Сердечно-сосудистые Санофи Россия АО

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діючі речовини: амлодипін – 5,000 мг (у вигляді амлодипіну безілату – 6,935 мг), телмісартан – 40,000 мг; допоміжні речовини: сорбітол, гідроксид натрію, повідон К25, целюлоза мікрокристалічна, кальцію гідрофосфату дигідрат, меглюмін, магнію стеарат. По 10 або 14 таблеток у блістері з ОПА/Алю/ПВХ/Алю. По 1, 2, 4 або 7 блістерів (14 таблеток), по 3 або 9 блістерів (10 таблеток) разом з інструкцією із застосування у картонній пачці.Опис лікарської формиДовгасті двоопуклі таблетки від білого або майже білого до жовтуватого або жовтого кольору, з гравіюваннями "5" і "80" та ризиком на одній стороні. Ризик не призначений для розламування таблетки.Фармакотерапевтична групаГіпотензивний комбінований засіб (БМКК+ангіотензину II рецепторів антагоніст).ФармакокінетикаАмлодипін Всмоктування Після прийому амлодипіну внутрішньо у терапевтичних дозах максимальні концентрації у плазмі досягаються через 6-12 год. Абсолютна біодоступність препарату становить 64-80%. Прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну. Розподіл Здається обсяг розподілу (УД становить приблизно 21 л/кг. Дослідження in vitro показали, що близько 97,5% амлодипіну, що циркулює в крові, знаходиться у зв'язку з білками плазми крові. Біотрансформація Амлодипін значною мірою (приблизно на 90%) метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. Виведення Т1/2 амлодипіну з плазми становить приблизно 35-50 год, що підтверджує можливість його застосування 1 раз на день. Препарат виводиться нирками: 10% введеної дози препарату елімінується у вигляді вихідної сполуки та 60% у вигляді метаболітів. Виведення амлодипіну із плазми крові відбувається двофазно. Особливі популяції пацієнтів Пацієнти з порушенням функції печінки Є вкрай обмежений обсяг клінічних даних щодо застосування амлодипіну у пацієнтів із порушенням функції печінки. У пацієнтів з печінковою недостатністю спостерігалося зниження кліренсу амлодипіну, що призводило до подовження Т1/2 та підвищення AUC приблизно на 40-60%. Пацієнти похилого віку Час досягнення максимальної концентрації (tmax) амлодипіну в плазмі крові можна порівняти у пацієнтів похилого віку та у пацієнтів молодшої вікової групи. У пацієнтів похилого віку показник кліренсу амлодипіну має тенденцію до зниження з відповідним збільшенням AUC та подовженням Т1/2. Телмісартан Всмоктування Телмісартан швидко всмоктується, проте кількість препарату, що всмоктався, може варіювати. Середній показник абсолютної біодоступності телмісартану становить приблизно 50%. При прийомі телмісартану з їжею має місце зниження показника площі під кривою "концентрація-час" (AUC) приблизно від 6% (при прийомі телмісартану в дозі 40 мг на добу) до 19% (при дозі 160 мг на добу). Через 3 години після прийому препарату концентрація телмісартану в плазмі крові вирівнюється, незалежно від прийому їжі. Розподіл Телмісартан характеризується високим ступенем зв'язування з білками плазми крові (> 99,5%), в основному з альбуміном та з альфа-1-кислим глікопротеїном. Середній обсяг розподілу в рівноважному стані (Vdss) становить приблизно 500 л. Біотрансформація Метаболізм телмісартану полягає в кон'югації вихідної сполуки з глюкуроновою кислотою. Кон'югат, що утворюється, не має фармакологічної активності. Виведення Період напіввиведення (Т1/2) становить понад 20 год. Максимальна концентрація в плазмі (Сmах) і меншою мірою AUC збільшуються непропорційно збільшенню дози. Даних про клінічно значуще накопичення телмісартану, що приймається в рекомендованих дозах, немає. Виводиться через кишечник у незміненому вигляді, виведення нирками – менше 1%. Загальний плазмовий кліренс високий (близько 1000 мл/хв) порівняно з "печінковим" кровотоком (близько 1500 мл/хв). Лінійність/нелінійність фармакокінетики Лінійного зв'язку між дозою препарату та його плазмовою концентрацією відзначено не було. Стах і меншою мірою AUC зростають непропорційно при застосуванні доз вище 40 мг на добу. Особливі популяції пацієнтів Стать пацієнтів Були виявлені відмінності показників концентрації препарату в плазмі крові у чоловіків і жінок: показники Сmах та AUC у жінок були приблизно в 3 та 2 рази вищі, ніж у чоловіків відповідно. Пацієнти похилого віку Показники фармакокінетики телмісартану не відрізнялися у пацієнтів похилого віку та пацієнтів віком до 65 років. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок легкого, середнього та тяжкого ступеня спостерігалося підвищення концентрації телмісартану в плазмі у 2 рази. Однак у пацієнтів з нирковою недостатністю, що перебувають на гемодіалізі, плазмові концентрації препарату були нижчими. Телмісартан характеризується високим ступенем зв'язування з білками плазми і не виводиться з організму за допомогою гемодіалізу. Т1/2 не змінювався у пацієнтів із порушенням функції нирок. Пацієнти з порушенням функції печінки Результати фармакокінетичних досліджень показали підвищення абсолютної біодоступності телмісартану майже до 100% у пацієнтів з порушенням функції печінки. Т1/2 у пацієнтів із порушенням функції печінки не змінювався.ФармакодинамікаПрепарат Телзап® AM має у своєму складі дві гіпотензивні речовини із взаємодоповнювальними механізмами дії, які забезпечують контроль показників артеріального тиску (АТ) у пацієнтів з есенціальною артеріальною гіпертензією; амлодипін належить до фармакологічної групи блокаторів "повільних" кальцієвих каналів (БМКК), а телмісартану - до групи антагоністів рецепторів ангіотензину II (АРА II). Комбінація цих речовин виявляє адитивний антигіпертензивний ефект, викликаючи більш виражене зниження артеріального тиску, ніж кожен із компонентів препарату окремо. Амлодипін Амлодипін - похідне дигідропіридину, відноситься до класу БМКК, інгібує трансмембранне надходження іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини кровоносних судин. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну пов'язаний із вазодилатуючою дією на гладкі м'язи судин. Точний механізм, за допомогою якого амлодипін зменшує частоту та вираженість нападів стенокардії, до кінця не встановлений, але амлодипін може зменшувати ішемію міокарда за рахунок наведених нижче двох ефектів: Амлодипін розширює периферичні артеріоли і за рахунок цього зменшує загальний периферичний опір судин (ОПСС), так зване постнавантаження. Так як частота серцевих скорочень (ЧСС) при прийомі амлодипіну практично не збільшується, це зменшення навантаження на серцевий м'яз знижує енерговитрати міокарда та його потребу в кисні. Механізм антиангінальної дії амлодипіну також, мабуть, пов'язаний з розширенням головних коронарних артерій та артеріол як у зонах міокарда з нормальним кровотоком, так і в ішемізованих зонах. Це розширення збільшує доставку кисню до міокарда у пацієнтів зі спазмом коронарних артерій (при стенокардії Принцметалу або варіантної стенокардії). У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом амлодипіну один раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску в положенні "лежачи" і "стоячи" протягом 24 годин. Ортостатична артеріальна гіпотензія не характерна під час застосування амлодипіну внаслідок повільного початку дії препарату. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та нормальною функцією нирок амлодипін у терапевтичних дозах призводить до зменшення опору судин нирок, підвищення швидкості клубочкової фільтрації та ефективного кровотоку плазми у нирках без зміни фільтрації чи протеринурії. При прийомі амлодипіну не спостерігалося жодних небажаних метаболічних ефектів або зміни концентрації ліпідів у плазмі. Амлодипін можна приймати пацієнтам з бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. Застосування амлодипіну у пацієнтів із серцевою недостатністю не супроводжується негативною інотропною дією (не знижується толерантність до фізичного навантаження, не знижується фракція викиду лівого шлуночка). Телмісартан Механізм дії Телмісартан є специфічним АРА II (тип AT1), ефективний при прийомі всередину. Маючи дуже високу спорідненість до центру зв'язування рецептора підтипу AT1 з ангіотензином II, телмісартан витісняє ангіотензин II із зв'язку з рецептором, не володіючи дією агоніста щодо цього рецептора. Телмісартан не має властивостей часткового агоніста рецептора AT1. Телмісартан селективно зв'язується із рецептором АТ1. Зв'язок із рецептором є довготривалим. Телмісартан не виявляє спорідненості з іншими рецепторами, включаючи рецептори типу АТ2 та інші менш вивчені рецептори ангіотензину. Телмісартан знижує концентрацію альдостерону в плазмі, не інгібує ренін і не блокує іонні канали. Телмісартан не пригнічує активність ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) (кінінази II) – ферменту, який також руйнує брадикінін. Це дозволяє зробити висновок, що препарат не посилюватиме небажані явища, пов'язані з дією брадикініну. Доза телмісартану 80 мг на добу практично повністю усуває підвищення АТ під впливом ангіотензину II. Антигіпертензивний ефект зберігається протягом 24 годин і залишається значним протягом 48 годин. Після прийому першої дози телмісартану антигіпертензивний ефект поступово розвивається протягом 3 год. Виражена антигіпертензивна дія зазвичай розвивається через 4-8 тижнів після регулярного прийому. Дія зберігається протягом 24 годин після прийому телмісартану і залишається значущою до 48 годин. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан забезпечує зниження САД та ДАТ, не впливаючи на ЧСС. Після різкої відміни лікування телмісартаном спостерігається поступове (протягом кількох днів) повернення показників АТ до їх значень до початку прийому препарату без розвитку синдрому "скасування". У пацієнтів, які приймали телмісартан, частота виникнення сухого кашлю була значно нижчою, ніж у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ. Ці дані були отримані в ході клінічних досліджень із прямим порівнянням цих двох типів антигіпертензивної терапії. Комбінований препарат амлодипіну та телмісартану, що застосовується 1 раз на добу, призводить до ефективного та стійкого зниження артеріального тиску протягом 24 годин.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (у пацієнтів, у яких АТ недостатньо контролюється телмісартаном або амлодипіном як засоби монотерапії); артеріальна гіпертензія (у пацієнтів, яким показана комбінована терапія); артеріальна гіпертензія у пацієнтів, які отримують телмісартан та амлодипін у вигляді окремих монопрепаратів, як заміну даної терапії.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до діючих, допоміжних речовин та інших похідних дигидропиридина; вагітність; період грудного вигодовування; обструктивні захворювання жовчовивідних шляхів; тяжка артеріальна гіпотензія; обструкція вихідного тракту лівого шлуночка (зокрема високий рівень аортального стенозу); гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після перенесеного гострого інфаркту міокарда; тяжке порушення функції печінки; шок (у тому числі кардіогенний); одночасне застосування з аліскіреном або препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або середніми або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла); одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією; непереносимість фруктози та синдром порушення всмоктування глюкози/галактози або дефіцит сахарази/ізомальтази; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю: Двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки, що функціонує; нестабільна стенокардія, гострий інфаркт міокарда (немає даних про застосування в гострому періоді та протягом одного місяця після інфаркту міокарда); порушення функції нирок та стан після трансплантації нирки; порушення функції печінки; рекомендації щодо режиму дозування у пацієнтів з порушенням функції печінки не розроблені, тому в таких клінічних випадках слід бути обережними; зниження обсягу циркулюючої крові (ОЦК) на фоні попереднього прийому діуретиків, обмеження споживання кухонної солі, діареї або блювання; цукровий діабет; гіпонатріємія; гіперкаліємія; стеноз аортального чи мітрального клапана; первинний гіперальдостеронізм (ефективність та безпека не встановлені); вік старше 70 років; ішемічна хвороба серця та/або клінічно значущий атеросклероз судин головного мозку (при надмірному зниженні АТ є ризик посилення ішемічних розладів, аж до розвитку гострого інфаркту міокарда та/або інсульту); синдром слабкості синусового вузла (виражена брадикардія, тахікардія); хронічна серцева недостатність (ХСН) неішемічної етіології ІІІ-ІV функціонального класу за класифікацією NYHA; гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія.Вагітність та лактаціяВагітність Застосування препарату Телзап AM під час вагітності протипоказане. Спеціальних досліджень щодо застосування комбінації амлодипін + телмісартан під час вагітності та в період грудного вигодовування не проводилося. Вплив, пов'язаний з окремими речовинами, що діють, описано нижче. Амлодипін Безпека застосування амлодипіну у вагітних жінок не вивчена. У дослідженнях на лабораторних тваринах застосування препарату у високих дозах супроводжувалося ознаками репродуктивної токсичності. Застосування амлодипіну під час вагітності допускається лише за відсутності більш безпечної альтернативи і в тих випадках, коли ризик для матері та дитини, пов'язаний із захворюванням, переважає ризик, пов'язаний із застосуванням препарату. Телмісартан Епідеміологічні докази ризику тератогенного впливу інгібіторів АПФ протягом першого триместру вагітності є недостатньо переконливими, проте не дозволяють виключити невелике підвищення ризику негативного впливу на плід. Хоча контрольовані епідеміологічні дослідження тератогенного ефекту, пов'язаного з прийомом АРА II, не проводилися, застосування препаратів цієї групи може бути пов'язане зі схожим ризиком. За винятком випадків крайньої необхідності в безперервному лікуванні АРА II, пацієнтки, які планують вагітність, повинні перейти на прийом альтернативних антигіпертензивних препаратів із вивченим профілем безпеки під час вагітності. При підтвердженні факту вагітності лікування препаратом Телзап® AM необхідно негайно припинити та при необхідності розпочати альтернативну терапію. Отримано відомості про те, що вплив АРА II протягом другого та третього триместрів вагітності може супроводжуватись явищами токсичності щодо плода (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації черепа) та новонародженого (ниркова недостатність, зниження артеріального тиску, гіперкаліємія). У разі прийому препарату Телзап AM, починаючи з другого триместру вагітності, необхідно провести ультразвукове дослідження функції нирок та кісток черепа плода. Немовлята, які народилися у жінок, які приймали препарат Телзап® AM під час вагітності, повинні бути під пильним клінічним наглядом для своєчасного виявлення артеріальної гіпотензії. Період грудного вигодовування Відомості про застосування амлодипіну та телмісартану під час грудного вигодовування відсутні. У зв'язку з цим застосування препарату Телзап AM під час грудного вигодовування протипоказане. Амлодипін проникає у грудне молоко у кількості 3-7% від материнської дози (максимально до 15%). Вплив амлодипіну на новонароджених невідомий. У разі лікування жінок, що годують, слід віддавати перевагу альтернативним препаратам з більш вивченим профілем безпеки під час грудного вигодовування, особливо при вигодовуванні новонародженої або недоношеної дитини. Слід прийняти рішення про припинення грудного вигодовування або скасування препарату з огляду на необхідність його застосування для матері. Фертильність Амлодипін Клінічні дані щодо потенційного впливу амлодипіну на фертильність є недостатніми. В одному дослідженні на щурах виявили небажані явища з боку фертильності самців. При застосуванні БМКК у деяких пацієнтів спостерігалися біохімічні зміни у головці сперматозоїдів. Обсяг клінічних даних щодо потенційного впливу амлодипіну на фертильність є недостатнім. Телмісартан В рамках доклінічних досліджень телмісартан не впливав на фертильність самців та самок.Побічна діяЧастота виникнення небажаних реакцій визначалася відповідно до класифікації Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я (ВООЗ): дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100 та < 1/10); нечасто (≥1/1000 та Потенційні небажані реакції на фоні лікування препаратом Телзап® AM включають усі небажані реакції, які раніше були зареєстровані на фоні застосування окремих компонентів препарату. Небажані реакції, що очікуються на підставі досвіду застосування телмісартану Серйозні побічні реакції включають анафілактичні реакції та ангіоневротичний набряк (частота виникнення "рідко") і гостру ниркову недостатність. У контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів з артеріальною гіпертензією загальна частота розвитку небажаних реакцій у групі телмісартану, як правило, була подібною до такої у групі плацебо (41,4% та 43,9%, відповідно). Частота розвитку небажаних реакцій не залежала від дози, а також від статі, віку або расової приналежності пацієнтів. Профіль безпеки телмісартану у пацієнтів, які отримували препарат з метою зменшення серцево-судинної захворюваності, був подібним до таких у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Небажані реакції, наведені нижче, були зареєстровані в рамках контрольованих клінічних досліджень у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або виявлені при аналізі повідомлень, отриманих у післяреєстраційному періоді. До цього переліку також увійшли серйозні та несерйозні небажані реакції, які були причиною скасування лікування протягом трьох довготривалих клінічних досліджень за участю 21 642 пацієнтів, які приймали телмісартан для зниження серцево-судинної захворюваності протягом періоду до 6 років. Інфекційні та паразитарні захворювання: нечасто – інфекції сечовивідних шляхів (включаючи цистит), інфекції верхніх дихальних шляхів (включаючи фарингіт та синусит); рідко - сепсис (зокрема з летальним результатом). Порушення з боку крові та лімфатичної системи: нечасто – анемія; рідко – еозинофілія, тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи: рідко – анафілактичні реакції, реакції гіперчутливості. Порушення з боку обміну речовин та харчування: нечасто – гіперкаліємія; рідко – гіпоглікемія (у пацієнтів із цукровим діабетом). Порушення психіки: нечасто – безсоння, депресія; рідко – тривожність. Порушення з боку нервової системи: нечасто - непритомність; рідко – сонливість. Порушення з боку органу зору: рідко – зорові розлади. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. Порушення з боку серця: нечасто – брадикардія; рідко – тахікардія. Порушення з боку судин: нечасто – зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – задишка, кашель; дуже рідко – інтерстиціальне захворювання легень. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – біль у животі, діарея, диспепсія, здуття живота, блювання; рідко – сухість у роті, дискомфорт у ділянці шлунка. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: рідко – порушення функції печінки/ураження печінки. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – свербіж шкіри, підвищене потовиділення, шкірний висип; рідко - ангіоневротичний набряк (у тому числі зі смертельним наслідком), екзема, еритема, кропив'янка, лікарський висип, токсикодермія. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто – біль у спині (наприклад, ішіалгія), м'язові спазми, міалгія; рідко – артралгія, біль у кінцівках, біль у сухожиллях (симптоми, що нагадують тендиніт). Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – біль у грудній клітці, астенічний синдром (загальна слабкість); рідко – грипоподібний синдром. Лабораторні та інструментальні дані: нечасто – підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові; рідко – зниження концентрації гемоглобіну у плазмі крові, підвищення концентрації сечової кислоти у плазмі крові, підвищення активності “печінкових” ферментів, підвищення концентрації креатинфосфокінази у плазмі крові. Описание отдельных нежелательных реакций Сепсис В клиническом исследовании частота развития сепсиса в группе телмисартана была выше, чем в группе плацебо. Это может быть расценено как случайная находка или как развитие явления, связанного с неизвестным в настоящее время механизмом. Снижение АД Данная нежелательная реакция часто регистрировалась у пациентов с контролируемым АД на фоне применения телмисартана в сочетании со стандартной терапией с целью снижения сердечно-сосудистой заболеваемости. Нарушение функции печени/поражения печени Наибольшее число случаев нарушения функции печени или поражения печени было выявлено при анализе пострегистрационных сообщений о клинических случаях у пациентов японской этнической группы. Пациенты данной этнической группы подвержены развитию нежелательных реакций данного типа. Интерстициальное заболевание легких В течение пострегистрационного периода были получены сообщения о случаях развития интерстициального заболевания легких, имевших временную связь с приемом телмисартана. Однако причинно-следственная связь между применением телмисартана и развитием данного заболевания не установлена. Нежелательные реакции, ожидающиеся на основании опыта применения амлодипина Наиболее частые нежелательные реакции на фоне применения амлодипина включают сонливость, головокружение, головную боль, сердцебиение, ощущение "прилива" крови к коже, боль в животе, тошноту, отеки лодыжек и другой локализации, утомляемость. Нарушения со стороны крови и лимфатической системы: очень редко - лейкопения, тромбоцитопения. Нарушения со стороны иммунной системы: очень редко - аллергические реакции. Порушення з боку обміну речовин та харчування: нечасто – зниження маси тіла, збільшення маси тіла; дуже рідко – гіперглікемія. Порушення психіки: нечасто – безсоння, зміни настрою (включаючи тривожність), депресія; рідко – сплутаність свідомості. Порушення з боку нервової системи: часто – сонливість, запаморочення, головний біль (особливо на початку лікування); нечасто – тремор, дисгевзія, синкопе, гіпестезія, парестезія; дуже рідко – гіпертонус, периферична нейропатія; частота невідома – екстрапірамідні порушення. Порушення з боку органу зору: часто – зорові розлади (включаючи диплопію). Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – шум у вухах. Порушення з боку серця: часто – відчуття серцебиття; нечасто – аритмія (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь); дуже рідко – інфаркт міокарда. Порушення з боку судин: часто – відчуття "припливу" крові до шкіри; нечасто – зниження АТ; дуже рідко – васкуліт. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто – задишка; нечасто – кашель, риніт. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: часто – біль у животі, нудота, порушення ритму спорожнення кишечника (включаючи діарею та запор); нечасто – блювання, сухість слизової ротової порожнини; дуже рідко – панкреатит, гастрит, гіперплазія ясен. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко – гепатит, жовтяниця, підвищення активності “печінкових” ферментів (у більшості випадків у поєднанні з холестазом). Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: часто - набряклість кісточок та стоп; нечасто - алопеція, пурпура, зміна пігментації шкіри (поява знебарвлених ділянок шкіри), підвищене потовиділення, свербіж шкіри, шкірний висип, висип, кропив'янка; дуже рідко – ангіоневротичний набряк, мультиформна еритема, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, фоточутливість; частота невідома – токсичний епідермальний некроліз. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: часто – м'язові спазми; нечасто – артралгія, міалгія, біль у спині. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – прискорене сечовипускання, дизурія, ніктурія. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: нечасто – еректильна дисфункція, гінекомастія. Загальні розлади та порушення у місці введення: дуже часто – набряки; часто – підвищена стомлюваність, астенічний синдром; нечасто – біль у грудній клітці, біль, загальне нездужання. Небажані реакції, що очікуються на підставі досвіду застосування амлодипіну та телмісартану Інфекційні та паразитарні захворювання: рідко – цистит. Порушення психіки: рідко – занепокоєння, безсоння, депресія. Порушення з боку нервової системи: часто – запаморочення, нечасто – сонливість, мігрень, біль голови, парестезії; рідко – непритомність, периферична нейропатія, гіпестезія, дисгевзія, тремор. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. Порушення з боку серця: нечасто – брадикардія, відчуття серцебиття. Порушення з боку судин: нечасто – гіпотензія, ортостатична гіпотензія, “припливи”. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель; дуже рідко – інтерстиціальне захворювання легень. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – біль у животі, діарея, нудота; рідко – блювання, гіпертрофія ясен, задишка, сухість у порожнині рота. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – свербіж шкіри; рідко – екзема, еритема. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто – артралгія, спазми м'язів (судоми литкових м'язів), міалгія; рідко – біль у спині, біль у нижніх кінцівках (ногах). Порушення з боку сечовивідних шляхів: рідко – ніктурія. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: нечасто – еректильна дисфункція. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – периферичні набряки; нечасто – астенія, біль у грудній клітці, втома, набряки. Лабораторні та інструментальні дані: нечасто – підвищення концентрації "печінкових" трансаміназ; рідко – підвищення концентрації сечової кислоти в крові. Додаткова інформація щодо комбінації амлодипіну та телмісартану: периферичні набряки, дозозалежний побічний ефект амлодипіну спостерігалися у пацієнтів, які отримували комбінацію амлодипіну та телмісартану рідше, ніж у пацієнтів, які отримують лише амлодипін.Взаємодія з лікарськими засобамиВзаємодії між двома діючими речовинами, що входять до складу даного препарату у фіксованих дозах, у клінічних дослідженнях не було виявлено. Досліджень щодо вивчення лікарських взаємодій препарату Телзап® AM з іншими препаратами не проводилося. Взаємодія з амлодипіном Вплив інших лікарських засобів на фармакологічні властивості амлодипіну Інгібітори ізоферменту CYP3A4 Одночасне застосування амлодипіну з потужними або помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (інгібіторами ВІЛ-протеази, протигрибковими препаратами з групи азолів, макролідами, наприклад, еритроміцином або кларитроміцином, а також з верапамілом або дилтіазем ризик різкого зниження артеріального тиску. Клінічні прояви даних варіантів одночасного застосування можуть бути більш виражені у пацієнтів похилого віку, необхідне лікарське спостереження з метою можливої ​​корекції доз препаратів. Індуктори ізоферменту CYP3A4 При одночасному застосуванні індукторів ізоферменту CYP3A4 концентрація амлодипіну може змінюватись. Необхідно контролювати АТ, слід розглянути можливість корекції дози амлодипіну під час та після одночасного прийому, особливо з сильними індукторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцин та препарати Звіробою продірявленого). Грейпфрути та грейпфрутовий сік Застосування амлодипіну на фоні вживання в їжу грейпфрутів або грейпфрутового соку не рекомендується, тому що у деяких пацієнтів це може призводити до підвищення біодоступності препарату і, відповідно, посилення антигіпертензивного ефекту. Дантролен (у вигляді інфузій) У тварин, які отримували верапаміл у поєднанні з внутрішньовенним введенням дантролену, спостерігався розвиток летальної фібриляції шлуночків та серцево-судинного колапсу, пов'язаних із гіперкаліємією. У зв'язку з ризиком гіперкаліємії рекомендується уникати застосування БМКК, таких як амлодипін, одночасно з дантроленом у пацієнтів, схильних до розвитку злоякісної гіпертермії, а також для лікування даного стану. Вплив амлодипіну на фармакологічні властивості інших лікарських засобів. Амлодипін посилює дію інших гіпотензивних препаратів. Аторвастатин, дигоксин та варфарин У ході клінічних досліджень лікарської взаємодії амлодипін не впливав на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину та варфарину. Циклоспорин Дослідження взаємодії циклоспорину та амлодипіну не проводилися ні у здорових добровольців, ні в будь-яких інших популяціях, за винятком пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки. У цих пацієнтів виявили підвищення залишкових концентрацій циклоспорину в плазмі крові (в середньому на 0-40%). У пацієнтів, які отримують амлодипін у поєднанні з циклоспорином після трансплантації нирки, рекомендується здійснювати моніторинг концентрацій циклоспорину і при необхідності зменшити його дозу. Симвастатин При одночасному застосуванні багаторазових доз амлодипіну по 10 мг та симвастатину по 80 мг 1 раз на день показник системної експозиції симвастатину був на 77% вищим, ніж на тлі монотерапії симвастатином. У пацієнтів, які приймають амлодипін, доза симвастатину не повинна перевищувати 20 мг на добу. Такролімус Спільне застосування такролімусу з амлодипіном характеризується ризиком підвищення концентрації такролімусу у плазмі. Пацієнтам, які приймають амлодипін, слід проводити моніторинг концентрації такролімусу в плазмі крові, а також при необхідності корекцію дози, щоб уникнути токсичного впливу такролімусу. Інші препарати Встановлено безпеку спільного застосування амлодипіну з тіазидними діуретиками, бета-адреноблокаторами, інгібіторами АПФ, нітратами тривалої дії, нітрогліцерином (застосовуваним сублінгвально), нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), антибіотиками та антибіотиками. При одночасному застосуванні амлодипіну та силденафілу показано, що кожен із препаратів чинив незалежну гіпотензивну дію. Взаємодія з телмісартаном Дігоксин При одночасному застосуванні телмісартану та дигоксину спостерігалося підвищення медіани Сmах дигоксину на 49% та його залишкової концентрації на 20%. На початкових етапах прийому дигоксину, а також при корекції його дози та відміні лікування необхідно контролювати показники концентрації препарату в організмі для їхньої підтримки в межах терапевтичного діапазону. Препарати, одночасне застосування яких не рекомендується Калійзберігаючі діуретики та калійвмісні харчові добавки АРА II, такі як телмісартан, зменшують втрати калію, зумовлені дією діуретиків. Калійзберігаючі діуретики, зокрема спіронолактон, еплеренон, тріамтерен і амілорид, а також харчові добавки, що містять калій, або замінники солі можуть викликати значне підвищення вмісту калію в плазмі крові. У тих випадках, коли одночасне застосування цих лікарських засобів з телмісартаном потрібне для ліквідації підтвердженої гіпокаліємії, лікування слід проводити з обережністю та за умови проведення регулярного контролю вмісту калію у плазмі. Препарати літію Одночасне застосування препаратів літію та інгібіторів АПФ або АРА II, включаючи телмісартан, супроводжувалося випадками оборотного підвищення концентрації літію в плазмі та симптомами токсичності. Якщо одночасне застосування телмісартану з препаратом літію є необхідним, рекомендується проводити посилений контроль концентрації літію в плазмі. Препарати, одночасне застосування яких вимагає дотримання обережності Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ) НПЗЗ (ацетилсаліцилова кислота в дозах, що забезпечують протизапальну дію, інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) та неселективні нестероїдні протизапальні засоби) можуть послаблювати антигіпертензивний ефект АРА II. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (зокрема, у пацієнтів з дегідратацією або у пацієнтів похилого віку зі зниженою функцією нирок) одночасне застосування АРА II та лікарських засобів, що пригнічують ЦОГ-2, може призводити до посилення порушення функції нирок, а в ряді випадків. і до гострої ниркової недостатності, яка, як правило, має оборотний характер. У зв'язку з цим лікування цими комбінаціями препаратів потребує обережності, особливо у пацієнтів похилого віку. Пацієнт повинен мати достатній рівень гідратації. Проведення моніторингу функції нирок рекомендується перед початком прийому комбінації препаратів, а також регулярно під час лікування. Раміприл У ході клінічного дослідження з одночасним застосуванням телмісартану та раміприлу спостерігалося підвищення показників AUC0-24 та Сmах раміприлу та раміприлату до 2,5 разів. Клінічне значення цього спостереження неясно. Діуретики (тіазидні та петльові) Попереднє лікування високими дозами діуретиків, таких як фуросемід (петлевий діуретик) і гідрохлортіазид (тіазидний діуретик), а також обмеження споживання кухонної солі, діарея або блювання можуть призводити до зниження ОЦК і підвищувати ризик надмірного зниження АТ на початковому етапі. Препарати, одночасне застосування яких потребує підвищеної уваги Інші гіпотензивні препарати Дія телмісартану може посилюватись при одночасному застосуванні інших гіпотензивних препаратів. Подвійна блокадаренін-ангіотензин-альдостеронова система (РААС) Клінічні дослідження показали, що досягнення подвійної блокади РААС на тлі комбінованого застосування інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену асоціювалося з підвищенням частоти розвитку таких небажаних явищ, як зниження АТ, гіперкаліємія та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність), порівняно з препаратом , що діє на РААС. Одночасне застосування комбінації амлодипіну та телмісартану з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з середньою або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування комбінації амлодипіну та телмісартану з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Баклофен та аміфостин Враховуючи фармакологічні властивості деяких препаратів (зокрема, баклофену та аміфостину), можна прогнозувати, що вони потенціюватимуть дію всіх гіпотензивних препаратів, включаючи телмісартан. Алкоголь, барбітурати, наркотичні засоби та антидепресанти Ризик розвитку ортостатичної гіпотензії може зростати і натомість вживання алкоголю, і навіть застосування барбітуратів, наркотичних засобів чи антидепресантів. Глюкокортикоїди (для системного застосування) Послаблення антигіпертензивного ефекту телмісартану.Спосіб застосування та дозиВсередину, один раз на добу, незалежно від їди, запиваючи невеликою кількістю рідини. Пацієнти, які отримують терапію амлодипіном і телмісартаном у вигляді окремих таблеток, можуть бути переведені на терапію препаратом Телзап AM, що містить ті ж дози діючих речовин. Препарат Телзап® AM може застосовуватися у пацієнтів, у яких застосування одного амлодипіну або одного телмісартану не призводить до адекватного контролю артеріального тиску. Пацієнти, які приймають амлодипін у дозі 10 мг, у яких відзначаються побічні реакції, що обмежують прийом препарату, наприклад, периферичні набряки, можуть перейти на прийом препарату Телзап® AM у дозі 5 мг + 40 мг 1 раз на день, що дозволить зменшити дозу амлодипіну. але не знизить загальну очікувану гіпотензивну дію. Лікування артеріальної гіпертензії у пацієнта може починатися з застосування препарату Телзап AM у тому випадку, коли передбачається, що досягнення контролю АТ за допомогою будь-якого одного препарату малоймовірне. Початкова доза препарату Телзап AM: 5 мг + 40 мг 1 раз на день. Пацієнти, яким потрібне значне зниження артеріального тиску, можуть починати прийом препарату Телзап® AM у дозі 5 мг + 80 мг 1 раз на день. Якщо потрібне додаткове зниження артеріального тиску, доза препарату може бути поступово збільшена до максимальної 10 мг + 80 мг, не раніше як через 2 тижні після початку терапії. Максимальна добова доза: 10 мг амлодипіну + 80 мг телмісартану. Пацієнти похилого віку (старше 65 років): корекція дози не потрібна. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок легкого або середнього ступеня тяжкості корекція дози не потрібна. Досвід застосування препарату у пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок або на гемодіалізі обмежений. У пацієнтів цієї категорії лікування препаратом Телзап® AM має проводитися з обережністю, оскільки амлодипін та телмісартан не виводяться з організму за допомогою гемодіалізу. Пацієнти з порушенням функції печінки Підбір дози препарату Телзап® AM у пацієнтів з порушенням функції печінки легкого або середнього ступеня тяжкості потребує обережності. Добова доза телмісартану не повинна перевищувати 40 мг. Препарат Телзап AM протипоказаний у пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки. Діти та підлітки Застосування препарату Телзап® AM у пацієнтів віком до 18 років протипоказано через відсутність достатньої кількості даних про безпеку та ефективність застосування препарату в даній віковій групі.ПередозуванняСимптоми Випадки передозування комбінації амлодипін + телмісартану не реєструвалися. Можливі симптоми передозування складаються із симптомів з боку окремих компонентів препарату. Передозування амлодипіну може призводити до надмірної периферичної вазодилатації та рефлекторної тахікардії. Повідомлялося про розвиток вираженого та стійкого зниження АТ, у т.ч. з розвитком шоку та летального результату. Найбільш вираженими симптомами передозування телмісартану були зниження артеріального тиску та тахікардія. Також реєструвалися такі клінічні прояви, як брадикардія, запаморочення, підвищення концентрації креатиніну в плазмі та гостра ниркова недостатність. Лікування Пацієнт повинен перебувати під пильним клінічним наглядом. Лікування має включати симптоматичну та підтримуючу терапію. Набір лікувальних заходів залежить від тривалості часу з моменту прийому препарату та виразності симптомів. Рекомендовані заходи включають стимуляцію блювоти та/або промивання шлунка, прийом активованого вугілля. Слід проводити регулярний контроль концентрації електролітів та креатиніну у плазмі крові. У разі зниження АТ пацієнтові слід надати положення "лежачи на спині" з піднятими нижніми кінцівками, а також негайно розпочати введення сольових та інших плазмозамінних розчинів для заповнення ОЦК. Відновлення судинного тонусу та нормалізація АТ можуть бути досягнуті шляхом введення судинозвужувальних препаратів за умови відсутності протипоказань до їх використання. Внутрішньовенне введення кальцію глюконату може забезпечити усунення симптомів, пов'язаних з блокадою кальцієвих каналів. Амлодипін та телмісартан практично не виводяться з організму за допомогою гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиАмлодипін Пацієнти з хронічною серцевою недостатністю У довгостроковому плацебо-контрольованому дослідженні (PRAISE-2) у пацієнтів з ХСН III-IV функціонального класу (але класифікації NYHA) неішемічної етіології застосування амлодипіну було пов'язане зі збільшенням повідомлень про розвиток набряку легень, незважаючи на відсутність достовірної відмінності у частоті прогресування серцевої недостатності. порівняно із плацебо. Слід обережно застосовувати БМКК, зокрема. амлодипін, у пацієнтів з ХСН через можливий ризик розвитку інших серцево-судинних ускладнень та смертності. Порушення функції печінки Як і при прийомі інших БМКК, Т1/2 амлодипіну збільшується у пацієнтів із порушеннями функції печінки. Тому препарат Телзап® AM повинен застосовуватися з обережністю у таких пацієнтів (див. розділ "З обережністю"), а доза телмісартану не повинна перевищувати 40 мг один раз на день. Пацієнтам із тяжким порушенням функції печінки препарат Телзап® AM протипоказаний. Порушення функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок амлодипін може застосовуватись у звичайних дозах. Зміни концентрації амлодипіну в плазмі не корелювали зі ступенем тяжкості порушення функції нирок. Амлодипін не виводиться із організму під час діалізу. Пацієнти похилого віку Корекція дози препарату Телзап AM у пацієнтів похилого віку не потрібна. Підвищення дози слід проводити з обережністю. Діти Безпечність та ефективність застосування препарату Телзап AM у дітей на даний момент не встановлені. Сорбітол Цей лікарський препарат містить сорбітол (Е 420). У пацієнтів з рідкісною спадковою непереносимістю фруктози застосування препарату Телзап AM протипоказане. Телмісартан Порушення функції печінки Застосування комбінації амлодипіну + телмісартану протипоказане у пацієнтів з холестазом, обструкцією жовчовивідних шляхів та/або тяжким порушенням функції печінки, оскільки телмісартан в основному виводиться з жовчю (див. розділ "Протипоказання"). Є підстави припускати, що у цих пацієнтів знижено печінковий кліренс телмісартану. Слід з обережністю застосовувати препарат пацієнтам із порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості. Реноваскулярна гіпертензія При лікуванні лікарськими засобами, що діють на РААС, у пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки зростає ризик значного зниження артеріального тиску та розвитку гострої ниркової недостатності. Порушення функції нирок та пересадка нирки При застосуванні телмісартану у пацієнтів з порушеннями функції нирок рекомендовано проводити періодичний контроль вмісту калію, креатиніну у плазмі. Досвід застосування препарату у пацієнтів, які незадовго до застосування перенесли трансплантацію нирки, відсутній. Телмісартан не виводиться за допомогою діалізу. Зниження об'єму циркулюючої крові (ОЦК) Зниження АТ, особливо після першого прийому препарату Телзап AM, може виникати у пацієнтів зі зниженим ОЦК та/або низьким вмістом натрію в плазмі крові на тлі попереднього лікування діуретиками, обмеження прийому кухонної солі, діареї або блювання. Подібні стани (дефіцит рідини та/або натрію) повинні бути усунені до початку прийому препарату Телзап AM. Подвійна блокада РААС Дані про одночасне застосування інгібіторів АПФ з АРА II або з препаратами, що містять аліскірен, підтверджують підвищений ризик різкого зниження АТ, розвитку гіперкаліємії та зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Одночасне застосування АРА II з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або із середньою або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. При необхідності здійснення подвійної блокади РААС слід розглядати кожен випадок індивідуально та ретельно контролювати функцію нирок, водно-електролітний баланс та показники АТ. Одночасне застосування АРА II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. На фоні блокади РААС були відзначені випадки розвитку артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та порушення функції нирок (включаючи розвиток гострої ниркової недостатності) у схильних до цього пацієнтів, особливо при одночасному прийомі лікарських препаратів, що діють на РААС. У зв'язку з цим подвійна блокада РААС (зокрема, при одночасному застосуванні телмісартану з іншими блокаторами РААС) не рекомендується. За необхідності одночасного застосування кількох блокаторів РААС слід ретельно контролювати функцію нирок. Інші стани, пов'язані зі стимуляцією РААС У пацієнтів, судинний тонус та ниркова функція яких залежать переважно від активності РААС (наприклад, пацієнти з тяжкою хронічною серцевою недостатністю або наявним захворюванням нирок, у тому числі стенозом ниркової артерії), застосування лікарських засобів, що діють на цю систему, таких як телмісартан, з виникненням гострого зниження артеріального тиску, гіперазотемії, олігурії або рідко з розвитком гострої ниркової недостатності. Первинний гіперальдостеронізм У пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом лікування гіпотензивними лікарськими засобами, дія яких здійснюється шляхом пригнічення РААС, зазвичай неефективна. У зв'язку з цим застосування препарату Телзап AM не рекомендовано. Стеноз аортального або мітрального клапана, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія Як і щодо інших судиннорозширювальних засобів, пацієнтам з аортальним або мітральним стенозом, а також гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією необхідно дотримуватися особливої ​​обережності. Пацієнти з цукровим діабетом, які отримують інсулін або інші гіпоглікемічні препарати У пацієнтів з цукровим діабетом, які приймають інсулін або інші гіпоглікемічні препарати, застосування телмісартану може призводити до розвитку гіпоглікемії та має супроводжуватися контролем рівня глюкози в крові. При необхідності слід провести корекцію дози інсуліну чи інших гіпоглікемічних препаратів. Гіперкаліємія Як і інші препарати, що діють на РААС, застосування телмісартану може сприяти розвитку гіперкаліємії. У пацієнтів похилого віку, пацієнтів з нирковою недостатністю або цукровим діабетом, а також у пацієнтів, які одночасно отримують лікування іншими препаратами, що підвищують вміст калію в плазмі, або мають супутні патологічні стани, гіперкаліємія може бути причиною смертельного результату. При одночасному застосуванні препаратів, що діють на РААС, слід ретельно оцінити співвідношення користі та ризику. Основні фактори ризику гіперкаліємії включають: цукровий діабет, порушення функції нирок, похилого віку (пацієнти старше 70 років); одночасне застосування з лікарськими засобами, що діють на РААС, та/або добавками, що містять калій. Лікарськими препаратами, здатними викликати гіперкаліємію, є замінники солі, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, АРА II, НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, гепарин, імунодепресанти (циклоспорин і такролімус) і триметоприм; супутні захворювання, особливо зневоднення, гостра серцева недостатність, метаболічний ацидоз, гостра ниркова недостатність (наприклад, при інфекційних захворюваннях), синдром цитолізу (наприклад, гостра ішемія кінцівок, рабдоміоліз, велика травма). Пацієнтам із групи ризику рекомендується ретельно контролювати вміст калію у плазмі крові. Етнічні відмінності Як і всі інші АРА II, телмісартан менш ефективно знижує артеріальний тиск у пацієнтів негроїдної раси, ніж у представників інших рас, можливо, внаслідок більшої схильності до зниження активності реніну в популяції даних пацієнтів. Ішемічна хвороба серця та цереброваскулярна хвороба Як і при прийомі будь-яких інших гіпотензивних препаратів, надмірне зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярною хворобою може призвести до розвитку інфаркту міокарда або інсульту. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Препарат Телзап® AM має помірний вплив на здатність до керування транспортними засобами та управління рухомими механізмами. Через можливий розвиток запаморочення, головного болю, підвищеної стомлюваності, нудоти при прийомі препарату слід бути обережним при керуванні транспортними засобами та заняттями іншими видами діяльності, що вимагають концентрації уваги та швидкості психомоторних функцій. З появою описаних небажаних реакцій слід утриматися від виконання зазначених видів діяльності.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діючі речовини: амлодипін – 5,000 мг (у вигляді амлодипіну безілату – 6,935 мг), телмісартан – 80,000 мг; допоміжні речовини: сорбітол, гідроксид натрію, повідон К25, целюлоза мікрокристалічна, кальцію гідрофосфату дигідрат, меглюмін, магнію стеарат. По 10 або 14 таблеток у блістері з ОПА/Алю/ПВХ/Алю. По 1, 2, 4 або 7 блістерів (14 таблеток), по 3 або 9 блістерів (10 таблеток) разом з інструкцією із застосування у картонній пачці.Опис лікарської формиДовгасті двоопуклі таблетки від білого або майже білого до жовтуватого або жовтого кольору, з гравіюваннями "5" і "80" та ризиком на одній стороні. Ризик не призначений для розламування таблетки.Фармакотерапевтична групаГіпотензивний комбінований засіб (БМКК+ангіотензину II рецепторів антагоніст).ФармакокінетикаАмлодипін Всмоктування Після прийому амлодипіну внутрішньо у терапевтичних дозах максимальні концентрації у плазмі досягаються через 6-12 год. Абсолютна біодоступність препарату становить 64-80%. Прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну. Розподіл Здається обсяг розподілу (УД становить приблизно 21 л/кг. Дослідження in vitro показали, що близько 97,5% амлодипіну, що циркулює в крові, знаходиться у зв'язку з білками плазми крові. Біотрансформація Амлодипін значною мірою (приблизно на 90%) метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. Виведення Т1/2 амлодипіну з плазми становить приблизно 35-50 год, що підтверджує можливість його застосування 1 раз на день. Препарат виводиться нирками: 10% введеної дози препарату елімінується у вигляді вихідної сполуки та 60% у вигляді метаболітів. Виведення амлодипіну із плазми крові відбувається двофазно. Особливі популяції пацієнтів Пацієнти з порушенням функції печінки Є вкрай обмежений обсяг клінічних даних щодо застосування амлодипіну у пацієнтів із порушенням функції печінки. У пацієнтів з печінковою недостатністю спостерігалося зниження кліренсу амлодипіну, що призводило до подовження Т1/2 та підвищення AUC приблизно на 40-60%. Пацієнти похилого віку Час досягнення максимальної концентрації (tmax) амлодипіну в плазмі крові можна порівняти у пацієнтів похилого віку та у пацієнтів молодшої вікової групи. У пацієнтів похилого віку показник кліренсу амлодипіну має тенденцію до зниження з відповідним збільшенням AUC та подовженням Т1/2. Телмісартан Всмоктування Телмісартан швидко всмоктується, проте кількість препарату, що всмоктався, може варіювати. Середній показник абсолютної біодоступності телмісартану становить приблизно 50%. При прийомі телмісартану з їжею має місце зниження показника площі під кривою "концентрація-час" (AUC) приблизно від 6% (при прийомі телмісартану в дозі 40 мг на добу) до 19% (при дозі 160 мг на добу). Через 3 години після прийому препарату концентрація телмісартану в плазмі крові вирівнюється, незалежно від прийому їжі. Розподіл Телмісартан характеризується високим ступенем зв'язування з білками плазми крові (> 99,5%), в основному з альбуміном та з альфа-1-кислим глікопротеїном. Середній обсяг розподілу в рівноважному стані (Vdss) становить приблизно 500 л. Біотрансформація Метаболізм телмісартану полягає в кон'югації вихідної сполуки з глюкуроновою кислотою. Кон'югат, що утворюється, не має фармакологічної активності. Виведення Період напіввиведення (Т1/2) становить понад 20 год. Максимальна концентрація в плазмі (Сmах) і меншою мірою AUC збільшуються непропорційно збільшенню дози. Даних про клінічно значуще накопичення телмісартану, що приймається в рекомендованих дозах, немає. Виводиться через кишечник у незміненому вигляді, виведення нирками – менше 1%. Загальний плазмовий кліренс високий (близько 1000 мл/хв) порівняно з "печінковим" кровотоком (близько 1500 мл/хв). Лінійність/нелінійність фармакокінетики Лінійного зв'язку між дозою препарату та його плазмовою концентрацією відзначено не було. Стах і меншою мірою AUC зростають непропорційно при застосуванні доз вище 40 мг на добу. Особливі популяції пацієнтів Стать пацієнтів Були виявлені відмінності показників концентрації препарату в плазмі крові у чоловіків і жінок: показники Сmах та AUC у жінок були приблизно в 3 та 2 рази вищі, ніж у чоловіків відповідно. Пацієнти похилого віку Показники фармакокінетики телмісартану не відрізнялися у пацієнтів похилого віку та пацієнтів віком до 65 років. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок легкого, середнього та тяжкого ступеня спостерігалося підвищення концентрації телмісартану в плазмі у 2 рази. Однак у пацієнтів з нирковою недостатністю, що перебувають на гемодіалізі, плазмові концентрації препарату були нижчими. Телмісартан характеризується високим ступенем зв'язування з білками плазми і не виводиться з організму за допомогою гемодіалізу. Т1/2 не змінювався у пацієнтів із порушенням функції нирок. Пацієнти з порушенням функції печінки Результати фармакокінетичних досліджень показали підвищення абсолютної біодоступності телмісартану майже до 100% у пацієнтів з порушенням функції печінки. Т1/2 у пацієнтів із порушенням функції печінки не змінювався.ФармакодинамікаПрепарат Телзап® AM має у своєму складі дві гіпотензивні речовини із взаємодоповнювальними механізмами дії, які забезпечують контроль показників артеріального тиску (АТ) у пацієнтів з есенціальною артеріальною гіпертензією; амлодипін належить до фармакологічної групи блокаторів "повільних" кальцієвих каналів (БМКК), а телмісартану - до групи антагоністів рецепторів ангіотензину II (АРА II). Комбінація цих речовин виявляє адитивний антигіпертензивний ефект, викликаючи більш виражене зниження артеріального тиску, ніж кожен із компонентів препарату окремо. Амлодипін Амлодипін - похідне дигідропіридину, відноситься до класу БМКК, інгібує трансмембранне надходження іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини кровоносних судин. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну пов'язаний із вазодилатуючою дією на гладкі м'язи судин. Точний механізм, за допомогою якого амлодипін зменшує частоту та вираженість нападів стенокардії, до кінця не встановлений, але амлодипін може зменшувати ішемію міокарда за рахунок наведених нижче двох ефектів: Амлодипін розширює периферичні артеріоли і за рахунок цього зменшує загальний периферичний опір судин (ОПСС), так зване постнавантаження. Так як частота серцевих скорочень (ЧСС) при прийомі амлодипіну практично не збільшується, це зменшення навантаження на серцевий м'яз знижує енерговитрати міокарда та його потребу в кисні. Механізм антиангінальної дії амлодипіну також, мабуть, пов'язаний з розширенням головних коронарних артерій та артеріол як у зонах міокарда з нормальним кровотоком, так і в ішемізованих зонах. Це розширення збільшує доставку кисню до міокарда у пацієнтів зі спазмом коронарних артерій (при стенокардії Принцметалу або варіантної стенокардії). У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом амлодипіну один раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску в положенні "лежачи" і "стоячи" протягом 24 годин. Ортостатична артеріальна гіпотензія не характерна під час застосування амлодипіну внаслідок повільного початку дії препарату. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та нормальною функцією нирок амлодипін у терапевтичних дозах призводить до зменшення опору судин нирок, підвищення швидкості клубочкової фільтрації та ефективного кровотоку плазми у нирках без зміни фільтрації чи протеринурії. При прийомі амлодипіну не спостерігалося жодних небажаних метаболічних ефектів або зміни концентрації ліпідів у плазмі. Амлодипін можна приймати пацієнтам з бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. Застосування амлодипіну у пацієнтів із серцевою недостатністю не супроводжується негативною інотропною дією (не знижується толерантність до фізичного навантаження, не знижується фракція викиду лівого шлуночка). Телмісартан Механізм дії Телмісартан є специфічним АРА II (тип AT1), ефективний при прийомі всередину. Маючи дуже високу спорідненість до центру зв'язування рецептора підтипу AT1 з ангіотензином II, телмісартан витісняє ангіотензин II із зв'язку з рецептором, не володіючи дією агоніста щодо цього рецептора. Телмісартан не має властивостей часткового агоніста рецептора AT1. Телмісартан селективно зв'язується із рецептором АТ1. Зв'язок із рецептором є довготривалим. Телмісартан не виявляє спорідненості з іншими рецепторами, включаючи рецептори типу АТ2 та інші менш вивчені рецептори ангіотензину. Телмісартан знижує концентрацію альдостерону в плазмі, не інгібує ренін і не блокує іонні канали. Телмісартан не пригнічує активність ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) (кінінази II) – ферменту, який також руйнує брадикінін. Це дозволяє зробити висновок, що препарат не посилюватиме небажані явища, пов'язані з дією брадикініну. Доза телмісартану 80 мг на добу практично повністю усуває підвищення АТ під впливом ангіотензину II. Антигіпертензивний ефект зберігається протягом 24 годин і залишається значним протягом 48 годин. Після прийому першої дози телмісартану антигіпертензивний ефект поступово розвивається протягом 3 год. Виражена антигіпертензивна дія зазвичай розвивається через 4-8 тижнів після регулярного прийому. Дія зберігається протягом 24 годин після прийому телмісартану і залишається значущою до 48 годин. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан забезпечує зниження САД та ДАТ, не впливаючи на ЧСС. Після різкої відміни лікування телмісартаном спостерігається поступове (протягом кількох днів) повернення показників АТ до їх значень до початку прийому препарату без розвитку синдрому "скасування". У пацієнтів, які приймали телмісартан, частота виникнення сухого кашлю була значно нижчою, ніж у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ. Ці дані були отримані в ході клінічних досліджень із прямим порівнянням цих двох типів антигіпертензивної терапії. Комбінований препарат амлодипіну та телмісартану, що застосовується 1 раз на добу, призводить до ефективного та стійкого зниження артеріального тиску протягом 24 годин.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (у пацієнтів, у яких АТ недостатньо контролюється телмісартаном або амлодипіном як засоби монотерапії); артеріальна гіпертензія (у пацієнтів, яким показана комбінована терапія); артеріальна гіпертензія у пацієнтів, які отримують телмісартан та амлодипін у вигляді окремих монопрепаратів, як заміну даної терапії.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до діючих, допоміжних речовин та інших похідних дигидропиридина; вагітність; період грудного вигодовування; обструктивні захворювання жовчовивідних шляхів; тяжка артеріальна гіпотензія; обструкція вихідного тракту лівого шлуночка (зокрема високий рівень аортального стенозу); гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після перенесеного гострого інфаркту міокарда; тяжке порушення функції печінки; шок (у тому числі кардіогенний); одночасне застосування з аліскіреном або препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або середніми або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла); одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією; непереносимість фруктози та синдром порушення всмоктування глюкози/галактози або дефіцит сахарази/ізомальтази; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю: Двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки, що функціонує; нестабільна стенокардія, гострий інфаркт міокарда (немає даних про застосування в гострому періоді та протягом одного місяця після інфаркту міокарда); порушення функції нирок та стан після трансплантації нирки; порушення функції печінки; рекомендації щодо режиму дозування у пацієнтів з порушенням функції печінки не розроблені, тому в таких клінічних випадках слід бути обережними; зниження обсягу циркулюючої крові (ОЦК) на фоні попереднього прийому діуретиків, обмеження споживання кухонної солі, діареї або блювання; цукровий діабет; гіпонатріємія; гіперкаліємія; стеноз аортального чи мітрального клапана; первинний гіперальдостеронізм (ефективність та безпека не встановлені); вік старше 70 років; ішемічна хвороба серця та/або клінічно значущий атеросклероз судин головного мозку (при надмірному зниженні АТ є ризик посилення ішемічних розладів, аж до розвитку гострого інфаркту міокарда та/або інсульту); синдром слабкості синусового вузла (виражена брадикардія, тахікардія); хронічна серцева недостатність (ХСН) неішемічної етіології ІІІ-ІV функціонального класу за класифікацією NYHA; гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія.Вагітність та лактаціяВагітність Застосування препарату Телзап AM під час вагітності протипоказане. Спеціальних досліджень щодо застосування комбінації амлодипін + телмісартан під час вагітності та в період грудного вигодовування не проводилося. Вплив, пов'язаний з окремими речовинами, що діють, описано нижче. Амлодипін Безпека застосування амлодипіну у вагітних жінок не вивчена. У дослідженнях на лабораторних тваринах застосування препарату у високих дозах супроводжувалося ознаками репродуктивної токсичності. Застосування амлодипіну під час вагітності допускається лише за відсутності більш безпечної альтернативи і в тих випадках, коли ризик для матері та дитини, пов'язаний із захворюванням, переважає ризик, пов'язаний із застосуванням препарату. Телмісартан Епідеміологічні докази ризику тератогенного впливу інгібіторів АПФ протягом першого триместру вагітності є недостатньо переконливими, проте не дозволяють виключити невелике підвищення ризику негативного впливу на плід. Хоча контрольовані епідеміологічні дослідження тератогенного ефекту, пов'язаного з прийомом АРА II, не проводилися, застосування препаратів цієї групи може бути пов'язане зі схожим ризиком. За винятком випадків крайньої необхідності в безперервному лікуванні АРА II, пацієнтки, які планують вагітність, повинні перейти на прийом альтернативних антигіпертензивних препаратів із вивченим профілем безпеки під час вагітності. При підтвердженні факту вагітності лікування препаратом Телзап® AM необхідно негайно припинити та при необхідності розпочати альтернативну терапію. Отримано відомості про те, що вплив АРА II протягом другого та третього триместрів вагітності може супроводжуватись явищами токсичності щодо плода (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації черепа) та новонародженого (ниркова недостатність, зниження артеріального тиску, гіперкаліємія). У разі прийому препарату Телзап AM, починаючи з другого триместру вагітності, необхідно провести ультразвукове дослідження функції нирок та кісток черепа плода. Немовлята, які народилися у жінок, які приймали препарат Телзап® AM під час вагітності, повинні бути під пильним клінічним наглядом для своєчасного виявлення артеріальної гіпотензії. Період грудного вигодовування Відомості про застосування амлодипіну та телмісартану під час грудного вигодовування відсутні. У зв'язку з цим застосування препарату Телзап AM під час грудного вигодовування протипоказане. Амлодипін проникає у грудне молоко у кількості 3-7% від материнської дози (максимально до 15%). Вплив амлодипіну на новонароджених невідомий. У разі лікування жінок, що годують, слід віддавати перевагу альтернативним препаратам з більш вивченим профілем безпеки під час грудного вигодовування, особливо при вигодовуванні новонародженої або недоношеної дитини. Слід прийняти рішення про припинення грудного вигодовування або скасування препарату з огляду на необхідність його застосування для матері. Фертильність Амлодипін Клінічні дані щодо потенційного впливу амлодипіну на фертильність є недостатніми. В одному дослідженні на щурах виявили небажані явища з боку фертильності самців. При застосуванні БМКК у деяких пацієнтів спостерігалися біохімічні зміни у головці сперматозоїдів. Обсяг клінічних даних щодо потенційного впливу амлодипіну на фертильність є недостатнім. Телмісартан В рамках доклінічних досліджень телмісартан не впливав на фертильність самців та самок.Побічна діяЧастота виникнення небажаних реакцій визначалася відповідно до класифікації Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я (ВООЗ): дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100 та < 1/10); нечасто (≥1/1000 та Потенційні небажані реакції на фоні лікування препаратом Телзап® AM включають усі небажані реакції, які раніше були зареєстровані на фоні застосування окремих компонентів препарату. Небажані реакції, що очікуються на підставі досвіду застосування телмісартану Серйозні побічні реакції включають анафілактичні реакції та ангіоневротичний набряк (частота виникнення "рідко") і гостру ниркову недостатність. У контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів з артеріальною гіпертензією загальна частота розвитку небажаних реакцій у групі телмісартану, як правило, була подібною до такої у групі плацебо (41,4% та 43,9%, відповідно). Частота розвитку небажаних реакцій не залежала від дози, а також від статі, віку або расової приналежності пацієнтів. Профіль безпеки телмісартану у пацієнтів, які отримували препарат з метою зменшення серцево-судинної захворюваності, був подібним до таких у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Небажані реакції, наведені нижче, були зареєстровані в рамках контрольованих клінічних досліджень у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або виявлені при аналізі повідомлень, отриманих у післяреєстраційному періоді. До цього переліку також увійшли серйозні та несерйозні небажані реакції, які були причиною скасування лікування протягом трьох довготривалих клінічних досліджень за участю 21 642 пацієнтів, які приймали телмісартан для зниження серцево-судинної захворюваності протягом періоду до 6 років. Інфекційні та паразитарні захворювання: нечасто – інфекції сечовивідних шляхів (включаючи цистит), інфекції верхніх дихальних шляхів (включаючи фарингіт та синусит); рідко - сепсис (зокрема з летальним результатом). Порушення з боку крові та лімфатичної системи: нечасто – анемія; рідко – еозинофілія, тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи: рідко – анафілактичні реакції, реакції гіперчутливості. Порушення з боку обміну речовин та харчування: нечасто – гіперкаліємія; рідко – гіпоглікемія (у пацієнтів із цукровим діабетом). Порушення психіки: нечасто – безсоння, депресія; рідко – тривожність. Порушення з боку нервової системи: нечасто - непритомність; рідко – сонливість. Порушення з боку органу зору: рідко – зорові розлади. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. Порушення з боку серця: нечасто – брадикардія; рідко – тахікардія. Порушення з боку судин: нечасто – зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – задишка, кашель; дуже рідко – інтерстиціальне захворювання легень. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – біль у животі, діарея, диспепсія, здуття живота, блювання; рідко – сухість у роті, дискомфорт у ділянці шлунка. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: рідко – порушення функції печінки/ураження печінки. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – свербіж шкіри, підвищене потовиділення, шкірний висип; рідко - ангіоневротичний набряк (у тому числі зі смертельним наслідком), екзема, еритема, кропив'янка, лікарський висип, токсикодермія. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто – біль у спині (наприклад, ішіалгія), м'язові спазми, міалгія; рідко – артралгія, біль у кінцівках, біль у сухожиллях (симптоми, що нагадують тендиніт). Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – біль у грудній клітці, астенічний синдром (загальна слабкість); рідко – грипоподібний синдром. Лабораторні та інструментальні дані: нечасто – підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові; рідко – зниження концентрації гемоглобіну у плазмі крові, підвищення концентрації сечової кислоти у плазмі крові, підвищення активності “печінкових” ферментів, підвищення концентрації креатинфосфокінази у плазмі крові. Опис окремих небажаних реакцій Сепсис У клінічному дослідженні частота розвитку сепсису у групі телмісартана була вищою, ніж у групі плацебо. Це може бути розцінено як випадкову знахідку або як розвиток явища, пов'язаного з невідомим в даний час механізмом. Зниження АТ Ця небажана реакція часто реєструвалася у пацієнтів з контрольованим АТ на фоні застосування телмісартану у поєднанні зі стандартною терапією з метою зниження серцево-судинної захворюваності. Порушення функції печінки/ураження печінки Найбільше випадків порушення функції печінки або ураження печінки було виявлено при аналізі постреєстраційних повідомлень про клінічні випадки у пацієнтів японської етнічної групи. Пацієнти цієї етнічної групи схильні до розвитку небажаних реакцій даного типу. Інтерстиціальне захворювання легень Протягом постреєстраційного періоду було отримано повідомлення про випадки розвитку інтерстиціального захворювання легень, які мали тимчасовий зв'язок із прийомом телмісартану. Однак причинно-наслідковий зв'язок між застосуванням телмісартану та розвитком даного захворювання не встановлено. Небажані реакції, які очікуються на підставі досвіду застосування амлодипіну Найчастіші небажані реакції на фоні застосування амлодипіну включають сонливість, запаморочення, головний біль, серцебиття, відчуття "припливу" крові до шкіри, біль у животі, нудоту, набряки кісточок та іншої локалізації, стомлюваність. Порушення з боку крові та лімфатичної системи: дуже рідко – лейкопенія, тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи: дуже рідко – алергічні реакції. Порушення з боку обміну речовин та харчування: нечасто – зниження маси тіла, збільшення маси тіла; дуже рідко – гіперглікемія. Порушення психіки: нечасто – безсоння, зміни настрою (включаючи тривожність), депресія; рідко – сплутаність свідомості. Порушення з боку нервової системи: часто – сонливість, запаморочення, головний біль (особливо на початку лікування); нечасто – тремор, дисгевзія, синкопе, гіпестезія, парестезія; дуже рідко – гіпертонус, периферична нейропатія; частота невідома – екстрапірамідні порушення. Порушення з боку органу зору: часто – зорові розлади (включаючи диплопію). Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – шум у вухах. Порушення з боку серця: часто – відчуття серцебиття; нечасто – аритмія (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь); дуже рідко – інфаркт міокарда. Порушення з боку судин: часто – відчуття "припливу" крові до шкіри; нечасто – зниження АТ; дуже рідко – васкуліт. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто – задишка; нечасто – кашель, риніт. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: часто – біль у животі, нудота, порушення ритму спорожнення кишечника (включаючи діарею та запор); нечасто – блювання, сухість слизової ротової порожнини; дуже рідко – панкреатит, гастрит, гіперплазія ясен. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко – гепатит, жовтяниця, підвищення активності “печінкових” ферментів (у більшості випадків у поєднанні з холестазом). Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: часто - набряклість кісточок та стоп; нечасто - алопеція, пурпура, зміна пігментації шкіри (поява знебарвлених ділянок шкіри), підвищене потовиділення, свербіж шкіри, шкірний висип, висип, кропив'янка; дуже рідко – ангіоневротичний набряк, мультиформна еритема, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, фоточутливість; частота невідома – токсичний епідермальний некроліз. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: часто – м'язові спазми; нечасто – артралгія, міалгія, біль у спині. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – прискорене сечовипускання, дизурія, ніктурія. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: нечасто – еректильна дисфункція, гінекомастія. Загальні розлади та порушення у місці введення: дуже часто – набряки; часто – підвищена стомлюваність, астенічний синдром; нечасто – біль у грудній клітці, біль, загальне нездужання. Небажані реакції, що очікуються на підставі досвіду застосування амлодипіну та телмісартану Інфекційні та паразитарні захворювання: рідко – цистит. Порушення психіки: рідко – занепокоєння, безсоння, депресія. Порушення з боку нервової системи: часто – запаморочення, нечасто – сонливість, мігрень, біль голови, парестезії; рідко – непритомність, периферична нейропатія, гіпестезія, дисгевзія, тремор. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. Порушення з боку серця: нечасто – брадикардія, відчуття серцебиття. Порушення з боку судин: нечасто – гіпотензія, ортостатична гіпотензія, “припливи”. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель; дуже рідко – інтерстиціальне захворювання легень. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – біль у животі, діарея, нудота; рідко – блювання, гіпертрофія ясен, задишка, сухість у порожнині рота. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – свербіж шкіри; рідко – екзема, еритема. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто – артралгія, спазми м'язів (судоми литкових м'язів), міалгія; рідко – біль у спині, біль у нижніх кінцівках (ногах). Порушення з боку сечовивідних шляхів: рідко – ніктурія. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: нечасто – еректильна дисфункція. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – периферичні набряки; нечасто – астенія, біль у грудній клітці, втома, набряки. Лабораторні та інструментальні дані: нечасто – підвищення концентрації "печінкових" трансаміназ; рідко – підвищення концентрації сечової кислоти в крові. Додаткова інформація щодо комбінації амлодипіну та телмісартану: периферичні набряки, дозозалежний побічний ефект амлодипіну спостерігалися у пацієнтів, які отримували комбінацію амлодипіну та телмісартану рідше, ніж у пацієнтів, які отримують лише амлодипін.Взаємодія з лікарськими засобамиВзаємодії між двома діючими речовинами, що входять до складу даного препарату у фіксованих дозах, у клінічних дослідженнях не було виявлено. Досліджень щодо вивчення лікарських взаємодій препарату Телзап® AM з іншими препаратами не проводилося. Взаємодія з амлодипіном Вплив інших лікарських засобів на фармакологічні властивості амлодипіну Інгібітори ізоферменту CYP3A4 Одночасне застосування амлодипіну з потужними або помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (інгібіторами ВІЛ-протеази, протигрибковими препаратами з групи азолів, макролідами, наприклад, еритроміцином або кларитроміцином, а також з верапамілом або дилтіазем ризик різкого зниження артеріального тиску. Клінічні прояви даних варіантів одночасного застосування можуть бути більш виражені у пацієнтів похилого віку, необхідне лікарське спостереження з метою можливої ​​корекції доз препаратів. Індуктори ізоферменту CYP3A4 При одночасному застосуванні індукторів ізоферменту CYP3A4 концентрація амлодипіну може змінюватись. Необхідно контролювати АТ, слід розглянути можливість корекції дози амлодипіну під час та після одночасного прийому, особливо з сильними індукторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцин та препарати Звіробою продірявленого). Грейпфрути та грейпфрутовий сік Застосування амлодипіну на фоні вживання в їжу грейпфрутів або грейпфрутового соку не рекомендується, тому що у деяких пацієнтів це може призводити до підвищення біодоступності препарату і, відповідно, посилення антигіпертензивного ефекту. Дантролен (у вигляді інфузій) У тварин, які отримували верапаміл у поєднанні з внутрішньовенним введенням дантролену, спостерігався розвиток летальної фібриляції шлуночків та серцево-судинного колапсу, пов'язаних із гіперкаліємією. У зв'язку з ризиком гіперкаліємії рекомендується уникати застосування БМКК, таких як амлодипін, одночасно з дантроленом у пацієнтів, схильних до розвитку злоякісної гіпертермії, а також для лікування даного стану. Вплив амлодипіну на фармакологічні властивості інших лікарських засобів. Амлодипін посилює дію інших гіпотензивних препаратів. Аторвастатин, дигоксин та варфарин У ході клінічних досліджень лікарської взаємодії амлодипін не впливав на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину та варфарину. Циклоспорин Дослідження взаємодії циклоспорину та амлодипіну не проводилися ні у здорових добровольців, ні в будь-яких інших популяціях, за винятком пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки. У цих пацієнтів виявили підвищення залишкових концентрацій циклоспорину в плазмі крові (в середньому на 0-40%). У пацієнтів, які отримують амлодипін у поєднанні з циклоспорином після трансплантації нирки, рекомендується здійснювати моніторинг концентрацій циклоспорину і при необхідності зменшити його дозу. Симвастатин При одночасному застосуванні багаторазових доз амлодипіну по 10 мг та симвастатину по 80 мг 1 раз на день показник системної експозиції симвастатину був на 77% вищим, ніж на тлі монотерапії симвастатином. У пацієнтів, які приймають амлодипін, доза симвастатину не повинна перевищувати 20 мг на добу. Такролімус Спільне застосування такролімусу з амлодипіном характеризується ризиком підвищення концентрації такролімусу у плазмі. Пацієнтам, які приймають амлодипін, слід проводити моніторинг концентрації такролімусу в плазмі крові, а також при необхідності корекцію дози, щоб уникнути токсичного впливу такролімусу. Інші препарати Встановлено безпеку спільного застосування амлодипіну з тіазидними діуретиками, бета-адреноблокаторами, інгібіторами АПФ, нітратами тривалої дії, нітрогліцерином (застосовуваним сублінгвально), нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), антибіотиками та антибіотиками. При одночасному застосуванні амлодипіну та силденафілу показано, що кожен із препаратів чинив незалежну гіпотензивну дію. Взаємодія з телмісартаном Дігоксин При одночасному застосуванні телмісартану та дигоксину спостерігалося підвищення медіани Сmах дигоксину на 49% та його залишкової концентрації на 20%. На початкових етапах прийому дигоксину, а також при корекції його дози та відміні лікування необхідно контролювати показники концентрації препарату в організмі для їхньої підтримки в межах терапевтичного діапазону. Препарати, одночасне застосування яких не рекомендується Калійзберігаючі діуретики та калійвмісні харчові добавки АРА II, такі як телмісартан, зменшують втрати калію, зумовлені дією діуретиків. Калійзберігаючі діуретики, зокрема спіронолактон, еплеренон, тріамтерен і амілорид, а також харчові добавки, що містять калій, або замінники солі можуть викликати значне підвищення вмісту калію в плазмі крові. У тих випадках, коли одночасне застосування цих лікарських засобів з телмісартаном потрібне для ліквідації підтвердженої гіпокаліємії, лікування слід проводити з обережністю та за умови проведення регулярного контролю вмісту калію у плазмі. Препарати літію Одночасне застосування препаратів літію та інгібіторів АПФ або АРА II, включаючи телмісартан, супроводжувалося випадками оборотного підвищення концентрації літію в плазмі та симптомами токсичності. Якщо одночасне застосування телмісартану з препаратом літію є необхідним, рекомендується проводити посилений контроль концентрації літію в плазмі. Препарати, одночасне застосування яких вимагає дотримання обережності Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ) НПЗЗ (ацетилсаліцилова кислота в дозах, що забезпечують протизапальну дію, інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) та неселективні нестероїдні протизапальні засоби) можуть послаблювати антигіпертензивний ефект АРА II. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (зокрема, у пацієнтів з дегідратацією або у пацієнтів похилого віку зі зниженою функцією нирок) одночасне застосування АРА II та лікарських засобів, що пригнічують ЦОГ-2, може призводити до посилення порушення функції нирок, а в ряді випадків. і до гострої ниркової недостатності, яка, як правило, має оборотний характер. У зв'язку з цим лікування цими комбінаціями препаратів потребує обережності, особливо у пацієнтів похилого віку. Пацієнт повинен мати достатній рівень гідратації. Проведення моніторингу функції нирок рекомендується перед початком прийому комбінації препаратів, а також регулярно під час лікування. Раміприл У ході клінічного дослідження з одночасним застосуванням телмісартану та раміприлу спостерігалося підвищення показників AUC0-24 та Сmах раміприлу та раміприлату до 2,5 разів. Клінічне значення цього спостереження неясно. Діуретики (тіазидні та петльові) Попереднє лікування високими дозами діуретиків, таких як фуросемід (петлевий діуретик) і гідрохлортіазид (тіазидний діуретик), а також обмеження споживання кухонної солі, діарея або блювання можуть призводити до зниження ОЦК і підвищувати ризик надмірного зниження АТ на початковому етапі. Препарати, одночасне застосування яких потребує підвищеної уваги Інші гіпотензивні препарати Дія телмісартану може посилюватись при одночасному застосуванні інших гіпотензивних препаратів. Подвійна блокадаренін-ангіотензин-альдостеронова система (РААС) Клінічні дослідження показали, що досягнення подвійної блокади РААС на тлі комбінованого застосування інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену асоціювалося з підвищенням частоти розвитку таких небажаних явищ, як зниження АТ, гіперкаліємія та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність), порівняно з препаратом , що діє на РААС. Одночасне застосування комбінації амлодипіну та телмісартану з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з середньою або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування комбінації амлодипіну та телмісартану з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Баклофен та аміфостин Враховуючи фармакологічні властивості деяких препаратів (зокрема, баклофену та аміфостину), можна прогнозувати, що вони потенціюватимуть дію всіх гіпотензивних препаратів, включаючи телмісартан. Алкоголь, барбітурати, наркотичні засоби та антидепресанти Ризик розвитку ортостатичної гіпотензії може зростати і натомість вживання алкоголю, і навіть застосування барбітуратів, наркотичних засобів чи антидепресантів. Глюкокортикоїди (для системного застосування) Послаблення антигіпертензивного ефекту телмісартану.Спосіб застосування та дозиВсередину, один раз на добу, незалежно від їди, запиваючи невеликою кількістю рідини. Пацієнти, які отримують терапію амлодипіном і телмісартаном у вигляді окремих таблеток, можуть бути переведені на терапію препаратом Телзап AM, що містить ті ж дози діючих речовин. Препарат Телзап® AM може застосовуватися у пацієнтів, у яких застосування одного амлодипіну або одного телмісартану не призводить до адекватного контролю артеріального тиску. Пацієнти, які приймають амлодипін у дозі 10 мг, у яких відзначаються побічні реакції, що обмежують прийом препарату, наприклад, периферичні набряки, можуть перейти на прийом препарату Телзап® AM у дозі 5 мг + 40 мг 1 раз на день, що дозволить зменшити дозу амлодипіну. але не знизить загальну очікувану гіпотензивну дію. Лікування артеріальної гіпертензії у пацієнта може починатися з застосування препарату Телзап AM у тому випадку, коли передбачається, що досягнення контролю АТ за допомогою будь-якого одного препарату малоймовірне. Початкова доза препарату Телзап AM: 5 мг + 40 мг 1 раз на день. Пацієнти, яким потрібне значне зниження артеріального тиску, можуть починати прийом препарату Телзап® AM у дозі 5 мг + 80 мг 1 раз на день. Якщо потрібне додаткове зниження артеріального тиску, доза препарату може бути поступово збільшена до максимальної 10 мг + 80 мг, не раніше як через 2 тижні після початку терапії. Максимальна добова доза: 10 мг амлодипіну + 80 мг телмісартану. Пацієнти похилого віку (старше 65 років): корекція дози не потрібна. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок легкого або середнього ступеня тяжкості корекція дози не потрібна. Досвід застосування препарату у пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок або на гемодіалізі обмежений. У пацієнтів цієї категорії лікування препаратом Телзап® AM має проводитися з обережністю, оскільки амлодипін та телмісартан не виводяться з організму за допомогою гемодіалізу. Пацієнти з порушенням функції печінки Підбір дози препарату Телзап® AM у пацієнтів з порушенням функції печінки легкого або середнього ступеня тяжкості потребує обережності. Добова доза телмісартану не повинна перевищувати 40 мг. Препарат Телзап AM протипоказаний у пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки. Діти та підлітки Застосування препарату Телзап® AM у пацієнтів віком до 18 років протипоказано через відсутність достатньої кількості даних про безпеку та ефективність застосування препарату в даній віковій групі.ПередозуванняСимптоми Випадки передозування комбінації амлодипін + телмісартану не реєструвалися. Можливі симптоми передозування складаються із симптомів з боку окремих компонентів препарату. Передозування амлодипіну може призводити до надмірної периферичної вазодилатації та рефлекторної тахікардії. Повідомлялося про розвиток вираженого та стійкого зниження АТ, у т.ч. з розвитком шоку та летального результату. Найбільш вираженими симптомами передозування телмісартану були зниження артеріального тиску та тахікардія. Також реєструвалися такі клінічні прояви, як брадикардія, запаморочення, підвищення концентрації креатиніну в плазмі та гостра ниркова недостатність. Лікування Пацієнт повинен перебувати під пильним клінічним наглядом. Лікування має включати симптоматичну та підтримуючу терапію. Набір лікувальних заходів залежить від тривалості часу з моменту прийому препарату та виразності симптомів. Рекомендовані заходи включають стимуляцію блювоти та/або промивання шлунка, прийом активованого вугілля. Слід проводити регулярний контроль концентрації електролітів та креатиніну у плазмі крові. У разі зниження АТ пацієнтові слід надати положення "лежачи на спині" з піднятими нижніми кінцівками, а також негайно розпочати введення сольових та інших плазмозамінних розчинів для заповнення ОЦК. Відновлення судинного тонусу та нормалізація АТ можуть бути досягнуті шляхом введення судинозвужувальних препаратів за умови відсутності протипоказань до їх використання. Внутрішньовенне введення кальцію глюконату може забезпечити усунення симптомів, пов'язаних з блокадою кальцієвих каналів. Амлодипін та телмісартан практично не виводяться з організму за допомогою гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиАмлодипін Пацієнти з хронічною серцевою недостатністю У довгостроковому плацебо-контрольованому дослідженні (PRAISE-2) у пацієнтів з ХСН III-IV функціонального класу (але класифікації NYHA) неішемічної етіології застосування амлодипіну було пов'язане зі збільшенням повідомлень про розвиток набряку легень, незважаючи на відсутність достовірної відмінності у частоті прогресування серцевої недостатності. порівняно із плацебо. Слід обережно застосовувати БМКК, зокрема. амлодипін, у пацієнтів з ХСН через можливий ризик розвитку інших серцево-судинних ускладнень та смертності. Порушення функції печінки Як і при прийомі інших БМКК, Т1/2 амлодипіну збільшується у пацієнтів із порушеннями функції печінки. Тому препарат Телзап® AM повинен застосовуватися з обережністю у таких пацієнтів (див. розділ "З обережністю"), а доза телмісартану не повинна перевищувати 40 мг один раз на день. Пацієнтам із тяжким порушенням функції печінки препарат Телзап® AM протипоказаний. Порушення функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок амлодипін може застосовуватись у звичайних дозах. Зміни концентрації амлодипіну в плазмі не корелювали зі ступенем тяжкості порушення функції нирок. Амлодипін не виводиться із організму під час діалізу. Пацієнти похилого віку Корекція дози препарату Телзап AM у пацієнтів похилого віку не потрібна. Підвищення дози слід проводити з обережністю. Діти Безпечність та ефективність застосування препарату Телзап AM у дітей на даний момент не встановлені. Сорбітол Цей лікарський препарат містить сорбітол (Е 420). У пацієнтів з рідкісною спадковою непереносимістю фруктози застосування препарату Телзап AM протипоказане. Телмісартан Порушення функції печінки Застосування комбінації амлодипіну + телмісартану протипоказане у пацієнтів з холестазом, обструкцією жовчовивідних шляхів та/або тяжким порушенням функції печінки, оскільки телмісартан в основному виводиться з жовчю (див. розділ "Протипоказання"). Є підстави припускати, що у цих пацієнтів знижено печінковий кліренс телмісартану. Слід з обережністю застосовувати препарат пацієнтам із порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості. Реноваскулярна гіпертензія При лікуванні лікарськими засобами, що діють на РААС, у пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки зростає ризик значного зниження артеріального тиску та розвитку гострої ниркової недостатності. Порушення функції нирок та пересадка нирки При застосуванні телмісартану у пацієнтів з порушеннями функції нирок рекомендовано проводити періодичний контроль вмісту калію, креатиніну у плазмі. Досвід застосування препарату у пацієнтів, які незадовго до застосування перенесли трансплантацію нирки, відсутній. Телмісартан не виводиться за допомогою діалізу. Зниження об'єму циркулюючої крові (ОЦК) Зниження АТ, особливо після першого прийому препарату Телзап AM, може виникати у пацієнтів зі зниженим ОЦК та/або низьким вмістом натрію в плазмі крові на тлі попереднього лікування діуретиками, обмеження прийому кухонної солі, діареї або блювання. Подібні стани (дефіцит рідини та/або натрію) повинні бути усунені до початку прийому препарату Телзап AM. Подвійна блокада РААС Дані про одночасне застосування інгібіторів АПФ з АРА II або з препаратами, що містять аліскірен, підтверджують підвищений ризик різкого зниження АТ, розвитку гіперкаліємії та зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Одночасне застосування АРА II з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або із середньою або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. При необхідності здійснення подвійної блокади РААС слід розглядати кожен випадок індивідуально та ретельно контролювати функцію нирок, водно-електролітний баланс та показники АТ. Одночасне застосування АРА II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. На фоні блокади РААС були відзначені випадки розвитку артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та порушення функції нирок (включаючи розвиток гострої ниркової недостатності) у схильних до цього пацієнтів, особливо при одночасному прийомі лікарських препаратів, що діють на РААС. У зв'язку з цим подвійна блокада РААС (зокрема, при одночасному застосуванні телмісартану з іншими блокаторами РААС) не рекомендується. За необхідності одночасного застосування кількох блокаторів РААС слід ретельно контролювати функцію нирок. Інші стани, пов'язані зі стимуляцією РААС У пацієнтів, судинний тонус та ниркова функція яких залежать переважно від активності РААС (наприклад, пацієнти з тяжкою хронічною серцевою недостатністю або наявним захворюванням нирок, у тому числі стенозом ниркової артерії), застосування лікарських засобів, що діють на цю систему, таких як телмісартан, з виникненням гострого зниження артеріального тиску, гіперазотемії, олігурії або рідко з розвитком гострої ниркової недостатності. Первинний гіперальдостеронізм У пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом лікування гіпотензивними лікарськими засобами, дія яких здійснюється шляхом пригнічення РААС, зазвичай неефективна. У зв'язку з цим застосування препарату Телзап AM не рекомендовано. Стеноз аортального або мітрального клапана, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія Як і щодо інших судиннорозширювальних засобів, пацієнтам з аортальним або мітральним стенозом, а також гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією необхідно дотримуватися особливої ​​обережності. Пацієнти з цукровим діабетом, які отримують інсулін або інші гіпоглікемічні препарати У пацієнтів з цукровим діабетом, які приймають інсулін або інші гіпоглікемічні препарати, застосування телмісартану може призводити до розвитку гіпоглікемії та має супроводжуватися контролем рівня глюкози в крові. При необхідності слід провести корекцію дози інсуліну чи інших гіпоглікемічних препаратів. Гіперкаліємія Як і інші препарати, що діють на РААС, застосування телмісартану може сприяти розвитку гіперкаліємії. У пацієнтів похилого віку, пацієнтів з нирковою недостатністю або цукровим діабетом, а також у пацієнтів, які одночасно отримують лікування іншими препаратами, що підвищують вміст калію в плазмі, або мають супутні патологічні стани, гіперкаліємія може бути причиною смертельного результату. При одночасному застосуванні препаратів, що діють на РААС, слід ретельно оцінити співвідношення користі та ризику. Основні фактори ризику гіперкаліємії включають: цукровий діабет, порушення функції нирок, похилого віку (пацієнти старше 70 років); одночасне застосування з лікарськими засобами, що діють на РААС, та/або добавками, що містять калій. Лікарськими препаратами, здатними викликати гіперкаліємію, є замінники солі, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, АРА II, НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, гепарин, імунодепресанти (циклоспорин і такролімус) і триметоприм; супутні захворювання, особливо зневоднення, гостра серцева недостатність, метаболічний ацидоз, гостра ниркова недостатність (наприклад, при інфекційних захворюваннях), синдром цитолізу (наприклад, гостра ішемія кінцівок, рабдоміоліз, велика травма). Пацієнтам із групи ризику рекомендується ретельно контролювати вміст калію у плазмі крові. Етнічні відмінності Як і всі інші АРА II, телмісартан менш ефективно знижує артеріальний тиск у пацієнтів негроїдної раси, ніж у представників інших рас, можливо, внаслідок більшої схильності до зниження активності реніну в популяції даних пацієнтів. Ішемічна хвороба серця та цереброваскулярна хвороба Як і при прийомі будь-яких інших гіпотензивних препаратів, надмірне зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярною хворобою може призвести до розвитку інфаркту міокарда або інсульту. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Препарат Телзап® AM має помірний вплив на здатність до керування транспортними засобами та управління рухомими механізмами. Через можливий розвиток запаморочення, головного болю, підвищеної стомлюваності, нудоти при прийомі препарату слід бути обережним при керуванні транспортними засобами та заняттями іншими видами діяльності, що вимагають концентрації уваги та швидкості психомоторних функцій. З появою описаних небажаних реакцій слід утриматися від виконання зазначених видів діяльності.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, покриті плівковою оболонкою - 1 табл. активна речовина: аторвастатин – 10/20/40 мг у вигляді у вигляді аторвастатину кальцію – 10,34/20,68/41,36 мг; ядро: магнію оксид - 14/28/56 мг; МКЦ - 70/140/280 мг; лактози моногідрат - 26,3/52,6/105,2 мг; кроскармелоза натрію - 4,5/9/18 мг; низькозаміщена гіпоролоза - 14/28/56 мг; кремнію діоксид колоїдний - 0,5/1/2/2,4 мг; магнію стеарат – 0,7/1,4/2,8 мг; оболонка плівкова: гіпромелоза 2910/5 - 3,5/7/14 мг; макрогол 6000 - 0,6 / 1,2 мг; титану діоксид - 0,35/0,7/1,4 мг; тальк - 0,05/0,1/0,2 мг. Таблетки, покриті плівковою оболонкою, 10 мг, 20 мг та 40 мг. За 10 табл. у блістері з Al/Al. По 3 чи 9 бл. поміщені у картонну пачку.Опис лікарської формиВід білого до майже білого кольору овальні двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою.Фармакотерапевтична групаГіполіпідемічний.ФармакокінетикаАбсорбція висока. Cmax у плазмі досягається через 1-2 години, Cmax у жінок вище на 20%, AUC – нижче на 10%; Cmax у хворих на алкогольний цироз печінки — у 16 ​​разів, AUC — у 11 разів вище за норму. Їжа дещо знижує швидкість і тривалість абсорбції препарату (на 25 і 9% відповідно), проте зниження ХС-ЛПНГ подібне до такого при застосуванні аторвастатину без їжі. Концентрація аторвастатину при застосуванні у вечірній час нижча, ніж ранкова (приблизно на 30%). Виявлено лінійну залежність між ступенем всмоктування та дозою препарату. Біодоступність – 12%, системна біодоступність інгібуючої активності щодо ГМГ-КоА-редуктази – 30%. Низька системна біодоступність обумовлена ​​пресистемним метаболізмом у слизовій оболонці шлунково-кишкового тракту та при першому проходженні через печінку. Середній Vd – 381 л, зв'язок з білками плазми – 98%. Метаболізується переважно у печінці під дією ізоферментів CYP3A4, CYP3A5 та CYP3A7 з утворенням фармакологічно активних метаболітів (орто- та парагідроксильованих похідних, продуктів β-окислення). In vitro орто-і парагідроксильовані метаболіти мають інгібуючу дію на ГМГ-КоА-редуктазу, порівнянну з таким аторвастатину. Інгібуючий ефект препарату щодо ГМГ-КоА-редуктази приблизно на 70% визначається активністю циркулюючих метаболітів. Виводиться через кишечник з жовчю після печінкового та/або позапечінкового метаболізму (не піддається вираженій кишково-печінковій рециркуляції). T1/2 - 14 год. Інгібуюча активність щодо ГМГ-КоА-редуктази зберігається близько 20-30 год завдяки наявності активних метаболітів. Менше 2% від прийнятої внутрішньо дози препарату визначається сечі. Не виводиться під час гемодіалізу.ФармакодинамікаГіполіпідемічний засіб із групи статинів. Селективний конкурентний інгібітор ГМГ-КоА-редуктази - ферменту, що перетворює 3-гідрокси-3-метилглутарил коензим А в мевалонову кислоту, що є попередником стеролів, включаючи холестерин (ХС). Тригліцериди (ТГ) і ХС у печінці включаються до складу ЛПДНЩ, надходять у плазму крові та транспортуються в периферичні тканини. ЛПНЩ утворюються з ЛПДНЩ у ході взаємодії з рецепторами ЛПНЩ. Аторвастатин знижує концентрацію ХС та ліпопротеїнів у плазмі крові за рахунок інгібування ГМГ-КоА-редуктази, синтезу ХС у печінці та збільшення числа печінкових рецепторів ЛПНЩ на поверхні клітин, що призводить до посилення захоплення та катаболізму ЛПНЩ. Знижує утворення ЛПНЩ, викликає виражене та стійке підвищення активності ЛПНЩ-рецепторів. Знижує концентрацію ЛПНГ у хворих з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією, яка зазвичай не піддається терапії гіполіпідемічними засобами. Знижує концентрацію загального холестерину на 30-46%, ЛПНГ - на 41-61%, аполіпопротеїну В - на 34-50% і ТГ - на 14-33%; викликає підвищення концентрації ХС-ЛПЗЗ та аполіпопротеїну А. Дозозалежно знижує концентрацію ЛПНГ у хворих на гомозиготну спадкову гіперхолестеринемію, резистентну до терапії іншими гіполіпідемічними засобами.Показання до застосуванняу поєднанні з дієтою для зниження підвищених рівнів загального холестерину, холестерину/ЛПНЩ, аполіпопротеїну В і ТГ та підвищення рівня холестерину/ЛПЗЩ у хворих з первинною гіперхолестеринемією, гетерозиготною сімейною та несемейною гіперхолестеринемією та комбінованою (змішаною) ; у поєднанні з дієтою для лікування хворих з підвищеними сироватковими рівнями ТГ (тип IV за Фредріксоном) та хворих з дисбеталіпопротеїнемією (тип III за Фредріксоном), у яких дієтотерапія не дає адекватного ефекту; для зниження рівнів загального холестерину та холестерину/ЛПНГ у хворих з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією, коли дієтотерапія та інші нефармакологічні методи лікування виявляються недостатньо ефективними (як доповнення до гіполіпідемічної терапії, в т.ч. аутогемотрансфузії очищеної від ЛП); захворювання серцево-судинної системи (у пацієнтів, які мають підвищені фактори ризику виникнення ІХС - літній вік старше 55 років, куріння, артеріальна гіпертензія, цукровий діабет, захворювання периферичних судин, перенесений інсульт, гіпертрофія лівого шлуночка, протеїн-/альбумінурія, ІХС у ), в т.ч. на фоні дисліпідемії — вторинна профілактика з метою зниження сумарного ризику смерті, інфаркту міокарда, інсульту, повторної госпіталізації з приводу стенокардії та необхідності процедури реваскуляризації.Протипоказання до застосування- підвищена чутливість до компонентів препарату; активні захворювання печінки або підвищення сироваткової активності печінкових трансаміназ (більш ніж у 3 рази порівняно з ВГН) неясного генезу, печінкова недостатність (ступінь тяжкості А та В за шкалою Чайлд-П'ю); спадкові захворювання, такі як непереносимість лактози, дефіцит лактази або глюкозо-галактозна мальабсорбція (у зв'язку з наявністю у складі лактози); жінки репродуктивного віку, які не користуються адекватними методами контрацепції; вагітність; період лактації; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю: зловживання алкоголем; захворювання печінки в анамнезі; виражені порушення водно-електролітного балансу, ендокринні та метаболічні порушення, артеріальна гіпотензія, тяжкі гострі інфекції (сепсис), неконтрольована епілепсія, великі хірургічні втручання, травми, захворювання скелетних м'язів, цукровий діабет.Вагітність та лактаціяЗастосування у жінок репродуктивного віку можливе лише у разі використання надійних методів контрацепції та за умови поінформованості пацієнтки про можливий ризик лікування для плода. Препарат Торвакард протипоказаний під час вагітності. Безпека застосування у вагітних жінок не встановлена. Контрольованих клінічних досліджень застосування аторвастатину у вагітних не проводилося. Були отримані рідкісні повідомлення про вроджені аномалії розвитку плода після дії інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази. Дослідження, проведені на тваринах, показали присутність токсичної дії аторвастатину на репродуктивну функцію. Лікування матерів препаратом Торвакард може зменшити утворення мевалонату в клітинах печінки плода, який є попередником ХС. Атеросклероз є хронічним процесом, і зазвичай припинення застосування гіполіпідемічних ЛЗ під час вагітності має незначно впливати на віддалений ризик, пов'язаний з первинною гіперхолестеринемією. З цих причин, препарат Торвакард не слід застосовувати жінкам, які планують вагітність і у яких не виключається вагітність. Лікування препаратом Торвакард слід призупинити на період вагітності або доти, доки не буде встановлено, що жінка не вагітна. Препарат протипоказаний у період годування груддю. Невідомо, чи секретуються аторвастатин чи його метаболіти у грудне молоко. У щурів концентрації аторвастатину та його активних метаболітів у плазмі крові, аналогічні таким у молоці. Через можливість розвитку серйозних небажаних реакцій у дитини жінки, які приймають препарат Торвакард, повинні припинити грудне вигодовування. Фертильність. У дослідженнях, проведених на тваринах, аторвастатин не вплинув на фертильність особин чоловічої чи жіночої статі.Побічна діяПобічні реакції розділені за системно-органними класами відповідно до Медичного словника з нормативно-правової діяльності (MedDRA). Частота побічних реакцій, наведених нижче, визначалася відповідно до наступного (класифікація ВООЗ): дуже часто – ≥1/10; часто - від ≥1/100 до Інфекційні та паразитарні захворювання: часто – назофарингіт. З боку крові та лімфатичної системи: рідко – тромбоцитопенія. З боку імунної системи: часто – алергічні реакції; дуже рідко – анафілаксія. З боку обміну речовин та харчування: часто – гіперглікемія; нечасто – гіпоглікемія, збільшення маси тіла, анорексія. З боку психіки: нечасто – порушення сну, включаючи безсоння та кошмарні сновидіння. З боку нервової системи: часто головний біль; нечасто - запаморочення, парестезія, гіпестезія, спотворення смаку, втрата або зниження пам'яті; рідко – периферична нейропатія. З боку органу зору: нечасто – зниження чіткості зору; рідко – порушення зору. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – шум у вухах; дуже рідко – втрата слуху. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто – біль у ділянці глотки та трахеї, носова кровотеча. З боку травної системи: часто – запор, метеоризм, диспепсія, нудота, діарея; нечасто - блювання, біль у верхній та нижній частині живота, відрижка, панкреатит. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: нечасто – гепатит; рідко – холестаз; дуже рідко – печінкова недостатність. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто — кропив'янка, висипання на шкірі, свербіж, алопеція; рідко – ангіоневротичний набряк, бульозний дерматит, включаючи мультиформну еритему, синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: часто – міалгія, артралгія, біль у кінцівках, м'язові спазми, припухлість суглобів, біль у спині; нечасто - біль у шиї, м'язова слабкість; рідко – міопатія, міозит, рабдоміоліз, тендопатія (іноді ускладнена розривом сухожилля). Загальні розлади та порушення в місці введення: нечасто – нездужання, астенія, біль у грудях, периферичні набряки, підвищена стомлюваність, лихоманка. Лабораторні та інструментальні дані: часто – підвищення активності печінкових трансаміназ, збільшення активності КФК; нечасто – лейкоцитурія, підвищення концентрації глікозильованого гемоглобіну. Наступні небажані явища були зареєстровані при застосуванні деяких статинів: сексуальна дисфункція; депресія; гінекомастія; випадки імуноопосередкованої некротизуючої міопатії; поодинокі випадки інтерстиціального захворювання легень (особливо при тривалому застосуванні). Цукровий діабет: частота розвитку залежить від наявності або відсутності факторів ризику (концентрація глюкози в крові натще 5,6–6,9 ммоль/л, індекс маси тіла (ІМТ) >30 кг/м2, гіпертригліцеридемія, артеріальна гіпертензія в анамнезі).Взаємодія з лікарськими засобамиВплив лікарських засобів на аторвастатин при одночасному застосуванні Аторвастатин метаболізується під дією ізоферменту CYP3A4 цитохрому Р450 і є субстратом для транспортних білків, наприклад, транспортера печінкового захоплення OATP1B1. Одночасне застосування ЛЗ, що є інгібіторами ізоферменту CYP3A4 або транспортних білків, може призвести до збільшення концентрації аторвастатину в плазмі та підвищеного ризику міопатії. Ризик також може збільшитися при одночасному застосуванні аторвастатину з іншими ЛЗ, які можуть спричинити міопатію, такі як похідні фіброєвої кислоти та езетимиб. Інгібітори ізоферменту CYP3A4. Було показано, що потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4 призводять до значного підвищення концентрації аторвастатину у плазмі. По можливості слід уникати одночасного застосування потужних інгібіторів ізоферменту CYP3A4 (наприклад, циклоспорин, телітроміцин, кларитроміцин, делавірдин, стирипентол, кетоконазол, вориконазол, ітраконазол, позаконазол та інгібітори протеази ВІЛ, включаючи ритонавір. . У випадках, коли не можна уникнути одночасного застосування цих лікарських препаратів та аторвастатину, рекомендується застосовувати нижчі початкові та максимальні дози аторвастатину. При застосуванні добової дози препарату Торвакард більше 40 мг рекомендується проводити ретельне клінічне спостереження за станом пацієнтів. Помірні інгібітори ізоферменту CYP3A4 (наприклад, еритроміцин, дилтіазем, верапаміл та флуконазол) можуть збільшити концентрацію аторвастатину в плазмі. Підвищений ризик міопатії спостерігається при застосуванні еритроміцину у поєднанні з інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази (статинами). Дослідження щодо взаємодії препаратів, що оцінюють вплив аміодарону або верапамілу на аторвастатин, не було проведено. Обидва препарати, і аміодарон, і верапаміл, як відомо, пригнічують активність ізоферменту CYP3A4, і спільне застосування з аторвастатином може призвести до підвищення концентрації аторвастатину в плазмі. Таким чином, слід призначати нижчу максимальну дозу аторвастатину та проводити належне клінічне спостереження за станом пацієнта при одночасному застосуванні з помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4. Рекомендується проводити ретельне клінічне спостереження після початку терапії або під час добору дози інгібітору. Грейпфрутовий сік. Містить 1 або більше компонентів, які пригнічують ізофермент CYP3A4 і можуть підвищити концентрацію ЛЗ у плазмі крові, що метаболізуються під впливом ізоферменту CYP3A4. Вживання однієї склянки грейпфрутового соку (240 мл) також призводить до зниження AUC на 20,4% активного ортогидроксиметаболита. Великі обсяги грейпфрутового соку (більше 1,2 л на день протягом 5 днів) підвищували AUC аторвастатину в 2,5 рази та AUC активного (аторвастатину та метаболітів). Не рекомендується поєднане застосування великих обсягів грейпфрутового соку та препарату Торвакард. Індуктори ізоферменту CYP3A4. Одночасне застосування аторвастатину з індукторами ізоферменту CYP3A4 цитохрому P450 (наприклад, ефавіренз, рифампіцин, Звіробій продірявлений) може призвести до різних зниження концентрації аторвастатину в плазмі крові. Внаслідок подвійного механізму взаємодії рифампіцину, (індукція ізоферменту СУР3А4 та інгібування транспортера печінкового захоплення OATP1B1), рекомендується одночасний прийом аторвастатину та рифампіцину, оскільки відстрочений прийом аторвастатину після прийому рифампіцину в Поки немає даних про вплив рифампіцину на концентрацію аторвастатину в гепатоцитах, і якщо спільну терапію не можна уникнути, слід ретельно спостерігати за пацієнтом, контролюючи ефективність препарату. Інгібітори транспортних білків. Інгібітори транспортних білків (наприклад, циклоспорин) можуть збільшити системний вплив аторвастатину. Ефект пригнічення білків-транспортерів печінкового захоплення на концентрації аторвастатину в гепатоцитах невідомий. Якщо спільної терапії не можна уникнути, для досягнення терапевтичної мети слід зменшити дозу аторвастатину та встановити ретельне спостереження за станом пацієнта. Гемфіброзіл/похідні фіброєвої кислоти. Монотерапія фібратами іноді супроводжується виникненням небажаних явищ із боку скелетної мускулатури, зокрема. рабдоміолізу. Ризик цих явищ може таким чином збільшитись при поєднаній терапії похідними фіброєвої кислоти та аторвастатином. Якщо спільної терапії не можна уникнути, слід застосовувати найменші дози аторвастатину та встановити ретельне спостереження за станом пацієнта. Езетіміб. Монотерапія езетимибом супроводжується виникненням небажаних явищ із боку скелетної мускулатури, зокрема. рабдоміолізу. Ризик цих явищ може таким чином збільшитись при поєднаній терапії езетимибом та аторвастатином. Якщо спільної терапії не можна уникнути, слід застосовувати найменші дози аторвастатину та встановити ретельне спостереження за станом пацієнта. Колестипол. Концентрації аторвастатину та його активних метаболітів у плазмі крові були нижчими (приблизно на 25%) при сумісному застосуванні колестиполу та аторвастатину. Тим не менш, вплив на ліпіди було виражено більше при комбінованій терапії аторвастатином і колестиполом, ніж при монотерапії кожним із препаратів. Фузидова кислота. Дослідження з лікарської взаємодії аторвастатину та фузидової кислоти не були проведені. Як і при застосуванні з іншими статинами, небажані явища з боку скелетних м'язів, включаючи рабдоміоліз, були зареєстровані в період післяреєстраційного застосування аторвастатину спільно з фузидовою кислотою. Механізм цієї взаємодії невідомий. Стан пацієнтів слід ретельно контролювати і при можливості розглянути доцільність тимчасового припинення спільного лікування цими препаратами. Вплив аторвастатину на супутню терапію ЛЗ Дігоксин. При багаторазовому прийомі дигоксину та аторвастатину в дозі 10 мг Css дигоксину трохи збільшувалася. Пацієнти, які приймають дигоксин, повинні знаходитись під належним лікарським контролем. Пероральні контрацептиви. Одночасне застосування аторвастатину та пероральних контрацептивів призводило до підвищення концентрацій норетистерону та етинілестрадіолу у плазмі крові. Цей ефект слід враховувати при виборі перорального контрацептиву для жінок, які отримують препарат Торвакард. Варфарін. У клінічному дослідженні, проведеному у пацієнтів, які отримували варфарин тривалий час, одночасне застосування аторвастатину в дозі 80 мг на день та варфарину викликало невелике зниження ПВ (приблизно на 1,7 с) протягом перших 4 днів лікування, яке повернулося до нормальної величини протягом 15 днів терапії аторвастатином. Незважаючи на дуже рідкісні повідомлення про випадки клінічно значущих антикоагулянтних взаємодій, слід визначати ПВ у пацієнтів, які приймають антикоагулянти кумаринового ряду, перш ніж розпочати терапію та регулярно на початку терапії аторвастатином, щоб переконатися у відсутності суттєвої зміни ПВ. Після того, як буде зафіксовано стабільне значення ПВ, його можна контролювати через стандартні інтервали часу, які рекомендуються для пацієнтів, які отримують антикоагулянти кумаринового ряду. При зміні дози аторвастатину або його відміні слід повторити таку саму процедуру. Терапія аторвастатином не супроводжувалася появою кровотечі або змінами ПВ у пацієнтів, які не приймали антикоагулянти. При одночасному застосуванні аторвастатину та антацидних препаратів, що містять магнію та алюмінію гідроксиди, концентрація аторвастатину в плазмі крові знижувалася приблизно на 35%, проте ступінь зменшення концентрації ХС/ЛПНЩ при цьому не змінювалася. Вплив лікарських засобів на фармакокінетику аторвастатину при одночасному застосуванні Одночасне застосування ЛЗ та режим дозування Аторвастатин Доза, мг Зміна AUC* Клінічні поради Типранавір, 500 мг 2 рази на день/Ритонавір, 200 мг 2 рази на день, 8 днів (14-21-й) 40 мг на 1-й день, 10 мг на 20-й день ↑ у 9,4 рази У випадках, коли одночасне застосування з аторвастатином необхідне, не перевищувати добової дози аторвастатину більше 10 мг. Рекомендується проведення клінічного моніторингу стану цих пацієнтів Циклоспорин, 5,2 мг/кг/день, стабільна доза 10 мг 1 раз на день протягом 28 днів ↑ у 8,7 рази Лопінавір, 400 мг 2 рази на день/Ритонавір, 100 мг 2 рази на день, 14 днів 20 мг 1 раз на день 2 протягом 4 днів ↑ у 5,9 рази У випадках, коли одночасне застосування з аторвастатином необхідне, рекомендується застосування найменших підтримуючих доз аторвастатину. При дозі понад 20 мг рекомендується проведення клінічного моніторингу стану цих пацієнтів Кларитроміцин, 500 мг 2 рази на день, 9 днів 80 мг 1 раз на день протягом 8 днів ↑ у 4,4 рази Саквінавір, 400 мг 2 рази на день/Ритонавір (300 мг 2 рази на день, на 5-7-й день, збільшення до 400 мг 2 рази на день на 8-й день), дні 5-18-й 40 мг 1 раз протягом 4 днів ↑ у 3,9 рази У випадках, коли одночасне застосування з аторвастатином необхідне, рекомендується застосування найменших підтримуючих доз аторвастатину. Через 30 хв після прийому аторвастатину Дарунавір 300 мг 2 рази на день/ Ритонавір 100 мг 2 рази на день, 9 днів 10 мг 1 раз на день 4 дні ↑ у 3,3 рази При дозі понад 40 мг рекомендується проведення клінічного моніторингу стану цих пацієнтів Ітраконазол 200 мг 1 раз на день, 4 дні 40 мг одноразово ↑ у 3,3 рази Фозампренавір 700 мг 2 рази на день/Ритонавір 100 мг 2 рази на день, 14 днів 10 мг 1 раз на день 4 дні ↑ у 2,5 рази Фозампренавір 1400 мг 2 рази на день, 14 днів 10 мг 1 раз на день 4 дні ↑ у 2,3 рази Нелфінавір 1250 мг 2 рази на день, 14 днів 10 мг 1 раз на день 28 днів ↑ у 1,7 рази*** Особливих рекомендацій немає Грейпфрутовий сік, 240 мл 1 раз на день** 40 мг одноразово ↑ на 37% Не рекомендується поєднане застосування великих кількостей грейпфрутового соку та аторвастатину. Ділтіазем 240 мг 1 раз на день, 28 днів 40 мг одноразово ↑ на 51% Після початку лікування або корекції дози дилтіазему рекомендується проведення відповідного клінічного моніторингу цих пацієнтів Еритроміцин 500 мг 4 рази на день, 7 днів 10 мг одноразово ↑ на 33% *** Рекомендується застосування найменшої максимальної дози та проведення клінічного моніторингу стану цих пацієнтів. Амлодипін 10 мг, одноразово 80 мг одноразово ↑на 18% Особливих рекомендацій немає Циметидин 300 4 десь у день, 2 тижні 10 мг 1 раз на день 4 тижні ↓ менш ніж на 1%*** Особливих рекомендацій немає Суспензії антацидів містять магнію та алюмінію гідроксиди 30 мл 4 рази на день, 2 тижні 10 мг 1 раз на день 4 тижні ↓ на 35% Особливих рекомендацій немає Ефавіренз 600 мг 1 раз на день 14 днів 10 мг 1 раз на день 3 дні ↓ на 41% Особливих рекомендацій немає Рифампіцин 600 мг 1 раз на день 7 днів (одночасний прийом) 40 мг одноразово ↑на 30% Якщо не можна уникнути поєднаної терапії, рекомендується одночасний прийом рифампіцину з аторвастатином під клінічним моніторингом Рифампіцин 600 мг 1 раз на день 5 днів (роздільний прийом) 40 мг одноразово ↓ на 80% Гемфіброзіл 600 мг 2 рази на день, 7 днів 40 мг одноразово ↑ на 35% Рекомендується застосування найменшої початкової дози та клінічний моніторинг цих пацієнтів. Фенофібрат 160 мг 1 раз на день, 7 днів 40 мг одноразово ↑ на 3% Рекомендується застосування найменшої початкової дози та клінічний моніторинг цих пацієнтів. *Дані, наведені як кратна зміна, являють собою просте відношення між одночасним застосуванням і монотерапією аторвастатином (тобто 1 раз = без змін). Дані, наведені як відсоткове зміна, відбивають відсоткову різницю стосовно монотерапії аторвастатином (тобто. 0% = відсутність змін). ** Містить 1 або більше компонентів, які пригнічують ізофермент CYP3A4 і можуть підвищити концентрацію ЛЗ у плазмі крові, що метаболізуються під впливом ізоферменту CYP3A4. Вживання однієї склянки грейпфрутового соку (240 мл) також призводить до зниження AUC активного ортогідроксиметаболіту на 20,4%. Великі обсяги грейпфрутового соку (більше 1,2 л на день протягом 5 днів) підвищували AUC аторвастатину в 2,5 рази та AUC активного аторвастатину та метаболітів. ***Загальна еквівалентна активність аторвастатину. Збільшення позначається як ↑, зниження - ↓ Діти. Дослідження з лікарської взаємодії були проведені лише у дорослих. Ступінь взаємодії у дітей невідомий. При лікуванні дітей слід брати до уваги зазначені вище взаємодії та запобіжні заходи для дорослих.Спосіб застосування та дозиВсередину в будь-який час дня, незалежно від часу їди. Перед призначенням препарату Торвакард® хворому необхідно рекомендувати стандартну гіполіпідемічну дієту, яку він повинен продовжувати дотримуватись протягом усього періоду терапії. Початкова доза – в середньому 10 мг 1 раз на добу. Доза від 10 до 80 мг 1 раз на добу. Дозу підбирають з урахуванням вихідних рівнів ХС-ЛПНГ, цілі терапії та індивідуального ефекту. На початку лікування та/або під час підвищення дози препарату Торвакард® необхідно кожні 2-4 тижні контролювати рівні ліпідів у плазмі крові та відповідним чином коригувати дозу. Максимальна добова доза – 80 мг на 1 прийом. Первинна гіперхолестеринемія та змішана гіперліпідемія. Найчастіше буває достатньо призначення дози 10 мг препарату Торвакард 1 раз на добу. Істотний терапевтичний ефект спостерігається, як правило, через 2 тижні, і максимальний терапевтичний ефект зазвичай спостерігається вже через 4 тижні. При тривалому лікуванні цей ефект зберігається. При визначенні мети лікування можна використовувати наведені нижче рекомендації. Рекомендації Національної освітньої програми з холестерину (США) Діагностований атеросклероз судин* Наявність ще 2 чи більше факторів ризику** ХС/ЛПНЩ, мг/дл (ммоль/л) Вихідний рівень Мінімальний цільовий рівень ні ні ≥190 (≥4,9) <160 (<4,1) ні так ≥160 (≥4,1) <130 (<3,4) так так чи ні ≥130*** (≥3,4) ≤100 (≤2,6) *ІХС або атеросклероз периферичних судин (включаючи ураження сонних артерій, що супроводжується клінічними симптомами). **Включають наступні: вік (чоловіки ≥45 років, жінки ≥55 років або рання менопауза, при якій не проводиться замісна терапія естрогенами), випадки раннього розвитку ІХС у родичів, куріння, артеріальна гіпертензія, підтверджений рівень ХС-ЛПВЩ ***У хворих з ІХС з рівнем ХС-ЛПНГ від 100 до 129 мг/дл питання призначення лікарської терапії вирішується лікарем з урахуванням клінічного досвіду. Рекомендації Європейського товариства атеросклерозу (EAS) щодо діагностики та лікування порушень метаболізму Цілі гіполіпідемічної терапії Європейського товариства атеросклерозу. У хворих з підтвердженим діагнозом ІХС та інших пацієнтів з високим ризиком ішемічних ускладнень метою лікування є зниження рівня ХС-ЛПНЩ Рекомендації щодо лікування (національні) Гомозиготна сімейна гіперхолестеринемія. У дослідженні у дорослих хворих на гомозиготну сімейну гіперхолестеринемію терапія аторвастатином у дозі 80 мг у більшості випадків призвела до зниження рівня ХС-ЛПНГ більш ніж на 15% (18–45%). Застосування препарату у хворих з нирковою недостатністю та захворюваннями нирок не впливає на рівень аторвастатину в плазмі крові або ступінь зниження вмісту ХС-ЛПНЩ при його застосуванні, тому зміна дози препарату не потрібна. При застосуванні препарату у пацієнтів похилого віку відмінностей у безпеці, ефективності або досягненні цілей гіполіпідемічної терапії порівняно із загальною популяцією не спостерігалося.ПередозуванняЛікування: проведення симптоматичної терапії, при необхідності слід проводити підтримуючу терапію. Необхідно контролювати показники активності печінкових трансаміназ та КФК. Специфічного антидоту немає. Гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред початком терапії препаратом Торвакард необхідно спробувати домогтися контролю гіперхолестеринемії шляхом адекватної дієтотерапії, підвищення фізичної активності, зниження маси тіла у хворих з ожирінням та лікування інших станів. Застосування інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази для зниження рівня ліпідів у крові може призводити до зміни біохімічних показників функції печінки, які слід контролювати перед початком терапії, через 6 та 12 тижнів після початку прийому препарату Торвакард і після кожного підвищення дози, а також періодично наприклад кожні 6 міс. Підвищення активності печінкових трансаміназ у сироватці крові може спостерігатися протягом терапії препаратом Торвакард® (зазвичай у перші 3 місяці). Пацієнти, у яких відзначається підвищення рівня активності печінкових трансаміназ, повинні бути під контролем до повернення рівня ферментів у норму. При ретроспективному аналізі підтипів інсульту у пацієнтів без ІХС, які перенесли недавно інсульт або ТІА, було виявлено високу частоту виникнення геморагічного інсульту у пацієнтів, які отримували аторвастатин у дозі 80 мг порівняно з плацебо. Підвищений ризик був відмічений на початку дослідження у пацієнтів, які раніше перенесли геморагічний інсульт або лакунарний інфаркт головного мозку. Співвідношення ризику та користі при прийомі аторвастатину в дозі 80 мг пацієнтами, які перенесли геморагічний інсульт або лакунарний інфаркт головного мозку, не визначено, і слід ретельно оцінити потенційний ризик геморагічного інсульту перед початком лікування препаратом Торвакард. Вплив на кістякову мускулатуру. Лікування препаратом Торвакард ® у поодиноких випадках може викликати міалгію, міозит та міопатію, які можуть прогресувати до рабдоміолізу, стану, потенційно небезпечного для життя, що характеризується значним підвищенням активності КФК (>10 разів у порівнянні з ВГН), міоглобінемією та міоглобінурією призвести до ниркової недостатності. Препарат Торвакард може викликати підвищення активності сироваткової КФК, що слід брати до уваги при диференціальній діагностиці загрудинного болю. Пацієнтів необхідно попередити про те, що їм слід негайно звернутися до лікаря при появі незрозумілого болю або слабкості в м'язах, особливо, якщо вони супроводжуються нездужанням або лихоманкою. Терапію препаратом Торвакард слід тимчасово припинити або повністю відмінити при появі ознак можливої ​​міопатії або наявності фактора ризику ниркової недостатності на фоні рабдоміолізу (наприклад, тяжка гостра інфекція, артеріальна гіпотензія, серйозне хірургічне втручання, травма, тяжкі обмінні, ендокринні та ендокринні). неконтрольовані судоми). Перед початком лікування. Препарат Торвакард слід призначати з обережністю пацієнтам з факторами, що схильні до розвитку рабдоміолізу. Активність КФК слід вимірювати перед початком лікування статинами у таких ситуаціях: при нирковій недостатності; гіпотиреоз; наявності особистого чи сімейного анамнезу спадкових м'язових захворювань; наявність даних про попередній токсичний вплив на скелетну мускулатуру, викликаний прийомом статинів або фібратів; захворювання печінки та/або зловживання алкоголем в анамнезі; у пацієнтів старше 70 років такий вимір необхідний за наявності інших факторів рабдоміолізу; у ситуаціях, коли може відбутися збільшення концентрації аторвастатину в плазмі крові, наприклад, при лікарській взаємодії та в особливих груп населення, включаючи генетичні субпопуляції. У подібних ситуаціях слід оцінювати співвідношення ризику розвитку побічних реакцій до можливої ​​користі лікування, крім того, рекомендується проводити ретельне спостереження за станом пацієнта. Якщо вихідні показники активності КФК значно підвищені (>5 разів, порівняно з ВГН), лікування не слід починати. Вимірювання КФК. Визначення активності КФК слід проводити після фізичних навантажень чи за наявності будь-якої ймовірної альтернативної причини підвищення її показників, т.к. це ускладнює інтерпретацію результатів тесту. Якщо вихідні показники активності КФК значно підвищені (>5 разів порівняно з ВГН), слід провести повторний аналіз через 5–7 днів, щоб підтвердити результати. У період лікування. Пацієнтів необхідно попередити про те, що їм слід негайно звернутися до лікаря при появі болю, судом або слабкості у м'язах, особливо якщо вони супроводжуються нездужанням чи лихоманкою. Якщо подібні симптоми виникають у пацієнтів у період лікування препаратом Торвакард, у них слід оцінити активність КФК. При значному підвищенні показників (>5 разів порівняно з ВГН) лікування препаратом Торвакард слід припинити. Якщо м'язові симптоми є серйозними та викликають щоденний дискомфорт, навіть якщо показники активності КФК не перевищують ВГН менш ніж у 5 разів, слід розглянути питання щодо припинення лікування препаратом Торвакард. При вирішенні симптомів та поверненні показників КФК до нормальних значень може бути прийняте рішення про призначення повторного курсу аторвастатину або введення альтернативного статину у найнижчій дозі під ретельним наглядом. Лікування аторвастатином слід припинити при клінічно значущому підвищенні активності КФК (>10 разів, порівняно з ВГН), або при діагностуванні рабдоміолізу або при підозрі на нього. Супутнє лікування іншими лікарськими засобами Ризик рабдоміолізу підвищується при одночасному застосуванні аторвастатину та деяких ЛЗ, які можуть збільшити концентрацію аторвастатину в плазмі крові, таких як потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4 або транспортних білків (наприклад циклоспорин, телітроміцин, кларитроміцин, делавірдин, стиризол, стиризол протеази ВІЛ, включаючи ритонавір, лопінавір, атазанавір, індинавір, даранавір і т.д.). Ризик міопатії також може підвищитися при одночасному застосуванні гемфіброзилу та інших похідних фіброєвої кислоти, еритроміцину, нікотинової кислоти у ліпідзнижуючих дозах (більше 1 г/добу) та езетимибу. За можливості замість цих ЛЗ слід застосовувати альтернативні (невзаємодіючі) препарати. У випадках, коли необхідне одночасне застосування цих лікарських препаратів та аторвастатину, слід ретельно оцінити потенційну користь та ризик супутньої терапії. Коли пацієнти отримують лікарські препарати, які збільшують концентрацію аторвастатину в плазмі, рекомендується призначати препарат Торвакард у мінімальній максимальній дозі. Крім того, у разі застосування потужних інгібіторів ізоферменту CYP3A4, рекомендується застосовувати мінімальну початкову дозу препарату Торвакард і встановити клінічне спостереження за станом цих пацієнтів. Одночасне застосування препарату Торвакард і фузидової кислоти не рекомендується, тому може бути прийняте рішення про тимчасове припинення лікування препаратом Торвакард на період терапії фузидовою кислотою. Застосування у дітей. Безпека застосування препарату у дітей не встановлена. Інтерстиціальна хвороба легень. При застосуванні деяких інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, особливо при тривалій терапії, було зареєстровано рідкісні випадки виникнення інтерстиціальної хвороби легень. Її прояви можуть включати задишку, непродуктивний кашель і погіршення загального стану (підвищена стомлюваність, зниження маси тіла та лихоманка). При підозрі на інтерстиціальну хворобу легень терапію препаратом Торвакард слід припинити. Цукровий діабет. Препарати класу статинів здатні викликати підвищення концентрації глюкози у крові. У деяких пацієнтів з високим ризиком розвитку цукрового діабету такі зміни можуть призводити до його маніфестації, що є показанням призначення гіпоглікемічної терапії. Однак зниження ризику серцево-судинних захворювань на фоні прийому інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (статинів) перевищує ризик розвитку цукрового діабету, тому цей фактор не повинен бути підставою для скасування лікування статинами. За пацієнтами групи ризику (концентрація глюкози в крові натще 5,6–6,9 ммоль/л, індекс маси тіла (ІМТ) >30 кг/м2, гіпертригліцеридемія, артеріальна гіпертензія в анамнезі) слід встановити лікарське спостереження та регулярно проводити контроль біохімічних параметрів . Пацієнти з рідкісними спадковими захворюваннями. Препарат Торвакард містить лактозу. Пацієнтам з рідкісними спадковими захворюваннями, такими як непереносимість галактози, лактазна недостатність або глюкозогалактозна мальабсорбція, прийом цього препарату протипоказаний. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та зайняття іншими видами діяльності, що вимагають концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Препарат Торвакард ® незначно впливає на здатність керувати автомобілем та роботу з механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, покриті плівковою оболонкою - 1 табл. активна речовина: аторвастатин – 10/20/40 мг у вигляді у вигляді аторвастатину кальцію – 10,34/20,68/41,36 мг; ядро: магнію оксид - 14/28/56 мг; МКЦ - 70/140/280 мг; лактози моногідрат - 26,3/52,6/105,2 мг; кроскармелоза натрію - 4,5/9/18 мг; низькозаміщена гіпоролоза - 14/28/56 мг; кремнію діоксид колоїдний - 0,5/1/2/2,4 мг; магнію стеарат – 0,7/1,4/2,8 мг; оболонка плівкова: гіпромелоза 2910/5 - 3,5/7/14 мг; макрогол 6000 - 0,6 / 1,2 мг; титану діоксид - 0,35/0,7/1,4 мг; тальк - 0,05/0,1/0,2 мг. Таблетки, покриті плівковою оболонкою, 10 мг, 20 мг та 40 мг. За 10 табл. у блістері з Al/Al. По 3 чи 9 бл. поміщені у картонну пачку.Опис лікарської формиВід білого до майже білого кольору овальні двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою.Фармакотерапевтична групаГіполіпідемічний.ФармакокінетикаАбсорбція висока. Cmax у плазмі досягається через 1-2 години, Cmax у жінок вище на 20%, AUC – нижче на 10%; Cmax у хворих на алкогольний цироз печінки — у 16 ​​разів, AUC — у 11 разів вище за норму. Їжа дещо знижує швидкість і тривалість абсорбції препарату (на 25 і 9% відповідно), проте зниження ХС-ЛПНГ подібне до такого при застосуванні аторвастатину без їжі. Концентрація аторвастатину при застосуванні у вечірній час нижча, ніж ранкова (приблизно на 30%). Виявлено лінійну залежність між ступенем всмоктування та дозою препарату. Біодоступність – 12%, системна біодоступність інгібуючої активності щодо ГМГ-КоА-редуктази – 30%. Низька системна біодоступність обумовлена ​​пресистемним метаболізмом у слизовій оболонці шлунково-кишкового тракту та при першому проходженні через печінку. Середній Vd – 381 л, зв'язок з білками плазми – 98%. Метаболізується переважно у печінці під дією ізоферментів CYP3A4, CYP3A5 та CYP3A7 з утворенням фармакологічно активних метаболітів (орто- та парагідроксильованих похідних, продуктів β-окислення). In vitro орто-і парагідроксильовані метаболіти мають інгібуючу дію на ГМГ-КоА-редуктазу, порівнянну з таким аторвастатину. Інгібуючий ефект препарату щодо ГМГ-КоА-редуктази приблизно на 70% визначається активністю циркулюючих метаболітів. Виводиться через кишечник з жовчю після печінкового та/або позапечінкового метаболізму (не піддається вираженій кишково-печінковій рециркуляції). T1/2 - 14 год. Інгібуюча активність щодо ГМГ-КоА-редуктази зберігається близько 20-30 год завдяки наявності активних метаболітів. Менше 2% від прийнятої внутрішньо дози препарату визначається сечі. Не виводиться під час гемодіалізу.ФармакодинамікаГіполіпідемічний засіб із групи статинів. Селективний конкурентний інгібітор ГМГ-КоА-редуктази - ферменту, що перетворює 3-гідрокси-3-метилглутарил коензим А в мевалонову кислоту, що є попередником стеролів, включаючи холестерин (ХС). Тригліцериди (ТГ) і ХС у печінці включаються до складу ЛПДНЩ, надходять у плазму крові та транспортуються в периферичні тканини. ЛПНЩ утворюються з ЛПДНЩ у ході взаємодії з рецепторами ЛПНЩ. Аторвастатин знижує концентрацію ХС та ліпопротеїнів у плазмі крові за рахунок інгібування ГМГ-КоА-редуктази, синтезу ХС у печінці та збільшення числа печінкових рецепторів ЛПНЩ на поверхні клітин, що призводить до посилення захоплення та катаболізму ЛПНЩ. Знижує утворення ЛПНЩ, викликає виражене та стійке підвищення активності ЛПНЩ-рецепторів. Знижує концентрацію ЛПНГ у хворих з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією, яка зазвичай не піддається терапії гіполіпідемічними засобами. Знижує концентрацію загального холестерину на 30-46%, ЛПНГ - на 41-61%, аполіпопротеїну В - на 34-50% і ТГ - на 14-33%; викликає підвищення концентрації ХС-ЛПЗЗ та аполіпопротеїну А. Дозозалежно знижує концентрацію ЛПНГ у хворих на гомозиготну спадкову гіперхолестеринемію, резистентну до терапії іншими гіполіпідемічними засобами.Показання до застосуванняу поєднанні з дієтою для зниження підвищених рівнів загального холестерину, холестерину/ЛПНЩ, аполіпопротеїну В і ТГ та підвищення рівня холестерину/ЛПЗЩ у хворих з первинною гіперхолестеринемією, гетерозиготною сімейною та несемейною гіперхолестеринемією та комбінованою (змішаною) ; у поєднанні з дієтою для лікування хворих з підвищеними сироватковими рівнями ТГ (тип IV за Фредріксоном) та хворих з дисбеталіпопротеїнемією (тип III за Фредріксоном), у яких дієтотерапія не дає адекватного ефекту; для зниження рівнів загального холестерину та холестерину/ЛПНГ у хворих з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією, коли дієтотерапія та інші нефармакологічні методи лікування виявляються недостатньо ефективними (як доповнення до гіполіпідемічної терапії, в т.ч. аутогемотрансфузії очищеної від ЛП); захворювання серцево-судинної системи (у пацієнтів, які мають підвищені фактори ризику виникнення ІХС - літній вік старше 55 років, куріння, артеріальна гіпертензія, цукровий діабет, захворювання периферичних судин, перенесений інсульт, гіпертрофія лівого шлуночка, протеїн-/альбумінурія, ІХС у ), в т.ч. на фоні дисліпідемії — вторинна профілактика з метою зниження сумарного ризику смерті, інфаркту міокарда, інсульту, повторної госпіталізації з приводу стенокардії та необхідності процедури реваскуляризації.Протипоказання до застосування- підвищена чутливість до компонентів препарату; активні захворювання печінки або підвищення сироваткової активності печінкових трансаміназ (більш ніж у 3 рази порівняно з ВГН) неясного генезу, печінкова недостатність (ступінь тяжкості А та В за шкалою Чайлд-П'ю); спадкові захворювання, такі як непереносимість лактози, дефіцит лактази або глюкозо-галактозна мальабсорбція (у зв'язку з наявністю у складі лактози); жінки репродуктивного віку, які не користуються адекватними методами контрацепції; вагітність; період лактації; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю: зловживання алкоголем; захворювання печінки в анамнезі; виражені порушення водно-електролітного балансу, ендокринні та метаболічні порушення, артеріальна гіпотензія, тяжкі гострі інфекції (сепсис), неконтрольована епілепсія, великі хірургічні втручання, травми, захворювання скелетних м'язів, цукровий діабет.Вагітність та лактаціяЗастосування у жінок репродуктивного віку можливе лише у разі використання надійних методів контрацепції та за умови поінформованості пацієнтки про можливий ризик лікування для плода. Препарат Торвакард протипоказаний під час вагітності. Безпека застосування у вагітних жінок не встановлена. Контрольованих клінічних досліджень застосування аторвастатину у вагітних не проводилося. Були отримані рідкісні повідомлення про вроджені аномалії розвитку плода після дії інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази. Дослідження, проведені на тваринах, показали присутність токсичної дії аторвастатину на репродуктивну функцію. Лікування матерів препаратом Торвакард може зменшити утворення мевалонату в клітинах печінки плода, який є попередником ХС. Атеросклероз є хронічним процесом, і зазвичай припинення застосування гіполіпідемічних ЛЗ під час вагітності має незначно впливати на віддалений ризик, пов'язаний з первинною гіперхолестеринемією. З цих причин, препарат Торвакард не слід застосовувати жінкам, які планують вагітність і у яких не виключається вагітність. Лікування препаратом Торвакард слід призупинити на період вагітності або доти, доки не буде встановлено, що жінка не вагітна. Препарат протипоказаний у період годування груддю. Невідомо, чи секретуються аторвастатин чи його метаболіти у грудне молоко. У щурів концентрації аторвастатину та його активних метаболітів у плазмі крові, аналогічні таким у молоці. Через можливість розвитку серйозних небажаних реакцій у дитини жінки, які приймають препарат Торвакард, повинні припинити грудне вигодовування. Фертильність. У дослідженнях, проведених на тваринах, аторвастатин не вплинув на фертильність особин чоловічої чи жіночої статі.Побічна діяПобічні реакції розділені за системно-органними класами відповідно до Медичного словника з нормативно-правової діяльності (MedDRA). Частота побічних реакцій, наведених нижче, визначалася відповідно до наступного (класифікація ВООЗ): дуже часто – ≥1/10; часто - від ≥1/100 до Інфекційні та паразитарні захворювання: часто – назофарингіт. З боку крові та лімфатичної системи: рідко – тромбоцитопенія. З боку імунної системи: часто – алергічні реакції; дуже рідко – анафілаксія. З боку обміну речовин та харчування: часто – гіперглікемія; нечасто – гіпоглікемія, збільшення маси тіла, анорексія. З боку психіки: нечасто – порушення сну, включаючи безсоння та кошмарні сновидіння. З боку нервової системи: часто головний біль; нечасто - запаморочення, парестезія, гіпестезія, спотворення смаку, втрата або зниження пам'яті; рідко – периферична нейропатія. З боку органу зору: нечасто – зниження чіткості зору; рідко – порушення зору. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – шум у вухах; дуже рідко – втрата слуху. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто – біль у ділянці глотки та трахеї, носова кровотеча. З боку травної системи: часто – запор, метеоризм, диспепсія, нудота, діарея; нечасто - блювання, біль у верхній та нижній частині живота, відрижка, панкреатит. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: нечасто – гепатит; рідко – холестаз; дуже рідко – печінкова недостатність. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто — кропив'янка, висипання на шкірі, свербіж, алопеція; рідко – ангіоневротичний набряк, бульозний дерматит, включаючи мультиформну еритему, синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: часто – міалгія, артралгія, біль у кінцівках, м'язові спазми, припухлість суглобів, біль у спині; нечасто - біль у шиї, м'язова слабкість; рідко – міопатія, міозит, рабдоміоліз, тендопатія (іноді ускладнена розривом сухожилля). Загальні розлади та порушення в місці введення: нечасто – нездужання, астенія, біль у грудях, периферичні набряки, підвищена стомлюваність, лихоманка. Лабораторні та інструментальні дані: часто – підвищення активності печінкових трансаміназ, збільшення активності КФК; нечасто – лейкоцитурія, підвищення концентрації глікозильованого гемоглобіну. Наступні небажані явища були зареєстровані при застосуванні деяких статинів: сексуальна дисфункція; депресія; гінекомастія; випадки імуноопосередкованої некротизуючої міопатії; поодинокі випадки інтерстиціального захворювання легень (особливо при тривалому застосуванні). Цукровий діабет: частота розвитку залежить від наявності або відсутності факторів ризику (концентрація глюкози в крові натще 5,6–6,9 ммоль/л, індекс маси тіла (ІМТ) >30 кг/м2, гіпертригліцеридемія, артеріальна гіпертензія в анамнезі).Взаємодія з лікарськими засобамиВплив лікарських засобів на аторвастатин при одночасному застосуванні Аторвастатин метаболізується під дією ізоферменту CYP3A4 цитохрому Р450 і є субстратом для транспортних білків, наприклад, транспортера печінкового захоплення OATP1B1. Одночасне застосування ЛЗ, що є інгібіторами ізоферменту CYP3A4 або транспортних білків, може призвести до збільшення концентрації аторвастатину в плазмі та підвищеного ризику міопатії. Ризик також може збільшитися при одночасному застосуванні аторвастатину з іншими ЛЗ, які можуть спричинити міопатію, такі як похідні фіброєвої кислоти та езетимиб. Інгібітори ізоферменту CYP3A4. Було показано, що потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4 призводять до значного підвищення концентрації аторвастатину у плазмі. По можливості слід уникати одночасного застосування потужних інгібіторів ізоферменту CYP3A4 (наприклад, циклоспорин, телітроміцин, кларитроміцин, делавірдин, стирипентол, кетоконазол, вориконазол, ітраконазол, позаконазол та інгібітори протеази ВІЛ, включаючи ритонавір. . У випадках, коли не можна уникнути одночасного застосування цих лікарських препаратів та аторвастатину, рекомендується застосовувати нижчі початкові та максимальні дози аторвастатину. При застосуванні добової дози препарату Торвакард більше 40 мг рекомендується проводити ретельне клінічне спостереження за станом пацієнтів. Помірні інгібітори ізоферменту CYP3A4 (наприклад, еритроміцин, дилтіазем, верапаміл та флуконазол) можуть збільшити концентрацію аторвастатину в плазмі. Підвищений ризик міопатії спостерігається при застосуванні еритроміцину у поєднанні з інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази (статинами). Дослідження щодо взаємодії препаратів, що оцінюють вплив аміодарону або верапамілу на аторвастатин, не було проведено. Обидва препарати, і аміодарон, і верапаміл, як відомо, пригнічують активність ізоферменту CYP3A4, і спільне застосування з аторвастатином може призвести до підвищення концентрації аторвастатину в плазмі. Таким чином, слід призначати нижчу максимальну дозу аторвастатину та проводити належне клінічне спостереження за станом пацієнта при одночасному застосуванні з помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4. Рекомендується проводити ретельне клінічне спостереження після початку терапії або під час добору дози інгібітору. Грейпфрутовий сік. Містить 1 або більше компонентів, які пригнічують ізофермент CYP3A4 і можуть підвищити концентрацію ЛЗ у плазмі крові, що метаболізуються під впливом ізоферменту CYP3A4. Вживання однієї склянки грейпфрутового соку (240 мл) також призводить до зниження AUC на 20,4% активного ортогидроксиметаболита. Великі обсяги грейпфрутового соку (більше 1,2 л на день протягом 5 днів) підвищували AUC аторвастатину в 2,5 рази та AUC активного (аторвастатину та метаболітів). Не рекомендується поєднане застосування великих обсягів грейпфрутового соку та препарату Торвакард. Індуктори ізоферменту CYP3A4. Одночасне застосування аторвастатину з індукторами ізоферменту CYP3A4 цитохрому P450 (наприклад, ефавіренз, рифампіцин, Звіробій продірявлений) може призвести до різних зниження концентрації аторвастатину в плазмі крові. Внаслідок подвійного механізму взаємодії рифампіцину, (індукція ізоферменту СУР3А4 та інгібування транспортера печінкового захоплення OATP1B1), рекомендується одночасний прийом аторвастатину та рифампіцину, оскільки відстрочений прийом аторвастатину після прийому рифампіцину в Поки немає даних про вплив рифампіцину на концентрацію аторвастатину в гепатоцитах, і якщо спільну терапію не можна уникнути, слід ретельно спостерігати за пацієнтом, контролюючи ефективність препарату. Інгібітори транспортних білків. Інгібітори транспортних білків (наприклад, циклоспорин) можуть збільшити системний вплив аторвастатину. Ефект пригнічення білків-транспортерів печінкового захоплення на концентрації аторвастатину в гепатоцитах невідомий. Якщо спільної терапії не можна уникнути, для досягнення терапевтичної мети слід зменшити дозу аторвастатину та встановити ретельне спостереження за станом пацієнта. Гемфіброзіл/похідні фіброєвої кислоти. Монотерапія фібратами іноді супроводжується виникненням небажаних явищ із боку скелетної мускулатури, зокрема. рабдоміолізу. Ризик цих явищ може таким чином збільшитись при поєднаній терапії похідними фіброєвої кислоти та аторвастатином. Якщо спільної терапії не можна уникнути, слід застосовувати найменші дози аторвастатину та встановити ретельне спостереження за станом пацієнта. Езетіміб. Монотерапія езетимибом супроводжується виникненням небажаних явищ із боку скелетної мускулатури, зокрема. рабдоміолізу. Ризик цих явищ може таким чином збільшитись при поєднаній терапії езетимибом та аторвастатином. Якщо спільної терапії не можна уникнути, слід застосовувати найменші дози аторвастатину та встановити ретельне спостереження за станом пацієнта. Колестипол. Концентрації аторвастатину та його активних метаболітів у плазмі крові були нижчими (приблизно на 25%) при сумісному застосуванні колестиполу та аторвастатину. Тим не менш, вплив на ліпіди було виражено більше при комбінованій терапії аторвастатином і колестиполом, ніж при монотерапії кожним із препаратів. Фузидова кислота. Дослідження з лікарської взаємодії аторвастатину та фузидової кислоти не були проведені. Як і при застосуванні з іншими статинами, небажані явища з боку скелетних м'язів, включаючи рабдоміоліз, були зареєстровані в період післяреєстраційного застосування аторвастатину спільно з фузидовою кислотою. Механізм цієї взаємодії невідомий. Стан пацієнтів слід ретельно контролювати і при можливості розглянути доцільність тимчасового припинення спільного лікування цими препаратами. Вплив аторвастатину на супутню терапію ЛЗ Дігоксин. При багаторазовому прийомі дигоксину та аторвастатину в дозі 10 мг Css дигоксину трохи збільшувалася. Пацієнти, які приймають дигоксин, повинні знаходитись під належним лікарським контролем. Пероральні контрацептиви. Одночасне застосування аторвастатину та пероральних контрацептивів призводило до підвищення концентрацій норетистерону та етинілестрадіолу у плазмі крові. Цей ефект слід враховувати при виборі перорального контрацептиву для жінок, які отримують препарат Торвакард. Варфарін. У клінічному дослідженні, проведеному у пацієнтів, які отримували варфарин тривалий час, одночасне застосування аторвастатину в дозі 80 мг на день та варфарину викликало невелике зниження ПВ (приблизно на 1,7 с) протягом перших 4 днів лікування, яке повернулося до нормальної величини протягом 15 днів терапії аторвастатином. Незважаючи на дуже рідкісні повідомлення про випадки клінічно значущих антикоагулянтних взаємодій, слід визначати ПВ у пацієнтів, які приймають антикоагулянти кумаринового ряду, перш ніж розпочати терапію та регулярно на початку терапії аторвастатином, щоб переконатися у відсутності суттєвої зміни ПВ. Після того, як буде зафіксовано стабільне значення ПВ, його можна контролювати через стандартні інтервали часу, які рекомендуються для пацієнтів, які отримують антикоагулянти кумаринового ряду. При зміні дози аторвастатину або його відміні слід повторити таку саму процедуру. Терапія аторвастатином не супроводжувалася появою кровотечі або змінами ПВ у пацієнтів, які не приймали антикоагулянти. При одночасному застосуванні аторвастатину та антацидних препаратів, що містять магнію та алюмінію гідроксиди, концентрація аторвастатину в плазмі крові знижувалася приблизно на 35%, проте ступінь зменшення концентрації ХС/ЛПНЩ при цьому не змінювалася. Вплив лікарських засобів на фармакокінетику аторвастатину при одночасному застосуванні Одночасне застосування ЛЗ та режим дозування Аторвастатин Доза, мг Зміна AUC* Клінічні поради Типранавір, 500 мг 2 рази на день/Ритонавір, 200 мг 2 рази на день, 8 днів (14-21-й) 40 мг на 1-й день, 10 мг на 20-й день ↑ у 9,4 рази У випадках, коли одночасне застосування з аторвастатином необхідне, не перевищувати добової дози аторвастатину більше 10 мг. Рекомендується проведення клінічного моніторингу стану цих пацієнтів Циклоспорин, 5,2 мг/кг/день, стабільна доза 10 мг 1 раз на день протягом 28 днів ↑ у 8,7 рази Лопінавір, 400 мг 2 рази на день/Ритонавір, 100 мг 2 рази на день, 14 днів 20 мг 1 раз на день 2 протягом 4 днів ↑ у 5,9 рази У випадках, коли одночасне застосування з аторвастатином необхідне, рекомендується застосування найменших підтримуючих доз аторвастатину. При дозі понад 20 мг рекомендується проведення клінічного моніторингу стану цих пацієнтів Кларитроміцин, 500 мг 2 рази на день, 9 днів 80 мг 1 раз на день протягом 8 днів ↑ у 4,4 рази Саквінавір, 400 мг 2 рази на день/Ритонавір (300 мг 2 рази на день, на 5-7-й день, збільшення до 400 мг 2 рази на день на 8-й день), дні 5-18-й 40 мг 1 раз протягом 4 днів ↑ у 3,9 рази У випадках, коли одночасне застосування з аторвастатином необхідне, рекомендується застосування найменших підтримуючих доз аторвастатину. Через 30 хв після прийому аторвастатину Дарунавір 300 мг 2 рази на день/ Ритонавір 100 мг 2 рази на день, 9 днів 10 мг 1 раз на день 4 дні ↑ у 3,3 рази При дозі понад 40 мг рекомендується проведення клінічного моніторингу стану цих пацієнтів Ітраконазол 200 мг 1 раз на день, 4 дні 40 мг одноразово ↑ у 3,3 рази Фозампренавір 700 мг 2 рази на день/Ритонавір 100 мг 2 рази на день, 14 днів 10 мг 1 раз на день 4 дні ↑ у 2,5 рази Фозампренавір 1400 мг 2 рази на день, 14 днів 10 мг 1 раз на день 4 дні ↑ у 2,3 рази Нелфінавір 1250 мг 2 рази на день, 14 днів 10 мг 1 раз на день 28 днів ↑ у 1,7 рази*** Особливих рекомендацій немає Грейпфрутовий сік, 240 мл 1 раз на день** 40 мг одноразово ↑ на 37% Не рекомендується поєднане застосування великих кількостей грейпфрутового соку та аторвастатину. Ділтіазем 240 мг 1 раз на день, 28 днів 40 мг одноразово ↑ на 51% Після початку лікування або корекції дози дилтіазему рекомендується проведення відповідного клінічного моніторингу цих пацієнтів Еритроміцин 500 мг 4 рази на день, 7 днів 10 мг одноразово ↑ на 33% *** Рекомендується застосування найменшої максимальної дози та проведення клінічного моніторингу стану цих пацієнтів. Амлодипін 10 мг, одноразово 80 мг одноразово ↑на 18% Особливих рекомендацій немає Циметидин 300 4 десь у день, 2 тижні 10 мг 1 раз на день 4 тижні ↓ менш ніж на 1%*** Особливих рекомендацій немає Суспензії антацидів містять магнію та алюмінію гідроксиди 30 мл 4 рази на день, 2 тижні 10 мг 1 раз на день 4 тижні ↓ на 35% Особливих рекомендацій немає Ефавіренз 600 мг 1 раз на день 14 днів 10 мг 1 раз на день 3 дні ↓ на 41% Особливих рекомендацій немає Рифампіцин 600 мг 1 раз на день 7 днів (одночасний прийом) 40 мг одноразово ↑на 30% Якщо не можна уникнути поєднаної терапії, рекомендується одночасний прийом рифампіцину з аторвастатином під клінічним моніторингом Рифампіцин 600 мг 1 раз на день 5 днів (роздільний прийом) 40 мг одноразово ↓ на 80% Гемфіброзіл 600 мг 2 рази на день, 7 днів 40 мг одноразово ↑ на 35% Рекомендується застосування найменшої початкової дози та клінічний моніторинг цих пацієнтів. Фенофібрат 160 мг 1 раз на день, 7 днів 40 мг одноразово ↑ на 3% Рекомендується застосування найменшої початкової дози та клінічний моніторинг цих пацієнтів. *Дані, наведені як кратна зміна, являють собою просте відношення між одночасним застосуванням і монотерапією аторвастатином (тобто 1 раз = без змін). Дані, наведені як відсоткове зміна, відбивають відсоткову різницю стосовно монотерапії аторвастатином (тобто. 0% = відсутність змін). ** Містить 1 або більше компонентів, які пригнічують ізофермент CYP3A4 і можуть підвищити концентрацію ЛЗ у плазмі крові, що метаболізуються під впливом ізоферменту CYP3A4. Вживання однієї склянки грейпфрутового соку (240 мл) також призводить до зниження AUC активного ортогідроксиметаболіту на 20,4%. Великі обсяги грейпфрутового соку (більше 1,2 л на день протягом 5 днів) підвищували AUC аторвастатину в 2,5 рази та AUC активного аторвастатину та метаболітів. ***Загальна еквівалентна активність аторвастатину. Збільшення позначається як ↑, зниження - ↓ Діти. Дослідження з лікарської взаємодії були проведені лише у дорослих. Ступінь взаємодії у дітей невідомий. При лікуванні дітей слід брати до уваги зазначені вище взаємодії та запобіжні заходи для дорослих.Спосіб застосування та дозиВсередину в будь-який час дня, незалежно від часу їди. Перед призначенням препарату Торвакард® хворому необхідно рекомендувати стандартну гіполіпідемічну дієту, яку він повинен продовжувати дотримуватись протягом усього періоду терапії. Початкова доза – в середньому 10 мг 1 раз на добу. Доза від 10 до 80 мг 1 раз на добу. Дозу підбирають з урахуванням вихідних рівнів ХС-ЛПНГ, цілі терапії та індивідуального ефекту. На початку лікування та/або під час підвищення дози препарату Торвакард® необхідно кожні 2-4 тижні контролювати рівні ліпідів у плазмі крові та відповідним чином коригувати дозу. Максимальна добова доза – 80 мг на 1 прийом. Первинна гіперхолестеринемія та змішана гіперліпідемія. Найчастіше буває достатньо призначення дози 10 мг препарату Торвакард 1 раз на добу. Істотний терапевтичний ефект спостерігається, як правило, через 2 тижні, і максимальний терапевтичний ефект зазвичай спостерігається вже через 4 тижні. При тривалому лікуванні цей ефект зберігається. При визначенні мети лікування можна використовувати наведені нижче рекомендації. Рекомендації Національної освітньої програми з холестерину (США) Діагностований атеросклероз судин* Наявність ще 2 чи більше факторів ризику** ХС/ЛПНЩ, мг/дл (ммоль/л) Вихідний рівень Мінімальний цільовий рівень ні ні ≥190 (≥4,9) <160 (<4,1) ні так ≥160 (≥4,1) <130 (<3,4) так так чи ні ≥130*** (≥3,4) ≤100 (≤2,6) *ІХС або атеросклероз периферичних судин (включаючи ураження сонних артерій, що супроводжується клінічними симптомами). **Включають наступні: вік (чоловіки ≥45 років, жінки ≥55 років або рання менопауза, при якій не проводиться замісна терапія естрогенами), випадки раннього розвитку ІХС у родичів, куріння, артеріальна гіпертензія, підтверджений рівень ХС-ЛПВЩ ***У хворих з ІХС з рівнем ХС-ЛПНГ від 100 до 129 мг/дл питання призначення лікарської терапії вирішується лікарем з урахуванням клінічного досвіду. Рекомендації Європейського товариства атеросклерозу (EAS) щодо діагностики та лікування порушень метаболізму Цілі гіполіпідемічної терапії Європейського товариства атеросклерозу. У хворих з підтвердженим діагнозом ІХС та інших пацієнтів з високим ризиком ішемічних ускладнень метою лікування є зниження рівня ХС-ЛПНЩ Рекомендації щодо лікування (національні) Гомозиготна сімейна гіперхолестеринемія. У дослідженні у дорослих хворих на гомозиготну сімейну гіперхолестеринемію терапія аторвастатином у дозі 80 мг у більшості випадків призвела до зниження рівня ХС-ЛПНГ більш ніж на 15% (18–45%). Застосування препарату у хворих з нирковою недостатністю та захворюваннями нирок не впливає на рівень аторвастатину в плазмі крові або ступінь зниження вмісту ХС-ЛПНЩ при його застосуванні, тому зміна дози препарату не потрібна. При застосуванні препарату у пацієнтів похилого віку відмінностей у безпеці, ефективності або досягненні цілей гіполіпідемічної терапії порівняно із загальною популяцією не спостерігалося.ПередозуванняЛікування: проведення симптоматичної терапії, при необхідності слід проводити підтримуючу терапію. Необхідно контролювати показники активності печінкових трансаміназ та КФК. Специфічного антидоту немає. Гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред початком терапії препаратом Торвакард необхідно спробувати домогтися контролю гіперхолестеринемії шляхом адекватної дієтотерапії, підвищення фізичної активності, зниження маси тіла у хворих з ожирінням та лікування інших станів. Застосування інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази для зниження рівня ліпідів у крові може призводити до зміни біохімічних показників функції печінки, які слід контролювати перед початком терапії, через 6 та 12 тижнів після початку прийому препарату Торвакард і після кожного підвищення дози, а також періодично наприклад кожні 6 міс. Підвищення активності печінкових трансаміназ у сироватці крові може спостерігатися протягом терапії препаратом Торвакард® (зазвичай у перші 3 місяці). Пацієнти, у яких відзначається підвищення рівня активності печінкових трансаміназ, повинні бути під контролем до повернення рівня ферментів у норму. При ретроспективному аналізі підтипів інсульту у пацієнтів без ІХС, які перенесли недавно інсульт або ТІА, було виявлено високу частоту виникнення геморагічного інсульту у пацієнтів, які отримували аторвастатин у дозі 80 мг порівняно з плацебо. Підвищений ризик був відмічений на початку дослідження у пацієнтів, які раніше перенесли геморагічний інсульт або лакунарний інфаркт головного мозку. Співвідношення ризику та користі при прийомі аторвастатину в дозі 80 мг пацієнтами, які перенесли геморагічний інсульт або лакунарний інфаркт головного мозку, не визначено, і слід ретельно оцінити потенційний ризик геморагічного інсульту перед початком лікування препаратом Торвакард. Вплив на кістякову мускулатуру. Лікування препаратом Торвакард ® у поодиноких випадках може викликати міалгію, міозит та міопатію, які можуть прогресувати до рабдоміолізу, стану, потенційно небезпечного для життя, що характеризується значним підвищенням активності КФК (>10 разів у порівнянні з ВГН), міоглобінемією та міоглобінурією призвести до ниркової недостатності. Препарат Торвакард може викликати підвищення активності сироваткової КФК, що слід брати до уваги при диференціальній діагностиці загрудинного болю. Пацієнтів необхідно попередити про те, що їм слід негайно звернутися до лікаря при появі незрозумілого болю або слабкості в м'язах, особливо, якщо вони супроводжуються нездужанням або лихоманкою. Терапію препаратом Торвакард слід тимчасово припинити або повністю відмінити при появі ознак можливої ​​міопатії або наявності фактора ризику ниркової недостатності на фоні рабдоміолізу (наприклад, тяжка гостра інфекція, артеріальна гіпотензія, серйозне хірургічне втручання, травма, тяжкі обмінні, ендокринні та ендокринні). неконтрольовані судоми). Перед початком лікування. Препарат Торвакард слід призначати з обережністю пацієнтам з факторами, що схильні до розвитку рабдоміолізу. Активність КФК слід вимірювати перед початком лікування статинами у таких ситуаціях: при нирковій недостатності; гіпотиреоз; наявності особистого чи сімейного анамнезу спадкових м'язових захворювань; наявність даних про попередній токсичний вплив на скелетну мускулатуру, викликаний прийомом статинів або фібратів; захворювання печінки та/або зловживання алкоголем в анамнезі; у пацієнтів старше 70 років такий вимір необхідний за наявності інших факторів рабдоміолізу; у ситуаціях, коли може відбутися збільшення концентрації аторвастатину в плазмі крові, наприклад, при лікарській взаємодії та в особливих груп населення, включаючи генетичні субпопуляції. У подібних ситуаціях слід оцінювати співвідношення ризику розвитку побічних реакцій до можливої ​​користі лікування, крім того, рекомендується проводити ретельне спостереження за станом пацієнта. Якщо вихідні показники активності КФК значно підвищені (>5 разів, порівняно з ВГН), лікування не слід починати. Вимірювання КФК. Визначення активності КФК слід проводити після фізичних навантажень чи за наявності будь-якої ймовірної альтернативної причини підвищення її показників, т.к. це ускладнює інтерпретацію результатів тесту. Якщо вихідні показники активності КФК значно підвищені (>5 разів порівняно з ВГН), слід провести повторний аналіз через 5–7 днів, щоб підтвердити результати. У період лікування. Пацієнтів необхідно попередити про те, що їм слід негайно звернутися до лікаря при появі болю, судом або слабкості у м'язах, особливо якщо вони супроводжуються нездужанням чи лихоманкою. Якщо подібні симптоми виникають у пацієнтів у період лікування препаратом Торвакард, у них слід оцінити активність КФК. При значному підвищенні показників (>5 разів порівняно з ВГН) лікування препаратом Торвакард слід припинити. Якщо м'язові симптоми є серйозними та викликають щоденний дискомфорт, навіть якщо показники активності КФК не перевищують ВГН менш ніж у 5 разів, слід розглянути питання щодо припинення лікування препаратом Торвакард. При вирішенні симптомів та поверненні показників КФК до нормальних значень може бути прийняте рішення про призначення повторного курсу аторвастатину або введення альтернативного статину у найнижчій дозі під ретельним наглядом. Лікування аторвастатином слід припинити при клінічно значущому підвищенні активності КФК (>10 разів, порівняно з ВГН), або при діагностуванні рабдоміолізу або при підозрі на нього. Супутнє лікування іншими лікарськими засобами Ризик рабдоміолізу підвищується при одночасному застосуванні аторвастатину та деяких ЛЗ, які можуть збільшити концентрацію аторвастатину в плазмі крові, таких як потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4 або транспортних білків (наприклад циклоспорин, телітроміцин, кларитроміцин, делавірдин, стиризол, стиризол протеази ВІЛ, включаючи ритонавір, лопінавір, атазанавір, індинавір, даранавір і т.д.). Ризик міопатії також може підвищитися при одночасному застосуванні гемфіброзилу та інших похідних фіброєвої кислоти, еритроміцину, нікотинової кислоти у ліпідзнижуючих дозах (більше 1 г/добу) та езетимибу. За можливості замість цих ЛЗ слід застосовувати альтернативні (невзаємодіючі) препарати. У випадках, коли необхідне одночасне застосування цих лікарських препаратів та аторвастатину, слід ретельно оцінити потенційну користь та ризик супутньої терапії. Коли пацієнти отримують лікарські препарати, які збільшують концентрацію аторвастатину в плазмі, рекомендується призначати препарат Торвакард у мінімальній максимальній дозі. Крім того, у разі застосування потужних інгібіторів ізоферменту CYP3A4, рекомендується застосовувати мінімальну початкову дозу препарату Торвакард і встановити клінічне спостереження за станом цих пацієнтів. Одночасне застосування препарату Торвакард і фузидової кислоти не рекомендується, тому може бути прийняте рішення про тимчасове припинення лікування препаратом Торвакард на період терапії фузидовою кислотою. Застосування у дітей. Безпека застосування препарату у дітей не встановлена. Інтерстиціальна хвороба легень. При застосуванні деяких інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, особливо при тривалій терапії, було зареєстровано рідкісні випадки виникнення інтерстиціальної хвороби легень. Її прояви можуть включати задишку, непродуктивний кашель і погіршення загального стану (підвищена стомлюваність, зниження маси тіла та лихоманка). При підозрі на інтерстиціальну хворобу легень терапію препаратом Торвакард слід припинити. Цукровий діабет. Препарати класу статинів здатні викликати підвищення концентрації глюкози у крові. У деяких пацієнтів з високим ризиком розвитку цукрового діабету такі зміни можуть призводити до його маніфестації, що є показанням призначення гіпоглікемічної терапії. Однак зниження ризику серцево-судинних захворювань на фоні прийому інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (статинів) перевищує ризик розвитку цукрового діабету, тому цей фактор не повинен бути підставою для скасування лікування статинами. За пацієнтами групи ризику (концентрація глюкози в крові натще 5,6–6,9 ммоль/л, індекс маси тіла (ІМТ) >30 кг/м2, гіпертригліцеридемія, артеріальна гіпертензія в анамнезі) слід встановити лікарське спостереження та регулярно проводити контроль біохімічних параметрів . Пацієнти з рідкісними спадковими захворюваннями. Препарат Торвакард містить лактозу. Пацієнтам з рідкісними спадковими захворюваннями, такими як непереносимість галактози, лактазна недостатність або глюкозогалактозна мальабсорбція, прийом цього препарату протипоказаний. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та зайняття іншими видами діяльності, що вимагають концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Препарат Торвакард ® незначно впливає на здатність керувати автомобілем та роботу з механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, покриті плівковою оболонкою - 1 табл. активна речовина: аторвастатин – 10/20/40 мг у вигляді у вигляді аторвастатину кальцію – 10,34/20,68/41,36 мг; ядро: магнію оксид - 14/28/56 мг; МКЦ - 70/140/280 мг; лактози моногідрат - 26,3/52,6/105,2 мг; кроскармелоза натрію - 4,5/9/18 мг; низькозаміщена гіпоролоза - 14/28/56 мг; кремнію діоксид колоїдний - 0,5/1/2/2,4 мг; магнію стеарат – 0,7/1,4/2,8 мг; оболонка плівкова: гіпромелоза 2910/5 - 3,5/7/14 мг; макрогол 6000 - 0,6 / 1,2 мг; титану діоксид - 0,35/0,7/1,4 мг; тальк - 0,05/0,1/0,2 мг. Таблетки, покриті плівковою оболонкою, 10 мг, 20 мг та 40 мг. За 10 табл. у блістері з Al/Al. По 3 чи 9 бл. поміщені у картонну пачку.Опис лікарської формиВід білого до майже білого кольору овальні двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою.Фармакотерапевтична групаГіполіпідемічний.ФармакокінетикаАбсорбція висока. Cmax у плазмі досягається через 1-2 години, Cmax у жінок вище на 20%, AUC – нижче на 10%; Cmax у хворих на алкогольний цироз печінки — у 16 ​​разів, AUC — у 11 разів вище за норму. Їжа дещо знижує швидкість і тривалість абсорбції препарату (на 25 і 9% відповідно), проте зниження ХС-ЛПНГ подібне до такого при застосуванні аторвастатину без їжі. Концентрація аторвастатину при застосуванні у вечірній час нижча, ніж ранкова (приблизно на 30%). Виявлено лінійну залежність між ступенем всмоктування та дозою препарату. Біодоступність – 12%, системна біодоступність інгібуючої активності щодо ГМГ-КоА-редуктази – 30%. Низька системна біодоступність обумовлена ​​пресистемним метаболізмом у слизовій оболонці шлунково-кишкового тракту та при першому проходженні через печінку. Середній Vd – 381 л, зв'язок з білками плазми – 98%. Метаболізується переважно у печінці під дією ізоферментів CYP3A4, CYP3A5 та CYP3A7 з утворенням фармакологічно активних метаболітів (орто- та парагідроксильованих похідних, продуктів β-окислення). In vitro орто-і парагідроксильовані метаболіти мають інгібуючу дію на ГМГ-КоА-редуктазу, порівнянну з таким аторвастатину. Інгібуючий ефект препарату щодо ГМГ-КоА-редуктази приблизно на 70% визначається активністю циркулюючих метаболітів. Виводиться через кишечник з жовчю після печінкового та/або позапечінкового метаболізму (не піддається вираженій кишково-печінковій рециркуляції). T1/2 - 14 год. Інгібуюча активність щодо ГМГ-КоА-редуктази зберігається близько 20-30 год завдяки наявності активних метаболітів. Менше 2% від прийнятої внутрішньо дози препарату визначається сечі. Не виводиться під час гемодіалізу.ФармакодинамікаГіполіпідемічний засіб із групи статинів. Селективний конкурентний інгібітор ГМГ-КоА-редуктази - ферменту, що перетворює 3-гідрокси-3-метилглутарил коензим А в мевалонову кислоту, що є попередником стеролів, включаючи холестерин (ХС). Тригліцериди (ТГ) і ХС у печінці включаються до складу ЛПДНЩ, надходять у плазму крові та транспортуються в периферичні тканини. ЛПНЩ утворюються з ЛПДНЩ у ході взаємодії з рецепторами ЛПНЩ. Аторвастатин знижує концентрацію ХС та ліпопротеїнів у плазмі крові за рахунок інгібування ГМГ-КоА-редуктази, синтезу ХС у печінці та збільшення числа печінкових рецепторів ЛПНЩ на поверхні клітин, що призводить до посилення захоплення та катаболізму ЛПНЩ. Знижує утворення ЛПНЩ, викликає виражене та стійке підвищення активності ЛПНЩ-рецепторів. Знижує концентрацію ЛПНГ у хворих з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією, яка зазвичай не піддається терапії гіполіпідемічними засобами. Знижує концентрацію загального холестерину на 30-46%, ЛПНГ - на 41-61%, аполіпопротеїну В - на 34-50% і ТГ - на 14-33%; викликає підвищення концентрації ХС-ЛПЗЗ та аполіпопротеїну А. Дозозалежно знижує концентрацію ЛПНГ у хворих на гомозиготну спадкову гіперхолестеринемію, резистентну до терапії іншими гіполіпідемічними засобами.Показання до застосуванняу поєднанні з дієтою для зниження підвищених рівнів загального холестерину, холестерину/ЛПНЩ, аполіпопротеїну В і ТГ та підвищення рівня холестерину/ЛПЗЩ у хворих з первинною гіперхолестеринемією, гетерозиготною сімейною та несемейною гіперхолестеринемією та комбінованою (змішаною) ; у поєднанні з дієтою для лікування хворих з підвищеними сироватковими рівнями ТГ (тип IV за Фредріксоном) та хворих з дисбеталіпопротеїнемією (тип III за Фредріксоном), у яких дієтотерапія не дає адекватного ефекту; для зниження рівнів загального холестерину та холестерину/ЛПНГ у хворих з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією, коли дієтотерапія та інші нефармакологічні методи лікування виявляються недостатньо ефективними (як доповнення до гіполіпідемічної терапії, в т.ч. аутогемотрансфузії очищеної від ЛП); захворювання серцево-судинної системи (у пацієнтів, які мають підвищені фактори ризику виникнення ІХС - літній вік старше 55 років, куріння, артеріальна гіпертензія, цукровий діабет, захворювання периферичних судин, перенесений інсульт, гіпертрофія лівого шлуночка, протеїн-/альбумінурія, ІХС у ), в т.ч. на фоні дисліпідемії — вторинна профілактика з метою зниження сумарного ризику смерті, інфаркту міокарда, інсульту, повторної госпіталізації з приводу стенокардії та необхідності процедури реваскуляризації.Протипоказання до застосування- підвищена чутливість до компонентів препарату; активні захворювання печінки або підвищення сироваткової активності печінкових трансаміназ (більш ніж у 3 рази порівняно з ВГН) неясного генезу, печінкова недостатність (ступінь тяжкості А та В за шкалою Чайлд-П'ю); спадкові захворювання, такі як непереносимість лактози, дефіцит лактази або глюкозо-галактозна мальабсорбція (у зв'язку з наявністю у складі лактози); жінки репродуктивного віку, які не користуються адекватними методами контрацепції; вагітність; період лактації; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю: зловживання алкоголем; захворювання печінки в анамнезі; виражені порушення водно-електролітного балансу, ендокринні та метаболічні порушення, артеріальна гіпотензія, тяжкі гострі інфекції (сепсис), неконтрольована епілепсія, великі хірургічні втручання, травми, захворювання скелетних м'язів, цукровий діабет.Вагітність та лактаціяЗастосування у жінок репродуктивного віку можливе лише у разі використання надійних методів контрацепції та за умови поінформованості пацієнтки про можливий ризик лікування для плода. Препарат Торвакард протипоказаний під час вагітності. Безпека застосування у вагітних жінок не встановлена. Контрольованих клінічних досліджень застосування аторвастатину у вагітних не проводилося. Були отримані рідкісні повідомлення про вроджені аномалії розвитку плода після дії інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази. Дослідження, проведені на тваринах, показали присутність токсичної дії аторвастатину на репродуктивну функцію. Лікування матерів препаратом Торвакард може зменшити утворення мевалонату в клітинах печінки плода, який є попередником ХС. Атеросклероз є хронічним процесом, і зазвичай припинення застосування гіполіпідемічних ЛЗ під час вагітності має незначно впливати на віддалений ризик, пов'язаний з первинною гіперхолестеринемією. З цих причин, препарат Торвакард не слід застосовувати жінкам, які планують вагітність і у яких не виключається вагітність. Лікування препаратом Торвакард слід призупинити на період вагітності або доти, доки не буде встановлено, що жінка не вагітна. Препарат протипоказаний у період годування груддю. Невідомо, чи секретуються аторвастатин чи його метаболіти у грудне молоко. У щурів концентрації аторвастатину та його активних метаболітів у плазмі крові, аналогічні таким у молоці. Через можливість розвитку серйозних небажаних реакцій у дитини жінки, які приймають препарат Торвакард, повинні припинити грудне вигодовування. Фертильність. У дослідженнях, проведених на тваринах, аторвастатин не вплинув на фертильність особин чоловічої чи жіночої статі.Побічна діяПобічні реакції розділені за системно-органними класами відповідно до Медичного словника з нормативно-правової діяльності (MedDRA). Частота побічних реакцій, наведених нижче, визначалася відповідно до наступного (класифікація ВООЗ): дуже часто – ≥1/10; часто - від ≥1/100 до Інфекційні та паразитарні захворювання: часто – назофарингіт. З боку крові та лімфатичної системи: рідко – тромбоцитопенія. З боку імунної системи: часто – алергічні реакції; дуже рідко – анафілаксія. З боку обміну речовин та харчування: часто – гіперглікемія; нечасто – гіпоглікемія, збільшення маси тіла, анорексія. З боку психіки: нечасто – порушення сну, включаючи безсоння та кошмарні сновидіння. З боку нервової системи: часто головний біль; нечасто - запаморочення, парестезія, гіпестезія, спотворення смаку, втрата або зниження пам'яті; рідко – периферична нейропатія. З боку органу зору: нечасто – зниження чіткості зору; рідко – порушення зору. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – шум у вухах; дуже рідко – втрата слуху. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто – біль у ділянці глотки та трахеї, носова кровотеча. З боку травної системи: часто – запор, метеоризм, диспепсія, нудота, діарея; нечасто - блювання, біль у верхній та нижній частині живота, відрижка, панкреатит. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: нечасто – гепатит; рідко – холестаз; дуже рідко – печінкова недостатність. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто — кропив'янка, висипання на шкірі, свербіж, алопеція; рідко – ангіоневротичний набряк, бульозний дерматит, включаючи мультиформну еритему, синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: часто – міалгія, артралгія, біль у кінцівках, м'язові спазми, припухлість суглобів, біль у спині; нечасто - біль у шиї, м'язова слабкість; рідко – міопатія, міозит, рабдоміоліз, тендопатія (іноді ускладнена розривом сухожилля). Загальні розлади та порушення в місці введення: нечасто – нездужання, астенія, біль у грудях, периферичні набряки, підвищена стомлюваність, лихоманка. Лабораторні та інструментальні дані: часто – підвищення активності печінкових трансаміназ, збільшення активності КФК; нечасто – лейкоцитурія, підвищення концентрації глікозильованого гемоглобіну. Наступні небажані явища були зареєстровані при застосуванні деяких статинів: сексуальна дисфункція; депресія; гінекомастія; випадки імуноопосередкованої некротизуючої міопатії; поодинокі випадки інтерстиціального захворювання легень (особливо при тривалому застосуванні). Цукровий діабет: частота розвитку залежить від наявності або відсутності факторів ризику (концентрація глюкози в крові натще 5,6–6,9 ммоль/л, індекс маси тіла (ІМТ) >30 кг/м2, гіпертригліцеридемія, артеріальна гіпертензія в анамнезі).Взаємодія з лікарськими засобамиВплив лікарських засобів на аторвастатин при одночасному застосуванні Аторвастатин метаболізується під дією ізоферменту CYP3A4 цитохрому Р450 і є субстратом для транспортних білків, наприклад, транспортера печінкового захоплення OATP1B1. Одночасне застосування ЛЗ, що є інгібіторами ізоферменту CYP3A4 або транспортних білків, може призвести до збільшення концентрації аторвастатину в плазмі та підвищеного ризику міопатії. Ризик також може збільшитися при одночасному застосуванні аторвастатину з іншими ЛЗ, які можуть спричинити міопатію, такі як похідні фіброєвої кислоти та езетимиб. Інгібітори ізоферменту CYP3A4. Було показано, що потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4 призводять до значного підвищення концентрації аторвастатину у плазмі. По можливості слід уникати одночасного застосування потужних інгібіторів ізоферменту CYP3A4 (наприклад, циклоспорин, телітроміцин, кларитроміцин, делавірдин, стирипентол, кетоконазол, вориконазол, ітраконазол, позаконазол та інгібітори протеази ВІЛ, включаючи ритонавір. . У випадках, коли не можна уникнути одночасного застосування цих лікарських препаратів та аторвастатину, рекомендується застосовувати нижчі початкові та максимальні дози аторвастатину. При застосуванні добової дози препарату Торвакард більше 40 мг рекомендується проводити ретельне клінічне спостереження за станом пацієнтів. Помірні інгібітори ізоферменту CYP3A4 (наприклад, еритроміцин, дилтіазем, верапаміл та флуконазол) можуть збільшити концентрацію аторвастатину в плазмі. Підвищений ризик міопатії спостерігається при застосуванні еритроміцину у поєднанні з інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази (статинами). Дослідження щодо взаємодії препаратів, що оцінюють вплив аміодарону або верапамілу на аторвастатин, не було проведено. Обидва препарати, і аміодарон, і верапаміл, як відомо, пригнічують активність ізоферменту CYP3A4, і спільне застосування з аторвастатином може призвести до підвищення концентрації аторвастатину в плазмі. Таким чином, слід призначати нижчу максимальну дозу аторвастатину та проводити належне клінічне спостереження за станом пацієнта при одночасному застосуванні з помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4. Рекомендується проводити ретельне клінічне спостереження після початку терапії або під час добору дози інгібітору. Грейпфрутовий сік. Містить 1 або більше компонентів, які пригнічують ізофермент CYP3A4 і можуть підвищити концентрацію ЛЗ у плазмі крові, що метаболізуються під впливом ізоферменту CYP3A4. Вживання однієї склянки грейпфрутового соку (240 мл) також призводить до зниження AUC на 20,4% активного ортогидроксиметаболита. Великі обсяги грейпфрутового соку (більше 1,2 л на день протягом 5 днів) підвищували AUC аторвастатину в 2,5 рази та AUC активного (аторвастатину та метаболітів). Не рекомендується поєднане застосування великих обсягів грейпфрутового соку та препарату Торвакард. Індуктори ізоферменту CYP3A4. Одночасне застосування аторвастатину з індукторами ізоферменту CYP3A4 цитохрому P450 (наприклад, ефавіренз, рифампіцин, Звіробій продірявлений) може призвести до різних зниження концентрації аторвастатину в плазмі крові. Внаслідок подвійного механізму взаємодії рифампіцину, (індукція ізоферменту СУР3А4 та інгібування транспортера печінкового захоплення OATP1B1), рекомендується одночасний прийом аторвастатину та рифампіцину, оскільки відстрочений прийом аторвастатину після прийому рифампіцину в Поки немає даних про вплив рифампіцину на концентрацію аторвастатину в гепатоцитах, і якщо спільну терапію не можна уникнути, слід ретельно спостерігати за пацієнтом, контролюючи ефективність препарату. Інгібітори транспортних білків. Інгібітори транспортних білків (наприклад, циклоспорин) можуть збільшити системний вплив аторвастатину. Ефект пригнічення білків-транспортерів печінкового захоплення на концентрації аторвастатину в гепатоцитах невідомий. Якщо спільної терапії не можна уникнути, для досягнення терапевтичної мети слід зменшити дозу аторвастатину та встановити ретельне спостереження за станом пацієнта. Гемфіброзіл/похідні фіброєвої кислоти. Монотерапія фібратами іноді супроводжується виникненням небажаних явищ із боку скелетної мускулатури, зокрема. рабдоміолізу. Ризик цих явищ може таким чином збільшитись при поєднаній терапії похідними фіброєвої кислоти та аторвастатином. Якщо спільної терапії не можна уникнути, слід застосовувати найменші дози аторвастатину та встановити ретельне спостереження за станом пацієнта. Езетіміб. Монотерапія езетимибом супроводжується виникненням небажаних явищ із боку скелетної мускулатури, зокрема. рабдоміолізу. Ризик цих явищ може таким чином збільшитись при поєднаній терапії езетимибом та аторвастатином. Якщо спільної терапії не можна уникнути, слід застосовувати найменші дози аторвастатину та встановити ретельне спостереження за станом пацієнта. Колестипол. Концентрації аторвастатину та його активних метаболітів у плазмі крові були нижчими (приблизно на 25%) при сумісному застосуванні колестиполу та аторвастатину. Тим не менш, вплив на ліпіди було виражено більше при комбінованій терапії аторвастатином і колестиполом, ніж при монотерапії кожним із препаратів. Фузидова кислота. Дослідження з лікарської взаємодії аторвастатину та фузидової кислоти не були проведені. Як і при застосуванні з іншими статинами, небажані явища з боку скелетних м'язів, включаючи рабдоміоліз, були зареєстровані в період післяреєстраційного застосування аторвастатину спільно з фузидовою кислотою. Механізм цієї взаємодії невідомий. Стан пацієнтів слід ретельно контролювати і при можливості розглянути доцільність тимчасового припинення спільного лікування цими препаратами. Вплив аторвастатину на супутню терапію ЛЗ Дігоксин. При багаторазовому прийомі дигоксину та аторвастатину в дозі 10 мг Css дигоксину трохи збільшувалася. Пацієнти, які приймають дигоксин, повинні знаходитись під належним лікарським контролем. Пероральні контрацептиви. Одночасне застосування аторвастатину та пероральних контрацептивів призводило до підвищення концентрацій норетистерону та етинілестрадіолу у плазмі крові. Цей ефект слід враховувати при виборі перорального контрацептиву для жінок, які отримують препарат Торвакард. Варфарін. У клінічному дослідженні, проведеному у пацієнтів, які отримували варфарин тривалий час, одночасне застосування аторвастатину в дозі 80 мг на день та варфарину викликало невелике зниження ПВ (приблизно на 1,7 с) протягом перших 4 днів лікування, яке повернулося до нормальної величини протягом 15 днів терапії аторвастатином. Незважаючи на дуже рідкісні повідомлення про випадки клінічно значущих антикоагулянтних взаємодій, слід визначати ПВ у пацієнтів, які приймають антикоагулянти кумаринового ряду, перш ніж розпочати терапію та регулярно на початку терапії аторвастатином, щоб переконатися у відсутності суттєвої зміни ПВ. Після того, як буде зафіксовано стабільне значення ПВ, його можна контролювати через стандартні інтервали часу, які рекомендуються для пацієнтів, які отримують антикоагулянти кумаринового ряду. При зміні дози аторвастатину або його відміні слід повторити таку саму процедуру. Терапія аторвастатином не супроводжувалася появою кровотечі або змінами ПВ у пацієнтів, які не приймали антикоагулянти. При одночасному застосуванні аторвастатину та антацидних препаратів, що містять магнію та алюмінію гідроксиди, концентрація аторвастатину в плазмі крові знижувалася приблизно на 35%, проте ступінь зменшення концентрації ХС/ЛПНЩ при цьому не змінювалася. Вплив лікарських засобів на фармакокінетику аторвастатину при одночасному застосуванні Одночасне застосування ЛЗ та режим дозування Аторвастатин Доза, мг Зміна AUC* Клінічні поради Типранавір, 500 мг 2 рази на день/Ритонавір, 200 мг 2 рази на день, 8 днів (14-21-й) 40 мг на 1-й день, 10 мг на 20-й день ↑ у 9,4 рази У випадках, коли одночасне застосування з аторвастатином необхідне, не перевищувати добової дози аторвастатину більше 10 мг. Рекомендується проведення клінічного моніторингу стану цих пацієнтів Циклоспорин, 5,2 мг/кг/день, стабільна доза 10 мг 1 раз на день протягом 28 днів ↑ у 8,7 рази Лопінавір, 400 мг 2 рази на день/Ритонавір, 100 мг 2 рази на день, 14 днів 20 мг 1 раз на день 2 протягом 4 днів ↑ у 5,9 рази У випадках, коли одночасне застосування з аторвастатином необхідне, рекомендується застосування найменших підтримуючих доз аторвастатину. При дозі понад 20 мг рекомендується проведення клінічного моніторингу стану цих пацієнтів Кларитроміцин, 500 мг 2 рази на день, 9 днів 80 мг 1 раз на день протягом 8 днів ↑ у 4,4 рази Саквінавір, 400 мг 2 рази на день/Ритонавір (300 мг 2 рази на день, на 5-7-й день, збільшення до 400 мг 2 рази на день на 8-й день), дні 5-18-й 40 мг 1 раз протягом 4 днів ↑ у 3,9 рази У випадках, коли одночасне застосування з аторвастатином необхідне, рекомендується застосування найменших підтримуючих доз аторвастатину. Через 30 хв після прийому аторвастатину Дарунавір 300 мг 2 рази на день/ Ритонавір 100 мг 2 рази на день, 9 днів 10 мг 1 раз на день 4 дні ↑ у 3,3 рази При дозі понад 40 мг рекомендується проведення клінічного моніторингу стану цих пацієнтів Ітраконазол 200 мг 1 раз на день, 4 дні 40 мг одноразово ↑ у 3,3 рази Фозампренавір 700 мг 2 рази на день/Ритонавір 100 мг 2 рази на день, 14 днів 10 мг 1 раз на день 4 дні ↑ у 2,5 рази Фозампренавір 1400 мг 2 рази на день, 14 днів 10 мг 1 раз на день 4 дні ↑ у 2,3 рази Нелфінавір 1250 мг 2 рази на день, 14 днів 10 мг 1 раз на день 28 днів ↑ у 1,7 рази*** Особливих рекомендацій немає Грейпфрутовий сік, 240 мл 1 раз на день** 40 мг одноразово ↑ на 37% Не рекомендується поєднане застосування великих кількостей грейпфрутового соку та аторвастатину. Ділтіазем 240 мг 1 раз на день, 28 днів 40 мг одноразово ↑ на 51% Після початку лікування або корекції дози дилтіазему рекомендується проведення відповідного клінічного моніторингу цих пацієнтів Еритроміцин 500 мг 4 рази на день, 7 днів 10 мг одноразово ↑ на 33% *** Рекомендується застосування найменшої максимальної дози та проведення клінічного моніторингу стану цих пацієнтів. Амлодипін 10 мг, одноразово 80 мг одноразово ↑на 18% Особливих рекомендацій немає Циметидин 300 4 десь у день, 2 тижні 10 мг 1 раз на день 4 тижні ↓ менш ніж на 1%*** Особливих рекомендацій немає Суспензії антацидів містять магнію та алюмінію гідроксиди 30 мл 4 рази на день, 2 тижні 10 мг 1 раз на день 4 тижні ↓ на 35% Особливих рекомендацій немає Ефавіренз 600 мг 1 раз на день 14 днів 10 мг 1 раз на день 3 дні ↓ на 41% Особливих рекомендацій немає Рифампіцин 600 мг 1 раз на день 7 днів (одночасний прийом) 40 мг одноразово ↑на 30% Якщо не можна уникнути поєднаної терапії, рекомендується одночасний прийом рифампіцину з аторвастатином під клінічним моніторингом Рифампіцин 600 мг 1 раз на день 5 днів (роздільний прийом) 40 мг одноразово ↓ на 80% Гемфіброзіл 600 мг 2 рази на день, 7 днів 40 мг одноразово ↑ на 35% Рекомендується застосування найменшої початкової дози та клінічний моніторинг цих пацієнтів. Фенофібрат 160 мг 1 раз на день, 7 днів 40 мг одноразово ↑ на 3% Рекомендується застосування найменшої початкової дози та клінічний моніторинг цих пацієнтів. *Дані, наведені як кратна зміна, являють собою просте відношення між одночасним застосуванням і монотерапією аторвастатином (тобто 1 раз = без змін). Дані, наведені як відсоткове зміна, відбивають відсоткову різницю стосовно монотерапії аторвастатином (тобто. 0% = відсутність змін). ** Містить 1 або більше компонентів, які пригнічують ізофермент CYP3A4 і можуть підвищити концентрацію ЛЗ у плазмі крові, що метаболізуються під впливом ізоферменту CYP3A4. Вживання однієї склянки грейпфрутового соку (240 мл) також призводить до зниження AUC активного ортогідроксиметаболіту на 20,4%. Великі обсяги грейпфрутового соку (більше 1,2 л на день протягом 5 днів) підвищували AUC аторвастатину в 2,5 рази та AUC активного аторвастатину та метаболітів. ***Загальна еквівалентна активність аторвастатину. Збільшення позначається як ↑, зниження - ↓ Діти. Дослідження з лікарської взаємодії були проведені лише у дорослих. Ступінь взаємодії у дітей невідомий. При лікуванні дітей слід брати до уваги зазначені вище взаємодії та запобіжні заходи для дорослих.Спосіб застосування та дозиВсередину в будь-який час дня, незалежно від часу їди. Перед призначенням препарату Торвакард® хворому необхідно рекомендувати стандартну гіполіпідемічну дієту, яку він повинен продовжувати дотримуватись протягом усього періоду терапії. Початкова доза – в середньому 10 мг 1 раз на добу. Доза від 10 до 80 мг 1 раз на добу. Дозу підбирають з урахуванням вихідних рівнів ХС-ЛПНГ, цілі терапії та індивідуального ефекту. На початку лікування та/або під час підвищення дози препарату Торвакард® необхідно кожні 2-4 тижні контролювати рівні ліпідів у плазмі крові та відповідним чином коригувати дозу. Максимальна добова доза – 80 мг на 1 прийом. Первинна гіперхолестеринемія та змішана гіперліпідемія. Найчастіше буває достатньо призначення дози 10 мг препарату Торвакард 1 раз на добу. Істотний терапевтичний ефект спостерігається, як правило, через 2 тижні, і максимальний терапевтичний ефект зазвичай спостерігається вже через 4 тижні. При тривалому лікуванні цей ефект зберігається. При визначенні мети лікування можна використовувати наведені нижче рекомендації. Рекомендації Національної освітньої програми з холестерину (США) Діагностований атеросклероз судин* Наявність ще 2 чи більше факторів ризику** ХС/ЛПНЩ, мг/дл (ммоль/л) Вихідний рівень Мінімальний цільовий рівень ні ні ≥190 (≥4,9) <160 (<4,1) ні так ≥160 (≥4,1) <130 (<3,4) так так чи ні ≥130*** (≥3,4) ≤100 (≤2,6) *ІХС або атеросклероз периферичних судин (включаючи ураження сонних артерій, що супроводжується клінічними симптомами). **Включають наступні: вік (чоловіки ≥45 років, жінки ≥55 років або рання менопауза, при якій не проводиться замісна терапія естрогенами), випадки раннього розвитку ІХС у родичів, куріння, артеріальна гіпертензія, підтверджений рівень ХС-ЛПВЩ ***У хворих з ІХС з рівнем ХС-ЛПНГ від 100 до 129 мг/дл питання призначення лікарської терапії вирішується лікарем з урахуванням клінічного досвіду. Рекомендації Європейського товариства атеросклерозу (EAS) щодо діагностики та лікування порушень метаболізму Цілі гіполіпідемічної терапії Європейського товариства атеросклерозу. У хворих з підтвердженим діагнозом ІХС та інших пацієнтів з високим ризиком ішемічних ускладнень метою лікування є зниження рівня ХС-ЛПНЩ Рекомендації щодо лікування (національні) Гомозиготна сімейна гіперхолестеринемія. У дослідженні у дорослих хворих на гомозиготну сімейну гіперхолестеринемію терапія аторвастатином у дозі 80 мг у більшості випадків призвела до зниження рівня ХС-ЛПНГ більш ніж на 15% (18–45%). Застосування препарату у хворих з нирковою недостатністю та захворюваннями нирок не впливає на рівень аторвастатину в плазмі крові або ступінь зниження вмісту ХС-ЛПНЩ при його застосуванні, тому зміна дози препарату не потрібна. При застосуванні препарату у пацієнтів похилого віку відмінностей у безпеці, ефективності або досягненні цілей гіполіпідемічної терапії порівняно із загальною популяцією не спостерігалося.ПередозуванняЛікування: проведення симптоматичної терапії, при необхідності слід проводити підтримуючу терапію. Необхідно контролювати показники активності печінкових трансаміназ та КФК. Специфічного антидоту немає. Гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред початком терапії препаратом Торвакард необхідно спробувати домогтися контролю гіперхолестеринемії шляхом адекватної дієтотерапії, підвищення фізичної активності, зниження маси тіла у хворих з ожирінням та лікування інших станів. Застосування інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази для зниження рівня ліпідів у крові може призводити до зміни біохімічних показників функції печінки, які слід контролювати перед початком терапії, через 6 та 12 тижнів після початку прийому препарату Торвакард і після кожного підвищення дози, а також періодично наприклад кожні 6 міс. Підвищення активності печінкових трансаміназ у сироватці крові може спостерігатися протягом терапії препаратом Торвакард® (зазвичай у перші 3 місяці). Пацієнти, у яких відзначається підвищення рівня активності печінкових трансаміназ, повинні бути під контролем до повернення рівня ферментів у норму. При ретроспективному аналізі підтипів інсульту у пацієнтів без ІХС, які перенесли недавно інсульт або ТІА, було виявлено високу частоту виникнення геморагічного інсульту у пацієнтів, які отримували аторвастатин у дозі 80 мг порівняно з плацебо. Підвищений ризик був відмічений на початку дослідження у пацієнтів, які раніше перенесли геморагічний інсульт або лакунарний інфаркт головного мозку. Співвідношення ризику та користі при прийомі аторвастатину в дозі 80 мг пацієнтами, які перенесли геморагічний інсульт або лакунарний інфаркт головного мозку, не визначено, і слід ретельно оцінити потенційний ризик геморагічного інсульту перед початком лікування препаратом Торвакард. Вплив на кістякову мускулатуру. Лікування препаратом Торвакард ® у поодиноких випадках може викликати міалгію, міозит та міопатію, які можуть прогресувати до рабдоміолізу, стану, потенційно небезпечного для життя, що характеризується значним підвищенням активності КФК (>10 разів у порівнянні з ВГН), міоглобінемією та міоглобінурією призвести до ниркової недостатності. Препарат Торвакард може викликати підвищення активності сироваткової КФК, що слід брати до уваги при диференціальній діагностиці загрудинного болю. Пацієнтів необхідно попередити про те, що їм слід негайно звернутися до лікаря при появі незрозумілого болю або слабкості в м'язах, особливо, якщо вони супроводжуються нездужанням або лихоманкою. Терапію препаратом Торвакард слід тимчасово припинити або повністю відмінити при появі ознак можливої ​​міопатії або наявності фактора ризику ниркової недостатності на фоні рабдоміолізу (наприклад, тяжка гостра інфекція, артеріальна гіпотензія, серйозне хірургічне втручання, травма, тяжкі обмінні, ендокринні та ендокринні). неконтрольовані судоми). Перед початком лікування. Препарат Торвакард слід призначати з обережністю пацієнтам з факторами, що схильні до розвитку рабдоміолізу. Активність КФК слід вимірювати перед початком лікування статинами у таких ситуаціях: при нирковій недостатності; гіпотиреоз; наявності особистого чи сімейного анамнезу спадкових м'язових захворювань; наявність даних про попередній токсичний вплив на скелетну мускулатуру, викликаний прийомом статинів або фібратів; захворювання печінки та/або зловживання алкоголем в анамнезі; у пацієнтів старше 70 років такий вимір необхідний за наявності інших факторів рабдоміолізу; у ситуаціях, коли може відбутися збільшення концентрації аторвастатину в плазмі крові, наприклад, при лікарській взаємодії та в особливих груп населення, включаючи генетичні субпопуляції. У подібних ситуаціях слід оцінювати співвідношення ризику розвитку побічних реакцій до можливої ​​користі лікування, крім того, рекомендується проводити ретельне спостереження за станом пацієнта. Якщо вихідні показники активності КФК значно підвищені (>5 разів, порівняно з ВГН), лікування не слід починати. Вимірювання КФК. Визначення активності КФК слід проводити після фізичних навантажень чи за наявності будь-якої ймовірної альтернативної причини підвищення її показників, т.к. це ускладнює інтерпретацію результатів тесту. Якщо вихідні показники активності КФК значно підвищені (>5 разів порівняно з ВГН), слід провести повторний аналіз через 5–7 днів, щоб підтвердити результати. У період лікування. Пацієнтів необхідно попередити про те, що їм слід негайно звернутися до лікаря при появі болю, судом або слабкості у м'язах, особливо якщо вони супроводжуються нездужанням чи лихоманкою. Якщо подібні симптоми виникають у пацієнтів у період лікування препаратом Торвакард, у них слід оцінити активність КФК. При значному підвищенні показників (>5 разів порівняно з ВГН) лікування препаратом Торвакард слід припинити. Якщо м'язові симптоми є серйозними та викликають щоденний дискомфорт, навіть якщо показники активності КФК не перевищують ВГН менш ніж у 5 разів, слід розглянути питання щодо припинення лікування препаратом Торвакард. При вирішенні симптомів та поверненні показників КФК до нормальних значень може бути прийняте рішення про призначення повторного курсу аторвастатину або введення альтернативного статину у найнижчій дозі під ретельним наглядом. Лікування аторвастатином слід припинити при клінічно значущому підвищенні активності КФК (>10 разів, порівняно з ВГН), або при діагностуванні рабдоміолізу або при підозрі на нього. Супутнє лікування іншими лікарськими засобами Ризик рабдоміолізу підвищується при одночасному застосуванні аторвастатину та деяких ЛЗ, які можуть збільшити концентрацію аторвастатину в плазмі крові, таких як потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4 або транспортних білків (наприклад циклоспорин, телітроміцин, кларитроміцин, делавірдин, стиризол, стиризол протеази ВІЛ, включаючи ритонавір, лопінавір, атазанавір, індинавір, даранавір і т.д.). Ризик міопатії також може підвищитися при одночасному застосуванні гемфіброзилу та інших похідних фіброєвої кислоти, еритроміцину, нікотинової кислоти у ліпідзнижуючих дозах (більше 1 г/добу) та езетимибу. За можливості замість цих ЛЗ слід застосовувати альтернативні (невзаємодіючі) препарати. У випадках, коли необхідне одночасне застосування цих лікарських препаратів та аторвастатину, слід ретельно оцінити потенційну користь та ризик супутньої терапії. Коли пацієнти отримують лікарські препарати, які збільшують концентрацію аторвастатину в плазмі, рекомендується призначати препарат Торвакард у мінімальній максимальній дозі. Крім того, у разі застосування потужних інгібіторів ізоферменту CYP3A4, рекомендується застосовувати мінімальну початкову дозу препарату Торвакард і встановити клінічне спостереження за станом цих пацієнтів. Одночасне застосування препарату Торвакард і фузидової кислоти не рекомендується, тому може бути прийняте рішення про тимчасове припинення лікування препаратом Торвакард на період терапії фузидовою кислотою. Застосування у дітей. Безпека застосування препарату у дітей не встановлена. Інтерстиціальна хвороба легень. При застосуванні деяких інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, особливо при тривалій терапії, було зареєстровано рідкісні випадки виникнення інтерстиціальної хвороби легень. Її прояви можуть включати задишку, непродуктивний кашель і погіршення загального стану (підвищена стомлюваність, зниження маси тіла та лихоманка). При підозрі на інтерстиціальну хворобу легень терапію препаратом Торвакард слід припинити. Цукровий діабет. Препарати класу статинів здатні викликати підвищення концентрації глюкози у крові. У деяких пацієнтів з високим ризиком розвитку цукрового діабету такі зміни можуть призводити до його маніфестації, що є показанням призначення гіпоглікемічної терапії. Однак зниження ризику серцево-судинних захворювань на фоні прийому інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (статинів) перевищує ризик розвитку цукрового діабету, тому цей фактор не повинен бути підставою для скасування лікування статинами. За пацієнтами групи ризику (концентрація глюкози в крові натще 5,6–6,9 ммоль/л, індекс маси тіла (ІМТ) >30 кг/м2, гіпертригліцеридемія, артеріальна гіпертензія в анамнезі) слід встановити лікарське спостереження та регулярно проводити контроль біохімічних параметрів . Пацієнти з рідкісними спадковими захворюваннями. Препарат Торвакард містить лактозу. Пацієнтам з рідкісними спадковими захворюваннями, такими як непереносимість галактози, лактазна недостатність або глюкозогалактозна мальабсорбція, прийом цього препарату протипоказаний. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та зайняття іншими видами діяльності, що вимагають концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Препарат Торвакард ® незначно впливає на здатність керувати автомобілем та роботу з механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, покриті плівковою оболонкою - 1 табл. активна речовина: аторвастатин – 10/20/40 мг у вигляді у вигляді аторвастатину кальцію – 10,34/20,68/41,36 мг; ядро: магнію оксид - 14/28/56 мг; МКЦ - 70/140/280 мг; лактози моногідрат - 26,3/52,6/105,2 мг; кроскармелоза натрію - 4,5/9/18 мг; низькозаміщена гіпоролоза - 14/28/56 мг; кремнію діоксид колоїдний - 0,5/1/2/2,4 мг; магнію стеарат – 0,7/1,4/2,8 мг; оболонка плівкова: гіпромелоза 2910/5 - 3,5/7/14 мг; макрогол 6000 - 0,6 / 1,2 мг; титану діоксид - 0,35/0,7/1,4 мг; тальк - 0,05/0,1/0,2 мг. Таблетки, покриті плівковою оболонкою, 10 мг, 20 мг та 40 мг. За 10 табл. у блістері з Al/Al. По 3 чи 9 бл. поміщені у картонну пачку.Опис лікарської формиВід білого до майже білого кольору овальні двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою.Фармакотерапевтична групаГіполіпідемічний.ФармакокінетикаАбсорбція висока. Cmax у плазмі досягається через 1-2 години, Cmax у жінок вище на 20%, AUC – нижче на 10%; Cmax у хворих на алкогольний цироз печінки — у 16 ​​разів, AUC — у 11 разів вище за норму. Їжа дещо знижує швидкість і тривалість абсорбції препарату (на 25 і 9% відповідно), проте зниження ХС-ЛПНГ подібне до такого при застосуванні аторвастатину без їжі. Концентрація аторвастатину при застосуванні у вечірній час нижча, ніж ранкова (приблизно на 30%). Виявлено лінійну залежність між ступенем всмоктування та дозою препарату. Біодоступність – 12%, системна біодоступність інгібуючої активності щодо ГМГ-КоА-редуктази – 30%. Низька системна біодоступність обумовлена ​​пресистемним метаболізмом у слизовій оболонці шлунково-кишкового тракту та при першому проходженні через печінку. Середній Vd – 381 л, зв'язок з білками плазми – 98%. Метаболізується переважно у печінці під дією ізоферментів CYP3A4, CYP3A5 та CYP3A7 з утворенням фармакологічно активних метаболітів (орто- та парагідроксильованих похідних, продуктів β-окислення). In vitro орто-і парагідроксильовані метаболіти мають інгібуючу дію на ГМГ-КоА-редуктазу, порівнянну з таким аторвастатину. Інгібуючий ефект препарату щодо ГМГ-КоА-редуктази приблизно на 70% визначається активністю циркулюючих метаболітів. Виводиться через кишечник з жовчю після печінкового та/або позапечінкового метаболізму (не піддається вираженій кишково-печінковій рециркуляції). T1/2 - 14 год. Інгібуюча активність щодо ГМГ-КоА-редуктази зберігається близько 20-30 год завдяки наявності активних метаболітів. Менше 2% від прийнятої внутрішньо дози препарату визначається сечі. Не виводиться під час гемодіалізу.ФармакодинамікаГіполіпідемічний засіб із групи статинів. Селективний конкурентний інгібітор ГМГ-КоА-редуктази - ферменту, що перетворює 3-гідрокси-3-метилглутарил коензим А в мевалонову кислоту, що є попередником стеролів, включаючи холестерин (ХС). Тригліцериди (ТГ) і ХС у печінці включаються до складу ЛПДНЩ, надходять у плазму крові та транспортуються в периферичні тканини. ЛПНЩ утворюються з ЛПДНЩ у ході взаємодії з рецепторами ЛПНЩ. Аторвастатин знижує концентрацію ХС та ліпопротеїнів у плазмі крові за рахунок інгібування ГМГ-КоА-редуктази, синтезу ХС у печінці та збільшення числа печінкових рецепторів ЛПНЩ на поверхні клітин, що призводить до посилення захоплення та катаболізму ЛПНЩ. Знижує утворення ЛПНЩ, викликає виражене та стійке підвищення активності ЛПНЩ-рецепторів. Знижує концентрацію ЛПНГ у хворих з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією, яка зазвичай не піддається терапії гіполіпідемічними засобами. Знижує концентрацію загального холестерину на 30-46%, ЛПНГ - на 41-61%, аполіпопротеїну В - на 34-50% і ТГ - на 14-33%; викликає підвищення концентрації ХС-ЛПЗЗ та аполіпопротеїну А. Дозозалежно знижує концентрацію ЛПНГ у хворих на гомозиготну спадкову гіперхолестеринемію, резистентну до терапії іншими гіполіпідемічними засобами.Показання до застосуванняу поєднанні з дієтою для зниження підвищених рівнів загального холестерину, холестерину/ЛПНЩ, аполіпопротеїну В і ТГ та підвищення рівня холестерину/ЛПЗЩ у хворих з первинною гіперхолестеринемією, гетерозиготною сімейною та несемейною гіперхолестеринемією та комбінованою (змішаною) ; у поєднанні з дієтою для лікування хворих з підвищеними сироватковими рівнями ТГ (тип IV за Фредріксоном) та хворих з дисбеталіпопротеїнемією (тип III за Фредріксоном), у яких дієтотерапія не дає адекватного ефекту; для зниження рівнів загального холестерину та холестерину/ЛПНГ у хворих з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією, коли дієтотерапія та інші нефармакологічні методи лікування виявляються недостатньо ефективними (як доповнення до гіполіпідемічної терапії, в т.ч. аутогемотрансфузії очищеної від ЛП); захворювання серцево-судинної системи (у пацієнтів, які мають підвищені фактори ризику виникнення ІХС - літній вік старше 55 років, куріння, артеріальна гіпертензія, цукровий діабет, захворювання периферичних судин, перенесений інсульт, гіпертрофія лівого шлуночка, протеїн-/альбумінурія, ІХС у ), в т.ч. на фоні дисліпідемії — вторинна профілактика з метою зниження сумарного ризику смерті, інфаркту міокарда, інсульту, повторної госпіталізації з приводу стенокардії та необхідності процедури реваскуляризації.Протипоказання до застосування- підвищена чутливість до компонентів препарату; активні захворювання печінки або підвищення сироваткової активності печінкових трансаміназ (більш ніж у 3 рази порівняно з ВГН) неясного генезу, печінкова недостатність (ступінь тяжкості А та В за шкалою Чайлд-П'ю); спадкові захворювання, такі як непереносимість лактози, дефіцит лактази або глюкозо-галактозна мальабсорбція (у зв'язку з наявністю у складі лактози); жінки репродуктивного віку, які не користуються адекватними методами контрацепції; вагітність; період лактації; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю: зловживання алкоголем; захворювання печінки в анамнезі; виражені порушення водно-електролітного балансу, ендокринні та метаболічні порушення, артеріальна гіпотензія, тяжкі гострі інфекції (сепсис), неконтрольована епілепсія, великі хірургічні втручання, травми, захворювання скелетних м'язів, цукровий діабет.Вагітність та лактаціяЗастосування у жінок репродуктивного віку можливе лише у разі використання надійних методів контрацепції та за умови поінформованості пацієнтки про можливий ризик лікування для плода. Препарат Торвакард протипоказаний під час вагітності. Безпека застосування у вагітних жінок не встановлена. Контрольованих клінічних досліджень застосування аторвастатину у вагітних не проводилося. Були отримані рідкісні повідомлення про вроджені аномалії розвитку плода після дії інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази. Дослідження, проведені на тваринах, показали присутність токсичної дії аторвастатину на репродуктивну функцію. Лікування матерів препаратом Торвакард може зменшити утворення мевалонату в клітинах печінки плода, який є попередником ХС. Атеросклероз є хронічним процесом, і зазвичай припинення застосування гіполіпідемічних ЛЗ під час вагітності має незначно впливати на віддалений ризик, пов'язаний з первинною гіперхолестеринемією. З цих причин, препарат Торвакард не слід застосовувати жінкам, які планують вагітність і у яких не виключається вагітність. Лікування препаратом Торвакард слід призупинити на період вагітності або доти, доки не буде встановлено, що жінка не вагітна. Препарат протипоказаний у період годування груддю. Невідомо, чи секретуються аторвастатин чи його метаболіти у грудне молоко. У щурів концентрації аторвастатину та його активних метаболітів у плазмі крові, аналогічні таким у молоці. Через можливість розвитку серйозних небажаних реакцій у дитини жінки, які приймають препарат Торвакард, повинні припинити грудне вигодовування. Фертильність. У дослідженнях, проведених на тваринах, аторвастатин не вплинув на фертильність особин чоловічої чи жіночої статі.Побічна діяПобічні реакції розділені за системно-органними класами відповідно до Медичного словника з нормативно-правової діяльності (MedDRA). Частота побічних реакцій, наведених нижче, визначалася відповідно до наступного (класифікація ВООЗ): дуже часто – ≥1/10; часто - від ≥1/100 до Інфекційні та паразитарні захворювання: часто – назофарингіт. З боку крові та лімфатичної системи: рідко – тромбоцитопенія. З боку імунної системи: часто – алергічні реакції; дуже рідко – анафілаксія. З боку обміну речовин та харчування: часто – гіперглікемія; нечасто – гіпоглікемія, збільшення маси тіла, анорексія. З боку психіки: нечасто – порушення сну, включаючи безсоння та кошмарні сновидіння. З боку нервової системи: часто головний біль; нечасто - запаморочення, парестезія, гіпестезія, спотворення смаку, втрата або зниження пам'яті; рідко – периферична нейропатія. З боку органу зору: нечасто – зниження чіткості зору; рідко – порушення зору. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – шум у вухах; дуже рідко – втрата слуху. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто – біль у ділянці глотки та трахеї, носова кровотеча. З боку травної системи: часто – запор, метеоризм, диспепсія, нудота, діарея; нечасто - блювання, біль у верхній та нижній частині живота, відрижка, панкреатит. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: нечасто – гепатит; рідко – холестаз; дуже рідко – печінкова недостатність. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто — кропив'янка, висипання на шкірі, свербіж, алопеція; рідко – ангіоневротичний набряк, бульозний дерматит, включаючи мультиформну еритему, синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: часто – міалгія, артралгія, біль у кінцівках, м'язові спазми, припухлість суглобів, біль у спині; нечасто - біль у шиї, м'язова слабкість; рідко – міопатія, міозит, рабдоміоліз, тендопатія (іноді ускладнена розривом сухожилля). Загальні розлади та порушення в місці введення: нечасто – нездужання, астенія, біль у грудях, периферичні набряки, підвищена стомлюваність, лихоманка. Лабораторні та інструментальні дані: часто – підвищення активності печінкових трансаміназ, збільшення активності КФК; нечасто – лейкоцитурія, підвищення концентрації глікозильованого гемоглобіну. Наступні небажані явища були зареєстровані при застосуванні деяких статинів: сексуальна дисфункція; депресія; гінекомастія; випадки імуноопосередкованої некротизуючої міопатії; поодинокі випадки інтерстиціального захворювання легень (особливо при тривалому застосуванні). Цукровий діабет: частота розвитку залежить від наявності або відсутності факторів ризику (концентрація глюкози в крові натще 5,6–6,9 ммоль/л, індекс маси тіла (ІМТ) >30 кг/м2, гіпертригліцеридемія, артеріальна гіпертензія в анамнезі).Взаємодія з лікарськими засобамиВплив лікарських засобів на аторвастатин при одночасному застосуванні Аторвастатин метаболізується під дією ізоферменту CYP3A4 цитохрому Р450 і є субстратом для транспортних білків, наприклад, транспортера печінкового захоплення OATP1B1. Одночасне застосування ЛЗ, що є інгібіторами ізоферменту CYP3A4 або транспортних білків, може призвести до збільшення концентрації аторвастатину в плазмі та підвищеного ризику міопатії. Ризик також може збільшитися при одночасному застосуванні аторвастатину з іншими ЛЗ, які можуть спричинити міопатію, такі як похідні фіброєвої кислоти та езетимиб. Інгібітори ізоферменту CYP3A4. Було показано, що потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4 призводять до значного підвищення концентрації аторвастатину у плазмі. По можливості слід уникати одночасного застосування потужних інгібіторів ізоферменту CYP3A4 (наприклад, циклоспорин, телітроміцин, кларитроміцин, делавірдин, стирипентол, кетоконазол, вориконазол, ітраконазол, позаконазол та інгібітори протеази ВІЛ, включаючи ритонавір. . У випадках, коли не можна уникнути одночасного застосування цих лікарських препаратів та аторвастатину, рекомендується застосовувати нижчі початкові та максимальні дози аторвастатину. При застосуванні добової дози препарату Торвакард більше 40 мг рекомендується проводити ретельне клінічне спостереження за станом пацієнтів. Помірні інгібітори ізоферменту CYP3A4 (наприклад, еритроміцин, дилтіазем, верапаміл та флуконазол) можуть збільшити концентрацію аторвастатину в плазмі. Підвищений ризик міопатії спостерігається при застосуванні еритроміцину у поєднанні з інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази (статинами). Дослідження щодо взаємодії препаратів, що оцінюють вплив аміодарону або верапамілу на аторвастатин, не було проведено. Обидва препарати, і аміодарон, і верапаміл, як відомо, пригнічують активність ізоферменту CYP3A4, і спільне застосування з аторвастатином може призвести до підвищення концентрації аторвастатину в плазмі. Таким чином, слід призначати нижчу максимальну дозу аторвастатину та проводити належне клінічне спостереження за станом пацієнта при одночасному застосуванні з помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4. Рекомендується проводити ретельне клінічне спостереження після початку терапії або під час добору дози інгібітору. Грейпфрутовий сік. Містить 1 або більше компонентів, які пригнічують ізофермент CYP3A4 і можуть підвищити концентрацію ЛЗ у плазмі крові, що метаболізуються під впливом ізоферменту CYP3A4. Вживання однієї склянки грейпфрутового соку (240 мл) також призводить до зниження AUC на 20,4% активного ортогидроксиметаболита. Великі обсяги грейпфрутового соку (більше 1,2 л на день протягом 5 днів) підвищували AUC аторвастатину в 2,5 рази та AUC активного (аторвастатину та метаболітів). Не рекомендується поєднане застосування великих обсягів грейпфрутового соку та препарату Торвакард. Індуктори ізоферменту CYP3A4. Одночасне застосування аторвастатину з індукторами ізоферменту CYP3A4 цитохрому P450 (наприклад, ефавіренз, рифампіцин, Звіробій продірявлений) може призвести до різних зниження концентрації аторвастатину в плазмі крові. Внаслідок подвійного механізму взаємодії рифампіцину, (індукція ізоферменту СУР3А4 та інгібування транспортера печінкового захоплення OATP1B1), рекомендується одночасний прийом аторвастатину та рифампіцину, оскільки відстрочений прийом аторвастатину після прийому рифампіцину в Поки немає даних про вплив рифампіцину на концентрацію аторвастатину в гепатоцитах, і якщо спільну терапію не можна уникнути, слід ретельно спостерігати за пацієнтом, контролюючи ефективність препарату. Інгібітори транспортних білків. Інгібітори транспортних білків (наприклад, циклоспорин) можуть збільшити системний вплив аторвастатину. Ефект пригнічення білків-транспортерів печінкового захоплення на концентрації аторвастатину в гепатоцитах невідомий. Якщо спільної терапії не можна уникнути, для досягнення терапевтичної мети слід зменшити дозу аторвастатину та встановити ретельне спостереження за станом пацієнта. Гемфіброзіл/похідні фіброєвої кислоти. Монотерапія фібратами іноді супроводжується виникненням небажаних явищ із боку скелетної мускулатури, зокрема. рабдоміолізу. Ризик цих явищ може таким чином збільшитись при поєднаній терапії похідними фіброєвої кислоти та аторвастатином. Якщо спільної терапії не можна уникнути, слід застосовувати найменші дози аторвастатину та встановити ретельне спостереження за станом пацієнта. Езетіміб. Монотерапія езетимибом супроводжується виникненням небажаних явищ із боку скелетної мускулатури, зокрема. рабдоміолізу. Ризик цих явищ може таким чином збільшитись при поєднаній терапії езетимибом та аторвастатином. Якщо спільної терапії не можна уникнути, слід застосовувати найменші дози аторвастатину та встановити ретельне спостереження за станом пацієнта. Колестипол. Концентрації аторвастатину та його активних метаболітів у плазмі крові були нижчими (приблизно на 25%) при сумісному застосуванні колестиполу та аторвастатину. Тим не менш, вплив на ліпіди було виражено більше при комбінованій терапії аторвастатином і колестиполом, ніж при монотерапії кожним із препаратів. Фузидова кислота. Дослідження з лікарської взаємодії аторвастатину та фузидової кислоти не були проведені. Як і при застосуванні з іншими статинами, небажані явища з боку скелетних м'язів, включаючи рабдоміоліз, були зареєстровані в період післяреєстраційного застосування аторвастатину спільно з фузидовою кислотою. Механізм цієї взаємодії невідомий. Стан пацієнтів слід ретельно контролювати і при можливості розглянути доцільність тимчасового припинення спільного лікування цими препаратами. Вплив аторвастатину на супутню терапію ЛЗ Дігоксин. При багаторазовому прийомі дигоксину та аторвастатину в дозі 10 мг Css дигоксину трохи збільшувалася. Пацієнти, які приймають дигоксин, повинні знаходитись під належним лікарським контролем. Пероральні контрацептиви. Одночасне застосування аторвастатину та пероральних контрацептивів призводило до підвищення концентрацій норетистерону та етинілестрадіолу у плазмі крові. Цей ефект слід враховувати при виборі перорального контрацептиву для жінок, які отримують препарат Торвакард. Варфарін. У клінічному дослідженні, проведеному у пацієнтів, які отримували варфарин тривалий час, одночасне застосування аторвастатину в дозі 80 мг на день та варфарину викликало невелике зниження ПВ (приблизно на 1,7 с) протягом перших 4 днів лікування, яке повернулося до нормальної величини протягом 15 днів терапії аторвастатином. Незважаючи на дуже рідкісні повідомлення про випадки клінічно значущих антикоагулянтних взаємодій, слід визначати ПВ у пацієнтів, які приймають антикоагулянти кумаринового ряду, перш ніж розпочати терапію та регулярно на початку терапії аторвастатином, щоб переконатися у відсутності суттєвої зміни ПВ. Після того, як буде зафіксовано стабільне значення ПВ, його можна контролювати через стандартні інтервали часу, які рекомендуються для пацієнтів, які отримують антикоагулянти кумаринового ряду. При зміні дози аторвастатину або його відміні слід повторити таку саму процедуру. Терапія аторвастатином не супроводжувалася появою кровотечі або змінами ПВ у пацієнтів, які не приймали антикоагулянти. При одночасному застосуванні аторвастатину та антацидних препаратів, що містять магнію та алюмінію гідроксиди, концентрація аторвастатину в плазмі крові знижувалася приблизно на 35%, проте ступінь зменшення концентрації ХС/ЛПНЩ при цьому не змінювалася. Вплив лікарських засобів на фармакокінетику аторвастатину при одночасному застосуванні Одночасне застосування ЛЗ та режим дозування Аторвастатин Доза, мг Зміна AUC* Клінічні поради Типранавір, 500 мг 2 рази на день/Ритонавір, 200 мг 2 рази на день, 8 днів (14-21-й) 40 мг на 1-й день, 10 мг на 20-й день ↑ у 9,4 рази У випадках, коли одночасне застосування з аторвастатином необхідне, не перевищувати добової дози аторвастатину більше 10 мг. Рекомендується проведення клінічного моніторингу стану цих пацієнтів Циклоспорин, 5,2 мг/кг/день, стабільна доза 10 мг 1 раз на день протягом 28 днів ↑ у 8,7 рази Лопінавір, 400 мг 2 рази на день/Ритонавір, 100 мг 2 рази на день, 14 днів 20 мг 1 раз на день 2 протягом 4 днів ↑ у 5,9 рази У випадках, коли одночасне застосування з аторвастатином необхідне, рекомендується застосування найменших підтримуючих доз аторвастатину. При дозі понад 20 мг рекомендується проведення клінічного моніторингу стану цих пацієнтів Кларитроміцин, 500 мг 2 рази на день, 9 днів 80 мг 1 раз на день протягом 8 днів ↑ у 4,4 рази Саквінавір, 400 мг 2 рази на день/Ритонавір (300 мг 2 рази на день, на 5-7-й день, збільшення до 400 мг 2 рази на день на 8-й день), дні 5-18-й 40 мг 1 раз протягом 4 днів ↑ у 3,9 рази У випадках, коли одночасне застосування з аторвастатином необхідне, рекомендується застосування найменших підтримуючих доз аторвастатину. Через 30 хв після прийому аторвастатину Дарунавір 300 мг 2 рази на день/ Ритонавір 100 мг 2 рази на день, 9 днів 10 мг 1 раз на день 4 дні ↑ у 3,3 рази При дозі понад 40 мг рекомендується проведення клінічного моніторингу стану цих пацієнтів Ітраконазол 200 мг 1 раз на день, 4 дні 40 мг одноразово ↑ у 3,3 рази Фозампренавір 700 мг 2 рази на день/Ритонавір 100 мг 2 рази на день, 14 днів 10 мг 1 раз на день 4 дні ↑ у 2,5 рази Фозампренавір 1400 мг 2 рази на день, 14 днів 10 мг 1 раз на день 4 дні ↑ у 2,3 рази Нелфінавір 1250 мг 2 рази на день, 14 днів 10 мг 1 раз на день 28 днів ↑ у 1,7 рази*** Особливих рекомендацій немає Грейпфрутовий сік, 240 мл 1 раз на день** 40 мг одноразово ↑ на 37% Не рекомендується поєднане застосування великих кількостей грейпфрутового соку та аторвастатину. Ділтіазем 240 мг 1 раз на день, 28 днів 40 мг одноразово ↑ на 51% Після початку лікування або корекції дози дилтіазему рекомендується проведення відповідного клінічного моніторингу цих пацієнтів Еритроміцин 500 мг 4 рази на день, 7 днів 10 мг одноразово ↑ на 33% *** Рекомендується застосування найменшої максимальної дози та проведення клінічного моніторингу стану цих пацієнтів. Амлодипін 10 мг, одноразово 80 мг одноразово ↑на 18% Особливих рекомендацій немає Циметидин 300 4 десь у день, 2 тижні 10 мг 1 раз на день 4 тижні ↓ менш ніж на 1%*** Особливих рекомендацій немає Суспензії антацидів містять магнію та алюмінію гідроксиди 30 мл 4 рази на день, 2 тижні 10 мг 1 раз на день 4 тижні ↓ на 35% Особливих рекомендацій немає Ефавіренз 600 мг 1 раз на день 14 днів 10 мг 1 раз на день 3 дні ↓ на 41% Особливих рекомендацій немає Рифампіцин 600 мг 1 раз на день 7 днів (одночасний прийом) 40 мг одноразово ↑на 30% Якщо не можна уникнути поєднаної терапії, рекомендується одночасний прийом рифампіцину з аторвастатином під клінічним моніторингом Рифампіцин 600 мг 1 раз на день 5 днів (роздільний прийом) 40 мг одноразово ↓ на 80% Гемфіброзіл 600 мг 2 рази на день, 7 днів 40 мг одноразово ↑ на 35% Рекомендується застосування найменшої початкової дози та клінічний моніторинг цих пацієнтів. Фенофібрат 160 мг 1 раз на день, 7 днів 40 мг одноразово ↑ на 3% Рекомендується застосування найменшої початкової дози та клінічний моніторинг цих пацієнтів. *Дані, наведені як кратна зміна, являють собою просте відношення між одночасним застосуванням і монотерапією аторвастатином (тобто 1 раз = без змін). Дані, наведені як відсоткове зміна, відбивають відсоткову різницю стосовно монотерапії аторвастатином (тобто. 0% = відсутність змін). ** Містить 1 або більше компонентів, які пригнічують ізофермент CYP3A4 і можуть підвищити концентрацію ЛЗ у плазмі крові, що метаболізуються під впливом ізоферменту CYP3A4. Вживання однієї склянки грейпфрутового соку (240 мл) також призводить до зниження AUC активного ортогідроксиметаболіту на 20,4%. Великі обсяги грейпфрутового соку (більше 1,2 л на день протягом 5 днів) підвищували AUC аторвастатину в 2,5 рази та AUC активного аторвастатину та метаболітів. ***Загальна еквівалентна активність аторвастатину. Збільшення позначається як ↑, зниження - ↓ Діти. Дослідження з лікарської взаємодії були проведені лише у дорослих. Ступінь взаємодії у дітей невідомий. При лікуванні дітей слід брати до уваги зазначені вище взаємодії та запобіжні заходи для дорослих.Спосіб застосування та дозиВсередину в будь-який час дня, незалежно від часу їди. Перед призначенням препарату Торвакард® хворому необхідно рекомендувати стандартну гіполіпідемічну дієту, яку він повинен продовжувати дотримуватись протягом усього періоду терапії. Початкова доза – в середньому 10 мг 1 раз на добу. Доза від 10 до 80 мг 1 раз на добу. Дозу підбирають з урахуванням вихідних рівнів ХС-ЛПНГ, цілі терапії та індивідуального ефекту. На початку лікування та/або під час підвищення дози препарату Торвакард® необхідно кожні 2-4 тижні контролювати рівні ліпідів у плазмі крові та відповідним чином коригувати дозу. Максимальна добова доза – 80 мг на 1 прийом. Первинна гіперхолестеринемія та змішана гіперліпідемія. Найчастіше буває достатньо призначення дози 10 мг препарату Торвакард 1 раз на добу. Істотний терапевтичний ефект спостерігається, як правило, через 2 тижні, і максимальний терапевтичний ефект зазвичай спостерігається вже через 4 тижні. При тривалому лікуванні цей ефект зберігається. При визначенні мети лікування можна використовувати наведені нижче рекомендації. Рекомендації Національної освітньої програми з холестерину (США) Діагностований атеросклероз судин* Наявність ще 2 чи більше факторів ризику** ХС/ЛПНЩ, мг/дл (ммоль/л) Вихідний рівень Мінімальний цільовий рівень ні ні ≥190 (≥4,9) <160 (<4,1) ні так ≥160 (≥4,1) <130 (<3,4) так так чи ні ≥130*** (≥3,4) ≤100 (≤2,6) *ІХС або атеросклероз периферичних судин (включаючи ураження сонних артерій, що супроводжується клінічними симптомами). **Включають наступні: вік (чоловіки ≥45 років, жінки ≥55 років або рання менопауза, при якій не проводиться замісна терапія естрогенами), випадки раннього розвитку ІХС у родичів, куріння, артеріальна гіпертензія, підтверджений рівень ХС-ЛПВЩ ***У хворих з ІХС з рівнем ХС-ЛПНГ від 100 до 129 мг/дл питання призначення лікарської терапії вирішується лікарем з урахуванням клінічного досвіду. Рекомендації Європейського товариства атеросклерозу (EAS) щодо діагностики та лікування порушень метаболізму Цілі гіполіпідемічної терапії Європейського товариства атеросклерозу. У хворих з підтвердженим діагнозом ІХС та інших пацієнтів з високим ризиком ішемічних ускладнень метою лікування є зниження рівня ХС-ЛПНЩ Рекомендації щодо лікування (національні) Гомозиготна сімейна гіперхолестеринемія. У дослідженні у дорослих хворих на гомозиготну сімейну гіперхолестеринемію терапія аторвастатином у дозі 80 мг у більшості випадків призвела до зниження рівня ХС-ЛПНГ більш ніж на 15% (18–45%). Застосування препарату у хворих з нирковою недостатністю та захворюваннями нирок не впливає на рівень аторвастатину в плазмі крові або ступінь зниження вмісту ХС-ЛПНЩ при його застосуванні, тому зміна дози препарату не потрібна. При застосуванні препарату у пацієнтів похилого віку відмінностей у безпеці, ефективності або досягненні цілей гіполіпідемічної терапії порівняно із загальною популяцією не спостерігалося.ПередозуванняЛікування: проведення симптоматичної терапії, при необхідності слід проводити підтримуючу терапію. Необхідно контролювати показники активності печінкових трансаміназ та КФК. Специфічного антидоту немає. Гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред початком терапії препаратом Торвакард необхідно спробувати домогтися контролю гіперхолестеринемії шляхом адекватної дієтотерапії, підвищення фізичної активності, зниження маси тіла у хворих з ожирінням та лікування інших станів. Застосування інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази для зниження рівня ліпідів у крові може призводити до зміни біохімічних показників функції печінки, які слід контролювати перед початком терапії, через 6 та 12 тижнів після початку прийому препарату Торвакард і після кожного підвищення дози, а також періодично наприклад кожні 6 міс. Підвищення активності печінкових трансаміназ у сироватці крові може спостерігатися протягом терапії препаратом Торвакард® (зазвичай у перші 3 місяці). Пацієнти, у яких відзначається підвищення рівня активності печінкових трансаміназ, повинні бути під контролем до повернення рівня ферментів у норму. При ретроспективному аналізі підтипів інсульту у пацієнтів без ІХС, які перенесли недавно інсульт або ТІА, було виявлено високу частоту виникнення геморагічного інсульту у пацієнтів, які отримували аторвастатин у дозі 80 мг порівняно з плацебо. Підвищений ризик був відмічений на початку дослідження у пацієнтів, які раніше перенесли геморагічний інсульт або лакунарний інфаркт головного мозку. Співвідношення ризику та користі при прийомі аторвастатину в дозі 80 мг пацієнтами, які перенесли геморагічний інсульт або лакунарний інфаркт головного мозку, не визначено, і слід ретельно оцінити потенційний ризик геморагічного інсульту перед початком лікування препаратом Торвакард. Вплив на кістякову мускулатуру. Лікування препаратом Торвакард ® у поодиноких випадках може викликати міалгію, міозит та міопатію, які можуть прогресувати до рабдоміолізу, стану, потенційно небезпечного для життя, що характеризується значним підвищенням активності КФК (>10 разів у порівнянні з ВГН), міоглобінемією та міоглобінурією призвести до ниркової недостатності. Препарат Торвакард може викликати підвищення активності сироваткової КФК, що слід брати до уваги при диференціальній діагностиці загрудинного болю. Пацієнтів необхідно попередити про те, що їм слід негайно звернутися до лікаря при появі незрозумілого болю або слабкості в м'язах, особливо, якщо вони супроводжуються нездужанням або лихоманкою. Терапію препаратом Торвакард слід тимчасово припинити або повністю відмінити при появі ознак можливої ​​міопатії або наявності фактора ризику ниркової недостатності на фоні рабдоміолізу (наприклад, тяжка гостра інфекція, артеріальна гіпотензія, серйозне хірургічне втручання, травма, тяжкі обмінні, ендокринні та ендокринні). неконтрольовані судоми). Перед початком лікування. Препарат Торвакард слід призначати з обережністю пацієнтам з факторами, що схильні до розвитку рабдоміолізу. Активність КФК слід вимірювати перед початком лікування статинами у таких ситуаціях: при нирковій недостатності; гіпотиреоз; наявності особистого чи сімейного анамнезу спадкових м'язових захворювань; наявність даних про попередній токсичний вплив на скелетну мускулатуру, викликаний прийомом статинів або фібратів; захворювання печінки та/або зловживання алкоголем в анамнезі; у пацієнтів старше 70 років такий вимір необхідний за наявності інших факторів рабдоміолізу; у ситуаціях, коли може відбутися збільшення концентрації аторвастатину в плазмі крові, наприклад, при лікарській взаємодії та в особливих груп населення, включаючи генетичні субпопуляції. У подібних ситуаціях слід оцінювати співвідношення ризику розвитку побічних реакцій до можливої ​​користі лікування, крім того, рекомендується проводити ретельне спостереження за станом пацієнта. Якщо вихідні показники активності КФК значно підвищені (>5 разів, порівняно з ВГН), лікування не слід починати. Вимірювання КФК. Визначення активності КФК слід проводити після фізичних навантажень чи за наявності будь-якої ймовірної альтернативної причини підвищення її показників, т.к. це ускладнює інтерпретацію результатів тесту. Якщо вихідні показники активності КФК значно підвищені (>5 разів порівняно з ВГН), слід провести повторний аналіз через 5–7 днів, щоб підтвердити результати. У період лікування. Пацієнтів необхідно попередити про те, що їм слід негайно звернутися до лікаря при появі болю, судом або слабкості у м'язах, особливо якщо вони супроводжуються нездужанням чи лихоманкою. Якщо подібні симптоми виникають у пацієнтів у період лікування препаратом Торвакард, у них слід оцінити активність КФК. При значному підвищенні показників (>5 разів порівняно з ВГН) лікування препаратом Торвакард слід припинити. Якщо м'язові симптоми є серйозними та викликають щоденний дискомфорт, навіть якщо показники активності КФК не перевищують ВГН менш ніж у 5 разів, слід розглянути питання щодо припинення лікування препаратом Торвакард. При вирішенні симптомів та поверненні показників КФК до нормальних значень може бути прийняте рішення про призначення повторного курсу аторвастатину або введення альтернативного статину у найнижчій дозі під ретельним наглядом. Лікування аторвастатином слід припинити при клінічно значущому підвищенні активності КФК (>10 разів, порівняно з ВГН), або при діагностуванні рабдоміолізу або при підозрі на нього. Супутнє лікування іншими лікарськими засобами Ризик рабдоміолізу підвищується при одночасному застосуванні аторвастатину та деяких ЛЗ, які можуть збільшити концентрацію аторвастатину в плазмі крові, таких як потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4 або транспортних білків (наприклад циклоспорин, телітроміцин, кларитроміцин, делавірдин, стиризол, стиризол протеази ВІЛ, включаючи ритонавір, лопінавір, атазанавір, індинавір, даранавір і т.д.). Ризик міопатії також може підвищитися при одночасному застосуванні гемфіброзилу та інших похідних фіброєвої кислоти, еритроміцину, нікотинової кислоти у ліпідзнижуючих дозах (більше 1 г/добу) та езетимибу. За можливості замість цих ЛЗ слід застосовувати альтернативні (невзаємодіючі) препарати. У випадках, коли необхідне одночасне застосування цих лікарських препаратів та аторвастатину, слід ретельно оцінити потенційну користь та ризик супутньої терапії. Коли пацієнти отримують лікарські препарати, які збільшують концентрацію аторвастатину в плазмі, рекомендується призначати препарат Торвакард у мінімальній максимальній дозі. Крім того, у разі застосування потужних інгібіторів ізоферменту CYP3A4, рекомендується застосовувати мінімальну початкову дозу препарату Торвакард і встановити клінічне спостереження за станом цих пацієнтів. Одночасне застосування препарату Торвакард і фузидової кислоти не рекомендується, тому може бути прийняте рішення про тимчасове припинення лікування препаратом Торвакард на період терапії фузидовою кислотою. Застосування у дітей. Безпека застосування препарату у дітей не встановлена. Інтерстиціальна хвороба легень. При застосуванні деяких інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, особливо при тривалій терапії, було зареєстровано рідкісні випадки виникнення інтерстиціальної хвороби легень. Її прояви можуть включати задишку, непродуктивний кашель і погіршення загального стану (підвищена стомлюваність, зниження маси тіла та лихоманка). При підозрі на інтерстиціальну хворобу легень терапію препаратом Торвакард слід припинити. Цукровий діабет. Препарати класу статинів здатні викликати підвищення концентрації глюкози у крові. У деяких пацієнтів з високим ризиком розвитку цукрового діабету такі зміни можуть призводити до його маніфестації, що є показанням призначення гіпоглікемічної терапії. Однак зниження ризику серцево-судинних захворювань на фоні прийому інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (статинів) перевищує ризик розвитку цукрового діабету, тому цей фактор не повинен бути підставою для скасування лікування статинами. За пацієнтами групи ризику (концентрація глюкози в крові натще 5,6–6,9 ммоль/л, індекс маси тіла (ІМТ) >30 кг/м2, гіпертригліцеридемія, артеріальна гіпертензія в анамнезі) слід встановити лікарське спостереження та регулярно проводити контроль біохімічних параметрів . Пацієнти з рідкісними спадковими захворюваннями. Препарат Торвакард містить лактозу. Пацієнтам з рідкісними спадковими захворюваннями, такими як непереносимість галактози, лактазна недостатність або глюкозогалактозна мальабсорбція, прийом цього препарату протипоказаний. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та зайняття іншими видами діяльності, що вимагають концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Препарат Торвакард ® незначно впливає на здатність керувати автомобілем та роботу з механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, покриті плівковою оболонкою - 1 табл. активна речовина: аторвастатин – 10/20/40 мг у вигляді у вигляді аторвастатину кальцію – 10,34/20,68/41,36 мг; ядро: магнію оксид - 14/28/56 мг; МКЦ - 70/140/280 мг; лактози моногідрат - 26,3/52,6/105,2 мг; кроскармелоза натрію - 4,5/9/18 мг; низькозаміщена гіпоролоза - 14/28/56 мг; кремнію діоксид колоїдний - 0,5/1/2/2,4 мг; магнію стеарат – 0,7/1,4/2,8 мг; оболонка плівкова: гіпромелоза 2910/5 - 3,5/7/14 мг; макрогол 6000 - 0,6 / 1,2 мг; титану діоксид - 0,35/0,7/1,4 мг; тальк - 0,05/0,1/0,2 мг. Таблетки, покриті плівковою оболонкою, 10 мг, 20 мг та 40 мг. За 10 табл. у блістері з Al/Al. По 3 чи 9 бл. поміщені у картонну пачку.Опис лікарської формиВід білого до майже білого кольору овальні двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою.Фармакотерапевтична групаГіполіпідемічний.ФармакокінетикаАбсорбція висока. Cmax у плазмі досягається через 1-2 години, Cmax у жінок вище на 20%, AUC – нижче на 10%; Cmax у хворих на алкогольний цироз печінки — у 16 ​​разів, AUC — у 11 разів вище за норму. Їжа дещо знижує швидкість і тривалість абсорбції препарату (на 25 і 9% відповідно), проте зниження ХС-ЛПНГ подібне до такого при застосуванні аторвастатину без їжі. Концентрація аторвастатину при застосуванні у вечірній час нижча, ніж ранкова (приблизно на 30%). Виявлено лінійну залежність між ступенем всмоктування та дозою препарату. Біодоступність – 12%, системна біодоступність інгібуючої активності щодо ГМГ-КоА-редуктази – 30%. Низька системна біодоступність обумовлена ​​пресистемним метаболізмом у слизовій оболонці шлунково-кишкового тракту та при першому проходженні через печінку. Середній Vd – 381 л, зв'язок з білками плазми – 98%. Метаболізується переважно у печінці під дією ізоферментів CYP3A4, CYP3A5 та CYP3A7 з утворенням фармакологічно активних метаболітів (орто- та парагідроксильованих похідних, продуктів β-окислення). In vitro орто-і парагідроксильовані метаболіти мають інгібуючу дію на ГМГ-КоА-редуктазу, порівнянну з таким аторвастатину. Інгібуючий ефект препарату щодо ГМГ-КоА-редуктази приблизно на 70% визначається активністю циркулюючих метаболітів. Виводиться через кишечник з жовчю після печінкового та/або позапечінкового метаболізму (не піддається вираженій кишково-печінковій рециркуляції). T1/2 - 14 год. Інгібуюча активність щодо ГМГ-КоА-редуктази зберігається близько 20-30 год завдяки наявності активних метаболітів. Менше 2% від прийнятої внутрішньо дози препарату визначається сечі. Не виводиться під час гемодіалізу.ФармакодинамікаГіполіпідемічний засіб із групи статинів. Селективний конкурентний інгібітор ГМГ-КоА-редуктази - ферменту, що перетворює 3-гідрокси-3-метилглутарил коензим А в мевалонову кислоту, що є попередником стеролів, включаючи холестерин (ХС). Тригліцериди (ТГ) і ХС у печінці включаються до складу ЛПДНЩ, надходять у плазму крові та транспортуються в периферичні тканини. ЛПНЩ утворюються з ЛПДНЩ у ході взаємодії з рецепторами ЛПНЩ. Аторвастатин знижує концентрацію ХС та ліпопротеїнів у плазмі крові за рахунок інгібування ГМГ-КоА-редуктази, синтезу ХС у печінці та збільшення числа печінкових рецепторів ЛПНЩ на поверхні клітин, що призводить до посилення захоплення та катаболізму ЛПНЩ. Знижує утворення ЛПНЩ, викликає виражене та стійке підвищення активності ЛПНЩ-рецепторів. Знижує концентрацію ЛПНГ у хворих з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією, яка зазвичай не піддається терапії гіполіпідемічними засобами. Знижує концентрацію загального холестерину на 30-46%, ЛПНГ - на 41-61%, аполіпопротеїну В - на 34-50% і ТГ - на 14-33%; викликає підвищення концентрації ХС-ЛПЗЗ та аполіпопротеїну А. Дозозалежно знижує концентрацію ЛПНГ у хворих на гомозиготну спадкову гіперхолестеринемію, резистентну до терапії іншими гіполіпідемічними засобами.Показання до застосуванняу поєднанні з дієтою для зниження підвищених рівнів загального холестерину, холестерину/ЛПНЩ, аполіпопротеїну В і ТГ та підвищення рівня холестерину/ЛПЗЩ у хворих з первинною гіперхолестеринемією, гетерозиготною сімейною та несемейною гіперхолестеринемією та комбінованою (змішаною) ; у поєднанні з дієтою для лікування хворих з підвищеними сироватковими рівнями ТГ (тип IV за Фредріксоном) та хворих з дисбеталіпопротеїнемією (тип III за Фредріксоном), у яких дієтотерапія не дає адекватного ефекту; для зниження рівнів загального холестерину та холестерину/ЛПНГ у хворих з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією, коли дієтотерапія та інші нефармакологічні методи лікування виявляються недостатньо ефективними (як доповнення до гіполіпідемічної терапії, в т.ч. аутогемотрансфузії очищеної від ЛП); захворювання серцево-судинної системи (у пацієнтів, які мають підвищені фактори ризику виникнення ІХС - літній вік старше 55 років, куріння, артеріальна гіпертензія, цукровий діабет, захворювання периферичних судин, перенесений інсульт, гіпертрофія лівого шлуночка, протеїн-/альбумінурія, ІХС у ), в т.ч. на фоні дисліпідемії — вторинна профілактика з метою зниження сумарного ризику смерті, інфаркту міокарда, інсульту, повторної госпіталізації з приводу стенокардії та необхідності процедури реваскуляризації.Протипоказання до застосування- підвищена чутливість до компонентів препарату; активні захворювання печінки або підвищення сироваткової активності печінкових трансаміназ (більш ніж у 3 рази порівняно з ВГН) неясного генезу, печінкова недостатність (ступінь тяжкості А та В за шкалою Чайлд-П'ю); спадкові захворювання, такі як непереносимість лактози, дефіцит лактази або глюкозо-галактозна мальабсорбція (у зв'язку з наявністю у складі лактози); жінки репродуктивного віку, які не користуються адекватними методами контрацепції; вагітність; період лактації; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю: зловживання алкоголем; захворювання печінки в анамнезі; виражені порушення водно-електролітного балансу, ендокринні та метаболічні порушення, артеріальна гіпотензія, тяжкі гострі інфекції (сепсис), неконтрольована епілепсія, великі хірургічні втручання, травми, захворювання скелетних м'язів, цукровий діабет.Вагітність та лактаціяЗастосування у жінок репродуктивного віку можливе лише у разі використання надійних методів контрацепції та за умови поінформованості пацієнтки про можливий ризик лікування для плода. Препарат Торвакард протипоказаний під час вагітності. Безпека застосування у вагітних жінок не встановлена. Контрольованих клінічних досліджень застосування аторвастатину у вагітних не проводилося. Були отримані рідкісні повідомлення про вроджені аномалії розвитку плода після дії інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази. Дослідження, проведені на тваринах, показали присутність токсичної дії аторвастатину на репродуктивну функцію. Лікування матерів препаратом Торвакард може зменшити утворення мевалонату в клітинах печінки плода, який є попередником ХС. Атеросклероз є хронічним процесом, і зазвичай припинення застосування гіполіпідемічних ЛЗ під час вагітності має незначно впливати на віддалений ризик, пов'язаний з первинною гіперхолестеринемією. З цих причин, препарат Торвакард не слід застосовувати жінкам, які планують вагітність і у яких не виключається вагітність. Лікування препаратом Торвакард слід призупинити на період вагітності або доти, доки не буде встановлено, що жінка не вагітна. Препарат протипоказаний у період годування груддю. Невідомо, чи секретуються аторвастатин чи його метаболіти у грудне молоко. У щурів концентрації аторвастатину та його активних метаболітів у плазмі крові, аналогічні таким у молоці. Через можливість розвитку серйозних небажаних реакцій у дитини жінки, які приймають препарат Торвакард, повинні припинити грудне вигодовування. Фертильність. У дослідженнях, проведених на тваринах, аторвастатин не вплинув на фертильність особин чоловічої чи жіночої статі.Побічна діяПобічні реакції розділені за системно-органними класами відповідно до Медичного словника з нормативно-правової діяльності (MedDRA). Частота побічних реакцій, наведених нижче, визначалася відповідно до наступного (класифікація ВООЗ): дуже часто – ≥1/10; часто - від ≥1/100 до Інфекційні та паразитарні захворювання: часто – назофарингіт. З боку крові та лімфатичної системи: рідко – тромбоцитопенія. З боку імунної системи: часто – алергічні реакції; дуже рідко – анафілаксія. З боку обміну речовин та харчування: часто – гіперглікемія; нечасто – гіпоглікемія, збільшення маси тіла, анорексія. З боку психіки: нечасто – порушення сну, включаючи безсоння та кошмарні сновидіння. З боку нервової системи: часто головний біль; нечасто - запаморочення, парестезія, гіпестезія, спотворення смаку, втрата або зниження пам'яті; рідко – периферична нейропатія. З боку органу зору: нечасто – зниження чіткості зору; рідко – порушення зору. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – шум у вухах; дуже рідко – втрата слуху. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто – біль у ділянці глотки та трахеї, носова кровотеча. З боку травної системи: часто – запор, метеоризм, диспепсія, нудота, діарея; нечасто - блювання, біль у верхній та нижній частині живота, відрижка, панкреатит. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: нечасто – гепатит; рідко – холестаз; дуже рідко – печінкова недостатність. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто — кропив'янка, висипання на шкірі, свербіж, алопеція; рідко – ангіоневротичний набряк, бульозний дерматит, включаючи мультиформну еритему, синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: часто – міалгія, артралгія, біль у кінцівках, м'язові спазми, припухлість суглобів, біль у спині; нечасто - біль у шиї, м'язова слабкість; рідко – міопатія, міозит, рабдоміоліз, тендопатія (іноді ускладнена розривом сухожилля). Загальні розлади та порушення в місці введення: нечасто – нездужання, астенія, біль у грудях, периферичні набряки, підвищена стомлюваність, лихоманка. Лабораторні та інструментальні дані: часто – підвищення активності печінкових трансаміназ, збільшення активності КФК; нечасто – лейкоцитурія, підвищення концентрації глікозильованого гемоглобіну. Наступні небажані явища були зареєстровані при застосуванні деяких статинів: сексуальна дисфункція; депресія; гінекомастія; випадки імуноопосередкованої некротизуючої міопатії; поодинокі випадки інтерстиціального захворювання легень (особливо при тривалому застосуванні). Цукровий діабет: частота розвитку залежить від наявності або відсутності факторів ризику (концентрація глюкози в крові натще 5,6–6,9 ммоль/л, індекс маси тіла (ІМТ) >30 кг/м2, гіпертригліцеридемія, артеріальна гіпертензія в анамнезі).Взаємодія з лікарськими засобамиВплив лікарських засобів на аторвастатин при одночасному застосуванні Аторвастатин метаболізується під дією ізоферменту CYP3A4 цитохрому Р450 і є субстратом для транспортних білків, наприклад, транспортера печінкового захоплення OATP1B1. Одночасне застосування ЛЗ, що є інгібіторами ізоферменту CYP3A4 або транспортних білків, може призвести до збільшення концентрації аторвастатину в плазмі та підвищеного ризику міопатії. Ризик також може збільшитися при одночасному застосуванні аторвастатину з іншими ЛЗ, які можуть спричинити міопатію, такі як похідні фіброєвої кислоти та езетимиб. Інгібітори ізоферменту CYP3A4. Було показано, що потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4 призводять до значного підвищення концентрації аторвастатину у плазмі. По можливості слід уникати одночасного застосування потужних інгібіторів ізоферменту CYP3A4 (наприклад, циклоспорин, телітроміцин, кларитроміцин, делавірдин, стирипентол, кетоконазол, вориконазол, ітраконазол, позаконазол та інгібітори протеази ВІЛ, включаючи ритонавір. . У випадках, коли не можна уникнути одночасного застосування цих лікарських препаратів та аторвастатину, рекомендується застосовувати нижчі початкові та максимальні дози аторвастатину. При застосуванні добової дози препарату Торвакард більше 40 мг рекомендується проводити ретельне клінічне спостереження за станом пацієнтів. Помірні інгібітори ізоферменту CYP3A4 (наприклад, еритроміцин, дилтіазем, верапаміл та флуконазол) можуть збільшити концентрацію аторвастатину в плазмі. Підвищений ризик міопатії спостерігається при застосуванні еритроміцину у поєднанні з інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази (статинами). Дослідження щодо взаємодії препаратів, що оцінюють вплив аміодарону або верапамілу на аторвастатин, не було проведено. Обидва препарати, і аміодарон, і верапаміл, як відомо, пригнічують активність ізоферменту CYP3A4, і спільне застосування з аторвастатином може призвести до підвищення концентрації аторвастатину в плазмі. Таким чином, слід призначати нижчу максимальну дозу аторвастатину та проводити належне клінічне спостереження за станом пацієнта при одночасному застосуванні з помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4. Рекомендується проводити ретельне клінічне спостереження після початку терапії або під час добору дози інгібітору. Грейпфрутовий сік. Містить 1 або більше компонентів, які пригнічують ізофермент CYP3A4 і можуть підвищити концентрацію ЛЗ у плазмі крові, що метаболізуються під впливом ізоферменту CYP3A4. Вживання однієї склянки грейпфрутового соку (240 мл) також призводить до зниження AUC на 20,4% активного ортогидроксиметаболита. Великі обсяги грейпфрутового соку (більше 1,2 л на день протягом 5 днів) підвищували AUC аторвастатину в 2,5 рази та AUC активного (аторвастатину та метаболітів). Не рекомендується поєднане застосування великих обсягів грейпфрутового соку та препарату Торвакард. Індуктори ізоферменту CYP3A4. Одночасне застосування аторвастатину з індукторами ізоферменту CYP3A4 цитохрому P450 (наприклад, ефавіренз, рифампіцин, Звіробій продірявлений) може призвести до різних зниження концентрації аторвастатину в плазмі крові. Внаслідок подвійного механізму взаємодії рифампіцину, (індукція ізоферменту СУР3А4 та інгібування транспортера печінкового захоплення OATP1B1), рекомендується одночасний прийом аторвастатину та рифампіцину, оскільки відстрочений прийом аторвастатину після прийому рифампіцину в Поки немає даних про вплив рифампіцину на концентрацію аторвастатину в гепатоцитах, і якщо спільну терапію не можна уникнути, слід ретельно спостерігати за пацієнтом, контролюючи ефективність препарату. Інгібітори транспортних білків. Інгібітори транспортних білків (наприклад, циклоспорин) можуть збільшити системний вплив аторвастатину. Ефект пригнічення білків-транспортерів печінкового захоплення на концентрації аторвастатину в гепатоцитах невідомий. Якщо спільної терапії не можна уникнути, для досягнення терапевтичної мети слід зменшити дозу аторвастатину та встановити ретельне спостереження за станом пацієнта. Гемфіброзіл/похідні фіброєвої кислоти. Монотерапія фібратами іноді супроводжується виникненням небажаних явищ із боку скелетної мускулатури, зокрема. рабдоміолізу. Ризик цих явищ може таким чином збільшитись при поєднаній терапії похідними фіброєвої кислоти та аторвастатином. Якщо спільної терапії не можна уникнути, слід застосовувати найменші дози аторвастатину та встановити ретельне спостереження за станом пацієнта. Езетіміб. Монотерапія езетимибом супроводжується виникненням небажаних явищ із боку скелетної мускулатури, зокрема. рабдоміолізу. Ризик цих явищ може таким чином збільшитись при поєднаній терапії езетимибом та аторвастатином. Якщо спільної терапії не можна уникнути, слід застосовувати найменші дози аторвастатину та встановити ретельне спостереження за станом пацієнта. Колестипол. Концентрації аторвастатину та його активних метаболітів у плазмі крові були нижчими (приблизно на 25%) при сумісному застосуванні колестиполу та аторвастатину. Тим не менш, вплив на ліпіди було виражено більше при комбінованій терапії аторвастатином і колестиполом, ніж при монотерапії кожним із препаратів. Фузидова кислота. Дослідження з лікарської взаємодії аторвастатину та фузидової кислоти не були проведені. Як і при застосуванні з іншими статинами, небажані явища з боку скелетних м'язів, включаючи рабдоміоліз, були зареєстровані в період післяреєстраційного застосування аторвастатину спільно з фузидовою кислотою. Механізм цієї взаємодії невідомий. Стан пацієнтів слід ретельно контролювати і при можливості розглянути доцільність тимчасового припинення спільного лікування цими препаратами. Вплив аторвастатину на супутню терапію ЛЗ Дігоксин. При багаторазовому прийомі дигоксину та аторвастатину в дозі 10 мг Css дигоксину трохи збільшувалася. Пацієнти, які приймають дигоксин, повинні знаходитись під належним лікарським контролем. Пероральні контрацептиви. Одночасне застосування аторвастатину та пероральних контрацептивів призводило до підвищення концентрацій норетистерону та етинілестрадіолу у плазмі крові. Цей ефект слід враховувати при виборі перорального контрацептиву для жінок, які отримують препарат Торвакард. Варфарін. У клінічному дослідженні, проведеному у пацієнтів, які отримували варфарин тривалий час, одночасне застосування аторвастатину в дозі 80 мг на день та варфарину викликало невелике зниження ПВ (приблизно на 1,7 с) протягом перших 4 днів лікування, яке повернулося до нормальної величини протягом 15 днів терапії аторвастатином. Незважаючи на дуже рідкісні повідомлення про випадки клінічно значущих антикоагулянтних взаємодій, слід визначати ПВ у пацієнтів, які приймають антикоагулянти кумаринового ряду, перш ніж розпочати терапію та регулярно на початку терапії аторвастатином, щоб переконатися у відсутності суттєвої зміни ПВ. Після того, як буде зафіксовано стабільне значення ПВ, його можна контролювати через стандартні інтервали часу, які рекомендуються для пацієнтів, які отримують антикоагулянти кумаринового ряду. При зміні дози аторвастатину або його відміні слід повторити таку саму процедуру. Терапія аторвастатином не супроводжувалася появою кровотечі або змінами ПВ у пацієнтів, які не приймали антикоагулянти. При одночасному застосуванні аторвастатину та антацидних препаратів, що містять магнію та алюмінію гідроксиди, концентрація аторвастатину в плазмі крові знижувалася приблизно на 35%, проте ступінь зменшення концентрації ХС/ЛПНЩ при цьому не змінювалася. Вплив лікарських засобів на фармакокінетику аторвастатину при одночасному застосуванні Одночасне застосування ЛЗ та режим дозування Аторвастатин Доза, мг Зміна AUC* Клінічні поради Типранавір, 500 мг 2 рази на день/Ритонавір, 200 мг 2 рази на день, 8 днів (14-21-й) 40 мг на 1-й день, 10 мг на 20-й день ↑ у 9,4 рази У випадках, коли одночасне застосування з аторвастатином необхідне, не перевищувати добової дози аторвастатину більше 10 мг. Рекомендується проведення клінічного моніторингу стану цих пацієнтів Циклоспорин, 5,2 мг/кг/день, стабільна доза 10 мг 1 раз на день протягом 28 днів ↑ у 8,7 рази Лопінавір, 400 мг 2 рази на день/Ритонавір, 100 мг 2 рази на день, 14 днів 20 мг 1 раз на день 2 протягом 4 днів ↑ у 5,9 рази У випадках, коли одночасне застосування з аторвастатином необхідне, рекомендується застосування найменших підтримуючих доз аторвастатину. При дозі понад 20 мг рекомендується проведення клінічного моніторингу стану цих пацієнтів Кларитроміцин, 500 мг 2 рази на день, 9 днів 80 мг 1 раз на день протягом 8 днів ↑ у 4,4 рази Саквінавір, 400 мг 2 рази на день/Ритонавір (300 мг 2 рази на день, на 5-7-й день, збільшення до 400 мг 2 рази на день на 8-й день), дні 5-18-й 40 мг 1 раз протягом 4 днів ↑ у 3,9 рази У випадках, коли одночасне застосування з аторвастатином необхідне, рекомендується застосування найменших підтримуючих доз аторвастатину. Через 30 хв після прийому аторвастатину Дарунавір 300 мг 2 рази на день/ Ритонавір 100 мг 2 рази на день, 9 днів 10 мг 1 раз на день 4 дні ↑ у 3,3 рази При дозі понад 40 мг рекомендується проведення клінічного моніторингу стану цих пацієнтів Ітраконазол 200 мг 1 раз на день, 4 дні 40 мг одноразово ↑ у 3,3 рази Фозампренавір 700 мг 2 рази на день/Ритонавір 100 мг 2 рази на день, 14 днів 10 мг 1 раз на день 4 дні ↑ у 2,5 рази Фозампренавір 1400 мг 2 рази на день, 14 днів 10 мг 1 раз на день 4 дні ↑ у 2,3 рази Нелфінавір 1250 мг 2 рази на день, 14 днів 10 мг 1 раз на день 28 днів ↑ у 1,7 рази*** Особливих рекомендацій немає Грейпфрутовий сік, 240 мл 1 раз на день** 40 мг одноразово ↑ на 37% Не рекомендується поєднане застосування великих кількостей грейпфрутового соку та аторвастатину. Ділтіазем 240 мг 1 раз на день, 28 днів 40 мг одноразово ↑ на 51% Після початку лікування або корекції дози дилтіазему рекомендується проведення відповідного клінічного моніторингу цих пацієнтів Еритроміцин 500 мг 4 рази на день, 7 днів 10 мг одноразово ↑ на 33% *** Рекомендується застосування найменшої максимальної дози та проведення клінічного моніторингу стану цих пацієнтів. Амлодипін 10 мг, одноразово 80 мг одноразово ↑на 18% Особливих рекомендацій немає Циметидин 300 4 десь у день, 2 тижні 10 мг 1 раз на день 4 тижні ↓ менш ніж на 1%*** Особливих рекомендацій немає Суспензії антацидів містять магнію та алюмінію гідроксиди 30 мл 4 рази на день, 2 тижні 10 мг 1 раз на день 4 тижні ↓ на 35% Особливих рекомендацій немає Ефавіренз 600 мг 1 раз на день 14 днів 10 мг 1 раз на день 3 дні ↓ на 41% Особливих рекомендацій немає Рифампіцин 600 мг 1 раз на день 7 днів (одночасний прийом) 40 мг одноразово ↑на 30% Якщо не можна уникнути поєднаної терапії, рекомендується одночасний прийом рифампіцину з аторвастатином під клінічним моніторингом Рифампіцин 600 мг 1 раз на день 5 днів (роздільний прийом) 40 мг одноразово ↓ на 80% Гемфіброзіл 600 мг 2 рази на день, 7 днів 40 мг одноразово ↑ на 35% Рекомендується застосування найменшої початкової дози та клінічний моніторинг цих пацієнтів. Фенофібрат 160 мг 1 раз на день, 7 днів 40 мг одноразово ↑ на 3% Рекомендується застосування найменшої початкової дози та клінічний моніторинг цих пацієнтів. *Дані, наведені як кратна зміна, являють собою просте відношення між одночасним застосуванням і монотерапією аторвастатином (тобто 1 раз = без змін). Дані, наведені як відсоткове зміна, відбивають відсоткову різницю стосовно монотерапії аторвастатином (тобто. 0% = відсутність змін). ** Містить 1 або більше компонентів, які пригнічують ізофермент CYP3A4 і можуть підвищити концентрацію ЛЗ у плазмі крові, що метаболізуються під впливом ізоферменту CYP3A4. Вживання однієї склянки грейпфрутового соку (240 мл) також призводить до зниження AUC активного ортогідроксиметаболіту на 20,4%. Великі обсяги грейпфрутового соку (більше 1,2 л на день протягом 5 днів) підвищували AUC аторвастатину в 2,5 рази та AUC активного аторвастатину та метаболітів. ***Загальна еквівалентна активність аторвастатину. Збільшення позначається як ↑, зниження - ↓ Діти. Дослідження з лікарської взаємодії були проведені лише у дорослих. Ступінь взаємодії у дітей невідомий. При лікуванні дітей слід брати до уваги зазначені вище взаємодії та запобіжні заходи для дорослих.Спосіб застосування та дозиВсередину в будь-який час дня, незалежно від часу їди. Перед призначенням препарату Торвакард® хворому необхідно рекомендувати стандартну гіполіпідемічну дієту, яку він повинен продовжувати дотримуватись протягом усього періоду терапії. Початкова доза – в середньому 10 мг 1 раз на добу. Доза від 10 до 80 мг 1 раз на добу. Дозу підбирають з урахуванням вихідних рівнів ХС-ЛПНГ, цілі терапії та індивідуального ефекту. На початку лікування та/або під час підвищення дози препарату Торвакард® необхідно кожні 2-4 тижні контролювати рівні ліпідів у плазмі крові та відповідним чином коригувати дозу. Максимальна добова доза – 80 мг на 1 прийом. Первинна гіперхолестеринемія та змішана гіперліпідемія. Найчастіше буває достатньо призначення дози 10 мг препарату Торвакард 1 раз на добу. Істотний терапевтичний ефект спостерігається, як правило, через 2 тижні, і максимальний терапевтичний ефект зазвичай спостерігається вже через 4 тижні. При тривалому лікуванні цей ефект зберігається. При визначенні мети лікування можна використовувати наведені нижче рекомендації. Рекомендації Національної освітньої програми з холестерину (США) Діагностований атеросклероз судин* Наявність ще 2 чи більше факторів ризику** ХС/ЛПНЩ, мг/дл (ммоль/л) Вихідний рівень Мінімальний цільовий рівень ні ні ≥190 (≥4,9) <160 (<4,1) ні так ≥160 (≥4,1) <130 (<3,4) так так чи ні ≥130*** (≥3,4) ≤100 (≤2,6) *ІХС або атеросклероз периферичних судин (включаючи ураження сонних артерій, що супроводжується клінічними симптомами). **Включають наступні: вік (чоловіки ≥45 років, жінки ≥55 років або рання менопауза, при якій не проводиться замісна терапія естрогенами), випадки раннього розвитку ІХС у родичів, куріння, артеріальна гіпертензія, підтверджений рівень ХС-ЛПВЩ ***У хворих з ІХС з рівнем ХС-ЛПНГ від 100 до 129 мг/дл питання призначення лікарської терапії вирішується лікарем з урахуванням клінічного досвіду. Рекомендації Європейського товариства атеросклерозу (EAS) щодо діагностики та лікування порушень метаболізму Цілі гіполіпідемічної терапії Європейського товариства атеросклерозу. У хворих з підтвердженим діагнозом ІХС та інших пацієнтів з високим ризиком ішемічних ускладнень метою лікування є зниження рівня ХС-ЛПНЩ Рекомендації щодо лікування (національні) Гомозиготна сімейна гіперхолестеринемія. У дослідженні у дорослих хворих на гомозиготну сімейну гіперхолестеринемію терапія аторвастатином у дозі 80 мг у більшості випадків призвела до зниження рівня ХС-ЛПНГ більш ніж на 15% (18–45%). Застосування препарату у хворих з нирковою недостатністю та захворюваннями нирок не впливає на рівень аторвастатину в плазмі крові або ступінь зниження вмісту ХС-ЛПНЩ при його застосуванні, тому зміна дози препарату не потрібна. При застосуванні препарату у пацієнтів похилого віку відмінностей у безпеці, ефективності або досягненні цілей гіполіпідемічної терапії порівняно із загальною популяцією не спостерігалося.ПередозуванняЛікування: проведення симптоматичної терапії, при необхідності слід проводити підтримуючу терапію. Необхідно контролювати показники активності печінкових трансаміназ та КФК. Специфічного антидоту немає. Гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред початком терапії препаратом Торвакард необхідно спробувати домогтися контролю гіперхолестеринемії шляхом адекватної дієтотерапії, підвищення фізичної активності, зниження маси тіла у хворих з ожирінням та лікування інших станів. Застосування інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази для зниження рівня ліпідів у крові може призводити до зміни біохімічних показників функції печінки, які слід контролювати перед початком терапії, через 6 та 12 тижнів після початку прийому препарату Торвакард і після кожного підвищення дози, а також періодично наприклад кожні 6 міс. Підвищення активності печінкових трансаміназ у сироватці крові може спостерігатися протягом терапії препаратом Торвакард® (зазвичай у перші 3 місяці). Пацієнти, у яких відзначається підвищення рівня активності печінкових трансаміназ, повинні бути під контролем до повернення рівня ферментів у норму. При ретроспективному аналізі підтипів інсульту у пацієнтів без ІХС, які перенесли недавно інсульт або ТІА, було виявлено високу частоту виникнення геморагічного інсульту у пацієнтів, які отримували аторвастатин у дозі 80 мг порівняно з плацебо. Підвищений ризик був відмічений на початку дослідження у пацієнтів, які раніше перенесли геморагічний інсульт або лакунарний інфаркт головного мозку. Співвідношення ризику та користі при прийомі аторвастатину в дозі 80 мг пацієнтами, які перенесли геморагічний інсульт або лакунарний інфаркт головного мозку, не визначено, і слід ретельно оцінити потенційний ризик геморагічного інсульту перед початком лікування препаратом Торвакард. Вплив на кістякову мускулатуру. Лікування препаратом Торвакард ® у поодиноких випадках може викликати міалгію, міозит та міопатію, які можуть прогресувати до рабдоміолізу, стану, потенційно небезпечного для життя, що характеризується значним підвищенням активності КФК (>10 разів у порівнянні з ВГН), міоглобінемією та міоглобінурією призвести до ниркової недостатності. Препарат Торвакард може викликати підвищення активності сироваткової КФК, що слід брати до уваги при диференціальній діагностиці загрудинного болю. Пацієнтів необхідно попередити про те, що їм слід негайно звернутися до лікаря при появі незрозумілого болю або слабкості в м'язах, особливо, якщо вони супроводжуються нездужанням або лихоманкою. Терапію препаратом Торвакард слід тимчасово припинити або повністю відмінити при появі ознак можливої ​​міопатії або наявності фактора ризику ниркової недостатності на фоні рабдоміолізу (наприклад, тяжка гостра інфекція, артеріальна гіпотензія, серйозне хірургічне втручання, травма, тяжкі обмінні, ендокринні та ендокринні). неконтрольовані судоми). Перед початком лікування. Препарат Торвакард слід призначати з обережністю пацієнтам з факторами, що схильні до розвитку рабдоміолізу. Активність КФК слід вимірювати перед початком лікування статинами у таких ситуаціях: при нирковій недостатності; гіпотиреоз; наявності особистого чи сімейного анамнезу спадкових м'язових захворювань; наявність даних про попередній токсичний вплив на скелетну мускулатуру, викликаний прийомом статинів або фібратів; захворювання печінки та/або зловживання алкоголем в анамнезі; у пацієнтів старше 70 років такий вимір необхідний за наявності інших факторів рабдоміолізу; у ситуаціях, коли може відбутися збільшення концентрації аторвастатину в плазмі крові, наприклад, при лікарській взаємодії та в особливих груп населення, включаючи генетичні субпопуляції. У подібних ситуаціях слід оцінювати співвідношення ризику розвитку побічних реакцій до можливої ​​користі лікування, крім того, рекомендується проводити ретельне спостереження за станом пацієнта. Якщо вихідні показники активності КФК значно підвищені (>5 разів, порівняно з ВГН), лікування не слід починати. Вимірювання КФК. Визначення активності КФК слід проводити після фізичних навантажень чи за наявності будь-якої ймовірної альтернативної причини підвищення її показників, т.к. це ускладнює інтерпретацію результатів тесту. Якщо вихідні показники активності КФК значно підвищені (>5 разів порівняно з ВГН), слід провести повторний аналіз через 5–7 днів, щоб підтвердити результати. У період лікування. Пацієнтів необхідно попередити про те, що їм слід негайно звернутися до лікаря при появі болю, судом або слабкості у м'язах, особливо якщо вони супроводжуються нездужанням чи лихоманкою. Якщо подібні симптоми виникають у пацієнтів у період лікування препаратом Торвакард, у них слід оцінити активність КФК. При значному підвищенні показників (>5 разів порівняно з ВГН) лікування препаратом Торвакард слід припинити. Якщо м'язові симптоми є серйозними та викликають щоденний дискомфорт, навіть якщо показники активності КФК не перевищують ВГН менш ніж у 5 разів, слід розглянути питання щодо припинення лікування препаратом Торвакард. При вирішенні симптомів та поверненні показників КФК до нормальних значень може бути прийняте рішення про призначення повторного курсу аторвастатину або введення альтернативного статину у найнижчій дозі під ретельним наглядом. Лікування аторвастатином слід припинити при клінічно значущому підвищенні активності КФК (>10 разів, порівняно з ВГН), або при діагностуванні рабдоміолізу або при підозрі на нього. Супутнє лікування іншими лікарськими засобами Ризик рабдоміолізу підвищується при одночасному застосуванні аторвастатину та деяких ЛЗ, які можуть збільшити концентрацію аторвастатину в плазмі крові, таких як потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4 або транспортних білків (наприклад циклоспорин, телітроміцин, кларитроміцин, делавірдин, стиризол, стиризол протеази ВІЛ, включаючи ритонавір, лопінавір, атазанавір, індинавір, даранавір і т.д.). Ризик міопатії також може підвищитися при одночасному застосуванні гемфіброзилу та інших похідних фіброєвої кислоти, еритроміцину, нікотинової кислоти у ліпідзнижуючих дозах (більше 1 г/добу) та езетимибу. За можливості замість цих ЛЗ слід застосовувати альтернативні (невзаємодіючі) препарати. У випадках, коли необхідне одночасне застосування цих лікарських препаратів та аторвастатину, слід ретельно оцінити потенційну користь та ризик супутньої терапії. Коли пацієнти отримують лікарські препарати, які збільшують концентрацію аторвастатину в плазмі, рекомендується призначати препарат Торвакард у мінімальній максимальній дозі. Крім того, у разі застосування потужних інгібіторів ізоферменту CYP3A4, рекомендується застосовувати мінімальну початкову дозу препарату Торвакард і встановити клінічне спостереження за станом цих пацієнтів. Одночасне застосування препарату Торвакард і фузидової кислоти не рекомендується, тому може бути прийняте рішення про тимчасове припинення лікування препаратом Торвакард на період терапії фузидовою кислотою. Застосування у дітей. Безпека застосування препарату у дітей не встановлена. Інтерстиціальна хвороба легень. При застосуванні деяких інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, особливо при тривалій терапії, було зареєстровано рідкісні випадки виникнення інтерстиціальної хвороби легень. Її прояви можуть включати задишку, непродуктивний кашель і погіршення загального стану (підвищена стомлюваність, зниження маси тіла та лихоманка). При підозрі на інтерстиціальну хворобу легень терапію препаратом Торвакард слід припинити. Цукровий діабет. Препарати класу статинів здатні викликати підвищення концентрації глюкози у крові. У деяких пацієнтів з високим ризиком розвитку цукрового діабету такі зміни можуть призводити до його маніфестації, що є показанням призначення гіпоглікемічної терапії. Однак зниження ризику серцево-судинних захворювань на фоні прийому інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (статинів) перевищує ризик розвитку цукрового діабету, тому цей фактор не повинен бути підставою для скасування лікування статинами. За пацієнтами групи ризику (концентрація глюкози в крові натще 5,6–6,9 ммоль/л, індекс маси тіла (ІМТ) >30 кг/м2, гіпертригліцеридемія, артеріальна гіпертензія в анамнезі) слід встановити лікарське спостереження та регулярно проводити контроль біохімічних параметрів . Пацієнти з рідкісними спадковими захворюваннями. Препарат Торвакард містить лактозу. Пацієнтам з рідкісними спадковими захворюваннями, такими як непереносимість галактози, лактазна недостатність або глюкозогалактозна мальабсорбція, прийом цього препарату протипоказаний. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та зайняття іншими видами діяльності, що вимагають концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Препарат Торвакард ® незначно впливає на здатність керувати автомобілем та роботу з механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, покриті плівковою оболонкою - 1 табл. активна речовина: аторвастатин – 10/20/40 мг у вигляді у вигляді аторвастатину кальцію – 10,34/20,68/41,36 мг; ядро: магнію оксид - 14/28/56 мг; МКЦ - 70/140/280 мг; лактози моногідрат - 26,3/52,6/105,2 мг; кроскармелоза натрію - 4,5/9/18 мг; низькозаміщена гіпоролоза - 14/28/56 мг; кремнію діоксид колоїдний - 0,5/1/2/2,4 мг; магнію стеарат – 0,7/1,4/2,8 мг; оболонка плівкова: гіпромелоза 2910/5 - 3,5/7/14 мг; макрогол 6000 - 0,6 / 1,2 мг; титану діоксид - 0,35/0,7/1,4 мг; тальк - 0,05/0,1/0,2 мг. Таблетки, покриті плівковою оболонкою, 10 мг, 20 мг та 40 мг. За 10 табл. у блістері з Al/Al. По 3 чи 9 бл. поміщені у картонну пачку.Опис лікарської формиВід білого до майже білого кольору овальні двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою.Фармакотерапевтична групаГіполіпідемічний.ФармакокінетикаАбсорбція висока. Cmax у плазмі досягається через 1-2 години, Cmax у жінок вище на 20%, AUC – нижче на 10%; Cmax у хворих на алкогольний цироз печінки — у 16 ​​разів, AUC — у 11 разів вище за норму. Їжа дещо знижує швидкість і тривалість абсорбції препарату (на 25 і 9% відповідно), проте зниження ХС-ЛПНГ подібне до такого при застосуванні аторвастатину без їжі. Концентрація аторвастатину при застосуванні у вечірній час нижча, ніж ранкова (приблизно на 30%). Виявлено лінійну залежність між ступенем всмоктування та дозою препарату. Біодоступність – 12%, системна біодоступність інгібуючої активності щодо ГМГ-КоА-редуктази – 30%. Низька системна біодоступність обумовлена ​​пресистемним метаболізмом у слизовій оболонці шлунково-кишкового тракту та при першому проходженні через печінку. Середній Vd – 381 л, зв'язок з білками плазми – 98%. Метаболізується переважно у печінці під дією ізоферментів CYP3A4, CYP3A5 та CYP3A7 з утворенням фармакологічно активних метаболітів (орто- та парагідроксильованих похідних, продуктів β-окислення). In vitro орто-і парагідроксильовані метаболіти мають інгібуючу дію на ГМГ-КоА-редуктазу, порівнянну з таким аторвастатину. Інгібуючий ефект препарату щодо ГМГ-КоА-редуктази приблизно на 70% визначається активністю циркулюючих метаболітів. Виводиться через кишечник з жовчю після печінкового та/або позапечінкового метаболізму (не піддається вираженій кишково-печінковій рециркуляції). T1/2 - 14 год. Інгібуюча активність щодо ГМГ-КоА-редуктази зберігається близько 20-30 год завдяки наявності активних метаболітів. Менше 2% від прийнятої внутрішньо дози препарату визначається сечі. Не виводиться під час гемодіалізу.ФармакодинамікаГіполіпідемічний засіб із групи статинів. Селективний конкурентний інгібітор ГМГ-КоА-редуктази - ферменту, що перетворює 3-гідрокси-3-метилглутарил коензим А в мевалонову кислоту, що є попередником стеролів, включаючи холестерин (ХС). Тригліцериди (ТГ) і ХС у печінці включаються до складу ЛПДНЩ, надходять у плазму крові та транспортуються в периферичні тканини. ЛПНЩ утворюються з ЛПДНЩ у ході взаємодії з рецепторами ЛПНЩ. Аторвастатин знижує концентрацію ХС та ліпопротеїнів у плазмі крові за рахунок інгібування ГМГ-КоА-редуктази, синтезу ХС у печінці та збільшення числа печінкових рецепторів ЛПНЩ на поверхні клітин, що призводить до посилення захоплення та катаболізму ЛПНЩ. Знижує утворення ЛПНЩ, викликає виражене та стійке підвищення активності ЛПНЩ-рецепторів. Знижує концентрацію ЛПНГ у хворих з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією, яка зазвичай не піддається терапії гіполіпідемічними засобами. Знижує концентрацію загального холестерину на 30-46%, ЛПНГ - на 41-61%, аполіпопротеїну В - на 34-50% і ТГ - на 14-33%; викликає підвищення концентрації ХС-ЛПЗЗ та аполіпопротеїну А. Дозозалежно знижує концентрацію ЛПНГ у хворих на гомозиготну спадкову гіперхолестеринемію, резистентну до терапії іншими гіполіпідемічними засобами.Показання до застосуванняу поєднанні з дієтою для зниження підвищених рівнів загального холестерину, холестерину/ЛПНЩ, аполіпопротеїну В і ТГ та підвищення рівня холестерину/ЛПЗЩ у хворих з первинною гіперхолестеринемією, гетерозиготною сімейною та несемейною гіперхолестеринемією та комбінованою (змішаною) ; у поєднанні з дієтою для лікування хворих з підвищеними сироватковими рівнями ТГ (тип IV за Фредріксоном) та хворих з дисбеталіпопротеїнемією (тип III за Фредріксоном), у яких дієтотерапія не дає адекватного ефекту; для зниження рівнів загального холестерину та холестерину/ЛПНГ у хворих з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією, коли дієтотерапія та інші нефармакологічні методи лікування виявляються недостатньо ефективними (як доповнення до гіполіпідемічної терапії, в т.ч. аутогемотрансфузії очищеної від ЛП); захворювання серцево-судинної системи (у пацієнтів, які мають підвищені фактори ризику виникнення ІХС - літній вік старше 55 років, куріння, артеріальна гіпертензія, цукровий діабет, захворювання периферичних судин, перенесений інсульт, гіпертрофія лівого шлуночка, протеїн-/альбумінурія, ІХС у ), в т.ч. на фоні дисліпідемії — вторинна профілактика з метою зниження сумарного ризику смерті, інфаркту міокарда, інсульту, повторної госпіталізації з приводу стенокардії та необхідності процедури реваскуляризації.Протипоказання до застосування- підвищена чутливість до компонентів препарату; активні захворювання печінки або підвищення сироваткової активності печінкових трансаміназ (більш ніж у 3 рази порівняно з ВГН) неясного генезу, печінкова недостатність (ступінь тяжкості А та В за шкалою Чайлд-П'ю); спадкові захворювання, такі як непереносимість лактози, дефіцит лактази або глюкозо-галактозна мальабсорбція (у зв'язку з наявністю у складі лактози); жінки репродуктивного віку, які не користуються адекватними методами контрацепції; вагітність; період лактації; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю: зловживання алкоголем; захворювання печінки в анамнезі; виражені порушення водно-електролітного балансу, ендокринні та метаболічні порушення, артеріальна гіпотензія, тяжкі гострі інфекції (сепсис), неконтрольована епілепсія, великі хірургічні втручання, травми, захворювання скелетних м'язів, цукровий діабет.Вагітність та лактаціяЗастосування у жінок репродуктивного віку можливе лише у разі використання надійних методів контрацепції та за умови поінформованості пацієнтки про можливий ризик лікування для плода. Препарат Торвакард протипоказаний під час вагітності. Безпека застосування у вагітних жінок не встановлена. Контрольованих клінічних досліджень застосування аторвастатину у вагітних не проводилося. Були отримані рідкісні повідомлення про вроджені аномалії розвитку плода після дії інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази. Дослідження, проведені на тваринах, показали присутність токсичної дії аторвастатину на репродуктивну функцію. Лікування матерів препаратом Торвакард може зменшити утворення мевалонату в клітинах печінки плода, який є попередником ХС. Атеросклероз є хронічним процесом, і зазвичай припинення застосування гіполіпідемічних ЛЗ під час вагітності має незначно впливати на віддалений ризик, пов'язаний з первинною гіперхолестеринемією. З цих причин, препарат Торвакард не слід застосовувати жінкам, які планують вагітність і у яких не виключається вагітність. Лікування препаратом Торвакард слід призупинити на період вагітності або доти, доки не буде встановлено, що жінка не вагітна. Препарат протипоказаний у період годування груддю. Невідомо, чи секретуються аторвастатин чи його метаболіти у грудне молоко. У щурів концентрації аторвастатину та його активних метаболітів у плазмі крові, аналогічні таким у молоці. Через можливість розвитку серйозних небажаних реакцій у дитини жінки, які приймають препарат Торвакард, повинні припинити грудне вигодовування. Фертильність. У дослідженнях, проведених на тваринах, аторвастатин не вплинув на фертильність особин чоловічої чи жіночої статі.Побічна діяПобічні реакції розділені за системно-органними класами відповідно до Медичного словника з нормативно-правової діяльності (MedDRA). Частота побічних реакцій, наведених нижче, визначалася відповідно до наступного (класифікація ВООЗ): дуже часто – ≥1/10; часто - від ≥1/100 до Інфекційні та паразитарні захворювання: часто – назофарингіт. З боку крові та лімфатичної системи: рідко – тромбоцитопенія. З боку імунної системи: часто – алергічні реакції; дуже рідко – анафілаксія. З боку обміну речовин та харчування: часто – гіперглікемія; нечасто – гіпоглікемія, збільшення маси тіла, анорексія. З боку психіки: нечасто – порушення сну, включаючи безсоння та кошмарні сновидіння. З боку нервової системи: часто головний біль; нечасто - запаморочення, парестезія, гіпестезія, спотворення смаку, втрата або зниження пам'яті; рідко – периферична нейропатія. З боку органу зору: нечасто – зниження чіткості зору; рідко – порушення зору. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – шум у вухах; дуже рідко – втрата слуху. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто – біль у ділянці глотки та трахеї, носова кровотеча. З боку травної системи: часто – запор, метеоризм, диспепсія, нудота, діарея; нечасто - блювання, біль у верхній та нижній частині живота, відрижка, панкреатит. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: нечасто – гепатит; рідко – холестаз; дуже рідко – печінкова недостатність. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто — кропив'янка, висипання на шкірі, свербіж, алопеція; рідко – ангіоневротичний набряк, бульозний дерматит, включаючи мультиформну еритему, синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: часто – міалгія, артралгія, біль у кінцівках, м'язові спазми, припухлість суглобів, біль у спині; нечасто - біль у шиї, м'язова слабкість; рідко – міопатія, міозит, рабдоміоліз, тендопатія (іноді ускладнена розривом сухожилля). Загальні розлади та порушення в місці введення: нечасто – нездужання, астенія, біль у грудях, периферичні набряки, підвищена стомлюваність, лихоманка. Лабораторні та інструментальні дані: часто – підвищення активності печінкових трансаміназ, збільшення активності КФК; нечасто – лейкоцитурія, підвищення концентрації глікозильованого гемоглобіну. Наступні небажані явища були зареєстровані при застосуванні деяких статинів: сексуальна дисфункція; депресія; гінекомастія; випадки імуноопосередкованої некротизуючої міопатії; поодинокі випадки інтерстиціального захворювання легень (особливо при тривалому застосуванні). Цукровий діабет: частота розвитку залежить від наявності або відсутності факторів ризику (концентрація глюкози в крові натще 5,6–6,9 ммоль/л, індекс маси тіла (ІМТ) >30 кг/м2, гіпертригліцеридемія, артеріальна гіпертензія в анамнезі).Взаємодія з лікарськими засобамиВплив лікарських засобів на аторвастатин при одночасному застосуванні Аторвастатин метаболізується під дією ізоферменту CYP3A4 цитохрому Р450 і є субстратом для транспортних білків, наприклад, транспортера печінкового захоплення OATP1B1. Одночасне застосування ЛЗ, що є інгібіторами ізоферменту CYP3A4 або транспортних білків, може призвести до збільшення концентрації аторвастатину в плазмі та підвищеного ризику міопатії. Ризик також може збільшитися при одночасному застосуванні аторвастатину з іншими ЛЗ, які можуть спричинити міопатію, такі як похідні фіброєвої кислоти та езетимиб. Інгібітори ізоферменту CYP3A4. Було показано, що потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4 призводять до значного підвищення концентрації аторвастатину у плазмі. По можливості слід уникати одночасного застосування потужних інгібіторів ізоферменту CYP3A4 (наприклад, циклоспорин, телітроміцин, кларитроміцин, делавірдин, стирипентол, кетоконазол, вориконазол, ітраконазол, позаконазол та інгібітори протеази ВІЛ, включаючи ритонавір. . У випадках, коли не можна уникнути одночасного застосування цих лікарських препаратів та аторвастатину, рекомендується застосовувати нижчі початкові та максимальні дози аторвастатину. При застосуванні добової дози препарату Торвакард більше 40 мг рекомендується проводити ретельне клінічне спостереження за станом пацієнтів. Помірні інгібітори ізоферменту CYP3A4 (наприклад, еритроміцин, дилтіазем, верапаміл та флуконазол) можуть збільшити концентрацію аторвастатину в плазмі. Підвищений ризик міопатії спостерігається при застосуванні еритроміцину у поєднанні з інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази (статинами). Дослідження щодо взаємодії препаратів, що оцінюють вплив аміодарону або верапамілу на аторвастатин, не було проведено. Обидва препарати, і аміодарон, і верапаміл, як відомо, пригнічують активність ізоферменту CYP3A4, і спільне застосування з аторвастатином може призвести до підвищення концентрації аторвастатину в плазмі. Таким чином, слід призначати нижчу максимальну дозу аторвастатину та проводити належне клінічне спостереження за станом пацієнта при одночасному застосуванні з помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4. Рекомендується проводити ретельне клінічне спостереження після початку терапії або під час добору дози інгібітору. Грейпфрутовий сік. Містить 1 або більше компонентів, які пригнічують ізофермент CYP3A4 і можуть підвищити концентрацію ЛЗ у плазмі крові, що метаболізуються під впливом ізоферменту CYP3A4. Вживання однієї склянки грейпфрутового соку (240 мл) також призводить до зниження AUC на 20,4% активного ортогидроксиметаболита. Великі обсяги грейпфрутового соку (більше 1,2 л на день протягом 5 днів) підвищували AUC аторвастатину в 2,5 рази та AUC активного (аторвастатину та метаболітів). Не рекомендується поєднане застосування великих обсягів грейпфрутового соку та препарату Торвакард. Індуктори ізоферменту CYP3A4. Одночасне застосування аторвастатину з індукторами ізоферменту CYP3A4 цитохрому P450 (наприклад, ефавіренз, рифампіцин, Звіробій продірявлений) може призвести до різних зниження концентрації аторвастатину в плазмі крові. Внаслідок подвійного механізму взаємодії рифампіцину, (індукція ізоферменту СУР3А4 та інгібування транспортера печінкового захоплення OATP1B1), рекомендується одночасний прийом аторвастатину та рифампіцину, оскільки відстрочений прийом аторвастатину після прийому рифампіцину в Поки немає даних про вплив рифампіцину на концентрацію аторвастатину в гепатоцитах, і якщо спільну терапію не можна уникнути, слід ретельно спостерігати за пацієнтом, контролюючи ефективність препарату. Інгібітори транспортних білків. Інгібітори транспортних білків (наприклад, циклоспорин) можуть збільшити системний вплив аторвастатину. Ефект пригнічення білків-транспортерів печінкового захоплення на концентрації аторвастатину в гепатоцитах невідомий. Якщо спільної терапії не можна уникнути, для досягнення терапевтичної мети слід зменшити дозу аторвастатину та встановити ретельне спостереження за станом пацієнта. Гемфіброзіл/похідні фіброєвої кислоти. Монотерапія фібратами іноді супроводжується виникненням небажаних явищ із боку скелетної мускулатури, зокрема. рабдоміолізу. Ризик цих явищ може таким чином збільшитись при поєднаній терапії похідними фіброєвої кислоти та аторвастатином. Якщо спільної терапії не можна уникнути, слід застосовувати найменші дози аторвастатину та встановити ретельне спостереження за станом пацієнта. Езетіміб. Монотерапія езетимибом супроводжується виникненням небажаних явищ із боку скелетної мускулатури, зокрема. рабдоміолізу. Ризик цих явищ може таким чином збільшитись при поєднаній терапії езетимибом та аторвастатином. Якщо спільної терапії не можна уникнути, слід застосовувати найменші дози аторвастатину та встановити ретельне спостереження за станом пацієнта. Колестипол. Концентрації аторвастатину та його активних метаболітів у плазмі крові були нижчими (приблизно на 25%) при сумісному застосуванні колестиполу та аторвастатину. Тим не менш, вплив на ліпіди було виражено більше при комбінованій терапії аторвастатином і колестиполом, ніж при монотерапії кожним із препаратів. Фузидова кислота. Дослідження з лікарської взаємодії аторвастатину та фузидової кислоти не були проведені. Як і при застосуванні з іншими статинами, небажані явища з боку скелетних м'язів, включаючи рабдоміоліз, були зареєстровані в період післяреєстраційного застосування аторвастатину спільно з фузидовою кислотою. Механізм цієї взаємодії невідомий. Стан пацієнтів слід ретельно контролювати і при можливості розглянути доцільність тимчасового припинення спільного лікування цими препаратами. Вплив аторвастатину на супутню терапію ЛЗ Дігоксин. При багаторазовому прийомі дигоксину та аторвастатину в дозі 10 мг Css дигоксину трохи збільшувалася. Пацієнти, які приймають дигоксин, повинні знаходитись під належним лікарським контролем. Пероральні контрацептиви. Одночасне застосування аторвастатину та пероральних контрацептивів призводило до підвищення концентрацій норетистерону та етинілестрадіолу у плазмі крові. Цей ефект слід враховувати при виборі перорального контрацептиву для жінок, які отримують препарат Торвакард. Варфарін. У клінічному дослідженні, проведеному у пацієнтів, які отримували варфарин тривалий час, одночасне застосування аторвастатину в дозі 80 мг на день та варфарину викликало невелике зниження ПВ (приблизно на 1,7 с) протягом перших 4 днів лікування, яке повернулося до нормальної величини протягом 15 днів терапії аторвастатином. Незважаючи на дуже рідкісні повідомлення про випадки клінічно значущих антикоагулянтних взаємодій, слід визначати ПВ у пацієнтів, які приймають антикоагулянти кумаринового ряду, перш ніж розпочати терапію та регулярно на початку терапії аторвастатином, щоб переконатися у відсутності суттєвої зміни ПВ. Після того, як буде зафіксовано стабільне значення ПВ, його можна контролювати через стандартні інтервали часу, які рекомендуються для пацієнтів, які отримують антикоагулянти кумаринового ряду. При зміні дози аторвастатину або його відміні слід повторити таку саму процедуру. Терапія аторвастатином не супроводжувалася появою кровотечі або змінами ПВ у пацієнтів, які не приймали антикоагулянти. При одночасному застосуванні аторвастатину та антацидних препаратів, що містять магнію та алюмінію гідроксиди, концентрація аторвастатину в плазмі крові знижувалася приблизно на 35%, проте ступінь зменшення концентрації ХС/ЛПНЩ при цьому не змінювалася. Вплив лікарських засобів на фармакокінетику аторвастатину при одночасному застосуванні Одночасне застосування ЛЗ та режим дозування Аторвастатин Доза, мг Зміна AUC* Клінічні поради Типранавір, 500 мг 2 рази на день/Ритонавір, 200 мг 2 рази на день, 8 днів (14-21-й) 40 мг на 1-й день, 10 мг на 20-й день ↑ у 9,4 рази У випадках, коли одночасне застосування з аторвастатином необхідне, не перевищувати добової дози аторвастатину більше 10 мг. Рекомендується проведення клінічного моніторингу стану цих пацієнтів Циклоспорин, 5,2 мг/кг/день, стабільна доза 10 мг 1 раз на день протягом 28 днів ↑ у 8,7 рази Лопінавір, 400 мг 2 рази на день/Ритонавір, 100 мг 2 рази на день, 14 днів 20 мг 1 раз на день 2 протягом 4 днів ↑ у 5,9 рази У випадках, коли одночасне застосування з аторвастатином необхідне, рекомендується застосування найменших підтримуючих доз аторвастатину. При дозі понад 20 мг рекомендується проведення клінічного моніторингу стану цих пацієнтів Кларитроміцин, 500 мг 2 рази на день, 9 днів 80 мг 1 раз на день протягом 8 днів ↑ у 4,4 рази Саквінавір, 400 мг 2 рази на день/Ритонавір (300 мг 2 рази на день, на 5-7-й день, збільшення до 400 мг 2 рази на день на 8-й день), дні 5-18-й 40 мг 1 раз протягом 4 днів ↑ у 3,9 рази У випадках, коли одночасне застосування з аторвастатином необхідне, рекомендується застосування найменших підтримуючих доз аторвастатину. Через 30 хв після прийому аторвастатину Дарунавір 300 мг 2 рази на день/ Ритонавір 100 мг 2 рази на день, 9 днів 10 мг 1 раз на день 4 дні ↑ у 3,3 рази При дозі понад 40 мг рекомендується проведення клінічного моніторингу стану цих пацієнтів Ітраконазол 200 мг 1 раз на день, 4 дні 40 мг одноразово ↑ у 3,3 рази Фозампренавір 700 мг 2 рази на день/Ритонавір 100 мг 2 рази на день, 14 днів 10 мг 1 раз на день 4 дні ↑ у 2,5 рази Фозампренавір 1400 мг 2 рази на день, 14 днів 10 мг 1 раз на день 4 дні ↑ у 2,3 рази Нелфінавір 1250 мг 2 рази на день, 14 днів 10 мг 1 раз на день 28 днів ↑ у 1,7 рази*** Особливих рекомендацій немає Грейпфрутовий сік, 240 мл 1 раз на день** 40 мг одноразово ↑ на 37% Не рекомендується поєднане застосування великих кількостей грейпфрутового соку та аторвастатину. Ділтіазем 240 мг 1 раз на день, 28 днів 40 мг одноразово ↑ на 51% Після початку лікування або корекції дози дилтіазему рекомендується проведення відповідного клінічного моніторингу цих пацієнтів Еритроміцин 500 мг 4 рази на день, 7 днів 10 мг одноразово ↑ на 33% *** Рекомендується застосування найменшої максимальної дози та проведення клінічного моніторингу стану цих пацієнтів. Амлодипін 10 мг, одноразово 80 мг одноразово ↑на 18% Особливих рекомендацій немає Циметидин 300 4 десь у день, 2 тижні 10 мг 1 раз на день 4 тижні ↓ менш ніж на 1%*** Особливих рекомендацій немає Суспензії антацидів містять магнію та алюмінію гідроксиди 30 мл 4 рази на день, 2 тижні 10 мг 1 раз на день 4 тижні ↓ на 35% Особливих рекомендацій немає Ефавіренз 600 мг 1 раз на день 14 днів 10 мг 1 раз на день 3 дні ↓ на 41% Особливих рекомендацій немає Рифампіцин 600 мг 1 раз на день 7 днів (одночасний прийом) 40 мг одноразово ↑на 30% Якщо не можна уникнути поєднаної терапії, рекомендується одночасний прийом рифампіцину з аторвастатином під клінічним моніторингом Рифампіцин 600 мг 1 раз на день 5 днів (роздільний прийом) 40 мг одноразово ↓ на 80% Гемфіброзіл 600 мг 2 рази на день, 7 днів 40 мг одноразово ↑ на 35% Рекомендується застосування найменшої початкової дози та клінічний моніторинг цих пацієнтів. Фенофібрат 160 мг 1 раз на день, 7 днів 40 мг одноразово ↑ на 3% Рекомендується застосування найменшої початкової дози та клінічний моніторинг цих пацієнтів. *Дані, наведені як кратна зміна, являють собою просте відношення між одночасним застосуванням і монотерапією аторвастатином (тобто 1 раз = без змін). Дані, наведені як відсоткове зміна, відбивають відсоткову різницю стосовно монотерапії аторвастатином (тобто. 0% = відсутність змін). ** Містить 1 або більше компонентів, які пригнічують ізофермент CYP3A4 і можуть підвищити концентрацію ЛЗ у плазмі крові, що метаболізуються під впливом ізоферменту CYP3A4. Вживання однієї склянки грейпфрутового соку (240 мл) також призводить до зниження AUC активного ортогідроксиметаболіту на 20,4%. Великі обсяги грейпфрутового соку (більше 1,2 л на день протягом 5 днів) підвищували AUC аторвастатину в 2,5 рази та AUC активного аторвастатину та метаболітів. ***Загальна еквівалентна активність аторвастатину. Збільшення позначається як ↑, зниження - ↓ Діти. Дослідження з лікарської взаємодії були проведені лише у дорослих. Ступінь взаємодії у дітей невідомий. При лікуванні дітей слід брати до уваги зазначені вище взаємодії та запобіжні заходи для дорослих.Спосіб застосування та дозиВсередину в будь-який час дня, незалежно від часу їди. Перед призначенням препарату Торвакард® хворому необхідно рекомендувати стандартну гіполіпідемічну дієту, яку він повинен продовжувати дотримуватись протягом усього періоду терапії. Початкова доза – в середньому 10 мг 1 раз на добу. Доза від 10 до 80 мг 1 раз на добу. Дозу підбирають з урахуванням вихідних рівнів ХС-ЛПНГ, цілі терапії та індивідуального ефекту. На початку лікування та/або під час підвищення дози препарату Торвакард® необхідно кожні 2-4 тижні контролювати рівні ліпідів у плазмі крові та відповідним чином коригувати дозу. Максимальна добова доза – 80 мг на 1 прийом. Первинна гіперхолестеринемія та змішана гіперліпідемія. Найчастіше буває достатньо призначення дози 10 мг препарату Торвакард 1 раз на добу. Істотний терапевтичний ефект спостерігається, як правило, через 2 тижні, і максимальний терапевтичний ефект зазвичай спостерігається вже через 4 тижні. При тривалому лікуванні цей ефект зберігається. При визначенні мети лікування можна використовувати наведені нижче рекомендації. Рекомендації Національної освітньої програми з холестерину (США) Діагностований атеросклероз судин* Наявність ще 2 чи більше факторів ризику** ХС/ЛПНЩ, мг/дл (ммоль/л) Вихідний рівень Мінімальний цільовий рівень ні ні ≥190 (≥4,9) <160 (<4,1) ні так ≥160 (≥4,1) <130 (<3,4) так так чи ні ≥130*** (≥3,4) ≤100 (≤2,6) *ІХС або атеросклероз периферичних судин (включаючи ураження сонних артерій, що супроводжується клінічними симптомами). **Включають наступні: вік (чоловіки ≥45 років, жінки ≥55 років або рання менопауза, при якій не проводиться замісна терапія естрогенами), випадки раннього розвитку ІХС у родичів, куріння, артеріальна гіпертензія, підтверджений рівень ХС-ЛПВЩ ***У хворих з ІХС з рівнем ХС-ЛПНГ від 100 до 129 мг/дл питання призначення лікарської терапії вирішується лікарем з урахуванням клінічного досвіду. Рекомендації Європейського товариства атеросклерозу (EAS) щодо діагностики та лікування порушень метаболізму Цілі гіполіпідемічної терапії Європейського товариства атеросклерозу. У хворих з підтвердженим діагнозом ІХС та інших пацієнтів з високим ризиком ішемічних ускладнень метою лікування є зниження рівня ХС-ЛПНЩ Рекомендації щодо лікування (національні) Гомозиготна сімейна гіперхолестеринемія. У дослідженні у дорослих хворих на гомозиготну сімейну гіперхолестеринемію терапія аторвастатином у дозі 80 мг у більшості випадків призвела до зниження рівня ХС-ЛПНГ більш ніж на 15% (18–45%). Застосування препарату у хворих з нирковою недостатністю та захворюваннями нирок не впливає на рівень аторвастатину в плазмі крові або ступінь зниження вмісту ХС-ЛПНЩ при його застосуванні, тому зміна дози препарату не потрібна. При застосуванні препарату у пацієнтів похилого віку відмінностей у безпеці, ефективності або досягненні цілей гіполіпідемічної терапії порівняно із загальною популяцією не спостерігалося.ПередозуванняЛікування: проведення симптоматичної терапії, при необхідності слід проводити підтримуючу терапію. Необхідно контролювати показники активності печінкових трансаміназ та КФК. Специфічного антидоту немає. Гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред початком терапії препаратом Торвакард необхідно спробувати домогтися контролю гіперхолестеринемії шляхом адекватної дієтотерапії, підвищення фізичної активності, зниження маси тіла у хворих з ожирінням та лікування інших станів. Застосування інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази для зниження рівня ліпідів у крові може призводити до зміни біохімічних показників функції печінки, які слід контролювати перед початком терапії, через 6 та 12 тижнів після початку прийому препарату Торвакард і після кожного підвищення дози, а також періодично наприклад кожні 6 міс. Підвищення активності печінкових трансаміназ у сироватці крові може спостерігатися протягом терапії препаратом Торвакард® (зазвичай у перші 3 місяці). Пацієнти, у яких відзначається підвищення рівня активності печінкових трансаміназ, повинні бути під контролем до повернення рівня ферментів у норму. При ретроспективному аналізі підтипів інсульту у пацієнтів без ІХС, які перенесли недавно інсульт або ТІА, було виявлено високу частоту виникнення геморагічного інсульту у пацієнтів, які отримували аторвастатин у дозі 80 мг порівняно з плацебо. Підвищений ризик був відмічений на початку дослідження у пацієнтів, які раніше перенесли геморагічний інсульт або лакунарний інфаркт головного мозку. Співвідношення ризику та користі при прийомі аторвастатину в дозі 80 мг пацієнтами, які перенесли геморагічний інсульт або лакунарний інфаркт головного мозку, не визначено, і слід ретельно оцінити потенційний ризик геморагічного інсульту перед початком лікування препаратом Торвакард. Вплив на кістякову мускулатуру. Лікування препаратом Торвакард ® у поодиноких випадках може викликати міалгію, міозит та міопатію, які можуть прогресувати до рабдоміолізу, стану, потенційно небезпечного для життя, що характеризується значним підвищенням активності КФК (>10 разів у порівнянні з ВГН), міоглобінемією та міоглобінурією призвести до ниркової недостатності. Препарат Торвакард може викликати підвищення активності сироваткової КФК, що слід брати до уваги при диференціальній діагностиці загрудинного болю. Пацієнтів необхідно попередити про те, що їм слід негайно звернутися до лікаря при появі незрозумілого болю або слабкості в м'язах, особливо, якщо вони супроводжуються нездужанням або лихоманкою. Терапію препаратом Торвакард слід тимчасово припинити або повністю відмінити при появі ознак можливої ​​міопатії або наявності фактора ризику ниркової недостатності на фоні рабдоміолізу (наприклад, тяжка гостра інфекція, артеріальна гіпотензія, серйозне хірургічне втручання, травма, тяжкі обмінні, ендокринні та ендокринні). неконтрольовані судоми). Перед початком лікування. Препарат Торвакард слід призначати з обережністю пацієнтам з факторами, що схильні до розвитку рабдоміолізу. Активність КФК слід вимірювати перед початком лікування статинами у таких ситуаціях: при нирковій недостатності; гіпотиреоз; наявності особистого чи сімейного анамнезу спадкових м'язових захворювань; наявність даних про попередній токсичний вплив на скелетну мускулатуру, викликаний прийомом статинів або фібратів; захворювання печінки та/або зловживання алкоголем в анамнезі; у пацієнтів старше 70 років такий вимір необхідний за наявності інших факторів рабдоміолізу; у ситуаціях, коли може відбутися збільшення концентрації аторвастатину в плазмі крові, наприклад, при лікарській взаємодії та в особливих груп населення, включаючи генетичні субпопуляції. У подібних ситуаціях слід оцінювати співвідношення ризику розвитку побічних реакцій до можливої ​​користі лікування, крім того, рекомендується проводити ретельне спостереження за станом пацієнта. Якщо вихідні показники активності КФК значно підвищені (>5 разів, порівняно з ВГН), лікування не слід починати. Вимірювання КФК. Визначення активності КФК слід проводити після фізичних навантажень чи за наявності будь-якої ймовірної альтернативної причини підвищення її показників, т.к. це ускладнює інтерпретацію результатів тесту. Якщо вихідні показники активності КФК значно підвищені (>5 разів порівняно з ВГН), слід провести повторний аналіз через 5–7 днів, щоб підтвердити результати. У період лікування. Пацієнтів необхідно попередити про те, що їм слід негайно звернутися до лікаря при появі болю, судом або слабкості у м'язах, особливо якщо вони супроводжуються нездужанням чи лихоманкою. Якщо подібні симптоми виникають у пацієнтів у період лікування препаратом Торвакард, у них слід оцінити активність КФК. При значному підвищенні показників (>5 разів порівняно з ВГН) лікування препаратом Торвакард слід припинити. Якщо м'язові симптоми є серйозними та викликають щоденний дискомфорт, навіть якщо показники активності КФК не перевищують ВГН менш ніж у 5 разів, слід розглянути питання щодо припинення лікування препаратом Торвакард. При вирішенні симптомів та поверненні показників КФК до нормальних значень може бути прийняте рішення про призначення повторного курсу аторвастатину або введення альтернативного статину у найнижчій дозі під ретельним наглядом. Лікування аторвастатином слід припинити при клінічно значущому підвищенні активності КФК (>10 разів, порівняно з ВГН), або при діагностуванні рабдоміолізу або при підозрі на нього. Супутнє лікування іншими лікарськими засобами Ризик рабдоміолізу підвищується при одночасному застосуванні аторвастатину та деяких ЛЗ, які можуть збільшити концентрацію аторвастатину в плазмі крові, таких як потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4 або транспортних білків (наприклад циклоспорин, телітроміцин, кларитроміцин, делавірдин, стиризол, стиризол протеази ВІЛ, включаючи ритонавір, лопінавір, атазанавір, індинавір, даранавір і т.д.). Ризик міопатії також може підвищитися при одночасному застосуванні гемфіброзилу та інших похідних фіброєвої кислоти, еритроміцину, нікотинової кислоти у ліпідзнижуючих дозах (більше 1 г/добу) та езетимибу. За можливості замість цих ЛЗ слід застосовувати альтернативні (невзаємодіючі) препарати. У випадках, коли необхідне одночасне застосування цих лікарських препаратів та аторвастатину, слід ретельно оцінити потенційну користь та ризик супутньої терапії. Коли пацієнти отримують лікарські препарати, які збільшують концентрацію аторвастатину в плазмі, рекомендується призначати препарат Торвакард у мінімальній максимальній дозі. Крім того, у разі застосування потужних інгібіторів ізоферменту CYP3A4, рекомендується застосовувати мінімальну початкову дозу препарату Торвакард і встановити клінічне спостереження за станом цих пацієнтів. Одночасне застосування препарату Торвакард і фузидової кислоти не рекомендується, тому може бути прийняте рішення про тимчасове припинення лікування препаратом Торвакард на період терапії фузидовою кислотою. Застосування у дітей. Безпека застосування препарату у дітей не встановлена. Інтерстиціальна хвороба легень. При застосуванні деяких інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, особливо при тривалій терапії, було зареєстровано рідкісні випадки виникнення інтерстиціальної хвороби легень. Її прояви можуть включати задишку, непродуктивний кашель і погіршення загального стану (підвищена стомлюваність, зниження маси тіла та лихоманка). При підозрі на інтерстиціальну хворобу легень терапію препаратом Торвакард слід припинити. Цукровий діабет. Препарати класу статинів здатні викликати підвищення концентрації глюкози у крові. У деяких пацієнтів з високим ризиком розвитку цукрового діабету такі зміни можуть призводити до його маніфестації, що є показанням призначення гіпоглікемічної терапії. Однак зниження ризику серцево-судинних захворювань на фоні прийому інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (статинів) перевищує ризик розвитку цукрового діабету, тому цей фактор не повинен бути підставою для скасування лікування статинами. За пацієнтами групи ризику (концентрація глюкози в крові натще 5,6–6,9 ммоль/л, індекс маси тіла (ІМТ) >30 кг/м2, гіпертригліцеридемія, артеріальна гіпертензія в анамнезі) слід встановити лікарське спостереження та регулярно проводити контроль біохімічних параметрів . Пацієнти з рідкісними спадковими захворюваннями. Препарат Торвакард містить лактозу. Пацієнтам з рідкісними спадковими захворюваннями, такими як непереносимість галактози, лактазна недостатність або глюкозогалактозна мальабсорбція, прийом цього препарату протипоказаний. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та зайняття іншими видами діяльності, що вимагають концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Препарат Торвакард ® незначно впливає на здатність керувати автомобілем та роботу з механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему