Гипертония Вертекс АО

Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 таблетці міститься активна речовина: лізиноприл (у формі дигідрату) 10 мг. 10 шт. - блістери (6) - пачки картонні.Фармакотерапевтична групаІнгібітор АПФ. Механізм антигіпертензивної дії пов'язаний з інгібуванням активності АПФ, що призводить до зниження швидкості перетворення ангіотензину I на ангіотензин II (який виявляє виражену судинозвужувальну дію та стимулює секрецію альдостерону в корі надниркових залоз). Внаслідок зменшення утворення ангіотензину II відбувається вторинне збільшення активності реніну плазми за рахунок усунення негативного зворотного зв'язку при вивільненні реніну та пряме зниження секреції альдостерону. Зменшення секреції альдостерону може сприяти збільшенню концентрації калію. Зменшує ОПСС (постнавантаження), тиск заклинювання в легеневих капілярах (переднавантаження) та опір у легеневих судинах, підвищує хвилинний об'єм серця та толерантність до навантаження. Лізиноприл зменшує альбумінурію. У хворих із гіперглікемією сприяє нормалізації функції пошкодженого гломерулярного ендотелію. Не впливає на концентрацію глюкози в крові у хворих на цукровий діабет і не призводить до почастішання випадків гіпоглікемії. Інгібітор АПФ. Механізм антигіпертензивної дії пов'язаний з інгібуванням активності АПФ, що призводить до зниження швидкості перетворення ангіотензину I на ангіотензин II (який виявляє виражену судинозвужувальну дію та стимулює секрецію альдостерону в корі надниркових залоз). Внаслідок зменшення утворення ангіотензину II відбувається вторинне збільшення активності реніну плазми за рахунок усунення негативного зворотного зв'язку при вивільненні реніну та пряме зниження секреції альдостерону. Зменшення секреції альдостерону може сприяти збільшенню концентрації калію. Зменшує ОПСС (постнавантаження), тиск заклинювання в легеневих капілярах (переднавантаження) та опір у легеневих судинах, підвищує хвилинний об'єм серця та толерантність до навантаження. Лізиноприл зменшує альбумінурію. У хворих із гіперглікемією сприяє нормалізації функції пошкодженого гломерулярного ендотелію. Не впливає на концентрацію глюкози в крові у хворих на цукровий діабет і не призводить до почастішання випадків гіпоглікемії.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо лізиноприл повільно і не повністю абсорбується із шлунково-кишкового тракту. Абсорбція в середньому становить 25%, відрізняється високою варіабельністю – 6-60%. C max ;у плазмі досягається приблизно через 7 год. Зв'язування з білками плазми незначне. Виводиться у незміненому вигляді із сечею. У пацієнтів з нормальною функцією нирок T1/2 становить 12 год. Лізиноприл виводиться із організму при гемодіалізі.Клінічна фармакологіяІнгібітор АПФ.Показання до застосуванняЕсенціальна та реноваскулярна артеріальна гіпертензія (у вигляді монотерапії або у комбінації з іншими антигіпертензивними препаратами). Хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії). Гострий інфаркт міокарда (у перші 24 год зі стабільними показниками гемодинаміки для підтримки цих показників та профілактики дисфункції лівого шлуночка та серцевої недостатності). Діабетична нефропатія (для зниження альбумінурії у пацієнтів з інсулінзалежним цукровим діабетом при нормальному АТ і у пацієнтів з інсуліннезалежним цукровим діабетом з артеріальною гіпертензією).Вагітність та лактаціяВагітність, підвищена чутливість до лізиноприлу та інших АПФ.Побічна діяЗ боку серцево-судинної системи: можливі артеріальна гіпотензія, болі за грудиною. З боку ЦНС: запаморочення, головний біль, м'язова слабкість. З боку травної системи: діарея, нудота, блювання. З боку дихальної системи: сухий кашель. З боку системи кровотворення: агранулоцитоз, зниження гемоглобіну і гематокриту (особливо при тривалому прийомі); у поодиноких випадках – збільшення ШОЕ. З боку водно-електролітного обміну: гіперкаліємія. З боку обміну речовин: підвищення рівня креатиніну, азоту сечовини (особливо у пацієнтів із захворюваннями нирок, цукровим діабетом, реноваскулярною гіпертензією). Алергічні реакції: шкірний висип, ангіоневротичний набряк. Інші: в поодиноких випадках - артралгія.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з антигіпертензивними засобами можлива адитивна антигіпертензивна дія. При одночасному застосуванні з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактоном, тріамтереном, амілоридом), препаратами калію, замінниками харчової солі, що містять калій, підвищується ризик розвитку гіперкаліємії, особливо у пацієнтів із порушеннями функції нирок. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та НПЗЗ підвищується ризик розвитку порушення функції нирок, рідко спостерігається гіперкаліємія. При одночасному застосуванні з "петльовими" діуретиками, тіазидними діуретиками посилюється антигіпертензивна дія. Виникнення вираженої артеріальної гіпотензії, особливо після прийому першої дози діуретика, відбувається, мабуть, за рахунок гіповолемії, що призводить до посилення транзиторного гіпотензивного ефекту лізиноприлу. Підвищується ризик порушення функції нирок. При одночасному застосуванні з індометацином зменшується антигіпертензивна дія лізиноприлу, мабуть, внаслідок інгібування під впливом НПЗЗ синтезу простагландинів (які, як вважають, відіграють певну роль у розвитку гіпотензивного ефекту інгібіторів АПФ). При одночасному застосуванні з інсуліном, гіпоглікемічними засобами похідними сульфонілсечовини можливий розвиток гіпоглікемії за рахунок підвищення толерантності до глюкози. При одночасному застосуванні з клозапіном збільшується концентрація клозапіну в плазмі. При одночасному застосуванні з літієм карбонатом збільшується концентрація літію в сироватці крові, що супроводжується симптомами інтоксикації літієм. Описано випадок розвитку тяжкої гіперкаліємії у пацієнта з цукровим діабетом при одночасному застосуванні з ловастатином. Описано випадок тяжкої гіпотензії при одночасному застосуванні з перголідом. При одночасному застосуванні з етанолом посилюється дія етанолу.Спосіб застосування та дозиІндивідуальний, залежно від показань, схем лікування, функції нирок. Початкова доза 2.5 мг 1 раз на добу. Дози, що підтримують 5-20 мг.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЛізиноприл не слід застосовувати у пацієнтів з аортальним стенозом, легеневим серцем. Не застосовувати у пацієнтів із гострим інфарктом міокарда: при загрозі розвитку серйозних порушень гемодинаміки, пов'язаних із застосуванням вазодилататора; при порушеннях функції нирок. Перед початком та протягом терапії слід контролювати функцію нирок. Перед початком лікування лізиноприлом необхідно компенсувати втрату рідини та солей. З особливою обережністю застосовують у пацієнтів з порушеннями функції нирок, при стенозі ниркової артерії, важкої серцевої недостатності. Імовірність розвитку гіпотензії підвищується при втраті рідини внаслідок терапії діуретиками, дієти з обмеженням солі, нудоти, блювання. У пацієнтів із застійною серцевою недостатністю при нормальному або трохи зниженому артеріальному тиску лізиноприл може спричинити виражену артеріальну гіпотензію. Не рекомендується одночасне застосування лізиноприлу з калійзберігаючими діуретиками, БАД до їжі та замінниками солі, що містять калій. При одночасному застосуванні лізиноприлу з препаратами літію слід контролювати концентрацію літію у плазмі.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: лізиноприл (у формі дигідрату) 20 мг. Допоміжні речовини: крохмаль, лактози моногідрат, повідон, метилен хлорид, тальк, магнію стеарат, барвник кармоїзін. 10 шт. - блістери (3) - пачки картонні.Фармакотерапевтична групаІнгібітор АПФ. Механізм антигіпертензивної дії пов'язаний з інгібуванням активності АПФ, що призводить до зниження швидкості перетворення ангіотензину I на ангіотензин II (який виявляє виражену судинозвужувальну дію та стимулює секрецію альдостерону в корі надниркових залоз). Внаслідок зменшення утворення ангіотензину II відбувається вторинне збільшення активності реніну плазми за рахунок усунення негативного зворотного зв'язку при вивільненні реніну та пряме зниження секреції альдостерону. Зменшення секреції альдостерону може сприяти збільшенню концентрації калію. Зменшує ОПСС (постнавантаження), тиск заклинювання в легеневих капілярах (переднавантаження) та опір у легеневих судинах, підвищує хвилинний об'єм серця та толерантність до навантаження. Лізиноприл зменшує альбумінурію. У хворих із гіперглікемією сприяє нормалізації функції пошкодженого гломерулярного ендотелію. Не впливає на концентрацію глюкози в крові у хворих на цукровий діабет і не призводить до почастішання випадків гіпоглікемії. Інгібітор АПФ. Механізм антигіпертензивної дії пов'язаний з інгібуванням активності АПФ, що призводить до зниження швидкості перетворення ангіотензину I на ангіотензин II (який виявляє виражену судинозвужувальну дію та стимулює секрецію альдостерону в корі надниркових залоз). Внаслідок зменшення утворення ангіотензину II відбувається вторинне збільшення активності реніну плазми за рахунок усунення негативного зворотного зв'язку при вивільненні реніну та пряме зниження секреції альдостерону. Зменшення секреції альдостерону може сприяти збільшенню концентрації калію. Зменшує ОПСС (постнавантаження), тиск заклинювання в легеневих капілярах (переднавантаження) та опір у легеневих судинах, підвищує хвилинний об'єм серця та толерантність до навантаження. Лізиноприл зменшує альбумінурію. У хворих із гіперглікемією сприяє нормалізації функції пошкодженого гломерулярного ендотелію. Не впливає на концентрацію глюкози в крові у хворих на цукровий діабет і не призводить до почастішання випадків гіпоглікемії.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо лізиноприл повільно і не повністю абсорбується із шлунково-кишкового тракту. Абсорбція в середньому становить 25%, відрізняється високою варіабельністю – 6-60%. C max ;у плазмі досягається приблизно через 7 год. Зв'язування з білками плазми незначне. Виводиться у незміненому вигляді із сечею. У пацієнтів з нормальною функцією нирок T1/2 становить 12 год. Лізиноприл виводиться із організму при гемодіалізі.Клінічна фармакологіяІнгібітор АПФ.Показання до застосуванняЕсенціальна та реноваскулярна артеріальна гіпертензія (у вигляді монотерапії або у комбінації з іншими антигіпертензивними препаратами). Хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії). Гострий інфаркт міокарда (у перші 24 год зі стабільними показниками гемодинаміки для підтримки цих показників та профілактики дисфункції лівого шлуночка та серцевої недостатності). Діабетична нефропатія (для зниження альбумінурії у пацієнтів з інсулінзалежним цукровим діабетом при нормальному АТ і у пацієнтів з інсуліннезалежним цукровим діабетом з артеріальною гіпертензією).Вагітність та лактаціяВагітність, підвищена чутливість до лізиноприлу та інших АПФ.Побічна діяЗ боку серцево-судинної системи: можливі артеріальна гіпотензія, болі за грудиною. З боку ЦНС: запаморочення, головний біль, м'язова слабкість. З боку травної системи: діарея, нудота, блювання. З боку дихальної системи: сухий кашель. З боку системи кровотворення: агранулоцитоз, зниження гемоглобіну і гематокриту (особливо при тривалому прийомі); у поодиноких випадках – збільшення ШОЕ. З боку водно-електролітного обміну: гіперкаліємія. З боку обміну речовин: підвищення рівня креатиніну, азоту сечовини (особливо у пацієнтів із захворюваннями нирок, цукровим діабетом, реноваскулярною гіпертензією). Алергічні реакції: шкірний висип, ангіоневротичний набряк. Інші: в поодиноких випадках - артралгія.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з антигіпертензивними засобами можлива адитивна антигіпертензивна дія. При одночасному застосуванні з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактоном, тріамтереном, амілоридом), препаратами калію, замінниками харчової солі, що містять калій, підвищується ризик розвитку гіперкаліємії, особливо у пацієнтів із порушеннями функції нирок. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та НПЗЗ підвищується ризик розвитку порушення функції нирок, рідко спостерігається гіперкаліємія. При одночасному застосуванні з "петльовими" діуретиками, тіазидними діуретиками посилюється антигіпертензивна дія. Виникнення вираженої артеріальної гіпотензії, особливо після прийому першої дози діуретика, відбувається, мабуть, за рахунок гіповолемії, що призводить до посилення транзиторного гіпотензивного ефекту лізиноприлу. Підвищується ризик порушення функції нирок. При одночасному застосуванні з індометацином зменшується антигіпертензивна дія лізиноприлу, мабуть, внаслідок інгібування під впливом НПЗЗ синтезу простагландинів (які, як вважають, відіграють певну роль у розвитку гіпотензивного ефекту інгібіторів АПФ). При одночасному застосуванні з інсуліном, гіпоглікемічними засобами похідними сульфонілсечовини можливий розвиток гіпоглікемії за рахунок підвищення толерантності до глюкози. При одночасному застосуванні з клозапіном збільшується концентрація клозапіну в плазмі. При одночасному застосуванні з літієм карбонатом збільшується концентрація літію в сироватці крові, що супроводжується симптомами інтоксикації літієм. Описано випадок розвитку тяжкої гіперкаліємії у пацієнта з цукровим діабетом при одночасному застосуванні з ловастатином. Описано випадок тяжкої гіпотензії при одночасному застосуванні з перголідом. При одночасному застосуванні з етанолом посилюється дія етанолу.Спосіб застосування та дозиІндивідуальний, залежно від показань, схем лікування, функції нирок. Початкова доза 2.5 мг 1 раз на добу. Дози, що підтримують 5-20 мг.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЛізиноприл не слід застосовувати у пацієнтів з аортальним стенозом, легеневим серцем. Не застосовувати у пацієнтів із гострим інфарктом міокарда: при загрозі розвитку серйозних порушень гемодинаміки, пов'язаних із застосуванням вазодилататора; при порушеннях функції нирок. Перед початком та протягом терапії слід контролювати функцію нирок. Перед початком лікування лізиноприлом необхідно компенсувати втрату рідини та солей. З особливою обережністю застосовують у пацієнтів з порушеннями функції нирок, при стенозі ниркової артерії, важкої серцевої недостатності. Імовірність розвитку гіпотензії підвищується при втраті рідини внаслідок терапії діуретиками, дієти з обмеженням солі, нудоти, блювання. У пацієнтів із застійною серцевою недостатністю при нормальному або трохи зниженому артеріальному тиску лізиноприл може спричинити виражену артеріальну гіпотензію. Не рекомендується одночасне застосування лізиноприлу з калійзберігаючими діуретиками, БАД до їжі та замінниками солі, що містять калій. При одночасному застосуванні лізиноприлу з препаратами літію слід контролювати концентрацію літію у плазмі.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: лізиноприл (у формі дигідрату) 5 мг. Допоміжні речовини: крохмаль, лактози моногідрат, повідон, метилен хлорид, тальк, магнію стеарат, барвник кармоїзін. 10 шт. - блістери (3) - пачки картонні.Фармакотерапевтична групаІнгібітор АПФ. Механізм антигіпертензивної дії пов'язаний з інгібуванням активності АПФ, що призводить до зниження швидкості перетворення ангіотензину I на ангіотензин II (який виявляє виражену судинозвужувальну дію та стимулює секрецію альдостерону в корі надниркових залоз). Внаслідок зменшення утворення ангіотензину II відбувається вторинне збільшення активності реніну плазми за рахунок усунення негативного зворотного зв'язку при вивільненні реніну та пряме зниження секреції альдостерону. Зменшення секреції альдостерону може сприяти збільшенню концентрації калію. Зменшує ОПСС (постнавантаження), тиск заклинювання в легеневих капілярах (переднавантаження) та опір у легеневих судинах, підвищує хвилинний об'єм серця та толерантність до навантаження. Лізиноприл зменшує альбумінурію. У хворих із гіперглікемією сприяє нормалізації функції пошкодженого гломерулярного ендотелію. Не впливає на концентрацію глюкози в крові у хворих на цукровий діабет і не призводить до почастішання випадків гіпоглікемії. Інгібітор АПФ. Механізм антигіпертензивної дії пов'язаний з інгібуванням активності АПФ, що призводить до зниження швидкості перетворення ангіотензину I на ангіотензин II (який виявляє виражену судинозвужувальну дію та стимулює секрецію альдостерону в корі надниркових залоз). Внаслідок зменшення утворення ангіотензину II відбувається вторинне збільшення активності реніну плазми за рахунок усунення негативного зворотного зв'язку при вивільненні реніну та пряме зниження секреції альдостерону. Зменшення секреції альдостерону може сприяти збільшенню концентрації калію. Зменшує ОПСС (постнавантаження), тиск заклинювання в легеневих капілярах (переднавантаження) та опір у легеневих судинах, підвищує хвилинний об'єм серця та толерантність до навантаження. Лізиноприл зменшує альбумінурію. У хворих із гіперглікемією сприяє нормалізації функції пошкодженого гломерулярного ендотелію. Не впливає на концентрацію глюкози в крові у хворих на цукровий діабет і не призводить до почастішання випадків гіпоглікемії.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо лізиноприл повільно і не повністю абсорбується із шлунково-кишкового тракту. Абсорбція в середньому становить 25%, відрізняється високою варіабельністю – 6-60%. C max ;у плазмі досягається приблизно через 7 год. Зв'язування з білками плазми незначне. Виводиться у незміненому вигляді із сечею. У пацієнтів з нормальною функцією нирок T1/2 становить 12 год. Лізиноприл виводиться із організму при гемодіалізі.Клінічна фармакологіяІнгібітор АПФ.Показання до застосуванняЕсенціальна та реноваскулярна артеріальна гіпертензія (у вигляді монотерапії або у комбінації з іншими антигіпертензивними препаратами). Хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії). Гострий інфаркт міокарда (у перші 24 год зі стабільними показниками гемодинаміки для підтримки цих показників та профілактики дисфункції лівого шлуночка та серцевої недостатності). Діабетична нефропатія (для зниження альбумінурії у пацієнтів з інсулінзалежним цукровим діабетом при нормальному АТ і у пацієнтів з інсуліннезалежним цукровим діабетом з артеріальною гіпертензією).Вагітність та лактаціяВагітність, підвищена чутливість до лізиноприлу та інших АПФ.Побічна діяЗ боку серцево-судинної системи: можливі артеріальна гіпотензія, болі за грудиною. З боку ЦНС: запаморочення, головний біль, м'язова слабкість. З боку травної системи: діарея, нудота, блювання. З боку дихальної системи: сухий кашель. З боку системи кровотворення: агранулоцитоз, зниження гемоглобіну і гематокриту (особливо при тривалому прийомі); у поодиноких випадках – збільшення ШОЕ. З боку водно-електролітного обміну: гіперкаліємія. З боку обміну речовин: підвищення рівня креатиніну, азоту сечовини (особливо у пацієнтів із захворюваннями нирок, цукровим діабетом, реноваскулярною гіпертензією). Алергічні реакції: шкірний висип, ангіоневротичний набряк. Інші: в поодиноких випадках - артралгія.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з антигіпертензивними засобами можлива адитивна антигіпертензивна дія. При одночасному застосуванні з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактоном, тріамтереном, амілоридом), препаратами калію, замінниками харчової солі, що містять калій, підвищується ризик розвитку гіперкаліємії, особливо у пацієнтів із порушеннями функції нирок. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та НПЗЗ підвищується ризик розвитку порушення функції нирок, рідко спостерігається гіперкаліємія. При одночасному застосуванні з "петльовими" діуретиками, тіазидними діуретиками посилюється антигіпертензивна дія. Виникнення вираженої артеріальної гіпотензії, особливо після прийому першої дози діуретика, відбувається, мабуть, за рахунок гіповолемії, що призводить до посилення транзиторного гіпотензивного ефекту лізиноприлу. Підвищується ризик порушення функції нирок. При одночасному застосуванні з індометацином зменшується антигіпертензивна дія лізиноприлу, мабуть, внаслідок інгібування під впливом НПЗЗ синтезу простагландинів (які, як вважають, відіграють певну роль у розвитку гіпотензивного ефекту інгібіторів АПФ). При одночасному застосуванні з інсуліном, гіпоглікемічними засобами похідними сульфонілсечовини можливий розвиток гіпоглікемії за рахунок підвищення толерантності до глюкози. При одночасному застосуванні з клозапіном збільшується концентрація клозапіну в плазмі. При одночасному застосуванні з літієм карбонатом збільшується концентрація літію в сироватці крові, що супроводжується симптомами інтоксикації літієм. Описано випадок розвитку тяжкої гіперкаліємії у пацієнта з цукровим діабетом при одночасному застосуванні з ловастатином. Описано випадок тяжкої гіпотензії при одночасному застосуванні з перголідом. При одночасному застосуванні з етанолом посилюється дія етанолу.Спосіб застосування та дозиІндивідуальний, залежно від показань, схем лікування, функції нирок. Початкова доза 2.5 мг 1 раз на добу. Дози, що підтримують 5-20 мг.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЛізиноприл не слід застосовувати у пацієнтів з аортальним стенозом, легеневим серцем. Не застосовувати у пацієнтів із гострим інфарктом міокарда: при загрозі розвитку серйозних порушень гемодинаміки, пов'язаних із застосуванням вазодилататора; при порушеннях функції нирок. Перед початком та протягом терапії слід контролювати функцію нирок. Перед початком лікування лізиноприлом необхідно компенсувати втрату рідини та солей. З особливою обережністю застосовують у пацієнтів з порушеннями функції нирок, при стенозі ниркової артерії, важкої серцевої недостатності. Імовірність розвитку гіпотензії підвищується при втраті рідини внаслідок терапії діуретиками, дієти з обмеженням солі, нудоти, блювання. У пацієнтів із застійною серцевою недостатністю при нормальному або трохи зниженому артеріальному тиску лізиноприл може спричинити виражену артеріальну гіпотензію. Не рекомендується одночасне застосування лізиноприлу з калійзберігаючими діуретиками, БАД до їжі та замінниками солі, що містять калій. При одночасному застосуванні лізиноприлу з препаратами літію слід контролювати концентрацію літію у плазмі.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Дозування: 0. 2 мг Фасування: N30 Форма выпуска: таб. покрытые оболочкой Упаковка: блистер Производитель: Вертекс АО Завод-производитель: ВЕРТЕКС(Россия) Действующее вещество: Моксонидин.

Дозування: 0. 4 мг Фасування: N30 Форма випуску таб. вкриті оболонкою Упаковка: блістер Виробник: Вертекс АТ Завод-виробник: ВЕРТЕКС(Росія) Діюча речовина: Моксонідин.

Дозування: 5 мг Фасування: N14 Форма випуску таб. Упакування: упак. Виробник: Вертекс АТ Завод-виробник: ВЕРТЕКС(Росія) Діюча речовина: Небіволол.

Дозування: 5 мг Фасування: N28 Форма випуску таб. Упакування: упак. Виробник: Вертекс АТ Завод-виробник: ВЕРТЕКС(Росія) Діюча речовина: Небіволол.

Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 таблетці міститься активна речовина: периндоприл 4 мг. У упаковці 30 штук.Опис лікарської формиБілі або білі з кремуватим/жовтим відтінком, допустима незначна мармуровість, плоскоциліндричні, з фаскою.Фармакотерапевтична групаІнгібітор АПФ. Є проліками, з яких в організмі утворюється активний метаболіт периндоприлат. Вважають, що механізм антигіпертензивної дії пов'язаний з конкурентним інгібуванням активності АПФ, яке призводить до зниження швидкості перетворення ангіотензину I на ангіотензин II, що є потужною судинозвужувальною речовиною. Внаслідок зменшення концентрації ангіотензину II відбувається вторинне збільшення активності реніну плазми за рахунок усунення негативного зворотного зв'язку при вивільненні реніну та пряме зниження секреції альдостерону. Завдяки судинорозширювальній дії, зменшує ОПСС (постнавантаження), тиск заклинювання в легеневих капілярах (переднавантаження) та опір у легеневих судинах; підвищує хвилинний об'єм серця та толерантність до навантаження. Гіпотензивний ефект розвивається протягом першої години після прийому периндоприлу, досягає максимуму через 4-8 годин та триває протягом 24 годин. У клінічних дослідженнях при застосуванні периндоприлу (монотерапія або у комбінації з діуретиком) показано значне зниження ризику виникнення повторного інсульту (як ішемічного, так і геморагічного), а також ризику фатальних або призводять до інвалідності інсультів; основних серцево-судинних ускладнень, включаючи інфаркт міокарда, у т.ч. з летальним кінцем; деменції, пов'язаної з інсультом; серйозні погіршення когнітивних функцій. Дані терапевтичні переваги були відзначені як у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, так і при нормальному артеріальному тиску, незалежно від віку, статі, наявності або відсутності цукрового діабету та типу інсульту. Показано, що на фоні застосування периндоприлу третбутиламіну в дозі 8 мг/добу (еквівалентно 10 мг периндоприлу аргініну) у пацієнтів зі стабільною ІХС, відзначається суттєве зниження абсолютного ризику ускладнень, передбачених основним критерієм ефективності (смертність від серцево-судинних захворювань. та/або зупинки серця з подальшою успішною реанімацією на 1.9%. У пацієнтів, які раніше перенесли інфаркт міокарда або процедуру коронарної реваскуляризації, зниження абсолютного ризику склало 2.2% порівняно з групою плацебо. Периндоприл застосовується як у вигляді монотерапії, і у вигляді фіксованих комбінацій з індапамідом, з амлодипіном.ФармакокінетикаПісля прийому периндоприл швидко абсорбується з ШКТ. Cmax досягається через 1 год. Біодоступність становить 65-70%. У процесі метаболізму периндоприл біотрансформується з утворенням активного метаболіту – периндоприлату (близько 20%) та 5 неактивних сполук. Cmax периндоприлату у плазмі досягається між 3 та 5 годинами після прийому. Зв'язування периндоприлату з білками плазми незначне (менше 30%) і залежить від концентрації активної речовини. Vd вільного периндоприлату наближається до 0.2 л/кг. Чи не кумулює. Повторний прийом не призводить до кумуляції та T1/2 відповідає періоду його активності. При вживанні під час їжі метаболізм периндоприлу сповільнюється. T1/2 периндоприлу становить 1 год. Периндоприлат виводиться із організму нирками; T1/2 його вільної фракції становить 3-5 год. У пацієнтів похилого віку, а також при нирковій та серцевій недостатності виведення периндоприлату сповільнюється.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія. Хронічна серцева недостатність. Профілактика повторного інсульту (комбінована терапія з індапамідом) у пацієнтів, які перенесли інсульт або транзиторне порушення мозкового кровообігу за ішемічним типом. Стабільна ІХС: зниження ризику серцево-судинних ускладнень у хворих зі стабільною ІХС.Протипоказання до застосуванняАнгіоневротичний набряк в анамнезі, одночасне застосування з аліскіреном та аліскіренсодержащими препаратами у пацієнтів з цукровим діабетом або порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1.73 м2), підвищена чутливість до периндоприлу, підвищена чутливість до інших інгібіторів АПФ. З обережністю слід застосовувати периндоприл при двосторонньому стенозі ниркових артерій чи стенозі ниркової артерії єдиної нирки; ниркової недостатності; системних захворюваннях сполучної тканини; терапії імуносупресорами, алопуринолом, прокаїнамідом (ризик розвитку нейтропенії, агранулоцитозу); зниженому ОЦК (прийом діуретиків, дієта з обмеженням солі, блювання, діарея); стенокардії; цереброваскулярних захворюваннях; реноваскулярної гіпертензії; цукровий діабет; хронічної серцевої недостатності ІV функціонального класу за класифікацією NYHA; одночасно з калійзберігаючими діуретиками, препаратами калію, калій містять замінниками харчової солі, з препаратами літію; при гіперкаліємії; хірургічному втручанні/загальній анестезії; гемодіалізу з використанням високопроточних мембран; десенсибілізуючу терапію; аферез ЛПНГ;стан після трансплантації нирки; аортальний стеноз/мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; у пацієнтів негроїдної раси.Вагітність та лактаціяПериндоприл протипоказаний до застосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування), а також дітям віком до 18 років.Побічна діяЗ боку системи кровотворення: еозинофілія, зниження гемоглобіну та гематокриту, тромбоцитопенія, лейкопенія/нейтропенія, агранулоцитоз, панцитопенія, гемолітична анемія у пацієнтів із вродженим дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази. З боку обміну речовин: гіпоглікемія, гіперкаліємія, оборотна після відміни препарату, гіпонатріємія. З боку нервової системи: парестезія, біль голови, запаморочення, вертиго, порушення сну, лабільність настрою, сонливість, непритомність, сплутаність свідомості. З боку органів чуття: порушення зору, шум у вухах. З боку серцево-судинної системи: надмірне зниження АТ та пов'язані з цим симптоми, васкуліт, тахікардія, відчуття серцебиття, порушення серцевого ритму, стенокардія, інфаркт міокарда та інсульт, можливо, через надмірне зниження АТ у пацієнтів із групи високого ризику. З боку дихальної системи: кашель, задишка, бронхоспазм, еозинофільна пневмонія, риніт. З боку травної системи: запор, нудота, блювання, біль у животі, порушення смаку, диспепсія, діарея, сухість слизової оболонки ротової порожнини, панкреатит, гепатит (холестатичний або цитолітичний). З боку шкірних покривів та підшкірно-жирової клітковини: свербіж шкіри, висипання, фотосенсибілізація, пухирчатка, підвищене потовиділення. Алергічні реакції: ангіоневротичний набряк, кропив'янка, багатоформна еритема. З боку кістково-м'язової системи: спазми м'язів, артралгія, міалгія. З боку сечовидільної системи: ниркова недостатність, гостра ниркова недостатність. Репродуктивна система: еректильна дисфункція. Загальні реакції: астенія, біль у грудній клітці, периферичні набряки, слабкість, пропасниця, падіння. З боку лабораторних показників: підвищення активності печінкових трансаміназ та білірубіну у сироватці крові, підвищення концентрації сечовини та креатиніну у плазмі крові.Взаємодія з лікарськими засобамиРизик розвитку гіперкаліємії підвищується при одночасному застосуванні периндоприлу з іншими препаратами, які здатні викликати гіперкаліємію: аліскірен та аліскіренсодержащіе препарати, солі калію, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину II, НПЗЗ, гепарин, такар При одночасному застосуванні з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом або порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв) зростає ризик гіперкаліємії, погіршення функції нирок та підвищення частоти серцево-судинної захворюваності та смертності (у пацієнтів цих груп дана комбінація протипоказана). Не рекомендується одночасне застосування з аліскіреном у пацієнтів, які не мають цукрового діабету або порушень ниркової функції, т.к. можливе підвищення ризику гіперкаліємії, погіршення функції нирок та підвищення частоти серцево-судинної захворюваності та смертності. У літературі повідомлялося, що у пацієнтів з встановленим атеросклеротичним захворюванням, серцевою недостатністю або цукровим діабетом з ураженням органів-мішеней, одночасна терапія інгібітором АПФ та антагоністом рецепторів ангіотензину II пов'язана з вищою частотою розвитку гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії ниркову недостатність) порівняно із застосуванням лише одного препарату, що впливає на РААС. Подвійна блокада (наприклад, при поєднанні інгібітора АПФ з антагоніста рецепторів ангіотензину II) повинна бути обмежена окремими випадками з ретельним моніторингом функції нирок, вмісту калію та АТ. Одночасне застосування з естрамустином може призвести до підвищення ризику побічних ефектів, таких як ангіоневротичний набряк. При одночасному застосуванні препаратів літію та периндоприлу можливе оборотне збільшення концентрації літію у сироватці крові та пов'язані з цим токсичні ефекти (дана комбінація не рекомендується). Одночасне застосування з гіпоглікемічними препаратами (інсулін, гіпоглікемічні засоби для вживання) вимагає особливої ​​обережності, т.к. інгібітори АПФ, зокрема. периндоприл можуть посилювати гіпоглікемічний ефект цих препаратів аж до розвитку гіпоглікемії. Як правило, це спостерігається у перші тижні проведення одночасної терапії та у пацієнтів з порушенням функції нирок. Баклофен посилює антигіпертензивний ефект периндоприлу, при одночасному застосуванні може бути потрібна корекція дози останнього. У пацієнтів, які отримують діуретики, що особливо виводять рідину та/або солі, на початку терапії периндоприлом може спостерігатися надмірне зниження АТ, ризик розвитку якого можна зменшити шляхом відміни діуретичного засобу, заповненням втрати рідини або солей перед початком терапії периндоприлом, а також застосуванням периндоприлу в низькій початковій дозі з подальшим поступовим збільшенням. При хронічній серцевій недостатності у разі застосування діуретиків периндоприл слід застосовувати у низькій дозі, можливо після зменшення дози одночасного калійнесберігаючого діуретика. У всіх випадках функцію нирок (концентрація креатиніну) слід контролювати у перші тижні застосування інгібіторів АПФ. Застосування еплеренону або спіронолактону в дозах від 12.5 мг до 50 мг на добу та інгібіторів АПФ (в т.ч. периндоприлу) у низьких дозах: при терапії серцевої недостатності II-IV функціонального класу за класифікацією NYHA з фракцією викиду лівого шлуночка менше 4 інгібіторами АПФ та "петлевими" діуретиками, що раніше застосовувалися, існує ризик розвитку гіперкаліємії (з можливим летальним результатом), особливо у разі недотримання рекомендацій щодо цієї комбінації. Перед застосуванням цієї комбінації необхідно переконатися у відсутності гіперкаліємії та порушень функції нирок. Рекомендується регулярно контролювати концентрацію креатиніну та калію в крові – щотижня в перший місяць лікування та щомісяця у подальшому. Одночасне застосування периндоприлу з НПЗЗ (ацетилсаліцилова кислота в дозі, що має протизапальну дію, інгібітори ЦОГ-2 та неселективні НПЗЗ) може призвести до зниження антигіпертензивної дії інгібіторів АПФ. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та НПЗЗ може призводити до погіршення функції нирок, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності, та збільшення вмісту калію у сироватці крові, особливо у пацієнтів зі зниженою функцією нирок. З обережністю застосовувати цю комбінацію у пацієнтів похилого віку. Пацієнти мають отримувати адекватну кількість рідини; рекомендується ретельно контролювати функцію нирок як на початку, так і в процесі лікування. Гіпотензивний ефект периндоприлу може посилюватися при одночасному застосуванні з іншими антигіпертензивними препаратами, судинорозширювальними засобами, включаючи нітрати короткої та пролонгованої дії. Одночасне застосування гліптинів (лінагліптин, саксагліптин, ситагліптин, вітагліптин) з інгібіторами АПФ (в т.ч. з периндоприлом) може підвищувати ризик розвитку ангіоневротичного набряку внаслідок пригнічення активності дипептидилпептидази IV гліптин. Одночасне застосування периндоприлу з трициклічними антидепресантами, антипсихотичними препаратами та засобами для загальної анестезії може призводити до посилення антигіпертензивної дії. Симпатоміметики можуть послаблювати антигіпертензивний ефект периндоприлу. При застосуванні інгібіторів АПФ, зокрема. периндоприлу, у пацієнтів, які отримують внутрішньовенний препарат золота (натрію ауротіомалат), був описаний симптомокомплекс, при якому спостерігалися гіперемія шкіри обличчя, нудота, блювання, артеріальна гіпотензія.Спосіб застосування та дозиПочаткова доза - 1-2 мг на добу на 1 прийом. Підтримуючі дози – 2-4 мг/добу при застійній серцевій недостатності, 4 мг (рідше – 8 мг) – при артеріальній гіпертензії в 1 прийом. При порушеннях функції нирок потрібна корекція режиму дозування залежно від значень КК.ПередозуванняСимптоми: паралітична кишкова непрохідність, гостра затримка сечі (у хворих на аденому передміхурової залози), параліч акомодації, підвищення внутрішньоочного тиску; сухість слизової порожнини рота, носа, горла, утруднення ковтання, мови, мідріаз (до повного зникнення райдужної оболонки), тремор, судоми, гіпертермія, збудження, пригнічення ЦНС, придушення активності дихального та судинно-рухового центрів. Лікування: форсований діурез, парентеральне введення холіностимуляторів та антихолінестеразних засобів. При гіпертермії – вологі обтирання, жарознижувальні засоби; при збудженні - внутрішньовенне введення тіопенталу натрію або ректально - хлоралгідрату; при мідріазі – місцево, у вигляді очних крапель фосфакол, фізостигмін, пілокарпін. У разі розвитку нападу глаукоми негайно в кон'юнктивальний мішок закопують 1% розчин пілокарпіну через кожну годину по 2 краплі та п/к – 1 мл 0,05% розчину прозерину 3-4 рази на добу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПовідомлялося про випадки артеріальної гіпотензії, непритомність, інсульт, гіперкаліємію та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) у схильних пацієнтів, особливо при одночасному застосуванні з лікарськими препаратами, що впливають на РААС. Тому подвійна блокада РААС внаслідок поєднання інгібітору АПФ з антагоністом рецепторів ангіотензину II або аліскіреном не рекомендується. Перед початком лікування периндоприлом усім хворим рекомендується дослідження функції нирок. Під час лікування периндоприлом слід регулярно контролювати функцію нирок, активність печінкових ферментів у крові, проводити аналізи периферичної крові (особливо у хворих на дифузні захворювання сполучної тканини, у хворих, які отримують імунодепресивні засоби, алопуринол). Пацієнтам з дефіцитом натрію та рідини перед початком лікування необхідно провести корекцію водно-електролітних порушень.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. діюча речовина: раміприл – 10,0 мг; допоміжні речовини: лактози моногідрат – 134,0 мг; кремнію діоксид колоїдний – 3,0 мг; натрію лаурилсульфат – 1,5 мг; кальцію стеарат – 1,5 мг; капсули тверді желатинові: титану діоксид – 2%, желатин – до 100%. Капсули 10 мг. 7, 10 або 14 капсул в контурній комірковій упаковці з полівінілхлоридної плівки і фольги алюмінієвої. 2 або 4 контурні осередкові упаковки по 7 капсул, 1, 2, 3, 5 або 6 контурних осередкових упаковок та 10 капсул, 1, 2 або 4 контурні осередкові упаковки по 14 капсул разом з інструкцією із застосування в пачці з картону.Опис лікарської формиТверді желатинові капсули №3 білого кольору. Вміст капсул – порошок або ущільнена маса білого або майже білого кольору, що розпадається при легкому натисканні скляною паличкою.Фармакотерапевтична групаАПФ інгібітор.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо раміприл швидко всмоктується із шлунково-кишкового тракту (50-60%). Їда уповільнює його абсорбцію, але не впливає на повноту всмоктування. Розподіл Біодоступність для раміприлу після прийому внутрішньо 2,5-5 мг – 15-28%; для раміприлату – 45%. Після прийому раміприлу внутрішньо максимальні плазмові концентрації раміприлу та раміприлату досягаються через 1 та 2-4 години відповідно. Після щоденного прийому 5 мг на добу стабільна концентрація раміприлату в плазмі досягається до 4 дня. Зв'язок із білками плазми крові для раміприлу – 73%, раміприлату – 56%. Об'єм розподілу раміприлу – 90 л, раміприлату – 500 л. Метаболізм У печінці метаболізується з утворенням активного метаболіту раміприлату (в 6 разів активніше інгібує АПФ, ніж раміприл) та неактивних метаболітів – дикетопіперазинового ефіру, дикетопіперазинової кислоти, а також глюкуронідів раміприлу та раміприлату. Усі утворювані метаболіти, крім раміприлату, фармакологічної активності немає. Виведення Період напіввиведення (Т1/2) для раміприлу – 5,1 год; у фазі розподілу та елімінації зниження концентрації раміприлату в плазмі крові відбувається з Т1/2, рівним 3 год, потім слідує перехідна фаза з Т1/2, рівним 15 год, і тривала кінцева фаза з дуже низькими концентраціями раміприлату в плазмі крові та Т1/2 рівним 4-5 днів. Ця кінцева фаза обумовлена ​​повільним вивільненням раміприлату із міцного зв'язку з рецепторами АПФ. Незважаючи на тривалу кінцеву фазу при одноразовому протягом доби прийомі раміприлу внутрішньо рівноважна концентрація раміприлату досягається приблизно через 4 дні лікування. При курсовому призначенні препарату "ефективний" Т1/2 в залежності від дози становить 13-17 годин. Т1/2 збільшується при хронічній нирковій недостатності (ХНН). Виводиться нирками – 60%, через кишечник – 40% (переважно у вигляді метаболітів). Приблизно 80-90% метаболітів у сечі та жовчі становлять раміприлат та метаболіти раміприлату. Раміприлу глюкуронід і раміприлу дикетопіперазин становлять приблизно 10-20% від загальної кількості, а вміст сечі неметаболізованого раміприлу становить приблизно 2%. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів У здорових добровольців похилого віку (65-76 років) фармакокінетика раміприлу та раміприлату істотно не відрізняється від такої у молодих здорових добровольців. При порушенні функції нирок (кліренс креатиніну (КК) менше 60 мл/хв) виведення раміприлу та його метаболітів уповільнюється пропорційно зниженню КК, що призводить до підвищення плазмової концентрації раміприлату, що знижується повільніше, ніж у пацієнтів із нормальною функцією нирок. При порушенні функції печінки сповільнюється перетворення раміприлу на раміприлат і відбувається повільніше виведення раміприлату. При серцевій недостатності концентрація раміприлату підвищується у 1,5-1,8 раза.ФармакодинамікаАктивний метаболіт раміприлу, що утворюється під впливом ферментів печінки - раміприлат - є довготривалим інгібітором АПФ (ангіотензинперетворюючого ферменту, синоніми: кініназа II, дипептидилкарбоксидипептидаза I), що є пептидилдипептидазою. АПФ у плазмі крові та тканинах каталізує перетворення ангіотензину I на ангіотензин II, який має судинозвужувальну дію, та розпад брадикініну, який має судинорозширювальну дію. Тому при прийомі раміприлу внутрішньо зменшується утворення ангіотензину II і відбувається накопичення брадикініну, що призводить до розширення судин та зниження артеріального тиску (АТ). Підвищення активності калікреїн-кінінової системи в крові та тканинах зумовлює кардіопротективну та ендотеліопротективну дію раміприлу за рахунок активації простагландинової системи та, відповідно,збільшення синтезу простагландинів, що стимулюють утворення оксиду азоту (NО) в ендотеліоцитах. Ангіотензин II стимулює вироблення альдостерону, тому прийом раміприлу призводить до зниження секреції альдостерону та підвищення вмісту іонів калію у плазмі крові. При зниженні концентрації ангіотензину II у крові усувається його інгібуючий вплив на секрецію реніну за типом негативного зворотного зв'язку, що призводить до підвищення активності реніну плазми. Передбачається, що розвиток деяких небажаних реакцій (зокрема сухого кашлю) також пов'язаний з підвищенням активності брадикініну. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом раміприлу призводить до зниження АТ у положенні "лежачи" та "стоячи" без компенсаторного збільшення частоти серцевих скорочень (ЧСС). Раміприл значно знижує загальний периферичний опір судин (ОПСС), практично не викликаючи змін у нирковому кровотоку та швидкості клубочкової фільтрації. Антигіпертензивна дія починає проявлятися через 1-2 години після прийому внутрішньо разової дози препарату, досягаючи найбільшого значення через 3-6 годин, і зберігається протягом 24 годин. При курсовому прийомі антигіпертензивний ефект може поступово збільшуватися, зазвичай стабілізуючись до 3-4 тижня регулярного прийому препарату і потім зберігаючись протягом тривалого часу. Раптове припинення прийому препарату не призводить до швидкого та значного підвищення артеріального тиску (відсутність синдрому "скасування"). У пацієнтів з артеріальною гіпертензією раміприл уповільнює розвиток та прогресування гіпертрофії міокарда та судинної стінки. У пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю раміприл знижує ОПСС (зменшення постнавантаження на серці), збільшує ємність венозного русла та знижує тиск наповнення лівого шлуночка, що, відповідно, призводить до зменшення переднавантаження на серце. У цих пацієнтів при прийомі раміприлу спостерігається збільшення серцевого викиду, фракції викиду та покращення переносимості фізичного навантаження. При діабетичній та недіабетичній нефропатії прийом раміприлу зменшує швидкість прогресування ниркової недостатності та час настання термінальної стадії ниркової недостатності та, завдяки цьому, зменшує потребу в процедурах гемодіалізу та трансплантації нирки. При початкових стадіях діабетичної та недіабетичної нефропатії раміприл зменшує ступінь виразності альбумінурії. У пацієнтів з високим ризиком розвитку серцево-судинних захворювань внаслідок судинних захворювань (діагностована ішемічна хвороба серця, облітеруючі захворювання периферичних артерій в анамнезі, інсульт в анамнезі) або цукрового діабету з не менш ніж одним додатковим фактором ризику (мікроальбумінурія, артеріальна гіпертензія холестерину (ОХ), зниження концентрації холестерину ліпопротеїнів високої щільності (ХС-ЛПВЩ), куріння) приєднання раміприлу до стандартної терапії значно знижує частоту розвитку інфаркту міокарда, інсульту та смертності від серцево-судинних причин. Крім цього, раміприл знижує показники загальної смертності, а також потребу в процедурах реваскуляризації та уповільнює виникнення або прогресування хронічної серцевої недостатності. У пацієнтів із серцевою недостатністю з клінічними проявами, що розвинулася в перші дні гострого інфаркту міокарда (2-9 добу), при прийомі раміприлу, починаючи з 3 по 10 добу гострого інфаркту міокарда, знижується показник смертності (на 27%), ризик раптової смерті на 30%), ризик прогресування хронічної серцевої недостатності до тяжкої (III-IV функціональний клас за класифікацією NYHA)/ резистентної до терапії (на 23%), ймовірність подальшої госпіталізації через розвиток серцевої недостатності (на 26%). У загальній популяції пацієнтів, а також у пацієнтів з цукровим діабетом (як з артеріальною гіпертензією, так і з нормальними показниками АТ) раміприл значно знижує ризик розвитку нефропатії та виникнення мікроальбумінурії.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (у монотерапії або у поєднанні з іншими гіпотензивними препаратами, наприклад, діуретиками та блокаторами "повільних" кальцієвих каналів); Хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії, зокрема у комбінації з діуретиками); Діабетична або недіабетична нефропатія, доклінічні або клінічно виражені стадії, у тому числі з вираженою протеїнурією, особливо при поєднанні з гіпертензією; Зниження ризику розвитку інфаркту міокарда, інсульту або серцево-судинної смертності у пацієнтів з високим серцево-судинним ризиком: у пацієнтів з підтвердженою ішемічною хворобою серця, інфарктом міокарда в анамнезі або без нього, включаючи пацієнтів, які перенесли черезшкірну транслюмінальну коронарну ангіопластику, аорто-коронарне шунтування; У пацієнтів із інсультом в анамнезі; У пацієнтів з оклюзійними ураженнями периферичних артерій в анамнезі; У пацієнтів з цукровим діабетом з не менше ніж одним додатковим фактором ризику (мікроальбумінурія, артеріальна гіпертензія, підвищення плазмових концентрацій ОХ, зниження плазмових концентрацій ХС-ЛПВЩ, куріння); Серцева недостатність із клінічними проявами, що розвинулася протягом перших кількох днів (з другої по дев'яту добу) після гострого інфаркту міокарда.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до раміприлу, інших інгібіторів АПФ або до будь-якого компонента препарату; ангіоневротичний набряк (спадковий або ідіопатичний, а також після прийому інгібіторів АПФ) в анамнезі – ризик швидкого розвитку ангіоневротичного набряку; гемодинамічно значущий стеноз ниркових артерій (двосторонній чи односторонній у разі єдиної нирки); артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт. ст.) або стани з нестабільними показниками гемодинаміки; одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла); одночасне застосування з антагоністами рецепторів до ангіотензину II у пацієнтів з діабетичною нефропатією; гемодинамічно значущий стеноз аортального або мітрального клапана або гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГЗКМП); первинний гіперальдостеронізм; тяжка ниркова недостатність (КК менше 20 мл/хв при площі поверхні тіла 1,73 м2); гемодіаліз (досвід клінічного застосування недостатній); вагітність, період грудного вигодовування; нефропатія, лікування якої проводиться глюкокортикостероїдами, нестероїдними протизапальними препаратами, імуномодуляторами та/або іншими цитотоксичними препаратами; хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації (досвід клінічного застосування недостатній); вік до 18 років (досвід клінічного застосування недостатній); гемодіаліз або гемофільтрація з використанням деяких мембран з негативно зарядженою поверхнею, таких як високопроточні мембрани з поліакрилнітрилу (небезпека розвитку тяжких анафілактоїдних реакцій); аферез ліпопротеїнів низької щільності з використанням декстрану сульфату (небезпека розвитку реакцій підвищеної чутливості); проведення десенсибілізуючої терапії при реакціях підвищеної чутливості до отрут перетинчастокрилих комах, таких як бджоли, оси; непереносимість лактози, дефіцит лактази, глюкозо-галактозна мальабсорбція. Додаткові протипоказання при застосуванні препарату Раміприл-ВЕРТЕКС у гострій стадії інфаркту міокарда: тяжка хронічна серцева недостатність (IV функціональний клас за класифікацією NYHA); нестабільна стенокардія; небезпечні життя шлуночкові порушення ритму серця; "легеневе" серце. З обережністю: Одночасне застосування препарату Раміприл-ВЕРТЕКС з препаратами, що містять аліскірен, або антагоністами рецепторів до ангіотензину II (при подвійній блокаді ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) є підвищений ризик різкого зниження артеріального тиску, розвитку гіперкаліємії та погіршення функції. ; стани, за яких надмірне зниження артеріального тиску є особливо небезпечним (при атеросклеротичних ураженнях коронарних та мозкових артерій); стани, що супроводжуються підвищенням активності РААС, при яких при інгібуванні АПФ є ризик різкого зниження артеріального тиску з погіршенням функції нирок; тяжка артеріальна гіпертензія, особливо злоякісна артеріальна гіпертензія; хронічна серцева недостатність, особливо тяжка або щодо якої приймаються інші лікарські засоби з антигіпертензивною дією; гемодинамічно значущий однобічний стеноз ниркової артерії (за наявності обох нирок) - у таких пацієнтів навіть незначне збільшення концентрації креатиніну в плазмі може бути проявом однобічного погіршення функції нирок; попередній прийом діуретиків; порушення водно-електролітного балансу внаслідок недостатнього споживання рідини та кухонної солі, діареї, блювання, рясного потовиділення; порушення функції печінки (недостатність досвіду застосування: можливе як посилення, так і ослаблення ефектів раміприлу; за наявності у пацієнтів цирозу печінки з асцитом та набряками можлива значна активація РААС, див. вище "стани, що супроводжуються підвищенням активності РААС"); цукровий діабет (ризик розвитку гіперкаліємії); порушення функції нирок (КК понад 20 мл/хв при площі поверхні тіла 1,73 мм2) (ризик розвитку гіперкаліємії та лейкопенії); стан після трансплантації нирки; системні захворювання сполучної тканини, у тому числі системний червоний вовчак, системна склеродермія, супутня терапія мієлотоксичними препаратами, здатними викликати зміни у картині периферичної крові (можливе пригнічення кістковомозкового кровотворення, розвиток нейтропенії або агранулоцитозу); літній вік (ризик посилення антигіпертензивної дії); гіперкаліємія; застосування під час великих хірургічних втручань або проведення загальної анестезії.Вагітність та лактаціяВагітність Препарат Раміпріл-ВЕРТЕКС протипоказаний при вагітності. Тому перед початком лікування слід переконатися у відсутності вагітності. Якщо пацієнтка завагітніла в період лікування, необхідно якомога раніше замінити лікарську терапію препаратом Раміприл-ВЕРТЕКС іншою терапією. В іншому випадку існує ризик порушення нирок плода, зниження артеріального тиску плода та новонародженого, порушення функції нирок, гіперкаліємії, гіпоплазії кісток черепа, олігогідрамніону, контрактури кінцівок, деформації черепа, гіпоплазії легень, особливо в І триместрі вагітності. Рекомендується вести ретельне спостереження за новонародженими, які піддавалися внутрішньоутробному впливу інгібіторів АПФ, для виявлення артеріальної гіпотензії, олігурії та гіперкаліємії. При олігурії необхідна підтримка АТ та ниркової перфузії шляхом заповнення об'єму циркулюючої крові та судинозвужувальних засобів. У новонароджених є ризик олігурії та неврологічних розладів,можливо, через зниження ниркового та мозкового кровотоку внаслідок зниження артеріального тиску, викликаного інгібіторами АПФ (одержуваних вагітними та після пологів). Період грудного вигодовування У дослідженнях на тваринах було показано, що раміприл виділяється з молоком лактуючих тварин. Якщо лікування препаратом Раміприл-ВЕРТЕКС необхідне в період лактації, годування груддю слід припинити.Побічна діяКласифікація побічних реакцій щодо органів та систем із зазначенням частоти їх виникнення: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100, < 1/10), нечасто (≥ 1/1000, < 1/100), рідко ( ≥ 1/10000, < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), зокрема окремі повідомлення, частота невідома (через недостатність даних). Порушення з боку крові та лімфатичної системи: нечасто – еозинофілія; рідко – лейкопенія, включаючи нейтропенію та агранулоцитоз, зменшення кількості еритроцитів у периферичній крові, зниження гемоглобіну, тромбоцитопенію, лімфоаденопатію; частота невідома – пригнічення кістковомозкового кровотворення, панцитопенія, гемолітична анемія. Порушення з боку імунної системи: частота невідома - анафілактичні або анафілактоїдні реакції (при інгібуванні АПФ збільшується тяжкість анафілактичних або анафілактоїдних реакцій на отрути комах), підвищення титру антинуклеарних антитіл. Порушення з боку ендокринної системи: частота невідома – синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНСАДГ). Порушення з боку обміну речовин та харчування: часто – підвищення вмісту калію в крові; нечасто – анорексія, зниження апетиту; частота невідома – зниження вмісту натрію в крові. Порушення психіки: нечасто – пригнічений настрій, тривога, нервозність, руховий неспокій, порушення сну, включаючи сонливість; рідко – сплутаність свідомості; частота невідома – порушення уваги. Порушення з боку нервової системи: часто – головний біль, запаморочення (відчуття “легкості” в голові); нечасто – вертиго, парестезія, агевзія (втрата смакової чутливості), дисгевзія (порушення смакової чутливості); рідко – тремор, порушення рівноваги; частота невідома - ішемія головного мозку, включаючи ішемічний інсульт і минуще порушення мозкового кровообігу, порушення психомоторних реакцій (зниження реакції), відчуття печіння, паросмія (порушення сприйняття запахів). Порушення органу зору: нечасто - зорові розлади, включаючи розпливчастість зображення; рідко – кон'юнктивіт. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: рідко – порушення слуху, шум у вухах. Порушення серця: нечасто - ішемія міокарда, включаючи розвиток нападу стенокардії або інфаркту міокарда, тахікардія, порушення серцевого ритму (поява або посилення), відчуття серцебиття, периферичні набряки. Порушення з боку судин: часто – надмірне зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія, синкопальні стани; нечасто - "припливи" крові до шкіри обличчя; рідко – виникнення або посилення порушень кровообігу на фоні стенозуючих судинних уражень, васкуліт; частота невідома – синдром Рейно. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто - "сухий" кашель (що посилюється ночами і в положенні "лежачи"), бронхіт, синусит, задишка; нечасто – бронхоспазм, включаючи обтяження перебігу бронхіальної астми, закладеність носа. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: часто – запальні реакції у шлунку та кишечнику, розлади травлення, відчуття дискомфорту в ділянці живота, диспепсія, діарея, нудота, блювання; нечасто - фатальний панкреатит (випадки панкреатиту з летальним результатом при прийомі інгібіторів АПФ спостерігалися вкрай рідко), підвищення активності ферментів підшлункової залози в плазмі крові, ангіоневротичний набряк тонкого кишечника, біль у верхніх відділах живота, у тому числі пов'язана з гастритом, запор, оболонки порожнини рота; рідко – глосит; частота невідома – афтозний стоматит (запальні реакції слизової оболонки порожнини рота). Порушення з боку печінки та жовчовивідних протоків: нечасто – підвищення активності "печінкових" ферментів та концентрації кон'югованого білірубіну в плазмі крові; рідко – холестатична жовтяниця, гепатоцелюлярні ураження; частота невідома - гостра печінкова недостатність, холестатичний або цитолітичний гепатит (вкрай рідко з летальним результатом). Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: часто – шкірний висип, зокрема макульозно-папульозний; нечасто - ангіоневротичний набряк, у тому числі і з летальним результатом (набряк гортані може викликати обструкцію дихальних шляхів, що призводить до летального результату), свербіж шкіри, гіпергідроз (підвищене потовиділення); рідко – ексфоліативний дерматит, кропив'янка, оніхолізис (відшарування нігтя від м'яких тканин пальця); дуже рідко – реакції фотосенсибілізації; частота невідома - токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, пемфігус (міхуровий висип), обтяження перебігу псоріазу, псоріазоподібний дерматит, пемфігоїдна або ліхеноїдна (лишаевидная) екзантема. Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини: часто – м'язові судоми, міалгія; нечасто – артралгія. Порушення з боку нирок і сечовивідних шляхів: нечасто - порушення функції нирок, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності, збільшення кількості виділеної сечі, посилення протеїнурії, що раніше існувала, підвищення концентрації сечовини і креатиніну в плазмі крові. Порушення з боку репродуктивної системи та молочної залози: нечасто – еректильна дисфункція з минущою імпотенцією, зниження лібідо; частота невідома – гінекомастія. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – біль у грудях, підвищена стомлюваність; нечасто – підвищення температури тіла; рідко – астенія (слабкість).Взаємодія з лікарськими засобамиПротипоказані комбінації Використання деяких високопроточних мембран з негативно зарядженою поверхнею (наприклад, поліакрилнітрильних мембран) при проведенні гемодіалізу або гемофільтрації та використання декстрану сульфату при аферезі ліпопротеїнів низької щільності збільшує ризик розвитку тяжких анафілактичних реакцій. Якщо пацієнту необхідне проведення цих процедур, слід використовувати інші типи мембран (у разі проведення плазмаферезу та гемофільтрації) або перевести пацієнта на прийом гіпотензивних препаратів інших груп. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину II протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується в інших пацієнтів. Нерекомендовані комбінації При одночасному застосуванні з солями калію, калійзберігаючими діуретиками (наприклад, амілоридом, тріамтереном, спіронолактоном, епленероном (похідне спіронолактону)), іншими лікарськими препаратами, здатними збільшувати вміст калію в плазмі крові (включаючи антагоністи рецепторів до ангіотензу) сульфаметоксазол), такролімус, циклоспорин), можливий підвищений ризик розвитку гіперкаліємії (при одночасному застосуванні потрібен регулярний контроль вмісту калію в плазмі). Комбіноване застосування раміприлу та телмісартану не рекомендується, оскільки не забезпечує кращого ефекту порівняно з роздільним застосуванням. Крім того, зафіксовано більш високу частоту виникнення гіперкаліємії, ниркової недостатності, артеріальної гіпотензії та запаморочення при комбінованому лікуванні. Комбінації, які слід застосовувати з обережністю При одночасному призначенні з гіпотензивними лікарськими засобами (наприклад, діуретиками) та іншими препаратами, що знижують АТ (нітратами, трициклічними антидепресантами, засобами для загальної та місцевої анестезії, баклофеном, алфузозином, доксазозином, празозином, тамсулозином, теразозином); при комбінації з діуретиками слід контролювати вміст натрію у плазмі крові. Слід застосовувати з обережністю комбінації раміприлу із препаратами, що блокують РААС. З препаратом золота (натрію ауротіомалат) для внутрішньовенного введення рідко можливі гіперемія обличчя, нудота, блювання, гіпотензія. Зі снодійними, наркотичними та знеболюючими лікарськими засобами можливе посилення антигіпертензивної дії. З вазопресорними симпатоміметиками (епінефрином (адреналіном), ізопротеренолом, добутаміном, допаміном) відзначається зменшення антигіпертензивної дії раміприлу, потрібен регулярний контроль артеріального тиску. З алопуринолом, прокаїнамідом, цитостатиками, імунодепресантами, кортикостероїдами (глюкокортикостероїдами та мінералокортикостероїдами) та іншими лікарськими засобами, які можуть впливати на гематологічні показники, збільшується ризик розвитку гематологічних реакцій. З солями літію відзначається підвищення плазмової концентрації літію та посилення кардіо- та нейротоксичної дії літію. Тому слід контролювати вміст літію у плазмі крові. З гіпоглікемічними засобами (наприклад, інсулінами, гіпоглікемічними засобами для внутрішнього прийому (похідними сульфонілсечовини, бігуанідами)) у зв'язку зі зменшенням інсулінорезистентності під впливом раміприлу можливе посилення гіпоглікемічного ефекту цих препаратів аж до розвитку гіпоглікемії. Особливо ретельний моніторинг концентрації глюкози в крові рекомендується на початку спільного застосування гіпоглікемічних засобів з інгібіторами АПФ. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та інгібіторів дипептилпептидази IV типу (ДПП-IV) (гліптинів), наприклад, ситагліптину, саксагліптину, віллдагліптину, лінагліптину збільшується ризик розвитку ангіоневротичного набряку. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та інгібіторів mTOR (mammalian Target of Rapamycin - мета рапаміцину в клітинах ссавців), наприклад, темсіролімусу, сиролімусу, еверолімусу збільшується ризик розвитку ангіоневротичного набряку. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та рацекадотрилу (інгібітор енкефалінази, що застосовується для лікування гострої діареї) збільшується ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з естрамустином може призвести до збільшення ризику розвитку ангіоневротичного набряку. Комбінації, які слід брати до уваги З нестероїдними протизапальними препаратами (індометацином, ацетилсаліцилової кислотою у добовій дозі більше 3 г, інгібіторами циклооксигенази-2) можливе ослаблення дії раміприлу, підвищення ризику порушення функції нирок та підвищення вмісту калію у плазмі крові. З гепарином можливе підвищення вмісту калію у плазмі крові. З натрію хлоридом можливе ослаблення антигіпертензивної дії раміприлу та менш ефективне лікування симптомів хронічної серцевої недостатності. З етанолом відзначається посилення симптомів вазодилатації. Раміприл може посилювати несприятливий вплив етанолу на організм. З естрогенами наголошується на ослабленні антигіпертензивної дії раміприлу (затримка рідини). Одночасне застосування з іншими інгібіторами АПФ підвищує ризик розвитку ниркової недостатності (у тому числі гострої ниркової недостатності), гіперкаліємії. Десенсибілізуюча терапія при підвищеній чутливості до отрути перетинчастокрилих комах: інгібітори АПФ, включаючи раміприл, збільшують ймовірність розвитку важких анафілактичних або анафілактоїдних реакцій на отрути комах, що перетинають крила. Передбачається, що цей ефект може виникнути при застосуванні інших алергенів. На фоні лікування інгібіторами АПФ реакції підвищеної чутливості на отруту перетинчастокрилих комах (наприклад, бджіл, ос) розвиваються швидше та протікають важче. Якщо необхідно проведення десенсибілізації до отрути перетинчастокрилих комах, інгібітор АПФ повинен бути тимчасово замінений відповідним лікарським препаратом іншого класу.Спосіб застосування та дозиКапсули необхідно ковтати цілком і запивати достатньою кількістю води (1/2 склянки), незалежно від часу їди (тобто капсули можуть прийматися як до, так і під час або після їди). Доза підбирається залежно від терапевтичного ефекту та переносимості препарату пацієнтом. Для забезпечення зазначених нижче режимів дозування за необхідності застосування раміприлу в дозі 1,25 мг слід призначати препарати раміприлу інших виробників у лікарській формі "таблетки 1,25 мг" або "таблетки 2,5 мг" з ризиком. За необхідності застосування раміприлу у дозах 2,5 мг або 5 мг необхідно застосовувати препарат Раміприл-ВЕРТЕКС у лікарській формі "капсули 2,5 мг, 5 мг". Лікування препаратом Раміприл-ВЕРТЕКС зазвичай є тривалим, а його тривалість у кожному конкретному випадку визначається лікарем. Якщо не призначається інакше, то за нормальної функції нирок та печінки рекомендуються представлені далі режими дозування. Артеріальна гіпертензія Всередину початкова доза - 2,5 мг, одноразово вранці. Якщо прийом препарату в цій дозі протягом 3-х тижнів і більше не вдається нормалізувати АТ, то доза може бути збільшена до 5 мг препарату Раміприл-ВЕРТЕКС на добу. При недостатній ефективності дози 5 мг через 2-3 тижні вона може бути ще подвоєна до максимальної добової дози, що рекомендується, - 10 мг на добу (можливий прийом 2 капсул по 5 мг або 1 капсули раміприлу по 10 мг). Як альтернатива збільшення дози до 10 мг на добу при недостатньому антигіпертензивному ефекті добової дози 5 мг можливе додавання до терапії інших гіпотензивних засобів, зокрема діуретиків або блокаторів "повільних" кальцієвих каналів. Хронічна серцева недостатність Початкова доза – 1,25 мг на добу (для забезпечення зазначеного режиму дозування слід застосовувати препарати інших виробників у таблетованій лікарській формі). Залежно від реакції пацієнта на терапію, що проводиться, дозу можна збільшувати. Рекомендується подвоювати її з інтервалами 1-2 тижні. Дози від 2,5 мг і більше приймати одноразово або розділити на 2 прийоми. Максимальна добова доза – 10 мг (можливий прийом 2 капсул по 5 мг або 1 капсули раміприлу по 10 мг). При серцевій недостатності з клінічними проявами, що розвинулася протягом перших кількох днів (з другої до дев'ятої доби) після гострого інфаркту міокарда Початкова доза – 5 мг на добу, розділена на 2 прийоми, по 2,5 мг уранці та ввечері. Якщо пацієнт не переносить цю початкову дозу (спостерігається надмірне зниження артеріального тиску), то йому рекомендується протягом двох днів приймати по 1,25 мг 2 рази на добу (для забезпечення зазначеного режиму дозування слід застосовувати препарати інших виробників у таблетованій лікарській формі). Потім залежно від реакції пацієнта, доза може бути збільшена. Рекомендується, щоб доза при збільшенні подвоювалася з інтервалом 1-3 дні. Пізніше кратність прийому добової дози може бути зменшена до 1 разу на день. Максимальна добова доза, що рекомендується, становить 10 мг (можливий прийом 2 капсул по 5 мг або 1 капсули раміприлу по 10 мг). В даний час досвід лікування пацієнтів з тяжкою хронічною серцевою недостатністю (III-IV функціональний клас за класифікацією NYHA), що виникла безпосередньо після гострого інфаркту міокарда, є недостатнім. Якщо у таких пацієнтів приймається рішення про проведення лікування препаратом Раміприл-ВЕРТЕКС, рекомендується, щоб лікування розпочиналося з найменшої можливої ​​дози – 1,25 мг 1 раз на добу (для забезпечення зазначеного режиму дозування слід застосовувати препарати інших виробників у таблетованій лікарській формі). Особливої ​​обережності слід дотримуватись при кожному збільшенні дози. При діабетичній або недіабетичній нефропатії Початкова доза – 1,25 мг 1 раз на добу (для забезпечення зазначеного режиму дозування слід застосовувати препарати інших виробників у таблетованій лікарській формі). Доза може збільшуватись до 5 мг 1 раз на добу. Максимальна добова доза – 5 мг. Для зниження ризику інфаркту міокарда, інсульту або серцево-судинної смертності у пацієнтів з високим серцево-судинним ризиком Рекомендована початкова доза – 2,5 мг 1 раз на добу. Залежно від переносимості препарату пацієнтом, дозу можна поступово збільшувати. Рекомендується подвоїти дозу через один тиждень лікування, а протягом наступних 3 тижнів лікування – збільшити її до звичайної підтримуючої дози 10 мг 1 раз на добу. Дози, що перевищують 10 мг, вивчені недостатньо. Застосування раміприлу у пацієнтів із КК менше 0,6 мл/сек вивчено недостатньо. Застосування препарату Раміприл-ВЕРТЕКС у спеціальних груп пацієнтів Пацієнти з порушеннями функції нирок При КК від 50 до 20 мл/хв на 1,73 м2 площі поверхні тіла початкова добова доза зазвичай становить 1,25 мг (для забезпечення зазначеного режиму дозування слід застосовувати препарати інших виробників у таблетованій лікарській формі). Максимальна добова доза – 5 мг. Пацієнти з не повністю скоригованим водно-електролітним балансом, пацієнти з тяжкою артеріальною гіпертензією, а також пацієнти, для яких надмірне зниження АТ становить певний ризик (наприклад, при тяжкому атеросклеротичному ураженні коронарних та мозкових артерій) Початкова доза знижується до 1,25 мг на добу (для забезпечення зазначеного режиму дозування слід застосовувати препарати інших виробників у таблетованій лікарській формі). Пацієнти з попередньою терапією діуретиками Необхідно при можливості відмінити діуретики за 2-3 дні (залежно від тривалості дії діуретиків) перед початком лікування препаратом Раміприл-ВЕРТЕКС або, принаймні, зменшити дозу діуретиків, що приймаються. Лікування таких пацієнтів слід починати з найнижчої дози, яка дорівнює 1,25 мг раміприлу, що приймається 1 раз на добу, вранці (для забезпечення зазначеного режиму дозування слід застосовувати препарати інших виробників у таблетованій лікарській формі). Після прийому першої дози і щоразу після збільшення дози раміприлу та (або) діуретиків, особливо "петлевих" діуретиків, пацієнти повинні перебувати під медичним наглядом не менше 8 годин, щоб уникнути неконтрольованої гіпотензивної реакції. Пацієнти похилого віку (старше 65 років) Початкова доза – 1,25 мг на добу (для забезпечення зазначеного режиму дозування слід застосовувати препарати інших виробників у таблетованій лікарській формі). Пацієнти з порушеннями функції печінки Реакція АТ на прийом препарату Раміприл-ВЕРТЕКС може посилюватись (за рахунок уповільнення виведення раміприлату), так і зменшуватися (за рахунок уповільнення перетворення раміприлу на раміприлат). Тому на початку лікування потрібне ретельне медичне спостереження. Максимальна допустима добова доза – 2,5 мг.ПередозуванняСимптоми Надмірна периферична вазодилатація з розвитком вираженого зниження артеріального тиску, шоку; брадикардія; водно-електролітні порушення; гостра ниркова недостатність; ступор. Лікування У легенях передозування - промивання шлунка, прийом адсорбентів, натрію сульфату (бажано протягом 30 хв). Слід контролювати функцію життєво важливих органів. У більш важких випадках - заходи, спрямовані на стабілізацію АТ: внутрішньовенне введення 0,9% розчину натрію хлориду, плазмозамінників, встановлення тимчасового електрокардіостимулятора при стійкій до медикаментозної терапії брадикардії. При вираженому зниженні АТ до терапії з поповнення обсягу циркулюючої крові та відновлення водно-електролітного балансу може бути додане введення альфа-адренергічних агоністів (норепінефрін, допамін). У разі брадикардії рекомендується призначення атропіну або встановлення тимчасового електрокардіостимулятора. Необхідно ретельно контролювати АТ, функцію нирок та вміст електролітів у плазмі крові. Досвіду застосування форсованого діурезу, зміни рН сечі, гемофільтрації або діалізу для прискореного виведення раміприлу з організму немає. Гемодіаліз показаний у разі розвитку ниркової недостатності.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЛікування препаратом Раміприл-ВЕРТЕКС зазвичай є тривалим, його тривалість у кожному конкретному випадку визначається лікарем. Воно також потребує регулярного лікарського контролю, зокрема у пацієнтів з порушеною функцією печінки та нирок. Перед початком лікування препаратом Раміприл-ВЕРТЕКС необхідно усунути гіпонатріємію та гіповолемію. У пацієнтів, які раніше приймали діуретики, необхідно їх відмінити або, принаймні, знизити їх дозу за 2-3 дні до початку прийому препарату Раміприл-ВЕРТЕКС (у цьому випадку слід ретельно контролювати стан пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю у зв'язку з можливістю розвитку у декомпенсації внаслідок збільшення обсягу циркулюючої крові). Після прийому першої дози препарату, а також при збільшенні його дози та/або дози діуретиків (особливо "петлевих") необхідно забезпечити ретельне медичне спостереження за пацієнтом протягом не менше 8-ми годин для своєчасного вживання відповідних заходів у разі надмірного зниження АТ. Якщо препарат Раміприл-ВЕРТЕКС застосовується вперше або у високій дозі у пацієнтів з підвищеною активністю РААС, то у них слід ретельно контролювати АТ, особливо на початку лікування, оскільки у цих пацієнтів є підвищений ризик надмірного зниження АТ. При злоякісній артеріальній гіпертензії та серцевій недостатності, особливо на гострій стадії інфаркту міокарда, лікування препаратом Раміприл-ВЕРТЕКС слід розпочинати лише в умовах стаціонару. У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю прийом препарату може призвести до розвитку вираженого зниження артеріального тиску, яке у ряді випадків супроводжується олігурією або азотемією та рідко – розвитком гострої ниркової недостатності. Слід бути обережними при лікуванні літніх пацієнтів, оскільки вони можуть бути особливо чутливі до інгібіторів АПФ; у початковій фазі лікування рекомендується контролювати показники функції нирок. У пацієнтів, для яких зниження артеріального тиску може становити певний ризик (наприклад, у пацієнтів з атеросклеротичним звуженням коронарних або мозкових артерій), лікування має починатися під суворим медичним наглядом. Слід бути обережними при фізичному навантаженні та/або спекотній погоді через ризик підвищеного потовиділення та дегідратації з розвитком артеріальної гіпотензії внаслідок зменшення об'єму циркулюючої крові та зниження вмісту натрію в крові. Під час лікування препаратом Раміпріл-ВЕРТЕКС не рекомендується вживати алкоголь. Минуща артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для продовження лікування після стабілізації артеріального тиску. У разі повторного розвитку вираженої гіпотензії слід зменшити дозу або відмінити препарат. Одночасне застосування препарату Раміприл-ВЕРТЕКС з препаратами, що містять аліскірен, або з антагоністами рецепторів до ангіотензину II, що призводить до подвійної блокади РААС, не рекомендується у зв'язку з ризиком надмірного зниження АТ, розвитку гіперкаліємії та погіршення функції нирок у порівнянні з моно. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину II протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується в інших пацієнтів. У пацієнтів, які отримували лікування інгібіторами АПФ, спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, горлянки або гортані. При виникненні набряклості в області обличчя (губи, повіки) або язика, порушенні ковтання або дихання пацієнт повинен негайно припинити прийом препарату. Ангіоневротичний набряк, що локалізується в області язика, глотки або гортані (можливі симптоми: порушення ковтання або дихання), може загрожувати життю та вимагає проведення невідкладних заходів щодо його усунення: підшкірне введення 0,3-0,5 мг або внутрішньовенне краплинне введення 0,1 мг адреналіну (епінефрину) (під контролем АТ, ЧСС та ЕКГ) з подальшим застосуванням глюкокортикостероїдів (в/в, внутрішньом'язово або внутрішньо); також рекомендується внутрішньовенне введення антигістамінних засобів (блокаторів Н1 та Н2-гістамінових рецепторів), а у разі недостатності інактиваторів ферменту С1-естерази можна розглянути питання необхідності введення на додаток до адреналіну (епінефрину) інгібіторів ферменту С1-естерази. Пацієнт повинен бути госпіталізований, і спостереження за ним має проводитися до повного усунення симптомів, але не менше 24 годин. У пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, спостерігалися випадки інтестинального ангіоневротичного набряку, який виявлявся болями у животі з нудотою та блюванням або без них; у деяких випадках одночасно спостерігався і ангіоневротичний набряк обличчя. Інтестинальний ангіоневротичний набряк діагностували за допомогою комп'ютерної томографії, ультразвукового дослідження або оперативного втручання. При появі у пацієнта на фоні лікування інгібіторами АПФ вищеописаних симптомів слід при проведенні диференціального діагнозу розглядати та можливість розвитку у нього інтестинального ангіоневротичного набряку. Лікування, спрямоване на десенсибілізацію до отрути перетинчастокрилих комах (бджіл, ос), та одночасний прийом інгібіторів АПФ можуть ініціювати анафілактичні та анафілактоїдні реакції (наприклад, зниження АТ, задишка, блювота, алергічні шкірні реакції), які можуть іноді бути небезпечними. На фоні лікування інгібіторами АПФ реакції підвищеної чутливості на отруту перетинчастокрилих комах (наприклад, бджіл, ос) розвиваються швидше та протікають важче. Якщо необхідно проведення десенсибілізації до отрути перетинчастокрилих комах,Інгібітор АПФ повинен бути тимчасово замінений відповідним лікарським препаратом іншого класу. При застосуванні інгібіторів АПФ були описані небезпечні для життя, анафілактоїдні реакції, що швидко розвиваються, іноді аж до розвитку шоку під час проведення гемодіалізу або плазмофільтрації з використанням певних високопроточних мембран з негативно зарядженою поверхнею (наприклад, поліакрилнітрильних мембран) (див. також інструкції виробників мембран). Необхідно уникати спільного застосування препарату Раміприл-ВЕРТЕКС та такого роду мембран, наприклад, для термінового гемодіалізу або гемофільтрації. В даному випадку переважно використання інших мембран або виключення прийому інгібіторів АПФ. Подібні реакції спостерігалися при аферезі ліпопротеїнів низької щільності із застосуванням декстрану сульфату. Тому цей метод не слід застосовувати у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ. Застосування інгібіторів АПФ, у тому числі раміприлу, у пацієнтів, які зазнають хірургічного втручання із застосуванням загальної анестезії, може призвести до розвитку артеріальної гіпотензії. Перед хірургічним втручанням (включаючи стоматологію) необхідно попередити лікаря-анестезіолога про застосування інгібіторів АПФ. Перед початком та під час терапії інгібіторами АПФ необхідне визначення загальної кількості лейкоцитів та лейкоцитарної формули. Досвід клінічного застосування препарату Раміприл-ВЕРТЕКС у дітей та підлітків до 18 років недостатній. У пацієнтів з порушеннями функції печінки реакція на лікування препаратом Раміприл-ВЕРТЕКС може бути посиленою або ослабленою. Крім цього, у пацієнтів з цирозом печінки з набряками та/або асцитом можлива значна активація РААС, тому при лікуванні цих пацієнтів слід дотримуватися особливої ​​обережності. При застосуванні інгібіторів АПФ повідомляли про розвиток кашлю. Персистуючий, "сухий" кашель проходить після припинення терапії. Кашель, індукований інгібіторами АПФ, має розглядатися при диференціальній діагностиці кашлю. Контроль лабораторних показників до та під час лікування препаратом Раміприл-ВЕРТЕКС (до 1 разу на місяць у перші 3-6 місяців) Контроль функції нирок При лікуванні інгібіторами АПФ у перші тижні лікування та надалі рекомендується проводити контроль функції нирок. Особливо ретельний контроль потрібний пацієнтам з гострою та хронічною серцевою недостатністю, порушенням функції нирок, після трансплантації нирки, пацієнтам з реноваскулярними захворюваннями, включаючи пацієнтів з гемодинамічно значущим одностороннім стенозом ниркової артерії за наявності двох нирок (у таких пацієнтів навіть незначне підвищення концентрації креатиніну). може бути показником зниження функції нирок). Контроль утримання електролітів Рекомендується регулярний контроль вмісту калію та натрію у плазмі крові. Особливо ретельний моніторинг вмісту калію у плазмі крові потрібний пацієнтам з порушеннями функції нирок, значущими порушеннями водно-електролітного балансу, хронічною серцевою недостатністю. У деяких пацієнтів, які отримували раміприл, спостерігався синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНСАДГ) з подальшим розвитком гіпонатріємії. Рекомендується регулярно контролювати вміст натрію в плазмі у пацієнтів похилого віку та інших пацієнтів з ризиком розвитку гіпонатріємії. Контроль показників загального аналізу крові Рекомендується контролювати показники загального аналізу крові для виявлення можливої ​​лейкопенії. Більш регулярний контроль рекомендується на початку лікування та у пацієнтів з порушеннями функції нирок, а також у пацієнтів із захворюваннями сполучної тканини або у пацієнтів, які отримують одночасно інші лікарські засоби, здатні змінювати картину периферичної крові. Контроль кількості лейкоцитів необхідний для раннього виявлення лейкопенії, що особливо важливо у пацієнтів із підвищеним ризиком її розвитку, а також за перших ознак розвитку інфекції. При виявленні нейтропенії (число нейтрофілів менше 2000/мкл) потрібне припинення лікування інгібіторами АПФ. При появі симптоматики, обумовленої лейкопенією (наприклад, лихоманки, збільшення лімфатичних вузлів, тонзиліту), необхідний терміновий контроль картини периферичної крові. У разі появи ознак кровоточивості (найдрібніших петехій, червоно-коричневих висипань на шкірі та слизових оболонках) необхідний також контроль кількості тромбоцитів у периферичній крові. Визначення активності "печінкових" ферментів, концентрації білірубіну в крові Застосування інгібіторів АПФ у поодиноких випадках супроводжувалося розвитком синдрому, що починається з холестатичної жовтяниці або гепатиту і прогресує до фульмінантного некрозу печінки, іноді з летальним кінцем. Механізм розвитку цього синдрому невідомий. При появі холестатичної жовтяниці або значного підвищення активності "печінкових" трансаміназ (аланінамінотрансфераза (АЛТ), аспартатамінотрансфераза (ACT)) лікування препаратом Раміприл-ВЕРТЕКС слід припинити та забезпечити лікарське спостереження за пацієнтом. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування препаратом Раміприл-ВЕРТЕКС необхідно утриматися від занять потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, включаючи керування транспортними засобами, оскільки на тлі прийому препарату Раміприл-ВЕРТЕКС можлива поява запаморочення, зниження швидкості психомоторних реакцій та уваги, особливо після прийому першої дози та при одночасному прийомі діуретиків.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. діюча речовина: раміприл – 2,5 мг; допоміжні речовини: лактози моногідрат – 141,5 мг; кремнію діоксид колоїдний – 3,0 мг; натрію лаурилсульфат – 1,5 мг; кальцію стеарат – 1,5 мг; капсули тверді желатинові: корпус (титану діоксид – 2,0%, желатин – до 100%); кришечка (титану діоксид – 2,0%, заліза оксид жовтий (заліза оксид) – 0,6286%, желатин – до 100%). Капсули, 2,5 мг та 5 мг. 7, 10 або 14 капсул в контурній комірковій упаковці з полівінілхлоридної плівки і фольги алюмінієвої. 2 або 4 контурні осередкові упаковки по 7 капсул, 1, 2, 3, 5 або 6 контурних осередкових упаковок по 10 капсул, 1, 2 або 4 контурні осередкові упаковки по 14 капсул разом з інструкцією із застосування в пачці з картону.Опис лікарської формиТверді желатинові капсули № 3 із корпусом білого та кришечкою жовтого кольору. Вміст капсул – порошок або ущільнена маса білого або майже білого кольору, що розпадається при легкому натисканні скляною паличкою.Фармакотерапевтична групаАПФ інгібітор.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо раміприл швидко всмоктується із шлунково-кишкового тракту (50-60%). Їда уповільнює його абсорбцію, але не впливає на повноту всмоктування. Розподіл Біодоступність для раміприлу після прийому внутрішньо 2,5-5 мг становить 15-28%; біодоступність активного метаболіту раміприлату після прийому 2,5-5 мг раміприлу становить 45%. Після прийому раміприлу внутрішньо максимальні плазмові концентрації раміприлу та раміприлату досягаються через 1 та 2-4 години відповідно. Після щоденного прийому 5 мг на добу стабільна концентрація раміприлату в плазмі досягається до 4 дня. Зв'язок із білками плазми крові для раміприлу – 73%, раміприлату – 56%. Об'єм розподілу раміприлу – 90 л, раміприлату – 500 л. Метаболізм У печінці метаболізується з утворенням активного метаболіту раміприлату (в 6 разів активніше інгібує АПФ, ніж раміприл) та неактивних метаболітів – дикетопіперазинового ефіру, дикетопіперазинової кислоти, а також глюкуронідів раміприлу та раміприлату. Усі утворювані метаболіти, крім раміприлату, фармакологічної активності немає. Виведення Період напіввиведення (Т1/2) для раміприлу – 5,1 години; у фазі розподілу та елімінації зниження концентрації раміприлату в плазмі крові відбувається з Т1/2, рівним 3 годинам, потім слідує перехідна фаза з Т1/2, рівним 15 годин, і тривала кінцева фаза з дуже низькими концентраціями раміприлату в плазмі крові та Т1/2 рівним 4-5 днів. Ця кінцева фаза обумовлена ​​повільним вивільненням раміприлату із міцного зв'язку з рецепторами АПФ. Незважаючи на тривалу кінцеву фазу при одноразовому протягом доби прийомі раміприлу внутрішньо в дозі 2,5 мг і більше, рівноважна концентрація раміприлату досягається приблизно через 4 дні лікування. При курсовому призначенні препарату "ефективний" Т1/2 в залежності від дози становить 13-17 годин. Т1/2 збільшується при хронічній нирковій недостатності (ХНН). Виводиться нирками – 60%, через кишечник – 40% (переважно у вигляді метаболітів). Приблизно 80-90% метаболітів у сечі та жовчі становлять раміприлат та метаболіти раміприлату. Раміприлу глюкуронід і раміприлу дикетопіперазин становлять приблизно 10-20% від загальної кількості, а вміст сечі неметаболізованого раміприлу становить приблизно 2%. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів У здорових добровольців похилого віку (65-76 років) фармакокінетика раміприлу та раміприлату істотно не відрізняється від такої у молодих здорових добровольців. При порушенні функції нирок (кліренс креатиніну (КК) менше 60 мл/хв) виведення раміприлу та його метаболітів уповільнюється пропорційно зниженню КК, що призводить до підвищення плазмової концентрації раміприлату, що знижується повільніше, ніж у пацієнтів із нормальною функцією нирок. При порушенні функції печінки сповільнюється перетворення раміприлу на раміприлат і відбувається повільніше виведення раміприлату. При серцевій недостатності концентрація раміприлату підвищується у 1,5-1,8 раза.ФармакодинамікаАктивний метаболіт раміірила, що утворюється під впливом ферментів печінки, - раміприлат - є тривало діючим інгібітором АПФ (ангіотензинперетворюючого ферменту, синоніми: кініназа II, дипептидилкарбоксидипептидаза I), що є пептидилдипептидазою. АПФ у плазмі крові та тканинах каталізує перетворення ангіотензину I на ангіотензин II, який має судинозвужувальну дію, та розпад брадикініну, який має судинорозширювальну дію. Тому при прийомі раміприлу внутрішньо зменшується утворення ангіотензину II і відбувається накопичення брадикініну, що призводить до розширення судин та зниження артеріального тиску (АТ). Підвищення активності калікреїн-кінінової системи в крові та тканинах зумовлює кардіопротективну та ендотеліопротективну дію раміприлу за рахунок активації простагландинової системи та, відповідно, збільшення синтезу простагландинів, що стимулюють утворення оксиду азоту (NО) в ендотеліоцитах. Ангіотензин II стимулює вироблення альдостерону, тому прийом раміприлу призводить до зниження секреції альдостерону та підвищення вмісту іонів калію у плазмі крові. При зниженні концентрації ангіотензину II у крові усувається його інгібуючий вплив на секрецію реніну за типом негативного зворотного зв'язку, що призводить до підвищення активності реніну плазми. Передбачається, що розвиток деяких небажаних реакцій (зокрема сухого кашлю) також пов'язаний з підвищенням активності брадикініну. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом раміприлу призводить до зниження АТ у положенні "лежачи" та "стоячи" без компенсаторного збільшення частоти серцевих скорочень (ЧСС). Раміприл значно знижує загальний периферичний опір судин (ОПСС), практично не викликаючи змін у нирковому кровотоку та швидкості клубочкової фільтрації. Антигіпертензивна дія починає проявлятися через 1-2 години після прийому внутрішньо разової дози препарату, досягаючи найбільшого значення через 3-6 годин, і зберігається протягом 24 годин. При курсовому прийомі антигіпертензивний ефект може поступово збільшуватися, зазвичай стабілізуючись до 3-4 тижня регулярного прийому препарату і потім зберігаючись протягом тривалого часу. Раптове припинення прийому препарату не призводить до швидкого та значного підвищення артеріального тиску (відсутність синдрому "скасування"). У пацієнтів з артеріальною гіпертензією раміприл уповільнює розвиток та прогресування гіпертрофії міокарда та судинної стінки. У пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю раміприл знижує ОПСС (зменшення постнавантаження на серці), збільшує ємність венозного русла та знижує тиск наповнення лівого шлуночка, що, відповідно, призводить до зменшення переднавантаження на серце. У цих пацієнтів при прийомі раміприлу спостерігається збільшення серцевого викиду, фракції викиду та покращення переносимості фізичного навантаження. При діабетичній та недіабетичній нефропатії прийом раміприлу зменшує швидкість прогресування ниркової недостатності та час настання термінальної стадії ниркової недостатності та, завдяки цьому, зменшує потребу в процедурах гемодіалізу та трансплантації нирки. При початкових стадіях діабетичної та недіабетичної нефропатії раміприл зменшує ступінь виразності альбумінурії. У пацієнтів з високим ризиком розвитку серцево-судинних захворювань внаслідок судинних захворювань (діагностована ішемічна хвороба серця, облітеруючі захворювання периферичних артерій в анамнезі, інсульт в анамнезі) або цукрового діабету з не менш ніж одним додатковим фактором ризику (мікроальбумінурія, артеріальна гіпертензія холестерину (ОХ), зниження концентрації холестерину ліпопротеїнів високої щільності (ХС-ЛПВЩ), куріння) приєднання раміприлу до стандартної терапії значно знижує частоту розвитку інфаркту міокарда, інсульту та смертності від серцево-судинних причин. Крім цього, раміприл знижує показники загальної смертності, а також потребу в процедурах реваскуляризації та уповільнює виникнення або прогресування хронічної серцевої недостатності. У пацієнтів із серцевою недостатністю з клінічними проявами, що розвинулася в перші дні гострого інфаркту міокарда (2-9 добу), при прийомі раміприлу, починаючи з 3 по 10 добу гострого інфаркту міокарда, знижується показник смертності (на 27%), ризик раптової смерті на 30%), ризик прогресування хронічної серцевої недостатності до тяжкої (III-IV функціональний клас за класифікацією NYHA)/ резистентної до терапії (на 23%), ймовірність подальшої госпіталізації через розвиток серцевої недостатності (на 26%). У загальній популяції пацієнтів, а також у пацієнтів з цукровим діабетом (як з артеріальною гіпертензією, так і з нормальними показниками АТ) раміприл значно знижує ризик розвитку нефропатії та виникнення мікроальбумінурії.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (у монотерапії або у поєднанні з іншими гіпотензивними препаратами, наприклад, діуретиками та блокаторами "повільних" кальцієвих каналів). Хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії, зокрема у комбінації з діуретиками). Діабетична або недіабетична нефропатія, доклінічні або клінічно виражені стадії, у тому числі з вираженою протеїнурією, особливо при поєднанні з гіпертензією. Зниження ризику розвитку інфаркту міокарда, інсульту або серцево-судинної смертності у пацієнтів з високим серцево-судинним ризиком: у пацієнтів з підтвердженою ішемічною хворобою серця, інфарктом міокарда в анамнезі або без нього, включаючи пацієнтів, які перенесли черезшкірну транслюмінальну коронарну ангіопластику, аорто-коронарне шунтування; у пацієнтів із інсультом в анамнезі; у пацієнтів з оклюзійними ураженнями периферичних артерій в анамнезі; у пацієнтів з цукровим діабетом з не менш ніж одним додатковим фактором ризику (мікроальбумінурія, артеріальна гіпертензія, підвищення плазмових концентрацій ОХ, зниження плазмових концентрацій ХС-ЛПЗЩ, куріння); Серцева недостатність із клінічними проявами, що розвинулася протягом перших кількох днів (з другої по дев'яту добу) після гострого інфаркту міокарда.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до раміприлу, інших інгібіторів АПФ або до будь-якого компонента препарату; ангіоневротичний набряк (спадковий або ідіопатичний, а також після прийому інгібіторів АПФ) в анамнезі – ризик швидкого розвитку ангіоневротичного набряку; гемодинамічно значущий стеноз ниркових артерій (двосторонній чи односторонній у разі єдиної нирки); артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт. ст.) або стани з нестабільними показниками гемодинаміки; одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла); одночасне застосування з антагоністами рецепторів ангіотензину II (АРА II) у пацієнтів з діабетичною нефропатією; гемодинамічно значущий стеноз аортального або мітрального клапана або гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГЗКМП); первинний гіперальдостеронізм; тяжка ниркова недостатність (КК менше 20 мл/хв при площі поверхні тіла 1,73 м2); гемодіаліз (досвід клінічного застосування недостатній); вагітність, період грудного вигодовування; нефропатія, лікування якої проводиться глюкокортикостероїдами, нестероїдними протизапальними препаратами, імуномодуляторами та/або іншими цитотоксичними препаратами; хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації (досвід клінічного застосування недостатній); вік до 18 років (досвід клінічного застосування недостатній); гемодіаліз або гемофільтрація з використанням деяких мембран з негативно зарядженою поверхнею, таких як високопроточні мембрани з поліакрилонітрилу (небезпека розвитку тяжких анафілактоїдних реакцій); аферез ліпопротеїнів низької щільності з використанням декстрану сульфату (небезпека розвитку реакцій підвищеної чутливості); проведення десенсибілізуючої терапії при реакціях підвищеної чутливості до отрут перетинчастокрилих комах, таких як бджоли, оси; непереносимість лактози, дефіцит лактази, глюкозо-галактозна мальабсорбція. Додаткові протипоказання при застосуванні препарату Раміприл-ВЕРТЕКС у гострій стадії інфаркту міокарда: тяжка хронічна серцева недостатність (IV функціональний клас за класифікацією NYHA); нестабільна стенокардія; небезпечні життя шлуночкові порушення ритму серця; "легеневе" серце. З обережністю: Одночасне застосування препарату Раміприл-ВЕРТЕКС з препаратами, що містять аліскірен, або антагоністами рецепторів до ангіотензину II (при подвійній блокаді ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) є підвищений ризик різкого зниження артеріального тиску, розвитку гіперкаліємії та погіршення функції. . Стани, за яких надмірне зниження АТ є особливо небезпечним (при атеросклеротичних ураженнях коронарних та мозкових артерій). Стани, що супроводжуються підвищенням активності РААС, при яких при інгібуванні АПФ є ризик різкого зниження артеріального тиску з погіршенням функції нирок: тяжка артеріальна гіпертензія, особливо злоякісна артеріальна гіпертензія; хронічна серцева недостатність, особливо тяжка або щодо якої приймаються інші лікарські засоби з антигіпертензивною дією; гемодинамічно значущий однобічний стеноз ниркової артерії (за наявності обох нирок) - у таких пацієнтів навіть незначне збільшення концентрації креатиніну в плазмі може бути проявом однобічного погіршення функції нирок; попередній прийом діуретиків; порушення водно-електролітного балансу внаслідок недостатнього споживання рідини та кухонної солі, діареї, блювання, рясного потовиділення. Порушення функції печінки (недостатність досвіду застосування: можливе як посилення, так і ослаблення ефектів раміприлу; за наявності у пацієнтів цирозу печінки з асцитом та набряками можлива значна активація РААС, див. вище "стани, що супроводжуються підвищенням активності РААС"). Цукровий діабет (ризик розвитку гіперкаліємії). Порушення функції нирок (КК понад 20 мл/хв при площі поверхні тіла 1,73 м2) (ризик розвитку гіперкаліємії та лейкопенії). Стан після трансплантації нирки. Системні захворювання сполучної тканини, у тому числі системний червоний вовчак, системна склеродермія, супутня терапія мієлотоксичними препаратами, здатними викликати зміни у картині периферичної крові (можливе пригнічення кістковомозкового кровотворення, розвиток нейтропенії або агранулоцитозу). літній вік (ризик посилення антигіпертензивної дії). гіперкаліємія. застосування під час великих хірургічних втручань або проведення загальної анестезії.Вагітність та лактаціяВагітність Препарат Раміпріл-ВЕРТЕКС протипоказаний при вагітності. Тому перед початком лікування слід переконатися у відсутності вагітності. Якщо пацієнтка завагітніла в період лікування, необхідно якомога раніше замінити лікарську терапію препаратом Раміприл-ВЕРТЕКС іншою терапією. В іншому випадку існує ризик порушення розвитку нирок плода, зниження артеріального тиску плода та новонародженого, порушення функції нирок, гіперкаліємії, гіпоплазії кісток черепа, олігогідрамніону, контрактури кінцівок, деформації черепа, гіпоплазії легень, особливо в І триместрі вагітності. Рекомендується вести ретельне спостереження за новонародженими, які піддавалися внутрішньоутробному впливу інгібіторів АПФ, для виявлення артеріальної гіпотензії, олігурії та гіперкаліємії. При олігурії необхідна підтримка АТ та ниркової перфузії шляхом заповнення об'єму циркулюючої крові (ОЦК) та судинозвужувальних засобів. У новонароджених є ризик розвитку олігурії та неврологічних розладів, можливо, через зниження ниркового та мозкового кровотоку внаслідок зниження артеріального тиску, що викликається інгібіторами АПФ (одержуваних вагітними та після пологів). Період грудного вигодовування У дослідженнях на тваринах було показано, що раміприл виділяється з молоком лактуючих тварин. Якщо лікування препаратом Раміприл-ВЕРТЕКС необхідне в період лактації, годування груддю слід припинити.Побічна діяКласифікація побічних реакцій щодо органів та систем із зазначенням частоти їх виникнення: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100, < 1/10), нечасто (≥ 1/1000, < 1/100), рідко ( ≥ 1/10000, < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), зокрема окремі повідомлення, частота невідома (через недостатність даних). Порушення з боку крові та лімфатичної системи: нечасто – еозинофілія; рідко – лейкопенія, включаючи нейтропенію та агранулоцитоз, зменшення кількості еритроцитів у периферичній крові, зниження гемоглобіну, тромбоцитопенію, лімфоаденопатію; частота невідома – пригнічення кістковомозкового кровотворення, панцитопенія, гемолітична анемія. Порушення з боку імунної системи: частота невідома - анафілактичні або анафілактоїдні реакції (при інгібуванні АПФ збільшується тяжкість анафілактичних або анафілактоїдних реакцій на отрути комах), підвищення титру антинуклеарних антитіл. Порушення з боку ендокринної системи: частота невідома – синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНСАДГ). Порушення з боку обміну речовин та харчування: часто – підвищення вмісту калію в крові; нечасто – анорексія, зниження апетиту; частота невідома – зниження вмісту натрію в крові. Порушення психіки: нечасто – пригнічений настрій, тривога, нервозність, руховий неспокій, порушення сну, включаючи сонливість; рідко – сплутаність свідомості; частота невідома – порушення уваги. Порушення з боку нервової системи: часто – головний біль, запаморочення (відчуття “легкості” в голові); нечасто – вертиго, парестезія, агевзія (втрата смакової чутливості), дисгевзія (порушення смакової чутливості); рідко – тремор, порушення рівноваги; частота невідома - ішемія головного мозку, включаючи ішемічний інсульт і минуще порушення мозкового кровообігу, порушення психомоторних реакцій (зниження реакції), парестезія (відчуття печіння), паросмія (порушення сприйняття запахів). Порушення органу зору: нечасто - зорові розлади, включаючи розпливчастість зображення; рідко – кон'юнктивіт. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: рідко – порушення слуху, шум у вухах. Порушення серця: нечасто - ішемія міокарда, включаючи розвиток нападу стенокардії або інфаркту міокарда, тахікардія, порушення серцевого ритму (поява або посилення), відчуття серцебиття, периферичні набряки. Порушення з боку судин: часто – надмірне зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія, синкопальні стани; нечасто - "припливи" крові до шкіри обличчя; рідко – виникнення або посилення порушень кровообігу на фоні стенозуючих судинних уражень, васкуліт; частота невідома – синдром Рейно. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто - "сухий" кашель (що посилюється ночами і в положенні "лежачи"), бронхіт, синусит, задишка; нечасто – бронхоспазм, включаючи обтяження перебігу бронхіальної астми, закладеність носа. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: часто – запальні реакції у шлунку та кишечнику, розлади травлення, відчуття дискомфорту в ділянці живота, диспепсія, діарея, нудота, блювання; нечасто - фатальний панкреатит (випадки панкреатиту з летальним результатом при прийомі інгібіторів АПФ спостерігалися вкрай рідко), підвищення активності ферментів підшлункової залози в плазмі крові, ангіоневротичний набряк тонкого кишечника, біль у верхніх відділах живота, у тому числі пов'язана з гастритом, запор, оболонки порожнини рота; рідко – глосит; частота невідома – афтозний стоматит (запальні реакції слизової оболонки порожнини рота). Порушення з боку печінки та жовчовивідних протоків: нечасто – підвищення активності "печінкових" ферментів та концентрації кон'югованого білірубіну в плазмі крові; рідко - холестатична жовтяниця, гепатоцелюлярнис ураження; частота невідома - гостра печінкова недостатність, холестатичний або цитолітичний гепатит (вкрай рідко з летальним результатом). Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: часто – шкірний висип, зокрема макульозно-папульозний; нечасто - ангіоневротичний набряк, у тому числі і з летальним результатом (набряк гортані може викликати обструкцію дихальних шляхів, що призводить до летального результату), свербіж шкіри, гіпергідроз (підвищене потовиділення); рідко – ексфоліативний дерматит, кропив'янка, оніхолізис (відшарування нігтя від м'яких тканин пальця); дуже рідко – реакції фотосенсибілізації; частота невідома - токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, пемфігус (міхуровий висип), обтяження перебігу псоріазу, псоріазоподібний дерматит, пемфігоїдна або ліхеноїдна (лишаевидная) екзантема. Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини: часто – м'язові судоми, міалгія; нечасто – артралгія. Порушення з боку нирок і сечовивідних шляхів: нечасто - порушення функції нирок, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності, збільшення кількості виділеної сечі, посилення протеїнурії, що раніше існувала, підвищення концентрації сечовини і креатиніну в плазмі крові. Порушення з боку репродуктивної системи та молочної залози: нечасто – еректильна дисфункція з минущою імпотенцією, зниження лібідо; частота невідома – гінекомастія. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – біль у грудях, відчуття втоми; нечасто – підвищення температури тіла; рідко – астенія (слабкість).Взаємодія з лікарськими засобамиПротипоказані комбінації Використання деяких високопроточних мембран з негативно зарядженою поверхнею (наприклад, поліакрилнітрильних мембран) при проведенні гемодіалізу або гемофільтрації та використання декстрану сульфату при аферезі ліпопротеїнів низької щільності збільшує ризик розвитку тяжких анафілактичних реакцій. Якщо пацієнту необхідне проведення цих процедур, слід використовувати інші типи мембран (у разі проведення плазмаферезу та гемофільтрації) або перевести пацієнта на прийом гіпотензивних препаратів інших груп. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину II протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується в інших пацієнтів. Нерекомендовані комбінації При одночасному застосуванні з солями калію, калійзберігаючими діуретиками (наприклад, амілоридом, тріамтереном, спіронолактоном, епленероном (похідне спіронолактону)), іншими лікарськими препаратами, здатними збільшувати вміст калію в плазмі крові (включаючи антагоністи рецепторів до ангіотензу) сульфаметоксазол), такролімус, циклоспорин) можливий підвищений ризик розвитку гіперкаліємії (при одночасному застосуванні потрібен регулярний контроль вмісту калію в плазмі). Комбіноване застосування раміприлу та телмісартану не рекомендується, оскільки не забезпечує кращого ефекту порівняно з роздільним застосуванням. Крім того, зафіксовано більш високу частоту виникнення гіперкаліємії, ниркової недостатності, артеріальної гіпотензії та запаморочення при комбінованому лікуванні. Комбінації, які слід застосовувати з обережністю При одночасному призначенні з гіпотензивними лікарськими засобами (наприклад, діуретиками) та іншими препаратами, що знижують АТ (нітратами, трициклічними антидепресантами, засобами для загальної та місцевої анестезії, баклофеном, алфузозином, доксазозином, празозином, тамсулозином, теразозином); при комбінації з діуретиками слід контролювати вміст натрію у плазмі крові. Слід застосовувати з обережністю комбінації раміприлу із препаратами, що блокують РААС. З препаратом золота (натрію ауротіомалат) для внутрішньовенного введення рідко можливі гіперемія обличчя, нудота, блювання, гіпотензія. Зі снодійними, наркотичними та знеболюючими лікарськими засобами можливе посилення антигіпертензивної дії. З вазопресорними симпатоміметиками (епінефрином (адреналіном), ізопротеренолом, добутаміном, допаміном) відзначається зменшення антигіпертензивної дії раміприлу, потрібен регулярний контроль артеріального тиску. З алопуринолом, прокаїнамідом, цитостатиками, імунодепресантами, кортикостероїдами (глюкокортикостероїдами та мінералокортикостероїдами) та іншими лікарськими засобами, які можуть впливати на гематологічні показники, збільшується ризик розвитку гематологічних реакцій. З солями літію відзначається підвищення плазмової концентрації літію та посилення кардіо- та нейротоксичної дії літію. Тому слід контролювати вміст літію у плазмі крові. З гіпоглікемічними засобами (наприклад, інсулінами, гіпоглікемічними засобами для внутрішнього прийому (похідними сульфонілсечовини, бігуанідами)) у зв'язку зі зменшенням інсулінорезистентності під впливом інгібіторів АПФ можливе посилення гіпоглікемічного ефекту цих препаратів аж до розвитку гіпоглікемії. Особливо ретельний моніторинг концентрації глюкози в крові рекомендується на початку спільного застосування гіпоглікемічних засобів з інгібіторами АПФ. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та інгібіторів дипептилпептидази IV типу (ДПП-IV) (гліптинів), наприклад, ситагліптину, саксагліптину, віллдагліптину, лінагліптину збільшується ризик розвитку ангіоневротичного набряку. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та інгібіторів mTOR (mammalian Target of Rapamycin - мета рапаміцину в клітинах ссавців), наприклад, темсіролімусу, сиролімусу, еверолімусу збільшується ризик розвитку ангіоневротичного набряку. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та рацекадотрилу (інгібітор енкефалінази, що застосовується для лікування гострої діареї) збільшується ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з естрамустином може призвести до збільшення ризику розвитку ангіоневротичного набряку. Комбінації, які слід брати до уваги З нестероїдними протизапальними препаратами (індометацином, ацетилсаліцилової кислотою у добовій дозі більше 3 г, інгібіторами циклооксигенази-2) можливе ослаблення дії раміприлу, підвищення ризику порушення функції нирок та підвищення вмісту калію у плазмі крові. З гепарином можливе підвищення вмісту калію у плазмі крові. З натрію хлоридом можливе ослаблення антигіпертензивної дії раміприлу та менш ефективне лікування симптомів хронічної серцевої недостатності. З етанолом відзначається посилення симптомів вазодилатації. Раміприл може посилювати несприятливий вплив етанолу на організм. З естрогенами наголошується на ослабленні антигіпертензивної дії раміприлу (затримка рідини). Одночасне застосування з іншими інгібіторами АПФ підвищує ризик розвитку ниркової недостатності (у тому числі гострої ниркової недостатності), гіперкаліємії. Десенсибілізуюча терапія при підвищеній чутливості до отрути перетинчастокрилих комах: інгібітори АПФ, включаючи раміприл, збільшують ймовірність розвитку важких анафілактичних або анафілактоїдних реакцій на отрути комах, що перетинають крила. Передбачається, що цей ефект може виникнути при застосуванні інших алергенів. На фоні лікування інгібіторами АПФ реакції підвищеної чутливості на отруту перетинчастокрилих комах (наприклад, бджіл, ос) розвиваються швидше та протікають важче. Якщо необхідно проведення десенсибілізації до отрути перетинчастокрилих комах, інгібітор АПФ повинен бути тимчасово замінений відповідним лікарським препаратом іншого класу.Спосіб застосування та дозиДля забезпечення зазначених нижче режимів дозування за необхідності застосування раміприлу в дозі 1,25 мг слід призначати препарати раміприлу інших виробників у лікарській формі "таблетки 1,25 мг" або "таблетки 2,5 мг" з ризиком. Капсули необхідно ковтати цілком і запивати достатньою кількістю води (1/2 склянки), незалежно від часу їди (тобто капсули можуть прийматися як до, так і під час або після їди). Доза підбирається залежно від терапевтичного ефекту та переносимості препарату пацієнтом. Лікування препаратом Раміприл-ВЕРТЕКС зазвичай є тривалим, а його тривалість у кожному конкретному випадку визначається лікарем. Якщо не призначається інакше, то за нормальної функції нирок та печінки рекомендуються представлені далі режими дозування. Артеріальна гіпертензія Всередину початкова доза - 2,5 мг, одноразово вранці. Якщо прийом препарату в цій дозі протягом 3-х тижнів і більше не вдається нормалізувати АТ, то доза може бути збільшена до 5 мг препарату Раміприл-ВЕРТЕКС на добу. При недостатній ефективності дози 5 мг через 2-3 тижні вона може бути ще подвоєна до максимальної добової дози, що рекомендується, - 10 мг на добу (можливий прийом 2 капсул по 5 мг або 1 капсули/таблетки раміприлу по 10 мг). Як альтернатива збільшення дози до 10 мг на добу при недостатньому антигіпертензивному ефекті добової дози 5 мг можливе додавання до терапії інших гіпотензивних засобів, зокрема діуретиків або блокаторів "повільних" кальцієвих каналів. Хронічна серцева недостатність Початкова доза – 1,25 мг на добу (можливе застосування раміприлу у лікарській формі таблетки по 2,5 мг із ризиком інших виробників у таблетованій лікарській формі). Залежно від реакції пацієнта на терапію, що проводиться, дозу можна збільшувати. Рекомендується подвоювати її з інтервалами 1-2 тижні. Дози від 2,5 мг і більше приймати одноразово або розділити на 2 прийоми. Максимальна добова доза – 10 мг (можливий прийом 2 капсул по 5 мг або 1 капсули/таблетки раміприлу по 10 мг). Серцева недостатність з клінічними проявами, що розвинулася протягом перших кількох днів (з другої по дев'яту добу) після гострого інфаркту міокарда Початкова доза – 5 мг на добу, розділена на 2 прийоми, по 2,5 мг уранці та ввечері. Якщо пацієнт не переносить цю початкову дозу (спостерігається надмірне зниження АТ), то йому рекомендується протягом двох днів приймати по 1,25 мг 2 рази на добу (можливе застосування раміприлу у лікарській формі таблетки по 2,5 мг із ризиком інших виробників у таблетованій) лікарської форми). Потім залежно від реакції пацієнта, доза може бути збільшена. Рекомендується, щоб доза при збільшенні подвоювалася з інтервалом 1-3 дні. Пізніше кратність прийому добової дози може бути зменшена до 1 разу на день. Максимальна добова доза, що рекомендується, становить 10 мг (можливий прийом 2 капсул по 5 мг або 1 капсули/таблетки раміприлу по 10 мг). В даний час досвід лікування пацієнтів з тяжкою хронічною серцевою недостатністю (III-IV функціональний клас за класифікацією NYHA), що виникла безпосередньо після гострого інфаркту міокарда, є недостатнім. Якщо у таких пацієнтів приймається рішення про проведення лікування препаратом Раміприл – ВЕРТЕКС, рекомендується, щоб лікування починалося з найменшої можливої ​​дози – 1,25 мг 1 раз на добу (можливе застосування раміприлу у лікарській формі таблетки по 2,5 мг із ризиком інших виробників у таблетованої лікарської форми). Особливої ​​обережності слід дотримуватись при кожному збільшенні дози. Діабетична або недіабетична нефропатія Початкова доза – 1,25 мг 1 раз на добу (можливе застосування раміприлу у лікарській формі таблетки по 2,5 мг із ризиком інших виробників у таблетованій лікарській формі). Доза може збільшуватись до 5 мг 1 раз на добу. Максимальна добова доза – 5 мг. Зниження ризику розвитку інфаркту міокарда, інсульту або серцево-судинної смертності у пацієнтів із високим серцево-судинним ризиком Рекомендована початкова доза – 2,5 мг 1 раз на добу. Залежно від переносимості препарату пацієнтом, дозу можна поступово збільшувати. Рекомендується подвоїти дозу через один тиждень лікування, а протягом наступних 3 тижнів лікування – збільшити її до звичайної підтримуючої дози 10 мг 1 раз на добу. Дози, що перевищують 10 мг, вивчені недостатньо. Застосування раміприлу у пацієнтів із КК менше 0,6 мл/сек вивчено недостатньо. Застосування препарату Раміприл-ВЕРТЕКС у спеціальних груп пацієнтів Пацієнти з порушеннями функції нирок При КК від 50 до 20 мл/хв на 1,73 м2 площі поверхні тіла початкова добова доза зазвичай становить 1,25 мг (можливе застосування раміприлу у лікарській формі таблетки по 2,5 мг із ризиком інших виробників у таблетованій лікарській формі). Максимальна добова доза – 5 мг. Пацієнти з не повністю скоригованим водно-електролітним балансом, пацієнти з тяжкою артеріальною гіпертензією, а також пацієнти, для яких надмірне зниження АТ становить певний ризик (наприклад, при тяжкому атеросклеротичному ураженні коронарних та мозкових артерій) Початкова доза знижується до 1,25 мг/добу (можливе застосування раміприлу у лікарській формі таблетки по 2,5 мг із ризиком інших виробників у таблетованій лікарській формі). Пацієнти з попередньою терапією діуретиками Необхідно при можливості відмінити діуретики за 2-3 дні (залежно від тривалості дії діуретиків) перед початком лікування препаратом Раміприл-ВЕРТЕКС або, принаймні, зменшити дозу діуретиків, що приймаються. Лікування таких пацієнтів слід починати з найнижчої дози, що дорівнює 1,25 мг раміприлу, що приймається 1 раз на добу, вранці (можливе застосування раміприлу у лікарській формі таблетки по 2,5 мг із ризиком інших виробників у таблетованій лікарській формі). Після прийому першої дози і щоразу після збільшення дози раміприлу та (або) діуретиків, особливо "петлевих" діуретиків, пацієнти повинні перебувати під медичним наглядом не менше 8 годин, щоб уникнути неконтрольованої гіпотензивної реакції. Пацієнти похилого віку (старше 65 років) Початкова доза – 1,25 мг на добу (можливе застосування раміприлу у лікарській формі таблетки по 2,5 мг із ризиком інших виробників у таблетованій лікарській формі). Пацієнти з порушеннями функції печінки Реакція АТ на прийом препарату Раміприл-ВЕРТЕКС може посилюватись (за рахунок уповільнення виведення раміприлату), так і зменшуватися (за рахунок уповільнення перетворення раміприлу на раміприлат). Тому на початку лікування потрібне ретельне медичне спостереження. Максимальна допустима добова доза – 2,5 мг.ПередозуванняСимптоми Надмірна периферична вазодилатація з розвитком вираженого зниження артеріального тиску, шоку; брадикардія; водно-електролітні порушення; гостра ниркова недостатність; ступор. Лікування У легенях передозування - промивання шлунка, прийом адсорбентів, натрію сульфату (бажано протягом перших 30 хвилин). Слід контролювати функцію життєво важливих органів. У більш важких випадках - заходи, спрямовані на стабілізацію АТ: внутрішньовенне введення 0,9% розчину натрію хлориду, плазмозамінників, встановлення тимчасового електрокардіостимулятора при стійкій до медикаментозної терапії брадикардії. При вираженому зниженні АТ до терапії з поповнення ОЦК та відновлення водно-електролітного балансу може бути додане введення альфа-адренергічних агоністів (норепінефрін, допамін). У разі брадикардії рекомендується призначення атропіну або встановлення тимчасового електрокардіостимулятора. Необхідно ретельно контролювати АТ, функцію нирок та вміст електролітів у плазмі крові. Досвіду застосування форсованого діурезу, зміни рН сечі, гемофільтрації або діалізу для прискореного виведення раміприлу з організму немає. Гемодіаліз показаний у разі розвитку ниркової недостатності.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЛікування препаратом Раміприл-ВЕРТЕКС зазвичай є тривалим, його тривалість у кожному конкретному випадку визначається лікарем. Воно також потребує регулярного лікарського контролю, зокрема у пацієнтів з порушеною функцією печінки та нирок. Перед початком лікування препаратом Раміприл-ВЕРТЕКС необхідно усунути гіпонатріємію та гіповолемію. У пацієнтів, які раніше приймали діуретики, необхідно їх відмінити або принаймні знизити їх дозу за 2-3 дні до початку прийому препарату Раміприл-ВЕРТЕКС (у цьому випадку слід ретельно контролювати стан пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю у зв'язку з можливістю розвитку у них декомпенсації внаслідок збільшення ОЦК). Після прийому першої дози препарату, а також при збільшенні його дози та/або дози діуретиків (особливо "петлевих") необхідно забезпечити ретельне медичне спостереження за пацієнтом протягом не менше 8-ми годин для своєчасного вживання відповідних заходів у разі надмірного зниження АТ. Якщо препарат Раміприл-ВЕРТЕКС застосовується вперше або у високій дозі у пацієнтів з підвищеною активністю РААС, то у них слід ретельно контролювати АТ, особливо на початку лікування, оскільки у цих пацієнтів є підвищений ризик надмірного зниження АТ. При злоякісній артеріальній гіпертензії та серцевій недостатності, особливо на гострій стадії інфаркту міокарда, лікування препаратом Раміприл-ВЕРТЕКС слід розпочинати лише в умовах стаціонару. У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю прийом препарату може призвести до розвитку вираженого зниження артеріального тиску, яке у ряді випадків супроводжується олігурією або азотемією та рідко – розвитком гострої ниркової недостатності. Слід бути обережними при лікуванні літніх пацієнтів, оскільки вони можуть бути особливо чутливі до інгібіторів АПФ; у початковій фазі лікування рекомендується контролювати показники функції нирок. У пацієнтів, для яких зниження артеріального тиску може становити певний ризик (наприклад, у пацієнтів з атеросклеротичним звуженням коронарних або мозкових артерій), лікування має починатися під суворим медичним наглядом. Слід бути обережними при фізичному навантаженні та/або спекотній погоді через ризик підвищеного потовиділення та дегідратації з розвитком артеріальної гіпотензії внаслідок зменшення ОЦК та зниження вмісту натрію в крові. Під час лікування препаратом Раміпріл-ВЕРТЕКС не рекомендується вживати алкоголь. Минуща артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для продовження лікування після стабілізації артеріального тиску. У разі повторного розвитку вираженої гіпотензії слід зменшити дозу або відмінити препарат. Одночасне застосування препарату Раміприл-ВЕРТЕКС з препаратами, що містять аліскірен, або з антагоністами рецепторів до ангіотензину II, що призводить до подвійної блокади РААС, не рекомендується у зв'язку з ризиком надмірного зниження АТ, розвитку гіперкаліємії та погіршення функції нирок у порівнянні з моно. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину II протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується в інших пацієнтів. У пацієнтів, які отримували лікування інгібіторами АПФ, спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, горлянки або гортані. При виникненні набряклості в області обличчя (губи, повіки) або язика, порушенні ковтання або дихання пацієнт повинен негайно припинити прийом препарату. Ангіоневротичний набряк, що локалізується в області язика, глотки або гортані (можливі симптоми: порушення ковтання або дихання), може загрожувати життю та вимагає проведення невідкладних заходів щодо його усунення: підшкірне введення 0,3-0,5 мг або внутрішньовенне краплинне введення 0,1 мг адреналіну (епінефрину) (під контролем АТ, ЧСС та електрокардіограми) з подальшим застосуванням глюкокортикостероїдів (внутрішньовенно, внутрішньом'язово або внутрішньо); також рекомендується внутрішньовенне введення антигістамінних засобів (блокаторів H1- та Н2-гістамінових рецепторів),а у разі недостатності інактиваторів ферменту С1-естерази можна розглянути питання необхідності введення на додаток до адреналіну (епінефрину) інгібіторів ферменту С1-эстерази. Пацієнт повинен бути госпіталізований, і спостереження за ним має проводитися до повного усунення симптомів, але не менше 24 годин. У пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, спостерігалися випадки інтестинального ангіоневротичного набряку, який виявлявся болями у животі з нудотою та блюванням або без них; у деяких випадках одночасно спостерігався і ангіоневротичний набряк обличчя. Інтестинальний ангіоневротичний набряк діагностували за допомогою комп'ютерної томографії, ультразвукового дослідження або оперативного втручання. При появі у пацієнта на фоні лікування інгібіторами АПФ вищеописаних симптомів слід при проведенні диференціального діагнозу розглядати та можливість розвитку у нього інтестинального ангіоневротичного набряку. Лікування, спрямоване на десенсибілізацію до отрути перетинчастокрилих комах (бджіл, ос), та одночасний прийом інгібіторів АПФ можуть ініціювати анафілактичні та анафілактоїдні реакції (наприклад, зниження АТ, задишка, блювота, алергічні шкірні реакції), які можуть іноді бути небезпечними. На фоні лікування інгібіторами АПФ реакції підвищеної чутливості на отруту перетинчастокрилих комах (наприклад, бджіл, ос) розвиваються швидше та протікають важче. Якщо необхідно проведення десенсибілізації до отрути перетинчастокрилих комах, інгібітор АПФ повинен бути тимчасово замінений відповідним лікарським препаратом іншого класу. При застосуванні інгібіторів АПФ були описані небезпечні для життя анафілактоїдні реакції, що швидко розвиваються, іноді аж до розвитку шоку під час проведення гемодіалізу або плазмофільтрації з використанням певних високопроточних мембран з негативно зарядженою поверхнею (наприклад, поліакрилнітрильних мембран) (див. також інструкції виробників мембран). Необхідно уникати спільного застосування препарату Раміприл-ВЕРТЕКС та такого роду мембран, наприклад, для термінового гемодіалізу або гемофільтрації. В даному випадку переважно використання інших мембран або виключення прийому інгібіторів АПФ. Подібні реакції спостерігалися при аферезі ліпопротеїнів низької щільності із застосуванням декстрану сульфату. Тому цей метод не слід застосовувати у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ. Застосування інгібіторів АПФ, у тому числі раміприлу, у пацієнтів, які зазнають хірургічного втручання із застосуванням загальної анестезії, може призвести до розвитку артеріальної гіпотензії. Перед хірургічним втручанням (включаючи стоматологію) необхідно попередити лікаря-анестезіолога про застосування інгібіторів АПФ. Перед початком та під час терапії інгібіторами АПФ необхідне визначення загальної кількості лейкоцитів та лейкоцитарної формули. Досвід клінічного застосування препарату Раміприл-ВЕРТЕКС у дітей та підлітків до 18 років недостатній. У пацієнтів з порушеннями функції печінки реакція на лікування препаратом Раміприл-ВЕРТЕКС може бути посиленою або ослабленою. Крім цього, у пацієнтів з цирозом печінки з набряками та/або асцитом можлива значна активація РААС, тому при лікуванні цих пацієнтів слід дотримуватися особливої ​​обережності. При застосуванні інгібіторів АПФ повідомляли про розвиток кашлю. Персистуючий, "сухий" кашель проходить після припинення терапії. Кашель, індукований інгібіторами АПФ, має розглядатися при диференціальній діагностиці кашлю. Контроль лабораторних показників до та під час лікування препаратом Раміприл-ВЕРТЕКС (до 1 разу на місяць у перші 3-6 місяців) Контроль функції нирок При лікуванні інгібіторами АПФ у перші тижні лікування та надалі рекомендується проводити контроль функції нирок. Особливо ретельний контроль потрібний пацієнтам з гострою та хронічною серцевою недостатністю, порушенням функції нирок, після трансплантації нирки, пацієнтам з реноваскулярними захворюваннями, включаючи пацієнтів з гемодинамічно значущим одностороннім стенозом ниркової артерії за наявності двох нирок (у таких пацієнтів навіть незначне підвищення концентрації креатиніну). може бути показником зниження функції нирок). Контроль утримання електролітів Рекомендується регулярний контроль вмісту калію та натрію у плазмі крові. Особливо ретельний моніторинг вмісту калію у плазмі крові потрібний пацієнтам з порушеннями функції нирок, значущими порушеннями водно-електролітного балансу, хронічною серцевою недостатністю. У деяких пацієнтів, які отримували раміприл, спостерігався синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНСАДГ) з подальшим розвитком гіпонатріємії. Рекомендується регулярно контролювати вміст натрію в плазмі у пацієнтів похилого віку та інших пацієнтів з ризиком розвитку гіпонатріємії. Контроль показників загального аналізу крові Рекомендується контролювати показники загального аналізу крові для виявлення можливої ​​лейкопенії. Більш регулярний контроль рекомендується на початку лікування та у пацієнтів з порушеннями функції нирок, а також у пацієнтів із захворюваннями сполучної тканини або у пацієнтів, які отримують одночасно інші лікарські засоби, здатні змінювати картину периферичної крові. Контроль кількості лейкоцитів необхідний для раннього виявлення лейкопенії, що особливо важливо у пацієнтів із підвищеним ризиком її розвитку, а також за перших ознак розвитку інфекції. При виявленні нейтропенії (число нейтрофілів менше 2000/мкл) потрібне припинення лікування інгібіторами АПФ. При появі симптоматики, обумовленої лейкопенією (наприклад, лихоманки, збільшення лімфатичних вузлів, тонзиліту), необхідний терміновий контроль картини периферичної крові. У разі появи ознак кровоточивості (найдрібніших петехій, червоно-коричневих висипань на шкірі та слизових оболонках) необхідний також контроль кількості тромбоцитів у периферичній крові. Визначення активності "печінкових" ферментів, концентрації білірубіну в крові Застосування інгібіторів АПФ у поодиноких випадках супроводжувалося розвитком синдрому, що починається з холетатичної жовтяниці або гепатиту і прогресує до фульмінантного некрозу печінки, іноді з летальним кінцем. Механізм розвитку цього синдрому невідомий. При появі холестатичної жовтяниці або значного підвищення активності "печінкових" трансаміназ (аланінамінотрансфераза (АЛТ), аспартатамінотрансфераза (ACT)) лікування препаратом Раміприл-ВЕРТЕКС слід припинити та забезпечити лікарське спостереження за пацієнтом. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування препаратом Раміприл-ВЕРТЕКС необхідно утриматися від занять потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, включаючи керування транспортними засобами, оскільки на тлі прийому препарату Раміприл-ВЕРТЕКС можлива поява запаморочення, зниження швидкості психомоторних реакцій та уваги, особливо після прийому першої дози та при одночасному прийомі діуретиків.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. діюча речовина: раміприл – 5,0 мг; допоміжні речовини: лактози моногідрат – 139,0 мг; кремнію діоксид колоїдний – 3,0 мг; натрію лаурилсульфат – 1,5 мг; кальцію стеарат – 1,5 мг; капсули тверді желатинові: титану діоксид – 2,0%, заліза оксид жовтий (заліза оксид) – 0,6286%, желатин – до 100%. Капсули 5мг. 7, 10 або 14 капсул в контурній комірковій упаковці з полівінілхлоридної плівки і фольги алюмінієвої. 2 або 4 контурні осередкові упаковки по 7 капсул, 1, 2, 3, 5 або 6 контурних осередкових упаковок по 10 капсул, 1, 2 або 4 контурні осередкові упаковки по 14 капсул разом з інструкцією із застосування в пачці з картону.Опис лікарської формиТверді желатинові капсули №3 жовтого кольору. Вміст капсул – порошок або ущільнена маса білого або майже білого кольору, що розпадається при легкому натисканні скляною паличкою.Фармакотерапевтична групаАПФ інгібітор.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо раміприл швидко всмоктується із шлунково-кишкового тракту (50-60%). Їда уповільнює його абсорбцію, але не впливає на повноту всмоктування. Розподіл Біодоступність для раміприлу після прийому внутрішньо 2,5-5 мг становить 15-28%; біодоступність активного метаболіту раміприлату після прийому 2,5-5 мг раміприлу становить 45%. Після прийому раміприлу внутрішньо максимальні плазмові концентрації раміприлу та раміприлату досягаються через 1 та 2-4 години відповідно. Після щоденного прийому 5 мг на добу стабільна концентрація раміприлату в плазмі досягається до 4 дня. Зв'язок із білками плазми крові для раміприлу – 73%, раміприлату – 56%. Об'єм розподілу раміприлу – 90 л, раміприлату – 500 л. Метаболізм У печінці метаболізується з утворенням активного метаболіту раміприлату (в 6 разів активніше інгібує АПФ, ніж раміприл) та неактивних метаболітів – дикетопіперазинового ефіру, дикетопіперазинової кислоти, а також глюкуронідів раміприлу та раміприлату. Усі утворювані метаболіти, крім раміприлату, фармакологічної активності немає. Виведення Період напіввиведення (Т1/2) для раміприлу – 5,1 години; у фазі розподілу та елімінації зниження концентрації раміприлату в плазмі крові відбувається з Т1/2, рівним 3 годинам, потім слідує перехідна фаза з Т1/2, рівним 15 годин, і тривала кінцева фаза з дуже низькими концентраціями раміприлату в плазмі крові та Т1/2 рівним 4-5 днів. Ця кінцева фаза обумовлена ​​повільним вивільненням раміприлату із міцного зв'язку з рецепторами АПФ. Незважаючи на тривалу кінцеву фазу при одноразовому протягом доби прийомі раміприлу внутрішньо в дозі 2,5 мг і більше, рівноважна концентрація раміприлату досягається приблизно через 4 дні лікування. При курсовому призначенні препарату "ефективний" Т1/2 в залежності від дози становить 13-17 годин. Т1/2 збільшується при хронічній нирковій недостатності (ХНН). Виводиться нирками – 60%, через кишечник – 40% (переважно у вигляді метаболітів). Приблизно 80-90% метаболітів у сечі та жовчі становлять раміприлат та метаболіти раміприлату. Раміприлу глюкуронід і раміприлу дикетопіперазин становлять приблизно 10-20% від загальної кількості, а вміст сечі неметаболізованого раміприлу становить приблизно 2%. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів У здорових добровольців похилого віку (65-76 років) фармакокінетика раміприлу та раміприлату істотно не відрізняється від такої у молодих здорових добровольців. При порушенні функції нирок (кліренс креатиніну (КК) менше 60 мл/хв) виведення раміприлу та його метаболітів уповільнюється пропорційно зниженню КК, що призводить до підвищення плазмової концентрації раміприлату, що знижується повільніше, ніж у пацієнтів із нормальною функцією нирок. При порушенні функції печінки сповільнюється перетворення раміприлу на раміприлат і відбувається повільніше виведення раміприлату. При серцевій недостатності концентрація раміприлату підвищується у 1,5-1,8 раза.ФармакодинамікаАктивний метаболіт раміірила, що утворюється під впливом ферментів печінки, - раміприлат - є тривало діючим інгібітором АПФ (ангіотензинперетворюючого ферменту, синоніми: кініназа II, дипептидилкарбоксидипептидаза I), що є пептидилдипептидазою. АПФ у плазмі крові та тканинах каталізує перетворення ангіотензину I на ангіотензин II, який має судинозвужувальну дію, та розпад брадикініну, який має судинорозширювальну дію. Тому при прийомі раміприлу внутрішньо зменшується утворення ангіотензину II і відбувається накопичення брадикініну, що призводить до розширення судин та зниження артеріального тиску (АТ). Підвищення активності калікреїн-кінінової системи в крові та тканинах зумовлює кардіопротективну та ендотеліопротективну дію раміприлу за рахунок активації простагландинової системи та, відповідно, збільшення синтезу простагландинів, що стимулюють утворення оксиду азоту (NО) в ендотеліоцитах. Ангіотензин II стимулює вироблення альдостерону, тому прийом раміприлу призводить до зниження секреції альдостерону та підвищення вмісту іонів калію у плазмі крові. При зниженні концентрації ангіотензину II у крові усувається його інгібуючий вплив на секрецію реніну за типом негативного зворотного зв'язку, що призводить до підвищення активності реніну плазми. Передбачається, що розвиток деяких небажаних реакцій (зокрема сухого кашлю) також пов'язаний з підвищенням активності брадикініну. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом раміприлу призводить до зниження АТ у положенні "лежачи" та "стоячи" без компенсаторного збільшення частоти серцевих скорочень (ЧСС). Раміприл значно знижує загальний периферичний опір судин (ОПСС), практично не викликаючи змін у нирковому кровотоку та швидкості клубочкової фільтрації. Антигіпертензивна дія починає проявлятися через 1-2 години після прийому внутрішньо разової дози препарату, досягаючи найбільшого значення через 3-6 годин, і зберігається протягом 24 годин. При курсовому прийомі антигіпертензивний ефект може поступово збільшуватися, зазвичай стабілізуючись до 3-4 тижня регулярного прийому препарату і потім зберігаючись протягом тривалого часу. Раптове припинення прийому препарату не призводить до швидкого та значного підвищення артеріального тиску (відсутність синдрому "скасування"). У пацієнтів з артеріальною гіпертензією раміприл уповільнює розвиток та прогресування гіпертрофії міокарда та судинної стінки. У пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю раміприл знижує ОПСС (зменшення постнавантаження на серці), збільшує ємність венозного русла та знижує тиск наповнення лівого шлуночка, що, відповідно, призводить до зменшення переднавантаження на серце. У цих пацієнтів при прийомі раміприлу спостерігається збільшення серцевого викиду, фракції викиду та покращення переносимості фізичного навантаження. При діабетичній та недіабетичній нефропатії прийом раміприлу зменшує швидкість прогресування ниркової недостатності та час настання термінальної стадії ниркової недостатності та, завдяки цьому, зменшує потребу в процедурах гемодіалізу та трансплантації нирки. При початкових стадіях діабетичної та недіабетичної нефропатії раміприл зменшує ступінь виразності альбумінурії. У пацієнтів з високим ризиком розвитку серцево-судинних захворювань внаслідок судинних захворювань (діагностована ішемічна хвороба серця, облітеруючі захворювання периферичних артерій в анамнезі, інсульт в анамнезі) або цукрового діабету з не менш ніж одним додатковим фактором ризику (мікроальбумінурія, артеріальна гіпертензія холестерину (ОХ), зниження концентрації холестерину ліпопротеїнів високої щільності (ХС-ЛПВЩ), куріння) приєднання раміприлу до стандартної терапії значно знижує частоту розвитку інфаркту міокарда, інсульту та смертності від серцево-судинних причин. Крім цього, раміприл знижує показники загальної смертності, а також потребу в процедурах реваскуляризації та уповільнює виникнення або прогресування хронічної серцевої недостатності. У пацієнтів із серцевою недостатністю з клінічними проявами, що розвинулася в перші дні гострого інфаркту міокарда (2-9 добу), при прийомі раміприлу, починаючи з 3 по 10 добу гострого інфаркту міокарда, знижується показник смертності (на 27%), ризик раптової смерті на 30%), ризик прогресування хронічної серцевої недостатності до тяжкої (III-IV функціональний клас за класифікацією NYHA)/ резистентної до терапії (на 23%), ймовірність подальшої госпіталізації через розвиток серцевої недостатності (на 26%). У загальній популяції пацієнтів, а також у пацієнтів з цукровим діабетом (як з артеріальною гіпертензією, так і з нормальними показниками АТ) раміприл значно знижує ризик розвитку нефропатії та виникнення мікроальбумінурії.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (у монотерапії або у поєднанні з іншими гіпотензивними препаратами, наприклад, діуретиками та блокаторами "повільних" кальцієвих каналів). Хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії, зокрема у комбінації з діуретиками). Діабетична або недіабетична нефропатія, доклінічні або клінічно виражені стадії, у тому числі з вираженою протеїнурією, особливо при поєднанні з гіпертензією. Зниження ризику розвитку інфаркту міокарда, інсульту або серцево-судинної смертності у пацієнтів з високим серцево-судинним ризиком: у пацієнтів з підтвердженою ішемічною хворобою серця, інфарктом міокарда в анамнезі або без нього, включаючи пацієнтів, які перенесли черезшкірну транслюмінальну коронарну ангіопластику, аорто-коронарне шунтування; у пацієнтів із інсультом в анамнезі; у пацієнтів з оклюзійними ураженнями периферичних артерій в анамнезі; у пацієнтів з цукровим діабетом з не менш ніж одним додатковим фактором ризику (мікроальбумінурія, артеріальна гіпертензія, підвищення плазмових концентрацій ОХ, зниження плазмових концентрацій ХС-ЛПЗЩ, куріння); Серцева недостатність із клінічними проявами, що розвинулася протягом перших кількох днів (з другої по дев'яту добу) після гострого інфаркту міокарда.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до раміприлу, інших інгібіторів АПФ або до будь-якого компонента препарату; ангіоневротичний набряк (спадковий або ідіопатичний, а також після прийому інгібіторів АПФ) в анамнезі – ризик швидкого розвитку ангіоневротичного набряку; гемодинамічно значущий стеноз ниркових артерій (двосторонній чи односторонній у разі єдиної нирки); артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт. ст.) або стани з нестабільними показниками гемодинаміки; одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла); одночасне застосування з антагоністами рецепторів ангіотензину II (АРА II) у пацієнтів з діабетичною нефропатією; гемодинамічно значущий стеноз аортального або мітрального клапана або гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГЗКМП); первинний гіперальдостеронізм; тяжка ниркова недостатність (КК менше 20 мл/хв при площі поверхні тіла 1,73 м2); гемодіаліз (досвід клінічного застосування недостатній); вагітність, період грудного вигодовування; нефропатія, лікування якої проводиться глюкокортикостероїдами, нестероїдними протизапальними препаратами, імуномодуляторами та/або іншими цитотоксичними препаратами; хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації (досвід клінічного застосування недостатній); вік до 18 років (досвід клінічного застосування недостатній); гемодіаліз або гемофільтрація з використанням деяких мембран з негативно зарядженою поверхнею, таких як високопроточні мембрани з поліакрилонітрилу (небезпека розвитку тяжких анафілактоїдних реакцій); аферез ліпопротеїнів низької щільності з використанням декстрану сульфату (небезпека розвитку реакцій підвищеної чутливості); проведення десенсибілізуючої терапії при реакціях підвищеної чутливості до отрут перетинчастокрилих комах, таких як бджоли, оси; непереносимість лактози, дефіцит лактази, глюкозо-галактозна мальабсорбція. Додаткові протипоказання при застосуванні препарату Раміприл-ВЕРТЕКС у гострій стадії інфаркту міокарда: тяжка хронічна серцева недостатність (IV функціональний клас за класифікацією NYHA); нестабільна стенокардія; небезпечні життя шлуночкові порушення ритму серця; "легеневе" серце. З обережністю: Одночасне застосування препарату Раміприл-ВЕРТЕКС з препаратами, що містять аліскірен, або антагоністами рецепторів до ангіотензину II (при подвійній блокаді ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) є підвищений ризик різкого зниження артеріального тиску, розвитку гіперкаліємії та погіршення функції. . Стани, за яких надмірне зниження АТ є особливо небезпечним (при атеросклеротичних ураженнях коронарних та мозкових артерій). Стани, що супроводжуються підвищенням активності РААС, при яких при інгібуванні АПФ є ризик різкого зниження артеріального тиску з погіршенням функції нирок: тяжка артеріальна гіпертензія, особливо злоякісна артеріальна гіпертензія; хронічна серцева недостатність, особливо тяжка або щодо якої приймаються інші лікарські засоби з антигіпертензивною дією; гемодинамічно значущий однобічний стеноз ниркової артерії (за наявності обох нирок) - у таких пацієнтів навіть незначне збільшення концентрації креатиніну в плазмі може бути проявом однобічного погіршення функції нирок; попередній прийом діуретиків; порушення водно-електролітного балансу внаслідок недостатнього споживання рідини та кухонної солі, діареї, блювання, рясного потовиділення. Порушення функції печінки (недостатність досвіду застосування: можливе як посилення, так і ослаблення ефектів раміприлу; за наявності у пацієнтів цирозу печінки з асцитом та набряками можлива значна активація РААС, див. вище "стани, що супроводжуються підвищенням активності РААС"). Цукровий діабет (ризик розвитку гіперкаліємії). Порушення функції нирок (КК понад 20 мл/хв при площі поверхні тіла 1,73 м2) (ризик розвитку гіперкаліємії та лейкопенії). Стан після трансплантації нирки. Системні захворювання сполучної тканини, у тому числі системний червоний вовчак, системна склеродермія, супутня терапія мієлотоксичними препаратами, здатними викликати зміни у картині периферичної крові (можливе пригнічення кістковомозкового кровотворення, розвиток нейтропенії або агранулоцитозу). літній вік (ризик посилення антигіпертензивної дії). гіперкаліємія. застосування під час великих хірургічних втручань або проведення загальної анестезії.Вагітність та лактаціяВагітність Препарат Раміпріл-ВЕРТЕКС протипоказаний при вагітності. Тому перед початком лікування слід переконатися у відсутності вагітності. Якщо пацієнтка завагітніла в період лікування, необхідно якомога раніше замінити лікарську терапію препаратом Раміприл-ВЕРТЕКС іншою терапією. В іншому випадку існує ризик порушення розвитку нирок плода, зниження артеріального тиску плода та новонародженого, порушення функції нирок, гіперкаліємії, гіпоплазії кісток черепа, олігогідрамніону, контрактури кінцівок, деформації черепа, гіпоплазії легень, особливо в І триместрі вагітності. Рекомендується вести ретельне спостереження за новонародженими, які піддавалися внутрішньоутробному впливу інгібіторів АПФ, для виявлення артеріальної гіпотензії, олігурії та гіперкаліємії. При олігурії необхідна підтримка АТ та ниркової перфузії шляхом заповнення об'єму циркулюючої крові (ОЦК) та судинозвужувальних засобів. У новонароджених є ризик розвитку олігурії та неврологічних розладів, можливо, через зниження ниркового та мозкового кровотоку внаслідок зниження артеріального тиску, що викликається інгібіторами АПФ (одержуваних вагітними та після пологів). Період грудного вигодовування У дослідженнях на тваринах було показано, що раміприл виділяється з молоком лактуючих тварин. Якщо лікування препаратом Раміприл-ВЕРТЕКС необхідне в період лактації, годування груддю слід припинити.Побічна діяКласифікація побічних реакцій щодо органів та систем із зазначенням частоти їх виникнення: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100, < 1/10), нечасто (≥ 1/1000, < 1/100), рідко ( ≥ 1/10000, < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), зокрема окремі повідомлення, частота невідома (через недостатність даних). Порушення з боку крові та лімфатичної системи: нечасто – еозинофілія; рідко – лейкопенія, включаючи нейтропенію та агранулоцитоз, зменшення кількості еритроцитів у периферичній крові, зниження гемоглобіну, тромбоцитопенію, лімфоаденопатію; частота невідома – пригнічення кістковомозкового кровотворення, панцитопенія, гемолітична анемія. Порушення з боку імунної системи: частота невідома - анафілактичні або анафілактоїдні реакції (при інгібуванні АПФ збільшується тяжкість анафілактичних або анафілактоїдних реакцій на отрути комах), підвищення титру антинуклеарних антитіл. Порушення з боку ендокринної системи: частота невідома – синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНСАДГ). Порушення з боку обміну речовин та харчування: часто – підвищення вмісту калію в крові; нечасто – анорексія, зниження апетиту; частота невідома – зниження вмісту натрію в крові. Порушення психіки: нечасто – пригнічений настрій, тривога, нервозність, руховий неспокій, порушення сну, включаючи сонливість; рідко – сплутаність свідомості; частота невідома – порушення уваги. Порушення з боку нервової системи: часто – головний біль, запаморочення (відчуття “легкості” в голові); нечасто – вертиго, парестезія, агевзія (втрата смакової чутливості), дисгевзія (порушення смакової чутливості); рідко – тремор, порушення рівноваги; частота невідома - ішемія головного мозку, включаючи ішемічний інсульт і минуще порушення мозкового кровообігу, порушення психомоторних реакцій (зниження реакції), парестезія (відчуття печіння), паросмія (порушення сприйняття запахів). Порушення органу зору: нечасто - зорові розлади, включаючи розпливчастість зображення; рідко – кон'юнктивіт. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: рідко – порушення слуху, шум у вухах. Порушення серця: нечасто - ішемія міокарда, включаючи розвиток нападу стенокардії або інфаркту міокарда, тахікардія, порушення серцевого ритму (поява або посилення), відчуття серцебиття, периферичні набряки. Порушення з боку судин: часто – надмірне зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія, синкопальні стани; нечасто - "припливи" крові до шкіри обличчя; рідко – виникнення або посилення порушень кровообігу на фоні стенозуючих судинних уражень, васкуліт; частота невідома – синдром Рейно. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто - "сухий" кашель (що посилюється ночами і в положенні "лежачи"), бронхіт, синусит, задишка; нечасто – бронхоспазм, включаючи обтяження перебігу бронхіальної астми, закладеність носа. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: часто – запальні реакції у шлунку та кишечнику, розлади травлення, відчуття дискомфорту в ділянці живота, диспепсія, діарея, нудота, блювання; нечасто - фатальний панкреатит (випадки панкреатиту з летальним результатом при прийомі інгібіторів АПФ спостерігалися вкрай рідко), підвищення активності ферментів підшлункової залози в плазмі крові, ангіоневротичний набряк тонкого кишечника, біль у верхніх відділах живота, у тому числі пов'язана з гастритом, запор, оболонки порожнини рота; рідко – глосит; частота невідома – афтозний стоматит (запальні реакції слизової оболонки порожнини рота). Порушення з боку печінки та жовчовивідних протоків: нечасто – підвищення активності "печінкових" ферментів та концентрації кон'югованого білірубіну в плазмі крові; рідко - холестатична жовтяниця, гепатоцелюлярнис ураження; частота невідома - гостра печінкова недостатність, холестатичний або цитолітичний гепатит (вкрай рідко з летальним результатом). Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: часто – шкірний висип, зокрема макульозно-папульозний; нечасто - ангіоневротичний набряк, у тому числі і з летальним результатом (набряк гортані може викликати обструкцію дихальних шляхів, що призводить до летального результату), свербіж шкіри, гіпергідроз (підвищене потовиділення); рідко – ексфоліативний дерматит, кропив'янка, оніхолізис (відшарування нігтя від м'яких тканин пальця); дуже рідко – реакції фотосенсибілізації; частота невідома - токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, пемфігус (міхуровий висип), обтяження перебігу псоріазу, псоріазоподібний дерматит, пемфігоїдна або ліхеноїдна (лишаевидная) екзантема. Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини: часто – м'язові судоми, міалгія; нечасто – артралгія. Порушення з боку нирок і сечовивідних шляхів: нечасто - порушення функції нирок, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності, збільшення кількості виділеної сечі, посилення протеїнурії, що раніше існувала, підвищення концентрації сечовини і креатиніну в плазмі крові. Порушення з боку репродуктивної системи та молочної залози: нечасто – еректильна дисфункція з минущою імпотенцією, зниження лібідо; частота невідома – гінекомастія. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – біль у грудях, відчуття втоми; нечасто – підвищення температури тіла; рідко – астенія (слабкість).Взаємодія з лікарськими засобамиПротипоказані комбінації Використання деяких високопроточних мембран з негативно зарядженою поверхнею (наприклад, поліакрилнітрильних мембран) при проведенні гемодіалізу або гемофільтрації та використання декстрану сульфату при аферезі ліпопротеїнів низької щільності збільшує ризик розвитку тяжких анафілактичних реакцій. Якщо пацієнту необхідне проведення цих процедур, слід використовувати інші типи мембран (у разі проведення плазмаферезу та гемофільтрації) або перевести пацієнта на прийом гіпотензивних препаратів інших груп. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину II протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується в інших пацієнтів. Нерекомендовані комбінації При одночасному застосуванні з солями калію, калійзберігаючими діуретиками (наприклад, амілоридом, тріамтереном, спіронолактоном, епленероном (похідне спіронолактону)), іншими лікарськими препаратами, здатними збільшувати вміст калію в плазмі крові (включаючи антагоністи рецепторів до ангіотензу) сульфаметоксазол), такролімус, циклоспорин) можливий підвищений ризик розвитку гіперкаліємії (при одночасному застосуванні потрібен регулярний контроль вмісту калію в плазмі). Комбіноване застосування раміприлу та телмісартану не рекомендується, оскільки не забезпечує кращого ефекту порівняно з роздільним застосуванням. Крім того, зафіксовано більш високу частоту виникнення гіперкаліємії, ниркової недостатності, артеріальної гіпотензії та запаморочення при комбінованому лікуванні. Комбінації, які слід застосовувати з обережністю При одночасному призначенні з гіпотензивними лікарськими засобами (наприклад, діуретиками) та іншими препаратами, що знижують АТ (нітратами, трициклічними антидепресантами, засобами для загальної та місцевої анестезії, баклофеном, алфузозином, доксазозином, празозином, тамсулозином, теразозином); при комбінації з діуретиками слід контролювати вміст натрію у плазмі крові. Слід застосовувати з обережністю комбінації раміприлу із препаратами, що блокують РААС. З препаратом золота (натрію ауротіомалат) для внутрішньовенного введення рідко можливі гіперемія обличчя, нудота, блювання, гіпотензія. Зі снодійними, наркотичними та знеболюючими лікарськими засобами можливе посилення антигіпертензивної дії. З вазопресорними симпатоміметиками (епінефрином (адреналіном), ізопротеренолом, добутаміном, допаміном) відзначається зменшення антигіпертензивної дії раміприлу, потрібен регулярний контроль артеріального тиску. З алопуринолом, прокаїнамідом, цитостатиками, імунодепресантами, кортикостероїдами (глюкокортикостероїдами та мінералокортикостероїдами) та іншими лікарськими засобами, які можуть впливати на гематологічні показники, збільшується ризик розвитку гематологічних реакцій. З солями літію відзначається підвищення плазмової концентрації літію та посилення кардіо- та нейротоксичної дії літію. Тому слід контролювати вміст літію у плазмі крові. З гіпоглікемічними засобами (наприклад, інсулінами, гіпоглікемічними засобами для внутрішнього прийому (похідними сульфонілсечовини, бігуанідами)) у зв'язку зі зменшенням інсулінорезистентності під впливом інгібіторів АПФ можливе посилення гіпоглікемічного ефекту цих препаратів аж до розвитку гіпоглікемії. Особливо ретельний моніторинг концентрації глюкози в крові рекомендується на початку спільного застосування гіпоглікемічних засобів з інгібіторами АПФ. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та інгібіторів дипептилпептидази IV типу (ДПП-IV) (гліптинів), наприклад, ситагліптину, саксагліптину, віллдагліптину, лінагліптину збільшується ризик розвитку ангіоневротичного набряку. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та інгібіторів mTOR (mammalian Target of Rapamycin - мета рапаміцину в клітинах ссавців), наприклад, темсіролімусу, сиролімусу, еверолімусу збільшується ризик розвитку ангіоневротичного набряку. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та рацекадотрилу (інгібітор енкефалінази, що застосовується для лікування гострої діареї) збільшується ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з естрамустином може призвести до збільшення ризику розвитку ангіоневротичного набряку. Комбінації, які слід брати до уваги З нестероїдними протизапальними препаратами (індометацином, ацетилсаліцилової кислотою у добовій дозі більше 3 г, інгібіторами циклооксигенази-2) можливе ослаблення дії раміприлу, підвищення ризику порушення функції нирок та підвищення вмісту калію у плазмі крові. З гепарином можливе підвищення вмісту калію у плазмі крові. З натрію хлоридом можливе ослаблення антигіпертензивної дії раміприлу та менш ефективне лікування симптомів хронічної серцевої недостатності. З етанолом відзначається посилення симптомів вазодилатації. Раміприл може посилювати несприятливий вплив етанолу на організм. З естрогенами наголошується на ослабленні антигіпертензивної дії раміприлу (затримка рідини). Одночасне застосування з іншими інгібіторами АПФ підвищує ризик розвитку ниркової недостатності (у тому числі гострої ниркової недостатності), гіперкаліємії. Десенсибілізуюча терапія при підвищеній чутливості до отрути перетинчастокрилих комах: інгібітори АПФ, включаючи раміприл, збільшують ймовірність розвитку важких анафілактичних або анафілактоїдних реакцій на отрути комах, що перетинають крила. Передбачається, що цей ефект може виникнути при застосуванні інших алергенів. На фоні лікування інгібіторами АПФ реакції підвищеної чутливості на отруту перетинчастокрилих комах (наприклад, бджіл, ос) розвиваються швидше та протікають важче. Якщо необхідно проведення десенсибілізації до отрути перетинчастокрилих комах, інгібітор АПФ повинен бути тимчасово замінений відповідним лікарським препаратом іншого класу.Спосіб застосування та дозиДля забезпечення зазначених нижче режимів дозування за необхідності застосування раміприлу в дозі 1,25 мг слід призначати препарати раміприлу інших виробників у лікарській формі "таблетки 1,25 мг" або "таблетки 2,5 мг" з ризиком. Капсули необхідно ковтати цілком і запивати достатньою кількістю води (1/2 склянки), незалежно від часу їди (тобто капсули можуть прийматися як до, так і під час або після їди). Доза підбирається залежно від терапевтичного ефекту та переносимості препарату пацієнтом. Лікування препаратом Раміприл-ВЕРТЕКС зазвичай є тривалим, а його тривалість у кожному конкретному випадку визначається лікарем. Якщо не призначається інакше, то за нормальної функції нирок та печінки рекомендуються представлені далі режими дозування. Артеріальна гіпертензія Всередину початкова доза - 2,5 мг, одноразово вранці. Якщо прийом препарату в цій дозі протягом 3-х тижнів і більше не вдається нормалізувати АТ, то доза може бути збільшена до 5 мг препарату Раміприл-ВЕРТЕКС на добу. При недостатній ефективності дози 5 мг через 2-3 тижні вона може бути ще подвоєна до максимальної добової дози, що рекомендується, - 10 мг на добу (можливий прийом 2 капсул по 5 мг або 1 капсули/таблетки раміприлу по 10 мг). Як альтернатива збільшення дози до 10 мг на добу при недостатньому антигіпертензивному ефекті добової дози 5 мг можливе додавання до терапії інших гіпотензивних засобів, зокрема діуретиків або блокаторів "повільних" кальцієвих каналів. Хронічна серцева недостатність Початкова доза – 1,25 мг на добу (можливе застосування раміприлу у лікарській формі таблетки по 2,5 мг із ризиком інших виробників у таблетованій лікарській формі). Залежно від реакції пацієнта на терапію, що проводиться, дозу можна збільшувати. Рекомендується подвоювати її з інтервалами 1-2 тижні. Дози від 2,5 мг і більше приймати одноразово або розділити на 2 прийоми. Максимальна добова доза – 10 мг (можливий прийом 2 капсул по 5 мг або 1 капсули/таблетки раміприлу по 10 мг). Серцева недостатність з клінічними проявами, що розвинулася протягом перших кількох днів (з другої по дев'яту добу) після гострого інфаркту міокарда Початкова доза – 5 мг на добу, розділена на 2 прийоми, по 2,5 мг уранці та ввечері. Якщо пацієнт не переносить цю початкову дозу (спостерігається надмірне зниження АТ), то йому рекомендується протягом двох днів приймати по 1,25 мг 2 рази на добу (можливе застосування раміприлу у лікарській формі таблетки по 2,5 мг із ризиком інших виробників у таблетованій) лікарської форми). Потім залежно від реакції пацієнта, доза може бути збільшена. Рекомендується, щоб доза при збільшенні подвоювалася з інтервалом 1-3 дні. Пізніше кратність прийому добової дози може бути зменшена до 1 разу на день. Максимальна добова доза, що рекомендується, становить 10 мг (можливий прийом 2 капсул по 5 мг або 1 капсули/таблетки раміприлу по 10 мг). В даний час досвід лікування пацієнтів з тяжкою хронічною серцевою недостатністю (III-IV функціональний клас за класифікацією NYHA), що виникла безпосередньо після гострого інфаркту міокарда, є недостатнім. Якщо у таких пацієнтів приймається рішення про проведення лікування препаратом Раміприл – ВЕРТЕКС, рекомендується, щоб лікування починалося з найменшої можливої ​​дози – 1,25 мг 1 раз на добу (можливе застосування раміприлу у лікарській формі таблетки по 2,5 мг із ризиком інших виробників у таблетованої лікарської форми). Особливої ​​обережності слід дотримуватись при кожному збільшенні дози. Діабетична або недіабетична нефропатія Початкова доза – 1,25 мг 1 раз на добу (можливе застосування раміприлу у лікарській формі таблетки по 2,5 мг із ризиком інших виробників у таблетованій лікарській формі). Доза може збільшуватись до 5 мг 1 раз на добу. Максимальна добова доза – 5 мг. Зниження ризику розвитку інфаркту міокарда, інсульту або серцево-судинної смертності у пацієнтів із високим серцево-судинним ризиком Рекомендована початкова доза – 2,5 мг 1 раз на добу. Залежно від переносимості препарату пацієнтом, дозу можна поступово збільшувати. Рекомендується подвоїти дозу через один тиждень лікування, а протягом наступних 3 тижнів лікування – збільшити її до звичайної підтримуючої дози 10 мг 1 раз на добу. Дози, що перевищують 10 мг, вивчені недостатньо. Застосування раміприлу у пацієнтів із КК менше 0,6 мл/сек вивчено недостатньо. Застосування препарату Раміприл-ВЕРТЕКС у спеціальних груп пацієнтів Пацієнти з порушеннями функції нирок При КК від 50 до 20 мл/хв на 1,73 м2 площі поверхні тіла початкова добова доза зазвичай становить 1,25 мг (можливе застосування раміприлу у лікарській формі таблетки по 2,5 мг із ризиком інших виробників у таблетованій лікарській формі). Максимальна добова доза – 5 мг. Пацієнти з не повністю скоригованим водно-електролітним балансом, пацієнти з тяжкою артеріальною гіпертензією, а також пацієнти, для яких надмірне зниження АТ становить певний ризик (наприклад, при тяжкому атеросклеротичному ураженні коронарних та мозкових артерій) Початкова доза знижується до 1,25 мг/добу (можливе застосування раміприлу у лікарській формі таблетки по 2,5 мг із ризиком інших виробників у таблетованій лікарській формі). Пацієнти з попередньою терапією діуретиками Необхідно при можливості відмінити діуретики за 2-3 дні (залежно від тривалості дії діуретиків) перед початком лікування препаратом Раміприл-ВЕРТЕКС або, принаймні, зменшити дозу діуретиків, що приймаються. Лікування таких пацієнтів слід починати з найнижчої дози, що дорівнює 1,25 мг раміприлу, що приймається 1 раз на добу, вранці (можливе застосування раміприлу у лікарській формі таблетки по 2,5 мг із ризиком інших виробників у таблетованій лікарській формі). Після прийому першої дози і щоразу після збільшення дози раміприлу та (або) діуретиків, особливо "петлевих" діуретиків, пацієнти повинні перебувати під медичним наглядом не менше 8 годин, щоб уникнути неконтрольованої гіпотензивної реакції. Пацієнти похилого віку (старше 65 років) Початкова доза – 1,25 мг на добу (можливе застосування раміприлу у лікарській формі таблетки по 2,5 мг із ризиком інших виробників у таблетованій лікарській формі). Пацієнти з порушеннями функції печінки Реакція АТ на прийом препарату Раміприл-ВЕРТЕКС може посилюватись (за рахунок уповільнення виведення раміприлату), так і зменшуватися (за рахунок уповільнення перетворення раміприлу на раміприлат). Тому на початку лікування потрібне ретельне медичне спостереження. Максимальна допустима добова доза – 2,5 мг.ПередозуванняСимптоми Надмірна периферична вазодилатація з розвитком вираженого зниження артеріального тиску, шоку; брадикардія; водно-електролітні порушення; гостра ниркова недостатність; ступор. Лікування У легенях передозування - промивання шлунка, прийом адсорбентів, натрію сульфату (бажано протягом перших 30 хвилин). Слід контролювати функцію життєво важливих органів. У більш важких випадках - заходи, спрямовані на стабілізацію АТ: внутрішньовенне введення 0,9% розчину натрію хлориду, плазмозамінників, встановлення тимчасового електрокардіостимулятора при стійкій до медикаментозної терапії брадикардії. При вираженому зниженні АТ до терапії з поповнення ОЦК та відновлення водно-електролітного балансу може бути додане введення альфа-адренергічних агоністів (норепінефрін, допамін). У разі брадикардії рекомендується призначення атропіну або встановлення тимчасового електрокардіостимулятора. Необхідно ретельно контролювати АТ, функцію нирок та вміст електролітів у плазмі крові. Досвіду застосування форсованого діурезу, зміни рН сечі, гемофільтрації або діалізу для прискореного виведення раміприлу з організму немає. Гемодіаліз показаний у разі розвитку ниркової недостатності.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЛікування препаратом Раміприл-ВЕРТЕКС зазвичай є тривалим, його тривалість у кожному конкретному випадку визначається лікарем. Воно також потребує регулярного лікарського контролю, зокрема у пацієнтів з порушеною функцією печінки та нирок. Перед початком лікування препаратом Раміприл-ВЕРТЕКС необхідно усунути гіпонатріємію та гіповолемію. У пацієнтів, які раніше приймали діуретики, необхідно їх відмінити або принаймні знизити їх дозу за 2-3 дні до початку прийому препарату Раміприл-ВЕРТЕКС (у цьому випадку слід ретельно контролювати стан пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю у зв'язку з можливістю розвитку у них декомпенсації внаслідок збільшення ОЦК). Після прийому першої дози препарату, а також при збільшенні його дози та/або дози діуретиків (особливо "петлевих") необхідно забезпечити ретельне медичне спостереження за пацієнтом протягом не менше 8-ми годин для своєчасного вживання відповідних заходів у разі надмірного зниження АТ. Якщо препарат Раміприл-ВЕРТЕКС застосовується вперше або у високій дозі у пацієнтів з підвищеною активністю РААС, то у них слід ретельно контролювати АТ, особливо на початку лікування, оскільки у цих пацієнтів є підвищений ризик надмірного зниження АТ. При злоякісній артеріальній гіпертензії та серцевій недостатності, особливо на гострій стадії інфаркту міокарда, лікування препаратом Раміприл-ВЕРТЕКС слід розпочинати лише в умовах стаціонару. У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю прийом препарату може призвести до розвитку вираженого зниження артеріального тиску, яке у ряді випадків супроводжується олігурією або азотемією та рідко – розвитком гострої ниркової недостатності. Слід бути обережними при лікуванні літніх пацієнтів, оскільки вони можуть бути особливо чутливі до інгібіторів АПФ; у початковій фазі лікування рекомендується контролювати показники функції нирок. У пацієнтів, для яких зниження артеріального тиску може становити певний ризик (наприклад, у пацієнтів з атеросклеротичним звуженням коронарних або мозкових артерій), лікування має починатися під суворим медичним наглядом. Слід бути обережними при фізичному навантаженні та/або спекотній погоді через ризик підвищеного потовиділення та дегідратації з розвитком артеріальної гіпотензії внаслідок зменшення ОЦК та зниження вмісту натрію в крові. Під час лікування препаратом Раміпріл-ВЕРТЕКС не рекомендується вживати алкоголь. Минуща артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для продовження лікування після стабілізації артеріального тиску. У разі повторного розвитку вираженої гіпотензії слід зменшити дозу або відмінити препарат. Одночасне застосування препарату Раміприл-ВЕРТЕКС з препаратами, що містять аліскірен, або з антагоністами рецепторів до ангіотензину II, що призводить до подвійної блокади РААС, не рекомендується у зв'язку з ризиком надмірного зниження АТ, розвитку гіперкаліємії та погіршення функції нирок у порівнянні з моно. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину II протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується в інших пацієнтів. У пацієнтів, які отримували лікування інгібіторами АПФ, спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, горлянки або гортані. При виникненні набряклості в області обличчя (губи, повіки) або язика, порушенні ковтання або дихання пацієнт повинен негайно припинити прийом препарату. Ангіоневротичний набряк, що локалізується в області язика, глотки або гортані (можливі симптоми: порушення ковтання або дихання), може загрожувати життю та вимагає проведення невідкладних заходів щодо його усунення: підшкірне введення 0,3-0,5 мг або внутрішньовенне краплинне введення 0,1 мг адреналіну (епінефрину) (під контролем АТ, ЧСС та електрокардіограми) з подальшим застосуванням глюкокортикостероїдів (внутрішньовенно, внутрішньом'язово або внутрішньо); також рекомендується внутрішньовенне введення антигістамінних засобів (блокаторів H1- та Н2-гістамінових рецепторів),а у разі недостатності інактиваторів ферменту С1-естерази можна розглянути питання необхідності введення на додаток до адреналіну (епінефрину) інгібіторів ферменту С1-эстерази. Пацієнт повинен бути госпіталізований, і спостереження за ним має проводитися до повного усунення симптомів, але не менше 24 годин. У пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, спостерігалися випадки інтестинального ангіоневротичного набряку, який виявлявся болями у животі з нудотою та блюванням або без них; у деяких випадках одночасно спостерігався і ангіоневротичний набряк обличчя. Інтестинальний ангіоневротичний набряк діагностували за допомогою комп'ютерної томографії, ультразвукового дослідження або оперативного втручання. При появі у пацієнта на фоні лікування інгібіторами АПФ вищеописаних симптомів слід при проведенні диференціального діагнозу розглядати та можливість розвитку у нього інтестинального ангіоневротичного набряку. Лікування, спрямоване на десенсибілізацію до отрути перетинчастокрилих комах (бджіл, ос), та одночасний прийом інгібіторів АПФ можуть ініціювати анафілактичні та анафілактоїдні реакції (наприклад, зниження АТ, задишка, блювота, алергічні шкірні реакції), які можуть іноді бути небезпечними. На фоні лікування інгібіторами АПФ реакції підвищеної чутливості на отруту перетинчастокрилих комах (наприклад, бджіл, ос) розвиваються швидше та протікають важче. Якщо необхідно проведення десенсибілізації до отрути перетинчастокрилих комах, інгібітор АПФ повинен бути тимчасово замінений відповідним лікарським препаратом іншого класу. При застосуванні інгібіторів АПФ були описані небезпечні для життя анафілактоїдні реакції, що швидко розвиваються, іноді аж до розвитку шоку під час проведення гемодіалізу або плазмофільтрації з використанням певних високопроточних мембран з негативно зарядженою поверхнею (наприклад, поліакрилнітрильних мембран) (див. також інструкції виробників мембран). Необхідно уникати спільного застосування препарату Раміприл-ВЕРТЕКС та такого роду мембран, наприклад, для термінового гемодіалізу або гемофільтрації. В даному випадку переважно використання інших мембран або виключення прийому інгібіторів АПФ. Подібні реакції спостерігалися при аферезі ліпопротеїнів низької щільності із застосуванням декстрану сульфату. Тому цей метод не слід застосовувати у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ. Застосування інгібіторів АПФ, у тому числі раміприлу, у пацієнтів, які зазнають хірургічного втручання із застосуванням загальної анестезії, може призвести до розвитку артеріальної гіпотензії. Перед хірургічним втручанням (включаючи стоматологію) необхідно попередити лікаря-анестезіолога про застосування інгібіторів АПФ. Перед початком та під час терапії інгібіторами АПФ необхідне визначення загальної кількості лейкоцитів та лейкоцитарної формули. Досвід клінічного застосування препарату Раміприл-ВЕРТЕКС у дітей та підлітків до 18 років недостатній. У пацієнтів з порушеннями функції печінки реакція на лікування препаратом Раміприл-ВЕРТЕКС може бути посиленою або ослабленою. Крім цього, у пацієнтів з цирозом печінки з набряками та/або асцитом можлива значна активація РААС, тому при лікуванні цих пацієнтів слід дотримуватися особливої ​​обережності. При застосуванні інгібіторів АПФ повідомляли про розвиток кашлю. Персистуючий, "сухий" кашель проходить після припинення терапії. Кашель, індукований інгібіторами АПФ, має розглядатися при диференціальній діагностиці кашлю. Контроль лабораторних показників до та під час лікування препаратом Раміприл-ВЕРТЕКС (до 1 разу на місяць у перші 3-6 місяців) Контроль функції нирок При лікуванні інгібіторами АПФ у перші тижні лікування та надалі рекомендується проводити контроль функції нирок. Особливо ретельний контроль потрібний пацієнтам з гострою та хронічною серцевою недостатністю, порушенням функції нирок, після трансплантації нирки, пацієнтам з реноваскулярними захворюваннями, включаючи пацієнтів з гемодинамічно значущим одностороннім стенозом ниркової артерії за наявності двох нирок (у таких пацієнтів навіть незначне підвищення концентрації креатиніну). може бути показником зниження функції нирок). Контроль утримання електролітів Рекомендується регулярний контроль вмісту калію та натрію у плазмі крові. Особливо ретельний моніторинг вмісту калію у плазмі крові потрібний пацієнтам з порушеннями функції нирок, значущими порушеннями водно-електролітного балансу, хронічною серцевою недостатністю. У деяких пацієнтів, які отримували раміприл, спостерігався синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНСАДГ) з подальшим розвитком гіпонатріємії. Рекомендується регулярно контролювати вміст натрію в плазмі у пацієнтів похилого віку та інших пацієнтів з ризиком розвитку гіпонатріємії. Контроль показників загального аналізу крові Рекомендується контролювати показники загального аналізу крові для виявлення можливої ​​лейкопенії. Більш регулярний контроль рекомендується на початку лікування та у пацієнтів з порушеннями функції нирок, а також у пацієнтів із захворюваннями сполучної тканини або у пацієнтів, які отримують одночасно інші лікарські засоби, здатні змінювати картину периферичної крові. Контроль кількості лейкоцитів необхідний для раннього виявлення лейкопенії, що особливо важливо у пацієнтів із підвищеним ризиком її розвитку, а також за перших ознак розвитку інфекції. При виявленні нейтропенії (число нейтрофілів менше 2000/мкл) потрібне припинення лікування інгібіторами АПФ. При появі симптоматики, обумовленої лейкопенією (наприклад, лихоманки, збільшення лімфатичних вузлів, тонзиліту), необхідний терміновий контроль картини периферичної крові. У разі появи ознак кровоточивості (найдрібніших петехій, червоно-коричневих висипань на шкірі та слизових оболонках) необхідний також контроль кількості тромбоцитів у периферичній крові. Визначення активності "печінкових" ферментів, концентрації білірубіну в крові Застосування інгібіторів АПФ у поодиноких випадках супроводжувалося розвитком синдрому, що починається з холетатичної жовтяниці або гепатиту і прогресує до фульмінантного некрозу печінки, іноді з летальним кінцем. Механізм розвитку цього синдрому невідомий. При появі холестатичної жовтяниці або значного підвищення активності "печінкових" трансаміназ (аланінамінотрансфераза (АЛТ), аспартатамінотрансфераза (ACT)) лікування препаратом Раміприл-ВЕРТЕКС слід припинити та забезпечити лікарське спостереження за пацієнтом. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування препаратом Раміприл-ВЕРТЕКС необхідно утриматися від занять потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, включаючи керування транспортними засобами, оскільки на тлі прийому препарату Раміприл-ВЕРТЕКС можлива поява запаморочення, зниження швидкості психомоторних реакцій та уваги, особливо після прийому першої дози та при одночасному прийомі діуретиків.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетка, покрита плівковою оболонкою містить активну речовину: валсартан (160 мг) 30 таблеток у контурній комірковій упаковці.Фармакотерапевтична групаАнтигіпертензивний засіб. Є специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину ІІ. Чинить виборчу антагоністичну дію на AT1-рецептори, які відповідальні за реалізацію ефектів ангіотензину II. Внаслідок блокади AT1-рецепторів підвищується плазмова концентрація ангіотензину II, який може стимулювати незаблоковані AT2-рецептори. Не має агоністичної активності щодо AT1-рецепторів. Спорідненість валсартану до AT1-рецепторів приблизно в 20 000 разів вище, ніж до AT2-рецепторів. Чи не інгібує АПФ. Не взаємодіє і блокує рецептори інших гормонів чи іонні канали, мають значення для регуляції функцій серцево-судинної системи. Не впливає на рівень загального холестерину, ТГ, глюкози та сечової кислоти у плазмі крові. Початок антигіпертензивної дії валсартану після його застосування внутрішньо в одноразовій дозі спостерігається протягом 2 годин після прийому, максимальний ефект досягається протягом 4-6 годин.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо валсартан швидко абсорбується із шлунково-кишкового тракту, ступінь всмоктування характеризується індивідуальними відмінностями. Абсолютна біодоступність у середньому становить 23%. Фармакокінетична крива валсартану має мультиекспоненційний характер (T1/2 у α-фазі < 1 год та T1/2 у β-фазі – близько 9 год), кінетика лінійна. При курсовому застосуванні змін фармакокінетичних параметрів не наголошувалося. При прийомі валсартану з їжею AUC зменшується на 48%, при цьому приблизно через 8 годин після прийому концентрації валсартану в плазмі однакові у пацієнтів, які приймали його з їжею та натще. Зменшення AUC не супроводжується клінічно значущим зменшенням терапевтичного ефекту. При прийомі валсартану 1 раз на добу кумуляція виражена незначною мірою. Концентрації валсартану у плазмі крові у жінок та чоловіків були однакові. Зв'язування з білками плазми переважно з альбумінами становить 94-97%. Vd у рівноважному стані становить близько 17 л. Плазмовий кліренс валсартан становить близько 2 л/год. Виводиться з калом – 70% та із сечею – 30%, переважно у незміненому вигляді. При біліарному цирозі або обструкції жовчовивідних шляхів AUC валсартану збільшується приблизно вдвічі.Показання до застосуванняЛікування артеріальної гіпертензії. Лікування хронічної серцевої недостатності (II-IV функціональний клас за класифікацією NYHA) у пацієнтів, які отримують традиційну терапію діуретиками, препаратами наперстянки, а також інгібіторами АПФ або бета-адреноблокаторами.Протипоказання до застосуванняВагітність, підвищена чутливість до валсартану.Вагітність та лактаціяВалсартан протипоказаний для застосування при вагітності. Невідомо, чи виділяється валсартан із грудним молоком у людини. Застосування у період лактації (грудного вигодовування) не рекомендується. В експериментальних дослідженнях показано, що валсартан виділяється із грудним молоком у щурів. Безпека та ефективність застосування валсартану у дітей не встановлена.Побічна діяСерцево-судинна система: артеріальна гіпотензія, постуральне запаморочення, постуральна гіпотензія. З боку центральної нервової системи: запаморочення, головний біль. З боку травної системи: діарея, нудота, підвищення рівня білірубіну. З боку сечовидільної системи: рідко – порушення функції нирок, підвищення рівня креатиніну та азоту сечовини (особливо при хронічній серцевій недостатності). З боку обміну речовин: гіперкаліємія. З боку системи кровотворення: нейтропенія, зменшення гемоглобіну та гематокриту. Алергічні реакції: рідко – ангіоневротичний набряк, висипання, свербіж, сироваткова хвороба, васкуліт. Інші: стомлюваність, загальна слабість, кашель, фарингіт, підвищення ризику розвитку вірусних інфекцій.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні діуретиків у високих дозах можливий розвиток артеріальної гіпотензії. При одночасному застосуванні калійзберігаючих діуретиків, гепарину, біологічно активних добавок або замінників солі, що містять калій, можливий розвиток гіперкаліємії. При одночасному застосуванні з індометацином можливе зменшення антигіпертензивної дії валсартану. При одночасному застосуванні з літію карбонатом описано випадок розвитку інтоксикації літієм.Спосіб застосування та дозиПриймають внутрішньо у дозі 80 мг 1 раз на добу або по 40 мг 2 рази на добу, щодня. За відсутності адекватного ефекту, добова доза може бути поступово збільшена. Максимальна добова доза становить 320 мг на 2 прийоми.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження АТ, що може призвести до втрати свідомості та колапсу та/або шоку. Лікування: промивання шлунка, прийом достатньої кількості активованого вугілля, внутрішньовенне введення 0.9% розчину натрію хлориду. Валсартан не виводиться при діалізі у зв'язку з вираженим зв'язуванням із білками плазми.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри гіпонатріємії та/або зменшенні ОЦК, а також на фоні терапії високими дозами діуретиків у поодиноких випадках валсартан може спричинити виражену артеріальну гіпотензію. Перед початком лікування слід здійснити корекцію порушень водно-сольового обміну. У пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією, що розвинулася вдруге внаслідок стенозу ниркової артерії, у період лікування слід регулярно контролювати рівень сечовини та креатиніну у сироватці. Дані щодо безпеки застосування у пацієнтів з КК менше 10 мл/хв відсутні. З особливою обережністю застосовують у пацієнтів із порушеннями прохідності жовчних шляхів. Внаслідок інгібування РААС у схильних до пацієнтів можливі зміни функції нирок. При застосуванні інгібіторів АПФ та антагоністів ангіотензинових рецепторів у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю тяжкого перебігу спостерігалися олігурія та/або наростання азотемії, рідко розвивалася гостра ниркова недостатність із ризиком летального результату. Безпека та ефективність застосування валсартану у дітей не встановлена. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. При застосуванні валсартану рекомендується дотримуватися обережності при керуванні автомобілем та керуванні механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетка, покрита плівковою оболонкою містить активну речовину: валсартан (80 мг) 30 таблеток у контурній комірковій упаковці.Фармакотерапевтична групаАнтигіпертензивний засіб. Є специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину ІІ. Чинить виборчу антагоністичну дію на AT1-рецептори, які відповідальні за реалізацію ефектів ангіотензину II. Внаслідок блокади AT1-рецепторів підвищується плазмова концентрація ангіотензину II, який може стимулювати незаблоковані AT2-рецептори. Не має агоністичної активності щодо AT1-рецепторів. Спорідненість валсартану до AT1-рецепторів приблизно в 20 000 разів вище, ніж до AT2-рецепторів. Чи не інгібує АПФ. Не взаємодіє і блокує рецептори інших гормонів чи іонні канали, мають значення для регуляції функцій серцево-судинної системи. Не впливає на рівень загального холестерину, ТГ, глюкози та сечової кислоти у плазмі крові. Початок антигіпертензивної дії валсартану після його застосування внутрішньо в одноразовій дозі спостерігається протягом 2 годин після прийому, максимальний ефект досягається протягом 4-6 годин.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо валсартан швидко абсорбується із шлунково-кишкового тракту, ступінь всмоктування характеризується індивідуальними відмінностями. Абсолютна біодоступність у середньому становить 23%. Фармакокінетична крива валсартану має мультиекспоненційний характер (T1/2 у α-фазі < 1 год та T1/2 у β-фазі – близько 9 год), кінетика лінійна. При курсовому застосуванні змін фармакокінетичних параметрів не наголошувалося. При прийомі валсартану з їжею AUC зменшується на 48%, при цьому приблизно через 8 годин після прийому концентрації валсартану в плазмі однакові у пацієнтів, які приймали його з їжею та натще. Зменшення AUC не супроводжується клінічно значущим зменшенням терапевтичного ефекту. При прийомі валсартану 1 раз на добу кумуляція виражена незначною мірою. Концентрації валсартану у плазмі крові у жінок та чоловіків були однакові. Зв'язування з білками плазми переважно з альбумінами становить 94-97%. Vd у рівноважному стані становить близько 17 л. Плазмовий кліренс валсартан становить близько 2 л/год. Виводиться з калом – 70% та із сечею – 30%, переважно у незміненому вигляді. При біліарному цирозі або обструкції жовчовивідних шляхів AUC валсартану збільшується приблизно вдвічі.Показання до застосуванняЛікування артеріальної гіпертензії. Лікування хронічної серцевої недостатності (II-IV функціональний клас за класифікацією NYHA) у пацієнтів, які отримують традиційну терапію діуретиками, препаратами наперстянки, а також інгібіторами АПФ або бета-адреноблокаторами.Протипоказання до застосуванняВагітність, підвищена чутливість до валсартану.Вагітність та лактаціяВалсартан протипоказаний для застосування при вагітності. Невідомо, чи виділяється валсартан із грудним молоком у людини. Застосування у період лактації (грудного вигодовування) не рекомендується. В експериментальних дослідженнях показано, що валсартан виділяється із грудним молоком у щурів. Безпека та ефективність застосування валсартану у дітей не встановлена.Побічна діяСерцево-судинна система: артеріальна гіпотензія, постуральне запаморочення, постуральна гіпотензія. З боку центральної нервової системи: запаморочення, головний біль. З боку травної системи: діарея, нудота, підвищення рівня білірубіну. З боку сечовидільної системи: рідко – порушення функції нирок, підвищення рівня креатиніну та азоту сечовини (особливо при хронічній серцевій недостатності). З боку обміну речовин: гіперкаліємія. З боку системи кровотворення: нейтропенія, зменшення гемоглобіну та гематокриту. Алергічні реакції: рідко – ангіоневротичний набряк, висипання, свербіж, сироваткова хвороба, васкуліт. Інші: стомлюваність, загальна слабість, кашель, фарингіт, підвищення ризику розвитку вірусних інфекцій.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні діуретиків у високих дозах можливий розвиток артеріальної гіпотензії. При одночасному застосуванні калійзберігаючих діуретиків, гепарину, біологічно активних добавок або замінників солі, що містять калій, можливий розвиток гіперкаліємії. При одночасному застосуванні з індометацином можливе зменшення антигіпертензивної дії валсартану. При одночасному застосуванні з літію карбонатом описано випадок розвитку інтоксикації літієм.Спосіб застосування та дозиПриймають внутрішньо у дозі 80 мг 1 раз на добу або по 40 мг 2 рази на добу, щодня. За відсутності адекватного ефекту, добова доза може бути поступово збільшена. Максимальна добова доза становить 320 мг на 2 прийоми.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження АТ, що може призвести до втрати свідомості та колапсу та/або шоку. Лікування: промивання шлунка, прийом достатньої кількості активованого вугілля, внутрішньовенне введення 0.9% розчину натрію хлориду. Валсартан не виводиться при діалізі у зв'язку з вираженим зв'язуванням із білками плазми.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри гіпонатріємії та/або зменшенні ОЦК, а також на фоні терапії високими дозами діуретиків у поодиноких випадках валсартан може спричинити виражену артеріальну гіпотензію. Перед початком лікування слід здійснити корекцію порушень водно-сольового обміну. У пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією, що розвинулася вдруге внаслідок стенозу ниркової артерії, у період лікування слід регулярно контролювати рівень сечовини та креатиніну у сироватці. Дані щодо безпеки застосування у пацієнтів з КК менше 10 мл/хв відсутні. З особливою обережністю застосовують у пацієнтів із порушеннями прохідності жовчних шляхів. Внаслідок інгібування РААС у схильних до пацієнтів можливі зміни функції нирок. При застосуванні інгібіторів АПФ та антагоністів ангіотензинових рецепторів у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю тяжкого перебігу спостерігалися олігурія та/або наростання азотемії, рідко розвивалася гостра ниркова недостатність із ризиком летального результату. Безпека та ефективність застосування валсартану у дітей не встановлена. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. При застосуванні валсартану рекомендується дотримуватися обережності при керуванні автомобілем та керуванні механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему