Эквамер 10мг+20мг+20мг 30 шт капсулы

Антигипертензивный и гиполипидемический препарат.

Пігулки - 1 таб.

По 5 капсул у блістері з ПА/Ал/ПВХ та алюмінієвої фольги. По 6 блістерів разом із інструкцією із застосування поміщають у картонну пачку.

По 7 капсул у блістері з ПА/Ал/ПВХ та алюмінієвої фольги. По 4 блістери разом з інструкцією із застосування поміщають у картонну пачку.

По 10 капсул у блістері з ПА/Ал/ПВХ та алюмінієвої фольги. По 3 блістери разом з інструкцією із застосування поміщають у картонну пачку.

Тверді желатинові капсули темно-фіолетового кольору, розмір № 0. Вміст капсул - 2 круглі, двоопуклі таблетки білого кольору (містять лізиноприл і амлодипін) і 2 круглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, жовтого кольору.

Антигіпертензивний та гіполіпідемічний препарат.

Амлодипін

Всмоктування

Після прийому внутрішньо амлодипін повільно і майже повністю абсорбується із ШКТ. Стах у плазмі крові досягається через 6-12 год після прийому. Середня абсолютна біодоступність становить 64-80%. Одночасний прийом їжі не впливає на абсорбцію амлодипіну.

Розподіл

Середній Vd становить 21 л/кг маси тіла, що вказує на те, що більша частина амлодипіну знаходиться у тканинах, а менша – у крові. Більшість амлодипіну, що у крові (97.5%), пов'язують із білками плазми крові. Css у плазмі досягаються через 7-8 днів постійного прийому амлодипіну. Амлодипін проникає через гематоенцефалічний бар'єр і плацентарний бар'єр.

Метаболізм

Амлодипін піддається повільному, але активному метаболізму в печінці за відсутності значущого ефекту "першого проходження" через печінку. Метаболіти не мають суттєвої фармакологічної активності.

Виведення

Після одноразового прийому амлодипіну Т1/2 варіює від 35 до 50 годин, при повторному застосуванні становить приблизно 45 годин. з жовчю. Загальний кліренс амлодипіну становить 0,116 мл/с/кг (7 мл/хв/кг, 0,42 л/год/кг). Амлодипін не видаляється при гемодіалізі.

Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів

Подовження Т1/2 у пацієнтів з печінковою недостатністю передбачає, що при тривалому застосуванні кумуляція амлодипіну в організмі буде вищою (збільшується до 60 год).

Ниркова недостатність не має істотного впливу на фармакокінетику амлодипіну.

У пацієнтів похилого віку виведення амлодипіну сповільнене (Т1/2 – 65 год) порівняно з молодими пацієнтами, проте ця різниця не має клінічного значення.

Лізіноприл

Всмоктування

Після прийому внутрішньо близько 25% лізиноприлу всмоктується із ШКТ. Одночасний прийом їжі не впливає на абсорбцію лізиноприлу. Абсорбція становить у середньому 30%, біодоступність – 29%.

Розподіл

Після прийому внутрішньо Сmах лізиноприлу в плазмі досягається через 6-8 год. Слабо зв'язується з білками плазми крові. Лізиноприл слабо проникає через гематоенцефалічний бар'єр і плацентарний бар'єр.

Метаболізм

Лізіноприл не біотрансформується в організмі.

Виведення

Лізиноприл виводиться нирками у незміненому вигляді. Т1/2 становить 12 год.

Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів

У пацієнтів з ХСН абсорбція та кліренс лізиноприлу знижені, біодоступність становить 16%.

У пацієнтів з нирковою недостатністю (КК менше 30 мл/хв) концентрація лізиноприлу в кілька разів перевищує концентрації у плазмі крові у здорових добровольців, причому відзначається збільшення часу досягнення Сmах у плазмі крові та збільшення Т1/2.

У пацієнтів похилого віку концентрація лізиноприлу в плазмі крові та AUC у 2 рази більша, ніж у пацієнтів молодого віку. У пацієнтів похилого віку концентрація лізиноприлу в плазмі крові підвищена, в середньому, на 60%.

У пацієнтів із цирозом печінки біодоступність лізиноприлу знижена на 30%, а кліренс – на 50% порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки.

Розувастатин

Всмоктування

Смах розувастатину в плазмі крові досягається приблизно через 5 годин після прийому внутрішньо. Абсолютна біодоступність становить приблизно 20%.

Розподіл

Vd розувастатину становить приблизно 134 л. Приблизно 90% розувастатину зв'язується з білками плазми, переважно з альбуміном.

Системна експозиція розувастатину збільшується пропорційно дозі. Фармакокінетичні параметри не змінюються під час щоденного застосування.

Метаболізм

Метаболізм розувастатину відбувається переважно у печінці, яка є основним місцем синтезу холестерину та метаболізму Хс-ЛПНЩ. Зазнає обмеженого метаболізму (близько 10%). Розувастатин є непрофільним субстратом для метаболізму ізоферментами системи цитохрому Р450. Основним ізоферментом, який бере участь у метаболізмі розувастатину, є ізофермент CYP2C9. Ізоферменти CYP2C19, CYP3A4 та CYP2D6 залучені до метаболізму меншою мірою.

Основними виявленими метаболітами розувастатину є N-десметил та лактонові метаболіти. N-десметил приблизно на 50% менш активний за розувастатин, лактонові метаболіти фармакологічно не активні. Більше 90% фармакологічної активності з інгібування циркулюючої ГМГ-КоА-редуктази забезпечується розувастатином, решта – його метаболітами.

Виведення

Близько 90% дози виводиться у незміненому вигляді через кишечник (включаючи абсорбований та неабсорбований розувастатин). Частина, що залишилася, виводиться нирками. Плазмовий Т1/2 становить приблизно 19 год. Т1/2 не змінюється зі збільшенням дози препарату. Середній геометричний плазмовий кліренс становить приблизно 50 л/год (коефіцієнт варіації 21.7%). Як і у випадку інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, у процес "печінкового" захоплення розувастатину залучено мембранний переносник холестерину, який виконує важливу роль у печінковій елімінації розувастатину.

Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів

Підлога та вік не мають клінічно значущого впливу на фармакокінетику розувастатину.

Фармакокінетичні дослідження показали приблизно дворазове збільшення медіани AUC та Cmax розувастатину у пацієнтів монголоїдної раси (японців, китайців, філіппінців, в'єтнамців та корейців) порівняно з пацієнтами європеоїдної раси; у пацієнтів індійської національності дослідження показали збільшення медіани AUC та Cmax у 1.3 рази. Фармакокінетичний аналіз не виявив клінічно значимих відмінностей у фармакокінетиці серед представників європеоїдної та негроїдної рас.

У пацієнтів з легкою та помірною нирковою недостатністю величина плазмової концентрації розувастатину або N-десметилу істотно не змінюється. У пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня (КК менше 30 мл/хв) концентрація розувастатину у плазмі крові у 3 рази вища, а концентрація N-десметилу у 9 разів вища, ніж у здорових добровольців. Концентрація розувастатину в плазмі крові у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, була приблизно на 50% вищою, ніж у здорових добровольців.

Не виявлено збільшення Т1/2 розувастатину у пацієнтів з балом 7 та нижче за шкалою Чайлд-П'ю. У двох пацієнтів з балами 8 та 9 за шкалою Чайлд-П'ю відмічено збільшення Т1/2 принаймні у 2 рази. Досвід застосування розувастатину у пацієнтів із балом вище 9 за шкалою Чайлд-П'ю відсутній.

Генетичний поліморфізм

Інгібітори ГМГ-КоА-редуктази, у т.ч. розувастатин, що зв'язуються з 10 транспортними білками OATP1B1 (поліпептид транспорту органічних аніонів, що бере участь у захопленні статинів гепатоцитами) та BCRP (ефлюксний транспортер).

У носіїв генотипів SLCO1B1 (ОАТР1В1) c.521CC та ABCG2 (BCRP) c.421AA відзначалося збільшення експозиції (AUC) розувастатину в 1.6 та 2.4 рази відповідно у порівнянні з носіями генотипів SLC01B1 c.521TT та ABCG2 c42.

Комбінований антигіпертензивний та гіполіпідемічний препарат. До складу препарату Еквамер® входять три діючі речовини - амлодипін, лізиноприл та розувастатин. Механізм дії препарату Еквамер заснований на фармакологічних властивостях діючих речовин.

Амлодипін

Похідне дигідропіридину - блокатор повільних кальцієвих каналів (БМКК), має гіпотензивну та антиангінальну дію. Блокує повільні кальцієві канали, знижує трансмембранний перехід іонів кальцію в клітину (переважно гладком'язові клітини судин, ніж у кардіоміоцити).

Антиангінальна дія обумовлена ​​розширенням коронарних та периферичних артерій та артеріол:

У пацієнтів зі стабільною стенокардією разова добова доза збільшує толерантність до фізичного навантаження, уповільнює розвиток нападів стенокардії та ішемічної депресії сегмента ST, знижує частоту нападів стенокардії та споживання нітрогліцерину та інших нітратів.

Чинить тривалий дозозалежний антигіпертензивний ефект. Антигіпертензивна дія обумовлена ​​прямим вазодилатуючим впливом на гладкі м'язи судин. При артеріальній гіпертензії разова доза забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску протягом 24 годин (у положенні пацієнта лежачи і стоячи).

Ортостатична гіпотензія при застосуванні амлодипіну трапляється досить рідко. Амлодипін не викликає зниження толерантності до фізичного навантаження, фракції викиду лівого шлуночка. Зменшує рівень гіпертрофії міокарда лівого шлуночка. Не впливає на скоротливість і провідність міокарда, не викликає рефлекторного збільшення ЧСС, гальмує агрегацію тромбоцитів, збільшує ШКФ, має слабку натрійуретичну дію. При діабетичній нефропатії не збільшує вираженість мікроальбумінурії. Не надає будь-якого несприятливого впливу на обмін речовин та концентрацію ліпідів плазми крові, може застосовуватися при терапії пацієнтів із бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. Значне зниження артеріального тиску спостерігається через 6-10 год, тривалість ефекту - 24 год.

У пацієнтів із захворюваннями серцево-судинної системи (включаючи коронарний атеросклероз з ураженням однієї судини і до стенозу 3 і більше артерій, атеросклероз сонних артерій), які перенесли інфаркт міокарда, черезшкірну транслюмінальну коронарну ангіопластику (ЧТКА). комплексу інтима-медіа сонних артерій, що знижує летальність від інфаркту міокарда, інсульту, ЧТКА, аортокоронарного шунтування; призводить до зниження кількості госпіталізацій з приводу нестабільної стенокардії та прогресування хронічної серцевої недостатності (ХСН); знижує частоту втручань, спрямованих відновлення коронарного кровотоку.

Не підвищує ризик смерті або розвитку ускладнень та летальних випадків у пацієнтів з ХСН (III-IV функціональний клас за класифікацією NYHA) на фоні терапії дигоксином, діуретиками та інгібіторами АПФ. У пацієнтів із ХСН (III-IV функціональний клас за класифікацією NYHA) неішемічної етіології при застосуванні амлодипіну існує ймовірність виникнення набряку легень.

Лізіноприл

Інгібітор АПФ, що зменшує утворення ангіотензину II з ангіотензину I. Зниження концентрації ангіотензину II веде до прямого зменшення виділення альдостерону. Зменшує деградацію брадикініну та збільшує синтез простагландинів. Знижує ОПСС, АТ, переднавантаження, тиск у легеневих капілярах, викликає збільшення хвилинного об'єму крові та підвищення толерантності міокарда до фізичних навантажень у пацієнтів із ХСН. Розширює артерії більшою мірою, ніж вени. Деякі ефекти пояснюються впливом на тканинну ренін-ангіотензинову систему. При тривалому застосуванні зменшується гіпертрофія міокарда та стінок артерій резистивного типу.

Покращує кровопостачання ішемізованого міокарда.

Інгібітори АПФ подовжують тривалість життя у пацієнтів із ХСН, уповільнюють прогресування дисфункції лівого шлуночка у пацієнтів, які перенесли інфаркт міокарда без клінічних проявів серцевої недостатності.

Початок дії – через 1 год після прийому внутрішньо. Максимальний гіпотензивний ефект визначається через 6-7 годин і зберігається протягом 24 годин. При артеріальній гіпертензії ефект відзначається в перші дні після початку лікування, стабільна дія розвивається через 1-2 місяці. При різкій відміні лізиноприлу не відмічено вираженого підвищення артеріального тиску. Крім зниження артеріального тиску лізиноприл зменшує альбумінурію. У пацієнтів із гіперглікемією сприяє нормалізації функції пошкодженого гломерулярного ендотелію. Лізиноприл не впливає на концентрацію глюкози в крові у пацієнтів із цукровим діабетом і не призводить до почастішання випадків гіпоглікемії.

Розувастатин

Селективний, конкурентний інгібітор ГМГ-КоА-редуктази, ферменту, що перетворює 3-гідрокси-3-метилглутарил коензим А на мевалонат, попередник холестерину. Основною мішенню дії розувастатину є печінка, де здійснюється синтез холестерину (Хс) та катаболізм ЛПНГ.

Розувастатин збільшує число рецепторів ЛПНЩ на поверхні гепатоцитів, підвищуючи захоплення та катаболізм ЛПНЩ, що, у свою чергу, призводить до інгібування синтезу ЛПДНЩ, зменшуючи тим самим загальну кількість ЛПНЩ та ЛПДНЩ.

Розувастатин знижує підвищену концентрацію холестерину ЛПНЩ (Хс-ЛПНГ), загального холестерину (Хс) і тригліцеридів (ТГ) і підвищує концентрацію холестерину ліпопротеїнів високої щільності (Хс-ЛПВЩ), а також знижує концентрацію аполіпопротеїну В, АпоВ, -ЛПОНП, ТГ-ЛПОНП і збільшує концентрацію аполіпопротеїну А-I (АпоА-I), знижує співвідношення Хс-ЛПНГ/Хс-ЛПВЩ, загальний Хс/Хс-ЛПВЩ, Хс-неЛПВП/Хс-ЛПВЩ і співвідношення АПОВ/АпоА .

Терапевтичний ефект з'являється протягом першого тижня після початку терапії розувастатином та через 2 тижні лікування досягає 90% від максимально можливого. Максимальний терапевтичний ефект зазвичай досягається до 4 тижня та підтримується при регулярному застосуванні.

Клінічна ефективність

Розувастатин ефективний у дорослих пацієнтів з гіперхолестеринемією з або без гіпертригліцеридемії, незалежно від расової приналежності, статі чи віку, у т.ч. у пацієнтів з цукровим діабетом та сімейною гіперхолестеринемією.

У 80% пацієнтів з гіперхолестеринемією тип IIа та IIb за класифікацією Фредріксона (середня вихідна концентрація Хc-ЛПНЩ близько 4.8 ммоль/л) на фоні застосування розувастатину в дозі 10 мг концентрація Хc-ЛПНЩ досягає значень менше 3 ммоль/л. У пацієнтів з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією, які приймали розувастатин у дозі 20 мг та 40 мг, середнє зниження концентрації ХС-ЛПНЩ становило 22%.

У пацієнтів з гіпертригліцеридемією з початковою концентрацією ТГ від 273 мг/дл до 817 мг/дл, які отримували розувастатин у дозах від 5 мг до 40 мг 1 раз на добу протягом 6 тижнів, значно знижувалась концентрація ТГ у плазмі крові.

Адитивний ефект відзначається у комбінації з фенофібратом щодо концентрації тригліцеридів та з нікотиновою кислотою щодо концентрації Хс-ЛПЗЗ.

Еквамер® показаний як замісна терапія у дорослих пацієнтів, стан яких адекватно контролюється застосуванням амлодипіну, лізиноприлу та розувастатину в тих же дозах, що й у препараті Еквамер®, при лікуванні артеріальної гіпертензії та супутньої дисліпідемії:

первинна гіперхолестеринемія (тип IIa за класифікацією Фредріксона, за винятком сімейної гетерозиготної гіперхолестеринемії) або змішана гіперхолестеринемія (тип IIb за класифікацією Фредріксона), коли дієта та інші немедикаментозні методи (наприклад, фізичні вправи, зниження маси тіла) сімейна гомозиготна гіперхолестеринемія, коли дієта або інша ліпідзнижувальна терапія (наприклад, ЛПНЩ-аферез) недостатньо ефективна; гіпертригліцеридемія (тип IV за класифікацією Фредріксона).

Амлодипін

З боку системи кровотворення: дуже рідко – тромбоцитопенічна пурпура, лейкопенія, тромбоцитопенія.

Алергічні реакції: нечасто - свербіж шкіри, висип (в т.ч. еритематозний і макуло-папульозний висип, кропив'янка); дуже рідко – ангіоневротичний набряк, багатоформна еритема.

З боку обміну речовин та харчування: дуже рідко – гіперглікемія.

Психічні порушення: нечасто – лабільність настрою, незвичайні сновидіння, підвищена збудливість, депресія, тривога; дуже рідко – апатія, ажитація, амнезія.

З боку нервової системи: часто – головний біль, запаморочення, підвищена стомлюваність, сонливість; нечасто - астенія, нездужання, гіпестезія, парестезія, периферична невропатія, тремор, м'язова ригідність, безсоння, спотворення смаку; рідко – судоми; дуже рідко – мігрень, підвищене потовиділення, атаксія, паросмія.

З боку органу зору: нечасто – диплопія, порушення акомодації, ксерофтальмія, кон'юнктивіт, біль у очах, порушення зору.

З боку органу слуху: нечасто – шум у вухах.

З боку серцево-судинної системи: часто – посилене серцебиття, периферичні набряки (човників та стоп), “припливи”; нечасто – виражене зниження АТ; дуже рідко - розвиток або посилення хронічної серцевої недостатності, порушення ритму серця (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та мерехтіння передсердь), інфаркт міокарда, біль у грудній клітці, непритомність, васкуліт, ортостатична гіпотензія.

З боку дихальної системи: нечасто – задишка, риніт, носова кровотеча; дуже рідко – кашель.

З боку травної системи: часто – нудота, біль у животі; нечасто – блювання, запор, діарея, метеоризм, диспепсія, анорексія, сухість слизової оболонки порожнини рота, спрага; рідко – гіперплазія ясен, підвищення апетиту; дуже рідко – панкреатит, гастрит, жовтяниця (зазвичай холестатична), гіпербілірубінемія, підвищення активності печінкових трансаміназ, гепатит.

З боку сечовивідної системи: нечасто – прискорене сечовипускання, хворобливе сечовипускання, ніктурія; дуже рідко – дизурія, поліурія.

З боку статевих органів та молочної залози: нечасто – еректильна дисфункція, гінекомастія.

З боку шкіри та підшкірних тканин: рідко – дерматит; дуже рідко – алопеція, ксеродермія, “холодний” піт, порушення пігментації шкіри.

З боку кістково-м'язової системи: нечасто – артралгія, судоми м'язів, міалгія, біль у спині, артроз; рідко – міастенія.

Інші: нечасто – біль неуточненої локалізації, збільшення/зниження маси тіла.

Лізіноприл

З боку системи кровотворення: рідко – зниження гемоглобіну та гематокриту; дуже рідко – пригнічення функції кісткового мозку, лімфаденопатія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, гемолітична анемія, анемія; частота невідома – еритропенія.

Алергічні реакції: нечасто – шкірний висип, свербіж; рідко - кропив'янка, ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, надгортанника та/або гортані; дуже рідко – ангіоневротичний набряк кишечника, аутоімунні захворювання, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, ексудативна багатоформна еритема.

З боку ендокринної системи: частота невідома – синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону.

З боку обміну речовин та харчування: дуже рідко – гіпоглікемія.

Психічні порушення: часто – порушення сну; нечасто – лабільність настрою; рідко – сплутаність свідомості; частота невідома – розгубленість, депресія.

З боку нервової системи: часто – запаморочення, біль голови; нечасто – парестезія, сонливість; рідко – астенічний синдром; частота невідома - синкопе, судомні посмикування м'язів обличчя та кінцівок.

З боку серцево-судинної системи: часто – надмірне зниження АТ; нечасто – біль у грудях, інфаркт міокарда (внаслідок вираженого зниження АТ у груп пацієнтів підвищеного ризику), порушення мозкового кровообігу (внаслідок вираженого зниження АТ у груп пацієнтів підвищеного ризику), синдром Рейно; рідко – тахікардія, брадикардія, посилення перебігу хронічної серцевої недостатності, порушення AV-провідності, прискорене серцебиття, ортостатична гіпотензія; частота невідома – васкуліт.

З боку дихальної системи: часто – сухий кашель, синусит, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія; нечасто – риніт; дуже рідко – бронхоспазм; частота невідома – задишка.

З боку травної системи: часто – печінкова недостатність; нечасто - диспепсія, збочення смаку, біль у животі; рідко – сухість слизової оболонки порожнини рота; дуже рідко – панкреатит, гепатоцелюлярна та холестатична жовтяниця, гепатит; частота невідома – анорексія.

З боку сечовидільної системи: часто – порушення функції нирок; рідко – гостра ниркова недостатність, уремія; дуже рідко – олігурія, анурія; частота невідома – протеїнурія.

З боку статевих органів та молочної залози: нечасто – зниження потенції; рідко – гінекомастія.

З боку шкіри та підшкірних тканин: рідко – алопеція, псоріаз, фотосенсибілізація; дуже рідко – підвищене потовиділення, пухирчатка, псевдолімфома шкіри.

З боку кістково-м'язової системи: частота невідома – міалгія, артралгія/артрит.

З боку лабораторних та інструментальних досліджень: нечасто – гіперкаліємія, гіпонатріємія, підвищення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові; рідко – підвищення активності печінкових ферментів, гіпербілірубінемія; дуже рідко – підвищення ШОЕ, підвищення титру антинуклеарних антитіл; частота невідома – еозинофілія, лейкоцитоз.

Інші: частота невідома - лихоманка (є повідомлення про розвиток вовчаковоподібного синдрому, який може включати лихоманку, міалгію, артралгію/артрит, підвищення титру антинуклеарних антитіл, збільшення ШОЕ, еозинофілію, лейкоцитоз, можливий також розвиток висипів, реакцій ).

При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та препаратів золота для внутрішньовенного введення (натрію ауротіомалат) описаний симптомокомплекс, що включає гіперемію шкіри обличчя, нудоту, блювання та зниження артеріального тиску.

Розувастатин

Побічні ефекти, що спостерігаються при застосуванні розувастатину, зазвичай виражені незначно та проходять самостійно. Як і при застосуванні інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, частота виникнення побічних ефектів має в основному дозозалежний характер.

З боку системи кровотворення: частота невідома – тромбоцитопенія.

Алергічні реакції: нечасто - свербіж шкіри, висип, кропив'янка; рідко – реакції підвищеної чутливості, включаючи ангіоневротичний набряк; частота невідома – синдром Стівенса-Джонсона.

З боку ендокринної системи: часто – цукровий діабет 2 типу (частота залежатиме від наявності або відсутності факторів ризику (концентрація глюкози натще ≥5.6 ммоль/л, ІМТ >30 кг/м2, підвищена концентрація тригліцеридів, артеріальна гіпертензія в анамнезі)); частота невідома – порушення функції щитовидної залози.

Психічні порушення: частота невідома – депресія.

З боку нервової системи: часто – головний біль, запаморочення; дуже рідко – поліневропатія, втрата або зниження пам'яті; частота невідома - периферична невропатія, порушення сну (включаючи безсоння та кошмарні сновидіння).

З боку дихальної системи: частота невідома – кашель, задишка.

З боку травної системи: часто – запор, нудота, біль у животі; рідко – панкреатит, підвищення активності печінкових трансаміназ; дуже рідко – жовтяниця, гепатит; частота невідома – діарея.

З боку сечовидільної системи: дуже рідко – гематурія; частота невідома – протеїнурія.

З боку статевих органів та молочної залози: частота невідома – гінекомастія.

З боку кістково-м'язової системи: часто – міалгія; рідко – міопатія (включаючи міозит), рабдоміоліз із розвитком гострої ниркової недостатності або без неї; дуже рідко – артралгія; частота невідома - імуноопосередкована некротизуюча міопатія, захворювання сухожилля, часом ускладнені розривом, тимчасове підвищення активності КФК. У разі підвищення активності КФК (більш ніж у 5 разів у порівнянні з ВГН) терапію слід припинити.

З боку лабораторних та інструментальних досліджень: частота невідома – підвищення концентрації білірубіну, глюкози в крові, підвищення концентрації глікозильованого гемоглобіну, активності ГГТ, ЛФ.

Інші: часто – астенія; частота невідома – периферичні набряки.

При застосуванні деяких інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази повідомлялося про такі побічні ефекти:

Досвід застосування розувастатину у пацієнтів із балом вище 9 за шкалою Чайлд-П'ю відсутній.

З обережністю слід призначати препарат при аортальному стенозі; мітральному стенозі; гіпертрофічної обструктивної кардіоміопатії; артеріальної гіпотензії; цереброваскулярних захворюваннях (у т.ч. недостатність мозкового кровообігу); ІХС; коронарної недостатності; ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІV функціонального класу за класифікацією NYHA; гострий інфаркт міокарда (і протягом 1 міс після нього); нестабільної стенокардії; СССУ (виражена тахікардія чи брадикардія); важких аутоімунних системних захворюваннях сполучної тканини (в т.ч. системний червоний вовчак, склеродермія); пригніченні кістковомозкового кровотворення; цукровий діабет; гіперкаліємії; двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки; стан після трансплантації нирки;ниркової недостатності легкого та середнього ступеня тяжкості (КК 30-80 мл/хв); азотемії; первинному альдостеронізмі; дотримання дієти з обмеженням кухонної солі; стани, що супроводжуються зниженням ОЦК (в т.ч. блювання, діарея); печінкової недостатності легкого ступеня тяжкості (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) та середнього ступеня тяжкості (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); гіпотиреоз; вказівку в особистому або сімейному анамнезі на спадкові м'язові захворювання та м'язову токсичність в анамнезі при застосуванні інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази або фібратів; при одночасному застосуванні фібратів; захворюваннях печінки в анамнезі; сепсисі; великі хірургічні втручання; травми; тяжких метаболічних, ендокринних або водно-електролітних порушеннях або неконтрольованих судомних нападах; станах,за яких відзначено підвищення плазмової концентрації розувастатину; зловживання алкоголем; у пацієнтів монголоїдної раси; пацієнтів похилого віку.

Вагітність

Застосування препарату Еквамер протипоказане при вагітності.

Адекватних строго контрольованих клінічних досліджень щодо вивчення дії препарату Еквамер® при вагітності не проводилося.

Застосування інгібіторів АПФ у II та III триместрах вагітності може спричинити смерть плода та новонародженого. Можливий розвиток маловоддя при вагітності, а також гіпоплазії кісток черепа, деформації кісток черепа та особи, гіпоплазії легень та порушення розвитку нирок у новонародженого.

Оскільки холестерин та інші продукти біосинтезу холестерину важливі для розвитку плода, потенційний ризик пригнічення ГМГ-КоА-редуктази перевищує користь від застосування розувастатину при вагітності.

Жінки репродуктивного віку мають застосовувати адекватні методи контрацепції. У разі настання вагітності під час терапії прийом препарату слід негайно припинити та, у разі потреби, призначити альтернативне лікування.

Не слід розпочинати терапію препаратом Еквамер® при вагітності. При плануванні вагітності необхідно перейти на альтернативну терапію із доведеним профілем безпеки застосування при вагітності.

Період лактації

Застосування препарату Еквамер протипоказане в період грудного вигодовування. Невідомо, чи виділяються діючі речовини із грудним молоком. Відомо, що вони проникають у молоко щурів. При необхідності застосування препарату в період лактації грудне вигодовування слід припинити.

Фертильність

Адекватних строго контрольованих клінічних досліджень з вивчення дії препарату Еквамер на фертильність не проводилося.

Протипоказано застосування препарату в дитячому та підлітковому віці до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).

Небажані побічні реакції представлені за системно-органними класами відповідно до класифікації MedDRA та частоти виникнення: дуже часто - 1/10 призначень (≥10%); часто – 1/100 призначень (≥1%, але менше 10%); нечасто – 1/1000 призначень (≥0.1%, але менше 1%); рідко – 1/10 000 призначень (≥0.01%, але менше 0.1%); дуже рідко – менше 1/10 000 призначень (менше 0.01%); частота невідома – недостатньо даних для оцінки частоти розвитку.

У межах кожної групи побічні реакції розподілені як зменшення їх значимості.

При роздільному лікуванні амлодипіном, лізиноприлом та розувастатином повідомлялося про наступні небажані побічні реакції.

Амлодипін

Амлодипін може безпечно застосовуватися для терапії артеріальної гіпертензії разом з тіазидними діуретиками, альфа-адреноблокаторами, бета-адреноблокаторами або інгібіторами АПФ. У пацієнтів із стабільною стенокардією амлодипін можна комбінувати з іншими антиангінальними засобами, наприклад, з нітратами пролонгованої або короткої дії, бета-адреноблокаторами.

На відміну з інших БМКК, був виявлено клінічно значимого взаємодії амлодипіну (III покоління БМКК) з НПЗП, зокрема. та з індометацином.

Можливе посилення антиангінальної та антигіпертензивної дії БМКК при спільному застосуванні з тіазидними та "петлевими" діуретиками, інгібіторами АПФ, бета-адреноблокаторами та нітратами, а також посилення їх антигіпертензивної дії при спільному застосуванні з альфа-адреноблокаторами, нейро

Хоча при вивченні амлодипіну негативної інотропної дії зазвичай не спостерігали, проте деякі БМКК можуть посилювати вираженість негативної інотропної дії антиаритмічних засобів, що викликають подовження інтервалу QТ (наприклад, аміодарон та хінідин).

Амлодипін можна застосовувати одночасно з антибіотиками та гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо.

Одноразове застосування силденафілу в дозі 100 мг у пацієнтів з есенціальною гіпертензією не впливає на параметри фармакокінетики амлодипіну.

Повторне застосування амлодипіну у дозі 10 мг та аторвастатину у дозі 80 мг не супроводжується значними змінами показників фармакокінетики аторвастатину.

Одночасне багаторазове застосування амлодипіну у дозі 10 мг та симвастатину у дозі 80 мг призводить до підвищення експозиції симвастатину на 77%. У разі слід обмежити дозу симвастатину до 20 мг.

При одночасному багаторазовому застосуванні амлодипіну в дозі 10 мг та розувастатину у дозі 20 мг спостерігалося підвищення приблизно на 28% AUC та на 31% Cmax розувастатину. Точний механізм взаємодії невідомий. Очікується, що цей ефект не матиме клінічного значення при щоденному застосуванні препарату Еквамер®, оскільки він показаний лише тим пацієнтам, які вже отримують лізиноприл, амлодипін та розувастатин у тих самих дозах, що й у цій комбінації.

Амлодипін при одноразовому та повторному застосуванні у дозі 10 мг не впливає на фармакокінетику етанолу.

Противірусні засоби (ритонавір) збільшують плазмові концентрації БМКК, у т.ч. та амлодипіну.

Нейролептики та ізофлуран посилюють гіпотензивну дію похідних дигідропіридину.

Препарати кальцію можуть зменшити ефект БМКК.

При сумісному застосуванні БМКК з препаратами літію (для амлодипіну дані відсутні) можливе посилення прояву їхньої нейротоксичності (нудота, блювання, діарея, атаксія, тремор, шум у вухах).

Дослідження одночасного застосування амлодипіну та циклоспорину у здорових добровольців та всіх груп пацієнтів, за винятком пацієнтів після трансплантації нирки, не проводились. Різні дослідження взаємодії амлодипіну з циклоспорином у пацієнтів після трансплантації нирки показують, що застосування цієї комбінації може не призводити до будь-якого ефекту або підвищувати мінімальну концентрацію циклоспорину різною мірою до 40%. Слід брати до уваги ці дані та контролювати концентрацію циклоспорину у цієї групи пацієнтів при одночасному застосуванні циклоспорину та амлодипіну.

Не впливає на концентрацію у сироватці крові дигоксину та його нирковий кліренс.

Не має істотного впливу на дію варфарину (протромбіновий час).

Циметидин не впливає на фармакокінетику амлодипіну.

У дослідженнях in vitro амлодипін не впливає на зв'язування з білками плазми дигоксину, фенітоїну, варфарину та індометацину.

Одночасний одноразовий прийом 240 мг грейпфрутового соку та амлодипіну в дозі 10 мг не супроводжується суттєвою зміною фармакокінетики амлодипіну. Тим не менш, не рекомендується застосовувати грейпфрутовий сік та амлодипін одночасно, т.к. при генетичному поліморфізмі ізоферменту СYР3А4 можливе підвищення біодоступності амлодипіну та, внаслідок цього, посилення гіпотензивного ефекту.

Одноразовий прийом алюміній- або магнійсодержащих антацидів не істотно впливає на фармакокінетику амлодипіну.

Інгібітори ізоферменту CYP3A4: при одночасному застосуванні дилтіазему у дозі 180 мг та амлодипіну у дозі 5 мг у літніх пацієнтів (від 69 до 87 років) з артеріальною гіпертензією відзначається підвищення системної експозиції амлодипіну на 57%. Одночасне застосування амлодипіну та еритроміцину у здорових добровольців (від 18 до 43 років) не призводить до значних змін експозиції амлодипіну (збільшення AUC на 22%). Незважаючи на те, що клінічне значення цих ефектів до кінця не ясно, вони можуть бути яскравіше виражені у літніх пацієнтів.

Потужні інгібітори ізоферменту СYР3А4 (наприклад, кетоконазол, ітраконазол) можуть призводити до збільшення концентрації амлодипіну в плазмі більшою мірою, ніж дилтіазем. Слід з обережністю застосовувати амлодипін та інгібітори ізоферменту СYР3А4.

Даних щодо впливу індукторів ізоферменту CYP3А4 на фармакокінетику амлодипіну немає. Слід ретельно контролювати АТ при одночасному застосуванні амлодипіну та індукторів ізоферменту CYP3А4.

Лізіноприл

При одночасному застосуванні з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, еплеренон (похідне спіронолактону), тріамтерен, амілорид), препаратами калію, замінниками солі, що містять калій, підвищується ризик розвитку гіперкаліємії, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок.

При одночасному застосуванні з діуретиками можливе надмірне зниження артеріального тиску.

Одночасне застосування лізиноприлу з бета-адреноблокаторами, блокаторами повільних кальцієвих каналів, діуретиками, трициклічними антидепресантами/нейролептиками посилює вираженість антигіпертензивної дії.

При одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними засобами (індометацин та ін.), включаючи ацетилсаліцилову кислоту ≥3 г/добу, естрогенами, а також адреноміметиками – зниження антигіпертензивної дії лізиноприлу.

При одночасному застосуванні з препаратами літію – уповільнення виведення літію з організму.

Одночасне застосування з антацидами та колестираміном уповільнює всмоктування із ШКТ.

Етанол посилює дію лізиноприлу.

Подвійна блокада РААС за допомогою одночасного застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II (АРА II), інгібіторів АПФ або аліскірену пов'язана з підвищеною частотою розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та порушень функції нирок (в т.ч. та ниркової недостатності) порівняно із застосуванням одного препарату, що діє на РААС.

При одночасному застосуванні з інсуліном та гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо підвищується ризик розвитку гіпоглікемії.

При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та препаратів золота для внутрішньовенного введення (натрію ауротіомалат) описаний симптомокомплекс, що включає гіперемію шкіри обличчя, нудоту, блювання та зниження артеріального тиску.

Не протипоказано одночасне застосування лізиноприлу з ацетилсаліциловою кислотою як антиагрегантний засіб, тромболітиками, бета-адреноблокаторами та/або нітратами.

Одночасне застосування із селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну може призводити до вираженої гіпонатріємії.

Одночасне застосування з алопуринолом, прокаїнамідом, цитостатиками може підвищувати ризик лейкопенії.

Розувастатин

Вплив інших препаратів на розувастатин

Розувастатин зв'язується з деякими транспортними білками, зокрема з OATP1B1 та BCRP. Супутнє застосування препаратів, які є інгібіторами транспортних білків, може супроводжуватися збільшенням концентрації розувастатину в плазмі та підвищеним ризиком розвитку міопатії.

При одночасному застосуванні розувастатину та циклоспорину AUC розувастатину була в середньому в 7 разів вищою за значення, яке відзначалося у здорових добровольців. Не впливає на концентрацію плазми циклоспорину. Розувастатин протипоказаний пацієнтам, які приймають циклоспорин.

Незважаючи на те, що точний механізм взаємодії невідомий, спільне застосування інгібіторів протеази ВІЛ може призводити до значного збільшення експозиції розувастатину. Фармакокінетичне дослідження з одночасного застосування розувастатину в дозі 20 мг та комбінованого препарату, що містить два інгібітори протеази ВІЛ (400 мг лопінавіру/100 мг ритонавіру), у здорових добровольців призводило до приблизно дворазового та п'ятикратного збільшення AUC(0-2 Тому одночасне застосування розувастатину та інгібіторів протеази ВІЛ при лікуванні пацієнтів із вірусом імунодефіциту людини не рекомендується.

Спільне застосування розувастатину та гемфіброзилу призводить до збільшення в 2 рази Cmax розувастатину в плазмі крові, а також збільшення AUC розувастатину. Грунтуючись на даних щодо специфічної взаємодії, не очікується фармакокінетично значущої взаємодії з фенофібратом, можлива фармакодинамічна взаємодія.

Гемфіброзил, фенофібрат, інші фібрати та нікотинова кислота в ліпідзнижуючих дозах (більше 1 г/добу) збільшують ризик виникнення міопатії при одночасному застосуванні з інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази, можливо у зв'язку з тим, що вони можуть викликати міопатію монотерапії.

Одночасне застосування розувастатину у дозі 10 мг та езетимибу у дозі 10 мг супроводжувалося збільшенням AUC розувастатину у пацієнтів з гіперхолестеринемією. Не можна виключити збільшення ризику виникнення побічних ефектів через фармакодинамічну взаємодію між розувастатином та езетимибом.

Одночасне застосування розувастатину та суспензій антацидів, що містять алюмінію або магнію гідроксид, призводить до зниження плазмової концентрації розувастатину приблизно на 50%. Даний ефект виражений слабше, якщо антациди застосовуються через 2 години після прийому розувастатину. Клінічне значення такої взаємодії не вивчалося.

Одночасне застосування розувастатину та еритроміцину призводить до зменшення AUC(0-t) розувастатину на 20% та Cmax розувастатину на 30%. Подібна взаємодія може виникати внаслідок посилення моторики кишечника, що викликається прийомом еритроміцину.

Досліджень щодо вивчення взаємодії розувастатину та фузидової кислоти не проводилося. Як і при прийомі інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, були отримані постмаркетингові повідомлення про випадки рабдоміолізу при сумісному застосуванні розувастатину та фузидової кислоти. Необхідно уважно спостерігати за пацієнтами. При необхідності можливе тимчасове припинення прийому розувастатину.

Результати досліджень in vivo та in vitro показали, що розувастатин не є ні інгібітором, ні індуктором ізоферментів цитохрому Р450. Крім того, розувастатин є слабким субстратом для цих ферментів. Тому не очікується взаємодії розувастатину з іншими лікарськими засобами на рівні метаболізму за участю ізоферментів цитохрому P450. Не було відзначено клінічно значущої взаємодії між розувастатином та флуконазолом (інгібітор ізоферментів CYP2C9 та CYP3A4) та кетоконазолом (інгібітор ізоферментів CYP2A6 та CYP3A4).

Взаємодія з лікарськими засобами, що потребує корекції дози розувастатину.

Дозу розувастатину слід коригувати за необхідності його спільного застосування з лікарськими засобами, що збільшують експозицію розувастатину. Якщо очікується збільшення експозиції у 2 рази та більше, початкова доза розувастатину має становити 5 мг 1 раз на добу. Також слід коригувати максимальну добову дозу розувастатину так, щоб очікувана експозиція розувастатину не перевищувала таку для дози 40 мг, що приймається без одночасного призначення лікарських засобів, що взаємодіють із розувастатином. Наприклад, максимальна добова доза розувастатину при одночасному застосуванні з гемфіброзилом становить 20 мг (збільшення експозиції у 1.9 раза), з ритонавіром/атазанавіром – 10 мг (збільшення експозиції у 3.1 раза).

Вплив застосування розувастатину на інші препарати

Як і у випадку з іншими інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази, початок терапії розувастатином або збільшення дози розувастатину у пацієнтів, які одночасно отримують антагоністи вітаміну К (наприклад, варфарин або інші кумаринові антикоагулянти), може призвести до збільшення МНО. Скасування або зниження дози розувастатину може спричинити зменшення МНО. У разі слід проводити моніторинг МНО.

Одночасне застосування розувастатину та пероральних контрацептивів збільшує AUC етинілестрадіолу та AUC норгестрелу на 26% та 34% відповідно. Таке збільшення плазмової концентрації має враховуватись при доборі дози пероральних контрацептивів. Фармакокінетичні дані щодо одночасного застосування розувастатину та гормонозамісної терапії відсутні. Не можна виключити аналогічний ефект при одночасному застосуванні розувастатину та гормонозамісної терапії. Однак подібна комбінація широко використовувалася під час проведення клінічних досліджень та добре переносилася пацієнтами.

Не очікується клінічно значущої взаємодії розувастатину з дигоксином.

Препарат приймають внутрішньо, незалежно від часу їди.

Як правило, комбінований препарат із фіксованими дозами не підходить для початкової терапії.

Еквамер® застосовують як замісну терапію у дорослих пацієнтів, які вже отримують амлодипін, лізиноприл та розувастатин у тих же дозах, що і в даному препараті, і у яких титровані оптимальні підтримуючі дози складають:

Рекомендована доза препарату становить 1 капс/добу. Максимальна добова доза – 1 капс.

У разі якщо необхідна корекція дози препарату, титрування доз слід проводити, застосовуючи окремо амлодипін, лізиноприл та розувастатин.

У пацієнтів з нирковою недостатністю під час терапії препаратом Еквамер® слід контролювати функцію нирок, вміст калію та натрію у плазмі крові. У разі погіршення функції нирок препарат слід відмінити. Таким пацієнтам рекомендується індивідуальний вибір доз окремих активних компонентів. Застосування препарату у пацієнтів із нирковою недостатністю тяжкого ступеня протипоказане.

Препарат протипоказаний пацієнтам із захворюваннями печінки в активній фазі та пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю).

Безпека та ефективність препарату у дітей та підлітків не встановлена.

У пацієнтів похилого віку препарат слід застосовувати з обережністю. У клінічних дослідженнях не отримано даних про зміну профілю ефективності чи безпеки амлодипіну, лізиноприлу чи розувастатину залежно від віку.

При вивченні фармакокінетичних параметрів розувастатину у пацієнтів, що належать до різних рас, відмічено збільшення системної концентрації розувастатину у плазмі серед пацієнтів монголоїдної раси. Слід враховувати цей факт при призначенні препарату Еквамер цієї групи пацієнтів. При призначенні розувастатину у дозі 10 мг та 20 мг рекомендована початкова доза розувастатину для пацієнтів монголоїдної раси повинна становити 5 мг.

У носіїв генотипів SLCO1B1 (ОАТР1В1) c.521CC та ABCG2 (BCRP) c.421AA відзначалося збільшення експозиції (AUC) розувастатину порівняно з носіями генотипів SLC01B1 c.521TT та ABCG2 c.421CC. Для пацієнтів-носіїв генотипів c.521CC та c.421AA рекомендована максимальна доза розувастатину становить 20 мг/добу.

Розувастатин зв'язується з різними транспортними білками (зокрема, з OATP1B1 та BCRP). При сумісному застосуванні розувастатину з лікарськими препаратами (такими як циклоспорин, деякі інгібітори протеази ВІЛ (включаючи комбінацію ритонавіру з атазанавіром, лопінавіром та/або типранавіром), що підвищують концентрацію розувастатину в плазмі крові за рахунок взаємодії з транспортними білками, ) У таких випадках слід оцінити можливість призначення альтернативної терапії або тимчасового припинення прийому розувастатину Якщо ж застосування зазначених вище препаратів необхідне, слід оцінити співвідношення користі та ризику супутньої терапії розувастатином та розглянути можливість зниження його дози.

Дані щодо передозування препарату Еквамер® відсутні.

Амлодипін

Симптоми: надмірне зниження АТ з можливим розвитком рефлекторної тахікардії та надмірної периферичної вазодилатації (ризик розвитку вираженої та стійкої артеріальної гіпотензії, у т.ч. з розвитком шоку та летального результату).

Лікування: промивання шлунка, призначення активованого вугілля (особливо в перші 2 години після передозування), підтримання функції серцево-судинної системи, підвищене положення нижніх кінцівок, контроль функцій серцево-судинної та дихальної систем, контроль ОЦК та діурезу. Для відновлення тонусу судин – застосування судинозвужувальних засобів (за відсутності протипоказань до їх застосування); для усунення наслідків блокади кальцієвих каналів - внутрішньовенне введення кальцію глюконату. Гемодіаліз неефективний.

Лізіноприл

Симптоми: надмірне зниження артеріального тиску, сухість у роті, сонливість, затримка сечовипускання, запор, неспокій, підвищена дратівливість, порушення функції нирок, водно-електролітного балансу, тахікардія, брадикардія, колапс, гіпервентиляція легень, запаморочення.

Лікування: симптоматична терапія, внутрішньовенне введення 0.9% розчину натрію хлориду і, якщо можливо, застосування вазопресорів, контроль АТ, водно-електролітного балансу. При стійкій брадикардії можливе встановлення штучного водія ритму. Можливе застосування гемодіалізу.

Розувастатин

При одночасному прийомі кількох добових доз фармакокінетичні параметри розувастатину не змінюються.

Лікування: специфічного лікування при передозуванні розувастатину немає. Рекомендується проводити симптоматичне лікування та заходи, спрямовані на підтримку функцій життєво важливих органів та систем. Необхідний контроль функції печінки та активності КФК. Малоймовірно, що гемодіаліз буде ефективним.

Якщо пацієнта госпіталізували до стаціонару, він повинен повідомити лікаря, що приймає препарат Еквамер.

Якщо пацієнт забув прийняти капсулу препарату Еквамер, наступну капсулу слід прийняти у звичайний час. Не слід приймати подвійну дозу, щоб заповнити пропущений прийом препарату.

При застосуванні Еквамеру слід враховувати рекомендації щодо застосування окремих компонентів препарату, докладно описані нижче.

Амлодипін

Необхідна підтримка гігієни зубів та спостереження у стоматолога (для запобігання болючості, кровоточивості та гіперплазії ясен).

У пацієнтів похилого віку може збільшуватись Т1/2 та знижуватися кліренс амлодипіну. Зміна доз не потрібна, але необхідне ретельніше спостереження за пацієнтами даної категорії.

Ефективність та безпека застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не встановлено.

Незважаючи на відсутність у БМКК синдрому відміни, припинення лікування амлодипіном бажано проводити, поступово зменшуючи дозу препарату.

На фоні застосування амлодипіну у пацієнтів з ХСН неішемічного генезу III та IV ФК за класифікацією NYHA відзначалося підвищення частоти розвитку набряку легенів, незважаючи на відсутність ознак погіршення серцевої недостатності.

Лізіноприл

Симптоматична артеріальна гіпотензія

Найчастіше надмірне зниження артеріального тиску виникає при зниженні ОЦК, викликаному терапією діуретиками, зменшенням кухонної солі в їжі, проведенням діалізу, діареєю та блюванням. У пацієнтів з ХСН, як при наявності супутньої ниркової недостатності, так і за її відсутності, можливий розвиток симптоматичної гіпотензії. Артеріальна гіпотензія найчастіше виявлялася у пацієнтів із тяжкою серцевою недостатністю як наслідок застосування діуретика у високих дозах, гіпонатріємії або порушеної функції нирок. У таких пацієнтів терапію слід розпочинати під суворим контролем лікаря (з обережністю проводити підбір дози лізиноприлу та діуретиків). Подібних правил необхідно дотримуватись при призначенні лізиноприлу пацієнтам з ІХС, цереброваскулярною недостатністю, у яких різке зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

У разі надмірного зниження артеріального тиску пацієнта слід укласти і при необхідності заповнити втрату рідини (в/в вливання 0.9% розчину натрію хлориду). Транзиторна гіпотензивна реакція не є протипоказанням прийому наступної дози лізиноприлу.

При застосуванні лізиноприлу у деяких пацієнтів з ХСН, але з нормальним або зниженим артеріальним тиском, може спостерігатися зниження артеріального тиску, що зазвичай не є причиною припинення терапії. Якщо артеріальна гіпотензія переходить у симптоматичну, необхідно зменшення дози або припинення терапії лізиноприлом.

У пацієнтів, які мають ризик розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії (які знаходяться на дієті з обмеженням кухонної солі або безсольової дієти) з або без гіпонатріємії, а також у пацієнтів, які отримували діуретики у високих дозах, перед початком лікування необхідно компенсувати втрату рідини та солей.

Необхідно контролювати антигіпертензивний ефект початкової дози лізиноприлу.

Стеноз аортального та мітрального клапана/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія

Як і в інших інгібіторах АПФ, лізиноприл слід призначати з обережністю пацієнтам зі стенозом мітрального клапана та обструкцією вивідного тракту лівого шлуночка (аортальний стеноз або гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія).

Гострий інфаркт міокарда

Показано застосування стандартної терапії (тромболітики, ацетилсаліцилова кислота як антиагрегантний засіб, бета-адреноблокатори).

Лізиноприл можна застосовувати спільно з внутрішньовенним введенням нітрогліцерину або із застосуванням нітрогліцерину у формі трансдермальної системи.

Терапію лізиноприлом не слід починати у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда, які мають ризик подальшого серйозного гемодинамічного погіршення після застосування вазодилататорів (пацієнти з систолічним АТ 100 мм рт. ст. або нижче, пацієнти з кардіогенним шоком). Протягом перших 3 днів після інфаркту міокарда дозу лізиноприлу слід зменшити, якщо систолічний артеріальний тиск - 120 мм рт. ст. або нижче. Підтримуючі дози лізиноприлу слід знизити до 5 мг або тимчасово до 2.5 мг, якщо систолічний артеріальний тиск - 100 мм рт. ст. або нижче. Якщо артеріальна гіпотензія зберігається (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт. ст. протягом більше 1 год), не слід продовжувати застосовувати лізиноприл.

Порушення функції нирок

У пацієнтів з ХСН надмірне зниження артеріального тиску після початку лікування інгібіторами АПФ може призвести до подальшого погіршення функції нирок. Відзначено випадки гострої ниркової недостатності.

У пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, які отримували інгібітори АПФ, відмічалося підвищення концентрації сечовини та креатиніну в сироватці крові, що зазвичай оборотне після припинення лікування та найчастіше зустрічається у пацієнтів з нирковою недостатністю.

Лізинопорил не застосовують при гострому інфаркті міокарда у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок, що встановлена ​​при зміні концентрації креатиніну сироватки крові, що перевищує 177 мкмоль/л, та/або протеїнурії, що перевищує 500 мг/добу. Якщо ниркова дисфункція розвивається в період терапії лізиноприлом (концентрація креатиніну сироватки крові, що перевищує 265 мкмоль/л, або подвоювання значення порівняно з показником до початку лікування), слід оцінити необхідність подальшого застосування лізиноприлу.

Підвищена чутливість / Ангіоневротичний набряк

Ангіоневротичний набряк особи, кінцівок, губ, язика, надгортанника та/або гортані, який може виникнути у будь-який період терапії, рідко відзначався у пацієнтів, які отримували лікування інгібітором АПФ, включаючи лізиноприл. У такому разі терапію лізиноприлом необхідно якнайшвидше припинити і за пацієнтом встановити спостереження до повної регресії симптомів. У випадках, коли набряк виникає лише на обличчі та губах, цей стан найчастіше проходить без лікування, проте можливе застосування антигістамінних засобів.

Ангіоневротичний набряк із набряком гортані може бути фатальним. Набряк язика, надгортанника або гортані може бути причиною обструкції дихальних шляхів, тому необхідно негайно проводити відповідну терапію (0.3-0.5 мл 1:1000 розчину епінефрину (адреналіну) п/к) та/або вжити заходів щодо забезпечення прохідності дихальних шляхів. Відзначено, що у пацієнтів негроїдної раси, які приймають інгібітори АПФ, ангіоневротичний набряк розвивався частіше, ніж у інших рас.

У пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, рідко спостерігався ангіоневротичний набряк кишківника. Ці пацієнти пред'являли скарги на біль у животі (з нудотою та блюванням або без них); у деяких випадках попереднього ангіоневротичного набряку особи не спостерігалося, і активність С-1 естерази була в межах норми. Ангіоневротичний набряк кишечника діагностований за даними комп'ютерної томографії шлунково-кишкового тракту або УЗД, або при хірургічному втручанні; симптоми зникали після відміни інгібітору АПФ. При проведенні диференціальної діагностики болю у животі у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, слід враховувати розвиток ангіоневротичного набряку кишечнику.

У пацієнтів, у яких в анамнезі вже спостерігався ангіоневротичний набряк, не пов'язаний із попереднім лікуванням інгібіторами АПФ, може бути підвищений ризик його розвитку під час лікування інгібітором АПФ.

Анафілактичні реакції під час проведення процедури десенсибілізації

У пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ під час курсу десенсибілізації (наприклад, отрутою перетинчастокрилих), у дуже рідкісних випадках можливий розвиток загрозливих для життя анафілактичних реакцій. Це можна уникнути, якщо тимчасово відмінити інгібітор АПФ перед початком кожної процедури десенсибілізації.

Порушення функції печінки

Застосування інгібіторів АПФ може призводити до розвитку холестатичної жовтяниці з прогресуванням до фульмінантного некрозу печінки, тому необхідно припинити прийом лізиноприлу при підвищенні активності печінкових трансаміназ та появі симптомів холестазу.

Пацієнти, що перебувають на гемодіалізі

Анафілактичні реакції спостерігаються і у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69®) та одночасно приймають інгібітори АПФ. За необхідності проведення гемодіалізу необхідно використовувати інший тип мембрани або інший антигіпертензивний препарат.

Кашель

При застосуванні інгібітору АПФ відзначався сухий тривалий кашель, який зникав після припинення лікування інгібітором АПФ. При диференціальному діагнозі кашлю необхідно враховувати і кашель, спричинений інгібітором АПФ.

Хірургічне втручання/Загальна анестезія

У пацієнтів, які потребують великого хірургічного втручання або проведення загальної анестезії препаратами, що викликають артеріальну гіпотензію, лізиноприл може блокувати утворення ангіотензину ІІ при компенсаторному вивільненні реніну. Надмірне зниження артеріального тиску, яке вважають наслідком цього механізму, можна усунути збільшенням ОЦК.

Перед хірургічним втручанням (включаючи стоматологічне хірургічне втручання) слід поінформувати хірурга/анестезіолога про застосування інгібітору АПФ.

Гіперкаліємія

Повідомлялося про випадки гіперкаліємії.

Фактори ризику для розвитку гіперкаліємії включають ниркову недостатність, цукровий діабет та одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (спіронолактон, еплеренон (похідне спіронолактону), тріамтерен та амілорид), препаратів калію або замінників солі, що містять калій, особливо у пацієнтів з порушенням функції.

При необхідності одночасного застосування лізиноприлу та зазначених препаратів рекомендується дотримуватися запобіжних заходів та регулярно контролювати вміст калію в сироватці крові.

Пацієнти з цукровим діабетом

У пацієнтів із цукровим діабетом, які приймають гіпоглікемічні препарати внутрішньо або отримують інсулін, протягом першого місяця лікування інгібітором АПФ слід здійснювати ретельний контроль концентрації глюкози у плазмі крові.

Подвійна блокада РААС антагоністами рецепторів ангіотензину II (АРА II), інгібіторами АПФ або аліскіреном

Доведено, що при одночасному застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину II (АРА II), інгібіторів АПФ або аліскірену підвищується ризик розвитку гіпотензії, гіперкаліємії, порушення функції нирок (в т.ч. гострої ниркової недостатності). З цієї причини не рекомендовано комбіноване застосування АРА II, інгібіторів АПФ або аліскірену.

Якщо застосування даної терапії необхідне, рекомендується спостереження спеціаліста, ретельний моніторинг функції нирок, артеріального тиску та вмісту електролітів у сироватці крові.

Інгібітори АПФ, АРА II не повинні застосовуватися у пацієнтів з діабетичною нефропатією.

Системні захворювання сполучної тканини

У пацієнтів з тяжкими аутоімунними системними захворюваннями сполучної тканини (в т.ч. системний червоний вовчак, склеродермія) лізиноприл слід застосовувати з обережністю.

Пацієнти похилого віку

У пацієнтів похилого віку застосування лізиноприлу в стандартних дозах призводить до більш високої концентрації лізиноприлу в крові, тому потрібна особлива обережність щодо дози, незважаючи на те, що відмінностей в антигіпертензивній дії лізиноприлу у літніх і молодих пацієнтів не виявлено.

Розувастатин

У пацієнтів, які отримують розувастатин, може виявлятись протеїнурія. Зміни кількості білка в сечі (від відсутності або слідових кількостей до ++ або більше) спостерігаються менш ніж у 1% пацієнтів, які отримують розувастатин у дозі 10-20 мг, та приблизно у 3% пацієнтів, які отримують розувастатин у дозі 40 мг. Незначна зміна кількості білка у сечі відзначалася при застосуванні препарату у дозі 20 мг. У більшості випадків протеїнурія зменшується або зникає в процесі терапії і не означає виникнення гострого прогресування або існуючого захворювання нирок.

З боку опорно-рухового апарату

При застосуванні розувастатину у всіх дозах, і особливо при застосуванні у дозах, що перевищують 20 мг, повідомлялося про наступні небажані побічні реакції: міалгія, міопатія, у поодиноких випадках рабдоміоліз.

Визначення активності КФК

Визначення активності КФК не слід проводити після інтенсивних фізичних навантажень або за наявності інших можливих причин збільшення активності КФК, що може призвести до неправильної інтерпретації результатів. Якщо початково активність КФК істотно підвищена (в 5 разів вище, ніж ВГН), через 5-7 днів слід провести повторний вимір. Не слід починати терапію, якщо повторний тест підтверджує вихідну активність КФК (більш ніж 5 разів перевищує ВГН).

До початку терапії

При призначенні розувастатину, як і при призначенні інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, слід виявляти обережність пацієнтам з наявними факторами ризику розвитку міопатії/рабдоміолізу. Необхідно розглянути співвідношення ризику та користі терапії та проводити клінічне спостереження.

Під час терапії

Слід проінформувати пацієнта про необхідність негайного звернення до лікаря у випадках несподіваної появи м'язових болів, м'язової слабкості або спазмів, особливо у поєднанні з нездужанням та лихоманкою. Таких пацієнтів слід визначити активність КФК. Терапію слід припинити, якщо активність КФК значно збільшена (більш ніж у 5 разів порівняно з ВГН) або якщо симптоми з боку м'язів різко виражені та викликають щоденний дискомфорт (навіть якщо активність КФК у 5 разів менша порівняно з ВГН). Якщо симптоми зникають та активність КФК повертається до норми, слід розглянути питання про повторне призначення розувастатину або інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази у менших дозах при ретельному спостереженні за пацієнтом.

Рутинний контроль активності КФК за відсутності симптомів недоцільний.

Не відмічено ознак посилення впливу на скелетну мускулатуру при прийомі розувастатину та супутньої терапії. Однак повідомлялося про збільшення кількості випадків міозиту та міопатії у пацієнтів, які приймали інші інгібітори ГМГ-КоА-редуктази (статини) у поєднанні з похідними фібринової кислоти, включаючи гемфіброзил, циклоспорин, нікотинову кислоту в ліпідзнижувальних дозах (більше 1 г/г) з групи азолів, інгібітори протеаз та антибіотики із групи макролідів. Гемфіброзил збільшує ризик виникнення міопатії при одночасному застосуванні з деякими інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази. Таким чином, не рекомендується одночасне застосування розувастатину та гемфіброзилу.Слід ретельно зважити співвідношення ризику та користі при сумісному застосуванні розувастатину та фібратів або нікотинової кислоти у ліпідзнижуючих дозах (більше 1 г/добу). Протипоказаний прийом розувастатину в дозі 40 мг разом із фібратами.

Через 2-4 тижні після початку лікування та/або підвищення дози розувастатину необхідний контроль показників ліпідного обміну (при необхідності коригують дозу розувастатину).

Контроль функції печінки

Рекомендується проводити визначення показників функції печінки до початку терапії та через 3 місяці після початку терапії. Прийом розувастатину слід припинити або зменшити його дозу, якщо активність печінкових трансаміназ у сироватці крові втричі перевищує ВГН.

У пацієнтів із гіперхолестеринемією внаслідок гіпотиреозу або нефротичного синдрому терапію основних захворювань слід проводити до початку лікування розувастатином.

Расова приналежність

Під час вивчення фармакокінетичних параметрів у пацієнтів, що належать до монголоїдної раси, було відзначено збільшення системної концентрації розувастатину порівняно з показниками у пацієнтів європеоїдної раси.

Інгібітори протеази ВІЛ

Не рекомендується сумісне застосування розувастатину з інгібіторами протеази ВІЛ.

Інтерстиціальне захворювання легень

При застосуванні деяких інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (статинів), особливо протягом тривалого часу, повідомлялося про поодинокі випадки інтерстиціального захворювання легень. Проявами захворювання можуть бути задишка, непродуктивний кашель та погіршення загального самопочуття (слабкість, зниження маси тіла та лихоманка). При підозрі на інтерстиціальне захворювання легень слід припинити терапію статинами.

Цукровий діабет 2 типу

У пацієнтів з концентрацією глюкози натще від 5.6 до 6.9 ммоль/л терапія розувастатином асоціювалася з підвищеним ризиком розвитку цукрового діабету 2 типу.

Допоміжні речовини

Кожна капсула 5 мг+10 мг+10 мг та 10 мг+20 мг+10 мг містить 48.1 мг лактози моногідрату. Кожна капсула 5 мг+10 мг+20 мг та 10 мг+20 мг+20 мг містить 96.2 мг лактози моногідрату. Пацієнтам з такими рідкісними спадковими захворюваннями, як непереносимість лактози, дефіцит лактази lapp або синдром мальабсорбції глюкози/галактози, не слід приймати препарат Еквамер.

Еквамер містить харчовий барвник азорубін. Азорубін може спричинити розвиток алергічних реакцій.

Еквамер® 5 мг+10 мг+10 мг та 10 мг+20 мг+20 мг містить харчовий барвник сонячного заходу сонця жовтий, який може спричинити розвиток алергічних реакцій.

Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами

Дані щодо впливу препарату на здатність до керування транспортними засобами та механізмами відсутні. У зв'язку з можливим надмірним зниженням АТ, виникненням запаморочення, сонливості та подібних побічних явищ слід дотримуватися обережності при виконанні потенційно небезпечних видів діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій (керування автомобілем та іншими транспортними засобами, робота з рухомими механізмами. оператора тощо).

За рецептом

Производит Эквамер 10мг+20мг+20мг 30 шт капсулы компания Гедеон Рихтер ОАО. Само производство расположено в стране Венгрия.
Тут Вы всегда можете купить Эквамер 10мг+20мг+20мг 30 шт капсулы онлайн в Украине и оформить доставку на дом (работаем со всеми городами). Если Вы ищете Эквамер 10мг+20мг+20мг 30 шт капсулы в Украине, то Вам однозначно к нам! Мы продаем нашу продукцию в таких городах как Киев, Винница, Кропивницкий (Кировоград), Полтава, Харьков, Днепр, Луганск, Ровно, Херсон, Донецк, Луцк, Хмельницкий, Житомир, Львов, Сумы, Черкассы, Запорожье, Николаев, Тернополь, Чернигов, Ивано-Франковск, Одесса, Ужгород, Черновцы и в любом другом городе. Рекомендуем присмотреться к этому товару. Необходима быстрая доставка Эквамер 10мг+20мг+20мг 30 шт капсулы? Мы отправляем продукцию в день заказа или на следующий рабочий день. Не болейте!
Если Вас заинтересовал этот товар, обратите внимание на его аналоги: Аккупро 40мг 30 шт. таблетки покрытые пленочной оболочкой, Апровель 300мг 28 шт. таблетки покрытые пленочной оболочкой, Капотен 25мг 56 шт. таблетки, Амловас 5мг 30 шт. таблетки, Диован 80мг 28 шт. таблетки покрытые пленочной оболочкой.