Язвенная болезнь, гастрит Микро Лабс Лимитед

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. Активна речовина: амоксицилін 500 мг; Допоміжні речовини: стеарат магнію 5 мг, тальк 8 мг, натрію лаурилсульфат 3 мг; склад кришечки капсули: пропілпарагідроксибензоат 0.2 мг, метилпарагідроксибензоат 0.8 мг, вода 14-15 мг, желатин qs, титану діоксид 0.8132 мг, барвник діамантовий блакитний 0.0062 мг, барвник сонячний захід жовт. склад корпусу капсули: пропілпарагідроксибензоат 0.2 мг, метилпарагідроксибензоат 0.8 мг, вода 14-15 мг, желатин qs, титану діоксид 1.6266 мг, барвник заліза оксид жовтий 0.9999 мг; склад чорнил чорних: етанол 29-33%, ізопропанол 9-12%, бутанол 4-7%, шелак 24-28%, барвник заліза оксид чорний 24-28%, аміак водний 1-3%, пропіленгліколь 0.5-2%. 4 шт. у стрипі. Капсули кишковорозчинні - 1 капс. Активна речовина: лансопразол 30 мг; Допоміжні речовини: маннітол 41.11 мг, сахароза 123.22 мг, повідон 1.09 мг, мікросфери з сахарози 38.19 мг, натрію гідрофосфат 2.08 мг, кармелозу кальцію 10.41 мг, магнію гідроксикарбонат 5,8 0 5 , 3 . метакриловий кислотний полімер 65.78 мг, тальк 8.77 мг, діетилфталат 8.11 мг, гідроксид натрію 0.44 мг; склад корпусу капсули: желатин 38.9575 мг, натрію лаурилсульфат 0.0376 мг, пропілпарагідроксибензоат 0.376 мг, метилпарагідроксибензоат 0.094 мг, титану діоксид 0.712 мг, барвник червоний (Понсо 4R) 8 мг. склад кришечки капсули: желатин 24.0376 мг, натрію лаурилсульфат 0.0232 мг, пропілпарагідроксибензоат 0.058 мг, метилпарагідроксибензоат 0.232 мг, титану діоксид 0.4393 мг, барвник пунцовий (0,0 4 . 2 шт. у стрипі. 7 блістерів в упаковці.Опис лікарської формиКапсули тверді желатинові, корпус жовтого кольору, кришка темно-червоного кольору; на корпусі є напис "500", на кришечці напис "AMOXI", виконані чорним чорнилом; розмір капсули – №0. Капсули кишковорозчинні тверді желатинові, №1, з корпусом та кришечкою рожевого кольору та написом чорного кольору "MICRO/MICRO"; вміст капсул - гранули (пелети) білого або майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаІнгібує H+ - K+ АТФазу (протонний насос) парієтальних клітин, блокує кінцеву стадію утворення соляної кислоти, пригнічує базальну та стимульовану секрецію.ФармакокінетикаАбсорбція висока. Cmax після перорального прийому дози 30 мг досягається через 1,5-2,2 год і становить 0,75-1,15 мг/л. Зв'язування з білками плазми – 98%. T1/2 - 1,3-1,7 год (збільшується при порушенні функції нирок та в похилому віці). Активно метаболізується при первинному проходженні через печінку. Екскретується нирками як метаболітів (14-23%), і навіть кишечником.ФармакодинамікаМаючи високу ліпофільність, легко проникає в парієтальні клітини шлунка, концентрується в них, надає цитопротективну дію, збільшує секрецію бікарбонатів. Гальмування утворення соляної кислоти при дозі 30 мг становить 80-97%. Не впливає на моторику ШКТ. Інгібуючий ефект наростає у перші чотири дні прийому. Секреторна активність відновлюється через 3-4 дні після відміни препарату.Клінічна фармакологіяПротивиразковий препарат, що чинить бактерицидну дію на Helicobacter pylori.ІнструкціяВсередину. Таблетки і капсули не можна розламувати і розжовувати, їх слід ковтати повністю. Тривалість лікування 7 днів, за необхідності може бути збільшена до 14 днів.Показання до застосуванняВиразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки (лікування та ерадикаційна терапія інфекції Helicobacter pylori).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до будь-якого компонента препаратів (основної речовини та/або допоміжних компонентів), до макролідів, пеніцилінів, цефалоспоринів, карбапенемів; одночасний прийом кларитроміцину з наступними препаратами: астемізолом, цизапридом, пімозидом, терфенадином; з алкалоїдами ріжків, наприклад, ерготаміном, дигідроерготаміном; з мідазолам для перорального застосування; одночасний прийом кларитроміцину з інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази (статинами), які значною мірою метаболізуються ізоферментом CYP3A4 (ловастатин, симвастатин) у зв'язку з підвищенням ризику міопатії, включаючи рабдоміоліз; одночасний прийом кларитроміцину з колхіцином у пацієнтів з порушеною функцією печінки та нирок; пацієнтам з наявністю в анамнезі подовження інтервалу QT; шлуночкової аритмії або шлуночкової тахікардії типу "пірует"; пацієнтам з гіпокаліємією (ризик подовження інтервалу QT); пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю, що протікає одночасно з нирковою недостатністю; пацієнтам з холестатичною жовтяницею/гепатитом в анамнезі, які розвинули при застосуванні кларитроміцину; при порфірії; у період грудного вигодовування та вагітності; пацієнтам з атопічним дерматитом, бронхіальною астмою, полінозом, інфекційним мононуклеозом, лімфолейкозом, печінковою недостатністю, захворюваннями ШКТ в анамнезі (особливо коліт, пов'язаний із застосуванням антибіотиків); дитячий вік до 18 років; при наявності дефіциту сахарази/ізомальтази, непереносимості фруктози, глюкозо-галактозної мальабсорбції.Побічна діяКларитроміцин: Інфекційні та паразитарні захворювання: нечасто – кандидоз, гастроентерит, розвиток суперінфекції (при тривалому або повторному застосуванні кларитроміцину), вагінальні інфекції; частота невідома - псевдомембранозний коліт, бешиха, еритразму. Порушення з боку крові та лімфатичної системи: нечасто – лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитемія, еозинофілія; частота невідома – агранулоцитоз, тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи: нечасто – гіперчутливість; частота невідома – анафілактичні реакції. Порушення з боку обміну речовин та харчування: нечасто – анорексія, зниження апетиту; частота невідома – гіпоглікемія (у тому числі при одночасному прийомі гіпоглікемічних лікарських засобів). Порушення психіки: часто – безсоння; нечасто – тривога, нервозність; частота невідома - психоз, сплутаність свідомості, деперсоналізація, депресія, дезорієнтація, галюцинації, "кошмарні" сновидіння, манія. Порушення з боку нервової системи: часто – зміна смаку (дисгевзія), головний біль; нечасто – запаморочення, втрата свідомості, сонливість, тремор; частота невідома – судоми, втрата смакових відчуттів, порушення нюху, втрата нюху, парестезії. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго, порушення слуху, шум, дзвін у вухах; частота невідома – втрата слуху (що проходить після відміни препарату). Порушення з боку серця: нечасто – подовження інтервалу QT на електрокардіограмі, відчуття серцебиття; частота невідома - шлуночкова тахікардія типу "пірует", шлуночкова тахікардія, тріпотіння та мерехтіння шлуночків. Порушення з боку судин: частота невідома – незвичайні кровотечі, крововиливи. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – носова кровотеча. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: часто – діарея, блювання, диспепсія, нудота, біль у животі; нечасто – гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, гастрит, прокталгія, стоматит, глосит, здуття живота, запор, сухість у роті, відрижка, метеоризм; частота невідома – гострий панкреатит, зміна кольору язика та зубів. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: часто – атипова функціональна проба печінки; нечасто – холестаз, гепатит, підвищення активності АЛТ, підвищення активності АСТ, підвищення активності ГГТ; частота невідома – печінкова недостатність, гепатоцелюлярна жовтяниця. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: часто – висипання, підвищене потовиділення; нечасто - свербіж, кропив'янка, плямисто-папульозний висип; частота невідома - злоякісна ексудативна еритема (синдром Стівенса-Джонсона), токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), лікарський висип з еозинофілією та системними проявами, акне, пурпура Шенлейна-Геноха. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто – м'язовий спазм, міалгія; Частота невідома – рабдоміоліз, міопатія, посилення симптомів міастенії gravis. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: дуже рідко – ниркова недостатність, інтерстиціальний нефрит. Загальні розлади та порушення в місці введення: нечасто – нездужання, лихоманка, астенія, біль у грудях, озноб, слабкість. Лабораторні показники: нечасто – підвищення активності лужної фосфатази, підвищення активності ЛДГ крові; дуже рідко – гіперкреатинінемія; частота невідома – підвищення міжнародного нормалізованого відношення (MHO), збільшення протромбінового часу, зміна кольору сечі, підвищення концентрації білірубіну. Амоксицилін: Інфекційні та паразитарні захворювання: нечасто – розвиток суперінфекції, кандидоз слизової оболонки порожнини рота, вагінальний кандидоз. Порушення з боку крові та лімфатичної системи: рідко – еозинофілія, гемолітична анемія; дуже рідко – лейкопенія, нейтропенія, граїулоцитопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія, анемія, мієлосупресія, агранулоцитоз, оборотне збільшення протромбінового часу та часу кровотечі. Порушення з боку імунної системи: рідко – набряк гортані, сироваткова хвороба, алергічна пурпура, анафілактична реакція. Порушення з боку нервової системи: нечасто – головний біль; рідко: збудження, тривога, безсоння, атаксія, сплутаність свідомості, гіперкінезія, зміна поведінки, депресія, периферична нейропатія, запаморочення, судоми (у пацієнтів з порушеннями функцій нирок, епілепсією або менінгітом). Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: часто – нудота, втрата апетиту, блювання, метеоризм, м'який стілець, діарея, висип на слизовій оболонці порожнини рота, сухість у роті, спотворення сприйняття смаку; рідко – потемніння зубної емалі; дуже рідко - псевдомембранозний коліт, чорна "волосата" мова. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: нечасто – оборотне підвищення активності "печінкових" трансаміназ; рідко – гепатит, холестатична жовтяниця. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: часто – шкірні висипання, свербіж, кропив'янка; рідко – ангіоневротичний набряк (набряк Квінке), поліморфна ексудативна еритема, гострий генералізований екзантематозний пустульоз, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), злоякісна ексудативна еритема (синдром Стівенса-Джонсон). Порушення з боку нирок: рідко – гострий інтерстиціальний нефрит, кристалурія. Загальні розлади та порушення у місці введення: рідко – лікарська лихоманка. Лансопрозол: Порушення з боку крові та лімфатичної системи: нечасто – тромбоцитопенія, еозинофілія, лейкопенія; рідко – анемія; дуже рідко – агранулоцитоз, панцитопенія. Порушення з боку імунної системи: дуже рідко – анафілактичний шок. Порушення з боку обміну речовин та харчування: рідко – анорексія; частота невідома – гіпомагніємія. Порушення психіки: нечасто – депресія; рідко – безсоння, галюцинації, сплутаність свідомості. Порушення з боку нервової системи: часто – головний біль, запаморочення; рідко – занепокоєння, вертиго та парестезія, сонливість, тремор. Порушення з боку органу зору: рідко – розлад зору. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: часто – нудота, діарея, біль у животі, запор, блювання, метеоризм, сухість у роті чи горлі; рідко – глосит, кандидоз стравоходу, панкреатит, порушення сприйняття смаку; дуже рідко – коліт, стоматит. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: часто – підвищення активності “печінкових” трансаміназ; рідко – гепатит, жовтяниця; дуже рідко – гіпербілірубінемія. З боку дихальної системи: рідко – кашель, фарингіт, риніт, інфекція верхніх дихальних шляхів, грипоподібний синдром. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: часто – кропив'янка, свербіж, висип; рідко – петехія, пурпура, алопеція, ангіоневротичний набряк (набряк Квінке), поліморфна еритема, фотосенсибілізація; дуже рідко - злоякісна ексудативна еритема (синдром Стівенса-Джонсона), токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла). Порушення з боку кістково-м'язової та сполучної тканини: нечасто – артралгія, міалгія, перелом стегна, зап'ястя або хребта. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: рідко – інтерстиціальний нефрит. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: рідко – гінекомастія, імпотенція. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – слабкість; нечасто – набряки; рідко – лихоманка, підвищене потовиділення. Лабораторні показники: дуже рідко – підвищення рівня холестерину та тригліцеридів, гіпонатріємія.Взаємодія з лікарськими засобамиКларитроміцин: При сумісному прийомі кларитроміцину та лікарських засобів, що первинно метаболізуються ізоферментами CYP3A, можливе взаємне підвищення їх концентрацій, що може посилити або продовжити як терапевтичні, так і побічні ефекти. Протипоказаний спільний прийом з астемізолом, цизапридом, пимозидом, терфенадином, ерготаміном та іншими алкалоїдами ріжків, алпразоламом, мідазоламом, тріазоламом. З обережністю призначають із карбамазепіном, цилостазолом, циклоспорином, дизопірамідом, ловастатином, метилпреднізолоном, омепразолом, непрямими антикоагулянтами (у тому числі варфарином), хінідином, рифабутином, силденафілом, симвалі цитохрому Р450). Необхідна корекція дози лікарських засобів та контроль концентрації у плазмі крові. При сумісному застосуванні з цизапридом, пимозидом, терфенадином та астемізолом можливе збільшення концентрації останніх у плазмі крові, подовження інтервалу QT та розвиток серцевих аритмій, включаючи шлуночкову пароксизмальну тахікардію, фібриляцію, тріпотіння або мерехтіння шлуночків, поліморфну ​​шлуночок. Подібний механізм взаємодії відзначається при застосуванні лікарських препаратів, що метаболізуються іншим ізоферментом системи цитохром Р450 – фенітоїну, теофіліну та вальпроєвої кислоти. При одночасному призначенні вищезазначених препаратів потрібне моніторування їхньої концентрації в плазмі крові та ЕКГ. Кларитроміцин може зменшувати кліренс триазоламу і, таким чином, підвищувати його фармакологічні ефекти з розвитком сонливості та сплутаності свідомості. Для бензодіазепінів, виведення яких не залежить від ізоферментів CYP3A4 (темазепам, нітразепам, лоразепам), клінічно значуща взаємодія з кларитроміцином є малоймовірною. Є повідомлення про підвищення концентрації дигоксину в плазмі крові пацієнтів, які одночасно отримували дигоксин і кларитроміцин. Слід постійно контролювати вміст дигоксину в плазмі крові, щоб уникнути дигіталісної інтоксикації та розвитку потенційно летальних аритмій. Спільне застосування з ерготаміном та дигідроерготаміном (похідні ріжків) може призвести до гострої ерготамінової інтоксикації, що проявляється важким периферичним вазоспазмом, ішемією кінцівок та інших тканин, включаючи центральну нервову систему, та збоченою чутливістю. При одночасному прийомі кларитроміцину з інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази – ловастатину та симвастатину – описані рідкісні випадки рабдоміолізу. Ефавіренз, невірапін, рифампіцин, рифабутин та рифапентин (індуктори цитохрому Р450) знижують концентрацію кларитроміцину в плазмі крові та послаблюють його терапевтичний ефект, і водночас підвищують концентрацію 14(R)-гідроксикларитроміцину. При сумісному прийомі флуконазолу в дозі 200 мг та кларитроміцину в дозі 1 г/добу можливе збільшення рівноважної концентрації та AUC кларитроміцину на 33 % та 18 % відповідно. Корекція дози кларитроміцину не потрібна. Необхідно звернути увагу на можливість перехресної стійкості між кларитроміцином та іншими антибіотиками групи макролідів, а також лінкоміцином та кліндаміцином. Одночасний прийом кларитроміцину та зидовудину у дорослих ВІЛ-інфікованих пацієнтів може призвести до зниження рівноважного рівня концентрації зидовудину. Необхідний підбір доз кларитроміцину та зидовудину. При одночасному призначенні кларитроміцину та ритонавіру, атазанавіру або інших інгібіторів протеаз, зростають значення плазмової концентрації як кларитроміцину, який у такому разі не слід призначати у дозу понад 1 г/добу, так і інгібітору протеаз. При сумісному прийомі кларитроміцину та ітраконазолу можливе взаємне підвищення концентрації препаратів у плазмі крові. За пацієнтами, які одночасно приймають ітраконазол та кларитроміцин, необхідно ретельне спостереження через можливе посилення або подовження фармакологічних ефектів цих лікарських засобів. При одночасному прийомі кларитроміцину (1 г/добу) та саквінавіру (у м'яких желатинових капсулах, 1200 мг 3 рази на день) можливе збільшення AUC та рівноважної концентрації саквінавіру на 177 % та 187 %, відповідно, а кларитроміцину на 40 %. При сумісному призначенні цих двох лікарських засобів протягом обмеженого часу в дозах/лікарських формах, зазначених вище, корекція дози не потрібна. Оскільки при сумісному призначенні колхіцину, який є субстратом для CYP3A та Р-глікопротеїну, та кларитроміцину, як і інших макролідів – інгібіторів CYP3A та Р-глікопротеїну, інгібування може призвести до посилення дії колхіцину, пацієнтів слід ретельно спостерігати з метою виявлення симптомів. .При застосуванні кларитроміцину з толтеродином у пацієнтів з низькою активністю ізоферменту CYP2D6 може знадобитися зниження дози толтеродину у присутності кларитроміцину (інгібітор ізоферментів CYP3A). При сумісному прийомі кларитроміцину з верапамілом можливе зниження артеріального тиску, брадіаритмія та молочнокислий ацидоз. При використанні етравірину концентрація кларитроміцину знижується, але підвищується концентрація активного метаболіту 14(R)-гідроксикларитроміцину. При сумісному застосуванні кларитроміцину та пероральних гіпоглікемічних засобів та/або інсуліну може спостерігатися виражена гіпоглікемія. На тлі одночасного прийому кларитроміцину та деяких препаратів, що знижують концентрацію глюкози, таких як натеглінід, піоглітазон, репаглінід та росиглітазон, може мати місце інгібування ізоферменту CYP3A кларитроміцином, результатом чого може стати гіпоглікемія. Рекомендується ретельний контроль концентрації глюкози. Амоксицилін: Антациди, глюкозамін, проносні засоби, аміноглікозиди, їжа сповільнюють та знижують абсорбцію амоксициліну; аскорбінова кислота збільшує абсорбцію. Пробенецид знижує виведення амоксициліну нирками та збільшує концентрацію амоксициліну у жовчі та плазмі крові. Бактерицидні антибіотики (у тому числі аміноглікозиди, цефалоспорини, ванкоміцин, рифампіцин) – синергічна дія; бактеріостатичні препарати (макроліди, хлорамфінекол, лінкозаміди, тетрацикліни, сульфаніламіди) – антагоністичне. При прийомі амоксициліну у поєднанні з метронідазолом спостерігається нудота, блювання, анорексія, діарея, запор, болі в епігастрії, розлади травлення, у поодиноких випадках жовтяниця, інтерстиціальний нефрит, порушення гемопоезу. Амоксицилін підвищує ефективність непрямих антикоагулянтів (пригнічуючи кишкову мікрофлору, знижує синтез вітаміну К та протромбіновий індекс), що призводить до подовження часу згортання крові. При необхідності коригують дозу непрямих антикоагулянтів. Одночасне застосування амоксициліну та алопуринолу підвищує ризик розвитку шкірного висипу. Амоксицилін зменшує кліренс та підвищує токсичність метотрексату, ймовірно, через конкурентне інгібування канальцевої ниркової секреції метотрексату амоксициліном. У пацієнтів, які отримують одночасно амоксицилін та метотрексат, слід ретельно контролювати плазмові концентрації останнього. Можливе збільшення часу абсорбції дигоксину на фоні терапії амоксициліном. За необхідності проводять коригування дози дигоксину. Діуретики, алопуринол, оксифенбутазон, фенілбутазон, нестероїдні протизапальні препарати та інші лікарські засоби, що блокують канальцеву секрецію, підвищують концентрацію амоксициліну в плазмі. Амоксицилін знижує концентрацію естрогенів та прогестеронів у плазмі крові, що може призвести до втрати контрацептивного ефекту пероральних контрацептивів. Під час лікування амоксициліном слід застосовувати додаткові негормональні методи контрацепції. Лансопрозол: Лансопразол уповільнює елімінацію лікарських засобів, що метаболізуються у печінці шляхом мікросомального окиснення (у тому числі діазепаму, фенітоїну, непрямих антикоагулянтів). Знижує на 10% кліренс теофіліну. Уповільнює рН-залежну абсорбцію лікарських засобів, що належать до груп слабких кислот, та прискорює абсорбцію лікарських засобів, що належать до груп основ. Запобігає всмоктуванню кетоконазолу, ітраконазолу, ампіциліну, солей заліза, дигоксину. Лансопразол уповільнює всмоктування ціанокобаламіну. Сумісний з ібупрофеном, індометацином, діазепамом, пропранололом, варфарином, пероральними контрацептивами, фенітоїном, преднізолоном. Сукральфат знижує біодоступність лансопразолу на 30%, тому необхідно дотримуватись інтервалу між прийомом цих лікарських засобів 30-40 хв. Антациди слід призначати за 1 годину до або через 1-2 години після прийому лансопразолу, оскільки вони уповільнюють та знижують його абсорбцію. У добровольців, які одночасно отримували 60 мг лансопразолу та 400 мг атазанавіру на день, відзначалося зниження на 90 % AUC та Cmax останнього. Лансопразол не слід призначати одночасно з атазанавіром. Ритонавір (субстрат та інгібітор CYP2C19) може варіабельно вплинути на AUC лансопразолу (збільшити або зменшити). При необхідності супутньої терапії рекомендується контролювати терапевтичні та можливі побічні ефекти, а також корекцію дози лансопразолу. Одночасний прийом лансопразолу та такролімусу (субстрат ізоферменту CYP3A4 та Р-глікопротеїну) призводить до збільшення плазмової концентрації останнього (до 81%). Слід проводити моніторинг концентрації такролімусу в плазмі при одночасному призначенні з лансопразолом. Одночасний прийом флувоксаміну (інгібітор ізоферменту CYP2C19) та лансопразолу призводить до чотириразового збільшення концентрації останнього у плазмі крові. Рифампіцин та звіробій продірявлений (індукують ізоферменти CYP2C19 та CYP3A4) можуть значно знижувати плазмові концентрації лансопразолу.Спосіб застосування та дозиПриймають по 500 мг (1 таблетка) кларитроміцину, 1000 мг амоксициліну (2 капсули) та 30 мг лансопразолу (1 капсула), двічі на добу вранці та ввечері перед їдою. Кожен блістер препарату Ланцид Кіт містить дві таблетки кларитроміцину (500 мг), чотири капсули амоксициліну (500 мг) та 2 капсули лансопразолу (30 мг) та розрахований на один день лікування. Одна упаковка містить 7 блістерів та розрахована на один курс лікування.ПередозуванняКларитроміцин: Симптоми: абдомінальний біль, нудота, блювання, діарея, можлива поява головного болю, сплутаності свідомості. Лікування: промивання шлунка, що підтримує терапія. Не видаляється при гемо-або перитонеальному діалізі. Амоксицилін: Симптоми: нудота, блювання, діарея, порушення водно-електролітного балансу (як наслідок блювання та діареї), кристалурія. Лікування: промивання шлунка, активоване вугілля, сольові проносні препарати для підтримки водно-електролітного балансу; гемодіаліз.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред початком терапії необхідно виключити наявність злоякісного процесу (особливо при виразці шлунка), оскільки лікування, маскуючи симптоматику, може відкласти постановку правильного діагнозу. Кларитроміцин: Тривалий прийом антибіотиків може призводити до утворення колоній зі збільшенням кількості нечутливих бактерій та грибів. При суперінфекції слід призначити відповідну терапію. При застосуванні кларитроміцину повідомлялося про печінкову дисфункцію (підвищення концентрації печінкових ферментів у плазмі крові, гепатоцелюлярний та/або холестатичний гепатит з жовтяницею або без). Печінкова дисфункція може бути важкою, але є оборотною. Є випадки печінкової недостатності з летальним кінцем, головним чином пов'язані з наявністю серйозних супутніх захворювань та/або одночасним застосуванням інших лікарських засобів. З появою ознак та симптомів гепатиту, таких як анорексія. жовтяниця, потемніння сечі, болючість живота при пальпації необхідно негайно припинити терапію кларитроміцином. За наявності хронічних захворювань печінки слід проводити регулярний контроль ферментів плазми крові. При лікуванні практично всіма антибактеріальними засобами, у тому числі кларитроміцином, описані випадки псевдомембранозного коліту, тяжкість якого може змінюватись від легкого до загрозливого життя. Антибактеріальні препарати можуть змінити нормальну мікрофлору кишечника, що може спричинити зростання Clostridium difficile. Псевдомембранозний коліт, викликаний Clostridium difficile, необхідно підозрювати у всіх пацієнтів, які відчувають появу діареї після застосування антибактеріальних засобів. Після проведення курсу антибіотикотерапії потрібне ретельне медичне спостереження за пацієнтом. Описувалися випадки розвитку псевдомембранозного коліту через 2 місяці після прийому антибіотиків. Кларитроміцин слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з ішемічною хворобою серця (ІХС), тяжкою серцевою недостатністю, гіпомагніємією, вираженою брадикардією (менше 50 уд/хв), а також при одночасному застосуванні з антиаритмічними препаратами ІА класу (хінідин, прокаїнамід) та ІІІ класу ( дофетилід, аміодарон, соталол). При даних станах та при одночасному прийомі кларитроміцину з цими препаратами слід регулярно проводити контроль електрокардіограми на предмет збільшення інтервалу QT. Можливий розвиток перехресної резистентності до кларитроміцину та інших антибіотиків групи макролідів, а також лінкоміцину та кліндаміцину. У разі появи гострих реакцій гіперчутливості, таких як анафілактична реакція, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, лікарський висип з еозинофілією та системною симптоматикою (DRESS-синдром), пурпура Шенлейна-Геноха, необхідно відразу ж припинити прийом і припинити прийом. У пацієнтів, які приймають кларитроміцин, повідомлялося про збільшення симптомів міастенії gravis. У разі спільного застосування з варфарином або іншими непрямими антикоагулянтами необхідно контролювати MHO та протромбіновий час. Амоксицилін: Перед початком прийому амоксициліну необхідно зібрати докладний анамнез щодо попередніх реакцій гіперчутливості на пеніциліни, цефалоспорини або інші алергени. Описані серйозні, інколи ж і летальні реакції гіперчутливості (анафілактичні реакції) на пеніциліни. Ризик виникнення таких реакцій найбільш високий у пацієнтів, які мають в анамнезі реакції гіперчутливості на пеніциліни. У разі виникнення алергічних реакцій необхідно припинити прийом амоксициліну та розпочати терапію антибіотиком іншої групи. При серйозних реакціях гіперчутливості слід негайно вжити відповідних заходів. Можуть бути потрібні також введення епінефрину, оксигенотерапія, внутрішньовенне введення глюкокортикостероїдів та забезпечення прохідності дихальних шляхів, включаючи інтубацію. Необхідно утримуватися від застосування амоксициліну у разі підозри на інфекційний мононуклеоз, оскільки у пацієнтів з цим захворюванням амоксицилін може викликати кореподібний шкірний висип, що ускладнює діагностику. Тривале лікування амоксициліном іноді призводить до надмірного розмноження нечутливих мікроорганізмів. Під час застосування амоксициліну рекомендується періодично оцінювати функцію нирок, печінки та кровотворення. Амоксицилін слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із порушеннями функції печінки. Моніторинг функції печінки необхідно здійснювати регулярно. У пацієнтів з порушеннями функції нирок дозу амоксициліну слід знижувати відповідно до ступеня порушення. Амоксицилін може провокувати неспецифічне зв'язування імуноглобулінів та альбумінів з мембраною еритроцитів, що може бути причиною хибнопозитивної реакції при пробі Кумбса. У пацієнтів зі зниженим діурезом дуже рідко виникає кристалурія. При проведенні терапії амоксициліном дуже важливе значення мають адекватне споживання рідини та підтримання достатнього діурезу. Пацієнтам з холангітом або холециститом антибіотики можна призначати лише за легкого ступеня перебігу захворювань та за відсутності холестазу. У ході терапії амоксициліном необхідно пам'ятати про можливий розвиток суперінфекції (зазвичай спричиненої бактеріями роду Pseudomonas spp. або грибами роду Candida). У цьому випадку слід припинити терапію амоксициліном та/або призначити відповідне лікування. При вираженій діареї, що зберігається, слід запідозрити псевдомембранозний коліт, викликаний антибіотиками, який може становити загрозу для життя пацієнта (водянистий кал з домішкою крові і слизу; тупі поширені або колікоподібні болі в животі; лихоманка, іноді, тенезми). У таких випадках амоксицилін слід негайно відмінити та призначити специфічне по відношенню до збудника лікування, наприклад, ванкоміцин. При цьому засоби, що знижують перильстатику шлунково-кишкового тракту протипоказані. Виведення амоксициліну призводить до його високого вмісту в сечі, що може призводити до неправдивих результатів при визначенні глюкози в сечі (наприклад, проба Бенедикта, проба Фелінга). У цьому випадку рекомендується застосовувати глюкозоксідазний метод визначення концентрації глюкози в сечі. При необхідності одночасного застосування амоксициліну з антикоагулянтами, протромбіновий час або МНО повинні ретельно моніторуватися при призначенні або скасуванні амоксициліну. При одночасному застосуванні естрогеновмісних пероральних контрацептивів та амоксициліну слід по можливості використовувати інші або додаткові методи контрацепції. Особливої ​​обережності рекомендується дотримуватися пацієнтів з алергічним діатезом або бронхіальною астмою, захворюваннями шлунково-кишкового тракту в анамнезі (зокрема коліт, викликаний лікуванням антибіотиками). При тривалому прийомі амоксициліну слід одночасно призначати ністатин, леворин чи інші протигрибкові препарати. Під час лікування не рекомендується вживати алкоголь. Лансопрозол: Рекомендується уникати спільного застосування інгібіторів протонної помпи та клопідогрелю. При сумісному застосуванні підвищується ризик повторного інфаркту міокарда, госпіталізації з приводу серцевого нападу або нестабільної стенокардії, інсульту, повторної реваскуляризації. За необхідності спільного призначення пацієнти повинні перебувати під ретельним наглядом. Рекомендується уникати спільного застосування інгібіторів протонної помпи та антиретровірусних препаратів у ВІЛ-інфікованих пацієнтів. При необхідності спільного застосування з атазанавіром/ритонавіром рекомендується дотримуватися 12-годинного інтервалу між прийомом лансопразолу та цими препаратами, а також не перевищувати дозу лансопразолу 30 мг. При сумісному застосуванні з антиретровірусними препаратами (індинавір, нелфінавір, атазанавір), а також кетоконазолом, ітраконазолом, позаконазолом, цефподоксимом, цефуроксимом та ампіциліном, необхідний моніторинг їх ефективності та появи резистентності. Спільне застосування з іматинібом може збільшити ризик несприятливих реакцій (потенційна взаємодія через CYP3A4), особливо у осіб з вираженими алергічними реакціями в анамнезі. У зв'язку з підвищенням ризику міотоксичності пацієнти, які приймають аторвастатин, ловастатин або симвастатин, повинні ретельно спостерігатися під час супутнього застосування лансопразолу. У пацієнтів, які одночасно приймають варфарин, необхідно моніторування протромбінового часу та MHO. Тривале застосування інгібіторів протонної помпи збільшує ризик інфекції (зокрема Salmonella, Campylobacter, Clostridium difficile). Користь профілактики кровотеч із верхніх відділів шлунково-кишкового тракту має бути співвіднесена з потенційним ризиком розвитку вентилятор-асоційованої пневмонії. Тривале застосування інгібіторів протонної помпи збільшує ризик переломів у жінок у період менопаузи. У період лікування слід уникати вживання алкогольних напоїв. Фармакогенетичний фактор. Ефективність препарату залежить від генетичного поліморфізму CYP2C19. У пацієнтів, які відносяться до «повільних метаболізаторів» (РМ-тип), ефективність вище, достовірно частіше досягається ерадикація Helicobacte rpylori порівняно з «швидкими метаболізаторами» (homEM-тип), навіть на тлі резистентності до кларитроміцину. "Синдром відміни" або "кислотного рикошету" при дотриманні рекомендацій щодо тривалості застосування для лансопразолу не характерний. Вплив на здатність керувати механізмами та автомобілем: У період лікування необхідно дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом та зайнятті іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, оскільки препарат може викликати слабкість, сонливість та запаморочення.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему