Все товары
Склад, форма випуску та упаковкаПорошок кореневищ з корінням валеріани, порошок супліддя хмелю, порошок листя м'яти перцевої, порошок трави меліси лікарської. Допоміжні речовини: цукор-рафінад, цукор молочний, магній вуглекислий основний, стеариновокислий кальцій, двоокис титану, барвник «Євробленд зелений», віск бджолиний, олія соняшникова. Властивості компонентівКоріння та кореневища валеріани – джерело валеріанової та ізовалеріанової кислот, валепотріатів та інших біоактивних сполук (більше 120), містить до 3,5% ефірної олії.
Форма випуску: шампунь Упакування: фл. Виробник: Дезінфекціоніст ЕПЦ ЗАТ Завод-виробник: Дезінфекціоніст ЕПЦ ЗАТ (Росія). .
Форма выпуска: шампунь Упаковка: фл. Производитель: Дезинфекционист ЭПЦ ЗАО Завод-производитель: Дезинфекционист ЭПЦ ЗАО(Россия) Действующее вещество: Перметрин. .
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: карведилол – 6,25/12,5/25,0 мг; Допоміжні речовини: цукор молочний (лактоза), крохмаль картопляний, полівінілпіролідон низькомолекулярний (повідон), мікрокристалічна целюлоза, стеариновокислий кальцій (кальція стеарат), тальк. Таблетки по 6,25 мг, 12,5 мг та 25,0 мг. По 10 таблеток у контурне осередкове впакування. По 30 таблеток у банку зі скломаси або банку полімерну. Кожну банку або 1, 2, 3 контурні осередкові упаковки з інструкцією із застосування в пачку з картону.Опис лікарської формиТаблетки білого або майже білого кольору, плоскоциліндричні, з фаскою, допускається мармуровість.Фармакотерапевтична групаБета1-,бета2-адреноблокатор. Альфа1-адреноблокатор.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо швидко і майже повністю всмоктується з шлунково-кишкового тракту. Cmax у крові досягається через 1-1.5 год і становить 5-99 мкг/мл. Абсолютна біодоступність становить 25-35% (для S(-)-стереоізомеру - 15%, для R(+)-стереоізомеру - 31%). Розподіл Зв'язування з білками плазми - 98-99% (в основному за рахунок R(+)-стереоізомеру, пов'язаного з альбумінами). Vd – близько 2 л/кг. Метаболізм Метаболізується у печінці (має ефект "першого проходження" через печінку). Реакції метаболізму протікають за участю ізоформ цитохрому Р450: CYP2D6, CYP2C9, CYP3A4, CYP2C19, CYP1A2, CYP2E1. У процесі деметилювання та гідроксилювання утворюються 3 активні метаболіти, що мають виражену бета-адреноблокуючу дію. Основний метаболіт - 4'-гідроксифеніл-карведилол за бета-адреноблокуючою активністю в 13 разів перевершує карведилол, при цьому його концентрація в плазмі становить 10% від концентрації карведилолу. Виведення T1/2 карведилолу – 6-10 год. Плазмовий кліренс – близько 500-700 мл/хв. Виводиться переважно через кишечник із жовчю, нирками виводиться трохи більше 2%. Проникає через плацентарний бар'єр, що виділяється з грудним молоком. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Пацієнти з порушенням функцій нирок При тривалій терапії карведилолом інтенсивність ниркового кровотоку зберігається, швидкість клубочкової фільтрації не змінюється. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та порушенням функції нирок AUC, T1/2 та плазмовими Cmax не змінюються. Ниркове виведення незміненого препарату у пацієнтів з нирковою недостатністю зменшується, проте зміни фармакокінетичних параметрів при цьому незначно виражені. Карведилол є ефективним засобом для лікування пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією, в т.ч. у пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю, а також у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі або перенесли пересадку нирки. Карведилол викликає поступове зниження артеріального тиску як у день проведення діалізу, так і в дні без діалізу, причому його гіпотензивний ефект можна порівняти з таким у пацієнтів з нормальною функцією нирок. У ході проведення діалізу карведилол не виводиться, оскільки він не проходить через діалізну мембрану, ймовірно завдяки тому, що сильно зв'язується з білками плазми крові. Пацієнти з порушенням функції печінки У хворих із порушенням функції печінки біодоступність збільшується до 80% внаслідок зменшення вираженості метаболізму при "першому проходженні" через печінку. Отже, карведилол протипоказаний пацієнтам із клінічно маніфестним порушенням функції печінки. Пацієнти похилого та старечого віку Вік не має значного впливу на фармакокінетику карведилолу у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Переносимість карведилолу у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або ІХС похилого або старечого віку не відрізняється від такої у пацієнтів молодшого віку. Пацієнти з цукровим діабетом У пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та артеріальною гіпертензією карведилол не впливає на концентрацію глюкози в крові натще та після їди, рівень глікозильованого гемоглобіну (HbA1) або дозу гіпоглікемічних препаратів для прийому внутрішньо. У деяких клінічних дослідженнях було показано, що у хворих на цукровий діабет 2 типу карведилол не викликає зниження толерантності до глюкози. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які мали інсулінорезистентність (синдром X), але без супутнього цукрового діабету, карведилол покращує чутливість до інсуліну. Аналогічні результати були отримані у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та цукровим діабетом 2 типу. Пацієнти із серцевою недостатністю Дослідження показують, що у пацієнтів із серцевою недостатністю кліренс R(+) та S(-)-стереоізомерів карведилолу значно нижчий порівняно з кліренсом у здорових добровольців. Дані результати свідчать, що фармакокінетика R(+) і S(-)-стереоізомерів карведилолу при серцевій недостатності значно змінюється.ФармакодинамікаАльфа- та бета-адреноблокатор. Блокує α1-, β1- та β2-адренорецептори, виявляє вазодилатуючу, антиангінальну та антиаритмічну дію. Карведилол являє собою рацемічну суміш R(+) і S(-)-стереоізомерів, кожен з яких має однакові альфа-адреноблокуючі властивості. Бета-адреноблокуюча дія карведилолу носить неселективний характер і зумовлена лівообертальним S(-)-стереоізомером. Вазодилатуючий ефект пов'язаний головним чином з блокадою α1-адренорецепторів. Завдяки вазодилатації знижує ОПСС. Не має власної симпатоміметичної активності, має мембраностабілізуючі властивості. Поєднання вазодилатації та блокади β-адренорецепторів призводить до наступних ефектів: у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та захворюваннями нирок карведилол зменшує резистентність ниркових судин, при цьому не відбувається суттєвої зміни швидкості клубочкової фільтрації, ниркового плазмотоку або екскреції електролітів. Периферичний кровотік зберігається, тому похолодання рук і ніг, часто відзначається прийому бета-адреноблокаторов, розвивається рідко. Препарат знижує частоту серцевих скорочень незначно. У пацієнтів з ІХС має антиангінальну дію. Зменшує перед- та постнавантаження на серце. Не надає вираженого впливу на ліпідний обмін та вміст іонів калію, натрію та магнію у плазмі крові. У пацієнтів з порушеннями функції лівого шлуночка та/або серцевою недостатністю сприятливо впливає на гемодинамічні показники та покращує фракцію викиду та розміри лівого шлуночка. Карведилол знижує показник смертності та зменшує частоту госпіталізацій, зменшує симптоматику та покращує функцію лівого шлуночка у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю ішемічного та неішемічного генезу. Ефекти карведилолу є дозозалежними.Показання до застосуванняартеріальна гіпертензія (в монотерапії та в комбінації з діуретиками); ІХС: профілактика нападів стабільної стенокардії; хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії).Протипоказання до застосуваннягостра серцева недостатність; хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації, що вимагає внутрішньовенного введення інотропних засобів; AV-блокада II та III ступеня (за винятком пацієнтів зі штучним водієм ритму); брадикардія (менше 60 уд/хв); СССУ; тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 85 мм рт.ст.); кардіогенний шок; стенокардія Принцметала; печінкова недостатність; тяжка форма ХОЗЛ; бронхіальна астма; термінальна стадія оклюзійних захворювань периферичних судин; метаболічний ацидоз; пацієнти, які отримують внутрішньовенну терапію верапамілом або дилтіаземом, через можливість розвитку тяжкої брадикардії (менше 40 уд./хв) та артеріальної гіпотензії; феохромоцитома (без одночасного застосування альфа-адреноблокаторів); вік до 18 років (безпека та ефективність застосування не встановлені); непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром мальабсорбції глюкози/галактози; період грудного вигодовування; підвищена чутливість до карведилолу та інших компонентів препарату. З обережністю: AV-блокада I ступеня, цукровий діабет, гіпоглікемія, тиреотоксикоз, оклюзійні захворювання периферичних судин, феохромоцитома (при одночасному застосуванні альфа-адреноблокаторів), депресія, міастенія, псоріаз, хронічна обструктивна хвороба МАО, ниркова недостатність, великі хірургічні втручання та загальна анестезія, вагітність.Вагітність та лактаціяБета-адреноблокатори зменшують плацентарний кровотік, що може призвести до внутрішньоутробної загибелі плода та передчасних пологів, надають несприятливий вплив на розвиток ембріона, можуть викликати артеріальну гіпотензію, брадикардію та гіпоглікемію у плода. Препарат Ведікардол® не слід застосовувати під час вагітності, крім випадків нагальної потреби, якщо потенційна користь для матері виправдовує ризик для плода. Оскільки карведилол виділяється з грудним молоком, під час терапії препаратом Ведікардол грудне вигодовування необхідно припинити. Протипоказання: вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів: дуже часто (>1/10); часто (>1/100, 1/1000, 1/10 000, З боку центральної нервової системи: часто - запаморочення, головний біль (особливо на початку лікування або при зміні доз), слабкість; рідко – астенія (в т.ч. підвищена стомлюваність), депресія, лабільність настрою, порушення сну, парестезії. З боку серцево-судинної системи: дуже часто – ортостатична гіпотензія; часто – брадикардія, AV-блокада II-III ступеня; рідко – загострення перебігу хронічної серцевої недостатності (у період збільшення доз), периферичні набряки (в т.ч. генералізовані, набряки промежини, нижніх кінцівок), стенокардія, виражене зниження АТ, синкопальні стани (включаючи пресинкопальні), порушення периферичного кровообігу (похолодання кінцівок) , загострення синдрому переміжної кульгавості та синдрому Рейно) З боку травної системи: часто – нудота, біль у животі, діарея; рідко – запор, блювання; дуже рідко – підвищення активності печінкових трансаміназ. З боку дихальної системи: рідко – задишка та бронхоспазм (у схильних хворих), закладеність носа. З боку шкірних покровів: нечасто - свербіж шкіри, висип, дерматит і кропив'янка. З боку обміну речовин: часто - збільшення маси тіла, маніфестація цукрового діабету, що латентно протікає, декомпенсація вже наявного цукрового діабету або пригнічення контрінсулярної системи. З боку органів кровотворення: рідко – тромбоцитопенія; дуже рідко – лейкопенія. З боку сечовивідної системи: рідко – порушення сечовипускання; дуже рідко – ниркова недостатність та порушення функції нирок у пацієнтів з дифузним васкулітом та/або порушенням функції нирок, тяжкі порушення функції нирок, нетримання сечі у жінок, оборотне після відміни препарату. З боку статевої системи: нечасто – зниження потенції. Лабораторні показники: часто – гіперхолестеринемія, гіпер- або гіпоглікемія. Інші: часто - порушення зору, зменшення сльозовиділення та подразнення очей; дуже рідко – грипоподібний синдром, загострення перебігу псоріазу, біль у кінцівках; рідко – сухість слизової оболонки порожнини рота, чхання.Взаємодія з лікарськими засобамиКарведилол може потенціювати дію інших, одночасно прийнятих, гіпотензивних засобів або препаратів, які мають антигіпертензивну дію (нітрати). При одночасному прийомі карведилолу та дигоксину збільшується концентрація останнього і може збільшуватися час AV-проведення. Карведилол може потенціювати дію інсуліну та гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо, в т.ч. похідні сульфонілсечовини, при цьому симптоми гіпоглікемії (особливо тахікардія) можуть маскуватися, тому у пацієнтів з цукровим діабетом рекомендується регулярний контроль концентрації глюкози у плазмі крові. Інгібітори мікросомального окиснення (циметидин) посилюють, а індуктори (фенобарбітал, рифампіцин) послаблюють антигіпертензивну дію карведилолу. Препарати, що підвищують вміст катехоламінів (резерпін, інгібітори МАО), збільшують ризик розвитку артеріальної гіпотензії та вираженої брадикардії. При одночасному застосуванні циклоспорину з карведилолом збільшується концентрація циклоспорину, тому рекомендується корекція добової дози циклоспорину. Одночасне застосування клонідину може потенціювати антигіпертензивну дію та негативний хронотропний ефект карведилолу. Якщо планується припинити комбіновану терапію препаратом з бета-адреноблокуючими властивостями та клонідином, першим слід відмінити бета-адреноблокатор, а через кілька днів можна відмінити клонідин, поступово зменшуючи його дозу. Загальні анестетики посилюють негативний інотропний ефект та антигіпертензивну дію карведилолу. Блокатори повільних кальцієвих каналів (верапаміл, дилтіазем) та антиаритмічні засоби (особливо І класу) на фоні прийому карведилолу можуть підвищувати ризик порушення AV-провідності, провокувати виражену артеріальну гіпотензію та серцеву недостатність. В/в введення верапамілу та дилтіазему одночасно з прийомом карведилолу протипоказано. У пацієнтів із серцевою недостатністю аміодарон знижує кліренс S(-)-стереоізомеру карведилолу, пригнічуючи CYP2C9. Середня концентрація R(+)-стереоізомеру карведилолу не змінюється. Отже, у зв'язку з підвищенням концентрації S(-)-стереоізомеру карведилолу, можливий ризик збільшення бета-адреноблокуючої дії. При одночасному застосуванні карведилолу з ерготаміном необхідно брати до уваги судинозвужувальну дію ерготаміну. Нестероїдні протизапальні засоби зменшують антигіпертензивну дію карведилолу внаслідок зниження продукції простагландинів. Флуоксетин пригнічує ізофермент CYP2D6, що призводить до пригнічення метаболізму карведилолу та його кумуляції. Це може посилювати кардіодепресивну дію (в т.ч. брадикардію). Флуоксетин і головним чином його метаболіти характеризуються тривалим Т1/2, тому ймовірність лікарської взаємодії зберігається навіть через кілька днів після відміни флуоксетину. Оскільки бета-адреноблокатори перешкоджають бронхолітичному ефекту бронходилататорів (агоністів β-адренорецепторів), необхідне спостереження за пацієнтами, які отримують ці препарати.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від їди, запиваючи достатньою кількістю рідини. При артеріальній гіпертензії початкова доза - 12.5 мг 1 раз на добу в перші 2 дні лікування, потім - по 25 мг на 1 раз на добу, з можливим поступовим збільшенням дози з інтервалом не менше 2 тижнів. При недостатній вираженості антигіпертензивного ефекту через 2 тижні терапії доза може бути збільшена. Максимальна рекомендована добова доза препарату становить 50 мг 1 раз на добу (можливе поділ цієї дози на 2 прийоми на добу). При ІХС, стенокардії початкова доза становить 12.5 мг 2 рази на добу в перші 2 дні терапії, потім - по 25 мг 2 рази на добу. При недостатній вираженості антиангінального ефекту через 2 тижні терапії доза може бути збільшена. Максимальна рекомендована добова доза препарату становить 100 мг на добу, розділена на 2 прийоми. При хронічній серцевій недостатності дозу підбирають індивідуально (на фоні підібраної терапії серцевими глікозидами, діуретиками та інгібіторами АПФ) під ретельним наглядом лікаря. Необхідно спостерігати за станом хворого протягом 2-3 годин після першого прийому або після першої збільшеної дози. Рекомендована початкова доза становить 3.125 мг (можливе застосування карведилолу в іншій дозі - 1/2 таб. по 6.25 мг із ризиком) 2 рази на добу протягом 2 тижнів. При хорошій переносимості дозу збільшують з інтервалом не менше 2 тижнів до 6.25 мг 2 рази на добу, потім - до 12.5 мг 2 рази на добу, потім - до 25 мг 2 рази на добу. Дозу слід збільшувати до максимальної, яка добре переноситься хворим. При масі тіла менше 85 кг – максимальна доза становить по 25 мг 2 рази на добу, при масі понад 85 кг – по 50 мг 2 рази на добу.Максимальна доза препарату у пацієнтів з тяжкою хронічною серцевою недостатністю становить по 25 мг 2 рази на добу, незалежно від їхньої маси тіла. Перед кожним збільшенням дози лікар повинен оглянути пацієнта для виявлення наростання симптомів серцевої недостатності або вазодилатації. При транзиторному наростанні симптомів хронічної серцевої недостатності або затримці рідини в організмі слід збільшити дозу діуретиків або тимчасово відмінити Ведікардол. Симптоми вазодилатації можна усунути зменшенням дози діуретиків. Якщо симптоми хронічної серцевої недостатності зберігаються, можна знизити дозу інгібітору АПФ (якщо хворий приймає), а потім, при необхідності, дозу препарату Ведикардол®. Не слід збільшувати дозу препарату Ведікардол, доки симптоми хронічної серцевої недостатності або артеріальної гіпотензії не стабілізуються. Хворим із хронічною серцевою недостатністю з метою запобігання ортостатичній гіпотензії рекомендується приймати препарат під час їжі. При пропусканні дози препарат слід прийняти якнайшвидше, проте якщо наближається час прийому наступної дози, то приймають лише її, без подвоєння. Скасування препарату необхідно проводити поступово протягом 1-2 тижнів. Якщо лікування переривається більш ніж на 2 тижні, його відновлення починають з дози 3.125 мг (можливе застосування карведилолу в іншій дозі - 1/2 таб. по 6.25 мг з ризиком) 2 рази на добу, з подальшим збільшенням дози. У пацієнтів з помірним ступенем ниркової недостатності корекції дози препарату Ведікардол не потрібно. Літнім пацієнтам корекція дози препарату Ведікардол не потрібна. Ведікардол протипоказаний пацієнтам з печінковою недостатністю.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску (що супроводжується запамороченням або непритомністю), виражена брадикардія (менше 50 уд/хв), внаслідок бронхоспазму можливе виникнення задишки, блювання. У тяжких випадках можливі порушення дихання, сплутаність свідомості, генералізовані судоми, серцева недостатність, порушення провідності, кардіогенний шок, зупинка серця. Лікування: симптоматичне, промивання шлунка та призначення адсорбуючих засобів, проведення моніторингу та підтримання життєво важливих функцій організму, при необхідності – у відділенні інтенсивної терапії. При вираженій брадикардії доцільно внутрішньовенне застосування м-холіноблокаторів (атропін по 0.5-2 мг). Якщо в клінічній картині передозування переважає виражене зниження АТ - вводять симпатоміметики (норепінефрин / норадреналін /, епінефрін / адреналін /, добутамін), в різних дозах, залежно від маси тіла та відповіді на терапію, що проводиться, в умовах безперервного контролю показників кровообігу. При резистентній до лікування брадикардії показано застосування штучного водія ритму. При бронхоспазму вводять бета-адреноміметики у вигляді аерозолю (при неефективності - внутрішньовенно) або амінофілін внутрішньовенно. При судомах внутрішньовенно повільно вводять діазепам. Оскільки при тяжкому передозуванні із симптоматикою шоку можливе подовження T1/2 карведилолу та виведення препарату з депо, необхідно продовжувати підтримуючу терапію досить тривалий час.Запобіжні заходи та особливі вказівкиТерапія повинна проводитися тривалий час і не повинна різко припинятися, особливо у хворих на ІХС, т.к. це може спричинити погіршення перебігу основного захворювання. У разі необхідності зниження дози препарату Ведікардол має бути поступовим протягом 1-2 тижнів. У хворих із хронічною серцевою недостатністю при доборі дози можливе наростання симптомів хронічної серцевої недостатності, поява периферичних набряків. При цьому не слід збільшувати дозу препарату Ведикардол®, а збільшити дозу діуретиків аж до стабілізації показників гемодинаміки. Іноді виникає необхідність зменшити дозу препарату Ведікардол або, в окремих випадках, тимчасово його відмінити, що не перешкоджає подальшому правильному підбору дози. Ведикардол® з обережністю застосовують у комбінації із серцевими глікозидами (можливе надмірне уповільнення AV-провідності). Ведикардол може викликати брадикардію, при ушкодженні ЧСС менше 60 уд./хв. дозу необхідно знизити або відмінити препарат. З обережністю призначають Ведікардол® пацієнтам з ендокринними розладами, оскільки карведилол може зменшувати симптоми тиреотоксикозу та маскувати симптоми гіпоглікемії, особливо тахікардію (про що слід попереджати хворих з цукровим діабетом). Рекомендується регулярне моніторування ЕКГ та АТ при одночасному призначенні препарату Ведікардол® та блокаторів повільних кальцієвих каналів, похідних фенілалкіламіну (верапаміл) та бензодіазепіну (дилтіазем), а також з антиаритмічними засобами І класу. На початку терапії препаратом Ведікардол або при підвищенні дози, особливо у пацієнтів похилого віку, може спостерігатися надмірне зниження артеріального тиску, переважно при переході з положення "лежачи" в положення "стоячи", що потребує корекції дози препарату. При призначенні препарату Ведікардол® пацієнтам з хронічною серцевою недостатністю та артеріальною гіпотензією (систолічний АТ менше 100 мм рт.ст.), ІХС та дифузними захворюваннями периферичних судин та/або нирковою недостатністю відзначалося оборотне погіршення функції нирок. Дозу препарату Ведікардол підбирають залежно від функціонального стану нирок. Пацієнтам з ХОЗЛ, які не отримують внутрішньо або інгаляційно бета2-адреноміметики, Ведікардол® призначають тільки в тому випадку, якщо переваги від його застосування перевищують потенційний ризик. За наявності схильності до бронхоспастичного синдрому при прийомі препарату Ведікардол в результаті підвищення опору дихальних шляхів може розвинутись задишка. На початку терапії та зі збільшенням дози цих пацієнтів необхідно ретельно спостерігати, знижуючи дозу препарату при появі початкових ознак бронхоспазму. Обережність необхідна при призначенні препарату Ведікардол пацієнтам із захворюваннями периферичних судин (в т.ч. із синдромом Рейно), оскільки бета-адреноблокатори можуть посилювати симптоми артеріальної недостатності. Необхідно бути обережним при призначенні препарату Ведікардол® пацієнтам з анамнестичними вказівками на тяжкі реакції підвищеної чутливості або проходять курс десенсибілізації, оскільки бета-адреноблокатори можуть підвищувати чутливість до алергенів та ступінь тяжкості анафілактичних реакцій. У разі проведення хірургічного втручання з використанням загальної анестезії слід попередити хірурга-анестезіолога про попередню терапію препаратом Ведікардол®. Хворим на феохромоцитому до початку терапії необхідно призначити альфа-адреноблокатори. Хворим, які мають контактні лінзи, слід враховувати, що препарат може викликати зменшення секреції слізної рідини. У період лікування слід уникати вживання алкоголю. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Необхідно бути обережними при керуванні транспортними засобами, механізмами та при виконанні інших потенційно небезпечних видів діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій на початку терапії та при збільшенні дози препарату Ведікардол®.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: карведилол – 6,25/12,5/25,0 мг; Допоміжні речовини: цукор молочний (лактоза), крохмаль картопляний, полівінілпіролідон низькомолекулярний (повідон), мікрокристалічна целюлоза, стеариновокислий кальцій (кальція стеарат), тальк. Таблетки по 6,25 мг, 12,5 мг та 25,0 мг. По 10 таблеток у контурне осередкове впакування. По 30 таблеток у банку зі скломаси або банку полімерну. Кожну банку або 1, 2, 3 контурні осередкові упаковки з інструкцією із застосування в пачку з картону.Опис лікарської формиТаблетки білого або майже білого кольору, плоскоциліндричні, з фаскою, допускається мармуровість.Фармакотерапевтична групаБета1-,бета2-адреноблокатор. Альфа1-адреноблокатор.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо швидко і майже повністю всмоктується з шлунково-кишкового тракту. Cmax у крові досягається через 1-1.5 год і становить 5-99 мкг/мл. Абсолютна біодоступність становить 25-35% (для S(-)-стереоізомеру - 15%, для R(+)-стереоізомеру - 31%). Розподіл Зв'язування з білками плазми - 98-99% (в основному за рахунок R(+)-стереоізомеру, пов'язаного з альбумінами). Vd – близько 2 л/кг. Метаболізм Метаболізується у печінці (має ефект "першого проходження" через печінку). Реакції метаболізму протікають за участю ізоформ цитохрому Р450: CYP2D6, CYP2C9, CYP3A4, CYP2C19, CYP1A2, CYP2E1. У процесі деметилювання та гідроксилювання утворюються 3 активні метаболіти, що мають виражену бета-адреноблокуючу дію. Основний метаболіт - 4'-гідроксифеніл-карведилол за бета-адреноблокуючою активністю в 13 разів перевершує карведилол, при цьому його концентрація в плазмі становить 10% від концентрації карведилолу. Виведення T1/2 карведилолу – 6-10 год. Плазмовий кліренс – близько 500-700 мл/хв. Виводиться переважно через кишечник із жовчю, нирками виводиться трохи більше 2%. Проникає через плацентарний бар'єр, що виділяється з грудним молоком. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Пацієнти з порушенням функцій нирок При тривалій терапії карведилолом інтенсивність ниркового кровотоку зберігається, швидкість клубочкової фільтрації не змінюється. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та порушенням функції нирок AUC, T1/2 та плазмовими Cmax не змінюються. Ниркове виведення незміненого препарату у пацієнтів з нирковою недостатністю зменшується, проте зміни фармакокінетичних параметрів при цьому незначно виражені. Карведилол є ефективним засобом для лікування пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією, в т.ч. у пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю, а також у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі або перенесли пересадку нирки. Карведилол викликає поступове зниження артеріального тиску як у день проведення діалізу, так і в дні без діалізу, причому його гіпотензивний ефект можна порівняти з таким у пацієнтів з нормальною функцією нирок. У ході проведення діалізу карведилол не виводиться, оскільки він не проходить через діалізну мембрану, ймовірно завдяки тому, що сильно зв'язується з білками плазми крові. Пацієнти з порушенням функції печінки У хворих із порушенням функції печінки біодоступність збільшується до 80% внаслідок зменшення вираженості метаболізму при "першому проходженні" через печінку. Отже, карведилол протипоказаний пацієнтам із клінічно маніфестним порушенням функції печінки. Пацієнти похилого та старечого віку Вік не має значного впливу на фармакокінетику карведилолу у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Переносимість карведилолу у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або ІХС похилого або старечого віку не відрізняється від такої у пацієнтів молодшого віку. Пацієнти з цукровим діабетом У пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та артеріальною гіпертензією карведилол не впливає на концентрацію глюкози в крові натще та після їди, рівень глікозильованого гемоглобіну (HbA1) або дозу гіпоглікемічних препаратів для прийому внутрішньо. У деяких клінічних дослідженнях було показано, що у хворих на цукровий діабет 2 типу карведилол не викликає зниження толерантності до глюкози. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які мали інсулінорезистентність (синдром X), але без супутнього цукрового діабету, карведилол покращує чутливість до інсуліну. Аналогічні результати були отримані у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та цукровим діабетом 2 типу. Пацієнти із серцевою недостатністю Дослідження показують, що у пацієнтів із серцевою недостатністю кліренс R(+) та S(-)-стереоізомерів карведилолу значно нижчий порівняно з кліренсом у здорових добровольців. Дані результати свідчать, що фармакокінетика R(+) і S(-)-стереоізомерів карведилолу при серцевій недостатності значно змінюється.ФармакодинамікаАльфа- та бета-адреноблокатор. Блокує α1-, β1- та β2-адренорецептори, виявляє вазодилатуючу, антиангінальну та антиаритмічну дію. Карведилол являє собою рацемічну суміш R(+) і S(-)-стереоізомерів, кожен з яких має однакові альфа-адреноблокуючі властивості. Бета-адреноблокуюча дія карведилолу носить неселективний характер і зумовлена лівообертальним S(-)-стереоізомером. Вазодилатуючий ефект пов'язаний головним чином з блокадою α1-адренорецепторів. Завдяки вазодилатації знижує ОПСС. Не має власної симпатоміметичної активності, має мембраностабілізуючі властивості. Поєднання вазодилатації та блокади β-адренорецепторів призводить до наступних ефектів: у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та захворюваннями нирок карведилол зменшує резистентність ниркових судин, при цьому не відбувається суттєвої зміни швидкості клубочкової фільтрації, ниркового плазмотоку або екскреції електролітів. Периферичний кровотік зберігається, тому похолодання рук і ніг, часто відзначається прийому бета-адреноблокаторов, розвивається рідко. Препарат знижує частоту серцевих скорочень незначно. У пацієнтів з ІХС має антиангінальну дію. Зменшує перед- та постнавантаження на серце. Не надає вираженого впливу на ліпідний обмін та вміст іонів калію, натрію та магнію у плазмі крові. У пацієнтів з порушеннями функції лівого шлуночка та/або серцевою недостатністю сприятливо впливає на гемодинамічні показники та покращує фракцію викиду та розміри лівого шлуночка. Карведилол знижує показник смертності та зменшує частоту госпіталізацій, зменшує симптоматику та покращує функцію лівого шлуночка у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю ішемічного та неішемічного генезу. Ефекти карведилолу є дозозалежними.Показання до застосуванняартеріальна гіпертензія (в монотерапії та в комбінації з діуретиками); ІХС: профілактика нападів стабільної стенокардії; хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії).Протипоказання до застосуваннягостра серцева недостатність; хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації, що вимагає внутрішньовенного введення інотропних засобів; AV-блокада II та III ступеня (за винятком пацієнтів зі штучним водієм ритму); брадикардія (менше 60 уд/хв); СССУ; тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 85 мм рт.ст.); кардіогенний шок; стенокардія Принцметала; печінкова недостатність; тяжка форма ХОЗЛ; бронхіальна астма; термінальна стадія оклюзійних захворювань периферичних судин; метаболічний ацидоз; пацієнти, які отримують внутрішньовенну терапію верапамілом або дилтіаземом, через можливість розвитку тяжкої брадикардії (менше 40 уд./хв) та артеріальної гіпотензії; феохромоцитома (без одночасного застосування альфа-адреноблокаторів); вік до 18 років (безпека та ефективність застосування не встановлені); непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром мальабсорбції глюкози/галактози; період грудного вигодовування; підвищена чутливість до карведилолу та інших компонентів препарату. З обережністю: AV-блокада I ступеня, цукровий діабет, гіпоглікемія, тиреотоксикоз, оклюзійні захворювання периферичних судин, феохромоцитома (при одночасному застосуванні альфа-адреноблокаторів), депресія, міастенія, псоріаз, хронічна обструктивна хвороба МАО, ниркова недостатність, великі хірургічні втручання та загальна анестезія, вагітність.Вагітність та лактаціяБета-адреноблокатори зменшують плацентарний кровотік, що може призвести до внутрішньоутробної загибелі плода та передчасних пологів, надають несприятливий вплив на розвиток ембріона, можуть викликати артеріальну гіпотензію, брадикардію та гіпоглікемію у плода. Препарат Ведікардол® не слід застосовувати під час вагітності, крім випадків нагальної потреби, якщо потенційна користь для матері виправдовує ризик для плода. Оскільки карведилол виділяється з грудним молоком, під час терапії препаратом Ведікардол грудне вигодовування необхідно припинити. Протипоказання: вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів: дуже часто (>1/10); часто (>1/100, 1/1000, 1/10 000, З боку центральної нервової системи: часто - запаморочення, головний біль (особливо на початку лікування або при зміні доз), слабкість; рідко – астенія (в т.ч. підвищена стомлюваність), депресія, лабільність настрою, порушення сну, парестезії. З боку серцево-судинної системи: дуже часто – ортостатична гіпотензія; часто – брадикардія, AV-блокада II-III ступеня; рідко – загострення перебігу хронічної серцевої недостатності (у період збільшення доз), периферичні набряки (в т.ч. генералізовані, набряки промежини, нижніх кінцівок), стенокардія, виражене зниження АТ, синкопальні стани (включаючи пресинкопальні), порушення периферичного кровообігу (похолодання кінцівок) , загострення синдрому переміжної кульгавості та синдрому Рейно) З боку травної системи: часто – нудота, біль у животі, діарея; рідко – запор, блювання; дуже рідко – підвищення активності печінкових трансаміназ. З боку дихальної системи: рідко – задишка та бронхоспазм (у схильних хворих), закладеність носа. З боку шкірних покровів: нечасто - свербіж шкіри, висип, дерматит і кропив'янка. З боку обміну речовин: часто - збільшення маси тіла, маніфестація цукрового діабету, що латентно протікає, декомпенсація вже наявного цукрового діабету або пригнічення контрінсулярної системи. З боку органів кровотворення: рідко – тромбоцитопенія; дуже рідко – лейкопенія. З боку сечовивідної системи: рідко – порушення сечовипускання; дуже рідко – ниркова недостатність та порушення функції нирок у пацієнтів з дифузним васкулітом та/або порушенням функції нирок, тяжкі порушення функції нирок, нетримання сечі у жінок, оборотне після відміни препарату. З боку статевої системи: нечасто – зниження потенції. Лабораторні показники: часто – гіперхолестеринемія, гіпер- або гіпоглікемія. Інші: часто - порушення зору, зменшення сльозовиділення та подразнення очей; дуже рідко – грипоподібний синдром, загострення перебігу псоріазу, біль у кінцівках; рідко – сухість слизової оболонки порожнини рота, чхання.Взаємодія з лікарськими засобамиКарведилол може потенціювати дію інших, одночасно прийнятих, гіпотензивних засобів або препаратів, які мають антигіпертензивну дію (нітрати). При одночасному прийомі карведилолу та дигоксину збільшується концентрація останнього і може збільшуватися час AV-проведення. Карведилол може потенціювати дію інсуліну та гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо, в т.ч. похідні сульфонілсечовини, при цьому симптоми гіпоглікемії (особливо тахікардія) можуть маскуватися, тому у пацієнтів з цукровим діабетом рекомендується регулярний контроль концентрації глюкози у плазмі крові. Інгібітори мікросомального окиснення (циметидин) посилюють, а індуктори (фенобарбітал, рифампіцин) послаблюють антигіпертензивну дію карведилолу. Препарати, що підвищують вміст катехоламінів (резерпін, інгібітори МАО), збільшують ризик розвитку артеріальної гіпотензії та вираженої брадикардії. При одночасному застосуванні циклоспорину з карведилолом збільшується концентрація циклоспорину, тому рекомендується корекція добової дози циклоспорину. Одночасне застосування клонідину може потенціювати антигіпертензивну дію та негативний хронотропний ефект карведилолу. Якщо планується припинити комбіновану терапію препаратом з бета-адреноблокуючими властивостями та клонідином, першим слід відмінити бета-адреноблокатор, а через кілька днів можна відмінити клонідин, поступово зменшуючи його дозу. Загальні анестетики посилюють негативний інотропний ефект та антигіпертензивну дію карведилолу. Блокатори повільних кальцієвих каналів (верапаміл, дилтіазем) та антиаритмічні засоби (особливо І класу) на фоні прийому карведилолу можуть підвищувати ризик порушення AV-провідності, провокувати виражену артеріальну гіпотензію та серцеву недостатність. В/в введення верапамілу та дилтіазему одночасно з прийомом карведилолу протипоказано. У пацієнтів із серцевою недостатністю аміодарон знижує кліренс S(-)-стереоізомеру карведилолу, пригнічуючи CYP2C9. Середня концентрація R(+)-стереоізомеру карведилолу не змінюється. Отже, у зв'язку з підвищенням концентрації S(-)-стереоізомеру карведилолу, можливий ризик збільшення бета-адреноблокуючої дії. При одночасному застосуванні карведилолу з ерготаміном необхідно брати до уваги судинозвужувальну дію ерготаміну. Нестероїдні протизапальні засоби зменшують антигіпертензивну дію карведилолу внаслідок зниження продукції простагландинів. Флуоксетин пригнічує ізофермент CYP2D6, що призводить до пригнічення метаболізму карведилолу та його кумуляції. Це може посилювати кардіодепресивну дію (в т.ч. брадикардію). Флуоксетин і головним чином його метаболіти характеризуються тривалим Т1/2, тому ймовірність лікарської взаємодії зберігається навіть через кілька днів після відміни флуоксетину. Оскільки бета-адреноблокатори перешкоджають бронхолітичному ефекту бронходилататорів (агоністів β-адренорецепторів), необхідне спостереження за пацієнтами, які отримують ці препарати.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від їди, запиваючи достатньою кількістю рідини. При артеріальній гіпертензії початкова доза - 12.5 мг 1 раз на добу в перші 2 дні лікування, потім - по 25 мг на 1 раз на добу, з можливим поступовим збільшенням дози з інтервалом не менше 2 тижнів. При недостатній вираженості антигіпертензивного ефекту через 2 тижні терапії доза може бути збільшена. Максимальна рекомендована добова доза препарату становить 50 мг 1 раз на добу (можливе поділ цієї дози на 2 прийоми на добу). При ІХС, стенокардії початкова доза становить 12.5 мг 2 рази на добу в перші 2 дні терапії, потім - по 25 мг 2 рази на добу. При недостатній вираженості антиангінального ефекту через 2 тижні терапії доза може бути збільшена. Максимальна рекомендована добова доза препарату становить 100 мг на добу, розділена на 2 прийоми. При хронічній серцевій недостатності дозу підбирають індивідуально (на фоні підібраної терапії серцевими глікозидами, діуретиками та інгібіторами АПФ) під ретельним наглядом лікаря. Необхідно спостерігати за станом хворого протягом 2-3 годин після першого прийому або після першої збільшеної дози. Рекомендована початкова доза становить 3.125 мг (можливе застосування карведилолу в іншій дозі - 1/2 таб. по 6.25 мг із ризиком) 2 рази на добу протягом 2 тижнів. При хорошій переносимості дозу збільшують з інтервалом не менше 2 тижнів до 6.25 мг 2 рази на добу, потім - до 12.5 мг 2 рази на добу, потім - до 25 мг 2 рази на добу. Дозу слід збільшувати до максимальної, яка добре переноситься хворим. При масі тіла менше 85 кг – максимальна доза становить по 25 мг 2 рази на добу, при масі понад 85 кг – по 50 мг 2 рази на добу.Максимальна доза препарату у пацієнтів з тяжкою хронічною серцевою недостатністю становить по 25 мг 2 рази на добу, незалежно від їхньої маси тіла. Перед кожним збільшенням дози лікар повинен оглянути пацієнта для виявлення наростання симптомів серцевої недостатності або вазодилатації. При транзиторному наростанні симптомів хронічної серцевої недостатності або затримці рідини в організмі слід збільшити дозу діуретиків або тимчасово відмінити Ведікардол. Симптоми вазодилатації можна усунути зменшенням дози діуретиків. Якщо симптоми хронічної серцевої недостатності зберігаються, можна знизити дозу інгібітору АПФ (якщо хворий приймає), а потім, при необхідності, дозу препарату Ведикардол®. Не слід збільшувати дозу препарату Ведікардол, доки симптоми хронічної серцевої недостатності або артеріальної гіпотензії не стабілізуються. Хворим із хронічною серцевою недостатністю з метою запобігання ортостатичній гіпотензії рекомендується приймати препарат під час їжі. При пропусканні дози препарат слід прийняти якнайшвидше, проте якщо наближається час прийому наступної дози, то приймають лише її, без подвоєння. Скасування препарату необхідно проводити поступово протягом 1-2 тижнів. Якщо лікування переривається більш ніж на 2 тижні, його відновлення починають з дози 3.125 мг (можливе застосування карведилолу в іншій дозі - 1/2 таб. по 6.25 мг з ризиком) 2 рази на добу, з подальшим збільшенням дози. У пацієнтів з помірним ступенем ниркової недостатності корекції дози препарату Ведікардол не потрібно. Літнім пацієнтам корекція дози препарату Ведікардол не потрібна. Ведікардол протипоказаний пацієнтам з печінковою недостатністю.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску (що супроводжується запамороченням або непритомністю), виражена брадикардія (менше 50 уд/хв), внаслідок бронхоспазму можливе виникнення задишки, блювання. У тяжких випадках можливі порушення дихання, сплутаність свідомості, генералізовані судоми, серцева недостатність, порушення провідності, кардіогенний шок, зупинка серця. Лікування: симптоматичне, промивання шлунка та призначення адсорбуючих засобів, проведення моніторингу та підтримання життєво важливих функцій організму, при необхідності – у відділенні інтенсивної терапії. При вираженій брадикардії доцільно внутрішньовенне застосування м-холіноблокаторів (атропін по 0.5-2 мг). Якщо в клінічній картині передозування переважає виражене зниження АТ - вводять симпатоміметики (норепінефрин / норадреналін /, епінефрін / адреналін /, добутамін), в різних дозах, залежно від маси тіла та відповіді на терапію, що проводиться, в умовах безперервного контролю показників кровообігу. При резистентній до лікування брадикардії показано застосування штучного водія ритму. При бронхоспазму вводять бета-адреноміметики у вигляді аерозолю (при неефективності - внутрішньовенно) або амінофілін внутрішньовенно. При судомах внутрішньовенно повільно вводять діазепам. Оскільки при тяжкому передозуванні із симптоматикою шоку можливе подовження T1/2 карведилолу та виведення препарату з депо, необхідно продовжувати підтримуючу терапію досить тривалий час.Запобіжні заходи та особливі вказівкиТерапія повинна проводитися тривалий час і не повинна різко припинятися, особливо у хворих на ІХС, т.к. це може спричинити погіршення перебігу основного захворювання. У разі необхідності зниження дози препарату Ведікардол має бути поступовим протягом 1-2 тижнів. У хворих із хронічною серцевою недостатністю при доборі дози можливе наростання симптомів хронічної серцевої недостатності, поява периферичних набряків. При цьому не слід збільшувати дозу препарату Ведикардол®, а збільшити дозу діуретиків аж до стабілізації показників гемодинаміки. Іноді виникає необхідність зменшити дозу препарату Ведікардол або, в окремих випадках, тимчасово його відмінити, що не перешкоджає подальшому правильному підбору дози. Ведикардол® з обережністю застосовують у комбінації із серцевими глікозидами (можливе надмірне уповільнення AV-провідності). Ведикардол може викликати брадикардію, при ушкодженні ЧСС менше 60 уд./хв. дозу необхідно знизити або відмінити препарат. З обережністю призначають Ведікардол® пацієнтам з ендокринними розладами, оскільки карведилол може зменшувати симптоми тиреотоксикозу та маскувати симптоми гіпоглікемії, особливо тахікардію (про що слід попереджати хворих з цукровим діабетом). Рекомендується регулярне моніторування ЕКГ та АТ при одночасному призначенні препарату Ведікардол® та блокаторів повільних кальцієвих каналів, похідних фенілалкіламіну (верапаміл) та бензодіазепіну (дилтіазем), а також з антиаритмічними засобами І класу. На початку терапії препаратом Ведікардол або при підвищенні дози, особливо у пацієнтів похилого віку, може спостерігатися надмірне зниження артеріального тиску, переважно при переході з положення "лежачи" в положення "стоячи", що потребує корекції дози препарату. При призначенні препарату Ведікардол® пацієнтам з хронічною серцевою недостатністю та артеріальною гіпотензією (систолічний АТ менше 100 мм рт.ст.), ІХС та дифузними захворюваннями периферичних судин та/або нирковою недостатністю відзначалося оборотне погіршення функції нирок. Дозу препарату Ведікардол підбирають залежно від функціонального стану нирок. Пацієнтам з ХОЗЛ, які не отримують внутрішньо або інгаляційно бета2-адреноміметики, Ведікардол® призначають тільки в тому випадку, якщо переваги від його застосування перевищують потенційний ризик. За наявності схильності до бронхоспастичного синдрому при прийомі препарату Ведікардол в результаті підвищення опору дихальних шляхів може розвинутись задишка. На початку терапії та зі збільшенням дози цих пацієнтів необхідно ретельно спостерігати, знижуючи дозу препарату при появі початкових ознак бронхоспазму. Обережність необхідна при призначенні препарату Ведікардол пацієнтам із захворюваннями периферичних судин (в т.ч. із синдромом Рейно), оскільки бета-адреноблокатори можуть посилювати симптоми артеріальної недостатності. Необхідно бути обережним при призначенні препарату Ведікардол® пацієнтам з анамнестичними вказівками на тяжкі реакції підвищеної чутливості або проходять курс десенсибілізації, оскільки бета-адреноблокатори можуть підвищувати чутливість до алергенів та ступінь тяжкості анафілактичних реакцій. У разі проведення хірургічного втручання з використанням загальної анестезії слід попередити хірурга-анестезіолога про попередню терапію препаратом Ведікардол®. Хворим на феохромоцитому до початку терапії необхідно призначити альфа-адреноблокатори. Хворим, які мають контактні лінзи, слід враховувати, що препарат може викликати зменшення секреції слізної рідини. У період лікування слід уникати вживання алкоголю. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Необхідно бути обережними при керуванні транспортними засобами, механізмами та при виконанні інших потенційно небезпечних видів діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій на початку терапії та при збільшенні дози препарату Ведікардол®.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: карведилол – 6,25/12,5/25,0 мг; Допоміжні речовини: цукор молочний (лактоза), крохмаль картопляний, полівінілпіролідон низькомолекулярний (повідон), мікрокристалічна целюлоза, стеариновокислий кальцій (кальція стеарат), тальк. Таблетки по 6,25 мг, 12,5 мг та 25,0 мг. По 10 таблеток у контурне осередкове впакування. По 30 таблеток у банку зі скломаси або банку полімерну. Кожну банку або 1, 2, 3 контурні осередкові упаковки з інструкцією із застосування в пачку з картону.Опис лікарської формиТаблетки білого або майже білого кольору, плоскоциліндричні, з фаскою, допускається мармуровість.Фармакотерапевтична групаБета1-,бета2-адреноблокатор. Альфа1-адреноблокатор.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо швидко і майже повністю всмоктується з шлунково-кишкового тракту. Cmax у крові досягається через 1-1.5 год і становить 5-99 мкг/мл. Абсолютна біодоступність становить 25-35% (для S(-)-стереоізомеру - 15%, для R(+)-стереоізомеру - 31%). Розподіл Зв'язування з білками плазми - 98-99% (в основному за рахунок R(+)-стереоізомеру, пов'язаного з альбумінами). Vd – близько 2 л/кг. Метаболізм Метаболізується у печінці (має ефект "першого проходження" через печінку). Реакції метаболізму протікають за участю ізоформ цитохрому Р450: CYP2D6, CYP2C9, CYP3A4, CYP2C19, CYP1A2, CYP2E1. У процесі деметилювання та гідроксилювання утворюються 3 активні метаболіти, що мають виражену бета-адреноблокуючу дію. Основний метаболіт - 4'-гідроксифеніл-карведилол за бета-адреноблокуючою активністю в 13 разів перевершує карведилол, при цьому його концентрація в плазмі становить 10% від концентрації карведилолу. Виведення T1/2 карведилолу – 6-10 год. Плазмовий кліренс – близько 500-700 мл/хв. Виводиться переважно через кишечник із жовчю, нирками виводиться трохи більше 2%. Проникає через плацентарний бар'єр, що виділяється з грудним молоком. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Пацієнти з порушенням функцій нирок При тривалій терапії карведилолом інтенсивність ниркового кровотоку зберігається, швидкість клубочкової фільтрації не змінюється. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та порушенням функції нирок AUC, T1/2 та плазмовими Cmax не змінюються. Ниркове виведення незміненого препарату у пацієнтів з нирковою недостатністю зменшується, проте зміни фармакокінетичних параметрів при цьому незначно виражені. Карведилол є ефективним засобом для лікування пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією, в т.ч. у пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю, а також у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі або перенесли пересадку нирки. Карведилол викликає поступове зниження артеріального тиску як у день проведення діалізу, так і в дні без діалізу, причому його гіпотензивний ефект можна порівняти з таким у пацієнтів з нормальною функцією нирок. У ході проведення діалізу карведилол не виводиться, оскільки він не проходить через діалізну мембрану, ймовірно завдяки тому, що сильно зв'язується з білками плазми крові. Пацієнти з порушенням функції печінки У хворих із порушенням функції печінки біодоступність збільшується до 80% внаслідок зменшення вираженості метаболізму при "першому проходженні" через печінку. Отже, карведилол протипоказаний пацієнтам із клінічно маніфестним порушенням функції печінки. Пацієнти похилого та старечого віку Вік не має значного впливу на фармакокінетику карведилолу у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Переносимість карведилолу у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або ІХС похилого або старечого віку не відрізняється від такої у пацієнтів молодшого віку. Пацієнти з цукровим діабетом У пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та артеріальною гіпертензією карведилол не впливає на концентрацію глюкози в крові натще та після їди, рівень глікозильованого гемоглобіну (HbA1) або дозу гіпоглікемічних препаратів для прийому внутрішньо. У деяких клінічних дослідженнях було показано, що у хворих на цукровий діабет 2 типу карведилол не викликає зниження толерантності до глюкози. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які мали інсулінорезистентність (синдром X), але без супутнього цукрового діабету, карведилол покращує чутливість до інсуліну. Аналогічні результати були отримані у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та цукровим діабетом 2 типу. Пацієнти із серцевою недостатністю Дослідження показують, що у пацієнтів із серцевою недостатністю кліренс R(+) та S(-)-стереоізомерів карведилолу значно нижчий порівняно з кліренсом у здорових добровольців. Дані результати свідчать, що фармакокінетика R(+) і S(-)-стереоізомерів карведилолу при серцевій недостатності значно змінюється.ФармакодинамікаАльфа- та бета-адреноблокатор. Блокує α1-, β1- та β2-адренорецептори, виявляє вазодилатуючу, антиангінальну та антиаритмічну дію. Карведилол являє собою рацемічну суміш R(+) і S(-)-стереоізомерів, кожен з яких має однакові альфа-адреноблокуючі властивості. Бета-адреноблокуюча дія карведилолу носить неселективний характер і зумовлена лівообертальним S(-)-стереоізомером. Вазодилатуючий ефект пов'язаний головним чином з блокадою α1-адренорецепторів. Завдяки вазодилатації знижує ОПСС. Не має власної симпатоміметичної активності, має мембраностабілізуючі властивості. Поєднання вазодилатації та блокади β-адренорецепторів призводить до наступних ефектів: у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та захворюваннями нирок карведилол зменшує резистентність ниркових судин, при цьому не відбувається суттєвої зміни швидкості клубочкової фільтрації, ниркового плазмотоку або екскреції електролітів. Периферичний кровотік зберігається, тому похолодання рук і ніг, часто відзначається прийому бета-адреноблокаторов, розвивається рідко. Препарат знижує частоту серцевих скорочень незначно. У пацієнтів з ІХС має антиангінальну дію. Зменшує перед- та постнавантаження на серце. Не надає вираженого впливу на ліпідний обмін та вміст іонів калію, натрію та магнію у плазмі крові. У пацієнтів з порушеннями функції лівого шлуночка та/або серцевою недостатністю сприятливо впливає на гемодинамічні показники та покращує фракцію викиду та розміри лівого шлуночка. Карведилол знижує показник смертності та зменшує частоту госпіталізацій, зменшує симптоматику та покращує функцію лівого шлуночка у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю ішемічного та неішемічного генезу. Ефекти карведилолу є дозозалежними.Показання до застосуванняартеріальна гіпертензія (в монотерапії та в комбінації з діуретиками); ІХС: профілактика нападів стабільної стенокардії; хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії).Протипоказання до застосуваннягостра серцева недостатність; хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації, що вимагає внутрішньовенного введення інотропних засобів; AV-блокада II та III ступеня (за винятком пацієнтів зі штучним водієм ритму); брадикардія (менше 60 уд/хв); СССУ; тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 85 мм рт.ст.); кардіогенний шок; стенокардія Принцметала; печінкова недостатність; тяжка форма ХОЗЛ; бронхіальна астма; термінальна стадія оклюзійних захворювань периферичних судин; метаболічний ацидоз; пацієнти, які отримують внутрішньовенну терапію верапамілом або дилтіаземом, через можливість розвитку тяжкої брадикардії (менше 40 уд./хв) та артеріальної гіпотензії; феохромоцитома (без одночасного застосування альфа-адреноблокаторів); вік до 18 років (безпека та ефективність застосування не встановлені); непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром мальабсорбції глюкози/галактози; період грудного вигодовування; підвищена чутливість до карведилолу та інших компонентів препарату. З обережністю: AV-блокада I ступеня, цукровий діабет, гіпоглікемія, тиреотоксикоз, оклюзійні захворювання периферичних судин, феохромоцитома (при одночасному застосуванні альфа-адреноблокаторів), депресія, міастенія, псоріаз, хронічна обструктивна хвороба МАО, ниркова недостатність, великі хірургічні втручання та загальна анестезія, вагітність.Вагітність та лактаціяБета-адреноблокатори зменшують плацентарний кровотік, що може призвести до внутрішньоутробної загибелі плода та передчасних пологів, надають несприятливий вплив на розвиток ембріона, можуть викликати артеріальну гіпотензію, брадикардію та гіпоглікемію у плода. Препарат Ведікардол® не слід застосовувати під час вагітності, крім випадків нагальної потреби, якщо потенційна користь для матері виправдовує ризик для плода. Оскільки карведилол виділяється з грудним молоком, під час терапії препаратом Ведікардол грудне вигодовування необхідно припинити. Протипоказання: вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів: дуже часто (>1/10); часто (>1/100, 1/1000, 1/10 000, З боку центральної нервової системи: часто - запаморочення, головний біль (особливо на початку лікування або при зміні доз), слабкість; рідко – астенія (в т.ч. підвищена стомлюваність), депресія, лабільність настрою, порушення сну, парестезії. З боку серцево-судинної системи: дуже часто – ортостатична гіпотензія; часто – брадикардія, AV-блокада II-III ступеня; рідко – загострення перебігу хронічної серцевої недостатності (у період збільшення доз), периферичні набряки (в т.ч. генералізовані, набряки промежини, нижніх кінцівок), стенокардія, виражене зниження АТ, синкопальні стани (включаючи пресинкопальні), порушення периферичного кровообігу (похолодання кінцівок) , загострення синдрому переміжної кульгавості та синдрому Рейно) З боку травної системи: часто – нудота, біль у животі, діарея; рідко – запор, блювання; дуже рідко – підвищення активності печінкових трансаміназ. З боку дихальної системи: рідко – задишка та бронхоспазм (у схильних хворих), закладеність носа. З боку шкірних покровів: нечасто - свербіж шкіри, висип, дерматит і кропив'янка. З боку обміну речовин: часто - збільшення маси тіла, маніфестація цукрового діабету, що латентно протікає, декомпенсація вже наявного цукрового діабету або пригнічення контрінсулярної системи. З боку органів кровотворення: рідко – тромбоцитопенія; дуже рідко – лейкопенія. З боку сечовивідної системи: рідко – порушення сечовипускання; дуже рідко – ниркова недостатність та порушення функції нирок у пацієнтів з дифузним васкулітом та/або порушенням функції нирок, тяжкі порушення функції нирок, нетримання сечі у жінок, оборотне після відміни препарату. З боку статевої системи: нечасто – зниження потенції. Лабораторні показники: часто – гіперхолестеринемія, гіпер- або гіпоглікемія. Інші: часто - порушення зору, зменшення сльозовиділення та подразнення очей; дуже рідко – грипоподібний синдром, загострення перебігу псоріазу, біль у кінцівках; рідко – сухість слизової оболонки порожнини рота, чхання.Взаємодія з лікарськими засобамиКарведилол може потенціювати дію інших, одночасно прийнятих, гіпотензивних засобів або препаратів, які мають антигіпертензивну дію (нітрати). При одночасному прийомі карведилолу та дигоксину збільшується концентрація останнього і може збільшуватися час AV-проведення. Карведилол може потенціювати дію інсуліну та гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо, в т.ч. похідні сульфонілсечовини, при цьому симптоми гіпоглікемії (особливо тахікардія) можуть маскуватися, тому у пацієнтів з цукровим діабетом рекомендується регулярний контроль концентрації глюкози у плазмі крові. Інгібітори мікросомального окиснення (циметидин) посилюють, а індуктори (фенобарбітал, рифампіцин) послаблюють антигіпертензивну дію карведилолу. Препарати, що підвищують вміст катехоламінів (резерпін, інгібітори МАО), збільшують ризик розвитку артеріальної гіпотензії та вираженої брадикардії. При одночасному застосуванні циклоспорину з карведилолом збільшується концентрація циклоспорину, тому рекомендується корекція добової дози циклоспорину. Одночасне застосування клонідину може потенціювати антигіпертензивну дію та негативний хронотропний ефект карведилолу. Якщо планується припинити комбіновану терапію препаратом з бета-адреноблокуючими властивостями та клонідином, першим слід відмінити бета-адреноблокатор, а через кілька днів можна відмінити клонідин, поступово зменшуючи його дозу. Загальні анестетики посилюють негативний інотропний ефект та антигіпертензивну дію карведилолу. Блокатори повільних кальцієвих каналів (верапаміл, дилтіазем) та антиаритмічні засоби (особливо І класу) на фоні прийому карведилолу можуть підвищувати ризик порушення AV-провідності, провокувати виражену артеріальну гіпотензію та серцеву недостатність. В/в введення верапамілу та дилтіазему одночасно з прийомом карведилолу протипоказано. У пацієнтів із серцевою недостатністю аміодарон знижує кліренс S(-)-стереоізомеру карведилолу, пригнічуючи CYP2C9. Середня концентрація R(+)-стереоізомеру карведилолу не змінюється. Отже, у зв'язку з підвищенням концентрації S(-)-стереоізомеру карведилолу, можливий ризик збільшення бета-адреноблокуючої дії. При одночасному застосуванні карведилолу з ерготаміном необхідно брати до уваги судинозвужувальну дію ерготаміну. Нестероїдні протизапальні засоби зменшують антигіпертензивну дію карведилолу внаслідок зниження продукції простагландинів. Флуоксетин пригнічує ізофермент CYP2D6, що призводить до пригнічення метаболізму карведилолу та його кумуляції. Це може посилювати кардіодепресивну дію (в т.ч. брадикардію). Флуоксетин і головним чином його метаболіти характеризуються тривалим Т1/2, тому ймовірність лікарської взаємодії зберігається навіть через кілька днів після відміни флуоксетину. Оскільки бета-адреноблокатори перешкоджають бронхолітичному ефекту бронходилататорів (агоністів β-адренорецепторів), необхідне спостереження за пацієнтами, які отримують ці препарати.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від їди, запиваючи достатньою кількістю рідини. При артеріальній гіпертензії початкова доза - 12.5 мг 1 раз на добу в перші 2 дні лікування, потім - по 25 мг на 1 раз на добу, з можливим поступовим збільшенням дози з інтервалом не менше 2 тижнів. При недостатній вираженості антигіпертензивного ефекту через 2 тижні терапії доза може бути збільшена. Максимальна рекомендована добова доза препарату становить 50 мг 1 раз на добу (можливе поділ цієї дози на 2 прийоми на добу). При ІХС, стенокардії початкова доза становить 12.5 мг 2 рази на добу в перші 2 дні терапії, потім - по 25 мг 2 рази на добу. При недостатній вираженості антиангінального ефекту через 2 тижні терапії доза може бути збільшена. Максимальна рекомендована добова доза препарату становить 100 мг на добу, розділена на 2 прийоми. При хронічній серцевій недостатності дозу підбирають індивідуально (на фоні підібраної терапії серцевими глікозидами, діуретиками та інгібіторами АПФ) під ретельним наглядом лікаря. Необхідно спостерігати за станом хворого протягом 2-3 годин після першого прийому або після першої збільшеної дози. Рекомендована початкова доза становить 3.125 мг (можливе застосування карведилолу в іншій дозі - 1/2 таб. по 6.25 мг із ризиком) 2 рази на добу протягом 2 тижнів. При хорошій переносимості дозу збільшують з інтервалом не менше 2 тижнів до 6.25 мг 2 рази на добу, потім - до 12.5 мг 2 рази на добу, потім - до 25 мг 2 рази на добу. Дозу слід збільшувати до максимальної, яка добре переноситься хворим. При масі тіла менше 85 кг – максимальна доза становить по 25 мг 2 рази на добу, при масі понад 85 кг – по 50 мг 2 рази на добу.Максимальна доза препарату у пацієнтів з тяжкою хронічною серцевою недостатністю становить по 25 мг 2 рази на добу, незалежно від їхньої маси тіла. Перед кожним збільшенням дози лікар повинен оглянути пацієнта для виявлення наростання симптомів серцевої недостатності або вазодилатації. При транзиторному наростанні симптомів хронічної серцевої недостатності або затримці рідини в організмі слід збільшити дозу діуретиків або тимчасово відмінити Ведікардол. Симптоми вазодилатації можна усунути зменшенням дози діуретиків. Якщо симптоми хронічної серцевої недостатності зберігаються, можна знизити дозу інгібітору АПФ (якщо хворий приймає), а потім, при необхідності, дозу препарату Ведикардол®. Не слід збільшувати дозу препарату Ведікардол, доки симптоми хронічної серцевої недостатності або артеріальної гіпотензії не стабілізуються. Хворим із хронічною серцевою недостатністю з метою запобігання ортостатичній гіпотензії рекомендується приймати препарат під час їжі. При пропусканні дози препарат слід прийняти якнайшвидше, проте якщо наближається час прийому наступної дози, то приймають лише її, без подвоєння. Скасування препарату необхідно проводити поступово протягом 1-2 тижнів. Якщо лікування переривається більш ніж на 2 тижні, його відновлення починають з дози 3.125 мг (можливе застосування карведилолу в іншій дозі - 1/2 таб. по 6.25 мг з ризиком) 2 рази на добу, з подальшим збільшенням дози. У пацієнтів з помірним ступенем ниркової недостатності корекції дози препарату Ведікардол не потрібно. Літнім пацієнтам корекція дози препарату Ведікардол не потрібна. Ведікардол протипоказаний пацієнтам з печінковою недостатністю.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску (що супроводжується запамороченням або непритомністю), виражена брадикардія (менше 50 уд/хв), внаслідок бронхоспазму можливе виникнення задишки, блювання. У тяжких випадках можливі порушення дихання, сплутаність свідомості, генералізовані судоми, серцева недостатність, порушення провідності, кардіогенний шок, зупинка серця. Лікування: симптоматичне, промивання шлунка та призначення адсорбуючих засобів, проведення моніторингу та підтримання життєво важливих функцій організму, при необхідності – у відділенні інтенсивної терапії. При вираженій брадикардії доцільно внутрішньовенне застосування м-холіноблокаторів (атропін по 0.5-2 мг). Якщо в клінічній картині передозування переважає виражене зниження АТ - вводять симпатоміметики (норепінефрин / норадреналін /, епінефрін / адреналін /, добутамін), в різних дозах, залежно від маси тіла та відповіді на терапію, що проводиться, в умовах безперервного контролю показників кровообігу. При резистентній до лікування брадикардії показано застосування штучного водія ритму. При бронхоспазму вводять бета-адреноміметики у вигляді аерозолю (при неефективності - внутрішньовенно) або амінофілін внутрішньовенно. При судомах внутрішньовенно повільно вводять діазепам. Оскільки при тяжкому передозуванні із симптоматикою шоку можливе подовження T1/2 карведилолу та виведення препарату з депо, необхідно продовжувати підтримуючу терапію досить тривалий час.Запобіжні заходи та особливі вказівкиТерапія повинна проводитися тривалий час і не повинна різко припинятися, особливо у хворих на ІХС, т.к. це може спричинити погіршення перебігу основного захворювання. У разі необхідності зниження дози препарату Ведікардол має бути поступовим протягом 1-2 тижнів. У хворих із хронічною серцевою недостатністю при доборі дози можливе наростання симптомів хронічної серцевої недостатності, поява периферичних набряків. При цьому не слід збільшувати дозу препарату Ведикардол®, а збільшити дозу діуретиків аж до стабілізації показників гемодинаміки. Іноді виникає необхідність зменшити дозу препарату Ведікардол або, в окремих випадках, тимчасово його відмінити, що не перешкоджає подальшому правильному підбору дози. Ведикардол® з обережністю застосовують у комбінації із серцевими глікозидами (можливе надмірне уповільнення AV-провідності). Ведикардол може викликати брадикардію, при ушкодженні ЧСС менше 60 уд./хв. дозу необхідно знизити або відмінити препарат. З обережністю призначають Ведікардол® пацієнтам з ендокринними розладами, оскільки карведилол може зменшувати симптоми тиреотоксикозу та маскувати симптоми гіпоглікемії, особливо тахікардію (про що слід попереджати хворих з цукровим діабетом). Рекомендується регулярне моніторування ЕКГ та АТ при одночасному призначенні препарату Ведікардол® та блокаторів повільних кальцієвих каналів, похідних фенілалкіламіну (верапаміл) та бензодіазепіну (дилтіазем), а також з антиаритмічними засобами І класу. На початку терапії препаратом Ведікардол або при підвищенні дози, особливо у пацієнтів похилого віку, може спостерігатися надмірне зниження артеріального тиску, переважно при переході з положення "лежачи" в положення "стоячи", що потребує корекції дози препарату. При призначенні препарату Ведікардол® пацієнтам з хронічною серцевою недостатністю та артеріальною гіпотензією (систолічний АТ менше 100 мм рт.ст.), ІХС та дифузними захворюваннями периферичних судин та/або нирковою недостатністю відзначалося оборотне погіршення функції нирок. Дозу препарату Ведікардол підбирають залежно від функціонального стану нирок. Пацієнтам з ХОЗЛ, які не отримують внутрішньо або інгаляційно бета2-адреноміметики, Ведікардол® призначають тільки в тому випадку, якщо переваги від його застосування перевищують потенційний ризик. За наявності схильності до бронхоспастичного синдрому при прийомі препарату Ведікардол в результаті підвищення опору дихальних шляхів може розвинутись задишка. На початку терапії та зі збільшенням дози цих пацієнтів необхідно ретельно спостерігати, знижуючи дозу препарату при появі початкових ознак бронхоспазму. Обережність необхідна при призначенні препарату Ведікардол пацієнтам із захворюваннями периферичних судин (в т.ч. із синдромом Рейно), оскільки бета-адреноблокатори можуть посилювати симптоми артеріальної недостатності. Необхідно бути обережним при призначенні препарату Ведікардол® пацієнтам з анамнестичними вказівками на тяжкі реакції підвищеної чутливості або проходять курс десенсибілізації, оскільки бета-адреноблокатори можуть підвищувати чутливість до алергенів та ступінь тяжкості анафілактичних реакцій. У разі проведення хірургічного втручання з використанням загальної анестезії слід попередити хірурга-анестезіолога про попередню терапію препаратом Ведікардол®. Хворим на феохромоцитому до початку терапії необхідно призначити альфа-адреноблокатори. Хворим, які мають контактні лінзи, слід враховувати, що препарат може викликати зменшення секреції слізної рідини. У період лікування слід уникати вживання алкоголю. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Необхідно бути обережними при керуванні транспортними засобами, механізмами та при виконанні інших потенційно небезпечних видів діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій на початку терапії та при збільшенні дози препарату Ведікардол®.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні компоненти: прукалоприду сукцинат 1. 321 мг (що відповідає вмісту прукалоприду 1 мг); Допоміжні речовини; целюлоза мікрокристалічна – 96 мг; натрію карбоксиметилкрохмаль – 1.
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: прукалоприд сукцинат 2.642 мг, що відповідає вмісту прукалоприду 2 мг. Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна – 192 мг, натрію карбоксиметилкрохмаль – 2.838 мг, магнію стеарат – 1.8 мг, кремнію діоксид колоїдний – 0.72 мг. Склад оболонки: гіпромелоза 6 cP – 3.6 мг, макрогол 6000 – 1.2 мг, титану діоксид – 1 мг, тальк – 0.2 мг. Маса таблетки без оболонки – 200 мг. Маса таблетки з оболонкою – 206 мг. 10 шт. - упаковки контурні осередкові (3) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою білого або майже білого кольору, круглі, двоопуклі, на поперечному розрізі ядро таблетки білого або майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаЗасіб, що підвищує моторику кишечника, дигідробензофуранкарбоксамід. Дія на моторику кишечника, швидше за все, обумовлена селективністю та високою спорідненістю прукалоприду до серотонінових 5-HT4-рецепторів.ФармакокінетикаПісля одноразового прийому внутрішньо прукалоприд швидко всмоктується із ШКТ. Після прийому дози 2 мг Cmax досягається через 2-3 години. Абсолютна біодоступність після перорального прийому перевищує 90%. Прийом під час їжі не впливає на біодоступність. Прукалоприд широко розподіляється в організмі, Vd у рівноважному стані становить 567 л. Зв'язування з білками плазми становить приблизно 30%. Рівноважний стан досягається через 3-4 дні прийому, причому при прийомі прукалоприду в дозі 2 мг 1 раз на добу Cmin та Cmax у плазмі крові у рівноважному стані становлять 2.5 та 7 нг/мл відповідно. Фармакокінетика прукалоприду лінійно залежить від дози в діапазоні до 20 мг на добу. При тривалому прийомі 1 раз на добу фармакокінетика залежить від тривалості прийому. Метаболізм прукалоприду у печінці людини in vitro протікає дуже повільно, і утворюється лише невелика кількість метаболітів. Після перорального прийому людиною 14C-міченого прукалоприду в сечі та калі в невеликій кількості виявляються 8 метаболітів. Основний метаболіт (R107504, що утворюється шляхом О-деметилювання прукалоприду та окислення спирту, що утворюється до карбоксикислоти) становить менше 4% дози. Як показали дослідження з радіоактивною міткою, близько 85% активної речовини залишається у незміненому вигляді; метаболіт R107504 присутній у плазмі у невеликій кількості. Більшість перорально прийнятої дози виводиться у незміненому вигляді (приблизно 60% нирками та принаймні 6% з калом). Виведення незміненого прукалоприду нирками включає пасивну фільтрацію та активну секрецію. Кліренс прукалоприду з плазми становить у середньому 317 мл/хв, кінцевий T1/2 - приблизно 1 день.Клінічна фармакологіяСелективний агоніст 5-HT4-рецепторів серотонінових.Показання до застосуванняСимптоматична терапія хронічного запору у жінок, у яких проносні засоби не забезпечили достатнього ефекту усунення симптомів.Протипоказання до застосуванняПорушення функції нирок, що потребує проведення діалізу; перфорація або обструкція кишківника внаслідок анатомічних або функціональних порушень стінки кишківника, механічна кишкова непрохідність, тяжке запалення кишківника, в т.ч. хвороба Крона, виразковий коліт та токсичний мегаколон/мегаректум; підвищена чутливість до прукалопридуВагітність та лактаціяНе рекомендується застосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування). У клінічних дослідженнях зареєстровані випадки викидня, хоча з огляду на наявність інших факторів ризику зв'язок цих явищ із застосуванням прукалоприду залишається недоведеним. Жінкам дітородного віку під час лікування слід використовувати надійні методи контрацепції. Прукалоприд виділяється з грудним молоком, проте при застосуванні в терапевтичних дозах вплив на новонароджених/грудних дітей є малоймовірним. Дані про застосування у матерів-годувальниць відсутні. У доклінічних дослідженнях на тваринах не виявлено прямого чи опосередкованого несприятливого впливу протягом вагітності, розвиток ембріона/плода, пологи та постнатальний розвиток потомства; будь-якого впливу на фертильність особин чоловічої та жіночої статі.Побічна діяЗ боку травної системи: дуже часто – нудота, діарея, біль у животі; часто – блювання, диспепсія, ректальна кровотеча, метеоризм, патологічні кишкові шуми; нечасто – анорексія. З боку нервової системи: дуже часто – головний біль; часто – запаморочення; нечасто – тремор. З боку серцево-судинної системи: нечасто – серцебиття. З боку сечовидільної системи: часто – півлакіурія. Загальні реакції: часто – слабкість; нечасто – лихоманка, погане самопочуття.Взаємодія з лікарськими засобамиДані in vitro свідчать про слабку здатність прукалоприду до взаємодії, і в терапевтичних концентраціях він навряд чи впливає на метаболізм одночасно застосовуваних препаратів, що здійснюється ферментами системи цитохрому. Хоча прукалоприд може слабко зв'язуватися з Р-глікопротеїном, у клінічно значущих концентраціях він не гальмує активності Р-глікопротеїну. Потужний інгібітор ізоферменту CYP3A4 та Р-глікопротеїну кетоконазол у дозі 200 мг 2 рази на добу збільшував AUC прукалоприду приблизно на 40%. Цей ефект не є клінічно значущим, і, швидше за все, пов'язаний з придушенням активного транспорту прукалоприду, що здійснюється Р-глікопротеїном у нирках. Така ж взаємодія, як з кетоконазолом, може спостерігатися і з іншими активними інгібіторами Р-глікопротеїну, наприклад верапамілом, циклоспорином А і хінідином. Прукалоприд, швидше за все, також транспортується у нирках та іншими переносниками. Теоретично, пригнічення активності всіх переносників, що беруть участь у активній секреції прукалоприду в нирках (включаючи Р-глікопротеїн), може збільшувати рівень його системного впливу на 75%. При одночасному застосуванні прукалоприду та еритроміцину концентрація останнього у плазмі крові підвищується на 30%. Механізм цієї взаємодії до кінця не зрозумілий, але наявні дані вказують на те, що воно, швидше за все, не є результатом прямої дії прукалоприду, а наслідком високої варіабельності фармакокінетики самого еритроміцину. З обережністю застосовувати одночасно з препаратами, здатними подовжувати інтервал QTc. Атропіноподібні речовини можуть послаблювати ефекти прукалоприду, що опосередковуються через серотонові 5-НТ4-рецептори.Спосіб застосування та дозиПриймають внутрішньо незалежно від їди, будь-якої доби. Початкова доза - 1 мг 1 раз на добу, при необхідності дозу підвищують до 2 мг на 1 раз на добу. Для пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок або печінки доза становить 1 мг 1 раз на добу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю застосовувати у пацієнтів з тяжкими та клінічно нестабільними супутніми захворюваннями (захворюваннями печінки, легенів, серцево-судинними, неврологічними, ендокринними захворюваннями, психічними розладами, онкологічними захворюваннями, СНІД) не вивчалося, з особливою обережністю. в анамнезі. Через специфічний механізм дії прукалоприду (стимуляція моторики кишечника) збільшення добової дози більше 2 мг навряд чи призведе до посилення ефекту. Якщо прийом прукалоприду 1 раз на добу протягом 4 тижнів не дає ефекту, слід повторно обстежити хворого та визначити доцільність продовження лікування. При тяжкій діареї може знижуватися ефективність пероральних контрацептивів, і рекомендується використовувати додаткові методи контрацепції для запобігання зниженню ефективності пероральних контрацептивів. Використання у педіатрії Не рекомендується застосовувати у дітей та підлітків молодше 18 років. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У деяких випадках із застосуванням прукалоприду був пов'язаний розвиток запаморочення і слабкості, особливо в перші дні лікування, що може впливати на здатність керувати транспортними засобами та механізмами, що рухаються.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: пророксану гідрохлорид – 15 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат – 78 мг, крохмаль картопляний – 5 мг, тальк – 1 мг, магнію стеарат – 1 мг. Пігулки, 15 мг. За 10 табл. у контурній комірковій упаковці з плівки ПВХ та фольги алюмінієвої. По 1, 2, 3, 4 або 5 контурних осередкових упаковок поміщають в картонну пачку. Або по 10, 20 або 30 табл. у пробірці полімерної ПЕ, закупореною пробкою. На пробірку наклеюють етикетку, що самоклеїться. 1 пробірку поміщають у картонну пачку. Або по 30, 40, 50 або 100 табл. у банку полімерної ПЕ з кришкою, оснащеною компенсатором. На банку наклеюють етикетку самоклеючу. 1 банку поміщають у пачку картонну.Опис лікарської формиТаблетки білого або білого з жовтуватим відтінком кольору, круглі, двоопуклі.Фармакотерапевтична групаАльфа-адреноблокатор.ФармакокінетикаВсмоктування та розподіл При прийомі внутрішньо пророксан добре всмоктується із шлунково-кишкового тракту, ефективна концентрація досягається через 30-40 хв і зберігається протягом 3-4 год. Зв'язування з білками плазми слабке. У препарату відзначений великий Vd, він швидко проникає у різні тканини та рідини, включаючи ліквор. Добре проникає через гістогематичні бар'єри, у т.ч. гематоенцефалічний бар'єр. Виборчо затримується в гіпоталамусі, задня область якого містить переважно норадренергічні нейрони. Виведення Виводиться переважно нирками. Близько 70% введеної дози виводиться нирками у перші 24 год. У дослідах на тваринах при внутрішньочеревному введенні Т1/2 встановлено не було, при цьому у плазмі крові через 1 годину після введення зберігалося менше 5% введеної дози препарату, а через 2 години – лише сліди. У мозку через 1 год виявляли 22%, через 2 год - 6% від максимальної концентрації. Також у дослідах з міченим вуглецем пророксаном було показано, що продукти його метаболізму здатні надовго (до 10 діб) затримуватись у різних органах та тканинах (плазма, головний мозок, печінка, нирки).ФармакодинамікаПророксан має гіпотензивну та протисвербіжну дію. Блокує постсинаптичні α1- та пресинаптичні α2-адренорецептори, незалежно від місця локалізації. Має периферичний і центральний вплив. Знижує чутливість адренорецепторів до адреналіну, змінюючи проникність клітинних мембран. Знижує інтенсивність стимуляції гіпоталамічних структур, зменшуючи виділення тропних гормонів, гормонів периферичних залоз. Послаблює передачу адренергічних судинозвужувальних імпульсів, усуває спазм та розширює периферичні судини, особливо артеріоли та прекапіляри. Покращує кровопостачання м'язів, шкіри, слизових оболонок. Пригнічує збудливість діенцефальних структур мозку та регулює тонус симпатоадреналової системи.Показання до застосуванняСоматоформна вегетативна дисфункція, що протікає за симпатоадреналовим типом, у т.ч. з підвищенням АТ (як симптоматичний засіб у складі комплексної терапії). Алергічні дерматити (як симптоматичний засіб у складі комплексної терапії для усунення сверблячки).Протипоказання до застосуванняІХС (II-IV функціональний клас); недостатність кровообігу ІІ-ІІІ ступеня; артеріальна гіпотензія; кардіогенний шок; брадикардія; інфаркт міокарда; виражений атеросклероз; виражена цереброваскулярна недостатність (в т.ч. інсульти, транзиторні ішемічні атаки в анамнезі); вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції; підвищена чутливість до діючої речовини та допоміжних компонентів препарату. З обережністю слід призначати препарат при ІХС, аритмії, виразковій хворобі шлунка, пацієнтам похилого віку.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Вегетрокс протипоказане при вагітності та в період грудного вигодовування у зв'язку з недостатніми даними про ефективність та безпеку. Протипоказано застосування препарату віком до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяЧастота розвитку небажаних реакцій наведена згідно з класифікацією ВООЗ: дуже часто (більше 1/10), часто (більше 1/100 та менше 1/10), нечасто (більше 1/1000 та менше 1/100), рідко (більше 1/10) 000 і менше 1/1000), дуже рідко (менше 1/10000); частота невідома (за наявними даними визначити частоту розвитку неможливо). Серцево-судинна система: частота невідома - артеріальна гіпотензія, брадикардія, виникнення нападів стенокардії у схильних пацієнтів, ортостатична гіпотензія, аритмії, запаморочення, гіперемія шкірних покровів, закладеність носа. З боку шлунково-кишкового тракту: частота невідома – діарея, підвищення секреції соляної кислоти у шлунку. З боку шкірних покривів: частота невідома – алергічні реакції. Якщо будь-які з побічних ефектів, що зазначені в інструкції, посилюються або відзначаються будь-які інші побічні ефекти, не зазначені в інструкції, пацієнту слід повідомити про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування пророксану та адреналіну може призвести до зниження ефективності останнього (розвиток депресорного ефекту замість прессорного). Одночасне застосування з гіпотензивними засобами призводить до посилення ефекту зниження артеріального тиску. Посилює дію нейролептиків (похідні фенотіазину, бутирофенону, дифенілбутилпіперидину, тіоксантену). На тлі спільного застосування з новокаїнамідом можливе зниження ударного об'єму серця.Спосіб застосування та дозиПри соматоформної вегетативної дисфункції, що протікає за симпатоадреналовим типом у складі комплексної терапії призначають по 15-30 мг (1-2 таб.) внутрішньо 2-3 рази на добу. Тривалість лікування визначається лікарем. При алергічних дерматитах у складі комплексної терапії рекомендується призначати по 15-30 мг (1-2 таб.) внутрішньо перед сном. Тривалість лікування визначається лікарем.ПередозуванняСимптоми: брадикардія, різке зниження артеріального тиску, ортостатичний колапс. Лікування: симптоматичне, спрямоване на підтримку життєво важливих функцій.Запобіжні заходи та особливі вказівкиОсобливості дії препарату при першому прийомі При прийомі першої дози препарату можливе різке зниження артеріального тиску, непритомність, біль голови, слабкість, серцебиття та погіршення суб'єктивного стану ("феномен першої дози"), що не є приводом для відміни препарату, оскільки цей ефект зникає при повторному прийомі. Також відзначають сонливість, відчуття оніміння мови, що швидко проходить. Крім того, рекомендується контролювати концентрацію глюкози в крові через можливе підвищення рівня ендогенного інсуліну. Необхідно розпочинати лікування під наглядом лікаря з мінімальної ефективної дози та дотримуватися постільного режиму після прийому препарату протягом 6-8 год. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування препаратом не рекомендується керувати транспортними засобами та займатися іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
11 585,00 грн
435,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаКонцентрат - 1 мл: активна речовина: панітумумаб – 20 мг; допоміжні речовини: натрію ацетату тригідрат – 6,8 мг, натрію хлорид – 5,8 мг, оцтова кислота крижана – до pH 5,8, вода для ін'єкцій – достатня кількість. Флакон містить 5 мл (100 мг/5 мл), 10 мл (200 мг/10 мл) або 20 мл (400 мг/20 мл) концентрату. Флакон з прозорого скла гідролітичного класу I з еластомірною пробкою, алюмінієвим ковпачком і поліпропіленовим ковпачком, що відламується. По 1 флакону поміщають у контурну осередкову упаковку і потім в картонну пачку разом з інструкцією по застосуванню. На кожну пачку наклеюють дві прозорі захисні етикетки – контроль першого розтину, що має поздовжню кольорову смугу.Опис лікарської формиПрозора, безбарвна рідина; може містити напівпрозорі або білі білкові аморфні частинки.Фармакотерапевтична групаПротипухлинний засіб, моноклональні антитіла.ФармакокінетикаПри застосуванні Вектібіксу як монотерапія або в комбінації з хіміотерапією фармакокінетика препарату носить нелінійний характер. Після одноразового введення панитумумабу у вигляді 1-годинної інфузії площа під кривою "концентрація-час" (AUC) зростала більшою мірою, ніж це характерно при дозопропорційній залежності, а кліренс препарату знижувався з 30,6 до 4,6 мл/добу/кг зі збільшенням дози від 0,75 до 9 мг/кг. Однак при введенні панітумумабу у дозах понад 2 мг/кг характер збільшення AUC був близьким до дозопропорційної залежності. При дотриманні рекомендованого режиму дозування (6 мг/кг 1 раз на 2 тижні у вигляді 1-годинної інфузії) рівноважна концентрація панитумумабу досягається до третьої інфузії при середніх значеннях максимальної (± стандартне відхилення) та мінімальної концентрації 213 ± 59 та 39 ± мл. відповідно. Середнє значення (± стандартне відхилення) AUC та кліренсу дорівнювали 1306 ± 374 мкг-доб/мл і 4.9±1.4 мл/кг/сут відповідно. Період напіввиведення препарату становить приблизно 7,5 діб (розкид: від 3,6 до 10,9 діб). За результатами аналізу фармакокінетики в окремих групах пацієнтів (переважно у віці 21-88 років) вік, стать пацієнта, раса, функція печінки та нирок, застосування супутніх хіміотерапевтичних препаратів та ЕФР інтенсивне фарбування мембран (1+. 2+, 3+) у пухлинних клітинах не впливають на фармакокінетику панітумумабу. Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Дослідження фармакокінетики панітумумабу у пацієнтів з порушенням функцій нирок або печінки не проводилося.ФармакодинамікаПанитумумаб є повністю людським моноклональним антитілом IgG2, отриманим з клітинної лінії ссавців (яєчники китайського хом'ячка) шляхом рекомбінантної ДНК-технології. Панитумумаб має високу спорідненість і специфічність до рецепторів епітеліального фактора росту людини (ЕФР). Рецептор ЕФР - це трансмембранний глікопротеїн із сімейства рецепторів тирозинкіназ I типу, який включає також HERl/c-ErbB-1, HER2, HER3 та HER4. Рецептор ЕФР стимулює зростання нормальних епітеліальних клітин, включаючи клітини шкіри та волосяних фолікулів, та експресується на різних типах пухлинних клітин. Панітумумаб зв'язується з ліганд-зв'язуючим доменом рецептора ЕФР та інгібує процес аутофосфорилювання, який індукується всіма відомими лігандами рецептора ЕФР. Зв'язування панітумумабу з рецептором ЕФР призводить до інтерналізації рецептора, інгібування процесів клітинного росту, індукції апоптозу та зменшення продукції інтерлейкіну-8 та фактора зростання ендотелію судин. Гени KRAS (гомолог вірусного онкогену щурової саркоми Кірстена 2) та NRAS (гомолог нейробластоми вірусного онкогену RAS) відносяться до сімейства онкогенів RAS. Гени KRAS та NRAS кодують невеликий гуанозинтрифосфат-зв'язуючий білок, який бере участь у трансдукції сигналу. KRAS і NRAS активується різними сигналами, у тому числі і від рецептора ЕФР, і, у свою чергу, стимулює синтез інших внутрішньоклітинних білків, залучених у процеси клітинної проліферації, виживання та ангіогенезу. Активуючі мутації генів RAS часто відбуваються в різних пухлинних клітинах людини і відіграють певну роль як у процесі онкогенезу, так і в прогресії пухлини. Імуногенність Як і всі терапевтичні протеїни, панитумумаб має потенційну імуногенність. Продукцію нейтралізуючих антитіл до панітумумабу оцінювали за допомогою двох різних скринінгових систем імуноаналізу для визначення пов'язаних антитіл до пантимумабу (ІФА - імуноферментний аналіз, який дозволяє визначити високоафінні антитіла, та Біосенсор, що дозволяє визначити високо- та низькоафінні антитіла). Пацієнтам, чия сироватка виявлялася позитивною на наявність антитіл у будь-якому скринінговому імуноаналізі, проводився також біологічний тест in vitro для виявлення антитіл, що нейтралізують. Як монотепапія: Виявлення пов'язаних антитіл (за винятком випадків виявлення антитіл до введення препарату та тимчасово позитивних) становила Виявлення нейтралізуючих антитіл (за винятком випадків виявлення антитіл до введення препарату та тимчасово позитивних) становила У порівнянні з пацієнтами, у яких антитіла не вироблялися, взаємозв'язок між наявністю нейтралізуючих антитіл до панітумумабу та змінами фармакокінетичних параметрів, ефективності та безпеки препарату не відзначено. У комбінації з режимами хіміотерапії на основі іринотекану або оксалінлатину: Виявлення пов'язаних антитіл (за винятком випадків виявлення антитіл до введення препарату та тимчасово позитивних) становила 1,0%. як було встановлено за допомогою аналізу ІФА та Виявлення нейтралізуючих антитіл (за винятком випадків виявлення антитіл до введення препарату та тимчасово позитивних) становила Не було виявлено жодних доказів зміни профілю безпеки з позитивним результатом тесту на антитіла до Вектібіксу. Визначення антитіл залежить від чутливості та специфічності використовуваного методу. На позитивний результат визначення антитіл можуть вплинути різні чинники, включаючи метод проведення аналізу, методику відбору зразків, час забору проб, прийом супутніх препаратів і характер основної захворювання, тому порівняння частоти виникнення антитіл до панітумумабу з цим показником для інших препаратів може бути недостовірним. Клінічна ефективність У клінічному дослідженні, застосування Вектібнксу у пацієнтів з метастазуючим колоректальним раком (мКРР) з диким типом гена KRAS, у яких спостерігалася прогресія захворювання на фоні або після попередніх курсів хіміотерапії на основі фторпіримідину, оксалінлатину або іринотекану призводить до значного збільшення виживання без прогресу. . Пацієнти з мутантним типом гена KRAS не мали позитивного впливу на ВБП. Ефективність Вектібіксу також оцінювалася у клінічному дослідженні у пацієнтів мКРР з диким типом гена KRAS (екзон 2), резистентних до хіміотерапії, які були рандомізовані у співвідношенні 1:1 на отримання Вектібіксу та цетуксимабу. Первинною кінцевою точкою була загальна виживання (ВВ). Вторинні ключові точки включали виживання без прогресування (ВБП) та частоту об'єктивної відповіді (ЧОО). Первинна кінцева точка показала перевагу загальної виживаності (95% ДІ: 9,4, 11,6; р = 0,001) на користь Вектібікс. Позитивного впливу на ВБП не було відзначено і спостерігалася незначна перевага у ЧОО у групі панітумумабу порівняно з групою цетуксимабу. Клінічна ефективність у комбінації з хіміотерапією У клінічному дослідженні застосування Вектібіксу в комбінації з режимом хіміотерапії на основі оксаліплатину, фторурацилу (ФУ) та кальцію фолінату (FOLFOX) у пацієнтів з мКРР з диким типом гена KRAS призводить до значного збільшення виживання без прогресування (ВБП) порівняно з монотерапією. FOLFOX. Інші ключові кінцеві точки включали: загальне виживання (ВВ), частоту об'єктивної відповіді (ЧОО), час до прогресії (ВДП) та тривалість відповіді. У клінічному дослідженні застосування Вектібіксу в комбінації з ринотсканом, фторурацилом (ФУ) та кальцію фолінатом (FOI.FIRI) оцінювали за ключовими кінцевими точками - загальне виживання (ОВ) та виживання без прогресування (ВБП). Інші ключові кінцеві точки включали: загальне виживання (ВВ), час до відповіді, час до прогресії (ВДП) та тривалість відповіді. У пацієнтів з мКРР з KRAS дикого типу було продемонстровано значне збільшення ВБП у групі пацієнтів, які отримували Вектібікс. Застосування панітумумабу в комбінації з хіміотерапією на основі оксаліплатину або іринотекану та бевацизумабом пов'язане з несприятливим співвідношенням користі-ризику незалежно від статусу мутації за геном KRAS. Було проведено зумовлений ретроспективний аналіз 586 пацієнтів із 597 пацієнтів з мКРР з диким типом гена KRAS (екзон 2). Для оцінки ефекту лікування панітумумабом у комбінації з хіміотерапією FOLFIRI у другій лінії терапії мКРР досліджувалися додаткові мутації RAS, що йдуть за KRAS екзоном 2 (тобто, KRAS екзони 3, 4 та NRAS екзони 2, 3, 4) та мутації у BRAF 15. У пацієнтів з мКРР з диким типом генів RAS, панитумумаб у комбінації з FOLFIRI показав перевагу у ВБП та 013 у порівнянні з монотерапією FOLFIRI. У даному аналізі мутації BRAF зумовлювали негативний результат лікування, пов'язаний із зменшенням ВБП та ОВ у пацієнтів з мКРР з диким типом гена KRAS в екзоні 2 незалежно від групи лікування. Дані також показують, що мутації BRAF не визначають додаткову користь ефекту лікування панітумумабом. У пацієнтів з мКРР з диким типом генів RAS, було показано перевагу у ВБП, ОВ та ЧОО у групі пацієнтів, які отримують панітумумаб у комбінації з FOLFIRI у порівнянні з монотерапією FOLFIRI. Для пацієнтів з додатковими мутаціями RAS після KRAS екзону 2 не було продемонстровано користь від додавання панітумумабу до FOLFIRI. На підставі аналізу загальної виживаності (>80% випадків ОВ) очікувався ефект лікування панитумумабом у комбінації з FOLFOX порівняно з монотерапією FOLFOX, з ОВ за статусом KRAS (екзон 2). Було проведено зумовлений ретроспективний аналіз 641 із 656 пацієнтів з мКРР з диким типом гена KRAS (екзон 2). Первинною метою цього аналізу було вивчення ефекту лікування панітумумабом у комбінації з FOLFOX у порівнянні з монотерапією FOLFOX у пацієнтів з диким типом генів RAS (KRAS та KRAS екзони 2, 3 та 4) або диким типом генів RAS та BRAF (KRAS та KRAS екзони 2, 3) та 4 та BRAF екзон 15). У цьому аналізі частота додаткових мутацій RAS у дикому типі гена KRAS (екзон 2) була приблизно 16%. У цьому аналізі мутації BRAF не визначали негативний результат лікування панітумумабом. Наступний визначений аналіз визначив (n = 7) додаткові мутації KRAS та KRAS в екзоні 3 (кодон 59). Аналіз з включенням кодону 59 також показав прогнозований негативний результат лікування панитумумабом.Показання до застосуванняВектибікс показаний для лікування метастатичного колоректального раку у пацієнтів із генами RAS дикого типу: у комбінації з хіміотерапією на основі фторпіримідину та оксаліплатину; у комбінації з хіміотерапією на основі фторпіримідину та іринотекану; як монотерапія при прогресуванні захворювання на фоні застосування стандартної хіміотерапії.Протипоказання до застосуванняВектибікс протипоказаний пацієнтам з анамнезом реакцій гіперчутливості, що загрожують життю, до будь-якого з компонентів препарату. Інтерстиціальний пневмоніт чи фіброз легень. Застосування Вектібіксу у комбінації з режимом хіміотерапії на основі оксаліплатину у пацієнтів з мКРР з мутантним типом генів RAS або у пацієнтів з неуточненим типом генів RAS. Дитячий вік (ефективність та безпека у дітей до 18 років не встановлено). Вагітність. Період годування груддю.Вагітність та лактаціяРецептор ЕФР бере участь у контролі пренатального розвитку плода і грає певну роль у процесах нормального органогенезу, проліферації та диференціювання клітин ембріона, що розвивається. Таким чином, Вектібікс може надавати потенційну шкоду для плода при застосуванні вагітними жінками. Відомо, що людські антитіла IgG здатні проникати через плацентарний бар'єр, тому панитумумаб може проникати з організму матері в організм плода, що розвивається. Тому жінки із збереженою репродуктивною функцією під час лікування Вектібіксом та протягом 2 місяців після його закінчення повинні використовувати надійні засоби контрацепції. Якщо вагітність розвинулася на фоні терапії, необхідно роз'яснити пацієнтці потенційний ризик переривання вагітності та потенційний ризик для плода. Невідомо, чи проникає панітумумаб у грудне молоко. Оскільки людські антитіла IgG проникають у грудне молоко, можна припустити, що панитумумаб може також проникати у грудне молоко. Можливість всмоктування препарату та його потенційної шкоди для дитини не встановлено. У період лікування Вектібіксом та протягом 2 місяців після його закінчення годування груддю не рекомендується. В експериментах було показано оборотну дію препарату на менструальний цикл та зниження плодючості самок мавп. У зв'язку з цим панітумумаб може впливати на можливість розвитку вагітності у жінок.Побічна діяНайчастішими небажаними реакціями при застосуванні Вектібіксу в режимі монотерапії та в комбінації з хіміотерапією (n=2588) були дерматологічні реакції, що спостерігалися приблизно в 93% випадків. Ці реакції обумовлені фармакологічними властивостями препарату Вектібікс і зазвичай мають легкий або середній ступінь тяжкості: тільки в 25% випадків дерматологічні реакції носять тяжкий характер (ступінь тяжкості 3, за класифікацією NCI-CTC) та < 1% життєзагрозливі (ступінь 4 за NCI-CTC) . Клінічне ведення шкірних реакцій, включаючи рекомендації та корекції дози, наведено в розділі "Особливі вказівки". Найчастішими небажаними реакціями, що виникали у ≥ 20% пацієнтів, були розлади шлунково-кишкового тракту [діарея (50%), нудота (41%), блювання (27%), запор (23%) та біль у животі (23%) ]:загальні реакції [підвищена стомлюваність (37%), пірексія (20%); порушення обміну речовин та харчування [анорексія (27%)]: інфекції та інвазії [пароніхія (20%)]; та патологія шкіри та підшкірної тканини [висип (45%), акнеіформний дерматит (39%), свербіж (35%). еритема (30%) та сухість шкіри (22%)]. Нижче наведено дані щодо небажаних реакцій, що спостерігалися у пацієнтів з мКРР, які отримували панітумумаб як монотерапію або у комбінації з хіміотерапією (n=2588). Профіль безпеки Вектібіксу в комбінації з хіміотерапією включає зареєстровані небажані реакції Вектібіксу (як монотерапія) та токсичності фонової хіміотерапії. Не спостерігалося нових випадків токсичності, а також посилення раніше зазначених випадків виникнення токсичності, крім очікуваних адитивних ефектів. Дерматологічні реакції були найчастішими небажаними реакціями, що спостерігалися у пацієнтів, які приймають панітумамаб у комбінації з хіміотерапією. Інші небажані реакції, найчастіше спостерігаються у пацієнтів, що проходять монотерапію, включали гіпомагніємію, діарею і стоматит. Ці небажані реакції в окремих випадках вимагали відміни Вектібіксу або хіміотерапії. Небажані реакції представлені відповідно до наступної градації частоти їх виникнення: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100, Інфекції та інвазії: Дуже часто – пароніхія1; Часто - пустульозний висип, целлюліт1, фолікуліт, місцева інфекція, інфекції сечовивідних шляхів; Нечасто - очні інфекції, інфекції повік. Порушення з боку крові та лімфатичної системи: Дуже часто – анемія; Часто – лейкопенія. Порушення з боку імунної системи: Часто - гіперчутливість1; Рідко – анафілактичні реакції1. Порушення з боку обміну речовин та харчування: Дуже часто – гіпокаліємія, анорексія, гіпомагніємія; Часто – гіпокаліємія, дегідратація, гіперглікемія, гіпофосфатемія. Порушення з боку психіки: Дуже часто – безсоння; Часто – тривога. З боку нервової системи: Часто – запаморочення, біль голови, холінергічний синдром. З боку органу зору: Дуже часто – кон'юнктивіт; Часто – блефарит, посилення росту вій, підвищена сльозотеча, гіперемія очного яблука, сухість очей, свербіж очей, подразнення очей; Нечасто – роздратування очного століття, кератит; Рідко – виразковий кератит1. Порушення з боку серця: Часто – тахікардія; Нечасто – ціаноз. Порушення з боку серцево-судинної системи: Часто – тромбоз глибоких вен, зниження артеріального тиску, підвищення артеріального тиску, “припливи”. З боку органів дихання: Дуже часто – задишка, кашель; Часто – емболія легеневої артерії, носові кровотечі; Нечасто – бронхоспазм, сухість слизової оболонки носа; Частота невідома – інтерстиціальні захворювання легень. З боку травної системи: Дуже часто – діарея1, нудота, блювання, біль у животі, стоматит, запор; Часто – ректальна кровотеча, сухість слизової рогової області, диспепсія, афтозний стоматит, хейліт, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, сухість губ; Нечасто – потріскані губи. З боку шкіри та підшкірно жирової клітковини: Дуже часто – акнеформний дерматит, висипання1, еритема, свербіж шкіри. сухість шкіри, шкірні тріщини, вугровий висип, алопеція; Часто – синдром долонно-підошовної еритродизестезії. шкірні виразки, лущення шкіри, гіпертрихоз, оніхоклазія, захворювання нігтів, гіпергідроз, дерматит; Нечасто - ангіоневротичний набряк1, гірсутизм, врослий ніготь, оніхолізис; Рідко – некроз шкіри1, синдром Стівенса-Джонсона1. токсичний епідермальний некроліз1. Порушення з боку м'язово-скелетної та сполучної тканини: Дуже часто – болі у спині; Часто – біль у кінцівках. Загальні порушення та місцеві зміни: Дуже часто – підвищена стомлюваність, пірексія, астенія, запалення слизової оболонки, периферичні набряки; Часто – біль у грудях, біль, озноб; Нечасто – інфузійні реакції1. Дослідження: Дуже часто – зниження маси тіла; Часто – зниження концентрації магнію в крові. 1 – див. нижче. 2 - в основному висипання включає шкірну токсичність. лущення шкіри, ексфоліативний висип, папульозний висип, сверблячий висип, еритематозний висип, генералізований висип, макульозний висип, макулопапулезний висип, ушкодження шкіри. Опис окремих небажаних реакцій Розлади травної системи Найчастіше діарея мала легку чи помірну ступінь тяжкості. Повідомлялося про тяжкі випадки діареї (ступінь 3 та 4 за NCI-CTC) у 2% пацієнтів, які приймали Вектібікс як монотерапію та у 17% пацієнтів. які приймали Вектібікс у комбінації з хіміотерапією. Повідомлялося про розвиток гострої ниркової недостатності на тлі діареї тяжкого ступеня та зневоднення. Інфузійні реакції У ході клінічних досліджень та в постмаркетинговий період відзначалися наступні побічні реакції, що виникають протягом 24 годин після інфузії: біль у животі, анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк, біль у спині, бронхоспазм, зупинка серця, біль у грудній клітці, озноб, ціаноз, задишка , "припливи" крові, підвищення артеріального тиску, зниження артеріального тиску, пірексія, тахікардія, блювання. Реакції на інфузію (що розвиваються протягом 24 годин з моменту першого введення препарату) спостерігалися у 3% пацієнтів, які отримували Вектібікс у клінічних дослідженнях з монотерапією мКРР. Частота важких реакцій (ступеня 3 та 4) склала 0.5%. У клінічних дослідженнях з використанням режиму хіміотерапії на основі іринотекану повідомлялося про важкі інфузійні реакції (ступінь 3 і 4 за NCI-CTC), що виникли у 1% пацієнтів, які приймали Вектібікс у поєднанні з хіміотерапією на основі іринотекану (n=951) та у 2% пацієнтів, які отримували лише хіміотерапію на основі іринотекану (n=594). У клінічних дослідженнях з використанням режиму хіміотерапії на основі оксалнплатину повідомлялося про тяжкі випадки інфузійних реакцій (ступінь 3 та 4 за NCI-CTC), що виникли у 2.4% пацієнтів,які приймали Вектібікс у поєднанні з хіміотерапією на основі оксалнплатину (n=585) та у 2,4% пацієнтів, які отримували тільки хіміотерапію на основі оксалнплатину (n=584). У постмаркетингових дослідженнях повідомлялося про серйозні інфузійні реакції, включаючи рідкісні повідомлення про летальні наслідки. Повідомлялося про розвиток випадку летального ангіневротичного набряку у пацієнта з рецидивним метастатичним плоскоклітинним раком голови, лікованого Вектібіксом. Фатальне ускладнення розвинулося під час відновлення терапії післяпопереднього епізоду розвитку ангіоневротичного набряку. Обидві реакції зафіксовані понад 24 години після введення препарату. Про реакції гіперчутливості, що розвинулися більш ніж через 24 години після інфузії, також повідомлялося і в постмаркетинговий період.отримували лише хіміотерапію на основі оксалнплатину (n=584). У постмаркетингових дослідженнях повідомлялося про серйозні інфузійні реакції, включаючи рідкісні повідомлення про летальні наслідки. Повідомлялося про розвиток випадку летального ангіневротичного набряку у пацієнта з рецидивним метастатичним плоскоклітинним раком голови, лікованого Вектібіксом. Фатальне ускладнення розвинулося під час відновлення терапії післяпопереднього епізоду розвитку ангіоневротичного набряку. Обидві реакції зафіксовані понад 24 години після введення препарату. Про реакції гіперчутливості, що розвинулися більш ніж через 24 години після інфузії, також повідомлялося і в постмаркетинговий період.отримували лише хіміотерапію на основі оксалнплатину (n=584). У постмаркетингових дослідженнях повідомлялося про серйозні інфузійні реакції, включаючи рідкісні повідомлення про летальні наслідки. Повідомлялося про розвиток випадку летального ангіневротичного набряку у пацієнта з рецидивним метастатичним плоскоклітинним раком голови, лікованого Вектібіксом. Фатальне ускладнення розвинулося під час відновлення терапії післяпопереднього епізоду розвитку ангіоневротичного набряку. Обидві реакції зафіксовані понад 24 години після введення препарату. Про реакції гіперчутливості, що розвинулися більш ніж через 24 години після інфузії, також повідомлялося і в постмаркетинговий період.Повідомлялося про розвиток випадку летального ангіневротичного набряку у пацієнта з рецидивним метастатичним плоскоклітинним раком голови, лікованого Вектібіксом. Фатальне ускладнення розвинулося під час відновлення терапії післяпопереднього епізоду розвитку ангіоневротичного набряку. Обидві реакції зафіксовані понад 24 години після введення препарату. Про реакції гіперчутливості, що розвинулися більш ніж через 24 години після інфузії, також повідомлялося і в постмаркетинговий період.Повідомлялося про розвиток випадку летального ангіневротичного набряку у пацієнта з рецидивним метастатичним плоскоклітинним раком голови, лікованого Вектібіксом. Фатальне ускладнення розвинулося під час відновлення терапії післяпопереднього епізоду розвитку ангіоневротичного набряку. Обидві реакції зафіксовані понад 24 години після введення препарату. Про реакції гіперчутливості, що розвинулися більш ніж через 24 години після інфузії, також повідомлялося і в постмаркетинговий період.розвинених більш ніж через 24 години після інфузії, також повідомлялося і в постмаркетинговий період.розвинених більш ніж через 24 години після інфузії, також повідомлялося і в постмаркетинговий період. Порушення з боку шкіри та підшкірно жирової клітковини Шкірний висип, що розвивався на фоні лікування Вектібіксом, найбільш часто локалізувалася на обличчі, верхній частині грудної клітки та спині, проте в деяких випадках поширювалася і на кінцівки. Як наслідок тяжких дерматологічних реакцій відзначали також розвиток інфекційних ускладнень, таких як сепсис, у поодиноких випадках з легальним результатом, целюліт та місцеві абсцеси, що потребують хірургічного втручання та дренування. Медіана часу до розвитку перших проявів дерматологічних реакцій склала 10 днів, а медіана часу до їх вирішення моменту останнього введення Вектібіксу - 28 днів. Пароніхіальне запалення супроводжувалося припухлістю латеральних нігтьових валиків пальців рук та ніг. Дерматологічні реакції (включаючи вплив на нігті), що спостерігалися у пацієнтів, які отримували Вектібікс або інші інгібітори ЕФР, є відомими фармакологічними ефектами цих препаратів. У всіх клінічних дослідженнях шкірні реакції спостерігалися у 93% пацієнтів, які отримували Вектібікс як монотерапію або в комбінації з хіміотерапією (n = 2588). В основному це були висипи та угревидний дерматит майже завжди легкого або помірного характеру. Про тяжкі шкірні реакції (ступінь 3 по NCI-CTC) повідомлялося у 34% пацієнтів, а про життєзагрозливі шкірні реакції - у Подробиці клінічного ведення дерматологічної реакції, включаючи рекомендації щодо зміни дози. У пост-маркетинговий період застосування повідомлялося про рідкісні випадки розвитку некрозів шкіри, синдрому Стівенса-Джонсона та токсичного епідермального некролізу. Офтальмологічна токсичність У пост-маркетинговий період застосування рідко повідомлялося про серйозні випадки кератитів та/або виразкових кератитів. Діти Немає будь-яких даних про застосування препарату Вектібікс у дітей, тому Вектибікс не можна використовувати для лікування осіб молодше 18 років. Інші особливі популяції У пацієнтів похилого віку (≥ 65 років), які отримували монотеранію Вектібіксом. не спостерігалося відмінностей у безпеці та ефективності. Однак було зареєстровано збільшення кількості серйозних небажаних реакцій у літніх пацієнтів, які отримували терапію Вектібіксом у комбінації з режимом хіміотерапії на основі іринотекану або оксаліплатину, порівняно із застосуванням лише хіміотерапії. Немає даних щодо безпеки застосування Вектібіксу пацієнтами з нирковою та печінковою недостатністю.Взаємодія з лікарськими засобамиДані дослідження про взаємодію Вектібіксу та іринотекану у пацієнтів з мКРР показали, що фармакокінетичні властивості іринотекану та його активного метаболіту, SN-38, не змінюються, при одночасному введенні препаратів. Результати перехресного порівняльного дослідження показали, що схеми, що включають іринотекан (ІФЛ або FOLFIRI), не впливають на фармакокінетичні властивості панітумумабу. Не рекомендується поєднане призначення Вектібіксу з режимом хіміотерапії, що містить іринотекан, фторпіримідин болюсно та кальцію фолінат (лейковорин) (режим ІФЛ) та режимами хіміотерапії, що включають бевацизумаб. При призначенні панітумумабу в комбінації з ІФЛ, спостерігалася висока частота виникнення діареї важкого ступеня, і збільшувалася частота токсичності та летальних результатів при призначенні панітумумабу у комбінації з режимом хіміотерапії, що включала бевацизумаб. Вектибікс не слід призначати у комбінації з хіміотерапією, що містить оксаліплатин, пацієнтам з мКРР з мутантними генами RAS, або у разі неуточненого статусу RAS. У ході клінічного дослідження у пацієнтів з мКРР з мутантним геном KRAS, які отримували панитумумаб та FOLFOX, відзначалося значне скорочення виживання без прогресування та зменшення загального часу виживання. Обумовлений ретроспективний аналіз 641 з 656 пацієнтів з мКРР з диким типом гена KRAS (екзон 2) фази 3 встановив додаткові мутації RAS (KRAS [екзони 3 і 4] або NRAS [екзони 2, 3, 4]) у 16% (п= 108) пацієнтів. Скорочення ВВП та ОВ спостерігалося у пацієнтів з мКРР з мутантним типом генів RAS, які отримують панітумумаб у комбінації з FOLFOX (n=51) порівняно з монотерапією FOLFOX (n=57).Спосіб застосування та дозиРекомендована доза Вектібіксу становить 6 мг/кг маси тіла 1 раз на 2 тижні. Особливі групи пацієнтів Безпеку та ефективність Вектібіксу не оцінювали у пацієнтів з порушеннями функцій нирок або печінки. У разі призначення препарату людям похилого віку корекція дози не потрібна. Діти Досвід із застосування Вектібіксу у дітей відсутній; препарат не слід призначати пацієнтам віком до 18 років. Рекомендації щодо корекції доз та режиму введення З появою слабких або помірних ознак інфузійної реакції (ступінь 1 або 2) слід зменшити швидкість введення препарату на 50%. При появі виражених симптомів інфузійної реакції (ступінь 3 або 4) введення Вектібіксу слід негайно припинити. Дерматологічні реакції При розвитку дерматологічної реакції 3 і вище ступеня тяжкості (NCI-CTC/CTCAE) або нестерпної дерматологічної реакції рекомендується ввести таку зміну дози. Виникнення шкірних симптомів: ≥ступеня 31 Введення препарату Вектібікс Результат Регулювання дози Перший випадок виникнення Скасування 1 або 2 доз Зниження інтенсивності реакції (<3 ступеня) Відновлення інфузії у дозі, що становить 100% від початкової дози Поліпшення не настало Припинення Другий випадок виникнення Скасування 1 або 2 доз Зниження інтенсивності реакції (<3 ступеня) Відновлення інфузії у дозі, що становить 80% від початкової дози Поліпшення не настало Припинення Третій випадок виникнення Скасування 1 або 2 доз Зниження інтенсивності реакції (<3 ступеня) Відновлення інфузії у дозі, що становить 60% від початкової дози Поліпшення не настало Припинення Четвертий випадок виникнення Припинення - - 1 – Реакції 3 ступеня та вище вважаються важкими або життєзагрозливими. Інструкції з приготування та введення розчину для інфузій Перед проведенням інфузії Вектібікс розводиться в 0,9% розчині хлориду натрію для ін'єкцій в асептичних умовах. Не рекомендується струшувати або сильно збовтувати флакон. Не слід вводити препарат, якщо спостерігається зміна кольору вмісту флакону. З флакона з препаратом забирається необхідна кількість Вектібіксу для отримання дози 6 мг/кг, яку потім розчиняють у загальному обсязі 100 мл. Кінцева концентрація не повинна перевищувати 10 мг/мл. Дози вище 1000 мг слід розчинити в 150 мл 0,9% розчину натрію хлориду для ін'єкцій. Отриманий розчин перемішують обережним перевертанням флакона, не струшувати. Вектибікс повинен вводитися внутрішньовенно за допомогою інфузійного насоса в периферичний зонд або катетер постійний через вбудований фільтр 0,2 або 0,22 мкм з низьким ступенем зв'язування білків. Рекомендована тривалість інфузії становить приблизно 60 хвилин. Якщо перша інфузія добре переноситься, наступні інфузії можуть проводитися протягом 30-60 хвилин. Тривалість введення препарату в дозах понад 1000 мг має становити приблизно 90 хвилин. До і після введення Вектібіксу інфузійну систему необхідно промити 0,9% розчином натрію хлориду, щоб уникнути змішування Вектібіксу з іншими лікарськими препаратами або розчинами для внутрішньовенного введення. У разі виникнення інфузійних реакцій може знадобитися зниження швидкості інфузії препарату Вектібікс. Не рекомендується струменеве або болюсне введення Вектібіксу.ПередозуванняПри перевищенні рекомендованої терапевтичної дози (12 мг/кг) приблизно вдвічі спостерігалися токсичні реакції з боку шкіри, діарея, дегідратація та підвищена стомлюваність, що відповідало профілю безпеки препарату у рекомендованій дозі. Терапія у разі передозування симптоматична.Запобіжні заходи та особливі вказівкизагальні вказівки Лікування Вектібіксом повинно проводитися під контролем лікаря, що має досвід призначення протипухлинних препаратів. Визначення генетичних маркерів пухлини Перед початком лікування препаратом Вектібікс необхідно піддавати дикого типу генів RAS (KRAS і NRAS). Визначення статусу мутації має проводитися досвідченими лікарями-лаборантами з використанням валідованої методики визначення мутацій KRAS (екзони 2, 3 та 4) та NRAS (екзони 2, 3 та 4). Небажані реакції з боку м'яких тканин та шкірних покривів Дерматологічні реакції - клас-ефект інгібіторів рецептора ЕФР, зумовлений фармакологічними властивостями, спостерігалися практично у всіх пацієнтів (приблизно 90%), які отримували Вектібікс. У разі виникнення тяжких дерматологічних реакцій може знадобитися зміна дози препарату Вектібікс (≥ ступеня 3) (див. розділ "Спосіб застосування та дози"). Лікування дерматологічних реакцій повинно бути засноване на тяжкості проявів і може включати зволожуючі, сонцезахисні засоби (сонцезахисний фільтр > 15 УФА та УВФ), а також креми, що містять глюкокортикостероїди (відсоток гідрокортизону не вище 1%) пероральні антибіотики Також пацієнтам з ознаками висипу/дерматологічної токсичності рекомендується використовувати сонцезахисні засоби та головні убори, обмежити перебування на сонці, оскільки сонячне світло може посилити будь-які можливі реакції шкіри. Профілактичний догляд за шкірою, що включає зволожуючі, сонцезахисні засоби (сонцезахисний фільтр > 15 УФА та УВФ). крему, що містять глюкокортикостероїди (відсоток гідрокортизону не вище 1%) та пероральні антибіотики (наприклад, доксициклін), що використовуються при лікуванні дерматологічних реакцій. Пацієнтам слід наносити зволожуючі, сонцезахисні засоби на обличчя, руки, ноги, шию, спину та груди щоранку, а на ніч наносити крем, що містить глюкокортикостероїд на обличчя, руки, ноги, шию, спину та груди під час проведення лікування. Повідомлялося про розвиток важких дерматологічних реакцій (включаючи стоматити), інфекційних ускладнень, включаючи сепсис і некротизуючий фасціїт, в окремих випадках призводять до летального результату та місцевих абсцесів, що потребують оперативного втручання. Пацієнти, у яких на фоні лікування Вектібіксом розвивалися тяжкі дерматологічні реакції або реакції з боку м'яких тканин, або погіршувався перебіг дерматологічних реакцій, повинні спостерігатися на предмет розвитку призначити відповідне лікування. У пацієнтів, які отримували Вектібікс, спостерігалися загрозливі для життя та смертельні інфекційні ускладнення, включаючи випадки некротизуючого фасціїту та/або сепсису. При застосуванні в рутинній клінічній практиці у пацієнтів, які отримували Вектібікс, спостерігалися рідкісні випадки розвитку синдрому Стівенса-Джонсона та токсичного епідермального некролізу. У разі виникнення небажаних реакцій з боку м'яких тканин або шкірних покривів, пов'язаних з важкими або загрозливими для життя запальними або інфекційними ускладненнями, необхідно відкласти або скасувати лікування Вектібіксом. Ускладнення з боку легень Випадки інтерстиціальних захворювань легень, з летальними наслідками і без. виникали і натомість терапії інгібіторами рецептора ЭФР. включаючи Вектібікс, тому при виникненні або погіршенні легеневих симптомів лікування Вектібіксом повинно бути припинено, і симптоми, що спостерігаються, негайно і ретельно вивчені. При виявленні інтерстиціальних захворювань легень, Вектібікс слід тимчасово відмінити та призначити відповідне лікування. У пацієнтів з інтерстиціальним пневмонітом або легеневим фіброзом в анамнезі або ознаками інтерстиціального іневмоніту або легеневого фіброзу необхідно оцінити ймовірну користь застосування препарату та ризик ускладнень з боку легень. Порушення водно-електролітного балансу У деяких пацієнтів відзначалося прогресивне зниження сироваткових концентрацій магнію, що призводило до тяжкої (ступінь 4) гіпомагніємії. Необхідний періодичний моніторинг стану пацієнтів на предмет розвитку гіпомагніємії та супутньої гіпокальціємії перед початком лікування Вектібіксом, у період лікування та протягом 8 тижнів після його закінчення. Рекомендований прийом препаратів магнію, за необхідності. Також відзначалися порушення балансу інших електролітів, включаючи гіпокаліємію. Рекомендується моніторинг та відповідна адекватна підтримка сироваткових концентрацій та інших електролітів. Препарат містить 0,150 ммоль натрію (що відповідає 3,45 мг натрію) на 1 мл концентрату. У зв'язку з цим пацієнтам, які дотримуються дієти зі зниженим вмістом натрію в період лікування, необхідно контролювати кількість натрію у своєму раціоні. Інфузійні реакції У всіх клінічних дослідженнях монотерапії та комбінованої терапії мКРР інфузійні реакції (що виникали протягом 24 годин після будь-якої інфузії) відзначалися приблизно у 4% пацієнтів, які отримували Вектібікс, з яких У пост-маркетингових дослідженнях повідомлялося про серйозні інфузійні реакції, включаючи ізольовані постмаркетингові повідомлення про летальні наслідки. Слід припинити інфузію у разі виникнення тяжкого чи загрозливого життя реакції [наприклад, при виникненні бронхоспазму, ангіоневротичного набряку, гіпотензії або анафілаксії]. Залежно від тяжкості та/або тривалості реакції слід вирішити питання про постійну відміну препарату Вектібікс. У пацієнтів з легкими або помірними (ступінь 1 і 2 NCI-CTC) інфузійними реакціями слід зменшити швидкість інфузії протягом усієї інфузії. Рекомендується зберігати знижену швидкість інфузії під час всіх наступних інфузій. Повідомлялося про реакції гіперчутливості, що виникали більш ніж через 24 години після інфузії, включаючи ангіоневротичний набряк зі смертельним наслідком, що розвинувся більш ніж через 24 години після інфузії. Слід попередити пацієнтів про можливість пізнього розвитку реакції і проінструктувати звертатися до свого лікаря у разі виникнення симптомів реакції гіперчутливості. Гостра ниркова недостатність Гостра ниркова недостатність відмічена у пацієнтів з тяжкими діареєю та дегідратацією. Офтальмологічна токсичність При пост-маркетинговому застосуванні дуже рідко повідомлялося про серйозні випадки кератитів та виразкових кератитів. Пацієнти, у яких при прийомі Вектібікс розвинулась офтальмотоксичність, повинні бути обстежені на підтвердження кератитів та/або виразкових кератитів. Пацієнти з функціональним статусом 2 за шкалою ECOG, які отримували терапію Вектібіксом у комбінації з хіміотерапією У клінічному дослідженні, у пацієнтів з функціональним статусом 2 за шкалою ECOG (Eastern Cooperative Oncology Group), спостерігалася підвищена токсичність та значне скорочення виживання без прогресування (ВБП) щодо пацієнтів зі статусом ECOG = 0 або 1 при застосуванні Вектібіксу у комбінації з режимом хіміотерапії. основі фторурацилу, кальцію фолііату та оксалінлатину (FOLFOX) у порівнянні з монотерапією FOLFOX у першій лінії терапії. Тому для лікування мКРР у пацієнтів зі статусом ECOG 2 рекомендована оцінка відношення ризику та користі до початку застосування Вектібіксу у поєднанні з хіміотерапією. Особливі вказівки та термін придатності Вектібікс не містить антимікробних консервантів чи бактеріостатичних агентів. З мікробіологічної точки зору препарат може бути використаний безпосередньо після розведення. Якщо препарат не був використаний відразу після розведення, користувач несе відповідальність за час та умови його зберігання до наступного введення (не більше 24 годин при температурі від 2°С до 8°С, якщо розведення не проводилося в контрольованих і валідованих асептичних умовах). Чи не заморожувати розведений розчин. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Спеціальних досліджень впливу препарату на можливість керувати транспортними засобами та використовувати складне обладнання не проводилося. У разі розвитку небажаних реакцій з боку органів зору та/або зниження здатності до концентрації уваги та швидкості реакції пацієнтам рекомендується утриматися від керування транспортними засобами або роботи зі складним обладнанням до вирішення зазначених небажаних реакцій препарату.Умови відпустки з аптекЗа рецептом
ХарактеристикаВнутрішньоматкова спіраль складається з високоякісного рентгеноконтрастного поліетиленового каркаса Ф-подібної форми, на якому навита нитка зі срібною активною поверхнею 400 мм кв. До каркаса кріпиться еластична контрастна трансцервікальна нитка. Габарити спіралі 18х32 мм. Спіраль має підвищені контрацептивні, бактерицидні, протизапальні властивості, знижену травмонебезпеку та служить від 7 років.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
ХарактеристикаВнутрішньоматкова спіраль «Вектор Екстра» Au 300Т ПК – жіночий контрацептив, що містить золото, прополіс та екстракт календули, що забезпечує високий рівень захисту від небажаної вагітності протягом 10 років і особливо рекомендований жінкам із високим ризиком розвитку запальних захворювань статевих органів. Пропонована жіноча протизаплідна спіраль має традиційний пластиковий якорь Т-подібної форми довжиною 32 мм і шириною 32 мм. Висока якість матеріалу забезпечує зручність використання та безпеку жінки, яка застосовує спіраль для захисту від вагітності. Механічне тиск ВМС на слизову оболонку матки та її структурні перебудови створюють умови, неприйнятні для імплантації та розвитку плодового яйця. Поверхня якоря спіралі поступово покрита тонким шаром прополісу з додаванням екстракту календули. Біологічно активні добавки мають антимікробну та протизапальну дію, попереджають розвиток ендометриту в перші тижні після введення ВМС, створюючи тим самим умови, сприятливі для адаптації організму до стороннього тіла. Ніжка спіралі Au 300Т ПК обвита тонким дротом із чистого золота 585 проби. Наявність благородного металу забезпечує високий рівень контрацепції протягом 10 років. Відсутність сторонніх домішок міді та срібла дозволяє уникнути алергічних реакцій на ці метали у разі схильності до них. Для введення спіралі «Вектор» із золотом використовується трубка-провідник, що входить до комплекту. Зручність вилучення спіралі після закінчення терміну використання забезпечує еластична контрастна нитка, закріплена на ніжці якоря контрацептива. Внутрішньоматкова спіраль «Вектор» із золотом рекомендується жінкам, які потребують довгострокового захисту від вагітності та мають високий ризик розвитку запальних захворювань репродуктивних органів. Спіраль впливає працювати яєчників, дітородна функція відновлюється відразу після видалення ВМС.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активна речовина: венлафаксину гідрохлорид 42,43 мг або 84,86 мг відповідно, у перерахунку на венлафаксин 37,50 мг або 75,00 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, крохмаль кукурудзяний, барвник заліза оксид жовтий (Е 172), карбоксиметилкрохмаль натрію, тальк, діоксид колоїдний кремнію, магнію стеарат. По 14 таблеток поміщають у блістер із плівки ПВХ та фольги алюмінієвої. По 2 або 4 блістери разом з інструкцією із застосування поміщають у картонну пачку.Опис лікарської формиДовгасті таблетки світло-жовтого або жовтого кольору з ділильною ризиком з обох боків.Фармакотерапевтична групаАнтидепресант.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо венлафаксин добре абсорбується із ШКТ. Після одноразового прийому в дозах 25-150 мг максимальні концентрації (Сmах) у плазмі досягаються протягом приблизно 2,4 год. і становлять 33-172 нг/мл. Після прийому препарату під час їжі час досягнення максимальної концентрації в плазмі збільшується на 20-30 хв, проте величини максимальної концентрації та абсорбції не змінюються. Венлафаксин піддається інтенсивному метаболізму при "першому проходженні" через печінку. Головний метаболіт – О-десметилвенлафаксин (ОДВ). Максимальна концентрація ОДВ у плазмі крові досягається приблизно через 4,3 години після введення і становить 61-325 нг/мл. У діапазоні добових доз 75-450 мг фармакокінетика венлафаксину та ОДВ має лінійний характер. Зв'язування венлафаксину та ОДВ з білками плазми становить відповідно 27% і 30%. При багаторазовому прийомі рівноважні концентрації (Сss) венлафаксину та ОДВ досягаються протягом 3 днів. Період напіввиведення (Т1/2) венлафаксину та ОДВ складають відповідно 5 та 11 год. ОДВ та інші метаболіти, а також незмінений венлафаксин, що виводяться нирками. У хворих з цирозом печінки концентрації у плазмі крові венлафаксину та ОДВ підвищені, а швидкість їх виведення знижена. При помірній та тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну (КК) менше 30 мл/хв) загальний кліренс венлафаксину та ОДВ знижується, а період напіввиведення збільшується. Вік та стать пацієнта не впливають на фармакокінетику препарату.ФармакодинамікаАнтидепресант, що за хімічною структурою не відноситься до жодного відомого класу антидепресантів (трициклічні, тетрациклічні або інші). Є рацематом двох активних енантіомерів. Антидепресивний ефект венлафаксину пов'язаний із здатністю потенціювати передачу нервового імпульсу ЦНС. Венлафаксин та його основний метаболіт О-десметилвенлафаксин (ОДВ) є потужними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну нейронами та слабо пригнічують зворотне захоплення дофаміну. Венлафаксин та ОДВ знижують бета-адренергічну реактивність ЦНС як після одноразового прийому, так і при постійному прийомі. Венлафаксин не має спорідненості до м-холінергічних, Н1-гістамінових та α1-адренергічних рецепторів головного мозку. Чи не пригнічує активність МАО. Препарат не впливає на вивільнення норадреналіну із тканин головного мозку.Показання до застосуванняЛікування депресій різної етіології, включаючи депресію, що супроводжується симптомами тривоги.Протипоказання до застосуванняІндивідуальна непереносимість венлафаксину та інших компонентів препарату; одночасний прийом інгібіторів МАО; вік до 18 років; тяжкі порушення функції нирок (КК менше 10 мл/хв) та/або печінки; вагітність та період лактації. З обережністю: нещодавно перенесений інфаркт міокарда, нестабільна стенокардія, артеріальна гіпертензія, тахікардія, судомний синдром в анамнезі, підвищення внутрішньоочного тиску, закритокутова глаукома, маніакальний стан в анамнезі, гіпонатріємія, гіповолемія, зневоднення. сторони шкіри та слизових оболонок, при вихідно зниженій масі тіла.Вагітність та лактаціяПід час вагітності (зокрема перед пологами) венлафаксин протипоказаний, т.к. безпека його застосування у цей період не визначена. Венлафаксин та метаболіт ОДВ виділяються з грудним молоком. Безпека цих речовин для новонароджених дітей не доведена, тому за необхідності прийому препарату в період лактації слід припинити грудне вигодовування на час лікування.Побічна діяПобічні ефекти класифіковані відповідно до наступної частоти: дуже часто – не менше 10%; часто – не менше 1%, але менше 10%; нечасто – не менше 0,1%, але менше 1%; рідко – не менше 0,01%, але менше 0,1%; дуже рідко – менше 0,01%, включаючи поодинокі випадки. Більшість перелічених нижче побічних ефектів залежить від дози. При тривалому лікуванні їх тяжкість і частота знижується, причому необхідності скасування терапії зазвичай немає. З боку травної системи: часто – зниження апетиту, запор, нудота, блювання, сухість у роті, диспепсія, біль у животі; нечасто - бруксизм, підвищення активності "печінкових" трансаміназ; рідко – гепатит; в окремих випадках – панкреатит. З боку обміну речовин: часто – підвищення рівня холестерину у сироватці крові (особливо після тривалого прийому або прийому препарату у високих дозах), зниження або збільшення маси тіла; нечасто – гіпонатріємія, синдром недостатньої секреції антидіуретичного гормону (АДГ); в окремих випадках – підвищення рівня пролактину плазми крові. З боку серцево-судинної системи: часто – підвищення артеріального тиску, гіперемія шкірних покривів; нечасто – зниження артеріального тиску, постуральна гіпотензія, непритомність, аритмія, тахікардія; дуже рідко – аритмія типу "пірует", подовження інтервалу QT, шлуночкова тахікардія, фібриляція шлуночків. З боку центральної та периферичної нервової системи: часто – запаморочення, астенія, "кошмарні" сновидіння, слабкість, запаморочення, безсоння, сонливість, підвищена нервова збудливість, парестезії, ступор, гіпертонус м'язів, тремор, позіхання, седативний ефект; нечасто - апатія, галюцинації, міоклонус, непритомність; рідко - судоми, атаксія з порушенням рівноваги та координації руху, порушення мови, манія або гіпоманія, серотоніновий синдром, симптоми, що нагадують злоякісний нейролептичний синдром, епілептичні напади; в окремих випадках - марення, екстрапірамідні розлади, у т.ч. дискінезія та дистонія, пізня дискінезія, психомоторне занепокоєння/акатизія. З боку психічного статусу: частота невстановлена – депресія, поява суїцидальних думок та суїцидальна поведінка під час терапії та після відміни препарату. З боку системи кровотворення та лімфатичної системи: нечасто – крововиливи в шкіру (екхімози) та слизові оболонки, тромбоцитопенія, подовження часу кровотечі, геморагічний синдром; в окремих випадках - агранулоцитоз, апластична анемія, нейтропенія та панцитопенія. З боку сечовивідної системи: часто – порушення сечовипускання; нечасто – затримка сечі. З боку статевої системи: часто – зниження лібідо, порушення ерекції та/або еякуляції, аноргазмія у чоловіків, менорагія; нечасто – порушення менструального циклу, аноргазмія у жінок. З боку органів чуття: часто – порушення акомодації, мідріаз, порушення зору, шум або дзвін у золах; нечасто – порушення смакових відчуттів. З боку шкіри та її придатків: часто – підвищена пітливість (в т.ч. нічна); нечасто – алопеція. З боку дихальної системи: нечасто – задишка; в окремих випадках – легенева еозинофілія. З боку ендокринної системи: рідко – галакторея; в окремих випадках – підвищення рівня пролактину. Алергічні реакції: нечасто – шкірний висип (в т.ч. макуло-папульозний), свербіж, фотосенсибілізація, ангіоневротичний набряк, кропив'янка; рідко – мультиформна ексудативна еритема, синдром Стівенса-Джонсона; в окремих випадках – анафілактичні реакції. З боку опорно-рухової системи: часто – артралгія, міалгія; нечасто – спазми м'язів; в окремих випадках – рабдоміоліз. Після різкої відміни венлафаксину або зниження дози можливі підвищена стомлюваність, сонливість, астенія, головний біль, нудота, блювота, анорексія, сухість у роті, запаморочення, діарея, безсоння, незвичайні сновидіння, утруднення засинання, занепокоєння, трево , сплутаність свідомості, дезорієнтація, гіпоманія, тремор, парестезії, підвищена пітливість, тахікардія, судоми, дзвін чи шум у вухах, відмова від їжі. Для попередження розвитку симптомів синдрому "скасування" дуже важливо поступово знижувати дозу препарату, особливо після прийому у високих дозах.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування інгібіторів МАО та венлафаксину протипоказане. Прийом венлафаксину можна починати не раніше ніж через 14 днів після закінчення терапії інгібіторами МАО. Якщо застосовувався оборотний інгібітор МАО (моклобемід), цей інтервал може бути коротшим (24 год). Терапію інгібіторами МАО можна починати не раніше ніж через 7 днів після відміни венлафаксину. При одночасному застосуванні венлафаксину з препаратами літію можливе підвищення рівня літію у крові. При одночасному застосуванні з іміпраміном фармакокінетика венлафаксину та його метаболіту ОДВ не змінюється. Венлафаксин не впливає на метаболізм іміпраміну та його метаболіту 2-гідроксіміпраміну, проте підвищує значення площі під фармакокінетичною кривою та максимальні концентрації в плазмі дезіпраміну (основного метаболіту іміпраміну), а також знижує нирковий кліренс 2-гідроксідезіпраміну. Клінічне значення цього феномену невідоме. При одночасному застосуванні з нейролептиками можлива поява симптомів, що нагадують злоякісний нейролептичний синдром. Венлафаксин на 42% знижує нирковий кліренс галоперидолу, при цьому значення площі під фармакокінетичною кривою та Сmах збільшуються на 70% та 88% відповідно. Можливе посилення ефектів галоперидолу. При одночасному застосуванні з діазепамом фармакокінетика препаратів та їх основних метаболітів суттєво не змінюється. При одночасному застосуванні з клозапіном може спостерігатися підвищення його рівня у плазмі та розвиток побічних ефектів (наприклад, епілептичних нападів). При одночасному застосуванні з рисперидоном, незважаючи на збільшення площі під фармакокінетичною кривою препарату, фармакокінетика суми активних компонентів (рисперидону та його активного метаболіту) суттєво не змінювалася. Одночасний прийом етанолу та венлафаксину не супроводжувався зниженням розумової та рухової активності. Незважаючи на це (як і у разі прийому інших препаратів, що впливають на ЦНС), під час терапії венлафаксином не рекомендується вживання етанолу. Циметидин пригнічує метаболізм венлафаксину при "першому проходженні" через печінку і не впливає на фармакокінетику ОДВ. У більшості пацієнтів очікується лише незначне підвищення загальної фармакологічної активності венлафаксину та ОДВ (більше виражено у літніх пацієнтів та при порушенні функції печінки). У хворих похилого віку та у пацієнтів з порушенням функції печінки одночасне застосування циметидину та венлафаксину повинно проводитись під медичним контролем. Не виявлено клінічно значущої взаємодії венлафаксину з антигіпертензивними (в т.ч. з бета-адреноблокаторами, інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту та діуретиками) та гіпоглікемічними препаратами. Оскільки зв'язування з білками плазми венлафаксину та ОДВ становить відповідно 27% та 30%, не передбачається лікарської взаємодії, зумовленої конкурентним вивільненням інших лікарських препаратів із зв'язків із білками плазми. Метаболізм венлафаксину відбувається за участю системи цитохромів Р450, ізоферментів CYP2D6 та CYP3A4. Прийом препарату з інгібіторами ізоферменту CYP2D6 або хворими з генетично обумовленим зниженням активності ізоферменту CYP2D6 не супроводжувалися значними змінами концентрації активної речовини та метаболіту (венлафаксину та ОДВ), що дозволяє не знижувати дозу антидепресанту. Однак одночасний прийом з інгібіторами ізоферменту CYP3A4 супроводжується збільшенням концентрації венлафаксину у плазмі. Тому слід дотримуватись особливої обережності при призначенні венлафаксину з лікарськими препаратами, які є інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (кетоконазол, еритроміцин) або обох ізоферментів (CYP2D6 та CYP3A4). Венлафаксин є відносно слабким інгібітором ізоферменту CYP2D6 і не пригнічує активність ізоферментів CYP1A2, CYP2C9 та CYP3A4. У дослідженнях in vivo не було виявлено впливу венлафаксину на метаболізм алпразоламу (ізофермент CYP3A4), кофеїну (ізофермент CYP1А2), карбамазепіну (ізофермент CYP3A4) та діазепаму (ізоферменти CYP3A4 та CYP2C19). При одночасному застосуванні з варфарином можливе посилення антикоагулянтного ефекту останнього, при цьому продовжується протромбіновий час, виражений через МНО (міжнародне нормалізоване відношення). При одночасному прийомі з індинавіром спостерігається зменшення значення площі під фармакокінетичною кривою індинавіру на 28% і зниження максимальної концентрації в плазмі на 36%, при цьому фармакокінетичні параметри венлафаксину та ОДВ не змінюються. Клінічне значення цього ефекту невідоме. Венлафаксин може впливати на фармакодинаміку інших препаратів, що діють на рівні серотонінергічної нейротрансмітерної системи, тому слід бути обережним при його одночасному призначенні з триптанами, іншими селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну та препаратами літію.Спосіб застосування та дозиТаблетки Велафакса приймають внутрішньо, під час їди, бажано в один і той же час, не розжовуючи і запиваючи рідиною. Для лікування депресії рекомендована початкова доза Велафаксу – по 37,5 мг 2 рази на добу щодня. Якщо після декількох тижнів лікування не спостерігається значного покращення, дозу можна збільшити до 150 мг на добу – по 75 мг 2 рази на добу. При необхідності застосування препарату у вищій дозі при тяжкому депресивному розладі або інших станах, що потребують стаціонарного лікування, можна одразу призначити по 75 мг 2 рази на добу. Після цього добову дозу можна збільшувати на 75 мг кожні 2-3 дні до досягнення бажаного терапевтичного ефекту. Максимальна добова доза Велафаксу становить 375 мг. Після досягнення необхідного терапевтичного ефекту добова доза може поступово знижуватися до мінімального ефективного рівня. Підтримуюче лікування продовжується протягом 6 місяців і більше. Препарат призначають у мінімальній дозі, що застосовувалася при лікуванні депресивного епізоду. При нирковій недостатності легкого ступеня тяжкості (швидкість клубочкової фільтрації понад 30 мл/хв) не потрібно коригувати режим дозування. При нирковій недостатності середнього ступеня тяжкості (швидкість клубочкової фільтрації 10-30 мл/хв) дозу слід зменшити на 25-50%. У зв'язку з подовженням періоду напіввиведення венлафаксину та його активного метаболіту (ОДВ), таким пацієнтам слід приймати всю дозу 1 раз на добу. При нирковій недостатності тяжкого ступеня (швидкість клубочкової фільтрації менше 10 мл/хв) застосування Велафаксу не рекомендується, оскільки досвід такої терапії обмежений. Пацієнти, що перебувають на гемодіалізі, можуть отримувати 50% звичайної добової дози венлафаксину після завершення гемодіалізу. При легкій печінковій недостатності (протромбіновий час (ПВ) менше 14 с) корекції режиму дозування не потрібно. При помірній печінковій недостатності (ПВ від 14 до 18 с) дозу слід зменшити на 50%. При тяжкій печінковій недостатності застосування Велафаксу не рекомендується, оскільки досвід такої терапії обмежений. Пацієнтам похилого віку корекції дози не потрібні, проте (як і при призначенні інших лікарських препаратів) при лікуванні потрібно бути обережними, наприклад, у зв'язку з можливістю порушення функції нирок. Тому у пацієнтів похилого віку слід застосовувати найменшу ефективну дозу препарату; за необхідності збільшення дози показано ретельне медичне спостереження. Припинення прийому препарату Велафакс: після закінчення лікування дозу рекомендується знижувати поступово. При застосуванні в дозі, що дорівнює або перевищує 75 мг, курсом 7 днів і більше, препарат скасовують протягом мінімум тижня, поступово знижуючи дозу. При застосуванні у високих дозах курсом більше 6 тижнів період, необхідний для припинення прийому препарату, становить мінімум 2 тижні. Поява симптомів рецидиву захворювання в період відміни Велафакса вимагає призначення вихідної дози препарату або більш поступового і тривалого її зниження.ПередозуванняСимптоми (часто виникають при одночасному прийомі етанолу): запаморочення, зниження артеріального тиску, зміни на ЕКГ (подовження інтервалу QT, блокада ніжки пучка Гіса, розширення комплексу QRS), синусова та шлуночкова тахікардія або брадикардія, порушення свідомості (від сонливості до коми) судоми, смерть. Лікування симптоматичне, під безперервним контролем ЕКГ та функцій життєво важливих органів. Не рекомендується викликати блювоту через небезпеку аспірації. Рекомендується забезпечити прохідність дихальних шляхів, адекватні легеневій вентиляції та оксигенації. Гемодіаліз неефективний – венлафаксин та ОДВ не виводяться при діалізі. Специфічні антидоти невідомі.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри депресії зростає ризик суїцидальних думок та суїцидальних спроб. Цей ризик зберігається до стійкої ремісії. Оскільки поліпшення може не наступити протягом перших тижнів лікування або більше, пацієнти повинні перебувати під постійним медичним наглядом протягом усього цього періоду до настання стійкого поліпшення. Ризик суїцидальних спроб найвищий відразу після початку прийому препарату, але також знову підвищується на ранніх стадіях одужання. Венлафаксин не слід застосовувати при лікуванні дітей та підлітків віком до 18 років. У пацієнтів із суїцидальною поведінкою в анамнезі, або схильністю до виникнення суїцидальних думок до початку лікування, а також у дорослих пацієнтів молодого віку, ризик суїцидальних думок чи спроб суїциду є найвищим.У плацебо-контрольованих клінічних випробуваннях антидепресантів у дорослих пацієнтів з психічними розладами показана підвищена ймовірність суїцидальної поведінки (спроба суїциду та суїцидальні думки) у осіб віком до 25 років, які отримують антидепресанти, у тому числі венлафаксин. Пацієнтів та людей, які здійснюють догляд за пацієнтами, слід попередити про необхідність стежити за появою суїцидальних думок та негайно звернутися за медичною допомогою у разі появи відповідних симптомів.слід попередити про необхідність стежити за появою суїцидальних думок та негайно звернутися за медичною допомогою у разі появи відповідних симптомів.слід попередити про необхідність стежити за появою суїцидальних думок та негайно звернутися за медичною допомогою у разі появи відповідних симптомів. Як і при лікуванні іншими антидепресантами, різке припинення терапії венлафаксином – особливо після високих доз препарату – може спричинити симптоми синдрому "скасування", у зв'язку з чим рекомендується перед скасуванням препарату поступово знизити його дозу. Ризик виникнення симптомів синдрому "скасування" залежить від величини дози, тривалості терапії, а також індивідуальної чутливості пацієнта. У пацієнтів з афективними розладами при лікуванні антидепресантами (в т.ч. венлафаксином) можуть виникати гіпоманіакальні або маніакальні стани. Венлафаксин (як інші антидепресанти) слід призначати з обережністю пацієнтам з манією в анамнезі (такі пацієнти потребують медичного спостереження). Як і інші антидепресанти, венлафаксин повинен призначатися обережно пацієнтам з епілептичними нападами в анамнезі. Лікування венлафаксином має бути перервано у разі виникнення епілептичних нападів. Препарат не слід призначати пацієнтам з неконтрольованою епілепсією, а пацієнти з контрольованою епілепсією потребують ретельного спостереження. Застосування венлафаксину може бути пов'язане з розвитком психомоторного занепокоєння, яке клінічно нагадує акатизію і характеризується суб'єктивно неприємним і таким, що завдає страждання занепокоєнням з потребою рухатися, часто в поєднанні з нездатністю сидіти або стояти на місці. Цей стан найчастіше спостерігається протягом перших кількох тижнів лікування. При виникненні таких симптомів підвищення дози може мати несприятливий ефект і слід розглянути питання про доцільність продовження прийому венлафаксину. Пацієнтів слід попередити про необхідність негайно звернутися до лікаря у разі виникнення висипу, кропив'янки або інших алергічних реакцій. У деяких хворих під час прийому венлафаксину відмічено дозозалежне підвищення артеріального тиску, тому рекомендується регулярний контроль артеріального тиску, особливо в період підбору або підвищення дози. На фоні лікування препаратом можливе підвищення частоти серцевих скорочень, особливо під час прийому у високих дозах. Слід бути обережними при застосуванні препарату у пацієнтів зі схильністю до тахікардії. Пацієнтів, особливо літнього віку, слід попередити про можливість виникнення запаморочення та порушення почуття рівноваги (ортостатичної гіпотензії). У пацієнтів, які приймають венлафаксин, рідко спостерігалися зміни параметрів ЕКГ (подовження інтервалу PR, розширення комплексу QRS, подовження інтервалу QT). З обережністю слід призначати венлафаксин пацієнтам, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда та з нестабільною стенокардією, оскільки безпека застосування препарату у цієї категорії хворих не вивчена. Як і інші інгібітори зворотного захоплення серотоніну, венлафаксин може підвищувати ризик крововиливів у шкіру та слизові оболонки. При лікуванні хворих, схильних до таких станів, потрібна обережність. Під час прийому венлафаксину, особливо в умовах дегідратації або зниження об'єму циркулюючої крові (в т.ч. у літніх пацієнтів та хворих, які приймають діуретики), може спостерігатися гіпонатріємія та/або синдром недостатньої секреції антидіуретичного гормону. Під час прийому препарату може спостерігатися мідріаз, у зв'язку з чим рекомендується контроль внутрішньоочного тиску у хворих, схильних до його підвищення або із глаукомою. Не рекомендується поєднувати венлафаксину із засобами, що знижують масу тіла (в т.ч. фентерміном), через відсутність даних про ефективність та безпеку. Проведені досі клінічні дослідження не виявили толерантності до венлафаксину або залежності від нього. Попри це лікар повинен встановити ретельне спостереження за пацієнтами для виявлення ознак зловживання препаратом (як і при лікуванні іншими препаратами, що діють на центральну нервову систему). Особливого контролю потребують хворі, які мають в анамнезі вказівки на лікарську залежність. При застосуванні венлафаксину протягом тривалого періоду потрібен контроль рівня холестерину сироватки крові. З обережністю слід призначати препарат у разі порушення функції печінки або нирок. Іноді може знадобитися зниження дози. З огляду на прийому венлафаксина слід дотримуватися особливої обережність під час проведення електросудомної терапії, т.к. досвіду застосування венлафаксину в цих умовах немає. У період лікування не рекомендується вживання алкоголю. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Венлафаксин практично не впливає на психомоторні та когнітивні функції. Однак, враховуючи можливість появи значних побічних ефектів з боку центральної нервової системи, у період лікування венлафаксином необхідно дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом та зайнятті потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активна речовина: венлафаксину гідрохлорид 42,43 мг або 84,86 мг відповідно, у перерахунку на венлафаксин 37,50 мг або 75,00 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, крохмаль кукурудзяний, барвник заліза оксид жовтий (Е 172), карбоксиметилкрохмаль натрію, тальк, діоксид колоїдний кремнію, магнію стеарат. По 14 таблеток поміщають у блістер із плівки ПВХ та фольги алюмінієвої. По 2 або 4 блістери разом з інструкцією із застосування поміщають у картонну пачку.Опис лікарської формиКруглі таблетки світло-жовтого або жовтого кольору з ділильною ризиком на одній стороні та гравіюванням "PLIVA" на іншій стороні.Фармакотерапевтична групаАнтидепресант.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо венлафаксин добре абсорбується із ШКТ. Після одноразового прийому в дозах 25-150 мг максимальні концентрації (Сmах) у плазмі досягаються протягом приблизно 2,4 год. і становлять 33-172 нг/мл. Після прийому препарату під час їжі час досягнення максимальної концентрації в плазмі збільшується на 20-30 хв, проте величини максимальної концентрації та абсорбції не змінюються. Венлафаксин піддається інтенсивному метаболізму при "першому проходженні" через печінку. Головний метаболіт – О-десметилвенлафаксин (ОДВ). Максимальна концентрація ОДВ у плазмі крові досягається приблизно через 4,3 години після введення і становить 61-325 нг/мл. У діапазоні добових доз 75-450 мг фармакокінетика венлафаксину та ОДВ має лінійний характер. Зв'язування венлафаксину та ОДВ з білками плазми становить відповідно 27% і 30%. При багаторазовому прийомі рівноважні концентрації (Сss) венлафаксину та ОДВ досягаються протягом 3 днів. Період напіввиведення (Т1/2) венлафаксину та ОДВ складають відповідно 5 та 11 год. ОДВ та інші метаболіти, а також незмінений венлафаксин, що виводяться нирками. У хворих з цирозом печінки концентрації у плазмі крові венлафаксину та ОДВ підвищені, а швидкість їх виведення знижена. При помірній та тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну (КК) менше 30 мл/хв) загальний кліренс венлафаксину та ОДВ знижується, а період напіввиведення збільшується. Вік та стать пацієнта не впливають на фармакокінетику препарату.ФармакодинамікаАнтидепресант, що за хімічною структурою не відноситься до жодного відомого класу антидепресантів (трициклічні, тетрациклічні або інші). Є рацематом двох активних енантіомерів. Антидепресивний ефект венлафаксину пов'язаний із здатністю потенціювати передачу нервового імпульсу ЦНС. Венлафаксин та його основний метаболіт О-десметилвенлафаксин (ОДВ) є потужними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну нейронами та слабо пригнічують зворотне захоплення дофаміну. Венлафаксин та ОДВ знижують бета-адренергічну реактивність ЦНС як після одноразового прийому, так і при постійному прийомі. Венлафаксин не має спорідненості до м-холінергічних, Н1-гістамінових та α1-адренергічних рецепторів головного мозку. Чи не пригнічує активність МАО. Препарат не впливає на вивільнення норадреналіну із тканин головного мозку.Показання до застосуванняЛікування депресій різної етіології, включаючи депресію, що супроводжується симптомами тривоги.Протипоказання до застосуванняІндивідуальна непереносимість венлафаксину та інших компонентів препарату; одночасний прийом інгібіторів МАО; вік до 18 років; тяжкі порушення функції нирок (КК менше 10 мл/хв) та/або печінки; вагітність та період лактації. З обережністю: нещодавно перенесений інфаркт міокарда, нестабільна стенокардія, артеріальна гіпертензія, тахікардія, судомний синдром в анамнезі, підвищення внутрішньоочного тиску, закритокутова глаукома, маніакальний стан в анамнезі, гіпонатріємія, гіповолемія, зневоднення. сторони шкіри та слизових оболонок, при вихідно зниженій масі тіла.Вагітність та лактаціяПід час вагітності (зокрема перед пологами) венлафаксин протипоказаний, т.к. безпека його застосування у цей період не визначена. Венлафаксин та метаболіт ОДВ виділяються з грудним молоком. Безпека цих речовин для новонароджених дітей не доведена, тому за необхідності прийому препарату в період лактації слід припинити грудне вигодовування на час лікування.Побічна діяПобічні ефекти класифіковані відповідно до наступної частоти: дуже часто – не менше 10%; часто – не менше 1%, але менше 10%; нечасто – не менше 0,1%, але менше 1%; рідко – не менше 0,01%, але менше 0,1%; дуже рідко – менше 0,01%, включаючи поодинокі випадки. Більшість перелічених нижче побічних ефектів залежить від дози. При тривалому лікуванні їх тяжкість і частота знижується, причому необхідності скасування терапії зазвичай немає. З боку травної системи: часто – зниження апетиту, запор, нудота, блювання, сухість у роті, диспепсія, біль у животі; нечасто - бруксизм, підвищення активності "печінкових" трансаміназ; рідко – гепатит; в окремих випадках – панкреатит. З боку обміну речовин: часто – підвищення рівня холестерину у сироватці крові (особливо після тривалого прийому або прийому препарату у високих дозах), зниження або збільшення маси тіла; нечасто – гіпонатріємія, синдром недостатньої секреції антидіуретичного гормону (АДГ); в окремих випадках – підвищення рівня пролактину плазми крові. З боку серцево-судинної системи: часто – підвищення артеріального тиску, гіперемія шкірних покривів; нечасто – зниження артеріального тиску, постуральна гіпотензія, непритомність, аритмія, тахікардія; дуже рідко – аритмія типу "пірует", подовження інтервалу QT, шлуночкова тахікардія, фібриляція шлуночків. З боку центральної та периферичної нервової системи: часто – запаморочення, астенія, "кошмарні" сновидіння, слабкість, запаморочення, безсоння, сонливість, підвищена нервова збудливість, парестезії, ступор, гіпертонус м'язів, тремор, позіхання, седативний ефект; нечасто - апатія, галюцинації, міоклонус, непритомність; рідко - судоми, атаксія з порушенням рівноваги та координації руху, порушення мови, манія або гіпоманія, серотоніновий синдром, симптоми, що нагадують злоякісний нейролептичний синдром, епілептичні напади; в окремих випадках - марення, екстрапірамідні розлади, у т.ч. дискінезія та дистонія, пізня дискінезія, психомоторне занепокоєння/акатизія. З боку психічного статусу: частота невстановлена – депресія, поява суїцидальних думок та суїцидальна поведінка під час терапії та після відміни препарату. З боку системи кровотворення та лімфатичної системи: нечасто – крововиливи в шкіру (екхімози) та слизові оболонки, тромбоцитопенія, подовження часу кровотечі, геморагічний синдром; в окремих випадках - агранулоцитоз, апластична анемія, нейтропенія та панцитопенія. З боку сечовивідної системи: часто – порушення сечовипускання; нечасто – затримка сечі. З боку статевої системи: часто – зниження лібідо, порушення ерекції та/або еякуляції, аноргазмія у чоловіків, менорагія; нечасто – порушення менструального циклу, аноргазмія у жінок. З боку органів чуття: часто – порушення акомодації, мідріаз, порушення зору, шум або дзвін у золах; нечасто – порушення смакових відчуттів. З боку шкіри та її придатків: часто – підвищена пітливість (в т.ч. нічна); нечасто – алопеція. З боку дихальної системи: нечасто – задишка; в окремих випадках – легенева еозинофілія. З боку ендокринної системи: рідко – галакторея; в окремих випадках – підвищення рівня пролактину. Алергічні реакції: нечасто – шкірний висип (в т.ч. макуло-папульозний), свербіж, фотосенсибілізація, ангіоневротичний набряк, кропив'янка; рідко – мультиформна ексудативна еритема, синдром Стівенса-Джонсона; в окремих випадках – анафілактичні реакції. З боку опорно-рухової системи: часто – артралгія, міалгія; нечасто – спазми м'язів; в окремих випадках – рабдоміоліз. Після різкої відміни венлафаксину або зниження дози можливі підвищена стомлюваність, сонливість, астенія, головний біль, нудота, блювота, анорексія, сухість у роті, запаморочення, діарея, безсоння, незвичайні сновидіння, утруднення засинання, занепокоєння, трево , сплутаність свідомості, дезорієнтація, гіпоманія, тремор, парестезії, підвищена пітливість, тахікардія, судоми, дзвін чи шум у вухах, відмова від їжі. Для попередження розвитку симптомів синдрому "скасування" дуже важливо поступово знижувати дозу препарату, особливо після прийому у високих дозах.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування інгібіторів МАО та венлафаксину протипоказане. Прийом венлафаксину можна починати не раніше ніж через 14 днів після закінчення терапії інгібіторами МАО. Якщо застосовувався оборотний інгібітор МАО (моклобемід), цей інтервал може бути коротшим (24 год). Терапію інгібіторами МАО можна починати не раніше ніж через 7 днів після відміни венлафаксину. При одночасному застосуванні венлафаксину з препаратами літію можливе підвищення рівня літію у крові. При одночасному застосуванні з іміпраміном фармакокінетика венлафаксину та його метаболіту ОДВ не змінюється. Венлафаксин не впливає на метаболізм іміпраміну та його метаболіту 2-гідроксіміпраміну, проте підвищує значення площі під фармакокінетичною кривою та максимальні концентрації в плазмі дезіпраміну (основного метаболіту іміпраміну), а також знижує нирковий кліренс 2-гідроксідезіпраміну. Клінічне значення цього феномену невідоме. При одночасному застосуванні з нейролептиками можлива поява симптомів, що нагадують злоякісний нейролептичний синдром. Венлафаксин на 42% знижує нирковий кліренс галоперидолу, при цьому значення площі під фармакокінетичною кривою та Сmах збільшуються на 70% та 88% відповідно. Можливе посилення ефектів галоперидолу. При одночасному застосуванні з діазепамом фармакокінетика препаратів та їх основних метаболітів суттєво не змінюється. При одночасному застосуванні з клозапіном може спостерігатися підвищення його рівня у плазмі та розвиток побічних ефектів (наприклад, епілептичних нападів). При одночасному застосуванні з рисперидоном, незважаючи на збільшення площі під фармакокінетичною кривою препарату, фармакокінетика суми активних компонентів (рисперидону та його активного метаболіту) суттєво не змінювалася. Одночасний прийом етанолу та венлафаксину не супроводжувався зниженням розумової та рухової активності. Незважаючи на це (як і у разі прийому інших препаратів, що впливають на ЦНС), під час терапії венлафаксином не рекомендується вживання етанолу. Циметидин пригнічує метаболізм венлафаксину при "першому проходженні" через печінку і не впливає на фармакокінетику ОДВ. У більшості пацієнтів очікується лише незначне підвищення загальної фармакологічної активності венлафаксину та ОДВ (більше виражено у літніх пацієнтів та при порушенні функції печінки). У хворих похилого віку та у пацієнтів з порушенням функції печінки одночасне застосування циметидину та венлафаксину повинно проводитись під медичним контролем. Не виявлено клінічно значущої взаємодії венлафаксину з антигіпертензивними (в т.ч. з бета-адреноблокаторами, інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту та діуретиками) та гіпоглікемічними препаратами. Оскільки зв'язування з білками плазми венлафаксину та ОДВ становить відповідно 27% та 30%, не передбачається лікарської взаємодії, зумовленої конкурентним вивільненням інших лікарських препаратів із зв'язків із білками плазми. Метаболізм венлафаксину відбувається за участю системи цитохромів Р450, ізоферментів CYP2D6 та CYP3A4. Прийом препарату з інгібіторами ізоферменту CYP2D6 або хворими з генетично обумовленим зниженням активності ізоферменту CYP2D6 не супроводжувалися значними змінами концентрації активної речовини та метаболіту (венлафаксину та ОДВ), що дозволяє не знижувати дозу антидепресанту. Однак одночасний прийом з інгібіторами ізоферменту CYP3A4 супроводжується збільшенням концентрації венлафаксину у плазмі. Тому слід дотримуватись особливої обережності при призначенні венлафаксину з лікарськими препаратами, які є інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (кетоконазол, еритроміцин) або обох ізоферментів (CYP2D6 та CYP3A4). Венлафаксин є відносно слабким інгібітором ізоферменту CYP2D6 і не пригнічує активність ізоферментів CYP1A2, CYP2C9 та CYP3A4. У дослідженнях in vivo не було виявлено впливу венлафаксину на метаболізм алпразоламу (ізофермент CYP3A4), кофеїну (ізофермент CYP1А2), карбамазепіну (ізофермент CYP3A4) та діазепаму (ізоферменти CYP3A4 та CYP2C19). При одночасному застосуванні з варфарином можливе посилення антикоагулянтного ефекту останнього, при цьому продовжується протромбіновий час, виражений через МНО (міжнародне нормалізоване відношення). При одночасному прийомі з індинавіром спостерігається зменшення значення площі під фармакокінетичною кривою індинавіру на 28% і зниження максимальної концентрації в плазмі на 36%, при цьому фармакокінетичні параметри венлафаксину та ОДВ не змінюються. Клінічне значення цього ефекту невідоме. Венлафаксин може впливати на фармакодинаміку інших препаратів, що діють на рівні серотонінергічної нейротрансмітерної системи, тому слід бути обережним при його одночасному призначенні з триптанами, іншими селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну та препаратами літію.Спосіб застосування та дозиТаблетки Велафакса приймають внутрішньо, під час їди, бажано в один і той же час, не розжовуючи і запиваючи рідиною. Для лікування депресії рекомендована початкова доза Велафаксу – по 37,5 мг 2 рази на добу щодня. Якщо після декількох тижнів лікування не спостерігається значного покращення, дозу можна збільшити до 150 мг на добу – по 75 мг 2 рази на добу. При необхідності застосування препарату у вищій дозі при тяжкому депресивному розладі або інших станах, що потребують стаціонарного лікування, можна одразу призначити по 75 мг 2 рази на добу. Після цього добову дозу можна збільшувати на 75 мг кожні 2-3 дні до досягнення бажаного терапевтичного ефекту. Максимальна добова доза Велафаксу становить 375 мг. Після досягнення необхідного терапевтичного ефекту добова доза може поступово знижуватися до мінімального ефективного рівня. Підтримуюче лікування продовжується протягом 6 місяців і більше. Препарат призначають у мінімальній дозі, що застосовувалася при лікуванні депресивного епізоду. При нирковій недостатності легкого ступеня тяжкості (швидкість клубочкової фільтрації понад 30 мл/хв) не потрібно коригувати режим дозування. При нирковій недостатності середнього ступеня тяжкості (швидкість клубочкової фільтрації 10-30 мл/хв) дозу слід зменшити на 25-50%. У зв'язку з подовженням періоду напіввиведення венлафаксину та його активного метаболіту (ОДВ), таким пацієнтам слід приймати всю дозу 1 раз на добу. При нирковій недостатності тяжкого ступеня (швидкість клубочкової фільтрації менше 10 мл/хв) застосування Велафаксу не рекомендується, оскільки досвід такої терапії обмежений. Пацієнти, що перебувають на гемодіалізі, можуть отримувати 50% звичайної добової дози венлафаксину після завершення гемодіалізу. При легкій печінковій недостатності (протромбіновий час (ПВ) менше 14 с) корекції режиму дозування не потрібно. При помірній печінковій недостатності (ПВ від 14 до 18 с) дозу слід зменшити на 50%. При тяжкій печінковій недостатності застосування Велафаксу не рекомендується, оскільки досвід такої терапії обмежений. Пацієнтам похилого віку корекції дози не потрібні, проте (як і при призначенні інших лікарських препаратів) при лікуванні потрібно бути обережними, наприклад, у зв'язку з можливістю порушення функції нирок. Тому у пацієнтів похилого віку слід застосовувати найменшу ефективну дозу препарату; за необхідності збільшення дози показано ретельне медичне спостереження. Припинення прийому препарату Велафакс: після закінчення лікування дозу рекомендується знижувати поступово. При застосуванні в дозі, що дорівнює або перевищує 75 мг, курсом 7 днів і більше, препарат скасовують протягом мінімум тижня, поступово знижуючи дозу. При застосуванні у високих дозах курсом більше 6 тижнів період, необхідний для припинення прийому препарату, становить мінімум 2 тижні. Поява симптомів рецидиву захворювання в період відміни Велафакса вимагає призначення вихідної дози препарату або більш поступового і тривалого її зниження.ПередозуванняСимптоми (часто виникають при одночасному прийомі етанолу): запаморочення, зниження артеріального тиску, зміни на ЕКГ (подовження інтервалу QT, блокада ніжки пучка Гіса, розширення комплексу QRS), синусова та шлуночкова тахікардія або брадикардія, порушення свідомості (від сонливості до коми) судоми, смерть. Лікування симптоматичне, під безперервним контролем ЕКГ та функцій життєво важливих органів. Не рекомендується викликати блювоту через небезпеку аспірації. Рекомендується забезпечити прохідність дихальних шляхів, адекватні легеневій вентиляції та оксигенації. Гемодіаліз неефективний – венлафаксин та ОДВ не виводяться при діалізі. Специфічні антидоти невідомі.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри депресії зростає ризик суїцидальних думок та суїцидальних спроб. Цей ризик зберігається до стійкої ремісії. Оскільки поліпшення може не наступити протягом перших тижнів лікування або більше, пацієнти повинні перебувати під постійним медичним наглядом протягом усього цього періоду до настання стійкого поліпшення. Ризик суїцидальних спроб найвищий відразу після початку прийому препарату, але також знову підвищується на ранніх стадіях одужання. Венлафаксин не слід застосовувати при лікуванні дітей та підлітків віком до 18 років. У пацієнтів із суїцидальною поведінкою в анамнезі, або схильністю до виникнення суїцидальних думок до початку лікування, а також у дорослих пацієнтів молодого віку, ризик суїцидальних думок чи спроб суїциду є найвищим.У плацебо-контрольованих клінічних випробуваннях антидепресантів у дорослих пацієнтів з психічними розладами показана підвищена ймовірність суїцидальної поведінки (спроба суїциду та суїцидальні думки) у осіб віком до 25 років, які отримують антидепресанти, у тому числі венлафаксин. Пацієнтів та людей, які здійснюють догляд за пацієнтами, слід попередити про необхідність стежити за появою суїцидальних думок та негайно звернутися за медичною допомогою у разі появи відповідних симптомів.слід попередити про необхідність стежити за появою суїцидальних думок та негайно звернутися за медичною допомогою у разі появи відповідних симптомів.слід попередити про необхідність стежити за появою суїцидальних думок та негайно звернутися за медичною допомогою у разі появи відповідних симптомів. Як і при лікуванні іншими антидепресантами, різке припинення терапії венлафаксином – особливо після високих доз препарату – може спричинити симптоми синдрому "скасування", у зв'язку з чим рекомендується перед скасуванням препарату поступово знизити його дозу. Ризик виникнення симптомів синдрому "скасування" залежить від величини дози, тривалості терапії, а також індивідуальної чутливості пацієнта. У пацієнтів з афективними розладами при лікуванні антидепресантами (в т.ч. венлафаксином) можуть виникати гіпоманіакальні або маніакальні стани. Венлафаксин (як інші антидепресанти) слід призначати з обережністю пацієнтам з манією в анамнезі (такі пацієнти потребують медичного спостереження). Як і інші антидепресанти, венлафаксин повинен призначатися обережно пацієнтам з епілептичними нападами в анамнезі. Лікування венлафаксином має бути перервано у разі виникнення епілептичних нападів. Препарат не слід призначати пацієнтам з неконтрольованою епілепсією, а пацієнти з контрольованою епілепсією потребують ретельного спостереження. Застосування венлафаксину може бути пов'язане з розвитком психомоторного занепокоєння, яке клінічно нагадує акатизію і характеризується суб'єктивно неприємним і таким, що завдає страждання занепокоєнням з потребою рухатися, часто в поєднанні з нездатністю сидіти або стояти на місці. Цей стан найчастіше спостерігається протягом перших кількох тижнів лікування. При виникненні таких симптомів підвищення дози може мати несприятливий ефект і слід розглянути питання про доцільність продовження прийому венлафаксину. Пацієнтів слід попередити про необхідність негайно звернутися до лікаря у разі виникнення висипу, кропив'янки або інших алергічних реакцій. У деяких хворих під час прийому венлафаксину відмічено дозозалежне підвищення артеріального тиску, тому рекомендується регулярний контроль артеріального тиску, особливо в період підбору або підвищення дози. На фоні лікування препаратом можливе підвищення частоти серцевих скорочень, особливо під час прийому у високих дозах. Слід бути обережними при застосуванні препарату у пацієнтів зі схильністю до тахікардії. Пацієнтів, особливо літнього віку, слід попередити про можливість виникнення запаморочення та порушення почуття рівноваги (ортостатичної гіпотензії). У пацієнтів, які приймають венлафаксин, рідко спостерігалися зміни параметрів ЕКГ (подовження інтервалу PR, розширення комплексу QRS, подовження інтервалу QT). З обережністю слід призначати венлафаксин пацієнтам, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда та з нестабільною стенокардією, оскільки безпека застосування препарату у цієї категорії хворих не вивчена. Як і інші інгібітори зворотного захоплення серотоніну, венлафаксин може підвищувати ризик крововиливів у шкіру та слизові оболонки. При лікуванні хворих, схильних до таких станів, потрібна обережність. Під час прийому венлафаксину, особливо в умовах дегідратації або зниження об'єму циркулюючої крові (в т.ч. у літніх пацієнтів та хворих, які приймають діуретики), може спостерігатися гіпонатріємія та/або синдром недостатньої секреції антидіуретичного гормону. Під час прийому препарату може спостерігатися мідріаз, у зв'язку з чим рекомендується контроль внутрішньоочного тиску у хворих, схильних до його підвищення або із глаукомою. Не рекомендується поєднувати венлафаксину із засобами, що знижують масу тіла (в т.ч. фентерміном), через відсутність даних про ефективність та безпеку. Проведені досі клінічні дослідження не виявили толерантності до венлафаксину або залежності від нього. Попри це лікар повинен встановити ретельне спостереження за пацієнтами для виявлення ознак зловживання препаратом (як і при лікуванні іншими препаратами, що діють на центральну нервову систему). Особливого контролю потребують хворі, які мають в анамнезі вказівки на лікарську залежність. При застосуванні венлафаксину протягом тривалого періоду потрібен контроль рівня холестерину сироватки крові. З обережністю слід призначати препарат у разі порушення функції печінки або нирок. Іноді може знадобитися зниження дози. З огляду на прийому венлафаксина слід дотримуватися особливої обережність під час проведення електросудомної терапії, т.к. досвіду застосування венлафаксину в цих умовах немає. У період лікування не рекомендується вживання алкоголю. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Венлафаксин практично не впливає на психомоторні та когнітивні функції. Однак, враховуючи можливість появи значних побічних ефектів з боку центральної нервової системи, у період лікування венлафаксином необхідно дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом та зайнятті потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаКапсули пролонгованої дії 75 мг. - 1 капс. : Активна речовина: венлафаксину гідрохлорид – 84.
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активна речовина: венлафаксин (у формі венлафаксину гідрохлориду) 25 мг, 37,5 мг, 50 мг або 75 мг; допоміжні речовини: лактози моногідрат (56,62 мг у таблетці по 25 мг; 84,93 мг у таблетці по 37,5 мг; 113,24 мг у таблетці по 50 мг та 169,86 мг у таблетці по 75 мг), целюлоза мікрокристалічна, натрію крохмалю гліколят (типу А), кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат. Таблетки по 25 мг і 50 мг: по 10 таблеток у блістер із ПВХ/ПВДХ/ал.фольга. 1, 2, 3 або 6 блістерів разом з інструкцією з медичного застосування картонну пачку. Таблетки по 37,5 мг та 75 мг: по 14 таблеток у блістер з ПВХ/ПВДХ/ал.фольга. 1, 2 або 4 блістери разом з інструкцією з медичного застосування картонну пачку.Опис лікарської формиБілі або майже білі, плоскі круглі пігулки, з фаскою, на одній стороні пігулки з гравіюванням: Е 744 - на пігулках по 25 мг, Е 741 - на пігулках по 37,5 мг, Е 742 - на пігулках по 50 мг, Е 743 - на пігулках по 75 мг; без або майже без запаху.Фармакотерапевтична групаАнтидепресант.ФармакокінетикаВенлафаксин добре всмоктується із шлунково-кишкового тракту. Після одноразового прийому 25-150 мг, максимальна концентрація в плазмі досягає 33-172 нг/мл протягом приблизно 2,4 годин. Зазнає інтенсивного метаболізму при першому проходженні через печінку. Його основний метаболіт – О-десметилвенлафаксин (ОДВ). Період напіввиведення венлафаксину та ОДВ становить відповідно 5 та 11 годин. Максимальна концентрація ОДВ у плазмі крові 61-325 нг/мл досягається приблизно через 4,3 години після введення. Зв'язування венлафаксину та ОДВ з білками плазми становить відповідно 27% і 30%. ОДВ та інші метаболіти, а також неметаболізований венлафаксин, що виділяються нирками. При багаторазовому введенні рівноважні концентрації венлафаксину та ОДВ досягаються протягом 3 днів.У діапазоні добових доз 75-450 мг венлафаксин та ОДВ мають лінійну кінетику. Після прийому препарату під час їжі час досягнення максимальної концентрації у плазмі збільшується на 20-30 хвилин, проте величини максимальної концентрації та абсорбції не змінюються. У хворих з цирозом печінки концентрації у плазмі крові венлафаксину та ОДВ підвищені, а швидкість їх виведення знижена. При помірній або тяжкій нирковій недостатності загальний кліренс венлафаксину та ОДВ знижується, а період напіввиведення подовжується. Зниження загального кліренсу переважно спостерігається у пацієнтів з кліренсом креатиніну нижче 30 мл/хв. Вік та стать пацієнта не впливають на фармакокінетику препарату.ФармакодинамікаВенлафаксин - антидепресант, що хімічно не відноситься до жодного класу антидепресантів (трициклічні, тетрациклічні або інші), є рацематом двох активних енаномерів. Механізм антидепресивної дії препарату пов'язаний з його здатністю потенціювати передачу нервового імпульсу в центральній нервовій системі (ЦНС). Венлафаксин та його основний метаболіт О-десметилвенлафаксин (ОДВ) є сильними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну (SNRI) та слабкими інгібіторами зворотного захоплення допаміну. Крім того, венлафаксин та О-десметилвенлафаксин знижують бета-адренергічну реактивність як після одноразового введення, так і при постійному прийомі. Венлафаксин та ОДВ однаково ефективно впливають на зворотне захоплення нейротрансмітерів. Венлафаксин не має спорідненості до мускаринових, холінергічних, гістамінових (Н1) та α1-адренергічних рецепторів головного мозку. Венлафаксин не пригнічує активність моноаміноксидази (МАО). Не має спорідненості з опіатними, бензодіазепіновими, фенциклідиновими або N-метил-d-аспартатними (NMDA) рецепторами.Показання до застосуванняДепресії різної етіології, лікування та профілактика.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість. Одночасний прийом інгібіторів МАО. Тяжкі порушення функції нирок та/або печінки (швидкість клубочкової фільтрації менше (СКФ) 10 мл/хв). Вік до 18 років (безпека та ефективність для цієї вікової групи не доведені). Встановлена чи підозрювана вагітність. Період лактації. З обережністю: нещодавно перенесений інфаркт міокарда, нестабільна стенокардія, артеріальна гіпертензія, тахікардія, судомний синдром в анамнезі, підвищення внутрішньоочного тиску, закритокутова глаукома, маніакальні стани в анамнезі, схильність до кровотеч з боку шкірних покривів та слиз.Вагітність та лактаціяБезпека застосування венлафаксину при вагітності не доведена, тому застосування під час вагітності (або передбачуваної вагітності) можливе лише в тому випадку, якщо потенційна користь для матері перевершує можливий ризик для плода. Жінки дітородного віку повинні бути попереджені про це до початку лікування та негайно звернутися до лікаря у разі настання вагітності або планування вагітності в період лікування препаратом. Венлафаксин та його метаболіт (ОДВ) виділяються у грудне молоко. Безпека цих речовин для новонароджених не доведена, тому прийом венлафаксину під час грудного вигодовування не рекомендується. За необхідності прийому препарату в період лактації слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування. Якщо лікування матері було завершено незадовго до пологів, у новонародженого можуть виникнути ознаки відміни препарату.Побічна діяБільшість перелічених нижче побічних ефектів залежить від дози. При тривалому лікуванні тяжкість і частота більшості цих ефектів знижується, причому немає необхідності скасування терапії. У порядку зниження частоти: часті ≥ 1%, нечасті ≥ 0,1% - < 1%, рідкісні ≥ 0,01% - Загальні симптоми: слабкість, підвищена стомлюваність. З боку шлунково-кишкового тракту: зниження апетиту, запор, нудота, блювання, сухість у роті, рідко – гепатит. З боку обміну речовин: підвищення рівня сироваткового холестерину крові, зниження ваги тіла; нечасті: зміна лабораторних проб, функції печінки, гіпонатріємія, синдром недостатньої секреції антидіуретичного гормону. Серцево-судинна система: артеріальна гіпертензія, гіперемія шкірних покровів; нечасті: постуральна гіпотензія, тахікардія. З боку нервової системи: незвичайні сновидіння, запаморочення, безсоння, підвищена збудливість, парестезія, ступор, підвищення м'язового тонусу, тремор, позіхання; нечасті: апатія, галюцинації, спазми м'язів, серотоніновий синдром; рідкісні: епілептичні напади, маніакальні реакції, а також симптоми, що нагадують злоякісний нейролептичний синдром (ЗНЗ). З боку сечостатевої системи: порушення еякуляції, ерекції, аноргазмія, дизуричні розлади (переважно – утруднення на початку сечовипускання); нечасті: зниження лібідо, менорагія, затримка сечі. З боку органів чуття: порушення акомодації, мідріаз, порушення зору; нечасті: порушення смакових відчуттів. З боку шкірних покривів: пітливість; нечасті: реакції світлочутливості; рідкісні: багатоформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона. З боку системи кровотворення: нечасті: крововилив у шкіру (екхімози) та слизові оболонки, тромбоцитопенія; рідкісні: подовження часу кровотечі. Реакції гіперчутливості: нечасті: висипання на шкірі; дуже рідкісні: анафілактичні реакції. Після різкої відміни венлафаксину або зниження його дози можуть спостерігатися: стомлюваність, сонливість, головний біль, нудота, блювання, анорексія, сухість у роті, запаморочення, пронос, безсоння, тривога, підвищена дратівливість, дезорієнтація, гіпоманія, парестезія. Ці симптоми зазвичай слабо виражені та проходять без лікування. Через ймовірність виникнення цих симптомів дуже важливо поступово знижувати дозу препарату.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування інгібіторів моноаміноксидази (МАО) та венлафаксину протипоказане. Прийом препарату Велаксин можна розпочинати не менше ніж через 14 днів після закінчення терапії інгібіторами МАО. Якщо застосовувався оборотний інгібітор МАО (моклобемід), цей інтервал може бути коротшим (24 години). Терапію інгібіторами МАО можна розпочинати не менше ніж через 7 днів після відміни препарату Велаксин. Венлафаксин не впливає на фармакокінетику літію. При одночасному застосуванні з іміпраміном фармакокінетика венлафаксину та його метаболіту О-десметилвенлафаксину (ОДВ) не змінюється. Галоперидол: ефект останнього може посилюватись через підвищення рівня препарату в крові при сумісному застосуванні. При одночасному застосуванні з діазепамом фармакокінетика препаратів та їх основних метаболітів істотно не змінюються. Також не виявлено впливу на психомоторні та психометричні ефекти діазепаму. При одночасному застосуванні з клозапіном може спостерігатися підвищення його рівня у плазмі та розвиток побічних ефектів (наприклад, епілептичних нападів). При одночасному застосуванні з рисперидоном (попри збільшення AUC рисперидону) фармакокінетика суми активних компонентів (рисперидону та його активного метаболіту) суттєво не змінювалася. Посилює вплив алкоголю на психомоторні реакції. На тлі прийому венлафаксину слід дотримуватись особливої обережності при електросудомній терапії, оскільки досвід застосування венлафаксину в цих умовах відсутній. Лікарські препарати, що метаболізуються ізоферментами цитохрому Р 450: Фермент CYP2D6 системи цитохрому Р 450 перетворює венлафаксин на активний метаболіт О-десметилвенлафаксин (ОДВ). На відміну від багатьох інших антидепресантів, дозу венлафаксину можна не знижувати при одночасному введенні з препаратами, що пригнічують активність CYP2D6, або у пацієнтів з генетично обумовленим зниженням активності CYP2D6, оскільки сумарна концентрація активної речовини та метаболіту (венлафаксину та ОДВ) при цьому не змінюється. Основний шлях виведення венлафаксину включає метаболізм за участю CYP2D6 та CYP3A4; тому слід дотримуватися особливої обережності при призначенні венлафаксину у поєднанні з лікарськими препаратами, що пригнічують обидва ці ферменти. Такі лікарські взаємодії ще не вивчені. Венлафаксин - відносно слабкий інгібітор CYP2D6 та не пригнічує активність ізоферментів CYP1А2, CYP2C9 та CYP3A4; тому слід очікувати його взаємодії коїться з іншими препаратами, у метаболізмі яких беруть участь ці печінкові ферменти. Циметидин пригнічує метаболізм "першого проходження" венлафаксину і не впливає на фармакокінетику О-десметилвенлафаксину. У більшості пацієнтів очікується лише незначне підвищення загальної фармакологічної активності венлафаксину та О-десметилвенлафаксину (більше виражено у літніх пацієнтів та при порушенні функції печінки). Клінічно значущі взаємодії венлафаксину з антигіпертензивними (у тому числі бета-блокаторами, інгібіторами АПФ та діуретиками) та протидіабетичними препаратами не виявлені Лікарські препарати, пов'язані з білками плазми: зв'язування з білками плазми становить 27% для венлафаксину та 30% для ОДВ. Тому не впливає на концентрацію лікарських засобів у плазмі крові, які мають високий ступінь зв'язування з білками. При одночасному прийомі з Варфарин може посилюватися антикоагулянтний ефект останнього. При одночасному прийомі з індинавіром змінюється фармакокінетика індинавіру (з 28% зменшенням площі під кривою AUC і 36% зниженням максимальної концентрації Сmax), а фармакокінетика венлафаксину і ОДВ не змінюється. Проте клінічне значення цього ефекту невідоме.Спосіб застосування та дозиТаблетки Велаксину рекомендується приймати під час їжі. Рекомендована початкова доза становить 75 мг на два прийоми (по 37,5 мг) щодня. Якщо після декількох тижнів лікування не спостерігається значного покращення, добову дозу можна збільшити до 150 мг (2 х 75 мг на день). Якщо, на думку лікаря, необхідна більш висока доза (важкий депресивний розлад або інші стани, що потребують стаціонарного лікування), можна відразу призначити 150 мг на два прийоми (2 х 75 мг на день). Після цього добову дозу можна збільшувати на 75 мг кожні 2-3 дні до досягнення бажаного терапевтичного ефекту. Максимальна добова доза препарату Велаксин становить 375 мг. Після досягнення необхідного терапевтичного ефекту добова доза може поступово знижуватися до мінімального ефективного рівня. Підтримуюча терапія та профілактика рецидивів: Підтримуюче лікування може тривати 6 місяців і більше. Призначаються мінімальні ефективні дози, що застосовувалися під час лікування депресивного епізоду. Ниркова недостатність: при легкій нирковій недостатності (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) більше 30 мл/хв) корекція режиму дозування не потрібна. При помірній нирковій недостатності (ШКФ 10-30 мл/хв) дозу слід зменшити на 25-50%. У зв'язку з подовженням періоду напіввиведення венлафаксину та його активного метаболіту (ОДВ) таким пацієнтам слід приймати всю дозу один раз на день. Не рекомендується застосовувати венлафаксин при тяжкій нирковій недостатності (ШКФ менше 10 мл/хв), оскільки надійні дані про таку терапію відсутні. Пацієнти на гемодіалізі можуть отримувати 50% звичайної добової дози венлафаксину після завершення гемодіалізу. Печінкова недостатність: при легкій печінковій недостатності (протромбіновий час (ПВ) менше 14 с) корекція режиму дозування не потрібна. При помірній печінковій недостатності (ПВ від 14 до 18 с) дозу слід знизити на 50%. Не рекомендується застосовувати венлафаксин при тяжкій печінковій недостатності, оскільки надійні дані про таку терапію відсутні. Літні пацієнти: сам похилого віку пацієнта не вимагає зміни дози, проте (як і при призначенні інших лікарських препаратів) при лікуванні літніх пацієнтів потрібна обережність, наприклад, у зв'язку з можливістю порушення функції нирок. Слід застосовувати найменшу ефективну дозу. При підвищенні дози пацієнт повинен перебувати під ретельним медичним наглядом. Припинення прийому препарату Велаксин® По закінченні прийому препарату Велаксин® рекомендується поступово знижувати дозування препарату, принаймні протягом тижня, та спостерігати за станом пацієнта для того, щоб мінімізувати ризик, пов'язаний зі скасуванням препарату (див. нижче). Період, необхідний для припинення прийому препарату, залежить від його дозування, тривалості курсу лікування та індивідуальних особливостей пацієнта.ПередозуванняСимптоми: зміни ЕКГ (подовження інтервалу QT, блокада ніжки пучка Гіса, розширення комплексу QRS), синусова або шлуночкова тахікардія, брадикардія, гіпотензія, судомні стани, зміна свідомості (зниження рівня неспання). При передозуванні венлафаксину при одночасному прийомі з алкоголем та/або іншими психотропними препаратами повідомлялося про смертельний результат. Лікування: симптоматичне. Специфічні антидоти невідомі. Рекомендується безперервний контроль життєво важливих функцій (дихання та кровообігу). Призначення активованого вугілля зниження всмоктування препарату. Не рекомендується викликати блювоту через небезпеку аспірації. Венлафаксин та ОДВ не виводяться при діалізі.Запобіжні заходи та особливі вказівкиВідміна препарату Велаксин®: Як і при лікуванні іншими антидепресантами, різке припинення терапії венлафаксином – особливо після високих доз препарату – може спричинити симптоми відміни, у зв'язку з чим рекомендується перед відміною препарату поступово знизити його дозу. Тривалість періоду, необхідного зниження дози, залежить від величини дози, тривалості терапії, і навіть індивідуальної чутливості пацієнта. При призначенні таблеток Велаксин® хворим з непереносимістю лактози слід враховувати вміст лактози (56,62 мг у кожній таблетці 25 мг; 84,93 мг у кожній таблетці 37,5 мг; 113,24 мг у кожній таблетці 50 мг, 169,86 мг у кожній таблетці 75 мг). У хворих із депресивними розладами перед початком будь-якої лікарської терапії слід враховувати ймовірність суїцидальних спроб. Тому для зниження ризику передозування початкова доза препарату повинна бути якомога нижчою, а пацієнт повинен перебувати під ретельним медичним наглядом. Пацієнти з афективними розладами при лікуванні антидепресантами, у тому числі венлафаксином, можуть виникати гіпоманіакальні або маніакальні стани. Як і інші антидепресанти, венлафаксин повинен призначатися обережно хворим з манією в анамнезі. Такі пацієнти потребують медичного спостереження. Як і інші антидепресанти, венлафаксин повинен призначатися з обережністю хворим на епілептичні напади в анамнезі. Лікування венлафаксином має бути перервано у разі виникнення епілептичних нападів. Пацієнтів слід попередити про необхідність негайно звернутися до лікаря у разі виникнення висипу, уртикарних елементів або інших алергічних реакцій. У деяких хворих під час прийому венлафаксину відмічено дозозалежне підвищення артеріального тиску, тому рекомендується регулярний контроль артеріального тиску, особливо в період уточнення або підвищення дозування. Може відбутися підвищення частоти серцевого ритму, особливо під час високих доз. Рекомендується обережність при тахіаритмії. Пацієнти, особливо літні, повинні бути попереджені про можливість виникнення запаморочення та порушення почуття рівноваги. Як і інші інгібітори зворотного захоплення серотоніну, венлафаксин може підвищити ризик крововиливів у шкіру та слизові оболонки. При лікуванні хворих, схильних до таких станів, потрібна обережність. Під час прийому венлафаксину, особливо в умовах дегідратації або зниження об'єму крові (у тому числі у літніх пацієнтів та хворих, які приймають діуретики), може спостерігатися гіпонатріємія та/або синдром недостатньої секреції антидіуретичного гормону. Під час прийому препарату може спостерігатися мідріаз, у зв'язку з чим рекомендується контроль внутрішньоочного тиску у хворих, схильних до його підвищення або страждають на закритокутову глаукому. Венлафаксин не досліджений у пацієнтів, які недавно перенесли інфаркт міокарда і страждають на декомпенсовану серцеву недостатність. Таким хворим слід призначати з обережністю. Проведені досі клінічні випробування не виявили толерантності до венлафаксину або залежності від нього. Незважаючи на це, як і під час лікування іншими препаратами, що діють на центральну нервову систему, лікар повинен встановити ретельне спостереження за пацієнтами для виявлення ознак зловживання препаратом. Ретельний контроль та спостереження необхідні для пацієнтів, які мають в анамнезі такі симптоми. Жінки дітородного віку повинні застосовувати відповідні методи контрацепції під час прийому венлафаксину. Незважаючи на те, що венлафаксин не впливає на психомоторні та когнітивні функції, слід враховувати, що будь-яка лікарська терапія психоактивними препаратами може знизити здатність до винесення суджень, мислення або виконання рухових функцій. Про це слід попередити пацієнта перед початком лікування. У разі виникнення таких ефектів ступінь і тривалість обмежень повинні бути встановлені лікарем. Також не рекомендовано вживання алкоголю.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаКапсули пролонгованої дії 75 мг. - 1 капс. : Активна речовина: венлафаксину гідрохлорид – 84.
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активна речовина: венлафаксин (у формі венлафаксину гідрохлориду) 25 мг, 37,5 мг, 50 мг або 75 мг; допоміжні речовини: лактози моногідрат (56,62 мг у таблетці по 25 мг; 84,93 мг у таблетці по 37,5 мг; 113,24 мг у таблетці по 50 мг та 169,86 мг у таблетці по 75 мг), целюлоза мікрокристалічна, натрію крохмалю гліколят (типу А), кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат. Таблетки по 25 мг і 50 мг: по 10 таблеток у блістер із ПВХ/ПВДХ/ал.фольга. 1, 2, 3 або 6 блістерів разом з інструкцією з медичного застосування картонну пачку. Таблетки по 37,5 мг та 75 мг: по 14 таблеток у блістер з ПВХ/ПВДХ/ал.фольга. 1, 2 або 4 блістери разом з інструкцією з медичного застосування картонну пачку.Опис лікарської формиБілі або майже білі, плоскі круглі пігулки, з фаскою, на одній стороні пігулки з гравіюванням: Е 744 - на пігулках по 25 мг, Е 741 - на пігулках по 37,5 мг, Е 742 - на пігулках по 50 мг, Е 743 - на пігулках по 75 мг; без або майже без запаху.Фармакотерапевтична групаАнтидепресант.ФармакокінетикаВенлафаксин добре всмоктується із шлунково-кишкового тракту. Після одноразового прийому 25-150 мг, максимальна концентрація в плазмі досягає 33-172 нг/мл протягом приблизно 2,4 годин. Зазнає інтенсивного метаболізму при першому проходженні через печінку. Його основний метаболіт – О-десметилвенлафаксин (ОДВ). Період напіввиведення венлафаксину та ОДВ становить відповідно 5 та 11 годин. Максимальна концентрація ОДВ у плазмі крові 61-325 нг/мл досягається приблизно через 4,3 години після введення. Зв'язування венлафаксину та ОДВ з білками плазми становить відповідно 27% і 30%. ОДВ та інші метаболіти, а також неметаболізований венлафаксин, що виділяються нирками. При багаторазовому введенні рівноважні концентрації венлафаксину та ОДВ досягаються протягом 3 днів.У діапазоні добових доз 75-450 мг венлафаксин та ОДВ мають лінійну кінетику. Після прийому препарату під час їжі час досягнення максимальної концентрації у плазмі збільшується на 20-30 хвилин, проте величини максимальної концентрації та абсорбції не змінюються. У хворих з цирозом печінки концентрації у плазмі крові венлафаксину та ОДВ підвищені, а швидкість їх виведення знижена. При помірній або тяжкій нирковій недостатності загальний кліренс венлафаксину та ОДВ знижується, а період напіввиведення подовжується. Зниження загального кліренсу переважно спостерігається у пацієнтів з кліренсом креатиніну нижче 30 мл/хв. Вік та стать пацієнта не впливають на фармакокінетику препарату.ФармакодинамікаВенлафаксин - антидепресант, що хімічно не відноситься до жодного класу антидепресантів (трициклічні, тетрациклічні або інші), є рацематом двох активних енаномерів. Механізм антидепресивної дії препарату пов'язаний з його здатністю потенціювати передачу нервового імпульсу в центральній нервовій системі (ЦНС). Венлафаксин та його основний метаболіт О-десметилвенлафаксин (ОДВ) є сильними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну (SNRI) та слабкими інгібіторами зворотного захоплення допаміну. Крім того, венлафаксин та О-десметилвенлафаксин знижують бета-адренергічну реактивність як після одноразового введення, так і при постійному прийомі. Венлафаксин та ОДВ однаково ефективно впливають на зворотне захоплення нейротрансмітерів. Венлафаксин не має спорідненості до мускаринових, холінергічних, гістамінових (Н1) та α1-адренергічних рецепторів головного мозку. Венлафаксин не пригнічує активність моноаміноксидази (МАО). Не має спорідненості з опіатними, бензодіазепіновими, фенциклідиновими або N-метил-d-аспартатними (NMDA) рецепторами.Показання до застосуванняДепресії різної етіології, лікування та профілактика.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість. Одночасний прийом інгібіторів МАО. Тяжкі порушення функції нирок та/або печінки (швидкість клубочкової фільтрації менше (СКФ) 10 мл/хв). Вік до 18 років (безпека та ефективність для цієї вікової групи не доведені). Встановлена чи підозрювана вагітність. Період лактації. З обережністю: нещодавно перенесений інфаркт міокарда, нестабільна стенокардія, артеріальна гіпертензія, тахікардія, судомний синдром в анамнезі, підвищення внутрішньоочного тиску, закритокутова глаукома, маніакальні стани в анамнезі, схильність до кровотеч з боку шкірних покривів та слиз.Вагітність та лактаціяБезпека застосування венлафаксину при вагітності не доведена, тому застосування під час вагітності (або передбачуваної вагітності) можливе лише в тому випадку, якщо потенційна користь для матері перевершує можливий ризик для плода. Жінки дітородного віку повинні бути попереджені про це до початку лікування та негайно звернутися до лікаря у разі настання вагітності або планування вагітності в період лікування препаратом. Венлафаксин та його метаболіт (ОДВ) виділяються у грудне молоко. Безпека цих речовин для новонароджених не доведена, тому прийом венлафаксину під час грудного вигодовування не рекомендується. За необхідності прийому препарату в період лактації слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування. Якщо лікування матері було завершено незадовго до пологів, у новонародженого можуть виникнути ознаки відміни препарату.Побічна діяБільшість перелічених нижче побічних ефектів залежить від дози. При тривалому лікуванні тяжкість і частота більшості цих ефектів знижується, причому немає необхідності скасування терапії. У порядку зниження частоти: часті ≥ 1%, нечасті ≥ 0,1% - < 1%, рідкісні ≥ 0,01% - Загальні симптоми: слабкість, підвищена стомлюваність. З боку шлунково-кишкового тракту: зниження апетиту, запор, нудота, блювання, сухість у роті, рідко – гепатит. З боку обміну речовин: підвищення рівня сироваткового холестерину крові, зниження ваги тіла; нечасті: зміна лабораторних проб, функції печінки, гіпонатріємія, синдром недостатньої секреції антидіуретичного гормону. Серцево-судинна система: артеріальна гіпертензія, гіперемія шкірних покровів; нечасті: постуральна гіпотензія, тахікардія. З боку нервової системи: незвичайні сновидіння, запаморочення, безсоння, підвищена збудливість, парестезія, ступор, підвищення м'язового тонусу, тремор, позіхання; нечасті: апатія, галюцинації, спазми м'язів, серотоніновий синдром; рідкісні: епілептичні напади, маніакальні реакції, а також симптоми, що нагадують злоякісний нейролептичний синдром (ЗНЗ). З боку сечостатевої системи: порушення еякуляції, ерекції, аноргазмія, дизуричні розлади (переважно – утруднення на початку сечовипускання); нечасті: зниження лібідо, менорагія, затримка сечі. З боку органів чуття: порушення акомодації, мідріаз, порушення зору; нечасті: порушення смакових відчуттів. З боку шкірних покривів: пітливість; нечасті: реакції світлочутливості; рідкісні: багатоформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона. З боку системи кровотворення: нечасті: крововилив у шкіру (екхімози) та слизові оболонки, тромбоцитопенія; рідкісні: подовження часу кровотечі. Реакції гіперчутливості: нечасті: висипання на шкірі; дуже рідкісні: анафілактичні реакції. Після різкої відміни венлафаксину або зниження його дози можуть спостерігатися: стомлюваність, сонливість, головний біль, нудота, блювання, анорексія, сухість у роті, запаморочення, пронос, безсоння, тривога, підвищена дратівливість, дезорієнтація, гіпоманія, парестезія. Ці симптоми зазвичай слабо виражені та проходять без лікування. Через ймовірність виникнення цих симптомів дуже важливо поступово знижувати дозу препарату.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування інгібіторів моноаміноксидази (МАО) та венлафаксину протипоказане. Прийом препарату Велаксин можна розпочинати не менше ніж через 14 днів після закінчення терапії інгібіторами МАО. Якщо застосовувався оборотний інгібітор МАО (моклобемід), цей інтервал може бути коротшим (24 години). Терапію інгібіторами МАО можна розпочинати не менше ніж через 7 днів після відміни препарату Велаксин. Венлафаксин не впливає на фармакокінетику літію. При одночасному застосуванні з іміпраміном фармакокінетика венлафаксину та його метаболіту О-десметилвенлафаксину (ОДВ) не змінюється. Галоперидол: ефект останнього може посилюватись через підвищення рівня препарату в крові при сумісному застосуванні. При одночасному застосуванні з діазепамом фармакокінетика препаратів та їх основних метаболітів істотно не змінюються. Також не виявлено впливу на психомоторні та психометричні ефекти діазепаму. При одночасному застосуванні з клозапіном може спостерігатися підвищення його рівня у плазмі та розвиток побічних ефектів (наприклад, епілептичних нападів). При одночасному застосуванні з рисперидоном (попри збільшення AUC рисперидону) фармакокінетика суми активних компонентів (рисперидону та його активного метаболіту) суттєво не змінювалася. Посилює вплив алкоголю на психомоторні реакції. На тлі прийому венлафаксину слід дотримуватись особливої обережності при електросудомній терапії, оскільки досвід застосування венлафаксину в цих умовах відсутній. Лікарські препарати, що метаболізуються ізоферментами цитохрому Р 450: Фермент CYP2D6 системи цитохрому Р 450 перетворює венлафаксин на активний метаболіт О-десметилвенлафаксин (ОДВ). На відміну від багатьох інших антидепресантів, дозу венлафаксину можна не знижувати при одночасному введенні з препаратами, що пригнічують активність CYP2D6, або у пацієнтів з генетично обумовленим зниженням активності CYP2D6, оскільки сумарна концентрація активної речовини та метаболіту (венлафаксину та ОДВ) при цьому не змінюється. Основний шлях виведення венлафаксину включає метаболізм за участю CYP2D6 та CYP3A4; тому слід дотримуватися особливої обережності при призначенні венлафаксину у поєднанні з лікарськими препаратами, що пригнічують обидва ці ферменти. Такі лікарські взаємодії ще не вивчені. Венлафаксин - відносно слабкий інгібітор CYP2D6 та не пригнічує активність ізоферментів CYP1А2, CYP2C9 та CYP3A4; тому слід очікувати його взаємодії коїться з іншими препаратами, у метаболізмі яких беруть участь ці печінкові ферменти. Циметидин пригнічує метаболізм "першого проходження" венлафаксину і не впливає на фармакокінетику О-десметилвенлафаксину. У більшості пацієнтів очікується лише незначне підвищення загальної фармакологічної активності венлафаксину та О-десметилвенлафаксину (більше виражено у літніх пацієнтів та при порушенні функції печінки). Клінічно значущі взаємодії венлафаксину з антигіпертензивними (у тому числі бета-блокаторами, інгібіторами АПФ та діуретиками) та протидіабетичними препаратами не виявлені Лікарські препарати, пов'язані з білками плазми: зв'язування з білками плазми становить 27% для венлафаксину та 30% для ОДВ. Тому не впливає на концентрацію лікарських засобів у плазмі крові, які мають високий ступінь зв'язування з білками. При одночасному прийомі з Варфарин може посилюватися антикоагулянтний ефект останнього. При одночасному прийомі з індинавіром змінюється фармакокінетика індинавіру (з 28% зменшенням площі під кривою AUC і 36% зниженням максимальної концентрації Сmax), а фармакокінетика венлафаксину і ОДВ не змінюється. Проте клінічне значення цього ефекту невідоме.Спосіб застосування та дозиТаблетки Велаксину рекомендується приймати під час їжі. Рекомендована початкова доза становить 75 мг на два прийоми (по 37,5 мг) щодня. Якщо після декількох тижнів лікування не спостерігається значного покращення, добову дозу можна збільшити до 150 мг (2 х 75 мг на день). Якщо, на думку лікаря, необхідна більш висока доза (важкий депресивний розлад або інші стани, що потребують стаціонарного лікування), можна відразу призначити 150 мг на два прийоми (2 х 75 мг на день). Після цього добову дозу можна збільшувати на 75 мг кожні 2-3 дні до досягнення бажаного терапевтичного ефекту. Максимальна добова доза препарату Велаксин становить 375 мг. Після досягнення необхідного терапевтичного ефекту добова доза може поступово знижуватися до мінімального ефективного рівня. Підтримуюча терапія та профілактика рецидивів: Підтримуюче лікування може тривати 6 місяців і більше. Призначаються мінімальні ефективні дози, що застосовувалися під час лікування депресивного епізоду. Ниркова недостатність: при легкій нирковій недостатності (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) більше 30 мл/хв) корекція режиму дозування не потрібна. При помірній нирковій недостатності (ШКФ 10-30 мл/хв) дозу слід зменшити на 25-50%. У зв'язку з подовженням періоду напіввиведення венлафаксину та його активного метаболіту (ОДВ) таким пацієнтам слід приймати всю дозу один раз на день. Не рекомендується застосовувати венлафаксин при тяжкій нирковій недостатності (ШКФ менше 10 мл/хв), оскільки надійні дані про таку терапію відсутні. Пацієнти на гемодіалізі можуть отримувати 50% звичайної добової дози венлафаксину після завершення гемодіалізу. Печінкова недостатність: при легкій печінковій недостатності (протромбіновий час (ПВ) менше 14 с) корекція режиму дозування не потрібна. При помірній печінковій недостатності (ПВ від 14 до 18 с) дозу слід знизити на 50%. Не рекомендується застосовувати венлафаксин при тяжкій печінковій недостатності, оскільки надійні дані про таку терапію відсутні. Літні пацієнти: сам похилого віку пацієнта не вимагає зміни дози, проте (як і при призначенні інших лікарських препаратів) при лікуванні літніх пацієнтів потрібна обережність, наприклад, у зв'язку з можливістю порушення функції нирок. Слід застосовувати найменшу ефективну дозу. При підвищенні дози пацієнт повинен перебувати під ретельним медичним наглядом. Припинення прийому препарату Велаксин® По закінченні прийому препарату Велаксин® рекомендується поступово знижувати дозування препарату, принаймні протягом тижня, та спостерігати за станом пацієнта для того, щоб мінімізувати ризик, пов'язаний зі скасуванням препарату (див. нижче). Період, необхідний для припинення прийому препарату, залежить від його дозування, тривалості курсу лікування та індивідуальних особливостей пацієнта.ПередозуванняСимптоми: зміни ЕКГ (подовження інтервалу QT, блокада ніжки пучка Гіса, розширення комплексу QRS), синусова або шлуночкова тахікардія, брадикардія, гіпотензія, судомні стани, зміна свідомості (зниження рівня неспання). При передозуванні венлафаксину при одночасному прийомі з алкоголем та/або іншими психотропними препаратами повідомлялося про смертельний результат. Лікування: симптоматичне. Специфічні антидоти невідомі. Рекомендується безперервний контроль життєво важливих функцій (дихання та кровообігу). Призначення активованого вугілля зниження всмоктування препарату. Не рекомендується викликати блювоту через небезпеку аспірації. Венлафаксин та ОДВ не виводяться при діалізі.Запобіжні заходи та особливі вказівкиВідміна препарату Велаксин®: Як і при лікуванні іншими антидепресантами, різке припинення терапії венлафаксином – особливо після високих доз препарату – може спричинити симптоми відміни, у зв'язку з чим рекомендується перед відміною препарату поступово знизити його дозу. Тривалість періоду, необхідного зниження дози, залежить від величини дози, тривалості терапії, і навіть індивідуальної чутливості пацієнта. При призначенні таблеток Велаксин® хворим з непереносимістю лактози слід враховувати вміст лактози (56,62 мг у кожній таблетці 25 мг; 84,93 мг у кожній таблетці 37,5 мг; 113,24 мг у кожній таблетці 50 мг, 169,86 мг у кожній таблетці 75 мг). У хворих із депресивними розладами перед початком будь-якої лікарської терапії слід враховувати ймовірність суїцидальних спроб. Тому для зниження ризику передозування початкова доза препарату повинна бути якомога нижчою, а пацієнт повинен перебувати під ретельним медичним наглядом. Пацієнти з афективними розладами при лікуванні антидепресантами, у тому числі венлафаксином, можуть виникати гіпоманіакальні або маніакальні стани. Як і інші антидепресанти, венлафаксин повинен призначатися обережно хворим з манією в анамнезі. Такі пацієнти потребують медичного спостереження. Як і інші антидепресанти, венлафаксин повинен призначатися з обережністю хворим на епілептичні напади в анамнезі. Лікування венлафаксином має бути перервано у разі виникнення епілептичних нападів. Пацієнтів слід попередити про необхідність негайно звернутися до лікаря у разі виникнення висипу, уртикарних елементів або інших алергічних реакцій. У деяких хворих під час прийому венлафаксину відмічено дозозалежне підвищення артеріального тиску, тому рекомендується регулярний контроль артеріального тиску, особливо в період уточнення або підвищення дозування. Може відбутися підвищення частоти серцевого ритму, особливо під час високих доз. Рекомендується обережність при тахіаритмії. Пацієнти, особливо літні, повинні бути попереджені про можливість виникнення запаморочення та порушення почуття рівноваги. Як і інші інгібітори зворотного захоплення серотоніну, венлафаксин може підвищити ризик крововиливів у шкіру та слизові оболонки. При лікуванні хворих, схильних до таких станів, потрібна обережність. Під час прийому венлафаксину, особливо в умовах дегідратації або зниження об'єму крові (у тому числі у літніх пацієнтів та хворих, які приймають діуретики), може спостерігатися гіпонатріємія та/або синдром недостатньої секреції антидіуретичного гормону. Під час прийому препарату може спостерігатися мідріаз, у зв'язку з чим рекомендується контроль внутрішньоочного тиску у хворих, схильних до його підвищення або страждають на закритокутову глаукому. Венлафаксин не досліджений у пацієнтів, які недавно перенесли інфаркт міокарда і страждають на декомпенсовану серцеву недостатність. Таким хворим слід призначати з обережністю. Проведені досі клінічні випробування не виявили толерантності до венлафаксину або залежності від нього. Незважаючи на це, як і під час лікування іншими препаратами, що діють на центральну нервову систему, лікар повинен встановити ретельне спостереження за пацієнтами для виявлення ознак зловживання препаратом. Ретельний контроль та спостереження необхідні для пацієнтів, які мають в анамнезі такі симптоми. Жінки дітородного віку повинні застосовувати відповідні методи контрацепції під час прийому венлафаксину. Незважаючи на те, що венлафаксин не впливає на психомоторні та когнітивні функції, слід враховувати, що будь-яка лікарська терапія психоактивними препаратами може знизити здатність до винесення суджень, мислення або виконання рухових функцій. Про це слід попередити пацієнта перед початком лікування. У разі виникнення таких ефектів ступінь і тривалість обмежень повинні бути встановлені лікарем. Також не рекомендовано вживання алкоголю.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
2 047,00 грн
782,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаКонцентрат для приготування розчину для інфузій - 1 мл: Активини речовини: винорелбіна дитартрат - 13.85 мг, що відповідає вмісту винорелбіну - 10 мг; допоміжні речовини: вода д/і - до 1 мл. 5 мл - флакони скляні (1) - пачки картонні.Опис лікарської формиКонцентрат для виготовлення розчину для інфузій прозорий, від безбарвного до блідо-жовтого кольору.Фармакотерапевтична групаПротипухлинний засіб, алкалоїд.ФармакокінетикаПісля внутрішньовенного введення препарату простежується трифазна кінетика. Розподіл Зв'язування із білками плазми становить 13.5%. Інтенсивно зв'язується з клітинами крові та особливо з тромбоцитами (78%). Добре проникає у тканини та затримується в них тривалий час. У великих кількостях визначається в селезінці, печінці, нирках, легенях та вилочковій залозі, помірні – у серці та м'язах; у мінімальних кількостях - у жировій тканині та кістковому мозку. Не проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Концентрація у легенях у 300 разів перевищує концентрацію у плазмі. Метаболізм Метаболізується у печінці, головним чином під дією ізоферменту CYPЗА4. Утворює ряд метаболітів, один з яких, діацетилвінорелбін, зберігає протипухлинну активність. Виведення Середній T1/2 кінцевої фазі становить 40 (27.7-43.6) год. Виводиться переважно із жовчю. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках Фармакокінетика винорелбіну, що вводиться у дозі 20 мг/м2 щотижня у пацієнтів з помірною або вираженою печінковою недостатністю, не змінюється. Фармакокінетика винорелбіну не залежить від віку пацієнтів.ФармакодинамікаПротипухлинний препарат, з групи вінкаалкалоїдів, є алкалоїдом Барвінка рожевого. Порушує полімеризацію тубуліна у процесі клітинного мітозу. Блокує мітоз у фазі G2+M і викликає руйнування клітин в інтерфазі або при наступному мітозі. Діє переважно на мітотичні мікротрубочки; при застосуванні у високих дозах впливає і на аксональні мікротрубочки. Ефект спіралізації тубуліна, що викликається винорелбіном, виражений слабше, ніж у вінкрістіну.Показання до застосуванняНедрібноклітинний рак легені; рак молочної залози; рак передміхурової залози, резистентний до гормонотерапії (у поєднанні з малими дозами пероральних кортикостероїдів).Протипоказання до застосуваннявихідне число нейтрофілів у крові тяжкі інфекційні захворювання під час початку терапії або перенесені протягом останніх 2 тижнів; виражена печінкова недостатність, яка не пов'язана з пухлинним процесом; потреба у постійній оксигенотерапії – у хворих з пухлиною легені; вагітність; період лактації (грудне вигодовування); - підвищена чутливість до компонентів препарату; підвищена чутливість до вінкаалкалоїдів.Вагітність та лактаціяПротипоказане застосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування). Під час та протягом принаймні 3 місяців після припинення терапії необхідно використовувати надійні методи контрацепції.Побічна діяЗ боку органів кровотворення: нейтропенія, анемія, тромбоцитопенія; на фоні пригнічення кістковомозкового кровотворення - приєднання вторинних інфекцій, лихоманка (>38 ° С), сепсис, септицемія, дуже рідко - ускладнена септицемія, що в деяких випадках призводить до летального результату. Найменша кількість нейтрофілів спостерігається на 7-10 день від початку терапії, відновлення відбувається у наступні 5-7 днів. Кумулювання гематотоксичності не відзначено. Алергічні реакції: рідко – анафілактичний шок або ангіоневротичний набряк. З боку нервової системи: парестезії, гіперестезії, зниження або випадання глибоких сухожильних рефлексів, слабкість у ногах, біль у ділянці щелеп, рідко тяжкі парестезії з сенсорними та моторними симптомами, як правило, оборотного характеру. З боку серцево-судинної системи: підвищення або зниження артеріального тиску, припливи жару та похолодання кінцівок, ІХС (стенокардія, інфаркт міокарда), виражена гіпотензія, колапс; вкрай рідко – тахікардія, серцебиття та порушення серцевого ритму. З боку дихальної системи: задишка, бронхоспазм, інтерстиційна пневмонія (при комбінованій терапії з мітоміцином С), гострий респіраторний дистрес-синдром. З боку травної системи: нудота, блювота, анорексія, стоматит, запор, діарея, панкреатит, парез кишечника, минуще підвищення рівня білірубіну та підвищення активності печінкових трансаміназ. З боку шкіри та шкірних придатків: алопеція, шкірні висипання. Місцеві реакції: біль/печіння або почервоніння у місці ін'єкції, зміна фарбування вени, флебіт; при екстравазації – запалення підшкірної жирової клітковини, некроз навколишніх тканин. Інші: слабкість, міалгія, артралгія, лихоманка, болі різної локалізації, включаючи біль у ділянці грудної клітки та в області пухлинних утворень, гіпонатріємія, геморагічний цистит та синдром неадекватної секреції АДГ.Взаємодія з лікарськими засобамиПри сумісному застосуванні з іншими цитостатиками можливе взаємне посилення побічних ефектів, насамперед – мієлосупресії. При сумісному застосуванні з мітоміцином С можливий розвиток гострої дихальної недостатності. При застосуванні разом із паклітакселом підвищується ризик нейротоксичності. Застосування на фоні променевої терапії призводить до радіосенсибілізації. При застосуванні винорелбіну після променевої терапії може призвести до повторної появи променевих реакцій. Одночасне застосування препарату з індукторами та інгібіторами цитохрому Р450 може призвести до зміни фармакокінетики винорелбіну.Спосіб застосування та дозиВелбін застосовується як у вигляді монотерапії, так і в комбінації з іншими протипухлинними препаратами. При виборі дози та режиму введення у кожному індивідуальному випадку слід звертатися до спеціальної літератури. Велбін вводять строго внутрішньовенно у вигляді 6-10-хвилинної інфузії. При монотерапії нормальна доза препарату становить 25-30 мг/м2 поверхні тіла 1 раз/тиж. Препарат розводять у 0.9% розчині натрію хлориду або 5% розчині декстрози до концентрації 1.0-2.0 мг/мл. Після введення препарату вену слід промити, додатково вводячи не менше 250 мл 0.9% розчину натрію хлориду або 5% розчину декстрози. Для пацієнтів з площею поверхні тіла >2 м2 разова доза Велбіна при внутрішньовенному не повинна перевищувати 60 мг. При поліхіміотерапії доза та частота введення Велбіну залежать від конкретної програми протипухлинної терапії. При зниженні вмісту нейтрофілів У пацієнтів з вираженою печінковою недостатністю Велбін слід призначати з обережністю у дозі, що не перевищує 20 мг/м2.ПередозуванняСимптоми: можливі пригнічення функції кісткового мозку та прояви нейротоксичності. Лікування: специфічний антидот не відомий. У разі передозування хворого слід госпіталізувати та ретельно контролювати функції життєво важливих органів. Проведення симптоматичної терапії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЛікування препаратом Велбін слід проводити під наглядом лікаря, який має досвід роботи з протипухлинними препаратами. Лікування проводять під суворим гематологічним контролем, визначаючи число лейкоцитів, нейтрофілів, тромбоцитів та рівень гемоглобіну перед кожною черговою ін'єкцією або прийомом внутрішньо. При вмісті нейтрофілів нижче 1500 клітин/мкл та/або тромбоцитів нижче 75 000 клітин/мкл введення чергової дози слід відкласти до відновлення нормального рівня. При вираженому порушенні функції печінки дози Велбін слід знизити на 33%. При порушенні функції нирок потрібне посилене спостереження за хворим. З появою ознак нейротоксичності 2 і більше ступеня застосування Велбін слід припинити. З появою задишки, кашлю або гіпоксії нез'ясованої етіології слід обстежити хворого для виключення легеневої токсичності. При екстравазації інфузію препарату слід негайно припинити, дозу, що залишилася, вводять в іншу вену. При попаданні Велбіна у вічі їх слід рясно і ретельно промити водою. Будь-які спеціальні інструкції щодо застосування препарату Велбін у пацієнтів похилого віку відсутні. Використання з педіатрії Безпека та ефективність Велбіна у дітей не вивчена.Умови зберіганняУ холодильнику +2+8 градусівУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Фасування: N30 Форма випуску: капс. Упакування: упак. Виробник: Вітабіотікс ТОВ Завод-виробник: Vitabiotics(Велика Британія).
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: декскетопрофену трометамол – 39,6 мг, у перерахунку на декскетопрофен – 25 мг; Допоміжні речовини: етанол (спирт етиловий 95%), хлорид натрію, 1 М розчин натрію гідроксиду, вода для ін'єкцій. По 2 мл препарату в ампули світлозахисного скла. 5 ампул поміщають у контурну осередкову упаковку з полівінілхлоридної плівки і плівки полімерної, або без полімерної плівки. 1, 2 контурні осередкові упаковки поміщають у пачки з картону. У кожну пачку вкладають інструкцію із застосування, ампульний скарифікатор або інший аналогічної якості. Скарифікатор ампульний не вкладають при використанні ампул з кільцем зламу або надрізом і точкою.Опис лікарської формиКруглі двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою білого або майже білого кольору. На поперечному розрізі – ядро білого чи майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаНестероїдний протизапальний препарат.ФармакокінетикаВсмоктування Після внутрішньом'язового (в/м) введення декскетопрофену максимальна концентрація (Сmах) у сироватці крові досягається в середньому через 20 хв (10-45 хв). Площа під кривою "концентрація-час" (AUC) після одноразового введення в дозі 25-50 мг пропорційна дозі, як при внутрішньом'язовому, так і внутрішньовенному (в/в) введенні. Відповідні фармакокінетичні параметри подібні після одноразового та повторного внутрішньом'язового або внутрішньовенного введення, що вказує на відсутність кумуляції препарату. Розподіл Для декскетопрофену характерний високий рівень зв'язування з білками плазми (99%). Середнє значення Vd становить менше 0,25 л/кг, час напіврозподілу – близько 0,35 год. Виведення Метаболізм декскетопрофену переважно відбувається шляхом кон'югації з глюкуроновою кислотою з подальшим виведенням нирками. Період напіввиведення (Т1/2) декскетопрофену трометамолу становить близько 1-2,7 год. Фармакокінетика у осіб похилого віку У осіб похилого віку спостерігається збільшення тривалості Т1/2 (як після одноразового, так і після повторного внутрішньом'язового або внутрішньовенного введення) в середньому до 48% та зниження загального кліренсу препарату.ФармакодинамікаДекскетопрофен трометамол відноситься до нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП), похідне пропіонової кислоти. Чинить аналгетичну, протизапальну та жарознижувальну дію. Механізм дії пов'язаний з інгібуванням синтезу простагландинів на рівні циклооксигенази-1 та циклооксигенази-2. Аналгетичну дію настає через 30 хв після парентерального введення. Тривалість болезаспокійливої дії після введення дози 50 мг становить 4-8 год. При комбінованій терапії з опіоїдними аналгетиками декскетопрофен значно (до 30-45%) знижує потребу в опіоїдах.Показання до застосуванняКупірування больового синдрому різного генезу (в т.ч. післяопераційний біль, біль при метастазах у кістці, посттравматичний біль, біль при нирковій коліці, альгодисменорея, ішіалгія, радикуліт, невралгії, зубний біль). Симптоматичне лікування гострих та хронічних запальних, запально-дегенеративних та метаболічних захворювань опорно-рухового апарату (в т.ч. ревматоїдний артрит, остеоартроз, спондилоартрити: анкілозуючий спондиліт, реактивний артрит, псоріатичний артрит). Препарат призначений для симптоматичної терапії, зменшення болю та запалення на момент використання, на прогресування захворювання не впливає.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до декскетопрофену, а також до інших нестероїдних протизапальних засобів або до будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу препарату; повне або неповне поєднання бронхіальної астми, рецидивуючого поліпозу носа та приносових пазух та непереносимості ацетилсаліцилової кислоти або інших нестероїдних протизапальних засобів (у тому числі в анамнезі); ерозивно-виразкові ураження шлунково-кишкового тракту та дванадцятипалої кишки; шлунково-кишкові кровотечі в анамнезі, інші активні кровотечі (в т.ч. підозра на внутрішньочерепну кровотечу); антикоагулянтна терапія; запальні захворювання кишечника (виразковий коліт, хвороба Крона) у стадії загострення; тяжкі порушення функції печінки (10-15 балів за шкалою Чайлд-П'ю); прогресуючі захворювання нирок; тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв); підтверджена гіперкаліємія; декомпенсована серцева недостатність; період після проведення аортокоронарного шунтування; гемофілія та інші порушення згортання крові; вагітність, період грудного вигодовування; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). Препарат протипоказаний для нейроаксіального (епідурального або підболочкового, внутрішньооболонкового) введення, що входить до складу препарату етанолу. З обережністю: виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, виразковий коліт, хвороба Крона, захворювання печінки в анамнезі, печінкова порфірія, хронічна ниркова недостатність (кліренс креатиніну 30-60 мл/хв), хронічна серцева недостатність. (у тому числі після хірургічного втручання), літні пацієнти (старші 65 років, в т.ч. діуретики, ослаблені пацієнти і з низькою масою тіла), бронхіальна астма, одночасний прийом глюкокортикостероїдів (в т. ч. преднізолону), антикоагулянтів в т. ч. варфарину), антиагрегантів (в т. ч. ацетилсаліцилової кислоти, клопідогрелу), селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (в т.ч.діеліпідемія/гіперліпідемія, цукровий діабет, захворювання периферичних артерій, паління, наявність інфекції Helicobacter pylori, системні захворювання сполучної тканини, тривале використання нестероїдних протизапальних препаратів, туберкульоз, виражений остеопороз, алкоголізм, тяжкі соматичні захворювання.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату при вагітності та в період грудного вигодовування протипоказане.Побічна діяЧастота небажаних реакцій, що спостерігалися під час проведення вищевказаних клінічних досліджень, представлена відповідно до класифікації ВООЗ: дуже часто ≥ 10%; часто ≥ 1% та < 10%; нечасто ≥ 0,1% та < 1%; рідко ≥ 0,01% та Місцеві реакції: Часто – біль у місці ін'єкції; нечасто – запальна реакція, гематома, геморагії у місці ін'єкції, відчуття жару, озноб, втома; рідко – біль у спині, непритомність, лихоманка; дуже рідко – анафілактичний шок, набряк обличчя. З боку центральної нервової системи: Нечасто – головний біль, запаморочення, безсоння, сонливість; рідко – парестезія. З боку шкірних покровів: Нечасто – дерматит, висипання, пітливість; рідко - вугровий висип, кропив'янка; дуже рідко – важкі шкірні реакції (синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайєлла), ангіоневротичний набряк, алергічний дерматит, фотосенсибілізація. З боку сечовидільної системи: Рідко – поліурія, ниркова колька; дуже рідко – нефрит або нефротичний синдром. З боку обміну речовин: Рідко: гіперглікемія, гіпоглікемія, гіпертригліцеридемія. З боку опорно-рухового апарату: Рідко – м'язовий спазм, утруднення рухів у суглобах. З боку травної системи: Часто – нудота, блювання; нечасто – абдомінальний біль, диспепсія, діарея, запор, гематемезис, сухість у роті; рідко – ерозивно-виразкові ураження органів шлунково-кишкового тракту (ЖКТ), включаючи кровотечі та перфорації, анорексія, підвищення активності печінкових ферментів, жовтяниця; дуже рідко – ураження підшлункової залози, ураження печінки. З боку органів кровотворення: Рідко – анемія; дуже рідко – нейтропенія, тромбоцитопенія. З боку дихальної системи: Рідко – брадипное; дуже рідко – бронхоспазм, диспное. З боку органів чуття: Нечасто – нечіткість зору; рідко – шум у вухах. З боку серцево-судинної системи: Нечасто – артеріальна гіпотензія, відчуття жару, гіперемія шкірних покривів; рідко – екстрасистолія, тахікардія, артеріальна гіпертензія, периферичний набряк, поверхневий тромбофлебіт. З боку репродуктивної системи: Рідко – у жінок – порушення менструального циклу, у чоловіків – порушення функції передміхурової залози. Лабораторні показники: Рідко – кетонурія, протеїнурія. Інші: Асептичний менінгіт, що виникає переважно у пацієнтів із системним червоним вовчаком або змішаними захворюваннями сполучної тканини, гематологічні порушення (пурпура, апластична та гемолітична анемії, рідко – агранулоцитоз та гіпоплазія кісткового мозку).Взаємодія з лікарськими засобамиНебажані комбінації З іншими НПЗЗ, включаючи саліцилати у високих дозах (більше 3 г/добу) Одночасне застосування кількох нестероїдних протизапальних засобів підвищує ризик виникнення шлунково-кишкових кровотеч та виразок. З пероральними антикоагулянтами, гепарином у дозах, що перевищують профілактичні, та тіклопідином Підвищується ризик розвитку кровотеч у зв'язку з пригніченням агрегації тромбоцитів та ураження слизової оболонки травного тракту. З препаратами літію Нестероїдні протизапальні засоби підвищують концентрацію літію в плазмі (зниження ниркової екскреції літію), яка може досягти токсичного рівня, тому рівень літію в крові слід контролювати при призначенні, зміні дози або відміні декскетопрофену. З метотрексатом у високих дозах (не менше 15 мг/тиж) Підвищується токсичність метотрексату через зниження його ниркового кліренсу при застосуванні НПЗЗ. З глюкокортикостероїдами Підвищується ризик розвитку виразки та шлунково-кишкової кровотечі. Похідні гідантоїну та сульфаніламіди Може збільшитись виразність їх токсичних проявів. Комбінації, які потребують обережності З діуретиками, інгібіторами АПФ, антибактеріальними препаратами з групи аміноглікозидів та антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ. Декскетопрофен послаблює дію діуретиків та інших антигіпертензивних засобів. Лікування нестероїдних протизапальних засобів пов'язане з ризиком розвитку гострої ниркової недостатності у пацієнтів з дегідратацією (зниження клубочкової фільтрації, зумовленої зниженим синтезом простагландинів). При комбінованому застосуванні декскетопрофену та діуретиків слід переконатися у адекватній гідратації пацієнта та проконтролювати функцію нирок перед призначенням. З метотрексатом у низьких (менше 15 мг/тиж) дозах Підвищується гематологічна токсичність метотрексату через зниження його ниркового кліренсу при застосуванні НПЗЗ. Слід проводити щотижневий контроль картини крові у перші тижні комбінованого лікування. За наявності навіть незначних порушень ниркової функції, а також у осіб похилого віку, необхідний ретельний контроль. З пентоксифіліном Підвищується ризик розвитку кровотеч. Необхідний активний клінічний моніторинг та частий контроль часу кровотечі або часу згортання крові. З зидовудіном Можливий прояв токсичної дії зидовудину на ретикулоцити, який після першого тижня застосування НПЗЗ може призвести до розвитку тяжкої анемії. Необхідно провести підрахунок клітин крові та ретикулоцитів через 1 -2 тижні від початку комбінованого лікування. З пероральними гіпоглікемічними препаратами Зважаючи на можливе підвищення гіпоглікемізуючої дії у зв'язку зі здатністю НПЗП витісняти їх із місць зв'язування з білками плазми крові. З гепаринами (низькомолекулярними) Підвищення ризику розвитку кровотеч. Комбінації, які необхідно брати до уваги З бета-блокаторами Можливе зменшення їхньої антигіпертензивної дії у зв'язку з пригніченням нестероїдних протизапальних засобів синтезу простагландинів. З циклоспорином та такролімусом Можливе посилення їхньої нефротоксичності, за рахунок впливу НПЗП на ниркові простагландини. Під час проведення комбінованої терапії необхідно контролювати функцію нирок. З тромболітичними препаратами Підвищується ризик розвитку кровотеч. З пробенецидом Можливе збільшення концентрації декскетопрофену в плазмі крові, що може бути зумовлене інгібуючим впливом на канальцеву секрецію та/або кон'югацію з глюкуроновою кислотою та потребує корекції дози декскетопрофену. З серцевими глікозидами НПЗЗ можуть призводити до підвищення їх концентрації у плазмі крові. З міфепристоном У зв'язку з теоретичним ризиком зміни ефективності міфепрістону під впливом інгібіторів синтезу простагландинів, НПЗП слід призначати через 8-12 днів після прийому міфепристону. З антибіотиками хінолонового ряду Високий ризик розвитку судом при застосуванні нестероїдних протизапальних засобів у комбінації з високими дозами хінолонів. Фармацевтична взаємодія Декскетопрофен не можна змішувати в одному шприці з розчином допаміну, прометазину, пентазоцину, петидину або гідроксизину (утворюється осад). Декскетопрофен можна змішувати в одному шприці з розчином гепарину, лідокаїну, морфіну та теофіліну. Розведений розчин препарату для внутрішньовенного краплинного введення не можна змішувати з прометазином або пентазоцином. Розведений розчин препарату сумісний з наступними розчинами для ін'єкцій: допаміну, гепарину, гідроксизину, лідокаїну, морфіну, петидину та теофіліну.Спосіб застосування та дозивнутрішньовенно (повільно не менше 15 с) і внутрішньом'язово (вводять глибоко, повільно). Рекомендована доза для дорослих: 50 мг кожні 8-12 годин. При необхідності можливе повторне введення препарату з 6-годинним інтервалом. Максимальна добова доза становить 150 мг. Декскетопрофен показаний для короткочасного застосування (не більше 2 діб) у період гострого больового синдрому. Порушення функції печінки У пацієнтів з легким і помірним порушенням функції печінки (5-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) сумарну добову дозу слід знизити до 50 мг і проводити частий контроль функціональних показників печінки. Декскетопрофен не слід призначати пацієнтам із тяжким порушенням функції печінки. Порушення функції нирок Для пацієнтів з легким порушенням ниркової функції (кліренс креатиніну - 30-60 мл/хв) добову дозу знижують до 50 мг. Декскетопрофен не слід призначати пацієнтам з помірною або важкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв). Пацієнти похилого віку Коригування дози для пацієнтів похилого віку зазвичай не потрібне, однак у зв'язку з фізіологічним зниженням функції нирок рекомендується знизити дозу препарату: загальна добова доза 50 мг при легких порушеннях функції нирок у пацієнтів похилого віку. Приготування розчинів Для приготування розчину препарату для внутрішньовенної інфузії вміст однієї ампули (2 мл) розводять у 30-100 мл 0,9% розчину натрію хлориду, розчину глюкози або розчину Рінгера. Розчин слід готувати в асептичних умовах, захищаючи від дії денного світла. Розведений розчин повинен бути прозорим та безбарвним, вводять шляхом повільної внутрішньовенної інфузії тривалістю 10-30 хв.ПередозуванняВипадки передозування не описані. Симптоми: можлива поява блювоти, нудоти, анорексії, абдомінального болю, запаморочення, дезорієнтації, головного болю, сонливості. Лікування: симптоматична терапія; за необхідності – гемодіаліз.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ осіб із симптомами шлунково-кишкових порушень або із захворюваннями шлунково-кишкового тракту в анамнезі потрібне спостереження лікаря, особливо при шлунково-кишкових кровотечах. У випадках розвитку шлунково-кишкової кровотечі у пацієнтів, які приймають декскетопрофен, препарат негайно скасовують. Слід з обережністю призначати препарат пацієнтам, які одночасно приймають засоби, які можуть збільшити ризик виникнення виразки або кровотечі: кортикостероїди, антикоагулянти (наприклад, варфарин), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну або антиагреганти (зокрема, ацетилсаліцилова кислота). Декскетопрофен може викликати оборотне пригнічення агрегації тромбоцитів та збільшувати час кровотечі. Декскетопрофен слід обережно призначати пацієнтам з алергією в анамнезі. Декскетопрофен слід обережно призначати пацієнтам з хронічною серцевою недостатністю І-ІІ функціонального класу за NYHA. Декскетопрофен може зумовити підвищення рівня креатиніну та азоту в плазмі крові, негативно впливати на сечовидільну систему, призводячи до розвитку гломерулонефриту, інтерстиціального нефриту, папілярного некрозу, нефротичного синдрому та гострої ниркової недостатності. Як і при застосуванні інших НПЗЗ, можливе незначне скороминуще підвищення показників деяких печінкових проб, значне підвищення активності ACT та АЛТ у сироватці крові. При цьому контроль функцій печінки та нирок необхідний у пацієнтів похилого віку. У разі значного підвищення відповідних показників Декскетопрофен слід скасувати. Декскетопрофен слід з обережністю призначати пацієнтам з порушенням кровотворення, пацієнтам із системним червоним вовчаком або іншими захворюваннями сполучної тканини. Як і інші нестероїдні протизапальні засоби, декскетопрофен може маскувати симптоми інфекційних захворювань. Повідомлялося про поодинокі випадки загострення інфекційних процесів, локалізованих у м'яких тканинах при застосуванні нестероїдних протизапальних засобів. Тому потрібне лікарське спостереження пацієнтів із ознаками бактеріальної інфекції або погіршенням стану під час лікування декскетопрофеном. Слід бути обережними при призначенні препарату пацієнтам з порушенням функції печінки, нирок, серця або зі станами, які можуть зумовити затримку рідини в організмі. У цих пацієнтів застосування НПЗЗ може призвести до погіршення стану та затримки рідини в організмі. Необхідно бути обережними також при призначенні декскетопрофену пацієнтам, які застосовують діуретики або схильні до гіповолемії, оскільки у них підвищується ризик розвитку нефротоксичності. Обережність необхідна при призначенні препарату особам похилого віку, оскільки вони частіше виявляють порушення функції нирок, печінки або серцево-судинної системи, а також виникнення небажаних реакцій, наприклад, шлунково-кишкові кровотечі або перфорація кишечника. У кожній ампулі препарату міститься 200 мг етанолу. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У зв'язку з можливим запамороченням та сонливістю в період прийому препарату можливе зниження здатності до концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
256,00 грн
217,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаРозчин - 1 мл: Діюча речовина: декскетопрофену трометамол – 39,6 мг, у перерахунку на декскетопрофен – 25 мг; Допоміжні речовини: етанол (спирт етиловий 95%), хлорид натрію, 1 М розчин натрію гідроксиду, вода для ін'єкцій. По 2 мл препарату в ампули світлозахисного скла. 5 ампул поміщають у контурну осередкову упаковку з полівінілхлоридної плівки і плівки полімерної, або без полімерної плівки. 1, 2 контурні осередкові упаковки поміщають у пачки з картону. У кожну пачку вкладають інструкцію із застосування, ампульний скарифікатор або інший аналогічної якості. Скарифікатор ампульний не вкладають при використанні ампул з кільцем зламу або надрізом і точкою.Опис лікарської формиРозчин для внутрішньовенного і внутрішньовенного введення прозорий, безбарвний, з характерним запахом спирту.ХарактеристикаДекскетопрофен трометамол відноситься до нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП), похідне пропіонової кислоти. Чинить аналгетичну, протизапальну та жарознижувальну дію. Механізм дії пов'язаний з інгібуванням синтезу простагландинів на рівні циклооксигенази-1 та циклооксигенази-2. Аналгетичну дію настає через 30 хв після парентерального введення. Тривалість болезаспокійливої дії після введення дози 50 мг становить 4-8 год. При комбінованій терапії з опіоїдними аналгетиками декскетопрофен значно (до 30-45%) знижує потребу в опіоїдах.Фармакотерапевтична групаНестероїдний протизапальний препарат.ФармакокінетикаВсмоктування Після внутрішньом'язового (в/м) введення декскетопрофену максимальна концентрація (Сmах) у сироватці крові досягається в середньому через 20 хв (10-45 хв). Площа під кривою "концентрація-час" (AUC) після одноразового введення в дозі 25-50 мг пропорційна дозі, як при внутрішньом'язовому, так і внутрішньовенному (в/в) введенні. Відповідні фармакокінетичні параметри подібні після одноразового та повторного внутрішньом'язового або внутрішньовенного введення, що вказує на відсутність кумуляції препарату. Розподіл Для декскетопрофену характерний високий рівень зв'язування з білками плазми (99%). Середнє значення Vd становить менше 0,25 л/кг, час напіврозподілу – близько 0,35 год. Виведення Метаболізм декскетопрофену переважно відбувається шляхом кон'югації з глюкуроновою кислотою з подальшим виведенням нирками. Період напіввиведення (Т1/2) декскетопрофену трометамолу становить близько 1-2,7 год. Фармакокінетика у осіб похилого віку У осіб похилого віку спостерігається збільшення тривалості Т1/2 (як після одноразового, так і після повторного внутрішньом'язового або внутрішньовенного введення) в середньому до 48% та зниження загального кліренсу препарату.ФармакодинамікаДекскетопрофен трометамол відноситься до нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП), похідне пропіонової кислоти. Чинить аналгетичну, протизапальну та жарознижувальну дію. Механізм дії пов'язаний з інгібуванням синтезу простагландинів на рівні циклооксигенази-1 та циклооксигенази-2. Аналгетичну дію настає через 30 хв після парентерального введення. Тривалість болезаспокійливої дії після введення дози 50 мг становить 4-8 год. При комбінованій терапії з опіоїдними аналгетиками декскетопрофен значно (до 30-45%) знижує потребу в опіоїдах.Показання до застосуванняКупірування больового синдрому різного генезу (в т.ч. післяопераційний біль, біль при метастазах у кістці, посттравматичний біль, біль при нирковій коліці, альгодисменорея, ішіалгія, радикуліт, невралгії, зубний біль). Симптоматичне лікування гострих та хронічних запальних, запально-дегенеративних та метаболічних захворювань опорно-рухового апарату (в т.ч. ревматоїдний артрит, остеоартроз, спондилоартрити: анкілозуючий спондиліт, реактивний артрит, псоріатичний артрит). Препарат призначений для симптоматичної терапії, зменшення болю та запалення на момент використання, на прогресування захворювання не впливає.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до декскетопрофену, а також до інших нестероїдних протизапальних засобів або до будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу препарату; повне або неповне поєднання бронхіальної астми, рецидивуючого поліпозу носа та приносових пазух та непереносимості ацетилсаліцилової кислоти або інших нестероїдних протизапальних засобів (у тому числі в анамнезі); ерозивно-виразкові ураження шлунково-кишкового тракту та дванадцятипалої кишки; шлунково-кишкові кровотечі в анамнезі, інші активні кровотечі (в т.ч. підозра на внутрішньочерепну кровотечу); антикоагулянтна терапія; запальні захворювання кишечника (виразковий коліт, хвороба Крона) у стадії загострення; тяжкі порушення функції печінки (10-15 балів за шкалою Чайлд-П'ю); прогресуючі захворювання нирок; тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв); підтверджена гіперкаліємія; декомпенсована серцева недостатність; період після проведення аортокоронарного шунтування; гемофілія та інші порушення згортання крові; вагітність, період грудного вигодовування; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). Препарат протипоказаний для нейроаксіального (епідурального або підболочкового, внутрішньооболонкового) введення, що входить до складу препарату етанолу. З обережністю: виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, виразковий коліт, хвороба Крона, захворювання печінки в анамнезі, печінкова порфірія, хронічна ниркова недостатність (кліренс креатиніну 30-60 мл/хв), хронічна серцева недостатність. (у тому числі після хірургічного втручання), літні пацієнти (старші 65 років, в т.ч. діуретики, ослаблені пацієнти і з низькою масою тіла), бронхіальна астма, одночасний прийом глюкокортикостероїдів (в т. ч. преднізолону), антикоагулянтів в т. ч. варфарину), антиагрегантів (в т. ч. ацетилсаліцилової кислоти, клопідогрелу), селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (в т.ч.діеліпідемія/гіперліпідемія, цукровий діабет, захворювання периферичних артерій, паління, наявність інфекції Helicobacter pylori, системні захворювання сполучної тканини, тривале використання нестероїдних протизапальних препаратів, туберкульоз, виражений остеопороз, алкоголізм, тяжкі соматичні захворювання.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату при вагітності та в період грудного вигодовування протипоказане.Побічна діяЧастота небажаних реакцій, що спостерігалися під час проведення вищевказаних клінічних досліджень, представлена відповідно до класифікації ВООЗ: дуже часто ≥ 10%; часто ≥ 1% та < 10%; нечасто ≥ 0,1% та < 1%; рідко ≥ 0,01% та Місцеві реакції: Часто – біль у місці ін'єкції; нечасто – запальна реакція, гематома, геморагії у місці ін'єкції, відчуття жару, озноб, втома; рідко – біль у спині, непритомність, лихоманка; дуже рідко – анафілактичний шок, набряк обличчя. З боку центральної нервової системи: Нечасто – головний біль, запаморочення, безсоння, сонливість; рідко – парестезія. З боку шкірних покровів: Нечасто – дерматит, висипання, пітливість; рідко - вугровий висип, кропив'янка; дуже рідко – важкі шкірні реакції (синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайєлла), ангіоневротичний набряк, алергічний дерматит, фотосенсибілізація. З боку сечовидільної системи: Рідко – поліурія, ниркова колька; дуже рідко – нефрит або нефротичний синдром. З боку обміну речовин: Рідко: гіперглікемія, гіпоглікемія, гіпертригліцеридемія. З боку опорно-рухового апарату: Рідко – м'язовий спазм, утруднення рухів у суглобах. З боку травної системи: Часто – нудота, блювання; нечасто – абдомінальний біль, диспепсія, діарея, запор, гематемезис, сухість у роті; рідко – ерозивно-виразкові ураження органів шлунково-кишкового тракту (ЖКТ), включаючи кровотечі та перфорації, анорексія, підвищення активності печінкових ферментів, жовтяниця; дуже рідко – ураження підшлункової залози, ураження печінки. З боку органів кровотворення: Рідко – анемія; дуже рідко – нейтропенія, тромбоцитопенія. З боку дихальної системи: Рідко – брадипное; дуже рідко – бронхоспазм, диспное. З боку органів чуття: Нечасто – нечіткість зору; рідко – шум у вухах. З боку серцево-судинної системи: Нечасто – артеріальна гіпотензія, відчуття жару, гіперемія шкірних покривів; рідко – екстрасистолія, тахікардія, артеріальна гіпертензія, периферичний набряк, поверхневий тромбофлебіт. З боку репродуктивної системи: Рідко – у жінок – порушення менструального циклу, у чоловіків – порушення функції передміхурової залози. Лабораторні показники: Рідко – кетонурія, протеїнурія. Інші: Асептичний менінгіт, що виникає переважно у пацієнтів із системним червоним вовчаком або змішаними захворюваннями сполучної тканини, гематологічні порушення (пурпура, апластична та гемолітична анемії, рідко – агранулоцитоз та гіпоплазія кісткового мозку).Взаємодія з лікарськими засобамиНебажані комбінації З іншими НПЗЗ, включаючи саліцилати у високих дозах (більше 3 г/добу) Одночасне застосування кількох нестероїдних протизапальних засобів підвищує ризик виникнення шлунково-кишкових кровотеч та виразок. З пероральними антикоагулянтами, гепарином у дозах, що перевищують профілактичні, та тіклопідином Підвищується ризик розвитку кровотеч у зв'язку з пригніченням агрегації тромбоцитів та ураження слизової оболонки травного тракту. З препаратами літію Нестероїдні протизапальні засоби підвищують концентрацію літію в плазмі (зниження ниркової екскреції літію), яка може досягти токсичного рівня, тому рівень літію в крові слід контролювати при призначенні, зміні дози або відміні декскетопрофену. З метотрексатом у високих дозах (не менше 15 мг/тиж) Підвищується токсичність метотрексату через зниження його ниркового кліренсу при застосуванні НПЗЗ. З глюкокортикостероїдами Підвищується ризик розвитку виразки та шлунково-кишкової кровотечі. Похідні гідантоїну та сульфаніламіди Може збільшитись виразність їх токсичних проявів. Комбінації, які потребують обережності З діуретиками, інгібіторами АПФ, антибактеріальними препаратами з групи аміноглікозидів та антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ. Декскетопрофен послаблює дію діуретиків та інших антигіпертензивних засобів. Лікування нестероїдних протизапальних засобів пов'язане з ризиком розвитку гострої ниркової недостатності у пацієнтів з дегідратацією (зниження клубочкової фільтрації, зумовленої зниженим синтезом простагландинів). При комбінованому застосуванні декскетопрофену та діуретиків слід переконатися у адекватній гідратації пацієнта та проконтролювати функцію нирок перед призначенням. З метотрексатом у низьких (менше 15 мг/тиж) дозах Підвищується гематологічна токсичність метотрексату через зниження його ниркового кліренсу при застосуванні НПЗЗ. Слід проводити щотижневий контроль картини крові у перші тижні комбінованого лікування. За наявності навіть незначних порушень ниркової функції, а також у осіб похилого віку, необхідний ретельний контроль. З пентоксифіліном Підвищується ризик розвитку кровотеч. Необхідний активний клінічний моніторинг та частий контроль часу кровотечі або часу згортання крові. З зидовудіном Можливий прояв токсичної дії зидовудину на ретикулоцити, який після першого тижня застосування НПЗЗ може призвести до розвитку тяжкої анемії. Необхідно провести підрахунок клітин крові та ретикулоцитів через 1 -2 тижні від початку комбінованого лікування. З пероральними гіпоглікемічними препаратами Зважаючи на можливе підвищення гіпоглікемізуючої дії у зв'язку зі здатністю НПЗП витісняти їх із місць зв'язування з білками плазми крові. З гепаринами (низькомолекулярними) Підвищення ризику розвитку кровотеч. Комбінації, які необхідно брати до уваги З бета-блокаторами Можливе зменшення їхньої антигіпертензивної дії у зв'язку з пригніченням нестероїдних протизапальних засобів синтезу простагландинів. З циклоспорином та такролімусом Можливе посилення їхньої нефротоксичності, за рахунок впливу НПЗП на ниркові простагландини. Під час проведення комбінованої терапії необхідно контролювати функцію нирок. З тромболітичними препаратами Підвищується ризик розвитку кровотеч. З пробенецидом Можливе збільшення концентрації декскетопрофену в плазмі крові, що може бути зумовлене інгібуючим впливом на канальцеву секрецію та/або кон'югацію з глюкуроновою кислотою та потребує корекції дози декскетопрофену. З серцевими глікозидами НПЗЗ можуть призводити до підвищення їх концентрації у плазмі крові. З міфепристоном У зв'язку з теоретичним ризиком зміни ефективності міфепрістону під впливом інгібіторів синтезу простагландинів, НПЗП слід призначати через 8-12 днів після прийому міфепристону. З антибіотиками хінолонового ряду Високий ризик розвитку судом при застосуванні нестероїдних протизапальних засобів у комбінації з високими дозами хінолонів. Фармацевтична взаємодія Декскетопрофен не можна змішувати в одному шприці з розчином допаміну, прометазину, пентазоцину, петидину або гідроксизину (утворюється осад). Декскетопрофен можна змішувати в одному шприці з розчином гепарину, лідокаїну, морфіну та теофіліну. Розведений розчин препарату для внутрішньовенного краплинного введення не можна змішувати з прометазином або пентазоцином. Розведений розчин препарату сумісний з наступними розчинами для ін'єкцій: допаміну, гепарину, гідроксизину, лідокаїну, морфіну, петидину та теофіліну.Спосіб застосування та дозивнутрішньовенно (повільно не менше 15 с) і внутрішньом'язово (вводять глибоко, повільно). Рекомендована доза для дорослих: 50 мг кожні 8-12 годин. При необхідності можливе повторне введення препарату з 6-годинним інтервалом. Максимальна добова доза становить 150 мг. Декскетопрофен показаний для короткочасного застосування (не більше 2 діб) у період гострого больового синдрому. Порушення функції печінки У пацієнтів з легким і помірним порушенням функції печінки (5-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) сумарну добову дозу слід знизити до 50 мг і проводити частий контроль функціональних показників печінки. Декскетопрофен не слід призначати пацієнтам із тяжким порушенням функції печінки. Порушення функції нирок Для пацієнтів з легким порушенням ниркової функції (кліренс креатиніну - 30-60 мл/хв) добову дозу знижують до 50 мг. Декскетопрофен не слід призначати пацієнтам з помірною або важкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв). Пацієнти похилого віку Коригування дози для пацієнтів похилого віку зазвичай не потрібне, однак у зв'язку з фізіологічним зниженням функції нирок рекомендується знизити дозу препарату: загальна добова доза 50 мг при легких порушеннях функції нирок у пацієнтів похилого віку. Приготування розчинів Для приготування розчину препарату для внутрішньовенної інфузії вміст однієї ампули (2 мл) розводять у 30-100 мл 0,9% розчину натрію хлориду, розчину глюкози або розчину Рінгера. Розчин слід готувати в асептичних умовах, захищаючи від дії денного світла. Розведений розчин повинен бути прозорим та безбарвним, вводять шляхом повільної внутрішньовенної інфузії тривалістю 10-30 хв.ПередозуванняВипадки передозування не описані. Симптоми: можлива поява блювоти, нудоти, анорексії, абдомінального болю, запаморочення, дезорієнтації, головного болю, сонливості. Лікування: симптоматична терапія; за необхідності – гемодіаліз.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ осіб із симптомами шлунково-кишкових порушень або із захворюваннями шлунково-кишкового тракту в анамнезі потрібне спостереження лікаря, особливо при шлунково-кишкових кровотечах. У випадках розвитку шлунково-кишкової кровотечі у пацієнтів, які приймають декскетопрофен, препарат негайно скасовують. Слід з обережністю призначати препарат пацієнтам, які одночасно приймають засоби, які можуть збільшити ризик виникнення виразки або кровотечі: кортикостероїди, антикоагулянти (наприклад, варфарин), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну або антиагреганти (зокрема, ацетилсаліцилова кислота). Декскетопрофен може викликати оборотне пригнічення агрегації тромбоцитів та збільшувати час кровотечі. Декскетопрофен слід обережно призначати пацієнтам з алергією в анамнезі. Декскетопрофен слід обережно призначати пацієнтам з хронічною серцевою недостатністю І-ІІ функціонального класу за NYHA. Декскетопрофен може зумовити підвищення рівня креатиніну та азоту в плазмі крові, негативно впливати на сечовидільну систему, призводячи до розвитку гломерулонефриту, інтерстиціального нефриту, папілярного некрозу, нефротичного синдрому та гострої ниркової недостатності. Як і при застосуванні інших НПЗЗ, можливе незначне скороминуще підвищення показників деяких печінкових проб, значне підвищення активності ACT та АЛТ у сироватці крові. При цьому контроль функцій печінки та нирок необхідний у пацієнтів похилого віку. У разі значного підвищення відповідних показників Декскетопрофен слід скасувати. Декскетопрофен слід з обережністю призначати пацієнтам з порушенням кровотворення, пацієнтам із системним червоним вовчаком або іншими захворюваннями сполучної тканини. Як і інші нестероїдні протизапальні засоби, декскетопрофен може маскувати симптоми інфекційних захворювань. Повідомлялося про поодинокі випадки загострення інфекційних процесів, локалізованих у м'яких тканинах при застосуванні нестероїдних протизапальних засобів. Тому потрібне лікарське спостереження пацієнтів із ознаками бактеріальної інфекції або погіршенням стану під час лікування декскетопрофеном. Слід бути обережними при призначенні препарату пацієнтам з порушенням функції печінки, нирок, серця або зі станами, які можуть зумовити затримку рідини в організмі. У цих пацієнтів застосування НПЗЗ може призвести до погіршення стану та затримки рідини в організмі. Необхідно бути обережними також при призначенні декскетопрофену пацієнтам, які застосовують діуретики або схильні до гіповолемії, оскільки у них підвищується ризик розвитку нефротоксичності. Обережність необхідна при призначенні препарату особам похилого віку, оскільки вони частіше виявляють порушення функції нирок, печінки або серцево-судинної системи, а також виникнення небажаних реакцій, наприклад, шлунково-кишкові кровотечі або перфорація кишечника. У кожній ампулі препарату міститься 200 мг етанолу. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У зв'язку з можливим запамороченням та сонливістю в період прийому препарату можливе зниження здатності до концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Протипоказання до застосуванняІндивідуальна нестерпність компонентів. Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
1 123,00 грн
1 082,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаРозчин – 1 амп.: Діюча речовина: концентрат заліза [III] гідроксиду цукрозного комплексу – 2678,57 мг, еквівалентно вмісту заліза – 100 мг; Допоміжні речовини: гідроксид натрію, вода для ін'єкцій. Розчин внутрішньовенного введення, 20 мг/мл. По 5 мл препарату в ампули світлозахисного скла. 5 ампул поміщають у контурну осередкову упаковку з полівінілхлоридної плівки і плівки полімерної, або без полімерної плівки. 1, 2 контурні осередкові упаковки поміщають у пачку з картону. У кожну пачку вкладають інструкцію із застосування, ампульний скарифікатор. Скарифікатор ампульний не вкладають при використанні ампул з кільцем зламу або надрізом і точкою.Опис лікарської формиТемно-коричневий колір колоїдний розчин.Фармакотерапевтична групаЗалізо препарат.ФармакокінетикаПісля одноразового внутрішньовенного введення препарату Велферрум, що містить 100 мг заліза, максимальна концентрація заліза в середньому 538 мкмоль досягається через 10 хв після ін'єкції. Об'єм розподілу центральної камери практично повністю відповідає обсягу сироватки (близько 3 л). Період напіввиведення близько 6 год. Об'єм розподілу у рівноважному стані становить приблизно 8 л, що вказує на низький розподіл заліза у рідких середовищах організму. Завдяки низькій стабільності заліза сахарату у порівнянні з трансферином, спостерігається конкурентний обмін заліза на користь трансферину і в результаті за 24 години переноситься близько 31 мг заліза. Виділення заліза нирками перші 4 години після ін'єкції становить менше 5% від загального кліренсу. Через 24 години рівень заліза сироватки повертається до первісного (до введення) значення, і приблизно 75% сахарози залишає судинне русло.ФармакодинамікаБагатоядерні центри заліза (III) гідроксиду оточені зовні безліччю нековалентно пов'язаних молекул сахарози. В результаті утворюється комплекс, молекулярна маса якого становить приблизно 43 кДа, внаслідок чого його виведення через нирки у незміненому вигляді неможливе. Цей комплекс стабільний і у фізіологічних умовах не виділяє іони заліза. Структура багатоядерного залізовмісного ядра подібна до структури ядра феритину - фізіологічного депо заліза. Цей комплекс призначений для створення керованого джерела утилізованого заліза для трансферину та феритину, що відповідають за транспорт та депонування заліза в організмі. Після внутрішньовенного введення залізо з цього комплексу захоплюється переважно печінкою, селезінкою та кістковим мозком, а потім використовується для синтезу гемоглобіну, міоглобіну та інших залізовмісних ферментів, або зберігається у печінці у формі феритину.Показання до застосуванняВелферрум застосовується для лікування залізодефіцитних станів у таких випадках: за необхідності швидкого заповнення заліза; у хворих, які не переносять пероральні препарати заліза або не дотримуються режиму лікування; за наявності активних запальних захворювань кишечника, коли пероральні препарати заліза є неефективними.Протипоказання до застосуванняЗастосування препарату Велферрум протипоказане у випадку, якщо: анемія пов'язана з дефіцитом заліза; є ознаки навантаження залізом (гемосидероз, гемохроматоз) або порушення процесу його утилізації; є підвищена чутливість до препарату Велферрум або його компонентів; І триместр вагітності. З обережністю: Хворим на бронхіальну астму, екзему, полівалентну алергію, алергічну реакцію на інші парентеральні препарати заліза та особам, що мають низьку залізо-зв'язувальну здатність сироватки та/або дефіцит фолієвої кислоти Велферрум слід призначати з обережністю. Також обережність потрібна при введенні препаратів заліза пацієнтам з печінковою недостатністю, з гострими або хронічними інфекційними захворюваннями та особам, у яких підвищені показники феритину сироватки крові у зв'язку з тим, що парентерально залізо, що вводиться, може надавати несприятливу дію за наявності бактеріальної або вірусної інфекції.Вагітність та лактаціяОбмежений досвід застосування препарату Велферрум у вагітних пацієнток показав відсутність небажаного впливу сахарату заліза протягом вагітності та здоров'я плода/новонародженого. До цього часу не проводилося добре контрольованих досліджень у вагітних жінок. Результати досліджень репродукції у тварин не виявили прямих чи опосередкованих шкідливих впливів на розвиток ембріона/плоду, пологи чи постнатальний розвиток. Проте потрібна оцінка співвідношення ризик/користування. Надходження неметаболізованого сахарату заліза в грудне молоко малоймовірне. Таким чином, Велферрум не становить небезпеки для немовлят, які перебувають на грудному вигодовуванні.Побічна діяНайбільш часто реєстрованими небажаними лікарськими реакціями при застосуванні препаратів заліза [III] гідроксид цукрозного комплексу були зміна смакових відчуттів, зниження артеріального тиску, пірексія та озноб, реакції в місці ін'єкції та нудота. Дуже часті (≥1/10), часті (≥1/100 - З боку імунної системи Рідкісні: анафілактоїдні реакції. З боку нервової системи Часті: порушення смакових відчуттів. Нечасті: запаморочення, біль голови. Рідкісні: парестезія, непритомність, непритомність. Частота невідома: зниження рівня свідомості, сплутаність свідомості. З боку cepдца Нечасті: тахікардія, серцебиття. Невідомо: брадикардія. З боку судин Нечасті: зниження артеріального тиску, судинний колапс. Рідкісні: підвищення артеріального тиску. З боку органів дихання, грудної порожнини та середостіння. Нечасті: бронхоспазм, задишка. З боку шлунково-кишкового тракту Нечасті: нудота, блювання, біль у животі, діарея. З боку шкірних покривів та підшкірних тканин Нечасті: свербіж, кропив'янка, висипання, еритема З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини Нечасті: біль у м'язах. Рідкісні: набряки суглобів, біль у суглобах. Загальні розлади та порушення у місці введення Часті: реакції у місці ін'єкції/інфузії. Нечасті: периферичні набряки, гіперемія, пірексія, озноб, припливи, біль у грудях, гіпергідроз. Рідкісні: ангіоневротичний набряк, втома, астенія, загальне нездужання, відчуття жару, набряки, хроматурія. Дуже рідкісні: гіпергідроз, біль у спині. Частота невідома: тромбофлебіт.Взаємодія з лікарськими засобамиВелферрум не повинен призначатися одночасно з лікарськими формами заліза для прийому внутрішньо, оскільки сприяє зменшенню всмоктування заліза із шлунково-кишкового тракту. Лікування пероральними препаратами заліза можна розпочинати не раніше як через 5 днів після останньої ін'єкції. Препарат Велферрум можна змішувати в одному шприці лише зі стерильним 0,9% розчином хлориду натрію. Несумісний з іншими розчинами для внутрішньовенного введення та терапевтичними препаратами через ризик преципітації та/або іншої фармацевтичної взаємодії. Сумісність із контейнерами з інших матеріалів (поліетилен та полівінілхлорид), за винятком скла, не вивчена.Спосіб застосування та дозиВелферрум вводиться тільки внутрішньовенно - повільно струминно або краплинно, а також у венозну ділянку діалізної системи і не призначений для внутрішньом'язового введення. Неприпустиме одноразове введення повної терапевтичної дози препарату. Перед введенням першої терапевтичної дози необхідно призначити тест-дозу. Якщо протягом періоду спостереження виникли явища непереносимості, препарат слід негайно припинити. Перед розкриттям ампули слід оглянути наявність можливого осаду і ушкоджень. Можна використовувати лише коричневий розчин без осаду. Крапельне введення: препарат Велферрум краще вводити в ході краплинної інфузії для того, щоб зменшити ризик вираженого зниження артеріального тиску (АТ) та небезпеку потрапляння розчину в навколовенозний простір. Безпосередньо перед інфузією препарат Велферрум потрібно розвести 0,9% розчином хлориду натрію у співвідношенні 1:20 [наприклад, 1 мл (20 мг заліза) у 20 мл 0,9% розчину натрію хлориду]. Отриманий розчин вводиться з наступною швидкістю: 100 мг заліза – не менше ніж за 15 хв; 200 мг заліза – протягом 30 хв; 300 мг заліза – протягом 1,5 год; 400 мг заліза – протягом 2,5 год; 500 мг заліза – протягом 3,5 год. Введення максимально переносимої разової дози, що становить 7 мг заліза/кг маси тіла, слід проводити протягом мінімум 3,5 год незалежно від загальної дози препарату. Перед першим краплинним введенням терапевтичної дози препарату Велферрум необхідно ввести тест-дозу: 20 мг заліза дорослим та дітям з масою тіла більше 14 кг та половину денної дози (1,5 мг заліза/кг) дітям, які мають масу тіла менше 14 кг протягом 15 хв. За відсутності небажаних явищ, частину розчину, що залишилася, слід вводити з рекомендованою швидкістю. Струмене введення: препарат Велферрум також можна вводити у вигляді нерозведеного розчину внутрішньовенно повільно, зі швидкістю (норма) 1 мл препарату Велферрум (20 мг заліза) за одну хвилину (5 мл препарату Велферрум (100 мг заліза) вводиться мінімум за 5 хв). Максимальний об'єм не повинен перевищувати 10 мл препарату Велферрум (200 мг заліза) за одну ін'єкцію. Перед першим струменевим введенням терапевтичної дози препарату Велферрум, слід призначити тест-дозу: 1 мл препарату Велферрум (20 мг заліза) дорослим та дітям з масою тіла більше 14 кг, та половину денної дози (1,5 мг заліза/кг) дітям, які мають масу тіла менше 14 кг протягом 1-2 хв. За відсутності небажаних явищ протягом наступних 15 хв спостереження частину розчину, що залишилася, слід вводити з рекомендованою швидкістю. Після ін'єкції хворому на деякий час рекомендується зафіксувати руку у витягнутому положенні. Введення в діалізну систему: Велферрум можна вводити безпосередньо у венозну ділянку діалізної системи, суворо дотримуючись правил, описаних для внутрішньовенної ін'єкції. Розрахунок дози: Доза розраховується індивідуально відповідно до загального дефіциту заліза в організмі за формулою: Загальний дефіцит заліза (мг) = маса тіла (кг) х (нормальний рівень Нb - Нb хворого) (г/л) х 0,24+ депоноване залізо (мг). Для хворих із масою тіла менше 35 кг: нормальний рівень Нb = 130 г/л, кількість депонованого заліза = 15 мг/кг маси тіла. Для хворих із масою тіла понад 35 кг: нормальний рівень Нb = 150 г/л, кількість депонованого заліза = 500 мг. *Коефіцієнт 0,24 = 0,0034 х 0,07 х 1000 (Зміст заліза в Нb =0,34%; Обсяг крові = 7% від маси тіла; коефіцієнт 1000 = переклад "г" в "мг"). Загальний обсяг препарату Велферрум, який необхідно ввести (у мл) = Загальний дефіцит заліза (мг)/20 мг/мл Маса тіла [кг] Кумулятивна терапевтична доза препарату Велферрум для введення: Нb 60 г/л Нb 75г/л Нb 90 г/л Нb 105 г/л мг Fe мл мг Fe мл мг Fe мл мг Fe мл 5 160 8 140 7 120 6 100 5 10 320 16 280 14 240 12 220 11 15 480 24 420 21 380 19 320 16 20 640 32 560 28 500 25 420 21 25 800 40 700 35 620 31 520 26 30 960 48 840 42 740 37 640 32 35 1260 63 1140 57 1000 50 880 44 40 1360 68 1220 61 1080 54 940 47 45 1480 74 1320 66 1140 57 980 49 50 1580 79 1400 70 1220 61 1040 52 55 1680 84 1500 75 1300 65 1100 55 60 1800 90 1580 79 1360 68 1140 57 65 1900 95 1680 84 1440 72 1200 60 70 2020 101 1760 88 1500 75 1260 63 75 2120 106 1860 93 1580 79 1320 66 80 2220 111 1940 97 1660 83 1360 68 85 2340 117 2040 102 1720 86 1420 71 90 2440 122 2120 106 1800 90 1480 74 У разі коли загальна терапевтична доза перевищує максимальну допустиму разову дозу, рекомендується дробове введення препарату. Якщо через 1-2 тижні після початку лікування препаратом Велферрум не відбувається покращення гематологічних показників, необхідно переглянути початковий діагноз. Розрахунок дози для відновлення дефіциту заліза після крововтрати або здачі аутологічної крові: Доза препарату Велферрум, необхідна для компенсації дефіциту заліза, підраховується за такою формулою: Якщо кількість втраченої крові відома: внутрішньовенне введення 200 мг заліза (= 10 мл препарату Велферрум) призводить до такого ж підвищення концентрації Hb, як і переливання 1 одиниці крові (= 400 мл з концентрацією Hb 150 г/л). Кількість заліза, яке необхідно заповнити (мг) = кількість одиниць втраченої крові х 200 або Необхідний об'єм препарату Велферрум (мл) = кількість одиниць втраченої крові х 10 За зниження Hb: використовуйте попередню формулу за умови, що депо заліза поповнювати не потрібно. Кількість заліза, яке потрібно заповнити [мг] = маса тіла [кг] х 0,24 х (нормальний рівень Hb – рівень Hb хворого) (г/л). Наприклад: маса тіла 60 кг, дефіцит Hb = 10 г/л => необхідна кількість заліза в 150 мг => необхідний об'єм препарату Велферрум = 7,5 мл Стандартне дозування: Дорослі та літні хворі: 5-10 мл Велферрум (100-200 мг заліза) 1-3 рази на тиждень залежно від рівня гемоглобіну. Діти: Є лише обмежені дані щодо застосування препарату у дітей до 3 років. Рекомендована доза для дітей інших вікових груп - не більше 0,15 мл, препарату Велферрум (3 мг заліза) на кг маси тіла 1-3 рази на тиждень, залежно від рівня гемоглобіну. Максимально переносима разова доза: Дорослі та літні хворі: Для струменевого введення: 10 мл препарату Велферрум (200 мг заліза), тривалість введення щонайменше 10 хв. Для краплинного введення: залежно від показань, разова доза може досягати 500 мг заліза. Максимально допустима разова доза становить 7 мг заліза на кг маси тіла та вводиться один раз на тиждень, але не повинна перевищувати 500 мг заліза.ПередозуванняПередозування може викликати гостре навантаження залізом, яке проявляється симптомами гемосидерозу. При передозуванні рекомендується використовувати симптоматичні засоби та, якщо необхідно, речовини, що зв'язують залізо (хелати), наприклад, дефероксамін внутрішньовенно.Запобіжні заходи та особливі вказівкиВелферрум повинен призначатися тільки тим хворим, у яких діагноз анемії підтверджений відповідними лабораторними даними (наприклад, результатами визначення феритину сироватки або рівня гемоглобіну і гематокриту, кількості еритроцитів та їх параметрів - середнього об'єму еритроциту, середнього вмісту гемоциту. . Внутрішньовенні препарати заліза можуть викликати алергічні або анафілактоїдні реакції, які можуть бути потенційно небезпечними для життя. Слід суворо дотримуватись швидкості введення препарату Велферрум (при швидкому введенні препарату може знижуватися артеріальний тиск). Більш висока частота розвитку небажаних побічних явищ (особливо - зниження АТ), які також можуть бути важкими, асоціюється зі збільшенням дози. Таким чином, час введення препарату, що наводиться в розділі "Способи застосування та дози", повинен суворо дотримуватися, навіть якщо пацієнт не отримує препарат у разовій дозі, що максимально переноситься. Дослідження, проведені у пацієнтів, які мають реакції підвищеної чутливості до декстрану заліза, показали відсутність ускладнень на фоні лікування препаратами заліза [III] гідроксид цукрозного комплексу. Термін зберігання після першого розкриття контейнера: З мікробіологічної точки зору препарат слід використовувати негайно. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Малоймовірно, що препарат Велферрум може небажано впливати на здатність до керування автомобілем і роботи з механізмами. Однак при розвитку таких симптомів, як запаморочення, сплутана свідомість або напівнепритомність, пацієнти не повинні керувати транспортними засобами або механізмами і до зникнення цих симптомів.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему