Х.Лундбек А/О Со скидкой

Склад, форма випуску та упаковкаДіюче речовина: 5 мг або 10 мг вортіоксетину у вигляді вортіоксетину гідрохлориду. Допоміжні речовини: маніт (Е 421), мікрокристалічна целюлоза, гідроксипропілцелюлоза, натрію крохмалю (тип А), магнію стеарат, гіпромелоза, макрогол 400, титану діоксид (E 171); таблетки 5 мг заліза оксид червоний (Е172); таблетки 10 мг заліза оксид жовтий (Е172).ФармакокінетикаАбсорбція. Вортіоксетин повільно, але добре всмоктується після прийому внутрішньо та пік концентрації в плазмі досягається протягом 7-11 годин. Після багаторазового прийому 5, 10 або 20 мг на добу, спостерігалося середнє значення C Max 9-33 нг/мл. Біодоступність становить 75%. Вплив їди на фармакокінетику не спостерігалося. Розподіл. Середній обсяг розподілу (V SS) становить 2600 л, що вказує на об'ємний позасудинний розподіл. Вортіоксетин сильно зв'язується з білками плазми (98-99%) і зв'язування, здається, не залежить від концентрації вортіоксетину в плазмі. Метаболізм. Вортіоксетин широко метаболізується в печінці, головним чином шляхом окислення та подальшої кон'югації глюкуроновою кислотою. In vitro ізоферменти цитохрому P450 CYP2D6, CYP3A4/5, CYP2C19, CYP2C9, CYP2A6, CYP2C8 та CYP2B6 беруть участь у метаболізмі вортіоксетину. Інгібуючого або індукуючого впливу вортіоксетину in vitro на ізоферменти CYP CYP1A2, CYP2A6, CYP2B6, CYP2C8, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6, CYP2E1 або CYP3A4/5 Вортіоксетин є слабким P-gp субстратом та інгібітором. Основний метаболіт вортіоксетину фармакологічно неактивний. Період напіввиведення - 66 годин. Приблизно 2/3 неактивного метаболіту вортіоксетину виводиться із сечею та близько 1/3 – з калом. Тільки незначна кількість вортіоксетину виводиться із калом. Стійка концентрація у плазмі досягається через 2 тижні. Лінійність/нелінійність. Фармакокінетика є лінійною і не залежить від часу в діапазоні вивчених доз (2,5-60 мг на добу). Відповідно до періоду напіврозпаду індекс накопичення становить від 5 до 6 на основі AUC 0-24 після декількох прийомів доз від 5 до 20 мг на добу. Пацієнти похилого віку. У літніх здорових добровольців (у віці ≥ 65 років, n = 20) вплив вортіоксетину збільшувався на 27% (C Max та AUC) порівняно з молодими здоровими добровольцями контрольної групи (віком ≤ 45 років) після кількох прийомів 10 мг на добу. Корекція дози не потрібна. Ниркова недостатність. Після одноразового прийому 10 мг вортіоксетину ниркова недостатність (за формулою Кокрофт-Голта, легка, середня або важка, n = 8 у групі) викликала незначне збільшення експозиції (до 30%) порівняно з такою у контрольній групі здорових добровольців. У пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності лише невелика фракція вортіоксетину була втрачена під час діалізу (AUC і C Max на 13% і 27% нижче; n = 8) після одноразового прийому 10 мг вортіоксетину. Корекція дози не потрібна. Печінкова недостатність. Після одноразового прийому 10 мг вортіоксетину впливу легкої або помірної печінкової недостатності (Child-Pugh, критерії А та В; n=8 у кожній групі) на фармакокінетику вортіоксетину не спостерігалося (зміни AUC становили менше 10%). Корекція дози не потрібна. Вортіоксетин не досліджували у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю, і слід виявляти обережність при призначенні цим пацієнтам. Слабкі метаболізатори CYP2D6. У слабких метаболізаторів CYP2D6 концентрація вортіоксетину в плазмі крові була приблизно вдвічі вищою, ніж у екстенсивних метаболізаторів. У присутності потужних інгібіторів CYP3A4/2C9 вплив потенційно може бути вищим. Корекція дози може бути потрібна, як і для всіх пацієнтів, залежно від індивідуальної реакції.ФармакодинамікаМеханізм дії. Механізм дії вортіоксетину, як вважають, пов'язаний з його мультимодальною активністю, яка є поєднанням двох фармакологічних механізмів: прямої модуляції активності рецепторів та інгібування транспортера серотоніну (5-НТ). Доклінічні дані показують, що вортіоксетин є антагоністом 5-НТ 3, 5-HT 7 і 5-HT 1D рецепторів, частковим агоністом 5-HT 1B рецепторів, агоністом 5-HT 1A рецепторів та інгібітором 5-HT транспортера, що викликає модуляцію. системах, у тому числі серотоніну, норадреналіну, дофаміну, гістаміну, ацетилхоліну, ГАМК та глутамату. Така мультимодальна активність, як вважають, забезпечує антидепресанти та анксіолітичні ефекти, а також покращення когнітивної функції, навчання та пам'яті в умовах доклінічних досліджень вортіоксетину. Крім того,Доклінічні дослідження вказують, що вортіоксетин не викликає сексуальної дисфункції. Точний внесок кожної складової цього механізму в фармакодинамічний профіль, що спостерігається, залишається неясним, тому слід застосовувати увагу при екстраполяції доклінічних даних безпосередньо на людину. Встановлено, що захоплення транспортера серотоніну різними добовими дозами вортіоксетину становило приблизно 50% – дозою 5 мг, 65% – у дозі 10 мг та більше 80% – дозою 20 мг. Вортіоксетин клінічно показав антидепресивну дію при захопленні транспортера 5-НТ на 50%. Клінічна ефективність та безпека. Ефективність вортіоксетину зростає із збільшенням дози. Крім того, вортіоксетин у межах доз 5-20 мг продемонстрував ефективність у широкому діапазоні депресивних (за шкалою MADRS) та тривожних (за шкалою HAM-А) симптомів депресії. Профілактика рецидивів. Тривалість антидепресивного ефекту була продемонстрована у дослідженні профілактики рецидивів, у якому вдвічі вищий ризик рецидиву був визначений у групі плацебо, ніж у групі вортіоксетину. Пацієнти похилого віку. У діапазоні доз вортіоксетину від 5 до 20 мг на добу ефективність та переносимість у людей похилого віку відповідала результатам досліджень у дорослого населення. Пацієнти з тяжкою депресією або високим рівнем симптомів тривоги. Антидепресантна ефективність була також продемонстрована у хворих з тяжкою депресією (≥ 30 балів MADRS) та у депресивних пацієнтів з високим рівнем тривожних симптомів (≥ 20 балів HAM-А) у короткострокових дослідженнях, включаючи дослідження у пацієнтів похилого віку, та довгострокових дослідженнях профілактики рецидиву. Пацієнти з неадекватною відповіддю на лікування СІЗЗС/СІЗЗН. У порівняльному дослідженні гнучких доз у пацієнтів з депресією після неадекватної відповіді на лікування існуючого епізоду СІОЗС/СІЗЗН вортіоксетин у добовій дозі 10-20 мг був статистично значно більш ефективним ніж агомелатин у дозі 25-50 мг (за шкалою MADRS). за шкалами CGI-I та SDS. Когнітивна дисфункція при депресії. У ході досліджень впливу лікарського засобу на когнітивні процеси виявилося, що ефект вортіоксетину зумовлений головним чином прямим впливом на когнітивну функцію, ніж непрямим впливом через поліпшення симптомів депресії. Якість життя та загальне функціонування. Вортіоксетин перевершував плацебо за показниками оцінки якості життя, клінічно значно покращував загальний стан здоров'я (за шкалою EQ-5D) та показники загального функціонування (за шкалою SDS – робота, соціальне та сімейне життя) порівняно з плацебо або активним засобом порівняння (агомелатином). Більш того, найкращі ефекти порівняно з плацебо щодо якості життя зберігалися протягом тривалого дослідження профілактики рецидиву. Переносність та безпека. Безпека та переносимість вортіоксетину оцінювалися у коротко- та довгострокових дослідженнях для доз 5-20 мг на добу. Вортіоксетин не збільшував частоти безсоння або сонливості в порівнянні з плацебо. У систематичному оцінюванні потенційних симптомів скасування не було виявлено клінічно значущої різниці між вортіоксетином і плацебо за частотою та характером симптомів відміни ні після короткострокового (6-12 тижнів), ні після довгострокового (24-64 тижні) періоду лікування. У ході клінічних досліджень вортіоксетину частота повідомлень про небажані сексуальні реакції була низькою і подібною до плацебо, показники частоти сексуальної дисфункції, пов'язаної з терапією, та загальні оцінки за шкалою ASEX не мали клінічно значимих відмінностей з плацебо щодо симптомів сексуальної дисфункції при застосуванні рекомендації. Проте високі дози пов'язані з чисельним зростанням випадків дисфункції. У ході клінічних досліджень подібно до плацебо вортіоксетин не впливав на масу тіла, частоту серцевих скорочень та артеріальний тиск. Клінічно значимих змін у оцінках функції печінки та нирок у ході клінічних досліджень не було. Вортіоксетин не надавав жодного клінічно значущого впливу на параметри ЕКГ, включаючи QT-, QTc-, PR- та QRS-інтервали, у пацієнтів з великим депресивним розладом. У дослідженні QTc серед здорових добровольців при застосуванні доз до 40 мг на добу потенціалу до збільшення QTc інтервалу не спостерігали. Дитячий вік. Клінічні дослідження серед пацієнтів дитячого віку не проводилися, отже, безпека та ефективність препарату. Брінтелікс для пацієнтів віком до 18 років не було встановлено.Показання до застосуванняЛікування великого депресивного розладу у дорослих.Побічна діяНайчастішою побічною реакцією була нудота. Побічні реакції були зазвичай легкими або помірними та спостерігалися протягом перших двох тижнів лікування. Реакції, як правило, були скороминущими і зазвичай не призводили до припинення терапії. З боку травної системи (наприклад, нудота) частіше спостерігалися у жінок, ніж у чоловіків.Взаємодія з лікарськими засобамиВортіоксетин метаболізується в печінці головним чином шляхом окиснення та подальшої кон'югації глюкуроновою кислотою. In vitro у метаболізмі вортіоксетину беруть участь ізоферменти цитохрому Р450 CYP2D6, CYP3A4/5, CYP2C19, CYP2C9, CYP2A6, CYP2C8 та CYP2B6. Вплив інших лікарських засобів на дію вортіоксетину. ;Необоротні неселективні інгібітори МАО У зв'язку з ризиком серотонінового синдрому вортіоксетин протипоказаний у будь-якій комбінації з необоротними неселективними інгібіторами МАО. Лікування вортіоксетином не слід розпочинати раніше принаймні через 14 днів після припинення лікування необоротними неселективними інгібіторами МАО. Прийом вортіоксетину слід припинити, принаймні, за 14 днів до початку лікування необоротними неселективними інгібіторами МАО. Зворотний селективний інгібітор МАО-А (моклобемід). ;Комбінація вортіоксетину з оборотним селективним інгібітором МАО-А, таким як моклобемід, протипоказана. Ретельний моніторинг серотонінового синдрому при одночасному застосуванні необхідний. Зворотний неселективний інгібітор МАО (лінезолід). ;Комбінація вортіоксетину зі слабким оборотним та неселективним інгібітором МАО, таким як антибіотик лінезолід, протипоказана. Ретельний моніторинг серотонінового синдрому при одночасному застосуванні необхідний. Необоротні селективні інгібітори МАО-В (селегілін, розагіліну). ;Незважаючи на нижчий (ніж з інгібіторами МАО-А) очікуваний ризик серотонінового синдрому, поєднання вортіоксетину з необоротними інгібіторами МАО-В, такими як селегілін або розагілін, слід здійснювати з обережністю. Ретельний моніторинг серотонінового синдрому при одночасному застосуванні необхідний. Серотонінергічні лікарські засоби. Одночасне призначення з серотонінергічними лікарськими засобами (наприклад, з трамадолом, суматриптан та інші триптанами) може призвести до серотонінового синдрому. Звіробій. Одночасне застосування антидепресантів серотонінергічної дії та рослинних засобів, що містять звіробій продірявлений, може призвести до підвищення частоти побічних реакцій, включаючи серотонін синдром. Лікарські засоби, що знижують судомний поріг. Антидепресанти серотонінергічної дії можуть знизити поріг судомної готовності. . ECT (електросудорожна терапія). ;Клінічного досвіду одночасного застосування вортіоксетину з ЕСТ немає, тому обережність доцільна. Інгібітори цитохрому Р450. ;При введенні разом з 150 мг бупропіону (сильний інгібітор CYP2D6) двічі на день протягом 14 днів у здорових добровольців вплив вортіоксетину збільшився у 2,3 рази для AUC. Спільне введення частіше призводило до збільшення частоти побічних ефектів при додаванні бупропіону до вортіоксетину, ніж при додаванні вортіоксетину до бупропіону. Залежно від індивідуальної чутливості пацієнта при додаванні до терапії сильних інгібіторів CYP2D6 (наприклад, бупропіону, хінідину, флуоксетину, пароксетину) можна розглянути застосування низьких доз вортіоксетину. При сумісному призначенні вортіоксетину після 6 днів застосування кетоконазолу 400 мг на добу (інгібітор CYP3A4/5 та Р-глікопротеїну) або флуконазолу 200 мг на добу (інгібітор CYP2C9, CYP2C19 та CYP3A4/5 5-кратне збільшення AUC вортіоксетину. Корекція дози не потрібна. Вплив одноразового прийому 40 мг омепразолу (інгібітор CYP2C19) на фармакокінетику тривалого застосування вортіоксетину у здорових добровольців не спостерігався. Комбінації потужних інгібіторів CYP3A4 та CYP2C9 у пацієнтів з низьким метаболізмом CYP2D6 не досліджувалися, однак, ймовірно, слід очікувати посиленого впливу вортіоксетину на таких пацієнтів. Індуктори цитохрому Р450. ;При одноразовому введенні 20 мг вортіоксетину разом після 10 днів прийому рифампіцину 600 мг на добу (індуктор CYP ізоферментів) у здорових добровольців спостерігалося зниження AUC вортіоксетину на 72%. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта, може бути потрібна корекція дози, якщо до лікування вортіоксетином додається індуктор цитохрому Р450 (наприклад, рифампіцин, карбамазепін, фенітоїн). Ацетилсаліцилова кислота. ;Вплив повторного прийому ацетилсаліцилової кислоти 150 мг на добу на фармакокінетику вортіоксетину у здорових добровольців не спостерігалося. Вплив вортіоксетину на дію інших лікарських засобів. ;Антикоагулянти та антиагреганти. ;Істотних ефектів впливу на показники міжнародного нормалізованого співвідношення, протромбіну або R-/S-варфарину плазми порівняно з плацебо при спільному введенні вортіоксетину з фіксованою дозою варфарину у здорових добровольців не спостерігалося. Крім того, суттєвого інгібуючого впливу порівняно з плацебо на агрегацію тромбоцитів при сумісному введенні аспірину в дозі 150 мг на добу після прийому вортіоксетину у здорових добровольців не спостерігалося. Однак, як і при застосуванні інших серотонінергічних засобів, слід виявляти обережність при застосуванні вортіоксетину у поєднанні з пероральними антикоагулянтами або антиагрегантами у зв'язку з потенційним підвищенням ризику кровотечі з фармакодинамічної взаємодії. Алкоголь. Вплив на фармакокінетику вортіоксетину або етанолу, а також суттєвого порушення когнітивної функції порівняно з плацебо після застосування вортіоксетину в дозах 20 мг або 40 мг з одноразовим введенням етанолу 0,6 г/кг у здорових добровольців не виявлено. Однак, як інші засоби, що діють на ЦНС, застосовувати вортіоксетин у поєднанні з алкоголем не рекомендується. Субстрати цитохрому P450 ;In vitro вортіоксетин не показав потенціалу пригнічення або індукції ізоферментів цитохрому P450. Гальмівної дії вортіоксетину на ізоферменти цитохрому Р450 CYP2C19 (омепразол, діазепам), CYP3A4/5 (етинілестрадіол, мідазолам), CYP2B6 (бупропіон), CYP2C9 (толбутамід, S-варфарин . Значного порушення когнітивної функції порівняно з плацебо після застосування вортіоксетину одночасно з 10 мг діазепаму не виявлено. Істотного впливу на рівні статевих гормонів у порівнянні з плацебо після одночасного застосування вортіоксетину з комбінованим оральним контрацептивом (етинілестрадіол 30 мкг/левоноргестрел 150 мкг) не виявлено. Літій, триптофан. ;Клінічно значущого ефекту впливу стабільних концентрацій літію після одночасного застосування з вортіоксетином у здорових добровольців не спостерігалося. Однак були повідомлення про посилення ефектів при застосуванні антидепресантів серотонінергічної дії разом із літієм або триптофаном, тому одночасне застосування вортіоксетину з цими лікарськими засобами слід проводити з обережністю.Спосіб застосування та дозиБрінтелікс приймають внутрішньо з їжею або без. Початкова та підтримуюча дози становлять 10 мг один раз на добу. Залежно від індивідуальної чутливості пацієнта дозу можна збільшити до 20 мг на добу або знизити мінімально до 5 мг на добу. Після усунення симптомів депресії рекомендується продовжувати лікування ще 6 місяців для зміцнення антидепресивного ефекту. Припинення лікування. Лікування Брінтелліксом можна припинити різко, не потрібно поступового зниження дози. Спеціальні групи пацієнтів. Пацієнти похилого віку. Корекція дози для пацієнтів похилого віку виключно на основі віку не потрібна. Інгібітори цитохрому Р450. ;Залежно від індивідуальної реакції пацієнта слід розглянути застосування низьких доз вортіоксетину, якщо до терапії додаються потужні інгібітори CYP2D6 (наприклад, бупропіон, хінідин, флуоксетин, пароксетин). Індуктори цитохрому Р450. ;Залежно від індивідуальної реакції пацієнта слід розглянути корекцію дози вортіоксетину, якщо до терапії додається індуктор цитохрому Р450 (наприклад, рифампіцин, карбамазепін, фенітоїн). Діти. ;Безпека та ефективність Брінтелліксу для лікування депресії у пацієнтів віком до 18 років не були встановлені, отже, застосування не рекомендується.ПередозуванняДосвід обмежений. Прийом вортіоксетину в діапазоні доз від 40 до 75 мг викликав загострення таких побічних ефектів: нудота, постуральне запаморочення, діарея, абдомінальний дискомфорт, генералізований свербіж, сонливість та рум'янець. Лікування має бути симптоматичним та включати відповідний моніторинг. Рекомендується медичне спостереження у спеціалізованих умовах.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина – вортіоксетину гідробромід – 25,420 мг, що еквівалентно – 20 мг вортіоксетину; Допоміжні речовини – манітол – 91,58 мг, целюлоза мікрокристалічна – 22,5 мг, гіпоролоза – 4,5 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А) – 4,5 мг, магнію стеарат – 1,5 мг; Плівкова оболонка: Опадрай червоний 3,0 мг (гіпромелоза 1,875 мг, титану діоксид (Е171) 0,449 мг, макрогол 400 0,188 мг, барвник заліза оксид червоний (Е172) 0,488 мг). По 14 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістері) з ПВХ/ПВДХ та фольги алюмінієвої. 1 або 2 блістери з інструкцією із застосування в картонній пачці.Опис лікарської формиТаблетки мигдалеподібної форми, покриті плівковою оболонкою коричнево-червоного кольору, з тисненням "TL" на одній стороні та "20" на іншій.Фармакотерапевтична групаАнтидепресант.ФармакокінетикаАбсорбція. Вортіоксетин повільно, але добре всмоктується після прийому внутрішньо та пік концентрації в плазмі досягається протягом 7-11 годин. Після багаторазового прийому 5, 10 або 20 мг на добу, спостерігалося середнє значення C Max 9-33 нг/мл. Біодоступність становить 75%. Вплив їди на фармакокінетику не спостерігалося. Розподіл. Середній обсяг розподілу (V SS) становить 2600 л, що вказує на об'ємний позасудинний розподіл. Вортіоксетин сильно зв'язується з білками плазми (98-99%) і зв'язування, здається, не залежить від концентрації вортіоксетину в плазмі. Метаболізм. Вортіоксетин широко метаболізується в печінці, головним чином шляхом окислення та подальшої кон'югації глюкуроновою кислотою. In vitro ізоферменти цитохрому P450 CYP2D6, CYP3A4/5, CYP2C19, CYP2C9, CYP2A6, CYP2C8 та CYP2B6 беруть участь у метаболізмі вортіоксетину. Інгібуючого або індукуючого впливу вортіоксетину in vitro на ізоферменти CYP CYP1A2, CYP2A6, CYP2B6, CYP2C8, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6, CYP2E1 або CYP3A4/5 Вортіоксетин є слабким P-gp субстратом та інгібітором. Основний метаболіт вортіоксетину фармакологічно неактивний. Період напіввиведення - 66 годин. Приблизно 2/3 неактивного метаболіту вортіоксетину виводиться із сечею та близько 1/3 – з калом. Тільки незначна кількість вортіоксетину виводиться із калом. Стійка концентрація у плазмі досягається через 2 тижні. Лінійність/нелінійність. Фармакокінетика є лінійною і не залежить від часу в діапазоні вивчених доз (2,5-60 мг на добу). Відповідно до періоду напіврозпаду індекс накопичення становить від 5 до 6 на основі AUC 0-24 після декількох прийомів доз від 5 до 20 мг на добу. Пацієнти похилого віку. У літніх здорових добровольців (у віці ≥ 65 років, n = 20) вплив вортіоксетину збільшувався на 27% (C Max та AUC) порівняно з молодими здоровими добровольцями контрольної групи (віком ≤ 45 років) після кількох прийомів 10 мг на добу. Корекція дози не потрібна. Ниркова недостатність. Після одноразового прийому 10 мг вортіоксетину ниркова недостатність (за формулою Кокрофт-Голта, легка, середня або важка, n = 8 у групі) викликала незначне збільшення експозиції (до 30%) порівняно з такою у контрольній групі здорових добровольців. У пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності лише невелика фракція вортіоксетину була втрачена під час діалізу (AUC і C Max на 13% і 27% нижче; n = 8) після одноразового прийому 10 мг вортіоксетину. Корекція дози не потрібна. Печінкова недостатність. Після одноразового прийому 10 мг вортіоксетину впливу легкої або помірної печінкової недостатності (Child-Pugh, критерії А та В; n=8 у кожній групі) на фармакокінетику вортіоксетину не спостерігалося (зміни AUC становили менше 10%). Корекція дози не потрібна. Вортіоксетин не досліджували у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю, і слід виявляти обережність при призначенні цим пацієнтам. Слабкі метаболізатори CYP2D6. У слабких метаболізаторів CYP2D6 концентрація вортіоксетину в плазмі крові була приблизно вдвічі вищою, ніж у екстенсивних метаболізаторів. У присутності потужних інгібіторів CYP3A4/2C9 вплив потенційно може бути вищим. Корекція дози може бути потрібна, як і для всіх пацієнтів, залежно від індивідуальної реакції.ФармакодинамікаМеханізм дії. Механізм дії вортіоксетину, як вважають, пов'язаний з його мультимодальною активністю, яка є поєднанням двох фармакологічних механізмів: прямої модуляції активності рецепторів та інгібування транспортера серотоніну (5-НТ). Доклінічні дані показують, що вортіоксетин є антагоністом 5-НТ 3, 5-HT 7 і 5-HT 1D рецепторів, частковим агоністом 5-HT 1B рецепторів, агоністом 5-HT 1A рецепторів та інгібітором 5-HT транспортера, що викликає модуляцію. системах, у тому числі серотоніну, норадреналіну, дофаміну, гістаміну, ацетилхоліну, ГАМК та глутамату. Така мультимодальна активність, як вважають, забезпечує антидепресанти та анксіолітичні ефекти, а також покращення когнітивної функції, навчання та пам'яті в умовах доклінічних досліджень вортіоксетину. Крім того,Доклінічні дослідження вказують, що вортіоксетин не викликає сексуальної дисфункції. Точний внесок кожної складової цього механізму в фармакодинамічний профіль, що спостерігається, залишається неясним, тому слід застосовувати увагу при екстраполяції доклінічних даних безпосередньо на людину. Встановлено, що захоплення транспортера серотоніну різними добовими дозами вортіоксетину становило приблизно 50% – дозою 5 мг, 65% – у дозі 10 мг та більше 80% – дозою 20 мг. Вортіоксетин клінічно показав антидепресивну дію при захопленні транспортера 5-НТ на 50%. Клінічна ефективність та безпека. Ефективність вортіоксетину зростає із збільшенням дози. Крім того, вортіоксетин у межах доз 5-20 мг продемонстрував ефективність у широкому діапазоні депресивних (за шкалою MADRS) та тривожних (за шкалою HAM-А) симптомів депресії. Профілактика рецидивів. Тривалість антидепресивного ефекту була продемонстрована у дослідженні профілактики рецидивів, у якому вдвічі вищий ризик рецидиву був визначений у групі плацебо, ніж у групі вортіоксетину. Пацієнти похилого віку. У діапазоні доз вортіоксетину від 5 до 20 мг на добу ефективність та переносимість у людей похилого віку відповідала результатам досліджень у дорослого населення. Пацієнти з тяжкою депресією або високим рівнем симптомів тривоги. Антидепресантна ефективність була також продемонстрована у хворих з тяжкою депресією (≥ 30 балів MADRS) та у депресивних пацієнтів з високим рівнем тривожних симптомів (≥ 20 балів HAM-А) у короткострокових дослідженнях, включаючи дослідження у пацієнтів похилого віку, та довгострокових дослідженнях профілактики рецидиву. Пацієнти з неадекватною відповіддю на лікування СІЗЗС/СІЗЗН. У порівняльному дослідженні гнучких доз у пацієнтів з депресією після неадекватної відповіді на лікування існуючого епізоду СІОЗС/СІЗЗН вортіоксетин у добовій дозі 10-20 мг був статистично значно більш ефективним ніж агомелатин у дозі 25-50 мг (за шкалою MADRS). за шкалами CGI-I та SDS. Когнітивна дисфункція при депресії. У ході досліджень впливу лікарського засобу на когнітивні процеси виявилося, що ефект вортіоксетину зумовлений головним чином прямим впливом на когнітивну функцію, ніж непрямим впливом через поліпшення симптомів депресії. Якість життя та загальне функціонування. Вортіоксетин перевершував плацебо за показниками оцінки якості життя, клінічно значно покращував загальний стан здоров'я (за шкалою EQ-5D) та показники загального функціонування (за шкалою SDS – робота, соціальне та сімейне життя) порівняно з плацебо або активним засобом порівняння (агомелатином). Більш того, найкращі ефекти порівняно з плацебо щодо якості життя зберігалися протягом тривалого дослідження профілактики рецидиву. Переносність та безпека. Безпека та переносимість вортіоксетину оцінювалися у коротко- та довгострокових дослідженнях для доз 5-20 мг на добу. Вортіоксетин не збільшував частоти безсоння або сонливості в порівнянні з плацебо. У систематичному оцінюванні потенційних симптомів скасування не було виявлено клінічно значущої різниці між вортіоксетином і плацебо за частотою та характером симптомів відміни ні після короткострокового (6-12 тижнів), ні після довгострокового (24-64 тижні) періоду лікування. У ході клінічних досліджень вортіоксетину частота повідомлень про небажані сексуальні реакції була низькою і подібною до плацебо, показники частоти сексуальної дисфункції, пов'язаної з терапією, та загальні оцінки за шкалою ASEX не мали клінічно значимих відмінностей з плацебо щодо симптомів сексуальної дисфункції при застосуванні рекомендації. Проте високі дози пов'язані з чисельним зростанням випадків дисфункції. У ході клінічних досліджень подібно до плацебо вортіоксетин не впливав на масу тіла, частоту серцевих скорочень та артеріальний тиск. Клінічно значимих змін у оцінках функції печінки та нирок у ході клінічних досліджень не було. Вортіоксетин не надавав жодного клінічно значущого впливу на параметри ЕКГ, включаючи QT-, QTc-, PR- та QRS-інтервали, у пацієнтів з великим депресивним розладом. У дослідженні QTc серед здорових добровольців при застосуванні доз до 40 мг на добу потенціалу до збільшення QTc інтервалу не спостерігали. Дитячий вік. Клінічні дослідження серед пацієнтів дитячого віку не проводилися, отже, безпека та ефективність препарату. Брінтелікс для пацієнтів віком до 18 років не було встановлено.ІнструкціяБрінтелікс приймають внутрішньо з їжею або без. Початкова та підтримуюча дози становлять 10 мг один раз на добу. Залежно від індивідуальної чутливості пацієнта дозу можна збільшити до 20 мг на добу або знизити мінімально до 5 мг на добу. Після усунення симптомів депресії рекомендується продовжувати лікування ще 6 місяців для зміцнення антидепресивного ефекту. Припинення лікування. Лікування Брінтелліксом можна припинити різко, не потрібно поступового зниження дози. Спеціальні групи пацієнтів. Пацієнти похилого віку. Коригування дози для пацієнтів похилого віку виключно на основі віку не потрібне. Інгібітори цитохрому Р450. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта слід розглянути застосування низьких доз вортіоксетину, якщо до терапії додаються потужні інгібітори CYP2D6 (наприклад, бупропіон, хінідин, флуоксетин, пароксетин). Індуктори цитохрому Р450. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта слід розглянути корекцію дози вортіоксетину, якщо до терапії додається індуктор цитохрому Р450 (наприклад, рифампіцин, карбамазепін, фенітоїн). Діти. Безпечність та ефективність Брінтелліксу для лікування депресії у пацієнтів віком до 18 років не були встановлені, отже застосування не рекомендується.Показання до застосуванняЛікування великого депресивного розладу у дорослих.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до активної речовини або до будь-якого компонента препарату. Одночасне застосування з неселективними інгібіторами моноаміноксидази (ІМАО) або з селективними інгібіторами МАО А. Дитячий та підлітковий вік до 18 років (безпека та ефективність не встановлені). З обережністю: Тяжка ниркова та печінкова недостатність; манія та гіпоманія; фармакологічно неконтрольована епілепсія; судомні напади в анамнезі; виражена суїцидальна поведінка; цироз печінки; схильність до кровотеч; одночасний прийом з інгібіторами МАО (селегіліном, розагіліном); серотонінергічними лікарськими препаратами; препаратами, що знижують поріг судомної готовності; літієм, триптофаном; лікарськими препаратами, що містять звіробій продірявлений; пероральними антикоагулянтами та лікарськими препаратами, що впливають на тромбоцитарну функцію; препаратами, здатними спричинити гіпонатріємію; електросудомна терапія; літній вік.Вагітність та лактаціяВагітність Дані щодо застосування вортіоксетину у вагітних жінок обмежені. Дослідження на тваринах виявили репродуктивну токсичність вортіоксетину. У новонароджених, матері яких отримують серотонінергічні препарати на пізніх термінах вагітності, можуть спостерігатися наступні симптоми: респіраторний дистрес, ціаноз, апное, судоми, нестабільність температури, труднощі з прийомом їжі, блювання, гіпоглікемія, гіпертонія, гіпотонія, гіперрефлексія, тремор, підвищена рефлекторна збудливість, дратівливість, летаргічний сон, постійний плач, сонливість та поганий сон. Ці симптоми можуть бути пов'язані як із синдромом відміни, так і з надмірною серотонінергічною активністю. Найчастіше подібні ускладнення починаються негайно чи невдовзі ( Дані епідеміологічних досліджень дозволяють припустити, що застосування СІГЗЗ під час вагітності, особливо на пізніх термінах, може підвищити ризик розвитку стійкої легеневої гіпертензії у новонароджених (PPHN). Хоча на сьогоднішній день можливість взаємозв'язку даного стану із застосуванням вортіоксетину не вивчалася, беручи до уваги механізм його дії (підвищення концентрації серотоніну), можливий ризик не може бути виключений. Бринтеллікс не повинен застосовуватися під час вагітності, якщо цього не вимагатиме клінічний стан самої жінки. Годування грудьми Доступні фармакодинамічні та токсикологічні дані у тварин показали, що вортіоксетин та його метаболіти проникають у грудне молоко. Ймовірно, вортіоксетин також проникає у грудне молоко у людини. Ризик для дитини при грудному вигодовуванні може бути виключений. Рішення про припинення грудного вигодовування або утримання від застосування Брінтелліксу має прийматися з урахуванням оцінки відносної користі грудного вигодовування для дитини та необхідності терапії для матері. Фертильність Дослідження фертильності на самцях та самках щурів показали, що вортіоксетин не впливає на фертильність, якість сперми чи здатність до спаровування. Випадки застосування у людини лікарських препаратів, що належать до відповідного фармакологічного класу антидепресантів (СІЗЗС), показали наявність впливу на якість сперми, яка має оборотний характер. Вплив на фертильність людини зараз не спостерігалася.Побічна діяНайчастішою побічною реакцією була нудота. Побічні реакції були зазвичай легкими або помірними та спостерігалися протягом перших двох тижнів лікування. Реакції, як правило, були скороминущими і зазвичай не призводили до припинення терапії. З боку травної системи (наприклад, нудота) частіше спостерігалися у жінок, ніж у чоловіків.Взаємодія з лікарськими засобамиВортіоксетин метаболізується в печінці головним чином шляхом окиснення та подальшої кон'югації глюкуроновою кислотою. In vitro у метаболізмі вортіоксетину беруть участь ізоферменти цитохрому Р450 CYP2D6, CYP3A4/5, CYP2C19, CYP2C9, CYP2A6, CYP2C8 та CYP2B6. Вплив інших лікарських засобів на дію вортіоксетину. Необоротні неселективні інгібітори МАО У зв'язку з ризиком серотонінового синдрому вортіоксетин протипоказаний у будь-якій комбінації з необоротними неселективними інгібіторами МАО. Лікування вортіоксетином не слід розпочинати раніше принаймні через 14 днів після припинення лікування необоротними неселективними інгібіторами МАО. Прийом вортіоксетину слід припинити, принаймні, за 14 днів до початку лікування необоротними неселективними інгібіторами МАО. Зворотний селективний інгібітор МАО-А (моклобемід). Комбінація вортіоксетину з оборотним інгібітором селективним МАО-А, таким як моклобемід, протипоказана. Ретельний моніторинг серотонінового синдрому при одночасному застосуванні необхідний. Зворотний неселективний інгібітор МАО (лінезолід). Комбінація вортіоксетину зі слабким оборотним та неселективним інгібітором МАО, таким як антибіотик лінезолід, протипоказана. Ретельний моніторинг серотонінового синдрому при одночасному застосуванні необхідний. Необоротні селективні інгібітори МАО-В (селегілін, розагіліну). Незважаючи на нижчий (ніж з інгібіторами МАО-А) очікуваний ризик серотонінового синдрому, поєднання вортіоксетину з незворотними інгібіторами МАО-В, такими як селегілін або розагілін, слід здійснювати з обережністю. Ретельний моніторинг серотонінового синдрому при одночасному застосуванні необхідний. Серотонінергічні лікарські засоби. Одночасне призначення з серотонінергічними лікарськими засобами (наприклад, з трамадолом, суматриптаном та іншими триптанами) може призвести до серотонінового синдрому. Звіробій. Одночасне застосування антидепресантів серотонінергічної дії та рослинних засобів, що містять звіробій продірявлений, може призвести до підвищення частоти побічних реакцій, включаючи серотонін синдром. Лікарські засоби, що знижують судомний поріг. Антидепресанти серотонінергічної дії можуть знизити поріг судомної готовності. Рекомендується обережність при одночасному застосуванні інших лікарських засобів, здатних знизити поріг судомної готовності (як антидепресанти (ТЦА, СІОЗС, СІЗЗН), нейролептики (фенотіазини, тіоксантенін, бутіро). ECT (електросудорожна терапія). Клінічного досвіду одночасного застосування вортіоксетину з ест немає, тому обережність доцільна. Інгібітори цитохрому Р450. При введенні разом з 150 мг бупропіону (сильний інгібітор CYP2D6) двічі на день протягом 14 днів у здорових добровольців вплив вортіоксетину збільшився у 2,3 рази на AUC. Спільне введення частіше призводило до збільшення частоти побічних ефектів при додаванні бупропіону до вортіоксетину, ніж при додаванні вортіоксетину до бупропіону. Залежно від індивідуальної чутливості пацієнта при додаванні до терапії сильних інгібіторів CYP2D6 (наприклад, бупропіону, хінідину, флуоксетину, пароксетину) можна розглянути застосування низьких доз вортіоксетину. При сумісному призначенні вортіоксетину після 6 днів застосування кетоконазолу 400 мг на добу (інгібітор CYP3A4/5 та Р-глікопротеїну) або флуконазолу 200 мг на добу (інгібітор CYP2C9, CYP2C19 та CYP3A4/5 5-кратне збільшення AUC вортіоксетину. Корекція дози не потрібна. Вплив одноразового прийому 40 мг омепразолу (інгібітор CYP2C19) на фармакокінетику тривалого застосування вортіоксетину у здорових добровольців не спостерігався. Комбінації потужних інгібіторів CYP3A4 та CYP2C9 у пацієнтів з низьким метаболізмом CYP2D6 не досліджувалися, однак, ймовірно, слід очікувати посиленого впливу вортіоксетину на таких пацієнтів. Індуктори цитохрому Р450. При одноразовому введенні 20 мг вортіоксетину разом після 10 днів прийому рифампіцину 600 мг на добу (індуктор CYP ізоферментів) у здорових добровольців спостерігалося зниження AUC вортіоксетину на 72%. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта, може бути потрібна корекція дози, якщо до лікування вортіоксетином додається індуктор цитохрому Р450 (наприклад, рифампіцин, карбамазепін, фенітоїн). Ацетилсаліцилова кислота. Вплив повторного прийому ацетилсаліцилової кислоти 150 мг на добу на фармакокінетику вортіоксетину у здорових добровольців не спостерігалося. Вплив вортіоксетину на дію інших лікарських засобів. Антикоагулянти та антиагреганти. Істотних ефектів впливу на показники міжнародного нормалізованого співвідношення, протромбіну або R-/S-варфарину плазми порівняно з плацебо при спільному введенні вортіоксетину з фіксованою дозою варфарину у здорових добровольців не спостерігалося. Крім того, суттєвого інгібуючого впливу порівняно з плацебо на агрегацію тромбоцитів при сумісному введенні аспірину в дозі 150 мг на добу після прийому вортіоксетину у здорових добровольців не спостерігалося. Однак, як і при застосуванні інших серотонінергічних засобів, слід виявляти обережність при застосуванні вортіоксетину у поєднанні з пероральними антикоагулянтами або антиагрегантами у зв'язку з потенційним підвищенням ризику кровотечі з фармакодинамічної взаємодії. Алкоголь. Вплив на фармакокінетику вортіоксетину або етанолу, а також суттєвого порушення когнітивної функції порівняно з плацебо після застосування вортіоксетину в дозах 20 мг або 40 мг з одноразовим введенням етанолу 0,6 г/кг у здорових добровольців не виявлено. Однак, як інші засоби, що діють на ЦНС, застосовувати вортіоксетин у поєднанні з алкоголем не рекомендується. Субстрати цитохрому P450 In vitro вортіоксетин не показав потенціалу пригнічення або індукції ізоферментів цитохрому P450. Гальмівної дії вортіоксетину на ізоферменти цитохрому Р450 CYP2C19 (омепразол, діазепам), CYP3A4/5 (етинілестрадіол, мідазолам), CYP2B6 (бупропіон), CYP2C9 (толбутамід, S-варфарин . Значного порушення когнітивної функції порівняно з плацебо після застосування вортіоксетину одночасно з 10 мг діазепаму не виявлено. Істотного впливу на рівні статевих гормонів у порівнянні з плацебо після одночасного застосування вортіоксетину з комбінованим оральним контрацептивом (етинілестрадіол 30 мкг/левоноргестрел 150 мкг) не виявлено. Літій, триптофан. Клінічно значущого ефекту впливу стабільних концентрацій літію після одночасного застосування з вортіоксетином у здорових добровольців не спостерігалося. Однак були повідомлення про посилення ефектів при застосуванні антидепресантів серотонінергічної дії разом із літієм або триптофаном, тому одночасне застосування вортіоксетину з цими лікарськими засобами слід проводити з обережністю.ПередозуванняДосвід обмежений. Прийом вортіоксетину в діапазоні доз від 40 до 75 мг викликав загострення таких побічних ефектів: нудота, постуральне запаморочення, діарея, абдомінальний дискомфорт, генералізований свербіж, сонливість та рум'янець. Лікування має бути симптоматичним та включати відповідний моніторинг. Рекомендується медичне спостереження у спеціалізованих умовах.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗастосування у дітей та підлітків віком до 18 років Бринтелікс не рекомендується застосовувати для терапії депресій у пацієнтів, які не досягли 18 років, оскільки безпека та ефективність вортіоксетину у цієї вікової групи не була встановлена ​​(див. розділ "Спосіб застосування та дози"). У клінічних дослідженнях у дітей та підлітків, які отримували інші антидепресанти, частіше спостерігалася суїцидальна поведінка (суїцидальні спроби та суїцидальні думки) та ворожість (з переважанням агресивної поведінки, схильності до конфронтації та роздратування) порівняно з тими, хто отримував плацебо. Суїцид/суїцидальні думки або клінічне погіршення Депресія пов'язана з підвищеним ризиком виникнення суїцидальних думок, завдання собі тілесних ушкоджень і суїциду (суїцидальна поведінка). Цей ризик зберігається до настання вираженої ремісії. Оскільки поліпшення може не спостерігатися протягом перших кількох тижнів терапії або навіть більшого проміжку часу, пацієнти повинні перебувати під постійним наглядом до поліпшення їх стану. Загальна клінічна практика показує, що на ранніх стадіях одужання можливе збільшення ризику самогубства. Пацієнти з суїцидальною поведінкою в анамнезі або пацієнти зі значним рівнем роздумів на суїцидальні теми до початку лікування більш схильні до ризику суїцидальних думок або спроб суїциду, тому під час лікування за ними має вестися ретельне спостереження. Мета-аналіз плацебо-контрольованих клінічних досліджень антидепресантів за участю дорослих пацієнтів із психічними порушеннями показав, що при застосуванні антидепресантів у пацієнтів віком до 25 років існує підвищений ризик суїцидальної поведінки порівняно з плацебо. За пацієнтами необхідне ретельне спостереження, особливо за тими, які виявляють високий суїцидальний ризик, особливо на початку лікування або зміни дози препарату. Пацієнти (і їх опікуни) повинні бути попереджені про необхідність відслідковувати ознаки будь-якого клінічного погіршення, виникнення суїцидальної поведінки та суїцидальних думок, а також незвичайних змін у поведінці, та необхідність негайного звернення за лікарською допомогою у разі виникнення подібних симптомів. Судомні напади Існує можливий ризик розвитку судомних нападів під час застосування антидепресантів. Тому Брінтеллікс необхідно застосовувати з обережністю у пацієнтів із судомними нападами в анамнезі або у пацієнтів із нестабільною епілепсією. При виникненні судомних нападів або збільшення їх частоти лікування вортіоксетином необхідно припинити. Серотоніновий синдром або злоякісний нейролептичний синдром Серотоніновий синдром (СС) або злоякісний нейролептичний синдром (ЗНС) є потенційно небезпечними для життя станами і можуть виникнути на фоні застосування препарату Брінтеллікс. Ризик виникнення СС або ЗНС підвищується при сумісному застосуванні із серотонінергічними препаратами (включаючи триптани), препаратами, що впливають на метаболізм серотоніну (включаючи ІМАО), антипсихотиками або іншими антагоністами дофаміну. Пацієнтів необхідно спостерігати на предмет виникнення об'єктивних та суб'єктивних симптомів СС та ЗНС. Симптоми серотонінового синдрому включають зміни психічного стану (наприклад, ажитацію, галюцинації, кому), вегетативну нестабільність (наприклад, тахікардію, лабільність артеріального тиску, гіпертермію), нервово-м'язові відхилення (наприклад, гіперрефлексію, розлади координації) та/ кишкові симптоми (наприклад, нудоту, блювання, діарею). У разі виникнення таких симптомів слід негайно припинити терапію Брінтелліксом та розпочати симптоматичне лікування. Манія/гіпоманія Бринтелікс слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з епізодами манії/гіпоманії в анамнезі. Препарат слід відмінити у разі розвитку маніакального стану. Закритокутова глаукома Розширення зіниць, що виникає після прийому багатьох антидепресантів, у тому числі і Брінтелліксу, може спровокувати напад закритокутової глаукоми у пацієнтів з анатомічно вузьким кутом передньої камери ока, яким не було проведено периферичної іридектомії. Кровотеча На фоні застосування серотонінергічних антидепресантів (СІОЗС, СІОЗСН) були відмічені рідкісні випадки виникнення геморагічних порушень, таких як екхімози, пурпура, шлунково-кишкові та гінекологічні кровотечі. Препарат рекомендується застосовувати з обережністю у пацієнтів, які приймають антикоагулянти та/або препарати, що впливають на тромбоцитарну функцію (наприклад, атипові антипсихотики, фенотіазини, більшість трициклічних антидепресантів, нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ) та ацетил. кровотеч/порушення згортання. Гіпонатріємія На фоні застосування антидепресантів із серотонінергічним ефектом (СІОЗС, СІОЗСН) повідомлялося про рідкісні випадки виникнення гіпонатріємії, ймовірно внаслідок синдрому неадекватної секреції антидіуретичного гормону. Слід виявляти обережність при застосуванні вортіоксетину у пацієнтів з груп високого ризику, таких як літні пацієнти, пацієнти з цирозом печінки або пацієнти, які одночасно отримують терапію препаратами, які можуть спричинити гіпонатріємію. Слід по можливості скасувати Брінтеллікс у пацієнтів із симптоматичною гіпонатріємією та провести відповідні медичні втручання, спрямовані на корекцію їхнього стану. Літні пацієнти Дані щодо застосування Брінтелліксу у літніх пацієнтів з великим депресивним епізодом обмежені. Тому необхідно бути обережними при терапії пацієнтів ≥ 65 років з використанням доз вортіоксетину вище 10 мг один раз на добу. Порушення функції нирок Існують лише обмежені дані щодо застосування препарату у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю. Тому слід бути обережними при лікуванні цих пацієнтів. Порушення функції печінки Вортіоксетин не вивчався у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю, тому у таких пацієнтів препарат слід застосовувати з обережністю. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Брінтеллікс не робить або дуже незначний вплив на здатність керувати автомобілем або механізмами. Тим не менш, пацієнти повинні бути обережними при керуванні транспортними засобами або при роботі з небезпечними механізмами особливо на початку лікування вортіоксетином або при зміні його дози.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаДіюче речовина: 5 мг або 10 мг вортіоксетину у вигляді вортіоксетину гідрохлориду. Допоміжні речовини: маніт (Е 421), мікрокристалічна целюлоза, гідроксипропілцелюлоза, натрію крохмалю (тип А), магнію стеарат, гіпромелоза, макрогол 400, титану діоксид (E 171); таблетки 5 мг заліза оксид червоний (Е172); таблетки 10 мг заліза оксид жовтий (Е172).ФармакокінетикаАбсорбція. Вортіоксетин повільно, але добре всмоктується після прийому внутрішньо та пік концентрації в плазмі досягається протягом 7-11 годин. Після багаторазового прийому 5, 10 або 20 мг на добу, спостерігалося середнє значення C Max 9-33 нг/мл. Біодоступність становить 75%. Вплив їди на фармакокінетику не спостерігалося. Розподіл. Середній обсяг розподілу (V SS) становить 2600 л, що вказує на об'ємний позасудинний розподіл. Вортіоксетин сильно зв'язується з білками плазми (98-99%) і зв'язування, здається, не залежить від концентрації вортіоксетину в плазмі. Метаболізм. Вортіоксетин широко метаболізується в печінці, головним чином шляхом окислення та подальшої кон'югації глюкуроновою кислотою. In vitro ізоферменти цитохрому P450 CYP2D6, CYP3A4/5, CYP2C19, CYP2C9, CYP2A6, CYP2C8 та CYP2B6 беруть участь у метаболізмі вортіоксетину. Інгібуючого або індукуючого впливу вортіоксетину in vitro на ізоферменти CYP CYP1A2, CYP2A6, CYP2B6, CYP2C8, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6, CYP2E1 або CYP3A4/5 Вортіоксетин є слабким P-gp субстратом та інгібітором. Основний метаболіт вортіоксетину фармакологічно неактивний. Період напіввиведення - 66 годин. Приблизно 2/3 неактивного метаболіту вортіоксетину виводиться із сечею та близько 1/3 – з калом. Тільки незначна кількість вортіоксетину виводиться із калом. Стійка концентрація у плазмі досягається через 2 тижні. Лінійність/нелінійність. Фармакокінетика є лінійною і не залежить від часу в діапазоні вивчених доз (2,5-60 мг на добу). Відповідно до періоду напіврозпаду індекс накопичення становить від 5 до 6 на основі AUC 0-24 після декількох прийомів доз від 5 до 20 мг на добу. Пацієнти похилого віку. У літніх здорових добровольців (у віці ≥ 65 років, n = 20) вплив вортіоксетину збільшувався на 27% (C Max та AUC) порівняно з молодими здоровими добровольцями контрольної групи (віком ≤ 45 років) після кількох прийомів 10 мг на добу. Корекція дози не потрібна. Ниркова недостатність. Після одноразового прийому 10 мг вортіоксетину ниркова недостатність (за формулою Кокрофт-Голта, легка, середня або важка, n = 8 у групі) викликала незначне збільшення експозиції (до 30%) порівняно з такою у контрольній групі здорових добровольців. У пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності лише невелика фракція вортіоксетину була втрачена під час діалізу (AUC і C Max на 13% і 27% нижче; n = 8) після одноразового прийому 10 мг вортіоксетину. Корекція дози не потрібна. Печінкова недостатність. Після одноразового прийому 10 мг вортіоксетину впливу легкої або помірної печінкової недостатності (Child-Pugh, критерії А та В; n=8 у кожній групі) на фармакокінетику вортіоксетину не спостерігалося (зміни AUC становили менше 10%). Корекція дози не потрібна. Вортіоксетин не досліджували у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю, і слід виявляти обережність при призначенні цим пацієнтам. Слабкі метаболізатори CYP2D6. У слабких метаболізаторів CYP2D6 концентрація вортіоксетину в плазмі крові була приблизно вдвічі вищою, ніж у екстенсивних метаболізаторів. У присутності потужних інгібіторів CYP3A4/2C9 вплив потенційно може бути вищим. Корекція дози може бути потрібна, як і для всіх пацієнтів, залежно від індивідуальної реакції.ФармакодинамікаМеханізм дії. Механізм дії вортіоксетину, як вважають, пов'язаний з його мультимодальною активністю, яка є поєднанням двох фармакологічних механізмів: прямої модуляції активності рецепторів та інгібування транспортера серотоніну (5-НТ). Доклінічні дані показують, що вортіоксетин є антагоністом 5-НТ 3, 5-HT 7 і 5-HT 1D рецепторів, частковим агоністом 5-HT 1B рецепторів, агоністом 5-HT 1A рецепторів та інгібітором 5-HT транспортера, що викликає модуляцію. системах, у тому числі серотоніну, норадреналіну, дофаміну, гістаміну, ацетилхоліну, ГАМК та глутамату. Така мультимодальна активність, як вважають, забезпечує антидепресанти та анксіолітичні ефекти, а також покращення когнітивної функції, навчання та пам'яті в умовах доклінічних досліджень вортіоксетину. Крім того,Доклінічні дослідження вказують, що вортіоксетин не викликає сексуальної дисфункції. Точний внесок кожної складової цього механізму в фармакодинамічний профіль, що спостерігається, залишається неясним, тому слід застосовувати увагу при екстраполяції доклінічних даних безпосередньо на людину. Встановлено, що захоплення транспортера серотоніну різними добовими дозами вортіоксетину становило приблизно 50% – дозою 5 мг, 65% – у дозі 10 мг та більше 80% – дозою 20 мг. Вортіоксетин клінічно показав антидепресивну дію при захопленні транспортера 5-НТ на 50%. Клінічна ефективність та безпека. Ефективність вортіоксетину зростає із збільшенням дози. Крім того, вортіоксетин у межах доз 5-20 мг продемонстрував ефективність у широкому діапазоні депресивних (за шкалою MADRS) та тривожних (за шкалою HAM-А) симптомів депресії. Профілактика рецидивів. Тривалість антидепресивного ефекту була продемонстрована у дослідженні профілактики рецидивів, у якому вдвічі вищий ризик рецидиву був визначений у групі плацебо, ніж у групі вортіоксетину. Пацієнти похилого віку. У діапазоні доз вортіоксетину від 5 до 20 мг на добу ефективність та переносимість у людей похилого віку відповідала результатам досліджень у дорослого населення. Пацієнти з тяжкою депресією або високим рівнем симптомів тривоги. Антидепресантна ефективність була також продемонстрована у хворих з тяжкою депресією (≥ 30 балів MADRS) та у депресивних пацієнтів з високим рівнем тривожних симптомів (≥ 20 балів HAM-А) у короткострокових дослідженнях, включаючи дослідження у пацієнтів похилого віку, та довгострокових дослідженнях профілактики рецидиву. Пацієнти з неадекватною відповіддю на лікування СІЗЗС/СІЗЗН. У порівняльному дослідженні гнучких доз у пацієнтів з депресією після неадекватної відповіді на лікування існуючого епізоду СІОЗС/СІЗЗН вортіоксетин у добовій дозі 10-20 мг був статистично значно більш ефективним ніж агомелатин у дозі 25-50 мг (за шкалою MADRS). за шкалами CGI-I та SDS. Когнітивна дисфункція при депресії. У ході досліджень впливу лікарського засобу на когнітивні процеси виявилося, що ефект вортіоксетину зумовлений головним чином прямим впливом на когнітивну функцію, ніж непрямим впливом через поліпшення симптомів депресії. Якість життя та загальне функціонування. Вортіоксетин перевершував плацебо за показниками оцінки якості життя, клінічно значно покращував загальний стан здоров'я (за шкалою EQ-5D) та показники загального функціонування (за шкалою SDS – робота, соціальне та сімейне життя) порівняно з плацебо або активним засобом порівняння (агомелатином). Більш того, найкращі ефекти порівняно з плацебо щодо якості життя зберігалися протягом тривалого дослідження профілактики рецидиву. Переносність та безпека. Безпека та переносимість вортіоксетину оцінювалися у коротко- та довгострокових дослідженнях для доз 5-20 мг на добу. Вортіоксетин не збільшував частоти безсоння або сонливості в порівнянні з плацебо. У систематичному оцінюванні потенційних симптомів скасування не було виявлено клінічно значущої різниці між вортіоксетином і плацебо за частотою та характером симптомів відміни ні після короткострокового (6-12 тижнів), ні після довгострокового (24-64 тижні) періоду лікування. У ході клінічних досліджень вортіоксетину частота повідомлень про небажані сексуальні реакції була низькою і подібною до плацебо, показники частоти сексуальної дисфункції, пов'язаної з терапією, та загальні оцінки за шкалою ASEX не мали клінічно значимих відмінностей з плацебо щодо симптомів сексуальної дисфункції при застосуванні рекомендації. Проте високі дози пов'язані з чисельним зростанням випадків дисфункції. У ході клінічних досліджень подібно до плацебо вортіоксетин не впливав на масу тіла, частоту серцевих скорочень та артеріальний тиск. Клінічно значимих змін у оцінках функції печінки та нирок у ході клінічних досліджень не було. Вортіоксетин не надавав жодного клінічно значущого впливу на параметри ЕКГ, включаючи QT-, QTc-, PR- та QRS-інтервали, у пацієнтів з великим депресивним розладом. У дослідженні QTc серед здорових добровольців при застосуванні доз до 40 мг на добу потенціалу до збільшення QTc інтервалу не спостерігали. Дитячий вік. Клінічні дослідження серед пацієнтів дитячого віку не проводилися, отже, безпека та ефективність препарату. Брінтелікс для пацієнтів віком до 18 років не було встановлено.Показання до застосуванняЛікування великого депресивного розладу у дорослих.Побічна діяНайчастішою побічною реакцією була нудота. Побічні реакції були зазвичай легкими або помірними та спостерігалися протягом перших двох тижнів лікування. Реакції, як правило, були скороминущими і зазвичай не призводили до припинення терапії. З боку травної системи (наприклад, нудота) частіше спостерігалися у жінок, ніж у чоловіків.Взаємодія з лікарськими засобамиВортіоксетин метаболізується в печінці головним чином шляхом окиснення та подальшої кон'югації глюкуроновою кислотою. In vitro у метаболізмі вортіоксетину беруть участь ізоферменти цитохрому Р450 CYP2D6, CYP3A4/5, CYP2C19, CYP2C9, CYP2A6, CYP2C8 та CYP2B6. Вплив інших лікарських засобів на дію вортіоксетину. ;Необоротні неселективні інгібітори МАО У зв'язку з ризиком серотонінового синдрому вортіоксетин протипоказаний у будь-якій комбінації з необоротними неселективними інгібіторами МАО. Лікування вортіоксетином не слід розпочинати раніше принаймні через 14 днів після припинення лікування необоротними неселективними інгібіторами МАО. Прийом вортіоксетину слід припинити, принаймні, за 14 днів до початку лікування необоротними неселективними інгібіторами МАО. Зворотний селективний інгібітор МАО-А (моклобемід). ;Комбінація вортіоксетину з оборотним селективним інгібітором МАО-А, таким як моклобемід, протипоказана. Ретельний моніторинг серотонінового синдрому при одночасному застосуванні необхідний. Зворотний неселективний інгібітор МАО (лінезолід). ;Комбінація вортіоксетину зі слабким оборотним та неселективним інгібітором МАО, таким як антибіотик лінезолід, протипоказана. Ретельний моніторинг серотонінового синдрому при одночасному застосуванні необхідний. Необоротні селективні інгібітори МАО-В (селегілін, розагіліну). ;Незважаючи на нижчий (ніж з інгібіторами МАО-А) очікуваний ризик серотонінового синдрому, поєднання вортіоксетину з необоротними інгібіторами МАО-В, такими як селегілін або розагілін, слід здійснювати з обережністю. Ретельний моніторинг серотонінового синдрому при одночасному застосуванні необхідний. Серотонінергічні лікарські засоби. Одночасне призначення з серотонінергічними лікарськими засобами (наприклад, з трамадолом, суматриптан та інші триптанами) може призвести до серотонінового синдрому. Звіробій. Одночасне застосування антидепресантів серотонінергічної дії та рослинних засобів, що містять звіробій продірявлений, може призвести до підвищення частоти побічних реакцій, включаючи серотонін синдром. Лікарські засоби, що знижують судомний поріг. Антидепресанти серотонінергічної дії можуть знизити поріг судомної готовності. . ECT (електросудорожна терапія). ;Клінічного досвіду одночасного застосування вортіоксетину з ЕСТ немає, тому обережність доцільна. Інгібітори цитохрому Р450. ;При введенні разом з 150 мг бупропіону (сильний інгібітор CYP2D6) двічі на день протягом 14 днів у здорових добровольців вплив вортіоксетину збільшився у 2,3 рази для AUC. Спільне введення частіше призводило до збільшення частоти побічних ефектів при додаванні бупропіону до вортіоксетину, ніж при додаванні вортіоксетину до бупропіону. Залежно від індивідуальної чутливості пацієнта при додаванні до терапії сильних інгібіторів CYP2D6 (наприклад, бупропіону, хінідину, флуоксетину, пароксетину) можна розглянути застосування низьких доз вортіоксетину. При сумісному призначенні вортіоксетину після 6 днів застосування кетоконазолу 400 мг на добу (інгібітор CYP3A4/5 та Р-глікопротеїну) або флуконазолу 200 мг на добу (інгібітор CYP2C9, CYP2C19 та CYP3A4/5 5-кратне збільшення AUC вортіоксетину. Корекція дози не потрібна. Вплив одноразового прийому 40 мг омепразолу (інгібітор CYP2C19) на фармакокінетику тривалого застосування вортіоксетину у здорових добровольців не спостерігався. Комбінації потужних інгібіторів CYP3A4 та CYP2C9 у пацієнтів з низьким метаболізмом CYP2D6 не досліджувалися, однак, ймовірно, слід очікувати посиленого впливу вортіоксетину на таких пацієнтів. Індуктори цитохрому Р450. ;При одноразовому введенні 20 мг вортіоксетину разом після 10 днів прийому рифампіцину 600 мг на добу (індуктор CYP ізоферментів) у здорових добровольців спостерігалося зниження AUC вортіоксетину на 72%. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта, може бути потрібна корекція дози, якщо до лікування вортіоксетином додається індуктор цитохрому Р450 (наприклад, рифампіцин, карбамазепін, фенітоїн). Ацетилсаліцилова кислота. ;Вплив повторного прийому ацетилсаліцилової кислоти 150 мг на добу на фармакокінетику вортіоксетину у здорових добровольців не спостерігалося. Вплив вортіоксетину на дію інших лікарських засобів. ;Антикоагулянти та антиагреганти. ;Істотних ефектів впливу на показники міжнародного нормалізованого співвідношення, протромбіну або R-/S-варфарину плазми порівняно з плацебо при спільному введенні вортіоксетину з фіксованою дозою варфарину у здорових добровольців не спостерігалося. Крім того, суттєвого інгібуючого впливу порівняно з плацебо на агрегацію тромбоцитів при сумісному введенні аспірину в дозі 150 мг на добу після прийому вортіоксетину у здорових добровольців не спостерігалося. Однак, як і при застосуванні інших серотонінергічних засобів, слід виявляти обережність при застосуванні вортіоксетину у поєднанні з пероральними антикоагулянтами або антиагрегантами у зв'язку з потенційним підвищенням ризику кровотечі з фармакодинамічної взаємодії. Алкоголь. Вплив на фармакокінетику вортіоксетину або етанолу, а також суттєвого порушення когнітивної функції порівняно з плацебо після застосування вортіоксетину в дозах 20 мг або 40 мг з одноразовим введенням етанолу 0,6 г/кг у здорових добровольців не виявлено. Однак, як інші засоби, що діють на ЦНС, застосовувати вортіоксетин у поєднанні з алкоголем не рекомендується. Субстрати цитохрому P450 ;In vitro вортіоксетин не показав потенціалу пригнічення або індукції ізоферментів цитохрому P450. Гальмівної дії вортіоксетину на ізоферменти цитохрому Р450 CYP2C19 (омепразол, діазепам), CYP3A4/5 (етинілестрадіол, мідазолам), CYP2B6 (бупропіон), CYP2C9 (толбутамід, S-варфарин . Значного порушення когнітивної функції порівняно з плацебо після застосування вортіоксетину одночасно з 10 мг діазепаму не виявлено. Істотного впливу на рівні статевих гормонів у порівнянні з плацебо після одночасного застосування вортіоксетину з комбінованим оральним контрацептивом (етинілестрадіол 30 мкг/левоноргестрел 150 мкг) не виявлено. Літій, триптофан. ;Клінічно значущого ефекту впливу стабільних концентрацій літію після одночасного застосування з вортіоксетином у здорових добровольців не спостерігалося. Однак були повідомлення про посилення ефектів при застосуванні антидепресантів серотонінергічної дії разом із літієм або триптофаном, тому одночасне застосування вортіоксетину з цими лікарськими засобами слід проводити з обережністю.Спосіб застосування та дозиБрінтелікс приймають внутрішньо з їжею або без. Початкова та підтримуюча дози становлять 10 мг один раз на добу. Залежно від індивідуальної чутливості пацієнта дозу можна збільшити до 20 мг на добу або знизити мінімально до 5 мг на добу. Після усунення симптомів депресії рекомендується продовжувати лікування ще 6 місяців для зміцнення антидепресивного ефекту. Припинення лікування. Лікування Брінтелліксом можна припинити різко, не потрібно поступового зниження дози. Спеціальні групи пацієнтів. Пацієнти похилого віку. Корекція дози для пацієнтів похилого віку виключно на основі віку не потрібна. Інгібітори цитохрому Р450. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта слід розглянути застосування низьких доз вортіоксетину, якщо до терапії додаються потужні інгібітори CYP2D6 (наприклад, бупропіон, хінідин, флуоксетин, пароксетин). Індуктори цитохрому Р450. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта слід розглянути корекцію дози вортіоксетину, якщо до терапії додається індуктор цитохрому Р450 (наприклад, рифампіцин, карбамазепін, фенітоїн). Діти. Безпечність та ефективність Брінтелліксу для лікування депресії у пацієнтів віком до 18 років не були встановлені, отже застосування не рекомендується.ПередозуванняДосвід обмежений. Прийом вортіоксетину в діапазоні доз від 40 до 75 мг викликав загострення таких побічних ефектів: нудота, постуральне запаморочення, діарея, абдомінальний дискомфорт, генералізований свербіж, сонливість та рум'янець. Лікування має бути симптоматичним та включати відповідний моніторинг. Рекомендується медичне спостереження у спеціалізованих умовах.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: флупентиксол дигідрохлорид 1.168 мг, що відповідає вмісту флупентиксолу 1 мг. Допоміжні речовини: лактози моногідрат – 37 мг, крохмаль картопляний – 73.5 мг, желатин – 2.76 мг, тальк – 8.4 мг, магнію стеарат – 0.6 мг. Склад оболонки: ;желатин - 0.558 мг, сахароза - 50 мг, сахароза порошок - 16.2 мг, заліза оксид жовтий (Е172) - 0.25 мг, поліруючий віск Capol 1295® ;(суміш бджолиного воску білого та карнаубського воску) - q 50 шт. - контейнери пластикові (1) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки, вкриті оболонкою; (цукровою) коричнево-жовтого кольору, круглі, двоопуклі.Фармакотерапевтична групаАнтипсихотичний засіб (нейролептик), похідне тіоксантену. Має виражену антипсихотичну дію, а також активуючу, антидепресивну та анксіолітичну дію. Прояв ефектів флупентиксолу залежить від його дози. Вважають, що антипсихотичне дію нейролептиків обумовлено блокадою допамінових рецепторів у ЦНС. Похідні тіоксантенів мають високу спорідненість до допамінових D1- і D2-рецепторів. На відміну від флупентиксолу гідрохлориду, флупентиксол деканоат є депо формою, його дія зберігається протягом 2-4 тижнів.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо C max ;флупентиксолу в плазмі досягається через 3-6 годин. Біодоступність становить близько 40%. Флупентиксол і цис-(Z)-флупентиксолу деканоат незначно проникають через плацентарний бар'єр, у невеликих кількостях виділяються із грудним молоком. Метаболіти не мають нейролептичної активності. Після внутрішньом'язового введення флупентиксолу деканоат піддається ферментативному розщепленню на активний компонент цис-(Z)-флупентиксол та деканову кислоту. C max ;цис-(Z)-флупентиксолу в сироватці досягається до кінця першого тижня після ін'єкції. При прийомі внутрішньо біологічний T1/2 становить приблизно 35 год. Виводиться флупентиксол у вигляді метаболітів, головним чином, через кишечник та частково нирками.Клінічна фармакологіяАнтипсихотичний препарат (Нейролептик).Показання до застосуванняДля застосування в дозах до 3 мг на добу: депресія легкого та середнього ступеня з тривогою, астенією та відсутністю ініціативи; хронічні невротичні розлади з тривогою, депресією та апатією; психосоматичні порушення з астенічними реакціями; гостра та ситуаційно зумовлена ​​тривога, стресові стани, при яких не потрібен седативний/снодійний ефект (особливо при підозрі, що пацієнт схильний до зловживання транквілізаторами). Для застосування у дозах 3-40 мг на добу: психотичні стани з переважанням галюцинацій, параноїдного марення та порушень мислення, що супроводжуються також апатією, анергією та аутизмом. Для застосування у дозах 40-150 мг на добу: гострі та хронічні психози (в т.ч. шизофренія), резистентні до терапії; алкогольний абстинентний синдромПротипоказання до застосуванняГостра алкогольна інтоксикація, гостра інтоксикація барбітуратами, опіоїдними анальгетиками, коматозні стани, ЗНС, центральна гіпертермія в анамнезі, порушення функції печінки, порушення функції нирок, токсичний агранулоцитоз в анамнезі, паркінсонізм, гострі лихорадкові захворювання.Вагітність та лактаціяФлупентиксол та його активний метаболіт у незначних кількостях проникають через плацентарний бар'єр, у невеликих концентраціях виділяються із грудним молоком. Не рекомендується застосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування).Побічна діяЗ боку ЦНС: можливі транзиторне безсоння (особливо після попереднього лікування нейролептиками з седативною дією), седативну дію (при застосуванні у високих дозах), екстрапірамідні порушення (переважно на початку лікування); рідко, при тривалій терапії – пізня дискінезія. З боку травної системи: можливі транзиторні зміни функціональних тестів печінки.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні флупентиксол посилює ефекти лікарських засобів, що надають пригнічуючу дію на ЦНС, а також етанолу; може потенціювати дію засобів для наркозу. При одночасному застосуванні можливе зменшення та повне пригнічення гіпотензивної дії гуанетидину та засобів з аналогічним механізмом дії. При одночасному застосуванні можливе зменшення ефектів леводопи та адренергічних засобів. При одночасному застосуванні з літієм карбонатом можливий розвиток екстрапірамідних порушень; з метоклопрамідом, піперазином – підвищується ризик розвитку екстрапірамідних розладів.Спосіб застосування та дозиДозу, частоту та тривалість застосування встановлюють індивідуально залежно від показань, що використовується лікарської форми та схеми лікування. При прийомі внутрішньо добова доза варіює від 1 мг до 40 мг на 1-3 прийоми. При внутрішньом'язовому введенні разова доза варіює від 20 мг до 200 мг з інтервалом 2-4 тижні.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНе слід застосовувати флупентиксол у недостатньо високих дозах у пацієнтів у стані збудження або гіперактивності. З обережністю застосовують у пацієнтів із судомним синдромом, хронічним гепатитом, серцево-судинними захворюваннями. При розвитку ЗНС слід негайно припинити застосування флупентиксолу та розпочати невідкладну симптоматичну терапію. У разі попередньої терапії нейролептиками із седативною дією їх прийом слід припиняти поступово. При тривалому застосуванні флупентиксолу у підвищених дозах необхідно проводити регулярне обстеження стану пацієнта з метою переходу на лікування з використанням менших доз. У період лікування флупентиксолом протипаркінсонічні засоби слід призначати лише за наявності відповідних показань та не застосовувати профілактично. Флупентиксол не слід застосовувати одночасно з гуанетидином та іншими засобами з подібним механізмом дії. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Хоча в більшості випадків препарат не викликає седативного ефекту, необхідно враховувати можливість його впливу на здатність керувати автомобілем та іншими механізмами. При застосуванні флупентиксолу (особливо на початку лікування) слід уникати занять потенційно небезпечними видами діяльності до визначення індивідуальної реакції.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаРозчин для внутрішньом'язового введення - 1 мл: Активні речовини: цис(Z)-флупентиксол деканоат 20 мг; Допоміжні речовини: тригліцериди із ланцюгами середньої величини. 1 мл – ампули безбарвного скла (10) – пачки картонні.Опис лікарської формиРозчин для внутрішньом'язового введення масляний прозорий, від безбарвного до злегка жовтуватого кольору, практично вільний від частинок.Фармакотерапевтична групаАнтипсихотичний засіб (нейролептик), похідний тіоксантену з вираженою антипсихотичною, активуючою та анксіолітичною дією. Антипсихотичну дію нейролептиків пов'язують з блокадою допамінових рецепторів, але можливо і з блокадою серотонінових 5-HT-рецепторів. Флюанксол редукує основні симптоми психозу, зокрема. галюцинації, параноїдний маячня та порушення мислення. Антипсихотична дія Флюанксолу починає проявлятися при застосуванні препарату внутрішньо у дозі 3 мг на добу; інтенсивність дії зростає зі збільшенням дози як при прийомі внутрішньо, так і при внутрішньом'язовому введенні. Флюанксол володіє властивостями, що розгальмовують (антиаутистическим і активуючим), а також послаблює вторинні розлади настрою, що сприяє активізації хворих з депресивною симптоматикою, підвищує їх комунікабельність і полегшує соціальну адаптацію. У малих та середніх дозах (до 25 мг на добу при прийомі внутрішньо та до 100 мг внутрішньом'язово 1 раз на 2 тижні) препарат не має седативної дії, проте у високих дозах може викликати неспецифічний седативний ефект. При прийомі внутрішньо в малих дозах (до 3 мг на добу) препарат має антидепресивну дію. Флюанксол розчин для внутрішньом'язового введення масляний призначається для депо-ін'єкцій, будучи депонованою формою флупентиксолу. У даній лікарській формі препарат має значно більшу тривалість дії, ніж Флюанксол у формі таблеток, і дозволяє проводити безперервну антипсихотичну терапію, що особливо важливо для лікування пацієнтів, які не виконують лікарських приписів. Застосування Флюанксолу у формі розчину для внутрішньом'язового введення запобігає частим рецидивам, пов'язаним з довільним перериванням лікування пацієнтами при прийомі препарату внутрішньо. Ін'єкції Флюанксолу можна проводити з інтервалами 2-4 тижні.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо Cmax флупентиксолу в плазмі досягається через 3-6 годин. Біодоступність становить близько 40%. Після внутрішньом'язового введення цис(Z)-флупентиксолу деканоат піддається ферментативному розщепленню на активний компонент цис(Z)-флупентиксол та деканову кислоту. Cmax цис(Z)-флупентиксолу у сироватці досягається до кінця першого тижня після ін'єкції. Розподіл Здається Vd становить близько 14.1 л/кг. Зв'язування із білками плазми становить близько 99%. При внутрішньом'язовому введенні розчину для ін'єкцій Css досягається через 3 місяці застосування препарату. Флупентиксол та цис(Z)-флупентиксол незначно проникають через плацентарний бар'єр, у невеликих кількостях виділяються із грудним молоком. Метаболізм Метаболіти не мають нейролептичної активності. Виведення При внутрішньом'язовому введенні розчину для ін'єкцій крива концентрації в сироватці знижується експоненційно з T1/2, рівним приблизно 3 тижням, що відображає швидкість вивільнення флупентиксолу з депо. Метаболіти флупентиксолу не мають нейролептичної активності. Виводяться переважно з калом і, частково, із сечею. T1/2 становить приблизно 35 год. Фармакокінетична доза Флюанксолу 40 мг при внутрішньом'язовому введенні 1 раз на 2 тижні еквівалентна дозі Флуанксолу 10 мг на добу при прийомі внутрішньо протягом 2 тижнів.Клінічна фармакологіяАнтипсихотичний препарат (Нейролептик).Показання до застосуванняШизофренія та інші психотичні стани, що протікають з галюцинаціями, маренням та порушеннями мислення, що супроводжуються апатією, анергією, зниженням настрою та аутизмом.Протипоказання до застосуваннясудинний колапс; пригнічення свідомості будь-якого походження (в т.ч. викликане прийомом алкоголю, барбітуратів або опіоїдних анальгетиків); кома; дитячий та підлітковий вік до 18 років; - підвищена чутливість до компонентів препарату; підвищена чутливість до фенотіазинів; спадкова непереносимість галактози та/або фруктози; недостатність лактази; недостатність сахарази та ізомальтази; порушення абсорбції глюкози та галактози (при прийомі таблеток). З обережністю застосовувати у пацієнтів з органічними захворюваннями головного мозку, судомними розладами, у т.ч. з епілепсією (внаслідок зниження порога судомної готовності можливе почастішання нападів); з тяжкою печінковою недостатністю; з гіпокаліємією, гіпомагніємією; серцево-судинними захворюваннями в анамнезі (ризик транзиторного зниження АТ), у т.ч. з подовженням інтервалу QT, брадикардією менше 50 уд./хв, з недавно перенесеним гострим інфарктом міокарда, при некомпенсованій серцевій недостатності, при аритмії; із факторами ризику розвитку інсульту; з глаукомою (і схильністю до неї); з виразковою хворобою шлунка та дванадцятипалої кишки; з алкоголізмом (можливе посилення гнітючої дії на ЦНС); з феохромоцитомою; з лейкопенією; порушенням дихання, пов'язаним з гострими інфекційними захворюваннями,бронхіальною астмою або емфіземою легень; при хворобі Паркінсона (посилення екстрапірамідних ефектів); із затримкою сечі, гіперплазією передміхурової залози з клінічними проявами (ризик затримки сечі); із синдромом Рейє (підвищення ризику розвитку гепатотоксичної дії); при вагітності, у період лактації (грудного вигодовування). Не рекомендується призначати Флюанксол у дозі до 25 мг/сут пацієнтам може психомоторного порушення, т.к. активуюча дія Флюанксолу в невеликих дозах (при прийомі внутрішньо до 3 мг на добу або при внутрішньом'язовому введенні 10-20 мг 1 раз на 2 тижні) може призвести до загострення цієї симптоматики.Вагітність та лактаціяЗастосування Флюанксолу при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування) можливе лише у випадках, якщо передбачувана користь терапії для матері перевищує потенційний ризик для плода. У новонароджених, матері яких приймали нейролептики в III триместрі вагітності або під час пологів, можуть спостерігатися ознаки інтоксикації, такі як летаргія, тремор, надмірна збудливість. Крім того, такі новонароджені відзначають низький бал за шкалою Апгар. Під час лікування Флюанксолом допускається грудне вигодовування, якщо це визнано клінічно необхідним. У таких випадках рекомендується спостерігати за станом новонародженого, особливо у перші 4 тижні після народження. Протипоказання: дитячий та підлітковий вік до 18 років.Побічна діяЗ боку нервової системи: сонливість, головний біль, тремор, акатізія, паркінсонізм, гіпокінезія, дистонія, розлади мови, депресія, безсоння, нервозність, ажитація; іноді - запаморочення, порушення уваги, екстрапірамідні розлади (в основному м'язова ригідність та гіперкінез), дискінезія, амнезія, судомні розлади, агресія, зниження лібідо, сплутаність свідомості; рідко – пізня дистонія. Слід пам'ятати, що з застосуванні нейролептиків, зокрема. флупентиксолу, у поодиноких випадках можливий розвиток ЗНС. Основними симптомами ЗНС є: гіпертермія, м'язова ригідність та порушення свідомості у поєднанні з дисфункцією вегетативної нервової системи (лабільний АТ, тахікардія, посилення потовиділення). При появі зазначених симптомів необхідна термінова відміна нейролептика та призначення симптоматичної та підтримуючої терапії. При тривалому лікуванні препаратом можливий розвиток пізньої дискінезії. Протипаркінсонічні препарати не усувають її симптоми і можуть посилити їх. Рекомендується зниження дози або, при можливості, припинення лікування. При персистуючій актатизії можуть бути ефективні бензодіазепіни або пропранолол. У перші кілька днів після ін'єкції та на ранніх стадіях лікування можуть виникати порушення моторики. У більшості випадків такі ефекти контролюються шляхом зниження дози та/або протипаркінсонічними препаратами. Однак, рутинне застосування протипаркінсонічних засобів для профілактики побічних ефектів не рекомендується. Транзиторне безсоння або почуття тривоги можуть спостерігатися особливо, якщо пацієнти раніше приймали нейролептики, які мають седативний ефект. З боку серцево-судинної системи: іноді – ортостатична гіпотензія, тахікардія; в окремих випадках (як і при прийомі інших нейролептиків) - подовження інтервалу QT, шлуночкова аритмія (фібриляція шлуночків, шлуночкова тахікардія, розвиток пароксизмів шлуночкової тахікардії типу "пірует", раптова смерть). З боку системи кровотворення: рідко – гранулоцитопенія, агранулоцитоз (більш ймовірний між 4 та 10 тижнями лікування), лейкопенія, гемолітична анемія. З боку органу зору: порушення акомодації, помутніння рогівки та/або кришталика з можливим порушенням зору; іноді – окулогірний криз, парез акомодації. З боку травної системи: сухість у роті, розлади травлення (в т.ч. запор, діарея, диспепсія, нудота), підвищене слиновиділення, дисфагія, блювання, холестатична жовтяниця (більш ймовірна між 2 та 4 тижнями лікування), зниження апетиту; у поодиноких випадках - незначні тимчасові зміни показників функціональних печінкових проб. З боку ендокринної системи: галакторея, гінекомастія, дисменорея, імпотенція, зниження лібідо, підвищення апетиту, збільшення маси тіла, припливи, зміна вуглеводного обміну. З боку сечовивідної системи: іноді – затримка сечі, хворобливе сечовипускання. З боку кістково-м'язової системи: іноді – артралгія. З боку статевої системи: іноді – еректильна дисфункція. Алергічні реакції: іноді - свербіж, висипання на шкірі, дерматит, фотосенсибілізація, підвищене потовиділення. Місцеві реакції: рідко – еритема, набряк, запалення або абсцес. Інші: слабкість, астенія.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні Флюанксол може посилювати седативну дію етанолу, барбітуратів та інших засобів, які мають пригнічуючу дію на ЦНС. Флюанксол не слід застосовувати спільно з гуанетидином та засобами з аналогічною дією, т.к. нейролептики можуть послаблювати їхню гіпотензивну дію. Трициклічні антидепресанти та нейролептики (в т.ч. Флюанксол) взаємно інгібують метаболізм. Одночасне застосування нейролептиків та літію підвищує ризик нейротоксичності. При одночасному застосуванні Флюанксол може знижувати ефективність леводопи та дію адренергічних засобів. При одночасному застосуванні Флюанксолу з метоклопрамідом та піперазином збільшується ризик розвитку екстрапірамідних розладів. Пролонгування інтервалу QT, характерне для терапії антипсихотичними засобами, може збільшитись при одночасному прийомі препаратів, що надають таку саму дію, в т.ч. антиаритміків IA та III класів (хінідин, аміодарон, соталол, дофетилід), деяких антипсихотичних засобів (тіоридазин), деяких антибіотиків групи макролідів (еритроміцин) та антибіотиків хінолонового ряду (гатифлоксацин, моксифлоксацин), деяких антигістамінних, препаратів літію. Слід уникати одночасного прийому Флюанксолу та перелічених препаратів. При одночасному застосуванні з препаратами, що викликають електролітні порушення (тіазидні та тіазидоподібні діуретики) та препаратами, здатними підвищувати концентрацію флупентиксолу або флупентиксолу деканоату в плазмі крові, можливе збільшення ризику подовження інтервалу QT та виникнення небезпечних для життя аритмій. Фармацевтична взаємодія Флюанксол у формі розчину для внутрішньом'язових ін'єкцій не повинен змішуватися з депонованими формами на основі кунжутного масла, т.к. це може вплинути на фармакокінетику препаратів, що вводяться.Спосіб застосування та дозиДля внутрішньом'язового введення Розчин для внутрішньом'язового введення вводять глибоко внутрішньом'язово у верхній зовнішній квадрант сідниці. В інші м'язи не рекомендується вводити. Якщо необхідний об'єм розчину перевищує 2 мл, рекомендується розділити його на 2 частини та зробити 2 ін'єкції. Препарат у формі розчину для внутрішньом'язового введення 20 мг/мл зазвичай вводять у дозі 20-40 мг (1-2 мл) кожні 2-4 тижні. Деяким пацієнтам можуть бути потрібні більш високі дози або коротші інтервали між ін'єкціями. При загостренні або гострому рецидиві захворювання може знадобитися введення препарату в дозі аж до 400 мг одномоментно з інтервалами 2 або навіть 1 тиждень. Перехід з Флюанксолу для прийому внутрішньо на внутрішньом'язове введення Добова доза (мг) препарату для внутрішнього прийому х 4 = разова доза (мг) розчину для внутрішньом'язового введення кожні 2 тижні. При цьому протягом 1-го тижня після 1-ї ін'єкції слід продовжувати прийом препарату внутрішньо, але у зменшеній дозі. Наступні дози та інтервали між ін'єкціями встановлюють відповідно до клінічного ефекту. Максимальна доза Флюанксолу при внутрішньом'язовому введенні становить 400 мг одномоментно з інтервалом між ін'єкціями на 1 тиждень. Пацієнти, яких переводять з терапії депо-формами інших препаратів, повинні отримувати Флюанксол з урахуванням наступних співвідношень: 40 мг флупентиксолу деканоату еквівалентно 25 мг флуфеназину деканоату, 200 мг зуклопентиксолу деканоату або 50 мг галопері.ПередозуванняСимптоми: можливі сонливість, гіпер або гіпотермія, екстрапірамідні розлади, судоми, шок, кома. При одночасному прийомі з препаратами, що впливають на серцеву діяльність, зареєстровані зміни на ЕКГ, подовження інтервалу QT, шлуночкові аритмії, в т.ч. аритмія типу "пірует", зупинка серця. Лікування: проводять симптоматичну та підтримуючу терапію. У разі прийому препарату внутрішньо необхідно якнайшвидше промити шлунок, рекомендується прийом сорбенту. Слід вжити заходів, спрямованих на підтримку діяльності дихальної та серцево-судинної систем. Не слід застосовувати епінефрину (адреналін), т.к. це може призвести до подальшого зниження артеріального тиску. Судоми можна усунути діазепамом, а екстрапірамідні симптоми - біпериденом.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ разі попереднього лікування нейролептиками або транквілізаторами із седативною дією їх прийом слід припиняти поступово. При тривалій терапії, особливо із застосуванням Флюанксолу у високих дозах, необхідно проводити ретельний контроль та періодичну оцінку стану пацієнтів з метою своєчасної корекції підтримуючої дози. При супутньому лікуванні діабету призначення Флюанксолу може вимагати корекції дози інсуліну. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування пацієнт повинен уникати занять потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: флупентиксолу дигідрохлорид 5.84 мг, що відповідає вмісту флупентиксолу 5 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат – 38 мг, крохмаль картопляний – 77 мг, желатин – 3.32 мг, тальк – 9.1 мг, магнію стеарат – 0.65 мг. Склад оболонки: желатин – 0.558 мг, сахароза – 60.9 мг, сахароза порошок – 49.2 мг, заліза оксид жовтий (Е172) – 0.3 мг, поліруючий віск Capol 1295® (суміш бджолиного воску білого та карнаубського воску) – qs 50 шт. - контейнери пластикові (2); - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки, вкриті оболонкою; (цукровою) коричнево-жовтого кольору, круглі, двоопуклі.Фармакотерапевтична групаАнтипсихотичний засіб (нейролептик), похідне тіоксантену. Має виражену антипсихотичну дію, а також активуючу, антидепресивну та анксіолітичну дію. Прояв ефектів флупентиксолу залежить від його дози. Вважають, що антипсихотичне дію нейролептиків обумовлено блокадою допамінових рецепторів у ЦНС. Похідні тіоксантенів мають високу спорідненість до допамінових D1- і D2-рецепторів. На відміну від флупентиксолу гідрохлориду, флупентиксол деканоат є депо формою, його дія зберігається протягом 2-4 тижнів.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо C max ;флупентиксолу в плазмі досягається через 3-6 годин. Біодоступність становить близько 40%. Флупентиксол і цис-(Z)-флупентиксолу деканоат незначно проникають через плацентарний бар'єр, у невеликих кількостях виділяються із грудним молоком. Метаболіти не мають нейролептичної активності. Після внутрішньом'язового введення флупентиксолу деканоат піддається ферментативному розщепленню на активний компонент цис-(Z)-флупентиксол та деканову кислоту. C max ;цис-(Z)-флупентиксолу в сироватці досягається до кінця першого тижня після ін'єкції. При прийомі внутрішньо біологічний T1/2 становить приблизно 35 год. Виводиться флупентиксол у вигляді метаболітів, головним чином, через кишечник та частково нирками.Клінічна фармакологіяАнтипсихотичний препарат (Нейролептик).Показання до застосуванняДля застосування в дозах до 3 мг на добу: депресія легкого та середнього ступеня з тривогою, астенією та відсутністю ініціативи; хронічні невротичні розлади з тривогою, депресією та апатією; психосоматичні порушення з астенічними реакціями; гостра та ситуаційно зумовлена ​​тривога, стресові стани, при яких не потрібен седативний/снодійний ефект (особливо при підозрі, що пацієнт схильний до зловживання транквілізаторами). Для застосування у дозах 3-40 мг на добу: психотичні стани з переважанням галюцинацій, параноїдного марення та порушень мислення, що супроводжуються також апатією, анергією та аутизмом. Для застосування у дозах 40-150 мг на добу: гострі та хронічні психози (в т.ч. шизофренія), резистентні до терапії; алкогольний абстинентний синдромПротипоказання до застосуванняГостра алкогольна інтоксикація, гостра інтоксикація барбітуратами, опіоїдними анальгетиками, коматозні стани, ЗНС, центральна гіпертермія в анамнезі, порушення функції печінки, порушення функції нирок, токсичний агранулоцитоз в анамнезі, паркінсонізм, гострі лихорадкові захворювання.Вагітність та лактаціяФлупентиксол та його активний метаболіт у незначних кількостях проникають через плацентарний бар'єр, у невеликих концентраціях виділяються із грудним молоком. Не рекомендується застосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування).Побічна діяЗ боку ЦНС: можливі транзиторне безсоння (особливо після попереднього лікування нейролептиками з седативною дією), седативну дію (при застосуванні у високих дозах), екстрапірамідні порушення (переважно на початку лікування); рідко, при тривалій терапії – пізня дискінезія. З боку травної системи: можливі транзиторні зміни функціональних тестів печінки.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні флупентиксол посилює ефекти лікарських засобів, що надають пригнічуючу дію на ЦНС, а також етанолу; може потенціювати дію засобів для наркозу. При одночасному застосуванні можливе зменшення та повне пригнічення гіпотензивної дії гуанетидину та засобів з аналогічним механізмом дії. При одночасному застосуванні можливе зменшення ефектів леводопи та адренергічних засобів. При одночасному застосуванні з літієм карбонатом можливий розвиток екстрапірамідних порушень; з метоклопрамідом, піперазином – підвищується ризик розвитку екстрапірамідних розладів.Спосіб застосування та дозиДозу, частоту та тривалість застосування встановлюють індивідуально залежно від показань, що використовується лікарської форми та схеми лікування. При прийомі внутрішньо добова доза варіює від 1 мг до 40 мг на 1-3 прийоми. При внутрішньом'язовому введенні разова доза варіює від 20 мг до 200 мг з інтервалом 2-4 тижні.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНе слід застосовувати флупентиксол у недостатньо високих дозах у пацієнтів у стані збудження або гіперактивності. З обережністю застосовують у пацієнтів із судомним синдромом, хронічним гепатитом, серцево-судинними захворюваннями. При розвитку ЗНС слід негайно припинити застосування флупентиксолу та розпочати невідкладну симптоматичну терапію. У разі попередньої терапії нейролептиками із седативною дією їх прийом слід припиняти поступово. При тривалому застосуванні флупентиксолу у підвищених дозах необхідно проводити регулярне обстеження стану пацієнта з метою переходу на лікування з використанням менших доз. У період лікування флупентиксолом протипаркінсонічні засоби слід призначати лише за наявності відповідних показань та не застосовувати профілактично. Флупентиксол не слід застосовувати одночасно з гуанетидином та іншими засобами з подібним механізмом дії. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Хоча в більшості випадків препарат не викликає седативного ефекту, необхідно враховувати можливість його впливу на здатність керувати автомобілем та іншими механізмами. При застосуванні флупентиксолу (особливо на початку лікування) слід уникати занять потенційно небезпечними видами діяльності до визначення індивідуальної реакції.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаРозчин: Активна речовина: зуклопентиксол деканоат; допоміжні речовини: тригліцериди. По 1 мл в ампулу із безбарвного скла типу 1 (Євр. Фарм.). 1 або 10 ампул з інструкцією із застосування в картонній пачці з перфорованим контролем першого розтину (язичком для розтину) на підкладці з картону, приклеєної до дна пачки. На ампулу нанесена червона точка, що вказує на місце розлому.Опис лікарської формиПрозора, жовта олія, практично вільна від частинок.Фармакотерапевтична групаАнтипсихотичний (нейролептичний) засіб.ФармакокінетикаФармакокінетичні та клінічні випробування КЛОПІКСОЛУ ДЕПО показали, що ін'єкції КЛОПІКСОЛУ ДЕПО найбільш доцільно проводити з інтервалами 2-4 тижні. Після введення зуклопентиксолу деканоат піддається ферментативному розщепленню на активний компонент зуклопентиксол та деканову кислоту. Максимальна концентрація зуклопентиксолу в сироватці досягається до кінця першого тижня після ін'єкції. Крива концентрації експоненційно знижується з періодом напіввиведення, що дорівнює 19 дням, що відображає швидкість звільнення з депо. Зуклопентиксол трохи проникає через плацентарний бар'єр і в невеликих кількостях виділяється з грудним молоком. Метаболіти не мають нейролептичної активності і виділяються, в основному, з калом і, частково, із сечею. Фармакокінетична доза КЛОПІКСОЛУ ДЕПО 200 мг 1 раз на 2 тижні еквівалентна денній пероральній дозі 25 мг КЛОПІКСОЛУ протягом 2 тижнів.ФармакодинамікаКЛОПІКСОЛ ДЕПО є антипсихотичним засобом (нейролептиком), похідним тіоксантену. КЛОПІКСОЛ ДЕПО має виражену антипсихотичну та специфічну гальмуючу дію. Неспецифічний седативний ефект слабшає після кількох тижнів лікування. Антипсихотичну дію нейролептиків зазвичай пов'язують із блокадою дофамінових рецепторів, що, мабуть, викликає ланцюгову реакцію, до якої залучаються й інші медіаторні системи. Специфічна гальмівна дія КЛОПІКСОЛУ ДЕПО особливо сприятлива при лікуванні психотичних хворих з ажитацією, занепокоєнням, ворожістю чи агресією. Терапевтична дія КЛОПІКСОЛУ ДЕПО значно більш пролонгована порівняно з КЛОПІКСОЛОМ. Це дозволяє впевнено проводити безперервне антипсихотичне лікування КЛОПІКСОЛОМ ДЕПО, що особливо важливо для пацієнтів, які не виконують лікарських призначень. КЛОПІКСОЛ ДЕПО запобігає розвитку частих рецидивів, пов'язаних із довільним перериванням пацієнтами прийому пероральних лікарських засобів.Показання до застосуванняГостра та хронічна шизофренія та інші психотичні розлади, особливо з галюцинаціями, параноїдним маренням та порушеннями мислення, а також стану ажитації, підвищеного занепокоєння, ворожості чи агресивності.Протипоказання до застосуванняГостре отруєння алкоголем, барбітуратами та опіатами; коматозні стани. КЛОПІКСОЛ ДЕПО не рекомендується призначати під час вагітності та годування груддю. З обережністю: КЛОПІКСОЛ ДЕПО повинен з обережністю призначатися пацієнтам із судомним синдромом, хронічним гепатитом та серцево-судинними захворюваннями.Побічна діяЗ боку нервової системи. На початковому етапі лікування можливий розвиток екстрапірамідних симптомів. У більшості випадків вони коригуються зниженням дозувань та/або призначенням антипаркінсонічних препаратів. Проте регулярне профілактичне застосування останніх не рекомендується. При тривалій терапії у деяких пацієнтів дуже рідко виникають пізні дискінезії. Антипаркінсонічні лікарські засоби не усувають її симптомів. Рекомендується зменшення дозування або, якщо можливо, припинення терапії. З боку психічної діяльності. Сонливість на початковій стадії. З боку вегетативної нервової системи та серцево-судинної системи. Сухість у роті, порушення акомодації, затримка сечі, запор, тахікардія, ортостатична гіпотензія та запаморочення. З боку печінки. Рідко відзначаються незначні тимчасові зміни рівня "печінкових" трансаміназ та лужної фосфатази.Взаємодія з лікарськими засобамиКЛОПІКСОЛ ДЕПО може посилити седативну дію алкоголю, барбітуратів та інших інгібіторів центральної нервової системи. КЛОПІКСОЛ ДЕПО не слід призначати разом із гуанетидином та аналогічно діючими засобами, т.к. нейролептики можуть блокувати їхню гіпотензивну дію. КЛОПІКСОЛ ДЕПО може знижувати ефективність леводопи та інших адренергічних засобів, а комбінація з метоклопрамідом та піперазином збільшує ризик розвитку екстрапірамідних симптомів. КЛОПІКСОЛ ДЕПО може змішуватися з КЛОПІКСОЛОМ-АКУФАЗ, що містить таку ж олію Viscoleo®.Спосіб застосування та дозиКЛОПІКСОЛ ДЕПО вводиться глибоко внутрішньом'язово у верхній зовнішній квадрант сідничної області (місцева добре переносимість). Дозування та інтервал між ін'єкціями визначаються індивідуально відповідно до стану пацієнта. КЛОПІКСОЛ ДЕПО 200 мг/мл: При підтримуючому лікуванні діапазон дозування зазвичай становить 200-400 мг (1-2 мл) кожні 2-4 тижні. Деяким пацієнтам можуть бути потрібні більш високі дози або коротші інтервали між ін'єкціями. Якщо обсяг внутрішньом'язового розчину (200 мг/мл), що вводиться, перевищує 2-3 мл, то краще використовувати розчин більшої концентрації (КЛОПІКСОЛ ДЕПО 500 мг/мл). КЛОПІКСОЛ ДЕПО 500 мг/мл: зазвичай вводять 250-750 мг (0,5-1,5 мл) кожні 1-4 тижні. При переході від лікування пероральним КЛОПІКСОЛОМ або КЛОПІКСОЛОМ-АКУФАЗ на підтримуюче лікування КЛОПІКСОЛОМ ДЕПО слід керуватися наступною схемою: Перехід від перорального КЛОПІКСОЛу на КЛОПІКСОЛ ДЕПО внутрішньом'язово: Пероральна добова доза КЛОПІКСОЛУ (мг) х 8 = КЛОПІКСОЛ ДЕПО (мг) внутрішньом'язово через 2 тижні. Пацієнтам слід продовжувати приймати КЛОПІКСОЛ перорально протягом першого тижня після першої ін'єкції, але у зменшеній дозі. Перехід від КЛОПІКСОЛА-АКУФАЗ внутрішньом'язово на КЛОПІКСОЛ ДЕПО внутрішньом'язово: Одночасно з останньою ін'єкцією КЛОПІКСОЛУ-АКУФАЗ слід призначити внутрішньом'язово 200-400 мг (1-2 мл) КЛОПІКСОЛУ ДЕПО. Повторні ін'єкції КЛОПІКСОЛУ ДЕПО проводять 1 раз на 2 тижні. При необхідності можуть бути використані вищі дози або коротші інтервали між ін'єкціями.ПередозуванняСимптоми: Сонливість, гіпо або гіпертермія, гіпотензія, екстрапірамідні симптоми, судоми, шок, кома. Лікування: Симптоматичне та підтримуюче. Повинні бути вжиті заходи, спрямовані на підтримання діяльності дихальної та серцево-судинної системи. Не слід використовувати епінефрину (адреналін), т.к. це може призвести до подальшого зниження артеріального тиску. Судоми можна усунути діазепамом, а екстрапірамідні симптоми біпериденом.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗлоякісний нейролептичний синдром (ЗНС) є рідкісним, але можливим ускладненням із летальним результатом при використанні нейролептиків. Основними симптомами ЗНС є гіпертермія, м'язова ригідність та порушення свідомості у поєднанні з дисфункцією вегетативної нервової системи (лабільний артеріальний тиск, тахікардія, підвищене потовиділення). Крім негайного припинення прийому нейролептиків вкрай потрібне використання загальних підтримуючих заходів та симптоматичного лікування. При тривалій терапії, особливо у великих дозах, необхідно проводити ретельний контроль, періодично оцінюючи стан пацієнтів, щоб ухвалити рішення про зменшення підтримуючого дозування. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Можливий вплив КЛОПІКСОЛА ДЕПО на здатність керувати автомобілем та іншими механізмами. Тому на початку терапії необхідно виявити обережність доти, доки не буде визначено реакцію пацієнта на лікування.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, покриті плівковою оболонкою - 1 табл. активна речовина: налмефен гідрохлориду дигідрат - 21,917 мг. (у перерахунку на налмефен гідрохлорид - 20 мг; на налмефен - 18,06 мг); допоміжні речовини: МКЦ – 61,4 мг; лактоза безводна – 60,683 мг; кросповідон (тип А) - 4,5 мг; магнію стеарат – 1,5 мг; оболонка плівкова: Opadry OY-S-28849 білий (гіпромелоза (5мПа·с), макрогол 400, титану діоксид (Е171)) - 4,5 мг. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 18 мг. По 7 чи 14 табл. у контурній комірковій упаковці (блістері) з ПВХ/ПВДХ та фольги алюмінієвої. 1 бл. по 7 табл.; 1 чи 2 бл. по 14 табл. поміщають у картонну пачку.Опис лікарської формиОвальні, двоопуклі, білі пігулки, покриті плівковою оболонкою, з тисненням «S» на одній стороні.Фармакотерапевтична групаАнтиалкогольне.ФармакокінетикаВсмоктування. Після однократної пероральної дози 18,06 мг налмефен швидко всмоктується. Cmax у плазмі крові – 16,5 нг/мл – досягається приблизно через 1,5 год. Експозиція (AUC) становить 131 нг·ч/мл. Абсолютна біодоступність налмефен після прийому внутрішньо становить 41%. Одночасний прийом з їжею з високим вмістом жирів збільшує загальну експозицію (AUC) на 30% і Cmax на 50%, при цьому Tmax у плазмі збільшується на 30 хв, що не вважається клінічно значущим. Розподіл. Зв'язування із білками плазми становить близько 30%. Здається Vd - близько 3200 л. За даними, отриманими в ході дослідження позитронно-емісійною томографією (ПЕТ), після одноразового та повторного прийому налмефену у добовій дозі 18,06 мг зв'язування 94-100% рецепторів досягається вже через 3 години, що передбачає, що налмефен легко проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Біотрансформація. При прийомі внутрішньо налмефен піддається екстенсивному метаболізму до основного метаболіту налмефен-3-О-глюкуроніду, головним чином під дією ізоферменту UGT2B7 та меншою мірою за рахунок ізоферментів UGT1A3 та UGT1A8. Відносно невелика кількість налмефен метаболізується до норналмефен під дією ізоферменту CYP3A4/5 і налмефен-3-О-сульфату сульфуванням. Норналмефен у свою чергу перетворюється на норналмефен-3-О-глюкуронід і норналмефен-3-О-сульфат. Метаболіти не вносять значних внесків у фармакодинамічні ефекти, пов'язані з впливом на опіоїдні рецептори у людей, за винятком налмефен-3-О-сульфату, який має порівнянну з налмефеном активність. Однак концентрація налмефен-3-Осульфату становить менше 10% від концентрації налмефену. Тому малоймовірно,що цей метаболіт робить значний внесок у розвиток фармакологічних ефектів налмефену. Виведення. Зв'язування з глюкуронідами є основним механізмом, що визначає кліренс налмефену. Ниркова екскреція є основним шляхом виведення налмефену та його метаболітів. 54% виводиться із сечею у вигляді налмефен-3-О-глюкуроніду, сам же налмефен та інші його метаболіти визначаються у сечі у кількості, що не перевищує 3% кожен. Кліренс налмефену при внутрішньому прийомі становить 169 л/год. Кінцевий T1/2 дорівнює 12,5 год. Наведені дані про розподіл, метаболізм і виведення налмефену свідчать про його високий печінковий кліренс. Лінійність/нелінійність. Фармакокінетика налмефену має дозоннезалежний лінійний характер у діапазоні доз від 18,06 до 72,24 мг. У рівноважному стані порівняно з одноразовим прийомом налмефену спостерігається збільшення Cmax у 4,4 рази та загальної експозиції препарату (AUC0–τ) у 4,3 рази. Не виявлено значних відмінностей у фармакокінетиці налмефену залежно від статі, віку чи етнічної приналежності. Виявлено, що розмір тіла мінімально впливає на фармакокінетичні параметри налмефену (зі збільшенням розміру тіла кліренс зростає), але, ймовірно, ця відмінність не є клінічно значущою. Порушення функції нирок. В даний час немає даних щодо фармакокінетики налмефену при пероральному прийомі у пацієнтів з нирковою недостатністю. Введення 1 мг налмефену внутрішньовенно пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю призводило до збільшення експозиції налмефену (скоригована з урахуванням дози AUCinf) у 1,6 раза порівняно зі здоровими суб'єктами. T1/2 збільшувався до 26 год проти здоровими суб'єктами. Порушення функції печінки. При прийомі одноразової дози налмефену 18,06 мг у пацієнтів з легкою та помірною печінковою недостатністю спостерігалося збільшення експозиції налмефену порівняно зі здоровими суб'єктами. У пацієнтів з легкою печінковою недостатністю спостерігалося збільшення експозиції препарату в 1,5 рази та зниження кліренсу приблизно на 35%. У пацієнтів з помірною печінковою недостатністю експозиція зростала у 2,9 раза, Cmax у 1,7 раза, а кліренс знижувався приблизно на 60%. Зміни Tmax та T1/2 не мали клінічного значення в жодній групі пацієнтів. В даний час немає даних щодо фармакокінетики налмефену після перорального прийому у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю. Літні пацієнти. Спеціальних досліджень фармакокінетики налмефену після перорального прийому у пацієнтів віком 65 років і більше не проводилося. У дослідженні з внутрішньовенним введенням налмефену не виявлено значних відмінностей фармакокінетики між віковими групами.ФармакодинамікаМеханізм дії Налмефен є модулятором опіоїдної системи з вираженою спорідненістю до μ-, δ- і κ-рецепторів. Дослідження in vitro показали, що налмефен є селективним лігандом опіоїдних рецепторів, виявляючи властивості антагоніста щодо μ- та δ-рецепторів та часткового агоніста щодо κ-рецепторів. Дослідження in vivo показали, що налмефен знижує споживання алкоголю, очевидно, модулюючи кортико-мезолімбічні функції. Дані, отримані з доклінічних досліджень, клінічних досліджень та літератури, не передбачають наявності у налмефена здатності викликати залежність або зловживання. Клінічна ефективність та безпека Ефективність налмефену у зниженні споживання алкоголю у пацієнтів із алкогольною залежністю оцінювалася у двох дослідженнях. З досліджень виключалися пацієнти з алкогольним делірієм в анамнезі, галюцинаціями, судомними нападами, серйозними психічними розладами, пацієнти із значним порушенням функцій печінки. Також виключалися пацієнти, у яких на момент скринінгу або рандомізації було виявлено виражені фізичні симптоми відміни алкоголю. Більшість пацієнтів (80%), включених у дослідження, на момент скринінгу мали високий або дуже високий рівень ризику розвитку шкідливих наслідків вживання алкоголю (згідно з визначенням ВООЗ, прийом >60 г/сут чистого алкоголю для чоловіків та >40 г/сут чистого алкоголю для жінок), з них 65% зберегли високий або дуже високий рівень ризику до моменту рандомізації. Обидва дослідження були рандомізованими подвійними сліпими плацебо-контрольованими дослідженнями в паралельних групах, і через 6 місяців лікування пацієнти, які отримували налмефен, були повторно рандомізовані, щоб отримувати або налмефен, або плацебо протягом 1 міс т.зв. run-out періоду. Ефективність налмефену також вивчалася в 1-річному рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні у паралельних групах. Загалом у цих дослідженнях було проліковано 1941 пацієнт, у тому числі 1144 пацієнта отримували налмефен у дозі 18 мг (за потреби). Під час першого візиту оцінювався клінічний статус пацієнта, соціальна ситуація та характер споживання алкоголю (за словами пацієнта). При рандомізації, яка проводилася через 1-2 тижні, повторно оцінювався рівень ризику розвитку шкідливих наслідків вживання алкоголю та призначалася терапія налмефеном у комплексі з психосоціальною інтервенцією (BRENDA), спрямованою на підтримку прихильності до лікування та зниження споживання алкоголю. Налмефен приймався за необхідності, що становить у середньому половину днів перебування у дослідженні. Ефективність налмефену оцінювалася за двома основними критеріями: зміна кількості днів важкого пияцтва (ДТП) на місяць за період між вихідним обстеженням та 6-м міс та зміна добової дози алкоголю (СДА) за період між вихідним обстеженням та 6-м міс. ДТП визначався як день, коли споживалося ≥60 г чистого алкоголю чоловіками та ≥40 г жінками. У період між вихідним візитом (скринінгом) та рандомізацією у деяких пацієнтів було відзначено значне зменшення ДТП та СДА, зумовлене нефармакологічними ефектами. У дослідженнях 1 (n=579) та 2 (n=655) 18 та 33% від загальної кількості пацієнтів, які брали участь у дослідженні, відповідно значно знизили споживання алкоголю в період між скринінгом і рандомізацією. Що стосується пацієнтів із спочатку високим і дуже високим ризиком розвитку шкідливих наслідків вживання алкоголю, то з них у 35% показники покращилися через нефармакологічні причини в період між скринінгом і рандомізацією. У цих пацієнтів на момент рандомізації кількість споживаного алкоголю була настільки невеликою, що можливості подальшого поліпшення були дуже обмеженими (вихідний рівень майже відповідав мінімальному). Пацієнти, що зберегли високий і дуже високий рівень ризику розвитку шкідливих наслідків вживання алкоголю між скринінгом та рандомізацією, ретроспективно склали цільову популяцію. У цій групі ефект лікування був значнішим, ніж у популяції загалом. Клінічна ефективність налмефену та достовірність даних аналізувалися у пацієнтів з високим та дуже високим ризиком розвитку шкідливих наслідків вживання алкоголю при скринінгу та рандомізації. Спочатку у таких пацієнтів спостерігалося в середньому 23 ДТП/міс (у 11% пацієнтів менше 14 ДТП/міс) при добовому споживанні 106 г чистого алкоголю. У більшості пацієнтів рівень алкогольної залежності, виміряний за шкалою алкогольної залежності, був низьким (0-13 балів у 55% ​​пацієнтів) або проміжним (14-21 бал у 36% пацієнтів). Ретроспективний аналіз ефективності у пацієнтів з високим та дуже високим рівнем ризику розвитку шкідливих наслідків вживання алкоголю на момент рандомізації У Дослідженні 1 частка пацієнтів, що вибули з дослідження, була вищою у групі налмефену, ніж у групі плацебо (50 і 32% відповідно). Кількість ДТП при вихідному обстеженні становило 23 дні на місяць як у групі налмефену (n=171), так і у групі плацебо (n=167). Серед пацієнтів, які продовжили участь у дослідженні та у яких були отримані дані щодо ефективності через 6 міс, кількість ДТП склала 9 днів на місяць у групі налмефену (n=85) та 14 днів на місяць у групі плацебо (n=114). При вихідному обстеженні СДА склала 102 г у групі налмефену та 99 г у групі плацебо. Серед пацієнтів, які продовжили участь у дослідженні, та у яких були отримані дані щодо ефективності через 6 міс, СДА склала 40 г у групі налмефену та 57 г у групі плацебо. У Дослідженні 2 частка пацієнтів, що вибули з дослідження, була вищою у групі налмефену, ніж у групі плацебо (30 і 28% відповідно). При вихідному обстеженні кількість ДТП склала 23 дні на місяць у групі налмефену (n=148) та 22 дні на місяць у групі плацебо (n=155). Серед пацієнтів, які продовжили участь у дослідженні та у яких були отримані дані щодо ефективності через 6 міс, кількість ДТП склала 10 днів на місяць у групі налмефену (n=103) та 12 днів на місяць у групі плацебо (n=111). При вихідному обстеженні СДА склала 113 г у групі налмефену та 108 г у групі плацебо. Серед пацієнтів, які продовжили участь у дослідженні та у яких були отримані дані щодо ефективності через 6 міс, СДА склала 44 г у групі налмефену та 52 г у групі плацебо. Річне дослідження До дослідження було включено 665 пацієнтів, 52% з них мали високий або дуже високий ризик розвитку шкідливих наслідків вживання алкоголю на момент скринінгу, у свою чергу, 52% цих пацієнтів (27% від загальної популяції) зберегли високий або дуже високий рівень ризику до моменту рандомізації. У даній цільовій популяції серед пацієнтів, що достроково припинили лікування, більше пацієнтів було в групі налмефену (45%) порівняно з пацієнтами, що припинили лікування, у групі плацебо (31%). При вихідному обстеженні кількість ДТП склала 19 днів на місяць як у групі налмефену (n = 141), так і у групі плацебо (n = 42). Серед пацієнтів, які продовжили участь у дослідженні та у яких були отримані дані щодо ефективності через 1 рік, кількість ДТП склала 5 днів на місяць у групі налмефену (n=78) та 10 днів на місяць у групі плацебо (n=29).При вихідному обстеженні СДА становила 100 г у групі налмефену та 101 г у групі плацебо. Серед пацієнтів, які продовжили участь у дослідженні та у яких були отримані дані щодо ефективності через 1 рік, СДА склала 24 г у групі налмефену та 47 г у групі плацебо.Показання до застосуванняЗниження споживання алкоголю у дорослих пацієнтів з алкогольною залежністю, які мають високий ризик зловживання алкоголем, за відсутності фізичних проявів синдрому відміни або необхідності проведення негайної детоксикації. Селінкро рекомендовано застосовувати у поєднанні з тривалою психосоціальною підтримкою, спрямованою на збереження прихильності до лікування та зниження споживання алкоголю. Селінкро призначається після 2 тижнів спостереження за пацієнтом з високим ризиком зловживання алкоголем.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до налмефену чи будь-якого з компонентів препарату; спадкова непереносимість галактози, дефіцит лактази або глюкозо-галактозна мальабсорбція; застосування у пацієнтів, які нині приймають опіоїдні анальгетики; поточна чи недавня опіоїдна залежність; гострі симптоми відміни опіоїдів; підозра на недавній прийом опіоїдів; тяжка печінкова недостатність (класифікація по Чайлд-П'ю); тяжка ниркова недостатність (розрахована швидкість клубочкової фільтрації (рСКФ)) стан скасування алкоголю (включаючи галюцинації, судоми та алкогольний делірій) у недавньому минулому; вагітність; період грудного вигодовування; дитячий та підлітковий вік (до 18 років) (ефективність та безпека застосування не підтверджені). З обережністю: супутні психічні розлади у фазі декомпенсації (у зв'язку з відсутністю клінічних даних); судомні розлади в анамнезі, включаючи судоми, що розвиваються при скасуванні алкоголю; легка або помірна ниркова або печінкова недостатність, підвищений рівень АЛТ та АСТ (більш ніж у 3 рази перевищує ВГН); одночасне застосування потужних інгібіторів ізоферменту UGT2B7 протягом тривалого часу; літні пацієнти (≥65 років).Вагітність та лактаціяДані щодо застосування налмефену у вагітних жінок обмежені (менше 300 випадків наслідків вагітності). Дослідження у тварин виявили репродуктивну токсичність налмефену. Дослідження у тварин не виявили прямий шкідливий вплив налмефену щодо фертильності, вагітності, ембріо-фетального розвитку, пологів та постнатального розвитку. У дослідженні ембріо-фетальної токсичності у кроликів спостерігалося зниження маси плода та затримка осифікації (процесу формування кісткової тканини), будь-які інші серйозні порушення не були виявлені. Експозиція (AUC) при прийомі вищої нетоксичної дози (NOAEL/ВНТД) при цих небажаних ефектах була нижчою за експозицію при прийомі терапевтичної дози, рекомендованої для людини. Збільшення частоти появи мертвонароджених дитинчат і зменшення їх постнатальної виживання спостерігалося в дослідженнях пре-і постнатальної токсичності у щурів. Цей ефект вважався непрямим і пов'язаним із токсичністю у самок. Доклінічні дані не виявили особливої ​​небезпеки налмефену для людини на підставі стандартних досліджень фармакологічної безпеки, токсичності при багаторазовому застосуванні, генотоксичності та канцерогенного потенціалу. Селінкро не рекомендується застосовувати під час вагітності. Доступні фармакодинамічні та токсикологічні дані у тварин показали здатність налмефену та метаболітів проникати у грудне молоко. Невідомо, чи налмефен проникає в грудне молоко людини. В даний час не можна виключити потенційний ризик для новонароджених/немовлят, тому Селінкро не рекомендується застосовувати під час грудного вигодовування. Фертильність. Дослідження на щурах не виявили впливу налмефену на фертильність, процес спарювання, вагітність або процес сперматогенезу.Побічна діяУ клінічних дослідженнях понад 3000 пацієнтів одержали лікування налмефеном. Загалом профіль безпеки виглядав подібним чином у всіх проведених дослідженнях. Найбільш поширеними небажаними реакціями були нудота, запаморочення, безсоння та біль голови. Більшість цих реакцій мала легкий і середній ступінь тяжкості і відзначалася лише на початку лікування. Сплутаність свідомості та, рідше, галюцинації та дисоціативні розлади також спостерігалися в ході клінічних досліджень. Більшість цих реакцій мала легкий і середній ступінь тяжкості і відзначалася лише на початку лікування (перший годинник або дні). Більшість подібних небажаних реакцій дозволяли при продовженні терапії та не відновлювалися при повторному застосуванні препарату. Ці розлади, що загалом мають короткочасний характер, можуть бути симптомами алкогольних психозів, алкогольного похмільного синдрому або коморбідних психічних розладів. Розрахунок частоти небажаних побічних реакцій проводився на підставі результатів трьох рандомізованих подвійних сліпих плацебо-контрольованих досліджень у пацієнтів з алкогольною залежністю (1144 пацієнти отримували Селінкро в режимі «за потребою» та 797 отримували плацебо в режимі «за потребою»). Частота визначається так: дуже часто (≥1/10), часто (від ≥1/100 до Органи та системи органів Частота Небажана реакція З боку обміну речовин та харчування Часто Зниження апетиту Порушення психіки Дуже часто Безсоння Часто Розлади сну Сплутаність свідомості Занепокоєння Зниження лібідо ( в т.ч. відсутність) Частота невідома Галюцинації ( в т.ч. слухові, тактильні, зорові та соматичні) Дисоціативні розлади З боку нервової системи Дуже часто Запаморочення Головний біль Часто Сонливість Тремор Розлади уваги Парестезія Гіпестезія З боку серця Часто Тахікардія Відчуття серцебиття З боку шлунково-кишкового тракту Дуже часто Нудота Часто Блювота Сухість в роті З боку шкіри та підшкірних тканин Часто Підвищене потовиділення З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини Часто М'язові спазми Загальні розлади та порушення у місці введення Часто Стомлюваність Астенія нездужання Відчуття зміненості стану ( в т.ч. відчуття туману в голові, заціпеніння) Лабораторні та інструментальні дані Часто Зниження маси тіла Взаємодія з лікарськими засобамиДослідження взаємодії з іншими лікарськими засобами in vivo не проводились. Відповідно до даних досліджень in vitro, немає підстав припускати наявність клінічно значущої взаємодії між налмефеном або його метаболітами та лікарськими препаратами, що піддаються метаболізму за участю більшості ізоферментів CYP450 та UGT або мембранними переносниками. Одночасне застосування з препаратами, які є потужними інгібіторами ізоферменту UGT2B7 (наприклад, диклофенак, флуконазол, медроксипрогестерону ацетат, меклофенамова кислота), може значно підвищити експозицію налмефену. Рідкісне застосування цих лікарських препаратів одночасно з налмефеном навряд чи може призвести до клінічно значущих наслідків. У той же час, у разі тривалого одночасного застосування потужних інгібіторів ізоферменту UGT2B7 не можна виключати потенційно можливе підвищення експозиції налмефену.Відповідно одночасне застосування з індукторами UGT (наприклад, дексаметазон, фенобарбітал, рифампіцин, омепразол) може потенційно призвести до зниження концентрації налмефену в плазмі нижче терапевтичного рівня. У разі застосування налмефену одночасно з опіоїдними агоністами (наприклад, деякі протикашльові, протизастудні, протидіарейні засоби та опіоїдні анальгетики) може спостерігатися зниження їх терапевтичного ефекту. Не існує клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії між налмефеном та алкоголем. Після застосування налмефену може спостерігатися незначне погіршення когнітивних та психомоторних функцій. Однак результат одночасного прийому налмефену та алкоголю не перевищував суму ефектів кожної речовини, що застосовувалася окремо. Одночасне застосування алкоголю та Селінкро не запобігає розвитку алкогольної інтоксикації.Спосіб застосування та дозиПід час первинного візиту до призначення Селінкро лікарю необхідно оцінити клінічний стан пацієнта та рівень споживання алкоголю (за його словами). У випадках, де потрібна додаткова інформація, пацієнту пропонується зареєструвати рівень споживання алкоголю приблизно протягом наступних 2 тижнів. Тим пацієнтам, у яких протягом цих двох тижнів зберігся порівняний з початковим рівень споживання алкоголю, Селінкро може бути призначений при повторному візиті. Селінкро рекомендовано застосовувати у поєднанні з психосоціальною підтримкою, спрямованою на збереження прихильності до лікування та зниження рівня споживання алкоголю. Селінкро не призначений для досягнення негайної помірності від алкоголю. Зниження споживання алкоголю є проміжною метою на шляху до повної помірності. Селінкро застосовується за потребою. Рішення про прийом препарату приймає сам пацієнт: у ті дні, коли, на його думку, висока ймовірність вживання алкоголю, за 1-2 години до передбачуваного моменту приймається 1 табл. Селінкро у дозі 18 мг. Якщо пацієнт почав вживати алкоголь, не прийнявши попередньо таблетку Селінкро, йому потрібно це зробити якнайшвидше. Максимальна добова доза Селінкро становить 1 табл. У ході клінічних досліджень максимальне покращення спостерігалося протягом перших 4 тижнів терапії. Відповідь пацієнта на лікування та доцільність продовження фармакотерапії необхідно оцінювати регулярно (наприклад, щомісяця). Лікар повинен постійно визначати прогрес пацієнта у зниженні споживання алкоголю, його загальний стан, відданість терапії та виникнення побічних ефектів. Тривалість клінічних досліджень Селінкро не перевищувала 12 місяців, тому його призначення на термін більше одного року має здійснюватися з обережністю. Спосіб застосування Всередину, незалежно від їди. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, слід приймати повністю. Таблетки не слід ділити або іншим способом порушувати їхню цілісність, т.к. налмефен може спричинити подразнення у разі прямого контакту зі шкірою. Особливі групи пацієнтів Літні пацієнти (≥65 років). У даної групи пацієнтів корекція дози не потрібна. Порушення функції нирок. У пацієнтів з легкою та помірною нирковою недостатністю корекція дози не потрібна. Порушення функції печінки. У пацієнтів з легкою та помірною печінковою недостатністю корекція дози не потрібна. Діти та підлітки (до 18 років). Безпека та ефективність Селінкро у пацієнтів віком до 18 років не встановлена. Дані щодо цієї вікової групи відсутні.ПередозуванняУ дослідженні у пацієнтів з діагнозом патологічної пристрасті до азартних ігор налмефен застосовувався у дозах до 90 мг на добу протягом 16 тижнів. У дослідженні у пацієнтів з інтерстиціальним циститом 20 пацієнтів приймали налмефен у дозі 108 мг на добу протягом 2 років. Повідомлялося про випадок одноразового прийому налмефену в дозі 450 мг, який не супроводжувався зміною АТ, ЧСС, частотою дихальних рухів або температурою тіла. У цих випадках профіль безпеки налмефену відповідав описаному вище розділу «Побічні дії», однак досвід спостереження обмежений. Лікування: при передозуванні рекомендується симптоматична терапія та спостереження за станом пацієнта.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСелінкро не призначений для досягнення негайної помірності від алкоголю. Зниження споживання алкоголю є проміжною метою на шляху до повної помірності. Застосування опіоїдів. В екстреній ситуації, коли пацієнту, який приймає Селінкро, необхідно введення опіоїдів, дози останніх, необхідні для досягнення бажаного ефекту, можуть перевищувати стандартні. При цьому слід уважно відстежувати симптоми пригнічення дихання, що є результатом введення опіоїдів та інші небажані реакції. Якщо для надання допомоги пацієнту в екстреній ситуації необхідне введення опіоїдів, їх дози слід підбирати індивідуально. У разі, коли потрібне застосування надто високих доз опіоїдів, слід ретельно спостерігати за станом пацієнта. Селінкро необхідно тимчасово відмінити за 1 тиждень до передбачуваного застосування опіоїдів, наприклад, у ході планового хірургічного втручання. Лікар, який призначає Селінкро, повинен рекомендувати пацієнтові повідомити медичних працівників про час останнього прийому препарату у випадках, коли стає необхідним застосування опіоїдів. Необхідно бути обережним у випадку, коли лікарські препарати, що містять опіоїди (наприклад протикашльові препарати та опіоїдні анальгетики), застосовуються у пацієнтів, які вже отримують терапію Селінкро. Налмефен протипоказаний у пацієнтів, які нині приймають опіоїдні аналгетики. Хвороби, що супруводжують Психічні розлади. У ході проведення клінічних досліджень повідомлялося про побічні реакції з боку психіки. Якщо у пацієнта виникають розлади психіки, не пов'язані з початком застосування Селінкро та/або вони не є тимчасовими, лікар повинен врахувати альтернативні причини виникнення цих симптомів та оцінити необхідність продовження терапії препаратом Селінкро. Селінкро не досліджувався у пацієнтів із нестабільним перебігом психічних захворювань. Слід призначати Селінкро з обережністю пацієнтам із супутніми психічними захворюваннями у фазі декомпенсації, у т.ч. пацієнтам із діагнозом «великий депресивний розлад». Судорожні розлади. Досвід застосування препарату у пацієнтів із судомними розладами в анамнезі, включаючи судоми, що розвиваються при відміні алкоголю, обмежений. Рекомендується бути обережним, якщо Селінкро застосовується з метою зменшення споживання алкоголю в цій групі пацієнтів. Порушення функції нирок чи печінки. Селінкро активно метаболізується в печінці та виводиться переважно із сечею. З цієї причини слід бути обережним при призначенні Селінкро пацієнтам з легкою або помірною нирковою або печінковою недостатністю. Слід бути обережними при призначенні Селінкро пацієнтам з підвищеним рівнем АЛТ і АСТ (більш ніж у 3 рази перевищують ВГН), т.к. дана категорія пацієнтів виключалася під час клінічних досліджень. Літні пацієнти (≥65 років). Клінічні дані щодо застосування Селінкро у пацієнтів з алкогольною залежністю у віці 65 років та старші обмежені. Слід бути обережними при призначенні Селінкро пацієнтам віком 65 років і старше. Інші. Слід бути обережними при одночасному застосуванні Селінкро з потужними інгібіторами ізоферменту UGT2B7. лактоза. Пацієнти з такими рідкісними спадковими проблемами, як непереносимість галактози, дефіцит лактази або глюкозо-галактозна мальабсорбція не повинні застосовувати цей препарат. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. Вплив налмефену на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами не вивчався. Селінкро може викликати небажані реакції, такі як нудота, запаморочення, безсоння та біль голови. Більшість цих реакцій мала легкий і середній ступінь тяжкості і відзначалася лише на початку лікування. Пацієнтам, які приймають Селінкро, не рекомендується керувати транспортними засобами та працювати з механізмами доти, доки не буде з'ясовано індивідуальну реакцію на препарат.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: 16 мг сертиндолу. Допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний, лактози моногідрат, мікрокристалічна целюлоза, гіпоролоза, магнію стеарат, натрію кроскармелозу. Склад оболонки: ;гіпромелоза, макрогол 400, титану діоксид (Е171), заліза оксид жовтий (Е172), заліза оксид червоний (Е172). 14 шт. - блістери (2) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки, вкриті оболонкою; блідо-жовто-коричневого кольору, овальні, двоопуклі, з символом "S12" на одній стороні.Фармакотерапевтична групаАнтипсихотичний засіб, атиповий нейролептик, похідне феніліндолу. Чинить антипсихотичну дію, зумовлену селективною блокадою мезолімбічних допамінергічних нейронів та збалансованою інгібуючою дією на центральні допамінові D2-рецептори та серотонінові 5HT2-рецептори, а також на α1-адренорецептори. Сертиндол не впливає на мускаринові та гістамінові H1-рецептори, що підтверджується відсутністю антихолінергічного та седативного ефектів, пов'язаних із впливом на ці рецептори. Чи не впливає на рівень пролактину.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо сертиндол добре абсорбується із ШКТ. C max ;у плазмі крові досягається через 10 год після прийому внутрішньо. Зв'язування з білками плазми – 99.5%. Метаболізується у печінці за участю ізоферментів CYP2D6 та CYP3A. Метаболіти не мають нейролептичної активності. T1/2; становить близько 3 діб. Сертиндол та його метаболіти виводяться головним чином з калом та частково – із сечею.Клінічна фармакологіяАнтипсихотичний препарат (Нейролептик).Показання до застосуванняШизофренія (за винятком гострих психотичних розладів), при непереносимості як мінімум одного антипсихотичного засобу.Протипоказання до застосуванняГіпокаліємія, гіпомагніємія; тяжкі серцево-судинні захворювання (в т.ч. в анамнезі), включаючи застійну серцеву недостатність, гіпертрофію міокарда, аритмію або брадикардію (менше 50 уд./хв), уроджений синдром подовженого інтервалу QT або наявність цього синдрому у родичів хворого, набутий подовжений інтервал QT (більше 450 мсек у чоловіків та 470 мсек у жінок); одночасний прийом препаратів, що подовжують інтервал QT (в т.ч. антиаритміків класів IA та III, деяких антипсихотичних засобів, антибіотиків групи макролідів, фторхінолонів, антигістамінних засобів, цизаприду, препаратів літію); одночасний прийом препаратів, що інгібують ізоферменти CYP3A (в т.ч. протигрибкових засобів похідних азолу, антибіотиків групи макролідів, інгібіторів ВІЛ-протеази, циметидину); тяжка печінкова недостатність;пригнічення функції центральної нервової системи різної етіології; вагітність; період лактації; дитячий та підлітковий вік до 18 років; підвищена чутливість до сертиндолу.Вагітність та лактаціяПротипоказаний при вагітності, під час лактації. Застосування у дітей Протипоказаний у дитячому та підлітковому віці до 18 років.Побічна діяЗ боку дихальної системи: часто - риніт, утруднення носового дихання; рідко – задишка. З боку ЦНС та периферичної нервової системи: рідко – запаморочення, парестезії, синкопальні стани, судомні розлади, рухові порушення (включаючи пізню дискінезію), злоякісний нейролептичний синдром. З боку травної системи: рідко - сухість у роті. З боку серцево-судинної системи: рідко - постуральна гіпотензія, збільшення інтервалу QT, пароксизми шлуночкової аритмії (типу "пірует"). З боку сечовидільної системи: рідко - лейкоцитурія, гематурія. З боку обміну речовин: рідко - збільшення маси тіла, гіперглікемія. Інші: ;периферичні набряки, зменшення обсягу еякуляту.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з лікарськими засобами, що збільшують інтервал QT, збільшується ризик розвитку цього ефекту. Оскільки сертиндол метаболізується за участю ізоферментів CYP2D6 та CYP3A, при одночасному прийомі з інгібіторами ізоферменту CYP2D6 (в т.ч. з флуоксетином, пароксетином, хінідином) можливе підвищення концентрації сертиндолу у плазмі крові. Сертиндол та його основні метаболіти є слабкими інгібіторами активності ізоферменту CYP2D6, за участю якого метаболізуються бета-адреноблокатори, антиаритміки, деякі гіпотензивні засоби, багато антипсихотичних препаратів та антидепресантів. Інгібітори ізоферментів CYP3A (в т.ч. циметидин, протигрибкові засоби похідні піролу, інгібітори ВІЛ-протеази, антибіотики групи макролідів) здатні значно підвищувати концентрацію сертиндолу у плазмі крові. Під впливом карбамазепіну, фенітоїну можливе значне прискорення метаболізму сертиндолу, що призводить до зниження його концентрації у плазмі крові та зменшення антипсихотичної дії.Спосіб застосування та дозиПриймають внутрішньо 1 раз на добу. Початкова доза – 4 мг на добу. Залежно від індивідуальної реакції, дозу можна поступово підвищувати до 20 мг на добу. У разі перевищення дози 20 мг на добу значно збільшується ризик збільшення тривалості інтервалу QT. У пацієнтів з легкою або помірною печінковою недостатністю, а також у хворих похилого віку сертиндол слід застосовувати у низьких дозах та проводити більш повільне підвищення дози.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю застосовують у пацієнтів з епілепсією, хворобою Паркінсона, при печінковій недостатності, у хворих похилого віку. Не рекомендується застосовувати в екстрених випадках для усунення гострих психотичних розладів. При прийомі низки препаратів подовження інтервалу QT пов'язане з розвитком пароксизмів шлуночкової тахікардії (типу "пірует") Через потенційну небезпеку подовження інтервалу QT сертиндол слід застосовувати у випадках, коли вже є непереносимість як мінімум одного антипсихотичного препарату. Моніторинг ЕКГ слід проводити до початку лікування, при досягненні рівноважної концентрації (приблизно через 3 тижні після початку прийому) або при досягненні дози 16 мг на добу. Під час підтримуючої терапії ЕКГ дослідження слід проводити до і після зміни дози сертиндолу або після приєднання/збільшення дози препарату, який може збільшити концентрацію сертиндолу в плазмі крові. При збільшенні інтервалу QT більше 500 мсек сертиндол слід скасувати. Моніторинг АТ необхідний у період титрування дози та на початку періоду підтримуючої терапії. При появі на фоні лікування симптомів, що вказують на наявність аритмії (в т.ч. серцебиття, судоми, непритомність) слід негайно розпочати обстеження хворого, включаючи проведення ЕКГ. Перед початком застосування сертиндолу слід здійснити корекцію гіпокаліємії, гіпомагніємії. При блюванні, діареї, на фоні застосування діуретиків, які можуть спричинити гіпокаліємію, при електролітних порушеннях рекомендується контролювати концентрацію калію в крові. При незначному чи помірному ступені порушення функції печінки необхідне ретельне спостереження за клінічним станом пацієнта. При тривалому застосуванні антипсихотичних препаратів, особливо у високих дозах, збільшується ризик розвитку пізньої дискінезії. При появі симптомів пізньої дискінезії або злоякісного нейролептичного синдрому слід скасувати сертиндол. Безпека та ефективність сертиндолу у дітей та підлітків віком до 18 років не встановлена. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Не рекомендується керування автотранспортом та заняття іншими потенційно небезпечними видами діяльності до визначення індивідуальної реакції пацієнта на лікування.Умови відпустки з аптекЗа рецептом

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активна речовина: есциталопраму оксалат – 12,77 мг, що еквівалентно – 10 мг есциталопраму; допоміжні речовини: тальк – 7,0 мг, кроскармеллозу натрію – 4,5 мг, целюлоза мікрокристалічна – ~97,49 мг, кремнію діоксид колоїдний – ~1,99 мг, магнію стеарат – 1,25 мг; оболонка: гіпромелоза 5сР – 2,19 мг, макрогол 400 – 0,20 мг, титану діоксид (Е 171) – 0,73 мг. По 14 таблеток у контурну осередкову упаковку (блістер) із ПВХ/ПЕ/ПВДХ та фольги алюмінієвої. 1, 2 або 4 блістери з інструкцією із застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиОвальні двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою, білого кольору з ризиком та маркуванням "Е" та "L" симетрично навколо ризику.Фармакотерапевтична групаАнтидепресант.ФармакокінетикаВсмоктування майже повне і не залежить від їди. Середній час досягнення максимальної концентрації в плазмі (Тmах) становить 4 години після багаторазового застосування. Абсолютна біодоступність есциталопраму становить близько 80%. Здається обсяг розподілу (Vd,β/F) після перорального застосування становить від 12 до 26 л/кг. Зв'язування есциталопраму та його основних метаболітів з білками плазми нижче 80%. Есциталопрам метаболізується в печінці до деметильованого та дидеметильованого метаболітів. Вони обоє є фармакологічно активними. Азот може окислюватися до метаболіту N-оксиду. Основна речовина та її метаболіти частково виділяються у формі глюкуронідів. Після багаторазового застосування середня концентрація деметил- та дидеметилметаболітів зазвичай становить 28-31% і менше 5% відповідно, від концентрації есциталопраму. Біотрансформація есциталопраму в деметильований метаболіт відбувається головним чином за допомогою ізоферменту CYP2C19. Можлива деяка участь ізоферментів CYP3A4 та CYP2D6.У осіб із слабкою активністю ізоферменту CYP2C19 концентрація есциталопраму вдвічі вища, ніж у випадках із високою активністю цього ізоферменту. Значних змін концентрації препарату у випадках із слабкою активністю ізоферменту CYP2D6 не було виявлено. Період напіввиведення (Т1/2) після багаторазового застосування становить близько 30 годин. Кліренс при пероральному застосуванні (Cloral) становить близько 0,6 л/хв. У основних метаболітів есциталопраму період напіввиведення більш тривалий. Есциталопрам та його основні метаболіти виводяться печінкою (метаболічний шлях) та нирками; Більшість виводиться як метаболітів із сечею. Кінетика есциталопраму лінійна. Рівноважна концентрація досягається через 1 тиждень. Середня рівноважна концентрація 50 нмоль/л (від 20 до 125 нмоль/л) досягається за добової дози 10 мг. У літніх (старше 65 років) есциталопрам виводиться повільніше, ніж у молодших пацієнтів. Кількість речовини, що знаходиться в системному кровотоку, розрахована за допомогою фармакокінетичного показника "площа під кривою" (AUC) у літніх людей на 50% більше, ніж у молодих здорових добровольців.ФармакодинамікаЕсциталопрам є антидепресантом, селективним інгібітором зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) з високою афінністю до первинного місця зв'язування. Есциталопрам також зв'язується з алостеричним місцем зв'язування білка-транспортера, з меншою афінністю, в тисячу разів. Алостерична модуляція білка-транспортера посилює зв'язування есциталопраму в первинному місці зв'язування, що призводить до більш повного інгібування зворотного захоплення серотоніну. Есциталопрам не має зовсім або має дуже слабку здатність зв'язуватися з низкою рецепторів, включаючи: серотонінові 5-НТ1А, 5-НТ2 рецептори, дофамінові D1 та D2 рецептори, α1-, α2-, β-адренергічні рецептори, гістамінові H1, муска та опіатні рецептори.Показання до застосуванняДепресивні епізоди будь-якого ступеня тяжкості; панічне розлад з/без агорафобії; соціальний тривожний розлад (соціальна фобія); генералізоване тривожне розлад; обсесивно-компульсивний розлад.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до есциталопраму та інших компонентів препарату; одночасний прийом неселективних необоротних інгібіторів моноамінооксидази (МАО); одночасний прийом пімозиду; дитячий та підлітковий вік (до 18 років) (ефективність та безпека застосування не підтверджені). З обережністю: виражена ниркова недостатність (кліренс креатиніну (КК) нижче 30 мл/хв), манія та гіпоманія, фармакологічно неконтрольована епілепсія, виражена суїцидальна поведінка, цукровий діабет, цироз печінки, схильність до кровотеч; одночасний прийом з інгібітором МАО А (моклобемідом) та інгібітором МАО В (селегіліном); серотонінергічними лікарськими препаратами; препаратами, що знижують поріг судомної готовності; літієм, триптофанами; лікарськими препаратами, що містять звіробій продірявлений; пероральними антикоагулянтами та лікарськими препаратами, що впливають на згортання крові; препаратами, здатними спричинити гіпонатріємію; препаратами, що метаболізуються за участю ізоферменту CYP2C19; етанолом; електросудомна терапія; літній вік; вагітність, період грудного вигодовування.Вагітність та лактаціяЄ обмежені дані щодо прийому есциталопраму під час вагітності. Дослідження есциталопраму на тваринах продемонстрували репродуктивну токсичність. Есциталопрам під час вагітності слід приймати лише у випадках крайньої необхідності та після ретельної оцінки співвідношення користь/ризик. Якщо прийом есциталопраму продовжувався на пізніх термінах вагітності, особливо у третьому триместрі, то за новонародженим слід встановити спостереження. Якщо прийом есциталопраму продовжувався аж до пологів або був припинений незадовго до пологів, у новонародженого можливий розвиток симптомів "скасування". У разі прийому матір'ю СІОЗС/СІОЗСН на пізніх термінах вагітності у новонародженого можуть розвинутись такі побічні ефекти; пригнічення дихання, ціаноз, апное, судомні розлади, стрибки температури, труднощі з годуванням, блювання, гіпоглікемія, гіпертонія, м'язова гіпотонія, гіперрефлексія, тремор, підвищена нервово-рефлекторна збудливість, дратівливість, летаргічний сон, постійний. Ці симптоми можуть виникати внаслідок розвитку синдрому "скасування" або серотонінергічної дії. У більшості випадків подібні ускладнення виникають протягом 24 годин після народження. Дані епідеміологічних досліджень дозволяють припустити, що застосування СІГЗЗ під час вагітності, особливо на пізніх термінах, може збільшити ризик розвитку стійкої легеневої гіпертензії у новонароджених (PPIIN).Ризик, що спостерігається, склав близько 5 випадків на 1000 вагітностей. У загальній популяції спостерігається 1-2 випадки PPHN на 1000 вагітностей. Очікується, що есциталопрам виділятиметься з грудним молоком, тому під час лікування есциталопрамом годування груддю не рекомендується. Дані досліджень на тваринах показали, що деякі СІЗЗС можуть впливати на якість сперми. Даних досліджень цього аспекту на тваринах для есциталопраму немає. Повідомлення про застосування деяких СІЗЗС у людини показали, що вплив цих лікарських препаратів на якість сперми є оборотним. Досі впливу есциталопраму на фертильність у людини не спостерігалося.Побічна діяПобічні ефекти найбільше часто розвиваються на першому або другому тижні лікування і потім зазвичай стають менш інтенсивними і виникають рідше при продовженні терапії. Нижче перераховані побічні ефекти, що виникають при прийомі препаратів, що належать до класу СІЗЗС та зазначені при прийомі есциталопраму. Інформація представлена ​​на підставі даних плацебо-контрольованих клінічних досліджень та спонтанних повідомлень. Частота вказана як: дуже часто (≥1/10), часто (від ≥1/100 до З боку крові та лімфатичної системи: невідомо – тромбоцитопенія. З боку імунної системи: рідко – анафілактичні реакції. З боку ендокринної системи: невідомо – недостатня секреція антидіуретичного гормону (АДГ). Метаболічні порушення та розлади харчування: часто – зниження апетиту, підвищення апетиту, збільшення ваги; нечасто – зниження ваги; невідомо – гіпонатріємія, анорексія. З боку психіки: часто – тривога, неспокій, незвичайні сновидіння, зниження лібідо, аноргазмія (у жінок); нечасто – бруксизм, ажитація, нервозність, панічні атаки, сплутаність свідомості; рідко – агресія, деперсоналізація; галюцинації; невідомо – манія, суїцидальні думки, суїцидальна поведінка. Випадки появи суїцидальних думок та поведінки були відзначені при прийомі есциталопраму та одразу після відміни терапії. З боку нервової системи: часто – безсоння, сонливість, запаморочення, парестезії, тремор; нечасто – порушення смакових відчуттів, порушення сну, синкопальні стани; рідко – серотоніновий синдром; невідомо - дискінезія, рухові порушення, судомні розлади, психомоторне збудження/акатизія. З боку органів зору: нечасто – мідріаз (розширення зіниці), порушення зору. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – тінітус (шум у вухах). З боку серцево-судинної системи: нечасто – тахікардія; рідко – брадикардія; невідомо – подовження інтервалу QT на електрокардіограмі, ортостатична гіпотензія. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто – синусити, позіхання; нечасто – носова кровотеча. З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – нудота; часто – діарея, запори, блювання, сухість у роті; нечасто - шлунково-кишкова кровотеча (зокрема ректальна кровотеча). З боку печінки та жовчовивідних шляхів: невідомо – гепатит, порушення функціональних показників печінки. З боку шкіри та підшкірних тканин: часто – підвищена пітливість; нечасто - кропив'янка, алопеція, висипання, свербіж; невідомо – екхімоз, ангіоневротичний набряк. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: часто – артралгія, міалгія. З боку нирок та сечовивідних шляхів: невідомо – затримка сечі. З боку репродуктивної системи та молочної залози: часто – імпотенція, порушення еякуляції; нечасто – метрорагія (маткова кровотеча), менорагія; невідомо – галакторея, пріапізм. З боку організму в цілому та порушення у місці введення: часто – слабкість, гіпертермія; нечасто – набряки. У післяреєстраційний період були відзначені випадки подовження інтервалу QT, в основному у пацієнтів із раніше існуючими захворюваннями серця. У подвійних сліпих плацебо-контрольованих дослідженнях ЕКГ у здорових добровольців зміна від базового значення QTc (корекція за формулою Фрідеричіа) склала 4,3 мсек при дозі 10 мг/сут і 10,7 мсек - при 30 мг/сут. Епідеміологічні дослідження за участю пацієнтів віком 50 років і більше показали існування підвищеного ризику кісткових переломів у пацієнтів, які приймають СІЗЗЗ та трициклічні антидепресанти. Механізм виникнення цього ризику не встановлено. Скасування препаратів групи СІОЗС/СІОЗСН (селективні інгібітори зворотного захоплення норадреналіну та серотоніну) (особливо різке) часто призводить до виникнення симптомів "скасування". Найчастіше виникають запаморочення, розлади чутливості (у тому числі парестезії та відчуття проходження струму), розлади сну (у тому числі безсоння та інтенсивні сновидіння), ажитація або тривога, нудота та/або блювання, тремор, сплутаність свідомості, підвищений потовиділення , діарея, серцебиття, емоційна нестабільність, дратівливість, розлади зору Як правило, ці ефекти виражені слабко або помірно і швидко проходять, однак у деяких пацієнтів вони можуть проявлятися у більш гострій формі та/або триваліше. Рекомендується проводити поступове відміна препарату шляхом зниження його дози.Взаємодія з лікарськими засобамиФармакодинамічна взаємодія Неселективні незворотні інгібітори МАО Повідомлялося про виникнення серйозних небажаних реакцій при одночасному/прийомі СІОЗС та неселективних необоротних інгібіторів МАО, а також при початку прийому інгабіторів МАО хворими, які незадовго до цього припинили прийом СІОЗС. У деяких випадках у пацієнтів розвивався серотоніновий синдром. Застосовувати есциталопрам одночасно з неселективними необоротними інгібіторами МАО заборонено. Прийом есциталопраму може бути розпочато через 14 днів після відміни прийому необоротних інгібіторів МАО. Перед початком прийому неселективних необоротних інгібіторів МАО має пройти щонайменше 7 днів після закінчення прийому есциталопраму. Оборотний селективний інгібітор МАО А (моклобемід) Через ризик розвитку серотонінового синдрому не рекомендується застосовувати есциталопрам одночасно з інгібітором МАО А моклобемідом. Якщо прийом такої комбінації препаратів визнаний клінічно необхідним, рекомендується розпочати з мінімально можливих доз, а також проводити постійний клінічний моніторинг стану пацієнта. Прийом есциталопраму можна розпочати, як мінімум, через день після відміни оборотного інгібітора МАО А моклобеміду. Необоротний інгібітор МАО В (селегілін) Через ризик розвитку серотонінового синдрому необхідно бути обережним при прийомі есциталопраму одночасно з незворотним інгібітором МАО В селегіліном. Серотонінергічні лікарські препарати Спільне застосування із серотонінергічними лікарськими препаратами (наприклад, трамадолом, суматриптаном та іншими триптанами) може призвести до розвитку серотонінового синдрому. Лікарські препарати, що знижують поріг судомної готовності СІЗЗЗ можуть знижувати поріг судомної готовності. Потрібно виявляти обережність при одночасному з есциталопрамом застосуванні інших лікарських препаратів, що знижують поріг судомної готовності (трициклічних антидепресантів, СІОЗС, антипсихотичних препаратів (нейролептиків) – похідних фенотіазину, тіоксантену та бутирофенону, мефлохіну, бупропіону). Літій, триптофан Оскільки зареєстровані випадки посилення дії при одночасному застосуванні СІОЗС та літіям або триптофану, рекомендується виявляти обережність при одночасному застосуванні есциталопраму з цими препаратами. Звіробій продірявлений Одночасне застосування СІОЗС та препаратів, що містять звіробій продірявлений. (Hypericum perforatum), може призвести до збільшення кількості побічних ефектів. Антикоагулянти та засоби, що впливають на згортання крові Порушення згортання крові може виникнути при одночасному застосуванні есциталопраму з пероральними антикоагулянтами та лікарськими препаратами, що впливають на згортання крові (наприклад, атиповими нейролептиками та похідними фенотіазину, більшістю трициклічних антидепресантів, ацетилсаліциловою кислотою та нестероїдами). У подібних випадках на початку або закінчення терапії есциталопрамом необхідний ретельний моніторинг згортання крові. Одночасний прийом із нестероїдними протизапальними препаратами може призвести до збільшення кількості кровотеч. Фармакокінетична взаємодія Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику есциталопраму Метаболізм есциталопраму переважно здійснюється за участю ізоферменту CYP2C19. Найменшою мірою у метаболізмі можуть брати участь ізоферменти CYP3A4 та CYP2D6. Метаболізм основного метаболіту – деметильованого есциталопраму – мабуть, частково каталізується ізоферментом CYP2D6. Одночасне застосування есциталопраму та омепразолу (інгібітор ізоферменту CYP2C19) призводить до помірного (приблизно 50%) підвищення концентрації есциталопраму у плазмі крові. Одночасний прийом есциталопраму та циметидину (інгібітора ізоферментів CYP2D6, CYP3A4 та CYP1A2) призводить до підвищення (приблизно 70%) концентрації есциталопраму у плазмі крові. Таким чином, застосовувати максимально можливі дози есциталопраму одночасно з інгібіторами ізоферменту CYP2C19 (наприклад, омепразолом, флуоксетином, флувоксаміном, лансопразолом, тіклопідином) та циметидином слід з обережністю. При одночасному прийомі есциталопраму та вищезгаданих препаратів на основі клінічної оцінки може знадобитися зменшення дози есциталопраму. Вплив есциталопраму на фармакокінетику інших лікарських засобів Есциталопрам є інгібітором ізоферменту CYP2D6. Необхідно виявляти обережність при одночасному застосуванні есциталопраму та лікарських препаратів, що метаболізуються за допомогою цього ізоферменту та мають малий терапевтичний індекс, наприклад, флекаїніду, пропафенону та метопрололу (у випадках застосування при серцевій недостатності) або медичних препаратів, в основному метаболізуються за допомогою CYP2D наприклад, антидепресантів: дезіпраміну, кломіпраміну, нортриптиліну або антипсихотичних препаратів: рисперидону, тіоридазину, галоперидолу. У цих випадках може знадобитися корекція дози. Одночасне застосування есциталопраму та дезіпраміну або метопрололу призводить до дворазового збільшення концентрації двох останніх препаратів. Есциталопрам може трохи інгібувати ізофермент CYP2C19. Тому рекомендується виявляти обережність при одночасному застосуванні есциталопраму та лікарських препаратів, що метаболізуються ізоферментом CYP2C19.Спосіб застосування та дозиЦипралекс призначають перорально один раз на добу незалежно від їди. Депресивні епізоди Зазвичай призначають 10 мг один раз на день. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта, доза може бути збільшена до максимальної - 20 мг на добу. Антидепресивний ефект зазвичай розвивається через 2-4 тижні від початку лікування. Після зникнення симптомів депресії, як мінімум, протягом 6 місяців необхідно продовжувати терапію для закріплення отриманого ефекту. Панічне розлад з/без агорафобії Протягом першого тижня лікування рекомендується доза 5 мг на добу, яка потім збільшується до 10 мг на добу. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта, доза може бути збільшена до максимальної - 20 мг на добу. Максимальний терапевтичний ефект досягається через 3 місяці після початку лікування. Терапія триває кілька місяців. Соціальний тривожний розлад (соціальна фобія) Зазвичай призначають 10 мг один раз на день. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта, доза може бути збільшена до максимальної - 20 мг на добу. Послаблення симптомів зазвичай розвивається через 2-4 тижні від початку лікування. Оскільки соціальний тривожний розлад є захворюванням з хронічним перебігом, мінімальна тривалість терапевтичного курсу, що рекомендується, становить 3 місяці. Для запобігання рецидивам захворювання препарат може призначатися протягом 6 місяців або довше, залежно від індивідуальної реакції пацієнта. Рекомендується регулярно проводити оцінку лікування. Генералізований тривожний розлад Зазвичай призначають 10 мг один раз на день. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта, доза може бути збільшена до максимальної - 20 мг на добу. Мінімальна тривалість терапевтичного курсу, що рекомендується, становить 3 місяці. Для запобігання рецидивам захворювання допускається тривале застосування препарату (6 місяців та довше). Рекомендується регулярно проводити оцінку лікування. Обсесивно-компул'сивний розлад Зазвичай призначають 10 мг один раз на день. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта, доза згодом може бути збільшена до максимальної - 20 мг на добу. Оскільки обсесивно-компульсивний розлад є захворюванням з хронічним перебігом, курс лікування повинен бути досить тривалим для забезпечення повного позбавлення від симптомів і тривати щонайменше 6 місяців. Для запобігання рецидивам рекомендується лікування не менше 1 року. Літні пацієнти (старше 65 років) Рекомендується застосовувати половину звичайно рекомендованої дози (тобто всього 5 мг на добу) та нижчу максимальну дозу (10 мг на добу). Діти та підлітки (до 18 років) Ципралекс не слід застосовувати у дітей та підлітків віком до 18 років (див. розділ "Особливі вказівки"). Крім того, немає достатнього обсягу даних довгострокових досліджень щодо безпеки застосування препарату у дітей та підлітків, що стосуються зростання, дозрівання, когнітивного та поведінкового розвитку. Знижена функція нирок При легкій та помірній нирковій недостатності корекції доз не потрібно. Пацієнтам із вираженою нирковою недостатністю (КК нижче 30 мл/хв) слід призначати Ципралекс з обережністю. Знижена функція печінки Початкова доза, що рекомендується, протягом перших двох тижнів лікування становить 5 мг на добу. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта, доза може бути збільшена до 10 мг на добу. Знижена активність ізоферменту CYP2C19 Для пацієнтів із слабкою активністю ізоферменту CYP2C19 рекомендована початкова доза протягом перших двох тижнів лікування становить 5 мг на добу. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта, доза може бути збільшена до 10 мг на добу. Припинення лікування При припиненні лікування Ципралексом дозу слід поступово зменшувати протягом 1-2 тижнів, щоб уникнути виникнення синдрому "скасування".ПередозуванняДані про передозування есциталопрамом обмежені, у таких випадках було і передозування іншими препаратами. Найчастіше симптоми передозування не виявляються чи виявляються слабо. Випадки передозування есциталопрамом (без прийому інших препаратів) з летальним результатом поодинокі, в більшості випадків має місце передозування та іншими препаратами. Симптоми При передозуванні есциталопрамом в основному виникають симптоми з боку центральної нервової системи (від запаморочення, тремору та ажитації до рідкісних випадків розвитку серотонінового синдрому, судомних розладів і коми), з боку шлунково-кишкового тракту (нудота/блювота), серцево-судинної системи ( , тахікардія, подовження інтервалу QT та аритмія) та порушення електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпонатріємія). Лікування Специфічного антидоту немає. Слід забезпечити нормальну прохідність дихальних шляхів, оксигенацію та вентиляцію легень. Слід провести промивання шлунка та призначити активоване вугілля. Промивання шлунка слід провести якнайшвидше після прийому препарату. Рекомендується контролювати показники роботи серця та інших життєво важливих органів та проводити симптоматичну та підтримуючу терапію.Запобіжні заходи та особливі вказівкиАнтидепресанти не слід призначати дітям та підліткам віком до 18 років через підвищений ризик виникнення суїцидальної поведінки (спроб суїциду та суїцидальних думок), ворожості (з переважанням агресивної поведінки, схильності до конфронтації та роздратування). У разі прийняття на підставі клінічної оцінки рішення про початок терапії антидепресантами пацієнт повинен перебувати під ретельним наглядом. При застосуванні препаратів, що належать до терапевтичної групи СІЗЗЗ, включаючи есциталопрам, слід враховувати наступне. У деяких пацієнтів із панічним розладом на початку лікування антидепресантами може спостерігатися посилення тривоги. Подібна парадоксальна реакція, як правило, зникає протягом перших двох тижнів лікування. Щоб знизити ймовірність виникнення анксіогенного ефекту, рекомендується використовувати низькі початкові дози. Слід відмінити есциталопрам у разі первинного розвитку судомних нападів або у разі посилення їх частоти (у пацієнтів із раніше діагностованою епілепсією). СІЗЗЗ не слід застосовувати у хворих з нестабільною епілепсією; при контрольованих нападах необхідне ретельне спостереження. Есциталопрам повинен з обережністю застосовуватися у хворих з манією/гіпоманією в анамнезі. При розвитку маніакального стану есциталопрам має бути скасовано. У пацієнтів із цукровим діабетом лікування есциталопрамом може змінити концентрацію глюкози у крові. Тому може знадобитися корекція доз інсуліну та/або пероральних гіпоглікемічних препаратів. Депресія пов'язана з підвищеним ризиком виникнення суїцидальних думок, завдання собі тілесних ушкоджень і суїциду (суїцидальні явища). Цей ризик зберігається до настання вираженої ремісії. Оскільки поліпшення може не спостерігатися протягом перших кількох тижнів терапії або навіть більшого проміжку часу, пацієнти повинні перебувати під постійним наглядом до поліпшення їх стану. Загальна клінічна практика показує, що на ранніх стадіях одужання можливе збільшення ризику самогубства. Інші психічні стани, для лікування яких призначають есциталопрам, можуть бути пов'язані з підвищеним ризиком виникнення суїцидальних подій і явищ. Крім того, ці стани можуть бути супутньою патологією щодо депресивного епізоду. При лікуванні пацієнтів з іншими психічними розладами слід дотримуватися тих самих застережень, що при лікуванні пацієнтів з депресивним епізодом. Пацієнти, які мають в анамнезі суїцидальну поведінку, або пацієнти зі значним рівнем роздумів на суїцидальні теми до початку лікування більш схильні до ризику суїцидальних думок або спроб суїциду, тому під час лікування за ними має вестися ретельне спостереження. Мета-аналіз плацебо-контрольованих клінічних досліджень антидепресантів за участю дорослих пацієнтів із психічними порушеннями показав, що при прийомі антидепресантів у пацієнтів молодше 25 років існує підвищений ризик суїцидальної поведінки порівняно з прийомом плацебо. Медикаментозне лікування цих пацієнтів і, зокрема, пацієнтів з високим ступенем ризику суїциду, має супроводжуватися ретельним наглядом, особливо на ранній стадії лікування та при змінах дози. Пацієнти (і особи, які доглядають пацієнтів) повинні бути попереджені про необхідність контролювати будь-які прояви клінічної погіршення, суїцидальної поведінки або думок, а також незвичайних змін у поведінці, і негайно звертатися за медичною консультацією з появою цих симптомів. Прийом СІОЗС/СІОЗСН асоціюється з розвитком акатизії, що характеризується розвитком суб'єктивно неприємного або пригнічуючого занепокоєння та потреби в постійному русі, часто у поєднанні з нездатністю спокійно сидіти чи стояти. Це найчастіше проявляється протягом перших кількох тижнів лікування. У пацієнтів із такими симптомами підвищення дози може призвести до погіршення. Гіпонатріємія, можливо пов'язана з порушенням секреції антидіуретичного гормону (АДГ) на фоні прийому СІОЗС, виникає рідко і зазвичай зникає при відміні терапії. Обережність повинна проявлятися при призначенні есциталопраму та інших СІЗЗС особам, які входять до групи ризику розвитку гіпонатріємії: літнім, хворим на цироз печінки та приймають препарати, здатні викликати гіпонатріємію. При прийомі СІЗЗС були відзначені випадки розвитку шкірних крововиливів (екхімоз та пурпура). Необхідно з обережністю застосовувати есциталопрам у пацієнтів, які приймають пероральні антикоагулянти та ліки, що впливають на згортання крові, а також у хворих зі схильністю до кровотеч. Оскільки клінічний досвід одночасного застосування СІЗЗЗ та електросудомної терапії (ЕСТ) обмежений, то при одночасному застосуванні есциталопраму та ЕСТ слід дотримуватися обережності. Поєднувати есциталопрам та інгібітори МАО А не рекомендується через ризик розвитку серотонінового синдрому. Необхідно з обережністю застосовувати есциталопрам одночасно з лікарськими препаратами, що мають серотонінергічну дію, наприклад, суматриптаном або іншими триптанами, трамадолом та триптофаном. У хворих, які приймають есциталопрам та інші СІЗЗЗ одночасно з серотонінергічними препаратами, у поодиноких випадках розвивався серотоніновий синдром. На його розвиток може вказувати комбінація таких симптомів, як ажитація, тремор, міоклонус та гіпертермія. Якщо це сталося, слід негайно припинити одночасне лікування СІОЗС та серотонінергічними препаратами та розпочати симптоматичне лікування. Алкоголь Есциталопрам не вступає з алкоголем до фармакодинамічної або фармакокінетичної взаємодії. Однак, як і у випадку з іншими психотропними лікарськими засобами, одночасне застосування есциталопраму та алкоголю не рекомендується. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Незважаючи на те, що Ципралекс не впливає на інтелектуальні функції та психомоторну активність, у період лікування хворим не рекомендується керувати автомобілем чи механізмами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активна речовина: есциталопраму оксалат – 12,77 мг, що еквівалентно – 10 мг есциталопраму; допоміжні речовини: тальк – 7,0 мг, кроскармеллозу натрію – 4,5 мг, целюлоза мікрокристалічна – ~97,49 мг, кремнію діоксид колоїдний – ~1,99 мг, магнію стеарат – 1,25 мг; оболонка: гіпромелоза 5сР – 2,19 мг, макрогол 400 – 0,20 мг, титану діоксид (Е 171) – 0,73 мг. По 14 таблеток у контурну осередкову упаковку (блістер) із ПВХ/ПЕ/ПВДХ та фольги алюмінієвої. 1, 2 або 4 блістери з інструкцією із застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиОвальні двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою, білого кольору з ризиком та маркуванням "Е" та "L" симетрично навколо ризику.Фармакотерапевтична групаАнтидепресант.ФармакокінетикаВсмоктування майже повне і не залежить від їди. Середній час досягнення максимальної концентрації в плазмі (Тmах) становить 4 години після багаторазового застосування. Абсолютна біодоступність есциталопраму становить близько 80%. Здається обсяг розподілу (Vd,β/F) після перорального застосування становить від 12 до 26 л/кг. Зв'язування есциталопраму та його основних метаболітів з білками плазми нижче 80%. Есциталопрам метаболізується в печінці до деметильованого та дидеметильованого метаболітів. Вони обоє є фармакологічно активними. Азот може окислюватися до метаболіту N-оксиду. Основна речовина та її метаболіти частково виділяються у формі глюкуронідів. Після багаторазового застосування середня концентрація деметил- та дидеметилметаболітів зазвичай становить 28-31% і менше 5% відповідно, від концентрації есциталопраму. Біотрансформація есциталопраму в деметильований метаболіт відбувається головним чином за допомогою ізоферменту CYP2C19. Можлива деяка участь ізоферментів CYP3A4 та CYP2D6.У осіб із слабкою активністю ізоферменту CYP2C19 концентрація есциталопраму вдвічі вища, ніж у випадках із високою активністю цього ізоферменту. Значних змін концентрації препарату у випадках із слабкою активністю ізоферменту CYP2D6 не було виявлено. Період напіввиведення (Т1/2) після багаторазового застосування становить близько 30 годин. Кліренс при пероральному застосуванні (Cloral) становить близько 0,6 л/хв. У основних метаболітів есциталопраму період напіввиведення більш тривалий. Есциталопрам та його основні метаболіти виводяться печінкою (метаболічний шлях) та нирками; Більшість виводиться як метаболітів із сечею. Кінетика есциталопраму лінійна. Рівноважна концентрація досягається через 1 тиждень. Середня рівноважна концентрація 50 нмоль/л (від 20 до 125 нмоль/л) досягається за добової дози 10 мг. У літніх (старше 65 років) есциталопрам виводиться повільніше, ніж у молодших пацієнтів. Кількість речовини, що знаходиться в системному кровотоку, розрахована за допомогою фармакокінетичного показника "площа під кривою" (AUC) у літніх людей на 50% більше, ніж у молодих здорових добровольців.ФармакодинамікаЕсциталопрам є антидепресантом, селективним інгібітором зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) з високою афінністю до первинного місця зв'язування. Есциталопрам також зв'язується з алостеричним місцем зв'язування білка-транспортера, з меншою афінністю, в тисячу разів. Алостерична модуляція білка-транспортера посилює зв'язування есциталопраму в первинному місці зв'язування, що призводить до більш повного інгібування зворотного захоплення серотоніну. Есциталопрам не має зовсім або має дуже слабку здатність зв'язуватися з низкою рецепторів, включаючи: серотонінові 5-НТ1А, 5-НТ2 рецептори, дофамінові D1 та D2 рецептори, α1-, α2-, β-адренергічні рецептори, гістамінові H1, муска та опіатні рецептори.Показання до застосуванняДепресивні епізоди будь-якого ступеня тяжкості; панічне розлад з/без агорафобії; соціальний тривожний розлад (соціальна фобія); генералізоване тривожне розлад; обсесивно-компульсивний розлад.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до есциталопраму та інших компонентів препарату; одночасний прийом неселективних необоротних інгібіторів моноамінооксидази (МАО); одночасний прийом пімозиду; дитячий та підлітковий вік (до 18 років) (ефективність та безпека застосування не підтверджені). З обережністю: виражена ниркова недостатність (кліренс креатиніну (КК) нижче 30 мл/хв), манія та гіпоманія, фармакологічно неконтрольована епілепсія, виражена суїцидальна поведінка, цукровий діабет, цироз печінки, схильність до кровотеч; одночасний прийом з інгібітором МАО А (моклобемідом) та інгібітором МАО В (селегіліном); серотонінергічними лікарськими препаратами; препаратами, що знижують поріг судомної готовності; літієм, триптофанами; лікарськими препаратами, що містять звіробій продірявлений; пероральними антикоагулянтами та лікарськими препаратами, що впливають на згортання крові; препаратами, здатними спричинити гіпонатріємію; препаратами, що метаболізуються за участю ізоферменту CYP2C19; етанолом; електросудомна терапія; літній вік; вагітність, період грудного вигодовування.Вагітність та лактаціяЄ обмежені дані щодо прийому есциталопраму під час вагітності. Дослідження есциталопраму на тваринах продемонстрували репродуктивну токсичність. Есциталопрам під час вагітності слід приймати лише у випадках крайньої необхідності та після ретельної оцінки співвідношення користь/ризик. Якщо прийом есциталопраму продовжувався на пізніх термінах вагітності, особливо у третьому триместрі, то за новонародженим слід встановити спостереження. Якщо прийом есциталопраму продовжувався аж до пологів або був припинений незадовго до пологів, у новонародженого можливий розвиток симптомів "скасування". У разі прийому матір'ю СІОЗС/СІОЗСН на пізніх термінах вагітності у новонародженого можуть розвинутись такі побічні ефекти; пригнічення дихання, ціаноз, апное, судомні розлади, стрибки температури, труднощі з годуванням, блювання, гіпоглікемія, гіпертонія, м'язова гіпотонія, гіперрефлексія, тремор, підвищена нервово-рефлекторна збудливість, дратівливість, летаргічний сон, постійний. Ці симптоми можуть виникати внаслідок розвитку синдрому "скасування" або серотонінергічної дії. У більшості випадків подібні ускладнення виникають протягом 24 годин після народження. Дані епідеміологічних досліджень дозволяють припустити, що застосування СІГЗЗ під час вагітності, особливо на пізніх термінах, може збільшити ризик розвитку стійкої легеневої гіпертензії у новонароджених (PPIIN).Ризик, що спостерігається, склав близько 5 випадків на 1000 вагітностей. У загальній популяції спостерігається 1-2 випадки PPHN на 1000 вагітностей. Очікується, що есциталопрам виділятиметься з грудним молоком, тому під час лікування есциталопрамом годування груддю не рекомендується. Дані досліджень на тваринах показали, що деякі СІЗЗС можуть впливати на якість сперми. Даних досліджень цього аспекту на тваринах для есциталопраму немає. Повідомлення про застосування деяких СІЗЗС у людини показали, що вплив цих лікарських препаратів на якість сперми є оборотним. Досі впливу есциталопраму на фертильність у людини не спостерігалося.Побічна діяПобічні ефекти найбільше часто розвиваються на першому або другому тижні лікування і потім зазвичай стають менш інтенсивними і виникають рідше при продовженні терапії. Нижче перераховані побічні ефекти, що виникають при прийомі препаратів, що належать до класу СІЗЗС та зазначені при прийомі есциталопраму. Інформація представлена ​​на підставі даних плацебо-контрольованих клінічних досліджень та спонтанних повідомлень. Частота вказана як: дуже часто (≥1/10), часто (від ≥1/100 до З боку крові та лімфатичної системи: невідомо – тромбоцитопенія. З боку імунної системи: рідко – анафілактичні реакції. З боку ендокринної системи: невідомо – недостатня секреція антидіуретичного гормону (АДГ). Метаболічні порушення та розлади харчування: часто – зниження апетиту, підвищення апетиту, збільшення ваги; нечасто – зниження ваги; невідомо – гіпонатріємія, анорексія. З боку психіки: часто – тривога, неспокій, незвичайні сновидіння, зниження лібідо, аноргазмія (у жінок); нечасто – бруксизм, ажитація, нервозність, панічні атаки, сплутаність свідомості; рідко – агресія, деперсоналізація; галюцинації; невідомо – манія, суїцидальні думки, суїцидальна поведінка. Випадки появи суїцидальних думок та поведінки були відзначені при прийомі есциталопраму та одразу після відміни терапії. З боку нервової системи: часто – безсоння, сонливість, запаморочення, парестезії, тремор; нечасто – порушення смакових відчуттів, порушення сну, синкопальні стани; рідко – серотоніновий синдром; невідомо - дискінезія, рухові порушення, судомні розлади, психомоторне збудження/акатизія. З боку органів зору: нечасто – мідріаз (розширення зіниці), порушення зору. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – тінітус (шум у вухах). З боку серцево-судинної системи: нечасто – тахікардія; рідко – брадикардія; невідомо – подовження інтервалу QT на електрокардіограмі, ортостатична гіпотензія. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто – синусити, позіхання; нечасто – носова кровотеча. З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – нудота; часто – діарея, запори, блювання, сухість у роті; нечасто - шлунково-кишкова кровотеча (зокрема ректальна кровотеча). З боку печінки та жовчовивідних шляхів: невідомо – гепатит, порушення функціональних показників печінки. З боку шкіри та підшкірних тканин: часто – підвищена пітливість; нечасто - кропив'янка, алопеція, висипання, свербіж; невідомо – екхімоз, ангіоневротичний набряк. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: часто – артралгія, міалгія. З боку нирок та сечовивідних шляхів: невідомо – затримка сечі. З боку репродуктивної системи та молочної залози: часто – імпотенція, порушення еякуляції; нечасто – метрорагія (маткова кровотеча), менорагія; невідомо – галакторея, пріапізм. З боку організму в цілому та порушення у місці введення: часто – слабкість, гіпертермія; нечасто – набряки. У післяреєстраційний період були відзначені випадки подовження інтервалу QT, в основному у пацієнтів із раніше існуючими захворюваннями серця. У подвійних сліпих плацебо-контрольованих дослідженнях ЕКГ у здорових добровольців зміна від базового значення QTc (корекція за формулою Фрідеричіа) склала 4,3 мсек при дозі 10 мг/сут і 10,7 мсек - при 30 мг/сут. Епідеміологічні дослідження за участю пацієнтів віком 50 років і більше показали існування підвищеного ризику кісткових переломів у пацієнтів, які приймають СІЗЗЗ та трициклічні антидепресанти. Механізм виникнення цього ризику не встановлено. Скасування препаратів групи СІОЗС/СІОЗСН (селективні інгібітори зворотного захоплення норадреналіну та серотоніну) (особливо різке) часто призводить до виникнення симптомів "скасування". Найчастіше виникають запаморочення, розлади чутливості (у тому числі парестезії та відчуття проходження струму), розлади сну (у тому числі безсоння та інтенсивні сновидіння), ажитація або тривога, нудота та/або блювання, тремор, сплутаність свідомості, підвищений потовиділення , діарея, серцебиття, емоційна нестабільність, дратівливість, розлади зору Як правило, ці ефекти виражені слабко або помірно і швидко проходять, однак у деяких пацієнтів вони можуть проявлятися у більш гострій формі та/або триваліше. Рекомендується проводити поступове відміна препарату шляхом зниження його дози.Взаємодія з лікарськими засобамиФармакодинамічна взаємодія Неселективні незворотні інгібітори МАО Повідомлялося про виникнення серйозних небажаних реакцій при одночасному/прийомі СІОЗС та неселективних необоротних інгібіторів МАО, а також при початку прийому інгабіторів МАО хворими, які незадовго до цього припинили прийом СІОЗС. У деяких випадках у пацієнтів розвивався серотоніновий синдром. Застосовувати есциталопрам одночасно з неселективними необоротними інгібіторами МАО заборонено. Прийом есциталопраму може бути розпочато через 14 днів після відміни прийому необоротних інгібіторів МАО. Перед початком прийому неселективних необоротних інгібіторів МАО має пройти щонайменше 7 днів після закінчення прийому есциталопраму. Оборотний селективний інгібітор МАО А (моклобемід) Через ризик розвитку серотонінового синдрому не рекомендується застосовувати есциталопрам одночасно з інгібітором МАО А моклобемідом. Якщо прийом такої комбінації препаратів визнаний клінічно необхідним, рекомендується розпочати з мінімально можливих доз, а також проводити постійний клінічний моніторинг стану пацієнта. Прийом есциталопраму можна розпочати, як мінімум, через день після відміни оборотного інгібітора МАО А моклобеміду. Необоротний інгібітор МАО В (селегілін) Через ризик розвитку серотонінового синдрому необхідно бути обережним при прийомі есциталопраму одночасно з незворотним інгібітором МАО В селегіліном. Серотонінергічні лікарські препарати Спільне застосування із серотонінергічними лікарськими препаратами (наприклад, трамадолом, суматриптаном та іншими триптанами) може призвести до розвитку серотонінового синдрому. Лікарські препарати, що знижують поріг судомної готовності СІЗЗЗ можуть знижувати поріг судомної готовності. Потрібно виявляти обережність при одночасному з есциталопрамом застосуванні інших лікарських препаратів, що знижують поріг судомної готовності (трициклічних антидепресантів, СІОЗС, антипсихотичних препаратів (нейролептиків) – похідних фенотіазину, тіоксантену та бутирофенону, мефлохіну, бупропіону). Літій, триптофан Оскільки зареєстровані випадки посилення дії при одночасному застосуванні СІОЗС та літіям або триптофану, рекомендується виявляти обережність при одночасному застосуванні есциталопраму з цими препаратами. Звіробій продірявлений Одночасне застосування СІОЗС та препаратів, що містять звіробій продірявлений. (Hypericum perforatum), може призвести до збільшення кількості побічних ефектів. Антикоагулянти та засоби, що впливають на згортання крові Порушення згортання крові може виникнути при одночасному застосуванні есциталопраму з пероральними антикоагулянтами та лікарськими препаратами, що впливають на згортання крові (наприклад, атиповими нейролептиками та похідними фенотіазину, більшістю трициклічних антидепресантів, ацетилсаліциловою кислотою та нестероїдами). У подібних випадках на початку або закінчення терапії есциталопрамом необхідний ретельний моніторинг згортання крові. Одночасний прийом із нестероїдними протизапальними препаратами може призвести до збільшення кількості кровотеч. Фармакокінетична взаємодія Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику есциталопраму Метаболізм есциталопраму переважно здійснюється за участю ізоферменту CYP2C19. Найменшою мірою у метаболізмі можуть брати участь ізоферменти CYP3A4 та CYP2D6. Метаболізм основного метаболіту – деметильованого есциталопраму – мабуть, частково каталізується ізоферментом CYP2D6. Одночасне застосування есциталопраму та омепразолу (інгібітор ізоферменту CYP2C19) призводить до помірного (приблизно 50%) підвищення концентрації есциталопраму у плазмі крові. Одночасний прийом есциталопраму та циметидину (інгібітора ізоферментів CYP2D6, CYP3A4 та CYP1A2) призводить до підвищення (приблизно 70%) концентрації есциталопраму у плазмі крові. Таким чином, застосовувати максимально можливі дози есциталопраму одночасно з інгібіторами ізоферменту CYP2C19 (наприклад, омепразолом, флуоксетином, флувоксаміном, лансопразолом, тіклопідином) та циметидином слід з обережністю. При одночасному прийомі есциталопраму та вищезгаданих препаратів на основі клінічної оцінки може знадобитися зменшення дози есциталопраму. Вплив есциталопраму на фармакокінетику інших лікарських засобів Есциталопрам є інгібітором ізоферменту CYP2D6. Необхідно виявляти обережність при одночасному застосуванні есциталопраму та лікарських препаратів, що метаболізуються за допомогою цього ізоферменту та мають малий терапевтичний індекс, наприклад, флекаїніду, пропафенону та метопрололу (у випадках застосування при серцевій недостатності) або медичних препаратів, в основному метаболізуються за допомогою CYP2D наприклад, антидепресантів: дезіпраміну, кломіпраміну, нортриптиліну або антипсихотичних препаратів: рисперидону, тіоридазину, галоперидолу. У цих випадках може знадобитися корекція дози. Одночасне застосування есциталопраму та дезіпраміну або метопрололу призводить до дворазового збільшення концентрації двох останніх препаратів. Есциталопрам може трохи інгібувати ізофермент CYP2C19. Тому рекомендується виявляти обережність при одночасному застосуванні есциталопраму та лікарських препаратів, що метаболізуються ізоферментом CYP2C19.Спосіб застосування та дозиЦипралекс призначають перорально один раз на добу незалежно від їди. Депресивні епізоди Зазвичай призначають 10 мг один раз на день. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта, доза може бути збільшена до максимальної - 20 мг на добу. Антидепресивний ефект зазвичай розвивається через 2-4 тижні від початку лікування. Після зникнення симптомів депресії, як мінімум, протягом 6 місяців необхідно продовжувати терапію для закріплення отриманого ефекту. Панічне розлад з/без агорафобії Протягом першого тижня лікування рекомендується доза 5 мг на добу, яка потім збільшується до 10 мг на добу. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта, доза може бути збільшена до максимальної - 20 мг на добу. Максимальний терапевтичний ефект досягається через 3 місяці після початку лікування. Терапія триває кілька місяців. Соціальний тривожний розлад (соціальна фобія) Зазвичай призначають 10 мг один раз на день. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта, доза може бути збільшена до максимальної - 20 мг на добу. Послаблення симптомів зазвичай розвивається через 2-4 тижні від початку лікування. Оскільки соціальний тривожний розлад є захворюванням з хронічним перебігом, мінімальна тривалість терапевтичного курсу, що рекомендується, становить 3 місяці. Для запобігання рецидивам захворювання препарат може призначатися протягом 6 місяців або довше, залежно від індивідуальної реакції пацієнта. Рекомендується регулярно проводити оцінку лікування. Генералізований тривожний розлад Зазвичай призначають 10 мг один раз на день. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта, доза може бути збільшена до максимальної - 20 мг на добу. Мінімальна тривалість терапевтичного курсу, що рекомендується, становить 3 місяці. Для запобігання рецидивам захворювання допускається тривале застосування препарату (6 місяців та довше). Рекомендується регулярно проводити оцінку лікування. Обсесивно-компул'сивний розлад Зазвичай призначають 10 мг один раз на день. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта, доза згодом може бути збільшена до максимальної - 20 мг на добу. Оскільки обсесивно-компульсивний розлад є захворюванням з хронічним перебігом, курс лікування повинен бути досить тривалим для забезпечення повного позбавлення від симптомів і тривати щонайменше 6 місяців. Для запобігання рецидивам рекомендується лікування не менше 1 року. Літні пацієнти (старше 65 років) Рекомендується застосовувати половину звичайно рекомендованої дози (тобто всього 5 мг на добу) та нижчу максимальну дозу (10 мг на добу). Діти та підлітки (до 18 років) Ципралекс не слід застосовувати у дітей та підлітків віком до 18 років (див. розділ "Особливі вказівки"). Крім того, немає достатнього обсягу даних довгострокових досліджень щодо безпеки застосування препарату у дітей та підлітків, що стосуються зростання, дозрівання, когнітивного та поведінкового розвитку. Знижена функція нирок При легкій та помірній нирковій недостатності корекції доз не потрібно. Пацієнтам із вираженою нирковою недостатністю (КК нижче 30 мл/хв) слід призначати Ципралекс з обережністю. Знижена функція печінки Початкова доза, що рекомендується, протягом перших двох тижнів лікування становить 5 мг на добу. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта, доза може бути збільшена до 10 мг на добу. Знижена активність ізоферменту CYP2C19 Для пацієнтів із слабкою активністю ізоферменту CYP2C19 рекомендована початкова доза протягом перших двох тижнів лікування становить 5 мг на добу. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта, доза може бути збільшена до 10 мг на добу. Припинення лікування При припиненні лікування Ципралексом дозу слід поступово зменшувати протягом 1-2 тижнів, щоб уникнути виникнення синдрому "скасування".ПередозуванняДані про передозування есциталопрамом обмежені, у таких випадках було і передозування іншими препаратами. Найчастіше симптоми передозування не виявляються чи виявляються слабо. Випадки передозування есциталопрамом (без прийому інших препаратів) з летальним результатом поодинокі, в більшості випадків має місце передозування та іншими препаратами. Симптоми При передозуванні есциталопрамом в основному виникають симптоми з боку центральної нервової системи (від запаморочення, тремору та ажитації до рідкісних випадків розвитку серотонінового синдрому, судомних розладів і коми), з боку шлунково-кишкового тракту (нудота/блювота), серцево-судинної системи ( , тахікардія, подовження інтервалу QT та аритмія) та порушення електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпонатріємія). Лікування Специфічного антидоту немає. Слід забезпечити нормальну прохідність дихальних шляхів, оксигенацію та вентиляцію легень. Слід провести промивання шлунка та призначити активоване вугілля. Промивання шлунка слід провести якнайшвидше після прийому препарату. Рекомендується контролювати показники роботи серця та інших життєво важливих органів та проводити симптоматичну та підтримуючу терапію.Запобіжні заходи та особливі вказівкиАнтидепресанти не слід призначати дітям та підліткам віком до 18 років через підвищений ризик виникнення суїцидальної поведінки (спроб суїциду та суїцидальних думок), ворожості (з переважанням агресивної поведінки, схильності до конфронтації та роздратування). У разі прийняття на підставі клінічної оцінки рішення про початок терапії антидепресантами пацієнт повинен перебувати під ретельним наглядом. При застосуванні препаратів, що належать до терапевтичної групи СІЗЗЗ, включаючи есциталопрам, слід враховувати наступне. У деяких пацієнтів із панічним розладом на початку лікування антидепресантами може спостерігатися посилення тривоги. Подібна парадоксальна реакція, як правило, зникає протягом перших двох тижнів лікування. Щоб знизити ймовірність виникнення анксіогенного ефекту, рекомендується використовувати низькі початкові дози. Слід відмінити есциталопрам у разі первинного розвитку судомних нападів або у разі посилення їх частоти (у пацієнтів із раніше діагностованою епілепсією). СІЗЗЗ не слід застосовувати у хворих з нестабільною епілепсією; при контрольованих нападах необхідне ретельне спостереження. Есциталопрам повинен з обережністю застосовуватися у хворих з манією/гіпоманією в анамнезі. При розвитку маніакального стану есциталопрам має бути скасовано. У пацієнтів із цукровим діабетом лікування есциталопрамом може змінити концентрацію глюкози у крові. Тому може знадобитися корекція доз інсуліну та/або пероральних гіпоглікемічних препаратів. Депресія пов'язана з підвищеним ризиком виникнення суїцидальних думок, завдання собі тілесних ушкоджень і суїциду (суїцидальні явища). Цей ризик зберігається до настання вираженої ремісії. Оскільки поліпшення може не спостерігатися протягом перших кількох тижнів терапії або навіть більшого проміжку часу, пацієнти повинні перебувати під постійним наглядом до поліпшення їх стану. Загальна клінічна практика показує, що на ранніх стадіях одужання можливе збільшення ризику самогубства. Інші психічні стани, для лікування яких призначають есциталопрам, можуть бути пов'язані з підвищеним ризиком виникнення суїцидальних подій і явищ. Крім того, ці стани можуть бути супутньою патологією щодо депресивного епізоду. При лікуванні пацієнтів з іншими психічними розладами слід дотримуватися тих самих застережень, що при лікуванні пацієнтів з депресивним епізодом. Пацієнти, які мають в анамнезі суїцидальну поведінку, або пацієнти зі значним рівнем роздумів на суїцидальні теми до початку лікування більш схильні до ризику суїцидальних думок або спроб суїциду, тому під час лікування за ними має вестися ретельне спостереження. Мета-аналіз плацебо-контрольованих клінічних досліджень антидепресантів за участю дорослих пацієнтів із психічними порушеннями показав, що при прийомі антидепресантів у пацієнтів молодше 25 років існує підвищений ризик суїцидальної поведінки порівняно з прийомом плацебо. Медикаментозне лікування цих пацієнтів і, зокрема, пацієнтів з високим ступенем ризику суїциду, має супроводжуватися ретельним наглядом, особливо на ранній стадії лікування та при змінах дози. Пацієнти (і особи, які доглядають пацієнтів) повинні бути попереджені про необхідність контролювати будь-які прояви клінічної погіршення, суїцидальної поведінки або думок, а також незвичайних змін у поведінці, і негайно звертатися за медичною консультацією з появою цих симптомів. Прийом СІОЗС/СІОЗСН асоціюється з розвитком акатизії, що характеризується розвитком суб'єктивно неприємного або пригнічуючого занепокоєння та потреби в постійному русі, часто у поєднанні з нездатністю спокійно сидіти чи стояти. Це найчастіше проявляється протягом перших кількох тижнів лікування. У пацієнтів із такими симптомами підвищення дози може призвести до погіршення. Гіпонатріємія, можливо пов'язана з порушенням секреції антидіуретичного гормону (АДГ) на фоні прийому СІОЗС, виникає рідко і зазвичай зникає при відміні терапії. Обережність повинна проявлятися при призначенні есциталопраму та інших СІЗЗС особам, які входять до групи ризику розвитку гіпонатріємії: літнім, хворим на цироз печінки та приймають препарати, здатні викликати гіпонатріємію. При прийомі СІЗЗС були відзначені випадки розвитку шкірних крововиливів (екхімоз та пурпура). Необхідно з обережністю застосовувати есциталопрам у пацієнтів, які приймають пероральні антикоагулянти та ліки, що впливають на згортання крові, а також у хворих зі схильністю до кровотеч. Оскільки клінічний досвід одночасного застосування СІЗЗЗ та електросудомної терапії (ЕСТ) обмежений, то при одночасному застосуванні есциталопраму та ЕСТ слід дотримуватися обережності. Поєднувати есциталопрам та інгібітори МАО А не рекомендується через ризик розвитку серотонінового синдрому. Необхідно з обережністю застосовувати есциталопрам одночасно з лікарськими препаратами, що мають серотонінергічну дію, наприклад, суматриптаном або іншими триптанами, трамадолом та триптофаном. У хворих, які приймають есциталопрам та інші СІЗЗЗ одночасно з серотонінергічними препаратами, у поодиноких випадках розвивався серотоніновий синдром. На його розвиток може вказувати комбінація таких симптомів, як ажитація, тремор, міоклонус та гіпертермія. Якщо це сталося, слід негайно припинити одночасне лікування СІОЗС та серотонінергічними препаратами та розпочати симптоматичне лікування. Алкоголь Есциталопрам не вступає з алкоголем до фармакодинамічної або фармакокінетичної взаємодії. Однак, як і у випадку з іншими психотропними лікарськими засобами, одночасне застосування есциталопраму та алкоголю не рекомендується. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Незважаючи на те, що Ципралекс не впливає на інтелектуальні функції та психомоторну активність, у період лікування хворим не рекомендується керувати автомобілем чи механізмами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему