії діуретиками рекомендується захищати шкірні покриви від дії сонячних променів або штучних ультрафіолетових променів. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами На початку лікування індапамідом слід утриматися від водіння автотранспорту та занять потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, оскільки можливий розвиток запаморочення.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
215,00 грн
169,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки пролонгованої дії, покриті оболонкою - 1 таб. Активна речовина: індапамід – 1.5 мг; Допоміжні речовини: гіпромелоза – 77.36 мг, лактози моногідрат (цукор молочний) – 119.14 мг, кремнію діоксид колоїдний (аеросил) – 1 мг, магнію стеарат – 1 мг, опадрай ІІ (гіпромелоза – 2.24 мг, кольо 2) 800 мкг, титану діоксид – 2.08 мг) – 8 мг. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (1, 2, 3, 4, 5) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки пролонгованої дії, покриті оболонкою (плівкової) білого кольору, круглі, двоопуклі; на поперечному розрізі – внутрішній шар білого або білого з кремуватим відтінком кольору.Фармакотерапевтична групаДіуретик. Антигіпертензивний препарат.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо препарат повністю, але поступово всмоктується із ШКТ. Біодоступність – висока (93%). Їда трохи уповільнює швидкість, але не впливає на повноту абсорбції. Cmax у плазмі крові досягається через 12 годин після прийому внутрішньо одноразової дози. Рівноважна концентрація досягається через 7 днів регулярного прийому. Препарат на 70-80% зв'язується із білками плазми крові. Має високий обсяг розподілу, проходить через гістогематичні (в т.ч. плацентарні) бар'єри, проникає у грудне молоко. Метаболізується у печінці. Період напіввиведення індапаміду становить середньому 18-26 год. Виводиться з організму нирками (до 80%) переважно як метаболітів, через кишечник - 20%. У хворих із нирковою недостатністю фармакокінетика не змінюється. Чи не кумулює.ФармакодинамікаГіпотензивний засіб, тіазидоподібний діуретик з помірною за силою та тривалою за тривалістю дією, похідний бензамідів. Має помірні салуретичні та діуретичні ефекти, які пов'язані з блокадою реабсорбції іонів натрію, хлору, водню, та меншою мірою іонів калію в проксимальних канальцях та кортикальному сегменті дистального канальця нефрону. Судинорозширюючі ефекти та зниження загального периферичного опору судин мають у своїй основі такі механізми: зниження реактивності судинної стінки до норадреналіну та ангіотензину II; збільшення синтезу простагландинів, які мають судинорозширювальну активність; пригнічення струму іонів кальцію в гладком'язові стінки судин. Знижує тонус гладкої мускулатури артерій, зменшує загальний периферичний опір судин. Сприяє зменшенню гіпертрофії лівого шлуночка серця. У терапевтичних дозах не впливає на ліпідний та вуглеводний обмін (у тому числі у хворих із супутнім цукровим діабетом). Антигіпертензивний ефект розвивається наприкінці першого/початку другого тижня при постійному прийомі препарату та зберігається протягом 24 годин на фоні одноразового прийому.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія.Протипоказання до застосуваннягостре порушення мозкового кровообігу; тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв) та/або печінки (в т.ч. з печінковою енцефалопатією); гіпокаліємія; вагітність; період лактації; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); підвищена чутливість до індапаміду, інших похідних сульфонаміду або до інших компонентів препарату. Дані таблетки містять лактози моногідрат (цукор молочний), тому препарат не повинні приймати пацієнти з рідкісними спадковими захворюваннями, такими як непереносимість лактози, дефіцит лактази або глюкозо-галактозна мальабсорбція. Застосовують препарат з обережністю при цукровому діабеті, гіперурикемії (особливо що супроводжується подагрою та уратним нефролітіазом), гіпонатріємії та інших порушеннях водно-електролітного балансу, помірної печінкової та/або ниркової недостатності, хронічної серцевої недостатності, гіпертензії, пацієнтів з пацієнтами. які отримують поєднану терапію, в результаті якої можливе подовження інтервалу QT (астемізол, еритроміцин (внутрішньовенно), пентамідин, сультоприд, терфенадин, вінкамін (в/в), антиаритмічні лікарські засоби IA класу (хінідин, дизопрамід) та III класу (аміодарон, ).Вагітність та лактаціяПрепарат не рекомендується застосовувати під час вагітності. діуретики можуть викликати фетоплацентарну ішемію із ризиком розвитку гіпотрофії плода. Індапамід не можна застосовувати для лікування фізіологічних набряків під час вагітності. Індапамід виділяється із грудним молоком. Враховуючи можливість появи небажаних явищ у немовлят, годування груддю під час лікування не рекомендується.Побічна діяБільшість побічних реакцій (лабораторні та клінічні показники) мають дозозалежний характер. Частота побічних реакцій, які можуть бути викликані тіазидоподібними діуретиками, включаючи індапамід, наведена у вигляді наступних градацій: дуже часто (>1/10); часто (>1/100, 1/1000, 1/10 000, З боку системи кровотворення: дуже рідко – тромбоцитопенія, лейкопенія, агранулоцитоз, апластична анемія, гемолітична анемія. З боку центральної нервової системи: рідко – запаморочення, стомлюваність, біль голови, парестезії. З боку серцево-судинної системи: дуже рідко – аритмія, зниження артеріального тиску. З боку травної системи: нечасто – блювання; рідко – нудота, запор, сухість у роті; дуже рідко – панкреатит. З боку сечовидільної системи: дуже рідко – ниркова недостатність. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко – порушення функції печінки; Неуточнена частота - можливість розвитку печінкової енцефалопатії у разі печінкової недостатності. З боку шкірних покривів: реакції підвищеної чутливості, в основному дерматологічні, у пацієнтів із схильністю до алергічних та астматичних реакцій; часто - макулопапульозний висип; нечасто – геморагічний васкуліт; дуже рідко – ангіоневротичний набряк та/або кропив'янка, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона; неуточненої частоти - можливе погіршення за наявності гострої форми дисемінованого червоного вовчаку. Описано випадки фоточутливості. Лабораторні показники: у клінічних дослідженнях гіпокаліємія (зміст калію в плазмі крові ≤3.4 ммоль/л) спостерігалася у 10% пацієнтів та 3.2 ммоль/л – у 4% пацієнтів після 4-6 тижнів лікування. Після 12 тижнів терапії рівень калію в плазмі знизився, в середньому, на 0.23 ммоль/л. Дуже рідко – гіперкальціємія; неуточненої частоти - гіпокаліємія, гіпонатріємія, що супроводжується гіповолемією, дегідратацією та ортостатичною гіпотензією. Одночасна втрата іонів хлору може призводити до компенсаторного метаболічного алкалозу, проте частота розвитку алкалозу та його виразність незначна; підвищення рівня сечової кислоти та глюкози у плазмі крові.Взаємодія з лікарськими засобамиНе рекомендовані комбінації При одночасному застосуванні з препаратами літію можливе підвищення концентрації іонів літію в плазмі крові внаслідок зниження виведення його з організму нирками, що супроводжується появою ознак передозування (нефротоксична дія), так само як і при дотриманні дієти без солі (зниження виведення іонів літію нирками). Комбінації, що потребують особливої уваги 1. Препарати, здатні викликати порушення ритму серця за типом "пірует": антиаритмічні засоби ІА класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід), антиаритмічні засоби ІІІ класу (аміодарон, дофетилід, ібутилід, бретилія тозилат), соталол, деякі нейролептики: , ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин), бензаміди (амісульприд, сульпірид, сультоприд, тіаприд), бутирофенони (дроперидол, галоперидол), інші (беприділ, цизаприд, дифеманін, дер, , моксифлоксацин, вінкамін (в/в), астемізол Одночасне застосування з будь-яким із цих препаратів, особливо на тлі гіпокаліємії, підвищує ризик виникнення шлуночкових аритмій на кшталт "пірует".Перед початком комбінованої терапії препаратом Індапамід ретард та вищезазначеними препаратами слід контролювати вміст калію в плазмі крові та, при необхідності, відкоригувати його. Рекомендується: контроль клінічного стану пацієнта, а також вмісту електролітів плазми крові та ЕКГ. У пацієнтів із гіпокаліємією необхідно використовувати препарати, що не провокують розвиток аритмії типу "пірует". 2. При одночасному призначенні нестероїдних протизапальних засобів (при системному застосуванні), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), високі дози саліцилової кислоти (3 г/добу і більше) можливі: зменшення антигіпертензивного ефекту індапаміду, розвиток гострої ниркової недостатності. (внаслідок зниження швидкості клубочкової фільтрації). На початку терапії індапамідом необхідно відновити водно-електролітний баланс та контролювати функцію нирок. 3. Інгібітори АПФ у пацієнтів із гіпонатріємією (особливо у пацієнтів зі стенозом ниркової артерії) збільшують ризик розвитку артеріальної гіпотензії та/або гострої ниркової недостатності. Пацієнтам з артеріальною гіпертензією та можливо з гіпонатріємією, внаслідок прийому діуретиків, необхідно: припинити прийом препарату за 3 дні до початку терапії інгібіторами АПФ та перейти на терапію калійнесберігаючими діуретиками; або розпочати терапію інгібіторами АПФ з низьких доз, з подальшим поступовим збільшенням дози у разі потреби. У перший тиждень терапії інгібіторами АПФ рекомендується контролювати концентрацію креатиніну плазми крові. 4. Інші препарати, здатні викликати гіпокаліємію: амфотерицин В (в/в), - глюко- та мінералокортикостероїди (при системному призначенні); тетракозактид; проносні засоби, що стимулюють моторику кишківника. При одночасному прийомі з індапамідом вищезгаданих препаратів збільшується ризик розвитку гіпокаліємії (адитивний ефект). При необхідності слід контролювати та коригувати вміст іонів калію у плазмі крові. 5. Одночасна терапія з баклофеном посилює антигіпертензивний ефект індапаміду. 6. Серцеві глікозиди: гіпокаліємія збільшує токсичну дію серцевих глікозидів (глікозидна інтоксикація). При одночасному застосуванні індапаміду та серцевих глікозидів слід контролювати вміст іонів калію в плазмі крові, показники ЕКГ та, за необхідності, коригувати терапію. Комбінації препаратів, які потребують уваги 1. Одночасне застосування з калійзберігаючими діуретиками (амілорид, спіронолактон, тріамтерен) є доцільним у деяких пацієнтів, однак не виключається можливість розвитку гіпокаліємії. На тлі цукрового діабету або ниркової недостатності можливий розвиток гіперкаліємії. Необхідно контролювати вміст іонів калію в плазмі крові, показники ЕКГ, та, за необхідності, коригувати терапію. 2. Метформін збільшує ризик розвитку молочнокислого ацидозу, т.к. можливий розвиток ниркової недостатності на фоні прийому діуретиків, особливо петльових. Метформін не слід приймати при концентрації креатиніну плазми більше 15 мг/л (135 мкмоль/л) у чоловіків та 12 мг/л (110 мкмоль/л) у жінок. 3. Одночасне застосування великих доз йодовмісних контрастних засобів на фоні гіповолемії та прийому діуретиків збільшує ризик розвитку гострої ниркової недостатності. Перед застосуванням препаратів рекомендується відновити водно-електролітний баланс крові. 4. Трициклічні антидепресанти (іміпрамінподобні) та нейролептики посилюють гіпотензивний ефект та ризик розвитку ортостатичної гіпотензії (адитивний ефект). 5. Препарати, що містять солі кальцію, збільшують ризик розвитку гіперкальціємії через зниження виведення іонів кальцію нирками. 6. Циклоспорин, такролімус – ризик підвищення концентрації креатиніну в плазмі без зміни концентрації циркулюючого циклоспорину. 7. Глюкортикостероїдні препарати, тетракозактид (при системному застосуванні) знижують гіпотензивний ефект (затримка іонів натрію та рідини).Спосіб застосування та дозиВсередину, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини, незалежно від їди, переважно в ранковий час у дозі 1.5 мг (1 таблетка)/сут. Якщо через 4-8 тижнів лікування не досягається бажаного терапевтичного ефекту, дозу препарату підвищувати не рекомендується (зростає ризик побічних ефектів без посилення антигіпертензивного ефекту). Натомість у схему медикаментозного лікування рекомендується включити інший антигіпертензивний препарат, що не є діуретиком. У випадках, коли лікування слід розпочинати з прийому двох препаратів, доза Індапаміду ретард залишається рівною 1.5 мг вранці одноразово на добу. У літніх пацієнтів слід контролювати плазмову концентрацію креатиніну з урахуванням віку, маси тіла та статі, препарат можна застосовувати літнім пацієнтам із нормальною або незначною мірою порушеною функцією нирок.ПередозуванняСимптоми: нудота, блювання, слабкість, порушення функції шлунково-кишкового тракту (нудота, блювання), водно-електролітні порушення, виражене зниження артеріального тиску, запаморочення, сонливість, сплутаність свідомості, пригнічення дихання, поліурія, олігоурія аж до анурії. можливий розвиток печінкової коми. Лікування: промивання шлунка та/або призначення активованого вугілля з подальшим відновленням нормального водно-електролітного балансу, симптоматична терапія. Специфічного антидоту немає.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПорушення функції печінки У пацієнтів із печінковою недостатністю при призначенні тіазидоподібних діуретиків можливий розвиток печінкової енцефалопатії, особливо при порушенні показників водно-електролітного балансу. При її розвитку прийом діуретиків слід припинити. Фоточутливість При застосуванні тіазидоподібних діуретиків відмічені випадки розвитку реакцій фоточутливості. У разі розвитку прийом препарату слід припинити. На тлі терапії препаратом Індапамід ретард необхідно захищати відкриті ділянки тіла від впливу сонячних променів та штучного ультрафіолетового випромінювання. Водно-електролітний баланс вміст іонів натрію у плазмі крові: всі діуретичні препарати можуть спричиняти гіпонатріємію. Зміст іонів натрію в плазмі слід вимірювати перед початком лікування препаратом Індапамід ретард, а потім регулярно в період лікування. Визначення вмісту іонів натрію в плазмі крові необхідно проводити до початку терапії препаратом Індапамід ретард, а також у період терапії. Важливо регулярно контролювати вміст іонів натрію у плазмі, т.к. спочатку гіпонатріємія може протікати безсимптомно. Найбільш ретельний контроль вмісту іонів натрію показаний пацієнтам похилого віку та пацієнтам із цирозом печінки. вміст іонів калію у плазмі крові: найбільшим ризиком при лікуванні тіазидоподібними діуретиками є гіпокаліємія. Особливу увагу з метою профілактики гіпокаліємії (менше 3,4 ммоль/л) необхідно приділити увагу в наступних випадках: ослаблені пацієнти та/або ті, що отримують іншу терапію (антиаритмічні препарати та засоби, які можуть подовжувати інтервал QT на ЕКГ), у літньому віці, пацієнтам з цирозом печінки, периферичними набряками та асцитом; з ішемічною хворобою серця та хронічною серцевою недостатністю. Гіпокаліємія у таких пацієнтів посилює токсичну дію серцевих глікозидів та підвищує ризик розвитку аритмії. До групи підвищеного ризику належать також пацієнти з подовженим інтервалом QT на ЕКГ. Гіпокаліємія є фактором виникнення важкої аритмії, і особливо аритмії типу «пірует», яка може призвести до летального результату. В усіх випадках необхідно регулярно контролювати вміст калію в плазмі крові. Перше визначення вмісту калію в плазмі повинно бути проведене протягом першого тижня терапії препаратом Індапамід ретард. При виявленні гіпокаліємії слід здійснити відповідну терапію. вміст іонів кальцію в плазмі крові: тіазидоподібні та тіазидні діуретики можуть зменшувати виведення іонів кальцію нирками, призводячи до незначної та/або тимчасової гіперкальціємії. Виражена гіперкальціємія на фоні прийому препарату Індапамід ретард може бути наслідком раніше недіагностованого гіперпаратиреозу. Слід відмінити прийом діуретиків перед дослідженням функції паращитовидних залоз. концентрація глюкози у плазмі крові: у пацієнтів з цукровим діабетом, особливо за наявності гіпокаліємії, необхідний контроль концентрації глюкози у плазмі крові. сечова кислота: у пацієнтів із гіперурикемією може збільшувати частоту виникнення нападів або загострення перебігу подагри. Функція нирок та діуретичні препарати Тіазидні та тіазидоподібні діуретики ефективні, повною мірою, тільки у пацієнтів з нормальною або незначною мірою зниженою (креатинін плазми крові у дорослих менше 25 мг/л або 220 мкмоль/л) функцією нирок. Виражена гіповолемія може призвести до розвитку гострої ниркової недостатності (зниження швидкості клубочкової фільтрації), що може супроводжуватись підвищенням концентрації сечовини та креатиніну у плазмі крові. При нормальній функції нирок минуча функціональна ниркова недостатність, зазвичай, проходить без наслідків. При нирковій недостатності стан пацієнта може погіршитися. Пацієнти похилого віку Рекомендується регулярний контроль концентрації креатиніну та вмісту калію у плазмі крові з урахуванням віку пацієнта, маси тіла та статі. Індапамід ретард можна призначати пацієнтам похилого віку за збереженої або трохи порушеної функції нирок (КК вище 30 мл/хв). Спортсмени Індапамід ретард може дати позитивний результат під час проведення допінг-контролю. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Застосування індапаміду ретард не спричиняє порушення психомоторних реакцій. Однак у деяких пацієнтів у відповідь на зниження АТ можуть розвинутись різні індивідуальні реакції, особливо на початку терапії або при додаванні до терапії інших гіпотензивних засобів. У зв'язку з цим на початку лікування препаратом Індапамід ретард не рекомендується керувати автотранспортом або іншими складними механізмами, що потребують підвищеної уваги.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. Активна речовина: осельтамівір фосфат 98.5 мг, що відповідає вмісту осельтамівіру 75 мг. Допоміжні речовини: кальцію гідрофосфат – 25 мг, крохмаль кукурудзяний прежелатинізований – 46.3 мг, кроскармелоза натрію – 7.2 мг, натрію стеарилфумарат – 1.5 мг, тальк – 1.5 мг. Склад корпусу капсули: желатин – 45.2956 мг, титану діоксид – 0.9244 мг; Склад кришечки капсули: желатин – 29.1077 мг, титану діоксид – 0.3971 мг, барвник хіноліновий жовтий – 0.2739 мг, барвник сонячний захід жовтий – 0.0013 мг. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (1) - пачки картонні.Опис лікарської формиКапсули тверді, желатинові №1; кришка жовтого кольору, корпус білого кольору; вміст капсул - суміш гранул і порошку майже білого кольору або спресована маса майже білого кольору, що розсипається при легкому натисканні.Фармакотерапевтична групаПротивірусний засіб. Є проліками, активний метаболіт (осельтамівір карбоксилат) якого селективно пригнічує нейрамінідазу вірусу грипу типів А і В. і проникненню в клітини епітелію дихальних шляхів, запобігаючи інактивації вірусу епітеліальним слизом). Осельтамівір карбоксилат діє поза клітинами і конкурентно пригнічує нейрамінідазу вірусу. Гальмує зростання вірусу грипу in vitro та пригнічує реплікацію вірусу та його патогенність in vivo. Зменшує виділення вірусів грипу А та В з організму. Не впливає на вироблення антитіл у відповідь на інактивовану вакцину проти грипу. Частота резистентності до клінічних ізолятів вірусу становить 2%.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо практично повністю всмоктується із ШКТ, абсорбція не залежить від їди. Має ефект "першого проходження" через печінку. Під дією кишкових та печінкових естераз перетворюється на активний метаболіт. 75% прийнятої внутрішньо дози потрапляє у системний кровотік у вигляді активного метаболіту, менше 5% – у вигляді вихідної речовини. Плазмові концентрації як проліки, так і активного метаболіту пропорційні дозі. Середній Vd активного метаболіту – 23 л. Зв'язування з білками плазми – 3%. Виводиться у вигляді активного метаболіту переважно нирками шляхом клубочкової фільтрації та канальцевої секреції. T1/2 осельтамівіру - 1-3 год. Осельтамівіру карбоксилат далі не метаболізується і виводиться нирками, його T1/2 - 6-10 год. Нирковий кліренс - 18.8 л/ч. Виводиться через кишечник – менше 20%. У пацієнтів похилого віку (65-78 років) концентрація активного метаболіту в рівноважному стані на 25-35% вища, ніж у молодших пацієнтів. У пацієнтів з нирковою недостатністю швидкість виведення осельтамівіру карбоксилату обернено пропорційна величині КК.Клінічна фармакологіяПротивірусний засіб.Показання до застосуванняГрип типів А та В.Протипоказання до застосуванняХронічна ниркова недостатність (КК менше 10 мл/хв), печінкова недостатність, підвищена чутливість до осельтамівіру.Вагітність та лактаціяЗ обережністю застосовувати при вагітності та в період лактації. Застосування у дітей З обережністю застосовувати у дітей.Побічна діяЗ боку травної системи: нудота, блювання (зазвичай при прийомі у високих дозах або в перші дні лікування); рідко – діарея, біль у животі. З боку центральної нервової системи: безсоння, запаморочення, біль голови. З боку дихальної системи: закладеність носа, біль у горлі, кашель. Інші: почуття втоми, слабкість.Взаємодія з лікарськими засобамиЛікарські засоби, що блокують канальцеву секрецію, у 2-3 рази збільшують концентрацію активного метаболіту (внаслідок гальмування процесу активної канальцевої секреції у нирках), що не потребує корекції дози.Спосіб застосування та дозиПриймають внутрішньо, незалежно від їди. При лікуванні прийом необхідно розпочати не пізніше 2 діб від моменту розвитку симптомів захворювання у дозі 75 мг 2 рази на добу протягом 5 днів. Збільшення дози більше 150 мг на добу не призводить до посилення ефекту. Для профілактики грипу типів А та В дорослим – по 75 мг 1-2 рази на добу протягом 6 тижнів. (Під час епідемії грипу). Максимальна добова доза становить 150 мг для дорослих. У хворих з КК менше 30 мл/хв дозу зменшують до 75 мг 1 раз на добу протягом 5 днів.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю застосовувати у дітей. У пацієнтів з печінковою недостатністю безпека та ефективність осельтамівіру не встановлена. Немає даних про безпеку застосування осельтамівіру при КК менше 10 мл/хв.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.
409,00 грн
167,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: івабрадину гідрохлорид – 5.39 мг, що відповідає вмісту івабрадину – 5 мг; допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний прежелатинізований 24.0 мг, кремнію діоксид колоїдний 1.0 мг, безводна лактоза 77.010 мг, мальтодекстрин 12.0 мг, магнію стеарат 0.60 мг; Склад плівкової оболонки: Опадрай оранжевий 4 мг; в т.ч. гіпромелоза - 1.35 мг, гіпролоза 1.35 мг, тальк - 0.8 мг, титану діоксид - 0.4472, барвник заліза оксид жовтий - 0.044 мг, барвник заліза оксид червоний -0.0088 мг. 7, 10 чи 14 шт. - Упаковки осередкові контурні (2, 3, 4) - Пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою оранжевого кольору, серцеподібної форми, з ризиками з обох боків; на поперечному розрізі майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаСелективний інгібітор If-каналів синусового вузла, що регулює частоту серцевих скорочень.ФармакокінетикаФармакокінетика івабрадину в дозі від 0,5 до 24 мг є лінійною. Після прийому внутрішньо івабрадин швидко і практично повністю абсорбується із ШКТ. Cmax у плазмі крові досягається приблизно через 1 годину після прийому внутрішньо натще. Біодоступність становить приблизно 40%, що з ефектом "першого проходження" через печінку. Прийом їжі збільшує час абсорбції приблизно на 1 годину та підвищує концентрацію в плазмі крові на 20-30%. Зв'язування з білками плазми – близько 70%.Vd становить близько 100 л. Cssmax у плазмі крові після тривалого застосування у рекомендованій дозі по 5 мг 2 рази на добу становить приблизно 20 нг/мл (CV=29%). Середня Css у плазмі становить 10 нг/мл (CV=38%). Івабрадин значною мірою метаболізується в печінці та кишечнику шляхом окислення у присутності ізоферменту CYP3А4. Основним активним метаболітом є N-десметилована похідна (S18982), його частина становить 40% дози вихідної сполуки. Метаболізм активного метаболіту івабрадину також відбувається у присутності ізоферменту CYP3A4. T1/2 івабрадину становить 2 год (70-75% AUC) та ефективний T1/2 становить 11 год. Загальний кліренс становить приблизно 400 мл/хв, нирковий – близько 70 мл/хв. Екскреція метаболітів відбувається з однаковою швидкістю із сечею та калом. Близько 4% прийнятої внутрішньо дози виводиться із сечею у постійному вигляді. У пацієнтів з нирковою недостатністю (КК 15-60 мл/хв) зміни фармакокінетичних показників мінімальні через низьку участь ниркового кліренсу (близько 20%) у загальному виведенні івабрадину та його основного метаболіту S18982. У пацієнтів з легким ступенем печінкової недостатності (до 7 балів за шкалою Чайлд-П'ю) AUC івабрадину та його активного метаболіту на 20% більше, ніж за нормальної функції печінки.ФармакодинамікаАнтиангінальний засіб. Механізм дії полягає в селективному та специфічному інгібуванні If каналів синусового вузла, що контролюють спонтанну діастолічну деполяризацію в синусовому вузлі та регулюють ЧСС. Івабрадин надає селективну дію на синусовий вузол, не впливаючи на час проведення імпульсів по внутрішньопередсердних, передсердно-шлуночкових та внутрішньошлуночкових провідних шляхах, а також скоротливу здатність міокарда та реполяризацію шлуночків. Основною фармакодинамічною властивістю івабрадину є специфічне, дозозалежне зменшення ЧСС. Аналіз залежності величини зменшення ЧСС при дозі більше 20 мг 2 рази на добу виявив тенденцію до досягнення ефекту плато, що знижує ризик розвитку тяжкої, погано переносимої брадикардії (ЧСС менше 40 уд/хв). При застосуванні в дозах, що рекомендуються, зменшення ЧСС становить приблизно 10-15 уд./хв у спокої і при фізичному навантаженні. В результаті знижується робота серця та зменшується потреба міокарда в кисні. Івабрадин також здатний взаємодіяти з Ih каналами сітківки ока, подібними до If каналів серця. Ih канал бере участь у виникненні тимчасової зміни роздільної здатності зорової системи, т.к. скорочує реакцію сітківки на яскраві світлові стимули. За провокаційних обставин (наприклад, швидка зміна яскравості) івабрадин частково пригнічує електричний імпульс Ih, що іноді у деяких пацієнтів призводить до виникнення світлових відчуттів (фосфенів), які описуються як короткочасне відчуття підвищеної яскравості в обмеженій частині поля зору. На фоні застосування івабрадину у пацієнтів з ХСН II-IV функціонального класу за класифікацією NYHA з ФВЛШ менше 35% показано клінічно та статистично значуще зниження відносного ризику настання ускладнень (частоти летальних наслідків від серцево-судинних захворювань та зниження частоти госпіталізацій у зв'язку з посиленням симптомів перебігу ХСП) на 18%. Абсолютне зниження ризику становило 4.2%. Виражений терапевтичний ефект спостерігався через 3 місяці від початку терапії.Показання до застосуванняЛікування стабільної стенокардії у пацієнтів із нормальним синусовим ритмом: при непереносимості або протипоказаннях до застосування бета-адреноблокаторів; у комбінації з бета-адреноблокаторами при неадекватному контролі стабільної стенокардії на тлі оптимальної дози бета-адреноблокатора. Хронічна серцева недостатність: для зниження частоти розвитку серцево-судинних ускладнень у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю, із синусовим ритмом та ЧСС не менше 70 уд/хв.Протипоказання до застосуванняБрадикардія (ЧСС у спокої нижче 60 уд/хв до початку лікування); кардіогенний шок; гострий інфаркт міокарда; тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск нижче 90 мм рт.ст. і діастолічний артеріальний тиск нижче 50 мм рт.ст.); тяжка печінкова недостатність (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); СССУ; синоатріальна блокада; хронічна серцева недостатність III та IV функціонального класу за класифікацією NYHA; наявність штучного водія ритму, що працює у режимі постійної стимуляції; нестабільна стенокардія; AV-блокада ІІІ ступеня; вагітність; період лактації (грудного вигодовування); дитячий та підлітковий вік до 18 років; одночасне застосування з сильними інгібіторами ізоферменту CYP3А4, такими як протигрибкові засоби групи азолів (кетоконазол, ітраконазол), антибіотиками групи макролідів (кларитроміцин,еритроміцин для прийому внутрішньо, джозаміцин, телітроміцин), інгібіторами ВІЛ-протеази (нелфінавір, ритонавір) та нефазодон; підвищена чутливість до івабрадину.Вагітність та лактаціяПротипоказане застосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування). Не рекомендується застосовувати у дітей та підлітків віком до 18 років.Побічна діяЗ боку органів чуття: дуже часто – зміни світлосприйняття (фотопсія); часто - нечіткість зору; нечасто – вертиго; Неуточнена частота - диплопія, порушення зору. З боку серцево-судинної системи: часто – брадикардія, AV-блокада І ступеня, шлуночкова екстрасистолія, короткочасне підвищення артеріального тиску; нечасто – відчуття серцебиття, надшлуночкова екстрасистолія; дуже рідко – фібриляція передсердь, AV-блокада II та III ступеня, СССУ; Неуточнена частота - виражене зниження АТ, можливо, пов'язане з брадикардією. З боку травної системи: нечасто – нудота, запор, діарея. З боку ЦНС: часто – головний біль (особливо у перший місяць терапії); запаморочення, можливо пов'язане з брадикардією; Неуточнена частота - непритомність, можливо пов'язана з брадикардією. З боку дихальної системи: нечасто – задишка.Взаємодія з лікарськими засобамиПри сумісному застосуванні з івабрадином лікарських засобів, що збільшують інтервал QT (хінідин, дизопірамід, бепридил, соталол, ібутилід, аміодарон, пімозід, зіпрасідон, сертиндол, мефлохін, галофантрин, пентамідин, цизаприд, еритроміцин подовження інтервалу QT. За необхідності одночасної терапії слід ретельно контролювати показники ЕКГ (такі комбінації не рекомендуються). Івабрадин метаболізується в печінці за участю ізоферменту CYP3A4 і є дуже слабким інгібітором цього ізоферменту. Івабрадин не має істотного впливу на метаболізм та концентрацію в плазмі інших субстратів (сильних, помірних та слабких інгібіторів) цитохрому CYP3A4. У той же час, інгібітори та індуктори ізоферменту CYP3A4 можуть вступати у взаємодію з івабрадином та надавати клінічно значний вплив на його метаболізм та фармакокінетичні властивості. Інгібітори ізоферменту CYP3A4 підвищують, а індуктори ізоферменту CYP3A4 зменшують плазмові концентрації івабрадину. Підвищення концентрації івабрадину в плазмі може збільшувати ризик розвитку вираженої брадикардії. Протипоказано одночасне застосування з сильними інгібіторами ізоферменту CYP3A4, такими як протигрибкові засоби групи азолів (кетоконазол, ітраконазол), антибіотики макроліди (кларитроміцин, еритроміцин пероральний, джозаміцин, телитроміцин), інгібіон івабрадину в плазмі крові та ризику розвитку надмірної брадикардії. Одночасне застосування івабрадину та помірних інгібіторів ізоферменту CYP3A4 дилтіазему або верапамілу (засобів, що урізають серцевий ритм) у здорових добровольців та пацієнтів супроводжувалося збільшенням AUC івабрадину в 2-3 рази та додатковим урізанням ЧСС на 5 уд./хв. Ці комбінації не рекомендуються. Індуктори ізоферменту CYP3A4, такі як рифампіцин, барбітурати, фенітоїн та рослинні препарати, що містять звіробій продірявлений (Hypericum perforatum), при спільному застосуванні з івабрадином можуть призвести до зниження концентрації в крові та активності івабрадину (може потребувати більш високої). При сумісному застосуванні івабрадину та препаратів, що містять звіробій продірявлений, було відзначено дворазове зменшення AUC івабрадину. У період застосування івабрадину слід зменшити прийом рослинних препаратів, що містять звіробій продірявлений. Застосування івабрадину в комбінації з іншими помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, флуконазолом) можливе за умови, що ЧСС у спокої становить понад 60 уд/хв. Рекомендована початкова доза івабрадину – по 2.5 мг 2 рази на добу. Необхідний контроль ЧСС. Слід з обережністю застосовувати івабрадин з некалійзберігаючими діуретиками (тіазидні та "петлеві" діуретики), т.к. гіпокаліємія може підвищити ризик розвитку аритмії Оскільки івабрадин може викликати брадикардію, поєднання гіпокаліємії та брадикардії є сприятливим фактором для розвитку тяжкої форми аритмії, особливо у пацієнтів із синдромом подовження інтервалу QT, як уродженою, так і спричиненою дією будь-яких речовин. При вживанні грейпфрутового соку на фоні застосування івабрадину відзначалося підвищення концентрації івабрадину в крові у 2 рази. У період терапії івабрадином прийом грейпфрутового соку необхідно скоротити.Спосіб застосування та дозиСередня рекомендована початкова доза івабрадину становить 5 мг 2 рази на добу (10 мг на добу). Залежно від терапевтичного ефекту через 3-4 тижні застосування доза може бути збільшена до 7.5 мг 2 рази на добу (15 мг на добу). Якщо на фоні терапії величина ЧСС знижується до значень менше 50 уд/хв або виникають симптоми, пов'язані з брадикардією (такі як запаморочення, втома або артеріальна гіпотензія), слід підібрати нижчу дозу; при необхідності доза може бути знижена до 2,5 мг 2 рази на добу. Якщо ЧСС залишається менше 50 уд/хв і симптоми брадикардії не проходять, то лікування припиняють. У пацієнтів похилого віку рекомендується розпочинати лікування з початкової дози 2,5 мг 2 рази на добу. Надалі можливе збільшення добової дози, залежно від стану пацієнта.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю слід застосовувати при помірно вираженій печінковій недостатності (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); ниркової недостатності тяжкого ступеня (КК Івабрадин не є ефективним для лікування або профілактики аритмій. Його ефективність падає на тлі розвитку тахіаритмії (наприклад, шлуночкової або надшлуночкової пароксизмальної тахікардії). Не рекомендується застосовувати у пацієнтів з фібриляцією передсердь (миготливою аритмією) або іншими типами аритмій, пов'язаних із функцією синусового вузла. Під час терапії івабрадином рекомендується проводити регулярний контроль стану пацієнта щодо розвитку фібриляції передсердь (пароксизмальної або постійної). При клінічних показаннях (наприклад, погіршення перебігу стенокардії, поява відчуття серцебиття, нерегулярність серцевого ритму) слід регулярно контролювати ЕКГ. Ризик розвитку фібриляції передсердь може бути вищим у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю, які приймають івабрадин. Фібриляція передсердь частіше зустрічалася серед пацієнтів, які одночасно з івабрадином приймали аміодарон або антиаритмічні препарати І класу. Перед вирішенням питання про застосування івабрадину перебіг серцевої недостатності має бути стабільним. Пацієнтам з хронічною серцевою недостатністю та порушеннями внутрішньошлуночкової провідності (блокада лівої або правої ніжки пучка Гіса) та шлуночковою диссинхронією потрібен постійний медичний контроль. Не доведено збільшення ризику розвитку вираженої брадикардії на фоні прийому івабрадину при відновленні синусового ритму під час фармакологічної кардіоверсії. Тим не менш, через відсутність достатньої кількості даних, при можливості відстрочити планову електричну кардіоверсію, прийом івабрадину слід припинити за 24 години до її проведення. Зниження ЧСС внаслідок прийому івабрадину може посилити подовження інтервалу QT, що, у свою чергу, може спровокувати розвиток тяжкої форми аритмії, зокрема, поліморфної шлуночкової тахікардії типу “пірует”. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування пацієнту слід виявляти обережність під час зайняття потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають високої швидкості психомоторних реакцій у ситуаціях, коли можуть відбутися раптові зміни освітленості, особливо у нічний час.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
430,00 грн
167,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: івабрадину гідрохлорид, що відповідає вмісту івабрадину – 7,5 мг; допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний прежелатинізований, кремнію діоксид колоїдний, лактоза безводна, мальтодекстрин, магнію стеарат; Склад плівкової оболонки: Опадрай оранжевий; в т.ч. гіпромелоза, гіпролоза, тальк, титану діоксид, барвник заліза оксид жовтий, барвник заліза оксид червоний. 7, 10 чи 14 шт. - Упаковки осередкові контурні (2, 3, 4) - Пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою оранжевого кольору, серцеподібної форми, з ризиками з обох боків; на поперечному розрізі майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаСелективний інгібітор If-каналів синусового вузла, що регулює частоту серцевих скорочень.ФармакокінетикаФармакокінетика івабрадину в дозі від 0,5 до 24 мг є лінійною. Після прийому внутрішньо івабрадин швидко і практично повністю абсорбується із ШКТ. Cmax у плазмі крові досягається приблизно через 1 годину після прийому внутрішньо натще. Біодоступність становить приблизно 40%, що з ефектом "першого проходження" через печінку. Прийом їжі збільшує час абсорбції приблизно на 1 годину та підвищує концентрацію в плазмі крові на 20-30%. Зв'язування з білками плазми – близько 70%.Vd становить близько 100 л. Cssmax у плазмі крові після тривалого застосування у рекомендованій дозі по 5 мг 2 рази на добу становить приблизно 20 нг/мл (CV=29%). Середня Css у плазмі становить 10 нг/мл (CV=38%). Івабрадин значною мірою метаболізується в печінці та кишечнику шляхом окислення у присутності ізоферменту CYP3А4. Основним активним метаболітом є N-десметилована похідна (S18982), його частина становить 40% дози вихідної сполуки. Метаболізм активного метаболіту івабрадину також відбувається у присутності ізоферменту CYP3A4. T1/2 івабрадину становить 2 год (70-75% AUC) та ефективний T1/2 становить 11 год. Загальний кліренс становить приблизно 400 мл/хв, нирковий – близько 70 мл/хв. Екскреція метаболітів відбувається з однаковою швидкістю із сечею та калом. Близько 4% прийнятої внутрішньо дози виводиться із сечею у постійному вигляді. У пацієнтів з нирковою недостатністю (КК 15-60 мл/хв) зміни фармакокінетичних показників мінімальні через низьку участь ниркового кліренсу (близько 20%) у загальному виведенні івабрадину та його основного метаболіту S18982. У пацієнтів з легким ступенем печінкової недостатності (до 7 балів за шкалою Чайлд-П'ю) AUC івабрадину та його активного метаболіту на 20% більше, ніж за нормальної функції печінки.ФармакодинамікаАнтиангінальний засіб. Механізм дії полягає в селективному та специфічному інгібуванні If каналів синусового вузла, що контролюють спонтанну діастолічну деполяризацію в синусовому вузлі та регулюють ЧСС. Івабрадин надає селективну дію на синусовий вузол, не впливаючи на час проведення імпульсів по внутрішньопередсердних, передсердно-шлуночкових та внутрішньошлуночкових провідних шляхах, а також скоротливу здатність міокарда та реполяризацію шлуночків. Основною фармакодинамічною властивістю івабрадину є специфічне, дозозалежне зменшення ЧСС. Аналіз залежності величини зменшення ЧСС при дозі більше 20 мг 2 рази на добу виявив тенденцію до досягнення ефекту плато, що знижує ризик розвитку тяжкої, погано переносимої брадикардії (ЧСС менше 40 уд/хв). При застосуванні в дозах, що рекомендуються, зменшення ЧСС становить приблизно 10-15 уд./хв у спокої і при фізичному навантаженні. В результаті знижується робота серця та зменшується потреба міокарда в кисні. Івабрадин також здатний взаємодіяти з Ih каналами сітківки ока, подібними до If каналів серця. Ih канал бере участь у виникненні тимчасової зміни роздільної здатності зорової системи, т.к. скорочує реакцію сітківки на яскраві світлові стимули. За провокаційних обставин (наприклад, швидка зміна яскравості) івабрадин частково пригнічує електричний імпульс Ih, що іноді у деяких пацієнтів призводить до виникнення світлових відчуттів (фосфенів), які описуються як короткочасне відчуття підвищеної яскравості в обмеженій частині поля зору. На фоні застосування івабрадину у пацієнтів з ХСН II-IV функціонального класу за класифікацією NYHA з ФВЛШ менше 35% показано клінічно та статистично значуще зниження відносного ризику настання ускладнень (частоти летальних наслідків від серцево-судинних захворювань та зниження частоти госпіталізацій у зв'язку з посиленням симптомів перебігу ХСП) на 18%. Абсолютне зниження ризику становило 4.2%. Виражений терапевтичний ефект спостерігався через 3 місяці від початку терапії.Показання до застосуванняЛікування стабільної стенокардії у пацієнтів із нормальним синусовим ритмом: при непереносимості або протипоказаннях до застосування бета-адреноблокаторів; у комбінації з бета-адреноблокаторами при неадекватному контролі стабільної стенокардії на тлі оптимальної дози бета-адреноблокатора. Хронічна серцева недостатність: для зниження частоти розвитку серцево-судинних ускладнень у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю, із синусовим ритмом та ЧСС не менше 70 уд/хв.Протипоказання до застосуванняБрадикардія (ЧСС у спокої нижче 60 уд/хв до початку лікування); кардіогенний шок; гострий інфаркт міокарда; тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск нижче 90 мм рт.ст. і діастолічний артеріальний тиск нижче 50 мм рт.ст.); тяжка печінкова недостатність (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); СССУ; синоатріальна блокада; хронічна серцева недостатність III та IV функціонального класу за класифікацією NYHA; наявність штучного водія ритму, що працює у режимі постійної стимуляції; нестабільна стенокардія; AV-блокада ІІІ ступеня; вагітність; період лактації (грудного вигодовування); дитячий та підлітковий вік до 18 років; одночасне застосування з сильними інгібіторами ізоферменту CYP3А4, такими як протигрибкові засоби групи азолів (кетоконазол, ітраконазол), антибіотиками групи макролідів (кларитроміцин,еритроміцин для прийому внутрішньо, джозаміцин, телітроміцин), інгібіторами ВІЛ-протеази (нелфінавір, ритонавір) та нефазодон; підвищена чутливість до івабрадину.Вагітність та лактаціяПротипоказане застосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування). Не рекомендується застосовувати у дітей та підлітків віком до 18 років.Побічна діяЗ боку органів чуття: дуже часто – зміни світлосприйняття (фотопсія); часто - нечіткість зору; нечасто – вертиго; Неуточнена частота - диплопія, порушення зору. З боку серцево-судинної системи: часто – брадикардія, AV-блокада І ступеня, шлуночкова екстрасистолія, короткочасне підвищення артеріального тиску; нечасто – відчуття серцебиття, надшлуночкова екстрасистолія; дуже рідко – фібриляція передсердь, AV-блокада II та III ступеня, СССУ; Неуточнена частота - виражене зниження АТ, можливо, пов'язане з брадикардією. З боку травної системи: нечасто – нудота, запор, діарея. З боку ЦНС: часто – головний біль (особливо у перший місяць терапії); запаморочення, можливо пов'язане з брадикардією; Неуточнена частота - непритомність, можливо пов'язана з брадикардією. З боку дихальної системи: нечасто – задишка.Взаємодія з лікарськими засобамиПри сумісному застосуванні з івабрадином лікарських засобів, що збільшують інтервал QT (хінідин, дизопірамід, бепридил, соталол, ібутилід, аміодарон, пімозід, зіпрасідон, сертиндол, мефлохін, галофантрин, пентамідин, цизаприд, еритроміцин подовження інтервалу QT. За необхідності одночасної терапії слід ретельно контролювати показники ЕКГ (такі комбінації не рекомендуються). Івабрадин метаболізується в печінці за участю ізоферменту CYP3A4 і є дуже слабким інгібітором цього ізоферменту. Івабрадин не має істотного впливу на метаболізм та концентрацію в плазмі інших субстратів (сильних, помірних та слабких інгібіторів) цитохрому CYP3A4. У той же час, інгібітори та індуктори ізоферменту CYP3A4 можуть вступати у взаємодію з івабрадином та надавати клінічно значний вплив на його метаболізм та фармакокінетичні властивості. Інгібітори ізоферменту CYP3A4 підвищують, а індуктори ізоферменту CYP3A4 зменшують плазмові концентрації івабрадину. Підвищення концентрації івабрадину в плазмі може збільшувати ризик розвитку вираженої брадикардії. Протипоказано одночасне застосування з сильними інгібіторами ізоферменту CYP3A4, такими як протигрибкові засоби групи азолів (кетоконазол, ітраконазол), антибіотики макроліди (кларитроміцин, еритроміцин пероральний, джозаміцин, телитроміцин), інгібіон івабрадину в плазмі крові та ризику розвитку надмірної брадикардії. Одночасне застосування івабрадину та помірних інгібіторів ізоферменту CYP3A4 дилтіазему або верапамілу (засобів, що урізають серцевий ритм) у здорових добровольців та пацієнтів супроводжувалося збільшенням AUC івабрадину в 2-3 рази та додатковим урізанням ЧСС на 5 уд./хв. Ці комбінації не рекомендуються. Індуктори ізоферменту CYP3A4, такі як рифампіцин, барбітурати, фенітоїн та рослинні препарати, що містять звіробій продірявлений (Hypericum perforatum), при спільному застосуванні з івабрадином можуть призвести до зниження концентрації в крові та активності івабрадину (може потребувати більш високої). При сумісному застосуванні івабрадину та препаратів, що містять звіробій продірявлений, було відзначено дворазове зменшення AUC івабрадину. У період застосування івабрадину слід зменшити прийом рослинних препаратів, що містять звіробій продірявлений. Застосування івабрадину в комбінації з іншими помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, флуконазолом) можливе за умови, що ЧСС у спокої становить понад 60 уд/хв. Рекомендована початкова доза івабрадину – по 2.5 мг 2 рази на добу. Необхідний контроль ЧСС. Слід з обережністю застосовувати івабрадин з некалійзберігаючими діуретиками (тіазидні та "петлеві" діуретики), т.к. гіпокаліємія може підвищити ризик розвитку аритмії Оскільки івабрадин може викликати брадикардію, поєднання гіпокаліємії та брадикардії є сприятливим фактором для розвитку тяжкої форми аритмії, особливо у пацієнтів із синдромом подовження інтервалу QT, як уродженою, так і спричиненою дією будь-яких речовин. При вживанні грейпфрутового соку на фоні застосування івабрадину відзначалося підвищення концентрації івабрадину в крові у 2 рази. У період терапії івабрадином прийом грейпфрутового соку необхідно скоротити.Спосіб застосування та дозиСередня рекомендована початкова доза івабрадину становить 5 мг 2 рази на добу (10 мг на добу). Залежно від терапевтичного ефекту через 3-4 тижні застосування доза може бути збільшена до 7.5 мг 2 рази на добу (15 мг на добу). Якщо на фоні терапії величина ЧСС знижується до значень менше 50 уд/хв або виникають симптоми, пов'язані з брадикардією (такі як запаморочення, втома або артеріальна гіпотензія), слід підібрати нижчу дозу; при необхідності доза може бути знижена до 2,5 мг 2 рази на добу. Якщо ЧСС залишається менше 50 уд/хв і симптоми брадикардії не проходять, то лікування припиняють. У пацієнтів похилого віку рекомендується розпочинати лікування з початкової дози 2,5 мг 2 рази на добу. Надалі можливе збільшення добової дози, залежно від стану пацієнта.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю слід застосовувати при помірно вираженій печінковій недостатності (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); ниркової недостатності тяжкого ступеня (КК Івабрадин не є ефективним для лікування або профілактики аритмій. Його ефективність падає на тлі розвитку тахіаритмії (наприклад, шлуночкової або надшлуночкової пароксизмальної тахікардії). Не рекомендується застосовувати у пацієнтів з фібриляцією передсердь (миготливою аритмією) або іншими типами аритмій, пов'язаних із функцією синусового вузла. Під час терапії івабрадином рекомендується проводити регулярний контроль стану пацієнта щодо розвитку фібриляції передсердь (пароксизмальної або постійної). При клінічних показаннях (наприклад, погіршення перебігу стенокардії, поява відчуття серцебиття, нерегулярність серцевого ритму) слід регулярно контролювати ЕКГ. Ризик розвитку фібриляції передсердь може бути вищим у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю, які приймають івабрадин. Фібриляція передсердь частіше зустрічалася серед пацієнтів, які одночасно з івабрадином приймали аміодарон або антиаритмічні препарати І класу. Перед вирішенням питання про застосування івабрадину перебіг серцевої недостатності має бути стабільним. Пацієнтам з хронічною серцевою недостатністю та порушеннями внутрішньошлуночкової провідності (блокада лівої або правої ніжки пучка Гіса) та шлуночковою диссинхронією потрібен постійний медичний контроль. Не доведено збільшення ризику розвитку вираженої брадикардії на фоні прийому івабрадину при відновленні синусового ритму під час фармакологічної кардіоверсії. Тим не менш, через відсутність достатньої кількості даних, при можливості відстрочити планову електричну кардіоверсію, прийом івабрадину слід припинити за 24 години до її проведення. Зниження ЧСС внаслідок прийому івабрадину може посилити подовження інтервалу QT, що, у свою чергу, може спровокувати розвиток тяжкої форми аритмії, зокрема, поліморфної шлуночкової тахікардії типу “пірует”. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування пацієнту слід виявляти обережність під час зайняття потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають високої швидкості психомоторних реакцій у ситуаціях, коли можуть відбутися раптові зміни освітленості, особливо у нічний час.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: ацетилсаліцилова кислота 100 мг. Допоміжні речовини: стеаринова кислота, крохмаль кукурудзяний, лактози моногідрат (цукор молочний), олія рицинова гідрогенізована, повідон (пласдон К-90 або колідон 90F), полісорбат (твін-80), целюлоза мікрокристалічна. Склад оболонки: сополімер метакрилової кислоти та етакрилату (1:1) (колікут МАЕ 100Р), сополімер макроголу та полівінілового спирту (колікут IR), коповідон (пласдон Ес-630), триетилцитрат, тальк, титану діоксид. 30 шт. - упаковки осередкові контурні (1) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки, покриті кишковорозчинною плівковою оболонкою білого або майже білого кольору, круглі, двоопуклі; допускається легка шорсткість та слабкий запах оцтової кислоти.Фармакотерапевтична групаНПЗП, антиагрегант. В основі механізму антиагрегантної дії ацетилсаліцилової кислоти (АСК) лежить незворотна інактивація ЦОГ-1, внаслідок чого блокується синтез тромбоксану A2 та пригнічується агрегація тромбоцитів. Вважається, що АСК має інші механізми придушення агрегації тромбоцитів, що розширює область її застосування при різних судинних захворюваннях. У високих дозах АСК також має протизапальну, жарознижувальну та аналгетичну дію. Антиагрегантний ефект розвивається навіть після застосування препарату в малих дозах та зберігається протягом 7 діб після одноразового прийому.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо АСК швидко і повністю всмоктується із ШКТ. C max АСК у плазмі крові досягається через 10-20 хв після прийому внутрішньо, саліцилової кислоти – через 0.3-2 год. Внаслідок того, що таблетки вкриті кислотостійкою оболонкою, АСК вивільняється не в шлунку (оболонка ефективно блокує розчинення препарату в шлунку), а в лужному середовищі дванадцятипалої кишки. Таким чином, абсорбція АСК у формі пігулок, покритих кишковорозчинною оболонкою, уповільнена на 3-6 годин у порівнянні зі звичайними (без такої оболонки) пігулками. Розподіл АСК та саліцилова кислота зв'язуються з білками плазми крові (від 66% до 98% залежно від дози) та швидко розподіляються в організмі. Саліцилова кислота проникає через плацентарний бар'єр та у грудне молоко. На відміну від інших саліцилатів, при багаторазовому застосуванні препарату негідролізована АСК не накопичується у сироватці крові. Метаболізм АСК частково метаболізується під час абсорбції. Під час і після всмоктування АСК перетворюється на головний метаболіт - саліцилову кислоту, яка метаболізується, головним чином, у печінці під впливом ферментів з утворенням таких метаболітів, як фенілсаліцилат, глюкуронід саліцилової кислоти та саліцилурова кислота, що виявляються у багатьох тканинах. Виведення Виведення саліцилової кислоти є дозозалежним, оскільки метаболізм обмежений можливостями ферментативної системи. Т1/2 становить від 2-3 годин (при застосуванні АСК у низьких дозах) до 15 годин (при застосуванні препарату у високих дозах як аналгетичний засіб). Саліцилова кислота та її метаболіти виводяться нирками. У пацієнтів із нормальною функцією нирок 80-100% разової дози препарату виводиться нирками протягом 24-72 годин. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів У жінок процес метаболізму проходить повільніше (менша активність ферментів у сироватці).Клінічна фармакологіяНПЗЗ. Антиагрегант.Показання до застосуванняПервинна профілактика гострого інфаркту міокарда за наявності факторів ризику (в т.ч. цукровий діабет, гіперліпідемія, артеріальна гіпертензія, ожиріння, куріння, літній вік) та повторного інфаркту міокарда; нестабільна стенокардія (включаючи підозру на розвиток гострого інфаркту міокарда); стабільна стенокардія; профілактика ішемічного інсульту (в т.ч. у пацієнтів з тимчасовими порушеннями мозкового кровообігу); профілактика тромбоемболій після операцій та інвазивних втручань на судинах (в т.ч. аортокоронарне шунтування, ендартеректомія сонних артерій, артеріовенозне шунтування, ангіопластика та стентування коронарних артерій, ангіопластика сонних); профілактика тромбозів глибоких вен та тромбоемболії легеневої артерії та її гілок (у т.ч. при тривалій іммобілізації внаслідок великого хірургічного втручання).Протипоказання до застосуванняЕрозивно-виразкові ураження ШКТ (у фазі загострення); шлунково-кишкова кровотеча; бронхіальна астма, індукована прийомом саліцилатів та НПЗЗ; повне або неповне поєднання бронхіальної астми, рецидивуючого поліпозу носа та приносових пазух та непереносимості ацетилсаліцилової кислоти та інших нестероїдних протизапальних засобів; геморагічний діатез; поєднане застосування з метотрексатом у дозі 15 мг на тиждень та більше; печінкова недостатність (клас В і вище за шкалою Чайлд-П'ю); ниркова недостатність (КК менше 30 мл/хв); хронічна серцева недостатність (III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA); І та ІІІ триместри вагітності; період лактації; дитячий та підлітковий вік до 18 років; дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром мальабсорбції глюкози/галактози; підвищена чутливість до ацетилсаліцилової кислоти та допоміжних компонентів препарату; підвищена чутливість до інших нестероїдних протизапальних засобів. З обережністю: подагра, гіперурикемія, т.к. АСК у низьких дозах знижує екскрецію сечової кислоти (слід мати на увазі, що АСК у низьких дозах може спровокувати розвиток подагри у схильних пацієнтів, які мають знижену екскрецію сечової кислоти); наявність в анамнезі виразкових уражень шлунково-кишкового тракту або шлунково-кишкових кровотеч; порушення функції печінки (нижче за клас В за шкалою Чайлд-П'ю); порушення функції нирок (КК понад 30 мл/хв); бронхіальна астма, хронічні захворювання органів дихання, сінна лихоманка, поліпоз носа, лікарська алергія, у т.ч. до препаратів групи НПЗП (анальгетики, протизапальні, протиревматичні засоби); ІІ триместр вагітності; передбачуване хірургічне втручання (включаючи незначні, наприклад екстракція зуба), т.к. АСК може викликати схильність до кровотеч протягом декількох днів після прийому препарату.Вагітність та лактаціяЗастосування саліцилатів у високих дозах у І триместрі вагітності асоціюється з підвищеною частотою дефектів розвитку плода (розщеплення верхнього піднебіння, вади серця). Призначення саліцилатів у І триместрі вагітності протипоказане. У II триместрі вагітності саліцилати можна призначати тільки після ретельної оцінки ризику для плода та користі для матері, переважно у дозах не вище 150 мг на добу та протягом нетривалого часу. У III триместрі вагітності саліцилати у високій дозі (більше 300 мг на добу) викликають ослаблення пологової діяльності, передчасне закриття артеріальної протоки у плода, підвищену кровоточивість у матері та плода, а призначення безпосередньо перед пологами може спричинити внутрішньочерепні крововиливи, особливо у недоношених дітей. Призначення саліцилатів у III триместрі вагітності протипоказане. Саліцилати та їх метаболіти у невеликих кількостях виділяються із грудним молоком. Випадковий прийом саліцилатів у період лактації не супроводжується розвитком побічних реакцій у дитини та не вимагає припинення грудного вигодовування. Однак при тривалому застосуванні препарату або призначенні його у високій дозі годування груддю слід негайно припинити. Застосування у дітей Протипоказано застосування препарату у дитячому та підлітковому віці до 18 років.Побічна діяЗ боку травної системи: часто – нудота, печія, блювання, біль у животі; рідко – виразки слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки; дуже рідко – перфоративні виразки слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки, шлунково-кишкові кровотечі, минущі порушення функції печінки з підвищенням активності печінкових трансаміназ. З боку системи кровотворення: підвищений ризик кровотеч унаслідок інгібуючої дії АСК на агрегацію тромбоцитів; рідко – анемія. З боку центральної нервової системи: запаморочення, головний біль. З боку органу слуху: зниження слуху, шум у вухах. Алергічні реакції: висипання, свербіж шкіри, кропив'янка, набряк Квінке, риніт, набряк слизової оболонки носа, кардіо-респіраторний дистрес-синдром, а також важкі реакції, включаючи анафілактичний шок.Взаємодія з лікарськими засобамиКардіАСК® при одночасному застосуванні посилює дію метотрексату за рахунок зниження ниркового кліренсу та витіснення його із зв'язку з білками плазми. Поєднання ацетилсаліцилової кислоти з метотрексатом також супроводжується підвищеною частотою розвитку побічних ефектів органів кровотворення. При одночасному застосуванні КардіАСК® посилює дію гепарину та непрямих антикоагулянтів за рахунок порушення функції тромбоцитів та витіснення непрямих антикоагулянтів у зв'язку з білками плазми. КардіАСК® посилює ефекти тромболітичних засобів та антиагрегантів (тиклопідину). При одночасному застосуванні препарат посилює дію дигоксину внаслідок зниження його ниркової екскреції. КардіАСК® посилює дію гіпоглікемічних засобів (інсуліну та похідних сульфонілсечовини) за рахунок гіпоглікемічних властивостей самої ацетилсаліцилової кислоти у високих дозах та витіснення похідних сульфонілсечовини із зв'язку з білками плазми. Препарат посилює дію вальпроєвої кислоти за рахунок витіснення її у зв'язку з білками плазми. Поєднання ацетилсаліцилової кислоти з антикоагулянтами, тромболітиками та антиагрегантами супроводжується підвищеним ризиком розвитку кровотечі. При одночасному застосуванні ацетилсаліцилової кислоти з етанолом спостерігається адитивний ефект, підвищується ризик пошкодження слизової оболонки шлунково-кишкового тракту та подовження часу кровотечі. АСК послаблює дію урикозуричних препаратів (бензбромарону): за рахунок конкурентного придушення ниркової канальцевої екскреції сечової кислоти відбувається зниження урикозуричного ефекту. При одночасному застосуванні препарат послаблює дію інгібіторів АПФ: відзначається дозозалежне зниження СКФ внаслідок інгібування простагландинів, які мають судинорозширювальну дію, відповідно – ослаблення гіпотензивної дії. АСК у високих дозах знижує ефекти діуретиків: відзначається зниження ШКФ внаслідок зниження синтезу простагландинів у нирках. ГКС посилюють виведення саліцилатів та послаблюють їхню дію при одночасному застосуванні.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо, 1 раз на добу, переважно перед їдою. Таблетки слід запивати великою кількістю рідини. КардіАСК призначений для тривалого застосування. Тривалість терапії визначається лікарем. З метою первинної профілактики гострого інфаркту міокарда за наявності факторів ризику призначають по 50-100 мг на добу. З метою профілактики повторного інфаркту міокарда, при стабільній та нестабільній стенокардії – по 50-100 мг на добу. При нестабільній стенокардії (при підозрі на розвиток гострого інфаркту міокарда) призначають по 50-100 мг на добу. З метою профілактики ішемічного інсульту та минущого порушення мозкового кровообігу - по 50-100 мг на добу. Для профілактики тромбоемболії після операцій та інвазивних втручань на судинах – по 50-100 мг на добу. Для профілактики тромбозу глибоких вен та тромбоемболії легеневої артерії та її гілок призначають по 50-100 мг на добу.ПередозуванняСаліцилатна інтоксикація (розвивається при прийомі АСК у дозі більше 100 мг/кг/добу протягом більш ніж 2 діб) може бути результатом тривалого застосування препарату в токсичних дозах в рамках неправильного терапевтичного застосування препарату (хронічна інтоксикація) або одноразового випадкового або навмисного прийому токсичної дози. препарату дорослою або дитиною (гостра інтоксикація). Симптоми хронічної інтоксикації похідними саліцилової кислоти неспецифічні і часто важко діагностуються. Інтоксикація легкого ступеня тяжкості зазвичай розвивається тільки після неодноразового застосування препарату у високих дозах і проявляється запамороченням, шумом у вухах, зниженням слуху, підвищеним потовиділенням, нудотою та блюванням, головним болем та сплутаністю свідомості. Зазначена симптоматика зникає після зменшення дози. Шум у вухах може виникнути при концентрації АСК у плазмі крові від 150 до 300 мкг/мл. Більш тяжкі симптоми виявляються при концентрації АСК у плазмі вище 300 мкг/мл. Основним проявом гострої інтоксикації є тяжке порушення кислотно-основного стану, симптоми якого можуть змінюватись в залежності від віку хворого та ступеня тяжкості інтоксикації. Діти найбільш типовим є розвиток метаболічного ацидозу. Лікування інтоксикації проводиться відповідно до прийнятих стандартів, залежить від ступеня тяжкості інтоксикації та клінічної картини і має бути спрямоване головним чином на прискорення виведення препарату та відновлення водно-електролітного балансу та кислотно-основного стану. Передозування особливо небезпечне у пацієнтів похилого віку. Симптоми передозування від легкого до середнього ступеня тяжкості: запаморочення, шум у вухах, погіршення слуху, підвищене потовиділення, нудота, блювання, біль голови, сплутаність свідомості, профузне потовиділення, тахіпное, гіпервентиляція, респіраторний алкалоз. Лікування: шлунковий лаваж, багаторазовий прийом активованого вугілля, форсований лужний діурез, відновлення водно-електролітного балансу та кислотно-основного стану. Симптоми передозування від середнього до тяжкого ступеня: респіраторний алкалоз із компенсаторним метаболічним ацидозом; гіперпірексія; порушення дихання (гіпервентиляція, некардіогенний набряк легень, пригнічення дихання, асфіксія); порушення з боку серцево-судинної системи (порушення ритму серця, зниження артеріального тиску, пригнічення серцевої діяльності); порушення водно-електролітного балансу (дегідратація); порушення функції нирок від олігурії аж до розвитку ниркової недостатності, що характеризується гіпокаліємією, гіпернатріємією, гіпонатріємією; порушення метаболізму глюкози (гіперглікемія, гіпоглікемія (особливо у дітей), кетоацидоз); шум у вухах, глухота; шлунково-кишкові кровотечі; гематологічні порушення (від інгібування агрегації тромбоцитів до коагулопатії, подовження протромбінового часу, гіпопротромбінемія);неврологічні порушення (токсична енцефалопатія та пригнічення функції ЦНС (сонливість, сплутаність свідомості, кома, судоми)). Лікування: негайна госпіталізація до спеціалізованого відділення для проведення екстреної терапії – шлунковий лаваж, багаторазовий прийом активованого вугілля, форсований лужний діурез, гемодіаліз, відновлення водно-електролітного балансу та кислотно-основного стану, проведення симптоматичної терапії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиАСК може провокувати бронхоспазм, а також викликати напади бронхіальної астми та інші реакції підвищеної чутливості. Факторами ризику є наявність бронхіальної астми в анамнезі, сінної лихоманки, поліпозу носа, хронічних захворювань дихальної системи, а також алергічних реакцій на інші препарати (наприклад, реакція шкіри, свербіж, кропив'янка). Інгібуюча дія АСК на агрегацію тромбоцитів зберігається протягом декількох днів після прийому, у зв'язку з чим можливе підвищення ризику кровотеч під час оперативного втручання або післяопераційного періоду. За необхідності абсолютного виключення кровоточивості в ході оперативного втручання слід якомога повністю відмовитися від застосування АСК у передопераційному періоді. АСК у низьких дозах може спровокувати розвиток подагри у схильних осіб (мають знижену екскрецію сечової кислоти). АСК у високих дозах має гіпоглікемічний ефект, що необхідно мати на увазі при призначенні препарату пацієнтам з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні препарати. При сумісному застосуванні глюкокортикостероїдів та саліцилатів слід пам'ятати, що під час лікування концентрація саліцилатів у крові знижена, а після відміни глюкокортикостероїдів можливе передозування саліцилатів. Перевищення дози ацетилсаліцилової кислоти пов'язане із ризиком шлунково-кишкової кровотечі.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: ацетилсаліцилова кислота 100 мг. Допоміжні речовини: стеаринова кислота, крохмаль кукурудзяний, лактози моногідрат (цукор молочний), олія рицинова гідрогенізована, повідон (пласдон К-90 або колідон 90F), полісорбат (твін-80), целюлоза мікрокристалічна. Склад оболонки: сополімер метакрилової кислоти та етакрилату (1:1) (колікут МАЕ 100Р), сополімер макроголу та полівінілового спирту (колікут IR), коповідон (пласдон Ес-630), триетилцитрат, тальк, титану діоксид. 30 шт. - упаковки осередкові контурні (2) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки, покриті кишковорозчинною плівковою оболонкою білого або майже білого кольору, круглі, двоопуклі; допускається легка шорсткість та слабкий запах оцтової кислоти.Фармакотерапевтична групаНПЗП, антиагрегант. В основі механізму антиагрегантної дії ацетилсаліцилової кислоти (АСК) лежить незворотна інактивація ЦОГ-1, внаслідок чого блокується синтез тромбоксану A2 та пригнічується агрегація тромбоцитів. Вважається, що АСК має інші механізми придушення агрегації тромбоцитів, що розширює область її застосування при різних судинних захворюваннях. У високих дозах АСК також має протизапальну, жарознижувальну та аналгетичну дію. Антиагрегантний ефект розвивається навіть після застосування препарату в малих дозах та зберігається протягом 7 діб після одноразового прийому.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо АСК швидко і повністю всмоктується із ШКТ. C max АСК у плазмі крові досягається через 10-20 хв після прийому внутрішньо, саліцилової кислоти – через 0.3-2 год. Внаслідок того, що таблетки вкриті кислотостійкою оболонкою, АСК вивільняється не в шлунку (оболонка ефективно блокує розчинення препарату в шлунку), а в лужному середовищі дванадцятипалої кишки. Таким чином, абсорбція АСК у формі пігулок, покритих кишковорозчинною оболонкою, уповільнена на 3-6 годин у порівнянні зі звичайними (без такої оболонки) пігулками. Розподіл АСК та саліцилова кислота зв'язуються з білками плазми крові (від 66% до 98% залежно від дози) та швидко розподіляються в організмі. Саліцилова кислота проникає через плацентарний бар'єр та у грудне молоко. На відміну від інших саліцилатів, при багаторазовому застосуванні препарату негідролізована АСК не накопичується у сироватці крові. Метаболізм АСК частково метаболізується під час абсорбції. Під час і після всмоктування АСК перетворюється на головний метаболіт - саліцилову кислоту, яка метаболізується, головним чином, у печінці під впливом ферментів з утворенням таких метаболітів, як фенілсаліцилат, глюкуронід саліцилової кислоти та саліцилурова кислота, що виявляються у багатьох тканинах. Виведення Виведення саліцилової кислоти є дозозалежним, оскільки метаболізм обмежений можливостями ферментативної системи. Т1/2 становить від 2-3 годин (при застосуванні АСК у низьких дозах) до 15 годин (при застосуванні препарату у високих дозах як аналгетичний засіб). Саліцилова кислота та її метаболіти виводяться нирками. У пацієнтів із нормальною функцією нирок 80-100% разової дози препарату виводиться нирками протягом 24-72 годин. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів У жінок процес метаболізму проходить повільніше (менша активність ферментів у сироватці).Клінічна фармакологіяНПЗЗ. Антиагрегант.Показання до застосуванняПервинна профілактика гострого інфаркту міокарда за наявності факторів ризику (в т.ч. цукровий діабет, гіперліпідемія, артеріальна гіпертензія, ожиріння, куріння, літній вік) та повторного інфаркту міокарда; нестабільна стенокардія (включаючи підозру на розвиток гострого інфаркту міокарда); стабільна стенокардія; профілактика ішемічного інсульту (в т.ч. у пацієнтів з тимчасовими порушеннями мозкового кровообігу); профілактика тромбоемболій після операцій та інвазивних втручань на судинах (в т.ч. аортокоронарне шунтування, ендартеректомія сонних артерій, артеріовенозне шунтування, ангіопластика та стентування коронарних артерій, ангіопластика сонних); профілактика тромбозів глибоких вен та тромбоемболії легеневої артерії та її гілок (у т.ч. при тривалій іммобілізації внаслідок великого хірургічного втручання).Протипоказання до застосуванняЕрозивно-виразкові ураження ШКТ (у фазі загострення); шлунково-кишкова кровотеча; бронхіальна астма, індукована прийомом саліцилатів та НПЗЗ; повне або неповне поєднання бронхіальної астми, рецидивуючого поліпозу носа та приносових пазух та непереносимості ацетилсаліцилової кислоти та інших нестероїдних протизапальних засобів; геморагічний діатез; поєднане застосування з метотрексатом у дозі 15 мг на тиждень та більше; печінкова недостатність (клас В і вище за шкалою Чайлд-П'ю); ниркова недостатність (КК менше 30 мл/хв); хронічна серцева недостатність (III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA); І та ІІІ триместри вагітності; період лактації; дитячий та підлітковий вік до 18 років; дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром мальабсорбції глюкози/галактози; підвищена чутливість до ацетилсаліцилової кислоти та допоміжних компонентів препарату; підвищена чутливість до інших нестероїдних протизапальних засобів. З обережністю: подагра, гіперурикемія, т.к. АСК у низьких дозах знижує екскрецію сечової кислоти (слід мати на увазі, що АСК у низьких дозах може спровокувати розвиток подагри у схильних пацієнтів, які мають знижену екскрецію сечової кислоти); наявність в анамнезі виразкових уражень шлунково-кишкового тракту або шлунково-кишкових кровотеч; порушення функції печінки (нижче за клас В за шкалою Чайлд-П'ю); порушення функції нирок (КК понад 30 мл/хв); бронхіальна астма, хронічні захворювання органів дихання, сінна лихоманка, поліпоз носа, лікарська алергія, у т.ч. до препаратів групи НПЗП (анальгетики, протизапальні, протиревматичні засоби); ІІ триместр вагітності; передбачуване хірургічне втручання (включаючи незначні, наприклад екстракція зуба), т.к. АСК може викликати схильність до кровотеч протягом декількох днів після прийому препарату.Вагітність та лактаціяЗастосування саліцилатів у високих дозах у І триместрі вагітності асоціюється з підвищеною частотою дефектів розвитку плода (розщеплення верхнього піднебіння, вади серця). Призначення саліцилатів у І триместрі вагітності протипоказане. У II триместрі вагітності саліцилати можна призначати тільки після ретельної оцінки ризику для плода та користі для матері, переважно у дозах не вище 150 мг на добу та протягом нетривалого часу. У III триместрі вагітності саліцилати у високій дозі (більше 300 мг на добу) викликають ослаблення пологової діяльності, передчасне закриття артеріальної протоки у плода, підвищену кровоточивість у матері та плода, а призначення безпосередньо перед пологами може спричинити внутрішньочерепні крововиливи, особливо у недоношених дітей. Призначення саліцилатів у III триместрі вагітності протипоказане. Саліцилати та їх метаболіти у невеликих кількостях виділяються із грудним молоком. Випадковий прийом саліцилатів у період лактації не супроводжується розвитком побічних реакцій у дитини та не вимагає припинення грудного вигодовування. Однак при тривалому застосуванні препарату або призначенні його у високій дозі годування груддю слід негайно припинити. Застосування у дітей Протипоказано застосування препарату у дитячому та підлітковому віці до 18 років.Побічна діяЗ боку травної системи: часто – нудота, печія, блювання, біль у животі; рідко – виразки слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки; дуже рідко – перфоративні виразки слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки, шлунково-кишкові кровотечі, минущі порушення функції печінки з підвищенням активності печінкових трансаміназ. З боку системи кровотворення: підвищений ризик кровотеч унаслідок інгібуючої дії АСК на агрегацію тромбоцитів; рідко – анемія. З боку центральної нервової системи: запаморочення, головний біль. З боку органу слуху: зниження слуху, шум у вухах. Алергічні реакції: висипання, свербіж шкіри, кропив'янка, набряк Квінке, риніт, набряк слизової оболонки носа, кардіо-респіраторний дистрес-синдром, а також важкі реакції, включаючи анафілактичний шок.Взаємодія з лікарськими засобамиКардіАСК® при одночасному застосуванні посилює дію метотрексату за рахунок зниження ниркового кліренсу та витіснення його із зв'язку з білками плазми. Поєднання ацетилсаліцилової кислоти з метотрексатом також супроводжується підвищеною частотою розвитку побічних ефектів органів кровотворення. При одночасному застосуванні КардіАСК® посилює дію гепарину та непрямих антикоагулянтів за рахунок порушення функції тромбоцитів та витіснення непрямих антикоагулянтів у зв'язку з білками плазми. КардіАСК® посилює ефекти тромболітичних засобів та антиагрегантів (тиклопідину). При одночасному застосуванні препарат посилює дію дигоксину внаслідок зниження його ниркової екскреції. КардіАСК® посилює дію гіпоглікемічних засобів (інсуліну та похідних сульфонілсечовини) за рахунок гіпоглікемічних властивостей самої ацетилсаліцилової кислоти у високих дозах та витіснення похідних сульфонілсечовини із зв'язку з білками плазми. Препарат посилює дію вальпроєвої кислоти за рахунок витіснення її у зв'язку з білками плазми. Поєднання ацетилсаліцилової кислоти з антикоагулянтами, тромболітиками та антиагрегантами супроводжується підвищеним ризиком розвитку кровотечі. При одночасному застосуванні ацетилсаліцилової кислоти з етанолом спостерігається адитивний ефект, підвищується ризик пошкодження слизової оболонки шлунково-кишкового тракту та подовження часу кровотечі. АСК послаблює дію урикозуричних препаратів (бензбромарону): за рахунок конкурентного придушення ниркової канальцевої екскреції сечової кислоти відбувається зниження урикозуричного ефекту. При одночасному застосуванні препарат послаблює дію інгібіторів АПФ: відзначається дозозалежне зниження СКФ внаслідок інгібування простагландинів, які мають судинорозширювальну дію, відповідно – ослаблення гіпотензивної дії. АСК у високих дозах знижує ефекти діуретиків: відзначається зниження ШКФ внаслідок зниження синтезу простагландинів у нирках. ГКС посилюють виведення саліцилатів та послаблюють їхню дію при одночасному застосуванні.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо, 1 раз на добу, переважно перед їдою. Таблетки слід запивати великою кількістю рідини. КардіАСК призначений для тривалого застосування. Тривалість терапії визначається лікарем. З метою первинної профілактики гострого інфаркту міокарда за наявності факторів ризику призначають по 50-100 мг на добу. З метою профілактики повторного інфаркту міокарда, при стабільній та нестабільній стенокардії – по 50-100 мг на добу. При нестабільній стенокардії (при підозрі на розвиток гострого інфаркту міокарда) призначають по 50-100 мг на добу. З метою профілактики ішемічного інсульту та минущого порушення мозкового кровообігу - по 50-100 мг на добу. Для профілактики тромбоемболії після операцій та інвазивних втручань на судинах – по 50-100 мг на добу. Для профілактики тромбозу глибоких вен та тромбоемболії легеневої артерії та її гілок призначають по 50-100 мг на добу.ПередозуванняСаліцилатна інтоксикація (розвивається при прийомі АСК у дозі більше 100 мг/кг/добу протягом більш ніж 2 діб) може бути результатом тривалого застосування препарату в токсичних дозах в рамках неправильного терапевтичного застосування препарату (хронічна інтоксикація) або одноразового випадкового або навмисного прийому токсичної дози. препарату дорослою або дитиною (гостра інтоксикація). Симптоми хронічної інтоксикації похідними саліцилової кислоти неспецифічні і часто важко діагностуються. Інтоксикація легкого ступеня тяжкості зазвичай розвивається тільки після неодноразового застосування препарату у високих дозах і проявляється запамороченням, шумом у вухах, зниженням слуху, підвищеним потовиділенням, нудотою та блюванням, головним болем та сплутаністю свідомості. Зазначена симптоматика зникає після зменшення дози. Шум у вухах може виникнути при концентрації АСК у плазмі крові від 150 до 300 мкг/мл. Більш тяжкі симптоми виявляються при концентрації АСК у плазмі вище 300 мкг/мл. Основним проявом гострої інтоксикації є тяжке порушення кислотно-основного стану, симптоми якого можуть змінюватись в залежності від віку хворого та ступеня тяжкості інтоксикації. Діти найбільш типовим є розвиток метаболічного ацидозу. Лікування інтоксикації проводиться відповідно до прийнятих стандартів, залежить від ступеня тяжкості інтоксикації та клінічної картини і має бути спрямоване головним чином на прискорення виведення препарату та відновлення водно-електролітного балансу та кислотно-основного стану. Передозування особливо небезпечне у пацієнтів похилого віку. Симптоми передозування від легкого до середнього ступеня тяжкості: запаморочення, шум у вухах, погіршення слуху, підвищене потовиділення, нудота, блювання, біль голови, сплутаність свідомості, профузне потовиділення, тахіпное, гіпервентиляція, респіраторний алкалоз. Лікування: шлунковий лаваж, багаторазовий прийом активованого вугілля, форсований лужний діурез, відновлення водно-електролітного балансу та кислотно-основного стану. Симптоми передозування від середнього до тяжкого ступеня: респіраторний алкалоз із компенсаторним метаболічним ацидозом; гіперпірексія; порушення дихання (гіпервентиляція, некардіогенний набряк легень, пригнічення дихання, асфіксія); порушення з боку серцево-судинної системи (порушення ритму серця, зниження артеріального тиску, пригнічення серцевої діяльності); порушення водно-електролітного балансу (дегідратація); порушення функції нирок від олігурії аж до розвитку ниркової недостатності, що характеризується гіпокаліємією, гіпернатріємією, гіпонатріємією; порушення метаболізму глюкози (гіперглікемія, гіпоглікемія (особливо у дітей), кетоацидоз); шум у вухах, глухота; шлунково-кишкові кровотечі; гематологічні порушення (від інгібування агрегації тромбоцитів до коагулопатії, подовження протромбінового часу, гіпопротромбінемія);неврологічні порушення (токсична енцефалопатія та пригнічення функції ЦНС (сонливість, сплутаність свідомості, кома, судоми)). Лікування: негайна госпіталізація до спеціалізованого відділення для проведення екстреної терапії – шлунковий лаваж, багаторазовий прийом активованого вугілля, форсований лужний діурез, гемодіаліз, відновлення водно-електролітного балансу та кислотно-основного стану, проведення симптоматичної терапії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиАСК може провокувати бронхоспазм, а також викликати напади бронхіальної астми та інші реакції підвищеної чутливості. Факторами ризику є наявність бронхіальної астми в анамнезі, сінної лихоманки, поліпозу носа, хронічних захворювань дихальної системи, а також алергічних реакцій на інші препарати (наприклад, реакція шкіри, свербіж, кропив'янка). Інгібуюча дія АСК на агрегацію тромбоцитів зберігається протягом декількох днів після прийому, у зв'язку з чим можливе підвищення ризику кровотеч під час оперативного втручання або післяопераційного періоду. За необхідності абсолютного виключення кровоточивості в ході оперативного втручання слід якомога повністю відмовитися від застосування АСК у передопераційному періоді. АСК у низьких дозах може спровокувати розвиток подагри у схильних осіб (мають знижену екскрецію сечової кислоти). АСК у високих дозах має гіпоглікемічний ефект, що необхідно мати на увазі при призначенні препарату пацієнтам з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні препарати. При сумісному застосуванні глюкокортикостероїдів та саліцилатів слід пам'ятати, що під час лікування концентрація саліцилатів у крові знижена, а після відміни глюкокортикостероїдів можливе передозування саліцилатів. Перевищення дози ацетилсаліцилової кислоти пов'язане із ризиком шлунково-кишкової кровотечі.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: ацетилсаліцилова кислота 50 мг. Допоміжні речовини: стеаринова кислота, крохмаль кукурудзяний, лактози моногідрат (цукор молочний), олія рицинова гідрогенізована, повідон (пласдон К-90 або колідон 90F), полісорбат (твін-80), целюлоза мікрокристалічна. Склад оболонки: сополімер метакрилової кислоти та етакрилату (1:1) (колікут МАЕ 100Р), сополімер макроголу та полівінілового спирту (колікут IR), коповідон (пласдон Ес-630), триетилцитрат, тальк, титану діоксид. 30 шт. - упаковки осередкові контурні (1) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки, покриті кишковорозчинною плівковою оболонкою білого або майже білого кольору, круглі, двоопуклі; допускається легка шорсткість та слабкий запах оцтової кислоти.Фармакотерапевтична групаНПЗП, антиагрегант. В основі механізму антиагрегантної дії ацетилсаліцилової кислоти (АСК) лежить незворотна інактивація ЦОГ-1, внаслідок чого блокується синтез тромбоксану A2 та пригнічується агрегація тромбоцитів. Вважається, що АСК має інші механізми придушення агрегації тромбоцитів, що розширює область її застосування при різних судинних захворюваннях. У високих дозах АСК також має протизапальну, жарознижувальну та аналгетичну дію. Антиагрегантний ефект розвивається навіть після застосування препарату в малих дозах та зберігається протягом 7 діб після одноразового прийому.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо АСК швидко і повністю всмоктується із ШКТ. C max АСК у плазмі крові досягається через 10-20 хв після прийому внутрішньо, саліцилової кислоти – через 0.3-2 год. Внаслідок того, що таблетки вкриті кислотостійкою оболонкою, АСК вивільняється не в шлунку (оболонка ефективно блокує розчинення препарату в шлунку), а в лужному середовищі дванадцятипалої кишки. Таким чином, абсорбція АСК у формі пігулок, покритих кишковорозчинною оболонкою, уповільнена на 3-6 годин у порівнянні зі звичайними (без такої оболонки) пігулками. Розподіл АСК та саліцилова кислота зв'язуються з білками плазми крові (від 66% до 98% залежно від дози) та швидко розподіляються в організмі. Саліцилова кислота проникає через плацентарний бар'єр та у грудне молоко. На відміну від інших саліцилатів, при багаторазовому застосуванні препарату негідролізована АСК не накопичується у сироватці крові. Метаболізм АСК частково метаболізується під час абсорбції. Під час і після всмоктування АСК перетворюється на головний метаболіт - саліцилову кислоту, яка метаболізується, головним чином, у печінці під впливом ферментів з утворенням таких метаболітів, як фенілсаліцилат, глюкуронід саліцилової кислоти та саліцилурова кислота, що виявляються у багатьох тканинах. Виведення Виведення саліцилової кислоти є дозозалежним, оскільки метаболізм обмежений можливостями ферментативної системи. Т1/2 становить від 2-3 годин (при застосуванні АСК у низьких дозах) до 15 годин (при застосуванні препарату у високих дозах як аналгетичний засіб). Саліцилова кислота та її метаболіти виводяться нирками. У пацієнтів із нормальною функцією нирок 80-100% разової дози препарату виводиться нирками протягом 24-72 годин. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів У жінок процес метаболізму проходить повільніше (менша активність ферментів у сироватці).Клінічна фармакологіяНПЗЗ. Антиагрегант.Показання до застосуванняПервинна профілактика гострого інфаркту міокарда за наявності факторів ризику (в т.ч. цукровий діабет, гіперліпідемія, артеріальна гіпертензія, ожиріння, куріння, літній вік) та повторного інфаркту міокарда; нестабільна стенокардія (включаючи підозру на розвиток гострого інфаркту міокарда); стабільна стенокардія; профілактика ішемічного інсульту (в т.ч. у пацієнтів з тимчасовими порушеннями мозкового кровообігу); профілактика тромбоемболій після операцій та інвазивних втручань на судинах (в т.ч. аортокоронарне шунтування, ендартеректомія сонних артерій, артеріовенозне шунтування, ангіопластика та стентування коронарних артерій, ангіопластика сонних); профілактика тромбозів глибоких вен та тромбоемболії легеневої артерії та її гілок (у т.ч. при тривалій іммобілізації внаслідок великого хірургічного втручання).Протипоказання до застосуванняЕрозивно-виразкові ураження ШКТ (у фазі загострення); шлунково-кишкова кровотеча; бронхіальна астма, індукована прийомом саліцилатів та НПЗЗ; повне або неповне поєднання бронхіальної астми, рецидивуючого поліпозу носа та приносових пазух та непереносимості ацетилсаліцилової кислоти та інших нестероїдних протизапальних засобів; геморагічний діатез; поєднане застосування з метотрексатом у дозі 15 мг на тиждень та більше; печінкова недостатність (клас В і вище за шкалою Чайлд-П'ю); ниркова недостатність (КК менше 30 мл/хв); хронічна серцева недостатність (III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA); І та ІІІ триместри вагітності; період лактації; дитячий та підлітковий вік до 18 років; дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром мальабсорбції глюкози/галактози; підвищена чутливість до ацетилсаліцилової кислоти та допоміжних компонентів препарату; підвищена чутливість до інших нестероїдних протизапальних засобів. З обережністю: подагра, гіперурикемія, т.к. АСК у низьких дозах знижує екскрецію сечової кислоти (слід мати на увазі, що АСК у низьких дозах може спровокувати розвиток подагри у схильних пацієнтів, які мають знижену екскрецію сечової кислоти); наявність в анамнезі виразкових уражень шлунково-кишкового тракту або шлунково-кишкових кровотеч; порушення функції печінки (нижче за клас В за шкалою Чайлд-П'ю); порушення функції нирок (КК понад 30 мл/хв); бронхіальна астма, хронічні захворювання органів дихання, сінна лихоманка, поліпоз носа, лікарська алергія, у т.ч. до препаратів групи НПЗП (анальгетики, протизапальні, протиревматичні засоби); ІІ триместр вагітності; передбачуване хірургічне втручання (включаючи незначні, наприклад екстракція зуба), т.к. АСК може викликати схильність до кровотеч протягом декількох днів після прийому препарату.Вагітність та лактаціяЗастосування саліцилатів у високих дозах у І триместрі вагітності асоціюється з підвищеною частотою дефектів розвитку плода (розщеплення верхнього піднебіння, вади серця). Призначення саліцилатів у І триместрі вагітності протипоказане. У II триместрі вагітності саліцилати можна призначати тільки після ретельної оцінки ризику для плода та користі для матері, переважно у дозах не вище 150 мг на добу та протягом нетривалого часу. У III триместрі вагітності саліцилати у високій дозі (більше 300 мг на добу) викликають ослаблення пологової діяльності, передчасне закриття артеріальної протоки у плода, підвищену кровоточивість у матері та плода, а призначення безпосередньо перед пологами може спричинити внутрішньочерепні крововиливи, особливо у недоношених дітей. Призначення саліцилатів у III триместрі вагітності протипоказане. Саліцилати та їх метаболіти у невеликих кількостях виділяються із грудним молоком. Випадковий прийом саліцилатів у період лактації не супроводжується розвитком побічних реакцій у дитини та не вимагає припинення грудного вигодовування. Однак при тривалому застосуванні препарату або призначенні його у високій дозі годування груддю слід негайно припинити. Застосування у дітей Протипоказано застосування препарату у дитячому та підлітковому віці до 18 років.Побічна діяЗ боку травної системи: часто – нудота, печія, блювання, біль у животі; рідко – виразки слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки; дуже рідко – перфоративні виразки слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки, шлунково-кишкові кровотечі, минущі порушення функції печінки з підвищенням активності печінкових трансаміназ. З боку системи кровотворення: підвищений ризик кровотеч унаслідок інгібуючої дії АСК на агрегацію тромбоцитів; рідко – анемія. З боку центральної нервової системи: запаморочення, головний біль. З боку органу слуху: зниження слуху, шум у вухах. Алергічні реакції: висипання, свербіж шкіри, кропив'янка, набряк Квінке, риніт, набряк слизової оболонки носа, кардіо-респіраторний дистрес-синдром, а також важкі реакції, включаючи анафілактичний шок.Взаємодія з лікарськими засобамиКардіАСК® при одночасному застосуванні посилює дію метотрексату за рахунок зниження ниркового кліренсу та витіснення його із зв'язку з білками плазми. Поєднання ацетилсаліцилової кислоти з метотрексатом також супроводжується підвищеною частотою розвитку побічних ефектів органів кровотворення. При одночасному застосуванні КардіАСК® посилює дію гепарину та непрямих антикоагулянтів за рахунок порушення функції тромбоцитів та витіснення непрямих антикоагулянтів у зв'язку з білками плазми. КардіАСК® посилює ефекти тромболітичних засобів та антиагрегантів (тиклопідину). При одночасному застосуванні препарат посилює дію дигоксину внаслідок зниження його ниркової екскреції. КардіАСК® посилює дію гіпоглікемічних засобів (інсуліну та похідних сульфонілсечовини) за рахунок гіпоглікемічних властивостей самої ацетилсаліцилової кислоти у високих дозах та витіснення похідних сульфонілсечовини із зв'язку з білками плазми. Препарат посилює дію вальпроєвої кислоти за рахунок витіснення її у зв'язку з білками плазми. Поєднання ацетилсаліцилової кислоти з антикоагулянтами, тромболітиками та антиагрегантами супроводжується підвищеним ризиком розвитку кровотечі. При одночасному застосуванні ацетилсаліцилової кислоти з етанолом спостерігається адитивний ефект, підвищується ризик пошкодження слизової оболонки шлунково-кишкового тракту та подовження часу кровотечі. АСК послаблює дію урикозуричних препаратів (бензбромарону): за рахунок конкурентного придушення ниркової канальцевої екскреції сечової кислоти відбувається зниження урикозуричного ефекту. При одночасному застосуванні препарат послаблює дію інгібіторів АПФ: відзначається дозозалежне зниження СКФ внаслідок інгібування простагландинів, які мають судинорозширювальну дію, відповідно – ослаблення гіпотензивної дії. АСК у високих дозах знижує ефекти діуретиків: відзначається зниження ШКФ внаслідок зниження синтезу простагландинів у нирках. ГКС посилюють виведення саліцилатів та послаблюють їхню дію при одночасному застосуванні.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо, 1 раз на добу, переважно перед їдою. Таблетки слід запивати великою кількістю рідини. КардіАСК призначений для тривалого застосування. Тривалість терапії визначається лікарем. З метою первинної профілактики гострого інфаркту міокарда за наявності факторів ризику призначають по 50-100 мг на добу. З метою профілактики повторного інфаркту міокарда, при стабільній та нестабільній стенокардії – по 50-100 мг на добу. При нестабільній стенокардії (при підозрі на розвиток гострого інфаркту міокарда) призначають по 50-100 мг на добу. З метою профілактики ішемічного інсульту та минущого порушення мозкового кровообігу - по 50-100 мг на добу. Для профілактики тромбоемболії після операцій та інвазивних втручань на судинах – по 50-100 мг на добу. Для профілактики тромбозу глибоких вен та тромбоемболії легеневої артерії та її гілок призначають по 50-100 мг на добу.ПередозуванняСаліцилатна інтоксикація (розвивається при прийомі АСК у дозі більше 100 мг/кг/добу протягом більш ніж 2 діб) може бути результатом тривалого застосування препарату в токсичних дозах в рамках неправильного терапевтичного застосування препарату (хронічна інтоксикація) або одноразового випадкового або навмисного прийому токсичної дози. препарату дорослою або дитиною (гостра інтоксикація). Симптоми хронічної інтоксикації похідними саліцилової кислоти неспецифічні і часто важко діагностуються. Інтоксикація легкого ступеня тяжкості зазвичай розвивається тільки після неодноразового застосування препарату у високих дозах і проявляється запамороченням, шумом у вухах, зниженням слуху, підвищеним потовиділенням, нудотою та блюванням, головним болем та сплутаністю свідомості. Зазначена симптоматика зникає після зменшення дози. Шум у вухах може виникнути при концентрації АСК у плазмі крові від 150 до 300 мкг/мл. Більш тяжкі симптоми виявляються при концентрації АСК у плазмі вище 300 мкг/мл. Основним проявом гострої інтоксикації є тяжке порушення кислотно-основного стану, симптоми якого можуть змінюватись в залежності від віку хворого та ступеня тяжкості інтоксикації. Діти найбільш типовим є розвиток метаболічного ацидозу. Лікування інтоксикації проводиться відповідно до прийнятих стандартів, залежить від ступеня тяжкості інтоксикації та клінічної картини і має бути спрямоване головним чином на прискорення виведення препарату та відновлення водно-електролітного балансу та кислотно-основного стану. Передозування особливо небезпечне у пацієнтів похилого віку. Симптоми передозування від легкого до середнього ступеня тяжкості: запаморочення, шум у вухах, погіршення слуху, підвищене потовиділення, нудота, блювання, біль голови, сплутаність свідомості, профузне потовиділення, тахіпное, гіпервентиляція, респіраторний алкалоз. Лікування: шлунковий лаваж, багаторазовий прийом активованого вугілля, форсований лужний діурез, відновлення водно-електролітного балансу та кислотно-основного стану. Симптоми передозування від середнього до тяжкого ступеня: респіраторний алкалоз із компенсаторним метаболічним ацидозом; гіперпірексія; порушення дихання (гіпервентиляція, некардіогенний набряк легень, пригнічення дихання, асфіксія); порушення з боку серцево-судинної системи (порушення ритму серця, зниження артеріального тиску, пригнічення серцевої діяльності); порушення водно-електролітного балансу (дегідратація); порушення функції нирок від олігурії аж до розвитку ниркової недостатності, що характеризується гіпокаліємією, гіпернатріємією, гіпонатріємією; порушення метаболізму глюкози (гіперглікемія, гіпоглікемія (особливо у дітей), кетоацидоз); шум у вухах, глухота; шлунково-кишкові кровотечі; гематологічні порушення (від інгібування агрегації тромбоцитів до коагулопатії, подовження протромбінового часу, гіпопротромбінемія);неврологічні порушення (токсична енцефалопатія та пригнічення функції ЦНС (сонливість, сплутаність свідомості, кома, судоми)). Лікування: негайна госпіталізація до спеціалізованого відділення для проведення екстреної терапії – шлунковий лаваж, багаторазовий прийом активованого вугілля, форсований лужний діурез, гемодіаліз, відновлення водно-електролітного балансу та кислотно-основного стану, проведення симптоматичної терапії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиАСК може провокувати бронхоспазм, а також викликати напади бронхіальної астми та інші реакції підвищеної чутливості. Факторами ризику є наявність бронхіальної астми в анамнезі, сінної лихоманки, поліпозу носа, хронічних захворювань дихальної системи, а також алергічних реакцій на інші препарати (наприклад, реакція шкіри, свербіж, кропив'янка). Інгібуюча дія АСК на агрегацію тромбоцитів зберігається протягом декількох днів після прийому, у зв'язку з чим можливе підвищення ризику кровотеч під час оперативного втручання або післяопераційного періоду. За необхідності абсолютного виключення кровоточивості в ході оперативного втручання слід якомога повністю відмовитися від застосування АСК у передопераційному періоді. АСК у низьких дозах може спровокувати розвиток подагри у схильних осіб (мають знижену екскрецію сечової кислоти). АСК у високих дозах має гіпоглікемічний ефект, що необхідно мати на увазі при призначенні препарату пацієнтам з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні препарати. При сумісному застосуванні глюкокортикостероїдів та саліцилатів слід пам'ятати, що під час лікування концентрація саліцилатів у крові знижена, а після відміни глюкокортикостероїдів можливе передозування саліцилатів. Перевищення дози ацетилсаліцилової кислоти пов'язане із ризиком шлунково-кишкової кровотечі.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: ацетилсаліцилова кислота 50 мг. Допоміжні речовини: стеаринова кислота, крохмаль кукурудзяний, лактози моногідрат (цукор молочний), олія рицинова гідрогенізована, повідон (пласдон К-90 або колідон 90F), полісорбат (твін-80), целюлоза мікрокристалічна. Склад оболонки: сополімер метакрилової кислоти та етакрилату (1:1) (колікут МАЕ 100Р), сополімер макроголу та полівінілового спирту (колікут IR), коповідон (пласдон Ес-630), триетилцитрат, тальк, титану діоксид. 30 шт. - упаковки осередкові контурні (2) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки, покриті кишковорозчинною плівковою оболонкою білого або майже білого кольору, круглі, двоопуклі; допускається легка шорсткість та слабкий запах оцтової кислоти.Фармакотерапевтична групаНПЗП, антиагрегант. В основі механізму антиагрегантної дії ацетилсаліцилової кислоти (АСК) лежить незворотна інактивація ЦОГ-1, внаслідок чого блокується синтез тромбоксану A2 та пригнічується агрегація тромбоцитів. Вважається, що АСК має інші механізми придушення агрегації тромбоцитів, що розширює область її застосування при різних судинних захворюваннях. У високих дозах АСК також має протизапальну, жарознижувальну та аналгетичну дію. Антиагрегантний ефект розвивається навіть після застосування препарату в малих дозах та зберігається протягом 7 діб після одноразового прийому.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо АСК швидко і повністю всмоктується із ШКТ. C max АСК у плазмі крові досягається через 10-20 хв після прийому внутрішньо, саліцилової кислоти – через 0.3-2 год. Внаслідок того, що таблетки вкриті кислотостійкою оболонкою, АСК вивільняється не в шлунку (оболонка ефективно блокує розчинення препарату в шлунку), а в лужному середовищі дванадцятипалої кишки. Таким чином, абсорбція АСК у формі пігулок, покритих кишковорозчинною оболонкою, уповільнена на 3-6 годин у порівнянні зі звичайними (без такої оболонки) пігулками. Розподіл АСК та саліцилова кислота зв'язуються з білками плазми крові (від 66% до 98% залежно від дози) та швидко розподіляються в організмі. Саліцилова кислота проникає через плацентарний бар'єр та у грудне молоко. На відміну від інших саліцилатів, при багаторазовому застосуванні препарату негідролізована АСК не накопичується у сироватці крові. Метаболізм АСК частково метаболізується під час абсорбції. Під час і після всмоктування АСК перетворюється на головний метаболіт - саліцилову кислоту, яка метаболізується, головним чином, у печінці під впливом ферментів з утворенням таких метаболітів, як фенілсаліцилат, глюкуронід саліцилової кислоти та саліцилурова кислота, що виявляються у багатьох тканинах. Виведення Виведення саліцилової кислоти є дозозалежним, оскільки метаболізм обмежений можливостями ферментативної системи. Т1/2 становить від 2-3 годин (при застосуванні АСК у низьких дозах) до 15 годин (при застосуванні препарату у високих дозах як аналгетичний засіб). Саліцилова кислота та її метаболіти виводяться нирками. У пацієнтів із нормальною функцією нирок 80-100% разової дози препарату виводиться нирками протягом 24-72 годин. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів У жінок процес метаболізму проходить повільніше (менша активність ферментів у сироватці).Клінічна фармакологіяНПЗЗ. Антиагрегант.Показання до застосуванняПервинна профілактика гострого інфаркту міокарда за наявності факторів ризику (в т.ч. цукровий діабет, гіперліпідемія, артеріальна гіпертензія, ожиріння, куріння, літній вік) та повторного інфаркту міокарда; нестабільна стенокардія (включаючи підозру на розвиток гострого інфаркту міокарда); стабільна стенокардія; профілактика ішемічного інсульту (в т.ч. у пацієнтів з тимчасовими порушеннями мозкового кровообігу); профілактика тромбоемболій після операцій та інвазивних втручань на судинах (в т.ч. аортокоронарне шунтування, ендартеректомія сонних артерій, артеріовенозне шунтування, ангіопластика та стентування коронарних артерій, ангіопластика сонних); профілактика тромбозів глибоких вен та тромбоемболії легеневої артерії та її гілок (у т.ч. при тривалій іммобілізації внаслідок великого хірургічного втручання).Протипоказання до застосуванняЕрозивно-виразкові ураження ШКТ (у фазі загострення); шлунково-кишкова кровотеча; бронхіальна астма, індукована прийомом саліцилатів та НПЗЗ; повне або неповне поєднання бронхіальної астми, рецидивуючого поліпозу носа та приносових пазух та непереносимості ацетилсаліцилової кислоти та інших нестероїдних протизапальних засобів; геморагічний діатез; поєднане застосування з метотрексатом у дозі 15 мг на тиждень та більше; печінкова недостатність (клас В і вище за шкалою Чайлд-П'ю); ниркова недостатність (КК менше 30 мл/хв); хронічна серцева недостатність (III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA); І та ІІІ триместри вагітності; період лактації; дитячий та підлітковий вік до 18 років; дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром мальабсорбції глюкози/галактози; підвищена чутливість до ацетилсаліцилової кислоти та допоміжних компонентів препарату; підвищена чутливість до інших нестероїдних протизапальних засобів. З обережністю: подагра, гіперурикемія, т.к. АСК у низьких дозах знижує екскрецію сечової кислоти (слід мати на увазі, що АСК у низьких дозах може спровокувати розвиток подагри у схильних пацієнтів, які мають знижену екскрецію сечової кислоти); наявність в анамнезі виразкових уражень шлунково-кишкового тракту або шлунково-кишкових кровотеч; порушення функції печінки (нижче за клас В за шкалою Чайлд-П'ю); порушення функції нирок (КК понад 30 мл/хв); бронхіальна астма, хронічні захворювання органів дихання, сінна лихоманка, поліпоз носа, лікарська алергія, у т.ч. до препаратів групи НПЗП (анальгетики, протизапальні, протиревматичні засоби); ІІ триместр вагітності; передбачуване хірургічне втручання (включаючи незначні, наприклад екстракція зуба), т.к. АСК може викликати схильність до кровотеч протягом декількох днів після прийому препарату.Вагітність та лактаціяЗастосування саліцилатів у високих дозах у І триместрі вагітності асоціюється з підвищеною частотою дефектів розвитку плода (розщеплення верхнього піднебіння, вади серця). Призначення саліцилатів у І триместрі вагітності протипоказане. У II триместрі вагітності саліцилати можна призначати тільки після ретельної оцінки ризику для плода та користі для матері, переважно у дозах не вище 150 мг на добу та протягом нетривалого часу. У III триместрі вагітності саліцилати у високій дозі (більше 300 мг на добу) викликають ослаблення пологової діяльності, передчасне закриття артеріальної протоки у плода, підвищену кровоточивість у матері та плода, а призначення безпосередньо перед пологами може спричинити внутрішньочерепні крововиливи, особливо у недоношених дітей. Призначення саліцилатів у III триместрі вагітності протипоказане. Саліцилати та їх метаболіти у невеликих кількостях виділяються із грудним молоком. Випадковий прийом саліцилатів у період лактації не супроводжується розвитком побічних реакцій у дитини та не вимагає припинення грудного вигодовування. Однак при тривалому застосуванні препарату або призначенні його у високій дозі годування груддю слід негайно припинити. Застосування у дітей Протипоказано застосування препарату у дитячому та підлітковому віці до 18 років.Побічна діяЗ боку травної системи: часто – нудота, печія, блювання, біль у животі; рідко – виразки слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки; дуже рідко – перфоративні виразки слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки, шлунково-кишкові кровотечі, минущі порушення функції печінки з підвищенням активності печінкових трансаміназ. З боку системи кровотворення: підвищений ризик кровотеч унаслідок інгібуючої дії АСК на агрегацію тромбоцитів; рідко – анемія. З боку центральної нервової системи: запаморочення, головний біль. З боку органу слуху: зниження слуху, шум у вухах. Алергічні реакції: висипання, свербіж шкіри, кропив'янка, набряк Квінке, риніт, набряк слизової оболонки носа, кардіо-респіраторний дистрес-синдром, а також важкі реакції, включаючи анафілактичний шок.Взаємодія з лікарськими засобамиКардіАСК® при одночасному застосуванні посилює дію метотрексату за рахунок зниження ниркового кліренсу та витіснення його із зв'язку з білками плазми. Поєднання ацетилсаліцилової кислоти з метотрексатом також супроводжується підвищеною частотою розвитку побічних ефектів органів кровотворення. При одночасному застосуванні КардіАСК® посилює дію гепарину та непрямих антикоагулянтів за рахунок порушення функції тромбоцитів та витіснення непрямих антикоагулянтів у зв'язку з білками плазми. КардіАСК® посилює ефекти тромболітичних засобів та антиагрегантів (тиклопідину). При одночасному застосуванні препарат посилює дію дигоксину внаслідок зниження його ниркової екскреції. КардіАСК® посилює дію гіпоглікемічних засобів (інсуліну та похідних сульфонілсечовини) за рахунок гіпоглікемічних властивостей самої ацетилсаліцилової кислоти у високих дозах та витіснення похідних сульфонілсечовини із зв'язку з білками плазми. Препарат посилює дію вальпроєвої кислоти за рахунок витіснення її у зв'язку з білками плазми. Поєднання ацетилсаліцилової кислоти з антикоагулянтами, тромболітиками та антиагрегантами супроводжується підвищеним ризиком розвитку кровотечі. При одночасному застосуванні ацетилсаліцилової кислоти з етанолом спостерігається адитивний ефект, підвищується ризик пошкодження слизової оболонки шлунково-кишкового тракту та подовження часу кровотечі. АСК послаблює дію урикозуричних препаратів (бензбромарону): за рахунок конкурентного придушення ниркової канальцевої екскреції сечової кислоти відбувається зниження урикозуричного ефекту. При одночасному застосуванні препарат послаблює дію інгібіторів АПФ: відзначається дозозалежне зниження СКФ внаслідок інгібування простагландинів, які мають судинорозширювальну дію, відповідно – ослаблення гіпотензивної дії. АСК у високих дозах знижує ефекти діуретиків: відзначається зниження ШКФ внаслідок зниження синтезу простагландинів у нирках. ГКС посилюють виведення саліцилатів та послаблюють їхню дію при одночасному застосуванні.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо, 1 раз на добу, переважно перед їдою. Таблетки слід запивати великою кількістю рідини. КардіАСК призначений для тривалого застосування. Тривалість терапії визначається лікарем. З метою первинної профілактики гострого інфаркту міокарда за наявності факторів ризику призначають по 50-100 мг на добу. З метою профілактики повторного інфаркту міокарда, при стабільній та нестабільній стенокардії – по 50-100 мг на добу. При нестабільній стенокардії (при підозрі на розвиток гострого інфаркту міокарда) призначають по 50-100 мг на добу. З метою профілактики ішемічного інсульту та минущого порушення мозкового кровообігу - по 50-100 мг на добу. Для профілактики тромбоемболії після операцій та інвазивних втручань на судинах – по 50-100 мг на добу. Для профілактики тромбозу глибоких вен та тромбоемболії легеневої артерії та її гілок призначають по 50-100 мг на добу.ПередозуванняСаліцилатна інтоксикація (розвивається при прийомі АСК у дозі більше 100 мг/кг/добу протягом більш ніж 2 діб) може бути результатом тривалого застосування препарату в токсичних дозах в рамках неправильного терапевтичного застосування препарату (хронічна інтоксикація) або одноразового випадкового або навмисного прийому токсичної дози. препарату дорослою або дитиною (гостра інтоксикація). Симптоми хронічної інтоксикації похідними саліцилової кислоти неспецифічні і часто важко діагностуються. Інтоксикація легкого ступеня тяжкості зазвичай розвивається тільки після неодноразового застосування препарату у високих дозах і проявляється запамороченням, шумом у вухах, зниженням слуху, підвищеним потовиділенням, нудотою та блюванням, головним болем та сплутаністю свідомості. Зазначена симптоматика зникає після зменшення дози. Шум у вухах може виникнути при концентрації АСК у плазмі крові від 150 до 300 мкг/мл. Більш тяжкі симптоми виявляються при концентрації АСК у плазмі вище 300 мкг/мл. Основним проявом гострої інтоксикації є тяжке порушення кислотно-основного стану, симптоми якого можуть змінюватись в залежності від віку хворого та ступеня тяжкості інтоксикації. Діти найбільш типовим є розвиток метаболічного ацидозу. Лікування інтоксикації проводиться відповідно до прийнятих стандартів, залежить від ступеня тяжкості інтоксикації та клінічної картини і має бути спрямоване головним чином на прискорення виведення препарату та відновлення водно-електролітного балансу та кислотно-основного стану. Передозування особливо небезпечне у пацієнтів похилого віку. Симптоми передозування від легкого до середнього ступеня тяжкості: запаморочення, шум у вухах, погіршення слуху, підвищене потовиділення, нудота, блювання, біль голови, сплутаність свідомості, профузне потовиділення, тахіпное, гіпервентиляція, респіраторний алкалоз. Лікування: шлунковий лаваж, багаторазовий прийом активованого вугілля, форсований лужний діурез, відновлення водно-електролітного балансу та кислотно-основного стану. Симптоми передозування від середнього до тяжкого ступеня: респіраторний алкалоз із компенсаторним метаболічним ацидозом; гіперпірексія; порушення дихання (гіпервентиляція, некардіогенний набряк легень, пригнічення дихання, асфіксія); порушення з боку серцево-судинної системи (порушення ритму серця, зниження артеріального тиску, пригнічення серцевої діяльності); порушення водно-електролітного балансу (дегідратація); порушення функції нирок від олігурії аж до розвитку ниркової недостатності, що характеризується гіпокаліємією, гіпернатріємією, гіпонатріємією; порушення метаболізму глюкози (гіперглікемія, гіпоглікемія (особливо у дітей), кетоацидоз); шум у вухах, глухота; шлунково-кишкові кровотечі; гематологічні порушення (від інгібування агрегації тромбоцитів до коагулопатії, подовження протромбінового часу, гіпопротромбінемія);неврологічні порушення (токсична енцефалопатія та пригнічення функції ЦНС (сонливість, сплутаність свідомості, кома, судоми)). Лікування: негайна госпіталізація до спеціалізованого відділення для проведення екстреної терапії – шлунковий лаваж, багаторазовий прийом активованого вугілля, форсований лужний діурез, гемодіаліз, відновлення водно-електролітного балансу та кислотно-основного стану, проведення симптоматичної терапії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиАСК може провокувати бронхоспазм, а також викликати напади бронхіальної астми та інші реакції підвищеної чутливості. Факторами ризику є наявність бронхіальної астми в анамнезі, сінної лихоманки, поліпозу носа, хронічних захворювань дихальної системи, а також алергічних реакцій на інші препарати (наприклад, реакція шкіри, свербіж, кропив'янка). Інгібуюча дія АСК на агрегацію тромбоцитів зберігається протягом декількох днів після прийому, у зв'язку з чим можливе підвищення ризику кровотеч під час оперативного втручання або післяопераційного періоду. За необхідності абсолютного виключення кровоточивості в ході оперативного втручання слід якомога повністю відмовитися від застосування АСК у передопераційному періоді. АСК у низьких дозах може спровокувати розвиток подагри у схильних осіб (мають знижену екскрецію сечової кислоти). АСК у високих дозах має гіпоглікемічний ефект, що необхідно мати на увазі при призначенні препарату пацієнтам з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні препарати. При сумісному застосуванні глюкокортикостероїдів та саліцилатів слід пам'ятати, що під час лікування концентрація саліцилатів у крові знижена, а після відміни глюкокортикостероїдів можливе передозування саліцилатів. Перевищення дози ацетилсаліцилової кислоти пов'язане із ризиком шлунково-кишкової кровотечі.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
251,00 грн
219,00 грн
Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему.
226,00 грн
187,00 грн
Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему.
Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецепта. . .
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина Карведилол 12.5 мг. Допоміжні речовини: кальцію гідрофосфату дигідрат - 50 мг, гіпролоза (гідроксипропілцелюлоза) - 3.5 мг, кроскармелоза натрію (примелоза) - 3 мг, лактози моногідрат (цукор молочний) - 70 мг, магнію стеарат - 1 мг. 10 шт. - блістери (3) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки коричнево-жовтого кольору, з вкрапленнями, з ризиком для поділу на одному боці та з гравіюванням цифри "12" - на іншій.Фармакотерапевтична групаБета1-, бета2-адреноблокатор. Альфа1-адреноблокатор. Чинить вазодилатуючу, антиангінальну та антиаритмічну дію. Карведилол являє собою рацемічну суміш R(+) і S(-) стереоізомерів, кожен з яких має однакові альфа-адреноблокуючі властивості. Бета-адреноблокуюча дія карведилолу носить неселективний характер і зумовлена лівообертальним S(-) стереоізомером. Препарат не має власної симпатоміметичної активності, має мембраностабілізуючі властивості. Вазодилатуючий ефект пов'язаний головним чином з блокадою α1-адренорецепторів. Завдяки вазодилатації знижує ОПСС. Ефективність У пацієнтів з артеріальною гіпертензією зниження артеріального тиску не супроводжується збільшенням ОПСС, не знижується периферичний кровотік (на відміну від бета-адреноблокаторів). Карведилол пригнічує РААС за допомогою блокади β-адренорецепторів нирок, спричиняючи зниження активності реніну плазми. ЧСС знижується незначною мірою. У пацієнтів з ІХС має антиангінальну дію. Зменшує перед- та постнавантаження на серце. Не надає вираженого впливу на ліпідний обмін та вміст іонів калію, натрію та магнію у плазмі крові. При застосуванні препарату співвідношення ЛПВЩ/ЛНЩ залишається нормальним. У пацієнтів з порушеннями функції лівого шлуночка та/або серцевою недостатністю сприятливо впливає на гемодинамічні показники та покращує фракцію викиду та розміри лівого шлуночка. Карведилол знижує показник смертності та зменшує частоту госпіталізацій, зменшує симптоматику та покращує функцію лівого шлуночка у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю ішемічного та неішемічного генезу. Ефекти карведилолу є дозозалежними.ФармакокінетикаВсмоктування Карведилол швидко всмоктується із ШКТ. Має високу ліпофільність. C max у плазмі крові досягається приблизно через 1 год. Біодоступність препарату – 25%. Їда не впливає на біодоступність. Розподіл Карведилол має високу ліпофільність. Зв'язується з білками плазми на 98-99%. Vd становить близько 2 л/кг і збільшується у пацієнтів із цирозом печінки. Була продемонстрована ентерогепатична циркуляція вихідної речовини у тварин. Метаболізм Карведилол піддається біотрансформації в печінці шляхом окислення та кон'югації з утворенням низки метаболітів. 60-75% абсорбованого препарату метаболізується при "першому проходженні" через печінку. Показано існування кишково-печінкової циркуляції вихідної речовини. Метаболізм карведилолу внаслідок окиснення є стереоселективним. R-стереоізомер метаболізується в основному за допомогою CYP2D6 та CYP1А2, а S-стереоізомер – в основному за допомогою CYP2D9 та меншою мірою за допомогою CYP2D6. До інших ізоферментів Р450, що беруть участь у метаболізмі карведилолу, відносяться CYP3A4, CYP2E1 та CYP2C19. Cmax R -стереоізомеру в плазмі приблизно в 2 рази перевищує таку для S-стереоізомеру. R-стереоізомер метаболізується головним чином шляхом гідроксилювання. У повільних метаболізаторів CYP2D6 можливе збільшення плазмової концентрації карведилолу, насамперед R-стереоізомеру, що виявляється у збільшенні альфа-адреноблокуючої активності карведилолу. В результаті деметилювання та гідроксилювання фенольного кільця утворюються 3 метаболіту (їх концентрації в 10 разів нижче, ніж концентрація карведилолу) з бета-адреноблокуючою активністю (у 4'-гідроксифенольного метаболіту вона приблизно в 13 разів сильніша, ніж у самого карведилолу). 3 активних метаболіту мають менш виражені вазодилатуючими властивостями, ніж карведилол. 2 гідроксикарбазольні метаболіти карведилолу є надзвичайно потужними антиоксидантами, причому їх активність у цьому відношенні в 30-80 разів перевищує таку у карведилолу. Виведення Т1/2 карведилолу становить близько 6 годин, плазмовий кліренс – близько 500-700 мл/хв. Виведення відбувається головним чином через кишківник, основний шлях виведення – з жовчю. Невелика частина дози виводиться нирками як різних метаболітів. Карведилол проникає крізь плацентарний бар'єр. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів При тривалій терапії карведилолом інтенсивність ниркового кровотоку зберігається, швидкість клубочкової фільтрації не змінюється. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та помірною (КК 20-30 мл/хв) або тяжкою (КК <20 мл/хв) нирковою недостатністю концентрація карведилолу в плазмі крові була приблизно на 40-55% вищою, ніж у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Однак отримані дані відрізняються значною варіабельністю. Враховуючи те, що виведення карведилолу відбувається головним чином через кишечник, значне збільшення його концентрації у плазмі крові пацієнтів із порушенням функції нирок мало ймовірне. Існуючі дані з фармакокінетики у пацієнтів з різним ступенем порушення функції нирок дозволяють вважати, що пацієнтам з помірним та тяжким ступенем ниркової недостатності корекції дози карведилолу не потрібно. У пацієнтів з цирозом печінки системна біодоступність препарату збільшується на 80% через зменшення вираженості метаболізму при "першому проходженні" через печінку. Отже, карведилол протипоказаний пацієнтам із клінічно маніфестним порушенням функції печінки. У дослідженні у 24 пацієнтів, які страждають на серцеву недостатність, кліренс R і S стереоізомерів карведилолу був значно нижчим порівняно з кліренсом, що раніше спостерігався, у здорових добровольців. Дані результати свідчать, що фармакокінетика R та S стереоізомерів карведилолу при серцевій недостатності значно змінюється. Вік не має статистично значущого впливу на фармакокінетику карведилолу у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Згідно з даними клінічних досліджень, переносимість карведилолу у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або ІХС похилого та старечого віку не відрізняється від такої у пацієнтів молодшого віку. У пацієнтів, які страждають на цукровий діабет 2 типу та артеріальною гіпертензією, карведилол не впливає на концентрацію глюкози в крові натще та після їжі, вміст глікозильованого гемоглобіну (HbA1) у крові або дозу гіпоглікемічних засобів. У клінічних дослідженнях було показано, що у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу карведилол не спричиняє зниження толерантності до глюкози. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які мали інсулінорезистентність (синдром X), але без супутнього цукрового діабету, карведилол покращує чутливість до інсуліну. Аналогічні результати були отримані у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та цукровим діабетом 2 типу.Клінічна фармакологіяБета1-,бета2-адреноблокатор. Альфа1-адреноблокатор.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія; ІХС: стабільна стенокардія; хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії).Протипоказання до застосуванняГостра та хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації (IV функціональний клас за класифікацією NYHA), що потребує внутрішньовенного введення інотропних засобів; клінічно суттєві порушення функції печінки; АV-блокада II-III ступеня (за винятком пацієнтів із штучним водієм ритму серця); виражена брадикардія (ЧСС <50 уд/хв); СССУ (включаючи синоатріальну блокаду); виражена артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск <85 мм рт. ст.); кардіогенний шок; бронхоспазм та бронхіальна астма (в анамнезі); вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); вагітність; непереносимість фруктози, лактози, дефіцит лактази, сахарази/ізомальтази, глюкозо-галактозна мальабсорбція (препарат містить лактозу та сахарозу); підвищена чутливість до карведилолу або до інших компонентів препарату. З обережністю слід призначати препарат при ХОЗЛ, стенокардії Принцметалу, тиреотоксикозі, оклюзійних захворюваннях периферичних судин, феохромоцитомі, псоріазі, нирковій недостатності, АV-блокаді I ступеня, великих хірургічних втручаннях та загальній анесті.Вагітність та лактаціяДані, отримані в дослідженнях на тваринах, є недостатніми для визначення впливу на вагітність, розвиток ембріона/плода, пологи або постнатальний розвиток. Потенційний ризик для людини не відомий. Бета-адреноблокатори зменшують плацентарний кровотік, що може призводити до внутрішньоутробної загибелі плода та передчасних пологів. Крім того, у плода та новонародженого можуть виникати небажані реакції (зокрема, гіпоглікемія та брадикардія, ускладнення з боку серця та легень). Достатнього досвіду застосування препарату Карведилол Зентіва у вагітних немає. Препарат протипоказаний для застосування при вагітності, за винятком випадків, коли передбачувана користь для матері перевершує потенційний ризик для плода. Дані про виділення карведилолу з грудним молоком відсутні, тому якщо застосування препарату Карведилол Зентіва необхідно в період лактації, то грудне вигодовування необхідно припинити. Застосування у дітей Протипоказано застосування препарату у дітей та підлітків віком до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяУ цьому розділі представлені побічні реакції, зареєстровані при застосуванні карведилолу, з поділом на групи відповідно до термінології MedDRA та наступними категоріями частоти згідно з класифікацією ВООЗ: дуже часті (більше 1/10), часті (від >1/100 до <1/ 10), нечасті (від >1/1000 до <1/100), рідкісні від >1/10 000 до <1/1000), дуже рідкісні (від <1/10 000, включаючи окремі повідомлення). З боку імунної системи: дуже рідкі – гіперчутливість. З боку системи кровотворення: часті – анемія; рідкісні – тромбоцитопенія; дуже рідкісні – лейкопенія. З боку нервової системи: дуже часті – запаморочення, біль голови; нечасті - переднепритомний стан, непритомність, парестезії. З боку органу зору: часті – порушення зору, зменшення сльозовиділення (сухість очей), подразнення очей. Серцево-судинна система: дуже часті – серцева недостатність у період збільшення дози, виражене зниження АТ; часті – брадикардія, набряки, гіперволемія, затримка рідини, ортостатична гіпотензія, порушення периферичного кровообігу (похолодання кінцівок, захворювання периферичних судин, загострення синдрому хромоти, що перемежується, та синдрому Рейно); нечасті – AV-блокада ІІ-ІІІ ступеня, стенокардія. З боку дихальної системи: часті – задишка, набряк легень, астма у схильних пацієнтів, бронхіт, пневмонія, інфекції верхніх дихальних шляхів; рідкісні – закладеність носа. З боку травної системи: часті – нудота, діарея, блювання, диспепсія, біль у животі; нечасті – запор, сухість у роті. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідкісні – підвищення активності АЛТ, АСТ та ГГТ. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасті – шкірні реакції (наприклад, алергічна екзантема, дерматит, кропив'янка, свербіж шкіри, псоріазоподібні та лишаєподібні ураження шкіри, алопеція); дуже рідкісні – багатоформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз. З боку кістково-м'язової системи: часті – біль у кінцівках. З боку сечовивідної системи: часті – інфекції сечовивідних шляхів, порушення сечовипускання, ниркова недостатність та порушення функції нирок у пацієнтів з дифузним васкулітом та/або порушенням функції нирок; дуже рідко - нетримання сечі у жінок (оборотне після відміни препарату). З боку статевих органів та молочної залози: нечасті – еректильна дисфункція. З боку обміну речовин та харчування: часті – гіперхолестеринемія, гіперглікемія або гіпоглікемія у пацієнтів із цукровим діабетом. Загальні розлади: дуже часті – астенія, підвищена стомлюваність; часті – збільшення маси тіла. Запаморочення, непритомність, біль голови і астенія зазвичай легкого ступеня частіше виникають на початку терапії препаратом Карведилол Зентива. При застосуванні препарату у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю та низьким АТ (систолічний АТ <100 мм рт. ст.), ІХС та дифузними змінами судин та/або нирковою недостатністю відзначалося оборотне порушення функції нирок. Наявність у препарату бета-адреноблокуючих властивостей не виключає можливість маніфестації цукрового діабету, що латентно протікає, декомпенсації вже наявного цукрового діабету або пригнічення контрінсулярної системи.Взаємодія з лікарськими засобамиФармакокінетична взаємодія Оскільки карведилол є субстратом, так і інгібітором глікопротеїну Р, при його одночасному застосуванні з препаратами, що транспортуються глікопротеїном Р, біодоступність останніх може збільшуватися. Крім того, біодоступність карведилолу може змінюватись під дією індукторів або інгібіторів глікопротеїну Р. Інгібітори та індуктори CYP2D6 та CYP2C9 можуть стереоселективно змінювати системний та/або пресистемний метаболізм карведилолу, призводячи до збільшення або зниження концентрацій R та S стереоізомерів карведилолу у плазмі крові. Деякі приклади подібних взаємодій, що спостерігалися у пацієнтів або у здорових добровольців, наведені нижче, однак цей список не є повним. При одночасному застосуванні карведилолу та дигоксину концентрації дигоксину підвищуються приблизно на 15%. На початку терапії карведилолом, під час підбору його дози або відміни препарату, рекомендується регулярний контроль концентрації дигоксину в плазмі. У двох дослідженнях при застосуванні карведилолу у пацієнтів, які перенесли пересадку нирки і серця і отримували перорально циклоспорин, відзначалося підвищення концентрації циклоспорину в плазмі крові. Виявилося, що внаслідок інгібування активності глікопротеїну Р у кишечнику карведилол збільшує всмоктування циклоспорину при його пероральному прийомі. Щоб підтримувати концентрації циклоспорину в терапевтичному діапазоні, знадобилося зменшення дози циклоспорину в середньому на 10-20%. У зв'язку з вираженими індивідуальними коливаннями концентрації циклоспорину рекомендується ретельний моніторинг його концентрації після початку терапії карведилолом та, при необхідності, відповідна корекція добової дози циклоспорину. При внутрішньовенному введенні циклоспорину будь-якої взаємодії з карведилолом не очікується. У дослідженні за участю 12 здорових добровольців рифампіцин знижував плазмові концентрації карведилолу, найімовірніше, шляхом індукції глікопротеїну Р, призводячи до зниження всмоктування карведилолу в кишечнику та зниження його антигіпертензивної дії. У пацієнтів із серцевою недостатністю аміодарон знижував кліренс S стереоізомеру карведилолу, пригнічуючи CYP2C9. Середня концентрація R стереоізомеру карведилолу не змінювалася. Отже, у зв'язку з підвищенням концентрації S стереоізомеру карведилолу можливий ризик збільшення бета-адреноблокуючої дії. У рандомізованому дослідженні з перехресним дизайном у 10 пацієнтів із серцевою недостатністю одночасне застосування флуоксетину (інгібітору CYP2D6) призводило до стереоселективного пригнічення метаболізму карведилолу – до підвищення середнього показника AUC для R(+) на 77%. Однак, різниці у побічних діях, величині АТ або ЧСС між двома групами не відзначалося. Фармакодинамічна взаємодія Препарати з бета-адреноблокуючими властивостями можуть посилювати гіпоглікемічний вплив інсуліну або гіпоглікемічних препаратів для прийому внутрішньо. Симптоми гіпоглікемії, особливо тахікардія, можуть маскуватися чи слабшати. Пацієнтам, які отримують інсулін або гіпоглікемічні засоби для внутрішнього прийому, рекомендується регулярний контроль вмісту глюкози в крові. Пацієнти, які приймають одночасно препарати з бета-адреноблокуючими властивостями та препарати, що знижують вміст катехоламінів (наприклад, резерпін та інгібітори МАО), повинні перебувати під ретельним наглядом у зв'язку з ризиком розвитку артеріальної гіпотензії та/або вираженої брадикардії. Комбінована терапія бета-адреноблокаторами та дигоксином може призводити до додаткового уповільнення AV-провідності. Застосування верапамілу, дилтіазему, аміодарону або інших антиаритмічних засобів одночасно з карведилолом може підвищити ризик порушення AV-провідності. Одночасне застосування клонідину з бета-адреноблокаторами може потенціювати гіпотензивний та брадикардичний ефект. Якщо планується припинити комбіновану терапію препаратом бета-адреноблокатором та клонідином, першим слід відмінити бета-адреноблокатор, а через кілька днів можна відмінити клонідин, поступово зменшуючи його дозу. При одночасному застосуванні карведилолу та дилтіазему відзначалися окремі випадки порушень серцевої провідності (рідко – з порушеннями показників гемодинаміки). Застосування карведилолу разом із блокаторами повільних кальціїв каналів (наприклад, верапаміл або дилтіазем) рекомендується проводити під контролем ЕКГ та АТ. Як і інші препарати з бета-адреноблокуючою активністю, карведилол може посилювати дію інших гіпотензивних засобів, що одночасно приймаються (наприклад, альфа-адреноблокаторів) або препаратів, які викликають артеріальну гіпотензію в якості побічної дії. Слід проводити ретельне спостереження за основними показниками життєдіяльності організму під час проведення загальної анестезії у зв'язку з можливістю синергічної негативної інотропної дії карведилолу та засобів для загальної анестезії. Одночасне застосування НПЗЗ та бета-адреноблокаторів може призводити до артеріальної гіпертензії та зниження контролю АТ. Оскільки некардіоселективні бета-адреноблокатори перешкоджають бронхолітичному ефекту бронходилататорів, які є стимуляторами β-адренорецепторів, необхідно ретельне спостереження за пацієнтами, які отримують ці препарати.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо, незалежно від їди, запиваючи достатньою кількістю рідини. Артеріальна гіпертензія Початкова доза становить 12.5 мг 1 раз на добу в перші 2 дні лікування. Потім – по 25 мг 1 раз на добу. Можливе поступове збільшення дози з інтервалом щонайменше 2 тижнів. При недостатності гіпотензивного ефекту через 2 тижні терапії доза може бути збільшена вдвічі. Максимальна рекомендована добова доза препарату становить 50 мг 1 раз на добу (можна розділити дозу на 2 прийоми). ІХС: стабільна стенокардія Початкова доза становить 12.5 мг 2 рази на добу в перші 2 дні лікування. Потім – по 25 мг 2 рази на добу. При недостатності антиангінального ефекту через 2 тижні терапії доза може бути збільшена вдвічі. Максимальна рекомендована добова доза препарату становить 100 мг на добу, розділена на 2 прийоми. У пацієнтів похилого віку початкова доза, що рекомендується, протягом перших 2 днів лікування становить 12.5 мг 2 рази на добу. Потім лікування продовжують у максимальній добовій дозі, що рекомендується, по 25 мг 2 рази/добу. Безпека та ефективність застосування у дітей та підлітків віком до 18 років не встановлені. Хронічна серцева недостатність Дозу слід підбирати індивідуально, під ретельним медичним контролем. Карведилол можна застосовувати як доповнення до стандартної терапії, однак він також може застосовуватися у пацієнтів з непереносимістю інгібіторів АПФ або у пацієнтів, які не отримують препарати наперстянки, гідралазину або нітрату. Дози дигоксину, діуретиків та інгібіторів АПФ слід підбирати до початку лікування карведилолом. Рекомендована початкова доза становить 3.125 мг (1/2 таб. препарату Карведилол Зенітиву 6.25 мг із ризиком) 2 рази на добу протягом 2 тижнів. При хорошій переносимості дозу збільшують з інтервалом не менше 2 тижнів до 6.25 мг 2 рази на добу, потім до 12.5 мг 2 рази на добу, далі – до 25 мг 2 рази на добу. Дозу слід збільшувати до максимальної, яка добре переноситься пацієнтом. Максимальна доза, що рекомендується, становить 25 мг 2 рази на добу для всіх пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю тяжкого ступеня, а також для пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю легким і середнім ступенем тяжкості з масою тіла <85 кг. У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю легким та середнім ступенем тяжкості з масою тіла >85 кг рекомендована максимальна доза становить 50 мг 2 рази на добу. На початку лікування або при підвищенні дози можливе тимчасове посилення симптомів серцевої недостатності, особливо у пацієнтів з тяжкою хронічною серцевою недостатністю та/або діуретиків, які отримують великі дози. Як правило, скасовувати лікування не потрібно, проте дозу препарату не слід збільшувати. Після початку застосування або підвищення дози карведилолу за станом пацієнта слід спостерігати лікар/кардіолог. Перед кожним збільшенням дози слід провести обстеження для виявлення можливого посилення симптомів серцевої недостатності або надмірної вазодилатації (включаючи визначення показників функції нирок, маси тіла, артеріального тиску, частоти та ритму серцевих скорочень). У разі прогресування симптомів серцевої недостатності або затримки рідини слід збільшити дозу діуретиків; у такій ситуації дозу карведилолу не слід збільшувати доти,доки стан пацієнта не стабілізується. При виникненні брадикардії або у разі подовження часу AV-проведення, насамперед необхідно контролювати дозу дигоксину. У деяких випадках може знадобитися зменшення дози карведилолу або тимчасова відміна лікування. Однак навіть у таких випадках часто можна успішно продовжити титрування дози карведилолу. Під час титрування дози слід проводити регулярний моніторинг ниркової функції, показників кількості тромбоцитів та глікемії (за наявності цукрового діабету 1 або 2 типи). Після проведення титрування дози можна зменшити частоту моніторингу. Пацієнти похилого віку можуть бути більш чутливими до дії карведилолу, тому їх стан слід спостерігати особливо ретельно. Безпека та ефективність застосування у дітей та підлітків віком до 18 років не встановлені. Карведилол не слід застосовувати у пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки. У пацієнтів із печінковою недостатністю середнього ступеня тяжкості може знадобитися корекція дози. У пацієнтів з нирковою недостатністю дозу карведилолу слід підбирати індивідуально, однак, виходячи з фармакокінетичних параметрів, корекція дози, як правило, не потрібна. Припинення лікування Лікування карведилолом не слід припиняти раптово, особливо у пацієнтів, які страждають на ІХС. Лікування слід припиняти поступово протягом 7-10 днів, наприклад, зменшуючи добову дозу препарату вдвічі кожні 3 дні.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску (що супроводжується запамороченням або непритомністю), брадикардія, задишка (внаслідок бронхоспазму), блювота. У тяжких випадках можливі порушення дихання, сплутаність свідомості, генералізовані судоми, серцева недостатність, порушення серцевої провідності, кардіогенний шок, зупинка серця. Лікування: проведення симптоматичної терапії. Необхідно проводити моніторинг та підтримання життєво важливих функцій організму, за необхідності – у відділенні інтенсивної терапії. При вираженій брадикардії доцільно внутрішньовенне застосування м-холіноблокаторів (атропін по 0.5-2 мг) для підтримки серцево-судинної діяльності; глюкагон по 1-10 мг внутрішньовенно струминно, потім по 2-5 мг на годину у вигляді тривалої інфузії. Якщо в клінічній картині передозування переважає виражене зниження АТ, вводять симпатоміметики (норепінефрін (норадреналін), епінефрін (адреналін), добутамін) у різних дозах, залежно від маси тіла та відповіді на терапію, що проводиться, в умовах безперервного контролю показників кровообігу. При резистентності до лікування брадикардії показано застосування штучного водія ритму.При бронхоспазму вводять бета-адреноміметики у вигляді аерозолю (при неефективності – внутрішньовенно) або амінофілін внутрішньовенно. При судомах внутрішньовенно повільно вводять діазепам або клоназепам. Оскільки при тяжкому передозуванні із симптоматикою шоку можливе подовження Т1/2 карведилолу та виведення препарату з депо, необхідно продовжувати підтримуючу терапію досить тривалий час.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю під час добору дози препарату Карведилол Зентіва може спостерігатися наростання симптомів хронічної серцевої недостатності або затримка рідини. При виникненні таких симптомів необхідно збільшити дозу діуретиків та не підвищувати дозу препарату Карведилол Зентіва до стабілізації показників гемодинаміки. Іноді буває необхідно зменшити дозу препарату Карведилол Зентіва або, в окремих випадках, тимчасово відмінити препарат. Подібні епізоди не заважають подальшому правильному підбору дози препарату. Карведилол Зенітва з обережністю використовують у комбінації із серцевими глікозидами (можливе надмірне уповільнення AV-провідності). При застосуванні препарату Карведилол Зентіва у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю та низьким АТ (систолічний АТ <100 мм рт. ст.), ІХС та дифузними змінами судин та/або нирковою недостатністю відзначалося оборотне погіршення функції нирок. Дозу препарату підбирають залежно від функціонального стану нирок. Пацієнтам з ХОЗЛ (в т.ч. з бронхоспастичним синдромом), які не отримують пероральних або інгаляційних протиастматичних засобів, препарат Карведилол Зенітва слід призначати тільки в тому випадку, якщо можливі переваги його застосування перевищують потенційний ризик. За наявності схильності до бронхоспастичного синдрому при прийомі препарату Карведилол Зентіва внаслідок підвищення опору дихальних шляхів може розвинутись задишка. На початку прийому та зі збільшенням дози препарату Карведилол Зентіва необхідно ретельно спостерігати за станом таких пацієнтів, знижуючи дозу препарату при появі початкових ознак бронхоспазму. З обережністю Карведилол Зентіва призначають пацієнтам із цукровим діабетом, оскільки препарат може маскувати або послаблювати симптоми гіпоглікемії (особливо тахікардію). У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю та цукровим діабетом застосування препарату може супроводжуватись коливаннями глікемії. Необхідно бути обережними при застосуванні препарату Карведилол Зенітва у пацієнтів із захворюваннями периферичних судин (в т.ч. із синдромом Рейно), оскільки бета-адреноблокатори можуть посилювати симптоми артеріальної недостатності. Як і інші бета-адреноблокатори, препарат Карведилол Зентіва може зменшувати симптоми тиреотоксикозу. З обережністю слід призначати препарат пацієнтам, яким проводиться хірургічне втручання під загальною анестезією, через можливість посилення негативних ефектів препарату Карведилол Зентіва та засобів для загальної анестезії. Препарат Карведилол Зентіва може викликати брадикардію, при ЧСС < 55 уд/хв. дозу препарату слід зменшити. Необхідно бути обережними при застосуванні препарату Карведилол Зентіва у пацієнтів з тяжкими реакціями підвищеної чутливості в анамнезі або проходять курс десенсибілізації, оскільки бета-адреноблокатори можуть підвищити чутливість до алергенів та ступінь тяжкості анафілактичних реакцій. Пацієнтам із вказівками в анамнезі на виникнення або загострення псоріазу при застосуванні бета-адреноблокаторів Карведилол Зентіва слід призначати лише після ретельної оцінки співвідношення можливої користі та ризику. У пацієнтів, які одночасно приймають блокатори повільних кальцієвих каналів (наприклад, верапаміл або дилтіазем), а також інші антиаритмічні засоби, необхідно регулярно проводити моніторинг ЕКГ та АТ. Пацієнтам з феохромоцитомою до початку застосування будь-якого бета-адреноблокатора необхідно призначити альфа-адреноблокатор. Хоча препарат Карведилол Зентіва має як бета-, так і альфа адреноблокуючі властивості, досвіду його застосування у таких пацієнтів немає, тому препарат з обережністю слід призначати пацієнтам з підозрою на феохромоцитому. Неселективні бета-адреноблокатори можуть провокувати появу болю у пацієнтів із стенокардією Принцметалу. Досвіду застосування препарату Карведилол Зентів у таких пацієнтів немає. Незважаючи на те, що альфа-адреноблокуючі властивості препарату Карведилол Зентіва можуть запобігти подібній симптоматиці, призначати препарат у таких випадках слід з обережністю. Пацієнтам, які використовують контактні лінзи, слід пам'ятати про можливість зменшення кількості слізної рідини. Лікування препаратом Карведилол Зентіва проводиться тривало. Терапію слід припиняти різко, необхідно поступово зменшувати дозу препарату з тижневими інтервалами. Це особливо важливо у пацієнтів з ІХС. При необхідності проведення хірургічного втручання з використанням загальної анестезії слід попередити лікаря-анестезіолога про попередню терапію препаратом Карведилол Зентіва. У період лікування слід виключити вживання алкоголю. Слід з обережністю застосовувати препарат у пацієнтів з депресією, метаболічним ацидозом та злоякісною міастенією (myasthenia gravis). Карведилол Зентіва містить сахарозу. Пацієнтам з рідкісними спадковими захворюваннями, пов'язаними з непереносимістю галактози, синдромом мальабсорбції глюкози-галактози та недостатністю сахарази-ізомальтази не слід приймати препарат. Карведилол Зентіва містить лактозу. Пацієнтам з рідкісними спадковими захворюваннями, пов'язаними з непереносимістю галактози, недостатністю лактази lapp або порушенням всмоктування глюкози-галактози, не слід приймати препарат. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Спеціальних досліджень впливу препарату на здатність до керування транспортними засобами та роботи з механізмами не проводилося. У зв'язку з можливістю розвитку таких побічних реакцій, як запаморочення та стомлюваність, здатність до керування транспортними засобами та роботи з механізмами може бути порушена. Особливо це слід враховувати на початку лікування після збільшення дози, при зміні препаратів, а також при вживанні алкоголю.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: 25 мг карведилолу. Допоміжні речовини: кальцію гідрофосфату дигідрат - 70 мг, гіпоролоза (гідроксипропілцелюлоза) - 5.3 мг, кроскармелоза натрію (примелоза) - 4.5 мг, лактози моногідрат (цукор молочний) - 93.7 мг, магнію стеарат - 1. 10 шт. - блістери (3) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки коричнево-жовтого кольору, з вкрапленнями, з ризиком для поділу на одному боці та з гравіюванням цифри "12" - на іншій.Фармакотерапевтична групаБета1-, бета2-адреноблокатор. Альфа1-адреноблокатор. Чинить вазодилатуючу, антиангінальну та антиаритмічну дію. Карведилол являє собою рацемічну суміш R(+) і S(-) стереоізомерів, кожен з яких має однакові альфа-адреноблокуючі властивості. Бета-адреноблокуюча дія карведилолу носить неселективний характер і зумовлена лівообертальним S(-) стереоізомером. Препарат не має власної симпатоміметичної активності, має мембраностабілізуючі властивості. Вазодилатуючий ефект пов'язаний головним чином з блокадою α1-адренорецепторів. Завдяки вазодилатації знижує ОПСС. Ефективність У пацієнтів з артеріальною гіпертензією зниження артеріального тиску не супроводжується збільшенням ОПСС, не знижується периферичний кровотік (на відміну від бета-адреноблокаторів). Карведилол пригнічує РААС за допомогою блокади β-адренорецепторів нирок, спричиняючи зниження активності реніну плазми. ЧСС знижується незначною мірою. У пацієнтів з ІХС має антиангінальну дію. Зменшує перед- та постнавантаження на серце. Не надає вираженого впливу на ліпідний обмін та вміст іонів калію, натрію та магнію у плазмі крові. При застосуванні препарату співвідношення ЛПВЩ/ЛНЩ залишається нормальним. У пацієнтів з порушеннями функції лівого шлуночка та/або серцевою недостатністю сприятливо впливає на гемодинамічні показники та покращує фракцію викиду та розміри лівого шлуночка. Карведилол знижує показник смертності та зменшує частоту госпіталізацій, зменшує симптоматику та покращує функцію лівого шлуночка у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю ішемічного та неішемічного генезу. Ефекти карведилолу є дозозалежними.ФармакокінетикаВсмоктування Карведилол швидко всмоктується із ШКТ. Має високу ліпофільність. C max у плазмі крові досягається приблизно через 1 год. Біодоступність препарату – 25%. Їда не впливає на біодоступність. Розподіл Карведилол має високу ліпофільність. Зв'язується з білками плазми на 98-99%. Vd становить близько 2 л/кг і збільшується у пацієнтів із цирозом печінки. Була продемонстрована ентерогепатична циркуляція вихідної речовини у тварин. Метаболізм Карведилол піддається біотрансформації в печінці шляхом окислення та кон'югації з утворенням низки метаболітів. 60-75% абсорбованого препарату метаболізується при "першому проходженні" через печінку. Показано існування кишково-печінкової циркуляції вихідної речовини. Метаболізм карведилолу внаслідок окиснення є стереоселективним. R-стереоізомер метаболізується в основному за допомогою CYP2D6 та CYP1А2, а S-стереоізомер – в основному за допомогою CYP2D9 та меншою мірою за допомогою CYP2D6. До інших ізоферментів Р450, що беруть участь у метаболізмі карведилолу, відносяться CYP3A4, CYP2E1 та CYP2C19. Cmax R -стереоізомеру в плазмі приблизно в 2 рази перевищує таку для S-стереоізомеру. R-стереоізомер метаболізується головним чином шляхом гідроксилювання. У повільних метаболізаторів CYP2D6 можливе збільшення плазмової концентрації карведилолу, насамперед R-стереоізомеру, що виявляється у збільшенні альфа-адреноблокуючої активності карведилолу. В результаті деметилювання та гідроксилювання фенольного кільця утворюються 3 метаболіту (їх концентрації в 10 разів нижче, ніж концентрація карведилолу) з бета-адреноблокуючою активністю (у 4'-гідроксифенольного метаболіту вона приблизно в 13 разів сильніша, ніж у самого карведилолу). 3 активних метаболіту мають менш виражені вазодилатуючими властивостями, ніж карведилол. 2 гідроксикарбазольні метаболіти карведилолу є надзвичайно потужними антиоксидантами, причому їх активність у цьому відношенні в 30-80 разів перевищує таку у карведилолу. Виведення Т1/2 карведилолу становить близько 6 годин, плазмовий кліренс – близько 500-700 мл/хв. Виведення відбувається головним чином через кишківник, основний шлях виведення – з жовчю. Невелика частина дози виводиться нирками як різних метаболітів. Карведилол проникає крізь плацентарний бар'єр. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів При тривалій терапії карведилолом інтенсивність ниркового кровотоку зберігається, швидкість клубочкової фільтрації не змінюється. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та помірною (КК 20-30 мл/хв) або тяжкою (КК <20 мл/хв) нирковою недостатністю концентрація карведилолу в плазмі крові була приблизно на 40-55% вищою, ніж у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Однак отримані дані відрізняються значною варіабельністю. Враховуючи те, що виведення карведилолу відбувається головним чином через кишечник, значне збільшення його концентрації у плазмі крові пацієнтів із порушенням функції нирок мало ймовірне. Існуючі дані з фармакокінетики у пацієнтів з різним ступенем порушення функції нирок дозволяють вважати, що пацієнтам з помірним та тяжким ступенем ниркової недостатності корекції дози карведилолу не потрібно. У пацієнтів з цирозом печінки системна біодоступність препарату збільшується на 80% через зменшення вираженості метаболізму при "першому проходженні" через печінку. Отже, карведилол протипоказаний пацієнтам із клінічно маніфестним порушенням функції печінки. У дослідженні у 24 пацієнтів, які страждають на серцеву недостатність, кліренс R і S стереоізомерів карведилолу був значно нижчим порівняно з кліренсом, що раніше спостерігався, у здорових добровольців. Дані результати свідчать, що фармакокінетика R та S стереоізомерів карведилолу при серцевій недостатності значно змінюється. Вік не має статистично значущого впливу на фармакокінетику карведилолу у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Згідно з даними клінічних досліджень, переносимість карведилолу у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або ІХС похилого та старечого віку не відрізняється від такої у пацієнтів молодшого віку. У пацієнтів, які страждають на цукровий діабет 2 типу та артеріальною гіпертензією, карведилол не впливає на концентрацію глюкози в крові натще та після їжі, вміст глікозильованого гемоглобіну (HbA1) у крові або дозу гіпоглікемічних засобів. У клінічних дослідженнях було показано, що у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу карведилол не спричиняє зниження толерантності до глюкози. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які мали інсулінорезистентність (синдром X), але без супутнього цукрового діабету, карведилол покращує чутливість до інсуліну. Аналогічні результати були отримані у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та цукровим діабетом 2 типу.Клінічна фармакологіяБета1-,бета2-адреноблокатор. Альфа1-адреноблокатор.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія; ІХС: стабільна стенокардія; хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії).Протипоказання до застосуванняГостра та хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації (IV функціональний клас за класифікацією NYHA), що потребує внутрішньовенного введення інотропних засобів; клінічно суттєві порушення функції печінки; АV-блокада II-III ступеня (за винятком пацієнтів із штучним водієм ритму серця); виражена брадикардія (ЧСС <50 уд/хв); СССУ (включаючи синоатріальну блокаду); виражена артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск <85 мм рт. ст.); кардіогенний шок; бронхоспазм та бронхіальна астма (в анамнезі); вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); вагітність; непереносимість фруктози, лактози, дефіцит лактази, сахарази/ізомальтази, глюкозо-галактозна мальабсорбція (препарат містить лактозу та сахарозу); підвищена чутливість до карведилолу або до інших компонентів препарату. З обережністю слід призначати препарат при ХОЗЛ, стенокардії Принцметалу, тиреотоксикозі, оклюзійних захворюваннях периферичних судин, феохромоцитомі, псоріазі, нирковій недостатності, АV-блокаді I ступеня, великих хірургічних втручаннях та загальній анесті.Вагітність та лактаціяДані, отримані в дослідженнях на тваринах, є недостатніми для визначення впливу на вагітність, розвиток ембріона/плода, пологи або постнатальний розвиток. Потенційний ризик для людини не відомий. Бета-адреноблокатори зменшують плацентарний кровотік, що може призводити до внутрішньоутробної загибелі плода та передчасних пологів. Крім того, у плода та новонародженого можуть виникати небажані реакції (зокрема, гіпоглікемія та брадикардія, ускладнення з боку серця та легень). Достатнього досвіду застосування препарату Карведилол Зентіва у вагітних немає. Препарат протипоказаний для застосування при вагітності, за винятком випадків, коли передбачувана користь для матері перевершує потенційний ризик для плода. Дані про виділення карведилолу з грудним молоком відсутні, тому якщо застосування препарату Карведилол Зентіва необхідно в період лактації, то грудне вигодовування необхідно припинити. Застосування у дітей Протипоказано застосування препарату у дітей та підлітків віком до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяУ цьому розділі представлені побічні реакції, зареєстровані при застосуванні карведилолу, з поділом на групи відповідно до термінології MedDRA та наступними категоріями частоти згідно з класифікацією ВООЗ: дуже часті (більше 1/10), часті (від >1/100 до <1/ 10), нечасті (від >1/1000 до <1/100), рідкісні від >1/10 000 до <1/1000), дуже рідкісні (від <1/10 000, включаючи окремі повідомлення). З боку імунної системи: дуже рідкі – гіперчутливість. З боку системи кровотворення: часті – анемія; рідкісні – тромбоцитопенія; дуже рідкісні – лейкопенія. З боку нервової системи: дуже часті – запаморочення, біль голови; нечасті - переднепритомний стан, непритомність, парестезії. З боку органу зору: часті – порушення зору, зменшення сльозовиділення (сухість очей), подразнення очей. Серцево-судинна система: дуже часті – серцева недостатність у період збільшення дози, виражене зниження АТ; часті – брадикардія, набряки, гіперволемія, затримка рідини, ортостатична гіпотензія, порушення периферичного кровообігу (похолодання кінцівок, захворювання периферичних судин, загострення синдрому хромоти, що перемежується, та синдрому Рейно); нечасті – AV-блокада ІІ-ІІІ ступеня, стенокардія. З боку дихальної системи: часті – задишка, набряк легень, астма у схильних пацієнтів, бронхіт, пневмонія, інфекції верхніх дихальних шляхів; рідкісні – закладеність носа. З боку травної системи: часті – нудота, діарея, блювання, диспепсія, біль у животі; нечасті – запор, сухість у роті. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідкісні – підвищення активності АЛТ, АСТ та ГГТ. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасті – шкірні реакції (наприклад, алергічна екзантема, дерматит, кропив'янка, свербіж шкіри, псоріазоподібні та лишаєподібні ураження шкіри, алопеція); дуже рідкісні – багатоформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз. З боку кістково-м'язової системи: часті – біль у кінцівках. З боку сечовивідної системи: часті – інфекції сечовивідних шляхів, порушення сечовипускання, ниркова недостатність та порушення функції нирок у пацієнтів з дифузним васкулітом та/або порушенням функції нирок; дуже рідко - нетримання сечі у жінок (оборотне після відміни препарату). З боку статевих органів та молочної залози: нечасті – еректильна дисфункція. З боку обміну речовин та харчування: часті – гіперхолестеринемія, гіперглікемія або гіпоглікемія у пацієнтів із цукровим діабетом. Загальні розлади: дуже часті – астенія, підвищена стомлюваність; часті – збільшення маси тіла. Запаморочення, непритомність, біль голови і астенія зазвичай легкого ступеня частіше виникають на початку терапії препаратом Карведилол Зентива. При застосуванні препарату у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю та низьким АТ (систолічний АТ <100 мм рт. ст.), ІХС та дифузними змінами судин та/або нирковою недостатністю відзначалося оборотне порушення функції нирок. Наявність у препарату бета-адреноблокуючих властивостей не виключає можливість маніфестації цукрового діабету, що латентно протікає, декомпенсації вже наявного цукрового діабету або пригнічення контрінсулярної системи.Взаємодія з лікарськими засобамиФармакокінетична взаємодія Оскільки карведилол є субстратом, так і інгібітором глікопротеїну Р, при його одночасному застосуванні з препаратами, що транспортуються глікопротеїном Р, біодоступність останніх може збільшуватися. Крім того, біодоступність карведилолу може змінюватись під дією індукторів або інгібіторів глікопротеїну Р. Інгібітори та індуктори CYP2D6 та CYP2C9 можуть стереоселективно змінювати системний та/або пресистемний метаболізм карведилолу, призводячи до збільшення або зниження концентрацій R та S стереоізомерів карведилолу у плазмі крові. Деякі приклади подібних взаємодій, що спостерігалися у пацієнтів або у здорових добровольців, наведені нижче, однак цей список не є повним. При одночасному застосуванні карведилолу та дигоксину концентрації дигоксину підвищуються приблизно на 15%. На початку терапії карведилолом, під час підбору його дози або відміни препарату, рекомендується регулярний контроль концентрації дигоксину в плазмі. У двох дослідженнях при застосуванні карведилолу у пацієнтів, які перенесли пересадку нирки і серця і отримували перорально циклоспорин, відзначалося підвищення концентрації циклоспорину в плазмі крові. Виявилося, що внаслідок інгібування активності глікопротеїну Р у кишечнику карведилол збільшує всмоктування циклоспорину при його пероральному прийомі. Щоб підтримувати концентрації циклоспорину в терапевтичному діапазоні, знадобилося зменшення дози циклоспорину в середньому на 10-20%. У зв'язку з вираженими індивідуальними коливаннями концентрації циклоспорину рекомендується ретельний моніторинг його концентрації після початку терапії карведилолом та, за необхідності, відповідна корекція добової дози циклоспорину. При внутрішньовенному введенні циклоспорину будь-якої взаємодії з карведилолом не очікується. У дослідженні за участю 12 здорових добровольців рифампіцин знижував плазмові концентрації карведилолу, найімовірніше, шляхом індукції глікопротеїну Р, призводячи до зниження всмоктування карведилолу в кишечнику та зниження його антигіпертензивної дії. У пацієнтів із серцевою недостатністю аміодарон знижував кліренс S стереоізомеру карведилолу, пригнічуючи CYP2C9. Середня концентрація R стереоізомеру карведилолу не змінювалася. Отже, у зв'язку з підвищенням концентрації S стереоізомеру карведилолу можливий ризик збільшення бета-адреноблокуючої дії. У рандомізованому дослідженні з перехресним дизайном у 10 пацієнтів із серцевою недостатністю одночасне застосування флуоксетину (інгібітору CYP2D6) призводило до стереоселективного пригнічення метаболізму карведилолу – до підвищення середнього показника AUC для R(+) на 77%. Однак, різниці у побічних діях, величині АТ або ЧСС між двома групами не відзначалося. Фармакодинамічна взаємодія Препарати з бета-адреноблокуючими властивостями можуть посилювати гіпоглікемічний вплив інсуліну або гіпоглікемічних препаратів для прийому внутрішньо. Симптоми гіпоглікемії, особливо тахікардія, можуть маскуватися чи слабшати. Пацієнтам, які отримують інсулін або гіпоглікемічні засоби для внутрішнього прийому, рекомендується регулярний контроль вмісту глюкози в крові. Пацієнти, які приймають одночасно препарати з бета-адреноблокуючими властивостями та препарати, що знижують вміст катехоламінів (наприклад, резерпін та інгібітори МАО), повинні перебувати під ретельним наглядом у зв'язку з ризиком розвитку артеріальної гіпотензії та/або вираженої брадикардії. Комбінована терапія бета-адреноблокаторами та дигоксином може призводити до додаткового уповільнення AV-провідності. Застосування верапамілу, дилтіазему, аміодарону або інших антиаритмічних засобів одночасно з карведилолом може підвищити ризик порушення AV-провідності. Одночасне застосування клонідину з бета-адреноблокаторами може потенціювати гіпотензивний та брадикардичний ефект. Якщо планується припинити комбіновану терапію препаратом бета-адреноблокатором та клонідином, першим слід відмінити бета-адреноблокатор, а через кілька днів можна відмінити клонідин, поступово зменшуючи його дозу. При одночасному застосуванні карведилолу та дилтіазему відзначалися окремі випадки порушень серцевої провідності (рідко – з порушеннями показників гемодинаміки). Застосування карведилолу разом із блокаторами повільних кальціїв каналів (наприклад, верапаміл або дилтіазем) рекомендується проводити під контролем ЕКГ та АТ. Як і інші препарати з бета-адреноблокуючою активністю, карведилол може посилювати дію інших гіпотензивних засобів, що одночасно приймаються (наприклад, альфа-адреноблокаторів) або препаратів, які викликають артеріальну гіпотензію в якості побічної дії. Слід проводити ретельне спостереження за основними показниками життєдіяльності організму під час проведення загальної анестезії у зв'язку з можливістю синергічної негативної інотропної дії карведилолу та засобів для загальної анестезії. Одночасне застосування НПЗЗ та бета-адреноблокаторів може призводити до артеріальної гіпертензії та зниження контролю АТ. Оскільки некардіоселективні бета-адреноблокатори перешкоджають бронхолітичному ефекту бронходилататорів, які є стимуляторами β-адренорецепторів, необхідно ретельне спостереження за пацієнтами, які отримують ці препарати.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо, незалежно від їди, запиваючи достатньою кількістю рідини. Артеріальна гіпертензія Початкова доза становить 12.5 мг 1 раз на добу в перші 2 дні лікування. Потім – по 25 мг 1 раз на добу. Можливе поступове збільшення дози з інтервалом щонайменше 2 тижнів. При недостатності гіпотензивного ефекту через 2 тижні терапії доза може бути збільшена вдвічі. Максимальна рекомендована добова доза препарату становить 50 мг 1 раз на добу (можна розділити дозу на 2 прийоми). ІХС: стабільна стенокардія Початкова доза становить 12.5 мг 2 рази на добу в перші 2 дні лікування. Потім – по 25 мг 2 рази на добу. При недостатності антиангінального ефекту через 2 тижні терапії доза може бути збільшена вдвічі. Максимальна рекомендована добова доза препарату становить 100 мг на добу, розділена на 2 прийоми. У пацієнтів похилого віку початкова доза, що рекомендується, протягом перших 2 днів лікування становить 12.5 мг 2 рази на добу. Потім лікування продовжують у максимальній добовій дозі, що рекомендується, по 25 мг 2 рази/добу. Безпека та ефективність застосування у дітей та підлітків віком до 18 років не встановлені. Хронічна серцева недостатність Дозу слід підбирати індивідуально, під ретельним медичним контролем. Карведилол можна застосовувати як доповнення до стандартної терапії, однак він також може застосовуватися у пацієнтів з непереносимістю інгібіторів АПФ або у пацієнтів, які не отримують препарати наперстянки, гідралазину або нітрату. Дози дигоксину, діуретиків та інгібіторів АПФ слід підбирати до початку лікування карведилолом. Рекомендована початкова доза становить 3.125 мг (1/2 таб. препарату Карведилол Зенітиву 6.25 мг із ризиком) 2 рази на добу протягом 2 тижнів. При хорошій переносимості дозу збільшують з інтервалом не менше 2 тижнів до 6.25 мг 2 рази на добу, потім до 12.5 мг 2 рази на добу, далі – до 25 мг 2 рази на добу. Дозу слід збільшувати до максимальної, яка добре переноситься пацієнтом. Максимальна доза, що рекомендується, становить 25 мг 2 рази на добу для всіх пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю тяжкого ступеня, а також для пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю легким і середнім ступенем тяжкості з масою тіла <85 кг. У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю легким та середнім ступенем тяжкості з масою тіла >85 кг рекомендована максимальна доза становить 50 мг 2 рази на добу. На початку лікування або при підвищенні дози можливе тимчасове посилення симптомів серцевої недостатності, особливо у пацієнтів з тяжкою хронічною серцевою недостатністю та/або діуретиків, які отримують великі дози. Як правило, скасовувати лікування не потрібно, проте дозу препарату не слід збільшувати. Після початку застосування або підвищення дози карведилолу за станом пацієнта слід спостерігати лікар/кардіолог. Перед кожним збільшенням дози слід провести обстеження для виявлення можливого посилення симптомів серцевої недостатності або надмірної вазодилатації (включаючи визначення показників функції нирок, маси тіла, артеріального тиску, частоти та ритму серцевих скорочень). У разі прогресування симптомів серцевої недостатності або затримки рідини слід збільшити дозу діуретиків; у такій ситуації дозу карведилолу не слід збільшувати доти,доки стан пацієнта не стабілізується. При виникненні брадикардії або у разі подовження часу AV-проведення, насамперед необхідно контролювати дозу дигоксину. У деяких випадках може знадобитися зменшення дози карведилолу або тимчасова відміна лікування. Однак навіть у таких випадках часто можна успішно продовжити титрування дози карведилолу. Під час титрування дози слід проводити регулярний моніторинг ниркової функції, показників кількості тромбоцитів та глікемії (за наявності цукрового діабету 1 або 2 типи). Після проведення титрування дози можна зменшити частоту моніторингу. Пацієнти похилого віку можуть бути більш чутливими до дії карведилолу, тому їх стан слід спостерігати особливо ретельно. Безпека та ефективність застосування у дітей та підлітків віком до 18 років не встановлені. Карведилол не слід застосовувати у пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки. У пацієнтів із печінковою недостатністю середнього ступеня тяжкості може знадобитися корекція дози. У пацієнтів з нирковою недостатністю дозу карведилолу слід підбирати індивідуально, однак, виходячи з фармакокінетичних параметрів, корекція дози, як правило, не потрібна. Припинення лікування Лікування карведилолом не слід припиняти раптово, особливо у пацієнтів, які страждають на ІХС. Лікування слід припиняти поступово протягом 7-10 днів, наприклад, зменшуючи добову дозу препарату вдвічі кожні 3 дні.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску (що супроводжується запамороченням або непритомністю), брадикардія, задишка (внаслідок бронхоспазму), блювота. У тяжких випадках можливі порушення дихання, сплутаність свідомості, генералізовані судоми, серцева недостатність, порушення серцевої провідності, кардіогенний шок, зупинка серця. Лікування: проведення симптоматичної терапії. Необхідно проводити моніторинг та підтримання життєво важливих функцій організму, за необхідності – у відділенні інтенсивної терапії. При вираженій брадикардії доцільно внутрішньовенне застосування м-холіноблокаторів (атропін по 0.5-2 мг) для підтримки серцево-судинної діяльності; глюкагон по 1-10 мг внутрішньовенно струминно, потім по 2-5 мг на годину у вигляді тривалої інфузії. Якщо в клінічній картині передозування переважає виражене зниження АТ, вводять симпатоміметики (норепінефрін (норадреналін), епінефрін (адреналін), добутамін) у різних дозах, залежно від маси тіла та відповіді на терапію, що проводиться, в умовах безперервного контролю показників кровообігу. При резистентності до лікування брадикардії показано застосування штучного водія ритму.При бронхоспазму вводять бета-адреноміметики у вигляді аерозолю (при неефективності – внутрішньовенно) або амінофілін внутрішньовенно. При судомах внутрішньовенно повільно вводять діазепам або клоназепам. Оскільки при тяжкому передозуванні із симптоматикою шоку можливе подовження Т1/2 карведилолу та виведення препарату з депо, необхідно продовжувати підтримуючу терапію досить тривалий час.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю під час добору дози препарату Карведилол Зентіва може спостерігатися наростання симптомів хронічної серцевої недостатності або затримка рідини. При виникненні таких симптомів необхідно збільшити дозу діуретиків та не підвищувати дозу препарату Карведилол Зентіва до стабілізації показників гемодинаміки. Іноді буває необхідно зменшити дозу препарату Карведилол Зентіва або, в окремих випадках, тимчасово відмінити препарат. Подібні епізоди не заважають подальшому правильному підбору дози препарату. Карведилол Зенітва з обережністю використовують у комбінації із серцевими глікозидами (можливе надмірне уповільнення AV-провідності). При застосуванні препарату Карведилол Зентіва у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю та низьким АТ (систолічний АТ <100 мм рт. ст.), ІХС та дифузними змінами судин та/або нирковою недостатністю відзначалося оборотне погіршення функції нирок. Дозу препарату підбирають залежно від функціонального стану нирок. Пацієнтам з ХОЗЛ (в т.ч. з бронхоспастичним синдромом), які не отримують пероральних або інгаляційних протиастматичних засобів, препарат Карведилол Зенітва слід призначати тільки в тому випадку, якщо можливі переваги його застосування перевищують потенційний ризик. За наявності схильності до бронхоспастичного синдрому при прийомі препарату Карведилол Зентіва внаслідок підвищення опору дихальних шляхів може розвинутись задишка. На початку прийому та зі збільшенням дози препарату Карведилол Зентіва необхідно ретельно спостерігати за станом таких пацієнтів, знижуючи дозу препарату при появі початкових ознак бронхоспазму. З обережністю Карведилол Зентіва призначають пацієнтам із цукровим діабетом, оскільки препарат може маскувати або послаблювати симптоми гіпоглікемії (особливо тахікардію). У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю та цукровим діабетом застосування препарату може супроводжуватись коливаннями глікемії. Необхідно бути обережними при застосуванні препарату Карведилол Зенітва у пацієнтів із захворюваннями периферичних судин (в т.ч. із синдромом Рейно), оскільки бета-адреноблокатори можуть посилювати симптоми артеріальної недостатності. Як і інші бета-адреноблокатори, препарат Карведилол Зентіва може зменшувати симптоми тиреотоксикозу. З обережністю слід призначати препарат пацієнтам, яким проводиться хірургічне втручання під загальною анестезією, через можливість посилення негативних ефектів препарату Карведилол Зентіва та засобів для загальної анестезії. Препарат Карведилол Зентіва може викликати брадикардію, при ЧСС < 55 уд/хв. дозу препарату слід зменшити. Необхідно бути обережними при застосуванні препарату Карведилол Зентіва у пацієнтів з тяжкими реакціями підвищеної чутливості в анамнезі або проходять курс десенсибілізації, оскільки бета-адреноблокатори можуть підвищити чутливість до алергенів та ступінь тяжкості анафілактичних реакцій. Пацієнтам із вказівками в анамнезі на виникнення або загострення псоріазу при застосуванні бета-адреноблокаторів Карведилол Зентіва слід призначати лише після ретельної оцінки співвідношення можливої користі та ризику. У пацієнтів, які одночасно приймають блокатори повільних кальцієвих каналів (наприклад, верапаміл або дилтіазем), а також інші антиаритмічні засоби, необхідно регулярно проводити моніторинг ЕКГ та АТ. Пацієнтам з феохромоцитомою до початку застосування будь-якого бета-адреноблокатора необхідно призначити альфа-адреноблокатор. Хоча препарат Карведилол Зентіва має як бета-, так і альфа адреноблокуючі властивості, досвіду його застосування у таких пацієнтів немає, тому препарат з обережністю слід призначати пацієнтам з підозрою на феохромоцитому. Неселективні бета-адреноблокатори можуть провокувати появу болю у пацієнтів із стенокардією Принцметалу. Досвіду застосування препарату Карведилол Зентів у таких пацієнтів немає. Незважаючи на те, що альфа-адреноблокуючі властивості препарату Карведилол Зентіва можуть запобігти подібній симптоматиці, призначати препарат у таких випадках слід з обережністю. Пацієнтам, які використовують контактні лінзи, слід пам'ятати про можливість зменшення кількості слізної рідини. Лікування препаратом Карведилол Зентіва проводиться тривало. Терапію слід припиняти різко, необхідно поступово зменшувати дозу препарату з тижневими інтервалами. Це особливо важливо у пацієнтів з ІХС. При необхідності проведення хірургічного втручання з використанням загальної анестезії слід попередити лікаря-анестезіолога про попередню терапію препаратом Карведилол Зентіва. У період лікування слід виключити вживання алкоголю. Слід з обережністю застосовувати препарат у пацієнтів з депресією, метаболічним ацидозом та злоякісною міастенією (myasthenia gravis). Карведилол Зентіва містить сахарозу. Пацієнтам з рідкісними спадковими захворюваннями, пов'язаними з непереносимістю галактози, синдромом мальабсорбції глюкози-галактози та недостатністю сахарази-ізомальтази не слід приймати препарат. Карведилол Зентіва містить лактозу. Пацієнтам з рідкісними спадковими захворюваннями, пов'язаними з непереносимістю галактози, недостатністю лактази lapp або порушенням всмоктування глюкози-галактози, не слід приймати препарат. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Спеціальних досліджень впливу препарату на здатність до керування транспортними засобами та роботи з механізмами не проводилося. У зв'язку з можливістю розвитку таких побічних реакцій, як запаморочення та стомлюваність, здатність до керування транспортними засобами та роботи з механізмами може бути порушена. Особливо це слід враховувати на початку лікування після збільшення дози, при зміні препаратів, а також при вживанні алкоголю.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина Карведилол 6.5 мг. Допоміжні речовини: кальцію гідрофосфату дигідрат - 38.55 мг, гіпролоза (гідроксипропілцелюлоза) - 2.5 мг, кроскармелоза натрію (примелоза) - 2 мг, лактози моногідрат (цукор молочний) - 50 мг, магнію стеарат 0. 10 шт. - блістери (3) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки коричнево-жовтого кольору, з вкрапленнями, з ризиком для поділу на одному боці та з гравіюванням цифри "12" - на іншій.Фармакотерапевтична групаБета1-, бета2-адреноблокатор. Альфа1-адреноблокатор. Чинить вазодилатуючу, антиангінальну та антиаритмічну дію. Карведилол являє собою рацемічну суміш R(+) і S(-) стереоізомерів, кожен з яких має однакові альфа-адреноблокуючі властивості. Бета-адреноблокуюча дія карведилолу носить неселективний характер і зумовлена лівообертальним S(-) стереоізомером. Препарат не має власної симпатоміметичної активності, має мембраностабілізуючі властивості. Вазодилатуючий ефект пов'язаний головним чином з блокадою α1-адренорецепторів. Завдяки вазодилатації знижує ОПСС. Ефективність У пацієнтів з артеріальною гіпертензією зниження артеріального тиску не супроводжується збільшенням ОПСС, не знижується периферичний кровотік (на відміну від бета-адреноблокаторів). Карведилол пригнічує РААС за допомогою блокади β-адренорецепторів нирок, спричиняючи зниження активності реніну плазми. ЧСС знижується незначною мірою. У пацієнтів з ІХС має антиангінальну дію. Зменшує перед- та постнавантаження на серце. Не надає вираженого впливу на ліпідний обмін та вміст іонів калію, натрію та магнію у плазмі крові. При застосуванні препарату співвідношення ЛПВЩ/ЛНЩ залишається нормальним. У пацієнтів з порушеннями функції лівого шлуночка та/або серцевою недостатністю сприятливо впливає на гемодинамічні показники та покращує фракцію викиду та розміри лівого шлуночка. Карведилол знижує показник смертності та зменшує частоту госпіталізацій, зменшує симптоматику та покращує функцію лівого шлуночка у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю ішемічного та неішемічного генезу. Ефекти карведилолу є дозозалежними.ФармакокінетикаВсмоктування Карведилол швидко всмоктується із ШКТ. Має високу ліпофільність. C max у плазмі крові досягається приблизно через 1 год. Біодоступність препарату – 25%. Їда не впливає на біодоступність. Розподіл Карведилол має високу ліпофільність. Зв'язується з білками плазми на 98-99%. Vd становить близько 2 л/кг і збільшується у пацієнтів із цирозом печінки. Була продемонстрована ентерогепатична циркуляція вихідної речовини у тварин. Метаболізм Карведилол піддається біотрансформації в печінці шляхом окислення та кон'югації з утворенням низки метаболітів. 60-75% абсорбованого препарату метаболізується при "першому проходженні" через печінку. Показано існування кишково-печінкової циркуляції вихідної речовини. Метаболізм карведилолу внаслідок окиснення є стереоселективним. R-стереоізомер метаболізується в основному за допомогою CYP2D6 та CYP1А2, а S-стереоізомер – в основному за допомогою CYP2D9 та меншою мірою за допомогою CYP2D6. До інших ізоферментів Р450, що беруть участь у метаболізмі карведилолу, відносяться CYP3A4, CYP2E1 та CYP2C19. Cmax R -стереоізомеру в плазмі приблизно в 2 рази перевищує таку для S-стереоізомеру. R-стереоізомер метаболізується головним чином шляхом гідроксилювання. У повільних метаболізаторів CYP2D6 можливе збільшення плазмової концентрації карведилолу, насамперед R-стереоізомеру, що виявляється у збільшенні альфа-адреноблокуючої активності карведилолу. В результаті деметилювання та гідроксилювання фенольного кільця утворюються 3 метаболіту (їх концентрації в 10 разів нижче, ніж концентрація карведилолу) з бета-адреноблокуючою активністю (у 4'-гідроксифенольного метаболіту вона приблизно в 13 разів сильніша, ніж у самого карведилолу). 3 активних метаболіту мають менш виражені вазодилатуючими властивостями, ніж карведилол. 2 гідроксикарбазольні метаболіти карведилолу є надзвичайно потужними антиоксидантами, причому їх активність у цьому відношенні в 30-80 разів перевищує таку у карведилолу. Виведення Т1/2 карведилолу становить близько 6 годин, плазмовий кліренс – близько 500-700 мл/хв. Виведення відбувається головним чином через кишківник, основний шлях виведення – з жовчю. Невелика частина дози виводиться нирками як різних метаболітів. Карведилол проникає крізь плацентарний бар'єр. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів При тривалій терапії карведилолом інтенсивність ниркового кровотоку зберігається, швидкість клубочкової фільтрації не змінюється. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та помірною (КК 20-30 мл/хв) або тяжкою (КК <20 мл/хв) нирковою недостатністю концентрація карведилолу в плазмі крові була приблизно на 40-55% вищою, ніж у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Однак отримані дані відрізняються значною варіабельністю. Враховуючи те, що виведення карведилолу відбувається головним чином через кишечник, значне збільшення його концентрації у плазмі крові пацієнтів із порушенням функції нирок мало ймовірне. Існуючі дані з фармакокінетики у пацієнтів з різним ступенем порушення функції нирок дозволяють вважати, що пацієнтам з помірним та тяжким ступенем ниркової недостатності корекції дози карведилолу не потрібно. У пацієнтів з цирозом печінки системна біодоступність препарату збільшується на 80% через зменшення вираженості метаболізму при "першому проходженні" через печінку. Отже, карведилол протипоказаний пацієнтам із клінічно маніфестним порушенням функції печінки. У дослідженні у 24 пацієнтів, які страждають на серцеву недостатність, кліренс R і S стереоізомерів карведилолу був значно нижчим порівняно з кліренсом, що раніше спостерігався, у здорових добровольців. Дані результати свідчать, що фармакокінетика R та S стереоізомерів карведилолу при серцевій недостатності значно змінюється. Вік не має статистично значущого впливу на фармакокінетику карведилолу у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Згідно з даними клінічних досліджень, переносимість карведилолу у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або ІХС похилого та старечого віку не відрізняється від такої у пацієнтів молодшого віку. У пацієнтів, які страждають на цукровий діабет 2 типу та артеріальною гіпертензією, карведилол не впливає на концентрацію глюкози в крові натще та після їжі, вміст глікозильованого гемоглобіну (HbA1) у крові або дозу гіпоглікемічних засобів. У клінічних дослідженнях було показано, що у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу карведилол не спричиняє зниження толерантності до глюкози. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які мали інсулінорезистентність (синдром X), але без супутнього цукрового діабету, карведилол покращує чутливість до інсуліну. Аналогічні результати були отримані у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та цукровим діабетом 2 типу.Клінічна фармакологіяБета1-,бета2-адреноблокатор. Альфа1-адреноблокатор.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія; ІХС: стабільна стенокардія; хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії).Протипоказання до застосуванняГостра та хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації (IV функціональний клас за класифікацією NYHA), що потребує внутрішньовенного введення інотропних засобів; клінічно суттєві порушення функції печінки; АV-блокада II-III ступеня (за винятком пацієнтів із штучним водієм ритму серця); виражена брадикардія (ЧСС <50 уд/хв); СССУ (включаючи синоатріальну блокаду); виражена артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск <85 мм рт. ст.); кардіогенний шок; бронхоспазм та бронхіальна астма (в анамнезі); вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); вагітність; непереносимість фруктози, лактози, дефіцит лактази, сахарази/ізомальтази, глюкозо-галактозна мальабсорбція (препарат містить лактозу та сахарозу); підвищена чутливість до карведилолу або до інших компонентів препарату. З обережністю слід призначати препарат при ХОЗЛ, стенокардії Принцметалу, тиреотоксикозі, оклюзійних захворюваннях периферичних судин, феохромоцитомі, псоріазі, нирковій недостатності, АV-блокаді I ступеня, великих хірургічних втручаннях та загальній анесті.Вагітність та лактаціяДані, отримані в дослідженнях на тваринах, є недостатніми для визначення впливу на вагітність, розвиток ембріона/плода, пологи або постнатальний розвиток. Потенційний ризик для людини не відомий. Бета-адреноблокатори зменшують плацентарний кровотік, що може призводити до внутрішньоутробної загибелі плода та передчасних пологів. Крім того, у плода та новонародженого можуть виникати небажані реакції (зокрема, гіпоглікемія та брадикардія, ускладнення з боку серця та легень). Достатнього досвіду застосування препарату Карведилол Зентіва у вагітних немає. Препарат протипоказаний для застосування при вагітності, за винятком випадків, коли передбачувана користь для матері перевершує потенційний ризик для плода. Дані про виділення карведилолу з грудним молоком відсутні, тому якщо застосування препарату Карведилол Зентіва необхідно в період лактації, то грудне вигодовування необхідно припинити. Застосування у дітей Протипоказано застосування препарату у дітей та підлітків віком до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяУ цьому розділі представлені побічні реакції, зареєстровані при застосуванні карведилолу, з поділом на групи відповідно до термінології MedDRA та наступними категоріями частоти згідно з класифікацією ВООЗ: дуже часті (більше 1/10), часті (від >1/100 до <1/ 10), нечасті (від >1/1000 до <1/100), рідкісні від >1/10 000 до <1/1000), дуже рідкісні (від <1/10 000, включаючи окремі повідомлення). З боку імунної системи: дуже рідкі – гіперчутливість. З боку системи кровотворення: часті – анемія; рідкісні – тромбоцитопенія; дуже рідкісні – лейкопенія. З боку нервової системи: дуже часті – запаморочення, біль голови; нечасті - переднепритомний стан, непритомність, парестезії. З боку органу зору: часті – порушення зору, зменшення сльозовиділення (сухість очей), подразнення очей. Серцево-судинна система: дуже часті – серцева недостатність у період збільшення дози, виражене зниження АТ; часті – брадикардія, набряки, гіперволемія, затримка рідини, ортостатична гіпотензія, порушення периферичного кровообігу (похолодання кінцівок, захворювання периферичних судин, загострення синдрому хромоти, що перемежується, та синдрому Рейно); нечасті – AV-блокада ІІ-ІІІ ступеня, стенокардія. З боку дихальної системи: часті – задишка, набряк легень, астма у схильних пацієнтів, бронхіт, пневмонія, інфекції верхніх дихальних шляхів; рідкісні – закладеність носа. З боку травної системи: часті – нудота, діарея, блювання, диспепсія, біль у животі; нечасті – запор, сухість у роті. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідкісні – підвищення активності АЛТ, АСТ та ГГТ. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасті – шкірні реакції (наприклад, алергічна екзантема, дерматит, кропив'янка, свербіж шкіри, псоріазоподібні та лишаєподібні ураження шкіри, алопеція); дуже рідкісні – багатоформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз. З боку кістково-м'язової системи: часті – біль у кінцівках. З боку сечовивідної системи: часті – інфекції сечовивідних шляхів, порушення сечовипускання, ниркова недостатність та порушення функції нирок у пацієнтів з дифузним васкулітом та/або порушенням функції нирок; дуже рідко - нетримання сечі у жінок (оборотне після відміни препарату). З боку статевих органів та молочної залози: нечасті – еректильна дисфункція. З боку обміну речовин та харчування: часті – гіперхолестеринемія, гіперглікемія або гіпоглікемія у пацієнтів із цукровим діабетом. Загальні розлади: дуже часті – астенія, підвищена стомлюваність; часті – збільшення маси тіла. Запаморочення, непритомність, біль голови і астенія зазвичай легкого ступеня частіше виникають на початку терапії препаратом Карведилол Зентива. При застосуванні препарату у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю та низьким АТ (систолічний АТ <100 мм рт. ст.), ІХС та дифузними змінами судин та/або нирковою недостатністю відзначалося оборотне порушення функції нирок. Наявність у препарату бета-адреноблокуючих властивостей не виключає можливість маніфестації цукрового діабету, що латентно протікає, декомпенсації вже наявного цукрового діабету або пригнічення контрінсулярної системи.Взаємодія з лікарськими засобамиФармакокінетична взаємодія Оскільки карведилол є субстратом, так і інгібітором глікопротеїну Р, при його одночасному застосуванні з препаратами, що транспортуються глікопротеїном Р, біодоступність останніх може збільшуватися. Крім того, біодоступність карведилолу може змінюватись під дією індукторів або інгібіторів глікопротеїну Р. Інгібітори та індуктори CYP2D6 та CYP2C9 можуть стереоселективно змінювати системний та/або пресистемний метаболізм карведилолу, призводячи до збільшення або зниження концентрацій R та S стереоізомерів карведилолу у плазмі крові. Деякі приклади подібних взаємодій, що спостерігалися у пацієнтів або у здорових добровольців, наведені нижче, однак цей список не є повним. При одночасному застосуванні карведилолу та дигоксину концентрації дигоксину підвищуються приблизно на 15%. На початку терапії карведилолом, під час підбору його дози або відміни препарату, рекомендується регулярний контроль концентрації дигоксину в плазмі. У двох дослідженнях при застосуванні карведилолу у пацієнтів, які перенесли пересадку нирки і серця і отримували перорально циклоспорин, відзначалося підвищення концентрації циклоспорину в плазмі крові. Виявилося, що внаслідок інгібування активності глікопротеїну Р у кишечнику карведилол збільшує всмоктування циклоспорину при його пероральному прийомі. Щоб підтримувати концентрації циклоспорину в терапевтичному діапазоні, знадобилося зменшення дози циклоспорину в середньому на 10-20%. У зв'язку з вираженими індивідуальними коливаннями концентрації циклоспорину рекомендується ретельний моніторинг його концентрації після початку терапії карведилолом та, при необхідності, відповідна корекція добової дози циклоспорину. При внутрішньовенному введенні циклоспорину будь-якої взаємодії з карведилолом не очікується. У дослідженні за участю 12 здорових добровольців рифампіцин знижував плазмові концентрації карведилолу, найімовірніше, шляхом індукції глікопротеїну Р, призводячи до зниження всмоктування карведилолу в кишечнику та зниження його антигіпертензивної дії. У пацієнтів із серцевою недостатністю аміодарон знижував кліренс S стереоізомеру карведилолу, пригнічуючи CYP2C9. Середня концентрація R стереоізомеру карведилолу не змінювалася. Отже, у зв'язку з підвищенням концентрації S стереоізомеру карведилолу можливий ризик збільшення бета-адреноблокуючої дії. У рандомізованому дослідженні з перехресним дизайном у 10 пацієнтів із серцевою недостатністю одночасне застосування флуоксетину (інгібітору CYP2D6) призводило до стереоселективного пригнічення метаболізму карведилолу – до підвищення середнього показника AUC для R(+) на 77%. Однак, різниці у побічних діях, величині АТ або ЧСС між двома групами не відзначалося. Фармакодинамічна взаємодія Препарати з бета-адреноблокуючими властивостями можуть посилювати гіпоглікемічний вплив інсуліну або гіпоглікемічних препаратів для прийому внутрішньо. Симптоми гіпоглікемії, особливо тахікардія, можуть маскуватися чи слабшати. Пацієнтам, які отримують інсулін або гіпоглікемічні засоби для внутрішнього прийому, рекомендується регулярний контроль вмісту глюкози в крові. Пацієнти, які приймають одночасно препарати з бета-адреноблокуючими властивостями та препарати, що знижують вміст катехоламінів (наприклад, резерпін та інгібітори МАО), повинні перебувати під ретельним наглядом у зв'язку з ризиком розвитку артеріальної гіпотензії та/або вираженої брадикардії. Комбінована терапія бета-адреноблокаторами та дигоксином може призводити до додаткового уповільнення AV-провідності. Застосування верапамілу, дилтіазему, аміодарону або інших антиаритмічних засобів одночасно з карведилолом може підвищити ризик порушення AV-провідності. Одночасне застосування клонідину з бета-адреноблокаторами може потенціювати гіпотензивний та брадикардичний ефект. Якщо планується припинити комбіновану терапію препаратом бета-адреноблокатором та клонідином, першим слід відмінити бета-адреноблокатор, а через кілька днів можна відмінити клонідин, поступово зменшуючи його дозу. При одночасному застосуванні карведилолу та дилтіазему відзначалися окремі випадки порушень серцевої провідності (рідко – з порушеннями показників гемодинаміки). Застосування карведилолу разом із блокаторами повільних кальціїв каналів (наприклад, верапаміл або дилтіазем) рекомендується проводити під контролем ЕКГ та АТ. Як і інші препарати з бета-адреноблокуючою активністю, карведилол може посилювати дію інших гіпотензивних засобів, що одночасно приймаються (наприклад, альфа-адреноблокаторів) або препаратів, які викликають артеріальну гіпотензію в якості побічної дії. Слід проводити ретельне спостереження за основними показниками життєдіяльності організму під час проведення загальної анестезії у зв'язку з можливістю синергічної негативної інотропної дії карведилолу та засобів для загальної анестезії. Одночасне застосування НПЗЗ та бета-адреноблокаторів може призводити до артеріальної гіпертензії та зниження контролю АТ. Оскільки некардіоселективні бета-адреноблокатори перешкоджають бронхолітичному ефекту бронходилататорів, які є стимуляторами β-адренорецепторів, необхідно ретельне спостереження за пацієнтами, які отримують ці препарати.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо, незалежно від їди, запиваючи достатньою кількістю рідини. Артеріальна гіпертензія Початкова доза становить 12.5 мг 1 раз на добу в перші 2 дні лікування. Потім – по 25 мг 1 раз на добу. Можливе поступове збільшення дози з інтервалом щонайменше 2 тижнів. При недостатності гіпотензивного ефекту через 2 тижні терапії доза може бути збільшена вдвічі. Максимальна рекомендована добова доза препарату становить 50 мг 1 раз на добу (можна розділити дозу на 2 прийоми). ІХС: стабільна стенокардія Початкова доза становить 12.5 мг 2 рази на добу в перші 2 дні лікування. Потім – по 25 мг 2 рази на добу. При недостатності антиангінального ефекту через 2 тижні терапії доза може бути збільшена вдвічі. Максимальна рекомендована добова доза препарату становить 100 мг на добу, розділена на 2 прийоми. У пацієнтів похилого віку початкова доза, що рекомендується, протягом перших 2 днів лікування становить 12.5 мг 2 рази на добу. Потім лікування продовжують у максимальній добовій дозі, що рекомендується, по 25 мг 2 рази/добу. Безпека та ефективність застосування у дітей та підлітків віком до 18 років не встановлені. Хронічна серцева недостатність Дозу слід підбирати індивідуально, під ретельним медичним контролем. Карведилол можна застосовувати як доповнення до стандартної терапії, однак він також може застосовуватися у пацієнтів з непереносимістю інгібіторів АПФ або у пацієнтів, які не отримують препарати наперстянки, гідралазину або нітрату. Дози дигоксину, діуретиків та інгібіторів АПФ слід підбирати до початку лікування карведилолом. Рекомендована початкова доза становить 3.125 мг (1/2 таб. препарату Карведилол Зенітиву 6.25 мг із ризиком) 2 рази на добу протягом 2 тижнів. При хорошій переносимості дозу збільшують з інтервалом не менше 2 тижнів до 6.25 мг 2 рази на добу, потім до 12.5 мг 2 рази на добу, далі – до 25 мг 2 рази на добу. Дозу слід збільшувати до максимальної, яка добре переноситься пацієнтом. Максимальна доза, що рекомендується, становить 25 мг 2 рази на добу для всіх пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю тяжкого ступеня, а також для пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю легким і середнім ступенем тяжкості з масою тіла <85 кг. У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю легким та середнім ступенем тяжкості з масою тіла >85 кг рекомендована максимальна доза становить 50 мг 2 рази на добу. На початку лікування або при підвищенні дози можливе тимчасове посилення симптомів серцевої недостатності, особливо у пацієнтів з тяжкою хронічною серцевою недостатністю та/або діуретиків, які отримують великі дози. Як правило, скасовувати лікування не потрібно, проте дозу препарату не слід збільшувати. Після початку застосування або підвищення дози карведилолу за станом пацієнта слід спостерігати лікар/кардіолог. Перед кожним збільшенням дози слід провести обстеження для виявлення можливого посилення симптомів серцевої недостатності або надмірної вазодилатації (включаючи визначення показників функції нирок, маси тіла, артеріального тиску, частоти та ритму серцевих скорочень). У разі прогресування симптомів серцевої недостатності або затримки рідини слід збільшити дозу діуретиків; у такій ситуації дозу карведилолу не слід збільшувати доти,доки стан пацієнта не стабілізується. При виникненні брадикардії або у разі подовження часу AV-проведення, насамперед необхідно контролювати дозу дигоксину. У деяких випадках може знадобитися зменшення дози карведилолу або тимчасова відміна лікування. Однак навіть у таких випадках часто можна успішно продовжити титрування дози карведилолу. Під час титрування дози слід проводити регулярний моніторинг ниркової функції, показників кількості тромбоцитів та глікемії (за наявності цукрового діабету 1 або 2 типи). Після проведення титрування дози можна зменшити частоту моніторингу. Пацієнти похилого віку можуть бути більш чутливими до дії карведилолу, тому їх стан слід спостерігати особливо ретельно. Безпека та ефективність застосування у дітей та підлітків віком до 18 років не встановлені. Карведилол не слід застосовувати у пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки. У пацієнтів із печінковою недостатністю середнього ступеня тяжкості може знадобитися корекція дози. У пацієнтів з нирковою недостатністю дозу карведилолу слід підбирати індивідуально, однак, виходячи з фармакокінетичних параметрів, корекція дози, як правило, не потрібна. Припинення лікування Лікування карведилолом не слід припиняти раптово, особливо у пацієнтів, які страждають на ІХС. Лікування слід припиняти поступово протягом 7-10 днів, наприклад, зменшуючи добову дозу препарату вдвічі кожні 3 дні.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску (що супроводжується запамороченням або непритомністю), брадикардія, задишка (внаслідок бронхоспазму), блювота. У тяжких випадках можливі порушення дихання, сплутаність свідомості, генералізовані судоми, серцева недостатність, порушення серцевої провідності, кардіогенний шок, зупинка серця. Лікування: проведення симптоматичної терапії. Необхідно проводити моніторинг та підтримання життєво важливих функцій організму, за необхідності – у відділенні інтенсивної терапії. При вираженій брадикардії доцільно внутрішньовенне застосування м-холіноблокаторів (атропін по 0.5-2 мг) для підтримки серцево-судинної діяльності; глюкагон по 1-10 мг внутрішньовенно струминно, потім по 2-5 мг на годину у вигляді тривалої інфузії. Якщо в клінічній картині передозування переважає виражене зниження АТ, вводять симпатоміметики (норепінефрін (норадреналін), епінефрін (адреналін), добутамін) у різних дозах, залежно від маси тіла та відповіді на терапію, що проводиться, в умовах безперервного контролю показників кровообігу. При резистентності до лікування брадикардії показано застосування штучного водія ритму.При бронхоспазму вводять бета-адреноміметики у вигляді аерозолю (при неефективності – внутрішньовенно) або амінофілін внутрішньовенно. При судомах внутрішньовенно повільно вводять діазепам або клоназепам. Оскільки при тяжкому передозуванні із симптоматикою шоку можливе подовження Т1/2 карведилолу та виведення препарату з депо, необхідно продовжувати підтримуючу терапію досить тривалий час.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю під час добору дози препарату Карведилол Зентіва може спостерігатися наростання симптомів хронічної серцевої недостатності або затримка рідини. При виникненні таких симптомів необхідно збільшити дозу діуретиків та не підвищувати дозу препарату Карведилол Зентіва до стабілізації показників гемодинаміки. Іноді буває необхідно зменшити дозу препарату Карведилол Зентіва або, в окремих випадках, тимчасово відмінити препарат. Подібні епізоди не заважають подальшому правильному підбору дози препарату. Карведилол Зенітва з обережністю використовують у комбінації із серцевими глікозидами (можливе надмірне уповільнення AV-провідності). При застосуванні препарату Карведилол Зентіва у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю та низьким АТ (систолічний АТ <100 мм рт. ст.), ІХС та дифузними змінами судин та/або нирковою недостатністю відзначалося оборотне погіршення функції нирок. Дозу препарату підбирають залежно від функціонального стану нирок. Пацієнтам з ХОЗЛ (в т.ч. з бронхоспастичним синдромом), які не отримують пероральних або інгаляційних протиастматичних засобів, препарат Карведилол Зенітва слід призначати тільки в тому випадку, якщо можливі переваги його застосування перевищують потенційний ризик. За наявності схильності до бронхоспастичного синдрому при прийомі препарату Карведилол Зентіва внаслідок підвищення опору дихальних шляхів може розвинутись задишка. На початку прийому та зі збільшенням дози препарату Карведилол Зентіва необхідно ретельно спостерігати за станом таких пацієнтів, знижуючи дозу препарату при появі початкових ознак бронхоспазму. З обережністю Карведилол Зентіва призначають пацієнтам із цукровим діабетом, оскільки препарат може маскувати або послаблювати симптоми гіпоглікемії (особливо тахікардію). У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю та цукровим діабетом застосування препарату може супроводжуватись коливаннями глікемії. Необхідно бути обережними при застосуванні препарату Карведилол Зенітва у пацієнтів із захворюваннями периферичних судин (в т.ч. із синдромом Рейно), оскільки бета-адреноблокатори можуть посилювати симптоми артеріальної недостатності. Як і інші бета-адреноблокатори, препарат Карведилол Зентіва може зменшувати симптоми тиреотоксикозу. З обережністю слід призначати препарат пацієнтам, яким проводиться хірургічне втручання під загальною анестезією, через можливість посилення негативних ефектів препарату Карведилол Зентіва та засобів для загальної анестезії. Препарат Карведилол Зентіва може викликати брадикардію, при ЧСС < 55 уд/хв. дозу препарату слід зменшити. Необхідно бути обережними при застосуванні препарату Карведилол Зентіва у пацієнтів з тяжкими реакціями підвищеної чутливості в анамнезі або проходять курс десенсибілізації, оскільки бета-адреноблокатори можуть підвищити чутливість до алергенів та ступінь тяжкості анафілактичних реакцій. Пацієнтам із вказівками в анамнезі на виникнення або загострення псоріазу при застосуванні бета-адреноблокаторів Карведилол Зентіва слід призначати лише після ретельної оцінки співвідношення можливої користі та ризику. У пацієнтів, які одночасно приймають блокатори повільних кальцієвих каналів (наприклад, верапаміл або дилтіазем), а також інші антиаритмічні засоби, необхідно регулярно проводити моніторинг ЕКГ та АТ. Пацієнтам з феохромоцитомою до початку застосування будь-якого бета-адреноблокатора необхідно призначити альфа-адреноблокатор. Хоча препарат Карведилол Зентіва має як бета-, так і альфа адреноблокуючі властивості, досвіду його застосування у таких пацієнтів немає, тому препарат з обережністю слід призначати пацієнтам з підозрою на феохромоцитому. Неселективні бета-адреноблокатори можуть провокувати появу болю у пацієнтів із стенокардією Принцметалу. Досвіду застосування препарату Карведилол Зентів у таких пацієнтів немає. Незважаючи на те, що альфа-адреноблокуючі властивості препарату Карведилол Зентіва можуть запобігти подібній симптоматиці, призначати препарат у таких випадках слід з обережністю. Пацієнтам, які використовують контактні лінзи, слід пам'ятати про можливість зменшення кількості слізної рідини. Лікування препаратом Карведилол Зентіва проводиться тривало. Терапію слід припиняти різко, необхідно поступово зменшувати дозу препарату з тижневими інтервалами. Це особливо важливо у пацієнтів з ІХС. При необхідності проведення хірургічного втручання з використанням загальної анестезії слід попередити лікаря-анестезіолога про попередню терапію препаратом Карведилол Зентіва. У період лікування слід виключити вживання алкоголю. Слід з обережністю застосовувати препарат у пацієнтів з депресією, метаболічним ацидозом та злоякісною міастенією (myasthenia gravis). Карведилол Зентіва містить сахарозу. Пацієнтам з рідкісними спадковими захворюваннями, пов'язаними з непереносимістю галактози, синдромом мальабсорбції глюкози-галактози та недостатністю сахарази-ізомальтази не слід приймати препарат. Карведилол Зентіва містить лактозу. Пацієнтам з рідкісними спадковими захворюваннями, пов'язаними з непереносимістю галактози, недостатністю лактази lapp або порушенням всмоктування глюкози-галактози, не слід приймати препарат. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Спеціальних досліджень впливу препарату на здатність до керування транспортними засобами та роботи з механізмами не проводилося. У зв'язку з можливістю розвитку таких побічних реакцій, як запаморочення та стомлюваність, здатність до керування транспортними засобами та роботи з механізмами може бути порушена. Особливо це слід враховувати на початку лікування після збільшення дози, при зміні препаратів, а також при вживанні алкоголю.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
216,00 грн
142,00 грн
Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.
Склад, форма випуску та упаковкаРозчин - 1 мл: Активна речовина: холіну альфосцерат гідрат 400мг; допоміжні речовини: вода очищена – 109 мг; повідон (пласдон С15 або колідон 17PF) - 1 мг; макрогол (поліетиленгліколь 400) - до одержання маси вмісту капсули 640 мг; капсула м'яка желатинова: (желатин - 164,313 мг, гліцерол (гліцерин) - 41,09 мг, метилпарагідроксибензоат - 1,166 мг, пропілпарагідроксибензоат - 0,164 мг, сорбітол - 41,5 мг, титану діоксид - 0,6 77 мг, барвник заліза оксид червоний – 0,154 мг, барвник заліза оксид чорний – 0,169 г, вода очищена (відсутня у готовому препараті) – 250 мг. Капсули 14 штук у блістері та інд/упаковці.Опис лікарської формиКапсули м'які желатинові, овальної форми, від світло-коричневого до коричневого кольору.Фармакотерапевтична групаНоотропне.ФармакокінетикаАбсорбція – 88%. Легко проникає через гематоенцефалічний бар'єр (при пероральному прийомі концентрація в мозку – 45% від такої у плазмі). Виводиться переважно легкими, у вигляді діоксиду вуглецю (85%), а також нирками та через кишечник (15%).ФармакодинамікаЗабезпечує синтез ацетилхоліну та фосфатидилхоліну в нейрональних мембранах, покращує кровотік та посилює метаболічні процеси у ЦНС, активує ретикулярну формацію. Збільшує лінійну швидкість кровотоку, сприяє нормалізації просторово-часових характеристик спонтанної біоелектричної активності мозку, регресові осередкових неврологічних симптомів та відновлення свідомості; надає позитивний вплив на пізнавальні та поведінкові реакції хворих із судинними захворюваннями головного мозку (дисциркуляторною енцефалопатією та залишковими явищами порушення мозкового кровообігу). Чинить профілактичну та коригуючу дію на патогенетичні фактори інволюційного психоорганічного синдрому, знижує холінергічну активність. Стимулює дозозалежне виділення ацетилхоліну у фізіологічних умовах;беручи участь у синтезі фосфатидилхоліну (мембранного фосфоліпіду), покращує синаптичну передачу, пластичність нейрональних мембран. Не впливає на репродуктивний цикл і не має тератогенної, мутагенної дії.Показання до застосуванняЧерепно-мозкову травму з переважно стовбуровим рівнем ураження (гострий період); цереброваскулярної недостатності; психоорганічний синдром на фоні дегенеративних захворювань та інволюційних процесів головного мозку; мультиінфарктної деменції.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість; геморагічний інсульт (гостра стадія); вагітність; період грудного вигодовування; вік до 18 років.Вагітність та лактаціяПротипоказано.Побічна діяЗ боку травної системи: запор, діарея, сухість слизової оболонки ротової порожнини, фарингіт. З боку нервової системи: біль голови, сонливість, безсоння, агресивність, тривога, нервозність, запаморочення. З боку шкірних покровів: висипання, кропив'янка. Інші: біль у місці введення, почастішання сечовипускання.Спосіб застосування та дозиВсередину по 0,4 г 3 рази на добу протягом 3-6 міс. У підгострому періоді ЧМТ по 0,8 г вранці та 0,4 г вдень протягом 6 міс.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ період лікування необхідно дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом та зайнятті іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаРозчин - 1 мл: Активна речовина: холіну альфосцерат гідрат 400мг; допоміжні речовини: вода очищена – 109 мг; повідон (пласдон С15 або колідон 17PF) - 1 мг; макрогол (поліетиленгліколь 400) - до одержання маси вмісту капсули 640 мг; капсула м'яка желатинова: (желатин - 164,313 мг, гліцерол (гліцерин) - 41,09 мг, метилпарагідроксибензоат - 1,166 мг, пропілпарагідроксибензоат - 0,164 мг, сорбітол - 41,5 мг, титану діоксид - 0,6 77 мг, барвник заліза оксид червоний – 0,154 мг, барвник заліза оксид чорний – 0,169 г, вода очищена (відсутня у готовому препараті) – 250 мг. Капсули 28 штук в інд/упаковці.Опис лікарської формиКапсули м'які желатинові, овальної форми, від світло-коричневого до коричневого кольору.Фармакотерапевтична групаНоотропне.ФармакокінетикаАбсорбція – 88%. Легко проникає через гематоенцефалічний бар'єр (при пероральному прийомі концентрація в мозку – 45% від такої у плазмі). Виводиться переважно легкими, у вигляді діоксиду вуглецю (85%), а також нирками та через кишечник (15%).ФармакодинамікаЗабезпечує синтез ацетилхоліну та фосфатидилхоліну в нейрональних мембранах, покращує кровотік та посилює метаболічні процеси у ЦНС, активує ретикулярну формацію. Збільшує лінійну швидкість кровотоку, сприяє нормалізації просторово-часових характеристик спонтанної біоелектричної активності мозку, регресові осередкових неврологічних симптомів та відновлення свідомості; надає позитивний вплив на пізнавальні та поведінкові реакції хворих із судинними захворюваннями головного мозку (дисциркуляторною енцефалопатією та залишковими явищами порушення мозкового кровообігу). Чинить профілактичну та коригуючу дію на патогенетичні фактори інволюційного психоорганічного синдрому, знижує холінергічну активність. Стимулює дозозалежне виділення ацетилхоліну у фізіологічних умовах;беручи участь у синтезі фосфатидилхоліну (мембранного фосфоліпіду), покращує синаптичну передачу, пластичність нейрональних мембран. Не впливає на репродуктивний цикл і не має тератогенної, мутагенної дії.Показання до застосуванняЧерепно-мозкову травму з переважно стовбуровим рівнем ураження (гострий період); цереброваскулярної недостатності; психоорганічний синдром на фоні дегенеративних захворювань та інволюційних процесів головного мозку; мультиінфарктної деменції.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість; геморагічний інсульт (гостра стадія); вагітність; період грудного вигодовування; вік до 18 років.Вагітність та лактаціяПротипоказано.Побічна діяЗ боку травної системи: запор, діарея, сухість слизової оболонки ротової порожнини, фарингіт. З боку нервової системи: біль голови, сонливість, безсоння, агресивність, тривога, нервозність, запаморочення. З боку шкірних покровів: висипання, кропив'янка. Інші: біль у місці введення, почастішання сечовипускання.Спосіб застосування та дозиВсередину по 0,4 г 3 рази на добу протягом 3-6 міс. У підгострому періоді ЧМТ по 0,8 г вранці та 0,4 г вдень протягом 6 міс.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ період лікування необхідно дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом та зайнятті іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему