Абакавир-авс 300мг 60 шт таблетки

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: абакавіру сульфат – 351,38 мг, у перерахунку на абакавір – 300,00 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна – 380,12 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію – 24,00 мг, кремнію діоксид колоїдний (безводний) – 4,50 мг, магнію стеарат – 20,00 мг; Оболонка таблетки: Опадрай жовтий (13К 52177) – 20,0 мг: гіпромелоза – 11,8 мг, титану діоксид – 5,2 мг, триацетин – 1,6 мг, барвник заліза оксид жовтий – 1,2 мг, полісорбат – 0 2 мг. ПРИ ВИРОБНИЦТВІ НА ХЕТЕРО ЛАБС ЛІМІТЕД По 60 пігулок у флаконі з поліетилену високої щільності, запечатаному алюмінієвою фольгою, із пластиковою кришкою, захищеною від випадкового відкривання дітьми. Флакон разом з інструкцією з медичного застосування в картонній пачці. ПРИ ВИРОБНИЦТВІ, ПРИ РАСФАСУВАННІ ТА УПАКОВЦІ НА ТОВ "МАКІЗ-ФАРМА" 60 таблеток у банку з поліетилену низького тиску (ПЕНД), закупореною кришкою з контролем першого розкриття, або в банку імпортної з поліетилену високої щільності (HDPE), закупореною кришкою з поліетилену низької щільності (LDPE) з контролем першого розкриття, або у імпортному флаконі з поліетилену високої щільності (HDPE), запечатаному алюмінієвою фольгою, закупореним пластиковою кришкою. Вільний простір у банку/флаконі при необхідності заповнюють ватою медичною гігроскопічною або ватним імпортним джгутом. На банку/флакон наклеюють етикетку з паперу етикетковою або письмовою, або самоклеючу. 1 банка/флакон разом з інструкцією із застосування в пачці з картону.Опис лікарської формиКапсуловидні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою жовтого кольору, з одного боку гравіювання 'Н', з іншого боку гравіювання '139' та ризику, що розділяє '13' і '9'. На поперечному розрізі ядро ​​- таблетки білого або майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаПротивірусний [ВІЛ] засіб.ФармакокінетикаВсмоктування Абакавір швидко і добре всмоктується при прийомі внутрішньо. Абсолютна біодоступність абакавіру при прийомі внутрішньо у дорослих становить близько 83%. Час досягнення максимальної концентрації (Тmах) при прийомі абакавіру внутрішньо у вигляді таблеток становить близько 1,5 год. При прийомі абакавіру внутрішньо в дозі 300 мг 2 рази на добу максимальна концентрація в плазмі крові (Сmах) при досягненні рівноважного стану становить в середньому 3 мкг/мл, а площа під фармакокінетичною кривою "концентрація-час" (AUC) протягом 12-годинного періоду між прийомом доз - у середньому 6,02 мкг * год / мл (протягом доби - близько 12 мкг * год / мл). Після одноразового прийому таблеток абакавіру в дозі 600 мг Сmах становить у середньому близько 4,26 мкг/мл, а AUC - в середньому 11,95 мкг*год/мл. За даними дослідження у 20 ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які приймали абакавір у дозі 300 мг 2 рази на добу та лише одну дозу (300 мг) перед 24-годинним періодом збору проб для аналізу, середнє геометричне значення термінального періоду напіввиведення (Т1/2) внутрішньоклітинного. карбовіру-ТФ при рівноважному стані становить 20,6 год (аналогічний показник для концентрації абакавіру в сироватці - 2,6 год). Рівноважні фармакокінетичні показники при прийомі абакавіру 600 мг 1 раз на добу були однакові з такими при прийомі абакавіру 300 мг двічі на добу у клінічному дослідженні з перехресним дизайном у 27 ВІЛ-інфікованих пацієнтів. Внутрішньоклітинний вміст карбовіру-ТФ у мононуклеарах периферичної крові був вищим при застосуванні абакавіру в дозі 600 мг 1 раз на добу порівняно з прийомом абакавіру 300 мг двічі на добу (збільшення AUC у стані рівноваги за 24 години (AUC24,ss) на 3 максимальної добової концентрації у стані рівноваги (Сmах 24,ss) на 99%), що свідчить про можливість такого режиму прийому препарату ВІЛ-інфікованими пацієнтами. Прийом їжі уповільнює всмоктування абакавіру та зменшує Сmах, але не впливає на AUC. Тому абакавір можна приймати як з їжею, так і без неї. Розподіл та зв'язування з білками плазми крові Об'єм розподілу абакавіру при внутрішньовенному введенні становить близько 0,8 л/кг, що свідчить про його здатність легко проникати у тканини. У дослідженнях у ВІЛ-інфікованих пацієнтів показано, що абакавір добре проникає у спинномозкову рідину (СМР), при цьому співвідношення AUC абакавіру у СМР та AUC абакавіру у плазмі становить 30-44%. Було встановлено, що через 1,5 години після прийому абакавіру в дозі 300 мг 2 рази на добу його концентрація в СМР склала 0,14 мкг/мл. При застосуванні абакавіру в дозі 600 мг 2 рази на добу концентрація препарату в СМР наростала з 0,13 мкг/мл при її вимірюванні через 0,5-1 год до 0,74 мкг/мл при вимірі через 3-4 години після прийому абакавіру. . Таким чином, навіть якщо концентрація абакавіру, що спостерігається в СМР через 4 години після прийому препарату в дозі 600 мг 2 рази на добу, не є максимально терапією, що досягається при такому режимі, вона вже перевищує IC50 (0,08 мкг/мл або 0,26 мкмоль/л) у 9 разів. У дослідженнях in vitro встановлено, що у терапевтичних дозах абакавір помірно (приблизно на 49%) пов'язують із білками плазми крові людини. Це свідчить про те, що взаємодія абакавіру з іншими препаратами шляхом їх витіснення із з'єднання з білками плазми є малоймовірною. Метаболізм Абакавір метаболізується переважно у печінці. Менш ніж 2% прийнятої дози препарату виділяється нирками у незміненому вигляді. В організмі людини абакавір метаболізується в основному під дією алкогольдегідрогенази з утворенням 5'-карбонової кислоти та шляхом кон'югації з глюкуроновою кислотою з утворенням 5'-глюкуроніду, що становлять близько 66% від загальної кількості введеної дози препарату. Ці метаболіти екскретуються нирками. Виведення У середньому період напіввиведення абакавіру становить близько 1,5 год. Тривалий прийом абакавіру внутрішньо в дозі 300 мг 2 рази на добу не призводить до значної кумуляції препарату. Виведення абакавіру здійснюється за допомогою метаболізму в печінці з подальшою екскрецією метаболітів переважно через нирки. Близько 83% введеної дози виводиться нирками у вигляді метаболітів і абакавіру в незміненому вигляді, а кількість, що залишилася, - через кишечник. Особливі групи пацієнтів Діти Абакавір добре і швидко всмоктується при прийомі внутрішньо у дітей. Усі фармакокінетичні параметри у дітей можна порівняти з відповідними показниками у дорослих з незначною більшою варіабельністю плазмової концентрації. Фармакокінетичні дослідження у дітей показали, що прийом препарату 1 раз на добу еквівалентний за показниками AUC0-24 прийому такої самої дози препарату, поділеному на 2 рази на добу, для існуючих лікарських форм (розчин для прийому внутрішньо та таблетки, вкриті плівковою оболонкою). Немає достатніх даних з безпеки для того, щоб рекомендувати застосування абакавіру у дітей віком до 3 місяців. Особи похилого віку Фармакокінетика абакавіру у пацієнтів віком від 65 років не вивчалася. При лікуванні літніх пацієнтів необхідно враховувати частіші порушення функції печінки, нирок і серця в цьому віці, а також супутні захворювання та лікарські препарати, що приймаються. Пацієнти з порушенням функції нирок Абакавір метаболізується переважно у печінці, менше 2% його виводиться нирками у незміненому вигляді. Фармакокінетика абакавіру при термінальній стадії ниркової недостатності приблизно така сама, як при нормальній функції нирок. Тому при порушенні функції нирок корекція дози не потрібна. Пацієнти з порушенням функції печінки Абакавір метаболізується в основному в печінці. Результати дослідження фармакокінетики абакавіру у пацієнтів з порушенням функції печінки легкого ступеня (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) свідчать про збільшення AUC у середньому у 1,89 раза та періоду напіввиведення у 1,58 раза. На показник AUC метаболітів абакавіру порушення функції печінки не впливає, проте швидкість їх утворення та виведення при цьому знижується. Пацієнтам із порушенням функції печінки легкого ступеня тяжкості показано призначення препарату в іншій лікарській формі. Фармакокінетика абакавіру у пацієнтів з порушеннями функції печінки середнього та тяжкого ступеня тяжкості не вивчалася, таким чином застосування абакавіру протипоказане у цих груп пацієнтів.ФармакодинамікаМеханізм дії Абакавір - нуклеозидний аналог, що інгібує зворотну транскриптазу ВІЛ та селективно пригнічує реплікацію ВІЛ-1 та ВІЛ-2, включаючи штами ВІЛ-1, стійкі до зидовудину, ламівудину, залцитабіну, диданозину та невірапіну. Абакавір піддається внутрішньоклітинному метаболізму, перетворюючись на активну форму карбовір-5'-трифосфат (карбовір-ТФ). За даними досліджень in vitro противірусна дія препарату обумовлена ​​пригніченням зворотної транскриптази ВІЛ, що призводить до обриву синтезу ДНК на матриці вірусної РНК та зупинки реплікації ВІЛ. Не відмічалось антагонізму в противірусній активності абакавіру в культурі клітин при комбінації з нуклеозидними інгібіторами зворотної транскриптази диданозином, емтрицитабіном, ламівудином, ставудином, тенофовіром, залцитабіном або зидовудіном або ненуклеозідами. Фармакодинаміка В отриманих in vitro штамах ВІЛ, стійких до абакавіру, були виявлені мутації у кількох кодонах гена зворотної транскриптази (ВІД) - M184V, K65R, L74V та Y115F. Стійкість ВІЛ до абакавіру in vitro та in vivo формується повільно. Для клінічно значущого 8-кратного збільшення 50% інгібуючої концентрації (IC50) потрібні множинні мутації вірусного геному. Штами, стійкі до абакавіру, можуть мати знижену чутливість до ламівудину, залцитабіну та/або диданозину, але повністю зберігають чутливість до зидовудину та ставудину. Перехресна стійкість до абакавіру та інгібіторів протеази ВІЛ або ненуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази малоймовірна. Неефективність комбінації режиму першої лінії, що включає абакавір, ламівудін і зидовудін, переважно пов'язана з одиничною мутацією - M184V, що зберігає можливість широкого вибору режимів терапії другої лінії. Абакавір проникає в спинномозкову рідину (СМР) та зменшує вміст у ній РНК ВІЛ-1. У поєднанні з іншими антиретровірусними препаратами він може запобігати розвитку неврологічних ускладнень ВІЛ-інфекції та уповільнювати появу стійких штамів у межах ЦНС.Показання до застосуванняЛікування ВІЛ-інфекції у дорослих та дітей з масою тіла понад 14 кг у складі комбінованої антиретровірусної терапії.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до абакавіру або будь-якого іншого компонента, що входить до складу препарату; діти та підлітки з масою тіла менше 14 кг (для даної лікарської форми); лактація; порушення функції печінки (для даної лікарської форми) клас А, В та С за шкалою Чайлд-П'ю (у зв'язку з відсутністю клінічних даних та рекомендованого режиму дозування). З обережністю: пацієнти з можливим ризиком виникнення ішемічної хвороби серця, спільне застосування абакавіру та рибавірину.Вагітність та лактаціяВагітність Дані, доступні в Реєстрі застосування антиретровірусних препаратів під час вагітності, не вказують на збільшення ризику розвитку основних вроджених вад розвитку, пов'язаних із застосуванням абакавіру порівняно із частотою вад розвитку у групі порівняння. Проте належних та добре контрольованих досліджень за участю вагітних жінок відсутні, безпека застосування абакавіру у жінок під час вагітності дотепер не встановлена. Є дані про вплив абакавіру у репродуктивних дослідженнях на тваринах. При необхідності застосування препарату Абакавір під час вагітності слід оцінити співвідношення ймовірної користі для матері та потенційного ризику для плода. Є дані про незначне транзиторне підвищення концентрації молочної кислоти в плазмі крові новонароджених та дітей грудного віку, матері яких під час вагітності та пологів приймали нуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази. Можливо, це пов'язано із мітохондріальними порушеннями. Клінічна значимість цього явища досі не встановлено. Крім того, є вкрай рідкісні повідомлення про затримку розвитку, епілептичні напади та інші неврологічні порушення у новонароджених (наприклад, збільшення тонусу м'язів). Однак причинно-наслідковий зв'язок цих порушень з прийомом нуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази матерями під час вагітності та під час пологів не встановлено.Ці дані не скасовують існуючих рекомендацій щодо застосування антиретровірусних препаратів під час вагітності для запобігання вертикальній передачі ВІЛ. Лактація Фахівці не рекомендують ВІЛ-інфікованим пацієнткам грудне вигодовування, щоб уникнути передачі ВІЛ-інфекції дитині. Оскільки абакавір, його метаболіти та ВІЛ проникають у грудне молоко, грудне вигодовування протипоказане.Побічна діяГіперчутливість За даними клінічних досліджень, проведених до початку скринінгу на наявність алелю HLA-B*5701, приблизно у 5% пацієнтів, які приймали абакавір, відзначалася реакція гіперчутливості, в окремих випадках зі смертельним результатом. Гіперчутливість до абакавіру характеризується виникненням симптомів, що свідчать про поліорганне ураження. Майже у більшості пацієнтів з гіперчутливістю при розвитку цієї реакції відзначаються лихоманка та/або висип (зазвичай макуло-папульозна або уртикарна), хоча в деяких випадках ці прояви відсутні. Симптоми реакції гіперчутливості можуть з'являтися будь-коли після початку лікування абакавіром, проте найчастіше вони виникають протягом перших 6 тижнів лікування (медіана часу початку цієї реакції - 11 діб). Пацієнти повинні перебувати під ретельним наглядом із консультаціями кожні 2 тижні, особливо протягом перших 2 місяців терапії абакавіром. Прояви реакції гіперчутливості наведені нижче. Симптоми, що зустрічаються не менше ніж у 10% пацієнтів із гіперчутливістю, виділені напівжирним шрифтом. Порушення з боку шкіри та підшкірно-жирової клітковини Висипання (зазвичай макуло-папульозна або уртикарна). З боку шлунково-кишкового тракту Нудота, блювання, діарея, біль у животі, виразка слизової оболонки порожнини рота. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Задишка, кашель, біль у горлі, респіраторний дистрес-синдром дорослих, дихальна недостатність. Порушення з боку нервової системи Головний біль, парестезія. Порушення з боку кровотворної та лімфатичної системи Лімфоспенія. Порушення з боку печінки та підшлункової залози Підвищення біохімічних показників функції печінки, гепатиту, печінкової недостатності. Порушення з боку опорно-рухової системи Міалгії; рідко – міоліз, артралгії, підвищення активності креатинфосфокінази. Порушення з боку нирок та сечовидільної системи Підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові, ниркова недостатність. Інші Гарячка, відчуття втоми, нездужання, набряки, лімфаденопатія, артеріальна гіпотонія, кон'юнктивіт, анафілактичні реакції. Хворі на реакцію гіперчутливості спочатку можуть прийняти її за захворювання органів дихання (пневмонію, бронхіт, фарингіт), грипоподібний синдром, гастроентерит або за небажані реакції, пов'язані з прийомом інших препаратів. Пізня діагностика реакції гіперчутливості призводить до продовження або відновлення прийому абакавіру, що призводить до більш тяжкої реакції гіперчутливості або смерті. Тому при появі будь-яких із перелічених симптомів необхідне ретельне обстеження пацієнта для виключення реакції гіперчутливості. Якщо виключити реакцію гіперчутливості не можна, то повторне призначення препарату Абакавір або інших препаратів, які містять абакавір, суворо протипоказано. Цілком ймовірно, що переривання терапії може збільшити ризик розвитку сенсибілізації і, отже, виникнення клінічно значимих реакцій гіперчутливості. Тому пацієнти повинні бути попереджені про важливість регулярного прийому препарату Абакавір. Якщо при розвитку реакції гіперчутливості пацієнти продовжують приймати препарат Абакавір, то клінічні прояви стають більш вираженими, а при відміні препарату Абакавір вони зазвичай піддаються зворотному розвитку. Відновлення прийому препарату Абакавір пацієнтами з реакцією гіперчутливості в анамнезі призводить до розвитку повторної реакції протягом декількох годин. Повторна реакція гіперчутливості може протікати важче, ніж перша, і виявлятися загрозливому життю артеріальною гіпотензією, аж до летального результату. При розвитку реакції гіперчутливості на абакавір, незалежно від носія алелі HLA-B*5701, препарат повинен бути скасований, і його ніколи не можна призначати в подальшому, як і інші препарати, що містять абакавір.Іноді реакція гіперчутливості розвивається при відновленні терапії препаратом Абакавір після його відміни, спричиненої появою всього одного з основних симптомів цієї реакції (висипки, гарячки, нездужання, стомлюваності, порушень з боку шлунково-кишкового тракту або дихальної системи). У поодиноких випадках ця реакція виникає при відновленні прийому Абакавіру пацієнтами, у яких до відміни препарату не відзначалося жодних попередніх симптомів реакції гіперчутливості. Природа інших небажаних явищ, відмінних від реакції гіперчутливості, але спостерігаються у пацієнтів, які отримують препарат Абакавір, до кінця не зрозуміла. Чи є ці небажані явища наслідком застосування препарату Абакавір або інших препаратів, які одночасно призначаються з ним, або вони зумовлені самим захворюванням, дотепер не встановлено. Багато з наведених нижче небажаних ефектів, пов'язаних з прийомом препарату Абакавір (нудота, блювання, діарея, лихоманка, стомлюваність, висип) можуть спостерігатися і при розвитку реакції гіперчутливості. Тому при появі будь-якого з цих симптомів показано ретельне обстеження хворого на підтвердження або виключення реакції гіперчутливості. Якщо препарат Абакавір був відмінений унаслідок підозри на реакцію гіперчутливості, відновлення прийому препарату заборонено. Відновлювати терапію препаратом Абакавір після переривання у зв'язку з появою вищеперелічених симптомів можна тільки після виключення реакції гіперчутливості та під безпосереднім медичним наглядом. Були зареєстровані рідкісні випадки поліморфної ексудативної еритеми, синдрому Стівенса-Джонсона або токсичного епідермального некролізу, у яких не можна було виключити реакцію гіперчутливості до абакавіру. У таких випадках необхідно завжди припинити прийом лікарських засобів, що містять абакавір. Більшість наведених нижче небажаних реакцій не обмежує застосування препарату Абакавір. Залежно від частоти їх виявлення можна розділити на такі категорії: дуже часто (≥1/10); часто (≥ 1/100, Категорії частоти були сформовані на підставі клінічних досліджень препарату та післяреєстраційного спостереження. Дані клінічних досліджень Порушення з боку обміну речовин та харчування Часто: анорексія. Порушення з боку нервової системи Часто: біль голови. Порушення зі стогони шлунково-кишкового тракту Часто: нудота, блювання, діарея. Системні прояви та місцеві реакції Часто: лихоманка, сонливість, стомлюваність. У контрольованих клінічних дослідженнях було показано, що зміна лабораторних показників при лікуванні препаратом Абакавір спостерігається так само рідко, як і в контрольній групі пацієнтів, які не отримували препарат. Дані післяреєстраційного спостереження Порушення метаболізму та харчування Часто: гіперлактатемія, гіпертригліцеридемія, гіперхолестеринемія, резистентність до інсуліну. Рідко: лактоацидоз (можливо зі смертельним наслідком, як правило, пов'язані з тяжкою гепатомегалією та стеатозом печінки), накопичення та/або перерозподіл жирової тканини (ліподистрофія). Частота цих небажаних реакцій залежить від багатьох факторів, у тому числі від антиретровірусних препаратів, що використовуються у комбінації з абакавіром. Порушення з боку центральної нервової системи: біль голови, запаморочення, мігрень, порушення сну, депресивні розлади, нездужання, втома. Порушення серцево-судинної системи: інфаркт міокарда. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Рідко: нудота, блювання, діарея, біль у животі, гастрит, панкреатит (причинно-наслідковий зв'язок із застосуванням абакавіру точно не встановлено), гепатомегалія, жирова дистрофія печінки. Рідко: панкреатит (причинно-наслідковий зв'язок із застосуванням абакавіру точно не встановлений). Порушення дихальної системи: бронхіт. Порушення з боку шкіри Часто: висип (за відсутності системних проявів). Дуже рідко: поліморфна ексудативна еритема, включаючи синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз. З боку опорно-рухового апарату: скелетно-м'язові болі. Лабораторні зміни: підвищення активності креатинфосфокінази, амілази, аланіамінотрансферази (АЛТ), аспартатамінотрансферази (ACT), гаммаглутамілтранспептидази (ГГТ), гіпертригліцеридемія, гіперхолестеринемія, нейтропенія, анемія, тром. Інші: лихоманка, млявість, озноб, опортуністичні інфекції, синдром відновлення імунітету, аутоімунні захворювання. Були зареєстровані випадки лактоацидозу, іноді зі смертельним наслідком, як правило, пов'язаного з вираженою гепатомегалією та жировою дистрофією печінки при використанні аналогів нуклеозидів. Застосування комбінованої антиретровірусної терапії було асоційовано з перерозподілом жирової тканини (ліподистрофія) у пацієнтів з ВІЛ, включаючи зменшення підшкірно-жирового шару на обличчі та кінцівках, збільшення молочних залоз та дорсоцервікальне відкладення жиру ("горб буйвола"). Застосування комбінованої антиретровірусної терапії було асоційоване з метаболічними порушеннями, такими як гіпертригліцеридемія, гіперхолестеринемія, інсулінорезистентність, гіперглікемія та гіперлактатемія. У ВІЛ-інфікованих пацієнтів з тяжким імунодефіцитом під час початку комбінованої антиретровірусної терапії можуть виникнути запальні реакції на безсимптомні або резидуальні опортуністичні інфекції. Також були зареєстровані випадки аутоімунних захворювань (наприклад, хвороба Грейвса), що відбуваються в умовах імунної реактивації, проте представлені терміни прояву захворювання є різноманітнішими і ці явища можуть відбутися через багато місяців після початку терапії. Були зареєстровані випадки остеонекрозу, особливо у пацієнтів із загальновідомими факторами ризику, просунутою стадією ВІЛ-інфекцією або тривалим застосуванням комбінованої антиретровірусної терапії. Частота цього явища невідома.Взаємодія з лікарськими засобамиДослідження in vitro та аналіз основних шляхів метаболізму абакавіру вказують на те, що його взаємодія з іншими препаратами, опосередкована цитохромом Р450, є малоймовірною. Абакавір не пригнічує метаболічні реакції за участю ізоферменту 3А4 цитохрому Р450. У дослідженнях in vitro показано, що абакавір не вступає у взаємодії з препаратами, що метаболізуються ізоферментами CYP3A4, CYP2C9 та CYP2D6. Клінічні дослідження не виявили індукції печінкового метаболізму екзогенних субстанцій під дією абакавіру. Таким чином, взаємодія абакавіру з інгібіторами протеази ВІЛ та іншими препаратами, що метаболізуються за участю основних ізоферментів цитохрому Р450, є малоймовірною. Клінічні дослідження показали відсутність клінічно значимих взаємодій між абакавіром, зидовудином та ламівудином. Потужні індуктори ізоферментів цитохрому Р450, такі як рифампіцин, фенобарбітал і фенітоїн за впливу на УДФ-глюкуронілтрансферазу можуть незначно зменшити концентрацію в плазмі абакавіру. Етанол: етанол уповільнює метаболізм абакавіру, що призводить до збільшення AUC на 41%. Проте клінічна значимість цієї зміни невелика. На метаболізм етанолу абакавір не впливає. Метадон: за даними фармакокінетичних досліджень, застосування абакавіру в дозі 600 мг 2 рази на добу в комбінації з метадоном знижує максимальну концентрацію (Сmах) абакавіру в сироватці крові на 35%, збільшує час досягнення максимальної концентрації в сироватці крові (Тmах) на 1 год, але не змінює AUC. Клінічна значимість цих змін невелика. У цьому ж дослідженні встановлено, що абакавір підвищує системний кліренс метадону на 22%. У більшості випадків ці зміни також розцінюються як клінічно незначущі, однак у певних ситуаціях може знадобитися зміна дози метадону. Ретиноїди: ретиноїди, наприклад, ізотретиноїн, елімінуються за участю алкогольдегідрогенази, тому можуть вступати у взаємодії з абакавіром, проте до цього часу спеціальних досліджень не проводилося. Рибавірин: як і у абакавіра, рибавірін має ті ж шляхи внутрішньоклітинного фосфорилювання. Взаємодія між цими препаратами може призвести до зниження концентрації внутрішньоклітинного фосфорильованих метаболітів рибавірину і, як наслідок, знизити ймовірність досягнення стійкої вірусологічної відповіді (УВО) у коінфікованих гепатитом З ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які приймали терапію пегільованим інтерфероном та Клінічні дані свідчать про те, що ВІЛ/ВГС-інфіковані пацієнти, які отримують абакавір, що містять схеми антиретровірусної терапії, можуть опинитися під загрозою нижчої відповіді на терапію ПЕГ-інтерфероном/рібавірином. Слід бути обережними при спільному застосуванні абакавіру та рибавірину.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від їди. Препарат повинен призначатися лікарем з досвідом лікування ВІЛ-інфекції. Дорослі, діти та підлітки з масою тіла не менше 25 кг Рекомендована доза препарату Абакавір - 600 мг/добу. Препарат призначають у дозі 300 мг (1 таблетка) 2 рази на добу або 600 мг (2 таблетки) 1 раз на добу. Особливі групи пацієнтів Діти з масою тіла від 14 до 25 кг Діти з масою тіла від 14 до 20 кг: рекомендована доза препарату Абакавір - 1/2 таблетки (розламати точно за ризиком) 2 рази на добу або 300 мг (1 таблетка) 1 раз на добу. Діти з масою тіла більше 20 кг, але менше 25 кг: рекомендована доза препарату Абакавір - 1/2 таблетки (розламати точно по ризику) вранці та 1 таблетка увечері або 11/2 таблетки 1 раз на добу. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок корекція дози препарату Абакавір не потрібна. Пацієнти з порушенням функції печінки Застосування протипоказане (для даної лікарської форми у зв'язку з відсутністю клінічних даних та рекомендованого режиму дозування).ПередозуванняСимптоми У клінічних дослідженнях не було виявлено небажаних реакцій при застосуванні препарату Абакавір у разових дозах до 1200 мг та добових до 1800 мг. Дія препарату у вищих дозах досі не вивчена. Лікування У разі передозування препарату Абакавір за пацієнтом встановлюють спостереження для виявлення симптомів отруєння та своєчасного початку лікування. За потреби проводять симптоматичне лікування. Ефективність перитонеального діалізу та гемодіалізу для видалення абакавіру невідома.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарат повинен призначатися лікарем з досвідом лікування ВІЛ-інфекції. Кожен пацієнт повинен ознайомитися з інструкцією із застосування. Гіперчутливість За даними клінічних досліджень, проведених до початку скринінгу на наявність алелю HLA-B*5701, приблизно у 5% пацієнтів, які приймають абакавір, розвивається гіперчутливість до препарату, у поодиноких випадках з летальним результатом. Фактори ризику У клінічних дослідженнях було показано, що носій алеля HLA-B*5701 значно збільшує ризик розвитку реакції гіперчутливості до абакавіру. У проспективному клінічному дослідженні CNA106030 (PREDICT-1) пацієнтам з наявністю алелю HLA-B*5701 препарати, що містять абакавір, не призначалися, що дозволило суттєво знизити частоту виникнення клінічно підозрюваної реакції гіперчутливості з 7,8% (66 пацієнтів з 847) ,4 % (27 пацієнтів з 803) (р % (23 пацієнтів з 842) до 0,0% (0 пацієнтів з 802) (р HLA-B*5701 розвивається реакція гіперчутливості порівняно з 0-4% пацієнтів, у яких цей аллель відсутній. Лікарям рекомендується проводити скринінг на носій алеля HLA-B*5701 у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, яким раніше не призначалися препарати, що містять абакавір. Скринінг також рекомендується проводити перед повторним призначенням абакавіру пацієнтам з невідомим HLA-B* 5701-статусом, які раніше добре переносили терапію абакавіром. Використання препаратів, що містять абакавір, не рекомендується у пацієнтів-носіїв алелю HLA-B*5701 і повинно розглядатися тільки у виняткових випадках під ретельним медичним наглядом, коли потенційна користь перевищує ризик, пов'язаний із застосуванням препарату. Клінічний діагноз підозрюваної реакції гіперчутливості повинен залишатися основою для ухвалення рішення про використання препаратів, що містять абакавір, у всіх пацієнтів. Навіть у разі відсутності алелю HLA-B*5701 абакавір необхідно відмінити і не відновлювати його прийом у всіх випадках, коли реакцію гіперчутливості не можна виключити, керуючись клінічними даними, через потенційний ризик розвитку серйозних небажаних ефектів або навіть летального результату. клінічна картина Реакція гіперчутливості до абакавіру характеризується появою симптомів, що вказують на поліорганне ураження. Найчастіші симптоми – лихоманка та/або висипання – відзначаються у більшості пацієнтів. Іншими симптомами гіперчутливості до абакавіру є стомлюваність, нездужання, порушення з боку шлунково-кишкового тракту, включаючи блювоту, нудоту, діарею та біль у животі, порушення з боку дихальної системи, включаючи задишку, біль у горлі, кашель, ураження легень (в основному вигляді локальних інфільтративних змін, що виявляються при рентгенографії грудної клітки). Симптоми гіперчутливості можуть з'явитися будь-коли після початку лікування абакавіром, проте найчастіше вони виникають протягом перших шести тижнів застосування. Пацієнти повинні перебувати під ретельним наглядом із консультаціями кожні 2 тижні, особливо протягом перших 2 місяців терапії препаратом Абакавір. Якщо при появі симптомів гіперчутливості лікування абакавіром продовжується, вони стають більш вираженими і можуть набувати загрозливого для життя характеру. У більшості випадків подібні симптоми зникають при припиненні прийому абакавіру. Лікування При появі симптомів гіперчутливості до абакавіру пацієнт, незалежно від носія алелю HLA-B*5701, ПОВИНЕН негайно звернутися до лікаря за консультацією. Постановка діагнозу реакції гіперчутливості до абакавіру потребує негайного відміни препарату. НІКОЛИ НЕ СЛІД відновлювати лікування препаратом Абакавір або іншим препаратом, що містить абакавір, після виникнення реакції гіперчутливості. Це пов'язано з загрозою появи протягом декількох годин після відновлення прийому препарату ще більш виражених симптомів (включаючи загрозливу для життя артеріальну гіпотонію), які можуть призвести до летального результату. Для запобігання пізньому виявлення та зниження ризику розвитку життєзагрозливої ​​реакції гіперчутливості слід повністю припинити прийом препарату Абакавір при неможливості виключення гіперчутливості, навіть при потенційній наявності інших діагнозів (захворювання органів дихання, грипоподібні захворювання, гастроентерит, реакції на прийом інших лікарських препаратів). Необхідно дотримуватись особливої ​​обережності для тих пацієнтів, які одночасно почали приймати препарат Абакавір та інші лікарські препарати, відомі можливістю викликати шкірні реакції (наприклад, ненуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази – ННІОТ). Це пов'язано з тим, що в даний час важко диференціювати висипи, викликані цими препаратами, і реакцію гіперчутливості на абакавір. Не слід відновлювати лікування Абакавіром або іншим препаратом, що містить абакавір, навіть у разі появи симптомів гіперчутливості при повторному прийомі альтернативних лікарських препаратів. Особливі вказівки щодо лікування після перерви в терапії препаратом Абакавір Незалежно від носія алелю HLA-B*5701, якщо після відміни препарату Абакавір передбачається поновлення лікування цим препаратом, необхідно з'ясувати причину відміни та переконатися в тому, що у пацієнта не спостерігалося симптомів гіперчутливості. Якщо виключити реакцію гіперчутливості не можна, то відновлення лікування препаратом Абакавір або іншим препаратом, який містить абакавір, заборонено. Описано нечисленні випадки розвитку реакції гіперчутливості при відновленні лікування абакавіром після його відміни у зв'язку з появою якого-небудь одного з типових симптомів гіперчутливості (висипання, лихоманка, нездужання, стомлюваність, шлунково-кишкові порушення та порушення з боку дихальної системи). Найбільш поширеним ізольованим симптомом реакції гіперчутливості був шкірний висип. Оскільки у всіх таких випадках виключити реакцію гіперчутливості не можна і, беручи до уваги дані про більш тяжку її течію при повторному застосуванні абакавіру, відновлення терапії препаратом Абакавір або іншим препаратом, який містить у цих пацієнтів, не рекомендується. Однак, якщо в таких випадках питання про повторне призначення абакавіру вирішується позитивно, лікування їм проводять лише під безпосереднім медичним наглядом. Реакція гіперчутливості відзначається, хоча і вкрай рідко, навіть при відновленні лікування препаратом, що містить абакавір, пацієнтів, у яких симптоми цієї реакції раніше не спостерігалися і у яких перерва в прийомі препарату, що містить абакавір, був пов'язаний з іншими причинами. У такому разі відновлення прийому препарату можливе, проте потрібна наявність швидкого доступу до медичної допомоги у пацієнта або людей, що його оточують. Скринінг на носій алеля HLA-B *5701 рекомендується проводити до повторного призначення абакавіру у пацієнтів з невідомим HLA-B * 5701-статусом, які раніше добре переносили терапію абакавіром. Повторне призначення абакавіру пацієнтам-носіям алелю HLA-B*5701 не рекомендоване і може розглядатися тільки у виняткових випадках під ретельним медичним контролем, коли потенційна користь від лікування препаратом переважає всі можливі ризики. Необхідна інформація для пацієнтів Лікар, який призначає препарат, повинен ознайомити пацієнта з наступною інформацією щодо реакції гіперчутливості: пацієнт повинен бути поінформований про можливість появи загрозливих для життя симптомів гіперчутливості та ризик летального результату, а також про підвищений ризик реакції гіперчутливості у носіїв алелю HLA-В*5701; пацієнта необхідно попередити, що навіть за відсутності алелю HLA-В*5701 може розвинутись реакція гіперчутливості. Таким чином, ВСІ пацієнти при появі симптомів, які можуть бути обумовлені реакцією гіперчутливості, ПОВИННІ НЕГАЙНО звернутися до свого лікаря; пацієнти з гіперчутливістю до абакавіру повинні бути попереджені про неприпустимість відновлення застосування препарату Абакавір або інших препаратів, що містять абакавір, незалежно від HLA-B*5701-статусу; щоб уникнути повторного застосування препарату Абакавір пацієнтами, які перенесли реакцію гіперчутливості, їм рекомендується повернути таблетки препарату Абакавір лікареві; пацієнти, які з будь-якої причини перервали лікування препаратом Абакавір (особливо у зв'язку з можливими небажаними реакціями або ускладненнями лікування), перед поновленням прийому препарату повинні звернутися до лікаря. Лактоацидоз та виражена гепатомегалія зі стеатозом Є повідомлення про розвиток лактоацидозу і виражену гепатомегалію зі стеатозом, у тому числі з летальним результатом, внаслідок антиретровірусної терапії аналогами нуклеозидів, включаючи абакавір, ламівудін і зидовудін, що приймаються як окремо, так і в комбінації. Найчастіше ці ускладнення виникають у жінок. Симптоми, що вказують на розвиток лактоацидозу, включають загальну слабкість, зниження апетиту, швидке схуднення неясної етіології, порушення з боку шлунково-кишкового тракту (нудота, блювання та біль у животі), порушення з боку дихальної системи (задишка та тахіпное) або неврологічні симптоми ( включаючи рухові). Лактоацидоз має високу смертність за відсутності невідкладного лікування та може бути пов'язаний з панкреатитом, печінковою або нирковою недостатністю. Лактоацидоз, зазвичай, проявляється через кілька місяців терапії. Необхідно припинити терапію аналогами нуклеозидів у разі симптоматичних проявів гіперлактатемії та метаболічного або лактоацидозу, прогресування гепатомегалії або швидкого підвищення активності амінотрансфераз. Застосування препарату Абакавір та інших препаратів, що містять абакавір, у будь-якого пацієнта вимагає обережності для будь-яких пацієнтів (особливо жінок з надмірною масою тіла) з гепатомегалією, або гепатитом або іншими відомими факторами ризику ураження печінки і стеатозом печінки (включаючи застосування деяких лікарських препаратів і алкоголю). Пацієнти з комбінованим гепатитом С, які отримують терапію інтерфероном альфа та рибавірином можуть являти собою особливу групу ризику. Пацієнти з підвищеним ризиком потребують ретельного спостереження. При появі клінічних або лабораторних ознак лактоацидозу або гепатотоксичності (може проявлятися гепатомегалією та стеатозом, навіть за відсутності вираженого підвищення активності амінотрансфераз) лікування препаратом Абакавір необхідно припинити. Мітохондріальна дисфункція Дослідження in vitro та in vivo показали, що аналоги нуклеозидів та нуклеотидів здатні викликати різний ступінь пошкодження мітохондрій. Були зафіксовані випадки мітохондріальної дисфункції у ВІЛ-негативних дітей, які отримували внутрішньоутробно та/або після народження аналоги нуклеозидів. Основними небажаними реакціями були гематологічні порушення (анемія, нейтропенія), порушення обміну речовин (гіперлактатемія, гіперліпаземія). Ці небажані реакції часто є транзиторними. Було зареєстровано деякі неврологічні розлади з пізнім початком (збільшення тонусу м'язів, судоми, порушення поведінки). Чи є дані неврологічні розлади транзиторними чи постійними нині невідомо. Будь-яка дитина, навіть ВІЛ-негативна, що піддавалася внутрішньоутробному впливу аналогами нуклеозидів і нуклеотидів,повинен пройти клінічне та лабораторне обстеження з метою виключення мітохондріальної дисфункції у разі виявлення відповідних ознак чи симптомів. Ці дані не впливають на поточні національні рекомендації щодо використання анітретровірусної терапії у вагітних жінок для профілактики вертикальної передачі ВІЛ-інфекції. Перерозподіл підшкірно-жирової клітковини У деяких пацієнтів, які отримують комбіновану антиретровірусну терапію, може спостерігатися перерозподіл та/або накопичення підшкірно-жирової клітковини, включаючи ожиріння по центральному типу, дорсоцервікальне відкладення жиру ("горб буйвола"), зменшення підшкірно-жирового шару на обличчі та кінцівках, збільшення молочних залоз , підвищення концентрації ліпідів у сироватці та концентрації глюкози в крові Хоча всі препарати з класів інгібіторів протеази та НДПТ можуть викликати одну або кілька з перелічених вище небажаних реакцій, пов'язаних із загальним синдромом, який часто називають ліподистрофією, накопичені дані свідчать про існування відмінностей між окремими представниками зазначених класів препаратів у здатності викликати ці небажані реакції. Слід зазначити також, що синдром ліподистрофії має багатофакторну етіологію: наприклад, стадія ВІЛ-інфекції, літній вік та тривалість антиретровірусної терапії відіграють важливу, можливо, синергічну роль у розвитку даного ускладнення. Віддалені наслідки цих небажаних явищ поки що невідомі. Під час клінічного обстеження слід звернути увагу на ознаки перерозподілу підшкірно-жирової клітковини. Необхідно уважно стежити за концентрацією ліпідів у сироватці та концентрацією глюкози у крові. У разі порушення ліпідного обміну призначають відповідне лікування. Панкреатит: Можливий розвиток панкреатиту. Причинно - слідчий зв'язок із застосуванням абакавіру не встановлено. Терапія трьома нуклеозидними інгібіторами зворотної транскриптази: У пацієнтів з високим вірусним навантаженням (> 100 000 копій/мл) потрійна терапія аналогами нуклеозидів (поєднання абакавіру, ламівудину та зидовудину) потребує спеціального розгляду. Були повідомлення про вірусологічну невдачу та розвиток резистентності на ранній стадії, при поєднанні абакавіру з тенофовіру дизопроксилфумаратом і ламівудином при прийомі один раз на день. Захворювання печінки: Абакавір протипоказаний пацієнтам з порушенням функції печінки ( дана лікарська форма) клас А, Б і С за шкалою Чайлд-П'ю. Пацієнти з уже існуючою дисфункцією печінки, включаючи активний хронічний гепатит, мають підвищену частоту порушень функції печінки під час комбінованої антиетровірусної терапії, і повинні перебувати під наглядом відповідно до прийнятої практики. Пацієнти з супутнім гепатитом В або С: Пацієнти з супутнім хронічним гепатитом В або С, які приймають комбіновану антиретровірусну терапію, наражаються на підвищений ризик серйозних і потенційно смертельно небезпечних побічних реакцій з боку печінки. У разі супутньої противірусної терапії гепатиту В або С також необхідно ознайомитися з відповідною інформацією для цих лікарських препаратів. Слід виявляти обережність при сумісному застосуванні абакавіру та рибавірину. Захворювання нирок: Абакавір не повинен застосовуватися у пацієнтів з термінальною стадією хронічної ниркової недостатності. Синдром відновлення імунітету За наявності у ВІЛ-інфікованих пацієнтів з тяжким імунодефіцитом безсимптомних опортуністичних інфекцій або їх залишкових явищ на момент початку антиретровірусної терапії (APT), проведення такої терапії може призвести до посилення симптоматики опортуністичних інфекцій або інших тяжких наслідків. Зазвичай, ці реакції виникають протягом перших тижнів або місяців після початку APT. Типовими прикладами є цитомегаловірусний ретиніт, генералізована та/або осередкова інфекція, спричинена мікобактеріями, та пневмонія, спричинена Pneumocystis jiroveci (P. carinii). Поява будь-яких симптомів запалення вимагає негайного обстеження та, при необхідності, лікування. Аутоімунні захворювання (наприклад, хвороба Грейвса, поліміозит та синдром Гійєна-Барре) також можуть проявитися в умовах відновлення імунної системи. Однак час появи є більш мінливим і може статися через кілька місяців після початку лікування. Остеонекроз: Незважаючи на те, що етіологія остеонекрозу вважається багатофакторною (у тому числі застосування кортикостероїдів, вживання алкоголю, важкий імунодефіцито високий індекс маси тіла), випадки остеонекрозу були зареєстровані у пацієнтів з пізніми стадіями ВІЛ-інфекції та/або при довготривалій . Пацієнтам слід рекомендувати звернутися до лікаря, якщо вони стали відчувати біль у суглобах, тугорухливість суглобів або утруднення в русі. Оппортуністичні інфекції Застосування препарату Абакавір або інших антиретровірусних препаратів не виключає можливості розвитку опортуністичних інфекцій або інших ускладнень ВІЛ-інфекції, тому пацієнти повинні залишатися під наглядом лікаря, який має досвід лікування ВІЛ-асоційованих захворювань. Передача ВІЛ-інфекції Проведення антиретровірусної терапії, у тому числі препаратом Абакавір, не виключає можливості передачі ВІЛ статевим шляхом або при контакті з інфікованою кров'ю і тому не скасовує необхідності дотримання відповідних запобіжних заходів. Інфаркт міокарда В результаті проспективного спостережного епідеміологічного дослідження з метою вивчення частоти виникнення інфаркту міокарда у пацієнтів, які отримують комбіновану антиретровірусну терапію, виявився зв'язок попереднього прийому абакавіру з підвищеним ризиком розвитку інфаркту міокарда протягом 6 місяців. За даними узагальненого аналізу клінічних досліджень, не спостерігалося підвищення ризику інфаркту міокарда, пов'язаного з прийомом абакавіру. Біологічні механізми, що пояснюють потенційно підвищений ризик, невідомі. Загалом, доступні дані, отримані із спостережних когортних та контрольованих клінічних досліджень, не дозволяють однозначно визначити зв'язок терапії абакавіром із ризиком розвитку інфаркту міокарда. Проте з обережністю слід призначати антиретровірусну терапію, включаючи препарати, що містять абакавір, пацієнтам із можливим ризиком виникнення ішемічної хвороби серця. Необхідно вжити всіх заходів для мінімалізації факторів ризику (таких як артеріальна гіпертензія, дисліпідемія, цукровий діабет та куріння). Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Досліджень про вплив абакавіру на здатність керувати автотранспортом та працювати з механізмами не проводилося. При оцінці здатності пацієнта керувати автотранспортом та працювати з механізмами слід враховувати його стан та весь спектр небажаних реакцій Абакавіра.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаАбакавіру сульфат - 702 мг, що відповідає вмісту абакавіру - 600 мг, ламівудін - 300 мг. Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна – 309 мг, карбоксиметилкрохмаль натрій (тип А) – 55 мг, магнію стеарат – 9 мг. Склад оболонки: опадрай оранжевий YS-1-13065-А (гіпромелоза 26.4 мг, титану діоксид 9.2 мг, макрогол 400 3.3 мг, полісорбат 80 (Е 433) 0.4 мг, барвник закатно-жовтий алюмінієвий 15985) 1.7 мг) 41 мг. 30 таблеток у флаконі.Фармакотерапевтична групаАбакавір і ламівудін відносяться до групи нуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази і є потужними селективними інгібіторами ВІЛ-1 та ВІЛ-2. Абакавір і ламівудін послідовно метаболізуються під дією внутрішньоклітинних кіназ до відповідних трифосфатів (ТФ), які виступають як активні метаболіти. Ламівудін-ТФ і карбовір-ТФ (активний трифосфат абакавіру) виступають як субстрат і є конкурентними інгібіторами зворотної транскриптази (ВІД) ВІЛ. Однак основна противірусна дія препаратів обумовлена ​​вбудовуванням монофосфату в ланцюжок ДНК, що призводить до обриву реплікації. Трифосфати абакавіру і ламівудину мають значно меншу спорідненість до ДНК-полімераз клітин господаря. Дослідження, в ході якого 20 ВІЛ-інфікованих пацієнтів приймали абакавір (300 мг 2 рази на добу щодня і 1 раз за 24 години до взяття матеріалу для проведення аналізу), показало, що середнє геометричне термінальне внутрішньоклітинне T1/2 карбовіру-ТФ при рівноважному стані становить 20.6 год. При цьому середнє геометричне T1/2 абакавіру з плазми в даному дослідженні склало 2.6 год. на 27 ВІЛ-інфікованих пацієнтів. Внутрішньоклітинний вміст карбовір-трифосфату в мононуклеарах периферичної крові був вищим при прийомі абакавіру в дозі 600 мг 1 раз на добу в порівнянні з прийомом абакавіру 300 мг 2 рази на добу (збільшення площі під кривою "концентрація-час" у рівноважному стані за 24 год (AUC24,ss) на 32% максимальної добової концентрації в стані рівноваги (Cmax 24,ss)- на 99%). У пацієнтів, які приймали ламівудін 300 мг 1 раз/сут щоденно, термінальний внутрішньоклітинний T1/2 ламівудину-ТФ збільшився з 16 до 19 год, а T1/2 ламівудину з плазми збільшився з 5 до 7 год. ламівудину 150 мг 2 рази на добу протягом 7 днів, проведене на 60 здорових добровольцях, показало, що значення AUC 24, ss і Cmax 24, ss для внутрішньоклітинної концентрації ламівудін-ТФ в мононуклеарах периферичної крові були однакові, проте мінімальні значення при прийомі 300 мг 1 раз на добу були нижчими, ніж при прийомі ламівудину 150 мг 2 рази на добу.у рівноважному стані за 24 год (AUC24,ss) на 32% максимальної добової концентрації у стані рівноваги (Cmax 24,ss)-на 99%). У пацієнтів, які приймали ламівудін 300 мг 1 раз на добу щодня, термінальний внутрішньоклітинний T1/2 ламівудину-ТФ збільшився з 16 до 19 год, а T1/2 ламівудину з плазми збільшився з 5 до 7 год. Дослідження показників 300 мг 1 раз на добу протягом 7 днів у порівнянні з прийомом ламівудину 150 мг 2 рази на добу протягом 7 днів, проведене на 60 здорових добровольцях, показало, що значення AUC 24, ss і Cmax 24, ss для внутрішньоклітинної концентрації ламівудін- ТФ у мононуклеарах периферичної крові були однакові, проте мінімальні значення при прийомі ламівудину 300 мг 1 раз на добу були нижчими, ніж при прийомі ламівудину 150 мг 2 рази на добу.у рівноважному стані за 24 год (AUC24,ss) на 32% максимальної добової концентрації у стані рівноваги (Cmax 24,ss)-на 99%). У пацієнтів, які приймали ламівудін 300 мг 1 раз на добу щодня, термінальний внутрішньоклітинний T1/2 ламівудину-ТФ збільшився з 16 до 19 год, а T1/2 ламівудину з плазми збільшився з 5 до 7 год. Дослідження показників 300 мг 1 раз на добу протягом 7 днів у порівнянні з прийомом ламівудину 150 мг 2 рази на добу протягом 7 днів, проведене на 60 здорових добровольцях, показало, що значення AUC 24, ss і Cmax 24, ss для внутрішньоклітинної концентрації ламівудін- ТФ у мононуклеарах периферичної крові були однакові, проте мінімальні значення при прийомі ламівудину 300 мг 1 раз на добу були нижчими, ніж при прийомі ламівудину 150 мг 2 рази на добу.ss) на 32% максимальної добової концентрації у стані рівноваги (Cmax 24,ss) - на 99%). У пацієнтів, які приймали ламівудін 300 мг 1 раз на добу щодня, термінальний внутрішньоклітинний T1/2 ламівудину-ТФ збільшився з 16 до 19 год, а T1/2 ламівудину з плазми збільшився з 5 до 7 год. Дослідження показників 300 мг 1 раз на добу протягом 7 днів у порівнянні з прийомом ламівудину 150 мг 2 рази на добу протягом 7 днів, проведене на 60 здорових добровольцях, показало, що значення AUC 24, ss і Cmax 24, ss для внутрішньоклітинної концентрації ламівудін- ТФ у мононуклеарах периферичної крові були однакові, проте мінімальні значення при прийомі ламівудину 300 мг 1 раз на добу були нижчими, ніж при прийомі ламівудину 150 мг 2 рази на добу.ss) на 32% максимальної добової концентрації у стані рівноваги (Cmax 24,ss) - на 99%). У пацієнтів, які приймали ламівудін 300 мг 1 раз на добу щодня, термінальний внутрішньоклітинний T1/2 ламівудину-ТФ збільшився з 16 до 19 год, а T1/2 ламівудину з плазми збільшився з 5 до 7 год. Дослідження показників 300 мг 1 раз на добу протягом 7 днів у порівнянні з прийомом ламівудину 150 мг 2 рази на добу протягом 7 днів, проведене на 60 здорових добровольцях, показало, що значення AUC 24, ss і Cmax 24, ss для внутрішньоклітинної концентрації ламівудін- ТФ у мононуклеарах периферичної крові були однакові, проте мінімальні значення при прийомі ламівудину 300 мг 1 раз на добу були нижчими, ніж при прийомі ламівудину 150 мг 2 рази на добу.приймали ламівудін 300 мг 1 раз/сут щодня, термінальний внутрішньоклітинний T1/2 ламівудину-ТФ збільшився з 16 до 19 год, а T1/2 ламівудину з плазми збільшився з 5 до 7 год. Дослідження показників фармакокінетики раз/сут протягом 7 днів порівняно з прийомом ламівудину 150 мг 2 рази/сут протягом 7 днів, проведене на 60 здорових добровольцях, показало, що значення AUC 24, ss і Cmax 24, ss для внутрішньоклітинної концентрації ламівудін-ТФ в мононуклеарах периферичної крові були однакові, проте мінімальні значення при прийомі ламівудину 300 мг 1 раз на добу були нижчими, ніж при прийомі ламівудину 150 мг 2 рази на добу.приймали ламівудін 300 мг 1 раз/сут щодня, термінальний внутрішньоклітинний T1/2 ламівудину-ТФ збільшився з 16 до 19 год, а T1/2 ламівудину з плазми збільшився з 5 до 7 год. Дослідження показників фармакокінетики раз/сут протягом 7 днів порівняно з прийомом ламівудину 150 мг 2 рази/сут протягом 7 днів, проведене на 60 здорових добровольцях, показало, що значення AUC 24, ss і Cmax 24, ss для внутрішньоклітинної концентрації ламівудін-ТФ в мононуклеарах периферичної крові були однакові, проте мінімальні значення при прийомі ламівудину 300 мг 1 раз на добу були нижчими, ніж при прийомі ламівудину 150 мг 2 рази на добу.Дослідження показників фармакокінетики ламівудину, що приймається в дозі 300 мг 1 раз на добу протягом 7 днів у порівнянні з прийомом ламівудину 150 мг 2 рази на добу протягом 7 днів, проведене на 60 здорових добровольцях, показало, що значення AUC 24, ss та Cmax 24, ss для внутрішньоклітинної концентрації ламівудін-ТФ в мононуклеарах периферичної крові були однакові, проте мінімальні значення при прийомі ламівудину 300 мг 1 раз на добу були нижчими, ніж при прийомі ламівудину 150 мг 2 рази на добу.Дослідження показників фармакокінетики ламівудину, що приймається в дозі 300 мг 1 раз на добу протягом 7 днів у порівнянні з прийомом ламівудину 150 мг 2 рази на добу протягом 7 днів, проведене на 60 здорових добровольцях, показало, що значення AUC 24, ss та Cmax 24, ss для внутрішньоклітинної концентрації ламівудін-ТФ в мононуклеарах периферичної крові були однакові, проте мінімальні значення при прийомі ламівудину 300 мг 1 раз на добу були нижчими, ніж при прийомі ламівудину 150 мг 2 рази на добу.однак мінімальні значення при прийомі ламівудину 300 мг 1 раз на добу були нижчими, ніж при прийомі ламівудину 150 мг 2 рази на добу.однак мінімальні значення при прийомі ламівудину 300 мг 1 раз на добу були нижчими, ніж при прийомі ламівудину 150 мг 2 рази на добу. Варіабельність концентрації метаболітів ламівудину всередині клітини вища, ніж у плазмі. Ці результати підтверджуються даними, отриманими при прийомі 300 мг ламівудину та 600 мг абакавіру 1 раз на добу щодня (ефективність та безпека даної комбінації при прийомі препаратів 1 раз на добу щодня була також підтверджена і під час опорного клінічного дослідження CNA 30021). Ламівудин діє синергічно із зидовудином, ефективно пригнічуючи реплікацію ВІЛ у культурі клітин. В умовах in vitro абакавір діє синергічно в комбінації з ампренавіром, невірапіном та зидовудином та адитивно з диданозином, зальцитабіном, ставудином та ламівудином. Резистентність ВІЛ-1 до ламівудину обумовлена ​​мутацією в кодоні M184V, розташованому близько до активного центру вірусної ВІД. Ця мутація спостерігається як в умовах in vitro, так і у ВІЛ-1-інфікованих пацієнтів, яким проводилася комбінована терапія, що включає ламівудін. При мутації в кодоні M184V значно знижується чутливість до ламівудину та суттєво зменшується здатність вірусу до реплікації за даними досліджень in vitro. Також у дослідженнях in vitro встановлено, що резистентні до зидовудину ізоляти вірусу можуть ставати сприйнятливими до дії препарату, якщо резистентність до ламівудину у цих ізолятів розвинеться згодом. Однак клінічне значення подібних змін досі остаточно не визначено. Абакавір-резистентні ізоляти ВІЛ-1 були отримані в умовах in vitro. Ці ізоляти характеризуються певними генотипними змінами в кодонах ВІД (кодони M184V, K65R, L74V та Y115F). Стійкість ВІЛ до абакавіру in vitro та in vivo формується повільно. Для клінічно значущого збільшення інгібуючої концентрації щодо 50% штамів IC 50 (підвищення IC 50 (інгібуюча концентрація у 50 % випадків) у 8 разів щодо “дикого” штаму вірусу) потрібні множинні мутації вірусного геному. Резистентні до абакавіру ізоляти також можуть мати знижену чутливість до ламівудину, зальцитабіну, тенофовіру, емтрицитабіну та/або диданозину, проте зберігають чутливість до зидовудину та ставудину. Розвиток перехресної резистентності між абакавіром та ламівудином та антиретровірусними препаратами інших класів (наприклад: інгібіторами протеази [ІП] та ненуклеозидними інгібіторами зворотної транскриптази [ННІОТ]) є малоймовірним. Ізоляти ВІЛ зі зниженою чутливістю до абакавіру були виділені у хворих з неконтрольованою реплікацією вірусу, у яких попереднє лікування іншими нуклеозидними інгібіторами зворотної транскриптази було неефективним. Клінічні ізоляти вірусу, що мають три або більше мутації, пов'язані з резистентністю до нуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази (НДПТ), швидше за все, також стійкі до абакавіру. Перехресна резистентність, обумовлена ​​М184V мутацією ВІД, обмежена класом нуклеозидних інгібіторів ВІД. Зідовудін, ставудин, абакавір і тенофовір зберігають свою антиретровірусну активність щодо ламівудін-резистентних ізолятів ВІЛ-1, що несуть тільки M184V мутацію.Показання до застосуванняІнфекція, викликана вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), у складі комбінованої антиретровірусної терапії дорослих та підлітків віком від 12 років.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до абакавіру або ламівудину, або інших компонентів препарату. Порушення функції печінки помірного та тяжкого ступеня. Вік менше 12 років (відсутність можливості корекції дози).Вагітність та лактаціяБезпека застосування препарату Ківекса у вагітних жінок не встановлена. Були отримані дані в репродуктивних дослідженнях ламівудину та абакавіру на тваринах. У зв'язку з цим, питання призначення препарату під час вагітності має розглядатися тільки в тому випадку, якщо користь для матері перевищує можливий ризик для плода. Препарат слід застосовувати відповідно до поточних рекомендацій щодо використання антиретровірусної терапії у вагітних жінок з метою профілактики вертикальної передачі ВІЛ. Оскільки ВІЛ проникає у грудне молоко, жінкам не рекомендується годувати дитину груддю, щоб уникнути передачі вірусу дитині через грудне молоко. Ламівудин виділяється з молоком у концентрації, близькій до концентрації у сироватці крові. Очікується, що абакавір також виділятиметься з молоком, хоча це не підтверджено. Протипоказане застосування препарату дітям віком до 12 років.Побічна діяОскільки Ківекса є комбінованим препаратом, то можливий прояв побічних ефектів, характерних для абакавіру та ламівудину. Для багатьох перелічених нижче побічних ефектів залишається незрозумілим, чи пов'язана їхня поява з дією активних речовин даного препарату, одночасним використанням інших лікарських препаратів (що застосовуються для лікування ВІЛ), чи є проявом основного захворювання. Гіперчутливість до абакавіру. У клінічних дослідженнях, проведених до початку скринінгу на наявність алелю HLA-B*5701, приблизно у 5% пацієнтів, які приймали абакавір, розвивалася реакція гіперчутливості, яка в окремих випадках призводила до летального результату. Ця реакція характеризується виникненням симптомів, що свідчать про поліорганне ураження. Майже у всіх пацієнтів, у яких виникають реакції гіперчутливості, спостерігається підвищення температури тіла та/або поява висипки (зазвичай плямисто-папульозної або уртикарної), однак, відмічені випадки виникнення реакції гіперчутливості, що не супроводжувалася появою висипу та підвищенням температури тіла. Симптоми реакції гіперчутливості можуть виникати у будь-який час під час лікування абакавіром, проте зазвичай вони з'являються протягом перших шести тижнів з початку прийому препарату (середній показник становить 11 днів). Ознаки та симптоми реакції гіперчутливості перераховані нижче. Ознаки та симптоми, відзначені не менше ніж у 10% пацієнтів із реакцією гіперчутливості, виділені жирним шрифтом. З боку шкіри: висипання (зазвичай макуло-папульозна або уртикарна). З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, діарея, біль у животі, виразки в порожнині рота. З боку дихальної системи: задишка, кашель, біль у горлі, респіраторний дистрес-синдром, дихальна недостатність. З боку нервової системи: біль голови, парестезії. З боку системи крові: лімфопенія. З боку гепатобіліарної системи: підвищення показників функціональних спроб печінки, печінкова недостатність. З боку кістково-м'язової системи: міалгія, рідко – міоліз, артралгія, підвищення рівня КФК. З боку сечовидільної системи: підвищення рівня креатиніну, ниркова недостатність. Інші: підвищення температури, відчуття втоми, нездужання, набряк, лімфаденопатія, зниження артеріального тиску, кон'юнктивіт, анафілаксія. Пацієнти з реакцією гіперчутливості спочатку можуть прийняти її за захворювання органів дихання (пневмонію, бронхіт, фарингіт, респіраторну вірусну інфекцію), гастроентерит або за небажані реакції, пов'язані з прийомом інших препаратів. Продовження прийому препарату Ківекса при розвитку реакції гіперчутливості так само, як відновлення його прийому після стихання симптомів, може призвести до важких наслідків, аж до смертельного результату. Тому при появі будь-яких із перелічених симптомів необхідне ретельне обстеження пацієнта для виключення реакції гіперчутливості. Якщо виключити реакцію гіперчутливості не можна, то повторне призначення препарату Ківекса або інших препаратів, що містять абакавір, (таких як Зіаген, Тризивір), суворо протипоказано. Якщо при розвитку реакції гіперчутливості пацієнти продовжують приймати препарат Ківекса, то клінічні прояви стають більш вираженими, а при відміні препарату Ківекса вони зазвичай піддаються зворотному розвитку. Відновлення прийому Ківекса пацієнтами з реакцією гіперчутливості в анамнезі призводить до розвитку повторної реакції протягом декількох годин. Повторна реакція гіперчутливості може протікати важче, ніж перша, і виявлятися загрозливому життю артеріальною гіпотонією, аж до летального результату. При розвитку реакції гіперчутливості пацієнт, незалежно від носія алелю HLA-B*5701, повинен назавжди відмовитися від застосування препарату Ківекса та інших препаратів, що містять абакавір (таких як Зіаген, Тризивір). Іноді реакція гіперчутливості розвивається при відновленні терапії препаратом після його відміни, спричиненої появою всього одного з основних симптомів цієї реакції (висипання, лихоманка, нездужання, стомлюваність, порушення з боку шлунково-кишкового тракту або дихальної системи). У поодиноких випадках ця реакція виникає при відновленні прийому Ківексу пацієнтами, у яких до відміни препарату не відзначалося жодних симптомів гіперчутливості. Побічні ефекти абакавіру або ламівудину представлені нижче в таблицях і згруповані за системами організму та абсолютною частотою. Побічні ефекти діляться на: дуже поширені (> 1/10), поширені (> 1/100, < 1/10), непоширені (> 1/1,000, < 1/100), рідкісні (> 1/10,000, < 1 1000) та дуже рідкісні (< 1/10,000). Багато з представлених побічних ефектів (нудота, блювання, діарея, підвищення температури, апатія, висип) часто виникають у пацієнтів з гіперчутливістю до абакавіру. Тому пацієнтів із будь-яким із цих симптомів слід ретельно обстежити з метою виключення реакції гіперчутливості. Якщо прийом препарату Ківекса був припинений у зв'язку з виникненням одного з цих симптомів, і потім було прийнято рішення про відновлення прийому абакавіру, його слід починати тільки під безпосереднім наглядом лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиСпектр взаємодій препарату Ківекса обумовлений характером взаємодій абакавіру та ламівудину, серед яких, на сьогоднішній день, не виявлено клінічно значущих. Абакавір і ламівудін незначно метаболізуються ферментами системи цитохрому P450 (наприклад: CYP3А4, CYP2С9 або CYP2D6) і не надають інгібуючої або індукуючої дії на цю ферментну систему. Тому ймовірність взаємодії препарату з антиретровірусними інгібіторами ненуклеозидними протеаз та іншими лікарськими засобами, метаболізм яких відбувається за участю основних ферментів системи цитохрому Р450, мала. Імовірність метаболічних взаємодій з ламівудином низька, оскільки він мало метаболізується, погано зв'язується з білками плазми та виводиться майже виключно нирками. Ламівудин виводиться головним чином за допомогою активної органічної катіонної секреції. Слід враховувати можливість взаємодії з іншими лікарськими засобами, особливо у випадках, коли нирки є основним шляхом виведення препаратів. Лікарські взаємодії, зумовлені наявністю абакавіру. Етанол: метаболізм абакавіру порушується при одночасному прийомі з етанолом, що призводить до збільшення АУС абакавіру приблизно на 41%. З огляду на профіль безпеки абакавіра ці дані не розцінюються як клінічно значущі. Абакавір не впливає на метаболізм етанолу. Метадон: у дослідженні фармакокінетики препаратів при одночасному прийомі абакавіру (у дозі 600 мг 2 рази на добу) та метадону відзначалося зменшення Сmaxабакавіру на 35% та зменшення часу досягнення Сmax на 1 год, проте AUC залишилася незмінною. Зміни фармакокінетики абакавіра були визнані клінічно значущими. У цьому дослідженні абакавір підвищував середній загальний кліренс метадону на 22%. Ця зміна не була визнана клінічно значущою у більшості пацієнтів, однак іноді може виникати потреба у корекції дози метадону. Лікарські взаємодії, зумовлені наявністю ламівудину. Триметоприм: прийом триметоприму/сульфаметаксозолу 160 мг/800 мг (ко-тримоксазол) спричиняє підвищення експозиції ламівудину на 40%, що обумовлено наявністю триметоприму. Однак, за винятком пацієнтів з нирковою недостатністю, корекція дози ламівудину не потрібна. Ламівудин не впливає на фармакокінетику триметоприму та сульфаметаксозолу. Спільне застосування ламівудину з вищими дозами ко-тримоксазолу, що використовується для лікування пневмонії (викликаної Pneumocystis carinii) та токсоплазмозу, не вивчено. Зал'цитабін: ламівудин може пригнічувати внутрішньоклітинне фосфорилювання зальцитабіну при одночасному прийомі цих препаратів. У зв'язку з цим не рекомендується приймати препарат Ківекса у поєднанні із зальцитабіном.Спосіб застосування та дозиДорослим та дітям 12 років та старше препарат призначають по 1 таб. 1 раз на добу щодня.ПередозуванняСимптоми: симптоми гострого передозування абакавіру та ламівудину відповідають симптомам побічних ефектів препарату. Лікування: у разі передозування пацієнт повинен перебувати під наглядом лікаря (з метою виявлення ознак токсичної дії препарату). При необхідності проводять стандартну підтримуючу терапію. У зв'язку з тим, що ламівудін може бути виведений з організму шляхом діалізу, лікування передозування має включати безперервний гемодіаліз (хоча досліджень з вивчення можливостей гемодіалізу при передозуванні препарату не проводилося). В даний час не відомо, чи сприяють перитонеальний діаліз та гемодіаліз виведенню з організму абакавіру.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗа даними клінічних досліджень, проведених до початку скринінгу на наявність алелю HLA-B*5701, приблизно у 5% пацієнтів, які приймають абакавір, розвивається гіперчутливість до препарату, у поодиноких випадках з летальним результатом. У клінічних дослідженнях було показано, що носій алеля HLA-B*5701 значно збільшує ризик розвитку реакції гіперчутливості до абакавіру. У проспективному клінічному дослідженні CNA106030 (PREDICT-1) пацієнтам з наявністю алелю HLA-B*5701 препарати абакавіру не призначалися, що дозволило суттєво знизити частоту виникнення клінічно підозрюваних реакцій гіперчутливості з 7.8% (66 пацієнтів з 847 до 3). 803) (p. Клініцистам рекомендується проводити скринінг на носій алеля HLA-B*5701 у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, яким раніше не призначалися препарати, що містять абакавір. Скринінг на носій алеля HLA-B*5701 рекомендується проводити перед повторним призначенням препарату, що містить абакавір, у пацієнтів з невідомим HLA-B*5701-статусом, який раніше добре переносив терапію препаратом, що містить абакавір. Використання препаратів абакавіру не рекомендується у таких пацієнтів і має розглядатися лише у виняткових випадках при ретельному медичному спостереженні, коли потенційна користь перевищує ризик застосування препарату. Клінічний діагноз підозрюваної реакції гіперчутливості повинен залишатися основою для прийняття рішення про використання препаратів, що містять абакавір, у всіх пацієнтів. Навіть у разі відсутності алелю HLA-B*5701 абакавір необхідно скасовувати і не відновлювати його прийом у всіх випадках, коли реакцію гіперчутливості не можна виключити, керуючись клінічними даними, через потенційний ризик розвитку серйозних небажаних ефектів або навіть летального результату. За наявності у ВІЛ-інфікованих пацієнтів з тяжким імунодефіцитом безсимптомних або малосимптомних опортуністичних інфекцій на момент початку антиретровірусної терапії (АРТ), проведення такої терапії може призвести до посилення симптоматики опортуністичних інфекцій або інших тяжких наслідків. Зазвичай, ці реакції виникають протягом перших тижнів або місяців після початку АРТ. Типовими прикладами є цитомегаловірусний ретиніт, генералізована або осередкова інфекція, спричинена мікобактеріями, та пневмонія, спричинена Pneumocystis jiroveci (P. carinii). Поява будь-яких симптомів запалення вимагає негайного обстеження та, при необхідності, лікування. В результаті проспективного, спостережливого, епідеміологічного дослідження з метою вивчення частоти виникнення інфаркту міокарда у пацієнтів, які отримують комбіновану антиретровірусну терапію, виявився зв'язок попереднього прийому абакавіру з підвищеним ризиком розвитку інфаркту міокарда протягом 6 місяців. За даними узагальненого аналізу клінічних досліджень, які спонсорували компанія ГлаксоСмітКляйн, не спостерігалося підвищення ризику інфаркту міокарда, пов'язаного з прийомом абакавіру. Біологічні механізми, що пояснюють потенційно підвищений ризик, невідомі. Загалом, доступні дані, отримані зі спостереження когорт та контрольованих клінічних досліджень, не дозволяють однозначно визначити зв'язок терапії абакавіром та ризиком інфаркту міокарда. Проте з обережністю слід призначати антиретровірусну терапію, включаючи препарати, що містять абакавір, пацієнтам з можливим ризиком виникнення ІХС. Необхідно вжити всіх заходів для мінімалізації факторів ризику (таких як артеріальна гіпертонія, дисліпідемія, цукровий діабет та куріння). Спеціальних досліджень впливу ламівудину на здатність концентрації уваги при керуванні автотранспортом/механізмами не проводилося. Малоймовірно, що препарат негативно впливатиме на здатність виконувати завдання, що вимагають концентрації уваги, моторних чи когнітивних навичок. Проте, оцінюючи здатність пацієнта концентрувати увагу, слід враховувати його загальний стан, а також характер побічних ефектів, які можуть з'явитися на тлі прийому препарату Ківекса.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему