Вифенд 200мг 1 шт лиофилизат для приготовления раствора для инфузий
-
Дозировка:200 мг
-
Фасовка:N1
Противогрибковое средство.
Вифенд 200мг 1 шт лиофилизат для приготовления раствора для инфузий инструкция на украинскомСклад, форма випуску та упаковка
Ліофілізат - 1 фл.
Активна речовина: вориконазол – 200 мг; Допоміжна речовина: бетадекс сульфобутилат натрію - 3200 мг.3,4 г ліофілізату у флакон прозорого безбарвного скла (тип I), закупорений гумовою пробкою та герметичним алюмінієвим ковпачком із пластиковою кришкою типу "фліп-офф".
1 флакон у картонну пачку разом із інструкцією із застосування.
Опис лікарської форми
Ліофілізований порошок білого кольору.
Відновлений розчин: прозора, безбарвна рідина.
Фармакотерапевтична група
Протигрибковий засіб.
Фармакокінетика
Фармакокінетику вориконазолу вивчали у здорових людей, представників спеціальних груп та хворих. Фармакокінетика вориконазол є нелінійною за рахунок насичення його метаболізму. При збільшенні дози спостерігається непропорційне (більш виражене) підвищення AUC (площа під кривою «концентрація-час»). За розрахунками збільшення пероральної дози з 200 мг 2 рази на добу до 300 мг 2 рази на добу призводить до збільшення AUC τв середньому у 2,5 рази. При внутрішньовенному або пероральному застосуванні ударних доз концентрації в плазмі наближаються до рівноважних протягом перших 24 годин. дню у більшості пацієнтів. Вориконазол швидко та практично повністю всмоктується після прийому внутрішньо; C max досягаються через 1-2 години після прийому. Біодоступність вориконазолу при внутрішньому прийомі становить 96%. При повторному прийомі вориконазолу з жирною їжею C max та AUC τзнижуються на 34 та 24% відповідно. Всмоктування вориконазолу залежить від рН шлункового соку. Розрахунковий обсяг розподілу вориконазолу у рівноважному стані становить 4,6 л/кг, що вказує на широке розподілення препарату в тканині. Зв'язування із білками плазми становить 58%. Вориконазол визначається у спинно-мозковій рідині.
Фармакокінетика вориконазолу характеризується високою міжіндивідуальною варіабельністю. Дослідження in vitro показали, що вориконазол метаболізується під дією печінкових ізоферментів цитохрому Р450 – CYP2C19, CYP2C9 та CYP3A4. Дослідження in vivo також свідчать, що CYP2C19 відіграє важливу роль у метаболізмі вориконазолу. Цей фермент виявляє генетичний поліморфізм. Наприклад, зниженого метаболізму вориконазолу очікується у представників 15–20% азіатської та 3–5% європеоїдної та негроїдної рас. Дослідження у представників європеоїдної раси та японців показали, що у пацієнтів зі зниженим метаболізмом AUC τ вориконазолу в середньому в 4 рази вище, ніж у гомозиготних пацієнтів з активним метаболізмом. У гетерозиготних пацієнтів з активним метаболізмом AUC τвориконазолу в середньому у 2 рази вище, ніж у гомозиготних. Основним метаболітом вориконазолу є N-оксид, частка якого становить 72% серед циркулюючих мічених метаболітів у плазмі. Цей метаболіт має мінімальну протигрибкову активність і не робить внесок у загальний ефект вориконазолу. Вориконазол виводиться шляхом метаболізму в печінці, у незміненому вигляді із сечею виводиться менше 2% дози препарату. Після повторного внутрішньовенного та перорального застосування міченого вориконазолу в сечі виявляють приблизно 80 та 83% радіоактивної дози відповідно. Більша частина (>94%) загальної дози виводиться протягом перших 96 годин після перорального та внутрішньовенного застосування. Термінальний Т 1/2вориконазолу залежить від дози і становить приблизно 6 годин при прийомі препарату внутрішньо у дозі 200 мг. У зв'язку з нелінійністю фармакокінетики термінальний Т 1/2 не дозволяє передбачити кумуляцію або виведення вориконазолу.
Фармакокінетика в спеціальних групах
Підлога. При пероральному повторному застосуванні Cmax і AUC у здорових молодих жінок були на 83 і 113% відповідно вищими, ніж у молодих здорових чоловіків (18–45 років). Значних відмінностей C max та AUC τ у здорових літніх чоловіків та здорових літніх жінок (≥65 років) немає. Необхідності корекції дози в залежності від статі не зазначалося. Концентрації у плазмі у чоловіків та жінок подібні.
Вік. При повторному пероральному застосуванні Cmax і AUC у здорових літніх чоловіків (≥65 років) на 61 і 86% відповідно вище, ніж у здорових молодих чоловіків (18–45 років) . Значних відмінностей C max та AUC τу здорових літніх жінок (≥65 років) та здорових молодих жінок (18–45 років) немає. Безпека вориконазолу у молодих та літніх пацієнтів однакова, у зв'язку з чим корекція дози у похилому віці не потрібна. Середні рівноважні концентрації препарату в плазмі у дітей, які отримують препарат у дозі 4 мг/кг кожні 12 год, можна порівняти з такими у дорослих, які отримують вориконазол у дозі 3 мг/кг кожні 12 год. Середня концентрація становила 1186 нг/мл – у дітей та 1155 нг/мл – у дорослих. У зв'язку з цим підтримуюча доза для дітей віком від 2 до 12 років становить 4 мг/кг кожні 12 год.
Порушення функції нирок. При одноразовому прийомі вориконазолу внутрішньо в дозі 200 мг фармакокінетика вориконазолу у пацієнтів з нормальною функцією нирок та хворих від легкого (Cl креатиніну – 41-60 мл/хв) до тяжкого ступеня (Cl креатиніну – <20 мл/хв) порушення функції нирок суттєво не залежить стану функції нирок. Зв'язок вориконазолу з білками плазми подібний у хворих з різним ступенем ниркової недостатності (див. розділи «Спосіб застосування та дози» та «Особливі вказівки»). У хворих з помірним або вираженим порушенням функції нирок (сироваткові рівні креатиніну - 220 мкмоль/л або 2,5 мг/дл) спостерігається кумуляція допоміжної речовини - SBECD, що входить до складу ліофілізату для приготування розчину для ін'єкцій. Рекомендації щодо дозування та моніторування див. у розділах «Спосіб застосування та дози» та «Особливі вказівки».
Порушення функції печінки. Після одноразового прийому внутрішньо вориконазолу в дозі 200 мг AUC вориконазолу у хворих з легким або помірно важким цирозом печінки (Child-Pugh А та В) на 233% вище, ніж у пацієнтів з нормальною функцією печінки. Порушення функції печінки не впливає на зв'язок вориконазолу із білками плазми. При повторному пероральному застосуванні AUC τ вориконазолу співставна у хворих з помірно вираженим цирозом печінки (Child-Pugh В), які отримували препарат у підтримуючій дозі 100 мг 2 рази на добу, і у пацієнтів з нормальною функцією печінки, які отримували вориконазол у дозі 20 на добу. Відомостей про фармакокінетику у хворих на важкий цироз печінки (Child-Pugh С) немає.
Фармакодинаміка
Вориконазол – протигрибковий препарат широкого спектра дії, що належить до групи антибіотиків тріазольної структури.
Механізм дії вориконазолу пов'язаний з пригніченням деметилювання 14α-стеролу, опосередкованого грибковим цитохромом Р450; ця реакція є ключовим етапом біосинтезу ергостеролу. In vitro вориконазол має широкий спектр протигрибкової активності щодо Candida spp. (включаючи штами С. krusei, стійкі до флуконазолу, та резистентні штами С. glabrata та С. albicans), а також виявляє фунгіцидний ефект щодо всіх вивчених штамів Aspergillus spp. та патогенних грибів, які стали актуальними останнім часом, включаючи Scedosporium або Fusarium, які обмежено чутливі до існуючих протигрибкових засобів. Клінічна ефективність була продемонстрована при інфекціях, спричинених Aspergillus spp., включаючи A. flavus, A. fumigatus, A. terreus, A. niger, A. nidulans; Candida spp., включаючи С. albicans, С. glabrata,С. krusei, С. parapsilosis та С. tropicalis, а також щодо обмеженої кількості штамів С. dubliniensis, С. inconspicua та С. guilliermondii, Scedosporium spp., включаючи S. apiospermum, S. prolificans та Fusarium spp.
Інші грибкові інфекції, при яких застосовувався препарат (часто з частковою або повною відповіддю), включали окремі випадки інфекцій, викликаних Alternaria spp., Blastomyces dermatitidis, Blastoschizomyces capitatus, Cladosporium spp., Coccidioides immitis, Conidiobolus coronatus , Exophiala spinifera, Fonsecaea pedrosoi, Madurella mycetomatis, Paecilomyces lilacinus, Penicillium spp., включаючи Р. marneffei, Phialophora richardsiae, Scopulariopsis brevicaulis та Trichosporon spp., включаючи Т. beigelii.
In vitro продемонстрована активність вориконазолу щодо клінічних штамів Acremonium spp., Alternaria spp., Bipolaris spp., Cladophialophora spp., Histoplasma capsulatum. Зростання більшості штамів пригнічувалося при концентраціях вориконазолу від 0,05 до 2 мкг
In vitro виявлено активність вориконазолу щодо Curvularia spp. та Sporothrix spp., проте її клінічне значення невідоме.
Показання до застосуванняінвазивний аспергільоз; тяжкі інвазивні форми кандидозних інфекцій (включаючи Candida krusei); кандидоз стравоходу; тяжкі грибкові інфекції, спричинені Scedosporium spp. та Fusarium spp.; важкі грибкові інфекції при непереносимості чи рефрактерності до інших лікарських засобів; профілактика проривних грибкових інфекцій у пацієнтів з лихоманкою із груп високого ризику (реципієнти алогенного кісткового мозку, хворі на рецидив лейкозу).
Побічна дія
У таблиці 1 перераховані небажані явища, які спостерігалися при застосуванні препарату та, можливо, були пов'язані з лікуванням. Найбільш поширеними небажаними реакціями є зорові порушення, лихоманка, висипання, блювання, нудота, діарея, головний біль, периферичні набряки та біль у животі. Небажані реакції зазвичай були легко або помірно виражені. Клінічно значущої залежності безпеки препарату від віку, раси чи статі не виявлено.
Загальні
Дуже часті: Лихоманка, периферичні набряки
Часті: Озноби, астенія, біль у грудях, реакції/запалення у місці введення, грипоподібний синдром
Серцево-судинна система
Часті: Зниження артеріального тиску, тромбофлебіт, флебіт
Рідкісні: Передсердні аритмії, брадикардія, тахікардія, шлуночкова аритмія, надшлуночкова тахікардія, подовження інтервалу QT, фібриляція шлуночків
Дуже рідкісні: Повна AV блокада, блокада ніжки пучка Гіса, вузлові аритмії, шлуночкова тахікардія (включаючи тріпотіння шлуночків)
Система травлення
Дуже часті: Нудота, блювання, діарея, біль у животі
Часті: Підвищення показників функції печінки (включаючи ACT, АЛТ, ЛФ, ГГТ, ЛДГ, білірубін), жовтяниця, хейліт, гастроентерит, холестатична жовтяниця
Рідкісні: Холецистит, холелітіаз, запор, дуоденіт, диспепсія, збільшення печінки, гінгівіт, глосит, гепатит, печінкова недостатність, панкреатит, набряк язика, перитоніт
Дуже рідкісні: Псевдомембранозний коліт, печінкова кома
Ендокринна система
Рідкісні: Недостатність кори надниркових залоз
Дуже рідкісні: Гіпертиреоз, гіпотиреоз
Імунна система
Рідкісні: Алергічні реакції, анафілактоїдні реакції
Кров та лімфатична система
Часті: Тромбоцитопенія, анемія (в т.ч. макроцитарна, мікроцитарна, нормоцитарна, мегалобластна, апластична), лейкопенія, панцитопенія
Рідкісні: Лімфаденопатія, агранулоцитоз, еозинофілія, синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання, пригнічення кістковомозкового кровотворення
Дуже рідкісні: Лімфангіт
Метаболізм та харчування
Часті: Гіпокаліємія, гіпоглікемія
Рідкісні: Гіперхолестеринемія
Скелетно-м'язова система
Часті: Біль у спині
Рідкісні: Артріт
Нервова система
Дуже часті: Головний біль
Часті: Запаморочення, галюцинації, сплутаність свідомості, депресія, тривога, тремор, ажитація, парестезії
Рідкісні: Атаксія, набряк головного мозку, гіпертонія, гіпестезія, ністагм, непритомність
Дуже рідкісні: Синдром Гійєна-Барре, окоруховий криз, екстрапірамідний синдром, безсоння, енцефалопатія, сонливість під час інфузії
Дихальна система
Часті: Респіраторний дистрес синдром, набряк легенів, синусит
Шкіра та підшкірні тканини
Дуже часті: Висип
Часті: Свербіж, макулопапульозний висип, шкірні реакції фоточутливості, алопеція, ексфоліативний дерматит, набряк обличчя, пурпура
Рідкісні: Фіксований лікарський висип, екзема, псоріаз, синдром Стівенса-Джонсона, кропив'янка
Дуже рідкісні: Ангіоневротичний набряк, дискоїдний червоний вовчак, багатоформна еритема, токсичний епідермальний некроліз
Органи чуття
Дуже часті: Зорові порушення (включаючи порушення/посилення зорового сприйняття, туман перед очима, зміна колірного зору, фотофобія)
Рідкісні: Блефарит, неврит зорового нерва, набряк соска зорового нерва, склерит, порушення смакового сприйняття, диплопія
Дуже рідкісні: крововилив у сітківку, помутніння рогівки, атрофія зорового нерва, гіпоакузія, дзвін у вухах.
Сечостатева система
Часті: Підвищення креатиніну, гостра ниркова недостатність, гематурія
Рідкісні: підвищення залишкового азоту сечовини, альбумінурія, нефрит.
Дуже рідкісні: Некроз канальців нирок
* Критерії оцінки частоти були такими: дуже часті - ≥10%; часті – від ≥1 до <10%; рідкісні – від ≥0,1 до <1%; дуже рідкісні – від 0,01 до <0,1%)
Взаємодія з лікарськими засобамиВплив інших препаратів на фармакокінетику вориконазолу Вориконазол метаболізується під дією ізоферментів цитохрому Р450 – CYP2C19, CYP2C9 та CYP3A4. Інгібітори або індуктори цих ізоферментів можуть спричинити підвищення або зниження концентрацій вориконазолу в плазмі. Рівні вориконазолу в плазмі значно знижуються при одночасному застосуванні з такими препаратами: Рифампіцин (індуктор CYP450): Рифампіцин (600 мг 1 раз на добу) знижує З max у плазмі та AUC тау вориконазолу на 93 і 96% відповідно. Одночасне застосування вориконазолу та рифампіцину протипоказане (див. розділ "Протипоказання"). Ритонавір (індуктор CYP450, інгібітор та субстрат CYP3A4): Ритонавір (400 мг кожні 12 год) знижував Сmax у рівноважному стані та AUCтау вориконазолу, що приймається внутрішньо, в середньому на 66 та 82% відповідно.Ефект нижчих доз ритонавіру на концентрації вориконазолу поки що не відомий. Встановлено, що повторне застосування вориконазолу внутрішньо не надає вираженого ефекту на max в рівноважному стані і AUCтау ритонавіру, також прийнятого повторно. Одночасне застосування вориконазолу та ритонавіру (400 мг кожні 12 год) протипоказано (див. розділ «Протипоказання»). Карбамазепін і довготривалі барбітурати (потужні індуктори CYP450): карбамазепін і довготривалі барбітурати (наприклад фенобарбітал), ймовірно, значно знижують концентрації вориконазолу в плазмі, хоча їх взаємодія не вивчалася. Одночасне застосування вориконазолу з карбамазепіном і барбітуратами, що довго діють, протипоказано (див. розділ «Протипоказання»).Враховуючи невелику фармакокінетичну взаємодію або відсутність значущої взаємодії, корекція доз наступних препаратів не потрібна: Циметидин (неспецифічний інгібітор CYP450, а також підвищує рН шлункового соку): циметидин (400 мг 2 рази на добу) спричиняє підвищення С3 і 8 відповідно. Корекція дози вориконазолу не рекомендується. Ранітидин (підвищує рН шлункового соку): ранітидин (150 мг 2 рази на добу) не має значного впливу на Сmax та AUCтау вориконазолу. Антибіотики групи макролідів: еритроміцин (інгібітор CYP3A4; 1 г 2 рази на добу) та азитроміцин (500 мг 1 раз на добу) не мають істотного впливу на Сmax та AUC тау вориконазолу.циметидин (400 мг 2 рази на добу) викликає підвищення Сmax та AUCтау вориконазолу на 18 та 23% відповідно. Корекція дози вориконазолу не рекомендується. Ранітидин (підвищує рН шлункового соку): ранітидин (150 мг 2 рази на добу) не має значного впливу на Сmax та AUCтау вориконазолу. Антибіотики групи макролідів: еритроміцин (інгібітор CYP3A4; 1 г 2 рази на добу) та азитроміцин (500 мг 1 раз на добу) не мають істотного впливу на Сmax та AUC тау вориконазолу.циметидин (400 мг 2 рази на добу) викликає підвищення Сmax та AUCтау вориконазолу на 18 та 23% відповідно. Корекція дози вориконазолу не рекомендується. Ранітидин (підвищує рН шлункового соку): ранітидин (150 мг 2 рази на добу) не має значного впливу на Сmax та AUCтау вориконазолу. Антибіотики групи макролідів: еритроміцин (інгібітор CYP3A4; 1 г 2 рази на добу) та азитроміцин (500 мг 1 раз на добу) не мають істотного впливу на Сmax та AUC тау вориконазолу.1 г 2 рази на добу) та азитроміцин (500 мг 1 раз на добу) не мають істотного впливу на Сmax та AUC тау вориконазолу.1 г 2 рази на добу) та азитроміцин (500 мг 1 раз на добу) не мають істотного впливу на Сmax та AUC тау вориконазолу. Дія вориконазолу на інші препарати Вориконазол пригнічує активність ізоферментів цитохрому Р450 - CYP2C19, CYP2C9 та CYP3A4. У зв'язку з цим, вориконазол може підвищити плазмові концентрації речовин, які метаболізуються цими ізоферментами CYP450. Одночасне застосування вориконазолу з наступними препаратами протипоказано: Терфенадин, астемізол, цизаприд, пімозид та хінідин (субстрати CYP3A4): хоча взаємодія з цими препаратами не вивчалася, однак одночасне застосування вориконазолу з терфенадином, астемізоліно, до. підвищення їх концентрації в плазмі може призвести до подовження інтервалу QT і в поодиноких випадках до розвитку мерехтіння/тремтіння шлуночків (див. розділ «Протипоказання»). Сиролімус (субстрат CYP3A4):вориконазол підвищує Сmax та AUC тау сиролімусу (2 мг одноразово) на 556 та 1014% відповідно. Одночасне застосування вориконазолу та сиролімусу протипоказане (див. розділ «Протипоказання»). Алкалоїди ріжків (субстрати CYP3A4): хоча взаємодія з цими препаратами не вивчалася, проте вориконазол може викликати підвищення концентрацій алкалоїдів ріжків (ерготаміну та дигідроерготаміну) у плазмі та розвиток ерготизму. Одночасне застосування алкалоїдів ріжків з вориконазолом протипоказано (див. розділ "Протипоказання"). Взаємодія з вориконазолом може призвести до підвищення концентрації у крові наступних препаратів, наведених нижче. У зв'язку з цим, при їх одночасному застосуванні необхідні постійне спостереження та/або корекція доз. Циклоспорин (субстрат CYP3A4): у пацієнтів,які перенесли трансплантацію нирки і перебувають у стабільному стані, вориконазол підвищує Сmax і AUCтау циклоспорину принаймні на 13 і 70% відповідно. При призначенні вориконазолу хворим, які отримують циклоспорин, рекомендується зменшити дозу циклоспорину вдвічі та контролювати його рівні у плазмі. Підвищення концентрації циклоспорину супроводжується нефротоксичністю. Після відміни вориконазолу необхідно контролювати рівні циклоспорину та за необхідності збільшити його дозу. Такролімус (субстрат CYP3A4): вориконазол підвищує Сmax та AUC тау (площа під кривою концентрація-час до останнього кількісного вимірювання) такролімусу (0,1 мг/кг одноразово) на 117 та 221% відповідно. При призначенні вориконазолу хворим, які отримують такролімус, рекомендується зменшити дозу останнього до 1/3 та контролювати його рівні у плазмі.Підвищення рівнів такролімусу супроводжується нефротоксичністю. Після відміни вориконазолу необхідно контролювати рівні такролімусу та за необхідності збільшити його дозу. Варфарин (субстрат CYP2C9): одночасне застосування вориконазолу (300 мг 2 рази на добу) з варфарином (30 мг одноразово) супроводжувалося збільшенням максимального ПВ до 93%. При одночасному призначенні варфарину та вориконазолу рекомендується контролювати ПВ. Інші пероральні антикоагулянти, наприклад, фенпрокумон, аценокумарол (субстрати CYP2C9, CYP3A4): вориконазол може спричинити підвищення концентрацій кумаринів у плазмі та ПВ. Якщо хворим, які отримують препарати кумарину, призначають вориконазол, необхідно контролювати ПВ з короткими інтервалами та відповідним чином підбирати дози антикоагулянтів. Похідні сульфонілсечовини (субстрати CYP2C9):вориконазол може підвищити концентрації похідних сульфонілсечовини (наприклад толбутаміду, гліпізиду та глибуриду) у плазмі та спричинити гіпоглікемію. При одночасному застосуванні необхідно ретельно контролювати рівні глюкози в крові. Статини (субстрати CYP3A4): in vitro вориконазол пригнічує метаболізм ловастатину (у мікросомах печінки людини). У зв'язку з цим вориконазол може спричинити підвищення плазмових концентрацій статинів, що метаболізуються під дією CYP3A4. При одночасному застосуванні рекомендується оцінити доцільність корекції дози статину. Підвищення рівня статинів іноді супроводжувалося розвитком рабдоміолізу. Бензодіазепіни (субстрати CYP3A4): in vitro вориконазол пригнічує метаболізм мідазоламу (у мікросомах печінки людини). У зв'язку з цим вориконазол може спричинити підвищення плазмових рівнів бензодіазепінів,які метаболізуються під дією CYP3A4 (мідазолам, тріазолам, алпразолам), та розвиток пролонгованого седативного ефекту. При одночасному застосуванні цих препаратів рекомендується обговорити доцільність корекції дози бензодіазепіну. Алкалоїди барвінку (субстрати CYP3A4): вориконазол може підвищити вміст алкалоїдів барвінку в плазмі (наприклад вінкрістину та вінбластину) та спричинити нейротоксичність. Рекомендується обговорити доцільність корекції дози алкалоїдів барвінку. При одночасному застосуванні вориконазолу з наступними препаратами значущої фармакокінетичної взаємодії не виявлено, тому корекція їх дози не потрібна: Преднізолон (субстрат CYP3A4): вориконазол підвищує Сmax та AUC та преднізолону (60 мг одноразово) на 11 і 34% відповідно. Корекція дози не рекомендується. Дігоксин (транспорт,опосередкований P-глікопротеїном): вориконазол не має істотного впливу на Сmax та AUCтау дигоксину (0,25 мг 1 раз на добу). Мікофенолова кислота (субстрат УДФ-глюкуронілтрансферази): вориконазол не впливає на Сmax та AUC тау мікофенолової кислоти (1 г одноразово). Двостороння взаємодія Ефавіренз (ненуклеозидний інгібітор зворотної транскриптази, індуктор CYP450, інгібітор та субстрат CYP3A4): у рівноважному стані ефавіренз (400 мг 1 раз на добу всередину) знижує рівноважну С max і A6а. Вориконазол у рівноважному стані (400 мг кожні 12 год у перший день, потім 200 мг кожні 12 год протягом 8 днів) підвищує рівноважну Сmax і AUCтау ефавірензу в середньому на 38 і 44% відповідно. Одночасне застосування вориконазолу та ефавірензу протипоказане (див. розділ «Протипоказання»). Фенітоїн (субстрат CYP2C9 та потужний індуктор CYP450): одночасного застосування вориконазолу та фенітоїну слід уникати за винятком тих випадків, коли очікувана користь перевищує можливий ризик.Фенітоїн (300 мг 1 раз на добу) знижує Сmax та AUCтау вориконазолу на 49 та 69% відповідно. Вориконазол (400 мг 2 рази на добу) підвищує Сmax та AUC тау фенітоїну (300 мг 1 раз на добу) на 67 та 81% відповідно. При одночасному застосуванні фенітоїну з вориконазолом рекомендується ретельно моніторувати рівні фенітоїну у плазмі. Фенітоїн можна застосовувати спільно з вориконазолом, якщо підтримуюча доза останнього збільшена до 5 мг/кг кожні 12 год внутрішньовенно або з 200 до 400 мг кожні 12 годин всередину (зі 100 до 200 мг кожні 12 годин всередину у пацієнтів кг) (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Рифабутин (індуктор CYP450): рифабутин (300 мг 1 раз на добу) знижує Сmax та AUCтау вориконазолу (200 мг 2 рази на добу) на 69 та 78% відповідно.При одночасному призначенні рифабутину Сmax та AUCтау вориконазолу у дозі 350 мг 2 рази на добу складають 96 та 68% від показників при застосуванні тільки вориконазолу у дозі 200 мг 2 рази на добу. При застосуванні вориконазолу в дозі 400 мг 2 рази на добу Сmax та AUCтау, відповідно, на 104 та 87% вище, ніж при монотерапії вориконазолом у дозі 200 мг 2 рази на добу. Вориконазол у дозі 400 мг 2 рази на добу підвищує Сmax та AUCтау рифабутину на 195 та 331% відповідно. Якщо очікувана користь від лікування перевищує ризик, можна застосовувати рифабутин одночасно з вориконазолом. У цьому випадку підтримуючу дозу вориконазолу слід підвищити до 5 мг/кг кожні 12 год внутрішньовенно або з 200 до 350 мг кожні 12 год внутрішньо (зі 100 до 200 мг кожні 12 годин внутрішньо у хворих з масою тіла менше 40 кг) · розділ «Спосіб застосування та дози»).При одночасному лікуванні рифабутином та вориконазолом рекомендується регулярно проводити розгорнутий аналіз крові та контролювати небажані ефекти рифабутину (наприклад, увеїт). Омепразол (інгібітор CYP2C19; субстрат CYP2C19 та CYP3A4): омепразол (40 мг 1 раз на добу) підвищує Сmax та AUCтау вориконазолу на 15 та 41% відповідно. Корекція дози вориконазолу не рекомендується. Вориконазол підвищує Сmax та AUCтау омепразолу на 116 та 280%, відповідно. При призначенні вориконазолу хворим, які отримують омепразол, дозу останнього рекомендується зменшити вдвічі. Вориконазол може також пригнічувати метаболізм інших блокаторів протонного насоса, які є субстратами CYP2C19. Індинавір (інгібітор та субстрат CYP3A4): індинавір (800 мг 3 рази на добу) не має істотного впливу на Сmax та AUCтау вориконазолу.Вориконазол істотно не впливає на Cmax, Cmin та AUC тау індинавіру (800 мг 3 рази на добу). Інші інгібітори протеази ВІЛ (субстрати та інгібітори CYP3A4): дослідження in vitro свідчать про те, що вориконазол може інгібувати метаболізм інгібіторів протеази ВІЛ (наприклад, саквінавіру, ампренавіру та нелфінавіру). Дослідження in vitro також показали, що інгібітори ВІЛ протеази можуть пригнічувати метаболізм вориконазолу. У разі одночасного застосування вориконазолу з інгібіторами протеази ВІЛ хворих слід спостерігати з метою виявлення можливих токсичних ефектів. Інші ненуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази (субстрати CYP3A4, інгібітори або індуктори CYP450): Дослідження in vitro показують, що делавірдин може пригнічувати метаболізм вориконазолу. Невірапін може індукувати метаболізм вориконазолу,хоча подібний ефект не вивчався. Вориконазол може пригнічувати метаболізм ненуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази. При одночасному застосуванні вориконазолу з ненуклеозидними інгібіторами зворотної транскриптази хворих слід спостерігати з метою виявлення можливих токсичних ефектів. Фармацевтична несумісність Ліофілізат для приготування розчину для інфузій: інфузію вориконазолу не слід проводити через один катетер або канюлю з іншими лікарськими речовинами, включаючи препарати для парентерального харчування (наприклад, Амінофузин 10% Плюс). Однак вориконазол може вводитись одночасно з повним парентеральним харчуванням через окремий вхід багатоканального катетера. 4,2% розчин натрію бікарбонату для внутрішньовенних інфузій не сумісний з вориконазолом, тому його не рекомендується використовувати як розчинник. Сумісність із розчином в інших концентраціях не відома. Цей препарат не слід змішувати з іншими лікарськими засобами, за винятком перелічених у розділі «Інструкція з приготування розчину для інфузій». Одночасно із введенням вориконазолу не слід проводити інфузію препаратів крові.
Спосіб застосування та дози
Препарат Віфенд не рекомендується вводити у вигляді болюсних ін'єкцій (струменево). Швидкість інфузії має перевищувати 3 мг/кг/ч протягом 1-3 год.
Перед початком терапії необхідно відкоригувати такі електролітні порушення, як гіпокаліємія, гіпомагніємія та гіпокальціємія.
Дорослі пацієнти
Призначення препарату Віфенд® слід починати з внутрішньовенного введення в рекомендованій дозі, що насичує, щоб вже в перший день добитися адекватної концентрації в плазмі крові. Внутрішньовенне введення слід продовжувати щонайменше 7 днів, після чого можливий перехід на пероральний прийом препарату за умови, що пацієнт здатний приймати лікарські засоби для прийому внутрішньо. Враховуючи високу біодоступність препарату при внутрішньом'язовому прийомі, що досягає 96%, при наявності клінічних показань можна переходити з внутрішньовенного на пероральне застосування препарату без корекції дози.
У таблиці наведено докладну інформацію щодо дозування препарату Віфенд®:
| внутрішньовенно | Всередину | ||
| Пацієнти з масою тіла 40 кг і більше | Пацієнти з масою тіла менше 40 кг | ||
| Доза, що насичує, - всі показання (перші 24 год) | 6 мг/кг кожні 12 год | Не рекомендується | Не рекомендується |
| Підтримуюча доза (після перших 24 год) | |||
| Профілактика інвазивних грибкових інфекцій у пацієнтів (дорослих та дітей старше 12 років) групи високого ризику, таких як реципієнти трансплантації гемопоетичних стовбурових клітин / профілактика "проривних" грибкових інфекцій у лихоманливих хворих | 3-4 мг/кг кожні 12 год | 200 мг кожні 12 год | 100 мг кожні 12 год |
| Інвазивний аспергільоз/інфекції, спричинені Scedosporium spp. та Fusarium spp. / інші важкі інвазивні грибкові інфекції | 4 мг/кг кожні 12 год | 200 мг кожні 12 год | 100 мг кожні 12 год |
| Кандидемія у пацієнтів без проявів нейтропенії | 3-4 мг/кг кожні 12 год | 200 мг - кожні 12 год | 100 мг кожні 12 год |
| Кандидоз стравоходу | Не встановлено | 200 мг кожні 12 год | 100 мг - кожні 12 |
Підбір дози для внутрішньовенного введення
При недостатній ефективності лікування підтримуюча доза препарату Віфенд® для внутрішньовенного введення може бути збільшена до 4 мг/кг кожні 12 годин.
Тривалість лікування має бути якомога коротшою залежно від клінічного ефекту та результатів мікологічного дослідження. Тривалість лікування має перевищувати 180 днів.
Профілактика у дорослих та дітей
Профілактичне застосування препарату слід розпочинати у день трансплантації та можна продовжувати до 100 днів. Продовжити профілактику до 180 днів після трансплантації можна лише у разі продовження імуносупресивної терапії або розвитку реакції "трансплантат проти господаря" (ТПХ). Безпека та ефективність вориконазолу при застосуванні понад 180 днів у клінічних дослідженнях належним чином не вивчалися. Режим дозування з метою профілактики такий самий, як і з метою лікування у відповідних вікових групах.
Порушення функції нирок
У хворих із середнім або тяжким ступенем ниркової недостатністю (кліренс креатиніну
Вориконазол виводиться під час гемодіалізу з кліренсом 121 мл/хв. 4-годинний сеанс гемодіалізу не призводить до видалення значної частини дози вориконазолу та не потребує її корекції. Бетадекс сульфобутилат натрію виводиться в ході гемодіалізу з кліренсом 55 мл/хв.
Порушення функції печінки
При гострому пошкодженні печінки, що виявляється підвищенням активності "печінкових" трансаміназ: аланінамінотрансферази (АЛТ) та аспартатамінотрансферази (ACT), корекція дози не потрібна, але рекомендується продовжувати контроль показників функції печінки. Хворим з легкими або середньотяжкими порушеннями функції печінки (класи А та В за класифікацією Чайлд-П'ю) слід призначати стандартну дозу препарату Віфенд®, а підтримуючу дозу знижувати в 2 рази. Хворим із тяжким ступенем порушення функції печінки (клас С за класифікацією Чайлд-П'ю) препарат Віфенд® слід призначати лише у випадках, коли очікувана користь перевищує можливий ризик, та під постійним контролем з метою виявлення ознак токсичної дії препарату.
Літні пацієнти
Корекції дози у людей похилого віку не потрібно.
Застосування у дітей
Безпека та ефективність вориконазолу у дітей віком до 2 років не встановлені.
Режим дозування вориконазолу у дітей (віком від 2 до 12 років) та підлітків віком від 12 до 14 років та масою тіла менше 50 кг:
Доза, що насичує (перші 24 год): Внутрішньовенно - 9 мг/кг кожні 12 год. Внутрішньо - Не рекомендується. Підтримуюча доза (після перших 24 год): внутрішньовенно-8 мг/кг 2 рази на добу; Внутрішньо – 9 мг/кг двічі на добу (максимальна доза 350 мг двічі на добу).Терапію рекомендується розпочинати з внутрішньовенного введення препарату, а можливість перорального прийому препарату Віфенд® слід розглядати лише після клінічного поліпшення та можливості пацієнта приймати пероральні лікарські засоби.
Слід брати до уваги, що вплив препарату при внутрішньовенному введенні у дозі 8 мг/кг приблизно вдвічі вищий, ніж при застосуванні внутрішньо у дозі 9 мг/кг. Застосування вориконазолу у дітей віком від 2 до 12 років із порушеннями функції печінки або нирок не вивчалося.
У підлітків (віком від 12 до 14 років з масою тіла 50 кг або більше; від 15 до 18 років незалежно від маси тіла) вориконазол дозується так само, як для дорослих.
Корекція дози
При неадекватній клінічній відповіді пацієнта доза може бути збільшена з кроком 1 мг/кг (або 50 мг у випадку, якщо спочатку застосовували максимальну пероральну дозу 350 мг). Якщо дитина не переносить лікування, можна знизити дозу вориконазолу з кроком 1 мг/мл (або 50 мг у випадку, якщо спочатку застосовували максимальну пероральну дозу 350 мг).
Інструкція з приготування розчину для інфузій
Препарат Віфенд випускається у флаконах для одноразового застосування. Вміст флакона відновлюють, розчиняючи в 19 мл води для ін'єкції, і одержують 20 мл прозорого концентрату, що містить вориконазол концентрації 10 мг/мл. Якщо розчинник не надходить у флакон під дією вакууму, флакон використовувати не можна. Перед застосуванням необхідний об'єм концентрату додають до рекомендованого сумісного розчину для інфузії (див. нижче) і отримують розчин, що містить вориконазол у концентраціях від 0,5 мг/мл до 5 мг/мл.
Необхідні об'єми концентрату препарату Віфенд® 10 мг/мл:
| Маса тіла (кг) | Об'єм концентрату препарату Віфенд® (10 мг/мл), необхідні для приготування: | |||||
| Доза 3 мг/кг (число флаконів) | Доза 4 мг/кг (число флаконів) | Доза 6 мг/кг (число флаконів) | Доза 8 мг/кг (число флаконів) | Доза 9 мг/кг (число флаконів) | ||
| 10 | - | 4,0 мл (1) | - | 8,0 мл (1) | 9,0 мл (1) | |
| 15 | - | 6,0 мл (1) | - | 12,0 мл (1) | 13,5 мл (1) | |
| 20 | - | 8,0 мл (1) | - | 16,0 мл (1) | 18,0 мл (1) | |
| 25 | - | 10 мл (1) | - | 20 мл (1) | 22,5 мл (2) | |
| 30 | 9,0 мл (1) | 12,0 мл (1) | 18,0 мл (1) | 24,0 мл (2) | 27,0 мл (2) | |
| 35 | 10,5 мл (1) | 14,0 мл (1) | 21,0 мл (2) | 28,0 мл (2) | 31,5 мл (2) | |
| 40 | 12,0 мл (1) | 16,0 мл (1) | 24,0 мл (2) | 32,0 мл (2) | 36,0 мл (2) | |
| 45 | 13,5 мл (1) | 18,0 мл (1) | 27,0 мл (2) | 36,0 мл (2) | 40,5 мл (3) | |
| 50 | 15,0 мл (1) | 20 мл (1) | 30,0 мл (2) | 40,0 мл (2) | 45,0 мл (3) | |
| 55 | 16,5 мл (1) | 22,0 мл (2) | 33,0 мл (2) | 44,0 мл (3) | 49,5 мл (3) | |
| 60 | 18,0 мл (1) | 24,0 мл (2) | 36,0 мл (2) | 48,0 мл (3) | 54,0 мл (3) | |
| 65 | 19,5 мл (1) | 26,0 мл (2) | 39,0 мл (2) | 52,0 мл (3) | 58,5 мл (3) | |
| 70 | 21,0 мл (2) | 28,0 мл (2) | 42,0 мл (3) | - | - | |
| 75 | 22,5 мл (2) | 30,0 мл (2) | 45,0 мл (3) | - | - | |
| 80 | 24,0 мл (2) | 32,0 мл (2) | 48,0 мл (3) | - | - | |
| 85 | 25,5 мл (2) | 34,0 мл (2) | 51,0 мл (3) | - | - | |
| 90 | 27,0 мл (2) | 36,0 мл (2) | 54,0 мл (3) | - | - | |
| 95 | 28,5 мл (2) | 38,0 мл (2) | 57,0 мл (3) | - | - | |
| 100 | 30,0 мл (2) | 40,0 мл (2) | 60,0 мл (3) | - | - | |
Препарат Віфенд® ліофілізат для приготування розчину для інфузій є стерильний ліофілізат без консерванту, призначений для одноразового застосування. З мікробіологічного погляду препарат слід вводити негайно. Відновлений розчин (концентрат) можна зберігати не більше 24 годин при температурі від 2 до 8 °С у тому випадку, якщо він був виготовлений у контрольованих асептичних умовах.
Концентрат можна далі розводити наступними розчинами:
0,9% розчин хлориду натрію для внутрішньовенного введення; розчин Рінгера лактату для внутрішньовенного введення; 5% розчин декстрози та розчин Рінгера лактату для внутрішньовенного введення; 5% розчин декстрози та 0,45% розчин натрію хлориду для внутрішньовенного введення; 5% розчин декстрози для внутрішньовенного введення; 5% розчин декстрози та 0,15% розчин калію хлориду для внутрішньовенного введення; 0,45% розчин хлориду натрію для внутрішньовенного введення; 5% розчин декстрози та 0,9% розчин натрію хлориду для внутрішньовенного введення.Сумісність вориконазолу з іншими розчинами, крім зазначених вище, невідома.
Передозування
Антидот вориконазолу не відомий. У разі передозування показано симптоматичну терапію. Вориконазол видаляється при гемодіалізі з кліренсом 121 мл/хв. SBECD (сульфобутиловий ефір бета-циклодекстрину) діалізується з кліренсом 55 мл/хв. У разі передозування гемодіаліз може сприяти виведенню вориконазолу та SBECD із організму.
Умови відпустки з аптек
За рецептом
Відео на цю темуИнформация, касающаяся данного товара
Производит Вифенд 200мг 1 шт лиофилизат для приготовления раствора для инфузий компания Пфайзер. Тут Вы всегда можете купить Вифенд 200мг 1 шт лиофилизат для приготовления раствора для инфузий онлайн в Украине и оформить доставку на дом (работаем со всеми городами). Если Вы ищете Вифенд 200мг 1 шт лиофилизат для приготовления раствора для инфузий в Украине, то Вам однозначно к нам! Мы продаем нашу продукцию в таких городах как Киев, Винница, Кропивницкий (Кировоград), Полтава, Харьков, Днепр, Луганск, Ровно, Херсон, Донецк, Луцк, Хмельницкий, Житомир, Львов, Сумы, Черкассы, Запорожье, Николаев, Тернополь, Чернигов, Ивано-Франковск, Одесса, Ужгород, Черновцы и в любом другом городе. В этой группе есть вот такой товар, похожий на текущий. Необходима быстрая доставка Вифенд 200мг 1 шт лиофилизат для приготовления раствора для инфузий? Мы отправляем продукцию в день заказа или на следующий рабочий день. Не болейте!
Если Вас заинтересовал этот товар, обратите внимание на его аналоги: Ворикоз 200мг 7 шт. таблетки покрытые пленочной оболочкой, Кандид 1% 30г порошок, Дифлюкан 50мг/5мл 35мл 1 шт. порошок для приготовления суспензии, Ламизил 250мг 14 шт. таблетки, Микосептин 30г мазь.