Лекарства и БАД Хиты продаж
301,00 грн
140,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаамлодипін + валсартан таблетки, вкриті плівковою оболонкою на 1 таблетку 5 мг + 80 мг Ядро: речовини, що діють: Амлодипін безілат (амлодипін безілат) 6,94 мг, еквівалентно амлодипіну 5,00 мг Валсартан А, субстанція-гранули 125,675 мг [Діюча речовина субстанції-гранул: Валсартан 80,00 мг Допоміжні речовини субстанції-гранул: целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, повідон К-25, натрію лаурилсульфат] Допоміжні речовини: манітол, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Оболонка плівкова: Опадрай II білий(1), барвник заліза оксид жовтий (E172) на 1 таблетку 5 мг + 160 мг Ядро: речовини, що діють: Амлодипін безілат (амлодипін безілат) 6,94 мг, еквівалентно амлодипіну 5,00 мг Валсартан А, субстанція-гранули 251,35 мг [Діюча речовина субстанції-гранул: Валсартан 160,00 мг Допоміжні речовини субстанції-гранул: целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, повідон К-25, натрію лаурилсульфат] Допоміжні речовини: манітол, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Оболонка плівкова: Опадрай II білий(1), барвник заліза оксид жовтий (E172) на 1 таблетку 5 мг + 320 мг Ядро: речовини, що діють: Амлодипін безілат (амлодипін безілат) 6,94 мг, еквівалентно амлодипіну 5,00 мг Валсартан А, субстанція-гранули 502,70 мг [Діюча речовина субстанції-гранул: Валсартан 320,00 мг Допоміжні речовини субстанції-гранул: целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, повідон К-25, натрію лаурилсульфат] Допоміжні речовини: манітол, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Оболонка плівкова: Опадрай II білий(1), барвник заліза оксид жовтий (E172), барвник заліза оксид червоний (E172) на 1 таблетку 10 мг + 160 мг Ядро: речовини, що діють: Амлодипін безілат (амлодипін безілат) 13,88 мг, еквівалентно амлодипіну 10,00 мг Валсартан А, субстанція-гранули 251,35 мг [Діюча речовина субстанції-гранул: Валсартан 160,00 мг Допоміжні речовини субстанції-гранул: целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, повідон К-25, натрію лаурилсульфат] Допоміжні речовини: манітол, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Оболонка плівкова: Опадрай II білий(1), барвник заліза оксид жовтий (E172) на 1 таблетку 10 мг + 320 мг Ядро: речовини, що діють: Амлодипін безілат (амлодипін безілат) 13,88 мг, еквівалентно амлодипіну 10,00 мг Валсартан А, субстанція-гранули 502,70 мг [Діюча речовина субстанції-гранул: Валсартан 320,00 мг Допоміжні речовини субстанції-гранул: целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, повідон К-25, натрію лаурилсульфат] Допоміжні речовини: манітол, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Оболонка плівкова: Опадрай II білий(1), барвник заліза оксид жовтий (E172) (1) Опадрай II білий: полівініловий спирт, титану діоксид (E171), макрогол, тальк.Опис лікарської формиТаблетки 5 мг + 80 мг: Круглі, злегка двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору з можливими темними вкрапленнями, з фаскою. Таблетки 5 мг + 160 мг: Овальні, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору з можливими темними вкрапленнями. Таблетки 5 мг + 320 мг: Капсуловидні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою оранжево-коричневого кольору. Таблетки 10 мг + 160 мг: Овальні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору. Таблетки 10 мг + 320 мг: Капсуловидні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору.Фармакотерапевтична групагіпотензивний комбінований засіб (блокатор «повільних» кальцієвих каналів + ангіотензину II рецепторів антагоніст).ФармакокінетикаЛінійність Фармакокінетика амлодипіну та валсартану характеризується лінійністю. Амлодипін Всмоктування Після прийому внутрішньо амлодипіну в терапевтичних дозах максимальна концентрація (C(max)) у плазмі досягається через 6-12 годин. Абсолютна біодоступність становить у середньому 64-80%. Їда не впливає на біодоступність амлодипіну. Розподіл Об'єм розподілу (Vd) становить приблизно 21 л/кг. За даними досліджень in vitro, показано, що у пацієнтів з артеріальною гіпертензією приблизно 97,5% циркулюючого препарату зв'язується з білками плазми. Концентрація амлодипіну в плазмі корелює з клінічним ефектом як у молодих пацієнтів, так і у пацієнтів похилого віку. Метаболізм Амлодипін інтенсивно (близько 90%) метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. Виведення Виведення амлодипіну з плазми носить двофазний характер з періодом напіввиведення (Т(1/2)) приблизно від 30 до 50 годин. Рівноважні концентрації в плазмі досягаються після тривалого застосування внутрішньо протягом 7-8 днів. 10% незміненого амлодипіну та 60% амлодипіну у вигляді метаболітів виводиться нирками. Валсартан Всмоктування Після прийому валсартану внутрішньо С(max) у плазмі досягається через 2-3 години. Середня абсолютна біодоступність становить 23%. При прийомі валсартану з їжею відзначається зниження біодоступності (за значенням площі під кривою «концентрація-час» (AUC)) на 40 %, а C(max) – майже на 50 %, але приблизно через 8 годин після прийому препарату внутрішньо плазмові концентрації валсартану у групі пацієнтів, які приймали його з їжею, та у групі, яка приймала натще, вирівнюються. Зменшення AUC не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту, тому валсартан можна приймати незалежно від часу їди. Розподіл Vd валсартану в період рівноважного стану після внутрішньовенного введення становив близько 17 л, що вказує на відсутність екстенсивного розподілу валсартану у тканинах. Валсартан значною мірою пов'язується з білками сироватки крові (94-97%), переважно альбумінами. Біотрансформація Валсартан не піддається вираженому метаболізму (близько 20% прийнятої дози визначається як метаболітів). Гідроксильний метаболіт визначається в плазмі в низьких концентраціях (менше ніж 10% від AUC валсартану). Цей метаболіт є фармакологічно неактивним. Виведення Фармакокінетична крива валсартану носить низхідний мультиекспоненційний характер (Т(1/2)(α) < 1 години та Т(1/2)(β) близько 9 годин). Валсартан виводиться в основному в незміненому вигляді через кишечник (близько 83%) та нирками (близько 13%). Після внутрішньовенного введення плазмовий кліренс валсартану становить близько 2 л/год та його нирковий кліренс становить 0,62 л/год (близько 30 % загального кліренсу). Т(1/2) валсартану становить 6 годин. Амлодипін/Валсартан Після прийому внутрішньо комбінації амлодипін/валсартан C(max) валсартану та амлодипіну в плазмі крові досягаються через 3 та 6-8 годин відповідно. Швидкість та ступінь всмоктування еквівалентні біодоступності валсартану та амлодипіну при прийомі кожного з них окремо. Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Діти та підлітки < 18 років Немає фармакокінетичних даних щодо застосування препарату у цієї групи пацієнтів. Пацієнти похилого віку (³ 65 років) Час досягнення C(max) амлодипіну у плазмі крові у молодих пацієнтів та пацієнтів похилого віку однаковий. У пацієнтів похилого віку кліренс амлодипіну незначно знижений, що призводить до збільшення AUC та T(1/2). У пацієнтів похилого віку середні значення системної дії (AUC) валсартану дещо більш виражені, ніж у пацієнтів молодого віку. Проте це був клінічно значимим. Враховуючи хорошу переносимість амлодипіну та валсартану у пацієнтів похилого віку та молодшого віку, рекомендується застосовувати звичайні режими дозування. Порушення функції нирок У пацієнтів із порушенням функції нирок фармакокінетичні параметри амлодипіну суттєво не змінюються. Не було виявлено кореляції між функцією нирок (кліренс креатиніну – КК) та системною дією (AUC) валсартану у пацієнтів з різним ступенем порушення функції нирок. Не потрібні зміни початкової дози у пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції нирок. Порушення функції печінки Досвід застосування препарату у пацієнтів із порушенням функції печінки обмежений. Пацієнти з порушенням функції печінки мають знижений кліренс амлодипіну, що призводить до підвищення AUC приблизно на 40-60%. У середньому, у пацієнтів з порушенням функції печінки легкого (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) та помірного (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) ступеня біодоступність (за значенням AUC) валсартану подвоюється порівняно зі здоровими добровольцями (відповідного) віку, статі та маси тіла). Препарат Вамлосет® повинен застосовуватися з обережністю у пацієнтів із порушеннями функції печінки, обструктивними захворюваннями жовчних шляхів.ФармакодинамікаКомбінований гіпотензивний препарат, що містить дві діючі речовини з механізмом контролю артеріального тиску (АТ), що доповнює одна одну. Амлодипін, похідне дигідропіридину, відноситься до класу блокаторів «повільних» кальцієвих каналів (БМКК), валсартан – до класу антагоністів рецепторів ангіотензину II. Комбінація цих компонентів має взаємно доповнюючу антигіпертензивну дію, що призводить до більш вираженого зниження АТ порівняно з АТ при їх роздільному застосуванні. Амлодипін Амлодипін – похідна дигідропіридину, БМКК, має антиангінальну та антигіпертензивну дію. Інгібує трансмембранне надходження іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судин. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну обумовлений прямим розслаблюючим ефектом на гладкі м'язи судин, що призводить до зниження загального периферичного судинного опору (ОПСС) та артеріального тиску. Експериментальні дані показують, що амлодипін зв'язується як з дигідропіридиновими, так і недигідропіридиновими рецепторами. Амлодипін у терапевтичних дозах у пацієнтів з артеріальною гіпертензією викликає розширення кровоносних судин, що призводить до зниження артеріального тиску (у положенні «лежачи» і «стоячи»). Зниження АТ не супроводжується суттєвою зміною частоти серцевих скорочень (ЧСС) та концентрації катехоламінів у плазмі крові при тривалому застосуванні амлодипіну. При артеріальній гіпертензії у пацієнтів з нормальною функцією нирок амлодипін у терапевтичних дозах призводить до зменшення опору ниркових судин та підвищення швидкості клубочкової фільтрації та ефективного ниркового кровотоку без зміни фільтраційної фракції та ступеня протеїнурії. Амлодипін, як і інші БМКК, у пацієнтів з нормальною функцією лівого шлуночка (ЛШ) викликає зміну гемодинамічних показників функції серця у спокої та при фізичному навантаженні (або стимуляції): відзначалося незначне збільшення серцевого індексу, без суттєвого впливу на максимальну швидкість наростання тиску у ЛШ (dP/dt) та кінцевий діастолічний тиск та кінцевий діастолічний об'єм ЛШ. Гемодинамічні дослідження у інтактних тварин і людей показали, що зниження артеріального тиску при застосуванні амлодипіну в діапазоні терапевтичних доз не викликає негативного інотропного ефекту, навіть при одночасному застосуванні з β-адреноблокаторами. Амлодипін не змінює функцію синоатріального вузла або атріовентрикулярної провідності у інтактних тварин та людей. Застосування амлодипіну у комбінації з β-адреноблокаторами у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або стенокардією не супроводжувалося небажаними змінами на ЕКГ. Доведено клінічну ефективність амлодипіну у пацієнтів зі стабільною стенокардією напруги, вазоспастичною стенокардією та ангіографічно підтвердженим ураженням коронарних артерій. Валсартан Валсартан є активним і селективним антагоністом рецепторів ангіотензину II (АРА II) для внутрішнього прийому, небілкової природи. Виборчо блокує рецептори підтипу АТ (1), які відповідальні за ефекти ангіотензину ІІ. Підвищення плазмової концентрації ангіотензину II внаслідок блокади АТ(1)-рецепторів під дією валсартану може стимулювати незаблоковані АТ(2)-рецептори, що протидіють ефектам при стимуляції АТ(1)-рецепторів. Валсартан не має агоністичної активності щодо АТ(1)-рецепторів. Спорідненість валсартану до рецепторів підтипу АТ(1) приблизно в 20 000 разів вище, ніж до рецепторів підтипу АТ(2). Валсартан не інгібує ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ), також відомий як кініназа II, який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II і руйнує брадикінін. У зв'язку з відсутністю впливу на АПФ не потенціюються ефекти брадикініну або субстанції Р, тому при прийомі АРА II малоймовірний розвиток сухого кашлю. У порівняльних клінічних дослідженнях валсартану з інгібітором АПФ частота розвитку сухого кашлю була достовірно нижчою (р < 0,05) у пацієнтів, які отримували валсартан (у 2,6 % пацієнтів, які отримували валсартан, та у 7,9 % – отримували інгібітор АПФ). У клінічному дослідженні, яке включало пацієнтів, у яких раніше при лікуванні інгібітором АПФ розвивався сухий кашель, при лікуванні валсартаном це ускладнення було відмічено у 19,5 % випадків, при лікуванні тіазидним діуретиком – у 19,0 % випадків. У той же час у групі пацієнтів, які отримували лікування інгібітором АПФ, кашель спостерігався у 68,5% випадків (р<0,05). Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, що мають важливе значення для регуляції функцій серцево-судинної системи. При лікуванні артеріальної гіпертензії валсартан знижує артеріальний тиск, не впливаючи на ЧСС. Після прийому внутрішньо разової дози валсартану антигіпертензивний ефект розвивається протягом 2 годин у більшості пацієнтів. Максимальне зниження артеріального тиску досягається протягом 4-6 годин. Антигіпертензивний ефект валсартану зберігається протягом 24 годин після його прийому. При повторному застосуванні валсартану максимальне зниження артеріального тиску, незалежно від прийнятої дози, зазвичай досягається через 2-4 тижні та підтримується на досягнутому рівні під час тривалої терапії. Раптове припинення прийому валсартану не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску або іншими небажаними клінічними наслідками. Застосування валсартану у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (II-IV функціональні класи за класифікацією NYHA) призводить до значного зменшення кількості госпіталізацій. Цей ефект максимально виражений у пацієнтів,не отримують інгібітори АПФ або β-адреноблокатори. При прийомі валсартану у пацієнтів з лівошлуночковою недостатністю (стабільний клінічний перебіг) або з порушенням функції ЛШ після перенесеного інфаркту міокарда відзначається зниження серцево-судинної смертності. Амлодипін/Валсартан Комбінація амлодипіну та валсартану адитивно дозозалежно у терапевтичному діапазоні доз знижує АТ. При прийомі однієї дози комбінації амлодипіну/валсартану антигіпертензивний ефект зберігається протягом 24 годин. Доведено клінічну ефективність комбінації амлодипіну/валсартану у пацієнтів з м'якою та помірною артеріальною гіпертензією (середній діастолічний АТ (ДАД) ≥ 95 мм рт. ст. та < 110 мм рт. ст.) без ускладнень порівняно з плацебо. Рівень зниження АТ у положенні «сидячи» при артеріальній гіпертензії з ДАТ ≥ 110 мм рт. ст. та < 120 мм рт. ст. порівняно із застосуванням комбінації інгібітору АПФ та тіазидного діуретика. Антигіпертензивний ефект зберігається довго. Раптове припинення прийому препарату не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску (відсутня синдром відміни). Терапевтична ефективність не залежить від віку, статі, раси пацієнта та індексу маси тіла. При застосуванні комбінованої терапії амлодипін/валсартан досягається порівняний контроль АТ при меншій ймовірності розвитку периферичних набряків у пацієнтів із раніше досягнутим контролем АТ та вираженими периферичними набряками на фоні терапії амлодипіном.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (пацієнтам, яким показано комбіновану терапію).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до амлодипіну, інших похідних дигідропіридинового ряду, валсартану, а також до інших допоміжних компонентів препарату. Спадковий ангіоневротичний набряк або набряк у пацієнтів на тлі попередньої терапії АРА II. Тяжка печінкова недостатність (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю), біліарний цироз та холестаз. Тяжка ниркова недостатність (КК менше 30 мл/хв), застосування у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі. Планування вагітності, вагітність та період грудного вигодовування. Тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт. ст.), колапс, шок (включаючи кардіогенний шок). Обструкція тракту, що виносить лівого шлуночка (у т. ч. аортальний стеноз важкого ступеня). Гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда. Первинний гіперальдостеронізм. Одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірним або тяжким порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла). Одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Безпека застосування препарату Вамлосет у пацієнтів після перенесеної трансплантації нирки, а також у дітей та підлітків до 18 років не встановлена. Порушення функції печінки легкого (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) та помірного (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) ступеня тяжкості, а також при обструктивних захворюваннях жовчних шляхів, односторонній або двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії. хронічна серцева недостатність (ХСН) III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA, гострий коронарний синдром, після перенесеного гострого інфаркту міокарда, гіперкаліємія, гіпонатріємія, дієта з обмеженням споживання кухонної солі, знижений обсяг циркулюючої крові (ОЦК) (в т.ч. діарея, блювання). Також як і при застосуванні інших вазодилататорів, слід дотримуватися особливої обережності при застосуванні у пацієнтів з мітральним або аортальним стенозом легкого та помірного ступеня та гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією (ГЗКМП).Вагітність та лактаціяВагітність Застосування препарату Вамлосет протипоказано при вагітності. Враховуючи механізм дії АРА II, не можна виключити ризик для плода при застосуванні препарату у І триместрі вагітності. Як і будь-який інший препарат, що безпосередньо впливає на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему (РААС), препарат Вамлосет® не слід застосовувати під час вагітності, а також жінкам, які планують вагітність. При застосуванні засобів, що впливають на РААС, необхідно проінформувати жінок дітородного віку про потенційний ризик негативного впливу цих препаратів на плід під час вагітності. При плануванні вагітності рекомендується перевести пацієнтку на альтернативну гіпотензивну терапію з урахуванням профілю безпеки. У разі діагностування вагітності слід припинити прийом препарату Вамлосет і, при необхідності, перевести на альтернативну гіпотензивну терапію. Препарат Вамлосет®, як і інші засоби, що мають прямий вплив на РААС, протипоказаний у II-III триместрах вагітності, оскільки може викликати фетотоксичні ефекти (порушення функції нирок, уповільнення окостеніння кісток черепа плода, олігогідрамніон) та неонатальні токсичні ефекти (ниркову недостатність, гіпотензію, гіперкаліємію) та загибель плода. Якщо все ж таки застосовували препарат у II-III триместрах вагітності, то необхідно провести ультразвукове дослідження нирок та кісток черепа плода. Новонароджені, матері яких приймали препарат Вамлосет® під час вагітності, повинні перебувати під наглядом, тому що можливий розвиток артеріальної гіпотензії у новонародженого. Період грудного вигодовування Не рекомендується застосовувати препарат Вамлосет у період грудного вигодовування. При необхідності застосування препарату Вамлосет у період лактації грудне вигодовування слід припинити. Досвід застосування амлодипіну показує, що амлодипін виділяється у жіноче грудне молоко. Середнє співвідношення молоко/плазма для концентрації амлодипіну склало 0,85 серед 31 жінки, які страждали на артеріальну гіпертензію, зумовлену вагітністю, і отримували амлодипін у початковій дозі 5 мг на добу. Дозування препарату за необхідності коригувалося (залежно від середньої добової дози та ваги: 6 мг та 98,7 мкг/кг, відповідно). Передбачувана добова доза амлодипіну, яка отримується немовлям через грудне молоко, становить 4,17 мкг/кг. Оскільки даних про безпеку та ефективність препарату Вамлосет® у дітей та підлітків (молодше 18 років) недостатньо, препарат не рекомендується застосовувати у пацієнтів цієї категорії.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів, рекомендована Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ): дуже часто ≥ 1/10 часто від ≥ 1/100 до < 1/10 нечасто від ≥ 1/1000 до < 1/100 рідко від ≥ 1/10000 до < 1/1000 дуже рідко від < 1/10000 частота невідома може бути оцінена з урахуванням наявних даних. Класифікація MedRA Небажані ефекти Частота Амлодипін/Валсартан Амлодипін Валсартан Інфекційні та паразитарні захворювання Назофарингіт Часто - - Грип Часто - - Порушення з боку крові та лімфатичної системи Зниження гемоглобіну та гематокриту - - Частота невідома Лейкопенія - Дуже рідко - Нейтропенія - - Частота невідома Тромбоцитопенія іноді з пурпурою - Дуже рідко Частота невідома Порушення з боку імунної системи Гіперчутливість Рідко Дуже рідко Частота невідома Порушення з боку обміну речовин та харчування Анорексія Не часто - - Гіперкальціємія Не часто - - Гіперглікемія - Дуже рідко - Гіперліпідемія Не часто - - Гіперурикемія Не часто - - Гіпокаліємія Часто - - Гіпонатріємія Не часто - - Порушення психіки Депресія - Не часто - Тривожність Рідко - - Безсоння/порушення сну - Не часто - Лабільність настрою - Не часто - Сплутаність свідомості - Рідко - Порушення з боку нервової системи Порушення координації Не часто - - Запаморочення Не часто Часто - Постуральне запаморочення Не часто - - Порушення смаку - Не часто - Екстрапірамідні порушення - Частота невідома - Головний біль Часто Часто - М'язовий гіпертонус - Дуже рідко - Парастезія Не часто Не часто - Периферична нейропатія, нейропатія - Дуже рідко - Безсоння Не часто Часто - Непритомність - Не часто - Тремор - Не часто - Гіпестезія - Не часто - Порушення з боку органу зору Погіршення зору Рідко Не часто - Порушення зору Не часто Не часто - Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Шум у вухах Рідко Не часто - Вертіго Не часто - Не часто Порушення з боку серця Відчуття серцебиття Не часто Часто - Непритомність Рідко - - Тахікардія Не часто - - Аритмії (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь) - Дуже рідко - Інфаркт міокарда - Дуже рідко - Порушення з боку судин Відчуття «припливу» крові до шкіри обличчя - Часто - Виражене зниження АТ Рідко Не часто - Ортостатична гіпотензія Не часто - - Васкуліт - Дуже рідко Частота невідома Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Кашель Не часто Дуже рідко Не часто Задишка - Не часто - Біль у глотці та гортані Не часто - - Риніт - Не часто - Порушення з боку травної системи Почуття дискомфорту у животі, біль у верхній частині живота Не часто Часто Не часто Зміна стільця - Не часто - Запор Не часто Не часто - Діарея Не часто Не часто - Сухість слизової оболонки порожнини рота Не часто Не часто - Диспепсія - Не часто - Гастрит - Дуже рідко - Гіперплазія ясен - Дуже рідко - Нудота Не часто Часто - Панкреатит - Дуже рідко - Блювота - Не часто - Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Підвищення активності «печінкових» ферментів, підвищення концентрації білірубіну в плазмі. - Дуже рідко* Частота невідома Гепатит - Дуже рідко - Внутрішньопечінковий холестаз, жовтяниця - Дуже рідко - Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Алопеція - Не часто - Ангіоневротичний набряк - Дуже рідко Частота невідома Бульозний дерматит - - Частота невідома Ерітема Не часто - - Багатоформна еритема - Дуже рідко - Екзантема Рідко Не часто - Гіпергідроз Рідко Не часто - Реакції фоточутливості - Не часто - Кожний зуд Рідко Не часто Частота невідома Пурпура - Не часто - Висипання на шкірі Не часто Не часто Частота невідома Зміна кольору шкіри - Не часто - Кропивниця - Дуже рідко - Ексфоліативний дерматит - Дуже рідко - Синдром Стівенса-Джонсона - Дуже рідко - Набряк Квінке - Дуже рідко - Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини Артралгія Не часто Не часто - Біль у спині Не часто Не часто - Припухлість суглобів Не часто - - М'язові спазми Рідко Не часто - Міалгія - Не часто Частота невідома Набряк кісточок - Часто - Відчуття тяжкості у всьому тілі Рідко - - Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові - - Частота невідома Порушення сечовипускання - Не часто - Ніктурія - Не часто - Поллакіурія Рідко Не часто - Поліурія Рідко - - Порушення функції нирок, включаючи ниркову недостатність - - Частота невідома Порушення з боку статевих органів та молочної залози Імпотенція - Не часто - еректильна дисфункція Рідко - - Гінекомастія - Не часто - Загальні розлади та порушення у місці введення Астенія Часто Не часто - Дискомфорт - Не часто - Підвищена стомлюваність Часто Часто Не часто Набряк обличчя Часто - - Відчуття «припливу» крові до шкіри обличчя Часто - - Некардіогенний біль у серці - Не часто - Набряки Часто Часто - Периферичні набряки Часто - - Біль - Не часто - Пастозність Часто - - Лабораторні та інструментальні дані Підвищення вмісту калію у сироватці крові - - Частота невідома Збільшення маси тіла - Не часто - Зниження маси тіла - Не часто - * Найчастіше внаслідок холестазуВзаємодія з лікарськими засобамиПрепарат Вамлосет® Загальні лікарські взаємодії препарату Вамлосет® (амлодипін/валсартан) Одночасне застосування, що потребує уваги Інші гіпотензивні препарати (наприклад, альфа-адреноблокатори, діуретики) та лікарські засоби, що мають гіпотензивну дію (наприклад, трициклічні антидепресанти, альфа-адреноблокатори для лікування доброякісної гіперплазії передміхурової залози), можуть посилити антигіпертензивний ефект. Лікарські взаємодії для амлодипіну Небажане одночасне застосування Грейпфрут або грейпфрутовий сік Одночасне застосування не рекомендується, враховуючи можливість збільшення біодоступності у деяких пацієнтів та посилення антигіпертензивної дії. Одночасне застосування, що вимагає обережності Інгібітори ізоферменту CYP3A4 Одночасне застосування з сильними або помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (інгібіторами протеази, верапамілом або дилтіаземом, азольними протигрибковими лікарськими засобами, макролідами, такими як еритроміцин або кларитроміцин) може призвести до значного збільшення системної експозиції. У пацієнтів похилого віку ці зміни мають клінічне значення, тому потрібні медичне спостереження та корекція дози. Індуктори ізоферменту CYP3A4 (протисудомні препарати (наприклад, карбамазепін, фенобарбітал, фенітоїн, фосфенітоїн, примідон), рифампіцин, рослинні препарати, що містять Звіробій продірявлений) При одночасному застосуванні індукторів ізоферменту CYP3A4 концентрація амлодипіну в плазмі може варіюватися. Тому показаний контроль артеріального тиску та корекція дози амлодипіну як під час лікування індукторами ізоферменту CYP3A4, так і після їх відміни, особливо при застосуванні сильних індукторів ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцину, препаратів, що містять Звіробій продірявлений). Симвастатин Одночасне повторне застосування амлодипіну в дозі 10 мг/добу та симвастатину в дозі 80 мг/добу збільшує експозицію симвастатину на 77 % порівняно з такою при монотерапії симвастатином. Пацієнтам, які отримують амлодипін, рекомендується застосовувати симвастатин у дозі не більше 20 мг на добу. Дантролен (внутрішньовенне введення) В експериментах на тваринах після прийому внутрішньо верапамілу та внутрішньовенного введення дантролену спостерігалися випадки фібриляції шлуночків із летальним результатом та серцево-судинної недостатності, асоційованої з гіперкаліємією. Враховуючи ризик розвитку гіперкаліємії, слід уникати одночасного застосування блокаторів «повільних» кальцієвих каналів, у т. ч. амлодипіну, у пацієнтів, які схильні до розвитку злоякісної гіпертермії. Такролімус При одночасному застосуванні з амлодипіном існує ризик підвищення концентрації такролімусу в плазмі, але фармакокінетичний механізм цієї взаємодії повністю не вивчений. Для попередження токсичної дії такролімусу при одночасному застосуванні з амлодипіном слід контролювати концентрацію такролімусу в плазмі та коригувати дозу такролімусу за необхідності. Циклоспорин Дослідження лікарської взаємодії із застосуванням циклоспорину та амлодипіну у здорових добровольців або інших груп пацієнтів не проводилися, крім пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, у яких спостерігалися варіабельні мінімальні концентрації (середні значення: 0%-40%) циклоспорину. При одночасному застосуванні амлодипіну у пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, слід контролювати концентрацію циклоспорину в плазмі крові та за необхідності знизити його дозу. Кларитроміцин Кларитроміцин є інгібітором ізоферменту CYP3A4. При одночасному застосуванні амлодипіну та кларитроміцину підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії. Рекомендується ретельне медичне спостереження за пацієнтами, які отримують амлодипін одночасно з кларитроміцином. Інгібітори механістичної мішені для рапаміцину у ссавців (ТTOR) Інгібітори mTOR, такі як сиролімус, темсиролімус та еверолімус є субстратами ізоферменту CYP3A. Амлодипін є слабким інгібітором ізоферменту CYP3A. При одночасному застосуванні з інгібіторами mTOR амлодипін може підвищувати їхню експозицію. Одночасне застосування, що потребує уваги Інші У клінічних дослідженнях амлодипіну немає значної взаємодії з тіазидними діуретиками, альфа-адреноблокаторами, бета-адреноблокаторами, бета-адреноблокаторами, інгібіторами АПФ, нітратами тривалої дії, нітрогліцерином для під'язикового застосування, дигоксином, варфарином, , циметидином, нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), антибіотиками та гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо. Одночасний прийом амлодипіну та етанолу не впливає на фармакокінетику останнього. Препарати кальцію можуть зменшити ефект БМКК. При одночасному застосуванні БМКК з препаратами літію (для амлодипіну дані відсутні) можливе посилення прояву їхньої нейротоксичності (нудота, блювання, діарея, атаксія, тремор, шум у вухах). Глюкокортикостероїди Зниження антигіпертензивної дії (затримка рідини та іонів натрію внаслідок дії кортикостероїдів). Лікарські взаємодії для валсартану Одночасне застосування протипоказане Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірним або тяжким порушенням функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування АРА II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Небажане одночасне застосування Літій Одночасне застосування з препаратами літію не рекомендується, тому що можливе оборотне збільшення концентрації літію в плазмі та розвиток інтоксикації. При необхідності одночасного застосування з препаратами літію слід ретельно контролювати концентрацію літію у плазмі крові. Ризик токсичних проявів, пов'язаних із застосуванням препаратів літію, може додатково збільшуватись при одночасному застосуванні з препаратом Вамлосет® та діуретиками. Калійзберігаючі діуретики, препарати калію, каліймісні харчові добавки та інші лікарські засоби та речовини, які можуть збільшувати вміст калію в сироватці крові (наприклад, гепарин) При необхідності одночасного застосування з препаратами, що впливають вміст калію, рекомендується контролювати вміст калію в плазмі крові. Одночасне застосування, що вимагає обережності НПЗЗ, у тому числі селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), ацетилсаліцилова кислота в дозі більше 3 г/добу та неселективні НПЗЗ При одночасному застосуванні можливе ослаблення антигіпертензивного ефекту, збільшення ризику розвитку порушень функції нирок та підвищення вмісту калію у плазмі. На початку терапії рекомендується оцінити функцію нирок, а також скоригувати порушення водно-електролітного балансу. Інгібітори білків-переносників За результатами дослідження in vitro валсартан є субстратом для білків-переносників ОАТР1В1 та MRP2. Одночасне застосування валсартану з інгібіторами білка-переносника OATP1B1 (наприклад, рифампіцин, циклоспорин) та інгібітором білка-переносника MRP2 (наприклад, ритонавір) може збільшити системну експозицію валсартану (C(max) та AUC). Це слід враховувати на початку та після закінчення одночасної терапії. Подвійна блокада РААС при застосуванні АРА II, інгібіторів АПФ або аліскірену Одночасне застосування АРА II з іншими препаратами, що впливають на РААС, призводить до збільшення частоти виникнення випадків гіпотензії, гіперкаліємії, порушення функції нирок. Необхідно контролювати показники артеріального тиску, функції нирок, а також вміст електролітів плазми при застосуванні препарату Вамлосет з іншими препаратами, що впливають на РААС. Інші При монотерапії валсартаном не виявлено клінічно значущих взаємодій з такими лікарськими засобами: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлортіазид, амлодипін та глібенкламід.Спосіб застосування та дозиВсередину, запиваючи невеликою кількістю води, 1 раз на добу, незалежно від часу їди. Рекомендована добова доза – 1 таблетка Вамлосету, що містить амлодипін/валсартан у дозі 5/80 мг або 5/160 мг, або 10/160 мг, або 5/320 мг, або 10/320 мг. Максимальна добова доза – 5/320 мг (у перерахунку за валсартаном) або 10/160 мг (у перерахунку за амлодипіном) або 10/320 мг. Починати прийом препарату Вамлосет рекомендовано з дози 5/80 мг 1 раз на добу. Збільшувати дозу можна через 1-2 тижні від початку терапії. Особливі групи пацієнтів Пацієнти похилого віку (старше 65 років) У пацієнтів віком понад 65 років корекції дози препарату не потрібно. У пацієнтів даної категорії при необхідності можливе зменшення початкової дози препарату Вамлосет® до найменшої дози амлодипіну, тобто 1 таблетка, що містить амлодипін/валсартан у дозі 5/80 мг або 5/160 мг. Застосування у дітей та підлітків (віком до 18 років) Оскільки даних про безпеку та ефективність препарату Вамлосет® у дітей та підлітків (молодше 18 років) недостатньо, препарат не рекомендується застосовувати у пацієнтів цієї категорії. Пацієнти з порушенням функції нирок Для пацієнтів з порушеннями функції нирок легкого та помірного ступеня тяжкості (КК 30 мл/хв) корекції початкової дози не потрібно. Пацієнти з порушенням функції печінки Внаслідок наявності у складі валсартану та амлодипіну препарат Вамлосет® слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з порушеннями функції печінки та обструктивними захворюваннями жовчних шляхів. У пацієнтів даної категорії при необхідності можливе зменшення початкової дози препарату Вамлосет® до найменшої дози амлодипіну, тобто 1 таблетка, що містить амлодипін/валсартан у дозі 5/80 мг або 5/160 мг.ПередозуванняСимптоми Дані про випадки передозування зараз відсутні. При передозуванні валсартаном очікується розвиток вираженого зниження АТ і запаморочення. Передозування амлодипіном може призвести до вираженого зниження АТ з можливим розвитком рефлекторної тахікардії та надмірної периферичної вазодилатації (ризик розвитку вираженої та стійкої артеріальної гіпотензії, у т. ч. з розвитком шоку та летального результату). Лікування Лікування симптоматичне, характер якого залежить від часу, що минув з моменту прийому препарату, та від ступеня тяжкості симптомів. При випадковому передозуванні слід викликати блювоту (якщо препарат було прийнято нещодавно) або провести промивання шлунка. Застосування активованого вугілля у здорових добровольців одразу або протягом 2 годин після прийому амлодипіну призводило до значного зниження його всмоктування. При вираженому зниженні АТ на фоні прийому препарату Вамлосет® необхідно перевести пацієнта у положення «лежачи» на спині з піднятими ногами, вжити активних заходів щодо підтримки діяльності серцево-судинної системи, включаючи регулярний контроль функції серця та дихальної системи, ОЦК та об'єму сечі, що виділяється.За відсутності протипоказань з метою відновлення судинного тонусу та АТ можливе застосування (з обережністю) судинозвужувальних засобів. Для усунення блокади кальцієвих каналів можливе внутрішньовенне введення розчину глюконату кальцію. Виведення валсартану та амлодипіну при проведенні гемодіалізу малоймовірне.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПацієнти з гіпонатріємією та/або зменшенням ОЦК У пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією, які приймають терапію комбінацією амлодипін/валсартан, у 0,4 % випадків спостерігалася виражена гіпотензія. У пацієнтів з активованою РААС (наприклад, у пацієнтів з дегідратацією та/або гіпонатріємією, які приймають діуретики у високих дозах) при прийомі АРА II можливий розвиток симптоматичної артеріальної гіпотензії. Перед початком лікування рекомендовано відновити вміст натрію та/або заповнити ОЦК, зокрема шляхом зменшення доз діуретиків або починати терапію під ретельним медичним наглядом. При розвитку вираженого зниження артеріального тиску слід укласти пацієнта в горизонтальне положення з піднятими ногами і при необхідності провести внутрішньовенно інфузію 0,9% розчину натрію хлориду. Терапію препаратом Вамлосет можна продовжити після стабілізації показників гемодинаміки. Гіперкаліємія При одночасному застосуванні калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію, біологічно активних добавок, що містять калій, або інших препаратів, здатних підвищувати вміст калію в плазмі крові (наприклад, гепарин), слід бути обережним. Необхідно регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові. Стеноз ниркової артерії Препарат Вамлосет® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з артеріальною гіпертензією на фоні одностороннього або двостороннього стенозу ниркової артерії або стенозу артерії єдиної нирки з огляду на можливість збільшення сироваткових концентрацій сечовини та креатиніну. Стан після трансплантації нирки Безпечність застосування комбінації амлодипін/валсартан у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, не встановлена. Порушення функції печінки Валсартан переважно виводиться у незміненому вигляді із жовчю. У пацієнтів T (1/2) подовжується, а AUC – збільшується. Слід бути обережним при застосуванні препарату Вамлосет® пацієнтам з легким (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) або помірним (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) порушенням функції печінки або обструктивними захворюваннями жовчних шляхів. Порушення функції нирок Корекція дози препарату Вамлосет у пацієнтів з легким та помірним порушенням функції нирок не потрібна. У пацієнтів з помірним порушенням функції нирок рекомендується контроль вмісту калію та концентрації креатиніну у плазмі. Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, або інгібіторів АПФ з аліскіреном, протипоказане у пацієнтів з порушенням функції нирок (КК менше 60 мл/хв). Первинний гіперальдостеронізм Враховуючи ураження РААС при первинному гіперальдостеронізмі, даним пацієнтам не слід призначати АРА II, зокрема валсартан. Ангіоневротичний набряк Серед пацієнтів з ангіоневротичним набряком (у тому числі набряк гортані та голосових зв'язок, що викликає обструкцію дихальних шляхів та/або набряк обличчя, губ, глотки та/або язика) на фоні терапії препаратом Вамлосет®, спостерігалися випадки розвитку ангіоневротичного набряку в анамнезі, у тому числа та на інгібітори АПФ. При розвитку ангіоневротичного набряку слід негайно відмінити препарат та виключити можливість повторного застосування. Серцева недостатність/перенесений інфаркт міокарда У пацієнтів, функція нирок яких може залежати від активності РААС (наприклад, при тяжкій ХСН), терапія інгібіторами АПФ та АРА II супроводжується олігурією та/або наростанням азотемії, а в поодиноких випадках – гострою нирковою недостатністю та/або летальним наслідком. Подібні наслідки були описані при застосуванні валсартану. У пацієнтів з ХСН або перенесеним інфарктом міокарда слід оцінювати функцію нирок. У пацієнтів з ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІV функціонального класу за класифікацією NYHA застосування амлодипіну супроводжувалося збільшенням частоти розвитку набряку легень у порівнянні з плацебо за відсутності достовірної різниці частоти погіршення ХСН між двома групами. Блокатори «повільних» кальцієвих каналів, у т. ч. амлодипін, слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з ХСН, тому що можливе збільшення ризику розвитку серцево-судинних ускладнень та летального результату. Стеноз аортального клапана легкого та помірного ступеня та мітрального клапана, ГОКМП Як і при застосуванні будь-яких вазодилататорів, слід дотримуватися обережності у пацієнтів з мітральним стенозом та аортальним стенозом легкого та помірного ступеня, ГЗКМП. Комбінація амлодипіну/валсартану вивчалася тільки у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Застосування при хронічних захворюваннях: Пацієнти з порушенням функції нирок Для пацієнтів з порушеннями функції нирок легкого та помірного ступеня тяжкості (КК 30 мл/хв) корекції початкової дози не потрібно. Пацієнти з порушенням функції печінки Внаслідок наявності у складі валсартану та амлодипіну препарат Вамлосет® слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з порушеннями функції печінки та обструктивними захворюваннями жовчних шляхів. У пацієнтів даної категорії при необхідності можливе зменшення початкової дози препарату Вамлосет® до найменшої дози амлодипіну, тобто 1 таблетка, що містить амлодипін/валсартан у дозі 5/80 мг або 5/160 мг. Пацієнти похилого віку (старше 65 років) У пацієнтів віком понад 65 років корекції дози препарату не потрібно. У пацієнтів даної категорії при необхідності можливе зменшення початкової дози препарату Вамлосет® до найменшої дози амлодипіну, тобто 1 таблетка, що містить амлодипін/валсартан у дозі 5/80 мг або 5/160 мг. Вплив на керування транспортними засобами: При застосуванні препарату Вамлосет® необхідно дотримуватись обережності при керуванні транспортними засобами та іншими технічними пристроями, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, тому що можлива поява запаморочення, стомлюваності та нудоти.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
518,00 грн
144,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаамлодипін + валсартан таблетки, вкриті плівковою оболонкою на 1 таблетку 5 мг + 80 мг Ядро: речовини, що діють: Амлодипін безілат (амлодипін безілат) 6,94 мг, еквівалентно амлодипіну 5,00 мг Валсартан А, субстанція-гранули 125,675 мг [Діюча речовина субстанції-гранул: Валсартан 80,00 мг Допоміжні речовини субстанції-гранул: целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, повідон К-25, натрію лаурилсульфат] Допоміжні речовини: манітол, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Оболонка плівкова: Опадрай II білий(1), барвник заліза оксид жовтий (E172) на 1 таблетку 5 мг + 160 мг Ядро: речовини, що діють: Амлодипін безілат (амлодипін безілат) 6,94 мг, еквівалентно амлодипіну 5,00 мг Валсартан А, субстанція-гранули 251,35 мг [Діюча речовина субстанції-гранул: Валсартан 160,00 мг Допоміжні речовини субстанції-гранул: целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, повідон К-25, натрію лаурилсульфат] Допоміжні речовини: манітол, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Оболонка плівкова: Опадрай II білий(1), барвник заліза оксид жовтий (E172) на 1 таблетку 5 мг + 320 мг Ядро: речовини, що діють: Амлодипін безілат (амлодипін безілат) 6,94 мг, еквівалентно амлодипіну 5,00 мг Валсартан А, субстанція-гранули 502,70 мг [Діюча речовина субстанції-гранул: Валсартан 320,00 мг Допоміжні речовини субстанції-гранул: целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, повідон К-25, натрію лаурилсульфат] Допоміжні речовини: манітол, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Оболонка плівкова: Опадрай II білий(1), барвник заліза оксид жовтий (E172), барвник заліза оксид червоний (E172) на 1 таблетку 10 мг + 160 мг Ядро: речовини, що діють: Амлодипін безілат (амлодипін безілат) 13,88 мг, еквівалентно амлодипіну 10,00 мг Валсартан А, субстанція-гранули 251,35 мг [Діюча речовина субстанції-гранул: Валсартан 160,00 мг Допоміжні речовини субстанції-гранул: целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, повідон К-25, натрію лаурилсульфат] Допоміжні речовини: манітол, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Оболонка плівкова: Опадрай II білий(1), барвник заліза оксид жовтий (E172) на 1 таблетку 10 мг + 320 мг Ядро: речовини, що діють: Амлодипін безілат (амлодипін безілат) 13,88 мг, еквівалентно амлодипіну 10,00 мг Валсартан А, субстанція-гранули 502,70 мг [Діюча речовина субстанції-гранул: Валсартан 320,00 мг Допоміжні речовини субстанції-гранул: целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, повідон К-25, натрію лаурилсульфат] Допоміжні речовини: манітол, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Оболонка плівкова: Опадрай II білий(1), барвник заліза оксид жовтий (E172) (1) Опадрай II білий: полівініловий спирт, титану діоксид (E171), макрогол, тальк.Опис лікарської формиТаблетки 5 мг + 80 мг: Круглі, злегка двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору з можливими темними вкрапленнями, з фаскою. Таблетки 5 мг + 160 мг: Овальні, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору з можливими темними вкрапленнями. Таблетки 5 мг + 320 мг: Капсуловидні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою оранжево-коричневого кольору. Таблетки 10 мг + 160 мг: Овальні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору. Таблетки 10 мг + 320 мг: Капсуловидні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору.Фармакотерапевтична групагіпотензивний комбінований засіб (блокатор «повільних» кальцієвих каналів + ангіотензину II рецепторів антагоніст).ФармакокінетикаЛінійність Фармакокінетика амлодипіну та валсартану характеризується лінійністю. Амлодипін Всмоктування Після прийому внутрішньо амлодипіну в терапевтичних дозах максимальна концентрація (C(max)) у плазмі досягається через 6-12 годин. Абсолютна біодоступність становить у середньому 64-80%. Їда не впливає на біодоступність амлодипіну. Розподіл Об'єм розподілу (Vd) становить приблизно 21 л/кг. За даними досліджень in vitro, показано, що у пацієнтів з артеріальною гіпертензією приблизно 97,5% циркулюючого препарату зв'язується з білками плазми. Концентрація амлодипіну в плазмі корелює з клінічним ефектом як у молодих пацієнтів, так і у пацієнтів похилого віку. Метаболізм Амлодипін інтенсивно (близько 90%) метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. Виведення Виведення амлодипіну з плазми носить двофазний характер з періодом напіввиведення (Т(1/2)) приблизно від 30 до 50 годин. Рівноважні концентрації в плазмі досягаються після тривалого застосування внутрішньо протягом 7-8 днів. 10% незміненого амлодипіну та 60% амлодипіну у вигляді метаболітів виводиться нирками. Валсартан Всмоктування Після прийому валсартану внутрішньо С(max) у плазмі досягається через 2-3 години. Середня абсолютна біодоступність становить 23%. При прийомі валсартану з їжею відзначається зниження біодоступності (за значенням площі під кривою «концентрація-час» (AUC)) на 40 %, а C(max) – майже на 50 %, але приблизно через 8 годин після прийому препарату внутрішньо плазмові концентрації валсартану у групі пацієнтів, які приймали його з їжею, та у групі, яка приймала натще, вирівнюються. Зменшення AUC не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту, тому валсартан можна приймати незалежно від часу їди. Розподіл Vd валсартану в період рівноважного стану після внутрішньовенного введення становив близько 17 л, що вказує на відсутність екстенсивного розподілу валсартану у тканинах. Валсартан значною мірою пов'язується з білками сироватки крові (94-97%), переважно альбумінами. Біотрансформація Валсартан не піддається вираженому метаболізму (близько 20% прийнятої дози визначається як метаболітів). Гідроксильний метаболіт визначається в плазмі в низьких концентраціях (менше ніж 10% від AUC валсартану). Цей метаболіт є фармакологічно неактивним. Виведення Фармакокінетична крива валсартану носить низхідний мультиекспоненційний характер (Т(1/2)(α) < 1 години та Т(1/2)(β) близько 9 годин). Валсартан виводиться в основному в незміненому вигляді через кишечник (близько 83%) та нирками (близько 13%). Після внутрішньовенного введення плазмовий кліренс валсартану становить близько 2 л/год та його нирковий кліренс становить 0,62 л/год (близько 30 % загального кліренсу). Т(1/2) валсартану становить 6 годин. Амлодипін/Валсартан Після прийому внутрішньо комбінації амлодипін/валсартан C(max) валсартану та амлодипіну в плазмі крові досягаються через 3 та 6-8 годин відповідно. Швидкість та ступінь всмоктування еквівалентні біодоступності валсартану та амлодипіну при прийомі кожного з них окремо. Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Діти та підлітки < 18 років Немає фармакокінетичних даних щодо застосування препарату у цієї групи пацієнтів. Пацієнти похилого віку (³ 65 років) Час досягнення C(max) амлодипіну у плазмі крові у молодих пацієнтів та пацієнтів похилого віку однаковий. У пацієнтів похилого віку кліренс амлодипіну незначно знижений, що призводить до збільшення AUC та T(1/2). У пацієнтів похилого віку середні значення системної дії (AUC) валсартану дещо більш виражені, ніж у пацієнтів молодого віку. Проте це був клінічно значимим. Враховуючи хорошу переносимість амлодипіну та валсартану у пацієнтів похилого віку та молодшого віку, рекомендується застосовувати звичайні режими дозування. Порушення функції нирок У пацієнтів із порушенням функції нирок фармакокінетичні параметри амлодипіну суттєво не змінюються. Не було виявлено кореляції між функцією нирок (кліренс креатиніну – КК) та системною дією (AUC) валсартану у пацієнтів з різним ступенем порушення функції нирок. Не потрібні зміни початкової дози у пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції нирок. Порушення функції печінки Досвід застосування препарату у пацієнтів із порушенням функції печінки обмежений. Пацієнти з порушенням функції печінки мають знижений кліренс амлодипіну, що призводить до підвищення AUC приблизно на 40-60%. У середньому, у пацієнтів з порушенням функції печінки легкого (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) та помірного (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) ступеня біодоступність (за значенням AUC) валсартану подвоюється порівняно зі здоровими добровольцями (відповідного) віку, статі та маси тіла). Препарат Вамлосет® повинен застосовуватися з обережністю у пацієнтів із порушеннями функції печінки, обструктивними захворюваннями жовчних шляхів.ФармакодинамікаКомбінований гіпотензивний препарат, що містить дві діючі речовини з механізмом контролю артеріального тиску (АТ), що доповнює одна одну. Амлодипін, похідне дигідропіридину, відноситься до класу блокаторів «повільних» кальцієвих каналів (БМКК), валсартан – до класу антагоністів рецепторів ангіотензину II. Комбінація цих компонентів має взаємно доповнюючу антигіпертензивну дію, що призводить до більш вираженого зниження АТ порівняно з АТ при їх роздільному застосуванні. Амлодипін Амлодипін – похідна дигідропіридину, БМКК, має антиангінальну та антигіпертензивну дію. Інгібує трансмембранне надходження іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судин. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну обумовлений прямим розслаблюючим ефектом на гладкі м'язи судин, що призводить до зниження загального периферичного судинного опору (ОПСС) та артеріального тиску. Експериментальні дані показують, що амлодипін зв'язується як з дигідропіридиновими, так і недигідропіридиновими рецепторами. Амлодипін у терапевтичних дозах у пацієнтів з артеріальною гіпертензією викликає розширення кровоносних судин, що призводить до зниження артеріального тиску (у положенні «лежачи» і «стоячи»). Зниження АТ не супроводжується суттєвою зміною частоти серцевих скорочень (ЧСС) та концентрації катехоламінів у плазмі крові при тривалому застосуванні амлодипіну. При артеріальній гіпертензії у пацієнтів з нормальною функцією нирок амлодипін у терапевтичних дозах призводить до зменшення опору ниркових судин та підвищення швидкості клубочкової фільтрації та ефективного ниркового кровотоку без зміни фільтраційної фракції та ступеня протеїнурії. Амлодипін, як і інші БМКК, у пацієнтів з нормальною функцією лівого шлуночка (ЛШ) викликає зміну гемодинамічних показників функції серця у спокої та при фізичному навантаженні (або стимуляції): відзначалося незначне збільшення серцевого індексу, без суттєвого впливу на максимальну швидкість наростання тиску у ЛШ (dP/dt) та кінцевий діастолічний тиск та кінцевий діастолічний об'єм ЛШ. Гемодинамічні дослідження у інтактних тварин і людей показали, що зниження артеріального тиску при застосуванні амлодипіну в діапазоні терапевтичних доз не викликає негативного інотропного ефекту, навіть при одночасному застосуванні з β-адреноблокаторами. Амлодипін не змінює функцію синоатріального вузла або атріовентрикулярної провідності у інтактних тварин та людей. Застосування амлодипіну у комбінації з β-адреноблокаторами у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або стенокардією не супроводжувалося небажаними змінами на ЕКГ. Доведено клінічну ефективність амлодипіну у пацієнтів зі стабільною стенокардією напруги, вазоспастичною стенокардією та ангіографічно підтвердженим ураженням коронарних артерій. Валсартан Валсартан є активним і селективним антагоністом рецепторів ангіотензину II (АРА II) для внутрішнього прийому, небілкової природи. Виборчо блокує рецептори підтипу АТ (1), які відповідальні за ефекти ангіотензину ІІ. Підвищення плазмової концентрації ангіотензину II внаслідок блокади АТ(1)-рецепторів під дією валсартану може стимулювати незаблоковані АТ(2)-рецептори, що протидіють ефектам при стимуляції АТ(1)-рецепторів. Валсартан не має агоністичної активності щодо АТ(1)-рецепторів. Спорідненість валсартану до рецепторів підтипу АТ(1) приблизно в 20 000 разів вище, ніж до рецепторів підтипу АТ(2). Валсартан не інгібує ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ), також відомий як кініназа II, який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II і руйнує брадикінін. У зв'язку з відсутністю впливу на АПФ не потенціюються ефекти брадикініну або субстанції Р, тому при прийомі АРА II малоймовірний розвиток сухого кашлю. У порівняльних клінічних дослідженнях валсартану з інгібітором АПФ частота розвитку сухого кашлю була достовірно нижчою (р < 0,05) у пацієнтів, які отримували валсартан (у 2,6 % пацієнтів, які отримували валсартан, та у 7,9 % – отримували інгібітор АПФ). У клінічному дослідженні, яке включало пацієнтів, у яких раніше при лікуванні інгібітором АПФ розвивався сухий кашель, при лікуванні валсартаном це ускладнення було відмічено у 19,5 % випадків, при лікуванні тіазидним діуретиком – у 19,0 % випадків. У той же час у групі пацієнтів, які отримували лікування інгібітором АПФ, кашель спостерігався у 68,5% випадків (р<0,05). Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, що мають важливе значення для регуляції функцій серцево-судинної системи. При лікуванні артеріальної гіпертензії валсартан знижує артеріальний тиск, не впливаючи на ЧСС. Після прийому внутрішньо разової дози валсартану антигіпертензивний ефект розвивається протягом 2 годин у більшості пацієнтів. Максимальне зниження артеріального тиску досягається протягом 4-6 годин. Антигіпертензивний ефект валсартану зберігається протягом 24 годин після його прийому. При повторному застосуванні валсартану максимальне зниження артеріального тиску, незалежно від прийнятої дози, зазвичай досягається через 2-4 тижні та підтримується на досягнутому рівні під час тривалої терапії. Раптове припинення прийому валсартану не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску або іншими небажаними клінічними наслідками. Застосування валсартану у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (II-IV функціональні класи за класифікацією NYHA) призводить до значного зменшення кількості госпіталізацій. Цей ефект максимально виражений у пацієнтів,не отримують інгібітори АПФ або β-адреноблокатори. При прийомі валсартану у пацієнтів з лівошлуночковою недостатністю (стабільний клінічний перебіг) або з порушенням функції ЛШ після перенесеного інфаркту міокарда відзначається зниження серцево-судинної смертності. Амлодипін/Валсартан Комбінація амлодипіну та валсартану адитивно дозозалежно у терапевтичному діапазоні доз знижує АТ. При прийомі однієї дози комбінації амлодипіну/валсартану антигіпертензивний ефект зберігається протягом 24 годин. Доведено клінічну ефективність комбінації амлодипіну/валсартану у пацієнтів з м'якою та помірною артеріальною гіпертензією (середній діастолічний АТ (ДАД) ≥ 95 мм рт. ст. та < 110 мм рт. ст.) без ускладнень порівняно з плацебо. Рівень зниження АТ у положенні «сидячи» при артеріальній гіпертензії з ДАТ ≥ 110 мм рт. ст. та < 120 мм рт. ст. порівняно із застосуванням комбінації інгібітору АПФ та тіазидного діуретика. Антигіпертензивний ефект зберігається довго. Раптове припинення прийому препарату не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску (відсутня синдром відміни). Терапевтична ефективність не залежить від віку, статі, раси пацієнта та індексу маси тіла. При застосуванні комбінованої терапії амлодипін/валсартан досягається порівняний контроль АТ при меншій ймовірності розвитку периферичних набряків у пацієнтів із раніше досягнутим контролем АТ та вираженими периферичними набряками на фоні терапії амлодипіном.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (пацієнтам, яким показано комбіновану терапію).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до амлодипіну, інших похідних дигідропіридинового ряду, валсартану, а також до інших допоміжних компонентів препарату. Спадковий ангіоневротичний набряк або набряк у пацієнтів на тлі попередньої терапії АРА II. Тяжка печінкова недостатність (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю), біліарний цироз та холестаз. Тяжка ниркова недостатність (КК менше 30 мл/хв), застосування у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі. Планування вагітності, вагітність та період грудного вигодовування. Тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт. ст.), колапс, шок (включаючи кардіогенний шок). Обструкція тракту, що виносить лівого шлуночка (у т. ч. аортальний стеноз важкого ступеня). Гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда. Первинний гіперальдостеронізм. Одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірним або тяжким порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла). Одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Безпека застосування препарату Вамлосет у пацієнтів після перенесеної трансплантації нирки, а також у дітей та підлітків до 18 років не встановлена. Порушення функції печінки легкого (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) та помірного (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) ступеня тяжкості, а також при обструктивних захворюваннях жовчних шляхів, односторонній або двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії. хронічна серцева недостатність (ХСН) III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA, гострий коронарний синдром, після перенесеного гострого інфаркту міокарда, гіперкаліємія, гіпонатріємія, дієта з обмеженням споживання кухонної солі, знижений обсяг циркулюючої крові (ОЦК) (в т.ч. діарея, блювання). Також як і при застосуванні інших вазодилататорів, слід дотримуватися особливої обережності при застосуванні у пацієнтів з мітральним або аортальним стенозом легкого та помірного ступеня та гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією (ГЗКМП).Вагітність та лактаціяВагітність Застосування препарату Вамлосет протипоказано при вагітності. Враховуючи механізм дії АРА II, не можна виключити ризик для плода при застосуванні препарату у І триместрі вагітності. Як і будь-який інший препарат, що безпосередньо впливає на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему (РААС), препарат Вамлосет® не слід застосовувати під час вагітності, а також жінкам, які планують вагітність. При застосуванні засобів, що впливають на РААС, необхідно проінформувати жінок дітородного віку про потенційний ризик негативного впливу цих препаратів на плід під час вагітності. При плануванні вагітності рекомендується перевести пацієнтку на альтернативну гіпотензивну терапію з урахуванням профілю безпеки. У разі діагностування вагітності слід припинити прийом препарату Вамлосет і, при необхідності, перевести на альтернативну гіпотензивну терапію. Препарат Вамлосет®, як і інші засоби, що мають прямий вплив на РААС, протипоказаний у II-III триместрах вагітності, оскільки може викликати фетотоксичні ефекти (порушення функції нирок, уповільнення окостеніння кісток черепа плода, олігогідрамніон) та неонатальні токсичні ефекти (ниркову недостатність, гіпотензію, гіперкаліємію) та загибель плода. Якщо все ж таки застосовували препарат у II-III триместрах вагітності, то необхідно провести ультразвукове дослідження нирок та кісток черепа плода. Новонароджені, матері яких приймали препарат Вамлосет® під час вагітності, повинні перебувати під наглядом, тому що можливий розвиток артеріальної гіпотензії у новонародженого. Період грудного вигодовування Не рекомендується застосовувати препарат Вамлосет у період грудного вигодовування. При необхідності застосування препарату Вамлосет у період лактації грудне вигодовування слід припинити. Досвід застосування амлодипіну показує, що амлодипін виділяється у жіноче грудне молоко. Середнє співвідношення молоко/плазма для концентрації амлодипіну склало 0,85 серед 31 жінки, які страждали на артеріальну гіпертензію, зумовлену вагітністю, і отримували амлодипін у початковій дозі 5 мг на добу. Дозування препарату за необхідності коригувалося (залежно від середньої добової дози та ваги: 6 мг та 98,7 мкг/кг, відповідно). Передбачувана добова доза амлодипіну, яка отримується немовлям через грудне молоко, становить 4,17 мкг/кг. Оскільки даних про безпеку та ефективність препарату Вамлосет® у дітей та підлітків (молодше 18 років) недостатньо, препарат не рекомендується застосовувати у пацієнтів цієї категорії.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів, рекомендована Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ): дуже часто ≥ 1/10 часто від ≥ 1/100 до < 1/10 нечасто від ≥ 1/1000 до < 1/100 рідко від ≥ 1/10000 до < 1/1000 дуже рідко від < 1/10000 частота невідома може бути оцінена з урахуванням наявних даних. Класифікація MedRA Небажані ефекти Частота Амлодипін/Валсартан Амлодипін Валсартан Інфекційні та паразитарні захворювання Назофарингіт Часто - - Грип Часто - - Порушення з боку крові та лімфатичної системи Зниження гемоглобіну та гематокриту - - Частота невідома Лейкопенія - Дуже рідко - Нейтропенія - - Частота невідома Тромбоцитопенія іноді з пурпурою - Дуже рідко Частота невідома Порушення з боку імунної системи Гіперчутливість Рідко Дуже рідко Частота невідома Порушення з боку обміну речовин та харчування Анорексія Не часто - - Гіперкальціємія Не часто - - Гіперглікемія - Дуже рідко - Гіперліпідемія Не часто - - Гіперурикемія Не часто - - Гіпокаліємія Часто - - Гіпонатріємія Не часто - - Порушення психіки Депресія - Не часто - Тривожність Рідко - - Безсоння/порушення сну - Не часто - Лабільність настрою - Не часто - Сплутаність свідомості - Рідко - Порушення з боку нервової системи Порушення координації Не часто - - Запаморочення Не часто Часто - Постуральне запаморочення Не часто - - Порушення смаку - Не часто - Екстрапірамідні порушення - Частота невідома - Головний біль Часто Часто - М'язовий гіпертонус - Дуже рідко - Парастезія Не часто Не часто - Периферична нейропатія, нейропатія - Дуже рідко - Безсоння Не часто Часто - Непритомність - Не часто - Тремор - Не часто - Гіпестезія - Не часто - Порушення з боку органу зору Погіршення зору Рідко Не часто - Порушення зору Не часто Не часто - Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Шум у вухах Рідко Не часто - Вертіго Не часто - Не часто Порушення з боку серця Відчуття серцебиття Не часто Часто - Непритомність Рідко - - Тахікардія Не часто - - Аритмії (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь) - Дуже рідко - Інфаркт міокарда - Дуже рідко - Порушення з боку судин Відчуття «припливу» крові до шкіри обличчя - Часто - Виражене зниження АТ Рідко Не часто - Ортостатична гіпотензія Не часто - - Васкуліт - Дуже рідко Частота невідома Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Кашель Не часто Дуже рідко Не часто Задишка - Не часто - Біль у глотці та гортані Не часто - - Риніт - Не часто - Порушення з боку травної системи Почуття дискомфорту у животі, біль у верхній частині живота Не часто Часто Не часто Зміна стільця - Не часто - Запор Не часто Не часто - Діарея Не часто Не часто - Сухість слизової оболонки порожнини рота Не часто Не часто - Диспепсія - Не часто - Гастрит - Дуже рідко - Гіперплазія ясен - Дуже рідко - Нудота Не часто Часто - Панкреатит - Дуже рідко - Блювота - Не часто - Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Підвищення активності «печінкових» ферментів, підвищення концентрації білірубіну в плазмі. - Дуже рідко* Частота невідома Гепатит - Дуже рідко - Внутрішньопечінковий холестаз, жовтяниця - Дуже рідко - Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Алопеція - Не часто - Ангіоневротичний набряк - Дуже рідко Частота невідома Бульозний дерматит - - Частота невідома Ерітема Не часто - - Багатоформна еритема - Дуже рідко - Екзантема Рідко Не часто - Гіпергідроз Рідко Не часто - Реакції фоточутливості - Не часто - Кожний зуд Рідко Не часто Частота невідома Пурпура - Не часто - Висипання на шкірі Не часто Не часто Частота невідома Зміна кольору шкіри - Не часто - Кропивниця - Дуже рідко - Ексфоліативний дерматит - Дуже рідко - Синдром Стівенса-Джонсона - Дуже рідко - Набряк Квінке - Дуже рідко - Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини Артралгія Не часто Не часто - Біль у спині Не часто Не часто - Припухлість суглобів Не часто - - М'язові спазми Рідко Не часто - Міалгія - Не часто Частота невідома Набряк кісточок - Часто - Відчуття тяжкості у всьому тілі Рідко - - Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові - - Частота невідома Порушення сечовипускання - Не часто - Ніктурія - Не часто - Поллакіурія Рідко Не часто - Поліурія Рідко - - Порушення функції нирок, включаючи ниркову недостатність - - Частота невідома Порушення з боку статевих органів та молочної залози Імпотенція - Не часто - еректильна дисфункція Рідко - - Гінекомастія - Не часто - Загальні розлади та порушення у місці введення Астенія Часто Не часто - Дискомфорт - Не часто - Підвищена стомлюваність Часто Часто Не часто Набряк обличчя Часто - - Відчуття «припливу» крові до шкіри обличчя Часто - - Некардіогенний біль у серці - Не часто - Набряки Часто Часто - Периферичні набряки Часто - - Біль - Не часто - Пастозність Часто - - Лабораторні та інструментальні дані Підвищення вмісту калію у сироватці крові - - Частота невідома Збільшення маси тіла - Не часто - Зниження маси тіла - Не часто - * Найчастіше внаслідок холестазуВзаємодія з лікарськими засобамиПрепарат Вамлосет® Загальні лікарські взаємодії препарату Вамлосет® (амлодипін/валсартан) Одночасне застосування, що потребує уваги Інші гіпотензивні препарати (наприклад, альфа-адреноблокатори, діуретики) та лікарські засоби, що мають гіпотензивну дію (наприклад, трициклічні антидепресанти, альфа-адреноблокатори для лікування доброякісної гіперплазії передміхурової залози), можуть посилити антигіпертензивний ефект. Лікарські взаємодії для амлодипіну Небажане одночасне застосування Грейпфрут або грейпфрутовий сік Одночасне застосування не рекомендується, враховуючи можливість збільшення біодоступності у деяких пацієнтів та посилення антигіпертензивної дії. Одночасне застосування, що вимагає обережності Інгібітори ізоферменту CYP3A4 Одночасне застосування з сильними або помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (інгібіторами протеази, верапамілом або дилтіаземом, азольними протигрибковими лікарськими засобами, макролідами, такими як еритроміцин або кларитроміцин) може призвести до значного збільшення системної експозиції. У пацієнтів похилого віку ці зміни мають клінічне значення, тому потрібні медичне спостереження та корекція дози. Індуктори ізоферменту CYP3A4 (протисудомні препарати (наприклад, карбамазепін, фенобарбітал, фенітоїн, фосфенітоїн, примідон), рифампіцин, рослинні препарати, що містять Звіробій продірявлений) При одночасному застосуванні індукторів ізоферменту CYP3A4 концентрація амлодипіну в плазмі може варіюватися. Тому показаний контроль артеріального тиску та корекція дози амлодипіну як під час лікування індукторами ізоферменту CYP3A4, так і після їх відміни, особливо при застосуванні сильних індукторів ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцину, препаратів, що містять Звіробій продірявлений). Симвастатин Одночасне повторне застосування амлодипіну в дозі 10 мг/добу та симвастатину в дозі 80 мг/добу збільшує експозицію симвастатину на 77 % порівняно з такою при монотерапії симвастатином. Пацієнтам, які отримують амлодипін, рекомендується застосовувати симвастатин у дозі не більше 20 мг на добу. Дантролен (внутрішньовенне введення) В експериментах на тваринах після прийому внутрішньо верапамілу та внутрішньовенного введення дантролену спостерігалися випадки фібриляції шлуночків із летальним результатом та серцево-судинної недостатності, асоційованої з гіперкаліємією. Враховуючи ризик розвитку гіперкаліємії, слід уникати одночасного застосування блокаторів «повільних» кальцієвих каналів, у т. ч. амлодипіну, у пацієнтів, які схильні до розвитку злоякісної гіпертермії. Такролімус При одночасному застосуванні з амлодипіном існує ризик підвищення концентрації такролімусу в плазмі, але фармакокінетичний механізм цієї взаємодії повністю не вивчений. Для попередження токсичної дії такролімусу при одночасному застосуванні з амлодипіном слід контролювати концентрацію такролімусу в плазмі та коригувати дозу такролімусу за необхідності. Циклоспорин Дослідження лікарської взаємодії із застосуванням циклоспорину та амлодипіну у здорових добровольців або інших груп пацієнтів не проводилися, крім пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, у яких спостерігалися варіабельні мінімальні концентрації (середні значення: 0%-40%) циклоспорину. При одночасному застосуванні амлодипіну у пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, слід контролювати концентрацію циклоспорину в плазмі крові та за необхідності знизити його дозу. Кларитроміцин Кларитроміцин є інгібітором ізоферменту CYP3A4. При одночасному застосуванні амлодипіну та кларитроміцину підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії. Рекомендується ретельне медичне спостереження за пацієнтами, які отримують амлодипін одночасно з кларитроміцином. Інгібітори механістичної мішені для рапаміцину у ссавців (ТTOR) Інгібітори mTOR, такі як сиролімус, темсиролімус та еверолімус є субстратами ізоферменту CYP3A. Амлодипін є слабким інгібітором ізоферменту CYP3A. При одночасному застосуванні з інгібіторами mTOR амлодипін може підвищувати їхню експозицію. Одночасне застосування, що потребує уваги Інші У клінічних дослідженнях амлодипіну немає значної взаємодії з тіазидними діуретиками, альфа-адреноблокаторами, бета-адреноблокаторами, бета-адреноблокаторами, інгібіторами АПФ, нітратами тривалої дії, нітрогліцерином для під'язикового застосування, дигоксином, варфарином, , циметидином, нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), антибіотиками та гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо. Одночасний прийом амлодипіну та етанолу не впливає на фармакокінетику останнього. Препарати кальцію можуть зменшити ефект БМКК. При одночасному застосуванні БМКК з препаратами літію (для амлодипіну дані відсутні) можливе посилення прояву їхньої нейротоксичності (нудота, блювання, діарея, атаксія, тремор, шум у вухах). Глюкокортикостероїди Зниження антигіпертензивної дії (затримка рідини та іонів натрію внаслідок дії кортикостероїдів). Лікарські взаємодії для валсартану Одночасне застосування протипоказане Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірним або тяжким порушенням функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування АРА II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Небажане одночасне застосування Літій Одночасне застосування з препаратами літію не рекомендується, тому що можливе оборотне збільшення концентрації літію в плазмі та розвиток інтоксикації. При необхідності одночасного застосування з препаратами літію слід ретельно контролювати концентрацію літію у плазмі крові. Ризик токсичних проявів, пов'язаних із застосуванням препаратів літію, може додатково збільшуватись при одночасному застосуванні з препаратом Вамлосет® та діуретиками. Калійзберігаючі діуретики, препарати калію, каліймісні харчові добавки та інші лікарські засоби та речовини, які можуть збільшувати вміст калію в сироватці крові (наприклад, гепарин) При необхідності одночасного застосування з препаратами, що впливають вміст калію, рекомендується контролювати вміст калію в плазмі крові. Одночасне застосування, що вимагає обережності НПЗЗ, у тому числі селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), ацетилсаліцилова кислота в дозі більше 3 г/добу та неселективні НПЗЗ При одночасному застосуванні можливе ослаблення антигіпертензивного ефекту, збільшення ризику розвитку порушень функції нирок та підвищення вмісту калію у плазмі. На початку терапії рекомендується оцінити функцію нирок, а також скоригувати порушення водно-електролітного балансу. Інгібітори білків-переносників За результатами дослідження in vitro валсартан є субстратом для білків-переносників ОАТР1В1 та MRP2. Одночасне застосування валсартану з інгібіторами білка-переносника OATP1B1 (наприклад, рифампіцин, циклоспорин) та інгібітором білка-переносника MRP2 (наприклад, ритонавір) може збільшити системну експозицію валсартану (C(max) та AUC). Це слід враховувати на початку та після закінчення одночасної терапії. Подвійна блокада РААС при застосуванні АРА II, інгібіторів АПФ або аліскірену Одночасне застосування АРА II з іншими препаратами, що впливають на РААС, призводить до збільшення частоти виникнення випадків гіпотензії, гіперкаліємії, порушення функції нирок. Необхідно контролювати показники артеріального тиску, функції нирок, а також вміст електролітів плазми при застосуванні препарату Вамлосет з іншими препаратами, що впливають на РААС. Інші При монотерапії валсартаном не виявлено клінічно значущих взаємодій з такими лікарськими засобами: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлортіазид, амлодипін та глібенкламід.Спосіб застосування та дозиВсередину, запиваючи невеликою кількістю води, 1 раз на добу, незалежно від часу їди. Рекомендована добова доза – 1 таблетка Вамлосету, що містить амлодипін/валсартан у дозі 5/80 мг або 5/160 мг, або 10/160 мг, або 5/320 мг, або 10/320 мг. Максимальна добова доза – 5/320 мг (у перерахунку за валсартаном) або 10/160 мг (у перерахунку за амлодипіном) або 10/320 мг. Починати прийом препарату Вамлосет рекомендовано з дози 5/80 мг 1 раз на добу. Збільшувати дозу можна через 1-2 тижні від початку терапії. Особливі групи пацієнтів Пацієнти похилого віку (старше 65 років) У пацієнтів віком понад 65 років корекції дози препарату не потрібно. У пацієнтів даної категорії при необхідності можливе зменшення початкової дози препарату Вамлосет® до найменшої дози амлодипіну, тобто 1 таблетка, що містить амлодипін/валсартан у дозі 5/80 мг або 5/160 мг. Застосування у дітей та підлітків (віком до 18 років) Оскільки даних про безпеку та ефективність препарату Вамлосет® у дітей та підлітків (молодше 18 років) недостатньо, препарат не рекомендується застосовувати у пацієнтів цієї категорії. Пацієнти з порушенням функції нирок Для пацієнтів з порушеннями функції нирок легкого та помірного ступеня тяжкості (КК 30 мл/хв) корекції початкової дози не потрібно. Пацієнти з порушенням функції печінки Внаслідок наявності у складі валсартану та амлодипіну препарат Вамлосет® слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з порушеннями функції печінки та обструктивними захворюваннями жовчних шляхів. У пацієнтів даної категорії при необхідності можливе зменшення початкової дози препарату Вамлосет® до найменшої дози амлодипіну, тобто 1 таблетка, що містить амлодипін/валсартан у дозі 5/80 мг або 5/160 мг.ПередозуванняСимптоми Дані про випадки передозування зараз відсутні. При передозуванні валсартаном очікується розвиток вираженого зниження АТ і запаморочення. Передозування амлодипіном може призвести до вираженого зниження АТ з можливим розвитком рефлекторної тахікардії та надмірної периферичної вазодилатації (ризик розвитку вираженої та стійкої артеріальної гіпотензії, у т. ч. з розвитком шоку та летального результату). Лікування Лікування симптоматичне, характер якого залежить від часу, що минув з моменту прийому препарату, та від ступеня тяжкості симптомів. При випадковому передозуванні слід викликати блювоту (якщо препарат було прийнято нещодавно) або провести промивання шлунка. Застосування активованого вугілля у здорових добровольців одразу або протягом 2 годин після прийому амлодипіну призводило до значного зниження його всмоктування. При вираженому зниженні АТ на фоні прийому препарату Вамлосет® необхідно перевести пацієнта у положення «лежачи» на спині з піднятими ногами, вжити активних заходів щодо підтримки діяльності серцево-судинної системи, включаючи регулярний контроль функції серця та дихальної системи, ОЦК та об'єму сечі, що виділяється.За відсутності протипоказань з метою відновлення судинного тонусу та АТ можливе застосування (з обережністю) судинозвужувальних засобів. Для усунення блокади кальцієвих каналів можливе внутрішньовенне введення розчину глюконату кальцію. Виведення валсартану та амлодипіну при проведенні гемодіалізу малоймовірне.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПацієнти з гіпонатріємією та/або зменшенням ОЦК У пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією, які приймають терапію комбінацією амлодипін/валсартан, у 0,4 % випадків спостерігалася виражена гіпотензія. У пацієнтів з активованою РААС (наприклад, у пацієнтів з дегідратацією та/або гіпонатріємією, які приймають діуретики у високих дозах) при прийомі АРА II можливий розвиток симптоматичної артеріальної гіпотензії. Перед початком лікування рекомендовано відновити вміст натрію та/або заповнити ОЦК, зокрема шляхом зменшення доз діуретиків або починати терапію під ретельним медичним наглядом. При розвитку вираженого зниження артеріального тиску слід укласти пацієнта в горизонтальне положення з піднятими ногами і при необхідності провести внутрішньовенно інфузію 0,9% розчину натрію хлориду. Терапію препаратом Вамлосет можна продовжити після стабілізації показників гемодинаміки. Гіперкаліємія При одночасному застосуванні калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію, біологічно активних добавок, що містять калій, або інших препаратів, здатних підвищувати вміст калію в плазмі крові (наприклад, гепарин), слід бути обережним. Необхідно регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові. Стеноз ниркової артерії Препарат Вамлосет® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з артеріальною гіпертензією на фоні одностороннього або двостороннього стенозу ниркової артерії або стенозу артерії єдиної нирки з огляду на можливість збільшення сироваткових концентрацій сечовини та креатиніну. Стан після трансплантації нирки Безпечність застосування комбінації амлодипін/валсартан у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, не встановлена. Порушення функції печінки Валсартан переважно виводиться у незміненому вигляді із жовчю. У пацієнтів T (1/2) подовжується, а AUC – збільшується. Слід бути обережним при застосуванні препарату Вамлосет® пацієнтам з легким (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) або помірним (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) порушенням функції печінки або обструктивними захворюваннями жовчних шляхів. Порушення функції нирок Корекція дози препарату Вамлосет у пацієнтів з легким та помірним порушенням функції нирок не потрібна. У пацієнтів з помірним порушенням функції нирок рекомендується контроль вмісту калію та концентрації креатиніну у плазмі. Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, або інгібіторів АПФ з аліскіреном, протипоказане у пацієнтів з порушенням функції нирок (КК менше 60 мл/хв). Первинний гіперальдостеронізм Враховуючи ураження РААС при первинному гіперальдостеронізмі, даним пацієнтам не слід призначати АРА II, зокрема валсартан. Ангіоневротичний набряк Серед пацієнтів з ангіоневротичним набряком (у тому числі набряк гортані та голосових зв'язок, що викликає обструкцію дихальних шляхів та/або набряк обличчя, губ, глотки та/або язика) на фоні терапії препаратом Вамлосет®, спостерігалися випадки розвитку ангіоневротичного набряку в анамнезі, у тому числа та на інгібітори АПФ. При розвитку ангіоневротичного набряку слід негайно відмінити препарат та виключити можливість повторного застосування. Серцева недостатність/перенесений інфаркт міокарда У пацієнтів, функція нирок яких може залежати від активності РААС (наприклад, при тяжкій ХСН), терапія інгібіторами АПФ та АРА II супроводжується олігурією та/або наростанням азотемії, а в поодиноких випадках – гострою нирковою недостатністю та/або летальним наслідком. Подібні наслідки були описані при застосуванні валсартану. У пацієнтів з ХСН або перенесеним інфарктом міокарда слід оцінювати функцію нирок. У пацієнтів з ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІV функціонального класу за класифікацією NYHA застосування амлодипіну супроводжувалося збільшенням частоти розвитку набряку легень у порівнянні з плацебо за відсутності достовірної різниці частоти погіршення ХСН між двома групами. Блокатори «повільних» кальцієвих каналів, у т. ч. амлодипін, слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з ХСН, тому що можливе збільшення ризику розвитку серцево-судинних ускладнень та летального результату. Стеноз аортального клапана легкого та помірного ступеня та мітрального клапана, ГОКМП Як і при застосуванні будь-яких вазодилататорів, слід дотримуватися обережності у пацієнтів з мітральним стенозом та аортальним стенозом легкого та помірного ступеня, ГЗКМП. Комбінація амлодипіну/валсартану вивчалася тільки у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Застосування при хронічних захворюваннях: Пацієнти з порушенням функції нирок Для пацієнтів з порушеннями функції нирок легкого та помірного ступеня тяжкості (КК 30 мл/хв) корекції початкової дози не потрібно. Пацієнти з порушенням функції печінки Внаслідок наявності у складі валсартану та амлодипіну препарат Вамлосет® слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з порушеннями функції печінки та обструктивними захворюваннями жовчних шляхів. У пацієнтів даної категорії при необхідності можливе зменшення початкової дози препарату Вамлосет® до найменшої дози амлодипіну, тобто 1 таблетка, що містить амлодипін/валсартан у дозі 5/80 мг або 5/160 мг. Пацієнти похилого віку (старше 65 років) У пацієнтів віком понад 65 років корекції дози препарату не потрібно. У пацієнтів даної категорії при необхідності можливе зменшення початкової дози препарату Вамлосет® до найменшої дози амлодипіну, тобто 1 таблетка, що містить амлодипін/валсартан у дозі 5/80 мг або 5/160 мг. Вплив на керування транспортними засобами: При застосуванні препарату Вамлосет® необхідно дотримуватись обережності при керуванні транспортними засобами та іншими технічними пристроями, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, тому що можлива поява запаморочення, стомлюваності та нудоти.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
286,00 грн
149,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаПорошок – 1 фл.: ванкоміцин (у формі гідрохлориду) 1000 мг. 1000 мг – флакони (1) – пачки картонні.Опис лікарської формиПорошок для виготовлення розчину для інфузій.Фармакотерапевтична групаАнтибіотик групи глікопептидів. Чинить бактерицидну дію. Порушує синтез клітинної стінки, проникність цитоплазматичної мембрани та синтез РНК бактерій. Активний щодо грампозитивних бактерій: Staphylococcus spp. (включаючи штами, що продукують пеніциліназ та метицилін-резистентні штами), Streptococcus spp., Enterococcus spp., Corynebacterium spp., Listeria spp., Actinomyces spp., Clostridium spp. (В т.ч. Clostridium difficile). Не відмічено перехресної резистентності до антибіотиків інших груп.ФармакокінетикаШироко розподіляється у більшості тканин та рідин організму. Погано проникає через гематоенцефалічний бар'єр, проте при запаленні мозкових оболонок проникність зростає. Проникає крізь плацентарний бар'єр. Зв'язування з білками плазми становить 55%. T1/2 становить 4-11 год. 80-90% виводиться із сечею, невелика кількість виводиться із жовчю.Клінічна фармакологіяАнтибіотик групи глікопептидів.Показання до застосуванняІнфекційно-запальні захворювання важкої течії, викликані чутливими до ванкоміцину збудниками (при непереносимості або неефективності терапії іншими антибіотиками, включаючи пеніциліни або цефалоспорини): сепсис, ендокардит (як монотерапія або у складі комбінованої антибіотикотерапії, та суглобів, інфекції шкіри та м'яких тканин. Псевдомембранозний коліт, спричинений Clostridium difficile.Протипоказання до застосуванняНеврит слухового нерва, виражені порушення функції нирок, І триместр вагітності, період лактації (грудного вигодовування), підвищена чутливість до ванкоміцину.Вагітність та лактаціяЗастосування у І триместрі вагітності протипоказане через ризик розвитку нефро- та ототоксичності. Застосування ванкоміцину у II та III триместрах можливе лише за життєвими показаннями. При необхідності застосування у період лактації грудне вигодовування слід припинити. Застосування у дітей При застосуванні у новонароджених необхідно контролювати концентрацію ванкоміцину у плазмі крові.Побічна діяЗ боку серцево-судинної системи: зупинка серця, припливи, зниження АТ, шок (ці симптоми в основному пов'язані з швидкою інфузією лікарської речовини). З боку системи кровотворення: ; нейтропенія, еозинофілія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз. З боку травної системи: ; нудота. З боку сечовидільної системи: інтерстиціальний нефрит, зміна функціональних ниркових тестів, порушення функції нирок. З боку органів почуттів: вертиго, дзвін у вухах, ототоксичні ефекти. Дерматологічні реакції: ексфоліативний дерматит, доброякісний пухирчастий дерматоз, сверблячий дерматоз, висипання. Алергічні реакції: кропив'янка, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, васкуліт. Під час або незабаром після надто швидкої інфузії ванкоміцину можливі анафілактоїдні реакції. Інші: озноб, лікарська лихоманка, некроз тканин у місцях ін'єкцій, біль у місцях ін'єкцій, тромбофлебіти. При швидкому внутрішньовенному введенні можливий розвиток "синдрому червоної шиї", пов'язаного з вивільненням гістаміну: еритема, висипання на шкірі, почервоніння обличчя, шиї, верхньої половини тулуба, рук, прискорене серцебиття, нудота, блювання, озноб, підвищення температури, непритомність.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування ванкоміцину та місцевих анестетиків може призвести до розвитку еритеми, гістаміноподібних припливів та анафілактичного шоку. При одночасному застосуванні ванкоміцину з аміноглікозидами, амфотерицином В, цисплатином, циклоспорином, фуросемідом, поліміксинами відзначається посилення ото- та нефротоксичної дії.Спосіб застосування та дозиВводять внутрішньовенно краплинно. Дорослим - по 500 мг кожні 6 годин або по 1 г кожні 12 годин. Щоб уникнути колаптоїдних реакцій, тривалість інфузії повинна становити не менше 60 хв. Дітям – 40 мг/кг/добу, кожну дозу слід вводити не менше 60 хв. У хворих з порушенням функції виділення нирок дозу зменшують з урахуванням значень КК. Залежно від етіології захворювання ванкоміцин можна приймати внутрішньо. Для дорослих добова доза становить 0.5-2 г на 3-4 прийоми, для дітей - 40 мг/кг на 3-4 прийоми. Максимальна добова доза для дорослих при внутрішньовенному введенні становить 3-4 г.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю застосовувати при легких та помірних порушеннях функції нирок, порушенні слуху (в т.ч. в анамнезі), у ІІ та ІІІ триместрах вагітності. У період лікування пацієнтам із захворюваннями нирок та/або ушкодженням VIII пари ЧМН необхідно проводити контроль функції нирок, слуху. Не допускається внутрішньом'язове введення ванкоміцину через високий ризик розвитку некрозу тканин. При застосуванні у новонароджених або пацієнтів похилого віку необхідно контролювати концентрацію ванкоміцину у плазмі.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
235,00 грн
171,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаПорошок – 1 фл.: ванкоміцин (у формі гідрохлориду) 500 мг. 500 мг – флакони (1) – пачки картонні.Опис лікарської формиПорошок для виготовлення розчину для інфузій.Фармакотерапевтична групаАнтибіотик групи глікопептидів. Чинить бактерицидну дію. Порушує синтез клітинної стінки, проникність цитоплазматичної мембрани та синтез РНК бактерій. Активний щодо грампозитивних бактерій: Staphylococcus spp. (включаючи штами, що продукують пеніциліназ та метицилін-резистентні штами), Streptococcus spp., Enterococcus spp., Corynebacterium spp., Listeria spp., Actinomyces spp., Clostridium spp. (В т.ч. Clostridium difficile). Не відмічено перехресної резистентності до антибіотиків інших груп.ФармакокінетикаШироко розподіляється у більшості тканин та рідин організму. Погано проникає через гематоенцефалічний бар'єр, проте при запаленні мозкових оболонок проникність зростає. Проникає крізь плацентарний бар'єр. Зв'язування з білками плазми становить 55%. T1/2 становить 4-11 год. 80-90% виводиться із сечею, невелика кількість виводиться із жовчю.Клінічна фармакологіяАнтибіотик групи глікопептидів.Показання до застосуванняІнфекційно-запальні захворювання важкої течії, викликані чутливими до ванкоміцину збудниками (при непереносимості або неефективності терапії іншими антибіотиками, включаючи пеніциліни або цефалоспорини): сепсис, ендокардит (як монотерапія або у складі комбінованої антибіотикотерапії, та суглобів, інфекції шкіри та м'яких тканин. Псевдомембранозний коліт, спричинений Clostridium difficile.Протипоказання до застосуванняНеврит слухового нерва, виражені порушення функції нирок, І триместр вагітності, період лактації (грудного вигодовування), підвищена чутливість до ванкоміцину.Вагітність та лактаціяЗастосування у І триместрі вагітності протипоказане через ризик розвитку нефро- та ототоксичності. Застосування ванкоміцину у II та III триместрах можливе лише за життєвими показаннями. При необхідності застосування у період лактації грудне вигодовування слід припинити. Застосування у дітей При застосуванні у новонароджених необхідно контролювати концентрацію ванкоміцину у плазмі крові.Побічна діяЗ боку серцево-судинної системи: зупинка серця, припливи, зниження АТ, шок (ці симптоми в основному пов'язані з швидкою інфузією лікарської речовини). З боку системи кровотворення: ; нейтропенія, еозинофілія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз. З боку травної системи: ; нудота. З боку сечовидільної системи: інтерстиціальний нефрит, зміна функціональних ниркових тестів, порушення функції нирок. З боку органів почуттів: вертиго, дзвін у вухах, ототоксичні ефекти. Дерматологічні реакції: ексфоліативний дерматит, доброякісний пухирчастий дерматоз, сверблячий дерматоз, висипання. Алергічні реакції: кропив'янка, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, васкуліт. Під час або незабаром після надто швидкої інфузії ванкоміцину можливі анафілактоїдні реакції. Інші: озноб, лікарська лихоманка, некроз тканин у місцях ін'єкцій, біль у місцях ін'єкцій, тромбофлебіти. При швидкому внутрішньовенному введенні можливий розвиток "синдрому червоної шиї", пов'язаного з вивільненням гістаміну: еритема, висипання на шкірі, почервоніння обличчя, шиї, верхньої половини тулуба, рук, прискорене серцебиття, нудота, блювання, озноб, підвищення температури, непритомність.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування ванкоміцину та місцевих анестетиків може призвести до розвитку еритеми, гістаміноподібних припливів та анафілактичного шоку. При одночасному застосуванні ванкоміцину з аміноглікозидами, амфотерицином В, цисплатином, циклоспорином, фуросемідом, поліміксинами відзначається посилення ото- та нефротоксичної дії.Спосіб застосування та дозиВводять внутрішньовенно краплинно. Дорослим - по 500 мг кожні 6 годин або по 1 г кожні 12 годин. Щоб уникнути колаптоїдних реакцій, тривалість інфузії повинна становити не менше 60 хв. Дітям – 40 мг/кг/добу, кожну дозу слід вводити не менше 60 хв. У хворих з порушенням функції виділення нирок дозу зменшують з урахуванням значень КК. Залежно від етіології захворювання ванкоміцин можна приймати внутрішньо. Для дорослих добова доза становить 0.5-2 г на 3-4 прийоми, для дітей - 40 мг/кг на 3-4 прийоми. Максимальна добова доза для дорослих при внутрішньовенному введенні становить 3-4 г.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю застосовувати при легких та помірних порушеннях функції нирок, порушенні слуху (в т.ч. в анамнезі), у ІІ та ІІІ триместрах вагітності. У період лікування пацієнтам із захворюваннями нирок та/або ушкодженням VIII пари ЧМН необхідно проводити контроль функції нирок, слуху. Не допускається внутрішньом'язове введення ванкоміцину через високий ризик розвитку некрозу тканин. При застосуванні у новонароджених або пацієнтів похилого віку необхідно контролювати концентрацію ванкоміцину у плазмі.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
251,00 грн
141,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаПорошок – 1 фл.: ванкоміцин (у формі гідрохлориду) 500 мг. 500 мг – флакони (1) – пачки картонні.Опис лікарської формиПорошок для виготовлення розчину для інфузій.Фармакотерапевтична групаАнтибіотик групи глікопептидів. Чинить бактерицидну дію. Порушує синтез клітинної стінки, проникність цитоплазматичної мембрани та синтез РНК бактерій. Активний щодо грампозитивних бактерій: Staphylococcus spp. (включаючи штами, що продукують пеніциліназ та метицилін-резистентні штами), Streptococcus spp., Enterococcus spp., Corynebacterium spp., Listeria spp., Actinomyces spp., Clostridium spp. (В т.ч. Clostridium difficile). Не відмічено перехресної резистентності до антибіотиків інших груп.ФармакокінетикаШироко розподіляється у більшості тканин та рідин організму. Погано проникає через гематоенцефалічний бар'єр, проте при запаленні мозкових оболонок проникність зростає. Проникає крізь плацентарний бар'єр. Зв'язування з білками плазми становить 55%. T1/2 становить 4-11 год. 80-90% виводиться із сечею, невелика кількість виводиться із жовчю.Клінічна фармакологіяАнтибіотик групи глікопептидів.Показання до застосуванняІнфекційно-запальні захворювання важкої течії, викликані чутливими до ванкоміцину збудниками (при непереносимості або неефективності терапії іншими антибіотиками, включаючи пеніциліни або цефалоспорини): сепсис, ендокардит (як монотерапія або у складі комбінованої антибіотикотерапії, та суглобів, інфекції шкіри та м'яких тканин. Псевдомембранозний коліт, спричинений Clostridium difficile.Протипоказання до застосуванняНеврит слухового нерва, виражені порушення функції нирок, І триместр вагітності, період лактації (грудного вигодовування), підвищена чутливість до ванкоміцину.Вагітність та лактаціяЗастосування у І триместрі вагітності протипоказане через ризик розвитку нефро- та ототоксичності. Застосування ванкоміцину у II та III триместрах можливе лише за життєвими показаннями. При необхідності застосування у період лактації грудне вигодовування слід припинити. Застосування у дітей При застосуванні у новонароджених необхідно контролювати концентрацію ванкоміцину у плазмі крові.Побічна діяЗ боку серцево-судинної системи: зупинка серця, припливи, зниження АТ, шок (ці симптоми в основному пов'язані з швидкою інфузією лікарської речовини). З боку системи кровотворення: ; нейтропенія, еозинофілія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз. З боку травної системи: ; нудота. З боку сечовидільної системи: інтерстиціальний нефрит, зміна функціональних ниркових тестів, порушення функції нирок. З боку органів почуттів: вертиго, дзвін у вухах, ототоксичні ефекти. Дерматологічні реакції: ексфоліативний дерматит, доброякісний пухирчастий дерматоз, сверблячий дерматоз, висипання. Алергічні реакції: кропив'янка, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, васкуліт. Під час або незабаром після надто швидкої інфузії ванкоміцину можливі анафілактоїдні реакції. Інші: озноб, лікарська лихоманка, некроз тканин у місцях ін'єкцій, біль у місцях ін'єкцій, тромбофлебіти. При швидкому внутрішньовенному введенні можливий розвиток "синдрому червоної шиї", пов'язаного з вивільненням гістаміну: еритема, висипання на шкірі, почервоніння обличчя, шиї, верхньої половини тулуба, рук, прискорене серцебиття, нудота, блювання, озноб, підвищення температури, непритомність.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування ванкоміцину та місцевих анестетиків може призвести до розвитку еритеми, гістаміноподібних припливів та анафілактичного шоку. При одночасному застосуванні ванкоміцину з аміноглікозидами, амфотерицином В, цисплатином, циклоспорином, фуросемідом, поліміксинами відзначається посилення ото- та нефротоксичної дії.Спосіб застосування та дозиВводять внутрішньовенно краплинно. Дорослим - по 500 мг кожні 6 годин або по 1 г кожні 12 годин. Щоб уникнути колаптоїдних реакцій, тривалість інфузії повинна становити не менше 60 хв. Дітям – 40 мг/кг/добу, кожну дозу слід вводити не менше 60 хв. У хворих з порушенням функції виділення нирок дозу зменшують з урахуванням значень КК. Залежно від етіології захворювання ванкоміцин можна приймати внутрішньо. Для дорослих добова доза становить 0.5-2 г на 3-4 прийоми, для дітей - 40 мг/кг на 3-4 прийоми. Максимальна добова доза для дорослих при внутрішньовенному введенні становить 3-4 г.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю застосовувати при легких та помірних порушеннях функції нирок, порушенні слуху (в т.ч. в анамнезі), у ІІ та ІІІ триместрах вагітності. У період лікування пацієнтам із захворюваннями нирок та/або ушкодженням VIII пари ЧМН необхідно проводити контроль функції нирок, слуху. Не допускається внутрішньом'язове введення ванкоміцину через високий ризик розвитку некрозу тканин. При застосуванні у новонароджених або пацієнтів похилого віку необхідно контролювати концентрацію ванкоміцину у плазмі.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
239,00 грн
136,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаПорошок. Активна речовина: ванкоміцин (у вигляді ванкоміцину гідрохлориду) – 1,0 г. У флаконі 1000мг.Опис лікарської формиПорошок білого чи білого з кремовим відтінком.Фармакотерапевтична групаАнтибіотик групи глікопептидів. Чинить бактерицидну дію. Порушує синтез клітинної стінки, проникність цитоплазматичної мембрани та синтез РНК бактерій. Активний щодо грампозитивних бактерій: Staphylococcus spp. (включаючи штами, що продукують пеніциліназ та метицилін-резистентні штами), Streptococcus spp., Enterococcus spp., Corynebacterium spp., Listeria spp., Actinomyces spp., Clostridium spp. (В т.ч. Clostridium difficile). Не відмічено перехресної резистентності до антибіотиків інших груп.ІнструкціяВводять внутрішньовенно краплинно.Показання до застосуванняІнфекційно-запальні захворювання важкої течії, викликані чутливими до ванкоміцину збудниками (при непереносимості або неефективності терапії іншими антибіотиками, включаючи пеніциліни або цефалоспорини): сепсис, ендокардит (як монотерапія або у складі комбінованої антибіотикотерапії, та суглобів, інфекції шкіри та м'яких тканин. Псевдомембранозний коліт, спричинений Clostridium difficile.Протипоказання до застосуванняНеврит слухового нерва, виражені порушення функції нирок, підвищена чутливість до ванкоміцину. З обережністю застосовувати при легких та помірних порушеннях функції нирок, порушенні слуху (в т.ч. в анамнезі).Вагітність та лактаціяПротипоказано до 1 триместру вагітності. З обережністю у 2 та 3 триместр вагітності.Побічна діяЗ боку серцево-судинної системи: зупинка серця, припливи, зниження артеріального тиску, шок (ці симптоми в основному пов'язані з швидкою інфузією лікарської речовини). З боку системи кровотворення: нейтропенія, еозинофілія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз. З боку системи травлення: нудота. З боку сечовивідної системи: інтерстиціальний нефрит, зміна функціональних ниркових тестів, порушення нирок. З боку органів чуття: вертиго, дзвін у вухах, ототоксичні ефекти. Дерматологічні реакції: ексфоліативний дерматит, доброякісний пухирчастий дерматоз, дерматоз, що свербить, висип. Алергічні реакції: кропив'янка, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, васкуліт. Під час або незабаром після надто швидкої інфузії ванкоміцину можливі анафілактоїдні реакції. Інші: озноб, лікарська лихоманка, некроз тканин у місцях ін'єкцій, біль у місцях ін'єкцій, тромбофлебіти. При швидкому внутрішньовенному введенні можливий розвиток "синдрому червоної шиї", пов'язаного з вивільненням гістаміну: еритема, висипання на шкірі, почервоніння обличчя, шиї, верхньої половини тулуба, рук, прискорене серцебиття, нудота, блювання, озноб, підвищення температури, непритомність.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування ванкоміцину та місцевих анестетиків може призвести до розвитку еритеми, гістаміноподібних припливів та анафілактичного шоку. При одночасному застосуванні ванкоміцину з аміноглікозидами, амфотерицином В, цисплатином, циклоспорином, фуросемідом, поліміксинами відзначається посилення ото- та нефротоксичної дії.Спосіб застосування та дозиДорослим - по 500 мг кожні 6 годин або по 1 г кожні 12 годин. Щоб уникнути колаптоїдних реакцій, тривалість інфузії повинна становити не менше 60 хв. Дітям – 40 мг/кг/добу, кожну дозу слід вводити не менше 60 хв. У хворих з порушенням функції виділення нирок дозу зменшують з урахуванням значень КК. Залежно від етіології захворювання ванкоміцин можна приймати внутрішньо. Для дорослих добова доза становить 0.5-2 г на 3-4 прийоми, для дітей - 40 мг/кг на 3-4 прийоми. Максимальна добова доза для дорослих при внутрішньовенному введенні становить 3-4 г.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ період лікування пацієнтам із захворюваннями нирок та/або ушкодженням VIII пари ЧМН необхідно проводити контроль функції нирок, слуху. Не допускається внутрішньом'язове введення ванкоміцину через високий ризик розвитку некрозу тканин. При застосуванні у новонароджених або пацієнтів похилого віку необхідно контролювати концентрацію ванкоміцину у плазмі.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
287,00 грн
164,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаЛіофілізат - 1 фл. Активна речовина: ванкоміцину гідрохлорид (у перерахунку на ванкоміцин) 0,5 г та 1,0 г, що містить манітол (маніт). Ліофілізат для приготування розчину для інфузій, 0,5 г та 1 г. По 0,5 г активної речовини у флакони місткістю 10 мл, по 1 г активної речовини у флакони місткістю 20 мл. 1, 5 або 10 флаконів з інструкцією із застосування поміщають у пачку з картону. 50 флаконів поміщають у коробку з картону з 5 інструкціями для поставки в стаціонари.Опис лікарської формиПорошок від білого до білого з рожевим або світло-коричневим кольором.Фармакотерапевтична групаАнтибіотик-глікопептид.ФармакокінетикаМаксимальна концентрація (Cmax) після внутрішньовенної інфузії 500 мг – 49 мкг/мл через 30 хв та 20 мкг/мл через 1-2 год; після внутрішньовенної інфузії 1 г - 63 мкг/мл через 60 хв та 23-30 мкг/мл через 1-2 год. Зв'язок з білками плазми - 55%. Терапевтичні концентрації визначаються в асцитичній, синовіальній, плевральній, перикардіальній та перитонеальній рідинах, у сечі, тканині вушка передсердя. Не проникає через неушкоджений гематоенцефалічний бар'єр (при менінгіті виявляється у лікворі у терапевтичних концентраціях). Ванкоміцин проникає крізь плаценту. Виділяється із грудним молоком. Період напіввиведення (Т1/2) при нормальній функції нирок: дорослі – близько 6 год (4-11 год), новонароджені – 6-10 год, грудні діти – 4 год, діти старшого віку – 2-3 год; Т1/2 при хронічній нирковій недостатності (олігурія або анурія) у дорослих – 6-10 днів: При багаторазовому введенні можлива кумуляція. 75-90% препарату виводиться нирками шляхом пасивної фільтрації у перші 24 год. У пацієнтів з однією ниркою виводиться повільно та механізм виведення невідомий. У невеликих та помірних кількостях ванкоміцин може виводитися з жовчю. У незначних кількостях виводиться при гемодіалізі чи перитонеальному діалізі. Погано адсорбується при внутрішньому прийомі і зазвичай не проникає в системний кровотік. Плазмові концентрації ванкоміцину, що визначаються, можуть відзначатися в окремих випадках при багаторазовому застосуванні внутрішньо у пацієнтів з гострим псевдомембранозним колітом, викликаним С. difficile.ФармакодинамікаВанкоміцин є трициклічним глікопептидним антибіотиком, продукується Amycolatopsis orientalis, діє бактерицидно на більшість мікроорганізмів (на Enterococcus spp. – бактеріостатично). Блокує синтез клітинної стінки бактерій у ділянці, відмінному від того, на який діють пеніциліни та цефалоспорини (не конкурує з ними за ділянки зв'язування), міцно зв'язуючись з D-аланіл-D-аланіновою частиною попередника клітинної стінки, що призводить до лізису клітини. Активний щодо грампозитивних мікроорганізмів, включаючи: Staphylococcus aureus та Staphylococcus epidermidis (включаючи гетерогенні метицилін-стійкі штами), Streptococcus spp., Enterococcus spp. (В т.ч. Enterococcus faecalis), Clostridium spp. (В т.ч. Clostridium difficile). До ванкоміцину in vitro чутливі Listeria monocytogenes, пологи бактерій Lactobacillus spp., Actinomyces spp., Bacillus spp. Оптимум дії – при pH 8, при зниженні pH до 6 ефект різко зменшується. Активно діє тільки мікроорганізми, що у стадії розмноження. Стійкі майже всі грамнегативні бактерії, Mycobacterium spp., гриби, віруси, найпростіші. Не має перехресної резистентності коїться з іншими антибіотиками. При застосуванні внутрішньо не має системної дії, діє місцево на чутливу мікрофлору в шлунково-кишковому тракті (Staphylococcus aureus, Clostridium difficile).Показання до застосуванняІнфекційно-запальні захворювання, спричинені чутливими до ванкоміцину мікроорганізмами: ендокардит; сепсис; менінгіт; інфекції нижніх дихальних шляхів (пневмонія, абсцес легені); інфекції кісток та суглобів (в т.ч. остеомієліт); інфекції шкіри та м'яких тканин. У вигляді розчину для вживання: псевдомембранозний коліт, спричинений Clostridium difficile; ентероколіт, викликаний Staphylococcus aureus.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до ванкоміцину, неврит слухового нерва, вагітність (I триместр), період лактації. З обережністю Пацієнтам з ослабленим слухом, нирковою недостатністю через можливий розвиток ототоксичних та нефротоксичних ефектів, пацієнтам з алергією на тейкопланін (можливість перехресної алергії), вагітність (II та III триместр).Вагітність та лактаціяПри вагітності (II-III триместр) препарат призначають тільки в тому випадку, якщо ймовірна користь для матері перевершує потенційний ризик для плода. Ванкоміцин виділяється із грудним молоком. На період прийому препарату слід припинити вигодовування груддю.Побічна діяПостинфузійні реакції (внаслідок швидкого введення): анафілактоїдні реакції (зниження артеріального тиску, зупинка серця, бронхоспазм, диспное, висипання на шкірі, свербіж), синдром "червоної людини", пов'язаний з вивільненням гістаміну (озноб, лихоманка, та особи, спазм м'язів грудної клітки та спини). З боку сечовидільної системи: нефротоксичність (аж до розвитку ниркової недостатності) чаші при комбінації з аміноглікозидами або при призначенні понад 3 тижнів у високих концентраціях, що виявляється підвищенням концентрації креатиніну та азоту сечовини; інтерстиціальний нефрит. З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, псевдомембранозний коліт. З боку органів чуття: ототоксичність – зниження слуху, вертиго, дзвін у вухах. З боку органів кровотворення: оборотна нейтропенія, минуща тромбоцитопенія, агранулоцитоз. Алергічні реакції: лихоманка, озноб, еозинофілія, висипання (включаючи ексфоліативний дерматит), злоякісна ексудативна еритема (синдром Стівенса-Джонсона), токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), васкуліт. Місцеві реакції (при порушенні правил інфузії): біль та некроз тканин у місцях ін'єкцій, флебіт.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному внутрішньовенному введенні ванкоміцину та місцевих анестетиків можуть з'явитися еритематозні висипання та гіперемія шкірних покривів особи, у дорослих – порушення внутрішньосерцевої провідності. При одночасному та/або послідовному системному або місцевому застосуванні інших потенційно ототоксичних та/або нефротоксичних препаратів (аміноглікозиди, амфотерицин В, аміносаліцилова кислота або інші саліцилати, капреоміцин, кармустин, циклоспорин, "петлеві" діуретики, в т.ч. ет. В, цисплатин) потрібне проведення ретельного контролю можливого розвитку цих симптомів. Колестирамін знижує активність ванкоміцину при його внутрішньому прийомі. Антигістамінні засоби, меклозин, фенотіазини, тіоксантени можуть маскувати симптоми ототоксичної дії ванкоміцину (шум у вухах, вертиго). Розчин ванкоміцину має низький pH, що може спричинити фізичну або хімічну нестабільність при змішуванні з іншими розчинами. Слід уникати змішування із лужними розчинами. Розчини ванкоміцину та бета-лактамних антибіотиків є фізично несумісними при змішуванні. Імовірність преципітації зростає із збільшенням концентрації ванкоміцину. Необхідно адекватно промити внутрішньовенну систему між застосуванням цих антибіотиків. Крім того, рекомендується знизити концентрацію ванкоміцину до 5 мг/мл та менше.Спосіб застосування та дозиВанкоміцин вводять як повільної внутрішньовенної інфузії зі швидкістю трохи більше 10 мг/хв протягом щонайменше 60 хв. Концентрація приготовленого розчину ванкоміцину має перевищувати 5 мг/мл. Дорослим: по 0,5 г або 7,5 мг/кг кожні 6 годин або по 1 г або 15 мг/кг кожні 12 год. Дітям: новонародженим дітям до 7 днів життя – початкова доза 15 мг/кг маси тіла, потім – 10 мг/кг кожні 12 год; починаючи з другого тижня життя – по 10 мг/кг кожні 8 год; дітям від 1 міс та старше – по 10 мг/кг кожні 6 год. Хворим з порушенням функції виділення нирок потрібна корекція режиму дозування з урахуванням значень кліренсу креатиніну (КК). Корекція може здійснюватися шляхом збільшення інтервалів між введеннями або зменшення разової дози препарату. Коригування шляхом збільшення інтервалів між введеннями: Кліренс креатиніну більше 80 мл/хв: доза ванкоміцину – 1 г; інтервал між вступами - 12 год. Кліренс креатиніну 80-50 мл/хв: доза ванкоміцину – 1 г; інтервал між вступами - 1-3 діб. Кліренс креатиніну 50-10 мл/хв: доза ванкоміцину – 1 г; інтервал між введеннями – 3-7 діб. Кліренс креатиніну менше 10 мл/хв: доза ванкоміцину – 1 г; інтервал між вступами - 7-14 діб. Корекція разової дози: Кліренс креатиніну 100 мл/хв: доза ванкоміцину – 1545 мг/добу. Кліренс креатиніну 90 мл/хв: доза ванкоміцину – 1390 мг/добу. Кліренс креатиніну 80 мл/хв: доза ванкоміцину – 1235 мг/добу. Кліренс креатиніну 70 мл/хв: доза ванкоміцину – 1080 мг/добу. Кліренс креатиніну 60 мл/хв: доза ванкоміцину – 925 мг/добу. Кліренс креатиніну 50 мл/хв: доза ванкоміцину – 770 мг/добу. Кліренс креатиніну 40 мл/хв: доза ванкоміцину – 620 мг/добу. Кліренс креатиніну 30 мл/хв: доза ванкоміцину – 465 мг/добу. Кліренс креатиніну 20 мл/хв: доза ванкоміцину – 310 мг/добу. Кліренс креатиніну 10 мл/хв: доза ванкоміцину – 155 мг/добу. Ці дані не можна застосовувати для визначення дози препарату при анурії. Таким хворим слід призначати початкову дозу 15 мг/кг маси тіла для швидкого створення терапевтичних концентрацій препарату у сироватці. Доза, потрібна для підтримки стабільної концентрації препарату, становить 1,9 мг/кг/добу. Хворим із вираженою нирковою недостатністю доцільно вводити підтримуючі дози 250-1000 мг один раз на кілька днів. При анурії рекомендується доза 1 г кожні 7-14 днів. Коли відома лише концентрація креатиніну в сироватці крові, для обчислення кліренсу креатиніну можна використовувати наведену нижче формулу: для чоловіків: маса тіла (кг) х (140 - вік (років))/72 х концентрація креатиніну в сироватці крові (мг/дл); для жінок: одержаний результат множиться на 0,85. Приготування розчину для внутрішньовенного введення Розчин для ін'єкцій готують перед введенням препарату. Для цього у флакон із сухим, стерильним препаратом дозуванням 0,5 г додають 10 мл, дозуванням 1 г - 20 мл стерильної води для ін'єкцій (концентрація розчину становить 50 мг/мл). ВИМАГАЄТЬСЯ ПОДАЛЬШЕ РОЗВЕДЕННЯ приготовленого розчину. Приготовані розчини ванкоміцину перед введенням підлягають подальшому розведенню до концентрації не більше 5 мг/мл. Необхідну дозу, розведеного вищезгаданим чином ванкоміцину, слід вводити шляхом внутрішньовенних інфузій протягом не менше 60 хвилин. Як розчинники можна використовувати 5% розчин декстрози (глюкози) для ін'єкцій або 0,9% розчин натрію хлориду для ін'єкцій: для 0,5 г - 100 мл і для 1 г - 200 мл. Перед ін'єкцією приготований розчин для парентерального введення слід перевіряти візуально, якщо це можливо, на наявність механічних домішок та зміну кольору. Розчини, приготовані на основі 5% розчину декстрози (глюкози) або 0,9% розчину хлориду натрію, можуть зберігатися в холодильнику (2-8 °С) протягом 14 днів без значної втрати активності. Приготування розчину для прийому внутрішньо та його застосування Для лікування псевдомембранозного коліту, викликаного Clostridium difficile, внаслідок застосування антибіотиків, а також для лікування стафілококового ентероколіту препарат призначають внутрішньо. Добова доза для дорослих – 0,5-2 г, розділена на 3-4 прийоми, для дітей – 40 мг/кг, розділена на 3-4 прийоми. Максимальна добова доза для дорослих та дітей – 2 г. Відповідну дозу розчиняють у 30 мл води та дають хворому її випити або вводять через зонд. Для покращення смаку розчину до нього можна додавати звичайні харчові сиропи. Тривалість лікування – 7-10 днів.ПередозуванняСимптоми: посилення виразності побічних явищ із боку сечовивідної системи та органів чуття. Проводять симптоматичну терапію. Рекомендується введення рідини та контроль плазмових концентрацій ванкоміцину. Для швидкого видалення надлишку ванкоміцину з організму гемофільтрація є ефективнішою, ніж гемодіаліз.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗастосування у II-III триместрі вагітності можливе лише "за життєвими показаннями". Препарат призначений для застосування тільки в умовах стаціонару. При застосуванні препарату у немовлят і недоношених новонароджених слід регулярно контролювати концентрацію ванкоміцину в плазмі. Препарат слід вводити інфузійно повільно (щонайменше 60 хв). Швидке введення (наприклад, протягом декількох хвилин) ванкоміцину може супроводжуватися вираженим зниженням артеріального тиску і в окремих випадках – зупинкою серця. Частота виникнення та тяжкість тромбофлебітів може бути зменшена за рахунок правильного розведення вихідного розчину та чергування місць введення препарату. При тривалому застосуванні ванкоміцину необхідно проведення аудіограми, контролювати картину периферичної крові, функцію нирок (загальний аналіз сечі, показники креатиніну та азоту сечовини). Бажано визначати концентрації ванкоміцину в сироватці крові при нирковій недостатності у пацієнтів старше 60 років, оскільки високі концентрації препарату, що зберігаються тривалий час, в крові можуть збільшувати небезпеку прояву токсичної дії препарату (максимальні концентрації не повинні перевищувати 40 мкг/мл, а мінімальні -10 мкг/ мл, концентрації понад 80 мкг/мл вважаються токсичними). Для хворих із нирковою недостатністю дози ванкоміцину мають підбиратися індивідуально.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
295,00 грн
141,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаЛіофілізат - 1 фл. Активна речовина: ванкоміцину гідрохлорид (у перерахунку на ванкоміцин) 0,5 г та 1,0 г, що містить манітол (маніт); Допоміжні речовини: маннітол – 0,02 г. Ліофілізат для приготування розчину для інфузій, 0,5 г та 1 г. По 0,5 г активної речовини у флакони місткістю 10 мл, по 1 г активної речовини у флакони місткістю 20 мл. 1, 5 або 10 флаконів з інструкцією із застосування поміщають у пачку з картону. 50 флаконів поміщають у коробку з картону з 5 інструкціями для поставки в стаціонари.Опис лікарської формиПорошок від білого до білого з рожевим або світло-коричневим кольором.Фармакотерапевтична групаАнтибіотик-глікопептид.ФармакокінетикаМаксимальна концентрація (Cmax) після внутрішньовенної інфузії 500 мг – 49 мкг/мл через 30 хв та 20 мкг/мл через 1-2 год; після внутрішньовенної інфузії 1 г - 63 мкг/мл через 60 хв та 23-30 мкг/мл через 1-2 год. Зв'язок з білками плазми - 55%. Терапевтичні концентрації визначаються в асцитичній, синовіальній, плевральній, перикардіальній та перитонеальній рідинах, у сечі, тканині вушка передсердя. Не проникає через неушкоджений гематоенцефалічний бар'єр (при менінгіті виявляється у лікворі у терапевтичних концентраціях). Ванкоміцин проникає крізь плаценту. Виділяється із грудним молоком. Період напіввиведення (Т1/2) при нормальній функції нирок: дорослі – близько 6 год (4-11 год), новонароджені – 6-10 год, грудні діти – 4 год, діти старшого віку – 2-3 год; Т1/2 при хронічній нирковій недостатності (олігурія або анурія) у дорослих – 6-10 днів: При багаторазовому введенні можлива кумуляція. 75-90% препарату виводиться нирками шляхом пасивної фільтрації у перші 24 год. У пацієнтів з однією ниркою виводиться повільно та механізм виведення невідомий. У невеликих та помірних кількостях ванкоміцин може виводитися з жовчю. У незначних кількостях виводиться при гемодіалізі чи перитонеальному діалізі. Погано адсорбується при внутрішньому прийомі і зазвичай не проникає в системний кровотік. Плазмові концентрації ванкоміцину, що визначаються, можуть відзначатися в окремих випадках при багаторазовому застосуванні внутрішньо у пацієнтів з гострим псевдомембранозним колітом, викликаним С. difficile.ФармакодинамікаВанкоміцин є трициклічним глікопептидним антибіотиком, продукується Amycolatopsis orientalis, діє бактерицидно на більшість мікроорганізмів (на Enterococcus spp. – бактеріостатично). Блокує синтез клітинної стінки бактерій у ділянці, відмінному від того, на який діють пеніциліни та цефалоспорини (не конкурує з ними за ділянки зв'язування), міцно зв'язуючись з D-аланіл-D-аланіновою частиною попередника клітинної стінки, що призводить до лізису клітини. Активний щодо грампозитивних мікроорганізмів, включаючи: Staphylococcus aureus та Staphylococcus epidermidis (включаючи гетерогенні метицилін-стійкі штами), Streptococcus spp., Enterococcus spp. (В т.ч. Enterococcus faecalis), Clostridium spp. (В т.ч. Clostridium difficile). До ванкоміцину in vitro чутливі Listeria monocytogenes, пологи бактерій Lactobacillus spp., Actinomyces spp., Bacillus spp. Оптимум дії – при pH 8, при зниженні pH до 6 ефект різко зменшується. Активно діє тільки мікроорганізми, що у стадії розмноження. Стійкі майже всі грамнегативні бактерії, Mycobacterium spp., гриби, віруси, найпростіші. Не має перехресної резистентності коїться з іншими антибіотиками. При застосуванні внутрішньо не має системної дії, діє місцево на чутливу мікрофлору в шлунково-кишковому тракті (Staphylococcus aureus, Clostridium difficile).Показання до застосуванняІнфекційно-запальні захворювання, спричинені чутливими до ванкоміцину мікроорганізмами: ендокардит; сепсис; менінгіт; інфекції нижніх дихальних шляхів (пневмонія, абсцес легені); інфекції кісток та суглобів (в т.ч. остеомієліт); інфекції шкіри та м'яких тканин. У вигляді розчину для вживання: псевдомембранозний коліт, спричинений Clostridium difficile; ентероколіт, викликаний Staphylococcus aureus.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до ванкоміцину, неврит слухового нерва, вагітність (I триместр), період лактації. З обережністю: пацієнтам з ослабленим слухом, нирковою недостатністю через можливий розвиток ототоксичних та нефротоксичних ефектів, пацієнтам з алергією на тейкопланін (можливість перехресної алергії), вагітність (II та III триместр).Вагітність та лактаціяПри вагітності (II-III триместр) препарат призначають тільки в тому випадку, якщо ймовірна користь для матері перевершує потенційний ризик для плода. Ванкоміцин виділяється із грудним молоком. На період прийому препарату слід припинити вигодовування груддю.Побічна діяПостинфузійні реакції (внаслідок швидкого введення): анафілактоїдні реакції (зниження артеріального тиску, зупинка серця, бронхоспазм, диспное, висипання на шкірі, свербіж), синдром "червоної людини", пов'язаний з вивільненням гістаміну (озноб, лихоманка, та особи, спазм м'язів грудної клітки та спини). З боку сечовидільної системи: нефротоксичність (аж до розвитку ниркової недостатності) чаші при комбінації з аміноглікозидами або при призначенні понад 3 тижнів у високих концентраціях, що виявляється підвищенням концентрації креатиніну та азоту сечовини; інтерстиціальний нефрит. З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, псевдомембранозний коліт. З боку органів чуття: ототоксичність – зниження слуху, вертиго, дзвін у вухах. З боку органів кровотворення: оборотна нейтропенія, минуща тромбоцитопенія, агранулоцитоз. Алергічні реакції: лихоманка, озноб, еозинофілія, висипання (включаючи ексфоліативний дерматит), злоякісна ексудативна еритема (синдром Стівенса-Джонсона), токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), васкуліт. Місцеві реакції (при порушенні правил інфузії): біль та некроз тканин у місцях ін'єкцій, флебіт.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному внутрішньовенному введенні ванкоміцину та місцевих анестетиків можуть з'явитися еритематозні висипання та гіперемія шкірних покривів особи, у дорослих – порушення внутрішньосерцевої провідності. При одночасному та/або послідовному системному або місцевому застосуванні інших потенційно ототоксичних та/або нефротоксичних препаратів (аміноглікозиди, амфотерицин В, аміносаліцилова кислота або інші саліцилати, капреоміцин, кармустин, циклоспорин, "петлеві" діуретики, в т.ч. ет. В, цисплатин) потрібне проведення ретельного контролю можливого розвитку цих симптомів. Колестирамін знижує активність ванкоміцину при його внутрішньому прийомі. Антигістамінні засоби, меклозин, фенотіазини, тіоксантени можуть маскувати симптоми ототоксичної дії ванкоміцину (шум у вухах, вертиго). Розчин ванкоміцину має низький pH, що може спричинити фізичну або хімічну нестабільність при змішуванні з іншими розчинами. Слід уникати змішування із лужними розчинами. Розчини ванкоміцину та бета-лактамних антибіотиків є фізично несумісними при змішуванні. Імовірність преципітації зростає із збільшенням концентрації ванкоміцину. Необхідно адекватно промити внутрішньовенну систему між застосуванням цих антибіотиків. Крім того, рекомендується знизити концентрацію ванкоміцину до 5 мг/мл та менше.Спосіб застосування та дозиВанкоміцин вводять як повільної внутрішньовенної інфузії зі швидкістю трохи більше 10 мг/хв протягом щонайменше 60 хв. Концентрація приготовленого розчину ванкоміцину має перевищувати 5 мг/мл. Дорослим: по 0,5 г або 7,5 мг/кг кожні 6 годин або по 1 г або 15 мг/кг кожні 12 год. Дітям: новонародженим дітям до 7 днів життя – початкова доза 15 мг/кг маси тіла, потім – 10 мг/кг кожні 12 год; починаючи з другого тижня життя – по 10 мг/кг кожні 8 год; дітям від 1 міс та старше – по 10 мг/кг кожні 6 год. Хворим з порушенням функції виділення нирок потрібна корекція режиму дозування з урахуванням значень кліренсу креатиніну (КК). Корекція може здійснюватися шляхом збільшення інтервалів між введеннями або зменшення разової дози препарату: Коригування шляхом збільшення інтервалів між введеннями: Кліренс креатиніну (мл/хв) Доза ванкоміцину Інтервал між вступами понад 80 1 г 12 год 80-50 1 г 1-3 доби 50-10 1 г 3-7 діб менше 10 1 г 7-14 діб Корекція разової дози: Кліренс креатиніну (мл/хв) Доза ванкоміцину (мг/добу) 100 1545 90 1390 80 1235 70 1080 60 925 50 770 40 620 30 465 20 310 10 155 Цю таблицю не можна застосовувати визначення дози препарату при анурії. Таким хворим слід призначати початкову дозу 15 мг/кг маси тіла для швидкого створення терапевтичних концентрацій препарату у сироватці. Доза, потрібна для підтримки стабільної концентрації препарату, становить 1,9 мг/кг/добу. Хворим із вираженою нирковою недостатністю доцільно вводити підтримуючі дози 250-1000 мг один раз на кілька днів. При анурії рекомендується доза 1 г кожні 7-14 днів. Коли відома лише концентрація креатиніну в сироватці крові, для обчислення кліренсу креатиніну можна використовувати наведену нижче формулу: Для чоловіків: маса тіла (кг) х (140 - вік (років))/72 х концентрація креатиніну в сироватці крові (мг/дл). Для жінок отриманий результат множиться на 0,85. Приготування розчину для внутрішньовенного введення Розчин для ін'єкцій готують перед введенням препарату. Для цього у флакон із сухим, стерильним препаратом дозуванням 0,5 г додають 10 мл, дозуванням 1 г - 20 мл стерильної води для ін'єкцій (концентрація розчину становить 50 мг/мл). ВИМАГАЄТЬСЯ ПОДАЛЬШЕ РОЗВЕДЕННЯ приготовленого розчину. Приготовані розчини ванкоміцину перед введенням підлягають подальшому розведенню до концентрації не більше 5 мг/мл. Необхідну дозу, розведеного вищезгаданим чином ванкоміцину, слід вводити шляхом внутрішньовенних інфузій протягом не менше 60 хвилин. Як розчинники можна використовувати 5% розчин декстрози (глюкози) для ін'єкцій або 0,9% розчин натрію хлориду для ін'єкцій: для 0,5 г - 100 мл і для 1 г - 200 мл. Перед ін'єкцією приготований розчин для парентерального введення слід перевіряти візуально, якщо це можливо, на наявність механічних домішок та зміну кольору. Розчини, приготовані на основі 5% розчину декстрози (глюкози) або 0,9% розчину хлориду натрію, можуть зберігатися в холодильнику (2-8 °С) протягом 14 днів без значної втрати активності. Приготування розчину для прийому внутрішньо та його застосування Для лікування псевдомембранозного коліту, викликаного Clostridium difficile, внаслідок застосування антибіотиків, а також для лікування стафілококового ентероколіту препарат призначають внутрішньо. Добова доза для дорослих – 0,5-2 г, розділена на 3-4 прийоми, для дітей – 40 мг/кг, розділена на 3-4 прийоми. Максимальна добова доза для дорослих та дітей – 2 г. Відповідну дозу розчиняють у 30 мл води та дають хворому її випити або вводять через зонд. Для покращення смаку розчину до нього можна додавати звичайні харчові сиропи. Тривалість лікування – 7-10 днів.ПередозуванняСимптоми: посилення виразності побічних явищ із боку сечовивідної системи та органів чуття. Проводять симптоматичну терапію. Рекомендується введення рідини та контроль плазмових концентрацій ванкоміцину. Для швидкого видалення надлишку ванкоміцину з організму гемофільтрація є ефективнішою, ніж гемодіаліз.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗастосування у II-III триместрі вагітності можливе лише "за життєвими показаннями". Препарат призначений для застосування тільки в умовах стаціонару. При застосуванні препарату у немовлят і недоношених новонароджених слід регулярно контролювати концентрацію ванкоміцину в плазмі. Препарат слід вводити інфузійно повільно (щонайменше 60 хв). Швидке введення (наприклад, протягом декількох хвилин) ванкоміцину може супроводжуватися вираженим зниженням артеріального тиску і в окремих випадках – зупинкою серця. Частота виникнення та тяжкість тромбофлебітів може бути зменшена за рахунок правильного розведення вихідного розчину та чергування місць введення препарату. При тривалому застосуванні ванкоміцину необхідно проведення аудіограми, контролювати картину периферичної крові, функцію нирок (загальний аналіз сечі, показники креатиніну та азоту сечовини). Бажано визначати концентрації ванкоміцину в сироватці крові при нирковій недостатності у пацієнтів старше 60 років, оскільки високі концентрації препарату, що зберігаються тривалий час, в крові можуть збільшувати небезпеку прояву токсичної дії препарату (максимальні концентрації не повинні перевищувати 40 мкг/мл, а мінімальні -10 мкг/ мл, концентрації понад 80 мкг/мл вважаються токсичними). Для хворих із нирковою недостатністю дози ванкоміцину мають підбиратися індивідуально.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаНаповнювач складається виключно із природних компонентів: рослинні полісахариди (3,8 г), молочна кислота 60% (15 mg), вода, рН = 3,8 – 4,0. Одна упаковка містить 7 тюбиків для одноразового застосування 5 г.Опис лікарської формиНаповнювач є нетоксичним, готовим до застосування. Допустимий колір від світло-сірого до світло-бежевого. Запах - невиражений слабокислий.ХарактеристикаВсі сучасні дівчата і жінки знають, як важливо регулярно доглядати своє обличчя і тіло. На жаль, при цьому багато хто недооцінює важливість спеціалізованих засобів для догляду за інтимною зоною. Адже цій ніжній зоні потрібне найдбайливіше очищення, підтримка природної мікрофлори та захист від бактерій та інфекцій. Вапігель – вагінальний гель нового покоління! Унікальний засіб підтримки сприятливої мікрофлори жіночої інтимної зони! Гель є пребіотиком рослинного походження та сприяє зростанню власної лактофлори, відновленню індивідуального біоценозу піхви. Молочна кислота сприяє зниженню рН піхви (тобто створення більш кислого середовища). Рослинні полісахариди є живильним середовищем, необхідним для розмноження лактобактерій. Нормалізуючи значення рН та створюючи відповідні умови для розмноження лактобактерій, гель відновлює природне середовище у піхві та усуває симптоми бактеріального вагінозу – рясні виділення, дискомфорт та неприємний запах.ІнструкціяГель випускається у тюбиках для одноразового застосування. Щоб відкрити тюбик, поверніть ковпачок і зніміть його. Прийняти горизонтальне положення (лягти). Повністю вставте наконечник тюбика у піхву. Здавіть стінки тюбика. Не припиняючи стискати, видаліть тюбик. Після цього тюбик можна викинути. Найкраще використовувати гель перед сном, тому що деяка кількість гелю може витекти. Рекомендується використовувати гігієнічні прокладки для білизни. Інтравагінально. При бактеріальному вагінозі: усунення симптомів бактеріального вагінозу – рясних виділень, неприємного запаху, піхвового дискомфорту: по 1 тюбику щодня протягом 10 днів. Підтримка природних значень рН піхви та профілактика появи симптомів бактеріального вагінозу: по 1-2 тюбики на тиждень. Підтримання природних значень рН піхви під час курсу антибіотиків та/або протигрибкових препаратів по 1 тюбику на добу. Усунення симптомів бактеріального вагінозу після менструації: після закінчення менструації застосовувати по 1 тюбику на добу протягом 1-2 днів. У циклі ЕКЗ: з 5-го дня гормональної стимуляції яєчників по 1 тюбику на добу до закінчення циклу стимуляції. Побічні ефекти. Чи не виявлені.РекомендуєтьсяВідновлення та підтримання власної мікрофлори піхви при впливі факторів, що призводять до розвитку дисбіозу піхви: терапія антибіотиками, цитостатиками; кортикостероїдами, антивірусними, протигрибковими препаратами; опромінення (або променева терапія); проведення гормональної гіперстимуляції яєчників у циклі ЕКЗ; застосування гормональних контрацептивів; гормональні зміни під час вагітностіПротипоказання до застосуванняСлід уникати застосування гелю під час спроби зачаття, т.к. низькі значення рН піхви негативно позначаються на активності сперматозоїдів, не слід застосовувати як засіб контрацепції.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНе використовувати після закінчення терміну придатності! Не використовувати тюбик у разі порушення його цілісності.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки - 1 табл. активна речовина: варфарин натрію – 2,5 мг; допоміжні речовини: лактоза; крохмаль кукурудзяний; кальцію гідрофосфату дигідрат; індигокармін; повідон 30; магнію стеарат Таблетки, 2,5 мг: у флаконах пластикових, укупорених кришками, що нагвинчуються, під якими вмонтовані прокладки з кільцями для відриву, що забезпечують контроль першого розтину, по 50 або 100 шт. 1 фл. у картонній пачці.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі форми таблетки, з хрестоподібною ризикою, світло-блакитного кольору.Фармакотерапевтична групаАнтикоагулянтне.ФармакокінетикаШвидко всмоктується із ШКТ практично повністю. Зв'язування з білками плазми – 97-99%. Метаболізується у печінці. Варфарин являє собою рацемічну суміш, причому R- та S-ізомери метаболізуються в печінці різними шляхами. Кожен із ізомерів перетворюється на 2 основні метаболіти. Основним каталізатором метаболізму для S-енантіомер варфарину є фермент CYP2C9, а для R-енантіомер варфарину - CYP1A2 і CYP3A4. Лівообертальний ізомер варфарину (S-варфарин) має в 2-5 разів більшу антикоагулянтну активність, ніж правообертальний ізомер (R-енантіомер), проте T 1/2 останнього більше. Пацієнти з поліморфізмом ферменту CYP2C9, включаючи алелі CYP2C9*2 та CYP2C9*3, можуть мати підвищену чутливість до варфарину та підвищений ризик розвитку кровотеч. Варфарин виводиться з організму з жовчю у вигляді неактивних метаболітів, які реабсорбуються у ШКТ та виділяються із сечею. T 1/2 становить від 20 до 60 год. Для R-енантіомеру T 1/2 становить від 37 до 89 год, а для S-енантіомеру — від 21 до 43 год.ФармакодинамікаБлокує в печінці синтез вітамін-К-залежних факторів згортання крові (II, VII, IX, X), знижує їхню концентрацію в плазмі та уповільнює процес згортання крові. Початок протизгортання спостерігається через 36-72 години від початку прийому препарату з розвитком максимального ефекту на 5-7-й день від початку застосування. Після припинення прийому препарату відновлення активності вітамін-К-залежних факторів зсідання крові відбувається протягом 4-5 днів.Показання до застосуванняЛікування та профілактика тромбозів та емболії кровоносних судин: гострий та рецидивуючий венозний тромбоз, емболія легеневої артерії; минущі ішемічні атаки та інсульти; вторинна профілактика інфаркту міокарда та профілактика тромбоемболічних ускладнень після інфаркту міокарда; профілактика тромбоемболічних ускладнень у пацієнтів із фібриляцією передсердь, ураженнями серцевих клапанів або протезованими клапанами серця; профілактика післяопераційних тромбозівПротипоказання до застосуваннявстановлена чи підозрювана підвищена чутливість до компонентів препарату; гостра кровотеча; вагітність (I триместр та останні 4 тижні вагітності); тяжкі захворювання печінки або нирок; гострий синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання; дефіцит білків С та S; тромбоцитопенія; пацієнти з високим ризиком розвитку кровотеч, включаючи пацієнтів із геморагічними розладами; варикозне розширення вен стравоходу; аневризм артерій; люмбальна пункція; виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки; тяжкі рани (включаючи операційні); бактеріальний ендокардит; злоякісна гіпертензія; геморагічний інсульт, внутрішньочерепний крововилив.Вагітність та лактаціяВарфарин швидко проникає через плаценту, надає тератогенну дію на плід, призводячи до розвитку варфаринового синдрому у плода на 6-12 тижні вагітності. Прояви даного синдрому: назальна гіпоплазія (сідлоподібна деформація носа та інші хрящові зміни) і точкова хондродисплазія при рентгенологічному дослідженні (особливо в хребті та довгих трубчастих кістках), короткі кисті та пальці рук, атрофія зорової частини, катаракта, затримка розумового та фізичного розвитку та мікроцефалія. Препарат може викликати кровоточивість наприкінці вагітності та під час пологів. Прийом препарату під час вагітності може спричинити вроджені вади розвитку та призводити до смерті плода. Препарат не можна призначати у І триместрі вагітності та протягом останніх 4 тижнів. Використання варфарину не рекомендується в інші терміни вагітності, крім випадків нагальної необхідності. Жінки репродуктивного віку повинні використовувати метод ефективної контрацепції під час застосування варфарину. Варфарин виводиться з грудним молоком, але при прийомі терапевтичних доз варфарину не очікується вплив на дитину, що вигодовується. Варфарин може бути використаний під час грудного вигодовування. Дані щодо впливу варфарину на фертильність відсутні.Побічна діяКровотечі. За рік кровотечі спостерігаються приблизно у 8% випадків серед пацієнтів, які одержують варфарин. З них 1% класифікується як важкі (внутрішньочерепні, ретроперитонеальні), що призводять до госпіталізації або переливання крові, і 0,25% - як фатальні. Найчастішим фактором ризику для виникнення внутрішньочерепного крововиливу є нелікована або неконтрольована артеріальна гіпертензія. Ймовірність кровотечі підвищується, якщо MHO значно вища за цільовий рівень. Якщо кровотеча почалася при MHO, що знаходиться в межах цільового рівня, то є інші супутні умови, які повинні бути досліджені. Прикладами подібного ускладнення є носові кровотечі, кровохаркання, гематурія, кровотеча з ясен, синці на шкірі, вагінальна кровотеча, субкон'юнктивальна кровотеча, кровотеча з прямої кишки та інших відділів ШКТ, внутрішньомозкова кровотеча, тривала або рясна кровотеча після травм або операцій. Очікується розвитку кровотеч, зокрема. важких, у будь-якому органі. У пацієнтів, які отримували тривале лікування антикоагулянтами, повідомлялося про розвиток кровотеч, що призводили до смерті, госпіталізації або необхідності переливання крові. До незалежних факторів ризику значної кровотечі під час застосування варфарину відносяться: літній вік, високий рівень гіпокоагуляції, інсульт в анамнезі, шлунково-кишкова кровотеча в анамнезі, супутні захворювання та фібриляція передсердь.У пацієнтів з поліморфізмом CYP2C9 (див. «Фармакокінетика») може бути підвищений ризик надмірно антикоагулянтної дії та епізодів кровотеч. У таких пацієнтів слід ретельно моніторувати рівні Hb та МНО. Некрози. Кумариновий некроз – рідкісне ускладнення при лікуванні варфарином. Некроз зазвичай починається з опухання та потемніння шкіри нижніх кінцівок та сідниць або (рідше) в інших місцях. Пізніше поразки стають некротичними. У 90% випадків некроз розвивається у жінок. Ураження спостерігаються з 3-го по 10-й день прийому препарату, і етіологія передбачає недостатність антитромбічного протеїну С або S. Природжена недостатність цих протеїнів може бути причиною ускладнень, тому лікування варфарином має починатися малими початковими дозами та одночасно з введенням гепарину. Якщо виникає ускладнення, прийом варфарину припиняють і продовжують введення гепарину до загоєння або рубцювання уражень. Долонно-підошовний синдром. Дуже рідкісне ускладнення при терапії Варфаріном, його розвиток характерно для чоловіків з атеросклеротичними захворюваннями. Як припускають, варфарин викликає геморагії в області атероматозних бляшок, що призводять до мікроемболії. Зустрічаються симетричні пурпурні ураження шкіри пальців і підошв стоп, що супроводжуються болями. Після припинення прийому варфарину ці симптоми поступово зникають. Інші: реакції гіперчутливості, що виявляються у вигляді шкірного висипу і характеризуються оборотним підвищенням рівнів ензимів печінки, холестатичним гепатитом, васкулітом, пріапізмом, оборотною алопецією та кальцифікацією трахеї. Незалежними факторами ризику розвитку серйозних кровотеч при лікуванні варфарином є: літній вік, висока інтенсивність супутньої антикоагулянтної та антиагрегантної терапії, наявність в анамнезі інсультів та шлунково-кишкових кровотеч. Ризик кровотеч збільшений у пацієнтів із поліморфізмом гена CYP2C9.Взаємодія з лікарськими засобамиНе рекомендується починати або припиняти прийом інших ЛЗ, а також змінювати дози препаратів, що приймаються, без консультації з лікарем. При одночасному призначенні необхідно також враховувати ефекти від припинення індукування та інгібування дії варфарину іншими ЛЗ. Ризик розвитку важких кровотеч підвищується при одночасному прийомі варфарину з препаратами, що впливають на рівень тромбоцитів і первинний гемостаз: ацетилсаліцилова кислота, клопідогрел, тиклопідин, дипіридамол, більшість НПЗЗ (за винятком інгібіторів ЦОГ-2), Також слід уникати поєднаного застосування варфарину з препаратами, що мають виражену інгібуючу дію на систему цитохрому Р450, наприклад циметидином і хлорамфеніколом, при прийомі яких протягом декількох днів збільшується небезпека кровотечі. У подібних випадках циметидин можна замінити, наприклад, ранітидином або фамотидином. Варфарин може посилювати дію пероральних гіпоглікемічних засобів – похідних сульфонілсечовини. У разі поєднаного застосування варфарину із зазначеними вище препаратами необхідно проводити контроль МНО на початку та наприкінці лікування та, по можливості, через 2–3 тижні від початку терапії.Спосіб застосування та дозиВсередину. 1 раз на добу, бажано в один і той же час. Тривалість лікування визначається лікарем відповідно до показань до застосування. Контроль під час лікування. Перед початком терапії визначають MHO. Надалі лабораторний контроль проводять регулярно кожні 4-8 тижнів. Тривалість лікування залежить від клінічного стану пацієнта. Лікування можна скасовувати одразу. Пацієнти, які раніше не приймали варфарину: початкова доза - 5 мг на добу (2 табл. на день) протягом перших 4 днів. На 5-й день лікування визначається MHO і відповідно до цього показника призначається підтримуюча доза препарату. Зазвичай підтримуюча доза препарату – 2,5-7,5 мг на добу (1-3 табл. на день). Пацієнти, які раніше приймали варфарин: рекомендована стартова доза становить подвійну дозу відомої підтримуючої дози препарату та призначається протягом перших 2 днів. Потім лікування продовжують за допомогою відомої підтримуючої дози. На 5-й день лікування проводять контроль MHO та корекцію дози відповідно до цього показника. Рекомендується підтримувати показник MHO від 2 до 3 у разі профілактики та лікування венозного тромбозу, емболії легеневої артерії, фібриляції передсердь, дилатаційної кардіоміопатії, ускладнених захворювань клапанів серця, протезування клапанів серця біопротезами. Вищі показники MHO від 2,5 до 3,5 рекомендуються при протезуванні клапанів серця механічними протезами та ускладненому гострому інфаркті міокарда. Діти: дані щодо застосування варфарину у дітей обмежені. Початкова доза зазвичай – 0,2 мг/кг/добу при нормальній функції печінки та 0,1 мг/кг/добу при порушенні функції печінки. Підтримуюча доза підбирається відповідно до показників MHO. Рекомендовані рівні MHO такі ж, як у дорослих. Рішення про призначення варфарину та спостереження за лікуванням у дітей повинен проводити досвідчений спеціаліст – педіатр. Пацієнти похилого віку: не існує спеціальних рекомендацій щодо прийому варфарину у людей похилого віку. Проте літні пацієнти повинні бути під ретельним наглядом, т.к. вони мають вищий ризик розвитку побічних ефектів. Пацієнти з печінковою недостатністю: порушення функцій печінки збільшує чутливість до варфарину, оскільки печінка продукує фактори зсідання крові, а також метаболізує варфарин. Ця група пацієнтів потребує ретельного моніторування показників MHO. Пацієнти з нирковою недостатністю: у пацієнтів з порушенням ниркової функції необхідно знизити дозу варфарину та проводити ретельний моніторинг (див. «Особливі вказівки»). Планові (елективні) хірургічні втручання: пре-, пери- і постопераційна антикоагулянтна терапія проводиться як зазначено нижче (якщо необхідна термінова відміна перорального антикоагулянтного лікування - див. «Передозування»). Визначити MHO протягом тижня до призначеної операції. Припинити прийом варфарину за 1-5 днів до операції. У разі високого ризику тромбозу пацієнту для профілактики підшкірного введення вводять низькомолекулярний гепарин. Тривалість паузи прийому варфарину залежить від MHO. Прийом варфарину припиняють: за 5 днів до операції, якщо MHO >4; за 3 дні до операції, якщо MHO від 3 до 4; за 2 дні до операції якщо MHO від 2 до 3. Визначити MHO увечері перед операцією та ввести 0,5-1 мг вітаміну К 1 перорально або внутрішньовенно, якщо МНО >1,8. Зважити на необхідність інфузії нефракціонованого гепарину або профілактичного введення низькомолекулярного гепарину в день операції. Продовжити підшкірне введення низькомолекулярного гепарину протягом 5-7 днів після операції з супутнім відновленим прийомом варфарину. Продовжити прийом варфарину зі звичайної підтримуючої дози того ж дня увечері після невеликих операцій і в день, коли пацієнт починає отримувати ентеральне харчування після великих операцій.ПередозуванняПоказник ефективності лікування знаходиться на межі розвитку кровотеч, тому у пацієнта можуть розвиватися незначні кровотечі (в т.ч., наприклад, мікрогематурія, кровоточивість ясен). Лікування: у легких випадках – зниження дози препарату або припинення лікування на короткий термін; при незначних кровотечах – припинення прийому препарату до досягнення MHO цільового рівня. У разі розвитку тяжкої кровотечі - внутрішньовенне введення вітаміну К, призначення активованого вугілля, концентрату факторів згортання або свіжозамороженої плазми. Якщо пероральні антикоагулянти показані до призначення надалі, необхідно уникати високих доз вітаміну К, т.к. резистентність до варфарину розвивається протягом 2 тижнів. Після лікування необхідно тривале спостереження за пацієнтом, враховуючи те, що Т 1/2 варфарину становить 20-60 год.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активна речовина: варфарину натрію клатрат – 2,71 мг, у перерахунку на варфарин натрію – 2,5 мг; допоміжні речовини: магнію стеарат, лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, кальцію гідрофосфату дигідрат, повідон К-30. По 5, 10, 14, 20 або 25 таблеток у контурне осередкове пакування з плівки полівінілхлоридної та фольги алюмінієвої друкованої лакованої. По 1, 2, 3, 4, 5 або 10 контурних осередкових упаковок або банку з інструкцією із застосування в пачку з картону. По 50, 100 або 250 таблеток у полімерну або скляну банку з кришкою.Опис лікарської формиТаблетки білого кольору, круглі, плоскоциліндричної форми з фаскою та насічками для поділу таблетки на чотири частини.Фармакотерапевтична групаАнтикоагулянтний засіб непрямої дії.ФармакокінетикаАбсорбція – повна. Зв'язок із білками плазми – 97-99%. Терапевтична концентрація у плазмі – 1-5 мкг/мл (0,003-0,015 ммоль/л). Знаходиться у вигляді рацемічної сполуки, при цьому в організмі людини L-ізомер має більшу активність, ніж правообертальний. Проникає через плаценту, але не секретується із грудним молоком. Препарат метаболізується ферментною системою CYP2C9 з утворенням неактивних та слабоактивних метаболітів, які реабсорбуються з жовчі, при цьому L-ізомер метаболізується швидше. Пацієнти з поліморфізмом ферменту CYP2C9, включаючи алелі CYP2C9*2 та CYP2C9*3, можуть мати підвищену чутливість до варфарину та підвищений ризик розвитку кровотеч. Період напіввиведення (Т1/2) рацемічного варфарину – 40 год. Виводиться нирками.ФармакодинамікаАнтикоагулянт непрямої дії. Пригнічує синтез вітамін К-залежних факторів згортання крові (II, VII, IX та Х) та білків С та S у печінці. Оптимальна антикоагулянтна дія спостерігається на 3-5 день від початку застосування та припиняється через 3-5 днів після прийому останньої дози.Показання до застосуванняЛікування та профілактика тромбозу та тромбоемболії судин; гострий венозний тромбоз та тромбоемболія легеневої артерії; післяопераційний тромбоз; повторний інфаркт міокарда; як додатковий ЛЗ при проведенні хірургічного або тромболітичного лікування тромбозу, а також при електричній кардіоверсії миготливої аритмії; рецидивний венозний тромбоз; повторна тромбоемболія легеневої артерії; протезування клапанів серця та судин (можлива комбінація з ацетилсаліциловою кислотою (АСК); тромбоз периферичних, коронарних та мозкових артерій; вторинна профілактика тромбозу та тромбоемболії після інфаркту міокарда та при мерехтіння передсердь.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість, гостра кровотеча, тяжкі захворювання печінки або нирок, тяжка артеріальна гіпертензія, гострий ДВС-синдром, дефіцит білків С та S, геморагічний діатез, тромбоцитопенія, виразкова хвороба шлунка та 12-палої кишки у стадії загострення, головної крові, ниркова недостатність, вагітність, спадкова непереносимість лактози, дефіцит лактази, глюкозо-галактозна мальабсорбція.Вагітність та лактаціяВарфарин швидко проникає через плаценту, надає тератогенну дію на плід (назальна гіпоплазія та хондродисплазія, атрофія зорового нерва, катаракта, що ведуть до повної або часткової сліпоти, затримка розумового та фізичного розвитку, мікроцефалія). Може спричинити кровоточивість наприкінці вагітності та під час пологів, у зв'язку з чим препарат не слід призначати вагітним жінкам. Варфарин виводиться з грудним молоком у незначній кількості та не впливає на згортання крові у дитини, тому препарат можна застосовувати у період лактації. Мати, що годує, повинна перебувати під наглядом лікаря, контролювати протромбіновий час, міжнародне нормалізоване ставлення (МНО). До початку застосування варфарину необхідно досліджувати вміст вітаміну К у немовляти, щоб уникнути розвитку у нього кровотечі.Бажано утриматися від годування груддю у перші три дні терапії варфарином.Побічна діяНайчастіше: >1/10 – кровоточивість. Часто: >1/100, Нечасто: >1/1000, Рідко: >1/10000, Кровотечі. Найчастіший фактор ризику для виникнення внутрішньочерепного крововиливу. Імовірність кровотечі підвищується, якщо МНО значно вища за цільовий рівень. Якщо кровотеча почалася при МНО, що знаходиться в межах цільового рівня, то є інші супутні умови, які повинні бути досліджені. З боку травної системи. Блювота, нудота, пронос. Некрози. Кумариновий некроз. У 90% випадків некроз розвивається у жінок. Поразки спостерігаються з 3 по 10 день прийому препарату і етіологія передбачає недостатність антитромботичного протеїну С або S. Долонно-підошовний синдром. Дуже рідкісне ускладнення при терапії Варфаріном, його розвиток характерно для чоловіків з атеросклеротичними захворюваннями. Інші. Реакції гіперчутливості, що виявляються у вигляді шкірного висипу і характеризуються оборотним підвищенням концентрацій ензимів печінки, холестатичним гепатитом, васкулітом, пріапізмом, оборотною алопецією та кальцифікацією трахеї. Незалежними факторами ризику розвитку серйозних кровотеч при лікуванні варфарином є: літній вік, висока інтенсивність супутньої антикоагулянтної та антиагрегантної терапії, наявність в анамнезі інсультів та шлунково-кишкових кровотеч. Ризик кровотеч збільшений у пацієнтів із поліморфізмом гена CYP2C9.Взаємодія з лікарськими засобамиНестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), дипіридамол, вальпроєва кислота, інгібітори цитохрому Р450 (циметидин, хлорамфенікол) збільшують ризик розвитку кровотеч. Слід уникати одночасного застосування цих лікарських засобів (ЛС) та варфарину (циметидин можна замінити на ранітидин або фамотидин). При необхідності лікування хлорамфеніколом антикоагулянтну терапію слід тимчасово припинити. Діуретики можуть знижувати дію антикоагулянтів (у разі вираженої гіповолемічної дії, яка може призвести до збільшення концентрації факторів зсідання крові). Послаблюють дію варфарину: барбітурати, вітамін К, глутетимід, гризеофульвін, диклоксацилін, карбамазепін, міансерин, парацетамол, ретиноїди, рифампіцин, сукральфат, феназон, колестірамін. Посилюють дію варфарину: алопуринол, аміодарон, анаболічні стероїди (алкільовані в положенні С17), АСК та ін. , налідіксова кислота, нілутамід, омепразол, пароксетин, прогуаніл, хлор, хлор, кислота, етанол. У разі поєднаного застосування варфарину з переліченими вище препаратами необхідно проводити контроль MHO на початку і в кінці лікування і по можливості через 2-3 тижні від початку терапії. При використанні ЛЗ (наприклад,проносних), які можуть підвищити ризик розвитку кровотеч через зниження нормальної коагуляції (пригнічення факторів згортання крові або ферментів печінки), стратегія антикоагулянтної терапії повинна визначатися можливістю проведення лабораторного контролю. Якщо можливий частий лабораторний контроль, то за необхідності терапії подібними до ЛЗ дозу варфарину можна зменшити на 5-10%. Якщо проведення лабораторного контролю утруднено, то у разі потреби призначення зазначених ЛЗ варфарин слід відмінити.Спосіб застосування та дозиВсередину, в один прийом, в той самий час доби. Початкова доза – 2,5-5 мг/добу. Подальший режим дозування встановлюють індивідуально, залежно від результатів визначення протромбінового часу або МНО. Протромбіновий час має бути збільшений у 2-4 рази від вихідного, а МНО має досягати 2,2-4,4 залежно від захворювання, небезпеки тромбозу, ризику кровотеч та індивідуальних особливостей хворого. При визначенні МНО слід враховувати індекс чутливості тромбопластину та використовувати цей показник як поправний коефіцієнт (1,22 - при використанні вітчизняного тромбопластину з мозку кролика "Неопласт" і 1,2 - при використанні тромбопластину фірми "Рош Діагностика"). Літнім та ослабленим хворим зазвичай призначають нижчі дози препарату. Перед майбутнім хірургічним втручанням (за високого ризику тромбоемболічних ускладнень) лікування починають за 2-3 дні до операції. У разі гострого тромбозу лікування проводять у комбінації з гепарином доти, поки повністю не проявиться ефект від пероральної антикоагулянтної терапії (не раніше, ніж на 3-5 діб лікування). При протезуванні клапанів серця, гострому венозному тромбозі вен або тромбоемболії (на початкових етапах), тромбозі лівого шлуночка та для профілактики ішемії міокарда потрібно прагнути ефективної дії, що відзначається при МНО 2,8-4. У разі мерехтіння передсердь та при проведенні підтримуючої терапії при тромбозі вен та тромбоемболії досягають помірного протизгортаючого ефекту (МНО 2,8-3). При сумісному застосуванні варфарину з ацетилсаліцилової кислотою показник МНО повинен бути в межах 2-2,5. Діти Дані щодо застосування варфарину у дітей обмежені. Початкова доза зазвичай становить 0,2 мг/кг на добу при нормальній функції печінки та 0,1 мг/кг на добу – при порушенні. Підтримуюча доза підбирається відповідно до показників МНО. Рекомендовані рівні МНО такі ж, як у дорослих. Рішення про призначення врфарину в дітей віком повинен приймати досвідчений спеціаліст. Лікування має проводитися під наглядом педіатра. Тривалість лікування залежить стану хворого. Лікування можна скасовувати одразу.ПередозуванняПоказник ефективності лікування знаходиться на межі розвитку кровотеч, тому пацієнт може мати незначні кровотечі, наприклад мікрогематурія, кровоточивість ясен тощо. У легких випадках достатньо знизити дозу або припинити лікування на короткий термін. При незначних кровотечах достатньо припинити прийом препарату до досягнення МНО цільового рівня. У разі розвитку тяжкої кровотечі – введення вітаміну К (внутрішньовенно) та активованого вугілля, концентрату факторів згортання або свіжозамороженої плазми. Якщо пероральні антикоагулянти показані до призначення надалі, необхідно уникати високих доз вітаміну К, т.к. резистентність до Варфарін розвивається протягом 2 тижнів. Після лікування необхідно тривале спостереження за пацієнтом, враховуючи те, що період напіввиведення варфарину становить 20-60 годин. Рекомендації щодо застосування варфарину У разі незначної кровотечі Рівень МНО Рекомендації <5,0 Пропустити наступну дозу варфарину та продовжити прийом нижчих доз при досягненні терапевтичного рівня МНО 5,0-9,0 Пропустити 1-2 дози варфарину і продовжити прийом низьких доз при досягненні терапевтичного рівня МНО. Або пропустити 1 дозу варфарину і призначити вітамін К у дозах 1-2,5 мг перорально. >9,0 Показано скасування препарату Рівень МНО Рекомендації 5,0-9,0 при планованій операції Припинити прийом варфарину та призначити вітамін К у дозах 2,0-4,0 мг перорально (за 24 години до запланованої операції). >20,0 або за сильної кровотечі Призначити вітамін До дозах 10 мг шляхом повільної внутрішньовенної інфузії. Переливання концентратів факторів протромбінового комплексу або свіжозамороженої плазми або цільної крові. За потреби повторне введення вітаміну К кожні 12 годин. Запобіжні заходи та особливі вказівкиОбов'язковою умовою терапії варфарином є суворе дотримання хворим на прийом призначеної дози препарату. Пацієнти, які страждають на алкоголізм, а також пацієнти з деменцією, можуть бути нездатні дотримуватися запропонованого режиму прийому варфарину. Такі стани, як лихоманка, гіпертиреоз, декомпенсована серцева недостатність, алкоголізм із супутнім ураженням печінки можуть посилювати дію варфарину. При гіпотиреозі ефект варфарину може бути знижений. У разі ниркової недостатності або нефротичного синдрому підвищується рівень вільної фракції варфарину в плазмі крові, яка, залежно від супутніх захворювань, може призводити як до посилення, так і до зниження ефекту. У разі помірної печінкової недостатності ефект варфарину посилюється. У всіх вищезгаданих станах має проводитися ретельне моніторування рівня MHO. Пацієнтам, які отримують варфарин, як знеболювальні препарати рекомендується призначати парацетамол, трамадол або опіати. У разі необхідності гаступлення швидкого антитромботичного ефекту рекомендується розпочинати лікування із введення гепарину; потім протягом 5-7 днів слід проводити комбіновану терапію гепарином і варфарином доти, доки цільовий рівень MHO не зберігатиметься протягом 2 днів. Щоб уникнути кумаринового некрозу пацієнтам зі спадковою недостатністю антитромботичного протеїну С або S спочатку повинен бути введений гепарин. Супутня початкова доза навантаження не повинна перевищувати 5 мг. Введення гепарину має продовжуватися протягом 5-7 днів. У період лікування варфарином необхідно утримуватися від вживання етанолу (ризик розвитку гіпопротромбінемії та кровотеч). У разі індивідуальної резистентності до варфарину (зрідка зустрічається) для досягнення терапевтичного ефекту необхідно від 5 до 20 ударних доз варфарину. Якщо прийом варфарину у таких пацієнтів неефективний, слід встановити й інші можливі причини, серед яких можливі: одночасний прийом варфарину з іншими лікарськими засобами (див. відповідний розділ інструкції), неадекватний харчовий раціон, лабораторні помилки. Лікування пацієнтів похилого віку має проводитися з особливими застереженнями, т.к. синтез факторів згортання та печінковий метаболізм у таких хворих знижується, внаслідок чого може настати надмірний ефект від дії варфарину. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Чи не впливає на здатність керувати транспортними засобами, механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки - 1 табл. активна речовина: варфарин натрію – 2,5 мг; допоміжні речовини: лактоза; крохмаль кукурудзяний; кальцію гідрофосфату дигідрат; індигокармін; повідон 30; магнію стеарат Таблетки, 2,5 мг: у флаконах пластикових, укупорених кришками, що нагвинчуються, під якими вмонтовані прокладки з кільцями для відриву, що забезпечують контроль першого розтину, по 50 або 100 шт. 1 фл. у картонній пачці.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі форми таблетки, з хрестоподібною ризикою, світло-блакитного кольору.Фармакотерапевтична групаАнтикоагулянтне.ФармакокінетикаШвидко всмоктується із ШКТ практично повністю. Зв'язування з білками плазми – 97-99%. Метаболізується у печінці. Варфарин являє собою рацемічну суміш, причому R- та S-ізомери метаболізуються в печінці різними шляхами. Кожен із ізомерів перетворюється на 2 основні метаболіти. Основним каталізатором метаболізму для S-енантіомер варфарину є фермент CYP2C9, а для R-енантіомер варфарину - CYP1A2 і CYP3A4. Лівообертальний ізомер варфарину (S-варфарин) має в 2-5 разів більшу антикоагулянтну активність, ніж правообертальний ізомер (R-енантіомер), проте T 1/2 останнього більше. Пацієнти з поліморфізмом ферменту CYP2C9, включаючи алелі CYP2C9*2 та CYP2C9*3, можуть мати підвищену чутливість до варфарину та підвищений ризик розвитку кровотеч. Варфарин виводиться з організму з жовчю у вигляді неактивних метаболітів, які реабсорбуються у ШКТ та виділяються із сечею. T 1/2 становить від 20 до 60 год. Для R-енантіомеру T 1/2 становить від 37 до 89 год, а для S-енантіомеру — від 21 до 43 год.ФармакодинамікаБлокує в печінці синтез вітамін-К-залежних факторів згортання крові (II, VII, IX, X), знижує їхню концентрацію в плазмі та уповільнює процес згортання крові. Початок протизгортання спостерігається через 36-72 години від початку прийому препарату з розвитком максимального ефекту на 5-7-й день від початку застосування. Після припинення прийому препарату відновлення активності вітамін-К-залежних факторів зсідання крові відбувається протягом 4-5 днів.Показання до застосуванняЛікування та профілактика тромбозів та емболії кровоносних судин: гострий та рецидивуючий венозний тромбоз, емболія легеневої артерії; минущі ішемічні атаки та інсульти; вторинна профілактика інфаркту міокарда та профілактика тромбоемболічних ускладнень після інфаркту міокарда; профілактика тромбоемболічних ускладнень у пацієнтів із фібриляцією передсердь, ураженнями серцевих клапанів або протезованими клапанами серця; профілактика післяопераційних тромбозівПротипоказання до застосуваннявстановлена чи підозрювана підвищена чутливість до компонентів препарату; гостра кровотеча; вагітність (I триместр та останні 4 тижні вагітності); тяжкі захворювання печінки або нирок; гострий синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання; дефіцит білків С та S; тромбоцитопенія; пацієнти з високим ризиком розвитку кровотеч, включаючи пацієнтів із геморагічними розладами; варикозне розширення вен стравоходу; аневризм артерій; люмбальна пункція; виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки; тяжкі рани (включаючи операційні); бактеріальний ендокардит; злоякісна гіпертензія; геморагічний інсульт, внутрішньочерепний крововилив.Вагітність та лактаціяВарфарин швидко проникає через плаценту, надає тератогенну дію на плід, призводячи до розвитку варфаринового синдрому у плода на 6-12 тижні вагітності. Прояви даного синдрому: назальна гіпоплазія (сідлоподібна деформація носа та інші хрящові зміни) і точкова хондродисплазія при рентгенологічному дослідженні (особливо в хребті та довгих трубчастих кістках), короткі кисті та пальці рук, атрофія зорової частини, катаракта, затримка розумового та фізичного розвитку та мікроцефалія. Препарат може викликати кровоточивість наприкінці вагітності та під час пологів. Прийом препарату під час вагітності може спричинити вроджені вади розвитку та призводити до смерті плода. Препарат не можна призначати у І триместрі вагітності та протягом останніх 4 тижнів. Використання варфарину не рекомендується в інші терміни вагітності, крім випадків нагальної необхідності. Жінки репродуктивного віку повинні використовувати метод ефективної контрацепції під час застосування варфарину. Варфарин виводиться з грудним молоком, але при прийомі терапевтичних доз варфарину не очікується вплив на дитину, що вигодовується. Варфарин може бути використаний під час грудного вигодовування. Дані щодо впливу варфарину на фертильність відсутні.Побічна діяКровотечі. За рік кровотечі спостерігаються приблизно у 8% випадків серед пацієнтів, які одержують варфарин. З них 1% класифікується як важкі (внутрішньочерепні, ретроперитонеальні), що призводять до госпіталізації або переливання крові, і 0,25% - як фатальні. Найчастішим фактором ризику для виникнення внутрішньочерепного крововиливу є нелікована або неконтрольована артеріальна гіпертензія. Ймовірність кровотечі підвищується, якщо MHO значно вища за цільовий рівень. Якщо кровотеча почалася при MHO, що знаходиться в межах цільового рівня, то є інші супутні умови, які повинні бути досліджені. Прикладами подібного ускладнення є носові кровотечі, кровохаркання, гематурія, кровотеча з ясен, синці на шкірі, вагінальна кровотеча, субкон'юнктивальна кровотеча, кровотеча з прямої кишки та інших відділів ШКТ, внутрішньомозкова кровотеча, тривала або рясна кровотеча після травм або операцій. Очікується розвитку кровотеч, зокрема. важких, у будь-якому органі. У пацієнтів, які отримували тривале лікування антикоагулянтами, повідомлялося про розвиток кровотеч, що призводили до смерті, госпіталізації або необхідності переливання крові. До незалежних факторів ризику значної кровотечі під час застосування варфарину відносяться: літній вік, високий рівень гіпокоагуляції, інсульт в анамнезі, шлунково-кишкова кровотеча в анамнезі, супутні захворювання та фібриляція передсердь.У пацієнтів з поліморфізмом CYP2C9 (див. «Фармакокінетика») може бути підвищений ризик надмірно антикоагулянтної дії та епізодів кровотеч. У таких пацієнтів слід ретельно моніторувати рівні Hb та МНО. Некрози. Кумариновий некроз – рідкісне ускладнення при лікуванні варфарином. Некроз зазвичай починається з опухання та потемніння шкіри нижніх кінцівок та сідниць або (рідше) в інших місцях. Пізніше поразки стають некротичними. У 90% випадків некроз розвивається у жінок. Ураження спостерігаються з 3-го по 10-й день прийому препарату, і етіологія передбачає недостатність антитромбічного протеїну С або S. Природжена недостатність цих протеїнів може бути причиною ускладнень, тому лікування варфарином має починатися малими початковими дозами та одночасно з введенням гепарину. Якщо виникає ускладнення, прийом варфарину припиняють і продовжують введення гепарину до загоєння або рубцювання уражень. Долонно-підошовний синдром. Дуже рідкісне ускладнення при терапії Варфаріном, його розвиток характерно для чоловіків з атеросклеротичними захворюваннями. Як припускають, варфарин викликає геморагії в області атероматозних бляшок, що призводять до мікроемболії. Зустрічаються симетричні пурпурні ураження шкіри пальців і підошв стоп, що супроводжуються болями. Після припинення прийому варфарину ці симптоми поступово зникають. Інші: реакції гіперчутливості, що виявляються у вигляді шкірного висипу і характеризуються оборотним підвищенням рівнів ензимів печінки, холестатичним гепатитом, васкулітом, пріапізмом, оборотною алопецією та кальцифікацією трахеї. Незалежними факторами ризику розвитку серйозних кровотеч при лікуванні варфарином є: літній вік, висока інтенсивність супутньої антикоагулянтної та антиагрегантної терапії, наявність в анамнезі інсультів та шлунково-кишкових кровотеч. Ризик кровотеч збільшений у пацієнтів із поліморфізмом гена CYP2C9.Взаємодія з лікарськими засобамиНе рекомендується починати або припиняти прийом інших ЛЗ, а також змінювати дози препаратів, що приймаються, без консультації з лікарем. При одночасному призначенні необхідно також враховувати ефекти від припинення індукування та інгібування дії варфарину іншими ЛЗ. Ризик розвитку важких кровотеч підвищується при одночасному прийомі варфарину з препаратами, що впливають на рівень тромбоцитів і первинний гемостаз: ацетилсаліцилова кислота, клопідогрел, тиклопідин, дипіридамол, більшість НПЗЗ (за винятком інгібіторів ЦОГ-2), Також слід уникати поєднаного застосування варфарину з препаратами, що мають виражену інгібуючу дію на систему цитохрому Р450, наприклад циметидином і хлорамфеніколом, при прийомі яких протягом декількох днів збільшується небезпека кровотечі. У подібних випадках циметидин можна замінити, наприклад, ранітидином або фамотидином. Варфарин може посилювати дію пероральних гіпоглікемічних засобів – похідних сульфонілсечовини. У разі поєднаного застосування варфарину із зазначеними вище препаратами необхідно проводити контроль МНО на початку та наприкінці лікування та, по можливості, через 2–3 тижні від початку терапії.Спосіб застосування та дозиВсередину. 1 раз на добу, бажано в один і той же час. Тривалість лікування визначається лікарем відповідно до показань до застосування. Контроль під час лікування. Перед початком терапії визначають MHO. Надалі лабораторний контроль проводять регулярно кожні 4-8 тижнів. Тривалість лікування залежить від клінічного стану пацієнта. Лікування можна скасовувати одразу. Пацієнти, які раніше не приймали варфарину: початкова доза - 5 мг на добу (2 табл. на день) протягом перших 4 днів. На 5-й день лікування визначається MHO і відповідно до цього показника призначається підтримуюча доза препарату. Зазвичай підтримуюча доза препарату – 2,5-7,5 мг на добу (1-3 табл. на день). Пацієнти, які раніше приймали варфарин: рекомендована стартова доза становить подвійну дозу відомої підтримуючої дози препарату та призначається протягом перших 2 днів. Потім лікування продовжують за допомогою відомої підтримуючої дози. На 5-й день лікування проводять контроль MHO та корекцію дози відповідно до цього показника. Рекомендується підтримувати показник MHO від 2 до 3 у разі профілактики та лікування венозного тромбозу, емболії легеневої артерії, фібриляції передсердь, дилатаційної кардіоміопатії, ускладнених захворювань клапанів серця, протезування клапанів серця біопротезами. Вищі показники MHO від 2,5 до 3,5 рекомендуються при протезуванні клапанів серця механічними протезами та ускладненому гострому інфаркті міокарда. Діти: дані щодо застосування варфарину у дітей обмежені. Початкова доза зазвичай – 0,2 мг/кг/добу при нормальній функції печінки та 0,1 мг/кг/добу при порушенні функції печінки. Підтримуюча доза підбирається відповідно до показників MHO. Рекомендовані рівні MHO такі ж, як у дорослих. Рішення про призначення варфарину та спостереження за лікуванням у дітей повинен проводити досвідчений спеціаліст – педіатр. Пацієнти похилого віку: не існує спеціальних рекомендацій щодо прийому варфарину у людей похилого віку. Проте літні пацієнти повинні бути під ретельним наглядом, т.к. вони мають вищий ризик розвитку побічних ефектів. Пацієнти з печінковою недостатністю: порушення функцій печінки збільшує чутливість до варфарину, оскільки печінка продукує фактори зсідання крові, а також метаболізує варфарин. Ця група пацієнтів потребує ретельного моніторування показників MHO. Пацієнти з нирковою недостатністю: у пацієнтів з порушенням ниркової функції необхідно знизити дозу варфарину та проводити ретельний моніторинг (див. «Особливі вказівки»). Планові (елективні) хірургічні втручання: пре-, пери- і постопераційна антикоагулянтна терапія проводиться як зазначено нижче (якщо необхідна термінова відміна перорального антикоагулянтного лікування - див. «Передозування»). Визначити MHO протягом тижня до призначеної операції. Припинити прийом варфарину за 1-5 днів до операції. У разі високого ризику тромбозу пацієнту для профілактики підшкірного введення вводять низькомолекулярний гепарин. Тривалість паузи прийому варфарину залежить від MHO. Прийом варфарину припиняють: за 5 днів до операції, якщо MHO >4; за 3 дні до операції, якщо MHO від 3 до 4; за 2 дні до операції якщо MHO від 2 до 3. Визначити MHO увечері перед операцією та ввести 0,5-1 мг вітаміну К 1 перорально або внутрішньовенно, якщо МНО >1,8. Зважити на необхідність інфузії нефракціонованого гепарину або профілактичного введення низькомолекулярного гепарину в день операції. Продовжити підшкірне введення низькомолекулярного гепарину протягом 5-7 днів після операції з супутнім відновленим прийомом варфарину. Продовжити прийом варфарину зі звичайної підтримуючої дози того ж дня увечері після невеликих операцій і в день, коли пацієнт починає отримувати ентеральне харчування після великих операцій.ПередозуванняПоказник ефективності лікування знаходиться на межі розвитку кровотеч, тому у пацієнта можуть розвиватися незначні кровотечі (в т.ч., наприклад, мікрогематурія, кровоточивість ясен). Лікування: у легких випадках – зниження дози препарату або припинення лікування на короткий термін; при незначних кровотечах – припинення прийому препарату до досягнення MHO цільового рівня. У разі розвитку тяжкої кровотечі - внутрішньовенне введення вітаміну К, призначення активованого вугілля, концентрату факторів згортання або свіжозамороженої плазми. Якщо пероральні антикоагулянти показані до призначення надалі, необхідно уникати високих доз вітаміну К, т.к. резистентність до варфарину розвивається протягом 2 тижнів. Після лікування необхідно тривале спостереження за пацієнтом, враховуючи те, що Т 1/2 варфарину становить 20-60 год.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки - 1 табл. активна речовина: варфарин натрію – 2,5 мг; допоміжні речовини: лактоза; крохмаль кукурудзяний; кальцію гідрофосфату дигідрат; індигокармін; повідон 30; магнію стеарат Таблетки, 2,5 мг: у флаконах пластикових, укупорених кришками, що нагвинчуються, під якими вмонтовані прокладки з кільцями для відриву, що забезпечують контроль першого розтину, по 50 або 100 шт. 1 фл. у картонній пачці.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі форми таблетки, з хрестоподібною ризикою, світло-блакитного кольору.Фармакотерапевтична групаАнтикоагулянтне.ФармакокінетикаШвидко всмоктується із ШКТ практично повністю. Зв'язування з білками плазми – 97-99%. Метаболізується у печінці. Варфарин являє собою рацемічну суміш, причому R- та S-ізомери метаболізуються в печінці різними шляхами. Кожен із ізомерів перетворюється на 2 основні метаболіти. Основним каталізатором метаболізму для S-енантіомер варфарину є фермент CYP2C9, а для R-енантіомер варфарину - CYP1A2 і CYP3A4. Лівообертальний ізомер варфарину (S-варфарин) має в 2-5 разів більшу антикоагулянтну активність, ніж правообертальний ізомер (R-енантіомер), проте T 1/2 останнього більше. Пацієнти з поліморфізмом ферменту CYP2C9, включаючи алелі CYP2C9*2 та CYP2C9*3, можуть мати підвищену чутливість до варфарину та підвищений ризик розвитку кровотеч. Варфарин виводиться з організму з жовчю у вигляді неактивних метаболітів, які реабсорбуються у ШКТ та виділяються із сечею. T 1/2 становить від 20 до 60 год. Для R-енантіомеру T 1/2 становить від 37 до 89 год, а для S-енантіомеру — від 21 до 43 год.ФармакодинамікаБлокує в печінці синтез вітамін-К-залежних факторів згортання крові (II, VII, IX, X), знижує їхню концентрацію в плазмі та уповільнює процес згортання крові. Початок протизгортання спостерігається через 36-72 години від початку прийому препарату з розвитком максимального ефекту на 5-7-й день від початку застосування. Після припинення прийому препарату відновлення активності вітамін-К-залежних факторів зсідання крові відбувається протягом 4-5 днів.Показання до застосуванняЛікування та профілактика тромбозів та емболії кровоносних судин: гострий та рецидивуючий венозний тромбоз, емболія легеневої артерії; минущі ішемічні атаки та інсульти; вторинна профілактика інфаркту міокарда та профілактика тромбоемболічних ускладнень після інфаркту міокарда; профілактика тромбоемболічних ускладнень у пацієнтів із фібриляцією передсердь, ураженнями серцевих клапанів або протезованими клапанами серця; профілактика післяопераційних тромбозівПротипоказання до застосуваннявстановлена чи підозрювана підвищена чутливість до компонентів препарату; гостра кровотеча; вагітність (I триместр та останні 4 тижні вагітності); тяжкі захворювання печінки або нирок; гострий синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання; дефіцит білків С та S; тромбоцитопенія; пацієнти з високим ризиком розвитку кровотеч, включаючи пацієнтів із геморагічними розладами; варикозне розширення вен стравоходу; аневризм артерій; люмбальна пункція; виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки; тяжкі рани (включаючи операційні); бактеріальний ендокардит; злоякісна гіпертензія; геморагічний інсульт, внутрішньочерепний крововилив.Вагітність та лактаціяВарфарин швидко проникає через плаценту, надає тератогенну дію на плід, призводячи до розвитку варфаринового синдрому у плода на 6-12 тижні вагітності. Прояви даного синдрому: назальна гіпоплазія (сідлоподібна деформація носа та інші хрящові зміни) і точкова хондродисплазія при рентгенологічному дослідженні (особливо в хребті та довгих трубчастих кістках), короткі кисті та пальці рук, атрофія зорової частини, катаракта, затримка розумового та фізичного розвитку та мікроцефалія. Препарат може викликати кровоточивість наприкінці вагітності та під час пологів. Прийом препарату під час вагітності може спричинити вроджені вади розвитку та призводити до смерті плода. Препарат не можна призначати у І триместрі вагітності та протягом останніх 4 тижнів. Використання варфарину не рекомендується в інші терміни вагітності, крім випадків нагальної необхідності. Жінки репродуктивного віку повинні використовувати метод ефективної контрацепції під час застосування варфарину. Варфарин виводиться з грудним молоком, але при прийомі терапевтичних доз варфарину не очікується вплив на дитину, що вигодовується. Варфарин може бути використаний під час грудного вигодовування. Дані щодо впливу варфарину на фертильність відсутні.Побічна діяКровотечі. За рік кровотечі спостерігаються приблизно у 8% випадків серед пацієнтів, які одержують варфарин. З них 1% класифікується як важкі (внутрішньочерепні, ретроперитонеальні), що призводять до госпіталізації або переливання крові, і 0,25% - як фатальні. Найчастішим фактором ризику для виникнення внутрішньочерепного крововиливу є нелікована або неконтрольована артеріальна гіпертензія. Ймовірність кровотечі підвищується, якщо MHO значно вища за цільовий рівень. Якщо кровотеча почалася при MHO, що знаходиться в межах цільового рівня, то є інші супутні умови, які повинні бути досліджені. Прикладами подібного ускладнення є носові кровотечі, кровохаркання, гематурія, кровотеча з ясен, синці на шкірі, вагінальна кровотеча, субкон'юнктивальна кровотеча, кровотеча з прямої кишки та інших відділів ШКТ, внутрішньомозкова кровотеча, тривала або рясна кровотеча після травм або операцій. Очікується розвитку кровотеч, зокрема. важких, у будь-якому органі. У пацієнтів, які отримували тривале лікування антикоагулянтами, повідомлялося про розвиток кровотеч, що призводили до смерті, госпіталізації або необхідності переливання крові. До незалежних факторів ризику значної кровотечі під час застосування варфарину відносяться: літній вік, високий рівень гіпокоагуляції, інсульт в анамнезі, шлунково-кишкова кровотеча в анамнезі, супутні захворювання та фібриляція передсердь.У пацієнтів з поліморфізмом CYP2C9 (див. «Фармакокінетика») може бути підвищений ризик надмірно антикоагулянтної дії та епізодів кровотеч. У таких пацієнтів слід ретельно моніторувати рівні Hb та МНО. Некрози. Кумариновий некроз – рідкісне ускладнення при лікуванні варфарином. Некроз зазвичай починається з опухання та потемніння шкіри нижніх кінцівок та сідниць або (рідше) в інших місцях. Пізніше поразки стають некротичними. У 90% випадків некроз розвивається у жінок. Ураження спостерігаються з 3-го по 10-й день прийому препарату, і етіологія передбачає недостатність антитромбічного протеїну С або S. Природжена недостатність цих протеїнів може бути причиною ускладнень, тому лікування варфарином має починатися малими початковими дозами та одночасно з введенням гепарину. Якщо виникає ускладнення, прийом варфарину припиняють і продовжують введення гепарину до загоєння або рубцювання уражень. Долонно-підошовний синдром. Дуже рідкісне ускладнення при терапії Варфаріном, його розвиток характерно для чоловіків з атеросклеротичними захворюваннями. Як припускають, варфарин викликає геморагії в області атероматозних бляшок, що призводять до мікроемболії. Зустрічаються симетричні пурпурні ураження шкіри пальців і підошв стоп, що супроводжуються болями. Після припинення прийому варфарину ці симптоми поступово зникають. Інші: реакції гіперчутливості, що виявляються у вигляді шкірного висипу і характеризуються оборотним підвищенням рівнів ензимів печінки, холестатичним гепатитом, васкулітом, пріапізмом, оборотною алопецією та кальцифікацією трахеї. Незалежними факторами ризику розвитку серйозних кровотеч при лікуванні варфарином є: літній вік, висока інтенсивність супутньої антикоагулянтної та антиагрегантної терапії, наявність в анамнезі інсультів та шлунково-кишкових кровотеч. Ризик кровотеч збільшений у пацієнтів із поліморфізмом гена CYP2C9.Взаємодія з лікарськими засобамиНе рекомендується починати або припиняти прийом інших ЛЗ, а також змінювати дози препаратів, що приймаються, без консультації з лікарем. При одночасному призначенні необхідно також враховувати ефекти від припинення індукування та інгібування дії варфарину іншими ЛЗ. Ризик розвитку важких кровотеч підвищується при одночасному прийомі варфарину з препаратами, що впливають на рівень тромбоцитів і первинний гемостаз: ацетилсаліцилова кислота, клопідогрел, тиклопідин, дипіридамол, більшість НПЗЗ (за винятком інгібіторів ЦОГ-2), Також слід уникати поєднаного застосування варфарину з препаратами, що мають виражену інгібуючу дію на систему цитохрому Р450, наприклад циметидином і хлорамфеніколом, при прийомі яких протягом декількох днів збільшується небезпека кровотечі. У подібних випадках циметидин можна замінити, наприклад, ранітидином або фамотидином. Варфарин може посилювати дію пероральних гіпоглікемічних засобів – похідних сульфонілсечовини. У разі поєднаного застосування варфарину із зазначеними вище препаратами необхідно проводити контроль МНО на початку та наприкінці лікування та, по можливості, через 2–3 тижні від початку терапії.Спосіб застосування та дозиВсередину. 1 раз на добу, бажано в один і той же час. Тривалість лікування визначається лікарем відповідно до показань до застосування. Контроль під час лікування. Перед початком терапії визначають MHO. Надалі лабораторний контроль проводять регулярно кожні 4-8 тижнів. Тривалість лікування залежить від клінічного стану пацієнта. Лікування можна скасовувати одразу. Пацієнти, які раніше не приймали варфарину: початкова доза - 5 мг на добу (2 табл. на день) протягом перших 4 днів. На 5-й день лікування визначається MHO і відповідно до цього показника призначається підтримуюча доза препарату. Зазвичай підтримуюча доза препарату – 2,5-7,5 мг на добу (1-3 табл. на день). Пацієнти, які раніше приймали варфарин: рекомендована стартова доза становить подвійну дозу відомої підтримуючої дози препарату та призначається протягом перших 2 днів. Потім лікування продовжують за допомогою відомої підтримуючої дози. На 5-й день лікування проводять контроль MHO та корекцію дози відповідно до цього показника. Рекомендується підтримувати показник MHO від 2 до 3 у разі профілактики та лікування венозного тромбозу, емболії легеневої артерії, фібриляції передсердь, дилатаційної кардіоміопатії, ускладнених захворювань клапанів серця, протезування клапанів серця біопротезами. Вищі показники MHO від 2,5 до 3,5 рекомендуються при протезуванні клапанів серця механічними протезами та ускладненому гострому інфаркті міокарда. Діти: дані щодо застосування варфарину у дітей обмежені. Початкова доза зазвичай – 0,2 мг/кг/добу при нормальній функції печінки та 0,1 мг/кг/добу при порушенні функції печінки. Підтримуюча доза підбирається відповідно до показників MHO. Рекомендовані рівні MHO такі ж, як у дорослих. Рішення про призначення варфарину та спостереження за лікуванням у дітей повинен проводити досвідчений спеціаліст – педіатр. Пацієнти похилого віку: не існує спеціальних рекомендацій щодо прийому варфарину у людей похилого віку. Проте літні пацієнти повинні бути під ретельним наглядом, т.к. вони мають вищий ризик розвитку побічних ефектів. Пацієнти з печінковою недостатністю: порушення функцій печінки збільшує чутливість до варфарину, оскільки печінка продукує фактори зсідання крові, а також метаболізує варфарин. Ця група пацієнтів потребує ретельного моніторування показників MHO. Пацієнти з нирковою недостатністю: у пацієнтів з порушенням ниркової функції необхідно знизити дозу варфарину та проводити ретельний моніторинг (див. «Особливі вказівки»). Планові (елективні) хірургічні втручання: пре-, пери- і постопераційна антикоагулянтна терапія проводиться як зазначено нижче (якщо необхідна термінова відміна перорального антикоагулянтного лікування - див. «Передозування»). Визначити MHO протягом тижня до призначеної операції. Припинити прийом варфарину за 1-5 днів до операції. У разі високого ризику тромбозу пацієнту для профілактики підшкірного введення вводять низькомолекулярний гепарин. Тривалість паузи прийому варфарину залежить від MHO. Прийом варфарину припиняють: за 5 днів до операції, якщо MHO >4; за 3 дні до операції, якщо MHO від 3 до 4; за 2 дні до операції якщо MHO від 2 до 3. Визначити MHO увечері перед операцією та ввести 0,5-1 мг вітаміну К 1 перорально або внутрішньовенно, якщо МНО >1,8. Зважити на необхідність інфузії нефракціонованого гепарину або профілактичного введення низькомолекулярного гепарину в день операції. Продовжити підшкірне введення низькомолекулярного гепарину протягом 5-7 днів після операції з супутнім відновленим прийомом варфарину. Продовжити прийом варфарину зі звичайної підтримуючої дози того ж дня увечері після невеликих операцій і в день, коли пацієнт починає отримувати ентеральне харчування після великих операцій.ПередозуванняПоказник ефективності лікування знаходиться на межі розвитку кровотеч, тому у пацієнта можуть розвиватися незначні кровотечі (в т.ч., наприклад, мікрогематурія, кровоточивість ясен). Лікування: у легких випадках – зниження дози препарату або припинення лікування на короткий термін; при незначних кровотечах – припинення прийому препарату до досягнення MHO цільового рівня. У разі розвитку тяжкої кровотечі - внутрішньовенне введення вітаміну К, призначення активованого вугілля, концентрату факторів згортання або свіжозамороженої плазми. Якщо пероральні антикоагулянти показані до призначення надалі, необхідно уникати високих доз вітаміну К, т.к. резистентність до варфарину розвивається протягом 2 тижнів. Після лікування необхідно тривале спостереження за пацієнтом, враховуючи те, що Т 1/2 варфарину становить 20-60 год.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки - 1 табл. активна речовина: варфарин натрію – 2,5 мг; допоміжні речовини: лактоза; крохмаль кукурудзяний; кальцію гідрофосфату дигідрат; індигокармін; повідон 30; магнію стеарат Таблетки, 2,5 мг: у флаконах пластикових, укупорених кришками, що нагвинчуються, під якими вмонтовані прокладки з кільцями для відриву, що забезпечують контроль першого розтину, по 50 або 100 шт. 1 фл. у картонній пачці.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі форми таблетки, з хрестоподібною ризикою, світло-блакитного кольору.Фармакотерапевтична групаАнтикоагулянтне.ФармакокінетикаШвидко всмоктується із ШКТ практично повністю. Зв'язування з білками плазми – 97-99%. Метаболізується у печінці. Варфарин являє собою рацемічну суміш, причому R- та S-ізомери метаболізуються в печінці різними шляхами. Кожен із ізомерів перетворюється на 2 основні метаболіти. Основним каталізатором метаболізму для S-енантіомер варфарину є фермент CYP2C9, а для R-енантіомер варфарину - CYP1A2 і CYP3A4. Лівообертальний ізомер варфарину (S-варфарин) має в 2-5 разів більшу антикоагулянтну активність, ніж правообертальний ізомер (R-енантіомер), проте T 1/2 останнього більше. Пацієнти з поліморфізмом ферменту CYP2C9, включаючи алелі CYP2C9*2 та CYP2C9*3, можуть мати підвищену чутливість до варфарину та підвищений ризик розвитку кровотеч. Варфарин виводиться з організму з жовчю у вигляді неактивних метаболітів, які реабсорбуються у ШКТ та виділяються із сечею. T 1/2 становить від 20 до 60 год. Для R-енантіомеру T 1/2 становить від 37 до 89 год, а для S-енантіомеру — від 21 до 43 год.ФармакодинамікаБлокує в печінці синтез вітамін-К-залежних факторів згортання крові (II, VII, IX, X), знижує їхню концентрацію в плазмі та уповільнює процес згортання крові. Початок протизгортання спостерігається через 36-72 години від початку прийому препарату з розвитком максимального ефекту на 5-7-й день від початку застосування. Після припинення прийому препарату відновлення активності вітамін-К-залежних факторів зсідання крові відбувається протягом 4-5 днів.Показання до застосуванняЛікування та профілактика тромбозів та емболії кровоносних судин: гострий та рецидивуючий венозний тромбоз, емболія легеневої артерії; минущі ішемічні атаки та інсульти; вторинна профілактика інфаркту міокарда та профілактика тромбоемболічних ускладнень після інфаркту міокарда; профілактика тромбоемболічних ускладнень у пацієнтів із фібриляцією передсердь, ураженнями серцевих клапанів або протезованими клапанами серця; профілактика післяопераційних тромбозівПротипоказання до застосуваннявстановлена чи підозрювана підвищена чутливість до компонентів препарату; гостра кровотеча; вагітність (I триместр та останні 4 тижні вагітності); тяжкі захворювання печінки або нирок; гострий синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання; дефіцит білків С та S; тромбоцитопенія; пацієнти з високим ризиком розвитку кровотеч, включаючи пацієнтів із геморагічними розладами; варикозне розширення вен стравоходу; аневризм артерій; люмбальна пункція; виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки; тяжкі рани (включаючи операційні); бактеріальний ендокардит; злоякісна гіпертензія; геморагічний інсульт, внутрішньочерепний крововилив.Вагітність та лактаціяВарфарин швидко проникає через плаценту, надає тератогенну дію на плід, призводячи до розвитку варфаринового синдрому у плода на 6-12 тижні вагітності. Прояви даного синдрому: назальна гіпоплазія (сідлоподібна деформація носа та інші хрящові зміни) і точкова хондродисплазія при рентгенологічному дослідженні (особливо в хребті та довгих трубчастих кістках), короткі кисті та пальці рук, атрофія зорової частини, катаракта, затримка розумового та фізичного розвитку та мікроцефалія. Препарат може викликати кровоточивість наприкінці вагітності та під час пологів. Прийом препарату під час вагітності може спричинити вроджені вади розвитку та призводити до смерті плода. Препарат не можна призначати у І триместрі вагітності та протягом останніх 4 тижнів. Використання варфарину не рекомендується в інші терміни вагітності, крім випадків нагальної необхідності. Жінки репродуктивного віку повинні використовувати метод ефективної контрацепції під час застосування варфарину. Варфарин виводиться з грудним молоком, але при прийомі терапевтичних доз варфарину не очікується вплив на дитину, що вигодовується. Варфарин може бути використаний під час грудного вигодовування. Дані щодо впливу варфарину на фертильність відсутні.Побічна діяКровотечі. За рік кровотечі спостерігаються приблизно у 8% випадків серед пацієнтів, які одержують варфарин. З них 1% класифікується як важкі (внутрішньочерепні, ретроперитонеальні), що призводять до госпіталізації або переливання крові, і 0,25% - як фатальні. Найчастішим фактором ризику для виникнення внутрішньочерепного крововиливу є нелікована або неконтрольована артеріальна гіпертензія. Ймовірність кровотечі підвищується, якщо MHO значно вища за цільовий рівень. Якщо кровотеча почалася при MHO, що знаходиться в межах цільового рівня, то є інші супутні умови, які повинні бути досліджені. Прикладами подібного ускладнення є носові кровотечі, кровохаркання, гематурія, кровотеча з ясен, синці на шкірі, вагінальна кровотеча, субкон'юнктивальна кровотеча, кровотеча з прямої кишки та інших відділів ШКТ, внутрішньомозкова кровотеча, тривала або рясна кровотеча після травм або операцій. Очікується розвитку кровотеч, зокрема. важких, у будь-якому органі. У пацієнтів, які отримували тривале лікування антикоагулянтами, повідомлялося про розвиток кровотеч, що призводили до смерті, госпіталізації або необхідності переливання крові. До незалежних факторів ризику значної кровотечі під час застосування варфарину відносяться: літній вік, високий рівень гіпокоагуляції, інсульт в анамнезі, шлунково-кишкова кровотеча в анамнезі, супутні захворювання та фібриляція передсердь.У пацієнтів з поліморфізмом CYP2C9 (див. «Фармакокінетика») може бути підвищений ризик надмірно антикоагулянтної дії та епізодів кровотеч. У таких пацієнтів слід ретельно моніторувати рівні Hb та МНО. Некрози. Кумариновий некроз – рідкісне ускладнення при лікуванні варфарином. Некроз зазвичай починається з опухання та потемніння шкіри нижніх кінцівок та сідниць або (рідше) в інших місцях. Пізніше поразки стають некротичними. У 90% випадків некроз розвивається у жінок. Ураження спостерігаються з 3-го по 10-й день прийому препарату, і етіологія передбачає недостатність антитромбічного протеїну С або S. Природжена недостатність цих протеїнів може бути причиною ускладнень, тому лікування варфарином має починатися малими початковими дозами та одночасно з введенням гепарину. Якщо виникає ускладнення, прийом варфарину припиняють і продовжують введення гепарину до загоєння або рубцювання уражень. Долонно-підошовний синдром. Дуже рідкісне ускладнення при терапії Варфаріном, його розвиток характерно для чоловіків з атеросклеротичними захворюваннями. Як припускають, варфарин викликає геморагії в області атероматозних бляшок, що призводять до мікроемболії. Зустрічаються симетричні пурпурні ураження шкіри пальців і підошв стоп, що супроводжуються болями. Після припинення прийому варфарину ці симптоми поступово зникають. Інші: реакції гіперчутливості, що виявляються у вигляді шкірного висипу і характеризуються оборотним підвищенням рівнів ензимів печінки, холестатичним гепатитом, васкулітом, пріапізмом, оборотною алопецією та кальцифікацією трахеї. Незалежними факторами ризику розвитку серйозних кровотеч при лікуванні варфарином є: літній вік, висока інтенсивність супутньої антикоагулянтної та антиагрегантної терапії, наявність в анамнезі інсультів та шлунково-кишкових кровотеч. Ризик кровотеч збільшений у пацієнтів із поліморфізмом гена CYP2C9.Взаємодія з лікарськими засобамиНе рекомендується починати або припиняти прийом інших ЛЗ, а також змінювати дози препаратів, що приймаються, без консультації з лікарем. При одночасному призначенні необхідно також враховувати ефекти від припинення індукування та інгібування дії варфарину іншими ЛЗ. Ризик розвитку важких кровотеч підвищується при одночасному прийомі варфарину з препаратами, що впливають на рівень тромбоцитів і первинний гемостаз: ацетилсаліцилова кислота, клопідогрел, тиклопідин, дипіридамол, більшість НПЗЗ (за винятком інгібіторів ЦОГ-2), Також слід уникати поєднаного застосування варфарину з препаратами, що мають виражену інгібуючу дію на систему цитохрому Р450, наприклад циметидином і хлорамфеніколом, при прийомі яких протягом декількох днів збільшується небезпека кровотечі. У подібних випадках циметидин можна замінити, наприклад, ранітидином або фамотидином. Варфарин може посилювати дію пероральних гіпоглікемічних засобів – похідних сульфонілсечовини. У разі поєднаного застосування варфарину із зазначеними вище препаратами необхідно проводити контроль МНО на початку та наприкінці лікування та, по можливості, через 2–3 тижні від початку терапії.Спосіб застосування та дозиВсередину. 1 раз на добу, бажано в один і той же час. Тривалість лікування визначається лікарем відповідно до показань до застосування. Контроль під час лікування. Перед початком терапії визначають MHO. Надалі лабораторний контроль проводять регулярно кожні 4-8 тижнів. Тривалість лікування залежить від клінічного стану пацієнта. Лікування можна скасовувати одразу. Пацієнти, які раніше не приймали варфарину: початкова доза - 5 мг на добу (2 табл. на день) протягом перших 4 днів. На 5-й день лікування визначається MHO і відповідно до цього показника призначається підтримуюча доза препарату. Зазвичай підтримуюча доза препарату – 2,5-7,5 мг на добу (1-3 табл. на день). Пацієнти, які раніше приймали варфарин: рекомендована стартова доза становить подвійну дозу відомої підтримуючої дози препарату та призначається протягом перших 2 днів. Потім лікування продовжують за допомогою відомої підтримуючої дози. На 5-й день лікування проводять контроль MHO та корекцію дози відповідно до цього показника. Рекомендується підтримувати показник MHO від 2 до 3 у разі профілактики та лікування венозного тромбозу, емболії легеневої артерії, фібриляції передсердь, дилатаційної кардіоміопатії, ускладнених захворювань клапанів серця, протезування клапанів серця біопротезами. Вищі показники MHO від 2,5 до 3,5 рекомендуються при протезуванні клапанів серця механічними протезами та ускладненому гострому інфаркті міокарда. Діти: дані щодо застосування варфарину у дітей обмежені. Початкова доза зазвичай – 0,2 мг/кг/добу при нормальній функції печінки та 0,1 мг/кг/добу при порушенні функції печінки. Підтримуюча доза підбирається відповідно до показників MHO. Рекомендовані рівні MHO такі ж, як у дорослих. Рішення про призначення варфарину та спостереження за лікуванням у дітей повинен проводити досвідчений спеціаліст – педіатр. Пацієнти похилого віку: не існує спеціальних рекомендацій щодо прийому варфарину у людей похилого віку. Проте літні пацієнти повинні бути під ретельним наглядом, т.к. вони мають вищий ризик розвитку побічних ефектів. Пацієнти з печінковою недостатністю: порушення функцій печінки збільшує чутливість до варфарину, оскільки печінка продукує фактори зсідання крові, а також метаболізує варфарин. Ця група пацієнтів потребує ретельного моніторування показників MHO. Пацієнти з нирковою недостатністю: у пацієнтів з порушенням ниркової функції необхідно знизити дозу варфарину та проводити ретельний моніторинг (див. «Особливі вказівки»). Планові (елективні) хірургічні втручання: пре-, пери- і постопераційна антикоагулянтна терапія проводиться як зазначено нижче (якщо необхідна термінова відміна перорального антикоагулянтного лікування - див. «Передозування»). Визначити MHO протягом тижня до призначеної операції. Припинити прийом варфарину за 1-5 днів до операції. У разі високого ризику тромбозу пацієнту для профілактики підшкірного введення вводять низькомолекулярний гепарин. Тривалість паузи прийому варфарину залежить від MHO. Прийом варфарину припиняють: за 5 днів до операції, якщо MHO >4; за 3 дні до операції, якщо MHO від 3 до 4; за 2 дні до операції якщо MHO від 2 до 3. Визначити MHO увечері перед операцією та ввести 0,5-1 мг вітаміну К 1 перорально або внутрішньовенно, якщо МНО >1,8. Зважити на необхідність інфузії нефракціонованого гепарину або профілактичного введення низькомолекулярного гепарину в день операції. Продовжити підшкірне введення низькомолекулярного гепарину протягом 5-7 днів після операції з супутнім відновленим прийомом варфарину. Продовжити прийом варфарину зі звичайної підтримуючої дози того ж дня увечері після невеликих операцій і в день, коли пацієнт починає отримувати ентеральне харчування після великих операцій.ПередозуванняПоказник ефективності лікування знаходиться на межі розвитку кровотеч, тому у пацієнта можуть розвиватися незначні кровотечі (в т.ч., наприклад, мікрогематурія, кровоточивість ясен). Лікування: у легких випадках – зниження дози препарату або припинення лікування на короткий термін; при незначних кровотечах – припинення прийому препарату до досягнення MHO цільового рівня. У разі розвитку тяжкої кровотечі - внутрішньовенне введення вітаміну К, призначення активованого вугілля, концентрату факторів згортання або свіжозамороженої плазми. Якщо пероральні антикоагулянти показані до призначення надалі, необхідно уникати високих доз вітаміну К, т.к. резистентність до варфарину розвивається протягом 2 тижнів. Після лікування необхідно тривале спостереження за пацієнтом, враховуючи те, що Т 1/2 варфарину становить 20-60 год.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки - 1 табл. активна речовина: варфарин натрію – 2,5 мг; допоміжні речовини: лактоза; крохмаль кукурудзяний; кальцію гідрофосфату дигідрат; індигокармін; повідон 30; магнію стеарат Таблетки, 2,5 мг: у флаконах пластикових, укупорених кришками, що нагвинчуються, під якими вмонтовані прокладки з кільцями для відриву, що забезпечують контроль першого розтину, по 50 або 100 шт. 1 фл. у картонній пачці.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі форми таблетки, з хрестоподібною ризикою, світло-блакитного кольору.Фармакотерапевтична групаАнтикоагулянтне.ФармакокінетикаШвидко всмоктується із ШКТ практично повністю. Зв'язування з білками плазми – 97-99%. Метаболізується у печінці. Варфарин являє собою рацемічну суміш, причому R- та S-ізомери метаболізуються в печінці різними шляхами. Кожен із ізомерів перетворюється на 2 основні метаболіти. Основним каталізатором метаболізму для S-енантіомер варфарину є фермент CYP2C9, а для R-енантіомер варфарину - CYP1A2 і CYP3A4. Лівообертальний ізомер варфарину (S-варфарин) має в 2-5 разів більшу антикоагулянтну активність, ніж правообертальний ізомер (R-енантіомер), проте T 1/2 останнього більше. Пацієнти з поліморфізмом ферменту CYP2C9, включаючи алелі CYP2C9*2 та CYP2C9*3, можуть мати підвищену чутливість до варфарину та підвищений ризик розвитку кровотеч. Варфарин виводиться з організму з жовчю у вигляді неактивних метаболітів, які реабсорбуються у ШКТ та виділяються із сечею. T 1/2 становить від 20 до 60 год. Для R-енантіомеру T 1/2 становить від 37 до 89 год, а для S-енантіомеру — від 21 до 43 год.ФармакодинамікаБлокує в печінці синтез вітамін-К-залежних факторів згортання крові (II, VII, IX, X), знижує їхню концентрацію в плазмі та уповільнює процес згортання крові. Початок протизгортання спостерігається через 36-72 години від початку прийому препарату з розвитком максимального ефекту на 5-7-й день від початку застосування. Після припинення прийому препарату відновлення активності вітамін-К-залежних факторів зсідання крові відбувається протягом 4-5 днів.Показання до застосуванняЛікування та профілактика тромбозів та емболії кровоносних судин: гострий та рецидивуючий венозний тромбоз, емболія легеневої артерії; минущі ішемічні атаки та інсульти; вторинна профілактика інфаркту міокарда та профілактика тромбоемболічних ускладнень після інфаркту міокарда; профілактика тромбоемболічних ускладнень у пацієнтів із фібриляцією передсердь, ураженнями серцевих клапанів або протезованими клапанами серця; профілактика післяопераційних тромбозівПротипоказання до застосуваннявстановлена чи підозрювана підвищена чутливість до компонентів препарату; гостра кровотеча; вагітність (I триместр та останні 4 тижні вагітності); тяжкі захворювання печінки або нирок; гострий синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання; дефіцит білків С та S; тромбоцитопенія; пацієнти з високим ризиком розвитку кровотеч, включаючи пацієнтів із геморагічними розладами; варикозне розширення вен стравоходу; аневризм артерій; люмбальна пункція; виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки; тяжкі рани (включаючи операційні); бактеріальний ендокардит; злоякісна гіпертензія; геморагічний інсульт, внутрішньочерепний крововилив.Вагітність та лактаціяВарфарин швидко проникає через плаценту, надає тератогенну дію на плід, призводячи до розвитку варфаринового синдрому у плода на 6-12 тижні вагітності. Прояви даного синдрому: назальна гіпоплазія (сідлоподібна деформація носа та інші хрящові зміни) і точкова хондродисплазія при рентгенологічному дослідженні (особливо в хребті та довгих трубчастих кістках), короткі кисті та пальці рук, атрофія зорової частини, катаракта, затримка розумового та фізичного розвитку та мікроцефалія. Препарат може викликати кровоточивість наприкінці вагітності та під час пологів. Прийом препарату під час вагітності може спричинити вроджені вади розвитку та призводити до смерті плода. Препарат не можна призначати у І триместрі вагітності та протягом останніх 4 тижнів. Використання варфарину не рекомендується в інші терміни вагітності, крім випадків нагальної необхідності. Жінки репродуктивного віку повинні використовувати метод ефективної контрацепції під час застосування варфарину. Варфарин виводиться з грудним молоком, але при прийомі терапевтичних доз варфарину не очікується вплив на дитину, що вигодовується. Варфарин може бути використаний під час грудного вигодовування. Дані щодо впливу варфарину на фертильність відсутні.Побічна діяКровотечі. За рік кровотечі спостерігаються приблизно у 8% випадків серед пацієнтів, які одержують варфарин. З них 1% класифікується як важкі (внутрішньочерепні, ретроперитонеальні), що призводять до госпіталізації або переливання крові, і 0,25% - як фатальні. Найчастішим фактором ризику для виникнення внутрішньочерепного крововиливу є нелікована або неконтрольована артеріальна гіпертензія. Ймовірність кровотечі підвищується, якщо MHO значно вища за цільовий рівень. Якщо кровотеча почалася при MHO, що знаходиться в межах цільового рівня, то є інші супутні умови, які повинні бути досліджені. Прикладами подібного ускладнення є носові кровотечі, кровохаркання, гематурія, кровотеча з ясен, синці на шкірі, вагінальна кровотеча, субкон'юнктивальна кровотеча, кровотеча з прямої кишки та інших відділів ШКТ, внутрішньомозкова кровотеча, тривала або рясна кровотеча після травм або операцій. Очікується розвитку кровотеч, зокрема. важких, у будь-якому органі. У пацієнтів, які отримували тривале лікування антикоагулянтами, повідомлялося про розвиток кровотеч, що призводили до смерті, госпіталізації або необхідності переливання крові. До незалежних факторів ризику значної кровотечі під час застосування варфарину відносяться: літній вік, високий рівень гіпокоагуляції, інсульт в анамнезі, шлунково-кишкова кровотеча в анамнезі, супутні захворювання та фібриляція передсердь.У пацієнтів з поліморфізмом CYP2C9 (див. «Фармакокінетика») може бути підвищений ризик надмірно антикоагулянтної дії та епізодів кровотеч. У таких пацієнтів слід ретельно моніторувати рівні Hb та МНО. Некрози. Кумариновий некроз – рідкісне ускладнення при лікуванні варфарином. Некроз зазвичай починається з опухання та потемніння шкіри нижніх кінцівок та сідниць або (рідше) в інших місцях. Пізніше поразки стають некротичними. У 90% випадків некроз розвивається у жінок. Ураження спостерігаються з 3-го по 10-й день прийому препарату, і етіологія передбачає недостатність антитромбічного протеїну С або S. Природжена недостатність цих протеїнів може бути причиною ускладнень, тому лікування варфарином має починатися малими початковими дозами та одночасно з введенням гепарину. Якщо виникає ускладнення, прийом варфарину припиняють і продовжують введення гепарину до загоєння або рубцювання уражень. Долонно-підошовний синдром. Дуже рідкісне ускладнення при терапії Варфаріном, його розвиток характерно для чоловіків з атеросклеротичними захворюваннями. Як припускають, варфарин викликає геморагії в області атероматозних бляшок, що призводять до мікроемболії. Зустрічаються симетричні пурпурні ураження шкіри пальців і підошв стоп, що супроводжуються болями. Після припинення прийому варфарину ці симптоми поступово зникають. Інші: реакції гіперчутливості, що виявляються у вигляді шкірного висипу і характеризуються оборотним підвищенням рівнів ензимів печінки, холестатичним гепатитом, васкулітом, пріапізмом, оборотною алопецією та кальцифікацією трахеї. Незалежними факторами ризику розвитку серйозних кровотеч при лікуванні варфарином є: літній вік, висока інтенсивність супутньої антикоагулянтної та антиагрегантної терапії, наявність в анамнезі інсультів та шлунково-кишкових кровотеч. Ризик кровотеч збільшений у пацієнтів із поліморфізмом гена CYP2C9.Взаємодія з лікарськими засобамиНе рекомендується починати або припиняти прийом інших ЛЗ, а також змінювати дози препаратів, що приймаються, без консультації з лікарем. При одночасному призначенні необхідно також враховувати ефекти від припинення індукування та інгібування дії варфарину іншими ЛЗ. Ризик розвитку важких кровотеч підвищується при одночасному прийомі варфарину з препаратами, що впливають на рівень тромбоцитів і первинний гемостаз: ацетилсаліцилова кислота, клопідогрел, тиклопідин, дипіридамол, більшість НПЗЗ (за винятком інгібіторів ЦОГ-2), Також слід уникати поєднаного застосування варфарину з препаратами, що мають виражену інгібуючу дію на систему цитохрому Р450, наприклад циметидином і хлорамфеніколом, при прийомі яких протягом декількох днів збільшується небезпека кровотечі. У подібних випадках циметидин можна замінити, наприклад, ранітидином або фамотидином. Варфарин може посилювати дію пероральних гіпоглікемічних засобів – похідних сульфонілсечовини. У разі поєднаного застосування варфарину із зазначеними вище препаратами необхідно проводити контроль МНО на початку та наприкінці лікування та, по можливості, через 2–3 тижні від початку терапії.Спосіб застосування та дозиВсередину. 1 раз на добу, бажано в один і той же час. Тривалість лікування визначається лікарем відповідно до показань до застосування. Контроль під час лікування. Перед початком терапії визначають MHO. Надалі лабораторний контроль проводять регулярно кожні 4-8 тижнів. Тривалість лікування залежить від клінічного стану пацієнта. Лікування можна скасовувати одразу. Пацієнти, які раніше не приймали варфарину: початкова доза - 5 мг на добу (2 табл. на день) протягом перших 4 днів. На 5-й день лікування визначається MHO і відповідно до цього показника призначається підтримуюча доза препарату. Зазвичай підтримуюча доза препарату – 2,5-7,5 мг на добу (1-3 табл. на день). Пацієнти, які раніше приймали варфарин: рекомендована стартова доза становить подвійну дозу відомої підтримуючої дози препарату та призначається протягом перших 2 днів. Потім лікування продовжують за допомогою відомої підтримуючої дози. На 5-й день лікування проводять контроль MHO та корекцію дози відповідно до цього показника. Рекомендується підтримувати показник MHO від 2 до 3 у разі профілактики та лікування венозного тромбозу, емболії легеневої артерії, фібриляції передсердь, дилатаційної кардіоміопатії, ускладнених захворювань клапанів серця, протезування клапанів серця біопротезами. Вищі показники MHO від 2,5 до 3,5 рекомендуються при протезуванні клапанів серця механічними протезами та ускладненому гострому інфаркті міокарда. Діти: дані щодо застосування варфарину у дітей обмежені. Початкова доза зазвичай – 0,2 мг/кг/добу при нормальній функції печінки та 0,1 мг/кг/добу при порушенні функції печінки. Підтримуюча доза підбирається відповідно до показників MHO. Рекомендовані рівні MHO такі ж, як у дорослих. Рішення про призначення варфарину та спостереження за лікуванням у дітей повинен проводити досвідчений спеціаліст – педіатр. Пацієнти похилого віку: не існує спеціальних рекомендацій щодо прийому варфарину у людей похилого віку. Проте літні пацієнти повинні бути під ретельним наглядом, т.к. вони мають вищий ризик розвитку побічних ефектів. Пацієнти з печінковою недостатністю: порушення функцій печінки збільшує чутливість до варфарину, оскільки печінка продукує фактори зсідання крові, а також метаболізує варфарин. Ця група пацієнтів потребує ретельного моніторування показників MHO. Пацієнти з нирковою недостатністю: у пацієнтів з порушенням ниркової функції необхідно знизити дозу варфарину та проводити ретельний моніторинг (див. «Особливі вказівки»). Планові (елективні) хірургічні втручання: пре-, пери- і постопераційна антикоагулянтна терапія проводиться як зазначено нижче (якщо необхідна термінова відміна перорального антикоагулянтного лікування - див. «Передозування»). Визначити MHO протягом тижня до призначеної операції. Припинити прийом варфарину за 1-5 днів до операції. У разі високого ризику тромбозу пацієнту для профілактики підшкірного введення вводять низькомолекулярний гепарин. Тривалість паузи прийому варфарину залежить від MHO. Прийом варфарину припиняють: за 5 днів до операції, якщо MHO >4; за 3 дні до операції, якщо MHO від 3 до 4; за 2 дні до операції якщо MHO від 2 до 3. Визначити MHO увечері перед операцією та ввести 0,5-1 мг вітаміну К 1 перорально або внутрішньовенно, якщо МНО >1,8. Зважити на необхідність інфузії нефракціонованого гепарину або профілактичного введення низькомолекулярного гепарину в день операції. Продовжити підшкірне введення низькомолекулярного гепарину протягом 5-7 днів після операції з супутнім відновленим прийомом варфарину. Продовжити прийом варфарину зі звичайної підтримуючої дози того ж дня увечері після невеликих операцій і в день, коли пацієнт починає отримувати ентеральне харчування після великих операцій.ПередозуванняПоказник ефективності лікування знаходиться на межі розвитку кровотеч, тому у пацієнта можуть розвиватися незначні кровотечі (в т.ч., наприклад, мікрогематурія, кровоточивість ясен). Лікування: у легких випадках – зниження дози препарату або припинення лікування на короткий термін; при незначних кровотечах – припинення прийому препарату до досягнення MHO цільового рівня. У разі розвитку тяжкої кровотечі - внутрішньовенне введення вітаміну К, призначення активованого вугілля, концентрату факторів згортання або свіжозамороженої плазми. Якщо пероральні антикоагулянти показані до призначення надалі, необхідно уникати високих доз вітаміну К, т.к. резистентність до варфарину розвивається протягом 2 тижнів. Після лікування необхідно тривале спостереження за пацієнтом, враховуючи те, що Т 1/2 варфарину становить 20-60 год.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки - 1 табл. активна речовина: варфарин натрію – 2,5 мг; допоміжні речовини: лактоза; крохмаль кукурудзяний; кальцію гідрофосфату дигідрат; індигокармін; повідон 30; магнію стеарат Таблетки, 2,5 мг: у флаконах пластикових, укупорених кришками, що нагвинчуються, під якими вмонтовані прокладки з кільцями для відриву, що забезпечують контроль першого розтину, по 50 або 100 шт. 1 фл. у картонній пачці.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі форми таблетки, з хрестоподібною ризикою, світло-блакитного кольору.Фармакотерапевтична групаАнтикоагулянтне.ФармакокінетикаШвидко всмоктується із ШКТ практично повністю. Зв'язування з білками плазми – 97-99%. Метаболізується у печінці. Варфарин являє собою рацемічну суміш, причому R- та S-ізомери метаболізуються в печінці різними шляхами. Кожен із ізомерів перетворюється на 2 основні метаболіти. Основним каталізатором метаболізму для S-енантіомер варфарину є фермент CYP2C9, а для R-енантіомер варфарину - CYP1A2 і CYP3A4. Лівообертальний ізомер варфарину (S-варфарин) має в 2-5 разів більшу антикоагулянтну активність, ніж правообертальний ізомер (R-енантіомер), проте T 1/2 останнього більше. Пацієнти з поліморфізмом ферменту CYP2C9, включаючи алелі CYP2C9*2 та CYP2C9*3, можуть мати підвищену чутливість до варфарину та підвищений ризик розвитку кровотеч. Варфарин виводиться з організму з жовчю у вигляді неактивних метаболітів, які реабсорбуються у ШКТ та виділяються із сечею. T 1/2 становить від 20 до 60 год. Для R-енантіомеру T 1/2 становить від 37 до 89 год, а для S-енантіомеру — від 21 до 43 год.ФармакодинамікаБлокує в печінці синтез вітамін-К-залежних факторів згортання крові (II, VII, IX, X), знижує їхню концентрацію в плазмі та уповільнює процес згортання крові. Початок протизгортання спостерігається через 36-72 години від початку прийому препарату з розвитком максимального ефекту на 5-7-й день від початку застосування. Після припинення прийому препарату відновлення активності вітамін-К-залежних факторів зсідання крові відбувається протягом 4-5 днів.Показання до застосуванняЛікування та профілактика тромбозів та емболії кровоносних судин: гострий та рецидивуючий венозний тромбоз, емболія легеневої артерії; минущі ішемічні атаки та інсульти; вторинна профілактика інфаркту міокарда та профілактика тромбоемболічних ускладнень після інфаркту міокарда; профілактика тромбоемболічних ускладнень у пацієнтів із фібриляцією передсердь, ураженнями серцевих клапанів або протезованими клапанами серця; профілактика післяопераційних тромбозівПротипоказання до застосуваннявстановлена чи підозрювана підвищена чутливість до компонентів препарату; гостра кровотеча; вагітність (I триместр та останні 4 тижні вагітності); тяжкі захворювання печінки або нирок; гострий синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання; дефіцит білків С та S; тромбоцитопенія; пацієнти з високим ризиком розвитку кровотеч, включаючи пацієнтів із геморагічними розладами; варикозне розширення вен стравоходу; аневризм артерій; люмбальна пункція; виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки; тяжкі рани (включаючи операційні); бактеріальний ендокардит; злоякісна гіпертензія; геморагічний інсульт, внутрішньочерепний крововилив.Вагітність та лактаціяВарфарин швидко проникає через плаценту, надає тератогенну дію на плід, призводячи до розвитку варфаринового синдрому у плода на 6-12 тижні вагітності. Прояви даного синдрому: назальна гіпоплазія (сідлоподібна деформація носа та інші хрящові зміни) і точкова хондродисплазія при рентгенологічному дослідженні (особливо в хребті та довгих трубчастих кістках), короткі кисті та пальці рук, атрофія зорової частини, катаракта, затримка розумового та фізичного розвитку та мікроцефалія. Препарат може викликати кровоточивість наприкінці вагітності та під час пологів. Прийом препарату під час вагітності може спричинити вроджені вади розвитку та призводити до смерті плода. Препарат не можна призначати у І триместрі вагітності та протягом останніх 4 тижнів. Використання варфарину не рекомендується в інші терміни вагітності, крім випадків нагальної необхідності. Жінки репродуктивного віку повинні використовувати метод ефективної контрацепції під час застосування варфарину. Варфарин виводиться з грудним молоком, але при прийомі терапевтичних доз варфарину не очікується вплив на дитину, що вигодовується. Варфарин може бути використаний під час грудного вигодовування. Дані щодо впливу варфарину на фертильність відсутні.Побічна діяКровотечі. За рік кровотечі спостерігаються приблизно у 8% випадків серед пацієнтів, які одержують варфарин. З них 1% класифікується як важкі (внутрішньочерепні, ретроперитонеальні), що призводять до госпіталізації або переливання крові, і 0,25% - як фатальні. Найчастішим фактором ризику для виникнення внутрішньочерепного крововиливу є нелікована або неконтрольована артеріальна гіпертензія. Ймовірність кровотечі підвищується, якщо MHO значно вища за цільовий рівень. Якщо кровотеча почалася при MHO, що знаходиться в межах цільового рівня, то є інші супутні умови, які повинні бути досліджені. Прикладами подібного ускладнення є носові кровотечі, кровохаркання, гематурія, кровотеча з ясен, синці на шкірі, вагінальна кровотеча, субкон'юнктивальна кровотеча, кровотеча з прямої кишки та інших відділів ШКТ, внутрішньомозкова кровотеча, тривала або рясна кровотеча після травм або операцій. Очікується розвитку кровотеч, зокрема. важких, у будь-якому органі. У пацієнтів, які отримували тривале лікування антикоагулянтами, повідомлялося про розвиток кровотеч, що призводили до смерті, госпіталізації або необхідності переливання крові. До незалежних факторів ризику значної кровотечі під час застосування варфарину відносяться: літній вік, високий рівень гіпокоагуляції, інсульт в анамнезі, шлунково-кишкова кровотеча в анамнезі, супутні захворювання та фібриляція передсердь.У пацієнтів з поліморфізмом CYP2C9 (див. «Фармакокінетика») може бути підвищений ризик надмірно антикоагулянтної дії та епізодів кровотеч. У таких пацієнтів слід ретельно моніторувати рівні Hb та МНО. Некрози. Кумариновий некроз – рідкісне ускладнення при лікуванні варфарином. Некроз зазвичай починається з опухання та потемніння шкіри нижніх кінцівок та сідниць або (рідше) в інших місцях. Пізніше поразки стають некротичними. У 90% випадків некроз розвивається у жінок. Ураження спостерігаються з 3-го по 10-й день прийому препарату, і етіологія передбачає недостатність антитромбічного протеїну С або S. Природжена недостатність цих протеїнів може бути причиною ускладнень, тому лікування варфарином має починатися малими початковими дозами та одночасно з введенням гепарину. Якщо виникає ускладнення, прийом варфарину припиняють і продовжують введення гепарину до загоєння або рубцювання уражень. Долонно-підошовний синдром. Дуже рідкісне ускладнення при терапії Варфаріном, його розвиток характерно для чоловіків з атеросклеротичними захворюваннями. Як припускають, варфарин викликає геморагії в області атероматозних бляшок, що призводять до мікроемболії. Зустрічаються симетричні пурпурні ураження шкіри пальців і підошв стоп, що супроводжуються болями. Після припинення прийому варфарину ці симптоми поступово зникають. Інші: реакції гіперчутливості, що виявляються у вигляді шкірного висипу і характеризуються оборотним підвищенням рівнів ензимів печінки, холестатичним гепатитом, васкулітом, пріапізмом, оборотною алопецією та кальцифікацією трахеї. Незалежними факторами ризику розвитку серйозних кровотеч при лікуванні варфарином є: літній вік, висока інтенсивність супутньої антикоагулянтної та антиагрегантної терапії, наявність в анамнезі інсультів та шлунково-кишкових кровотеч. Ризик кровотеч збільшений у пацієнтів із поліморфізмом гена CYP2C9.Взаємодія з лікарськими засобамиНе рекомендується починати або припиняти прийом інших ЛЗ, а також змінювати дози препаратів, що приймаються, без консультації з лікарем. При одночасному призначенні необхідно також враховувати ефекти від припинення індукування та інгібування дії варфарину іншими ЛЗ. Ризик розвитку важких кровотеч підвищується при одночасному прийомі варфарину з препаратами, що впливають на рівень тромбоцитів і первинний гемостаз: ацетилсаліцилова кислота, клопідогрел, тиклопідин, дипіридамол, більшість НПЗЗ (за винятком інгібіторів ЦОГ-2), Також слід уникати поєднаного застосування варфарину з препаратами, що мають виражену інгібуючу дію на систему цитохрому Р450, наприклад циметидином і хлорамфеніколом, при прийомі яких протягом декількох днів збільшується небезпека кровотечі. У подібних випадках циметидин можна замінити, наприклад, ранітидином або фамотидином. Варфарин може посилювати дію пероральних гіпоглікемічних засобів – похідних сульфонілсечовини. У разі поєднаного застосування варфарину із зазначеними вище препаратами необхідно проводити контроль МНО на початку та наприкінці лікування та, по можливості, через 2–3 тижні від початку терапії.Спосіб застосування та дозиВсередину. 1 раз на добу, бажано в один і той же час. Тривалість лікування визначається лікарем відповідно до показань до застосування. Контроль під час лікування. Перед початком терапії визначають MHO. Надалі лабораторний контроль проводять регулярно кожні 4-8 тижнів. Тривалість лікування залежить від клінічного стану пацієнта. Лікування можна скасовувати одразу. Пацієнти, які раніше не приймали варфарину: початкова доза - 5 мг на добу (2 табл. на день) протягом перших 4 днів. На 5-й день лікування визначається MHO і відповідно до цього показника призначається підтримуюча доза препарату. Зазвичай підтримуюча доза препарату – 2,5-7,5 мг на добу (1-3 табл. на день). Пацієнти, які раніше приймали варфарин: рекомендована стартова доза становить подвійну дозу відомої підтримуючої дози препарату та призначається протягом перших 2 днів. Потім лікування продовжують за допомогою відомої підтримуючої дози. На 5-й день лікування проводять контроль MHO та корекцію дози відповідно до цього показника. Рекомендується підтримувати показник MHO від 2 до 3 у разі профілактики та лікування венозного тромбозу, емболії легеневої артерії, фібриляції передсердь, дилатаційної кардіоміопатії, ускладнених захворювань клапанів серця, протезування клапанів серця біопротезами. Вищі показники MHO від 2,5 до 3,5 рекомендуються при протезуванні клапанів серця механічними протезами та ускладненому гострому інфаркті міокарда. Діти: дані щодо застосування варфарину у дітей обмежені. Початкова доза зазвичай – 0,2 мг/кг/добу при нормальній функції печінки та 0,1 мг/кг/добу при порушенні функції печінки. Підтримуюча доза підбирається відповідно до показників MHO. Рекомендовані рівні MHO такі ж, як у дорослих. Рішення про призначення варфарину та спостереження за лікуванням у дітей повинен проводити досвідчений спеціаліст – педіатр. Пацієнти похилого віку: не існує спеціальних рекомендацій щодо прийому варфарину у людей похилого віку. Проте літні пацієнти повинні бути під ретельним наглядом, т.к. вони мають вищий ризик розвитку побічних ефектів. Пацієнти з печінковою недостатністю: порушення функцій печінки збільшує чутливість до варфарину, оскільки печінка продукує фактори зсідання крові, а також метаболізує варфарин. Ця група пацієнтів потребує ретельного моніторування показників MHO. Пацієнти з нирковою недостатністю: у пацієнтів з порушенням ниркової функції необхідно знизити дозу варфарину та проводити ретельний моніторинг (див. «Особливі вказівки»). Планові (елективні) хірургічні втручання: пре-, пери- і постопераційна антикоагулянтна терапія проводиться як зазначено нижче (якщо необхідна термінова відміна перорального антикоагулянтного лікування - див. «Передозування»). Визначити MHO протягом тижня до призначеної операції. Припинити прийом варфарину за 1-5 днів до операції. У разі високого ризику тромбозу пацієнту для профілактики підшкірного введення вводять низькомолекулярний гепарин. Тривалість паузи прийому варфарину залежить від MHO. Прийом варфарину припиняють: за 5 днів до операції, якщо MHO >4; за 3 дні до операції, якщо MHO від 3 до 4; за 2 дні до операції якщо MHO від 2 до 3. Визначити MHO увечері перед операцією та ввести 0,5-1 мг вітаміну К 1 перорально або внутрішньовенно, якщо МНО >1,8. Зважити на необхідність інфузії нефракціонованого гепарину або профілактичного введення низькомолекулярного гепарину в день операції. Продовжити підшкірне введення низькомолекулярного гепарину протягом 5-7 днів після операції з супутнім відновленим прийомом варфарину. Продовжити прийом варфарину зі звичайної підтримуючої дози того ж дня увечері після невеликих операцій і в день, коли пацієнт починає отримувати ентеральне харчування після великих операцій.ПередозуванняПоказник ефективності лікування знаходиться на межі розвитку кровотеч, тому у пацієнта можуть розвиватися незначні кровотечі (в т.ч., наприклад, мікрогематурія, кровоточивість ясен). Лікування: у легких випадках – зниження дози препарату або припинення лікування на короткий термін; при незначних кровотечах – припинення прийому препарату до досягнення MHO цільового рівня. У разі розвитку тяжкої кровотечі - внутрішньовенне введення вітаміну К, призначення активованого вугілля, концентрату факторів згортання або свіжозамороженої плазми. Якщо пероральні антикоагулянти показані до призначення надалі, необхідно уникати високих доз вітаміну К, т.к. резистентність до варфарину розвивається протягом 2 тижнів. Після лікування необхідно тривале спостереження за пацієнтом, враховуючи те, що Т 1/2 варфарину становить 20-60 год.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки - 1 табл. активна речовина: варфарин натрію – 2,5 мг; допоміжні речовини: лактоза; крохмаль кукурудзяний; кальцію гідрофосфату дигідрат; індигокармін; повідон 30; магнію стеарат Таблетки, 2,5 мг: у флаконах пластикових, укупорених кришками, що нагвинчуються, під якими вмонтовані прокладки з кільцями для відриву, що забезпечують контроль першого розтину, по 50 або 100 шт. 1 фл. у картонній пачці.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі форми таблетки, з хрестоподібною ризикою, світло-блакитного кольору.Фармакотерапевтична групаАнтикоагулянтне.ФармакокінетикаШвидко всмоктується із ШКТ практично повністю. Зв'язування з білками плазми – 97-99%. Метаболізується у печінці. Варфарин являє собою рацемічну суміш, причому R- та S-ізомери метаболізуються в печінці різними шляхами. Кожен із ізомерів перетворюється на 2 основні метаболіти. Основним каталізатором метаболізму для S-енантіомер варфарину є фермент CYP2C9, а для R-енантіомер варфарину - CYP1A2 і CYP3A4. Лівообертальний ізомер варфарину (S-варфарин) має в 2-5 разів більшу антикоагулянтну активність, ніж правообертальний ізомер (R-енантіомер), проте T 1/2 останнього більше. Пацієнти з поліморфізмом ферменту CYP2C9, включаючи алелі CYP2C9*2 та CYP2C9*3, можуть мати підвищену чутливість до варфарину та підвищений ризик розвитку кровотеч. Варфарин виводиться з організму з жовчю у вигляді неактивних метаболітів, які реабсорбуються у ШКТ та виділяються із сечею. T 1/2 становить від 20 до 60 год. Для R-енантіомеру T 1/2 становить від 37 до 89 год, а для S-енантіомеру — від 21 до 43 год.ФармакодинамікаБлокує в печінці синтез вітамін-К-залежних факторів згортання крові (II, VII, IX, X), знижує їхню концентрацію в плазмі та уповільнює процес згортання крові. Початок протизгортання спостерігається через 36-72 години від початку прийому препарату з розвитком максимального ефекту на 5-7-й день від початку застосування. Після припинення прийому препарату відновлення активності вітамін-К-залежних факторів зсідання крові відбувається протягом 4-5 днів.Показання до застосуванняЛікування та профілактика тромбозів та емболії кровоносних судин: гострий та рецидивуючий венозний тромбоз, емболія легеневої артерії; минущі ішемічні атаки та інсульти; вторинна профілактика інфаркту міокарда та профілактика тромбоемболічних ускладнень після інфаркту міокарда; профілактика тромбоемболічних ускладнень у пацієнтів із фібриляцією передсердь, ураженнями серцевих клапанів або протезованими клапанами серця; профілактика післяопераційних тромбозівПротипоказання до застосуваннявстановлена чи підозрювана підвищена чутливість до компонентів препарату; гостра кровотеча; вагітність (I триместр та останні 4 тижні вагітності); тяжкі захворювання печінки або нирок; гострий синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання; дефіцит білків С та S; тромбоцитопенія; пацієнти з високим ризиком розвитку кровотеч, включаючи пацієнтів із геморагічними розладами; варикозне розширення вен стравоходу; аневризм артерій; люмбальна пункція; виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки; тяжкі рани (включаючи операційні); бактеріальний ендокардит; злоякісна гіпертензія; геморагічний інсульт, внутрішньочерепний крововилив.Вагітність та лактаціяВарфарин швидко проникає через плаценту, надає тератогенну дію на плід, призводячи до розвитку варфаринового синдрому у плода на 6-12 тижні вагітності. Прояви даного синдрому: назальна гіпоплазія (сідлоподібна деформація носа та інші хрящові зміни) і точкова хондродисплазія при рентгенологічному дослідженні (особливо в хребті та довгих трубчастих кістках), короткі кисті та пальці рук, атрофія зорової частини, катаракта, затримка розумового та фізичного розвитку та мікроцефалія. Препарат може викликати кровоточивість наприкінці вагітності та під час пологів. Прийом препарату під час вагітності може спричинити вроджені вади розвитку та призводити до смерті плода. Препарат не можна призначати у І триместрі вагітності та протягом останніх 4 тижнів. Використання варфарину не рекомендується в інші терміни вагітності, крім випадків нагальної необхідності. Жінки репродуктивного віку повинні використовувати метод ефективної контрацепції під час застосування варфарину. Варфарин виводиться з грудним молоком, але при прийомі терапевтичних доз варфарину не очікується вплив на дитину, що вигодовується. Варфарин може бути використаний під час грудного вигодовування. Дані щодо впливу варфарину на фертильність відсутні.Побічна діяКровотечі. За рік кровотечі спостерігаються приблизно у 8% випадків серед пацієнтів, які одержують варфарин. З них 1% класифікується як важкі (внутрішньочерепні, ретроперитонеальні), що призводять до госпіталізації або переливання крові, і 0,25% - як фатальні. Найчастішим фактором ризику для виникнення внутрішньочерепного крововиливу є нелікована або неконтрольована артеріальна гіпертензія. Ймовірність кровотечі підвищується, якщо MHO значно вища за цільовий рівень. Якщо кровотеча почалася при MHO, що знаходиться в межах цільового рівня, то є інші супутні умови, які повинні бути досліджені. Прикладами подібного ускладнення є носові кровотечі, кровохаркання, гематурія, кровотеча з ясен, синці на шкірі, вагінальна кровотеча, субкон'юнктивальна кровотеча, кровотеча з прямої кишки та інших відділів ШКТ, внутрішньомозкова кровотеча, тривала або рясна кровотеча після травм або операцій. Очікується розвитку кровотеч, зокрема. важких, у будь-якому органі. У пацієнтів, які отримували тривале лікування антикоагулянтами, повідомлялося про розвиток кровотеч, що призводили до смерті, госпіталізації або необхідності переливання крові. До незалежних факторів ризику значної кровотечі під час застосування варфарину відносяться: літній вік, високий рівень гіпокоагуляції, інсульт в анамнезі, шлунково-кишкова кровотеча в анамнезі, супутні захворювання та фібриляція передсердь.У пацієнтів з поліморфізмом CYP2C9 (див. «Фармакокінетика») може бути підвищений ризик надмірно антикоагулянтної дії та епізодів кровотеч. У таких пацієнтів слід ретельно моніторувати рівні Hb та МНО. Некрози. Кумариновий некроз – рідкісне ускладнення при лікуванні варфарином. Некроз зазвичай починається з опухання та потемніння шкіри нижніх кінцівок та сідниць або (рідше) в інших місцях. Пізніше поразки стають некротичними. У 90% випадків некроз розвивається у жінок. Ураження спостерігаються з 3-го по 10-й день прийому препарату, і етіологія передбачає недостатність антитромбічного протеїну С або S. Природжена недостатність цих протеїнів може бути причиною ускладнень, тому лікування варфарином має починатися малими початковими дозами та одночасно з введенням гепарину. Якщо виникає ускладнення, прийом варфарину припиняють і продовжують введення гепарину до загоєння або рубцювання уражень. Долонно-підошовний синдром. Дуже рідкісне ускладнення при терапії Варфаріном, його розвиток характерно для чоловіків з атеросклеротичними захворюваннями. Як припускають, варфарин викликає геморагії в області атероматозних бляшок, що призводять до мікроемболії. Зустрічаються симетричні пурпурні ураження шкіри пальців і підошв стоп, що супроводжуються болями. Після припинення прийому варфарину ці симптоми поступово зникають. Інші: реакції гіперчутливості, що виявляються у вигляді шкірного висипу і характеризуються оборотним підвищенням рівнів ензимів печінки, холестатичним гепатитом, васкулітом, пріапізмом, оборотною алопецією та кальцифікацією трахеї. Незалежними факторами ризику розвитку серйозних кровотеч при лікуванні варфарином є: літній вік, висока інтенсивність супутньої антикоагулянтної та антиагрегантної терапії, наявність в анамнезі інсультів та шлунково-кишкових кровотеч. Ризик кровотеч збільшений у пацієнтів із поліморфізмом гена CYP2C9.Взаємодія з лікарськими засобамиНе рекомендується починати або припиняти прийом інших ЛЗ, а також змінювати дози препаратів, що приймаються, без консультації з лікарем. При одночасному призначенні необхідно також враховувати ефекти від припинення індукування та інгібування дії варфарину іншими ЛЗ. Ризик розвитку важких кровотеч підвищується при одночасному прийомі варфарину з препаратами, що впливають на рівень тромбоцитів і первинний гемостаз: ацетилсаліцилова кислота, клопідогрел, тиклопідин, дипіридамол, більшість НПЗЗ (за винятком інгібіторів ЦОГ-2), Також слід уникати поєднаного застосування варфарину з препаратами, що мають виражену інгібуючу дію на систему цитохрому Р450, наприклад циметидином і хлорамфеніколом, при прийомі яких протягом декількох днів збільшується небезпека кровотечі. У подібних випадках циметидин можна замінити, наприклад, ранітидином або фамотидином. Варфарин може посилювати дію пероральних гіпоглікемічних засобів – похідних сульфонілсечовини. У разі поєднаного застосування варфарину із зазначеними вище препаратами необхідно проводити контроль МНО на початку та наприкінці лікування та, по можливості, через 2–3 тижні від початку терапії.Спосіб застосування та дозиВсередину. 1 раз на добу, бажано в один і той же час. Тривалість лікування визначається лікарем відповідно до показань до застосування. Контроль під час лікування. Перед початком терапії визначають MHO. Надалі лабораторний контроль проводять регулярно кожні 4-8 тижнів. Тривалість лікування залежить від клінічного стану пацієнта. Лікування можна скасовувати одразу. Пацієнти, які раніше не приймали варфарину: початкова доза - 5 мг на добу (2 табл. на день) протягом перших 4 днів. На 5-й день лікування визначається MHO і відповідно до цього показника призначається підтримуюча доза препарату. Зазвичай підтримуюча доза препарату – 2,5-7,5 мг на добу (1-3 табл. на день). Пацієнти, які раніше приймали варфарин: рекомендована стартова доза становить подвійну дозу відомої підтримуючої дози препарату та призначається протягом перших 2 днів. Потім лікування продовжують за допомогою відомої підтримуючої дози. На 5-й день лікування проводять контроль MHO та корекцію дози відповідно до цього показника. Рекомендується підтримувати показник MHO від 2 до 3 у разі профілактики та лікування венозного тромбозу, емболії легеневої артерії, фібриляції передсердь, дилатаційної кардіоміопатії, ускладнених захворювань клапанів серця, протезування клапанів серця біопротезами. Вищі показники MHO від 2,5 до 3,5 рекомендуються при протезуванні клапанів серця механічними протезами та ускладненому гострому інфаркті міокарда. Діти: дані щодо застосування варфарину у дітей обмежені. Початкова доза зазвичай – 0,2 мг/кг/добу при нормальній функції печінки та 0,1 мг/кг/добу при порушенні функції печінки. Підтримуюча доза підбирається відповідно до показників MHO. Рекомендовані рівні MHO такі ж, як у дорослих. Рішення про призначення варфарину та спостереження за лікуванням у дітей повинен проводити досвідчений спеціаліст – педіатр. Пацієнти похилого віку: не існує спеціальних рекомендацій щодо прийому варфарину у людей похилого віку. Проте літні пацієнти повинні бути під ретельним наглядом, т.к. вони мають вищий ризик розвитку побічних ефектів. Пацієнти з печінковою недостатністю: порушення функцій печінки збільшує чутливість до варфарину, оскільки печінка продукує фактори зсідання крові, а також метаболізує варфарин. Ця група пацієнтів потребує ретельного моніторування показників MHO. Пацієнти з нирковою недостатністю: у пацієнтів з порушенням ниркової функції необхідно знизити дозу варфарину та проводити ретельний моніторинг (див. «Особливі вказівки»). Планові (елективні) хірургічні втручання: пре-, пери- і постопераційна антикоагулянтна терапія проводиться як зазначено нижче (якщо необхідна термінова відміна перорального антикоагулянтного лікування - див. «Передозування»). Визначити MHO протягом тижня до призначеної операції. Припинити прийом варфарину за 1-5 днів до операції. У разі високого ризику тромбозу пацієнту для профілактики підшкірного введення вводять низькомолекулярний гепарин. Тривалість паузи прийому варфарину залежить від MHO. Прийом варфарину припиняють: за 5 днів до операції, якщо MHO >4; за 3 дні до операції, якщо MHO від 3 до 4; за 2 дні до операції якщо MHO від 2 до 3. Визначити MHO увечері перед операцією та ввести 0,5-1 мг вітаміну К 1 перорально або внутрішньовенно, якщо МНО >1,8. Зважити на необхідність інфузії нефракціонованого гепарину або профілактичного введення низькомолекулярного гепарину в день операції. Продовжити підшкірне введення низькомолекулярного гепарину протягом 5-7 днів після операції з супутнім відновленим прийомом варфарину. Продовжити прийом варфарину зі звичайної підтримуючої дози того ж дня увечері після невеликих операцій і в день, коли пацієнт починає отримувати ентеральне харчування після великих операцій.ПередозуванняПоказник ефективності лікування знаходиться на межі розвитку кровотеч, тому у пацієнта можуть розвиватися незначні кровотечі (в т.ч., наприклад, мікрогематурія, кровоточивість ясен). Лікування: у легких випадках – зниження дози препарату або припинення лікування на короткий термін; при незначних кровотечах – припинення прийому препарату до досягнення MHO цільового рівня. У разі розвитку тяжкої кровотечі - внутрішньовенне введення вітаміну К, призначення активованого вугілля, концентрату факторів згортання або свіжозамороженої плазми. Якщо пероральні антикоагулянти показані до призначення надалі, необхідно уникати високих доз вітаміну К, т.к. резистентність до варфарину розвивається протягом 2 тижнів. Після лікування необхідно тривале спостереження за пацієнтом, враховуючи те, що Т 1/2 варфарину становить 20-60 год.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. Активна речовина: нінтеданіб етансульфонат - 180,60 мг, що відповідає 150,00 мг нінтеданібу основи; Допоміжні речовини: тригліцериди середнього ланцюга – 161,10 мг, твердий жир – 76,50 мг, лецитин – 1,80 мг; Оболонка капсули: желатин – 141.84 мг, гліцерин 85% – 61,43 мг, титану діоксид (Е171) – 0,39 мг, заліза оксид червоний (суспензія з гліцерином 85%) – 1,24 мг. заліза оксид жовтий (суспензія з гліцерином 85%) – 1,86 мг, чорнило Опакод® тип S-1-17823. Капсули 150мг. По 10 капсул А1/А1 блістер. 6 блістерів у пачку картонну з інструкцією з медичного застосування.Опис лікарської формиДовгі непрозорі м'які желатинові капсули коричневого кольору, що містять яскраво-жовту в'язку суспензію, на одному боці яких чорним кольором надруковано символ компанії Берінгер Інгельхайм і "150".Фармакотерапевтична групаПротипухлинний засіб - протеїнтирозинкінази інгібітор.ФармакокінетикаФармакокінетика нинтеданіба може вважатися лінійною щодо часу (тобто дані, отримані у разі застосування одноразової дози, можуть екстраполюватись на дані, отримані в результаті багаторазового застосування). Після багаторазового застосування препарату накопичення становить 1,04 при оцінці максимальної концентрації (Сmax) та 1,38 при оцінці площі під кривою "концентрація-час" (AUCτ). Залишкові концентрації нинтеданіба залишаються стабільними протягом одного року та більше. Всмоктування Стах нінтеданіба в плазмі крові досягається приблизно через 2-4 години після прийому препарату під час їжі (діапазон 0,5 - 8 годин). Абсолютна біодоступність дози 100 мг становить у здорових добровольців 4,69% (90% довірчий інтервал (ДІ): 3,615-6,078). Встановлено, що експозиція нінтеданіба збільшується пропорційно дозі (в діапазонах доз 50 – 450 мг один раз на день та 150 – 300 мг двічі на день). Стійкі концентрації в плазмі досягаються, як максимум, протягом одного тижня після початку прийому. Експозиція нинтеданіба збільшується після їди приблизно на 20% порівняно з прийомом препарату натще (ДІ: 95,3 - 152,5%), а всмоктування сповільнюється. Медіана часу досягнення максимальної концентрації у плазмі крові натще – 2,00 години, після їжі – 3.98 години. Розподіл Розподіл нинтеданіба здійснюється шляхом двофазної кінетики. Після внутрішньовенної інфузії під час термінальної фази спостерігається великий обсяг розподілу (Vd) 1050 л геометричний коефіцієнт варіації (gCV) 45,0%. Зв'язування нінтеданібу з білками плазми людини in vitro вважається значним, пов'язана фракція становить 97,8%. Основним білком, який бере участь у зв'язуванні, вважається альбумін сироватки крові. Нінтеданіб переважно розподіляється у плазмі, співвідношення кров/плазма становить 0,869. Нінтеданіб є субстратом для глікопротеїну-Р (P-gp). Показано, що нінтеданіб in vitro не є субстратом або інгібітором поліпептидних переносників органічних аніонів (ОАТР-1В1, ОАТР-1В3, ОАТР-2В1), переносника органічних катіонів-2 (ОСТ-2) або білка, асоційованого з множинною MRP-2. Нінтеданіб також не є субстратом для білка резистентності раку молочної залози (BCRP). In vitro було встановлено, що нінтеданіб має слабку інгібуючу активність щодо ОСТ-1, BCRP і P-gp, що, як вважається, має невелику клінічну значимість. Такий самий висновок зроблено щодо нинтеданиба як субстрату для ОСТ-1. Метаболізм Основною реакцією. що бере участь у метаболізмі нінтеданіба. є гідролітичне розщеплення за допомогою естераз, що призводить до утворення вільного кислого метаболіту нінтеданібу. У доклінічних дослідженнях in vivo встановлено, що цей метаболіт не має ефективності, незважаючи на вплив на цільові рецептори препарату. Надалі він глюкуронізується ферментами уридин-дифосфат-глюкуронозілтрансферазами (UGT 1А1, UGT 1А7, UGT 1А8 та UGT 1А10) з утворенням глюкуроніду. Вважається, що біотрансформація нинтеданіба за участю ізоферментів CYP відбувається лише невеликою мірою, основну участь бере ізофермент CYP 3A4. У дослідженні ADME у людини основний метаболіт, що утворюється за участю ізоферментів СYР, виявити у плазмі не вдалося. За даними дослідження in vitro CYP-залежний метаболізм становить приблизно 5%, тоді як розщеплення, яке здійснюється естеразами, становить 25%. Виведення Загальний кліренс із плазми після внутрішньовенної інфузії становить 1390 мл/хв (gCV 28,8%). Екскреція нирками незміненої активної субстанції протягом 48 годин після прийому нинтеданіба внутрішньо становить приблизно 0,05% від величини дози (gCV 31,5%), а після внутрішньовенного введення - приблизно 1,4% (gCV 24,2%); нирковий кліренс становить 20 мл/хв (gCV 32,6%). Після внутрішнього прийому [14С]-нінтеданіба радіоактивний матеріал виводився переважно з жовчю і виявлявся в калі (93,4% від величини дози, gCV 2,61%). Внесок ниркової екскреції у загальний кліренс становить 0,649% від величини дози (gCV 26,3%). Виведення вважається повним (більше 90%) через 4 дні після прийому. Період напіввиведення нинтеданібу становить від 10 до 15 годин (gCV приблизно 50%). Залежність ефекту від експозиції Недрібноклітинний рак легені (НМРЛ) У ході дослідження залежності небажаних явищ від фармакокінетики нінтеданібу було встановлено тенденцію до більш частого підвищення активності ферментів печінки при більшій експозиції нінтеданібу. Подібної залежності не відзначається для порушень з боку шлунково-кишкового тракту (ШКТ). Для клінічних кінцевих точок аналіз взаємозв'язку фармакокінетики з ефективністю не проводили. За допомогою методу логістичної регресії встановлено статистично значущий взаємозв'язок між експозицією нінтеданіба та впливом на зміни, що виявляються методом динамічної контрастної магнітно-резонансної томографії. ІЛФ Аналіз залежності "експозиція-відповідь" показав наявність взаємозв'язку типу Еmах між впливом у діапазоні, що спостерігався в ряді досліджень Фази II та III, та щорічним рівнем зниження форсованої життєвої ємності легень; ЕС50 становила близько 3-5 нг/мл (відносні стандартні помилки: 54-67%). Щодо безпеки можливий слабкий взаємозв'язок між експозицією нинтеданіба в плазмі крові та підвищенням активності аланінамінотранферази (АЛТ) та/або аспартатамінотрансферази (ACT). Фактично застосовувана доза може бути більш суттєвим прогностичним фактором ризику діареї будь-якої інтенсивності, навіть якщо екпозицію в плазмі крові не можна виключити як визначальний фактор ризику. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Фармакокінетичні властивості нинтеданіба були порівняні у здорових добровольців, пацієнтів з ІЛФ та НМРЛ. Грунтуючись на результатах популяційного фармакокінетичного аналізу у пацієнтів з ІЛФ та НМРЛ та описових досліджень, на вплив нинтеданібу не впливала стать (з урахуванням маси тіла), порушення функції нирок легкого та середнього ступеня тяжкості (розрахована за кліренсом креатиніну), метаста в хворого (оцінка за опитувальником Східної Об'єднаної Онкологічної Групи, Eastern Cooperative Oncology Group (ECOG)), вживання алкоголю або генотип P-gp. Популяційний фармакокінетичний аналіз виявив помірний вплив статі, маси тіла та расової приналежності на вплив нинтеданіба. У зв'язку з тим. що спостерігалася висока міжіндивідуальна варіабельність впливу, ці впливи не вважалися клінічно значущими.Тим не менш, рекомендується ретельне моніторування пацієнтів, у яких виявляється кілька таких факторів ризику, наведених нижче. Вік Експозиція нінтеданіба лінійно збільшується з віком. У 45-річних пацієнтів (5-й процентиль) значення AUCτ,SS (у рівноважному стані на період дозування) було нижче на 16%, а у 76-річних пацієнтів (95-й процентиль) вище на 13% порівняно з пацієнтами, медіана віку яких становила 62 роки. Діапазон віку, що оцінювався під час аналізу, становив 29-85 років; вік понад 75 років спостерігався приблизно у 5% популяції пацієнтів. Аналогічні дослідження в дітей віком не проводилися. Маса тіла Спостерігається зворотна кореляція між масою тіла та експозицією нинтеданіба. У пацієнтів з масою тіла 50 кг (5-й процентиль) величина AUCτ,SS збільшувалася на 25%, а у пацієнтів з масою тіла 100 кг (95-й процентиль) зменшувалась на 19% порівняно з пацієнтами, медіана маси тіла яких становила 71,5 кг. Раса Середня геометрична експозиція нінтеданіба на 33% вища у пацієнтів-китайців, тайванців та індійців, а у пацієнтів-корейців – на 22% нижче, ніж у пацієнтів європеоїдної раси (з поправкою на масу тіла). Але у зв'язку з високою міжіндивідуальною варіабельністю впливу препарату ці впливи не вважаються клінічно значущими. Дані щодо пацієнтів негроїдної раси є дуже обмеженими, діапазон цих даних подібний до пацієнтів європеоїдної раси. Порушення функції печінки Фармакокінетичні показники нинтеданібу були отримані у пацієнтів з порушеннями показників функції печінки (підвищення активності АСТ/АЛТ та концентрації білірубіну). У пацієнтів з вихідним підвищенням активності ACT та АЛТ (до 10 разів у порівнянні з верхньою межею норми (ВГН)) та концентрації білірубіну (до 1,5 разів у порівнянні з ВГН) спостерігається тенденція до збільшення експозиції нінтеданібу (у порівнянні з пацієнтами з нормальними) значеннями активності ACT, АЛТ та концентрації білірубіну). Обмежені дані про пацієнтів з підвищеною активністю АЛТ або ACT, які перевищували ВГН більш ніж у 10 разів, та підвищенням концентрації білірубіну, що перевищували ВГН більш ніж у 1,5 рази, не дозволили зробити остаточні висновки.ФармакодинамікаМеханізм дії Нінтеданіб - потрійний інгібітор ангіокінази, що блокує рецептори фактора росту ендотелію судин 1-3 (VEGFR 1-3), рецептори тромбоцитарного фактора росту α і β (PDGFR α і β) і рецептори фактора росту фібробластів 1-3 через які реалізується активність кінази. Нінтеданіб конкурентно взаємодіє з аденозинтрифосфат (АТФ) зв'язувальною ділянкою цих рецепторів і блокує внутрішньоклітинну передачу сигналів, яка вкрай важлива для проліферації та виживання ендотеліальних, а також периваскулярних клітин (перицитів і гладком'язових клітин судин), а також особливо важлива для проліферації , що становлять основні патологічні механізми ідіопатичного легеневого фіброзу (ІЛФ) Крім того, пригнічуються Fms-подібна протеінтирозинкіназа (Flt-3),лімфоцит-специфічна протеїнтирозінкіназа (Lck) та протоонкогенна протеїнтирозинкіназа (Src). Фармакодинамічні ефекти Пухлинний ангіогенез є процесом, який робить істотний внесок у зростання, прогресування та утворення метастазів пухлини. Цей процес переважно запускається проангіогенними факторами такими, як фактором росту ендотелію судин та основним фактором росту фібробластів (VEGF та bFGF), секретованими пухлинними клітинами, щоб залучити ендотеліальні та периваскулярні клітини господаря та полегшити доставку кисню та кисню. Нінтеданіб ефективно протидіє утворенню та розвитку судинної системи пухлини, призводить до уповільнення та зупинки зростання пухлини. Активація сигнальних каскадів FGFR і PDGFR також є особливо важливою для проліферації, міграції легеневих фібробластів/міофібробластів, характерних клітин у патогенезі ІЛФ. Потенційна дія на інгібування VEGFR у патогенезі ІЛФ в даний час повністю не з'ясована. Вважається, що на молекулярному рівні нінтеданіб інгібує сигнальні каскади FGFR і PDGFR, що відіграють роль у проліферації та міграції легеневих фібробластів, шляхом взаємодії з АТФ-зоною зв'язування внутрішньоклітинного домену рецептора, таким чином, втручаючись у процеси перехресної активації шляхом In vitro таргетні рецептори інгібувалися нінтеданібом у малих концентраціях, що вимірюються наномолями. У людських легеневих фібробластах, отриманих від пацієнтів з ІЛФ, нінтеданіб інгібував PDGF-,FGF- та VEGF-стимульовану проліферацію клітин, значення напівмаксимальної ефективної концентрації (ЕС50) склали 11 нмоль/л, 5.5 нмоль/л і менше ніж 1 нмоль/л відповідно. У концентрації від 100 до 1000 нмоль/л нінтеданіб також інгібував PDGF-, FGF- та VEGF-стимульовану міграцію фібробластів та TGF-β2 (трансформуючий фактор росту β2)-індуковану трансформацію фібробластів у міофібробласти. Крім того, вважають, що протизапальна активність нінтеданібу обмежує фіброзну стимуляцію шляхом зниження фіброзних медіаторів, таких як інтерлейкіни (ІЛ-1β та ІЛ-6). Роль антиангіогенної активності нинтеданіба в механізмі дії препарату при фіброзних захворюваннях легень нині не зрозуміла. У дослідженнях in vivo було показано, що нінтеданіб має високу антифіброзну та протизапальну активність.значення напівмаксимальної ефективної концентрації (ЕС50) склали 11 нмоль/л, 5.5 нмоль/л і менше ніж 1 нмоль/л відповідно. У концентрації від 100 до 1000 нмоль/л нінтеданіб також інгібував PDGF-, FGF- та VEGF-стимульовану міграцію фібробластів та TGF-β2 (трансформуючий фактор росту β2)-індуковану трансформацію фібробластів у міофібробласти. Крім того, вважають, що протизапальна активність нінтеданібу обмежує фіброзну стимуляцію шляхом зниження фіброзних медіаторів, таких як інтерлейкіни (ІЛ-1β та ІЛ-6). Роль антиангіогенної активності нинтеданіба в механізмі дії препарату при фіброзних захворюваннях легень нині не зрозуміла. У дослідженнях in vivo було показано, що нінтеданіб має високу антифіброзну та протизапальну активність.значення напівмаксимальної ефективної концентрації (ЕС50) склали 11 нмоль/л, 5.5 нмоль/л і менше ніж 1 нмоль/л відповідно. У концентрації від 100 до 1000 нмоль/л нінтеданіб також інгібував PDGF-, FGF- та VEGF-стимульовану міграцію фібробластів та TGF-β2 (трансформуючий фактор росту β2)-індуковану трансформацію фібробластів у міофібробласти. Крім того, вважають, що протизапальна активність нінтеданібу обмежує фіброзну стимуляцію шляхом зниження фіброзних медіаторів, таких як інтерлейкіни (ІЛ-1β та ІЛ-6). Роль антиангіогенної активності нинтеданіба в механізмі дії препарату при фіброзних захворюваннях легень нині не зрозуміла. У дослідженнях in vivo було показано, що нінтеданіб має високу антифіброзну та протизапальну активність.Показання до застосуванняМісцево-поширений, метастатичний або рецидивуючий недрібноклітинний рак легені (аденокарцинома) після хіміотерапії першої лінії у комбінації з доцетакселом. Ідіопатичний легеневий фіброз (ідіопатичний фіброзуючий альвеоліт); для лікування та уповільнення прогресування захворювання.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до нинтеданібу, сої або арахісу, або будь-якого допоміжного компонента препарату; вагітність та період грудного вигодовування; порушення функції печінки середнього та тяжкого ступеня тяжкості (досвід застосування відсутній); тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну активні метастази у головному мозку (досвід застосування відсутній); вік до 18 років (досвід застосування відсутній). * Ефективність та безпека нінтеданібу у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну) Щодо протипоказань для доцетакселу, будь ласка, зверніться до відповідної інструкції щодо застосування цього препарату. Обережно: порушення функції печінки легкого ступеня тяжкості; спадкова схильність до кровотеч (хвороба фон Віллебранда); стабільні метастази у головний мозок; терапія антикоагулянтами; венозні тромбоемболії; перфорації ШКТ в анамнезі; пацієнти, які раніше піддавалися абдомінальним хірургічним втручанням; артеріальна тромбоемболія.Вагітність та лактаціяВагітність Спеціальних досліджень щодо застосування препарату ВАРГАТЕФ під час вагітності у людини не проводилося, однак у доклінічних дослідженнях у тварин встановлено репродуктивну токсичність препарату. Оскільки нинтеданіб може мати ембріотоксичну дію у людини, він не повинен застосовуватися під час вагітності, і. щонайменше перед початком лікування рекомендується проведення тесту на вагітність. Пацієнткам слід негайно повідомити лікаря про розвиток вагітності під час терапії ВАРГАТЕФ. Якщо під час терапії розвивається вагітність, пацієнтку необхідно проінформувати про потенційну небезпеку ембріотоксичної дії препарату. Також має розглядатися питання щодо припинення лікування препаратом ВАРГАТЕФ. Жінкам дітородного віку, які приймають препарат ВАРГАТЕФ, слід рекомендувати використовувати надійні методи контрацепції під час застосування препарату та протягом принаймні. 3 місяці після прийому останньої дози. Грудне годування Спеціальних досліджень у людини про виділення нінтеданіба та його метаболітів у грудне молоко не проводилося. У доклінічних дослідженнях показано, що у щурів у період лактації в грудне молоко проникає невелика кількість нінтеданібу та його метаболітів (≤ 0,5% від величини дози, що застосовувалася). Тому не можна виключити ризик для новонароджених та немовлят. Під час лікування препаратом ВАРГАТЕФ годування груддю слід припинити. Фертильність У доклінічних дослідженнях ознак порушень фертильності у самців виявлено був. У субхронічних та хронічних дослідженнях токсичності, під час яких рівень системного впливу препарату був порівняний з рівнем, що досягається при використанні максимальної дози, що рекомендується у людини, ознак порушень фертильності у самок щурів виявлено не було. За інформацією про вплив доцетакселу на вагітність, грудне вигодовування та фертильність, будь ласка, зверніться до відповідної інструкції щодо застосування цього препарату.Побічна діяЧастота побічних реакцій, наведених нижче, викладена відповідно до наступної градації: дуже часто (> 1/10); часто (> 1/100; ≤ 1/10); нечасто (> 1/1000: ≤ 1/100); рідко (> 1/10000; ≤ 1/1000); дуже рідко (<1/10000). НМРЛ Найбільш часто повідомлялися небажаними реакціями, що вважалися пов'язаними із застосуванням нінтеданіба, були діарея, підвищення активності ферментів печінки (АЛТ та ACT) та блювання. Інфекції та інвазії: Часто – абсцес, сепсис3. Порушення з боку крові та лімфатичної системи: Дуже часто – нейтропенія3 з можливим ризиком інфекційних ускладнень1, таких як пневмонія1,2; часто - фебрильна нейтропенія3; лейкопенія1. Метаболічні порушення та порушення харчування: Дуже часто – зниження апетиту, порушення електролітного балансу, включаючи гіпокаліємію; часто – зневоднення. Порушення з боку нервової системи: Дуже часто – периферична нейропатія1; астенія1,2. Порушення з боку судин: Дуже часто – кровотечі2; часто - підвищення артеріального тиску, венозна тромбоемболія: артеріальна тромбоемболія1,2. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: Дуже часто – діарея, блювання, нудота, біль у животі: нечасто – перфорації ШКТ2. Порушення з боку гепатобіліарної системи: Дуже часто – підвищення активності ACT, АЛТ, підвищення активності лужної фосфатази; часто – підвищення концентрації білірубіну. Порушення з боку нирок: ниркова недостатність1. Порушення з боку дихальної системи: Інтерстиціальна хвороба легень1,2, задишка1,2. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: Дуже часто – мукозит1, включаючи стоматит, висип. 1 – Дані побічні реакції спостерігалися при проведенні клінічних досліджень, проте зв'язок із прийомом препарату ВАРГАТЕФ не доведений. 2 - У клінічних дослідженнях частота побічних реакцій у пацієнтів, які приймали нінтеданіб у комбінації з доцетакселом. не перевищувала частоту таких у пацієнтів, які приймали плацебо в комбінації з доцетакселом. 3 - Будь ласка, зверніться також до інструкції з медичного застосування доцетакселу. Діарея є часто небажаним явищем з боку ШКТ. Відзначається тісний тимчасовий зв'язок між розвитком діареї та застосуванням доцетакселу. У клінічному дослідженні LUME-Lung 1 діарея легкого та середнього ступеня тяжкості відзначалася у більшості пацієнтів. Діарея ≥ 3 ступеня тяжкості при використанні комбінованого лікування відзначалася у 6,3% пацієнтів, тоді як при використанні одного доцетакселу – лише у 3,6% пацієнтів. Такі побічні ефекти, що часто повідомляються, як нудота і блювання, в більшості випадків були легким або середнім ступенем тяжкості. За даними клінічних досліджень, застосування препарату ВАРГАТЕФ у комбінації з доцетакселом супроводжувалося більш частим розвитком нейтропенії ≥ 3 ступеня тяжкості (за критеріями СТСАЕ), ніж у разі застосування одного доцетакселу. Призначення нінтеданібу було асоційовано з підвищенням активності печінкових ферментів або концентрації білірубіну з потенційно вищим ризиком у жінок. Найчастіше зміна цих лабораторних показників було оборотним. Інгібування VEGFR може призвести до збільшення ризику кровотеч. У клінічних дослідженнях у пацієнтів з аденокарциномою, які приймали ВАРГАТЕФ, підвищення частоти кровотеч було порівняно обох лікувальних групах. Найчастішим видом кровотеч була носова кровотеча легкого або середнього ступеня важкості. Більшість фатальних кровотеч були пухлини-асоційованими. Дисбалансу легеневих або смертельних кровотеч не спостерігалося, про церебральні кровотечі не повідомлялося. Частота артеріальних тромбоемболій у двох лікувальних групах дослідження LUME-Lung 1 була порівнянною. Пацієнти з нещодавно перенесеним інфарктом міокарда або інсультом із дослідження виключалися. Частота перфорацій шлунково-кишкового тракту в окремих лікувальних групах у клінічних дослідженнях була порівнянна. ІЛФ Найбільш часто повідомлялися небажаними реакціями, пов'язаними із застосуванням нінтеданіба, були діарея, нудота і блювання, біль у ділянці живота, зниження апетиту, зниження маси тіла та підвищення рівня ферментів печінки. Метаболічні порушення та порушення харчування: Часто – зниження апетиту, зниження маси тіла. Порушення з боку судин: Нечасто – підвищення артеріального тиску. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: Дуже часто – діарея, нудота, біль у ділянці живота: часто – блювання. Порушення з боку гепатобіліарної системи: Дуже часто – підвищення активності печінкових ферментів; часто – підвищення активності АЛТ, ACT, підвищення активності гамма-глутамілтрансферази (ГГТ); нечасто – підвищення активності лужної фосфатази, підвищення концентрації білірубіну. У дослідженнях INPULSIS діарея була найчастіше репортованим шлунково-кишковим явищем у 62,4% порівняно з 18,4% пацієнтів, які отримували препарат ВАРГАТЕФ або плацебо відповідно. У більшості пацієнтів дані явища були легким і середнім ступенем тяжкості і відзначалися протягом перших 3 місяців лікування. Діарея спричинила зниження дози у 10.7% пацієнтів, а припинення терапії препаратом ВАРГАТЕФ у 4,4% пацієнтів. Нудота і блювота часто повідомлялися небажаними явищами. У більшості пацієнтів відзначалася нудота та блювання легкого або середнього ступеня тяжкості. Нудота стала причиною припинення лікування препаратом нінтеданіб у 2% пацієнтів. Блювота стала причиною припинення лікування у 0,8% пацієнтів. Призначення нинтеданіба було асоційоване з підвищенням активності печінкових ферментів (АЛТ, ACT, лужної фосфатази, ГГТ) з потенційно вищим ризиком у жінок. Підвищення активності трансаміназ було оборотним при зменшенні дози або перериванні терапії. Інгібування VEGFR може бути пов'язане з підвищенням ризику кровотеч. У дослідженнях INPULSIS частота розвитку кровотеч у пацієнтів була трохи вищою у групі препарату ВАРГАТЕФ (10,3%), порівняно з групою плацебо (7,8%). Найчастішими небажаними явищами як кровотеч були носові кровотечі, які не належали до категорії серйозних. Серйозні кровотечі виникали нечасто і з однаковою частотою в обох лікувальних групах (плацебо – 1,4%; Варгатеф – 1,3%). З клінічних досліджень INPULSIS виключалися пацієнти з інфарктом міокарда або інсультом у найближчому анамнезі. Випадки розвитку артеріальної тромбоемболії зустрічалися рідко: у 0,7% пацієнтів, які отримували плацебо, та 2,5% пацієнтів у групі, яка отримувала нінтеданіб. У той час як небажані реакції, що відображають ішемічні захворювання серця, були порівняні у групах нінтеданіба та плацебо, пацієнтів, у яких розвинувся інфаркт міокарда, виявилося більше у групі нінтеданіба (1,6%) порівняно з групою плацебо (0,5%) .Взаємодія з лікарськими засобамиІндуктори/інгібітори P-gp Нінтеданіб є субстратом для P-gp. Показано, що спільне застосування з активним інгібітором P-gp кетоконазолом збільшує експозицію нинтеданіба. судячи з величини AUC, в 1,61 разу, а судячи з величини Сmах, в 1,83 разу. Одночасне застосування рифампіцину (активного індуктора P-gp) призводить до зменшення експозиції нінтеданібу. судячи з величини AUC, на 50,3%, а судячи з величини Сmах, на 60,3% (проти застосування одного нинтеданиба). Активні інгібітори P-gp (наприклад, кетоконазол або еритроміцин) у разі спільного застосування з ВАРГАТЕФом можуть збільшувати експозицію нінтеданібу. У таких пацієнтів переносимість нинтеданіба повинна ретельно моніторуватися. Активні індуктори P-gp (наприклад, рифампіцин, карбамазепін, фенітоїн та препарати звіробою продірявленого) можуть зменшувати експозицію нинтеданіба. Рекомендується підбір альтернативної супутньої терапії з відсутністю або мінімальним індукувальним впливом на систему P-gp. Ізоферменти CYP Ізоферменти CYP беруть лише невелику участь у біотрансформації нінтеданібу. У доклінічних дослідженнях нінтеданіб та його метаболіти (вільний кислий метаболіт нінтеданібу та його глюкуронід) не інгібували та не індукували ізоферменти CYP. Тому ймовірність лікарських взаємодій з нинтеданібом, заснованих на впливі на ізоферменти CYP. вважається невеликим. Одночасна терапія з пірфенідоном Одночасне призначення нинтеданіба з пірфенідоном було вивчено у дослідженні з паралельними групами японських пацієнтів з ІЛФ. Вплив нінтеданібу мало тенденцію до зниження при одночасному призначенні пірфенідону порівняно з призначенням нінтеданібу. Нінтеданіб не справляв ефекту на фармакокінетику пірфенідону. У зв'язку з коротким періодом одночасного впливу та малою кількістю пацієнтів, жодні висновки про безпеку та ефективність комбінованого лікування не можуть бути зроблені. Одночасне застосування з іншими препаратами Одночасне застосування нінтеданібу з доцетакселом (75 мг/м2) істотно не змінює фармакокінетику цих препаратів. Можливість взаємодій нинтеданіба з гормональними контрацептивними засобами не вивчалася. Одночасний прийом з їжею Варгатеф рекомендується приймати одночасно з їжею.Спосіб застосування та дозиКапсули приймають внутрішньо переважно під час їжі. Капсули слід ковтати повністю, запиваючи водою, не розжовуючи і не розламуючи. Пропуск дози Якщо будь-яка доза препарату ВАРГАТЕФ була пропущена, слід продовжити прийом препарату в початковій дозі за розкладом наступного прийому препарату. Якщо дозу було пропущено, пацієнт не повинен приймати додаткову дозу препарату. НМРЛ Лікування препаратом ВАРГАТЕФ слід призначати та проводити під контролем лікаря, який має досвід у призначенні протипухлинної терапії. Рекомендована доза ВАРГАТЕФу становить 200 мг двічі на день з інтервалом приблизно о 12 годині з 2 по 21 день стандартного 21-денного циклу лікування доцетакселом. ВАРГАТЕФ нічого не винні застосовуватися у день початку хіміотерапії доцетакселом, тобто. на 1 день лікування. Максимальна добова доза, що рекомендується, становить 400 мг. Після закінчення застосування доцетакселу можна продовжити терапію препаратом ВАРГАТЕФ доти, доки зберігається клінічний ефект, або до розвитку неприйнятної токсичності. Зміна дози у разі розвитку небажаних реакцій Як початковий захід для усунення небажаних реакцій рекомендується тимчасова перерва в лікуванні препаратом ВАРГАТЕФ доти, доки небажана реакція не знизиться до рівня, який дозволить відновити терапію (див. Таблиці 1 та 2). Лікування може відновлюватись у зменшеній дозі. Для забезпечення індивідуальної безпеки та переносимості рекомендується зниження добової дози препарату на 100 мг (тобто зменшення разової дози на 50 мг), як описано в Таблицях 1 та 2. Якщо небажана реакція (реакції) зберігається, тобто. якщо пацієнт не переносить препарат у дозі 100 мг двічі на день, лікування препаратом слід остаточно припинити. У разі специфічного підвищення активності АСТ/АЛТ більш ніж у 3 рази порівняно з ВГН у поєднанні з підвищенням концентрації загального білірубіну у 2 та більше рази порівняно з ВГН та лужної фосфатази (ЩФ) менш ніж у 2 рази порівняно з ВГН (см Таблицю 2) застосування препарату ВАРГАТЕФ слід тимчасово припинити. Якщо не буде встановлено альтернативної причини порушень. ВАРГАТЕФ має бути остаточно скасовано. Таблиця 1. Інформація про зміну дози у разі розвитку діареї, блювання та інших негематологічних або гематологічних небажаних явищ, крім підвищення рівнів печінкових ферментів (див. Таблицю 2). Небажана реакція* Зміна дози Діарея 2 ступеня тяжкості протягом 7 днів поспіль, незважаючи на антидіарейне лікування. або Діарея ≥3 ступеня тяжкості, незважаючи на антидіарейне лікування. Після тимчасового припинення лікування та зменшення тяжкості реакції до 1 ступеня або відновлення вихідного стану пацієнта рекомендується зниження дози з 200 мг двічі на день до 150 мг двічі на день. При необхідності рекомендується повторне зниження дози зі 150 мг двічі на день до 100 мг двічі на день. Блювота ≥ 2 ступеня тяжкості та/або нудота ≥ 3 ступеня тяжкості, незважаючи на застосування протиблювотної терапії. Інша негематологічна або гематологічна небажана реакція ≥ 3 ступеня тяжкості. * Загальні термінологічні критерії для небажаних явищ - СТСАЕ (Common Terminology Criteria for Adverse Events) Таблиця 2. Інформація про зміну дози у разі підвищення активності ACT та/або АЛТ та підвищення концентрації білірубіну. Підвищення АСТ/АЛТ та білірубіну Зміна дози Підвищення активності ACT та/або АЛТ >2,5 рази порівняно з ВГН у поєднанні з підвищенням загального білірубіну в ≥1,5 рази порівняно з ВГН. або Підвищення значень ACT та/або АЛТ > 5 разів порівняно з ВГН. Після тимчасового припинення лікування та зниження активності трансаміназ до ≤ 2,5 рази порівняно з ВГН у поєднанні зі зниженням білірубіну до норми, доза знижується з 200 мг 2 рази на день до 150 мг 2 рази на день та, якщо ще одне зниження дози вважається необхідним, то з 150 мг двічі на день до 100 мг двічі на день. Підвищення значень ACT та/або АЛТ > 3 рази порівняно з ВГН у поєднанні з підвищенням загального білірубіну в ≥ 2 рази порівняно з ВГН та підвищенням ЛФ у < 2 рази порівняно з ВГН. Якщо альтернативна причина порушень не буде встановлена, препарат ВАРГАТЕФ повинен бути остаточно відмінений. ІЛФ Лікування препаратом ВАРГАТЕФ слід призначати та проводити під контролем лікаря, який має досвід діагностики та лікування ІЛФ. Рекомендована доза препарату становить 150 мг двічі на день приблизно через кожні 12 годин. Максимальна добова доза становить 300 мг. Зміна дози у разі розвитку небажаних реакцій При розвитку небажаних реакцій, таких як діарея, нудота і блювання на додаток до симптоматичної терапії, при необхідності рекомендується зниження дози або тимчасове переривання лікування доти, доки небажана реакція не знизиться до рівня, який дозволить відновити терапію. Лікування препаратом ВАРГАТЕФ може бути відновлено у повній дозі (150 мг двічі на день) або у зниженій дозі (100 мг двічі на день). Якщо пацієнт не переносить дозу препарату 100 мг двічі на день, лікування препаратом Варгатеф слід припинити. У разі переривання лікування внаслідок підвищення активності трансаміназ (ACT або АЛТ) більш ніж у 3 рази порівняно з ВГН після відновлення показників до нормальних значень рекомендовано відновити терапію у зменшеній дозі (100 мг двічі на день). Згодом доза може бути збільшена до повної дози (150 мг двічі на день). Особливі групи пацієнтів Дитячий вік Безпека та ефективність препарату ВАРГАТЕФ у пацієнтів дитячого віку у клінічних дослідженнях не вивчалась. Літній вік (>65 років) Не відзначено жодних загальних відмінностей щодо безпеки та ефективності застосування препарату у літніх пацієнтів у порівнянні з пацієнтами молодше 65 років. Вихідна корекція дози препарату на підставі віку пацієнта не потрібна. Раса та маса тіла На основі даних популяційного фармакокінетичного аналізу, вихідна корекція дози препарату ВАРГАТЕФ залежно від раси чи маси тіла не потрібна. Дані щодо безпеки у пацієнтів негроїдної раси обмежені. Порушення функції нирок Через нирки виводиться менше 1% одноразової дози нінтеданібу. У пацієнтів з порушеннями функції нирок легкого або середнього ступеня важкості зміни початкової дози не потрібне. У пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну Порушення функції печінки Нінтеданіб виводиться переважно з жовчю (через кишечник) (>90%). У пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого ступеня тяжкості (клас А за шкалою Чайлд-П'ю), зміни початкової дози не потрібні. У пацієнтів з порушеннями функції печінки середнього та тяжкого ступеня тяжкості (класи В та С за шкалою Чайлд-Пью) безпека, ефективність та фармакокінетика нінтеданібу не вивчалися. Тому лікування пацієнтів з порушеннями функції печінки середнього та тяжкого ступеня тяжкості препаратом ВАРГАТЕФ не рекомендується. За інформацією про дозування, спосіб застосування та модифікації дози доцетакселу. будь ласка, зверніться до відповідної інструкції щодо застосування цього препарату.ПередозуванняСимптоми У клінічних дослідженнях нинтеданіб вивчався у найвищій одноразовій дозі 450 мг один раз на день. Також зафіксовано випадки передозування при застосуванні препарату у максимальній дозі 600 мг протягом восьми днів. Небажані явища, що спостерігалися, були зіставні з відомим профілем безпеки нінтеданіба: збільшення активності ферментів печінки і порушення з боку ШКТ. Пацієнти повністю відновились після небажаних явищ. У дослідженнях INPULSIS було зафіксовано один випадок ненавмисного підвищення дози до 600 мг 2 рази на день протягом 21 дня у пацієнта з ІЛФ. У період некоректного прийому препарату було зафіксовано розвиток несерйозного небажаного явища (назофарингіт), що купіювалось у даному періоді без реєстрації будь-яких інших небажаних реакцій. Лікування Специфічного антидоту у разі передозування немає. При підозрі на передозування необхідно відмінити ВАРГАТЕФ та проводити симптоматичну терапію.Запобіжні заходи та особливі вказівкиШлунково-кишкові розлади – діарея. Лікування діареї (адекватна гідратація та антидіарейні лікарські засоби, наприклад, лоперамід) слід проводити при появі перших ознак. У разі розвитку діареї може знадобитися переривання лікування, зниження дози або припинення терапії. - нудота та блювання У разі збереження симптомів нудоти та блювання, незважаючи на симптоматичне лікування (включаючи протиблювотну терапію), може знадобитися зниження дози, переривання лікування або припинення терапії. У разі зневоднення рекомендується відновлення водно-електролітного балансу. Якщо виникають суттєві шлунково-кишкові небажані явища, необхідно проведення моніторування концентрації електролітів у крові. Нейтропенії та сепсис Під час терапії НМРЛ препаратом ВАРГАТЕФ, зокрема при комбінації його з доцетакселом, необхідно проводити моніторинг формених елементів крові щодо розвитку нейтропенії та можливих подальших ускладнень у вигляді сепсису або фебрильної нейтропенії. Часте моніторування всіх формених елементів крові слід здійснювати на початку кожного циклу лікування у пацієнтів, які отримують лікування нінтеданібом у комбінації з доцетакселом, у період найменших значень нейтрофілів, а також за наявності клінічних показань після закінчення останнього циклу терапії цією комбінацією. Порушення функції печінки Безпека та ефективність препарату не вивчалися у пацієнтів з порушеннями функції печінки середнього (клас В за шкалою Чайлд-Пью) або тяжкого (клас С за шкалою Чайлд-Пью) ступеня тяжкості. Тому у таких пацієнтів застосування препарату ВАРГАТЕФ не рекомендується. НМРЛ Після початку терапії рекомендується ретельний контроль активності печінкових трансаміназ, лужної фосфатази та концентрації білірубіну (періодично під час початку комбінації з доцетакселом. тобто на початку кожного лікувального циклу). Якщо відзначається суттєве підвищення активності печінкових ферментів, може знадобитися переривання лікування, зменшення дози або припинення лікування препаратом ВАРГАТЕФ. Перед початком комбінованого лікування препаратом ВАРГАТЕФ та доцетакселом повинні визначатися рівні трансаміназ, ЛФ та білірубіну. Ці показники слід моніторувати залежно від клінічних показань або періодично під час лікування, наприклад, у фазі комбінації з доцетакселом на початку кожного циклу терапії та щомісяця, якщо прийом препарату ВАРГАТЕФ продовжується у вигляді монотерапії після припинення терапії доцетакселом. Якщо виявляється відповідне підвищення ферментів печінки, може знадобитися перерва в лікуванні, зниження дози або припинення терапії ВАРГАТЕФ (див. розділ Спосіб застосування та дози / Таблиця 2). Слід проводити пошук альтернативних причин підвищення активності ферментів печінки та вжиття відповідних заходів за необхідності. У разі підвищення активності ферментів печінки (АСТ/АЛТ) більш ніж у 3 рази порівняно з ВГН у поєднанні з підвищенням рівня білірубіну в 2 та більше рази порівняно з ВГН та підвищенням ЛФ менш ніж у 2 рази порівняно з ВГН, терапію препаратом ВАРГАТЕФ слід перервати. Якщо не буде встановлено альтернативної причини зміни цих лабораторних показників, препарат ВАРГАТЕФ слід остаточно відмінити. ІЛФ Рекомендується оцінювати активність печінкових трансаміназ та концентрацію білірубіну до початку терапії препаратом ВАРГАТЕФ, а потім періодично під час лікування (наприклад, при кожному візиті пацієнта) або за клінічними показаннями. У разі підвищення рівня трансаміназ (ACT або АЛТ) більш ніж у 3 рази вище за ВГН рекомендовано зменшити дозу або перервати терапію препаратом ВАРГАТЕФ та проводити моніторування пацієнта. Як тільки показники трансаміназ повернуться до вихідного рівня, доза препарату ВАРГАТЕФ може бути знову підвищена до повної (150 мг двічі на день) або лікування може бути відновлено у зниженій дозі (100 мг двічі на день), яка згодом може бути підвищена до повної дози. Якщо підвищення будь-яких показників функції печінки супроводжується клінічними ознаками або симптомами пошкодження печінки, наприклад жовтяницею, лікування препаратом слід остаточно припинити. Слід здійснити пошук альтернативних причин підвищення активності ферментів печінки. Особливі групи пацієнтів НМРЛ Такі показники, як вік, маса тіла та ставлення до азіатської раси, можуть призвести до більш високого ризику підвищення активності печінкових ферментів. У пацієнтів із декількома факторами ризику рекомендується ретельне моніторування показників функції печінки. У дослідженні LUME-Lung 1 у пацієнтів, які приймали нінтеданіб у поєднанні з доцетакселом. з масою тіла менше 50 кг спостерігалася більш висока частота розвитку серйозних небажаних явищ, ніж у пацієнтів з масою тіла ≥50 кг, хоча кількість пацієнтів з масою тіла менше 50 кг була невеликою. Тому рекомендується ретельне моніторування пацієнтів із масою тіла менше 50 кг. Ризик розвитку кровотечі Даних щодо застосування препарату ВАРГАТЕФ у пацієнтів зі спадковою схильністю до кровотеч (наприклад, хвороба фон Віллебранда) немає. НМРЛ Пацієнти з легеневою кровотечею (≥ 2,5 мл крові), що недавно відзначалися, а також пацієнти з центрально розташованими пухлинами і рентгенологічними ознаками локальної інвазії великих судин або з рентгенологічними ознаками наявності порожнин або некротичних змін пухлини виключалися з клінічних досліджень. Тому застосування препарату ВАРГАТЕФ у таких пацієнтів не рекомендується. - метастази у головний мозок Збільшення частоти церебральних кровотеч у пацієнтів із раніше адекватно лікованими метастазами у головний мозок (стабільними протягом ≥ 4 тижнів до початку лікування препаратом ВАРГАТЕФ) не спостерігалося. Однак такі пацієнти повинні ретельно моніторуватися щодо ознак та симптомів церебральних кровотеч. Пацієнти з активними метастазами у головний мозок виключалися із клінічних досліджень, застосування препарату ВАРГАТЕФ у них не рекомендується. - терапія антикоагулянтами У клінічні дослідження включалися пацієнти, які отримували тривалу терапію низькомолекулярними гепаринами у низьких дозах або ацетилсаліцилової кислотою у дозах ≤ 325 мг на добу. Збільшення частоти кровотеч таких пацієнтів не спостерігалося. Даних про застосування препарату ВАРГАТЕФ у пацієнтів, які попередньо отримували лікування антикоагулянтами у більш високих дозах, немає. Пацієнтам, у яких під час лікування препаратом ВАРГАТЕФ розвивалися тромбоемболічні порушення, у зв'язку з чим була потрібна терапія антикоагулянтами, дозволялося продовжити прийом препарату ВАРГАТЕФ, при цьому збільшення частоти кровотеч не відзначалося. У пацієнтів, які приймають такі антикоагулянти, як варфарин або фенпрокумон, необхідно регулярно перевіряти протромбіновий час,міжнародне нормалізоване ставлення (МНО) або слідкувати за клінічними ознаками кровотеч. ІЛФ У клінічні дослідження не включалися пацієнти з відомим ризиком кровотеч, включаючи пацієнтів зі спадковою схильністю до кровотеч або пацієнтів, які отримують антикоагулянтну терапію у високих дозах. Отже, даної категорії пацієнтів лікування препаратом ВАРГАТЕФ має бути призначене лише в тому випадку, якщо потенційна користь терапії, що проводиться, перевищує потенційний ризик. Артеріальна тромбоемболія Необхідно бути обережними при лікуванні пацієнтів з високим серцево-судинним ризиком, включаючи відоме захворювання коронарних артерій. Слід розглянути можливість перерви у лікуванні пацієнтів, у яких розвинулися симптоми гострої ішемії міокарда. Венозна тромбоемболія НМРЛ У пацієнтів, які отримують ВАРГАТЕФ, спостерігався підвищений ризик венозних тромбоемболій, у тому числі тромбозу глибоких вен. Пацієнти повинні ретельно моніторуватися щодо тромбоемболічних порушень. Пацієнтам з небезпечними для життя венозними тромбоемболіями ВАРГАТЕФ необхідно відмінити. ІЛФ У дослідженнях INPULSIS не було підвищеного ризику розвитку венозних тромбоемболічних ускладнень. Однак у зв'язку з особливостями механізму дії нинтеданібу, у пацієнтів може спостерігатися підвищений ризик розвитку тромбоемболічних явищ. Перфорації ШКТ Частота перфорацій шлунково-кишкового тракту в окремих лікувальних групах у клінічних дослідженнях була порівнянна. На основі механізму дії препарату ВАРГАТЕФ, у пацієнтів можливий підвищений ризик перфорацій ШКТ. Особлива увага повинна приділятися лікуванню пацієнтів, які раніше піддавалися абдомінальним хірургічним втручанням або перенесли перфорацію порожнього органу в недавньому анамнезі. У зв'язку з цим ВАРГАТЕФ може застосовуватися лише як мінімум через 4 тижні після великих хірургічних, включаючи абдомінальні, втручання. У разі виникнення гастроінтестинальної перфорації терапія препаратом ВАРГАТЕФ має припинятися. Порушення загоєння ран Нінтеданіб, у зв'язку з особливостями механізму дії, може порушувати загоєння ран. У клінічних дослідженнях збільшення частоти порушень загоєння ран не спостерігалося. Спеціальних досліджень, у яких вивчалося вплив нинтеданиба на загоєння ран, не проводилося. Тому лікування має починатися або відновлюватися (якщо здійснювалася перерва у зв'язку з хірургічним втручанням) з урахуванням клінічної думки щодо адекватності загоєння рани. Соєвий лецитин М'які капсули препарату містять у собі соєвий лецитин. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Досліджень щодо впливу препарату на здатність керувати транспортними засобами та заняття іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, не проводилося. Під час застосування препарату ВАРГАТЕФ пацієнтам потрібно рекомендувати бути обережними при керуванні транспортними засобами або механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
1 154,00 грн
141,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаЛіофілізат - 1 доза (0,5 мл)-4: Діюча речовина: Живий вірус, аттенуйований Varicella Zoster (штам Oka) >10(3,3) БОЕ(1,2); Допоміжні речовини: Сироватковий альбумін людини (3) – 1 мг; Лактоза – 32 мг; Сорбітол – 6 мг; Маннітол – 8 мг; Амінокислоти – 8 мг; Неоміцин сульфат - менше 25 мкг; Вода для ін'єкцій – 0,5 мл. 1. БОЄ - бляшкоутворюючі одиниці. 2. Номінальний титр вірусу. Відповідає мінімальному титру, який гарантує виробник на дату закінчення терміну придатності. З метою компенсації зниження титру вірусу протягом терміну придатності препарату до складу введено надлишок: на момент випуску препарату 1 доза щеплення містить >103,7 БОЕ. 3. Виконує функцію стабілізатора. 4. Вакцина не містить консервантів. Ліофілізат По 1 дозі вакцини у флаконі з прозорого скла типу I (Євр.Ф.) місткістю 3 мл, закупореним пробкою з гуми та алюмінієвим ковпачком під обкатку, з захисним пластиковим кришечкою. Розчинник По 0,5 мл ампулі прозорого скла типу I (Євр.Ф.) місткістю 1 мл. По 0,5 мл у шприці із прозорого скла типу I (Євр.Ф.) місткістю 1,25 мл. Носик шприца герметично закупорений захисним гумовим ковпачком або герметичною гумовою пробкою із захисним пластиковим ковпачком, що загвинчується. Комплектність По 1 флакону з ліофілізатом, 1 ампулі з розчинником у блістері з полівінілхлориду, закритому плівкою з поліетилентерефталату. По 1 блістеру з інструкцією із застосування в картонній пачці. По 1 флакону з ліофілізатом, 1 шприц з розчинником у блістері з полівінілхлориду, закритому плівкою з поліетилентерефталату. По 1 блістеру з інструкцією із застосування в картонній пачці. По 1 флакону з ліофілізатом, 1 шприц з розчинником у комплекті з 1 голкою в окремому пластиковому контейнері з канюлею, закритою пластиковим ковпачком, в блістері з полівінілхлориду, закритому плівкою з поліетилентерефталату. По 1 блістеру з інструкцією із застосування в картонній пачці. По 1 флакону з ліофілізатом, 1 шприц з розчинником у комплекті з 2 голками в окремих пластикових контейнерах з канюлями, закритими пластиковими ковпачками, в блістері з полівінілхлориду, закритому плівкою з поліетилентерефталату. По 1 блістеру з інструкцією із застосування в картонній пачці. По 100 флаконів з ліофілізатом з 1 або 10 інструкціями із застосування в картонній коробці. По 25 ампул із розчинником у блістері з полівінілхлориду або поліетилену, закритому плівкою або без плівки. По 4 блістери у картонній коробці.Опис лікарської формиАморфна маса або порошок від кремово-жовтого до світло-жовтого кольору; відновлений препарат – прозора рідина від жовто-рожевого до рожевого кольору. Розчинник: безбарвна прозора рідина без видимих механічних включень.Фармакотерапевтична групаМІБД-вакцина.ФармакодинамікаВарілрікс® - жива атенуйована вакцина для профілактики вітряної віспи, є живим атенуйованим вірусом Varicella Zoster (штам Oka), культивованим у культурі диплоїдних клітин людини MRC-5. Варілрікс відповідає всім вимогам Всесвітньої організації охорони здоров'я до виробництва медичних імунобіологічних препаратів. Механізм дії Введення вакцини Варілрікс викликає вироблення антитіл до вірусу вітряної віспи, забезпечуючи специфічний захист від цієї інфекції. Певний ступінь захисту може бути досягнутий при імунізації протягом 72 годин після контакту з вірусом Varicella Zoster. Титр антитіл ≥1/4, встановлений методом непрямої реакції імунофлюоресценції (НРІФ), вважається протективним. Імунологічна ефективність Здорові особи Практично у всіх здорових дітей віком від 9 місяців до 12 років включно через шість тижнів після вакцинації визначався рівень захисту, який зберігався принаймні протягом 7 років після вакцинації. Введення навіть 1 дози вакцини ефективно запобігає 81% усіх госпіталізацій у дітей, пов'язаних із захворюванням, та 87% амбулаторних візитів. Тим не менш, у дітей, які отримали 1 дозу вакцини Варілрікс®, у терміни, що перевищують 42 дні після щеплення, реєструвалися окремі випадки захворювання, спричиненого диким штамом Varicella Zoster. Введення другої дози ефективно запобігає випадкам зараження вітряною віспою. Усі діти віком від 13 років після дворазової вакцинації мали виражений рівень захисту, який зберігався щонайменше один рік (під час спостереження у межах клінічного дослідження). У клінічних дослідженнях було показано, що більшість вакцинованих, які згодом перебували в контакті з хворими, або не схильні до інфекції, або переносять захворювання у значно легшій формі (менша кількість висипань, відсутність лихоманки). Пацієнти із груп високого ризику Вітряна віспа є важливим фактором ризику, що погіршує перебіг та прогноз наявного тяжкого захворювання в наступних групах пацієнтів: пацієнти із гострим лейкозом; пацієнти, які отримують терапію імунодепресантами, включаючи застосування кортикостероїдів; пацієнти, яким планується провести операцію трансплантації; пацієнти, які страждають на тяжкі хронічні захворювання, такі як метаболічні та ендокринні розлади, хронічні захворювання легень та серцево-судинної системи, муковісцидоз та нервово-м'язові порушення; здорові люди, які перебувають у тісному контакті з хворими або групами високого ризику, не хворіли на вітряну віспу і щеплені раніше. Пацієнти з вищевказаних груп, які отримують терапію імунодепресантами (включаючи застосування кортикостероїдів) з приводу злоякісних солідних пухлин або з приводу важких хронічних захворювань (ниркова недостатність, аутоімунні захворювання, системні захворювання сполучної тканини, важка бронхіальна астма). У пацієнтів із груп високого ризику слід періодично здійснювати визначення титрів антитіл до вірусу вітряної віспи для прийняття рішення щодо необхідності додаткового щеплення.Показання до застосуванняПланова профілактика вітряної віспи з 12 місяців, насамперед у осіб, віднесених до груп високого ризику, які не хворіли на вітряну віспу і не щеплені раніше. Екстрена профілактика вітряної віспи в осіб, які не хворіли на вітряну віспу і щеплені раніше, що перебували в тісному контакті з хворими на вітряну віспу (члени сімей, лікарі, середній і молодший медичний персонал, а також інші особи).Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до будь-якого компонента вакцини, у тому числі до неоміцину; симптоми гіперчутливості до попереднього введення вакцини для профілактики вітряної віспи. Тяжкий гуморальний або клітинний імунодефіцити, такі як: первинний або набутий імунодефіцит (розвинутий внаслідок лейкозу, лімфоми, дисразії крові, клінічних проявів ВІЛ-інфекції, застосування імунодепресантів, включаючи високодозну терапію кортикостероїдами) за наявності інших ознак клітинного імунодефіциту. Гострі інфекційні та неінфекційні захворювання, загострення хронічних захворювань є тимчасовими протипоказаннями щодо щеплень; при легких ГРВІ, гострих кишкових захворюваннях вакцинацію проводять відразу після нормалізації температури. Вагітність або запланована вагітність протягом 1 місяця після вакцинації. Період годування груддю.Вагітність та лактаціяФертильність Дані відсутні. Вагітність Вагітних жінок не можна вакцинувати препаратом Варілрікс®. Не слід припускати настання вагітності протягом 1 місяця після вакцинації. Жінкам, які планують вагітність, слід рекомендувати відкласти настання вагітності. Відповідні дані щодо застосування препарату Варілрікс® у людини під час вагітності відсутні, а дослідження репродуктивної токсичності на тваринах не проводилися.Побічна діяДані клінічних досліджень Здорові особи Профіль безпеки вакцини, наведений нижче, заснований на даних, отриманих для 5369 доз вакцини, що вводилася дітям, підліткам та дорослим. Небажані реакції, представлені нижче, перераховані відповідно до ураження органів і систем органів і частотою народження. Частота народження визначається наступним чином: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100 та < 1/10), нечасто (≥1/1 000 та < 1/100), рідко (≥1/10 000 та Інфекційні та паразитарні захворювання - Нечасто: інфекції верхніх дихальних шляхів, фарингіт. Порушення з боку крові та лімфатичної системи - Нечасто: лімфаденопатія. Порушення психіки - Нечасто: дратівливість. Порушення з боку нервової системи: - Нечасто: головний біль, сонливість. Порушення органу зору - Рідко: кон'юнктивіт. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння - Нечасто: кашель, риніт. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: - Нечасто: нудота, блювання. Рідко: біль у абдомінальній ділянці, діарея. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин - Часто: будь-яка екзантема, візуально не подібна до везикульозу, викликаного Varicella Zoster. Нечасто: висипання, подібне з висипаннями при вітряній віспі, прурит. Рідко: кропив'янка. Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини - Нечасто: артралгія, міалгія. Загальні розлади та порушення у місці введення - Дуже часто: біль та почервоніння у місці ін'єкції. Часто: набряк у місці ін'єкції, підвищення температури тіла (ректальної ≥ 38°С, у пахвій або ротовій порожнині: ≥ 37,5°С). Нечасто: підвищення температури тіла (ректальної ≥ 39,5°С; у пахвій або ротовій порожнині: ≥ 39°С), слабкість, нездужання. Не було відмінностей між профілем реактогенності у спочатку серопозитивних та серонегативних осіб. Набряк у місці ін'єкції та підвищення температури тіла зустрічалися дуже часто у дослідженнях, що проводилися у підлітків та дорослих. Набряк також часто зустрічається після введення другої дози дітям до 13 років. Тенденція збільшення випадків болю та набряку у місці ін'єкції після введення другої дози була порівнянна з кількістю цих небажаних реакцій, що спостерігалися після введення першої дози. Пацієнти із груп високого ризику Існують лише обмежені дані клінічних досліджень серед пацієнтів підвищеного ризику ускладненого перебігу вітряної віспи. Вакциноасоційовані реакції (в основному папуло-везикульозний висип і підвищення температури тіла) мають, як правило, легку течію. Як ні у здорових осіб, почервоніння, набряк і біль у місці ін'єкції мають легкий ступінь і є скороминущими. Дані післяреєстраційного спостереження У ході післяреєстраційного спостереження додатково зареєстровано наступні небажані реакції після вакцинації. Інфекційні та паразитарні захворювання - Рідко: інфекція, спричинена Herpes Zoster. Порушення з боку крові та лімфатичної системи - Рідко: тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи: - Рідко: реакції гіперчутливості, анафілактичні реакції. Порушення з боку нервової системи - Рідко: енцефаліт, гостре порушення мозкового кровообігу, церебелліт, симптоми, що нагадують церебелліт (включаючи минуще порушення ходи та минущу атаксію), судоми. Порушення з боку судин - Рідко: васкуліт (включаючи пурпуру Шонлейна-Геноха та синдром Кавасакі). Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин - Рідко: багатоформна еритема. При нагляді за масовим застосуванням вакцини зареєстровані випадки анафілактоїдних реакцій.Взаємодія з лікарськими засобамиПри необхідності постановки туберкулінової проби вона має бути проведена до вакцинації, оскільки за наявними даними живі вірусні вакцини можуть викликати тимчасове зниження чутливості шкіри до туберкуліну. У зв'язку з тим, що подібне зниження чутливості може зберігатися до 6 тижнів, не слід здійснювати туберкулінодіагностику протягом зазначеного періоду часу після вакцинації, щоб уникнути хибнонегативних результатів. Вакцинація препаратом Варілрікс® можлива не раніше, ніж через 3 місяці після введення імуноглобулінів або після гемотрансфузії. Слід уникати призначення саліцилатів протягом 6 тижнів після вакцинації препаратом Варілрнкс, оскільки були повідомлення про розвиток синдрому Рейя на тлі інфекції, спричиненої природним вірусом вітряної віспи. Одночасне призначення з іншими вакцинами Варилрікс може вводитися одночасно з інактивованими вакцинами національного календаря профілактичних щеплень РФ і календаря щеплень за епідемічними показаннями РФ. крім антирабічної вакцини. Препарат Варілрікс® може бути призначений в один день з вакцинами для профілактики кору, краснухи та паротиту. При цьому різні вакцини вводяться у різні ділянки тіла. Здорові особи Варилрікс® може застосовуватись одночасно з будь-якими іншими вакцинами. При застосуванні з коровою вакциною, якщо щеплення не було зроблено в один день, рекомендується інтервал 30 днів. Пацієнти із груп високого ризику Варилрікс® не слід призначати одночасно з іншими живими атенуйованими вакцинами, за винятком комбінованої вакцини проти кору, краснухи та паротиту. Однак якщо ці вакцини не були призначені одночасно, то інтервал між призначенням для досягнення максимального рівня антитіл повинен становити не менше 30 днів.Спосіб застосування та дозиПланова профілактика За 1 дозою вакцини (0,5 мл) дворазово. Рекомендований мінімальний інтервал між щепленням має становити 6 тижнів. Екстрена профілактика Вакцинацію проводять одноразово 1 дозою вакцини (0,5 мл) протягом перших 96 годин після контакту (переважно протягом перших 72 годин). Вакцинація груп високого ризику Пацієнти з гострим лейкозом, пацієнти з тяжкими хронічними захворюваннями та пацієнти, які отримують терапію імунодепресантами та променеву терапію Імунізація проводиться у стані повної гематологічної ремісії. При цьому необхідно впевнитись, що загальна кількість лімфоцитів становить не менше 1200/мм3, а також відсутні симптоми, що вказують на недостатність клітинного імунітету. Якщо вакцинацію планується провести в гострій фазі лейкозу, необхідно перервати хіміотерапію на термін, що дорівнює одному тижні до одного тижня після вакцинації. Не слід проводити вакцинацію у періоди променевої терапії. Пацієнти, яким планується провести трансплантацію органу Якщо пацієнти мають трансплантацію органу, то курс вакцинації має бути завершений за кілька тижнів до початку проведення терапії імунодепресантами. Пацієнтам груп високого ризику можуть знадобитися додаткові дози вакцини. Рішення про необхідність введення додаткових доз препарату Варілрікс приймає лікар (імуногематолог, онколог, трансплантолог). Взаємозамінність вакцин Варілрікс може бути введений тим. хто вже був вакцинований іншою вакциною для профілактики вітряної віспи. Курс вакцинації проти вітряної віспи, започаткований препаратом Варілрікс®, може бути продовжений іншою вакциною для профілактики вітряної віспи. Препарат Варілрікс® призначений для підшкірного введення. Варилрікс® не можна вводити внутрішньосудинно або внутрішньошкірно. Переважне місце введення препарату Варілрікс - дельтовидна область плеча. Розчинник та відновлену вакцину перед використанням необхідно візуально перевірити на відсутність механічних включень та/або зміну зовнішнього вигляду. У разі виявлення слід відмовитися від застосування розчинника або відновленої вакцини. Відновлений препарат є прозорою рідиною від жовто-рожевого до рожевого кольору. Відновлений препарат не повинен містити осад і видимі сторонні включення. Варілрікс® не можна змішувати в одному шприці з іншими вакцинами. Приготування вакцини перед введенням з використанням розчинника у шприці Варилрікс необхідно відновити шляхом додавання повного об'єму розчинника з попередньо наповненого шприца у флакон, що містить ліофілізат. Увага! Упаковка препарату Варілрікс може бути представлена двома типами шприців, що розрізняються за способом з'єднання голки з носиком шприца. Для правильного вибору способу з'єднання голки та шприца слідуйте наведеним нижче інструкціям. Шприц 1 типу Інструкція з підготовки шприца 1 типу до використання: Відкрутіть захисний ковпачок шприца, повертаючи його проти годинникової стрілки (при цьому слід утримувати шприц за циліндр, уникаючи контакту з поршнем шприца). Крутним рухом за годинниковою стрілкою з'єднайте голку зі шприцом до моменту, коли ви відчуєте їхнє клацання один на одному. Видаліть захисний ковпачок з голки (в окремих випадках він може бути закріплений на голці). Шприц 2 типу У випадку, якщо упаковка містить шприц, відмінний від представленого на малюнку 1, після видалення захисного ковпачка з носика шприца голка надягається на шприц до упору без додаткового накручування. Перенести розчинник із шприца у флакон із ліофілізатом. Після додавання розчинника до ліофілізату добре струсити суспензію, що утворилася, до повного розчинення ліофілізату в розчиннику (приблизно 3 хвилини). Після відновлення вакцину необхідно негайно ввести. Для введення вакцини слід використовувати нову голку. Для введення вилучають із флакона з відновленою вакциною весь його вміст. Приготування вакцини перед введенням з використанням розчинника в ампулі Варилрікс необхідно відновити шляхом додавання повного об'єму розчинника з ампули у флакон, що містить ліофілізат. Після додавання розчинника до ліофілізату добре струсити суспензію, що утворилася, до повного розчинення ліофілізату в розчиннику (приблизно 3 хвилини). Після відновлення вакцину необхідно негайно ввести. Для введення вакцини слід використовувати нову голку. Для введення вилучають із флакона з відновленою вакциною весь його вміст. Після обробки місця проведення ін'єкції спиртом або іншою речовиною, що застосовується для дезінфекції, слід почекати, поки ця речовина випарується, оскільки при контакті з подібними сполуками може статися інактивація вакцинного вірусу. Вакцину слід вводити відразу після розведення розчинником. Невикористаний препарат та відходи від його використання повинні бути знищені відповідно до вимог, прийнятих у РФ.ПередозуванняЗареєстровані окремі повідомлення про випадкове передозування вакцини. У деяких із них повідомлялося про розвиток таких симптомів, як летаргія, судоми. В інших випадках передозування не призвело до розвитку небажаних явищ.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЯк і за будь-якої іншої вакцинації, імунна відповідь може розвинутися не у всіх вакцинованих. Було показано, що, як і при введенні інших вакцин для профілактики вітряної віспи, у лип, щеплених препаратом Варілрікс®, можуть надалі спостерігатися випадки захворювання на вітряну віспу. Однак такі випадки вітряної віспи зазвичай протікають у легкій формі, з невеликою кількістю елементів висипу та менш вираженим підвищенням температури тіла, але порівняно з випадками вітряної віспи у невакцинованих осіб. Було показано, що в ряді випадків може зустрічатися передача вакцинного штаму вірусу від вакцинованих осіб з висипом до серонегативних контактних осіб. Не можна виключати передачу вакцинного штаму вірусу контактним серонегативним особам від вакцинованих осіб за відсутності останніх елементів висипу. При вакцинації протягом перших 72 годин після контакту з інфекцією, спричиненою природним вірусом вітряної віспи,захист від вітрової віспи може бути досягнуто в повному обсязі. Вакциновані пацієнти, які мають висипання протягом 3 тижнів після вакцинації, повинні виключити будь-які контакти з вагітними жінками (особливо протягом першого триместру вагітності) та особами з імунодефіцитними станами на період 14 днів з моменту появи останнього висипання. Як і при парентеральному введенні будь-яких інших вакцин, напоготові має бути все необхідне для усунення можливої анафілактичної реакції на Варілрікс®. Вакцинований повинен бути під медичним наглядом протягом 30 хвилин після імунізації. Після вакцинації або іноді перед нею можлива непритомність або виражена слабкість як психологічна реакція на ін'єкцію. Перед вакцинацією важливо переконатися, що пацієнт не отримає пошкоджень у разі непритомності.Слід вживати адекватних заходів контрацепції протягом трьох місяців після вакцинації препаратом Варілрікс®. Дані щодо застосування препарату Варілрікс® у осіб з імунодефіцитними станами обмежені, тому вакцинацію слід проводити з обережністю і лише в тому випадку, коли, на думку лікаря, користь перевищує ризик. У осіб з імунодефіцитними станами, які не мають протипоказань до вакцинації (розділ "Протипоказання"), як і в імунокомпетентних пацієнтів, може не виявитися імунна захисна реакція, відповідно частина вакцинованих може заразитися вітряною віспою, незважаючи на правильно проведену вакцинацію. Особи з імунодефіцитними станами повинні перебувати під ретельним наглядом виявлення ознак вітряної віспи. Повідомляється про поодинокі випадки дисемінації вірусу вітряної віспи із залученням до процесу внутрішніх органів після вакцинації препаратом, що містить штам Ока. переважно у пацієнтів із імунодефіцитом. За наявності первинного або при набутого імунодефіциту вакцинацію проводять після визначення кількості лімфоцитів. У пацієнтів, які отримують масивну терапію імунодепресантами, після вакцинації можуть розвинутись клінічні ознаки вітряної віспи. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Не встановлено.Умови зберіганняУ холодильнику +2+8 градусівУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаКарбамід (сечовина) 40%, гліциризинова кислота.Опис лікарської формиЩільна крем-паста білого кольору без запаху.ХарактеристикаВАРТОКС усуне долонно-підошовні бородавки та допоможе відновити зовнішній вигляд шкіри; ВАРТОКС не містить агресивних компонентів та не ушкоджує здорові тканини; ВАРТОКС впливає на причину утворення бородавок; Вартокс крем-паста схвалена дерматологами. Кератолітик з противірусною дієюВластивості компонентівКрем-паста містить карбамід (сечовину) у концентрації 40%, який дозволяє безболісно розм'якшити тканину бородавки і потім легко видалити її пемзою або скребком. Гліциризинова кислота має противірусний ефект, у тому числі і проти вірусу папіломи людини.РекомендуєтьсяНанесіть крем-пасту на область бородавки товстим шаром; Поверх препарату покладіть тонкий шар вати та закріпіть пластиром шириною 2 – 2,5 см; Через 24 години зніміть пластир і видаліть розм'якшену частину бородавки пемзою або будь-яким скребком; Промийте оброблену область водою із милом; Повторіть процедуру ще 1 – 2 рази, залежно від розміру бородавки; Через кілька днів після застосування шкіра на місці бородавки вирівнюється і набуває здорового вигляду.Протипоказання до застосуванняІндивідуальна нестерпність компонентів.Вагітність та лактаціяНема обмеженьЗапобіжні заходи та особливі вказівкиУникайте контакту з очима та слизовими оболонками, можлива індивідуальна непереносимість окремих компонентів.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
999,00 грн
155,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаКрем - 1 г: Активна речовина: іміхімод 50 мг. Допоміжні речовини: феноксиетанол - 2 мг, метилпарагідроксибензоат - 2 мг, пропілпарагідроксибензоат - 1 мг, олеїнова кислота - 350 мг, діетиленгліколю моноетиловий ефір - 35 мг, карбомер (карбомер інтерполімер) - 1.5 мг, карб2, карбомер. 20 – 2.5 мг, троламін – 2 мг, вода очищена – до 1000 мг. 5 г – туби (1) – пачки картонні.Опис лікарської формиКрем для зовнішнього застосування; білого або білого з жовтуватим відтінком кольору.Фармакотерапевтична групаІміхімод - імуномодулюючий засіб для зовнішнього застосування, є модифікатором імунної відповіді, не має прямої противірусної активності. Дія обумовлена індукцією інтерферону альфа, ФНП та інших цитокінів. При зовнішньому застосуванні препарату спостерігається зменшення процесів ангіогенезу за рахунок посилення продукції інтерлейкіну-18 та інтерферону-гамма.ФармакокінетикаМенше 0.9% міченого радіоактивним ізотопом імімомоду всмоктується через шкіру людини після одноразової дози. Невелика кількість препарату, що надійшов у системний кровотік, виводиться з організму нирками і через кишечник у співвідношенні приблизно 3:1. Концентрація препарату в сироватці після одноразового або багаторазового зовнішнього застосування не досягала рівня, що піддається кількісному визначенню (>5 нг/мл).Клінічна фармакологіяІмуномодулятор для місцевого застосування. Індуктор синтезу інтерферону.Показання до застосуванняЛікування зовнішніх гострих кондилом з локалізацією на зовнішніх статевих органах та/або в періанальній ділянці у дорослих.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до імімомоду, допоміжних компонентів препарату; вагітність; період грудного вигодовування; дитячий вік до 18 років.Вагітність та лактаціяПрепарат не призначають вагітним жінкам, жінкам під час грудного вигодовування. Застосування у дітей Протипоказано застосування препарату дітям та підліткам віком до 18 років.Побічна діяЧастота розвитку побічних ефектів визначена так: дуже часто - >1/10; часто - <1/10> 1/100; нечасто – <1/100 > 1/1000; рідко – <1/1000 > 1/10 000; дуже рідко – <1/10 000. Місцеві шкірні реакції: дуже часто - свербіж і біль у місці нанесення препарату; часто - інфекція, еритема, ерозії, екскоріація/лущення, набряк; нечасто - свербіж шкіри, дерматит, фолікуліт, еритематозний висип, екзема, кропив'янка; рідко – індурація, виразка, утворення струпів та поява бульбашок, локальна гіпопігментація та гіперпігментація. Порушення нервової системи: часто - головний біль, запаморочення; нечасто - безсоння, депресія, дратівливість, парестезія, мігрень, сонливість, дзвін у вухах. Порушення травної системи: часто - нудота; нечасто – біль у задньому проході, ураження прямої кишки, біль у животі, діарея, блювання, анорексія. Порушення сечостатевої системи: нечасто - грибкова, бактеріальна інфекція, простий герпес, вагініт, вульвіт, хворобливий статевий акт, біль у статевому члені, біль у піхві, атрофічний вагініт. Порушення системи кровотворення: дуже рідко - зниження гемоглобіну, лейкопенія, абсолютна нейтропенія, тромбоцитопенія. Порушення дихальної системи: ;нечасто - фарингіт, риніт. Порушення опорно-рухового апарату: ; нечасто – біль у попереку, артралгія. Інші: часто - інфекція, міалгія, лихоманка, грипоподібні симптоми, стомлюваність; нечасто – підвищена пітливість, лімфоаденопатія. З появою місцевих побічних ефектів крем слід видалити, змиваючи його водою з милом. Лікування можна відновити після усунення шкірної реакції. Якщо будь-які вказані в інструкції побічні ефекти посилюються, або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, не вказані в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиВивчення взаємодії імімомоду з іншими лікарськими засобами, включаючи імунодепресанти, не проводилося. Мінімальне всмоктування препарату через шкіру обмежує взаємодію Космосу з препаратами системної дії.Спосіб застосування та дозиЗовнішньо. Препарат застосовують переважно на ніч перед сном і залишають на шкірі протягом 6-10 год. Крем наносять тільки на уражені попередньо очищені ділянки шкіри тонким шаром і акуратно втирають до повного вбирання. Оброблену ділянку шкіри не слід закривати пов'язками. Не допускається використання надлишкової кількості крему. Після закінчення зазначеного часу крем має бути змито теплою водою із застосуванням мила з нейтральним значенням pH. Разова (добова) доза препарату 10 мг крему на 1 см2; поверхні шкіри (смуга крему діаметром 2 мм і довжиною 0.5 см). Максимальна площа нанесення 25 см2, що відповідає максимальній дозі препарату – 250 мг. Препарат застосовують 1 раз на добу, 3 рази на тиждень (наприклад, понеділок, середа, п'ятниця або вівторок, четвер, субота), до повного зникнення генітальних або періанальних гострих кондилом, але не більше 16 тижнів. Якщо Ви забули завдати крему за графіком, нанесіть пропущену дозу препарату в максимально короткий термін, а потім відновіть регулярний графік лікування. Не слід застосовувати крем понад 1 раз на добу.ПередозуванняПередозування малоймовірне через низьку всмоктування препарату. При випадковому попаданні препарату внутрішньо в дозі 200 мг, що відповідає 4 г крему, можуть спостерігатися нудота, блювання, біль голови, міалгія, лихоманка. Найбільш серйозним з клінічної точки зору побічним ефектом внутрішнього прийому декількох доз по 200 мг є зниження АТ. Необхідно терміново звернутися до лікаря та підібрати симптоматичну терапію.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри виявленні реакції гіперчутливості рекомендується припинити терапію. Якщо місцева реакція на препарат спричиняє серйозний дискомфорт для хворого, або якщо в зоні застосування крему виникає інфекція, дозволяється зробити перерву в лікуванні на кілька днів. У разі інфекції вживаються необхідних заходів. Уникайте контакту препарату з очима. При попаданні крему у вічі рекомендується промити їх водою. Чоловіки, яким не виконувалося обрізання, при лікуванні гострих кондилом, розташованих під крайнім тілом, повинні щодня промивати область ураження, відтягнувши крайню плоть. Рекомендується негайно припинити лікування у разі виявлення ранніх ознак фімозу. Препарат слід змити зі шкіри перед статевим актом. Не можна піддавати шкіру, що обробляється препаратом, вплив штучного або природного (сонячного) УФ-опромінення до повного закінчення курсу лікування, оскільки існує загроза отримання сонячних опіків. До та після застосування препарату слід ретельно вимити руки водою з милом. Не допускається застосування надлишкової кількості крему і триваліший контакт (більше 10 год) препарату зі шкірою, т.к. це може спричинити виражену місцеву реакцію. Препарат може спричинити загострення запальних захворювань шкіри. Не рекомендується використовувати оклюзійну пов'язку під час лікування препаратом. У період лікування краще використовувати білизну з бавовняної тканини. Використання препарату в дозах, що перевищують рекомендовані, може призвести до підвищення ризику виразних місцевих реакцій. Препарат наноситься лише на уражені ділянки шкіри. Уникати попадання препарату на здорові шкірні покриви та слизові оболонки, при попаданні необхідно негайно промити їх теплою водою з милом. Не рекомендується застосовувати препарат до загоєння шкіри після інших видів медикаментозного чи хірургічного лікування. Не застосовувати препарат на ділянках шкіри з відкритими ранами, виразками чи ерозіями до їх загоєння. Не вивчена ефективність та безпека препарату при лікуванні гострих кондилом, що локалізуються у сечівнику, піхві, шийці матки, прямій кишці та слизовій оболонці заднього проходу. При цих локалізаціях застосовувати препарат не рекомендується. Необхідно уникати сексуального контакту, включаючи статевий, анальний або оральний секс, коли препарат знаходиться на шкірі. Препарат може послабити герметичність презервативів та піхвових діафрагм. Для Вашого здоров'я слід застосовувати інші способи контрацепції в період лікування та протягом місяця після останнього застосування препарату. Т.к. іміхімод не має прямої противірусної та цитотоксичної дії, після проведеної терапії можливе виникнення нових кондилом генітальної та періанальної областей. У деяких випадках нові кондиломи можуть розвиватися на інших ділянках шкіри, навіть у період лікування препаратом. У цьому випадку подальшу тактику терапії визначає лікар. У хворих з імунодефіцитом не рекомендується застосовувати препарат Вартоцид повторно. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами Препарат не впливає на здатність керувати транспортними засобами, працювати з механізмами, що рухаються, і займатися іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаВасилька квіти – 100%. Вага: 25 г.ХарактеристикаМає сечогінну, дезінфікуючу, протизапальну, жовчогінну, жарознижувальну, властивості. Препарати з квіток волошки синього показані при запальних захворюваннях нирок, сечового міхура, сечовивідних шляхів (нефроз, пієліт, уретрит, цистит), при сечокам'яній хворобі, запальних захворюваннях очей (блефарит, кон'юнктивіт). У народній медицині волошка ще застосовують як жарознижувальний засіб при застуді, а також при водянці, жовтяниці. Вату, змочену декількома краплями соку свіжої трави волошок прикладають до нагноєнь у ротовій порожнині. Настій свіжих квіткових кошиків на оцті використовують при дифузному випаданні волосся, при лупі, для лікування випадіння гніздового волосся (гніздова плішивість).Інструкція1 ст. ложку заливають склянкою гарячої кип'яченої води та нагрівають на водяній бані 15 хвилин при частому помішуванні. Охолоджують, віджимають, обсяг отриманого настою доводять кип'яченою водою до 200 мл. Приймають по 1 столовій ложці 3 десь у день.Показання до застосуваннясечогінний потогінне жовчогінне ранозагоювальне для гостроти зору та захворювання очейПротипоказання до застосуванняНе рекомендується приймати вагітнимУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
507,00 грн
468,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, покриті плівковою оболонкою - 1 таб. Активні речовини: валацикловіру гідрохлорид 556,275 мг, еквівалентний валацикловіру 500 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна РН101 109.425 мг, кросполівідон 7 мг, барвник індигокармін (Е132) 0.3 мг, повідон (К-30) 18 мг, повідон До 90D 2 мг, магнію стеарат 7 мг, плівкова оболонка: барвник опадрай 02C50740 синій 21 мг (гіпромелоза 5 cP (E464) 13.02 мг, титану діоксид (Е171) 5.46 мг, макрогол/ПЕГ 400 1.05 мг, макрогол/ПЕГ 630 40 204 мг 600 мг. 80 (Е433) 0,42 мг), вода очищена. 10 таблеток у блістері.Фармакотерапевтична групаПротивірусний засіб групи аналогів нуклеозидів. Валацикловір являє собою L-валіновий ефір ацикловіру, таким чином є проліками. Після всмоктування в кров валацикловір майже повністю перетворюється на ацикловір під впливом печінкового ферменту валацикловір-гідролази. Ацикловір, що утворився з валацикловіру, у свою чергу, проникає в уражені вірусом клітини, де під впливом вірусного ферменту тимідинкінази перетворюється на монофосфат, потім, під впливом клітинних кіназ - на дифосфат і активний трифосфат. Трифосфат ацикловіру пригнічує ДНК-полімеразу і таким чином порушує реплікацію ДНК вірусу. Крім того, порушення реплікації вірусної ДНК може бути результатом вбудовування ацикловіру у її структуру. Таким чином, висока вибірковість валацикловіру щодо тканин, уражених вірусом, пояснюється тим, що I етап ланцюга реакцій фосфорилювання опосередковується ферментом, що виробляється самим вірусом. Активний щодо вірусів Herpes simplex типів 1 та 2, Varicella zoster, цитомегаловірусу, вірусу Епштейна-Барр, вірусу герпесу людини 6.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо валацикловір добре абсорбується із ШКТ, швидко і практично повністю перетворюється на ацикловір і L-валін під дією ферменту валацикловіргідролази. Після одноразового прийому 0.25-2 г валацикловіру Cmax ацикловіру у здорових добровольців з нормальною функцією нирок становить середньому 10-37 мкмоль (2.2-8.3 мкг/мл) і досягається через 1-2 год. Біодоступність ацикловіру при прийомі від 1 г валацикловіру становить 54% і не залежить від їди. Сmax валацикловіру в плазмі становить лише 4% від рівня ацикловіру та досягається в середньому через 30-100 хв після прийому препарату; через 3 год рівень Cmax залишається тим самим або знижується. Зв'язування валацикловіру з білками плазми дуже низьке – 15%. У пацієнтів з нормальною функцією нирок T1/2 ацикловіру становить близько 3 год. Валацикловір виводиться із сечею, головним чином у вигляді ацикловіру (більше 80% дози) та його метаболіту 9-карбоксиметоксиметилгуаніну, у незміненому вигляді виводиться менше 1% препарату. У пацієнтів із термінальною стадією ниркової недостатності T1/2 ацикловіру становить приблизно 14 год. На пізніх термінах вагітності стійкий добовий показник AUC після прийому 1 г валацикловіру був більшим приблизно в 2 рази, ніж такий при прийомі ацикловіру в дозі 1.2 г/добу. У реципієнтів трансплантатів органів, які отримують валацикловір у дозі 2 г 4 рази на добу, Cmax ацикловіру дорівнює або перевищує таку у здорових добровольців, яка отримує таку саму дозу валацикловіру, а добові показники AUC у них значно вищі.Показання до застосуванняЛікування та профілактика інфекційних захворювань, спричинених Herpes zoster. Профілактика цитомегаловірусної інфекції, що розвивається під час трансплантації органів.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до валацикловіру, ацикловіру. З обережністю застосовувати у пацієнтів із захворюваннями печінки.Вагітність та лактаціяАдекватних та строго контрольованих досліджень безпеки застосування валацикловіру при вагітності та в період лактації не проведено. Застосування цієї категорії пацієнтів можливе у випадках, коли очікувана користь терапії для матері перевершує потенційний ризик для плода або немовляти. Відомо, що ацикловір, що є метаболітом валацикловіру, виділяється з грудним молоком у концентраціях, що в 0.6-4.1 рази перевищують його концентрації у плазмі. T1/2 ацикловіру з грудного молока становить 2.8 год, що можна порівняти з T1/2 з плазми крові. В експериментальних дослідженнях валацикловір не чинив тератогенного впливу у щурів та кролів. При пероральному прийомі валацикловір не викликав порушень фертильності у самців та самок щурів. Клінічний досвід застосування у дітей відсутній.Побічна діяЗ боку травної системи: нудота, відчуття дискомфорту, біль у животі, блювання, діарея, анорексія; рідко – транзиторне підвищення показників печінкових проб. З боку центральної нервової системи: головний біль, втома, запаморочення, сплутаність свідомості, галюцинації; рідко – порушення свідомості; в окремих випадках - кома (зазвичай у пацієнтів з порушенням функції нирок або іншими факторами, що привертають). Алергічні реакції: рідко – висипання, кропив'янка, свербіж, ангіоневротичний набряк, анафілаксія. Інші: рідко – тромбоцитопенія, задишка, порушення функції нирок, фотосенсибілізація.Взаємодія з лікарськими засобамиАцикловір у незміненому вигляді надходить у сечу внаслідок активної канальцевої секреції. Будь-які препарати, які призначаються з ним одночасно і конкурують за цей механізм елімінації, здатні спричинити підвищення концентрації валацикловіру у плазмі. Циметидин та препарати, що блокують канальцеву секрецію, при призначенні після прийому валацикловіру в дозі 1 г, підвищують для ацикловіру показник AUC та зменшують його нирковий кліренс. При одночасному прийомі ацикловіру та неактивного метаболіту мікофенолату мофетилу (імунодепресанта, що застосовується при трансплантації) спостерігалося збільшення AUC ацикловіру та мікофенолату мофетилу. При одночасному застосуванні валацикловіру з препаратами, що порушують функцію нирок (зокрема циклоспорин, такролімус), можливе погіршення функції нирок.Спосіб застосування та дозиПри прийомі внутрішньо разова доза для дорослих становить 0.25-2 г. Частота прийому та тривалість лікування залежать від показань. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції нирок потрібна корекція режиму дозування.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПацієнтам похилого віку під час лікування необхідно збільшити обсяг споживаної рідини. Пацієнти з нирковою недостатністю мають підвищений ризик розвитку неврологічних ускладнень прийому валацикловіру.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептом
Склад, форма випуску та упаковкаКальція карбонат, носій мікрокристалічна целюлоза, вітамін К2 (менахінон), носій магнієва сіль стеаринової кислоти, вітамін D3 (холекальциферол).ХарактеристикаWhiteline Ca+D3+K2- це спеціально підібране поєднання кальцію та вітамінів D3 та К2 для підтримки балансу кальцію в організмі. Вітамін К2 у складі допомагає більш повноцінному засвоєнню та розподілу кальцію в організмі, спрямовуючи кальцій на підтримання краси та здоров'я та перешкоджаючи його відкладенню у судинах, нирках та інших м'яких тканинах.РекомендуєтьсяРекомендується як біологічно активна добавка до їжі - додаткового джерела вітамінів D3, K2, кальцію.Протипоказання до застосуванняІндивідуальна непереносимість компонентів БАД, вагітність, годування груддю.Спосіб застосування та дозиПо 1 таблетці 1 раз на день, курс – 30 днів.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред застосуванням рекомендується проконсультуватися з лікарем. Перед застосуванням БАД дітьми необхідно проконсультуватися з лікарем-педіатром, дітям з 3-х до 14 років приймати продукт за погодженням та під наглядом лікаря-педіатра.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему