Джонсон & Джонсон

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. активна речовина: топірамат – 15/25/50 мг; допоміжні речовини (для капсул 15 мг): цукрова крупка (цукроза, патока крохмальна) - 45 мг; повідон - 10,4199 мг; целюлози ацетат – 5,423 мг; тверда капсула желатинова (для капсул 15 мг): желатин - 50,8-52,7 мг; вода - 9,3-11,2 мг; сорбітан лаурат - 0,0252 мг; натрію лаурилсульфат – 0,0252 мг; титану діоксид (Е171) - 0,63 мг; чорнило Opacode Black S-1-17822/23 чорне (розчин глазурі шелаку в етанолі, заліза оксид чорний, н-бутиловий спирт, ізопропіловий спирт, пропіленгліколь, амонію гідроксид) - 5-10 мкг; допоміжні речовини (для капсул 25 мг): цукрова крупка (цукроза, патока крохмальна) - 75 мг; повідон - 17,3665 мг; целюлози ацетат – 9,038 мг; тверда капсула желатинова (для капсул 25 мг): желатин - 64,7-67 мг; вода - 10-12,3 мг; сорбітан лаурат - 0,0312 мг; натрію лаурилсульфат – 0,0312 мг; титану діоксид (Е171) — 0,78 мг, чорнило Opacode Black S-1-17822/23 чорні (розчин глазурі шелаку в етанолі, заліза оксид чорний, н-бутиловий спирт, ізопропіловий спирт, пропіленгліколь, амонію гідроксид) — 5–1 мкг; допоміжні речовини (для капсул 50 мг): цукрова крупка (цукроза, патока крохмальна) - 150 мг; повідон - 34,733 мг; целюлози ацетат – 18,076 мг; тверда капсула желатинова (для капсул 50 мг): желатин - 80,6-83,5 мг; вода - 12,5-15,4 мг; сорбітан лаурат - 0,0397 мг; натрію лаурилсульфат – 0,0397 мг; титану діоксид (Е171) - 0,99 мг; чорнило Opacode Black S-1-17822/23 чорне (розчин глазурі шелаку в етанолі, заліза оксид чорний, н-бутиловий спирт, ізопропіловий спирт, пропіленгліколь, амонію гідроксид) - 5-10 мкг. Капсули, 15 мг, 25 мг та 50 мг. По 28 чи 60 капс. у флаконі з ПЕВП; по 1 фл. у картонній пачці.Опис лікарської формиТверді желатинові капсули № 1, що складаються з корпусу білого кольору та прозорої безбарвної кришечки. На кришечку капсули є напис "ТОР". На корпусі капсули є напис "25 mg". Вміст капсул – гранули білого або майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний.ФармакокінетикаТопірамат всмоктується швидко та ефективно. Його біодоступність становить 81%. Їда не надає клінічно значущого впливу на біодоступність топірамату. З білками плазми зв'язується 13-17% топірамату. Після одноразового прийому дози до 1200 мг середній V d становить 0,55-0,8 л/кг. Величина V d залежить від статі: у жінок він становить приблизно 50% від значень, що спостерігаються у чоловіків, що пов'язують із вищим вмістом жирової тканини в організмі жінок. Після внутрішнього прийому метаболізується близько 20% від прийнятої дози. Однак у хворих, які отримують супутню терапію протиепілептичних препаратів, які індукують ферменти, що відповідають за метаболізм ЛЗ, метаболізм топірамату підвищується до 50%. З плазми, сечі та фекалій людини було виділено та ідентифіковано шість практично неактивних метаболітів. Основним шляхом виведення незміненого топірамату (70%) та його метаболітів є нирки. Після перорального введення плазмовий кліренс топірамату становить 20-30 мл/хв. Фармакокінетика топірамату має лінійний характер, плазмовий кліренс залишається постійним, а AUC у діапазоні доз від 100 до 400 мг зростає пропорційно дозі. У хворих із нормальною функцією нирок для досягнення стійкої концентрації у плазмі може знадобитися від 4 до 8 днів. Величина C maxпісля багаторазового перорального прийому 100 мг препарату двічі на день у середньому становила 6,76 мкг/мл. Після багаторазового прийому доз по 50 та 100 мг двічі на день T 1/2 топірамату з плазми в середньому становив 21 год. У хворих з порушеннями функції нирок середнього та тяжкого ступеня плазмовий та нирковий кліренс топірамату знижується (Cl креатиніну <70 мл/хв), як наслідок можливе підвищення Css топірамату у плазмі крові порівняно з пацієнтами, які мають нормальну функцію нирок. Крім того, пацієнтам з порушеннями функції нирок потрібно більше часу для досягнення Cssтопірамату у крові. Пацієнтам із середньою або тяжкою нирковою недостатністю рекомендується застосування половини рекомендованої початкової та підтримуючої дози. Топірамат ефективно виводиться із плазми шляхом гемодіалізу. Тривалий гемодіаліз може призвести до зниження концентрації топірамату в крові нижче за кількість, потрібну для підтримки протисудомної активності. Щоб уникнути швидкого падіння концентрації топірамату в плазмі під час гемодіалізу, може знадобитися додаткова доза препарату Топамакс ® . При корекції дози слід брати до уваги: - Тривалість гемодіалізу; - величину кліренсу використовуваної системи гемодіалізу; - ефективний нирковий кліренс топірамату у пацієнта, який перебуває на діалізі. Плазмовий кліренс топірамату знижується в середньому на 26% у пацієнтів із печінковою недостатністю середнього або тяжкого ступеня. Тому пацієнтам із печінковою недостатністю слід застосовувати топірамат з обережністю. У пацієнтів похилого віку без захворювань нирок плазмовий кліренс топірамату не змінюється. Фармакокінетика топірамату у дітей віком до 12 років. Фармакокінетичні параметри топірамату у дітей, як у дорослих, які одержують цей препарат як допоміжна терапія, мають лінійний характер, при цьому його кліренс не залежить від дози, а C ss у плазмі зростає пропорційно підвищенню дози. Слід враховувати той факт, що у дітей кліренс топірамату підвищений, а його T 1/2 коротший. Отже, при одній і тій же дозі, у розрахунку на 1 кг маси тіла, концентрації топірамату у плазмі у дітей можуть бути нижчими, ніж у дорослих. У дітей, як і у дорослих, протиепілептичні препарати, що індукують мікросомальні ферменти печінки, спричиняють зниження концентрацій топірамату у плазмі. ФармакодинамікаТопірамат є протиепілептичним препаратом, що відноситься до класу сульфаматзаміщених моносахаридів. Топірамат блокує натрієві канали і пригнічує виникнення повторних потенціалів на тлі тривалої деполяризації мембрани нейрона. Топірамат підвищує активність ГАМК щодо деяких підтипів ГАМК-рецепторів (в т.ч. ГАМКА-рецепторів), а також модулює активність самих ГАМКА-рецепторів, перешкоджає активації каїнатом чутливості підтипу каїнат/АМПК (α-аміно-3-гідрокси-5- метилізоксазол-4-пропіонова кислота)-рецепторів до глутамату, не впливає на активність N-метил-D-аспартату (NMDA) щодо підтипу NMDA-рецепторів. Ці ефекти топірамату дозозалежні при концентрації препарату в плазмі від 1 до 200 мкмоль, з мінімальною активністю в межах від 1 до 10 мкмоль. Крім того,топірамат пригнічує активність деяких ізоферментів карбоангідрази. За виразністю цього фармакологічного ефекту топірамат значно поступається ацетазоламіду – відомому інгібітору вугільної ангідрази, тому ця активність топірамату не вважається основним компонентом його протиепілептичної активності.Показання до застосуванняЕпілепсія: як засіб монотерапії у дорослих та дітей старше 2 років з епілепсією (в т.ч. у пацієнтів з вперше діагностованою епілепсією); у складі комплексної терапії: у дорослих та дітей старше 2 років з парціальними або генералізованими тоніко-клонічними нападами, а також для лікування нападів на фоні синдрому Леннокса-Гасто. Мігрень: профілактика нападів мігрені у дорослих Застосування препарату Топамакс для лікування гострих нападів мігрені не вивчено.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до будь-якого компонента препарату; дитячий вік до 2 років. З обережністю: ниркова та печінкова недостатність, нефроуролітіаз (у т.ч. у минулому та в сімейному анамнезі), гіперкальціурія.Вагітність та лактаціяСпеціальних контрольованих досліджень, у яких Топамакс ® застосовувався для лікування вагітних жінок, не проводилося. Топірамат може спричинити шкоду плоду при застосуванні у вагітних жінок. Дані обліку вагітностей свідчать, що у немовлят, що піддавалися впливу топірамату внутрішньоутробно, є підвищений ризик розвитку вроджених вад розвитку (наприклад черепно-лицьові дефекти, такі як ущелина губи або піднебіння, гіпоспадії та аномалії розвитку різних систем організму). Зазначені вади розвитку були зафіксовані як при монотерапії топіраматом, так і за його застосування в рамках політерапії. У порівнянні з групою пацієнтів, які не приймають протиепілептичні препарати, дані обліку вагітностей при монотерапії препаратом Топамакс свідчать про збільшення ймовірності народження дітей з низькою масою тіла (менше 2500 г). Зв'язок явищ, що спостерігаються, з прийомом препарату не встановлений. Крім того, дані обліку вагітностей та результати інших досліджень свідчать про те, що ризик розвитку тератогенних ефектів при комбінованому лікуванні протиепілептичними препаратами є вищим, ніж при монотерапії. Застосування препарату Топамакс при вагітності виправдане лише в тому випадку, коли потенційна користь від застосування препарату для матері перевищує можливий ризик для плода. При лікуванні та консультації жінок, які мають дітородний потенціал, лікар повинен зважити співвідношення користі та ризику лікування та розглянути альтернативні можливості лікування. Якщо Топамакс застосовується під час вагітності або пацієнтка завагітніла в період прийому цього препарату, її слід попередити про потенційний ризик для плода. Обмежена кількість спостережень за пацієнтами дозволяє припустити, що топірамат екскретується з грудним молоком у жінок, тому лікар повинен прийняти рішення про відмову від грудного вигодовування або припинення прийому препарату.Побічна діяПобічні ефекти наведені з розподілом за частотами та системами органів. Частоту побічних ефектів класифікували так: дуже часті (≥1/10); часті (≥1/100, <1/10); нечасті (≥1/1000 та <1/100); рідкісні (≥1/10000 та <1/1000) та дуже рідкісні (<1/10000). Найчастішими небажаними реакціями (частота яких була більше 5% і перевищувала таку в групі плацебо принаймні для одного з показань під час контрольованих клінічних досліджень топірамату) є: анорексія, зниження апетиту, уповільнене мислення, депресія, порушення вільної мови, безсоння, порушення координації рухів, порушення концентрації уваги, запаморочення, дизартрія, дисгевзія, гіпестезія, загальмованість, порушення пам'яті, ністагм, парестезія, сонливість, тремор, диплопія, нечіткість зору, діарея, нудота, втома, дратівливість та зниження маси. Інфекції та інвазії: дуже часто – назофарингіт. З боку крові та лімфатичної системи: часто – анемія; нечасто - лейкопенія, лімфаденопатія, тромбоцитопенія, еозинофілія; рідко - нейтропенія *. З боку імунної системи: часто – гіперчутливість; частота невідома - алергічний набряк *, набряк кон'юнктиви *. З боку метаболізму та харчування: часто – анорексія, зниження апетиту; нечасто – метаболічний ацидоз, гіпокаліємія, підвищення апетиту, полідипсія; рідко – гіперхлоремічний ацидоз. Психічні порушення: дуже часто – депресія; часто - уповільнене мислення, безсоння, порушення вільної мови, тривога, сплутаність свідомості, дезорієнтація, агресивні реакції, порушення настрою, збудження, емоційна лабільність, депресивний настрій, гнів, порушення поведінки; нечасто - суїцидальні думки, спроби суїциду, галюцинації, психотичні розлади, слухові галюцинації, зорові галюцинації, апатія, утруднена мова, порушення сну, афективна лабільність, зниження лібідо, збуджений стан, плач, дисфемія, ейфорія , плаксивість, порушення навичок читання, порушення засипання, сплощення емоцій, патологічне мислення, втрата лібідо, млявість, інтрасомнічне розлад, розсіяність, ранні пробудження вранці, панічні реакції,піднесений настрій; рідко - манія, панічне розлад, почуття безвиході, гіпоманія. З боку центральної нервової системи: дуже часто – парестезії, сонливість, запаморочення; часто - порушення концентрації уваги, порушення пам'яті, амнезія, когнітивні розлади, порушення мислення, психомоторні порушення, судоми, порушення координації рухів, тремор, загальмованість, гіпестезія, ністагм, дисгевзія, порушення відчуття балансу, дизартрія, інтенційний тремор; нечасто — пригнічена свідомість, тоніко-клонічні напади на кшталт «grand mal», порушення поля зору, складні парціальні напади, порушення мови, психомоторна гіперактивність, непритомність, сенсорні порушення, слинотеча, гіперсомнія, афазія, повторювана мова, гіпокінезія, дискінезія, постур , низька якість сну, відчуття печіння, втрата чутливості, парозмія, церебральний синдром, дизестезія, гіпогевзія, ступор, незграбність, аура, агевзія, дисграфія,дисфазія, периферична нейропатія, переднепритомний стан, дистонія, відчуття мурашок по тілу; рідко: апраксія, порушення циркадного ритму сну, гіперестезія, гіпосмія, аносмія, есенціальний тремор, акінезія, відсутність реакцій на подразники. З боку органу зору: часто – нечіткість зору, диплопія, порушення зору; нечасто - зменшення гостроти зору, худоби, міопію, дивні відчуття в очах, сухість очей, світлобоязнь, блефароспазм, підвищена сльозотеча, фотопсія, мідріаз, пресбіопія; рідко - одностороння сліпота, минуща сліпота, глаукома, порушення акомодації, порушення зорового просторового сприйняття, миготлива худоба, набряк повік, нічна сліпота, амбліопія; частота невідома: закритокутова глаукома*, макулопатія*, порушення рухливості ока*. З боку органу слуху та рівноваги: ​​часто - вертиго, дзвін у вухах, біль у вусі; нечасто: глухота, одностороння глухота, нейросенсорна глухота, дискомфорт у вусі, порушення слуху. З боку ССС: нечасто брадикардія, синусна брадикардія, відчуття серцебиття. З боку судинної системи: нечасто – гіпотензія, ортостатична гіпотензія, припливи, гарячі припливи; рідко – феномен Рейно. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто – задишка, носова кровотеча, закладеність носа, ринорея, кашель*; нечасто – задишка при фізичному навантаженні, гіперсекреція у придаткових пазухах носа, дисфонія. З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – нудота, діарея; часто - блювання, запор, біль у епігастральній ділянці, диспепсія, біль у животі, сухість у роті, дискомфорт у шлунку, порушення чутливості у ротовій порожнині, гастрит, дискомфорт у животі; нечасто — панкреатит, метеоризм, гастроезофагеальний рефлюкс, біль у нижній частині живота, зниження чутливості в ротовій порожнині, кровоточивість ясен, здуття живота, дискомфорт в епігастральній ділянці, чутливість у ділянці живота, гіперсалівація, біль у ротовій порожнині, неприємний запах . З боку гепатобіліарної системи: рідко – гепатит, печінкова недостатність. З боку шкіри та підшкірних тканин: часто – алопеція, висипання, свербіж; нечасто - ангідроз, порушення чутливості в області обличчя, кропив'янка, еритема, генералізований свербіж, макулярний висип, порушення пігментації шкіри, алергічний дерматит, припухлість обличчя; нечасто - синдром Стівенса-Джонсона *, поліморфна еритема *, зміна запаху шкіри, параорбітальний набряк *, локалізована кропив'янка; частота невідома - токсичний епідермальний некроліз *. З боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини: часто – артралгія, м'язові спазми, міалгія, м'язові судоми, м'язова слабкість, скелетно-м'язовий біль у грудній клітці; нечасто: припухлість суглобів, скутість м'язів, болі в боці, втома в м'язах; рідко: дискомфорт у кінцівках*. З боку нирок та сечовивідних шляхів: часто - нефролітіаз, поллакіурія, дизурія; нечасто - загострення сечокам'яної хвороби (камені в нирках), нетримання сечі при напрузі, гематурія, нетримання сечі, часті позиви до сечовипускання, ниркова колька, біль у ділянці нирок; рідко – загострення сечокам'яної хвороби (камені в уретрі); нирковоканальцевий ацидоз. З боку статевих органів та молочної залози: нечасто – еректильна дисфункція, сексуальна дисфункція. Загальні розлади та порушення, зумовлені способом застосування: дуже часто – втома; часто - підвищена температура тіла, астенія, дратівливість, порушення ходи, погане самопочуття, занепокоєння; нечасто – гіпертермія, спрага, грипоподібний синдром*, повільність, похолодання кінцівок, відчуття сп'яніння, відчуття занепокоєння; рідко – набряк обличчя, кальциноз. Зміна лабораторних показників: дуже часто зниження маси тіла; часто – збільшення маси тіла*; нечасто – кристалурія, аномальний результат тесту «тандем-хода», лейкопенія, підвищення активності печінкових ферментів у сироватці крові, рідко – зменшення вмісту гідрокарбонатів у крові. Порушення соціального функціонування: нечасто - порушення здатності до навчання. * небажана реакція зареєстрована у постреєстраційному періоді із спонтанних повідомлень. Частота розрахована на основі даних клінічних досліджень. Спеціальні групи: Діти Список небажаних реакцій, які в ході контрольованих клінічних досліджень реєструвалися у дітей у 2 і більше разів частіше, ніж у дорослих: зниження апетиту, підвищення апетиту, гіперхлоремічний ацидоз, гіпокаліємія, порушення поведінки, агресивні реакції, апатія, порушення засипання, суїцидальні думки, порушення концентрації уваги, загальмованість, порушення циркадного ритму сну, низька якість сну, підвищена сльозотеча, синусна брадикардія, погане самопочуття, порушення ходи. Список небажаних реакцій, які в ході контрольованих клінічних досліджень реєструвалися тільки у дітей: еозинофілія, психомоторна гіперактивність, вертиго, блювання, гіпертермія, пірексія, порушення здатності до навчання.Взаємодія з лікарськими засобамиВплив препарату Топамакс на концентрації інших протиепілептичних препаратів (ПЕП) Одночасний прийом препарату Топамакс з іншими ПЕП (фенітоїн, карбамазепін, вальпроєва кислота, фенобарбітал, примідон) не впливає на значення їх C ss у плазмі, за винятком окремих хворих, у яких додавання препарату Топамакс до фенітоїну може спричинити підвищення концентрації фену плазмі. Це може бути пов'язано з пригніченням специфічної ізоформи поліморфної ізоформи ферменту системи цитохрому Р450 (ізоферменту CYP2C19). Тому у кожного хворого, який приймає фенітоїн та у якого розвиваються клінічні ознаки або симптоми токсичності, необхідно контролювати концентрацію фенітоїну у плазмі. У дослідженні фармакокінетики у хворих на епілепсію додавання топірамату до ламотриджину не впливало на Css останнього при дозах топірамату 100–400 мг/добу. У процесі терапії та після відміни ламотриджину (середня доза 327 мг на добу) Css топірамату не змінювалася. Вплив інших ПЕП на концентрацію препарату Топамакс ® Фенітоїн та карбамазепін знижують концентрації препарату Топамакс у плазмі . Додавання або відміна фенітоїну або карбамазепіну на фоні лікування препаратом Топамакс може вимагати зміни дози останнього. Дозу слід підбирати, орієнтуючись на досягнення необхідного клінічного ефекту. Додавання або відміна вальпроєвої кислоти не викликає клінічно значимих змін концентрації препарату Топамакс у плазмі і, отже, не потребує зміни дози препарату Топамакс . Результати цих взаємодій сумовані у таблиці 1. Таблиця 1 ПЕП, що додається Концентрація ПЕП Концентрація препарату Топамакс ® Фенітоїн 1 ** ↓ (48%) Карбамазепін 1 ↓ (40%) Вальпроєва кислота 1 1 Фенобарбітал 1 НІ Примідон 1 НІ 1 — Відсутність ефекту. ** - Підвищення концентрації у поодиноких хворих. ↓ - Зниження концентрації в плазмі. НІ - Не досліджувалась. Інші лікарські взаємодії Дігоксин. У дослідженні з використанням одноразової дози AUC дигоксину в плазмі при одночасному прийомі препарату Топамакс зменшувалась на 12%. Клінічна значимість цього спостереження незрозуміла. При призначенні або відміні препарату Топамакс у хворих, які приймають дигоксин, особливу увагу необхідно приділити моніторування концентрації дигоксину в сироватці. Кошти, що пригнічують ЦНС. В рамках клінічних досліджень наслідки одночасного прийому препарату Топамакс з алкоголем або іншими речовинами, що пригнічують функції ЦНС, не вивчалися. Не рекомендується приймати Топамакс разом з алкоголем або іншими препаратами, що викликають пригнічення функції ЦНС. Звіробій продірявлений. При сумісному прийомі Топамаксу та препаратів на основі звіробою продірявленого (Hypericum perforatum) концентрація топірамату в плазмі може знижуватися і, як наслідок, ефективність препарату також може знизитися. Клінічних досліджень взаємодії препарату Топамакс ® та препаратів на основі звіробою продірявленого не проводилося. Пероральні контрацептиви. У дослідженні лікарської взаємодії з пероральними контрацептивами, в якому використовувався комбінований препарат, що містить норетистерон (1 мг) та етинілестрадіол (35 мкг), Топамакс ® у дозах 50-800 мг на день не суттєво впливав на ефективність норетистерону та у дозах 50 мг на день – на ефективність етинілестрадіолу. Істотне дозозалежне зниження ефективності етинілестрадіолу спостерігалося при дозах препарату Топамакс 200-800 мг на день. Клінічна значимість описаних змін незрозуміла. Ризик зниження ефективності контрацептивів та посилення проривних кровотеч повинен враховуватися у хворих, які приймають пероральні контрацептиви у поєднанні з препаратом Топамакс®. Пацієнткам, які приймають контрацептиви, що містять естроген, необхідно повідомляти про будь-які зміни в термінах і характері менструацій. Ефективність контрацептивів може бути знижена навіть за відсутності проривних кровотеч. Літій. У здорових добровольців спостерігалося зниження AUC літію на 18% при одночасному прийомі топірамату в дозі 200 мг на добу. У хворих з маніакально-депресивним психозом застосування топірамату в дозах до 200 мг на добу не впливало на фармакокінетику літію, проте при більш високих дозах (до 600 мг на добу) AUCлітію було підвищено на 26%. При одночасному застосуванні топірамату та літію слід контролювати концентрацію останнього у плазмі крові. Рисперидон. Дослідження лікарської взаємодії при одноразовому та багаторазовому прийомі топірамату здоровими добровольцями та хворими з біполярним розладом дали однакові результати. При одночасному прийомі топірамату в дозах 250 або 400 мг на добу AUC рисперидону, який приймається в дозах 1-6 мг на добу, знижується відповідно на 16 та 33%. При цьому фармакокінетика 9-гідроксирисперидону не змінювалася, а сумарна фармакокінетика активних речовин (рисперидону та 9-гідроксирисперидону) змінювалася незначно. Зміна системного впливу рисперидону/9-гидроксирисперидона і топірамату був клінічно значуще, і це взаємодія навряд може мати клінічне значення. Гідрохлортіазид. Лікарська взаємодія оцінювалася на здорових добровольцях при роздільному та спільному застосуванні гідрохлортіазиду (25 мг) та топірамату (96 мг). Результати досліджень показали, що при одночасному прийомі топірамату та гідрохлортіазиду відбувається збільшення Cmax топірамату на 27% та AUC топірамату на 29%. Клінічна значимість цих досліджень не виявлено. Призначення гідрохлортіазиду пацієнтам, які приймають топірамат, може вимагати корекції дози топірамату. Фармакокінетичні параметри гідрохлортіазиду не зазнавали значної зміни при супутній терапії топіраматом. Метформін. Лікарська взаємодія оцінювалася на здорових добровольцях, які отримували метформін або комбінацію метформіну та топірамату. Результати досліджень показали, що при одночасному прийомі топірамату та метформіну відбувається збільшення Cmax та AUC метформіну на 18 та на 25% відповідно, тоді як кліренс метформіну при одночасному застосуванні з топіраматом знижувався на 20%. Топірамат ніяк не впливав на T max метформіну в плазмі. Кліренс топірамату при одночасному застосуванні з метформіном знижується. Ступінь виявлених змін кліренсу не вивчено. Клінічна значимість впливу метформіну на фармакокінетику топірамату незрозуміла. У разі додавання або відміни препарату Топамакс ®у пацієнтів, які отримують метформін, слід ретельно контролювати стан хворого з метою оцінки перебігу цукрового діабету. Піоглітазон. Лікарська взаємодія оцінювалася у здорових добровольців при роздільному та одночасному застосуванні піоглітазону та топірамату. Було виявлено зменшення AUC піоглітазону на 15% без зміни C max препарату. Ці зміни були статистично значущими. Для активного гідроксиметаболіту піоглітазону також було виявлено зниження C max і AUC на 13 і 16% відповідно, а для активного кетометаболіту було виявлено зниження і C max і AUC на 60%. Клінічна значимість цих даних не з'ясовано. При одночасному застосуванні пацієнтами препарату Топамакс і піоглітазону слід ретельно контролювати стан хворого для оцінки перебігу цукрового діабету. Глібенкламід. Було проведено дослідження лікарської взаємодії для вивчення фармакокінетики глібенкламіду (5 мг/добу) у рівноважному стані, що застосовується ізольовано або одночасно з топіраматом (150 мг/добу) у хворих на цукровий діабет типу 2. При застосуванні топірамату AUCглибенкламіду знижувалася на 25%. Також була знижена системна експозиція 4-транс-гідрокси-глибенкламіду та 3-цис-гідрокси-глибенкламіду (відповідно на 13 і 15%). Глібенкламід не впливав на фармакокінетику топірамату у рівноважному стані. Виявлено статистично недостовірне зниження AUC піоглітазону на 15% за відсутності зміни Cmax. При призначенні топірамату хворим, які отримують глібенкламід (або призначення глібенкламіду хворим, які отримують топірамат), слід ретельно контролювати стан хворого для оцінки перебігу цукрового діабету. Інші препарати. Одночасне застосування препарату Топамакс з препаратами, що спричиняють нефролітіаз, може підвищувати ризик утворення каменів у нирках. Під час лікування препаратом Топамакс® слід уникати застосування препаратів, що спричиняють нефролітіаз, оскільки вони можуть викликати фізіологічні зміни, що сприяють нефролітіазу. Вальпроєва кислота. Комбіноване застосування топірамату та вальпроєвої кислоти у хворих, які добре переносять кожен препарат окремо, супроводжується гіперамоніємією з енцефалопатією або без неї. У більшості випадків симптоми та ознаки зникають після відміни одного з препаратів. Це несприятливе явище не викликане фармакокінетичною взаємодією. Зв'язок між гіперамоніємією та застосуванням топірамату ізольовано або у комбінації з іншими препаратами не встановлений. При сумісному прийомі топірамату і вальпроєвої кислоти може виникати гіпотермія (ненавмисне зниження температури тіла нижче 35 °C) у поєднанні з гіперамоніємією або незалежно. Дане явище може виникати як після початку сумісного прийому вальпроєвої кислоти та топірамату, так і при збільшенні денної дози топірамату. Додаткові дослідження лікарської взаємодії: для оцінки потенційно можливих варіантів лікарської взаємодії між топіраматом та іншими лікарськими препаратами було проведено низку клінічних досліджень. Результати цих взаємодій сумовані у таблиці 2. Таблиця 2 Додається ЛЗ Концентрація додається ЛЗ* Концентрація топірамату* Амітріптілін Збільшення C max та AUC метаболіту нортриптиліну на 20% НІ Дигідроерготамін (перорально та п/к) 1 1 Галоперидол Збільшення AUC метаболіту на 31% НІ Пропранолол Збільшення C max для 4-ОН пропранололу на 17% (топірамат 50 мг) Збільшення C max на 9 та 16%; AUC на 9 та 17% для пропранололу 40 та 80 мг кожні 12 год відповідно Суматриптан (перорально та підшкірно) 1 НІ Пізотіфен 1 1 Ділтіазем Зменшення AUC дилтіазему на 25% та дезацетилдилтіазему на 18%; 1 для N-деметилдилтіазему Збільшення AUC на 20% Венлафаксін 1 1 Флунарізін Збільшення AUC на 16% (50 мг кожні 12 год)** 1 * - Виражена у % від значень C max у плазмі крові та AUC при монотерапії. 1 - Відсутність змін Cmax у плазмі крові та AUC (<15% від вихідних даних). ** При багаторазовому прийомі одного флунаризину спостерігалося збільшення AUC на 14%, що може бути пов'язане із накопиченням препарату у процесі досягнення рівноважного стану. НІ – не досліджувалась.Спосіб застосування та дозиВсередину (незалежно від їди). Дорослим при монотерапії: початкова доза - 25 мг 1 раз на добу (на ніч) протягом 1 тиж, потім дозу збільшують на 25-50 мг на добу (поділяють на 2 прийоми) з інтервалом 1-2 тижні до досягнення клінічного ефекту; рекомендована доза – 100 мг на добу, максимальна добова – 500 мг (для деяких пацієнтів з рефрактерними формами епілепсії – до 1000 мг на добу). Дітям старше 2 років: у перший тиждень лікування – 0,5-1 мг/кг на ніч, потім дозу збільшують на 0,5-1 мг/кг/добу (поділяють на 2 прийоми) з інтервалом 1-2 тижні; рекомендовані дози – 3-6 мг/кг/добу (для дітей із недавно діагностованими парціальними нападами – до 500 мг/добу). У поєднанні з іншими протисудомними препаратами: дорослим - 25-50 мг на ніч протягом 1 тижня, потім дозу збільшують на 25-50 мг з інтервалом 1-2 тижні і приймають у 2 прийоми; мінімальна ефективна доза-200 мг на добу, середня добова – 200-400 мг, максимальна – 1600 мг. Дітям старше 2 років: 1-3 мг/кг/сут на ніч протягом 1 тижня, потім дозу збільшують на 1-3 мг/кг з інтервалом 1-2 тижні і приймають у 2 прийоми; рекомендована добова доза – 5-9 мг/кг.ПередозуванняСимптоми: судоми, сонливість, порушення мови та зору, диплопія, порушення мислення, порушення координації рухів, летаргія, ступор, артеріальна гіпотензія, біль у животі, запаморочення, збудження та депресія. У більшості випадків клінічні наслідки не були тяжкими, але були відмічені смертельні випадки після передозування з використанням суміші кількох ЛЗ, включаючи топірамат. Передозування топірамату може спричинити тяжкий метаболічний ацидоз. Відомий випадок передозування, коли пацієнт прийняв дозу топірамату від 96 до 110 г, що спричинило кому, що тривало 20-24 год. Через 3-4 дні стан пацієнта повернувся в норму. Лікування: при гострому передозуванні препарату Топамакс , якщо незадовго перед цим хворий приймав їжу, необхідно відразу ж промити шлунок або викликати блювоту. У дослідженнях in vitro було показано, що активоване вугілля адсорбує топірамат. За необхідності слід провести симптоматичну терапію. Ефективним способом виведення топірамату з організму є гемодіаліз. Пацієнтам рекомендується адекватне підвищення обсягу споживаної рідини.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПротиепілептичні препарати, включаючи і Топамакс®, слід скасовувати поступово, щоб мінімізувати можливість підвищення частоти нападів. У клінічних дослідженнях дози зменшували на 50-100 мг з тижневими інтервалами для дорослих при терапії епілепсії та на 25-50 мг у дорослих, які отримують 100 мг препарату Топамакс на добу для профілактики мігрені. У дітей у клінічних дослідженнях Топамакс поступово скасовували протягом 2-8 тижнів. Якщо за медичними показаннями необхідне швидке відміна препарату Топамакс®, рекомендується здійснювати відповідний контроль стану пацієнта. Як і у разі застосування інших протиепілептичних препаратів, у деяких пацієнтів, які приймають топірамат, спостерігається підвищення частоти нападів або нові типи нападів. Дане явище може бути наслідком передозування, зниження концентрації спільно застосовуваних протиепілептичних препаратів, прогресування захворювання або парадоксального ефекту. Швидкість виведення через нирки залежить від функції нирок і залежить від віку. У хворих з помірним або вираженим порушенням функції нирок для досягнення стійких концентрацій у плазмі може знадобитися від 10 до 15 днів, на відміну від 4-8 днів у хворих із нормальною функцією нирок. Як і при будь-якому захворюванні, схема підбору дози повинна орієнтуватися на клінічний ефект (тобто ступінь контролю нападів, відсутність побічних ефектів) і враховувати те, що у хворих з порушенням функції нирок для встановлення стабільної концентрації в плазмі для кожної дози може знадобитися більше тривалий час. При терапії топіраматом можливе виникнення олігогідрозу (зменшене потовиділення) та ангідрозу. Зменшення потовиділення та гіпертермія (підвищення температури тіла) можуть виникнути у дітей, схильних до впливу високої температури навколишнього середовища. У зв'язку з цим при терапії топіраматом дуже важливим є адекватне підвищення обсягу споживаної рідини, здатне знизити ризик розвитку нефролітіазу, а також побічних ефектів, які можуть виникнути під впливом фізичних навантажень або підвищених температур. Розлади настрою/депресія Під час лікування топіраматом спостерігається підвищена частота виникнення розладів настрою та депресії. Суїцидальні спроби При застосуванні протиепілептичних препаратів, включаючи препарат Топамакс®, збільшується ризик появи суїцидальних думок та суїцидальної поведінки у пацієнтів, які приймають ці препарати за будь-якими показаннями. У подвійних сліпих клінічних дослідженнях, частота розвитку явищ, пов'язаних із суїцидом (суїцидальні думки, спроби суїциду, суїцид), становила 0,5% у пацієнтів, які отримували топірамат (у 46 осіб з 8652), що приблизно в 3 рази вище порівняно з пацієнтами , що отримували плацебо (0,2%; у 8 осіб із 4045). Один випадок суїциду був зафіксований у подвійному сліпому дослідженні біполярного розладу у пацієнта, який отримував топірамат. Таким чином, необхідно контролювати стан пацієнтів з метою виявлення ознак суїцидальних думок та призначати відповідне лікування. Необхідно рекомендувати пацієнтам (і при необхідності особам, які доглядають пацієнтів) відразу ж звертатися за медичною допомогою у разі появи ознак суїцидальних думок або суїцидальної поведінки. Нефролітіаз У деяких хворих, особливо, зі схильністю до нефролітіазу, може підвищитися ризик утворення каменів у нирках та появи пов'язаних з ним симптомів, таких як ниркова колька, біль у нирці, біль у боці. Щоб зменшити цей ризик, необхідно адекватне підвищення обсягу рідини, що споживається. Факторами ризику розвитку нефролітіазу є нефролітіаз в анамнезі (в т.ч. у сімейному), гіперкальціурія, супутня терапія препаратами, що сприяють розвитку нефролітіазу. Порушення функції нирок Слід бути обережним при призначенні препарату Топамакс® пацієнтам з нирковою недостатністю (кліренс креатиніну). Порушення функції печінки У пацієнтів з порушеннями функції печінки топірамат слід застосовувати з обережністю через можливе зниження кліренсу цього препарату. Міопія та вторинна закритокутова глаукома При застосуванні препарату Топамакс® описаний синдром, що включає гостру міопію з супутньою вторинною глаукомою. Симптоми включають гостре зниження гостроти зору та/або біль у оці. При офтальмологічному обстеженні може виявлятись міопія, сплощення передньої камери ока, гіперемія (почервоніння) очного яблука, підвищення внутрішньоочного тиску. Може спостерігатися мідріаз. Цей синдром може супроводжуватися секрецією рідини, що призводить до зміщення кришталика та райдужної оболонки вперед з розвитком вторинної глаукоми. Симптоми зазвичай з'являються через 1 місяць після початку застосування препарату Топамакс. На відміну від первинної глаукоми, яка рідко спостерігається у хворих до 40 років, вторинна глаукома спостерігається при застосуванні топірамату як у дорослих, так і у дітей. При виникненні синдрому, що включає міопію, пов'язану із закритокутовою глаукомою, лікування включає припинення прийому препарату Топамакс®, як тільки лікар вважає це можливим, і відповідні заходи, спрямовані на зниження внутрішньоочного тиску. Зазвичай ці заходи призводять до нормалізації внутрішньоочного тиску. Підвищений внутрішньоочний тиск будь-якої етіології за відсутності адекватного лікування може призвести до серйозних ускладнень, аж до втрати зору. При призначенні топірамату пацієнтам із захворюваннями очей в анамнезі необхідно оцінити ставлення очікуваної користі до можливого ризику застосування. Дефекти поля зору Дефекти поля зору спостерігалися у пацієнтів, які приймають топірамат, незалежно від наявності у них підвищеного внутрішньоочного тиску. У ході клінічних досліджень більшість таких випадків мали оборотний характер, і дефекти зору зникали після відміни терапії топіраматом. При виникненні проблем із зором під час прийому топірамату слід розглянути можливість припинення терапії. Метаболічний ацидоз При застосуванні топірамату може виникати гіперхлоремічний, не пов'язаний з дефіцитом аніонів, метаболічний ацидоз (наприклад, зниження концентрації гідрокарбонатів у плазмі нижче за нормальний рівень за відсутності респіраторного алкалозу). Подібне зниження концентрації гідрокарбонатів сироватки крові є наслідком інгібуючого ефекту топірамату на ниркову карбоангідразу. У більшості випадків зниження концентрації гідрокарбонатів відбувається на початку прийому препарату, хоча даний ефект може проявитися в будь-якому періоді лікування топіраматом. Ступінь зниження концентрації зазвичай слабкий або помірний (середнє значення становить 4 ммоль/л при використанні у дорослих пацієнтів у дозі вище 100 мг на день і близько 6 мг на день на кг маси тіла при використанні в педіатричній практиці).У поодиноких випадках у пацієнтів відзначалося зниження концентрації гідрокарбонатів нижче рівня 10 ммоль/л. Деякі захворювання або способи лікування, що сприяють розвитку ацидозу (наприклад, захворювання нирок, тяжкі респіраторні захворювання, епілептичний статус, діарея, хірургічні втручання, кетогенна дієта, прийом деяких лікарських препаратів) можуть бути додатковими факторами, що підсилюють гідрокарбонат-знижуючий ефект топірамату.підсилюють гідрокарбонат-знижуючий ефект топірамату.підсилюють гідрокарбонат-знижуючий ефект топірамату. У дітей хронічний метаболічний ацидоз може призводити до уповільнення зростання. Ефект топірамату на зростання та можливі ускладнення, пов'язані з кістковою системою, не вивчалися систематично у дітей та у дорослих. У зв'язку з викладеним при лікуванні топіраматом рекомендується проводити необхідні дослідження, включаючи визначення концентрації гідрокарбонатів у сироватці. У разі появи симптомів метаболічного ацидозу (наприклад, глибоке кусмаулівське дихання, диспное, анорексія, нудота, блювання, підвищена стомлюваність, тахікардія або аритмія) рекомендується проведення визначення концентрації гідрокарбонатів у сироватці. При виникненні метаболічного ацидозу та його персистуванні рекомендується знизити дозу або припинити прийом топірамату. Порушення когнітивних функцій Порушення когнітивних функцій при епілепсії має багатофакторну природу і може бути викликано першопричиною захворювання, безпосередньо епілепсією або протиепілептичною терапією. У дорослих пацієнтів, які приймають топірамат, спостерігалися випадки порушення когнітивних функцій, що вимагали зниження дози або припинення терапії. Дані впливу топірамату на когнітивні функції в дітей віком недостатні, та її ефекти вимагають подальшого вивчення. Гіперамоніємія та енцефалопатія При застосуванні топірамату відзначався розвиток гіперамоніємії з енцефалопатією або без неї. Ризик розвитку гіперамоніємії при застосуванні топірамату є дозозалежним. Гіперамономія більш часто відзначається при одночасному застосуванні топірамату та вальпроєвої кислоти. Клінічними симптомами гіперамоніємічної енцефалопатії часто є різке порушення свідомості та/або когнітивної функції та летаргія. У більшості випадків гіперамоніємічна енцефалопатія регресує при відміні терапії. У пацієнтів з летаргією або змінами ментального статусу неясного генезу, які отримують топірамат у вигляді монотерапії або у складі комбінованої терапії, рекомендовано брати до уваги можливість гіперамоніємічної енцефалопатії і визначити рівень аміаку в крові. Посилене харчування Якщо пацієнт втрачає масу тіла при лікуванні препаратом Топамакс, необхідно розглянути питання про доцільність посиленого харчування. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Топамакс діє на центральну нервову систему і може викликати сонливість, запаморочення та інші симптоми. Він також може спричинити порушення зору. Ці несприятливі явища можуть становити небезпеку для хворих, що керують автомобілем та рухомими механізмами, особливо в період, доки не буде встановлено реакцію хворого на препарат.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. активна речовина: топірамат – 15/25/50 мг; допоміжні речовини (для капсул 15 мг): цукрова крупка (цукроза, патока крохмальна) - 45 мг; повідон - 10,4199 мг; целюлози ацетат – 5,423 мг; тверда капсула желатинова (для капсул 15 мг): желатин - 50,8-52,7 мг; вода - 9,3-11,2 мг; сорбітан лаурат - 0,0252 мг; натрію лаурилсульфат – 0,0252 мг; титану діоксид (Е171) - 0,63 мг; чорнило Opacode Black S-1-17822/23 чорне (розчин глазурі шелаку в етанолі, заліза оксид чорний, н-бутиловий спирт, ізопропіловий спирт, пропіленгліколь, амонію гідроксид) - 5-10 мкг; допоміжні речовини (для капсул 25 мг): цукрова крупка (цукроза, патока крохмальна) - 75 мг; повідон - 17,3665 мг; целюлози ацетат – 9,038 мг; тверда капсула желатинова (для капсул 25 мг): желатин - 64,7-67 мг; вода - 10-12,3 мг; сорбітан лаурат - 0,0312 мг; натрію лаурилсульфат – 0,0312 мг; титану діоксид (Е171) — 0,78 мг, чорнило Opacode Black S-1-17822/23 чорні (розчин глазурі шелаку в етанолі, заліза оксид чорний, н-бутиловий спирт, ізопропіловий спирт, пропіленгліколь, амонію гідроксид) — 5–1 мкг; допоміжні речовини (для капсул 50 мг): цукрова крупка (цукроза, патока крохмальна) - 150 мг; повідон - 34,733 мг; целюлози ацетат – 18,076 мг; тверда капсула желатинова (для капсул 50 мг): желатин - 80,6-83,5 мг; вода - 12,5-15,4 мг; сорбітан лаурат - 0,0397 мг; натрію лаурилсульфат – 0,0397 мг; титану діоксид (Е171) - 0,99 мг; чорнило Opacode Black S-1-17822/23 чорне (розчин глазурі шелаку в етанолі, заліза оксид чорний, н-бутиловий спирт, ізопропіловий спирт, пропіленгліколь, амонію гідроксид) - 5-10 мкг. Капсули, 15 мг, 25 мг та 50 мг. По 28 чи 60 капс. у флаконі з ПЕВП; по 1 фл. у картонній пачці.Опис лікарської формиТверді желатинові капсули № 0, що складаються з корпусу білого кольору та прозорої безбарвної кришечки. На кришечці капсули є напис чорним чорнилом "ТОР". На корпусі капсули є напис чорним чорнилом "50 mg". Вміст капсул – гранули білого або майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний.ФармакокінетикаТопірамат всмоктується швидко та ефективно. Його біодоступність становить 81%. Їда не надає клінічно значущого впливу на біодоступність топірамату. З білками плазми зв'язується 13-17% топірамату. Після одноразового прийому дози до 1200 мг середній V d становить 0,55-0,8 л/кг. Величина V d залежить від статі: у жінок він становить приблизно 50% від значень, що спостерігаються у чоловіків, що пов'язують із вищим вмістом жирової тканини в організмі жінок. Після внутрішнього прийому метаболізується близько 20% від прийнятої дози. Однак у хворих, які отримують супутню терапію протиепілептичних препаратів, які індукують ферменти, що відповідають за метаболізм ЛЗ, метаболізм топірамату підвищується до 50%. З плазми, сечі та фекалій людини було виділено та ідентифіковано шість практично неактивних метаболітів. Основним шляхом виведення незміненого топірамату (70%) та його метаболітів є нирки. Після перорального введення плазмовий кліренс топірамату становить 20-30 мл/хв. Фармакокінетика топірамату має лінійний характер, плазмовий кліренс залишається постійним, а AUC у діапазоні доз від 100 до 400 мг зростає пропорційно дозі. У хворих із нормальною функцією нирок для досягнення стійкої концентрації у плазмі може знадобитися від 4 до 8 днів. Величина C maxпісля багаторазового перорального прийому 100 мг препарату двічі на день у середньому становила 6,76 мкг/мл. Після багаторазового прийому доз по 50 та 100 мг двічі на день T 1/2 топірамату з плазми в середньому становив 21 год. У хворих з порушеннями функції нирок середнього та тяжкого ступеня плазмовий та нирковий кліренс топірамату знижується (Cl креатиніну <70 мл/хв), як наслідок можливе підвищення Css топірамату у плазмі крові порівняно з пацієнтами, які мають нормальну функцію нирок. Крім того, пацієнтам з порушеннями функції нирок потрібно більше часу для досягнення Cssтопірамату у крові. Пацієнтам із середньою або тяжкою нирковою недостатністю рекомендується застосування половини рекомендованої початкової та підтримуючої дози. Топірамат ефективно виводиться із плазми шляхом гемодіалізу. Тривалий гемодіаліз може призвести до зниження концентрації топірамату в крові нижче за кількість, потрібну для підтримки протисудомної активності. Щоб уникнути швидкого падіння концентрації топірамату в плазмі під час гемодіалізу, може знадобитися додаткова доза препарату Топамакс ® . При корекції дози слід брати до уваги: - Тривалість гемодіалізу; - величину кліренсу використовуваної системи гемодіалізу; - ефективний нирковий кліренс топірамату у пацієнта, який перебуває на діалізі. Плазмовий кліренс топірамату знижується в середньому на 26% у пацієнтів із печінковою недостатністю середнього або тяжкого ступеня. Тому пацієнтам із печінковою недостатністю слід застосовувати топірамат з обережністю. У пацієнтів похилого віку без захворювань нирок плазмовий кліренс топірамату не змінюється. Фармакокінетика топірамату у дітей віком до 12 років. Фармакокінетичні параметри топірамату у дітей, як у дорослих, які одержують цей препарат як допоміжна терапія, мають лінійний характер, при цьому його кліренс не залежить від дози, а C ss у плазмі зростає пропорційно підвищенню дози. Слід враховувати той факт, що у дітей кліренс топірамату підвищений, а його T 1/2 коротший. Отже, при одній і тій же дозі, у розрахунку на 1 кг маси тіла, концентрації топірамату у плазмі у дітей можуть бути нижчими, ніж у дорослих. У дітей, як і у дорослих, протиепілептичні препарати, що індукують мікросомальні ферменти печінки, спричиняють зниження концентрацій топірамату у плазмі. ФармакодинамікаТопірамат є протиепілептичним препаратом, що відноситься до класу сульфаматзаміщених моносахаридів. Топірамат блокує натрієві канали і пригнічує виникнення повторних потенціалів на тлі тривалої деполяризації мембрани нейрона. Топірамат підвищує активність ГАМК щодо деяких підтипів ГАМК-рецепторів (в т.ч. ГАМКА-рецепторів), а також модулює активність самих ГАМКА-рецепторів, перешкоджає активації каїнатом чутливості підтипу каїнат/АМПК (α-аміно-3-гідрокси-5- метилізоксазол-4-пропіонова кислота)-рецепторів до глутамату, не впливає на активність N-метил-D-аспартату (NMDA) щодо підтипу NMDA-рецепторів. Ці ефекти топірамату дозозалежні при концентрації препарату в плазмі від 1 до 200 мкмоль, з мінімальною активністю в межах від 1 до 10 мкмоль. Крім того,топірамат пригнічує активність деяких ізоферментів карбоангідрази. За виразністю цього фармакологічного ефекту топірамат значно поступається ацетазоламіду – відомому інгібітору вугільної ангідрази, тому ця активність топірамату не вважається основним компонентом його протиепілептичної активності.Показання до застосуванняЕпілепсія: як засіб монотерапії у дорослих та дітей старше 2 років з епілепсією (в т.ч. у пацієнтів з вперше діагностованою епілепсією); у складі комплексної терапії: у дорослих та дітей старше 2 років з парціальними або генералізованими тоніко-клонічними нападами, а також для лікування нападів на фоні синдрому Леннокса-Гасто. Мігрень: профілактика нападів мігрені у дорослих Застосування препарату Топамакс для лікування гострих нападів мігрені не вивчено.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до будь-якого компонента препарату; дитячий вік до 2 років. З обережністю: ниркова та печінкова недостатність, нефроуролітіаз (у т.ч. у минулому та в сімейному анамнезі), гіперкальціурія.Вагітність та лактаціяСпеціальних контрольованих досліджень, у яких Топамакс ® застосовувався для лікування вагітних жінок, не проводилося. Топірамат може спричинити шкоду плоду при застосуванні у вагітних жінок. Дані обліку вагітностей свідчать, що у немовлят, що піддавалися впливу топірамату внутрішньоутробно, є підвищений ризик розвитку вроджених вад розвитку (наприклад черепно-лицьові дефекти, такі як ущелина губи або піднебіння, гіпоспадії та аномалії розвитку різних систем організму). Зазначені вади розвитку були зафіксовані як при монотерапії топіраматом, так і за його застосування в рамках політерапії. У порівнянні з групою пацієнтів, які не приймають протиепілептичні препарати, дані обліку вагітностей при монотерапії препаратом Топамакс свідчать про збільшення ймовірності народження дітей з низькою масою тіла (менше 2500 г). Зв'язок явищ, що спостерігаються, з прийомом препарату не встановлений. Крім того, дані обліку вагітностей та результати інших досліджень свідчать про те, що ризик розвитку тератогенних ефектів при комбінованому лікуванні протиепілептичними препаратами є вищим, ніж при монотерапії. Застосування препарату Топамакс при вагітності виправдане лише в тому випадку, коли потенційна користь від застосування препарату для матері перевищує можливий ризик для плода. При лікуванні та консультації жінок, які мають дітородний потенціал, лікар повинен зважити співвідношення користі та ризику лікування та розглянути альтернативні можливості лікування. Якщо Топамакс застосовується під час вагітності або пацієнтка завагітніла в період прийому цього препарату, її слід попередити про потенційний ризик для плода. Обмежена кількість спостережень за пацієнтами дозволяє припустити, що топірамат екскретується з грудним молоком у жінок, тому лікар повинен прийняти рішення про відмову від грудного вигодовування або припинення прийому препарату.Побічна діяПобічні ефекти наведені з розподілом за частотами та системами органів. Частоту побічних ефектів класифікували так: дуже часті (≥1/10); часті (≥1/100, <1/10); нечасті (≥1/1000 та <1/100); рідкісні (≥1/10000 та <1/1000) та дуже рідкісні (<1/10000). Найчастішими небажаними реакціями (частота яких була більше 5% і перевищувала таку в групі плацебо принаймні для одного з показань під час контрольованих клінічних досліджень топірамату) є: анорексія, зниження апетиту, уповільнене мислення, депресія, порушення вільної мови, безсоння, порушення координації рухів, порушення концентрації уваги, запаморочення, дизартрія, дисгевзія, гіпестезія, загальмованість, порушення пам'яті, ністагм, парестезія, сонливість, тремор, диплопія, нечіткість зору, діарея, нудота, втома, дратівливість та зниження маси. Інфекції та інвазії: дуже часто – назофарингіт. З боку крові та лімфатичної системи: часто – анемія; нечасто - лейкопенія, лімфаденопатія, тромбоцитопенія, еозинофілія; рідко - нейтропенія *. З боку імунної системи: часто – гіперчутливість; частота невідома - алергічний набряк *, набряк кон'юнктиви *. З боку метаболізму та харчування: часто – анорексія, зниження апетиту; нечасто – метаболічний ацидоз, гіпокаліємія, підвищення апетиту, полідипсія; рідко – гіперхлоремічний ацидоз. Психічні порушення: дуже часто – депресія; часто - уповільнене мислення, безсоння, порушення вільної мови, тривога, сплутаність свідомості, дезорієнтація, агресивні реакції, порушення настрою, збудження, емоційна лабільність, депресивний настрій, гнів, порушення поведінки; нечасто - суїцидальні думки, спроби суїциду, галюцинації, психотичні розлади, слухові галюцинації, зорові галюцинації, апатія, утруднена мова, порушення сну, афективна лабільність, зниження лібідо, збуджений стан, плач, дисфемія, ейфорія , плаксивість, порушення навичок читання, порушення засипання, сплощення емоцій, патологічне мислення, втрата лібідо, млявість, інтрасомнічне розлад, розсіяність, ранні пробудження вранці, панічні реакції,піднесений настрій; рідко - манія, панічне розлад, почуття безвиході, гіпоманія. З боку центральної нервової системи: дуже часто – парестезії, сонливість, запаморочення; часто - порушення концентрації уваги, порушення пам'яті, амнезія, когнітивні розлади, порушення мислення, психомоторні порушення, судоми, порушення координації рухів, тремор, загальмованість, гіпестезія, ністагм, дисгевзія, порушення відчуття балансу, дизартрія, інтенційний тремор; нечасто — пригнічена свідомість, тоніко-клонічні напади на кшталт «grand mal», порушення поля зору, складні парціальні напади, порушення мови, психомоторна гіперактивність, непритомність, сенсорні порушення, слинотеча, гіперсомнія, афазія, повторювана мова, гіпокінезія, дискінезія, постур , низька якість сну, відчуття печіння, втрата чутливості, парозмія, церебральний синдром, дизестезія, гіпогевзія, ступор, незграбність, аура, агевзія, дисграфія,дисфазія, периферична нейропатія, переднепритомний стан, дистонія, відчуття мурашок по тілу; рідко: апраксія, порушення циркадного ритму сну, гіперестезія, гіпосмія, аносмія, есенціальний тремор, акінезія, відсутність реакцій на подразники. З боку органу зору: часто – нечіткість зору, диплопія, порушення зору; нечасто - зменшення гостроти зору, худоби, міопію, дивні відчуття в очах, сухість очей, світлобоязнь, блефароспазм, підвищена сльозотеча, фотопсія, мідріаз, пресбіопія; рідко - одностороння сліпота, минуща сліпота, глаукома, порушення акомодації, порушення зорового просторового сприйняття, миготлива худоба, набряк повік, нічна сліпота, амбліопія; частота невідома: закритокутова глаукома*, макулопатія*, порушення рухливості ока*. З боку органу слуху та рівноваги: ​​часто - вертиго, дзвін у вухах, біль у вусі; нечасто: глухота, одностороння глухота, нейросенсорна глухота, дискомфорт у вусі, порушення слуху. З боку ССС: нечасто брадикардія, синусна брадикардія, відчуття серцебиття. З боку судинної системи: нечасто – гіпотензія, ортостатична гіпотензія, припливи, гарячі припливи; рідко – феномен Рейно. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто – задишка, носова кровотеча, закладеність носа, ринорея, кашель*; нечасто – задишка при фізичному навантаженні, гіперсекреція у придаткових пазухах носа, дисфонія. З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – нудота, діарея; часто - блювання, запор, біль у епігастральній ділянці, диспепсія, біль у животі, сухість у роті, дискомфорт у шлунку, порушення чутливості у ротовій порожнині, гастрит, дискомфорт у животі; нечасто — панкреатит, метеоризм, гастроезофагеальний рефлюкс, біль у нижній частині живота, зниження чутливості в ротовій порожнині, кровоточивість ясен, здуття живота, дискомфорт в епігастральній ділянці, чутливість у ділянці живота, гіперсалівація, біль у ротовій порожнині, неприємний запах . З боку гепатобіліарної системи: рідко – гепатит, печінкова недостатність. З боку шкіри та підшкірних тканин: часто – алопеція, висипання, свербіж; нечасто - ангідроз, порушення чутливості в області обличчя, кропив'янка, еритема, генералізований свербіж, макулярний висип, порушення пігментації шкіри, алергічний дерматит, припухлість обличчя; нечасто - синдром Стівенса-Джонсона *, поліморфна еритема *, зміна запаху шкіри, параорбітальний набряк *, локалізована кропив'янка; частота невідома - токсичний епідермальний некроліз *. З боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини: часто – артралгія, м'язові спазми, міалгія, м'язові судоми, м'язова слабкість, скелетно-м'язовий біль у грудній клітці; нечасто: припухлість суглобів, скутість м'язів, болі в боці, втома в м'язах; рідко: дискомфорт у кінцівках*. З боку нирок та сечовивідних шляхів: часто - нефролітіаз, поллакіурія, дизурія; нечасто - загострення сечокам'яної хвороби (камені в нирках), нетримання сечі при напрузі, гематурія, нетримання сечі, часті позиви до сечовипускання, ниркова колька, біль у ділянці нирок; рідко – загострення сечокам'яної хвороби (камені в уретрі); нирковоканальцевий ацидоз. З боку статевих органів та молочної залози: нечасто – еректильна дисфункція, сексуальна дисфункція. Загальні розлади та порушення, зумовлені способом застосування: дуже часто – втома; часто - підвищена температура тіла, астенія, дратівливість, порушення ходи, погане самопочуття, занепокоєння; нечасто – гіпертермія, спрага, грипоподібний синдром*, повільність, похолодання кінцівок, відчуття сп'яніння, відчуття занепокоєння; рідко – набряк обличчя, кальциноз. Зміна лабораторних показників: дуже часто зниження маси тіла; часто – збільшення маси тіла*; нечасто – кристалурія, аномальний результат тесту «тандем-хода», лейкопенія, підвищення активності печінкових ферментів у сироватці крові, рідко – зменшення вмісту гідрокарбонатів у крові. Порушення соціального функціонування: нечасто - порушення здатності до навчання. * небажана реакція зареєстрована у постреєстраційному періоді із спонтанних повідомлень. Частота розрахована на основі даних клінічних досліджень. Спеціальні групи: Діти Список небажаних реакцій, які в ході контрольованих клінічних досліджень реєструвалися у дітей у 2 і більше разів частіше, ніж у дорослих: зниження апетиту, підвищення апетиту, гіперхлоремічний ацидоз, гіпокаліємія, порушення поведінки, агресивні реакції, апатія, порушення засипання, суїцидальні думки, порушення концентрації уваги, загальмованість, порушення циркадного ритму сну, низька якість сну, підвищена сльозотеча, синусна брадикардія, погане самопочуття, порушення ходи. Список небажаних реакцій, які в ході контрольованих клінічних досліджень реєструвалися тільки у дітей: еозинофілія, психомоторна гіперактивність, вертиго, блювання, гіпертермія, пірексія, порушення здатності до навчання.Взаємодія з лікарськими засобамиВплив препарату Топамакс на концентрації інших протиепілептичних препаратів (ПЕП) Одночасний прийом препарату Топамакс з іншими ПЕП (фенітоїн, карбамазепін, вальпроєва кислота, фенобарбітал, примідон) не впливає на значення їх C ss у плазмі, за винятком окремих хворих, у яких додавання препарату Топамакс до фенітоїну може спричинити підвищення концентрації фену плазмі. Це може бути пов'язано з пригніченням специфічної ізоформи поліморфної ізоформи ферменту системи цитохрому Р450 (ізоферменту CYP2C19). Тому у кожного хворого, який приймає фенітоїн та у якого розвиваються клінічні ознаки або симптоми токсичності, необхідно контролювати концентрацію фенітоїну у плазмі. У дослідженні фармакокінетики у хворих на епілепсію додавання топірамату до ламотриджину не впливало на Css останнього при дозах топірамату 100–400 мг/добу. У процесі терапії та після відміни ламотриджину (середня доза 327 мг на добу) Css топірамату не змінювалася. Вплив інших ПЕП на концентрацію препарату Топамакс ® Фенітоїн та карбамазепін знижують концентрації препарату Топамакс у плазмі . Додавання або відміна фенітоїну або карбамазепіну на фоні лікування препаратом Топамакс може вимагати зміни дози останнього. Дозу слід підбирати, орієнтуючись на досягнення необхідного клінічного ефекту. Додавання або відміна вальпроєвої кислоти не викликає клінічно значимих змін концентрації препарату Топамакс у плазмі і, отже, не потребує зміни дози препарату Топамакс . Результати цих взаємодій сумовані у таблиці 1. Таблиця 1 ПЕП, що додається Концентрація ПЕП Концентрація препарату Топамакс ® Фенітоїн 1 ** ↓ (48%) Карбамазепін 1 ↓ (40%) Вальпроєва кислота 1 1 Фенобарбітал 1 НІ Примідон 1 НІ 1 — Відсутність ефекту. ** - Підвищення концентрації у поодиноких хворих. ↓ - Зниження концентрації в плазмі. НІ - Не досліджувалась. Інші лікарські взаємодії Дігоксин. У дослідженні з використанням одноразової дози AUC дигоксину в плазмі при одночасному прийомі препарату Топамакс зменшувалась на 12%. Клінічна значимість цього спостереження незрозуміла. При призначенні або відміні препарату Топамакс у хворих, які приймають дигоксин, особливу увагу необхідно приділити моніторування концентрації дигоксину в сироватці. Кошти, що пригнічують ЦНС. В рамках клінічних досліджень наслідки одночасного прийому препарату Топамакс з алкоголем або іншими речовинами, що пригнічують функції ЦНС, не вивчалися. Не рекомендується приймати Топамакс разом з алкоголем або іншими препаратами, що викликають пригнічення функції ЦНС. Звіробій продірявлений. При сумісному прийомі Топамаксу та препаратів на основі звіробою продірявленого (Hypericum perforatum) концентрація топірамату в плазмі може знижуватися і, як наслідок, ефективність препарату також може знизитися. Клінічних досліджень взаємодії препарату Топамакс ® та препаратів на основі звіробою продірявленого не проводилося. Пероральні контрацептиви. У дослідженні лікарської взаємодії з пероральними контрацептивами, в якому використовувався комбінований препарат, що містить норетистерон (1 мг) та етинілестрадіол (35 мкг), Топамакс ® у дозах 50-800 мг на день не суттєво впливав на ефективність норетистерону та у дозах 50 мг на день – на ефективність етинілестрадіолу. Істотне дозозалежне зниження ефективності етинілестрадіолу спостерігалося при дозах препарату Топамакс 200-800 мг на день. Клінічна значимість описаних змін незрозуміла. Ризик зниження ефективності контрацептивів та посилення проривних кровотеч повинен враховуватися у хворих, які приймають пероральні контрацептиви у поєднанні з препаратом Топамакс®. Пацієнткам, які приймають контрацептиви, що містять естроген, необхідно повідомляти про будь-які зміни в термінах і характері менструацій. Ефективність контрацептивів може бути знижена навіть за відсутності проривних кровотеч. Літій. У здорових добровольців спостерігалося зниження AUC літію на 18% при одночасному прийомі топірамату в дозі 200 мг на добу. У хворих з маніакально-депресивним психозом застосування топірамату в дозах до 200 мг на добу не впливало на фармакокінетику літію, проте при більш високих дозах (до 600 мг на добу) AUCлітію було підвищено на 26%. При одночасному застосуванні топірамату та літію слід контролювати концентрацію останнього у плазмі крові. Рисперидон. Дослідження лікарської взаємодії при одноразовому та багаторазовому прийомі топірамату здоровими добровольцями та хворими з біполярним розладом дали однакові результати. При одночасному прийомі топірамату в дозах 250 або 400 мг на добу AUC рисперидону, який приймається в дозах 1-6 мг на добу, знижується відповідно на 16 та 33%. При цьому фармакокінетика 9-гідроксирисперидону не змінювалася, а сумарна фармакокінетика активних речовин (рисперидону та 9-гідроксирисперидону) змінювалася незначно. Зміна системного впливу рисперидону/9-гидроксирисперидона і топірамату був клінічно значуще, і це взаємодія навряд може мати клінічне значення. Гідрохлортіазид. Лікарська взаємодія оцінювалася на здорових добровольцях при роздільному та спільному застосуванні гідрохлортіазиду (25 мг) та топірамату (96 мг). Результати досліджень показали, що при одночасному прийомі топірамату та гідрохлортіазиду відбувається збільшення Cmax топірамату на 27% та AUC топірамату на 29%. Клінічна значимість цих досліджень не виявлено. Призначення гідрохлортіазиду пацієнтам, які приймають топірамат, може вимагати корекції дози топірамату. Фармакокінетичні параметри гідрохлортіазиду не зазнавали значної зміни при супутній терапії топіраматом. Метформін. Лікарська взаємодія оцінювалася на здорових добровольцях, які отримували метформін або комбінацію метформіну та топірамату. Результати досліджень показали, що при одночасному прийомі топірамату та метформіну відбувається збільшення Cmax та AUC метформіну на 18 та на 25% відповідно, тоді як кліренс метформіну при одночасному застосуванні з топіраматом знижувався на 20%. Топірамат ніяк не впливав на T max метформіну в плазмі. Кліренс топірамату при одночасному застосуванні з метформіном знижується. Ступінь виявлених змін кліренсу не вивчено. Клінічна значимість впливу метформіну на фармакокінетику топірамату незрозуміла. У разі додавання або відміни препарату Топамакс ®у пацієнтів, які отримують метформін, слід ретельно контролювати стан хворого з метою оцінки перебігу цукрового діабету. Піоглітазон. Лікарська взаємодія оцінювалася у здорових добровольців при роздільному та одночасному застосуванні піоглітазону та топірамату. Було виявлено зменшення AUC піоглітазону на 15% без зміни C max препарату. Ці зміни були статистично значущими. Для активного гідроксиметаболіту піоглітазону також було виявлено зниження C max і AUC на 13 і 16% відповідно, а для активного кетометаболіту було виявлено зниження і C max і AUC на 60%. Клінічна значимість цих даних не з'ясовано. При одночасному застосуванні пацієнтами препарату Топамакс і піоглітазону слід ретельно контролювати стан хворого для оцінки перебігу цукрового діабету. Глібенкламід. Було проведено дослідження лікарської взаємодії для вивчення фармакокінетики глібенкламіду (5 мг/добу) у рівноважному стані, що застосовується ізольовано або одночасно з топіраматом (150 мг/добу) у хворих на цукровий діабет типу 2. При застосуванні топірамату AUCглибенкламіду знижувалася на 25%. Також була знижена системна експозиція 4-транс-гідрокси-глибенкламіду та 3-цис-гідрокси-глибенкламіду (відповідно на 13 і 15%). Глібенкламід не впливав на фармакокінетику топірамату у рівноважному стані. Виявлено статистично недостовірне зниження AUC піоглітазону на 15% за відсутності зміни Cmax. При призначенні топірамату хворим, які отримують глібенкламід (або призначення глібенкламіду хворим, які отримують топірамат), слід ретельно контролювати стан хворого для оцінки перебігу цукрового діабету. Інші препарати. Одночасне застосування препарату Топамакс з препаратами, що спричиняють нефролітіаз, може підвищувати ризик утворення каменів у нирках. Під час лікування препаратом Топамакс® слід уникати застосування препаратів, що спричиняють нефролітіаз, оскільки вони можуть викликати фізіологічні зміни, що сприяють нефролітіазу. Вальпроєва кислота. Комбіноване застосування топірамату та вальпроєвої кислоти у хворих, які добре переносять кожен препарат окремо, супроводжується гіперамоніємією з енцефалопатією або без неї. У більшості випадків симптоми та ознаки зникають після відміни одного з препаратів. Це несприятливе явище не викликане фармакокінетичною взаємодією. Зв'язок між гіперамоніємією та застосуванням топірамату ізольовано або у комбінації з іншими препаратами не встановлений. При сумісному прийомі топірамату і вальпроєвої кислоти може виникати гіпотермія (ненавмисне зниження температури тіла нижче 35 °C) у поєднанні з гіперамоніємією або незалежно. Дане явище може виникати як після початку сумісного прийому вальпроєвої кислоти та топірамату, так і при збільшенні денної дози топірамату. Додаткові дослідження лікарської взаємодії: для оцінки потенційно можливих варіантів лікарської взаємодії між топіраматом та іншими лікарськими препаратами було проведено низку клінічних досліджень. Результати цих взаємодій сумовані у таблиці 2. Таблиця 2 Додається ЛЗ Концентрація додається ЛЗ* Концентрація топірамату* Амітріптілін Збільшення C max та AUC метаболіту нортриптиліну на 20% НІ Дигідроерготамін (перорально та п/к) 1 1 Галоперидол Збільшення AUC метаболіту на 31% НІ Пропранолол Збільшення C max для 4-ОН пропранололу на 17% (топірамат 50 мг) Збільшення C max на 9 та 16%; AUC на 9 та 17% для пропранололу 40 та 80 мг кожні 12 год відповідно Суматриптан (перорально та підшкірно) 1 НІ Пізотіфен 1 1 Ділтіазем Зменшення AUC дилтіазему на 25% та дезацетилдилтіазему на 18%; 1 для N-деметилдилтіазему Збільшення AUC на 20% Венлафаксін 1 1 Флунарізін Збільшення AUC на 16% (50 мг кожні 12 год)** 1 * - Виражена у % від значень C max у плазмі крові та AUC при монотерапії. 1 - Відсутність змін Cmax у плазмі крові та AUC (<15% від вихідних даних). ** При багаторазовому прийомі одного флунаризину спостерігалося збільшення AUC на 14%, що може бути пов'язане із накопиченням препарату у процесі досягнення рівноважного стану. НІ – не досліджувалась.Спосіб застосування та дозиВсередину (незалежно від їди). Дорослим при монотерапії: початкова доза - 25 мг 1 раз на добу (на ніч) протягом 1 тиж, потім дозу збільшують на 25-50 мг на добу (поділяють на 2 прийоми) з інтервалом 1-2 тижні до досягнення клінічного ефекту; рекомендована доза – 100 мг на добу, максимальна добова – 500 мг (для деяких пацієнтів з рефрактерними формами епілепсії – до 1000 мг на добу). Дітям старше 2 років: у перший тиждень лікування – 0,5-1 мг/кг на ніч, потім дозу збільшують на 0,5-1 мг/кг/добу (поділяють на 2 прийоми) з інтервалом 1-2 тижні; рекомендовані дози – 3-6 мг/кг/добу (для дітей із недавно діагностованими парціальними нападами – до 500 мг/добу). У поєднанні з іншими протисудомними препаратами: дорослим - 25-50 мг на ніч протягом 1 тижня, потім дозу збільшують на 25-50 мг з інтервалом 1-2 тижні і приймають у 2 прийоми; мінімальна ефективна доза-200 мг на добу, середня добова – 200-400 мг, максимальна – 1600 мг. Дітям старше 2 років: 1-3 мг/кг/сут на ніч протягом 1 тижня, потім дозу збільшують на 1-3 мг/кг з інтервалом 1-2 тижні і приймають у 2 прийоми; рекомендована добова доза – 5-9 мг/кг.ПередозуванняСимптоми: судоми, сонливість, порушення мови та зору, диплопія, порушення мислення, порушення координації рухів, летаргія, ступор, артеріальна гіпотензія, біль у животі, запаморочення, збудження та депресія. У більшості випадків клінічні наслідки не були тяжкими, але були відмічені смертельні випадки після передозування з використанням суміші кількох ЛЗ, включаючи топірамат. Передозування топірамату може спричинити тяжкий метаболічний ацидоз. Відомий випадок передозування, коли пацієнт прийняв дозу топірамату від 96 до 110 г, що спричинило кому, що тривало 20-24 год. Через 3-4 дні стан пацієнта повернувся в норму. Лікування: при гострому передозуванні препарату Топамакс , якщо незадовго перед цим хворий приймав їжу, необхідно відразу ж промити шлунок або викликати блювоту. У дослідженнях in vitro було показано, що активоване вугілля адсорбує топірамат. За необхідності слід провести симптоматичну терапію. Ефективним способом виведення топірамату з організму є гемодіаліз. Пацієнтам рекомендується адекватне підвищення обсягу споживаної рідини.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПротиепілептичні препарати, включаючи препарат Топамакс®, слід скасовувати поступово, щоб звести до мінімуму можливість підвищення частоти нападів. Для зменшення дози на 25-50 мг використовують препарат Топамакс® капсули у дозі 15 мг або 25 мг. У клінічних дослідженнях дози зменшували на 50-100 мг з тижневими інтервалами для дорослих при терапії епілепсії та на 25-50 мг у дорослих, які отримують 100 мг препарату Топамакс на добу для профілактики мігрені. У дітей у клінічних дослідженнях Топамакс поступово скасовували протягом 2-8 тижнів. Якщо за медичними показаннями необхідне швидке відміна препарату Топамакс®, рекомендується здійснювати відповідний контроль стану пацієнта. Як і у разі застосування інших протиепілептичних препаратів, у деяких пацієнтів, які приймають топірамат, спостерігається підвищення частоти нападів або нові типи нападів. Дане явище може бути наслідком передозування, зниження концентрації спільно застосовуваних протиепілептичних препаратів, прогресування захворювання або парадоксального ефекту. Швидкість виведення через нирки залежить від функції нирок і залежить від віку. У хворих з помірним або вираженим порушенням функції нирок для досягнення стійких концентрацій у плазмі може знадобитися від 10 до 15 днів, на відміну від 4-8 днів у хворих із нормальною функцією нирок. Як і при будь-якому захворюванні, схема підбору дози повинна орієнтуватися на клінічний ефект (тобто, ступінь контролю припадків, відсутність побічних ефектів) та враховувати те, що у хворих з порушенням функції нирок для встановлення стабільної концентрації у плазмі для кожної дози може знадобитися більш тривалий час. При терапії топіраматом можливе виникнення олігогідрозу (зменшене потовиділення) та ангідрозу. Зменшення потовиділення та гіпертермія (підвищення температури тіла) можуть виникнути у дітей, схильних до впливу високої температури навколишнього середовища. У зв'язку з цим при терапії топіраматом дуже важливим є адекватне підвищення обсягу споживаної рідини, здатне знизити ризик розвитку нефролітіазу, а також побічних ефектів, які можуть виникнути під впливом фізичних навантажень або підвищених температур. Розлади настрою/депресія Під час лікування топіраматом спостерігається підвищена частота виникнення розладів настрою та депресії. Суїцидальні спроби При застосуванні протиепілептичних препаратів, включаючи препарат Топамакс®, збільшується ризик появи суїцидальних думок та суїцидальної поведінки у пацієнтів, які приймають ці препарати за будь-якими показаннями. У подвійних сліпих клінічних дослідженнях, частота розвитку явищ, пов'язаних із суїцидом (суїцидальні думки, спроби суїциду, суїцид), становила 0,5% у пацієнтів, які отримували топірамат (у 46 осіб з 8652), що приблизно в 3 рази вище порівняно з пацієнтами , що отримували плацебо (0,2%; у 8 осіб із 4045). Один випадок суїциду був зафіксований у подвійному сліпому дослідженні біполярного розладу у пацієнта, який отримував топірамат. Таким чином, необхідно контролювати стан пацієнтів з метою виявлення ознак суїцидальних думок та призначати відповідне лікування. Необхідно рекомендувати пацієнтам (і при необхідності особам, які доглядають пацієнтів) відразу ж звертатися за медичною допомогою у разі появи ознак суїцидальних думок або суїцидальної поведінки. Нефролітіаз деяких хворих, особливо, зі схильністю до нефролітіазу, може підвищитися ризик утворення каменів у нирках та появи пов'язаних з ним симптомів, таких як ниркова колька, біль у нирці, біль у боці. Щоб зменшити цей ризик, необхідно адекватне підвищення обсягу рідини, що споживається. Факторами ризику розвитку нефролітіазу є нефролітіаз в анамнезі (в т.ч. у сімейному), гіперкальціурія, супутня терапія препаратами, що сприяють розвитку нефролітіазу. Порушення функції нирок Слід бути обережним при призначенні препарату Топамакс® пацієнтам з нирковою недостатністю (кліренс креатиніну). Порушення функції печінки У пацієнтів з порушеннями функції печінки топірамат слід застосовувати з обережністю через можливе зниження кліренсу цього препарату. Міопія та вторинна закритокутова глаукома При застосуванні препарату Топамакс® описаний синдром, що включає гостру міопію з супутньою вторинною глаукомою. Симптоми включають гостре зниження гостроти зору та/або біль у оці. При офтальмологічному обстеженні може виявлятись міопія, сплощення передньої камери ока, гіперемія (почервоніння) очного яблука, підвищення внутрішньоочного тиску. Може спостерігатися мідріаз. Цей синдром може супроводжуватися секрецією рідини, що призводить до зміщення кришталика та райдужної оболонки вперед з розвитком вторинної глаукоми. Симптоми зазвичай з'являються через 1 місяць після початку застосування препарату Топамакс. На відміну від первинної глаукоми, яка рідко спостерігається у хворих до 40 років, вторинна глаукома спостерігається при застосуванні топірамату як у дорослих, так і у дітей.При виникненні синдрому, що включає міопію, пов'язану із закритокутовою глаукомою, лікування включає припинення прийому препарату Топамакс®, як тільки лікар вважає це можливим, і відповідні заходи, спрямовані на зниження внутрішньоочного тиску. Зазвичай ці заходи призводять до нормалізації внутрішньоочного тиску. Підвищений внутрішньоочний тиск будь-якої етіології за відсутності адекватного лікування може призвести до серйозних ускладнень, аж до втрати зору.Підвищений внутрішньоочний тиск будь-якої етіології за відсутності адекватного лікування може призвести до серйозних ускладнень, аж до втрати зору.Підвищений внутрішньоочний тиск будь-якої етіології за відсутності адекватного лікування може призвести до серйозних ускладнень, аж до втрати зору. При призначенні топірамату пацієнтам із захворюваннями очей в анамнезі необхідно оцінити ставлення очікуваної користі до можливого ризику застосування. Дефекти поля зору Дефекти поля зору спостерігалися у пацієнтів, які приймають топірамат, незалежно від наявності у них підвищеного внутрішньоочного тиску. У ході клінічних досліджень більшість таких випадків мали оборотний характер, і дефекти зору зникали після відміни терапії топіраматом. При виникненні проблем із зором під час прийому топірамату слід розглянути можливість припинення терапії. Метаболічний ацидоз При застосуванні топірамату може виникати гіперхлоремічний, не пов'язаний з дефіцитом аніонів, метаболічний ацидоз (наприклад, зниження концентрації гідрокарбонатів у плазмі нижче за нормальний рівень за відсутності респіраторного алкалозу). Подібне зниження концентрації гідрокарбонатів сироватки крові є наслідком інгібуючого ефекту топірамату на ниркову карбоангідразу. У більшості випадків зниження концентрації гідрокарбонатів відбувається на початку прийому препарату, хоча цей ефект може проявитись у будь-якому періоді лікування топіраматом. Ступінь зниження концентрації зазвичай слабкий або помірний (середнє значення становить 4 ммоль/л при використанні у дорослих пацієнтів у дозі вище 100 мг на день і близько 6 мг на день на кг маси тіла при використанні в педіатричній практиці).У поодиноких випадках у пацієнтів відзначалося зниження концентрації гідрокарбонатів нижче рівня 10 ммоль/л. Деякі захворювання або способи лікування, що сприяють розвитку ацидозу (наприклад, захворювання нирок, тяжкі респіраторні захворювання, епілептичний статус, діарея, хірургічні втручання, кетогенна дієта, прийом деяких лікарських препаратів) можуть бути додатковими факторами, що підсилюють гідрокарбонат-знижуючий ефект топірамату. У дітей хронічний метаболічний ацидоз може призводити до уповільнення зростання. Ефект топірамату на зростання та можливі ускладнення, пов'язані з кістковою системою, не вивчалися систематично у дітей та у дорослих. У зв'язку з викладеним при лікуванні топіраматом рекомендується проводити необхідні дослідження, включаючи визначення концентрації гідрокарбонатів у сироватці. У разі появи симптомів метаболічного ацидозу (наприклад, глибоке кусмаулівське дихання, диспное, анорексія, нудота, блювання, підвищена стомлюваність, тахікардія або аритмія) рекомендується проведення визначення концентрації гідрокарбонатів у сироватці. При виникненні метаболічного ацидозу та його персистуванні рекомендується знизити дозу або припинити прийом топірамату. Порушення когнітивних функцій Порушення когнітивних функцій при епілепсії має багатофакторну природу і може бути викликано першопричиною захворювання, безпосередньо епілепсією або протиепілептичною терапією. У дорослих пацієнтів, які приймають топірамат, спостерігалися випадки порушення когнітивних функцій, що вимагали зниження дози або припинення терапії. Дані впливу топірамату на когнітивні функції в дітей віком недостатні, та її ефекти вимагають подальшого вивчення. Гіперамоніємія та енцефалопатія При застосуванні топірамату відзначався розвиток гіперамоніємії з енцефалопатією або без неї. Ризик розвитку гіперамоніємії при застосуванні топірамату є дозозалежним. Гіперамономія більш часто відзначається при одночасному застосуванні топірамату та вальпроєвої кислоти. Клінічними симптомами гіперамоніємічної енцефалопатії часто є різке порушення свідомості та/або когнітивної функції та летаргія. У більшості випадків гіперамоніємічна енцефалопатія регресує при відміні терапії. У пацієнтів з летаргією або змінами ментального статусу неясного генезу, які отримують топірамат у вигляді монотерапії або у складі комбінованої терапії, рекомендовано брати до уваги можливість гіперамоніємічної енцефалопатії і визначити рівень аміаку в крові. Посилене харчування Якщо пацієнт втрачає масу тіла при лікуванні препаратом Топамакс, необхідно розглянути питання про доцільність посиленого харчування. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Топамакс діє на центральну нервову систему і може викликати сонливість, запаморочення та інші симптоми. Він також може спричинити порушення зору. Ці несприятливі явища можуть становити небезпеку для хворих, що керують автомобілем та рухомими механізмами, особливо в період, доки не буде встановлено реакцію хворого на препарат.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПорошок для приготування суспензії для внутрішньом'язового введення пролонгованої дії: Порошок: налтрексон, інкапсульований у сополімер молочної та гліколевої кислоти (полімер: 75:25 DL JN1). У флаконі міститься 430 мг налтрексону (надлишок 12,9%); Розчинник: кармелоза натрію (карбоксиметилцелюлоза натрію), полісорбат 20, натрію хлорид, вода для ін'єкцій. У флаконі міститься 4,0 мл розчинника. Порошок: Кількість порошку, що містить 430 мг налтрексону (надлишок 12,9%) поміщають у скляний флакон місткістю 5 мл, закупорений гумовою пробкою та обкатаний алюмінієвим ковпачком з пластмасовою кришкою, що полегшує розтин. Розчинник: 4 мл розчинника поміщають у скляний флакон місткістю 5 мл, закупорений гумовою пробкою та обкатаний алюмінієвим ковпачком з пластмасовою кришкою, що полегшує розтин. Один флакон з порошком, один флакон з 4 мл розчинника, один 5 мл шприц, одна коротка голка для приготування суспензії, дві голки для ін'єкції із захисним ковпачком, в пачку картонну разом з інструкцією з медичного застосування.Опис лікарської формиСтерильний порошок та стерильний розчинник для приготування суспензії для внутрішньом'язового введення пролонгованої дії. Порошок від білого або майже білого до світло-жовто-коричневого кольору без видимих ​​сторонніх включень; легко суспендується у розчиннику без утворення агломератів. Розчинник: прозора безбарвна рідина. Відновлена ​​суспензія від білого до білого з жовтувато-коричневим відтінком кольору; повинна проходити через голку (яка входить до комплекту) з невеликим опором або без опору. Не повинно бути виходу розчинника без суспензії.Фармакотерапевтична групаЛікарські засоби для лікування алкогольної залежності.ФармакокінетикаВсмоктування Вівітрол є препаратом пролонгованої дії, призначений для внутрішньом'язових ін'єкцій кожні 4 тижні або 1 раз на місяць. Після внутрішньом'язового введення зміна концентрації налтрексону в плазмі крові характеризується початковим піком з максимумом приблизно через 2 години після введення та другим піком через 2-3 дні. Починаючи приблизно з 14-го дня після введення препарату, його концентрація в плазмі поступово знижується, але концентрація, що вимірюється, зберігається більше 1 місяця. Максимальна концентрація (Сmах) і площа під кривою "концентрація-час" налтрексону та його основного метаболіту - 6-бета-налтрексолу - у плазмі крові пропорційні введеній дозі Вівітролу. Загальна експозиція налтрексону після одноразового введення 380 мг Вівітролу в 3-4 рази вище порівняно з його вживанням у кількості 50 мг протягом 28 днів. Після першої ін'єкції рівноважна концентрація досягається до кінця міждозового інтервалу. Після повторного введення Вівітролу спостерігається мінімальна кумуляція (менше 15%) налтрексону або 6-бета налтрексолу. Розподіл Налтрексон слабо зв'язується з білками плазми in vitro (21%). Метаболізм Налтрексон піддається активному метаболізму в організмі. Основний метаболіт – 6-бета-налтрексол – утворюється цитозольним ферментом дигідродіолдегідрогеназою. Ферменти системи цитохрому Р450 беруть участь у метаболізмі налтрексона. Іншими метаболітами є 2-гідрокси-3-метокси-6-бета-налтрексол і 2-гідрокси-3-метокси-налтрексон. Налтрексон та його метаболіти утворюють кон'югати з глюкуроновою кислотою. При внутрішньом'язовому введенні Вівітролу у порівнянні з пероральним утворюється значно менше 6-бета-налтрексолу, що спричинено зниженим пресистемним метаболізмом у печінці. Виведення з організму Налтрексон та його метаболіти виводяться в основному із сечею, причому у незміненому вигляді виводиться мінімальна кількість препарату. Період напіввиведення налтрексону становить 5-10 днів і залежить від рівня деградації полімеру. Період напіввиведення 6-бета-налтрексолу становить 5-10 днів. Фармакокінетика у пацієнтів з нирковою та печінковою недостатністю Печінкова недостатність Фармакокінетика Вівітролу не змінюється у пацієнтів з легким або помірно вираженим порушенням функції печінки (класи А та В по Чайлд-П'ю). Таким хворим на корекцію дози не потрібно. У хворих із тяжким порушенням функції печінки фармакокінетика Вівітролу не вивчалась. Ниркова недостатність Результати фармакокінетичних аналізів вказують, що легка ниркова недостатність (кліренс креатиніну 50-80 мл/хв) майже не впливає на фармакокінетику Вівітролу і необхідність корекції дози препарату відсутня, У хворих з помірно вираженою та важкою нирковою недостатністю фармакокінетика Вплив статі Дослідження, проведене за участю здорових пацієнтів обох статей (18 жінок та 18 чоловіків), показало, що стать пацієнтів не впливає на фармакокінетику Вівітролу. Вплив віку та раси Фармакокінетика Вівітрола не вивчалася у літніх пацієнтів, дітей та представників різних рас.ФармакодинамікаФармакодинамічні властивості Налтрексон є антагоністом опіоїдних рецепторів з найбільшою спорідненістю до опіоїдних мю-рецепторів. Крім блокади опіоїдних рецепторів, препарат не має іншої фармакологічної активності. Застосування препарату з невідомих причин може спричинити звуження зіниці. Застосування Вівітролу не викликає звикання чи лікарської залежності. У пацієнтів з фізичною опіоїдною залежністю введення препарату спричиняє симптоми "скасування". Нейробіологічні механізми, відповідальні зниження споживання алкоголю, які спостерігаються в пацієнтів з алкогольною залежністю, які лікуються налтрексоном, зрозумілі не повною мірою, але передбачається, що механізм дії зачіпає ендогенну опіоїдну систему. Налтрексон блокує дію опіоїдів, конкурентно зв'язуючись із опіоїдними рецепторами. Блокада дії налтрексону може бути усунена запровадженням високих доз опіоїдів, що може призвести до підвищення вивільнення гістаміну з характерною клінічною картиною. Зв'язування з опіоїдними рецепторами може блокувати ефекти опіоїдних ендогенних пептидів. Вівітрол не є засобом аверсивної терапії і не викликає дисульфірамоподібної реакції при прийомі опіатів або алкоголю.Показання до застосуванняПрепарат показаний для лікування алкогольної залежності у пацієнтів, здатних утриматися від алкоголю перед початком лікування. Пацієнти не повинні активно вживати алкоголь на початку лікування Вівітролом. Препарат показаний для запобігання рецидиву опіоїдної залежності після опіоїдної детоксикації. Опіоїдзалежні пацієнти, включаючи пацієнтів, які отримують лікування проти алкогольної залежності, не повинні приймати опіоїди на початку лікування препаратом. Лікування препаратом має бути частиною відповідної програми усунення залежності, що включає психосоціальну підтримку. Діти та літні хворі Дані щодо безпеки та ефективності застосування препарату у дітей відсутні. У клінічні випробування Вівітролу було включено недостатню кількість пацієнтів старше 65 років, щоб порівняти ефект від лікування у літніх пацієнтів та у молодших хворих.Протипоказання до застосуванняВівітрол протипоказаний: хворим, які приймають наркотичні анальгетики; при прийомі опіоїдів на фоні лікування; хворим у стані гострого скасування опіоїдів (опіоїдний абстинентний синдром); хворим, які не пройшли провокаційну пробу налоксоном або мають позитивний результат аналізу на наявність опіоїдів у сечі; хворим з гіперчутливістю до діючої речовини препарату, або до будь-якого з його наповнювачів та компонентів розчинника; при тяжких порушеннях функції печінки (включаючи гострий гепатит та печінкову недостатність); ппри вагітності та лактації; дитячий вік до 18 років. З обережністю: Застосування при печінковій недостатності Пацієнтам з легким або помірно вираженим порушенням функції печінки (класи А та В по Чайлд-П'ю) корекції дози не потрібні. У хворих із тяжким порушенням функції печінки фармакокінетика Вівітролу не вивчалась. Таким пацієнтам Вівітрол, як і всі інші внутрішньом'язові ін'єкції, слід призначати з обережністю через ризик, пов'язаний із внутрішньом'язовою ін'єкцією (наприклад, за наявності тромбоцитопенії та порушення коагуляції). Застосування при нирковій недостатності Пацієнтам з легкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну 50-80 мл/хв) корекція дози не потрібна. У хворих з помірно вираженою та тяжкою нирковою недостатністю фармакокінетика Вівітролу не вивчалася. З огляду на те, що налтрексон та його первинний метаболіт виводяться з організму головним чином із сечею, рекомендується з обережністю призначати Вівітрол пацієнтам з помірною або тяжкою нирковою недостатністю.Вагітність та лактаціяВагітність Дія Вівітролу на вагітних жінок не вивчена. Призначати Вівітрол під час вагітності слід лише в тому випадку, якщо потенційна користь для матері від його застосування перевищує потенційний ризик для плода. Лактація При пероральному прийомі налтрексону було відзначено виділення налтрексону та 6-бета-налтрексолу з грудним молоком. Через потенційну канцерогенність та ймовірність виникнення у грудних дітей серйозних побічних явищ, слід припинити лікування препаратом Вівітрол під час годування груддю або припинити грудне вигодовування під час лікування препаратом, залежно від ступеня важливості терапії для матері.Побічна діяУ клінічних дослідженнях тривалістю до 6 місяців 9% пацієнтів з алкогольною залежністю, яких лікували Вівітролом, припинили лікування через побічні ефекти. У групі пацієнтів, яким вводили плацебо, лікування через побічні явища припинили 7% пацієнтів. Найбільш часті причини відмови від лікування Вівітролом були реакції у місці введення (3%), нудота (2%), вагітність (1%), головний біль (1%) та суїцидальна поведінка (0,3%). У групі хворих, які отримують ін'єкції плацебо, лікування припинило лише 1% пацієнтів через виникнення реакцій у місці введення. У клінічних дослідженнях тривалістю до 6 місяців 2% пацієнтів з опіоїдною залежністю, яких лікували Вівітролом, припинили лікування через побічні ефекти. У групі пацієнтів, яким вводили плацебо, лікування через побічні явища припинили 2% пацієнтів. Нижче перераховані побічні явища, у пацієнтів з алкогольною залежністю, що зустрічаються в ході клінічних досліджень у більш ніж 5% випадків (часті), ступінь виразності цих побічних явищ характеризувалася як легка та помірна. З боку шлунково-кишкового тракту: Нудота, блювання, діарея, часті позиви до дефекації, шлунково-кишковий розлад, частий рідкий випорожнення, біль у животі, дискомфорт у шлунку, сухість у роті, анорексія, зниження апетиту, порушення апетиту. З боку дихальної системи: Інфекції верхніх дихальних шляхів, ларингіт, синусит, фарингіт (у тому числі стрептококовий), назофарингіт. Загальні розлади та реакції у місці введення: Біль, болючість, ущільнення, припухлість, свербіж, крововилив, астенія, летаргія, млявість. З боку опорно-рухової системи: Артрит, біль у суглобах, скутість суглобів, біль у спині, біль у кінцівках, спазм м'язів, посмикування м'язів, скутість м'язів. З боку шкіри та підшкірних тканин: Висипання, папульозні висипання, пітниця. З боку нервової системи: головний біль, мігрень, запаморочення, непритомність, сонливість, тривога, седативний стан. Побічні явища у пацієнтів з опіоїдною залежністю були переважно такими ж, як і у пацієнтів з алкогольною залежністю. Нижче перераховані побічні явища у пацієнтів з опіоїдною залежністю, що зустрічаються в ході клінічних досліджень у понад 2% випадків (часті), ступінь виразності цих побічних явищ характеризувалася як легка та помірна. Лабораторні показники: Збільшення активності аланінамінотрансферази, аспартатамінотрансферази та гамма-глутамілтрансферази. З боку дихальної системи: Назофарингіт, грип. З боку нервової системи: Безсоння, біль голови. Серцево-судинна система: Підвищення артеріального тиску. Загальні розлади та реакції у місці введення: Біль. З боку шлунково-кишкового тракту Зубний біль. Побічні явища, виявлені під час передреєстраційних досліджень препарату: З боку шлунково-кишкового тракту: Перекручення смаку, збільшення апетиту, рефлюкс-езофагіт, запор, метеоризм, геморой, коліт, шлунково-кишкова кровотеча, паралітична непрохідність кишечника, параректальний абсцес, гастроентерит, абсцес зуба, диском. Загальні розлади та реакції у місці введення: Підвищення температури, летаргія, біль у грудях, стисненість у грудях, збільшення або зменшення маси тіла, тремтіння, озноб, набряк обличчя. Психічні розлади: Подразливість, порушення сну, синдром "скасування" алкоголю, ажитація, ейфорія, делірій. Порушення уваги, мігрень, зниження розумової діяльності, судоми, ішемічний інсульт, аневризми мозкових артерій, парестезія. З боку органів чуття: нечіткий зір, кон'юнктивіт. З боку опорно-рухової системи: Біль у кінцівках, спазм м'язів, скутість у суглобах, міалгія. З боку шкіри та підшкірних тканин: Посилене потовиділення, у тому числі вночі, свербіж. З боку дихальної системи: Біль у горлі, задишка, закладеність носа, обструктивний бронхіт, бронхіт, пневмонія, ларингіт, синусит, інфекції верхніх дихальних шляхів. З боку обміну речовин: Тепловий удар, зневоднення, гіперхолестеринемія. Серцево-судинна система: "Припливи", тромбоз глибоких вен, легеневий тромбоз, прискорене серцебиття, фібриляція передсердь, інфаркт міокарда, стенокардія, нестабільна стенокардія, хронічна серцева недостатність, атеросклероз коронарних артерій. З боку крові та лімфатичної системи: Лімфаденопатія, у тому числі запалення шийних лімфатичних вузлів, підвищення вмісту лейкоцитів у крові. З боку імунної системи: Сезонна алергія, реакції гіперчутливості, у тому числі ангіоневротичний набряк та кропив'янка, погресування ВІЛ-інфекції у ВІЛ-інфікованих пацієнтів. З боку сечостатевої системи: Мимовільний аборт, зниження лібідо, інфекції сечовивідних шляхів. З боку гепатобіліарної системи: Холелітіаз, збільшення активності аланінамінотрансферази та аспартатамінотрансферази, гострий холецистит.Взаємодія з лікарськими засобамиВзаємодія Вівітролу з іншими препаратами не вивчена. Налтрексон є антагоністом опіод-вмісних лікарських засобів (наприклад, препаратів від кашлю, застуди, антидіарейних препаратів та опіодних анальгетиків). Оскільки налтрексон є субстратом ферментів системи цитохрому, індуктори чи інгібітори цих ферментів навряд чи вплинуть на кліренс Вівітролу. Досліджень для оцінки клінічної значущості впливу інших препаратів на метаболізм Вівітролу проведено не було, тому слід бути обережним і оцінювати можливий ризик і потенційну користь при призначенні Вівітролу спільно з іншими препаратами. Показники безпеки застосування Вівітролу спільно з антидепресантами і без них однакові.Спосіб застосування та дозиВівітрол повинні вводити кваліфіковані медичні працівники тільки з використанням компонентів, що є в упаковці. Не можна замінювати компоненти упаковки. Рекомендована доза Вівітролу становить 380 мг/м один раз на 4 тижні або один раз на місяць. Препарат слід вводити в сідничний м'яз, чергуючи сідниці. Вівітрол не можна вводити внутрішньовенно та підшкірно! Якщо хворий пропустить введення чергової дози, наступна ін'єкція має бути зроблена якнайшвидше. Перед застосуванням Вівітролу не потрібний пероральний прийом налтрексону. Відновлення лікування після перерви Дані щодо відновлення лікування після перерви відсутні. Переведення хворих з алкогольною залежністю з перорального налтрексону на Вівітрол Немає систематичних даних про переведення хворих з перорального налтрексону на Вівітрол. Для приготування суспензії слід використовувати тільки розчинник, що поставляється в комплекті. Вводити препарат слід тільки голкою, що перебуває в комплекті. Усі компоненти упаковки - флакон із порошком, флакон із розчинником, голка для приготування суспензії та голка для ін'єкції із захисним ковпачком - необхідні для введення препарату. У комплекті також є запасна голка для ін'єкції із захисним ковпачком. Не замінюйте компоненти, що знаходяться в комплекті. Щоб забезпечити точне дозування, необхідно чітко дотримуватися вказівок щодо приготування та введення препарату. Дотримуйтесь правил асептики. У набір входять: 1 флакон із порошком; 1 флакон із розчинником; 1 одноразовий шприц; 1 коротка голка для приготування суспензії; 2 голки для ін'єкції із захисним ковпачком. Інструкція із застосування препарату; Перед використанням дістаньте упаковку з препаратом із холодильника та дайте їй нагрітися до кімнатної температури (приблизно 45 хвилин). Для полегшення перемішування постукайте денцем флакона з порошком по твердій поверхні, щоб розпушити порошок. Зніміть алюмінієві кришки з обох флаконів. Не використовуйте препарат, якщо кришка флаконів пошкоджена або відсутня. Протріть шийки флаконів спиртовою серветкою. Надягніть коротку голку для приготування суспензії на шприц і відберіть 3,4 мл розчинника з флакона з розчинником. У флаконі залишиться кілька розчинників. Введіть 3,4 мл розчинника у флакон із порошком. Перемішайте розчинник та порошок, інтенсивно струшуючи флакон протягом приблизно 1 хвилини. Перед тим, як продовжити, переконайтеся, що суспензія однорідна. Правильно перемішана суспензія має бути молочно-білого кольору, без грудок і вільно стікати по стінках флакона. Відразу після приготування відберіть у шприц 4,2 мл суспензії, використовуючи голку для приготування суспензії. Зніміть цю голку та надягніть на шприц голку для ін'єкції. Перед ін'єкцією постукайте по шприцю для вивільнення бульбашок повітря, потім обережно натисніть на поршень, поки в шприці не залишиться 4 мл суспензії. Суспензія готова до негайного введення. Голку шприца вводять глибоко в сідничний м'яз. Після цього підсмоктуючим рухом поршня перевіряють, чи голка не потрапила в судину (якщо потрапила, в шприц закидається кров). З появою крові необхідно повторити процедуру, попередньо замінивши голку на запасну. Препарат вводять плавним рухом глибоко в сідничний м'яз. Суспензію вводять поперемінно у різні сідниці. Вівітрол не можна вводити внутрішньовенно та підшкірно. Після введення препарату закрийте голку захисним ковпачком, притиснувши однією рукою до твердої поверхні і тримаючи в напрямку від себе. Використання ковпачка, що захищає, попереджає розбризкування рідини, яка може залишатися на голці після ін'єкції. Викиньте використані та невикористані компоненти упаковки.Запобіжні заходи та особливі вказівкиГепатотоксичність Прийом надмірних доз налтрексону може призвести до гепатоцелюлярних порушень. Налтрексон протипоказаний при гострих гепатитах та печінковій недостатності. Призначення Вівітролу пацієнтам із гострими захворюваннями печінки має бути ретельно продумане та обґрунтоване, беручи до уваги ризик виникнення порушень функції печінки. Співвідношення між безпечною дозою налтрексону та дозою, що викликає порушення печінки ≤ 5 разів. При застосуванні у рекомендованих дозах Вівітрол не є гепатотоксичним. Пацієнтів слід попередити про ризик виникнення порушень печінки та радити звертатися за медичною допомогою у разі виникнення симптомів гепатиту. У разі виникнення таких симптомів лікування Вівітролом має бути припинено. Еозинофільна пневмонія У ході клінічних досліджень було діагностовано один випадок виникнення та один випадок підозри на еозинофільну пневмонію. В обох випадках хворим була потрібна госпіталізація, лікування проводилося за допомогою антибіотиків та глюкокортикостероїдів. Слід враховувати можливість розвитку еозинофільної пневмонії у хворого, який отримує Вівітрол, та радити пацієнтам при появі таких симптомів, як прогресуюча задишка та гіпоксія, негайно звертатися за медичною допомогою. Лікарям слід зважати на можливість розвитку еозинофільної пневмонії у пацієнтів, резистентних до антибіотиків. Реакції гіперчутливості При прийомі препарату Вівітрол можуть розвиватися такі побічні явища, як кропив'янка, ангіоневротичний набряк, анафілаксія. Пацієнтів слід попередити, що у разі розвитку реакцій гіперчутливості слід негайно звернутися до лікаря та припинити подальше лікування препаратом. Передозування опіоїдів після спроби подолати їхню блокаду Після опіоїдної детоксикації у пацієнтів зазвичай знижено толерантність до опіоїдів. Вівітрол блокує ефекти екзогенних опіоїдів протягом 28 днів, проте відомі випадки смертельного передозування опіоїдами у пацієнтів, які приймали опіоїди перед введенням нової дози Вівітролу або у разі пропуску наступної ін'єкції Вівітролу. Пацієнти, які пройшли лікування Вівітролом, можуть бути чутливі до менших доз опіоїдів, ніж до лікування. Це може спричинити потенційно небезпечну для життя опіоїдну інтоксикацію (дихальну недостатність або зупинку дихання, колапс тощо). Слід попередити пацієнтів про те, що після припинення лікування Вівітролом вони можуть виявитися чутливими до нижчих доз опіоїдів. Важливо пам'ятати про зниження толерантності до опіоїдів наприкінці інтервалу дозування, тобто приблизно через місяць після ін'єкції препарату та у разі пропуску наступної ін'єкції. Пацієнтів та членів їх сімей слід попередити про підвищену чутливість до опіоїдів та ризик передозування опіоїдами. Незважаючи на те, що Вівітрол є сильним антагоністом опіоїдних рецепторів із тривалим фармакологічним ефектом, викликану ним блокаду можна подолати. Пацієнти, які намагаються подолати цю блокаду введенням великих доз екзогенних опіоїдів, ризикують отримати смертельну дозу опіоїдів і надати своє життя небезпеці. Концентрація опіоїдів у плазмі відразу після їх прийому може бути достатньою для подолання конкурентної блокади опіоїдних рецепторів, і як наслідок у пацієнта може миттєво розвинутись опіоїдна інтоксикація, що загрожує життю, що виявляється пригніченням дихання, колапсом. Пацієнти повинні усвідомлювати всю серйозність наслідків спроб подолати блокаду опіоїдних рецепторів. Вплив препарату на тривалість сутичок та пологи Вплив препарату на тривалість переймів та пологи невідомий. Вплив препарату на лабораторні показники крові У пацієнтів, які отримують лікування Вівітролом, було відзначено підвищення вмісту еозинофілів у крові, проте після кількох місяців лікування вміст еозинофілів нормалізувався. У пацієнтів, які отримують високі дози, спостерігалося зниження вмісту тромбоцитів у середньому на 17, 8 х 103 мкл. Однак під час рандомізованих контрольованих досліджень вплив Вівітролу на збільшення кровотеч не доведено. У пацієнтів з опіоїдною залежністю, які отримували лікування препаратом протягом 24 тижнів, спостерігалося зниження вмісту тромбоцитів у середньому на 62,8 х 103 мкл. У пацієнтів у групі плацебо вміст тромбоцитів знижувався в середньому на 39,9 х 103 мкл. Однак під час рандомізованих контрольованих досліджень вплив Вівітролу на збільшення кровотеч не доведено. Підвищення активності аспартатамінотрансферази в крові на фоні лікування Вівітролом було таким самим, як при лікуванні пероральним налтрексоном і становило 1,5% порівняно з 0,9% у групі пацієнтів, які отримують плацебо. У клінічних дослідженнях тривалістю до 6 місяців за участю пацієнтів з опіоїдною залежністю 89% пацієнтів було поставлено діагноз гепатиту С, 41% пацієнтів – ВІЛ-інфекція. У дослідженні часто спостерігалося збільшення активності "печінкових" ферментів (аланінамінотрансферази, аспартатамінотрансферази та гамма-глутамілтрансферази). Ці побічні явища частіше спостерігалися у групі пацієнтів, які отримують лікування Вівітролом 380 мг, ніж у групі пацієнтів, які отримують плацебо. Пацієнтів з активністю аланінамінотрансферази або аспартатамінотрансферази, що перевищує верхню межу норми більш ніж утричі, не включали до дослідження. У пацієнтів, які отримували лікування Вівітролом, підвищення активності трансаміназ більш ніж у 3 рази порівняно з верхньою межею норми та потребу негайного лікування спостерігалося частіше, ніж у пацієнтів, які отримують плацебо. Таке збільшення активності ферментів спостерігалося у 20% пацієнтів, які отримували лікування Вівітролом, порівняно з 13% пацієнтів у групі плацебо. Підвищення активності аспартатамінотрансферази більш ніж утричі порівняно з верхньою межею норми також частіше спостерігалося у групі пацієнтів, які отримували лікування Вівітролом (14%), порівняно з пацієнтами у групі плацебо (11%). У пацієнтів з опіоїдною залежністю, які отримували лікування Вівітролом, активність аланінамінотрансферази підвищувалася в середньому на 61 МО/л, у пацієнтів у групі плацебо – в середньому на 48 МО/л. У пацієнтів з опіоїдною залежністю, які отримували лікування Вівітролом, активність аспартатамінотрансферази підвищувалася в середньому на 40 МО/л, у пацієнтів у групі плацебо – в середньому на 31 МО/л. У ході клінічних досліджень у пацієнтів, які отримують Вівітрол, спостерігалося підвищення активності креатинфосфокінази, як правило, у 1-2 рази порівняно з верхньою межею норми. Подібне підвищення активності креатинфосфокінази спостерігається також під час лікування пероральним налтрексоном. Однак відомі випадки 4-кратного і навіть 35-кратного підвищення активності цього ферменту в групі пацієнтів, які отримують пероральний налтрексон та Вівітрол відповідно. У 39% пацієнтів з опіоїдною залежністю, які отримували лікування Вівітролом, спостерігалося підвищення активності креатинфосфокінази вище нормальних значень, у групі пацієнтів, які отримували плацебо, підвищення активності креатинфосфокінази спостерігалося у 32% пацієнтів. У деяких випадках у пацієнтів, які отримували плацебо, активність креатинфосфокінази підвищувалась у 41,8 разів у порівнянні з верхньою межею норми; у групі пацієнтів, які отримували лікування Вівітролом, відомі випадки підвищення активності креатинфосфокінази у 22,1 рази порівняно з верхньою межею норми. При проведенні деяких імуноферментних аналізів сечі можлива поява хибнопозитивних результатів на низку препаратів, особливо на опіоїди. Додаткова інформація наводиться в інструкціях щодо проведення конкретних аналізів. Попередження та запобіжні заходи Усунення блокади Вівітролу В екстреній ситуації у випадку з пацієнтами, які отримують лікування Вівітролом, передбачуваним способом зняття болю є регіонарна аналгезія, седація бензодіазепіном та застосування ненаркотичних аналгетиків або загальної анестезії. У ситуаціях, що вимагають застосування наркотичної аналгезії, необхідна доза опіоїдів може виявитися вищою за звичайну, внаслідок чого пригнічення дихання може бути більш глибоким і тривалим. Переважно застосування швидкодіючого наркотичного аналгетика, що знижує тривалість пригнічення дихання. Кількість анальгетика, що вводиться, слід визначати відповідно до потреб пацієнта. Можуть виникнути неопосередковані рецепторами явища (наприклад, набряк обличчя, свербіж, генералізована еритема або бронхоспазм), ймовірно, через секрецію гістаміну. Незалежно від засобу, вибраного для усунення блокади Вівітролу, пацієнт повинен піддаватися ретельному моніторингу відповідним кваліфікованим медперсоналом у спеціально обладнаному відділенні реанімації. Депресія та суїцидальна поведінка Під час контрольованих клінічних досліджень Вівітролу несприятливі явища суїцидального характеру (суїцидальні думки, спроби самогубства, вчинені самогубства) були нечастими, проте зустрічалися у групі пацієнтів, які отримують лікування Вівітролом частіше, ніж у групі пацієнтів, які отримують плацебо (1% проти 0). У деяких випадках суїцидальні думки та поведінка з'являлися у пацієнта після завершення дослідження, але були наслідком депресії, що розвинулася під час лікування препаратом. Мали місце два скоєні самогубства, в обох випадках пацієнти лікувалися Вівітролом. Припинення прийому препарату, пов'язане з проявом депресії, частіше відбувалося у групі пацієнтів, які приймають Вівітрол (1%), ніж у групі плацебо (0). У 24-тижневому плацебо-контрольованому дослідженні несприятливі явища, пов'язані з депресивними настроями, спостерігалися у 10% пацієнтів, які отримують лікування Вівітролом у дозі 380 мг, а у групі пацієнтів, які отримують ін'єкції плацебо – у 5%. Слід уважно стежити за появою ознак депресії або суїцидальних думок у пацієнтів із алкогольною залежністю, у тому числі пацієнтів, які отримують лікування Вівітролом. Членів сімей та доглядачів за пацієнтами людей слід попередити про необхідність уважно стежити за виникненням симптомів депресії або суїцидальної поведінки та негайно повідомляти про виникнення таких симптомів лікарю. Реакції у місці ін'єкції Ін'єкції Вівітролу можуть супроводжуватися болем, хворобливістю, ущільненням, припухлістю, еритемою та свербінням. Під час клінічних досліджень у одного пацієнта утворилося ущільнення, яке через 4 тижні після ін'єкції продовжувало збільшуватись з подальшим розвитком некрозу, для видалення якого знадобилося хірургічне втручання. У ході постреєстраційних спостережень були відмічені інші випадки реакцій у місці ін'єкції, що включають абсцес, стерильний абсцес, ущільнення та некроз, для усунення деяких з них знадобилося хірургічне втручання. Пацієнтів слід попереджати про необхідність інформувати лікаря про виникнення будь-якої реакції в місці ін'єкції препарату. Скасування алкоголю Застосування Вівітролу не тільки не виключає, а й не знижує прояву симптомів, пов'язаних зі скасуванням прийому алкоголю. Оклюзія сітківки Оклюзія ретинальної артерії після ін'єкції іншого лікарського засобу, що містить кополімер молочної та гліколевої кислоти, у постреєстраційних дослідженнях зустрічалася дуже рідко, і мала місце за наявності аномального артеріовенозного анастомозу. Під час клінічних та післяреєстраційних досліджень Вівітролу не було відзначено жодного випадку непрохідності ретинальної артерії. Вівітрол слід застосовувати у вигляді ін'єкції в сідничний м'яз і уникати випадкового попадання в кровоносну судину. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У ході лікування препаратом Вівітрол може виникати запаморочення. У разі виникнення запаморочення слід утриматися від керування транспортом, а також від роботи з технікою.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКраплі очні 0.05% - 1 мл: Активна речовина: лівокабастину гідрохлорид – 540 мкг, що відповідає вмісту лівокабастину – 500 мкг; Допоміжні речовини: пропіленгліколь - 48.26 мкл, натрію гідрофосфат - 8.66 мг, натрію гідрофосфату моногідрат - 5.38 мг, гіпромелоза (2910 3 мПа.с) - 2.5 мг, полісорбат 80 - 1 мг, 5 0 - 30 мкл), динатрію едетат – 150 мкг, вода для ін'єкцій – до 1 мл. По 4 мл препарату у флакон з поліетилену низької щільності з краплинним пристроєм і кришкою, що нагвинчується, з поліетилену високої щільності з контролем першого розтину. По 1 флакону з інструкцією із застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиКраплі очні 0.05% як однорідної суспензії білого кольору.Фармакотерапевтична групаПротиалергічний препарат для місцевого застосування в офтальмології.ФармакокінетикаВсмоктування та розподіл Після закапування у вічі в дозі 15 мкг/крапля абсорбується близько 6 мкг лівокабастину. Cmax у плазмі досягається приблизно через 6 год. Зв'язування лівокабастину з білками плазми становить приблизно 55%. Метаболізм та виведення Основний метаболіт левокабастину, ацилглюкуронід, утворюється при глюкуронуванні, яке є основним шляхом утворення метаболітів. T1/2 левокабастину становить 39-70 год. Левокабастін виводиться переважно нирками у незміненому вигляді (близько 70% від абсорбованої кількості).ФармакодинамікаПротиалергічний препарат, селективний блокатор гістамінових Н1-рецепторів тривалої дії. Місцевий ефект настає протягом 5 хв. Візин Алерджі усуває типові симптоми алергічного кон'юнктивіту (свербіж, почервоніння, набряк кон'юнктиви та повік, сльозотеча). Дія триває до 12 год.Показання до застосуванняАлергічний кон'юнктивіт.Протипоказання до застосуванняносіння контактних лінз; дитячий вік до 12 років; період лактації (грудного вигодовування); - підвищена чутливість до компонентів препарату. Обережно: пацієнти похилого віку, порушення функції нирок.Вагітність та лактаціяВідсутні дані щодо застосування левокабастину у вагітних жінок. Тому не рекомендується застосовувати очні краплі Візин Алерджі при вагітності, за винятком випадків, коли очікувана користь терапії для матері перевищує потенційний ризик для плода. Левокабастін виділяється з грудним молоком, тому при необхідності застосування препарату в період лактації грудне вигодовування слід припинити. У доклінічних дослідженнях на тваринах левокабастин при системному введенні в дозах до 2500 разів (у перерахунку на мг/кг) вище за рекомендовану максимальну дозу для місцевого застосування у людей не викликав ембріотоксичних та тератогенних ефектів. У тварин при системному застосуванні левокабастину в дозах, більш ніж у 5000 разів (у перерахунку на мг/кг), що перевищують максимальну рекомендовану дозу для місцевого застосування у людини, відзначені тератогенні властивості та/або збільшення загибелі ембріонів. Протипоказане застосування у дітей віком до 12 років.Побічна діяНебажані явища, що відзначалися під час клінічних досліджень З боку органу зору: роздратування очей. Постмаркетингові дані Визначення частоти небажаних явищ: дуже часто (>1/10), часто (>1/100,1/1000,1/10 000, З боку органу зору: часто – біль у ділянці ока, затуманювання зору; нечасто - набряк повік; частота невідома – кон'юнктивіт, блефарит, гіперемія ока, відчуття печіння, свербіж, сльозотеча. Системні реакції: частота невідома – ангіоневротичний набряк, алергічні реакції, контактний дерматит, кропив'янка; часто – головний біль.Взаємодія з лікарськими засобамиЛікарська взаємодія препарату Візін Алерджі не вивчена.Спосіб застосування та дозиЗастосовують місцево. Для дорослих та дітей старше 12 років: по 1 краплі в кожне око 2 рази на добу, при необхідності – 3-4 рази на добу. Лікування слід продовжувати до зникнення симптомів. Оскільки очні краплі Візин Алерджі є суспензією, перед кожним застосуванням флакон необхідно струшувати. Зняти кришку з флакона-крапельниці та перевернути флакон. Не торкатися кінчиком флакона будь-яких поверхонь. Після застосування закрутити кришку флакона-крапельниці.ПередозуванняСимптоми: при випадковому прийомі внутрішньо можливе зниження артеріального тиску, тахікардія, виражений седативний ефект. Лікування: форсований діурез.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ період лікування не рекомендується використовувати м'які (гідрофільні) контактні лінзи - можлива взаємодія з хлоридом, що входить до складу препарату бензалконію. Для попередження мікробної контамінації слід уникати торкання піпеткою повік і щільно закривати флакон. Пацієнт повинен бути поінформований про те, що якщо лікарський засіб стало непридатним або закінчився термін придатності, то не слід викидати його в стічні води або на вулицю. Необхідно помістити лікарський засіб у пакет і покласти в контейнер для сміття. Ці заходи допоможуть захистити довкілля. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Очні краплі Візін Алерджі не впливають на швидкість психомоторних реакцій. Препарат можуть застосовувати пацієнти, які займаються керуванням автомобіля або працюють з технікою.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКраплі - 1 мл: Активна речовина: тетризоліну гідрохлорид 0,50 мг/мл; Допоміжні речовини: борна кислота 12,30 мг/мл, тетраборат натрію (боракс) 0,25 мг/мл, натрію хлорид 2,23 мг/мл, вода для ін'єкцій до 1 мл. По 0,5 мл препарату в прозорих ампулах для одноразового застосування з поліетилену низької щільності 5 ампул спаяні між собою у вигляді стрипу. По 2 стрипи в пакеті з паперу/ПЕ/алюмінію/плівки. По 1 пакету разом із інструкцією із застосування у картонній пачці.Опис лікарської формиПрозорий безбарвний розчин.Фармакотерапевтична групаАльфа-адреноміметик.ФармакокінетикаПри місцевому застосуванні можлива системна абсорбція у пацієнтів із пошкодженнями слизової оболонки та епітелію. Детальні фармакокінетичні дослідження після місцевого застосування очних крапель не проводились.ФармакодинамікаТетризолін – адреноміметичний препарат, який стимулює альфа-адренорецептори симпатичної нервової системи, але не чинить або чинить слабку дію на бета-адренорецептори. Будучи адреноміметичним аміном, тетризолін має судинозвужувальну дію і зменшує набряк тканин. Ефект починається через 60 секунд після закапування та триває 4–8 годин.Показання до застосуванняДля зняття набряку та гіперемії кон'юнктиви (почервоніння очей), обумовлених впливом хімічних та фізичних факторів (дим, вітер, пил, хлорована вода, світло, косметичні засоби, контактні лінзи), а також виникають при алергічних реакціях, таких як поліноз.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до компонентів препарату; закритокутова глаукома; дитячий вік до 2 років. З обережністю У хворих з тяжкими серцево-судинними захворюваннями (ішемічна хвороба серця, артеріальна гіпертензія), феохромоцитомою, гіперплазією передміхурової залози, гіпертиреозом, цукровим діабетом, порфірією, сухим ринітом, сухим кератокон'юнктивітом, глаукомою та хворими. , здатні підвищити артеріальний тиск Застосування препарату при закритокутовій глаукомі протипоказане. При інших типах глаукоми лікарський препарат застосовують з особливою обережністю та під контролем лікаря.Вагітність та лактаціяДані про проникнення препарату через плаценту та грудне молоко відсутні. Враховуючи можливість розвитку системних побічних ефектів, застосовувати препарат під час вагітності та в період грудного вигодовування можна лише в тому випадку, якщо, на думку лікаря, очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода та дитини.Побічна діяПостмаркетингові дані Дуже часто (>1/10), часто (>1/100,1/1000,1/10000, Порушення з боку органів зору: частота невідома: розширення зіниці. Загальні розлади та порушення у місці введення: частота невідома: реакції у місці введення (включаючи відчуття печіння в області ока, почервоніння, роздратування, набряк, біль, свербіж). Передбачається, що частота, вид та тяжкість побічних реакцій у дітей аналогічні до побічних реакцій, що спостерігалися у дорослих.Взаємодія з лікарськими засобамиПрепарат «Візін® Класичний» не слід застосовувати одночасно з інгібіторами МАО типу транілципроміну, трициклічними антидепресантами, а також препаратами, що підвищують артеріальний тиск. Комбінована терапія з даними групами лікарських препаратів може призвести до посилення судинозвужувальної дії та підвищення артеріального тиску.Спосіб застосування та дозиМісцево. Дорослим та дітям старше 2 років по 1 краплі у уражене око 2–3 рази на добу. Застосування препарату більше 4 днів повинно проводитись лише під контролем лікаря. Кожна ампула препарату «Візін® Класичний» призначена лише для одноразового застосування. Препарат слід використовувати відразу після розтину ампули. Кількості препарату в одній ампулі достатньо для одноразового введення в обидва ока. Відламайте одну ампулу від стрипу, а ампули, що залишилися, покладіть назад у пакет з фольги. Відкрийте ампулу, відгорнувши верхню, незаповнену частину ампули. Закапайте препарат у кон'юнктивальний мішок, трохи натискаючи на заповнену частину ампули.ПередозуванняПри застосуванні відповідно до інструкції щодо застосування ризик виникнення передозування мінімальний. Однак при випадковому попаданні препарату в шлунково-кишковий тракт (проковтування) можливі наступні симптоми передозування: розширення зіниці, нудота, ціаноз, лихоманка, судоми, тахікардія, аритмія, зупинка серця, артеріальна гіпотензія, набряк легенів, пригнічення дихальної функції, включаючи дихання), пригнічення функції центральної нервової системи, включаючи розвиток сонливості та кому. Ризик розвитку симптомів передозування, обумовлених системними ефектами препарату, високий у новонароджених та маленьких дітей, особливо при ковтанні. Специфічний антидот невідомий. Лікування передозування при попаданні в ШКТ: призначають активоване вугілля, промивання шлунка, інгаляцію киснем, жарознижувальні та протисудомні засоби. Для зниження артеріального тиску застосовують фентоламін по 5 мг на фізіологічному розчині повільно внутрішньовенно або по 100 мг внутрішньо. Хворим із низьким артеріальним тиском вазопресорні засоби протипоказані. З появою будь-яких симптомів передозування, описаних вище, слід негайно звернутися до лікаря!Запобіжні заходи та особливі вказівки«Візін® Класичний» слід застосовувати з обережністю у пацієнтів похилого віку, у пацієнтів з аневризмами, гіпертензією та/або ішемічною хворобою серця, а також у пацієнтів з цукровим діабетом І типу або гіпертиреозом. Дослідження безпеки застосування препарату у дітей та підлітків не проводилися. Контактні лінзи слід зняти перед закапуванням препарату та встановити через 15 хвилин. Необхідно уникати прямого контакту препарату з м'якими контактними лінзами через можливе порушення їх прозорості. Можливий розвиток реактивної гіперемії кон'юнктиви та слизової оболонки носа (медикаментозний риніт) при недотриманні інструкцій із застосування. Якщо протягом 72 годин стан не покращується або роздратування та почервоніння зберігаються або наростають, слід відмінити застосування препарату та звернутися до лікаря. При появі інтенсивного болю в очах, сильного гострого або одностороннього почервоніння очей, головного болю, порушення зору, появі плям перед очима або двоїння в очах необхідно негайно звернутися до лікаря. Тривале застосування препарату може посилити гіперемію або призвести до її повторної появи. Якщо роздратування або почервоніння обумовлені захворюваннями органу зору: інфекція, стороннє тіло або хімічна травма рогівки, перед застосуванням потрібна консультація лікаря. Застосування препарату може викликати тимчасове розширення зіниці. Слід уникати тривалого застосування та передозування препарату, особливо у дітей. Не використовувати препарат при зміні його кольору або помутнінні. Місцеве застосування симпатоміметичних амінів у кон'юнктивальний мішок, в результаті розширення зіниць, може іноді призводити до порушення внутрішньоочного тиску у схильних до цього осіб. Якщо лікарський засіб прийшов у непридатність або минув термін придатності - не виливайте його в стічні води і не викидайте на вулицю! Помістіть лікарський засіб у пакет і покладіть у контейнер для сміття. Ці заходи допоможуть захистити довкілля!Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему.