Сердечно-сосудистые Хиты продаж

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Ацетилсаліцилова кислота – 150,00 мг, магнію гідроксид – 30,39 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна – 24,15 мг, крохмаль кукурудзяний – 19,00 мг, крохмаль картопляний – 4,00 мг, магнію стеарат – 0,30 мг; Оболонка: гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза 15 сПз) – 1,20 мг, макрогол (полігліколь 4000) – 0,24 мг, тальк – 0,72 мг. По 30 або 100 таблеток у банки темного (бурштинового) скла, закупорені кришкою білого кольору (з поліетилену) з вмонтованою знімною капсулою з силікагелем і кільцем, що забезпечує контроль першого розтину. 1 банку темного (бурштинового) скла разом з інструкцією із застосування поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиКруглі двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою білого або майже білого кольору, на поперечному зрізі ядро ​​білого або майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаАнтиагрегантний засіб.ФармакокінетикаАцетилсаліцилова кислота всмоктується із шлунково-кишкового тракту практично повністю. Період напіввиведення ацетилсаліцилової кислоти становить близько 15 хвилин, т.к. за участю ферментів ацетилсаліцилова кислота швидко гідролізується в саліцилову кислоту в кишечнику, печінці та плазмі крові. Період напіввиведення саліцилової кислоти становить близько 3 годин, але може значно збільшуватися при одночасному введенні великих доз ацетилсаліцилової кислоти (більше 3,0 г) в результаті насичення ферментних систем. Біодоступність ацетилсаліцилової кислоти становить 70%, але ця величина значною мірою коливається, оскільки ацетилсаліцилова кислота піддається пресистемному гідролізу (слизова оболонка шлунково-кишкового тракту, печінка) в саліцилову кислоту під дією ферментів. Біодоступність саліцилової кислоти становить 80-100%. Дози магнію гідроксиду, що використовуються, не впливають на біодоступність ацетилсаліцилової кислоти.ФармакодинамікаЗменшує агрегацію, адгезію тромбоцитів та тромбоутворення за рахунок придушення синтезу тромбоксану А2 у тромбоцитах. Антиагрегантний ефект зберігається протягом 7 діб після одноразового прийому (більше виражений у чоловіків, ніж у жінок). Ацетилсаліцилова кислота знижує летальність та ризик розвитку інфаркту міокарда при нестабільній стенокардії, ефективна при первинній профілактиці захворювань серцево-судинної системи, особливо інфаркту міокарда у чоловіків старше 40 років, та при вторинній профілактиці інфаркту міокарда. Пригнічує синтез протромбіну в печінці та збільшує протромбіновий час. Підвищує фібринолітичну активність плазми крові та знижує концентрацію вітамін-К-залежних факторів згортання (II, VII, IX, X). Підвищує ризик розвитку геморагічних ускладнень під час проведення хірургічних втручань, збільшує ризик розвитку кровотечі і натомість терапії антикоагулянтами. Ацетилсаліцилова кислота у високих дозах має також протизапальний, знеболюючий, жарознижувальний ефект. У високих дозах ацетилсаліцилова кислота стимулює виведення сечової кислоти (порушує її реабсорбцію у ниркових канальцях). Блокада циклооксигенази-1 у слизовій оболонці шлунка призводить до гальмування гастропротекторних простагландинів, що може зумовити виразку слизової оболонки та подальшу кровотечу. Магнію гідроксид, що входить до складу препарату Тромбітал Форте, захищає слизову оболонку шлунково-кишкового тракту від дії ацетилсаліцилової кислоти.Показання до застосуванняНестабільна стенокардія та стабільна стенокардія. Профілактика повторного інфаркту міокарда. Профілактика повторної транзиторної ішемічної атаки (ТІА) та повторного ішемічного інсульту у пацієнтів, які раніше перенесли порушення мозкового кровообігу. Профілактика тромботичних ускладнень після операцій та інвазивних втручань на судинах (таких, як аортокоронарне шунтування, ендартеректомія сонних артерій, артеріовенозне шунтування, ангіопластика та стентування коронарних артерій, ангіопластика сонних).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до ацетилсаліцилової кислоти, допоміжних речовин препарату та інших нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗЗ); крововилив у головний мозок; схильність до кровотечі (недостатність вітаміну К, тромбоцитопенія, геморагічний діатез); ерозивно-виразкове ураження шлунково-кишкового тракту (у фазі загострення); шлунково-кишкова кровотеча; бронхіальна астма, індукована прийомом саліцилатів та інших нестероїдних протизапальних засобів; поєднання бронхіальної астми, рецидивуючого поліпозу носа та приносових пазух з непереносимістю ацетилсаліцилової кислоти; одночасний прийом метотрексату в дозі 15 мг на тиждень та більше; вагітність (I та III триместри); період лактації; дефіцит глюкозо-6-фосфатдегідрогенази; тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну (КК) менше 30 мл/хв);тяжка печінкова недостатність (клас В і С за шкалою Чайлд-П'ю); хронічна серцева недостатність III та IV функціонального класу за класифікацією NYHA; дитячий вік до 18 років. З обережністю. При подагрі, гіперурикемії, оскільки ацетилсаліцилова кислота в малих дозах знижує екскрецію сечової кислоти. За наявності в анамнезі виразкових уражень шлунково-кишкового тракту або шлунково-кишкових кровотеч. При печінковій недостатності (клас А за шкалою Чайлд-П'ю). При нирковій недостатності (КК понад 30 мл/хв). При бронхіальній астмі, хронічних захворюваннях органів дихання, сінній лихоманці, поліпозі носа, алергічних станах, лікарської алергії. При цукровому діабеті. У пацієнтів похилого віку. У ІІ триместрі вагітності. При гаданому хірургічному втручанні (включаючи незначні, наприклад, екстракція зуба), т.к. ацетилсаліцилова кислота може викликати схильність до кровотеч протягом декількох днів після прийому препарату.При одночасному прийомі з такими лікарськими засобами.Побічна діяНаведені нижче небажані явища розподілені за частотою виникнення відповідно до наступної градації: дуже часто (з частотою більше 1/10), часто (з частотою не менше 1/100, але менше 1/10), нечасто (з частотою не менше 1/ 1000 але менше 1/100), рідко (з частотою не менше 1/10000, але менше 1/1000), дуже рідко (з частотою менше 1/10000), включаючи окремі повідомлення. З боку крові та лімфатичної системи: дуже часто – підвищена кровоточивість (гематоми, носові кровотечі, кровоточивість ясен, кровотечі із сечостатевих шляхів); рідко – анемія; дуже рідко – гіпопротромбінемія, тромбоцитопенія, нейтропенія, апластична анемія, еозинофілія, агранулоцитоз; невідома частота – лейкопенія. Є повідомлення про серйозні випадки кровотеч, до яких належать шлунково-кишкові кровотечі та крововиливи в мозок (особливо у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які не досягли цільових цифр артеріального тиску та/або отримують супутню терапію антикоагулянтними засобами), які в окремих випадках можуть мати загрозливий для життя характер. Кровотечі можуть призводити до розвитку гострої або хронічної постгеморагічної/залізодефіцитної анемії (наприклад,внаслідок прихованої кровотечі) з відповідними клініко-лабораторними ознаками та симптомами (астенія, блідість, гіпоперфузія). Є повідомлення про випадки гемолізу та гемолітичної анемії у пацієнтів з тяжкими формами дефіциту глюкозо-6-фосфатдегідрогенази. Алергічні реакції: часто – кропив'янка, набряк Квінке; нечасто – анафілактичні реакції, включаючи ангіоневротичний набряк; невідома частота – шкірний висип, свербіж шкіри, риніт, набряк слизової оболонки носа, кардіо-респіраторний дистрес-синдром, а також важкі реакції, включаючи анафілактичний шок. З боку нервової системи: часто – біль голови, безсоння; нечасто – запаморочення, сонливість; рідко – шум у вухах, внутрішньомозковий крововилив; невідома частота – зниження слуху, що може бути ознакою передозування. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто – бронхоспазм. З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – печія; часто – нудота, блювання; нечасто – больові відчуття у сфері живота, виразки слизової оболонки шлунка і дванадцятипалої кишки, зокрема перфоративні (рідко), шлунково-кишкові кровотечі; рідко – підвищення активності печінкових ферментів; дуже рідко – стоматит, езофагіт, ерозивні ураження верхніх відділів шлунково-кишкового тракту, стриктури, синдром подразненого кишечника, коліт; невідома частота – зниження апетиту, діарея. З боку сечовидільної системи: невідома частота – порушення функції нирок та гостра ниркова недостатність. Якщо у Вас відзначаються побічні ефекти, зазначені в інструкції, або вони посилюються, або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, які не вказані в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні ацетилсаліцилова кислота посилює дію наступних лікарських препаратів: метотрексату за рахунок зниження ниркового кліренсу та витіснення його із зв'язку з білками; поєднання ацетилсаліцилової кислоти з метотрексатом супроводжується підвищеною частотою розвитку побічних ефектів з боку органів кровотворення; наркотичних аналгетиків, інших нестероїдних протизапальних засобів; гепарину та непрямих антикоагулянтів за рахунок порушення функції тромбоцитів та витіснення непрямих антикоагулянтів у зв'язку з білками плазми крові; тромболітичних, антиагрегантних та антикоагулянтних препаратів (тиклопідину); дигоксину внаслідок зниження його ниркової екскреції; гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо (похідні сульфонілсечовини) та інсуліну за рахунок гіпоглікемічних властивостей самої ацетилсаліцилової кислоти у високих дозах та витіснення похідних сульфонілсечовини із зв'язку з білками плазми крові; вальпроєвої кислоти за рахунок витіснення її із зв'язку з білками плазми. Одночасне застосування ацетилсаліцилової кислоти з ібупрофеном призводить до зниження кардіопротективних ефектів ацетилсаліцилової кислоти. Поєднання ацетилсаліцилової кислоти з антикоагулянтами, тромболітиками та антиагрегантами супроводжується підвищеним ризиком розвитку кровотечі. Одночасний прийом з ацетилсаліциловою кислотою підвищує концентрацію барбітуратів та солей літію у плазмі крові. Підсилюючи елімінацію саліцилатів, системні глюкокортикостероїди послаблюють їхню дію. Глюкокортикостероїди, етанол та етанолвмісні лікарські засоби посилюють негативний вплив на слизову оболонку шлунково-кишкового тракту та підвищують ризик розвитку шлунково-кишкових кровотеч. При одночасному прийомі ацетилсаліцилової кислоти з етанолом спостерігається посилення токсичної дії етанолу на центральну нервову систему. Ацетилсаліцилова кислота послаблює дію урикозуричних препаратів – бензбромарону, пробенециду (зниження урикозуричного ефекту, внаслідок конкурентного придушення ниркової канальцевої екскреції сечової кислоти), інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (відзначається дозозалежне зниження , ослаблення антигіпертензивної дії, клінічно значуще зниження СКФ відзначається при добовій дозі ацетилсаліцилової кислоти більше 160 мг), діуретиків (при спільному застосуванні з ацетилсаліцилової кислотою у високих дозах відзначається зниження швидкості клубочкової фільтрації внаслідок зниження синтезу. Антациди та колестірамін знижують всмоктування ацетилсаліцилової кислоти. Якщо Ви застосовуєте вищезгадані або інші лікарські препарати (у тому числі безрецептурні), перед застосуванням препарату Тромбітал Форте проконсультуйтеся з лікарем.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо один раз на день, запиваючи водою. Таблетку можна проковтнути, розжувати або попередньо розтерти. В 1 таблетці Тромбітал Форте міститься 150 мг ацетилсаліцилової кислоти. За потреби, за рішенням лікаря, можливе зниження добової дози ацетилсаліцилової кислоти до 75 мг. Нестабільна стенокардія та стабільна стенокардія: по 1 таблетці 1 раз на добу. Профілактика повторного інфаркту міокарда: 1 таблетка 1 раз на добу. При необхідності, у разі призначення лікарем схеми прийому ацетилсаліцилової кислоти у дозі 150 мг у першу добу, потім у дозі 75 мг 1 раз на добу, слід у першу добу прийняти 1 таблетку препарату Тромбітал Форте, що містить 150 мг ацетилсаліцилової кислоти, потім приймати таблетці препарату Тромбітал, що містить 75 мг ацетилсаліцилової кислоти, 1 раз на добу. Профілактика повторної транзиторної ішемічної атаки (ТІА) та повторного ішемічного інсульту у пацієнтів, які раніше перенесли порушення мозкового кровообігу: по 1 таблетці 1 раз на добу. Профілактика тромботичних ускладнень після операцій та інвазивних втручань на судинах (таких, як аортокоронарне шунтування, ендартеректомія сонних артерій, артеріовенозне шунтування, ангіопластика та стентування коронарних артерій, ангіопластика сон. Особливі групи пацієнтів Пацієнти з порушенням функції нирок Препарат Тромбітал Форте протипоказаний пацієнтам із тяжким порушенням функції нирок. Слід обережно застосовувати препарат Тромбітал Форте у пацієнтів з порушенням функції нирок, оскільки ацетилсаліцилова кислота може підвищувати ризик розвитку ниркової недостатності та гострої ниркової недостатності. Пацієнти з порушенням функції печінки Препарат Тромбітал Форте протипоказаний пацієнтам із тяжким порушенням функції печінки. Слід з обережністю застосовувати препарат Тромбітал Форте у пацієнтів із порушенням функції печінки. Діти Безпека та ефективність застосування препаратів ацетилсаліцилової кислоти + [магнію гідроксиду] у дітей віком до 18 років не встановлена. Дані відсутні. Застосування препарату Тромбітал Форте у пацієнтів віком до 18 років протипоказано. Препарат призначений для тривалого застосування. Тривалість лікування та доза препарату Тромбітал Форте визначається лікарем. Застосовуйте препарат тільки згідно з тими показаннями, тим способом застосування і в дозах, які вказані в інструкції.ПередозуванняМоже виникнути після одноразового прийому великої дози або при тривалому вживанні препарату. Якщо одноразова доза ацетилсаліцилової кислоти менша за 150 мг/кг, гостре отруєння вважають легким, 150-300 мг/кг – середнього ступеня тяжкості, і при вживанні більш високих доз – тяжким. Симптоми передозування від легкого до середнього ступеня тяжкості: запаморочення, шум у вухах, погіршення слуху, порушення зору, підвищене потовиділення, нудота, блювання, біль голови, сплутаність свідомості, тахіпное, гіпервентиляція, респіраторний алкалоз. Лікування: провокація блювання, багаторазовий прийом активованого вугілля, форсований лужний діурез, відновлення водно-електролітного балансу та кислотно-основного стану. Симптоми передозування від середнього до тяжкого ступеня: респіраторний алкалоз із компенсаторним метаболічним ацидозом; гіперпірексія (вкрай висока температура тіла); порушення дихання: гіпервентиляція, некардіогенний набряк легень, пригнічення дихання, асфіксія; порушення з боку серцево-судинної системи: порушення ритму серця, зниження артеріального тиску, пригнічення серцевої діяльності, колапс; порушення водно-електролітного балансу: дегідратація, порушення функції нирок від олігурії аж до розвитку ниркової недостатності, що характеризується гіпокаліємією, гіпернатріємією, гіпонатріємією; порушення метаболізму глюкози: гіперглікемія, гіпоглікемія (особливо у дітей), кетоацидоз; шум у вухах, глухота; шлунково-кишкові кровотечі; гематологічні порушення: від пригнічення агрегації тромбоцитів до коагулопатії, подовження протромбінового часу, гіпопротромбінемія; неврологічні порушення: токсична енцефалопатія та пригнічення функції центральної нервової системи (сонливість, сплутаність свідомості, кома, судоми). Лікування: негайна госпіталізація до спеціалізованих відділень для проведення екстреної терапії – промивання шлунка, багаторазовий прийом активованого вугілля та проносних, олужнення сечі (показано при рівні саліцилатів вище 500 мг/л, забезпечується внутрішньовенною інфузією гідрокарбонату натрію – 88 екв. , зі швидкістю 10-15 мл/кг/год), відновлення об'єму циркулюючої крові та індукція діурезу (досягається введенням гідрокарбонату натрію в тій же дозі та розведенні, повторюють 2-3 рази); слід мати на увазі, що інтенсивна інфузія рідини пацієнтам похилого віку може призвести до набряку легень. Не рекомендується застосування ацетозоламіду для олужнення сечі (може спричинити ацидемію та посилити токсичну дію саліцилатів). При проведенні лужного діурезу необхідно досягти значень pH між 7,5 та 8.Гемодіаліз показаний при рівні саліцилатів у плазмі крові більше 1000 мг/л, а у хворих з хронічним отруєнням – 500 мг/л і нижче за наявності показань (рефрактерний ацидоз, прогресуюче погіршення стану, тяжке ураження центральної нервової системи, набряк легень та ниркова недостатність) . При набряку легень показана штучна вентиляція легень сумішшю, збагаченою киснем, як позитивного тиску наприкінці видиху; для лікування набряку мозку застосовують гіпервентиляцію та осмотичний діурез.При набряку легень показана штучна вентиляція легень сумішшю, збагаченою киснем, як позитивного тиску наприкінці видиху; для лікування набряку мозку застосовують гіпервентиляцію та осмотичний діурез.При набряку легень показана штучна вентиляція легень сумішшю, збагаченою киснем, як позитивного тиску наприкінці видиху; для лікування набряку мозку застосовують гіпервентиляцію та осмотичний діурез. Найбільший ризик розвитку хронічної інтоксикації відзначається в осіб похилого віку, приймаючи протягом кількох діб більше 100 мг/кг/добу. У дітей та пацієнтів похилого віку початкові ознаки саліцилізму (нудота, блювання, шум у вухах, порушення зору, запаморочення, біль голови, загальне нездужання) не завжди помітні, тому доцільно періодично визначати вміст саліцилатів у плазмі крові.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарат слід застосовувати за призначенням лікаря. Таблетки препарату Тромбітал Форте покриті плівковою оболонкою, не мають ризиків і не призначені для поділу, тому якщо лікарем рекомендовано зниження добової дози ацетилсаліцилової кислоти до 75 мг, то потрібен перехід на прийом іншого лікарського препарату, що містить 75 мг ацетилсаліцилової кислоти в 1 таблетці. Ацетилсаліцилова кислота може провокувати бронхоспазм, а також викликати напади бронхіальної астми та інші реакції підвищеної чутливості. Факторами ризику є наявність бронхіальної астми в анамнезі, сінної лихоманки, поліпозу носа, хронічних захворювань дихальної системи, а також алергічних реакцій на інші препарати (наприклад, реакція шкіри, свербіж, кропив'янка). Ацетилсаліцилова кислота може викликати кровотечі різного ступеня вираженості під час та після хірургічних втручань. За кілька днів до планованого хірургічного втручання слід оцінити ризик розвитку кровотечі порівняно з ризиком розвитку ішемічних ускладнень у пацієнтів, які приймають низькі дози ацетилсаліцилової кислоти. Якщо ризик кровотечі значний, прийом ацетилсаліцилової кислоти має бути тимчасово припинено. Поєднання ацетилсаліцилової кислоти з антикоагулянтами, тромболітиками та антитромбоцитарними препаратами супроводжується підвищеним ризиком розвитку кровотеч. Ацетилсаліцилова кислота в низьких дозах може спровокувати розвиток подагри у схильних пацієнтів (що мають знижену екскрецію сечової кислоти). Поєднання ацетилсаліцилової кислоти з метотрексатом супроводжується підвищеною частотою розвитку побічних ефектів з боку органів кровотворення. Високі дози ацетилсаліцилової кислоти мають гіпоглікемічний ефект, що необхідно мати на увазі при призначенні її пацієнтам з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування та інсулін. При сумісному застосуванні системних глюкокортикостероїдів та саліцилатів слід пам'ятати, що під час лікування концентрація саліцилатів у крові знижена, а після відміни системних глюкокортикостероїдів можливе передозування саліцилатів. Не рекомендується поєднання ацетилсаліцилової кислоти з ібупрофеном у пацієнтів з підвищеним ризиком серцево-судинних захворювань: при одночасному застосуванні з ібупрофеном відзначається зменшення антиагрегантної дії ацетилсаліцилової кислоти у дозах до 300 мг, що призводить до зниження кардіопротективних ефектів ацети. Підвищення дози ацетилсаліцилової кислоти понад терапевтичні дози пов'язане з ризиком шлунково-кишкової кровотечі. При тривалому прийомі низьких доз ацетилсаліцилової кислоти в якості антиагрегантної терапії необхідно бути обережними у літніх пацієнтів у зв'язку з ризиком розвитку шлунково-кишкової кровотечі. При одночасному прийомі ацетилсаліцилової кислоти з алкоголем підвищений ризик пошкодження слизової оболонки шлунково-кишкового тракту та подовження часу кровотечі. При тривалому застосуванні препарату слід періодично робити загальний аналіз крові та аналіз калу на приховану кров. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування препаратами ацетилсаліцилової кислоти необхідно дотримуватись обережності при керуванні транспортними засобами та заняттях потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діюча речовина, ацетилсаліцилової кислоти 50 мг або 100 мг; допоміжні речовини: лактоза моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, кремнію діоксид колоїдний, крохмаль картопляний; оболонка: тальк, тріацетин, метакрилової кислоти та етилакрилату сополімер (1: 1) (Еудрагіт L). По 14 пігулок або по 20 пігулок у ПВХ/Ал блістер. По 2 блістери (для 14 таблеток) або по 5 блістерів (для 20 таблеток) разом з інструкцією із застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки, білого кольору, покриті плівковою оболонкою. Поверхня таблетки гладка або трохи шорстка, блискуча.Фармакотерапевтична групаАнтиагрегантний засіб.ФармакокінетикаПри прийомі внутрішньо АСК всмоктується швидко і повністю із шлунково-кишкового тракту. Таблетки Тромбо АСС покриті кишковорозчинною оболонкою, що зменшує пряму подразнювальну дію АСК на слизову оболонку шлунка. АСК частково метаболізується під час абсорбції. Під час і після всмоктування АСК перетворюється на головний метаболіт - саліцилову кислоту, яка метаболізується, головним чином, у печінці під впливом ферментів печінки з утворенням таких метаболітів, як фенілсаліцилат, глюкуроніду саліцилат та саліцилурова кислота, що виявляються у багатьох тканинах. У жінок процес метаболізму проходить повільніше (менша активність ферментів у сироватці). АСК і саліцилова кислота високою мірою зв'язуються з білками плазми крові (від 66 до 98 %, залежно від дози) і швидко розподіляються в організмі. Саліцилова кислота проникає через плаценту та виділяється з грудним молоком. Період напіввиведення АСК із плазми становить близько 15-20 хвилин. На відміну від інших саліцилатів, при багаторазовому прийомі препарату негідролізована АСК не накопичується у сироватці крові. Тільки 1% прийнятої всередину АСК виводиться нирками у вигляді негідролізованої АСК, решта виводиться у вигляді саліцилатів та їх метаболітів. У пацієнтів із нормальною функцією нирок 80-100% разової дози препарату виводиться нирками протягом 24-72 годин.ФармакодинамікаАцетилсаліцилова кислота (АСК) є складним ефіром саліцилової кислоти, відноситься до групи нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП). Механізм дії заснований на незворотній інактивації ферменту циклооксигенази (ЦОГ-1), внаслідок чого блокується синтез простагландинів, простациклінів та тромбоксану. Зменшує агрегацію, адгезію тромбоцитів та тромбоутворення за рахунок придушення синтезу тромбоксану А2 у тромбоцитах. Підвищує фібринолітичну активність плазми і знижує концентрацію вітамін К-залежних факторів згортання (II, VII, IX, X). Антиагрегантний ефект найбільш виражений у тромбоцитах, оскільки вони не здатні повторно синтезувати циклооксигеназу. Антиагрегантний ефект розвивається після застосування малих доз препарату та зберігається протягом 7 діб після одноразового прийому. Ці властивості АСК використовуються у профілактиці та лікуванні інфаркту міокарда, ішемічної хвороби серця, ускладнень варикозної хвороби. АСК має також протизапальну, жарознижувальну та аналгетичну дію.Показання до застосуванняПервинна профілактика гострого інфаркту міокарда за наявності факторів ризику (наприклад, цукровий діабет, гіперліпідемія, артеріальна гіпертензія, ожиріння, куріння, літній вік); вторинна профілактика інфаркту міокарда (повторного); стабільна та нестабільна стенокардія; профілактика інсульту (у тому числі, у пацієнтів з тимчасовим порушенням мозкового кровообігу); профілактика минущого мозкового кровообігу; профілактика тромбоемболії після операцій та інвазивних втручань на судинах (наприклад, аорто-коронарне шунтування, ендартеректомія сонних артерій, ангіопластика та стентування коронарних артерій); профілактика тромбозу глибоких вен та тромбоемболії легеневої артерії та її гілок (у тому числі при тривалій іммобілізації внаслідок великого хірургічного втручання).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до АСК, допоміжних речовин у складі препарату та інших нестероїдних протизапальних засобів; ерозивно-виразкові ураження, шлунково-кишкового тракту (у фазі загострення); шлунково-кишкова кровотеча; еморрагічний діатез; бронхіальна астма, індукована прийомом саліцилатів та інших нестероїдних протизапальних засобів; поєднання бронхіальної астми, рецидивуючого поліпозу носа та приносових пазух та непереносимості АСК; поєднане застосування з метотрексатом у дозі 15 мг на тиждень та більше; вагітність (I та III триместр) та період лактації; вік до 18 років; виражена ниркова недостатність (кліренс креатиніну (КК) менше 30 мл/хв); виражена печінкова недостатність (клас В та вище за шкалою Чайлд-П'ю); хронічна серцева недостатність ІІІ-ІV функціонального класу за класифікацією NYHA; непереносимість лактози, дефіцит лактази та глюкозо-галактозна мальабсорбція. З обережністю: При подагрі, гіперурикемії, виразковій хворобі шлунка та 12-палої кишки або шлунково-кишкових кровотечах (в анамнезі), нирковій недостатності (КК понад 30 мл/хв), печінковій недостатності (нижче класу В за шкалою Чайлд-П'ю), бронхіальній хронічних захворюваннях органів дихання, сінної лихоманки, поліпозі носа, лікарської алергії, у тому числі до препаратів групи НПЗП, анальгетиків, протизапальних, протиревматичних засобів; вагітності (II триместр), при передбачуваному хірургічному втручанні (включаючи незначні, наприклад, екстракція зуба); при одночасному прийомі з такими лікарськими засобами: метотрексатом у дозі менше 15 мг на тиждень; з антикоагулянтами, тромболітичними або антитромбоцитарними засобами; з НПЗП та похідними саліцилової кислоти у великих дозах; з дигоксином; з гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо (похідні сульфонілсечовини) та інсуліном; з вальпроєвою кислотою; з алкоголем (алкогольні напої, зокрема); з селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну; з ібупрофеном.Вагітність та лактаціяЗастосування при вагітності Застосування великих доз саліцилатів у перші 3 місяці вагітності асоціюється із підвищеною частотою дефектів розвитку плода (розщеплене верхнє небо, вади серця). Застосування саліцилатів у І триместрі вагітності протипоказане. В останньому триместрі вагітності саліцилати у високій дозі (більше 300 мг/добу) викликають гальмування пологової діяльності, передчасне закриття артеріальної протоки у плода, підвищену кровоточивість у матері та плода, а призначення безпосередньо перед пологами може спричинити внутрішньочерепні крововиливи, особливо у недоношених. Застосування саліцилатів в останньому триместрі вагітності протипоказане. У II триместрі вагітності саліцилати можна застосовувати лише з урахуванням суворої оцінки ризику та користі для матері та плода, переважно у дозах не вище 150 мг/добу та нетривале. Застосування у період лактації Саліцилати та їх метаболіти у невеликих кількостях проникають у грудне молоко. Випадковий прийом саліцилатів у період лактації не супроводжується розвитком побічних реакцій у дитини та не вимагає припинення грудного вигодовування. Однак, при тривалому застосуванні препарату або застосуванні його у високій дозі годування груддю слід негайно припинити.Побічна діяЗагалом Тромбо АСС® внаслідок низького дозування добре переноситься хворими, однак у поодиноких випадках можуть зустрічатися такі небажані ефекти: З боку травного тракту: нудота, печія, блювання, больові відчуття у ділянці живота; рідко - виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, у тому числі перфоративні, шлунково-кишкові кровотечі, минущі порушення функції печінки з підвищенням активності "печінкових" трансаміназ. З боку центральної нервової системи: запаморочення, зниження слуху, шум у вухах, що може бути ознакою передозування препарату (див. розділ Передозування). З боку системи кровотворення: підвищена частота періопераційних (інтра- та постопераційних) кровотеч, гематом, носових кровотеч, кровоточивості ясен, кровотеч із сечостатевих шляхів. Є повідомлення про серйозні випадки кровотеч, до яких відносяться шлунково-кишкові кровотечі та крововиливи в мозок (особливо у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які не досягли цільових показників артеріального тиску (АТ) та/або отримували супутню терапію антикоагулянтними засобами), які в окремих випадках можуть мати загрозливий для життя характер. Кровотечі можуть призводити до розвитку гострої або хронічної постгеморагічної/залізодефіцитної анемії (наприклад, внаслідок прихованої кровотечі) з відповідними клініко-лабораторними симптомами (астенія, блідість, гіпоперфузія). Алергічні реакції: висипання на шкірі, свербіж, кропив'янка, набряк Квінке, риніт, набряк слизової оболонки порожнини носа, риніт, бронхоспазм, кардіо-респіраторний дистрес-синдром, а також важкі реакції, включаючи анафілактичний шок.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні АСК посилює дію наступних лікарських засобів; за необхідності одночасного застосування АСК з перерахованими засобами слід розглянути питання необхідності зменшення дози зазначених коштів: метотрексату, за рахунок зниження ниркового кліренсу та витіснення його із зв'язку з білками; при одночасному застосуванні з антикоагулянтами, тромболітичними та антиагрегантними засобами (тиклопідин, клопідогрел) відзначається збільшення ризику кровотеч у результаті синергізму основних терапевтичних ефектів застосовуваних засобів; при одночасному застосуванні з препаратами, що мають антикоагулянтну, тромболітичну або антиагрегантну дію, відзначається посилення ушкоджуючої дії на слизову оболонку ШКТ; селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну, що може призвести до підвищення ризику кровотечі з верхніх відділів ШКТ (синергізм з АСК); дигоксину, внаслідок зниження його ниркової екскреції, що може призвести до передозування; гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо (похідних сульфонілсечовини) та інсуліну за рахунок гіпоглікемічних властивостей самої АСК у високих дозах та витіснення похідних сульфонілсечовини у зв'язку з білками плазми крові; при одночасному застосуванні з вальпроєвою кислотою збільшується її токсичність за рахунок витіснення зв'язку з білками плазми крові; НПЗП та похідних саліцилової кислоти у високих дозах (підвищення ризику ульцерогенного ефекту та кровотечі із ШКТ внаслідок синергізму дії); при одночасному застосуванні з ібупрофеном відзначається антагонізм щодо незворотного пригнічення тромбоцитів, зумовленого дією АСК, що призводить до зниження кардіопротективних ефектів АСК; етанолу (підвищено ризик пошкодження слизової оболонки ШКТ та подовження часу кровотечі внаслідок взаємного посилення ефектів АСК та етанолу). Одночасне застосування АСК у високих дозах може послаблювати дію наведених нижче лікарських засобів; за необхідності одночасного призначення АСК з перерахованими коштами слід розглянути питання необхідності корекції дози перерахованих коштів: будь-які діуретики (при сумісному застосуванні з АСК у високих дозах відзначається зниження швидкості клубочкової фільтрації (СКФ) внаслідок зниження синтезу простагландинів у нирках); інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) (відзначається дозозалежне зниження СКФ в результаті інгібування простагландинів, що володіють судиннорозширювальною дією, відповідно, ослаблення гіпотензивної дії. Клінічне зниження СКФ відзначається при добовій дозі АСК більше 160 мг. пацієнтам для терапії хронічної серцевої недостатності, який також проявляється при застосуванні спільно з АСК у великих дозах); препарати з урикозуричною дією – бензбромарон, пробенецид (зниження урикозуричного ефекту внаслідок конкурентного пригнічення ниркової канальцевої екскреції сечової кислоти); при одночасному застосуванні із системними глюкокортикостероїдами (за винятком гідрокортизону, що використовується для замісної терапії хвороби Аддісона) відзначається посилення виведення саліцилатів і відповідно ослаблення їхньої дії.Спосіб застосування та дозиТаблетки препарату Тромбо АСС бажано приймати перед їжею, запиваючи великою кількістю рідини. Препарат не приймають натще Препарат призначений для тривалого застосування. Тривалість терапії визначається лікарем. Первинна профілактика гострого інфаркту міокарда за наявності факторів ризику: 50-100 мг на добу. Профілактика повторного інфаркту міокарда; стенокардія: 50-100 мг на добу. Профілактика інсульту та минущого порушення мозкового кровообігу: 50-100 мг на добу. Профілактика тромбоемболії після операції та інвазивних втручань на судинах: 50-100 мг на добу. Профілактика тромбозу глибоких вен та тромбоемболії легеневої артерії та її гілок: 100-200 мг (2 таблетки) на добу.ПередозуванняМоже мати важкі наслідки, насамперед, у пацієнтів похилого віку та у дітей. Синдром саліцилізму розвивається при прийомі АСК у дозі більше 100 мг/кг/добу протягом більше 2-ї доби внаслідок вживання токсичних доз препарату в рамках неправильного терапевтичного застосування (хронічне отруєння) або одноразового випадкового або навмисного прийому токсичної дози препарату дорослою або дитиною ( гостре отруєння). Симптоми передозування: При легкому та середньому ступені тяжкості (одноразова доза менше 150 мг/кг): запаморочення, шум у вухах, зниження слуху, підвищене потовиділення, нудота та блювання, головний біль, сплутаність свідомості; тахіпное, гіпервентиляція, респіраторний алкалоз. Лікування: шлунковий лаваж, багаторазовий прийом активованого вугілля, форсований лужний діурез, відновлення водно-електролітного балансу та кислотно-лужного стану. При середньому та тяжкому ступені тяжкості (одноразова доза 150 мг/кг-300 мг/кг – середній ступінь тяжкості, більше 300 мг/кг – тяжкий ступінь отруєння): респіраторний алкалоз з компенсаторним метаболічним ацидозом, гіперпірексія, гіпервентиляція, некардіогенний дихання, асфіксія; з боку серцево-судинної системи: порушення ритму серця, виражене зниження артеріального тиску, пригнічення серцевої діяльності; з боку водно-електролітного балансу: дегідратація, порушення функції нирок від олігурії аж до розвитку ниркової недостатності, що характеризується гіпокаліємією, гіпернатріємією, гіпонатріємією; порушення метаболізму глюкози: гіперглікемія, гіпоглікемія (особливо у дітей), кетоацидоз; шум у вухах, глухота; шлунково-кишкові кровотечі; гематологічні порушення: від інгібування агрегації тромбоцитів до коагулопатії,подовження протромбінового часу, гіпопротромбінемія; неврологічні порушення: токсична енцефалопатія та пригнічення функції центральної нервової системи (сонливість, сплутаність свідомості, кома, судоми). Лікування: негайна госпіталізація до спеціалізованих відділень для проведення екстреної терапії - шлунковий лаваж, багаторазовий прийом активованого вугілля, форсований лужний діурез, гемодіаліз, відновлення водно-електролітного балансу та кислотно-лужного стану, симптоматична терапія.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарат слід застосовувати після призначення лікаря. АСК може провокувати бронхоспазм, а також викликати напади бронхіальної астми та інші реакції підвищеної чутливості. Факторами ризику є наявність бронхіальної астми в анамнезі, сінної лихоманки, поліпозу носа, хронічних захворювань дихальної системи, а також алергічних реакцій на інші препарати (наприклад, реакція шкіри, свербіж, кропив'янка). Інгібуюча дія АСК на агрегацію тромбоцитів зберігається протягом декількох днів після прийому, у зв'язку з чим можливе збільшення ризику кровотеч під час оперативного втручання або післяопераційного періоду. За необхідності абсолютного виключення кровоточивості під час оперативного втручання необхідно, наскільки можна, повністю відмовитися від застосування АСК у передопераційному періоді. Поєднання АСК з антикоагулянтами, тромболітиками та антиагрегантними препаратами супроводжується підвищеним ризиком розвитку кровотеч. АСК у низьких дозах може спровокувати розвиток подагри у схильних осіб (мають знижену екскрецію сечової кислоти). Поєднання АСК із метотрексатом супроводжується підвищеною частотою розвитку побічних ефектів з боку органів кровотворення. Високі дози АСК мають гіпоглікемічний ефект, що необхідно мати на увазі при призначенні її пацієнтам з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для прийому внутрішньо (похідні сульфонілсечовини) та інсулін. При поєднаному призначенні глюкокортикостероїдів (ГКС) і саліцилатів слід пам'ятати, що під час лікування рівень саліцилатів у крові знижений, а після відміни глюкокортикостероїдів можливе передозування саліцилатів. Не рекомендується поєднання АСК з ібупрофеном у пацієнтів з підвищеним ризиком серцево-судинних захворювань, оскільки останній знижує позитивний вплив АСК на тривалість життя (знижує кардіопротективний ефект АСК). Перевищення дози АСК пов'язане із ризиком шлунково-кишкової кровотечі. Передозування особливо небезпечне у пацієнтів похилого віку. При поєднанні АСК з етанолом (алкогольні напої) підвищений ризик пошкодження слизової оболонки шлунково-кишкового тракту та подовження часу кровотечі. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування необхідно дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та заняттях потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, оскільки застосування препарату Тромбо АСС® може викликати запаморочення.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діюча речовина, ацетилсаліцилової кислоти 50 мг або 100 мг; допоміжні речовини: лактоза моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, кремнію діоксид колоїдний, крохмаль картопляний; оболонка: тальк, тріацетин, метакрилової кислоти та етилакрилату сополімер (1: 1) (Еудрагіт L). По 14 пігулок або по 20 пігулок у ПВХ/Ал блістер. По 2 блістери (для 14 таблеток) або по 5 блістерів (для 20 таблеток) разом з інструкцією із застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки, білого кольору, покриті плівковою оболонкою. Поверхня таблетки гладка або трохи шорстка, блискуча.Фармакотерапевтична групаАнтиагрегантний засіб.ФармакокінетикаПри прийомі внутрішньо АСК всмоктується швидко і повністю із шлунково-кишкового тракту. Таблетки Тромбо АСС покриті кишковорозчинною оболонкою, що зменшує пряму подразнювальну дію АСК на слизову оболонку шлунка. АСК частково метаболізується під час абсорбції. Під час і після всмоктування АСК перетворюється на головний метаболіт - саліцилову кислоту, яка метаболізується, головним чином, у печінці під впливом ферментів печінки з утворенням таких метаболітів, як фенілсаліцилат, глюкуроніду саліцилат та саліцилурова кислота, що виявляються у багатьох тканинах. У жінок процес метаболізму проходить повільніше (менша активність ферментів у сироватці). АСК і саліцилова кислота високою мірою зв'язуються з білками плазми крові (від 66 до 98 %, залежно від дози) і швидко розподіляються в організмі. Саліцилова кислота проникає через плаценту та виділяється з грудним молоком. Період напіввиведення АСК із плазми становить близько 15-20 хвилин. На відміну від інших саліцилатів, при багаторазовому прийомі препарату негідролізована АСК не накопичується у сироватці крові. Тільки 1% прийнятої всередину АСК виводиться нирками у вигляді негідролізованої АСК, решта виводиться у вигляді саліцилатів та їх метаболітів. У пацієнтів із нормальною функцією нирок 80-100% разової дози препарату виводиться нирками протягом 24-72 годин.ФармакодинамікаАцетилсаліцилова кислота (АСК) є складним ефіром саліцилової кислоти, відноситься до групи нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП). Механізм дії заснований на незворотній інактивації ферменту циклооксигенази (ЦОГ-1), внаслідок чого блокується синтез простагландинів, простациклінів та тромбоксану. Зменшує агрегацію, адгезію тромбоцитів та тромбоутворення за рахунок придушення синтезу тромбоксану А2 у тромбоцитах. Підвищує фібринолітичну активність плазми і знижує концентрацію вітамін К-залежних факторів згортання (II, VII, IX, X). Антиагрегантний ефект найбільш виражений у тромбоцитах, оскільки вони не здатні повторно синтезувати циклооксигеназу. Антиагрегантний ефект розвивається після застосування малих доз препарату та зберігається протягом 7 діб після одноразового прийому. Ці властивості АСК використовуються у профілактиці та лікуванні інфаркту міокарда, ішемічної хвороби серця, ускладнень варикозної хвороби. АСК має також протизапальну, жарознижувальну та аналгетичну дію.Показання до застосуванняПервинна профілактика гострого інфаркту міокарда за наявності факторів ризику (наприклад, цукровий діабет, гіперліпідемія, артеріальна гіпертензія, ожиріння, куріння, літній вік); вторинна профілактика інфаркту міокарда (повторного); стабільна та нестабільна стенокардія; профілактика інсульту (у тому числі, у пацієнтів з тимчасовим порушенням мозкового кровообігу); профілактика минущого мозкового кровообігу; профілактика тромбоемболії після операцій та інвазивних втручань на судинах (наприклад, аорто-коронарне шунтування, ендартеректомія сонних артерій, ангіопластика та стентування коронарних артерій); профілактика тромбозу глибоких вен та тромбоемболії легеневої артерії та її гілок (у тому числі при тривалій іммобілізації внаслідок великого хірургічного втручання).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до АСК, допоміжних речовин у складі препарату та інших нестероїдних протизапальних засобів; ерозивно-виразкові ураження, шлунково-кишкового тракту (у фазі загострення); шлунково-кишкова кровотеча; еморрагічний діатез; бронхіальна астма, індукована прийомом саліцилатів та інших нестероїдних протизапальних засобів; поєднання бронхіальної астми, рецидивуючого поліпозу носа та приносових пазух та непереносимості АСК; поєднане застосування з метотрексатом у дозі 15 мг на тиждень та більше; вагітність (I та III триместр) та період лактації; вік до 18 років; виражена ниркова недостатність (кліренс креатиніну (КК) менше 30 мл/хв); виражена печінкова недостатність (клас В та вище за шкалою Чайлд-П'ю); хронічна серцева недостатність ІІІ-ІV функціонального класу за класифікацією NYHA; непереносимість лактози, дефіцит лактази та глюкозо-галактозна мальабсорбція. З обережністю: При подагрі, гіперурикемії, виразковій хворобі шлунка та 12-палої кишки або шлунково-кишкових кровотечах (в анамнезі), нирковій недостатності (КК понад 30 мл/хв), печінковій недостатності (нижче класу В за шкалою Чайлд-П'ю), бронхіальній хронічних захворюваннях органів дихання, сінної лихоманки, поліпозі носа, лікарської алергії, у тому числі до препаратів групи НПЗП, анальгетиків, протизапальних, протиревматичних засобів; вагітності (II триместр), при передбачуваному хірургічному втручанні (включаючи незначні, наприклад, екстракція зуба); при одночасному прийомі з такими лікарськими засобами: метотрексатом у дозі менше 15 мг на тиждень; з антикоагулянтами, тромболітичними або антитромбоцитарними засобами; з НПЗП та похідними саліцилової кислоти у великих дозах; з дигоксином; з гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо (похідні сульфонілсечовини) та інсуліном; з вальпроєвою кислотою; з алкоголем (алкогольні напої, зокрема); з селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну; з ібупрофеном.Вагітність та лактаціяЗастосування при вагітності Застосування великих доз саліцилатів у перші 3 місяці вагітності асоціюється із підвищеною частотою дефектів розвитку плода (розщеплене верхнє небо, вади серця). Застосування саліцилатів у І триместрі вагітності протипоказане. В останньому триместрі вагітності саліцилати у високій дозі (більше 300 мг/добу) викликають гальмування пологової діяльності, передчасне закриття артеріальної протоки у плода, підвищену кровоточивість у матері та плода, а призначення безпосередньо перед пологами може спричинити внутрішньочерепні крововиливи, особливо у недоношених. Застосування саліцилатів в останньому триместрі вагітності протипоказане. У II триместрі вагітності саліцилати можна застосовувати лише з урахуванням суворої оцінки ризику та користі для матері та плода, переважно у дозах не вище 150 мг/добу та нетривале. Застосування у період лактації Саліцилати та їх метаболіти у невеликих кількостях проникають у грудне молоко. Випадковий прийом саліцилатів у період лактації не супроводжується розвитком побічних реакцій у дитини та не вимагає припинення грудного вигодовування. Однак, при тривалому застосуванні препарату або застосуванні його у високій дозі годування груддю слід негайно припинити.Побічна діяЗагалом Тромбо АСС® внаслідок низького дозування добре переноситься хворими, однак у поодиноких випадках можуть зустрічатися такі небажані ефекти: З боку травного тракту: нудота, печія, блювання, больові відчуття у ділянці живота; рідко - виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, у тому числі перфоративні, шлунково-кишкові кровотечі, минущі порушення функції печінки з підвищенням активності "печінкових" трансаміназ. З боку центральної нервової системи: запаморочення, зниження слуху, шум у вухах, що може бути ознакою передозування препарату (див. розділ Передозування). З боку системи кровотворення: підвищена частота періопераційних (інтра- та постопераційних) кровотеч, гематом, носових кровотеч, кровоточивості ясен, кровотеч із сечостатевих шляхів. Є повідомлення про серйозні випадки кровотеч, до яких відносяться шлунково-кишкові кровотечі та крововиливи в мозок (особливо у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які не досягли цільових показників артеріального тиску (АТ) та/або отримували супутню терапію антикоагулянтними засобами), які в окремих випадках можуть мати загрозливий для життя характер. Кровотечі можуть призводити до розвитку гострої або хронічної постгеморагічної/залізодефіцитної анемії (наприклад, внаслідок прихованої кровотечі) з відповідними клініко-лабораторними симптомами (астенія, блідість, гіпоперфузія). Алергічні реакції: висипання на шкірі, свербіж, кропив'янка, набряк Квінке, риніт, набряк слизової оболонки порожнини носа, риніт, бронхоспазм, кардіо-респіраторний дистрес-синдром, а також важкі реакції, включаючи анафілактичний шок.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні АСК посилює дію наступних лікарських засобів; за необхідності одночасного застосування АСК з перерахованими засобами слід розглянути питання необхідності зменшення дози зазначених коштів: метотрексату, за рахунок зниження ниркового кліренсу та витіснення його із зв'язку з білками; при одночасному застосуванні з антикоагулянтами, тромболітичними та антиагрегантними засобами (тиклопідин, клопідогрел) відзначається збільшення ризику кровотеч у результаті синергізму основних терапевтичних ефектів застосовуваних засобів; при одночасному застосуванні з препаратами, що мають антикоагулянтну, тромболітичну або антиагрегантну дію, відзначається посилення ушкоджуючої дії на слизову оболонку ШКТ; селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну, що може призвести до підвищення ризику кровотечі з верхніх відділів ШКТ (синергізм з АСК); дигоксину, внаслідок зниження його ниркової екскреції, що може призвести до передозування; гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо (похідних сульфонілсечовини) та інсуліну за рахунок гіпоглікемічних властивостей самої АСК у високих дозах та витіснення похідних сульфонілсечовини у зв'язку з білками плазми крові; при одночасному застосуванні з вальпроєвою кислотою збільшується її токсичність за рахунок витіснення зв'язку з білками плазми крові; НПЗП та похідних саліцилової кислоти у високих дозах (підвищення ризику ульцерогенного ефекту та кровотечі із ШКТ внаслідок синергізму дії); при одночасному застосуванні з ібупрофеном відзначається антагонізм щодо незворотного пригнічення тромбоцитів, зумовленого дією АСК, що призводить до зниження кардіопротективних ефектів АСК; етанолу (підвищено ризик пошкодження слизової оболонки ШКТ та подовження часу кровотечі внаслідок взаємного посилення ефектів АСК та етанолу). Одночасне застосування АСК у високих дозах може послаблювати дію наведених нижче лікарських засобів; за необхідності одночасного призначення АСК з перерахованими коштами слід розглянути питання необхідності корекції дози перерахованих коштів: будь-які діуретики (при сумісному застосуванні з АСК у високих дозах відзначається зниження швидкості клубочкової фільтрації (СКФ) внаслідок зниження синтезу простагландинів у нирках); інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) (відзначається дозозалежне зниження СКФ в результаті інгібування простагландинів, що володіють судиннорозширювальною дією, відповідно, ослаблення гіпотензивної дії. Клінічне зниження СКФ відзначається при добовій дозі АСК більше 160 мг. пацієнтам для терапії хронічної серцевої недостатності, який також проявляється при застосуванні спільно з АСК у великих дозах); препарати з урикозуричною дією – бензбромарон, пробенецид (зниження урикозуричного ефекту внаслідок конкурентного пригнічення ниркової канальцевої екскреції сечової кислоти); при одночасному застосуванні із системними глюкокортикостероїдами (за винятком гідрокортизону, що використовується для замісної терапії хвороби Аддісона) відзначається посилення виведення саліцилатів і відповідно ослаблення їхньої дії.Спосіб застосування та дозиТаблетки препарату Тромбо АСС бажано приймати перед їжею, запиваючи великою кількістю рідини. Препарат не приймають натще Препарат призначений для тривалого застосування. Тривалість терапії визначається лікарем. Первинна профілактика гострого інфаркту міокарда за наявності факторів ризику: 50-100 мг на добу. Профілактика повторного інфаркту міокарда; стенокардія: 50-100 мг на добу. Профілактика інсульту та минущого порушення мозкового кровообігу: 50-100 мг на добу. Профілактика тромбоемболії після операції та інвазивних втручань на судинах: 50-100 мг на добу. Профілактика тромбозу глибоких вен та тромбоемболії легеневої артерії та її гілок: 100-200 мг (2 таблетки) на добу.ПередозуванняМоже мати важкі наслідки, насамперед, у пацієнтів похилого віку та у дітей. Синдром саліцилізму розвивається при прийомі АСК у дозі більше 100 мг/кг/добу протягом більше 2-ї доби внаслідок вживання токсичних доз препарату в рамках неправильного терапевтичного застосування (хронічне отруєння) або одноразового випадкового або навмисного прийому токсичної дози препарату дорослою або дитиною ( гостре отруєння). Симптоми передозування: При легкому та середньому ступені тяжкості (одноразова доза менше 150 мг/кг): запаморочення, шум у вухах, зниження слуху, підвищене потовиділення, нудота та блювання, головний біль, сплутаність свідомості; тахіпное, гіпервентиляція, респіраторний алкалоз. Лікування: шлунковий лаваж, багаторазовий прийом активованого вугілля, форсований лужний діурез, відновлення водно-електролітного балансу та кислотно-лужного стану. При середньому та тяжкому ступені тяжкості (одноразова доза 150 мг/кг-300 мг/кг – середній ступінь тяжкості, більше 300 мг/кг – тяжкий ступінь отруєння): респіраторний алкалоз з компенсаторним метаболічним ацидозом, гіперпірексія, гіпервентиляція, некардіогенний дихання, асфіксія; з боку серцево-судинної системи: порушення ритму серця, виражене зниження артеріального тиску, пригнічення серцевої діяльності; з боку водно-електролітного балансу: дегідратація, порушення функції нирок від олігурії аж до розвитку ниркової недостатності, що характеризується гіпокаліємією, гіпернатріємією, гіпонатріємією; порушення метаболізму глюкози: гіперглікемія, гіпоглікемія (особливо у дітей), кетоацидоз; шум у вухах, глухота; шлунково-кишкові кровотечі; гематологічні порушення: від інгібування агрегації тромбоцитів до коагулопатії,подовження протромбінового часу, гіпопротромбінемія; неврологічні порушення: токсична енцефалопатія та пригнічення функції центральної нервової системи (сонливість, сплутаність свідомості, кома, судоми). Лікування: негайна госпіталізація до спеціалізованих відділень для проведення екстреної терапії - шлунковий лаваж, багаторазовий прийом активованого вугілля, форсований лужний діурез, гемодіаліз, відновлення водно-електролітного балансу та кислотно-лужного стану, симптоматична терапія.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарат слід застосовувати після призначення лікаря. АСК може провокувати бронхоспазм, а також викликати напади бронхіальної астми та інші реакції підвищеної чутливості. Факторами ризику є наявність бронхіальної астми в анамнезі, сінної лихоманки, поліпозу носа, хронічних захворювань дихальної системи, а також алергічних реакцій на інші препарати (наприклад, реакція шкіри, свербіж, кропив'янка). Інгібуюча дія АСК на агрегацію тромбоцитів зберігається протягом декількох днів після прийому, у зв'язку з чим можливе збільшення ризику кровотеч під час оперативного втручання або післяопераційного періоду. За необхідності абсолютного виключення кровоточивості під час оперативного втручання необхідно, наскільки можна, повністю відмовитися від застосування АСК у передопераційному періоді. Поєднання АСК з антикоагулянтами, тромболітиками та антиагрегантними препаратами супроводжується підвищеним ризиком розвитку кровотеч. АСК у низьких дозах може спровокувати розвиток подагри у схильних осіб (мають знижену екскрецію сечової кислоти). Поєднання АСК із метотрексатом супроводжується підвищеною частотою розвитку побічних ефектів з боку органів кровотворення. Високі дози АСК мають гіпоглікемічний ефект, що необхідно мати на увазі при призначенні її пацієнтам з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для прийому внутрішньо (похідні сульфонілсечовини) та інсулін. При поєднаному призначенні глюкокортикостероїдів (ГКС) і саліцилатів слід пам'ятати, що під час лікування рівень саліцилатів у крові знижений, а після відміни глюкокортикостероїдів можливе передозування саліцилатів. Не рекомендується поєднання АСК з ібупрофеном у пацієнтів з підвищеним ризиком серцево-судинних захворювань, оскільки останній знижує позитивний вплив АСК на тривалість життя (знижує кардіопротективний ефект АСК). Перевищення дози АСК пов'язане із ризиком шлунково-кишкової кровотечі. Передозування особливо небезпечне у пацієнтів похилого віку. При поєднанні АСК з етанолом (алкогольні напої) підвищений ризик пошкодження слизової оболонки шлунково-кишкового тракту та подовження часу кровотечі. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування необхідно дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та заняттях потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, оскільки застосування препарату Тромбо АСС® може викликати запаморочення.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діюча речовина, ацетилсаліцилової кислоти 50 мг або 100 мг; допоміжні речовини: лактоза моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, кремнію діоксид колоїдний, крохмаль картопляний; оболонка: тальк, тріацетин, метакрилової кислоти та етилакрилату сополімер (1: 1) (Еудрагіт L). По 14 пігулок або по 20 пігулок у ПВХ/Ал блістер. По 2 блістери (для 14 таблеток) або по 5 блістерів (для 20 таблеток) разом з інструкцією із застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки, білого кольору, покриті плівковою оболонкою. Поверхня таблетки гладка або трохи шорстка, блискуча.Фармакотерапевтична групаАнтиагрегантний засіб.ФармакокінетикаПри прийомі внутрішньо АСК всмоктується швидко і повністю із шлунково-кишкового тракту. Таблетки Тромбо АСС покриті кишковорозчинною оболонкою, що зменшує пряму подразнювальну дію АСК на слизову оболонку шлунка. АСК частково метаболізується під час абсорбції. Під час і після всмоктування АСК перетворюється на головний метаболіт - саліцилову кислоту, яка метаболізується, головним чином, у печінці під впливом ферментів печінки з утворенням таких метаболітів, як фенілсаліцилат, глюкуроніду саліцилат та саліцилурова кислота, що виявляються у багатьох тканинах. У жінок процес метаболізму проходить повільніше (менша активність ферментів у сироватці). АСК і саліцилова кислота високою мірою зв'язуються з білками плазми крові (від 66 до 98 %, залежно від дози) і швидко розподіляються в організмі. Саліцилова кислота проникає через плаценту та виділяється з грудним молоком. Період напіввиведення АСК із плазми становить близько 15-20 хвилин. На відміну від інших саліцилатів, при багаторазовому прийомі препарату негідролізована АСК не накопичується у сироватці крові. Тільки 1% прийнятої всередину АСК виводиться нирками у вигляді негідролізованої АСК, решта виводиться у вигляді саліцилатів та їх метаболітів. У пацієнтів із нормальною функцією нирок 80-100% разової дози препарату виводиться нирками протягом 24-72 годин.ФармакодинамікаАцетилсаліцилова кислота (АСК) є складним ефіром саліцилової кислоти, відноситься до групи нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП). Механізм дії заснований на незворотній інактивації ферменту циклооксигенази (ЦОГ-1), внаслідок чого блокується синтез простагландинів, простациклінів та тромбоксану. Зменшує агрегацію, адгезію тромбоцитів та тромбоутворення за рахунок придушення синтезу тромбоксану А2 у тромбоцитах. Підвищує фібринолітичну активність плазми і знижує концентрацію вітамін К-залежних факторів згортання (II, VII, IX, X). Антиагрегантний ефект найбільш виражений у тромбоцитах, оскільки вони не здатні повторно синтезувати циклооксигеназу. Антиагрегантний ефект розвивається після застосування малих доз препарату та зберігається протягом 7 діб після одноразового прийому. Ці властивості АСК використовуються у профілактиці та лікуванні інфаркту міокарда, ішемічної хвороби серця, ускладнень варикозної хвороби. АСК має також протизапальну, жарознижувальну та аналгетичну дію.Показання до застосуванняПервинна профілактика гострого інфаркту міокарда за наявності факторів ризику (наприклад, цукровий діабет, гіперліпідемія, артеріальна гіпертензія, ожиріння, куріння, літній вік); вторинна профілактика інфаркту міокарда (повторного); стабільна та нестабільна стенокардія; профілактика інсульту (у тому числі, у пацієнтів з тимчасовим порушенням мозкового кровообігу); профілактика минущого мозкового кровообігу; профілактика тромбоемболії після операцій та інвазивних втручань на судинах (наприклад, аорто-коронарне шунтування, ендартеректомія сонних артерій, ангіопластика та стентування коронарних артерій); профілактика тромбозу глибоких вен та тромбоемболії легеневої артерії та її гілок (у тому числі при тривалій іммобілізації внаслідок великого хірургічного втручання).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до АСК, допоміжних речовин у складі препарату та інших нестероїдних протизапальних засобів; ерозивно-виразкові ураження, шлунково-кишкового тракту (у фазі загострення); шлунково-кишкова кровотеча; еморрагічний діатез; бронхіальна астма, індукована прийомом саліцилатів та інших нестероїдних протизапальних засобів; поєднання бронхіальної астми, рецидивуючого поліпозу носа та приносових пазух та непереносимості АСК; поєднане застосування з метотрексатом у дозі 15 мг на тиждень та більше; вагітність (I та III триместр) та період лактації; вік до 18 років; виражена ниркова недостатність (кліренс креатиніну (КК) менше 30 мл/хв); виражена печінкова недостатність (клас В та вище за шкалою Чайлд-П'ю); хронічна серцева недостатність ІІІ-ІV функціонального класу за класифікацією NYHA; непереносимість лактози, дефіцит лактази та глюкозо-галактозна мальабсорбція. З обережністю: При подагрі, гіперурикемії, виразковій хворобі шлунка та 12-палої кишки або шлунково-кишкових кровотечах (в анамнезі), нирковій недостатності (КК понад 30 мл/хв), печінковій недостатності (нижче класу В за шкалою Чайлд-П'ю), бронхіальній хронічних захворюваннях органів дихання, сінної лихоманки, поліпозі носа, лікарської алергії, у тому числі до препаратів групи НПЗП, анальгетиків, протизапальних, протиревматичних засобів; вагітності (II триместр), при передбачуваному хірургічному втручанні (включаючи незначні, наприклад, екстракція зуба); при одночасному прийомі з такими лікарськими засобами: метотрексатом у дозі менше 15 мг на тиждень; з антикоагулянтами, тромболітичними або антитромбоцитарними засобами; з НПЗП та похідними саліцилової кислоти у великих дозах; з дигоксином; з гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо (похідні сульфонілсечовини) та інсуліном; з вальпроєвою кислотою; з алкоголем (алкогольні напої, зокрема); з селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну; з ібупрофеном.Вагітність та лактаціяЗастосування при вагітності Застосування великих доз саліцилатів у перші 3 місяці вагітності асоціюється із підвищеною частотою дефектів розвитку плода (розщеплене верхнє небо, вади серця). Застосування саліцилатів у І триместрі вагітності протипоказане. В останньому триместрі вагітності саліцилати у високій дозі (більше 300 мг/добу) викликають гальмування пологової діяльності, передчасне закриття артеріальної протоки у плода, підвищену кровоточивість у матері та плода, а призначення безпосередньо перед пологами може спричинити внутрішньочерепні крововиливи, особливо у недоношених. Застосування саліцилатів в останньому триместрі вагітності протипоказане. У II триместрі вагітності саліцилати можна застосовувати лише з урахуванням суворої оцінки ризику та користі для матері та плода, переважно у дозах не вище 150 мг/добу та нетривале. Застосування у період лактації Саліцилати та їх метаболіти у невеликих кількостях проникають у грудне молоко. Випадковий прийом саліцилатів у період лактації не супроводжується розвитком побічних реакцій у дитини та не вимагає припинення грудного вигодовування. Однак, при тривалому застосуванні препарату або застосуванні його у високій дозі годування груддю слід негайно припинити.Побічна діяЗагалом Тромбо АСС® внаслідок низького дозування добре переноситься хворими, однак у поодиноких випадках можуть зустрічатися такі небажані ефекти: З боку травного тракту: нудота, печія, блювання, больові відчуття у ділянці живота; рідко - виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, у тому числі перфоративні, шлунково-кишкові кровотечі, минущі порушення функції печінки з підвищенням активності "печінкових" трансаміназ. З боку центральної нервової системи: запаморочення, зниження слуху, шум у вухах, що може бути ознакою передозування препарату (див. розділ Передозування). З боку системи кровотворення: підвищена частота періопераційних (інтра- та постопераційних) кровотеч, гематом, носових кровотеч, кровоточивості ясен, кровотеч із сечостатевих шляхів. Є повідомлення про серйозні випадки кровотеч, до яких відносяться шлунково-кишкові кровотечі та крововиливи в мозок (особливо у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які не досягли цільових показників артеріального тиску (АТ) та/або отримували супутню терапію антикоагулянтними засобами), які в окремих випадках можуть мати загрозливий для життя характер. Кровотечі можуть призводити до розвитку гострої або хронічної постгеморагічної/залізодефіцитної анемії (наприклад, внаслідок прихованої кровотечі) з відповідними клініко-лабораторними симптомами (астенія, блідість, гіпоперфузія). Алергічні реакції: висипання на шкірі, свербіж, кропив'янка, набряк Квінке, риніт, набряк слизової оболонки порожнини носа, риніт, бронхоспазм, кардіо-респіраторний дистрес-синдром, а також важкі реакції, включаючи анафілактичний шок.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні АСК посилює дію наступних лікарських засобів; за необхідності одночасного застосування АСК з перерахованими засобами слід розглянути питання необхідності зменшення дози зазначених коштів: метотрексату, за рахунок зниження ниркового кліренсу та витіснення його із зв'язку з білками; при одночасному застосуванні з антикоагулянтами, тромболітичними та антиагрегантними засобами (тиклопідин, клопідогрел) відзначається збільшення ризику кровотеч у результаті синергізму основних терапевтичних ефектів застосовуваних засобів; при одночасному застосуванні з препаратами, що мають антикоагулянтну, тромболітичну або антиагрегантну дію, відзначається посилення ушкоджуючої дії на слизову оболонку ШКТ; селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну, що може призвести до підвищення ризику кровотечі з верхніх відділів ШКТ (синергізм з АСК); дигоксину, внаслідок зниження його ниркової екскреції, що може призвести до передозування; гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо (похідних сульфонілсечовини) та інсуліну за рахунок гіпоглікемічних властивостей самої АСК у високих дозах та витіснення похідних сульфонілсечовини у зв'язку з білками плазми крові; при одночасному застосуванні з вальпроєвою кислотою збільшується її токсичність за рахунок витіснення зв'язку з білками плазми крові; НПЗП та похідних саліцилової кислоти у високих дозах (підвищення ризику ульцерогенного ефекту та кровотечі із ШКТ внаслідок синергізму дії); при одночасному застосуванні з ібупрофеном відзначається антагонізм щодо незворотного пригнічення тромбоцитів, зумовленого дією АСК, що призводить до зниження кардіопротективних ефектів АСК; етанолу (підвищено ризик пошкодження слизової оболонки ШКТ та подовження часу кровотечі внаслідок взаємного посилення ефектів АСК та етанолу). Одночасне застосування АСК у високих дозах може послаблювати дію наведених нижче лікарських засобів; за необхідності одночасного призначення АСК з перерахованими коштами слід розглянути питання необхідності корекції дози перерахованих коштів: будь-які діуретики (при сумісному застосуванні з АСК у високих дозах відзначається зниження швидкості клубочкової фільтрації (СКФ) внаслідок зниження синтезу простагландинів у нирках); інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) (відзначається дозозалежне зниження СКФ в результаті інгібування простагландинів, що володіють судиннорозширювальною дією, відповідно, ослаблення гіпотензивної дії. Клінічне зниження СКФ відзначається при добовій дозі АСК більше 160 мг. пацієнтам для терапії хронічної серцевої недостатності, який також проявляється при застосуванні спільно з АСК у великих дозах); препарати з урикозуричною дією – бензбромарон, пробенецид (зниження урикозуричного ефекту внаслідок конкурентного пригнічення ниркової канальцевої екскреції сечової кислоти); при одночасному застосуванні із системними глюкокортикостероїдами (за винятком гідрокортизону, що використовується для замісної терапії хвороби Аддісона) відзначається посилення виведення саліцилатів і відповідно ослаблення їхньої дії.Спосіб застосування та дозиТаблетки препарату Тромбо АСС бажано приймати перед їжею, запиваючи великою кількістю рідини. Препарат не приймають натще Препарат призначений для тривалого застосування. Тривалість терапії визначається лікарем. Первинна профілактика гострого інфаркту міокарда за наявності факторів ризику: 50-100 мг на добу. Профілактика повторного інфаркту міокарда; стенокардія: 50-100 мг на добу. Профілактика інсульту та минущого порушення мозкового кровообігу: 50-100 мг на добу. Профілактика тромбоемболії після операції та інвазивних втручань на судинах: 50-100 мг на добу. Профілактика тромбозу глибоких вен та тромбоемболії легеневої артерії та її гілок: 100-200 мг (2 таблетки) на добу.ПередозуванняМоже мати важкі наслідки, насамперед, у пацієнтів похилого віку та у дітей. Синдром саліцилізму розвивається при прийомі АСК у дозі більше 100 мг/кг/добу протягом більше 2-ї доби внаслідок вживання токсичних доз препарату в рамках неправильного терапевтичного застосування (хронічне отруєння) або одноразового випадкового або навмисного прийому токсичної дози препарату дорослою або дитиною ( гостре отруєння). Симптоми передозування: При легкому та середньому ступені тяжкості (одноразова доза менше 150 мг/кг): запаморочення, шум у вухах, зниження слуху, підвищене потовиділення, нудота та блювання, головний біль, сплутаність свідомості; тахіпное, гіпервентиляція, респіраторний алкалоз. Лікування: шлунковий лаваж, багаторазовий прийом активованого вугілля, форсований лужний діурез, відновлення водно-електролітного балансу та кислотно-лужного стану. При середньому та тяжкому ступені тяжкості (одноразова доза 150 мг/кг-300 мг/кг – середній ступінь тяжкості, більше 300 мг/кг – тяжкий ступінь отруєння): респіраторний алкалоз з компенсаторним метаболічним ацидозом, гіперпірексія, гіпервентиляція, некардіогенний дихання, асфіксія; з боку серцево-судинної системи: порушення ритму серця, виражене зниження артеріального тиску, пригнічення серцевої діяльності; з боку водно-електролітного балансу: дегідратація, порушення функції нирок від олігурії аж до розвитку ниркової недостатності, що характеризується гіпокаліємією, гіпернатріємією, гіпонатріємією; порушення метаболізму глюкози: гіперглікемія, гіпоглікемія (особливо у дітей), кетоацидоз; шум у вухах, глухота; шлунково-кишкові кровотечі; гематологічні порушення: від інгібування агрегації тромбоцитів до коагулопатії,подовження протромбінового часу, гіпопротромбінемія; неврологічні порушення: токсична енцефалопатія та пригнічення функції центральної нервової системи (сонливість, сплутаність свідомості, кома, судоми). Лікування: негайна госпіталізація до спеціалізованих відділень для проведення екстреної терапії - шлунковий лаваж, багаторазовий прийом активованого вугілля, форсований лужний діурез, гемодіаліз, відновлення водно-електролітного балансу та кислотно-лужного стану, симптоматична терапія.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарат слід застосовувати після призначення лікаря. АСК може провокувати бронхоспазм, а також викликати напади бронхіальної астми та інші реакції підвищеної чутливості. Факторами ризику є наявність бронхіальної астми в анамнезі, сінної лихоманки, поліпозу носа, хронічних захворювань дихальної системи, а також алергічних реакцій на інші препарати (наприклад, реакція шкіри, свербіж, кропив'янка). Інгібуюча дія АСК на агрегацію тромбоцитів зберігається протягом декількох днів після прийому, у зв'язку з чим можливе збільшення ризику кровотеч під час оперативного втручання або післяопераційного періоду. За необхідності абсолютного виключення кровоточивості під час оперативного втручання необхідно, наскільки можна, повністю відмовитися від застосування АСК у передопераційному періоді. Поєднання АСК з антикоагулянтами, тромболітиками та антиагрегантними препаратами супроводжується підвищеним ризиком розвитку кровотеч. АСК у низьких дозах може спровокувати розвиток подагри у схильних осіб (мають знижену екскрецію сечової кислоти). Поєднання АСК із метотрексатом супроводжується підвищеною частотою розвитку побічних ефектів з боку органів кровотворення. Високі дози АСК мають гіпоглікемічний ефект, що необхідно мати на увазі при призначенні її пацієнтам з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для прийому внутрішньо (похідні сульфонілсечовини) та інсулін. При поєднаному призначенні глюкокортикостероїдів (ГКС) і саліцилатів слід пам'ятати, що під час лікування рівень саліцилатів у крові знижений, а після відміни глюкокортикостероїдів можливе передозування саліцилатів. Не рекомендується поєднання АСК з ібупрофеном у пацієнтів з підвищеним ризиком серцево-судинних захворювань, оскільки останній знижує позитивний вплив АСК на тривалість життя (знижує кардіопротективний ефект АСК). Перевищення дози АСК пов'язане із ризиком шлунково-кишкової кровотечі. Передозування особливо небезпечне у пацієнтів похилого віку. При поєднанні АСК з етанолом (алкогольні напої) підвищений ризик пошкодження слизової оболонки шлунково-кишкового тракту та подовження часу кровотечі. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування необхідно дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та заняттях потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, оскільки застосування препарату Тромбо АСС® може викликати запаморочення.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діюча речовина, ацетилсаліцилової кислоти 50 мг або 100 мг; допоміжні речовини: лактоза моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, кремнію діоксид колоїдний, крохмаль картопляний; оболонка: тальк, тріацетин, метакрилової кислоти та етилакрилату сополімер (1: 1) (Еудрагіт L). По 14 пігулок або по 20 пігулок у ПВХ/Ал блістер. По 2 блістери (для 14 таблеток) або по 5 блістерів (для 20 таблеток) разом з інструкцією із застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки, білого кольору, покриті плівковою оболонкою. Поверхня таблетки гладка або трохи шорстка, блискуча.Фармакотерапевтична групаАнтиагрегантний засіб.ФармакокінетикаПри прийомі внутрішньо АСК всмоктується швидко і повністю із шлунково-кишкового тракту. Таблетки Тромбо АСС покриті кишковорозчинною оболонкою, що зменшує пряму подразнювальну дію АСК на слизову оболонку шлунка. АСК частково метаболізується під час абсорбції. Під час і після всмоктування АСК перетворюється на головний метаболіт - саліцилову кислоту, яка метаболізується, головним чином, у печінці під впливом ферментів печінки з утворенням таких метаболітів, як фенілсаліцилат, глюкуроніду саліцилат та саліцилурова кислота, що виявляються у багатьох тканинах. У жінок процес метаболізму проходить повільніше (менша активність ферментів у сироватці). АСК і саліцилова кислота високою мірою зв'язуються з білками плазми крові (від 66 до 98 %, залежно від дози) і швидко розподіляються в організмі. Саліцилова кислота проникає через плаценту та виділяється з грудним молоком. Період напіввиведення АСК із плазми становить близько 15-20 хвилин. На відміну від інших саліцилатів, при багаторазовому прийомі препарату негідролізована АСК не накопичується у сироватці крові. Тільки 1% прийнятої всередину АСК виводиться нирками у вигляді негідролізованої АСК, решта виводиться у вигляді саліцилатів та їх метаболітів. У пацієнтів із нормальною функцією нирок 80-100% разової дози препарату виводиться нирками протягом 24-72 годин.ФармакодинамікаАцетилсаліцилова кислота (АСК) є складним ефіром саліцилової кислоти, відноситься до групи нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП). Механізм дії заснований на незворотній інактивації ферменту циклооксигенази (ЦОГ-1), внаслідок чого блокується синтез простагландинів, простациклінів та тромбоксану. Зменшує агрегацію, адгезію тромбоцитів та тромбоутворення за рахунок придушення синтезу тромбоксану А2 у тромбоцитах. Підвищує фібринолітичну активність плазми і знижує концентрацію вітамін К-залежних факторів згортання (II, VII, IX, X). Антиагрегантний ефект найбільш виражений у тромбоцитах, оскільки вони не здатні повторно синтезувати циклооксигеназу. Антиагрегантний ефект розвивається після застосування малих доз препарату та зберігається протягом 7 діб після одноразового прийому. Ці властивості АСК використовуються у профілактиці та лікуванні інфаркту міокарда, ішемічної хвороби серця, ускладнень варикозної хвороби. АСК має також протизапальну, жарознижувальну та аналгетичну дію.Показання до застосуванняПервинна профілактика гострого інфаркту міокарда за наявності факторів ризику (наприклад, цукровий діабет, гіперліпідемія, артеріальна гіпертензія, ожиріння, куріння, літній вік); вторинна профілактика інфаркту міокарда (повторного); стабільна та нестабільна стенокардія; профілактика інсульту (у тому числі, у пацієнтів з тимчасовим порушенням мозкового кровообігу); профілактика минущого мозкового кровообігу; профілактика тромбоемболії після операцій та інвазивних втручань на судинах (наприклад, аорто-коронарне шунтування, ендартеректомія сонних артерій, ангіопластика та стентування коронарних артерій); профілактика тромбозу глибоких вен та тромбоемболії легеневої артерії та її гілок (у тому числі при тривалій іммобілізації внаслідок великого хірургічного втручання).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до АСК, допоміжних речовин у складі препарату та інших нестероїдних протизапальних засобів; ерозивно-виразкові ураження, шлунково-кишкового тракту (у фазі загострення); шлунково-кишкова кровотеча; еморрагічний діатез; бронхіальна астма, індукована прийомом саліцилатів та інших нестероїдних протизапальних засобів; поєднання бронхіальної астми, рецидивуючого поліпозу носа та приносових пазух та непереносимості АСК; поєднане застосування з метотрексатом у дозі 15 мг на тиждень та більше; вагітність (I та III триместр) та період лактації; вік до 18 років; виражена ниркова недостатність (кліренс креатиніну (КК) менше 30 мл/хв); виражена печінкова недостатність (клас В та вище за шкалою Чайлд-П'ю); хронічна серцева недостатність ІІІ-ІV функціонального класу за класифікацією NYHA; непереносимість лактози, дефіцит лактази та глюкозо-галактозна мальабсорбція. З обережністю: При подагрі, гіперурикемії, виразковій хворобі шлунка та 12-палої кишки або шлунково-кишкових кровотечах (в анамнезі), нирковій недостатності (КК понад 30 мл/хв), печінковій недостатності (нижче класу В за шкалою Чайлд-П'ю), бронхіальній хронічних захворюваннях органів дихання, сінної лихоманки, поліпозі носа, лікарської алергії, у тому числі до препаратів групи НПЗП, анальгетиків, протизапальних, протиревматичних засобів; вагітності (II триместр), при передбачуваному хірургічному втручанні (включаючи незначні, наприклад, екстракція зуба); при одночасному прийомі з такими лікарськими засобами: метотрексатом у дозі менше 15 мг на тиждень; з антикоагулянтами, тромболітичними або антитромбоцитарними засобами; з НПЗП та похідними саліцилової кислоти у великих дозах; з дигоксином; з гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо (похідні сульфонілсечовини) та інсуліном; з вальпроєвою кислотою; з алкоголем (алкогольні напої, зокрема); з селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну; з ібупрофеном.Вагітність та лактаціяЗастосування при вагітності Застосування великих доз саліцилатів у перші 3 місяці вагітності асоціюється із підвищеною частотою дефектів розвитку плода (розщеплене верхнє небо, вади серця). Застосування саліцилатів у І триместрі вагітності протипоказане. В останньому триместрі вагітності саліцилати у високій дозі (більше 300 мг/добу) викликають гальмування пологової діяльності, передчасне закриття артеріальної протоки у плода, підвищену кровоточивість у матері та плода, а призначення безпосередньо перед пологами може спричинити внутрішньочерепні крововиливи, особливо у недоношених. Застосування саліцилатів в останньому триместрі вагітності протипоказане. У II триместрі вагітності саліцилати можна застосовувати лише з урахуванням суворої оцінки ризику та користі для матері та плода, переважно у дозах не вище 150 мг/добу та нетривале. Застосування у період лактації Саліцилати та їх метаболіти у невеликих кількостях проникають у грудне молоко. Випадковий прийом саліцилатів у період лактації не супроводжується розвитком побічних реакцій у дитини та не вимагає припинення грудного вигодовування. Однак, при тривалому застосуванні препарату або застосуванні його у високій дозі годування груддю слід негайно припинити.Побічна діяЗагалом Тромбо АСС® внаслідок низького дозування добре переноситься хворими, однак у поодиноких випадках можуть зустрічатися такі небажані ефекти: З боку травного тракту: нудота, печія, блювання, больові відчуття у ділянці живота; рідко - виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, у тому числі перфоративні, шлунково-кишкові кровотечі, минущі порушення функції печінки з підвищенням активності "печінкових" трансаміназ. З боку центральної нервової системи: запаморочення, зниження слуху, шум у вухах, що може бути ознакою передозування препарату (див. розділ Передозування). З боку системи кровотворення: підвищена частота періопераційних (інтра- та постопераційних) кровотеч, гематом, носових кровотеч, кровоточивості ясен, кровотеч із сечостатевих шляхів. Є повідомлення про серйозні випадки кровотеч, до яких відносяться шлунково-кишкові кровотечі та крововиливи в мозок (особливо у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які не досягли цільових показників артеріального тиску (АТ) та/або отримували супутню терапію антикоагулянтними засобами), які в окремих випадках можуть мати загрозливий для життя характер. Кровотечі можуть призводити до розвитку гострої або хронічної постгеморагічної/залізодефіцитної анемії (наприклад, внаслідок прихованої кровотечі) з відповідними клініко-лабораторними симптомами (астенія, блідість, гіпоперфузія). Алергічні реакції: висипання на шкірі, свербіж, кропив'янка, набряк Квінке, риніт, набряк слизової оболонки порожнини носа, риніт, бронхоспазм, кардіо-респіраторний дистрес-синдром, а також важкі реакції, включаючи анафілактичний шок.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні АСК посилює дію наступних лікарських засобів; за необхідності одночасного застосування АСК з перерахованими засобами слід розглянути питання необхідності зменшення дози зазначених коштів: метотрексату, за рахунок зниження ниркового кліренсу та витіснення його із зв'язку з білками; при одночасному застосуванні з антикоагулянтами, тромболітичними та антиагрегантними засобами (тиклопідин, клопідогрел) відзначається збільшення ризику кровотеч у результаті синергізму основних терапевтичних ефектів застосовуваних засобів; при одночасному застосуванні з препаратами, що мають антикоагулянтну, тромболітичну або антиагрегантну дію, відзначається посилення ушкоджуючої дії на слизову оболонку ШКТ; селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну, що може призвести до підвищення ризику кровотечі з верхніх відділів ШКТ (синергізм з АСК); дигоксину, внаслідок зниження його ниркової екскреції, що може призвести до передозування; гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо (похідних сульфонілсечовини) та інсуліну за рахунок гіпоглікемічних властивостей самої АСК у високих дозах та витіснення похідних сульфонілсечовини у зв'язку з білками плазми крові; при одночасному застосуванні з вальпроєвою кислотою збільшується її токсичність за рахунок витіснення зв'язку з білками плазми крові; НПЗП та похідних саліцилової кислоти у високих дозах (підвищення ризику ульцерогенного ефекту та кровотечі із ШКТ внаслідок синергізму дії); при одночасному застосуванні з ібупрофеном відзначається антагонізм щодо незворотного пригнічення тромбоцитів, зумовленого дією АСК, що призводить до зниження кардіопротективних ефектів АСК; етанолу (підвищено ризик пошкодження слизової оболонки ШКТ та подовження часу кровотечі внаслідок взаємного посилення ефектів АСК та етанолу). Одночасне застосування АСК у високих дозах може послаблювати дію наведених нижче лікарських засобів; за необхідності одночасного призначення АСК з перерахованими коштами слід розглянути питання необхідності корекції дози перерахованих коштів: будь-які діуретики (при сумісному застосуванні з АСК у високих дозах відзначається зниження швидкості клубочкової фільтрації (СКФ) внаслідок зниження синтезу простагландинів у нирках); інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) (відзначається дозозалежне зниження СКФ в результаті інгібування простагландинів, що володіють судиннорозширювальною дією, відповідно, ослаблення гіпотензивної дії. Клінічне зниження СКФ відзначається при добовій дозі АСК більше 160 мг. пацієнтам для терапії хронічної серцевої недостатності, який також проявляється при застосуванні спільно з АСК у великих дозах); препарати з урикозуричною дією – бензбромарон, пробенецид (зниження урикозуричного ефекту внаслідок конкурентного пригнічення ниркової канальцевої екскреції сечової кислоти); при одночасному застосуванні із системними глюкокортикостероїдами (за винятком гідрокортизону, що використовується для замісної терапії хвороби Аддісона) відзначається посилення виведення саліцилатів і відповідно ослаблення їхньої дії.Спосіб застосування та дозиТаблетки препарату Тромбо АСС бажано приймати перед їжею, запиваючи великою кількістю рідини. Препарат не приймають натще Препарат призначений для тривалого застосування. Тривалість терапії визначається лікарем. Первинна профілактика гострого інфаркту міокарда за наявності факторів ризику: 50-100 мг на добу. Профілактика повторного інфаркту міокарда; стенокардія: 50-100 мг на добу. Профілактика інсульту та минущого порушення мозкового кровообігу: 50-100 мг на добу. Профілактика тромбоемболії після операції та інвазивних втручань на судинах: 50-100 мг на добу. Профілактика тромбозу глибоких вен та тромбоемболії легеневої артерії та її гілок: 100-200 мг (2 таблетки) на добу.ПередозуванняМоже мати важкі наслідки, насамперед, у пацієнтів похилого віку та у дітей. Синдром саліцилізму розвивається при прийомі АСК у дозі більше 100 мг/кг/добу протягом більше 2-ї доби внаслідок вживання токсичних доз препарату в рамках неправильного терапевтичного застосування (хронічне отруєння) або одноразового випадкового або навмисного прийому токсичної дози препарату дорослою або дитиною ( гостре отруєння). Симптоми передозування: При легкому та середньому ступені тяжкості (одноразова доза менше 150 мг/кг): запаморочення, шум у вухах, зниження слуху, підвищене потовиділення, нудота та блювання, головний біль, сплутаність свідомості; тахіпное, гіпервентиляція, респіраторний алкалоз. Лікування: шлунковий лаваж, багаторазовий прийом активованого вугілля, форсований лужний діурез, відновлення водно-електролітного балансу та кислотно-лужного стану. При середньому та тяжкому ступені тяжкості (одноразова доза 150 мг/кг-300 мг/кг – середній ступінь тяжкості, більше 300 мг/кг – тяжкий ступінь отруєння): респіраторний алкалоз з компенсаторним метаболічним ацидозом, гіперпірексія, гіпервентиляція, некардіогенний дихання, асфіксія; з боку серцево-судинної системи: порушення ритму серця, виражене зниження артеріального тиску, пригнічення серцевої діяльності; з боку водно-електролітного балансу: дегідратація, порушення функції нирок від олігурії аж до розвитку ниркової недостатності, що характеризується гіпокаліємією, гіпернатріємією, гіпонатріємією; порушення метаболізму глюкози: гіперглікемія, гіпоглікемія (особливо у дітей), кетоацидоз; шум у вухах, глухота; шлунково-кишкові кровотечі; гематологічні порушення: від інгібування агрегації тромбоцитів до коагулопатії,подовження протромбінового часу, гіпопротромбінемія; неврологічні порушення: токсична енцефалопатія та пригнічення функції центральної нервової системи (сонливість, сплутаність свідомості, кома, судоми). Лікування: негайна госпіталізація до спеціалізованих відділень для проведення екстреної терапії - шлунковий лаваж, багаторазовий прийом активованого вугілля, форсований лужний діурез, гемодіаліз, відновлення водно-електролітного балансу та кислотно-лужного стану, симптоматична терапія.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарат слід застосовувати після призначення лікаря. АСК може провокувати бронхоспазм, а також викликати напади бронхіальної астми та інші реакції підвищеної чутливості. Факторами ризику є наявність бронхіальної астми в анамнезі, сінної лихоманки, поліпозу носа, хронічних захворювань дихальної системи, а також алергічних реакцій на інші препарати (наприклад, реакція шкіри, свербіж, кропив'янка). Інгібуюча дія АСК на агрегацію тромбоцитів зберігається протягом декількох днів після прийому, у зв'язку з чим можливе збільшення ризику кровотеч під час оперативного втручання або післяопераційного періоду. За необхідності абсолютного виключення кровоточивості під час оперативного втручання необхідно, наскільки можна, повністю відмовитися від застосування АСК у передопераційному періоді. Поєднання АСК з антикоагулянтами, тромболітиками та антиагрегантними препаратами супроводжується підвищеним ризиком розвитку кровотеч. АСК у низьких дозах може спровокувати розвиток подагри у схильних осіб (мають знижену екскрецію сечової кислоти). Поєднання АСК із метотрексатом супроводжується підвищеною частотою розвитку побічних ефектів з боку органів кровотворення. Високі дози АСК мають гіпоглікемічний ефект, що необхідно мати на увазі при призначенні її пацієнтам з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для прийому внутрішньо (похідні сульфонілсечовини) та інсулін. При поєднаному призначенні глюкокортикостероїдів (ГКС) і саліцилатів слід пам'ятати, що під час лікування рівень саліцилатів у крові знижений, а після відміни глюкокортикостероїдів можливе передозування саліцилатів. Не рекомендується поєднання АСК з ібупрофеном у пацієнтів з підвищеним ризиком серцево-судинних захворювань, оскільки останній знижує позитивний вплив АСК на тривалість життя (знижує кардіопротективний ефект АСК). Перевищення дози АСК пов'язане із ризиком шлунково-кишкової кровотечі. Передозування особливо небезпечне у пацієнтів похилого віку. При поєднанні АСК з етанолом (алкогольні напої) підвищений ризик пошкодження слизової оболонки шлунково-кишкового тракту та подовження часу кровотечі. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування необхідно дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та заняттях потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, оскільки застосування препарату Тромбо АСС® може викликати запаморочення.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: ацетилсаліцилова кислота 75 мг. Допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний, целюлоза мікрокристалічна, карбоксиметилкрохмаль натрію. Склад оболонки: ;гіпромелоза, Акрил-Айз (суміш для покриття таблеток): метакрилової кислоти сополімер тип С, тальк, титану діоксид, триетилцитрат, барвник червоний (Понсо 4R), кремнію діоксид колоїдний, натрію гідрокарбонат, натрію лаурилсульфат. 10 шт. - блістери (3) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки, покриті кишковорозчинною оболонкою; рожевого кольору, круглі, двоопуклі.Фармакотерапевтична групаНПЗЗ, антиагрегант. В основі механізму дії ацетилсаліцилової кислоти лежить незворотне інгібування ЦОГ-1, в результаті цього настає блокада синтезу тромбоксану А2 і пригнічення агрегації тромбоцитів. Антиагрегантний ефект розвивається навіть після застосування препарату в малих дозах та зберігається протягом 7 діб після одноразового прийому. Завдяки цим властивостям ацетилсаліцилова кислота застосовується для профілактики та лікування інфаркту міокарда, ІХС, ускладнень варикозної хвороби. Ацетилсаліцилова кислота має також протизапальну, аналгетичну, жарознижувальну дію. Таблетки Тромбопол® мають кишковорозчинну оболонку, завдяки якій розчиняються і виділяють активну речовину в більш лужному середовищі дванадцятипалої кишки, зменшуючи подразнюючу дію ацетилсаліцилової кислоти на слизову оболонку шлунка.ФармакокінетикаВсмоктування Абсорбція ацетилсаліцилової кислоти з таблеток, покритих кишковорозчинною оболонкою, починається через 3-4 години від моменту прийому препарату, підтверджуючи, що оболонка ефективно блокує розчинення препарату в шлунку. C max ;в плазмі досягається приблизно через 2-3 год і становить у середньому 12.7 мкг/мл для таблеток 150 мг та 6.72 мкг/мл для таблеток 75 мг. Наявність їжі у шлунково-кишковому тракті уповільнює абсорбцію препарату. AUC становить 56.42 мкг×год/мл для таблеток 75 мг та 108.08 мкг×год/мл для таблеток 150 мг. Розподіл Ацетилсаліцилова кислота швидко і значною мірою проникає у більшість тканин та біологічні рідини організму. Ступінь зв'язування препарату з білками плазми залежить від концентрації; у здорових осіб зменшується одночасно із зменшенням цієї концентрації. Відносний розподіл становить близько 0,15-0,2 л/кг і збільшується одночасно з підвищенням концентрації препарату в сироватці крові. На відміну від інших саліцилатів, при багаторазовому прийомі препарату негідролізована ацетилсаліцилова кислота не накопичується у сироватці крові. Метаболізм Ацетилсаліцилова кислота частково метаболізується під час абсорбції. Цей процес відбувається під впливом ферментів, головним чином, у печінці з утворенням таких метаболітів, як фенілсаліцилат, глюкуроніду саліцилат та саліцилурової кислоти, що виявляються у багатьох тканинах та сечі. Виведення T1/2; ацетилсаліцилової кислоти з плазми крові становить близько 15-20 хв. Тільки 1% прийнятої внутрішньо дози ацетилсаліцилової кислоти виводиться нирками у вигляді негідролізованої ацетилсаліцилової кислоти, решта виводиться у вигляді саліцилатів та їх метаболітів. У пацієнтів із нормальною функцією нирок 80-100% разової дози препарату виводиться нирками протягом 24-72 годин. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках При нирковій недостатності, при вагітності та у новонароджених саліцилати можуть витісняти білірубін із зв'язку з альбуміном та сприяти розвитку білірубінової енцефалопатії. У жінок процес метаболізму проходить повільніше (менша активність ферментів у сироватці).Клінічна фармакологіяНПЗЗ. Антиагрегант.Показання до застосуванняПрофілактика гострого інфаркту міокарда за наявності факторів ризику (наприклад, цукровий діабет, гіперліпідемія, артеріальна гіпертензія, ожиріння, куріння, літній вік) та повторного інфаркту міокарда; нестабільна стенокардія; профілактика інсульту (в т.ч. у пацієнтів з тимчасовим порушенням мозкового кровообігу); профілактика минущого порушення мозкового кровообігу; профілактика тромбоемболії після операцій та інвазивних втручань на судинах (наприклад, аортокоронарне шунтування, ендартеректомія сонних артерій, артеріовенозна шунтування, ангіопластика сонних артерій); профілактика тромбозу глибоких вен та тромбоемболії легеневої артерії та її гілок (у т.ч. при тривалій іммобілізації внаслідок великого хірургічного втручання).Протипоказання до застосуванняЕрозивно-виразкові ураження ШКТ у фазі загострення; шлунково-кишкова кровотеча; геморагічний діатез; бронхіальна астма, індукована прийомом саліцилатів та НПЗЗ; поєднання бронхіальної астми, рецидивуючого поліпозу носа та приносових пазух та непереносимості ацетилсаліцилової кислоти; поєднане застосування з метотрексатом у дозі 15 мг на тиждень та більше; І та ІІІ триместри вагітності; період лактації (грудного вигодовування); вік до 18 років; - підвищена чутливість до компонентів препарату; підвищена чутливість до інших НПЗЗ. З обережністю; слід застосовувати препарат при подагрі, гіперурикемії, виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки або шлунково-кишкових кровотечах (в анамнезі), нирковій/печінковій недостатності, бронхіальній астмі, хронічних захворюваннях органів дихання, сінної ліхорадці, при одночасному прийомі метотрексату в дозі менше 15 мг/тиж., супутньої терапії антикоагулянтами, у ІІ триместрі вагітності.Вагітність та лактаціяПротипоказано застосування препарату Тромбопол® у I та III триместрах вагітності та в період лактації. Застосування саліцилатів у І триместрі вагітності призводить до розвитку розщеплення верхнього неба, вад серця; у III триместрі викликає гальмування родової діяльності, передчасне закриття артеріальної протоки у плода, підвищену кровоточивість у матері та плода, а призначення безпосередньо перед пологами може спричинити внутрішньочерепні крововиливи, особливо у недоношених дітей. У II триместрі вагітності саліцилати можна призначати лише після суворої оцінки очікуваної користі терапії для матері та потенційного ризику для плода. Саліцилати та їх метаболіти у невеликих кількостях виділяються із грудним молоком. Випадковий прийом саліцилатів у період лактації не супроводжується розвитком побічних реакцій у дитини та не вимагає припинення грудного вигодовування. Однак при тривалому застосуванні препарату або призначенні його у високій дозі грудне вигодовування слід негайно припинити. Застосування у дітей Протипоказання: вік до 18 років.Побічна діяЗ боку травної системи: ; нудота, печія, блювання, больові відчуття в області живота, діарея, виразки слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки, в т.ч. перфоративні, шлунково-кишкові кровотечі; підвищення активності печінкових ферментів. З боку дихальної системи: ; бронхоспазм. З боку ЦНС: запаморочення, шум у вухах. З боку системи кровотворення: підвищена кровоточивість; рідко – анемія. Алергічні реакції: ; кропив'янка, набряк Квінке.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні ацетилсаліцилова кислота посилює дію метотрексату за рахунок зниження ниркового кліренсу та витіснення його із зв'язку з білками; гепарину та непрямих антикоагулянтів за рахунок порушення функції тромбоцитів та витіснення непрямих антикоагулянтів із зв'язку з білками; тромболітичних препаратів та інгібіторів агрегації тромбоцитів (тиклопідину); дигоксину, внаслідок зниження його ниркової екскреції; гіпоглікемічних засобів (інсуліну та похідних сульфонілсечовини) за рахунок гіпоглікемічних властивостей самої ацетилсаліцилової кислоти у високих дозах та витіснення похідних сульфонілсечовини у зв'язку з білками; вальпроєвої кислоти за рахунок витіснення її зв'язку з білками; НПЗЗ; сульфаніламідів (в т.ч. ко-тримоксазолу); барбітуратів; солей літію. Адитивний ефект спостерігається при одночасному прийомі ацетилсаліцилової кислоти з алкоголем. Ацетилсаліцилова кислота зменшує дію протиподагричних препаратів, що підвищують виведення сечової кислоти (пробенецид, сульфінпіразон, бензбромарон) внаслідок конкурентної тубулярної елімінації сечової кислоти; антигіпертензивних засобів, включаючи інгібітори АПФ; антагоністів альдостерону (наприклад, спіронолактону); "петлевих" діуретиків (наприклад, фуросеміду). Підсилюючи елімінацію саліцилатів, кортикостероїди для системного застосування послаблюють їхню дію.Спосіб застосування та дозиПрепарат призначений для тривалого застосування. Тривалість терапії визначається лікарем. Таблетки приймають внутрішньо, незалежно від їди, не розжовуючи, запиваючи невеликою кількістю води. З метою профілактики при підозрі на гострий інфаркт міокарда призначають 75 мг на добу або 150 мг на добу. З метою профілактики вперше виниклого гострого інфаркту міокарда за наявності факторів ризику призначають 75 мг на добу або 150 мг на добу. З метою; профілактики повторного інфаркту міокарда, при нестабільній стенокардії, з метою профілактики інсульту та минущого порушення мозкового кровообігу, профілактики тромбоемболічних ускладнень після хірургічних операцій або інвазивних досліджень; призначають 75 мг на добу або 150 мг/. З метою профілактики тромбозу глибоких вен і тромбоемболії легеневої артерії та її гілок призначають 75 мг на добу або 150 мг на добу.ПередозуванняСимптоми: перші симптоми - нудота, блювання, шум у вухах і прискорене дихання. Можливі також втрата слуху, розлад зору, головний біль, рухове збудження, сонливість, судоми, гіпертермія. При тяжкій інтоксикації можливий розвиток порушення кислотно-лужного та водно-електролітного балансу (метаболічний ацидоз та зневоднення). Симптоми інтоксикації легкої та середньої тяжкості розвиваються після застосування ацетилсаліцилової кислоти у дозі 150-300 мг/кг. Симптоми тяжкого передозування розвиваються при дозі 300-500 мг/кг. Потенційно смертельна доза ацетилсаліцилової кислоти становить понад 500 мг/кг. Лікування: викликати блювання і промити шлунок (з метою зменшення абсорбції препарату). Такі дії дають ефект протягом 3-4 годин після прийому препарату, а у разі прийому у надмірній дозі – до 10 год. Для зменшення абсорбції ацетилсаліцилової кислоти необхідно прийняти активоване вугілля у вигляді водної суспензії (доза для дорослих – 50-100 г, для дітей – 30-60 г); необхідно уважно спостерігати за порушенням водно-електролітного балансу та заповнювати його. З метою прискорення виведення ацетилсаліцилової кислоти нирками та при лікуванні ацидозу необхідно внутрішньовенно ввести натрію бікарбонат. Необхідно підтримувати рН у межах 7.0-7.5. При дуже тяжкій інтоксикації необхідно провести гемодіаліз або перитонеальний діаліз. У зв'язку з можливістю розвитку дихального ацидозу забороняється приймати препарати, що пригнічують ЦНС, наприклад, барбітурати. Пацієнтам з порушенням дихання необхідно забезпечити прохідність дихальних шляхів та доступ кисню. У разі потреби виконати інтратрахеальну інтубацію та забезпечити проведення ШВЛ. Специфічний антидот відсутній.Запобіжні заходи та особливі вказівкиАцетилсаліцилова кислота може провокувати бронхоспазм, а також викликати напади бронхіальної астми та інші реакції підвищеної чутливості. Факторами ризику є наявність бронхіальної астми в анамнезі, сінної лихоманки, поліпозу носа, хронічних захворювань дихальної системи, а також алергічних реакцій на інші препарати (наприклад, реакція шкіри, свербіж, кропив'янка). Ацетилсаліцилова кислота може викликати кровотечі різного ступеня тяжкості під час та після хірургічних втручань. Прийом препарату необхідно припинити за 5-7 днів до передбачуваної операції. Поєднання ацетилсаліцилової кислоти з антикоагулянтами, тромболітичними препаратами та інгібіторами агрегації тромбоцитів супроводжується підвищеним ризиком розвитку кровотеч. Ацетилсаліцилова кислота в низьких дозах може спровокувати розвиток подагри у схильних осіб (мають знижену екскрецію сечової кислоти). Поєднання ацетилсаліцилової кислоти з метотрексатом супроводжується підвищеною частотою розвитку побічних ефектів з боку органів кровотворення. Ацетилсаліцилова кислота у високих дозах має гіпоглікемічний ефект, що необхідно мати на увазі при призначенні її пацієнтам з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби. Слід мати на увазі, що при поєднаному призначенні глюкокортикоїдів і саліцилатів відбувається зменшення концентрації саліцилатів у крові, а після відміни глюкокортикостероїдів можливе передозування саліцилатів. Не рекомендується поєднання препарату Тромбопол® з ібупрофеном, т.к. останній зменшує ефективність ацетилсаліцилової кислоти. Перевищення дози ацетилсаліцилової кислоти пов'язане із ризиком шлунково-кишкової кровотечі. При поєднанні ацетилсаліцилової кислоти з етанолом підвищений ризик пошкодження слизової оболонки ШКТ та подовження часу кровотечі. Передозування особливо небезпечне у людей похилого віку. Пацієнтам у віці старше 65 років через погіршення функції нирок та частішого виникнення побічних реакцій з боку травної системи Тромбопол® слід призначати в менших дозах. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Даних про негативний вплив препарату Тромбопол® на здатність до керування автотранспортом або до роботи з механізмами немає.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки – 1 таб.: клопідогрел 75 мг. 14 шт. - блістери (2) - пачки картонні.Фармакотерапевтична групаІнгібітор агрегації тромбоцитів. Селективно інгібує зв'язування аденозиндифосфату (АДФ) з рецепторами тромбоцитів та активацію комплексу GPIIb/IIIa, таким чином пригнічуючи агрегацію тромбоцитів. Також інгібує агрегацію тромбоцитів, спричинену іншими агоністами шляхом блокади підвищення активності тромбоцитів звільненим АДФ. Чи не впливає на активність ФДЕ. Клопідогрел необоротно змінює рецептори АДФ на тромбоцитах, тому тромбоцити залишаються нефункціональними протягом усього життя, а відновлення нормальної функції відбувається в міру їх оновлення (приблизно через 7 днів).ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо в дозі 75 мг клопідогрел швидко абсорбується із ШКТ. Однак концентрація в плазмі крові підвищується незначно і через 2 години після прийому не досягає рівня, що піддається визначенню (0.025 мкг/л). Інтенсивно метаболізується у печінці. Основний метаболіт є неактивним похідним карбоксилової кислоти і становить близько 85% циркулюючої в плазмі вихідної речовини. C max ;даного метаболіту в плазмі крові після повторних прийомів клопідогрелу становить близько 3 мг/л і спостерігається приблизно через 1 годину після прийому. Фармакокінетика основного метаболіту характеризується лінійною залежністю у діапазоні доз клопідогрелу 50-150 мг. Клопідогрел і основний метаболіт необоротно зв'язуються з білками плазми in vitro (98% і 94% відповідно). Цей зв'язок залишається ненасиченим in vitro в широких межах концентрацій. Після прийому внутрь14С-міченого клопідогрелу близько 50% прийнятої дози виділяється з сечею і приблизно 46% з калом протягом 120 год. T1/2; основного метаболіту становить 8 год. У порівнянні зі здоровими добровольцями молодого віку концентрація в плазмі крові основного метаболіту значно вища у літніх пацієнтів (у віці 75 років і старше), при цьому не відзначається змін агрегації тромбоцитів та часу кровотечі. При тяжких захворюваннях нирок (КК 5-15 мл/хв) концентрації основного метаболіту в плазмі крові нижчі, ніж при захворюваннях нирок середньої тяжкості (КК 30-60 мл/хв) та у здорових добровольців. Хоча інгібуючий ефект на АДФ-індуковану агрегацію тромбоцитів зменшувався порівняно з таким у здорових добровольців, час кровотечі збільшувався так само, як і у здорових добровольців.Клінічна фармакологіяАнтиагрегант.Показання до застосуванняПрофілактика тромботичних ускладнень у пацієнтів з інфарктом міокарда, ішемічним інсультом або оклюзією периферичних артерій. У комбінації з ацетилсаліциловою кислотою для профілактики тромботичних ускладнень при гострому коронарному синдромі: з підйомом сегмента ST за можливості проведення тромболітичної терапії; без підйому сегмента ST (нестабільна стенокардія, інфаркт міокарда без зубця Q), у т.ч. у пацієнтів, що піддаються стентуванню. Профілактика тромботичних та тромбоемболічних ускладнень, включаючи інсульт, при фібриляції передсердь (миготливої ​​аритмії) за наявності, як мінімум, одного фактора ризику судинних ускладнень, відсутності можливості прийому непрямих антикоагулянтів та наявності низького ризику розвитку кровотечі (в комбінації).Протипоказання до застосуванняГостра кровотеча (в т.ч. при пептичній виразці або внутрішньочерепний крововилив), тяжка печінкова недостатність, вагітність, період лактації (грудне вигодовування), дитячий та підлітковий вік до 18 років, підвищена чутливість до клопідогрелу.Вагітність та лактаціяАдекватних та строго контрольованих клінічних досліджень безпеки застосування клопідогрелу при вагітності не проводилося. Застосування можливе лише у випадках нагальної потреби. Невідомо, чи виділяється клопідогрел з грудним молоком у людини. За необхідності застосування в період лактації слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування. В ;експериментальних дослідженнях ;на тварин при застосуванні клопідогрелу в дозах 300-500 мг/кг/сут не виявлено тератогенної дії та негативного впливу на фертильність та на розвиток плода. Встановлено, що клопідогрел та його метаболіти виділяються з грудним молоком.Побічна діяЗ боку системи згортання крові: часто - кровотечі; нечасто – збільшення часу кровотечі. З боку травної системи: дуже часто - шлунково-кишкова кровотеча, діарея, болі в животі, диспепсія; нечасто - виразка шлунка та дванадцятипалої кишки, блювання, нудота, запор, здуття живота; рідко – заочеревинний крововилив; дуже рідко – шлунково-кишкова кровотеча та заочеревинний крововилив зі смертельним наслідком, панкреатит, коліт (включаючи неспецифічний виразковий коліт або лімфоцитарний коліт), стоматит, гостра печінкова недостатність, гепатит, відхилення від норми показників функції печінки. З боку системи кровотворення: ; нечасто - тромбоцитопенія, лейкопенія, еозинофілія; рідко – нейтропенія, включаючи важку нейтропенію; дуже рідко – тромботична тромбоцитопенічна пурпура, апластична анемія, панцитопенія, агранулоцитоз, тяжка тромбоцитопенія, гранулоцитопенія, анемія. З боку нервової системи: ;нечасто - внутрішньочерепний крововилив (було повідомлено про кілька випадків зі смертельним результатом), головний біль, парестезія, запаморочення; дуже рідко – порушення смакового сприйняття, галюцинації, сплутаність свідомості. З боку органів чуття: ; нечасто - очні крововиливи (кон'юнктивальні, в тканині та сітківку ока); рідко – вертиго. З боку серцево-судинної системи: дуже рідко - васкуліт, зниження АТ. З боку дихальної системи: часто - носова кровотеча; дуже рідко – кровотеча з дихальних шляхів (кровохаркання, легенева кровотеча), бронхоспазм, інтерстиційна пневмонія. З боку імунної системи: дуже рідко - сироваткова хвороба, анафілактоїдні реакції. З боку шкіри та підшкірних тканин: часто - підшкірні синці; нечасто - висип, свербіж, пурпура (підшкірний крововилив); дуже рідко – бульозний дерматит (токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, багатоформна еритема); ангіоневротичний набряк, еритематозний висип, кропив'янка, екзема, плоский лишай. З боку кістково-м'язової системи: дуже рідко - крововиливи в м'язи і суглоби, артрит, артралгія, міалгія. З боку сечовидільної системи: ; нечасто – гематурія; дуже рідко – гломерулонефрит, збільшення концентрації креатину в крові. Інші: часто - кровотеча з місця пунктування судин; дуже рідко – лихоманка.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з НПЗЗ (в т.ч. напроксеном) підвищується ризик виникнення шлунково-кишкових кровотеч. При одночасному застосуванні з ацетилсаліциловою кислотою можливе посилення антиагрегантної дії. Оскільки клопідогрел може інгібувати активність ізоферменту CYP2C9, при одночасному застосуванні з препаратами, що метаболізуються за участю даного ізоферменту (в т.ч. з фенітоїном, толбутаміном) не можна виключити підвищення їх концентрацій у плазмі крові.Спосіб застосування та дозиПриймають внутрішньо 1 раз на добу. Початкова та підтримуюча доза – 75 мг на добу. Доза навантаження - 300 мг на добу. Схема застосування залежить від показань та клінічної ситуації.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю застосовують клопідогрел при підвищеному ризику кровотеч внаслідок травми, оперативних втручань, порушення системи гемостазу. При планованих хірургічних втручаннях (якщо антиагрегантна дія небажана) клопідогрел слід відмінити за 7 днів до операції. З обережністю застосовують клопідогрел у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки, при яких можливе виникнення геморагічного діатезу. З появою симптомів надмірної кровоточивості (кровоточивість ясен, менорагії, гематурія) показано дослідження системи гемостазу (час кровотечі, кількість тромбоцитів, тести функціональної активності тромбоцитів). Рекомендується регулярний контроль показників лабораторних функціональної активності печінки. З обережністю застосовувати одночасно з варфарином, гепарином, НПЗЗ, тривало - з ацетилсаліцилової кислотою, т.к. наразі остаточно не встановлено безпеки такого застосування. В ;експериментальних дослідженнях ;не виявлено канцерогенної та генотоксичної дії. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Не встановлено вплив клопідогрілу на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки – 1 таб.: ланатозид Ц 250 мкг. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (3) - пачки картонні. 30 шт. - упаковки осередкові контурні (1) - пачки картонні.Фармакотерапевтична групаСерцевий глікозид, що міститься в наперстянці вовни. Має позитивну інотропну дію, яка пов'язана з інгібуючим впливом на Na+-K+-АТФ-азу мембрани кардіоміоцитів, що призводить до збільшення внутрішньоклітинного вмісту іонів натрію та зниження - іонів калію. Внаслідок цього відбувається підвищення внутрішньоклітинного вмісту кальцію, відповідального за скоротливість кардіоміоцитів, у результаті скоротливість міокарда підвищується. Підвищує роботу серця, при цьому подовжує діастолу, збільшує ударний та хвилинний обсяги, поряд із підвищенням тонусу міокарда призводить до скорочення його розмірів і таким чином до зниження потреби міокарда в кисні. Негативна дромотропна дія проявляється підвищенням рефрактерності AV-вузла. При миготливій тахіаритмії серцеві глікозиди уповільнюють діастолу, покращуючи внутрішньосерцеву та системну гемодинаміку. Негативна хронотропна дія обумовлена ​​прямим та опосередкованим впливом на регуляцію серцевого ритму. У хворих із хронічною серцевою недостатністю викликає опосередкований вазодилатуючий ефект, знижує венозний тиск, підвищує діурез; зменшує набряки, задишку. Позитивна батмотропна дія проявляється у субтоксичних та токсичних дозах.ФармакокінетикаПри прийомі внутрішньо абсорбція становить 20-60%, зв'язування з білками плазми – 25-40%, T1/2 – 28-36 год. Виводиться з організму нирками у незміненому вигляді. Характеризується відносно невеликою здатністю до кумуляції.Клінічна фармакологіяСерцевий глікозид.Показання до застосуванняХронічна серцева недостатність, гостра лівошлуночкова недостатність, хронічне легеневе серце, тахісистолічна форма миготливої ​​аритмії, тріпотіння передсердь (для ушкодження ЧСС або переведення тріпотіння передсердь у фібриляцію з контрольованою частотою проведення імпульсів через AV-.Протипоказання до застосуванняАбсолютні: глікозидна інтоксикація; підвищена чутливість до ланатозиду C. Відносні: виражена брадикардія, AV-блокада та СССУ без водія ритму, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія, пароксизмальна шлуночкова тахікардія, гіпертрофічний субаортальний стеноз, ізольований мітральний стеноз, гострий інфаркт міокарда, нестабільна стенокардія, синдром мітральним стенозом (за відсутності тахісистолічної форми миготливої ​​аритмії), виражена дилатація порожнин серця, "легеневе" серце, наявність артеріовенозного шунта, інфаркт міокарда.Побічна діяЗ боку травної системи: анорексія, нудота, блювання, діарея. З боку серцево-судинної системи: аритмії, уповільнення AV-провідності. З боку ЦНС і периферичної нервової системи: ; сонливість, сплутаність свідомості та делірій, порушення сну, головний біль, запаморочення, зниження гостроти зору. З боку системи кровотворення та системи згортання крові: тромбоцитопенія, тромбоцитопенічна пурпура, носові кровотечі, петехії. Інші: ;гінекомастія; рідко - шкірний висип.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з антацидами, сульфасалазином, колестираміном зменшується абсорбція ланатозиду С із ШКТ. Одночасне застосування препаратів кальцію, катехоламінів, діуретиків підвищує ризик розвитку глікозидної інтоксикації. При одночасному застосуванні з хінідином, метилдопою, спіронолактоном, аміодароном, верапамілом, ніфедипіном підвищується концентрація ланатозиду C у плазмі. Бета-адреноблокатори та верапаміл посилюють порушення AV-провідності. При одночасному застосуванні з глюкокортикостероїдами, діуретиками підвищується ризик розвитку електролітних порушень (гіпокаліємії, гіпомагніємії). При одночасному застосуванні з тіазидними діуретиками, препаратами кальцію (особливо при внутрішньовенному введенні) підвищується ризик розвитку гіперкальціємії. Аміодарон, мерказоліл при одночасному застосуванні з ланатозидом C підвищують ризик розвитку гіпотиреозу.Спосіб застосування та дозиВстановлюють індивідуально, залежно від клінічної картини захворювання та динаміки клінічного ефекту. Дорослим при проведенні швидкої дигіталізації - внутрішньом'язово або внутрішньовенно в добовій дозі до 1.4 мг, розділеної на 2 введення; при повільній дигіталізації - внутрішньом'язово або внутрішньовенно в добовій дозі до 800 мкг, розділеній на 3 введення. При досягненні насичення переходять на підтримуюче лікування - внутрішньовенно або внутрішньом'язово до 400 мкг на добу. При проведенні насичувальної терапії - внутрішньо до 6-8 мг на добу в 3-4 прийоми. Для підтримуючої терапії - до 1 мг на добу на 2 прийоми.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю застосовувати у пацієнтів з електролітними порушеннями (в т.ч. стан після діалізу, діареї, при недостатньому харчуванні, тривалій блювоті, при прийомі діуретиків), або з іншими лікарськими засобами, що викликають електролітні порушення (гіпокаліємія, гіпомагніємія, гіперкальціємія, гіпернатріємія) , при гіпотиреозі, алкалозі, міокардиті, ожирінні, у пацієнтів похилого віку, при гіпоксії, нирковій/печінковій недостатності Імовірність виникнення інтоксикації підвищується при гіпокаліємії, гіпомагніємії, гіперкальціємії, гіпернатріємії, гіпотиреозі, вираженій дилатації порожнин серця, легеневому серці, міокардиті. При появі симптомів передозування (нудота, блювання, брадикардія, екстрасистолія, бігемінія, порушення зору) лікування слід припинити на кілька днів, а потім відновити у меншій дозі. При більш виражених ознаках глікозидної інтоксикації рекомендується призначення калію - 2-4 г на добу у вигляді калієвих солей (хлориди, цитрати, фосфати та аспарагінати), антиаритмічних препаратів (дифенін) та 5% розчину декстрози з вітамінами (B1, B6, C).Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаРозчин – 1 л: Активні речовини: янтарна кислота – 100 г; інозин (рибоксин) – 20 г; нікотинамід - 10 г; рибофлавіну фосфат натрію (рибофлавін) – 2 г; Допоміжні речовини: меглюмін (N-метилглюкамін) – 165 г, натрію гідроксид – 34 г, вода д/і – до 1 л. 5 або 10 мл - ампули безбарвного скла (5) - упаковки коміркові контурні (1, 2) - пачки картонні. 5 або 10 мл - ампули коричневого скла (5) - упаковки осередкові контурні (1, 2) - пачки картонні.

Склад, форма випуску та упаковкаРозчин – 1 л: Активні речовини: янтарна кислота – 100 г; інозин (рибоксин) – 20 г; нікотинамід - 10 г; рибофлавіну фосфат натрію (рибофлавін) – 2 г; Допоміжні речовини: меглюмін (N-метилглюкамін) – 165 г, натрію гідроксид – 34 г, вода д/і – до 1 л. 5 або 10 мл - ампули безбарвного скла (5) - упаковки коміркові контурні (1, 2) - пачки картонні. 5 або 10 мл - ампули коричневого скла (5) - упаковки осередкові контурні (1, 2) - пачки картонні.

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, покриті кишковорозчинною оболонкою - 1 табл. активні речовини: бурштинова кислота – 0,3 г; інозин (рибоксин) – 0,05 г; нікотинамід - 0,025 г; рибофлавіну фосфат натрію (рибофлавін) – 0,005 г; допоміжні речовини: повідон - 0,0081 г; кальцію стеарат - 0,0039; гіпромелоза - 0,0036 г; полісорбат 80 - 0,0004 г; оболонка кишковорозчинна: ​​метакрилової кислоти та етилакрилату сополімер - 0,2902 г; пропіленгліколь - 0,00291 г; барвник азорубін - 0,00004 г; барвник тропеолін-О - 0,00003 р. Таблетки, вкриті кишковорозчинною оболонкою.

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, покриті кишковорозчинною оболонкою - 1 табл. активні речовини: бурштинова кислота – 0,3 г; інозин (рибоксин) – 0,05 г; нікотинамід - 0,025 г; рибофлавіну фосфат натрію (рибофлавін) – 0,005 г; допоміжні речовини: повідон - 0,0081 г; кальцію стеарат - 0,0039; гіпромелоза - 0,0036 г; полісорбат 80 - 0,0004 г; оболонка кишковорозчинна: ​​метакрилової кислоти та етилакрилату сополімер - 0,2902 г; пропіленгліколь - 0,00291 г; барвник азорубін - 0,00004 г; барвник тропеолін-О - 0,00003 р. Таблетки, вкриті кишковорозчинною оболонкою.

Склад, форма випуску та упаковкаЛіофілізат – 1 фл.: цитохром З 10 мг. 10 мг – флакони (5) – пачки картонні.Опис лікарської формиЛіофілізат для приготування розчину для внутрішньовенного та внутрішньом'язового введення.Фармакотерапевтична групаЦитопротектор. Є високомолекулярною залізопорфіриновою сполукою, яку виділяють у вигляді очищеної кристалічної речовини, наприклад, з міокарда великої рогатої худоби. Являє собою кон'югований білок, за структурою близький до гемоглобіну, складається з гема та одиночного пептидного ланцюга (апоцитохром С). Цитохром З грає найважливішу роль біохімічних окислювально-відновних процесах практично в усіх аеробних організмів. Ці реакції відбуваються за участю двох мітохондріальних ферментів: цитохромоксидази та цитохромредуктази. Гем виявляє властивості або донора, або акцептора електронів. Він має високу хімічну активність щодо утилізації кисневих радикалів, таких як супероксид або перекис водню, яка є сильним окислювачем. Метаболіти гему діють як "пастки" для пероксидного радикалу. Встановлено, що в кришталику, ураженому катарактою, концентрацію цитохрому С знижено. Цитохром С не здатний у достатній кількості проникати у рогівку у вигляді цілої молекули. Це стає можливим тільки після розщеплення пептидного ланцюга до гем-містить нанопептиду, який вільно проникає в рогівку. Інгібування окисних процесів у всіх тканинах, що знаходяться спереду від кришталика (в т.ч. рогівки та внутрішньоочної рідини), має велике значення для придушення розвитку катаракти, оскільки ультрафіолетове випромінювання викликає в цих тканинах ланцюгові реакції з утворенням вільних кисневих радикалів, які, як можуть призвести до помутніння кришталика.Гем-містить цитохром С має здатність до нейтралізації вільних кисневих радикалів у певних окисно-відновних процесах і таким чином запобігати розвитку катаракти.ФармакокінетикаШвидко та повністю всмоктується за будь-яких шляхів введення. Добре проникає у клітини органів та тканин.Клінічна фармакологіяПрепарат, що покращує метаболізм та енергозабезпечення тканин, що зменшує гіпоксію тканин.Показання до застосуванняСтани, що супроводжуються гіпоксією тканин (отруєння снодійними засобами, окисом вуглецю, світильним газом; ішемічні, дистрофічні, інфекційно-запальні, токсичні ураження міокарда; хронічна недостатність кровообігу, порушення мозкового та периферичного кровообігу, пневмонія, дихальна недостатність; підтримки організму в перед- та післяопераційний періоди при операціях на грудній клітці, лікування катаракти (у складі комбінованої терапії).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до кінської сироватки, вагітність, лактація (грудне вигодовування).Вагітність та лактаціяВ/в введення цитохрому С протипоказане при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування).Побічна діяАлергічні реакції: при швидкому внутрішньовенному введенні - гіперемія шкіри обличчя, свербіж, кропив'янка, озноб, гіпертермія; при місцевому застосуванні в офтальмології – гіперемія кон'юнктиви, короткочасне печіння.Спосіб застосування та дозиІндивідуальний, залежно від показань та застосовуваної лікарської форми.Запобіжні заходи та особливі вказівкиХворим на схильність до алергічних реакцій рекомендується проводити пробу з введенням 0.5-1 мл цитохрому C, розведеного 1:10.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: аторвастатин (у формі аторвастатину кальцію) – 10 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат - 34.8 мг, кроскармеллозу натрію - 19.2 мг, гіпоролозу - 2 мг, полісорбат 80 - 2.6 мг, магнію оксид важкий - 26 мг, кремнію діоксид колоїдний - 1.2 мг, магнію стеарат - 1 250 мг; Склад оболонки: гіпромелоза – 2.976 мг, гіпоролоза – 0.744 мг, титану діоксид (Е171) – 1.38 мг, макрогол 6000 – 0.6 мг, тальк – 0.3 мг. По 10 таблеток поміщають у блістер А1/А1 фольги. По 3, 6 або 9 блістерів поміщають у картонну пачку разом із інструкцією з медичного застосування.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою білого або майже білого кольору, круглі, двоопуклі, з гравіюванням "HLA 10" на одній стороні; вид на зламі: таблетки білого кольору.Фармакотерапевтична групаГіполіпідемічний препарат.ФармакокінетикаВсмоктування та розподіл Абсорбція висока. Cmax у плазмі після прийому внутрішньо досягається через 1-2 год. Прийом їжі дещо знижує швидкість і ступінь абсорбції препарату (на 25% і 9% відповідно), проте зниження Хс-ЛПНГ подібне до такого при застосуванні аторвастатину без одночасного прийому їжі. Після прийому внутрішньо аторвастатину у вечірній час концентрація його в плазмі нижче (Cmax і AUC приблизно на 30%), ніж після прийому в ранковий час, тоді як зниження концентрації Хс-ЛПНГ не залежить від часу доби прийому препарату. Виявлено лінійну залежність між ступенем всмоктування та дозою препарату. Біодоступність становить 12-14%, системна біодоступність інгібуючої активності щодо ГМГ-КоА-редуктази – близько 30%. Низька системна біодоступність обумовлена ​​пресистемним метаболізмом у шлунково-кишковому тракті та ефектом "першого проходження" через печінку. Середній Vd – 381 л, зв'язування з білками плазми крові – 98%. Відношення концентрації аторвастатину в еритроцитах/плазмі становить близько 0.25, що вказує на погане проникнення аторвастатину в еритроцити. Метаболізм та виведення Аторвастатин метаболізується переважно у печінці під дією ізоферментів CYP3A4, CYP3A5 та CYP3A7 з утворенням фармакологічно активних метаболітів (орто- та парагідроксильованих похідних, продуктів бета-окислення). In vitro орто- та парагідроксильовані метаболіти мають інгібуючу дію на ГМГ-КоА-редуктазу, порівнянну з дією аторвастатину. Інгібуючий ефект препарату щодо ГМГ-КоА-редуктази приблизно на 70% визначається активністю циркулюючих метаболітів, який зберігається приблизно протягом 20-30 годин завдяки їх наявності. Результати досліджень in vitro дають підставу припустити, що ізофермент печінки CYP3A4 відіграє важливу роль у метаболізмі аторвастатину. Це підтверджується підвищенням концентрації аторвастатину в плазмі при одночасному прийомі еритроміцину, який є інгібітором цього ізоферменту. Дослідження in vitro також показали, що аторвастатин є слабким інгібітором ізоферменту CYP3A4. Виводиться в основному через кишечник після печінкового та/або позапечінкового метаболізму (препарат не піддається вираженій кишково-печінковій рециркуляції). T1/2 - 14 год. T1/2 інгібуючої активності ГМГ-КоА-редуктази становить 20-30 год. Менше 2% від прийнятої внутрішньо дози визначається сечі. Не виводиться в ході гемодіалізу через інтенсивне зв'язування з білками плазми. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках У жінок Cmax вище на 20%, AUC – нижче на 10%, ніж у чоловіків, що не має клінічного значення. У пацієнтів з алкогольним цирозом (клас В за шкалою Чайлд-П'ю) печінки Cmax у 16 ​​разів, а AUC – в 11 разів вище за норму. Cmax та AUC у літніх пацієнтів (≥65 років) на 40% та 30% відповідно вище, ніж у пацієнтів молодого віку, однак це не впливає на ступінь зниження холестерину ЛПНЩ. Порушення функції нирок не впливає на концентрацію препарату в плазмі ступінь зниження холестерину ЛПНГ.ФармакодинамікаАторвастатин є селективним конкурентним інгібітором ГМГ-КоА-редуктази - ферменту, що перетворює 3-гідрокси-3-метилглутарил коензим А в мевалонову кислоту, що є попередником стеролів, включаючи холестерин. Тригліцериди (ТГ) і холестерин (Хс) включаються до складу ліпопротеїнів дуже низької щільності (ЛПДНЩ) при синтезі в печінці, надходять у плазму крові та транспортуються в периферичні тканини. Ліпопротеїни низької щільності (ЛПНЩ) утворюються з ЛПДНЩ у ході взаємодії з рецепторами ЛПНЩ. Дослідження показали, що підвищення концентрацій загального Хс, ЛПНГ та аполіпопротеїну В (апо-В) у плазмі крові сприяє розвитку атеросклерозу та входять до групи факторів ризику виникнення серцево-судинних захворювань, у той час як збільшення концентрації ліпопротеїнів високої щільності (ЛПВЩ) знижує ризик розвитку серцево-судинних захворювань Аторвастатин знижує концентрацію Хс та ліпопротеїнів у плазмі крові за рахунок пригнічення ГМГ-КоА-редуктази, синтезу холестерину в печінці та збільшення числа "печінкових" рецепторів ЛПНГ на поверхні клітин, що призводить до посилення захоплення та катаболізму ЛПНГ (за даними доклінічних досліджень). Аторвастатин знижує синтез та концентрацію Хс-ЛПНГ, загального Хс, апо-В у пацієнтів з гомозиготною та гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією, первинною гіперхолестеринемією та змішаною гіперліпідемією. Викликає також зниження концентрації холестерину-ЛПОНП та ТГ та підвищення концентрації холестерину-ЛПВЩ та аполіпопротеїну А-1 (апо-А). У пацієнтів з дисбеталіпопротеїнемією знижує концентрацію ліпопротеїнів проміжної щільності ХС-ЛПСШ. Аторвастатин у дозах 10 мг та 20 мг знижує концентрацію загального Хс на 29% та 33%, ЛПНГ – на 39% та 43%, апо-В – на 32% та 35% та ТГ – на 14% та 26% відповідно; викликає підвищення концентрації холестерину-ЛПЗЗ та апо-А. Аторвастатин у дозах 40 мг знижує концентрацію загального Хс на 37%, ЛПНГ – на 50%, апо-В – на 42% та ТГ – на 29%; викликає підвищення концентрації Хс-ЛПЗЗ та апо-А. Дозозалежно знижує концентрацію ЛПНГ у хворих на гомозиготну сімейну гіперхолестеринемію, резистентну до терапії іншими гіполіпідемічними засобами. Не надає канцерогенної та мутагенної дії. Терапевтичний ефект розвивається через 2 тижні після початку терапії, досягає максимуму через 4 тижні та зберігається протягом усього періоду лікування.Показання до застосуванняу поєднанні з гіпохолестеринемічною дієтою для зниження підвищених концентрацій загального Хс, Хс-ЛПНЩ, апо-В і ТГ та підвищення концентрації Хс-ЛПВЩ у хворих з первинною гіперхолестеринемією, гетерозиготною сімейною та несемейною гіперхолестеринемією та комбінованою (змішаною) гіперліпі класифікації Фредріксона), коли дієтотерапія та інші нефармакологічні методи лікування виявляються недостатньо ефективними; для зниження концентрації загального Хс та Хс-ЛПНГ у хворих з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією, коли дієтотерапія та інші нефармакологічні методи лікування виявляються недостатньо ефективними; первинна профілактика серцево-судинних ускладнень у пацієнтів без клінічних ознак ІХС, але які мають кілька факторів ризику її розвитку: вік старше 55 років, нікотинова залежність, артеріальна гіпертензія, цукровий діабет, ретинопатія, альбумінурія, низькі концентрації Хс-ЛПВП в плазмі , в т.ч. на фоні дисліпідемії; вторинна профілактика серцево-судинних ускладнень у пацієнтів з ІХС з метою зниження сумарного показника смертності, інфаркту міокарда, інсульту, повторної госпіталізації щодо стенокардії та необхідності реваскуляризації.Протипоказання до застосуваннязахворювання печінки на активній стадії або підвищення активності печінкових трансаміназ у плазмі крові (більш ніж у 3 рази порівняно з ВГН) неясного генезу; вагітність; період лактації; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції (оскільки у складі міститься лактоза); підвищена чутливість до аторвастатину та інших допоміжних компонентів препарату. З обережністю слід призначати препарат при зловживанні алкоголем, захворюваннях печінки в анамнезі, захворюваннях м'язової системи (в анамнезі від застосування інших представників групи інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази), тяжких порушеннях електролітного балансу, ендокринних (гіпертиреоз) та метаболічних порушеннях, діабеті, тяжких гострих інфекціях (сепсис), неконтрольованій епілепсії, великих хірургічних втручаннях, травмах, агресивній ліпідзнижувальній терапії (аторвастатин у дозі 80 мг) при вторинній профілактиці інсульту у пацієнтів з геморагічним абонсультом.Вагітність та лактаціяПрепарат Туліп протипоказаний до застосування під час вагітності. Оскільки холестерин та речовини, що синтезуються з холестерину, важливі для розвитку плода, потенційний ризик інгібування ГМГ-КоА-редуктази перевищує користь від застосування препарату під час вагітності. У разі діагностування вагітності в процесі терапії препаратом Туліп®, його прийом слід припинити якнайшвидше, а пацієнтку необхідно попередити про потенційний ризик для плода. Препарат Туліп® можна застосовувати у жінок репродуктивного віку лише в тому випадку, якщо ймовірність вагітності у них дуже низька, а пацієнтка поінформована про можливий ризик для плода під час лікування. Жінки репродуктивного віку під час лікування препаратом Туліп повинні застосовувати надійні методи контрацепції. Аторвастатин виділяється з грудним молоком, тому протипоказаний до застосування у період грудного вигодовування. При необхідності застосування препарату Туліп® у період лактації грудне вигодовування слід припинити. Протипоказаний у дитячому та підлітковому віці до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяЗа даними ВООЗ небажані ефекти класифіковані відповідно до їх частоти розвитку наступним чином: часто (більше 1/100, менше 1/10), нечасто (більше 1/1000, менше 1/100), рідко (більше 1/10 000, менше 1/1000) та дуже рідко (менше 1/10 000), включаючи окремі повідомлення; частота невідома - за наявними даними встановити частоту виникнення неможливо. З боку імунної системи: часто – алергічні реакції; дуже рідко – анафілаксія. З боку нервової системи: часто – головний біль; нечасто - запаморочення, порушення сну, включаючи безсоння та кошмарні сновидіння, астенічний синдром, слабкість, парестезія, гіпестезія, порушення смакової чутливості, втрата або зниження пам'яті; рідко – периферична невропатія. З боку органів чуття: нечасто - шум у вухах, нечіткість зору; рідко – порушення зору; дуже рідко – втрата слуху. З боку травної системи: часто – запор, метеоризм, диспепсія, нудота, діарея; нечасто – анорексія, блювання, панкреатит, гепатит, біль у животі, відрижка; рідко – холестатична жовтяниця (в т.ч. обструктивна); дуже рідко – печінкова недостатність. З боку кістково-м'язової системи: часто – міалгія, артралгія, припухлість суглобів, біль у суглобах, біль у спині, м'язовий спазм; нечасто – біль у м'язах шиї, м'язова слабкість; рідко – міопатія, міозит, рабдоміоліз, тендинопатія (іноді ускладнена розривом сухожилля); частота невідома – імуноопосередкована некротизуюча міопатія. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – кропив'янка, висипання на шкірі та свербіж, алопеція; рідко – ангіоневротичний набряк, бульозний висип, багатоформна ексудативна еритема (в т.ч. синдром Стівенса-Джонсона), токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла). З боку обміну речовин: часто – гіперглікемія; нечасто – гіпоглікемія. З боку системи кровотворення: нечасто – тромбоцитопенія. З боку дихальної системи: часто – назофарингіт, біль у горлі, носова кровотеча. Лабораторні показники: часто – підвищення активності сироваткової КФК, підвищення активності печінкових трансаміназ; нечасто – лейкоцитурія; частота невідома – підвищення концентрації глікозильованого гемоглобіну. Інші: нечасто – підвищена втома, порушення потенції, вторинна ниркова недостатність, підвищення температури тіла, біль у грудях, периферичні набряки, збільшення маси тіла; дуже рідко – гінекомастія, цукровий діабет. Є окремі повідомлення про розвиток атонічного фасціїту (зв'язок із застосуванням аторвастатину точно не встановлено); частота невідома – депресія, інтерстиціальне захворювання легень (особливо при тривалій терапії), сексуальна дисфункція.Взаємодія з лікарськими засобамиРизик міопатії під час лікування інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази підвищується при одночасному застосуванні з циклоспорином, еритроміцином, кларитроміцином, імунодепресивними, протигрибковими препаратами (похідними азолу) внаслідок можливого підвищення концентрації аторвастатину у сироватці крові. При одночасному застосуванні з інгібіторами ВІЛ-протеаз – індинавір, ритонавір – збільшується ризик розвитку міопатії. Подібна взаємодія можлива при одночасному застосуванні аторвастатину з фібратами та нікотиновою кислотою у ліпідзнижуючих дозах (більше 1 г/добу). Інгібітори ізоферменту CYP3A4 Оскільки аторвастатин метаболізується за допомогою ізоферменту CYP3A4, спільне застосування препарату Туліп з інгібіторами цього ізоферменту може призводити до збільшення концентрації аторвастатину в плазмі. Ступінь взаємодії та ефект збільшення концентрації аторвастатину визначаються варіабельністю впливу на ізофермент CYP3A4. Інгібітори транспортного білка ОАТР1В1 Аторвастатин та його метаболіти є субстратами транспортного білка ОАТР1В1. Інгібітори ОАТР1В1 (наприклад, циклоспорин) можуть збільшувати біодоступність аторвастатину. Так, застосування аторвастатину в дозі 10 мг та циклоспорину в дозі 5.2 мг/кг/добу призводить до збільшення концентрації аторвастатину у плазмі крові у 7.7 рази. Еритроміцин/кларитроміцин При одночасному застосуванні аторвастатину 10 мг та еритроміцину (по 500 мг 4 рази на добу) або кларитроміцину (по 500 мг 2 рази на добу), які інгібують ізофермент цитохрому CYP3A4, спостерігається підвищення концентрації аторвастатину в плазмі крові (на 40% еритроміцином та на 56% – при застосуванні з кларитроміцином). Інгібітори протеаз Одночасне застосування аторвастатину з інгібіторами протеаз, відомими як інгібітори ізоферменту цитохрому CYP3A4, супроводжується збільшенням концентрації аторвастатину в плазмі крові (при одночасному застосуванні з еритроміцином – Cmax аторвастатину збільшується на 40%). Ділтіазем Спільне застосування аторвастатину в дозі 40 мг з дилтіаземом у дозі 240 мг призводить до збільшення концентрації аторвастатину в плазмі. Ціметідин Клінічно значущої взаємодії аторвастатину з циметидином не виявлено. Ітраконазол Одночасне застосування аторвастатину у дозах від 20 мг до 40 мг та ітраконазолу у дозі 200 мг призводить до 3-кратного збільшення значення AUC аторвастатину. Грейпфрутовий сік Оскільки грейпфрутовий сік містить один або більше компонентів, які пригнічують ізофермент CYP3A4, його надмірне вживання (більше 1.2 л на день протягом 5 днів) може спричинити збільшення концентрації аторвастатину в плазмі крові. Індуктори ізоферменту CYP3A4 Спільне застосування аторвастатину з індукторами ізоферменту СУРЗА4 (наприклад, ефавіренз або рифампіцин) може призвести до зниження концентрації аторвастатину в плазмі крові. Внаслідок двоїстого механізму взаємодії з рифампіцином (індуктором ізоферменту CYP3A4 та інгібітором транспортного білка гепатоцитів ОАТР1В1), не рекомендується одночасне застосування аторвастатину та рифампіцину, оскільки відстрочений прийом аторвастатину після прийому рифам. Антациди При одночасному застосуванні внутрішньо аторвастатину та суспензії, що містить магнію та алюмінію гідроксиди, концентрація аторвастатину в плазмі знижується приблизно на 35%, проте ступінь зниження концентрації Хс-ЛПНЩ при цьому не змінюється. Феназон Аторвастатин не впливає на фармакокінетику феназону, тому взаємодія з іншими препаратами, що метаболізуються тими самими ізоферментами, не очікується. Колестипол Гіполіпідемічний ефект комбінації з колестиполом перевищує такий для кожного препарату окремо, незважаючи на зниження концентрації аторвастатину на 25% при його одночасному застосуванні з колестиполом. Фузидова кислота Досліджень щодо взаємодії аторвастатину та фузидової кислоти не проводилося. Як і у випадку з іншими статинами, у постмаркетингових дослідженнях спільного застосування аторвастатину та фузидової кислоти повідомлялося про побічні дії на м'язи, включаючи рабдоміоліз. Механізм взаємодії невідомий. Такі пацієнти вимагають ретельного спостереження та, можливо, тимчасової відміни прийому аторвастатину. Колхіцін Хоча дослідження взаємодії аторвастатину та колхіцину не проводилися, повідомлялося про випадки міопатії при спільному застосуванні з колхіцином, і при одночасному призначенні аторвастатину та колхіцину слід дотримуватися обережності. Дігоксин При повторному застосуванні дигоксину та аторвастатину у дозі 10 мг Css дигоксину у плазмі крові не змінюються. Однак при застосуванні дигоксину в комбінації з аторвастатином у дозі 80 мг на добу концентрація дигоксину в плазмі збільшується приблизно на 20%. Пацієнтам, які приймають дигоксин у поєднанні з аторвастатином, потрібен контроль концентрації дигоксину у плазмі. Азітроміцин При одночасному застосуванні аторвастатину в дозі 10 мг 1 раз на добу та азитроміцину в дозі 500 мг 1 раз на добу концентрація аторвастатину в плазмі крові не змінюється. Пероральні контрацептиви При одночасному застосуванні аторвастатину та перорального контрацептиву, що містить норетистерон та етинілестрадіол, спостерігається значне підвищення AUC норетистерону та етинілестрадіолу приблизно на 30% та 20%, відповідно, що слід враховувати при виборі перорального контрацептиву. Терфенадін Аторвастатин при одночасному застосуванні з терфенадином не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику терфенадину. Варфарін У пацієнтів, які тривало приймають варфарин, аторвастатин у дозі 80 мг на добу дещо скорочує протромбіновий час у перші дні спільного застосування. Цей ефект зникає після 15 днів одночасного застосування цих препаратів. Хоча про випадки клінічно значущих змін антикоагулянтного ефекту повідомлялося дуже рідко, слід визначати протромбіновий час у пацієнтів, які приймають кумаринові антикоагулянти, перед початком та досить часто на початку лікування аторвастатином, щоб переконатися у відсутності значних змін протромбінового часу. Як тільки буде зареєстровано стабільний протромбіновий час, він може перевірятися з інтервалами, звичайними для пацієнтів, які приймають кумаринові антикоагулянти. У разі зміни дози або припинення лікування ці заходи слід повторити.Не спостерігалося зв'язку між застосуванням аторвастатину та кровотечами або зміною протромбінового часу у пацієнтів, які не приймають антикоагулянти. Амлодипін При одночасному застосуванні аторвастатину у дозі 80 мг та амлодипіну у дозі 10 мг фармакокінетика аторвастатину у рівноважному стані не змінюється. Інші гіполіпідемічні препарати При одночасному застосуванні аторвастатину з іншими гіполіпідемічними препаратами (наприклад, езетимиб, гемфіброзил, похідне фіброєвої кислоти) у ліпід-знижувальних дозах збільшується ризик розвитку рабдоміолізу. Інша супутня терапія При сумісному застосуванні аторвастатину з гіпотензивними засобами та естрогенами (як замісна терапія) – клінічно значущої взаємодії не виявлено.Спосіб застосування та дозиПеред початком застосування препарату Туліп® пацієнту необхідно рекомендувати стандартну гіпохолестеринемічну дієту, яку він повинен продовжувати дотримуватись протягом усього періоду терапії препаратом. Препарат приймають внутрішньо незалежно від часу їди. Доза препарату Туліп® варіює в межах від 10 мг до 80 мг на добу, і підбирається з урахуванням вихідних концентрацій Хс-ЛПНГ, мети терапії та індивідуальної терапевтичної відповіді на терапію. Для більшості пацієнтів початкова доза становить 10 мг 1 раз на добу. На початку лікування, через 2-4 тижні терапії та/або після підвищення дози препарату Туліп® необхідно контролювати концентрації ліпідів у плазмі крові та за необхідності коригувати дозу препарату. Максимальна добова доза – 80 мг на добу. Первинна (гетерозиготна спадкова та полігенна) гіперхолестеринемія (тип IIа) та змішана гіперліпідемія (тип IIb) У більшості випадків буває достатньо застосування препарату Туліп у дозі 10 мг 1 раз на добу (можливе застосування аторвастатину у таблетках по 10 та 20 мг). При необхідності можливе поступове збільшення дози до 80 мг (2 таб. по 40 мг) залежно від реакції пацієнта з інтервалом 2-4 тижні, оскільки терапевтичний ефект відзначається через 2 тижні, а максимальний терапевтичний ефект – через 4 тижні. При тривалому лікуванні цей ефект зберігається. Гомозиготна спадкова гіперхолестеринемія Препарат Туліп® у більшості випадків застосовують у дозі 80 мг (2 таб. по 40 мг) 1 раз на добу. Попередження розвитку серцево-судинних захворювань Туліп® застосовують у дозі 10 мг 1 раз на добу. Якщо не досягнуто оптимальної концентрації ЛПНЩ у плазмі, можливе збільшення дози препарату до 80 мг на добу залежно від реакції пацієнта з інтервалом 2-4 тижні. Корекція дози препарату Туліп у пацієнтів з порушенням функції нирок та у пацієнтів похилого віку не потрібна. У пацієнтів з порушенням функції печінки сповільнюється виведення аторвастатину з організму, тому рекомендується застосовувати його з обережністю при постійному контролі активності печінкових трансаміназ: ACT та АЛТ. Якщо підвищення активності ACT або АЛТ, що спостерігається, більш ніж у 3 рази в порівнянні з ВГН зберігається, рекомендується зниження дози або відміна препарату Туліп®.ПередозуванняЛікування: специфічного антидоту для лікування передозування немає. У разі передозування слід проводити симптоматичне лікування. Гемодіаліз не ефективний (оскільки препарат значно пов'язується з білками плазми).Запобіжні заходи та особливі вказівкиВплив на печінку Як і при застосуванні інших інгібіторів ГМГ-Ко-редуктази (статинів), при терапії препаратом Туліп® можливе помірне (більш ніж у 3 рази порівняно з ВГН) підвищення сироваткової активності печінкових трансаміназ: ACT та АЛТ. До початку терапії, через 6 тижнів та 12 тижнів після початку прийому препарату Туліп або після збільшення його дози, необхідно контролювати показники функції печінки (ACT, АЛТ). Функцію печінки слід контролювати також у разі появи клінічних ознак ураження печінки. У разі підвищення активності ACT та АЛТ, їх активність слід контролювати доти, доки вона не нормалізується. Туліп® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, які зловживають алкоголем та/або мають захворювання печінки в анамнезі. Захворювання печінки в активній стадії або підвищення активності печінкових трансаміназ плазми неясного генезу є протипоказанням для застосування препарату Туліп®. Профілактика інсульту за допомогою інтенсивної ліпідзнижувальної терапії (SPARCL) При ретроспективному аналізі різних підвидів інсульту у осіб, які не страждають на ІХС, які недавно перенесли інсульт або транзиторну ішемічну атаку (ТІА), був виявлений більш високий ризик геморагічного інсульту у пацієнтів, які приймають аторвастатин у дозі 80 мг порівняно з плацебо. Особливо високий ризик відзначався у пацієнтів, які перенесли геморагічний інсульт або лакунарний інфаркт на момент початку дослідження. Для пацієнтів, які перенесли геморагічний інсульт або лакунарний інфаркт і приймають аторвастатин у дозі 80 мг, співвідношення ризик/користування є неоднозначним, і слід уважно оцінювати потенційний ризик розвитку геморагічного інсульту перед початком лікування. Дія на скелетні м'язи При застосуванні препарату Туліп можливий розвиток міалгії. Діагноз міопатії (біль і слабкість у м'язах у поєднанні з підвищенням активності КФК більш ніж у 10 разів порівняно з ВГН) можна припустити у пацієнтів з дифузною міалгією, хворобливістю або слабкістю м'язів та/або вираженим підвищенням активності КФК. Терапію препаратом Туліп слід припинити у разі вираженого підвищення активності КФК або за наявності підтвердженої або передбачуваної міопатії. При застосуванні інших інгібіторів ГМГ-Ко-редуктази (статинів) можливе підвищення ризику міопатії при одночасному застосуванні з циклоспорином, фібратами, еритроміцином, нікотиновою кислотою у ліпід-знижувальних дозах (більше 1 г/добу) або протигрибкових препаратів групи азолів. Застосовуючи препарат Туліп® у комбінації з фібратами, еритроміцином, імунодепресантами, протигрибковими препаратами групи азолів або нікотиновою кислотою у ліпідзнижуючих дозах (більше 1 г/добу), необхідно зважити очікувану користь та ризик лікування Туліп®. Дуже рідко повідомлялося про випадки імуноопосередкованої некротизуючої міопатії під час або після лікування статинами, включаючи аторвастатин. Імуноопосередкована некротизуюча міопатія клінічно характеризується м'язовою слабкістю у верхніх відділах кінцівок та підвищенням концентрації КФК плазми крові, що зберігаються незважаючи на припинення лікування статинами. У разі потреби комбінованої терапії слід розглянути можливість застосування зазначених препаратів у нижчих початкових та підтримуючих дозах. Рекомендується періодичний контроль за активністю КФК. Спільне застосування аторвастатину та фузидової кислоти не рекомендується, отже слід розглянути тимчасове припинення терапії аторвастатином під час застосування фузидової кислоти. Пацієнтів слід попередити про те, що необхідно негайно звернутися до лікаря при появі незрозумілого болю або м'язової слабкості, особливо, якщо вони супроводжуються нездужанням або лихоманкою. При застосуванні препарату Туліп, як і інших інгібіторів ГМГ-Ко-редуктази (статинів), описані рідкісні випадки рабдоміолізу з гострою нирковою недостатністю, зумовленою міоглобінурією. При появі симптомів можливої ​​міопатії або наявності фактора ризику розвитку ниркової недостатності на тлі рабдоміолізу (наприклад, тяжка гостра інфекція, артеріальна гіпотензія, широке хірургічне втручання, травми, серйозні метаболічні, електролітні та ендокринні порушення та неконтрольовані судоми). скасувати. Інтерстиційна хвороба легень Повідомлялося про рідкісні випадки розвитку інтерстиціальної хвороби легень при застосуванні деяких статинів, особливо при тривалій терапії. Клінічні прояви включають задишку, непродуктивний кашель та погіршення загального здоров'я (підвищена стомлюваність, зниження маси тіла та лихоманка). У разі підозри на інтерстиціальну хворобу легенів, що розвивалася, лікування статинами слід припинити. Цукровий діабет Дані деяких досліджень свідчать про те, що застосування статинів як класу може призводити до підвищення концентрації глюкози в крові, а у деяких пацієнтів з підвищеним ризиком розвитку діабету в майбутньому може викликати гіперглікемію, при якій необхідна стандартна антидіабетична терапія. Однак такий ризик є незначним у порівнянні зі зниженням судинного ризику при прийомі статинів, і, отже, не може бути причиною скасування лікування статинами. Пацієнти в групі ризику (з концентрацією глюкози натще 5.6-6.9 ммоль/л, ІМТ >30 кг/м2, підвищеним рівнем тригліцеридів, підвищеним АТ) повинні бути під контролем як клінічним, так і біохімічним відповідно до національних стандартів надання медичної допомоги . Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування препаратом Туліп® необхідно дотримуватись обережності при керуванні транспортними засобами та зайнятті іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: аторвастатин (у формі аторвастатину кальцію) – 10 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат - 34.8 мг, кроскармеллозу натрію - 19.2 мг, гіпоролозу - 2 мг, полісорбат 80 - 2.6 мг, магнію оксид важкий - 26 мг, кремнію діоксид колоїдний - 1.2 мг, магнію стеарат - 1 250 мг; Склад оболонки: гіпромелоза – 2.976 мг, гіпоролоза – 0.744 мг, титану діоксид (Е171) – 1.38 мг, макрогол 6000 – 0.6 мг, тальк – 0.3 мг. По 10 таблеток поміщають у блістер А1/А1 фольги. По 3, 6 або 9 блістерів поміщають у картонну пачку разом із інструкцією з медичного застосування.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою білого або майже білого кольору, круглі, двоопуклі, з гравіюванням "HLA 10" на одній стороні; вид на зламі: таблетки білого кольору.Фармакотерапевтична групаГіполіпідемічний препарат.ФармакокінетикаВсмоктування та розподіл Абсорбція висока. Cmax у плазмі після прийому внутрішньо досягається через 1-2 год. Прийом їжі дещо знижує швидкість і ступінь абсорбції препарату (на 25% і 9% відповідно), проте зниження Хс-ЛПНГ подібне до такого при застосуванні аторвастатину без одночасного прийому їжі. Після прийому внутрішньо аторвастатину у вечірній час концентрація його в плазмі нижче (Cmax і AUC приблизно на 30%), ніж після прийому в ранковий час, тоді як зниження концентрації Хс-ЛПНГ не залежить від часу доби прийому препарату. Виявлено лінійну залежність між ступенем всмоктування та дозою препарату. Біодоступність становить 12-14%, системна біодоступність інгібуючої активності щодо ГМГ-КоА-редуктази – близько 30%. Низька системна біодоступність обумовлена ​​пресистемним метаболізмом у шлунково-кишковому тракті та ефектом "першого проходження" через печінку. Середній Vd – 381 л, зв'язування з білками плазми крові – 98%. Відношення концентрації аторвастатину в еритроцитах/плазмі становить близько 0.25, що вказує на погане проникнення аторвастатину в еритроцити. Метаболізм та виведення Аторвастатин метаболізується переважно у печінці під дією ізоферментів CYP3A4, CYP3A5 та CYP3A7 з утворенням фармакологічно активних метаболітів (орто- та парагідроксильованих похідних, продуктів бета-окислення). In vitro орто- та парагідроксильовані метаболіти мають інгібуючу дію на ГМГ-КоА-редуктазу, порівнянну з дією аторвастатину. Інгібуючий ефект препарату щодо ГМГ-КоА-редуктази приблизно на 70% визначається активністю циркулюючих метаболітів, який зберігається приблизно протягом 20-30 годин завдяки їх наявності. Результати досліджень in vitro дають підставу припустити, що ізофермент печінки CYP3A4 відіграє важливу роль у метаболізмі аторвастатину. Це підтверджується підвищенням концентрації аторвастатину в плазмі при одночасному прийомі еритроміцину, який є інгібітором цього ізоферменту. Дослідження in vitro також показали, що аторвастатин є слабким інгібітором ізоферменту CYP3A4. Виводиться в основному через кишечник після печінкового та/або позапечінкового метаболізму (препарат не піддається вираженій кишково-печінковій рециркуляції). T1/2 - 14 год. T1/2 інгібуючої активності ГМГ-КоА-редуктази становить 20-30 год. Менше 2% від прийнятої внутрішньо дози визначається сечі. Не виводиться в ході гемодіалізу через інтенсивне зв'язування з білками плазми. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках У жінок Cmax вище на 20%, AUC – нижче на 10%, ніж у чоловіків, що не має клінічного значення. У пацієнтів з алкогольним цирозом (клас В за шкалою Чайлд-П'ю) печінки Cmax у 16 ​​разів, а AUC – в 11 разів вище за норму. Cmax та AUC у літніх пацієнтів (≥65 років) на 40% та 30% відповідно вище, ніж у пацієнтів молодого віку, однак це не впливає на ступінь зниження холестерину ЛПНЩ. Порушення функції нирок не впливає на концентрацію препарату в плазмі ступінь зниження холестерину ЛПНГ.ФармакодинамікаАторвастатин є селективним конкурентним інгібітором ГМГ-КоА-редуктази - ферменту, що перетворює 3-гідрокси-3-метилглутарил коензим А в мевалонову кислоту, що є попередником стеролів, включаючи холестерин. Тригліцериди (ТГ) і холестерин (Хс) включаються до складу ліпопротеїнів дуже низької щільності (ЛПДНЩ) при синтезі в печінці, надходять у плазму крові та транспортуються в периферичні тканини. Ліпопротеїни низької щільності (ЛПНЩ) утворюються з ЛПДНЩ у ході взаємодії з рецепторами ЛПНЩ. Дослідження показали, що підвищення концентрацій загального Хс, ЛПНГ та аполіпопротеїну В (апо-В) у плазмі крові сприяє розвитку атеросклерозу та входять до групи факторів ризику виникнення серцево-судинних захворювань, у той час як збільшення концентрації ліпопротеїнів високої щільності (ЛПВЩ) знижує ризик розвитку серцево-судинних захворювань Аторвастатин знижує концентрацію Хс та ліпопротеїнів у плазмі крові за рахунок пригнічення ГМГ-КоА-редуктази, синтезу холестерину в печінці та збільшення числа "печінкових" рецепторів ЛПНГ на поверхні клітин, що призводить до посилення захоплення та катаболізму ЛПНГ (за даними доклінічних досліджень). Аторвастатин знижує синтез та концентрацію Хс-ЛПНГ, загального Хс, апо-В у пацієнтів з гомозиготною та гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією, первинною гіперхолестеринемією та змішаною гіперліпідемією. Викликає також зниження концентрації холестерину-ЛПОНП та ТГ та підвищення концентрації холестерину-ЛПВЩ та аполіпопротеїну А-1 (апо-А). У пацієнтів з дисбеталіпопротеїнемією знижує концентрацію ліпопротеїнів проміжної щільності ХС-ЛПСШ. Аторвастатин у дозах 10 мг та 20 мг знижує концентрацію загального Хс на 29% та 33%, ЛПНГ – на 39% та 43%, апо-В – на 32% та 35% та ТГ – на 14% та 26% відповідно; викликає підвищення концентрації холестерину-ЛПЗЗ та апо-А. Аторвастатин у дозах 40 мг знижує концентрацію загального Хс на 37%, ЛПНГ – на 50%, апо-В – на 42% та ТГ – на 29%; викликає підвищення концентрації Хс-ЛПЗЗ та апо-А. Дозозалежно знижує концентрацію ЛПНГ у хворих на гомозиготну сімейну гіперхолестеринемію, резистентну до терапії іншими гіполіпідемічними засобами. Не надає канцерогенної та мутагенної дії. Терапевтичний ефект розвивається через 2 тижні після початку терапії, досягає максимуму через 4 тижні та зберігається протягом усього періоду лікування.Показання до застосуванняу поєднанні з гіпохолестеринемічною дієтою для зниження підвищених концентрацій загального Хс, Хс-ЛПНЩ, апо-В і ТГ та підвищення концентрації Хс-ЛПВЩ у хворих з первинною гіперхолестеринемією, гетерозиготною сімейною та несемейною гіперхолестеринемією та комбінованою (змішаною) гіперліпі класифікації Фредріксона), коли дієтотерапія та інші нефармакологічні методи лікування виявляються недостатньо ефективними; для зниження концентрації загального Хс та Хс-ЛПНГ у хворих з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією, коли дієтотерапія та інші нефармакологічні методи лікування виявляються недостатньо ефективними; первинна профілактика серцево-судинних ускладнень у пацієнтів без клінічних ознак ІХС, але які мають кілька факторів ризику її розвитку: вік старше 55 років, нікотинова залежність, артеріальна гіпертензія, цукровий діабет, ретинопатія, альбумінурія, низькі концентрації Хс-ЛПВП в плазмі , в т.ч. на фоні дисліпідемії; вторинна профілактика серцево-судинних ускладнень у пацієнтів з ІХС з метою зниження сумарного показника смертності, інфаркту міокарда, інсульту, повторної госпіталізації щодо стенокардії та необхідності реваскуляризації.Протипоказання до застосуваннязахворювання печінки на активній стадії або підвищення активності печінкових трансаміназ у плазмі крові (більш ніж у 3 рази порівняно з ВГН) неясного генезу; вагітність; період лактації; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції (оскільки у складі міститься лактоза); підвищена чутливість до аторвастатину та інших допоміжних компонентів препарату. З обережністю слід призначати препарат при зловживанні алкоголем, захворюваннях печінки в анамнезі, захворюваннях м'язової системи (в анамнезі від застосування інших представників групи інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази), тяжких порушеннях електролітного балансу, ендокринних (гіпертиреоз) та метаболічних порушеннях, діабеті, тяжких гострих інфекціях (сепсис), неконтрольованій епілепсії, великих хірургічних втручаннях, травмах, агресивній ліпідзнижувальній терапії (аторвастатин у дозі 80 мг) при вторинній профілактиці інсульту у пацієнтів з геморагічним абонсультом.Вагітність та лактаціяПрепарат Туліп протипоказаний до застосування під час вагітності. Оскільки холестерин та речовини, що синтезуються з холестерину, важливі для розвитку плода, потенційний ризик інгібування ГМГ-КоА-редуктази перевищує користь від застосування препарату під час вагітності. У разі діагностування вагітності в процесі терапії препаратом Туліп®, його прийом слід припинити якнайшвидше, а пацієнтку необхідно попередити про потенційний ризик для плода. Препарат Туліп® можна застосовувати у жінок репродуктивного віку лише в тому випадку, якщо ймовірність вагітності у них дуже низька, а пацієнтка поінформована про можливий ризик для плода під час лікування. Жінки репродуктивного віку під час лікування препаратом Туліп повинні застосовувати надійні методи контрацепції. Аторвастатин виділяється з грудним молоком, тому протипоказаний до застосування у період грудного вигодовування. При необхідності застосування препарату Туліп® у період лактації грудне вигодовування слід припинити. Протипоказаний у дитячому та підлітковому віці до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяЗа даними ВООЗ небажані ефекти класифіковані відповідно до їх частоти розвитку наступним чином: часто (більше 1/100, менше 1/10), нечасто (більше 1/1000, менше 1/100), рідко (більше 1/10 000, менше 1/1000) та дуже рідко (менше 1/10 000), включаючи окремі повідомлення; частота невідома - за наявними даними встановити частоту виникнення неможливо. З боку імунної системи: часто – алергічні реакції; дуже рідко – анафілаксія. З боку нервової системи: часто – головний біль; нечасто - запаморочення, порушення сну, включаючи безсоння та кошмарні сновидіння, астенічний синдром, слабкість, парестезія, гіпестезія, порушення смакової чутливості, втрата або зниження пам'яті; рідко – периферична невропатія. З боку органів чуття: нечасто - шум у вухах, нечіткість зору; рідко – порушення зору; дуже рідко – втрата слуху. З боку травної системи: часто – запор, метеоризм, диспепсія, нудота, діарея; нечасто – анорексія, блювання, панкреатит, гепатит, біль у животі, відрижка; рідко – холестатична жовтяниця (в т.ч. обструктивна); дуже рідко – печінкова недостатність. З боку кістково-м'язової системи: часто – міалгія, артралгія, припухлість суглобів, біль у суглобах, біль у спині, м'язовий спазм; нечасто – біль у м'язах шиї, м'язова слабкість; рідко – міопатія, міозит, рабдоміоліз, тендинопатія (іноді ускладнена розривом сухожилля); частота невідома – імуноопосередкована некротизуюча міопатія. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – кропив'янка, висипання на шкірі та свербіж, алопеція; рідко – ангіоневротичний набряк, бульозний висип, багатоформна ексудативна еритема (в т.ч. синдром Стівенса-Джонсона), токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла). З боку обміну речовин: часто – гіперглікемія; нечасто – гіпоглікемія. З боку системи кровотворення: нечасто – тромбоцитопенія. З боку дихальної системи: часто – назофарингіт, біль у горлі, носова кровотеча. Лабораторні показники: часто – підвищення активності сироваткової КФК, підвищення активності печінкових трансаміназ; нечасто – лейкоцитурія; частота невідома – підвищення концентрації глікозильованого гемоглобіну. Інші: нечасто – підвищена втома, порушення потенції, вторинна ниркова недостатність, підвищення температури тіла, біль у грудях, периферичні набряки, збільшення маси тіла; дуже рідко – гінекомастія, цукровий діабет. Є окремі повідомлення про розвиток атонічного фасціїту (зв'язок із застосуванням аторвастатину точно не встановлено); частота невідома – депресія, інтерстиціальне захворювання легень (особливо при тривалій терапії), сексуальна дисфункція.Взаємодія з лікарськими засобамиРизик міопатії під час лікування інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази підвищується при одночасному застосуванні з циклоспорином, еритроміцином, кларитроміцином, імунодепресивними, протигрибковими препаратами (похідними азолу) внаслідок можливого підвищення концентрації аторвастатину у сироватці крові. При одночасному застосуванні з інгібіторами ВІЛ-протеаз – індинавір, ритонавір – збільшується ризик розвитку міопатії. Подібна взаємодія можлива при одночасному застосуванні аторвастатину з фібратами та нікотиновою кислотою у ліпідзнижуючих дозах (більше 1 г/добу). Інгібітори ізоферменту CYP3A4 Оскільки аторвастатин метаболізується за допомогою ізоферменту CYP3A4, спільне застосування препарату Туліп з інгібіторами цього ізоферменту може призводити до збільшення концентрації аторвастатину в плазмі. Ступінь взаємодії та ефект збільшення концентрації аторвастатину визначаються варіабельністю впливу на ізофермент CYP3A4. Інгібітори транспортного білка ОАТР1В1 Аторвастатин та його метаболіти є субстратами транспортного білка ОАТР1В1. Інгібітори ОАТР1В1 (наприклад, циклоспорин) можуть збільшувати біодоступність аторвастатину. Так, застосування аторвастатину в дозі 10 мг та циклоспорину в дозі 5.2 мг/кг/добу призводить до збільшення концентрації аторвастатину у плазмі крові у 7.7 рази. Еритроміцин/кларитроміцин При одночасному застосуванні аторвастатину 10 мг та еритроміцину (по 500 мг 4 рази на добу) або кларитроміцину (по 500 мг 2 рази на добу), які інгібують ізофермент цитохрому CYP3A4, спостерігається підвищення концентрації аторвастатину в плазмі крові (на 40% еритроміцином та на 56% – при застосуванні з кларитроміцином). Інгібітори протеаз Одночасне застосування аторвастатину з інгібіторами протеаз, відомими як інгібітори ізоферменту цитохрому CYP3A4, супроводжується збільшенням концентрації аторвастатину в плазмі крові (при одночасному застосуванні з еритроміцином – Cmax аторвастатину збільшується на 40%). Ділтіазем Спільне застосування аторвастатину в дозі 40 мг з дилтіаземом у дозі 240 мг призводить до збільшення концентрації аторвастатину в плазмі. Ціметідин Клінічно значущої взаємодії аторвастатину з циметидином не виявлено. Ітраконазол Одночасне застосування аторвастатину у дозах від 20 мг до 40 мг та ітраконазолу у дозі 200 мг призводить до 3-кратного збільшення значення AUC аторвастатину. Грейпфрутовий сік Оскільки грейпфрутовий сік містить один або більше компонентів, які пригнічують ізофермент CYP3A4, його надмірне вживання (більше 1.2 л на день протягом 5 днів) може спричинити збільшення концентрації аторвастатину в плазмі крові. Індуктори ізоферменту CYP3A4 Спільне застосування аторвастатину з індукторами ізоферменту СУРЗА4 (наприклад, ефавіренз або рифампіцин) може призвести до зниження концентрації аторвастатину в плазмі крові. Внаслідок двоїстого механізму взаємодії з рифампіцином (індуктором ізоферменту CYP3A4 та інгібітором транспортного білка гепатоцитів ОАТР1В1), не рекомендується одночасне застосування аторвастатину та рифампіцину, оскільки відстрочений прийом аторвастатину після прийому рифам. Антациди При одночасному застосуванні внутрішньо аторвастатину та суспензії, що містить магнію та алюмінію гідроксиди, концентрація аторвастатину в плазмі знижується приблизно на 35%, проте ступінь зниження концентрації Хс-ЛПНЩ при цьому не змінюється. Феназон Аторвастатин не впливає на фармакокінетику феназону, тому взаємодія з іншими препаратами, що метаболізуються тими самими ізоферментами, не очікується. Колестипол Гіполіпідемічний ефект комбінації з колестиполом перевищує такий для кожного препарату окремо, незважаючи на зниження концентрації аторвастатину на 25% при його одночасному застосуванні з колестиполом. Фузидова кислота Досліджень щодо взаємодії аторвастатину та фузидової кислоти не проводилося. Як і у випадку з іншими статинами, у постмаркетингових дослідженнях спільного застосування аторвастатину та фузидової кислоти повідомлялося про побічні дії на м'язи, включаючи рабдоміоліз. Механізм взаємодії невідомий. Такі пацієнти вимагають ретельного спостереження та, можливо, тимчасової відміни прийому аторвастатину. Колхіцін Хоча дослідження взаємодії аторвастатину та колхіцину не проводилися, повідомлялося про випадки міопатії при спільному застосуванні з колхіцином, і при одночасному призначенні аторвастатину та колхіцину слід дотримуватися обережності. Дігоксин При повторному застосуванні дигоксину та аторвастатину у дозі 10 мг Css дигоксину у плазмі крові не змінюються. Однак при застосуванні дигоксину в комбінації з аторвастатином у дозі 80 мг на добу концентрація дигоксину в плазмі збільшується приблизно на 20%. Пацієнтам, які приймають дигоксин у поєднанні з аторвастатином, потрібен контроль концентрації дигоксину у плазмі. Азітроміцин При одночасному застосуванні аторвастатину в дозі 10 мг 1 раз на добу та азитроміцину в дозі 500 мг 1 раз на добу концентрація аторвастатину в плазмі крові не змінюється. Пероральні контрацептиви При одночасному застосуванні аторвастатину та перорального контрацептиву, що містить норетистерон та етинілестрадіол, спостерігається значне підвищення AUC норетистерону та етинілестрадіолу приблизно на 30% та 20%, відповідно, що слід враховувати при виборі перорального контрацептиву. Терфенадін Аторвастатин при одночасному застосуванні з терфенадином не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику терфенадину. Варфарін У пацієнтів, які тривало приймають варфарин, аторвастатин у дозі 80 мг на добу дещо скорочує протромбіновий час у перші дні спільного застосування. Цей ефект зникає після 15 днів одночасного застосування цих препаратів. Хоча про випадки клінічно значущих змін антикоагулянтного ефекту повідомлялося дуже рідко, слід визначати протромбіновий час у пацієнтів, які приймають кумаринові антикоагулянти, перед початком та досить часто на початку лікування аторвастатином, щоб переконатися у відсутності значних змін протромбінового часу. Як тільки буде зареєстровано стабільний протромбіновий час, він може перевірятися з інтервалами, звичайними для пацієнтів, які приймають кумаринові антикоагулянти. У разі зміни дози або припинення лікування ці заходи слід повторити.Не спостерігалося зв'язку між застосуванням аторвастатину та кровотечами або зміною протромбінового часу у пацієнтів, які не приймають антикоагулянти. Амлодипін При одночасному застосуванні аторвастатину у дозі 80 мг та амлодипіну у дозі 10 мг фармакокінетика аторвастатину у рівноважному стані не змінюється. Інші гіполіпідемічні препарати При одночасному застосуванні аторвастатину з іншими гіполіпідемічними препаратами (наприклад, езетимиб, гемфіброзил, похідне фіброєвої кислоти) у ліпід-знижувальних дозах збільшується ризик розвитку рабдоміолізу. Інша супутня терапія При сумісному застосуванні аторвастатину з гіпотензивними засобами та естрогенами (як замісна терапія) – клінічно значущої взаємодії не виявлено.Спосіб застосування та дозиПеред початком застосування препарату Туліп® пацієнту необхідно рекомендувати стандартну гіпохолестеринемічну дієту, яку він повинен продовжувати дотримуватись протягом усього періоду терапії препаратом. Препарат приймають внутрішньо незалежно від часу їди. Доза препарату Туліп® варіює в межах від 10 мг до 80 мг на добу, і підбирається з урахуванням вихідних концентрацій Хс-ЛПНГ, мети терапії та індивідуальної терапевтичної відповіді на терапію. Для більшості пацієнтів початкова доза становить 10 мг 1 раз на добу. На початку лікування, через 2-4 тижні терапії та/або після підвищення дози препарату Туліп® необхідно контролювати концентрації ліпідів у плазмі крові та за необхідності коригувати дозу препарату. Максимальна добова доза – 80 мг на добу. Первинна (гетерозиготна спадкова та полігенна) гіперхолестеринемія (тип IIа) та змішана гіперліпідемія (тип IIb) У більшості випадків буває достатньо застосування препарату Туліп у дозі 10 мг 1 раз на добу (можливе застосування аторвастатину у таблетках по 10 та 20 мг). При необхідності можливе поступове збільшення дози до 80 мг (2 таб. по 40 мг) залежно від реакції пацієнта з інтервалом 2-4 тижні, оскільки терапевтичний ефект відзначається через 2 тижні, а максимальний терапевтичний ефект – через 4 тижні. При тривалому лікуванні цей ефект зберігається. Гомозиготна спадкова гіперхолестеринемія Препарат Туліп® у більшості випадків застосовують у дозі 80 мг (2 таб. по 40 мг) 1 раз на добу. Попередження розвитку серцево-судинних захворювань Туліп® застосовують у дозі 10 мг 1 раз на добу. Якщо не досягнуто оптимальної концентрації ЛПНЩ у плазмі, можливе збільшення дози препарату до 80 мг на добу залежно від реакції пацієнта з інтервалом 2-4 тижні. Корекція дози препарату Туліп у пацієнтів з порушенням функції нирок та у пацієнтів похилого віку не потрібна. У пацієнтів з порушенням функції печінки сповільнюється виведення аторвастатину з організму, тому рекомендується застосовувати його з обережністю при постійному контролі активності печінкових трансаміназ: ACT та АЛТ. Якщо підвищення активності ACT або АЛТ, що спостерігається, більш ніж у 3 рази в порівнянні з ВГН зберігається, рекомендується зниження дози або відміна препарату Туліп®.ПередозуванняЛікування: специфічного антидоту для лікування передозування немає. У разі передозування слід проводити симптоматичне лікування. Гемодіаліз не ефективний (оскільки препарат значно пов'язується з білками плазми).Запобіжні заходи та особливі вказівкиВплив на печінку Як і при застосуванні інших інгібіторів ГМГ-Ко-редуктази (статинів), при терапії препаратом Туліп® можливе помірне (більш ніж у 3 рази порівняно з ВГН) підвищення сироваткової активності печінкових трансаміназ: ACT та АЛТ. До початку терапії, через 6 тижнів та 12 тижнів після початку прийому препарату Туліп або після збільшення його дози, необхідно контролювати показники функції печінки (ACT, АЛТ). Функцію печінки слід контролювати також у разі появи клінічних ознак ураження печінки. У разі підвищення активності ACT та АЛТ, їх активність слід контролювати доти, доки вона не нормалізується. Туліп® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, які зловживають алкоголем та/або мають захворювання печінки в анамнезі. Захворювання печінки в активній стадії або підвищення активності печінкових трансаміназ плазми неясного генезу є протипоказанням для застосування препарату Туліп®. Профілактика інсульту за допомогою інтенсивної ліпідзнижувальної терапії (SPARCL) При ретроспективному аналізі різних підвидів інсульту у осіб, які не страждають на ІХС, які недавно перенесли інсульт або транзиторну ішемічну атаку (ТІА), був виявлений більш високий ризик геморагічного інсульту у пацієнтів, які приймають аторвастатин у дозі 80 мг порівняно з плацебо. Особливо високий ризик відзначався у пацієнтів, які перенесли геморагічний інсульт або лакунарний інфаркт на момент початку дослідження. Для пацієнтів, які перенесли геморагічний інсульт або лакунарний інфаркт і приймають аторвастатин у дозі 80 мг, співвідношення ризик/користування є неоднозначним, і слід уважно оцінювати потенційний ризик розвитку геморагічного інсульту перед початком лікування. Дія на скелетні м'язи При застосуванні препарату Туліп можливий розвиток міалгії. Діагноз міопатії (біль і слабкість у м'язах у поєднанні з підвищенням активності КФК більш ніж у 10 разів порівняно з ВГН) можна припустити у пацієнтів з дифузною міалгією, хворобливістю або слабкістю м'язів та/або вираженим підвищенням активності КФК. Терапію препаратом Туліп слід припинити у разі вираженого підвищення активності КФК або за наявності підтвердженої або передбачуваної міопатії. При застосуванні інших інгібіторів ГМГ-Ко-редуктази (статинів) можливе підвищення ризику міопатії при одночасному застосуванні з циклоспорином, фібратами, еритроміцином, нікотиновою кислотою у ліпід-знижувальних дозах (більше 1 г/добу) або протигрибкових препаратів групи азолів. Застосовуючи препарат Туліп® у комбінації з фібратами, еритроміцином, імунодепресантами, протигрибковими препаратами групи азолів або нікотиновою кислотою у ліпідзнижуючих дозах (більше 1 г/добу), необхідно зважити очікувану користь та ризик лікування Туліп®. Дуже рідко повідомлялося про випадки імуноопосередкованої некротизуючої міопатії під час або після лікування статинами, включаючи аторвастатин. Імуноопосередкована некротизуюча міопатія клінічно характеризується м'язовою слабкістю у верхніх відділах кінцівок та підвищенням концентрації КФК плазми крові, що зберігаються незважаючи на припинення лікування статинами. У разі потреби комбінованої терапії слід розглянути можливість застосування зазначених препаратів у нижчих початкових та підтримуючих дозах. Рекомендується періодичний контроль за активністю КФК. Спільне застосування аторвастатину та фузидової кислоти не рекомендується, отже слід розглянути тимчасове припинення терапії аторвастатином під час застосування фузидової кислоти. Пацієнтів слід попередити про те, що необхідно негайно звернутися до лікаря при появі незрозумілого болю або м'язової слабкості, особливо, якщо вони супроводжуються нездужанням або лихоманкою. При застосуванні препарату Туліп, як і інших інгібіторів ГМГ-Ко-редуктази (статинів), описані рідкісні випадки рабдоміолізу з гострою нирковою недостатністю, зумовленою міоглобінурією. При появі симптомів можливої ​​міопатії або наявності фактора ризику розвитку ниркової недостатності на тлі рабдоміолізу (наприклад, тяжка гостра інфекція, артеріальна гіпотензія, широке хірургічне втручання, травми, серйозні метаболічні, електролітні та ендокринні порушення та неконтрольовані судоми). скасувати. Інтерстиційна хвороба легень Повідомлялося про рідкісні випадки розвитку інтерстиціальної хвороби легень при застосуванні деяких статинів, особливо при тривалій терапії. Клінічні прояви включають задишку, непродуктивний кашель та погіршення загального здоров'я (підвищена стомлюваність, зниження маси тіла та лихоманка). У разі підозри на інтерстиціальну хворобу легенів, що розвивалася, лікування статинами слід припинити. Цукровий діабет Дані деяких досліджень свідчать про те, що застосування статинів як класу може призводити до підвищення концентрації глюкози в крові, а у деяких пацієнтів з підвищеним ризиком розвитку діабету в майбутньому може викликати гіперглікемію, при якій необхідна стандартна антидіабетична терапія. Однак такий ризик є незначним у порівнянні зі зниженням судинного ризику при прийомі статинів, і, отже, не може бути причиною скасування лікування статинами. Пацієнти в групі ризику (з концентрацією глюкози натще 5.6-6.9 ммоль/л, ІМТ >30 кг/м2, підвищеним рівнем тригліцеридів, підвищеним АТ) повинні бути під контролем як клінічним, так і біохімічним відповідно до національних стандартів надання медичної допомоги . Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування препаратом Туліп® необхідно дотримуватись обережності при керуванні транспортними засобами та зайнятті іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: аторвастатин (у формі аторвастатину кальцію) – 20 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат - 34.8 мг, кроскармеллозу натрію - 19.2 мг, гіпоролозу - 2 мг, полісорбат 80 - 2.6 мг, магнію оксид важкий - 26 мг, кремнію діоксид колоїдний - 1.2 мг, магнію стеарат - 1 250 мг; Склад оболонки: гіпромелоза – 2.976 мг, гіпоролоза – 0.744 мг, титану діоксид (Е171) – 1.368 мг, макрогол 6000 – 0.6 мг, тальк – 0.3 мг, заліза оксид жовтий (Е172) – 0.01. По 10 таблеток поміщають у блістер А1/А1 фольги. По 3, 6 або 9 блістерів поміщають у картонну пачку разом із інструкцією з медичного застосування.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою світло-жовтого кольору, круглі, двоопуклі, з гравіюванням "HLA 20" на одній стороні; вид на зламі: таблетки білого кольору.Фармакотерапевтична групаГіполіпідемічний препарат.ФармакокінетикаВсмоктування та розподіл Абсорбція висока. Cmax у плазмі після прийому внутрішньо досягається через 1-2 год. Прийом їжі дещо знижує швидкість і ступінь абсорбції препарату (на 25% і 9% відповідно), проте зниження Хс-ЛПНГ подібне до такого при застосуванні аторвастатину без одночасного прийому їжі. Після прийому внутрішньо аторвастатину у вечірній час концентрація його в плазмі нижче (Cmax і AUC приблизно на 30%), ніж після прийому в ранковий час, тоді як зниження концентрації Хс-ЛПНГ не залежить від часу доби прийому препарату. Виявлено лінійну залежність між ступенем всмоктування та дозою препарату. Біодоступність становить 12-14%, системна біодоступність інгібуючої активності щодо ГМГ-КоА-редуктази – близько 30%. Низька системна біодоступність обумовлена ​​пресистемним метаболізмом у шлунково-кишковому тракті та ефектом "першого проходження" через печінку. Середній Vd – 381 л, зв'язування з білками плазми крові – 98%. Відношення концентрації аторвастатину в еритроцитах/плазмі становить близько 0.25, що вказує на погане проникнення аторвастатину в еритроцити. Метаболізм та виведення Аторвастатин метаболізується переважно у печінці під дією ізоферментів CYP3A4, CYP3A5 та CYP3A7 з утворенням фармакологічно активних метаболітів (орто- та парагідроксильованих похідних, продуктів бета-окислення). In vitro орто- та парагідроксильовані метаболіти мають інгібуючу дію на ГМГ-КоА-редуктазу, порівнянну з дією аторвастатину. Інгібуючий ефект препарату щодо ГМГ-КоА-редуктази приблизно на 70% визначається активністю циркулюючих метаболітів, який зберігається приблизно протягом 20-30 годин завдяки їх наявності. Результати досліджень in vitro дають підставу припустити, що ізофермент печінки CYP3A4 відіграє важливу роль у метаболізмі аторвастатину. Це підтверджується підвищенням концентрації аторвастатину в плазмі при одночасному прийомі еритроміцину, який є інгібітором цього ізоферменту. Дослідження in vitro також показали, що аторвастатин є слабким інгібітором ізоферменту CYP3A4. Виводиться в основному через кишечник після печінкового та/або позапечінкового метаболізму (препарат не піддається вираженій кишково-печінковій рециркуляції). T1/2 - 14 год. T1/2 інгібуючої активності ГМГ-КоА-редуктази становить 20-30 год. Менше 2% від прийнятої внутрішньо дози визначається сечі. Не виводиться в ході гемодіалізу через інтенсивне зв'язування з білками плазми. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках У жінок Cmax вище на 20%, AUC – нижче на 10%, ніж у чоловіків, що не має клінічного значення. У пацієнтів з алкогольним цирозом (клас В за шкалою Чайлд-П'ю) печінки Cmax у 16 ​​разів, а AUC – в 11 разів вище за норму. Cmax та AUC у літніх пацієнтів (≥65 років) на 40% та 30% відповідно вище, ніж у пацієнтів молодого віку, однак це не впливає на ступінь зниження холестерину ЛПНЩ. Порушення функції нирок не впливає на концентрацію препарату в плазмі ступінь зниження холестерину ЛПНГ.ФармакодинамікаАторвастатин є селективним конкурентним інгібітором ГМГ-КоА-редуктази - ферменту, що перетворює 3-гідрокси-3-метилглутарил коензим А в мевалонову кислоту, що є попередником стеролів, включаючи холестерин. Тригліцериди (ТГ) і холестерин (Хс) включаються до складу ліпопротеїнів дуже низької щільності (ЛПДНЩ) при синтезі в печінці, надходять у плазму крові та транспортуються в периферичні тканини. Ліпопротеїни низької щільності (ЛПНЩ) утворюються з ЛПДНЩ у ході взаємодії з рецепторами ЛПНЩ. Дослідження показали, що підвищення концентрацій загального Хс, ЛПНГ та аполіпопротеїну В (апо-В) у плазмі крові сприяє розвитку атеросклерозу та входять до групи факторів ризику виникнення серцево-судинних захворювань, у той час як збільшення концентрації ліпопротеїнів високої щільності (ЛПВЩ) знижує ризик розвитку серцево-судинних захворювань Аторвастатин знижує концентрацію Хс та ліпопротеїнів у плазмі крові за рахунок пригнічення ГМГ-КоА-редуктази, синтезу холестерину в печінці та збільшення числа "печінкових" рецепторів ЛПНГ на поверхні клітин, що призводить до посилення захоплення та катаболізму ЛПНГ (за даними доклінічних досліджень). Аторвастатин знижує синтез та концентрацію Хс-ЛПНГ, загального Хс, апо-В у пацієнтів з гомозиготною та гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією, первинною гіперхолестеринемією та змішаною гіперліпідемією. Викликає також зниження концентрації холестерину-ЛПОНП та ТГ та підвищення концентрації холестерину-ЛПВЩ та аполіпопротеїну А-1 (апо-А). У пацієнтів з дисбеталіпопротеїнемією знижує концентрацію ліпопротеїнів проміжної щільності ХС-ЛПСШ. Аторвастатин у дозах 10 мг та 20 мг знижує концентрацію загального Хс на 29% та 33%, ЛПНГ – на 39% та 43%, апо-В – на 32% та 35% та ТГ – на 14% та 26% відповідно; викликає підвищення концентрації холестерину-ЛПЗЗ та апо-А. Аторвастатин у дозах 40 мг знижує концентрацію загального Хс на 37%, ЛПНГ – на 50%, апо-В – на 42% та ТГ – на 29%; викликає підвищення концентрації Хс-ЛПЗЗ та апо-А. Дозозалежно знижує концентрацію ЛПНГ у хворих на гомозиготну сімейну гіперхолестеринемію, резистентну до терапії іншими гіполіпідемічними засобами. Не надає канцерогенної та мутагенної дії. Терапевтичний ефект розвивається через 2 тижні після початку терапії, досягає максимуму через 4 тижні та зберігається протягом усього періоду лікування.Показання до застосуванняу поєднанні з гіпохолестеринемічною дієтою для зниження підвищених концентрацій загального Хс, Хс-ЛПНЩ, апо-В і ТГ та підвищення концентрації Хс-ЛПВЩ у хворих з первинною гіперхолестеринемією, гетерозиготною сімейною та несемейною гіперхолестеринемією та комбінованою (змішаною) гіперліпі класифікації Фредріксона), коли дієтотерапія та інші нефармакологічні методи лікування виявляються недостатньо ефективними; для зниження концентрації загального Хс та Хс-ЛПНГ у хворих з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією, коли дієтотерапія та інші нефармакологічні методи лікування виявляються недостатньо ефективними; первинна профілактика серцево-судинних ускладнень у пацієнтів без клінічних ознак ІХС, але які мають кілька факторів ризику її розвитку: вік старше 55 років, нікотинова залежність, артеріальна гіпертензія, цукровий діабет, ретинопатія, альбумінурія, низькі концентрації Хс-ЛПВП в плазмі , в т.ч. на фоні дисліпідемії; вторинна профілактика серцево-судинних ускладнень у пацієнтів з ІХС з метою зниження сумарного показника смертності, інфаркту міокарда, інсульту, повторної госпіталізації щодо стенокардії та необхідності реваскуляризації.Протипоказання до застосуваннязахворювання печінки на активній стадії або підвищення активності печінкових трансаміназ у плазмі крові (більш ніж у 3 рази порівняно з ВГН) неясного генезу; вагітність; період лактації; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції (оскільки у складі міститься лактоза); підвищена чутливість до аторвастатину та інших допоміжних компонентів препарату. З обережністю слід призначати препарат при зловживанні алкоголем, захворюваннях печінки в анамнезі, захворюваннях м'язової системи (в анамнезі від застосування інших представників групи інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази), тяжких порушеннях електролітного балансу, ендокринних (гіпертиреоз) та метаболічних порушеннях, діабеті, тяжких гострих інфекціях (сепсис), неконтрольованій епілепсії, великих хірургічних втручаннях, травмах, агресивній ліпідзнижувальній терапії (аторвастатин у дозі 80 мг) при вторинній профілактиці інсульту у пацієнтів з геморагічним абонсультом.Вагітність та лактаціяПрепарат Туліп протипоказаний до застосування під час вагітності. Оскільки холестерин та речовини, що синтезуються з холестерину, важливі для розвитку плода, потенційний ризик інгібування ГМГ-КоА-редуктази перевищує користь від застосування препарату під час вагітності. У разі діагностування вагітності в процесі терапії препаратом Туліп®, його прийом слід припинити якнайшвидше, а пацієнтку необхідно попередити про потенційний ризик для плода. Препарат Туліп® можна застосовувати у жінок репродуктивного віку лише в тому випадку, якщо ймовірність вагітності у них дуже низька, а пацієнтка поінформована про можливий ризик для плода під час лікування. Жінки репродуктивного віку під час лікування препаратом Туліп повинні застосовувати надійні методи контрацепції. Аторвастатин виділяється з грудним молоком, тому протипоказаний до застосування у період грудного вигодовування. При необхідності застосування препарату Туліп® у період лактації грудне вигодовування слід припинити. Протипоказаний у дитячому та підлітковому віці до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяЗа даними ВООЗ небажані ефекти класифіковані відповідно до їх частоти розвитку наступним чином: часто (більше 1/100, менше 1/10), нечасто (більше 1/1000, менше 1/100), рідко (більше 1/10 000, менше 1/1000) та дуже рідко (менше 1/10 000), включаючи окремі повідомлення; частота невідома - за наявними даними встановити частоту виникнення неможливо. З боку імунної системи: часто – алергічні реакції; дуже рідко – анафілаксія. З боку нервової системи: часто – головний біль; нечасто - запаморочення, порушення сну, включаючи безсоння та кошмарні сновидіння, астенічний синдром, слабкість, парестезія, гіпестезія, порушення смакової чутливості, втрата або зниження пам'яті; рідко – периферична невропатія. З боку органів чуття: нечасто - шум у вухах, нечіткість зору; рідко – порушення зору; дуже рідко – втрата слуху. З боку травної системи: часто – запор, метеоризм, диспепсія, нудота, діарея; нечасто – анорексія, блювання, панкреатит, гепатит, біль у животі, відрижка; рідко – холестатична жовтяниця (в т.ч. обструктивна); дуже рідко – печінкова недостатність. З боку кістково-м'язової системи: часто – міалгія, артралгія, припухлість суглобів, біль у суглобах, біль у спині, м'язовий спазм; нечасто – біль у м'язах шиї, м'язова слабкість; рідко – міопатія, міозит, рабдоміоліз, тендинопатія (іноді ускладнена розривом сухожилля); частота невідома – імуноопосередкована некротизуюча міопатія. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – кропив'янка, висипання на шкірі та свербіж, алопеція; рідко – ангіоневротичний набряк, бульозний висип, багатоформна ексудативна еритема (в т.ч. синдром Стівенса-Джонсона), токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла). З боку обміну речовин: часто – гіперглікемія; нечасто – гіпоглікемія. З боку системи кровотворення: нечасто – тромбоцитопенія. З боку дихальної системи: часто – назофарингіт, біль у горлі, носова кровотеча. Лабораторні показники: часто – підвищення активності сироваткової КФК, підвищення активності печінкових трансаміназ; нечасто – лейкоцитурія; частота невідома – підвищення концентрації глікозильованого гемоглобіну. Інші: нечасто – підвищена втома, порушення потенції, вторинна ниркова недостатність, підвищення температури тіла, біль у грудях, периферичні набряки, збільшення маси тіла; дуже рідко – гінекомастія, цукровий діабет. Є окремі повідомлення про розвиток атонічного фасціїту (зв'язок із застосуванням аторвастатину точно не встановлено); частота невідома – депресія, інтерстиціальне захворювання легень (особливо при тривалій терапії), сексуальна дисфункція.Взаємодія з лікарськими засобамиРизик міопатії під час лікування інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази підвищується при одночасному застосуванні з циклоспорином, еритроміцином, кларитроміцином, імунодепресивними, протигрибковими препаратами (похідними азолу) внаслідок можливого підвищення концентрації аторвастатину у сироватці крові. При одночасному застосуванні з інгібіторами ВІЛ-протеаз – індинавір, ритонавір – збільшується ризик розвитку міопатії. Подібна взаємодія можлива при одночасному застосуванні аторвастатину з фібратами та нікотиновою кислотою у ліпідзнижуючих дозах (більше 1 г/добу). Інгібітори ізоферменту CYP3A4 Оскільки аторвастатин метаболізується за допомогою ізоферменту CYP3A4, спільне застосування препарату Туліп з інгібіторами цього ізоферменту може призводити до збільшення концентрації аторвастатину в плазмі. Ступінь взаємодії та ефект збільшення концентрації аторвастатину визначаються варіабельністю впливу на ізофермент CYP3A4. Інгібітори транспортного білка ОАТР1В1 Аторвастатин та його метаболіти є субстратами транспортного білка ОАТР1В1. Інгібітори ОАТР1В1 (наприклад, циклоспорин) можуть збільшувати біодоступність аторвастатину. Так, застосування аторвастатину в дозі 10 мг та циклоспорину в дозі 5.2 мг/кг/добу призводить до збільшення концентрації аторвастатину у плазмі крові у 7.7 рази. Еритроміцин/кларитроміцин При одночасному застосуванні аторвастатину 10 мг та еритроміцину (по 500 мг 4 рази на добу) або кларитроміцину (по 500 мг 2 рази на добу), які інгібують ізофермент цитохрому CYP3A4, спостерігається підвищення концентрації аторвастатину в плазмі крові (на 40% еритроміцином та на 56% – при застосуванні з кларитроміцином). Інгібітори протеаз Одночасне застосування аторвастатину з інгібіторами протеаз, відомими як інгібітори ізоферменту цитохрому CYP3A4, супроводжується збільшенням концентрації аторвастатину в плазмі крові (при одночасному застосуванні з еритроміцином – Cmax аторвастатину збільшується на 40%). Ділтіазем Спільне застосування аторвастатину в дозі 40 мг з дилтіаземом у дозі 240 мг призводить до збільшення концентрації аторвастатину в плазмі. Ціметідин Клінічно значущої взаємодії аторвастатину з циметидином не виявлено. Ітраконазол Одночасне застосування аторвастатину у дозах від 20 мг до 40 мг та ітраконазолу у дозі 200 мг призводить до 3-кратного збільшення значення AUC аторвастатину. Грейпфрутовий сік Оскільки грейпфрутовий сік містить один або більше компонентів, які пригнічують ізофермент CYP3A4, його надмірне вживання (більше 1.2 л на день протягом 5 днів) може спричинити збільшення концентрації аторвастатину в плазмі крові. Індуктори ізоферменту CYP3A4 Спільне застосування аторвастатину з індукторами ізоферменту СУРЗА4 (наприклад, ефавіренз або рифампіцин) може призвести до зниження концентрації аторвастатину в плазмі крові. Внаслідок двоїстого механізму взаємодії з рифампіцином (індуктором ізоферменту CYP3A4 та інгібітором транспортного білка гепатоцитів ОАТР1В1), не рекомендується одночасне застосування аторвастатину та рифампіцину, оскільки відстрочений прийом аторвастатину після прийому рифам. Антациди При одночасному застосуванні внутрішньо аторвастатину та суспензії, що містить магнію та алюмінію гідроксиди, концентрація аторвастатину в плазмі знижується приблизно на 35%, проте ступінь зниження концентрації Хс-ЛПНЩ при цьому не змінюється. Феназон Аторвастатин не впливає на фармакокінетику феназону, тому взаємодія з іншими препаратами, що метаболізуються тими самими ізоферментами, не очікується. Колестипол Гіполіпідемічний ефект комбінації з колестиполом перевищує такий для кожного препарату окремо, незважаючи на зниження концентрації аторвастатину на 25% при його одночасному застосуванні з колестиполом. Фузидова кислота Досліджень щодо взаємодії аторвастатину та фузидової кислоти не проводилося. Як і у випадку з іншими статинами, у постмаркетингових дослідженнях спільного застосування аторвастатину та фузидової кислоти повідомлялося про побічні дії на м'язи, включаючи рабдоміоліз. Механізм взаємодії невідомий. Такі пацієнти вимагають ретельного спостереження та, можливо, тимчасової відміни прийому аторвастатину. Колхіцін Хоча дослідження взаємодії аторвастатину та колхіцину не проводилися, повідомлялося про випадки міопатії при спільному застосуванні з колхіцином, і при одночасному призначенні аторвастатину та колхіцину слід дотримуватися обережності. Дігоксин При повторному застосуванні дигоксину та аторвастатину у дозі 10 мг Css дигоксину у плазмі крові не змінюються. Однак при застосуванні дигоксину в комбінації з аторвастатином у дозі 80 мг на добу концентрація дигоксину в плазмі збільшується приблизно на 20%. Пацієнтам, які приймають дигоксин у поєднанні з аторвастатином, потрібен контроль концентрації дигоксину у плазмі. Азітроміцин При одночасному застосуванні аторвастатину в дозі 10 мг 1 раз на добу та азитроміцину в дозі 500 мг 1 раз на добу концентрація аторвастатину в плазмі крові не змінюється. Пероральні контрацептиви При одночасному застосуванні аторвастатину та перорального контрацептиву, що містить норетистерон та етинілестрадіол, спостерігається значне підвищення AUC норетистерону та етинілестрадіолу приблизно на 30% та 20%, відповідно, що слід враховувати при виборі перорального контрацептиву. Терфенадін Аторвастатин при одночасному застосуванні з терфенадином не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику терфенадину. Варфарін У пацієнтів, які тривало приймають варфарин, аторвастатин у дозі 80 мг на добу дещо скорочує протромбіновий час у перші дні спільного застосування. Цей ефект зникає після 15 днів одночасного застосування цих препаратів. Хоча про випадки клінічно значущих змін антикоагулянтного ефекту повідомлялося дуже рідко, слід визначати протромбіновий час у пацієнтів, які приймають кумаринові антикоагулянти, перед початком та досить часто на початку лікування аторвастатином, щоб переконатися у відсутності значних змін протромбінового часу. Як тільки буде зареєстровано стабільний протромбіновий час, він може перевірятися з інтервалами, звичайними для пацієнтів, які приймають кумаринові антикоагулянти. У разі зміни дози або припинення лікування ці заходи слід повторити.Не спостерігалося зв'язку між застосуванням аторвастатину та кровотечами або зміною протромбінового часу у пацієнтів, які не приймають антикоагулянти. Амлодипін При одночасному застосуванні аторвастатину у дозі 80 мг та амлодипіну у дозі 10 мг фармакокінетика аторвастатину у рівноважному стані не змінюється. Інші гіполіпідемічні препарати При одночасному застосуванні аторвастатину з іншими гіполіпідемічними препаратами (наприклад, езетимиб, гемфіброзил, похідне фіброєвої кислоти) у ліпід-знижувальних дозах збільшується ризик розвитку рабдоміолізу. Інша супутня терапія При сумісному застосуванні аторвастатину з гіпотензивними засобами та естрогенами (як замісна терапія) – клінічно значущої взаємодії не виявлено.Спосіб застосування та дозиПеред початком застосування препарату Туліп® пацієнту необхідно рекомендувати стандартну гіпохолестеринемічну дієту, яку він повинен продовжувати дотримуватись протягом усього періоду терапії препаратом. Препарат приймають внутрішньо незалежно від часу їди. Доза препарату Туліп® варіює в межах від 10 мг до 80 мг на добу, і підбирається з урахуванням вихідних концентрацій Хс-ЛПНГ, мети терапії та індивідуальної терапевтичної відповіді на терапію. Для більшості пацієнтів початкова доза становить 10 мг 1 раз на добу. На початку лікування, через 2-4 тижні терапії та/або після підвищення дози препарату Туліп® необхідно контролювати концентрації ліпідів у плазмі крові та за необхідності коригувати дозу препарату. Максимальна добова доза – 80 мг на добу. Первинна (гетерозиготна спадкова та полігенна) гіперхолестеринемія (тип IIа) та змішана гіперліпідемія (тип IIb) У більшості випадків буває достатньо застосування препарату Туліп у дозі 10 мг 1 раз на добу (можливе застосування аторвастатину у таблетках по 10 та 20 мг). При необхідності можливе поступове збільшення дози до 80 мг (2 таб. по 40 мг) залежно від реакції пацієнта з інтервалом 2-4 тижні, оскільки терапевтичний ефект відзначається через 2 тижні, а максимальний терапевтичний ефект – через 4 тижні. При тривалому лікуванні цей ефект зберігається. Гомозиготна спадкова гіперхолестеринемія Препарат Туліп® у більшості випадків застосовують у дозі 80 мг (2 таб. по 40 мг) 1 раз на добу. Попередження розвитку серцево-судинних захворювань Туліп® застосовують у дозі 10 мг 1 раз на добу. Якщо не досягнуто оптимальної концентрації ЛПНЩ у плазмі, можливе збільшення дози препарату до 80 мг на добу залежно від реакції пацієнта з інтервалом 2-4 тижні. Корекція дози препарату Туліп у пацієнтів з порушенням функції нирок та у пацієнтів похилого віку не потрібна. У пацієнтів з порушенням функції печінки сповільнюється виведення аторвастатину з організму, тому рекомендується застосовувати його з обережністю при постійному контролі активності печінкових трансаміназ: ACT та АЛТ. Якщо підвищення активності ACT або АЛТ, що спостерігається, більш ніж у 3 рази в порівнянні з ВГН зберігається, рекомендується зниження дози або відміна препарату Туліп®.ПередозуванняЛікування: специфічного антидоту для лікування передозування немає. У разі передозування слід проводити симптоматичне лікування. Гемодіаліз не ефективний (оскільки препарат значно пов'язується з білками плазми).Запобіжні заходи та особливі вказівкиВплив на печінку Як і при застосуванні інших інгібіторів ГМГ-Ко-редуктази (статинів), при терапії препаратом Туліп® можливе помірне (більш ніж у 3 рази порівняно з ВГН) підвищення сироваткової активності печінкових трансаміназ: ACT та АЛТ. До початку терапії, через 6 тижнів та 12 тижнів після початку прийому препарату Туліп або після збільшення його дози, необхідно контролювати показники функції печінки (ACT, АЛТ). Функцію печінки слід контролювати також у разі появи клінічних ознак ураження печінки. У разі підвищення активності ACT та АЛТ, їх активність слід контролювати доти, доки вона не нормалізується. Туліп® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, які зловживають алкоголем та/або мають захворювання печінки в анамнезі. Захворювання печінки в активній стадії або підвищення активності печінкових трансаміназ плазми неясного генезу є протипоказанням для застосування препарату Туліп®. Профілактика інсульту за допомогою інтенсивної ліпідзнижувальної терапії (SPARCL) При ретроспективному аналізі різних підвидів інсульту у осіб, які не страждають на ІХС, які недавно перенесли інсульт або транзиторну ішемічну атаку (ТІА), був виявлений більш високий ризик геморагічного інсульту у пацієнтів, які приймають аторвастатин у дозі 80 мг порівняно з плацебо. Особливо високий ризик відзначався у пацієнтів, які перенесли геморагічний інсульт або лакунарний інфаркт на момент початку дослідження. Для пацієнтів, які перенесли геморагічний інсульт або лакунарний інфаркт і приймають аторвастатин у дозі 80 мг, співвідношення ризик/користування є неоднозначним, і слід уважно оцінювати потенційний ризик розвитку геморагічного інсульту перед початком лікування. Дія на скелетні м'язи При застосуванні препарату Туліп можливий розвиток міалгії. Діагноз міопатії (біль і слабкість у м'язах у поєднанні з підвищенням активності КФК більш ніж у 10 разів порівняно з ВГН) можна припустити у пацієнтів з дифузною міалгією, хворобливістю або слабкістю м'язів та/або вираженим підвищенням активності КФК. Терапію препаратом Туліп слід припинити у разі вираженого підвищення активності КФК або за наявності підтвердженої або передбачуваної міопатії. При застосуванні інших інгібіторів ГМГ-Ко-редуктази (статинів) можливе підвищення ризику міопатії при одночасному застосуванні з циклоспорином, фібратами, еритроміцином, нікотиновою кислотою у ліпід-знижувальних дозах (більше 1 г/добу) або протигрибкових препаратів групи азолів. Застосовуючи препарат Туліп® у комбінації з фібратами, еритроміцином, імунодепресантами, протигрибковими препаратами групи азолів або нікотиновою кислотою у ліпідзнижуючих дозах (більше 1 г/добу), необхідно зважити очікувану користь та ризик лікування Туліп®. Дуже рідко повідомлялося про випадки імуноопосередкованої некротизуючої міопатії під час або після лікування статинами, включаючи аторвастатин. Імуноопосередкована некротизуюча міопатія клінічно характеризується м'язовою слабкістю у верхніх відділах кінцівок та підвищенням концентрації КФК плазми крові, що зберігаються незважаючи на припинення лікування статинами. У разі потреби комбінованої терапії слід розглянути можливість застосування зазначених препаратів у нижчих початкових та підтримуючих дозах. Рекомендується періодичний контроль за активністю КФК. Спільне застосування аторвастатину та фузидової кислоти не рекомендується, отже слід розглянути тимчасове припинення терапії аторвастатином під час застосування фузидової кислоти. Пацієнтів слід попередити про те, що необхідно негайно звернутися до лікаря при появі незрозумілого болю або м'язової слабкості, особливо, якщо вони супроводжуються нездужанням або лихоманкою. При застосуванні препарату Туліп, як і інших інгібіторів ГМГ-Ко-редуктази (статинів), описані рідкісні випадки рабдоміолізу з гострою нирковою недостатністю, зумовленою міоглобінурією. При появі симптомів можливої ​​міопатії або наявності фактора ризику розвитку ниркової недостатності на тлі рабдоміолізу (наприклад, тяжка гостра інфекція, артеріальна гіпотензія, широке хірургічне втручання, травми, серйозні метаболічні, електролітні та ендокринні порушення та неконтрольовані судоми). скасувати. Інтерстиційна хвороба легень Повідомлялося про рідкісні випадки розвитку інтерстиціальної хвороби легень при застосуванні деяких статинів, особливо при тривалій терапії. Клінічні прояви включають задишку, непродуктивний кашель та погіршення загального здоров'я (підвищена стомлюваність, зниження маси тіла та лихоманка). У разі підозри на інтерстиціальну хворобу легенів, що розвивалася, лікування статинами слід припинити. Цукровий діабет Дані деяких досліджень свідчать про те, що застосування статинів як класу може призводити до підвищення концентрації глюкози в крові, а у деяких пацієнтів з підвищеним ризиком розвитку діабету в майбутньому може викликати гіперглікемію, при якій необхідна стандартна антидіабетична терапія. Однак такий ризик є незначним у порівнянні зі зниженням судинного ризику при прийомі статинів, і, отже, не може бути причиною скасування лікування статинами. Пацієнти в групі ризику (з концентрацією глюкози натще 5.6-6.9 ммоль/л, ІМТ >30 кг/м2, підвищеним рівнем тригліцеридів, підвищеним АТ) повинні бути під контролем як клінічним, так і біохімічним відповідно до національних стандартів надання медичної допомоги . Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування препаратом Туліп® необхідно дотримуватись обережності при керуванні транспортними засобами та зайнятті іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: аторвастатин (у формі аторвастатину кальцію) – 20 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат - 34.8 мг, кроскармеллозу натрію - 19.2 мг, гіпоролозу - 2 мг, полісорбат 80 - 2.6 мг, магнію оксид важкий - 26 мг, кремнію діоксид колоїдний - 1.2 мг, магнію стеарат - 1 250 мг; Склад оболонки: гіпромелоза – 2.976 мг, гіпоролоза – 0.744 мг, титану діоксид (Е171) – 1.368 мг, макрогол 6000 – 0.6 мг, тальк – 0.3 мг, заліза оксид жовтий (Е172) – 0.01. По 10 таблеток поміщають у блістер А1/А1 фольги. По 3, 6 або 9 блістерів поміщають у картонну пачку разом із інструкцією з медичного застосування.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою світло-жовтого кольору, круглі, двоопуклі, з гравіюванням "HLA 20" на одній стороні; вид на зламі: таблетки білого кольору.Фармакотерапевтична групаГіполіпідемічний препарат.ФармакокінетикаВсмоктування та розподіл Абсорбція висока. Cmax у плазмі після прийому внутрішньо досягається через 1-2 год. Прийом їжі дещо знижує швидкість і ступінь абсорбції препарату (на 25% і 9% відповідно), проте зниження Хс-ЛПНГ подібне до такого при застосуванні аторвастатину без одночасного прийому їжі. Після прийому внутрішньо аторвастатину у вечірній час концентрація його в плазмі нижче (Cmax і AUC приблизно на 30%), ніж після прийому в ранковий час, тоді як зниження концентрації Хс-ЛПНГ не залежить від часу доби прийому препарату. Виявлено лінійну залежність між ступенем всмоктування та дозою препарату. Біодоступність становить 12-14%, системна біодоступність інгібуючої активності щодо ГМГ-КоА-редуктази – близько 30%. Низька системна біодоступність обумовлена ​​пресистемним метаболізмом у шлунково-кишковому тракті та ефектом "першого проходження" через печінку. Середній Vd – 381 л, зв'язування з білками плазми крові – 98%. Відношення концентрації аторвастатину в еритроцитах/плазмі становить близько 0.25, що вказує на погане проникнення аторвастатину в еритроцити. Метаболізм та виведення Аторвастатин метаболізується переважно у печінці під дією ізоферментів CYP3A4, CYP3A5 та CYP3A7 з утворенням фармакологічно активних метаболітів (орто- та парагідроксильованих похідних, продуктів бета-окислення). In vitro орто- та парагідроксильовані метаболіти мають інгібуючу дію на ГМГ-КоА-редуктазу, порівнянну з дією аторвастатину. Інгібуючий ефект препарату щодо ГМГ-КоА-редуктази приблизно на 70% визначається активністю циркулюючих метаболітів, який зберігається приблизно протягом 20-30 годин завдяки їх наявності. Результати досліджень in vitro дають підставу припустити, що ізофермент печінки CYP3A4 відіграє важливу роль у метаболізмі аторвастатину. Це підтверджується підвищенням концентрації аторвастатину в плазмі при одночасному прийомі еритроміцину, який є інгібітором цього ізоферменту. Дослідження in vitro також показали, що аторвастатин є слабким інгібітором ізоферменту CYP3A4. Виводиться в основному через кишечник після печінкового та/або позапечінкового метаболізму (препарат не піддається вираженій кишково-печінковій рециркуляції). T1/2 - 14 год. T1/2 інгібуючої активності ГМГ-КоА-редуктази становить 20-30 год. Менше 2% від прийнятої внутрішньо дози визначається сечі. Не виводиться в ході гемодіалізу через інтенсивне зв'язування з білками плазми. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках У жінок Cmax вище на 20%, AUC – нижче на 10%, ніж у чоловіків, що не має клінічного значення. У пацієнтів з алкогольним цирозом (клас В за шкалою Чайлд-П'ю) печінки Cmax у 16 ​​разів, а AUC – в 11 разів вище за норму. Cmax та AUC у літніх пацієнтів (≥65 років) на 40% та 30% відповідно вище, ніж у пацієнтів молодого віку, однак це не впливає на ступінь зниження холестерину ЛПНЩ. Порушення функції нирок не впливає на концентрацію препарату в плазмі ступінь зниження холестерину ЛПНГ.ФармакодинамікаАторвастатин є селективним конкурентним інгібітором ГМГ-КоА-редуктази - ферменту, що перетворює 3-гідрокси-3-метилглутарил коензим А в мевалонову кислоту, що є попередником стеролів, включаючи холестерин. Тригліцериди (ТГ) і холестерин (Хс) включаються до складу ліпопротеїнів дуже низької щільності (ЛПДНЩ) при синтезі в печінці, надходять у плазму крові та транспортуються в периферичні тканини. Ліпопротеїни низької щільності (ЛПНЩ) утворюються з ЛПДНЩ у ході взаємодії з рецепторами ЛПНЩ. Дослідження показали, що підвищення концентрацій загального Хс, ЛПНГ та аполіпопротеїну В (апо-В) у плазмі крові сприяє розвитку атеросклерозу та входять до групи факторів ризику виникнення серцево-судинних захворювань, у той час як збільшення концентрації ліпопротеїнів високої щільності (ЛПВЩ) знижує ризик розвитку серцево-судинних захворювань Аторвастатин знижує концентрацію Хс та ліпопротеїнів у плазмі крові за рахунок пригнічення ГМГ-КоА-редуктази, синтезу холестерину в печінці та збільшення числа "печінкових" рецепторів ЛПНГ на поверхні клітин, що призводить до посилення захоплення та катаболізму ЛПНГ (за даними доклінічних досліджень). Аторвастатин знижує синтез та концентрацію Хс-ЛПНГ, загального Хс, апо-В у пацієнтів з гомозиготною та гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією, первинною гіперхолестеринемією та змішаною гіперліпідемією. Викликає також зниження концентрації холестерину-ЛПОНП та ТГ та підвищення концентрації холестерину-ЛПВЩ та аполіпопротеїну А-1 (апо-А). У пацієнтів з дисбеталіпопротеїнемією знижує концентрацію ліпопротеїнів проміжної щільності ХС-ЛПСШ. Аторвастатин у дозах 10 мг та 20 мг знижує концентрацію загального Хс на 29% та 33%, ЛПНГ – на 39% та 43%, апо-В – на 32% та 35% та ТГ – на 14% та 26% відповідно; викликає підвищення концентрації холестерину-ЛПЗЗ та апо-А. Аторвастатин у дозах 40 мг знижує концентрацію загального Хс на 37%, ЛПНГ – на 50%, апо-В – на 42% та ТГ – на 29%; викликає підвищення концентрації Хс-ЛПЗЗ та апо-А. Дозозалежно знижує концентрацію ЛПНГ у хворих на гомозиготну сімейну гіперхолестеринемію, резистентну до терапії іншими гіполіпідемічними засобами. Не надає канцерогенної та мутагенної дії. Терапевтичний ефект розвивається через 2 тижні після початку терапії, досягає максимуму через 4 тижні та зберігається протягом усього періоду лікування.Показання до застосуванняу поєднанні з гіпохолестеринемічною дієтою для зниження підвищених концентрацій загального Хс, Хс-ЛПНЩ, апо-В і ТГ та підвищення концентрації Хс-ЛПВЩ у хворих з первинною гіперхолестеринемією, гетерозиготною сімейною та несемейною гіперхолестеринемією та комбінованою (змішаною) гіперліпі класифікації Фредріксона), коли дієтотерапія та інші нефармакологічні методи лікування виявляються недостатньо ефективними; для зниження концентрації загального Хс та Хс-ЛПНГ у хворих з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією, коли дієтотерапія та інші нефармакологічні методи лікування виявляються недостатньо ефективними; первинна профілактика серцево-судинних ускладнень у пацієнтів без клінічних ознак ІХС, але які мають кілька факторів ризику її розвитку: вік старше 55 років, нікотинова залежність, артеріальна гіпертензія, цукровий діабет, ретинопатія, альбумінурія, низькі концентрації Хс-ЛПВП в плазмі , в т.ч. на фоні дисліпідемії; вторинна профілактика серцево-судинних ускладнень у пацієнтів з ІХС з метою зниження сумарного показника смертності, інфаркту міокарда, інсульту, повторної госпіталізації щодо стенокардії та необхідності реваскуляризації.Протипоказання до застосуваннязахворювання печінки на активній стадії або підвищення активності печінкових трансаміназ у плазмі крові (більш ніж у 3 рази порівняно з ВГН) неясного генезу; вагітність; період лактації; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції (оскільки у складі міститься лактоза); підвищена чутливість до аторвастатину та інших допоміжних компонентів препарату. З обережністю слід призначати препарат при зловживанні алкоголем, захворюваннях печінки в анамнезі, захворюваннях м'язової системи (в анамнезі від застосування інших представників групи інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази), тяжких порушеннях електролітного балансу, ендокринних (гіпертиреоз) та метаболічних порушеннях, діабеті, тяжких гострих інфекціях (сепсис), неконтрольованій епілепсії, великих хірургічних втручаннях, травмах, агресивній ліпідзнижувальній терапії (аторвастатин у дозі 80 мг) при вторинній профілактиці інсульту у пацієнтів з геморагічним абонсультом.Вагітність та лактаціяПрепарат Туліп протипоказаний до застосування під час вагітності. Оскільки холестерин та речовини, що синтезуються з холестерину, важливі для розвитку плода, потенційний ризик інгібування ГМГ-КоА-редуктази перевищує користь від застосування препарату під час вагітності. У разі діагностування вагітності в процесі терапії препаратом Туліп®, його прийом слід припинити якнайшвидше, а пацієнтку необхідно попередити про потенційний ризик для плода. Препарат Туліп® можна застосовувати у жінок репродуктивного віку лише в тому випадку, якщо ймовірність вагітності у них дуже низька, а пацієнтка поінформована про можливий ризик для плода під час лікування. Жінки репродуктивного віку під час лікування препаратом Туліп повинні застосовувати надійні методи контрацепції. Аторвастатин виділяється з грудним молоком, тому протипоказаний до застосування у період грудного вигодовування. При необхідності застосування препарату Туліп® у період лактації грудне вигодовування слід припинити. Протипоказаний у дитячому та підлітковому віці до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяЗа даними ВООЗ небажані ефекти класифіковані відповідно до їх частоти розвитку наступним чином: часто (більше 1/100, менше 1/10), нечасто (більше 1/1000, менше 1/100), рідко (більше 1/10 000, менше 1/1000) та дуже рідко (менше 1/10 000), включаючи окремі повідомлення; частота невідома - за наявними даними встановити частоту виникнення неможливо. З боку імунної системи: часто – алергічні реакції; дуже рідко – анафілаксія. З боку нервової системи: часто – головний біль; нечасто - запаморочення, порушення сну, включаючи безсоння та кошмарні сновидіння, астенічний синдром, слабкість, парестезія, гіпестезія, порушення смакової чутливості, втрата або зниження пам'яті; рідко – периферична невропатія. З боку органів чуття: нечасто - шум у вухах, нечіткість зору; рідко – порушення зору; дуже рідко – втрата слуху. З боку травної системи: часто – запор, метеоризм, диспепсія, нудота, діарея; нечасто – анорексія, блювання, панкреатит, гепатит, біль у животі, відрижка; рідко – холестатична жовтяниця (в т.ч. обструктивна); дуже рідко – печінкова недостатність. З боку кістково-м'язової системи: часто – міалгія, артралгія, припухлість суглобів, біль у суглобах, біль у спині, м'язовий спазм; нечасто – біль у м'язах шиї, м'язова слабкість; рідко – міопатія, міозит, рабдоміоліз, тендинопатія (іноді ускладнена розривом сухожилля); частота невідома – імуноопосередкована некротизуюча міопатія. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – кропив'янка, висипання на шкірі та свербіж, алопеція; рідко – ангіоневротичний набряк, бульозний висип, багатоформна ексудативна еритема (в т.ч. синдром Стівенса-Джонсона), токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла). З боку обміну речовин: часто – гіперглікемія; нечасто – гіпоглікемія. З боку системи кровотворення: нечасто – тромбоцитопенія. З боку дихальної системи: часто – назофарингіт, біль у горлі, носова кровотеча. Лабораторні показники: часто – підвищення активності сироваткової КФК, підвищення активності печінкових трансаміназ; нечасто – лейкоцитурія; частота невідома – підвищення концентрації глікозильованого гемоглобіну. Інші: нечасто – підвищена втома, порушення потенції, вторинна ниркова недостатність, підвищення температури тіла, біль у грудях, периферичні набряки, збільшення маси тіла; дуже рідко – гінекомастія, цукровий діабет. Є окремі повідомлення про розвиток атонічного фасціїту (зв'язок із застосуванням аторвастатину точно не встановлено); частота невідома – депресія, інтерстиціальне захворювання легень (особливо при тривалій терапії), сексуальна дисфункція.Взаємодія з лікарськими засобамиРизик міопатії під час лікування інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази підвищується при одночасному застосуванні з циклоспорином, еритроміцином, кларитроміцином, імунодепресивними, протигрибковими препаратами (похідними азолу) внаслідок можливого підвищення концентрації аторвастатину у сироватці крові. При одночасному застосуванні з інгібіторами ВІЛ-протеаз – індинавір, ритонавір – збільшується ризик розвитку міопатії. Подібна взаємодія можлива при одночасному застосуванні аторвастатину з фібратами та нікотиновою кислотою у ліпідзнижуючих дозах (більше 1 г/добу). Інгібітори ізоферменту CYP3A4 Оскільки аторвастатин метаболізується за допомогою ізоферменту CYP3A4, спільне застосування препарату Туліп з інгібіторами цього ізоферменту може призводити до збільшення концентрації аторвастатину в плазмі. Ступінь взаємодії та ефект збільшення концентрації аторвастатину визначаються варіабельністю впливу на ізофермент CYP3A4. Інгібітори транспортного білка ОАТР1В1 Аторвастатин та його метаболіти є субстратами транспортного білка ОАТР1В1. Інгібітори ОАТР1В1 (наприклад, циклоспорин) можуть збільшувати біодоступність аторвастатину. Так, застосування аторвастатину в дозі 10 мг та циклоспорину в дозі 5.2 мг/кг/добу призводить до збільшення концентрації аторвастатину у плазмі крові у 7.7 рази. Еритроміцин/кларитроміцин При одночасному застосуванні аторвастатину 10 мг та еритроміцину (по 500 мг 4 рази на добу) або кларитроміцину (по 500 мг 2 рази на добу), які інгібують ізофермент цитохрому CYP3A4, спостерігається підвищення концентрації аторвастатину в плазмі крові (на 40% еритроміцином та на 56% – при застосуванні з кларитроміцином). Інгібітори протеаз Одночасне застосування аторвастатину з інгібіторами протеаз, відомими як інгібітори ізоферменту цитохрому CYP3A4, супроводжується збільшенням концентрації аторвастатину в плазмі крові (при одночасному застосуванні з еритроміцином – Cmax аторвастатину збільшується на 40%). Ділтіазем Спільне застосування аторвастатину в дозі 40 мг з дилтіаземом у дозі 240 мг призводить до збільшення концентрації аторвастатину в плазмі. Ціметідин Клінічно значущої взаємодії аторвастатину з циметидином не виявлено. Ітраконазол Одночасне застосування аторвастатину у дозах від 20 мг до 40 мг та ітраконазолу у дозі 200 мг призводить до 3-кратного збільшення значення AUC аторвастатину. Грейпфрутовий сік Оскільки грейпфрутовий сік містить один або більше компонентів, які пригнічують ізофермент CYP3A4, його надмірне вживання (більше 1.2 л на день протягом 5 днів) може спричинити збільшення концентрації аторвастатину в плазмі крові. Індуктори ізоферменту CYP3A4 Спільне застосування аторвастатину з індукторами ізоферменту СУРЗА4 (наприклад, ефавіренз або рифампіцин) може призвести до зниження концентрації аторвастатину в плазмі крові. Внаслідок двоїстого механізму взаємодії з рифампіцином (індуктором ізоферменту CYP3A4 та інгібітором транспортного білка гепатоцитів ОАТР1В1), не рекомендується одночасне застосування аторвастатину та рифампіцину, оскільки відстрочений прийом аторвастатину після прийому рифам. Антациди При одночасному застосуванні внутрішньо аторвастатину та суспензії, що містить магнію та алюмінію гідроксиди, концентрація аторвастатину в плазмі знижується приблизно на 35%, проте ступінь зниження концентрації Хс-ЛПНЩ при цьому не змінюється. Феназон Аторвастатин не впливає на фармакокінетику феназону, тому взаємодія з іншими препаратами, що метаболізуються тими самими ізоферментами, не очікується. Колестипол Гіполіпідемічний ефект комбінації з колестиполом перевищує такий для кожного препарату окремо, незважаючи на зниження концентрації аторвастатину на 25% при його одночасному застосуванні з колестиполом. Фузидова кислота Досліджень щодо взаємодії аторвастатину та фузидової кислоти не проводилося. Як і у випадку з іншими статинами, у постмаркетингових дослідженнях спільного застосування аторвастатину та фузидової кислоти повідомлялося про побічні дії на м'язи, включаючи рабдоміоліз. Механізм взаємодії невідомий. Такі пацієнти вимагають ретельного спостереження та, можливо, тимчасової відміни прийому аторвастатину. Колхіцін Хоча дослідження взаємодії аторвастатину та колхіцину не проводилися, повідомлялося про випадки міопатії при спільному застосуванні з колхіцином, і при одночасному призначенні аторвастатину та колхіцину слід дотримуватися обережності. Дігоксин При повторному застосуванні дигоксину та аторвастатину у дозі 10 мг Css дигоксину у плазмі крові не змінюються. Однак при застосуванні дигоксину в комбінації з аторвастатином у дозі 80 мг на добу концентрація дигоксину в плазмі збільшується приблизно на 20%. Пацієнтам, які приймають дигоксин у поєднанні з аторвастатином, потрібен контроль концентрації дигоксину у плазмі. Азітроміцин При одночасному застосуванні аторвастатину в дозі 10 мг 1 раз на добу та азитроміцину в дозі 500 мг 1 раз на добу концентрація аторвастатину в плазмі крові не змінюється. Пероральні контрацептиви При одночасному застосуванні аторвастатину та перорального контрацептиву, що містить норетистерон та етинілестрадіол, спостерігається значне підвищення AUC норетистерону та етинілестрадіолу приблизно на 30% та 20%, відповідно, що слід враховувати при виборі перорального контрацептиву. Терфенадін Аторвастатин при одночасному застосуванні з терфенадином не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику терфенадину. Варфарін У пацієнтів, які тривало приймають варфарин, аторвастатин у дозі 80 мг на добу дещо скорочує протромбіновий час у перші дні спільного застосування. Цей ефект зникає після 15 днів одночасного застосування цих препаратів. Хоча про випадки клінічно значущих змін антикоагулянтного ефекту повідомлялося дуже рідко, слід визначати протромбіновий час у пацієнтів, які приймають кумаринові антикоагулянти, перед початком та досить часто на початку лікування аторвастатином, щоб переконатися у відсутності значних змін протромбінового часу. Як тільки буде зареєстровано стабільний протромбіновий час, він може перевірятися з інтервалами, звичайними для пацієнтів, які приймають кумаринові антикоагулянти. У разі зміни дози або припинення лікування ці заходи слід повторити.Не спостерігалося зв'язку між застосуванням аторвастатину та кровотечами або зміною протромбінового часу у пацієнтів, які не приймають антикоагулянти. Амлодипін При одночасному застосуванні аторвастатину у дозі 80 мг та амлодипіну у дозі 10 мг фармакокінетика аторвастатину у рівноважному стані не змінюється. Інші гіполіпідемічні препарати При одночасному застосуванні аторвастатину з іншими гіполіпідемічними препаратами (наприклад, езетимиб, гемфіброзил, похідне фіброєвої кислоти) у ліпід-знижувальних дозах збільшується ризик розвитку рабдоміолізу. Інша супутня терапія При сумісному застосуванні аторвастатину з гіпотензивними засобами та естрогенами (як замісна терапія) – клінічно значущої взаємодії не виявлено.Спосіб застосування та дозиПеред початком застосування препарату Туліп® пацієнту необхідно рекомендувати стандартну гіпохолестеринемічну дієту, яку він повинен продовжувати дотримуватись протягом усього періоду терапії препаратом. Препарат приймають внутрішньо незалежно від часу їди. Доза препарату Туліп® варіює в межах від 10 мг до 80 мг на добу, і підбирається з урахуванням вихідних концентрацій Хс-ЛПНГ, мети терапії та індивідуальної терапевтичної відповіді на терапію. Для більшості пацієнтів початкова доза становить 10 мг 1 раз на добу. На початку лікування, через 2-4 тижні терапії та/або після підвищення дози препарату Туліп® необхідно контролювати концентрації ліпідів у плазмі крові та за необхідності коригувати дозу препарату. Максимальна добова доза – 80 мг на добу. Первинна (гетерозиготна спадкова та полігенна) гіперхолестеринемія (тип IIа) та змішана гіперліпідемія (тип IIb) У більшості випадків буває достатньо застосування препарату Туліп у дозі 10 мг 1 раз на добу (можливе застосування аторвастатину у таблетках по 10 та 20 мг). При необхідності можливе поступове збільшення дози до 80 мг (2 таб. по 40 мг) залежно від реакції пацієнта з інтервалом 2-4 тижні, оскільки терапевтичний ефект відзначається через 2 тижні, а максимальний терапевтичний ефект – через 4 тижні. При тривалому лікуванні цей ефект зберігається. Гомозиготна спадкова гіперхолестеринемія Препарат Туліп® у більшості випадків застосовують у дозі 80 мг (2 таб. по 40 мг) 1 раз на добу. Попередження розвитку серцево-судинних захворювань Туліп® застосовують у дозі 10 мг 1 раз на добу. Якщо не досягнуто оптимальної концентрації ЛПНЩ у плазмі, можливе збільшення дози препарату до 80 мг на добу залежно від реакції пацієнта з інтервалом 2-4 тижні. Корекція дози препарату Туліп у пацієнтів з порушенням функції нирок та у пацієнтів похилого віку не потрібна. У пацієнтів з порушенням функції печінки сповільнюється виведення аторвастатину з організму, тому рекомендується застосовувати його з обережністю при постійному контролі активності печінкових трансаміназ: ACT та АЛТ. Якщо підвищення активності ACT або АЛТ, що спостерігається, більш ніж у 3 рази в порівнянні з ВГН зберігається, рекомендується зниження дози або відміна препарату Туліп®.ПередозуванняЛікування: специфічного антидоту для лікування передозування немає. У разі передозування слід проводити симптоматичне лікування. Гемодіаліз не ефективний (оскільки препарат значно пов'язується з білками плазми).Запобіжні заходи та особливі вказівкиВплив на печінку Як і при застосуванні інших інгібіторів ГМГ-Ко-редуктази (статинів), при терапії препаратом Туліп® можливе помірне (більш ніж у 3 рази порівняно з ВГН) підвищення сироваткової активності печінкових трансаміназ: ACT та АЛТ. До початку терапії, через 6 тижнів та 12 тижнів після початку прийому препарату Туліп або після збільшення його дози, необхідно контролювати показники функції печінки (ACT, АЛТ). Функцію печінки слід контролювати також у разі появи клінічних ознак ураження печінки. У разі підвищення активності ACT та АЛТ, їх активність слід контролювати доти, доки вона не нормалізується. Туліп® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, які зловживають алкоголем та/або мають захворювання печінки в анамнезі. Захворювання печінки в активній стадії або підвищення активності печінкових трансаміназ плазми неясного генезу є протипоказанням для застосування препарату Туліп®. Профілактика інсульту за допомогою інтенсивної ліпідзнижувальної терапії (SPARCL) При ретроспективному аналізі різних підвидів інсульту у осіб, які не страждають на ІХС, які недавно перенесли інсульт або транзиторну ішемічну атаку (ТІА), був виявлений більш високий ризик геморагічного інсульту у пацієнтів, які приймають аторвастатин у дозі 80 мг порівняно з плацебо. Особливо високий ризик відзначався у пацієнтів, які перенесли геморагічний інсульт або лакунарний інфаркт на момент початку дослідження. Для пацієнтів, які перенесли геморагічний інсульт або лакунарний інфаркт і приймають аторвастатин у дозі 80 мг, співвідношення ризик/користування є неоднозначним, і слід уважно оцінювати потенційний ризик розвитку геморагічного інсульту перед початком лікування. Дія на скелетні м'язи При застосуванні препарату Туліп можливий розвиток міалгії. Діагноз міопатії (біль і слабкість у м'язах у поєднанні з підвищенням активності КФК більш ніж у 10 разів порівняно з ВГН) можна припустити у пацієнтів з дифузною міалгією, хворобливістю або слабкістю м'язів та/або вираженим підвищенням активності КФК. Терапію препаратом Туліп слід припинити у разі вираженого підвищення активності КФК або за наявності підтвердженої або передбачуваної міопатії. При застосуванні інших інгібіторів ГМГ-Ко-редуктази (статинів) можливе підвищення ризику міопатії при одночасному застосуванні з циклоспорином, фібратами, еритроміцином, нікотиновою кислотою у ліпід-знижувальних дозах (більше 1 г/добу) або протигрибкових препаратів групи азолів. Застосовуючи препарат Туліп® у комбінації з фібратами, еритроміцином, імунодепресантами, протигрибковими препаратами групи азолів або нікотиновою кислотою у ліпідзнижуючих дозах (більше 1 г/добу), необхідно зважити очікувану користь та ризик лікування Туліп®. Дуже рідко повідомлялося про випадки імуноопосередкованої некротизуючої міопатії під час або після лікування статинами, включаючи аторвастатин. Імуноопосередкована некротизуюча міопатія клінічно характеризується м'язовою слабкістю у верхніх відділах кінцівок та підвищенням концентрації КФК плазми крові, що зберігаються незважаючи на припинення лікування статинами. У разі потреби комбінованої терапії слід розглянути можливість застосування зазначених препаратів у нижчих початкових та підтримуючих дозах. Рекомендується періодичний контроль за активністю КФК. Спільне застосування аторвастатину та фузидової кислоти не рекомендується, отже слід розглянути тимчасове припинення терапії аторвастатином під час застосування фузидової кислоти. Пацієнтів слід попередити про те, що необхідно негайно звернутися до лікаря при появі незрозумілого болю або м'язової слабкості, особливо, якщо вони супроводжуються нездужанням або лихоманкою. При застосуванні препарату Туліп, як і інших інгібіторів ГМГ-Ко-редуктази (статинів), описані рідкісні випадки рабдоміолізу з гострою нирковою недостатністю, зумовленою міоглобінурією. При появі симптомів можливої ​​міопатії або наявності фактора ризику розвитку ниркової недостатності на тлі рабдоміолізу (наприклад, тяжка гостра інфекція, артеріальна гіпотензія, широке хірургічне втручання, травми, серйозні метаболічні, електролітні та ендокринні порушення та неконтрольовані судоми). скасувати. Інтерстиційна хвороба легень Повідомлялося про рідкісні випадки розвитку інтерстиціальної хвороби легень при застосуванні деяких статинів, особливо при тривалій терапії. Клінічні прояви включають задишку, непродуктивний кашель та погіршення загального здоров'я (підвищена стомлюваність, зниження маси тіла та лихоманка). У разі підозри на інтерстиціальну хворобу легенів, що розвивалася, лікування статинами слід припинити. Цукровий діабет Дані деяких досліджень свідчать про те, що застосування статинів як класу може призводити до підвищення концентрації глюкози в крові, а у деяких пацієнтів з підвищеним ризиком розвитку діабету в майбутньому може викликати гіперглікемію, при якій необхідна стандартна антидіабетична терапія. Однак такий ризик є незначним у порівнянні зі зниженням судинного ризику при прийомі статинів, і, отже, не може бути причиною скасування лікування статинами. Пацієнти в групі ризику (з концентрацією глюкози натще 5.6-6.9 ммоль/л, ІМТ >30 кг/м2, підвищеним рівнем тригліцеридів, підвищеним АТ) повинні бути під контролем як клінічним, так і біохімічним відповідно до національних стандартів надання медичної допомоги . Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування препаратом Туліп® необхідно дотримуватись обережності при керуванні транспортними засобами та зайнятті іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: аторвастатин кальцію – 41.43 мг (відповідає вмісту аторвастатину – 40 мг); Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна - 284.97 мг, лактози моногідрат - 69.6 мг, кроскармелоза натрію - 38.4 мг, гіпоролоза - 4 мг, полісорбат 80 - 5.2 мг, магнію оксид важкий - 52 мг, магнію 2 . мг; Склад оболонки: гіпромелоза – 5.952 мг, гіпоролоза – 1.488 мг, титану діоксид – 2.736 мг, макрогол 6000 – 1.2 мг, тальк – 0.6 мг, заліза оксид жовтий (Е172) – 0.024 мг. По 10 таблеток А1/А1 блістер. По 3, 6 або 9 блістерів поміщають у картонну пачку разом із інструкцією з медичного застосування.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою білого кольору з жовтувато-коричневим відтінком, круглі, двоопуклі, з гравіюванням "HLA 40" - на одній стороні; вид на зламі: таблетки білого кольору.Фармакотерапевтична групаГіполіпідемічний препарат.ФармакокінетикаВсмоктування та розподіл Абсорбція висока. Cmax у плазмі після прийому внутрішньо досягається через 1-2 год. Прийом їжі дещо знижує швидкість і ступінь абсорбції препарату (на 25% і 9% відповідно), проте зниження Хс-ЛПНГ подібне до такого при застосуванні аторвастатину без одночасного прийому їжі. Після прийому внутрішньо аторвастатину у вечірній час концентрація його в плазмі нижче (Cmax і AUC приблизно на 30%), ніж після прийому в ранковий час, тоді як зниження концентрації Хс-ЛПНГ не залежить від часу доби прийому препарату. Виявлено лінійну залежність між ступенем всмоктування та дозою препарату. Біодоступність становить 12-14%, системна біодоступність інгібуючої активності щодо ГМГ-КоА-редуктази – близько 30%. Низька системна біодоступність обумовлена ​​пресистемним метаболізмом у шлунково-кишковому тракті та ефектом "першого проходження" через печінку. Середній Vd – 381 л, зв'язування з білками плазми крові – 98%. Відношення концентрації аторвастатину в еритроцитах/плазмі становить близько 0.25, що вказує на погане проникнення аторвастатину в еритроцити. Метаболізм та виведення Аторвастатин метаболізується переважно у печінці під дією ізоферментів CYP3A4, CYP3A5 та CYP3A7 з утворенням фармакологічно активних метаболітів (орто- та парагідроксильованих похідних, продуктів бета-окислення). In vitro орто- та парагідроксильовані метаболіти мають інгібуючу дію на ГМГ-КоА-редуктазу, порівнянну з дією аторвастатину. Інгібуючий ефект препарату щодо ГМГ-КоА-редуктази приблизно на 70% визначається активністю циркулюючих метаболітів, який зберігається приблизно протягом 20-30 годин завдяки їх наявності. Результати досліджень in vitro дають підставу припустити, що ізофермент печінки CYP3A4 відіграє важливу роль у метаболізмі аторвастатину. Це підтверджується підвищенням концентрації аторвастатину в плазмі при одночасному прийомі еритроміцину, який є інгібітором цього ізоферменту. Дослідження in vitro також показали, що аторвастатин є слабким інгібітором ізоферменту CYP3A4. Виводиться в основному через кишечник після печінкового та/або позапечінкового метаболізму (препарат не піддається вираженій кишково-печінковій рециркуляції). T1/2 - 14 год. T1/2 інгібуючої активності ГМГ-КоА-редуктази становить 20-30 год. Менше 2% від прийнятої внутрішньо дози визначається сечі. Не виводиться в ході гемодіалізу через інтенсивне зв'язування з білками плазми. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках У жінок Cmax вище на 20%, AUC – нижче на 10%, ніж у чоловіків, що не має клінічного значення. У пацієнтів з алкогольним цирозом (клас В за шкалою Чайлд-П'ю) печінки Cmax у 16 ​​разів, а AUC – в 11 разів вище за норму. Cmax та AUC у літніх пацієнтів (≥65 років) на 40% та 30% відповідно вище, ніж у пацієнтів молодого віку, однак це не впливає на ступінь зниження холестерину ЛПНЩ. Порушення функції нирок не впливає на концентрацію препарату в плазмі ступінь зниження холестерину ЛПНГ.ФармакодинамікаАторвастатин є селективним конкурентним інгібітором ГМГ-КоА-редуктази - ферменту, що перетворює 3-гідрокси-3-метилглутарил коензим А в мевалонову кислоту, що є попередником стеролів, включаючи холестерин. Тригліцериди (ТГ) і холестерин (Хс) включаються до складу ліпопротеїнів дуже низької щільності (ЛПДНЩ) при синтезі в печінці, надходять у плазму крові та транспортуються в периферичні тканини. Ліпопротеїни низької щільності (ЛПНЩ) утворюються з ЛПДНЩ у ході взаємодії з рецепторами ЛПНЩ. Дослідження показали, що підвищення концентрацій загального Хс, ЛПНГ та аполіпопротеїну В (апо-В) у плазмі крові сприяє розвитку атеросклерозу та входять до групи факторів ризику виникнення серцево-судинних захворювань, у той час як збільшення концентрації ліпопротеїнів високої щільності (ЛПВЩ) знижує ризик розвитку серцево-судинних захворювань Аторвастатин знижує концентрацію Хс та ліпопротеїнів у плазмі крові за рахунок пригнічення ГМГ-КоА-редуктази, синтезу холестерину в печінці та збільшення числа "печінкових" рецепторів ЛПНГ на поверхні клітин, що призводить до посилення захоплення та катаболізму ЛПНГ (за даними доклінічних досліджень). Аторвастатин знижує синтез та концентрацію Хс-ЛПНГ, загального Хс, апо-В у пацієнтів з гомозиготною та гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією, первинною гіперхолестеринемією та змішаною гіперліпідемією. Викликає також зниження концентрації холестерину-ЛПОНП та ТГ та підвищення концентрації холестерину-ЛПВЩ та аполіпопротеїну А-1 (апо-А). У пацієнтів з дисбеталіпопротеїнемією знижує концентрацію ліпопротеїнів проміжної щільності ХС-ЛПСШ. Аторвастатин у дозах 10 мг та 20 мг знижує концентрацію загального Хс на 29% та 33%, ЛПНГ – на 39% та 43%, апо-В – на 32% та 35% та ТГ – на 14% та 26% відповідно; викликає підвищення концентрації холестерину-ЛПЗЗ та апо-А. Аторвастатин у дозах 40 мг знижує концентрацію загального Хс на 37%, ЛПНГ – на 50%, апо-В – на 42% та ТГ – на 29%; викликає підвищення концентрації Хс-ЛПЗЗ та апо-А. Дозозалежно знижує концентрацію ЛПНГ у хворих на гомозиготну сімейну гіперхолестеринемію, резистентну до терапії іншими гіполіпідемічними засобами. Не надає канцерогенної та мутагенної дії. Терапевтичний ефект розвивається через 2 тижні після початку терапії, досягає максимуму через 4 тижні та зберігається протягом усього періоду лікування.Показання до застосуванняу поєднанні з гіпохолестеринемічною дієтою для зниження підвищених концентрацій загального Хс, Хс-ЛПНЩ, апо-В і ТГ та підвищення концентрації Хс-ЛПВЩ у хворих з первинною гіперхолестеринемією, гетерозиготною сімейною та несемейною гіперхолестеринемією та комбінованою (змішаною) гіперліпі класифікації Фредріксона), коли дієтотерапія та інші нефармакологічні методи лікування виявляються недостатньо ефективними; для зниження концентрації загального Хс та Хс-ЛПНГ у хворих з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією, коли дієтотерапія та інші нефармакологічні методи лікування виявляються недостатньо ефективними; первинна профілактика серцево-судинних ускладнень у пацієнтів без клінічних ознак ІХС, але які мають кілька факторів ризику її розвитку: вік старше 55 років, нікотинова залежність, артеріальна гіпертензія, цукровий діабет, ретинопатія, альбумінурія, низькі концентрації Хс-ЛПВП в плазмі , в т.ч. на фоні дисліпідемії; вторинна профілактика серцево-судинних ускладнень у пацієнтів з ІХС з метою зниження сумарного показника смертності, інфаркту міокарда, інсульту, повторної госпіталізації щодо стенокардії та необхідності реваскуляризації.Протипоказання до застосуваннязахворювання печінки на активній стадії або підвищення активності печінкових трансаміназ у плазмі крові (більш ніж у 3 рази порівняно з ВГН) неясного генезу; вагітність; період лактації; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції (оскільки у складі міститься лактоза); підвищена чутливість до аторвастатину та інших допоміжних компонентів препарату. З обережністю слід призначати препарат при зловживанні алкоголем, захворюваннях печінки в анамнезі, захворюваннях м'язової системи (в анамнезі від застосування інших представників групи інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази), тяжких порушеннях електролітного балансу, ендокринних (гіпертиреоз) та метаболічних порушеннях, діабеті, тяжких гострих інфекціях (сепсис), неконтрольованій епілепсії, великих хірургічних втручаннях, травмах, агресивній ліпідзнижувальній терапії (аторвастатин у дозі 80 мг) при вторинній профілактиці інсульту у пацієнтів з геморагічним абонсультом.Вагітність та лактаціяПрепарат Туліп протипоказаний до застосування під час вагітності. Оскільки холестерин та речовини, що синтезуються з холестерину, важливі для розвитку плода, потенційний ризик інгібування ГМГ-КоА-редуктази перевищує користь від застосування препарату під час вагітності. У разі діагностування вагітності в процесі терапії препаратом Туліп®, його прийом слід припинити якнайшвидше, а пацієнтку необхідно попередити про потенційний ризик для плода. Препарат Туліп® можна застосовувати у жінок репродуктивного віку лише в тому випадку, якщо ймовірність вагітності у них дуже низька, а пацієнтка поінформована про можливий ризик для плода під час лікування. Жінки репродуктивного віку під час лікування препаратом Туліп повинні застосовувати надійні методи контрацепції. Аторвастатин виділяється з грудним молоком, тому протипоказаний до застосування у період грудного вигодовування. При необхідності застосування препарату Туліп® у період лактації грудне вигодовування слід припинити. Протипоказаний у дитячому та підлітковому віці до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяЗа даними ВООЗ небажані ефекти класифіковані відповідно до їх частоти розвитку наступним чином: часто (більше 1/100, менше 1/10), нечасто (більше 1/1000, менше 1/100), рідко (більше 1/10 000, менше 1/1000) та дуже рідко (менше 1/10 000), включаючи окремі повідомлення; частота невідома - за наявними даними встановити частоту виникнення неможливо. З боку імунної системи: часто – алергічні реакції; дуже рідко – анафілаксія. З боку нервової системи: часто – головний біль; нечасто - запаморочення, порушення сну, включаючи безсоння та кошмарні сновидіння, астенічний синдром, слабкість, парестезія, гіпестезія, порушення смакової чутливості, втрата або зниження пам'яті; рідко – периферична невропатія. З боку органів чуття: нечасто - шум у вухах, нечіткість зору; рідко – порушення зору; дуже рідко – втрата слуху. З боку травної системи: часто – запор, метеоризм, диспепсія, нудота, діарея; нечасто – анорексія, блювання, панкреатит, гепатит, біль у животі, відрижка; рідко – холестатична жовтяниця (в т.ч. обструктивна); дуже рідко – печінкова недостатність. З боку кістково-м'язової системи: часто – міалгія, артралгія, припухлість суглобів, біль у суглобах, біль у спині, м'язовий спазм; нечасто – біль у м'язах шиї, м'язова слабкість; рідко – міопатія, міозит, рабдоміоліз, тендинопатія (іноді ускладнена розривом сухожилля); частота невідома – імуноопосередкована некротизуюча міопатія. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – кропив'янка, висипання на шкірі та свербіж, алопеція; рідко – ангіоневротичний набряк, бульозний висип, багатоформна ексудативна еритема (в т.ч. синдром Стівенса-Джонсона), токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла). З боку обміну речовин: часто – гіперглікемія; нечасто – гіпоглікемія. З боку системи кровотворення: нечасто – тромбоцитопенія. З боку дихальної системи: часто – назофарингіт, біль у горлі, носова кровотеча. Лабораторні показники: часто – підвищення активності сироваткової КФК, підвищення активності печінкових трансаміназ; нечасто – лейкоцитурія; частота невідома – підвищення концентрації глікозильованого гемоглобіну. Інші: нечасто – підвищена втома, порушення потенції, вторинна ниркова недостатність, підвищення температури тіла, біль у грудях, периферичні набряки, збільшення маси тіла; дуже рідко – гінекомастія, цукровий діабет. Є окремі повідомлення про розвиток атонічного фасціїту (зв'язок із застосуванням аторвастатину точно не встановлено); частота невідома – депресія, інтерстиціальне захворювання легень (особливо при тривалій терапії), сексуальна дисфункція.Взаємодія з лікарськими засобамиРизик міопатії під час лікування інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази підвищується при одночасному застосуванні з циклоспорином, еритроміцином, кларитроміцином, імунодепресивними, протигрибковими препаратами (похідними азолу) внаслідок можливого підвищення концентрації аторвастатину у сироватці крові. При одночасному застосуванні з інгібіторами ВІЛ-протеаз – індинавір, ритонавір – збільшується ризик розвитку міопатії. Подібна взаємодія можлива при одночасному застосуванні аторвастатину з фібратами та нікотиновою кислотою у ліпідзнижуючих дозах (більше 1 г/добу). Інгібітори ізоферменту CYP3A4 Оскільки аторвастатин метаболізується за допомогою ізоферменту CYP3A4, спільне застосування препарату Туліп з інгібіторами цього ізоферменту може призводити до збільшення концентрації аторвастатину в плазмі. Ступінь взаємодії та ефект збільшення концентрації аторвастатину визначаються варіабельністю впливу на ізофермент CYP3A4. Інгібітори транспортного білка ОАТР1В1 Аторвастатин та його метаболіти є субстратами транспортного білка ОАТР1В1. Інгібітори ОАТР1В1 (наприклад, циклоспорин) можуть збільшувати біодоступність аторвастатину. Так, застосування аторвастатину в дозі 10 мг та циклоспорину в дозі 5.2 мг/кг/добу призводить до збільшення концентрації аторвастатину у плазмі крові у 7.7 рази. Еритроміцин/кларитроміцин При одночасному застосуванні аторвастатину 10 мг та еритроміцину (по 500 мг 4 рази на добу) або кларитроміцину (по 500 мг 2 рази на добу), які інгібують ізофермент цитохрому CYP3A4, спостерігається підвищення концентрації аторвастатину в плазмі крові (на 40% еритроміцином та на 56% – при застосуванні з кларитроміцином). Інгібітори протеаз Одночасне застосування аторвастатину з інгібіторами протеаз, відомими як інгібітори ізоферменту цитохрому CYP3A4, супроводжується збільшенням концентрації аторвастатину в плазмі крові (при одночасному застосуванні з еритроміцином – Cmax аторвастатину збільшується на 40%). Ділтіазем Спільне застосування аторвастатину в дозі 40 мг з дилтіаземом у дозі 240 мг призводить до збільшення концентрації аторвастатину в плазмі. Ціметідин Клінічно значущої взаємодії аторвастатину з циметидином не виявлено. Ітраконазол Одночасне застосування аторвастатину у дозах від 20 мг до 40 мг та ітраконазолу у дозі 200 мг призводить до 3-кратного збільшення значення AUC аторвастатину. Грейпфрутовий сік Оскільки грейпфрутовий сік містить один або більше компонентів, які пригнічують ізофермент CYP3A4, його надмірне вживання (більше 1.2 л на день протягом 5 днів) може спричинити збільшення концентрації аторвастатину в плазмі крові. Індуктори ізоферменту CYP3A4 Спільне застосування аторвастатину з індукторами ізоферменту СУРЗА4 (наприклад, ефавіренз або рифампіцин) може призвести до зниження концентрації аторвастатину в плазмі крові. Внаслідок двоїстого механізму взаємодії з рифампіцином (індуктором ізоферменту CYP3A4 та інгібітором транспортного білка гепатоцитів ОАТР1В1), не рекомендується одночасне застосування аторвастатину та рифампіцину, оскільки відстрочений прийом аторвастатину після прийому рифам. Антациди При одночасному застосуванні внутрішньо аторвастатину та суспензії, що містить магнію та алюмінію гідроксиди, концентрація аторвастатину в плазмі знижується приблизно на 35%, проте ступінь зниження концентрації Хс-ЛПНЩ при цьому не змінюється. Феназон Аторвастатин не впливає на фармакокінетику феназону, тому взаємодія з іншими препаратами, що метаболізуються тими самими ізоферментами, не очікується. Колестипол Гіполіпідемічний ефект комбінації з колестиполом перевищує такий для кожного препарату окремо, незважаючи на зниження концентрації аторвастатину на 25% при його одночасному застосуванні з колестиполом. Фузидова кислота Досліджень щодо взаємодії аторвастатину та фузидової кислоти не проводилося. Як і у випадку з іншими статинами, у постмаркетингових дослідженнях спільного застосування аторвастатину та фузидової кислоти повідомлялося про побічні дії на м'язи, включаючи рабдоміоліз. Механізм взаємодії невідомий. Такі пацієнти вимагають ретельного спостереження та, можливо, тимчасової відміни прийому аторвастатину. Колхіцін Хоча дослідження взаємодії аторвастатину та колхіцину не проводилися, повідомлялося про випадки міопатії при спільному застосуванні з колхіцином, і при одночасному призначенні аторвастатину та колхіцину слід дотримуватися обережності. Дігоксин При повторному застосуванні дигоксину та аторвастатину у дозі 10 мг Css дигоксину у плазмі крові не змінюються. Однак при застосуванні дигоксину в комбінації з аторвастатином у дозі 80 мг на добу концентрація дигоксину в плазмі збільшується приблизно на 20%. Пацієнтам, які приймають дигоксин у поєднанні з аторвастатином, потрібен контроль концентрації дигоксину у плазмі. Азітроміцин При одночасному застосуванні аторвастатину в дозі 10 мг 1 раз на добу та азитроміцину в дозі 500 мг 1 раз на добу концентрація аторвастатину в плазмі крові не змінюється. Пероральні контрацептиви При одночасному застосуванні аторвастатину та перорального контрацептиву, що містить норетистерон та етинілестрадіол, спостерігається значне підвищення AUC норетистерону та етинілестрадіолу приблизно на 30% та 20%, відповідно, що слід враховувати при виборі перорального контрацептиву. Терфенадін Аторвастатин при одночасному застосуванні з терфенадином не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику терфенадину. Варфарін У пацієнтів, які тривало приймають варфарин, аторвастатин у дозі 80 мг на добу дещо скорочує протромбіновий час у перші дні спільного застосування. Цей ефект зникає після 15 днів одночасного застосування цих препаратів. Хоча про випадки клінічно значущих змін антикоагулянтного ефекту повідомлялося дуже рідко, слід визначати протромбіновий час у пацієнтів, які приймають кумаринові антикоагулянти, перед початком та досить часто на початку лікування аторвастатином, щоб переконатися у відсутності значних змін протромбінового часу. Як тільки буде зареєстровано стабільний протромбіновий час, він може перевірятися з інтервалами, звичайними для пацієнтів, які приймають кумаринові антикоагулянти. У разі зміни дози або припинення лікування ці заходи слід повторити.Не спостерігалося зв'язку між застосуванням аторвастатину та кровотечами або зміною протромбінового часу у пацієнтів, які не приймають антикоагулянти. Амлодипін При одночасному застосуванні аторвастатину у дозі 80 мг та амлодипіну у дозі 10 мг фармакокінетика аторвастатину у рівноважному стані не змінюється. Інші гіполіпідемічні препарати При одночасному застосуванні аторвастатину з іншими гіполіпідемічними препаратами (наприклад, езетимиб, гемфіброзил, похідне фіброєвої кислоти) у ліпід-знижувальних дозах збільшується ризик розвитку рабдоміолізу. Інша супутня терапія При сумісному застосуванні аторвастатину з гіпотензивними засобами та естрогенами (як замісна терапія) – клінічно значущої взаємодії не виявлено.Спосіб застосування та дозиПеред початком застосування препарату Туліп® пацієнту необхідно рекомендувати стандартну гіпохолестеринемічну дієту, яку він повинен продовжувати дотримуватись протягом усього періоду терапії препаратом. Препарат приймають внутрішньо незалежно від часу їди. Доза препарату Туліп® варіює в межах від 10 мг до 80 мг на добу, і підбирається з урахуванням вихідних концентрацій Хс-ЛПНГ, мети терапії та індивідуальної терапевтичної відповіді на терапію. Для більшості пацієнтів початкова доза становить 10 мг 1 раз на добу. На початку лікування, через 2-4 тижні терапії та/або після підвищення дози препарату Туліп® необхідно контролювати концентрації ліпідів у плазмі крові та за необхідності коригувати дозу препарату. Максимальна добова доза – 80 мг на добу. Первинна (гетерозиготна спадкова та полігенна) гіперхолестеринемія (тип IIа) та змішана гіперліпідемія (тип IIb) У більшості випадків буває достатньо застосування препарату Туліп у дозі 10 мг 1 раз на добу (можливе застосування аторвастатину у таблетках по 10 та 20 мг). При необхідності можливе поступове збільшення дози до 80 мг (2 таб. по 40 мг) залежно від реакції пацієнта з інтервалом 2-4 тижні, оскільки терапевтичний ефект відзначається через 2 тижні, а максимальний терапевтичний ефект – через 4 тижні. При тривалому лікуванні цей ефект зберігається. Гомозиготна спадкова гіперхолестеринемія Препарат Туліп® у більшості випадків застосовують у дозі 80 мг (2 таб. по 40 мг) 1 раз на добу. Попередження розвитку серцево-судинних захворювань Туліп® застосовують у дозі 10 мг 1 раз на добу. Якщо не досягнуто оптимальної концентрації ЛПНЩ у плазмі, можливе збільшення дози препарату до 80 мг на добу залежно від реакції пацієнта з інтервалом 2-4 тижні. Корекція дози препарату Туліп у пацієнтів з порушенням функції нирок та у пацієнтів похилого віку не потрібна. У пацієнтів з порушенням функції печінки сповільнюється виведення аторвастатину з організму, тому рекомендується застосовувати його з обережністю при постійному контролі активності печінкових трансаміназ: ACT та АЛТ. Якщо підвищення активності ACT або АЛТ, що спостерігається, більш ніж у 3 рази в порівнянні з ВГН зберігається, рекомендується зниження дози або відміна препарату Туліп®.ПередозуванняЛікування: специфічного антидоту для лікування передозування немає. У разі передозування слід проводити симптоматичне лікування. Гемодіаліз не ефективний (оскільки препарат значно пов'язується з білками плазми).Запобіжні заходи та особливі вказівкиВплив на печінку Як і при застосуванні інших інгібіторів ГМГ-Ко-редуктази (статинів), при терапії препаратом Туліп® можливе помірне (більш ніж у 3 рази порівняно з ВГН) підвищення сироваткової активності печінкових трансаміназ: ACT та АЛТ. До початку терапії, через 6 тижнів та 12 тижнів після початку прийому препарату Туліп або після збільшення його дози, необхідно контролювати показники функції печінки (ACT, АЛТ). Функцію печінки слід контролювати також у разі появи клінічних ознак ураження печінки. У разі підвищення активності ACT та АЛТ, їх активність слід контролювати доти, доки вона не нормалізується. Туліп® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, які зловживають алкоголем та/або мають захворювання печінки в анамнезі. Захворювання печінки в активній стадії або підвищення активності печінкових трансаміназ плазми неясного генезу є протипоказанням для застосування препарату Туліп®. Профілактика інсульту за допомогою інтенсивної ліпідзнижувальної терапії (SPARCL) При ретроспективному аналізі різних підвидів інсульту у осіб, які не страждають на ІХС, які недавно перенесли інсульт або транзиторну ішемічну атаку (ТІА), був виявлений більш високий ризик геморагічного інсульту у пацієнтів, які приймають аторвастатин у дозі 80 мг порівняно з плацебо. Особливо високий ризик відзначався у пацієнтів, які перенесли геморагічний інсульт або лакунарний інфаркт на момент початку дослідження. Для пацієнтів, які перенесли геморагічний інсульт або лакунарний інфаркт і приймають аторвастатин у дозі 80 мг, співвідношення ризик/користування є неоднозначним, і слід уважно оцінювати потенційний ризик розвитку геморагічного інсульту перед початком лікування. Дія на скелетні м'язи При застосуванні препарату Туліп можливий розвиток міалгії. Діагноз міопатії (біль і слабкість у м'язах у поєднанні з підвищенням активності КФК більш ніж у 10 разів порівняно з ВГН) можна припустити у пацієнтів з дифузною міалгією, хворобливістю або слабкістю м'язів та/або вираженим підвищенням активності КФК. Терапію препаратом Туліп слід припинити у разі вираженого підвищення активності КФК або за наявності підтвердженої або передбачуваної міопатії. При застосуванні інших інгібіторів ГМГ-Ко-редуктази (статинів) можливе підвищення ризику міопатії при одночасному застосуванні з циклоспорином, фібратами, еритроміцином, нікотиновою кислотою у ліпід-знижувальних дозах (більше 1 г/добу) або протигрибкових препаратів групи азолів. Застосовуючи препарат Туліп® у комбінації з фібратами, еритроміцином, імунодепресантами, протигрибковими препаратами групи азолів або нікотиновою кислотою у ліпідзнижуючих дозах (більше 1 г/добу), необхідно зважити очікувану користь та ризик лікування Туліп®. Дуже рідко повідомлялося про випадки імуноопосередкованої некротизуючої міопатії під час або після лікування статинами, включаючи аторвастатин. Імуноопосередкована некротизуюча міопатія клінічно характеризується м'язовою слабкістю у верхніх відділах кінцівок та підвищенням концентрації КФК плазми крові, що зберігаються незважаючи на припинення лікування статинами. У разі потреби комбінованої терапії слід розглянути можливість застосування зазначених препаратів у нижчих початкових та підтримуючих дозах. Рекомендується періодичний контроль за активністю КФК. Спільне застосування аторвастатину та фузидової кислоти не рекомендується, отже слід розглянути тимчасове припинення терапії аторвастатином під час застосування фузидової кислоти. Пацієнтів слід попередити про те, що необхідно негайно звернутися до лікаря при появі незрозумілого болю або м'язової слабкості, особливо, якщо вони супроводжуються нездужанням або лихоманкою. При застосуванні препарату Туліп, як і інших інгібіторів ГМГ-Ко-редуктази (статинів), описані рідкісні випадки рабдоміолізу з гострою нирковою недостатністю, зумовленою міоглобінурією. При появі симптомів можливої ​​міопатії або наявності фактора ризику розвитку ниркової недостатності на тлі рабдоміолізу (наприклад, тяжка гостра інфекція, артеріальна гіпотензія, широке хірургічне втручання, травми, серйозні метаболічні, електролітні та ендокринні порушення та неконтрольовані судоми). скасувати. Інтерстиційна хвороба легень Повідомлялося про рідкісні випадки розвитку інтерстиціальної хвороби легень при застосуванні деяких статинів, особливо при тривалій терапії. Клінічні прояви включають задишку, непродуктивний кашель та погіршення загального здоров'я (підвищена стомлюваність, зниження маси тіла та лихоманка). У разі підозри на інтерстиціальну хворобу легенів, що розвивалася, лікування статинами слід припинити. Цукровий діабет Дані деяких досліджень свідчать про те, що застосування статинів як класу може призводити до підвищення концентрації глюкози в крові, а у деяких пацієнтів з підвищеним ризиком розвитку діабету в майбутньому може викликати гіперглікемію, при якій необхідна стандартна антидіабетична терапія. Однак такий ризик є незначним у порівнянні зі зниженням судинного ризику при прийомі статинів, і, отже, не може бути причиною скасування лікування статинами. Пацієнти в групі ризику (з концентрацією глюкози натще 5.6-6.9 ммоль/л, ІМТ >30 кг/м2, підвищеним рівнем тригліцеридів, підвищеним АТ) повинні бути під контролем як клінічним, так і біохімічним відповідно до національних стандартів надання медичної допомоги . Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування препаратом Туліп® необхідно дотримуватись обережності при керуванні транспортними засобами та зайнятті іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: амлодипін безілат - 13.87 мг, що відповідає вмісту амлодипіну - 10 мг; телмісартан – 80 мг; Допоміжні речовини: натрію гідроксид - 6.72 мг, повідон К25 - 24 мг, меглюмін - 24 мг, сорбітол - 337.28 мг, магнію стеарат - 10 мг, целюлоза мікрокристалічна - 118.83 мг, крохмаль 5 діоксид колоїдний – 2 мг, суміш барвників* – 0.3 мг; *Склад суміші барвників: оксиду чорного (Е172), 4% заліза оксиду жовтого (Е172) та 20% FD&C синього №1 (діамантового блакитного FCF алюмінієвого лаку) (Е133). По 7 таблеток у блістер із А1/А1 фольги. По 2 або 4 блістери разом з інструкцією із застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиТаблетки овальні, двоопуклі, без оболонки, двошарові, один шар від білого до майже білого кольору, інший шар сіро-блакитного кольору; на білій поверхні - логотип фірми та гравіювання "А4", інша сторона таблетки гладка.Фармакотерапевтична групаБлокатор "повільних" кальцієвих каналів + антагоніст рецепторів ангіотензину ІІ.ФармакокінетикаШвидкість та ступінь всмоктування препарату Твінста еквівалентні біодоступності телмісартану та амлодипіну при роздільному застосуванні. Телмісартан Всмоктування При прийомі внутрішньо швидко всмоктується із ШКТ. Біодоступність – 50%. При вживанні одночасно з їжею зниження AUC коливається від 6% (при застосуванні у дозі 40 мг) до 19% (при застосуванні у дозі 160 мг). Через 3 години після прийому внутрішньо концентрація в плазмі крові вирівнюється, незалежно від прийому їжі. Cmax у плазмі крові та, меншою мірою, AUC збільшуються непропорційно величині дози. Розподіл Зв'язування з білками плазми крові – 99.5%, в основному, з альбуміном та альфа1-глікопротеїном. Середнє значення видимого Vd рівноважної концентрації 500 л. Даних про клінічно суттєве накопичення телмісартану немає. Метаболізм Метаболізується телмісартан шляхом кон'югування з глюкуроновою кислотою. Метаболіти фармакологічно неактивні. Виведення T1/2 становить понад 20 год. Виводиться у незміненому вигляді з калом, виведення із сечею – менше 2%. Загальний плазмовий кліренс високий (900 мл/хв) порівняно з печінковим кровотоком (близько 1500 мл/хв). Фармакокінетика в особливих клінічних випадках Спостерігається різниця у плазмових концентраціях телмісартану у чоловіків та жінок. Cmax та AUC були приблизно у 3 та 2 рази, відповідно, вище у жінок порівняно з чоловіками без значного впливу на ефективність. Фармакокінетика телмісартана у пацієнтів похилого віку не відрізняється від фармакокінетики у молодих пацієнтів. Телмісартан зв'язується з білками плазми і не видаляється при гемодіалізі у пацієнтів з нирковою недостатністю. Також відзначаються нижчі концентрації телмісартану в плазмі, Т1/2 не змінюється. Дослідження фармакокінетики, що проводилися у пацієнтів із порушеннями функції печінки, показали, що абсолютна біодоступність телмісартану збільшується майже до 100%. T1/2 у пацієнтів із порушеннями функції печінки не змінюється. Амлодипін Всмоктування Після прийому амлодипіну внутрішньо у терапевтичних дозах Cmax у плазмі крові досягається через 6-12 годин. Величина абсолютної біодоступності становить від 64% до 80%. Їда не впливає на біодоступність амлодипіну. Розподіл Vd амлодипіну становить приблизно 21 л/кг. У дослідженнях in vitro показано, що у пацієнтів з артеріальною гіпертензією приблизно 97,5% циркулюючого амлодипіну зв'язується з білками плазми. Стійкі концентрації в плазмі досягаються після постійного застосування препарату протягом 7-8 днів. Метаболізм Амлодипін значною мірою (приблизно на 90%) метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. Виведення Виведення амлодипіну із плазми крові відбувається двофазно. T1/2 становить приблизно 30-50 год. Амлодипін виводиться із сечею як у незміненому вигляді (10%), так і у вигляді метаболітів (60%). Фармакокінетика в особливих клінічних випадках У пацієнтів похилого віку відзначається тенденція до зниження кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення AUC та T1/2. Фармакокінетика амлодипіну у пацієнтів із порушеннями функції нирок суттєво не змінюється. У пацієнтів з печінковою недостатністю кліренс амлодипіну знижувався, що призводило до збільшення AUC приблизно на 40-60%.ФармакодинамікаКомбінований антигіпертензивний препарат, що містить два активні компоненти із взаємодоповнювальною дією, що дозволяють контролювати АТ у пацієнтів з артеріальною (есенціальною) гіпертензією: антагоніст рецепторів ангіотензину II (телмісартан) та блокатор повільних кальцієвих каналів, похідне дигідропіридину. Комбінація цих речовин має адитивну антигіпертензивну дію, знижуючи АТ більшою мірою, ніж кожен компонент окремо. Препарат Твінста, який приймається 1 раз на добу, призводить до ефективного та стійкого зниження АТ протягом 24 год. Телмісартан Телмісартан - специфічний антагоніст рецепторів ангіотензину II (тип AT, ефективний при прийомі всередину. Має високу спорідненість до підтипу AT1-рецепторів ангіотензину II, через які реалізується дія ангіотензину II. Витісняє ангіотензин II із зв'язку з рецептором, не володіє Телмісартан зв'язується тільки з підтипом AT1-рецепторів ангіотензину ІІ. Зв'язування носить тривалий характер.Не має спорідненості до інших рецепторів, в т.ч. до АТ2-рецептора. канали Телмісартан не інгібує АПФ (кініназу II) - фермент, який також руйнує брадикінін, тому посилення побічних ефектів, що викликаються брадикініном, не очікується. У пацієнтів телмісартан у дозі 80 мг повністю блокує гіпертензивну дію ангіотензину ІІ. Початок антигіпертензивної дії відзначається протягом 3 годин після першого прийому телмісартану. Дія препарату зберігається протягом 24 годин і залишається значною до 48 годин. Виражений антигіпертензивний ефект зазвичай розвивається через 4-8 тижнів регулярного застосування. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан знижує систолічний та діастолічний АТ, не впливаючи на ЧСС. У разі різкого скасування телмісартану АТ поступово повертається до вихідного рівня без розвитку синдрому відміни. Амлодипін Амлодипін - похідне дигідропіридину, відноситься до класу блокаторів повільних кальцієвих каналів. Інгібує трансмембранне надходження іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судин. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну пов'язаний з прямим релаксуючим ефектом на гладком'язові клітини судин, що призводить до зменшення периферичного судинного опору та зниження артеріального тиску. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією застосування амлодипіну 1 раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску протягом 24 годин. Ортостатична гіпотензія не характерна при застосуванні амлодипіну внаслідок повільного початку дії препарату. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та нормальною функцією нирок амлодипін у терапевтичних дозах призводив до зменшення опору судин нирок, підвищення швидкості клубочкової фільтрації та ефективного кровотоку плазми у нирках, без зміни фільтрації або протеїнурії. Амлодипін не призводить до будь-яких метаболічних несприятливих ефектів або зміни вмісту ліпідів плазми, тому підходить для застосування у пацієнтів з бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. Застосування амлодипіну у пацієнтів із серцевою недостатністю не супроводжується негативною інотропною дією (не знижується толерантність до фізичного навантаження, не знижується фракція викиду лівого шлуночка).Показання до застосуванняДля лікування артеріальної гіпертензії: у пацієнтів, АТ яких недостатньо контролюється телмісартаном або амлодипіном, що застосовуються як монотерапія; у пацієнтів, яким показано комбіновану терапію; у пацієнтів, які отримують телмісартан та амлодипін у вигляді окремих лікарських форм, як заміну даної терапії.Протипоказання до застосуванняобструктивні захворювання жовчовивідних шляхів; виражена артеріальна гіпотензія; обструкція вихідного тракту лівого шлуночка (в т.ч. високий рівень аортального стенозу); гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після перенесеного гострого інфаркту міокарда; печінкова недостатність тяжкого ступеня; шок; одночасне застосування з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом або порушенням функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1.73 м; непереносимість фруктози та синдром порушення всмоктування глюкози/галактози або дефіцит сахарази/ізомальтази; вагітність; період годування груддю; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); підвищена чутливість до активних компонентів або допоміжних речовин; підвищена чутливість до інших похідних дигідропіридину. З обережністю слід призначати препарат при порушенні функції печінки, реноваскулярній артеріальній гіпертензії, первинному альдостеронізмі, стенозі аортального та мітрального клапанів, гіпертрофічній обструктивній кардіоміопатії, серцевій недостатності, цукровому діабеті, нестабільній стенокардії, гострому інфаркті. ОЦК та/або гіпонатріємії, гіперкаліємії, інших станах, що характеризуються активацією РААС.Вагітність та лактаціяСпеціальних досліджень щодо застосування препарату Твінста при вагітності та в період лактації не проводилося. Впливи, пов'язані з окремими компонентами препарату, наведені нижче. Вагітність Телмісартан Застосування антагоністів-рецепторів ангіотензину II протипоказане при вагітності. При настанні вагітності застосування препарату слід негайно припинити. За необхідності слід призначити альтернативну терапію. Доклінічні дослідження телмісартану не виявили тератогенних властивостей, але встановили наявність фетотоксичності. Відомо, що застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II у II та III триместрах вагітності має фетотоксичну дію (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації черепа плода), а також спостерігається неонатальна токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія та гіперкаліємія). У пацієнток, які планують вагітність, слід замінити антагоністи рецепторів ангіотензину II іншими антигіпертензивними препаратами, які мають встановлений профіль безпеки при застосуванні у вагітних жінок (якщо тільки продовження лікування антагоністами рецепторів ангіотензину II не вважається необхідним). Якщо антагоністи рецепторів ангіотензину II застосовуються при вагітності, то, починаючи з II триместру вагітності, рекомендується проводити УЗД нирок та кісток черепа плода. Новонароджених, матері яких отримували антагоністи рецепторів ангіотензину II, слід ретельно спостерігати щодо розвитку гіпотензії. Амлодипін Наявні обмежені дані щодо впливу амлодипіну або інших блокаторів кальцієвих каналів не вказують на наявність негативного впливу на плід. Однак можливий ризик уповільнення процесу пологів. Період годування груддю Спеціальних досліджень про виділення телмісартану та/або амлодипіну з грудним молоком у жінок не проводилося. В експериментальних дослідженнях на тваринах виявлено, що телмісартан виділяється з молоком лактуючих тварин. Враховуючи можливі несприятливі реакції, рішення про продовження годування груддю або скасування терапії має прийматися з урахуванням її значущості для матері. Досліджень впливу препарату на фертильність людини не проводилось. Протипоказаний у дитячому та підлітковому віці до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяЧастота виникнення побічних ефектів класифікується так: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, Небажані побічні реакції класифіковані за органами та системами відповідно до термінів MedDRA. Інфекції та інвазії: Інфекції сечовивідних шляхів, інфекції верхніх дихальних шляхів – Нечасто; Сепсис, зокрема. з летальним кінцем, цистит - Рідко. Психічні порушення: Депресія, занепокоєння, безсоння - Рідко; Лабільність настрою, сплутаність свідомості. З боку нервової системи: Запаморочення - Часто; Сонливість, мігрень, біль голови, парестезії - Нечасто; Зниження чутливості або резистентність до зовнішніх факторів, порушення смаку, непритомність, тремор, периферична невропатія – рідко; Екстрапірамідні порушення – Частота невідома. З боку імунної системи: Анафілактична реакція – Рідко; Підвищена чутливість, - рідко, Частота невідома. З боку органу зору: Зорові розлади – рідко; Частота невідома. З боку органу слуху та вестибулярного апарату: Вертіго – Нечасто; Шум у вухах – Частота невідома. З боку серцево-судинної системи: Брадикардія, відчуття серцебиття, виражене зниження артеріального тиску, ортостастична гіпотензія – Нечасто; Тахікардія - Рідко; Інфаркт міокарда, аритмія, шлуночкова тахікардія, фібриляція передсердь – Частота невідома. З боку дихальної системи: Кашель – Нечасто; Задишка, - Нечасто, частота невідома; Риніт – Частота невідома. З боку травної системи: Біль у животі, діарея, нудота, метеоризм, підвищення активності печінкових ферментів – Нечасто; Блювота, диспепсія, дискомфорт у ділянці шлунка, порушення функції печінки – рідко; Гепатит, жовтяниця, зміна ритму дефекації, панкреатит, гастрит, підвищення активності печінкових трансаміназ (переважно відбивають холестаз) - Частота невідома. З боку шкіри та підшкірної клітковини: Свербіння шкіри - Нечасто; Екзема, еритема, висипання, лікарський висип, токсичний висип - Рідко; Гіпергідроз, , - нечасто, частота невідома; Ангіоневротичний набряк,, кропив'янка, - Рідко, Частота невідома; Алопеція, пурпура, зміна кольору шкіри, багатоформна еритема, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, реакція фотосенсибілізації, васкуліт – частота невідома. З боку кістково-м'язової системи: Артралгії, спазми м'язів (судоми литкових м'язів), міалгії – нечасто; Біль у нижніх кінцівках, біль у сухожиллях (симптоми, що нагадують тендиніт), біль у спині – Рідко. З боку сечовидільної системи: Ніктурія – Рідко; Порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність, порушення сечовипускання, прискорене сечовипускання - Частота невідома. З боку репродуктивної системи та молочної залози: Еректильна дисфункція – Нечасто. Загальні порушення: Периферичні набряки – Часто; Астенія (слабкість), біль у грудній клітці, підвищена стомлюваність, набряки, відчуття припливу крові до обличчя – Нечасто; Недуг, грипоподібний синдром, гіпертрофія слизової оболонки ясен, сухість слизової оболонки порожнини рота – рідко; Біль, збільшення маси тіла, зменшення маси тіла, гінекомастія – частота невідома. З боку лабораторних показників: Гіперкаліємія, анемія, підвищення концентрації креатиніну в крові – Нечасто; Підвищення концентрації сечової кислоти в крові, підвищення активності КФК, зниження гемоглобіну, гіпоглікемія (у пацієнтів із цукровим діабетом), еозинофілія – рідко; Тромбоцитопенія, - рідко, частота невідома; Лейкопенія, гіперглікемія - Частота невідома. Додаткова інформація щодо окремих компонентів Побічні ефекти, про які раніше повідомлялося при застосуванні одного з компонентів препарату (амлодипіну або телмісартану), можуть посилюватися при застосуванні препарату Твінста, навіть якщо вони не спостерігалися у клінічних дослідженнях або під час постмаркетингового періоду. Додаткова інформація щодо комбінації компонентів Периферичні набряки (дозозалежний побічний ефект амлодипіну) спостерігалися рідше у пацієнтів, які отримували комбінацію телмісартану та амлодипіну, ніж у пацієнтів, які отримували лише амлодипін.Взаємодія з лікарськими засобамиВзаємодія між двома активними компонентами, що входять до фіксованих доз до складу даного препарату, у клінічних дослідженнях не спостерігалося. Спеціальних досліджень лікарської взаємодії препарату Твінста з іншими препаратами не проводилось. Комбінація активних компонентів При одночасному застосуванні з іншими антигіпертензивними препаратами гіпотензивна дія Твінсту може посилюватися. Очікується, що деякі препарати (наприклад, баклофен та аміфостин), завдяки своїм фармакологічним властивостям, посилюватимуть гіпотензивну дію всіх анітгіпертензивних засобів, включаючи препарат Твінста. Крім того, ортостатична гіпотензія може посилюватись етанолом, барбітуратами, наркотичними засобами або антидепресантами. При одночасному застосуванні з кортикостероїдами (для системного застосування) можливе зниження антигіпертензивного ефекту. Грунтуючись на досвіді застосування інших препаратів, що впливають на РААС, одночасне застосування препарату Твінста та калійзберігаючих діуретиків, калійвмісних добавок, калійвмісної харчової солі, інших засобів, що підвищують вміст калію в крові (наприклад, гепарину), може призводити до гіперкаліємії. Тому застосування подібних комбінацій вимагає дотримання обережності та контролю вмісту калію в крові. Телмісартан При одночасному застосуванні з іншими антигіпертензивними препаратами, можливе посилення гіпотензивного ефекту. В одному дослідженні при комбінованому застосуванні телмісартану та раміприлу спостерігалося збільшення AUC0-24 та Cmax раміприлу та раміприлату у 2.5 рази. Клінічна значимість цієї взаємодії не встановлено. Подвійна блокада РААС (наприклад, одночасне застосування інгібітору АПФ або аліскірену, прямого інгібітору реніну з антагоністами рецепторів ангіотензину II) не рекомендується через можливе порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Відзначалося оборотне збільшення концентрації літію у крові, що супроводжується токсичними явищами при застосуванні одночасно з інгібіторами АПФ. В окремих випадках подібні зміни зареєстровані при призначенні антагоністів рецептора ангіотензину II, зокрема, телмісартану. При одночасному застосуванні препаратів літію та антагоністів рецептора ангіотензину II рекомендується проводити визначення вмісту літію у крові. НПЗЗ, включаючи ацетилсаліцилову кислоту (у дозах, що застосовуються як протизапальний засіб), інгібітори ЦОГ-2 та неселективні НПЗЗ можуть викликати розвиток гострої ниркової недостатності у пацієнтів зі зниженим ОЦК. Препарати, що впливають активність РААС, зокрема. телмисартан, можуть мати синергічний ефект. У пацієнтів, які отримують НПЗЗ та телмісартан, на початку лікування слід компенсувати ОЦК та провести дослідження функції нирок. При одночасному застосуванні НПЗЗ та антигіпертензивних препаратів, подібних до телмісартану, повідомлялося про зменшення антигіпертензивного ефекту за допомогою інгібування судинорозширювального ефекту простагландинів. Не виявлено клінічно значущої взаємодії з дигоксином, варфарином, гідрохлортіазидом, глібенкламідом, симвастатином, ібупрофеном, парацетамолом та амлодипіном. Відзначено збільшення середньої концентрації дигоксину в плазмі в середньому на 20% (в одному випадку на 39%). При одночасному застосуванні телмісартану та дигоксину доцільно проводити періодичне визначення концентрації дигоксину в крові. Амлодипін Одночасне застосування препарату Твінста з грейпфрутом або грейпфрутовим соком не рекомендується. у деяких пацієнтів внаслідок підвищення біодоступності амлодипіну може посилюватись його антигіпертензивна дія. У дослідженні у пацієнтів похилого віку було показано, що дилтіазем пригнічує метаболізм амлодипіну, ймовірно впливаючи на CYP3A4 (концентрації амлодипіну в плазмі збільшуються приблизно на 50% і посилюється ефект амлодипіну). Не можна виключити, що активніші інгібітори CYP3A4 (такі як кетоконазол, ітраконазол, ритонавір) можуть збільшувати концентрації амлодипіну в плазмі крові більшою мірою, ніж дилтіазем. Одночасне застосування з індукторами ізоферменту CYP3A4 (протисудомні препарати (наприклад, карбамазепін, фенобарбітал, фенітоїн, фосфенітоїн, примідон), рифампіцин, звіробій продірявлений (Hypericum perforatum)) може призвести до зниження концентрацій. Показано регулярне медичне спостереження. Під час застосування індукторів CYP3A4, а також після їх відміни рекомендується (по можливості) зміна дози амлодипіну. Одночасне застосування симвастатину в дозі 80 мг з амлодипіном, незалежно від дози, сприяє збільшенню експозиції симвастатину до 77% порівняно з монотерапією симвастатином. Тому доза симвастатину не повинна перевищувати 20 мг на добу. При одночасному застосуванні амлодипін може підвищувати системну експозицію циклоспорину або тасонерміну. У таких випадках рекомендується регулярний контроль концентрації циклоспорину або тасонерміну в крові та корекція дози за необхідності. Встановлено безпеку одночасного застосування амлодипіну з тіазидними діуретиками, бета-адреноблокаторами, інгібіторами АПФ, нітратами тривалої дії, нітрогліцерином (застосовуваним сублінгвально), НПЗЗ, антибіотиками та гіпоглікемічними препаратами для прийому внутрішньо. При одночасному застосуванні амлодипіну та силденафілу показано, що кожен препарат мав незалежну антигіпертензивну дію. додаткова інформація Одночасне застосування у 20 здорових добровольців 240 мл соку грейпфруту з одноразовою дозою 10 мг амлодипіну, що приймалася внутрішньо, не призводило до істотного впливу на фармакокінетичні властивості амлодипіну. Одночасне застосування амлодипіну з циметидином не впливало на фармакокінетику амлодипіну. Одночасне застосування амлодипіну з аторвастатином, дигоксином або варфарином істотно не впливало на фармакокінетику або фармакодинаміку цих препаратів.Спосіб застосування та дозиПрепарат Твінста приймають внутрішньо 1 раз на добу, незалежно від їди. Препарат Твінста можна призначати пацієнтам, які отримують ті ж дози телмісартану та амлодипіну у вигляді окремих лікарських форм, для зручності терапії та підвищення прихильності до лікування. Препарат Твінста можна призначати пацієнтам, у яких застосування амлодипіну або телмісартану як монотерапія не призводить до адекватного контролю артеріального тиску. Пацієнтів, які приймають амлодипін у дозі 10 мг, у яких відзначаються побічні реакції, що обмежують застосування препарату (наприклад, периферичні набряки), можна перевести на застосування препарату Твінста у дозі 40 мг/5 мг 1 раз на добу, що дозволить зменшити дозу амлодипіну, але не зменшить загальний очікуваний антигіпертензивний ефект. Лікування артеріальної гіпертензії у пацієнта можна починати із застосування препарату Твінста у тому випадку, коли передбачається, що досягнення контролю артеріального тиску за допомогою якогось одного препарату малоймовірне. Рекомендована початкова доза препарату Твінста – 40 мг/5 мг 1 раз на добу. У пацієнтів, які потребують значного зниження артеріального тиску, початкова доза препарату Твінста може бути збільшена до 80 мг/5 мг 1 раз на добу. Якщо принаймні через 2 тижні лікування потрібно додаткове зниження артеріального тиску, дозу препарату можна поступово збільшити до максимальної - 80 мг/10 мг 1 раз на добу. Препарат Твінста можна застосовувати разом з іншими антигіпертензивними препаратами. У пацієнтів із порушеннями функції нирок, у т.ч. у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, корекція дози препарату не потрібна. Амлодипін та телмісартан не видаляються з організму під час проведення гемодіалізу. У пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня препарат Твінста слід застосовувати з обережністю. Доза телмісартану не повинна перевищувати 40 мг 1 раз на добу. У пацієнтів похилого віку режим дозування не потребує змін. Особливості дії лікарського препарату при першому прийомі або при його скасуванні. Після прийому першої дози телмісартану антигіпертензивна дія поступово розвивається протягом перших 3 годин, зберігається протягом 24 годин і залишається значущою до 48 годин. У разі різкого скасування телмісартану АТ поступово повертається до вихідного рівня без розвитку синдрому відміни.ПередозуванняВипадки передозування не виявлено. Можливі симптоми складаються із симптомів передозування окремих компонентів препарату. Симптоми передозування телмісартана: тахікардія, можлива брадикардія, запаморочення, підвищення концентрації креатиніну в сироватці крові, гостра ниркова недостатність. Симптоми передозування амлодипіну: надмірне зниження АТ з можливим розвитком рефлекторної тахікардії та симптомами надмірної периферичної вазодилатації (ризик розвитку вираженої та стійкої артеріальної гіпотензії, у т.ч. з розвитком шоку та летального результату). Лікування: проведення симптоматичної та підтримуючої терапії, контроль стану пацієнта. Можуть застосовуватися такі методи лікування, як індукція блювання, промивання шлунка, застосування активованого вугілля. У разі вираженого зниження артеріального тиску пацієнта слід перевести в горизонтальне положення з низьким узголів'ям; рекомендовано введення плазмозамінних розчинів. З метою протидії блокаді кальцієвих каналів показано внутрішньовенне введення глюконату кальцію. Гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПід час лікування лікарськими засобами, що впливають на РААС, особливо за наявності порушень функції нирок та/або серцевої недостатності, може виникати гіперкаліємія. У таких пацієнтів рекомендується регулярний контроль вмісту калію у сироватці крові. Пацієнтам із порушеннями функції нирок також рекомендується періодичний контроль концентрації креатиніну у сироватці крові. У деяких пацієнтів, внаслідок пригнічення РААС, особливо при застосуванні комбінації засобів, що діють на цю систему (наприклад, додавання інгібітору АПФ або аліскірену, прямого інгібітору реніну, до антагоністів рецепторів ангіотензину II), порушується функція нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Терапія, що супроводжується подібною подвійною блокадою РААС,не рекомендована і тому має бути обмежена та проводитися строго індивідуально при ретельному контролі функції нирок. У випадках залежності судинного тонусу та функції нирок переважно від активності РААС (наприклад, у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю або захворюваннями нирок, у т.ч. при стенозі ниркових артерій) призначення препаратів, що впливають на цю систему, може супроводжуватись розвитком гострої артеріальної гіпотензії, гіперазотемії, олігурії, і, в окремих випадках, гострої ниркової недостатністю. У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки, які приймають лікарські препарати, що впливають на РААС, існує підвищений ризик розвитку вираженої гіпотензії та ниркової недостатності. У пацієнтів з первинним альдостеронізмом антигіпертензивні лікарські препарати, механізм дії яких полягає в інгібуванні РААС, як правило, не є ефективними. Таким чином, застосування телмісартану в таких випадках не рекомендується. У пацієнтів з аортальним або мітральним стенозом, або при обструктивній гіпертрофічній кардіоміопатії застосування препарату Твінста, як і інших вазодилататорів, потребує особливої ​​обережності. У клінічному дослідженні встановлено, що застосування амлодипіну у пацієнтів із серцевою недостатністю неішемічної етіології III та IV функціонального класу (за класифікацією NYHA) супроводжувалося більш частим розвитком набряку легень (попри відсутність суттєвих відмінностей у частоті погіршення серцевої недостатності порівняно з плацебо). У пацієнтів з цукровим діабетом ішемічна хвороба серця може протікати безсимптомно, внаслідок чого може бути недіагностованою. Пацієнтам із цукровим діабетом необхідно пройти відповідне обстеження для діагностики та лікування ІХС (наприклад, пробу з фізичним навантаженням) перед початком лікування препаратом Твінста. У пацієнтів з цукровим діабетом із супутньою ІХС ймовірність фатального інфаркту міокарда та раптової серцево-судинної смерті може бути збільшена при лікуванні такими антигіпертензивними засобами, як антагоністи рецепторів ангіотензину II та інгібітори АПФ. Немає даних про застосування препарату Твінста у пацієнтів з нестабільною стенокардією, в гострому періоді та протягом одного місяця після інфаркту міокарда. Обмеження споживання кухонної солі, інтенсивна терапія діуретиками, діарея або блювання може призвести до зниження ОЦК та/або гіпонатріємії, внаслідок чого можливий розвиток симптоматичної артеріальної гіпотензії, особливо після прийому першої дози препарату. Перед застосуванням препарату Твінста такі стани потребують корекції. Досвід застосування препарату Твінста у пацієнтів, яким нещодавно проведена трансплантація нирки, відсутній. Амлодипін та телмісартан не видаляються при гемодіалізі. Пацієнтам з порушеннями функції нирок рекомендується періодичний контроль вмісту калію та креатиніну у сироватці крові. Рекомендації щодо дозування препарату у пацієнтів з порушеннями функції печінки не розроблені, тому слід бути обережним. Препарат Твінста ефективний при лікуванні пацієнтів негроїдної раси (у цій популяції зазвичай знижено активність реніну в крові). Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Дослідження впливу на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами не проводилися. Однак слід брати до уваги, що під час лікування можуть спостерігатися такі небажані ефекти, як непритомність, сонливість або запаморочення. Тому слід дотримуватися обережності або уникати виконання таких потенційно небезпечних дій, як керування автотранспортом або керування механізмами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: амлодипін безілат - 6.935 мг, що відповідає вмісту амлодипіну - 5 мг; телмісартан – 40 мг; Допоміжні речовини: натрію гідроксид - 3.36 мг, повідон К25 - 12 мг, меглюмін - 12 мг, сорбітол - 168.64 мг, магнію стеарат - 6 мг, целюлоза мікрокристалічна - 125.765 мг, крохмаль 5 діоксид колоїдний – 2 мг, суміш барвників* – 0.3 мг; *Склад суміші барвників: оксиду чорного (Е172), 4% заліза оксиду жовтого (Е172) та 20% FD&C синього №1 (діамантового блакитного FCF алюмінієвого лаку) (Е133). По 7 таблеток у блістер із А1/А1 фольги. По 2 або 4 блістери разом з інструкцією із застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиТаблетки овальні, двоопуклі, без оболонки, двошарові, один шар від білого до майже білого кольору, інший шар сіро-блакитного кольору; на білій поверхні - логотип фірми та гравіювання "А1", інша сторона таблетки гладка.Фармакотерапевтична групаБлокатор "повільних" кальцієвих каналів + антагоніст рецепторів ангіотензину ІІ.ФармакокінетикаШвидкість та ступінь всмоктування препарату Твінста еквівалентні біодоступності телмісартану та амлодипіну при роздільному застосуванні. Телмісартан Всмоктування При прийомі внутрішньо швидко всмоктується із ШКТ. Біодоступність – 50%. При вживанні одночасно з їжею зниження AUC коливається від 6% (при застосуванні у дозі 40 мг) до 19% (при застосуванні у дозі 160 мг). Через 3 години після прийому внутрішньо концентрація в плазмі крові вирівнюється, незалежно від прийому їжі. Cmax у плазмі крові та, меншою мірою, AUC збільшуються непропорційно величині дози. Розподіл Зв'язування з білками плазми крові – 99.5%, в основному, з альбуміном та альфа1-глікопротеїном. Середнє значення видимого Vd рівноважної концентрації 500 л. Даних про клінічно суттєве накопичення телмісартану немає. Метаболізм Метаболізується телмісартан шляхом кон'югування з глюкуроновою кислотою. Метаболіти фармакологічно неактивні. Виведення T1/2 становить понад 20 год. Виводиться у незміненому вигляді з калом, виведення із сечею – менше 2%. Загальний плазмовий кліренс високий (900 мл/хв) порівняно з печінковим кровотоком (близько 1500 мл/хв). Фармакокінетика в особливих клінічних випадках Спостерігається різниця у плазмових концентраціях телмісартану у чоловіків та жінок. Cmax та AUC були приблизно у 3 та 2 рази, відповідно, вище у жінок порівняно з чоловіками без значного впливу на ефективність. Фармакокінетика телмісартана у пацієнтів похилого віку не відрізняється від фармакокінетики у молодих пацієнтів. Телмісартан зв'язується з білками плазми і не видаляється при гемодіалізі у пацієнтів з нирковою недостатністю. Також відзначаються нижчі концентрації телмісартану в плазмі, Т1/2 не змінюється. Дослідження фармакокінетики, що проводилися у пацієнтів із порушеннями функції печінки, показали, що абсолютна біодоступність телмісартану збільшується майже до 100%. T1/2 у пацієнтів із порушеннями функції печінки не змінюється. Амлодипін Всмоктування Після прийому амлодипіну внутрішньо у терапевтичних дозах Cmax у плазмі крові досягається через 6-12 годин. Величина абсолютної біодоступності становить від 64% до 80%. Їда не впливає на біодоступність амлодипіну. Розподіл Vd амлодипіну становить приблизно 21 л/кг. У дослідженнях in vitro показано, що у пацієнтів з артеріальною гіпертензією приблизно 97,5% циркулюючого амлодипіну зв'язується з білками плазми. Стійкі концентрації в плазмі досягаються після постійного застосування препарату протягом 7-8 днів. Метаболізм Амлодипін значною мірою (приблизно на 90%) метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. Виведення Виведення амлодипіну із плазми крові відбувається двофазно. T1/2 становить приблизно 30-50 год. Амлодипін виводиться із сечею як у незміненому вигляді (10%), так і у вигляді метаболітів (60%). Фармакокінетика в особливих клінічних випадках У пацієнтів похилого віку відзначається тенденція до зниження кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення AUC та T1/2. Фармакокінетика амлодипіну у пацієнтів із порушеннями функції нирок суттєво не змінюється. У пацієнтів з печінковою недостатністю кліренс амлодипіну знижувався, що призводило до збільшення AUC приблизно на 40-60%.ФармакодинамікаКомбінований антигіпертензивний препарат, що містить два активні компоненти із взаємодоповнювальною дією, що дозволяють контролювати АТ у пацієнтів з артеріальною (есенціальною) гіпертензією: антагоніст рецепторів ангіотензину II (телмісартан) та блокатор повільних кальцієвих каналів, похідне дигідропіридину. Комбінація цих речовин має адитивну антигіпертензивну дію, знижуючи АТ більшою мірою, ніж кожен компонент окремо. Препарат Твінста, який приймається 1 раз на добу, призводить до ефективного та стійкого зниження АТ протягом 24 год. Телмісартан Телмісартан - специфічний антагоніст рецепторів ангіотензину II (тип AT, ефективний при прийомі всередину. Має високу спорідненість до підтипу AT1-рецепторів ангіотензину II, через які реалізується дія ангіотензину II. Витісняє ангіотензин II із зв'язку з рецептором, не володіє Телмісартан зв'язується тільки з підтипом AT1-рецепторів ангіотензину ІІ. Зв'язування носить тривалий характер.Не має спорідненості до інших рецепторів, в т.ч. до АТ2-рецептора. канали Телмісартан не інгібує АПФ (кініназу II) - фермент, який також руйнує брадикінін, тому посилення побічних ефектів, що викликаються брадикініном, не очікується. У пацієнтів телмісартан у дозі 80 мг повністю блокує гіпертензивну дію ангіотензину ІІ. Початок антигіпертензивної дії відзначається протягом 3 годин після першого прийому телмісартану. Дія препарату зберігається протягом 24 годин і залишається значною до 48 годин. Виражений антигіпертензивний ефект зазвичай розвивається через 4-8 тижнів регулярного застосування. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан знижує систолічний та діастолічний АТ, не впливаючи на ЧСС. У разі різкого скасування телмісартану АТ поступово повертається до вихідного рівня без розвитку синдрому відміни. Амлодипін Амлодипін - похідне дигідропіридину, відноситься до класу блокаторів повільних кальцієвих каналів. Інгібує трансмембранне надходження іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судин. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну пов'язаний з прямим релаксуючим ефектом на гладком'язові клітини судин, що призводить до зменшення периферичного судинного опору та зниження артеріального тиску. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією застосування амлодипіну 1 раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску протягом 24 годин. Ортостатична гіпотензія не характерна при застосуванні амлодипіну внаслідок повільного початку дії препарату. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та нормальною функцією нирок амлодипін у терапевтичних дозах призводив до зменшення опору судин нирок, підвищення швидкості клубочкової фільтрації та ефективного кровотоку плазми у нирках, без зміни фільтрації або протеїнурії. Амлодипін не призводить до будь-яких метаболічних несприятливих ефектів або зміни вмісту ліпідів плазми, тому підходить для застосування у пацієнтів з бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. Застосування амлодипіну у пацієнтів із серцевою недостатністю не супроводжується негативною інотропною дією (не знижується толерантність до фізичного навантаження, не знижується фракція викиду лівого шлуночка).Показання до застосуванняДля лікування артеріальної гіпертензії: у пацієнтів, АТ яких недостатньо контролюється телмісартаном або амлодипіном, що застосовуються як монотерапія; у пацієнтів, яким показано комбіновану терапію; у пацієнтів, які отримують телмісартан та амлодипін у вигляді окремих лікарських форм, як заміну даної терапії.Протипоказання до застосуванняобструктивні захворювання жовчовивідних шляхів; виражена артеріальна гіпотензія; обструкція вихідного тракту лівого шлуночка (в т.ч. високий рівень аортального стенозу); гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після перенесеного гострого інфаркту міокарда; печінкова недостатність тяжкого ступеня; шок; одночасне застосування з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом або порушенням функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1.73 м; непереносимість фруктози та синдром порушення всмоктування глюкози/галактози або дефіцит сахарази/ізомальтази; вагітність; період годування груддю; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); підвищена чутливість до активних компонентів або допоміжних речовин; підвищена чутливість до інших похідних дигідропіридину. З обережністю слід призначати препарат при порушенні функції печінки, реноваскулярній артеріальній гіпертензії, первинному альдостеронізмі, стенозі аортального та мітрального клапанів, гіпертрофічній обструктивній кардіоміопатії, серцевій недостатності, цукровому діабеті, нестабільній стенокардії, гострому інфаркті. ОЦК та/або гіпонатріємії, гіперкаліємії, інших станах, що характеризуються активацією РААС.Вагітність та лактаціяСпеціальних досліджень щодо застосування препарату Твінста при вагітності та в період лактації не проводилося. Впливи, пов'язані з окремими компонентами препарату, наведені нижче. Вагітність Телмісартан Застосування антагоністів-рецепторів ангіотензину II протипоказане при вагітності. При настанні вагітності застосування препарату слід негайно припинити. За необхідності слід призначити альтернативну терапію. Доклінічні дослідження телмісартану не виявили тератогенних властивостей, але встановили наявність фетотоксичності. Відомо, що застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II у II та III триместрах вагітності має фетотоксичну дію (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації черепа плода), а також спостерігається неонатальна токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія та гіперкаліємія). У пацієнток, які планують вагітність, слід замінити антагоністи рецепторів ангіотензину II іншими антигіпертензивними препаратами, які мають встановлений профіль безпеки при застосуванні у вагітних жінок (якщо тільки продовження лікування антагоністами рецепторів ангіотензину II не вважається необхідним). Якщо антагоністи рецепторів ангіотензину II застосовуються при вагітності, то, починаючи з II триместру вагітності, рекомендується проводити УЗД нирок та кісток черепа плода. Новонароджених, матері яких отримували антагоністи рецепторів ангіотензину II, слід ретельно спостерігати щодо розвитку гіпотензії. Амлодипін Наявні обмежені дані щодо впливу амлодипіну або інших блокаторів кальцієвих каналів не вказують на наявність негативного впливу на плід. Однак можливий ризик уповільнення процесу пологів. Період годування груддю Спеціальних досліджень про виділення телмісартану та/або амлодипіну з грудним молоком у жінок не проводилося. В експериментальних дослідженнях на тваринах виявлено, що телмісартан виділяється з молоком лактуючих тварин. Враховуючи можливі несприятливі реакції, рішення про продовження годування груддю або скасування терапії має прийматися з урахуванням її значущості для матері. Досліджень впливу препарату на фертильність людини не проводилось. Протипоказаний у дитячому та підлітковому віці до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяЧастота виникнення побічних ефектів класифікується так: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, Небажані побічні реакції класифіковані за органами та системами відповідно до термінів MedDRA. Інфекції та інвазії: Інфекції сечовивідних шляхів, інфекції верхніх дихальних шляхів – Нечасто; Сепсис, зокрема. з летальним кінцем, цистит - Рідко. Психічні порушення: Депресія, занепокоєння, безсоння - Рідко; Лабільність настрою, сплутаність свідомості. З боку нервової системи: Запаморочення - Часто; Сонливість, мігрень, біль голови, парестезії - Нечасто; Зниження чутливості або резистентність до зовнішніх факторів, порушення смаку, непритомність, тремор, периферична невропатія – рідко; Екстрапірамідні порушення – Частота невідома. З боку імунної системи: Анафілактична реакція – Рідко; Підвищена чутливість, - рідко, Частота невідома. З боку органу зору: Зорові розлади – рідко; Частота невідома. З боку органу слуху та вестибулярного апарату: Вертіго – Нечасто; Шум у вухах – Частота невідома. З боку серцево-судинної системи: Брадикардія, відчуття серцебиття, виражене зниження артеріального тиску, ортостастична гіпотензія – Нечасто; Тахікардія - Рідко; Інфаркт міокарда, аритмія, шлуночкова тахікардія, фібриляція передсердь – Частота невідома. З боку дихальної системи: Кашель – Нечасто; Задишка, - Нечасто, частота невідома; Риніт – Частота невідома. З боку травної системи: Біль у животі, діарея, нудота, метеоризм, підвищення активності печінкових ферментів – Нечасто; Блювота, диспепсія, дискомфорт у ділянці шлунка, порушення функції печінки – рідко; Гепатит, жовтяниця, зміна ритму дефекації, панкреатит, гастрит, підвищення активності печінкових трансаміназ (переважно відбивають холестаз) - Частота невідома. З боку шкіри та підшкірної клітковини: Свербіння шкіри - Нечасто; Екзема, еритема, висипання, лікарський висип, токсичний висип - Рідко; Гіпергідроз, , - нечасто, частота невідома; Ангіоневротичний набряк,, кропив'янка, - Рідко, Частота невідома; Алопеція, пурпура, зміна кольору шкіри, багатоформна еритема, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, реакція фотосенсибілізації, васкуліт – частота невідома. З боку кістково-м'язової системи: Артралгії, спазми м'язів (судоми литкових м'язів), міалгії – нечасто; Біль у нижніх кінцівках, біль у сухожиллях (симптоми, що нагадують тендиніт), біль у спині – Рідко. З боку сечовидільної системи: Ніктурія – Рідко; Порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність, порушення сечовипускання, прискорене сечовипускання - Частота невідома. З боку репродуктивної системи та молочної залози: Еректильна дисфункція – Нечасто. Загальні порушення: Периферичні набряки – Часто; Астенія (слабкість), біль у грудній клітці, підвищена стомлюваність, набряки, відчуття припливу крові до обличчя – Нечасто; Недуг, грипоподібний синдром, гіпертрофія слизової оболонки ясен, сухість слизової оболонки порожнини рота – рідко; Біль, збільшення маси тіла, зменшення маси тіла, гінекомастія – частота невідома. З боку лабораторних показників: Гіперкаліємія, анемія, підвищення концентрації креатиніну в крові – Нечасто; Підвищення концентрації сечової кислоти в крові, підвищення активності КФК, зниження гемоглобіну, гіпоглікемія (у пацієнтів із цукровим діабетом), еозинофілія – рідко; Тромбоцитопенія, - рідко, частота невідома; Лейкопенія, гіперглікемія - Частота невідома. Додаткова інформація щодо окремих компонентів Побічні ефекти, про які раніше повідомлялося при застосуванні одного з компонентів препарату (амлодипіну або телмісартану), можуть посилюватися при застосуванні препарату Твінста, навіть якщо вони не спостерігалися у клінічних дослідженнях або під час постмаркетингового періоду. Додаткова інформація щодо комбінації компонентів Периферичні набряки (дозозалежний побічний ефект амлодипіну) спостерігалися рідше у пацієнтів, які отримували комбінацію телмісартану та амлодипіну, ніж у пацієнтів, які отримували лише амлодипін.Взаємодія з лікарськими засобамиВзаємодія між двома активними компонентами, що входять до фіксованих доз до складу даного препарату, у клінічних дослідженнях не спостерігалося. Спеціальних досліджень лікарської взаємодії препарату Твінста з іншими препаратами не проводилось. Комбінація активних компонентів При одночасному застосуванні з іншими антигіпертензивними препаратами гіпотензивна дія Твінсту може посилюватися. Очікується, що деякі препарати (наприклад, баклофен та аміфостин), завдяки своїм фармакологічним властивостям, посилюватимуть гіпотензивну дію всіх анітгіпертензивних засобів, включаючи препарат Твінста. Крім того, ортостатична гіпотензія може посилюватись етанолом, барбітуратами, наркотичними засобами або антидепресантами. При одночасному застосуванні з кортикостероїдами (для системного застосування) можливе зниження антигіпертензивного ефекту. Грунтуючись на досвіді застосування інших препаратів, що впливають на РААС, одночасне застосування препарату Твінста та калійзберігаючих діуретиків, калійвмісних добавок, калійвмісної харчової солі, інших засобів, що підвищують вміст калію в крові (наприклад, гепарину), може призводити до гіперкаліємії. Тому застосування подібних комбінацій вимагає дотримання обережності та контролю вмісту калію в крові. Телмісартан При одночасному застосуванні з іншими антигіпертензивними препаратами, можливе посилення гіпотензивного ефекту. В одному дослідженні при комбінованому застосуванні телмісартану та раміприлу спостерігалося збільшення AUC0-24 та Cmax раміприлу та раміприлату у 2.5 рази. Клінічна значимість цієї взаємодії не встановлено. Подвійна блокада РААС (наприклад, одночасне застосування інгібітору АПФ або аліскірену, прямого інгібітору реніну з антагоністами рецепторів ангіотензину II) не рекомендується через можливе порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Відзначалося оборотне збільшення концентрації літію у крові, що супроводжується токсичними явищами при застосуванні одночасно з інгібіторами АПФ. В окремих випадках подібні зміни зареєстровані при призначенні антагоністів рецептора ангіотензину II, зокрема, телмісартану. При одночасному застосуванні препаратів літію та антагоністів рецептора ангіотензину II рекомендується проводити визначення вмісту літію у крові. НПЗЗ, включаючи ацетилсаліцилову кислоту (у дозах, що застосовуються як протизапальний засіб), інгібітори ЦОГ-2 та неселективні НПЗЗ можуть викликати розвиток гострої ниркової недостатності у пацієнтів зі зниженим ОЦК. Препарати, що впливають активність РААС, зокрема. телмисартан, можуть мати синергічний ефект. У пацієнтів, які отримують НПЗЗ та телмісартан, на початку лікування слід компенсувати ОЦК та провести дослідження функції нирок. При одночасному застосуванні НПЗЗ та антигіпертензивних препаратів, подібних до телмісартану, повідомлялося про зменшення антигіпертензивного ефекту за допомогою інгібування судинорозширювального ефекту простагландинів. Не виявлено клінічно значущої взаємодії з дигоксином, варфарином, гідрохлортіазидом, глібенкламідом, симвастатином, ібупрофеном, парацетамолом та амлодипіном. Відзначено збільшення середньої концентрації дигоксину в плазмі в середньому на 20% (в одному випадку на 39%). При одночасному застосуванні телмісартану та дигоксину доцільно проводити періодичне визначення концентрації дигоксину в крові. Амлодипін Одночасне застосування препарату Твінста з грейпфрутом або грейпфрутовим соком не рекомендується. у деяких пацієнтів внаслідок підвищення біодоступності амлодипіну може посилюватись його антигіпертензивна дія. У дослідженні у пацієнтів похилого віку було показано, що дилтіазем пригнічує метаболізм амлодипіну, ймовірно впливаючи на CYP3A4 (концентрації амлодипіну в плазмі збільшуються приблизно на 50% і посилюється ефект амлодипіну). Не можна виключити, що активніші інгібітори CYP3A4 (такі як кетоконазол, ітраконазол, ритонавір) можуть збільшувати концентрації амлодипіну в плазмі крові більшою мірою, ніж дилтіазем. Одночасне застосування з індукторами ізоферменту CYP3A4 (протисудомні препарати (наприклад, карбамазепін, фенобарбітал, фенітоїн, фосфенітоїн, примідон), рифампіцин, звіробій продірявлений (Hypericum perforatum)) може призвести до зниження концентрацій. Показано регулярне медичне спостереження. Під час застосування індукторів CYP3A4, а також після їх відміни рекомендується (по можливості) зміна дози амлодипіну. Одночасне застосування симвастатину в дозі 80 мг з амлодипіном, незалежно від дози, сприяє збільшенню експозиції симвастатину до 77% порівняно з монотерапією симвастатином. Тому доза симвастатину не повинна перевищувати 20 мг на добу. При одночасному застосуванні амлодипін може підвищувати системну експозицію циклоспорину або тасонерміну. У таких випадках рекомендується регулярний контроль концентрації циклоспорину або тасонерміну в крові та корекція дози за необхідності. Встановлено безпеку одночасного застосування амлодипіну з тіазидними діуретиками, бета-адреноблокаторами, інгібіторами АПФ, нітратами тривалої дії, нітрогліцерином (застосовуваним сублінгвально), НПЗЗ, антибіотиками та гіпоглікемічними препаратами для прийому внутрішньо. При одночасному застосуванні амлодипіну та силденафілу показано, що кожен препарат мав незалежну антигіпертензивну дію. додаткова інформація Одночасне застосування у 20 здорових добровольців 240 мл соку грейпфруту з одноразовою дозою 10 мг амлодипіну, що приймалася внутрішньо, не призводило до істотного впливу на фармакокінетичні властивості амлодипіну. Одночасне застосування амлодипіну з циметидином не впливало на фармакокінетику амлодипіну. Одночасне застосування амлодипіну з аторвастатином, дигоксином або варфарином істотно не впливало на фармакокінетику або фармакодинаміку цих препаратів.Спосіб застосування та дозиПрепарат Твінста приймають внутрішньо 1 раз на добу, незалежно від їди. Препарат Твінста можна призначати пацієнтам, які отримують ті ж дози телмісартану та амлодипіну у вигляді окремих лікарських форм, для зручності терапії та підвищення прихильності до лікування. Препарат Твінста можна призначати пацієнтам, у яких застосування амлодипіну або телмісартану як монотерапія не призводить до адекватного контролю артеріального тиску. Пацієнтів, які приймають амлодипін у дозі 10 мг, у яких відзначаються побічні реакції, що обмежують застосування препарату (наприклад, периферичні набряки), можна перевести на застосування препарату Твінста у дозі 40 мг/5 мг 1 раз на добу, що дозволить зменшити дозу амлодипіну, але не зменшить загальний очікуваний антигіпертензивний ефект. Лікування артеріальної гіпертензії у пацієнта можна починати із застосування препарату Твінста у тому випадку, коли передбачається, що досягнення контролю артеріального тиску за допомогою якогось одного препарату малоймовірне. Рекомендована початкова доза препарату Твінста – 40 мг/5 мг 1 раз на добу. У пацієнтів, які потребують значного зниження артеріального тиску, початкова доза препарату Твінста може бути збільшена до 80 мг/5 мг 1 раз на добу. Якщо принаймні через 2 тижні лікування потрібно додаткове зниження артеріального тиску, дозу препарату можна поступово збільшити до максимальної - 80 мг/10 мг 1 раз на добу. Препарат Твінста можна застосовувати разом з іншими антигіпертензивними препаратами. У пацієнтів із порушеннями функції нирок, у т.ч. у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, корекція дози препарату не потрібна. Амлодипін та телмісартан не видаляються з організму під час проведення гемодіалізу. У пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня препарат Твінста слід застосовувати з обережністю. Доза телмісартану не повинна перевищувати 40 мг 1 раз на добу. У пацієнтів похилого віку режим дозування не потребує змін. Особливості дії лікарського препарату при першому прийомі або при його скасуванні. Після прийому першої дози телмісартану антигіпертензивна дія поступово розвивається протягом перших 3 годин, зберігається протягом 24 годин і залишається значущою до 48 годин. У разі різкого скасування телмісартану АТ поступово повертається до вихідного рівня без розвитку синдрому відміни.ПередозуванняВипадки передозування не виявлено. Можливі симптоми складаються із симптомів передозування окремих компонентів препарату. Симптоми передозування телмісартана: тахікардія, можлива брадикардія, запаморочення, підвищення концентрації креатиніну в сироватці крові, гостра ниркова недостатність. Симптоми передозування амлодипіну: надмірне зниження АТ з можливим розвитком рефлекторної тахікардії та симптомами надмірної периферичної вазодилатації (ризик розвитку вираженої та стійкої артеріальної гіпотензії, у т.ч. з розвитком шоку та летального результату). Лікування: проведення симптоматичної та підтримуючої терапії, контроль стану пацієнта. Можуть застосовуватися такі методи лікування, як індукція блювання, промивання шлунка, застосування активованого вугілля. У разі вираженого зниження артеріального тиску пацієнта слід перевести в горизонтальне положення з низьким узголів'ям; рекомендовано введення плазмозамінних розчинів. З метою протидії блокаді кальцієвих каналів показано внутрішньовенне введення глюконату кальцію. Гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПід час лікування лікарськими засобами, що впливають на РААС, особливо за наявності порушень функції нирок та/або серцевої недостатності, може виникати гіперкаліємія. У таких пацієнтів рекомендується регулярний контроль вмісту калію у сироватці крові. Пацієнтам із порушеннями функції нирок також рекомендується періодичний контроль концентрації креатиніну у сироватці крові. У деяких пацієнтів, внаслідок пригнічення РААС, особливо при застосуванні комбінації засобів, що діють на цю систему (наприклад, додавання інгібітору АПФ або аліскірену, прямого інгібітору реніну, до антагоністів рецепторів ангіотензину II), порушується функція нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Терапія, що супроводжується подібною подвійною блокадою РААС,не рекомендована і тому має бути обмежена та проводитися строго індивідуально при ретельному контролі функції нирок. У випадках залежності судинного тонусу та функції нирок переважно від активності РААС (наприклад, у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю або захворюваннями нирок, у т.ч. при стенозі ниркових артерій) призначення препаратів, що впливають на цю систему, може супроводжуватись розвитком гострої артеріальної гіпотензії, гіперазотемії, олігурії, і, в окремих випадках, гострої ниркової недостатністю. У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки, які приймають лікарські препарати, що впливають на РААС, існує підвищений ризик розвитку вираженої гіпотензії та ниркової недостатності. У пацієнтів з первинним альдостеронізмом антигіпертензивні лікарські препарати, механізм дії яких полягає в інгібуванні РААС, як правило, не є ефективними. Таким чином, застосування телмісартану в таких випадках не рекомендується. У пацієнтів з аортальним або мітральним стенозом, або при обструктивній гіпертрофічній кардіоміопатії застосування препарату Твінста, як і інших вазодилататорів, потребує особливої ​​обережності. У клінічному дослідженні встановлено, що застосування амлодипіну у пацієнтів із серцевою недостатністю неішемічної етіології III та IV функціонального класу (за класифікацією NYHA) супроводжувалося більш частим розвитком набряку легень (попри відсутність суттєвих відмінностей у частоті погіршення серцевої недостатності порівняно з плацебо). У пацієнтів з цукровим діабетом ішемічна хвороба серця може протікати безсимптомно, внаслідок чого може бути недіагностованою. Пацієнтам із цукровим діабетом необхідно пройти відповідне обстеження для діагностики та лікування ІХС (наприклад, пробу з фізичним навантаженням) перед початком лікування препаратом Твінста. У пацієнтів з цукровим діабетом із супутньою ІХС ймовірність фатального інфаркту міокарда та раптової серцево-судинної смерті може бути збільшена при лікуванні такими антигіпертензивними засобами, як антагоністи рецепторів ангіотензину II та інгібітори АПФ. Немає даних про застосування препарату Твінста у пацієнтів з нестабільною стенокардією, в гострому періоді та протягом одного місяця після інфаркту міокарда. Обмеження споживання кухонної солі, інтенсивна терапія діуретиками, діарея або блювання може призвести до зниження ОЦК та/або гіпонатріємії, внаслідок чого можливий розвиток симптоматичної артеріальної гіпотензії, особливо після прийому першої дози препарату. Перед застосуванням препарату Твінста такі стани потребують корекції. Досвід застосування препарату Твінста у пацієнтів, яким нещодавно проведена трансплантація нирки, відсутній. Амлодипін та телмісартан не видаляються при гемодіалізі. Пацієнтам з порушеннями функції нирок рекомендується періодичний контроль вмісту калію та креатиніну у сироватці крові. Рекомендації щодо дозування препарату у пацієнтів з порушеннями функції печінки не розроблені, тому слід бути обережним. Препарат Твінста ефективний при лікуванні пацієнтів негроїдної раси (у цій популяції зазвичай знижено активність реніну в крові). Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Дослідження впливу на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами не проводилися. Однак слід брати до уваги, що під час лікування можуть спостерігатися такі небажані ефекти, як непритомність, сонливість або запаморочення. Тому слід дотримуватися обережності або уникати виконання таких потенційно небезпечних дій, як керування автотранспортом або керування механізмами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: амлодипін безілат - 6.935 мг, що відповідає вмісту амлодипіну - 5 мг; телмісартан – 80 мг; Допоміжні речовини: натрію гідроксид - 6.72 мг, повідон К25 - 24 мг, меглюмін - 24 мг, сорбітол - 337.28 мг, магнію стеарат - 10 мг, целюлоза мікрокристалічна - 125.765 мг, крохмаль 5 діоксид колоїдний – 2 мг, суміш барвників* – 0.3 мг; *Склад суміші барвників: оксиду чорного (Е172), 4% заліза оксиду жовтого (Е172) та 20% FD&C синього №1 (діамантового блакитного FCF алюмінієвого лаку) (Е133). По 7 таблеток у блістер із А1/А1 фольги. По 2 або 4 блістери разом з інструкцією із застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиТаблетки овальні, двоопуклі, без оболонки, двошарові, один шар від білого до майже білого кольору, інший шар сіро-блакитного кольору; на білій поверхні - логотип фірми та гравіювання "А3", інша сторона таблетки гладка.Фармакотерапевтична групаБлокатор "повільних" кальцієвих каналів + антагоніст рецепторів ангіотензину ІІ.ФармакокінетикаШвидкість та ступінь всмоктування препарату Твінста еквівалентні біодоступності телмісартану та амлодипіну при роздільному застосуванні. Телмісартан Всмоктування При прийомі внутрішньо швидко всмоктується із ШКТ. Біодоступність – 50%. При вживанні одночасно з їжею зниження AUC коливається від 6% (при застосуванні у дозі 40 мг) до 19% (при застосуванні у дозі 160 мг). Через 3 години після прийому внутрішньо концентрація в плазмі крові вирівнюється, незалежно від прийому їжі. Cmax у плазмі крові та, меншою мірою, AUC збільшуються непропорційно величині дози. Розподіл Зв'язування з білками плазми крові – 99.5%, в основному, з альбуміном та альфа1-глікопротеїном. Середнє значення видимого Vd рівноважної концентрації 500 л. Даних про клінічно суттєве накопичення телмісартану немає. Метаболізм Метаболізується телмісартан шляхом кон'югування з глюкуроновою кислотою. Метаболіти фармакологічно неактивні. Виведення T1/2 становить понад 20 год. Виводиться у незміненому вигляді з калом, виведення із сечею – менше 2%. Загальний плазмовий кліренс високий (900 мл/хв) порівняно з печінковим кровотоком (близько 1500 мл/хв). Фармакокінетика в особливих клінічних випадках Спостерігається різниця у плазмових концентраціях телмісартану у чоловіків та жінок. Cmax та AUC були приблизно у 3 та 2 рази, відповідно, вище у жінок порівняно з чоловіками без значного впливу на ефективність. Фармакокінетика телмісартана у пацієнтів похилого віку не відрізняється від фармакокінетики у молодих пацієнтів. Телмісартан зв'язується з білками плазми і не видаляється при гемодіалізі у пацієнтів з нирковою недостатністю. Також відзначаються нижчі концентрації телмісартану в плазмі, Т1/2 не змінюється. Дослідження фармакокінетики, що проводилися у пацієнтів із порушеннями функції печінки, показали, що абсолютна біодоступність телмісартану збільшується майже до 100%. T1/2 у пацієнтів із порушеннями функції печінки не змінюється. Амлодипін Всмоктування Після прийому амлодипіну внутрішньо у терапевтичних дозах Cmax у плазмі крові досягається через 6-12 годин. Величина абсолютної біодоступності становить від 64% до 80%. Їда не впливає на біодоступність амлодипіну. Розподіл Vd амлодипіну становить приблизно 21 л/кг. У дослідженнях in vitro показано, що у пацієнтів з артеріальною гіпертензією приблизно 97,5% циркулюючого амлодипіну зв'язується з білками плазми. Стійкі концентрації в плазмі досягаються після постійного застосування препарату протягом 7-8 днів. Метаболізм Амлодипін значною мірою (приблизно на 90%) метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. Виведення Виведення амлодипіну із плазми крові відбувається двофазно. T1/2 становить приблизно 30-50 год. Амлодипін виводиться із сечею як у незміненому вигляді (10%), так і у вигляді метаболітів (60%). Фармакокінетика в особливих клінічних випадках У пацієнтів похилого віку відзначається тенденція до зниження кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення AUC та T1/2. Фармакокінетика амлодипіну у пацієнтів із порушеннями функції нирок суттєво не змінюється. У пацієнтів з печінковою недостатністю кліренс амлодипіну знижувався, що призводило до збільшення AUC приблизно на 40-60%.ФармакодинамікаКомбінований антигіпертензивний препарат, що містить два активні компоненти із взаємодоповнювальною дією, що дозволяють контролювати АТ у пацієнтів з артеріальною (есенціальною) гіпертензією: антагоніст рецепторів ангіотензину II (телмісартан) та блокатор повільних кальцієвих каналів, похідне дигідропіридину. Комбінація цих речовин має адитивну антигіпертензивну дію, знижуючи АТ більшою мірою, ніж кожен компонент окремо. Препарат Твінста, який приймається 1 раз на добу, призводить до ефективного та стійкого зниження АТ протягом 24 год. Телмісартан Телмісартан - специфічний антагоніст рецепторів ангіотензину II (тип AT, ефективний при прийомі всередину. Має високу спорідненість до підтипу AT1-рецепторів ангіотензину II, через які реалізується дія ангіотензину II. Витісняє ангіотензин II із зв'язку з рецептором, не володіє Телмісартан зв'язується тільки з підтипом AT1-рецепторів ангіотензину ІІ. Зв'язування носить тривалий характер.Не має спорідненості до інших рецепторів, в т.ч. до АТ2-рецептора. канали Телмісартан не інгібує АПФ (кініназу II) - фермент, який також руйнує брадикінін, тому посилення побічних ефектів, що викликаються брадикініном, не очікується. У пацієнтів телмісартан у дозі 80 мг повністю блокує гіпертензивну дію ангіотензину ІІ. Початок антигіпертензивної дії відзначається протягом 3 годин після першого прийому телмісартану. Дія препарату зберігається протягом 24 годин і залишається значною до 48 годин. Виражений антигіпертензивний ефект зазвичай розвивається через 4-8 тижнів регулярного застосування. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан знижує систолічний та діастолічний АТ, не впливаючи на ЧСС. У разі різкого скасування телмісартану АТ поступово повертається до вихідного рівня без розвитку синдрому відміни. Амлодипін Амлодипін - похідне дигідропіридину, відноситься до класу блокаторів повільних кальцієвих каналів. Інгібує трансмембранне надходження іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судин. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну пов'язаний з прямим релаксуючим ефектом на гладком'язові клітини судин, що призводить до зменшення периферичного судинного опору та зниження артеріального тиску. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією застосування амлодипіну 1 раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску протягом 24 годин. Ортостатична гіпотензія не характерна при застосуванні амлодипіну внаслідок повільного початку дії препарату. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та нормальною функцією нирок амлодипін у терапевтичних дозах призводив до зменшення опору судин нирок, підвищення швидкості клубочкової фільтрації та ефективного кровотоку плазми у нирках, без зміни фільтрації або протеїнурії. Амлодипін не призводить до будь-яких метаболічних несприятливих ефектів або зміни вмісту ліпідів плазми, тому підходить для застосування у пацієнтів з бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. Застосування амлодипіну у пацієнтів із серцевою недостатністю не супроводжується негативною інотропною дією (не знижується толерантність до фізичного навантаження, не знижується фракція викиду лівого шлуночка).Показання до застосуванняДля лікування артеріальної гіпертензії: у пацієнтів, АТ яких недостатньо контролюється телмісартаном або амлодипіном, що застосовуються як монотерапія; у пацієнтів, яким показано комбіновану терапію; у пацієнтів, які отримують телмісартан та амлодипін у вигляді окремих лікарських форм, як заміну даної терапії.Протипоказання до застосуванняобструктивні захворювання жовчовивідних шляхів; виражена артеріальна гіпотензія; обструкція вихідного тракту лівого шлуночка (в т.ч. високий рівень аортального стенозу); гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після перенесеного гострого інфаркту міокарда; печінкова недостатність тяжкого ступеня; шок; одночасне застосування з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом або порушенням функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1.73 м; непереносимість фруктози та синдром порушення всмоктування глюкози/галактози або дефіцит сахарази/ізомальтази; вагітність; період годування груддю; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); підвищена чутливість до активних компонентів або допоміжних речовин; підвищена чутливість до інших похідних дигідропіридину. З обережністю слід призначати препарат при порушенні функції печінки, реноваскулярній артеріальній гіпертензії, первинному альдостеронізмі, стенозі аортального та мітрального клапанів, гіпертрофічній обструктивній кардіоміопатії, серцевій недостатності, цукровому діабеті, нестабільній стенокардії, гострому інфаркті. ОЦК та/або гіпонатріємії, гіперкаліємії, інших станах, що характеризуються активацією РААС.Вагітність та лактаціяСпеціальних досліджень щодо застосування препарату Твінста при вагітності та в період лактації не проводилося. Впливи, пов'язані з окремими компонентами препарату, наведені нижче. Вагітність Телмісартан Застосування антагоністів-рецепторів ангіотензину II протипоказане при вагітності. При настанні вагітності застосування препарату слід негайно припинити. За необхідності слід призначити альтернативну терапію. Доклінічні дослідження телмісартану не виявили тератогенних властивостей, але встановили наявність фетотоксичності. Відомо, що застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II у II та III триместрах вагітності має фетотоксичну дію (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації черепа плода), а також спостерігається неонатальна токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія та гіперкаліємія). У пацієнток, які планують вагітність, слід замінити антагоністи рецепторів ангіотензину II іншими антигіпертензивними препаратами, які мають встановлений профіль безпеки при застосуванні у вагітних жінок (якщо тільки продовження лікування антагоністами рецепторів ангіотензину II не вважається необхідним). Якщо антагоністи рецепторів ангіотензину II застосовуються при вагітності, то, починаючи з II триместру вагітності, рекомендується проводити УЗД нирок та кісток черепа плода. Новонароджених, матері яких отримували антагоністи рецепторів ангіотензину II, слід ретельно спостерігати щодо розвитку гіпотензії. Амлодипін Наявні обмежені дані щодо впливу амлодипіну або інших блокаторів кальцієвих каналів не вказують на наявність негативного впливу на плід. Однак можливий ризик уповільнення процесу пологів. Період годування груддю Спеціальних досліджень про виділення телмісартану та/або амлодипіну з грудним молоком у жінок не проводилося. В експериментальних дослідженнях на тваринах виявлено, що телмісартан виділяється з молоком лактуючих тварин. Враховуючи можливі несприятливі реакції, рішення про продовження годування груддю або скасування терапії має прийматися з урахуванням її значущості для матері. Досліджень впливу препарату на фертильність людини не проводилось. Протипоказаний у дитячому та підлітковому віці до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяЧастота виникнення побічних ефектів класифікується так: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, Небажані побічні реакції класифіковані за органами та системами відповідно до термінів MedDRA. Інфекції та інвазії: Інфекції сечовивідних шляхів, інфекції верхніх дихальних шляхів – Нечасто; Сепсис, зокрема. з летальним кінцем, цистит - Рідко. Психічні порушення: Депресія, занепокоєння, безсоння - Рідко; Лабільність настрою, сплутаність свідомості. З боку нервової системи: Запаморочення - Часто; Сонливість, мігрень, біль голови, парестезії - Нечасто; Зниження чутливості або резистентність до зовнішніх факторів, порушення смаку, непритомність, тремор, периферична невропатія – рідко; Екстрапірамідні порушення – Частота невідома. З боку імунної системи: Анафілактична реакція – Рідко; Підвищена чутливість, - рідко, Частота невідома. З боку органу зору: Зорові розлади – рідко; Частота невідома. З боку органу слуху та вестибулярного апарату: Вертіго – Нечасто; Шум у вухах – Частота невідома. З боку серцево-судинної системи: Брадикардія, відчуття серцебиття, виражене зниження артеріального тиску, ортостастична гіпотензія – Нечасто; Тахікардія - Рідко; Інфаркт міокарда, аритмія, шлуночкова тахікардія, фібриляція передсердь – Частота невідома. З боку дихальної системи: Кашель – Нечасто; Задишка, - Нечасто, частота невідома; Риніт – Частота невідома. З боку травної системи: Біль у животі, діарея, нудота, метеоризм, підвищення активності печінкових ферментів – Нечасто; Блювота, диспепсія, дискомфорт у ділянці шлунка, порушення функції печінки – рідко; Гепатит, жовтяниця, зміна ритму дефекації, панкреатит, гастрит, підвищення активності печінкових трансаміназ (переважно відбивають холестаз) - Частота невідома. З боку шкіри та підшкірної клітковини: Свербіння шкіри - Нечасто; Екзема, еритема, висипання, лікарський висип, токсичний висип - Рідко; Гіпергідроз, , - нечасто, частота невідома; Ангіоневротичний набряк,, кропив'янка, - Рідко, Частота невідома; Алопеція, пурпура, зміна кольору шкіри, багатоформна еритема, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, реакція фотосенсибілізації, васкуліт – частота невідома. З боку кістково-м'язової системи: Артралгії, спазми м'язів (судоми литкових м'язів), міалгії – нечасто; Біль у нижніх кінцівках, біль у сухожиллях (симптоми, що нагадують тендиніт), біль у спині – Рідко. З боку сечовидільної системи: Ніктурія – Рідко; Порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність, порушення сечовипускання, прискорене сечовипускання - Частота невідома. З боку репродуктивної системи та молочної залози: Еректильна дисфункція – Нечасто. Загальні порушення: Периферичні набряки – Часто; Астенія (слабкість), біль у грудній клітці, підвищена стомлюваність, набряки, відчуття припливу крові до обличчя – Нечасто; Недуг, грипоподібний синдром, гіпертрофія слизової оболонки ясен, сухість слизової оболонки порожнини рота – рідко; Біль, збільшення маси тіла, зменшення маси тіла, гінекомастія – частота невідома. З боку лабораторних показників: Гіперкаліємія, анемія, підвищення концентрації креатиніну в крові – Нечасто; Підвищення концентрації сечової кислоти в крові, підвищення активності КФК, зниження гемоглобіну, гіпоглікемія (у пацієнтів із цукровим діабетом), еозинофілія – рідко; Тромбоцитопенія, - рідко, частота невідома; Лейкопенія, гіперглікемія - Частота невідома. Додаткова інформація щодо окремих компонентів Побічні ефекти, про які раніше повідомлялося при застосуванні одного з компонентів препарату (амлодипіну або телмісартану), можуть посилюватися при застосуванні препарату Твінста, навіть якщо вони не спостерігалися у клінічних дослідженнях або під час постмаркетингового періоду. Додаткова інформація щодо комбінації компонентів Периферичні набряки (дозозалежний побічний ефект амлодипіну) спостерігалися рідше у пацієнтів, які отримували комбінацію телмісартану та амлодипіну, ніж у пацієнтів, які отримували лише амлодипін.Взаємодія з лікарськими засобамиВзаємодія між двома активними компонентами, що входять до фіксованих доз до складу даного препарату, у клінічних дослідженнях не спостерігалося. Спеціальних досліджень лікарської взаємодії препарату Твінста з іншими препаратами не проводилось. Комбінація активних компонентів При одночасному застосуванні з іншими антигіпертензивними препаратами гіпотензивна дія Твінсту може посилюватися. Очікується, що деякі препарати (наприклад, баклофен та аміфостин), завдяки своїм фармакологічним властивостям, посилюватимуть гіпотензивну дію всіх анітгіпертензивних засобів, включаючи препарат Твінста. Крім того, ортостатична гіпотензія може посилюватись етанолом, барбітуратами, наркотичними засобами або антидепресантами. При одночасному застосуванні з кортикостероїдами (для системного застосування) можливе зниження антигіпертензивного ефекту. Грунтуючись на досвіді застосування інших препаратів, що впливають на РААС, одночасне застосування препарату Твінста та калійзберігаючих діуретиків, калійвмісних добавок, калійвмісної харчової солі, інших засобів, що підвищують вміст калію в крові (наприклад, гепарину), може призводити до гіперкаліємії. Тому застосування подібних комбінацій вимагає дотримання обережності та контролю вмісту калію в крові. Телмісартан При одночасному застосуванні з іншими антигіпертензивними препаратами, можливе посилення гіпотензивного ефекту. В одному дослідженні при комбінованому застосуванні телмісартану та раміприлу спостерігалося збільшення AUC0-24 та Cmax раміприлу та раміприлату у 2.5 рази. Клінічна значимість цієї взаємодії не встановлено. Подвійна блокада РААС (наприклад, одночасне застосування інгібітору АПФ або аліскірену, прямого інгібітору реніну з антагоністами рецепторів ангіотензину II) не рекомендується через можливе порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Відзначалося оборотне збільшення концентрації літію у крові, що супроводжується токсичними явищами при застосуванні одночасно з інгібіторами АПФ. В окремих випадках подібні зміни зареєстровані при призначенні антагоністів рецептора ангіотензину II, зокрема, телмісартану. При одночасному застосуванні препаратів літію та антагоністів рецептора ангіотензину II рекомендується проводити визначення вмісту літію у крові. НПЗЗ, включаючи ацетилсаліцилову кислоту (у дозах, що застосовуються як протизапальний засіб), інгібітори ЦОГ-2 та неселективні НПЗЗ можуть викликати розвиток гострої ниркової недостатності у пацієнтів зі зниженим ОЦК. Препарати, що впливають активність РААС, зокрема. телмисартан, можуть мати синергічний ефект. У пацієнтів, які отримують НПЗЗ та телмісартан, на початку лікування слід компенсувати ОЦК та провести дослідження функції нирок. При одночасному застосуванні НПЗЗ та антигіпертензивних препаратів, подібних до телмісартану, повідомлялося про зменшення антигіпертензивного ефекту за допомогою інгібування судинорозширювального ефекту простагландинів. Не виявлено клінічно значущої взаємодії з дигоксином, варфарином, гідрохлортіазидом, глібенкламідом, симвастатином, ібупрофеном, парацетамолом та амлодипіном. Відзначено збільшення середньої концентрації дигоксину в плазмі в середньому на 20% (в одному випадку на 39%). При одночасному застосуванні телмісартану та дигоксину доцільно проводити періодичне визначення концентрації дигоксину в крові. Амлодипін Одночасне застосування препарату Твінста з грейпфрутом або грейпфрутовим соком не рекомендується. у деяких пацієнтів внаслідок підвищення біодоступності амлодипіну може посилюватись його антигіпертензивна дія. У дослідженні у пацієнтів похилого віку було показано, що дилтіазем пригнічує метаболізм амлодипіну, ймовірно впливаючи на CYP3A4 (концентрації амлодипіну в плазмі збільшуються приблизно на 50% і посилюється ефект амлодипіну). Не можна виключити, що активніші інгібітори CYP3A4 (такі як кетоконазол, ітраконазол, ритонавір) можуть збільшувати концентрації амлодипіну в плазмі крові більшою мірою, ніж дилтіазем. Одночасне застосування з індукторами ізоферменту CYP3A4 (протисудомні препарати (наприклад, карбамазепін, фенобарбітал, фенітоїн, фосфенітоїн, примідон), рифампіцин, звіробій продірявлений (Hypericum perforatum)) може призвести до зниження концентрацій. Показано регулярне медичне спостереження. Під час застосування індукторів CYP3A4, а також після їх відміни рекомендується (по можливості) зміна дози амлодипіну. Одночасне застосування симвастатину в дозі 80 мг з амлодипіном, незалежно від дози, сприяє збільшенню експозиції симвастатину до 77% порівняно з монотерапією симвастатином. Тому доза симвастатину не повинна перевищувати 20 мг на добу. При одночасному застосуванні амлодипін може підвищувати системну експозицію циклоспорину або тасонерміну. У таких випадках рекомендується регулярний контроль концентрації циклоспорину або тасонерміну в крові та корекція дози за необхідності. Встановлено безпеку одночасного застосування амлодипіну з тіазидними діуретиками, бета-адреноблокаторами, інгібіторами АПФ, нітратами тривалої дії, нітрогліцерином (застосовуваним сублінгвально), НПЗЗ, антибіотиками та гіпоглікемічними препаратами для прийому внутрішньо. При одночасному застосуванні амлодипіну та силденафілу показано, що кожен препарат мав незалежну антигіпертензивну дію. додаткова інформація Одночасне застосування у 20 здорових добровольців 240 мл соку грейпфруту з одноразовою дозою 10 мг амлодипіну, що приймалася внутрішньо, не призводило до істотного впливу на фармакокінетичні властивості амлодипіну. Одночасне застосування амлодипіну з циметидином не впливало на фармакокінетику амлодипіну. Одночасне застосування амлодипіну з аторвастатином, дигоксином або варфарином істотно не впливало на фармакокінетику або фармакодинаміку цих препаратів.Спосіб застосування та дозиПрепарат Твінста приймають внутрішньо 1 раз на добу, незалежно від їди. Препарат Твінста можна призначати пацієнтам, які отримують ті ж дози телмісартану та амлодипіну у вигляді окремих лікарських форм, для зручності терапії та підвищення прихильності до лікування. Препарат Твінста можна призначати пацієнтам, у яких застосування амлодипіну або телмісартану як монотерапія не призводить до адекватного контролю артеріального тиску. Пацієнтів, які приймають амлодипін у дозі 10 мг, у яких відзначаються побічні реакції, що обмежують застосування препарату (наприклад, периферичні набряки), можна перевести на застосування препарату Твінста у дозі 40 мг/5 мг 1 раз на добу, що дозволить зменшити дозу амлодипіну, але не зменшить загальний очікуваний антигіпертензивний ефект. Лікування артеріальної гіпертензії у пацієнта можна починати із застосування препарату Твінста у тому випадку, коли передбачається, що досягнення контролю артеріального тиску за допомогою якогось одного препарату малоймовірне. Рекомендована початкова доза препарату Твінста – 40 мг/5 мг 1 раз на добу. У пацієнтів, які потребують значного зниження артеріального тиску, початкова доза препарату Твінста може бути збільшена до 80 мг/5 мг 1 раз на добу. Якщо принаймні через 2 тижні лікування потрібно додаткове зниження артеріального тиску, дозу препарату можна поступово збільшити до максимальної - 80 мг/10 мг 1 раз на добу. Препарат Твінста можна застосовувати разом з іншими антигіпертензивними препаратами. У пацієнтів із порушеннями функції нирок, у т.ч. у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, корекція дози препарату не потрібна. Амлодипін та телмісартан не видаляються з організму під час проведення гемодіалізу. У пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня препарат Твінста слід застосовувати з обережністю. Доза телмісартану не повинна перевищувати 40 мг 1 раз на добу. У пацієнтів похилого віку режим дозування не потребує змін. Особливості дії лікарського препарату при першому прийомі або при його скасуванні. Після прийому першої дози телмісартану антигіпертензивна дія поступово розвивається протягом перших 3 годин, зберігається протягом 24 годин і залишається значущою до 48 годин. У разі різкого скасування телмісартану АТ поступово повертається до вихідного рівня без розвитку синдрому відміни.ПередозуванняВипадки передозування не виявлено. Можливі симптоми складаються із симптомів передозування окремих компонентів препарату. Симптоми передозування телмісартана: тахікардія, можлива брадикардія, запаморочення, підвищення концентрації креатиніну в сироватці крові, гостра ниркова недостатність. Симптоми передозування амлодипіну: надмірне зниження АТ з можливим розвитком рефлекторної тахікардії та симптомами надмірної периферичної вазодилатації (ризик розвитку вираженої та стійкої артеріальної гіпотензії, у т.ч. з розвитком шоку та летального результату). Лікування: проведення симптоматичної та підтримуючої терапії, контроль стану пацієнта. Можуть застосовуватися такі методи лікування, як індукція блювання, промивання шлунка, застосування активованого вугілля. У разі вираженого зниження артеріального тиску пацієнта слід перевести в горизонтальне положення з низьким узголів'ям; рекомендовано введення плазмозамінних розчинів. З метою протидії блокаді кальцієвих каналів показано внутрішньовенне введення глюконату кальцію. Гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПід час лікування лікарськими засобами, що впливають на РААС, особливо за наявності порушень функції нирок та/або серцевої недостатності, може виникати гіперкаліємія. У таких пацієнтів рекомендується регулярний контроль вмісту калію у сироватці крові. Пацієнтам із порушеннями функції нирок також рекомендується періодичний контроль концентрації креатиніну у сироватці крові. У деяких пацієнтів, внаслідок пригнічення РААС, особливо при застосуванні комбінації засобів, що діють на цю систему (наприклад, додавання інгібітору АПФ або аліскірену, прямого інгібітору реніну, до антагоністів рецепторів ангіотензину II), порушується функція нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Терапія, що супроводжується подібною подвійною блокадою РААС,не рекомендована і тому має бути обмежена та проводитися строго індивідуально при ретельному контролі функції нирок. У випадках залежності судинного тонусу та функції нирок переважно від активності РААС (наприклад, у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю або захворюваннями нирок, у т.ч. при стенозі ниркових артерій) призначення препаратів, що впливають на цю систему, може супроводжуватись розвитком гострої артеріальної гіпотензії, гіперазотемії, олігурії, і, в окремих випадках, гострої ниркової недостатністю. У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки, які приймають лікарські препарати, що впливають на РААС, існує підвищений ризик розвитку вираженої гіпотензії та ниркової недостатності. У пацієнтів з первинним альдостеронізмом антигіпертензивні лікарські препарати, механізм дії яких полягає в інгібуванні РААС, як правило, не є ефективними. Таким чином, застосування телмісартану в таких випадках не рекомендується. У пацієнтів з аортальним або мітральним стенозом, або при обструктивній гіпертрофічній кардіоміопатії застосування препарату Твінста, як і інших вазодилататорів, потребує особливої ​​обережності. У клінічному дослідженні встановлено, що застосування амлодипіну у пацієнтів із серцевою недостатністю неішемічної етіології III та IV функціонального класу (за класифікацією NYHA) супроводжувалося більш частим розвитком набряку легень (попри відсутність суттєвих відмінностей у частоті погіршення серцевої недостатності порівняно з плацебо). У пацієнтів з цукровим діабетом ішемічна хвороба серця може протікати безсимптомно, внаслідок чого може бути недіагностованою. Пацієнтам із цукровим діабетом необхідно пройти відповідне обстеження для діагностики та лікування ІХС (наприклад, пробу з фізичним навантаженням) перед початком лікування препаратом Твінста. У пацієнтів з цукровим діабетом із супутньою ІХС ймовірність фатального інфаркту міокарда та раптової серцево-судинної смерті може бути збільшена при лікуванні такими антигіпертензивними засобами, як антагоністи рецепторів ангіотензину II та інгібітори АПФ. Немає даних про застосування препарату Твінста у пацієнтів з нестабільною стенокардією, в гострому періоді та протягом одного місяця після інфаркту міокарда. Обмеження споживання кухонної солі, інтенсивна терапія діуретиками, діарея або блювання може призвести до зниження ОЦК та/або гіпонатріємії, внаслідок чого можливий розвиток симптоматичної артеріальної гіпотензії, особливо після прийому першої дози препарату. Перед застосуванням препарату Твінста такі стани потребують корекції. Досвід застосування препарату Твінста у пацієнтів, яким нещодавно проведена трансплантація нирки, відсутній. Амлодипін та телмісартан не видаляються при гемодіалізі. Пацієнтам з порушеннями функції нирок рекомендується періодичний контроль вмісту калію та креатиніну у сироватці крові. Рекомендації щодо дозування препарату у пацієнтів з порушеннями функції печінки не розроблені, тому слід бути обережним. Препарат Твінста ефективний при лікуванні пацієнтів негроїдної раси (у цій популяції зазвичай знижено активність реніну в крові). Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Дослідження впливу на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами не проводилися. Однак слід брати до уваги, що під час лікування можуть спостерігатися такі небажані ефекти, як непритомність, сонливість або запаморочення. Тому слід дотримуватися обережності або уникати виконання таких потенційно небезпечних дій, як керування автотранспортом або керування механізмами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковка(на 1 ампулу 2,2 мл (= 2,2 г)) Активні компоненти: Ubichinonum (Убіхінонум) D10 22 мкл, Acidum ascorbicum (Ацидум аскорбікум) D6 22 мкл, Thiaminum hydrochloricum (Тіамінум гідрохлорикум) (Натріум рибофлавінум фосфорикум) D6 22 мкл, autumnale (Colchicum) (Колхікум отумнале (Колхікум)) D4 22 мкл, Podophyllum peltatum (Podophyllum) (Подофіллюм пельтатум (Подофіллюм)) D4 22 мкл, Conium maculatum (Conium) (Коніум ма2 Hydrastis) (Гідрастіс канаденсіс (Гідрастіс)) D4 22 мкл,Acidum sarcolacticum (Ацидум сарколяктикум) D6 22 мкл, Hydrochinonum (Гідрохінонум) D8 22 мкл, Acidum DL-alpha-liponicum (Acidum alpha-liponicum) (Ацидум ДЛ-альфа-ліпонікум (А8 дум2 Сульфур) D8 22 мкл, Manganum phosphoricum (Манганум фосфорикум) D8 22 мкл, Natrium diethyloxalaceticum (Natriumdiethyloxalacetat) (Натриум диэтилоксалацетикум (Натриумдиэтилоксалацетат)) D8 22 мкл, Trichinoylum (Трихиноилюм) D10 22 мкл, Anthrachinonum (Антрахинонум) D10 22 мкл, Naphthochinonum ( Нафтохінонум) D10 22 мкл, para-Benzoicum (пара-Бензоікум) D10 22 мкл, Adenosinum triphosphoricum (Аденозинум трифосфорикум) D10 22 мкл, Coenzym A (Коензим A) D10 22 мкл, Galium 2 (Ацидум ацетилосаліцилікум) D10 22 мкл, Histamine (Histaminum) (Гістамін (Гістамінум)) D10 22 мкл,Nadidum (Надидум) D10 22 мкл, Magnesium gluconicum (Магнезіум глюконікум) D10 22 мкл. допоміжні речовини: вода для ін'єкцій 1584 мг, хлорид натрію для встановлення ізотонії.Опис лікарської формиБезбарвна прозора рідина без запаху.Фармакотерапевтична групаБагатокомпонентний гомеопатичний препарат, дія якого зумовлена ​​компонентами, що входять до його складу.Показання до застосуванняУ комплексній терапії хронічних дегенеративних захворювань внутрішніх органів і систем організму; інтоксикаційного синдрому (у тому числі кахексія; інфекційні захворювання, що супроводжуються гарячковим станом), порушень обміну речовин (у тому числі атеросклероз, нирково- та жовчнокам'яна хвороба, подагра), абсолютного або відносного дефіциту ферментів, вітамінів; гіпоксичних станів внаслідок захворювань, фізичного та психічного стресу; наслідків хіміо- та променевої терапії.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до компонентів препарату, вагітність, період лактації, вік (до 18 років у зв'язку з недостатністю клінічних даних).Побічна діяМожливі алергічні реакції. У цих випадках застосування препарату слід припинити та звернутися до лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиПризначення комплексних гомеопатичних препаратів не виключає використання інших лікарських засобів, які застосовуються при цьому захворюванні.Спосіб застосування та дозиПрепарат призначається дорослим внутрішньом'язово по 1 ампулі 1-3 рази на тиждень. Курс лікування 2-8 тижнів. Збільшення тривалості курсу лікування можливе за призначенням лікаря.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри прийомі гомеопатичних лікарських засобів можуть тимчасово загострюватись наявні симптоми (первинне погіршення). У цьому випадку слід перервати прийом препарату і звернутися до лікаря. При відсутності терапевтичного ефекту, а також появі побічних ефектів, не описаних в інструкції, слід звернутися до лікаря.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковка(на 1 ампулу 2,2 мл (= 2,2 г)) Активні компоненти: Ubichinonum (Убіхінонум) D10 22 мкл, Acidum ascorbicum (Ацидум аскорбікум) D6 22 мкл, Thiaminum hydrochloricum (Тіамінум гідрохлорикум) (Натріум рибофлавінум фосфорикум) D6 22 мкл, autumnale (Colchicum) (Колхікум отумнале (Колхікум)) D4 22 мкл, Podophyllum peltatum (Podophyllum) (Подофіллюм пельтатум (Подофіллюм)) D4 22 мкл, Conium maculatum (Conium) (Коніум ма2 Hydrastis) (Гідрастіс канаденсіс (Гідрастіс)) D4 22 мкл,Acidum sarcolacticum (Ацидум сарколяктикум) D6 22 мкл, Hydrochinonum (Гідрохінонум) D8 22 мкл, Acidum DL-alpha-liponicum (Acidum alpha-liponicum) (Ацидум ДЛ-альфа-ліпонікум (А8 дум2 Сульфур) D8 22 мкл, Manganum phosphoricum (Манганум фосфорикум) D8 22 мкл, Natrium diethyloxalaceticum (Natriumdiethyloxalacetat) (Натриум диэтилоксалацетикум (Натриумдиэтилоксалацетат)) D8 22 мкл, Trichinoylum (Трихиноилюм) D10 22 мкл, Anthrachinonum (Антрахинонум) D10 22 мкл, Naphthochinonum ( Нафтохінонум) D10 22 мкл, para-Benzoicum (пара-Бензоікум) D10 22 мкл, Adenosinum triphosphoricum (Аденозинум трифосфорикум) D10 22 мкл, Coenzym A (Коензим A) D10 22 мкл, Galium 2 (Ацидум ацетилосаліцилікум) D10 22 мкл, Histamine (Histaminum) (Гістамін (Гістамінум)) D10 22 мкл,Nadidum (Надидум) D10 22 мкл, Magnesium gluconicum (Магнезіум глюконікум) D10 22 мкл. допоміжні речовини: вода для ін'єкцій 1584 мг, хлорид натрію для встановлення ізотонії.Опис лікарської формиБезбарвна прозора рідина без запаху.Фармакотерапевтична групаБагатокомпонентний гомеопатичний препарат, дія якого зумовлена ​​компонентами, що входять до його складу.Показання до застосуванняУ комплексній терапії хронічних дегенеративних захворювань внутрішніх органів і систем організму; інтоксикаційного синдрому (у тому числі кахексія; інфекційні захворювання, що супроводжуються гарячковим станом), порушень обміну речовин (у тому числі атеросклероз, нирково- та жовчнокам'яна хвороба, подагра), абсолютного або відносного дефіциту ферментів, вітамінів; гіпоксичних станів внаслідок захворювань, фізичного та психічного стресу; наслідків хіміо- та променевої терапії.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до компонентів препарату, вагітність, період лактації, вік (до 18 років у зв'язку з недостатністю клінічних даних).Побічна діяМожливі алергічні реакції. У цих випадках застосування препарату слід припинити та звернутися до лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиПризначення комплексних гомеопатичних препаратів не виключає використання інших лікарських засобів, які застосовуються при цьому захворюванні.Спосіб застосування та дозиПрепарат призначається дорослим внутрішньом'язово по 1 ампулі 1-3 рази на тиждень. Курс лікування 2-8 тижнів. Збільшення тривалості курсу лікування можливе за призначенням лікаря.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри прийомі гомеопатичних лікарських засобів можуть тимчасово загострюватись наявні симптоми (первинне погіршення). У цьому випадку слід перервати прийом препарату і звернутися до лікаря. При відсутності терапевтичного ефекту, а також появі побічних ефектів, не описаних в інструкції, слід звернутися до лікаря.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, вкриті плівковою оболонкою – 1 таб. Активні речовини: Валсартан 80 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна - 59.5 мг, лактози моногідрат - 18 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію (натрію крохмалю гликолат) - 14.4 мг, повідон - 5.4 мг, натрію лаурилсульфат - 0.9 мг, магнію; оболонка: опадрай II (спирт полівініловий - 2 мг, макрогол 3350 - 1.01 мг, тальк - 0.74 мг, титану діоксид - 1.17 мг, алюмінієвий лак на основі барвника чарівного червоного - 0.029 мг, алюмінієвий алюміну лак на основі барвника сонячний захід жовтий - 0.028 мг). 2 контурні осередкові упаковки по 14 таблеток.Фармакотерапевтична групаВалсартан – активний специфічний антагоніст рецепторів ангіотензину ІІ. Вибірково блокує рецептори підтипу АТ1, які відповідають ефекти ангіотензину II. Наслідком блокади AT1-рецепторів є підвищення концентрації плазми ангіотензину II, який може стимулювати незаблоковані АТ2-рецептори. Валсартан не має скільки-небудь вираженої агоністичної активності щодо AT1-рецепторів. Спорідненість валсартану до рецепторів підтипу AT1 приблизно в 20 000 разів вище, ніж до рецепторів підтипу АТ2. Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, що мають важливе значення у регуляції функцій серцево-судинної системи. Можливість виникнення кашлю при застосуванні валсартану дуже низька, що пов'язано з відсутністю впливу на АПФ, який відповідає за деградацію брадикініну. Порівняння валсартану з інгібітором АПФ демонструє, що частота розвитку сухого кашлю достовірно (р<0.05) нижча у пацієнтів, які приймають валсартан, ніж у пацієнтів, які приймають інгібітор АПФ (2.6% проти 7.9% відповідно). У групі пацієнтів, у яких раніше при лікуванні інгібітором АПФ розвивався сухий кашель, при лікуванні валсартаном ця небажана реакція відзначається у 19.5% випадків, а при лікуванні тіазидним діуретиком – у 19.0% випадків, у той час як у групі пацієнтів, які отримували лікування. , кашель спостерігається у 68.5% випадків (р<0.05). Застосування при артеріальній гіпертензії у пацієнтів старше 18 років. При лікуванні валсартаном пацієнтів з артеріальною гіпертензією відзначається зниження артеріального тиску, яке не супроводжується зміною ЧСС. Після призначення внутрішньоразової дози препарату у більшості пацієнтів початок антигіпертензивної дії спостерігається протягом 2 годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається в межах 4-6 годин, що зберігається більше 24 годин. досягається в межах 2-4 тижнів і підтримується на досягнутому рівні в ході тривалої терапії. У разі одночасного застосування валсартану з гідрохлортіазидом досягається достовірне додаткове зниження артеріального тиску. Різке припинення застосування валсартану не супроводжується значним підвищенням артеріального тиску або іншими небажаними реакціями. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, цукровим діабетом 2 типу та нефропатією, які приймають валсартан у дозі 160-320 мг, відзначається значне зниження протеїнурії (36-44%). Застосування після гострого інфаркту міокарда у пацієнтів старше 18 років. При застосуванні валсартану протягом 2 років у пацієнтів у період від 12 год до 10 днів після перенесеного гострого інфаркту міокарда (ускладненого лівошлуночковою недостатністю та/або систолічною дисфункцією лівого шлуночка) знижуються показники загальної смертності, серцево-судинної смертності та збільшення з приводу загострення перебігу хронічної серцевої недостатності, повторного інфаркту міокарда, раптової зупинки серця та інсульту (без смерті). Профіль безпеки валсартану у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда подібний до такого при інших станах. Хронічна серцева недостатність (ХСН) у пацієнтів старше 18 ле. При застосуванні валсартану (у середній добовій дозі 254 мг) протягом 2 років у пацієнтів із ХСН II (62%), III (36%) та IV (2%) ФК за класифікацією NYHA з фракцією викиду лівого шлуночка (ЛШ) менше 40 % та внутрішнім діастолічним діаметром ЛШ більше 2.9 см/м2, які отримують стандартну терапію, включаючи інгібітори АПФ (93%), діуретики (86%), дигоксин (67%) та бета-адреноблокатори (36%) відзначається достовірне зниження (на 27.5%). ) ризику госпіталізації щодо загострення перебігу ХСН. У пацієнтів, які не отримували інгібітори АПФ, відзначається значне зниження показника загальної смертності (на 33%), серцево-судинної смертності та захворюваності, пов'язаної з ХСН (час до настання першої серцево-судинної події), які оцінюються за такими показниками: смерть, раптова смерть з проведенням реанімації, госпіталізація з приводу загострення перебігу ХСН, внутрішньовенне введення інотропних або судиннорозширювальних препаратів протягом 4 або більше годин без госпіталізації (на 44%). У групі пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ (без бета-адреноблокаторів), на фоні лікування валсартаном не спостерігається зниження показника загальної смертності, проте зменшуються показники серцево-судинної смертності та захворюваності, пов'язаної з ХСН на 18.3%. Загалом застосування валсартану призводить до зменшення кількості госпіталізацій з приводу ХСН, уповільнення прогресування ХСН, поліпшення функціонального класу ХСН за класифікацією NYHA, збільшення фракції викиду лівого шлуночка, а також зменшення виразності ознак та симптомів серцевої недостатності та покращення якості життя порівняно з плацебо. Застосування у пацієнтів старше 18 років з артеріальною гіпертензією та порушенням толерантності до глюкоз. При застосуванні валсартану та зміні способу життя відзначалося статистично достовірне зниження ризику розвитку цукрового діабету у цієї категорії пацієнтів. Валсартан не впливав на частоту летальних наслідків внаслідок серцево-судинних подій, інфаркту міокарда та ішемічних атак без летальних наслідків, на госпіталізації внаслідок серцевої недостатності або нестабільної стенокардії, артеріальної реваскуляризації, у пацієнтів з порушенням толерантності до глюкози та артеріальної гіпертензії. віком, статтю та расовою приналежністю. У пацієнтів, які отримують валсартан, ризик розвитку мікроальбумінурії був достовірно нижчим, ніж у пацієнтів, які не одержують цієї терапії. Застосування у дітей та підлітків віком від 6 до 18 років при артеріальній гіпертензії. У дітей та підлітків віком від 6 до 18 років валсартан забезпечує дозозалежне, плавне зниження АТ. При застосуванні валсартану максимальне зниження артеріального тиску, незалежно від прийнятої дози, зазвичай досягається протягом 2 тижнів і підтримується на досягнутому рівні під час тривалої терапії.ФармакокінетикаВсмоктування. Після прийому внутрішньо всмоктування валсартану відбувається швидко, Сmах валсартану в плазмі досягається протягом 2-4 год. Середня абсолютна біодоступність становить 23%. При застосуванні валсартану з їжею AUC і Сmах зменшуються на 40% і 50% відповідно, хоча, починаючи приблизно з 8-ї години після прийому препарату, концентрація валсартану в плазмі крові як у разі прийому його натще, так і у разі прийому з їжею, однакові. Зменшення AUC, проте, не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту, тому валсартан можна приймати незалежно від часу їди. Розподіл. Після внутрішньовенного введення Vd валсартану в рівноважному стані становив близько 17 л, що вказує на відсутність екстенсивного розподілу валсартану в тканинах. Валсартан значною мірою пов'язується з білками сироватки крові (94-97%), переважно з альбумінами. Метаболіз. Валсартан не піддається вираженому метаболізму (близько 20% прийнятої дози визначається як метаболітів). Гідроксильний метаболіт визначається в плазмі у низьких концентраціях (менше ніж 10% від AUC валсартану). Цей метаболіт є фармакологічно неактивним. Виведення. Валсартан виводиться двофазно: α-фаза з T1/2 менше 1 год і β-фаза з T1/2 – близько 9 год. Валсартан виводиться в основному у незміненому вигляді через кишечник (близько 83%) та нирками (близько 13%). Після внутрішньовенного введення плазмовий кліренс валсартану становить близько 2 л/год та його нирковий кліренс становить 0.62 л/год (близько 30% загального кліренсу). T1/2 валсартану становить 6 год. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках. Пацієнти з ХСН. У даній категорії пацієнтів час досягнення Сmах і T1/2 подібні до таких у здорових добровольців. Підвищення AUC та Сmах прямо пропорційно збільшенню дози препарату (з 40 мг до 160 мг 2 рази). Чинник кумуляції становить середньому 1.7. При прийомі внутрішньо кліренс валсартану становить приблизно 4.5 л/год. Вік пацієнтів із ХСН не впливав на кліренс валсартану. Пацієнти віком від 65 років. У деяких пацієнтів старше 65 років системна біодоступність валсартану вища за таку у пацієнтів молодого віку (не має клінічного значення). Пацієнти із порушеннями функції нирок. Кореляція між функцією нирок та системною біодоступністю валсартану відсутня. У пацієнтів з порушеннями функції нирок та КК>10 мл/хв корекції дози препарату не потрібно. В даний час немає даних про застосування у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі. Валсартан має високий рівень зв'язування з білками плазми, тому його виведення при гемодіалізі малоймовірне. Пацієнти із порушеннями функції печінки. У пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції печінки відзначається підвищення біодоступності (AUC) валсартану у 2 рази порівняно зі здоровими добровольцями. Однак не спостерігається кореляція значень AUC валсартану зі ступенем порушення функції печінки. Застосування препарату у пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки не вивчалось. Діти та підлітки віком від 6 до 18 ле. Фармакокінетичні властивості валсартану у дітей та підлітків віком від 6 до 18 років не відрізняються від фармакокінетичних властивостей валсартану у пацієнтів віком від 18 років.ІнструкціяВсередину, не розжовуючи, незалежно від їди, запиваючи достатньою кількістю води.Показання до застосуванняДоросли. Артеріальна гіпертензія. Хронічна серцева недостатність (II-IV функціональний клас за класифікацією NYHA) у пацієнтів, які отримують стандартну терапію одним або декількома препаратами з наступних фармакотерапевтичних груп: діуретики, серцеві глікозиди, інгібітори АПФ або бета-адреноблокатори. Застосування кожного з цих препаратів не є обов'язковим. Для підвищення виживання пацієнтів після перенесеного гострого інфаркту міокарда, ускладненого лівошлуночковою недостатністю та/або систолічною дисфункцією лівого шлуночка, за наявності стабільних показників гемодинаміки. Діти та підлітк. Артеріальна гіпертензія у дітей та підлітків віком від 6 до 18 років.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до валсартану або до будь-якого іншого компонента препарату. Вагітність та період годування груддю. Тяжкі порушення функції печінки, біліарний цироз та холестаз. Одночасне застосування з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом або пацієнтів з порушенням функції нирок (кліренс креатиніну менше 60 мл/хв). Вік до 6 років – за показанням артеріальна гіпертензія, до 18 років – за іншими показаннями. До складу препарату входить лактози моногідрат, тому препарат не слід застосовувати при непереносимості лактози, дефіциті лактази, глюкозо-галактозної мальабсорбції.Вагітність та лактаціяЗ огляду на механізм дії антагоністів рецепторів ангіотензину II не можна виключити ризик для плода. Дія інгібіторів АПФ (препаратів, що впливають на РААС) на плід, у разі їх застосування у ІІ та ІІІ триместрах вагітності, може призводити до його пошкодження та загибелі. За ретроспективними даними при застосуванні інгібіторів АПФ у І триместрі вагітності підвищується ризик народження дітей із вродженими дефектами. Є повідомлення про мимовільні аборти, олігогідрамніон та порушення функції нирок у новонароджених, матері яких при вагітності випадково отримували валсартан. Валаар, як і будь-який інший препарат, що безпосередньо впливає на РААС, не слід застосовувати при вагітності, а також у жінок, які планують вагітність. При застосуванні засобів, що впливають на РААС,лікаря слід проінформувати жінок дітородного віку про потенційний ризик негативного впливу даних препаратів на плід при вагітності. Якщо вагітність діагностована під час лікування препаратом Валаар, слід відмінити лікування якнайшвидше. У доклінічних дослідженнях тварин не спостерігалося ефектів впливу валсартану на фертильність. Дані щодо впливу валсартану на фертильність у людини відсутні. Невідомо, чи виділяється валсартан із грудним молоком. Тому не слід застосовувати препарат у період годування груддю. Протипоказання: дитячий та підлітковий вік до 18 років (за винятком артеріальної гіпертензії).Побічна діяДані щодо залежності частоти будь-якої з небажаної реакції від дози або тривалості лікування валсартаном, а також статі, віку або расової приналежності відсутні. Профіль безпеки валсартану у дітей та підлітків віком від 6 до 18 років з артеріальною гіпертензією не відрізняється від профілю безпеки валсартану у дорослих пацієнтів. Нижче наведені небажані реакції, що спостерігалися під час клінічних досліджень, а також при застосуванні препарату у клінічній практиці. Частота розвитку небажаних реакцій наведена відповідно до класифікації ВООЗ: дуже часто (&le1/10 випадків), часто (&le1/100 та <1/10 випадків), нечасто (&le1/1000 та <1/100 випадків), рідко (&le1/ 10000 та <1/1000 випадків) і дуже рідко (<1/10000 випадків, включаючи окремі повідомлення). У межах кожної групи, виділеної за частотою народження, небажані реакції розподілені в порядку зменшення їх важливості. Для всіх небажаних реакцій, виявлених у клінічній практиці та під час аналізу лабораторних показників (частоту розвитку яких встановити неможливо) використовувалася градація "частота невідома". Пацієнти з артеріальною гіпертензією. З боку системи кровотворення та лімфатичної системи: частота невідома – зниження гемоглобіну, гематокриту, нейтропенії, тромбоцитопенії. З боку імунної системи: частота невідома – реакції підвищеної чутливості, включаючи сироваткову хворобу. Порушення метаболізму: частота невідома – підвищення вмісту калію у сироватці крові. З боку органу слуху та лабіринтні розлади: нечасто – вертиго. З боку серцево-судинної системи: частота невідома – васкуліт. З боку дихальної системи: нечасто – кашель. З боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – біль у животі. З боку гепатобіліарної системи: частота невідома – порушення функції печінки, включаючи підвищення концентрації білірубіну у плазмі крові. З боку шкіри та підшкірної клітковини: дуже рідко – ангіоневротичний набряк, висипання на шкірі, свербіж. З боку кістково-м'язової системи: частота невідома – міалгія. З боку нирок: частота невідома – порушення функції нирок, підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові. Інші: нечасто – підвищена стомлюваність. Також у ході клінічних досліджень у пацієнтів з артеріальною гіпертензією спостерігалися такі небажані явища, причинно-наслідковий зв'язок яких із прийомом препарату не встановлений: артралгія, астенія, біль у спині, діарея, запаморочення, безсоння, зниження лібідо, нудота, периферичні набряки, фаринг риніт, синусит, інфекції верхніх дихальних шляхів, вірусні інфекції. Пацієнти, які отримують валсартан після перенесеного гострого інфаркту міокарда та/або при ХС. З боку системи кровотворення та лімфатичної системи: частота невідома – тромбоцитопенія. З боку імунної системи: частота невідома – реакції підвищеної чутливості, включаючи сироваткову хворобу. Порушення метаболізму: нечасто – гіперкаліємія; частота невідома – підвищення вмісту калію у сироватці крові. З боку нервової системи: часто – запаморочення, постуральне запаморочення; нечасто - непритомність, біль голови. З боку органу слуху та лабіринтні розлади: нечасто – вертиго. З боку серцево-судинної системи: часто – виражене зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія; нечасто – посилення симптомів хронічної серцевої недостатності; частота невідома – васкуліт. З боку дихальної системи: нечасто – кашель. З боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – нудота, діарея. З боку гепатобіліарної системи: частота невідома – порушення функції печінки. З боку шкіри та підшкірної клітковини: дуже рідко – ангіоневротичний набряк; частота невідома - шкірний висип, свербіж. З боку кістково-м'язової системи: рідко – рабдоміоліз; частота невідома – міалгія. З боку нирок: часто – порушення функції нирок; нечасто – гостра ниркова недостатність, підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові; частота невідома – підвищення вмісту азоту сечовини у плазмі крові. Загальні порушення: нечасто – астенія, підвищена стомлюваність. Також у ході клінічних досліджень у пацієнтів після перенесеного гострого інфаркту міокарда та/або ХСН спостерігалися такі небажані явища, причинно-наслідковий зв'язок яких із прийомом препарату не встановлено: артралгія, біль у животі, біль у спині, астенія, безсоння, зниження лібідо, нейтропенія , периферичні набряки, фарингіт, риніт, синусит, інфекції верхніх дихальних шляхів, вірусні інфекціїВзаємодія з лікарськими засобамиВстановлено, що при монотерапії валсартаном відсутні клінічно значуща взаємодія з наступними лікарськими засобами: циметидином, варфарином, фуросемідом, дигоксином, атенололом, індометацином, гідрохлортіазидом, амлодипіном, глібенкламідом. Подвійна блокада РААС при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину II, інгібіторів АПФ або аліскірену. Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II, включаючи валсартан, з іншими засобами, що впливають на РААС, пов'язано з підвищеною частотою розвитку гіпотензії, гіперкаліємії та змін функції нирок порівняно з монотерапією. Рекомендується проводити моніторинг АТ, функції нирок та вмісту електролітів у пацієнтів, які приймають валсартан та інші лікарські засоби, що впливають на РААС. НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2. При застосуванні валсартану одночасно з нестероїдними протизапальними засобами, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, можливе зменшення його антигіпертензивної дії. При застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину II одночасно з НПЗЗ можливе погіршення функції нирок та підвищення вмісту калію у плазмі крові. При необхідності одночасного застосування валсартану та нестероїдних протизапальних засобів до початку лікування необхідно провести оцінку функції нирок та корекцію порушень водно-електролітного балансу. Білки-переносники. За результатами дослідження in vitro на культурах печінки валсартан є субстратом для білків переносників ОАТР1В1 та MRP2. Одночасне призначення валсартану з інгібіторами білка-переносника ОАТР1В1 (рифампіцин, циклоспорин) та з інгібіторами білка-переносника MRP2 (ритонавір) може збільшити системну експозицію валсартану (Сmах та AUC). Препарати літію. При застосуванні інгібіторів АПФ одночасно з препаратами літію відзначається підвищення вмісту літію у плазмі та посилення його токсичної дії. Не рекомендується застосовувати валсартан одночасно з препаратами літію (досвід обмежений). При необхідності застосування валсартану одночасно з препаратами літію необхідно забезпечити контроль вмісту літію у плазмі. При одночасному застосуванні валсартану з біологічно активними добавками, що містять калій, калійзберігаючими діуретиками (в т.ч. спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, амілорид), замінниками солі, що містять калій або з іншими препаратами, які можуть викликати підвищення вмісту калію в крові (наприклад, з ), слід дотримуватися обережності та проводити регулярний контроль вмісту калію в крові. У дітей та підлітків артеріальна гіпертензія часто пов'язана з порушенням функції нирок. У цій категорії пацієнтів рекомендовано з обережністю застосовувати валсартан одночасно з іншими препаратами, що впливають на РААС, т.к. це може призвести до підвищення концентрації калію у сироватці крові. Слід проводити регулярний контроль функції нирок та концентрації калію у сироватці крові у цієї групи пацієнтів.Спосіб застосування та дозиДоросли. Артеріальна гіпертензія. Рекомендована початкова доза препарату Валаар становить 80 мг 1 раз на добу, незалежно від расової приналежності, віку та статі пацієнта. Антигіпертензивний ефект відзначається у перші 2 тижні лікування, максимальний ефект розвивається через 4 тижні. Тим пацієнтам, у яких не вдається досягти адекватної терапевтичної відповіді, добова доза препарату може бути поступово збільшена до максимальної добової дози 320 мг або необхідно додатково застосовувати діуретичні засоби. Хронічна серцева недостатність. Початкова доза препарату Валаар, що рекомендується, становить 40 мг 2 рази на добу. Дозу препарату слід поступово збільшити протягом як мінімум 2 тижнів до 80 мг 2 рази на добу, а при добрій переносимості – до 160 мг 2 рази на добу. Максимальна добова доза становить 320 мг на 2 прийоми. При цьому може знадобитися зниження дози діуретиків, що одночасно приймаються. Для підвищення виживання пацієнтів після перенесеного гострого інфаркту міокард. Лікування слід розпочинати протягом 12 годин після перенесеного інфаркту міокарда. Початкова доза становить 20 мг (1/2 таблетки 40 мг) двічі на добу. Підвищення дози проводиться методом титрування (40 мг, 80 мг, 160 мг 2 рази на добу) протягом наступних тижнів, до досягнення цільової дози 160 мг 2 рази на добу. Максимальна добова доза становить 320 мг на 2 прийоми. Як правило, рекомендується збільшення дози до 80 мг 2 рази на добу до кінця 2 тижнів лікування. Досягнення максимальної цільової дози по 160 мг 2 рази на добу рекомендується до кінця третього місяця лікування препаратом Валаар. Збільшення дози залежить від переносимості препарату під час титрування. У разі розвитку артеріальної гіпотензії, що супроводжується клінічними проявами, або порушень функції нирок, слід розглянути питання про зниження дози. Оцінка стану пацієнтів у період після перенесеного інфаркту міокарда повинна включати оцінку функції нирок. Пацієнти віком старше 65 ле. У пацієнтів старше 65 років корекції дози препарату не потрібно. Пацієнти із порушеннями функції поче. У пацієнтів з порушеннями функції нирок корекції дози препарату не потрібно. В даний час немає даних про застосування препарату у пацієнтів з КК менше 10 мл/хв. Пацієнти з порушеннями функції печінки. Пацієнтам з легкими або помірними порушеннями функції печінки небіліарного генезу без явищ холестазу слід застосовувати препарат з обережністю, добова доза не повинна перевищувати 80 мг. Діти та підлітки віком від 6 до 18 ле. Артеріальна гіпертензія. Рекомендована початкова доза препарату Валаар у дітей та підлітків віком від 6 до 18 років становить 40 мг при масі тіла дитини менше 35 кг та 80 мг при масі тіла дитини понад 35 кг. Дозу рекомендовано коригувати з урахуванням зниження артеріального тиску. Максимальні рекомендовані дози відображені у таблиці нижче. Застосування вищих доз не рекомендовано.ПередозуванняСимптоми: основний прояв - виражене зниження артеріального тиску, яке може призвести до пригнічення свідомості, колапсу та/або шоку. Лікування: симптоматичне лікування, характер якого залежить від часу, що минув з моменту прийому препарату, та від ступеня тяжкості симптомів. При випадковому передозуванні слід викликати блювання (якщо препарат було прийнято нещодавно) або провести промивання шлунка. У разі виникнення вираженого зниження АТ як терапії необхідно внутрішньовенне введення 0.9% розчину натрію хлориду, пацієнта слід укласти, піднявши ноги, на необхідний для терапії період часу, вжити активних заходів щодо підтримки діяльності серцево-судинної системи, включаючи регулярний контроль діяльності серця і дихальної системи, ОЦК і кількості сечі, що виділяється.Запобіжні заходи та особливі вказівкиТрансплантація нирок. Даних щодо безпеки застосування валсартану у пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, немає. Дефіцит в організмі натрію та/або зменшення ОЦ. У пацієнтів з вираженим дефіцитом в організмі натрію та/або зменшеним ОЦК, наприклад, які отримують високі дози діуретиків, у поодиноких випадках на початку лікування препаратом може розвиватися артеріальна гіпотензія, що супроводжується клінічними проявами. Перед початком лікування препаратом слід провести корекцію вмісту в організмі натрію та/або заповнити ОЦК, у т.ч. шляхом зменшення дози діуретика. Стеноз ниркової артерії. Застосування препарату коротким курсом у пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією, що розвинулася вдруге внаслідок однобічного стенозу артерії єдиної нирки, не призводить до істотної зміни показників ниркової гемодинаміки, концентрації креатиніну сироватки крові або азоту сечовини крові. Однак, враховуючи, що інші лікарські засоби, що впливають на РААС, можуть викликати підвищення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові у пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, як запобіжний засіб рекомендується контроль цих показників. Первинний гіперальдостероніз. Препарат неефективний для лікування артеріальної гіпертензії у пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом, оскільки у цієї категорії пацієнтів не відзначається активація РААС. ХСН/період після перенесеного інфаркту міокарда. У пацієнтів з ХСН або після перенесеного інфаркту міокарда, які починають лікування валсартаном, часто відзначається деяке зниження артеріального тиску, у зв'язку з чим рекомендується контроль артеріального тиску на початку терапії. За умови дотримання рекомендацій щодо режиму дозування зазвичай не виникає необхідності відміни препарату через артеріальну гіпотензію. Оцінка стану пацієнтів із ХСН включає оцінку функції нирок. Внаслідок інгібування РААС у деяких пацієнтів можливі порушення ниркової функції. У пацієнтів з ХСН III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA, функція нирок у яких залежить від стану РААС, лікування інгібіторами АПФ та антагоністами рецепторів ангіотензину II може супроводжуватися олігурією та/або наростанням азотемії та в поодиноких випадках розвитком гострої ниркової недостатності та/або результатом. Тому у цих категорій пацієнтів перед застосуванням препарату, а також періодично під час лікування необхідно проводити оцінку функції нирок. Комбінована терапія при артеріальній гіпертензії. При артеріальній гіпертензії препарат Валаар можна застосовувати як монотерапію, а також одночасно з іншими гіпотензивними засобами, зокрема, з діуретиками. Комбінована терапія у період після перенесеного інфаркту міокарда. Можливе застосування препарату Валаар у комбінації з іншими лікарськими препаратами, що застосовуються після перенесеного інфаркту міокарда, а саме: тромболітиками, ацетилсаліцилової кислотою як антиагрегантний засіб, бета-адреноблокаторами та інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази (статинами). У даній категорії пацієнтів не рекомендується застосовувати препарат Валаар одночасно з інгібіторами АПФ, оскільки комбінована терапія не має переваг перед монотерапією валсартаном або інгібітором АПФ щодо показників загальної смертності з будь-якої причини. Комбінована терапія при ХС. При ХСН препарат Валаар можна застосовувати як монотерапії, так і одночасно з іншими засобами - діуретиками, серцевими глікозидами, а також інгібіторами АПФ або бета-адреноблокаторами. У цій категорії пацієнтів не рекомендується застосування потрійної комбінованої терапії інгібітором АПФ, бета-адреноблокатором та валсартаном. Ангіоневротичний оте. Ангіоневротичний набряк, у т.ч. набряк гортані та голосових зв'язок, що призводить до обструкції дихальних шляхів, та/або набряк обличчя, губ, глотки та/або набряк язика, зустрічався у пацієнтів, які отримували валсартан, у деяких з цих пацієнтів раніше виникав ангіоневротичний набряк на тлі прийому інших препаратів, т.ч. інгібіторів АПФ. Прийом препарату Валаар у разі розвитку ангіоневротичного набряку має бути негайно скасовано, відновлення препарату заборонено. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами. Оскільки на тлі терапії препаратом Валаар можливий розвиток таких небажаних реакцій як запаморочення або непритомність, пацієнтам, які приймають препарат, слід дотримуватися обережності при керуванні транспортним засобом та зайнятті потенційно небезпечними видами діяльності.Умови відпустки з аптекЗа рецептом