Лекарства и БАД Пфайзер
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: силденафілу цитрат 35,112 мг/70,225 мг/140,450 мг (еквівалентно 25 мг, 50 мг або 100 мг силденафілу); Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна 78,291 мг/156,581 мг/313,162 мг, кальцію гідрофосфат 26,097 мг/52,194 мг/104,388 мг, кроскармелоза натрію 7,500 мг0/0,00,00,00,00 плівкова оболонка: опадрай блакитний OY-LS-20921 3,750 мг/7,500 мг/15,000 мг (містить гіпромелозу, лактозу, триацетин, титану діоксид (Е171) та алюмінієвий лак на основі індигокарміну (Е1-1 А 1,125 мг/2,250 мг/4,500 мг (містить гіпромелозу та тріацетин). До блакитного плівкового покриття може бути додано до 30 мкг/г ваніліну та/або біотину; при цьому вміст одного або обох компонентів у плівковому покритті складе до 0,75 мкг, 1,5 мкг та 3,0 мкг для дозувань 25 мг, 50 мг та 100 мг відповідно. 1, 2, 4, 8 або 12 таблеток у блістер з ПВХ/поліетилен/аклар/алюмінієвої фольги. 1,2 або 3 блістери у картонну пачку разом з інструкцією із застосування. На лицьову сторону картонної пачки наноситься перфорований рядок контролю першого розтину. Захисний стікер розташований у лівому нижньому кутку задньої поверхні пачки.Опис лікарської формиБлакитні таблетки, покриті плівковою оболонкою, ромбоподібні, злегка двоопуклі, зі зрізаними та закругленими краями, з гравіюванням "Pfizer" на одній стороні та "VGR 25", "VGR 50" або "VGR 100" на іншій стороні, відповідно.Фармакотерапевтична групаЕректильна дисфункція Засіб лікування - ФДЕ5-інгібітор.ФармакокінетикаФармакокінетика силденафілу в діапазоні доз, що рекомендується, носить лінійний характер. Всмоктування Після прийому внутрішньо силденафіл швидко всмоктується. Абсолютна біодоступність у середньому становить близько 40% (від 25% до 63%). In vitro силденафіл у концентрації близько 1,7 нг/мл (3,5 нМ) пригнічує активність людини ФДЕ5 на 50%. Після одноразового прийому силденафілу у дозі 100 мг середня максимальна концентрація вільного силденафілу у плазмі (Cmax) чоловіків становить близько 18 нг/мл (38 нМ). Стах при прийомі силденафілу внутрішньо натще досягається в середньому протягом 60 хв (від 30 хв до 120 хв). При прийомі в поєднанні з жирною їжею швидкість всмоктування знижується: Сmax зменшується в середньому на 29%, а час досягнення максимальної концентрації (Тmax) збільшується на 60 хв, проте ступінь абсорбції достовірно не змінюється (площа під фармакокінетичною кривою концентрація-час (AUC) знижується на 11%. Розподіл Об'єм розподілу силденафілу у рівноважному стані становить у середньому 105 л. Зв'язок силденафілу та його основного циркулюючого N-деметильного метаболіту з білками плазми становить близько 96% і не залежить від загальної концентрації препарату. Менше 0,0002% дози силденафілу (в середньому 188 нг) виявлено у спермі через 90 хв після прийому препарату. Метаболізм Силденафіл метаболізується головним чином у печінці під дією ізоферменту цитохрому CYP3A4 (основний шлях) та ізоферменту цитохрому CYP2C9 (мінорний шлях). Основний циркулюючий активний метаболіт, що утворюється в результаті N-деметилювання силденафілу, піддається подальшому метаболізму. Селективність дії цього метаболіту щодо ФДЕ порівнянна з такою силденафілу, яке активність щодо ФДЭ5 in vitro становить близько 50% активності силденафілу. Концентрація метаболіту в плазмі здорових добровольців становила близько 40% від концентрації силденафілу. N-деметильний метаболіт піддається подальшому метаболізму; період його напіввиведення (Т1/2) становить близько 4 год. Виведення Загальний кліренс силденафілу становить 41 л/годину, а кінцевий Т1/2 - 3-5 год. Після застосування внутрішньо також як після внутрішньовенного введення силденафіл виводиться у вигляді метаболітів, в основному, кишечником (близько 80% пероральної дози) і, меншою мірою, нирками (близько 13% пероральної дози). Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Літні пацієнти У здорових пацієнтів похилого віку (старше 65 років) кліренс силденафілу знижений, а концентрація вільного силденафілу в плазмі крові приблизно на 40% вище, ніж у молодих (18-45 років). Вік не має клінічно значущого впливу на частоту розвитку побічних ефектів. Порушення функції нирок При легкому (кліренс креатиніну (КК) 50-80 мл/хв) та помірному (КК 30-49 мл/хв) ступеню ниркової недостатності фармакокінетика силденафілу після одноразового прийому внутрішньо в дозі 50 мг не змінюється. При тяжкій нирковій недостатності (КК Порушення функції печінки У пацієнтів з цирозом печінки (класи А та В за класифікацією Чайлд-П'ю) кліренс силденафілу знижується, що призводить до підвищення значення AUC (84%) та Сmax (47%) порівняно з такими показниками при нормальній функції печінки у пацієнтів тієї ж вікової. групи. Фармакокінетика силденафілу у хворих з тяжкими порушеннями функції печінки (клас З класифікації Чайлд-П'ю) не вивчалася.ФармакодинамікаСилденафіл – потужний селективний інгібітор циклогуанозинмонофосфат (цГМФ) – специфічної фосфодіестерази 5-го типу (ФДЕ5). Механізм дії Реалізація фізіологічного механізму ерекції пов'язані з вивільненням оксиду азоту (NО) в кавернозному тілі під час сексуальної стимуляції. Це, у свою чергу, призводить до збільшення рівня цГМФ, подальшого розслаблення гладком'язової тканини кавернозного тіла та збільшення припливу крові. Силденафіл не має прямої розслаблюючої дії на ізольоване кавернозне тіло людини, але посилює ефект оксиду азоту (NО) за допомогою інгібування ФДЕ5, яка відповідальна за розпад цГМФ. Силденафіл селективний щодо ФДЕ5 in vitro, його активність щодо ФДЕ5 перевершує активність щодо інших відомих ізоферментів фосфодіестерази: ФДЕ6 – у 10 разів; ФДЕ1 - більш ніж 80 раз; ФДЕ2, ФДЕ4, ФДЕ7-ФДЕ11 - більш ніж у 700 разів. Силденафіл у 4000 разів більш селективний щодо ФДЕ5 порівняно з ФДЕ3, що має найважливіше значення, оскільки ФДЕ3 є одним із ключових ферментів регуляції скоротливості міокарда. Обов'язковою умовою ефективності силденафіл є сексуальна стимуляція. Силденафіл відновлює порушену еректильну функцію в умовах сексуальної стимуляції за рахунок збільшення припливу крові до кавернозних тіл статевого члена. Клінічні дані Кардіологічні дослідження Застосування силденафілу в дозах до 100 мг не призводило до клінічно значимих змін ЕКГ у здорових добровольців. Максимальне зниження тиску систоли в положенні лежачи після прийому силденафілу в дозі 100 мг склало 8,3 мм рт. ст., а діастолічного тиску – 5,3 мм рт. ст. Більш виражений, але також тимчасовий ефект на артеріальний тиск (АТ) відзначався у пацієнтів, які приймали нітрати. У дослідженні гемодинамічного ефекту силденафілу в одноразовій дозі 100 мг у 14 пацієнтів з тяжкою ішемічною хворобою серця (ІХС) (більш ніж у 70% пацієнтів був стеноз, принаймні однієї коронарної артерії), систолічний і діастолічний тиск у стані спокою зменшувався на 7 % та 6%, відповідно, а легеневий систолічний тиск знижувався на 9%. Силденафіл не впливав на серцевий викид і не порушував кровообіг у стенозованих коронарних артеріях, а також приводив до збільшення (приблизно на 13%) аденозин-індукованого коронарного потоку як у стенозованих, так і в інтактних коронарних артеріях. У подвійному сліпому плацебоконтрольованому дослідженні 144 пацієнти з еректильною дисфункцією та стабільною стенокардією, які приймають антиангінальні препарати (крім нітратів), виконували фізичні вправи до того моменту, коли вираженість симптомів стенокардії зменшилася. Тривалість виконання вправи була достовірно більшою (19,9 секунд; 0,9-38,9 секунд) у пацієнтів, які приймали силденафіл у одноразовій дозі 100 мг порівняно з пацієнтами, які отримували плацебо. У рандомізованому подвійному сліпому плацебоконтрольованому дослідженні вивчали ефект зміною дози силденафілу (до 100 мг) у чоловіків (n = 568) з еректильною дисфункцією та артеріальною гіпертензією, які приймають більше двох антигіпергензивних препаратів. Силденафіл покращив ерекцію у 71% чоловіків у порівнянні з 18% у групі плацебо. Частота несприятливих ефектів була порівнянна з такою в інших групах пацієнтів, як і в осіб, які приймають більше трьох антигіпергензивних препаратів. Дослідження зорових порушень У деяких пацієнтів через 1 годину після прийому силденафілу в дозі 100 мг за допомогою тесту Фарнсворта-Мунселя 100 виявлено легке та минуще порушення здатності розрізняти відтінки кольору (синього/зеленого). Через 2 години після прийому препарату ці зміни були відсутні. Вважається, що порушення колірного зору викликає інгібування ФДЕ6, яка бере участь у процесі передачі світла в сітківці ока. Силденафіл не впливав на гостроту зору, сприйняття контрастності, електроретинограму, внутрішньоочний тиск або діаметр зіниці. У плацебоконтрольованому перехресному дослідженні пацієнтів з доведеною ранньою макулярною дегенерацією (n = 9) силденафіл в одноразовій дозі 100 мг переносився добре. Не було виявлено жодних клінічно значущих змін зору, що оцінюються за спеціальними візуальними тестами (гострота зору, грати Амслер, колірне сприйняття, моделювання проходження кольору, периметр Хемфрі та фотострес). Ефективність Ефективність та безпеку силденафілу оцінювали у 21 рандомізованому подвійному сліпому плацебоконтрольованому дослідженні тривалістю до 6 місяців у 3000 пацієнтів віком від 19 до 87, з еректильною дисфункцією різної етіології (органічної, психогенної чи змішаної). Ефективність препарату оцінювали глобально з використанням щоденника ерекцій, міжнародного індексу еректильної функції (валідований опитувальник про стан сексуальної функції) та опитування партнера. Ефективність силденафілу, визначена як здатність досягати та підтримувати ерекцію, достатню для задовільного статевого акту, була продемонстрована у всіх проведених дослідженнях та була підтверджена у довгострокових дослідженнях тривалістю 1 рік. У дослідженнях із застосуванням фіксованої дози співвідношення пацієнтів, які повідомили, що терапія покращила їх ерекцію, становило: 62% (доза силденафілу 25 мг), 74% (доза силденафілу 50 мг) та 82% (доза силденафілу 100 мг) у групі плацебо. Аналіз міжнародного індексу еректильної функції показав, що додатково покращення ерекції лікування силденафілом також підвищувало якість оргазму, дозволяло досягти задоволення від статевого акту та загального задоволення. Згідно з узагальненими даними, серед пацієнтів, що повідомили про поліпшення ерекції при лікуванні силденафілом були 59% хворих на діабет, 43% пацієнтів, які перенесли радикальну простатектомію та 83% пацієнтів з пошкодженнями спинного мозку (проти 16%, 15% та 12% у групі плацебо, відповідно ).Показання до застосуванняЛікування порушень ерекції, що характеризуються нездатністю до досягнення або збереження ерекції статевого члена, достатньою для задовільного статевого акту. Силденафіл ефективний лише при сексуальній стимуляції.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до силденафілу або будь-якого іншого компонента препарату. Застосування у пацієнтів, які отримують постійно або з перервами донатори оксиду азоту, органічні нітрати або нітрити у будь-яких формах, оскільки силденафіл посилює гіпотензивну дію нітратів. Спільне застосування інгібіторів ФДЕ5, включаючи силденафіл, зі стимуляторами гуанілатциклази, такими як ріоцигуат, оскільки це може призводити до симптоматичної гіпотензії. Безпека та ефективність препарату Віагра® при сумісному застосуванні з іншими засобами лікування порушень ерекції не вивчалися, тому застосування таких комбінацій не рекомендується. Непереносимість лактози, дефіцит лактази, глюкозо-галактозна мальабсорбція. Тяжка печінкова недостатність (клас С за класифікацією Чайлд-П'ю). Одночасний прийом ритонавіру. Тяжкі серцево-судинні захворювання (важка серцева недостатність, нестабільна стенокардія, перенесені протягом останніх шести місяців інсульт або інфаркт міокарда, життєзагрозливі аритмії, гіпертензія (АТ > 170/100 мм рт. ст.) або артеріальна гіпотензія (АТ менше 90) рт.сг.)). Пацієнти з епізодами розвитку неартеріїтної передньої ішемічної нейропатії зорового нерва із втратою зору в одному оці. Спадковий пігментний ретиніт. За зареєстрованим показанням препарат Віагра не призначений для застосування у дітей віком до 18 років. За зареєстрованим показанням препарат Віагра не призначений для застосування у жінок. З обережністю: Анатомічна деформація статевого члена (ангуляція, кавернозний фіброз або хвороба Пейроні). Захворювання, що сприяють розвитку приапізму (серповидно-клітинна анемія, множинна мієлома, лейкоз, тромбоцитемія). Захворювання, що супроводжуються кровотечею. Виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки у стадії загострення. Порушення функції печінки. Тяжка ниркова недостатність (КК менше 30 мл/хв). Пацієнти з епізодом розвитку передньої неартеріїтної ішемічної нейропатії зорового нерва в анамнезі. Одночасний прийом блокаторів альфа-адренорецепторів.Вагітність та лактаціяЗа зареєстрованим показанням препарат не призначений для застосування у жінок.Побічна діяНайбільш частими побічними ефектами були біль голови і "припливи". Зазвичай побічні ефекти препарату Віагра слабко або помірно виражені і носять минущий характер. У дослідженнях із застосуванням фіксованої дози показано, що частота деяких небажаних явищ підвищується із збільшенням дози. Частота небажаних реакцій представлена за наступною класифікацією: Дуже часто – ≥10%; Часто - ≥1% і З боку імунної системи: нечасто – реакції підвищеної чутливості (в т.ч. висипання на шкірі), алергічні реакції. З боку органу зору: часто – затуманений зір, порушення зору, ціанопсія; нечасто - біль в очах, фотофобія, фотопсія, хроматопсія, почервоніння очей/ін'єкції склер, зміна яскравості світлосприйняття, мідріаз, кон'юнктивіт, крововилив у тканині ока, катаракта, порушення роботи слізного апарату; рідко - набряк повік і прилеглих тканин, відчуття сухості в очах, наявність райдужних кіл у полі зору навколо джерела світла; підвищена стомлюваність очей; бачення предметів у жовтому кольорі (ксантопсія); очей, неприємні відчуття у власних очах; частота невідома - неартсріітна передня ішемічна невропатія зорового нерва, оклюзія вен сітківки, дефект полів зору, диплопія*, тимчасова втрата зору або зниження гостроти зору,підвищення внутрішньоочного тиску, набряк сітківки, захворювання судин сітківки, відшарування склоподібного тіла/вітреальна тракція. З боку органу слуху: нечасто – раптове зниження або втрата слуху, шум у вухах, біль у вухах. З боку серцево-судинної системи: часто – "припливи"; нечасто - тахікардія, відчуття серцебиття, зниження артеріального тиску, збільшення частоти серцевих скорочень, нестабільна стенокардія, атріовентрикулярна блокада, інфаркт міокарда, тромбоз судин головного мозку, зупинка серця, серцева недостатність, відхилення у показаннях електрокардіограми; рідко – фібриляція передсердь, раптова серцева смерть, шлуночкова аритмія. З боку крові та лімфатичної системи: нечасто – анемія, лейкопенія. З боку обміну речовин та харчування: нечасто – відчуття спраги, набряки, подагра, некомпенсований цукровий діабет, гіперглікемія, периферичні набряки, гіперурикемія, гіпоглікемія, гіпернатріємія. З боку дихальної системи: часто – закладеність носа; нечасто - носова кровотеча, риніт, астма, диспное, ларингіт, фарингіт, синусит, бронхіт, збільшення обсягу відокремлюваного мокротиння, посилення кашлю; рідко – почуття стиснення у горлі, сухість слизової оболонки порожнини носа, набряк слизової оболонки порожнини носа. З боку шлунково-кишкового тракту: часто – нудота, диспепсія; нечасто - гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, блювання, біль у ділянці живота, сухість слизової оболонки порожнини рота, глосит, гінгівіт, коліт, дисфагія, гастрит, гастроентерит, езофагіт, стоматит, відхилення "печінкових" функціональних тестів від норм; рідко – гіпестезія слизової оболонки порожнини рота. З боку опорно-рухового апарату: часто – біль у спині; нечасто – міалгія, біль у кінцівках, артрит, артроз, розрив сухожилля, теносиновіт, біль у кістках, міастенія, синовіт. З боку сечостатевої системи: нечасто – цистит, ніктурія, збільшення молочних залоз, нетримання сечі, гематурія, порушення еякуляції, набряк геніталій, аноргазмія, гематоспермія, ушкодження тканин статевого члена; рідко - тривала ерекція та/або пріапізм. З боку центральної та периферичної нервової системи: дуже часто – головний біль; часто – запаморочення; нечасто – сонливість, мігрень, атаксія, гіпертонус, невралгія, нейропатія, парестезія, тремор, вертиго, симптоми депресії, безсоння, незвичайні сновидіння, підвищення рефлексів, гіпестезія; рідко - судоми *, повторні судоми *, непритомність. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – шкірний висип, кропив'янка, простий герпес, свербіж шкіри, підвищене потовиділення, виразка шкіри, контактний дерматит, ексфоліативний дерматит; частота невідома – синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз. Інші: нечасто – відчуття жару, набряк обличчя, реакція фоточутливості, шок, астенія, підвищена стомлюваність, біль різної локалізації, озноб, випадкові падіння, біль у ділянці грудної клітки, випадкові травми; рідко – дратівливість. * Побічні ефекти виявлені під час постмаркетингових досліджень. Серцево-судинні ускладнення У ході постмаркетингового застосування силденафілу для лікування еректильної дисфункції повідомлялося про такі небажані явища, як тяжкі серцево-судинні ускладнення (в т.ч. інфаркт міокарда, нестабільна стенокардія, раптова серцева смерть, шлуночкова аритмія, геморагічний інсульт, транзи ), які мали тимчасовий зв'язок із застосуванням силденафілу. Більшість цих пацієнтів, але не всі з них мали фактори ризику серцево-судинних ускладнень. Багато з цих небажаних явищ спостерігалися незабаром після сексуальної активності, і деякі з них відзначалися після прийому силденафілу без подальшої сексуальної активності. Неможливо встановити наявність прямого зв'язку між небажаними явищами, що відзначалися, і зазначеними або іншими факторами. Зорові порушення У поодиноких випадках під час постреєстраційного застосування всіх інгібіторів ФДЕ5, у тому числі силденафілу, повідомляли про неартеріїтну передню ішемічну невропатію зорового нерва (НПІНЗН) - рідкісне захворювання та причину зниження або втрати зору. У більшості з цих пацієнтів були фактори ризику, зокрема зниження відношення діаметрів екскавації та диска зорового нерва ("застійний диск"), вік старше 50 років, цукровий діабет, гіпертензія, ішемічна хвороба серця, гіперліпідемія та куріння. В обсерваційному дослідженні оцінювали, чи пов'язане недавнє застосування препаратів інгібіторів ФДЕ5 з гострим початком НПІНЗН. Результати вказують на приблизно 2-кратне підвищення ризику НПІНЗН у межах 5 періодів напіввиведення після застосування інгібітору ФДЕ5. Згідно з опублікованими літературними даними,річна частота виникнення НПІНЗН становить 2,5-11,8 випадків на 100 000 чоловіків віком ≥ 50 років у загальній популяції. Слід рекомендувати пацієнтам у разі раптової втрати зору припинити терапію силденафілом та негайно проконсультуватися з лікарем. Особи, які вже мали випадок НПІНЗН, мають підвищений ризик рецидиву НПІНЗН. Тому лікарю слід обговорити цей ризик із такими пацієнтами, а також обговорити з ними потенційний шанс несприятливого впливу інгібіторів ФДЕ5. Інгібітори ФДЕ5, у тому числі силденафіл, у таких пацієнтів слід застосовувати з обережністю і лише у ситуаціях, коли очікувана користь переважує ризик. При використанні препарату Віагра у дозах, що перевищували рекомендовані, небажані явища були подібними до зазначених вище, але зазвичай зустрічалися частіше.Взаємодія з лікарськими засобамиВплив інших лікарських засобів на фармакокінетику силденафілу Метаболізм силденафілу відбувається в основному під дією ізоферментів цитохрому CYP3A4 (основний шлях) та CYP2C9, тому інгібітори цих ізоферментів можуть зменшити кліренс силденафілу, а індуктори відповідно збільшити кліренс силденафілу. Відзначено зниження кліренсу силденафілу при одночасному застосуванні інгібіторів ізоферменту цитохрому CYP3A4 (кетоконазол, еритроміцин, циметидин). Циметидин (800 мг), неспецифічний інгібітор ізоферменту цитохрому CYP3A4, при сумісному прийомі з силденафілом (50 мг) спричиняє підвищення концентрації силденафілу в плазмі на 56%. Одноразовий прийом 100 мг силденафілу спільно з еритроміцином (по 500 мг/добу 2 рази на день протягом 5 днів), помірним інгібітором ізоферменту цитохрому CYP3A4, на тлі досягнення постійної концентрації еритроміцину в крові, призводить до збільшення AUC сил8 При сумісному прийомі силденафілу (одноразово 100 мг) і саквінавіру (1200 мг/день 3 рази на день), інгібітору ВІЛ-протеази та ізоферменту цитохрому CYP3A4, на тлі досягнення постійної концентрації саквінавіру в крові Сmax силденафіл 210%. Силденафіл не впливає на фармакокінетику саквінавіру. Більш сильні інгібітори ізоферменту цитохрому CYP3A4, такі як кетоконазол та ітраконазол, можуть викликати сильніші зміни фармакокінетики силденафілу. Одночасне застосування силденафілу (одноразово 100 мг) та ритонавіру (по 500 мг 2 рази на добу), інгібітору ВІЛ-протеази та сильного інгібітору цитохрому Р450, на тлі досягнення постійної концентрації ритонавіру в крові призводить до збільшення Сmах сила0 ), a AUC на 1000% (у 11 разів). Через 24 години концентрація силденафілу в плазмі становить близько 200 нг/мл (після одноразового застосування одного силденафілу - 5 нг/мл). Це узгоджується з ефектом ритонавір на широкий діапазон субстратів цитохрому Р450. Силденафіл не впливає на фармакокінетику ритонавіру. Враховуючи ці дані, одночасний прийом ритонавіру та силденафілу не рекомендується. У будь-якому випадку максимальна доза силденафілу не повинна перевищувати 25 мг протягом 48 годин. Якщо силденафіл приймають у рекомендованих дозах пацієнти, які отримують одночасно сильні інгібітори ізоферменту цитохрому CYP3A4, Сmах вільного силденафілу не перевищує 200 нМ, і препарат добре переноситься. Одноразовий прийом антациду (магнію гідроксиду/алюмінію гідроксиду) не впливає на біодоступність силденафілу. У дослідженнях за участю здорових добровольців при одночасному застосуванні антагоніста ендотелінових рецепторів, бозентана (індуктор ізоферменту CYP3A4 (помірний), CYP2C9 і, можливо, CYP2C19) у рівноважній концентрації (125 мг двічі на добу) та силденафілу на добу) відзначалося зниження AUC та Сmax силденафілу на 62,6% та 52,4%, відповідно. Силденафіл збільшував AUC та Сmах бозентана на 49,8% та 42%, відповідно. Передбачається, що одночасне застосування силденафілу з потужними індукторами ізоферменту CYP3A4, такими як рифампіцин, може призвести до збільшення концентрації силденафілу в плазмі крові. Інгібітори ізоферменту цитохрому CYP2C9 (толбутамід, варфарин), ізоферменту цитохрому CYP2D6 (селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну, трициклічні антидепресанти), тіазидні та тіазидоподібні діуретики, инга. Азитроміцин (500 мг на добу протягом 3 днів) не впливає на AUC, Сmax, Тmах, константу швидкості виведення та Т1/2 силденафілу або його основного циркулюючого метаболіту. Вплив силденафілу на інші лікарські засоби Силденафіл є слабким інгібітором ізоферментів цитохрому Р450 - 1А2, 2С9, 2С19, 2D6, 2Е1 та 3А4 (ІК50>150 мкмоль). При прийомі силденафілу в дозах, що його рекомендуються, Сmах становить близько 1 мкмоль, тому малоймовірно, що силденафіл може вплинути на кліренс субстратів цих ізоферментів. Силденафіл посилює гіпотензивну дію нітратів як при тривалому застосуванні останніх, так і при призначенні їх за гострими показаннями. У зв'язку з цим застосування силденафілу у поєднанні з нітратами чи донаторами оксиду азоту протипоказано. При одночасному прийомі α-адреноблокатора доксазозину (4 мг та 8 мг) та силденафілу (25 мг, 50 мг та 100 мг) у пацієнтів з доброякісною гіперплазією простати зі стабільною гемодинамікою середнє додаткове зниження систолічного/діастолічного АТ у положенні лежачи на спині. 7 мм рт. ст., 9/5 мм рт. ст. та 8/4 мм рт. ст., відповідно, а положенні стоячи - 6/6 мм рт. ст., 11/4 мм рт. ст. та 4/5 мм рт. ст. відповідно. Повідомляється про поодинокі випадки розвитку у таких пацієнтів симптоматичної постуральної гіпотензії, що виявлялася у вигляді запаморочення (без непритомності). В окремих чутливих пацієнтів, які отримують α-адреноблокатори, одночасне застосування силденафілу може призвести до симптоматичної гіпотензії. Ознаки значної взаємодії з толбутамідом (250 мг) або варфарином (40 мг), які метаболізуються ізоферментом цитохрому CYP2C9, не виявлено. Силденафіл (100 мг) не впливає на фармакокінетику інгібітору ВІЛ-протеази, саквінавіру, що є субстратом ізоферменту цитохрому CYP3A4 при його постійному рівні в крові. Одночасне застосування силденафілу в рівноважному стані (80 мг три рази на добу) призводить до підвищення AUC та Сmax бозентану (125 мг двічі на добу) на 49,8% та 42% відповідно. Силденафіл (50 мг) не викликає додаткового збільшення часу кровотечі при прийомі ацетилсаліцилової кислоти (150 мг). Силденафіл (50 мг) не посилює гіпотензивну дію алкоголю у здорових добровольців за максимальної концентрації алкоголю в крові в середньому 0,08% (80 мг/дл). У пацієнтів із гіпертензією ознак взаємодії силденафілу (100 мг) з амлодипіном не виявлено. Середнє додаткове зниження артеріального тиску в положенні лежачи становить 8 мм рт. ст. (систолічного) та 7 мм рт. ст. (діастолічного). Застосування силденафілу у поєднанні з антигіпертензивними засобами не призводить до додаткових побічних ефектів.Спосіб застосування та дозиВсередину. Рекомендована доза для більшості дорослих пацієнтів становить 50 мг приблизно за 1 годину до сексуальної активності. З урахуванням ефективності та переносимості доза може бути збільшена до 100 мг або знижена до 25 мг. Максимальна рекомендована доза становить 100 мг. Максимальна рекомендована кратність застосування – один раз на добу. Порушення функції нирок При легкій та середньотяжкій мірі ниркової недостатності (КК 30-80 мл/хв) коригування дози не потрібне, при тяжкій нирковій недостатності (КК) Порушення функції печінки Оскільки виведення силденафілу порушується у пацієнтів із пошкодженням печінки (зокрема, при цирозі), дозу препарату Віагра слід зменшити до 25 мг. Спільне застосування з іншими лікарськими засобами Спільне застосування з ритонавіром не рекомендується. У будь-якому разі максимальна доза препарату Віагра® за жодних обставин не повинна перевищувати 25 мг, а кратність застосування – 1 раз на 48 год. При сумісному застосуванні з інгібіторами ізоферменту цитохрому CYP3A4 (еритроміцин, саквінавір, кетоконазол, ітраконазол) початкова доза препарату Віагра повинна становити 25 мг. Щоб звести до мінімуму ризик розвитку постуральної гіпотензії у пацієнтів, які приймають а-адреноблокатори, прийом препарату Віагра слід розпочинати лише після досягнення стабілізації гемодинаміки у цих пацієнтів. Слід розглянути доцільність зниження початкової дози силденафілу. Літні пацієнти Коригування дози препарату Віагра не потрібно.ПередозуванняПри одноразовому прийомі препарату Віагра у дозі до 800 мг небажані явища були такими ж, як і при прийомі препарату у нижчих дозах, але зустрічалися частіше. Застосування дози 200 мг не спричиняло підвищення ефективності препарату, проте частота побічних реакцій (головний біль, "припливи", запаморочення, диспепсія, закладеність носа, порушення зору) збільшувалася. Лікування симптоматичне. Гемодіаліз не прискорює кліренс силденафілу, оскільки останній активно зв'язується з білками плазми та не виводиться нирками.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДля діагностики порушень ерекції, визначення їх можливих причин та вибору адекватного лікування необхідно зібрати повний медичний анамнез та провести ретельне фізикальне обстеження. Засоби лікування еректильної дисфункції повинні використовуватися з обережністю у пацієнтів з анатомічною деформацією статевого члена (ангуляція, кавернозний фіброз, хвороба Пейроні), або у пацієнтів з факторами ризику розвитку приапізму (серповидноклітинна анемія, множинна мієлома, лей. ). Під час постмаркетингових досліджень повідомлялося про випадки розвитку тривалої ерекції та пріапізму. У разі збереження ерекції протягом 4 годин слід негайно звернутися за медичною допомогою. Якщо терапія приапізму не була проведена негайно, це може призвести до пошкодження тканин статевого члена та необоротної втрати потенції. Препарати, призначені на лікування порушень ерекції, не слід призначати чоловікам, котрим сексуальна активність небажана. Сексуальна активність становить певний ризик за наявності захворювань серця, тому перед початком будь-якої терапії щодо порушень ерекції лікаря слід направити пацієнта на обстеження стану серцево-судинної системи. Сексуальна активність небажана у пацієнтів із серцевою недостатністю, нестабільною стенокардією, перенесеним протягом останніх 6 місяців інфарктом міокарда або інсультом, життєзагрозними аритміями, гіпертензією (АТ > 170/100 мм рт. ст.) або гіпотонією (АТ Серцево-судинні ускладнення У ході постмаркетингового застосування силденафілу для лікування еректильної дисфункції повідомлялося про такі небажані явища, як тяжкі серцево-судинні ускладнення (в т.ч. інфаркт міокарда, нестабільна стенокардія, раптова серцева смерть, шлуночкова аритмія, геморагічний інсульт, транзи ), які мали тимчасовий зв'язок із застосуванням силденафілу. Більшість цих пацієнтів, але не всі з них мали фактори ризику серцево-судинних ускладнень. Багато з цих небажаних явищ спостерігалися незабаром після сексуальної активності, і деякі з них відзначалися після прийому силденафілу без подальшої сексуальної активності. Неможливо встановити наявність прямого зв'язку між небажаними явищами, що відзначалися, і зазначеними або іншими факторами. Гіпотензія Силденафіл має системну вазодилатуючу дію, що призводить до скороминучого зниження АТ, що не є клінічно значущим явищем і не призводить до будь-яких наслідків у більшості пацієнтів. Проте до призначення препарату Віагра лікар повинен ретельно оцінити ризик можливих небажаних проявів вазодилатуючої дії у пацієнтів з відповідними захворюваннями, особливо на тлі сексуальної активності. Підвищена сприйнятливість до вазодилататорів спостерігається у хворих з обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка (стеноз аорти, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія), а також з синдромом множинної системної атрофії, що рідко зустрічається, що виявляється важким порушенням регуляції АТ з боку вегет. Оскільки спільне застосування силденафілу та α-адреноблокаторів може призвести до симптоматичної гіпотензії у окремих чутливих пацієнтів, препарат Віагра® слід з обережністю призначати хворим, які приймають α-адреноблокатори. Щоб звести до мінімуму ризик розвитку постуральної гіпотензії у пацієнтів, які приймають α-адреноблокатори, прийом препарату Віагра слід розпочинати лише після досягнення стабілізації показників гемодинаміки у цих пацієнтів. Слід також розглянути доцільність зниження початкової дози Віагра. Лікар повинен проінформувати пацієнтів про те, які дії слід зробити у разі появи симптомів постуральної гіпотензії. Зорові порушення У поодиноких випадках під час постреєстраційного застосування всіх інгібіторів ФДЕ5, у тому числі силденафілу, повідомляли про неартеріїтну передню ішемічну невропатію зорового нерва (НПІНЗН) - рідкісне захворювання та причину зниження або втрати зору. У більшості з цих пацієнтів були фактори ризику, зокрема зниження відношення діаметрів екскавації та диска зорового нерва ("застійний диск"), вік старше 50 років, цукровий діабет, гіпертензія, ішемічна хвороба серця, гіперліпідемія та куріння. В обсерваційному дослідженні оцінювали, чи пов'язане недавнє застосування препаратів інгібіторів ФДЕ5 з гострим початком НПІНЗН. Результати вказують на приблизно 2-кратне підвищення ризику НПІНЗН у межах 5 періодів напіввиведення після застосування інгібітору ФДЕ5. Згідно з опублікованими літературними даними,річна частота виникнення НПІНЗН становить 2,5-11,8 випадків на 100 000 чоловіків віком ≥ 50 років у загальній популяції. Слід рекомендувати пацієнтам у разі раптової втрати зору припинити терапію силденафілом та негайно проконсультуватися з лікарем. Особи, які вже мали випадок НПІНЗН, мають підвищений ризик рецидиву НПІНЗН. Тому лікарю слід обговорити цей ризик із такими пацієнтами, а також обговорити з ними потенційний шанс несприятливого впливу інгібіторів ФДЕ5. Інгібітори ФДЕ5, у тому числі силденафіл, у таких пацієнтів слід застосовувати з обережністю і лише у ситуаціях, коли очікувана користь переважує ризик. У пацієнтів з епізодами розвитку НПІНЗН із втратою зору в одному оці прийом силденафілу протипоказаний.Слід рекомендувати пацієнтам у разі раптової втрати зору припинити терапію силденафілом та негайно проконсультуватися з лікарем. Особи, які вже мали випадок НПІНЗН, мають підвищений ризик рецидиву НПІНЗН. Тому лікарю слід обговорити цей ризик із такими пацієнтами, а також обговорити з ними потенційний шанс несприятливого впливу інгібіторів ФДЕ5. Інгібітори ФДЕ5, у тому числі силденафіл, у таких пацієнтів слід застосовувати з обережністю і лише у ситуаціях, коли очікувана користь переважує ризик. У пацієнтів з епізодами розвитку НПІНЗН із втратою зору в одному оці прийом силденафілу протипоказаний.Слід рекомендувати пацієнтам у разі раптової втрати зору припинити терапію силденафілом та негайно проконсультуватися з лікарем. Особи, які вже мали випадок НПІНЗН, мають підвищений ризик рецидиву НПІНЗН. Тому лікарю слід обговорити цей ризик із такими пацієнтами, а також обговорити з ними потенційний шанс несприятливого впливу інгібіторів ФДЕ5. Інгібітори ФДЕ5, у тому числі силденафіл, у таких пацієнтів слід застосовувати з обережністю і лише у ситуаціях, коли очікувана користь переважує ризик. У пацієнтів з епізодами розвитку НПІНЗН із втратою зору в одному оці прийом силденафілу протипоказаний.Тому лікарю слід обговорити цей ризик із такими пацієнтами, а також обговорити з ними потенційний шанс несприятливого впливу інгібіторів ФДЕ5. Інгібітори ФДЕ5, у тому числі силденафіл, у таких пацієнтів слід застосовувати з обережністю і лише у ситуаціях, коли очікувана користь переважує ризик. У пацієнтів з епізодами розвитку НПІНЗН із втратою зору в одному оці прийом силденафілу протипоказаний.Тому лікарю слід обговорити цей ризик із такими пацієнтами, а також обговорити з ними потенційний шанс несприятливого впливу інгібіторів ФДЕ5. Інгібітори ФДЕ5, у тому числі силденафіл, у таких пацієнтів слід застосовувати з обережністю і лише у ситуаціях, коли очікувана користь переважує ризик. У пацієнтів з епізодами розвитку НПІНЗН із втратою зору в одному оці прийом силденафілу протипоказаний. У невеликої кількості пацієнтів зі спадковим пігментним ретинітом є генетично детерміновані порушення функцій фосфодіестераз сітківки ока. Відомості про безпеку застосування препарату Віагра у хворих з пігментним ретинітом відсутні, тому у таких пацієнтів не слід застосовувати силденафіл. Порушення слуху У деяких постмаркетингових та клінічних дослідженнях повідомляється про випадки раптового погіршення або втрати слуху, пов'язані із застосуванням усіх інгібіторів ФДЕ5, включаючи силденафіл. Більшість пацієнтів мали фактори ризику раптового погіршення або втрати слуху. Причинно-наслідкового зв'язку між застосуванням інгібіторів ФДЕ5 та раптовим погіршенням слуху або втратою слуху не встановлено. У разі раптового погіршення слуху або втрати слуху на фоні прийому силденафілу слід негайно проконсультуватися з лікарем. Кровотечі Силденафіл посилює антиагрегантний ефект нітропрусиду натрію, донатора оксиду азоту на тромбоцити людини in vitro. Дані щодо безпеки застосування силденафілу у пацієнтів зі схильністю до кровоточивості або загостренням виразкової хвороби шлунка та 12-палої кишки відсутні, тому препарат Віагра у цих пацієнтів слід застосовувати з обережністю. Частота носових кровотеч у пацієнтів з ЛГ, пов'язаною з дифузними захворюваннями сполучної тканини, була вищою (силденафіл 12,9%, плацебо 0%), ніж у пацієнтів з первинною легеневою артеріальною гіпертензією (силденафіл 3,0%, плацебо 2,4%). . У пацієнтів, які отримували силденафіл у поєднанні з антагоністом вітаміну К, частота носових кровотеч була вищою (8,8%), ніж у пацієнтів, які не приймали антагоніст вітаміну К (1,7%). Застосування спільно з іншими засобами лікування порушень ерекції Безпека та ефективність препарату Віагра® спільно з іншими інгібіторами ФДЕ5 або іншими препаратами для лікування легеневої артеріальної гіпертензії, що містять силденафіл (наприклад, Реваціо®) або іншими засобами лікування порушень ерекції, не вивчалися, тому застосування подібних комбінацій не рекомендується. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами На тлі прийому силденафілу будь-якого негативного впливу на здатність керувати автомобілем або іншими технічними засобами не спостерігалося. Однак оскільки при прийомі силденафілу можливий розвиток запаморочення, зниження артеріального тиску, розвиток хроматопсії, затуманеного зору тощо. побічних явищ, слід бути обережними при керуванні транспортними засобами та заняттями іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Також слід уважно ставитися до індивідуальної /дії препарату у зазначених ситуаціях, особливо на початку лікування та при зміні режиму дозування.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: силденафілу цитрат 35,112 мг/70,225 мг/140,450 мг (еквівалентно 25 мг, 50 мг або 100 мг силденафілу); Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна 78,291 мг/156,581 мг/313,162 мг, кальцію гідрофосфат 26,097 мг/52,194 мг/104,388 мг, кроскармелоза натрію 7,500 мг0/0,00,00,00,00 плівкова оболонка: опадрай блакитний OY-LS-20921 3,750 мг/7,500 мг/15,000 мг (містить гіпромелозу, лактозу, триацетин, титану діоксид (Е171) та алюмінієвий лак на основі індигокарміну (Е1-1 А 1,125 мг/2,250 мг/4,500 мг (містить гіпромелозу та тріацетин). До блакитного плівкового покриття може бути додано до 30 мкг/г ваніліну та/або біотину; при цьому вміст одного або обох компонентів у плівковому покритті складе до 0,75 мкг, 1,5 мкг та 3,0 мкг для дозувань 25 мг, 50 мг та 100 мг відповідно. 1, 2, 4, 8 або 12 таблеток у блістер з ПВХ/поліетилен/аклар/алюмінієвої фольги. 1,2 або 3 блістери у картонну пачку разом з інструкцією із застосування. На лицьову сторону картонної пачки наноситься перфорований рядок контролю першого розтину. Захисний стікер розташований у лівому нижньому кутку задньої поверхні пачки.Опис лікарської формиБлакитні таблетки, покриті плівковою оболонкою, ромбоподібні, злегка двоопуклі, зі зрізаними та закругленими краями, з гравіюванням "Pfizer" на одній стороні та "VGR 25", "VGR 50" або "VGR 100" на іншій стороні, відповідно.Фармакотерапевтична групаЕректильна дисфункція Засіб лікування - ФДЕ5-інгібітор.ФармакокінетикаФармакокінетика силденафілу в діапазоні доз, що рекомендується, носить лінійний характер. Всмоктування Після прийому внутрішньо силденафіл швидко всмоктується. Абсолютна біодоступність у середньому становить близько 40% (від 25% до 63%). In vitro силденафіл у концентрації близько 1,7 нг/мл (3,5 нМ) пригнічує активність людини ФДЕ5 на 50%. Після одноразового прийому силденафілу у дозі 100 мг середня максимальна концентрація вільного силденафілу у плазмі (Cmax) чоловіків становить близько 18 нг/мл (38 нМ). Стах при прийомі силденафілу внутрішньо натще досягається в середньому протягом 60 хв (від 30 хв до 120 хв). При прийомі в поєднанні з жирною їжею швидкість всмоктування знижується: Сmax зменшується в середньому на 29%, а час досягнення максимальної концентрації (Тmax) збільшується на 60 хв, проте ступінь абсорбції достовірно не змінюється (площа під фармакокінетичною кривою концентрація-час (AUC) знижується на 11%. Розподіл Об'єм розподілу силденафілу у рівноважному стані становить у середньому 105 л. Зв'язок силденафілу та його основного циркулюючого N-деметильного метаболіту з білками плазми становить близько 96% і не залежить від загальної концентрації препарату. Менше 0,0002% дози силденафілу (в середньому 188 нг) виявлено у спермі через 90 хв після прийому препарату. Метаболізм Силденафіл метаболізується головним чином у печінці під дією ізоферменту цитохрому CYP3A4 (основний шлях) та ізоферменту цитохрому CYP2C9 (мінорний шлях). Основний циркулюючий активний метаболіт, що утворюється в результаті N-деметилювання силденафілу, піддається подальшому метаболізму. Селективність дії цього метаболіту щодо ФДЕ порівнянна з такою силденафілу, яке активність щодо ФДЭ5 in vitro становить близько 50% активності силденафілу. Концентрація метаболіту в плазмі здорових добровольців становила близько 40% від концентрації силденафілу. N-деметильний метаболіт піддається подальшому метаболізму; період його напіввиведення (Т1/2) становить близько 4 год. Виведення Загальний кліренс силденафілу становить 41 л/годину, а кінцевий Т1/2 - 3-5 год. Після застосування внутрішньо також як після внутрішньовенного введення силденафіл виводиться у вигляді метаболітів, в основному, кишечником (близько 80% пероральної дози) і, меншою мірою, нирками (близько 13% пероральної дози). Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Літні пацієнти У здорових пацієнтів похилого віку (старше 65 років) кліренс силденафілу знижений, а концентрація вільного силденафілу в плазмі крові приблизно на 40% вище, ніж у молодих (18-45 років). Вік не має клінічно значущого впливу на частоту розвитку побічних ефектів. Порушення функції нирок При легкому (кліренс креатиніну (КК) 50-80 мл/хв) та помірному (КК 30-49 мл/хв) ступеню ниркової недостатності фармакокінетика силденафілу після одноразового прийому внутрішньо в дозі 50 мг не змінюється. При тяжкій нирковій недостатності (КК Порушення функції печінки У пацієнтів з цирозом печінки (класи А та В за класифікацією Чайлд-П'ю) кліренс силденафілу знижується, що призводить до підвищення значення AUC (84%) та Сmax (47%) порівняно з такими показниками при нормальній функції печінки у пацієнтів тієї ж вікової. групи. Фармакокінетика силденафілу у хворих з тяжкими порушеннями функції печінки (клас З класифікації Чайлд-П'ю) не вивчалася.ФармакодинамікаСилденафіл – потужний селективний інгібітор циклогуанозинмонофосфат (цГМФ) – специфічної фосфодіестерази 5-го типу (ФДЕ5). Механізм дії Реалізація фізіологічного механізму ерекції пов'язані з вивільненням оксиду азоту (NО) в кавернозному тілі під час сексуальної стимуляції. Це, у свою чергу, призводить до збільшення рівня цГМФ, подальшого розслаблення гладком'язової тканини кавернозного тіла та збільшення припливу крові. Силденафіл не має прямої розслаблюючої дії на ізольоване кавернозне тіло людини, але посилює ефект оксиду азоту (NО) за допомогою інгібування ФДЕ5, яка відповідальна за розпад цГМФ. Силденафіл селективний щодо ФДЕ5 in vitro, його активність щодо ФДЕ5 перевершує активність щодо інших відомих ізоферментів фосфодіестерази: ФДЕ6 – у 10 разів; ФДЕ1 - більш ніж 80 раз; ФДЕ2, ФДЕ4, ФДЕ7-ФДЕ11 - більш ніж у 700 разів. Силденафіл у 4000 разів більш селективний щодо ФДЕ5 порівняно з ФДЕ3, що має найважливіше значення, оскільки ФДЕ3 є одним із ключових ферментів регуляції скоротливості міокарда. Обов'язковою умовою ефективності силденафіл є сексуальна стимуляція. Силденафіл відновлює порушену еректильну функцію в умовах сексуальної стимуляції за рахунок збільшення припливу крові до кавернозних тіл статевого члена. Клінічні дані Кардіологічні дослідження Застосування силденафілу в дозах до 100 мг не призводило до клінічно значимих змін ЕКГ у здорових добровольців. Максимальне зниження тиску систоли в положенні лежачи після прийому силденафілу в дозі 100 мг склало 8,3 мм рт. ст., а діастолічного тиску – 5,3 мм рт. ст. Більш виражений, але також тимчасовий ефект на артеріальний тиск (АТ) відзначався у пацієнтів, які приймали нітрати. У дослідженні гемодинамічного ефекту силденафілу в одноразовій дозі 100 мг у 14 пацієнтів з тяжкою ішемічною хворобою серця (ІХС) (більш ніж у 70% пацієнтів був стеноз, принаймні однієї коронарної артерії), систолічний і діастолічний тиск у стані спокою зменшувався на 7 % та 6%, відповідно, а легеневий систолічний тиск знижувався на 9%. Силденафіл не впливав на серцевий викид і не порушував кровообіг у стенозованих коронарних артеріях, а також приводив до збільшення (приблизно на 13%) аденозин-індукованого коронарного потоку як у стенозованих, так і в інтактних коронарних артеріях. У подвійному сліпому плацебоконтрольованому дослідженні 144 пацієнти з еректильною дисфункцією та стабільною стенокардією, які приймають антиангінальні препарати (крім нітратів), виконували фізичні вправи до того моменту, коли вираженість симптомів стенокардії зменшилася. Тривалість виконання вправи була достовірно більшою (19,9 секунд; 0,9-38,9 секунд) у пацієнтів, які приймали силденафіл у одноразовій дозі 100 мг порівняно з пацієнтами, які отримували плацебо. У рандомізованому подвійному сліпому плацебоконтрольованому дослідженні вивчали ефект зміною дози силденафілу (до 100 мг) у чоловіків (n = 568) з еректильною дисфункцією та артеріальною гіпертензією, які приймають більше двох антигіпергензивних препаратів. Силденафіл покращив ерекцію у 71% чоловіків у порівнянні з 18% у групі плацебо. Частота несприятливих ефектів була порівнянна з такою в інших групах пацієнтів, як і в осіб, які приймають більше трьох антигіпергензивних препаратів. Дослідження зорових порушень У деяких пацієнтів через 1 годину після прийому силденафілу в дозі 100 мг за допомогою тесту Фарнсворта-Мунселя 100 виявлено легке та минуще порушення здатності розрізняти відтінки кольору (синього/зеленого). Через 2 години після прийому препарату ці зміни були відсутні. Вважається, що порушення колірного зору викликає інгібування ФДЕ6, яка бере участь у процесі передачі світла в сітківці ока. Силденафіл не впливав на гостроту зору, сприйняття контрастності, електроретинограму, внутрішньоочний тиск або діаметр зіниці. У плацебоконтрольованому перехресному дослідженні пацієнтів з доведеною ранньою макулярною дегенерацією (n = 9) силденафіл в одноразовій дозі 100 мг переносився добре. Не було виявлено жодних клінічно значущих змін зору, що оцінюються за спеціальними візуальними тестами (гострота зору, грати Амслер, колірне сприйняття, моделювання проходження кольору, периметр Хемфрі та фотострес). Ефективність Ефективність та безпеку силденафілу оцінювали у 21 рандомізованому подвійному сліпому плацебоконтрольованому дослідженні тривалістю до 6 місяців у 3000 пацієнтів віком від 19 до 87, з еректильною дисфункцією різної етіології (органічної, психогенної чи змішаної). Ефективність препарату оцінювали глобально з використанням щоденника ерекцій, міжнародного індексу еректильної функції (валідований опитувальник про стан сексуальної функції) та опитування партнера. Ефективність силденафілу, визначена як здатність досягати та підтримувати ерекцію, достатню для задовільного статевого акту, була продемонстрована у всіх проведених дослідженнях та була підтверджена у довгострокових дослідженнях тривалістю 1 рік. У дослідженнях із застосуванням фіксованої дози співвідношення пацієнтів, які повідомили, що терапія покращила їх ерекцію, становило: 62% (доза силденафілу 25 мг), 74% (доза силденафілу 50 мг) та 82% (доза силденафілу 100 мг) у групі плацебо. Аналіз міжнародного індексу еректильної функції показав, що додатково покращення ерекції лікування силденафілом також підвищувало якість оргазму, дозволяло досягти задоволення від статевого акту та загального задоволення. Згідно з узагальненими даними, серед пацієнтів, що повідомили про поліпшення ерекції при лікуванні силденафілом були 59% хворих на діабет, 43% пацієнтів, які перенесли радикальну простатектомію та 83% пацієнтів з пошкодженнями спинного мозку (проти 16%, 15% та 12% у групі плацебо, відповідно ).Показання до застосуванняЛікування порушень ерекції, що характеризуються нездатністю до досягнення або збереження ерекції статевого члена, достатньою для задовільного статевого акту. Силденафіл ефективний лише при сексуальній стимуляції.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до силденафілу або будь-якого іншого компонента препарату. Застосування у пацієнтів, які отримують постійно або з перервами донатори оксиду азоту, органічні нітрати або нітрити у будь-яких формах, оскільки силденафіл посилює гіпотензивну дію нітратів. Спільне застосування інгібіторів ФДЕ5, включаючи силденафіл, зі стимуляторами гуанілатциклази, такими як ріоцигуат, оскільки це може призводити до симптоматичної гіпотензії. Безпека та ефективність препарату Віагра® при сумісному застосуванні з іншими засобами лікування порушень ерекції не вивчалися, тому застосування таких комбінацій не рекомендується. Непереносимість лактози, дефіцит лактази, глюкозо-галактозна мальабсорбція. Тяжка печінкова недостатність (клас С за класифікацією Чайлд-П'ю). Одночасний прийом ритонавіру. Тяжкі серцево-судинні захворювання (важка серцева недостатність, нестабільна стенокардія, перенесені протягом останніх шести місяців інсульт або інфаркт міокарда, життєзагрозливі аритмії, гіпертензія (АТ > 170/100 мм рт. ст.) або артеріальна гіпотензія (АТ менше 90) рт.сг.)). Пацієнти з епізодами розвитку неартеріїтної передньої ішемічної нейропатії зорового нерва із втратою зору в одному оці. Спадковий пігментний ретиніт. За зареєстрованим показанням препарат Віагра не призначений для застосування у дітей віком до 18 років. За зареєстрованим показанням препарат Віагра не призначений для застосування у жінок. З обережністю: Анатомічна деформація статевого члена (ангуляція, кавернозний фіброз або хвороба Пейроні). Захворювання, що сприяють розвитку приапізму (серповидно-клітинна анемія, множинна мієлома, лейкоз, тромбоцитемія). Захворювання, що супроводжуються кровотечею. Виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки у стадії загострення. Порушення функції печінки. Тяжка ниркова недостатність (КК менше 30 мл/хв). Пацієнти з епізодом розвитку передньої неартеріїтної ішемічної нейропатії зорового нерва в анамнезі. Одночасний прийом блокаторів альфа-адренорецепторів.Вагітність та лактаціяЗа зареєстрованим показанням препарат не призначений для застосування у жінок.Побічна діяНайбільш частими побічними ефектами були біль голови і "припливи". Зазвичай побічні ефекти препарату Віагра слабко або помірно виражені і носять минущий характер. У дослідженнях із застосуванням фіксованої дози показано, що частота деяких небажаних явищ підвищується із збільшенням дози. Частота небажаних реакцій представлена за наступною класифікацією: Дуже часто – ≥10%; Часто - ≥1% і З боку імунної системи: нечасто – реакції підвищеної чутливості (в т.ч. висипання на шкірі), алергічні реакції. З боку органу зору: часто – затуманений зір, порушення зору, ціанопсія; нечасто - біль в очах, фотофобія, фотопсія, хроматопсія, почервоніння очей/ін'єкції склер, зміна яскравості світлосприйняття, мідріаз, кон'юнктивіт, крововилив у тканині ока, катаракта, порушення роботи слізного апарату; рідко - набряк повік і прилеглих тканин, відчуття сухості в очах, наявність райдужних кіл у полі зору навколо джерела світла; підвищена стомлюваність очей; бачення предметів у жовтому кольорі (ксантопсія); очей, неприємні відчуття у власних очах; частота невідома - неартсріітна передня ішемічна невропатія зорового нерва, оклюзія вен сітківки, дефект полів зору, диплопія*, тимчасова втрата зору або зниження гостроти зору,підвищення внутрішньоочного тиску, набряк сітківки, захворювання судин сітківки, відшарування склоподібного тіла/вітреальна тракція. З боку органу слуху: нечасто – раптове зниження або втрата слуху, шум у вухах, біль у вухах. З боку серцево-судинної системи: часто – "припливи"; нечасто - тахікардія, відчуття серцебиття, зниження артеріального тиску, збільшення частоти серцевих скорочень, нестабільна стенокардія, атріовентрикулярна блокада, інфаркт міокарда, тромбоз судин головного мозку, зупинка серця, серцева недостатність, відхилення у показаннях електрокардіограми; рідко – фібриляція передсердь, раптова серцева смерть, шлуночкова аритмія. З боку крові та лімфатичної системи: нечасто – анемія, лейкопенія. З боку обміну речовин та харчування: нечасто – відчуття спраги, набряки, подагра, некомпенсований цукровий діабет, гіперглікемія, периферичні набряки, гіперурикемія, гіпоглікемія, гіпернатріємія. З боку дихальної системи: часто – закладеність носа; нечасто - носова кровотеча, риніт, астма, диспное, ларингіт, фарингіт, синусит, бронхіт, збільшення обсягу відокремлюваного мокротиння, посилення кашлю; рідко – почуття стиснення у горлі, сухість слизової оболонки порожнини носа, набряк слизової оболонки порожнини носа. З боку шлунково-кишкового тракту: часто – нудота, диспепсія; нечасто - гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, блювання, біль у ділянці живота, сухість слизової оболонки порожнини рота, глосит, гінгівіт, коліт, дисфагія, гастрит, гастроентерит, езофагіт, стоматит, відхилення "печінкових" функціональних тестів від норм; рідко – гіпестезія слизової оболонки порожнини рота. З боку опорно-рухового апарату: часто – біль у спині; нечасто – міалгія, біль у кінцівках, артрит, артроз, розрив сухожилля, теносиновіт, біль у кістках, міастенія, синовіт. З боку сечостатевої системи: нечасто – цистит, ніктурія, збільшення молочних залоз, нетримання сечі, гематурія, порушення еякуляції, набряк геніталій, аноргазмія, гематоспермія, ушкодження тканин статевого члена; рідко - тривала ерекція та/або пріапізм. З боку центральної та периферичної нервової системи: дуже часто – головний біль; часто – запаморочення; нечасто – сонливість, мігрень, атаксія, гіпертонус, невралгія, нейропатія, парестезія, тремор, вертиго, симптоми депресії, безсоння, незвичайні сновидіння, підвищення рефлексів, гіпестезія; рідко - судоми *, повторні судоми *, непритомність. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – шкірний висип, кропив'янка, простий герпес, свербіж шкіри, підвищене потовиділення, виразка шкіри, контактний дерматит, ексфоліативний дерматит; частота невідома – синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз. Інші: нечасто – відчуття жару, набряк обличчя, реакція фоточутливості, шок, астенія, підвищена стомлюваність, біль різної локалізації, озноб, випадкові падіння, біль у ділянці грудної клітки, випадкові травми; рідко – дратівливість. * Побічні ефекти виявлені під час постмаркетингових досліджень. Серцево-судинні ускладнення У ході постмаркетингового застосування силденафілу для лікування еректильної дисфункції повідомлялося про такі небажані явища, як тяжкі серцево-судинні ускладнення (в т.ч. інфаркт міокарда, нестабільна стенокардія, раптова серцева смерть, шлуночкова аритмія, геморагічний інсульт, транзи ), які мали тимчасовий зв'язок із застосуванням силденафілу. Більшість цих пацієнтів, але не всі з них мали фактори ризику серцево-судинних ускладнень. Багато з цих небажаних явищ спостерігалися незабаром після сексуальної активності, і деякі з них відзначалися після прийому силденафілу без подальшої сексуальної активності. Неможливо встановити наявність прямого зв'язку між небажаними явищами, що відзначалися, і зазначеними або іншими факторами. Зорові порушення У поодиноких випадках під час постреєстраційного застосування всіх інгібіторів ФДЕ5, у тому числі силденафілу, повідомляли про неартеріїтну передню ішемічну невропатію зорового нерва (НПІНЗН) - рідкісне захворювання та причину зниження або втрати зору. У більшості з цих пацієнтів були фактори ризику, зокрема зниження відношення діаметрів екскавації та диска зорового нерва ("застійний диск"), вік старше 50 років, цукровий діабет, гіпертензія, ішемічна хвороба серця, гіперліпідемія та куріння. В обсерваційному дослідженні оцінювали, чи пов'язане недавнє застосування препаратів інгібіторів ФДЕ5 з гострим початком НПІНЗН. Результати вказують на приблизно 2-кратне підвищення ризику НПІНЗН у межах 5 періодів напіввиведення після застосування інгібітору ФДЕ5. Згідно з опублікованими літературними даними,річна частота виникнення НПІНЗН становить 2,5-11,8 випадків на 100 000 чоловіків віком ≥ 50 років у загальній популяції. Слід рекомендувати пацієнтам у разі раптової втрати зору припинити терапію силденафілом та негайно проконсультуватися з лікарем. Особи, які вже мали випадок НПІНЗН, мають підвищений ризик рецидиву НПІНЗН. Тому лікарю слід обговорити цей ризик із такими пацієнтами, а також обговорити з ними потенційний шанс несприятливого впливу інгібіторів ФДЕ5. Інгібітори ФДЕ5, у тому числі силденафіл, у таких пацієнтів слід застосовувати з обережністю і лише у ситуаціях, коли очікувана користь переважує ризик. При використанні препарату Віагра у дозах, що перевищували рекомендовані, небажані явища були подібними до зазначених вище, але зазвичай зустрічалися частіше.Взаємодія з лікарськими засобамиВплив інших лікарських засобів на фармакокінетику силденафілу Метаболізм силденафілу відбувається в основному під дією ізоферментів цитохрому CYP3A4 (основний шлях) та CYP2C9, тому інгібітори цих ізоферментів можуть зменшити кліренс силденафілу, а індуктори відповідно збільшити кліренс силденафілу. Відзначено зниження кліренсу силденафілу при одночасному застосуванні інгібіторів ізоферменту цитохрому CYP3A4 (кетоконазол, еритроміцин, циметидин). Циметидин (800 мг), неспецифічний інгібітор ізоферменту цитохрому CYP3A4, при сумісному прийомі з силденафілом (50 мг) спричиняє підвищення концентрації силденафілу в плазмі на 56%. Одноразовий прийом 100 мг силденафілу спільно з еритроміцином (по 500 мг/добу 2 рази на день протягом 5 днів), помірним інгібітором ізоферменту цитохрому CYP3A4, на тлі досягнення постійної концентрації еритроміцину в крові, призводить до збільшення AUC сил8 При сумісному прийомі силденафілу (одноразово 100 мг) і саквінавіру (1200 мг/день 3 рази на день), інгібітору ВІЛ-протеази та ізоферменту цитохрому CYP3A4, на тлі досягнення постійної концентрації саквінавіру в крові Сmax силденафіл 210%. Силденафіл не впливає на фармакокінетику саквінавіру. Більш сильні інгібітори ізоферменту цитохрому CYP3A4, такі як кетоконазол та ітраконазол, можуть викликати сильніші зміни фармакокінетики силденафілу. Одночасне застосування силденафілу (одноразово 100 мг) та ритонавіру (по 500 мг 2 рази на добу), інгібітору ВІЛ-протеази та сильного інгібітору цитохрому Р450, на тлі досягнення постійної концентрації ритонавіру в крові призводить до збільшення Сmах сила0 ), a AUC на 1000% (у 11 разів). Через 24 години концентрація силденафілу в плазмі становить близько 200 нг/мл (після одноразового застосування одного силденафілу - 5 нг/мл). Це узгоджується з ефектом ритонавір на широкий діапазон субстратів цитохрому Р450. Силденафіл не впливає на фармакокінетику ритонавіру. Враховуючи ці дані, одночасний прийом ритонавіру та силденафілу не рекомендується. У будь-якому випадку максимальна доза силденафілу не повинна перевищувати 25 мг протягом 48 годин. Якщо силденафіл приймають у рекомендованих дозах пацієнти, які отримують одночасно сильні інгібітори ізоферменту цитохрому CYP3A4, Сmах вільного силденафілу не перевищує 200 нМ, і препарат добре переноситься. Одноразовий прийом антациду (магнію гідроксиду/алюмінію гідроксиду) не впливає на біодоступність силденафілу. У дослідженнях за участю здорових добровольців при одночасному застосуванні антагоніста ендотелінових рецепторів, бозентана (індуктор ізоферменту CYP3A4 (помірний), CYP2C9 і, можливо, CYP2C19) у рівноважній концентрації (125 мг двічі на добу) та силденафілу на добу) відзначалося зниження AUC та Сmax силденафілу на 62,6% та 52,4%, відповідно. Силденафіл збільшував AUC та Сmах бозентана на 49,8% та 42%, відповідно. Передбачається, що одночасне застосування силденафілу з потужними індукторами ізоферменту CYP3A4, такими як рифампіцин, може призвести до збільшення концентрації силденафілу в плазмі крові. Інгібітори ізоферменту цитохрому CYP2C9 (толбутамід, варфарин), ізоферменту цитохрому CYP2D6 (селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну, трициклічні антидепресанти), тіазидні та тіазидоподібні діуретики, инга. Азитроміцин (500 мг на добу протягом 3 днів) не впливає на AUC, Сmax, Тmах, константу швидкості виведення та Т1/2 силденафілу або його основного циркулюючого метаболіту. Вплив силденафілу на інші лікарські засоби Силденафіл є слабким інгібітором ізоферментів цитохрому Р450 - 1А2, 2С9, 2С19, 2D6, 2Е1 та 3А4 (ІК50>150 мкмоль). При прийомі силденафілу в дозах, що його рекомендуються, Сmах становить близько 1 мкмоль, тому малоймовірно, що силденафіл може вплинути на кліренс субстратів цих ізоферментів. Силденафіл посилює гіпотензивну дію нітратів як при тривалому застосуванні останніх, так і при призначенні їх за гострими показаннями. У зв'язку з цим застосування силденафілу у поєднанні з нітратами чи донаторами оксиду азоту протипоказано. При одночасному прийомі α-адреноблокатора доксазозину (4 мг та 8 мг) та силденафілу (25 мг, 50 мг та 100 мг) у пацієнтів з доброякісною гіперплазією простати зі стабільною гемодинамікою середнє додаткове зниження систолічного/діастолічного АТ у положенні лежачи на спині. 7 мм рт. ст., 9/5 мм рт. ст. та 8/4 мм рт. ст., відповідно, а положенні стоячи - 6/6 мм рт. ст., 11/4 мм рт. ст. та 4/5 мм рт. ст. відповідно. Повідомляється про поодинокі випадки розвитку у таких пацієнтів симптоматичної постуральної гіпотензії, що виявлялася у вигляді запаморочення (без непритомності). В окремих чутливих пацієнтів, які отримують α-адреноблокатори, одночасне застосування силденафілу може призвести до симптоматичної гіпотензії. Ознаки значної взаємодії з толбутамідом (250 мг) або варфарином (40 мг), які метаболізуються ізоферментом цитохрому CYP2C9, не виявлено. Силденафіл (100 мг) не впливає на фармакокінетику інгібітору ВІЛ-протеази, саквінавіру, що є субстратом ізоферменту цитохрому CYP3A4 при його постійному рівні в крові. Одночасне застосування силденафілу в рівноважному стані (80 мг три рази на добу) призводить до підвищення AUC та Сmax бозентану (125 мг двічі на добу) на 49,8% та 42% відповідно. Силденафіл (50 мг) не викликає додаткового збільшення часу кровотечі при прийомі ацетилсаліцилової кислоти (150 мг). Силденафіл (50 мг) не посилює гіпотензивну дію алкоголю у здорових добровольців за максимальної концентрації алкоголю в крові в середньому 0,08% (80 мг/дл). У пацієнтів із гіпертензією ознак взаємодії силденафілу (100 мг) з амлодипіном не виявлено. Середнє додаткове зниження артеріального тиску в положенні лежачи становить 8 мм рт. ст. (систолічного) та 7 мм рт. ст. (діастолічного). Застосування силденафілу у поєднанні з антигіпертензивними засобами не призводить до додаткових побічних ефектів.Спосіб застосування та дозиВсередину. Рекомендована доза для більшості дорослих пацієнтів становить 50 мг приблизно за 1 годину до сексуальної активності. З урахуванням ефективності та переносимості доза може бути збільшена до 100 мг або знижена до 25 мг. Максимальна рекомендована доза становить 100 мг. Максимальна рекомендована кратність застосування – один раз на добу. Порушення функції нирок При легкій та середньотяжкій мірі ниркової недостатності (КК 30-80 мл/хв) коригування дози не потрібне, при тяжкій нирковій недостатності (КК) Порушення функції печінки Оскільки виведення силденафілу порушується у пацієнтів із пошкодженням печінки (зокрема, при цирозі), дозу препарату Віагра слід зменшити до 25 мг. Спільне застосування з іншими лікарськими засобами Спільне застосування з ритонавіром не рекомендується. У будь-якому разі максимальна доза препарату Віагра® за жодних обставин не повинна перевищувати 25 мг, а кратність застосування – 1 раз на 48 год. При сумісному застосуванні з інгібіторами ізоферменту цитохрому CYP3A4 (еритроміцин, саквінавір, кетоконазол, ітраконазол) початкова доза препарату Віагра повинна становити 25 мг. Щоб звести до мінімуму ризик розвитку постуральної гіпотензії у пацієнтів, які приймають а-адреноблокатори, прийом препарату Віагра слід розпочинати лише після досягнення стабілізації гемодинаміки у цих пацієнтів. Слід розглянути доцільність зниження початкової дози силденафілу. Літні пацієнти Коригування дози препарату Віагра не потрібно.ПередозуванняПри одноразовому прийомі препарату Віагра у дозі до 800 мг небажані явища були такими ж, як і при прийомі препарату у нижчих дозах, але зустрічалися частіше. Застосування дози 200 мг не спричиняло підвищення ефективності препарату, проте частота побічних реакцій (головний біль, "припливи", запаморочення, диспепсія, закладеність носа, порушення зору) збільшувалася. Лікування симптоматичне. Гемодіаліз не прискорює кліренс силденафілу, оскільки останній активно зв'язується з білками плазми та не виводиться нирками.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДля діагностики порушень ерекції, визначення їх можливих причин та вибору адекватного лікування необхідно зібрати повний медичний анамнез та провести ретельне фізикальне обстеження. Засоби лікування еректильної дисфункції повинні використовуватися з обережністю у пацієнтів з анатомічною деформацією статевого члена (ангуляція, кавернозний фіброз, хвороба Пейроні), або у пацієнтів з факторами ризику розвитку приапізму (серповидноклітинна анемія, множинна мієлома, лей. ). Під час постмаркетингових досліджень повідомлялося про випадки розвитку тривалої ерекції та пріапізму. У разі збереження ерекції протягом 4 годин слід негайно звернутися за медичною допомогою. Якщо терапія приапізму не була проведена негайно, це може призвести до пошкодження тканин статевого члена та необоротної втрати потенції. Препарати, призначені на лікування порушень ерекції, не слід призначати чоловікам, котрим сексуальна активність небажана. Сексуальна активність становить певний ризик за наявності захворювань серця, тому перед початком будь-якої терапії щодо порушень ерекції лікаря слід направити пацієнта на обстеження стану серцево-судинної системи. Сексуальна активність небажана у пацієнтів із серцевою недостатністю, нестабільною стенокардією, перенесеним протягом останніх 6 місяців інфарктом міокарда або інсультом, життєзагрозними аритміями, гіпертензією (АТ > 170/100 мм рт. ст.) або гіпотонією (АТ Серцево-судинні ускладнення У ході постмаркетингового застосування силденафілу для лікування еректильної дисфункції повідомлялося про такі небажані явища, як тяжкі серцево-судинні ускладнення (в т.ч. інфаркт міокарда, нестабільна стенокардія, раптова серцева смерть, шлуночкова аритмія, геморагічний інсульт, транзи ), які мали тимчасовий зв'язок із застосуванням силденафілу. Більшість цих пацієнтів, але не всі з них мали фактори ризику серцево-судинних ускладнень. Багато з цих небажаних явищ спостерігалися незабаром після сексуальної активності, і деякі з них відзначалися після прийому силденафілу без подальшої сексуальної активності. Неможливо встановити наявність прямого зв'язку між небажаними явищами, що відзначалися, і зазначеними або іншими факторами. Гіпотензія Силденафіл має системну вазодилатуючу дію, що призводить до скороминучого зниження АТ, що не є клінічно значущим явищем і не призводить до будь-яких наслідків у більшості пацієнтів. Проте до призначення препарату Віагра лікар повинен ретельно оцінити ризик можливих небажаних проявів вазодилатуючої дії у пацієнтів з відповідними захворюваннями, особливо на тлі сексуальної активності. Підвищена сприйнятливість до вазодилататорів спостерігається у хворих з обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка (стеноз аорти, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія), а також з синдромом множинної системної атрофії, що рідко зустрічається, що виявляється важким порушенням регуляції АТ з боку вегет. Оскільки спільне застосування силденафілу та α-адреноблокаторів може призвести до симптоматичної гіпотензії у окремих чутливих пацієнтів, препарат Віагра® слід з обережністю призначати хворим, які приймають α-адреноблокатори. Щоб звести до мінімуму ризик розвитку постуральної гіпотензії у пацієнтів, які приймають α-адреноблокатори, прийом препарату Віагра слід розпочинати лише після досягнення стабілізації показників гемодинаміки у цих пацієнтів. Слід також розглянути доцільність зниження початкової дози Віагра. Лікар повинен проінформувати пацієнтів про те, які дії слід зробити у разі появи симптомів постуральної гіпотензії. Зорові порушення У поодиноких випадках під час постреєстраційного застосування всіх інгібіторів ФДЕ5, у тому числі силденафілу, повідомляли про неартеріїтну передню ішемічну невропатію зорового нерва (НПІНЗН) - рідкісне захворювання та причину зниження або втрати зору. У більшості з цих пацієнтів були фактори ризику, зокрема зниження відношення діаметрів екскавації та диска зорового нерва ("застійний диск"), вік старше 50 років, цукровий діабет, гіпертензія, ішемічна хвороба серця, гіперліпідемія та куріння. В обсерваційному дослідженні оцінювали, чи пов'язане недавнє застосування препаратів інгібіторів ФДЕ5 з гострим початком НПІНЗН. Результати вказують на приблизно 2-кратне підвищення ризику НПІНЗН у межах 5 періодів напіввиведення після застосування інгібітору ФДЕ5. Згідно з опублікованими літературними даними,річна частота виникнення НПІНЗН становить 2,5-11,8 випадків на 100 000 чоловіків віком ≥ 50 років у загальній популяції. Слід рекомендувати пацієнтам у разі раптової втрати зору припинити терапію силденафілом та негайно проконсультуватися з лікарем. Особи, які вже мали випадок НПІНЗН, мають підвищений ризик рецидиву НПІНЗН. Тому лікарю слід обговорити цей ризик із такими пацієнтами, а також обговорити з ними потенційний шанс несприятливого впливу інгібіторів ФДЕ5. Інгібітори ФДЕ5, у тому числі силденафіл, у таких пацієнтів слід застосовувати з обережністю і лише у ситуаціях, коли очікувана користь переважує ризик. У пацієнтів з епізодами розвитку НПІНЗН із втратою зору в одному оці прийом силденафілу протипоказаний.Слід рекомендувати пацієнтам у разі раптової втрати зору припинити терапію силденафілом та негайно проконсультуватися з лікарем. Особи, які вже мали випадок НПІНЗН, мають підвищений ризик рецидиву НПІНЗН. Тому лікарю слід обговорити цей ризик із такими пацієнтами, а також обговорити з ними потенційний шанс несприятливого впливу інгібіторів ФДЕ5. Інгібітори ФДЕ5, у тому числі силденафіл, у таких пацієнтів слід застосовувати з обережністю і лише у ситуаціях, коли очікувана користь переважує ризик. У пацієнтів з епізодами розвитку НПІНЗН із втратою зору в одному оці прийом силденафілу протипоказаний.Слід рекомендувати пацієнтам у разі раптової втрати зору припинити терапію силденафілом та негайно проконсультуватися з лікарем. Особи, які вже мали випадок НПІНЗН, мають підвищений ризик рецидиву НПІНЗН. Тому лікарю слід обговорити цей ризик із такими пацієнтами, а також обговорити з ними потенційний шанс несприятливого впливу інгібіторів ФДЕ5. Інгібітори ФДЕ5, у тому числі силденафіл, у таких пацієнтів слід застосовувати з обережністю і лише у ситуаціях, коли очікувана користь переважує ризик. У пацієнтів з епізодами розвитку НПІНЗН із втратою зору в одному оці прийом силденафілу протипоказаний.Тому лікарю слід обговорити цей ризик із такими пацієнтами, а також обговорити з ними потенційний шанс несприятливого впливу інгібіторів ФДЕ5. Інгібітори ФДЕ5, у тому числі силденафіл, у таких пацієнтів слід застосовувати з обережністю і лише у ситуаціях, коли очікувана користь переважує ризик. У пацієнтів з епізодами розвитку НПІНЗН із втратою зору в одному оці прийом силденафілу протипоказаний.Тому лікарю слід обговорити цей ризик із такими пацієнтами, а також обговорити з ними потенційний шанс несприятливого впливу інгібіторів ФДЕ5. Інгібітори ФДЕ5, у тому числі силденафіл, у таких пацієнтів слід застосовувати з обережністю і лише у ситуаціях, коли очікувана користь переважує ризик. У пацієнтів з епізодами розвитку НПІНЗН із втратою зору в одному оці прийом силденафілу протипоказаний. У невеликої кількості пацієнтів зі спадковим пігментним ретинітом є генетично детерміновані порушення функцій фосфодіестераз сітківки ока. Відомості про безпеку застосування препарату Віагра у хворих з пігментним ретинітом відсутні, тому у таких пацієнтів не слід застосовувати силденафіл. Порушення слуху У деяких постмаркетингових та клінічних дослідженнях повідомляється про випадки раптового погіршення або втрати слуху, пов'язані із застосуванням усіх інгібіторів ФДЕ5, включаючи силденафіл. Більшість пацієнтів мали фактори ризику раптового погіршення або втрати слуху. Причинно-наслідкового зв'язку між застосуванням інгібіторів ФДЕ5 та раптовим погіршенням слуху або втратою слуху не встановлено. У разі раптового погіршення слуху або втрати слуху на фоні прийому силденафілу слід негайно проконсультуватися з лікарем. Кровотечі Силденафіл посилює антиагрегантний ефект нітропрусиду натрію, донатора оксиду азоту на тромбоцити людини in vitro. Дані щодо безпеки застосування силденафілу у пацієнтів зі схильністю до кровоточивості або загостренням виразкової хвороби шлунка та 12-палої кишки відсутні, тому препарат Віагра у цих пацієнтів слід застосовувати з обережністю. Частота носових кровотеч у пацієнтів з ЛГ, пов'язаною з дифузними захворюваннями сполучної тканини, була вищою (силденафіл 12,9%, плацебо 0%), ніж у пацієнтів з первинною легеневою артеріальною гіпертензією (силденафіл 3,0%, плацебо 2,4%). . У пацієнтів, які отримували силденафіл у поєднанні з антагоністом вітаміну К, частота носових кровотеч була вищою (8,8%), ніж у пацієнтів, які не приймали антагоніст вітаміну К (1,7%). Застосування спільно з іншими засобами лікування порушень ерекції Безпека та ефективність препарату Віагра® спільно з іншими інгібіторами ФДЕ5 або іншими препаратами для лікування легеневої артеріальної гіпертензії, що містять силденафіл (наприклад, Реваціо®) або іншими засобами лікування порушень ерекції, не вивчалися, тому застосування подібних комбінацій не рекомендується. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами На тлі прийому силденафілу будь-якого негативного впливу на здатність керувати автомобілем або іншими технічними засобами не спостерігалося. Однак оскільки при прийомі силденафілу можливий розвиток запаморочення, зниження артеріального тиску, розвиток хроматопсії, затуманеного зору тощо. побічних явищ, слід бути обережними при керуванні транспортними засобами та заняттями іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Також слід уважно ставитися до індивідуальної /дії препарату у зазначених ситуаціях, особливо на початку лікування та при зміні режиму дозування.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковка1 капсула: Активний компонент: зипрасидону гідрохлорид, у кожній капсулі міститься 20 мг, 40 мг, 60 мг або 80 мг зипрасидону (у вигляді гідрохлориду моногідрату). Допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, магнію стеарат. По 7, 10 або 14 капсул у ПВХ/алюмінієвий блістер. По 14, 20, 30, 50, 56, 60 або 100 капсул разом з інструкцією по застосуванню поміщають у картонну пачку (2 або 8 блістерів по 7 капсул; 1 або 4 блістери по 14 капсул; 2, 3, 5, 6 або 10 блістерів по 10 капсул).Опис лікарської формиТверді желатинові капсули з "замком" та написом на кришечці "Pfizer": капсула 40 мг, розмір №4, з блакитною кришечкою та блакитним корпусом з написом "ZDX 40".Фармакотерапевтична групаАнтипсихотичне засіб (нейролептик).ФармакокінетикаПри застосуванні зипрасидону внутрішньо під час їди концентрація у сироватці зазвичай досягає максимуму протягом 6-8 годин. Фармакокінетика зіпрасидону лінійна при прийомі доз від 40 до 80 мг 2 рази на добу після їди. Абсолютна біодоступність дози 20 мг після їди становить 60%. При прийомі натще всмоктування зипразидону знижується на 50%. Прийом препарату двічі на добу, як правило, призводить до досягнення рівноважного стану протягом 3-х днів. Тривалість утримання рівноважного стану залежить від дози. У рівноважному стані кінцевий термінальний період напіввиведення зипрасидону після прийому внутрішньо складає 6,6 год. Зіпрасидон більш ніж на 99% зв'язується з білками плазми і рівень зв'язування не залежить від концентрації). Зіпрасидон значною мірою метаболізується при прийомі внутрішньо; у незміненому вигляді із сечею та калом виводиться дуже невелика частина препарату ( Зіпрасидон, S-метилдигидрозипразидон і зипрасидон сульфоксид мають подібні властивості, які можуть зумовити подовження інтервалу QT. S-метилдигідрозипрасидон виводиться головним чином з калом, а також піддається подальшому метаболізму за участю CYP3A4. Зіпрасидон сульфоксид виводиться нирками і метаболізується за участю CYP3A4. Призначення кетоконазолу в дозі 400 мг на добу (інгібітор CYP3A4) призводить до збільшення концентрації зипрасидону в сироватці крові на 40%. Концентрація S-метилдигідрозипразидону у сироватці збільшується на 55% під час прийому кетоконазолу. Додаткового подовження інтервалу QTc не зазначено. Клінічно значущої залежності фармакокінетики зипрасидону від віку або статі, наявність фактора куріння при внутрішньому прийомі не відзначено. Значних змін фармакокінетики зипрасидону при внутрішньому прийомі у хворих з тяжкими та помірними порушеннями функції нирок у порівнянні зі здоровими пацієнтами не виявили. Чи підвищуються у таких хворих сироваткові концентрації метаболітів, невідомо. У хворих з легким та помірним порушенням функції печінки (Чайлд-П'ю А або В) на фоні цирозу сироваткові концентрації зипрасидону після прийому внутрішньо були на 30% вищими, ніж у здорових пацієнтів, а термінальний період напіввиведення приблизно на 2 год більше.ФармакодинамікаДослідження зв'язування з рецепторами Зіпрасидон має високу спорідненість до допамінергічних рецепторів 2 типу (D2) і значно більш вираженою спорідненістю до серотонінових рецепторів 2A типу (5НТ2A)-Зипрасидон взаємодіє також із серотоніновими 5НТ2с, 5НТ1D та 5HT1A рецепторами; спорідненість препарату до цих рецепторів можна порівняти з спорідненістю до D2 рецепторів або перевищує її. Зіпрасидон має помірну спорідненість до нейрональних переносників серотоніну та норадреналіну, а також до H1-гістамінових та альфа1-адрено-рецепторів. Антагонізм до цих рецепторів пов'язували із сонливістю та ортостатичною гіпотензією відповідно. Зіпрасидон практично не взаємодіє із мускариновими M1-рецепторами. Антагонізм до цих рецепторів пов'язували із погіршенням пам'яті. Дослідження функції рецепторів Зіпрасидон є антагоністом серотонінових рецепторів 2A (5НТ2A) типу, так і допамінергічних рецепторів 2 типу (D2). Антипсихотична активність препарату, мабуть, частково зумовлена блокадою обох типів рецепторів. Зіпрасидон є також потужним антагоністом 5НТ2С, 5НТ1D та потужним агоністом 5HT1A рецепторів та інгібує зворотне захоплення норадреналіну та серотоніну в нейронах. Серотонінергічну активність зипрасидону та його вплив на зворотне захоплення нейротрансмітерів у нейронах пов'язують із антидепресивною активністю. Блокада 5HT1A рецепторів зумовлює анксіолітичні ефекти. Потужний антагонізм до 5НТ2С рецепторів визначає можливу антипсихотичну активність. Дослідження із застосуванням ПЕТ у людей За даними позитронної емісійної томографії (ПЕТ), ступінь блокади серотонінових рецепторів 2д типу через 12 годин після одноразового прийому препарату внутрішньо в дозі 40 мг становить 80%, а D2 рецепторів – 50%.Показання до застосуванняПрофілактика та лікування шизофренії та інших психічних розладів. Препарат ефективний у терапії продуктивних та негативних симптомів, а також афективних розладів (у хворих, які отримували зипразидон у дозі 60 мг та 80 мг двічі на добу відмічено статистично достовірне покращення за шкалою MADRS).Протипоказання до застосуванняпідвищеною чутливістю до зипрасидону або будь-якого неактивного компонента препарату; з відомим подовженням інтервалу QT, включаючи вроджений синдром подовженого інтервалу QT; недавно перенесеним гострим інфарктом міокарда; декомпенсованою серцевою недостатністю; аритміями, що вимагають прийому протиаритмічних засобів ІА та ІІІ класу (див. розділ Особливі вказівки); вагітність, період годування груддю;Вагітність та лактаціяЗастосування при вагітності Дослідження у вагітних жінок не проводили. У зв'язку з цим жінкам репродуктивного віку слід скористатися адекватним методом контрацепції. Враховуючи обмежений досвід застосування препарату у людини, зипрасидон не рекомендується призначати під час вагітності, за винятком тих випадків, коли очікувана користь лікування для матері виправдовує можливий ризик для плода. Застосування під час годування груддю Не відомо, чи виводиться зіпрасідон із грудним молоком. При лікуванні зіпрасідоном жінок слід попередити про припинення годування груддю. Застосування у дитячому віці Ефективність та безпека зипрасидону у пацієнтів віком менше 18 років не вивчалась.Побічна діяНебажані явища, що зустрічалися у більш ніж 1% пацієнтів, які приймали зипрасидон: астенія, головний біль, запор, сухість у роті, диспепсія, підвищене слиновиділення, нудота, блювота, психомоторне збудження, акатизія, запаморочення, дистонічні реакції, екстрапірамідний , безсоння або сонливість, тремор, нечіткість зору. Вкрай рідко з'являлися судоми (менше, ніж у 1% хворих, які отримували зіпрасідон). Індекс порушення рухів (Movement Disorder Burden Score), що відображає виразність екстрапірамідних симптомів, при застосуванні зіпрасидону значно нижчий (р Повідомлялося про коливання маси тіла у бік підвищення в середньому на 0,5 кг при короткочасному прийомі (протягом 4-6 тижнів) та у бік зниження на 1-3 кг при тривалому прийомі (протягом року) у порівнянні з пацієнтами, які не приймали препарат. На тлі підтримуючої терапії зіпрасідоном іноді спостерігалося підвищення рівня пролактину, однак у більшості випадків він нормалізувався без припинення лікування. Злоякісний нейролептичний синдром (ЗНС) при застосуванні антипсихотичних засобів спостерігали випадки ЗНС, що є рідкісним, але потенційно смертельним ускладненням. Клінічними проявами ЗНС є підвищення температури тіла (гіперперексія), м'язова ригідність, зміна психічного статусу та нестабільність вегетативної нервової системи (нерівний пульс (аритмія) та зміна артеріального тиску, тахікардія, профузне потовиділення, порушення ритму серця). Додаткові ознаки можуть включати підвищення рівня креатину фосфокінази, міоглобінурію (рабдоміоліз) та гостру ниркову недостатність. Якщо у пацієнта розвиваються симптоми,які можна віднести до ознак ЗНС, або несподівано з'явилася висока температура (гіперперексія), що не супроводжується виникненням інших симптомів ЗНС, слід негайно відмінити всі антипсихотичні засоби, включаючи зіпрасідон. Випадки ЗНС відмічені при постмаркетинговому застосуванні Зелдоксу. Повільна дискінезія При тривалому застосуванні зипрасидону, як і інших антипсихотичних засобів, існує ризик розвитку повільних дискінезій та інших віддалених екстрапірамідних синдромів. З появою ознак дискінезій доцільно знизити дозу зіпрасідону або скасувати його. Інші небажані явища, які відзначалися в постмаркетингових випробуваннях зипрасидону: постуральна гіпотензія, тахікардія (в т.ч. torsade de pointes), безсоння, висипи на шкірі, алергічні реакції, галакторея.Взаємодія з лікарськими засобамиАнтиаритмічні засоби IA та III класу та інші препарати, що викликають подовження інтервалу QT (див. розділ Інтервал QT). Препарати, що діють на ЦНС/алкоголь. Вплив зипрасидону на інші лікарські засоби Зіпрасидон не має інгібуючого впливу на CYP1A2, CYP2C9 або CYP2C19. Концентрації зіпрасидону, що викликають інгібування CYP2D6 та CYP3A4 in vitro, принаймні у 1000 разів перевищували концентрацію препарату, яка могла б очікуватися in vivo. Це вказує на відсутність ймовірності клінічно значущої взаємодії між зіпрасидоном та лікарськими засобами, що метаболізуються цими ізоферментами. Декстрометорфан Відповідно до результатів досліджень in vitro та даних клінічних випробувань на здорових добровольцях було показано, що зипрасидон не чинив опосередкованого через ізофермент CYP2D6 впливу на метаболізм декстрометорфану та його основного метаболіту декстрофану. Пероральні контрацептиви Застосування зипрасидону не викликало значних змін фармакокінетики естрогену (етинілестрадіолу, що є субстратом CYP3A4) або компонентів, що містять прогестерон. Літій Зіпрасидон не впливає на фармакокінетику літію при сумісному застосуванні. Зв'язок із білками Зіпрасидон значною мірою пов'язується з білками плазми. У дослідженнях in vitro варфарин та пропранолол, два препарати з високим ступенем зв'язування з білками, не впливали на зв'язування зипрасидону білками плазми, так само як і зипрасидон не впливав на зв'язування цих препаратів білками плазми. Таким чином, можливість взаємодії лікарських засобів із зипрасидоном внаслідок витіснення із зв'язку з білками плазми, є малоймовірною. Вплив інших препаратів на зіпрасідон Зіпрасидон метаболізується альдегідоксидазою та меншою мірою ізоферментом CYP3A4. Клінічно значущі інгібітори або індуктори альдегідоксидази невідомі. Застосування кетоконазолу (400 мг на добу) як потенційного інгібітора CYP3A4 призводило до збільшення приблизно на 35% AUC та Сmax зипрасидону. Подібні ефекти, що виробляються кетоконазолом, навряд чи мають клінічне значення. Застосування карбамазепіну (200 мг двічі на добу) як індуктора CYP3A4 призводило, у свою чергу, до зменшення показників зіпрасидону на 36%. Ці зміни під впливом карбомазепіну навряд чи клінічно значущі. Циметидин - неспецифічний інгібітор ізоферменту CYP, не чинив значного впливу на фармакокінетику зипрасидону. Антациди Застосування антацидів, що містять алюміній та магній, не впливало на фармакокінетику зіпрасидону. Бензтропін, пропранолол, лоразепам – клінічні випробування зипрасидону у пацієнтів, які приймали бензтропін, пропранолол та лоразепам, не показали клінічно значущого впливу цих препаратів на фармакокінетичні показники концентрації зипрасидону у сироватці.Спосіб застосування та дозиЗіпрасидон приймають внутрішньо під час їжі. Дорослі Рекомендована стартова доза становить 40 мг двічі на добу. Надалі дозу підбирають з урахуванням клінічного стану до максимальної добової дози 160 мг (80 мг 2 рази на добу). При необхідності добова доза може бути підвищена до максимальної протягом 3 днів. Зміни дози у літніх людей (65 років і старше), хворих з порушенням функції нирок, у хворих, що палять, не потрібно. Застосування у разі порушення функції печінки У хворих з легкою або помірною печінковою недостатністю доцільно знизити дозу препарату. Досвід застосування зипрасидону у хворих з тяжкою печінковою недостатністю відсутній, тому в цій групі препарат слід застосовувати з обережністю.ПередозуванняВідомості про передозування зіпрасидону обмежені. У передреєстраційних клінічних випробуваннях при пероральному прийомі препарату в максимальній підтвердженій дозі (12800 мг) у хворого виявилася седативна дія препарату, уповільнення мови та минуща гіпертонія (200/95 мм рт. ст.). Клінічно значимих змін серцевого ритму чи функціональних змін не спостерігалося. При підозрі передозування необхідно враховувати можливу роль багатьох препаратів, якщо хворий отримував супутню терапію. Специфічного антидоту зіпрасидону немає. При гострому передозуванні слід забезпечити прохідність дихальних шляхів та адекватну вентиляцію та оксигенацію легень. Можливі промивання шлунка (після інтубації, якщо хворий непритомний) і прийом активованого вугілля у поєднанні зі проносним засобом. Можливі судоми або дистонічна реакція м'язів голови та шиї після передозування можуть створити загрозу аспірації при індукованому блюванні. Необхідно негайно розпочати моніторування функції серцево-судинної системи, включаючи безперервну реєстрацію ЕКГ з метою виявлення можливих аритмій. Враховуючи, що зипрасидон значною мірою пов'язується з білками плазми,гемодіаліз у разі передозування є малоефективним.Умови відпустки з аптекЗа рецептом
686,00 грн
624,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: ссртралін 50 мг або 100 мг (у вигляді сертралії гідрохлориду 55,95 мг або 111.9 мг); Допоміжні речовини: кальцію гідрофосфату дигідрат 24.0 мг або 48,0 мг, целюлоза мікрокристалічна 44,925 мг або 89,85 мг, гіпоролоза 4,5 мг або 9,0 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію 18.75 мг або 3,5, 5 75 мг; Плівкова оболонка: Опадрай білий 4,125 мг або 8,25 мг (гіпромелоза 2,465 мг або 4,93 мг, титану діоксид 1,289 мг або 2.578 мг, макрогол 0,33 мг або 0.66 мг, нолісорбат 80 0.04). Опадрай прозорий 0.375 мг або 0.75 мг (гіпромелоза 0.341 мг або 0,682 мг, макрогол 0,034 мг або 0,068 мг). По 14 таблеток у блістері із ПВХ/алюмінієвої фольги. 1 або 2 блістери разом з інструкцією із застосування в картонній пачці з контролем першого розтину.Опис лікарської формиБілі овальні двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою, з гравіюванням "Pfizer" на одній стороні та "ZI/Г-100" на іншій.Фармакотерапевтична групаАнтидепресант.ФармакокінетикаАбсорбція Максимальна концентрація (Cmax) та площа під кривою "концентрація-час" (AUC) пропорційні дозі в межах 50-200 мг, при цьому виявляється лінійний характер фармакокінетичної залежності. При застосуванні сертраліну в дозі від 50 мг до 200 мг один раз на добу протягом 14 днів концентрація сертраліну в плазмі досягала Cmax через 4,5-8,4 години після прийому. Абсорбція висока, із повільною швидкістю. Під час їди біодоступність змінюється незначно (на 25%). Розподіл Приблизно 98% сертраліну зв'язується з білками плазми. Метаболізм Сертралін зазнає активної біотрансформації при першому проходженні через печінку. Основний шлях метаболізму – N-деметилювання. Основний метаболіт, виявлений у плазмі, N-десметилсертралін значно поступається (приблизно в 20 разів) сертраліну за активністю in vitro і фактично не активний на моделях депресії in vivo. Період напіввиведення N-десмстилсертраліну становить від 62 до 104 год. І сертралін і N-десметилсертралін проходять окисне дезамінування та подальше скорочення, гідроксилювання та глюкуруювання. При введенні міченого сертраліну здоровим добровольцям у плазмі відзначали менше 5 % радіоактивного сертраліну. Близько 40 - 45% введеної дози через дев'ять днів виявлялося у сечі. Незмінений сертралін не виводиться через нирки. За той же період близько 40 - 45% введеного сертраліну виявлялося у фекаліях,включаючи 12-14% незміненого сертраліну. AUC (0-24 год), Cmax і Cmin десмегілсертраліну збільшується в залежності від дози та часу приблизно в 5 - 9 разів від 1-го дня до 14-го. Виведення Середній період напіввиведення (T1/2) сертраліну у молодих та літніх пацієнтів становить 22-36 год. Відповідно до кінцевого T1/2 спостерігається приблизно дворазова кумуляція препарату до настання рівноважних концентрацій через 1 тиждень лікування (прийом дози один раз на добу). T1/2 N-десметилсертралін варіює в межах 62-104 год. Сертралін і N-десметилсертралін активно біотрансформуються; метаболіти, що утворюються, виводяться в рівних кількостях нирками і через кишечник. Сертралін у незміненому вигляді виводиться нирками у незначній кількості ( Особливі групи пацієнтів Застосування у дітей Показано, що фармакокінетика сертраліну у дітей з обсесивно-компульсивним розладом (ОКР) подібна до такої у дорослих (хоча у дітей метаболізм сертраліну є дещо активнішим). Однак, враховуючи нижчу масу тіла у дітей (особливо у віці 6-12 років), препарат рекомендується застосовувати у меншій дозі, щоб уникнути надмірних концентрацій сертраліну у плазмі. Підлітки та літні пацієнти Фармакокінетичний профіль у підлітків та людей похилого віку не відрізняється від фармакокінетичного профілю у пацієнтів віком від 18 до 65 років. Застосування при недостатності функції печінки При багаторазовому прийомі сертраліпу у хворих з цирозом печінки легкого перебігу спостерігається збільшення T1/2 препарату та майже триразове збільшення AUC та Cmax порівняно з такими у здорових людей. Істотних відмінностей у зв'язуванні з білками плазми у двох групах не відзначається. При застосуванні сертраліну у хворих з порушеною функцією печінки необхідно обговорити доцільність зниження дози або збільшення інтервалу між прийомом препарату. Застосування при нирковій недостатності Сертралін піддається активній біотрансформації, тому нирками у незміненому вигляді він виводиться у незначній кількості. У хворих з легкою та помірно вираженою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну (КК) 30-60 мл/хв) та хворих з помірним або тяжким ступенем ниркової недостатності (КК 10-29 мл/хв) фармакокінетичні параметри (AUC0-24 та Cmax) сертраліну при багаторазовому його прийомі не відрізнялися від групи контролю. У всіх групах T1/2 сертраліну був однаковий, так само як і не було відмінностей у зв'язуванні з білками плазми. Було встановлено, що, як і очікувалося, з огляду на незначну ниркову екскрецію сертраліну, корекції його дози в залежності від виразності ниркової недостатності не потрібно.ФармакодинамікаСертралін – антидепресант, потужний селективний інгібітор зворотного захоплення серотоніну (5-НТ) (СІЗЗС). Має дуже слабкий вплив на зворотне захоплення норадреналіну та дофаміну. При застосуванні в терапевтичних дозах сертралін блокує зворотне захоплення серотоніну у тромбоцитах людини. У контрольованих клінічних дослідженнях не було відзначено стимулюючої, седативної або антихолінергічної дії, а також не було відзначено порушення психомоторних функцій у добровольців. Сертралін не викликає лікарської залежності, не викликає збільшення маси тіла при тривалому прийомі. На тваринних моделях показано, що завдяки селективному пригніченню захоплення 5-HT, сертралін не посилює катехоламінову активність, не має спорідненості до мускаринових (холінергічних), серотонінергічних, дофаміпергіческіх, адренергічних, гістамінергічних, ГАМК- або бензоді. На тваринних моделях було показано, що сертралін також не має кардіотоксичної дії. Тривале застосування у тварин було пов'язане з регуляцією рецепторів норадреналіну в головному мозку на кшталт негативного зворотного зв'язку, характерного для інших антидепресантів та протибсесивних препаратів. Сертралін не призводить до зловживання препаратом. 13 плацебо-контрольованому подвійному сліпому порівняльному дослідженні, що вивчало здатність сертраліну, алпразоламу і декстроамфетаміну до розвитку зловживання, для сертраліну не було зазначено такої здатності. На противагу цьому спостереженню, пацієнти, які отримували алпразол і декстрамфетамін, показали велику схильність до розвитку зловживання препаратами, порівняно з плацебо. Ступінь схильності до зловживання ґрунтувався на вимірі таких показників як здатність препарату викликати позитивні емоції, ейфорію та зловживання. У резус-макак, привчених до самостійного введення кокаїну, прийом сертраліну не діяв як позитивний стимул, на відміну від фенобарбіталу та декстрамфетаміну.Показання до застосуванняДепресії різного походження.Протипоказання до застосуваннятяжкі порушення функції нирок; глаукому; аденома передміхурової залози; епілепсія; Підвищена чутливість до препарату.Вагітність та лактаціяПротипоказаний при вагітності та годуванні груддю.Побічна діябіль голови, порушення сну, посилення тривоги; запаморочення, підвищена стомлюваність; зменшення лібідо, ослаблення чи зникнення оргазму; нудота, пронос, сухість у роті, зниження апетиту; алергічні реакції.Взаємодія з лікарськими засобамиКонкурує з ін препаратами за зв'язок з білками плазми (діазепам, толбутамід, варфарин, циметидин). Спільне застосування з літієм призводить до збільшення частоти побічних ефектів. Несумісний із серотонінергічними засобами (типу триптофану або фенфлураміну).Спосіб застосування та дозиПризначають 1 раз на добу по 1 таблетці вранці або ввечері, приймати можна незалежно від їди. Максимальна добова доза – 200 мг.ПередозуванняМалоймовірна (має широкі межі безпеки). Відомі летальні випадки передозування сертраліну в комбінації з іншими препаратами або алкоголем. Лікування симптоматичне, специфічних антидотів немає.Запобіжні заходи та особливі вказівкиМіж скасуванням препарату та призначенням інгібітора МАО та навпаки має пройти не менше 2 тижнів. Хворих із порушенням функції печінки слід лікувати меншими дозами. З обережністю застосовувати у поєднанні з діазепамом, толбутамідом, варфарином, циметидином, а також у пацієнтів з порушеннями функції нирок. У разі комбінованого застосування з препаратами літію рекомендується контролювати рівень останнього в плазмі.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: ссртралін 50 мг або 100 мг (у вигляді сертралії гідрохлориду 55,95 мг або 111.9 мг); Допоміжні речовини: кальцію гідрофосфату дигідрат 24.0 мг або 48,0 мг, целюлоза мікрокристалічна 44,925 мг або 89,85 мг, гіпоролоза 4,5 мг або 9,0 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію 18.75 мг або 3,5, 5 75 мг; Плівкова оболонка: Опадрай білий 4,125 мг або 8,25 мг (гіпромелоза 2,465 мг або 4,93 мг, титану діоксид 1,289 мг або 2.578 мг, макрогол 0,33 мг або 0.66 мг, нолісорбат 80 0.04). Опадрай прозорий 0.375 мг або 0.75 мг (гіпромелоза 0.341 мг або 0,682 мг, макрогол 0,034 мг або 0,068 мг). По 14 таблеток у блістері із ПВХ/алюмінієвої фольги. 1 або 2 блістери разом з інструкцією із застосування в картонній пачці з контролем першого розтину.Опис лікарської формиБілі овальні двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою, з гравіюванням "Pfizer" з одного боку і "ZLT-50", розділені ризиком, з іншого.Фармакотерапевтична групаАнтидепресант.ФармакокінетикаАбсорбція Максимальна концентрація (Cmax) та площа під кривою "концентрація-час" (AUC) пропорційні дозі в межах 50-200 мг, при цьому виявляється лінійний характер фармакокінетичної залежності. При застосуванні сертраліну в дозі від 50 мг до 200 мг один раз на добу протягом 14 днів концентрація сертраліну в плазмі досягала Cmax через 4,5-8,4 години після прийому. Абсорбція висока, із повільною швидкістю. Під час їди біодоступність змінюється незначно (на 25%). Розподіл Приблизно 98% сертраліну зв'язується з білками плазми. Метаболізм Сертралін зазнає активної біотрансформації при першому проходженні через печінку. Основний шлях метаболізму – N-деметилювання. Основний метаболіт, виявлений у плазмі, N-десметилсертралін значно поступається (приблизно в 20 разів) сертраліну за активністю in vitro і фактично не активний на моделях депресії in vivo. Період напіввиведення N-десмстилсертраліну становить від 62 до 104 год. І сертралін і N-десметилсертралін проходять окисне дезамінування та подальше скорочення, гідроксилювання та глюкуруювання. При введенні міченого сертраліну здоровим добровольцям у плазмі відзначали менше 5 % радіоактивного сертраліну. Близько 40 - 45% введеної дози через дев'ять днів виявлялося у сечі. Незмінений сертралін не виводиться через нирки. За той же період близько 40 - 45% введеного сертраліну виявлялося у фекаліях,включаючи 12-14% незміненого сертраліну. AUC (0-24 год), Cmax і Cmin десмегілсертраліну збільшується в залежності від дози та часу приблизно в 5 - 9 разів від 1-го дня до 14-го. Виведення Середній період напіввиведення (T1/2) сертраліну у молодих та літніх пацієнтів становить 22-36 год. Відповідно до кінцевого T1/2 спостерігається приблизно дворазова кумуляція препарату до настання рівноважних концентрацій через 1 тиждень лікування (прийом дози один раз на добу). T1/2 N-десметилсертралін варіює в межах 62-104 год. Сертралін і N-десметилсертралін активно біотрансформуються; метаболіти, що утворюються, виводяться в рівних кількостях нирками і через кишечник. Сертралін у незміненому вигляді виводиться нирками у незначній кількості ( Особливі групи пацієнтів Застосування у дітей Показано, що фармакокінетика сертраліну у дітей з обсесивно-компульсивним розладом (ОКР) подібна до такої у дорослих (хоча у дітей метаболізм сертраліну є дещо активнішим). Однак, враховуючи нижчу масу тіла у дітей (особливо у віці 6-12 років), препарат рекомендується застосовувати у меншій дозі, щоб уникнути надмірних концентрацій сертраліну у плазмі. Підлітки та літні пацієнти Фармакокінетичний профіль у підлітків та людей похилого віку не відрізняється від фармакокінетичного профілю у пацієнтів віком від 18 до 65 років. Застосування при недостатності функції печінки При багаторазовому прийомі сертраліпу у хворих з цирозом печінки легкого перебігу спостерігається збільшення T1/2 препарату та майже триразове збільшення AUC та Cmax порівняно з такими у здорових людей. Істотних відмінностей у зв'язуванні з білками плазми у двох групах не відзначається. При застосуванні сертраліну у хворих з порушеною функцією печінки необхідно обговорити доцільність зниження дози або збільшення інтервалу між прийомом препарату. Застосування при нирковій недостатності Сертралін піддається активній біотрансформації, тому нирками у незміненому вигляді він виводиться у незначній кількості. У хворих з легкою та помірно вираженою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну (КК) 30-60 мл/хв) та хворих з помірним або тяжким ступенем ниркової недостатності (КК 10-29 мл/хв) фармакокінетичні параметри (AUC0-24 та Cmax) сертраліну при багаторазовому його прийомі не відрізнялися від групи контролю. У всіх групах T1/2 сертраліну був однаковий, так само як і не було відмінностей у зв'язуванні з білками плазми. Було встановлено, що, як і очікувалося, з огляду на незначну ниркову екскрецію сертраліну, корекції його дози в залежності від виразності ниркової недостатності не потрібно.ФармакодинамікаСертралін – антидепресант, потужний селективний інгібітор зворотного захоплення серотоніну (5-НТ) (СІЗЗС). Має дуже слабкий вплив на зворотне захоплення норадреналіну та дофаміну. При застосуванні в терапевтичних дозах сертралін блокує зворотне захоплення серотоніну у тромбоцитах людини. У контрольованих клінічних дослідженнях не було відзначено стимулюючої, седативної або антихолінергічної дії, а також не було відзначено порушення психомоторних функцій у добровольців. Сертралін не викликає лікарської залежності, не викликає збільшення маси тіла при тривалому прийомі. На тваринних моделях показано, що завдяки селективному пригніченню захоплення 5-HT, сертралін не посилює катехоламінову активність, не має спорідненості до мускаринових (холінергічних), серотонінергічних, дофаміпергіческіх, адренергічних, гістамінергічних, ГАМК- або бензоді. На тваринних моделях було показано, що сертралін також не має кардіотоксичної дії. Тривале застосування у тварин було пов'язане з регуляцією рецепторів норадреналіну в головному мозку на кшталт негативного зворотного зв'язку, характерного для інших антидепресантів та протибсесивних препаратів. Сертралін не призводить до зловживання препаратом. 13 плацебо-контрольованому подвійному сліпому порівняльному дослідженні, що вивчало здатність сертраліну, алпразоламу і декстроамфетаміну до розвитку зловживання, для сертраліну не було зазначено такої здатності. На противагу цьому спостереженню, пацієнти, які отримували алпразол і декстрамфетамін, показали велику схильність до розвитку зловживання препаратами, порівняно з плацебо. Ступінь схильності до зловживання ґрунтувався на вимірі таких показників як здатність препарату викликати позитивні емоції, ейфорію та зловживання. У резус-макак, привчених до самостійного введення кокаїну, прийом сертраліну не діяв як позитивний стимул, на відміну від фенобарбіталу та декстрамфетаміну.Показання до застосуванняДепресії різного походження.Протипоказання до застосуваннятяжкі порушення функції нирок; глаукому; аденома передміхурової залози; епілепсія; Підвищена чутливість до препарату.Вагітність та лактаціяПротипоказаний при вагітності та годуванні груддю.Побічна діябіль голови, порушення сну, посилення тривоги; запаморочення, підвищена стомлюваність; зменшення лібідо, ослаблення чи зникнення оргазму; нудота, пронос, сухість у роті, зниження апетиту; алергічні реакції.Взаємодія з лікарськими засобамиКонкурує з ін препаратами за зв'язок з білками плазми (діазепам, толбутамід, варфарин, циметидин). Спільне застосування з літієм призводить до збільшення частоти побічних ефектів. Несумісний із серотонінергічними засобами (типу триптофану або фенфлураміну).Спосіб застосування та дозиПризначають 1 раз на добу по 1 таблетці вранці або ввечері, приймати можна незалежно від їди. Максимальна добова доза – 200 мг.ПередозуванняМалоймовірна (має широкі межі безпеки). Відомі летальні випадки передозування сертраліну в комбінації з іншими препаратами або алкоголем. Лікування симптоматичне, специфічних антидотів немає.Запобіжні заходи та особливі вказівкиМіж скасуванням препарату та призначенням інгібітора МАО та навпаки має пройти не менше 2 тижнів. Хворих із порушенням функції печінки слід лікувати меншими дозами. З обережністю застосовувати у поєднанні з діазепамом, толбутамідом, варфарином, циметидином, а також у пацієнтів з порушеннями функції нирок. У разі комбінованого застосування з препаратами літію рекомендується контролювати рівень останнього в плазмі.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему