Пфайзер Со скидкой

Склад, форма випуску та упаковкаЛіофілізат для приготування розчину для внутрішньом'язового введення - 1 фл. Активні речовини: зипрасидону мезилату тригідрат 40.93 мг, що відповідає вмісту зипрасидону 30 мг; допоміжні речовини: циклодекстрину сульфобутилат натрію (SBECD). Розчинник: вода д/і - 1.4 мл (з урахуванням необхідного надлишку 0.2 мл для гарантованого вилучення 1.2 мг). Флакони безбарвного скла (1) у комплекті з розчинником (амп. 1 шт.) – пачки картонні.Опис лікарської формиЛіофілізат для приготування розчину для внутрішньом'язового введення білого або майже білого кольору; прикладений розчинник – прозора безбарвна рідина; відновлений розчин – прозорий безбарвний.Фармакотерапевтична групаЗіпрасидон є антагоністом серотонінових рецепторів 2А (5-НТ2А) типу, так і дофамінергічних рецепторів 2 типу (D2), що визначає антипсихотичну активність препарату. Зіпрасидон є також потужним антагоністом 5-НТ2с, 5-НTID і потужним агоністом 5-НТ1А рецепторів (спорідненість препарату до цих рецепторів можна порівняти з таким до D2 рецепторів або перевищує його) і пригнічує зворотний захоплення корадреналіну і серотоніну в нейрона. Серотонінергічну активність зипрасидону та його вплив на зворотне захоплення нейротрансмітерів у нейронах пов'язують із антидепресивною активністю. Агонізм 5-НТ1А рецепторів зумовлює анксіолітичні ефекти. Виражений антагонізм до 5-НТ2з рецепторів визначає можливу антипсихотичну активність. Зіпрасидон пригнічує зворотний нейрональний захоплення серотоніну та норадреналіну. Відзначено також спорідненість до Н1-гістамінових та альфагадренорецепторів. Антагонізм до цих рецепторів обумовлює можливість розвитку сонливості та ортостатичної гінотензії відповідно.Зіпрасидон практично не взаємодіє з м-холінорецепторами (антагонізм до цих рецепторів пов'язують із погіршенням пам'яті). За даними позитронної емісійної томографії (ПЕТ), ступінь блокади ссротонінових рецепторів типу 2А через 12 годин після одноразового прийому препарату внутрішньо в дозі 40 мг становить 80%, aD2 рецепторів - 50%. Значне поліпшення стану при купіруванні психомоторного збудження спостерігається у пацієнтів через 15 хвилин і утримується від 1 до 2 годин після введення 10 мг зипрасидону та від 30 хвилин до 4 годин після введення 20 мг зипрасидону.ФармакокінетикаБіодоступність зипрасидону при внутрішньом'язовому введенні становить 100%. Після одноразового внутрішньом'язового введення сироваткова концентрація досягає максимуму приблизно через 60 хв або раніше. Середній період напіввиведення коливається від 2 до 5 годин. Концентрація препарату збільшується відповідно до підвищення дози, а після 3-денного внутрішньом'язового застосування кумуляція незначна. Середній системний кліренс зипрасидону при внутрішньовенному введенні становить 7.5 мл/хв/кг, а обсяг розподілу - 1.5 л/кг. Зіпрасидон більш ніж на 99% зв'язується з білками сироватки і рівень зв'язування не залежить від концентрації препарату. Існує 3 шляхи біотрансформації зипрасидону, які призводять до утворення 4 основних метаболітів -бензізотіазолпіперазину (БІТП) сульфоксиду, БІТП сульфону, зипрасидону сульфоксиду та S метилдигідрозипрасидону. Приблизно 20% дози виводиться нирками та приблизно 66% – кишечником. Частка незміненого зіпрасидону від загального вмісту препарату та його метаболітів у сироватці становить близько 44%. Ізофермент CYP3A4 (найважливіший з цитохромів Р450), що каталізує окисне перетворення зипрасидону. S-метилдигідрозипрасидон утворюється в результаті 2 реакцій, що каталізуються альдегідоксидазою і тіолметилтрансферазою. Зіпрасидон, S-метилдигидрозипрасидон і зипрасидону сульфоксид мають подібні властивості, які можуть зумовити подовження інтервалу QT. S-метилдигідрозипрасидон виводиться головним чином кишечником та шляхом перетворень, що каталізуються ізоферментом CYP3A4. Зіпрасидону сульфоксид виводиться шляхом ниркової екскреції та вторинного метаболізму під дією ізоферменту CYP3А4. Клінічно значущої залежності фармакокінетики зипрасидону від віку або статі прийому внутрішньо не відзначено. Значних змін фармакокінетики зипрасидону у хворих з тяжкими та помірними порушеннями функції нирок при прийомі внутрішньо у порівнянні зі здоровими добровольцями не виявлено. У хворих з легким та помірним порушенням функції печінки (класи А або В за класифікацією Чайлд-П'ю) на фоні цирозу печінки сироваткові концентрації зіпрасидону на 30% вищі, ніж у здорових добровольців, а період напіввиведення приблизно на 2 години більше.ФармакодинамікаДослідження зв'язування з рецепторами Зіпрасидон має високу спорідненість до допамінергічних рецепторів 2 типу (D2) і значно більш вираженою спорідненістю до серотонінових рецепторів 2A типу (5НТ2A)-Зипрасидон взаємодіє також із серотоніновими 5НТ2с, 5НТ1D та 5HT1A рецепторами; спорідненість препарату до цих рецепторів можна порівняти з спорідненістю до D2 рецепторів або перевищує її. Зіпрасидон має помірну спорідненість до нейрональних переносників серотоніну та норадреналіну, а також до H1-гістамінових та альфа1-адрено-рецепторів. Антагонізм до цих рецепторів пов'язували із сонливістю та ортостатичною гіпотензією відповідно. Зіпрасидон практично не взаємодіє із мускариновими M1-рецепторами. Антагонізм до цих рецепторів пов'язували із погіршенням пам'яті. Дослідження функції рецепторів Зіпрасидон є антагоністом серотонінових рецепторів 2A (5НТ2A) типу, так і допамінергічних рецепторів 2 типу (D2). Антипсихотична активність препарату, мабуть, частково зумовлена ​​блокадою обох типів рецепторів. Зіпрасидон є також потужним антагоністом 5НТ2С, 5НТ1D та потужним агоністом 5HT1A рецепторів та інгібує зворотне захоплення норадреналіну та серотоніну в нейронах. Серотонінергічну активність зипрасидону та його вплив на зворотне захоплення нейротрансмітерів у нейронах пов'язують із антидепресивною активністю. Блокада 5HT1A рецепторів зумовлює анксіолітичні ефекти. Потужний антагонізм до 5НТ2С рецепторів визначає можливу антипсихотичну активність. Дослідження із застосуванням ПЕТ у людей За даними позитронної емісійної томографії (ПЕТ), ступінь блокади серотонінових рецепторів 2д типу через 12 годин після одноразового прийому препарату внутрішньо в дозі 40 мг становить 80%, а D2 рецепторів – 50%.Клінічна фармакологіяАнтипсихотичний препарат (Нейролептик).Показання до застосуванняКупірування психомоторного збудження у хворих на шизофренію.Протипоказання до застосуванняпідвищеною чутливістю до зипрасидону або будь-якого неактивного компонента препарату; з відомим подовженням інтервалу QT, включаючи вроджений синдром подовженого інтервалу QT; недавно перенесеним гострим інфарктом міокарда; декомпенсованою серцевою недостатністю; аритміями, що вимагають прийому протиаритмічних засобів ІА та ІІІ класу (див. розділ Особливі вказівки); вагітність, період годування груддю;Вагітність та лактаціяЗастосування при вагітності Дослідження у вагітних жінок не проводили. У зв'язку з цим жінкам репродуктивного віку слід скористатися адекватним методом контрацепції. Враховуючи обмежений досвід застосування препарату у людини, зипрасидон не рекомендується призначати під час вагітності, за винятком тих випадків, коли очікувана користь лікування для матері виправдовує можливий ризик для плода. Застосування під час годування груддю Не відомо, чи виводиться зіпрасідон із грудним молоком. При лікуванні зіпрасідоном жінок слід попередити про припинення годування груддю. Застосування у дитячому віці Ефективність та безпека зипрасидону у пацієнтів віком менше 18 років не вивчалась.Побічна діяНайчастішими небажаними реакціями були нудота, седація, запаморочення, біль у місці ін'єкції, біль голови і сонливість. Всі небажані реакції перераховані з розподілом по класам і частоті: дуже часто (більше 1/10), часто (більше 1/100, але менше 1/10), нечасто (більше 1/1000, але менше 1/100) і рідко ( менше 1/1000). Перелічені нижче небажані реакції могли також асоціюватися з супутньою патологією та/або лікарськими засобами, що спільно приймаються. Системно-органний клас Небажані лікарські реакції Порушення харчування та обміну речовин Не часто Анорексія Психічні порушення Не часто Ажитація, антисоціальна поведінка, психотичний розлад, інсомнія, тики. Порушення з боку нервової системи Часто Акатизія, запаморочення, дистопія, біль голови, седація, сонливість. Не часто М'язова ригідність на кшталт "зубчастого колеса", постуральне запаморочення, дизартрія, дискінезія, диспраксія, паркінсонізм, тремор. Кардіологічні порушення Не часто Брадикардія. тахікардія. Порушення з боку органів слуху та рівноваги Не часто Запаморочення. Порушення сс сторони судинної системи Часто Артеріальна гіпертензія. Не часто Гіперемія, ортостатична гіпотензія. Респіраторні, торакальні та медіастинальні порушення Не часто лорингоспазм Порушення її сторони травної системи Часто Нудота блювота. Не часто Запор, діарея, сухість у роті. Порушення з боку шкіри та підшкірної клітковини Не часто Гіпергідроз. Порушення з боку кістково-м'язової системи та сполучної тканини Часто Ригідність м'язів. Системні порушення та ускладнення у місці введення Часто Астенія, печіння у місці ін'єкції, біль у місці ін'єкції. Не часто Синдром відміни препарату, стомлюваність, грипоподібний синдром, дискомфорт у місці ін'єкції, подразнення у місці ін'єкції. Відхилення від норми, виявлені у лабораторних дослідженнях Не часто Зниження артеріального тиску; підвищення активності ферментів печінки. Найчастішими небажаними явищами з боку серцево-судинної системи, зареєстрованими у клінічних дослідженнях внутрішньом'язового введення фіксованих доз зипрасидону, були запаморочення (10 мг – 11%, 20 мг – 12%), тахікардія (10 мг – 4%, 20 мг – 4%) ), постуральне запаморочення (10 мг – 2%, 20 мг – 2%), ортостатична гіпотензія (20 мг – 5%) та зниження артеріального тиску (10 мг –2%). У передреєстраційних клінічних дослідженнях внутрішньом'язового введення фіксованих доз зипрасидону підвищення артеріального тиску відзначалося у 2.2% пацієнтів, які отримували препарат у дозі 10 мг; крім того, підвищення артеріального тиску було зареєстровано у 2.8% пацієнтів, які отримували зіпрасідон у дозі 20 мг. Злоякісний нейролептичний синдром (ЗНС) при застосуванні антипсихотичних засобів спостерігали випадки ЗНС, що є рідкісним, але потенційно смертельним ускладненням. Клінічними проявами ЗНС є підвищення температури тіла (гіперпірексія), м'язова ригідність, зміна психічного статусу та ознаки нестабільності вегетативної нервової системи (коливання частоти серцевих скорочень або зміна артеріального тиску, тахікардія, профузне потовиділення, аритмії). Додаткові ознаки можуть включати підвищення активності креатинфосфокінази, міоглобінурію (рабдоміоліз) та гостру ниркову недостатність. Якщо у пацієнта розвиваються симптоми, які можна віднести до ознак ЗНС, або зненацька з'явилася висока температура тіла, що не супроводжується виникненням інших симптомів ЗНС,слід негайно відмінити всі антипсихотичні засоби, включаючи зіпрасідон. Випадки ЗНС відмічені при постмаркетинговому застосуванні Зелдоксу. Пізня дискінезія При тривалому застосуванні зипрасидону, як та інших антипсихотичних засобів, існує ризик розвитку пізньої дискінезії та інших віддалених екстрапірамідних синдромів. При появі ознак пізньої дискінезії доцільно зменшити дозу зіпрасідону або скасувати його. Збільшення частоти смертності на фоні прийому нейролептиків у пацієнтів похилого віку з деменцією, що поєднується з психозом. У літніх пацієнтів із психозом, спричиненим деменцією, підвищений ризик летального результату прийому деяких нейролептиків проти плацебо. Результати, отримані в ході досліджень зипрасидону, не дозволяють зробити висновок про збільшення ризику настання смерті у пацієнтів з психозом, спричиненим деменцією на тлі прийому препарату. Тим не менш, зипрасидон не рекомендований для лікування цієї категорії пацієнтів.Взаємодія з лікарськими засобамиАнтиаритмічні засоби IA та III класу та інші препарати, що викликають подовження інтервалу QT (див. розділ Інтервал QT). Препарати, що діють на ЦНС/алкоголь. Вплив зипрасидону на інші лікарські засоби Зіпрасидон не має інгібуючого впливу на CYP1A2, CYP2C9 або CYP2C19. Концентрації зіпрасидону, що викликають інгібування CYP2D6 та CYP3A4 in vitro, принаймні у 1000 разів перевищували концентрацію препарату, яка могла б очікуватися in vivo. Це вказує на відсутність ймовірності клінічно значущої взаємодії між зіпрасидоном та лікарськими засобами, що метаболізуються цими ізоферментами. Декстрометорфан Відповідно до результатів досліджень in vitro та даних клінічних випробувань на здорових добровольцях було показано, що зипрасидон не чинив опосередкованого через ізофермент CYP2D6 впливу на метаболізм декстрометорфану та його основного метаболіту декстрофану. Пероральні контрацептиви Застосування зипрасидону не викликало значних змін фармакокінетики естрогену (етинілестрадіолу, що є субстратом CYP3A4) або компонентів, що містять прогестерон. Літій Зіпрасидон не впливає на фармакокінетику літію при сумісному застосуванні. Зв'язок із білками Зіпрасидон значною мірою пов'язується з білками плазми. У дослідженнях in vitro варфарин і пропранолол, два препарати з високим ступенем зв'язування з білками, не впливали на зв'язування зипрасидону білками плазми, так само як і зипрасидон не впливав на зв'язування цих препаратів білками плазми. Таким чином, можливість взаємодії лікарських засобів із зипрасидоном внаслідок витіснення із зв'язку з білками плазми, є малоймовірною. Вплив інших препаратів на зіпрасідон Зіпрасидон метаболізується альдегідоксидазою та меншою мірою ізоферментом CYP3A4. Клінічно значущі інгібітори або індуктори альдегідоксидази невідомі. Застосування кетоконазолу (400 мг на добу) як потенційного інгібітора CYP3A4 призводило до збільшення приблизно на 35% AUC та Сmax зипрасидону. Подібні ефекти, що виробляються кетоконазолом, навряд чи мають клінічне значення. Застосування карбамазепіну (200 мг двічі на добу) як індуктора CYP3A4 призводило, у свою чергу, до зменшення показників зіпрасидону на 36%. Ці зміни під впливом карбомазепіну навряд чи клінічно значущі. Циметидин - неспецифічний інгібітор ізоферменту CYP, не чинив значного впливу на фармакокінетику зипрасидону. Антациди Застосування антацидів, що містять алюміній та магній, не впливало на фармакокінетику зіпрасидону. Бензтропін, пропранолол, лоразепам – клінічні випробування зипрасидону у пацієнтів, які приймали бензтропін, пропранолол та лоразепам, не показали клінічно значущого впливу цих препаратів на фармакокінетичні показники концентрації зипрасидону у сироватці.Спосіб застосування та дозиТільки для внутрішньом'язових ін'єкцій. Чи не вводити внутрішньовенно! Дорослі Рекомендовані дози становлять від 10 до 20 мг (максимально 40 мг на добу). Дози по 10 мг можна вводити кожні 2 години; дозу 20 мг можна вводити кожні 4 години (максимально 40 мг на добу). Ефективність зипрасидону при внутрішньом'язовому введенні протягом 3 днів не вивчалася. Якщо необхідна тривала терапія, то хворого слід якнайшвидше перевести з внутрішньом'язового введення прийом капсул зипрасидона всередину. Застосування у разі порушення функції печінки У хворих з печінковою недостатністю слід зменшити дозу препарату пропорційно тяжкості захворювання. Застосування у людей, що палять Зміни дози у хворих на куріння не потрібно. Інструкції щодо приготування розчину. Вміст флакона розчиняють в 1.2 мл води, що додається для ін'єкцій; концентрація розчину, що утворюється, становить 20 мг зипрасидону на мл. Флакон струшують до розчинення порошку. Можна використовувати лише прозорий розчин, який не містить видимих ​​включень. З кожного флакона слід набирати лише одну дозу, а залишки необхідно вилити.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковка1 капсула: Активний компонент: зипрасидону гідрохлорид, у кожній капсулі міститься 20 мг, 40 мг, 60 мг або 80 мг зипрасидону (у вигляді гідрохлориду моногідрату). Допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, магнію стеарат. По 7, 10 або 14 капсул у ПВХ/алюмінієвий блістер. По 14, 20, 30, 50, 56, 60 або 100 капсул разом з інструкцією по застосуванню поміщають у картонну пачку (2 або 8 блістерів по 7 капсул; 1 або 4 блістери по 14 капсул; 2, 3, 5, 6 або 10 блістерів по 10 капсул).Опис лікарської формиТверді желатинові капсули з "замком" та написом на кришечці "Pfizer": капсула 40 мг, розмір №4, з блакитною кришечкою та блакитним корпусом з написом "ZDX 40".Фармакотерапевтична групаАнтипсихотичне засіб (нейролептик).ФармакокінетикаПри застосуванні зипрасидону внутрішньо під час їди концентрація у сироватці зазвичай досягає максимуму протягом 6-8 годин. Фармакокінетика зіпрасидону лінійна при прийомі доз від 40 до 80 мг 2 рази на добу після їди. Абсолютна біодоступність дози 20 мг після їди становить 60%. При прийомі натще всмоктування зипразидону знижується на 50%. Прийом препарату двічі на добу, як правило, призводить до досягнення рівноважного стану протягом 3-х днів. Тривалість утримання рівноважного стану залежить від дози. У рівноважному стані кінцевий термінальний період напіввиведення зипрасидону після прийому внутрішньо складає 6,6 год. Зіпрасидон більш ніж на 99% зв'язується з білками плазми і рівень зв'язування не залежить від концентрації). Зіпрасидон значною мірою метаболізується при прийомі внутрішньо; у незміненому вигляді із сечею та калом виводиться дуже невелика частина препарату ( Зіпрасидон, S-метилдигидрозипразидон і зипрасидон сульфоксид мають подібні властивості, які можуть зумовити подовження інтервалу QT. S-метилдигідрозипрасидон виводиться головним чином з калом, а також піддається подальшому метаболізму за участю CYP3A4. Зіпрасидон сульфоксид виводиться нирками і метаболізується за участю CYP3A4. Призначення кетоконазолу в дозі 400 мг на добу (інгібітор CYP3A4) призводить до збільшення концентрації зипрасидону в сироватці крові на 40%. Концентрація S-метилдигідрозипразидону у сироватці збільшується на 55% під час прийому кетоконазолу. Додаткового подовження інтервалу QTc не зазначено. Клінічно значущої залежності фармакокінетики зипрасидону від віку або статі, наявність фактора куріння при внутрішньому прийомі не відзначено. Значних змін фармакокінетики зипрасидону при внутрішньому прийомі у хворих з тяжкими та помірними порушеннями функції нирок у порівнянні зі здоровими пацієнтами не виявили. Чи підвищуються у таких хворих сироваткові концентрації метаболітів, невідомо. У хворих з легким та помірним порушенням функції печінки (Чайлд-П'ю А або В) на фоні цирозу сироваткові концентрації зипрасидону після прийому внутрішньо були на 30% вищими, ніж у здорових пацієнтів, а термінальний період напіввиведення приблизно на 2 год більше.ФармакодинамікаДослідження зв'язування з рецепторами Зіпрасидон має високу спорідненість до допамінергічних рецепторів 2 типу (D2) і значно більш вираженою спорідненістю до серотонінових рецепторів 2A типу (5НТ2A)-Зипрасидон взаємодіє також із серотоніновими 5НТ2с, 5НТ1D та 5HT1A рецепторами; спорідненість препарату до цих рецепторів можна порівняти з спорідненістю до D2 рецепторів або перевищує її. Зіпрасидон має помірну спорідненість до нейрональних переносників серотоніну та норадреналіну, а також до H1-гістамінових та альфа1-адрено-рецепторів. Антагонізм до цих рецепторів пов'язували із сонливістю та ортостатичною гіпотензією відповідно. Зіпрасидон практично не взаємодіє із мускариновими M1-рецепторами. Антагонізм до цих рецепторів пов'язували із погіршенням пам'яті. Дослідження функції рецепторів Зіпрасидон є антагоністом серотонінових рецепторів 2A (5НТ2A) типу, так і допамінергічних рецепторів 2 типу (D2). Антипсихотична активність препарату, мабуть, частково зумовлена ​​блокадою обох типів рецепторів. Зіпрасидон є також потужним антагоністом 5НТ2С, 5НТ1D та потужним агоністом 5HT1A рецепторів та інгібує зворотне захоплення норадреналіну та серотоніну в нейронах. Серотонінергічну активність зипрасидону та його вплив на зворотне захоплення нейротрансмітерів у нейронах пов'язують із антидепресивною активністю. Блокада 5HT1A рецепторів зумовлює анксіолітичні ефекти. Потужний антагонізм до 5НТ2С рецепторів визначає можливу антипсихотичну активність. Дослідження із застосуванням ПЕТ у людей За даними позитронної емісійної томографії (ПЕТ), ступінь блокади серотонінових рецепторів 2д типу через 12 годин після одноразового прийому препарату внутрішньо в дозі 40 мг становить 80%, а D2 рецепторів – 50%.Показання до застосуванняПрофілактика та лікування шизофренії та інших психічних розладів. Препарат ефективний у терапії продуктивних та негативних симптомів, а також афективних розладів (у хворих, які отримували зипразидон у дозі 60 мг та 80 мг двічі на добу відмічено статистично достовірне покращення за шкалою MADRS).Протипоказання до застосуванняпідвищеною чутливістю до зипрасидону або будь-якого неактивного компонента препарату; з відомим подовженням інтервалу QT, включаючи вроджений синдром подовженого інтервалу QT; недавно перенесеним гострим інфарктом міокарда; декомпенсованою серцевою недостатністю; аритміями, що вимагають прийому протиаритмічних засобів ІА та ІІІ класу (див. розділ Особливі вказівки); вагітність, період годування груддю;Вагітність та лактаціяЗастосування при вагітності Дослідження у вагітних жінок не проводили. У зв'язку з цим жінкам репродуктивного віку слід скористатися адекватним методом контрацепції. Враховуючи обмежений досвід застосування препарату у людини, зипрасидон не рекомендується призначати під час вагітності, за винятком тих випадків, коли очікувана користь лікування для матері виправдовує можливий ризик для плода. Застосування під час годування груддю Не відомо, чи виводиться зіпрасідон із грудним молоком. При лікуванні зіпрасідоном жінок слід попередити про припинення годування груддю. Застосування у дитячому віці Ефективність та безпека зипрасидону у пацієнтів віком менше 18 років не вивчалась.Побічна діяНебажані явища, що зустрічалися у більш ніж 1% пацієнтів, які приймали зипрасидон: астенія, головний біль, запор, сухість у роті, диспепсія, підвищене слиновиділення, нудота, блювота, психомоторне збудження, акатизія, запаморочення, дистонічні реакції, екстрапірамідний , безсоння або сонливість, тремор, нечіткість зору. Вкрай рідко з'являлися судоми (менше, ніж у 1% хворих, які отримували зіпрасідон). Індекс порушення рухів (Movement Disorder Burden Score), що відображає виразність екстрапірамідних симптомів, при застосуванні зіпрасидону значно нижчий (р Повідомлялося про коливання маси тіла у бік підвищення в середньому на 0,5 кг при короткочасному прийомі (протягом 4-6 тижнів) та у бік зниження на 1-3 кг при тривалому прийомі (протягом року) у порівнянні з пацієнтами, які не приймали препарат. На тлі підтримуючої терапії зіпрасідоном іноді спостерігалося підвищення рівня пролактину, однак у більшості випадків він нормалізувався без припинення лікування. Злоякісний нейролептичний синдром (ЗНС) при застосуванні антипсихотичних засобів спостерігали випадки ЗНС, що є рідкісним, але потенційно смертельним ускладненням. Клінічними проявами ЗНС є підвищення температури тіла (гіперперексія), м'язова ригідність, зміна психічного статусу та нестабільність вегетативної нервової системи (нерівний пульс (аритмія) та зміна артеріального тиску, тахікардія, профузне потовиділення, порушення ритму серця). Додаткові ознаки можуть включати підвищення рівня креатину фосфокінази, міоглобінурію (рабдоміоліз) та гостру ниркову недостатність. Якщо у пацієнта розвиваються симптоми,які можна віднести до ознак ЗНС, або несподівано з'явилася висока температура (гіперперексія), що не супроводжується виникненням інших симптомів ЗНС, слід негайно відмінити всі антипсихотичні засоби, включаючи зіпрасідон. Випадки ЗНС відмічені при постмаркетинговому застосуванні Зелдоксу. Повільна дискінезія При тривалому застосуванні зипрасидону, як і інших антипсихотичних засобів, існує ризик розвитку повільних дискінезій та інших віддалених екстрапірамідних синдромів. З появою ознак дискінезій доцільно знизити дозу зіпрасідону або скасувати його. Інші небажані явища, які відзначалися в постмаркетингових випробуваннях зипрасидону: постуральна гіпотензія, тахікардія (в т.ч. torsade de pointes), безсоння, висипи на шкірі, алергічні реакції, галакторея.Взаємодія з лікарськими засобамиАнтиаритмічні засоби IA та III класу та інші препарати, що викликають подовження інтервалу QT (див. розділ Інтервал QT). Препарати, що діють на ЦНС/алкоголь. Вплив зипрасидону на інші лікарські засоби Зіпрасидон не має інгібуючого впливу на CYP1A2, CYP2C9 або CYP2C19. Концентрації зіпрасидону, що викликають інгібування CYP2D6 та CYP3A4 in vitro, принаймні у 1000 разів перевищували концентрацію препарату, яка могла б очікуватися in vivo. Це вказує на відсутність ймовірності клінічно значущої взаємодії між зіпрасидоном та лікарськими засобами, що метаболізуються цими ізоферментами. Декстрометорфан Відповідно до результатів досліджень in vitro та даних клінічних випробувань на здорових добровольцях було показано, що зипрасидон не чинив опосередкованого через ізофермент CYP2D6 впливу на метаболізм декстрометорфану та його основного метаболіту декстрофану. Пероральні контрацептиви Застосування зипрасидону не викликало значних змін фармакокінетики естрогену (етинілестрадіолу, що є субстратом CYP3A4) або компонентів, що містять прогестерон. Літій Зіпрасидон не впливає на фармакокінетику літію при сумісному застосуванні. Зв'язок із білками Зіпрасидон значною мірою пов'язується з білками плазми. У дослідженнях in vitro варфарин та пропранолол, два препарати з високим ступенем зв'язування з білками, не впливали на зв'язування зипрасидону білками плазми, так само як і зипрасидон не впливав на зв'язування цих препаратів білками плазми. Таким чином, можливість взаємодії лікарських засобів із зипрасидоном внаслідок витіснення із зв'язку з білками плазми, є малоймовірною. Вплив інших препаратів на зіпрасідон Зіпрасидон метаболізується альдегідоксидазою та меншою мірою ізоферментом CYP3A4. Клінічно значущі інгібітори або індуктори альдегідоксидази невідомі. Застосування кетоконазолу (400 мг на добу) як потенційного інгібітора CYP3A4 призводило до збільшення приблизно на 35% AUC та Сmax зипрасидону. Подібні ефекти, що виробляються кетоконазолом, навряд чи мають клінічне значення. Застосування карбамазепіну (200 мг двічі на добу) як індуктора CYP3A4 призводило, у свою чергу, до зменшення показників зіпрасидону на 36%. Ці зміни під впливом карбомазепіну навряд чи клінічно значущі. Циметидин - неспецифічний інгібітор ізоферменту CYP, не чинив значного впливу на фармакокінетику зипрасидону. Антациди Застосування антацидів, що містять алюміній та магній, не впливало на фармакокінетику зіпрасидону. Бензтропін, пропранолол, лоразепам – клінічні випробування зипрасидону у пацієнтів, які приймали бензтропін, пропранолол та лоразепам, не показали клінічно значущого впливу цих препаратів на фармакокінетичні показники концентрації зипрасидону у сироватці.Спосіб застосування та дозиЗіпрасидон приймають внутрішньо під час їжі. Дорослі Рекомендована стартова доза становить 40 мг двічі на добу. Надалі дозу підбирають з урахуванням клінічного стану до максимальної добової дози 160 мг (80 мг 2 рази на добу). При необхідності добова доза може бути підвищена до максимальної протягом 3 днів. Зміни дози у літніх людей (65 років і старше), хворих з порушенням функції нирок, у хворих, що палять, не потрібно. Застосування у разі порушення функції печінки У хворих з легкою або помірною печінковою недостатністю доцільно знизити дозу препарату. Досвід застосування зипрасидону у хворих з тяжкою печінковою недостатністю відсутній, тому в цій групі препарат слід застосовувати з обережністю.ПередозуванняВідомості про передозування зіпрасидону обмежені. У передреєстраційних клінічних випробуваннях при пероральному прийомі препарату в максимальній підтвердженій дозі (12800 мг) у хворого виявилася седативна дія препарату, уповільнення мови та минуща гіпертонія (200/95 мм рт. ст.). Клінічно значимих змін серцевого ритму чи функціональних змін не спостерігалося. При підозрі передозування необхідно враховувати можливу роль багатьох препаратів, якщо хворий отримував супутню терапію. Специфічного антидоту зіпрасидону немає. При гострому передозуванні слід забезпечити прохідність дихальних шляхів та адекватну вентиляцію та оксигенацію легень. Можливі промивання шлунка (після інтубації, якщо хворий непритомний) і прийом активованого вугілля у поєднанні зі проносним засобом. Можливі судоми або дистонічна реакція м'язів голови та шиї після передозування можуть створити загрозу аспірації при індукованому блюванні. Необхідно негайно розпочати моніторування функції серцево-судинної системи, включаючи безперервну реєстрацію ЕКГ з метою виявлення можливих аритмій. Враховуючи, що зипрасидон значною мірою пов'язується з білками плазми,гемодіаліз у разі передозування є малоефективним.Умови відпустки з аптекЗа рецептом

Склад, форма випуску та упаковка1 капсула: Активний компонент: зипрасидону гідрохлорид, у кожній капсулі міститься 20 мг, 40 мг, 60 мг або 80 мг зипрасидону (у вигляді гідрохлориду моногідрату). Допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, магнію стеарат. По 7, 10 або 14 капсул у ПВХ/алюмінієвий блістер. По 14, 20, 30, 50, 56, 60 або 100 капсул разом з інструкцією по застосуванню поміщають у картонну пачку (2 або 8 блістерів по 7 капсул; 1 або 4 блістери по 14 капсул; 2, 3, 5, 6 або 10 блістерів по 10 капсул).Опис лікарської формиТверді желатинові капсули з "замком" та написом на кришечці "Pfizer": капсула 60 мг, розмір №3, з білою кришечкою та білим корпусом з написом ZDX 60.Фармакотерапевтична групаАнтипсихотичне засіб (нейролептик).ФармакокінетикаПри застосуванні зипрасидону внутрішньо під час їди концентрація у сироватці зазвичай досягає максимуму протягом 6-8 годин. Фармакокінетика зіпрасидону лінійна при прийомі доз від 40 до 80 мг 2 рази на добу після їди. Абсолютна біодоступність дози 20 мг після їди становить 60%. При прийомі натще всмоктування зипразидону знижується на 50%. Прийом препарату двічі на добу, як правило, призводить до досягнення рівноважного стану протягом 3-х днів. Тривалість утримання рівноважного стану залежить від дози. У рівноважному стані кінцевий термінальний період напіввиведення зипрасидону після прийому внутрішньо складає 6,6 год. Зіпрасидон більш ніж на 99% зв'язується з білками плазми і рівень зв'язування не залежить від концентрації). Зіпрасидон значною мірою метаболізується при прийомі внутрішньо; у незміненому вигляді із сечею та калом виводиться дуже невелика частина препарату ( Зіпрасидон, S-метилдигидрозипразидон і зипрасидон сульфоксид мають подібні властивості, які можуть зумовити подовження інтервалу QT. S-метилдигідрозипрасидон виводиться головним чином з калом, а також піддається подальшому метаболізму за участю CYP3A4. Зіпрасидон сульфоксид виводиться нирками і метаболізується за участю CYP3A4. Призначення кетоконазолу в дозі 400 мг на добу (інгібітор CYP3A4) призводить до збільшення концентрації зипрасидону в сироватці крові на 40%. Концентрація S-метилдигідрозипразидону у сироватці збільшується на 55% під час прийому кетоконазолу. Додаткового подовження інтервалу QTc не зазначено. Клінічно значущої залежності фармакокінетики зипрасидону від віку або статі, наявність фактора куріння при внутрішньому прийомі не відзначено. Значних змін фармакокінетики зипрасидону при внутрішньому прийомі у хворих з тяжкими та помірними порушеннями функції нирок у порівнянні зі здоровими пацієнтами не виявили. Чи підвищуються у таких хворих сироваткові концентрації метаболітів, невідомо. У хворих з легким та помірним порушенням функції печінки (Чайлд-П'ю А або В) на фоні цирозу сироваткові концентрації зипрасидону після прийому внутрішньо були на 30% вищими, ніж у здорових пацієнтів, а термінальний період напіввиведення приблизно на 2 год більше.ФармакодинамікаДослідження зв'язування з рецепторами Зіпрасидон має високу спорідненість до допамінергічних рецепторів 2 типу (D2) і значно більш вираженою спорідненістю до серотонінових рецепторів 2A типу (5НТ2A)-Зипрасидон взаємодіє також із серотоніновими 5НТ2с, 5НТ1D та 5HT1A рецепторами; спорідненість препарату до цих рецепторів можна порівняти з спорідненістю до D2 рецепторів або перевищує її. Зіпрасидон має помірну спорідненість до нейрональних переносників серотоніну та норадреналіну, а також до H1-гістамінових та альфа1-адрено-рецепторів. Антагонізм до цих рецепторів пов'язували із сонливістю та ортостатичною гіпотензією відповідно. Зіпрасидон практично не взаємодіє із мускариновими M1-рецепторами. Антагонізм до цих рецепторів пов'язували із погіршенням пам'яті. Дослідження функції рецепторів Зіпрасидон є антагоністом серотонінових рецепторів 2A (5НТ2A) типу, так і допамінергічних рецепторів 2 типу (D2). Антипсихотична активність препарату, мабуть, частково зумовлена ​​блокадою обох типів рецепторів. Зіпрасидон є також потужним антагоністом 5НТ2С, 5НТ1D та потужним агоністом 5HT1A рецепторів та інгібує зворотне захоплення норадреналіну та серотоніну в нейронах. Серотонінергічну активність зипрасидону та його вплив на зворотне захоплення нейротрансмітерів у нейронах пов'язують із антидепресивною активністю. Блокада 5HT1A рецепторів зумовлює анксіолітичні ефекти. Потужний антагонізм до 5НТ2С рецепторів визначає можливу антипсихотичну активність. Дослідження із застосуванням ПЕТ у людей За даними позитронної емісійної томографії (ПЕТ), ступінь блокади серотонінових рецепторів 2д типу через 12 годин після одноразового прийому препарату внутрішньо в дозі 40 мг становить 80%, а D2 рецепторів – 50%.Показання до застосуванняПрофілактика та лікування шизофренії та інших психічних розладів. Препарат ефективний у терапії продуктивних та негативних симптомів, а також афективних розладів (у хворих, які отримували зипразидон у дозі 60 мг та 80 мг двічі на добу відмічено статистично достовірне покращення за шкалою MADRS).Протипоказання до застосуванняпідвищеною чутливістю до зипрасидону або будь-якого неактивного компонента препарату; з відомим подовженням інтервалу QT, включаючи вроджений синдром подовженого інтервалу QT; недавно перенесеним гострим інфарктом міокарда; декомпенсованою серцевою недостатністю; аритміями, що вимагають прийому протиаритмічних засобів ІА та ІІІ класу (див. розділ Особливі вказівки); вагітність, період годування груддю;Вагітність та лактаціяЗастосування при вагітності Дослідження у вагітних жінок не проводили. У зв'язку з цим жінкам репродуктивного віку слід скористатися адекватним методом контрацепції. Враховуючи обмежений досвід застосування препарату у людини, зипрасидон не рекомендується призначати під час вагітності, за винятком тих випадків, коли очікувана користь лікування для матері виправдовує можливий ризик для плода. Застосування під час годування груддю Не відомо, чи виводиться зіпрасідон із грудним молоком. При лікуванні зіпрасідоном жінок слід попередити про припинення годування груддю. Застосування у дитячому віці Ефективність та безпека зипрасидону у пацієнтів віком менше 18 років не вивчалась.Побічна діяНебажані явища, що зустрічалися у більш ніж 1% пацієнтів, які приймали зипрасидон: астенія, головний біль, запор, сухість у роті, диспепсія, підвищене слиновиділення, нудота, блювота, психомоторне збудження, акатизія, запаморочення, дистонічні реакції, екстрапірамідний , безсоння або сонливість, тремор, нечіткість зору. Вкрай рідко з'являлися судоми (менше, ніж у 1% хворих, які отримували зіпрасідон). Індекс порушення рухів (Movement Disorder Burden Score), що відображає виразність екстрапірамідних симптомів, при застосуванні зіпрасидону значно нижчий (р Повідомлялося про коливання маси тіла у бік підвищення в середньому на 0,5 кг при короткочасному прийомі (протягом 4-6 тижнів) та у бік зниження на 1-3 кг при тривалому прийомі (протягом року) у порівнянні з пацієнтами, які не приймали препарат. На тлі підтримуючої терапії зіпрасідоном іноді спостерігалося підвищення рівня пролактину, однак у більшості випадків він нормалізувався без припинення лікування. Злоякісний нейролептичний синдром (ЗНС) при застосуванні антипсихотичних засобів спостерігали випадки ЗНС, що є рідкісним, але потенційно смертельним ускладненням. Клінічними проявами ЗНС є підвищення температури тіла (гіперперексія), м'язова ригідність, зміна психічного статусу та нестабільність вегетативної нервової системи (нерівний пульс (аритмія) та зміна артеріального тиску, тахікардія, профузне потовиділення, порушення ритму серця). Додаткові ознаки можуть включати підвищення рівня креатину фосфокінази, міоглобінурію (рабдоміоліз) та гостру ниркову недостатність. Якщо у пацієнта розвиваються симптоми,які можна віднести до ознак ЗНС, або несподівано з'явилася висока температура (гіперперексія), що не супроводжується виникненням інших симптомів ЗНС, слід негайно відмінити всі антипсихотичні засоби, включаючи зіпрасідон. Випадки ЗНС відмічені при постмаркетинговому застосуванні Зелдоксу. Повільна дискінезія При тривалому застосуванні зипрасидону, як і інших антипсихотичних засобів, існує ризик розвитку повільних дискінезій та інших віддалених екстрапірамідних синдромів. З появою ознак дискінезій доцільно знизити дозу зіпрасідону або скасувати його. Інші небажані явища, які відзначалися в постмаркетингових випробуваннях зипрасидону: постуральна гіпотензія, тахікардія (в т.ч. torsade de pointes), безсоння, висипи на шкірі, алергічні реакції, галакторея.Взаємодія з лікарськими засобамиАнтиаритмічні засоби IA та III класу та інші препарати, що викликають подовження інтервалу QT (див. розділ Інтервал QT). Препарати, що діють на ЦНС/алкоголь. Вплив зипрасидону на інші лікарські засоби Зіпрасидон не має інгібуючого впливу на CYP1A2, CYP2C9 або CYP2C19. Концентрації зіпрасидону, що викликають інгібування CYP2D6 та CYP3A4 in vitro, принаймні у 1000 разів перевищували концентрацію препарату, яка могла б очікуватися in vivo. Це вказує на відсутність ймовірності клінічно значущої взаємодії між зіпрасидоном та лікарськими засобами, що метаболізуються цими ізоферментами. Декстрометорфан Відповідно до результатів досліджень in vitro та даних клінічних випробувань на здорових добровольцях було показано, що зипрасидон не чинив опосередкованого через ізофермент CYP2D6 впливу на метаболізм декстрометорфану та його основного метаболіту декстрофану. Пероральні контрацептиви Застосування зипрасидону не викликало значних змін фармакокінетики естрогену (етинілестрадіолу, що є субстратом CYP3A4) або компонентів, що містять прогестерон. Літій Зіпрасидон не впливає на фармакокінетику літію при сумісному застосуванні. Зв'язок із білками Зіпрасидон значною мірою пов'язується з білками плазми. У дослідженнях in vitro варфарин і пропранолол, два препарати з високим ступенем зв'язування з білками, не впливали на зв'язування зипрасидону білками плазми, так само як і зипрасидон не впливав на зв'язування цих препаратів білками плазми. Таким чином, можливість взаємодії лікарських засобів із зипрасидоном внаслідок витіснення із зв'язку з білками плазми, є малоймовірною. Вплив інших препаратів на зіпрасідон Зіпрасидон метаболізується альдегідоксидазою та меншою мірою ізоферментом CYP3A4. Клінічно значущі інгібітори або індуктори альдегідоксидази невідомі. Застосування кетоконазолу (400 мг на добу) як потенційного інгібітора CYP3A4 призводило до збільшення приблизно на 35% AUC та Сmax зипрасидону. Подібні ефекти, що виробляються кетоконазолом, навряд чи мають клінічне значення. Застосування карбамазепіну (200 мг двічі на добу) як індуктора CYP3A4 призводило, у свою чергу, до зменшення показників зіпрасидону на 36%. Ці зміни під впливом карбомазепіну навряд чи клінічно значущі. Циметидин - неспецифічний інгібітор ізоферменту CYP, не чинив значного впливу на фармакокінетику зипрасидону. Антациди Застосування антацидів, що містять алюміній та магній, не впливало на фармакокінетику зіпрасидону. Бензтропін, пропранолол, лоразепам – клінічні випробування зипрасидону у пацієнтів, які приймали бензтропін, пропранолол та лоразепам, не показали клінічно значущого впливу цих препаратів на фармакокінетичні показники концентрації зипрасидону у сироватці.Спосіб застосування та дозиЗіпрасидон приймають внутрішньо під час їжі. Дорослі Рекомендована стартова доза становить 40 мг двічі на добу. Надалі дозу підбирають з урахуванням клінічного стану до максимальної добової дози 160 мг (80 мг 2 рази на добу). При необхідності добова доза може бути підвищена до максимальної протягом 3 днів. Зміни дози у літніх людей (65 років і старше), хворих з порушенням функції нирок, у хворих, що палять, не потрібно. Застосування у разі порушення функції печінки У хворих з легкою або помірною печінковою недостатністю доцільно знизити дозу препарату. Досвід застосування зипрасидону у хворих з тяжкою печінковою недостатністю відсутній, тому в цій групі препарат слід застосовувати з обережністю.ПередозуванняВідомості про передозування зіпрасидону обмежені. У передреєстраційних клінічних випробуваннях при пероральному прийомі препарату в максимальній підтвердженій дозі (12800 мг) у хворого виявилася седативна дія препарату, уповільнення мови та минуща гіпертонія (200/95 мм рт. ст.). Клінічно значимих змін серцевого ритму чи функціональних змін не спостерігалося. При підозрі передозування необхідно враховувати можливу роль багатьох препаратів, якщо хворий отримував супутню терапію. Специфічного антидоту зіпрасидону немає. При гострому передозуванні слід забезпечити прохідність дихальних шляхів та адекватну вентиляцію та оксигенацію легень. Можливі промивання шлунка (після інтубації, якщо хворий непритомний) і прийом активованого вугілля у поєднанні зі проносним засобом. Можливі судоми або дистонічна реакція м'язів голови та шиї після передозування можуть створити загрозу аспірації при індукованому блюванні. Необхідно негайно розпочати моніторування функції серцево-судинної системи, включаючи безперервну реєстрацію ЕКГ з метою виявлення можливих аритмій. Враховуючи, що зипрасидон значною мірою пов'язується з білками плазми,гемодіаліз у разі передозування є малоефективним.Умови відпустки з аптекЗа рецептом

Склад, форма випуску та упаковкаРозчин - 1 мл: Діюча речовина: лінезолід – 2 мг; допоміжні речовини: натрію цитрату дигідрат 1,64 мг, лимонна кислота 0,85 мг, декстрози моногідрат 50,24 мг, вода для ін'єкцій до 1 мл. 100 мл і 300 мл в одноразові інфузійні пакети з багатошарової плівки з двома ін'єкційними портами, один з яких закритий гумовою пробкою з втулкою, інший - захисним знімним ковпачком або закритими гумовими пробками і знімними захисними ковпачками, запечатані по одному всередині ламінований. 1, 2, 5, 10 або 25 пакетів разом з інструкцією із застосування поміщають у картонну коробку.Опис лікарської формиПрозорий, від безбарвного до жовтого розчину.Фармакотерапевтична групаАнтибіотик-оксазолідинон.ФармакокінетикаВсмоктування Середня максимальна концентрація (Сmах) та середня мінімальна концентрація (Cmin) лінезоліду в плазмі крові у рівноважному стані після внутрішньовенного введення двічі на день у дозі 600 мг дорівнювали 15,1 мг/л та 3,68 мг/л, відповідно. Рівноважна концентрація лінезоліду в крові досягається на 2-й день введення препарату. Розподіл Обсяг розподілу лінезоліду при досягненні рівноважної концентрації у здорової дорослої людини становить у середньому 40-50 л, що приблизно дорівнює загальному вмісту води в організмі. Зв'язування з білками плазми становить 31% і не залежить від концентрації лінезоліду в крові. Метаболізм Встановлено, що ізоферменти цитохрому Р450 не беруть участь у метаболізмі лінезоліду in vitro. Лінезолід не інгібує та не потенціює активність клінічно важливих ізоферментів цитохрому Р450 (1А2, 2С9, 2С19, 2D6, 2Е1, 3А4). Метаболічне окиснення призводить до утворення двох неактивних метаболітів - гідроксиетилгліцину (основний метаболіт у людини, утворюється в результаті неферментативного процесу) та аміноетоксиоцтової кислоти (утворюється в менших кількостях). Також описано інші неактивні метаболіти. Виведення Позанирковий кліренс становить близько 65% кліренсу лінезоліду. Зі збільшенням дози лінезоліду відзначається невеликий ступінь нелінійності кліренсу. Це може пояснюватися зниженням ниркового та позаниркового кліренсу при високій дозі лінезоліду. Однак відмінності кліренсу невеликі і не впливають на період напіввиведення. Лінезолід у пацієнтів з нормальною функцією нирок та при нирковій недостатності легкого та середнього ступеня виводиться нирками у вигляді гідроксиетилгліцину (40%), аміноетоксиоцтової кислоти (10%) та у незміненому вигляді (30-35%). Кишечником виводиться у вигляді гідроксиетилгліцину (6%) та аміноетоксиоцтової кислоти (3%). У незміненому вигляді лінезолід практично не виводиться кишківником. Період напіввиведення лінезоліду в середньому становить 5-7 год. Фармакокінетика в окремих групах хворих Пацієнти з нирковою недостатністю Після одноразового прийому 600 мг препарату пацієнтами з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну Пацієнти з печінковою недостатністю Є обмежені дані про те, що у пацієнтів з легкою та середньотяжкою печінковою недостатністю (класи А та В за класифікацією Чайлд-П'ю) фармакокінетика лінезоліду та двох його основних метаболітів не змінюється. Фармакокінетика лінезоліду у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю (клас З класифікації Чайлд-П'ю) не вивчалася. Однак, оскільки лінезолід метаболізується неферментним шляхом, то не очікується значущого порушення метаболізму при печінковій недостатності. Діти та підлітки У підлітків (12-17 років) фармакокінетика лінезоліду, прийнятого в дозі 600 мг, не відрізнялася від кінетики у дорослих. Таким чином, при призначенні підліткам 600 мг лінезоліду кожні 12 годин концентрація препарату буде такою самою, як у дорослих при призначенні тієї ж дози. У дітей віком від 1 тижня до 12 років застосування лінезоліду в дозі 10 мг/кг щодня кожні 8 годин дозволяє досягти тієї ж експозиції, що і у дорослих при застосуванні 600 мг лінезоліду двічі на день. У новонароджених системний кліренс лінезоліду швидко наростає протягом першого тижня життя (з розрахунку на кг маси тіла). Таким чином, при призначенні в дозі К) мг/кг кожні 8 годин максимальна експозиція лінезоліду досягатиметься у дитини першої доби життя швидше першого дня після народження. Однак надмірного накопичення препарату в перший тиждень прийому за такої схеми призначення все одно не відбудеться у зв'язку зі швидким збільшенням кліренсу. Літні У літніх пацієнтів віком 65 років і старше фармакокінетика лінезоліду суттєво не змінюється. Жінки У жінок обсяг розподілу препарату дещо нижчий, ніж у чоловіків; у них також на 20% знижено середній кліренс при розрахунку на масу тіла. Концентрація препарату в плазмі крові жінок вище, ніж у чоловіків, що може частково пояснюватися різницею маси тіла. Однак, оскільки період напіввиведення лінезоліду у чоловіків і жінок істотно не відрізняється, немає приводу очікувати підвищення концентрації препарату в крові жінок вище значення, що переноситься, так що корекції дози не потрібно.ФармакодинамікаЛінезолід, синтетичний антибактеріальний препарат, відноситься до нового класу протимікробних засобів, оксазолідинонів, активних in vitro щодо аеробних грампозитивних бактерій, деяких грамнегативних бактерій та анаеробних мікроорганізмів. Лінезолід селективно пригнічує синтез білка в бактеріях. За рахунок зв'язування з бактеріальними рибосомами він запобігає утворенню функціонального комплексу, що ініціює 70S, який є важливим компонентом процесу трансляції при синтезі білка. Чутливість Препарат активний in vitro та in vivo Грампозитивні аероби: Enterococcus faecalis (включаючи штами, резистентні до ванкоміцину); Staphylococcus aureus (включаючи метицилінрезистентні штами); Streptococcus agalactiae; Streptococcus pneumoniae (включаючи полірезистентні штами); Streptococcus pyogenes. Препарат активний in vitro Грампозитивні аероби: Enterococcus faecalis (включаючи штами, резистентні до ванкоміцину); Enterococcus faecium (штами, чутливі до ванкоміцину); Staphylococcus epidermidis (включаючи метицилінрезистентні штами); Staphylococcus haemolyticus; Streptococcus spp. гурту Viridans. Грамнегативні аероби: Pasteurella multocida. Резистентні до лінезоліду мікроорганізми: Haemophilus influenzae; Moraxella catarrhalis; Neisseria spp.; Enterohacteriaceae spp.; Pseudomonas spp. Резистентність Механізм дії лінезоліду відрізняється від механізмів дії протимікробних препаратів інших класів (наприклад, аміноглікозидів, бета-лактамів, антагоністів фолієвої кислоти, глікопептидів, лінкозамідів, хінолонів, рифаміцинів, стрептограмінів, тетрациклінів та хлор. Лінезолід активний щодо патогенних мікроорганізмів, як чутливих, так і резистентних до цих препаратів. Резистентність до лінезоліду розвивається повільно шляхом багатостадійної мутації 23S рибосомальної РНК і відбувається з частотою менше 1х10-9 - 1х10-11.Показання до застосуванняЛікування інфекційно-запальних захворювань, якщо відомо або підозрюється, що вони викликані чутливими до лінезоліду аеробними та анаеробними грампозитивними мікроорганізмами (включаючи інфекції, що супроводжуються бактеріємією) позалікарняна пневмонія, викликана Streptococcus pneumoniae (включаючи полірезистентні штами), включаючи випадки, що супроводжуються бактеріємією, або Staphylococcus aureus (тільки метицилінчутливі штами); госпітальна пневмонія, викликана Staphylococcus aureus (включаючи метицилінчутливі та метицилінрезистентні штами) або Streptococcus pneumoniae (включаючи полірезистентні штами); ускладнені інфекції шкіри та м'яких тканин, включаючи інфекції при синдромі діабетичної стопи, що не супроводжуються остеомієлітом, викликані Staphylococcus aureus (включаючи метицилінчутливі та метицилінрезистентні штами), Streptococcus pyogenes або Streptococcus agal; інфекції, резистентні до ванкоміцину, спричинені Enterococcus faecium, зокрема, що супроводжуються бактеріємією. При визначенні, чи Зівокс® є відповідним лікуванням, слід брати до уваги результати мікробіологічних досліджень або інформацію про поширеність резистентності до антибактеріальних препаратів серед грампозитивних бактерій. Лінезолід не активний проти інфекцій, спричинених грамнегативними патогенами. При підозрі чи підтвердженні грамнегативних патогенів має бути розпочато специфічну терапію проти грамнегативних мікроорганізмів.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до лінезоліду та/або інших компонентів препарату. Одночасний прийом лінезоліду з препаратами, що інгібують моноаміноксидази А або В (наприклад, фенелзин, ізокарбоксазид), а також протягом 2 тижнів після припинення прийому названих препаратів. За відсутності ретельного спостереження за пацієнтами та моніторингу артеріального тиску не слід призначати лінезолід: пацієнтам з неконтрольованою артеріальною гіпертензією, феохромоцитомою, тиреотоксикозом, карциноїдним синдромом, біполярним розладом, шизоафективним розладом та гострим станом сплутаності свідомості; пацієнтам, які отримують наступні типи препаратів: адреноміметики (наприклад, псевдоефедрин, фенілпропаноламін, епінефрин, норепінефрін, добутамін), дофаміноміметики (наприклад, дофамін), інгібітори зворотного захоплення серотоніну, трициклічні антидепресанти, агоністи 5, З обережністю: Пацієнти з нирковою недостатністю Внаслідок невивченої клінічної значущості двох первинних метаболітів лінезоліду у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю, лінезолід повинен використовуватися з обережністю у таких пацієнтів, і лише якщо передбачувана користь перевищує потенційний ризик. Також немає даних щодо застосування лінезоліду у пацієнтів, які перебувають на амбулаторному перитонеальному діалізі або інших альтернативних методах лікування ниркової недостатності. Пацієнти з печінковою недостатністю Є обмежені клінічні дані, які рекомендують використовувати лінезолід у таких пацієнтів тільки в тому випадку, якщо передбачувана користь перевищує потенційний ризик. Лінезолід повинен використовуватися з обережністю у пацієнтів із системними інфекціями, що становлять ризик для життя, такими як інфекції, пов'язані з венозними катетерами у відділеннях інтенсивної терапії.Вагітність та лактаціяДосліджень безпеки застосування лінезоліду при вагітності не проводилося, тому застосування препарату Зівокс® при вагітності можливе лише у випадку, якщо передбачувана користь від терапії для матері перевершує потенційний ризик для плода. Невідомо, чи виділяється лінезолід з грудним молоком жінок, що годують, тому слід припинити грудне вигодовування при призначенні препарату матері в період лактації.Побічна діяЧастота побічних ефектів, наведених нижче, визначалася відповідно до наступного (класифікація Всесвітньої організації охорони здоров'я): ​​дуже часто (>1/10), часто (>1/100 - 1/1000 - 1/10000 - Небажані явища, пов'язані з прийомом лінезоліду, бувають зазвичай легкого або середнього ступеня виразності. Найчастіше відзначаються діарея, біль голови, нудота, блювота. Дорослі пацієнти Інфекційні та паразитарні захворювання: часто – кандидоз (у тому числі, кандидоз порожнини рота. вагінальний кандидоз), грибкові інфекції; нечасто – вагініт; рідко – коліт, викликаний застосуванням антибіотиків (зокрема псевдомембранозний коліт)*. Порушення з боку крові та лімфатичної системи: часто – анемія; нечасто – лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія, еозинофілія; рідко – панцитопенія; частота невідома – мієлосупресія, сидеробластна анемія. Порушення з боку імунної системи: частота невідома – анафілаксія. Порушення з боку обміну речовин та харчування: нечасто – гіпонатріємія; частота невідома – лактоацидоз. Порушення психіки: часто – безсоння. Порушення з боку нервової системи: часто - головний біль, спотворення смаку ("металевий" присмак у роті), запаморочення; нечасто – судоми*, гіпостезія, парестезія; частота невідома – серотоніновий синдром, периферична нейропатія*. Порушення з боку органу зору: нечасто – затуманений зір; рідко – поява дефектів полів зору; частота невідома - нейропатія зорового нерва, неврит зорового нерва, втрата зору, зміна гостроти зору, зміна колірного зору. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – дзвін у вухах. Порушення з боку серцево-судинної системи: часто – підвищення артеріального тиску; нечасто – аритмія (тахікардія), транзиторна ішемічна атака, флебіт, тромбофлебіт. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: часто – діарея, нудота, блювання, локалізований або дифузний біль у ділянці живота, запор, диспепсія; нечасто – панкреатит, гастрит, здуття живота, сухість у роті, глосит, рідке випорожнення, стоматит, зміна забарвлення слизової оболонки язика та інші порушення стану язика; рідко – поверхнева зміна фарбування емалі зубів. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: часто – зміна результатів функціональних тестів печінки, підвищення активності "печінкових" ферментів (у тому числі, аланінамінотрансферази (АЛТ), аспартатамінотрансферази (ACT), лужної фосфатази (ЩФ)); нечасто – підвищення концентрації загального білірубіну. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: часто - свербіж, висипання; нечасто – кропив'янка, дерматит, підвищена пітливість; частота невідома – бульозні ураження шкіри (такі як синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз), ангіоневротичний набряк, алопеція. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: часто – підвищення концентрації сечовини у крові; нечасто – ниркова недостатність, підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові, поліурія. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: нечасто – порушення з боку піхви та вульви. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – гарячка, локалізований біль; нечасто – озноб, стомлюваність, спрага, біль у місці ін'єкції (для розчину для інфузій). Лабораторні показники: часто – підвищення кількості нейтрофілів, еозинофілів, зниження гемоглобіну, гематокриту або числа еритроцитів, підвищення чи зниження кількості тромбоцитів чи лейкоцитів, підвищення активності лактатдегідрогенази, креатинкінази. ліпази, амілази, підвищення концентрації глюкози не натще, зниження загального білка, альбуміну, натрію або кальцію, підвищення або зниження калію або гідрокарбонатів; нечасто – підвищення вмісту натрію або кальцію в плазмі крові, зниження концентрації глюкози не натще, підвищення або зниження хлоридів крові, підвищення кількості ретикулоцитів, зниження кількості нейтрофілів. Наступні побічні ефекти при застосуванні лінезоліду в окремих випадках належали до категорії серйозних: локалізований біль у ділянці живота, транзиторна ішемічна атака, артеріальна гіпертензія. У контрольованих клінічних дослідженнях, у яких лінезолід застосовувався максимум 28 днів, лише в 2% пацієнтів розвивалася анемія. При застосуванні незареєстрованого препарату в рамках програм раннього доступу для пацієнтів з життєзагрозливими інфекціями, у 2,5% (33/1326) пацієнтів, які отримували лінезолід ≤ 28 днів, розвивалася анемія, тоді як при застосуванні лінезоліду більше 28 днів, анемія розвивалася у 12,3% (53/430) пацієнтів. Співвідношення випадків розвитку анемії, що потребує переливання крові, склало 9% серед пацієнтів, які отримують лінезолід ≤ 28 днів (3/33), та 15% (8/53) у тих випадках, коли лінезолід застосовували понад 28 днів. Дані безпеки, отримані в клінічних дослідженнях за участю більше 500 пацієнтів дитячого віку (з народження до 17 років), не вказують, що профіль безпеки лінезоліду для дітей відрізняється від профілю безпеки для дорослих.Взаємодія з лікарськими засобамиВстановлено, що ізоферменти цитохрому Р450 не беруть участь у метаболізмі лінезоліду in vitro. Лінезолід не інгібує та не потенціює активність клінічно важливих ізоферментів цитохрому Р450 (1А2, 2С9, 2С19, 2D6, 2Е1, 3А4). Таким чином, не очікується CYP450-індукованої взаємодії при прийомі лінезоліду. При одночасному застосуванні лінезоліду та (S)-варфарину, який значною мірою метаболізується ізоферментом CYP2C9, фармакокінетичні характеристики варфарину не змінюються. Такі препарати, як варфарин та фенітоїн, що є субстратами ізоферменту CYP2C9, можна застосовувати одночасно з лінезолідом без корекції дози. Інгібітори моноаміноксидази Лінезолід є неселективним оборотним інгібітором моноаміноксидази, тому у деяких пацієнтів, які отримують лінезолід, може спостерігатися помірне оборотне посилення пресорної дії псевдоефедрину та фенілпропаноламіну. У зв'язку з цим рекомендується знижувати початкові дози наступних груп препаратів: адреноміметики (наприклад, псевдоефедрин, фенілпропаноламін, епінефрін, норепінефрін, добутамін), дофаміноміметики (наприклад, дофамін) і надалі здійснювати підбір дози титруванням. У дослідженнях I, II та III фази не відзначалося розвитку серотонінового синдрому у пацієнтів, які отримували лінезолід разом із серотонінергічними препаратами. Проте було кілька повідомлень про розвиток серотонінового синдрому на фоні застосування лінезоліду та антидепресантів – селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну. При одночасному застосуванні з азтреонамом та гентаміцином зміни фармакокінетики лінезоліду не відзначалося. Рифампіцин викликав зниження Сmах та AUC лінезоліду в середньому на 21% та 32%, відповідно.Спосіб застосування та дозиЛінезолід слід застосовувати лише в умовах стаціонару та після консультації з відповідним спеціалістом, таким як мікробіолог або спеціаліст з інфекційних захворювань. Препарат призначається як внутрішньовенної інфузії тривалістю 30-120 хвилин. Забороняється послідовно з'єднувати інфузійні пакети та додавати інші препарати до розчину для інфузій. Якщо необхідно вводити лінезолід з іншими препаратами, всі лікарські засоби слід призначати окремо відповідно до рекомендованих доз і шляхів введення. Лінезолід для ін'єкцій фармацевтично несумісний з такими препаратами: амфотерицин В, хлорпромазин, діазепам, фенітоїн, еритроміцину лактобіонат, котримоксазол (триметоприм + сульфаметоксазол), цефтріаксон. Сумісні розчини для інфузій: 5% розчин декстрози для ін'єкцій; 0,9% розчин хлориду натрію для ін'єкцій; Розчин Рінгера-Локку для ін'єкцій. Пацієнтів, яким на початку терапії препарат призначили внутрішньовенно, надалі можна перевести на будь-яку лікарську форму препарату для вживання, при цьому підбір дози не потрібен, т.к. біодоступність лінезоліду при вживанні становить майже 100%. Тривалість лікування залежить від збудника, локалізації та тяжкості інфекції, а також від клінічного ефекту. Дорослі та діти (12 років і старше): Позалікарняна пневмонія, спричинена Streptococcus pneumoniae (включаючи полірезистентні штами), включаючи випадки, що супроводжуються бактеріємією, або Staphylococcus aureus (тільки метициллінчутливі штами) - Разова доза 600 мг/в 1 0 1; Госпітальна пневмонія, викликана Staphylococcus aureus (включаючи метицилінчутливі та метицилінрезистентні штами) або Streptococcus pneumoniae (включаючи полірезистентні штами) - Разова доза 600 мг/в кожні 12 годин протягом 10 днів; Ускладнені інфекції шкіри та м'яких тканин, включаючи інфекції при синдромі діабетичної стопи, що не супроводжуються остеомієлітом, викликані Staphylococcus aureus (включаючи метицилінчутливі та метицилінрезистентні штами), Streptococcus pyogenes або Streptococcus agal днів; Неускладнені інфекції шкіри та м'яких тканин, спричинені Staphylococcus aureus (тільки метицилінчутливі штами) або Streptococcus pyogenes – разова доза 400 мг внутрішньовенно кожні 12 год (для дорослих) або 600 мг внутрішньовенно для 2 років. перебігу 10-14 днів; Інфекції, спричинені Enterococcus faecium, резистентні до ванкоміцину, у тому числі, що супроводжуються бактеріємією – разова доза 600 мг внутрішньовенно кожні 12 годин протягом 14 -28 днів. Діти (новонароджені * та діти до 11 років) Позалікарняна пневмонія, спричинена Streptococcus pneumoniae (включаючи полірезистентні штами), включаючи випадки, що супроводжуються бактеріємією, або Staphylococcus aureus (тільки метициллінчутливі штами) - разова доза 10 мг/кг в/в 1 кожні 1; Госпітальна пневмонія, спричинена Staphylococcus aureus (включаючи метицилінчутливі та метицилінрезистентні штами) або Streptococcus pneumoniae (включаючи полірезистентні штами) - Разова доза 10 мг/кг внутрішньовенно кожні 8 год протягом 1; Ускладнені інфекції шкіри та м'яких тканин, включаючи інфекції при синдромі діабетичної стопи, що не супроводжуються остеомієлітом, викликані Staphylococcus aureus (включаючи метицилінчутливі та метициллінрезистентні штами), Streptococcus pyogenes або Streptococcus agalact -14 днів; Неускладнені інфекції шкіри та м'яких тканин, спричинені Staphylococcus aureus (тільки метицилінчутливі штами) або Streptococcus pyogenes – разова доза 10 мг/кг внутрішньовенно кожні 8 год (для дітей віком до 5 років) або 10 мг/кг внутрішньовенно для дітей віком від 5 до 11 років) протягом 10-14 днів; Інфекції, викликані Enterococcus faecium, резистентні до ванкоміцину, у тому числі, що супроводжуються бактеріємією - разова доза 10 мг/кг внутрішньовенно кожні 8 годин протягом 14 -28 днів. * У недоношених новонароджених у віці менше 7 днів (вагітність менше 34 тижнів) системний кліренс лінезоліду нижче, а значення AUC вище, ніж у більшості новонароджених та дітей. До 7 дня після народження кліренс лінезоліду та значення AUC у недоношених новонароджених наближається до таких у доношених новонароджених та дітей. Літні пацієнти: корекція дози не потрібна. Пацієнти з нирковою недостатністю: корекція дози не потрібна. У зв'язку з тим, що 30% лінезоліду видаляється при гемодіалізі протягом 3 годин, лінезолід повинен прийматися після проведення діалізу пацієнтам, які його потребують. Пацієнти з печінковою недостатністю: корекція дози не потрібна.ПередозуванняПро випадки передозування лінезоліду не повідомлялося. Рекомендується симптоматичне лікування (у тому числі необхідно підтримувати швидкість клубочкової фільтрації). Немає даних щодо прискорення виведення лінезоліду при перитонеальному діалізі або гемоперфузії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ відкритому дослідженні серед тяжкохворих пацієнтів із внутрішньосудинними катетер-асоційованими інфекціями було відзначено перевищення смертності у пацієнтів, які отримували лінезолід, порівняно з пацієнтами, які отримували ванкоміцин/диклоксацилін/оксацилін [78/363 (21,5%) проти 58/3 0%)]. Основним фактором, що впливає на смертність, був грампозитивний збудник інфекції на початковому етапі. Показник летальності був схожий серед пацієнтів, інфекції у яких були викликані лише грампозитивними мікроорганізмами (ставлення шансів 0,96; 95% довірчий інтервал: 0,58-1,59), але був значно вищим (р=0,0162) у групі лінезоліду коли виявлялися й інші мікроорганізми, або їх не вдавалося виявити на початковому етапі (ставлення шансів 2,48; 95% довірчий інтервал: 1,38-4,46). Найбільший дисбаланс відзначений під час лікування та протягом 7 днів після закінчення антибіотикотерапії. У ході дослідження в групі лінезоліду більше пацієнтів набували грамнегативних мікроорганізмів і згодом гинули від інфекції, викликаної грамнегативними мікроорганізмами, або полімікробних інфекцій. Таким чином,у разі ускладнених інфекцій шкіри та м'яких тканин лінезолід слід використовувати у пацієнтів з відомою або можливою ко-інфекцією грамнегативними мікроорганізмами, лише якщо немає альтернативних варіантів лікування (див. розділ "Показання"). У цих випадках показано додаткове застосування препаратів, що діють на грамнегативну мікрофлору. У деяких пацієнтів, які приймають лінезолід, може розвинутись оборотна мієлосупресія (з анемією, тромбоцитопенією, лейкопенією та панцитопенією), яка залежить від тривалості терапії. У пацієнтів похилого віку також підвищений ризик розвитку даного стану. Тромбоцитопенія частіше виникала у пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю, незалежно від застосування у пацієнта гемодіалізу. У зв'язку з цим у процесі лікування необхідно проводити моніторинг показників крові у пацієнтів з підвищеним ризиком розвитку кровотечі, мієлосупресією в анамнезі, а також при одночасному застосуванні препаратів, що знижують гемоглобін або кількість тромбоцитів та/або їх функціональні властивості, з тяжкою нирковою недостатністю, а також у пацієнтів, які приймають лінезолід понад 2 тижні. Лінезолід у таких пацієнтів застосовується лише в тому випадку, коли можливий ретельний моніторинг гемоглобіну, кількості лейкоцитів та тромбоцитів. Якщо під час терапії лінезолідом розвивається виражена мієлосупресія, лікування має бути припинено, якщо продовження терапії не вважається абсолютно необхідним. У цьому випадку необхідний інтенсивний моніторинг показників крові та відповідне лікування. Крім того, рекомендується, щоб аналіз крові (у тому числі визначення гемоглобіну, кількості тромбоцитів та лейкоцитів (з розрахунком лейкоцитарної формули)) проводився щотижня у пацієнтів, які отримують лінезолід незалежно від показників вихідного аналізу крові. Більш висока частота розвитку тяжкої анемії відзначена у пацієнтів, які отримували лінезолід більше максимально рекомендованої тривалості 28 днів. Цим пацієнтам частіше потрібно переливання крові. Випадки сидеробластної анемії були зареєстровані у післяреєстраційному періоді. Найчастіше тривалість терапії лінезолідом перевищувала 28 днів. У більшості пацієнтів прояви повністю або частково оборотні після припинення лікування лінезолідом з/без специфічного лікування анемії. У пацієнтів, які приймають антибактеріальні препарати, включаючи лінезолід, слід враховувати ризик розвитку псевдомембранозного коліту різного ступеня тяжкості. Про випадки діареї, пов'язаної з Clostridium difficile, повідомлялося у зв'язку з використанням практично всіх антибактеріальних препаратів, включаючи лінезолід. Тяжкість діареї може варіювати від легких форм до важких. Лікування антибактеріальними препаратами порушує нормальну мікрофлору кишечника, що призводить до надмірного зростання Clostridium difficile. Clostridium difficile виробляє токсини А та В, які призводять до розвитку діареї, пов'язаної з Clostridium difficile. Надмірна кількість токсинів, що виробляється штамами Clostridium difficile, може спричинити підвищення летальності серед пацієнтів, оскільки такі інфекції можуть бути стійкими до протимікробної терапії, а також може знадобитися колонектомія. Не можна застосовувати лікарські засоби, що гальмують перистальтику кишечника. Можливість розвитку діареї, пов'язаної з Clostridium difficile,повинна розглядатися у всіх хворих з діареєю, що послідувала за використанням антибіотиків. Ретельне медичне спостереження протягом 2 місяців необхідно пацієнтам, які перенесли діарею, пов'язану з Clostridium difficile після введення антибактеріальних препаратів. З появою симптомів погіршення зорової функції, таких як зміна гостроти зору, зміна колірного сприйняття, затуманеність, дефекти полів зору, рекомендується терміново звернутися до офтальмолога для консультації. Слід проводити моніторинг зорової функції у всіх пацієнтів, які приймають лінезолід протягом тривалого часу (більше 28 днів), а також у всіх пацієнтів з симптомами зорових порушень, що знову з'явилися, незалежно від тривалості терапії. У разі розвитку периферичної нейропатії та нейропатії зорового нерва, слід оцінити співвідношення ризик/користь продовження терапії лінезолідом у цих пацієнтів. Ризик розвитку нейропатії вищий, якщо лінезолід застосовується у пацієнтів, які використовують нині або які нещодавно приймали антимікобактеріальні препарати для лікування туберкульозу. У зв'язку із застосуванням лінезоліду повідомлялося про лактоацидоз. Пацієнти, у яких на фоні прийому лінезоліду виникає повторна нудота або блювання, біль у животі, незрозумілий ацидоз або відзначається зниження концентрації гідрокарбонат-аніонів, потребують ретельного спостереження з боку лікаря. Лінезолід пригнічує синтез білка мітохондрій. Побічні ефекти, такі як лактоацидоз, анемія та нейропатія (периферична або зорового нерва), можуть виникнути внаслідок цього гальмування; ці ефекти є більш поширеними, коли препарат використовується більш ніж 28 днів. Повідомлялося про судоми у пацієнтів, які приймали лінезолід, при цьому в більшості випадків в анамнезі була вказівка ​​на судоми або наявність факторів ризику їх розвитку. У пацієнтів необхідно зібрати докладний анамнез щодо попередніх епізодів судом. При необхідності застосування препарату у поєднанні з селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну слід постійно спостерігати за пацієнтами з метою виявлення ознак та симптомів серотонінового синдрому, таких як порушення когнітивної функції, гіперпірексія, гіперрефлексія та порушення координації рухів. У разі появи цих симптомів слід відмінити один або обидва препарати, що приймаються. При припиненні прийому серотонінергічного засобу можуть спостерігатися симптоми синдрому "скасування". Повідомлялося про випадки оборотної поверхневої зміни фарбування зубної емалі при застосуванні лінезоліду. Ці зміни фарбування видалялися за допомогою професійного очищення зубів. Повідомлялося про випадки симптоматичної гіпоглікемії у пацієнтів з цукровим діабетом, які отримували лінезолід одночасно з інсуліном або гіпоглікемічними препаратами. Хоча причинно-наслідковий зв'язок між прийомом лінезоліду та розвитком гіпоглікемії не встановлений, пацієнтів з цукровим діабетом необхідно попереджати про можливість розвитку гіпоглікемії. У разі виникнення гіпоглікемії необхідна корекція дози інсуліну/гіпоглікемічних препаратів або відміни лінезоліду. Пацієнтам слід рекомендувати відмовитися від прийому великих кількостей їжі, що містить тірамін (такі як червоне вино, старий сир, деякі алкогольні напої, копчене м'ясо). Клінічних досліджень, що вивчали ефект застосування лінезоліду на нормальну мікрофлору організму людини, не проводилося. Застосування антибактеріальних препаратів може призводити до посиленого зростання несприйнятливих до нього мікроорганізмів. У клінічних дослідженнях було показано, що приблизно у 3% пацієнтів, які отримували рекомендовані дози лінезоліду, розвивався кандидоз, асоційований із прийомом антибіотиків. При виникненні суперінфекції на фоні прийому лінезоліду слід вживати відповідних заходів медичного характеру. Клінічні дослідження Безпека та ефективність застосування лінезоліду тривалістю понад 28 днів не встановлені. У контрольованих клінічних дослідженнях не брали участі пацієнти із синдромом "діабетичної стопи", пролежнями або ішемічними порушеннями, тяжкими опіками або гангренозними ураженнями. Таким чином, досвід застосування лінезоліду в терапії цих станів обмежений. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Під час лікування лінезолідом керувати транспортними засобами, спеціальною технікою або займатися діяльністю, пов'язаною з підвищеним ризиком, не рекомендується.Умови відпустки з аптекЗа рецептом

Склад, форма випуску та упаковкаРозчин - 1 мл: Діюча речовина: лінезолід – 2 мг; допоміжні речовини: натрію цитрату дигідрат 1,64 мг, лимонна кислота 0,85 мг, декстрози моногідрат 50,24 мг, вода для ін'єкцій до 1 мл. 100 мл і 300 мл в одноразові інфузійні пакети з багатошарової плівки з двома ін'єкційними портами, один з яких закритий гумовою пробкою з втулкою, інший - захисним знімним ковпачком або закритими гумовими пробками і знімними захисними ковпачками, запечатані по одному всередині ламінований. 1, 2, 5, 10 або 25 пакетів разом з інструкцією із застосування поміщають у картонну коробку.Опис лікарської формиПрозорий, від безбарвного до жовтого розчину.Фармакотерапевтична групаАнтибіотик-оксазолідинон.ФармакокінетикаВсмоктування Середня максимальна концентрація (Сmах) та середня мінімальна концентрація (Cmin) лінезоліду в плазмі крові у рівноважному стані після внутрішньовенного введення двічі на день у дозі 600 мг дорівнювали 15,1 мг/л та 3,68 мг/л, відповідно. Рівноважна концентрація лінезоліду в крові досягається на 2-й день введення препарату. Розподіл Обсяг розподілу лінезоліду при досягненні рівноважної концентрації у здорової дорослої людини становить у середньому 40-50 л, що приблизно дорівнює загальному вмісту води в організмі. Зв'язування з білками плазми становить 31% і не залежить від концентрації лінезоліду в крові. Метаболізм Встановлено, що ізоферменти цитохрому Р450 не беруть участь у метаболізмі лінезоліду in vitro. Лінезолід не інгібує та не потенціює активність клінічно важливих ізоферментів цитохрому Р450 (1А2, 2С9, 2С19, 2D6, 2Е1, 3А4). Метаболічне окиснення призводить до утворення двох неактивних метаболітів - гідроксиетилгліцину (основний метаболіт у людини, утворюється в результаті неферментативного процесу) та аміноетоксиоцтової кислоти (утворюється в менших кількостях). Також описано інші неактивні метаболіти. Виведення Позанирковий кліренс становить близько 65% кліренсу лінезоліду. Зі збільшенням дози лінезоліду відзначається невеликий ступінь нелінійності кліренсу. Це може пояснюватися зниженням ниркового та позаниркового кліренсу при високій дозі лінезоліду. Однак відмінності кліренсу невеликі і не впливають на період напіввиведення. Лінезолід у пацієнтів з нормальною функцією нирок та при нирковій недостатності легкого та середнього ступеня виводиться нирками у вигляді гідроксиетилгліцину (40%), аміноетоксиоцтової кислоти (10%) та у незміненому вигляді (30-35%). Кишечником виводиться у вигляді гідроксиетилгліцину (6%) та аміноетоксиоцтової кислоти (3%). У незміненому вигляді лінезолід практично не виводиться кишківником. Період напіввиведення лінезоліду в середньому становить 5-7 год. Фармакокінетика в окремих групах хворих Пацієнти з нирковою недостатністю Після одноразового прийому 600 мг препарату пацієнтами з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну Пацієнти з печінковою недостатністю Є обмежені дані про те, що у пацієнтів з легкою та середньотяжкою печінковою недостатністю (класи А та В за класифікацією Чайлд-П'ю) фармакокінетика лінезоліду та двох його основних метаболітів не змінюється. Фармакокінетика лінезоліду у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю (клас З класифікації Чайлд-П'ю) не вивчалася. Однак, оскільки лінезолід метаболізується неферментним шляхом, то не очікується значущого порушення метаболізму при печінковій недостатності. Діти та підлітки У підлітків (12-17 років) фармакокінетика лінезоліду, прийнятого в дозі 600 мг, не відрізнялася від кінетики у дорослих. Таким чином, при призначенні підліткам 600 мг лінезоліду кожні 12 годин концентрація препарату буде такою самою, як у дорослих при призначенні тієї ж дози. У дітей віком від 1 тижня до 12 років застосування лінезоліду в дозі 10 мг/кг щодня кожні 8 годин дозволяє досягти тієї ж експозиції, що і у дорослих при застосуванні 600 мг лінезоліду двічі на день. У новонароджених системний кліренс лінезоліду швидко наростає протягом першого тижня життя (з розрахунку на кг маси тіла). Таким чином, при призначенні в дозі К) мг/кг кожні 8 годин максимальна експозиція лінезоліду досягатиметься у дитини першої доби життя швидше першого дня після народження. Однак надмірного накопичення препарату в перший тиждень прийому за такої схеми призначення все одно не відбудеться у зв'язку зі швидким збільшенням кліренсу. Літні У літніх пацієнтів віком 65 років і старше фармакокінетика лінезоліду суттєво не змінюється. Жінки У жінок обсяг розподілу препарату дещо нижчий, ніж у чоловіків; у них також на 20% знижено середній кліренс при розрахунку на масу тіла. Концентрація препарату в плазмі крові жінок вище, ніж у чоловіків, що може частково пояснюватися різницею маси тіла. Однак, оскільки період напіввиведення лінезоліду у чоловіків і жінок істотно не відрізняється, немає приводу очікувати підвищення концентрації препарату в крові жінок вище значення, що переноситься, так що корекції дози не потрібно.ФармакодинамікаЛінезолід, синтетичний антибактеріальний препарат, відноситься до нового класу протимікробних засобів, оксазолідинонів, активних in vitro щодо аеробних грампозитивних бактерій, деяких грамнегативних бактерій та анаеробних мікроорганізмів. Лінезолід селективно пригнічує синтез білка в бактеріях. За рахунок зв'язування з бактеріальними рибосомами він запобігає утворенню функціонального комплексу, що ініціює 70S, який є важливим компонентом процесу трансляції при синтезі білка. Чутливість Препарат активний in vitro та in vivo Грампозитивні аероби: Enterococcus faecalis (включаючи штами, резистентні до ванкоміцину); Staphylococcus aureus (включаючи метицилінрезистентні штами); Streptococcus agalactiae; Streptococcus pneumoniae (включаючи полірезистентні штами); Streptococcus pyogenes. Препарат активний in vitro Грампозитивні аероби: Enterococcus faecalis (включаючи штами, резистентні до ванкоміцину); Enterococcus faecium (штами, чутливі до ванкоміцину); Staphylococcus epidermidis (включаючи метицилінрезистентні штами); Staphylococcus haemolyticus; Streptococcus spp. гурту Viridans. Грамнегативні аероби: Pasteurella multocida. Резистентні до лінезоліду мікроорганізми: Haemophilus influenzae; Moraxella catarrhalis; Neisseria spp.; Enterohacteriaceae spp.; Pseudomonas spp. Резистентність Механізм дії лінезоліду відрізняється від механізмів дії протимікробних препаратів інших класів (наприклад, аміноглікозидів, бета-лактамів, антагоністів фолієвої кислоти, глікопептидів, лінкозамідів, хінолонів, рифаміцинів, стрептограмінів, тетрациклінів та хлор. Лінезолід активний щодо патогенних мікроорганізмів, як чутливих, так і резистентних до цих препаратів. Резистентність до лінезоліду розвивається повільно шляхом багатостадійної мутації 23S рибосомальної РНК і відбувається з частотою менше 1х10-9 - 1х10-11.Показання до застосуванняЛікування інфекційно-запальних захворювань, якщо відомо або підозрюється, що вони викликані чутливими до лінезоліду аеробними та анаеробними грампозитивними мікроорганізмами (включаючи інфекції, що супроводжуються бактеріємією) позалікарняна пневмонія, викликана Streptococcus pneumoniae (включаючи полірезистентні штами), включаючи випадки, що супроводжуються бактеріємією, або Staphylococcus aureus (тільки метицилінчутливі штами); госпітальна пневмонія, викликана Staphylococcus aureus (включаючи метицилінчутливі та метицилінрезистентні штами) або Streptococcus pneumoniae (включаючи полірезистентні штами); ускладнені інфекції шкіри та м'яких тканин, включаючи інфекції при синдромі діабетичної стопи, що не супроводжуються остеомієлітом, викликані Staphylococcus aureus (включаючи метицилінчутливі та метицилінрезистентні штами), Streptococcus pyogenes або Streptococcus agal; інфекції, резистентні до ванкоміцину, спричинені Enterococcus faecium, зокрема, що супроводжуються бактеріємією. При визначенні, чи Зівокс® є відповідним лікуванням, слід брати до уваги результати мікробіологічних досліджень або інформацію про поширеність резистентності до антибактеріальних препаратів серед грампозитивних бактерій. Лінезолід не активний проти інфекцій, спричинених грамнегативними патогенами. При підозрі чи підтвердженні грамнегативних патогенів має бути розпочато специфічну терапію проти грамнегативних мікроорганізмів.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до лінезоліду та/або інших компонентів препарату. Одночасний прийом лінезоліду з препаратами, що інгібують моноаміноксидази А або В (наприклад, фенелзин, ізокарбоксазид), а також протягом 2 тижнів після припинення прийому названих препаратів. За відсутності ретельного спостереження за пацієнтами та моніторингу артеріального тиску не слід призначати лінезолід: пацієнтам з неконтрольованою артеріальною гіпертензією, феохромоцитомою, тиреотоксикозом, карциноїдним синдромом, біполярним розладом, шизоафективним розладом та гострим станом сплутаності свідомості; пацієнтам, які отримують наступні типи препаратів: адреноміметики (наприклад, псевдоефедрин, фенілпропаноламін, епінефрин, норепінефрін, добутамін), дофаміноміметики (наприклад, дофамін), інгібітори зворотного захоплення серотоніну, трициклічні антидепресанти, агоністи 5, З обережністю: Пацієнти з нирковою недостатністю Внаслідок невивченої клінічної значущості двох первинних метаболітів лінезоліду у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю, лінезолід повинен використовуватися з обережністю у таких пацієнтів, і лише якщо передбачувана користь перевищує потенційний ризик. Також немає даних щодо застосування лінезоліду у пацієнтів, які перебувають на амбулаторному перитонеальному діалізі або інших альтернативних методах лікування ниркової недостатності. Пацієнти з печінковою недостатністю Є обмежені клінічні дані, які рекомендують використовувати лінезолід у таких пацієнтів тільки в тому випадку, якщо передбачувана користь перевищує потенційний ризик. Лінезолід повинен використовуватися з обережністю у пацієнтів із системними інфекціями, що становлять ризик для життя, такими як інфекції, пов'язані з венозними катетерами у відділеннях інтенсивної терапії.Вагітність та лактаціяДосліджень безпеки застосування лінезоліду при вагітності не проводилося, тому застосування препарату Зівокс® при вагітності можливе лише у випадку, якщо передбачувана користь від терапії для матері перевершує потенційний ризик для плода. Невідомо, чи виділяється лінезолід з грудним молоком жінок, що годують, тому слід припинити грудне вигодовування при призначенні препарату матері в період лактації.Побічна діяЧастота побічних ефектів, наведених нижче, визначалася відповідно до наступного (класифікація Всесвітньої організації охорони здоров'я): ​​дуже часто (>1/10), часто (>1/100 - 1/1000 - 1/10000 - Небажані явища, пов'язані з прийомом лінезоліду, бувають зазвичай легкого або середнього ступеня виразності. Найчастіше відзначаються діарея, біль голови, нудота, блювота. Дорослі пацієнти Інфекційні та паразитарні захворювання: часто – кандидоз (у тому числі, кандидоз порожнини рота. вагінальний кандидоз), грибкові інфекції; нечасто – вагініт; рідко – коліт, викликаний застосуванням антибіотиків (зокрема псевдомембранозний коліт)*. Порушення з боку крові та лімфатичної системи: часто – анемія; нечасто – лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія, еозинофілія; рідко – панцитопенія; частота невідома – мієлосупресія, сидеробластна анемія. Порушення з боку імунної системи: частота невідома – анафілаксія. Порушення з боку обміну речовин та харчування: нечасто – гіпонатріємія; частота невідома – лактоацидоз. Порушення психіки: часто – безсоння. Порушення з боку нервової системи: часто - головний біль, спотворення смаку ("металевий" присмак у роті), запаморочення; нечасто – судоми*, гіпостезія, парестезія; частота невідома – серотоніновий синдром, периферична нейропатія*. Порушення з боку органу зору: нечасто – затуманений зір; рідко – поява дефектів полів зору; частота невідома - нейропатія зорового нерва, неврит зорового нерва, втрата зору, зміна гостроти зору, зміна колірного зору. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – дзвін у вухах. Порушення з боку серцево-судинної системи: часто – підвищення артеріального тиску; нечасто – аритмія (тахікардія), транзиторна ішемічна атака, флебіт, тромбофлебіт. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: часто – діарея, нудота, блювання, локалізований або дифузний біль у ділянці живота, запор, диспепсія; нечасто – панкреатит, гастрит, здуття живота, сухість у роті, глосит, рідке випорожнення, стоматит, зміна забарвлення слизової оболонки язика та інші порушення стану язика; рідко – поверхнева зміна фарбування емалі зубів. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: часто – зміна результатів функціональних тестів печінки, підвищення активності "печінкових" ферментів (у тому числі, аланінамінотрансферази (АЛТ), аспартатамінотрансферази (ACT), лужної фосфатази (ЩФ)); нечасто – підвищення концентрації загального білірубіну. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: часто - свербіж, висипання; нечасто – кропив'янка, дерматит, підвищена пітливість; частота невідома – бульозні ураження шкіри (такі як синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз), ангіоневротичний набряк, алопеція. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: часто – підвищення концентрації сечовини у крові; нечасто – ниркова недостатність, підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові, поліурія. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: нечасто – порушення з боку піхви та вульви. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – гарячка, локалізований біль; нечасто – озноб, стомлюваність, спрага, біль у місці ін'єкції (для розчину для інфузій). Лабораторні показники: часто – підвищення кількості нейтрофілів, еозинофілів, зниження гемоглобіну, гематокриту або числа еритроцитів, підвищення чи зниження кількості тромбоцитів чи лейкоцитів, підвищення активності лактатдегідрогенази, креатинкінази. ліпази, амілази, підвищення концентрації глюкози не натще, зниження загального білка, альбуміну, натрію або кальцію, підвищення або зниження калію або гідрокарбонатів; нечасто – підвищення вмісту натрію або кальцію в плазмі крові, зниження концентрації глюкози не натще, підвищення або зниження хлоридів крові, підвищення кількості ретикулоцитів, зниження кількості нейтрофілів. Наступні побічні ефекти при застосуванні лінезоліду в окремих випадках належали до категорії серйозних: локалізований біль у ділянці живота, транзиторна ішемічна атака, артеріальна гіпертензія. У контрольованих клінічних дослідженнях, у яких лінезолід застосовувався максимум 28 днів, лише в 2% пацієнтів розвивалася анемія. При застосуванні незареєстрованого препарату в рамках програм раннього доступу для пацієнтів з життєзагрозливими інфекціями, у 2,5% (33/1326) пацієнтів, які отримували лінезолід ≤ 28 днів, розвивалася анемія, тоді як при застосуванні лінезоліду більше 28 днів, анемія розвивалася у 12,3% (53/430) пацієнтів. Співвідношення випадків розвитку анемії, що потребує переливання крові, склало 9% серед пацієнтів, які отримують лінезолід ≤ 28 днів (3/33), та 15% (8/53) у тих випадках, коли лінезолід застосовували понад 28 днів. Дані безпеки, отримані в клінічних дослідженнях за участю більше 500 пацієнтів дитячого віку (з народження до 17 років), не вказують, що профіль безпеки лінезоліду для дітей відрізняється від профілю безпеки для дорослих.Взаємодія з лікарськими засобамиВстановлено, що ізоферменти цитохрому Р450 не беруть участь у метаболізмі лінезоліду in vitro. Лінезолід не інгібує та не потенціює активність клінічно важливих ізоферментів цитохрому Р450 (1А2, 2С9, 2С19, 2D6, 2Е1, 3А4). Таким чином, не очікується CYP450-індукованої взаємодії при прийомі лінезоліду. При одночасному застосуванні лінезоліду та (S)-варфарину, який значною мірою метаболізується ізоферментом CYP2C9, фармакокінетичні характеристики варфарину не змінюються. Такі препарати, як варфарин та фенітоїн, що є субстратами ізоферменту CYP2C9, можна застосовувати одночасно з лінезолідом без корекції дози. Інгібітори моноаміноксидази Лінезолід є неселективним оборотним інгібітором моноаміноксидази, тому у деяких пацієнтів, які отримують лінезолід, може спостерігатися помірне оборотне посилення пресорної дії псевдоефедрину та фенілпропаноламіну. У зв'язку з цим рекомендується знижувати початкові дози наступних груп препаратів: адреноміметики (наприклад, псевдоефедрин, фенілпропаноламін, епінефрін, норепінефрін, добутамін), дофаміноміметики (наприклад, дофамін) і надалі здійснювати підбір дози титруванням. У дослідженнях I, II та III фази не відзначалося розвитку серотонінового синдрому у пацієнтів, які отримували лінезолід разом із серотонінергічними препаратами. Проте було кілька повідомлень про розвиток серотонінового синдрому на фоні застосування лінезоліду та антидепресантів – селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну. При одночасному застосуванні з азтреонамом та гентаміцином зміни фармакокінетики лінезоліду не відзначалося. Рифампіцин викликав зниження Сmах та AUC лінезоліду в середньому на 21% та 32%, відповідно.Спосіб застосування та дозиЛінезолід слід застосовувати лише в умовах стаціонару та після консультації з відповідним спеціалістом, таким як мікробіолог або спеціаліст з інфекційних захворювань. Препарат призначається як внутрішньовенної інфузії тривалістю 30-120 хвилин. Забороняється послідовно з'єднувати інфузійні пакети та додавати інші препарати до розчину для інфузій. Якщо необхідно вводити лінезолід з іншими препаратами, всі лікарські засоби слід призначати окремо відповідно до рекомендованих доз і шляхів введення. Лінезолід для ін'єкцій фармацевтично несумісний з такими препаратами: амфотерицин В, хлорпромазин, діазепам, фенітоїн, еритроміцину лактобіонат, котримоксазол (триметоприм + сульфаметоксазол), цефтріаксон. Сумісні розчини для інфузій: 5% розчин декстрози для ін'єкцій; 0,9% розчин хлориду натрію для ін'єкцій; Розчин Рінгера-Локку для ін'єкцій. Пацієнтів, яким на початку терапії препарат призначили внутрішньовенно, надалі можна перевести на будь-яку лікарську форму препарату для вживання, при цьому підбір дози не потрібен, т.к. біодоступність лінезоліду при вживанні становить майже 100%. Тривалість лікування залежить від збудника, локалізації та тяжкості інфекції, а також від клінічного ефекту. Дорослі та діти (12 років і старше): Позалікарняна пневмонія, спричинена Streptococcus pneumoniae (включаючи полірезистентні штами), включаючи випадки, що супроводжуються бактеріємією, або Staphylococcus aureus (тільки метициллінчутливі штами) - Разова доза 600 мг/в 1 0 1; Госпітальна пневмонія, викликана Staphylococcus aureus (включаючи метицилінчутливі та метицилінрезистентні штами) або Streptococcus pneumoniae (включаючи полірезистентні штами) - Разова доза 600 мг/в кожні 12 годин протягом 10 днів; Ускладнені інфекції шкіри та м'яких тканин, включаючи інфекції при синдромі діабетичної стопи, що не супроводжуються остеомієлітом, викликані Staphylococcus aureus (включаючи метицилінчутливі та метицилінрезистентні штами), Streptococcus pyogenes або Streptococcus agal днів; Неускладнені інфекції шкіри та м'яких тканин, спричинені Staphylococcus aureus (тільки метицилінчутливі штами) або Streptococcus pyogenes – разова доза 400 мг внутрішньовенно кожні 12 год (для дорослих) або 600 мг внутрішньовенно для 2 років. перебігу 10-14 днів; Інфекції, спричинені Enterococcus faecium, резистентні до ванкоміцину, у тому числі, що супроводжуються бактеріємією – разова доза 600 мг внутрішньовенно кожні 12 годин протягом 14 -28 днів. Діти (новонароджені * та діти до 11 років) Позалікарняна пневмонія, спричинена Streptococcus pneumoniae (включаючи полірезистентні штами), включаючи випадки, що супроводжуються бактеріємією, або Staphylococcus aureus (тільки метициллінчутливі штами) - разова доза 10 мг/кг в/в 1 кожні 1; Госпітальна пневмонія, спричинена Staphylococcus aureus (включаючи метицилінчутливі та метицилінрезистентні штами) або Streptococcus pneumoniae (включаючи полірезистентні штами) - Разова доза 10 мг/кг внутрішньовенно кожні 8 год протягом 1; Ускладнені інфекції шкіри та м'яких тканин, включаючи інфекції при синдромі діабетичної стопи, що не супроводжуються остеомієлітом, викликані Staphylococcus aureus (включаючи метицилінчутливі та метициллінрезистентні штами), Streptococcus pyogenes або Streptococcus agalact -14 днів; Неускладнені інфекції шкіри та м'яких тканин, спричинені Staphylococcus aureus (тільки метицилінчутливі штами) або Streptococcus pyogenes – разова доза 10 мг/кг внутрішньовенно кожні 8 год (для дітей віком до 5 років) або 10 мг/кг внутрішньовенно для дітей віком від 5 до 11 років) протягом 10-14 днів; Інфекції, викликані Enterococcus faecium, резистентні до ванкоміцину, у тому числі, що супроводжуються бактеріємією - разова доза 10 мг/кг внутрішньовенно кожні 8 годин протягом 14 -28 днів. * У недоношених новонароджених у віці менше 7 днів (вагітність менше 34 тижнів) системний кліренс лінезоліду нижче, а значення AUC вище, ніж у більшості новонароджених та дітей. До 7 дня після народження кліренс лінезоліду та значення AUC у недоношених новонароджених наближається до таких у доношених новонароджених та дітей. Літні пацієнти: корекція дози не потрібна. Пацієнти з нирковою недостатністю: корекція дози не потрібна. У зв'язку з тим, що 30% лінезоліду видаляється при гемодіалізі протягом 3 годин, лінезолід повинен прийматися після проведення діалізу пацієнтам, які його потребують. Пацієнти з печінковою недостатністю: корекція дози не потрібна.ПередозуванняПро випадки передозування лінезоліду не повідомлялося. Рекомендується симптоматичне лікування (у тому числі необхідно підтримувати швидкість клубочкової фільтрації). Немає даних щодо прискорення виведення лінезоліду при перитонеальному діалізі або гемоперфузії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ відкритому дослідженні серед тяжкохворих пацієнтів із внутрішньосудинними катетер-асоційованими інфекціями було відзначено перевищення смертності у пацієнтів, які отримували лінезолід, порівняно з пацієнтами, які отримували ванкоміцин/диклоксацилін/оксацилін [78/363 (21,5%) проти 58/3 0%)]. Основним фактором, що впливає на смертність, був грампозитивний збудник інфекції на початковому етапі. Показник летальності був схожий серед пацієнтів, інфекції у яких були викликані лише грампозитивними мікроорганізмами (ставлення шансів 0,96; 95% довірчий інтервал: 0,58-1,59), але був значно вищим (р=0,0162) у групі лінезоліду коли виявлялися й інші мікроорганізми, або їх не вдавалося виявити на початковому етапі (ставлення шансів 2,48; 95% довірчий інтервал: 1,38-4,46). Найбільший дисбаланс відзначений під час лікування та протягом 7 днів після закінчення антибіотикотерапії. У ході дослідження в групі лінезоліду більше пацієнтів набували грамнегативних мікроорганізмів і згодом гинули від інфекції, викликаної грамнегативними мікроорганізмами, або полімікробних інфекцій. Таким чином,у разі ускладнених інфекцій шкіри та м'яких тканин лінезолід слід використовувати у пацієнтів з відомою або можливою ко-інфекцією грамнегативними мікроорганізмами, лише якщо немає альтернативних варіантів лікування (див. розділ "Показання"). У цих випадках показано додаткове застосування препаратів, що діють на грамнегативну мікрофлору. У деяких пацієнтів, які приймають лінезолід, може розвинутись оборотна мієлосупресія (з анемією, тромбоцитопенією, лейкопенією та панцитопенією), яка залежить від тривалості терапії. У пацієнтів похилого віку також підвищений ризик розвитку даного стану. Тромбоцитопенія частіше виникала у пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю, незалежно від застосування у пацієнта гемодіалізу. У зв'язку з цим у процесі лікування необхідно проводити моніторинг показників крові у пацієнтів з підвищеним ризиком розвитку кровотечі, мієлосупресією в анамнезі, а також при одночасному застосуванні препаратів, що знижують гемоглобін або кількість тромбоцитів та/або їх функціональні властивості, з тяжкою нирковою недостатністю, а також у пацієнтів, які приймають лінезолід понад 2 тижні. Лінезолід у таких пацієнтів застосовується лише в тому випадку, коли можливий ретельний моніторинг гемоглобіну, кількості лейкоцитів та тромбоцитів. Якщо під час терапії лінезолідом розвивається виражена мієлосупресія, лікування має бути припинено, якщо продовження терапії не вважається абсолютно необхідним. У цьому випадку необхідний інтенсивний моніторинг показників крові та відповідне лікування. Крім того, рекомендується, щоб аналіз крові (у тому числі визначення гемоглобіну, кількості тромбоцитів та лейкоцитів (з розрахунком лейкоцитарної формули)) проводився щотижня у пацієнтів, які отримують лінезолід незалежно від показників вихідного аналізу крові. Більш висока частота розвитку тяжкої анемії відзначена у пацієнтів, які отримували лінезолід більше максимально рекомендованої тривалості 28 днів. Цим пацієнтам частіше потрібно переливання крові. Випадки сидеробластної анемії були зареєстровані у післяреєстраційному періоді. Найчастіше тривалість терапії лінезолідом перевищувала 28 днів. У більшості пацієнтів прояви повністю або частково оборотні після припинення лікування лінезолідом з/без специфічного лікування анемії. У пацієнтів, які приймають антибактеріальні препарати, включаючи лінезолід, слід враховувати ризик розвитку псевдомембранозного коліту різного ступеня тяжкості. Про випадки діареї, пов'язаної з Clostridium difficile, повідомлялося у зв'язку з використанням практично всіх антибактеріальних препаратів, включаючи лінезолід. Тяжкість діареї може варіювати від легких форм до важких. Лікування антибактеріальними препаратами порушує нормальну мікрофлору кишечника, що призводить до надмірного зростання Clostridium difficile. Clostridium difficile виробляє токсини А та В, які призводять до розвитку діареї, пов'язаної з Clostridium difficile. Надмірна кількість токсинів, що виробляється штамами Clostridium difficile, може спричинити підвищення летальності серед пацієнтів, оскільки такі інфекції можуть бути стійкими до протимікробної терапії, а також може знадобитися колонектомія. Не можна застосовувати лікарські засоби, що гальмують перистальтику кишечника. Можливість розвитку діареї, пов'язаної з Clostridium difficile,повинна розглядатися у всіх хворих з діареєю, що послідувала за використанням антибіотиків. Ретельне медичне спостереження протягом 2 місяців необхідно пацієнтам, які перенесли діарею, пов'язану з Clostridium difficile після введення антибактеріальних препаратів. З появою симптомів погіршення зорової функції, таких як зміна гостроти зору, зміна колірного сприйняття, затуманеність, дефекти полів зору, рекомендується терміново звернутися до офтальмолога для консультації. Слід проводити моніторинг зорової функції у всіх пацієнтів, які приймають лінезолід протягом тривалого часу (більше 28 днів), а також у всіх пацієнтів з симптомами зорових порушень, що знову з'явилися, незалежно від тривалості терапії. У разі розвитку периферичної нейропатії та нейропатії зорового нерва, слід оцінити співвідношення ризик/користь продовження терапії лінезолідом у цих пацієнтів. Ризик розвитку нейропатії вищий, якщо лінезолід застосовується у пацієнтів, які використовують нині або які нещодавно приймали антимікобактеріальні препарати для лікування туберкульозу. У зв'язку із застосуванням лінезоліду повідомлялося про лактоацидоз. Пацієнти, у яких на фоні прийому лінезоліду виникає повторна нудота або блювання, біль у животі, незрозумілий ацидоз або відзначається зниження концентрації гідрокарбонат-аніонів, потребують ретельного спостереження з боку лікаря. Лінезолід пригнічує синтез білка мітохондрій. Побічні ефекти, такі як лактоацидоз, анемія та нейропатія (периферична або зорового нерва), можуть виникнути внаслідок цього гальмування; ці ефекти є більш поширеними, коли препарат використовується більш ніж 28 днів. Повідомлялося про судоми у пацієнтів, які приймали лінезолід, при цьому в більшості випадків в анамнезі була вказівка ​​на судоми або наявність факторів ризику їх розвитку. У пацієнтів необхідно зібрати докладний анамнез щодо попередніх епізодів судом. При необхідності застосування препарату у поєднанні з селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну слід постійно спостерігати за пацієнтами з метою виявлення ознак та симптомів серотонінового синдрому, таких як порушення когнітивної функції, гіперпірексія, гіперрефлексія та порушення координації рухів. У разі появи цих симптомів слід відмінити один або обидва препарати, що приймаються. При припиненні прийому серотонінергічного засобу можуть спостерігатися симптоми синдрому "скасування". Повідомлялося про випадки оборотної поверхневої зміни фарбування зубної емалі при застосуванні лінезоліду. Ці зміни фарбування видалялися за допомогою професійного очищення зубів. Повідомлялося про випадки симптоматичної гіпоглікемії у пацієнтів з цукровим діабетом, які отримували лінезолід одночасно з інсуліном або гіпоглікемічними препаратами. Хоча причинно-наслідковий зв'язок між прийомом лінезоліду та розвитком гіпоглікемії не встановлений, пацієнтів з цукровим діабетом необхідно попереджати про можливість розвитку гіпоглікемії. У разі виникнення гіпоглікемії необхідна корекція дози інсуліну/гіпоглікемічних препаратів або відміни лінезоліду. Пацієнтам слід рекомендувати відмовитися від прийому великих кількостей їжі, що містить тірамін (такі як червоне вино, старий сир, деякі алкогольні напої, копчене м'ясо). Клінічних досліджень, що вивчали ефект застосування лінезоліду на нормальну мікрофлору організму людини, не проводилося. Застосування антибактеріальних препаратів може призводити до посиленого зростання несприйнятливих до нього мікроорганізмів. У клінічних дослідженнях було показано, що приблизно у 3% пацієнтів, які отримували рекомендовані дози лінезоліду, розвивався кандидоз, асоційований із прийомом антибіотиків. При виникненні суперінфекції на фоні прийому лінезоліду слід вживати відповідних заходів медичного характеру. Клінічні дослідження Безпека та ефективність застосування лінезоліду тривалістю понад 28 днів не встановлені. У контрольованих клінічних дослідженнях не брали участі пацієнти із синдромом "діабетичної стопи", пролежнями або ішемічними порушеннями, тяжкими опіками або гангренозними ураженнями. Таким чином, досвід застосування лінезоліду в терапії цих станів обмежений. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Під час лікування лінезолідом керувати транспортними засобами, спеціальною технікою або займатися діяльністю, пов'язаною з підвищеним ризиком, не рекомендується.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: ссртралін 50 мг або 100 мг (у вигляді сертралії гідрохлориду 55,95 мг або 111.9 мг); Допоміжні речовини: кальцію гідрофосфату дигідрат 24.0 мг або 48,0 мг, целюлоза мікрокристалічна 44,925 мг або 89,85 мг, гіпоролоза 4,5 мг або 9,0 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію 18.75 мг або 3,5, 5 75 мг; Плівкова оболонка: Опадрай білий 4,125 мг або 8,25 мг (гіпромелоза 2,465 мг або 4,93 мг, титану діоксид 1,289 мг або 2.578 мг, макрогол 0,33 мг або 0.66 мг, нолісорбат 80 0.04). Опадрай прозорий 0.375 мг або 0.75 мг (гіпромелоза 0.341 мг або 0,682 мг, макрогол 0,034 мг або 0,068 мг). По 14 таблеток у блістері із ПВХ/алюмінієвої фольги. 1 або 2 блістери разом з інструкцією із застосування в картонній пачці з контролем першого розтину.Опис лікарської формиБілі овальні двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою, з гравіюванням "Pfizer" на одній стороні та "ZI/Г-100" на іншій.Фармакотерапевтична групаАнтидепресант.ФармакокінетикаАбсорбція Максимальна концентрація (Cmax) та площа під кривою "концентрація-час" (AUC) пропорційні дозі в межах 50-200 мг, при цьому виявляється лінійний характер фармакокінетичної залежності. При застосуванні сертраліну в дозі від 50 мг до 200 мг один раз на добу протягом 14 днів концентрація сертраліну в плазмі досягала Cmax через 4,5-8,4 години після прийому. Абсорбція висока, із повільною швидкістю. Під час їди біодоступність змінюється незначно (на 25%). Розподіл Приблизно 98% сертраліну зв'язується з білками плазми. Метаболізм Сертралін зазнає активної біотрансформації при першому проходженні через печінку. Основний шлях метаболізму – N-деметилювання. Основний метаболіт, виявлений у плазмі, N-десметилсертралін значно поступається (приблизно в 20 разів) сертраліну за активністю in vitro і фактично не активний на моделях депресії in vivo. Період напіввиведення N-десмстилсертраліну становить від 62 до 104 год. І сертралін і N-десметилсертралін проходять окисне дезамінування та подальше скорочення, гідроксилювання та глюкуруювання. При введенні міченого сертраліну здоровим добровольцям у плазмі відзначали менше 5 % радіоактивного сертраліну. Близько 40 - 45% введеної дози через дев'ять днів виявлялося у сечі. Незмінений сертралін не виводиться через нирки. За той же період близько 40 - 45% введеного сертраліну виявлялося у фекаліях,включаючи 12-14% незміненого сертраліну. AUC (0-24 год), Cmax і Cmin десмегілсертраліну збільшується в залежності від дози та часу приблизно в 5 - 9 разів від 1-го дня до 14-го. Виведення Середній період напіввиведення (T1/2) сертраліну у молодих та літніх пацієнтів становить 22-36 год. Відповідно до кінцевого T1/2 спостерігається приблизно дворазова кумуляція препарату до настання рівноважних концентрацій через 1 тиждень лікування (прийом дози один раз на добу). T1/2 N-десметилсертралін варіює в межах 62-104 год. Сертралін і N-десметилсертралін активно біотрансформуються; метаболіти, що утворюються, виводяться в рівних кількостях нирками і через кишечник. Сертралін у незміненому вигляді виводиться нирками у незначній кількості ( Особливі групи пацієнтів Застосування у дітей Показано, що фармакокінетика сертраліну у дітей з обсесивно-компульсивним розладом (ОКР) подібна до такої у дорослих (хоча у дітей метаболізм сертраліну є дещо активнішим). Однак, враховуючи нижчу масу тіла у дітей (особливо у віці 6-12 років), препарат рекомендується застосовувати у меншій дозі, щоб уникнути надмірних концентрацій сертраліну у плазмі. Підлітки та літні пацієнти Фармакокінетичний профіль у підлітків та людей похилого віку не відрізняється від фармакокінетичного профілю у пацієнтів віком від 18 до 65 років. Застосування при недостатності функції печінки При багаторазовому прийомі сертраліпу у хворих з цирозом печінки легкого перебігу спостерігається збільшення T1/2 препарату та майже триразове збільшення AUC та Cmax порівняно з такими у здорових людей. Істотних відмінностей у зв'язуванні з білками плазми у двох групах не відзначається. При застосуванні сертраліну у хворих з порушеною функцією печінки необхідно обговорити доцільність зниження дози або збільшення інтервалу між прийомом препарату. Застосування при нирковій недостатності Сертралін піддається активній біотрансформації, тому нирками у незміненому вигляді він виводиться у незначній кількості. У хворих з легкою та помірно вираженою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну (КК) 30-60 мл/хв) та хворих з помірним або тяжким ступенем ниркової недостатності (КК 10-29 мл/хв) фармакокінетичні параметри (AUC0-24 та Cmax) сертраліну при багаторазовому його прийомі не відрізнялися від групи контролю. У всіх групах T1/2 сертраліну був однаковий, так само як і не було відмінностей у зв'язуванні з білками плазми. Було встановлено, що, як і очікувалося, з огляду на незначну ниркову екскрецію сертраліну, корекції його дози в залежності від виразності ниркової недостатності не потрібно.ФармакодинамікаСертралін – антидепресант, потужний селективний інгібітор зворотного захоплення серотоніну (5-НТ) (СІЗЗС). Має дуже слабкий вплив на зворотне захоплення норадреналіну та дофаміну. При застосуванні в терапевтичних дозах сертралін блокує зворотне захоплення серотоніну у тромбоцитах людини. У контрольованих клінічних дослідженнях не було відзначено стимулюючої, седативної або антихолінергічної дії, а також не було відзначено порушення психомоторних функцій у добровольців. Сертралін не викликає лікарської залежності, не викликає збільшення маси тіла при тривалому прийомі. На тваринних моделях показано, що завдяки селективному пригніченню захоплення 5-HT, сертралін не посилює катехоламінову активність, не має спорідненості до мускаринових (холінергічних), серотонінергічних, дофаміпергіческіх, адренергічних, гістамінергічних, ГАМК- або бензоді. На тваринних моделях було показано, що сертралін також не має кардіотоксичної дії. Тривале застосування у тварин було пов'язане з регуляцією рецепторів норадреналіну в головному мозку на кшталт негативного зворотного зв'язку, характерного для інших антидепресантів та протибсесивних препаратів. Сертралін не призводить до зловживання препаратом. 13 плацебо-контрольованому подвійному сліпому порівняльному дослідженні, що вивчало здатність сертраліну, алпразоламу і декстроамфетаміну до розвитку зловживання, для сертраліну не було зазначено такої здатності. На противагу цьому спостереженню, пацієнти, які отримували алпразол і декстрамфетамін, показали велику схильність до розвитку зловживання препаратами, порівняно з плацебо. Ступінь схильності до зловживання ґрунтувався на вимірі таких показників як здатність препарату викликати позитивні емоції, ейфорію та зловживання. У резус-макак, привчених до самостійного введення кокаїну, прийом сертраліну не діяв як позитивний стимул, на відміну від фенобарбіталу та декстрамфетаміну.Показання до застосуванняДепресії різного походження.Протипоказання до застосуваннятяжкі порушення функції нирок; глаукому; аденома передміхурової залози; епілепсія; Підвищена чутливість до препарату.Вагітність та лактаціяПротипоказаний при вагітності та годуванні груддю.Побічна діябіль голови, порушення сну, посилення тривоги; запаморочення, підвищена стомлюваність; зменшення лібідо, ослаблення чи зникнення оргазму; нудота, пронос, сухість у роті, зниження апетиту; алергічні реакції.Взаємодія з лікарськими засобамиКонкурує з ін препаратами за зв'язок з білками плазми (діазепам, толбутамід, варфарин, циметидин). Спільне застосування з літієм призводить до збільшення частоти побічних ефектів. Несумісний із серотонінергічними засобами (типу триптофану або фенфлураміну).Спосіб застосування та дозиПризначають 1 раз на добу по 1 таблетці вранці або ввечері, приймати можна незалежно від їди. Максимальна добова доза – 200 мг.ПередозуванняМалоймовірна (має широкі межі безпеки). Відомі летальні випадки передозування сертраліну в комбінації з іншими препаратами або алкоголем. Лікування симптоматичне, специфічних антидотів немає.Запобіжні заходи та особливі вказівкиМіж скасуванням препарату та призначенням інгібітора МАО та навпаки має пройти не менше 2 тижнів. Хворих із порушенням функції печінки слід лікувати меншими дозами. З обережністю застосовувати у поєднанні з діазепамом, толбутамідом, варфарином, циметидином, а також у пацієнтів з порушеннями функції нирок. У разі комбінованого застосування з препаратами літію рекомендується контролювати рівень останнього в плазмі.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: ссртралін 50 мг або 100 мг (у вигляді сертралії гідрохлориду 55,95 мг або 111.9 мг); Допоміжні речовини: кальцію гідрофосфату дигідрат 24.0 мг або 48,0 мг, целюлоза мікрокристалічна 44,925 мг або 89,85 мг, гіпоролоза 4,5 мг або 9,0 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію 18.75 мг або 3,5, 5 75 мг; Плівкова оболонка: Опадрай білий 4,125 мг або 8,25 мг (гіпромелоза 2,465 мг або 4,93 мг, титану діоксид 1,289 мг або 2.578 мг, макрогол 0,33 мг або 0.66 мг, нолісорбат 80 0.04). Опадрай прозорий 0.375 мг або 0.75 мг (гіпромелоза 0.341 мг або 0,682 мг, макрогол 0,034 мг або 0,068 мг). По 14 таблеток у блістері із ПВХ/алюмінієвої фольги. 1 або 2 блістери разом з інструкцією із застосування в картонній пачці з контролем першого розтину.Опис лікарської формиБілі овальні двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою, з гравіюванням "Pfizer" з одного боку і "ZLT-50", розділені ризиком, з іншого.Фармакотерапевтична групаАнтидепресант.ФармакокінетикаАбсорбція Максимальна концентрація (Cmax) та площа під кривою "концентрація-час" (AUC) пропорційні дозі в межах 50-200 мг, при цьому виявляється лінійний характер фармакокінетичної залежності. При застосуванні сертраліну в дозі від 50 мг до 200 мг один раз на добу протягом 14 днів концентрація сертраліну в плазмі досягала Cmax через 4,5-8,4 години після прийому. Абсорбція висока, із повільною швидкістю. Під час їди біодоступність змінюється незначно (на 25%). Розподіл Приблизно 98% сертраліну зв'язується з білками плазми. Метаболізм Сертралін зазнає активної біотрансформації при першому проходженні через печінку. Основний шлях метаболізму – N-деметилювання. Основний метаболіт, виявлений у плазмі, N-десметилсертралін значно поступається (приблизно в 20 разів) сертраліну за активністю in vitro і фактично не активний на моделях депресії in vivo. Період напіввиведення N-десмстилсертраліну становить від 62 до 104 год. І сертралін і N-десметилсертралін проходять окисне дезамінування та подальше скорочення, гідроксилювання та глюкуруювання. При введенні міченого сертраліну здоровим добровольцям у плазмі відзначали менше 5 % радіоактивного сертраліну. Близько 40 - 45% введеної дози через дев'ять днів виявлялося у сечі. Незмінений сертралін не виводиться через нирки. За той же період близько 40 - 45% введеного сертраліну виявлялося у фекаліях,включаючи 12-14% незміненого сертраліну. AUC (0-24 год), Cmax і Cmin десмегілсертраліну збільшується в залежності від дози та часу приблизно в 5 - 9 разів від 1-го дня до 14-го. Виведення Середній період напіввиведення (T1/2) сертраліну у молодих та літніх пацієнтів становить 22-36 год. Відповідно до кінцевого T1/2 спостерігається приблизно дворазова кумуляція препарату до настання рівноважних концентрацій через 1 тиждень лікування (прийом дози один раз на добу). T1/2 N-десметилсертралін варіює в межах 62-104 год. Сертралін і N-десметилсертралін активно біотрансформуються; метаболіти, що утворюються, виводяться в рівних кількостях нирками і через кишечник. Сертралін у незміненому вигляді виводиться нирками у незначній кількості ( Особливі групи пацієнтів Застосування у дітей Показано, що фармакокінетика сертраліну у дітей з обсесивно-компульсивним розладом (ОКР) подібна до такої у дорослих (хоча у дітей метаболізм сертраліну є дещо активнішим). Однак, враховуючи нижчу масу тіла у дітей (особливо у віці 6-12 років), препарат рекомендується застосовувати у меншій дозі, щоб уникнути надмірних концентрацій сертраліну у плазмі. Підлітки та літні пацієнти Фармакокінетичний профіль у підлітків та людей похилого віку не відрізняється від фармакокінетичного профілю у пацієнтів віком від 18 до 65 років. Застосування при недостатності функції печінки При багаторазовому прийомі сертраліпу у хворих з цирозом печінки легкого перебігу спостерігається збільшення T1/2 препарату та майже триразове збільшення AUC та Cmax порівняно з такими у здорових людей. Істотних відмінностей у зв'язуванні з білками плазми у двох групах не відзначається. При застосуванні сертраліну у хворих з порушеною функцією печінки необхідно обговорити доцільність зниження дози або збільшення інтервалу між прийомом препарату. Застосування при нирковій недостатності Сертралін піддається активній біотрансформації, тому нирками у незміненому вигляді він виводиться у незначній кількості. У хворих з легкою та помірно вираженою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну (КК) 30-60 мл/хв) та хворих з помірним або тяжким ступенем ниркової недостатності (КК 10-29 мл/хв) фармакокінетичні параметри (AUC0-24 та Cmax) сертраліну при багаторазовому його прийомі не відрізнялися від групи контролю. У всіх групах T1/2 сертраліну був однаковий, так само як і не було відмінностей у зв'язуванні з білками плазми. Було встановлено, що, як і очікувалося, з огляду на незначну ниркову екскрецію сертраліну, корекції його дози в залежності від виразності ниркової недостатності не потрібно.ФармакодинамікаСертралін – антидепресант, потужний селективний інгібітор зворотного захоплення серотоніну (5-НТ) (СІЗЗС). Має дуже слабкий вплив на зворотне захоплення норадреналіну та дофаміну. При застосуванні в терапевтичних дозах сертралін блокує зворотне захоплення серотоніну у тромбоцитах людини. У контрольованих клінічних дослідженнях не було відзначено стимулюючої, седативної або антихолінергічної дії, а також не було відзначено порушення психомоторних функцій у добровольців. Сертралін не викликає лікарської залежності, не викликає збільшення маси тіла при тривалому прийомі. На тваринних моделях показано, що завдяки селективному пригніченню захоплення 5-HT, сертралін не посилює катехоламінову активність, не має спорідненості до мускаринових (холінергічних), серотонінергічних, дофаміпергіческіх, адренергічних, гістамінергічних, ГАМК- або бензоді. На тваринних моделях було показано, що сертралін також не має кардіотоксичної дії. Тривале застосування у тварин було пов'язане з регуляцією рецепторів норадреналіну в головному мозку на кшталт негативного зворотного зв'язку, характерного для інших антидепресантів та протибсесивних препаратів. Сертралін не призводить до зловживання препаратом. 13 плацебо-контрольованому подвійному сліпому порівняльному дослідженні, що вивчало здатність сертраліну, алпразоламу і декстроамфетаміну до розвитку зловживання, для сертраліну не було зазначено такої здатності. На противагу цьому спостереженню, пацієнти, які отримували алпразол і декстрамфетамін, показали велику схильність до розвитку зловживання препаратами, порівняно з плацебо. Ступінь схильності до зловживання ґрунтувався на вимірі таких показників як здатність препарату викликати позитивні емоції, ейфорію та зловживання. У резус-макак, привчених до самостійного введення кокаїну, прийом сертраліну не діяв як позитивний стимул, на відміну від фенобарбіталу та декстрамфетаміну.Показання до застосуванняДепресії різного походження.Протипоказання до застосуваннятяжкі порушення функції нирок; глаукому; аденома передміхурової залози; епілепсія; Підвищена чутливість до препарату.Вагітність та лактаціяПротипоказаний при вагітності та годуванні груддю.Побічна діябіль голови, порушення сну, посилення тривоги; запаморочення, підвищена стомлюваність; зменшення лібідо, ослаблення чи зникнення оргазму; нудота, пронос, сухість у роті, зниження апетиту; алергічні реакції.Взаємодія з лікарськими засобамиКонкурує з ін препаратами за зв'язок з білками плазми (діазепам, толбутамід, варфарин, циметидин). Спільне застосування з літієм призводить до збільшення частоти побічних ефектів. Несумісний із серотонінергічними засобами (типу триптофану або фенфлураміну).Спосіб застосування та дозиПризначають 1 раз на добу по 1 таблетці вранці або ввечері, приймати можна незалежно від їди. Максимальна добова доза – 200 мг.ПередозуванняМалоймовірна (має широкі межі безпеки). Відомі летальні випадки передозування сертраліну в комбінації з іншими препаратами або алкоголем. Лікування симптоматичне, специфічних антидотів немає.Запобіжні заходи та особливі вказівкиМіж скасуванням препарату та призначенням інгібітора МАО та навпаки має пройти не менше 2 тижнів. Хворих із порушенням функції печінки слід лікувати меншими дозами. З обережністю застосовувати у поєднанні з діазепамом, толбутамідом, варфарином, циметидином, а також у пацієнтів з порушеннями функції нирок. У разі комбінованого застосування з препаратами літію рекомендується контролювати рівень останнього в плазмі.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: ссртралін 50 мг або 100 мг (у вигляді сертралії гідрохлориду 55,95 мг або 111.9 мг); Допоміжні речовини: кальцію гідрофосфату дигідрат 24.0 мг або 48,0 мг, целюлоза мікрокристалічна 44,925 мг або 89,85 мг, гіпоролоза 4,5 мг або 9,0 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію 18.75 мг або 3,5, 5 75 мг; Плівкова оболонка: Опадрай білий 4,125 мг або 8,25 мг (гіпромелоза 2,465 мг або 4,93 мг, титану діоксид 1,289 мг або 2.578 мг, макрогол 0,33 мг або 0.66 мг, нолісорбат 80 0.04). Опадрай прозорий 0.375 мг або 0.75 мг (гіпромелоза 0.341 мг або 0,682 мг, макрогол 0,034 мг або 0,068 мг). По 14 таблеток у блістері із ПВХ/алюмінієвої фольги. 1 або 2 блістери разом з інструкцією із застосування в картонній пачці з контролем першого розтину.Опис лікарської формиБілі овальні двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою, з гравіюванням "Pfizer" з одного боку і "ZLT-50", розділені ризиком, з іншого.Фармакотерапевтична групаАнтидепресант.ФармакокінетикаАбсорбція Максимальна концентрація (Cmax) та площа під кривою "концентрація-час" (AUC) пропорційні дозі в межах 50-200 мг, при цьому виявляється лінійний характер фармакокінетичної залежності. При застосуванні сертраліну в дозі від 50 мг до 200 мг один раз на добу протягом 14 днів концентрація сертраліну в плазмі досягала Cmax через 4,5-8,4 години після прийому. Абсорбція висока, із повільною швидкістю. Під час їди біодоступність змінюється незначно (на 25%). Розподіл Приблизно 98% сертраліну зв'язується з білками плазми. Метаболізм Сертралін зазнає активної біотрансформації при першому проходженні через печінку. Основний шлях метаболізму – N-деметилювання. Основний метаболіт, виявлений у плазмі, N-десметилсертралін значно поступається (приблизно в 20 разів) сертраліну за активністю in vitro і фактично не активний на моделях депресії in vivo. Період напіввиведення N-десмстилсертраліну становить від 62 до 104 год. І сертралін і N-десметилсертралін проходять окисне дезамінування та подальше скорочення, гідроксилювання та глюкуруювання. При введенні міченого сертраліну здоровим добровольцям у плазмі відзначали менше 5 % радіоактивного сертраліну. Близько 40 - 45% введеної дози через дев'ять днів виявлялося у сечі. Незмінений сертралін не виводиться через нирки. За той же період близько 40 - 45% введеного сертраліну виявлялося у фекаліях,включаючи 12-14% незміненого сертраліну. AUC (0-24 год), Cmax і Cmin десмегілсертраліну збільшується в залежності від дози та часу приблизно в 5 - 9 разів від 1-го дня до 14-го. Виведення Середній період напіввиведення (T1/2) сертраліну у молодих та літніх пацієнтів становить 22-36 год. Відповідно до кінцевого T1/2 спостерігається приблизно дворазова кумуляція препарату до настання рівноважних концентрацій через 1 тиждень лікування (прийом дози один раз на добу). T1/2 N-десметилсертралін варіює в межах 62-104 год. Сертралін і N-десметилсертралін активно біотрансформуються; метаболіти, що утворюються, виводяться в рівних кількостях нирками і через кишечник. Сертралін у незміненому вигляді виводиться нирками у незначній кількості ( Особливі групи пацієнтів Застосування у дітей Показано, що фармакокінетика сертраліну у дітей з обсесивно-компульсивним розладом (ОКР) подібна до такої у дорослих (хоча у дітей метаболізм сертраліну є дещо активнішим). Однак, враховуючи нижчу масу тіла у дітей (особливо у віці 6-12 років), препарат рекомендується застосовувати у меншій дозі, щоб уникнути надмірних концентрацій сертраліну у плазмі. Підлітки та літні пацієнти Фармакокінетичний профіль у підлітків та людей похилого віку не відрізняється від фармакокінетичного профілю у пацієнтів віком від 18 до 65 років. Застосування при недостатності функції печінки При багаторазовому прийомі сертраліпу у хворих з цирозом печінки легкого перебігу спостерігається збільшення T1/2 препарату та майже триразове збільшення AUC та Cmax порівняно з такими у здорових людей. Істотних відмінностей у зв'язуванні з білками плазми у двох групах не відзначається. При застосуванні сертраліну у хворих з порушеною функцією печінки необхідно обговорити доцільність зниження дози або збільшення інтервалу між прийомом препарату. Застосування при нирковій недостатності Сертралін піддається активній біотрансформації, тому нирками у незміненому вигляді він виводиться у незначній кількості. У хворих з легкою та помірно вираженою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну (КК) 30-60 мл/хв) та хворих з помірним або тяжким ступенем ниркової недостатності (КК 10-29 мл/хв) фармакокінетичні параметри (AUC0-24 та Cmax) сертраліну при багаторазовому його прийомі не відрізнялися від групи контролю. У всіх групах T1/2 сертраліну був однаковий, так само як і не було відмінностей у зв'язуванні з білками плазми. Було встановлено, що, як і очікувалося, з огляду на незначну ниркову екскрецію сертраліну, корекції його дози в залежності від виразності ниркової недостатності не потрібно.ФармакодинамікаСертралін – антидепресант, потужний селективний інгібітор зворотного захоплення серотоніну (5-НТ) (СІЗЗС). Має дуже слабкий вплив на зворотне захоплення норадреналіну та дофаміну. При застосуванні в терапевтичних дозах сертралін блокує зворотне захоплення серотоніну у тромбоцитах людини. У контрольованих клінічних дослідженнях не було відзначено стимулюючої, седативної або антихолінергічної дії, а також не було відзначено порушення психомоторних функцій у добровольців. Сертралін не викликає лікарської залежності, не викликає збільшення маси тіла при тривалому прийомі. На тваринних моделях показано, що завдяки селективному пригніченню захоплення 5-HT, сертралін не посилює катехоламінову активність, не має спорідненості до мускаринових (холінергічних), серотонінергічних, дофаміпергіческіх, адренергічних, гістамінергічних, ГАМК- або бензоді. На тваринних моделях було показано, що сертралін також не має кардіотоксичної дії. Тривале застосування у тварин було пов'язане з регуляцією рецепторів норадреналіну в головному мозку на кшталт негативного зворотного зв'язку, характерного для інших антидепресантів та протибсесивних препаратів. Сертралін не призводить до зловживання препаратом. 13 плацебо-контрольованому подвійному сліпому порівняльному дослідженні, що вивчало здатність сертраліну, алпразоламу і декстроамфетаміну до розвитку зловживання, для сертраліну не було зазначено такої здатності. На противагу цьому спостереженню, пацієнти, які отримували алпразол і декстрамфетамін, показали велику схильність до розвитку зловживання препаратами, порівняно з плацебо. Ступінь схильності до зловживання ґрунтувався на вимірі таких показників як здатність препарату викликати позитивні емоції, ейфорію та зловживання. У резус-макак, привчених до самостійного введення кокаїну, прийом сертраліну не діяв як позитивний стимул, на відміну від фенобарбіталу та декстрамфетаміну.Показання до застосуванняДепресії різного походження.Протипоказання до застосуваннятяжкі порушення функції нирок; глаукому; аденома передміхурової залози; епілепсія; Підвищена чутливість до препарату.Вагітність та лактаціяПротипоказаний при вагітності та годуванні груддю.Побічна діябіль голови, порушення сну, посилення тривоги; запаморочення, підвищена стомлюваність; зменшення лібідо, ослаблення чи зникнення оргазму; нудота, пронос, сухість у роті, зниження апетиту; алергічні реакції.Взаємодія з лікарськими засобамиКонкурує з ін препаратами за зв'язок з білками плазми (діазепам, толбутамід, варфарин, циметидин). Спільне застосування з літієм призводить до збільшення частоти побічних ефектів. Несумісний із серотонінергічними засобами (типу триптофану або фенфлураміну).Спосіб застосування та дозиПризначають 1 раз на добу по 1 таблетці вранці або ввечері, приймати можна незалежно від їди. Максимальна добова доза – 200 мг.ПередозуванняМалоймовірна (має широкі межі безпеки). Відомі летальні випадки передозування сертраліну в комбінації з іншими препаратами або алкоголем. Лікування симптоматичне, специфічних антидотів немає.Запобіжні заходи та особливі вказівкиМіж скасуванням препарату та призначенням інгібітора МАО та навпаки має пройти не менше 2 тижнів. Хворих із порушенням функції печінки слід лікувати меншими дозами. З обережністю застосовувати у поєднанні з діазепамом, толбутамідом, варфарином, циметидином, а також у пацієнтів з порушеннями функції нирок. У разі комбінованого застосування з препаратами літію рекомендується контролювати рівень останнього в плазмі.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему