Противовирусные препараты Со скидкой

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Склад, форма випуску та упаковкаЛіофілізат - 1 фл. діюча речовина: ганцикловір (у вигляді ганцикловіру натрію) – 500 мг; допоміжна речовина: гідроксид натрію - до pH 10,8-11,4. Ліофілізат для виготовлення розчину для інфузій, 500 мг. По 500 мг у перерахунку на ганцикловір у флакони скляні місткістю 10 мл, закупорені пробками гумовими, обкатані ковпачками алюмінієвими або комбінованими або алюмінієвими або алюмінієвими з пластиковою насадкою. Флакон разом з інструкцією із застосування поміщають у пачку з картону. Упаковка для стаціонарів: 40 флаконів з рівною кількістю інструкцій із застосування у групові коробки.Опис лікарської формиПориста маса білого або білого з жовтуватим кольором, ущільнена в таблетку, гігроскопічна.Фармакотерапевтична групаПротивірусний засіб.ФармакокінетикаФармакокінетика ганцикловіру має лінійний характер після внутрішньовенного введення у дозах від 1,6 до 5,0 мг/кг. Після внутрішньовенної (в/в) інфузії ганцикловіру в дозі 5 мг/кг протягом 1 години ВІЛ- та ЦМВ-інфікованим пацієнтам або дорослим пацієнтам зі СНІДом системна експозиція (площа під кривою "концентрація-час" (AUC0-24 )) 18,8 до 26,0 мкг/год. Максимальна концентрація препарату в плазмі (Сmах) була в діапазоні від 7,59 до 9,03 мкг/мл. Розподіл Об'єм розподілу ганцикловіру після внутрішньовенного введення корелює з масою тіла та при досягненні рівноважної концентрації становить від 0,54-0,87 л/кг. Ганцикловір проникає у спинномозкову рідину та через плацентарний бар'єр. Зв'язок - з білками плазми - 1-2% при концентраціях ганцикловіру 0,5 та 51 мкг/мл. Метаболізм Значного метаболізму ганцикловіру немає. Виведення Основний шлях виведення ганцикловіру – ниркова екскреція незміненого препарату шляхом клубочкової фільтрації та канальцевої секреції. У пацієнтів з нормальною функцією нирок понад 90% внутрішньовенно введеної дози ганцикловіру виявляється в сечі в незміненому вигляді протягом 24 годин. У пацієнтів з нормальною функцією нирок системний кліренс знаходиться в діапазоні від 2,64±0,38 до 4,52±2,79 мл/хв/кг, а нирковий кліренс – від 2,57±0,69 до 3,48± 0,68 мл/хв/кг, що відповідає 90-101% введеного ганцикловіру. Період напіввиведення у пацієнтів із нормальною функцією нирок коливається від 2,73±1,29 до 3,98±1,78 години. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Літні пацієнти Фармакокінетичні дослідження ганцикловіру у пацієнтів віком від 65 років не проводилися. Однак, оскільки ганцикловір переважно виводиться нирками, а нирковий кліренс з віком знижується, у людей похилого віку можна очікувати зменшення загального кліренсу та збільшення періоду напіввиведення ганцикловіру. Порушення функції нирок Загальний кліренс ганцикловіру лінійно корелює із кліренсом креатиніну. У пацієнтів з легким, помірним та тяжким порушенням функції нирок відзначався середній системний кліренс 2,1, 1,0 та 0,3 мл/хв/кг. У пацієнтів з порушенням функції нирок період напіввиведення ганцикловіру збільшено. У пацієнтів із тяжким порушенням функції нирок спостерігалося збільшення періоду напіввиведення у 10 разів. Гемодіаліз Концентрація ганцикловіру в плазмі знижується приблизно на 50% протягом 4-годинного сеансу гемодіалізу. При використанні переривчастої схеми гемодіалізу показники кліренсу ганцикловіру становлять від 42 до 92 мл/хв, період напіввиведення препарату під час діалізу – 3,3-4,5 години. При безперервному діалізі кліренс ганцикловіру був нижчим (4,0-29,6 мл/хв), але в період до наступного прийому препарату з організму видалявся більший відсоток прийнятої дози. При уривчастому гемодіалізі фракція Ганцикловіру, віддаленого за один сеанс гемодіалізу, становить від 50% до 63%. Порушення функції печінки Фармакокінетичні дослідження у пацієнтів з порушенням функції печінки, які одержують ганцикловір, не проводились; дані про популяційну фармакокінетику відсутні. Оскільки ганцикловір виводиться нирками, не очікується, що порушення функції печінки впливатиме на його фармакокінетику.ФармакодинамікаГанцикловір є синтетичним аналогом 2'-дезоксигуанозину, який пригнічує розмноження вірусів герпесу in vitro, так і in vivo. Активний щодо цитомегаловірусу людини (ЦМВ), вірусів простого герпесу 1-го та 2-го типу (Herpes simplex 1 і 2), вірусу герпесу людини 6, 7 та 8 типу, вірусу Епштейна-Барр, вірусу вітряної віспи (Varicella та вірусу гепатиту В. Проте клінічні дослідження обмежувалися оцінкою ефективності препарату у пацієнтів, інфікованих цитомегаловірусом. У ЦМВ-інфікованих клітинах ганцикловір спочатку фосфорилюється під дією вірусної протеїнкінази (UL97) з утворенням ганцикловірмонофосфату. Подальше фосфорилювання відбувається під дією кількох клітинних кіназ, внаслідок чого утворюється ганцикловір трифосфат, який потім піддається повільному внутрішньоклітинному метаболізму. Показано, що цей метаболізм відбувається у клітинах, інфікованих ЦМВ людини та вірусом простого герпесу, при цьому після зникнення ганцикловіру із позаклітинної рідини період внутрішньоклітинного напіввиведення препарату становить відповідно 18 та 6-24 години. Оскільки фосфорилювання ганцикловіру переважно залежить від дії вірусної кінази, воно відбувається переважно в інфікованих клітинах. Вірусостатичну дію ганцикловіру обумовлено придушенням синтезу вірусної ДНК шляхом: (1) конкурентного інгібування вбудовування дезоксигуанозинтрифосфату в ДНК під дією ДНК-полімерази; (2) включення ганцикловіртрифосфату у вірусну ДНК, що призводить до припинення подовження вірусної ДНК або дуже обмеженого її подовження. Типова мінімальна концентрація препарату в крові, що викликає інгібуючий противірусний ефект щодо ЦМВ, що дорівнює 50% від максимального (IC50), визначена in vitro, знаходиться в діапазоні від 0,08 мкМ (0,02 мкг/мл) до 14 мкМ (3, 5 мкг/мл). Вірусна резистентність Віруси, стійкі до ганцикловіру, можуть з'явитися після тривалого застосування ганцикловіру або валганцикловіру за рахунок низки мутацій у гені вірусної кінази (UL97), відповідальної за монофосфорилування ганцикловіру, або гені вірусної полімерази (UL54). Мутації у UL97 виникають раніше і частіше, ніж у мутації у UL54. Вірус, що містить мутації у гені UL97, стійкий до монотерапії ганцикловіром. Найбільш частими замінами, пов'язаними з резистентністю до ганцикловіру, були M460V/1, H520Q, C592G, A594V, L595S, C603W. Мутації в гені UL54 можуть викликати перехресну резистентність до інших противірусних препаратів, що впливають на вірусну полімеразу, і навпаки. Амінокислотні заміни в UL54, що призводять до перехресної резистентності до ганцикловіру і цидофовіру, як правило, розташовані в межах екзонуклеазних доменів та області V, проте амінокислотні заміни, що призводять до перехресної резистентності до фоскарнету, можуть розташовуватися в різних областях, але 696-742) та III (кодон 805-845) та між ними. Можливість вірусної резистентності слід розглядати у пацієнтів, у яких неодноразово відмічено незадовільну клінічну відповідь або виділення вірусу під час терапії.Показання до застосуванняУ дорослих та дітей з 12 років для лікування цитомегаловірусної інфекції (ЦМВ) у пацієнтів з імунодефіцитом; для профілактики ЦМВ захворювань у пацієнтів з медикаментозною імуносупресією (наприклад після трансплантації органів або хіміотерапії з приводу злоякісного новоутворення).Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до ганцикловіру, валганцикловіру або будь-якого іншого компонента препарату. Абсолютне число нейтрофілів менше 500 клітин на 1 мкл або число тромбоцитів менше 25000 клітин на 1 мкл або рівень гемоглобіну менше 8 г/дл. Дитячий вік віком до 12 років. Період грудного вигодовування. З обережністю: Порушення функції нирок. Гіперчутливість до ацикловіру або пенцикловіру (або їх проліків валацикловіру або фамцикловіру відповідно) в анамнезі, оскільки через подібність хімічної структури ганцикловіру, ацикловіру і пенцикловіру між цими препаратами можливі реакції перехресної гіперчутливості. Гематологічна цитопенія (у тому числі спричинена лікарськими засобами) в анамнезі. Під час проведення променевої терапії.Вагітність та лактаціяФертильність Ганцикловір порушував фертильність у самців та самок мишей. У дослідженнях тварин спостерігався асперматогенез при експозиціях ганцикловіру нижче терапевтичних рівнів, унаслідок чого вважається можливим тимчасове чи стійке пригнічення сперматогенезу в людини. Вагітність Безпека застосування ганцикловіру у вагітних жінок не встановлена. Ганцикловір добре проникає крізь людську плаценту. У дослідженнях на тварин застосування ганцикловіру асоціювалося з тератогенністю та токсичністю щодо репродуктивної системи. Таким чином, вагітним жінкам не слід призначати ганцикловір, за винятком тих випадків, коли клінічна необхідність терапії для матері не перевищує можливий тератогенний ризик для плода. Контрацепція у чоловіків та жінок Внаслідок можливої ​​тератогенності ганцикловіру та його токсичності щодо репродуктивної системи жінкам з дітородним потенціалом слід рекомендувати використання ефективних методів контрацепції під час лікування та протягом не менше 30 днів після його закінчення. Пацієнтам чоловічої статі слід рекомендувати використання бар'єрного методу контрацепції під час лікування ганцикловіром та не менше 90 днів після його закінчення, за винятком випадків відсутності ризику вагітності у партнерки. Грудне годування Чи не встановлено чи проникає ганцикловір у грудне молоко, проте не можна виключити, що ганцикловір виводитиметься з молоком і спричинятиме тяжкі небажані реакції у немовляти. При застосуванні ганцикловіру грудне вигодовування слід припинити.Побічна діяУ пацієнтів, які отримують терапію ганцикловіром, найбільш серйозними і небажаними реакціями, що часто зустрічаються, є гематологічні порушення, а саме нейтропенія, анемія і тромбоцитопенія. Інші небажані реакції описані нижче. Частота розвитку побічних ефектів наведена у наступній градації: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100, Інфекції та інвазії: часто – сепсис, гіподерміт, інфекція сечовивідних шляхів, кандидози, включаючи кандидоз ротової порожнини. З боку кровоносної та лімфатичної систем: дуже часто – нейтропенія, анемія; часто - тромбоцитопенія, лейкопенія, панцитопенія; нечасто – мієлосупресія; рідко – агранулоцитоз, апластична анемія, гранулоцитопенія. З боку імунної системи: нечасто – анафілактична реакція. З боку обміну речовин та харчування: часто – зниження апетиту, анорексія, зниження маси тіла. Психічні розлади: часто – депресія, неспокій, сплутаність свідомості, розлади мислення; нечасто – збудження, психотичний розлад; рідко – галюцинації*. З боку нервової системи: часто – головний біль, безсоння, дисгевзія, гіпестезія, парестезія, периферична нейропатія, судоми, запаморочення; нечасто – тремор. З боку органів чуття: часто – макулярний набряк, відшарування сітківки, плаваюче помутніння склоподібного тіла, біль у очному яблуку, нечасто – порушення зору, кон'юнктивіт; часто – біль у вусі; нечасто – зниження слуху. З боку серцево-судинної системи: нечасто – аритмія, гіпотензія. З боку органів дихання: дуже часто – задишка; часто – кашель. З боку травної системи: дуже часто – діарея; часто – нудота, блювання, біль у животі, біль у верхній частині живота, запор, метеоризм, дисфагія, диспепсія; нечасто – здуття живота, виразковий стоматит, панкреатит. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: часто – порушення функції печінки, збільшення лужної фосфатази крові, підвищення активності аспартатамінотрансферази; нечасто – підвищення активності аланінамінотрансферази. З боку шкіри та підшкірно-жирової клітковини: часто – дерматит, нічна пітливість, свербіж; нечасто – алопеція, кропив'янка, сухість шкіри; рідко – висип*. З боку опорно-рухової системи: часто – біль у спині, міалгія, артралгія, м'язові спазми. З боку сечостатевої системи: часто – зниження кліренсу креатиніну, порушення функції нирок, підвищення концентрації креатиніну у крові; нечасто – гематурія, ниркова недостатність, чоловіча безплідність. Загальні розлади та реакція у місці введення: часто – підвищена стомлюваність, підвищення температури тіла, озноб, біль, біль у грудях, нездужання, слабкість, реакція у місці введення. * Частота розвитку цих побічних реакцій заснована на досвіді післяреєстраційного застосування препарату. Частота розвитку інших побічних реакцій ґрунтується на результатах клінічних досліджень. Опис окремих небажаних реакцій Нейтропенія Ризик розвитку нейтропенії не можна передбачити з числа нейтрофілів на початок лікування. Як правило, нейтропенія виникає протягом першого або другого тижня початкової терапії та після введення кумулятивної дози ≤ 200 мг/кг. Кількість клітин зазвичай нормалізується протягом 2-5 днів після припинення застосування препарату або зниження дози. Тромбоцитопенія У пацієнтів з низьким вихідним рівнем тромбоцитів ( Судоми У пацієнтів, які отримували ганцикловір та іміпенем/циластатин, спостерігалися випадки судом. Відшарування сітківки Випадки відшарування сітківки спостерігалися лише у клінічних дослідженнях у пацієнтів зі СНІДом, які отримували лікування препаратом Ганцикловір з приводу ЦМВ ретиніту. Реакції у місці введення Реакції у місці введення часто спостерігаються у пацієнтів, які отримують ганцикловір. Препарат Ганцикловір слід вводити відповідно до рекомендацій щодо дозування препарату, для зниження ризику виникнення місцевого подразнення тканин.Взаємодія з лікарськими засобамиІміпенем-циластатин. У пацієнтів, які одночасно отримували ганцикловір та іміпенем/циластатин, спостерігалися судоми. Не можна виключити фармакодинамічну взаємодію між ганцикловіром та іміпенемом/циластатином. Іміпенем/циластатин слід призначати у комбінації з препаратом Ганцикловір тільки в тому випадку, якщо можливі переваги перевищують ризик. Можливі лікарські взаємодії Можливе посилення токсичності при призначенні ганцикловіру одночасно з іншими препаратами, що мають мієлосупресивну дію або порушують функцію нирок. Ці препарати включають аналоги нуклеозидів (наприклад, зидовудин, диданозин, ставудин), імуносупресанти (наприклад, циклоспорин, такролімус, мікофенолату мофетил), протипухлинні препарати (наприклад, доксорубіцин, вінкрістин, вінбластин, гідроксимочевина) та протиінфекційні дапсон, амфотерицин, флуцитозин, пентамідин). Зазначені препарати слід призначати одночасно з ганцикловіром лише у тому випадку, якщо потенційні переваги перевищують можливий ризик. Зідовудін. Враховуючи те, що як ганцикловір, так і зидовудін може викликати нейтропенію та анемію, а також можливу фармакодинамічну взаємодію при одночасному застосуванні цих препаратів, можлива непереносимість одночасного прийому ганцикловіру та зидовудину у стандартних рекомендованих дозах у деяких пацієнтів. Діданозін. Встановлено, що при одночасному застосуванні диданозину та внутрішньовенному введенні ганцикловіру концентрація диданозину у плазмі стійко підвищується. При внутрішньовенному введенні ганцикловіру в дозах 5-10 мг/кг на добу AUC диданозину збільшувався на 38-67%, що підтверджує фармакокінетичну взаємодію у разі одночасного застосування цих препаратів. Пацієнтів слід ретельно спостерігати за токсичністю диданозину (наприклад, виникнення панкреатиту). Пробенецид. При одночасному прийомі пробенециду та перорального ганцикловіру спостерігалося зменшення ниркового кліренсу ганцикловіру (20%), що призводило до статистично значущого збільшення його експозиції (40%). Ці зміни пояснюються конкуренцією за канальцеву секрецію. Слід ретельно спостерігати за станом пацієнтів, які приймають пробенецид та препарат Ганцикловір, через можливу появу симптомів токсичності ганцикловіру. Мікофенолату мофетил, ставудин, триметоприм: значущої фармакокінетичної взаємодії при застосуванні ганцикловіру в комбінації з мікофенолату мофетилом, ставудином та триметопримом не спостерігалося. Дослідження взаємодії було проведено лише в дорослих.Спосіб застосування та дозиПрепарат Ганцикловір слід розчиняти та розводити під наглядом медичного спеціаліста та вводити шляхом внутрішньовенної інфузії. Увага! Препарат Ганцикловір вводять тільки внутрішньовенно краплинно протягом 1 години, переважно через пластикову канюлю, у вену з хорошим кровотоком (внутрішньом'язова або підшкірна ін'єкція може викликати сильне подразнення тканин унаслідок високого pH (близько 11) розчину ганцикловіру). Вводити препарат внутрішньовенно швидко або болюсно не можна, оскільки надмірна концентрація препарату Ганцикловір у плазмі може посилити його токсичність. Не можна перевищувати рекомендовану дозу, а також змінювати режим введення або швидкість інфузії. Лікування ЦМВ інфекції у дорослих та дітей з 12 років Пацієнти з нормальною функцією нирок Початкова терапія: внутрішньовенна інфузія в дозі 5 мг/кг протягом 1 години через кожні 12 годин (10 мг/кг/добу) протягом 14-21 дня. Підтримуюча терапія може застосовуватися в осіб з імунодефіцитами при ризик рецидиву. По 5 мг/кг внутрішньовенної інфузії протягом 1 години щодня протягом 7 днів на тиждень або по 6 мг/кг щодня протягом 5 днів на тиждень. Тривалість підтримуючої терапії має визначатись індивідуально для кожного пацієнта. Лікування при прогресуванні захворювання: у будь-якого пацієнта з прогресуванням ЦМВ інфекції, що розвинулася під час підтримуючої терапії або після припинення лікування препаратом Ганцикловір, можливе проведення повторного лікування із застосуванням схеми початкової терапії. Профілактика ЦМВ захворювань у дорослих та дітей з 12 років Пацієнти з нормальною функцією нирок Профілактика По 5 мг/кг шляхом внутрішньовенної інфузії протягом 1 години щодня протягом 7 днів на тиждень або по 6 мг/кг щодня протягом 5 днів на тиждень. Тривалість профілактики ґрунтується на оцінці ризику ЦМВ інфекції та має визначатися індивідуально для кожного пацієнта. Превентивна терапія Початкова терапія: внутрішньовенна інфузія в дозі 5 мг/кг протягом 1 години через кожні 12 годин (10 мг/кг/добу) протягом 7-14 днів. Підтримуюча терапія: по 5 мг/кг внутрішньовенної інфузії протягом 1 години щодня протягом 7 днів на тиждень або по 6 мг/кг щодня протягом 5 днів на тиждень. Тривалість підтримуючої терапії ґрунтується на оцінці ризику розвитку ЦМВ інфекції та має визначатися індивідуально для кожного пацієнта. Особливі вказівки з дозування Пацієнти похилого та старечого віку У пацієнтів віком понад 65 років досліджень не проводилося. Оскільки нирковий кліренс із віком знижується, пацієнтам похилого та старечого віку ганцикловір слід призначати строго з урахуванням функції нирок. Порушення функції нирок Дози слід коригувати, як показано в таблиці нижче. Розрахунковий кліренс креатиніну можна обчислити за концентрацією креатиніну в сироватці за такою формулою: Для чоловіків = [140 – вік (років)] х маса тіла (кг)/ [72 х 0,011 х концентрація креатиніну в сироватці (мкмоль/л)] Для жінок = 0,85 х показник для чоловіків Таблиця 1. Дози препарату Ганцикловір для пацієнтів із порушенням функції нирок. Кліренс креатиніну, мл/хв. Початкова доза Підтримуюча доза ≥70 5,0 мг/кг кожні 12 годин 5,0 мг/кг на добу 50-69 2,5 мг/кг кожні 12 годин 2,5 мг/кг на добу 25-49 2,5 мг/кг на добу 1,25 мг/кг на добу 10-24 1,25 мг/кг/добу 0,625 мг/кг на добу < 10 1,25 мг/кг тричі на тиждень після гемодіалізу 0,625 мг/кг тричі на тиждень після гемодіалізу Оскільки у пацієнтів з порушенням функції нирок дозу ганцикловіру слід коригувати, необхідно ретельно моніторувати концентрацію креатиніну в сироватці або розрахунковий кліренс креатиніну. Порушення функції печінки Безпека та ефективність препарату Ганцикловір у пацієнтів з порушенням функції печінки не вивчалися. Інструкція щодо поводження з препаратом При контакті з препаратом слід бути обережним. Оскільки ганцикловір вважається потенційним канцерогеном і тератогеном для людини, при поводженні з ним потрібно бути обережним. Необхідно уникати вдихання та прямого контакту порошку, що міститься у флаконах, або безпосереднього контакту розчину зі шкірою та слизовими оболонками. Розчин препарату Ганцикловір має лужну реакцію (рН близько 11). При попаданні ганцикловіру на шкіру або слизові оболонки це місце слід ретельно промити водою з милом. При попаданні у вічі їх ретельно промивають простою водою. При розчиненні препарату, а також при обробці зовнішньої поверхні флакона/ковпачка та столу після розчинення рекомендується використовувати одноразові рукавички. Несумісність Препарат Ганцикловір не можна змішувати з іншими препаратами, що вводяться внутрішньовенно. Приготування відновленого розчину препарату Ганцикловір Ліофілізат ганцикловіру розчиняють, вводячи у флакон 10 мл стерильної води для ін'єкцій. Не можна використовувати бактеріостатичну воду для ін'єкцій, що містить парабени (парагідроксибензоати), через несумісність її зі стерильним порошком ганцикловіру, що може спричинити випадання осаду. Флакон слід обережно обертати для повного змочування продукту до отримання прозорого відновленого розчину. Приготовлений розчин слід оглянути щодо наявності механічних домішок. З мікробіологічної точки зору, приготовлений розчин повинен бути використаний негайно. В іншому випадку за умови та тривалість зберігання відповідає спеціаліст, який готував розчин. Термін придатності та зберігання відновленого розчину Приготовлений розчин у флаконі стійкий за температури 25 °С протягом 12 годин. Ставити його в холодильник і не можна заморожувати. Приготування інфузійного розчину препарату Ганцикловір З флакону з ганцикловіром (концентрація 50 мг/мл) набирають розраховану (з урахуванням маси тіла пацієнта) дозу препарату і додають до базового інфузійного розчину (0,9% розчин хлориду натрію, 5% водний розчин декстрози, розчин Рінгера або Рінгер-лактату) . Вводити ганцикловір у концентрації понад 10 мг/мл не рекомендується. З мікробіологічної точки зору, інфузійний розчин слід використовувати негайно після приготування, оскільки ганцикловір розлучається небактеріостатичною стерильною водою. В іншому випадку за умови та тривалість зберігання відповідає спеціаліст, який готував розчин. Термін придатності та зберігання інфузійного розчину Готовий інфузійний розчин хімічно та фізично стабільний при температурі 2-8 ° С протягом 24 годин. Заморожувати його не можна.ПередозуванняПередозування внутрішньовенно ганцикловіру, що вводиться. Випадки передозування відзначалися при внутрішньовенному введенні ганцикловіру, у тому числі з летальним результатом, як у клінічних дослідженнях, так і після реєстраційного застосування препарату. При передозуванні деяких випадках ніяких небажаних явищ не виникало. У більшості пацієнтів відзначалося одне або кілька таких небажаних явищ: Гематологічна токсичність: мієлосупресія, включаючи панцитопенію, аплазію кісткового мозку, лейкопенію, нейтропенію, гранулоцитопенію. Гепатотоксичність: гепатит, порушення функції печінки. Нефротоксичність: наростання гематурії у пацієнтів із вже наявним ураженням функції нирок, гостра ниркова недостатність, підвищення концентрації креатиніну. Гастроінтестинальна токсичність: біль у животі, діарея, блювання. Нейротоксичність: генералізований тремор, судоми. Для зниження концентрації ганцикловіру в плазмі при передозуванні препарату Ганцикловір можна застосовувати гемодіаліз та гідратацію. У пацієнтів з тяжкою лейкопенією, нейтропенією, анемією та/або тромбоцитопенією рекомендується проводити лікування гемопоетичними ростовими факторами.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПерехресна гіперчутливість Внаслідок подібної хімічної структури ганцикловіру, ацикловіру та пенцикловіру, можливий розвиток реакції перехресної гіперчутливості між цими препаратами. Таким чином, препарат Ганцикловір слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з гіперчутливістю до ацикловіру або пенцикловіру (або їх проліків валацикловіру або фамцикловіру відповідно) в анамнезі. Мутагенність, тератогенність, канцерогенність, фертильність та контрацепція У дослідженнях на тваринах ганцикловір мав мутагенну, тератогенну, асперматогенну та канцерогенну дію, а також порушував фертильність. Таким чином, ганцикловір має потенційну тератогенну та канцерогенну дію у людини, може викликати вроджені вади розвитку та злоякісні новоутворення. Перед початком лікування ганцикловіром пацієнтів слід проінформувати про можливі ризики для плода. Жінкам із дітородним потенціалом слід рекомендувати використання ефективних методів концентрації під час лікування ганцикловіром та протягом не менше 30 днів після його закінчення. Ганцикловір може тимчасово чи стійко пригнічувати сперматогенез у людини. Чоловікам слід рекомендувати використання бар'єрного методу контрацепції під час лікування ганцикловіром та не менше 90 днів після його закінчення, за винятком випадків відсутності ризику вагітності у партнерки. При застосуванні ганцикловіру необхідно дотримуватись граничної обережності, особливо в педіатрії, через можливість розвитку віддаленої канцерогенності та токсичності щодо репродуктивної системи. Користь від лікування має бути ретельно розглянута у кожному конкретному випадку і має однозначно перевершувати ризик. Мієлосупресія Препарат Ганцикловір слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з гематологічною цитопенією (у тому числі спричиненою лікарськими засобами) в анамнезі, а також у пацієнтів, які отримують променеву терапію. У пацієнтів, які приймали ганцикловір, спостерігалися випадки тяжкої лейкопенії, нейтропенії, анемії, тромбоцитопенії, панцитопенії, недостатності кісткового мозку та апластичної анемії. Протипоказано лікування ганцикловіром, якщо абсолютна кількість нейтрофілів менше 500 клітин на 1 мкл або число тромбоцитів менше 25000 клітин на 1 мкл або гемоглобін менше 8 г/дл. У всіх пацієнтів під час лікування рекомендується моніторувати кількість формених елементів крові, включаючи кількість тромбоцитів (особливо у пацієнтів із порушенням функції нирок). Протягом перших 14 днів застосування ганцикловіру рекомендується контролювати кількість лейкоцитів через день (переважно проведення диференціального тесту). У пацієнтів з низьким рівнем нейтрофілів на початковому рівні ( У пацієнтів з тяжкою лейкопенією, нейтропенією, анемією та/або тромбоцитопенією рекомендується проводити лікування гемопоетичними ростовими факторами та/або тимчасово перервати терапію препаратом. Порушення функції нирок При порушенні ниркової функції рекомендується проводити корекцію дози препарату в залежності від кліренсу креатиніну. Застосування з іншими лікарськими засобами У пацієнтів, які приймають іміпенем/циластатин та ганцикловір, описано розвиток судом, тому ганцикловір не слід призначати одночасно з іміпенемом/циластатином, якщо потенційні переваги терапії не перевищують можливого ризику. Як ганцикловір, так і зидовудін можуть викликати нейтропенію та анемію, тому деякі пацієнти можуть не переносити одночасний прийом цих препаратів у стандартних рекомендованих дозах. При одночасному прийомі ганцикловіру можуть збільшуватися плазмові концентрації диданозину, тому таких пацієнтів слід ретельно спостерігати щодо явищ токсичності диданозину. Одночасний прийом ганцикловіру та препаратів, які мають мієлосупресивну дію або порушують функцію нирок, може призвести до розвитку адитивної токсичності. Інструкція зі знищення невикористаного препарату або препарату з терміном придатності, що минув. Попадання лікарських препаратів у довкілля має бути зведено до мінімуму. Не слід утилізувати препарат за допомогою стічних вод або разом із побутовими відходами. Слід суворо дотримуватися таких пунктів щодо використання та утилізації шприців та інших гострих медичних предметів: ніколи не використовувати повторно голки та шприци; всі використані голки та шприци слід помістити в контейнер для гострих відходів (одноразовий захищений від проколів контейнер); утилізація заповненого контейнера та системи для введення здійснюється відповідно до місцевих вимог. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У пацієнтів, які приймають ганцикловір, можуть виникати судомні напади, сонливість, запаморочення та сплутаність свідомості. Подібні симптоми можуть вплинути на виконання видів діяльності, що вимагають підвищеної уваги, у тому числі здатність до керування транспортними засобами та роботу з машинами та механізмами. При розвитку цих симптомів пацієнтам слід відмовитися від керування транспортними засобами та роботи з машинами та механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаЛіофілізат: Активні речовини: інтерферон гама – 100000 ME, 500000 ME, 1000000 ME, 2000000 ME; допоміжні речовини: маніт. По 100 000 ME, 500 000 ME, 1 000 000 ME або 2 000 000 ME активної речовини на 1 флакон. По 1,5, 10 або 20 флаконів препарату з інструкцією по застосуванню поміщають у пачку з картону, або по 1, 5, 10 або 20 флаконів препарату в контурній комірковій упаковці або в касетній контурній упаковці з інструкцією по застосуванню поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиПрепарат є пухкою або пористою масою білого кольору, гігроскопічний.Фармакотерапевтична групаПротивірусний та імуномодулюючий засіб.ФармакодинамікаІНГАРОН®- рекомбінантний інтерферон гама людини, складається з 144 амінокислотних залишків (а.о.), позбавлений перших трьох а. о. Cys-Tyr-Cys, замінені на Met. Молекулярна маса 16,9 кДа. Отриманий мікробіологічним синтезом у рекомбінантному штамі Escherichia coli та очищений колонковою хроматографією. Питома противірусна активність на клітинах (фібробласти людини), інфікованих вірусом везикулярного стоматиту становить 2107 ОД на мг білка. Інтерферон гама (імуний інтерферон) є найважливішим прозапальним цитокіном, продуцентами якого в організмі людини є природні кілерні клітини, CD4 Thl клітини та CD8 цитотоксичні супресорні клітини. Рецептори до інтерферону гама мають макрофаги, нейтрофіли, природні кілерні клітини, цитотоксичні Т-лімфоцити. Інтерферон гама активує ефекторні функції цих клітин,зокрема їх мікробоцидність, цитотоксичність, продукцію цитокінів, супероксидних і нітрооксидних радикалів, тим самим викликаючи загибель внутрішньоклітинних паразитів. Інтерферон гама інгібує В-клітинну відповідь, інтерлейкін-4, пригнічує продукцію IgE та експресію CD23-антигену. Є індуктором апоптозу диференційованих В-клітин, що дають початок аутореактивним клонам. Відміняє супресивний ефект інтерлейкіну-4 на інтерлейкін-2-залежну проліферацію та генерацію лімфокін активованих кілерів. Активує продукцію білків гострої фази запалення, посилює експресію генів С2 та С4 компонентів системи комплементу.пригнічує продукцію IgE та експресію CD23-антигену. Є індуктором апоптозу диференційованих В-клітин, що дають початок аутореактивним клонам. Відміняє супресивний ефект інтерлейкіну-4 на інтерлейкін-2-залежну проліферацію та генерацію лімфокін активованих кілерів. Активує продукцію білків гострої фази запалення, посилює експресію генів С2 та С4 компонентів системи комплементу.пригнічує продукцію IgE та експресію CD23-антигену. Є індуктором апоптозу диференційованих В-клітин, що дають початок аутореактивним клонам. Відміняє супресивний ефект інтерлейкіну-4 на інтерлейкін-2-залежну проліферацію та генерацію лімфокін активованих кілерів. Активує продукцію білків гострої фази запалення, посилює експресію генів С2 та С4 компонентів системи комплементу. На відміну від інших інтерферонів підвищує експресію антигенів ГКГС як I-го, так і II-го класів на різних клітинах, причому індукує експресію цих молекул навіть на тих клітинах, які не експресують їх конститутивно. Тим самим підвищується ефективність презентації антигенів та здатність їх розпізнавання Т-лімфоцитами. Інтерферон гама блокує реплікацію вірусних ДНК та РНК, синтез вірусних білків та складання зрілих вірусних частинок. Інтерферон гама має цитотоксичну дію на вірус-інфіковані клітини. Інтерферон Гамма блокує синтез β-TGF, відповідальних за розвиток фіброзу легень та печінки.Показання до застосуванняЛікування хронічного вірусного гепатиту С, хронічного вірусного гепатиту В, ВІЛ/СНІД інфекції та туберкульозу легень у комплексній терапії. Профілактика інфекційних ускладнень у хворих із хронічною гранулематозною хворобою. Лікування онкологічних захворювань у комплексній терапії як імуномодулятор, у тому числі в комбінації з хіміотерапією. Лікування генітальної герпесвірусної інфекції та оперізувального лишаю (herpes zoster) у монотерапії. Лікування урогенітального хламідіозу у комплексній терапії. Лікування хронічного простатиту у комплексній терапії. Лікування аногенітальних бородавок (вірус папіломи людини) та запобігання рецидиву захворювання.Протипоказання до застосуванняІндивідуальна непереносимість інтерферону гама чи іншого компонента препарату. Вагітність. Дитячий вік (менше 7 років).Побічна діяЛокальна болючість у місці підшкірного введення у вигляді слабкого болю ламкого характеру (подібно до перетренованого м'яза) і гіперемії. Застосування високих доз понад 1000000 ME може супроводжуватися розвитком грипоподібного синдрому: головний біль, слабкість, підвищення температури тіла, біль у суглобах. Слабо виражені симптоми не потребують фармакологічної корекції. При виражених явищах - усунення за допомогою парацетамолу.Спосіб застосування та дозиВведення препарату внутрішньом'язово або підшкірно. Вміст флакона розчиняють у 2 мл води для ін'єкцій. Дозу препарату встановлюють індивідуально. Для лікування хворих на хронічний вірусний гепатит В, хронічний вірусний гепатит С, а також ВІЛ/СНІД інфекцією та туберкульозом легень середня добова доза для дорослих становить 500 000 ME. Вводиться 1 раз на добу щодня або через день. Курс лікування становить від 1 до 3 місяців, за необхідності через 1-2 місяці курс лікування повторюють. Для профілактики інфекційних ускладнень у хворих на хронічну гранулематозну хворобу зазвичай середня добова доза для дорослих становить 500 000 ME. Вводиться 1 раз на добу щодня або через день. На курс 5-15 ін'єкцій, за необхідності курс продовжують або повторюють через 10-14 днів. Для лікування онкологічних захворювань середня добова доза становить 500 000 ME. Вводиться 1 раз на день через день. Для лікування генітальної герпесвірусної інфекції, оперізувального лишаю (herpes zoster) та урогенітального хламідіозу середня добова доза для дорослих становить 500 000 ME. Вводиться 1 раз на день підшкірно, через день. Курс лікування становить 5 ін'єкцій. Для лікування хронічного простатиту добова доза становить 100000 ME. Вводиться 1 раз на день підшкірно, через день. Курс лікування становить 10 ін'єкцій. Для лікування аногенітальних бородавок добова доза становить 100 000 МО. Вводиться 1 раз на добу підшкірно після проведеної кріодеструкції через день. Курс лікування становить 5 ін'єкцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаЛіофілізат: Активні речовини: інтерферон гама – 100000 ME, 500000 ME, 1000000 ME, 2000000 ME; допоміжні речовини: маніт. По 100 000 ME, 500 000 ME, 1 000 000 ME або 2 000 000 ME активної речовини на 1 флакон. По 1,5, 10 або 20 флаконів препарату з інструкцією по застосуванню поміщають у пачку з картону, або по 1, 5, 10 або 20 флаконів препарату в контурній комірковій упаковці або в касетній контурній упаковці з інструкцією по застосуванню поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиПрепарат є пухкою або пористою масою білого кольору, гігроскопічний.Фармакотерапевтична групаПротивірусний та імуномодулюючий засіб.ФармакодинамікаІНГАРОН®- рекомбінантний інтерферон гама людини, складається з 144 амінокислотних залишків (а.о.), позбавлений перших трьох а. о. Cys-Tyr-Cys, замінені на Met. Молекулярна маса 16,9 кДа. Отриманий мікробіологічним синтезом у рекомбінантному штамі Escherichia coli та очищений колонковою хроматографією. Питома противірусна активність на клітинах (фібробласти людини), інфікованих вірусом везикулярного стоматиту становить 2107 ОД на мг білка. Інтерферон гама (імуний інтерферон) є найважливішим прозапальним цитокіном, продуцентами якого в організмі людини є природні кілерні клітини, CD4 Thl клітини та CD8 цитотоксичні супресорні клітини. Рецептори до інтерферону гама мають макрофаги, нейтрофіли, природні кілерні клітини, цитотоксичні Т-лімфоцити. Інтерферон гама активує ефекторні функції цих клітин,зокрема їх мікробоцидність, цитотоксичність, продукцію цитокінів, супероксидних і нітрооксидних радикалів, тим самим викликаючи загибель внутрішньоклітинних паразитів. Інтерферон гама інгібує В-клітинну відповідь, інтерлейкін-4, пригнічує продукцію IgE та експресію CD23-антигену. Є індуктором апоптозу диференційованих В-клітин, що дають початок аутореактивним клонам. Відміняє супресивний ефект інтерлейкіну-4 на інтерлейкін-2-залежну проліферацію та генерацію лімфокін активованих кілерів. Активує продукцію білків гострої фази запалення, посилює експресію генів С2 та С4 компонентів системи комплементу.пригнічує продукцію IgE та експресію CD23-антигену. Є індуктором апоптозу диференційованих В-клітин, що дають початок аутореактивним клонам. Відміняє супресивний ефект інтерлейкіну-4 на інтерлейкін-2-залежну проліферацію та генерацію лімфокін активованих кілерів. Активує продукцію білків гострої фази запалення, посилює експресію генів С2 та С4 компонентів системи комплементу.пригнічує продукцію IgE та експресію CD23-антигену. Є індуктором апоптозу диференційованих В-клітин, що дають початок аутореактивним клонам. Відміняє супресивний ефект інтерлейкіну-4 на інтерлейкін-2-залежну проліферацію та генерацію лімфокін активованих кілерів. Активує продукцію білків гострої фази запалення, посилює експресію генів С2 та С4 компонентів системи комплементу. На відміну від інших інтерферонів підвищує експресію антигенів ГКГС як I-го, так і II-го класів на різних клітинах, причому індукує експресію цих молекул навіть на тих клітинах, які не експресують їх конститутивно. Тим самим підвищується ефективність презентації антигенів та здатність їх розпізнавання Т-лімфоцитами. Інтерферон гама блокує реплікацію вірусних ДНК та РНК, синтез вірусних білків та складання зрілих вірусних частинок. Інтерферон гама має цитотоксичну дію на вірус-інфіковані клітини. Інтерферон Гамма блокує синтез β-TGF, відповідальних за розвиток фіброзу легень та печінки.Показання до застосуванняЛікування хронічного вірусного гепатиту С, хронічного вірусного гепатиту В, ВІЛ/СНІД інфекції та туберкульозу легень у комплексній терапії. Профілактика інфекційних ускладнень у хворих із хронічною гранулематозною хворобою. Лікування онкологічних захворювань у комплексній терапії як імуномодулятор, у тому числі в комбінації з хіміотерапією. Лікування генітальної герпесвірусної інфекції та оперізувального лишаю (herpes zoster) у монотерапії. Лікування урогенітального хламідіозу у комплексній терапії. Лікування хронічного простатиту у комплексній терапії. Лікування аногенітальних бородавок (вірус папіломи людини) та запобігання рецидиву захворювання.Протипоказання до застосуванняІндивідуальна непереносимість інтерферону гама чи іншого компонента препарату. Вагітність. Дитячий вік (менше 7 років).Побічна діяЛокальна болючість у місці підшкірного введення у вигляді слабкого болю ламкого характеру (подібно до перетренованого м'яза) і гіперемії. Застосування високих доз понад 1000000 ME може супроводжуватися розвитком грипоподібного синдрому: головний біль, слабкість, підвищення температури тіла, біль у суглобах. Слабо виражені симптоми не потребують фармакологічної корекції. При виражених явищах - усунення за допомогою парацетамолу.Спосіб застосування та дозиВведення препарату внутрішньом'язово або підшкірно. Вміст флакона розчиняють у 2 мл води для ін'єкцій. Дозу препарату встановлюють індивідуально. Для лікування хворих на хронічний вірусний гепатит В, хронічний вірусний гепатит С, а також ВІЛ/СНІД інфекцією та туберкульозом легень середня добова доза для дорослих становить 500 000 ME. Вводиться 1 раз на добу щодня або через день. Курс лікування становить від 1 до 3 місяців, за необхідності через 1-2 місяці курс лікування повторюють. Для профілактики інфекційних ускладнень у хворих на хронічну гранулематозну хворобу зазвичай середня добова доза для дорослих становить 500 000 ME. Вводиться 1 раз на добу щодня або через день. На курс 5-15 ін'єкцій, за необхідності курс продовжують або повторюють через 10-14 днів. Для лікування онкологічних захворювань середня добова доза становить 500 000 ME. Вводиться 1 раз на день через день. Для лікування генітальної герпесвірусної інфекції, оперізувального лишаю (herpes zoster) та урогенітального хламідіозу середня добова доза для дорослих становить 500 000 ME. Вводиться 1 раз на день підшкірно, через день. Курс лікування становить 5 ін'єкцій. Для лікування хронічного простатиту добова доза становить 100000 ME. Вводиться 1 раз на день підшкірно, через день. Курс лікування становить 10 ін'єкцій. Для лікування аногенітальних бородавок добова доза становить 100 000 МО. Вводиться 1 раз на добу підшкірно після проведеної кріодеструкції через день. Курс лікування становить 5 ін'єкцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, покриті плівковою оболонкою - 1 таб. Активні речовини: ралтегравір калію – 434.4 мг, що відповідає вмісту ралтегравіру – 400 мг; Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна - 169.4 мг, лактостеатра 8а 8а 8 . - 13.03 мг; Склад плівкового покриття: барвник Опадрай II рожевий (85F94224) – 26.06 мг; Склад плівкової оболонки: полівініловий спирт – 44.75%, макрогол – 22%, тальк – 21.415%, титану діоксид – 11.32%, барвник заліза оксид червоний – 0.495%, барвник заліза оксид чорний – 0.02%. 60 шт. - флакони з поліетилену високої густини (1) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою рожевого кольору, овальні, двоопуклі, з гравіюванням "227" на одному боці і гладкі на іншій.Фармакотерапевтична групаРалтегравір пригнічує каталітичну активність ВІЛ інтегрази - ферменту, що бере участь у реплікації вірусу ВІЛ. Інгібування інтегрази запобігає ковалентному введенню (інтеграції) геному ВІЛ у геном клітини господаря на ранніх стадіях розвитку інфекції. Не включені до ДНК людини геноми ВІЛ неспроможні індукувати продукцію нових вірусних частинок, тому придушення процесу інтеграції запобігає поширенню вірусної інфекції в організмі. Інгібуюча здатність ралтегравіру щодо фосфотрансфераз людини, включаючи ДНК-полімерази α, β та γ, виражена незначно. Мікробіологія При плазмовій концентрації 31±20 нмоль/л ралтегравір забезпечував пригнічення реплікації вірусу на 95% (95% інгібуюча концентрація, ІК95) у клітинних культурах людських Т-лімфоцитів, інфікованих адаптованим до культур клітин варіантом H9IIIB культурою клітин. ІК95 досягалася в концентраціях від 6 до 50 нмоль/л у культурах людських мітоген-активованих мононуклеарів периферичної крові, інфікованих різними первинними клінічними штамами ВІЛ-1, включаючи штами 5 не-В підтипів ВІЛ-1, а також штами та інгібіторам протеази ВІЛ. При аналізі одного циклу інфекції ралтегравір пригнічував інфікування, викликане 23 штамами ВІЛ, що представляють 5 не-В підтипів і 5 циркулюючих рекомбінантних форм, з ІК50 - 5-12 нмоль/л. Ралтегравір також пригнічував реплікацію штамів ВІЛ-2 під час тестування на клітинах лінії СЕМх174 (ІК95 = 6 нмоль/л). При одночасному введенні в культуру людських Т-лімфоцитів, інфікованих варіантом H9IIIB вірусу ВІЛ-1, ралтегравіру та нуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази (зидовудін, зальцитабін, ставудин, абакавір, тенофовір, диданозин і ), інгібіторів протеази ВІЛ (індинавір, саквінавір, ритонавір, ампренавір, лопінавір, нелфінавір та атазанавір) або інгібітора злиття (енфувіртид) спостерігалася антиретровірусна активність від адитивної до синергічної. Резистентність до препарату Мутації інтегрази ВІЛ-1, що сприяють появі резистентних до ралтегравіру штамів вірусу (розвивалися in vitro або у пацієнтів, які приймали ралтегравір), в основному включають заміни в положеннях 155 (N155 заміна на Н), 148 (Q148 заміна на Н) або 143 (Y143 заміна С, Н або R), у поєднанні з однією або більше додатковими мутаціями (наприклад, L74M, E92Q, Т97А, Е138А/К, G140A/S, V151I, G163R, S230R). Рекомбінантні віруси з однією первинною мутацією (Q148H, К або R або N155H) відрізнялися зниженою здатністю до реплікації та зниженою чутливістю до ралтегравіру in vitro. Побічні мутації вірусу ще більше знижували чутливість до ралтегравіру, іноді компенсуючи знижену здатність вірусу до реплікації. Мутації, асоційовані з розвитком резистентності до ралтегравіру, можуть призводити до формування резистентності до іншого інгібітора переносу ланцюга інтегразою елвітегравіру. При заміні в положенні 143 чутливість до ралтегравіру знижується більшою мірою, ніж чутливість до елвітегравіру, тоді як мутації E92Q викликають більшу резистентність до елвітегравіру, ніж до ралтегравіру. У вірусів з мутацією в положенні 148 у поєднанні з однією і більше додатковими мутаціями, що викликають резистентність до ралтегравіру, може спостерігатися клінічно значуща резистентність до долутегравиру. Вплив на електрофізіологічну активність серця або на показники ЕКГ У плацебо-контрольованому клінічному дослідженні за участю здорових добровольців одноразовий прийом 1600 мг ралтегравіру не впливав на тривалість інтервалу QTc, незважаючи на те, що Cmax ралтегравіру в плазмі крові була в 4 рази більша, ніж при одноразовому прийомі ралтегравіру в дозі 400.ФармакокінетикаУ дорослих пацієнтів Всмоктування Ралтегравір швидко всмоктується після прийому препарату натще, Cmax у плазмі визначається приблизно через 3 години. Значення AUC та Cmax ралтегравіру збільшуються пропорційно дозі у діапазоні доз від 100 до 1600 мг. Значення С12ч ралтегравіру зростають пропорційно дозі в діапазоні доз від 100 мг до 800 мг і зростають дещо меншою мірою - в діапазоні доз від 100 мг до 1600 мг. При режимі прийому препарату 2 рази на добу рівноважний стан досягається швидко, приблизно протягом 2 днів після початку лікування. Значення AUC та Cmax свідчать на користь відсутності або мінімальної кумуляції препарату, значення С12год – на користь незначної кумуляції препарату. У режимі монотерапії по 400 мг 2 рази/сут значення середнього геометричного для AUC0-12ч становило 14.3 мкмоль/л х год, значення С12ч - 142 нмоль/л. Абсолютну біодоступність ралтегравіру не встановлено. Ралтегравір можна приймати незалежно від режиму їди. Розподіл Приблизно 83% ралтегравіру зв'язується з білками плазми у діапазоні концентрацій від 2 до 10 мкмоль/л. Ралтегравір легко долав плацентарний бар'єр в експериментальних дослідженнях на щурах, але не проникав через гематоенцефалічний бар'єр у помітній мірі. У двох клінічних дослідженнях за участю пацієнтів, інфікованих ВІЛ-1, які приймали ралтегравір у дозі 400 мг 2 рази на добу, ралтегравір швидко визначався у спинномозковій рідині. У першому дослідженні середня концентрація ралтегравіру в спинномозковій рідині склала 5.8% (в діапазоні від 1 до 53.5%) від відповідної концентрації у плазмі крові, а у другому дослідженні – 3% (у діапазоні від 1 до 61%) від відповідної концентрації у плазмі крові. . Медіани отриманих значень були приблизно в 3-6 разів нижчими, ніж концентрації вільної фракції ралтегравіру в плазмі. Метаболізм та виведення Дослідження з використанням селективних інгібіторів до ізоформи ферменту уридиндифосфат-глюкуронілтрансферази (УДФ-ГТ), отриманої шляхом експресії комплементарної ДНК, показали, що УДФ-ГТ1А1 є основним ферментом, що бере участь в утворенні ралтегравір-глю. Ці дані показали, що основний шлях метаболізму ралтегравіру у людини представлений процесом глюкуронування опосередкованого УДФ-ГТ1А1. T1/2 ралтегравіру в кінцевій фазі становить близько 9 год, більша частина AUC відповідає більш короткій α-фазі уявного T1/2 ралтегравіру (становить приблизно 1 год). Після прийому внутрішньо радіоактивно міченого ралтегравіру приблизно 51% від прийнятої дози виводилося через кишечник і 32% через нирки. У калі виявлявся тільки ралтегравір, який, ймовірно, утворювався шляхом гідролізу ралтегравір-глюкуроніду, що виділився з жовчю.У сечі визначалися ралтегравір та ралтегравір-глюкуронід у кількості 9% та 23% від прийнятої дози відповідно. У плазмі крові основним циркулюючим радіоактивним компонентом був ралтегравір (приблизно 70% загальної радіоактивності), тоді як на ралтегравир-глюкуронід припадало лише 30%. Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Підлога Підлога не має клінічно значущого впливу на фармакокінетичні параметри ралтегравіру. Корекція дози препарату в залежності від статі пацієнта не потрібна. Літні пацієнти У дослідженнях за участю пацієнтів віком 18 років і більше не було виявлено значної залежності фармакокінетичних параметрів ралтегравіру від віку пацієнтів, тому корекція дози препарату в залежності від віку не потрібна. Підлітки та діти Дози для підлітків та дітей старше 6 років для лікування ВІЛ-1 інфекції рекомендовані на підставі того, що фармакокінетичні параметри ралтегравіру можна порівняти з такими у дорослих пацієнтів. Фармакокінетика ралтегравіру у дітей віком до 2 років не вивчалася. Пацієнти з різних расово-етнічних груп Расово-етнічна приналежність не впливала на клінічно значущий вплив на фармакокінетичні параметри ралтегравіру. Корекція дози не потрібна. Пацієнти з різним індексом маси тіла (ІМТ) ІМТ не надавав клінічно значущого впливу на фармакокінетичні параметри ралтегравіру у дорослих пацієнтів. Корекція дози препарату в залежності від ІМТ пацієнта не потрібна. Пацієнти з печінковою недостатністю Ралтегравір виводиться переважно шляхом глюкуронування печінки. Фармакокінетика препарату була вивчена у дорослих пацієнтів із печінковою недостатністю середнього ступеня тяжкості, а також у комбінованому фармакокінетичному аналізі. Клінічно значимих відхилень фармакокінетичних параметрів у дорослих пацієнтів із печінковою недостатністю середнього ступеня тяжкості порівняно із здоровими добровольцями не виявлено. Таким чином, корекція дози препарату при печінковій недостатності легкого та середнього ступеня тяжкості не потрібна. Вплив печінкової недостатності тяжкого ступеня на фармакокінетичні параметри ралтегравіру не вивчався. Пацієнти з нирковою недостатністю На нирковий кліренс припадає незначна частка у виведенні ралтегравіру з організму. Фармакокінетика препарату була вивчена у дорослих пацієнтів із тяжким ступенем ниркової недостатності, а також у складному фармакокінетичному аналізі. Клінічно значущих відхилень фармакокінетичних параметрів у пацієнтів із тяжким ступенем ниркової недостатності порівняно зі здоровими добровольцями не виявлено. Таким чином, корекція дози препарату пацієнтам з тяжким ступенем ниркової недостатності не потрібна. Оскільки ефективність діалізу ралтегравіру невідома, приймати препарат напередодні діалізу не рекомендується. Пацієнти з поліморфізмом УДФ-ГТ1А1 Докази або будь-які дані, що свідчать, що наявність поліморфізму у ферменту УДФ-ГТ1А1 може надавати клінічно значний вплив на фармакокінетичні параметри ралтегравіру, не було отримано. За даними порівняльного дослідження за участю 30 дорослих здорових добровольців з генетично-детермінованою зниженою активністю УДФ-ГТ1А1 та 27 дорослих здорових добровольців з незміненим генотипом УДФ-ГТ1А1 відношення середніх геометричних AUC ралтегравіру склало 1.40 (9).Клінічна фармакологіяПротивірусний препарат, активний щодо ВІЛ.Показання до застосуванняЛікування ВІЛ-1 інфекції в комбінації з іншими антиретровірусними препаратами у дорослих, підлітків та дітей, починаючи з 6 років та з масою тіла не менше 25 кг, як раніше отримували, так і не отримували антиретровірусну терапію.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до ралтегравіру та інших компонентів препарату; дитячий вік до 6 років; маса тіла до 25 кг; вагітність; період лактації (грудного вигодовування); непереносимість лактози, дефіцит лактази або мальабсорбція глюкози/галактози. З обережністю: міопатія і рабдоміоліз (в т.ч. в анамнезі), наявність станів і факторів, що схильні до їх розвитку; печінкова недостатність тяжкого ступеня; одночасне застосування із сильними індукторами УДФ-ГТ1А1 (рифампіцин); одночасне застосування препарату Ісентрес з антацидами, що містять алюміній або магній; депресія, включаючи суїцидальні ідеї та поведінку (спостерігалася в основному у пацієнтів з депресією або психіатричними захворюваннями в анамнезі). Слід бути обережними при призначенні препарату Ісентрес® пацієнтам з депресією або психіатричними захворюваннями в анамнезі; літній вік (через обмежену інформацію про застосування ралтегравіру у пацієнтів віком від 65 років).Вагітність та лактаціяКонтрольованих досліджень препарату Ісентрес у вагітних не проводилося, тому Ісентрес протипоказаний до застосування під час вагітності. Відсутні дані про надходження ралтегравіру до грудного молока людини. Однак виявлено надходження ралтегравіру в молоко у щурів, що лактують: при введенні препарату в добовій дозі 600 мг/кг концентрація ралтегравіру в молоці перевищувала плазмову концентрацію приблизно в 3 рази. Грудне вигодовування не рекомендується ВІЛ-інфікованим матерям, щоб уникнути постнатальної передачі ВІЛ дітям. За необхідності застосування препарату в період лактації рекомендується припинити грудне вигодовування.Побічна діяПрофіль безпеки препарату Ісентрес® заснований на результатах узагальнених даних з безпеки, отриманих у ході клінічних досліджень за участю пацієнтів, які раніше отримували антиретровірусну терапію (АРВТ), та пацієнтів, які раніше не отримували АРВТ. В об'єднаному аналізі результатів клінічних досліджень антиретровірусної терапії у дорослих пацієнтів, які раніше отримували АРВТ, частота відміни терапії через небажані реакції склала 3.9% у групі пацієнтів, які приймали препарат Ісентрес® та оптимізовану додаткову терапію (ОДТ), та 4. плацебо та ОДТ. Частота відміни терапії через небажані реакції у дорослих пацієнтів, які раніше не отримували АРВТ, склала 5.0% у групі пацієнтів, які приймали препарат Ісентрес® одночасно з емтрицитабіном та тенофовіром, та 10.0% у групі пацієнтів, які приймали одночасно ефавіренз, емтрит. Нижче наведено дані про небажані явища, що спостерігалися в клінічних дослідженнях, з різним ступенем ймовірності пов'язаних із препаратом Ісентрес® або його комбінацією з іншою АРВТ. Небажані явища перераховані відповідно до системно-органних класів та класифікації за частотою: часто (≥1/100 і менше 1/10), нечасто (≥1/1000 і менше 1/100). Інфекційні та паразитарні захворювання: нечасті – генітальний герпес, фолікуліт, гастроентерит, простий герпес, герпетична інфекція, оперізуючий лишай, грип, абсцес лімфовузла, контагіозний молюсок, назофарингіт, інфекція верхніх дихальних. Доброякісні, злоякісні та неуточнені новоутворення (включаючи кісти та поліпи): нечасті – папіломатоз шкіри. З боку крові та лімфатичної системи: нечасті – анемія, залізодефіцитна анемія, болючість лімфовузлів, лімфаденопатія, нейтропенія, тромбоцитопенія1. З боку імунної системи: нечасті – синдром відновлення імунітету, гіперчутливість до препарату, реакції гіперчутливості. З боку обміну речовин: часті – зниження апетиту; нечасті – кахексія, цукровий діабет, дисліпідемія, гіперхолестеринемія, гіперглікемія, гіперліпідемія, гіперфагія, підвищення апетиту, полідипсія, порушення жирового обміну. Порушення психіки: часті – незвичайні сновидіння, безсоння, нічні кошмари, порушення поведінки2, депресія; нечасті - психічні розлади, суїцидальні спроби, почуття тривоги, сплутаність свідомості, пригнічений настрій, великий депресивний розлад, безсоння середини ночі, зміни настрою, панічні атаки, порушення сну, суїцидальні ідеї1, суїцидальна поведінка1 (особливо у пацієнтів з психіатрами) З боку нервової системи: часті – запаморочення, головний біль, психомоторна гіперреактивність2, нечасті – амнезія, синдром зап'ястного каналу, когнітивні розлади, порушення уваги, постуральне запаморочення, дисгевзія, гіперсомнія, гіпестезія, летаргія, розлад пам'яті, мігрень, пери, сонливість, біль напруги, тремор, зниження якості сну. З боку органу зору: нечасті – зниження гостроти зору. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: часті – вертиго; нечасті – шум у вухах. З боку серцево-судинної системи: нечасто – відчуття серцебиття, синусова брадикардія, шлуночкова екстрасистолія, припливи крові до шкіри обличчя з відчуттям жару, артеріальна гіпертензія. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасті – дисфонія, носова кровотеча, закладеність носа. З боку травної системи: часті – відчуття розпирання в животі, біль у животі, діарея, метеоризм, нудота, блювання, диспепсія; нечасті - гастрит, відчуття дискомфорту в животі, біль у верхніх відділах живота, болючість в області живота, почуття дискомфорту в області заднього проходу, запор, сухість у роті, відчуття дискомфорту в епігастральній ділянці, ерозивний дуоденіт, відрижка, гастроезофігсі , Болючість при ковтанні, гострий панкреатит, виразка, ректальні кровотечі. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: нечасті – гепатит, стеатоз печінки, алкогольний гепатит, печінкова недостатність1. З боку шкіри та підшкірних тканин: часті – шкірний висип; нечасті - акне, алопеція, вугровидний висип, сухість шкіри, еритема, ліпоатрофія обличчя, гіпергідроз, ліпоатрофія, набута ліподистрофія, ліпогіпертрофія, нічна пітливість, пруриго, свербіж (локальний та генералізований), макулярна сип , інші ураження шкіри, синдром Стівенса-Джонсона1, лікарський висип з еозинофілією та системними симптомами (DRESS-синдром)1. З боку кістково-м'язової системи: нечасті – артралгія, артрит, біль у спині, біль у боці, міалгія, біль у ділянці шиї, остеопенія, біль у кінцівках, остеопороз, поліартрит, тендиніт, міопатія, рабдоміоліз1. З боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасті – ниркова недостатність, нефрит, нефролітіаз, ніктурія, кіста нирки, порушення функції нирок, тубулоінтерстиціальний нефрит. З боку статевих органів та молочної залози: нечасті – еректильна дисфункція, гінекомастія, симптоми менопаузи. Загальні розлади: часті – астенія, слабкість, лихоманка; нечасті – дискомфорт у грудях, озноб, набряк обличчя, збільшення обсягу жирової тканини, стан занепокоєння, нездужання, підщелепне новоутворення, периферичні набряки, біль. Лабораторні та інструментальні дані: часті – підвищення активності в плазмі АЛТ, АСТ, ліпази та амілази підшлункової залози, підвищення концентрації тригліцеридів та кількості атипових лімфоцитів; нечасті – зниження абсолютного числа нейтрофілів плазми; підвищення активності у плазмі ЛФ, КФК, зниження концентрації альбуміну; підвищення концентрації білірубіну, холестерину, креатиніну, глюкози (в т.ч. визначається натще), азоту сечовини, холестерину ЛПВЩ, холестерину ЛПНЩ; підвищення значення МНО; зниження кількості тромбоцитів та лейкоцитів у крові; наявність глюкози у сечі, наявність еритроцитів у сечі; збільшення кола талії; збільшення чи зниження маси тіла. Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій: нечасті – ненавмисне передозування. 1Небажані явища, не пов'язані із застосуванням препарату Ісентрес®, які спостерігалися у післяреєстраційному періоді та не спостерігалися під час клінічних досліджень. 2У одного пацієнта дитячого віку спостерігалися пов'язані з прийомом препарату небажані реакції: психомоторна гіперреактивність 3 ступеня та порушення поведінки; також у даного пацієнта спостерігалося безсоння. У ході клінічних досліджень у пацієнтів, які раніше отримували та не отримували АРВТ, спостерігалися випадки розвитку злоякісних новоутворень при використанні комбінації препарату Ісентрес з іншими антиретровірусними засобами. Характеристика та частота злоякісних новоутворень відповідали таким для пацієнтів із тяжким імунодефіцитом. Ризик розвитку злоякісних новоутворень у клінічних дослідженнях був однаковим як у групах пацієнтів, які приймали препарат Ісентрес®, так і у групах пацієнтів, які приймали препарати порівняння. У пацієнтів, які приймали препарат Ісентрес, спостерігалося підвищення активності КФК 2-4 ступеня. Спостерігалися випадки розвитку міопатії та рабдоміолізу. Пацієнтам з міопатією або рабдоміолізом в анамнезі, а також тим, хто має інші фактори ризику (включаючи супутню терапію), препарат слід призначати з обережністю. Повідомлялося про випадки розвитку остеонекрозу, особливо у пацієнтів із загальновизнаними факторами ризику, пізньою стадією ВІЛ-захворювання або тривалим впливом комбінованої АРВТ. Частота його розвитку невідома. У клінічних дослідженнях у пацієнтів, які раніше отримували АРВТ, шкірний висип, незалежно від етіології, частіше спостерігався при застосуванні препарату Ісентрес® одночасно з дарунавіром, ніж при застосуванні цих препаратів окремо. Тим не менш, частота розвитку шкірного висипу, пов'язаного з прийомом препаратів, була порівнянна в цих групах лікування. Шкірний висип був легким і помірним ступенем тяжкості і не впливав на продовження АРВТ. У пацієнтів, які раніше не приймали АРВТ, при лікуванні препаратом Ісентрес® у комбінації з емтрицитабіном та тенофовіром розвиток висипу спостерігався рідше, ніж при лікуванні ефавірензом у комбінації з емтрицитабіном та тенофовіром. Пацієнти з ко-інфекцією гепатиту В та/або гепатиту С В цілому профіль безпеки препарату Ісентрес® у пацієнтів, як раніше отримували, так і не отримували АРВТ, ко-інфікованих хронічним (але не гострим) активним гепатитом В та/або гепатитом С, був аналогічний профілю безпеки у пацієнтів без ко-інфекції гепатиту В та/або гепатиту С, хоча частота відхилення активності АЛТ та ACT іноді була вищою у групах з ко-інфекцією гепатиту В та/або гепатиту С. Діти За результатами клінічних досліджень щодо застосування ралтегравіру в рекомендованих дозах у комбінації з іншими антиретровірусними лікарськими засобами у ВІЛ-1 інфікованих дітей та підлітків від 2 до 18 років було встановлено, що частота, тип та виразність небажаних реакцій, пов'язаних з прийомом препарату, були співставні з такими є у дорослих пацієнтів. В одного пацієнта спостерігалися пов'язані з прийомом препарату небажані реакції: психомоторна гіперактивність 3 ступеня, порушення поведінки та безсоння. У іншого пацієнта спостерігалася серйозна небажана реакція 2 ступеня - алергічний висип. Ще в одного пацієнта спостерігалося підвищення активності ACT 4 ступеня та АЛТ 3 ступеня, яке було розцінене як серйозне.Взаємодія з лікарськими засобамиУ дослідженнях in vitro було показано, що ралтегравір не є субстратом ізоферментів системи цитохрому Р450 і не пригнічує CYP1A2, CYP2B6, CYP2C8, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6 або CYP3A. Крім цього, in vitro ралтегравір індукує CYP3A4 і не є інгібітором Р-глікопротеїн-опосередкованого транспорту. На підставі цих даних можна зробити висновок, що Ісентрес не впливає на фармакокінетичні параметри лікарських засобів, які є субстратами зазначених ферментів або Р-глікопротеїну. Як показали дослідження in vitro та in vivo, ралтегравір виводиться переважно за допомогою метаболізму (глюкуронування) по УДФ-ГТ1А1-опосередкованому шляху. Хоча дослідження in vitro показали, що ратгегравір не є інгібітором УДФ-ГТ1А1 і 2В7, в одному клінічному дослідженні були виявлені деякі ознаки інгібування УДФ-ГТ1А1 in vivo на основі впливу на глюкуронування білірубіну. Проте малоймовірно, що цей ефект призводить до клінічно значущої лікарської взаємодії. У фармакокінетиці ралтегравіру спостерігалася значуща інтер- та інтраіндивідуальна мінливість. Наведена нижче інформація про взаємодію з лікарськими засобами ґрунтується на середніх геометричних значеннях; ефект у окремого пацієнта точно передбачити не можна. Вплив ралтегравіру на фармакокінетику інших лікарських засобів У дослідженнях з вивчення лікарської взаємодії ралтегравір не надавав клінічно значущого впливу на фармакокінетику етравірину, маравіроку, тенофовіру, гормональних контрацептивів, метадону та мідазоламу. У деяких дослідженнях при одночасному застосуванні препарату Ісентрес з даравіром спостерігалося незначне зниження концентрації даруновіру в плазмі. Механізм цього явища невідомий. Проте вплив ралтегравіру на концентрацію дарунавіру в плазмі крові не вважається клінічно значущим. Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику ралтегравіру Слід дотримуватись обережності при одночасному застосуванні препарату Ісентрес з сильними індукторами УДФ-ГТ1А1 (наприклад, рифампіцином), враховуючи, що ралтегравір метаболізується в основному за допомогою УДФ-ГТ1А1. Рифампіцин знижує концентрацію ралтегравіру в плазмі крові. Вплив на ефективність ралтегравіру невідомий. Тим не менш, якщо одночасного застосування з рифампіцином уникнути неможливо, можна подвоїти дозу препарату Ісентрес у дорослих. Дані щодо одночасного застосування препарату Ісентрес і рифампіцину у пацієнтів віком до 18 років відсутні. Вплив інших сильних індукторів ізоферментів, що метаболізують лікарські засоби, такі як фенітоїн та фенобарбітал, на систему УДФ-ГТ1А1 невідомий. Менш сильні індуктори (наприклад, ефавіренз, невірапін, етравірин, рифабутин, глюкокортикостероїд, звіробій продірявлений, піоглітазон) можуть застосовуватися одночасно з препаратом Ісентрес® у рекомендованій дозі. Одночасне застосування препарату Ісентрес з сильними інгібіторами УДФ-ГТ1А1 (наприклад, атазанавіром) може підвищити концентрацію ралтегравіру в плазмі крові. Менш сильні інгібітори УДФ-ГТ1А1 (наприклад, індинавір та саквінавір) також можуть підвищити концентрацію ралтегравіру в плазмі крові, але меншою мірою порівняно з атазанавіром. Крім того, тенофовір може підвищити концентрацію ралтегравіру в плазмі, однак механізм цього впливу невідомий. Профіль безпеки, що спостерігається у пацієнтів, які отримували атазанавір та/або тенофовір, в цілому ідентичний профілю пацієнтів, які не приймали ці препарати, тому корекція дози не потрібна. Одночасне застосування препарату Ісентрес з антацидами, що містять бівалентні іони металів, може знижувати абсорбцію ралтегравіру шляхом хелатування, що призводить до зниження концентрації ралтегравіру в плазмі. Т.к. Прийом антацидів, що містять алюміній або магній, через 6 годин після прийому препарату Ісентрес® призводить до значного зниження концентрації ралтегравіру в плазмі крові, одночасне застосування препарату Ісентрес® та антацидів, що містять алюміній чи магній, не рекомендується. Одночасне застосування препарату Ісентрес з антацидами, що містять карбонат кальцію, знижує концентрацію ралтегравіру в плазмі крові, проте ця взаємодія не розглядається як клінічно значуща. Внаслідок цього при одночасному застосуванні препарату Ісентрес з антацидами, що містять карбонат кальцію, корекція дози не потрібна. Одночасне застосування препарату Ісентрес з іншими лікарськими засобами, що підвищують значення рН шлункового соку (наприклад, омепразол або фамотидин), може підвищити швидкість абсорбції ралтегравіру та, відповідно, концентрацію ралтегравіру у плазмі крові. У клінічному дослідженні профіль безпеки в підгрупі пацієнтів, які приймали інгібітори протонного насоса або блокатори гістамінових Н2-рецепторів, можна порівняти з профілем безпеки в підгрупі пацієнтів, які не приймали ці лікарські засоби. Корекція дози препарату Ісентрес не потрібна при одночасному застосуванні з інгібіторами протонового насоса або блокаторами гістамінових Н2-рецепторів. Усі дослідження взаємодії лікарських засобів проводилися з участю дорослих пацієнтів. Таблиця 2. Дані щодо фармакокінетичної взаємодії лікарських засобів у дорослих пацієнтів. Лікарський засіб з урахуванням терапевтичної галузі застосування Взаємодія (механізм, якщо відомий) Рекомендації щодо корекції режиму дозування Антиретровірусні лікарські засоби Інгібітори протеази атазанавір/ритонавір (ралтегравір 400 мг 2 рази на добу) ралтегравір AUC↑ 41% ралтегравір C 12год ↑ 77% ралтегавір C max ↑ 24% (інгібування УДФ-ГТ1А1) Корекція дози препарату Ісентрес не потрібна. типранавір/ритонавір (ралтегравір 400 мг 2 рази на добу) ралтегравір AUC↓ 24% ралтегравір C 12ч ↓ 55% ралтегавір C max ↓ 18% (індукція УДФ-ГТ1А1) Корекція дози препарату Ісентрес не потрібна. Ненуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази (ННІОТ) ефавіренз (ралтегравір 400 мг 1 раз на добу) ралтегравір AUC↓ 36% ралтегравір C 12ч ↓ 21% ралтегавір C max ↓ 36% (індукція УДФ-ГТ1А1) Корекція дози препарату Ісентрес не потрібна. етравірин (ралтегравір 400 мг 2 рази на добу) ралтегравір AUC↓ 10% ралтегравір C 12ч ↓ 34% ралтегавір C max ↓ 11% ( індукція УДФ-ГТ1А1 ) Корекція доз препарату Ісентрес або етравірину не потрібна. Нуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази (НДТ) тенофовір (ралтегравір 400 мг 2 рази на добу) ралтегравір AUC↑ 49% ралтегравір C 12ч ↑ 3% ралтегавір C max ↑ 64% (механізм взаємодії невідомий) тенофовір AUC ↓10% тенофовір C 12ч ↓ 13% тенофовір C max ↓ 23% Корекція доз препарату Ісентрес ® або тенофовіру дизопроксилу фумарату не потрібна. Антагоністи хемокінових рецепторів CCR5 маравірок (ралтегравір 400 мг 2 рази на добу) ралтегравір AUC↓ 37% ралтегравір C 12ч ↓28% ралтегавір C max ↓ 33% (механізм взаємодії невідомий) маравир AUC↓ 14% маравир C 12ч ↓ 10% маравир C max ↓ 21% Корекція доз препарату Ісентрес ® або маравірок не потрібна. Лікарські засоби проти вірусу гепатиту С Інгібітори протеази NS3/4A вірусу гепатиту С боцепревір (ралтегравір 400 мг 1 раз на добу) ралтегравір AUC↑ 4% ралтегравір C 12ч ↓ 25% ралтегавір C max ↑ 11% (механізм взаємодії невідомий) Корекція доз препарату Ісентрес або боцепревіру не потрібна. Протимікробні препарати Протитуберкульозні препарати рифампіцин (ралтегравір 400 мг 1 раз на добу) ралтегравір AUC↓ 40% ралтегравір C 12ч ↓ 61% ралтегавір C max ↓ 38% (індукція УДФ-ГТ1А1) Рифампіцин знижує концентрацію ралтегравіру у плазмі крові. Якщо комбінованої терапії з рифампіцином уникнути неможливо, необхідно розглянути можливість збільшення дози Іентресу в 2 рази. Седативні препарати мідазолам (ралтегравір 400 мг 2 рази на добу) мідазолам AUC↓ 8% мідозолам C max ↑ 3% Корекція доз препарату Ісентрес або мідазоламу не потрібна. Отримані дані вказують на те, що ралтегравір не є індуктором або інгібітором CYP3А4 і що ралтегравір не впливає на фармакокінетику лікарських засобів, що є субстратами CYP3А4. Антациди Антациди, що містять алюміній або магній (ралтегравір 400 мг 2 рази на добу) Одночасно з ралтегравіром ралтегравір AUC↓ 49% ралтегравір C 12ч ↓63% ралтегавір C max ↓ 44% За 2 год до прийому ралтегравіру ралтегравір AUC↓ 51% ралтегравір C 12ч ↓56% ралтеграв AUC↓ 30% ралтегравір C 12ч ↓57% ралтегавір C max ↓22% За 6 год до прийому ралтегравіру ралтегравір AUC↓ 13% ралтегравір C 12ч ↓50% ралтегавір C max ↓10 % ралтегравір C12ч ↓49% ралтегавір C max ↓10% (хелатування катіонами металів) Антациди, що містять алюміній або магній, знижують концентрацію ралтегравіру у плазмі крові. Одночасне застосування препарату Ісентрес і антацидів, що містять алюміній або магній, не рекомендовано. Антациди, що містять кальцію карбонат (ралтегравір 400 мг 2 рази на добу) ралтегравір AUC↓55% ралтегравір C 12ч ↓32% ралтегавір C max ↓52% (хелатування катіонами металів) Корекція дози препарату Ісентрес не потрібна. Блокатори гістамінових H 2 -рецепторів та інгібітори протонного насоса омепразол (ралтегравір 400 мг 2 рази на добу) ралтегравір AUC↑ 37% ралтегравір C 12ч ↑24% ралтегравір C max ↑51% (збільшення розчинності) Корекція дози препарату Ісентрес не потрібна. фамотидин (ралтегравір 400 мг 2 рази на добу) ралтегравір AUC↑ 44% ралтегравір C 12ч ↑6% ралтегравір C max ↑60% (збільшення розчинності) Корекція дози препарату Ісентрес не потрібна. Гормональні контрацептиви етинілестрадіол норелгестромін (ралтегравір 400 мг 2 рази на добу) етинілестрадіол AUC↓2% етинілестрадіол C max ↑6% норелгестромін AUC↑ 14% норелгестромін C max ↑29% Корекція доз препарату Ісентрес® або гормональних контрацептивів (естроген- та/або прогестагенсодержащих) не потрібна. Опіоїдні анальгетики метадон (ралтегравір 400 мг 2 рази на добу) метадон AUC ↔ метадон C max ↔ Корекція доз препарату Ісентрес або метадону не потрібна. Спосіб застосування та дозиВсередину. Таблетки препарату Ісентрес не можна жувати, кришити, розламувати. Препарат застосовується незалежно від їди. Лікування препаратом Ісентрес® повинен проводити лікар, який має достатній досвід терапії ВІЛ-інфекції. Лікування препаратом Ісентрес® проводять у комбінації з іншими антиретровірусними препаратами. Рекомендовані дози препарату Ісентрес® для лікування ВІЛ-1 інфекції: для дорослих – 400 мг 2 рази на добу; для дітей з масою тіла не менше 25 кг – 400 мг 2 рази на добу. Якщо пацієнти дитячого віку зазнають труднощів при проковтуванні пігулок, покритих плівковою оболонкою, слід розглянути можливість прийому препарату Ісентрес таблетки жувальні. У пацієнтів похилого віку корекція дози не потрібна. У пацієнтів з порушенням функції нирок корекція дози не потрібна. У пацієнтів з порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості корекція дози не потрібна.ПередозуванняСпецифічних симптомів передозування препарату Ісентрес не виявлено. Ралтегравір добре переносився здоровими добровольцями в режимі 1600 мг 1 раз на добу та 800 мг 2 рази на добу, без будь-яких проявів токсичності. Одноразовий прийом дози 1800 мг на добу у дослідженнях II/III фази не чинив токсичної дії. На підставі наявних даних можна зробити висновок, що ралтегравір добре переноситься в дозах до 800 мг двічі на добу, а також при прийомі з препаратами, що збільшують його експозицію на 50-70% (наприклад, тенофовіром і атазанавіром). Ралтегравір має широкий терапевтичний діапазон, тому потенціал токсичної дії внаслідок передозування обмежений. Лікування: у разі передозування необхідно слідувати стандартним рекомендаціям, таким як видалення невсмоктався препарату зі шлунково-кишкового тракту, спостереження за показниками життєдіяльності, включаючи ЕКГ, призначення симптоматичної терапії. Даних щодо ефективності діалізу при передозуванні препаратом Ісентрес® немає.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПацієнтів слід інформувати про те, що сучасні антиретровірусні препарати не виліковують ВІЛ-інфекцію та не запобігають передачі ВІЛ іншим людям з кров'ю або при статевих контактах. Під час лікування препаратом Ісентрес® пацієнти повинні продовжувати дотримуватись відповідних заходів безпеки. Також пацієнти повинні бути проінформовані про те, що вони все ще можуть розвинутись інфекції або інші стани, поширені серед ВІЛ-інфікованих пацієнтів (опортуністичні інфекції). Дуже важливо залишатися під наглядом лікаря під час терапії препаратом Ісентрес®. Ралтегравір має відносно низький генетичний бар'єр до розвитку резистентності, тому для підвищення ефективності лікування та зниження ризику розвитку резистентності до препарату ралтегравір необхідно призначати у комбінації з двома іншими активними антиретровірусними засобами, якщо це можливо. Важливо пояснити пацієнтам необхідність вивчити інструкцію із застосування перед початком терапії препаратом Ісентрес® і перечитувати це щоразу при отриманні чергового рецепту від лікаря. Пацієнти повинні бути поінформовані про необхідність повідомляти лікаря про появу будь-яких незвичайних симптомів, а також про збереження чи погіршення будь-якого відомого симптому. Синдром відновлення імунітету На початкових етапах комбінованої АРВТ у ВІЛ-інфікованих пацієнтів із тяжким імунодефіцитом може розвинутися так званий синдром відновлення імунітету, тобто. запальна реакція на безсимптомно поточні або залишкові опортуністичні інфекції (цитомегаловірусний ретиніт, пневмоцистна пневмонія, викликана Pneumocystis jiroveci, дисеміновані або осередкові мікобактеріальні інфекції та ін.). Це може сприяти погіршенню клінічного стану та посиленню наявних симптомів. Зазвичай, така реакція може спостерігатися в перші тижні або місяці після початку комбінованої терапії. Будь-які запальні симптоми мають бути оцінені, і за необхідності призначено лікування. При розвитку синдрому відновлення імунітету було описано такі аутоімунні розлади, як Базедова хвороба. Проте розвиток таких порушень може спостерігатися багато місяців після початку лікування. Остеонекроз Незважаючи на те, що етіологія цього ускладнення вважається багатофакторною (включаючи терапію кортикостероїдами, вживання алкоголю, важкий імунодефіцит, високий індекс маси тіла), описані випадки розвитку остеонекрозу, особливо на пізніх стадіях ВІЛ-інфекції та/або при тривалому прийомі комбінованої АРВТ. Пацієнтам, у яких з'явилися такі симптоми як біль у суглобах, скутість або обмеження рухливості, потрібна термінова консультація фахівця. Тяжкі реакції з боку шкіри та реакції гіперчутливості Отримано дані про тяжкі (потенційно життєзагрозливі) та фатальні небажані реакції з боку шкіри у пацієнтів, які приймали препарат Ісентрес® у складі комбінованої терапії з іншими лікарськими засобами, що асоціюються з цими небажаними реакціями, такими як синдром Стівенса-Джонсона та токс. Також повідомлялося про реакції гіперчутливості, які виявлялися у вигляді висипу генералізованого характеру, і іноді органної дисфункції, включаючи печінкову недостатність. Слід негайно припинити застосування препарату Ісентрес® та інших препаратів, імовірно здатних викликати такі реакції, якщо з'явилися ознаки або симптоми тяжких реакцій з боку шкіри або реакції гіперчутливості (включаючи тяжкий шкірний висип або висип, що супроводжується лихоманкою, загальне нездужання, слабкість,болі в м'язах або суглобах, поява пухирів на шкірі, пошкодження в ротовій порожнині, кон'юнктивіт, набряк обличчя, гепатит, еозинофілія, ангіоневротичний набряк, але не обмежуючись ними). У цих випадках необхідно моніторувати клінічний статус, включаючи активність печінкових амінотрансфераз, та розпочати відповідну терапію. Несвоєчасне припинення терапії препаратом Ісентрес® або іншими лікарськими засобами, що асоціюються з цими небажаними реакціями, після появи тяжкого висипу може призвести до життєзагрозливих реакцій.та розпочати відповідну терапію. Несвоєчасне припинення терапії препаратом Ісентрес® або іншими лікарськими засобами, що асоціюються з цими небажаними реакціями, після появи тяжкого висипу може призвести до життєзагрозливих реакцій.та розпочати відповідну терапію. Несвоєчасне припинення терапії препаратом Ісентрес® або іншими лікарськими засобами, що асоціюються з цими небажаними реакціями, після появи тяжкого висипу може призвести до життєзагрозливих реакцій. Міопатія та рабдоміоліз Повідомлялося про розвиток міопатії та рабдоміолізу. Слід бути обережними при призначенні препарату пацієнтам з міопатією та рабдоміолізом в анамнезі або з будь-якими факторами, що спричиняють їх розвиток, зокрема, при супутній терапії препаратами, здатними викликати ці небажані реакції. Порушення функції печінки Безпека та ефективність препарату Ісентрес у пацієнтів з тяжкими супутніми захворюваннями печінки не встановлена. Слід дотримуватись обережності при призначенні препарату Ісентрес® пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки. У пацієнтів з існуючою дисфункцією печінки, включаючи хронічний гепатит, підвищується частота порушень функції печінки на тлі комбінованої АРВТ, і вони підлягають моніторингу відповідно до стандартної практики. З появою у таких пацієнтів ознак погіршення захворювання печінки має бути розглянуте питання про переривання або припинення лікування. Пацієнти з хронічним гепатитом або С, також отримують комбіновану АРВТ, входять до групи ризику розвитку тяжких і потенційно фатальних небажаних явищ з боку печінки. Висипання на шкірі У пацієнтів, які раніше отримували АРВТ, при застосуванні препарату Ісентрес® одночасно з дарунавіром шкірний висип спостерігається частіше, ніж у пацієнтів, що застосовують препарати окремо (див. розділ "Побічна дія"). Депресія Депресія, включаючи суїцидальні ідеї та поведінку, спостерігалася переважно у пацієнтів з депресією або психіатричними захворюваннями в анамнезі. Слід бути обережними при призначенні препарату Ісентрес® пацієнтам з депресією або психіатричними захворюваннями в анамнезі. Одночасне застосування з іншими лікарськими засобами Сильні індуктори УДФ-ГТ1А1. Слід дотримуватись обережності при призначенні препарату Ісентрес® одночасно з сильними індукторами УДФ-ГT1A1, такими як рифампіцин, внаслідок зниження плазмової концентрації ралтегравіру, що викликається ними. При необхідності проведення комбінованої терапії рифампіцином та препаратом Ісентрес® доза препарату Ісентрес® повинна бути збільшена у 2 рази у дорослих пацієнтів. Немає даних для коригування доз препаратів при одночасному застосуванні препарату Ісентрес® та рифампіцину у пацієнтів віком до 18 років. Антациди. Одночасне застосування препарату Ісентрес з антацидами, що містять алюміній або магній, призводить до зниження концентрації ралтегравіру в плазмі. Одночасне застосування препарату Ісентрес з антацидами, що містять алюміній або магній, не рекомендується (див. розділ "Лікарська взаємодія"). Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами Дослідження та вивчення впливу на здатність до керування транспортними засобами та використання механізмів не проводилися. Враховуючи можливість розвитку запаморочення, слабкості, сонливості та нечіткості зору на фоні лікування препаратом Ісентрес®, слід виявляти особливу обережність при керуванні автомобілем та роботі з механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаАбакавіру сульфат - 702 мг, що відповідає вмісту абакавіру - 600 мг, ламівудін - 300 мг. Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна – 309 мг, карбоксиметилкрохмаль натрій (тип А) – 55 мг, магнію стеарат – 9 мг. Склад оболонки: опадрай оранжевий YS-1-13065-А (гіпромелоза 26.4 мг, титану діоксид 9.2 мг, макрогол 400 3.3 мг, полісорбат 80 (Е 433) 0.4 мг, барвник закатно-жовтий алюмінієвий 15985) 1.7 мг) 41 мг. 30 таблеток у флаконі.Фармакотерапевтична групаАбакавір і ламівудін відносяться до групи нуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази і є потужними селективними інгібіторами ВІЛ-1 та ВІЛ-2. Абакавір і ламівудін послідовно метаболізуються під дією внутрішньоклітинних кіназ до відповідних трифосфатів (ТФ), які виступають як активні метаболіти. Ламівудін-ТФ і карбовір-ТФ (активний трифосфат абакавіру) виступають як субстрат і є конкурентними інгібіторами зворотної транскриптази (ВІД) ВІЛ. Однак основна противірусна дія препаратів обумовлена ​​вбудовуванням монофосфату в ланцюжок ДНК, що призводить до обриву реплікації. Трифосфати абакавіру і ламівудину мають значно меншу спорідненість до ДНК-полімераз клітин господаря. Дослідження, в ході якого 20 ВІЛ-інфікованих пацієнтів приймали абакавір (300 мг 2 рази на добу щодня і 1 раз за 24 години до взяття матеріалу для проведення аналізу), показало, що середнє геометричне термінальне внутрішньоклітинне T1/2 карбовіру-ТФ при рівноважному стані становить 20.6 год. При цьому середнє геометричне T1/2 абакавіру з плазми в даному дослідженні склало 2.6 год. на 27 ВІЛ-інфікованих пацієнтів. Внутрішньоклітинний вміст карбовір-трифосфату в мононуклеарах периферичної крові був вищим при прийомі абакавіру в дозі 600 мг 1 раз на добу в порівнянні з прийомом абакавіру 300 мг 2 рази на добу (збільшення площі під кривою "концентрація-час" у рівноважному стані за 24 год (AUC24,ss) на 32% максимальної добової концентрації в стані рівноваги (Cmax 24,ss)- на 99%). У пацієнтів, які приймали ламівудін 300 мг 1 раз/сут щоденно, термінальний внутрішньоклітинний T1/2 ламівудину-ТФ збільшився з 16 до 19 год, а T1/2 ламівудину з плазми збільшився з 5 до 7 год. ламівудину 150 мг 2 рази на добу протягом 7 днів, проведене на 60 здорових добровольцях, показало, що значення AUC 24, ss і Cmax 24, ss для внутрішньоклітинної концентрації ламівудін-ТФ в мононуклеарах периферичної крові були однакові, проте мінімальні значення при прийомі 300 мг 1 раз на добу були нижчими, ніж при прийомі ламівудину 150 мг 2 рази на добу.у рівноважному стані за 24 год (AUC24,ss) на 32% максимальної добової концентрації у стані рівноваги (Cmax 24,ss)-на 99%). У пацієнтів, які приймали ламівудін 300 мг 1 раз на добу щодня, термінальний внутрішньоклітинний T1/2 ламівудину-ТФ збільшився з 16 до 19 год, а T1/2 ламівудину з плазми збільшився з 5 до 7 год. Дослідження показників 300 мг 1 раз на добу протягом 7 днів у порівнянні з прийомом ламівудину 150 мг 2 рази на добу протягом 7 днів, проведене на 60 здорових добровольцях, показало, що значення AUC 24, ss і Cmax 24, ss для внутрішньоклітинної концентрації ламівудін- ТФ у мононуклеарах периферичної крові були однакові, проте мінімальні значення при прийомі ламівудину 300 мг 1 раз на добу були нижчими, ніж при прийомі ламівудину 150 мг 2 рази на добу.у рівноважному стані за 24 год (AUC24,ss) на 32% максимальної добової концентрації у стані рівноваги (Cmax 24,ss)-на 99%). У пацієнтів, які приймали ламівудін 300 мг 1 раз на добу щодня, термінальний внутрішньоклітинний T1/2 ламівудину-ТФ збільшився з 16 до 19 год, а T1/2 ламівудину з плазми збільшився з 5 до 7 год. Дослідження показників 300 мг 1 раз на добу протягом 7 днів у порівнянні з прийомом ламівудину 150 мг 2 рази на добу протягом 7 днів, проведене на 60 здорових добровольцях, показало, що значення AUC 24, ss і Cmax 24, ss для внутрішньоклітинної концентрації ламівудін- ТФ у мононуклеарах периферичної крові були однакові, проте мінімальні значення при прийомі ламівудину 300 мг 1 раз на добу були нижчими, ніж при прийомі ламівудину 150 мг 2 рази на добу.ss) на 32% максимальної добової концентрації у стані рівноваги (Cmax 24,ss) - на 99%). У пацієнтів, які приймали ламівудін 300 мг 1 раз на добу щодня, термінальний внутрішньоклітинний T1/2 ламівудину-ТФ збільшився з 16 до 19 год, а T1/2 ламівудину з плазми збільшився з 5 до 7 год. Дослідження показників 300 мг 1 раз на добу протягом 7 днів у порівнянні з прийомом ламівудину 150 мг 2 рази на добу протягом 7 днів, проведене на 60 здорових добровольцях, показало, що значення AUC 24, ss і Cmax 24, ss для внутрішньоклітинної концентрації ламівудін- ТФ у мононуклеарах периферичної крові були однакові, проте мінімальні значення при прийомі ламівудину 300 мг 1 раз на добу були нижчими, ніж при прийомі ламівудину 150 мг 2 рази на добу.ss) на 32% максимальної добової концентрації у стані рівноваги (Cmax 24,ss) - на 99%). У пацієнтів, які приймали ламівудін 300 мг 1 раз на добу щодня, термінальний внутрішньоклітинний T1/2 ламівудину-ТФ збільшився з 16 до 19 год, а T1/2 ламівудину з плазми збільшився з 5 до 7 год. Дослідження показників 300 мг 1 раз на добу протягом 7 днів у порівнянні з прийомом ламівудину 150 мг 2 рази на добу протягом 7 днів, проведене на 60 здорових добровольцях, показало, що значення AUC 24, ss і Cmax 24, ss для внутрішньоклітинної концентрації ламівудін- ТФ у мононуклеарах периферичної крові були однакові, проте мінімальні значення при прийомі ламівудину 300 мг 1 раз на добу були нижчими, ніж при прийомі ламівудину 150 мг 2 рази на добу.приймали ламівудін 300 мг 1 раз/сут щодня, термінальний внутрішньоклітинний T1/2 ламівудину-ТФ збільшився з 16 до 19 год, а T1/2 ламівудину з плазми збільшився з 5 до 7 год. Дослідження показників фармакокінетики раз/сут протягом 7 днів порівняно з прийомом ламівудину 150 мг 2 рази/сут протягом 7 днів, проведене на 60 здорових добровольцях, показало, що значення AUC 24, ss і Cmax 24, ss для внутрішньоклітинної концентрації ламівудін-ТФ в мононуклеарах периферичної крові були однакові, проте мінімальні значення при прийомі ламівудину 300 мг 1 раз на добу були нижчими, ніж при прийомі ламівудину 150 мг 2 рази на добу.приймали ламівудін 300 мг 1 раз/сут щодня, термінальний внутрішньоклітинний T1/2 ламівудину-ТФ збільшився з 16 до 19 год, а T1/2 ламівудину з плазми збільшився з 5 до 7 год. Дослідження показників фармакокінетики раз/сут протягом 7 днів порівняно з прийомом ламівудину 150 мг 2 рази/сут протягом 7 днів, проведене на 60 здорових добровольцях, показало, що значення AUC 24, ss і Cmax 24, ss для внутрішньоклітинної концентрації ламівудін-ТФ в мононуклеарах периферичної крові були однакові, проте мінімальні значення при прийомі ламівудину 300 мг 1 раз на добу були нижчими, ніж при прийомі ламівудину 150 мг 2 рази на добу.Дослідження показників фармакокінетики ламівудину, що приймається в дозі 300 мг 1 раз на добу протягом 7 днів у порівнянні з прийомом ламівудину 150 мг 2 рази на добу протягом 7 днів, проведене на 60 здорових добровольцях, показало, що значення AUC 24, ss та Cmax 24, ss для внутрішньоклітинної концентрації ламівудін-ТФ в мононуклеарах периферичної крові були однакові, проте мінімальні значення при прийомі ламівудину 300 мг 1 раз на добу були нижчими, ніж при прийомі ламівудину 150 мг 2 рази на добу.Дослідження показників фармакокінетики ламівудину, що приймається в дозі 300 мг 1 раз на добу протягом 7 днів у порівнянні з прийомом ламівудину 150 мг 2 рази на добу протягом 7 днів, проведене на 60 здорових добровольцях, показало, що значення AUC 24, ss та Cmax 24, ss для внутрішньоклітинної концентрації ламівудін-ТФ в мононуклеарах периферичної крові були однакові, проте мінімальні значення при прийомі ламівудину 300 мг 1 раз на добу були нижчими, ніж при прийомі ламівудину 150 мг 2 рази на добу.однак мінімальні значення при прийомі ламівудину 300 мг 1 раз на добу були нижчими, ніж при прийомі ламівудину 150 мг 2 рази на добу.однак мінімальні значення при прийомі ламівудину 300 мг 1 раз на добу були нижчими, ніж при прийомі ламівудину 150 мг 2 рази на добу. Варіабельність концентрації метаболітів ламівудину всередині клітини вища, ніж у плазмі. Ці результати підтверджуються даними, отриманими при прийомі 300 мг ламівудину та 600 мг абакавіру 1 раз на добу щодня (ефективність та безпека даної комбінації при прийомі препаратів 1 раз на добу щодня була також підтверджена і під час опорного клінічного дослідження CNA 30021). Ламівудин діє синергічно із зидовудином, ефективно пригнічуючи реплікацію ВІЛ у культурі клітин. В умовах in vitro абакавір діє синергічно в комбінації з ампренавіром, невірапіном та зидовудином та адитивно з диданозином, зальцитабіном, ставудином та ламівудином. Резистентність ВІЛ-1 до ламівудину обумовлена ​​мутацією в кодоні M184V, розташованому близько до активного центру вірусної ВІД. Ця мутація спостерігається як в умовах in vitro, так і у ВІЛ-1-інфікованих пацієнтів, яким проводилася комбінована терапія, що включає ламівудін. При мутації в кодоні M184V значно знижується чутливість до ламівудину та суттєво зменшується здатність вірусу до реплікації за даними досліджень in vitro. Також у дослідженнях in vitro встановлено, що резистентні до зидовудину ізоляти вірусу можуть ставати сприйнятливими до дії препарату, якщо резистентність до ламівудину у цих ізолятів розвинеться згодом. Однак клінічне значення подібних змін досі остаточно не визначено. Абакавір-резистентні ізоляти ВІЛ-1 були отримані в умовах in vitro. Ці ізоляти характеризуються певними генотипними змінами в кодонах ВІД (кодони M184V, K65R, L74V та Y115F). Стійкість ВІЛ до абакавіру in vitro та in vivo формується повільно. Для клінічно значущого збільшення інгібуючої концентрації щодо 50% штамів IC 50 (підвищення IC 50 (інгібуюча концентрація у 50 % випадків) у 8 разів щодо “дикого” штаму вірусу) потрібні множинні мутації вірусного геному. Резистентні до абакавіру ізоляти також можуть мати знижену чутливість до ламівудину, зальцитабіну, тенофовіру, емтрицитабіну та/або диданозину, проте зберігають чутливість до зидовудину та ставудину. Розвиток перехресної резистентності між абакавіром та ламівудином та антиретровірусними препаратами інших класів (наприклад: інгібіторами протеази [ІП] та ненуклеозидними інгібіторами зворотної транскриптази [ННІОТ]) є малоймовірним. Ізоляти ВІЛ зі зниженою чутливістю до абакавіру були виділені у хворих з неконтрольованою реплікацією вірусу, у яких попереднє лікування іншими нуклеозидними інгібіторами зворотної транскриптази було неефективним. Клінічні ізоляти вірусу, що мають три або більше мутації, пов'язані з резистентністю до нуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази (НДПТ), швидше за все, також стійкі до абакавіру. Перехресна резистентність, обумовлена ​​М184V мутацією ВІД, обмежена класом нуклеозидних інгібіторів ВІД. Зідовудін, ставудин, абакавір і тенофовір зберігають свою антиретровірусну активність щодо ламівудін-резистентних ізолятів ВІЛ-1, що несуть тільки M184V мутацію.Показання до застосуванняІнфекція, викликана вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), у складі комбінованої антиретровірусної терапії дорослих та підлітків віком від 12 років.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до абакавіру або ламівудину, або інших компонентів препарату. Порушення функції печінки помірного та тяжкого ступеня. Вік менше 12 років (відсутність можливості корекції дози).Вагітність та лактаціяБезпека застосування препарату Ківекса у вагітних жінок не встановлена. Були отримані дані в репродуктивних дослідженнях ламівудину та абакавіру на тваринах. У зв'язку з цим, питання призначення препарату під час вагітності має розглядатися тільки в тому випадку, якщо користь для матері перевищує можливий ризик для плода. Препарат слід застосовувати відповідно до поточних рекомендацій щодо використання антиретровірусної терапії у вагітних жінок з метою профілактики вертикальної передачі ВІЛ. Оскільки ВІЛ проникає у грудне молоко, жінкам не рекомендується годувати дитину груддю, щоб уникнути передачі вірусу дитині через грудне молоко. Ламівудин виділяється з молоком у концентрації, близькій до концентрації у сироватці крові. Очікується, що абакавір також виділятиметься з молоком, хоча це не підтверджено. Протипоказане застосування препарату дітям віком до 12 років.Побічна діяОскільки Ківекса є комбінованим препаратом, то можливий прояв побічних ефектів, характерних для абакавіру та ламівудину. Для багатьох перелічених нижче побічних ефектів залишається незрозумілим, чи пов'язана їхня поява з дією активних речовин даного препарату, одночасним використанням інших лікарських препаратів (що застосовуються для лікування ВІЛ), чи є проявом основного захворювання. Гіперчутливість до абакавіру. У клінічних дослідженнях, проведених до початку скринінгу на наявність алелю HLA-B*5701, приблизно у 5% пацієнтів, які приймали абакавір, розвивалася реакція гіперчутливості, яка в окремих випадках призводила до летального результату. Ця реакція характеризується виникненням симптомів, що свідчать про поліорганне ураження. Майже у всіх пацієнтів, у яких виникають реакції гіперчутливості, спостерігається підвищення температури тіла та/або поява висипки (зазвичай плямисто-папульозної або уртикарної), однак, відмічені випадки виникнення реакції гіперчутливості, що не супроводжувалася появою висипу та підвищенням температури тіла. Симптоми реакції гіперчутливості можуть виникати у будь-який час під час лікування абакавіром, проте зазвичай вони з'являються протягом перших шести тижнів з початку прийому препарату (середній показник становить 11 днів). Ознаки та симптоми реакції гіперчутливості перераховані нижче. Ознаки та симптоми, відзначені не менше ніж у 10% пацієнтів із реакцією гіперчутливості, виділені жирним шрифтом. З боку шкіри: висипання (зазвичай макуло-папульозна або уртикарна). З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, діарея, біль у животі, виразки в порожнині рота. З боку дихальної системи: задишка, кашель, біль у горлі, респіраторний дистрес-синдром, дихальна недостатність. З боку нервової системи: біль голови, парестезії. З боку системи крові: лімфопенія. З боку гепатобіліарної системи: підвищення показників функціональних спроб печінки, печінкова недостатність. З боку кістково-м'язової системи: міалгія, рідко – міоліз, артралгія, підвищення рівня КФК. З боку сечовидільної системи: підвищення рівня креатиніну, ниркова недостатність. Інші: підвищення температури, відчуття втоми, нездужання, набряк, лімфаденопатія, зниження артеріального тиску, кон'юнктивіт, анафілаксія. Пацієнти з реакцією гіперчутливості спочатку можуть прийняти її за захворювання органів дихання (пневмонію, бронхіт, фарингіт, респіраторну вірусну інфекцію), гастроентерит або за небажані реакції, пов'язані з прийомом інших препаратів. Продовження прийому препарату Ківекса при розвитку реакції гіперчутливості так само, як відновлення його прийому після стихання симптомів, може призвести до важких наслідків, аж до смертельного результату. Тому при появі будь-яких із перелічених симптомів необхідне ретельне обстеження пацієнта для виключення реакції гіперчутливості. Якщо виключити реакцію гіперчутливості не можна, то повторне призначення препарату Ківекса або інших препаратів, що містять абакавір, (таких як Зіаген, Тризивір), суворо протипоказано. Якщо при розвитку реакції гіперчутливості пацієнти продовжують приймати препарат Ківекса, то клінічні прояви стають більш вираженими, а при відміні препарату Ківекса вони зазвичай піддаються зворотному розвитку. Відновлення прийому Ківекса пацієнтами з реакцією гіперчутливості в анамнезі призводить до розвитку повторної реакції протягом декількох годин. Повторна реакція гіперчутливості може протікати важче, ніж перша, і виявлятися загрозливому життю артеріальною гіпотонією, аж до летального результату. При розвитку реакції гіперчутливості пацієнт, незалежно від носія алелю HLA-B*5701, повинен назавжди відмовитися від застосування препарату Ківекса та інших препаратів, що містять абакавір (таких як Зіаген, Тризивір). Іноді реакція гіперчутливості розвивається при відновленні терапії препаратом після його відміни, спричиненої появою всього одного з основних симптомів цієї реакції (висипання, лихоманка, нездужання, стомлюваність, порушення з боку шлунково-кишкового тракту або дихальної системи). У поодиноких випадках ця реакція виникає при відновленні прийому Ківексу пацієнтами, у яких до відміни препарату не відзначалося жодних симптомів гіперчутливості. Побічні ефекти абакавіру або ламівудину представлені нижче в таблицях і згруповані за системами організму та абсолютною частотою. Побічні ефекти діляться на: дуже поширені (> 1/10), поширені (> 1/100, < 1/10), непоширені (> 1/1,000, < 1/100), рідкісні (> 1/10,000, < 1 1000) та дуже рідкісні (< 1/10,000). Багато з представлених побічних ефектів (нудота, блювання, діарея, підвищення температури, апатія, висип) часто виникають у пацієнтів з гіперчутливістю до абакавіру. Тому пацієнтів із будь-яким із цих симптомів слід ретельно обстежити з метою виключення реакції гіперчутливості. Якщо прийом препарату Ківекса був припинений у зв'язку з виникненням одного з цих симптомів, і потім було прийнято рішення про відновлення прийому абакавіру, його слід починати тільки під безпосереднім наглядом лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиСпектр взаємодій препарату Ківекса обумовлений характером взаємодій абакавіру та ламівудину, серед яких, на сьогоднішній день, не виявлено клінічно значущих. Абакавір і ламівудін незначно метаболізуються ферментами системи цитохрому P450 (наприклад: CYP3А4, CYP2С9 або CYP2D6) і не надають інгібуючої або індукуючої дії на цю ферментну систему. Тому ймовірність взаємодії препарату з антиретровірусними інгібіторами ненуклеозидними протеаз та іншими лікарськими засобами, метаболізм яких відбувається за участю основних ферментів системи цитохрому Р450, мала. Імовірність метаболічних взаємодій з ламівудином низька, оскільки він мало метаболізується, погано зв'язується з білками плазми та виводиться майже виключно нирками. Ламівудин виводиться головним чином за допомогою активної органічної катіонної секреції. Слід враховувати можливість взаємодії з іншими лікарськими засобами, особливо у випадках, коли нирки є основним шляхом виведення препаратів. Лікарські взаємодії, зумовлені наявністю абакавіру. Етанол: метаболізм абакавіру порушується при одночасному прийомі з етанолом, що призводить до збільшення АУС абакавіру приблизно на 41%. З огляду на профіль безпеки абакавіра ці дані не розцінюються як клінічно значущі. Абакавір не впливає на метаболізм етанолу. Метадон: у дослідженні фармакокінетики препаратів при одночасному прийомі абакавіру (у дозі 600 мг 2 рази на добу) та метадону відзначалося зменшення Сmaxабакавіру на 35% та зменшення часу досягнення Сmax на 1 год, проте AUC залишилася незмінною. Зміни фармакокінетики абакавіра були визнані клінічно значущими. У цьому дослідженні абакавір підвищував середній загальний кліренс метадону на 22%. Ця зміна не була визнана клінічно значущою у більшості пацієнтів, однак іноді може виникати потреба у корекції дози метадону. Лікарські взаємодії, зумовлені наявністю ламівудину. Триметоприм: прийом триметоприму/сульфаметаксозолу 160 мг/800 мг (ко-тримоксазол) спричиняє підвищення експозиції ламівудину на 40%, що обумовлено наявністю триметоприму. Однак, за винятком пацієнтів з нирковою недостатністю, корекція дози ламівудину не потрібна. Ламівудин не впливає на фармакокінетику триметоприму та сульфаметаксозолу. Спільне застосування ламівудину з вищими дозами ко-тримоксазолу, що використовується для лікування пневмонії (викликаної Pneumocystis carinii) та токсоплазмозу, не вивчено. Зал'цитабін: ламівудин може пригнічувати внутрішньоклітинне фосфорилювання зальцитабіну при одночасному прийомі цих препаратів. У зв'язку з цим не рекомендується приймати препарат Ківекса у поєднанні із зальцитабіном.Спосіб застосування та дозиДорослим та дітям 12 років та старше препарат призначають по 1 таб. 1 раз на добу щодня.ПередозуванняСимптоми: симптоми гострого передозування абакавіру та ламівудину відповідають симптомам побічних ефектів препарату. Лікування: у разі передозування пацієнт повинен перебувати під наглядом лікаря (з метою виявлення ознак токсичної дії препарату). При необхідності проводять стандартну підтримуючу терапію. У зв'язку з тим, що ламівудін може бути виведений з організму шляхом діалізу, лікування передозування має включати безперервний гемодіаліз (хоча досліджень з вивчення можливостей гемодіалізу при передозуванні препарату не проводилося). В даний час не відомо, чи сприяють перитонеальний діаліз та гемодіаліз виведенню з організму абакавіру.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗа даними клінічних досліджень, проведених до початку скринінгу на наявність алелю HLA-B*5701, приблизно у 5% пацієнтів, які приймають абакавір, розвивається гіперчутливість до препарату, у поодиноких випадках з летальним результатом. У клінічних дослідженнях було показано, що носій алеля HLA-B*5701 значно збільшує ризик розвитку реакції гіперчутливості до абакавіру. У проспективному клінічному дослідженні CNA106030 (PREDICT-1) пацієнтам з наявністю алелю HLA-B*5701 препарати абакавіру не призначалися, що дозволило суттєво знизити частоту виникнення клінічно підозрюваних реакцій гіперчутливості з 7.8% (66 пацієнтів з 847 до 3). 803) (p. Клініцистам рекомендується проводити скринінг на носій алеля HLA-B*5701 у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, яким раніше не призначалися препарати, що містять абакавір. Скринінг на носій алеля HLA-B*5701 рекомендується проводити перед повторним призначенням препарату, що містить абакавір, у пацієнтів з невідомим HLA-B*5701-статусом, який раніше добре переносив терапію препаратом, що містить абакавір. Використання препаратів абакавіру не рекомендується у таких пацієнтів і має розглядатися лише у виняткових випадках при ретельному медичному спостереженні, коли потенційна користь перевищує ризик застосування препарату. Клінічний діагноз підозрюваної реакції гіперчутливості повинен залишатися основою для прийняття рішення про використання препаратів, що містять абакавір, у всіх пацієнтів. Навіть у разі відсутності алелю HLA-B*5701 абакавір необхідно скасовувати і не відновлювати його прийом у всіх випадках, коли реакцію гіперчутливості не можна виключити, керуючись клінічними даними, через потенційний ризик розвитку серйозних небажаних ефектів або навіть летального результату. За наявності у ВІЛ-інфікованих пацієнтів з тяжким імунодефіцитом безсимптомних або малосимптомних опортуністичних інфекцій на момент початку антиретровірусної терапії (АРТ), проведення такої терапії може призвести до посилення симптоматики опортуністичних інфекцій або інших тяжких наслідків. Зазвичай, ці реакції виникають протягом перших тижнів або місяців після початку АРТ. Типовими прикладами є цитомегаловірусний ретиніт, генералізована або осередкова інфекція, спричинена мікобактеріями, та пневмонія, спричинена Pneumocystis jiroveci (P. carinii). Поява будь-яких симптомів запалення вимагає негайного обстеження та, при необхідності, лікування. В результаті проспективного, спостережливого, епідеміологічного дослідження з метою вивчення частоти виникнення інфаркту міокарда у пацієнтів, які отримують комбіновану антиретровірусну терапію, виявився зв'язок попереднього прийому абакавіру з підвищеним ризиком розвитку інфаркту міокарда протягом 6 місяців. За даними узагальненого аналізу клінічних досліджень, які спонсорували компанія ГлаксоСмітКляйн, не спостерігалося підвищення ризику інфаркту міокарда, пов'язаного з прийомом абакавіру. Біологічні механізми, що пояснюють потенційно підвищений ризик, невідомі. Загалом, доступні дані, отримані зі спостереження когорт та контрольованих клінічних досліджень, не дозволяють однозначно визначити зв'язок терапії абакавіром та ризиком інфаркту міокарда. Проте з обережністю слід призначати антиретровірусну терапію, включаючи препарати, що містять абакавір, пацієнтам з можливим ризиком виникнення ІХС. Необхідно вжити всіх заходів для мінімалізації факторів ризику (таких як артеріальна гіпертонія, дисліпідемія, цукровий діабет та куріння). Спеціальних досліджень впливу ламівудину на здатність концентрації уваги при керуванні автотранспортом/механізмами не проводилося. Малоймовірно, що препарат негативно впливатиме на здатність виконувати завдання, що вимагають концентрації уваги, моторних чи когнітивних навичок. Проте, оцінюючи здатність пацієнта концентрувати увагу, слід враховувати його загальний стан, а також характер побічних ефектів, які можуть з'явитися на тлі прийому препарату Ківекса.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаЛіофілізат – 1 амп. або фл.: Акітвні речовини: інтерферон альфа-2b людський рекомбінантний – 3 000 000 МО; Допоміжні речовини: натрію хлорид - 9.2 мг, натрію гідрофосфат додекагідрат (натрій фосфорнокислий двозаміщений 12-водний) - 2.74 мг, натрію дигідрофосфату дигідрат (натрій фосфорнокислий однозаміщений 2-квм). від 30000 до 40000 (у вигляді розчину "Реонополіглюкін", що містить 100 мг/1 мл декстрану в 0.9% розчині натрію хлориду) - 8 мг, сорбітол (Д-сорбіт) - 3 мг, сечовина (карбамід) - 0.1 мг. Ліофілізат для приготування розчину для внутрішньом'язового, субкон'юнктивального введення та закапування в око по 0,5 млн ME; 1 млн ME; 3 млн ME; 5 млн. ME. Ліофілізат для приготування розчину для внутрішньом'язового, субкон'юнктивального введення та закапування в око. В ампулах по 0500000 ME; 1 млн ME; 3 млн ME; 5 млн ME; 5 ампул в осередковій упаковці з полівінілхлоридної плівки (ПВХ); 1 або 2 коміркові упаковки, разом з Інструкцією із застосування та ножем ампульним або скарифікатором, у картонній пачці. Якщо ампули мають кільце зламу або точку надлому, скарифікатор в упаковку не вкладають. У флаконах скляних по 0,5 млн. ME; 1 млн ME; 3 млн ME; 5 млн. ME. Флакони закупорені пробками гумовими і закатані алюмінієвими ковпачками; 5 флаконів у осередковій упаковці з ПВХ; 1 коміркова упаковка разом з Інструкцією із застосування у картонній пачці.Опис лікарської формиПорошок чи пориста маса білого кольору. Гігроскопічний.Фармакотерапевтична групаІнтерферон. Протипухлинний, противірусний та імуномодулюючий препарат.ФармакокінетикаЛайфферон при парентеральному введенні піддається розпаду, частково виводиться в незміненому вигляді, головним чином, через нирки. Як і всі інтерферони, в окремих осіб при тривалому застосуванні препарат може викликати появу антитіл до інтерферону, що призводить до зниження лікувального ефекту.ФармакодинамікаЛайфферон® має антивірусну, протипухлинну, імуномодулюючу активність.Показання до застосуванняЛайфферон® застосовують у комплексній терапії у дорослих: при гострому вірусному гепатиті В - середньотяжких і важких формах на початку жовтяничного періоду до 5-го дня жовтяниці (в пізніші терміни призначення препарату менш ефективно; препарат не ефективний при печінковій комі, що розвивається, і холестатичному перебігу захворювання); при гострому затяжному гепатиті В і С, хронічному активному гепатиті В і С у тому числі з дельта-агентом, без ознак цирозу та при появі ознак цирозу печінки; при вірусних (грипозних, аденовірусних, ентеровірусних, герпетичних, паротитних), вірусно-бактеріальних та мікоплазмових менінгоенцефалітах. Застосування препарату найефективніше у перші 4 дні захворювання; при раку нирки IV стадії, волосатоклітинному лейкозі, злоякісних лімфо- мах шкіри (грибоподібний мікоз, первинний ретикульоз, ретикулосаркоматоз), саркомі Капоші, базально-клітинному та плоскоклітинному раках шкіри, кератоакантомі, хронічному міцезе ; при розсіяному склерозі; при вірусних кон'юнктивітах, кератокон'юнктивітах, кератитах, кератоірідоциклітах, кератоувеїтах. Лайфферон® застосовують у комплексній терапії у дітей від 1 року: при гострому лімфобластному лейкозі в період ремісії після закінчення індукційної хіміотерапії (на 4-5 місяці ремісії); при ювенільному респіраторному папіломатозі гортані, починаючи з наступного дня після видалення папілом.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до компонентів препарату; тяжкі форми алергічних захворювань; вагітність; період лактації.Вагітність та лактаціяПрепарат протипоказаний під час вагітності.Побічна діяПри парентеральному введенні препарату можливі озноб, підвищення температури, стомлюваність, біль голови, нездужання, грипоподібний синдром. Ці побічні ефекти частково усуваються парацетамолом або індометацином. При місцевому застосуванні препарату на слизовій оболонці ока можливі кон'юнктивальна інфекція, гіперемія слизової оболонки ока, поодинокі фолікули, набряк кон'юнктиви нижнього склепіння. При застосуванні препарату можливі відхилення від норми лабораторних показників, що виявляються лейкопенією, лімфопепією, тромбоцитопенією, підвищенням рівня аланін-аміпотрапсферази, ЛФ. Для своєчасного виявлення зазначених відхилень у ході терапії загальні клінічні аналізи крові необхідно повторювати кожні 2 тижні, а біохімічні – кожні 4 педелі. Як правило, ці зміни зазвичай бувають незначними, безсимптомними та оборотними.Взаємодія з лікарськими засобамиІнтерферон альфа-2b здатний знижувати активність Р450 цитохрому та. отже, втручатися у метаболізм циметидину. фенітоїну, дипіридамолу, теофіліну, діазепаму, пропранололу, варфарину, деяких цитостатиків. Може посилювати нейротоксичний. мієлотоксична або кардіотоксична дія препаратів, що призначалися раніше або одночасно з ним. Слід уникати спільного призначення з препаратами, що пригнічують ЦНС, імуносупресивними препаратами (включаючи кортикостероїди). Вживання алкоголю під час лікування не рекомендується.Спосіб застосування та дозиЛайффсрон® вводить в/м, в осередок або під осередок ураження, субкон'юпктивально або місце. Безпосередньо перед застосуванням вміст ампули (флакона) розчиняють у воді для ін'єкцій або в 0.9% розчині хлориду натрію (в 1 мл - при внутрішньом'язовому введенні та в осередок, в 5 мл - при субкон'юнктиваліюм і місцевому введенні). Розчин препарату має бути безбарвним, із слабкою опалеєценцією. без осаду та сторонніх включень. Час розчинення має становити близько 10 хвилин. В/м введення При гострому вірусному гепатиті препарат вводять по 1 млн.ME 2 рази/сут протягом 5-6 днів, потім дозу знижують до 1 млн.ME/сут і вводять ще протягом 5 днів. При необхідності (після контрольних біохімічних досліджень крові) курс лікування може бути продовжений запровадженням по 1 млн. ME 2 рази на тиждень протягом 2 тижнів. Курсова доза становить 15-21 млн. ME. При гострому, затяжному та хронічному вірусному гепатиті В за винятком дельта-інфекції та без ознак цирозу печінки препарат вводять по 1 млн.ME 2 рази на тиждень протягом 1-2 місяців. За відсутності ефекту лікування можна продовжити до 3-6 міс або після закінчення 1-2 міс терапії провести 2-3 аналогічні курси з інтервалом 1-6 міс. При хронічному вірусному гепатиті з дельта-агентом без ознак цирозу печінки препарат вводять по 0.5-1 млн.ME на добу 2 рази на тиждень протягом 1 місяця. Повторний курс лікування за 1-6 місяців. При хронічному вірусному гепатиті з дельта-агентом і ознаками цирозу печінки препарат вводять по 0.25-0.5 млн. ME на добу 2 рази на тиждень протягом 1 місяця. З появою ознак декомпенсації проводять аналогічні повторні курси з інтервалами щонайменше 2 мееяцев. При гострому, затяжному та хронічно активному гепатиті без ознак цирозу печінки препарат вводять по 3 млн.ME 3 рази на тиждень протягом 6-8 міс. За відсутності ефекту лікування продовжити до 12 місяців. Повторний курс лікування – через 3-6 міс. При вірусних, вірусно-бактеріальних та мікоплазмових менінгоенцефалітах препарат вводять по 1 млн.ME 2 рази на добу протягом 10 днів у складі комплексної терапії з противірусними та антибактеріальними хіміопрепаратами. Дозу та схему лікування встановлюють індивідуально, залежно від тяжкості стану хворого. При раку нирки препарат застосовують по 3 млн.МЕ/сут протягом 10 днів. Повторні курси лікування (3-9 та більше) проводять з інтервалом у 3 тижні. Загальна доза препарату становить від 120 млн. МЕ до 300 млн. МЕ та більше. При волосатоклітинному лейкозі препарат вводять щодня по 3-6 млн. ME протягом 2 міс. Після нормалізації гемограми добову дозу препарату знижують до 1-2 млн. ME, потім призначають у підтримуючій дозі по 3 млн. ME 2 рази на тиждень протягом 6-7 тижнів. Загальна кількість препарату становить 420-600 млн. ME і більше. При гострому лімфобластному лейкозі у дітей у період ремісії після закінчення індуктивної хіміотерапії (на 4-5 міс. ремісії) – по 1 млн. ME 1 раз на тиждень протягом 6 міс, потім 1 раз на 2 тижні протягом 24 міс. Одночасно проводять підтримуючу хіміотерапію. При злоякісних лімфомах та саркомі Капоші препарат вводять по 3 млн. ME/сут щодня протягом 10 днів у поєднанні з цитостатиками (проспідін, циклофосфан) та кортикостероїдами. При пухлинній стадії грибоподібного мікозу та ретикулосаркоматозі доцільно чергувати внутрішньом'язове введення препарату по 3 млн.ME та внутрішньоосередкове по 2 млн.ME протягом 10 днів. У хворих з еритродермічною стадією грибоподібного мікозу при підвищенні температури тіла вище 39°С та у разі загострення процесу введення препарату слід припинити. За недостатнього терапевтичного ефекту через 10-14 днів призначають повторний курс терапії. Після досягнення клінічного ефекту призначають підтримуючу терапію по 3 млн. ME 1 раз на тиждень протягом 6-7 тижнів. При хронічному мієлолейкозі препарат вводять по 3 млн. ME щодня або по 6 млн. ME через день. Термін лікування – від 10 тижнів до 6 міс. При гістіоцитозі з клітин Лангерганс препарат вводять по 3 млн. ME/сут протягом 1 міс. Повторні курси проводять з 1-2-місячними інтервалами протягом 1-3 років. При сублейкемічному мієлозі та есенціальній тромбоцитопенії для корекції гіпертромбоцитозу препарат вводять по 1 млн. ME щодня або через добу протягом 20 днів. При ювенільному респіраторному папіломатозі горла препарат вводять по 100-150 тис. ME на кг маси тіла щодня протягом 45-50 днів, потім у тій же дозі 3 рази на тиждень протягом 1 міс. Другий та третій курс проводять з інтервалом 2-6 міс. При розсіяному склерозі препарат призначають по 1 млн. ME при пірамідному синдромі 3 рази на добу, при мозочковому синдромі - 1-2 рази на добу протягом 10 днів з наступним введенням по 1 млн. ME 1 раз на тиждень протягом 5-6 міс. . Загальна кількість препарату становить 50-60 млн. ME. Особам із високою пірогенною реакцією (температура тіла 39°С і вище) на введення препарату рекомендується одночасне застосування парацетамолу та індометацину. Перифокальне введення При базальноклітинному та плоскоклітинному раку, кератоакантомі препарат вводять під вогнище ураження по 1 млн. ME 1 раз на добу щодня протягом 10 днів. У разі виражених місцевих запальних реакцій введення під осередок ураження проводять через 1-2 дні. Після закінчення курсу при необхідності проводять кріодеструкцію. Субкон'юнктивальне введення При стромальних кератитах і кератоіридоцикліт призначають субкон'юнктивальні ін'єкції препарату в дозі по 60 тис. ME (в обсязі 0.5 мл) щодня або через день залежно від тяжкості процесу. Ін'єкції проводять під місцевою анестезією 0.5% розчин дикаїну. Курс лікування – від 15 до 25 ін'єкцій. Місцеве застосування Для приготування розчину місцевого застосування до вмісту ампули (1 млн.ME) додають 5 мл 0.9% розчину натрію хлориду для ін'єкцій. У разі зберігання розчину препарату необхідно, дотримуючись правил асептики та антисептики, перенести вміст ампули у стерильний флакон із пробкою та зберігати розчин у холодильнику при 4-10°С не більше 12 год. При кон'юнктивіті та поверхневих кератитах на кон'юнктиву ураженого ока наносять по 2 краплі розчину 6-8 разів на добу. У міру зникнення запальних явищ кількість інстиляцій зменшують до 3-4 разів на добу. Курс лікування – 2 тижні.ПередозуванняВипадків передозування не спостерігалося. Враховуючи, що активною речовиною є інтерферон альфа-2b, то при передозуванні можливе посилення побічних ефектів. Лікування: відміна препарату; за необхідності проводять симптоматичну терапію.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ разі тяжких побічних реакцій або збереження їх протягом тривалого часу, на розсуд лікаря, допускається тимчасове зниження дози (при зниженні кількості тромбоцитів до рівня менше 50000 клітин на 1 мкл. абсолютної кількості нейтрофнів менше 750 клітин на 1 мкл) або переривання лікування (при зниження кількості тромбоцитів до рівня менше 25000 клітин на 1 мкл, абсолютного числа нейтрофілів менше 500 клітин на 1 мкл). Вплив на здатність керувати транспортними засобами, механізмами У період застосування препарату пацієнтам, які відчувають втому, сонливість або дезорієнтацію, необхідно утримуватися від занять потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Умови зберіганняУ холодильнику +2+8 градусівУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Склад, форма випуску та упаковкаРозчин – 1 шприц-тюбик: діюча речовина: пегінтерферон альфа-2а (40 кДа) – 135 мкг або 180 мкг; допоміжні речовини: натрію хлорид - 4,0 мг, бензиловий спирт - 5,0 мг, натрію ацетату тригідрат - 1,3085 мг, оцтова кислота крижана - 0,0231 мг, полісорбат 80 - 0,025 мг, натрію ацетакс кислота 10% pH 6,0, вода для ін'єкцій до 0,5 мл. 1. Упаковка у шприц-тюбики По 135 мкг/0,5 мл або 180 мкг/0,5 мл препарату в шприц-тюбик, корпус якого виготовлений з нейтрального скла типу 1 (ЕФ), що закривається з одного боку поршнем, виготовленим із пластмаси, на кінці якого є диск з бутил каучуку, ламінованого фторполімером. З іншого боку шприц-тюбик закупорений наконечником з бутилкаучуку, ламінованого фторполімером. 1 шприц-тюбик разом з 1 стерильною голкою для ін'єкцій (голка для ін'єкцій вкладена в пластмасовий контейнер) та інструкцією із застосування поміщають у картонну пачку. 2. Упаковка в автоінжектор Проклік ™ По 135 мкг/0.5 мл або 180 мкг/0.5 мл препарату в шприц-тюбик з вбудованою захищеною голкою, корпус якого виготовлений з нейтрального скла типу 1 (ЕФ), що закривається з одного боку диском з бутилкаучуку, ламінованого фторполімером, з іншого боку - з не містить латекс ноліізопренового каучуку. Шприц-тюбик із препаратом вбудований у пластиковий автоінжектор ПроКліктм, що складається з корпусу з контрольним віконцем, захисного ковпачка та кнопки активації. Внутрішній пристрій автоінжектора передбачає також циліндр, що захищає голку, і поршень, який через систему механічного пуску з'єднаний з кнопкою активації. 1 автоінжектор ПроКлік™ поміщають у картонну пачку з інструкцією із застосування.Опис лікарської формиПрозорий розчин від безбарвного до жовтого кольору.Фармакотерапевтична групаІмуностимулятор-інтерферони.ФармакокінетикаВсмоктування Після одноразового підшкірного введення 180 мкг пэгінтерферону альфа-2а здоровим добровольцям препарат визначається у сироватці крові через 3-6 годин. Протягом 24 годин концентрація у сироватці крові досягає близько 80% від максимальної. Всмоктування пегінтерферону альфа-2а тривале, максимальні концентрації у сироватці спостерігаються через 72-96 годин після введення препарату. Абсолютна біодоступність пэгінтерферону альфа-2а становить 84% і аналогічна до інтерферону альфа-2а. Розподіл Пегінтерферон альфа-2а виявляється переважно в крові та позаклітинній рідині. Об'єм розподілу у рівноважному стані (Vss) після внутрішньовенного введення становить 6-14 л. За даними мас-спектрометрії, розподіли по тканинах та ауторадіолюмінографії, отриманих у дослідженнях на щурах, пегінтерферон альфа-2а виявляється у високих концентраціях у крові і також у печінці, нирках та кістковому мозку. Метаболізм Особливості метаболізму пэгінтерферону альфа-2а не повністю вивчені; проте дослідження на щурах свідчать, що радіомаркований препарат виводиться переважно нирками. Виведення Системний кліренс пэгінтерферону альфа-2а у людини у 100 разів нижчий, ніж аналогічний показник для інтерферону альфа-2а. Після внутрішньовенного введення термінальний період напіввиведення у здорових добровольців становить 60-80 годин порівняно з 3-4 годинами для звичайного інтерферону. Після підшкірного введення термінальний період напіввиведення становить близько 160 годин (від 84 до 353 годин). Термінальний період напіввиведення після підшкірного введення може показувати не лише виведення, а й тривалість всмоктування пегінтерферону альфа-2а. При введенні пегінтерферону альфа-2а 1 раз на тиждень спостерігається дозозалежне збільшення системного впливу у здорових добровольців та у пацієнтів з хронічним гепатитом (ХГВ) або С. У пацієнтів з хронічним гепатитом В і С через 6-8 тижнів терапії пегінтерфероном альфа-2а один раз на тиждень досягається рівноважна концентрація, яка у 2-3 рази вища, ніж після одноразового введення. Після 8 тижня лікування при введенні препарату один раз на тиждень подальшої кумуляції не відбувається. Через 48 тижнів терапії співвідношення максимальної та мінімальної концентрації становить 1.5-2.0. Концентрації пэгінтерферону альфа-2а у сироватці підтримуються протягом усього тижня (168 год) після введення (див. рис.1). Рисунок 1. Середні рівноважні концентрації пегінтерферону альфа-2а у пацієнтів з хронічним гепатитом С, які отримували монотерапію препаратом Пегасіс 180 мкг/тиждень або комбінацію Пегасіс®/рибавірин: монотерапія, 48 тижнів; комбінація з рибавірином, 48 тижнів. Вісь X: Час (дні) після введення препарату Пегасіс® 1 раз на тиждень Вісь Y: Середня рівноважна концентрація (нг/мл) Фармакокінетика в особливих популяціях пацієнтів Пацієнти з порушенням функції нирок Застосування препарату Пегасіс® вивчали у пацієнтів з ХГС та помірним (кліренс креатиніну 30-50 мл/хв) або тяжким (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв) ступенем ниркової недостатності, а також у пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності, що потребує хронічного глюкози. У пацієнтів з помірним ступенем ниркової недостатності, які отримували препарат Пегасіс у дозі 180 мкг один раз на тиждень, відзначалися подібні експозиції пэгінтерферону альфа-2а у плазмі порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок. У пацієнтів з тяжким ступенем ниркової недостатності, які отримували препарат Пегасіс у дозі 180 мкг один раз на тиждень, відзначалася на 60% вища експозиція пегінтерферону альфа-2а, ніж у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Таким чином, у пацієнтів з тяжким ступенем ниркової недостатності рекомендується зниження дози препарату Пегасіс до 135 мкг один раз на тиждень. У пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності, що потребує проведення хронічного гемодіалізу, застосування препарату Пегасіс у дозі 135 мкг один раз на тиждень призводило до зниження експозиції пэгінтерферону альфа-2а на 34% порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок. Незважаючи на нижчу експозицію пэгінтерферону альфа-2а в плазмі, у пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності відзначалася максимально висока частота серйозних небажаних явищ порівняно з іншими групами пацієнтів, ймовірно, обумовлена ​​тяжкістю та складністю супутніх захворювань у пацієнтів з термінальною нирковою стадією. Підлога Фармакокінетичні показники препарату Пегасіс у жінок та чоловіків після одноразової підшкірної ін'єкції можна порівняти. Літній вік У пацієнтів старше 62 років всмоктування препарату Пегасіс після одноразової підшкірної ін'єкції 180 мкг було уповільненим (проте стійким) порівняно з молодими здоровими добровольцями (tmax 115 годин проти 82 годин). Площа під кривою "концентрація - час" (AUC) злегка збільшується у пацієнтів старше 62 років (1663 проти 1295 нг х год/мл), але максимальні концентрації у пацієнтів молодше і старше 62 років однакові (9.1 та 10.3 нг/мл, відповідно) . На підставі даних експозиції, фармакодинамічної відповіді та перенесення зниження початкової дози препарату у таких пацієнтів не потрібно. Пацієнти з цирозом та без цирозу Фармакокінетика препарату Пегасіс у здорових добровольців та пацієнтів з гепатитом В або С однакова. У пацієнтів із компенсованим цирозом фармакокінетичні характеристики такі самі, як у пацієнтів без цирозу (клас А за шкалою Чайлд-П'ю). Місце ін'єкції Підшкірне введення препарату Пегасіс® повинно бути обмежене областю передньої черевної стінки та стегон, оскільки ступінь всмоктування, на підставі AUC, був на 20-30% вищим за ін'єкції саме в ці області. Концентрація препарату була нижчою в дослідженнях, у яких Пегасіс® вводили підшкірно в плече.ФармакодинамікаХарактеристика препарату Пегільований інтерферон альфа-2а являє собою кон'югат ПЕГ (біс-монометоксиполіетиленгліколю) з інтерфероном альфа-2а. Інтерферон альфа-2а виробляється біосинтетичним методом за технологією рекомбінантної ДНК і є похідним продуктом клонованого гена людського лейкоцитарного інтерферону, введеного та експресованого у клітинах Е. coli. Фармакодинаміка Структура ПЕГ (біс-монометоксиполіетиленгліколю) безпосередньо впливає на клініко-фармакологічні характеристики препарату Пегасіс®. Зокрема, розмір та ступінь розгалуженості ПЕГ з молекулярною масою 40 кДа визначає показники всмоктування, розподілу та виведення пегінтерферону альфа-2а. Активність препарату Пегасіс не слід порівнювати з іншими пегільованими або непегільованими білками того ж терапевтичного класу. Так само як інтерферон альфа-2а, Пегасіс® має противірусну та антипроліферативну активність in vitro. У пацієнтів з хронічним гепатитом (ХГС) зниження рівня РНК вірусу гепатиту С (ВГС) при відповіді на терапію препаратом Пегасіс у дозі 180 мкг відбувається у 2 фази. Перша фаза відзначається через 24-36 годин після першої ін'єкції препарату, друга фаза настає протягом наступних 4-16 тижнів у пацієнтів із стійкою вірусологічною відповіддю. Рибавірин не має значного впливу на кінетику вірусу протягом перших 4-6 тижнів у тих пацієнтів, які отримують комбіновану терапію рибавірином та пегільованим інтерфероном альфа-2а або інтерфероном альфа.Показання до застосуванняХронічний гепатит С Хронічний гепатит С у дорослих пацієнтів із компенсованим захворюванням печінки (у тому числі з або без цирозу печінки, з клінічно стабільною коінфекцією ВІЛ) у комбінації з іншими лікарськими препаратами для лікування хронічного гепатиту С. Хронічний гепатит В Хронічний гепатит У HBeAg-позитивний або HBeAg-негативний у дорослих пацієнтів з компенсованим ураженням печінки та ознаками вірусної реплікації, підвищеною активністю АЛТ та гістологічно підтвердженим запаленням печінки та/або фіброзом.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до інтерферонів альфа, генно-інженерних препаратів, отриманих за допомогою E.coli, до поліетиленгліколю або будь-якого іншого компонента препарату. Аутоімуний гепатит. Тяжка печінкова недостатність або декомпенсований цироз печінки. Цироз із сумою балів ≥ 6 за шкалою Чайлд-П'ю у пацієнтів з ко-інфекцією ВІЛ-ХГС за умови, якщо підвищення цього показника не пов'язане з непрямою гіпербілірубінемією внаслідок прийому таких препаратів як атазанавір та індинавір. Тяжкі серцево-судинні захворювання у фазі декомпенсації, у тому числі з нестабільним погано контрольованим перебігом у попередні 6 місяців. Одночасний прийом із телбівудином. Дитячий вік до 18 років (для цієї лікарської форми у зазначених дозуваннях). Вагітність. Період годування груддю.Вагітність та лактаціяВплив препарату Пегасіс на фертильність не вивчався. При застосуванні пегінтерферону альфа-2а, як і інших інтерферонів альфа, відмічено подовження менструального циклу зі зниженням та пізнішим настанням максимальних концентрацій 17β-естрадіолу та прогестерону у тварин. Після відміни препарату спостерігалася нормалізація менструального циклу. Вплив пегінтерферону альфа-2а на фертильність чоловіків не вивчався. Однак запровадження інтерферону альфа-2а протягом 5 місяців не впливало на фертильність у тварин. Тератогенні ефекти препарату Пегасіс не вивчалися. Застосування інтерферону альфа-2а призводило до достовірного збільшення спонтанних абортів у макак-резус. У потомства, народженого вчасно, жодних тератогенних ефектів не відзначалося. Однак при лікуванні препаратом Пегасіс, як і іншими інтерферонами альфа, жінкам дітородного віку слід застосовувати ефективні методи контрацепції. Пегасис не слід призначати при вагітності. Невідомо, чи виводиться Пегасіс або компоненти препарату з грудним молоком. Для виключення небажаного впливу препарату Пегасіс або рибавірину на дитину під час годування груддю слід припинити або грудне вигодовування, або терапію з урахуванням потенційних переваг для матері. У рибавірину в дослідженнях на тваринах виявлено виражені тератогенні ефекти та здатність викликати смерть плода. Рибавірин протипоказаний вагітним та чоловікам, партнерки яких вагітні. Терапію рибавірином слід призначати до отримання негативного тесту на вагітність, проведеного безпосередньо перед передбачуваним початком терапії. Жінки, здатні до дітонародження, або чоловіки, партнерки яких здатні до дітонародження, повинні бути поінформовані про тератогенні ефекти рибавірину та необхідність проведення ефективної контрацепції (не менше 2 способів) під час лікування та протягом 6 місяців після закінчення терапії (див. інструкцію з медичного). застосування рибавірину).Побічна діяХронічний гепатит С Частота та ступінь тяжкості найпоширеніших побічних реакцій при лікуванні препаратом Пегасіс® та інтерфероном альфа-2а однакові. Найпоширеніші побічні реакції при лікуванні препаратом Пегасіс у дозі 180 мкг виражені, як правило, легко або помірно і не вимагають корекції дози або відміни препарату. Хронічний гепатит В Протягом курсу терапії (48 тижнів) та під час спостереження без лікування (24 тижні) профіль безпеки препарату Пегасіс® був подібним до такого при ХГС, хоча частота побічних ефектів при ХГВ була значно меншою, за винятком частоти виникнення лихоманки. У 88% пацієнтів, які отримували Пегасіс®, були відмічені небажані явища порівняно з 53% пацієнтів, які отримували ламівудін. Серйозні небажані явища були зареєстровані у 6% та 4% пацієнтів відповідно. У 5% пацієнтів, які отримували Пегасіс®, і менш ніж у 1% пацієнтів, які отримували ламівудін, терапія була скасована через небажані явища. Частота відміни препарату не відрізняється у пацієнтів із цирозом та без цирозу печінки. Хронічний гепатит С – пацієнти, які раніше не відповіли на лікування Загалом профіль безпеки препарату Пегасіс® у комбінації з рибавірином у пацієнтів, які раніше не відповіли на лікування, був подібним до таких у пацієнтів, які раніше не отримували лікування. У клінічному дослідженні, що включало 72 і 48-тижневе лікування пацієнтів, які не відповіли на раніше проведену терапію пегільованим інтерфероном альфа-2b/рибавірином, лабораторні відхилення або небажані явища призводили до відміни препарату Пегасіс у 12% пацієнтів, отримували лікування протягом 72 тижнів. У групі пацієнтів, які отримували лікування протягом 48 тижнів, лабораторні відхилення або небажані явища призводили до відміни препарату Пегасіс® у 6%, а відміни рибавірину – у 7%. Аналогічно у пацієнтів з цирозом частота відміни терапії препаратом Пегасіс® та рибавірином була вищою у групі пацієнтів, які отримували лікування протягом 72 тижнів (13% та 15%), ніж у групі пацієнтів, які отримували лікування протягом 48 тижнів (6% та 6%) ).До дослідження не включалися пацієнти зі скасуванням раніше проведеної терапії (пегільованим інтерфероном альфа-2b/рибавірином) через гематологічну токсичність. В інше 48-тижневе клінічне дослідження були включені пацієнти з вираженим фіброзом або цирозом (від 3 до 6 балів за шкалою Ishak), які раніше не відповіли на терапію та мали початкове число тромбоцитів 50000 клітин/мкл. У перші 20 тижнів дослідження спостерігалися такі лабораторні відхилення з боку гематологічних показників: анемія (Нb менше ніж 10 г/дл у 26 % пацієнтів); нейтропенія (АГН менше 750 клітин/мкл у 30% пацієнтів); тромбоцитопенію (число тромбоцитів менше 50000 клітин/мкл у 13% пацієнтів). Ко-інфекція ВІЛ-ХГС Профіль безпеки препарату Пегасіс® (монотерапія або комбінація з рибавірином) у пацієнтів з ко-інфекцією ВІЛ-ХГС подібний до пацієнтів з ХГС. До інших небажаних явищ, що зустрічалися у ≥1% - ≤2% пацієнтів з ко-інфекцією ВІЛ-ХГС при лікуванні препаратом Пегасіс® /рибавірином, відносяться: гіперлактацидемія/лактатацидоз, грип, пневмонія, емоційна лабільність, апатія, дзвін у горлі та гортані, хейліт, набута ліподистрофія та хроматурія. Терапія препаратом Пегасіс® асоціювалася зі зниженням абсолютної кількості CD4+ лімфоцитів у перші 4 тижні лікування без зміни їхнього відсоткового вмісту. Кількість CD4+ лімфоцитів поверталася до вихідного при зниженні дози або після відміни терапії. Призначення препарату Пегасіс не впливало негативно на показник вірусного навантаження ВІЛ під час терапії та в період спостереження після закінчення терапії. Дані щодо застосування у пацієнтів із кількістю CD4+ лімфоцитів менше 200 клітин/мкл обмежені. Побічні реакції при монотерапії препаратом Пегасіс® хронічного гепатиту В та хронічного гепатиту С, а також при терапії препаратом Пегасіс® у комбінації з рибавірином хронічного гепатиту С у клінічних дослідженнях та при постреєстраційному використанні Для опису частоти побічних реакцій у клінічних дослідженнях використовуються такі категорії: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100); Інфекційні та паразитарні захворювання: часто – інфекції верхніх дихальних шляхів, бронхіт, кандидоз порожнини рота, простий герпес, грибкові, вірусні та бактеріальні інфекції; нечасто – пневмонія, інфекції шкіри; рідко – ендокардит, зовнішній отит; невідомо – сепсис. Доброякісні та злоякісні новоутворення: нечасто – новоутворення печінки. Порушення з боку крові та лімфатичної системи: часто – тромбоцитопенія, анемія, лімфоаденопатія; рідко – панцитопенія; дуже рідко – апластична анемія; невідомо – парціальна червоноклітинна аплазія кісткового мозку. Порушення з боку імунної системи: нечасто – саркоїдоз, тиреоїдит; рідко – анафілаксія, системний червоний вовчак, ревматоїдний артрит; дуже рідко – ідіопатична або тромботична тромбоцитопенічна пурпура, ангіоневротичний набряк; невідомо - відторгнення печінкових та ниркових трансплантатів, хвороба Фогта-Коянагі-Харада. Порушення з боку ендокринної системи: часто – гіпотиреоз, гіпертиреоз; нечасто – цукровий діабет; рідко – діабетичний кетоацидоз. Порушення з боку обміну речовин та харчування: дуже часто – анорексія; нечасто – дегідратація. Порушення психіки: дуже часто - депресія, занепокоєння, безсоння; часто – емоційні розлади, зміни настрою, агресивність, нервозність, зниження лібідо; нечасто – суїцидальні думки, галюцинації; рідко – суїцид, психічні розлади; невідомо – манія, біполярні розлади, гоміцидальні ідеї. Порушення з боку нервової системи: дуже часто – головний біль, запаморочення, порушення концентрації уваги; часто – порушення пам'яті, непритомність, слабкість, мігрень, гіпестезія, гіперестезія, парестезія, тремор, порушення смакових відчуттів, нічні кошмари, сонливість; нечасто – периферична нейропатія; рідко – кома, судоми, неврит лицевого нерва; невідомо – ішемічний інсульт. Порушення з боку органу зору: часто – затуманений зір, біль у очному яблуці, запальні захворювання очей, ксерофтальмія; нечасто – крововилив у сітківку; рідко – неврит зорового нерва, набряк диска зорового нерва, ураження судин сітківки, ретинопатія, виразка рогівки; дуже рідко – втрата зору; невідомо – відшарування сітківки (серйозні випадки). Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: часто – вертиго, біль у вусі; нечасто – втрата слуху. Порушення з боку серцево-судинної системи: часто – тахікардія, відчуття серцебиття, периферичні набряки, почервоніння; нечасто – артеріальна гіпертензія; рідко – інфаркт міокарда, хронічна серцева недостатність, стенокардія, суправентрикулярна тахікардія, аритмія, фібриляція передсердь, перикардит, кардіоміопатія, крововилив у головний мозок, васкуліт; невідомо – ішемія периферичних судин. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: дуже часто – задишка, кашель; часто - задишка при фізичному навантаженні, носова кровотеча, назофарингіт, набряк пазух, закладеність носа, риніт, біль у горлі; нечасто - свистяче дихання; рідко - інтерстиціальний пневмоніт (включаючи випадки з летальним кінцем), емболія легеневої артерії; невідомо - легенева артеріальна гіпертензія. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – діарея, нудота, біль у животі; часто - блювання, диспепсія, дисфагія, виразка слизової оболонки порожнини рота, кровоточивість ясен, глосит, стоматит, метеоризм, сухість слизової оболонки порожнини рота; нечасто – шлунково-кишкова кровотеча; рідко – пептична виразка, панкреатит; невідомо – ішемічний коліт, пігментація мови. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: нечасто – порушення функції печінки; рідко – печінкова недостатність, холангіт, жирова дистрофія печінки. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: дуже часто – алопеція, дерматит, свербіж, сухість шкіри; часто - висипання, підвищене потовиділення, псоріаз, кропив'янка, екзема, ураження шкіри, реакції фотосенсибілізації, нічні поти; дуже рідко – токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: дуже часто – міалгії, артралгії; часто – біль у спині, шиї, кістках, артрит, м'язова слабкість, кістково-м'язовий біль, м'язові спазми; рідко – міозит; невідомо – рабдоміоліз. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: рідко – ниркова недостатність. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: часто – імпотенція. Загальні розлади та порушення в місці введення: дуже часто - гарячка, озноб, біль, астенія, стомлюваність, дратівливість, реакції в місці ін'єкції; часто - біль у грудній клітці, грипоподібний синдром, нездужання, загальмованість, "припливи", спрага, зниження маси тіла. Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій: рідко – передозування. *Ці побічні реакції зустрічалися часто (≥1/100; § Характерно для препаратів інтерферонів. нижче підрозділ "Легенева артеріальна гіпертензія". Опис окремих небажаних реакцій Легенева артеріальна гіпертензія При лікуванні препаратами інтерферону альфа були зареєстровані випадки легеневої артеріальної гіпертензії (ЛАГ), особливо у пацієнтів з факторами ризику ЛАГ (такими як портальна гіпертензія, ВІЛ-інфекція, цироз). Повідомлення про ЛАГ були отримані у різні моменти часу, як правило, через кілька місяців після початку терапії інтерферонами альфа. Лабораторні показники Терапія препаратом Пегасіс® супроводжувалася наступними змінами лабораторних показників: підвищенням активності АЛТ, гіпербілірубінемією, електролітними порушеннями (гіпокаліємія, гіпокальціємія, гіпофосфатемія), гіпо- та гіперглікемією, гіпертригліцеридемією. При монотерапії препаратом Пегасіс і при комбінованій терапії з рибавірином у 2% пацієнтів спостерігалося підвищення активності АЛТ, що призводило до зменшення дози або припинення лікування. Терапія препаратом Пегасіс® асоціювалася зі зниженням гематологічних показників (лейкопенією, нейтропенією, лімфопенією, тромбоцитопенією та зниженням Нb), які покращувалися при зміні дози та поверталися до вихідного рівня через 4-8 тижнів після припинення терапії. У 24% пацієнтів, які отримували препарат Пегасіс® у дозі 180 мкг та рибавірин у дозі 1000-1200 мг протягом 48 тижнів, спостерігалася нейтропенія середнього ступеня тяжкості (АГН: 0,749-0,5 х 109/л), а у 5% пацієнтів - важка нейтропенія (АГН: Антитіла до інтерферону: у 1-5% пацієнтів, які отримували Пегасіс, відзначалося утворення нейтралізуючих антитіл до інтерферону. Як і при терапії іншими інтерферонами, антитіла, що нейтралізують, до інтерферону частіше спостерігалися при хронічному гепатиті В. Однак кореляція між появою антитіл і ефективністю лікування не виявлена. Функція щитовидної залози: терапія препаратом Пегасіс® асоціювалася з клінічно значущими змінами лабораторних показників функції щитовидної залози, які вимагали медичного втручання. Частота виникнення (4.9%) цих змін при терапії препаратом Пегасіс та іншими інтерферонами однакова. Лабораторні показники при коінфекції ВІЛ-ХГС Незважаючи на те, що явища гематологічної токсичності (нейтропенія, тромбоцитопенія, анемія) у пацієнтів з коінфекцією ВІЛ-ХГС зустрічаються частіше, більшість з них коригуються зміною дози та використанням факторів росту, і передчасне скасування терапії потрібне рідко. Зниження абсолютної кількості нейтрофілів нижче 500 клітин/мкл спостерігалося у 13% та 11% пацієнтів, які отримували монотерапію препаратом Пегасіс® та терапію препаратом Пегасіс®/рибавірином, відповідно. Зниження тромбоцитів нижче 50000 клітин/мкл спостерігалося при монотерапії препаратом Пегасіс у 10% пацієнтів, а при комбінованій терапії – у 8%. У 7% пацієнтів, які отримували монотерапію препаратом Пегасіс®, та у 14% пацієнтів, які отримували Пегасіс/рибавірин, була зареєстрована анемія (НbВзаємодія з лікарськими засобамиДослідження вивчення взаємодії проводилися лише в дорослих. Терапія препаратом Пегасіс® 180 мкг/тиждень протягом 4-х тижнів не впливала на фармакокінетичний профіль толбутаміду, мефенітоїну, дебризохіну та дапсону у здорових чоловіків-добровольців, що свідчить про те, що Пегасіс® in vivo не впливає на метабол Р450 2С9, 2С19, 2D6 та 3А4. Пегасис є помірним інгібітором активності ізоферменту 1А2 цитохрому Р450, виявлено збільшення площі під кривою "концентрація-час" (AUC) теофіліну приблизно на 25%. У пацієнтів, які одночасно отримують теофілін та Пегасіс®, необхідно контролювати концентрацію теофіліну в сироватці та проводити відповідну корекцію дози теофіліну. Взаємодія між теофіліном та препаратом Пегасіс®, мабуть, досягає максимуму більш ніж через 4 тижні терапії препаратом Пегасіс®. Моноінфекція вірусом гепатиту С та вірусом гепатиту В У фармакокінетичному дослідженні у 24 пацієнтів з ХГС терапія препаратом Пегасіс® 180 мкг/тиждень протягом 4 тижнів супроводжувалася збільшенням середніх рівнів метаболітів метадону (одночасна терапія метадоном у дозі від 30 мг до 150 мг; медіана дози 95 мг). Клінічне значення цієї взаємодії не визначено, рекомендується ретельно контролювати симптоми інтоксикації метадоном. Зокрема, пацієнти, які приймають високі дози метадону, мають ризик подовження інтервалу QTc. Азатіоприн: при застосуванні рибавірину в комбінації з азатіоприном можливе посилення мієлотоксичної дії азатіоприну. Рибавірин інгібує інозинмонофосфат дегідрогеназу - фермент, що бере участь у метаболізмі азатіоприну. У свою чергу пригнічення активності даного ферменту призводить до підвищення рівня 6-метилтіоінозинмонофосфату, що асоційовано з ризиком мієлотоксичності у пацієнтів, які отримують азатіоприн. Можливе призначення рибавірину в комбінації з азатіоприном, якщо очікувана користь терапії перевищує потенційний ризик. У разі необхідно проводити ретельний моніторинг складу крові щодо розвитку мієлотоксичності. У разі виникнення мієлотоксичності комбіновану терапію слід відмінити (див. також "Особливі вказівки"). Не виявлено фармакокінетичної взаємодії між препаратом Пегасіс® та рибавірином у пацієнтів із ХГС та препаратом Пегасіс® та ламівудином у пацієнтів із ХГВ. Комбінація телбівудину в дозі 600 мг/добу та пегільованого інтерферону альфа-2а у дозі 180 мкг 1 раз на тиждень підшкірно для лікування ХГВ асоціюється з підвищеним ризиком розвитку периферичної нейропатії, механізм розвитку якої невідомий. Не можна виключити підвищений ризик розвитку периферичної нейропатії та інших інтерферонів (як стандартних, і пегільованих). Крім того, в даний час не встановлено користь комбінації телбівудину та інтерферонів альфа (пегільованих або стандартних). Таким чином, комбінація препарату Пегасіс та телбівудину протипоказана. Ко-інфекція ВІЛ-ХГС У додатковому 12-тижневому фармакокінетичному дослідженні у 47 пацієнтів з ко-інфекцією ВІЛ-ХГС, метою якого було визначити вплив рибавірину на внутрішньоклітинне фосфорилювання деяких нуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази (НІОТ) (ламівудін і зидовудин або ставудін), очевидних. Однак через істотні коливання значень, довірчі інтервали були досить широкі. Одночасний прийом НДПТ, очевидно, не впливав на експозицію рибавірину у плазмі. Не рекомендується комбінація диданозину та рибавірину. Рибавірин збільшує експозицію диданозину та його активного метаболіту (дидеоксіаденозин 5-трифосфат) in vitro, що може призводити до розвитку фатальної печінкової недостатності, периферичної нейропатії, панкреатиту, симптоматичної гіперлактатемії/лактації дозу. При використанні зидовудину в комплексній терапії ВІЛ повідомлялося про погіршення анемії, пов'язаної з рибавірином. Проте точний механізм цього явища підлягає визначенню. Через підвищений ризик виникнення анемії одночасне застосування рибавірину та зидовудину не рекомендується. Якщо комбінована антиретровірусна терапія вже проводиться, слід розглянути можливість заміни зидовудину, особливо у пацієнтів, які мали в анамнезі анемію, спричинену зидовудіном. Фармацевтична несумісність Забороняється змішувати Пегасіс з іншими лікарськими засобами, оскільки дослідження за сумісністю відсутні.Спосіб застосування та дози(Для пацієнтів старше 18 років) Лікування препаратом Пегасіс® повинно проводитись під наглядом кваліфікованого лікаря, який має досвід проведення терапії у пацієнтів із хронічним гепатитом В та С. У разі використання препарату Пегасіс у комбінації з іншими лікарськими препаратами слід ознайомитися з інструкцією з медичного застосування цих препаратів. Монотерапія препаратом Пегасіс показана лише у разі наявності протипоказань до інших лікарських препаратів для лікування хронічного гепатиту С. Стандартний режим дозування Препарат вводять підшкірно (п/к) в ділянку передньої черевної стінки або стегна 1 раз на тиждень. Перед введенням препарат необхідно оглядати на предмет відсутності сторонніх домішок та зміни кольору. Пацієнтів слід ретельно інструктувати про важливість правильного зберігання та знищення використаних матеріалів та застерігати від повторного використання будь-яких голок та шприців. Хронічний гепатит В При HBeAg-позитивному та HBeAg-негативному хронічному гепатиті В – 1 раз на тиждень протягом 48 тижнів у разовій дозі 180 мкг. Хронічний гепатит С Пацієнти, які раніше не отримували лікування Рекомендована доза препарату Пегасіс становить 180 мкг 1 раз на тиждень у комбінації з рибавірином (перорально) або у вигляді монотерапії. Режим дозування рибавірину, який слід використовувати у комбінації з препаратом Пегасіс®, наведено у таблиці 1. Рибавірин слід приймати під час їди. Тривалість терапії - подвійна терапія (Пегасіс® та рибавірин) При комбінованій з рибавірином терапії тривалість терапії та доза рибавірину залежать від генотипу вірусу (див. таблицю 1). Таблиця 1. Режим дозування препарату Пегасіс і рибавірину у пацієнтів з ХГС. Генотип Доза препарату Пегасіс® Доза рибавірину Тривалість Генотип 1 з низьким вірусним навантаженням та швидкою вірусологічною відповіддю * 180 мкг Вага <75 кг = 1,000 мг Вага ≥75 кг = 1,200 мг 24 або 48 тижнів Генотип 1 з високим вірусним навантаженням та швидкою вірусологічною відповіддю* 180 мкг Вага <75 кг = 1,000 мг Вага ≥75 кг = 1,200 мг 48 тижнів Генотип 4 із швидкою вірусологічною відповіддю* 180 мкг Вага <75 кг = 1,000 мг Вага ≥75 кг = 1,200 мг 24 або 48 тижнів Генотип 1 або 4 без швидкої вірусологічної відповіді 180 мкг Вага <75 кг = 1,000 мг Вага ≥75 кг = 1,200 мг 48 тижнів Генотип 2 або 3 без швидкої вірусологічної відповіді** 180 мкг 800 мг 24 тижні Генотип 2 або 3 з низьким вірусним навантаженням та швидкою вірусологічною відповіддю** 180 мкг 800 мг 16 або 24 тижні Генотип 2 або 3 з високим вірусним навантаженням та швидкою вірусологічною відповіддю** 180 мкг 800 мг 24 тижні *Швидка вірусологічна відповідь (РНК ВГС не визначається) на 4 та 24 тижні лікування ** Швидка вірусологічна відповідь (результат визначення РНК ВГС негативний) до 4 тижня лікування Низьке вірусне навантаження = ≤800,000 МО/мл Високе вірусне навантаження = >800,000 МО/мл Тривалість терапії у пацієнтів з генотипом 1, у яких на 4-му тижні лікування визначається РНК ВГС, повинна становити 48 тижнів, незалежно від вихідного вірусного навантаження. Тривалість терапії протягом 24 тижнів можна розглядати у пацієнтів: з генотипом 1 та вихідно низьким вірусним навантаженням (≤800,000 МО/мл); з генотипом 4, у яких на 4-му тижні результат визначення РНК ВГС негативний і залишається негативним на 24-му тижні. Однак загальна тривалість терапії протягом 24 тижнів може бути асоційована з більшим ризиком рецидиву, ніж 48-тижнева тривалість лікування. При вирішенні питання про тривалість терапії у таких пацієнтів слід враховувати перенесення комбінованої терапії та додаткові прогностичні фактори, такі як ступінь фіброзу. З ще більшою обережністю слід підходити до питання про скорочення тривалості терапії у пацієнтів з генотипом 1 та вихідно високим вірусним навантаженням (>800,000 МО/мл), у яких на 4 тижні результат визначення РНК ВГС негативний і залишається негативним на 24 тижні, оскільки обмежені доступні дані припускають, що скорочення тривалості терапії може дуже негативно вплинути на стійку вірусологічну відповідь. У пацієнтів з генотипом 2 або 3 і РНК ВГС, що визначається, на 4 тижні лікування, незалежно від вихідного вірусного навантаження, тривалість терапії повинна становити 24 тижні. Можливе скорочення терапії до 16 тижнів в окремих групах пацієнтів з генотипом 2 або 3, низьким вірусним навантаженням (вихідно ≤800,000 МО/мл), що не визначається РНК ВГС до 4 тижня і залишається негативним до 16 тижнів. При 16-тижневій тривалості терапії можливе збільшення ризику рецидиву порівняно з 24-тижневою терапією. При вирішенні питання про тривалість терапії у таких пацієнтів слід враховувати переносимість комбінованої терапії та додаткові клінічні та прогностичні фактори, такі як ступінь фіброзу. З ще більшою обережністю слід підходити до питання про скорочення тривалості терапії у пацієнтів з генотипом 2 або 3 та вихідно високим вірусним навантаженням (> 800,000 МО/мл), у яких до 4 тижня результат визначення РНК ВГС негативний, оскільки обмежені дані припускають, що скорочення тривалість терапії може вкрай негативно вплинути на стійкість вірусологічної відповіді. Клінічні дані щодо пацієнтів з генотипом 5 та 6 обмежені, рекомендується комбінована терапія препаратом Пегасіс® та рибавірином (1000/1200 мг) протягом 48 тижнів. Рекомендована тривалість монотерапії препаратом Пегасіс становить 48 тижнів. Пацієнти, які раніше отримували лікування Рекомендована доза препарату Пегасіс у комбінації з рибавірином становить 180 мкг 1 раз на тиждень. Доза рибавірину становить 1000 мг на добу (вага При виявленні вірусу на 12-му тижні лікування терапію слід припинити. Рекомендована загальна тривалість терапії становить 48 тижнів. При вирішенні питання про лікування пацієнтів з генотипом 1, які не відповіли на попереднє лікування пегільованим інтерфероном та рибавірином, загальна тривалість терапії, що рекомендується, повинна становити 72 тижні. Ко-інфекція ВІЛ-ХГС 180 мкг 1 раз на тиждень як монотерапія або в комбінації з рибавірином (800 мг) протягом 48 тижнів, незалежно від генотипу. Безпека та ефективність комбінованої терапії з рибавірином у дозі понад 800 мг та тривалістю менше 48 тижнів вивчена недостатньо. Тривалість терапії при використанні препарату Пегасіс у комбінації з іншими лікарськими препаратами Слід також ознайомитись з інструкціями щодо медичного застосування препаратів, що використовуються у комбінації з препаратом Пегасіс®. Прогнозування ефективності лікування - подвійна терапія (Пегасис та рибавірин) Пацієнти, які раніше не отримували лікування Визначення ранньої вірусологічної відповіді (зниження вірусного навантаження нижче за поріг визначення або не менше ніж на 2 log10) на 12 тижні терапії може прогнозувати досягнення стійкої вірусологічної відповіді (див. таблицю 2). Прогностична цінність відсутності стійкої вірусологічної відповіді (УВО) на 12-му тижні монотерапії препаратом Пегасіс становить 98%. Подібна прогностична цінність відсутності УВО виявлена ​​у пацієнтів з ко-інфекцією ВІЛ-ХГС, які отримували монотерапію препаратом Пегасіс® або комбіновану терапію препаратом Пегасіс® та рибавірином (100% та 98%, відповідно). При ко-інфекції ВІЛ-ХГС прогностична цінність УВО 45% та 70% виявлена ​​відповідно у пацієнтів з генотипами 1 та 2/3, які отримували комбіновану терапію. Таблиця 2. Прогностична цінність вірусологічної відповіді на 12 тижні комбінованої терапії у рекомендованому режимі Генотип Негативний результат Позитивний результат Відсутність відповіді на 12 тижні Відсутність стійкої відповіді Прогностична цінність Відповідь на 12 тижні Стійка відповідь Прогностична цінність Генотип 1 (n=569) 102 97 95% 467 271 58% Генотип 2 та 3 (n=96) 3 3 100% 93 81 87% Пацієнти, які раніше отримували лікування У пацієнтів, які раніше не відповіли на лікування, при повторному лікуванні протягом 48 тижнів (генотип 2 і 3) або 72 тижнів (генотип 1 і 4) було показано, що супресія вірусу на 12 тижні (РНК ВГС нижче 50 МО/мл) є прогностичним критерієм УВО. Імовірність відсутності УВО після 48 або 72 тижнів лікування у разі, якщо придушення вірусу не було відзначено на 12 тижні, склала 96% та 96% відповідно. Імовірність досягнення УВО після 48 або 72 тижнів лікування у випадку, якщо супресія вірусу була відзначена на 12 тижні, склала 35% та 57% відповідно. Припинення лікування Рекомендовано припинення лікування за відсутності зниження рівня РНК ВГС не менше ніж на 2 log10 від вихідного рівня або невизначеного рівня РНК ВГС до 12-го тижня терапії. Крім того, лікування слід припинити, якщо пацієнти не досягли невизначеного рівня РНК ВГС до 24-го тижня. Вказівки щодо корекції дози у зв'язку з побічною дією Загальні Якщо корекція дози потрібна через клінічні або лабораторні реакції середнього та тяжкого ступеня тяжкості, зазвичай достатньо знизити дозу препарату до 135 мкг. Однак у деяких випадках необхідно зменшити дозу до 90 мкг або 45 мкг. Після вирішення побічних реакцій можна розглянути питання збільшення дози препарату, аж до початкової. Гематологічні Зменшення дози рекомендується при зниженні нейтрофілів менше 750 клітин/мкл. У пацієнтів з абсолютним числом нейтрофілів (АЧН) менше 500 клітин/мкл лікування слід перервати доти, доки цей показник не перевищить 1000 клітин/мкл. Застосування препарату Пегасіс® слід відновити у дозі 90 мкг під періодичним контролем кількості нейтрофілів (періодичність контролю визначається лікарем у кожному конкретному випадку індивідуально). Зменшення дози до 90 мкг рекомендується при зниженні тромбоцитів менше 50000 клітин/мкл. У пацієнтів із числом тромбоцитів менше 25000 клітин/мкл препарат слід відмінити. Рекомендації щодо лікування анемії, що виникла під час терапії: 1) Доза рибавірину знижується до 600 мг на добу (200 мг вранці та 400 мг увечері) в одній із наступних ситуацій: Нb знижується менше 10 г/дл, але залишається більше 8,5 г/дл у пацієнтів без супутньої серцево-судинної патології; Нb знижується на 2 г/дл або більше протягом будь-яких 4 тижнів терапії у пацієнтів із стабільним серцево-судинним захворюванням. Не рекомендується збільшувати дозу рибавірину до початкової. 2) Прийом рибавірину повинен бути припинений в одній із таких ситуацій: Нb знижується менше 8,5 г/дл у пацієнтів без супутньої серцево-судинної патології; Hb залишається менше 12 г/дл через 4 тижні, незважаючи на зниження дози, у пацієнтів із стабільним серцево-судинним захворюванням. Після припинення прийому рибавірину та дозволу побічної дії можна відновити його прийом у дозі 600 мг/добу з подальшим підвищенням до 800 мг/добу на розсуд лікаря. Не рекомендується збільшувати дозу рибавірину до початкової (1000 мг або 1200 мг). При непереносимості рибавірину слід продовжити монотерапію препаратом Пегасіс. Таблиця 3. Корекція дози при побічній дії (додаткову інформацію див. вище в тексті Зниження дози рибавірину до 600 мг Призупинення прийому рибавірину Зменшення дози препарату Пегасіс до 135/90/45 мкг. Призупинення прийому препарату Пегасіс® Скасування комбінованого лікування Абсолютна кількість нейтрофілів <750 клітин/мкл <500 клітин/мкл Число тромбоцитів <50 000 клітин/мкл >25 000 клітин/мкл <25 000 клітин/мкл Нb Відсутність серцево-судинного захворювання <10 г/дл та ≥8,5 г/дл <8,5 г/дл Нb Стабільне серцево-судинне захворювання зниження на ≥2 г/дл протягом будь-яких 4 тижнів терапії <12 г/дл, навіть через 4 тижні терапії у зниженій дозі Пов'язані з порушенням функції печінки У пацієнтів із хронічним гепатитом С характерні коливання у відхиленнях від норми результатів печінкових проб. Як і при терапії іншими препаратами інтерферону альфа, при терапії препаратом Пегасіс® спостерігається підвищення активності АЛТ вище за показник до лікування, у тому числі й у пацієнтів з вірусологічною відповіддю. У клінічних дослідженнях у 8 із 451 пацієнта з хронічним гепатитом С, які отримували комбіновану терапію, спостерігалося ізольоване підвищення активності АЛТ (що перевищує верхню межу норми у ≥10 разів; або перевищує вихідний рівень у ≥2 рази для пацієнтів з вихідним рівнем активності АЛТ у 10 разів вище верхньої межі норми), що зникло без зміни дози. При прогресуючому підвищенні активності АЛТ порівняно з показниками до лікування дозу препарату Пегасіс® потрібно спочатку зменшити до 135 мкг. Якщо активність АЛТ, незважаючи на зниження дози, продовжує збільшуватись або супроводжується підвищенням концентрації білірубіну або ознаками декомпенсації печінкового процесу, препарат слід відмінити. У пацієнтів з хронічним гепатитом В можливе скороминуще збільшення активності АЛТ, що іноді перевищує верхню межу норми в 10 разів, що може свідчити про імунний кліренс. Лікування зазвичай не слід розпочинати, якщо активність АЛТ перевищує верхню межу норми більш ніж у 10 разів. Продовження терапії потребує частішого контролю активності АЛТ. При зниженні дози або тимчасовому відміні препарату Пегасіс® терапія може бути відновлена ​​після нормалізації активності АЛТ. Особливі групи пацієнтів Ниркова недостатність Пацієнтам з легким або помірним ступенем ниркової недостатності корекції дози не потрібно. Пацієнтам з тяжким ступенем ниркової недостатності рекомендується зниження дози препарату Пегасіс до 135 мкг один раз на тиждень. Пацієнтам з термінальною стадією ниркової недостатності слід застосовувати препарат Пегасіс у початковій дозі 135 мкг один раз на тиждень. Незалежно від початкової дози та ступеня тяжкості ниркової недостатності таких пацієнтів необхідно ретельно спостерігати та знижувати дозу у разі виникнення побічних реакцій. Дані щодо застосування у дітей із порушенням функції нирок відсутні. Печінкова недостатність У пацієнтів із компенсованим цирозом печінки (клас А по Чайлд-П'ю) Пегасіс® ефективний та безпечний. У пацієнтів з декомпенсованим цирозом (клас В/С з Чайлд-П'ю або кровотеча з варикозно-розширених вен стравоходу) застосування препарату Пегасіс не вивчалося. Літній вік У пацієнтів похилого віку корекція дози (180 мкг, один раз на тиждень) не потрібна. Діти та підлітки Препарат Пегасіс® не зареєстрований для застосування у пацієнтів віком до 18 років. Розчин препарату Пегасіс протипоказаний новонародженим та дітям до 3 років, оскільки містить бензиловий спирт, здатний викликати у пацієнтів даної вікової категорії неврологічні та інші ускладнення, іноді фатальні.ПередозуванняОписано випадки передозування препарату Пегасіс® при введенні препарату протягом двох днів поспіль (без дотримання тижневого інтервалу) та при щоденному введенні протягом одного тижня (сумарна доза 1260 мкг на тиждень). Будь-яких незвичайних, серйозних і впливових на лікування небажаних явищ не відмічено. У клінічних дослідженнях при раку нирки та хронічному мієлолейкозі препарат вводили у дозах до 540 та 630 мкг на тиждень. Ознаками токсичності, що обмежують подальше застосування в цих дозах, були стомлюваність, підвищення активності печінкових ферментів, нейтропенія та тромбоцитопенія, які можуть виникнути при лікуванні звичайними інтерферонами. Специфічний антидот відсутній. Гемодіаліз та перитонеальний діаліз неефективні.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ медичній документації хворого слід зазначати торгове найменування та номер серії препарату (Пегасіс®). Заміна препарату на будь-який інший біологічний лікарський препарат вимагає погодження з лікарем. Інформація, представлена ​​в даній інструкції, стосується лише препарату Пегасіс®. Нейропсихічні розлади У деяких пацієнтів, як під час лікування препаратом Пегасіс®, так і протягом 6 місяців після припинення лікування, спостерігалися тяжкі побічні реакції з боку центральної нервової системи (ЦНС), зокрема депресія, суїцидальна налаштованість та суїцидальні спроби. При терапії інтерферонами альфа спостерігалися інші побічні реакції з боку ЦНС, у тому числі агресивна поведінка, іноді спрямована проти інших людей (наприклад, гоміцидальні ідеї), сплутаність свідомості, порушення психічного статусу. Слід уважно спостерігати за станом пацієнтів (незалежно від віку) виявлення ознак або симптомів психічних розладів. Якщо такі симптоми виникають, то лікар повинен пам'ятати про потенційну серйозність цих небажаних явищ та необхідність відповідного лікування. У випадку, якщо симптоми психічних розладів зберігаються або погіршуються або виявляється суїцидальна налаштованість, рекомендується відмінити терапію препаратом Пегасіс і надати необхідне відповідне лікування. Пацієнти з тяжкими психічними захворюваннями (у тому числі в анамнезі) Якщо прийнято рішення про необхідність лікування препаратом Пегасіс® пацієнтів з тяжкими психічними захворюваннями (у тому числі в анамнезі), терапію слід розпочинати лише після проведення відповідного обстеження та лікування психічного розладу. Пацієнти, що вживають/зловживають психоактивними речовинами: пацієнти, інфіковані ВГС і які мають порушення, пов'язані з вживанням психоактивних речовин (алкоголь, каннабіоїди тощо), знаходяться в групі підвищеного ризику розвитку психічних розладів або загострення вже існуючих при лікуванні інтерферонами. Якщо лікування інтерферонами альфа є необхідним у цих пацієнтів, слід ретельно оцінити наявність супутніх психічних захворювань та потенціал використання інших речовин, а також адекватно контролювати їх до початку терапії. Слід ретельно спостерігати за пацієнтами як під час терапії, і після її припинення. Для оцінки ризиків перед початком лікуванняпід час терапії та при спостереженні після завершення терапії слід використовувати міждисциплінарний підхід із залученням за необхідності психіатра та нарколога. У разі повторного виникнення чи розвитку психічних порушень та вживання психоактивних речовин рекомендується раннє втручання. Лабораторні показники до та під час лікування До початку лікування препаратом Пегасіс® усім пацієнтам рекомендується пройти стандартні загальні клінічні та біохімічні аналізи крові. Ініціація терапії можлива за наступних вихідних показників: число тромбоцитів ≥90000 клітин/мкл, абсолютна кількість нейтрофілів ≥1500 клітин/мкл, компенсована функція щитовидної залози (ТТГ та Т4 у межах нормальних показників), кількість CD4+ лімфоцитів ≥200 клітин/мкл або CD4+ ≥100 - Після початку терапії загальний клінічний аналіз крові необхідно повторити через 2 та 4 тижні, а біохімічний – через 4 тижні; додаткові лабораторні аналізи слід проводити періодично під час терапії (зокрема моніторинг концентрації глюкози у крові). У клінічних дослідженнях при лікуванні препаратом Пегасіс знижувалося як загальна кількість лейкоцитів, так і абсолютна кількість нейтрофілів (АЧН) зазвичай з другого тижня терапії. Прогресуюче зниження АЧН через 8 тижнів терапії траплялося нечасто. Зниження АЧН було оборотним після зменшення дози або відміни препарату, у більшості пацієнтів показник АЧН досягав нормального значення через 8 тижнів і повертався до вихідного значення у всіх пацієнтів приблизно через 16 тижнів. Терапія препаратом Пегасіс пов'язана зі зниженням кількості тромбоцитів, які поверталися до початкового рівня протягом періоду спостереження після лікування. У деяких випадках може бути потрібна зміна дози. У клінічних дослідженнях при комбінованому лікуванні препаратом Пегасіс® та рибавірином виникнення анемії (Нb Потрібно бути обережними при призначенні препарату Пегасіс® у комбінації з іншими мієлотоксичними препаратами. У літературі описані випадки виникнення панцитопенії та супресії кісткового мозку через 3-7 тижнів після початку застосування рибавірину у комбінації з азатіоприном. Мієлотоксичність мала оборотний характер і зникала протягом 4-6 тижнів після відміни противірусної терапії ХГС та азатіоприну. Після відновлення одного з видів лікування (противірусна терапія або азатіоприн) подібний ефект надалі не розвивався (див. також "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"). Необхідно зважити потенційний ризик та користь перед початком терапії у пацієнтів з ХГС з невдачею раніше проведеної терапії та перервали терапію у зв'язку з гематологічними небажаними явищами, оскільки використання препарату Пегасіс у таких пацієнтів недостатньо вивчене. Ендокринна система При використанні інтерферонів альфа, у тому числі препарату Пегасіс®, спостерігалися порушення функції щитовидної залози або погіршення захворювань щитовидної залози, що існували раніше. Перед початком терапії препаратом Пегасіс слід досліджувати рівні ТТГ та Т4. Лікування препаратом Пегасис може бути розпочато або продовжено, якщо рівень ТТГ може підтримуватись у межах нормальних значень медикаментозно. У разі виникнення клінічних симптомів можливої ​​дисфункції щитовидної залози необхідно досліджувати ТТГ під час терапії. Як і при терапії іншими інтерферонами, при застосуванні препарату Пегасіс® спостерігалися гіпоглікемія, гіперглікемія та цукровий діабет. Пацієнти з переліченими вище станами, які не піддаються адекватній корекції, не повинні починати монотерапію препаратом Пегасіс® або комбіновану терапію препаратом Пегасіс®/ рибавірином, а у разі розвитку подібних станів під час лікування терапію слід припинити. Серцево-судинна система Артеріальна гіпертензія, суправентрикулярні аритмії, хронічна серцева недостатність, біль у грудній клітці та інфаркт міокарда асоціювалися з терапією інтерферонами альфа, включаючи Пегасіс®. Пацієнтам із серцево-судинною патологією перед початком терапії рекомендується робити електрокардіограму. У разі погіршення серцево-судинного статусу терапію слід перервати або скасувати. У пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями анемія може призвести до необхідності знизити дозу або припинити прийом рибавірину. Порушення функції печінки При розвитку печінкової недостатності Пегасіс слід відмінити. Як і при терапії іншими інтерферонами альфа, збільшення активності АЛТ порівняно з вихідним значенням спостерігалося під час терапії препаратом Пегасіс®, включаючи пацієнтів з вірусологічною відповіддю. При прогресуючому або клінічно значущому збільшенні активності АЛТ, незважаючи на зниження дози, або якщо це збільшення супроводжується підвищенням концентрації прямого білірубіну, терапію слід відмінити. На відміну від ХГС, при ХГВ загострення захворювання печінки нерідко зустрічається і супроводжується минущим і потенційно значущим підвищенням активності АЛТ. У клінічних дослідженнях раптове виражене підвищення активності АЛТ при терапії препаратом Пегасіс у пацієнтів з ХГВ супроводжувалося легкими змінами інших лабораторних показників без ознак декомпенсації функції печінки. У половині випадків раптового підвищення активності АЛТ, що у 10 разів перевищує верхню межу норми, доза препарату Пегасіс® була знижена або терапія була тимчасово відмінена до нормалізації показника, тоді як у другої половини пацієнтів терапію продовжували без змін. Рекомендується частіше контролювати функцію печінки у всіх випадках. Реакції гіперчутливості При терапії інтерфероном альфа рідко спостерігаються серйозні реакції гіперчутливості негайного типу (наприклад, кропив'янка, ангіоневротичний набряк, бронхоспазм, анафілаксія). У разі розвитку подібних реакцій терапію скасовують та негайно призначають відповідну медикаментозну терапію. Минущий висип не вимагає відміни терапії. Аутоімунні захворювання При лікуванні інтерферонами альфа описано виникнення аутоантитіл та аутоімунних захворювань. У групі підвищеного ризику перебувають пацієнти зі схильністю до розвитку аутоімунних захворювань. Пацієнти з ознаками або симптомами, подібними до ознак аутоімунних захворювань, повинні проходити ретельне обстеження та повторну оцінку співвідношення користі та ризику від продовження терапії інтерфероном. Є повідомлення про випадки розвитку синдрому Фогта-Коянагі-Харада (Vogt-Koyanagi-Harada (VKH) syndrome) у пацієнтів з ХГС, які отримували лікування інтерфероном. Цей синдром є гранулематозним запальним захворюванням, що вражає очі, слуховий апарат, мозкові оболонки і шкіру. При підозрі на синдром Фогта-Коянагі-Харада необхідно припинити противірусне лікування та розглянути можливість призначення глюкокортикостероїдної терапії. Гарячка та інфекції Незважаючи на те, що лихоманка може бути пов'язана з грипоподібним синдромом, який часто виникає при терапії інтерфероном, необхідно виключити інші причини персистуючої лихоманки (зокрема, серйозні бактеріальні, вірусні та грибкові інфекції), особливо у пацієнтів з нейтропенією. При прийомі інтерферонів альфа, включаючи Пегасіс®, повідомлялося про серйозні інфекції (бактеріальні, вірусні, грибкові). Слід негайно призначити відповідну специфічну терапію та скасувати Пегасіс®. Офтальмологічні зміни Як і при терапії іншими інтерферонами, при лікуванні препаратом Пегасіс® у поодиноких випадках відзначалася ретинопатія, включаючи крововилив у сітківку, "ватні" ексудати, набряк диска зорового нерва, неврит зорового нерва і тромбоз артерій або вен сітківки. Усім пацієнтам перед призначенням терапії необхідно провести офтальмологічне обстеження виявлення патології очного дна. З появою скарг на погіршення гостроти зору чи звуження полів зору слід негайно провести повне офтальмологічне обстеження. Пацієнтам із супутніми захворюваннями органу зору (наприклад, діабетична або гіпертонічна ретинопатія) необхідно проводити додаткові огляди під час терапії препаратом Пегасіс®. У разі виникнення або погіршення офтальмологічного захворювання терапію слід відмінити. Зміни органів дихання Як і при терапії інтерферонами альфа, при лікуванні препаратом Пегасіс® спостерігалися побічні реакції з боку органів дихання, включаючи задишку, легеневі інфільтрати, пневмонію та пневмоніт. При появі персистуючих (стійких) інфільтратів або інфільтратів неясного генезу або порушення функції дихання терапію слід відмінити. Зміни з боку шкіри Застосування інтерферонів альфа асоціювалося із загостренням або індукуванням псоріазу та саркоїдозу. Пацієнтам з псоріазом Пегасіс слід призначати з обережністю, а при появі або загостренні захворювання розглянути питання про відміну терапії. Пацієнти після трансплантації Безпека та ефективність монотерапії препаратом Пегасіс® або його комбінації з рибавірином у пацієнтів після трансплантації печінки та інших органів та тканин не встановлені. Як при призначенні інших інтерферонів альфа, при застосуванні препарату Пегасіс® як монотерапія або у комбінації з рибавірином виявлено випадки відторгнення печінкових та ниркових трансплантатів. Ко-інфекція ВІЛ-ХГС Перед початком лікування слід уважно ознайомитися з можливими побічними ефектами антиретровірусних препаратів, які пацієнт прийматиме разом із препаратами для терапії ХГС. У пацієнтів, які одночасно отримували ставудин та інтерферон з або без рибавірину, частота виникнення панкреатиту та/або лактацидозу склала 3%. Пацієнти з коінфекцією ВІЛ-ХГС, які отримують високоактивну антиретровірусну терапію (ВААРТ), можуть перебувати в групі ризику щодо розвитку лактацидозу. Тому слід дотримуватися обережності при додаванні препарату Пегасіс® та рибавірину до ВААРТ (див. інструкцію з медичного застосування рибавірину). У пацієнтів з ко-інфекцією та вираженим цирозом, які отримують ВААРТ, при лікуванні інтерферонами альфа, включаючи Пегасіс®, у комбінації з рибавірином або монотерапією, підвищений ризик розвитку фатальної печінкової недостатності. Вихідні показники, які можуть бути пов'язані з печінковою декомпенсацією у пацієнтів з коінфекцією та цирозом, включають: підвищений сироватковий білірубін, знижений Нb, підвищену лужну фосфатазу або знижений рівень тромбоцитів та лікування диданозином (ddl). Одночасне застосування рибавірину та зидовудину не рекомендується через підвищений ризик виникнення анемії. Необхідний ретельний моніторинг щодо виявлення ознак і симптомів печінкової декомпенсації (включаючи асцит, енцефалопатію, кровотечу з варикознорозширених вен, порушення синтетичної функції печінки; показник >7 балів за шкалою Чайлд-П'ю) у пацієнтів з ко-інфекцією. Показник за шкалою Чайлд-П'ю не завжди достовірно відображає наявність печінкової декомпенсації та може змінюватись під впливом таких факторів, як непряма гіпербілірубінемія, гіпоальбумінемія внаслідок медикаментозної терапії. При розвитку печінкової декомпенсації терапію препаратом Пегасіс слід негайно відмінити. Слід виявляти обережність при призначенні препарату Пегасіс® пацієнтам з низьким рівнем CD4+ лімфоцитів через недостатність даних щодо ефективності та безпеки застосування препарату Пегасіс® у пацієнтів з коінфекцією ВІЛ-ХГС із кількістю CD4+ лімфоцитів менше 200 клітин/мкл. Стоматологічні зміни У пацієнтів, які отримують комбіновану терапію препаратом Пегасіс® та рибавірином, спостерігалася патологія зубів та пародонту, яка може призвести до втрати зубів. Крім того, тривалий курс лікування препаратом Пегасіс® та рибавірином може викликати сухість порожнини рота, що руйнує вплив на зуби та слизову оболонку ротової порожнини. Пацієнти повинні ретельно чистити зуби двічі на день та регулярно проходити обстеження у стоматолога. У деяких пацієнтів може виникати блювання, після якого рекомендується ретельно полоскати рот. Використання пегінтерферону як тривалої підтримуючої терапії (використання поза зареєстрованими показаннями) У рандомізованому контрольованому дослідженні (HALT-C) у пацієнтів з ХГС та фіброзом різної стадії, які не відповіли на попередню терапію, при монотерапії препаратом Пегасіс® у дозі 90 мкг на тиждень протягом 3,5 років не відзначалося значного скорочення швидкості прогресування фіброзу або пов'язаних із ним клінічних явищ. Зростання та розвиток (діти) У дітей та підлітків віком від 5 до 17 років, які отримували комбіновану терапію препаратом Пегасіс® та рибавірином протягом 48 тижнів, часто спостерігалася затримка росту та уповільнення приросту маси тіла під час терапії. Через 2 роки після завершення лікування зниження відсотка для маси тіла на 15 і більше відсотків порівняно з вихідними значеннями спостерігалося у 16% дітей, а зниження відсотка для зростання на 15 і більше відсотків - у 11% дітей. Дані тривалого періоду спостереження припускають малоймовірність асоціації терапії препаратом Пегасіс з стійким гальмуванням зростання у дітей. Через 5-6 років після завершення лікування у дітей, що спостерігалося зниженням процентилю для зростання на 15 і більше відсотків порівняно з вихідними значеннями через 2 роки після завершення лікування, показники зростання поверталися до показників, порівнянним з вихідними значеннями, або були виявлені причини затримки зростання, не пов'язані з проведеним лікуванням. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Пегасіс® надає слабкий або невеликий вплив на здатність до керування транспортними засобами та роботу з машинами та механізмами. У разі виникнення запаморочення, сонливості, сплутаності свідомості та стомлюваності, слід відмовитися від водіння транспортного засобу або роботи з машинами та механізмами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаЛіофілізат - 1 фл. Активні речовини: інтерферон альфа-2b людський рекомбінантний – 250 тис.МЕ/500 тис.МЕ/1 млн.МЕ; Допоміжні речовини: натрію хлорид - 8.01 мг, натрію гідрофосфату додекагідрат - 4.52 мг, натрію дигідрофосфату дигідрат - 0.56 мг, ліпоїд С100 (фосфоліпіди (суміш з відсотковим вмістом фосфатидилхоліну - 8,5 мг). токоферолу ацетат – 0.56 мг, лактози моногідрат – 91.34 мг. Флакони скляні (1) - картонні пачки. Флакони скляні (3, 5, 6) - упаковки коміркові контурні (1, 2) - пачки картонні.Опис лікарської формиЛіофілізат для приготування суспензії для внутрішнього прийому у вигляді порошку або пористої маси білого або жовтуватого кольору; допускається відшаровування, повне або часткове, від поверхні скла флакона з утворенням таблетоподібної форми, гігроскопічний.Фармакотерапевтична групаІнтерферон. Імуномодулюючий препарат із противірусною дією.ФармакокінетикаДані щодо фармакокінетики препарату не надано.ФармакодинамікаЧинить пммупомодулюють і противірусну дію. Інтерферон альфа-2b людський рекомбінацій, що є в препараті діючою речовиною, синтезується бактеріальними клітинами штаму. Есhеrichia coli SG-20050/pIF16, в генетичний апарат яких вбудований ген людського інтерферону альфа-2b. Він є білок, що містить 165 амінокислот, і ідентичний за характеристиками та властивостями людського лейкоцитарного інтерферону альфа-2b. Противірусна дія інтерферону альфа-2b проявляється у період репродукції вірусу шляхом активного включення до обмінних процесів клітин. Інтерферон альфа-2b, взаємодіючи зі специфічними рецепторами на поверхні клітин, ініціює ряд внутрішньоклітинних змін, що включають синтез специфічних цитокінів і ферментів (2-5-аденилатсинтетази і оротеїнкінази). дія яких гальмує утворено вірусного білка та вірусної рибонуклеїнової кислоти в клітині. Імуномодулююча дія інтерферону альфа-2b проявляється у підвищенні фагоцитарної активності макрофагів, посиленні специфічної цитотоксичної дії лімфоцитів на клітини-мішені, зміні кількісного та якісного складу секретованих цитокінів: зміні функціональної активності імунокомпетентних клітин; зміні продукції та секреції внутрішньоклітинних білків.Показання до застосуванняУ складі комплексної терапії: гострий гепатит; хронічний гепатит В в активній та неактивній реплікативних формах, а також хронічний гепатит, ускладненим гломерулонефритом; атопічні захворювання, алергічний ринокон'юнктивіт, бронхіальна астма під час проведення специфічної імунотерапії; урогенітальна хламідійна інфекція у дорослих; гарячкова та менінгеальна форми кліщового енцефаліту у дорослих. Екстрена профілактика кліщового енцефаліту у комбінації з протикліщовим імуноглобуліном. Профілактика та лікування грипу та ГРВІ у дорослих та дітей.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до інтерферону або до будь-яких інших компонентів препарату; тяжкі алергічні захворювання; дефіцит лактази, непереносимість лактози, глюкозо-галактозна мальабсорбція; вагітність; період грудного вигодовування. З обережністю Печінкова та/або ниркова недостатність, виражена мієлосупресія, захворювання щитовидної залози.Вагітність та лактаціяПрепарат протипоказаний до застосування при вагітності та в період грудного вигодовування.Побічна діяПри застосуванні препарату Реаферон-ЕС-Ліпінт у клінічних дослідженнях побічних реакцій на препарат не спостерігалося. Враховуючи, що активною діючою речовиною є рекомбінантний інтерферон альфа-2b, при застосуванні препарату Реафсрон-ЕС-Ліпінт® можливі побічні ефекти, характерні для цієї групи препаратів: озноб, лихоманка, астенічні симптоми (апатія, втома, млявість) артралгії. Ці побічні ефекти частково усуваються індометацином/парацетамолом. Можливий розвиток алергічних реакцій. З боку травної системи: нудота, сухість у роті, диспепсія, зниження апетиту. Зі стирани нервової системи: при тривалому застосуванні можливі дратівливість, тривожність, безсоння, апатія, депресії. З боку ендокринної системи: можливі зміни щитовидної залози. З боку лабораторних показників: при тривалому застосуванні можливі лейкопенія, лімфонія, тромбоцитопенія.Взаємодія з лікарськими засобамиІнтерферон альфа-2b здатний знижувати активність ізоферментів цитохрому Р450 і, отже, втручатися в метаболізм циметидії, фенітоїну, дипіридамолу, теофіліну, діазепаму, пропранололу, варфарину, деяких пітостатиків. Може посилювати нейротоксичну, мієлотоксичну або кардіотоксичну дію препаратів, що призначалися раніше або одночасно з ним. Слід уникати спільного призначення із препаратами. пригнічуючими ЦНС, імуносупресивними препаратами (включаючи пероральні та парентеральні форми кортикостероїдів). Вживання алкоголю під час лікування не рекомендується.Спосіб застосування та дозиЗастосовується перорально. Безпосередньо перед застосуванням до вмісту флакона додають 1-2 мл дистильованої або охолодженої кип'яченої води. При струшуванні протягом 1-5 хв має утворитися однорідна суспензія. При гострому гепатиті препарат приймають за 30 хв до їжі за наступною схемою: дорослим та дітям шкільного віку - але 1 млн.ME 2 рази на добу протягом 10 днів; дітям дошкільного віку (від 3 до 7 років) - по 500 тис. ME 1 раз на добу протягом 10 днів або. після контрольних біохімічних досліджень крові, більш тривалий час – до повного клінічного одужання. При хронічному гепатиті В активної та неактивної реплікативних формах, а також при хронічному гепатиті В. асоційованому з гломерулонефритом препарат приймають за 30 хвилин до їжі за наступною схемою: дорослим та дітям шкільного віку - по 1 млн.ME 2 рази на добу протягом 10 днів і потім протягом 1 місяця - через день, 1 раз на добу (на ніч); дітям дошкільного віку (від 3 до 7 років) - але 500 тис. ME 2 рази на добу протягом 10 днів і потім - по 500 тис. ME протягом 1 місяця через день, 1 раз на добу (на ніч). При проведенні специфічної імунотерапії препарат приймають у ранковий час, через 30 хв після їди. за наступною схемою: при алергічному ринкуонів активіті дорослим - по 500 тис. ME щодня протягом 10 днів (курсова доза 5 млн. ME); при атонічній бронхіальній астмі дорослим - але 500 тис. ME 1 раз на добу протягом 10 днів, а потім по 500 тис. МЕ через день протягом 20 днів. Загальна тривалість лікування – 30 днів. При профілактиці та лікуванні грипу та ГРВІ препарат приймають за 30 хв до їди: для профілактики: дорослим та дітям старше 15 років - по 500 тис.ME 1 раз на добу 2 рази на тиждень протягом 1 місяця під час підйому захворюваності; дітям з 3-х до 15 років по 250 тис. ME 1 раз на добу 2 рази на тиждень протягом 1 місяця під час підйому захворюваності; при терапії грипу та ГРВІ: дорослим та дітям старше 15 років – по 500 тис. ME щодня 2 рази на добу протягом 3 днів: дітям з 3-х до 15 років – по 250 тис. ME щодня 2 рази на добу протягом 3 днів. При комплексній терапії урогеннтальних інфекцій – дорослих препарат приймають за 30 хв до їди по 500 тис. ME щодня 2 рази на добу протягом 10 днів. При комплексній терапії кліщового енцефаліту препарат приймають за 30 хв до їди: при гарячковій формі: по 500 тис. ME 2 рази на добу (вранці та ввечері) протягом 7 днів; при менінгеальній формі: по 500 тис. ME 2 рази на добу (вранці та ввечері) протягом 10 днів. При екстреній профілактиці кліщового енцефаліту препарат приймають за 30 хв до їди по 500 тис. ME 2 рази на добу (вранці та ввечері) протягом 5 днів. Протиклешовий імуноглобулін вводять внутрішньом'язово одноразово не пізніше 4-го дня після укусу кліща в дозі 0.1 мл/кг.ПередозуванняВипадків передозування не спостерігалося. Можливе посилення дозозалежних побічних ефектів. Лікування симптоматичне.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри захворюваннях щитовидної залози застосування препарату слід проводити під контролем ендокринолога. З появою на тлі терапії ознак дисфункції щитовидної залози рекомендується контролювати концентрацію тиреотропного гормону (ТТГ). Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами У період застосування препарату пацієнтам, які відчувають втому, сонливість або дезорієнтацію, необхідно утримуватися від занять потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаЛіофілізат - 1 фл. Активні речовини: інтерферон альфа-2b людський рекомбінантний – 250 тис.МЕ/500 тис.МЕ/1 млн.МЕ; Допоміжні речовини: натрію хлорид - 8.01 мг, натрію гідрофосфату додекагідрат - 4.52 мг, натрію дигідрофосфату дигідрат - 0.56 мг, ліпоїд С100 (фосфоліпіди (суміш з відсотковим вмістом фосфатидилхоліну - 8,5 мг). токоферолу ацетат – 0.56 мг, лактози моногідрат – 91.34 мг. Флакони скляні (1) - картонні пачки. Флакони скляні (3, 5, 6) - упаковки коміркові контурні (1, 2) - пачки картонні.Опис лікарської формиЛіофілізат для приготування суспензії для внутрішнього прийому у вигляді порошку або пористої маси білого або жовтуватого кольору; допускається відшаровування, повне або часткове, від поверхні скла флакона з утворенням таблетоподібної форми, гігроскопічний.Фармакотерапевтична групаІнтерферон. Імуномодулюючий препарат із противірусною дією.ФармакокінетикаДані щодо фармакокінетики препарату не надано.ФармакодинамікаЧинить пммупомодулюють і противірусну дію. Інтерферон альфа-2b людський рекомбінацій, що є в препараті діючою речовиною, синтезується бактеріальними клітинами штаму. Есhеrichia coli SG-20050/pIF16, в генетичний апарат яких вбудований ген людського інтерферону альфа-2b. Він є білок, що містить 165 амінокислот, і ідентичний за характеристиками та властивостями людського лейкоцитарного інтерферону альфа-2b. Противірусна дія інтерферону альфа-2b проявляється у період репродукції вірусу шляхом активного включення до обмінних процесів клітин. Інтерферон альфа-2b, взаємодіючи зі специфічними рецепторами на поверхні клітин, ініціює ряд внутрішньоклітинних змін, що включають синтез специфічних цитокінів і ферментів (2-5-аденилатсинтетази і оротеїнкінази). дія яких гальмує утворено вірусного білка та вірусної рибонуклеїнової кислоти в клітині. Імуномодулююча дія інтерферону альфа-2b проявляється у підвищенні фагоцитарної активності макрофагів, посиленні специфічної цитотоксичної дії лімфоцитів на клітини-мішені, зміні кількісного та якісного складу секретованих цитокінів: зміні функціональної активності імунокомпетентних клітин; зміні продукції та секреції внутрішньоклітинних білків.Показання до застосуванняУ складі комплексної терапії: гострий гепатит; хронічний гепатит В в активній та неактивній реплікативних формах, а також хронічний гепатит, ускладненим гломерулонефритом; атопічні захворювання, алергічний ринокон'юнктивіт, бронхіальна астма під час проведення специфічної імунотерапії; урогенітальна хламідійна інфекція у дорослих; гарячкова та менінгеальна форми кліщового енцефаліту у дорослих. Екстрена профілактика кліщового енцефаліту у комбінації з протикліщовим імуноглобуліном. Профілактика та лікування грипу та ГРВІ у дорослих та дітей.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до інтерферону або до будь-яких інших компонентів препарату; тяжкі алергічні захворювання; дефіцит лактази, непереносимість лактози, глюкозо-галактозна мальабсорбція; вагітність; період грудного вигодовування. З обережністю Печінкова та/або ниркова недостатність, виражена мієлосупресія, захворювання щитовидної залози.Вагітність та лактаціяПрепарат протипоказаний до застосування при вагітності та в період грудного вигодовування.Побічна діяПри застосуванні препарату Реаферон-ЕС-Ліпінт у клінічних дослідженнях побічних реакцій на препарат не спостерігалося. Враховуючи, що активною діючою речовиною є рекомбінантний інтерферон альфа-2b, при застосуванні препарату Реафсрон-ЕС-Ліпінт® можливі побічні ефекти, характерні для цієї групи препаратів: озноб, лихоманка, астенічні симптоми (апатія, втома, млявість) артралгії. Ці побічні ефекти частково усуваються індометацином/парацетамолом. Можливий розвиток алергічних реакцій. З боку травної системи: нудота, сухість у роті, диспепсія, зниження апетиту. Зі стирани нервової системи: при тривалому застосуванні можливі дратівливість, тривожність, безсоння, апатія, депресії. З боку ендокринної системи: можливі зміни щитовидної залози. З боку лабораторних показників: при тривалому застосуванні можливі лейкопенія, лімфонія, тромбоцитопенія.Взаємодія з лікарськими засобамиІнтерферон альфа-2b здатний знижувати активність ізоферментів цитохрому Р450 і, отже, втручатися в метаболізм циметидії, фенітоїну, дипіридамолу, теофіліну, діазепаму, пропранололу, варфарину, деяких пітостатиків. Може посилювати нейротоксичну, мієлотоксичну або кардіотоксичну дію препаратів, що призначалися раніше або одночасно з ним. Слід уникати спільного призначення із препаратами. пригнічуючими ЦНС, імуносупресивними препаратами (включаючи пероральні та парентеральні форми кортикостероїдів). Вживання алкоголю під час лікування не рекомендується.Спосіб застосування та дозиЗастосовується перорально. Безпосередньо перед застосуванням до вмісту флакона додають 1-2 мл дистильованої або охолодженої кип'яченої води. При струшуванні протягом 1-5 хв має утворитися однорідна суспензія. При гострому гепатиті препарат приймають за 30 хв до їжі за наступною схемою: дорослим та дітям шкільного віку - але 1 млн.ME 2 рази на добу протягом 10 днів; дітям дошкільного віку (від 3 до 7 років) - по 500 тис. ME 1 раз на добу протягом 10 днів або. після контрольних біохімічних досліджень крові, більш тривалий час – до повного клінічного одужання. При хронічному гепатиті В активної та неактивної реплікативних формах, а також при хронічному гепатиті В. асоційованому з гломерулонефритом препарат приймають за 30 хвилин до їжі за наступною схемою: дорослим та дітям шкільного віку - по 1 млн.ME 2 рази на добу протягом 10 днів і потім протягом 1 місяця - через день, 1 раз на добу (на ніч); дітям дошкільного віку (від 3 до 7 років) - але 500 тис. ME 2 рази на добу протягом 10 днів і потім - по 500 тис. ME протягом 1 місяця через день, 1 раз на добу (на ніч). При проведенні специфічної імунотерапії препарат приймають у ранковий час, через 30 хв після їди. за наступною схемою: при алергічному ринкуонів активіті дорослим - по 500 тис. ME щодня протягом 10 днів (курсова доза 5 млн. ME); при атонічній бронхіальній астмі дорослим - але 500 тис. ME 1 раз на добу протягом 10 днів, а потім по 500 тис. МЕ через день протягом 20 днів. Загальна тривалість лікування – 30 днів. При профілактиці та лікуванні грипу та ГРВІ препарат приймають за 30 хв до їди: для профілактики: дорослим та дітям старше 15 років - по 500 тис.ME 1 раз на добу 2 рази на тиждень протягом 1 місяця під час підйому захворюваності; дітям з 3-х до 15 років по 250 тис. ME 1 раз на добу 2 рази на тиждень протягом 1 місяця під час підйому захворюваності; при терапії грипу та ГРВІ: дорослим та дітям старше 15 років – по 500 тис. ME щодня 2 рази на добу протягом 3 днів: дітям з 3-х до 15 років – по 250 тис. ME щодня 2 рази на добу протягом 3 днів. При комплексній терапії урогеннтальних інфекцій – дорослих препарат приймають за 30 хв до їди по 500 тис. ME щодня 2 рази на добу протягом 10 днів. При комплексній терапії кліщового енцефаліту препарат приймають за 30 хв до їди: при гарячковій формі: по 500 тис. ME 2 рази на добу (вранці та ввечері) протягом 7 днів; при менінгеальній формі: по 500 тис. ME 2 рази на добу (вранці та ввечері) протягом 10 днів. При екстреній профілактиці кліщового енцефаліту препарат приймають за 30 хв до їди по 500 тис. ME 2 рази на добу (вранці та ввечері) протягом 5 днів. Протиклешовий імуноглобулін вводять внутрішньом'язово одноразово не пізніше 4-го дня після укусу кліща в дозі 0.1 мл/кг.ПередозуванняВипадків передозування не спостерігалося. Можливе посилення дозозалежних побічних ефектів. Лікування симптоматичне.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри захворюваннях щитовидної залози застосування препарату слід проводити під контролем ендокринолога. З появою на тлі терапії ознак дисфункції щитовидної залози рекомендується контролювати концентрацію тиреотропного гормону (ТТГ). Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами У період застосування препарату пацієнтам, які відчувають втому, сонливість або дезорієнтацію, необхідно утримуватися від занять потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаЛіофілізат - 1 фл. Активні речовини: інтерферон альфа-2b людський рекомбінантний – 250 тис.МЕ/500 тис.МЕ/1 млн.МЕ; Допоміжні речовини: натрію хлорид - 8.01 мг, натрію гідрофосфату додекагідрат - 4.52 мг, натрію дигідрофосфату дигідрат - 0.56 мг, ліпоїд С100 (фосфоліпіди (суміш з відсотковим вмістом фосфатидилхоліну - 8,5 мг). токоферолу ацетат – 0.56 мг, лактози моногідрат – 91.34 мг. Флакони скляні (1) - картонні пачки. Флакони скляні (3, 5, 6) - упаковки коміркові контурні (1, 2) - пачки картонні.Опис лікарської формиЛіофілізат для приготування суспензії для внутрішнього прийому у вигляді порошку або пористої маси білого або жовтуватого кольору; допускається відшаровування, повне або часткове, від поверхні скла флакона з утворенням таблетоподібної форми, гігроскопічний.Фармакотерапевтична групаІнтерферон. Імуномодулюючий препарат із противірусною дією.ФармакокінетикаДані щодо фармакокінетики препарату не надано.ФармакодинамікаЧинить пммупомодулюють і противірусну дію. Інтерферон альфа-2b людський рекомбінацій, що є в препараті діючою речовиною, синтезується бактеріальними клітинами штаму. Есhеrichia coli SG-20050/pIF16, в генетичний апарат яких вбудований ген людського інтерферону альфа-2b. Він є білок, що містить 165 амінокислот, і ідентичний за характеристиками та властивостями людського лейкоцитарного інтерферону альфа-2b. Противірусна дія інтерферону альфа-2b проявляється у період репродукції вірусу шляхом активного включення до обмінних процесів клітин. Інтерферон альфа-2b, взаємодіючи зі специфічними рецепторами на поверхні клітин, ініціює ряд внутрішньоклітинних змін, що включають синтез специфічних цитокінів і ферментів (2-5-аденилатсинтетази і оротеїнкінази). дія яких гальмує утворено вірусного білка та вірусної рибонуклеїнової кислоти в клітині. Імуномодулююча дія інтерферону альфа-2b проявляється у підвищенні фагоцитарної активності макрофагів, посиленні специфічної цитотоксичної дії лімфоцитів на клітини-мішені, зміні кількісного та якісного складу секретованих цитокінів: зміні функціональної активності імунокомпетентних клітин; зміні продукції та секреції внутрішньоклітинних білків.Показання до застосуванняУ складі комплексної терапії: гострий гепатит; хронічний гепатит В в активній та неактивній реплікативних формах, а також хронічний гепатит, ускладненим гломерулонефритом; атопічні захворювання, алергічний ринокон'юнктивіт, бронхіальна астма під час проведення специфічної імунотерапії; урогенітальна хламідійна інфекція у дорослих; гарячкова та менінгеальна форми кліщового енцефаліту у дорослих. Екстрена профілактика кліщового енцефаліту у комбінації з протикліщовим імуноглобуліном. Профілактика та лікування грипу та ГРВІ у дорослих та дітей.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до інтерферону або до будь-яких інших компонентів препарату; тяжкі алергічні захворювання; дефіцит лактази, непереносимість лактози, глюкозо-галактозна мальабсорбція; вагітність; період грудного вигодовування. З обережністю Печінкова та/або ниркова недостатність, виражена мієлосупресія, захворювання щитовидної залози.Вагітність та лактаціяПрепарат протипоказаний до застосування при вагітності та в період грудного вигодовування.Побічна діяПри застосуванні препарату Реаферон-ЕС-Ліпінт у клінічних дослідженнях побічних реакцій на препарат не спостерігалося. Враховуючи, що активною діючою речовиною є рекомбінантний інтерферон альфа-2b, при застосуванні препарату Реафсрон-ЕС-Ліпінт® можливі побічні ефекти, характерні для цієї групи препаратів: озноб, лихоманка, астенічні симптоми (апатія, втома, млявість) артралгії. Ці побічні ефекти частково усуваються індометацином/парацетамолом. Можливий розвиток алергічних реакцій. З боку травної системи: нудота, сухість у роті, диспепсія, зниження апетиту. Зі стирани нервової системи: при тривалому застосуванні можливі дратівливість, тривожність, безсоння, апатія, депресії. З боку ендокринної системи: можливі зміни щитовидної залози. З боку лабораторних показників: при тривалому застосуванні можливі лейкопенія, лімфонія, тромбоцитопенія.Взаємодія з лікарськими засобамиІнтерферон альфа-2b здатний знижувати активність ізоферментів цитохрому Р450 і, отже, втручатися в метаболізм циметидії, фенітоїну, дипіридамолу, теофіліну, діазепаму, пропранололу, варфарину, деяких пітостатиків. Може посилювати нейротоксичну, мієлотоксичну або кардіотоксичну дію препаратів, що призначалися раніше або одночасно з ним. Слід уникати спільного призначення із препаратами. пригнічуючими ЦНС, імуносупресивними препаратами (включаючи пероральні та парентеральні форми кортикостероїдів). Вживання алкоголю під час лікування не рекомендується.Спосіб застосування та дозиЗастосовується перорально. Безпосередньо перед застосуванням до вмісту флакона додають 1-2 мл дистильованої або охолодженої кип'яченої води. При струшуванні протягом 1-5 хв має утворитися однорідна суспензія. При гострому гепатиті препарат приймають за 30 хв до їжі за наступною схемою: дорослим та дітям шкільного віку - але 1 млн.ME 2 рази на добу протягом 10 днів; дітям дошкільного віку (від 3 до 7 років) - по 500 тис. ME 1 раз на добу протягом 10 днів або. після контрольних біохімічних досліджень крові, більш тривалий час – до повного клінічного одужання. При хронічному гепатиті В активної та неактивної реплікативних формах, а також при хронічному гепатиті В. асоційованому з гломерулонефритом препарат приймають за 30 хвилин до їжі за наступною схемою: дорослим та дітям шкільного віку - по 1 млн.ME 2 рази на добу протягом 10 днів і потім протягом 1 місяця - через день, 1 раз на добу (на ніч); дітям дошкільного віку (від 3 до 7 років) - але 500 тис. ME 2 рази на добу протягом 10 днів і потім - по 500 тис. ME протягом 1 місяця через день, 1 раз на добу (на ніч). При проведенні специфічної імунотерапії препарат приймають у ранковий час, через 30 хв після їди. за наступною схемою: при алергічному ринкуонів активіті дорослим - по 500 тис. ME щодня протягом 10 днів (курсова доза 5 млн. ME); при атонічній бронхіальній астмі дорослим - але 500 тис. ME 1 раз на добу протягом 10 днів, а потім по 500 тис. МЕ через день протягом 20 днів. Загальна тривалість лікування – 30 днів. При профілактиці та лікуванні грипу та ГРВІ препарат приймають за 30 хв до їди: для профілактики: дорослим та дітям старше 15 років - по 500 тис.ME 1 раз на добу 2 рази на тиждень протягом 1 місяця під час підйому захворюваності; дітям з 3-х до 15 років по 250 тис. ME 1 раз на добу 2 рази на тиждень протягом 1 місяця під час підйому захворюваності; при терапії грипу та ГРВІ: дорослим та дітям старше 15 років – по 500 тис. ME щодня 2 рази на добу протягом 3 днів: дітям з 3-х до 15 років – по 250 тис. ME щодня 2 рази на добу протягом 3 днів. При комплексній терапії урогеннтальних інфекцій – дорослих препарат приймають за 30 хв до їди по 500 тис. ME щодня 2 рази на добу протягом 10 днів. При комплексній терапії кліщового енцефаліту препарат приймають за 30 хв до їди: при гарячковій формі: по 500 тис. ME 2 рази на добу (вранці та ввечері) протягом 7 днів; при менінгеальній формі: по 500 тис. ME 2 рази на добу (вранці та ввечері) протягом 10 днів. При екстреній профілактиці кліщового енцефаліту препарат приймають за 30 хв до їди по 500 тис. ME 2 рази на добу (вранці та ввечері) протягом 5 днів. Протиклешовий імуноглобулін вводять внутрішньом'язово одноразово не пізніше 4-го дня після укусу кліща в дозі 0.1 мл/кг.ПередозуванняВипадків передозування не спостерігалося. Можливе посилення дозозалежних побічних ефектів. Лікування симптоматичне.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри захворюваннях щитовидної залози застосування препарату слід проводити під контролем ендокринолога. З появою на тлі терапії ознак дисфункції щитовидної залози рекомендується контролювати концентрацію тиреотропного гормону (ТТГ). Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами У період застосування препарату пацієнтам, які відчувають втому, сонливість або дезорієнтацію, необхідно утримуватися від занять потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаЛіофілізат - 1 амп.: Активні речовини: інтерферон альфа-2b людський рекомбінантний – 5 000 000 МО; Допоміжні речовини: альбумін, розчин для інфузій 10% – 4.5 мг, натрію хлорид – 8.09 мг, натрію гідрофосфату додекагідрат – 3.82 мг, натрію дигідрофосфату дигідрат – 0.58 мг. Ампули або флакони (5) – упаковки осередкові контурні (1, 2) – пачки картонні.Опис лікарської формиЛіофілізат для приготування розчину для ін'єкцій та місцевого застосування у вигляді порошку або пористої маси білого кольору, гігроскопічний; при розведенні утворюється безбарвний прозорий або слабо опалесцентний розчин.Фармакотерапевтична групаІнтерферон. Протипухлинний, противірусний та імуномодулюючий препарат.ФармакокінетикаСmax інтерферону альфа-2b при парентеральному введенні препарату спостерігається через 2-4 години. Через 20-24 години після введення рекомбінантний інтерферон альфа-2b у сироватці крові не визначається. Зміст інтерферону альфа-2b у сироватці крові знаходиться у прямій залежності від дози введеного препарату та кратності введення. Метаболізм здійснюється у печінці, частково виводиться у незміненому вигляді, головним чином, через нирки.ФармакодинамікаПрепарат має противірусну, протипухлинну, імуномодулюючу активність. Інтерферон альфа-2b рекомбінантний людський, що є в препараті діючою речовиною, синтезується бактеріальними клітинами штаму Escherichia coli SG-20050/pIF16. генетичний апарат яких вбудований ген людського інтерферону альфа-2b. Він є білок, що містить 165 амінокислот, і ідентичний за характеристиками та властивостями людського лейкоцитарного інтерферону альфа-2b. Противірусна дія інтерферону альфа-2b проявляється у період репродукції вірусу шляхом активного включення до обмінних процесів клітин. Інтерферон, взаємодіючи зі специфічними рецепторами на поверхні клітин, ініціює ряд внутрішньоклітинних змін, що включають синтез специфічних цитокінів і ферментів (2-5-адепілатсинтетази і протеїнкінази), дія яких гальмує утворення вірусного білка і вірусної рибонуклеїнової кислоти в клітинах. Імуномодулююча дія інтерферону альфа-2b проявляється у підвищенні фагоцитарної активності макрофагів, посиленні специфічної цитотоксичної дії лімфоцитів на клітини-мішені, зміні кількісного та якісного складу секретованих цитокінів. зміні функціональної активності імунокомієтентних клітин, зміні продукції та секреції внутрішньоклітинних білків.Протипухлинна дія препарату реалізується за рахунок пригнічення проліферації пухлинних клітин та синтезу деяких онкогенів, що призводить до інгібування пухлинного росту.Показання до застосуванняДорослим у складі комплексної терапії: гострого вірусного гепатиту В - середньотяжких і важких формах на початку жовтяничного періоду до 5-го дня жовтяниці (в пізніші терміни призначення препарату менш ефективно; препарат не ефективний при печінковій комі, що розвивається, і холестатичному перебігу захворювання); гострого затяжного гепатиту В і С, хронічного активного гепатиту В і С, хронічного гепатиту В з дельта-агентом, без ознак цирозу та при появі ознак цирозу печінки; раку нирки IV стадії, волосатоклітинного лейкозу, злоякісних лімфом шкіри (грибоподібний мікоз, первинний ретикульоз, ретикулосаркоматоз); вірусного кон'юнктивіту, кератокон'юнктивіту, кератиту, кератоірідоцикліту, кератоувеїту. У комплексній терапії у дітей віком від 1 року: при гострому лімфобластному лейкозі в період ремісії після закінчення індукційної хіміотерапії (на 4-5 місяці ремісії); при респіраторному папіломатозі гортані, починаючи з наступного дня після видалення папілом.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до компонентів препарату; тяжкі форми алергічних захворювань; тяжкі захворювання серцево-судинної системи: серцева недостатність у стадії декомпенсації, нещодавно перенесений інфаркт міокарда, виражені порушення серцевого ритму; тяжка ниркова та/або печінкова недостатність, у т.ч., спричинена наявністю метастазів, хронічний гепатит з дскомпенсованим цирозом печінки, аутоімунний гепатит; епілепсія та інші порушення функції ЦНС, психічні захворювання та розлади у дітей та підлітків; аутоімунне захворювання в анамнезі; застосування імунодепресантів після трансплантації; захворювання щитовидної залози, що не піддаються контролю загальноприйнятими терапевтичними методами; КК нижче 50 мл/хв (при призначенні в комбінації з рибавірином), при застосуванні в комбінації з рибавірином слід також враховувати протипоказання, зазначені в інструкції із застосування рибавірину; застосування у чоловіків, партнерки яких вагітні; вагітність та період грудного вигодовування. З обережністю: ниркова та/або печінкова недостатність, виражена мієлосупрссія. психічні порушення, що особливо виражаються депресією, суїцидальними думками та спробами в анамнезі. пацієнтам із псоріазом, саркоїдозом.Вагітність та лактаціяПрепарат протипоказаний до застосування при вагітності та в період грудного вигодовування.Побічна діяЧастота розвитку небажаних реакцій наведена відповідно до класифікації BOЗ: "дуже часті" - 1/10, "часті" - понад 1/100, але не менше 1/10, "нечасті" - понад 1/1000, але не менше 1/100. "рідкісні" - більше 1/10000, але менше 1/1000 і "дуже рідкісні" при зустрічності менше 1/10000, включаючи окремі повідомлення. При застосуванні Реаферону-ЄС (у клінічних дослідженнях та поза клінічними дослідженнями) спостерігалися такі небажані явища: Часто при парентеральному введенні препарату спостерігається грипоподібний синдром (озноб. підвищення температури, астенія, втома, стомлюваність, міалгії, артралгії, головний біль), що частково купується парацетамолом, індометацином. Як правило, грипоподібний синдром проявляється на початку лікування та зменшується при продовженні. З боку серцево-судинної системи: рідко – аритмії, минуща оборотна кардіоміопатія; дуже рідко – артеріальна гіпотензія, інфаркт міокарда. З боку травної системи: рідко – сухість у роті, нудота, біль у животі, диспепсія, порушення апетиту, зниження маси тіла, блювання, діарея; дуже рідко – панкреатит, гепатотоксичність. З боку ЦНС: рідко – дратівливість, нервозність, депресія, астенія, безсоння, неспокій, порушення здатності до концентрації уваги, суїцидальні думки, агресивність; дуже рідко – нейропатії, психоз. З боку шкірних покривів: рідко – шкірні висилання та свербіння. підвищене потовиділення, випадання волосся. При введенні в осередок або під осередок ураження рідко - місцева запальна реакція. Ці побічні явища зазвичай не є перешкодою для продовження застосування препарату. З боку ендокринної системи: на тлі тривалого застосування препарату можливі зміни щитовидної залози. Дуже рідко – цукровий діабет. З боку лабораторних показників: при застосуванні препарату можливі відхилення від норми лабораторних показників, що виявляються лейкопенією, лімфопеією, тромбоцитопенією, анемією, підвищенням активності аланінамінотрансферази, ЛФ, концентрації креатиніну, сечовини. Як правило, ці зміни зазвичай бувають незначними, безсимптомними та оборотними. З боку кістково-м'язової системи: рідко – рабдоміоліз, судоми в ногах, біль у спині, міозит, міалгія. З боку дихальної системи: рідко – фарингіт, кашель, диспное, пневмонія. З боку сечовидільної системи: дуже рідко ниркова недостатність. З боку імунної системи: рідко – аутоімунна патологія (васкуліт, ревматоїдний артрит, вовчаковоподібний синдром); дуже рідко – саркоїдоз, апгіоневротичний алергічний набряк, анафілаксія, набряк обличчя. З боку органів зору: при місцевому застосуванні препарату на слизовій оболонці ока можливі гіперемія, поодинокі фолікули, набряк кон'юнктиви нижнього склепіння. Рідко - крововиливи в сітківку, осередкові зміни очного дна, тромбоз артерій і вен сітківки, зниження гостроти зору, неврит зорового нерва, набряк диска зорового нерва. З боку органів слуху: рідко – порушення слуху. При різко виражених місцевих та загальних побічних реакціях введення препарату слід припинити.Взаємодія з лікарськими засобамиІнтерферон альфа-2b здатний знижувати активність ізоферментів цитохрому Р450 і, отже, впливати на метаболізм циметидину, фенітоїну, курантилу, теофіліну. діазепаму, пропранололу, варфарину. деяких цитостатиків. Може посилювати нейротоксичну, мієлотоксичну або кардіотоксичну дію препаратів, що призначалися раніше або одночасно з ним. Слід уникати спільного призначення з препаратами, що пригнічують ЦНС. імуносупресивними препаратами (включаючи пероральні та парентеральні форми кортикостероїдів). Інтерферони можуть впливати на окисні метаболічні процеси. Це слід враховувати при одночасному застосуванні з препаратами, що метаболізуються шляхом окислення (в т.ч. з похідними ксантину – амінофіліном та теофіліном). При одночасному застосуванні Реаферону-ЄС з теофіліном необхідно контролювати концентрацію теофіліну в сироватці крові та за необхідності коригувати режим дозування. При сумісному застосуванні Реаферону-ЄС та гідроксимочевини може підвищуватися частота розвитку шкірного васкуліту. Вживання алкоголю під час лікування не рекомендується.Спосіб застосування та дозиПрепарат застосовують внутрішньом'язово, підшкірно, в осередок або під осередок ураження, субконіонктивально та місцево. Безпосередньо перед застосуванням вміст ампули або флакона розчиняють у воді д/і або 0.9% розчині натрію хлодира (в 1 мл - при внутрішньом'язовому, п/к введенні та в осередок, в 5 мл - при субкон'юнктивальному та місцевому введенні). Розчин препарату повинен бути безбарвним, прозорим або зі слабкою опалесценцією, без осаду та сторонніх включень. Час розчинення має становити близько 3 хв. В/м та п/к введення При гострому вірусному гепатиті препарат вводять по 1 млн.ME 2.раза/сут протягом 5-6 днів, потім дозу знижують до 1 млн.ME/сут і вводять ще протягом 5 днів. При необхідності (після контрольних біохімічних досліджень крові) курс лікування може бути продовжений по 1 млн. ME 2 рази на тиждень протягом 2 тижнів. Курсова доза становить 15-21 млн. ME. При гострому затяжному та хронічному вірусному гепатиті В за винятком дельта-агента та без ознак цирозу печінки препарат вводять по 1 млн ME 2 рази на тиждень протягом 1-2 місяців. За відсутності ефекту лікування продовжити до 3-6 місяців або після закінчення 1-2 місячного лікування провести 2-3 аналогічні курси з інтервалом 1-6 місяців. При хронічному вірусному гепатиті з дельта-агентом без ознак цирозу печінки препарат вводять по 500 тис. - 1 млн. ME/сут 2 рази на тиждень протягом 1 місяця. Повторний курс лікування за 1-6 місяців. При хронічному вірусному гепатиті з дельта-агентом і ознаками цирозу печінки препарат вводять по 250-500 тис. ME/сут 2 рази на тиждень протягом 1 місяця. З появою ознак декомпенсації проводять аналогічні повторні курси з інтервалами щонайменше 2 місяців. При гострому затяжному та хронічному активному гепатиті без ознак цирозу печінки препарат вводять по 3 млн.ME 3 рази на тиждень протягом 6-8 місяців. За відсутності ефекту лікування продовжити до 12 місяців. Повторний курс лікування через 3-6 місяців. При раку нирки препарат застосовують по 3 млн. ME щодня протягом 10 днів. Повторні курси лікування (3-9 та більше) проводять з інтервалами у 3 тижні. Загальна кількість препарату становить від 120 млн. ME до 300 млн. ME і більше. При волосатоклітинному лейкозі препарат вводять щодня по 3-6 млн. ME протягом 2-х місяців. Після нормалізації клінічного аналізу крові добову дозу знижують до 1-2 млн.ME. Потім призначають підтримуючу терапію по 3 млн. ME 2 рази на тиждень протягом 6-7 тижнів. Загальна кількість препарату становить 420-600 млн. ME і більше. При гострому лімфобластному лейкозі у дітей у періоді ремісії після закінчення індукційної хіміотерапії (на 4-5 місяці ремісії) – по 1 млн. ME1 раз на тиждень протягом 6 місяців, потім 1 раз на 2 тижні протягом 24 місяців. Одночасно проводять підтримуючу хіміотерапію. При злоякісних лімфомах і саркомі Капоші препарат вводять по 3 млн. ME/сут щодня протягом 10 днів у поєднанні з цитостатиками (проспійдія хлорид, циклофосфамід) і кортикостероїдами. При пухлинній стадії грибоподібного мікозу, первинному ретикульозі та ретикулосаркоматозі доцільно чергувати внутрішньом'язове введення препарату по 3 млн.ME та внутрішньоосередкове - по 2 млн.ME протягом 10 днів. У хворих на еритродермічну стадію грибоподібного мікозу при підвищенні температури понад 39°С і у разі загострення процесу введення препарату слід припинити. За недостатнього терапевтичного ефекту через 10-14 днів призначають повторний курс лікування. Після досягнення клінічного ефекту призначають підтримуючу терапію по 3 млн. ME 1 раз на тиждень протягом 6-7 тижнів. При хронічному мієлолейкозі препарат вводять по 3 млн. ME щодня або по 6 млн. ME через лінь. Термін лікування – від 10 тижнів до 6 місяців. При гістіоцитозі з клітин Лангерганс препарат вводять по 3 млн. ME щодня протягом 1 місяця. Повторні курси із 1-2-місячними інтервалами протягом 1-3 років. При сублепкемічному мієлозі та есенціальній тромбоцитемії для корекції гінертромбоцитозу – по 1 млн.ME щодня або через 1 добу протягом 20 днів. При респіраторному папіломатозі горла препарат вводять по 100-150 тис. ME на кілограм ваги тіла щодня протягом 45-50 днів, потім у тій же дозуванні 3 рази на педелю протягом 1 місяця. Другий та третій курс проводять з інтервалом 2-6 місяців. У осіб з високою пірогенною реакцією (39°С та вище) на введення препарату рекомендується одночасне застосування парацетамолу або індометацину. Перифокальне введення При базально-клітинному та плоскоклітинному раку, кератоакантомі препарат вводять під осередок ураження по 1 млн. ME 1 раз на добу щодня протягом 10 днів. У разі виражених місцевих запальних реакцій введення під вогнище ураження проводять через 1-2 дні. Після закінчення курсу, при необхідності, проводять кріодеструкцію. Субкон'юнктивальне введення При стромальних кератитах та кератоіридоциклітах призначають субкон'юнктивальні ін'єкції препарату в дозі 60 тис. ME в обсязі 0.5 мл щодня або через день залежно від тяжкості процесу. Ін'єкції проводять під місцевою анестезією 0.5% розчин дикаїну. Курс лікування – від 15 до 25 ін'єкцій. Місцеве застосування Для місцевого застосування вміст ампули препарату розчиняють у 5.0 мл 0.9% розчину хлориду натрію д/і. У разі зберігання розчину препарату необхідно, дотримуючись правил асептики та антисептики, перенести вміст ампули у стерильний флакон та зберігати розчин у холодильнику при 4-10 °С не більше 12 год. При кон'юнктивіті та поверхневих кератитах на кон'юнктиву ураженого ока наносять по 2 краплі розчину 6-8 разів на добу. Принаймні зникнення запальних явищ кількість інсталяцій зменшують до 3-4-х. Курс лікування – 2 тижні.ПередозуванняВипадків передозування не спостерігалося. Враховуючи, що активною речовиною є інтерферон альфа-2b, то при передозуванні можливе посилення дозозалежних побічних ефектів. Лікування: відміна препарату; за необхідності проводять симптоматичну терапію.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДля своєчасного виявлення відхилень від норми лабораторних показників, які можуть виникнути під час терапії, загальні клінічні аналізи крові необхідно повторювати кожні 2 тижні, а біохімічні кожні 4 тижні. При зниженні кількості тромбоцитів менше 50×109/л. абсолютного числа іїотрофілів менше 0.75×109/л рекомендується тимчасове зниження дози в 2 рази та повторення аналізу через 1-2 тижні. Якщо зміни зберігаються, лікування рекомендується припинити. При зниженні кількості тромбоцитів до значення менше 25×109/л, абсолютної кількості нейтрофілів менше 0.50×109/л лікування рекомендується припинити. У разі розвитку реакцій гінерчутливості негайного типу (кропив'янка, ангіоневротичний набряк, бронхоспазм, анафілаксія) препарат скасовують та негайно призначають відповідну медикаментозну терапію. Минущий шкірний висип не вимагає припинення терапії. У разі появи ознак порушення функції печінки за хворим слід встановити ретельне спостереження. При прогресуванні симптомів препарат слід припинити. При легкому та помірному порушенні функції нирок їх функціональний стан необхідно ретельно контролювати. З обережністю призначають пацієнтам з тяжкими хронічними захворюваннями, такими як ХОЗЛ, цукровий діабет зі схильністю до кетоацидозу, у пацієнтів з порушеннями згортання крові, вираженою мієлосупресією. У пацієнтів, які тривалий час отримують Реаферон-ЄС, в окремих випадках спостерігаються пневмопіти та пневмонії. Своєчасне скасування інтерферону альфа та призначення глюкокортикостериодної терапії сприяють усуванню легеневих синдромів. У пацієнтів із захворюваннями щитовидної залози перед початком лікування необхідно визначити концентрацію тиреотрошюго гормону, рекомендується контролювати його рівень не рідше 1 разу на 6 місяців. При виникненні порушень функції щитовидної залози або погіршення перебігу наявних захворювань, що не піддаються адекватній медикаментозній корекції, необхідно відмінити препарат. У разі появи змін психічної сфери та/або ЦНС, включаючи розвиток депресії, рекомендується спостереження психіатра в період лікування, а також протягом 6 місяців після його закінчення. Дані розлади зазвичай є швидко оборотними після припинення терапії, проте в деяких випадках для повного зворотного розвитку необхідно до 3 тижнів. Якщо симптоми розладу психіки не регресують або погіршуються, з'являються суїцидальні думки або агресивна поведінка, спрямована на інших людей, рекомендується припинити лікування Реафероном-ЄС та забезпечити консультацію психіатра. Суїцидальні думки та спроби частіше відзначаються у пацієнтів дитячого, насамперед підліткового віку (2.4%), ніж у дорослих (1%).Якщо терапія з використанням інтерферону альфа-2b визнана необхідною у дорослих пацієнтів із серйозними порушеннями психіки (в т.ч. в анамнезі), її слід розпочинати, лише якщо проводиться відповідний індивідуальний скринінг та терапія психічного порушення. Використання інтерферону альфа-2b у дітей та підлітків із серйозними порушеннями психіки (в т.ч. в анамнезі) протипоказано. При тривалому застосуванні, зазвичай після кількох місяців лікування, можливі порушення органу зору. До початку терапії рекомендується провести офтальмологічне обстеження. При скаргах на будь-які офтальмологічні порушення потрібна негайна консультація окуліста. Пацієнтам із захворюваннями, при яких можуть відбуватися зміни у сітківці, наприклад, цукровим діабетом або артеріальною гіпертензією, необхідно проходити офтальмологічний огляд не рідше 1 разу на 6 місяців. З появою чи посиленням розладів зору слід розглянути питання про припинення терапії Реафероном-ЄС. У літніх пацієнтів, які отримують препарат у високих дозах, можливі порушення свідомості, кома, судоми, енцефалопатії. У разі розвитку подібних порушень та неефективності зниження дози лікування слід припинити. Пацієнтам із захворюваннями серцево-судинної системи та/або прогресуючими онкологічними захворюваннями потрібне ретельне спостереження та моніторинг ЕКГ. При розвитку артеріальної гіотензії рекомендується забезпечити адекватну гідратацію та відповідну терапію. У хворих після трансплантації (наприклад, нирки або кісткового мозку) медикаментозна імуносуттресія може бути менш ефективною, т.к. інтерферон має стимулюючий вплив на імунну систему. При тривалому застосуванні препарат інтерферону альфа може викликати в окремих осіб виникнення антитіл до інтерферону. Як правило, титри антитіл невисокі, їхня поява не призводить до зниження ефективності лікування. З обережністю призначають пацієнтам із схильністю до аутоімунних захворювань. З появою симптомів аутоімунного захворювання слід провести ретельне обстеження та оцінити можливість продовження терапії інтерфероном. Рідко терапія інтерфероном альфа асоціюється з виникненням або загостренням псоріазу, саркоїдозу. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами У період застосування препарату пацієнтам, які відчувають втому, сонливість або дезорієнтацію, необхідно утримуватися від занять потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняУ холодильнику +2+8 градусівУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 капсулі міститься активна речовина: рибавірин – 200 мг. У упаковці 30 капсул.Фармакотерапевтична групаРибавірин - синтетичний аналог нуклеозидів з вираженою противірусною дією. Має широкий спектр активності проти різних ДНК і РНК вірусів.ФармакокінетикаАбсорбція: при пероральному застосуванні рибавірин швидко всмоктується з шлунково-кишкового тракту. При цьому його біодоступність становить понад 45%. Розподіл: рибавірин розподіляється у плазмі, секреті слизової оболонки дихальних шляхів та еритроцитах. Велика кількість рибавірину трифосфату накопичується в еритроцитах, досягаючи плато до 4 дня і зберігаючись протягом декількох тижнів після виведення. Період напіврозподілу становить 3,7 год. Об'єм розподілу (Vd) - 647 - 802 л. При курсовому прийомі рибавірин накопичується у плазмі у великих кількостях. Співвідношення показників біодоступності (AUC — площа під кривою «концентрація/час») при повторному та одноразовому прийомі дорівнює 6. Значна концентрація рибавірину (більше 67 %) може бути виявлена ​​у цереброспінальній рідині після тривалого застосування. Незначно зв'язується із білками плазми. Час досягнення максимальної концентрації у плазмі – від 1 до 1,5 годин. Час досягнення терапевтичної концентрації у плазмі залежить від величини хвилинного об'єму крові. Середня величина максимальної концентрації (Сmax) у плазмі: близько 5 мкмоль на літр наприкінці 1 тижня прийому у дозі 200 мг кожні 8 годин та близько 11 мкмоль на літр наприкінці 1 тижня прийому у дозі 400 мг кожні 8 годин. Біотрансформація: рибавірин фосфорилюється в клітинах печінки в активні метаболіти у вигляді моно-, ди- та трифосфату, які потім метаболізуються в 1,2,4-триазолкарбоксамід (амідний гідроліз у трикарбоксилову кислоту та дерибозилювання з утворенням триазольного карбоксильного метаболіту). Виведення: рибавірин виводиться із організму повільно. Час напіввиведення (Т1/2) після одноразового прийому дози 200 мг становить від 1 до 2 годин із плазми та до 40 днів з еритроцитів. Після припинення курсового прийому Т1/2 становить близько 300 год. Рибавірин та його метаболіти в основному виводяться з організму із сечею. Тільки близько 10% виводиться з калом. У постійному вигляді близько 7% рибавірину виводиться за 24 години і близько 10% - за 48 годин. Фармакокінетика при особливих клінічних станах: при прийомі препарату хворими з нирковою недостатністю AUC та Сmax рибавірину збільшуються, що зумовлено зниженням істинного кліренсу. У хворих з печінковою недостатністю (А, В та С ступеня) фармакокінетика рибавірину не змінюється. Після прийому одноразової дози з їжею, що містить жири, фармакокінетика рибавірину змінюється суттєво (AUC та Сmax збільшуються на 70%).ФармакодинамікаРибавірин легко проникає у уражені вірусом клітини та швидко фосфорилюється внутрішньоклітинною аденозинкіназою в рибавірин моно-, ді- та трифосфат. Ці метаболіти, особливо рибавірин трифосфат, мають виражену противірусну активність. Механізм дії рибавірину з'ясований замало. Однак відомо, що рибавірин пригнічує інозин монофосфат дегідрогеназу (ІМФ), цей ефект призводить до вираженого зниження рівня внутрішньоклітинного гуанозину трифосфату (ГТФ), що, у свою чергу, супроводжується придушенням синтезу вірусної РНК та вірус специфічних білків. Рибавірин пригнічує реплікацію нових віріонів, що забезпечує зниження вірусного навантаження. Рибавірин селективно інгібує синтез вірусної РНК, не пригнічуючи синтез РНК у клітинах, що нормально функціонують. Рибавірин ефективний щодо багатьох ДНК та РНК вірусів. Найбільш чутливими до рибавірину ДНК вірусами є: Simplex herpes virus, poks-virus, virus of Mareks illness. Нечутливими до рибавірину ДНК вірусами є: Varicella Zoster, pseudorabies, cow smallpox. Найбільш чутливими до рибавірину РНК вірусами є: influenza A, B, paramyxovirus (parainfluenza, epidemic parotite, Nucasl¢s illness), reoviruses, RNA tumoral viruses. Нечутливими до рибавірину РНК вірусами є: enteroviruses, rhinovirus, Semlicy Forest. Рибавірин має активність проти вірусу гепатиту С (ВГС). Механізм дії рибавірину проти ВГС повністю не з'ясований. Передбачається, що рибавірин трифосфат, що накопичується принаймні фосфорилювання, конкурентно пригнічує утворення гуанозин трифосфату, тим самим знижуючи синтез вірусних РНК. Вважається також,що механізм синергічної дії рибавірину та альфа інтерферону проти ВГС обумовлений посиленням фосфорилювання рибавірину інтерфероном.Клінічна фармакологіяРибавірин - синтетичний аналог нуклеозидів з вираженою противірусною дією. Має широкий спектр активності проти різних ДНК і РНК вірусів.Показання до застосуванняХронічний гепатит С (у первинних хворих, які раніше не лікувалися альфа-інтерфероном; при загостренні після курсу монотерапії альфа-інтерфероном, у хворих, несприйнятливих до монотерапії альфа-інтерфероном), лікування проводиться в комбінації з альфа-інтерфероном.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість, вагітність, період лактації, хронічна серцева недостатність IIб-III ст, інфаркт міокарда, ниркова недостатність (кліренс креатиніну – менше 50 мл/хв), тяжка анемія, печінкова недостатність, декомпенсований цироз печінки, аутоімунні захворювання (в т.ч. гепатит), що не піддаються лікуванню захворювання щитовидної залози, тяжка депресія із суїцидальними намірами, дитячий та юнацький вік (до 18 років).Вагітність та лактаціяРибавірин протипоказаний до застосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування).Побічна діяЗ боку нервової системи: біль голови, безсоння, астенічний синдром, депресія. Серцево-судинна система: зниження артеріального тиску, брадикардія, зупинка серця. З боку органів кровотворення: гемолітична анемія, лейкопенія, нейтропенія, гранулоцитопенія, тромбоцитопенія. З боку травної системи: зниження апетиту, нудота, гіпербілірубінемія. Алергічні реакції: кропив'янка, ангіоневронтичний набряк, бронхоспазм, анафілаксія, висипання на шкірі. Інші: випадання волосся.Взаємодія з лікарськими засобамиПри сумісному застосуванні рибавірину та альфа-інтерферону відзначається синергізм їхньої дії. При клінічному застосуванні різних препаратів у терапевтичних дозах у комбінації з рибавірином не було виявлено значних взаємодій. Призначення рибавірину під час лікування Зідовудіном та/або Ставудіном при одночасно наявній ВІЛ інфекції супроводжується зниженням фосфорилювання цих препаратів, що призводить до ВІЛ-віремії та потребує зміни схеми лікування. Не виявлено взаємодії рибавірину та ненуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази або інгібіторів протеаз. Тому можливе спільне застосування рибавірину та зазначених препаратів для лікування хворих на поєднану інфекцію ВІЛ з гепатитом С. Лікарські засоби, що містять сполуки магнію та алюмінію, симетикон знижують біодоступність препарату.Спосіб застосування та дозиІндивідуальний, залежно від показань, віку, схем застосування, лікарської форми.ПередозуванняМожливе посилення виразності побічної дії. Лікування: відміна препарату, симптоматична терапія/Запобіжні заходи та особливі вказівкиЖінки репродуктивного віку (настання вагітності небажане); декомпенсований цукровий діабет (з нападами кетоацидозу); хронічна обструктивна хвороба легень, тромбоемболія легеневої артерії, хронічна серцева недостатність, захворювання щитовидної залози (в т.ч. тиреотоксикоз), порушення згортання крові, тромбофлебіт, мієлодепресія, гемоглобінопатія (в т.ч. талассемія) схильність до суїциду (зокрема в анамнезі).Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: валацикловіру гідрохлорид – 556,2 мг (у перерахунку на валацикловір 500,0 мг); допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна – 84,3 мг, гіпромелоза – 42,0 мг, кросповідон – 7,0 мг, магнію стеарат – 7,0 мг, кремнію діоксид колоїдний – 3,5 мг; Склад оболонки таблетки: Опадрай II білий (33G28435) – 25,0 мг (гіпромелоза – 40,0%, титану діоксид – 25,0%, макрогол 3350 – 8,0%. лактози моногідрат – 21,0%, тріацетин – 6 0%). По 10 таблеток у контурній комірковій упаковці з плівки ПВХ та фольги алюмінієвої друкованої лакованої. По 1, 2, 3, 4, 5 або 6 контурних осередкових упаковок разом з інструкцією з медичного застосування поміщають у пачку з коробкового картону.Опис лікарської формиТаблетки овальної форми, двоопуклі, покриті плівковою оболонкою білого кольору з ризиком на одній стороні та гравіюванням "f" на іншій. На поперечному зрізі ядро ​​білого чи майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаПротивірусний засіб.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо валацикловір добре абсорбується із шлунково-кишкового тракту, швидко і практично повністю перетворюється на ацикловір та L-валін. Це перетворення каталізується ферментом печінки - валацикловіргідролазою. При прийомі валацикловіру в дозі від 1000 мг біодоступність ацикловіру становить 54% і не залежить від їди. Фармакокінетика валацикловіру є дозозалежною. Швидкість і ступінь всмоктування зменшується зі збільшенням дози, у результаті збільшення середньої максимальної концентрації (Сmax) відбувається менш пропорційно в діапазоні терапевтичних доз, а також спостерігається зниження біодоступності в дозах вище 500 мг. Фармакокінетичні параметри (ФКП) ацикловіру після одноразового прийому 250-2000 мг валацикловіру здоровими добровольцями з нормальною функцією ночей наведені у Таблиці 1. Таблиця 1. Фармакокінетичні параметри ацикловіру. ФКП ацикловіру 250 мг (N=15) 500 мг (N=15) 1000 мг (N=15) 2000 мг (N=8) Сmax м кг/мл 2,20±0,38 3,37±0,95 5,20±1,92 8,30±1,43 Тmax* год 0,75 (0,75-1,5) 1,0 (0,75-2,5) 2,0 (0,75-3,0) 2,0 (1,5-3,0) AUC** ч.мкг/мл 5,50±0,82 11,1±1,75 18,9±4,51 29,5±6,36 * - час досягнення максимальної концентрації; ** - площа під фармакокінетичною кривою "концентрація-час". Значення для Сmax та AUC наведені у вигляді середніх значень ± стандартне відхилення, значення для Т max наведені у вигляді середніх значень та діапазону значень. Сmax валацикловіру в плазмі становить 4% від концентрації ацикловіру і досягається в середньому через 30-100 хв після прийому препарату; через 3 години Сmax залишається колишньою або знижується. Валацикловір та ацикловір мають аналогічні фармакокінетичні параметри після одноразового або багаторазового прийому. Розподіл Зв'язування валацикловіру з білками плазми дуже низьке (15%). Проникнення в спинномозкову рідину (СМР), визначене як співвідношення AUC в СМР до ​​AUC в плазмі крові, не залежить від функції нирок і становить близько 25% для ацикловіру та метаболіту 8-гідроксиацикловір (8-ОН-АЦВ), і близько 2,5 % для метаболіту 9-(карбоксиметокси)метилгуаніну (КММГ). Метаболізм Після прийому внутрішньо валацикловір перетворюється на ацикловір і L-валін за допомогою пресистемного метаболізму в кишечнику та/або печінкового метаболізму. Ацикловір перетворюється в незначній мірі на метаболіти - 9-(карбоксиметокси)метилгуанін за участю спирту та альдегіддегідрогенази та на 8-гідрокси-ацикловір за участю альдегідоксидази. Приблизно 88% загального комбінованого впливу плазми крові обумовлено ацикловіром, 11% КММГ і 1% 8-ОН-АЦВ. Ні валацікловір, ні ацикловір не метаболізуються ізоферментами системи цитохрому Р450. Виведення Валацикловір виводиться із сечею, головним чином у вигляді ацикловіру (більше 80% дози) та його метаболіту КММГ (близько 14% дози). Метаболіт 8-ОН-АЦВ виявляється у сечі лише у малих кількостях (менше 2% дози). Менш 1% прийнятої дози валацикловіру виводиться через нирки у незміненому вигляді. У пацієнтів з нормальною функцією нирок період напіввиведення ацикловіру з плазми після одноразового або багаторазового застосування валацикловіру становить приблизно 3 год. Особливі групи пацієнтів Ниркова недостатність Виведення ацикловіру корелює з функцією нирок і вплив ацикловіру зростатиме зі збільшенням ниркової недостатності. У пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності період напіввиведення ацикловіру після застосування валацикловіру в середньому становить 14 годин порівняно з приблизно 3 годинами за нормальної функції нирок. Вплив ацикловіру та його метаболітів КММГ та 8-ОН-АЦВ у плазмі та спинномозковій рідині було оцінено у стабільному стані після багаторазового застосування валацикловіру у 6 добровольців з нормальною функцією нирок (середній кліренс креатиніну 111 мл/хв, діапазон 9 , що отримували 2000 мг кожні 6 ч. і у 3 пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (середній кліренс креатиніну 26 мл/хв, діапазон 17-31 мл/хв), отримували 1500 мг кожні 12 ч. При тяжкій нирковій недостатності порівняно з нормальною нирок у плазмі крові, також як і в спинномозковій рідині, концентрація ацикловіру, КММГ та 8-ОН-АЦВ була в середньому у 2, 4 та 5-6 разів вищою, відповідно. Печінкова недостатність Фармакокінетичні дані показують, що печінкова недостатність зменшує швидкість перетворення валацикловіру на ацикловір, але не ступінь трансформації.ФармакодинамікаВалацикловір є противірусним засобом, являє собою складний L-валіновий ефір ацикловіру. Ацикловір є аналогом пуринового нуклеозиду (гуаніну). В організмі людини валацикловір швидко і практично повністю перетворюється на ацикловір і L-валін імовірно під впливом ферменту валацикловіргідролази. Ацикловір in vitro має специфічну інгібуючу активність щодо вірусів простого герпесу (ВПГ) 1, 2 типів (Herpes simplex 1, 2 типів), вірусу вітряної віспи та оперізувального герпесу (ВЗВ - варицелла-зостер вірус, Varicella zoster ), вірусу Епштейна-Барр (ВЕБ) та вірусу герпесу людини 6 типу. Ацикловір інгібує синтез вірусної ДНК відразу після фосфорилювання та перетворення на активну форму ацикловіртрифосфату. Перша стадія фосфорилювання відбувається за участю вірусоспецифічних ферментів. Для вірусів ВПГ, ВЗВ та ВЕБ таким ферментом є вірусна тимідинкіназа, яка присутня лише у уражених вірусом клітинах. Часткова селективність фосфорилювання зберігається у цитомегаловірусу та опосередковується через продукт гена фосфотрансферази UL97. Активація ацикловіру специфічним вірусним ферментом значною мірою пояснює його селективність. Процес фосфорилювання ацикловіру (перетворення з моно- в трифосфат) завершується клітинними кіназами. Ацикловіртрифосфат конкурентно інгібує вірусну ДНК-полімеразу і, будучи аналогом нуклеозиду, вбудовується в вірусну ДНК, що призводить до облігатного розриву ланцюга, припинення синтезу ДНК і, отже, блокування реплікації вірусу. У пацієнтів із збереженим імунітетом віруси ВПГ та ВЗВ зі зниженою чутливістю до валацикловіру зустрічаються вкрай рідко, але іноді можуть бути виявлені у пацієнтів з тяжкими порушеннями імунітету, наприклад, з трансплантатом кісткового мозку, у тих, хто отримує хіміотерапію з приводу злоякісних новоутворень та у ВІ. Резистентність до ацикловіру обумовлена ​​??дефіцитом тимідинкінази вірусу, що призводить до надмірного поширення вірусу в організмі господаря. Іноді зниження чутливості до ацикловіру обумовлено появою штамів вірусу з порушенням структури вірусної тимідинкінази або ДНК-полімерази. Вірулентність цих різновидів вірусу нагадує таку в його дикого штаму.Показання до застосуванняДорослі та підлітки віком від 12 до 18 років: лікування інфекцій шкіри та слизових оболонок, викликаних ВІГ, включаючи вперше виявлений та рецидивуючий генітальний герпес (Herpes genitalis), а також лабіальний герпес (Herpes labialis); профілактика (супресія) рецидивів інфекцій шкіри та слизових оболонок, спричинених ВПГ, включаючи генітальний герпес, у тому числі у дорослих з імунодефіцитом; профілактика інфекцій, викликаних цитомегаловірусом (ЦМВ), та захворювань після трансплантації паренхіматозних органів. Дорослі: лікування оперізувального герпесу (Herpes zoster) та офтальмічного оперізувального герпесу.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до валацикловіру, ацикловіру та будь-якого іншого компонента, що входить до складу препарату. ВІЛ-інфекція при вмісті CD4+ лімфоцитів менше 100 за 1 мкл. Дитячий вік віком до 12 років. Дитячий вік до 18 років при лікуванні оперізувального герпесу та офтальмічного оперізувального герпесу. З обережністю: ниркова недостатність, літній вік, пацієнти з ризиком дегідратації, одночасне застосування нефротоксичних лікарських засобів, вагітність, період лактації, клінічно виражені форми ВІЛ-інфекції у пацієнтів.Вагітність та лактаціяВагітність Є обмежені дані щодо застосування валацикловіру та незначні дані щодо застосування ацикловіру (активний метаболіт валацикловіру) при вагітності у жінок. Зареєстровані дані про результат вагітності у жінок, які приймали валацикловір або ацикловір, не показали збільшення кількості вроджених дефектів у дітей порівняно із загальною популяцією. Валацикловір застосовують лише у випадках, коли потенційна користь для матері перевищує можливий ризик для плода. Період грудного вигодовування Ацикловір, основний метаболіт валацикловіру, виділяється із грудним молоком. Після призначення валацикловіру в дозі 500 мг всередину Сmах ацикловіру в грудному молоці в 0,5-2,3 рази (в середньому в 1,4 рази) перевищувала відповідні концентрації ацикловіру в плазмі крові матері. Середнє значення концентрації ацикловіру у грудному молоці становило 2,24 мкг/мл (9,95 мкмоль/л). При прийомі матір'ю валацикловіру в дозі 500 мг 2 рази на добу дитина піддається такому ж впливу ацикловіру, як при внутрішньому прийомі в дозі близько 0,61 мг/кг/добу. Період напіввиведення ацикловіру з грудного молока такий самий, як із плазми крові. Валацикловір у незмінному вигляді не визначався у плазмі крові матері, грудному молоці або сечі дитини. Препарат Валацикловір слід призначати з обережністю жінкам під час грудного вигодовування.Побічна діяКатегорії частоти виникнення побічних ефектів: дуже часто (≥1/10), часто (від ≥1/100 до З боку шлунково-кишкового тракту: часто – нудота; рідко – дискомфорт у животі, блювання, діарея. З боку системи крові та органів кровотворення: дуже рідко – лейкопенія (переважно відзначається у пацієнтів зі зниженим імунітетом), тромбоцитопенія. З боку імунної системи: рідко – анафілаксія. З боку нервової системи та психіки: часто – головний біль: рідко – запаморочення, сплутаність свідомості, галюцинації, пригнічення свідомості; дуже рідко – тремор, ажитація, атаксія, дизартрія, психотичні симптоми, судоми, енцефалопатія, кома. Перераховані вище симптоми в основному оборотні і зазвичай спостерігаються у пацієнтів з нирковою недостатністю або іншими станами, що привертають. У пацієнтів з трансплантованим органом, які отримують валацикловір у високих дозах (8 г на добу) для профілактики ЦМВ інфекції, неврологічні реакції розвиваються частіше, ніж при прийомі нижчих доз. З боку дихальної системи: нечасто – задишка. З боку пенсії та жовчовивідних шляхів: дуже рідко – оборотні порушення функціональних печінкових проб, які іноді розцінюють як прояв гепатиту. З боку шкіри та підшкірно-жирової клітковини: нечасто – висипання, включаючи прояви фоточутливості; рідко – свербіж; дуже рідко - кропив'янка, ангіоневротичний набряк. З боку сечовидільної системи: нечасто – гематурія (часто пов'язана з іншими порушеннями з боку нирок); рідко – порушення функції нирок; дуже рідко – гостра ниркова недостатність, ниркова колька. Також зазначалося осадження кристалів ацикловіру у просвіті ниркових канальців. Під час лікування слід дотримуватися адекватного питного режиму. У пацієнтів з тяжкими порушеннями імунітету, особливо у дорослих пацієнтів з далеко зайшла стадією ВІЛ-інфекції, які отримують валацикловір у високих дозах (8 г на добу щодня) протягом тривалого часу, спостерігалися випадки ниркової недостатності, мікроангіопатичної гемолітичної анемії та тромбоци ). Подібні ускладнення були відзначені у пацієнтів з такими ж основними та/або супутніми захворюваннями, але не отримували валацикловір.Взаємодія з лікарськими засобамиКлінічно значущі взаємодії встановлено. Ацикловір виводиться нирками, переважно у незміненому вигляді, за допомогою активної ниркової секреції. Сполучене застосування лікарських засобів з цим механізмом виведення може призвести до підвищення концентрації ацикловіру в плазмі. Після призначення препарату Валацикловір у дозі 1000 мг циметидину та пробенециду, які виводяться тим самим шляхом, що й валацикловір, підвищують AUC ацикловіру і таким чином знижують його нирковий кліренс. Однак, зважаючи на широкий терапевтичний індекс ацикловіру, корекція дози препарату Валацикловір у цьому випадку не потрібна. Необхідно бути обережним у разі одночасного застосування препарату Валацикловір у більш високих дозах (4000 мг на добу і вище) та лікарських препаратів, які конкурують з ацикловіром за шлях виведення, оскільки існує потенційна загроза підвищення в плазмі крові концентрації одного або обох препаратів або їх метаболітів. . Було відмічено підвищення AUC ацикловіру та неактивного метаболіту мікофенолату мофетилу (імунодепресант, який застосовується після трансплантації органів) при одночасному прийомі цих препаратів. Одночасне застосування валацикловіру з нефротоксичними препаратами, у тому числі аміноглікозидами, органічними сполуками платини, йодованою контрастною речовиною, метотрексатом, пентамідином, фоскарнетом, циклоспорином і такролімусом, повинно проводитися з обережністю, особливо у пацієнтів з порушенням функцій.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від їди, запиваючи водою. Лікування інфекції шкіри та слизових оболонок, викликаних ВПГ, включаючи вперше виявлений та рецидивуючий генітальний герпес (Herpes genitalis), а також лабіальний герпес (Herpes labialis) Імунокомпетентні дорослі та підлітки віком від 12 до 18 років Рекомендована доза становить 500 мг двічі на добу. У разі рецидивів лікування має тривати 3 або 5 днів. У разі первинного герпесу, який може протікати у більш тяжкій формі, лікування слід розпочинати якомога раніше, а його тривалість має бути збільшена з 5 до 10 днів. При рецидивах ВПГ найвірнішим вважається призначення валацикловіру в продромальному періоді або відразу після появи перших симптомів захворювання. Застосування валацикловіру може запобігти розвитку ураження, якщо його застосовувати при перших ознаках та симптомах рецидиву, спричиненого ВПГ. Як альтернативне лікування лабіального герпесу ефективне призначення валацикловіру в дозі 2000 мг 2 рази на добу протягом 1 доби. Друга доза повинна бути прийнята приблизно через 12 годин (але не раніше ніж через 6 годин) після прийому першої дози. При використанні такого режиму дозування тривалість лікування не повинна перевищувати 1 добу, оскільки перевищення тривалості цього курсу лікування не призводить до додаткової клінічної користі. Терапія повинна бути розпочата при появі ранніх симптомів лабіального герпесу (тобто пощипування, свербіж, печіння). Профілактика (супресія) рецидивів інфекцій шкіри та слизових оболонок, спричинених ВПГ, включаючи генітальний герпес, у тому числі у дорослих з імунодефіцитом Імунокомпетентні дорослі та підлітки віком від 12 до 18 років У імунокомпетентних пацієнтів рекомендована доза становить 500 мг один раз на добу. Через 6-12 місяців лікування необхідно оцінити ефективність терапії. Дорослі з імунодефіцитом У дорослих пацієнтів з імунодефіцитом рекомендована доза становить 500 мг двічі на добу. Через 6-12 місяців лікування необхідно оцінити ефективність терапії. Профілактика інфекцій, викликаних ЦМВ, та захворювань після трансплантації паренхіматозних органів Дорослі та підлітки віком від 12 до 18 років Доза, що рекомендується, становить 2000 мг 4 рази на добу, призначається якомога раніше після трансплантації. Дозу слід знижувати залежно від кліренсу креатиніну. Тривалість лікування зазвичай становить 90 днів, але у пацієнтів із високим ризиком курс лікування може бути продовжений. Лікування оперізувального герпесу (Herpes zoster) та офтальмічного оперізувального Герпесу Дорослі Рекомендована доза становить 1000 мг 3 рази на день протягом 7 днів. Особливі групи пацієнтів Пацієнти з порушенням функції нирок Дозу валацикловіру рекомендується зменшувати у пацієнтів із вираженим порушенням функції нирок (див. режим дозування у Таблиці 2). У таких пацієнтів необхідно підтримувати адекватний водно-електролітний баланс. Валацикловір слід застосовувати після гемодіалізу у пацієнтів, яким проводять періодичний гемодіаліз. Необхідно часто визначати кліренс креатиніну, особливо в період, коли функція нирок швидко змінюється, наприклад, відразу після трансплантації або приживлення трансплантату, при цьому доза валацикловіру коригується відповідно до показників кліренсу креатиніну. Досвід застосування валацикловіру у дітей із значеннями кліренсу креатиніну менше 50 мл/хв/1,73 м2 відсутній. Таблиця 2. Корекція дози препарату Валацикловір для застосування у дорослих та підлітків віком від 12 до 18 років з порушенням функції нирок Показання Кліренс креатиніну, мл/хв. Доза препарату Валацикловір Оперезуючий герпес та офтальмічний оперізувальний герпес у імунокомпетентних дорослих (лікування) не менше 50 1000 мг 3 рази на добу від 30 до 49 1000 мг 2 рази на добу від 10 до 29 1000 мг 1 раз на добу менше 10 500 мг 1 раз на добу ВПГ (лікування) Імунокомпетентні дорослі та підлітки віком від 12 до 18 років не менше 30 500 мг 2 рази на добу менше 30 500 мг 1 раз на добу Лабіальний герпес у імунокомпетентних дорослих та підлітків віком від 12 до 18 років (лікування) не менше 50 2000 мг 2 рази на добу від 30 до 49 1000 мг 2 рази на добу від 10 до 29 500 мг 2 рази на добу менше 10 500 мг 1 раз на добу ВПГ (профілактика (супресія)) Імунокомпетентні дорослі та підлітки віком від 12 до 18 років не менше 30 500 мг 1 раз на добу менше 30 500 мг 1 раз на дві доби Дорослі з імунодефіцитом не менше 30 500 мг 2 рази на добу менше 30 500 мг 1 раз на добу Профілактика інфекцій, викликаних ЦМВ, у дорослих та підлітків віком від 12 до 18 років не менше 75 2000 мг 4 рази на добу від 50 до 75 1500 мг 4 рази на добу від 25 до 50 1500 мг 3 рази на добу від 10 до 25 1500 мг 2 рази на добу менше 10 або у пацієнтів на гемодіалізі 1500 мг 1 раз на добу Пацієнти з порушенням функції печінки За наявними даними про застосування одноразової дози вал ацикловіру 1000 мг, у дорослих пацієнтів з цирозом печінки легкого та середнього ступеня тяжкості (при збереженій синтетичній функції печінки) корекція дози препарату Валацикловір не потрібна. Фармакокінетичні дані у дорослих пацієнтів з тяжким ступенем порушення функції печінки (декомпенсованим цирозом), порушенням синтетичної функції печінки та наявністю портокавальних анастомозів також не свідчать про необхідність корекції дози препарату Валацикловір, проте клінічний досвід при цих патологіях обмежений. Діти віком до 12 років Немає даних про застосування валацикловіру у дітей віком до 12 років. Пацієнти похилого віку Необхідно враховувати можливе порушення функції нирок у пацієнтів похилого віку, доза препарату Валацикловір має бути належним чином скоригована (див. Таблицю 2). Необхідно підтримувати адекватний водно-електролітний баланс.ПередозуванняСимптоми При передозуванні валацикловіру можливе виникнення гострої ниркової недостатності та розвиток неврологічних симптомів, включаючи сплутаність свідомості, галюцинації, ажитацію, пригнічення свідомості та кому, відмічені також нудота та блювання. Для попередження передозування слід дотримуватись режиму дозування. Багато випадків передозування були пов'язані із застосуванням препарату для лікування пацієнтів з порушенням функції нирок і пацієнтів похилого віку внаслідок недотримання режиму дозування (які повторили дози валацикловіру, що перевищують рекомендовані). Лікування Пацієнти підлягають ретельному спостереженню своєчасної діагностики токсичних проявів. Гемодіаліз значно прискорює виведення ацикловіру з плазми крові та може вважатися оптимальним способом лікування у разі передозування.Запобіжні заходи та особливі вказівкиГідратація У пацієнтів із ризиком дегідратації, особливо у пацієнтів похилого віку, у період лікування необхідно забезпечити адекватне поповнення рідини. Застосування у пацієнтів з нирковою недостатністю та у літніх пацієнтів Оскільки ацикловір виводиться нирками, доза препарату Валацикловір повинна бути зменшена залежно від ступеня порушення ниркової функції. У пацієнтів з нирковою недостатністю та у пацієнтів похилого віку відзначається підвищений ризик розвитку неврологічних ускладнень, таким пацієнтам необхідно забезпечити ретельне спостереження. Як правило, ці реакції носять переважно оборотний характер. Застосування висоти доз валацикловіру при порушенні функції печінки та після трансплантації печінки. Немає даних про застосування валацикловіру у високих дозах (4000 мг на добу та вище) у пацієнтів із захворюванням печінки, тому таким пацієнтам високі дози препарату Валацикловір повинні призначатися з обережністю. Спеціальних досліджень з вивчення дії валацикловіру при трансплантації печінки не проводилося. Однак було встановлено, що профілактичне призначення ацикловіру у високих дозах зменшує прояви ЦМВ інфекції та захворювання. Використання при генітальному герпесі Пацієнтам слід утримуватися від статевих контактів за наявності симптомів, навіть якщо розпочато противірусне лікування. Супресивна терапія валацикловіром знижує ризик передачі генітального герпесу, але не відкидає ризик інфікування і не призводить до повного лікування. Терапія препаратом Валацикловір рекомендується у поєднанні з надійними засобами бар'єрної контрацепції. Застосування при ЦМВ-інфекціях Застосування валацикловіру у високих дозах для профілактики ЦМВ інфекції призводить до більш частої появи побічних ефектів, включаючи порушення ЦНС, ніж при застосуванні в нижчих дозах за іншими показаннями. Необхідне ретельне спостереження за показниками функції нирок у таких пацієнтів з корекцією дози препарату за необхідності. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Немає даних про вплив валацикловіру, що застосовується в терапевтичних дозах, на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. Однак при оцінці здатності пацієнта керувати автомобілем або рухомими механізмами необхідно враховувати, що можливе виникнення побічних ефектів з боку центральної нервової системи, тому слід бути обережним.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептом. . .

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: Валацикловіру гідрохлорид – 556 мг (у перерахунку на валацикловір – 500 мг); Допоміжні речовини: Целюлоза мікрокристалічна – 70 мг; Кросповідон – 28 мг; Повідон-К90 – 22 мг; Магнію стеарат – 4 мг; Кремнію діоксид колоїдний – 2 мг; Оболонка плівкова: Опадрай YS-1-18043 – близько 14 мг; Полірування: Віск карнаубський – близько 0,016 мг; Чорнило для друку: Діамантовий блакитний, 5312 (FT203) – близько 0,07 мкл. Примітки: Опадрай YS-1-18043 містить: гіпромелоза – 9,48 мг; титану діоксид – 3,26 мг; макрогол-400 - 1,12 мг; полісорбат-80 – 0,14 мг. Чорнило для друку Діамантовий блакитний, 5312 (FT203) містять: етанол (95%), пропіленгліколь, шелак, барвник діамантовий блакитний (Е133), лактат натрію, диметикон. По 10 таблеток у блістери із ПВХ/алюмінієвої фольги. По 1 блістеру разом з інструкцією з медичного застосування картонну пачку. По 6 таблеток у блістери із ПВХ/алюмінієвої фольги. По 7 блістерів разом з інструкцією з медичного застосування картонну пачку.Опис лікарської формиБілі, довгасті, двоопуклі таблетки без ризику, на одній стороні блакитним чорнилом нанесений напис GX CF1. Ядро від білого до майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаПротивірусний засіб.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо валацикловір добре всмоктується із шлунково-кишкового тракту, швидко і майже повністю перетворюючись на ацикловір та валін. Це перетворення, ймовірно, здійснюється ферментом печінки валацикловіргідролазою. При прийомі валацикловіру в дозі від 1000 мг біодоступність ацикловіру становить 54% і не знижується від їди. Фармакокінетика валацикловіру не є дозозалежною. Швидкість та ступінь всмоктування зменшуються зі збільшенням дози, що призводить до менш пропорційного збільшення максимальної концентрації в плазмі крові (Сmax) порівняно з терапевтичним діапазоном доз та зниження біодоступності при дозах вище 500 мг. Таблиця 1. Результати оцінки фармакокінетики ацикловіру при прийомі одноразових доз валацикловіру від 250 до 2000 мг здоровими добровольцями з нормальною функцією печінки. Фармакокінетичні параметри ацикловіру 250 мг (N=15) 500 мг (N=15) 1000 мі (N=15) 2000 мг (N=8) Сmax мкмоль/л 9,78±1,71 15,0±4,23 23,1±8,53 36,9±6,36 мкг/л 2,20±0,38 3,37±0,95 5,20±1,92 8,30±1,43 Тmax годинник (год) 0,75 1,0 2,0 2,0 (0,75 – 1,5) (0,75-2,5) (0,75 – 3,0) (1,5 – 3,0) AUC ч·мкмоль/л 24,4±3,65 49,3±7,77 83,9±20,1 131 ± 28,3 ч·мкг/мл 5,50±0,82 11,1±1,75 18,9±4,51 29,5±6,36 Стах - максимальна концентрація в плазмі крові; Tmax – час до досягнення максимальної концентрації у плазмі крові; AUC - площа під фармакокінетичною кривою "концентрація - час". Значення Сmax та AUC відображають середнє стандартне відхилення. Значення для Тmах відображають медіану значення та діапазон значень. Максимальна концентрація валацикловіру в плазмі становить лише 4% від концентрації ацикловіру, медіана часу її досягнення становить від 30 до 100 хв після прийому препарату. Через 3 години після прийому препарату концентрація валацикловіру досягає рівня кількісного визначення або нижче. Валацикловір та ацикловір мають аналогічні фармакокінетичні параметри після одноразового та багаторазового прийому. ВЗВ та ВПГ значно не змінюють фармакокінетику валацикловіру та ацикловіру після прийому валацикловіру внутрішньо. Розподіл Ступінь зв'язування валацикловіру з білками плазми дуже низька (15%). Ступінь проникнення в цереброспінальну рідину (ЦСЖ) визначається як співвідношення AUC у ЦСЖ до AUC у плазмі крові та становить близько 25% для ацикловіру та метаболіту 8-гідроксиацикловіру (8-OH-ACV); близько 2,5% для метаболіту 9-(карбоксиметокси)метил-гуаніну (CMMG). Метаболізм Після прийому внутрішньо валацикловір перетворюється на ацикловір і L-валін за допомогою пресистемного метаболізму в кишечнику та/або печінкового метаболізму. Ацикловір перетворюється на малі метаболіти: CMMG під впливом етилового спирту та альдегіддегідрогенази; 8-ОН-ACV під впливом альдегідоксидази. Приблизно 88% загального сукупного впливу на плазму крові припадає на ацикловір, 11% - на CMMG і 1% - на 8-OH-ACV. Валацикловір та ацикловір не метаболізуються ізоферментами системи цитохрому Р450. Виведення У пацієнтів з нормальною функцією нирок період напіввиведення ацикловіру з плазми після одноразового або багаторазового прийому валацикловіру становить близько 3 годин. Менше 1% від прийнятої дози валацикловіру виводиться нирками у незміненому вигляді. Валацикловір виводиться з організму нирками переважно у вигляді ацикловіру (більше 80% від прийнятої дози) та метаболіту ацикловіру – CMMG. Особливі групи пацієнтів Пацієнти з порушенням функції нирок Виведення ацикловіру корелює з функцією нирок, експозиція ацикловіру збільшується зі збільшенням тяжкості ниркової недостатності. У пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності середній період напіввиведення ацикловіру після застосування валацикловіру становить близько 14 годин порівняно з приблизно 3 годинами за нормальної функції нирок. Експозиції ацикловіру та його метаболітів CMMG та 8-OH-ACV у плазмі крові та ЦСЖ оцінювалися у стабільному стані після багаторазового прийому валацикловіру у 6 пацієнтів з нормальною функцією нирок (середній кліренс креатиніну 111 мл/хв, діапазон 91-144 мл/хв) отримували 2000 мг кожні 6 годин, і у 3 пацієнтів з тяжким ступенем ниркової недостатності (середній кліренс креатиніну 26 мл/хв, діапазон 17-31 мл/хв), які отримували 1500 мг кожні 12 годин. При тяжкому ступені ниркової недостатності порівняно з нормальною функцією нирок у плазмі крові, так само як і в ЦСЖ, концентрації ацикловіру, CMMG та 8-OH-ACV були у 2, 4 та 5-6 разів вищими відповідно. Не було різниці у ступені проникнення ацикловіру в ЦСЖ (визначалася як співвідношення AUC у ЦСЖ до AUC у плазмі крові), CMMG або 8-OH-ACV між двома популяціями з тяжким ступенем ниркової недостатності та нормальною функцією нирок. Пацієнти з порушенням функції печінки Фармакокінетичні дані показують, що у пацієнтів з печінковою недостатністю знижується швидкість перетворення валацикловіру на ацикловір, але не ступінь цього перетворення. Період напіввиведення ацикловіру не залежить від функції печінки. Вагітність У дослідженні фармакокінетики валацикловіру та ацикловіру на пізніх термінах вагітності встановлено збільшення значення добової AUC у стабільному стані при щоденному прийомі валацикловіру у дозі 1000 мг на добу, яка приблизно в 2 рази перевищувала AUC при прийомі внутрішньо ацикловіру в дозі 0. ВІЛ інфекція У пацієнтів з ВІЛ-інфекцією розподіл та фармакокінетичні характеристики ацикловіру після перорального прийому однієї або кількох доз 1000 мг або 2000 мг валацикловіру залишаються незмінними порівняно зі здоровими добровольцями. Трансплантація органів Максимальна концентрація ацикловіру у пацієнтів після трансплантації органів, які отримували 2000 мг валацикловіру 4 рази на добу, була порівнянна або вищою за максимальну концентрацію, що спостерігалася у здорових добровольців, які отримували таку ж дозу. Встановлені добові значення AUC можуть бути охарактеризовані як більш високі.ФармакодинамікаМеханізм дії Валацикловір є противірусним засобом, являє собою складний L-валіновий ефір ацикловіру. Ацикловір є аналогом пуринового нуклеозиду (гуаніну). В організмі людини валацикловір швидко і практично повністю перетворюється на ацикловір і валін імовірно під впливом ферменту валацикловіргідролази. Ацикловір є специфічним інгібітором вірусів герпесу з активністю in vitro проти вірусів простого герпесу (ВПГ) 1-го та 2-го типів, варіцелла-зостер вірусу (ВЗВ) (Varicella zoster virus), цитомегаловірусу (ЦМВ) ) та вірусу герпесу людини 6-го типу. Ацикловір інгібує синтез вірусної ДНК відразу після фосфорилювання та перетворення на активну форму - ацикловіртрифосфат. Перша стадія фосфорилювання потребує активності вірус-специфічних ферментів. Для ВПГ, ВЗВ та ВЕБ таким ферментом є вірусна тимідинкіназа, яка присутня лише у уражених вірусом клітинах. Частково селективність фосфорилювання підтримується у цитомегаловірусу опосередковано через продукт гена фосфотрансферази UL97. Ця необхідність активації ацикловіру специфічним вірусним ферментом значною мірою пояснює його селективність. Процес фосфорилювання ацикловіру (перетворення з моно- в трифосфат) завершується клітинними кіназами. Ацикловіртрифосфат конкурентно інгібує вірусну ДНК-полімеразу і, будучи аналогом нуклеозиду, вбудовується у вірусну ДНК, що призводить до облігатного розриву ланцюга, припинення синтезу ДНК і, отже, блокування реплікації вірусу. Резистентність до ацикловіру зазвичай обумовлена ​​дефіцитом тимідинкінази, що призводить до надмірного розповсюдження вірусу в організмі господаря. У поодиноких випадках зниження чутливості до ацикловіру обумовлено появою штамів вірусу з порушенням структури вірусної тимідинкінази або ДНК-полімерази. Вірулентність цих різновидів вірусу нагадує таку в його дикого штаму. За результатами великого дослідження штамів ВПГ і ВЗВ, відібраних у пацієнтів, які отримували терапію ацикловіром або застосували його з метою профілактики, встановлено, що віруси зі зниженою чутливістю до валацикловіру зустрічаються вкрай рідко, але можуть бути виявлені в окремих випадках у пацієнтів з тяжким порушенням. наприклад, реципієнтів трансплантату кісткового мозку або органу, пацієнтів, які отримують хіміотерапію з приводу злоякісних новоутворень, та у ВІЛ-інфікованих. Валацикловір сприяє усуванню больового синдрому: зменшує його тривалість і скорочує відсоток хворих з болями, викликаними оперізуючим герпесом, включаючи гостру постгерпетичну невралгію.Показання до застосуванняДорослі та підлітки віком від 12 до 18 років: лікування інфекцій шкіри та слизових оболонок, спричинених ВПГ, включаючи вперше виявлений та рецидивуючий генітальний герпес (Herpes genitalis), а також лабіальний герпес (Herpes labialis); профілактика (супресія) рецидивів інфекцій шкіри та слизових оболонок, спричинених ВПГ, включаючи генітальний герпес, у тому числі у дорослих з імунодефіцитом; профілактика інфекцій, викликаних цитомегаловірусом (ЦМВ), та захворювань після трансплантації паренхіматозних органів. Дорослі: лікування оперізувального герпесу (Herpes zoster) та офтальмічного оперізувального герпесу.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до валацикловіру, ацикловіру або до будь-якого іншого компонента препарату. Дитячий вік віком до 12 років. Дитячий вік до 18 років при лікуванні оперізувального герпесу та офтальмічного оперізувального герпесу 6З обережністю: у пацієнтів із нирковою недостатністю; пацієнтів із клінічно вираженими формами ВІЛ-інфекції; при одночасному прийомі нефротоксичних лікарських засобів.Вагітність та лактаціяФертильність У дослідженнях на тваринах валацикловір не впливав на фертильність. Проте застосування високих доз ацикловіру при парентеральному введенні викликало тестикулярні афекти у щурів та собак. Дослідження щодо впливу валацикловіру на фертильність у людей не проводилися. Однак не було зареєстровано змін у кількості, рухливості та морфології сперматозоїдів у 20 пацієнтів через 6 місяців щоденного застосування валацикловіру у дозах від 400 мг до 1000 мг. Вагітність Є обмежені дані щодо застосування препарату Валтрекс® при вагітності. Препарат слід застосовувати при вагітності тільки в тому випадку, якщо потенційна користь для матері перевершує потенційний ризик для плода. У регістрах вагітних були задокументовані результати вагітності у жінок, які приймали Валтрекс® або інші препарати, що містять ацикловір (ацикловір є активним метаболітом препарату Валтрекс®), 111 та 1246 спостережень, відповідно (з яких 29 та 756 приймали препарати у першому триместрі вагітності), представляли собою результати вагітності), зареєстровані проспективно. Аналіз даних, представлених у регістрі вагітних, що піддавалися впливу ацикловіру, не виявив збільшення кількості вроджених дефектів у дітей порівняно із загальною популяцією, по жодному з пороків розвитку не виявлено специфічності чи закономірності, що вказують на загальну причину. Оскільки до регістру вагітних було включено невелику кількість жінок, які приймали валацикловір під час вагітності,то достовірних та певних висновків щодо безпеки застосування валацикловіру при вагітності зробити не можна. Період грудного вигодовування Ацикловір, основний метаболіт валацикловіру, проникає у грудне молоко. Після прийому валацикловіру в дозі 500 мг внутрішньом'язу Cmax у грудному молоці в 0,5-2,3 рази (в середньому в 1,4 рази) перевищувала відповідні концентрації ацикловіру в плазмі крові матері. Співвідношення значень AUC ацикловіру у грудному молоці до AUC у сироватці крові матері варіювалися від 1,4 до 2,6 (середнє значення 2,2). Середнє значення концентрації ацикловіру у грудному молоці становило 2,24 мкг/мл (9,95 мкмоль/л). При прийомі матір'ю валацикловіру в дозі 500 мг 2 рази на добу діти, які перебувають на грудному вигодовуванні, піддаються такому ж впливу ацикловіру, як при прийомі його внутрішньо в дозі близько 0,61 мг/кг/добу. Період напіввиведення ацикловіру з грудного молока такий самий, як із плазми крові. Валацикловір у незміненому вигляді не визначався у плазмі крові матері, грудному молоці або сечі дитини. Препарат Валтрекс слід призначати з обережністю жінкам у період грудного вигодовування. Тим не менш, ацикловір для внутрішньовенного введення застосовується для лікування ВПГ у немовлят у дозі 30 мг/кг/добу.Побічна діяНебажані реакції перераховані нижче відповідно до класифікації за основними системами та органами та частотою народження, яка була визначена наступним чином: дуже часто: ≥ 1 на 10, часто: ≥ 1 на 100 та < 1 на 10, нечасто: ≥1 на 1000 та < 1 на 100, рідко: ≥ 1 на 10000 та < 1 на 1000, дуже рідко: < 1 на 10000. Дані клінічних досліджень З боку нервової системи: - Часто: головний біль. З боку шлунково-кишкового тракту: - Часто: нудота. Дані постмаркетингових досліджень З боку системи крові та органів кровотворення – дуже рідко: лейкопенія, тромбоцитопенія. В основному лейкопенія спостерігалася у хворих зі зниженим імунітетом. З боку імунної системи – дуже рідко: анафілаксія. З боку нервової системи та психіки – рідко: запаморочення, сплутаність свідомості, галюцинації, пригнічення свідомості. Дуже рідко: ажитація, тремор, атаксія, дизартрія, психотичні симптоми, судоми, енцефалопатія, кома. Перераховані вище симптоми, в основному, оборотні і зазвичай спостерігаються у пацієнтів з порушенням функції нирок або на тлі інших станів, що спричиняють. У дорослих пацієнтів з трансплантованим органом, які отримують високі дози (8 г на день) препарату Валтрекс для профілактики ЦМВ-інфекції, неврологічні реакції розвиваються частіше, ніж при прийомі нижчих доз. З боку дихальної системи та органів середостіння – Нечасто: задишка. З боку шлунково-кишкового тракту – рідко: дискомфорт у животі, блювання, діарея. З боку печінки та жовчовивідних шляхів – дуже рідко: оборотні порушення функціональних печінкових проб, які іноді розцінюють як прояви гепатиту. З боку шкіри та підшкірно-жирової клітковини - Нечасто: висипання, включаючи прояви фоточутливості. Рідко: свербіж. Дуже рідко: кропив'янка, ангіоневротичний набряк. З боку сечовидільної системи – Нечасто: гематурія (часто пов'язана з іншими порушеннями з боку нирок). Рідко: порушення функції нирок. Дуже рідко: гостра ниркова недостатність, ниркова колька. Ниркова колька може бути пов'язана з порушенням функції нирок. Повідомлялося про випадки осадження кристалів ацикловіру у просвіті ниркових канальців. Необхідно дотримуватися адекватного питного режиму під час лікування. Інші: У хворих з тяжкими порушеннями імунітету, особливо у дорослих пацієнтів з далеко зайшла стадією ВІЛ-інфекції, які отримують високі дози валацикловіру (8 г щоденно) протягом тривалого періоду часу, спостерігалися випадки ниркової недостатності, мікроангіопатичної гемолітичної анемії та тромації. ). Подібні ускладнення були відзначені у пацієнтів з тими самими основними або супутніми захворюваннями, але не отримують валацикловір.Взаємодія з лікарськими засобамиКлінічно значущі взаємодії встановлено. Ацикловір виводиться нирками переважно в незміненому вигляді за допомогою активної ниркової секреції. Сполучене застосування лікарських засобів з цим механізмом виведення може призвести до підвищення концентрації ацикловіру в плазмі. Після призначення препарату Валтрекс® у дозі 1000 мг та препаратів циметидин, пробенецид, які виводяться тим самим шляхом, що й препарат Валтрекс®, спостерігається підвищення AUC ацикловіру та, таким чином, знижується нирковий кліренс ацикловір. Проте, зважаючи на широкий терапевтичний індекс ацикловіру, корекція дози препарату Валтрекс® не потрібна. При лікуванні лабіального герпесу, профілактиці та лікуванні захворювань, викликаних ЦМВ, необхідно дотримуватись обережності у разі одночасного застосування препарату Валтрекс® у більш високих дозах (4000 мг на добу та вище) та лікарських препаратів, які конкурують з ацикловіром за шлях виведення, оскільки існує потенційна загроза підвищення в плазмі концентрації одного або обох препаратів або їх метаболітів. Було відмічено підвищення AUC ацикловіру та неактивного метаболіту мікофенолату мофетилу (імунодепресант, який застосовується у пацієнтів після трансплантації органів) при одночасному застосуванні цих препаратів. Одночасне застосування препарату Валтрекс з нефротоксичними препаратами, у тому числі аміноглікозидами, органічними сполуками платини, йодованою контрастною речовиною, метотрексатом, пентамідином, фоскарнетом, циклоспорином і такролімусом, повинно проводитися з обережністю, особливо у пацієнтів з порушенням функції. нирок.Спосіб застосування та дозиПрепарат Валтрекс® приймається незалежно від їди, таблетки слід запивати водою. Лікування інфекції шкіри та слизових оболонок, викликаних ВПГ, включай вперше виявлений та рецидивуючий генітальний герпес (Herpes genitalis), а також лабіальний герпес (Herpes labialis) Імунокомпетентні дорослі та підлітки віком від 12 до 18 років Рекомендована доза становить 500 мг двічі на добу. У разі рецидивів лікування має тривати 3 або 5 днів. У разі первинного герпесу, який може протікати у більш тяжкій формі, лікування слід розпочинати якомога раніше, а його тривалість має бути збільшена з 5 до 10 днів. При рецидивах ВПГ найбільш вірним вважається призначення препарату Валтрекс у продромальному періоді або відразу після появи перших симптомів захворювання. Застосування валацикловіру може запобігти розвитку ураження, якщо його застосовувати при перших ознаках та симптомах рецидиву, спричиненого ВПГ. Як альтернативне лікування лабіального герпесу ефективне призначення препарату Валтрекс у дозі 2000 мг 2 рази на добу протягом 1 доби. Друга доза повинна бути прийнята приблизно через 12 годин (але не раніше ніж через 6 годин) після прийому першої дози. При використанні такого режиму дозування тривалість лікування не повинна перевищувати 1 добу, оскільки перевищення тривалості цього курсу лікування не призводить до додаткової клінічної користі. Терапія повинна бути розпочата при появі ранніх симптомів лабіального герпесу (тобто пощипування, свербіж, печіння). Профілактика (супресія) рецидивів інфекції шкіри та слизових оболонок, спричинених ВПГ, включаючи генітальний герпес, у тому числі у дорослих з імунодефіцитом Імунокомпетентні дорослі та підлітки віком від 12 до 18 років У імунокомпетентних пацієнтів рекомендована доза становить 500 мг один раз на добу. Через 6-12 місяців лікування необхідно оцінити ефективність терапії. Дорослі з імунодефіцитом У дорослих пацієнтів з імунодефіцитом рекомендована доза становить 500 мг двічі на добу. Через 6-12 місяців лікування необхідно оцінити ефективність терапії. Профілактика інфекцій, викликаних ЦМВ, та захворювань після трансплантації паренхіматозних органів Дорослі та підлітки віком від 12 до 18 років Доза, що рекомендується, становить 2000 мг 4 рази на добу, призначається якомога раніше після трансплантації. Дозу слід знижувати залежно від кліренсу креатиніну. Тривалість лікування зазвичай становить 90 днів, але у пацієнтів із високим ризиком курс лікування може бути продовжений. Лікування оперізувального герпесу (Herpes zoster) та офтальмічного оперізувального герпесу Дорослі Рекомендована доза становить 1000 мг 3 рази на день протягом 7 днів. Особливі групи пацієнтів Діти Ефективність лікування препаратом Валтрекс у дітей не досліджували. Пацієнти похилого віку Необхідно враховувати можливе порушення функції нирок у пацієнтів похилого віку, доза препарату Валтрекс® повинна бути відповідним чином скоригована. Необхідно підтримувати адекватний водно-електролітний баланс. Пацієнти з порушенням функції нирок Дозу препарату Валтрекс® рекомендується зменшувати у пацієнтів із вираженим порушенням функції нирок (див. режим дозування у Таблиці 2). У таких пацієнтів необхідно підтримувати адекватний водно-електролітний баланс. Таблиця 2. Корекція дози препарату Валтрекс® для застосування у дорослих та підлітків віком від 12 до 18 років з порушенням функції нирок Показання Кліренс креатиніну, мл/хв. Доза препарату Валтрекс® Оперезуючий герпес та офтальмічний оперізувальний герпес у імунокомнетентних дорослих (лікування) не менше 50 1000 мг 3 рази на добу від 30 до 49 1000 мг 2 рази на добу від 10 до 29 1000 мг 1 раз на добу менше 10 500 мг 1 раз на добу ВПГ (лікування) Імунокомпетентні дорослі та підлітки віком від 12 до 18 років не менше 30 500 мг 2 рази на добу менше 30 500 мг 1 раз на добу Лабіальний герпес у імунокомпетентних дорослих та підлітків віком від 12 до 18 років (лікування) Не менше 50 2000 мг 2 рази на добу Від 30 до 49 1000 мг 2 рази на добу Від 10 до 29 500 мг 2 рази на добу Менш 10 500 мг 1 раз на добу ВПГ (профілактика (супресія)) Імунокомпетентні дорослі та підлітки віком від 12 до 18 років не менше 30 500 мг 1 раз на добу менше 30 500 мг 1 раз на дві доби Дорослі з імунодефіцитом не менше 30 500 мг 2 рази на добу менше 30 500 мг 1 раз на добу Профілактика інфекції, викликаних ЦМВ, у дорослих та підлітків віком від 12 до 18 років не менше 75 2000 мг 4 рази на добу від 50 до 75 1500 мг 4 рази на добу від 25 до 50 1500 мг 3 рази на добу від 10 до 25 1500 мг 2 рази на добу менше 10 або у пацієнтів на гемодіалізі 1500 мг 1 раз на добу Додаткова інформація для показання: лікування інфекцій шкіри та слизових оболонок, спричинених ВПГ, включаючи вперше виявлений та рецидивуючий генітальний герпес (Herpes genitalis), а також лабіальний герпес (Herpes labialis) Досвід застосування препарату Валтрекс® у дітей зі значеннями кліренсу креатиніну менше 50 мл/хв/1,73 м2 відсутній. Додаткова інформація для показання: профілактика інфекцій, спричинених ЦМВ, та захворювань після трансплантації паренхіматозних органів Необхідно часто визначати кліренс креатиніну, особливо в період, коли функція нирок швидко змінюється, наприклад, одразу після трансплантації або приживлення трансплантату, при цьому доза препарату Валтрекс® коригується відповідно до показників кліренсу креатиніну. Додаткова інформація для показання: лікування оперізувального герпесу (Herpes zoster) та офтальмічного оперізувального герпесу Препарат Валтрекс® слід застосовувати після гемодіалізу у пацієнтів, яким проводять періодичний гемодіаліз. Пацієнти з порушенням функції печінки На підставі дослідження із застосуванням одноразової дози валацикловіру 1000 мг у дорослих пацієнтів з цирозом печінки легкого або середнього ступеня тяжкості (при збереженій синтетичній функції печінки) корекція дози препарату Валтрекс® не потрібна. Фармакокінетичні дані у дорослих пацієнтів з тяжким ступенем порушення функції печінки (декомпенсованим цирозом), з порушенням синтетичної функції печінки та наявністю портокавальних анастомозів також не свідчать про необхідність корекції дози препарату Валтрекс, проте клінічний досвід при цих патологіях обмежений. Інформація про дози більше 4000 мг на добу для пацієнтів з інфекціями, спричиненими ВПГ та ЦМВ.ПередозуванняСимптоми Гостра ниркова недостатність та неврологічні порушення, включаючи сплутаність свідомості, галюцинації, ажитацію, пригнічення свідомості та кому, а також нудота та блювання, спостерігалися у пацієнтів, які отримали дози валацикловіру, що перевищують рекомендовані. Подібні стани частіше відзначалися у пацієнтів з порушенням функції нирок та пацієнтів похилого віку, які отримали повторні перевищуючі рекомендовані дози валацикловіру внаслідок недотримання режиму дозування. Лікування Хворі повинні перебувати під ретельним медичним наглядом. Гемодіаліз значною мірою сприяє виведенню ацикловіру з крові та може вважатися методом вибору при веденні пацієнтів з передозуванням препарату Валтрекс®.Запобіжні заходи та особливі вказівкиГідратація У пацієнтів з ризиком дегідратації, особливо у пацієнтів похилого віку необхідно забезпечити адекватний водно-електролітний баланс. Застосування у пацієнтів з порушенням функції нирок та у пацієнтів похилого віку Оскільки ацикловір виводиться нирками, необхідно зменшити дозу препарату Валтрекс у пацієнтів із порушенням функції нирок. У пацієнтів похилого віку може спостерігатися порушення ниркової функції, тому слід розглянути зменшення дози для цієї групи пацієнтів. Як пацієнти літнього віку, так і пацієнти з порушенням функції нирок входять до групи підвищеного ризику розвитку неврологічних ускладнень, таким пацієнтам необхідно забезпечити ретельний лікарський контроль. Як правило, ці реакції в основному мають оборотний характер у разі відміни препарату. Лікування лабіального герпесу та профілактика ЦМВ інфекцій та захворювань Застосування високих доз препарату Валтрекс® при порушенні функцій печінки та після пересадки печінки Немає даних про застосування препарату Валтрекс® у високих дозах (4000 мг на добу та вище) у пацієнтів із захворюванням печінки, тому таким пацієнтам високі дози препарату Валтрекс® повинні призначатися з обережністю. Спеціальних досліджень щодо вивчення дії препарату Валтрекс® при пересадці печінки не проводилося. Проте було встановлено, що профілактичне призначення ацикловіру у високих дозах зменшує прояви ЦМВ-інфекції та захворювання. Використання при генітальному герпесі Пацієнтам слід рекомендувати утримуватися від статевих контактів за наявності симптомів, навіть якщо лікування противірусним препаратом Валтрекс вже розпочато. Супресивна терапія препаратом Валтрекс знижує ризик передачі генітального герпесу, але повністю не виключає ризик інфікування і не призводить до повного лікування. Терапія препаратом Валтрекс® рекомендується у поєднанні з надійними засобами бар'єрної контрацепції. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Необхідно враховувати клінічний стан пацієнта та профіль побічних реакцій валацикловіру при оцінці здатності пацієнта керувати автомобілем або механізмами, що рухаються.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діюча речовина: валацикловіру гідрохлориду гідрат 611,70 мг або 1223,40 мг, що відповідає валацикловіру 500 мг або 1000 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна 59,60/119,20 мг, повідон-К30 24,50/49,00 мг, стеарат магнію 4,20/8,40 мг; плівкове покриття; Опадрай білий Y-5-7068 (гіпромелоза 3сР 7,35/14,70 мг, гіпоролоза 6,30/12,60 мг, титану діоксид 4,20/8,40 мг, макрогол/ПЕГ 400 2,10/4, 20 мг, гіпромелоза 50сР 1,05/2,10 мг) - 21/42 мг. Таблетки 500 мг: по 10 або 14 таблеток у блістери з ПВХ/Алюмінієва фольга. По 1 блістеру (по 10 таблеток) або по 3 блістери (по 14 таблеток) разом з інструкцією із застосування в картонній пачці з контролем першого розтину. Таблетки 1000 мг: по 7 таблеток у блістери із ПВХ/Алюмінієва фольга. По 1 або 4 блістери разом з інструкцією із застосування в картонній пачці з контролем першого розтину.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою, 500 мг: овальні, двоопуклі, білого або майже білого кольору з маркуванням VC2 з одного боку. Таблетки, покриті плівковою оболонкою, 1000 мг: овальні, двоопуклі, білого або майже білого кольору з маркуванням VC3 з одного боку.Фармакотерапевтична групаПротивірусний засіб.ФармакокінетикаВалацикловір та ацикловір мають аналогічні фармакокінетичні параметри після прийому внутрішньо. Всмоктування. Після прийому внутрішньо валацикловір добре абсорбується із ШКТ, швидко і практично повністю перетворюється на ацикловір та L-валін. Це перетворення каталізується ферментом валацикловіргідролазою, виділеною з печінки людини. Після одноразового прийому 0,25-2 г валацикловіру C max ацикловіру в плазмі крові у здорових добровольців з нормальною функцією нирок становить у середньому 10-37 мкмоль/л (2,2-8,3 мкг/мл), а медіана часу досягнення цієї концентрації 1-2 год. При прийомі валацикловіру в дозі від 1 г біодоступність ацикловіру становить 54% і не залежить від їди. C max валацикловіру в плазмі становить лише 4% від концентрації ацикловіру та досягається в середньому через 30-100 хв після прийому препарату; через 3 години рівень C max залишається тим самим або знижується. Розподіл. Ступінь зв'язування ацикловіру з білками плазми дуже низький – близько 15%. Ацикловір швидко розподіляється по тканинах організму, особливо в печінку, нирки, м'язи, легені. Він також проникає в секрет піхви, цереброспінальну рідину та рідину герпетичних бульбашок. Виведення. У пацієнтів з нормальною функцією нирок T 1/2 ацикловіру після разової дози та повторного застосування становить приблизно 3 години. 1% препарату. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках У пацієнтів із термінальною стадією ниркової недостатності T 1/2 ацикловіру становить приблизно 14 год. Фармакокінетика ацикловіру значною мірою не порушується у пацієнтів, інфікованих вірусами Herpes simplex та Varicella zoster, а також у літніх пацієнтів та пацієнтів з цирозом печінки. У пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок Cmax ацикловіру приблизно в 2 рази більше порівняно зі здоровими пацієнтами та T 1/2 ацикловіру збільшується у 5 разів. Ацикловір, основний метаболіт валацикловіру, екскретується із грудним молоком. Після призначення валацикловіру внутрішньо в дозі 500 мг C max ацикловіру в грудному молоці в 0,5-2,3 рази (в середньому в 1,4 раза) перевищувала відповідні концентрації плазмі матері. Відношення AUC ацикловіру, що знаходиться у грудному молоці, до AUC ацикловіру в плазмі матері становило 1,4-2,6 (в середньому 2,2). Середнє значення концентрації ацикловіру у грудному молоці – 2,24 мкг/мл. При призначенні матері валацикловіру в дозі 500 мг 2 рази на день дитина піддається такому ж впливу ацикловіру, як при прийомі його внутрішньо в дозі близько 0,61 мг/кг/день. T 1/2 ацикловіру з грудного молока – такий самий, як із плазми крові. Валацикловір у незміненому вигляді не визначається у плазмі матері, грудному молоці чи сечі дитини. На пізніх термінах вагітності стійкий добовий показник AUC після прийому 1 г валацикловіру був більшим приблизно в 2 рази, ніж такий при прийомі ацикловіру в дозі 1,2 г/добу. При вагітності фармакокінетичні характеристики валацикловіру не змінюються. При прийомі валацикловіру у дозі 1 та 2 г не порушується розподіл та фармакокінетичні показники валацикловіру у ВІЛ-інфікованих пацієнтів порівняно зі здоровими особами. У реципієнтів трансплантатів органів, які отримують валацикловір у дозі 2 г 4 рази на добу, C max ацикловіру дорівнює або перевищує таку у здорових добровольців, які отримують таку саму дозу препарату, а добові показники AUC у них значно вищі.ФармакодинамікаВ організмі людини валацикловір швидко і повністю перетворюється на ацикловір і L-валін під впливом валацикловіргідролази. Ацикловір in vitro має специфічну інгібуючу активність щодо вірусів Herpes simplex типів 1 і 2, Varicella zoster та Епштейна-Барра, ЦМВ та вірусу герпесу людини типу 6. Ацикловір інгібує синтез вірусної ДНК відразу після фосфорилювання та перетворення на активну форму трифосфату ацикловіру. Перша стадія фосфорилювання відбувається за участю вірусоспецифічних ферментів. Для вірусів Herpes simplex, Varicella zoster та Епштейна-Барра таким ферментом є вірусна тимідинкіназа, яка присутня у уражених вірусом клітинах. Часткова селективність фосфорилювання зберігається у ЦМВ і опосередковується через продукт гена фосфотрансферази UL 97. Активація ацикловіру специфічним вірусним ферментом значною мірою пояснює його селективність. Процес фосфорилювання ацикловіру (перетворення з моно- в трифосфат) завершується клітинними кіназами. Ацикловір трифосфат конкурентно інгібує вірусну ДНК-полімеразу і, будучи аналогом нуклеозиду, вбудовується у вірусну ДНК, що призводить до облігатного (повного) розриву ланцюга, припинення синтезу ДНК і, отже, блокування реплікації вірусу. У пацієнтів із збереженим імунітетом віруси Herpes simplex і Varicella zoster зі зниженою чутливістю до валацикловіру зустрічаються вкрай рідко (менше 0,1%), але іноді можуть бути виявлені у пацієнтів з тяжкими порушеннями імунітету, наприклад з трансплантатом кісткового мозку, які отримують хіміотерапію з приводу злоякісних новоутворень та в інфікованих ВІЛ. Резистентність обумовлена ​​дефіцитом тимідинкінази вірусу, що призводить до надмірного поширення вірусу в організмі господаря. Іноді зниження чутливості до ацикловіру обумовлено появою штамів вірусу з порушенням структури вірусної тимідинкінази або ДНК-полімерази. Вірулентність цих різновидів вірусу нагадує таку у його дикого штаму.Показання до застосуваннялікування оперізувального герпесу; лікування та профілактика рецидивів інфекцій шкіри та слизових оболонок, викликаних вірусом простого герпесу (включаючи вперше виявлений та рецидивуючий генітальний герпес); лікування лабіального герпесу; зниження інфікування генітальним герпесом здорового партнера, якщо препарат приймати як супресивну терапію у поєднанні з безпечним сексом; профілактика ЦМВ-інфекції, що виникає при трансплантації органів (зменшує вираженість реакції гострого відторгнення трансплантату у пацієнтів з трансплантатами нирок, розвиток опортуністичних інфекцій та інших вірусних інфекцій, спричинених вірусами Herpes simplex та Varicella zoster) у дорослих та дітей віком від 12 років.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до валацикловіру, ацикловіру та інших компонентів препарату; клінічно виражені форми ВІЛ-інфекції при вмісті CD4+-лімфоцитів менше 100/мкл; трансплантація кісткового мозку; трансплантація нирки; дитячий вік (до 12 років при ЦМВ-інфекції; до 18 років - за іншими показаннями). З обережністю: пацієнти з нирковою недостатністю; пацієнти із клінічно вираженими формами ВІЛ-інфекції; одночасний прийом нефротоксичних ЛЗ.Вагітність та лактаціяЗастосування при вагітності можливе у разі, якщо очікуваний ефект терапії для матері перевищує потенційний ризик для плода (відомостей про застосування при вагітності недостатньо). Ацикловір – основний метаболіт валацикловіру – виводиться із грудним молоком. При терапії валацикловіром годування груддю можливе, якщо очікуваний ефект для матері перевищує потенційний ризик для дитини.Побічна діяПобічні реакції, що найчастіше виникають при застосуванні валацикловіру: головний біль і нудота, більш серйозні побічні реакції — тромботична тромбоцитопенічна пурпура/гемолітико-уремічний синдром, гостра ниркова недостатність і неврологічні порушення. Небажані реакції перераховані нижче відповідно до класифікації за основними системами та органами та за частотою виникнення: дуже часто — ≥1/10; часто - ≥1/100 або <1/10; нечасто - ≥1/1000 або <1/100; рідко – ≥1/10000 або <1/1000; дуже рідко - <1/10000. З боку органів шлунково-кишкового тракту: часто - нудота; рідко – дискомфорт у животі, зокрема. біль в животі; блювання, діарея; дуже рідко – оборотні порушення функціональних печінкових тестів, які іноді розцінюються як прояви гепатиту. З боку крові та лімфатичної системи: дуже рідко – лейкопенія (в основному у пацієнтів зі зниженим імунітетом), тромбоцитопенія. З боку імунної системи: дуже рідко – анафілаксія. Психічні порушення та порушення з боку нервової системи: часто – головний біль; нечасто - ажитація, включаючи агресивну поведінку; рідко – запаморочення, сплутаність свідомості, галюцинації, зниження розумових здібностей; дуже рідко – збудження, тремор, атаксія, дизартрія; психотичні симптоми, включаючи манію; депресія, судоми, енцефалопатія, кома. Перелічені симптоми є оборотними і зазвичай спостерігаються у хворих з порушенням функції нирок або на тлі інших захворювань. У хворих з трансплантованим органом, які отримують високі дози валацикловіру (8 г/день) для профілактики ЦМБ-інфекції, неврологічні реакції розвиваються частіше, ніж при нижчих дозах. З боку органів дихання та середостіння: нечасто – диспное. З боку шкіри та підшкірної клітковини: нечасто – висипання, включаючи прояви фоточутливості; рідко - свербіж. Алергічні реакції: дуже рідко – кропив'янка, ангіоневротичний набряк. З боку сечовидільної системи: нечасто гематурія (часто пов'язана з іншими порушеннями з боку нирок); рідко – порушення функції нирок; дуже рідко – гостра ниркова недостатність, ниркова колька (можливо пов'язана з порушенням функції нирок). Можливе осадження кристалів ацикловіру у просвіті ниркових канальців. Необхідно дотримуватися адекватного питного режиму під час лікування. Інші: у хворих з тяжкими порушеннями імунітету, особливо у пацієнтів з далеко зайшла стадією синдрому набутого імунного дефіциту, які отримують високі дози валацикловіру (8 г/день) протягом тривалого часу, спостерігалися випадки ниркової недостатності, мікроангіопатичної гемолітичної анемії та тромбоци ). Подібні ускладнення були відзначені у пацієнтів з такими ж захворюваннями, але не одержують валацикловір. Встановити частоту прояву деяких побічних реакцій за наявними даними неможливо. З боку органів чуття: порушення зору. З боку органів кровотворення: нейтропенія, апластична анемія, лейкопластичний васкуліт, тромботична тромбоцитопенічна пурпура. Шкірні покриви: багатоформна еритема. Лабораторні показники: зниження рівня Hb, гіперкреатинемія. Інші: дисменорея, артралгія, назофарингіт, інфекції дихальних шляхів, набряк особи, підвищення артеріального тиску, тахікардія, стомлюваність; додатково у дітей - лихоманка, дегідратація, ринорея.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування валацикловіру з нефротоксичними препаратами, в т.ч. . Клінічно значимих взаємодій встановлено. Циметидії та пробенецид після прийому 1 г валацикловіру підвищують AUC ацикловіру, знижуючи його нирковий кліренс (проте корекція дози валацикловіру не потрібна через широкий терапевтичний індекс ацикловіру). Необхідно дотримуватися обережності у разі одночасного застосування валацикловіру у високих дозах (4 г/добу) та ЛЗ, які конкурують з ацикловіром за шлях елімінації (останній елімінується з сечею у незміненому вигляді внаслідок активної канальцевої секреції), оскільки існує потенційна загроза підвищення в одного або обох препаратів чи їх метаболітів. При одночасному застосуванні ацикловіру з мікофенолатом мофетилу було відмічено підвищення AUC ацикловіру та неактивного метаболіту мікофенолату мофетилу.Спосіб застосування та дозиВсередину. Дорослі Оперезуючий герпес - по 1000 мг 3 рази на добу протягом 7 днів. Простий герпес – по 500 мг 2 рази на добу. У разі рецидивів, курс повинен становити 3 або 5 днів. При першому епізоді з тяжким перебігом тривалість лікування може бути збільшена до 10 днів (при рецидивах переважно призначати Валвір у продромальному періоді або при появі перших симптомів захворювання, тобто пощипування, свербіння, печіння). Для терапії лабіального герпесу ефективне призначення препарату в дозі 2 г 2 рази протягом 1-го дня: друга доза повинна бути прийнята приблизно через 12 годин (але не раніше ніж через 6 годин) після першої дози (не застосовувати цей режим дозування більше 1 г). дня, оскільки, як показано, це не дає додаткових клінічних переваг. Профілактика рецидивів інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу: у пацієнтів із збереженим імунітетом – по 500 мг 1 раз на добу; з дуже частими рецидивами (10 і більше на рік) – по 250 мг двічі на добу; для дорослих пацієнтів з імунодефіцитом – 500 мг 2 рази на добу. Тривалість курсу – 4–12 міс. Профілактика інфікування генітальним герпесом здорового партнера: інфікованим гетеросексуальним дорослим зі збереженим імунітетом і кількістю загострень до 9 на рік - по 500 мг 1 раз на день протягом 1 року і більше, щодня при регулярному статевому житті, при нерегулярних статевих контактах. за 3 дні до передбачуваного статевого контакту (дані про профілактику інфікування інших популяціях хворих відсутні). Профілактика ЦМВ-інфекції: дорослим та підліткам старше 12 років по 2 г 4 рази на добу (як можна раніше після трансплантації). Тривалість курсу - 90 днів, але у хворих з високим ризиком лікування може бути тривалішим. Дозу Валвіру рекомендується зменшувати у пацієнтів із значним зниженням функції нирок. У пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, рекомендується застосовувати Валвір відразу після закінчення сеансу гемодіалізу у такій же дозі, як у пацієнтів з Cl креатиніну менше 15 мл/хв. Пацієнтам, які перебувають на діалізі, слід призначати Валвір після закінчення сеансу гемодіалізу. Необхідно часто визначати Cl креатиніну, особливо в періоди, коли функція нирок швидко змінюється, наприклад, відразу після трансплантації або приживлення трансплантату. При цьому доза Валвіру коригується відповідно до показників Cl креатиніну. Порушення функції печінки. При слабкому і помірному цирозі печінки (синтетична функція печінки збережена) корекції дози препарату не потрібно. Фармакокінетичні дані у пацієнтів з важким цирозом печінки (з порушенням синтетичної функції печінки та наявністю шунтів між портальною системою та загальним судинним руслом) також не свідчать про необхідність корекції дози Валвіру, проте досвід його клінічного застосування при цій патології обмежений. У осіб похилого віку корекція дози не потрібна, крім значного порушення функції нирок. Необхідно підтримувати адекватний водно-електролітний баланс.ПередозуванняВ даний час даних щодо передозування валацикловіру недостатньо. Симптоми: одноразовий прийом наддози ацикловіру до 20 г, яка частково абсорбувалася із шлунково-кишкового тракту, не супроводжувався токсичною дією препарату. При прийомі внутрішньо протягом декількох днів надвисоких доз ацикловіру, розвивалися нудота, блювання, біль голови, сплутаність свідомості; при внутрішньовенному введенні - підвищення концентрації сироваткового креатиніну, розвиток ниркової недостатності, сплутаність свідомості, галюцинації, збудження, судоми, кома. Лікування: хворі повинні перебувати під ретельним медичним наглядом виявлення ознак токсичної дії. Гемодіаліз значно посилює видалення ацикловіру з крові та може вважатися методом вибору при веденні пацієнтів із передозуванням валацикловіру.Запобіжні заходи та особливі вказівкиТаблетки 500 мг: овальні, двоопуклі таблетки білого або майже білого кольору, з маркуванням VC2 з одного боку.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діюча речовина: тенофовіру алафенаміду фумарат 28,04 мг (у перерахунку на тенофовіру алафенамід 25 мг); допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, магнію стеарат; Оболонка таблетки: Опадрай II жовтий 85F120028: полівініловий спирт, титану діоксид, макрогол, тальк, барвник заліза оксид жовтий (Е172). По 30 таблеток у флакон білого кольору місткістю 60 мл із поліетилену високої щільності (ПЕВП), запаяний алюмінієвою фольгою, закупорений поліпропіленовою кришкою із системою захисту від розтину дітьми. Всередину флакона поміщають поглинач вологи (силікагель) 1 грам. Вільний простір у флаконі заповнюють ватою з поліестеру. По 1 флакону разом з інструкцією із застосування в картонній пачці. При вторинному впакуванні препарату на ВАТ "Фармстандарт-Лікзасоби" По 30 таблеток у флакон білого кольору місткістю 60 мл із поліетилену високої щільності (ПЕВП). запаяний алюмінієвою фольгою, закупорений поліпропіленовою кришкою із системою захисту від розтину дітьми. Всередину флакона поміщають поглинач вологи (силікагель) 1 грам. Вільний простір у флаконі заповнюють ватою з поліестеру. По 1 флакону разом з інструкцією із застосування в пачці з картону з контролем першого розтину.Опис лікарської формиКруглі таблетки, покриті плівковою оболонкою жовтого кольору, з гравіюванням "GSI" на одній стороні та "25" на іншій.Фармакотерапевтична групаПротивірусний засіб.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо Вемліді натщесерце дорослими пацієнтами з хронічним гепатитом У максимальні концентрації тенофовіру алафенаміду в плазмі крові спостерігалися приблизно через 0,48 години після прийому дози. На підставі популяційного фармакокінетичного аналізу досліджень Фази 3 за участю пацієнтів з хронічним гепатитом В, середні значення площі під фармакокінетичною кривою протягом 24 годин (AUC0-24) у стані рівноваги для тенофовіру алафенаміду та тенофовіру склали 0,22мк і 0,22мкг 32 мкг * год / мл відповідно. Показники максимальної концентрації (Сmах) у стані рівноваги для тенофовіру алафенаміду і тенофовіру склали 0,18 мкг/мл і 0,02 мкг/мл відповідно. В порівнянні з прийомом натще,прийом одноразової дози препарату Вемліді® одночасно з їжею з високим вмістом жирів призвів до збільшення експозиції тенофовіру алафенаміду на 65%. Розподіл Зв'язування тенофовіру алафенаміду з білками плазми крові склало приблизно 80%. Зв'язування тенофовіру з білками плазми крові людини становить менше 0,7% і не залежить від концентрації в діапазоні від 0,01 до 25 мкг/мл. Метаболізм Для людини метаболізм є основним способом виведення тенофовіру алафенаміду, на його частку припадає >80% дози для вживання. Дослідження in vitro показали, що тенофовіру алафенамід метаболізується в тенофовір (основний метаболіт) під впливом карбоксілестерази-1 у гепатоцитах та під впливом катепсину А в мононуклеарних клітинах периферичної крові та макрофагах. In vivo тенофовіру алафенамід гідролізується всередині клітин з утворенням тенофовіру (основний метаболіт), який фосфорилюється в тенофовіру дифосфат (активний метаболіт). In vitro тенофовіру алафенамід не метаболізується під впливом цитохромів (СУР) CYP1A2, CYP2C8. CYP2C9, CYP2C19 або CYP2D6. Мінімальний вплив на метаболізм тенофовіру алафенаміду має CYP3A4. Виведення Ниркова екскреція тенофовіру алафенаміду в незміненому вигляді є допоміжним шляхом виведення, при якому виводиться менше 1% дози. Тенофовіру алафенамід виводиться головним чином після перетворення на тенофовір у процесі метаболізму. Середні періоди напіввиведення тенофовіру алафенаміду та тенофовіру з плазми крові становлять 0,51 та 32,37 години відповідно. Тенофовір виводиться з організму через нирки, у цьому задіяні два механізми – клубочкова фільтрація та активна канальцева секреція. Лінійність/нелінійність Показники фармакокінетики тенофовіру алафенаміду пропорційно змінюються у діапазоні доз від 8 до 125 мг. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Вік, стать і раса Не виявлено клінічно значущих відмінностей у фармакокінетиці залежно від віку або расової приналежності. Відмінності у фармакокінетиці залежно від статі не вважалися клінічно значущими. Пацієнти з порушенням функції печінки У пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю загальні концентрації тенофовіру алафенаміду та тенофовіру у плазмі крові нижчі, ніж у пацієнтів з нормальною функцією печінки. Після поправки на зв'язування з білками концентрації незв'язаного (вільного) тенофовіру алафенаміду в плазмі крові при тяжкій печінковій недостатності та нормальній функції печінки не відрізнялися. Пацієнти з порушенням функції нирок У дослідженнях тенофовіру алафенаміду не спостерігалися клінічно значущі відмінності у фармакокінетиці тенофовіру алафенаміду або тенофовіру між здоровими добровольцями та пацієнтами з тяжкою нирковою недостатністю (розрахунковий кліренс креатиніну (КК) > 15, але Діти Оцінку фармакокінетики тенофовіру алафенаміду та тенофовіру проводили у ВІЛ-1-інфікованих раніше не проходили лікування підлітків, які отримували тенофовіру алафенамід (10 мг) спільно з елвітегравіром, кобіцистатом та емтрицитабіном у вигляді комбінованого препарату. Елвітегравір + Емтріцітабін). Клінічно значущі відмінності у фармакокінетиці тенофовіру алафенаміду або тенофовіру між підлітками та дорослими, інфікованими ВІЛ-1, не спостерігалися.ФармакодинамікаМеханізм дії Тенофовіру алафенамід є фосфоноамідатним проліком тенофовіру (аналог 2,-дезоксиаденозинмонофосфата). Тенофовіру алафенамід проникає у первинні гепатоцити шляхом пасивної дифузії та переноситься транспортерами печінкового захоплення – транспортними поліпептидами органічних аніонів (ОАТР1В1 та ОАТР1ВЗ). У первинних гепатоцитах тенофовіру алафенамід в першу чергу гідролізується за допомогою карбоксилестерази-1 з утворенням тенофовіру. Внутрішньоклітинний тенофовір згодом фосфорилюється до фармакологічно активного метаболіту тенофовіру дифосфату. Тенофовір дифосфат інгібує реплікацію вірусу гепатиту В (ВГВ) шляхом впровадження у вірусну дезоксирибонуклеїнову кислоту (ДНК) за допомогою зворотної транскриптази ВГВ, що призводить до обриву ланцюга ДНК. Тенофовір має специфічну активність по відношенню до ВГВ та вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ-1 та ВІЛ-2). Тенофовіру дифосфат є слабким інгібітором ДНК-полімераз ссавців, які включають мітохондріальну ДНК-полімеразу, а виходячи з декількох проведених досліджень, у тому числі досліджень мітохондріальної ДНК, мітохондріальна токсичність in vitro не доведена. Противірусна активність Противірусну активність тенофовіру алафенаміду оцінювали у клітинах гепатоцелюлярної карциноми (HepG2) за допомогою набору клінічних штамів ВГВ, генотипів А-Н. Значення ЕС50 (50% ефективна концентрація) для тенофовіру алафенаміду варіювали від 34,7 до 134,4нМ. за загального середнього значення ЄС50 86,6 нМ. Значення СС50 (50% цитотоксична концентрація) у клітинах HepG2 становило >44400 нМ. Резистентність В рамках об'єднаного аналізу пацієнтів, які отримують препарат Вемліді®, для пацієнтів, у яких відбувся вірусологічний прорив (2 візити поспіль із ДНК ВГВ ≥69 МО/мл після зниження Перехресна резистентність Противірусна активність тенофовіру алафенаміду оцінювалася на підставі набору штамів, що містять мутації нуклеозидних/нуклеотидних інгібіторів зворотної транскриптази у клітинах HepG2. Штами ВГВ. експресуючі заміни rtV173L, rtL180M та rtM204V/I, пов'язані з резистентністю до ламівудину, залишалися чутливими до тенофовіру алафенаміду (Показання до застосуванняЛікування хронічного гепатиту В у дорослих та підлітків (у віці від 12 років з масою тіла не менше 35 кг).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до діючої речовини або до будь-якого іншого компонента препарату. Дитячий вік до 12 років та маса тіла Період грудного вигодовування (безпека не встановлена). Пацієнтам із термінальною нирковою недостатністю (КК Одночасний прийом з іншими препаратами, що містять тенофовіру алафенамід, тенофовіру дизопроксилу фумарат або адефовіру дипівоксил. Пацієнтам з спадковими порушеннями, що рідко зустрічаються, пов'язаними з непереносимістю лактози, дефіцитом лактази, глюкозо-галактозною мальабсорбцією. З обережністю: Пацієнти з поєднаною інфекцією ВІЛ та ВГВ або інфіковані ВГВ та вірусом гепатиту С або D. Пацієнти, інфіковані ВГВ, з декомпенсованим захворюванням печінки та ступенем тяжкості цирозу > 9 балів за класифікацією Чайлд-П'ю (клас С) (ефективність та безпека не встановлена ​​в даній популяції). У пацієнтів, які приймають інші лікарські препарати, спільне застосування з препаратом Вемліді® не рекомендується, включаючи: лікарські препарати – індуктори Р-глікопротеїну (P-gp) (наприклад, рифампіцин, рифабутин, карбамазепін, фенобарбітал або звіробій продірявлений [Hypericum perforatum]); лікарські засоби, що є сильними інгібіторами P-gp; протисудомні препарати: карбамазепін, окскарбазепін, фенобарбітал, фенітоїн; протигрибкові препарати: ітраконазол, кетоконазол; антимікобактеріальні препарати, такі як рифампіцин, рифапентин, рифабутин; лікарські препарати для лікування ВІЛ-інфекції – інгібітори протеази, такі як атазанавір/кобіцистат; атазанавір/ритоїавір; дарунавір/кобіцистат; дарунавір/ритонавір; лопінавір/ритонавір; типраіавір/ритонавір.Вагітність та лактаціяВагітність Дані щодо застосування тенофовіру алафенаміду у вагітних жінок обмежені (менше 300 результатів вагітності) або відсутні. Разом з тим, велика кількість даних про вагітних жінок, які отримували тенофовіру дизопроксилу фумарат (більше 1000 спостережень), вказує на відсутність вад розвитку або ембріональної/неонатальної токсичності, пов'язаних з тенофовіру дизопроксилу фумаратом. Дослідження на тваринах не показали прямого або непрямого несприятливого впливу, зумовленого репродуктивною токсичністю. Таким чином, при необхідності може бути розглянута можливість використання препарату Вемліді® під час вагітності. Період грудного вигодовування Відомості про те, чи виділяється тенофовіру алафенамід у грудне молоко, відсутні. Однак дослідження на тваринах показали, що тенофовір виділяється в молоко. Інформації про вплив тенофовіру на новонароджених/немовлят недостатньо. Неможливо виключити ризик для новонароджених/немовлят. які знаходяться на грудному вигодовуванні, тому препарат Вемліді протипоказаний до застосування в період грудного вигодовування. Фертильність Дані про вплив препарату Вемліді на фертильність людини відсутні. Дослідження на тваринах не показали несприятливого впливу тенофовіру алафенаміду на фертильність.Побічна діяКороткий опис профілю безпеки Опенька небажаних реакцій заснована на об'єднаних даних з безпеки, отриманих в ході двох досліджень 3 фази, в яких 866 пацієнтів, інфікованих ВГВ, отримували тенофовіру алафенамід у дозі 25 мг один раз на добу в подвійному сліпому режимі аж до 96 тижня (при середній тривалості впливу препарату 104 тижні під час сліпого дослідження), та у постреєстраційному періоді. Найпоширенішими небажаними реакціями були біль голови (12%), нудота (6%) і слабкість (6%). Після 96-го тижня пацієнти або продовжували вихідну схему лікування у сліпому режимі, або приймали препарат Вемліді у відкритому режимі. Не було виявлено жодних додаткових небажаних реакцій на препарат Вемлідій® з 96 по 120 тиждень ні в рамках подвійної сліпої фази, ні у підгрупі пацієнтів, які отримували препарат Вемліді® у відкритому режимі. Зведена таблиця небажаних реакцій При застосуванні тенофовіру алафенаміду у пацієнтів з хронічним гепатитом В були відмічені наступні небажані лікарські реакції (Таблиця 1). Нижче наведені небажані реакції з розподілом за класом систем органів та частотою витривалості на підставі аналізу протягом 96 тижнів. Частота небажаних реакцій визначається так: дуже часто (≥ 1/10), часто (від ≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100). Порушення з боку нервової системи: Дуже часто – головний біль; Часто - Запаморочення. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: Часто – діарея, блювання, нудота, біль у животі, здуття живота, метеоризм. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: Часто – підвищення активності АЛТ. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: Часто – Висип, свербіж; Нечасто – ангіоневротичний набряк1, кропив'янка1. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: Часто – Артралгія. Загальні розлади та порушення в місці введення: Часто – слабкість. 1 Небажані реакції, виявлені в післяреєстраційному періоді, при прийомі препаратів, що містять тенофовіру алафенамід.Взаємодія з лікарськими засобамиДослідження взаємодії проводили лише у дорослих. Протипоказано одночасне застосування препарату Вемліді з препаратами, що містять тенофовіру дизопроксилу фумарат, тенофовіру алафенамід або адефовіру дипівоксил. Лікарські препарати, які можуть негативно впливати на тенофовіру алафенамід Транспортування тенофовіру алафенаміду здійснюють P-gp та білок резистентності раку молочної залози (BCRP). Передбачається, що лікарські препарати, що є індукторами P-gp (наприклад, рифампіцин, рифабутин, карбамазепін, фенобарбітал або звіробій продірявлений), знижують концентрацію тенофовіру алафенаміду в плазмі крові, що може призводити до втрати терапевтичного ефекту препарату. Призначати такі лікарські препарати разом із препаратом Вемліді® не рекомендується. Одночасний прийом препарату Вемліді з лікарськими препаратами, що інгібують P-gp та BCRP, може підвищувати концентрацію тенофовіру алафенаміду в плазмі крові. Не рекомендується призначати препарат Вемліді разом із сильними інгібіторами P-gp. Тенофовіру алафенамід є субстратом ОАТР1В1 та ОАТР1ВЗ in vitro. Активність ОАТР1В1 та/або ОАТР1ВЗ може негативно впливати на розподіл тенофовіру алафенаміду в організмі. Вплив тенофовіру алафенаміду на інші лікарські препарати Тенофовіру алафенамід не є інгібітором ізоферментів CYP1A2, CYP2B6, CYP2C8, CYP2C9, CYP2C19 або CYP2D6 in vitro. Він також не є інгібітором, ні індуктором ізоферменту CYP3A in vivo. Тенофовіру алафенамід не є інгібітором уридиндифосфату глюкуронозилтрансферази (УДФ-ГТ) 1А1 in vitro. Невідомо, чи є тенофовіру алафенамід інгібітором інших ферментів УДФ-ГТ. Інформація про взаємодію препарату Вемліді® з можливими супутніми лікарськими препаратами представлена ​​нижче в Таблиці 2 (збільшення показано як "↑" зменшення - "↑", відсутність змін - "↔" двічі на добу - "2 p/сут."; разова доза - "РД"; один раз на добу - "1 р/сут." і внутрішньовенно - "ВВ"). Описані лікарські взаємодії засновані на проведених дослідженнях тенофовіру алафенаміду або є очікуваними при застосуванні препарату Вемліді. Таблиця 2. Взаємодія препарату Вемліді® та інших лікарських препаратів Лікарський препарат (за терапевтичними групами) Вплив на концентрації лікарських засобів, b Середній коефіцієнт зміни AUC, Сmах, Cmin (90% довірчий інтервал) Рекомендації щодо спільного призначення з препаратом Вемліді® ПРОТИСУМАРНІ ПРЕПАРАТИ Карбамазепін (300 мг внутрішньо, 2 р/добу) Тенофовіру алафенамідс (25 мг внутрішньо, РД) Тенофовіру алафенамід ↓ Сmах 0,43 (0,36, 0,51) ↓ AUC 0,45 (0,40, 0,51) Тенофовір ↓ Сmах 0,70 (0,65, 0,74) ↔AUC 0,77 (0,74, 0,81) Одночасний прийом не рекомендується. Окскарбазепін Фенобарбітал Взаємодія не вивчена. Імовірно: ↓ Тенофовіру алафенамід Одночасний прийом не рекомендується. Фенітоїн Взаємодія не вивчена. Імовірно: ↓ Тенофовіру алафенамід Одночасний прийом не рекомендується. Мідазоламd (2,5 мг внутрішньо, РД) Тенофовіру алафенамід (25 мг внутрішньо, 1 р/сут.) Мідазолам ↔ Сmах 1,02 (0,92, 1,13) ↔ AUC 1,13 (1,04, 1,23) Корекція дози мідазоламу (всередину або ВР) не потрібна. Мідазоламd (1 мг ВР, РД) Тенофовіру алафенамід (25 мг всередину, 1 р/добу) Мідазолам ↔ Сmах 0,99 (0,89, 1,11) ↔ AUC 1,08 (1,04, 1,14) АНТИДЕПРЕСАНТИ Сертралін (50 мг внутрішньо, РД) Тенофовіру алафенамідс (10 мг внутрішньо, 1 р/добу) Тенофовіру алафенамід ↔ Сmах 1,00 (0,86, 1,16) ↔ AUC 0,96(0,89, 1,03) Тенофовір ↔ Сmах 1,10(1,00, 1,21) ↔ AUC 1,02 (1,00, 1,04) ↔ Cmin 1,01 (0,99, 1,03) Корекція дози препарату Вемліді або сертраліну не потрібна. Сертралін (50 мг внутрішньо, РД) Тенофовіру алафенамід (10 мг внутрішньо, 1 р/сут.) Сертралін ↔ Сmах 1,14 (0,94, 1,38) ↔ AUC 0,93 (0,77, 1,13) ПРОТИГРИБКОВІ ПРЕПАРАТИ Ітраконазол Кетоконазол Взаємодія не вивчена. Імовірно: ↑ Тенофовіру алафенамід Одночасний прийом не рекомендується. АНТИМІКОБАКТЕРІАЛЬНІ ЗАСОБИ ріфампіцин ріфапентін Взаємодія не вивчена. Імовірно: ↓ Тенофовіру алафенамід Одночасний прийом не рекомендується. Рифабутін Взаємодія не вивчена. Імовірно: ↓ Тенофовіру алафенамід Одночасний прийом не рекомендується. ПРОТИВІРУСНІ ПРЕПАРАТИ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ВІРУСНОГО ГЕПАТИТУ З Софосбувір (400 мг внутрішньо, 1 р/добу) Взаємодія не вивчена. Імовірно: ↔ Софозбувір ↔ GS-331007 Корекція дози препарату Вемліді або софозбувіру не потрібна. Ледіпасвір/софосбувір (90 мг/400 мг внутрішньо, 1 р/добу) Тенофовіру алафенамід (25 мг внутрішньо, 1 р/добу) Ледіпасвір ? _ _ _ _ 0,89, 1,04) ↔ AUC 1,05 (1,01, 1,09) GS-331007g ↔ Сmах 1,08 (1,05, 1,11) ↔ AUC 1,08 (1,06, 1 ,10) ↔ Cmin 1,10(1,07, 1,12) Корекція дози препарату Вемліді або ледіпасвіру/софозбувіру не потрібна. Тенофовіру алафенамід ↔Сmах 1,03 (0,94, 1,14) ↔ AUC 1,32 (1,25, 1,40) Тенофовір ↑ Сmах 1,62 (1,56, 1,68) ↑ AUC 1,75 (1,69, 1,81) ↑ Cmin 1,85 (1,78, 1,92) Софосбувір/велпатасвір (400 мг/100 мг внутрішньо, 1 р/добу) Взаємодія не вивчена. Імовірно: ↔ Софозбувір ↔ GS-331007 ↔ Велпатасвір ↑ Тенофовіру алафенамід Корекція дози препарату Вемліді або софосбувіру/велпатасвіру не потрібна. Софосбувір/велпатасвір /воксилапревір (400 мг/100 мг/100 мг + 100 мг внутрішньо, 1 р/сут.) Тенофовіру алафенамідf(25 мг внутрішньо, 1 р/сут) Софозбувір ↔ Сmах 0,95 (0,86, 1,05) ↔ AUC 1,01 (0,97, 1,06) GS-331007g ↔ Сmах 1,02 (0,98, 1,06) ↔AUC 1, 04(1,01, 1,06) Велпатасвір ↔ Сmах 1,05 (0,96, 1,16) ↔ AUC 1,01 (0,94, 1,07) ↔ Cmin 1,01 (0,95, 1 ,09) Воксилапревір ↔ Сmах 0,96 (0,84, 1,11) ↔ AUC 0,94(0,84, 1,05) ↔Cmin 1,02 (0,92, 1,12) Тенофовіра алафенамід ↑ Сmах 1,32 (1,17, 1,48) ↑ AUC 1,52 (1,43, 1,61) Корекція дози препарату Вемліді або софозбувіру/велпатасвіру/воксилапревіру не потрібна. АНТИРЕТРОВІРУСНІ ПРЕПАРАТИ ПРОТИ ВІЛ - ІНГІБІТОРИ ПРОТЕАЗИ Атазанавір/кобіцистат (300 мг/150 мг внутрішньо, 1 р/добу) Тенофовіру алафенамідс (10 мг внутрішньо, 1 р/добу) Тенофовіру алафенамід ↑ Сmах 1.80 (1,48,2,18) ↑ AUC 1,75 (1,55, 1,98) Тенофовір ↑ Сmах 3,16 (3,00, 3,33) ↑ AUC 3,47 (3 ,29, 3,67) ↑ Cmin 3,73 (3,54, 3,93) Атазанавір ↔ Сmах 0,98 (0,94, 1,02 ↔ AUC 1,06(1,01, 1,11) ↔ Cmin 1,18(1,06, 1,31) Кобіцистат ↔ Сmах 0,96 (0,92, 1,00) ↔ AUC 1,05 (1,00, 1,09) ↑ Cmin 1,35(1, 21, 1,51) Одночасний прийом не рекомендується. Атазанавір/ритонавір (300 мг/100 мг внутрішньо, 1 р/сут.) Тенофовіра алафенамідс (10 мг внутрішньо, РД) Тенофовіра алафенамід ↑ Сmах 1,77 (1,28,2,44) ↑ AUC 1,91 (1,55,2,35) Одночасний прийом не рекомендується. Тенофовір ↑ Сmах 2,12 (1,86, 2,43) ↑ AUC 2,62 (2,14,3,20) Атазанавір ↔ Сmах 0,98 (0,89, 1,07) ↔ AUC 0,99 (0,96, 1,01) ↔ Cmin 1,00 (0,96, 1,04) Дарунавір/кобіцистат (800 мг/150 мг внутрішньо, 1 р/добу) Тенофовіру алафенамід (25 мг внутрішньо, 1 р/добу) Тенофовіру алафенамід ↔ Сmах 0,93 (0,72, 1,21) ↔ AUC 0,98 (0,80, 1,19) Тенофовір ↑ Сmах 3,16 (3,00, 3,33) ↑ AUC 3,24 (3,02, 3,47) ↑ Cmin 3,21 (2,90,3,54) Дарунавір ↔ Сmах 1,02 (0,96, 1,09) ↔ AUC 0,99 (0,92, 1, 07 ↔ Cmin 0,97 (0,82, 1,15) Кобіцистат ↔ Сmах 1,06 (1,00, 1,12) ↔ AUC 1,09 (1,03, 1,15) ↔ Сmin 1,11 ( 0,98, 1,25) Одночасний прийом не рекомендується. Дарунавір/ритонавір (800 мг/100 мг внутрішньо, 1 р/добу) Тенофовіру алафенамід ↑ Сmах 1,42 (0,96, 2,09) ↔ AUC 1,06 (0,84, 1,35) Одночасний прийом не рекомендується. Тенофовіру алафенамідс (10 мг внутрішньо, РД) Тенофовір ↑Сmах 2,42 (1,98,2,95) ↑ AUC 2,05 (1,54, 2,72) Дарунавір ↔ Сmах 0,99 (0,91, 1,08) ↔ AUC 1,01 (0,96, 1,06) ↔ Cmin 1,13 (0,95, 1,34) Лопінавір/ритонавір (800 мг/200 мг внутрішньо, 1 р/сут.) Тенофовіру алафенамід (10 мг внутрішньо, РД) Тенофовіру алафенамід ↑ Cmax 2,19 (1,72, 2,79) ↑ AUC 1,47 (1,17, 1,85) Тенофовір ↑ Сmах 3,75 (3,19, 4,39) ↑ AUC 4,16 (3,50, 4,96) Лопінавір ↔ Сmах 1,00 (0,95, 1,06) ↔ AUC 1,00(0,92, 1,09) ↔ Cmin 0,98 (0,85, 1, 12) Одночасний прийом не рекомендується. Типранавір/ритонавір Взаємодія не вивчена. Імовірно: ↓Тенофовира алафенамід Одночасний прийом не рекомендується. АНТИРЕТРОВІРУСНІ ПРЕПАРАТИ ПРОТИ ВІЛ-ІНГІБІТОРИ ІНТЕГРАЗИ Долутегравір (50 мг внутрішньо, 1 р/добу) Тенофовіру алафенамід (10 мг внутрішньо, РД) Тенофовіру алафенамід ↑ Сmах 1,24 (0,88, 1,74) ↑ AUC 1,19 (0,96, 1,48) Тенофовір ↔ Сmах 1,10 (0,96, 1,25) ↑ AUC 1,25 (1,06, 1,47) Долутегравір ↔ Сmах 1,15 (1,04, 1,27) ↔ AUC 1,02 (0,97, 1,08) ↔ Cmin 1,05 (0,97, 1, 13) Корекція дози препарату Вемліді або долутегравіру не потрібна. Ралтегравір Взаємодія не вивчена. Імовірно: ↔ Тенофовіру алафенамід ↔ Ралтегравір Корекція дози препарату Вемліді або ралтегравіру не потрібна. АНТИРЕТРОВІРУСНІ ПРЕПАРАТИ ПРОТИ ВІЛ - НЕНУКЛЕОЗИДНІ ІНГІБІТОРИ ЗВОРОТНОЇ ТРАНСКРИПТАЗИ Ефавіренз (600 мг внутрішньо, 1 р/добу) Тенофовіру алафенамідh (40 мг внутрішньо. 1 р/добу) Тенофовіру алафенамід ↓ Сmах 0,78 (0,58, 1,05) ↔ AUC 0,86 (0,72, 1,02) Тенофовір ↓ Сmах 0,75 (0,67, 0,86) ↔ AUC 0,80 (0,73, 0,87) ↔ Cmin 0,82 (0,75, 0,89) Імовірно: ↔ Ефавіренз Корекція дози препарату Вемліді або ефавіренза не потрібна. Невірапін Взаємодія не вивчена. Імовірно: ↔Тенофовіру алафенамід ↔Невірапін Корекція дози препарату Вемліді або невірапіну не потрібна. Рілпівірін (25 мг внутрішньо, 1 р/добу) Тенофовіру алафенамід (25 мг внутрішньо, 1 р/добу) Тенофовіру алафенамід ↔ Сmах 1,01 (0,84, 1,22) ↔ AUC 1,01 (0,94, 1,09) Тенофовір ↔ Сmах 1,13 (1,02, 1,23) ↔ AUC 1,11 (1,07, 1,14) ↔ Cmin 1,18(1,13, 1,23) Рілпівірін ↔ Сmах 0,93 (0,87, 0,99) ↔ AUC 1,01 (0,96, 1, 06) ↔ Cmin 1,13 (1,04, 1,23) Корекція дози препарату Вемліді або рилпівірину не потрібна. АНТИРЕТРОВІРУСНІ ПРЕПАРАТИ ПРОТИ ВІЛ - АНТАГОНІСТ РЕЦЕПТОРІВ CCR5 Маравірок Взаємодія не вивчена. Імовірно: ↔ Тенофовіру алафенамід ↔ Маравірок Корекція дози препарату Вемліді або маравіроку не потрібна. ХАРЧОВІ ДОБАВКИ РОСЛИННОГО ПОХОДЖЕННЯ Звіробій продірявлений (Hypericum perforatum) Взаємодія не вивчена. Імовірно: ↓Тенофовира алафенамід Одночасний прийом не рекомендується. ГОРМОНАЛЬНІ КОНТРАЦЕПТИВИ Норгестимат (0,180 мг/0,215 мг/0,250 мг внутрішньо, 1 р / добу ) . Норелгестромін ↔ Сmах 1,17 (1,07, 1,26) ↔ AUC 1,12(1,07, 1,17) ↔ Cmin 1.16 (1,08, 1,24) Норгестрел ↔ Сmах 1,10(1, 02, 1,18) ↔ AUC 1,09(1,01, 1,18) ↔ Cmin 1,11 (1,03, 1,20) Етинілестрадіол ↔ Сmах 1,22 (1,15, 1,29) ↔ AUC 1,11 (1,07, 1,16) ↔ Cmin 1,02 (0,93, 1,12) Корекція дози препарату Вемліді або норгестимату/етинілестрадіолу не потрібна. a. Усі дослідження взаємодій проводилися на здорових добровольцях. b. Усі межі відсутності впливу – 70% – 143%. с. Дослідження із застосуванням емтрицитабіну/тенофовіру алафенаміду у вигляді комбінованого препарату з фіксованим дозуванням в одній таблетці. d. Чутливий субстрат ізоферменту CYP3A4. e. Дослідження із застосуванням елвітегравіру/кобіцистату/емтрицитабіну/тенофовіру алафенаміду у вигляді комбінованого препарату з фіксованим дозуванням в одній таблетці. f. Дослідження із застосуванням емтрицитабіну/рілпівірину/тенофовіру алафенаміду у вигляді комбінованого препарату з фіксованим дозуванням в одній таблетці. g. Основний циркулюючий нуклеозидний метаболіт софосбувіру. h. Дослідження із застосуванням тенофовіру алафенаміду 40 мг та емтрицитабіну 200 мг. i. Дослідження проведено з додаванням 100 мг воксилапревіру для досягнення експозиції воксилапревіру, очікуваної у пацієнтів, інфікованих ВГС.Спосіб застосування та дозиДля прийому всередину. Лікування має починатися та контролюватись лікарем, який має досвід лікування хронічного гепатиту В. Дорослі та підлітки (віком 12 років і старше з масою тіла не менше 35 кг): 1 таблетка 1 раз на добу з їжею. Таблетку необхідно ковтати повністю, запиваючи водою. Таблетки не рекомендується розжовувати. Припинення лікування Питання про припинення лікування може розглядатися так: У пацієнтів з виявляється е-антигеном вірусу гепатиту В (HBeAg-позитивних) без цирозу печінки лікування слід продовжувати, принаймні, протягом 6-12 місяців після підтвердження сероконверсії по НВе (зникнення HBeAg і зникнення ДНК вірусу гепатиту В НВе) або до сероконверсії по HBs або до моменту втрати ефективності лікування. Після припинення лікування рекомендується регулярно обстежувати пацієнта для виявлення рецидиву віремії. У HBeAg-від'ємних пацієнтів без цирозу печінки лікування слід продовжувати, як мінімум, до сероконверсії по HBs або до появи ознак неефективності лікування. При тривалому лікуванні протягом більше 2 років рекомендується регулярно обстежувати пацієнта з метою підтвердження того, що обране для конкретного пацієнта лікування залишається оптимальним. Пропущена доза Якщо, у разі пропуску дози, з моменту звичайного прийому пройшло не більше 18 годин, пацієнту слід прийняти пропущену дозу препарату Вемліді якнайшвидше, а потім продовжити прийом у звичайному режимі. Якщо з моменту звичайного прийому пройшло більше 18 годин, пацієнту не слід приймати пропущену дозу, а просто продовжити прийом у звичайному режимі. Якщо протягом години після прийому препарату Вемліді у пацієнта виникає блювота, йому слід прийняти ще одну таблетку. Якщо блювання виникає більше, ніж через годину після прийому препарату Вемліді, ще одну таблетку приймати не потрібно. Особливі групи пацієнтів Пацієнти похилого віку Для пацієнтів віком 65 років та старших корекція дози препарату Вемліді® не потрібна. Порушення функції нирок Для дорослих або підлітків (віком 12 років і старше з масою тіла не менше 35 кг) з розрахунковим КК≥15 мл/хв або для пацієнтів з КК У дні гемодіалізу препарат Вемліді слід приймати після закінчення сеансу гемодіалізу. Прийом препарату Вемліді протипоказаний пацієнтам з КК Порушення функції печінки Для пацієнтів з порушенням функції печінки корекція дози препарату Вемліді не потрібна. Діти Безпека та ефективність препарату Вемліді® у дітей віком до 12 років або з масою тілаПередозуванняУ разі передозування пацієнт повинен перебувати під наглядом на предмет появи ознак токсичності. Лікування передозування препаратом Вемліді® включає загальні підтримуючі заходи, у тому числі контроль показників життєво важливих функцій та спостереження за клінічним станом пацієнта. Тенофовір ефективно виводиться шляхом гемодіалізу з коефіцієнтом екстракції приблизно 54%. Невідомо, чи тенофовір виводиться за допомогою перитонеального діалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПередача ВГВ Пацієнти мають бути попереджені про те. що препарат Вемліді не запобігає ризику передачі ВГВ іншим особам статевим шляхом або через кров. Слід продовжувати дотримуватися відповідних запобіжних заходів. Пацієнти з декомпенсованим захворюванням печінки Дані з безпеки та ефективності препарату Вемліді у інфікованих ВГВ пацієнтів з декомпенсованим захворюванням печінки та ступенем тяжкості цирозу > 9 балів за класифікацією Чайлд-П'ю (клас С) відсутні. Такі пацієнти можуть бути схильні до підвищеного ризику виникнення серйозних небажаних реакцій з боку печінки або нирок. Отже, у цієї категорії пацієнтів потрібно ретельніше контролювати функцію печінки та нирок. Загострення гепатиту Загострення під час лікування Спонтанні загострення хронічного гепатиту В трапляються відносно часто і характеризуються тимчасовим підвищенням активності аланінамінотрансферази (АЛТ) у сироватці крові. Після початку противірусного лікування у деяких пацієнтів активність АЛТ у сироватці може підвищитися. У пацієнтів із компенсованою печінковою недостатністю ці підвищення активності АЛТ у сироватці крові зазвичай не супроводжуються підвищенням концентрації білірубіну у сироватці або декомпенсацією функції печінки. Після загострення гепатиту у пацієнтів з цирозом може підвищитись ризик розвитку декомпенсації функції печінки, тому вони потребують ретельного спостереження під час лікування. Загострення після припинення лікування Повідомлялося про випадки загострення гепатиту у пацієнтів, які припинили лікування гепатиту В, що, як правило, пов'язано з підвищенням рівня ДНК ВГВ у плазмі. У більшості таких випадків пацієнти не потребують лікування, але також після припинення лікування гепатиту можуть розвиватися і важкі загострення, аж до летального результату. Після припинення лікування гепатиту В потрібне подальше клінічне та лабораторне спостереження протягом не менше 6 місяців, слід з певною періодичністю контролювати показники функції печінки. За потреби слід відновити лікування гепатиту В. У пацієнтів з прогресуючим захворюванням печінки або цирозом не рекомендується переривати лікування, оскільки загострення гепатиту після припинення лікування може призвести до розвитку печінкової недостатності. У пацієнтів з декомпенсованим захворюванням печінки загострення гепатиту особливо небезпечні і в деяких випадках можуть призвести до смерті. Порушення функції нирок Пацієнти з кліренсом креатиніну Рекомендації щодо застосування препарату Вемліді® один раз на добу у пацієнтів з КК ≥ 15 мл/хв, але Препарат Вемліді протипоказаний до застосування у пацієнтів з КК. Нефротоксичність Не можна виключати потенційний ризик нефротоксичності внаслідок тривалого впливу низьких рівнів тенофовіру внаслідок прийому тенофовіру алафенаміду. Пацієнти, ко-інфіковані ВГВ та вірусом гепатиту С або D Дані щодо безпеки та ефективності препарату Вемліді® у пацієнтів, інфікованих одночасно ВГВ та вірусом гепатиту С або D. відсутні. Для лікування гепатиту С необхідно слідувати рекомендаціям щодо комбінованого призначення лікарських препаратів. Ко-інфікування ВГВ та ВІЛ До початку терапії із застосуванням препарату Вемліді® усім ВГВ-інфікованим пацієнтам з невідомим статусом ВІЛ-1 слід пропонувати скласти тест на наявність антитіл до ВІЛ. У пацієнтів із поєднаною інфекцією ВГВ та ВІЛ препарат Вемліді® слід приймати у поєднанні з іншими антиретровірусними препаратами, які забезпечують належне лікування ВІЛ-інфекції. Спільне призначення з іншими лікарськими засобами Протипоказано одночасне застосування препарату Вемліді з лікарськими препаратами, що містять тенофовіру алафенамід, тенофовіру дизопроксилу фумарат або адефовіру дипівоксил. Не рекомендується призначати препарат Вемліді разом з певними протисудомними препаратами (наприклад, карбамазепін, окскарбазепін, фенобарбітал і фенітоїн), ангімікобактеріальними засобами (наприклад, рифампіцин, рифабутин і рифапентин) або звіробоєм продир у плазмі крові. Спільне призначення препарату Вемліді з сильними інгібіторами P-gp (наприклад, ітраконазол та кетоконазол) може призвести до збільшення концентрації тенофовіру алафенаміду в плазмі крові. Одночасний прийом не рекомендується. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Препарат Вемліді® не має або незначно впливає на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. Слід попередити пацієнтів, що повідомлялося про випадки запаморочення під час лікування препаратом Вемліді.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: ацикловір 200 мг; Допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний, моногідрат лактоза, магнію стеарат, індигокармін (Е 132). По 10 таблеток у алюмінієвому стрипі. 1 стрип у пачці з картону разом із інструкцією.Опис лікарської формиКруглі плоскоциліндричні блакитного кольору таблетки зі скошеними краями з обох боків та ризиком на одній стороні.Фармакотерапевтична групаПротивірусний засіб.ФармакокінетикаПри прийомі внутрішньо біологічна доступність становить 15-30%. Ацикловір добре проникає у всі органи та тканини організму, включаючи головний мозок та шкіру. Зв'язування з білками плазми становить 9-33% і залежить від його концентрації у плазмі. Концентрація у спинномозковій рідині становить близько 50% від його концентрації у плазмі. Ацикловір проникає через плацентарний бар'єр і накопичується у грудному молоці. Максимальна концентрація після призначення внутрішньо 200 мг 5 разів на добу - 0,7 мкг/мл, час досягнення максимальної концентрації - 1,5-2 години. Метаболізується у печінці з утворенням фармакологічно неактивної сполуки 9-карбоксиметоксиметилгуаніну. Період напіввиведення у дорослих із нормальною функцією нирок становить 2-3 години. У хворих з тяжкою нирковою недостатністю період напіввиведення – 20 годин, при гемодіалізі – 5,7 годин (при цьому концентрація ацикловіру у плазмі зменшується до 60% від вихідного значення). Близько 84% виділяється нирками у незміненому вигляді та 14% – у формі метаболіту. Нирковий кліренс ацикловіру становить 75-80% загального плазматичного кліренсу. Менш ніж 2% ацикловіру виводиться з організму через кишечник.ФармакодинамікаАцикловір - противірусний препарат, синтетичний аналог ациклічного пуринового нуклеозиду, що має високо вибіркову дію на віруси герпесу. Усередині інфікованих вірусом клітин під дією вірусної тимідинкінази проходить ряд послідовних реакцій трансформації ацикловіру в моно-, ді- та трифосфат ацикловіру. Ацикловір трифосфат вбудовується в ланцюжок вірусної ДНК та блокує його синтез за допомогою конкурентного інгібування вірусної ДНК-полімерази. In vitro ацикловір ефективний проти вірусу простого герпесу – Herpes simplex типу I та II, проти вірусу Varicella zoster; Вищі концентрації потрібні для інгібування вірусу Епштейн-Барра. In vivo ацикловір терапевтично та профілактично ефективний, насамперед, при вірусних інфекціях, спричинених Herpes simplex.Показання до застосуванняЛікування інфекцій шкіри та слизових оболонок, викликаних вірусами Herpes simplex типу I та II, як первинних, так і вторинних, включаючи генітальний герпес. Профілактика загострень рецидивуючих інфекцій, спричинених вірусами Herpes simplex типу I та II, у пацієнтів із нормальним імунним статусом. Профілактика первинних та рецидивуючих інфекцій, спричинених вірусами Herpes simplex типу I та II у хворих з імунодефіцитом. У складі комплексної терапії пацієнтів з вираженим імунодефіцитом: при ВІЛ-інфекції (стадія СНІДу, ранні клінічні прояви та розгорнута клінічна картина) та у пацієнтів, які перенесли трансплантацію кісткового мозку. Лікування первинних та рецидивуючих інфекцій, викликаних вірусом Varicella zoster (вітряна віспа, а також оперізувальний лишай – Herpes zoster).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до ацикловіру, ганцикловіру, фамцикловіру, валацикловіру або будь-якої допоміжної речовини препарату. Препарат протипоказаний у період лактації. Дитячий вік до 3-х років (для цієї лікарської форми) З обережністю: вагітність, особи похилого віку та пацієнти, які отримують великі дози, особливо на фоні дегідратації, порушення функції нирок, неврологічні порушення або неврологічні реакції на прийом цитотоксичних лікарських засобів (в т.ч. в анамнезі).Вагітність та лактаціяЗастосування під час вагітності можливе лише в тому випадку, коли ймовірна користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. Ацикловір проникає через плацентарний бар'єр і накопичується у грудному молоці. При необхідності прийому ацикловіру в період лактації потрібне переривання грудного вигодовування.Побічна діяЗ боку шлунково-кишкового тракту: у поодиноких випадках – біль у животі, нудота, блювання, діарея. Лабораторні показники: минуще незначне підвищення активності ферментів печінки, рідко – невелике підвищення рівнів сечовини та креатиніну, гіпербілірубінемія, лейкопенія, еритропенія. З боку центральної нервової системи: рідко – головний біль, слабкість; в окремих випадках тремор, запаморочення, підвищена стомлюваність, виснаження, сонливість, безсоння, сплутаність свідомості, галюцинації, зниження концентрації уваги. Алергічні реакції: висипання на шкірі, свербіж, синдром Лайєлла, кропив'янка, мультиформна ексудативна еритема, в т.ч. синдром Стівенса-Джонсона, гарячка. Інші: рідко – алопеція, периферичні набряки, порушення зору, лімфоаденопатія.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування з пробенецидом призводить до збільшення середнього періоду напіввиведення та зниження кліренсу ацикловіру. При одночасному прийомі з нефротоксичними препаратами збільшується ризик порушення функції нирок.Спосіб застосування та дозиВсередину. Препарат приймається під час або відразу після їди і запивається достатньою кількістю води. Лікування необхідно починати якнайшвидше, відразу після появи перших симптомів хвороби. Режим дозування встановлюється індивідуально, залежно від ступеня тяжкості захворювання. При лікуванні інфекцій шкіри та слизових оболонок, спричинених Herpes simplex типу I та II: Дорослі: препарат призначають по 200 мг 5 разів на добу протягом 5 днів з 4-х годинними інтервалами протягом дня та з 8-ми годинним інтервалом на ніч. У тяжких випадках захворювання курс лікування може бути продовжено за призначенням лікаря до 10 днів. У складі комплексної терапії при вираженому імунодефіциті, у тому числі при розгорнутій клінічній картині ВІЛ-інфекції (включаючи ранні клінічні прояви ВІЛ-інфекції та стадію СНІДу), після імплантації кісткового мозку призначають по 400 мг 5 разів на добу. Для профілактики рецидивів інфекцій, спричинених вірусами Herpes simplex типу I та II, пацієнтам із нормальним імунним статусом та при рецидиві захворювання призначають по 200 мг 4 рази на добу кожні 6 годин, тривалість курсу – від 6 до 12 місяців. Для профілактики інфекцій, спричинених вірусами Herpes simplex типу I та II, дорослим з імунодефіцитом, препарат рекомендується призначати по 200 мг 4 рази на добу кожні 6 годин, максимальна доза – до 400 мг ацикловіру 5 разів на добу залежно від тяжкості інфекції. Діти: для лікування інфекції, викликаної Herpes simplex та профілактики цієї інфекції у пацієнтів з ослабленим імунним захистом, діти старше 3 років отримують ту ж дозу, що й дорослі. При лікуванні інфекцій, спричинених Varicella zoster: Дорослі: по 800 мг 5 разів на добу кожні 4 години вдень та з 8-ми годинним інтервалом на ніч. Тривалість курсу лікування – 7-10 днів. Діти: при вітряній віспі призначають по 20 мг/кг 4 рази на добу протягом 5 днів (максимальна разова доза - 800 мг), дітям від 3 до 6 років: 400 мг 4 рази на добу, старше 6 років: 800 мг 4 рази на день протягом 5 днів. При лікуванні інфекцій, спричинених Herpes zoster, призначають дорослим по 800 мг 4 рази на добу кожні 6 годин протягом 5 днів. У пацієнтів з порушенням функції нирок: При лікуванні та профілактиці інфекцій, спричинених Herpes simplex, у хворих з кліренсом креатиніну менше 10 мл/хв дозування препарату слід зменшити до 200 мг 2 рази на добу з 12-ти годинними інтервалами. При лікуванні інфекцій, викликаних Varicella zoster, у хворих з кліренсом креатиніну менше 10 мл/хв рекомендується знизити дозування препарату до 800 мг 2 рази на добу з 12 годинними інтервалами; при кліренсі креатиніну до 25 мл/хв призначається по 800 мг 3 рази на добу з 8 годинними інтервалами.ПередозуванняПероральний прийом 20 г ацикловіру не спричиняв розвитку специфічних симптомів. Можуть виявитися побічні явища з боку ЦНС – судоми, тремор, летаргія. При передозуванні після прийому внутрішньо необхідно викликати блювоту (найкраще протягом 30 хвилин після прийому препарату) та прийняти абсорбенти. У разі гострої ниркової недостатності та анурії: підтримка життєво важливих функцій, гемодіаліз. Перитонеальний діаліз менш ефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиТривале або повторне лікування ацикловіром хворих зі зниженим імунітетом може призвести до появи штамів вірусів, нечутливих до його дії. Застосовувати строго за призначенням лікаря, щоб уникнути ускладнень. З обережністю призначають пацієнтам з порушеннями функції нирок, хворим на літній вік у зв'язку зі збільшенням періоду напіввиведення ацикловіру. При застосуванні препарату необхідно забезпечити надходження достатньої кількості рідини. При прийомі препарату слід контролювати функцію нирок (рівень сечовини та креатиніну плазми). Ацикловір не попереджає передачу герпесу статевим шляхом, тому в період лікування необхідно утримуватись від статевих контактів, навіть за відсутності клінічних проявів.Умови відпустки з аптекЗа рецептом

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, вкриті оболонкою - 1 таб. Активні речовини: ламівудін - 100 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію крохмалю гліколат, магнію стеарат; Склад оболонки: жовтувато-коричневий матеріал для нанесення оболонки YS-1-17307-A (гіпромелоза, титану діоксид, заліза оксид червоний (Е172), заліза оксид жовтий (Е172), макрогол 400, полісорбат 80). У контурній комірковій упаковці 14 шт.; у коробці 1, 2 та 6 упаковок.Опис лікарської формиТаблетки, вкриті оболонкою жовтувато-коричневого кольору, капсулоподібні, двоопуклі, з вигравіруваним написом "GX CG5" з одного боку таблетки.Фармакотерапевтична групаПротивірусне.ФармакокінетикаДобре всмоктується із шлунково-кишкового тракту, біодоступність у дорослих після прийому внутрішньо зазвичай становить 80-85%. При прийомі внутрішньо у терапевтичних дозах (100 мг 1 раз на добу) Cmax досягається приблизно через 1 годину та становить 1,1–1,5 мкг/мл. Прийом їжі знижує Cmax (на 47%) та подовжує Tmax, не змінюючи загальний ступінь абсорбції ламівудину (розрахований на підставі AUC). При внутрішньовенному введенні обсяг розподілу становить у середньому 1,3 л/кг. У терапевтичному діапазоні доз ламівудін має лінійну фармакокінетику і незначною мірою зв'язується з білками плазми. Згідно з обмеженими даними, ламівудін проникає в ЦНС і спинно-мозкову рідину (через 2-4 години після прийому внутрішньо співвідношення концентрацій у спинномозковій рідині і сироватці - приблизно 0,12). Незначно біотрансформується у печінці.Системний кліренс ламівудину становить у середньому близько 0,3 л/год/кг. T1/2 — приблизно 5–7 год. Більшість ламівудину виводиться у незміненому вигляді нирками шляхом клубочкової фільтрації та активної секреції (система транспорту органічних катіонів). На нирковий кліренс припадає близько 70% елімінації ламівудину. Особливі групи пацієнтів У пацієнтів з нирковою недостатністю виведення ламівудину з організму сповільнюється (пацієнтам з Cl креатиніну Пацієнти з печінковою недостатністю (не інфіковані ВІЛ та ВГВ), добре переносять ламівудін. Порушення функції печінки не впливає на фармакокінетику ламівудину, якщо не поєднується з нирковою недостатністю. У літніх пацієнтів вікове зниження функції нирок не істотно впливає на виведення ламівудину при Cl креатиніну вище 50 мл/хв. У жінок на пізніх стадіях вагітності фармакокінетика ламівудину після прийому внутрішньо була подібна до такої у невагітних жінок. Фармакокінетика ламівудину у дітей не відрізняється від такої у дорослих, але кліренс ламівудину, скоригований залежно від маси тіла, вищий, ніж у дорослих, що виявляється у зниженні показника AUC. Найбільш високим кліренс ламівудину є у дітей віком 2 роки і знижується до 12 років, коли його значення стають подібними до таких у дорослих. Рекомендована доза для дітей віком від 2 до 11 років – 2 мг/кг 1 раз на добу (максимально до 100 мг/добу), здатна забезпечити порівнянну з дорослою дозою (100 мг/добу) експозицію ламівудину. Дані з фармакокінетики ламівудину у дітей віком до 2 років нечисленні.ФармакодинамікаМає високу активність щодо вірусу гепатиту В (ВГВ). Як в інфікованих, так і в неінфікованих клітинах ламівудін метаболізується до ламівудину трифосфату, який є активною формою препарату. In vitro період напіврозпаду ламівудину трифосфату в гепатоцитах становить 17-19 год. Ламівудин трифосфат є субстратом для ДНК-полімерази вірусу гепатиту В. Включення ламівудину трифосфату в ланцюжок вірусної ДНК і подальший обрив ланцюга блокують подальше утворення вірусної ДНК. Ламівудин є слабким інгібітором α- та β-ДНК-полімераз ссавців. У дослідженнях щодо визначення можливого впливу на структуру мітохондрій, а також на вміст та функцію ДНК, у ламівудину не було виявлено суттєвих токсичних ефектів. Ламівудин має дуже слабку здатність знижувати вміст мітохондріальної ДНК, не включається, як правило, в ланцюжок мітохондріальної ДНК і не інгібує γ-полімеразу мітохондріальної ДНК. Зефікс® має виражену противірусну активність in vivo і швидко пригнічує реплікацію ВГВ після початку лікування.Показання до застосуванняХронічний гепатит на тлі реплікації вірусу гепатиту В.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до ламівудину або до будь-якого іншого компонента препарату, вагітність (I триместр). З обережністю слід застосовувати при нирковій недостатності, панкреатиті (в т.ч. в анамнезі), периферичній нейропатії, вагітності (II–III триместр), у період лактації, у дитячому віці (до 2 років).Вагітність та лактаціяІснують обмежені дані щодо безпеки застосування ламівудину під час вагітності. Дослідження у вагітних жінок показали, що ламівудін проникає через плаценту. Концентрації ламівудину в сироватці новонароджених у момент народження були такими ж, як у сироватці крові матері та пуповинної крові. Хоча результати досліджень у тварин не завжди є прогностичними для людини, дані досліджень у кроликів дозволяють припускати можливий ризик мимовільного аборту на ранніх термінах вагітності під впливом ламівудину. Застосування ламівудину під час вагітності можливе лише у випадку, коли очікувана користь для матері перевищує можливий ризик для плода. Якщо вагітність настала під час лікування Зефіксом, слід мати на увазі, що після відміни препарату може розвинутися загострення гепатиту В. Після прийому внутрішньо концентрації ламівудину в грудному молоці були подібні до концентрацій його в сироватці (1-8 мкг/мл). Дослідження, проведені у тварин, дозволяють припустити, що ламівудин, що міститься в грудному молоці, не надає токсичної дії на дітей, які перебувають на грудному вигодовуванні. З обережністю слід призначати дітям до 2 років. Дітям віком 12 років та старше препарат призначають у дозі 100 мг 1 раз на добу. Дітям віком від 2 до 11 років – 3 мг/кг 1 раз на добу, але не більше 100 мг на добу.Побічна діяНайбільш типовими побічними ефектами є загальне нездужання та швидка стомлюваність, інфекції дихальних шляхів, головний біль, дискомфорт та біль у животі, нудота, блювання та діарея. Частота змін лабораторних показників у пацієнтів з хронічним гепатитом В подібна до застосування Зефікса® та плацебо; виняток становить більш часте підвищення рівня АЛТ після завершення терапії Зефіксом. Однак істотної відмінності в частоті підвищення рівнів АЛТ, що поєднується з підвищенням рівня білірубіну та/або ознак печінкової недостатності, не виявляється. Невідомо, чи пов'язані ці випадки загострення гепатиту з лікуванням Зефіксом або з особливостями перебігу самого хронічного гепатиту. У пацієнтів з ВІЛ-інфекцією спостерігалися випадки розвитку панкреатиту та периферичної нейропатії (або парестезії), проте зв'язок цих ускладнень з терапією ламівудином не доведений. Не було виявлено значної різниці у частоті цих ускладнень у групах пацієнтів з хронічним гепатитом В, які приймали Зефікс і плацебо. У пацієнтів з ВІЛ-інфекцією, які отримували комбіновану терапію аналогами нуклеозидів, спостерігалися випадки молочно-кислого ацидозу, який зазвичай супроводжувався вираженою гепатомегалією та жировою дистрофією печінки. Є окремі повідомлення про такі ж побічні ефекти у пацієнтів з вірусним гепатитом В та печінковою недостатністю; однак немає даних, що підтверджують зв'язок цих ускладнень із Зефіксом®.Взаємодія з лікарськими засобамиІмовірність метаболічної взаємодії ламівудину з іншими препаратами невисока внаслідок обмеженого метаболізму, незначного ступеня зв'язування з білками плазми та виведення препарату переважно нирками у незміненому вигляді. Слід враховувати можливість взаємодії ламівудину з іншими препаратами, основним механізмом виведення яких є активна секреція нирок за допомогою системи транспорту органічних катіонів, наприклад з триметопримом. Інші препарати (наприклад ранітидин, циметидин) лише частково виводяться за допомогою зазначеного механізму та не взаємодіють з ламівудином. Препарати, які виводяться переважно через активний транспорт органічних аніонів або шляхом клубочкової фільтрації, мабуть, не вступають у клінічно значущі взаємодії з ламівудином. Одночасне застосування триметоприму/сульфаметоксазолу (ко-тримоксазолу) у дозі 160 мг/800 мг призводить до збільшення експозиції ламівудину на 40% внаслідок взаємодії з триметопримом. Однак за відсутності ниркової недостатності немає необхідності зниження дози ламівудину. Ламівудин не впливає на фармакокінетику триметоприму та сульфаметоксазолу. При одночасному застосуванні ламівудину та зидовудину спостерігалося помірне (на 28%) збільшення пікових плазмових концентрацій зидовудину, проте площа під кривою «концентрація в плазмі — час» істотно не змінювалася. Зідовудін не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику ламівудину. Не спостерігалося фармакокінетичної взаємодії ламівудину з α-інтерфероном при одночасному застосуванні цих препаратів. У пацієнтів, які одночасно отримували Зефікс і імунодепресанти (наприклад циклоспорин А), клінічно значущі несприятливі взаємодії не відзначалися; проте спеціальних досліджень не проводилося. Ламівудин може пригнічувати внутрішньоклітинне фосфорилювання залцитабіну. Тому одночасно застосовувати ламівудін і залцитабін не рекомендується.Спосіб застосування та дозиЗефікс приймають внутрішньо незалежно від часу їди. Дорослим та дітям віком 12 років та старше препарат призначають у дозі 100 мг 1 раз на добу. Дітям віком від 2 до 11 років – 3 мг/кг 1 раз на добу, але не більше 100 мг на добу. При нирковій недостатності у пацієнтів із КК менше 50 мл/хв дозу препарату слід знижувати. Ступінь зниження дози у дітей з нирковою недостатністю така сама, як і у дорослих. Якщо потрібна доза менше 100 мг на добу, слід застосовувати Зефікс у формі розчину для прийому внутрішньо. Ступінь зниження дози у дітей з нирковою недостатністю така сама, як і у дорослих. Дані про пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі (сеанси діалізу 2-3 рази на тиждень тривалістю 4 години і менше), показують, що після початкового зниження дози Зефікса відповідно до КК надалі протягом усього періоду гемодіалізу додаткової корекції дози не потрібно. При печінковій недостатності, якщо вона не супроводжується нирковою недостатністю, не потрібна корекція дози ламівудину.ПередозуванняВ експериментах у тварин введення дуже високих доз ламівудину не чинило токсичної дії на органи. Є обмежені дані про наслідки гострого передозування ламівудину у людини. Після передозування летальних випадків не зареєстровано і стан усіх пацієнтів нормалізувався. Яких-небудь специфічних ознак або симптомів передозування ламівудину не описано. У разі передозування рекомендується контролювати стан пацієнта та проводити стандартну підтримуючу терапію. Оскільки ламівудін виводиться за допомогою діалізу, при передозуванні препарату можливе проведення безперервного гемодіалізу, проте спеціальних досліджень не проводилося.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПід час лікування Зефіксом стан пацієнтів повинен регулярно контролювати лікар, який має досвід лікування хронічного гепатиту В. Після припинення лікування Зефіксом у деяких пацієнтів з хронічним гепатитом В виявляються лабораторні або клінічні ознаки загострення гепатиту, що може мати серйозні наслідки для пацієнтів з печінковою недостатністю. Після припинення лікування Зефіксом необхідно періодично спостерігати за загальним станом пацієнтів, а також контролювати показники функціональних печінкових проб (рівні АЛТ та білірубіну) протягом не менше 4 місяців для виявлення ознак можливого загострення гепатиту. Надалі пацієнтів слід спостерігати за показаннями. В даний час немає достатньо переконливих даних про ефективність повторного лікування препаратом Зефікс тих пацієнтів, у яких після припинення курсу терапії виникло загострення гепатиту. При лікуванні пацієнтів з поєднаною інфекцією - ВІЛ та хронічний вірусний гепатит В (ХВГ-В), які отримують або отримуватимуть лікування ламівудином або ламівудином/зидовудином, необхідно підтримувати дозу ламівудину, призначену для лікування ВІЛ-інфекції (зазвичай по 150 мг добу). В даний час немає інформації про вплив прийому ламівудину на трансплацентарну передачу ВГВ. Рекомендується проводити стандартну процедуру імунізації новонароджених проти гепатиту. Пацієнтів необхідно попередити, що лікування Зефіксом не знижує ризик передачі ВГВ іншим людям і тому необхідно дотримуватися відповідних запобіжних заходів. Пацієнти з цукровим діабетом повинні враховувати, що кожна доза Зефікса розчину для прийому внутрішньо (100 мг = 20 мл) містить 4 г сахарози. Спеціальних досліджень впливу ламівудину на здатність керувати автомобілем та працювати з технікою не проводилося. Фармакологічні властивості препарату не дозволяють припускати такого впливу. Додаткові дані Якщо під час лікування у пацієнтів не відбувається сероконверсія HВeAg в антиНВе, то через 2-6 місяців після припинення терапії Зефіксом® відновлюється реплікація ВГВ та підвищується вміст вірусної ДНК та сироваткових амінотрансфераз до рівнів, що відзначалися до початку лікування. Пацієнтам із печінковою недостатністю, спричиненою хронічним гепатитом В, Зефікс® призначали до, під час та після трансплантації печінки для придушення реплікації вірусу гепатиту В. В даний час немає клінічних даних щодо ефективності Зефікса у пацієнтів молодше 16 років, а також у пацієнтів з коінфекцією/суперінфекцією D-вірусом. Виявлено субпопуляції ВГВ зі зниженою чутливістю до ламівудину in vitro (YMDD штами). Незважаючи на появу YMDD штамів ВГВ пацієнти, які приймали Зефікс протягом одного року, мали значно нижчі сироваткові рівні ДНК ВГВ та АЛТ та кращу гістологічну картину порівняно з пацієнтами, які приймали плацебо. Через 2 роки лікування Зефіксом у пацієнтів з YMDD штамами ВГВ сироваткові концентрації ДНК ВГВ та АЛТ залишалися на нижчому рівні, ніж до початку лікування. Профіль безпеки Зефікса був подібним у пацієнтів, які мали та не мали YMDD штами ВГВ. YMDD штами ВГВ, мабуть,мають меншу здатність до реплікації in vitro і in vivo і тому можуть бути менш вірулентними, ніж дикий штам ВГВ.Умови відпустки з аптекЗа рецептом

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Акавіра сульфат - 351,0 мг (у перерахунку на основу абакавір - 300,0 мг); Допоміжні речовини: Целюлоза мікрокристалічна – 283,9 мг; Коповідон – 35,0 мг; Карбоксиметилкрохмаль натрію – 21,0 мг; Кремнію діоксид колоїдний (Аеросил) – 2,1 мг; Магнію стеарат – 7,0 мг; Склад плівкової оболонки: Опадрай II 85F220031 жовтий 21,0 мг, [полівініловий спирт (40,0%), макрогол 4000 (20,2%), діоксид титану (20,2%), тальк (14,.8%), барвник заліза оксид жовтий (4,8%)]. По 10 таблеток у контурне осередкове пакування з плівки полівінілхлоридної та фольги алюмінієвої друкованої лакованої. По 60 таблеток у банку (флакон) полімерну (з поліетилену або поліпропілену) для лікарських засобів, закупорену кришкою полімерною (з поліетилену або поліпропілену). Вільний простір у банку (флаконі) заповнюють ватою медичною гігроскопічною або стерильною ватною кулькою. Кожну банку (флакон) або 6 контурних осередкових упаковок разом з інструкцією із застосування поміщають у пачку з картону для споживчої тари.Опис лікарської формиТаблетки круглі, двоопуклі, покриті плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору, на поперечному розрізі видно два шари. Ядро таблетки від майже білого до світло-жовтого або світло-коричневого кольору.Фармакотерапевтична групаПротивірусний [ВІЛ] засіб.ФармакокінетикаВсмоктування Абакавір швидко і добре всмоктується при прийомі внутрішньо. Абсолютна біодоступність абакавіру при внутрішньому прийомі у дорослих становить близько 83%. Час досягнення максимальної концентрації (Тmах) при прийомі абакавіру всередину у формі таблеток становить близько 1,5 год. 3 мкг/мл a AUC протягом 12-годинного інтервалу між прийомами доз - в середньому 6,02 мкгч/мл. Після одноразового прийому таблеток абакавіру в дозі 600 мг Сmах становить у середньому близько 4,26 мкг/мл, а AUC∞ - у середньому 11,95 мкг ч/мл. Прийом їжі уповільнює всмоктування абакавіру та зменшує Сmах, але не впливає на AUC. Тому абакавір можна приймати як з їжею, так і без неї. Прийом подрібненої пігулки з невеликою кількістю розм'якшеної їжі або рідини не впливає на фармакокінетику і, отже, на клінічну ефективність. Цей висновок заснований на фізико-хімічних та фармакокінетичних параметрах діючої речовини та розчинності у воді таблеток абакавіру, при цьому передбачається, що пацієнт подрібнить та додасть у їжу чи рідину всю таблетку та одразу прийме її всередину. Розподіл та зв'язування з білками плазми крові Дослідження за участю ВІЛ-інфікованих пацієнтів показали, що абакавір добре проникає у СМР, при цьому співвідношення AUC абакавіру у СМР до ​​AUC абакавіру у плазмі крові становить 30-44%. У фармакокінетичному дослідженні I фази було встановлено, що через 1,5 години після прийому абакавіру в дозі 300 мг 2 рази на добу його середня концентрація в СМР становила 0,14 мкг/мл. При застосуванні абакавіру в дозі 600 мг 2 рази на добу концентрація препарату в СМР наростала від 0,13 мкг/мл через 0,5-1,0 год. після прийому до 0,74 мкг/мл при її вимірюванні через 3-4 год. прийому препарату. Таким чином, навіть якщо концентрація абакавіру, що спостерігається в СМР через 4 години після прийому препарату в дозі 600 мг 2 рази на добу, не є максимально досягається при такому режимі терапії, вона вже перевищує IC50 (0,08 мкг/мл, або 0, 26 мкмоль/л) у 9 разів. У дослідженнях in vitro встановлено, що у терапевтичних дозах абакавір помірно (приблизно на 49%) пов'язують із білками плазми крові людини. Це свідчить про те, що взаємодія абакавіру з іншими препаратами шляхом їх витіснення із з'єднання з білками плазми є малоймовірною. Метаболізм Абакавір метаболізується переважно у печінці, у незміненому вигляді виділяється нирками (менше 2% прийнятої дози препарату). В організмі людини абакавір метаболізується в основному під дією алкогольдегідрогенази з утворенням 5'-карбонової кислоти та шляхом кон'югації з глюкуроновою кислотою з утворенням 5'-глюкуроніду, що становлять близько 66% від загальної кількості введеної дози препарату. Ці метаболіти екскретуються нирками. Виведення У середньому Т1/2 становить близько 1,5 год. Тривалий прийом абакавіру внутрішньо в дозі 300 мг двічі на добу не призводить до значної кумуляції препарату. Виведення абакавіру здійснюється за допомогою метаболізму в печінці з подальшою екскрецією метаболітів переважно нирками. Близько 83% введеної дози виводиться нирками у вигляді метаболітів і абакавіру в незміненому вигляді, а кількість, що залишилася, - через кишечник. Особливі групи пацієнтів Діти Абакавір добре і швидко всмоктується при вживання у дітей. Усі фармакокінетичні параметри у дітей можна порівняти з відповідними показниками у дорослих з незначною більшою варіабельністю плазмової концентрації. Фармакокінетичні дослідження у дітей показали, що прийом препарату 1 раз на добу еквівалентний за показниками AUC0-24 прийому такої самої дози препарату, поділеного на 2 рази на добу, для існуючих лікарських форм. Це забезпечить трохи вищі середні концентрації препарату у дітей у плазмі, гарантуючи, що у більшості дітей терапевтичні концентрації будуть еквівалентні режиму дозування 300 мг 2 рази на добу у дорослих. Немає достатніх даних з безпеки для того, щоб рекомендувати застосування абакавіру у дітей віком до 3 місяців. Існують обмежені дані, що показують, що доза 2 мг/кг у новонароджених віком до 30 діб забезпечує подібне або більше значення показників AUC у порівнянні з дозою 8 мг/кг у дітей старшого віку. Пацієнти похилого віку Фармакокінетика абакавіру у пацієнтів віком від 65 років не вивчалася. При лікуванні пацієнтів похилого віку необхідно враховувати більш часті порушення функції печінки, нирок і серця у цьому віці, а також супутні захворювання та лікарські препарати, що приймаються. Пацієнти з порушенням функції нирок Абакавір метаболізується переважно у печінці, менше 2% його виводиться нирками у незміненому вигляді. Фармакокінетика абакавіру при термінальній стадії ниркової недостатності приблизно така сама, як при нормальній функції нирок. Тому при порушенні функції нирок корекція дози препарату не потрібна. Пацієнти з порушенням функції печінки Абакавір метаболізується в основному в печінці. Результати дослідження фармакокінетики абакавіру у пацієнтів з порушенням функції печінки легкого ступеня (клас А за шкалою Чайлд-П'ю) свідчать про збільшення AUC у середньому у 1,89 раза та Т1/2 – у 1,58 раза. На показник AUC метаболітів абакавіру порушення функції печінки не впливає, проте швидкість їх утворення та виведення при цьому знижується. Пацієнти з порушенням функції печінки легкого ступеня з терапевтичною метою можуть приймати 200 мг абакавіру 2 рази на добу. Фармакокінетика абакавіру у пацієнтів з порушеннями функції печінки середнього та тяжкого ступеня не вивчалася, тому застосування абакавіру у цих пацієнтів не рекомендується.ФармакодинамікаМеханізм дії Абакавір - нуклеозидний аналог, що інгібує зворотну транскриптазу ВІЛ та селективно пригнічує реплікацію ВІЛ-1 та ВІЛ-2, включаючи штами ВІЛ-1, стійкі до зидовудину, ламівудину, залцитабіну, диданозину та невірапіну. Абакавір піддається внутрішньоклітинному метаболізму, перетворюючись на активну форму карбовір-5'-трифосфат (карбовір-ТФ). За даними досліджень in vitro, противірусна дія препарату обумовлена ​​пригніченням зворотної транскриптази ВІЛ, що призводить до обриву синтезу ДНК на матриці РНК та зупинки реплікації ВІЛ. Не відзначалося антагонізму в противірусній активності абакавіру в культурі клітин при комбінації з нуклеозидними інгібіторами зворотної транскриптази (НІОТ) диданозином, емтрицитабіном, ламівудіном, ставудином, тенофовіром, залцитабіном або зидовудином, . У отриманих in vitro штамів ВІЛ-1, стійких до абакавіру, були виявлені мутації у кількох кодонах гена зворотної транскриптази (ВІД) - M184V, K65R, L74V та Y115F. Стійкість ВІЛ до абакавіру in vitro та in vivo формується повільно. Для клінічно значущого збільшення 50% інгібуючої концентрації (IC50) (підвищення IC50 у 8 разів щодо "дикого" штаму вірусу) потрібні множинні мутації. Штами, стійкі до абакавіру, можуть мати знижену чутливість до ламівудину, залцитабіну та/або диданозину, але повністю зберігають чутливість до зидовудину та ставудину. Перехресна стійкість до абакавіру та ІП ВІЛ або ННІВТ малоймовірна. Неефективність режиму першої лінії, що включає абакавір, ламівудін і зидовудін, переважно пов'язана з одиничною мутацією - M184V,що зберігає можливість широкого вибору режимів лікування другої лінії. Абакавір проникає в спинномозкову рідину (СМР) та зменшує вміст у ній РНК ВІЛ-1. У поєднанні з іншими антиретровірусними препаратами він може запобігати розвитку неврологічних ускладнень ВІЛ-інфекції та уповільнювати появу стійких штамів у межах центральної нервової системи (ЦНС). За даними дослідження за участю 20 ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які приймали абакавір у дозі 300 мг 2 рази на добу та лише одну дозу (300 мг) перед 24-годинним періодом збору проб для аналізу, середнє геометричне значення термінального періоду напіввиведення (Т1/2) внутрішньоклітинного карбовіру-ТФ при рівноважному стані склало 20,6 год (аналогічний показник для концентрації абакавіру в сироватці - 2,6 год). Рівноважні фармакокінетичні показники при прийомі абакавіру в дозі 600 мг 1 раз на добу були аналогічними таким при прийомі абакавіру в дозі 300 мг 2 рази на добу в клінічному дослідженні з перехресним дизайном у 27 ВІЛ-інфікованих пацієнтів. Внутрішньоклітинний вміст карбовіру-ТФ у мононуклеарах периферичної крові був вищим при застосуванні абакавіру у дозі 600 мг 1 раз на добу порівняно з прийомом абакавіру у дозі 300 мг 2 рази на добу (збільшення площі під фармакокінетичною кривою "концентрація-час" (A стан рівноваги за 24 години (AUC24,ss) на 32%, максимальної добової концентрації у стані рівноваги (Cmax24,ss) - на 99%), що свідчить про можливість такого режиму прийому препарату ВІЛ-інфікованими пацієнтами. Ефективність та безпека абакавіру за умови одноразового прийому добової дози були показані у клінічному дослідженні (CNA30021).Показання до застосуванняЛікування ВІЛ-інфекції у дорослих та дітей старше 12 років та масою тіла понад 30 кг (у складі комбінованої антиретровірусної терапії).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до абакавіру або будь-якого іншого компонента, що входить до складу препарату; діти молодші 12 років та масою тіла менше 30 кг; печінкова недостатність середнього та тяжкого ступеня (класи В та С за шкалою Чайлд-П'ю), у зв'язку з відсутністю клінічних даних та рекомендованого режиму дозування; печінкова недостатність легкого ступеня (клас А за шкалою Чайлд-Пью) у зв'язку з неможливістю забезпечити режим дозування. Обережно: пацієнти з можливим ризиком виникнення ішемічної хвороби серця; спільне застосування абакавіру та рибавірину.Вагітність та лактаціяВагітність Дані, доступні у Національних клінічних рекомендаціях щодо застосування антиретровірусних препаратів у вагітних, не вказують на збільшення ризику розвитку основних вроджених вад розвитку, пов'язаних із застосуванням абакавіру, порівняно із частотою вад розвитку у групі порівняння. Проте належних та добре контрольованих досліджень за участю вагітних жінок відсутні, і безпека застосування абакавіру у жінок під час вагітності дотепер не встановлена. За необхідності застосування абакавіру під час вагітності слід оцінити співвідношення ймовірної користі для матері та потенційного ризику для плода. Є дані про незначне транзиторне підвищення концентрації лактату в плазмі крові новонароджених та дітей грудного віку, матері яких під час вагітності та пологів приймали НДПТ. Можливо, це пов'язано із мітохондріальними порушеннями. Клінічна значимість цього явища досі не встановлено. Крім того, є вкрай рідкісні повідомлення про затримку розвитку, епілептичні напади та інші неврологічні порушення (наприклад, збільшення тонусу м'язів) у новонароджених, хоча причинно-наслідковий зв'язок цих порушень з прийомом НДПТ матерями під час вагітності та під час пологів не встановлено. Ці дані не скасовують існуючих рекомендацій щодо застосування антиретровірусних препаратів під час вагітності для запобігання вертикальній передачі ВІЛ. Період грудного вигодовування Фахівці не рекомендують ВІЛ-інфікованим пацієнткам грудне вигодовування, щоб уникнути передачі ВІЛ-інфекції дитині. Оскільки абакавір, його метаболіти та ВІЛ проникають у грудне молоко, грудне вигодовування протипоказане.Побічна діяПрирода небажаних реакцій, відмінних від реакції гіперчутливості, але спостерігаються у пацієнтів, які приймають абакавір, до кінця не зрозуміла. Чи є ці небажані реакції наслідком застосування абакавіру або широкого спектру інших препаратів, які одночасно призначаються для лікування ВІЛ-інфекції, або вони обумовлені самим захворюванням, дотепер не встановлено. Багато з наведених нижче небажаних реакцій, пов'язаних з прийомом абакавіру (нудота, блювання, діарея, лихоманка, стомлюваність, висип) зазвичай спостерігаються при розвитку реакції гіперчутливості до абакавіру. Тому при появі будь-якого з цих симптомів показано ретельне обстеження пацієнта для підтвердження розвитку гіперчутливості. Якщо абакавір був скасований у зв'язку з появою перелічених вище симптомів і прийнято рішення відновити терапію абакавіром, то зробити це можна тільки під безпосереднім медичним наглядом. Були зареєстровані рідкісні випадки поліморфної ексудативної еритеми, синдрому Стівенса-Джонсона або токсичного епідермального некролізу, у яких не можна було виключити реакцію гіперчутливості до абакавіру. У таких випадках необхідно назавжди припинити прийом лікарських засобів, що містять абакавір. Більшість наведених нижче небажаних реакцій не обмежують лікування. Частота народження визначається наступним чином: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 і Дані клінічних досліджень Порушення з боку обміну речовин та харчування: часто – втрата апетиту. Порушення з боку нервової системи: часто – головний біль. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: часто – нудота, блювання, діарея. Загальні розлади: часто - лихоманка, сонливість, стомлюваність. У контрольованих клінічних дослідженнях було показано, що зміна лабораторних показників при лікуванні абакавіром спостерігається нечасто, як і контрольній групі пацієнтів, які не отримують препарат. Дані післяреєстраційного спостереження Порушення обміну речовин та харчування: часто – гіперлактатемія; рідко – лактат-ацидоз, накопичення та/або перерозподіл жирової тканини. Частота цієї небажаної реакції залежить від багатьох факторів, у тому числі від антиретровірусних препаратів, що використовуються у комбінації з абакавіром. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: рідко – панкреатит (причинно-наслідковий зв'язок із застосуванням абакавіру точно не встановлений). Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: часто – висип (за відсутності системних проявів); дуже рідко – поліморфна ексудативна еритема, синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз. Були зареєстровані випадки лактатацидозу, іноді зі смертельним наслідком, як правило, пов'язаного з вираженою гепатомегалією та жировою дистрофією печінки при використанні аналогів нуклеозидів. Застосування комбінованої антиретровірусної терапії було асоційовано з перерозподілом жирової тканини (ліподистрофія) у пацієнтів з ВІЛ, включаючи зменшення підшкірно-жирового шару на обличчі та кінцівках, збільшення внутрішньочеревного та вісцерального жиру, збільшення молочних залоз та дорсоцервікальне відкладення жиру ("горб буй"). Застосування комбінованої антиретровірусної терапії було асоційоване з метаболічними порушеннями, такими як гіпертригліцеридемія, гіперхолестеринемія, інсулінорезистентність, гіперглікемія та гіперлактатемія. У ВІЛ-інфікованих пацієнтів з тяжким імунодефіцитом під час початку комбінованої антиретровірусної терапії можуть виникнути запальні реакції на безсимптомні або резидуальні опортуністичні інфекції. Також були зареєстровані випадки аутоімунних захворювань (наприклад, хвороба Грейвса), що відбуваються в умовах імунної реактивації, проте представлені терміни прояву захворювання є варіабельнішими, і ці явища можуть розвинутись через багато місяців після початку терапії. Були зафіксовані випадки остеонекрозу, особливо у пацієнтів із загальновідомими факторами ризику, просунутою стадією ВІЛ-інфекції або тривалим застосуванням комбінованої антиретровірусної терапії. Частота цього явища невідома. Опис окремих небажаних реакцій Гіперчутливість Реакцію гіперчутливості до абакавіру було визначено як загальну небажану реакцію при лікуванні препаратами, що містять абакавір. Ознаки та симптоми реакції гіперчутливості наведені нижче. Дані ознаки та симптоми були виявлені під час клінічних досліджень або під час реєстраційного спостереження. Симптоми та ознаки, що зустрічаються не менше ніж у 10% пацієнтів із реакцією гіперчутливості, виділені жирним шрифтом. Практично у всіх пацієнтів з реакцією гіперчутливості розвиваються лихоманка та/або висип (зазвичай макулопапульозний або уртикарний) як частина синдрому, проте подібні реакції можуть протікати і без висипу чи лихоманки. Інші основні реакції включають симптоми з боку шлунково-кишкового тракту, дихальної системи або конституційні симптоми, такі як сонливість або нездужання. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: висип (зазвичай макулопапульозний або уртикарний). Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, діарея, біль у животі, виразка слизової оболонки порожнини рота. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: задишка, кашель, біль у горлі, респіраторний дистрес-синдром дорослих, дихальна недостатність. Порушення з боку нервової системи: біль голови, парестезія. Порушення з боку крові та лімфатичної системи: лімфопенія. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: підвищення біохімічних показників функції печінки, гепатит, печінкова недостатність. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: міалгія, міоліз, артралгія, підвищення активності креатинфосфокінази. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові, ниркова недостатність. Загальні розлади: лихоманка, стомлюваність, нездужання, набряки, лімфаденопатія, гіпотензія, кон'юнктивіт, анафілактичні реакції. Відновлення прийому Абакавір-АВС після реакції гіперчутливості до абакавіру призводить до швидкого повернення симптомів протягом декількох годин. Повторна реакція гіперчутливості зазвичай протікає важче, ніж перша, і може включати загрозливу для життя артеріальну гіпотензію та смерть. У поодиноких випадках реакції також виникають при відновленні терапії препаратом Абакавір-АВС після його відміни, викликаної появою всього одного з основних симптомів реакції гіперчутливості (див. вище), і в дуже рідкісних випадках ця реакція виникає при відновленні прийому препарату Абакавір-АВС пацієнтами, яких до відміни препарату не відзначалося жодних симптомів реакції гіперчутливості (тобто, у пацієнтів, яких раніше вважали те, що переносять терапію абакавіром).Взаємодія з лікарськими засобамиРезультати досліджень in vitro та дані про основні шляхи метаболізму абакавіру свідчать про низьку ймовірність лікарських взаємодій за участю абакавіру. Абакавір не пригнічує процеси метаболізму за участю ізоферменту CYP3A4 системи цитохрому Р450. Під час досліджень in vitro було встановлено, що абакавір не взаємодіє з препаратами, що метаболізуються ізоферментами CYP3A4, CYP2C9 або CYP2D6. У ході клінічних досліджень не виявлено посилення печінкового метаболізму під дією препарату. Отже, малоймовірна взаємодія абакавіру з інгібіторами протеази ВІЛ та іншими препаратами, що метаболізуються за участю ферментів системи цитохрому Р450. Клінічні дослідження не виявили клінічно значимих взаємодій між абакавіром, зидовудином та ламівудином. Застосування абакавіру одночасно з рифампіцином, фенобарбіталом та фетоноїном (індукторами урідін-5-дифосфат-глюкуронілтрансферази) може призвести до незначного зменшення концентрації абакавіру в плазмі. Етанол. Етанол уповільнює метаболізм абакавіру. внаслідок чого AUC абакавіру збільшується приблизно на 41%. З огляду на профіль безпеки абакавіра ці зміни можна вважати клінічно незначущими. Абакавір не впливає на метаболізм етанолу. Метадон. У фармакокінетичному дослідженні спільне призначення абакавіру в дозі 600 мг 2 рази на добу та метадону призводило до зниження Сmax абакавіру на 35% та збільшення часу її досягнення на 1 год. При цьому під кривою "концентрація в плазмі - час" не змінювалася. Вважають, що ці дані не мають клінічного значення. У цьому дослідженні абакавір збільшував середній системний кліренс метадону на 22%. Для більшості пацієнтів ці зміни не є клінічно значущими, однак іноді може знадобитися подальше збільшення дози метадону. Ретиноїди. Ретиноїди (наприклад, ізотретиноїн) інактивуються під впливом алкогольдегідрогенази. Взаємодія з абакавіром можлива, проте спеціальних досліджень не проводилося. Рибавірин. Необхідно дотримуватись особливої ​​обережності при одночасному призначенні абакавіру та рибавірину, оскільки можливе зменшення концентрації фосфорильованих метаболітів рибавірину, що у свою чергу може призвести до зниження ефективності лікування у пацієнтів, інфікованих одночасно ВІЛ та вірусом гепатиту С., які отримують терапію пегіломаном та інтер.Спосіб застосування та дозиПрепарат Абакавір-АВС приймають внутрішньо, незалежно від їди. Препарат повинен призначати лікар, який має досвід лікування ВІЛ-інфекції. Дорослі, підлітки та діти старше 12 років та масою тіла понад 30 кг Рекомендована доза препарату Абакавір-АВС – 600 мг 1 раз на добу (2 таблетки по 300 мг) або 300 мг 2 рази на добу (по 1 таблетці 300 мг). Особливі групи пацієнтів Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок корекція дози препарату Абакавір-АВС не потрібна. Пацієнти з порушенням функції печінки Застосування абакавіру протипоказано (для цієї лікарської форми, у зв'язку з відсутністю клінічних даних та рекомендованого режиму дозування).ПередозуванняУ клінічних дослідженнях пацієнти отримували одноразові дози абакавіру до 1200 мг та добові дози до 1800 мг. Повідомлень про несподівані побічні реакції не було. Дія вищих доз абакавіру невідома. Лікування: необхідний контроль стану пацієнта з метою виявлення ознак інтоксикації та при необхідності проводити симптоматичну терапію. Немає даних про можливість виведення абакавіру за допомогою гемодіалізу та перитонеального діалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарат повинен призначати лікар, який має досвід лікування ВІЛ-інфекції. Гіперчутливість Застосування абакавіру пов'язане з ризиком розвитку реакції гіперчутливості, що характеризується появою лихоманки та/або висипу та іншими симптомами, що свідчать про поліорганне ураження. Реакція гіперчутливості може загрожувати життю і в окремих випадках, коли не призначено відповідне лікування, може призвести до летального результату. Ризик розвитку реакції гіперчутливості при застосуванні абакавіру значно підвищений у пацієнтів із позитивним результатом тесту на наявність алелю HLA-B*5701. Однак реакції гіперчутливості до абакавіру відзначалися з меншою частотою і у пацієнтів, які не є носіями цього алелю. Необхідно дотримуватися таких правил: - Слід провести дослідження на наявність алелю HLA-B*5701 до початку терапії абакавіром, а також до відновлення терапії абакавіром у пацієнтів з невідомим статусом щодо даного алелю, які раніше добре переносили терапію абакавіром. - Не рекомендується застосування абакавіру пацієнтам з алелем HLA-B*5701 або пацієнтам, у яких була запідозрена реакція гіперчутливості під час застосування будь-якого іншого лікарського препарату, що містить абакавір, незалежно від статусу алеля HLA-B*5701. - Кожному пацієнту слід нагадати, що необхідно ознайомитися з інструкцією із застосування, вкладеною в упаковку препарату Абакавір-АВС. - У всіх пацієнтів, які отримують терапію абакавіром, клінічний діагноз підозрюваної реакції гіперчутливості повинен залишатися основою для ухвалення рішення щодо проведення клінічного дослідження. - При підозрі на реакцію гіперчутливості терапію абакавіром слід негайно припинити навіть за відсутності алелю HLA-B*5701. Затримка припинення терапії абакавіром після виникнення реакції гіперчутливості може призвести до загрозливого життя реакції. - Пацієнтів, у яких розвинулася реакція гіперчутливості, слід проінформувати про необхідність передачі таблеток препарату Абакавір-АВС, що залишилися, лікувальному лікарю, щоб уникнути відновлення прийому абакавіру. - Відновлення застосування препаратів, що містять абакавір, після підозрюваної реакції гіперчутливості до абакавіру може призвести до швидкого повернення симптомів протягом кількох годин, які можуть включати загрозливу для життя артеріальну гіпотензію та смерть. - При розгляді питання про відновлення терапії абакавіром після припинення лікування будь-яким препаратом, що містить абакавір, з будь-якої причини повинна бути встановлена ​​причина припинення терапії незалежно від носійства пацієнтом алеля HLA-B*5701. - Якщо реакція гіперчутливості не може бути виключена, не можна відновлювати прийом абакавіру або будь-яких інших лікарських засобів, що містять абакавір. - Якщо реакція гіперчутливості виключена, можливе відновлення терапії препаратом Абакавір-АВС. У поодиноких випадках у пацієнтів, які припинили застосування абакавіру з причин, відмінних від симптомів реакції гіперчутливості, також відмічався розвиток загрозливих для життя реакцій протягом декількох годин після відновлення терапії абакавіром (див. підрозділ "Опис окремих небажаних реакцій"). Пацієнти повинні бути поінформовані про можливість розвитку реакції гіперчутливості при відновленні терапії препаратом Абакавір-АВС або іншими лікарськими препаратами, що містять абакавір, та про те, що відновлення терапії препаратом Абакавір-АВС або іншими лікарськими препаратами, що містять абакавір, має здійснюватися лише за наявності швидкого доступу до медичної допомоги. Клінічна картина реакції гіперчутливості до абакавіру Реакція гіперчутливості до абакавіру характеризується появою симптомів, що вказують на поліорганне ураження. Найчастіші симптоми – лихоманка та/або висипання – відзначаються у більшості пацієнтів. Іншими симптомами гіперчутливості до абакавіру є стомлюваність, нездужання, порушення з боку шлунково-кишкового тракту, включаючи блювоту, нудоту, діарею та біль у животі, порушення з боку дихальної системи, включаючи задишку, біль у горлі, кашель, ураження легень (в основному, у вигляді локальних інфільтративних змін, що виявляються при рентгенографії грудної клітки). Симптоми гіперчутливості можуть з'явитися будь-коли після початку лікування абакавіром, проте найчастіше вони виникають протягом перших 6 тижнів застосування. Пацієнти повинні перебувати під ретельним наглядом із консультаціями кожні 2 тижні, особливо протягом перших 2 місяців терапії препаратом Абакавір-АВС. Якщо при появі симптомів гіперчутливості лікування абакавіром продовжується, вони стають більш вираженими і можуть набувати загрозливого для життя характеру. У більшості випадків подібні симптоми зникають при припиненні прийому абакавіру. Лактатацидоз та виражена гепатомегалія зі стеатозом Є повідомлення про розвиток лактатацидозу і виражену гепатомегалію зі стеатозом, у тому числі з летальним результатом, внаслідок антиретровірусної терапії аналогами нуклеозидів, включаючи абакавір, що приймаються як окремо, так і в комбінації. Найчастіше ці ускладнення виникають у жінок. Симптоми, які можуть вказувати на розвиток лактат-ацидозу, включають загальну слабкість, відсутність апетиту, швидке схуднення неясної етіології, порушення з боку шлунково-кишкового тракту (нудота, блювання та біль у животі), порушення з боку дихальної системи (задишка та тахіпное) або неврологічні симптоми (включно з руховими). Лактатацидоз характеризується високою смертністю та може бути пов'язаний з панкреатитом, печінковою або нирковою недостатністю. Лактатацидоз, як правило, виявлявся за кілька місяців терапії. Необхідно припинити терапію аналогами нуклеозидів у разі симптоматичних проявів гіперлактатемії та метаболічного/молочнокислого ацидозу, прогресування гепатомегалії або швидкого підвищення активності амінотрансфераз. Застосування препарату Абакавір-АВС вимагає обережності для будь-яких пацієнтів (особливо жінок з надмірною масою тіла) з гепатомегалією, гепатитом або іншими відомими факторами ризику ураження печінки та стеатозом печінки (включаючи застосування деяких лікарських засобів та алкоголю). Пацієнти з комбінованим гепатитом С, які отримують терапію інтерфероном альфа та рибавірином, можуть являти собою особливу групу ризику. Пацієнти із групи підвищеного ризику потребують ретельного спостереження. При появі клінічних або лабораторних ознак лактат-ацидозу з гепатитом або без нього (може виявлятися гепатомегалією та стеатозом навіть за відсутності вираженого підвищення активності амінотрансфераз) лікування препаратом Абакавір-АВС необхідно призупинити. Мітохондріальна дисфункція Дослідження in vitro та in vivo показали, що аналоги нуклеозидів та нуклеотидів здатні викликати пошкодження мітохондрій різного ступеня. Були зафіксовані випадки мітохондріальної дисфункції у ВІЛ-негативних дітей, які отримували внутрішньоутробно та/або після народження аналоги нуклеозидів. Основними небажаними реакціями були гематологічні порушення (анемія, нейтропенія), порушення обміну речовин (гіперлактатемія, гіперліпаземія). Ці небажані реакції часто є транзиторними. Було зареєстровано деякі неврологічні розлади з пізнім початком (збільшений тонус м'язів, судоми, порушення поведінки). Чи є дані неврологічні розлади транзиторними чи постійними, нині невідомо. Будь-яка дитина, навіть ВІЛ-негативна, що підлягала внутрішньоутробному впливу аналогів нуклеозидів і нуклеотидів, повинна пройти клінічне та лабораторне обстеження з метою виключення мітохондріальної дисфункції у разі виявлення відповідних ознак або симптомів. Ці дані не впливають на поточні національні рекомендації щодо використання антиретровірусної терапії у вагітних жінок для профілактики вертикальної передачі ВІЛ-інфекції. Перерозподіл підшкірної жирової клітковини У деяких пацієнтів, які отримують комбіновану антиретровірусну терапію, може спостерігатися перерозподіл та/або накопичення підшкірної жирової клітковини, включаючи ожиріння по центральному типу, дорсоцервікальне відкладення жиру ("горб буйвола"), зменшення підшкірно-жирового шару на обличчі та кінцівках, збільшення молочних залоз, підвищення концентрації ліпідів у сироватці та концентрації глюкози в крові. Хоча одну або кілька з перелічених вище небажаних реакцій, пов'язаних із загальним синдромом, який часто відносять до ліподистрофії, можуть викликати всі препарати класів ІП ВІЛ та НДПТ, дані досліджень свідчать про існування відмінностей між окремими представниками зазначених класів препаратів у здатності викликати ці небажані реакції. Слід зазначити також, що синдром ліподистрофії має багатофакторну етіологію; наприклад, стадія ВІЛ-інфекції, літній вік та тривалість антиретровірусної терапії відіграють важливу, можливо, синергічну роль. Віддалені наслідки зазначених небажаних реакцій нині невідомі. При клінічному обстеженні пацієнтів слід звертати увагу на перерозподіл підшкірної жирової клітковини. Лабораторне обстеження має включати визначення концентрації ліпідів у сироватці крові та концентрації глюкози у крові. У разі порушення ліпідного обміну призначають відповідне лікування. Панкреатит Були зафіксовані випадки розвитку панкреатиту, хоча причинно-наслідковий зв'язок із застосуванням абакавіру точно не встановлено. Терапія трьома НДПТ У пацієнтів з високим рівнем вірусного навантаження (>100 000 копій/мл) призначення потрійної комбінації, що містить абакавір, ламівудін та зидовудін, вимагає особливого розгляду. Були зафіксовані випадки високої частоти вірусологічної невдачі та виникнення резистентності на ранніх стадіях, коли як режим терапії 1 раз на добу застосовували комбінацію абакавіру з тенофовіру дизопроксилу фумаратом та ламівудином. Захворювання печінки Препарат Абакавір-АВС протипоказаний пацієнтам з порушенням функції печінки класів А, В та С за шкалою Чайлд-П'ю. Пацієнти з вже існуючою дисфункцією печінки, включаючи активний хронічний гепатит, мають підвищену частоту порушень функції печінки під час комбінованої антиретровірусної терапії та повинні перебувати під наглядом відповідно до прийнятої практики. Супутній гепатит або С Пацієнти з супутнім хронічним гепатитом або С, які отримують комбіновану антиретровірусну терапію, мають підвищений ризик виникнення тяжких і потенційно летальних небажаних реакцій з боку печінки. У разі супутньої противірусної терапії гепатиту В або С слід також ознайомитись з відповідною інструкцією щодо застосування цих лікарських препаратів. Необхідно бути обережними при одночасному призначенні абакавіру і рибавірину. Захворювання нирок Препарат Абакавір-АВС не повинен призначатися пацієнтам із термінальною хронічною нирковою недостатністю. Синдром відновлення імунітету За наявності у ВІЛ-інфікованих пацієнтів з тяжким імунодефіцитом безсимптомних опортуністичних інфекцій або їх залишкових явищ на момент початку антиретровірусної терапії проведення такої терапії може призвести до посилення симптоматики опортуністичних інфекцій або інших тяжких наслідків. Зазвичай, ці реакції виникають протягом перших тижнів або місяців після початку антиретровірусної терапії. Типовими прикладами є цитомегаловірусний ретиніт, генералізована та/або осередкова інфекція, спричинена мікобактеріями, та пневмонія, спричинена Pneumocystis jirovecii (раніше Р. carinii). Поява будь-яких симптомів запалення вимагає негайного обстеження та, при необхідності, лікування. Аутоімунні захворювання (такі як хвороба Грейвса, поліміозит та синдром Гійєна-Барре) також спостерігалися на тлі відновлення імунітету, проте час первинних проявів варіював, і захворювання могло виникати через багато місяців після початку терапії та мати атипову течію. Остеонекроз Незважаючи на те, що етіологія даного захворювання є багатофакторною (включаючи прийом глюкокортикостероїдів, вживання алкоголю, тяжку імуносупресію, високий індекс маси тіла), випадки остеонекрозу найчастіше зустрічалися у пацієнтів на пізній стадії ВІЛ-інфекції та/або тривало приймають комбіновану антиретрову. Пацієнту слід звернутися до лікаря, якщо він відчуває біль і скутість у суглобах або труднощі під час руху. Оппортуністичні інфекції Застосування препарату Абакавір-АВС або інших антиретровірусних препаратів не виключає можливості розвитку опортуністичних інфекцій або інших ускладнень ВІЛ-інфекції, тому пацієнти повинні залишатися під наглядом лікаря, який має досвід лікування ВІЛ-асоційованих захворювань. Передача ВІЛ-інфекції Проведення антиретровірусної терапії, у тому числі препаратом Абакавір-АВС, не виключає можливості передачі ВІЛ статевим шляхом або при контакті з інфікованою кров'ю і тому не скасовує необхідності дотримання відповідних запобіжних заходів. Інфаркт міокарда В результаті проспективного спостережного епідеміологічного дослідження з метою вивчення частоти виникнення інфаркту міокарда у пацієнтів, які отримують комбіновану антиретровірусну терапію, виявився зв'язок попереднього прийому абакавіру з підвищеним ризиком розвитку інфаркту міокарда протягом 6 місяців. За даними узагальненого аналізу клінічних досліджень, не спостерігалося підвищення ризику розвитку інфаркту міокарда, пов'язаного з прийомом абакавіру. Біологічні механізми, що пояснюють потенційно підвищений ризик, невідомі. Доступні дані, отримані із спостережних когортних та контрольованих клінічних досліджень, не дозволяють однозначно визначити зв'язок терапії абакавіром із ризиком розвитку інфаркту міокарда. Проте з обережністю слід призначати антиретровірусну терапію, включаючи препарати, що містять абакавір, пацієнтам із можливим ризиком виникнення ішемічної хвороби серця. Необхідно вжити всіх заходів для мінімізації факторів ризику (таких як артеріальна гіпертензія, дисліпідемія, цукровий діабет та куріння). Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Спеціальні дослідження здатності до керування автотранспортом та управління механізмами не проводилися. Немає даних, що підтверджують вплив абакавіру на здатність займатися потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної уваги. Проте пацієнтів слід інформувати про можливий розвиток таких небажаних реакцій, як підвищена стомлюваність у процесі лікування абакавіром. Слід рекомендувати їм дотримуватися обережності при керуванні автомобілем та керуванні механізмами. У разі розвитку підвищеної втоми пацієнтам слід відмовитися від таких потенційно небезпечних занять, як керування автомобілем та механізмами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему