Все товары
Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. Активна речовина: ленватиніб мезилат – 4.9 мг, що відповідає вмісту ленватинібу – 4 мг; допоміжні речовини: кальцію карбонат, манітол, целюлоза мікрокристалічна, гіпролоза, гіпролоза низькозаміщена, тальк; оболонка з гіпромелози (гіпромелоза, титану діоксид, барвник заліза оксид жовтий (E172), барвник заліза оксид червоний (E172)); чорнило (шелак, барвник заліза оксид чорний (E172), калію гідроксид, пропіленгліколь). 10 шт. - блістери (3) - пачки картонні.Опис лікарської формиКапсули розміром №4, з кришечкою та корпусом червоно-оранжевого кольору, з нанесеним чорним чорнилом знаком "Є" на кришечці та "LENV 4 mg" на корпусі; вміст капсул – гранули білого або майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаЛенватиніб є мультикіназним інгібітором, який показав антиангіогенну активність in vitro та in vivo, а також пряме гальмування росту пухлини у моделях in vitro. Механізм дії Ленватиніб є інгібітором рецепторів тирозинкіназ, що вибірково пригнічує кіназну активність рецепторів фактора росту ендотелію судин (VEGF) - VEGFR1 (FLT1), VEGFR2 (KDR) та VEGFR3 (FLT4). Також ленватиніб має інгібуючу дію на інші рецептори тирозинкіназ, задіяні в проангіогенних та онкогенних механізмах, включаючи рецептори фактора росту фібробластів (FGFR1, 2, 3 та 4), альфа-рецептор тромбоцитарного фактора росту (PDGFRα). Підвищена антиангіогенна та протипухлинна активність спостерігалася при вивченні комбінації ленватинібу з еверолімусом у доклінічних моделях. Взаємозв'язок появи артеріальної гіпертензії на фоні лікування ленватинібом з особливостями його механізму дії окремо не вивчався, але, ймовірно, розвиток гіпертензії пов'язаний з інгібуванням рецептора фактора росту ендотелію судин (VEGFR) другого типу, VEGFR2. Аналогічно, не вивчався взаємозв'язок особливостей механізму дії ленватинібу з розвитком протеїнурії, імовірно, її виникнення обумовлено інгібуванням рецепторів VEGFR1 і VEGFR2 у підоцитах ниркового клубочка. Механізм дії ленватинібу на гіпотиреоз не з'ясований. Клінічна ефективність Ефективність препарату Ленвіма® при лікуванні диференційованого раку щитовидної залози, рефрактерного до радіоактивного йоду була підтверджена в ході багатоцентрового рандомізованого, подвійного сліпого, плацебо-контрольованого клінічного дослідження за участю 392 пацієнтів, в якому кінцеві точки оцінки. також загальна частота відповіді на лікування та загальне виживання. Ефективність препарату Ленвіма® при застосуванні в монотерапії або в комбінації з еверолімусом для лікування неоперабельної прогресуючої або метастатичної нирково-клітинної карциноми, була підтверджена в ході багатоцентрового, рандомізованого, відкритого клінічного дослідження за участю 153 пацієнтів, в якому кінцеві точки оцінки. (ВБП), а також загальне виживання та частота об'єктивної відповіді на лікування за оцінкою дослідника, у групі, що застосовує комбінацію ленватинібу з еверолімусом проти груп монотерапії ленватинібом та монотерапії еверолімусом. Подовження інтервалу QT Дослідження впливу ленватинібу на інтервал QT у здорових добровольців показало, що прийом ленватинібу в одноразових дозах 32 мг не збільшує тривалість інтервалу QT/QTc, проте випадки подовження інтервалу QT/QTc частіше зустрічалися в групі ленватинібу порівняно з групою плаце ( дію" та "Особливі вказівки").ФармакокінетикаФармакокінетичні параметри ленватинібу вивчалися у здорових дорослих добровольців, дорослих пацієнтів з порушенням функції печінки та нирок, а також дорослих пацієнтів із солідними пухлинами. Всмоктування Ленватиніб швидко всмоктується після перорального прийому: максимальна концентрація (Сmax) у плазмі досягається приблизно через 1-4 години після прийому. Прийом їжі не впливає на рівень всмоктування, але уповільнює швидкість цього процесу. При прийомі препарату з їжею здоровими добровольцями досягнення Cmax препарату в плазмі сповільнювалося на 2 год. Абсолютна біодоступність ленватинібу в організмі людини не визначена, проте дані дослідження балансу мас дозволяють припустити, що вона становить близько 85%. Ленватиніб показав хорошу біодоступність при пероральному прийомі собак (70.4%) і мавп (78.4%). Розподіл В умовах in vitro ленватиніб продемонстрував високий ступінь зв'язування з білками плазми людини, яка варіювалася від 98 до 99%. Препарат зв'язувався переважно з альбуміном і незначною мірою – з альфа-1-кислим глікопротеїном та гамма-глобуліном. Співвідношення концентрації ленватинібу in vitro у цільній крові та у плазмі варіювалося від 0.589 до 0.608 (0.1-10 мкг/мл мезилату). Ленватиніб є субстратом P-глікопротеїну та білка резистентності раку молочної залози (BCRP) і не є субстратом білків-переносників органічних аніонів та катіонів (OAT1, OAT3, OATP1B1, OATP1B3, OCT1, OCT2) та білка-перенос. Медіана здається обсягу розподілу (Vd/F) першої дози у пацієнтів варіювала від 50.5 л до 92 л і в цілому була пропорційна дозі, в групах від 3.2 до 32 мг. Аналогічно, медіана здається обсягу розподілу в стаціонарному стані (Vd/Fss), загалом, була пропорційна дозі і була в межах від 43.2 л до 121 л. Метаболізм У дослідженнях in vitro було показано, що ізофермент CYP3A4 є переважаючою (>80%) ізоформою цитохрому Р450, що бере участь у метаболізмі ленватинібу. Однак в експериментах in vivo показано, що вклад шляхів метаболізму, відмінних від Р450-опосередкованого, є значущим. Відповідно, in vivo індуктори та інгібітори ізоферменту CYP3A4 мали мінімальний вплив на експозицію ленватинібу (див. розділ "Лікарська взаємодія"). У мікросомах клітин печінки людини була виявлена деметильована форма ленватинібу (М2), яка є основним метаболітом препарату. Метаболіти М2 і М3 (виявлені в калових масах людини) утворюються з М2 і ленватинібу відповідно за участю альдегідоксидази. За даними радіохроматографічного дослідження зразків плазми крові, зібраних за період до 24 годин після прийому ленватинібу, незмінений ленватиніб генерував 97% радіоактивності, тоді як метаболіт М2 – лише 2.5%. Аналіз AUC(0-inf) показав, що радіоактивність ленватинібу становила 60% та 64% від загальної радіоактивності плазми та цільної крові відповідно. Дослідження балансу маси та екскреції ленватинібу показали, що препарат піддається активному метаболізму в організмі людини. Основні ідентифіковані шляхи метаболізму препарату у людини включають: окиснення, опосередковане альдегідоксидазою; деметилювання за участю ізоферменту CYP3A4, кон'югацію з глутатіоном при елімінації O-арилової (хлорбензилової) групи та комбінації цих механізмів з подальшою біотрансформацією, в числі яких глюкуронізація, гідроліз глутатіонової групи, руйнування цистеїнового шту подальшою димеризацією. Ідентифікація перерахованих метаболічних механізмів за умов in vivo узгоджується з результатами досліджень in vitro з використанням біоматеріалів, отриманих у людини. Дослідження білків-переносників in vitro. Для наступних транспортних білків клінічно значуще інгібування було виключено на основі закінчення збору даних при концентрації напівмаксимального інгібування IC50 >50×Cmax незв'язаних. Ленватиніб показав мінімальну або відсутню інгібуючу активність по відношенню до Р-глікопротеїн-опосередкованого та BCRP-опосередкованого переносу. Аналогічно, індукції експресії Р-глікопротеїну та мРНК не спостерігалося. Ленватиніб показав мінімальний або відсутній інгібуючий ефект на OATP1B3. Ленватиніб не пригнічує активність альдегідоксидази в цитозолях печінки людини. Виведення Після досягнення Cmax концентрація ленватинібу в плазмі знижується біекспоненційно. T1/2 ленватинібу у фазі елімінації становить приблизно 28 год. Після введення 6 пацієнтам із солідними пухлинами радіоактивно-міченого ленватинібу, приблизно 2/3 від введеної дози виводилося через кишечник та 1/4 – через нирки. Переважним метаболітом в екскретах був метаболіт М3 (близько 17% дози), за яким слідували метаболіти M2' (близько 11% дози) та М2 (близько 4.4% дози). Лінійність/нелінійність Пропорційність показників системної експозиції дозі препарату та накопичення препарату в організмі: у пацієнтів із солідними пухлинами, які отримували одноразові та багаторазові дози ленватинібу 1 раз на добу, показники системної експозиції препарату (Cmax та AUC) зростали прямо пропорційно до підвищення його дози від 3 1 до 3 . раз/сут. У рівноважному стані ленватиніб продемонстрував мінімальну здатність накопичувати в організмі. На тлі введення препарату у вказаному діапазоні доз медіана індексу накопичення (Rac) варіювала від 0.96 (20 мг) до 1.54 (6.4 мг). Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Пацієнти із печінковою недостатністю. Фармакокінетика ленватинібу вивчалася у 6 пацієнтів з легким та середнім ступенем тяжкості печінкової недостатністю (клас А та В за шкалою Чайлд-П'ю відповідно), які отримували препарат в одноразових дозах по 10 мг. У 6 пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю (клас С за шкалою Чайлд-П'ю) препарат застосовувався у дозі 5 мг. Контрольна група включала 8 здорових добровольців зі подібними демографічними показниками, які отримували ленватиніб у дозі 10 мг. Медіана Т1/2 препарату мала порівняні значення у пацієнтів з легким, помірним та тяжким ступенем печінкової недостатності, варіюючись від 26 до 31 год, і була аналогічною у здорових добровольців. Частина дози ленватинібу, виведеної нирками, була низька у всіх когортах пацієнтів (менше 2.16%). Рівень експозиції ленватинібу, який оцінювався при використанні скоригованих за дозою показників AUC0-t та AUC0-inf у пацієнтів з легким, середнім та тяжким ступенем печінкової недостатності становив приблизно 65%, 122% та 273% (відповідно) від рівня системної експозиції препарату у пацієнта з нормальною функцією печінки. При використанні аналогічних величин AUC0-t та AUC0-inf було показано, що у пацієнтів з легким, середнім та тяжким ступенем печінкової недостатності рівень системної експозиції ленватинібу становив приблизно 119%, 107% та 180% (відповідно) від рівня системної експозиції препарату у пацієнтів. з нормальною функцією печінки. Невідомо, чи існує зміна у зв'язуванні з білками плазми у пацієнтів з печінковою недостатністю (див. розділ "Режим дозування", що містить рекомендації щодо дозування препарату для пацієнтів з печінковою недостатністю). Пацієнти з нирковою недостатністю. Фармакокінетика ленватинібу вивчалася у 6 пацієнтів з легким, середнім та тяжким ступенем ниркової недостатності, які отримували препарат в одноразових дозах по 24 мг. Група порівняння включала 8 здорових добровольців зі схожими демографічними показниками. Дослідження ленватинібу у пацієнтів із хронічними захворюваннями нирок у термінальній стадії не проводились. Рівень експозиції ленватинібу, який оцінювався за показником AUC0-inf, у пацієнтів з легким, середнім та тяжким ступенем ниркової недостатності становив 101%, 90% та 122% (відповідно) від такого у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Невідомо, чи існує зміна у зв'язуванні з білками плазми у пацієнтів з нирковою недостатністю (див. розділ "Режим дозування", що містить рекомендації щодо дозування препарату для пацієнтів з нирковою недостатністю). Вплив віку, статі, маси тіла та расової приналежності. Результати популяційного фармакокінетичного аналізу показали, що у пацієнтів, які отримували ленватиніб у дозах до 24 мг 1 раз на добу, вік, стать, маса тіла та расова приналежність не впливають на кліренс препарату (див. розділ "Режим дозування"). Діти. Дослідження ленватинібу в дітей віком не проводились.Клінічна фармакологіяПротипухлинний препарат. Інгібітор протеїнтірозінкінази.Показання до застосуванняДля терапії пацієнтів з прогресуючою місцево-поширеною або метастатичною диференційованою (папілярною, фолікулярною, клітин Гюртле) карциномою щитовидної залози, рефрактерною до радіоактивного йоду; у комбінації з еверолімусом для терапії пацієнтів з поширеною нирково-клітинною карциномою після одного попереднього курсу таргетної терапії інгібіторами рецепторів фактора зростання ендотелію судин.Протипоказання до застосуваннявагітність; період грудного вигодовування; вік до 18 років (дані щодо ефективності та безпеки для цієї категорії пацієнтів відсутні); хронічні захворювання нирок у термінальній стадії (дані щодо ефективності та безпеки для даної категорії пацієнтів відсутні); підвищена чутливість до діючої речовини або до інших компонентів препарату. З обережністю слід призначати препарат пацієнтам з артеріальною гіпертензією, печінковою недостатністю, нирковою недостатністю, після перенесених хірургічних операцій або променевої терапії, пацієнтам старше 75 років, пацієнтам з вродженим синдромом подовженого інтервалу QT, застійною серцевою недостатністю або брадіаритмією, а також пацієнтам препарати, що подовжують інтервал QT (необхідний моніторинг показників ЕКГ).Вагітність та лактаціяІнформація, наведена нижче, стосується застосування ленватинібу. При застосуванні у комбінації з еверолімусом, необхідно прочитати також діючу інструкцію з медичного застосування еверолімусу. Жінки дітородного віку Жінкам дітородного віку слід оберігатися від настання вагітності, використовуючи ефективні методи контрацепції під час застосування ленватинібу та протягом щонайменше 1 місяця після завершення лікування. На даний момент невідомо, чи ленватиніб знижує ефективність гормональної контрацепції, тому рекомендується додатково використовувати бар'єрні методи контрацепції. Вагітність Інформація щодо застосування ленватинібу у вагітних жінок недоступна. При введенні щурам та кроликам ленватиніб мав ембріотоксичний та тератогенний ефект. Ленватиніб не слід застосовувати під час вагітності. Період грудного вигодовування Невідомо, чи виділяється ленватиніб із грудним молоком у жінок. Ленватиніб та його метаболіти екскретуються з грудним молоком щурів. Через потенційні несприятливі ефекти для немовляти грудне вигодовування слід припинити під час прийому матір'ю ленватинібу. Фертильність Вплив ленватинібу на фертильність людини не вивчений. Введення препарату щурам, собакам і мавпам супроводжувалося токсичним впливом на яєчка та яєчники. Застосування ленватинібу протипоказане у дітей віком до 2 років у зв'язку з наявністю загрози для зростання та розвитку внутрішніх органів. Безпека та ефективність ленватинібу у дітей віком від 2 до 18 років не встановлені. Відповідні дані відсутні.Побічна діяУ клінічних дослідженнях у пацієнтів з диференційованим раком щитовидної залози, рефрактерним до радіоактивного йоду, та нирково-клітинною карциномою було виявлено схожі небажані реакції. Найчастіші небажані реакції у пацієнтів з нирково-клітинною карциномою (≥30% випадків) включали діарею (80.6%), стомлюваність (59.7%), зниження апетиту (53.2%), блювання (48.4%), нудоту (45.2%), артеріальну гіпертензію (40.3%), гіпертригліцеридемію (40.3%), кашель (37.1%), стоматит (35.5%), периферичний набряк (33.9%), зниження маси тіла (33.9%), диспное (30.6%) та гіперхолестерінемію (35.5%) ). Артеріальна гіпертензія здебільшого розвивалася на початку лікування ленватинібом. Найбільш важливими серйозними небажаними реакціями були порушення функції нирок та ниркова недостатність (11.3%), серцева недостатність (1.6%), внутрішньомозкова кровотеча (1.6%) та інфаркт міокарда (1.6%). Серед 458 пацієнтів з диференційованим раком щитовидної залози, рефрактерним до радіоактивного йоду, небажані явища призводили до зниження дози ленватинібу у 65.1% випадків та до повної відміни препарату – у 21% випадків. Найбільш частими небажаними реакціями, які були причиною зниження дози препарату (більш ніж у 5% пацієнтів), були артеріальна гіпертензія, протеїнурія, діарея, стомлюваність, синдром долонно-підошовної еритродизестезії, зменшення маси тіла, зниження апетиту та нудота. Найчастіші небажані реакції, що призводили до відміни препарату, включали протеїнурію, астенію, артеріальну гіпертензію, тромбоемболію легеневої артерії, інсульт та діарею. Серед 62 пацієнтів, які отримали ленватиніб 18 мг у комбінації з еверолімусом 5 мг, небажані явища призводили до зниження доз препаратів у 67.7% випадків та до повного їх відміни – у 29% випадків (у 18 пацієнтів). Найчастішими небажаними реакціями, які були причиною зниження доз ленватинібу та еверолімусу (більш ніж у 5% пацієнтів), були діарея (21%), тромбоцитопенія (6.5%) та блювання (6.5%). У таблиці 2 наведені побічні реакції, виявлені у пацієнтів з диференційованим раком щитовидної залози, рефрактерним до радіоактивного йоду, та нирково-клітинною карциномою під час клінічних досліджень. Частота виникнення визначалася як дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 менше 1/10) і нечасто (≥1/1000 менше 1/100). У межах кожної категорії частоти небажані реакції представлені порядку зниження ступеня тяжкості. Таблиця 2. Побічні реакції, виявлені під час клінічних досліджень Клас систем та органів (відповідно до класифікації MedDRA*) Дуже часто Часто Не часто Інфекційні та паразитарні захворювання Інфекція сечовивідних шляхів Перінеальний абсцес З боку крові та лімфатичної системи Тромбоцитопенія (включаючи зниження кількості тромбоцитів у крові) Лімфопенія (включаючи зниження кількості лімфоцитів у крові) Інфаркт селезінки З боку ендокринної системи Гіпотиреоз Підвищення рівня ТТГ у крові З боку обміну речовин та харчування Гіпокальціємія Гіперкалесіємія (включаючи підвищення рівня холестерину в крові) Гіпокаліємія Зниження апетиту Зниження маси тіла Зневоднення Гіпомагніємія (включаючи зниження рівня магнію в крові) Порушення психіки Безсоння З боку нервової системи Запаморочення Головний біль Дисгевзія Гостре порушення мозкового кровообігу Синдром оборотної задньої енцефалопатії Монопарез Минуще порушення мозкового кровообігу З боку серця Інфаркт міокарда (включаючи гострий інфаркт міокарда) Серцева недостатність Подовження інтервалу QT Зниження фракції викиду З боку судин Кровотеча (включаючи носову кровотечу, кровохаркання, гематурію, синець, гематохезію, кровоточивість ясен, петехії, легеневу кровотечу, ректальну кровотечу, присутність крові в сечі, гематому, вагінальна кровотеча, кон'юнктивальна кровотеча, кровотеча, кровотеча, кровотеча, , підвищення схильності до утворення синців, кровотеча після проведення медичних маніпуляцій, пурпура, шкірний крововилив, розрив аневризми, артеріальна кровотеча, очна крововилив, шлункова кровотеча, гастродуоденальна кровотеча, шлунково-кишкова кровотеча, кровотеча, з нігтьового ложа, плевральна кровотеча, постменопаузальна кровотеча, геморагічний проктит, гематому нирки,кровотеча із селезінки, крововиливу біля основи нігтів, субарахноїдальний крововилив, кровотеча з трахеї, кровотеча з тканин пухлини)† Артеріальна гіпертензія (включаючи гіпертонічний криз, підвищення діастолічного кров'яного тиску та підвищення кров'яного тиску) Артеріальна гіпотензія Тромбоемболія легеневої артерії † З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Дисфонія Тромбоемболія легеневої артерії † З боку шлунково-кишкового тракту Діарея Біль у животі (включаючи дискомфорт у черевній порожнині , біль у нижньому відділі живота, біль у верхньому відділі живота, болючість живота при пальпації, дискомфорт в епігастральній ділянці) Блювота нудота , запалення слизових оболонок) Біль у порожнині рота (включаючи глосодинію, біль у орофарингеальній ділянці) Запор Диспепсія Сухість слизової оболонки порожнини рота Фістула прямої кишки Метеоризм З боку печінки та жовчовивідних шляхів Підвищення активності АСТ Гіпоальбумінемія Підвищення активності АЛТ Підвищення активності лужної фосфатази Порушення функції печінки Підвищення активності гамма-глутамілтрансферази Підвищення концентрації білірубіну в крові Пошкодження клітин печінки/гепатит (включаючи лікарсько індуковане ураження печінки, стеатоз печінки, холестатичне ураження печінки) З боку шкіри та підшкірних тканин Синдром долонно-підошовної еритродизестезії Долонева еритема Висип Алопеція Гіперкератоз З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини Біль у спині Артралгія Міалгія Біль у кінцівках Кістково-м'язовий біль З боку нирок та сечовивідних шляхів Протеїнурія Епізоди ниркової недостатності (включаючи гостру преренальну недостатність, гостру ниркову недостатність, некроз ниркових канальців) Порушення функції нирок Підвищення концентрації креатиніну в крові Підвищення концентрації сечовини в крові Загальні розлади та порушення у місці введення Втома Астенія Периферичний набряк Почуття дискомфорту * MedDRA (Medical Dictionary for Regulatory Activities) - медичний словник для нормативно-правової діяльності. † включаючи випадки з летальним кінцем. Опис окремих небажаних реакцій (див. також розділ "Особливі вказівки") Артеріальна гіпертензія Під час основного клінічного дослідження у пацієнтів з диференційованим раком щитовидної залози артеріальна гіпертензія (включаючи гіпертонічний криз, підвищення діастолічного АТ та підвищення АТ) була зареєстрована у 72.8% пацієнтів, які отримували ленватиніб, та у 16% пацієнтів із групи плацебо. Медіана тривалість часу до виникнення артеріальної гіпертензії у пацієнтів із групи ленватинібу становила 16 днів. Артеріальна гіпертензія 3-го і більше високих ступенів тяжкості (включаючи 1 клінічний випадок 4-го ступеня тяжкості) мала місце у 44.4% пацієнтів, які отримували ленватиніб, та у 3.8% пацієнтів, які отримували плацебо. У більшості випадків мало місце зменшення або зникнення небажаного явища після тимчасового припинення лікування ленватинібом (13% пацієнтів) або зниження дози препарату (13.4% пацієнтів). У 1.1% пацієнтів артеріальна гіпертензія була причиною повного скасування ленватинібу. У ході клінічного дослідження у пацієнтів з нирково-клітинною карциномою артеріальна гіпертензія (включаючи гіпертонічний криз, підвищення діастолічного АТ та підвищення АТ) була зареєстрована у 41.9% пацієнтів, які отримували ленватиніб у комбінації з еверолімусом (включаючи 12.9% випадків 3-й та 4-й ступеня тяжкості), у 48.1% пацієнтів з групи монотерапії ленватинібом (включаючи 17.3% випадків 3-го та 4-го ступеня тяжкості) та у 10% пацієнтів з групи монотерапії еверолімусом (включаючи 2% випадків 3-го та 4-го ступеня тяжкості) ). Медіана тривалості часу до виникнення артеріальної гіпертензії будь-якої або вище 3-го ступеня тяжкості у пацієнтів, які отримували ленватиніб у комбінації з еверолімусом, становила 4.9 та 6.9 тижнів відповідно. Випадків артеріальної гіпертензії 4-го та 5-го ступенів тяжкості, викликаної терапією,або причиною повної скасування терапії, не зареєстровано. Протеїнурія Під час основного клінічного дослідження у пацієнтів з диференційованим раком щитовидної залози протеїнурія була зареєстрована у 33.7% пацієнтів, які отримували ленватиніб, та у 3.1% пацієнтів із групи плацебо. Медіана тривалість часу до виникнення протеїнурії становила 6.7 тижнів. Протеїнурія 3-го ступеня тяжкості мала місце у 10.7% пацієнтів, які отримували ленватиніб, і в жодного з пацієнтів, які отримували плацебо. У більшості випадків мало місце зменшення виразності або зникнення небажаного явища після тимчасового зупинення лікування ленватинібом (16.9% пацієнтів) або зниження дози препарату (10.7% пацієнтів). Протеїнурія була причиною повного скасування ленватинібу у 0.8% пацієнтів. У ході клінічного дослідження у пацієнтів з нирково-клітинною карциномою протеїнурія була зареєстрована у 30.6% пацієнтів, які отримували ленватиніб у комбінації з еверолімусом (включаючи 8.1% випадків 3-го ступеня тяжкості та вище), у 30.8% пацієнтів із групи монотерапії ленватиніом. % випадків 3-го ступеня тяжкості та вище) та у 14% пацієнтів із групи монотерапії еверолімусом (включаючи 2% випадків 3-го ступеня тяжкості та вище). Медіана тривалості часу до виникнення протеїнурії будь-якої або вище 3-го ступеня тяжкості у пацієнтів, які отримували ленватиніб у комбінації з еверолімусом, становила 6.1 і 20.1 тижнів відповідно. Випадків протеїнурії 4-го та 5-го ступенів тяжкості, викликаної терапією, не зареєстровано. Протеїнурія була причиною повного скасування терапії у 4.8% пацієнтів. Гепатотоксична дія У ході основного клінічного дослідження у пацієнтів з диференційованим раком щитовидної залози найбільш часті небажані реакції з боку печінки включали гіпоальбумінемію (9.6% пацієнтів із групи ленватинібу та 1.5% пацієнтів із групи плацебо), підвищення активності ферментів печінки – АЛТ (7.7% пацієнтів з групи печінки). та 0% пацієнтів із групи плацебо) та АСТ (6.9% пацієнтів із групи ленватинібу та 1.5% пацієнтів із групи плацебо), а також підвищення концентрації білірубіну в крові (1.9% пацієнтів із групи ленватинібу та 0% пацієнтів із групи плацебо). Медіана тривалість часу до виникнення порушень з боку печінки у пацієнтів із групи ленватинібу становила 12.1 дня.Небажані явища з боку печінки 3-го та більш високих ступенів тяжкості (включаючи один випадок печінкової недостатності 5-го ступеня тяжкості) мала місце у 5.4% пацієнтів, які отримували ленватиніб, та у 0.8% пацієнтів, які отримували плацебо. Небажані явища з боку печінки призводили до тимчасового припинення лікування у 4.6% пацієнтів, до зниження дози ленватинібу – у 2.7% пацієнтів та до повної відміни препарату – у 0.4% пацієнтів. У ході клінічного дослідження у пацієнтів з нирково-клітинною карциномою, які отримували ленватиніб у комбінації з еверолімусом, найчастіші небажані реакції з боку печінки включали підвищення активності ферментів печінки (АЛТ – у 9.7% випадків, АСТ – у 4.8% випадків, лужної фосфатази – у . % випадків та білірубіну – у 3.2% випадків). Медіана тривалості часу до виникнення порушень з боку печінки будь-якої або вище 3-го ступеня тяжкості у пацієнтів, які отримували ленватиніб у комбінації з еверолімусом, становила 6.7 та 14.2 тижнів відповідно. Випадки порушень з боку печінки 3-го ступеня тяжкості зареєстровані у 3.2% пацієнтів, які отримували ленватиніб у комбінації з еверолімусом. Випадків 4-го та 5-го ступенів тяжкості, викликаних терапією, не зареєстровано.Порушення з боку печінки були причиною переривання або зниження дози препаратів у 1.6% та 1.6% випадків, відповідно, а також призводили до повного скасування терапії у 3.2% пацієнтів. Серед 1114 пацієнтів, які отримували ленватиніб, було виявлено 3 (0.3%) випадки печінкової недостатності з летальним кінцем. Один із них мав місце у пацієнта з відсутністю метастазів у печінці. У одного пацієнта без метастазів у печінці також було діагностовано гострий гепатит. Кровотечі У ході клінічного дослідження у пацієнтів з диференційованим раком щитовидної залози кровотечі було зареєстровано у 34.9% пацієнтів, які отримували ленватиніб, та у 18.3% пацієнтів із групи плацебо. Види кровотеч, частота яких у групі ленватинібу була на ≥0.75% вище, ніж у групі плацебо, включали: носову кровотечу (11.9%), гематурію (6.5%), синець (4.6%), кровотечу з ясен (2.3%), гематохезію (2.3%), кровотеча з прямої кишки (1.5%), гематому (1.1%), гемороїдальна кровотеча (1.1%), кровотеча з гортані (1.1%), петехії (1.1%) та крововилив у пухлину головного мозку (0.8%) . При корекції з урахуванням у 4 рази більшої тривалості експозиції ленватинібу порівняно з плацебо, наступні реакції відбувалися рідше у групі ленватинібу, ніж у групі плацебо: кровохаркання (0.05 епізодів/пацієнто-років у групі ленватинібу проти 0.21 епізодів/пацієнто-років у групі плацебо) та легенева кровотеча (0.02 епізодів/у групі ленватинібу проти 0.09 епізодів/пацієнто-років у групі плацебо). Медіана тривалості часу до першого епізоду кровотечі у пацієнтів із групи ленватинібу становила 10.1 тижня. При порівнянні групи ленватинібу і групи плацебо не було виявлено відмінностей за частотою виникнення серйозних небажаних явищ (3.4% і 3.8%), небажаних явищ, що зажадали дострокового припинення лікування (1.1% і 1.5%), а також небажаних явищ (3.4% та 3.8%) або до зниження його дози (0.4% та 0%). У ході клінічного дослідження у пацієнтів з нирково-клітинною карциномою кровотечі були зареєстровані у 38.7% пацієнтів, які отримували ленватиніб у комбінації з еверолімусом (включаючи 8.1% випадків 3-го ступеня тяжкості та вище). Реакції, що виникали з частотою понад 2%, включали носову кровотечу (22.6%), гематурію (4.8%), гематому (3.2%) та шлункову кровотечу (3.2%). Медіана тривалості часу до першого епізоду кровотечі будь-якої або вище 3-го ступеня тяжкості у пацієнтів, які отримували ленватиніб у комбінації з еверолімусом, становила 10.2 і 7.6 тижнів відповідно. Частота виникнення серйозних кровотеч (внутрішньомозковий крововилив, шлункова кровотеча та гемартроз) склала 4.8%. Відміна терапії через кровотечі зареєстрована у 3.2% пацієнтів, які отримували ленватиніб у комбінації з еверолімусом. Серед 1114 пацієнтів, які отримували ленватиніб, було виявлено 3 (0.3%) пацієнтів з кровотечами 4-го ступеня тяжкості та 5 (0.4%) пацієнтів з кровотечами 5-го ступеня тяжкості, включаючи артеріальну кровотечу, геморагічний інсульт, крововилив в пухлину. кровохаркання та кровотеча з тканин пухлини. У дослідженні у пацієнтів з нирково-клітинною карциномою, був зареєстрований 1 випадок летального результату через внутрішньомозковий крововилив у групі пацієнтів, які отримували ленватиніб у комбінації з еверолімусом і 1 випадок летального результату через внутрішньочерепний крововилив у групі пацієнтів, які отримували ленватиніб. Гіпокальціємія У ході клінічного дослідження у пацієнтів з диференційованим раком щитовидної залози гіпокальціємія була зареєстрована у 12.6% пацієнтів, які отримували ленватиніб, та у жодного з пацієнтів, які отримували плацебо. Медіана тривалості часу до першого виявлення гіпокальціємії у пацієнтів із групи ленватинібу становила 11.1 тижня. Гіпокальціємія 3-го та 4-го ступеня тяжкості мала місце у 5% пацієнтів, які отримували ленватиніб, та жодного з пацієнтів, які отримували плацебо. У більшості випадків гіпокальціємія усувалася в результаті підтримуючого лікування, не призводячи до необхідності припинення лікування або зниження дози ленватинібу (що мало місце у 1.5% і у 1.1% пацієнтів відповідно). У 1 пацієнта з гіпокальціємією 4-го ступеня тяжкості прийом ленватинібу було скасовано. У ході клінічного дослідження у пацієнтів з нирково-клітинною карциномою гіпокальціємія була зареєстрована у 8.1% пацієнтів, які отримували ленватиніб у комбінації з еверолімусом (включаючи 3.2% випадків 3-го ступеня тяжкості та вище), у 5.8% пацієнтів, які отримували ленватиніб у монотерапії одного випадку 3-го ступеня тяжкості та вище), і у 4% пацієнтів, які отримували еверолімус у монотерапії (жодного випадку 3-го ступеня тяжкості та вище). Медіана тривалості часу до першого виявлення гіпокальціємії будь-якої або вище 3-го ступеня тяжкості у пацієнтів, які отримували ленватиніб у комбінації з еверолімусом, становила 28.3 і 45.9 тижнів відповідно. Зареєстровано 1 випадок гіпокальціємії 4-го ступеня тяжкості, спричиненої терапією. Гіпокальціємія не призводила до припинення лікування, зниження дози препаратів або їх скасування. Підвищення рівня ТТГ у крові У ході клінічного дослідження у пацієнтів з нирково-клітинною карциномою гіпотиреоз був зареєстрований у 24% пацієнтів, які отримували ленватиніб у комбінації з еверолімусом, у 37% пацієнтів, які отримували ленватиніб у монотерапії, та у 2% пацієнтів, які отримували еверолімус у монотерапії. Всі випадки гіпотиреозу були 1-го або 2-го ступеня тяжкості. Більше того, 75% пацієнтів, які отримували ленватиніб у комбінації з еверолімусом, не отримували екзогенної замісної терапії і серед них 71% мали нормальний рівень ТТГ на етапі включення до дослідження. У пацієнтів із нормальним рівнем ТТГ у 63% випадків спостерігалося його підвищення у пацієнтів, які отримували ленватиніб у комбінації з еверолімусом, проти жодного випадку у групі монотерапії еверолімусом. Особливі групи пацієнтів Вплив віку Клінічні дані щодо застосування у дітей зараз недоступні. Даних щодо застосування у пацієнтів старше 75 років з нирково-клітинною карциномою недостатньо. Однак, пацієнти старше 75 років з диференційованим раком щитовидної залози мали більш високу ймовірність розвитку артеріальної гіпертензії 3-го або 4-го ступеня тяжкості, протеїнурії, зниження апетиту та дегідратації. У пацієнтів старше 65 років з нирково-клітинною карциномою відмінностей у частоті виникнення небажаних реакцій 3-го та 4-го ступеня не спостерігалося. Вплив статі У пацієнтів жіночої статі з диференційованим раком щитовидної залози спостерігалося підвищення частоти виникнення артеріальної гіпертензії (включаючи випадки 3-го та 4-го ступеня тяжкості), протеїнурії та синдрому долонно-підошовної еритродизестезії, а у пацієнтів чоловічої статі також випадків гастроінтестинальної перфорації та утворення фістул. У пацієнтів з нирково-клітинною карциномою відмінностей у частоті виникнення небажаних реакцій 3-го та 4-го ступеня залежно від статі не спостерігалося. Вплив расової приналежності Даних щодо застосування у пацієнтів азіатської раси з нирково-клітинною карциномою недостатньо. Однак у порівнянні з пацієнтами європеоїдної раси, пацієнти азіатського походження з диференційованим раком щитовидної залози мали більш високу частоту виникнення периферичних набряків, артеріальної гіпертензії, стомлюваності, синдрому долонно-підошовної еритродизестезії, протеїнурії, тромбо. Пацієнти з наявністю артеріальної гіпертензії в анамнезі У пацієнтів з диференційованим раком щитовидної залози з наявністю артеріальної гіпертензії на етапі включення в дослідження була виявлена більш висока частота епізодів артеріальної гіпертензії 3-го або 4-го ступеня тяжкості, протеїнурії, діареї та дегідратації, а також мала місце тенденція до більш серйозної течії , артеріальної гіпотензії, тромбоемболії легеневої артерії, злоякісного плеврального випоту, фібриляції передсердь та симптомів з боку шлунково-кишкового тракту (болів у животі, діареї та блювання). У пацієнтів з нирково-клітинною карциномою з наявністю артеріальної гіпертензії на етапі включення в дослідження було виявлено більш високу частоту епізодів дегідратації, стомлюваності та артеріальної гіпертензії 3-го або 4-го ступеня тяжкості. Пацієнти з наявністю діабету в анамнезі У пацієнтів з нирково-клітинною карциномою з наявністю діабету на етапі включення в дослідження було виявлено більш високу частоту артеріальної гіпертензії, гіпертригліцеридемії та гостру ниркову недостатність 3-го або 4-го ступеня тяжкості. Пацієнти з порушенням функції печінки Даних щодо застосування у пацієнтів з нирково-клітинною карциномою з порушенням функції печінки на етапі включення до дослідження недостатньо. Однак пацієнти з диференційованим раком щитовидної залози з порушенням функції печінки мали вищу частоту артеріальної гіпертензії та синдрому долонно-підошовної еритродизестезії, а також вищу частоту артеріальної гіпертензії та астенії, стомлюваності та гіпокальціємії 3-го або 4-го ступеня. з нормальною функцією печінки. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з диференційованим раком щитовидної залози з порушенням функції нирок на етапі включення в дослідження, частіше виявлялися такі небажані явища 3-го або 4-го ступеня тяжкості, як артеріальна гіпертензія, протеїнурія, стомлюваність, стоматит, периферичні набряки, тромбоцит інтервалу QT, гіпотиреоз, гіпонатріємія, підвищення рівня ТТГ та пневмонія у порівнянні з пацієнтами без порушення функції нирок. Крім того, у цих пацієнтів найчастіше зустрічалися небажані явища з боку нирок, а також відзначалася тенденція до підвищення частоти порушень печінки. У пацієнтів з нирково-клітинною карциномою з порушенням функції нирок на етапі включення до дослідження, частіше спостерігалася стомлюваність 3-го ступеня тяжкості. Пацієнти з масою тіла менше 60 кг Даних щодо застосування у пацієнтів з масою тіла менше 60 кг із нирково-клітинною карциномою недостатньо. Однак, пацієнти з диференційованим раком щитовидної залози зі зниженою масою тіла (менше 60 кг), мали вищу частоту виникнення синдрому долонно-підошовної еритродизестезії, протеїнурії 3-го або 4-го ступеня тяжкості, гіпокальціємії та гіпонатріємії, а також ймовірності зниження апетиту 3-го чи 4-го ступеня тяжкості. Повідомлення про небажані реакції Вкрай важливо повідомляти про небажані реакції, що виникли під час післяреєстраційного застосування лікарського препарату. Це дозволить контролювати співвідношення користі та ризику при його застосуванні. Прохання медичним працівникам повідомляти про виникнення будь-яких небажаних реакцій на адресу, зазначену в даній інструкції.Взаємодія з лікарськими засобамиІнформація, наведена нижче, стосується застосування ленватинібу. При застосуванні в комбінації з еверолімусом необхідно прочитати також діючу інструкцію з медичного застосування еверолімусу. Вплив інших лікарських засобів на ленватиніб Інші хіміотерапевтичні препарати Одночасне застосування ленватинібу, карбоплатину та паклітакселу не супроводжувалося значними змінами фармакокінетики якогось із трьох препаратів. Вплив ленватинібу на інші лікарські препарати Немає даних, що дозволяють виключити ризик індукції ленвітинібом ізоферменту CYP3A4 або P-глікопротеїну у ШКТ. Це потенційно може призводити до зниження експозиції субстратів ізоферменту CYP3A4 або P-глікопротеїну при пероральному прийомі, що необхідно враховувати при сумісному застосуванні даних препаратів, підтримуюча ефективність якого дуже важлива. Субстрати ізоферменту CYP3A4 з відомим вузьким терапевтичним індексом (наприклад, астемізол, терфенадин, цизаприд, пімозід, хінідин, беприділ або алкалоїди ріжків (ерготамін, дигідроерготамін)) повинні застосовуватися з обережністю у пацієнтів, які приймають. Пероральна контрацепція На даний момент невідомо, чи ленватиніб знижує ефективність гормональної контрацепції, тому жінкам, які приймають пероральну гормональну контрацепцію, рекомендується додатково використовувати бар'єрні методи контрацепції.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо, 1 раз на добу, приблизно в один і той же час, незалежно від їди. Капсулу слід ковтати повністю, запиваючи водою. Також капсулу можна розчинити у воді чи яблучному соку. Для цього на невелику склянку наливають приблизно 1 столову ложку води або яблучного соку і поміщають туди капсули, не відкриваючи і не ламаючи їх. Залишають капсули рідини приблизно на 10 хв, потім перемішують протягом приблизно 3 хв і випивають рідину. Після цього додають у склянку приблизно той самий обсяг рідини, обполіскують нею склянку і випивають вміст. При застосуванні ленватинібу в комбінації з еверолімусом їх приймають одночасно. Необхідно прочитати діючу інструкцію з медичного застосування еверолімусу. Лікування препаратом Ленвіма® повинно проводитись під контролем лікаря з досвідом проведення протипухлинної терапії. Рекомендована добова доза препарату Ленвіма® для терапії пацієнтів з карциномою щитовидної залози становить 24 мг (2 капс. 10 мг та 1 капс. 4 мг) 1 раз на добу. Добову дозу можна переглянути залежно від проявів токсичності препарату (див. підрозділ "Корекція дози"). У разі пропуску чергової дози препарату більш ніж на 12 годин ця доза має бути пропущена. Наступна доза препарату повинна бути прийнята у звичайний час. Рекомендована добова доза препарату Ленвіма для терапії пацієнтів з нирково-клітинною карциномою становить 18 мг (1 капс. 10 мг і 2 капс. 4 мг) 1 раз на добу в комбінації з 5 мг еверолімусу 1 раз на добу. Добову дозу можна переглянути залежно від проявів токсичності препарату (див. підрозділ "Корекція дози"). Добова доза еверолімусу повинна коригуватися відповідно до чинної інструкції з медичного застосування еверолімусу. У разі пропуску чергової дози препарату більш ніж на 12 годин ця доза має бути пропущена. Наступна доза препарату повинна бути прийнята у звичайний час. Лікування препаратом має продовжуватись поки присутня клінічна користь або до прояву неприйнятної токсичності. Корекція дози Для усунення деяких небажаних реакцій може знадобитися тимчасове припинення лікування, корекція дози препарату або його повне скасування (див. розділ "Особливі вказівки"). Легкі або помірно тяжкі небажані реакції (1-го або 2-го ступеня тяжкості) в більшості випадків не вимагають переривання лікування, за винятком тих випадків, коли вони погано переносяться пацієнтами, незважаючи на проведення оптимально вибраного лікування. При тяжких (3-му ступені тяжкості) або погано переносимих пацієнтом небажаних реакціях, необхідно призупинити лікування препаратом Ленвіма до зникнення або зменшення виразності небажаної реакції, після чого може бути відновлено прийом препарату в зменшеній дозі (пропоновані інструкції з корекції дози наведені в Таблиці 1 ). При небажаних реакціях, що загрожують життю (4-го ступеня тяжкості), необхідно припинити лікування препаратом Ленвіма®. Виняток становлять результати лабораторних досліджень, які можуть розцінюватися як такі, що не загрожують життю, тактика при яких може включати ті ж заходи, що і при важких реакціях (3-го ступеня тяжкості). При встановленні ступеня тяжкості небажаної реакції слід керуватися актуальною версією Загальних термінологічних критеріїв для небажаних явищ Національного інституту раку (NCI). Оптимально обране лікування нудоти, блювання та діареї має бути розпочато до припинення лікування або зниження дози препарату Ленвіма®. Токсичні прояви з боку шлунково-кишкового тракту повинні піддаватися активному лікуванню, що дозволяє зменшити ризик порушення функції нирок або розвитку ниркової недостатності (див. розділ "Особливі вказівки"). Таблиця 1. Рекомендації щодо корекції дози препарату Рівень дози Добова доза для лікування пацієнтів з карциномою щитовидної залози. Добова доза для лікування пацієнтів з нирково-клітинною карциномою b, c Рекомендована добова доза 24 мг (2 капс. 10 мг та 1 капс. 4 мг) 18 мг (1 капс. 10 мг та 2 капс. 4 мг) Перше зниження дози 20 мг (2 капс. 10 мг) 14 мг (1 капс. 10 мг та 1 капс. 4 мг) Друге зниження дози 14 мг (1 капс. 10 мг та 1 капс. 4 мг) 10 мг (1 капс. 10 мг) Третє зниження дози 10 мг a (1 капс. 10 мг) 8 мг (1 капс. 4 мг) ПередозуванняМаксимальні дози ленватинібу, вивчені клінічно, становили 32 мг та 40 мг на добу. Також під час клінічних досліджень спостерігалися випадки помилкового прийому в разових дозах від 40 мг до 48 мг. Ці випадки супроводжувалися виникненням таких небажаних реакцій, як артеріальна гіпертензія, нудота, діарея, втома, стоматит, протеїнурія, головний біль та загострення синдрому долонно-підошовної еритродизестезії. Також повідомлялося про випадки передозування ленватинібом, включаючи його одноразове застосування у дозах від 6 до 10 разів, що перевищують рекомендовані добові дози. Ці випадки супроводжувалися виникненням небажаних реакцій, що узгоджуються з вивченим профілем безпеки ленватинібу (наприклад, виникнення ниркової або серцевої недостатності), або протікали за відсутності повідомлень про небажані реакції. Лікування Специфічний антидот при передозуванні ленватинібом відсутній. У разі підозрюваного передозування необхідно припинити прийом препарату та, при необхідності, розпочати відповідну підтримуючу терапію.Запобіжні заходи та особливі вказівкиІнформація, наведена нижче, стосується застосування ленватинібу. При застосуванні в комбінації з еверолімусом необхідно прочитати також діючу інструкцію з медичного застосування еверолімусу. Артеріальна гіпертензія У пацієнтів, які отримували ленватиніб, реєструвалася артеріальна гіпертензія, яка, як правило, розвивалася на ранніх етапах лікування. Достатній контроль артеріального тиску має бути досягнутий до початку лікування ленватинібом. Пацієнти зі схильністю до артеріальної гіпертензії повинні приймати стабільну дозу антигіпертензивної терапії протягом щонайменше 1 тижня до початку терапії ленватинібом. Раннє виявлення та ефективне лікування артеріальної гіпертензії має велике значення для мінімізації необхідності тимчасового припинення лікування ленватинібом або зниження дози препарату. Прийом антигіпертензивних препаратів має бути розпочато відразу після підтвердження підвищення артеріального тиску. Обстеження для виявлення артеріальної гіпертензії має проводитись через 1 тиждень після початку прийому ленватинібу, протягом перших 2 місяців лікування – кожні 2 тижні,потім – щомісяця. Вибір антигіпертензивної терапії має бути індивідуалізований з урахуванням стану пацієнта та відповідати стандартній медичній практиці. Для пацієнтів, які мають нормальний АТ, до початку лікування, у разі підвищення АТ, слід розпочати антигіпертензивну монотерапію препаратом одного з класів антигіпертензивних препаратів. Для пацієнтів, які приймають антигіпертензивні препарати до початку лікування ленватинібом, може знадобитися збільшення дози антигіпертензивного препарату, або додавання препарату з іншого класу. Для пацієнтів з артеріальною гіпертензією та протеїнурією переважним є лікування інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину II. При необхідності при лікуванні гіпертензії можуть бути використані рекомендації, представлені в Таблиці 3.Вибір антигіпертензивної терапії має бути індивідуалізований з урахуванням стану пацієнта та відповідати стандартній медичній практиці. Для пацієнтів, які мають нормальний АТ, до початку лікування, у разі підвищення АТ, слід розпочати антигіпертензивну монотерапію препаратом одного з класів антигіпертензивних препаратів. Для пацієнтів, які приймають антигіпертензивні препарати до початку лікування ленватинібом, може знадобитися збільшення дози антигіпертензивного препарату, або додавання препарату з іншого класу. Для пацієнтів з артеріальною гіпертензією та протеїнурією переважним є лікування інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину II. При необхідності при лікуванні гіпертензії можуть бути використані рекомендації, представлені в Таблиці 3.Вибір антигіпертензивної терапії має бути індивідуалізований з урахуванням стану пацієнта та відповідати стандартній медичній практиці. Для пацієнтів, які мають нормальний АТ, до початку лікування, у разі підвищення АТ, слід розпочати антигіпертензивну монотерапію препаратом одного з класів антигіпертензивних препаратів. Для пацієнтів, які приймають антигіпертензивні препарати до початку лікування ленватинібом, може знадобитися збільшення дози антигіпертензивного препарату, або додавання препарату з іншого класу. Для пацієнтів з артеріальною гіпертензією та протеїнурією переважним є лікування інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину II. При необхідності при лікуванні гіпертензії можуть бути використані рекомендації, представлені в Таблиці 3. Таблиця 3. Рекомендації щодо лікування артеріальної гіпертензії Рівень АТ* Рекомендовані заходи Систолічний артеріальний тиск від 140 до 160 мм рт. ст. або діастолічний АТ від 90 до 100 мм рт. ст. Продовжувати прийом ленватинібу та призначити антигіпертензивну терапію, якщо пацієнт її не отримує. АБО Продовжувати прийом ленватинібу і підвищити дозу антигіпертензивного препарату, що застосовується, або призначити додаткове лікування для нормалізації АТ. Систолічний артеріальний тиск більше 160 мм рт. ст. або діастолічний АТ понад 100 мм рт. ст., незважаючи на проведення оптимально обраної антигіпертензивної терапії 1. Зупинити прийом ленватинібу. 2. При зниженні АД систоли до 150 мм рт. ст. та діастолічного АТ – до 95 мм рт. ст. і при отриманні стабільної дози антигіпертензивного препарату протягом не менше 48 годин може бути відновлено прийом ленватинібу в зменшеній дозі (див. розділ "Режим дозування") Погрозливі для життя ускладнення (злоякісна гіпертензія, неврологічні розлади або гіпертонічний криз) Пацієнт потребує невідкладної медичної допомоги. Припинити прийом ленватинібу, розпочати відповідне лікування. * АТ - артеріальний тиск Жінки дітородного віку Жінкам дітородного віку слід оберігатися від настання вагітності, використовуючи високоефективні методи контрацепції під час застосування ленватинібу та протягом щонайменше 1 місяця після завершення лікування. Невідомо, чи ленватиніб підвищує ризик розвитку тромбоемболії в комбінації з пероральною контрацепцією. Протеїнурія У пацієнтів, які отримували ленватиніб, реєструвалася протеїнурія, яка, як правило, розвивалася на ранніх етапах лікування. У пацієнтів, які отримують ленватиніб, слід проводити регулярне дослідження сечі на наявність білка. При виявленні в сечі значних кількостей білка експрес-методом (≥2+) може знадобитися припинення лікування ленватинібом, корекція його дози або повне скасування препарату (див. розділ "Режим дозування"). Порушення функції нирок або ниркова недостатність У пацієнтів, які отримували ленватиніб, реєструвалося порушення функції нирок, зокрема. випадки ниркової недостатності (див. розділ "Побічна дія"). Основним ідентифікованим фактором ризику порушення функції нирок була дегідратація та/або гіповолемія внаслідок токсичної дії на ШКТ. Токсичні прояви з боку шлунково-кишкового тракту повинні піддаватися активному лікуванню, що дозволяє зменшити ризик порушення функції нирок або розвитку ниркової недостатності. Може знадобитися тимчасове припинення лікування ленватинібом, корекція дози препарату або його повне скасування (див. розділ "Режим дозування"). У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю потрібна корекція початкової дози ленватинібу (див. розділ "Режим дозування"). Серцева недостатність У пацієнтів, які отримували ленватиніб, реєструвалася серцева недостатність (з частотою менше ніж 1%), а також зниження фракції викиду лівого шлуночка. Пацієнти повинні проходити обстеження для виявлення симптомів та клінічних ознак декомпенсації функції серця, наявність яких може вимагати тимчасового припинення лікування, корекції дози препарату або його повної відміни (див. розділ "Режим дозування"). Синдром оборотної задньої енцефалопатії/Синдром оборотної задньої лейкоенцефалопатії У пацієнтів, які отримували ленватиніб, діагностували синдром оборотної задньої енцефалопатії (із частотою менше 1%). Даний синдром є неврологічним захворюванням, клінічна картина якого може включати головний біль, судоми, летаргію, сплутаність свідомості, розлад розумових здібностей, блідість, порушення зору та інші неврологічні симптоми. Може мати місце артеріальна гіпертензія від помірного до тяжкого ступеня. Для підтвердження діагнозу потрібне проведення магнітно-резонансної томографії. Потрібно вжити відповідних заходів для контролю показників АТ (див. підрозділ "Артеріальна гіпертензія"). У пацієнтів з симптомами та клінічними ознаками синдрому оборотної задньої енцефалопатії може знадобитися тимчасове припинення лікування ленватинібом, корекція дози препарату або його повне скасування (див. розділ "Режим дозування"). Гепатотоксична дія Найчастіші небажані реакції, пов'язані з гепатотоксичною дією препарату, включали підвищення активності АЛТ, АСТ та концентрації білірубіну в крові. У пацієнтів, які отримували ленватиніб, діагностували печінкову недостатність та гострий гепатит (із частотою менше 1%). У більшості випадків печінкова недостатність розвивалася у пацієнтів з прогресуючим метастатичним ураженням печінки. Дослідження показників функції печінки має проводитися до початку прийому ленватинібу, протягом перших 2 місяців лікування – кожні 2 тижні, потім щомісячно протягом усього періоду лікування. У разі виникнення ознак гепатотоксичної дії може знадобитися тимчасове припинення лікування ленватинібом, корекція дози препарату або його повне скасування (див. розділ "Режим дозування"). Кровотечі У пацієнтів, які отримували ленватиніб, реєструвалися випадки кровотечі. Найчастіше реєстрованим небажаним явищем кровотечі була носова кровотеча середнього ступеня тяжкості. Тим не менш, при терапії ленватинібом були зареєстровані серйозні кровотечі, пов'язані з пухлиною, в т.ч. зі смертельним наслідком. Через потенційний ризик серйозної кровотечі, пов'язаний із зменшенням або некрозом пухлини на фоні терапії ленватинібом, слід враховувати ступінь інвазії пухлини, інфільтрацію великих кровоносних судин (наприклад, сонної артерії). У разі виникнення кровотечі може знадобитися тимчасове припинення лікування ленватинібом, корекція дози препарату або його повне скасування (див. розділ "Режим дозування"). Тромбоемболії артерій У пацієнтів, які отримували ленватиніб, діагностували захворювання групи тромбоемболій артерій (ТЕА), в т.ч. цереброваскулярні розлади, транзиторну ішемічну атаку та інфаркт міокарда. Ленватиніб не досліджувався у пацієнтів з ТЕА, які були перенесені протягом попередніх 6 місяців, і тому його слід використовувати з обережністю у таких пацієнтів. Рішення про початок лікування має бути засноване на оцінці користь-ризик для конкретного пацієнта. У разі виникнення артеріальної тромбоемболії, терапію ленватинібом слід відмінити. Гастроінтестинальна перфорація та утворення фістул У пацієнтів, які отримували ленватиніб, реєструвалися випадки гастроінтестинальної перфорації або утворення фістул. У більшості випадків вони мали місце у пацієнтів з наявністю факторів ризику, до яких належали перенесені хірургічні операції або променева терапія. Може знадобитися тимчасове припинення лікування ленватинібом, корекція дози препарату або його повне скасування (див. розділ "Режим дозування"). Подовження інтервалу QT Подовження інтервалу QT/QTc у пацієнтів, які отримували ленватиніб, зустрічалося частіше, ніж у пацієнтів, які отримували плацебо. Моніторинг електрокардіографічних показників повинен проводитися у пацієнтів із вродженим синдромом подовженого інтервалу QT, застійною серцевою недостатністю або брадіаритмією, а також у пацієнтів, які отримують лікарські препарати з відомою здатністю подовжувати інтервал QT (включаючи антиаритмічні препарати класів ІА та ІІІ). Порушення балансу електролітів, такі як гіпокаліємія, гіпокальціємія та гіпомагніємія збільшують ризик подовження інтервалу QT, тому слід здійснювати контроль та корекцію балансу електролітів у всіх пацієнтів до початку лікування. У процесі лікування слід проводити періодичний моніторинг ЕКГ та електролітів (магнію, калію та кальцію). Порушення придушення рівня ТТГ у крові/Дисфункція щитовидної залози У пацієнтів, які отримували ленватиніб, було зареєстровано випадки гіпотиреозу. Моніторинг функції щитовидної залози слід проводити до початку, а також у процесі лікування ленватинібом. Лікування гіпотиреозу слід проводити відповідно до прийнятих стандартів лікування до досягнення еутиреоїдного стану. Ленватиніб порушує екзогенну супресію ТТГ. Слід проводити регулярний моніторинг рівня ТТГ і коригувати дозу гормонів щитовидної залози, що приймається, до досягнення прийнятного рівня ТТГ з урахуванням терапевтичної мішені конкретного пацієнта. Особливі групи пацієнтів Даних щодо застосування ленватинібу у пацієнтів з расовою приналежністю, відмінною від європеоїдної та азіатської, а також у віці старше 75 років, недостатньо. Лікування ленватинібом у таких пацієнтів слід проводити з обережністю, зважаючи на знижену переносимість ленватинібу пацієнтами азіатської раси та літніми пацієнтами. Немає даних про застосування ленватинібу відразу після терапії сорафенібом або іншими протипухлинними препаратами, тому можливий ризик розвитку доданої токсичності, якщо не дотримано адекватного періоду вимивання між курсами лікування. Мінімальний період вимивання у клінічних дослідженнях становив 4 тижні. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами Інформація, наведена нижче, стосується застосування ленватинібу. При застосуванні в комбінації з еверолімусом необхідно прочитати також діючу інструкцію з медичного застосування еверолімусу. Ленватиніб незначно впливає на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами через небажані ефекти, такі як стомлюваність і запаморочення. Пацієнти, у яких мають місце це симптоми, повинні бути обережними при керуванні автотранспортом і роботі з рухомими механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаВітамінний премікс (вітаміни: С, РР, Е, В5, В6, В2, В1, В9, Н, В12), L-карнітин, кориця, бромелайн, екстракт гуарани, цинку сульфат, екстракт кукурудзяних приймок, селеніт натрію, магнію сульфат, хрому піколінат. Допоміжні речовини: крохмаль, тальк, аеросил, стеарат кальцію. Капсули.Фармакотерапевтична група"МегаСлім" використовується як біологічно активна добавка до їжі - додаткового джерела вітамінів групи В, пантотенової кислоти, фолієвої кислоти, ніацину, біотину, вітамінів С та Е, а також цинку, селену, хрому, L-карнітину та бромелайну.Показання до застосуванняНадмірна вага, надлишок жиру; підвищений апетит та потяг до солодкого; необхідність виведення та нейтралізації токсичних продуктів обміну з організму при схудненні та корекція порушень випорожнень зі схильністю до запорів; забезпечення балансу мікронутрієнтів та мінорних компонентів їжі; підтримка шкіри при схудненні.Протипоказання до застосуванняІндивідуальна нестерпність компонентів; підвищена нервова збудливість; безсоння; артеріальна гіпертензія; вагітність; годування грудьми.Вагітність та лактаціяЗастосування МегаСлім під час вагітності та у період лактації протипоказано.Спосіб застосування та дозиДорослим по 1 капсулі 2 десь у день. Приймати під час їжі. Тривалість прийому 1 – 3 місяці.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред застосуванням проконсультуватися з лікарем.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПремікс вітамінний (мальтодекстрин – носій). Вітаміни: С (аскорбінова кислота), РР (ніацин), В5 (пантотенова кислота), Е, В6, В2 (рибофлавін), В1 (тіамін), В12, В9 (фолієва кислота), Н (біотин), екстракти (прополісу, солодки кореня, ромашки, деревію, обліпихи, м'яти перцевої), цинку сульфат, бета-каротин.ХарактеристикаВітамінно-мінеральний комплекс ГАСТРОБІН ФОРТЕ сприяє поповненню дефіциту біологічно активних речовин, важливих для шлунково-кишкового тракту. В упаковці курс – 60капсул.РекомендуєтьсяРекомендований як джерело вітамінів та мікроелементів загальнозміцнюючої дії при хворобах шлунково-кишкового тракту. При гострих та хронічних захворюваннях ШКТ спостерігається дефіцит вітамінів групи В (В1, В2, В5, В6, В9, В12), ніацину, біотину, бета-каротину (провітаміну А), цинку, що посилює негативні процеси та стан ШКТ.Протипоказання до застосуванняІндивідуальна непереносимість компонентів, вагітність, годування груддю.Спосіб застосування та дозиДорослим по 2 капсули щодня під час їжі. Тривалість прийому – 1 місяць.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред застосуванням рекомендується проконсультуватися з лікарем.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: лерканідипіну гідрохлорид – 10,0 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна (тип РН-101), карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), повідон - К 30, стеарат магнію; Плівкова оболонка: Опадрай OY-SR-6497, що складається з: гіпромелози, тальку, титану діоксиду, макроголу 6000, барвника заліза оксиду жовтого. Пігулки покриті плівковою оболонкою, 10 мг. По 7, 14 або 15 таблеток у блістер [непрозора ПВХ-плівка/фольга алюмінієва]. По 1 (по 7 або 14 пігулок), 2 (по 14 пігулок), 4 (по 15 пігулок), 6 (по 15 пігулок) блістерів з інструкцією із застосування препарату в картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою, від блідо-жовтого до світло-жовтого кольору з ризиком на одному боці. Вид на зламі: світло-жовтого кольору.ФармакокінетикаВсмоктування Лерканідипін повністю всмоктується після прийому внутрішньо. Максимальна концентрація в плазмі крові (Сmax) досягається через 1,5-3 год і становить 3,3±2,09 нг/мл та 7,66±5,90 нг/мл після прийому 10 та 20 мг лерканідипіну, відповідно. Обидва енантіомери лерканідипіну демонструють подібний фармакокінетичний профіль: мають однаковий час досягнення максимальної концентрації (TСmax), однаковий період напіввиведення (T1/2); значення Сmax і площі під кривою - "концентрація - час" (AUC) в 1,2 рази вище (-)-S енантіомера. Взаємоперетворення енантіомерів в умовах in vivo не спостерігалося. У зв'язку із значним метаболізмом при «первинному проходженні» через печінку, абсолютна біодоступність лерканідипіну у пацієнтів при прийомі внутрішньо після їди становить приблизно 10%; в той же час при прийомі лерканідипіну здоровими добровольцями натще біодоступність зменшується на 1/3. При прийомі лерканідипіну не пізніше 2 год. після прийому жирної їжі його біодоступність збільшується в 4 рази. У зв'язку з цим препарат Леркамен® 10 слід приймати до їди. Розподіл Розподіл із плазми крові в тканини та органи відбувається швидко та широко. Зв'язок із білками плазми крові перевищує 98%. У пацієнтів з тяжкою нирковою та/або печінковою недостатністю через зниження концентрації білка у плазмі крові вільна фракція лерканідипіну може збільшуватися. Метаболізм Лерканідипін інтенсивно метаболізується за участю ізоферменту CYP3A4; незмінена діюча речовина не виявляється ні в сечі, ні калі. Препарат переважно перетворюється на неактивні метаболіти. Дослідження «in vitro» з мікросомами печінки людини показали, що лерканідипін певною мірою інгібує ферменти CYP3A4 та CYP2D6 у концентраціях, що у 160 та 40 разів відповідно перевищують максимальні плазмові концентрації після прийому дози 20 мг. Більше того, дослідження лікарських взаємодій у людей показали, що лерканідипін не змінює плазмові концентрації мідазоламу, типового субстрату CYP3A4 або метопрололу, типового субстрату CYP2D6. Тому інгібування біотрансформації лікарських засобів, що метаболізуються за участю CYP3A4 та CYP2D6 при застосуванні лерканідипіну в терапевтичних дозах, не очікується. Виведення Елімінація відбувається переважно шляхом біотрансформації. Близько 50% прийнятої дози виводиться нирками. Середнє значення T1/2 становить 8-10 год. Тривалість терапевтичної дії (24 год) обумовлена зв'язуванням лерканідипіну з ліпідними мембранами. Кумуляції лерканідипіну при повторному вживання не спостерігається. Лінійність/нелінійність фармакокінетики Фармакокінетика лерканідипіну в діапазоні терапевтичних доз має нелінійний характер. При прийомі лерканідипіну в дозах 10 мг, 20 мг і 40 мг Сmax у плазмі крові визначалася у співвідношенні 1:3:8 відповідно, і AUC – у співвідношенні 1:4:18, що передбачає прогресуюче насичення при «первинному проходженні» через печінку. Таким чином, біодоступність лерканідипіну збільшується зі збільшенням прийнятої дози. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Літні пацієнти Було показано, що фармакокінетика лерканідипіну у літніх пацієнтів схожа на фармакокінетику, яка спостерігається в загальній популяції пацієнтів. Порушення функції нирок Було показано, що фармакокінетика лерканідипіну у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну (КК) більше 30 мл/хв) схожа на фармакокінетику, яка спостерігається у загальній популяції пацієнтів. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (КК менше 12 мл/хв) та у пацієнтів, які проходять гемодіаліз, концентрація лерканідипіну в плазмі збільшується приблизно на 70%. Порушення функції печінки Було показано, що фармакокінетика лерканідипіну у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого ступеня тяжкості (клас А за класифікацією Чайлд-П'ю) схожа на фармакокінетику, що спостерігається у загальній популяції пацієнтів. Дослідження у пацієнтів із печінковою недостатністю середнього та тяжкого ступеня тяжкості не проводилися. Ймовірно, що системна біодоступність лерканідипіну при печінковій недостатності середнього та тяжкого ступеня збільшується, оскільки лерканідипін метаболізується головним чином у печінці.ФармакодинамікаЛерканідипін є селективним блокатором «повільних» кальцієвих каналів, похідним дигідропіридину, інгібує трансмембранний струм іонів кальцію в кардіоміоцити та клітини гладкої мускулатури судин. Механізм антигіпертензивної дії лерканідипіну обумовлений прямою релаксуючою дією на гладком'язові клітини судин, внаслідок чого знижується загальний периферичний опір. Незважаючи на відносно короткий період напіввиведення з плазми крові, лерканідипін має пролонговану антигіпертензивну дію внаслідок високого коефіцієнта мембранного розподілу. Завдяки високій судинній селективності не чинить негативної інотропної дії.Гостра артеріальна гіпотензія з рефлекторною тахікардією у пацієнтів з артеріальною гіпертензією виникає рідко завдяки поступовому розвитку вазодилатації при прийомі лерканідипіну. Лерканідипін являє собою рацемічну суміш (+)R- та (-)S-енантіомерів. Антигіпертензивний ефект лерканідипіну, як і інших асиметричних похідних 1,4-дигідропіридину, насамперед, обумовлений S-енантіомером. Ефективність і безпека лерканідипіну в дозі 10-20 мг на добу оцінювалася у пацієнтів з артеріальною гіпертензією у подвійних сліпих, плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях (лерканідипін отримували 1200 пацієнтів, плацебо 603 пацієнти), а також у дослідженнях з контролем у 3676 пацієнтів із артеріальною гіпертензією. Більшість клінічних досліджень проведено у пацієнтів з м'якою та помірною артеріальною гіпертензією (включаючи літніх пацієнтів та пацієнтів з цукровим діабетом), лерканідипін призначався в монотерапії або в комбінації з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), діуретиками або бета-адр. У невеликому рандомізованому,неконтрольованому дослідженні у 25 пацієнтів з тяжкою артеріальною гіпертензією (середній діастолічний артеріальний тиск (АТ) 114,5±3,7 мм рт. ст.) артеріальний тиск нормалізувався у 40% пацієнтів, які отримували лерканідипін у дозі 20 мг 1 раз на добу та у 56% пацієнтів, які отримували лерканідипін у дозі 10 мг двічі на добу. У подвійному сліпому, рандомізованому, плацебо контрольованому дослідженні у пацієнтів із ізольованою систолічною артеріальною гіпертензією на фоні прийому лерканідипіну систолічний артеріальний тиск ефективно знизився із середніх вихідних значень 172,6±5,6 мм рт. ст. до 140,2±8,7 мм рт. ст.отримували лерканідипін у дозі 10 мг двічі на добу. У подвійному сліпому, рандомізованому, плацебо контрольованому дослідженні у пацієнтів із ізольованою систолічною артеріальною гіпертензією на фоні прийому лерканідипіну систолічний артеріальний тиск ефективно знизився із середніх вихідних значень 172,6±5,6 мм рт. ст. до 140,2±8,7 мм рт. ст.отримували лерканідипін у дозі 10 мг двічі на добу. У подвійному сліпому, рандомізованому, плацебо контрольованому дослідженні у пацієнтів із ізольованою систолічною артеріальною гіпертензією на фоні прийому лерканідипіну систолічний артеріальний тиск ефективно знизився із середніх вихідних значень 172,6±5,6 мм рт. ст. до 140,2±8,7 мм рт. ст. Клінічних досліджень у педіатричній популяції не проводилося.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія І-ІІ ступеня у дорослих пацієнтів.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до лерканідипіну, інших похідних дигідропіридинового ряду або до будь-якого компонента препарату; хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації; нестабільна стенокардія; обструкція тракту, що виносить лівого шлуночка; гострий інфаркт міокарда та протягом 1 місяця після перенесеного інфаркту міокарда; тяжка печінкова недостатність; тяжка ниркова недостатність (СКФ непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції; вагітність та період грудного вигодовування; застосування у жінок дітородного віку, які не користуються надійними методами контрацепції; вік до 18 років (ефективність та безпека не вивчені); одночасне застосування з потужними інгібіторами CYP3A4 (кетоконазол, ітраконазол, еритроміцин, ритонавір, тролеандоміцин); із циклоспорином; одночасне застосування з грейпфрутом та грейпфрутовим соком. З обережністю синдром слабкості синусового вузла (без електрокардіостимулятора); дисфункція лівого шлуночка серця; ішемічна хвороба серця; порушення функції печінки середнього ступеня тяжкості; порушення функції нирок легкого та середнього ступеня тяжкості; перитонеальний діаліз; одночасне застосування з індукторами/субстратами ізоферменту CYP3A4, мідазоламом, метопрололом, дигоксином; хронічна серцева недостатність; літній вік.Вагітність та лактаціяВагітність Дані щодо застосування лерканідипіну у вагітних жінок відсутні. Дослідження у тварин не виявили тератогенних ефектів, але вони спостерігалися при застосуванні інших похідних дигідропіридинів. Застосування лерканідипіну протипоказане під час вагітності та у жінок дітородного віку без застосування контрацепції. Період грудного вигодовування Дані про екскрецію лерканідипіну/його метаболітів у материнське молоко у людини відсутні. Ризик для немовлят/немовлят не може бути виключений. Лерканідипін протипоказаний у період грудного вигодовування. Фертильність Клінічні дані щодо впливу лерканідипіну на репродуктивну функцію відсутні. На фоні застосування блокаторів «повільних» кальцієвих каналів у поодиноких пацієнтів було зареєстровано оборотні біохімічні зміни в головці сперматозоїдів, які можуть порушувати запліднення. У випадках, коли повторне екстракорпоральне запліднення безуспішне і коли неможливо знайти інше пояснення, як можлива причина слід розглянути застосування блокаторів «повільних» кальцієвих каналів.Побічна діяОгляд профілю безпеки Безпека лерканідипіну 10-20 мг один раз на добу оцінювалася у подвійних сліпих плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях (груп лерканідипіну - 1200 пацієнтів, група плацебо - 603 пацієнти), а також у контрольованих та неконтрольованих тривалих клінічних дослідженнях з артеріальною гіпертензією. Найчастішими небажаними реакціями у клінічних дослідженнях та при узагальненні даних постмаркетингового досвіду застосування є наступні: периферичні набряки, головний біль, припливи, тахікардія та серцебиття. Табличне резюме небажаних реакцій У наведеній нижче таблиці небажані реакції, зареєстровані у клінічних дослідженнях та при узагальненні даних постмаркетингового досвіду застосування, для яких існує обґрунтований причинно-наслідковий зв'язок, перераховані відповідно до класифікації органів та систем органів MedDRA (Медичний словник термінології регуляторної діяльності) та частоти їх виникнення: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 -< 1/10), нечасто (≥1/1000 -< 1/100), рідко (≥1/10000 -< 1/1000), дуже рідко (< 1/10000) та частота не встановлена (за наявними даними неможлива оцінка частоти виникнення). У кожній частотній групі небажані реакції представлені в порядку зменшення серйозності. Системно-органний клас MedDRA: Порушення імунної системи Рідко: Гіперчутливість Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку нервової системи Часто: Головний біль Нечасто: Запаморочення Рідко: Сонливість, Синкопальний стан Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку серця Часто: Тахікардія, Серцебиття Рідко: Стенокардія Частота невідома: інфаркт міокарда; Збільшення частоти, тривалості та тяжкості нападів у пацієнтів зі стенокардією Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку судин Часто: Припливи Нечасто: Артеріальна гіпотензія Системно-органний клас MedDRA: Шлунково-кишкові порушення Нечасто: Диспепсія, Нудота, Біль у верхній частині живота Рідко: Блювота, Діарея Частота невідома: Гіперплазія десен1, Мутний перитонеальний ексудат1 Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Частота невідома: Збільшення активності «печінкових» трансаміназ у сироватці крові1 Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Нечасто: Шкірний висип, Свербіж шкіри Рідко: Кропивниця Частота невідома: Ангіоневротичний набряк1 Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку м'язової, скелетної та сполучної тканини Нечасто: Міалгія Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Нечасто: Поліурія Рідко: Участене сечовипускання Системно-органний клас MedDRA: Загальні порушення та реакції у місці введення Часто: Перифірні набряки Нечасто: Астенія, Підвищена стомлюваність Рідко: Біль у грудях 1небажані реакції зі спонтанних повідомлень у світовому постмаркетинговому досвіді Опис окремих небажаних реакцій У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях частота периферичних набряків склала 0,9% при прийомі лерканідипіну в дозі 10-20 мг та 0,83% при прийомі плацебо. Ця частота досягла 2% у загальній популяції пацієнтів, включених у клінічні дослідження, у т. ч. у довгострокові. Лерканідипін не впливає на концентрацію глюкози та ліпідів у плазмі крові.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування протипоказане Інгібітори СYP3A4 Відомо, що лерканідипін метаболізується за участю ізоферменту CYP3A4. Тому інгібітори цього ізоферменту при одночасному застосуванні можуть впливати на метаболізм та виведення лерканідипіну. Було показано, що одночасне застосування з інгібітором CYP3A4 кетоконазолом підвищує концентрацію лерканідипіну в плазмі крові (15-кратне збільшення AUC і 8-кратне збільшення Сmax для S-енантіомеру лерканідипіну). Протипоказано одночасне застосування лерканідипіну з інгібіторами CYP3A4 (наприклад, такими як кетоконазол, ітраконазол, ритонавір, еритроміцин, тролеандоміцин, кларитроміцин) (див. розділ "Протипоказання"). Циклоспорин Після одночасного застосування спостерігалися підвищені концентрації у плазмі крові як лерканідипіну, так і циклоспорину. Дослідження у молодих здорових добровольців показало, що при прийомі циклоспорину через 3 години після прийому лерканідипіну плазмові рівні лерканідипіну не змінювалися, тоді як AUC циклоспорину збільшилася на 27%. Однак одночасний прийом лерканідипіну з циклоспорином викликав 3-кратне збільшення концентрації лерканідипіну в плазмі крові та підвищення AUC циклоспорину на 21%. Циклоспорин та лерканідипін не слід застосовувати одночасно (див. розділ «Протипоказання»). Грейпфрут або грейпфрутовий сік Лерканідипін не слід приймати одночасно з грейпфрутом або грейпфрутовим соком, тому що одночасний прийом може призвести до збільшення системної біодоступності препарату та посилення антигіпертензивної дії (див. розділ «Протипоказання»). Одночасне застосування не рекомендується Індуктори CYP3A4 Лерканідипін слід з обережністю призначати одночасно з індукторами CYP3A4, такими як протисудомні засоби (фенітоїн, фенобарбітал, карбамазепін) та рифампіцин, оскільки можливе зниження антигіпертензивної дії препарату. У разі необхідності спільного застосування необхідний частіший, ніж зазвичай, контроль АТ (див. розділ «З обережністю»). Етанол (алкоголь) Етанол може потенціювати антигіпертензивну дію лерканідипіну. При прийомі судиннорозширювальних гіпотензивних препаратів слід уникати вживання алкоголю, оскільки він може посилювати їхню дію (див. розділ "З обережністю"). Одночасне застосування вимагає обережності (включаючи коригування дози) Субстрати CYP3A4 Слід бути обережними при одночасному застосуванні лерканідипіну з іншими субстратами CYP3A4, такими як терфенадин, астемізол, хінідин, антиаритмічні препарати класу III (аміодарон, соталол) (див. розділ «З обережністю»). Мідазолам При одночасному прийомі внутрішньо лерканідипіну в дозі 20 мг з мідазоламом (субстрат CYP3A4) у здорових добровольців похилого віку збільшується абсорбція лерканідипіну (приблизно на 40%) та уповільнюється швидкість абсорбції (збільшення TCmax з 1,75 год). Концентрація мідазоламу у крові при цьому не змінювалася. Метопролол При одночасному застосуванні лерканідипіну з метопрололом (бета-адреноблокатор, який в основному метаболізується в печінці [субстрат CYP2D6]), біодоступність метопрололу не змінювалася, тоді як біодоступність лерканідипіну зменшується на 50%. Цей ефект може бути пов'язаний із зменшенням печінкового кровотоку, спричиненим бета-адреноблокаторами, та може зустрічатися при одночасному застосуванні лерканідипіну з іншими препаратами цього класу. Тому лерканідипін можна безпечно застосовувати одночасно з бета-адреноблокаторами, проте при даній комбінації може знадобитися корекція дози лерканідипіну для досягнення терапевтичного ефекту. Дігоксин При одночасному застосуванні лерканідипіну в дозі 20 мг у пацієнтів, які постійно приймають бета-метилдигоксин, не було відзначено фармакокінетичної взаємодії, у той час як у здорових добровольців, яких лікували дигоксином, відзначалося збільшення Сmax (максимальна концентрація в плазмі крові) для дигоксину в середньому 33% після прийому 20 мг лерканідипіну натще, при цьому AUC та почений кліренс змінювалися незначно. Пацієнти, які одночасно приймають дигоксин і лерканідипін, повинні перебувати під наглядом на предмет ознак дигіталісної інтоксикації. Інші лікарські взаємодії Флуоксетин У дослідженні одночасне застосування лерканідипіну з флуоксетином (інгібітор CYP2D6 та CYP3A4) у добровольців похилого віку (середній вік 65±7 років) не призводило до клінічно значущих змін фармакокінетики лерканідипіну. Ціметідин Одночасне застосування лерканідипіну з циметидином (у дозі 800 мг на добу) не викликало значних змін концентрації лерканідипіну в плазмі (збільшення Сmax та AUC в середньому на 11%). Але при більш високих дозах циметидину необхідно бути обережними, оскільки можуть збільшуватися біодоступність і антигіпертензивна дія лерканідипіну. Симвастатин При повторному одночасному прийомі лерканідипіну в дозі 20 мг та симвастатину в дозі 40 мг AUC лерканідипіну істотно не змінювалася, тоді як AUC для симвастатину збільшувалася на 56%, а величина AUC для його активного метаболіту (β-гідроксикислоти) – на 28%. . Малоймовірно, що такі зміни мають клінічне значення. При прийомі препарату в різний час доби (Лерканідипін - вранці, симвастатин-ввечері) небажана взаємодія не очікується. Варфарін При одночасному застосуванні 20 мг лерканідипіну та варфарину у здорових добровольців змін фармакокінетики варфарину не спостерігалося. Діуретики та інгібітори АПФ Лерканідипін може застосовуватися одночасно з діуретиками та інгібіторами АПФ. Інші лікарські препарати, що впливають на артеріальний тиск Посилення антигіпертензивного ефекту може спостерігатись при одночасному прийомі лерканідипіну з альфа-адреноблокаторами, трициклічними антидепресантами, нейролептиками. Навпаки, зниження антигіпертензивного ефекту може спостерігатись при одночасному застосуванні з глюкокортикостероїдами.Спосіб застосування та дозиВсередину по 10 мг (1 таблетка Леркамену 10) 1 раз на добу не менше ніж за 15 хвилин до їди, переважно вранці, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю води. Залежно від індивідуальної переносимості препарату пацієнтом доза може бути збільшена до 20 мг (2 таблетки Леркамену 10 або 1 таблетка Леркамену 20). Терапевтична доза підбирається поступово, оскільки максимальна антигіпертензивна дія розвивається приблизно через 2 тижні від початку прийому препарату. Оскільки дозозалежна крива має форму плато при призначенні від 20 до 30 мг лерканідипіну, малоймовірно, що ефективність препарату зростатиме з підвищенням дози, водночас збільшується ризик виникнення небажаних реакцій. Препарат Леркамен® 10 не слід приймати одночасно з грейпфрутом чи грейпфрутовим соком. При недостатній ефективності монотерапії препарат Леркамен® 10 можна приймати у комбінації з іншими гіпотензивними засобами, такими як бета-адреноблокатори (атенолол), діуретики (гідрохлортіазид) або інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (каптоприл, еналаприл). Застосування у пацієнтів похилого віку Фармакокінетичний профіль та дані клінічних досліджень показують, що у літніх пацієнтів корекція дози препарату Леркамен® 10 не потрібна. Однак слід бути обережним на початковому етапі лікування препаратом Леркамен® 10 у літніх пацієнтів. Застосування у дітей Безпека та ефективність препарату Леркамен® 10 у дітей віком до 18 років не встановлена. Дані відсутні (див. розділ "Протипоказання"). Застосування у пацієнтів з порушеннями функції нирок або печінки При застосуванні препарату Леркамен® 10 у пацієнтів з нирковою та печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості слід дотримуватися обережності. Хоча зазвичай рекомендована доза 10 мг на добу добре переноситься в цих підгрупах, збільшення дози до 20 мг на добу слід проводити з обережністю. Антигіпертензивний ефект може посилюватися у пацієнтів з порушенням функції печінки та може знадобитися корекція (зниження) дози. При печінковій недостатності тяжкого ступеня тяжкості та ниркової недостатності тяжкого ступеня (СКФПередозуванняУ постмаркетинговому досвіді застосування лерканідипіну повідомлялося про випадки передозування в діапазоні від 30-40 до 800 мг, включаючи повідомлення про спробу самогубства. Симптоми Як і у випадку з іншими дигідропіридиновими блокаторами «повільних» кальцієвих каналів, передозування лерканідипіну призводить до надмірного розширення периферичних судин з вираженою артеріальною гіпотензією та рефлекторною тахікардією. Проте за дуже високих доз периферична селективність може бути втрачена, що супроводжується розвитком брадикардії та негативного інотропного ефекту. Найбільш поширеними небажаними реакціями, пов'язаними з випадками передозування лерканідипіну, були артеріальна гіпотензія, запаморочення, біль голови та серцебиття. Лікування Клінічно значуща артеріальна гіпотензія потребує активної підтримки серцево-судинної системи: моніторинг серцевої та дихальної функції, підйом нижніх кінцівок, контроль об'єму циркулюючої крові та діурезу. З огляду на тривалий фармакологічний ефект лерканідипіну важливо, щоб функції серцево-судинної системи пацієнта з артеріальною гіпотензією контролювалися як мінімум протягом 24 годин. Оскільки лерканідипін має високий ступінь зв'язування з білками, діаліз не є ефективним. Пацієнти з помірним або тяжким передозуванням повинні спостерігатися в умовах відділення інтенсивної терапії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСиндром слабкості синусового вузла З особливою обережністю слід застосовувати лерканідипін у пацієнтів із синдромом слабкості синусового вузла (без електорокардіостимулятора). Дисфункція лівого шлуночка Незважаючи на те, що контрольовані дослідження гемодинаміки не виявили порушень з боку функції лівого шлуночка, застосування БМКК у пацієнтів з ознаками дисфункції лівого шлуночка має здійснюватись з особливою обережністю. Ішемічна хвороба серця Існує думка, що пацієнти з ішемічною хворобою серця, які отримують короткодіючі БМКК – похідні дигідропіридину, є групою високого ризику розвитку ускладнень з боку серцево-судинної системи. Хоча лерканідипін є препаратом пролонгованої дії, при його застосуванні у пацієнтів з ішемічною хворобою серця слід бути обережним. У поодиноких випадках деякі дигідропіридини можуть викликати прекардіальний біль або стенокардію. У поодиноких випадках у пацієнтів зі стенокардією при застосуванні блокаторів «повільних» кальцієвих каналів відзначалося збільшення частоти, тривалості та/або тяжкості нападів стенокардії, а також – у поодиноких випадках – розвиток інфаркту міокарда. Аортальний стеноз/мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія Як і інші лікарські засоби, що мають вазодилатуючу дію, лерканідипін слід особливо обережно застосовувати у пацієнтів з аортальним стенозом, мітральним стенозом або гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією. У пацієнтів з гемодинамічно значущою обструкцією лівого шлуночка, що виносить (наприклад, при тяжкому аортальному стенозі) застосування лерканідипіну протипоказане. Хронічна серцева недостатність У пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю лерканідипін слід застосовувати з особливою обережністю. До початку застосування препарату необхідно досягти компенсації хронічної серцевої недостатності. Нестабільна стенокардія/інфаркт міокарда Досвід клінічного застосування лерканідипіну при гострому інфаркті міокарда та нестабільної стенокардії відсутній, у зв'язку з чим застосування препарату при зазначених захворюваннях протипоказане. Порушення функції нирок або печінки Слід дотримуватись особливої обережності при початку лікування у пацієнтів з порушенням функції нирок легкого або середнього ступеня тяжкості. Хоча звичайна доза, що рекомендується, 10 мг на добу, як правило, добре переноситься пацієнтами, до збільшення добової дози лерканідіину до 20 мг слід підходити з обережністю. У пацієнтів з печінковою недостатністю середнього ступеня можливе посилення антигіпертензивної дії, у зв'язку з чим слід бути обережним і розглянути необхідність корекції дозування лерканідипіну. Лерканідипін протипоказаний пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю або тяжкою нирковою недостатністю. Перитонеальний діаліз У пацієнтів, які проходять перитонеальний діаліз, може спостерігатися помутніння перитонеального ексудату, що зумовлено підвищеною концентрацією в ексудаті тригліцеридів. Хоча механізм невідомий, помутніння ексудату має тенденцію вирішуватися невдовзі після відміни лерканідипіну. Це важливо пам'ятати, тому що каламутний перитонеальний ексудат може бути помилково розцінений як один із симптомів інфекційного перитоніту з подальшою невиправданою госпіталізацією та емпіричним призначенням антибіотиків. Індуктори CYP3A4 Індуктори CYP3A4, такі як протисудомні препарати (наприклад, фенітоїн, карбамазепін) та рифампіцин, можуть знижувати концентрацію лерканідипіну у плазмі крові; отже, ефективність лерканідипіну може бути знижена. Алкоголь Слід уникати вживання алкоголю, оскільки він може посилювати дію судиннорозширювальних гіпотензивних препаратів. Допоміжні речовини Препарат містить лактози моногідрат, тому його застосування у пацієнтів з рідкісною спадковою непереносимістю лактози, дефіцитом лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції протипоказано. Умови зберігання За температури не вище 30°С. Х поранити у недоступному для дітей місці! Вплив на здатність до керування транспортними засобами та іншими механізмами Лерканідипін незначно впливає на здатність до керування транспортними засобами та іншими механізмами. Оскільки в період лікування препаратом можливі такі побічні ефекти як запаморочення, астенія, втома і, в окремих випадках, сонливість, слід бути обережним при керуванні транспортними засобами, іншими механізмами та заняттями потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 30 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: лерканідипіну гідрохлорид – 10,0 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна (тип РН-101), карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), повідон - К 30, стеарат магнію; Плівкова оболонка: Опадрай OY-SR-6497, що складається з: гіпромелози, тальку, титану діоксиду, макроголу 6000, барвника заліза оксиду жовтого. Пігулки покриті плівковою оболонкою, 10 мг. По 7, 14 або 15 таблеток у блістер [непрозора ПВХ-плівка/фольга алюмінієва]. По 1 (по 7 або 14 пігулок), 2 (по 14 пігулок), 4 (по 15 пігулок), 6 (по 15 пігулок) блістерів з інструкцією із застосування препарату в картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою, від блідо-жовтого до світло-жовтого кольору з ризиком на одному боці. Вид на зламі: світло-жовтого кольору.ФармакокінетикаВсмоктування Лерканідипін повністю всмоктується після прийому внутрішньо. Максимальна концентрація в плазмі крові (Сmax) досягається через 1,5-3 год і становить 3,3±2,09 нг/мл та 7,66±5,90 нг/мл після прийому 10 та 20 мг лерканідипіну, відповідно. Обидва енантіомери лерканідипіну демонструють подібний фармакокінетичний профіль: мають однаковий час досягнення максимальної концентрації (TСmax), однаковий період напіввиведення (T1/2); значення Сmax і площі під кривою - "концентрація - час" (AUC) в 1,2 рази вище (-)-S енантіомера. Взаємоперетворення енантіомерів в умовах in vivo не спостерігалося. У зв'язку із значним метаболізмом при «первинному проходженні» через печінку, абсолютна біодоступність лерканідипіну у пацієнтів при прийомі внутрішньо після їди становить приблизно 10%; в той же час при прийомі лерканідипіну здоровими добровольцями натще біодоступність зменшується на 1/3. При прийомі лерканідипіну не пізніше 2 год. після прийому жирної їжі його біодоступність збільшується в 4 рази. У зв'язку з цим препарат Леркамен® 10 слід приймати до їди. Розподіл Розподіл із плазми крові в тканини та органи відбувається швидко та широко. Зв'язок із білками плазми крові перевищує 98%. У пацієнтів з тяжкою нирковою та/або печінковою недостатністю через зниження концентрації білка у плазмі крові вільна фракція лерканідипіну може збільшуватися. Метаболізм Лерканідипін інтенсивно метаболізується за участю ізоферменту CYP3A4; незмінена діюча речовина не виявляється ні в сечі, ні калі. Препарат переважно перетворюється на неактивні метаболіти. Дослідження «in vitro» з мікросомами печінки людини показали, що лерканідипін певною мірою інгібує ферменти CYP3A4 та CYP2D6 у концентраціях, що у 160 та 40 разів відповідно перевищують максимальні плазмові концентрації після прийому дози 20 мг. Більше того, дослідження лікарських взаємодій у людей показали, що лерканідипін не змінює плазмові концентрації мідазоламу, типового субстрату CYP3A4 або метопрололу, типового субстрату CYP2D6. Тому інгібування біотрансформації лікарських засобів, що метаболізуються за участю CYP3A4 та CYP2D6 при застосуванні лерканідипіну в терапевтичних дозах, не очікується. Виведення Елімінація відбувається переважно шляхом біотрансформації. Близько 50% прийнятої дози виводиться нирками. Середнє значення T1/2 становить 8-10 год. Тривалість терапевтичної дії (24 год) обумовлена зв'язуванням лерканідипіну з ліпідними мембранами. Кумуляції лерканідипіну при повторному вживання не спостерігається. Лінійність/нелінійність фармакокінетики Фармакокінетика лерканідипіну в діапазоні терапевтичних доз має нелінійний характер. При прийомі лерканідипіну в дозах 10 мг, 20 мг і 40 мг Сmax у плазмі крові визначалася у співвідношенні 1:3:8 відповідно, і AUC – у співвідношенні 1:4:18, що передбачає прогресуюче насичення при «первинному проходженні» через печінку. Таким чином, біодоступність лерканідипіну збільшується зі збільшенням прийнятої дози. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Літні пацієнти Було показано, що фармакокінетика лерканідипіну у літніх пацієнтів схожа на фармакокінетику, яка спостерігається в загальній популяції пацієнтів. Порушення функції нирок Було показано, що фармакокінетика лерканідипіну у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну (КК) більше 30 мл/хв) схожа на фармакокінетику, яка спостерігається у загальній популяції пацієнтів. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (КК менше 12 мл/хв) та у пацієнтів, які проходять гемодіаліз, концентрація лерканідипіну в плазмі збільшується приблизно на 70%. Порушення функції печінки Було показано, що фармакокінетика лерканідипіну у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого ступеня тяжкості (клас А за класифікацією Чайлд-П'ю) схожа на фармакокінетику, що спостерігається у загальній популяції пацієнтів. Дослідження у пацієнтів із печінковою недостатністю середнього та тяжкого ступеня тяжкості не проводилися. Ймовірно, що системна біодоступність лерканідипіну при печінковій недостатності середнього та тяжкого ступеня збільшується, оскільки лерканідипін метаболізується головним чином у печінці.ФармакодинамікаЛерканідипін є селективним блокатором «повільних» кальцієвих каналів, похідним дигідропіридину, інгібує трансмембранний струм іонів кальцію в кардіоміоцити та клітини гладкої мускулатури судин. Механізм антигіпертензивної дії лерканідипіну обумовлений прямою релаксуючою дією на гладком'язові клітини судин, внаслідок чого знижується загальний периферичний опір. Незважаючи на відносно короткий період напіввиведення з плазми крові, лерканідипін має пролонговану антигіпертензивну дію внаслідок високого коефіцієнта мембранного розподілу. Завдяки високій судинній селективності не чинить негативної інотропної дії.Гостра артеріальна гіпотензія з рефлекторною тахікардією у пацієнтів з артеріальною гіпертензією виникає рідко завдяки поступовому розвитку вазодилатації при прийомі лерканідипіну. Лерканідипін являє собою рацемічну суміш (+)R- та (-)S-енантіомерів. Антигіпертензивний ефект лерканідипіну, як і інших асиметричних похідних 1,4-дигідропіридину, насамперед, обумовлений S-енантіомером. Ефективність і безпека лерканідипіну в дозі 10-20 мг на добу оцінювалася у пацієнтів з артеріальною гіпертензією у подвійних сліпих, плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях (лерканідипін отримували 1200 пацієнтів, плацебо 603 пацієнти), а також у дослідженнях з контролем у 3676 пацієнтів із артеріальною гіпертензією. Більшість клінічних досліджень проведено у пацієнтів з м'якою та помірною артеріальною гіпертензією (включаючи літніх пацієнтів та пацієнтів з цукровим діабетом), лерканідипін призначався в монотерапії або в комбінації з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), діуретиками або бета-адр. У невеликому рандомізованому,неконтрольованому дослідженні у 25 пацієнтів з тяжкою артеріальною гіпертензією (середній діастолічний артеріальний тиск (АТ) 114,5±3,7 мм рт. ст.) артеріальний тиск нормалізувався у 40% пацієнтів, які отримували лерканідипін у дозі 20 мг 1 раз на добу та у 56% пацієнтів, які отримували лерканідипін у дозі 10 мг двічі на добу. У подвійному сліпому, рандомізованому, плацебо контрольованому дослідженні у пацієнтів із ізольованою систолічною артеріальною гіпертензією на фоні прийому лерканідипіну систолічний артеріальний тиск ефективно знизився із середніх вихідних значень 172,6±5,6 мм рт. ст. до 140,2±8,7 мм рт. ст.отримували лерканідипін у дозі 10 мг двічі на добу. У подвійному сліпому, рандомізованому, плацебо контрольованому дослідженні у пацієнтів із ізольованою систолічною артеріальною гіпертензією на фоні прийому лерканідипіну систолічний артеріальний тиск ефективно знизився із середніх вихідних значень 172,6±5,6 мм рт. ст. до 140,2±8,7 мм рт. ст.отримували лерканідипін у дозі 10 мг двічі на добу. У подвійному сліпому, рандомізованому, плацебо контрольованому дослідженні у пацієнтів із ізольованою систолічною артеріальною гіпертензією на фоні прийому лерканідипіну систолічний артеріальний тиск ефективно знизився із середніх вихідних значень 172,6±5,6 мм рт. ст. до 140,2±8,7 мм рт. ст. Клінічних досліджень у педіатричній популяції не проводилося.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія І-ІІ ступеня у дорослих пацієнтів.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до лерканідипіну, інших похідних дигідропіридинового ряду або до будь-якого компонента препарату; хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації; нестабільна стенокардія; обструкція тракту, що виносить лівого шлуночка; гострий інфаркт міокарда та протягом 1 місяця після перенесеного інфаркту міокарда; тяжка печінкова недостатність; тяжка ниркова недостатність (СКФ непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції; вагітність та період грудного вигодовування; застосування у жінок дітородного віку, які не користуються надійними методами контрацепції; вік до 18 років (ефективність та безпека не вивчені); одночасне застосування з потужними інгібіторами CYP3A4 (кетоконазол, ітраконазол, еритроміцин, ритонавір, тролеандоміцин); із циклоспорином; одночасне застосування з грейпфрутом та грейпфрутовим соком. З обережністю синдром слабкості синусового вузла (без електрокардіостимулятора); дисфункція лівого шлуночка серця; ішемічна хвороба серця; порушення функції печінки середнього ступеня тяжкості; порушення функції нирок легкого та середнього ступеня тяжкості; перитонеальний діаліз; одночасне застосування з індукторами/субстратами ізоферменту CYP3A4, мідазоламом, метопрололом, дигоксином; хронічна серцева недостатність; літній вік.Вагітність та лактаціяВагітність Дані щодо застосування лерканідипіну у вагітних жінок відсутні. Дослідження у тварин не виявили тератогенних ефектів, але вони спостерігалися при застосуванні інших похідних дигідропіридинів. Застосування лерканідипіну протипоказане під час вагітності та у жінок дітородного віку без застосування контрацепції. Період грудного вигодовування Дані про екскрецію лерканідипіну/його метаболітів у материнське молоко у людини відсутні. Ризик для немовлят/немовлят не може бути виключений. Лерканідипін протипоказаний у період грудного вигодовування. Фертильність Клінічні дані щодо впливу лерканідипіну на репродуктивну функцію відсутні. На фоні застосування блокаторів «повільних» кальцієвих каналів у поодиноких пацієнтів було зареєстровано оборотні біохімічні зміни в головці сперматозоїдів, які можуть порушувати запліднення. У випадках, коли повторне екстракорпоральне запліднення безуспішне і коли неможливо знайти інше пояснення, як можлива причина слід розглянути застосування блокаторів «повільних» кальцієвих каналів.Побічна діяОгляд профілю безпеки Безпека лерканідипіну 10-20 мг один раз на добу оцінювалася у подвійних сліпих плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях (груп лерканідипіну - 1200 пацієнтів, група плацебо - 603 пацієнти), а також у контрольованих та неконтрольованих тривалих клінічних дослідженнях з артеріальною гіпертензією. Найчастішими небажаними реакціями у клінічних дослідженнях та при узагальненні даних постмаркетингового досвіду застосування є наступні: периферичні набряки, головний біль, припливи, тахікардія та серцебиття. Табличне резюме небажаних реакцій У наведеній нижче таблиці небажані реакції, зареєстровані у клінічних дослідженнях та при узагальненні даних постмаркетингового досвіду застосування, для яких існує обґрунтований причинно-наслідковий зв'язок, перераховані відповідно до класифікації органів та систем органів MedDRA (Медичний словник термінології регуляторної діяльності) та частоти їх виникнення: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 -< 1/10), нечасто (≥1/1000 -< 1/100), рідко (≥1/10000 -< 1/1000), дуже рідко (< 1/10000) та частота не встановлена (за наявними даними неможлива оцінка частоти виникнення). У кожній частотній групі небажані реакції представлені в порядку зменшення серйозності. Системно-органний клас MedDRA: Порушення імунної системи Рідко: Гіперчутливість Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку нервової системи Часто: Головний біль Нечасто: Запаморочення Рідко: Сонливість, Синкопальний стан Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку серця Часто: Тахікардія, Серцебиття Рідко: Стенокардія Частота невідома: інфаркт міокарда; Збільшення частоти, тривалості та тяжкості нападів у пацієнтів зі стенокардією Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку судин Часто: Припливи Нечасто: Артеріальна гіпотензія Системно-органний клас MedDRA: Шлунково-кишкові порушення Нечасто: Диспепсія, Нудота, Біль у верхній частині живота Рідко: Блювота, Діарея Частота невідома: Гіперплазія десен1, Мутний перитонеальний ексудат1 Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Частота невідома: Збільшення активності «печінкових» трансаміназ у сироватці крові1 Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Нечасто: Шкірний висип, Свербіж шкіри Рідко: Кропивниця Частота невідома: Ангіоневротичний набряк1 Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку м'язової, скелетної та сполучної тканини Нечасто: Міалгія Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Нечасто: Поліурія Рідко: Участене сечовипускання Системно-органний клас MedDRA: Загальні порушення та реакції у місці введення Часто: Перифірні набряки Нечасто: Астенія, Підвищена стомлюваність Рідко: Біль у грудях 1небажані реакції зі спонтанних повідомлень у світовому постмаркетинговому досвіді Опис окремих небажаних реакцій У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях частота периферичних набряків склала 0,9% при прийомі лерканідипіну в дозі 10-20 мг та 0,83% при прийомі плацебо. Ця частота досягла 2% у загальній популяції пацієнтів, включених у клінічні дослідження, у т. ч. у довгострокові. Лерканідипін не впливає на концентрацію глюкози та ліпідів у плазмі крові.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування протипоказане Інгібітори СYP3A4 Відомо, що лерканідипін метаболізується за участю ізоферменту CYP3A4. Тому інгібітори цього ізоферменту при одночасному застосуванні можуть впливати на метаболізм та виведення лерканідипіну. Було показано, що одночасне застосування з інгібітором CYP3A4 кетоконазолом підвищує концентрацію лерканідипіну в плазмі крові (15-кратне збільшення AUC і 8-кратне збільшення Сmax для S-енантіомеру лерканідипіну). Протипоказано одночасне застосування лерканідипіну з інгібіторами CYP3A4 (наприклад, такими як кетоконазол, ітраконазол, ритонавір, еритроміцин, тролеандоміцин, кларитроміцин) (див. розділ "Протипоказання"). Циклоспорин Після одночасного застосування спостерігалися підвищені концентрації у плазмі крові як лерканідипіну, так і циклоспорину. Дослідження у молодих здорових добровольців показало, що при прийомі циклоспорину через 3 години після прийому лерканідипіну плазмові рівні лерканідипіну не змінювалися, тоді як AUC циклоспорину збільшилася на 27%. Однак одночасний прийом лерканідипіну з циклоспорином викликав 3-кратне збільшення концентрації лерканідипіну в плазмі крові та підвищення AUC циклоспорину на 21%. Циклоспорин та лерканідипін не слід застосовувати одночасно (див. розділ «Протипоказання»). Грейпфрут або грейпфрутовий сік Лерканідипін не слід приймати одночасно з грейпфрутом або грейпфрутовим соком, тому що одночасний прийом може призвести до збільшення системної біодоступності препарату та посилення антигіпертензивної дії (див. розділ «Протипоказання»). Одночасне застосування не рекомендується Індуктори CYP3A4 Лерканідипін слід з обережністю призначати одночасно з індукторами CYP3A4, такими як протисудомні засоби (фенітоїн, фенобарбітал, карбамазепін) та рифампіцин, оскільки можливе зниження антигіпертензивної дії препарату. У разі необхідності спільного застосування необхідний частіший, ніж зазвичай, контроль АТ (див. розділ «З обережністю»). Етанол (алкоголь) Етанол може потенціювати антигіпертензивну дію лерканідипіну. При прийомі судиннорозширювальних гіпотензивних препаратів слід уникати вживання алкоголю, оскільки він може посилювати їхню дію (див. розділ "З обережністю"). Одночасне застосування вимагає обережності (включаючи коригування дози) Субстрати CYP3A4 Слід бути обережними при одночасному застосуванні лерканідипіну з іншими субстратами CYP3A4, такими як терфенадин, астемізол, хінідин, антиаритмічні препарати класу III (аміодарон, соталол) (див. розділ «З обережністю»). Мідазолам При одночасному прийомі внутрішньо лерканідипіну в дозі 20 мг з мідазоламом (субстрат CYP3A4) у здорових добровольців похилого віку збільшується абсорбція лерканідипіну (приблизно на 40%) та уповільнюється швидкість абсорбції (збільшення TCmax з 1,75 год). Концентрація мідазоламу у крові у своїй не змінювалася. Метопролол При одночасному застосуванні лерканідипіну з метопрололом (бета-адреноблокатор, який в основному метаболізується в печінці [субстрат CYP2D6]), біодоступність метопрололу не змінювалася, тоді як біодоступність лерканідипіну зменшується на 50%. Цей ефект може бути пов'язаний із зменшенням печінкового кровотоку, спричиненим бета-адреноблокаторами, та може зустрічатися при одночасному застосуванні лерканідипіну з іншими препаратами цього класу. Тому лерканідипін можна безпечно застосовувати одночасно з бета-адреноблокаторами, проте при даній комбінації може знадобитися корекція дози лерканідипіну для досягнення терапевтичного ефекту. Дігоксин При одночасному застосуванні лерканідипіну в дозі 20 мг у пацієнтів, які постійно приймають бета-метилдигоксин, не було відзначено фармакокінетичної взаємодії, у той час як у здорових добровольців, яких лікували дигоксином, відзначалося збільшення Сmax (максимальна концентрація в плазмі крові) для дигоксину в середньому 33% після прийому 20 мг лерканідипіну натще, при цьому AUC та почений кліренс змінювалися незначно. Пацієнти, які одночасно приймають дигоксин і лерканідипін, повинні перебувати під наглядом на предмет ознак дигіталісної інтоксикації. Інші лікарські взаємодії Флуоксетин У дослідженні одночасне застосування лерканідипіну з флуоксетином (інгібітор CYP2D6 та CYP3A4) у добровольців похилого віку (середній вік 65±7 років) не призводило до клінічно значущих змін фармакокінетики лерканідипіну. Ціметідин Одночасне застосування лерканідипіну з циметидином (у дозі 800 мг на добу) не викликало значних змін концентрації лерканідипіну в плазмі (збільшення Сmax та AUC в середньому на 11%). Але при більш високих дозах циметидину необхідно бути обережними, оскільки можуть збільшуватися біодоступність і антигіпертензивна дія лерканідипіну. Симвастатин При повторному одночасному прийомі лерканідипіну в дозі 20 мг та симвастатину в дозі 40 мг AUC лерканідипіну істотно не змінювалася, тоді як AUC для симвастатину збільшувалася на 56%, а величина AUC для його активного метаболіту (β-гідроксикислоти) – на 28%. . Малоймовірно, що такі зміни мають клінічне значення. При прийомі препарату в різний час доби (Лерканідипін - вранці, симвастатин-ввечері) небажана взаємодія не очікується. Варфарін При одночасному застосуванні 20 мг лерканідипіну та варфарину у здорових добровольців змін фармакокінетики варфарину не спостерігалося. Діуретики та інгібітори АПФ Лерканідипін може застосовуватися одночасно з діуретиками та інгібіторами АПФ. Інші лікарські препарати, що впливають на артеріальний тиск Посилення антигіпертензивного ефекту може спостерігатись при одночасному прийомі лерканідипіну з альфа-адреноблокаторами, трициклічними антидепресантами, нейролептиками. Навпаки, зниження антигіпертензивного ефекту може спостерігатись при одночасному застосуванні з глюкокортикостероїдами.Спосіб застосування та дозиВсередину по 10 мг (1 таблетка Леркамену 10) 1 раз на добу не менше ніж за 15 хвилин до їди, переважно вранці, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю води. Залежно від індивідуальної переносимості препарату пацієнтом доза може бути збільшена до 20 мг (2 таблетки Леркамену 10 або 1 таблетка Леркамену 20). Терапевтична доза підбирається поступово, оскільки максимальна антигіпертензивна дія розвивається приблизно через 2 тижні від початку прийому препарату. Оскільки дозозалежна крива має форму плато при призначенні від 20 до 30 мг лерканідипіну, малоймовірно, що ефективність препарату зростатиме з підвищенням дози, водночас збільшується ризик виникнення небажаних реакцій. Препарат Леркамен® 10 не слід приймати одночасно з грейпфрутом чи грейпфрутовим соком. При недостатній ефективності монотерапії препарат Леркамен® 10 можна приймати у комбінації з іншими гіпотензивними засобами, такими як бета-адреноблокатори (атенолол), діуретики (гідрохлортіазид) або інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (каптоприл, еналаприл). Застосування у пацієнтів похилого віку Фармакокінетичний профіль та дані клінічних досліджень показують, що у літніх пацієнтів корекція дози препарату Леркамен® 10 не потрібна. Однак слід бути обережним на початковому етапі лікування препаратом Леркамен® 10 у літніх пацієнтів. Застосування у дітей Безпека та ефективність препарату Леркамен® 10 у дітей віком до 18 років не встановлена. Дані відсутні (див. розділ "Протипоказання"). Застосування у пацієнтів з порушеннями функції нирок або печінки При застосуванні препарату Леркамен® 10 у пацієнтів з нирковою та печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості слід дотримуватися обережності. Хоча зазвичай рекомендована доза 10 мг на добу добре переноситься в цих підгрупах, збільшення дози до 20 мг на добу слід проводити з обережністю. Антигіпертензивний ефект може посилюватися у пацієнтів з порушенням функції печінки та може знадобитися корекція (зниження) дози. При печінковій недостатності тяжкого ступеня тяжкості та ниркової недостатності тяжкого ступеня (СКФПередозуванняУ постмаркетинговому досвіді застосування лерканідипіну повідомлялося про випадки передозування в діапазоні від 30-40 до 800 мг, включаючи повідомлення про спробу самогубства. Симптоми Як і у випадку з іншими дигідропіридиновими блокаторами «повільних» кальцієвих каналів, передозування лерканідипіну призводить до надмірного розширення периферичних судин з вираженою артеріальною гіпотензією та рефлекторною тахікардією. Проте за дуже високих доз периферична селективність може бути втрачена, що супроводжується розвитком брадикардії та негативного інотропного ефекту. Найбільш поширеними небажаними реакціями, пов'язаними з випадками передозування лерканідипіну, були артеріальна гіпотензія, запаморочення, біль голови та серцебиття. Лікування Клінічно значуща артеріальна гіпотензія потребує активної підтримки серцево-судинної системи: моніторинг серцевої та дихальної функції, підйом нижніх кінцівок, контроль об'єму циркулюючої крові та діурезу. З огляду на тривалий фармакологічний ефект лерканідипіну важливо, щоб функції серцево-судинної системи пацієнта з артеріальною гіпотензією контролювалися як мінімум протягом 24 годин. Оскільки лерканідипін має високий ступінь зв'язування з білками, діаліз не є ефективним. Пацієнти з помірним або тяжким передозуванням повинні спостерігатися в умовах відділення інтенсивної терапії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСиндром слабкості синусового вузла З особливою обережністю слід застосовувати лерканідипін у пацієнтів із синдромом слабкості синусового вузла (без електорокардіостимулятора). Дисфункція лівого шлуночка Незважаючи на те, що контрольовані дослідження гемодинаміки не виявили порушень з боку функції лівого шлуночка, застосування БМКК у пацієнтів з ознаками дисфункції лівого шлуночка має здійснюватись з особливою обережністю. Ішемічна хвороба серця Існує думка, що пацієнти з ішемічною хворобою серця, які отримують короткодіючі БМКК – похідні дигідропіридину, є групою високого ризику розвитку ускладнень з боку серцево-судинної системи. Хоча лерканідипін є препаратом пролонгованої дії, при його застосуванні у пацієнтів з ішемічною хворобою серця слід бути обережним. У поодиноких випадках деякі дигідропіридини можуть викликати прекардіальний біль або стенокардію. У поодиноких випадках у пацієнтів зі стенокардією при застосуванні блокаторів «повільних» кальцієвих каналів відзначалося збільшення частоти, тривалості та/або тяжкості нападів стенокардії, а також – у поодиноких випадках – розвиток інфаркту міокарда. Аортальний стеноз/мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія Як і інші лікарські засоби, що мають вазодилатуючу дію, лерканідипін слід особливо обережно застосовувати у пацієнтів з аортальним стенозом, мітральним стенозом або гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією. У пацієнтів з гемодинамічно значущою обструкцією лівого шлуночка, що виносить (наприклад, при тяжкому аортальному стенозі) застосування лерканідипіну протипоказане. Хронічна серцева недостатність У пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю лерканідипін слід застосовувати з особливою обережністю. До початку застосування препарату необхідно досягти компенсації хронічної серцевої недостатності. Нестабільна стенокардія/інфаркт міокарда Досвід клінічного застосування лерканідипіну при гострому інфаркті міокарда та нестабільної стенокардії відсутній, у зв'язку з чим застосування препарату при зазначених захворюваннях протипоказане. Порушення функції нирок або печінки Слід дотримуватись особливої обережності при початку лікування у пацієнтів з порушенням функції нирок легкого або середнього ступеня тяжкості. Хоча звичайна доза, що рекомендується, 10 мг на добу, як правило, добре переноситься пацієнтами, до збільшення добової дози лерканідіину до 20 мг слід підходити з обережністю. У пацієнтів з печінковою недостатністю середнього ступеня можливе посилення антигіпертензивної дії, у зв'язку з чим слід бути обережним і розглянути необхідність корекції дозування лерканідипіну. Лерканідипін протипоказаний пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю або тяжкою нирковою недостатністю. Перитонеальний діаліз У пацієнтів, які проходять перитонеальний діаліз, може спостерігатися помутніння перитонеального ексудату, що зумовлено підвищеною концентрацією в ексудаті тригліцеридів. Хоча механізм невідомий, помутніння ексудату має тенденцію вирішуватися невдовзі після відміни лерканідипіну. Це важливо пам'ятати, тому що каламутний перитонеальний ексудат може бути помилково розцінений як один із симптомів інфекційного перитоніту з подальшою невиправданою госпіталізацією та емпіричним призначенням антибіотиків. Індуктори CYP3A4 Індуктори CYP3A4, такі як протисудомні препарати (наприклад, фенітоїн, карбамазепін) та рифампіцин, можуть знижувати концентрацію лерканідипіну у плазмі крові; отже, ефективність лерканідипіну може бути знижена. Алкоголь Слід уникати вживання алкоголю, оскільки він може посилювати дію судиннорозширювальних гіпотензивних препаратів. Допоміжні речовини Препарат містить лактози моногідрат, тому його застосування у пацієнтів з рідкісною спадковою непереносимістю лактози, дефіцитом лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції протипоказано. Умови зберігання За температури не вище 30°С. Зберігати у недоступному для дітей місці! Вплив на здатність до керування транспортними засобами та іншими механізмами Лерканідипін незначно впливає на здатність до керування транспортними засобами та іншими механізмами. Оскільки в період лікування препаратом можливі такі побічні ефекти як запаморочення, астенія, втома і, в окремих випадках, сонливість, слід бути обережним при керуванні транспортними засобами, іншими механізмами та заняттями потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 30 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: лерканідипіну гідрохлорид – 20,0 мг; допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна (тип РН-101), карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), повідон (значення К=30), магнію стеарат; Плівкова оболонка: Опадрай 02F5077, що складається з: гіпромелози, тальку, титану діоксиду, макроголу 6000, барвника заліза оксид червоний. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 20 мг. По 7, 10 або 14 таблеток у блістер [непрозора ПВХ-плівка/фольга алюмінієва]. По 1 (по 7 або 14 пігулок), 2 (по 14 пігулок), 3 (по 14 пігулок), 4 (по 14 пігулок), 5 (по 7 або 10 пігулок), 6 (по 10 пігулок), 7 (по 14 таблеток), 9 (по 10 таблеток) або 10 (по 10 таблеток) блістерів з інструкцією із застосування препарату у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, червонувато-рожевого кольору з ризиком на одному боці. Вид на зламі: світло-жовтого кольору.ФармакокінетикаВсмоктування Лерканідипін повністю всмоктується після прийому внутрішньо. Максимальна концентрація в плазмі крові (Сmax) досягається через 1,5-3 год і становить 3,3±2,09 нг/мл та 7,66±5,90 нг/мл після прийому 10 та 20 мг лерканідипіну, відповідно. Обидва енантіомери лерканідипіну демонструють подібний фармакокінетичний профіль: мають однаковий час досягнення максимальної концентрації (TСmax), однаковий період напіввиведення (T1/2); значення Сmax і площі під кривою - "концентрація - час" (AUC) в 1,2 рази вище (-)-S енантіомера. Взаємоперетворення енантіомерів в умовах in vivo не спостерігалося. У зв'язку із значним метаболізмом при «первинному проходженні» через печінку, абсолютна біодоступність лерканідипіну у пацієнтів при прийомі внутрішньо після їди становить приблизно 10%; в той же час при прийомі лерканідипіну здоровими добровольцями натще біодоступність зменшується на 1/3. При прийомі лерканідипіну не пізніше 2 год. після прийому жирної їжі його біодоступність збільшується в 4 рази. У зв'язку з цим препарат Леркамен® 20 слід приймати до їди. Розподіл Розподіл із плазми крові в тканини та органи відбувається швидко та широко. Зв'язок із білками плазми крові перевищує 98%. У пацієнтів з тяжкою нирковою та/або печінковою недостатністю через зниження концентрації білка у плазмі крові вільна фракція лерканідипіну може збільшуватися. Метаболізм Лерканідипін інтенсивно метаболізується за участю ізоферменту CYP3A4; незмінена діюча речовина не виявляється ні в сечі, ні калі. Препарат переважно перетворюється на неактивні метаболіти. Дослідження «in vitro» з мікросомами печінки людини показали, що лерканідипін певною мірою інгібує ферменти CYP3A4 та CYP2D6 у концентраціях, що у 160 та 40 разів відповідно перевищують максимальні плазмові концентрації після прийому дози 20 мг. Більше того, дослідження лікарських взаємодій у людей показали, що лерканідипін не змінює плазмові концентрації мідазоламу, типового субстрату CYP3A4 або метопрололу, типового субстрату CYP2D6. Тому інгібування біотрансформації лікарських засобів, що метаболізуються за участю CYP3A4 та CYP2D6 при застосуванні лерканідипіну в терапевтичних дозах, не очікується. Виведення Елімінація відбувається переважно шляхом біотрансформації. Близько 50% прийнятої дози виводиться нирками. Середнє значення T1/2 становить 8-10 год. Тривалість терапевтичного дії (24 год) обумовлена зв'язуванням лерканідипіну з ліпідними мембранами. Кумуляції лерканідипіну при повторному вживання не спостерігається. Лінійність/нелінійність фармакокінетики Фармакокінетика лерканідипіну в діапазоні терапевтичних доз має нелінійний характер. При прийомі лерканідипіну в дозах 10 мг, 20 мг і 40 мг Сmax у плазмі крові визначалася у співвідношенні 1:3:8 відповідно, і AUC – у співвідношенні 1:4:18, що передбачає прогресуюче насичення при «первинному проходженні» через печінку. Таким чином, біодоступність лерканідипіну збільшується зі збільшенням прийнятої дози. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Літні пацієнти Було показано, що фармакокінетика лерканідипіну у літніх пацієнтів схожа на фармакокінетику, яка спостерігається в загальній популяції пацієнтів. Порушення функції нирок Було показано, що фармакокінетика лерканідипіну у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну (КК) більше 30 мл/хв) схожа на фармакокінетику, яка спостерігається у загальній популяції пацієнтів. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (КК менше 12 мл/хв) та у пацієнтів, які проходять гемодіаліз, концентрація лерканідипіну в плазмі збільшується приблизно на 70%. Порушення функції печінки Було показано, що фармакокінетика лерканідипіну у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого ступеня тяжкості (клас А за класифікацією Чайлд-П'ю) схожа на фармакокінетику, що спостерігається у загальній популяції пацієнтів. Дослідження у пацієнтів із печінковою недостатністю середнього та тяжкого ступеня тяжкості не проводилися. Ймовірно, що системна біодоступність лерканідипіну при печінковій недостатності середнього та тяжкого ступеня збільшується, оскільки лерканідипін метаболізується головним чином у печінці.ФармакодинамікаЛерканідипін є селективним блокатором «повільних» кальцієвих каналів, похідним дигідропіридину, інгібує трансмембранний струм іонів кальцію в кардіоміоцити та клітини гладкої мускулатури судин. Механізм антигіпертензивної дії лерканідипіну обумовлений прямою релаксуючою дією на гладко-м'язові клітини судин, внаслідок чого знижується загальний периферичний опір. Незважаючи на відносно короткий період напіввиведення з плазми крові, лерканідипін має пролонговану антигіпертензивну дію внаслідок високого коефіцієнта мембранного розподілу. Завдяки високій судинній селективності не чинить негативної інотропної дії.Гостра артеріальна гіпотензія з рефлекторною тахікардією у пацієнтів з артеріальною гіпертензією виникає рідко завдяки поступовому розвитку вазодилатації при прийомі лерканідипіну. Лерканідипін являє собою рацемічну суміш (+)R- та (-)S-енантіомерів. Антигіпертензивний ефект лерканідипіну, як і інших асиметричних похідних 1,4-дигідропіридину, насамперед, обумовлений S-енантіомером. Ефективність і безпека лерканідипіну в дозі 10-20 мг на добу оцінювалася у пацієнтів з артеріальною гіпертензією у подвійних сліпих, плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях (лерканідипін отримували 1200 пацієнтів, плацебо 603 пацієнти), а також у дослідженнях з контролем у 3676 пацієнтів із артеріальною гіпертензією. Більшість клінічних досліджень проведено у пацієнтів з м'якою та помірною артеріальною гіпертензією (включаючи літніх пацієнтів та пацієнтів з цукровим діабетом), лерканідипін призначався в монотерапії або в комбінації з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), діуретиками або бета-адр. У невеликому рандомізованому, неконтрольованому дослідженні у 25 пацієнтів з тяжкою артеріальною гіпертензією (середній діастолічний артеріальний тиск (АТ) 114,5 ± 3,7 мм рт. ст.) артеріальний тиск нормалізувався у 40% пацієнтів, які отримували лерканідипін у дозі 20 на добу та у 56% пацієнтів, які отримували лерканідипін у дозі 10 мг двічі на добу. У подвійному сліпому, рандомізованому,плацебо контрольованому дослідженні у пацієнтів із ізольованою систолічною артеріальною гіпертензією на фоні прийому лерканідипіну систолічний артеріальний тиск ефективно знизився із середніх вихідних значень 172,6±5,6 мм рт. ст. до 140,2±8,7 мм рт. ст. Клінічних досліджень у педіартичній популяції не проводилося.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія І-ІІ ступеня у дорослих пацієнтів.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до лерканідипіну, інших похідних дигідропіридинового ряду або до будь-якого компонента препарату; хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації; нестабільна стенокардія; обструкція тракту, що виносить лівого шлуночка; гострий інфаркт міокарда та протягом 1 місяця після перенесеного інфаркту міокарда; тяжка печінкова недостатність; тяжка ниркова недостатність (СКФ непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції; вагітність та період грудного вигодовування; застосування у жінок дітородного віку, які не користуються надійними методами контрацепції; вік до 18 років (ефективність та безпека не вивчені); одночасне застосування препарату Леркамен® 20 з потужними інгібіторами CYP3A4 (кетоконазол, ітраконазол, еритроміцин, ритонавір, тролеандоміцин); із циклоспорином; одночасне застосування з грейпфрутом та грейпфрутовим соком. З обережністю синдром слабкості синусового вузла (без електрокардіостимулятора); дисфункція лівого шлуночка серця; ішемічна хвороба серця; порушення функції печінки середнього ступеня тяжкості; порушення функції нирок легкого та середнього ступеня тяжкості; перитонеальний діаліз; одночасне застосування з індукторами/субстратами ізоферменту CYP3A4, мідазоламом, метопрололом, дигоксином; хронічна серцева недостатність; літній вік.Вагітність та лактаціяКлінічні дані щодо застосування лерканідипіну в період вагітності та грудного вигодовування відсутні. Вагітність Дані щодо застосування лерканідипіну у вагітних жінок відсутні. Дослідження у тварин не виявили тератогенних ефектів, але вони спостерігалися при застосуванні інших похідних дигідропіридинів. Застосування лерканідипіну протипоказане під час вагітності та у жінок дітородного віку без застосування контрацепції. Період грудного вигодовування Дані про екскрецію лерканідипіну/його метаболітів у материнське молоко у людини відсутні. Ризик для немовлят/немовлят не може бути виключений. Лерканідипін протипоказаний у період грудного вигодовування. Фертильність Клінічні дані щодо впливу лерканідипіну на репродуктивну функцію відсутні. На фоні застосування блокаторів «повільних» кальцієвих каналів у поодиноких пацієнтів було зареєстровано оборотні біохімічні зміни в головці сперматозоїдів, які можуть порушувати запліднення. У випадках, коли повторне екстракорпоральне запліднення безуспішне і коли неможливо знайти інше пояснення, як можлива причина слід розглянути застосування блокаторів «повільних» кальцієвих каналів.Побічна діяОгляд профілю безпеки Безпека лерканідипіну 10-20 мг один раз на добу оцінювалася у подвійних сліпих плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях (груп лерканідипіну - 1200 пацієнтів, група плацебо - 603 пацієнти), а також у контрольованих та неконтрольованих тривалих клінічних дослідженнях з артеріальною гіпертензією. Найчастішими небажаними реакціями у клінічних дослідженнях та при узагальненні даних постмаркетингового досвіду застосування є наступні: периферичні набряки, головний біль, припливи, тахікардія та серцебиття. Табличне резюме небажаних реакцій У наведеній нижче таблиці небажані реакції, зареєстровані у клінічних дослідженнях та при узагальненні даних постмаркетингового досвіду застосування, для яких існує обґрунтований причинно-наслідковий зв'язок, перераховані відповідно до класифікації органів та систем органів MedDRA (Медичний словник термінології регуляторної діяльності) та частоти їх виникнення: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 -< 1/10), нечасто (≥1/1000 -< 1/100), рідко (≥1/10000 -< 1/1000), дуже рідко (< 1/10000) та частота не встановлена (за наявними даними неможлива оцінка частоти виникнення). У кожній частотній групі небажані реакції представлені в порядку зменшення серйозності. Системно-органний клас MedDRA: Порушення імунної системи Рідко: Гіперчутливість Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку нервової системи Часто: Головний біль Нечасто: Запаморочення Рідко: Сонливість, Синкопальний стан Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку серця Часто: Тахікардія, Серцебиття Рідко: Стенокардія Частота невідома: інфаркт міокарда; Збільшення частоти, тривалості та тяжкості нападів у пацієнтів зі стенокардією Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку судин Часто: Припливи Нечасто: Артеріальна гіпотензія Системно-органний клас MedDRA: Шлунково-кишкові порушення Нечасто: Диспепсія, Нудота, Біль у верхній частині живота Рідко: Блювота, Діарея Частота невідома: Гіперплазія десен1, Мутний перитонеальний ексудат1 Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Частота невідома: Збільшення активності «печінкових» трансаміназ у сироватці крові1 Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Нечасто: Шкірний висип, Свербіж шкіри Рідко: Кропивниця Частота невідома: Ангіоневротичний набряк1 Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку м'язової, скелетної та сполучної тканини Нечасто: Міалгія Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Нечасто: Поліурія Рідко: Участене сечовипускання Системно-органний клас MedDRA: Загальні порушення та реакції у місці введення Часто: Перифірні набряки Нечасто: Астенія, Підвищена стомлюваність Рідко: Біль у грудях 1небажані реакції зі спонтанних повідомлень у світовому постмаркетинговому досвіді Опис окремих небажаних реакцій У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях частота периферичних набряків склала 0,9% при прийомі лерканідипіну в дозі 10-20 мг та 0,83% при прийомі плацебо. Ця частота досягла 2% у загальній популяції пацієнтів, включених у клінічні дослідження, у т. ч. у довгострокові. Лерканідипін не впливає на концентрацію глюкози та ліпідів у плазмі крові.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування протипоказане Інгібітори СYP3A4 Відомо, що лерканідипін метаболізується за участю ізоферменту CYP3A4. Тому інгібітори цього ізоферменту при одночасному застосуванні можуть впливати на метаболізм та виведення лерканідипіну. Було показано, що одночасне застосування з інгібітором CYP3A4 кетоконазолом підвищує концентрацію лерканідипіну в плазмі крові (15-кратне збільшення AUC і 8-кратне збільшення Сmax для S-енантіомеру лерканідипіну). Протипоказано одночасне застосування лерканідипіну з інгібіторами CYP3A4 (наприклад, такими як кетоконазол, ітраконазол, ритонавір, еритроміцин, тролеандоміцин, кларитроміцин) (див. розділ "Протипоказання"). Циклоспорин Після одночасного застосування спостерігалися підвищені концентрації у плазмі крові як лерканідипіну, так і циклоспорину. Дослідження у молодих здорових добровольців показало, що при прийомі циклоспорину через 3 години після прийому лерканідипіну плазмові рівні лерканідипіну не змінювалися, тоді як AUC циклоспорину збільшилася на 27%. Однак одночасний прийом лерканідипіну з циклоспорином викликав 3-кратне збільшення концентрації лерканідипіну в плазмі крові та підвищення AUC циклоспорину на 21%. Циклоспорин та лерканідипін не слід застосовувати одночасно (див. розділ «Протипоказання»). Грейпфрут або грейпфрутовий сік Лерканідипін не слід приймати одночасно з грейпфрутом або грейпфрутовим соком, тому що одночасний прийом може призвести до збільшення системної біодоступності препарату та посилення антигіпертензивної дії (див. розділ «Протипоказання»). Одночасне застосування не рекомендується Індуктори CYP3A4 Лерканідипін слід з обережністю призначати одночасно з індукторами CYP3A4, такими як протисудомні засоби (фенітоїн, фенобарбітал, карбамазепін) та рифампіцин, оскільки можливе зниження антигіпертензивної дії препарату. У разі необхідності спільного застосування необхідний частіший, ніж зазвичай, контроль АТ (див. розділ «З обережністю»). Етанол (алкоголь) Етанол може потенціювати антигіпертензивну дію лерканідипіну. При прийомі судиннорозширювальних гіпотензивних препаратів слід уникати вживання алкоголю, оскільки він може посилювати їхню дію (див. розділ "З обережністю"). Одночасне застосування вимагає обережності (включаючи коригування дози) Субстрати CYP3A4 Слід бути обережними при одночасному застосуванні лерканідипіну з іншими субстратами CYP3A4, такими як терфенадин, астемізол, хінідин, антиаритмічні препарати класу III (аміодарон, соталол) (див. розділ «З обережністю»). Мідазолам При одночасному прийомі внутрішньо лерканідипіну в дозі 20 мг з мідазоламом (субстрат CYP3A4) у здорових добровольців похилого віку збільшується абсорбція лерканідипіну (приблизно на 40%) та уповільнюється швидкість абсорбції (збільшення TCmax з 1,75 год). Концентрація мідазоламу у крові у своїй не змінювалася. Метопролол При одночасному застосуванні лерканідипіну з метопрололом (бета-адреноблокатор, який в основному метаболізується в печінці [субстрат CYP2D6]), біодоступність метопрололу не змінювалася, тоді як біодоступність лерканідипіну зменшується на 50%. Цей ефект може бути пов'язаний із зменшенням печінкового кровотоку, спричиненим бета-адреноблокаторами, та може зустрічатися при одночасному застосуванні лерканідипіну з іншими препаратами цього класу. Тому лерканідипін можна безпечно застосовувати разом з бета-адреноблокаторами, проте при даній комбінації може знадобитися корекція дози лерканідипіну для досягнення терапевтичного ефекту. Дігоксин При одночасному застосуванні лерканідипіну в дозі 20 мг у пацієнтів, які постійно приймають бета-метилдигоксин, не було відзначено фармакокінетичної взаємодії, у той час як у здорових добровольців, яких лікували дигоксином, відзначалося збільшення Сmax (максимальна концентрація в плазмі крові) для дигоксину в середньому 33% після прийому 20 мг лерканідипіну натще, при цьому AUC та почений кліренс змінювалися незначно. Пацієнти, які одночасно приймають дигоксин та лерканідипін, повинні знаходитися під наглядом на предмет ознак дигіталісної інтоксикації. Інші лікарські взаємодії Флуоксетин У дослідженні одночасне застосування лерканідипіну з флуоксетином (інгібітор CYP2D6 та CYP3A4) у добровольців похилого віку (середній вік 65±7 років) не призводило до клінічно значущих змін фармакокінетики лерканідипіну. Ціметідин Одночасне застосування лерканідипіну з циметидином (у дозі 800 мг на добу) не викликало значних змін концентрації лерканідипіну в плазмі (збільшення Сmax та AUC в середньому на 11%). Але при більш високих дозах циметидину необхідно бути обережними, оскільки можуть збільшуватися біодоступність і антигіпертензивна дія лерканідипіну. Симвастатин При повторному одночасному прийомі лерканідипіну в дозі 20 мг та симвастатину в дозі 40 мг AUC лерканідипіну істотно не змінювалася, тоді як AUC для симвастатину збільшувалася на 56%, а величина AUC для його активного метаболіту (β-гідроксикислоти) – на 28%. . Малоймовірно, що такі зміни мають клінічне значення. При прийомі препаратів у різний час доби (лерканідипін – вранці, симвастатин – увечері) небажана взаємодія не очікується. Варфарін При одночасному застосуванні 20 мг лерканідипіну та варфарину у здорових добровольців змін фармакокінетики варфарину не спостерігалося. Діуретики та інгібітори АПФ Лерканідипін може застосовуватися одночасно з діуретиками та інгібіторами АПФ. Інші лікарські препарати, що впливають на артеріальний тиск Посилення антигіпертензивного ефекту може спостерігатись при одночасному прийомі лерканідипіну з альфа-адреноблокаторами, трициклічними антидепресантами, нейролептиками. Навпаки, зниження антигіпертензивного ефекту може спостерігатись при одночасному застосуванні з глюкокортикостероїдами.Спосіб застосування та дозиВсередину по 10 мг (1/2 таблетки Леркамену 20) 1 раз на добу не менше ніж за 15 хвилин до їди, переважно вранці, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю води. Залежно від індивідуальної переносимості препарату пацієнтом доза може бути збільшена до 20 мг (1 таблетка Леркамену 20). Терапевтична доза підбирається поступово, оскільки максимальна антигіпертензивна дія розвивається приблизно через 2 тижні від початку прийому препарату. Оскільки дозозалежна крива має форму плато при призначенні від 20 до 30 мг лерканідипіну, малоймовірно, що ефективність препарату зростатиме з підвищенням дози більше 20 мг на добу, водночас збільшується ризик виникнення небажаних реакцій. Препарат Леркамен® 20 не слід приймати одночасно з грейпфрутом чи грейпфрутовим соком. При недостатній ефективності монотерапії препарат Леркамен® 20 можна приймати у комбінації з іншими гіпотензивними засобами, такими як бета-адреноблокатори (атенолол), діуретики (гідрохлортіазид) або інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (каптоприл, еналаприл). Застосування у пацієнтів похилого віку Фармакокінетичний профіль та дані клінічних досліджень показують, що у пацієнтів похилого віку корекції дози препарату не потрібно. Однак слід бути обережним на початковому етапі лікування препаратом Леркамен® 20 у літніх пацієнтів. Застосування у дітей Безпека та ефективність препарату Леркамен® 20 у дітей віком до 18 років не встановлена. Дані відсутні (див. розділ "Протипоказання"). Застосування у пацієнтів з порушеннями функції нирок або печінки При застосуванні препарату у пацієнтів з нирковою та печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості слід бути обережним. Хоча зазвичай рекомендована доза 10 мг на добу добре переноситься в цих підгрупах, збільшення дози до 20 мг на добу слід проводити з обережністю. Антигіпертензивний ефект може посилюватися у пацієнтів із печінковою недостатністю та може знадобитися корекція (зниження) дози. При печінковій недостатності тяжкого ступеня тяжкості та ниркової недостатності тяжкого ступеня (СКФПередозуванняУ постмаркетинговому досвіді застосування лерканідипіну повідомлялося про випадки передозування в діапазоні від 30-40 до 800 мг, включаючи повідомлення про спробу самогубства. Симптоми Як і у випадку з іншими дигідропіридиновими блокаторами «повільних» кальцієвих каналів, передозування лерканідипіну призводить до надмірного розширення периферичних судин з вираженою гіпотензією артеріальної та рефлекторної тахікардією. Проте за дуже високих доз периферична селективність може бути втрачена, що супроводжується розвитком брадикардії та негативного інотропного ефекту. Найбільш поширеними небажаними реакціями, пов'язаними з випадками передозування лерканідипіну, були артеріальна гіпотензія, запаморочення, біль голови та серцебиття. Лікування Клінічно значуща артеріальна гіпотензія потребує активної підтримки серцево-судинної системи: моніторинг серцевої та дихальної функції, підйом нижніх кінцівок, контроль об'єму циркулюючої крові та діурезу. З огляду на тривалий фармакологічний ефект лерканідипіну важливо, щоб функції серцево-судинної системи пацієнта з артеріальною гіпотензією контролювалися як мінімум протягом 24 годин. Оскільки лерканідипін має високий ступінь зв'язування з білками, діаліз не є ефективним. Пацієнти з помірним або тяжким передозуванням повинні спостерігатися в умовах відділення інтенсивної терапії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСиндром слабкості синусового вузла З особливою обережністю слід застосовувати лерканідипін у пацієнтів із синдромом слабкості синусового вузла (без електорокардіостимулятора). Дисфункція лівого шлуночка Незважаючи на те, що контрольовані дослідження гемодинаміки не виявили порушень з боку функції лівого шлуночка, застосування БМКК у пацієнтів з ознаками дисфункції лівого шлуночка має здійснюватись з особливою обережністю. Ішемічна хвороба серця Існує думка, що пацієнти з ішемічною хворобою серця, які отримують короткодіючі БМКК – похідні дигідропіридину, є групою високого ризику розвитку ускладнень з боку серцево-судинної системи. Хоча лерканідипін є препаратом пролонгованої дії, при його застосуванні у пацієнтів з ішемічною хворобою серця слід бути обережним. У поодиноких випадках деякі дигідропіридини можуть викликати прекардіальний біль або стенокардію. У поодиноких випадках у пацієнтів зі стенокардією при застосуванні блокаторів «повільних» кальцієвих каналів відзначалося збільшення частоти, тривалості та/або тяжкості нападів стенокардії, а також – у поодиноких випадках – розвиток інфаркту міокарда. Аортальний стеноз/мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія Як і інші лікарські засоби, що мають вазодилатуючу дію, лерканідипін слід особливо обережно застосовувати у пацієнтів з аортальним стенозом, мітральним стенозом або гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією. У пацієнтів з гемодинамічно значущою обструкцією лівого шлуночка, що виносить (наприклад, при тяжкому аортальному стенозі) застосування лерканідипіну протипоказане. Хронічна серцева недостатність У пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю лерканідипін слід застосовувати з особливою обережністю. До початку застосування препарату необхідно досягти компенсації хронічної серцевої недостатності. Нестабільна стенокардія/інфаркт міокарда Досвід клінічного застосування лерканідипіну при гострому інфаркті міокарда та нестабільної стенокардії відсутній, у зв'язку з чим застосування препарату при зазначених захворюваннях протипоказане. Порушення функції нирок або печінки Слід дотримуватись особливої обережності при початку лікування у пацієнтів з порушенням функції нирок легкого або середнього ступеня тяжкості. Хоча звичайна доза, що рекомендується, 10 мг на добу, як правило, добре переноситься пацієнтами, до збільшення добової дози лерканідіину до 20 мг слід підходити з обережністю. У пацієнтів з печінковою недостатністю середнього ступеня можливе посилення антигіпертензивної дії, у зв'язку з чим слід бути обережним і розглянути необхідність корекції дозування лерканідипіну. Лерканідипін протипоказаний пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю або тяжкою нирковою недостатністю. Перитонеальний діаліз У пацієнтів, які проходять перитонеальний діаліз, може спостерігатися помутніння перитонеального ексудату, що зумовлено підвищеною концентрацією в ексудаті тригліцеридів. Хоча механізм невідомий, помутніння ексудату має тенденцію вирішуватися невдовзі після відміни лерканідипіну. Це важливо пам'ятати, тому що каламутний перитонеальний ексудат може бути помилково розцінений як один із симптомів інфекційного перитоніту з подальшою невиправданою госпіталізацією та емпіричним призначенням антибіотиків. Індуктори CYP3A4 Індуктори CYP3A4, такі як протисудомні препарати (наприклад, фенітоїн, карбамазепін) та рифампіцин, можуть знижувати концентрацію лерканідипіну у плазмі крові; отже, ефективність лерканідипіну може бути знижена. Алкоголь Слід уникати вживання алкоголю, оскільки він може посилювати дію судиннорозширювальних гіпотензивних препаратів. Допоміжні речовини Препарат містить лактози моногідрат, тому його застосування у пацієнтів з рідкісною спадковою непереносимістю лактози, дефіцитом лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції протипоказано. Умови зберігання За температури не вище 30°С. Зберігати у недоступному для дітей місці! Вплив на здатність до керування транспортними засобами та іншими механізмами Лерканідипін незначно впливає на здатність до керування транспортними засобами та іншими механізмами. Оскільки в період лікування препаратом можливі такі побічні ефекти як запаморочення, астенія, втома і, в окремих випадках, сонливість, слід бути обережним при керуванні транспортними засобами, іншими механізмами та заняттями потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 30 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: лерканідипіну гідрохлорид – 20,0 мг; допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна (тип РН-101), карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), повідон (значення К=30), магнію стеарат; Плівкова оболонка: Опадрай 02F5077, що складається з: гіпромелози, тальку, титану діоксиду, макроголу 6000, барвника заліза оксид червоний. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 20 мг. По 7, 10 або 14 таблеток у блістер [непрозора ПВХ-плівка/фольга алюмінієва]. По 1 (по 7 або 14 пігулок), 2 (по 14 пігулок), 3 (по 14 пігулок), 4 (по 14 пігулок), 5 (по 7 або 10 пігулок), 6 (по 10 пігулок), 7 (по 14 таблеток), 9 (по 10 таблеток) або 10 (по 10 таблеток) блістерів з інструкцією із застосування препарату у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, червонувато-рожевого кольору з ризиком на одному боці. Вид на зламі: світло-жовтого кольору.ФармакокінетикаВсмоктування Лерканідипін повністю всмоктується після прийому внутрішньо. Максимальна концентрація в плазмі крові (Сmax) досягається через 1,5-3 год і становить 3,3±2,09 нг/мл та 7,66±5,90 нг/мл після прийому 10 та 20 мг лерканідипіну, відповідно. Обидва енантіомери лерканідипіну демонструють подібний фармакокінетичний профіль: мають однаковий час досягнення максимальної концентрації (TСmax), однаковий період напіввиведення (T1/2); значення Сmax і площі під кривою - "концентрація - час" (AUC) в 1,2 рази вище (-)-S енантіомера. Взаємоперетворення енантіомерів в умовах in vivo не спостерігалося. У зв'язку із значним метаболізмом при «первинному проходженні» через печінку, абсолютна біодоступність лерканідипіну у пацієнтів при прийомі внутрішньо після їди становить приблизно 10%; в той же час при прийомі лерканідипіну здоровими добровольцями натще біодоступність зменшується на 1/3. При прийомі лерканідипіну не пізніше 2 год. після прийому жирної їжі його біодоступність збільшується в 4 рази. У зв'язку з цим препарат Леркамен® 20 слід приймати до їди. Розподіл Розподіл із плазми крові в тканини та органи відбувається швидко та широко. Зв'язок із білками плазми крові перевищує 98%. У пацієнтів з тяжкою нирковою та/або печінковою недостатністю через зниження концентрації білка у плазмі крові вільна фракція лерканідипіну може збільшуватися. Метаболізм Лерканідипін інтенсивно метаболізується за участю ізоферменту CYP3A4; незмінена діюча речовина не виявляється ні в сечі, ні калі. Препарат переважно перетворюється на неактивні метаболіти. Дослідження «in vitro» з мікросомами печінки людини показали, що лерканідипін певною мірою інгібує ферменти CYP3A4 та CYP2D6 у концентраціях, що у 160 та 40 разів відповідно перевищують максимальні плазмові концентрації після прийому дози 20 мг. Більше того, дослідження лікарських взаємодій у людей показали, що лерканідипін не змінює плазмові концентрації мідазоламу, типового субстрату CYP3A4 або метопрололу, типового субстрату CYP2D6. Тому інгібування біотрансформації лікарських засобів, що метаболізуються за участю CYP3A4 та CYP2D6 при застосуванні лерканідипіну в терапевтичних дозах, не очікується. Виведення Елімінація відбувається переважно шляхом біотрансформації. Близько 50% прийнятої дози виводиться нирками. Середнє значення T1/2 становить 8-10 год. Тривалість терапевтичного дії (24 год) обумовлена зв'язуванням лерканідипіну з ліпідними мембранами. Кумуляції лерканідипіну при повторному вживання не спостерігається. Лінійність/нелінійність фармакокінетики Фармакокінетика лерканідипіну в діапазоні терапевтичних доз має нелінійний характер. При прийомі лерканідипіну в дозах 10 мг, 20 мг і 40 мг Сmax у плазмі крові визначалася у співвідношенні 1:3:8 відповідно, і AUC – у співвідношенні 1:4:18, що передбачає прогресуюче насичення при «первинному проходженні» через печінку. Таким чином, біодоступність лерканідипіну збільшується зі збільшенням прийнятої дози. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Літні пацієнти Було показано, що фармакокінетика лерканідипіну у літніх пацієнтів схожа на фармакокінетику, яка спостерігається в загальній популяції пацієнтів. Порушення функції нирок Було показано, що фармакокінетика лерканідипіну у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну (КК) більше 30 мл/хв) схожа на фармакокінетику, яка спостерігається у загальній популяції пацієнтів. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (КК менше 12 мл/хв) та у пацієнтів, які проходять гемодіаліз, концентрація лерканідипіну в плазмі збільшується приблизно на 70%. Порушення функції печінки Було показано, що фармакокінетика лерканідипіну у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого ступеня тяжкості (клас А за класифікацією Чайлд-П'ю) схожа на фармакокінетику, що спостерігається у загальній популяції пацієнтів. Дослідження у пацієнтів із печінковою недостатністю середнього та тяжкого ступеня тяжкості не проводилися. Ймовірно, що системна біодоступність лерканідипіну при печінковій недостатності середнього та тяжкого ступеня збільшується, оскільки лерканідипін метаболізується головним чином у печінці.ФармакодинамікаЛерканідипін є селективним блокатором «повільних» кальцієвих каналів, похідним дигідропіридину, інгібує трансмембранний струм іонів кальцію в кардіоміоцити та клітини гладкої мускулатури судин. Механізм антигіпертензивної дії лерканідипіну обумовлений прямою релаксуючою дією на гладко-м'язові клітини судин, внаслідок чого знижується загальний периферичний опір. Незважаючи на відносно короткий період напіввиведення з плазми крові, лерканідипін має пролонговану антигіпертензивну дію внаслідок високого коефіцієнта мембранного розподілу. Завдяки високій судинній селективності не чинить негативної інотропної дії.Гостра артеріальна гіпотензія з рефлекторною тахікардією у пацієнтів з артеріальною гіпертензією виникає рідко завдяки поступовому розвитку вазодилатації при прийомі лерканідипіну. Лерканідипін являє собою рацемічну суміш (+)R- та (-)S-енантіомерів. Антигіпертензивний ефект лерканідипіну, як і інших асиметричних похідних 1,4-дигідропіридину, насамперед, обумовлений S-енантіомером. Ефективність і безпека лерканідипіну в дозі 10-20 мг на добу оцінювалася у пацієнтів з артеріальною гіпертензією у подвійних сліпих, плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях (лерканідипін отримували 1200 пацієнтів, плацебо 603 пацієнти), а також у дослідженнях з контролем у 3676 пацієнтів із артеріальною гіпертензією. Більшість клінічних досліджень проведено у пацієнтів з м'якою та помірною артеріальною гіпертензією (включаючи літніх пацієнтів та пацієнтів з цукровим діабетом), лерканідипін призначався в монотерапії або в комбінації з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), діуретиками або бета-адр. У невеликому рандомізованому, неконтрольованому дослідженні у 25 пацієнтів з тяжкою артеріальною гіпертензією (середній діастолічний артеріальний тиск (АТ) 114,5 ± 3,7 мм рт. ст.) артеріальний тиск нормалізувався у 40% пацієнтів, які отримували лерканідипін у дозі 20 на добу та у 56% пацієнтів, які отримували лерканідипін у дозі 10 мг двічі на добу. У подвійному сліпому, рандомізованому,плацебо контрольованому дослідженні у пацієнтів із ізольованою систолічною артеріальною гіпертензією на фоні прийому лерканідипіну систолічний артеріальний тиск ефективно знизився із середніх вихідних значень 172,6±5,6 мм рт. ст. до 140,2±8,7 мм рт. ст. Клінічних досліджень у педіартичній популяції не проводилося.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія І-ІІ ступеня у дорослих пацієнтів.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до лерканідипіну, інших похідних дигідропіридинового ряду або до будь-якого компонента препарату; хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації; нестабільна стенокардія; обструкція тракту, що виносить лівого шлуночка; гострий інфаркт міокарда та протягом 1 місяця після перенесеного інфаркту міокарда; тяжка печінкова недостатність; тяжка ниркова недостатність (СКФ непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції; вагітність та період грудного вигодовування; застосування у жінок дітородного віку, які не користуються надійними методами контрацепції; вік до 18 років (ефективність та безпека не вивчені); одночасне застосування препарату Леркамен® 20 з потужними інгібіторами CYP3A4 (кетоконазол, ітраконазол, еритроміцин, ритонавір, тролеандоміцин); із циклоспорином; одночасне застосування з грейпфрутом та грейпфрутовим соком. З обережністю синдром слабкості синусового вузла (без електрокардіостимулятора); дисфункція лівого шлуночка серця; ішемічна хвороба серця; порушення функції печінки середнього ступеня тяжкості; порушення функції нирок легкого та середнього ступеня тяжкості; перитонеальний діаліз; одночасне застосування з індукторами/субстратами ізоферменту CYP3A4, мідазоламом, метопрололом, дигоксином; хронічна серцева недостатність; літній вік.Вагітність та лактаціяКлінічні дані щодо застосування лерканідипіну в період вагітності та грудного вигодовування відсутні. Вагітність Дані щодо застосування лерканідипіну у вагітних жінок відсутні. Дослідження у тварин не виявили тератогенних ефектів, але вони спостерігалися при застосуванні інших похідних дигідропіридинів. Застосування лерканідипіну протипоказане під час вагітності та у жінок дітородного віку без застосування контрацепції. Період грудного вигодовування Дані про екскрецію лерканідипіну/його метаболітів у материнське молоко у людини відсутні. Ризик для немовлят/немовлят не може бути виключений. Лерканідипін протипоказаний у період грудного вигодовування. Фертильність Клінічні дані щодо впливу лерканідипіну на репродуктивну функцію відсутні. На фоні застосування блокаторів «повільних» кальцієвих каналів у поодиноких пацієнтів було зареєстровано оборотні біохімічні зміни в головці сперматозоїдів, які можуть порушувати запліднення. У випадках, коли повторне екстракорпоральне запліднення безуспішне і коли неможливо знайти інше пояснення, як можлива причина слід розглянути застосування блокаторів «повільних» кальцієвих каналів.Побічна діяОгляд профілю безпеки Безпека лерканідипіну 10-20 мг один раз на добу оцінювалася у подвійних сліпих плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях (груп лерканідипіну - 1200 пацієнтів, група плацебо - 603 пацієнти), а також у контрольованих та неконтрольованих тривалих клінічних дослідженнях з артеріальною гіпертензією. Найчастішими небажаними реакціями у клінічних дослідженнях та при узагальненні даних постмаркетингового досвіду застосування є наступні: периферичні набряки, головний біль, припливи, тахікардія та серцебиття. Табличне резюме небажаних реакцій У наведеній нижче таблиці небажані реакції, зареєстровані у клінічних дослідженнях та при узагальненні даних постмаркетингового досвіду застосування, для яких існує обґрунтований причинно-наслідковий зв'язок, перераховані відповідно до класифікації органів та систем органів MedDRA (Медичний словник термінології регуляторної діяльності) та частоти їх виникнення: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 -< 1/10), нечасто (≥1/1000 -< 1/100), рідко (≥1/10000 -< 1/1000), дуже рідко (< 1/10000) та частота не встановлена (за наявними даними неможлива оцінка частоти виникнення). У кожній частотній групі небажані реакції представлені в порядку зменшення серйозності. Системно-органний клас MedDRA: Порушення імунної системи Рідко: Гіперчутливість Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку нервової системи Часто: Головний біль Нечасто: Запаморочення Рідко: Сонливість, Синкопальний стан Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку серця Часто: Тахікардія, Серцебиття Рідко: Стенокардія Частота невідома: інфаркт міокарда; Збільшення частоти, тривалості та тяжкості нападів у пацієнтів зі стенокардією Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку судин Часто: Припливи Нечасто: Артеріальна гіпотензія Системно-органний клас MedDRA: Шлунково-кишкові порушення Нечасто: Диспепсія, Нудота, Біль у верхній частині живота Рідко: Блювота, Діарея Частота невідома: Гіперплазія десен1, Мутний перитонеальний ексудат1 Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Частота невідома: Збільшення активності «печінкових» трансаміназ у сироватці крові1 Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Нечасто: Шкірний висип, Свербіж шкіри Рідко: Кропивниця Частота невідома: Ангіоневротичний набряк1 Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку м'язової, скелетної та сполучної тканини Нечасто: Міалгія Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Нечасто: Поліурія Рідко: Участене сечовипускання Системно-органний клас MedDRA: Загальні порушення та реакції у місці введення Часто: Перифірні набряки Нечасто: Астенія, Підвищена стомлюваність Рідко: Біль у грудях 1небажані реакції зі спонтанних повідомлень у світовому постмаркетинговому досвіді Опис окремих небажаних реакцій У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях частота периферичних набряків склала 0,9% при прийомі лерканідипіну в дозі 10-20 мг та 0,83% при прийомі плацебо. Ця частота досягла 2% у загальній популяції пацієнтів, включених у клінічні дослідження, у т. ч. у довгострокові. Лерканідипін не впливає на концентрацію глюкози та ліпідів у плазмі крові.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування протипоказане Інгібітори СYP3A4 Відомо, що лерканідипін метаболізується за участю ізоферменту CYP3A4. Тому інгібітори цього ізоферменту при одночасному застосуванні можуть впливати на метаболізм та виведення лерканідипіну. Було показано, що одночасне застосування з інгібітором CYP3A4 кетоконазолом підвищує концентрацію лерканідипіну в плазмі крові (15-кратне збільшення AUC і 8-кратне збільшення Сmax для S-енантіомеру лерканідипіну). Протипоказано одночасне застосування лерканідипіну з інгібіторами CYP3A4 (наприклад, такими як кетоконазол, ітраконазол, ритонавір, еритроміцин, тролеандоміцин, кларитроміцин) (див. розділ "Протипоказання"). Циклоспорин Після одночасного застосування спостерігалися підвищені концентрації у плазмі крові як лерканідипіну, так і циклоспорину. Дослідження у молодих здорових добровольців показало, що при прийомі циклоспорину через 3 години після прийому лерканідипіну плазмові рівні лерканідипіну не змінювалися, тоді як AUC циклоспорину збільшилася на 27%. Однак одночасний прийом лерканідипіну з циклоспорином викликав 3-кратне збільшення концентрації лерканідипіну в плазмі крові та підвищення AUC циклоспорину на 21%. Циклоспорин та лерканідипін не слід застосовувати одночасно (див. розділ «Протипоказання»). Грейпфрут або грейпфрутовий сік Лерканідипін не слід приймати одночасно з грейпфрутом або грейпфрутовим соком, тому що одночасний прийом може призвести до збільшення системної біодоступності препарату та посилення антигіпертензивної дії (див. розділ «Протипоказання»). Одночасне застосування не рекомендується Індуктори CYP3A4 Лерканідипін слід з обережністю призначати одночасно з індукторами CYP3A4, такими як протисудомні засоби (фенітоїн, фенобарбітал, карбамазепін) та рифампіцин, оскільки можливе зниження антигіпертензивної дії препарату. У разі необхідності спільного застосування необхідний частіший, ніж зазвичай, контроль АТ (див. розділ «З обережністю»). Етанол (алкоголь) Етанол може потенціювати антигіпертензивну дію лерканідипіну. При прийомі судиннорозширювальних гіпотензивних препаратів слід уникати вживання алкоголю, оскільки він може посилювати їхню дію (див. розділ "З обережністю"). Одночасне застосування вимагає обережності (включаючи коригування дози) Субстрати CYP3A4 Слід бути обережними при одночасному застосуванні лерканідипіну з іншими субстратами CYP3A4, такими як терфенадин, астемізол, хінідин, антиаритмічні препарати класу III (аміодарон, соталол) (див. розділ «З обережністю»). Мідазолам При одночасному прийомі внутрішньо лерканідипіну в дозі 20 мг з мідазоламом (субстрат CYP3A4) у здорових добровольців похилого віку збільшується абсорбція лерканідипіну (приблизно на 40%) та уповільнюється швидкість абсорбції (збільшення TCmax з 1,75 год). Концентрація мідазоламу у крові у своїй не змінювалася. Метопролол При одночасному застосуванні лерканідипіну з метопрололом (бета-адреноблокатор, який в основному метаболізується в печінці [субстрат CYP2D6]), біодоступність метопрололу не змінювалася, тоді як біодоступність лерканідипіну зменшується на 50%. Цей ефект може бути пов'язаний із зменшенням печінкового кровотоку, спричиненим бета-адреноблокаторами, та може зустрічатися при одночасному застосуванні лерканідипіну з іншими препаратами цього класу. Тому лерканідипін можна безпечно застосовувати разом з бета-адреноблокаторами, проте при даній комбінації може знадобитися корекція дози лерканідипіну для досягнення терапевтичного ефекту. Дігоксин При одночасному застосуванні лерканідипіну в дозі 20 мг у пацієнтів, які постійно приймають бета-метилдигоксин, не було відзначено фармакокінетичної взаємодії, у той час як у здорових добровольців, яких лікували дигоксином, відзначалося збільшення Сmax (максимальна концентрація в плазмі крові) для дигоксину в середньому 33% після прийому 20 мг лерканідипіну натще, при цьому AUC та почений кліренс змінювалися незначно. Пацієнти, які одночасно приймають дигоксин та лерканідипін, повинні знаходитися під наглядом на предмет ознак дигіталісної інтоксикації. Інші лікарські взаємодії Флуоксетин У дослідженні одночасне застосування лерканідипіну з флуоксетином (інгібітор CYP2D6 та CYP3A4) у добровольців похилого віку (середній вік 65±7 років) не призводило до клінічно значущих змін фармакокінетики лерканідипіну. Ціметідин Одночасне застосування лерканідипіну з циметидином (у дозі 800 мг на добу) не викликало значних змін концентрації лерканідипіну в плазмі (збільшення Сmax та AUC в середньому на 11%). Але при більш високих дозах циметидину необхідно бути обережними, оскільки можуть збільшуватися біодоступність і антигіпертензивна дія лерканідипіну. Симвастатин При повторному одночасному прийомі лерканідипіну в дозі 20 мг та симвастатину в дозі 40 мг AUC лерканідипіну істотно не змінювалася, тоді як AUC для симвастатину збільшувалася на 56%, а величина AUC для його активного метаболіту (β-гідроксикислоти) – на 28%. . Малоймовірно, що такі зміни мають клінічне значення. При прийомі препаратів у різний час доби (лерканідипін – вранці, симвастатин – увечері) небажана взаємодія не очікується. Варфарін При одночасному застосуванні 20 мг лерканідипіну та варфарину у здорових добровольців змін фармакокінетики варфарину не спостерігалося. Діуретики та інгібітори АПФ Лерканідипін може застосовуватися одночасно з діуретиками та інгібіторами АПФ. Інші лікарські препарати, що впливають на артеріальний тиск Посилення антигіпертензивного ефекту може спостерігатись при одночасному прийомі лерканідипіну з альфа-адреноблокаторами, трициклічними антидепресантами, нейролептиками. Навпаки, зниження антигіпертензивного ефекту може спостерігатись при одночасному застосуванні з глюкокортикостероїдами.Спосіб застосування та дозиВсередину по 10 мг (1/2 таблетки Леркамену 20) 1 раз на добу не менше ніж за 15 хвилин до їди, переважно вранці, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю води. Залежно від індивідуальної переносимості препарату пацієнтом доза може бути збільшена до 20 мг (1 таблетка Леркамену 20). Терапевтична доза підбирається поступово, оскільки максимальна антигіпертензивна дія розвивається приблизно через 2 тижні від початку прийому препарату. Оскільки дозозалежна крива має форму плато при призначенні від 20 до 30 мг лерканідипіну, малоймовірно, що ефективність препарату зростатиме з підвищенням дози більше 20 мг на добу, водночас збільшується ризик виникнення небажаних реакцій. Препарат Леркамен® 20 не слід приймати одночасно з грейпфрутом чи грейпфрутовим соком. При недостатній ефективності монотерапії препарат Леркамен® 20 можна приймати у комбінації з іншими гіпотензивними засобами, такими як бета-адреноблокатори (атенолол), діуретики (гідрохлортіазид) або інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (каптоприл, еналаприл). Застосування у пацієнтів похилого віку Фармакокінетичний профіль та дані клінічних досліджень показують, що у пацієнтів похилого віку корекції дози препарату не потрібно. Однак слід бути обережним на початковому етапі лікування препаратом Леркамен® 20 у літніх пацієнтів. Застосування у дітей Безпека та ефективність препарату Леркамен® 20 у дітей віком до 18 років не встановлена. Дані відсутні (див. розділ "Протипоказання"). Застосування у пацієнтів з порушеннями функції нирок або печінки При застосуванні препарату у пацієнтів з нирковою та печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості слід бути обережним. Хоча зазвичай рекомендована доза 10 мг на добу добре переноситься в цих підгрупах, збільшення дози до 20 мг на добу слід проводити з обережністю. Антигіпертензивний ефект може посилюватися у пацієнтів із печінковою недостатністю та може знадобитися корекція (зниження) дози. При печінковій недостатності тяжкого ступеня тяжкості та ниркової недостатності тяжкого ступеня (СКФПередозуванняУ постмаркетинговому досвіді застосування лерканідипіну повідомлялося про випадки передозування в діапазоні від 30-40 до 800 мг, включаючи повідомлення про спробу самогубства. Симптоми Як і у випадку з іншими дигідропіридиновими блокаторами «повільних» кальцієвих каналів, передозування лерканідипіну призводить до надмірного розширення периферичних судин з вираженою гіпотензією артеріальної та рефлекторної тахікардією. Проте за дуже високих доз периферична селективність може бути втрачена, що супроводжується розвитком брадикардії та негативного інотропного ефекту. Найбільш поширеними небажаними реакціями, пов'язаними з випадками передозування лерканідипіну, були артеріальна гіпотензія, запаморочення, біль голови та серцебиття. Лікування Клінічно значуща артеріальна гіпотензія потребує активної підтримки серцево-судинної системи: моніторинг серцевої та дихальної функції, підйом нижніх кінцівок, контроль об'єму циркулюючої крові та діурезу. З огляду на тривалий фармакологічний ефект лерканідипіну важливо, щоб функції серцево-судинної системи пацієнта з артеріальною гіпотензією контролювалися як мінімум протягом 24 годин. Оскільки лерканідипін має високий ступінь зв'язування з білками, діаліз не є ефективним. Пацієнти з помірним або тяжким передозуванням повинні спостерігатися в умовах відділення інтенсивної терапії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСиндром слабкості синусового вузла З особливою обережністю слід застосовувати лерканідипін у пацієнтів із синдромом слабкості синусового вузла (без електорокардіостимулятора). Дисфункція лівого шлуночка Незважаючи на те, що контрольовані дослідження гемодинаміки не виявили порушень з боку функції лівого шлуночка, застосування БМКК у пацієнтів з ознаками дисфункції лівого шлуночка має здійснюватись з особливою обережністю. Ішемічна хвороба серця Існує думка, що пацієнти з ішемічною хворобою серця, які отримують короткодіючі БМКК – похідні дигідропіридину, є групою високого ризику розвитку ускладнень з боку серцево-судинної системи. Хоча лерканідипін є препаратом пролонгованої дії, при його застосуванні у пацієнтів з ішемічною хворобою серця слід бути обережним. У поодиноких випадках деякі дигідропіридини можуть викликати прекардіальний біль або стенокардію. У поодиноких випадках у пацієнтів зі стенокардією при застосуванні блокаторів «повільних» кальцієвих каналів відзначалося збільшення частоти, тривалості та/або тяжкості нападів стенокардії, а також – у поодиноких випадках – розвиток інфаркту міокарда. Аортальний стеноз/мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія Як і інші лікарські засоби, що мають вазодилатуючу дію, лерканідипін слід особливо обережно застосовувати у пацієнтів з аортальним стенозом, мітральним стенозом або гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією. У пацієнтів з гемодинамічно значущою обструкцією лівого шлуночка, що виносить (наприклад, при тяжкому аортальному стенозі) застосування лерканідипіну протипоказане. Хронічна серцева недостатність У пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю лерканідипін слід застосовувати з особливою обережністю. До початку застосування препарату слід досягти компенсації хронічної серцевої недостатності. Нестабільна стенокардія/інфаркт міокарда Досвід клінічного застосування лерканідипіну при гострому інфаркті міокарда та нестабільної стенокардії відсутній, у зв'язку з чим застосування препарату при зазначених захворюваннях протипоказане. Порушення функції печінки або нирок Слід дотримуватись особливої обережності при початку лікування у пацієнтів з порушенням функції нирок легкого або середнього ступеня тяжкості. Хоча звичайна доза, що рекомендується, 10 мг на добу, як правило, добре переноситься пацієнтами, до збільшення добової дози лерканідипіну до 20 мг слід підходити з обережністю. У пацієнтів з печінковою недостатністю середнього ступеня можливе посилення антигіпертензивної дії, у зв'язку з чим слід бути обережним і розглянути необхідність корекції дозування лерканідипіну. Лерканідипін протипоказаний пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю або тяжкою нирковою недостатністю. Перитонеальний діаліз У пацієнтів, які проходять перитонеальний діаліз, може спостерігатися помутніння перитонеального ексудату, що зумовлено підвищеною концентрацією в ексудаті тригліцеридів. Хоча механізм невідомий, помутніння ексудату має тенденцію вирішуватися невдовзі після відміни лерканідипіну. Це важливо пам'ятати, тому що каламутний перитонеальний ексудат може бути помилково розцінений як один із симптомів інфекційного перитоніту з подальшою невиправданою госпіталізацією та емпіричним призначенням антибіотиків. Індуктори CYP3A4 Індуктори CYP3A4, такі як протисудомні препарати (наприклад, фенітоїн, карбамазепін) та рифампіцин, можуть знижувати концентрацію лерканідипіну у плазмі крові; отже, ефективність лерканідипіну може бути знижена. Алкоголь Слід уникати вживання алкоголю, оскільки він може посилювати дію судиннорозширювальних гіпотензивних препаратів. Допоміжні речовини Препарат містить лактози моногідрат, тому його застосування у пацієнтів з рідкісною спадковою непереносимістю лактози, дефіцитом лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції протипоказано. Умови зберігання За температури не вище 30°С. Зберігати у недоступному для дітей місці! Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами Лерканідипін незначно впливає на здатність до керування транспортними засобами та іншими механізмами. Оскільки в період лікування препаратом можливі такі побічні ефекти як запаморочення, астенія, втома і, в окремих випадках, сонливість, слід бути обережним при керуванні транспортними засобами, іншими механізмами та заняттями потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 30 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
366,00 грн
175,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діючі речовини: лерканідипіну гідрохлорид 10 мг; еналаприлу малеат 10 мг; допоміжні речовини: лактози моногідрат 102 мг, целюлоза мікрокристалічна (101) 40 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А) 20 мг, повідон-К30 8 мг, натрію гідрокарбонат 8 мг, магнію стеарат 2 мг; склад оболонки: готові плівкові покриття 6 мг [гіпромелоза-5сР 3,825 мг, титану діоксид (E171) 1,275 мг, тальк 0,3 мг, макрогол-6000 0,6 мг]. По 7, 10, 14, 28, 30, 35, 42, 50 або 56 таблеток у блістері з непрозорої тришарової ПА/Ал/ПВХ плівки та алюмінієвої фольги. По 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 або 10 блістерів разом з інструкцією із застосування в картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності 2 роки. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою білого кольору; на поперечному розрізі ядро світло-жовтого кольору.ФармакокінетикаНе спостерігається жодних фармакокінетичних взаємодій при одночасному застосуванні лерканідипіну та еналаприлу. Лерканідіпін Всмоктування: лерканідипін всмоктується повністю (в шлунково-кишковому тракті (ЖКТ)) після прийому внутрішньо. При «первинному проходженні» через печінку, внаслідок високого метаболізму, абсолютна біодоступність при прийомі внутрішньо після їди становить приблизно 10%, при прийомі натще біодоступність зменшується на 1/3. Біодоступність після застосування лерканідипіну збільшується в 4 рази, якщо препарат приймається пізніше 2 годин після прийому жирної їжі. Тому препарат слід приймати не раніше як за 15 хвилин до їди. Максимальна концентрація лерканідипіну в плазмі (Сmах) спостерігається через 1,5-3 години. Не кумулює при повторному застосуванні. Терапевтична дія лерканідипіну зберігається протягом 24 годин. Концентрація лерканідипіну в плазмі при прийомі внутрішньо знаходиться в не прямо пропорційній залежності від дозування (нелінійна залежність). При прийомі 10 мг, 20 мг або 40 мг максимальна концентрація лерканідипіну в плазмі крові визначалася у співвідношенні 1:3:8 відповідно, і площа під кривою «концентрація-час» (AUC) - у співвідношенні 1:4:18, що передбачає прогресуючу сатурацію при "первинному проходженні" через печінку. Відповідно, біодоступність зростає зі збільшенням дози. розподіл: розподіл лерканідипіну з плазми крові в тканини та органи відбувається швидко та інтенсивно. Зв'язування лерканідипіну з білками плазми перевищує 98%. У пацієнтів з нирковою та печінковою недостатністю вміст білків плазми зменшено, тому вільна фракція лерканідипіну може бути збільшена. метаболізм: лерканідипін метаболізується за допомогою ізоферменту печінки СYРЗА4 з утворенням неактивних метаболітів. виведення: препарат у незмінному вигляді практично не виявляється у сечі та калових масах. Близько 50% прийнятої дози лерканідипіну виводиться нирками, середнє значення періоду напіввиведення (Т1/2) лерканідипіну становить 8-10 годин. У пацієнтів похилого віку та пацієнтів з легким або середнім ступенем тяжкості ниркової недостатністю або з легким або середнім ступенем вираженості печінкової недостатністю фармакокінетичні параметри лерканідипіну такі ж, як у загальної групи пацієнтів. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю або у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, була відзначена більш висока концентрація лікарського препарату (приблизно на 70%) у сироватці крові порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок. У пацієнтів із печінковою недостатністю (від середньої до тяжкої) системна біодоступність лерканідипіну збільшена, оскільки препарат метаболізується переважно у печінці. Еналаприл всмоктування: відсоток всмоктування еналаприлу після внутрішнього прийому становить близько 60%. Стах еналаприлу в плазмі крові спостерігається через 1 годину. Прийом їжі не впливає на всмоктування еналаприлу. розподіл і метаболізм: при прийомі внутрішньо еналаприл швидко гідролізується до еналаприлату, який має інгібуючу дію на АПФ. Максимальна концентрація еналаприлату в сироватці спостерігається приблизно через 4 години після прийому препарату. Період напіввиведення (ефективний напівперіод) еналаприлату після багаторазового перорального прийому еналаприлу становить 11 годин. Зв'язування еналаприлу з білками плазми не перевищує 60%. Виведення: Виведення еналаприлату здійснюється переважно через нирки. Компонентами виведення є еналаприлат, що становить приблизно 40% від прийнятої дози, та еналаприл у незміненому вигляді (приблизно 20%). У пацієнтів з нирковою недостатністю тривалість дії еналаприлу та еналаприлату збільшується. У пацієнтів з легким або середнім ступенем тяжкості ниркової недостатністю (кліренс креатиніну 40-60 мл/хв) при прийомі 5 мг еналаприлу один раз на добу, стадія плато площі під кривою «концентрація-час» (AUC) еналаприлату подвоєна порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну Еналаприлат може бути видалений із загального кровотоку за допомогою гемодіалізу. Діалізний кліренс становить 62 мл/хв.ФармакодинамікаПрепарат являє собою комбінацію інгібітору ангіотензин перетворюючого ферменту (АПФ) (еналаприл) та блокатора «повільних» кальцієвих каналів (БMКК) (лерканідипін), двох антигіпертензивних компонентів з комплементарним механізмом дії, спрямованим на контроль артеріального тиску у хворих з первинною артерією. Лерканідіпін Лерканідипін - похідне дигідропіридину, що інгібує трансмембранний потік кальцію в серцеві клітини та клітини гладкої мускулатури судин. Механізм антигіпертензивної дії обумовлений прямою розслаблюючою дією на гладкі м'язи судин, внаслідок чого знижується загальний периферичний судинний опір. Незважаючи на короткий період напіввиведення з плазми крові, лерканідипін має тривалу антигіпертензивну активність, обумовлену високим коефіцієнтом розподілу в мембрані, і позбавлений негативного інотропного ефекту у зв'язку з його високою судинною селективністю. У зв'язку з тим, що спричинена лерканідипіном вазодилатація виникає поступово, гостра гіпотензія з рефлекторною тахікардією у пацієнтів з артеріальною гіпертензією виникала нечасто. Як і у випадку з іншими асиметричними молекулами 1,4-дигідропіридинів, антигіпертензивна активність лерканідипіну властива переважно його S-енантіомеру (оптичному ізомеру). Еналаприл Еналаприл – інгібітор АПФ, пригнічує утворення ангіотензину II та усуває його судинозвужувальну дію. Еналаприл знижує артеріальний тиск, у положенні лежачи та стоячи, не викликаючи збільшення частоти серцевих скорочень. У зв'язку з тим, що АПФ ідентичний кініназі II, еналаприл також може пригнічувати деградацію брадикініну, пептиду з вираженою вазодилатуючою дією. Однак роль даного механізму в терапевтичному ефекті еналаприлу залишається неясною. Незважаючи на те, що механізм, відповідно до якого еналаприл знижує артеріальний тиск, в основному обумовлений пригніченням ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), еналаприл виявляє свої антигіпертензивні властивості навіть у хворих з низьким вмістом реніну. Еналаприл знижує загальний периферичний судинний опір, зменшує постнавантаження та переднавантаження на серце. Еналаприл знижує тиск заклинювання легеневих капілярів. Після прийому еналаприлу, незважаючи на посилення кровообігу в нирках, швидкість клубочкової фільтрації залишалася незмінною. Симптоматична ортостатична гіпотензія нечасто. У деяких хворих може знадобитися кілька тижнів лікування для поступового зниження артеріального тиску до оптимальних показників.Швидкого підвищення артеріального тиску після різкого припинення прийому еналаприлу не було відзначено. У популяції хворих із захворюваннями нирок за наявності або відсутності цукрового діабету після прийому еналаприлу спостерігається зниження альбумінурії, виведення імуноглобуліну класу G (IgG) із сечею та зниження вмісту загальної кількості білка у сечі. Ефективне пригнічення активності АПФ зазвичай відбувається протягом 2-4 годин після одноразового перорального прийому еналаприлу. Поява антигіпертензивного ефекту спостерігається зазвичай через одну годину з максимальним зниженням артеріального тиску через 4-6 годин після прийому лікарського препарату. Тривалість дії залежить від дози, але в рекомендованому діапазоні доз гемодинамічний ефект зберігається щонайменше 24 години.У популяції хворих із захворюваннями нирок за наявності або відсутності цукрового діабету після прийому еналаприлу спостерігається зниження альбумінурії, виведення імуноглобуліну класу G (IgG) із сечею та зниження вмісту загальної кількості білка у сечі. Ефективне пригнічення активності АПФ зазвичай відбувається протягом 2-4 годин після одноразового перорального прийому еналаприлу. Поява антигіпертензивного ефекту спостерігається зазвичай через одну годину з максимальним зниженням артеріального тиску через 4-6 годин після прийому лікарського препарату. Тривалість дії залежить від дози, але в рекомендованому діапазоні доз гемодинамічний ефект зберігається щонайменше 24 години.У популяції хворих із захворюваннями нирок за наявності або відсутності цукрового діабету після прийому еналаприлу спостерігається зниження альбумінурії, виведення імуноглобуліну класу G (IgG) із сечею та зниження вмісту загальної кількості білка у сечі. Ефективне пригнічення активності АПФ зазвичай відбувається протягом 2-4 годин після одноразового перорального прийому еналаприлу. Поява антигіпертензивного ефекту спостерігається зазвичай через одну годину з максимальним зниженням артеріального тиску через 4-6 годин після прийому лікарського препарату. Тривалість дії залежить від дози, але в рекомендованому діапазоні доз гемодинамічний ефект зберігається щонайменше 24 години.виведення імуноглобуліну класу G (IgG) із сечею та зниження вмісту загальної кількості білка в сечі. Ефективне пригнічення активності АПФ зазвичай відбувається протягом 2-4 годин після одноразового перорального прийому еналаприлу. Поява антигіпертензивного ефекту спостерігається зазвичай через одну годину з максимальним зниженням артеріального тиску через 4-6 годин після прийому лікарського препарату. Тривалість дії залежить від дози, але в рекомендованому діапазоні доз гемодинамічний ефект зберігається щонайменше 24 години.виведення імуноглобуліну класу G (IgG) із сечею та зниження вмісту загальної кількості білка в сечі. Ефективне пригнічення активності АПФ зазвичай відбувається протягом 2-4 годин після одноразового перорального прийому еналаприлу. Поява антигіпертензивного ефекту спостерігається зазвичай через одну годину з максимальним зниженням артеріального тиску через 4-6 годин після прийому лікарського препарату. Тривалість дії залежить від дози, але в рекомендованому діапазоні доз гемодинамічний ефект зберігається щонайменше 24 години.за одну годину з максимальним зниженням артеріального тиску через 4-6 годин після прийому лікарського препарату. Тривалість дії залежить від дози, але в рекомендованому діапазоні доз гемодинамічний ефект зберігається щонайменше 24 години.за одну годину з максимальним зниженням артеріального тиску через 4-6 годин після прийому лікарського препарату. Тривалість дії залежить від дози, але в рекомендованому діапазоні доз гемодинамічний ефект зберігається щонайменше 24 години.Показання до застосуванняДозування 10 мг+10 мг: есенціальна гіпертензія (при неефективності монотерапії лерканідипіном 10 мг). Дозування 10 мг + 20 мг: есенціальна гіпертензія (при неефективності монотерапії еналаприлом 20 мг).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до лерканідипіну, еналаприлу або до іншого інгібітора АПФ та інших БМКК, похідних дигідропіридину, а також до будь-якого іншого компонента препарату; обструкція виносить тракту лівого шлуночка, включаючи стеноз аортального клапана; хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації; спадковий та/або ідіопатичний ангіоневротичний набряк, у тому числі – в анамнезі; у пацієнтів з цукровим діабетом або з порушенням функції нирок (при швидкості клубочкової фільтрації нестабільна стенокардія; протягом першого місяця після перенесеного інфаркту міокарда; тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв), включаючи пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі; тяжка печінкова недостатність; одночасне застосування з сильними інгібіторами ізоферменту СYРЗА4 (кетоконазол, ітраконазол, еритроміцин, ритонавір, тролеандоміцин), а також циклоспорином та грейпфрутовим соком; ангіоневротичний набряк на фоні застосування інгібіторів АПФ (в анамнезі); дефіцит лактази, непереносимість лактози та синдром глюкозо галактозної мальабсорбції; дитячий вік (до 18 років); вагітність, грудне вигодовування; жінки, здатні до народження дітей і не користуються надійними засобами контрацепції. З обережністю синдром слабкості синусового вузла (без одночасного застосування штучного водія ритму серця); лівошлуночкова недостатність, ішемічна хвороба серця; ниркова недостатність (кліренс креатиніну понад 30 мл/хв); реноваскулярна гіпертензія; цереброваскулярні захворювання; стан після нещодавно виконаної трансплантації нирки (досвід застосування відсутній); печінкова недостатність; пригнічення кістковомозкового кровотворення (нейтропенія/агранулоцитоз); важкі аутоімунні захворювання сполучної тканини (у тому числі склеродермія, системний червоний вовчак); одночасне застосування з імунодепресантами, алопуринолом, прокаїнамідом; одночасне застосування з індукторами CYP3A4 (наприклад, фенітоїн, карбамазепін, рифампіцин); цукровий діабет; хірургічні втручання та загальна анестезія; пацієнти, які дотримуються дієти з обмеженням споживання кухонної солі; гіперкаліємія; одночасне застосування з препаратами літію; одночасне застосування з антагоністами рецепторів ангіотензину II або препаратами, що містять аліскірен; анафілактоїдні реакції при десенсибілізації до отрути перетинчастокрилих; анафілактоїдні реакції під час аферезу ліпопротеїнів низької щільності; пацієнти негроїдної раси; стани, що супроводжуються зниженням обсягу циркулюючої крові (ОЦК), у тому числі діарея, блювання, а також на фоні застосування діуретиків; первинний гіперальдостеронізмВагітність та лактаціяВагітність Застосування препарату Леркамен Дуо протипоказане під час вагітності, а також жінкам здатним до дітородіння і не користуються надійними засобами контрацепції. Еналаприл Еналаприл проникає через плаценту. Інгібітори АПФ можуть викликати захворювання або загибель плода або новонародженого при призначенні у ІІ та ІІІ триместрах вагітності. Відомо, що застосування інгібіторів АПФ супроводжувалося негативним впливом на плід та новонародженого, включаючи розвиток артеріальної гіпотензії, ниркової недостатності, гіперкаліємії та/або гіпоплазії кісток черепа у новонародженого. Можливий розвиток олігогідрамніону, мабуть, внаслідок зниження функції нирок плода. Це ускладнення може призводити до розвитку контрактури кінцівок, деформації кісток черепа, включаючи його лицьову частину, гіпоплазії легень. Тератогенний ефект при застосуванні інгібіторів АПФ (еналаприл) у першому триместрі не доведений, проте не варто виключати цю можливість. Новонароджені, чиї матері приймали препарат,повинні ретельно спостерігатися щодо виявлення артеріальної гіпотензії. Пацієнтки, які перебувають на терапії інгібіторами АПФ при плануванні вагітності, повинні перейти на альтернативні схеми гіпотензивного лікування. При встановленні факту вагітності прийом інгібіторів АПФ має бути негайно припинено. За необхідності слід призначити альтернативну терапію. Лерканідіпін Тератогенний ефект лерканідипіну у тварин відсутній, однак він спостерігався при застосуванні інших препаратів із групи дигідропіридинів. Клінічні дані щодо застосування лерканідипіну при вагітності відсутні. Протипоказано застосування препарату у жінок дітородного віку, які не застосовують надійних засобів контрацепції. Лактація Протипоказано застосування Леркамену Дуо в період грудного вигодовування, оскільки еналаприл та його основний метаболіт – еналаприлат проникають у грудне молоко. Відомості про екскрецію лерканідипіну у грудне молоко відсутні.Побічна діяОгляд даних із профілю безпеки Безпека препарату Леркамен Дуо оцінювалася у п'яти подвійних сліпих контрольованих клінічних дослідженнях та у двох довгострокових відкритих дослідженнях тривалого лікування. Загалом препарат Леркамен Дуо в дозах 10 мг/10 мг, 20 мг/10 мг і 20 мг/20 мг отримував 1141 пацієнт. Побічні ефекти, що спостерігалися при комбінованій терапії, були схожі на побічні ефекти, вже зареєстровані при застосуванні окремих компонентів. Найчастіші небажані реакції під час терапії препаратом Леркамен® Дуо включали кашель (4,03%), запаморочення (1,67%) і головний біль (1,67%). Зведена таблиця небажаних реакцій У наведеній нижче таблиці представлені небажані реакції, зареєстровані в клінічних дослідженнях препарату Леркамен Дуо, що застосовувався в дозах 10 мг/10 мг, 20 мг/10 мг і 20 мг/20 мг, для яких з достатніми підставами можна припускати наявність причинно-наслідкового зв'язку ; ці явища представлені за класами систем органів MedDRA та частотою з використанням наступних категорій: дуже часто ( 1/10), часто ( ≥1/100 -< 1/10), нечасто ( ≥1/1000 -< 1/100), рідко (≥1/10 000 -< 1/1000), дуже рідко (< 1/10 000) і невідомо (неможливо оцінити на основі наявних даних). Порушення з боку системи крові та лімфатичної системи Нечасто: Тромбоцитопенія Рідко: Зниження концентрації гемоглобіну Порушення з боку імунної системи Рідко: Гіперчутливість Порушення з боку метаболізму та харчування Нечасто: Гіперкаліємія Психічні порушення Нечасто: Тривожність Порушення з боку нервової системи Часто: Запаморочення, головний біль Нечасто: Постуральне запаморочення Порушення з боку органів слуху та лабіринту Нечасто: Вертіго Рідко: Тінітус Порушення з боку серця Нечасто: Тахікардія, відчуття серцебиття Порушення з боку судин Нечасто: Гіперемія, артеріальна гіпотензія Рідко: Колапс Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Часто: Кашель Рідко: Сухість у глотці, біль у ротоглотці Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Нечасто: Біль у животі, запор, нудота Рідко: Диспепсія, набряк губ, порушення з боку язика, діарея, сухість у роті, гінгівіт Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Нечасто: Підвищення активності АЛТ, підвищення активності АСТ Порушення з боку шкіри та підшкірної клітковини Нечасто: Ерітема Рідко: Ангіоневротичний набряк, набряклість обличчя, дерматит, висипання, кропив'янка Порушення з боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини Нечасто: Артралгія Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Нечасто: Поллакіурія Рідко: Ніктурія, поліурія Порушення з боку статевої системи та молочних залоз Рідко: Еректильна дисфункція Загальні порушення та порушення в галузі введення препарату Нечасто: Астенія, втома, спека, периферичні набряки Побічні ефекти, що спостерігалися лише у одного пацієнта, вказані у категорії рідко. Додаткова інформація щодо окремих компонентів Небажані реакції, зареєстровані при застосуванні одного з окремих компонентів (еналаприлу або лерканідипіну), також можуть бути потенційним побічним ефектом препарату Леркамен Дуо, навіть якщо вони не спостерігалися в клінічних дослідженнях або під час постмаркетингового спостереження. Монотерапія еналаприлом При застосуванні еналаприлу зареєстровані такі небажані лікарські реакції: Порушення з боку системи крові та лімфатичної системи: Нечасто: анемія (включаючи апластичну та гемолітичну) Рідко: нейтропенія, зниження концентрації гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, пригнічення кісткового мозку, панцитопенія, лімфаденопатія, аутоімунні захворювання Порушення з боку ендокринної системи: Невідомо: синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону Порушення з боку метаболізму та харчування: Нечасто: гіпоглікемія Порушення з боку нервової системи та психічні розлади: Часто: головний біль, депресія Нечасто: сплутаність свідомості, сонливість, інсомнія, нервозність, парестезія, вертиго Рідко: патологічні сновидіння, порушення сну Порушення з боку органу зору: Дуже часто: розфокусованість зору Порушення з боку серця та судин: Дуже часто: запаморочення Часто: артеріальна гіпотензія (включаючи ортостатичну гіпотензію), синкопальний стан, біль у грудній клітці, порушення ритму, стенокардія, тахікардія Нечасто: ортостатична гіпотензія, відчуття сильного серцебиття, інфаркт міокарда або гостре порушення мозкового кровообігу*, можливо зумовлене надмірною гіпотензією у пацієнтів із групи високого ризику Рідко: синдром Рейно * Частота явищ була схожа з частотою в групах плацебо та активного контролю у клінічних дослідженнях. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: Дуже часто: кашель Часто: задишка Нечасто: ринорея, біль у глотці та захриплість голосу, бронхоспазм/астма Рідко: легеневі інфільтрати, риніт, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: Дуже часто: нудота Часто: діарея, біль у животі, порушення смаку Нечасто: кишкова непрохідність, панкреатит, блювота, диспепсія, запор, анорексія, подразнення стінок шлунка, сухість у роті, виразка шкіри Рідко: стоматит / афтозні виразки, глосит Дуже рідко: кишковий ангіоневротичний набряк Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: Рідко: печінкова недостатність, гепатит – гепатоцелюлярний або холестатичний, гепатит, включаючи некроз печінки, холестаз (включаючи жовтяницю) Порушення з боку шкіри та підшкірної клітковини: Часто: висип, гіперчутливість / ангіоневротичний набряк: реєструвався ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані Нечасто: діафорез, свербіж, кропив'янка, алопеція Рідко: мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний некроліз, пухирчатка, еритродермія Повідомлялося про випадки реєстрації симптомокомплексу, який може включати деякі або всі перелічені нижче явища: лихоманка, серозит, васкуліт, міалгія/міозит, артралгія/артрит, позитивний результат аналізу на антинуклеарні антитіла, підвищення ШОЕ, еозинофілія та лейкоцитоз. Можлива висипка, фотосенсибілізація або інші дерматологічні прояви. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: Нечасто: порушення функції нирок, ниркова недостатність, протеїнурія Рідко: олігурія Порушення з боку статевої системи та молочних залоз: Нечасто: імпотенція Рідко: гінекомастія Загальні порушення та порушення у сфері введення препарату: Дуже часто: астенія Часто: втома Нечасто: спазми м'язів, припливи, тинітум, нездужання, лихоманка Результати обстежень: Часто: гіперкаліємія, підвищення концентрації креатиніну в сироватці Нечасто: підвищення концентрації сечовини у крові, гіпонатріємія. Рідко: підвищення активності ферментів печінки, підвищення концентрації білірубіну у сироватці. Монотерапія лерканідипіном Небажані лікарські реакції, що найчастіше спостерігалися в контрольованих клінічних дослідженнях, включали головний біль, запаморочення, периферичні набряки, тахікардію, відчуття сильного серцебиття та гіперемію (кожне явище спостерігалося менш ніж у 1% пацієнтів). Порушення з боку імунної системи Дуже рідко: гіперчутливість Психічні порушення Рідко: сонливість Порушення з боку нервової системи Нечасто: головний біль, запаморочення Порушення з боку серця Нечасто: тахікардія, відчуття сильного серцебиття Рідко: стенокардія Порушення з боку судин Нечасто: гіперемія Дуже рідко: синкопальний стан Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Рідко: нудота, диспепсія, діарея, біль у животі, блювання Порушення з боку шкіри та підшкірної клітковини Рідко: висип Порушення з боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини Рідко: міалгія Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Рідко: поліурія Загальні порушення та порушення в галузі введення препарату Нечасто: периферичні набряки Рідко: астенія, втома На підставі спонтанних повідомлень, отриманих у ході постмаркетингового спостереження, були ідентифіковані такі рідкісні (< 1/10 000) небажані реакції: гіпертрофія ясен, оборотне підвищення активності трансаміназ у сироватці, артеріальна гіпотензія, прискорене сечовипускання та біль у грудній клітині. При застосуванні деяких дигідропіридинів у поодиноких випадках можливий розвиток болю в грудній клітці з прекордіальною локалізацією або стенокардією. У дуже рідкісних випадках у пацієнтів із раніше існуючою стенокардією можливе збільшення частоти, тривалості або тяжкості цих нападів. Можливі ізольовані випадки інфаркту міокарда. Лерканідипін, мабуть, не має жодних несприятливих ефектів щодо рівнів глюкози в крові або ліпідів сироватки.Взаємодія з лікарськими засобамиАнтигіпертензивний ефект препарату може потенціюватися при одночасному застосуванні з іншими препаратами з аналогічним ефектом, такими як діуретики, бета-адреноблокатори, альфаадреноблокатори та інші. Крім того, при спільному застосуванні можливі наступні ефекти, що спостерігалися з кожною з діючих речовин Лерканідіпін: Інгібітори CYP3A4/циклоспорин/грейпфрутовий сік Препарат не можна приймати у поєднанні з інгібіторами СYРЗА4, такими як кетоконазол, інтраконазол, ритонавір, еритроміцин, тролеандоміцин та іншими, з циклоспорином та грейпфрутовим соком (збільшують концентрацію препарату в крові та призводять до потенціювання антигіпер). Субстрати CYP3A4 Необхідно бути обережними при одночасному прийомі з такими препаратами як терфенадин, астемізол та III класом антиаритмічних препаратів (наприклад, аміодарон) та антиаритмічним препаратом І класу хінідин. Індуктори CYP3A4 Одночасний прийом з протисудомними препаратами (наприклад, фенітоїн, карбамазеnін) та рифаміцином може призвести до зниження антигіпертензивного ефекту лерканідипіну. У зв'язку з цим необхідно частіше, ніж зазвичай контролювати артеріальний тиск. Дігоксин Прийом дигоксину повинен бути під ретельним контролем для виявлення клінічних симптомів токсичності дигоксину. Мідазолам У здорових добровольців супутній прийом мідазоламу в дозі 20 мг внутрішньо посилював всмоктування лерканідипіну (приблизно на 40%), при цьому уповільнюючи швидкість всмоктування (tmax збільшувалося з 1,75 до 3 годин). Змін концентрацій мідазоламу при цьому не відбувається Метопролол Метопролол зменшує біодоступність лерканідипіну на 50%, у той час як біодоступність метопрололу залишається незмінною. менше, лерканідипін можна безпечно застосовувати одночасно з блокаторами β-адренергічних рецепторів. Ціметідин Циметидин у дозі 800 мг на день не призводить до значних змін вмісту та концентрації лерканідипіну в сироватці крові, проте при подібному поєднанні потрібна особлива обережність, тому що при більш високих дозах циметидину біодоступність лерканідипіну, а, отже, і його антигіпертензивний ефект. Флуоксетин Флуоксетин не впливає на фармакокінетику лерканідипіну. Симвастатин У разі прийому препарату з симвастатином препарат слід приймати вранці, а симвастатин – увечері. Варфарін Прийом лерканідипіну одночасно з варфарином у дозі 20 мг натще не впливає на фармакокінетику останнього. Алкоголь Слід уникати вживання алкоголю, оскільки він може посилювати ефект антигіпертензивних препаратів, які є вазодилататорами. Еналапріл: Подвійна блокада РААС Дані клінічних досліджень говорять про те, що подвійна блокада РААС при поєднаному застосуванні інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену супроводжується вищою частотою таких небажаних явищ як гіпотензія, гіперкаліємія та погіршення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність), як або одним препаратом, що діє щодо РААС. Препарати та речовини, що впливають на вміст калію у сироватці крові Інгібітори АПФ зменшують втрату калію, індуковану діуретиками. Одночасний прийом препарату з солями калію, з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, триамтерен, еплеренон, амілорид), інгібіторамі такролімусом та триметопримом, збільшує ризик розвитку гіперкаліємії. Препарати літію Не рекомендується застосовувати одночасно з солями літію, оскільки при супутньому застосуванні препаратів літію та інгібіторів АПФ відзначалися оборотні збільшення концентрацій літію в сироватці та прояви токсичності. .Якщо прийом такої комбінації необхідний, то проводять ретельний контроль вмісту літію в сироватці крові. Антидіабетичні препарати Одночасний прийом з антидіабетичними препаратами (як пероральними, так і інсулінами), особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок, може спричинити розвиток гіпоглікемії на першому тижні лікування. Діуретики (тіазидні або петлеві діуретики) Діуретики (петльові та тіазидні) при попередньому застосуванні можуть викликати зменшення ОЦК і таким чином підвищити ризик вираженого зниження АТ при лікуванні препаратом. на початку терапії. Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) Тривале застосування нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), може знизити антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. Як нестероїдні протизапальні препарати можуть призвести до підвищення Функції нирок. Як правило, ці ефекти носять оборотний характер. Таким чином, слід бути обережним при застосуванні подібної комбінації у пацієнтів з порушенням функції нирок.Слід забезпечити адекватне поповнення втрати рідини та розглянути необхідність моніторингу функції нирок як одразу після початку подібної супутньої терапії, так і періодично після цього. БаклофенБаклофен посилює антигіпертензивний ефект. ЦиклоспоринЦиклоспорин збільшує ризик гіперкаліємії. АПФ може призвести до додаткового зниження АТ. Кортикостероїди Кортикостероїди (крім гідрокортизону як замісна терапія при хворобі Аддісона) знижують антигіпертензивний ефект (затримка рідини з подальшим збільшенням ОЦК).Інші антигіпертензивні препарати: Спільне застосування з іншими гіпотензивними засобами може посилити антигіпертензивний ефект еналаприлу. можуть призвести до підвищеного ризику виникнення лейкопенії. Антациди Антациди сприяють зниженню біодоступності інгібіторів АПФ.тромболітиками та β-блокаторами.Препарати золотаПри одночасному застосуванні з препаратом золота (натрію ауротіомалат) внутрішньовенно можливий розвиток побічної дії (включаючи гіперемію шкіри обличчя, нудоту, блювання та гіпотензію).Спосіб застосування та дозиПриймати препарат слід по одній таблетці один раз на добу. Приймати бажано вранці, не раніше ніж за 15 хвилин до їди, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю води. Не можна запивати грейпфрутовим соком. Препарат Леркамен Дуо не призначений для стартового лікування гіпертензії. Терапію препаратом слід розпочинати після попереднього титрування доз монопрепаратів лерканідипіну та еналаприлу. Дозування 10 мг + 10 мг: при неефективності монотерапії лерканідипіном 10 мг слід розпочати прийом препарату Леркамен Дуо в дозі 10 мг + 10 мг. Дозування 10 мг+20 мг: при неефективності монотерапії еналаприлом 20 мг слід розпочати прийом препарату Леркамен® Дуо в дозі 10 мг+20 мг. Дозу препарату вибирає лікар.ПередозуванняУ результаті постмаркетингового застосування зареєстровано низку випадків навмисної передозування, у яких знадобилася госпіталізація; пацієнти приймали еналаприл/лерканідипін у дозах від 100 до 1000 мг (кожний препарат). Симптоми, про які повідомлялося (зниження систолічного артеріального тиску, брадикардія, неспокій, сонливість та біль у боці), також могли бути обумовлені супутнім застосуванням високих доз інших препаратів (наприклад, β-блокаторів). Передозування може спричинити стан, зумовлений передозуванням будь-якої з діючих речовин. Лерканідіпін: Симптоми: периферична вазодилатація з вираженим зниженням артеріального тиску та рефлекторною тахікардією, блювання. Лікування: симптоматичне лікування. У разі розвитку гіпотензії пацієнтів слід помістити в позу лежачи на спині, на плоскій поверхні, з ногами, піднятими на 25-30 см. Вибір методу лікування залежить від ступеня передозування та від спостережуваних симптомів. Застосовують такі методи надання медичної допомоги: промивання шлунка, прийом високих доз катехоламінів, фуросеміду, серцевих глікозидів та плазмозамінників, активованого вугілля, проносних засобів та внутрішньовенне введення допаміну. Також для запобігання розвитку брадикардії можливе внутрішньовенне введення атропіну. Враховуючи тривалу фармакологічну дію лерканідипіну, за серцево-судинним статусом пацієнтів із передозуванням необхідно спостерігати протягом принаймні 24 годин. В даний час немає відомостей про значення діалізу.Оскільки цей препарат характеризується високою ліпофільністю, його рівні у плазмі з високою ймовірністю не будуть вказувати на тривалість фази ризику. Діаліз може бути неефективним. Еналапріл: Симптоми: основна ознака передозування - виражене зниження артеріального тиску, що починається приблизно через 6 годин після прийому таблеток, що супроводжується блокадою РААС та каталепсією. Також може розвинутись колапс, електролітний дисбаланс, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, відчуття серцебиття, брадикардія, запаморочення, тривога та кашель. Лікування: симптоматичне лікування. У разі розвитку гіпотензії пацієнтів слід помістити в позу лежачи на спині, на плоскій поверхні, з ногами, піднятими на 25-30 см. У тяжких випадках рекомендується внутрішньовенне введення 0,9% розчину натрію хлориду і, якщо це можливо, внутрішньовенне введення катехоламінів. Якщо симптоми передозування розвинулися одразу після прийому препарату, необхідно викликати блювання, провести промивання шлунка та прийняти препарати із групи адсорбуючих засобів або натрію сульфат. Еналаприлат може бути виведений із кровоносного русла за допомогою гемодіалізу. При резистентній терапії брадикардії показано застосування штучного водія ритму. Необхідний тривалий моніторинг показників життєво важливих функцій, електролітів сироватки та креатиніну.Запобіжні заходи та особливі вказівкиОсобливої уваги при лікуванні гіпертонії вимагають пацієнти: з тяжкою артеріальною гіпотензією (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт. ст.); із декомпенсованою серцевою недостатністю. Симптоматична гіпотензія У пацієнтів з неускладненим перебігом артеріальної гіпертензії симптоматична гіпотензія трапляється рідко. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які отримують еналаприл, ймовірність розвитку симптоматичної гіпотензії найбільш висока при зниженні обсягу циркулюючої рідини, наприклад, на фоні терапії діуретиками, а також при обмеженні споживання солі, діалізі, діареї або блюванні. Відзначалися випадки симптоматичної гіпотензії у пацієнтів із серцевою недостатністю, як за наявності ниркової недостатності, так і без неї. Найбільш висока ймовірність її розвитку на більш важких стадіях серцевої недостатності, при яких потрібне застосування високих доз петлевих діуретиків, а також є гіпонатріємія та функціональне порушення функції нирок. У цих пацієнтів терапію слід розпочинати під медичним наглядом; Крім того,потрібне ретельне спостереження щоразу при корекції дози еналаприлу та/або діуретика. Аналогічний підхід потенційно доцільний і щодо пацієнтів з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярною хворобою, оскільки надмірне зниження артеріального тиску у них може призвести до розвитку інфаркту міокарда або гострого порушення мозкового кровообігу. При розвитку гіпотензії пацієнта слід помістити у становище лежачи і, за необхідності, внутрішньовенно ввести фізіологічний розчин. Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням до подальшого застосування препарату; як правило, після підвищення артеріального тиску у зв'язку з поповненням обсягу циркулюючої рідини прийом препарату можна продовжити. У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю при нормальному або зниженому артеріальному тиску прийом еналаприлу може супроводжуватись додатковим зниженням системного артеріального тиску. Цей ефект є очікуваним і, як правило, не є приводом для скасування терапії. Якщо гіпотензія супроводжується симптоматикою, може знадобитися зниження дози та/або відміна діуретика та/або еналаприлу. Дисфункція лівого шлуночка та ішемічна хвороба серця Хоча в дослідженнях з гемодинамічним контролем не було виявлено порушення функції лівого шлуночка, слід бути обережним при застосуванні антагоністів кальцію у пацієнтів з дисфункцією лівого шлуночка. Було висловлено припущення про можливе збільшення серцево-судинного ризику при застосуванні деяких короткодіючих антагоністів кальцію дигідропіридинового ряду у пацієнтів з ішемічною хворобою серця. Хоча лерканідипін є препаратом тривалої дії, слід бути обережним у подібних пацієнтів. У деяких випадках деякі антагоністи кальцію дигідропіридинового ряду можуть викликати біль у прекордіальній ділянці або призводити до появи стенокардії. У дуже рідкісних випадках пацієнти, у яких є стенокардія, можуть відзначити збільшення частоти, тривалості або тяжкості нападів. Можуть також спостерігатися окремі випадки інфаркту міокарда. Порушення функції нирок Особливої обережності необхідно дотримуватися на початкових стадіях лікування пацієнтів з легким та помірним ступенем ниркової недостатності (кліренс креатиніну більше 30 мл/хв). В рамках стандартної медичної допомоги у подібних пацієнтів необхідно контролювати вміст калію та креатиніну у сироватці. При прийомі еналаприлу, особливо у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю або при захворюваннях нирок, включаючи стеноз ниркової артерії, спостерігався розвиток ниркової недостатності. У разі швидкого виявлення та початку адекватного лікування ниркова недостатність, що розвивається на терапії еналаприлом, як правило, є оборотною. У деяких пацієнтів з гіпотензією без існуючих захворювань нирок відзначалися випадки підвищення концентрацій сечовини та креатиніну в крові при одночасному застосуванні еналаприлу та діуретика. Може знадобитися зниження дози еналаприлу та/або його скасування. У такій ситуації слід виключити наявність стенозу ниркової артерії. Реноваскулярна гіпертензія Пацієнти з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки особливо схильні до ризику розвитку гіпотензії або ниркової недостатності внаслідок прийому інгібіторів АПФ. Для цієї групи пацієнтів лікування має проходити під суворим контролем лікаря, з ретельним підбором дози та призначенням низьких доз препарату. Перед початком та у процесі лікування необхідно проводити контроль функції нирок. Печінкова недостатність Особливої обережності слід дотримуватися на початкових стадіях лікування пацієнтів з легким та середнім ступенем вираженості недостатності функції печінки. У пацієнтів з порушенням функції печінки можливе посилення антигіпертензивних ефектів лерканідипіну. При виникненні жовтяниці та значному підвищенні активності печінкових ферментів необхідно терміново припинити прийом інгібіторів АПФ та звернутися до лікаря. Анафілактоїдні реакції під час аферезу ліпопротеїнів низької щільності та при десенсибілізації до отрути перетинчастокрилих. Внаслідок підвищеного ризику анафілактоїдних реакцій не слід призначати препарат пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі з використанням високоміцних поліакрилонітрилових мембран (AN69®), що піддаються аферезу ліпопротеїнів низької щільності з декстрану сульфатом або безпосередньо перед проведенням процедури десенсибілізації до осені. Етнічні відмінності Як і інші інгібітори АПФ, еналаприл має менш виражену антигіпертензивну дію у пацієнтів негроїдної раси порівняно з іншими расами. Нейтропенія/агранулоцитоз У пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, відзначалася нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія та анемія. У пацієнтів з нормальною функцією нирок і за відсутності інших факторів нейтропенії розвивається лише в окремих випадках. Слід дотримуватися особливої обережності при застосуванні еналаприлу у пацієнтів з аутоімунними васкулітами в рамках системних захворювань сполучної тканини, на фоні терапії імунодепресантами, алопуринолом, прокаїнамідом або при сумісному наявності цих факторів, особливо, якщо початково є порушення функції нирок. У деяких подібних пацієнтів розвивалися важкі інфекції, і в деяких випадках інтенсивна антибіотикотерапія виявлялася неефективною. При застосуванні еналаприлу у подібних пацієнтів рекомендується регулярно контролювати рівень лейкоцитів,а пацієнтів необхідно попередити про необхідність повідомляти про будь-які ознаки інфекції. Синдром слабкого синусового вузла Рекомендується дотримуватись особливої обережності при застосуванні лерканідипіну у пацієнтів із синдромом слабкого синусового вузла (без встановленого електрокардіостимулятора). Гіперчутливість / ангіоневротичний набряк Внаслідок застосування еналаприлу може розвинутись ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, язика, горлянки або гортані. У такому разі слід негайно припинити прийом препарату. Ангіоневротичний набряк гортані може бути летальним. Ангіоневротичний набряк язика, глотки або гортані може призвести до обструкції дихальних шляхів, необхідно негайно ввести епінефрин (0,3-0,5 мл розчину епінефрину (адреналіну) підшкірно у співвідношенні 1:1000) і підтримувати прохідність дихальних шляхів (ін. Серед пацієнтів негроїдної раси, які отримують терапію інгібітором АПФ, частота виникнення ангіоневротичного набряку є вищою, ніж серед пацієнтів іншої расової приналежності. Пацієнти з ангіоневротичним набряком в анамнезі, не пов'язаним із застосуванням інгібіторів АПФ, мають підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку при застосуванні будь-якого інгібітору АПФ. Оперативні втручання/анестезія Перед хірургічним втручанням (включаючи стоматологічні) необхідно попередити хірурга/анестезіолога про застосування інгібіторів АПФ. Під час хірургічних втручань та/або при проведенні загальної анестезії із застосуванням засобів, що викликають гіпотензію, інгібітори АПФ можуть блокувати утворення ангіотензину II у відповідь на компенсаторне вивільнення реніну. Якщо при цьому розвивається виражене зниження артеріального тиску, яке пояснюється подібним механізмом, його можна коригувати збільшенням ОЦК. Гіперкаліємія Гіперкаліємія може розвиватися і натомість терапії інгібіторами АПФ, зокрема і еналаприлом. Факторами ризику гіперкаліємії є ниркова недостатність, літній вік, цукровий діабет, деякі супутні стани (зниження ОЦК, гостра серцева недостатність у стадії декомпенсації, метаболічний ацидоз, первинний гіперальдостеронізм), одночасний прийом калійзберігаючих діуретиків, таких як спіронолак. а також препаратів калію або замінників калію кухонної солі та застосування інших препаратів, що сприяють підвищенню вмісту калію в плазмі крові (наприклад, гепарин). Гіперкаліємія може призвести до серйозних порушень ритму серця, іноді зі смертю. Комбіноване застосування перелічених вище препаратів необхідно проводити з обережністю. Подвійна блокада РААС Наявні об'єктивні дані говорять про збільшення ризику гіпотензії, гіперкаліємії та зниження функції нирок (у тому числі розвитку гострої ниркової недостатності) при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену. Якщо ж подвійна блокада вважається абсолютно необхідною, подібну терапію слід проводити лише під наглядом фахівця, а також за умов ретельного та частого контролю функції нирок, концентрації електролітів та артеріального тиску. У пацієнтів з діабетичною нефропатією слід уникати супутнього застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ. Гіпоглікемія При початку прийому інгібітору АПФ пацієнтами з цукровим діабетом, які отримують пероральні антидіабетичні препарати або інсулін, слід проводити ретельний моніторинг щодо можливого розвитку гіпоглікемії, особливо протягом першого місяця подібного поєднаного прийому. Літій Як правило, супутнє застосування літію та еналаприлу не рекомендується. Індуктори CYP3A4 Одночасний прийом із протисудомними препаратами (наприклад, фенітоїн, карбамазеnін) та рифаміцином може призвести до зниження антигіпертензивного ефекту лерканідипіну. У зв'язку з цим, необхідно частіше контролювати артеріальний тиск. Кашель Описано випадки кашлю при застосуванні інгібіторів АПФ. Кашель при цьому є непродуктивним, носить стійкий характер і дозволяється після скасування терапії. При кашлі, що викликається інгібіторами АПФ, слід проводити диференціальну діагностику з метою унеможливити інші можливі причини кашлю. Алкоголь Слід уникати вживання алкоголю під час терапії препаратом Леркамен Дуо. Фертильність Є відомості про оборотні біохімічні зміни в головках сперматозоїдів при застосуванні блокаторів кальцієвих каналів, які можуть порушувати їхню здатність до запліднення. Вплив лікарського засобу для медичного застосування на здатність керувати транспортними засобами, механізмами. Слід мати на увазі можливість появи слабкості, запаморочення та сонливості, тому необхідно дотримуватися обережності при виконанні робіт, що вимагають підвищеної уваги, особливо на початку лікування, при підвищенні дози препарату та при керуванні транспортними засобами. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
419,00 грн
162,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діючі речовини: лерканідипіну гідрохлорид 10 мг; еналаприлу малеат 20 мг; допоміжні речовини: лактози моногідрат 102 мг/92 мг, целюлоза мікрокристалічна (101) 40 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А) 20 мг, повідон-К30 8 мг, натрію гідрокарбонат 8 мг, магнію стеарат 2 мг; склад оболонки: готові плівкові покриття 6 мг [гіпромелоза-5сР 3,825 мг, титану діоксид (Е171) 1,139 мг, тальк 0,3 мг, макрогол-6000 0,6 мг, барвник хіноліновий жовтий (Е104) 0,121 мг (E172) 0,015 мг]. По 7, 10, 14, 28, 30, 35, 42, 50 або 56 таблеток у блістері з непрозорої тришарової ПА/Ал/ПВХ плівки та алюмінієвої фольги. По 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 або 10 блістерів разом з інструкцією із застосування в картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності 2 роки. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою жовтого кольору; на поперечному розрізі ядро світло-жовтого кольору.ФармакокінетикаНе спостерігається жодних фармакокінетичних взаємодій при одночасному застосуванні лерканідипіну та еналаприлу. Лерканідіпін Всмоктування: лерканідипін всмоктується повністю (в шлунково-кишковому тракті (ЖКТ)) після прийому внутрішньо. При «первинному проходженні» через печінку, внаслідок високого метаболізму, абсолютна біодоступність при прийомі внутрішньо після їди становить приблизно 10%, при прийомі натще біодоступність зменшується на 1/3. Біодоступність після застосування лерканідипіну збільшується в 4 рази, якщо препарат приймається пізніше 2 годин після прийому жирної їжі. Тому препарат слід приймати не раніше як за 15 хвилин до їди. Максимальна концентрація лерканідипіну в плазмі (Сmах) спостерігається через 1,5-3 години. Не кумулює при повторному застосуванні. Терапевтична дія лерканідипіну зберігається протягом 24 годин. Концентрація лерканідипіну в плазмі при прийомі внутрішньо знаходиться в не прямо пропорційній залежності від дозування (нелінійна залежність). При прийомі 10 мг, 20 мг або 40 мг максимальна концентрація лерканідипіну в плазмі крові визначалася у співвідношенні 1:3:8 відповідно, і площа під кривою «концентрація-час» (AUC) - у співвідношенні 1:4:18, що передбачає прогресуючу сатурацію при "первинному проходженні" через печінку. Відповідно, біодоступність зростає зі збільшенням дози. розподіл: розподіл лерканідипіну з плазми крові в тканини та органи відбувається швидко та інтенсивно. Зв'язування лерканідипіну з білками плазми перевищує 98%. У пацієнтів з нирковою та печінковою недостатністю вміст білків плазми зменшено, тому вільна фракція лерканідипіну може бути збільшена. метаболізм: лерканідипін метаболізується за допомогою ізоферменту печінки СYРЗА4 з утворенням неактивних метаболітів. в Виведення: препарат у незмінному вигляді практично не виявляється в сечі та калових масах. Близько 50% прийнятої дози лерканідипіну виводиться нирками, середнє значення періоду напіввиведення (Т1/2) лерканідипіну становить 8-10 год. ів . У пацієнтів похилого віку та пацієнтів з легким або середнім ступенем тяжкості ниркової недостатністю або з легким або середнім ступенем вираженості печінкової недостатністю фармакокінетичні параметри лерканідипіну такі ж, як у загальної групи пацієнтів. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю або у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, була відзначена більш висока концентрація лікарського препарату (приблизно на 70%) у сироватці крові порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок. У пацієнтів із печінковою недостатністю (від середньої до тяжкої) системна біодоступність лерканідипіну збільшена, оскільки препарат метаболізується переважно у печі. ні . Еналап рі л всмоктування: відсоток всмоктування еналаприлу після внутрішнього прийому становить близько 60%. Стах еналаприлу в плазмі крові спостерігається через 1 годину. Прийом їжі не впливає на всмоктування еналапрі ла . розподіл і метаболізм: при прийомі внутрішньо еналаприл швидко гідролізується до еналаприлату, який має інгібуючу дію на АПФ. Максимальна концентрація еналаприлату в сироватці спостерігається приблизно через 4 години після прийому препарату. Період напіввиведення (ефективний напівперіод) еналаприлату після багаторазового перорального прийому еналаприлу становить 11 годин. Зв'язування еналаприлу з білками плазми не перевищує 60 % . Виведення: Виведення еналаприлату здійснюється переважно через нирки. Компонентами виведення є еналаприлат, що становить приблизно 40% від прийнятої дози, та еналаприл у незміненому вигляді (приблизно 20%). %) . У пацієнтів з нирковою недостатністю тривалість дії еналаприлу та еналаприлату збільшує ся. У пацієнтів з легким або середнім ступенем тяжкості ниркової недостатністю (кліренс креатиніну 40-60 мл/хв) при прийомі 5 мг еналаприлу один раз на добу, стадія плато площі під кривою «концентрація-час» (AUC) еналаприлату подвоєна порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну Еналаприлат може бути видалений із загального кровотоку за допомогою гемодіалізу. Діалізний кліренс становить 62 мл/хв.ФармакодинамікаПрепарат являє собою комбінацію інгібітору ангіотензин перетворюючого ферменту (АПФ) (еналаприл) та блокатора «повільних» кальцієвих каналів (БMКК) (лерканідипін), двох антигіпертензивних компонентів з комплементарним механізмом дії, спрямованим на контроль артеріального тиску у хворих з первинною артерією. Лерканідіпін Лерканідипін - похідне дигідропіридину, що інгібує трансмембранний потік кальцію в серцеві клітини та клітини гладкої мускулатури судин. Механізм антигіпертензивної дії обумовлений прямою розслаблюючою дією на гладкі м'язи судин, внаслідок чого знижується загальний периферичний судинний опір. Незважаючи на короткий період напіввиведення з плазми крові, лерканідипін має тривалу антигіпертензивну активність, обумовлену високим коефіцієнтом розподілу в мембрані, і позбавлений негативного інотропного ефекту у зв'язку з його високою судинною селективністю. У зв'язку з тим, що спричинена лерканідипіном вазодилатація виникає поступово, гостра гіпотензія з рефлекторною тахікардією у пацієнтів з артеріальною гіпертензією виникала нечасто. Як і у випадку з іншими асиметричними молекулами 1,4-дигідропіридинів, антигіпертензивна активність лерканідипіну властива переважно його S-енантіомеру (оптичному ізомеру). Еналаприл Еналаприл – інгібітор АПФ, пригнічує утворення ангіотензину II та усуває його судинозвужувальну дію. Еналаприл знижує артеріальний тиск, у положенні лежачи та стоячи, не викликаючи збільшення частоти серцевих скорочень. У зв'язку з тим, що АПФ ідентичний кініназі II, еналаприл також може пригнічувати деградацію брадикініну, пептиду з вираженою вазодилатуючою дією. Однак роль даного механізму в терапевтичному ефекті еналаприлу залишається неясною. Незважаючи на те, що механізм, відповідно до якого еналаприл знижує артеріальний тиск, в основному обумовлений пригніченням ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), еналаприл виявляє свої антигіпертензивні властивості навіть у хворих з низьким вмістом реніну. Еналаприл знижує загальний периферичний судинний опір, зменшує постнавантаження та переднавантаження на серце. Еналаприл знижує тиск заклинювання легеневих капілярів. Після прийому еналаприлу, незважаючи на посилення кровообігу в нирках, швидкість клубочкової фільтрації залишалася незмінною. Симптоматична ортостатична гіпотензія нечасто. У деяких хворих може знадобитися кілька тижнів лікування для поступового зниження артеріального тиску до оптимальних показників.Швидкого підвищення артеріального тиску після різкого припинення прийому еналаприлу не було відзначено. У популяції хворих із захворюваннями нирок за наявності або відсутності цукрового діабету після прийому еналаприлу спостерігається зниження альбумінурії, виведення імуноглобуліну класу G (IgG) із сечею та зниження вмісту загальної кількості білка у сечі. Ефективне пригнічення активності АПФ зазвичай відбувається протягом 2-4 годин після одноразового перорального прийому еналаприлу. Поява антигіпертензивного ефекту спостерігається зазвичай через одну годину з максимальним зниженням артеріального тиску через 4-6 годин після прийому лікарського препарату. Тривалість дії залежить від дози, але в рекомендованому діапазоні доз гемодинамічний ефект зберігається щонайменше 24 години.У популяції хворих із захворюваннями нирок за наявності або відсутності цукрового діабету після прийому еналаприлу спостерігається зниження альбумінурії, виведення імуноглобуліну класу G (IgG) із сечею та зниження вмісту загальної кількості білка у сечі. Ефективне пригнічення активності АПФ зазвичай відбувається протягом 2-4 годин після одноразового перорального прийому еналаприлу. Поява антигіпертензивного ефекту спостерігається зазвичай через одну годину з максимальним зниженням артеріального тиску через 4-6 годин після прийому лікарського препарату. Тривалість дії залежить від дози, але в рекомендованому діапазоні доз гемодинамічний ефект зберігається щонайменше 24 години.У популяції хворих із захворюваннями нирок за наявності або відсутності цукрового діабету після прийому еналаприлу спостерігається зниження альбумінурії, виведення імуноглобуліну класу G (IgG) із сечею та зниження вмісту загальної кількості білка у сечі. Ефективне пригнічення активності АПФ зазвичай відбувається протягом 2-4 годин після одноразового перорального прийому еналаприлу. Поява антигіпертензивного ефекту спостерігається зазвичай через одну годину з максимальним зниженням артеріального тиску через 4-6 годин після прийому лікарського препарату. Тривалість дії залежить від дози, але в рекомендованому діапазоні доз гемодинамічний ефект зберігається щонайменше 24 години.виведення імуноглобуліну класу G (IgG) із сечею та зниження вмісту загальної кількості білка в сечі. Ефективне пригнічення активності АПФ зазвичай відбувається протягом 2-4 годин після одноразового перорального прийому еналаприлу. Поява антигіпертензивного ефекту спостерігається зазвичай через одну годину з максимальним зниженням артеріального тиску через 4-6 годин після прийому лікарського препарату. Тривалість дії залежить від дози, але в рекомендованому діапазоні доз гемодинамічний ефект зберігається щонайменше 24 години.виведення імуноглобуліну класу G (IgG) із сечею та зниження вмісту загальної кількості білка в сечі. Ефективне пригнічення активності АПФ зазвичай відбувається протягом 2-4 годин після одноразового перорального прийому еналаприлу. Поява антигіпертензивного ефекту спостерігається зазвичай через одну годину з максимальним зниженням артеріального тиску через 4-6 годин після прийому лікарського препарату. Тривалість дії залежить від дози, але в рекомендованому діапазоні доз гемодинамічний ефект зберігається щонайменше 24 години.за одну годину з максимальним зниженням артеріального тиску через 4-6 годин після прийому лікарського препарату. Тривалість дії залежить від дози, але в рекомендованому діапазоні доз гемодинамічний ефект зберігається щонайменше 24 години.за одну годину з максимальним зниженням артеріального тиску через 4-6 годин після прийому лікарського препарату. Тривалість дії залежить від дози, але в рекомендованому діапазоні доз гемодинамічний ефект зберігається щонайменше 24 години.Показання до застосуванняДозування 10 мг+10 мг: есенціальна гіпертензія (при неефективності монотерапії лерканідипіном 10 мг). Дозування 10 мг + 20 мг: есенціальна гіпертензія (при неефективності монотерапії еналаприлом 20 мг).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до лерканідипіну, еналаприлу або до іншого інгібітора АПФ та інших БМКК, похідних дигідропіридину, а також до будь-якого іншого компонента препарату; обструкція виносить тракту лівого шлуночка, включаючи стеноз аортального клапана; хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації; спадковий та/або ідіопатичний ангіоневротичний набряк, у тому числі – в анамнезі; у пацієнтів з цукровим діабетом або з порушенням функції нирок (при швидкості клубочкової фільтрації нестабільна стенокардія; протягом першого місяця після перенесеного інфаркту міокарда; тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв), включаючи пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі; тяжка печінкова недостатність; одночасне застосування з сильними інгібіторами ізоферменту СYРЗА4 (кетоконазол, ітраконазол, еритроміцин, ритонавір, тролеандоміцин), а також циклоспорином та грейпфрутовим соком; ангіоневротичний набряк на фоні застосування інгібіторів АПФ (в анамнезі); дефіцит лактази, непереносимість лактози та синдром глюкозо галактозної мальабсорбції; дитячий вік (до 18 років); вагітність, грудне вигодовування; жінки, здатні до народження дітей і не користуються надійними засобами контрацепції. З обережністю синдром слабкості синусового вузла (без одночасного застосування штучного водія ритму серця); лівошлуночкова недостатність, ішемічна хвороба серця; ниркова недостатність (кліренс креатиніну понад 30 мл/хв); реноваскулярна гіпертензія; цереброваскулярні захворювання; стан після нещодавно виконаної трансплантації нирки (досвід застосування відсутній); печінкова недостатність; пригнічення кістковомозкового кровотворення (нейтропенія/агранулоцитоз); важкі аутоімунні захворювання сполучної тканини (у тому числі склеродермія, системний червоний вовчак); одночасне застосування з імунодепресантами, алопуринолом, прокаїнамідом; одночасне застосування з індукторами CYP3A4 (наприклад, фенітоїн, карбамазепін, рифампіцин); цукровий діабет; хірургічні втручання та загальна анестезія; пацієнти, які дотримуються дієти з обмеженням споживання кухонної солі; гіперкаліємія; одночасне застосування з препаратами літію; одночасне застосування з антагоністами рецепторів ангіотензину II або препаратами, що містять аліскірен; анафілактоїдні реакції при десенсибілізації до отрути перетинчастокрилих; анафілактоїдні реакції під час аферезу ліпопротеїнів низької щільності; пацієнти негроїдної раси; стани, що супроводжуються зниженням обсягу циркулюючої крові (ОЦК), у тому числі діарея, блювання, а також на фоні застосування діуретиків; первинний гіперальдостеронізмВагітність та лактаціяВагітність Застосування препарату Леркамен Дуо протипоказане під час вагітності, а також жінкам здатним до дітородіння і не користуються надійними засобами контрацепції. Еналаприл Еналаприл проникає через плаценту. Інгібітори АПФ можуть викликати захворювання або загибель плода або новонародженого при призначенні у ІІ та ІІІ триместрах вагітності. Відомо, що застосування інгібіторів АПФ супроводжувалося негативним впливом на плід та новонародженого, включаючи розвиток артеріальної гіпотензії, ниркової недостатності, гіперкаліємії та/або гіпоплазії кісток черепа у новонародженого. Можливий розвиток олігогідрамніону, мабуть, внаслідок зниження функції нирок плода. Це ускладнення може призводити до розвитку контрактури кінцівок, деформації кісток черепа, включаючи його лицьову частину, гіпоплазії легень. Тератогенний ефект при застосуванні інгібіторів АПФ (еналаприл) у першому триместрі не доведений, проте не варто виключати цю можливість. Новонароджені, чиї матері приймали препарат,повинні ретельно спостерігатися щодо виявлення артеріальної гіпотензії. Пацієнтки, які перебувають на терапії інгібіторами АПФ при плануванні вагітності, повинні перейти на альтернативні схеми гіпотензивного лікування. При встановленні факту вагітності прийом інгібіторів АПФ має бути негайно припинено. За необхідності слід призначити альтернативну терапію. Лерканідіпін Тератогенний ефект лерканідипіну у тварин відсутній, однак він спостерігався при застосуванні інших препаратів із групи дигідропіридинів. Клінічні дані щодо застосування лерканідипіну при вагітності відсутні. Протипоказано застосування препарату у жінок дітородного віку, які не застосовують надійних засобів контрацепції. Лактація Протипоказано застосування Леркамену Дуо в період грудного вигодовування, оскільки еналаприл та його основний метаболіт – еналаприлат проникають у грудне молоко. Відомості про екскрецію лерканідипіну у грудне молоко відсутні.Побічна діяОгляд даних із профілю безпеки Безпека препарату Леркамен Дуо оцінювалася у п'яти подвійних сліпих контрольованих клінічних дослідженнях та у двох довгострокових відкритих дослідженнях тривалого лікування. Загалом препарат Леркамен Дуо в дозах 10 мг/10 мг, 20 мг/10 мг і 20 мг/20 мг отримував 1141 пацієнт. Побічні ефекти, що спостерігалися при комбінованій терапії, були схожі на побічні ефекти, вже зареєстровані при застосуванні окремих компонентів. Найчастіші небажані реакції під час терапії препаратом Леркамен® Дуо включали кашель (4,03%), запаморочення (1,67%) і головний біль (1,67%). Зведена таблиця небажаних реакцій У наведеній нижче таблиці представлені небажані реакції, зареєстровані в клінічних дослідженнях препарату Леркамен Дуо, що застосовувався в дозах 10 мг/10 мг, 20 мг/10 мг і 20 мг/20 мг, для яких з достатніми підставами можна припускати наявність причинно-наслідкового зв'язку ; ці явища представлені за класами систем органів MedDRA та частотою з використанням наступних категорій: дуже часто ( 1/10), часто ( ≥1/100 -< 1/10), нечасто ( ≥1/1000 -< 1/100), рідко (≥1/10 000 -< 1/1000), дуже рідко (< 1/10 000) і невідомо (неможливо оцінити на основі наявних даних). Порушення з боку системи крові та лімфатичної системи Нечасто: Тромбоцитопенія Рідко: Зниження концентрації гемоглобіну Порушення з боку імунної системи Рідко: Гіперчутливість Порушення з боку метаболізму та харчування Нечасто: Гіперкаліємія Психічні порушення Нечасто: Тривожність Порушення з боку нервової системи Часто: Запаморочення, головний біль Нечасто: Постуральне запаморочення Порушення з боку органів слуху та лабіринту Нечасто: Вертіго Рідко: Тінітус Порушення з боку серця Нечасто: Тахікардія, відчуття серцебиття Порушення з боку судин Нечасто: Гіперемія, артеріальна гіпотензія Рідко: Колапс Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Часто: Кашель Рідко: Сухість у глотці, біль у ротоглотці Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Нечасто: Біль у животі, запор, нудота Рідко: Диспепсія, набряк губ, порушення з боку язика, діарея, сухість у роті, гінгівіт Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Нечасто: Підвищення активності АЛТ, підвищення активності АСТ Порушення з боку шкіри та підшкірної клітковини Нечасто: Ерітема Рідко: Ангіоневротичний набряк, набряклість обличчя, дерматит, висипання, кропив'янка Порушення з боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини Нечасто: Артралгія Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Нечасто: Поллакіурія Рідко: Ніктурія, поліурія Порушення з боку статевої системи та молочних залоз Рідко: Еректильна дисфункція Загальні порушення та порушення в галузі введення препарату Нечасто: Астенія, втома, спека, периферичні набряки Побічні ефекти, що спостерігалися лише у одного пацієнта, вказані у категорії рідко. Додаткова інформація щодо окремих компонентів Небажані реакції, зареєстровані при застосуванні одного з окремих компонентів (еналаприлу або лерканідипіну), також можуть бути потенційним побічним ефектом препарату Леркамен Дуо, навіть якщо вони не спостерігалися в клінічних дослідженнях або під час постмаркетингового спостереження. Монотерапія еналаприлом При застосуванні еналаприлу зареєстровані такі небажані лікарські реакції: Порушення з боку системи крові та лімфатичної системи: Нечасто: анемія (включаючи апластичну та гемолітичну) Рідко: нейтропенія, зниження концентрації гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, пригнічення кісткового мозку, панцитопенія, лімфаденопатія, аутоімунні захворювання Порушення з боку ендокринної системи: Невідомо: синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону Порушення з боку метаболізму та харчування: Нечасто: гіпоглікемія Порушення з боку нервової системи та психічні розлади: Часто: головний біль, депресія Нечасто: сплутаність свідомості, сонливість, інсомнія, нервозність, парестезія, вертиго Рідко: патологічні сновидіння, порушення сну Порушення з боку органу зору: Дуже часто: розфокусованість зору Порушення з боку серця та судин: Дуже часто: запаморочення Часто: артеріальна гіпотензія (включаючи ортостатичну гіпотензію), синкопальний стан, біль у грудній клітці, порушення ритму, стенокардія, тахікардія Нечасто: ортостатична гіпотензія, відчуття сильного серцебиття, інфаркт міокарда або гостре порушення мозкового кровообігу*, можливо зумовлене надмірною гіпотензією у пацієнтів із групи високого ризику Рідко: синдром Рейно * Частота явищ була схожа з частотою в групах плацебо та активного контролю у клінічних дослідженнях. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: Дуже часто: кашель Часто: задишка Нечасто: ринорея, біль у глотці та захриплість голосу, бронхоспазм/астма Рідко: легеневі інфільтрати, риніт, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: Дуже часто: нудота Часто: діарея, біль у животі, порушення смаку Нечасто: кишкова непрохідність, панкреатит, блювота, диспепсія, запор, анорексія, подразнення стінок шлунка, сухість у роті, виразка шкіри Рідко: стоматит / афтозні виразки, глосит Дуже рідко: кишковий ангіоневротичний набряк Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: Рідко: печінкова недостатність, гепатит – гепатоцелюлярний або холестатичний, гепатит, включаючи некроз печінки, холестаз (включаючи жовтяницю) Порушення з боку шкіри та підшкірної клітковини: Часто: висип, гіперчутливість / ангіоневротичний набряк: реєструвався ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані Нечасто: діафорез, свербіж, кропив'янка, алопеція Рідко: мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний некроліз, пухирчатка, еритродермія Повідомлялося про випадки реєстрації симптомокомплексу, який може включати деякі або всі перелічені нижче явища: лихоманка, серозит, васкуліт, міалгія/міозит, артралгія/артрит, позитивний результат аналізу на антинуклеарні антитіла, підвищення ШОЕ, еозинофілія та лейкоцитоз. Можлива висипка, фотосенсибілізація або інші дерматологічні прояви. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: Нечасто: порушення функції нирок, ниркова недостатність, протеїнурія Рідко: олігурія Порушення з боку статевої системи та молочних залоз: Нечасто: імпотенція Рідко: гінекомастія Загальні порушення та порушення у сфері введення препарату: Дуже часто: астенія Часто: втома Нечасто: спазми м'язів, припливи, тинітум, нездужання, лихоманка Результати обстежень: Часто: гіперкаліємія, підвищення концентрації креатиніну в сироватці Нечасто: підвищення концентрації сечовини у крові, гіпонатріємія. Рідко: підвищення активності ферментів печінки, підвищення концентрації білірубіну у сироватці. Монотерапія лерканідипіном Небажані лікарські реакції, що найчастіше спостерігалися в контрольованих клінічних дослідженнях, включали головний біль, запаморочення, периферичні набряки, тахікардію, відчуття сильного серцебиття та гіперемію (кожне явище спостерігалося менш ніж у 1% пацієнтів). Порушення з боку імунної системи Дуже рідко: гіперчутливість Психічні порушення Рідко: сонливість Порушення з боку нервової системи Нечасто: головний біль, запаморочення Порушення з боку серця Нечасто: тахікардія, відчуття сильного серцебиття Рідко: стенокардія Порушення з боку судин Нечасто: гіперемія Дуже рідко: синкопальний стан Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Рідко: нудота, диспепсія, діарея, біль у животі, блювання Порушення з боку шкіри та підшкірної клітковини Рідко: висип Порушення з боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини Рідко: міалгія Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Рідко: поліурія Загальні порушення та порушення в галузі введення препарату Нечасто: периферичні набряки Рідко: астенія, втома На підставі спонтанних повідомлень, отриманих у ході постмаркетингового спостереження, були ідентифіковані такі рідкісні (< 1/10 000) небажані реакції: гіпертрофія ясен, оборотне підвищення активності трансаміназ у сироватці, артеріальна гіпотензія, прискорене сечовипускання та біль у грудній клітині. При застосуванні деяких дигідропіридинів у поодиноких випадках можливий розвиток болю в грудній клітці з прекордіальною локалізацією або стенокардією. У дуже рідкісних випадках у пацієнтів із раніше існуючою стенокардією можливе збільшення частоти, тривалості або тяжкості цих нападів. Можливі ізольовані випадки інфаркту міокарда. Лерканідипін, мабуть, не має жодних несприятливих ефектів щодо рівнів глюкози в крові або ліпідів сироватки.Взаємодія з лікарськими засобамиАнтигіпертензивний ефект препарату може потенціюватися при одночасному застосуванні з іншими препаратами з аналогічним ефектом, такими як діуретики, бета-адреноблокатори, альфаадреноблокатори та інші. Крім того, при спільному застосуванні можливі наступні ефекти, що спостерігалися з кожною з діючих речовин Лерканідіпін: Інгібітори CYP3A4/циклоспорин/грейпфрутовий сік Препарат не можна приймати у поєднанні з інгібіторами СYРЗА4, такими як кетоконазол, інтраконазол, ритонавір, еритроміцин, тролеандоміцин та іншими, з циклоспорином та грейпфрутовим соком (збільшують концентрацію препарату в крові та призводять до потенціювання антигіпер). Субстрати CYP3A4 Необхідно бути обережними при одночасному прийомі з такими препаратами як терфенадин, астемізол та III класом антиаритмічних препаратів (наприклад, аміодарон) та антиаритмічним препаратом І класу хінідин. Індуктори CYP3A4 Одночасний прийом з протисудомними препаратами (наприклад, фенітоїн, карбамазеnін) та рифаміцином може призвести до зниження антигіпертензивного ефекту лерканідипіну. У зв'язку з цим необхідно частіше, ніж зазвичай контролювати артеріальний тиск. Дігоксин Прийом дигоксину повинен бути під ретельним контролем для виявлення клінічних симптомів токсичності дигоксину. Мідазолам У здорових добровольців супутній прийом мідазоламу в дозі 20 мг внутрішньо посилював всмоктування лерканідипіну (приблизно на 40%), при цьому уповільнюючи швидкість всмоктування (tmax збільшувалося з 1,75 до 3 годин). Змін концентрацій мідазоламу при цьому не відбувається Метопролол Метопролол зменшує біодоступність лерканідипіну на 50%, у той час як біодоступність метопрололу залишається незмінною. менше, лерканідипін можна безпечно застосовувати одночасно з блокаторами β-адренергічних рецепторів. Ціметідин Циметидин у дозі 800 мг на день не призводить до значних змін вмісту та концентрації лерканідипіну в сироватці крові, проте при подібному поєднанні потрібна особлива обережність, тому що при більш високих дозах циметидину біодоступність лерканідипіну, а, отже, і його антигіпертензивний ефект. Флуоксетин Флуоксетин не впливає на фармакокінетику лерканідипіну. Симвастатин У разі прийому препарату з симвастатином препарат слід приймати вранці, а симвастатин – увечері. Варфарін Прийом лерканідипіну одночасно з варфарином у дозі 20 мг натще не впливає на фармакокінетику останнього. Алкоголь Слід уникати вживання алкоголю, оскільки він може посилювати ефект антигіпертензивних препаратів, які є вазодилататорами. Еналапріл: Подвійна блокада РААС Дані клінічних досліджень говорять про те, що подвійна блокада РААС при поєднаному застосуванні інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену супроводжується вищою частотою таких небажаних явищ як гіпотензія, гіперкаліємія та погіршення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність), як або одним препаратом, що діє щодо РААС. Препарати та речовини, що впливають на вміст калію у сироватці крові Інгібітори АПФ зменшують втрату калію, індуковану діуретиками. Одночасний прийом препарату з солями калію, з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, триамтерен, еплеренон, амілорид), інгібіторамі такролімусом та триметопримом, збільшує ризик розвитку гіперкаліємії. Препарати літію Не рекомендується застосовувати одночасно з солями літію, оскільки при супутньому застосуванні препаратів літію та інгібіторів АПФ відзначалися оборотні збільшення концентрацій літію в сироватці та прояви токсичності. .Якщо прийом такої комбінації необхідний, то проводять ретельний контроль вмісту літію в сироватці крові. Антидіабетичні препарати Одночасний прийом з антидіабетичними препаратами (як пероральними, так і інсулінами), особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок, може спричинити розвиток гіпоглікемії на першому тижні лікування. Діуретики (тіазидні або петлеві діуретики) Діуретики (петльові та тіазидні) при попередньому застосуванні можуть викликати зменшення ОЦК і таким чином підвищити ризик вираженого зниження АТ при лікуванні препаратом. на початку терапії. Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) Тривале застосування нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), може знизити антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. Як нестероїдні протизапальні препарати можуть призвести до підвищення Функції нирок. Як правило, ці ефекти носять оборотний характер. Таким чином, слід бути обережним при застосуванні подібної комбінації у пацієнтів з порушенням функції нирок.Слід забезпечити адекватне поповнення втрати рідини та розглянути необхідність моніторингу функції нирок як одразу після початку подібної супутньої терапії, так і періодично після цього. БаклофенБаклофен посилює антигіпертензивний ефект. ЦиклоспоринЦиклоспорин збільшує ризик гіперкаліємії. АПФ може призвести до додаткового зниження АТ. Кортикостероїди Кортикостероїди (крім гідрокортизону як замісна терапія при хворобі Аддісона) знижують антигіпертензивний ефект (затримка рідини з подальшим збільшенням ОЦК).Інші антигіпертензивні препарати: Спільне застосування з іншими гіпотензивними засобами може посилити антигіпертензивний ефект еналаприлу. можуть призвести до підвищеного ризику виникнення лейкопенії. Антациди Антациди сприяють зниженню біодоступності інгібіторів АПФ.тромболітиками та β-блокаторами.Препарати золотаПри одночасному застосуванні з препаратом золота (натрію ауротіомалат) внутрішньовенно можливий розвиток побічної дії (включаючи гіперемію шкіри обличчя, нудоту, блювання та гіпотензію).Спосіб застосування та дозиПриймати препарат слід по одній таблетці один раз на добу. Приймати бажано вранці, не раніше ніж за 15 хвилин до їди, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю води. Не можна запивати грейпфрутовим соком. Препарат Леркамен Дуо не призначений для стартового лікування гіпертензії. Терапію препаратом слід розпочинати після попереднього титрування доз монопрепаратів лерканідипіну та еналаприлу. Дозування 10 мг + 10 мг: при неефективності монотерапії лерканідипіном 10 мг слід розпочати прийом препарату Леркамен Дуо в дозі 10 мг + 10 мг. Дозування 10 мг+20 мг: при неефективності монотерапії еналаприлом 20 мг слід розпочати прийом препарату Леркамен® Дуо в дозі 10 мг+20 мг. Дозу препарату вибирає лікар.ПередозуванняУ результаті постмаркетингового застосування зареєстровано низку випадків навмисної передозування, у яких знадобилася госпіталізація; пацієнти приймали еналаприл/лерканідипін у дозах від 100 до 1000 мг (кожний препарат). Симптоми, про які повідомлялося (зниження систолічного артеріального тиску, брадикардія, неспокій, сонливість та біль у боці), також могли бути обумовлені супутнім застосуванням високих доз інших препаратів (наприклад, β-блокаторів). Передозування може спричинити стан, зумовлений передозуванням будь-якої з діючих речовин. Лерканідіпін: Симптоми: периферична вазодилатація з вираженим зниженням артеріального тиску та рефлекторною тахікардією, блювання. Лікування: симптоматичне лікування. У разі розвитку гіпотензії пацієнтів слід помістити в позу лежачи на спині, на плоскій поверхні, з ногами, піднятими на 25-30 см. Вибір методу лікування залежить від ступеня передозування та від спостережуваних симптомів. Застосовують такі методи надання медичної допомоги: промивання шлунка, прийом високих доз катехоламінів, фуросеміду, серцевих глікозидів та плазмозамінників, активованого вугілля, проносних засобів та внутрішньовенне введення допаміну. Також для запобігання розвитку брадикардії можливе внутрішньовенне введення атропіну. Враховуючи тривалу фармакологічну дію лерканідипіну, за серцево-судинним статусом пацієнтів із передозуванням необхідно спостерігати протягом принаймні 24 годин. В даний час немає відомостей про значення діалізу.Оскільки цей препарат характеризується високою ліпофільністю, його рівні у плазмі з високою ймовірністю не вказуватимуть на тривалість фази ризику. Діаліз може бути неефективним. Еналапріл: Симптоми: основна ознака передозування - виражене зниження артеріального тиску, що починається приблизно через 6 годин після прийому таблеток, що супроводжується блокадою РААС та каталепсією. Також може розвинутись колапс, електролітний дисбаланс, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, відчуття серцебиття, брадикардія, запаморочення, тривога та кашель. Лікування: симптоматичне лікування. У разі розвитку гіпотензії пацієнтів слід помістити в позу лежачи на спині, на плоскій поверхні, з ногами, піднятими на 25-30 см. У тяжких випадках рекомендується внутрішньовенне введення 0,9% розчину натрію хлориду і, якщо це можливо, внутрішньовенне введення катехоламінів. Якщо симптоми передозування розвинулися одразу після прийому препарату, необхідно викликати блювання, провести промивання шлунка та прийняти препарати із групи адсорбуючих засобів або натрію сульфат. Еналаприлат може бути виведений із кровоносного русла за допомогою гемодіалізу. При резистентній терапії брадикардії показано застосування штучного водія ритму. Необхідний тривалий моніторинг показників життєво важливих функцій, електролітів сироватки та креатиніну.Запобіжні заходи та особливі вказівкиОсобливої уваги при лікуванні гіпертонії вимагають пацієнти: з тяжкою артеріальною гіпотензією (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт. ст.); із декомпенсованою серцевою недостатністю. Симптоматична гіпотензія У пацієнтів з неускладненим перебігом артеріальної гіпертензії симптоматична гіпотензія трапляється рідко. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які отримують еналаприл, ймовірність розвитку симптоматичної гіпотензії найбільш висока при зниженні обсягу циркулюючої рідини, наприклад, на фоні терапії діуретиками, а також при обмеженні споживання солі, діалізі, діареї або блюванні. Відзначалися випадки симптоматичної гіпотензії у пацієнтів із серцевою недостатністю, як за наявності ниркової недостатності, так і без неї. Найбільш висока ймовірність її розвитку на більш важких стадіях серцевої недостатності, при яких потрібне застосування високих доз петлевих діуретиків, а також є гіпонатріємія та функціональне порушення функції нирок. У цих пацієнтів терапію слід розпочинати під медичним наглядом; Крім того,потрібне ретельне спостереження щоразу при корекції дози еналаприлу та/або діуретика. Аналогічний підхід потенційно доцільний і щодо пацієнтів з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярною хворобою, оскільки надмірне зниження артеріального тиску у них може призвести до розвитку інфаркту міокарда або гострого порушення мозкового кровообігу. При розвитку гіпотензії пацієнта слід помістити у становище лежачи і, за необхідності, внутрішньовенно ввести фізіологічний розчин. Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням до подальшого застосування препарату; як правило, після підвищення артеріального тиску у зв'язку з поповненням обсягу циркулюючої рідини прийом препарату можна продовжити. У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю при нормальному або зниженому артеріальному тиску прийом еналаприлу може супроводжуватись додатковим зниженням системного артеріального тиску. Цей ефект є очікуваним і, як правило, не є приводом для скасування терапії. Якщо гіпотензія супроводжується симптоматикою, може знадобитися зниження дози та/або відміна діуретика та/або еналаприлу. Дисфункція лівого шлуночка та ішемічна хвороба серця Хоча в дослідженнях з гемодинамічним контролем не було виявлено порушення функції лівого шлуночка, слід бути обережним при застосуванні антагоністів кальцію у пацієнтів з дисфункцією лівого шлуночка. Було висловлено припущення про можливе збільшення серцево-судинного ризику при застосуванні деяких короткодіючих антагоністів кальцію дигідропіридинового ряду у пацієнтів з ішемічною хворобою серця. Хоча лерканідипін є препаратом тривалої дії, слід бути обережним у подібних пацієнтів. У деяких випадках деякі антагоністи кальцію дигідропіридинового ряду можуть викликати біль у прекордіальній ділянці або призводити до появи стенокардії. У дуже рідкісних випадках пацієнти, у яких є стенокардія, можуть відзначити збільшення частоти, тривалості або тяжкості нападів. Можуть також спостерігатися окремі випадки інфаркту міокарда. Порушення функції нирок Особливої обережності необхідно дотримуватися на початкових стадіях лікування пацієнтів з легким та помірним ступенем ниркової недостатності (кліренс креатиніну більше 30 мл/хв). В рамках стандартної медичної допомоги у подібних пацієнтів необхідно контролювати вміст калію та креатиніну у сироватці. При прийомі еналаприлу, особливо у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю або при захворюваннях нирок, включаючи стеноз ниркової артерії, спостерігався розвиток ниркової недостатності. У разі швидкого виявлення та початку адекватного лікування ниркова недостатність, що розвивається на терапії еналаприлом, як правило, є оборотною. У деяких пацієнтів з гіпотензією без існуючих захворювань нирок відзначалися випадки підвищення концентрацій сечовини та креатиніну в крові при одночасному застосуванні еналаприлу та діуретика. Може знадобитися зниження дози еналаприлу та/або його скасування. У такій ситуації слід виключити наявність стенозу ниркової артерії. Реноваскулярна гіпертензія Пацієнти з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки особливо схильні до ризику розвитку гіпотензії або ниркової недостатності внаслідок прийому інгібіторів АПФ. Для цієї групи пацієнтів лікування має проходити під суворим контролем лікаря, з ретельним підбором дози та призначенням низьких доз препарату. Перед початком та у процесі лікування необхідно проводити контроль функції нирок. Печінкова недостатність Особливої обережності слід дотримуватися на початкових стадіях лікування пацієнтів з легким та середнім ступенем вираженості недостатності функції печінки. У пацієнтів з порушенням функції печінки можливе посилення антигіпертензивних ефектів лерканідипіну. При виникненні жовтяниці та значному підвищенні активності печінкових ферментів необхідно терміново припинити прийом інгібіторів АПФ та звернутися до лікаря. Анафілактоїдні реакції під час аферезу ліпопротеїнів низької щільності та при десенсибілізації до отрути перетинчастокрилих. Внаслідок підвищеного ризику анафілактоїдних реакцій не слід призначати препарат пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі з використанням високоміцних поліакрилонітрилових мембран (AN69®), що піддаються аферезу ліпопротеїнів низької щільності з декстрану сульфатом або безпосередньо перед проведенням процедури десенсибілізації до осені. Етнічні відмінності Як і інші інгібітори АПФ, еналаприл має менш виражену антигіпертензивну дію у пацієнтів негроїдної раси порівняно з іншими расами. Нейтропенія/агранулоцитоз У пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, відзначалася нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія та анемія. У пацієнтів з нормальною функцією нирок і за відсутності інших факторів нейтропенії розвивається лише в окремих випадках. Слід дотримуватися особливої обережності при застосуванні еналаприлу у пацієнтів з аутоімунними васкулітами в рамках системних захворювань сполучної тканини, на фоні терапії імунодепресантами, алопуринолом, прокаїнамідом або при сумісному наявності цих факторів, особливо, якщо початково є порушення функції нирок. У деяких подібних пацієнтів розвивалися важкі інфекції, і в деяких випадках інтенсивна антибіотикотерапія виявлялася неефективною. При застосуванні еналаприлу у подібних пацієнтів рекомендується регулярно контролювати рівень лейкоцитів,а пацієнтів необхідно попередити про необхідність повідомляти про будь-які ознаки інфекції. Синдром слабкого синусового вузла Рекомендується дотримуватись особливої обережності при застосуванні лерканідипіну у пацієнтів із синдромом слабкого синусового вузла (без встановленого електрокардіостимулятора). Гіперчутливість / ангіоневротичний набряк Внаслідок застосування еналаприлу може розвинутись ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, язика, горлянки або гортані. У такому разі слід негайно припинити прийом препарату. Ангіоневротичний набряк гортані може бути летальним. Ангіоневротичний набряк язика, глотки або гортані може призвести до обструкції дихальних шляхів, необхідно негайно ввести епінефрин (0,3-0,5 мл розчину епінефрину (адреналіну) підшкірно у співвідношенні 1:1000) і підтримувати прохідність дихальних шляхів (ін. Серед пацієнтів негроїдної раси, які отримують терапію інгібітором АПФ, частота виникнення ангіоневротичного набряку є вищою, ніж серед пацієнтів іншої расової приналежності. Пацієнти з ангіоневротичним набряком в анамнезі, не пов'язаним із застосуванням інгібіторів АПФ, мають підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку при застосуванні будь-якого інгібітору АПФ. Оперативні втручання/анестезія Перед хірургічним втручанням (включаючи стоматологічні) необхідно попередити хірурга/анестезіолога про застосування інгібіторів АПФ. Під час хірургічних втручань та/або при проведенні загальної анестезії із застосуванням засобів, що викликають гіпотензію, інгібітори АПФ можуть блокувати утворення ангіотензину II у відповідь на компенсаторне вивільнення реніну. Якщо при цьому розвивається виражене зниження артеріального тиску, яке пояснюється подібним механізмом, його можна коригувати збільшенням ОЦК. Гіперкаліємія Гіперкаліємія може розвиватися і натомість терапії інгібіторами АПФ, зокрема і еналаприлом. Факторами ризику гіперкаліємії є ниркова недостатність, літній вік, цукровий діабет, деякі супутні стани (зниження ОЦК, гостра серцева недостатність у стадії декомпенсації, метаболічний ацидоз, первинний гіперальдостеронізм), одночасний прийом калійзберігаючих діуретиків, таких як спіронолак. а також препаратів калію або замінників калію кухонної солі та застосування інших препаратів, що сприяють підвищенню вмісту калію в плазмі крові (наприклад, гепарин). Гіперкаліємія може призвести до серйозних порушень ритму серця, іноді зі смертю. Комбіноване застосування перелічених вище препаратів необхідно проводити з обережністю. Подвійна блокада РААС Наявні об'єктивні дані говорять про збільшення ризику гіпотензії, гіперкаліємії та зниження функції нирок (у тому числі розвитку гострої ниркової недостатності) при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену. Якщо ж подвійна блокада вважається абсолютно необхідною, подібну терапію слід проводити лише під наглядом фахівця, а також за умов ретельного та частого контролю функції нирок, концентрації електролітів та артеріального тиску. У пацієнтів з діабетичною нефропатією слід уникати супутнього застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ. Гіпоглікемія При початку прийому інгібітору АПФ пацієнтами з цукровим діабетом, які отримують пероральні антидіабетичні препарати або інсулін, слід проводити ретельний моніторинг щодо можливого розвитку гіпоглікемії, особливо протягом першого місяця подібного поєднаного прийому. Літій Як правило, супутнє застосування літію та еналаприлу не рекомендується. Індуктори CYP3A4 Одночасний прийом із протисудомними препаратами (наприклад, фенітоїн, карбамазеnін) та рифаміцином може призвести до зниження антигіпертензивного ефекту лерканідипіну. У зв'язку з цим, необхідно частіше контролювати артеріальний тиск. Кашель Описано випадки кашлю при застосуванні інгібіторів АПФ. Кашель при цьому є непродуктивним, носить стійкий характер і дозволяється після скасування терапії. При кашлі, що викликається інгібіторами АПФ, слід проводити диференціальну діагностику з метою унеможливити інші можливі причини кашлю. Алкоголь Слід уникати вживання алкоголю під час терапії препаратом Леркамен Дуо. Фертильність Є відомості про оборотні біохімічні зміни в головках сперматозоїдів при застосуванні блокаторів кальцієвих каналів, які можуть порушувати їхню здатність до запліднення. Вплив лікарського засобу для медичного застосування на здатність керувати транспортними засобами, механізмами. Слід мати на увазі можливість появи слабкості, запаморочення та сонливості, тому необхідно дотримуватися обережності при виконанні робіт, що вимагають підвищеної уваги, особливо на початку лікування, при підвищенні дози препарату та при керуванні транспортними засобами. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
283,00 грн
171,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діюча речовина: лерканідипіну гідрохлорид – 10 мг; допоміжні речовини (ядро): лактози моногідрат (цукор молочний) – 31,5 мг; целюлоза мікрокристалічна – 38,5 мг; натрію гліколят крохмалю – 15,5 мг; гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза) – 3,5 мг; магнію стеарат – 1,0 мг; допоміжні речовини (оболонка): Опадрай II (спирт полівініловий, частково гідролізований – 1,2 мг; титану діоксид Е 171 – 0,67998 мг; тальк – 0,444 мг; макрогол (поліетиленгліколь) 3350 – 0,606 мг2 - 0,06825 мг; барвник заліза оксид червоний Е 172 - 0,00096 мг; барвник заліза оксид чорний Е 172 - 0,00081 мг). Таблетки, покриті плівковою оболонкою, 10 мг та 20 мг. По 10 або 30 таблеток у контурне осередкове впакування. По 30 таблеток у банку полімерну або у полімерний флакон. Кожну банку або флакон, 3, 6 контурних осередкових упаковок по 10 таблеток або 1, 2 контурні осередкові упаковки по 30 таблеток, разом з інструкцією по застосуванню поміщають у картонну пачкуОпис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою від бежево-жовтого до бежевого кольору, круглі, двоопуклі. На поперечному розрізі ядро таблетки світло-жовтого кольору.Фармакотерапевтична групаБлокатор "повільних" кальцієвих каналів.ФармакокінетикаВсмоктування Лерканідипін повністю всмоктується після прийому внутрішньо. Максимальна концентрація (Сmах) у плазмі крові досягається через 1,5-3 години і становить 3,3±2,09 нг/мл та 7,66±5,90 нг/мл після прийому 10 мг та 20 мг лерканідипіну відповідно. (+) R- та (-) S-енантіомери лерканідипіну демонструють подібний фармакокінетичний профіль: мають однаковий час досягнення максимальної концентрації, однаковий Т1/2. Смах у плазмі крові та площа під кривою «концентрація-час» (AUC) (-) S-енантіомера лерканідипіну, в середньому, в 1,2 рази вище, ніж (+) R-енантіомеру. Взаємоперетворення енантіомерів у дослідах in vivo не спостерігали. При «первинному проходженні» через печінку абсолютна біодоступність лерканідипіну при вживанні після їди становить близько 10%. При прийомі внутрішньо натще біодоступність становить 1/3 від показника біодоступності після їди. При прийомі лерканідипіну внутрішньо не пізніше 2 годин після їди з високим вмістом жирів його біодоступність збільшується в 4 рази, тому лерканідипін не слід приймати після їди. Фармакокінетика лерканідипіну в діапазоні терапевтичних доз має нелінійний характер. При прийомі лерканідипіну в дозах 10 мг, 20 мг і 40 мг Сmах у плазмі крові визначалася у співвідношенні 1:3:8 відповідно, і AUC – у співвідношенні 1:4:18, що передбачає прогресуючу сатурацію при «первинному проходженні» через печінку. Таким чином, біодоступність збільшується із збільшенням прийнятої дози. Розподіл Розподіл лерканідипіну з плазми крові у тканини та органи відбувається швидко. Ступінь зв'язування з білками плазми перевищує 98%. У пацієнтів з порушеннями функції нирок та печінки тяжкого ступеня через зниження концентрації білків у плазмі крові вільна фракція лерканідипіну може збільшуватися. Метаболізм Лерканідипін метаболізується за участю ізоферменту CYP3A4 з утворенням неактивних метаболітів. Виведення Виведення лерканідипіну відбувається переважно шляхом біотрансформації. Близько 50% прийнятої дози виводиться нирками, близько 50% через кишечник. Середнє значення Т1/2 становить 8-10 годин. Кумуляції лерканідипіну при повторному вживання не спостерігається. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Фармакокінетика лерканідипіну у пацієнтів похилого віку, пацієнтів з нирковою недостатністю (кліренс креатиніну (КК) більше 30 мл/хв) та пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня подібна до фармакокінетики у здорових добровольців. У пацієнтів з нирковою недостатністю (КК менше 30 мл/хв) та у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, концентрація лерканідипіну в плазмі підвищується приблизно на 70 %. У пацієнтів із печінковою недостатністю середнього та тяжкого ступеня системна біодоступність лерканідипіну, ймовірно, збільшується, оскільки лерканідипін метаболізується головним чином у печінці.ФармакодинамікаБлокатор "повільних" кальцієвих каналів. Лерканідипін є рацемічною сумішшю право-(R) і лівообертаючихся (S) стереоізомерів, похідне 1,4-дигідропіридину, здатний вибірково блокувати токсіонів кальцію всередину клітин судинної стінки, серцеві клітини і клітини гладкої мускулатури. Механізм гіпотензивної дії обумовлений прямою релаксуючою дією на гладком'язові клітини судин. Має пролонговану антигіпертензивну дію. Терапевтичний ефект досягається через 5-7 годин після прийому внутрішньо та тривалість його зберігається протягом доби (24 години). Завдяки високій селективності до гладком'язових клітин судин негативна інотропна дія відсутня. Лерканідипін є метаболічно нейтральним препаратом і не має суттєвого впливу на вміст ліпопротеїнів та аполіпопротеїнів у сироватці крові, а також не змінює ліпідний профіль у пацієнтів з артеріальною гіпертензією.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія 1-2 ступені.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до лерканідипіну, інших похідних дигідропіридинового ряду або до будь-якого компонента препарату; нелікована серцева недостатність; нестабільна стенокардія; обструкція тракту, що виносить лівого шлуночка; період протягом місяця після перенесеного інфаркту міокарда; тяжка печінкова недостатність; тяжка ниркова недостатність (КК менше 30 мл/хв); вагітність та період грудного вигодовування; застосування у жінок дітородного віку, які не користуються надійною контрацепцією; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції; одночасний прийом з інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (кетоконазол, ітраконазол, еритроміцин, ритонавір, тролеандоміцин); одночасний прийом із циклоспорином; одночасний прийом із соком грейпфрута. З обережністю ниркова недостатність (кліренс креатиніну понад 30 мл/хв); порушення функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості; літній вік; синдром слабкості синусового вузла (без кардіостимулятора); дисфункція лівого шлуночка серця та ішемічна хвороба серця; хронічна серцева недостатність; одночасне застосування із субстратами ізоферменту CYP3A4 (терфенадин, асметол, антиаритмічні препарати III класу, наприклад, аміодарон, хінідин); одночасне застосування з індукторами ізоферменту CYP3A4, наприклад, протисудомними засобами (фенітоїн, карбамазепін) та рифампіцином; одночасне застосування з бета-адреноблокаторами, дигоксином.Вагітність та лактаціяВагітність У дослідженнях на тваринах лерканідипін не чинив тератогенної дії, проте тератогенні ефекти відзначалися при застосуванні інших похідних дигідропіридину. Тому застосування препарату Лерканідіпін-СЗ при вагітності та у жінок дітородного віку, які не користуються надійною контрацепцією, протипоказано. Період грудного вигодовування Внаслідок високої ліпофільності лерканідипіну можна припускати його проникнення у грудне молоко, тому застосування препарату Лерканідипін-СЗ у період грудного вигодовування протипоказане.Побічна діяНижче наведено перелік небажаних реакцій, розподілених за системами органів та частотою виникнення (класифікація Всесвітньої організації охорони здоров'я): часто – від понад 1/100 до менше 1/10, нечасто – від понад 1/1000 до менше 1/100, рідко – від більш 1/10000 до менше 1/1000, дуже рідко – менше 1/10000, включаючи окремі повідомлення. Порушення з боку нервової системи: Нечасто – головний біль, запаморочення; Рідко – сонливість. Порушення з боку серцево-судинної системи: Нечасто – відчуття серцебиття, тахікардія, «припливи» крові до шкіри обличчя; Рідко – стенокардія; Дуже рідко – непритомність, виражене зниження артеріального тиску, біль у грудях, інфаркт міокарда, у пацієнтів зі стенокардією можливе збільшення частоти, тривалості та тяжкості нападів. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: Рідко – нудота, блювання, діарея, біль у животі, диспепсія; Дуже рідко – підвищення активності «печінкових» ферментів (оборотне). Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: Рідко – шкірний висип. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: Рідко – міалгія. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: Рідко – півлакіурія (збільшення частоти сечовипускання). Порушення загального характеру: Нечасто – периферичні набряки; Рідко – астенія, підвищена стомлюваність; Дуже рідко – гіперплазія ясен. Порушення з боку імунної системи: Дуже рідко – реакції підвищеної чутливості.Взаємодія з лікарськими засобамиПрепарат не можна застосовувати одночасно з інгібіторами CYP3A4 (ізофермент цитохрому Р450 печінки), такими як кетоконазол, ітраконазол, еритроміцин (збільшують концентрацію лерканідипіну в крові та призводять до потенціювання антигіпертензивного ефекту). Протипоказаний одночасний прийом лерканідипіну з циклоспорином, оскільки це призводить до підвищення вмісту обох речовин у плазмі крові. Лерканідипін не можна приймати разом з грейпфрутовим соком, оскільки це призводить до пригнічення метаболізму лерканідипіну та потенціювання антигіпертензивного ефекту. Необхідно бути обережними при одночасному прийомі з такими препаратами, як терфенадин, астемізол, хінідин та антиаритмічні препарати III класу (наприклад, аміодарон). Одночасний прийом із протисудомними препаратами (наприклад, фенітоїн, карбамазепін) та рифампіцином може призвести до зниження концентрації лерканідипіну в плазмі крові та, у зв'язку з цим, до зниження антигіпертензивного ефекту лерканідипіну. У пацієнтів, які постійно приймають дигоксин, при одночасному застосуванні лерканідипіну в дозі 20 мг не було відзначено фармакокінетичної взаємодії. Однак у здорових добровольців, які приймали дигоксин, відзначалося збільшення значення Сmax дигоксину в плазмі крові, в середньому, на 33% після прийому внутрішньо натще 20 мг лерканідипіну, при цьому AUC та нирковий кліренс дигоксину змінювалися незначно. Необхідно контролювати наявність ознак інтоксикації дигоксином у пацієнтів, які приймають одночасно дигоксин та лерканідипін. При одночасному застосуванні лерканідипіну в дозі 20 мг з мідазоламом біодоступність лерканідипіну у пацієнтів похилого віку може збільшуватись приблизно на 40 %. Метопролол зменшує біодоступність лерканідипіну на 50%, біодоступність метопрололу залишається без змін. Цей ефект може виникати внаслідок зменшення печінкового кровотоку, який викликається бета-адреноблокаторами, тому може виявлятися також при застосуванні інших препаратів цієї групи. Циметидин у дозі 800 мг на день не призводить до значних змін концентрації лерканідипіну в плазмі крові, однак, потрібна особлива обережність, оскільки при більш високих дозах циметидину біодоступність лерканідипіну, а отже, і його антигіпертензивний ефект може зростати. При одночасному застосуванні лерканідипіну (20 мг) та симвастатину (40 мг) значення AUC для симвастатину збільшувалося на 56 %, а для його активного метаболіту бета-гідроксикислоти – на 28 %. При прийомі препаратів у різний час доби (Лерканідипін – вранці, симвастатин – увечері) можна уникнути небажаної взаємодії. При одночасному застосуванні з флуоксетином (інгібітором ізоферментів CYP2D6 та CYP3A4) у пацієнтів похилого віку клінічно значущих змін фармакокінетики лерканідипіну не виявлено. Прийом лерканідипіну одночасно з варфарином не впливає на фармакокінетику останнього. Лерканідипін може одночасно застосовуватися з бета-адреноблокаторами, діуретиками, інгібіторами ангіотензин-перетворюючого ферменту (АПФ). Етанол може посилити антигіпертензивну дію лерканідипіну.Спосіб застосування та дозиВсередину. Препарат Лерканідіпін-СЗ призначають по 10 мг 1 раз на день вранці, не менше ніж за 15 хвилин до їди, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю води. Доза може бути збільшена до 20 мг (у разі, якщо прийому 10 мг не досягається очікуваний ефект). Терапевтична доза поступово підбирається, збільшення дози до 20 мг здійснюється через 2 тижні після початку прийому препарату. Малоймовірно, що ефективність препарату зростатиме зі збільшенням дози більше 20 мг на добу, водночас збільшується ризик виникнення побічних ефектів. Застосування у пацієнтів похилого віку Корекція дози не потрібна, однак, при прийомі препарату необхідний постійний контроль стану пацієнтів. Застосування у пацієнтів з порушеннями функції нирок або печінки За наявності ниркової або печінкової недостатності легкої або середньої тяжкості, як правило, корекції дози не потрібне, початкова доза – 10 мг, збільшення дози до 20 мг на добу слід проводити з обережністю. Якщо антигіпертензивний ефект буде занадто сильно виражений, слід зменшити дозу.ПередозуванняСимптоми Імовірно, у разі передозування лерканідипіну спостерігатимуться симптоми, подібні до таких при передозуванні інших похідних дигідропіридину (периферична вазодилатація з вираженим зниженням АТ та рефлекторною тахікардією), нудота. Лікування Симптоматичне. У разі вираженого зниження АТ, втрати свідомості показано серцево-судинну терапію, при брадикардії – внутрішньовенне введення атропіну. Інформація про ефективність гемодіалізу відсутня. Враховуючи високий рівень зв'язку з білками плазми, діаліз може бути неефективним. Є дані про три випадки передозування прийому лерканідипіну в дозах 150 мг, 280 мг і 800 мг. У всіх випадках передозування пацієнти залишилися живими. У разі одночасного прийому 150 мг лерканідипіну з етанолом (невстановлена кількість) спостерігалася сонливість. Лікування: промивання шлунка, прийом внутрішньо активованого вугілля. У разі одночасного прийому 280 мг лерканідипіну з 5,6 мг моксонідину спостерігалися такі симптоми: кардіогенний шок, виражена ішемія міокарда, ниркова недостатність легкого ступеня. Лікування: серцеві глікозиди, діуретики (фуросемід), високі дози катехоламінів, плазмозамінники. У разі прийому 800 мг лерканідипіну спостерігалися: нудота, виражене зниження артеріального тиску. Лікування: прийом внутрішньо активованого вугілля та проносних засобів, внутрішньовенно – допамін.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСлід бути обережними при призначенні пацієнтам з порушенням функції нирок, ішемічною хворобою серця (існує ризик почастішання нападів стенокардії), щодо хронічної серцевої недостатності: необхідно компенсувати перед початком застосування препарату. З особливою обережністю слід застосовувати препарат у пацієнтів із синдромом слабкості синусового вузла (без кардіостимулятора). Незважаючи на те, що контрольовані дослідження гемодинаміки не виявили порушень з боку функції лівого шлуночка, лікування блокаторами кальцієвих каналів пацієнтів з ознаками дисфункції лівого шлуночка має здійснюватись з особливою обережністю. Існує також думка про те, що пацієнти з ішемічною хворобою серця, які отримують короткодіючі дигідропіридини, є групою високого ризику щодо захворювань серцево-судинної системи. Особливої обережності слід дотримуватися на початкових стадіях лікування пацієнтів з легким та середнім ступенем вираженості недостатності функції печінки. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування слід дотримуватися обережності при виконанні робіт, що вимагають підвищеної уваги, при керуванні транспортними засобами, особливо на початку лікування та при підвищенні дози препарату (ризик розвитку сонливості, головного болю та запаморочення).Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
308,00 грн
158,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діюча речовина: лерканідипіну гідрохлорид – 20 мг; допоміжні речовини (ядро): актози моногідрат (цукор молочний) – 63,0 мг; целюлоза мікрокристалічна – 77,0 мг; натрію гліколят крохмалю – 31,0 мг; гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза) – 7,0 мг; магнію стеарат – 2,0 мг; допоміжні речовини (оболонка): Опадрай II (спирт полівініловий, частково гідролізований - 2,4 мг; титану діоксид Е 171 - 1,3416 мг; тальк - 0,888 мг макрогол (поліетиленгліколь) 3350 - 1,212 мг 1 0,0858 мг;барвник заліза оксид червоний Е 172 - 0,0726 мг). Таблетки, покриті плівковою оболонкою, 10 мг та 20 мг. По 10 або 30 таблеток у контурне осередкове впакування. По 30 таблеток у банку полімерну або у полімерний флакон. Кожну банку або флакон, 3, 6 контурних осередкових упаковок по 10 таблеток або 1, 2 контурні осередкові упаковки по 30 таблеток, разом з інструкцією по застосуванню поміщають у картонну пачкуОпис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою рожево-оранжевого кольору, круглі, двоопуклі. На поперечному розрізі ядро таблетки світло-жовтого кольору.Фармакотерапевтична групаБлокатор "повільних" кальцієвих каналів.ФармакокінетикаВсмоктування Лерканідипін повністю всмоктується після прийому внутрішньо. Максимальна концентрація (Сmах) у плазмі крові досягається через 1,5-3 години і становить 3,3±2,09 нг/мл та 7,66±5,90 нг/мл після прийому 10 мг та 20 мг лерканідипіну відповідно. (+) R- та (-) S-енантіомери лерканідипіну демонструють подібний фармакокінетичний профіль: мають однаковий час досягнення максимальної концентрації, однаковий Т1/2. Смах у плазмі крові та площа під кривою «концентрація-час» (AUC) (-) S-енантіомера лерканідипіну, в середньому, в 1,2 рази вище, ніж (+) R-енантіомеру. Взаємоперетворення енантіомерів у дослідах in vivo не спостерігали. При «первинному проходженні» через печінку абсолютна біодоступність лерканідипіну при вживанні після їди становить близько 10%. При прийомі внутрішньо натще біодоступність становить 1/3 від показника біодоступності після їди. При прийомі лерканідипіну внутрішньо не пізніше 2 годин після їди з високим вмістом жирів його біодоступність збільшується в 4 рази, тому лерканідипін не слід приймати після їди. Фармакокінетика лерканідипіну в діапазоні терапевтичних доз має нелінійний характер. При прийомі лерканідипіну в дозах 10 мг, 20 мг і 40 мг Сmах у плазмі крові визначалася у співвідношенні 1:3:8 відповідно, і AUC – у співвідношенні 1:4:18, що передбачає прогресуючу сатурацію при «первинному проходженні» через печінку. Таким чином, біодоступність збільшується із збільшенням прийнятої дози. Розподіл Розподіл лерканідипіну з плазми крові у тканини та органи відбувається швидко. Ступінь зв'язування з білками плазми перевищує 98%. У пацієнтів з порушеннями функції нирок та печінки тяжкого ступеня через зниження концентрації білків у плазмі крові вільна фракція лерканідипіну може збільшуватися. Метаболізм Лерканідипін метаболізується за участю ізоферменту CYP3A4 з утворенням неактивних метаболітів. Виведення Виведення лерканідипіну відбувається переважно шляхом біотрансформації. Близько 50% прийнятої дози виводиться нирками, близько 50% через кишечник. Середнє значення Т1/2 становить 8-10 годин. Кумуляції лерканідипіну при повторному вживання не спостерігається. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Фармакокінетика лерканідипіну у пацієнтів похилого віку, пацієнтів з нирковою недостатністю (кліренс креатиніну (КК) більше 30 мл/хв) та пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня подібна до фармакокінетики у здорових добровольців. У пацієнтів з нирковою недостатністю (КК менше 30 мл/хв) та у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, концентрація лерканідипіну в плазмі підвищується приблизно на 70 %. У пацієнтів із печінковою недостатністю середнього та тяжкого ступеня системна біодоступність лерканідипіну, ймовірно, збільшується, оскільки лерканідипін метаболізується головним чином у печінці.ФармакодинамікаБлокатор "повільних" кальцієвих каналів. Лерканідипін є рацемічною сумішшю право-(R) і лівообертаючихся (S) стереоізомерів, похідне 1,4-дигідропіридину, здатний вибірково блокувати токсіонів кальцію всередину клітин судинної стінки, серцеві клітини і клітини гладкої мускулатури. Механізм гіпотензивної дії обумовлений прямою релаксуючою дією на гладком'язові клітини судин. Має пролонговану антигіпертензивну дію. Терапевтичний ефект досягається через 5-7 годин після прийому внутрішньо та тривалість його зберігається протягом доби (24 години). Завдяки високій селективності до гладком'язових клітин судин негативна інотропна дія відсутня. Лерканідипін є метаболічно нейтральним препаратом і не має суттєвого впливу на вміст ліпопротеїнів та аполіпопротеїнів у сироватці крові, а також не змінює ліпідний профіль у пацієнтів з артеріальною гіпертензією.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія 1-2 ступені.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до лерканідипіну, інших похідних дигідропіридинового ряду або до будь-якого компонента препарату; нелікована серцева недостатність; нестабільна стенокардія; обструкція тракту, що виносить лівого шлуночка; період протягом місяця після перенесеного інфаркту міокарда; тяжка печінкова недостатність; тяжка ниркова недостатність (КК менше 30 мл/хв); вагітність та період грудного вигодовування; застосування у жінок дітородного віку, які не користуються надійною контрацепцією; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції; одночасний прийом з інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (кетоконазол, ітраконазол, еритроміцин, ритонавір, тролеандоміцин); одночасний прийом із циклоспорином; одночасний прийом із соком грейпфрута. З обережністю ниркова недостатність (кліренс креатиніну понад 30 мл/хв); порушення функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості; літній вік; синдром слабкості синусового вузла (без кардіостимулятора); дисфункція лівого шлуночка серця та ішемічна хвороба серця; хронічна серцева недостатність; одночасне застосування із субстратами ізоферменту CYP3A4 (терфенадин, асметол, антиаритмічні препарати III класу, наприклад, аміодарон, хінідин); одночасне застосування з індукторами ізоферменту CYP3A4, наприклад, протисудомними засобами (фенітоїн, карбамазепін) та рифампіцином; одночасне застосування з бета-адреноблокаторами, дигоксином.Вагітність та лактаціяВагітність У дослідженнях на тваринах лерканідипін не чинив тератогенної дії, проте тератогенні ефекти відзначалися при застосуванні інших похідних дигідропіридину. Тому застосування препарату Лерканідіпін-СЗ при вагітності та у жінок дітородного віку, які не користуються надійною контрацепцією, протипоказано. Період грудного вигодовування Внаслідок високої ліпофільності лерканідипіну можна припускати його проникнення у грудне молоко, тому застосування препарату Лерканідипін-СЗ у період грудного вигодовування протипоказане.Побічна діяНижче наведено перелік небажаних реакцій, розподілених за системами органів та частотою виникнення (класифікація Всесвітньої організації охорони здоров'я): часто – від понад 1/100 до менше 1/10, нечасто – від понад 1/1000 до менше 1/100, рідко – від більш 1/10000 до менше 1/1000, дуже рідко – менше 1/10000, включаючи окремі повідомлення. Порушення з боку нервової системи: Нечасто – головний біль, запаморочення; Рідко – сонливість. Порушення з боку серцево-судинної системи: Нечасто – відчуття серцебиття, тахікардія, «припливи» крові до шкіри обличчя; Рідко – стенокардія; Дуже рідко – непритомність, виражене зниження артеріального тиску, біль у грудях, інфаркт міокарда, у пацієнтів зі стенокардією можливе збільшення частоти, тривалості та тяжкості нападів. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: Рідко – нудота, блювання, діарея, біль у животі, диспепсія; Дуже рідко – підвищення активності «печінкових» ферментів (оборотне). Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: Рідко – шкірний висип. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: Рідко – міалгія. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: Рідко – півлакіурія (збільшення частоти сечовипускання). Порушення загального характеру: Нечасто – периферичні набряки; Рідко – астенія, підвищена стомлюваність; Дуже рідко – гіперплазія ясен. Порушення з боку імунної системи: Дуже рідко – реакції підвищеної чутливості.Взаємодія з лікарськими засобамиПрепарат не можна застосовувати одночасно з інгібіторами CYP3A4 (ізофермент цитохрому Р450 печінки), такими як кетоконазол, ітраконазол, еритроміцин (збільшують концентрацію лерканідипіну в крові та призводять до потенціювання антигіпертензивного ефекту). Протипоказаний одночасний прийом лерканідипіну з циклоспорином, оскільки це призводить до підвищення вмісту обох речовин у плазмі крові. Лерканідипін не можна приймати разом з грейпфрутовим соком, оскільки це призводить до пригнічення метаболізму лерканідипіну та потенціювання антигіпертензивного ефекту. Необхідно бути обережними при одночасному прийомі з такими препаратами, як терфенадин, астемізол, хінідин та антиаритмічні препарати III класу (наприклад, аміодарон). Одночасний прийом із протисудомними препаратами (наприклад, фенітоїн, карбамазепін) та рифампіцином може призвести до зниження концентрації лерканідипіну в плазмі крові та, у зв'язку з цим, до зниження антигіпертензивного ефекту лерканідипіну. У пацієнтів, які постійно приймають дигоксин, при одночасному застосуванні лерканідипіну в дозі 20 мг не було відзначено фармакокінетичної взаємодії. Однак у здорових добровольців, які приймали дигоксин, відзначалося збільшення значення Сmax дигоксину в плазмі крові, в середньому, на 33% після прийому внутрішньо натще 20 мг лерканідипіну, при цьому AUC та нирковий кліренс дигоксину змінювалися незначно. Необхідно контролювати наявність ознак інтоксикації дигоксином у пацієнтів, які приймають одночасно дигоксин та лерканідипін. При одночасному застосуванні лерканідипіну в дозі 20 мг з мідазоламом біодоступність лерканідипіну у пацієнтів похилого віку може збільшуватись приблизно на 40 %. Метопролол зменшує біодоступність лерканідипіну на 50%, біодоступність метопрололу залишається без змін. Цей ефект може виникати внаслідок зменшення печінкового кровотоку, який викликається бета-адреноблокаторами, тому може виявлятися також при застосуванні інших препаратів цієї групи. Циметидин у дозі 800 мг на день не призводить до значних змін концентрації лерканідипіну в плазмі крові, однак, потрібна особлива обережність, оскільки при більш високих дозах циметидину біодоступність лерканідипіну, а отже, і його антигіпертензивний ефект може зростати. При одночасному застосуванні лерканідипіну (20 мг) та симвастатину (40 мг) значення AUC для симвастатину збільшувалося на 56 %, а для його активного метаболіту бета-гідроксикислоти – на 28 %. При прийомі препаратів у різний час доби (Лерканідипін – вранці, симвастатин – увечері) можна уникнути небажаної взаємодії. При одночасному застосуванні з флуоксетином (інгібітором ізоферментів CYP2D6 та CYP3A4) у пацієнтів похилого віку клінічно значущих змін фармакокінетики лерканідипіну не виявлено. Прийом лерканідипіну одночасно з варфарином не впливає на фармакокінетику останнього. Лерканідипін може одночасно застосовуватися з бета-адреноблокаторами, діуретиками, інгібіторами ангіотензин-перетворюючого ферменту (АПФ). Етанол може посилити антигіпертензивну дію лерканідипіну.Спосіб застосування та дозиВсередину. Препарат Лерканідіпін-СЗ призначають по 10 мг 1 раз на день вранці, не менше ніж за 15 хвилин до їди, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю води. Доза може бути збільшена до 20 мг (у разі, якщо прийому 10 мг не досягається очікуваний ефект). Терапевтична доза поступово підбирається, збільшення дози до 20 мг здійснюється через 2 тижні після початку прийому препарату. Малоймовірно, що ефективність препарату зростатиме зі збільшенням дози більше 20 мг на добу, водночас збільшується ризик виникнення побічних ефектів. Застосування у пацієнтів похилого віку Корекція дози не потрібна, однак, при прийомі препарату необхідний постійний контроль стану пацієнтів. Застосування у пацієнтів з порушеннями функції нирок або печінки За наявності ниркової або печінкової недостатності легкої або середньої тяжкості, як правило, корекції дози не потрібне, початкова доза – 10 мг, збільшення дози до 20 мг на добу слід проводити з обережністю. Якщо антигіпертензивний ефект буде занадто сильно виражений, слід зменшити дозу.ПередозуванняСимптоми Імовірно, у разі передозування лерканідипіну спостерігатимуться симптоми, подібні до таких при передозуванні інших похідних дигідропіридину (периферична вазодилатація з вираженим зниженням АТ та рефлекторною тахікардією), нудота. Лікування Симптоматичне. У разі вираженого зниження АТ, втрати свідомості показано серцево-судинну терапію, при брадикардії – внутрішньовенне введення атропіну. Інформація про ефективність гемодіалізу відсутня. Враховуючи високий рівень зв'язку з білками плазми, діаліз може бути неефективним. Є дані про три випадки передозування прийому лерканідипіну в дозах 150 мг, 280 мг і 800 мг. У всіх випадках передозування пацієнти залишилися живими. У разі одночасного прийому 150 мг лерканідипіну з етанолом (невстановлена кількість) спостерігалася сонливість. Лікування: промивання шлунка, прийом внутрішньо активованого вугілля. У разі одночасного прийому 280 мг лерканідипіну з 5,6 мг моксонідину спостерігалися такі симптоми: кардіогенний шок, виражена ішемія міокарда, ниркова недостатність легкого ступеня. Лікування: серцеві глікозиди, діуретики (фуросемід), високі дози катехоламінів, плазмозамінники. У разі прийому 800 мг лерканідипіну спостерігалися: нудота, виражене зниження артеріального тиску. Лікування: прийом внутрішньо активованого вугілля та проносних засобів, внутрішньовенно – допамін.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСлід бути обережними при призначенні пацієнтам з порушенням функції нирок, ішемічною хворобою серця (існує ризик почастішання нападів стенокардії), щодо хронічної серцевої недостатності: необхідно компенсувати перед початком застосування препарату. З особливою обережністю слід застосовувати препарат у пацієнтів із синдромом слабкості синусового вузла (без кардіостимулятора). Незважаючи на те, що контрольовані дослідження гемодинаміки не виявили порушень з боку функції лівого шлуночка, лікування блокаторами кальцієвих каналів пацієнтів з ознаками дисфункції лівого шлуночка має здійснюватись з особливою обережністю. Існує також думка про те, що пацієнти з ішемічною хворобою серця, які отримують короткодіючі дигідропіридини, є групою високого ризику щодо захворювань серцево-судинної системи. Особливої обережності слід дотримуватися на початкових стадіях лікування пацієнтів з легким та середнім ступенем вираженості недостатності функції печінки. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування слід дотримуватися обережності при виконанні робіт, що вимагають підвищеної уваги, при керуванні транспортними засобами, особливо на початку лікування та при підвищенні дози препарату (ризик розвитку сонливості, головного болю та запаморочення).Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
240,00 грн
177,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаТаблетка - 1 таб. Активна речовина: лерканідипіну гідрохлорид – 10,0 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна – 37,0 мг; лактози моногідрат – 35,0 мг; карбоксиметилкрохмаль натрію (натрію крохмаль гліколят, тип А) – 10,0 мг; повідон К-30 - 4,5 мг; полоксамер – 2,5 мг; магнію стеарат – 1,0 мг; плівкова оболонка: [гіпромелоза – 1,5000 мг; гіпролоза (гідроксипропілцелюлоза) – 0,5820 мг; тальк – 0,5778 мг; титану діоксид – 0,3261 мг; заліза оксид жовтий (заліза оксид) - 0,0141 мг] або [суха суміш для плівкового покриття, що містить гіпромелозу (50%), гіпролозу (гідроксипропілцелюлозу) (19,4%), тальк (19,26%), титану діоксид ( 10.87 %) та заліза оксид жовтий (заліза оксид) (0,47 %)] - 3,0 мг. 30 шт. в упаковці.Опис лікарської формиКруглі двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою жовтого кольору. На поперечному розрізі ядро світло-жовтого кольору.ФармакокінетикаЛерканідипін повністю всмоктується після прийому внутрішньо. Максимальна концентрація (Сmах) у плазмі крові досягається через 1,5-3 години і становить 3,3±2,09 нг/мл та 7,66±5,90 нг/мл після прийому 10 мг та 20 мг лерканідипіну відповідно. (+) R- та (-) S-енантіомери лерканідипіну демонструють подібний фармакокінетичний профіль: мають однаковий час досягнення максимальної концентрації, однаковий Т1/2. Cmax у плазмі крові та площа під кривою "концентрація-час" (AUC) (-) S-енантіомера лерканідипіну, в середньому, в 1,2 рази вище, ніж (+) R-енантіомеру. Взаємоперетворення енантіомерів у дослідах in vivo не спостерігали. При "первинному проходженні" через печінку абсолютна біодоступність лерканідипіну при прийомі внутрішньо після їди становить близько 10%.При прийомі внутрішньо натще біодоступність становить 1/3 від показника біодоступності після їди. При прийомі лерканідипіну внутрішньо не пізніше 2 годин після їди з високим вмістом жирів його біодоступність збільшується в 4 рази, тому лерканідипін не слід приймати після їди. Фармакокінетика лерканідипіну в діапазоні терапевтичних доз має нелінійний характер. При прийомі лерканідипіну в дозах 10 мг, 20 мг і 40 мг Сmах у плазмі крові визначалася у співвідношенні 1:3:8 відповідно, і AUC - у співвідношенні 1:4:18, що передбачає прогресуючу сатурацію при "первинному проходженні" через печінку. Таким чином, біодоступність збільшується із збільшенням прийнятої дози.При прийомі лерканідипіну внутрішньо не пізніше 2 годин після їди з високим вмістом жирів його біодоступність збільшується в 4 рази, тому лерканідипін не слід приймати після їди. Фармакокінетика лерканідипіну в діапазоні терапевтичних доз має нелінійний характер. При прийомі лерканідипіну в дозах 10 мг, 20 мг і 40 мг Сmах у плазмі крові визначалася у співвідношенні 1:3:8 відповідно, і AUC - у співвідношенні 1:4:18, що передбачає прогресуючу сатурацію при "первинному проходженні" через печінку. Таким чином, біодоступність збільшується із збільшенням прийнятої дози.При прийомі лерканідипіну внутрішньо не пізніше 2 годин після їди з високим вмістом жирів його біодоступність збільшується в 4 рази, тому лерканідипін не слід приймати після їди. Фармакокінетика лерканідипіну в діапазоні терапевтичних доз має нелінійний характер. При прийомі лерканідипіну в дозах 10 мг, 20 мг і 40 мг Сmах у плазмі крові визначалася у співвідношенні 1:3:8 відповідно, і AUC - у співвідношенні 1:4:18, що передбачає прогресуючу сатурацію при "первинному проходженні" через печінку. Таким чином, біодоступність збільшується із збільшенням прийнятої дози.20 мг і 40 мг Сmах у плазмі крові визначалася у співвідношенні 1:3:8 відповідно, і AUC - у співвідношенні 1:4:18, що передбачає прогресуючу сатурацію при "первинному проходженні" через печінку. Таким чином, біодоступність збільшується із збільшенням прийнятої дози.20 мг і 40 мг Сmах у плазмі крові визначалася у співвідношенні 1:3:8 відповідно, і AUC - у співвідношенні 1:4:18, що передбачає прогресуючу сатурацію при "первинному проходженні" через печінку. Таким чином, біодоступність збільшується із збільшенням прийнятої дози. Розподіл лерканідипіну з плазми крові у тканини та органи відбувається швидко. Ступінь зв'язування з білками плазми перевищує 98%. У пацієнтів з порушеннями функції нирок та печінки тяжкого ступеня через зниження концентрації білків у плазмі крові вільна фракція лерканідипіну може збільшуватися. Лерканідипін метаболізується за участю ізоферменту CYP3A4 з утворенням неактивних метаболітів. Виведення лерканідипіну відбувається переважно шляхом біотрансформації. Близько 50% прийнятої дози виводиться нирками, близько 50% через кишечник. Середнє значення Т1/2 становить 8-10 годин. Кумуляції лерканідипіну при повторному вживання не спостерігається.ФармакодинамікаЛерканідипін є селективним блокатором "повільних" кальцієвих каналів, похідним 1,4-дигідропіридину, інгібує трансмембранний струм іонів кальцію в клітини гладкої мускулатури судин. Механізм антигіпертензивної дії лерканідипіну обумовлений прямою релаксуючою дією на гладком'язові клітини судин, внаслідок чого знижується загальний периферичний опір судин. Незважаючи на відносно короткий період напіввиведення (Т1/2) із плазми крові, лерканідипін має тривалу антигіпертензивну дію внаслідок високого коефіцієнта мембранного розподілу. Терапевтичний ефект досягається через 5-7 годин після прийому препарату внутрішньо, і тривалість його зберігається протягом доби (24 години). Завдяки високій селективності до гладком'язових клітин судин,лерканідипін не має негативного інотропного ефекту. Виражене зниження артеріального тиску (АТ) з рефлекторною тахікардією виникає рідко завдяки поступовому розвитку вазодилатації при прийомі лерканідипіну. Лерканідипін являє собою рацемічну суміш (+) R- та (-) S-енантіомерів. Антигіпертензивна дія лерканідипіну, як і інших асиметричних похідних 1,4-дигідропіридину, в основному визначається S-енантіомером.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія 1-2 ступені.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до лерканідипіну, інших похідних дигідропіридинового ряду або до будь-якого компонента препарату; нелікована серцева недостатність; нестабільна стенокардія; обструкція тракту, що виносить лівого шлуночка; період протягом місяця після перенесеного інфаркту міокарда; тяжка печінкова недостатність; тяжка ниркова недостатність (КК менше 30 мл/хв); вагітність та період грудного вигодовування; застосування у жінок дітородного віку, які не користуються надійною контрацепцією; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції; одночасний прийом з інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (кетоконазол, ітраконазол, еритроміцин, ритонавір, тролеандоміцин).Вагітність та лактаціяЗастосування препарату при вагітності не рекомендується через недостатність даних щодо ефективності та безпеки. Під час застосування препарату грудне вигодовування слід відмінити. Протипоказане застосування препарату дітям віком до 18 років.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів згідно з рекомендаціями Всесвітньої організації охорони здоров'я: дуже часто &le 1/10; часто від &le 1/100 до< 1/10; нечасто від &le 1/1000 до< 1/100; рідко від &le 1/10000 до< 1/1000; дуже рідко 1/10000, включаючи окремі повідомлення; частота невідома - за наявними даними встановити частоту виникнення неможливо. З боку центральної нервової системи: нечасто – головний біль, запаморочення; рідко – сонливість. З боку серцево-судинної системи: нечасто – відчуття серцебиття, тахікардія, “припливи” крові до шкіри обличчя; рідко – стенокардія, біль за грудиною; дуже рідко - непритомність, виражене зниження артеріального тиску, інфаркт міокарда, у пацієнтів зі стенокардією можливе збільшення частоти, тривалості та тяжкості нападів. З боку травної системи: рідко – нудота, диспепсія, діарея, біль у животі, блювання. З боку шкірних покривів: рідко – шкірний висип. З боку опорно-рухового апарату: рідко – міалгія. З боку сечовидільної системи: рідко – поліурія; дуже рідко – поллакіурія (збільшення частоти сечовипускання). Алергічні реакції: дуже рідко – реакції гіперчутливості. Лабораторні показники: дуже рідко – оборотне підвищення активності "печінкових" трансаміназ. Інші: нечасто – периферичні набряки; рідко – астенія, підвищена стомлюваність; дуже рідко – гіперплазія ясен.Спосіб застосування та дозиПрепарат Лерканорм приймають по 10 мг 1 раз на добу вранці. Залежно від терапевтичного ефекту та індивідуальної переносимості препарату пацієнтом доза може бути збільшена до 20 мг. Терапевтична доза підбирається поступово, оскільки максимальна антигіпертензивна дія розвивається приблизно через 2 тижні від початку прийому препарату. Малоймовірно, що ефективність препарату зростатиме зі збільшенням дози більше 20 мг на добу, водночас збільшується ризик виникнення побічних ефектів. Застосування у пацієнтів похилого віку При застосуванні препарату Лерканорм у пацієнтів похилого віку корекція дози не потрібна, проте при прийомі препарату слід бути обережним, особливо на початковому етапі лікування. Застосування у пацієнтів із порушеннями функції нирок або печінки.При застосуванні препарату Лерканорм у пацієнтів з нирковою недостатністю (КК понад 30 мл/хв) або печінковою недостатністю легкого або середнього ступеня слід бути обережним. Початкова доза становить 10 мг на добу. Збільшення дози до 20 мг на добу слід проводити з обережністю. Якщо антигіпертензивний ефект буде занадто сильно виражений, слід зменшити дозу. При нирковій недостатності (КК менше 30 мл/хв) та печінковій недостатності тяжкого ступеня застосування препарату Лерканорм протипоказано.слід зменшити дозу. При нирковій недостатності (КК менше 30 мл/хв) та печінковій недостатності тяжкого ступеня застосування препарату Лерканорм протипоказано.слід зменшити дозу. При нирковій недостатності (КК менше 30 мл/хв) та печінковій недостатності тяжкого ступеня застосування препарату Лерканорм протипоказано. Всередину, 1 раз на добу вранці, не менше ніж за 15 хвилин до їди, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю води.ПередозуванняСимптоми: імовірно, у разі передозування лерканідипіну будуть спостерігатися симптоми, подібні до таких при передозуванні інших похідних дигідропіридину (периферична вазодилатація з вираженим зниженням АТ та рефлекторною тахікардією), нудота. Лікування Симптоматичне. У разі вираженого зниження АТ, втрати свідомості показано серцево-судинну терапію, при брадикардії – внутрішньовенне введення атропіну. Інформація про ефективність гемодіалізу відсутня. Враховуючи високий рівень зв'язку з білками плазми, діаліз може бути неефективним. Є дані про три випадки передозування прийому лерканідипіну в дозах 150 мг, 280 мг і 800 мг. У всіх випадках передозування пацієнти залишилися живими. У разі одночасного прийому 150 мг лерканідипіну з етанолом (невстановлена кількість) спостерігалася сонливість. Лікування: промивання шлунка, прийом внутрішньо активованого вугілля. У разі одночасного прийому 280 мг лерканідипіну з 5,6 мг моксонідину спостерігалися такі симптоми: кардіогенний шок, виражена ішемія міокарда, ниркова недостатність легкого ступеня. Лікування: серцеві глікозиди, діуретики (фуросемід), високі дози катехоламінів, плазмозамінники. У разі прийому 800 мг лерканідипіну спостерігалися: нудота, виражене зниження артеріального тиску. Лікування: прийом внутрішньо активованого вугілля та проносних засобів, внутрішньовенно – допамін.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСлід бути обережним при застосуванні препарату у пацієнтів з порушенням функції нирок, ішемічною хворобою серця (існує ризик почастішання нападів стенокардії). Щодо хронічної серцевої недостатності: необхідно компенсувати перед початком застосування препарату. З особливою обережністю слід застосовувати препарат у пацієнтів із синдромом слабкості синусового вузла (без кардіостимулятора). Незважаючи на те, що контрольовані дослідження гемодинаміки не виявили порушень з боку функції лівого шлуночка, лікування блокаторами кальцієвих каналів пацієнтів з ознаками дисфункції лівого шлуночка має здійснюватись з особливою обережністю. Існує також думка про те, що пацієнти з ішемічною хворобою серця, які отримують короткодіючі дигідропіридин,являють собою групу високого ризику щодо захворювань кардіоваскулярної системи. Особливої обережності слід дотримуватись на початкових стадіях лікування пацієнтів з печінковою недостатністю легкого або середнього ступеня внаслідок можливого посилення антигіпертензивної дії.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
399,00 грн
155,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаТаблетка - 1 таб. Активна речовина: лерканідипіну гідрохлорид – 20,0 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна - 74 мг, лактози моногідрат - 70 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію (натрію крохмалю гликолат, тип А) - 20 мг, повідон К-30 - 9 мг, полоксамер - 5 мг, магнію стеарат - плівкова оболонка: [гіпромелоза - 3 мг, гіпоролоза (гідроксипропілцелюлоза) - 1.164 мг, тальк - 1.1556 мг, титану діоксид - 0.6522 мг, заліза оксид жовтий (заліза оксид) - 0.0282 мг] або суш 5 %, гіпролозу (гідроксипропілцелюлозу) 19.4%, тальк 19.26%, титану діоксид 10.87%, заліза оксид жовтий (заліза оксид) 0.47%] - 6 мг. 30 шт. в упаковці.Опис лікарської формиКруглі двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою жовтого кольору. На поперечному розрізі ядро світло-жовтого кольору.ФармакокінетикаЛерканідипін повністю всмоктується після прийому внутрішньо. Максимальна концентрація (Сmах) у плазмі крові досягається через 1,5-3 години і становить 3,3±2,09 нг/мл та 7,66±5,90 нг/мл після прийому 10 мг та 20 мг лерканідипіну відповідно. (+) R- та (-) S-енантіомери лерканідипіну демонструють подібний фармакокінетичний профіль: мають однаковий час досягнення максимальної концентрації, однаковий Т1/2. Cmax у плазмі крові та площа під кривою "концентрація-час" (AUC) (-) S-енантіомера лерканідипіну, в середньому, в 1,2 рази вище, ніж (+) R-енантіомеру. Взаємоперетворення енантіомерів у дослідах in vivo не спостерігали. При "первинному проходженні" через печінку абсолютна біодоступність лерканідипіну при прийомі внутрішньо після їди становить близько 10%.При прийомі внутрішньо натще біодоступність становить 1/3 від показника біодоступності після їди. При прийомі лерканідипіну внутрішньо не пізніше 2 годин після їди з високим вмістом жирів його біодоступність збільшується в 4 рази, тому лерканідипін не слід приймати після їди. Фармакокінетика лерканідипіну в діапазоні терапевтичних доз має нелінійний характер. При прийомі лерканідипіну в дозах 10 мг, 20 мг і 40 мг Сmах у плазмі крові визначалася у співвідношенні 1:3:8 відповідно, і AUC - у співвідношенні 1:4:18, що передбачає прогресуючу сатурацію при "первинному проходженні" через печінку. Таким чином, біодоступність збільшується із збільшенням прийнятої дози.При прийомі лерканідипіну внутрішньо не пізніше 2 годин після їди з високим вмістом жирів його біодоступність збільшується в 4 рази, тому лерканідипін не слід приймати після їди. Фармакокінетика лерканідипіну в діапазоні терапевтичних доз має нелінійний характер. При прийомі лерканідипіну в дозах 10 мг, 20 мг і 40 мг Сmах у плазмі крові визначалася у співвідношенні 1:3:8 відповідно, і AUC - у співвідношенні 1:4:18, що передбачає прогресуючу сатурацію при "первинному проходженні" через печінку. Таким чином, біодоступність збільшується із збільшенням прийнятої дози.При прийомі лерканідипіну внутрішньо не пізніше 2 годин після їди з високим вмістом жирів його біодоступність збільшується в 4 рази, тому лерканідипін не слід приймати після їди. Фармакокінетика лерканідипіну в діапазоні терапевтичних доз має нелінійний характер. При прийомі лерканідипіну в дозах 10 мг, 20 мг і 40 мг Сmах у плазмі крові визначалася у співвідношенні 1:3:8 відповідно, і AUC - у співвідношенні 1:4:18, що передбачає прогресуючу сатурацію при "первинному проходженні" через печінку. Таким чином, біодоступність збільшується із збільшенням прийнятої дози.20 мг і 40 мг Сmах у плазмі крові визначалася у співвідношенні 1:3:8 відповідно, і AUC - у співвідношенні 1:4:18, що передбачає прогресуючу сатурацію при "первинному проходженні" через печінку. Таким чином, біодоступність збільшується із збільшенням прийнятої дози.20 мг і 40 мг Сmах у плазмі крові визначалася у співвідношенні 1:3:8 відповідно, і AUC - у співвідношенні 1:4:18, що передбачає прогресуючу сатурацію при "первинному проходженні" через печінку. Таким чином, біодоступність збільшується із збільшенням прийнятої дози. Розподіл лерканідипіну з плазми крові у тканини та органи відбувається швидко. Ступінь зв'язування з білками плазми перевищує 98%. У пацієнтів з порушеннями функції нирок та печінки тяжкого ступеня через зниження концентрації білків у плазмі крові вільна фракція лерканідипіну може збільшуватися. Лерканідипін метаболізується за участю ізоферменту CYP3A4 з утворенням неактивних метаболітів. Виведення лерканідипіну відбувається переважно шляхом біотрансформації. Близько 50% прийнятої дози виводиться нирками, близько 50% через кишечник. Середнє значення Т1/2 становить 8-10 годин. Кумуляції лерканідипіну при повторному вживання не спостерігається.ФармакодинамікаЛерканідипін є селективним блокатором "повільних" кальцієвих каналів, похідним 1,4-дигідропіридину, інгібує трансмембранний струм іонів кальцію в клітини гладкої мускулатури судин. Механізм антигіпертензивної дії лерканідипіну обумовлений прямою релаксуючою дією на гладком'язові клітини судин, внаслідок чого знижується загальний периферичний опір судин. Незважаючи на відносно короткий період напіввиведення (Т1/2) із плазми крові, лерканідипін має тривалу антигіпертензивну дію внаслідок високого коефіцієнта мембранного розподілу. Терапевтичний ефект досягається через 5-7 годин після прийому препарату внутрішньо, і тривалість його зберігається протягом доби (24 години). Завдяки високій селективності до гладком'язових клітин судин,лерканідипін не має негативного інотропного ефекту. Виражене зниження артеріального тиску (АТ) з рефлекторною тахікардією виникає рідко завдяки поступовому розвитку вазодилатації при прийомі лерканідипіну. Лерканідипін являє собою рацемічну суміш (+) R- та (-) S-енантіомерів. Антигіпертензивна дія лерканідипіну, як і інших асиметричних похідних 1,4-дигідропіридину, в основному визначається S-енантіомером.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія 1-2 ступені.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до лерканідипіну, інших похідних дигідропіридинового ряду або до будь-якого компонента препарату; нелікована серцева недостатність; нестабільна стенокардія; обструкція тракту, що виносить лівого шлуночка; період протягом місяця після перенесеного інфаркту міокарда; тяжка печінкова недостатність; тяжка ниркова недостатність (КК менше 30 мл/хв); вагітність та період грудного вигодовування; застосування у жінок дітородного віку, які не користуються надійною контрацепцією; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції; одночасний прийом з інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (кетоконазол, ітраконазол, еритроміцин, ритонавір, тролеандоміцин).Вагітність та лактаціяЗастосування препарату при вагітності не рекомендується через недостатність даних щодо ефективності та безпеки. Під час застосування препарату грудне вигодовування слід відмінити. Протипоказане застосування препарату дітям віком до 18 років.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів згідно з рекомендаціями Всесвітньої організації охорони здоров'я: дуже часто &le 1/10; часто від &le 1/100 до< 1/10; нечасто від &le 1/1000 до< 1/100; рідко від &le 1/10000 до< 1/1000; дуже рідко 1/10000, включаючи окремі повідомлення; частота невідома - за наявними даними встановити частоту виникнення неможливо. З боку центральної нервової системи: нечасто – головний біль, запаморочення; рідко – сонливість. З боку серцево-судинної системи: нечасто – відчуття серцебиття, тахікардія, “припливи” крові до шкіри обличчя; рідко – стенокардія, біль за грудиною; дуже рідко - непритомність, виражене зниження артеріального тиску, інфаркт міокарда, у пацієнтів зі стенокардією можливе збільшення частоти, тривалості та тяжкості нападів. З боку травної системи: рідко – нудота, диспепсія, діарея, біль у животі, блювання. З боку шкірних покривів: рідко – шкірний висип. З боку опорно-рухового апарату: рідко – міалгія. З боку сечовидільної системи: рідко – поліурія; дуже рідко – поллакіурія (збільшення частоти сечовипускання). Алергічні реакції: дуже рідко – реакції гіперчутливості. Лабораторні показники: дуже рідко – оборотне підвищення активності "печінкових" трансаміназ. Інші: нечасто – периферичні набряки; рідко – астенія, підвищена стомлюваність; дуже рідко – гіперплазія ясен.Спосіб застосування та дозиПрепарат Лерканорм приймають по 10 мг 1 раз на добу вранці. Залежно від терапевтичного ефекту та індивідуальної переносимості препарату пацієнтом доза може бути збільшена до 20 мг. Терапевтична доза підбирається поступово, оскільки максимальна антигіпертензивна дія розвивається приблизно через 2 тижні від початку прийому препарату. Малоймовірно, що ефективність препарату зростатиме зі збільшенням дози більше 20 мг на добу, водночас збільшується ризик виникнення побічних ефектів. Застосування у пацієнтів похилого віку При застосуванні препарату Лерканорм у пацієнтів похилого віку корекція дози не потрібна, проте при прийомі препарату слід бути обережним, особливо на початковому етапі лікування. Застосування у пацієнтів із порушеннями функції нирок або печінки.При застосуванні препарату Лерканорм у пацієнтів з нирковою недостатністю (КК понад 30 мл/хв) або печінковою недостатністю легкого або середнього ступеня слід бути обережним. Початкова доза становить 10 мг на добу. Збільшення дози до 20 мг на добу слід проводити з обережністю. Якщо антигіпертензивний ефект буде занадто сильно виражений, слід зменшити дозу. При нирковій недостатності (КК менше 30 мл/хв) та печінковій недостатності тяжкого ступеня застосування препарату Лерканорм протипоказано.слід зменшити дозу. При нирковій недостатності (КК менше 30 мл/хв) та печінковій недостатності тяжкого ступеня застосування препарату Лерканорм протипоказано.слід зменшити дозу. При нирковій недостатності (КК менше 30 мл/хв) та печінковій недостатності тяжкого ступеня застосування препарату Лерканорм протипоказано. Всередину, 1 раз на добу вранці, не менше ніж за 15 хвилин до їди, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю води.ПередозуванняСимптоми: імовірно, у разі передозування лерканідипіну будуть спостерігатися симптоми, подібні до таких при передозуванні інших похідних дигідропіридину (периферична вазодилатація з вираженим зниженням АТ та рефлекторною тахікардією), нудота. Лікування Симптоматичне. У разі вираженого зниження АТ, втрати свідомості показано серцево-судинну терапію, при брадикардії – внутрішньовенне введення атропіну. Інформація про ефективність гемодіалізу відсутня. Враховуючи високий рівень зв'язку з білками плазми, діаліз може бути неефективним. Є дані про три випадки передозування прийому лерканідипіну в дозах 150 мг, 280 мг і 800 мг. У всіх випадках передозування пацієнти залишилися живими. У разі одночасного прийому 150 мг лерканідипіну з етанолом (невстановлена кількість) спостерігалася сонливість. Лікування: промивання шлунка, прийом внутрішньо активованого вугілля. У разі одночасного прийому 280 мг лерканідипіну з 5,6 мг моксонідину спостерігалися такі симптоми: кардіогенний шок, виражена ішемія міокарда, ниркова недостатність легкого ступеня. Лікування: серцеві глікозиди, діуретики (фуросемід), високі дози катехоламінів, плазмозамінники. У разі прийому 800 мг лерканідипіну спостерігалися: нудота, виражене зниження артеріального тиску. Лікування: прийом внутрішньо активованого вугілля та проносних засобів, внутрішньовенно – допамін.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСлід бути обережним при застосуванні препарату у пацієнтів з порушенням функції нирок, ішемічною хворобою серця (існує ризик почастішання нападів стенокардії). Щодо хронічної серцевої недостатності: необхідно компенсувати перед початком застосування препарату. З особливою обережністю слід застосовувати препарат у пацієнтів із синдромом слабкості синусового вузла (без кардіостимулятора). Незважаючи на те, що контрольовані дослідження гемодинаміки не виявили порушень з боку функції лівого шлуночка, лікування блокаторами кальцієвих каналів пацієнтів з ознаками дисфункції лівого шлуночка має здійснюватись з особливою обережністю. Існує також думка про те, що пацієнти з ішемічною хворобою серця, які отримують короткодіючі дигідропіридин,являють собою групу високого ризику щодо захворювань кардіоваскулярної системи. Особливої обережності слід дотримуватись на початкових стадіях лікування пацієнтів з печінковою недостатністю легкого або середнього ступеня внаслідок можливого посилення антигіпертензивної дії.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаТаблетка - 1 таб. Діюча речовина: лерканідипіну гідрохлорид 10 мг; Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна 39 мг, лактози моногідрат 30 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію (натрію крохмалю гліколят) 15,5 мг, повідон К30 4,5 мг, стеарат магнію 1 мг. 28 шт. в упаковці.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою рожевого кольору. На поперечному розрізі ядро світло-жовтого кольору.ФармакокінетикаЛерканідипін повністю всмоктується після прийому внутрішньо. Максимальна концентрація в плазмі крові (Сmах) досягається через 1,5-3 години і становить 3,3±2,09 нг/мл та 7,66±5,90 нг/мл після прийому 10 та 20 мг лерканідипіну, відповідно. (+)-R- та (-)S-енантіомери лерканідипіну демонструють подібний фармакокінетичний профіль: мають однаковий час досягнення максимальної концентрації (ТСmах), однаковий період напіввиведення (Т1/2); значення Смах і площі під кривою "концентрація-час" (AUC) в 1,2 рази вище для (-)S-енантіомеру. Взаємоперетворення енантіомерів у дослідах in vivo не спостерігали. При "первинному проходженні" через печінку абсолютна біодоступність лерканідипіну при прийомі внутрішньо після їди становить приблизно 10%, при прийомі натще значення біодоступності зменшується на 1/3. При прийомі лерканідипіну не пізніше 2 годин після прийому жирної їжі його біодоступність збільшується в 4 рази, тому лерканідипін не слід приймати після їди. При пероральному застосуванні лерканідипіну його концентрація в плазмі не є прямо пропорційною до прийнятої дози (нелінійна кінетика). Насичення пресистемного метаболізму відбувається поступово. Таким чином, біодоступність збільшується із підвищенням дози. Розподіл із плазми крові в тканини та органи відбувається швидко та широко. Зв'язок із білками плазми крові перевищує 98%. Лерканідипін метаболізується за участю ізоферменту CYP3A4 з утворенням неактивних метаболітів. Близько 50% прийнятої дози виводиться нирками (близько 50% виводиться кишківником). Елімінація відбувається переважно шляхом біотрансформації. Середнє значення Т1/2 становить 8-10 год. Тривалість терапевтичної дії – 24 години. Кумуляції лерканідипіну при повторному вживання не спостерігається.ФармакодинамікаЛерканідипін є селективним блокатором "повільних" кальцієвих каналів, похідне 1,4-дигідропіридину, інгібує трансмембранний струм іонів кальцію в клітини гладкої мускулатури судин. Лерканідипін являє собою рацемічну суміш (+)-R- та (-)S-енантіомерів. Антигіпертензивний ефект лерканідипіну насамперед обумовлений S-енантіомером. Механізм антигіпертензивної дії лерканідипіну обумовлений прямою релаксуючою дією на гладко-м'язові клітини судин, внаслідок чого знижується загальний периферичний опір. Незважаючи на відносно короткий період напіввиведення з плазми крові, лерканідипін має пролонговану антигіпертензивну дію внаслідок високого коефіцієнта мембранного розподілу. Завдяки високій судинній селективності не чинить негативної інотропної дії. Гостра артеріальна гіпотензія з рефлекторною тахікардією виникає рідко завдяки поступовому розвитку вазодилатації при прийомі лерканідипіну. Лерканідипін є метаболічно нейтральним і не має суттєвого впливу на вміст ліпопротеїнів та аполіпопротеїнів у сироватці крові, а також не змінює ліпідний профіль у пацієнтів з артеріальною гіпертензією.ІнструкціяВсередину, не менше ніж за 15 хвилин до їди, переважно вранці, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю води.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія 1-2 ступені.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до лерканідипіну, інших похідних дигідропіридинового ряду або до будь-якого компонента препарату. Нелікована хронічна серцева недостатність. Нестабільна стенокардія. Обструкція тракту, що виносить лівого шлуночка. Період упродовж 1 місяця після перенесеного інфаркту міокарда. Тяжка печінкова недостатність. Тяжка ниркова недостатність (КК менше 30 мл/хв). Одночасне застосування з потужними інгібіторами CYP3A4 (кетоконазол, ітраконазол, еритроміцин, ритонавір, тролеандоміцин). Одночасне застосування із циклоспорином. Одночасний прийом із соком грейпфрута. Непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції. Вагітність та період грудного вигодовування. Застосування у жінок дітородного віку, які не користуються надійними методами контрацепції. Вік до 18 років (ефективність та безпека не вивчені).Вагітність та лактаціяЗастосування лерканідипіну при вагітності та у період грудного вигодовування, а також у жінок дітородного віку за відсутності надійної контрацепції протипоказане. У ході доклінічних досліджень не виявлено тератогенного ефекту лерканідипіну у щурів та кролів, репродуктивна функція щурів була без змін. З огляду на відсутність клінічного досвіду застосування лерканідипіну при вагітності та в період грудного вигодовування та оскільки відомо, що інші похідні дигідропіридину мали тератогенну дію у тварин, лерканідипін не рекомендується застосовувати при вагітності та у жінок дітородного віку, які не користуються надійними методами контрацепції. Внаслідок високої ліпофільності лерканідипіну можна припускати його проникнення в грудне молоко, тому лерканідипін не рекомендується застосовувати в період грудного вигодовування.Побічна діяМожливі небажані реакції наведені нижче за низхідною частотою виникнення: часто <1/10, &le1/100), нечасто <1/100, &le1/1000), рідко <1/1000, &le1/10000), дуже рідко (<1/10 повідомлення. З боку нервової системи: нечасто – головний біль, запаморочення; рідко – сонливість. З боку серцево-судинної системи: нечасто – відчуття серцебиття, тахікардія, “припливи” крові до шкіри обличчя; рідко – стенокардія, біль за грудиною; дуже рідко - непритомність, інфаркт міокарда, виражене зниження артеріального тиску (АТ), у пацієнтів зі стенокардією можливе збільшення частоти, тривалості та тяжкості нападів. З боку шлунково-кишкового тракту: рідко – нудота, диспепсія, діарея, епігастральний біль, блювання; дуже рідко – оборотне підвищення активності "печінкових" трансаміназ, гіперплазія ясен. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: дуже рідко – біль у грудній клітці. З боку шкіри та підшкірних тканин: рідко – шкірний висип. З боку опорно-рухового апарату: рідко – міалгія. З боку нирок та сечовивідних шляхів: рідко – поліурія; дуже рідко – поллакіурія (збільшення частоти сечовипускання). З боку імунної системи: дуже рідко – реакції гіперчутливості. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – периферичні набряки; рідко – астенія, підвищена стомлюваність.Взаємодія з лікарськими засобамиЛерканідипін можна одночасно застосовувати з бета-адреноблокаторами, діуретиками, інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (ІАПФ). При одночасному застосуванні з метопрололом біодоступність лерканідипіну зменшується на 50%. Цей ефект може зустрічатися і при одночасному застосуванні з іншими бета-адреноблокаторами, тому може бути потрібна корекція дози лерканідипіну для досягнення терапевтичного ефекту при даній комбінації. Лерканідипін метаболізується за участю ізоферменту CYP3A4, тому інгібітори та індуктори цього ізоферменту, при одночасному застосуванні, можуть впливати на метаболізм та виведення лерканідипіну. Не рекомендується одночасне застосування лерканідипіну з потужними інгібіторами CYP3A4 (кетоконазол, ітраконазол, ритонавір, еритроміцин, тролеандоміцин). Не рекомендується одночасне застосування циклоспорину та лерканідипіну, оскільки спостерігається збільшення концентрації обох речовин у плазмі крові. Слід виявляти обережність при одночасному застосуванні лерканідипіну з іншими субстратами CYP3A4 (терфенадин. астемізол, антиаритмічні препарати ІІІ класу, наприклад, аміодарон, квінідин). При одночасному застосуванні лерканідипіну в дозі 20 мг з мідазоламом біодоступність лерканідипіну у пацієнтів похилого віку може збільшуватися приблизно на 40%. Лерканідипін слід призначати з обережністю одночасно з індукторами CYP3A4, наприклад, протисудомні засоби (фенітоїн, карбамазепін) та рифампіцин, оскільки можливе зниження антигіпертензивної дії. Необхідний регулярний контроль артеріального тиску. При одночасному застосуванні лерканідипіну в дозі 20 мг у пацієнтів, які постійно приймають бета-метилдигоксин, не було відзначено фармакокінетичної взаємодії, тоді як у здорових добровольців, яких лікували дигоксином. відзначалося збільшення значення Сmах для дигоксину в середньому на 33% після прийому 20 мг лерканідипіну натще, при цьому AUC (площа під кривою - "концентрація-час") та нирковий кліренс змінювалися незначно. Необхідно контролювати наявність ознак інтоксикації дигоксином у пацієнтів, які приймають одночасно дигоксин та лерканідипін. Одночасне застосування лерканідипіну з циметидином (до 800 мг) не спричиняє значних змін концентрації лерканідипіну у плазмі крові. При високих дозах циметидину можуть збільшуватися біодоступність та антигіпертензивна дія лерканідипіну. При одночасному застосуванні лерканідипіну (20 мг) і симвастатину (40 мг), значення AUC для симвастатину збільшувалося на 56%, а це значення для його активного метаболіту - бета-гідроксикислоти - на 28%. При прийомі препаратів у різний час доби (лерканідипін – вранці, симвастатин – увечері) можна уникнути небажаної взаємодії. При одночасному застосуванні 20 мг лерканідипіну та варфарину у здорових добровольців змін фармакокінетики варфарину не спостерігалося. Одночасне застосування з флуоксетином (інгібітором CYP2D6 та CYP3A4) у пацієнтів похилого віку не вплинуло на клінічно значущі зміни фармакокінетики лерканідипіну. Можливе посилення антигіпертензивної дії при одночасному прийомі соку грейпфруту та лерканідипіну. Етанол може потенціювати антигіпертензивну дію лерканідипіну.Спосіб застосування та дозиРекомендована доза препарату – по 10 мг 1 раз на добу. Залежно від індивідуальної переносимості препарату пацієнтом доза може бути збільшена до 20 мг. При необхідності збільшення добової дози до 20 мг здійснюється через 2 тижні після початку прийому препарату. Терапевтична доза підбирається поступово, оскільки максимальна антигіпертензивна дія розвивається приблизно через 2 тижні від початку прийому препарату. Малоймовірно, що ефективність препарату зростатиме з підвищенням дози більше 20 мг на добу, також підвищується ризик виникнення побічних ефектів. Застосування у пацієнтів похилого віку. Фармакокінетичний профіль та дані клінічних досліджень показують, що у літніх пацієнтів корекція дози лерканідипіну не потрібна. Однак слід дотримуватися обережності на початковому етапі лікування цієї групи пацієнтів. Застосування у пацієнтів із порушеннями функції нирок або печінки. За наявності ниркової недостатності (КК понад 30 мл/хв) або печінкової недостатності легкого або середнього ступеня тяжкості початкова доза становить 10 мг, потім з обережністю збільшують дозу до 20 мг на добу. Антигіпертензивний ефект може посилюватися у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого або середнього ступеня тяжкості та може знадобитися корекція (зниження) дози.ПередозуванняСимптоми: Імовірно, у разі передозування лерканідипіну будуть спостерігатися симптоми, подібні до таких при передозуванні інших похідних дигідропіридину: периферична вазодилатація з вираженим зниженням АТ та рефлекторною тахікардією. Лікування симптоматичне. У разі вираженого зниження АТ, втрати свідомості показано серцево-судинну терапію, при брадикардії – внутрішньовенне введення атропіну. Є дані про 3 випадки передозування при прийомі лерканідипіну в дозах 150 мг, 280 мг і 800 мг з метою суїциду. У разі прийому 150 мг лерканідипіну + алкоголь (невстановлена кількість) спостерігалася сонливість. Лікування: промивання шлунка, прийом активованого вугілля. У разі прийому 280 мг лерканідипіну + 5,6 мг моксонідину спостерігалися такі симптоми: кардіогенний шок. виражена ішемія міокарда, ниркова недостатність легкого ступеня. Лікування: серцеві глікозиди, діуретики (фуросемід), високі дози катехоламінів, плазмозамінники. У разі прийому 800 мг лерканідипіну спостерігалися нудота та виражене зниження артеріального тиску. Лікування: прийом активованого вугілля та проносного засобу, внутрішньовенно – допамін. У всіх випадках передозування усі пацієнти залишилися живими. Інформація щодо ефективності діалізу для лерканідипіну відсутня. Найбільш ймовірно, що через високий зв'язок лерканідипіну з білками плазми, діаліз може бути неефективним.Запобіжні заходи та особливі вказівкиОсобливої обережності слід дотримуватись при призначенні лерканідипіну пацієнтам із синдромом слабкості синусового вузла (без кардіостимулятора). Незважаючи на те, що дослідження з гемодинамічним контролем не виявили погіршення шлуночкової функції при прийомі лерканідипіну, слід бути обережним при призначенні лерканідипіну пацієнтам з дисфункцією лівого шлуночка. Було припущено, що прийом деяких дигідропіридинів може бути пов'язаний з ризиком прискорення нападів стенокардії у пацієнтів з ішемічною хворобою серця. Тому у таких пацієнтів терапію лерканідипіном необхідно проводити з особливою обережністю. Оскільки на тлі терапії препаратом можлива поява запаморочення, астенії, підвищеної стомлюваності та, в окремих випадках сонливості, в період застосування препарату пацієнтам слід з особливою обережністю керувати автотранспортом та займатися іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують високої швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаТаблетка - 1 таб. Діюча речовина: лерканідипіну гідрохлорид 20 мг; Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна 78 мг, лактози моногідрат 60 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію (натрію крохмалю гліколят) 31 мг, повідон К30 9 мг, магнію стеарат 2 мг. 28 шт. в упаковці.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою рожевого кольору. На поперечному розрізі ядро світло-жовтого кольору.ФармакокінетикаЛерканідипін повністю всмоктується після прийому внутрішньо. Максимальна концентрація в плазмі крові (Сmах) досягається через 1,5-3 години і становить 3,3±2,09 нг/мл та 7,66±5,90 нг/мл після прийому 10 та 20 мг лерканідипіну, відповідно. (+)-R- та (-)S-енантіомери лерканідипіну демонструють подібний фармакокінетичний профіль: мають однаковий час досягнення максимальної концентрації (ТСmах), однаковий період напіввиведення (Т1/2); значення Сmах та площі під кривою "концентрація-час" (AUC) в 1,2 рази вище для (-)S-енантіомера. Взаємоперетворення енантіомерів у дослідах in vivo не спостерігали. При "первинному проходженні" через печінку абсолютна біодоступність лерканідипіну при прийомі внутрішньо після їди становить приблизно 10%, при прийомі натще значення біодоступності зменшується на 1/3. При прийомі лерканідипіну не пізніше 2 годин після прийому жирної їжі його біодоступність збільшується в 4 рази, тому лерканідипін не слід приймати після їди. При пероральному застосуванні лерканідипіну його концентрація в плазмі не є прямо пропорційною до прийнятої дози (нелінійна кінетика). Насичення пресистемного метаболізму відбувається поступово. Таким чином, біодоступність збільшується із підвищенням дози. Розподіл із плазми крові в тканини та органи відбувається швидко та широко. Зв'язок із білками плазми крові перевищує 98%. Лерканідипін метаболізується за участю ізоферменту CYP3A4 з утворенням неактивних метаболітів. Близько 50% прийнятої дози виводиться нирками (близько 50% виводиться кишківником). Елімінація відбувається переважно шляхом біотрансформації. Середнє значення Т1/2 становить 8-10 год. Тривалість терапевтичної дії – 24 години. Кумуляції лерканідипіну при повторному вживання не спостерігається.ФармакодинамікаЛерканідипін є селективним блокатором "повільних" кальцієвих каналів, похідне 1,4-дигідропіридину, інгібує трансмембранний струм іонів кальцію в клітини гладкої мускулатури судин. Лерканідипін являє собою рацемічну суміш (+)-R- та (-)S-енантіомерів. Антигіпертензивний ефект лерканідипіну насамперед обумовлений S-енантіомером. Механізм антигіпертензивної дії лерканідипіну обумовлений прямою релаксуючою дією на гладко-м'язові клітини судин, внаслідок чого знижується загальний периферичний опір. Незважаючи на відносно короткий період напіввиведення з плазми крові, лерканідипін має пролонговану антигіпертензивну дію внаслідок високого коефіцієнта мембранного розподілу. Завдяки високій судинній селективності не чинить негативної інотропної дії. Гостра артеріальна гіпотензія з рефлекторною тахікардією виникає рідко завдяки поступовому розвитку вазодилатації при прийомі лерканідипіну. Лерканідипін є метаболічно нейтральним і не має суттєвого впливу на вміст ліпопротеїнів та аполіпопротеїнів у сироватці крові, а також не змінює ліпідний профіль у пацієнтів з артеріальною гіпертензією.ІнструкціяВсередину, не менше ніж за 15 хвилин до їди, переважно вранці, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю води.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія 1-2 ступені.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до лерканідипіну, інших похідних дигідропіридинового ряду або до будь-якого компонента препарату. Нелікована хронічна серцева недостатність. Нестабільна стенокардія. Обструкція тракту, що виносить лівого шлуночка. Період упродовж 1 місяця після перенесеного інфаркту міокарда. Тяжка печінкова недостатність. Тяжка ниркова недостатність (КК менше 30 мл/хв). Одночасне застосування з потужними інгібіторами CYP3A4 (кетоконазол, ітраконазол, еритроміцин, ритонавір, тролеандоміцин). Одночасне застосування із циклоспорином. Одночасний прийом із соком грейпфрута. Непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції. Вагітність та період грудного вигодовування. Застосування у жінок дітородного віку, які не користуються надійними методами контрацепції. Вік до 18 років (ефективність та безпека не вивчені).Вагітність та лактаціяЗастосування лерканідипіну при вагітності та у період грудного вигодовування, а також у жінок дітородного віку за відсутності надійної контрацепції протипоказане. У ході доклінічних досліджень не виявлено тератогенного ефекту лерканідипіну у щурів та кролів, репродуктивна функція щурів була без змін. З огляду на відсутність клінічного досвіду застосування лерканідипіну при вагітності та в період грудного вигодовування та оскільки відомо, що інші похідні дигідропіридину мали тератогенну дію у тварин, лерканідипін не рекомендується застосовувати при вагітності та у жінок дітородного віку, які не користуються надійними методами контрацепції. Внаслідок високої ліпофільності лерканідипіну можна припускати його проникнення в грудне молоко, тому лерканідипін не рекомендується застосовувати в період грудного вигодовування.Побічна діяМожливі небажані реакції наведені нижче за низхідною частотою виникнення: часто <1/10, &le1/100), нечасто <1/100, &le1/1000), рідко <1/1000, &le1/10000), дуже рідко (<1/10 повідомлення. З боку нервової системи: нечасто – головний біль, запаморочення; рідко – сонливість. З боку серцево-судинної системи: нечасто – відчуття серцебиття, тахікардія, “припливи” крові до шкіри обличчя; рідко – стенокардія, біль за грудиною; дуже рідко - непритомність, інфаркт міокарда, виражене зниження артеріального тиску (АТ), у пацієнтів зі стенокардією можливе збільшення частоти, тривалості та тяжкості нападів. З боку шлунково-кишкового тракту: рідко – нудота, диспепсія, діарея, епігастральний біль, блювання; дуже рідко – оборотне підвищення активності "печінкових" трансаміназ, гіперплазія ясен. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: дуже рідко – біль у грудній клітці. З боку шкіри та підшкірних тканин: рідко – шкірний висип. З боку опорно-рухового апарату: рідко – міалгія. З боку нирок та сечовивідних шляхів: рідко – поліурія; дуже рідко – поллакіурія (збільшення частоти сечовипускання). З боку імунної системи: дуже рідко – реакції гіперчутливості. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – периферичні набряки; рідко – астенія, підвищена стомлюваність.Взаємодія з лікарськими засобамиЛерканідипін можна одночасно застосовувати з бета-адреноблокаторами, діуретиками, інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (ІАПФ). При одночасному застосуванні з метопрололом біодоступність лерканідипіну зменшується на 50%. Цей ефект може зустрічатися і при одночасному застосуванні з іншими бета-адреноблокаторами, тому може бути потрібна корекція дози лерканідипіну для досягнення терапевтичного ефекту при даній комбінації. Лерканідипін метаболізується за участю ізоферменту CYP3A4, тому інгібітори та індуктори цього ізоферменту, при одночасному застосуванні, можуть впливати на метаболізм та виведення лерканідипіну. Не рекомендується одночасне застосування лерканідипіну з потужними інгібіторами CYP3A4 (кетоконазол, ітраконазол, ритонавір, еритроміцин, тролеандоміцин). Не рекомендується одночасне застосування циклоспорину та лерканідипіну, оскільки спостерігається збільшення концентрації обох речовин у плазмі крові. Слід виявляти обережність при одночасному застосуванні лерканідипіну з іншими субстратами CYP3A4 (терфенадин. астемізол, антиаритмічні препарати ІІІ класу, наприклад, аміодарон, квінідин). При одночасному застосуванні лерканідипіну в дозі 20 мг з мідазоламом біодоступність лерканідипіну у пацієнтів похилого віку може збільшуватися приблизно на 40%. Лерканідипін слід призначати з обережністю одночасно з індукторами CYP3A4, наприклад, протисудомні засоби (фенітоїн, карбамазепін) та рифампіцин, оскільки можливе зниження антигіпертензивної дії. Необхідний регулярний контроль артеріального тиску. При одночасному застосуванні лерканідипіну в дозі 20 мг у пацієнтів, які постійно приймають бета-метилдигоксин, не було відзначено фармакокінетичної взаємодії, тоді як у здорових добровольців, яких лікували дигоксином. відзначалося збільшення значення Сmах для дигоксину в середньому на 33% після прийому 20 мг лерканідипіну натще, при цьому AUC (площа під кривою - "концентрація-час") та нирковий кліренс змінювалися незначно. Необхідно контролювати наявність ознак інтоксикації дигоксином у пацієнтів, які приймають одночасно дигоксин та лерканідипін. Одночасне застосування лерканідипіну з циметидином (до 800 мг) не спричиняє значних змін концентрації лерканідипіну у плазмі крові. При високих дозах циметидину можуть збільшуватися біодоступність та антигіпертензивна дія лерканідипіну. При одночасному застосуванні лерканідипіну (20 мг) і симвастатину (40 мг), значення AUC для симвастатину збільшувалося на 56%, а це значення для його активного метаболіту - бета-гідроксикислоти - на 28%. При прийомі препаратів у різний час доби (лерканідипін – вранці, симвастатин – увечері) можна уникнути небажаної взаємодії. При одночасному застосуванні 20 мг лерканідипіну та варфарину у здорових добровольців змін фармакокінетики варфарину не спостерігалося. Одночасне застосування з флуоксетином (інгібітором CYP2D6 та CYP3A4) у пацієнтів похилого віку не вплинуло на клінічно значущі зміни фармакокінетики лерканідипіну. Можливе посилення антигіпертензивної дії при одночасному прийомі соку грейпфруту та лерканідипіну. Етанол може потенціювати антигіпертензивну дію лерканідипіну.Спосіб застосування та дозиРекомендована доза препарату – по 10 мг 1 раз на добу. Залежно від індивідуальної переносимості препарату пацієнтом доза може бути збільшена до 20 мг. При необхідності збільшення добової дози до 20 мг здійснюється через 2 тижні після початку прийому препарату. Терапевтична доза підбирається поступово, оскільки максимальна антигіпертензивна дія розвивається приблизно через 2 тижні від початку прийому препарату. Малоймовірно, що ефективність препарату зростатиме з підвищенням дози більше 20 мг на добу, також підвищується ризик виникнення побічних ефектів. Застосування у пацієнтів похилого віку. Фармакокінетичний профіль та дані клінічних досліджень показують, що у літніх пацієнтів корекція дози лерканідипіну не потрібна. Однак слід дотримуватися обережності на початковому етапі лікування цієї групи пацієнтів. Застосування у пацієнтів із порушеннями функції нирок або печінки. За наявності ниркової недостатності (КК понад 30 мл/хв) або печінкової недостатності легкого або середнього ступеня тяжкості початкова доза становить 10 мг, потім з обережністю збільшують дозу до 20 мг на добу. Антигіпертензивний ефект може посилюватися у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого або середнього ступеня тяжкості та може знадобитися корекція (зниження) дози.ПередозуванняСимптоми: Імовірно, у разі передозування лерканідипіну будуть спостерігатися симптоми, подібні до таких при передозуванні інших похідних дигідропіридину: периферична вазодилатація з вираженим зниженням АТ та рефлекторною тахікардією. Лікування симптоматичне. У разі вираженого зниження АТ, втрати свідомості показано серцево-судинну терапію, при брадикардії – внутрішньовенне введення атропіну. Є дані про 3 випадки передозування при прийомі лерканідипіну в дозах 150 мг, 280 мг і 800 мг з метою суїциду. У разі прийому 150 мг лерканідипіну + алкоголь (невстановлена кількість) спостерігалася сонливість. Лікування: промивання шлунка, прийом активованого вугілля. У разі прийому 280 мг лерканідипіну + 5,6 мг моксонідину спостерігалися такі симптоми: кардіогенний шок. виражена ішемія міокарда, ниркова недостатність легкого ступеня. Лікування: серцеві глікозиди, діуретики (фуросемід), високі дози катехоламінів, плазмозамінники. У разі прийому 800 мг лерканідипіну спостерігалися нудота та виражене зниження артеріального тиску. Лікування: прийом активованого вугілля та проносного засобу, внутрішньовенно – допамін. У всіх випадках передозування усі пацієнти залишилися живими. Інформація щодо ефективності діалізу для лерканідипіну відсутня. Найбільш ймовірно, що через високий зв'язок лерканідипіну з білками плазми, діаліз може бути неефективним.Запобіжні заходи та особливі вказівкиОсобливої обережності слід дотримуватись при призначенні лерканідипіну пацієнтам із синдромом слабкості синусового вузла (без кардіостимулятора). Незважаючи на те, що дослідження з гемодинамічним контролем не виявили погіршення шлуночкової функції при прийомі лерканідипіну, слід бути обережним при призначенні лерканідипіну пацієнтам з дисфункцією лівого шлуночка. Було припущено, що прийом деяких дигідропіридинів може бути пов'язаний з ризиком прискорення нападів стенокардії у пацієнтів з ішемічною хворобою серця. Тому у таких пацієнтів терапію лерканідипіном необхідно проводити з особливою обережністю. Оскільки на тлі терапії препаратом можлива поява запаморочення, астенії, підвищеної стомлюваності та, в окремих випадках сонливості, в період застосування препарату пацієнтам слід з особливою обережністю керувати автотранспортом та займатися іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують високої швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Виробник: Хорст Завод-виробник: Хорст(Росія). . .
Склад, форма випуску та упаковкаAqua, Aloe Barbadensis Leaf Juice, Acrylates/C10-30 Alkyl Acrylate Crosspolymer, Abies Sibirica Leaf Extract, Bisabolol, Troxerutin, Zingiber Officinale (Ginger) Root Extract, Panthenol, Urtica Dioica (Nettle) Leaf Pow , Achillea Millefolium Extract, Hypericum Perforatum Flower/Leaf/Stem Extract, Chelidonium Majus Extract, Pantolactone, Cetylpyridinium Chloride, Aroma, Citric Acid, Glycerin, Menthol, Methyl Salicylate, Phenoxyethanol, Sodium Sodium Sulfite, Benzyl Alcohol, Eugenol, Limonene, CI 19140, CI 42090ХарактеристикаБальзам для ясен Лісовий бальзам призначений для швидкої допомоги ослабленим яснам, при появі локального запалення ясен, кровоточивості при чищенні зубів. Рекомендований після стоматологічних процедур для прискорення відновлення м'яких тканин ротової порожнини. Наприклад, після проведення професійного чищення зубів, якщо в результаті видалення зубних відкладень ушкоджує край ясна. Бальзам для ясен має м'яку гелеву консистенцію, наноситься локально на осередки запалення ватяною паличкою або чистими пальцями рук. Бальзам має адгезивну основу – фіксується на запаленій ділянці тривалий час, не змивається звичайним слиновиділенням, що дозволяє компонентам бальзам надавати протизапальний ефект тривалий час. Для досягнення максимального ефекту рекомендується не вживати їжі/напої протягом 3 годин після нанесення бальзаму на запалену ясна. Клінічно-доведений ефект: З першого застосування зменшує набряклість та хворобливі відчуття в яснах. За 5 днів повністю усуває ушкодження та ранки у порожнині рота. За 7 днів стимулює повне відновлення локальних осередків запалення ясен. Особливості формули: Основа бальзаму – чистий сік алое. Його вміст у складі становить рекордну кількість – 70%. Високий вміст соку алое вже з перших хвилин використання забезпечує високий рівень відновлення пошкоджених та запалених тканин ясен. Для експрес – відновлення ясен формула посилена пантенолом. Бальзам також містить троксерутин – компонент природного походження, що стимулює кровообіг у тканинах ясен та зміцнює стінки кровоносних судин ясен. Ефективний при кровоточивості ясен. Антибактеріальний ефект досягається за рахунок поєднання двох сильних антибактеріальних компонентів: бісаболол (цінний компонент екстракту ромашки) та екстракт імбиру. Натуральна антибактеріальна формула не викликає сухості в ротовій порожнині, не надає негативного ефекту на мікрофлору порожнини рота, забезпечує виражений протизапальний ефект найнешкідливішим способом. Екстракт ялиці та відвар 5 цілющих трав посилюють антимікробну дію бальзаму, блокує ріст патогенної мікрофлори за наявності запалення. Рекомендації: Бальзам рекомендований стоматологами при загостренні проблем з яснами (гінгівіт, пародонтит), у період постопераційного догляду за яснами, для інтенсивного зміцнення та харчування ясен. Лісовий бальзам, як і всі продукти марки, підходять для жінок у період вагітності. *Ефективність підтверджена клінічними випробуваннями РФ 2016р. Максимальний ефект досягається за використання всіх трьох продуктів серії (зубна паста, ополіскувач, бальзам для ясен). Перед застосуванням проконсультуйтеся зі спеціалістами через можливу індивідуальну реакцію на компоненти складу. Чи не є лікарським засобом. Використання не звільняє від відвідування стоматолога.ІнструкціяНанести бальзам для ясен на запалену ділянку ясен і розподілити тонким шаром. Для досягнення найкращого результату не приймати їжу та питво протягом 1 години після нанесення бальзаму. Рекомендується повторювати процедуру 2 десь у день посилення лікувально-профілактичного ефекту.Запобіжні заходи та особливі вказівкиМістить натрій фтористий. Не ковтатиУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПодрібнена трава ліспедеці копієчникової. Пакування: пакет 50 г.ХарактеристикаЛеспедіця копієчникова: має противірусну активність, особливо до вірусу герпесу, пригнічує розвиток ДНК-вірусів герпесу і вірусів інших груп, природний коректор всіх видів обміну організму на клітинному рівні та очищувача організму від продуктів метаболізму, при запальних захворюваннях нирок, що супроводжуються хронічною нирковою недостатністю та сечокам'яною хворобою (пієлонефрити, гломерулонефрити, та ін), стабілізує водно-сольовий обмін. як антистресове, імуномодулююче, протипухлинне, антибактеріальне.ІнструкціяСпосіб приготування та застосування: Настій 1: 1 столову ложку подрібненої сировини залити склянкою окропу. Наполягти протягом 1 години. Процідити. Приймати по 0,5-1 склянці 3 десь у день. Настій 2: 1/2 столової ложки подрібненої сировини залити 1 склянкою окропу, накрити кришкою, настояти 15 хвилин, процідити. Приймати по 1/2 склянки 2 десь у день під час їжі. Використовувати як БАД. Відвар: 2 столові ложки подрібненої трави залити 0,5 літра кип'яченої води, варити на слабкому вогні 7-10 хвилин, настояти 30-40 хвилин. Приймати по 1/3 склянки 2-3 десь у день півгодини до їжі. Настоянка: 50 г подрібненої трави залити 0,5 літра 40% спирту. Настояти у темному місці 7-10 днів. Настойка фільтрується та відстоюється ще 7 днів. Приймати по 20-30 крапель 3 десь у день. Водно-спиртовий екстракт: 20-30 г трави залити 1 літром окропу, наполягати на водяній бані 20-30 хвилин. Охолодити і додати спирт чи горілку у кількості, що дозволяє досягти 15-18 градусів. Трава залишається у відварі. Зберігати за кімнатної температури. Приймати по 30-50 мл 3 десь у день.Показання до застосуванняОчищення організму, сечостатева системаПротипоказання до застосуванняІндивідуальна нестерпність компонентів продуктуУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаРозчин – 100 мл: пагони ліспедези двокольорової 70.8 г. 100 мл - флакони (1) - картонні пачки.Фармакотерапевтична групаГіпоазотемічний засіб рослинного походження; має протизапальну та діуретичну дію. Сприяє зменшенню концентрації продуктів азотного обміну в крові, підвищує кліренс азотистих сполук (сечовини, креатиніну та сечової кислоти), посилює клубочкову фільтрацію. Збільшує виведення азотистих шлаків із сечею, збільшує діурез, підвищує виведення натрію та меншою мірою – калію.Клінічна фармакологіяПрепарат, що зменшує азотемію, з діуретичним ефектом.Показання до застосуванняХронічна ниркова недостатність різного походження, у латентній компенсованій та інтермітуючій стадіях (у складі комбінованої терапії).Протипоказання до застосуванняВагітність, період лактації, дитячий вік, підвищена чутливість до рослинного засобу.Вагітність та лактаціяПротипоказана при вагітності, під час лактації. Застосування у дітей Протипоказана у дитячому віці.Побічна діяМожливо: алергічні реакції, гіпонатрієміяСпосіб застосування та дозиУдарна доза – 5-15 мл/добу; середня добова доза – 5-10 мл; підтримуюча добова доза при довгостроковому лікуванні – 2.5-5 мл протягом 15 днів кожного місяця. Приймають до їжі, попередньо розвівши у невеликій кількості води.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри розвитку гіпонатріємії її слід компенсувати запровадженням препаратів натрію. При застосуванні як настойки слід пам'ятати, що середня добова доза містить від 2.9 до 11.6 р этанола. Не можна призначати разом з лікарськими засобами, що пригнічують ЦНС, інсуліном, пероральними гіпоглікемічними засобами (метформін, похідні сульфонілсечовини), з препаратами, що мають дисульфірамоподібну дію. При застосуванні у вигляді настоянки: внаслідок наявності в препараті етанолу можливе зниження швидкості психомоторних реакцій, що слід враховувати при зайнятті потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
142,00 грн
129,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаРозчин – 100 мл: пагони ліспедези двокольорової 70.8 г. 100 мл - флакони (1) - картонні пачки.Фармакотерапевтична групаГіпоазотемічний засіб рослинного походження; має протизапальну та діуретичну дію. Сприяє зменшенню концентрації продуктів азотного обміну в крові, підвищує кліренс азотистих сполук (сечовини, креатиніну та сечової кислоти), посилює клубочкову фільтрацію. Збільшує виведення азотистих шлаків із сечею, збільшує діурез, підвищує виведення натрію та меншою мірою – калію.Клінічна фармакологіяПрепарат, що зменшує азотемію, з діуретичним ефектом.Показання до застосуванняХронічна ниркова недостатність різного походження, у латентній компенсованій та інтермітуючій стадіях (у складі комбінованої терапії).Протипоказання до застосуванняВагітність, період лактації, дитячий вік, підвищена чутливість до рослинного засобу.Вагітність та лактаціяПротипоказана при вагітності, під час лактації. Застосування у дітей Протипоказана у дитячому віці.Побічна діяМожливо: алергічні реакції, гіпонатрієміяСпосіб застосування та дозиУдарна доза – 5-15 мл/добу; середня добова доза – 5-10 мл; підтримуюча добова доза при довгостроковому лікуванні – 2.5-5 мл протягом 15 днів кожного місяця. Приймають до їжі, попередньо розвівши у невеликій кількості води.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри розвитку гіпонатріємії її слід компенсувати запровадженням препаратів натрію. При застосуванні як настойки слід пам'ятати, що середня добова доза містить від 2.9 до 11.6 р этанола. Не можна призначати разом з лікарськими засобами, що пригнічують ЦНС, інсуліном, пероральними гіпоглікемічними засобами (метформін, похідні сульфонілсечовини), з препаратами, що мають дисульфірамоподібну дію. При застосуванні у вигляді настоянки: внаслідок наявності в препараті етанолу можливе зниження швидкості психомоторних реакцій, що слід враховувати при зайнятті потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаРозчин – 100 мл: пагони ліспедези двокольорової 70.8 г. 100 мл - флакони (1) - картонні пачки. 100 мл – флакони темного скла (1) – пачки картонні. 100 мл – банки темного скла (1) – пачки картонні.Фармакотерапевтична групаСприяє збільшенню ниркової фільтрації, зменшує азотемію, збільшує виведення азотистих шлаків із сечею, підвищує діурез та виведення іонів натрію та меншою мірою іонів калію.Клінічна фармакологіяПрепарат, що зменшує азотемію, з діуретичним ефектом.Показання до застосуванняХронічна ниркова недостатність (симптоматична терапія).Протипоказання до застосуванняВагітність, період грудного вигодовування; захворювання печінки; алкоголізм; епілепсія; черепно-мозкові травми; захворювання головного мозку; вік до 18 років; - підвищена індивідуальна чутливість до компонентів препарату.Вагітність та лактаціяПротипоказаний при вагітності та в період лактації. Застосування у дітей Протипоказаний дітям віком до 18 років.Побічна діяМожливі алергічні реакції. У поодиноких випадках – гіпонатріємія. Якщо будь-які вказані в інструкції побічні ефекти посилюються, або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, не вказані в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиУ зв'язку із вмістом етанолу у препараті протипоказаний одночасний прийом дисульфіраму, седативних лікарських засобів, неселективних інгібіторів моноамінооксидази, інсуліну, метформіну, сульфонаміду. При сумісному призначенні кількох лікарських засобів необхідно брати до уваги наявність етанолу у препараті, оскільки він може змінювати чи посилювати дію інших препаратів.Спосіб застосування та дозиВсередину по 5-15 мл (1 чайна - 1 столова ложка) 3-4 рази на добу. Допускається розведення препарату водою перед вживанням. Курс лікування становить 3-4 тижні. Проведення повторного курсу лікування можливе через 2-3 тижні після консультації з лікарем.ПередозуванняПри передозуванні можливе посилення побічних ефектів. Лікування: симптоматичне.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри розвитку гіпонатріємії її слід компенсувати запровадженням препаратів, що містять іони натрію. Препарат містить щонайменше 40% етанолу. У максимальній разовій дозі препарату вміст етанолу становить не менше 4,7 г, у максимальній добовій дозі – не менше 18,8 г. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування необхідно бути обережними при керуванні транспортними засобами та заняттями іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
657,00 грн
617,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаТаблетка - 1 таб. Активна речовина: летрозол 25 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат 61,5 мг, крохмаль кукурудзяний 6,6 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А) 4,0 мг, целюлоза мікрокристалічна 25,0 мг, стеарат магнію 1,0 мг. 30 шт. в упаковці.Опис лікарської формиКруглі двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою жовтого кольору.ФармакокінетикаЛетрозол швидко і повністю всмоктується із шлунково-кишкового тракту (ШКТ), середня біодоступність становить 99,9%. Їда трохи знижує швидкість абсорбції. Середнє значення часу досягнення максимальної концентрації летрозолу в крові (ТСmax) становить 1 годину при прийомі летрозолу натще і 2 години – при прийомі з їжею; середнє значення максимальної концентрації (Сmax) становить 129+20,3 нмоль/л при прийомі натще і 98,7+18,6 нмоль/л - при прийомі з їжею, проте ступінь всмоктування летрозолу (при оцінці площі під кривою "концентрація- час" (AUC)) не змінюється. Невеликі зміни у швидкості всмоктування розцінюються як такі, що не мають клінічного значення, тому летрозол можна приймати незалежно від їди. Зв'язок летрозолу з білками плазми становить приблизно 60% (переважно з альбуміном - 55%). Концентрація летрозолу в еритроцитах становить близько 80% від такої у плазмі крові. Здається обсяг розподілу в рівноважному стані становить близько 1,87+0,47 л/кг. рівноважна концентрація досягається протягом 2-6 тижнів щоденного прийому добової дози 2,5 мг. Фармакокінетика нелінійна. Кумуляції при тривалому застосуванні не відмічено. Летрозол значною мірою піддається метаболізму під дією ізоферментів CYP3A4 та CYP2A6 цитохрому Р450 з утворенням фармакологічно неактивної карбінолової сполуки. Виводиться переважно нирками у вигляді метаболітів, меншою мірою – через кишечник. Кінцевий період напіввиведення (Т1/2) становить 48 год. Фармакокінетичні параметри летрозолу не залежать від віку пацієнта. При нирковій недостатності фармакокінетичні параметри не змінюються. При помірно вираженому порушенні функції печінки (клас В за шкалою Чайлд-П'ю) середні величини AUC хоча й вище на 37%, але залишаються в межах діапазону значень, які відзначаються в осіб без порушень функції печінки. У хворих з цирозом печінки та тяжкими порушеннями її функції (клас С за шкалою Чайлд-П'ю) AUC збільшується на 95% та Т1/2 на 187%. Однак, враховуючи хорошу переносимість високих доз препарату (5-10 мг на добу), у цих випадках необхідності змінювати дозу летрозолу немає.ФармакодинамікаЛетрозол має антиестрогенну дію, селективно інгібує ароматазу (фермент синтезу естрогенів) шляхом високоспецифічного конкурентного зв'язування з суб'єдиницею цього ферменту - гемом цитохрому Р450. Блокує синтез естрогенів як у периферичній, так і в пухлинній тканинах. У жінок у постменопаузному періоді естрогени утворюються переважно за участю ферменту ароматази, який перетворює андрогени, що синтезуються в надниркових залозах (насамперед, андростендіон і тестостерон) на естрон і естрадіол. Щоденний прийом летрозолу в добовій дозі 0,1-5 мг призводить до зниження концентрації естрадіолу, естрону та естрону сульфату у плазмі крові на 75-95% від вихідного вмісту. Супресія синтезу естрогену підтримується протягом усього періоду лікування. При застосуванні летрозолу в діапазоні доз від 0,1 до 5 мг порушення синтезу стероїдних гормонів у надниркових залозах не спостерігається, тест з АКТГ не виявляє порушень синтезу альдостерону або кортизолу. Додаткового призначення глюкокортикоїдів та мінералокортикоїдів не потрібно. Блокада біосинтезу естрогенів не призводить до накопичення андрогенів, які є попередниками естрогену. На фоні прийому летрозолу змін концентрацій лютеїнізуючого та фолікулостимулюючого гормонів у плазмі крові, змін функції щитовидної залози, змін ліпідного профілю, підвищення частоти інфарктів міокарда та інсультів не було відзначено. З огляду на лікування летрозолом слабко підвищується частота остеопорозу (6,9% проти 5,5% на плацебо). Однак, частота переломів кісток у пацієнток, які отримують летрозол, не відрізняється від такої у здорових людей того ж віку. Адьювантна терапія. Летрозол ранніх стадій раку молочної залози знижує ризик рецидивів, збільшує виживання без ознак захворювань протягом 5 років, знижує ризик розвитку вторинних пухлин. Продовжена адьювантна терапія летрозолом знижує ризик рецидивів на 42%. Достовірна перевага виживання без ознак захворювання в групі летрозолу відзначалося незалежно від залучення лімфатичних вузлів. Лікування летрозолом знижує смертність пацієнток із залученням лімфатичних вузлів на 40%.Показання до застосуванняРанні стадії раку молочної залози, клітини якого мають рецептори до гормонів, у жінок у постменопаузі як ад'ювантна терапія. Ранні стадії раку молочної залози у жінок у постменопаузі після завершення стандартної ад'ювантної терапії тамоксифеном як продовжена ад'ювантна терапія. Поширені гормонозалежні форми раку молочної залози у жінок у постменопаузі (терапія першої лінії). Поширені форми раку молочної залози у жінок у постменопаузі (природній або викликаній штучно), які отримували попередню терапію антиестрогенами.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до активної речовини або до будь-якої допоміжної речовини препарату. Ендокринний статус, характерний для репродуктивного періоду. Вагітність, період лактації. Дитячий вік до 18 років (ефективність та безпека для дітей не встановлені). Виражена печінкова (клас С за шкалою Чайлд-П'ю) та ниркова недостатність (кліренс креатиніну (КК) менше 10 мл/хв), недостатність лактази, непереносимість лактози, глюкозо-галактозна мальабсорбція.Вагітність та лактаціяПрепарат Лестродекс протипоказаний до застосування при вагітності та. у період лактації. Під час терапії препаратом Лестродекс з огляду на потенційну можливість настання вагітності жінкам у перименопаузному та ранньому постменопаузному періоді слід використовувати надійні способи контрацепції до встановлення стабільного постменопаузного гормонального рівня.Побічна діяЯк правило, побічні реакції були слабко або помірно виражені і, в основному, пов'язані з придушенням синтезу естрогенів (наприклад, припливи крові до обличчя, алопеція та вагінальні кровотечі). Частота прояву побічних реакцій наведена відповідно до наступної шкали: дуже часто (> 1/10), часто (> 1/100, >1/10), іноді (> 1/1000, <1/100), рідко (> 1/10000) , <1/1000), дуже рідко (<1/10000), частота невідома. Інфекційні та паразитарні захворювання: іноді – інфекції сечовивідних шляхів. Доброякісні, злоякісні та неуточнені новоутворення (включаючи кісти та поліпи): іноді – болі в пухлинних осередках (незастосовно при ад'ювантному та тривалому ад'ювантному лікуванні). Порушення з боку крові та лімфатичної системи: іноді – лейкопенія. Порушення з боку обміну речовин та харчування: часто – анорексія, підвищення апетиту, гіперхолестеринемія; іноді – генералізовані набряки. Порушення психіки: часто – депресія; іноді - тривога, включаючи нервозність та дратівливість. Порушення з боку нервової системи: часто – головний біль, запаморочення; іноді – сонливість, безсоння, погіршення пам'яті; розлад чутливості (дизестезія), включаючи парестезію; гіпестезія, порушення смакових відчуттів, епізоди порушення мозкового кровообігу. Порушення органу зору: іноді - катаракта, подразнення очей, нечітке зір. Порушення з боку серця: іноді – відчуття серцебиття, тахікардія. Порушення з боку судин: іноді – тромбофлебіт, включаючи тромбофлебіт поверхневих та глибоких вен, артеріальну гіпертензію, ішемічну хворобу серця; рідко – легенева емболія, артеріальний тромбоз, інсульт. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: іноді – задишка, кашель. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: часто – нудота, блювання, диспепсія, запор, діарея; іноді – біль у животі, стоматит, сухість у роті. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: іноді – підвищення активності печінкових ферментів. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: дуже часто – підвищене потовиділення; часто – алопеція; висип, включаючи еритематозний, макулопапульозний, везикулярний висип; псоріазоподібні висипання; іноді - свербіж, сухість шкіри, кропив'янка; частота невідома – ангіоневротичний набряк, анафілактичні реакції. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: дуже часто – артралгія; часто – міалгія, біль у кістках, остеопороз, переломи кісток; іноді – артрит. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: іноді – прискорене сечовипускання. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: іноді – вагінальна кровотеча, виділення з піхви, сухість піхви, біль у молочних залозах. Загальні розлади та порушення у місці введення: дуже часто – припливи крові, втома, включаючи астенію; часто - нездужання, периферичні набряки; іноді – гіпертермія, сухість слизової оболонки, спрага. Вплив на результати лабораторних та інструментальних досліджень: часто – збільшення маси тіла; іноді – зниження маси тіла. Є окремі повідомлення про випадки передозування летрозолу. Якісь специфічні методи лікування передозування невідомі. Показана симптоматична та підтримуюча терапія. Летрозол виводиться із плазми при гемодіалізі.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному призначенні летрозолу з циметидином та варфарином клінічно значимих взаємодій не спостерігається. Клінічного досвіду щодо застосування летрозолу в комбінації з іншими протипухлинними засобами в даний час немає. Відповідно до результатів досліджень in vitro летрозол пригнічує активність ізоферментів цитохрому Р450 CYP2A6 та помірною мірою - CYP2C19. Слід бути обережними при спільному застосуванні летрозолу та препаратів, що метаболізуються переважно за участю вищеназваних ізоферментів та мають вузький терапевтичний індекс.Спосіб застосування та дозиРекомендована доза препарату Лестродекс – по 2,5 мг 1 раз на добу. Як продовжена ад'ювантна терапія лікування має тривати протягом 5 років або до появи ознак прогресування захворювання. У пацієнток із поширеним або метастатичним раком лікування препаратом Лестродекс слід продовжувати до явного прогресування пухлини. Не потрібна корекція дози для пацієнтів похилого віку. Пацієнтки з порушенням функції печінки та нирок: при порушеннях функції печінки або нирок (КК більше 10 мл/хв) корекції дози препарату не потрібне. Всередину, незалежно від їди.ПередозуванняЄ окремі повідомлення про випадки передозування летрозолу. Якісь специфічні методи лікування передозування не відомі. Показана симптоматична та підтримуюча терапія. Летрозол виводиться із плазми при гемодіалізі.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ пацієнток, у яких не зрозумілий статус постменопаузи, перед початком лікування рекомендується визначення концентрації лютеїнізуючого гормону, фолікулостимулюючого гормону та/або естрадіолу для підтвердження статусу менопаузи. Порушення функції нирок. Немає достатніх даних про застосування летрозолу у пацієнток з КК менше 10 мл/хв. У хворих з КК менше 10 мл/хв слід оцінити співвідношення потенційного ризику та очікуваної користі. Порушення функції печінки. Препарат Лестродекс слід застосовувати з обережністю лише після ретельної оцінки співвідношення потенційної користі та можливого ризику у пацієнток з тяжкими порушеннями функції печінки (клас С за шкалою Чайлд-П'ю) (див. розділ Фармакокінетика). Вплив на кісткову тканину. Летрозол сильно впливає зниження концентрації естрогенів. У пацієнток з остеопорозом та/або переломами в історії хвороби або з підвищеним ризиком розвитку остеопорозу, мінеральну щільність кісткової тканини слід оцінювати методом денситометрії на початку лікування та регулярно на його протязі. При необхідності слід призначати лікування або профілактику остеопорозу та ретельно спостерігати за станом пацієнтки (див. розділ Побічна дія). Інші запобіжні заходи. Оскільки кожна таблетка, покрита плівковою оболонкою, препарату Лестродекс містить 58,4 мг лактози у вигляді лактози моногідрату, його не рекомендується застосовувати пацієнтам з рідкісними спадковими захворюваннями непереносимості галактози, з тяжкою недостатністю лактази або глюкозо-галактозною мальаборою. Оскільки в період терапії препаратом Лестродекс можливий розвиток втоми та запаморочення, а також сонливості, слід з обережністю виконувати роботу, яка потребує підвищеної уваги, швидкості рухових та психічних реакцій (в т.ч. керування автомобілем або управління механізмами).Умови відпустки з аптекЗа рецептом
1 343,00 грн
1 295,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, покриті плівковою оболонкою - 1 таб. активна речовина: летрозол у перерахунку на 100% речовину – 2,5 мг; допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, гіпромелоза, целюлоза мікрокристалічна, натрію карбоксиметилкрохмаль, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат. склад оболонки: опадрай жовтий 03B82927 (гіпромелоза, титану діоксид (Е171), барвник заліза оксид жовтий (Е172), макрогол 400, тальк). По 10 таблеток у контурне осередкове пакування з плівки полівінілхлоридної та фольги алюмінієвої. 3 контурні коміркові упаковки разом з інструкцією із застосування поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиТаблетки, вкриті плівковою оболонкою, темно-жовтого кольору, круглі, двоопуклі, гладкі з обох боків. На поперечному розрізі ядро - таблетки білого або майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаПротипухлинний засіб, синтез естрогенів інгібітор.ФармакокінетикаЛетрозол швидко і повністю всмоктується із шлунково-кишкового тракту (ШКТ), середня біодоступність становить 99,9%. Їда трохи знижує швидкість абсорбції. Середнє значення часу досягнення максимальної концентрації летрозолу в крові (ТСmах) становить 1 годину при прийомі летрозолу натще і 2 години – при прийомі з їжею; середнє значення максимальної концентрації (Сmах) становить 129±20,3 нмоль/л при прийомі натще і 98,7±18,6 нмоль/л при прийомі з їжею, проте ступінь всмоктування летрозолу (при оцінці площі під кривою "концентрація-час" " (AUC)) не змінюється. Невеликі зміни у швидкості всмоктування розцінюються як такі, що не мають клінічного значення, тому летрозол можна приймати незалежно від їди. Зв'язок летрозолу з білками плазми становить приблизно 60% (переважно з альбуміном - 55%). Концентрація летрозолу в еритроцитах становить близько 80% від такої у плазмі крові. Здається обсяг розподілу в рівноважному стані становить близько 1,87±0,47 л/кг. рівноважна концентрація досягається протягом 2-6 тижнів щоденного прийому добової дози 2,5 мг. Фармакокінетика нелінійна. Кумуляції при тривалому застосуванні не відмічено. Летрозол значною мірою піддається метаболізму під дією ізоферментів CYP3A4 та CYP2A6 цитохрому Р450 з утворенням фармакологічно неактивної карбінолової сполуки. Виводиться переважно нирками у вигляді метаболітів, меншою мірою – через кишечник. Кінцевий період напіввиведення (Т1/2) становить 48 год. Фармакокінетичні параметри летрозолу не залежать від віку пацієнта. При нирковій недостатності фармакокінетичні параметри не змінюються. При порушенні функції печінки середнього ступеня тяжкості (клас В за шкалою Чайлд-П'ю) середні величини AUC хоча й вищі на 37%, але залишаються в межах діапазону значень, які відзначаються в осіб без порушень функції печінки. У хворих з цирозом печінки та тяжкими порушеннями її функції (клас С за шкалою Чайлд-П'ю) AUC збільшується на 95% та Т1/2 на 187%. Однак, враховуючи хорошу переносимість високих доз препарату (5-10 мг на добу), у цих випадках необхідності змінювати дозу летрозолу немає.ФармакодинамікаЛетрозол має антиестрогенну дію, селективно інгібує ароматазу (фермент синтезу естрогенів) шляхом високоспецифічного конкурентного зв'язування із субодиницею цього ферменту – гемом цитохрому Р450. Блокує синтез естрогенів як у периферичній, так і в пухлинній тканинах. У жінок у постменопаузному періоді естрогени утворюються переважно за участю ферменту ароматази, який перетворює андрогени, що синтезуються в надниркових залозах (насамперед, андростендіон і тестостерон) на естрон і естрадіол. Щоденний прийом летрозолу в добовій дозі 0,1-5 мг призводить до зниження концентрації естрадіолу, естрону та естрону сульфату у плазмі крові на 75-95% від вихідного вмісту. Супресія синтезу естрогену підтримується протягом усього періоду лікування. При застосуванні летрозолу в діапазоні доз від 0,1 до 5 мг порушення синтезу стероїдних гормонів у надниркових залозах не спостерігається, тест з адренокортикотропним гормоном (АКТЕ) не виявляє порушень синтезу альдостерону або кортизолу. Додаткового призначення глюкокортикоїдів та мінералокортикоїдів не потрібно. Блокада біосинтезу естрогенів не призводить до накопичення андрогенів, які є попередниками естрогену. На фоні прийому летрозолу змін концентрацій лютеїнізуючого та фолікулостимулюючого гормонів у плазмі крові, змін функції щитовидної залози, змін ліпідного профілю, підвищення частоти інфарктів міокарда та інсультів не було відзначено. З огляду на лікування летрозолом слабко підвищується частота остеопорозу (6,9% проти 5,5% на плацебо). Однак частота переломів кісток у пацієнток, які отримують летрозол, не відрізняється від такої у здорових людей того ж віку. Ад'ювантна терапія летрозолом ранніх стадій раку молочної залози знижує ризик рецидивів, збільшує виживання без ознак захворювання протягом 5 років, знижує ризик розвитку вторинних пухлин. Продовжена ад'ювантна терапія летрозолом знижує ризик рецидивів на 42%. Достовірна перевага виживання без ознак захворювання в групі летрозолу відзначалося незалежно від залучення лімфатичних вузлів. Лікування летрозолом знижує смертність пацієнток із залученням лімфатичних вузлів на 40%.Показання до застосуванняРанні стадії інвазивного раку молочної залози, клітини якого мають рецептори до гормонів, у жінок у постменопаузі, як ад'ювантна терапія. Ранні стадії інвазивного раку молочної залози у жінок у постменопаузі після завершення стандартної ад'ювантної терапії тамоксифеном протягом 5 років як продовжена ад'ювантна терапія. Поширені гормонозалежні форми раку молочної залози у жінок у постменопаузі (терапія першої лінії). Поширені форми раку молочної залози при розвитку рецидиву або прогресування захворювання у жінок у постменопаузі (природній або спричиненій штучно), які отримували попередню терапію антиестрогенами.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до летрозолу або до будь-якого іншого компонента препарату. Ендокринний статус, характерний для репродуктивного періоду. Вагітність та період грудного вигодовування. Дитячий вік до 18 років (ефективність та безпека для дітей не встановлена). З обережністю Дефіцит лактази, непереносимість лактози, глюкозо-галактозна мальабсорбція. Тяжка печінкова недостатність (клас С за шкалою Чайлд-П'ю). Тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну менше 10 мл/хв). Одночасне застосування летрозолу з препаратами, які мають низький терапевтичний індекс. Перед призначенням препарату Летрозол-Акрі таким пацієнткам слід ретельно зважити співвідношення між потенційним ризиком та очікуваним ефектом лікування.Вагітність та лактаціяПротипоказаний при вагітності, під час лактації.Побічна діяЗазвичай, побічні реакції були слабко чи помірковано виражені і, переважно, пов'язані з придушенням синтезу естрогенів. Частота виникнення побічних реакцій оцінюється таким чином: що виникають дуже часто (≥ 10%), часто (≥1%, < 10%), нечасто (≥ 0,1%, < 1%), рідко (≥ 0,01%, < 0,1%), дуже рідко ( З боку системи травлення: часто – нудота, блювання, диспепсія, запор, діарея; нечасто – біль у животі, стоматит, сухість у роті. З боку системи печінки та жовчовивідних шляхів: нечасто – підвищення активності "печінкових" ферментів; дуже рідко – гепатит. З боку нервової системи: часто – головний біль, запаморочення, депресія; нечасто – тривожність, нервозність, дратівливість, сонливість, безсоння, погіршення пам'яті, дизестезія, парестезія, гіпестезія, порушення смакового сприйняття, епізоди порушення мозкового кровообігу, синдром зап'ясткового каналу. З боку органів кровотворення: нечасто – лейкопенія. З боку серцево-судинної системи: нечасто - відчуття серцебиття, тахікардія, тромбофлебіт поверхневих і глибоких вен, підвищення артеріального тиску (АТ), ішемічна хвороба серця (включаючи вперше виявлену або погіршення перебігу наявної стенокардії; міокарда), тромбоемболія; рідко – емболія легеневої артерії, тромбоз артерій, інсульт. З боку дихальної системи: нечасто – задишка, кашель. З боку шкіри та шкірних придатків: часто - алопеція, підвищена пітливість, шкірний висип (включаючи еритематозний, макулопапульозний, везикулярний висип, псоріазоподібні висипання); нечасто - свербіж шкіри, сухість шкіри, кропив'янка; дуже рідко – ангіоневротичний набряк, анафілактичні реакції, синдром Лайєлла (токсичний епідермальний некроліз), синдром Стівенса-Джонсона (злоякісна поліморфна ексудативна еритема). З боку скелетно-м'язової системи: дуже часто – артралгія; часто – міалгія, біль у кістках, остеопороз, переломи кісток; нечасто – артрит; частота невідома – синдром клацаючого пальця. З боку органу зору: нечасто – катаракта, подразнення очей, затуманювання зору. З боку сечовивідної системи: нечасто – прискорене сечовипускання, інфекції сечовивідних шляхів. З боку репродуктивної системи: нечасто – вагінальні кровотечі, виділення з піхви, сухість піхви, біль у молочних залозах. Інші: дуже часто - нападоподібні відчуття жару ("припливи"); часто – підвищена стомлюваність, астенія, нездужання, периферичні набряки, підвищення маси тіла, гіперхолестеринемія, анорексія, підвищення апетиту; нечасто - зниження маси тіла, спрага, гіпертермія (пірексія), сухість слизових оболонок, генералізовані набряки, біль у пухлинних осередках.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні летрозолу з циметидином та варфарином клінічно значимих взаємодій не спостерігається. Клінічного досвіду щодо застосування летрозолу в комбінації з іншими протипухлинними засобами в даний час немає. Згідно з результатами досліджень in vitro летрозол пригнічує активність ізоферментів цитохрому Р450 – CYP2A6 та CYP2C19 (останнього – помірно). При вирішенні питання значення цих даних для клініки необхідно враховувати, що ізофермент CYP2A6 не відіграє істотної ролі в метаболізмі лікарських засобів. В експериментах in vitro було показано, що летрозол у концентраціях, що у 100 разів перевищують рівноважні концентрації в плазмі, не має здатності істотно пригнічувати метаболізм діазепаму (субстрату ізоферменту CYP2C19). Таким чином, клінічно значущі взаємодії з ізоферментом CYP2C19 є малоймовірними. Тим не менш, слід дотримуватися обережності при спільному застосуванні летрозолу та лікарських засобів, що метаболізуються переважно за участю вищеназваних ізоферментів та мають вузький терапевтичний індекс. Одночасне застосування потужних інгібіторів ізоферменту CYP3A4 (наприклад, кетоконазол, ітраконазол, вориконазол, ритонавір, кларитроміцин та телітроміцин) та ізоферменту CYP2A6 (наприклад, метоксален) може призвести до збільшення експозиції летрозолу. Необхідно бути обережними при одночасному застосуванні летрозолу та потужних інгібіторів ізоферментів CYP3A4 та CYP2A6. Індуктори ізоферментів CYP3A4 та CYP2A6 здатні підвищувати метаболізм летрозолу, тим самим знижуючи його концентрацію у сироватці крові. Одночасне застосування індукторів ізоферменту CYP3A4 (наприклад, фенітоїн, рифампіцин, карбамазепін, фенобарбітал, звіробій продірявлений) та CYP2A6 може призвести до зниження експозиції летрозолу.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від їди. Дорослі: рекомендована доза препарату Летрозол-Акрі становить 2,5 мг один раз на добу, щодня, тривало. Як продовжена ад'ювантна терапія лікування має тривати протягом 5 років (не довше 5 років). При появі ознак прогресування захворювання прийом препарату слід припинити. У пацієнток похилого віку корекція дози препарату Летрозол-Акрі® не потрібна. Пацієнтки з порушенням функції печінки та/або нирок: при порушеннях функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості (клас А або В за шкалою Чайлд-Пью) або нирок (кліренс креатиніну ≥10 мл/хв) корекція дози препарату не потрібна. Даних про застосування у пацієнток з тяжкими порушеннями функції печінки (клас С за шкалою Чайлд-П'ю) та нирок (кліренс креатиніну менше 10 мл/хв) недостатньо, у зв'язку з чим застосування препарату у таких пацієнток має здійснюватися за постійного контролю лікаря.ПередозуванняСимптоми: Існують окремі повідомлення про випадки передозування летрозолу, специфічна симптоматика не описана. Якісь специфічні методи лікування передозування не відомі. Показана симптоматична та підтримуюча терапія. Летрозол виводиться із плазми за допомогою гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПацієнтки з тяжкими порушеннями функції печінки повинні бути під постійним наглядом. Під час терапії препаратом Летрозол-Акрі® з огляду на можливість настання вагітності жінкам у перименопаузному та ранньому постменопаузному періоді слід використовувати надійні способи контрацепції до встановлення стабільного постменопаузного гормонального статусу. Оскільки препарат застосовується лише у пацієнток у постменопаузі, то у разі нез'ясованого статусу гормональної регуляції функції репродуктивної системи рекомендовано провести дослідження на визначення концентрації лютеїнізуючого гормону, фолікулостимулюючого гормону та/або естрадіолу до початку лікування. Підвищення концентрації фолікулостимулюючого гормону в плазмі призводить до стимуляції росту фолікулів і може викликати овуляцію. Препарат не показаний для терапії раку молочної залози, що не містить рецепторів до стероїдних гормонів (естрогену та прогестерону). Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Деякі побічні ефекти препарату, такі як загальна слабкість та запаморочення, можуть впливати на здатність виконання потенційно небезпечних видів діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. У зв'язку з цим слід бути обережними при керуванні транспортними засобами та роботі з механізмами і при появі описаних небажаних явищ слід утриматися від виконання зазначених видів діяльності.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
1 323,00 грн
1 285,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, покриті плівковою оболонкою - 1 таб. активні речовини: летрозол – 2,50 мг; допоміжні речовини: лактози моногідрат - 50,00 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію - 2,50 мг, кремнію діоксид колоїдний - 0,50 мг, целюлоза мікрокристалічна - 28,00 мг, кросповідон - 4,00 мг, крохмаль 1 мг, магнію стеарат – 1,0 мг; оболонка плівкова: «Опадрай Y 1-7000» [гіпромелоза, титану діоксид, макрогол (поліетиленгліколь)] – 3,73 мг, барвник заліза оксид жовтий – 0,27 мг. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 2,5 мг. По 10 таблеток у контурне осередкове пакування з плівки полівінілхлоридної та фольги алюмінієвої. 3 контурні коміркові упаковки разом з інструкцією із застосування поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиКруглі двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою жовтого кольору. На поперечному розрізі ядро таблетки білого чи білого із жовтуватим відтінком кольору.Фармакотерапевтична групаПротипухлинний засіб, синтез естрогенів інгібітор.ФармакокінетикаЛетрозол швидко і повністю всмоктується із шлунково-кишкового тракту (ШКТ), середня біодоступність становить 99,9%. Їда трохи знижує швидкість абсорбції. Середнє значення часу досягнення максимальної концентрації летрозолу в крові (ТСmах) становить 1 годину при прийомі летрозолу натще і 2 години – при прийомі з їжею; середнє значення максимальної концентрації (Сmах) становить 129 ± 20,3 нмоль/л при прийомі натще і 98,7 ± 18,6 нмоль/л — при прийомі з їжею, проте ступінь всмоктування летрозолу (при оцінці площі під кривою "концентрація- час" (AUC)) не змінюється. Невеликі зміни у швидкості всмоктування розцінюються як такі, що не мають клінічного значення, тому летрозол можна приймати незалежно від їди. Зв'язок летрозолу з білками плазми становить приблизно 60% (переважно з альбуміном - 55%). Концентрація летрозолу в еритроцитах становить близько 80% від такої у плазмі крові. Здається обсяг розподілу в рівноважному стані становить близько 1,87 ± 0,47 л/кг. рівноважна концентрація досягається протягом 2-6 тижнів щоденного прийому добової дози 2,5 мг. Фармакокінетика нелінійна. Кумуляції при тривалому застосуванні не відмічено. Летрозол значною мірою піддається метаболізму під дією ізоферментів CYP3А4 та CYP2А6 цитохрому Р450 з утворенням фармакологічно неактивної карбінолової сполуки. Виводиться переважно нирками у вигляді метаболітів, меншою мірою – через кишечник. Кінцевий період напіввиведення (Т1/2) становить 48 год. Фармакокінетичні параметри летрозолу не залежать від віку пацієнта. При нирковій недостатності фармакокінетичні параметри не змінюються. При помірно вираженому порушенні функції печінки (клас В за шкалою Чайлд-П'ю) середні величини AUC хоча й вище на 37%, але залишаються в межах діапазону значень, які відзначаються в осіб без порушень функції печінки. У хворих з цирозом печінки та тяжкими порушеннями її функції (клас С за шкалою Чайлд-П'ю) AUC збільшується на 95% та Т1/2 на 187%. Однак, враховуючи хорошу переносимість високих доз препарату (5-10 мг на добу), у цих випадках необхідності змінювати дозу летрозолу немає.ФармакодинамікаЛетрозол має антиестрогенну дію, селективно інгібує ароматазу (фермент синтезу естрогенів) шляхом високоспецифічного конкурентного зв'язування із субодиницею цього ферменту – гемом цитохрому Р450. Блокує синтез естрогенів як у периферичній, так і в пухлинних тканинах, у жінок в постменопаузному періоді естрогени утворюються переважно за участю ферменту ароматази, який перетворює андрогени (насамперед, андростендіон і тестостерон), що синтезуються в надниркових залозах, в естрон і естрад. Щоденний прийом летрозолу в добовій дозі 0,1-5 мг призводить до зниження концентрації естрадіолу, естрону та естрону сульфату у плазмі крові на 75-95% від вихідного вмісту. Супресія синтезу естрогену підтримується протягом усього періоду лікування. При застосуванні летрозолу в діапазоні доз від 0,1 до 5 мг порушення синтезу стероїдних гормонів у надниркових залозах не спостерігається, тест з адренокортикотропним гормоном (AKТГ) не виявляє порушень синтезу альдостерону або кортизолу. Додаткового призначення глюкокортикоїдів та мінералокортикоїдів не потрібно. Блокада біосинтезу естрогенів не призводить до накопичення андрогенів, які є попередниками естрогену. На фоні прийому летрозолу змін концентрацій лютеїнізуючого та фолікулостимулюючого гормонів у плазмі крові, змін функції щитовидної залози, змін ліпідного профілю, підвищення частоти інфарктів міокарда та інсультів не було відзначено. З огляду на лікування летрозолом слабко підвищується частота остеопорозу (6,9% проти 5,5 % на плацебо). Однак частота переломів кісток у пацієнток, які отримують летрозол, не відрізняється від такої у здорових людей того ж віку. Ад'ювантна терапія летрозолом ранніх стадій раку молочної залози знижує ризик рецидивів, збільшує виживання без ознак захворювання протягом 5 років, знижує ризик розвитку вторинних пухлин. Продовжена ад'ювантна терапія летрозолом знижує ризик рецидивів на 42%. Достовірна перевага виживання без ознак захворювання в групі летрозолу відзначалося незалежно від залучення лімфатичних вузлів. Лікування летрозолом знижує смертність пацієнток із залученням лімфатичних вузлів на 40%.Показання до застосуванняРанні стадії раку молочної залози, що експресують рецептори естрогенів, у жінок у постменопаузі, як ад'ювантна терапія. Ранні стадії раку молочної залози у жінок у постменопаузі після завершення стандартної ад'ювантної терапії тамоксифеном як продовжена ад'ювантна терапія. Поширені гормонозалежні форми раку молочної залози у жінок у постменопаузі (терапія першої лінії). Поширені форми раку молочної залози у жінок у постменопаузі (природній або викликаній штучно), які отримували попередню терапію антиестрогенами.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до летрозолу або до будь-якого іншого компонента препарату. Ендокринний статус, характерний для репродуктивного періоду. Вагітність, період годування груддю. Дитячий вік (ефективність та безпека для дітей не встановлена). З обережністю Дефіцит лактази, непереносимість лактази, глюкозогалактозна мальабсорбція. Немає даних про застосування летрозолу у пацієнток із кліренсом креатиніну менше 30 мл/хв. Перед призначенням летрозолу таким пацієнткам слід ретельно зважити співвідношення між потенційним ризиком та очікуваним ефектом лікування.Вагітність та лактаціяПротипоказаний при вагітності, під час лактації.Побічна діяЗазвичай, побічні реакції були слабко чи помірковано виражені і, переважно, пов'язані з придушенням синтезу естрогенів. Частота виникнення побічних реакцій оцінюється таким чином: що виникають "дуже часто" -> 10%, "часто" - 1-10%, "іноді" - 0,1-1%, "рідко" - 0,01-0,1% , "дуже рідко" - З боку системи травлення: часто – нудота, блювання, диспепсія, запор, діарея; іноді – біль у животі, стоматит, сухість у роті, підвищення активності «печінкових» ферментів. З боку нервової системи: часто головний біль, запаморочення, депресія; іноді – тривога, нервозність, дратівливість, сонливість, безсоння, погіршення пам'яті, дизестезія, парестезія, гіпестезія, порушення смакового сприйняття, епізоди порушення мозкового кровообігу. З боку органів кровотворення: іноді – лейкопенія. З боку серцево-судинної системи: іноді – відчуття серцебиття, тахікардія, тромбофлебіт поверхневих та глибоких вен, підвищення артеріального тиску (АТ), ішемічна хвороба серця (стенокардія, інфаркт міокарда, серцева недостатність), тромбоемболія; рідко – емболія легеневої артерії, тромбоз артерій, інсульт. З боку дихальної системи: іноді – задишка, кашель. З боку шкіри та шкірних придатків: часто — алопеція, підвищена пітливість, шкірний висип (включаючи еритематозний, макулопапульозний, везикулярний висип, псоріазоподібні висипання); іноді - свербіж шкіри, сухість шкіри, кропив'янка; дуже рідко – ангіоневротичний набряк, анафілактичні реакції. З боку скелетно-м'язової системи: дуже часто – артралгія; часто – міалгія, біль у кістках, остеопороз, переломи кісток, іноді – артрит. З боку органів чуття: іноді катаракта, подразнення очей, «затуманювання» зору, порушення смакових відчуттів. З боку сечовивідної системи: іноді – прискорене сечовипускання, інфекції сечовивідних шляхів. З боку репродуктивної системи: іноді вагінальні кровотечі, виділення з піхви, сухість піхви, біль у молочних залозах. Інші: дуже часто - нападоподібні відчуття жару ("припливи"); часто – підвищена втома, астенія, нездужання, периферичні набряки, збільшення маси тіла, гіперхолестеринемія, анорексія, підвищення апетиту; іноді – зниження маси тіла, спрага, гіпертермія (пірексія), сухість слизових оболонок, генералізовані набряки, біль у пухлинних осередках.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні летрозолу з циметидином та варфарином клінічно значимих взаємодій не спостерігається. Клінічного досвіду щодо застосування летрозолу в комбінації з іншими протипухлинними засобами в даний час немає. Згідно з результатами досліджень in vitro летрозол пригнічує активність ізоферментів цитохрому Р450 – CYP2A6 та CYP2С19 (останнього – помірно). При вирішенні питання значення цих даних для клініки необхідно враховувати, що ізофермент CYP2А6 не відіграє істотної ролі в метаболізмі лікарських засобів. В експериментах in vitro було показано, що летрозол у концентраціях, що у 100 разів перевищують рівноважні концентрації в плазмі, не має здатності істотно пригнічувати метаболізм діазепаму (субстрату ізоферменту CYP2C19). Таким чином, клінічно значущі взаємодії з ізоферментом CYP2С19 є малоймовірними. Тим не менш, слід дотримуватися обережності при спільному застосуванні летрозолу та лікарських засобів, що метаболізуються переважно за участю вищеназваних ізоферментів та мають вузький терапевтичний індекс.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від їди. Дорослі: рекомендована доза Летрозолу становить 2,5 мг один раз на добу, щодня, тривало (протягом 5 років або до рецидиву). Як продовжена ад'ювантна терапія лікування має тривати протягом 4 років (не довше 5 років). При появі ознак прогресування захворювання прийом препарату Летрозол слід припинити. У пацієнток із захворюванням на останній стадії або метастазуючою пухлини лікування летрозолом слід продовжувати доти, доки виражено прогресування пухлини. У пацієнток похилого віку корекція дози препарату Летрозол не потрібна. Пацієнтки з порушенням функції печінки та нирок: при порушеннях функції печінки або нирок (кліренс креатиніну ≥10 мл/хв) корекції дози препарату не потрібне. Тим не менш, при тяжких порушеннях функції печінки (клас С за шкалою Чайлд-П'ю) пацієнтки повинні бути під постійним наглядом.ПередозуванняЄ окремі повідомлення про випадки передозування летрозолу. Якісь специфічні методи лікування передозування не відомі. Показана симптоматична та підтримуюча терапія. Летрозол виводиться із плазми за допомогою гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПацієнтки з тяжкими порушеннями функції печінки повинні бути під постійним наглядом. Під час терапії летрозолом, враховуючи можливість настання вагітності, жінкам у перименопаузальному та ранньому постменопаузальному періоді слід використовувати надійні способи контрацепції до встановлення стабільного постменопаузального гормонального статусу. Деякі побічні ефекти препарату, такі як загальна слабкість та запаморочення, можуть впливати на здатність виконання потенційно небезпечних видів діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. У зв'язку з цим слід дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та роботи з механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему