Все товары
953,00 грн
140,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаРозчин 16,8 мкг/мл. - 1 доза: Активна речовина: Епоетин альфа – 2000 ME (16,8 мкг)1; допоміжні речовини: натрію дигідрофосфату дигідрат - 1,4 мг; натрію гідрофосфату дигідрат – 2,84 мг; натрію хлорид – 4,38 мг; гліцин – 5,0 мг; полісорбат-80 – 0,3 мг; хлористоводнева кислота – 0,070 мг2; натрію гідроксид – 0,070 мг2; вода для ін'єкцій – до 1,0 мл. 11 мг епоетину альфа відповідає 120000 ME. 2 Додається при необхідності регулювання pH розчину (максимальна кількість, що відповідає 0,1 М розчину речовини). По 0,5 мл (1000 ME) або 1 мл (2000 ME) розчину для внутрішньовенного та підшкірного введення 16,8 мкг/мл, 0,3 мл (3000 ME), 0,4 мл (4000 ME), 0,5 мл (5000 ME), 0,6 мл (6000 ME), 0,8 мл (8000 ME) або 1 мл (10000 ME) розчину для внутрішньовенного та підшкірного введення 84 мкг/мл, 0,5 мл (20000 ME), 0,75 мл (30000 ME) або 1 мл (40000 ME) розчину для внутрішньовенного та підшкірного введення 336 мкг/мл у однодозових градуйованих (з ціною поділу 0,1 мл) шприцах із прозорого безбарвного боросилікатного скла типу I (Євр. ), забезпечених шток-поршнем з поліпропілену з бромбутилкаучуковим ущільнювачем, покритим фторполімером, та ін'єкційною голкою з нержавіючої сталі 27 G х 1/2 з гумовим безлатексним захисним ковпачком та зовнішнім ковпачком з поліпропілену (для запобігання)а також спеціальним ковпачком безпеки для голки після проведеної ін'єкції (для попередження травмування внаслідок уколу голкою з необережності) або без такого. По 1 або 3 шприци поміщають у контурну упаковку з прозорого безбарвного листового пластику (корекс) і запечатують прозорою плівкою. По 1 корексу з 1 шприцом або по 2 корекси з 3 шприцами разом з інструкцією із застосування поміщають у картонну пачку.Опис лікарської формиПрозорий безбарвний розчин.Фармакотерапевтична групаГемопоетичний.ФармакокінетикаВ/в введення T1/2 епоетину альфа після багаторазового внутрішньовенного введення становить близько 4 годин у здорових добровольців і близько 5 годин – у хворих з хронічною нирковою недостатністю. У дітей T1/2 епоетин альфа становить близько 6 год. П/до введення При підшкірному введенні концентрація епоетину альфа у плазмі визначається значно нижче, ніж при внутрішньовенному введенні, Tmax епоетину альфа у плазмі становить близько 12-18 годин після введення. Cmax епоетину альфа при підшкірному введенні становить лише 1/20 частина концентрації при внутрішньовенному введенні. Препарат не має здатності до кумуляції - концентрація епоетину альфа в плазмі крові через 24 години після першої ін'єкції визначається такою ж, як через 24 години після останньої ін'єкції. При підшкірному введенні T1/2 епоетину альфа визначити складно, він становить близько 24 год. Біодоступність епоетину альфа при підшкірному введенні значно нижче, ніж при його внутрішньовенному введенні, і становить близько 20%.ФармакодинамікаЕритропоетин є глікопротеїном, який стимулює еритропоез, активує мітоз і дозрівання еритроцитів з клітин-попередників еритроцитарного ряду. Молекулярна маса еритропоетину - близько 32000-40000 Так. Білкова фракція становить близько 58% молекулярної маси та включає 165 амінокислот. Чотири вуглеводневі ланцюги пов'язані з білком трьома N-глікозидними зв'язками та одним О-глікозидним зв'язком. Епоетин альфа, що отримується з використанням генно-інженерної технології, є очищеним глікопротеїном, за амінокислотним і вуглеводним складом він ідентичний еритропоетину людини, що виділяється з сечі у хворих при анемії. Бінокріт має максимально високий ступінь очищення відповідно до сучасних технологічних можливостей. Зокрема, при кількісному аналізі активної речовини препарату Бінокрит не визначаються навіть слідові кількості клітинних ліній, на яких здійснюється виробництво препарату. Біологічна активність епоетину альфа підтверджена в експерименті in vivo (дослідження проводили на здорових щурах та щурах з анемією, а також на мишах з поліцитемією). Після введення епоетину альфа кількість еритроцитів, ретикулоцитів, концентрація гемоглобіну та швидкість поглинання 59Fe зростають. У дослідженнях in vitro при інкубації з епоетином альфа було виявлено посилення інкорпорації 3Н-тимідину в еритроїдних клітинах селезінки ядросодержащих (у культурі клітин селезінки миші). Дослідження на культурі клітин кісткового мозку людини показали, що епоетин альфа специфічно стимулює еритропоез і не впливає на лейкопоезу. Цитотоксична дія еритропоетину на клітини кісткового мозку людини не виявлена. Еритропоетин є фактором зростання, який здебільшого стимулює утворення еритроцитів. Рецептори до еритропоетину можуть бути присутніми на поверхні різних пухлинних клітин. Введення епоетину альфа супроводжується підвищенням гемоглобіну, гематокриту, сироваткового заліза, сприяє покращенню кровопостачання тканин та роботи серця. Найбільш значущий ефект епоетину альфа відзначений при анеміях, зумовлених хронічною нирковою недостатністю (ХНН), а також розвинених у хворих із низкою злоякісних новоутворень та системних захворювань.Показання до застосуванняанемія у дорослих та дітей, зумовлена хронічною нирковою недостатністю, у т.ч.: анемія внаслідок хронічної ниркової недостатності у дітей та дорослих на гемодіалізі, а також у дорослих на перитонеальному діалізі; тяжка анемія ниркового генезу, що супроводжується клінічними симптомами у дорослих із нирковою недостатністю, яким ще не проводили гемодіаліз; лікування анемії та зменшення потреби у проведенні переливання крові у дорослих, які отримують лікування хіміотерапевтичними препаратами з приводу солідних новоутворень, злоякісної лімфоми або множинної мієломи, а також у осіб з високим ризиком ускладнень гемотрансфузій, обумовленим загальним тяжким станом. якщо анемія відзначалася і на початок хіміотерапії); з метою підвищення ефективності переливання аутологічної крові в рамках передепозитної програми збору крові перед хірургічними операціями у хворих з рівнем гематокриту, рівним 33–39%, для полегшення збору аутологічної крові та зменшення ризику, пов'язаного з використанням алогенних гемотрансфузій, якщо очікувана кількість, яку можна одержати методом аутологічного збору без застосування епоетину альфа. Лікування показано пацієнтам при помірно вираженій анемії (при концентрації гемоглобіну 10-13 г/дл або 6,2-8,1 ммоль/л), без дефіциту заліза, якщо передбачається значна крововтрата, а також при широких хірургічних втручаннях, коли може знадобитися великий обсяг крові, що переливається (5 і більше обсягів у чоловіків і 4 або більше - у жінок); з метою зменшення ступеня ризику при аллогенному переливанні крові у дорослих, які не мають дефіциту заліза, перед елективною ортопедичною операцією за наявності високого ризику ускладнень при проведенні гемотрансфузій. Застосування препарату обмежене лише у хворих з помірно вираженою анемією (наприклад при концентрації гемоглобіну 1013 г/дл), у тому випадку, якщо вони не включені до програми збору аутологічної крові перед операцією з очікуваною крововтратою від 900 до 1800 мл; анемія у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які отримують терапію зидовудином, при рівні ендогенного еритропоетину менше 500 МО/мл.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до діючої речовини та допоміжних речовин, що входять до складу препарату; парціальна червоноклітинна аплазія (ПККА), що виникла після лікування еритропоетином; неконтрольована артеріальна гіпертензія; пацієнти, які з будь-яких причин не можуть отримувати ефективне лікування для профілактики тромбозів; інфаркт міокарда або інсульт, що відбулися протягом 1 місяця до планованого лікування; нестабільна стенокардія; пацієнти з високим ризиком тромбозу глибоких вен та тромбоемболічною хворобою в анамнезі (у рамках підвищення ефективності переливання аутологічної крові); тяжка поразка коронарних, периферичних артерій, сонних артерій, а також судин головного мозку, в т.ч. у пацієнтів, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда або інсульт (в рамках передепозитної програми збору крові перед великою хірургічною операцією та не беруть участь у програмі переливання аутологічної крові). З обережністю: злоякісні новоутворення, епілептичний синдром (в т. ч. в анамнезі), хронічна ниркова та печінкова недостатність, тромбоцитоз, тромбоз (в анамнезі), гостра крововтрата, серповидно-клітинна анемія, гемолітична анемія, залізо-, стану.Вагітність та лактаціяНалежні контрольовані дослідження застосування епоетину альфа жінками під час вагітності не проводились. За результатами досліджень на тваринах виявлено репродуктивну токсичність. Внаслідок цього пацієнткам з хронічною нирковою недостатністю слід застосовувати Бінокріт® під час вагітності, тільки якщо передбачувана користь для матері значно перевищує ризик для плода. Застосування епоетину альфа не рекомендовано у період вагітності або лактації у хворих, які беруть участь у програмі збирання аутологічної крові перед хірургічною операцією.Побічна діяНаведені нижче побічні ефекти розподілені відповідно до класифікації органів та систем та за частотою народження: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100– З боку крові та лімфатичної системи: нечасто – тромбоцитемія (у хворих зі злоякісними новоутвореннями); частота невідома - ПККА, опосередкована через антитіла, тромбоцитемія (у хворих на ХНН). З боку імунної системи: частота невідома – анафілактична реакція, підвищена чутливість. З боку нервової системи: дуже часто – головний біль (у хворих із злоякісними новоутвореннями); часто - судоми (у хворих з ХНН), головний біль (у хворих з ХНН); нечасто - геморагічний інсульт, судоми (у хворих із злоякісними новоутвореннями); частота невідома – інсульт, гіпертонічна енцефалопатія, транзиторні ішемічні атаки. З боку органу зору: частота невідома – тромбоз сітківки. З боку ССС: часто – тромбоз глибоких вен нижніх кінцівок (у хворих із злоякісними новоутвореннями); підвищення АТ; частота невідома - тромбоз глибоких вен нижніх кінцівок (у хворих на ХНН), артеріальний тромбоз, гіпертонічний криз. З боку органів дихання: часто – тромбоемболія легеневої артерії (у хворих на злоякісні новоутворення); частота невідома - тромбоемболія легеневої артерії (у хворих з ХНН). З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – нудота; часто – діарея (у хворих із новоутвореннями), блювання; нечасто - діарея (у хворих з хронічною нирковою недостатністю). З боку шкіри та її придатків: часто - шкірний висип; частота невідома – ангіоневротичний набряк, кропив'янка. З боку кістково-м'язової системи: дуже часто – артралгія (при ХНН); часто - артралгія (у хворих зі злоякісними новоутвореннями); нечасто - міалгія (у хворих зі злоякісними новоутвореннями); частота невідома - міалгія (при ХНН). Вроджені, сімейні/генетичні порушення: частота невідома – порфірія. З боку організму загалом: дуже часто – гіпертермія (у хворих із злоякісними новоутвореннями); грипоподібний стан (при ХНН); часто - грипоподібний стан (у хворих із злоякісними новоутвореннями); частота невідома - неефективність препарату, периферичні набряки, гіпертермія (при хронічній нирковій недостатності), реакції в місці введення. Лабораторні показники: частота невідома – антитіла до еритропоетину. Інші: часто - тромбоз шунт діалізного обладнання (у хворих з ХНН).Взаємодія з лікарськими засобамиДаних щодо взаємодії епоетину альфа з іншими ЛЗ немає. Однак при одночасному застосуванні з циклоспорином можлива взаємодія, оскільки препарат зв'язується з еритроцитами. Якщо лікування Бінокрітом проводиться одночасно з циклоспорином, необхідно контролювати концентрацію циклоспорину в залежності від ступеня підвищення гематокриту. Немає даних про взаємодію між епоетином альфа та гранулоцитарним колонієстимулюючим фактором (Г-КСФ) або гранулоцитарно-моноцитарним колонієстимулюючим фактором (ГМ-КСФ). Щоб уникнути несумісності або зниження активності, не рекомендується змішувати з розчинами та іншими лікарськими засобами.Спосіб застосування та дозиВ/в, п/к. Лікування препаратом Бінокріт® повинно проводитися під контролем лікаря-фахівця, який має відповідну кваліфікацію та досвід лікування хворих, яким показана терапія препаратами – стимуляторами еритропоезу. Дози Лікування симптоматичної анемії у дорослих та дітей з ХНН: Бінокріт® у хворих на ХНН вводять внутрішньовенно. У зв'язку з тим, що клінічні прояви анемії та залишкові явища можуть різнитися залежно від віку, статі та загальної тяжкості захворювання, проводять індивідуальну оцінку стану кожного хворого. Цільовий рівень концентрації гемоглобіну становить 10-12 г/дл (6,2-7,5 ммоль/л) у дорослих та 9,5-11 г/дл (5,9-6,8 ммоль/л) у дітей. Не рекомендується тривале підвищення концентрації гемоглобіну більше ніж 12 г/дл (7,5 ммоль/л). Якщо концентрація гемоглобіну підвищується на понад 2 г/дл (1,25 ммоль/л) на місяць або протягом тривалого часу перевищує 12 г/дл (7,5 ммоль/л), необхідно зменшити дозу препарату Бінокріт на 25%. Якщо концентрація гемоглобіну перевищує 13 г/дл (8,1 ммоль/л), необхідно припинити лікування до зниження гемоглобіну до 12 г/дл (7,5 ммоль/л) і відновити терапію препаратом Бінокріт®, зменшивши початкову дозу на 25%. . Внаслідок міжіндивідуальної варіабельності, концентрація гемоглобіну може виявитися вищою або нижчою за оптимальне (цільове) значення. Лікування слід призначати таким чином, щоб мінімально ефективна доза препарату Бінокріт забезпечувала необхідний контроль гемоглобіну та клінічних проявів захворювання. До початку лікування та в період лікування слід контролювати концентрацію заліза у плазмі крові, за необхідності призначають додатково препарати заліза. Дорослі пацієнти, які отримують гемодіаліз Лікування проводиться у два етапи. Етап корекції. В/в вводять Бінокріт у дозі 50 МО/кг 3 рази на тиждень. При необхідності дозу коригують поступово протягом 4 тижнів. Збільшення або зменшення дози не більше 25 МО/кг 3 рази на тиждень. Етап підтримуючої терапії. Корекція дози з метою підтримки необхідного рівня гемоглобіну 10-12 г/дл (6,2-7,5 ммоль/л). Рекомендована сумарна щотижнева доза препарату Бінокріт - від 75 до 300 МО/кг, вводять внутрішньовенно по 25-100 МО/кг 3 рази на тиждень. У хворих з тяжкою анемією (гемоглобін Застосування у дітей, які отримують гемодіаліз Лікування проводиться у два етапи. Етап корекції. В/в вводять Бінокріт у дозі 50 МО/кг 3 рази на тиждень. При необхідності дозу коригують поступово протягом 4 тижнів. Збільшення або зменшення дози не більше 25 МО/кг 3 рази на тиждень. Етап підтримуючої терапії. Корекція дози з метою підтримки необхідного рівня гемоглобіну 9,5-11 г/дл (5,9-6,8 ммоль/л). У більшості випадків у дітей з масою тіла менше 30 кг необхідно застосовувати вищі підтримуючі дози, ніж у дітей з вищою масою тіла та дорослих. У дітей з тяжкою анемією (гемоглобін6,8 г/дл або >4,25 ммоль/л). Дорослі хворі, які отримують перитонеальний діаліз Лікування проводиться у два етапи. Етап корекції. Початкова доза 50 МО/кг 2 рази на тиждень внутрішньовенно. Етап підтримуючої терапії. Корекція дози з метою підтримки необхідного рівня гемоглобіну 10-12 г/дл (6,2-7,5 ммоль/л). Підтримуюча доза становить від 25 до 50 МО/кг 2 рази на тиждень, 2 рівні ін'єкції. Дорослі з нирковою недостатністю, яким не проводився діаліз Лікування проводиться у два етапи. Етап корекції. Початкова доза становить 50 МО/кг 3 рази на тиждень внутрішньовенно з подальшим збільшенням при необхідності на 25 МО/кг (3 рази на тиждень) до досягнення цільової дози (збільшувати дозу слід поступово, як мінімум, протягом 4 тижнів). Етап підтримуючої терапії. Корекція дози з метою підтримки необхідного рівня гемоглобіну 10-12 г/дл (6,2-7,5 ммоль/л). Підтримуюча доза становить від 17 до 33 МО/кг 3 рази на тиждень внутрішньовенно. Максимальна доза не повинна перевищувати 200 МО/кг тричі на тиждень. Лікування анемії у хворих після хіміотерапії Препарат Бінокріт® вводять підшкірно (при концентрації гемоглобіну 12 г/дл (7,5 ммоль/л); рекомендації з коригування дози в подібних випадках наведені нижче). Лікування слід призначати таким чином, щоб мінімально ефективна доза епоетину альфа забезпечувала необхідний контроль симптомів анемії. Терапію препаратом Бінокріт слід продовжувати протягом 1 місяця після завершення курсу хіміотерапії. Початкова доза препарату становить 150 МО/кг, вводиться підшкірно 3 рази на тиждень. Можливе альтернативне застосування препарату у дозі 450 МО/кг підшкірно 1 раз на тиждень. У разі підвищення концентрації гемоглобіну мінімум на 1 г/дл (>0,62 ммоль/л) або збільшення кількості ретикулоцитів ≥40000 клітин/мкл щодо початкових показників через 4 тижні лікування доза препарату становить 150 МО/кг 3 рази на тиждень або 450 МО / кг 1 разів на тиждень і залишається без змін. При підвищенні концентрації гемоглобіну на Коригування дози для підтримки концентрації гемоглобіну в межах 10-12 г/дл Якщо концентрація гемоглобіну підвищується на понад 2 г/дл (1,25 ммоль/л) на місяць або рівень гемоглобіну перевищує 12 г/дл (7,5 ммоль/л), необхідно скоротити дозу препарату на 25-50%. Якщо концентрація гемоглобіну перевищує 13 г/дл (8,1 ммоль/л), необхідно припинити лікування до зниження значення до 12 г/дл (7,5 ммоль/л), а потім відновити терапію епоетином альфа, зменшивши початкову дозу на 25 %. Дорослі пацієнти, які беруть участь у програмі збору аутологічної крові перед хірургічними операціями Бінокріт® вводять внутрішньовенно, попередньо завершивши процедуру здачі крові. Пацієнтам з анемією легкого ступеня (при рівні гематокриту 33–39%), які потребують >4 одиниць крові, необхідно проводити лікування препаратом Бінокріт® у дозі 600 МО/кг 2 рази на тиждень протягом 3 тижнів до хірургічного втручання. Усім пацієнтам, які отримують Бінокріт®, слід додатково призначати препарати заліза (внутрішньо у дозі 200 мг на добу) протягом усього курсу терапії. Застосування препарату заліза слід призначати до початку терапії Бінокрітом, якомога раніше, за кілька тижнів до початку збору аутологічної крові. Дорослі пацієнти, які підлягають елективній ортопедичній хірургії Бінокріт® вводять підшкірно. Рекомендована доза препарату Бінокріт - 600 МО/кг 1 раз на тиждень протягом 3 тижнів, що передують операції (за 21, 14 та 7 днів до операції), а також у день операції. Якщо передопераційний період коротший за 3 тижні, Бінокріт® слід призначати щодня у дозі 300 МО/кг 10 днів поспіль, перед хірургічним втручанням, у день операції та протягом 4 днів після неї. Якщо в передопераційний період концентрація Hb становить 15 г/дл (9,38 ммоль/л) або вище, застосування препарату слід припинити. Слід переконатися, що до початку лікування Бінокрітом у пацієнтів немає дефіциту заліза. Усі пацієнти, які отримують терапію Бінокрітом, повинні отримувати необхідну кількість двовалентного заліза (всередину 200 мг на добу) протягом усього курсу терапії. Бінокріт® — стерильний препарат, що не містить консервантів, призначений виключно для одноразового застосування. Слід вводити потрібну кількість препарату. Препарат не слід вводити у вигляді внутрішньовенної інфузії або змішувати з іншими ЛЗ. В/в ін'єкція. Тривалість ін'єкції становить 1–5 хв, залежно від загального обсягу дози. При гемодіалізі може застосовуватися болюсна ін'єкція під час процедури діалізу через зручний венозний порт діалізної лінії. Альтернативою може бути ін'єкція, зроблена в кінці процедури діалізу через фістульну голку, потім вводять 10 мл ізотонічного розчину натрію хлориду для прочистки голки та забезпечення задовільного введення препарату в кровотік. Пацієнтам з можливими температурними реакціями на внутрішньовенне введення препаратів рекомендується повільне введення препарату. П/к ін'єкція. Не слід перевищувати максимальний обсяг ін'єкції – 1 мл на одне місце введення. У разі введення великих обсягів необхідно вибирати більшу кількість місць для ін'єкцій. Ін'єкції вводять у м'яз стегна чи область передньої черевної стінки.ПередозуванняТерапевтичний діапазон препарату є широким. При передозуванні можливе виникнення симптомів, що відображають крайній рівень прояву фармакологічної дії гормону (підвищення концентрації гемоглобіну або гематокриту). При високих рівнях гемоглобіну або гематокриту можливе застосування флеботомії. За потреби призначається симптоматична терапія.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри призначенні препарату Бінокріт® у всіх пацієнтів необхідно перевіряти та суворо контролювати артеріальний тиск. Слід з обережністю застосовувати епоетин альфа пацієнтам з гіпертензією, якщо вони не отримують необхідне лікування, призначене лікування неадекватне або гіпертензія погано контролюється. У цьому випадку може виникнути потреба розпочати або посилити антигіпертензивну терапію, яка вже застосовувалася. Якщо нормалізувати артеріальний тиск не вдається, лікування епоетином альфа слід припинити. Бінокріт® з обережністю застосовують за наявності епілепсії та хронічної печінкової недостатності. Хворі з ХНН та онкологічні хворі повинні регулярно контролювати рівень гемоглобіну до досягнення стабільних показників та періодично після цього. Ретельний контроль рівня гемоглобіну є обов'язковим для всіх пацієнтів у зв'язку зі збільшеним потенційним ризиком тромбоемболічних ускладнень та збільшенням кількості фатальних випадків, коли пацієнти отримували лікування при рівні гемоглобіну, що перевищує встановлену норму для застосування препарату за показаннями. Під час лікування препаратом Бінокрит може спостерігатися помірне дозозалежне збільшення кількості тромбоцитів у межах норми. При продовженні курсу терапії цей показник знову знижується. Протягом перших 8 тижнів після початку лікування рекомендується регулярно контролювати кількість тромбоцитів. До початку терапії необхідно виключити інші причини виникнення анемії (дефіцит заліза, гемоліз, крововтрата, дефіцит вітаміну В12 або фолієвої кислоти). У більшості випадків рівень феритину в сироватці знижується при одночасному збільшенні гематокриту. Усі перелічені додаткові фактори анемії також слід враховувати при збільшенні дози препарату Бінокріт у хворих із новоутвореннями. У періодопераційний період необхідно ретельно стежити за всіма показниками крові. ПККА Після декількох місяців або років лікування еритропоетином із застосуванням підшкірних ін'єкцій випадки розвитку ПККА, опосередкованої через антитіла, спостерігалися дуже рідко. Якщо у пацієнтів різко знижується ефективність терапії внаслідок зменшення концентрації гемоглобіну (1-2 г/дл на місяць) на тлі збільшеної потреби в гемотрансфузіях, необхідно перевірити кількість ретикулоцитів та вивчити типові причини відсутності реакції на препарат (наприклад, дефіцит заліза, фолієвої кислоти або вітаміну В12). , інтоксикація алюмінієм, інфекції або запалення, кровотеча або гемоліз) Якщо вміст ретикулоцитів з урахуванням анемії (наприклад, ретикулоцитарний індекс) низький ( При підозрі на появу ПККА, опосередкованої через антитіла до еритропоетину, слід негайно припинити терапію Бінокрітом. Забороняється призначати будь-яку іншу терапію еритропоетин через ризик перехресної реакції. За наявності показань пацієнтам може призначатися необхідна терапія, наприклад, гемотрансфузії. У разі парадоксального зменшення концентрації гемоглобіну та розвитку тяжкої анемії внаслідок низького вмісту ретикулоцитів необхідно негайно припинити лікування епоетином та провести тест на наявність антитіл до еритропоетину. Є дані про такі прояви у хворих на гепатит С, які отримували лікування інтерфероном і рибавірином одночасно з епоетином. Епоетин не призначений для лікування анемії, зумовленої гепатитом. Хворі з ХНН Дані імуногенності при підшкірному введенні препарату Бінокріт® пацієнтам з ризиком розвитку ПККА, опосередкованої через антитіла, наприклад, з нирковою анемією, обмежені. Внаслідок цього пацієнтам з нирковою анемією препарат повинен вводитися внутрішньовенно. З метою мінімізації ризиків посилення гіпертензії для пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю швидкість підвищення гемоглобіну повинна становити приблизно 1 г/дл (0,62 ммоль/л) на місяць і не повинна перевищувати 2 г/дл (1,25 ммоль/л) на місяць. У пацієнтів з ХНН концентрація гемоглобіну на підтримуючій стадії лікування не повинна перевищувати ВГН, рекомендовану в розділі «Спосіб застосування та дози». Результати клінічних досліджень показали збільшення ризику фатальних результатів та тяжких серцево-судинних розладів при введенні еритропоезстимулюючих препаратів з метою збільшення концентрації гемоглобіну більше 12 г/дл (7,5 ммоль/л). При проведенні клінічних досліджень у контрольованих умовах не виявлено значних переваг, пов'язаних із застосуванням епоетинів на тлі збільшення концентрації гемоглобіну вище за рівень, необхідний для контролю симптомів анемії та попередження гемотрансфузій. У пацієнтів на гемодіалізі спостерігалися випадки тромбозів шунту, зокрема при схильності до гіпотонії або внаслідок формування артеріовенозних фістул (наприклад, стенозу, аневризми тощо). Таким пацієнтам рекомендується рання корекція шунту та профілактика тромбозу, наприклад, за допомогою ацетилсаліцилової кислоти. В окремих випадках спостерігалась гіперкаліємія. Лікування анемії може призводити до підвищення апетиту та збільшення потреби в калії та білку. Періодично слід коригувати схему проведення діалізу з метою підтримки необхідних показників сечовини, креатиніну та калію. У пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю необхідно перевіряти вміст електролітів у сироватці крові. При виявленні підвищеного (або підвищується) рівня сироваткового калію слід оцінити доцільність відміни лікування епоетином альфа до нормалізації рівня калію. Під час лікування епоетином альфа часто потрібне підвищення дози гепарину при проведенні гемодіалізу внаслідок збільшення гематокритного числа. Якщо гепаринізація не може бути максимально ефективною, може знадобитися скасування схеми процедур діалізу. Згідно з наявними даними, лікування анемії епоетином альфа у дорослих хворих з нирковою недостатністю, яким ще не проводиться діаліз, не викликає прогресування ниркової недостатності. Дорослі онкологічні хворі з симптоматичною анемією, які проходять курс хіміотерапії У деяких клінічних ситуаціях для лікування анемії у пацієнтів з онкологічними захворюваннями слід застосовувати переливання крові. Рішення про призначення рекомбінантних еритропоетинів необхідно приймати з огляду на співвідношення користі та можливих ризиків для кожного пацієнта індивідуально та особливості клінічної ситуації. Слід враховувати такі фактори: тип та стадія розвитку новоутворення; ступінь анемії; очікувана тривалість життя; обстановка, у якій пацієнт проходитиме лікування; побажання самого пацієнта. При оцінці доцільності терапії епоетином альфа (ризик переливання крові для пацієнта) у онкологічних хворих, які отримують хіміотерапію, необхідно враховувати затримку у 2-3 тижні після введення епоетину альфа до утворення еритроцитів на фоні стимуляції еритропоетином. З метою мінімізації ризику розвитку тромботичних явищ необхідно стежити, щоб рівень гемоглобіну та швидкість його збільшення не перевищували допустимих показників. Внаслідок збільшення кількості випадків венозних тромботичних ускладнень у онкологічних хворих, які отримують еритропоезстимулюючі препарати, слід ретельно оцінювати такий ризик та користь від лікування епоетином альфа, особливо у онкологічних хворих з підвищеним ризиком розвитку венозних тромботичних ускладнень, наприклад на тлі ожиріння. анамнезі (в т.ч. глибокого венозного тромбозу або тромбоемболії легеневої артерії). Дорослі пацієнти, які беруть участь у програмі збору аутологічної крові перед хірургічними операціями Необхідно дотримуватися всіх особливих запобіжних заходів, що стосуються проведення програм зі збору аутологічної крові, особливо при регулярних переливаннях крові. Пацієнти, які підлягають елективній ортопедичній хірургії Для пацієнтів, які підлягають елективній ортопедичній хірургії, необхідно встановити причину анемії та по можливості вилікувати анемію перед початком терапії епоетином альфа. У таких пацієнтів може виникати ризик розвитку тромботичних явищ, який слід ретельно оцінювати при призначенні лікування хворих даної групи. Пацієнти, що підлягають елективній ортопедичній хірургії, повинні отримувати адекватну антитромботичну профілактику у зв'язку з наявністю ризику розвитку венозних тромботичних ускладнень у хірургічних хворих, особливо у хворих на серцево-судинні захворювання. Крім того, необхідно дотримуватися особливих запобіжних заходів у пацієнтів зі схильністю до розвитку тромбозу глибоких вен кінцівок. У пацієнтів із початковим рівнем гемоглобіну >13 г/дл (>8,1 ммоль/л) підвищений ризик післяопераційних тромботичних/венозних ускладнень. Внаслідок цього препарат не слід призначати пацієнтам з початковим рівнем гемоглобіну >13 г/дл (>8,1 ммоль/л). Допоміжні речовини Даний лікарський препарат містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) в попередньо попередньо заповненому шприці, тобто. практично не містить натрію. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. Бінокріт® не впливає на здатність керувати автотранспортом або працювати з механізмами.Умови зберіганняУ холодильнику +2+8 градусівУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
3 765,00 грн
334,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаРозчин 336 мкг/мл. - 1 доза: Активна речовина: Епоетин альфа – 30000 ME (252 мкг) 1; допоміжні речовини: натрію дигідрофосфату дигідрат - 1,05 мг; натрію гідрофосфату дигідрат – 2,13 мг; натрію хлорид – 3,29 мг; гліцин – 3,75 мг; полісорбат-80 – 0,23 мг; хлористоводнева кислота – 0,053 мг2; натрію гідроксид – 0,053 мг2; вода для ін'єкцій – до 0,75 мл. 11 мг епоетину альфа відповідає 120000 ME. 2 Додається при необхідності регулювання pH розчину (максимальна кількість, що відповідає 0,1 М розчину речовини). По 0,5 мл (1000 ME) або 1 мл (2000 ME) розчину для внутрішньовенного та підшкірного введення 16,8 мкг/мл, 0,3 мл (3000 ME), 0,4 мл (4000 ME), 0,5 мл (5000 ME), 0,6 мл (6000 ME), 0,8 мл (8000 ME) або 1 мл (10000 ME) розчину для внутрішньовенного та підшкірного введення 84 мкг/мл, 0,5 мл (20000 ME), 0,75 мл (30000 ME) або 1 мл (40000 ME) розчину для внутрішньовенного та підшкірного введення 336 мкг/мл у однодозових градуйованих (з ціною поділу 0,1 мл) шприцах із прозорого безбарвного боросилікатного скла типу I (Євр. ), забезпечених шток-поршнем з поліпропілену з бромбутилкаучуковим ущільнювачем, покритим фторполімером, та ін'єкційною голкою з нержавіючої сталі 27 G х 1/2 з гумовим безлатексним захисним ковпачком та зовнішнім ковпачком з поліпропілену (для запобігання)а також спеціальним ковпачком безпеки для голки після проведеної ін'єкції (для попередження травмування внаслідок уколу голкою з необережності) або без такого. По 1 або 3 шприци поміщають у контурну упаковку з прозорого безбарвного листового пластику (корекс) і запечатують прозорою плівкою. По 1 корексу з 1 шприцом або по 2 корекси з 3 шприцами разом з інструкцією із застосування поміщають у картонну пачку.Опис лікарської формиПрозорий безбарвний розчин.Фармакотерапевтична групаГемопоетичний.ФармакокінетикаВ/в введення T1/2 епоетину альфа після багаторазового внутрішньовенного введення становить близько 4 годин у здорових добровольців і близько 5 годин – у хворих з хронічною нирковою недостатністю. У дітей T1/2 епоетин альфа становить близько 6 год. П/до введення При підшкірному введенні концентрація епоетину альфа у плазмі визначається значно нижче, ніж при внутрішньовенному введенні, Tmax епоетину альфа у плазмі становить близько 12-18 годин після введення. Cmax епоетину альфа при підшкірному введенні становить лише 1/20 частина концентрації при внутрішньовенному введенні. Препарат не має здатності до кумуляції - концентрація епоетину альфа в плазмі крові через 24 години після першої ін'єкції визначається такою ж, як через 24 години після останньої ін'єкції. При підшкірному введенні T1/2 епоетину альфа визначити складно, він становить близько 24 год. Біодоступність епоетину альфа при підшкірному введенні значно нижче, ніж при його внутрішньовенному введенні, і становить близько 20%.ФармакодинамікаЕритропоетин є глікопротеїном, який стимулює еритропоез, активує мітоз і дозрівання еритроцитів з клітин-попередників еритроцитарного ряду. Молекулярна маса еритропоетину - близько 32000-40000 Так. Білкова фракція становить близько 58% молекулярної маси та включає 165 амінокислот. Чотири вуглеводневі ланцюги пов'язані з білком трьома N-глікозидними зв'язками та одним О-глікозидним зв'язком. Епоетин альфа, що отримується з використанням генно-інженерної технології, є очищеним глікопротеїном, за амінокислотним і вуглеводним складом він ідентичний еритропоетину людини, що виділяється з сечі у хворих при анемії. Бінокріт має максимально високий ступінь очищення відповідно до сучасних технологічних можливостей. Зокрема, при кількісному аналізі активної речовини препарату Бінокрит не визначаються навіть слідові кількості клітинних ліній, на яких здійснюється виробництво препарату. Біологічна активність епоетину альфа підтверджена в експерименті in vivo (дослідження проводили на здорових щурах та щурах з анемією, а також на мишах з поліцитемією). Після введення епоетину альфа кількість еритроцитів, ретикулоцитів, концентрація гемоглобіну та швидкість поглинання 59Fe зростають. У дослідженнях in vitro при інкубації з епоетином альфа було виявлено посилення інкорпорації 3Н-тимідину в еритроїдних клітинах селезінки ядросодержащих (у культурі клітин селезінки миші). Дослідження на культурі клітин кісткового мозку людини показали, що епоетин альфа специфічно стимулює еритропоез і не впливає на лейкопоезу. Цитотоксична дія еритропоетину на клітини кісткового мозку людини не виявлена. Еритропоетин є фактором зростання, який здебільшого стимулює утворення еритроцитів. Рецептори до еритропоетину можуть бути присутніми на поверхні різних пухлинних клітин. Введення епоетину альфа супроводжується підвищенням гемоглобіну, гематокриту, сироваткового заліза, сприяє покращенню кровопостачання тканин та роботи серця. Найбільш значущий ефект епоетину альфа відзначений при анеміях, зумовлених хронічною нирковою недостатністю (ХНН), а також розвинених у хворих із низкою злоякісних новоутворень та системних захворювань.Показання до застосуванняанемія у дорослих та дітей, зумовлена хронічною нирковою недостатністю, у т.ч.: анемія внаслідок хронічної ниркової недостатності у дітей та дорослих на гемодіалізі, а також у дорослих на перитонеальному діалізі; тяжка анемія ниркового генезу, що супроводжується клінічними симптомами у дорослих із нирковою недостатністю, яким ще не проводили гемодіаліз; лікування анемії та зменшення потреби у проведенні переливання крові у дорослих, які отримують лікування хіміотерапевтичними препаратами з приводу солідних новоутворень, злоякісної лімфоми або множинної мієломи, а також у осіб з високим ризиком ускладнень гемотрансфузій, обумовленим загальним тяжким станом. якщо анемія відзначалася і на початок хіміотерапії); з метою підвищення ефективності переливання аутологічної крові в рамках передепозитної програми збору крові перед хірургічними операціями у хворих з рівнем гематокриту, рівним 33–39%, для полегшення збору аутологічної крові та зменшення ризику, пов'язаного з використанням алогенних гемотрансфузій, якщо очікувана кількість, яку можна одержати методом аутологічного збору без застосування епоетину альфа. Лікування показано пацієнтам при помірно вираженій анемії (при концентрації гемоглобіну 10-13 г/дл або 6,2-8,1 ммоль/л), без дефіциту заліза, якщо передбачається значна крововтрата, а також при широких хірургічних втручаннях, коли може знадобитися великий обсяг крові, що переливається (5 і більше обсягів у чоловіків і 4 або більше - у жінок); з метою зменшення ступеня ризику при аллогенному переливанні крові у дорослих, які не мають дефіциту заліза, перед елективною ортопедичною операцією за наявності високого ризику ускладнень при проведенні гемотрансфузій. Застосування препарату обмежене лише у хворих з помірно вираженою анемією (наприклад при концентрації гемоглобіну 1013 г/дл), у тому випадку, якщо вони не включені до програми збору аутологічної крові перед операцією з очікуваною крововтратою від 900 до 1800 мл; анемія у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які отримують терапію зидовудином, при рівні ендогенного еритропоетину менше 500 МО/мл.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до діючої речовини та допоміжних речовин, що входять до складу препарату; парціальна червоноклітинна аплазія (ПККА), що виникла після лікування еритропоетином; неконтрольована артеріальна гіпертензія; пацієнти, які з будь-яких причин не можуть отримувати ефективне лікування для профілактики тромбозів; інфаркт міокарда або інсульт, що відбулися протягом 1 місяця до планованого лікування; нестабільна стенокардія; пацієнти з високим ризиком тромбозу глибоких вен та тромбоемболічною хворобою в анамнезі (у рамках підвищення ефективності переливання аутологічної крові); тяжка поразка коронарних, периферичних артерій, сонних артерій, а також судин головного мозку, в т.ч. у пацієнтів, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда або інсульт (в рамках передепозитної програми збору крові перед великою хірургічною операцією та не беруть участь у програмі переливання аутологічної крові). З обережністю: злоякісні новоутворення, епілептичний синдром (в т. ч. в анамнезі), хронічна ниркова та печінкова недостатність, тромбоцитоз, тромбоз (в анамнезі), гостра крововтрата, серповидно-клітинна анемія, гемолітична анемія, залізо-, стану.Вагітність та лактаціяНалежні контрольовані дослідження застосування епоетину альфа жінками під час вагітності не проводились. За результатами досліджень на тваринах виявлено репродуктивну токсичність. Внаслідок цього пацієнткам з хронічною нирковою недостатністю слід застосовувати Бінокріт® під час вагітності, тільки якщо передбачувана користь для матері значно перевищує ризик для плода. Застосування епоетину альфа не рекомендовано у період вагітності або лактації у хворих, які беруть участь у програмі збирання аутологічної крові перед хірургічною операцією.Побічна діяНаведені нижче побічні ефекти розподілені відповідно до класифікації органів та систем та за частотою народження: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100– З боку крові та лімфатичної системи: нечасто – тромбоцитемія (у хворих зі злоякісними новоутвореннями); частота невідома - ПККА, опосередкована через антитіла, тромбоцитемія (у хворих на ХНН). З боку імунної системи: частота невідома – анафілактична реакція, підвищена чутливість. З боку нервової системи: дуже часто – головний біль (у хворих із злоякісними новоутвореннями); часто - судоми (у хворих з ХНН), головний біль (у хворих з ХНН); нечасто - геморагічний інсульт, судоми (у хворих із злоякісними новоутвореннями); частота невідома – інсульт, гіпертонічна енцефалопатія, транзиторні ішемічні атаки. З боку органу зору: частота невідома – тромбоз сітківки. З боку ССС: часто – тромбоз глибоких вен нижніх кінцівок (у хворих із злоякісними новоутвореннями); підвищення АТ; частота невідома - тромбоз глибоких вен нижніх кінцівок (у хворих на ХНН), артеріальний тромбоз, гіпертонічний криз. З боку органів дихання: часто – тромбоемболія легеневої артерії (у хворих на злоякісні новоутворення); частота невідома - тромбоемболія легеневої артерії (у хворих з ХНН). З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – нудота; часто – діарея (у хворих із новоутвореннями), блювання; нечасто - діарея (у хворих з хронічною нирковою недостатністю). З боку шкіри та її придатків: часто - шкірний висип; частота невідома – ангіоневротичний набряк, кропив'янка. З боку кістково-м'язової системи: дуже часто – артралгія (при ХНН); часто - артралгія (у хворих зі злоякісними новоутвореннями); нечасто - міалгія (у хворих зі злоякісними новоутвореннями); частота невідома - міалгія (при ХНН). Вроджені, сімейні/генетичні порушення: частота невідома – порфірія. З боку організму загалом: дуже часто – гіпертермія (у хворих із злоякісними новоутвореннями); грипоподібний стан (при ХНН); часто - грипоподібний стан (у хворих із злоякісними новоутвореннями); частота невідома - неефективність препарату, периферичні набряки, гіпертермія (при хронічній нирковій недостатності), реакції в місці введення. Лабораторні показники: частота невідома – антитіла до еритропоетину. Інші: часто - тромбоз шунт діалізного обладнання (у хворих з ХНН).Взаємодія з лікарськими засобамиДаних щодо взаємодії епоетину альфа з іншими ЛЗ немає. Однак при одночасному застосуванні з циклоспорином можлива взаємодія, оскільки препарат зв'язується з еритроцитами. Якщо лікування Бінокрітом проводиться одночасно з циклоспорином, необхідно контролювати концентрацію циклоспорину в залежності від ступеня підвищення гематокриту. Немає даних про взаємодію між епоетином альфа та гранулоцитарним колонієстимулюючим фактором (Г-КСФ) або гранулоцитарно-моноцитарним колонієстимулюючим фактором (ГМ-КСФ). Щоб уникнути несумісності або зниження активності, не рекомендується змішувати з розчинами та іншими лікарськими засобами.Спосіб застосування та дозиВ/в, п/к. Лікування препаратом Бінокріт® повинно проводитися під контролем лікаря-фахівця, який має відповідну кваліфікацію та досвід лікування хворих, яким показана терапія препаратами – стимуляторами еритропоезу. Дози Лікування симптоматичної анемії у дорослих та дітей з ХНН: Бінокріт® у хворих на ХНН вводять внутрішньовенно. У зв'язку з тим, що клінічні прояви анемії та залишкові явища можуть різнитися залежно від віку, статі та загальної тяжкості захворювання, проводять індивідуальну оцінку стану кожного хворого. Цільовий рівень концентрації гемоглобіну становить 10-12 г/дл (6,2-7,5 ммоль/л) у дорослих та 9,5-11 г/дл (5,9-6,8 ммоль/л) у дітей. Не рекомендується тривале підвищення концентрації гемоглобіну більше ніж 12 г/дл (7,5 ммоль/л). Якщо концентрація гемоглобіну підвищується на понад 2 г/дл (1,25 ммоль/л) на місяць або протягом тривалого часу перевищує 12 г/дл (7,5 ммоль/л), необхідно зменшити дозу препарату Бінокріт на 25%. Якщо концентрація гемоглобіну перевищує 13 г/дл (8,1 ммоль/л), необхідно припинити лікування до зниження гемоглобіну до 12 г/дл (7,5 ммоль/л) і відновити терапію препаратом Бінокріт®, зменшивши початкову дозу на 25%. . Внаслідок міжіндивідуальної варіабельності, концентрація гемоглобіну може виявитися вищою або нижчою за оптимальне (цільове) значення. Лікування слід призначати таким чином, щоб мінімально ефективна доза препарату Бінокріт забезпечувала необхідний контроль гемоглобіну та клінічних проявів захворювання. До початку лікування та в період лікування слід контролювати концентрацію заліза у плазмі крові, за необхідності призначають додатково препарати заліза. Дорослі пацієнти, які отримують гемодіаліз Лікування проводиться у два етапи. Етап корекції. В/в вводять Бінокріт у дозі 50 МО/кг 3 рази на тиждень. При необхідності дозу коригують поступово протягом 4 тижнів. Збільшення або зменшення дози не більше 25 МО/кг 3 рази на тиждень. Етап підтримуючої терапії. Корекція дози з метою підтримки необхідного рівня гемоглобіну 10-12 г/дл (6,2-7,5 ммоль/л). Рекомендована сумарна щотижнева доза препарату Бінокріт - від 75 до 300 МО/кг, вводять внутрішньовенно по 25-100 МО/кг 3 рази на тиждень. У хворих з тяжкою анемією (гемоглобін Застосування у дітей, які отримують гемодіаліз Лікування проводиться у два етапи. Етап корекції. В/в вводять Бінокріт у дозі 50 МО/кг 3 рази на тиждень. При необхідності дозу коригують поступово протягом 4 тижнів. Збільшення або зменшення дози не більше 25 МО/кг 3 рази на тиждень. Етап підтримуючої терапії. Корекція дози з метою підтримки необхідного рівня гемоглобіну 9,5-11 г/дл (5,9-6,8 ммоль/л). У більшості випадків у дітей з масою тіла менше 30 кг необхідно застосовувати вищі підтримуючі дози, ніж у дітей з вищою масою тіла та дорослих. У дітей з тяжкою анемією (гемоглобін6,8 г/дл або >4,25 ммоль/л). Дорослі хворі, які отримують перитонеальний діаліз Лікування проводиться у два етапи. Етап корекції. Початкова доза 50 МО/кг 2 рази на тиждень внутрішньовенно. Етап підтримуючої терапії. Корекція дози з метою підтримки необхідного рівня гемоглобіну 10-12 г/дл (6,2-7,5 ммоль/л). Підтримуюча доза становить від 25 до 50 МО/кг 2 рази на тиждень, 2 рівні ін'єкції. Дорослі з нирковою недостатністю, яким не проводився діаліз Лікування проводиться у два етапи. Етап корекції. Початкова доза становить 50 МО/кг 3 рази на тиждень внутрішньовенно з подальшим збільшенням при необхідності на 25 МО/кг (3 рази на тиждень) до досягнення цільової дози (збільшувати дозу слід поступово, як мінімум, протягом 4 тижнів). Етап підтримуючої терапії. Корекція дози з метою підтримки необхідного рівня гемоглобіну 10-12 г/дл (6,2-7,5 ммоль/л). Підтримуюча доза становить від 17 до 33 МО/кг 3 рази на тиждень внутрішньовенно. Максимальна доза не повинна перевищувати 200 МО/кг тричі на тиждень. Лікування анемії у хворих після хіміотерапії Препарат Бінокріт® вводять підшкірно (при концентрації гемоглобіну 12 г/дл (7,5 ммоль/л); рекомендації з коригування дози в подібних випадках наведені нижче). Лікування слід призначати таким чином, щоб мінімально ефективна доза епоетину альфа забезпечувала необхідний контроль симптомів анемії. Терапію препаратом Бінокріт слід продовжувати протягом 1 місяця після завершення курсу хіміотерапії. Початкова доза препарату становить 150 МО/кг, вводиться підшкірно 3 рази на тиждень. Можливе альтернативне застосування препарату у дозі 450 МО/кг підшкірно 1 раз на тиждень. У разі підвищення концентрації гемоглобіну мінімум на 1 г/дл (>0,62 ммоль/л) або збільшення кількості ретикулоцитів ≥40000 клітин/мкл щодо початкових показників через 4 тижні лікування доза препарату становить 150 МО/кг 3 рази на тиждень або 450 МО / кг 1 разів на тиждень і залишається без змін. При підвищенні концентрації гемоглобіну на Коригування дози для підтримки концентрації гемоглобіну в межах 10-12 г/дл Якщо концентрація гемоглобіну підвищується на понад 2 г/дл (1,25 ммоль/л) на місяць або рівень гемоглобіну перевищує 12 г/дл (7,5 ммоль/л), необхідно скоротити дозу препарату на 25-50%. Якщо концентрація гемоглобіну перевищує 13 г/дл (8,1 ммоль/л), необхідно припинити лікування до зниження значення до 12 г/дл (7,5 ммоль/л), а потім відновити терапію епоетином альфа, зменшивши початкову дозу на 25 %. Дорослі пацієнти, які беруть участь у програмі збору аутологічної крові перед хірургічними операціями Бінокріт® вводять внутрішньовенно, попередньо завершивши процедуру здачі крові. Пацієнтам з анемією легкого ступеня (при рівні гематокриту 33–39%), які потребують >4 одиниць крові, необхідно проводити лікування препаратом Бінокріт® у дозі 600 МО/кг 2 рази на тиждень протягом 3 тижнів до хірургічного втручання. Усім пацієнтам, які отримують Бінокріт®, слід додатково призначати препарати заліза (внутрішньо у дозі 200 мг на добу) протягом усього курсу терапії. Застосування препарату заліза слід призначати до початку терапії Бінокрітом, якомога раніше, за кілька тижнів до початку збору аутологічної крові. Дорослі пацієнти, які підлягають елективній ортопедичній хірургії Бінокріт® вводять підшкірно. Рекомендована доза препарату Бінокріт - 600 МО/кг 1 раз на тиждень протягом 3 тижнів, що передують операції (за 21, 14 та 7 днів до операції), а також у день операції. Якщо передопераційний період коротший за 3 тижні, Бінокріт® слід призначати щодня у дозі 300 МО/кг 10 днів поспіль, перед хірургічним втручанням, у день операції та протягом 4 днів після неї. Якщо у передопераційний період концентрація Hb становить 15 г/дл (9,38 ммоль/л) або вище, застосування препарату слід припинити. Слід переконатися, що до початку лікування Бінокрітом у пацієнтів немає дефіциту заліза. Усі пацієнти, які отримують терапію Бінокрітом, повинні отримувати необхідну кількість двовалентного заліза (всередину 200 мг на добу) протягом усього курсу терапії. Бінокріт® — стерильний препарат, що не містить консервантів, призначений виключно для одноразового застосування. Слід вводити потрібну кількість препарату. Препарат не слід вводити у вигляді внутрішньовенної інфузії або змішувати з іншими ЛЗ. В/в ін'єкція. Тривалість ін'єкції становить 1–5 хв, залежно від загального обсягу дози. При гемодіалізі може застосовуватися болюсна ін'єкція під час процедури діалізу через зручний венозний порт діалізної лінії. Альтернативою може бути ін'єкція, зроблена в кінці процедури діалізу через фістульну голку, потім вводять 10 мл ізотонічного розчину натрію хлориду для прочистки голки та забезпечення задовільного введення препарату в кровотік. Пацієнтам з можливими температурними реакціями на внутрішньовенне введення препаратів рекомендується повільне введення препарату. П/к ін'єкція. Не слід перевищувати максимальний обсяг ін'єкції – 1 мл на одне місце введення. У разі введення великих обсягів необхідно вибирати більшу кількість місць для ін'єкцій. Ін'єкції вводять у м'яз стегна чи область передньої черевної стінки.ПередозуванняТерапевтичний діапазон препарату є широким. При передозуванні можливе виникнення симптомів, що відображають крайній рівень прояву фармакологічної дії гормону (підвищення концентрації гемоглобіну або гематокриту). При високих рівнях гемоглобіну або гематокриту можливе застосування флеботомії. За потреби призначається симптоматична терапія.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри призначенні препарату Бінокріт® у всіх пацієнтів необхідно перевіряти та суворо контролювати артеріальний тиск. Слід з обережністю застосовувати епоетин альфа пацієнтам з гіпертензією, якщо вони не отримують необхідне лікування, призначене лікування неадекватне або гіпертензія погано контролюється. У цьому випадку може виникнути потреба розпочати або посилити антигіпертензивну терапію, яка вже застосовувалася. Якщо нормалізувати артеріальний тиск не вдається, лікування епоетином альфа слід припинити. Бінокріт® з обережністю застосовують за наявності епілепсії та хронічної печінкової недостатності. Хворі з ХНН та онкологічні хворі повинні регулярно контролювати рівень гемоглобіну до досягнення стабільних показників та періодично після цього. Ретельний контроль рівня гемоглобіну є обов'язковим для всіх пацієнтів у зв'язку зі збільшеним потенційним ризиком тромбоемболічних ускладнень та збільшенням кількості фатальних випадків, коли пацієнти отримували лікування при рівні гемоглобіну, що перевищує встановлену норму для застосування препарату за показаннями. Під час лікування препаратом Бінокрит може спостерігатися помірне дозозалежне збільшення кількості тромбоцитів у межах норми. При продовженні курсу терапії цей показник знову знижується. Протягом перших 8 тижнів після початку лікування рекомендується регулярно контролювати кількість тромбоцитів. До початку терапії необхідно виключити інші причини виникнення анемії (дефіцит заліза, гемоліз, крововтрата, дефіцит вітаміну В12 або фолієвої кислоти). У більшості випадків рівень феритину в сироватці знижується при одночасному збільшенні гематокриту. Усі перелічені додаткові фактори анемії також слід враховувати при збільшенні дози препарату Бінокріт у хворих із новоутвореннями. У періодопераційний період необхідно ретельно стежити за всіма показниками крові. ПККА Після декількох місяців або років лікування еритропоетином із застосуванням підшкірних ін'єкцій випадки розвитку ПККА, опосередкованої через антитіла, спостерігалися дуже рідко. Якщо у пацієнтів різко знижується ефективність терапії внаслідок зменшення концентрації гемоглобіну (1-2 г/дл на місяць) на тлі збільшеної потреби в гемотрансфузіях, необхідно перевірити кількість ретикулоцитів та вивчити типові причини відсутності реакції на препарат (наприклад, дефіцит заліза, фолієвої кислоти або вітаміну В12). , інтоксикація алюмінієм, інфекції або запалення, кровотеча або гемоліз) Якщо вміст ретикулоцитів з урахуванням анемії (наприклад, ретикулоцитарний індекс) низький ( При підозрі на появу ПККА, опосередкованої через антитіла до еритропоетину, слід негайно припинити терапію Бінокрітом. Забороняється призначати будь-яку іншу терапію еритропоетин через ризик перехресної реакції. За наявності показань пацієнтам може призначатися необхідна терапія, наприклад, гемотрансфузії. У разі парадоксального зменшення концентрації гемоглобіну та розвитку тяжкої анемії внаслідок низького вмісту ретикулоцитів необхідно негайно припинити лікування епоетином та провести тест на наявність антитіл до еритропоетину. Є дані про такі прояви у хворих на гепатит С, які отримували лікування інтерфероном і рибавірином одночасно з епоетином. Епоетин не призначений для лікування анемії, зумовленої гепатитом. Хворі з ХНН Дані імуногенності при підшкірному введенні препарату Бінокріт® пацієнтам з ризиком розвитку ПККА, опосередкованої через антитіла, наприклад, з нирковою анемією, обмежені. Внаслідок цього пацієнтам з нирковою анемією препарат повинен вводитися внутрішньовенно. З метою мінімізації ризиків посилення гіпертензії для пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю швидкість підвищення гемоглобіну повинна становити приблизно 1 г/дл (0,62 ммоль/л) на місяць і не повинна перевищувати 2 г/дл (1,25 ммоль/л) на місяць. У пацієнтів з ХНН концентрація гемоглобіну на підтримуючій стадії лікування не повинна перевищувати ВГН, рекомендовану в розділі «Спосіб застосування та дози». Результати клінічних досліджень показали збільшення ризику фатальних результатів та тяжких серцево-судинних розладів при введенні еритропоезстимулюючих препаратів з метою збільшення концентрації гемоглобіну більше 12 г/дл (7,5 ммоль/л). При проведенні клінічних досліджень у контрольованих умовах не виявлено значних переваг, пов'язаних із застосуванням епоетинів на тлі збільшення концентрації гемоглобіну вище за рівень, необхідний для контролю симптомів анемії та попередження гемотрансфузій. У пацієнтів на гемодіалізі спостерігалися випадки тромбозів шунту, зокрема при схильності до гіпотонії або внаслідок формування артеріовенозних фістул (наприклад, стенозу, аневризми тощо). Таким пацієнтам рекомендується рання корекція шунту та профілактика тромбозу, наприклад, за допомогою ацетилсаліцилової кислоти. В окремих випадках спостерігалась гіперкаліємія. Лікування анемії може призводити до підвищення апетиту та збільшення потреби в калії та білку. Періодично слід коригувати схему проведення діалізу з метою підтримки необхідних показників сечовини, креатиніну та калію. У пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю необхідно перевіряти вміст електролітів у сироватці крові. При виявленні підвищеного (або підвищується) рівня сироваткового калію слід оцінити доцільність відміни лікування епоетином альфа до нормалізації рівня калію. Під час лікування епоетином альфа часто потрібне підвищення дози гепарину при проведенні гемодіалізу внаслідок збільшення гематокритного числа. Якщо гепаринізація не може бути максимально ефективною, може знадобитися скасування схеми процедур діалізу. Згідно з наявними даними, лікування анемії епоетином альфа у дорослих хворих з нирковою недостатністю, яким ще не проводиться діаліз, не викликає прогресування ниркової недостатності. Дорослі онкологічні хворі з симптоматичною анемією, які проходять курс хіміотерапії У деяких клінічних ситуаціях для лікування анемії у пацієнтів з онкологічними захворюваннями слід застосовувати переливання крові. Рішення про призначення рекомбінантних еритропоетинів необхідно приймати з огляду на співвідношення користі та можливих ризиків для кожного пацієнта індивідуально та особливості клінічної ситуації. Слід враховувати такі фактори: тип та стадія розвитку новоутворення; ступінь анемії; очікувана тривалість життя; обстановка, у якій пацієнт проходитиме лікування; побажання самого пацієнта. При оцінці доцільності терапії епоетином альфа (ризик переливання крові для пацієнта) у онкологічних хворих, які отримують хіміотерапію, необхідно враховувати затримку у 2-3 тижні після введення епоетину альфа до утворення еритроцитів на фоні стимуляції еритропоетином. З метою мінімізації ризику розвитку тромботичних явищ необхідно стежити, щоб рівень гемоглобіну та швидкість його збільшення не перевищували допустимих показників. Внаслідок збільшення кількості випадків венозних тромботичних ускладнень у онкологічних хворих, які отримують еритропоезстимулюючі препарати, слід ретельно оцінювати такий ризик та користь від лікування епоетином альфа, особливо у онкологічних хворих з підвищеним ризиком розвитку венозних тромботичних ускладнень, наприклад на тлі ожиріння. анамнезі (в т.ч. глибокого венозного тромбозу або тромбоемболії легеневої артерії). Дорослі пацієнти, які беруть участь у програмі збору аутологічної крові перед хірургічними операціями Необхідно дотримуватися всіх особливих запобіжних заходів, що стосуються проведення програм зі збору аутологічної крові, особливо при регулярних переливаннях крові. Пацієнти, які підлягають елективній ортопедичній хірургії Для пацієнтів, які підлягають елективній ортопедичній хірургії, необхідно встановити причину анемії та по можливості вилікувати анемію перед початком терапії епоетином альфа. У таких пацієнтів може виникати ризик розвитку тромботичних явищ, який слід ретельно оцінювати при призначенні лікування хворих даної групи. Пацієнти, що підлягають елективній ортопедичній хірургії, повинні отримувати адекватну антитромботичну профілактику у зв'язку з наявністю ризику розвитку венозних тромботичних ускладнень у хірургічних хворих, особливо у хворих на серцево-судинні захворювання. Крім того, необхідно дотримуватися особливих запобіжних заходів у пацієнтів зі схильністю до розвитку тромбозу глибоких вен кінцівок. У пацієнтів із початковим рівнем гемоглобіну >13 г/дл (>8,1 ммоль/л) підвищений ризик післяопераційних тромботичних/венозних ускладнень. Внаслідок цього препарат не слід призначати пацієнтам з початковим рівнем гемоглобіну >13 г/дл (>8,1 ммоль/л). Допоміжні речовини Даний лікарський препарат містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) в попередньо попередньо заповненому шприці, тобто. практично не містить натрію. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. Бінокріт® не впливає на здатність керувати автотранспортом або працювати з механізмами.Умови зберіганняУ холодильнику +2+8 градусівУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
1 653,00 грн
162,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаРозчин 84 мкг/мл. - 1 доза: Активна речовина: Епоетин альфа – 3000 ME (25,2 мкг) 1; допоміжні речовини: натрію дигідрофосфату дигідрат - 0,42 мг; натрію гідрофосфату дигідрат – 0,852 мг; натрію хлорид – 1,314 мг; гліцин – 1,5 мг; полісорбат-80 – 0,09 мг; хлористоводнева кислота – 0,021 мг2; натрію гідроксид - 0,021 мг2; вода для ін'єкцій – до 0,3 мл. 11 мг епоетину альфа відповідає 120000 ME. 2 Додається при необхідності регулювання pH розчину (максимальна кількість, що відповідає 0,1 М розчину речовини). По 0,5 мл (1000 ME) або 1 мл (2000 ME) розчину для внутрішньовенного та підшкірного введення 16,8 мкг/мл, 0,3 мл (3000 ME), 0,4 мл (4000 ME), 0,5 мл (5000 ME), 0,6 мл (6000 ME), 0,8 мл (8000 ME) або 1 мл (10000 ME) розчину для внутрішньовенного та підшкірного введення 84 мкг/мл, 0,5 мл (20000 ME), 0,75 мл (30000 ME) або 1 мл (40000 ME) розчину для внутрішньовенного та підшкірного введення 336 мкг/мл у однодозових градуйованих (з ціною поділу 0,1 мл) шприцах із прозорого безбарвного боросилікатного скла типу I (Євр. ), забезпечених шток-поршнем з поліпропілену з бромбутилкаучуковим ущільнювачем, покритим фторполімером, та ін'єкційною голкою з нержавіючої сталі 27 G х 1/2 з гумовим безлатексним захисним ковпачком та зовнішнім ковпачком з поліпропілену (для запобігання)а також спеціальним ковпачком безпеки для голки після проведеної ін'єкції (для попередження травмування внаслідок уколу голкою з необережності) або без такого. По 1 або 3 шприци поміщають у контурну упаковку з прозорого безбарвного листового пластику (корекс) і запечатують прозорою плівкою. По 1 корексу з 1 шприцом або по 2 корекси з 3 шприцами разом з інструкцією із застосування поміщають у картонну пачку.Опис лікарської формиПрозорий безбарвний розчин.Фармакотерапевтична групаГемопоетичний.ФармакокінетикаВ/в введення T1/2 епоетину альфа після багаторазового внутрішньовенного введення становить близько 4 годин у здорових добровольців і близько 5 годин – у хворих з хронічною нирковою недостатністю. У дітей T1/2 епоетин альфа становить близько 6 год. П/до введення При підшкірному введенні концентрація епоетину альфа у плазмі визначається значно нижче, ніж при внутрішньовенному введенні, Tmax епоетину альфа у плазмі становить близько 12-18 годин після введення. Cmax епоетину альфа при підшкірному введенні становить лише 1/20 частина концентрації при внутрішньовенному введенні. Препарат не має здатності до кумуляції - концентрація епоетину альфа в плазмі крові через 24 години після першої ін'єкції визначається такою ж, як через 24 години після останньої ін'єкції. При підшкірному введенні T1/2 епоетину альфа визначити складно, він становить близько 24 год. Біодоступність епоетину альфа при підшкірному введенні значно нижче, ніж при його внутрішньовенному введенні, і становить близько 20%.ФармакодинамікаЕритропоетин є глікопротеїном, який стимулює еритропоез, активує мітоз і дозрівання еритроцитів з клітин-попередників еритроцитарного ряду. Молекулярна маса еритропоетину - близько 32000-40000 Так. Білкова фракція становить близько 58% молекулярної маси та включає 165 амінокислот. Чотири вуглеводневі ланцюги пов'язані з білком трьома N-глікозидними зв'язками та одним О-глікозидним зв'язком. Епоетин альфа, що отримується з використанням генно-інженерної технології, є очищеним глікопротеїном, за амінокислотним і вуглеводним складом він ідентичний еритропоетину людини, що виділяється з сечі у хворих при анемії. Бінокріт має максимально високий ступінь очищення відповідно до сучасних технологічних можливостей. Зокрема, при кількісному аналізі активної речовини препарату Бінокрит не визначаються навіть слідові кількості клітинних ліній, на яких здійснюється виробництво препарату. Біологічна активність епоетину альфа підтверджена в експерименті in vivo (дослідження проводили на здорових щурах та щурах з анемією, а також на мишах з поліцитемією). Після введення епоетину альфа кількість еритроцитів, ретикулоцитів, концентрація гемоглобіну та швидкість поглинання 59Fe зростають. У дослідженнях in vitro при інкубації з епоетином альфа було виявлено посилення інкорпорації 3Н-тимідину в еритроїдних клітинах селезінки ядросодержащих (у культурі клітин селезінки миші). Дослідження на культурі клітин кісткового мозку людини показали, що епоетин альфа специфічно стимулює еритропоез і не впливає на лейкопоезу. Цитотоксична дія еритропоетину на клітини кісткового мозку людини не виявлена. Еритропоетин є фактором зростання, який здебільшого стимулює утворення еритроцитів. Рецептори до еритропоетину можуть бути присутніми на поверхні різних пухлинних клітин. Введення епоетину альфа супроводжується підвищенням гемоглобіну, гематокриту, сироваткового заліза, сприяє покращенню кровопостачання тканин та роботи серця. Найбільш значущий ефект епоетину альфа відзначений при анеміях, зумовлених хронічною нирковою недостатністю (ХНН), а також розвинених у хворих із низкою злоякісних новоутворень та системних захворювань.Показання до застосуванняанемія у дорослих та дітей, зумовлена хронічною нирковою недостатністю, у т.ч.: анемія внаслідок хронічної ниркової недостатності у дітей та дорослих на гемодіалізі, а також у дорослих на перитонеальному діалізі; тяжка анемія ниркового генезу, що супроводжується клінічними симптомами у дорослих із нирковою недостатністю, яким ще не проводили гемодіаліз; лікування анемії та зменшення потреби у проведенні переливання крові у дорослих, які отримують лікування хіміотерапевтичними препаратами з приводу солідних новоутворень, злоякісної лімфоми або множинної мієломи, а також у осіб з високим ризиком ускладнень гемотрансфузій, обумовленим загальним тяжким станом. якщо анемія відзначалася і на початок хіміотерапії); з метою підвищення ефективності переливання аутологічної крові в рамках передепозитної програми збору крові перед хірургічними операціями у хворих з рівнем гематокриту, рівним 33–39%, для полегшення збору аутологічної крові та зменшення ризику, пов'язаного з використанням алогенних гемотрансфузій, якщо очікувана кількість, яку можна одержати методом аутологічного збору без застосування епоетину альфа. Лікування показано пацієнтам при помірно вираженій анемії (при концентрації гемоглобіну 10-13 г/дл або 6,2-8,1 ммоль/л), без дефіциту заліза, якщо передбачається значна крововтрата, а також при широких хірургічних втручаннях, коли може знадобитися великий обсяг крові, що переливається (5 і більше обсягів у чоловіків і 4 або більше - у жінок); з метою зменшення ступеня ризику при аллогенному переливанні крові у дорослих, які не мають дефіциту заліза, перед елективною ортопедичною операцією за наявності високого ризику ускладнень при проведенні гемотрансфузій. Застосування препарату обмежене лише у хворих з помірно вираженою анемією (наприклад при концентрації гемоглобіну 1013 г/дл), у тому випадку, якщо вони не включені до програми збору аутологічної крові перед операцією з очікуваною крововтратою від 900 до 1800 мл; анемія у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які отримують терапію зидовудином, при рівні ендогенного еритропоетину менше 500 МО/мл.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до діючої речовини та допоміжних речовин, що входять до складу препарату; парціальна червоноклітинна аплазія (ПККА), що виникла після лікування еритропоетином; неконтрольована артеріальна гіпертензія; пацієнти, які з будь-яких причин не можуть отримувати ефективне лікування для профілактики тромбозів; інфаркт міокарда або інсульт, що відбулися протягом 1 місяця до планованого лікування; нестабільна стенокардія; пацієнти з високим ризиком тромбозу глибоких вен та тромбоемболічною хворобою в анамнезі (у рамках підвищення ефективності переливання аутологічної крові); тяжка поразка коронарних, периферичних артерій, сонних артерій, а також судин головного мозку, в т.ч. у пацієнтів, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда або інсульт (в рамках передепозитної програми збору крові перед великою хірургічною операцією та не беруть участь у програмі переливання аутологічної крові). З обережністю: злоякісні новоутворення, епілептичний синдром (в т. ч. в анамнезі), хронічна ниркова та печінкова недостатність, тромбоцитоз, тромбоз (в анамнезі), гостра крововтрата, серповидно-клітинна анемія, гемолітична анемія, залізо-, стану.Вагітність та лактаціяНалежні контрольовані дослідження застосування епоетину альфа жінками під час вагітності не проводились. За результатами досліджень на тваринах виявлено репродуктивну токсичність. Внаслідок цього пацієнткам з хронічною нирковою недостатністю слід застосовувати Бінокріт® під час вагітності, тільки якщо передбачувана користь для матері значно перевищує ризик для плода. Застосування епоетину альфа не рекомендовано у період вагітності або лактації у хворих, які беруть участь у програмі збирання аутологічної крові перед хірургічною операцією.Побічна діяНаведені нижче побічні ефекти розподілені відповідно до класифікації органів та систем та за частотою народження: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100– З боку крові та лімфатичної системи: нечасто – тромбоцитемія (у хворих зі злоякісними новоутвореннями); частота невідома - ПККА, опосередкована через антитіла, тромбоцитемія (у хворих на ХНН). З боку імунної системи: частота невідома – анафілактична реакція, підвищена чутливість. З боку нервової системи: дуже часто – головний біль (у хворих із злоякісними новоутвореннями); часто - судоми (у хворих з ХНН), головний біль (у хворих з ХНН); нечасто - геморагічний інсульт, судоми (у хворих із злоякісними новоутвореннями); частота невідома – інсульт, гіпертонічна енцефалопатія, транзиторні ішемічні атаки. З боку органу зору: частота невідома – тромбоз сітківки. З боку ССС: часто – тромбоз глибоких вен нижніх кінцівок (у хворих із злоякісними новоутвореннями); підвищення АТ; частота невідома - тромбоз глибоких вен нижніх кінцівок (у хворих на ХНН), артеріальний тромбоз, гіпертонічний криз. З боку органів дихання: часто – тромбоемболія легеневої артерії (у хворих на злоякісні новоутворення); частота невідома - тромбоемболія легеневої артерії (у хворих з ХНН). З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – нудота; часто – діарея (у хворих із новоутвореннями), блювання; нечасто - діарея (у хворих з хронічною нирковою недостатністю). З боку шкіри та її придатків: часто - шкірний висип; частота невідома – ангіоневротичний набряк, кропив'янка. З боку кістково-м'язової системи: дуже часто – артралгія (при ХНН); часто - артралгія (у хворих зі злоякісними новоутвореннями); нечасто - міалгія (у хворих зі злоякісними новоутвореннями); частота невідома - міалгія (при ХНН). Вроджені, сімейні/генетичні порушення: частота невідома – порфірія. З боку організму загалом: дуже часто – гіпертермія (у хворих із злоякісними новоутвореннями); грипоподібний стан (при ХНН); часто - грипоподібний стан (у хворих із злоякісними новоутвореннями); частота невідома - неефективність препарату, периферичні набряки, гіпертермія (при хронічній нирковій недостатності), реакції в місці введення. Лабораторні показники: частота невідома – антитіла до еритропоетину. Інші: часто - тромбоз шунт діалізного обладнання (у хворих з ХНН).Взаємодія з лікарськими засобамиДаних щодо взаємодії епоетину альфа з іншими ЛЗ немає. Однак при одночасному застосуванні з циклоспорином можлива взаємодія, оскільки препарат зв'язується з еритроцитами. Якщо лікування Бінокрітом проводиться одночасно з циклоспорином, необхідно контролювати концентрацію циклоспорину в залежності від ступеня підвищення гематокриту. Немає даних про взаємодію між епоетином альфа та гранулоцитарним колонієстимулюючим фактором (Г-КСФ) або гранулоцитарно-моноцитарним колонієстимулюючим фактором (ГМ-КСФ). Щоб уникнути несумісності або зниження активності, не рекомендується змішувати з розчинами та іншими лікарськими засобами.Спосіб застосування та дозиВ/в, п/к. Лікування препаратом Бінокріт® повинно проводитися під контролем лікаря-фахівця, який має відповідну кваліфікацію та досвід лікування хворих, яким показана терапія препаратами – стимуляторами еритропоезу. Дози Лікування симптоматичної анемії у дорослих та дітей з ХНН: Бінокріт® у хворих на ХНН вводять внутрішньовенно. У зв'язку з тим, що клінічні прояви анемії та залишкові явища можуть різнитися залежно від віку, статі та загальної тяжкості захворювання, проводять індивідуальну оцінку стану кожного хворого. Цільовий рівень концентрації гемоглобіну становить 10-12 г/дл (6,2-7,5 ммоль/л) у дорослих та 9,5-11 г/дл (5,9-6,8 ммоль/л) у дітей. Не рекомендується тривале підвищення концентрації гемоглобіну більше ніж 12 г/дл (7,5 ммоль/л). Якщо концентрація гемоглобіну підвищується на понад 2 г/дл (1,25 ммоль/л) на місяць або протягом тривалого часу перевищує 12 г/дл (7,5 ммоль/л), необхідно зменшити дозу препарату Бінокріт на 25%. Якщо концентрація гемоглобіну перевищує 13 г/дл (8,1 ммоль/л), необхідно припинити лікування до зниження гемоглобіну до 12 г/дл (7,5 ммоль/л) і відновити терапію препаратом Бінокріт®, зменшивши початкову дозу на 25%. . Внаслідок міжіндивідуальної варіабельності, концентрація гемоглобіну може виявитися вищою або нижчою за оптимальне (цільове) значення. Лікування слід призначати таким чином, щоб мінімально ефективна доза препарату Бінокріт забезпечувала необхідний контроль гемоглобіну та клінічних проявів захворювання. До початку лікування та в період лікування слід контролювати концентрацію заліза у плазмі крові, за необхідності призначають додатково препарати заліза. Дорослі пацієнти, які отримують гемодіаліз Лікування проводиться у два етапи. Етап корекції. В/в вводять Бінокріт у дозі 50 МО/кг 3 рази на тиждень. При необхідності дозу коригують поступово протягом 4 тижнів. Збільшення або зменшення дози не більше 25 МО/кг 3 рази на тиждень. Етап підтримуючої терапії. Корекція дози з метою підтримки необхідного рівня гемоглобіну 10-12 г/дл (6,2-7,5 ммоль/л). Рекомендована сумарна щотижнева доза препарату Бінокріт - від 75 до 300 МО/кг, вводять внутрішньовенно по 25-100 МО/кг 3 рази на тиждень. У хворих з тяжкою анемією (гемоглобін Застосування у дітей, які отримують гемодіаліз Лікування проводиться у два етапи. Етап корекції. В/в вводять Бінокріт у дозі 50 МО/кг 3 рази на тиждень. При необхідності дозу коригують поступово протягом 4 тижнів. Збільшення або зменшення дози не більше 25 МО/кг 3 рази на тиждень. Етап підтримуючої терапії. Корекція дози з метою підтримки необхідного рівня гемоглобіну 9,5-11 г/дл (5,9-6,8 ммоль/л). У більшості випадків у дітей з масою тіла менше 30 кг необхідно застосовувати вищі підтримуючі дози, ніж у дітей з вищою масою тіла та дорослих. У дітей з тяжкою анемією (гемоглобін6,8 г/дл або >4,25 ммоль/л). Дорослі хворі, які отримують перитонеальний діаліз Лікування проводиться у два етапи. Етап корекції. Початкова доза 50 МО/кг 2 рази на тиждень внутрішньовенно. Етап підтримуючої терапії. Корекція дози з метою підтримки необхідного рівня гемоглобіну 10-12 г/дл (6,2-7,5 ммоль/л). Підтримуюча доза становить від 25 до 50 МО/кг 2 рази на тиждень, 2 рівні ін'єкції. Дорослі з нирковою недостатністю, яким не проводився діаліз Лікування проводиться у два етапи. Етап корекції. Початкова доза становить 50 МО/кг 3 рази на тиждень внутрішньовенно з подальшим збільшенням при необхідності на 25 МО/кг (3 рази на тиждень) до досягнення цільової дози (збільшувати дозу слід поступово, як мінімум, протягом 4 тижнів). Етап підтримуючої терапії. Корекція дози з метою підтримки необхідного рівня гемоглобіну 10-12 г/дл (6,2-7,5 ммоль/л). Підтримуюча доза становить від 17 до 33 МО/кг 3 рази на тиждень внутрішньовенно. Максимальна доза не повинна перевищувати 200 МО/кг тричі на тиждень. Лікування анемії у хворих після хіміотерапії Препарат Бінокріт® вводять підшкірно (при концентрації гемоглобіну 12 г/дл (7,5 ммоль/л); рекомендації з коригування дози в подібних випадках наведені нижче). Лікування слід призначати таким чином, щоб мінімально ефективна доза епоетину альфа забезпечувала необхідний контроль симптомів анемії. Терапію препаратом Бінокріт слід продовжувати протягом 1 місяця після завершення курсу хіміотерапії. Початкова доза препарату становить 150 МО/кг, вводиться підшкірно 3 рази на тиждень. Можливе альтернативне застосування препарату у дозі 450 МО/кг підшкірно 1 раз на тиждень. У разі підвищення концентрації гемоглобіну мінімум на 1 г/дл (>0,62 ммоль/л) або збільшення кількості ретикулоцитів ≥40000 клітин/мкл щодо початкових показників через 4 тижні лікування доза препарату становить 150 МО/кг 3 рази на тиждень або 450 МО / кг 1 разів на тиждень і залишається без змін. При підвищенні концентрації гемоглобіну на Коригування дози для підтримки концентрації гемоглобіну в межах 10-12 г/дл Якщо концентрація гемоглобіну підвищується на понад 2 г/дл (1,25 ммоль/л) на місяць або рівень гемоглобіну перевищує 12 г/дл (7,5 ммоль/л), необхідно скоротити дозу препарату на 25-50%. Якщо концентрація гемоглобіну перевищує 13 г/дл (8,1 ммоль/л), необхідно припинити лікування до зниження значення до 12 г/дл (7,5 ммоль/л), а потім відновити терапію епоетином альфа, зменшивши початкову дозу на 25 %. Дорослі пацієнти, які беруть участь у програмі збору аутологічної крові перед хірургічними операціями Бінокріт® вводять внутрішньовенно, попередньо завершивши процедуру здачі крові. Пацієнтам з анемією легкого ступеня (при рівні гематокриту 33–39%), які потребують >4 одиниць крові, необхідно проводити лікування препаратом Бінокріт® у дозі 600 МО/кг 2 рази на тиждень протягом 3 тижнів до хірургічного втручання. Усім пацієнтам, які отримують Бінокріт®, слід додатково призначати препарати заліза (внутрішньо у дозі 200 мг на добу) протягом усього курсу терапії. Застосування препарату заліза слід призначати до початку терапії Бінокрітом, якомога раніше, за кілька тижнів до початку збору аутологічної крові. Дорослі пацієнти, які підлягають елективній ортопедичній хірургії Бінокріт® вводять підшкірно. Рекомендована доза препарату Бінокріт - 600 МО/кг 1 раз на тиждень протягом 3 тижнів, що передують операції (за 21, 14 та 7 днів до операції), а також у день операції. Якщо передопераційний період коротший за 3 тижні, Бінокріт® слід призначати щодня у дозі 300 МО/кг 10 днів поспіль, перед хірургічним втручанням, у день операції та протягом 4 днів після неї. Якщо в передопераційний період концентрація Hb становить 15 г/дл (9,38 ммоль/л) або вище, застосування препарату слід припинити. Слід переконатися, що до початку лікування Бінокрітом у пацієнтів немає дефіциту заліза. Усі пацієнти, які отримують терапію Бінокрітом, повинні отримувати необхідну кількість двовалентного заліза (всередину 200 мг на добу) протягом усього курсу терапії. Бінокріт® — стерильний препарат, що не містить консервантів, призначений виключно для одноразового застосування. Слід вводити потрібну кількість препарату. Препарат не слід вводити у вигляді внутрішньовенної інфузії або змішувати з іншими ЛЗ. В/в ін'єкція. Тривалість ін'єкції становить 1–5 хв, залежно від загального обсягу дози. При гемодіалізі може застосовуватися болюсна ін'єкція під час процедури діалізу через зручний венозний порт діалізної лінії. Альтернативою може бути ін'єкція, зроблена в кінці процедури діалізу через фістульну голку, потім вводять 10 мл ізотонічного розчину натрію хлориду для прочистки голки та забезпечення задовільного введення препарату в кровотік. Пацієнтам з можливими температурними реакціями на внутрішньовенне введення препаратів рекомендується повільне введення препарату. П/к ін'єкція. Не слід перевищувати максимальний обсяг ін'єкції – 1 мл на одне місце введення. У разі введення великих обсягів необхідно вибирати більшу кількість місць для ін'єкцій. Ін'єкції вводять у м'яз стегна чи область передньої черевної стінки.ПередозуванняТерапевтичний діапазон препарату є широким. При передозуванні можливе виникнення симптомів, що відображають крайній рівень прояву фармакологічної дії гормону (підвищення концентрації гемоглобіну або гематокриту). При високих рівнях гемоглобіну або гематокриту можливе застосування флеботомії. За потреби призначається симптоматична терапія.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри призначенні препарату Бінокріт® у всіх пацієнтів необхідно перевіряти та суворо контролювати артеріальний тиск. Слід з обережністю застосовувати епоетин альфа пацієнтам з гіпертензією, якщо вони не отримують необхідне лікування, призначене лікування неадекватне або гіпертензія погано контролюється. У цьому випадку може виникнути потреба розпочати або посилити антигіпертензивну терапію, яка вже застосовувалася. Якщо нормалізувати артеріальний тиск не вдається, лікування епоетином альфа слід припинити. Бінокріт® з обережністю застосовують за наявності епілепсії та хронічної печінкової недостатності. Хворі з ХНН та онкологічні хворі повинні регулярно контролювати рівень гемоглобіну до досягнення стабільних показників та періодично після цього. Ретельний контроль рівня гемоглобіну є обов'язковим для всіх пацієнтів у зв'язку зі збільшеним потенційним ризиком тромбоемболічних ускладнень та збільшенням кількості фатальних випадків, коли пацієнти отримували лікування при рівні гемоглобіну, що перевищує встановлену норму для застосування препарату за показаннями. Під час лікування препаратом Бінокрит може спостерігатися помірне дозозалежне збільшення кількості тромбоцитів у межах норми. При продовженні курсу терапії цей показник знову знижується. Протягом перших 8 тижнів після початку лікування рекомендується регулярно контролювати кількість тромбоцитів. До початку терапії необхідно виключити інші причини виникнення анемії (дефіцит заліза, гемоліз, крововтрата, дефіцит вітаміну В12 або фолієвої кислоти). У більшості випадків рівень феритину в сироватці знижується при одночасному збільшенні гематокриту. Усі перелічені додаткові фактори анемії також слід враховувати при збільшенні дози препарату Бінокріт у хворих із новоутвореннями. У періодопераційний період необхідно ретельно стежити за всіма показниками крові. ПККА Після декількох місяців або років лікування еритропоетином із застосуванням підшкірних ін'єкцій випадки розвитку ПККА, опосередкованої через антитіла, спостерігалися дуже рідко. Якщо у пацієнтів різко знижується ефективність терапії внаслідок зменшення концентрації гемоглобіну (1-2 г/дл на місяць) на тлі збільшеної потреби в гемотрансфузіях, необхідно перевірити кількість ретикулоцитів та вивчити типові причини відсутності реакції на препарат (наприклад, дефіцит заліза, фолієвої кислоти або вітаміну В12). , інтоксикація алюмінієм, інфекції або запалення, кровотеча або гемоліз) Якщо вміст ретикулоцитів з урахуванням анемії (наприклад, ретикулоцитарний індекс) низький ( При підозрі на появу ПККА, опосередкованої через антитіла до еритропоетину, слід негайно припинити терапію Бінокрітом. Забороняється призначати будь-яку іншу терапію еритропоетин через ризик перехресної реакції. За наявності показань пацієнтам може призначатися необхідна терапія, наприклад, гемотрансфузії. У разі парадоксального зменшення концентрації гемоглобіну та розвитку тяжкої анемії внаслідок низького вмісту ретикулоцитів необхідно негайно припинити лікування епоетином та провести тест на наявність антитіл до еритропоетину. Є дані про такі прояви у хворих на гепатит С, які отримували лікування інтерфероном і рибавірином одночасно з епоетином. Епоетин не призначений для лікування анемії, зумовленої гепатитом. Хворі з ХНН Дані імуногенності при підшкірному введенні препарату Бінокріт® пацієнтам з ризиком розвитку ПККА, опосередкованої через антитіла, наприклад, з нирковою анемією, обмежені. Внаслідок цього пацієнтам з нирковою анемією препарат повинен вводитися внутрішньовенно. З метою мінімізації ризиків посилення гіпертензії для пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю швидкість підвищення гемоглобіну повинна становити приблизно 1 г/дл (0,62 ммоль/л) на місяць і не повинна перевищувати 2 г/дл (1,25 ммоль/л) на місяць. У пацієнтів з ХНН концентрація гемоглобіну на підтримуючій стадії лікування не повинна перевищувати ВГН, рекомендовану в розділі «Спосіб застосування та дози». Результати клінічних досліджень показали збільшення ризику фатальних результатів та тяжких серцево-судинних розладів при введенні еритропоезстимулюючих препаратів з метою збільшення концентрації гемоглобіну більше 12 г/дл (7,5 ммоль/л). При проведенні клінічних досліджень у контрольованих умовах не виявлено значних переваг, пов'язаних із застосуванням епоетинів на тлі збільшення концентрації гемоглобіну вище за рівень, необхідний для контролю симптомів анемії та попередження гемотрансфузій. У пацієнтів на гемодіалізі спостерігалися випадки тромбозів шунту, зокрема при схильності до гіпотонії або внаслідок формування артеріовенозних фістул (наприклад, стенозу, аневризми тощо). Таким пацієнтам рекомендується рання корекція шунту та профілактика тромбозу, наприклад, за допомогою ацетилсаліцилової кислоти. В окремих випадках спостерігалась гіперкаліємія. Лікування анемії може призводити до підвищення апетиту та збільшення потреби в калії та білку. Періодично слід коригувати схему проведення діалізу з метою підтримки необхідних показників сечовини, креатиніну та калію. У пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю необхідно перевіряти вміст електролітів у сироватці крові. При виявленні підвищеного (або підвищується) рівня сироваткового калію слід оцінити доцільність відміни лікування епоетином альфа до нормалізації рівня калію. Під час лікування епоетином альфа часто потрібне підвищення дози гепарину при проведенні гемодіалізу внаслідок збільшення гематокритного числа. Якщо гепаринізація не може бути максимально ефективною, може знадобитися скасування схеми процедур діалізу. Згідно з наявними даними, лікування анемії епоетином альфа у дорослих хворих з нирковою недостатністю, яким ще не проводиться діаліз, не викликає прогресування ниркової недостатності. Дорослі онкологічні хворі з симптоматичною анемією, які проходять курс хіміотерапії У деяких клінічних ситуаціях для лікування анемії у пацієнтів з онкологічними захворюваннями слід застосовувати переливання крові. Рішення про призначення рекомбінантних еритропоетинів необхідно приймати з огляду на співвідношення користі та можливих ризиків для кожного пацієнта індивідуально та особливості клінічної ситуації. Слід враховувати такі фактори: тип та стадія розвитку новоутворення; ступінь анемії; очікувана тривалість життя; обстановка, у якій пацієнт проходитиме лікування; побажання самого пацієнта. При оцінці доцільності терапії епоетином альфа (ризик переливання крові для пацієнта) у онкологічних хворих, які отримують хіміотерапію, необхідно враховувати затримку у 2-3 тижні після введення епоетину альфа до утворення еритроцитів на фоні стимуляції еритропоетином. З метою мінімізації ризику розвитку тромботичних явищ необхідно стежити, щоб рівень гемоглобіну та швидкість його збільшення не перевищували допустимих показників. Внаслідок збільшення кількості випадків венозних тромботичних ускладнень у онкологічних хворих, які отримують еритропоезстимулюючі препарати, слід ретельно оцінювати такий ризик та користь від лікування епоетином альфа, особливо у онкологічних хворих з підвищеним ризиком розвитку венозних тромботичних ускладнень, наприклад на тлі ожиріння. анамнезі (в т.ч. глибокого венозного тромбозу або тромбоемболії легеневої артерії). Дорослі пацієнти, які беруть участь у програмі збору аутологічної крові перед хірургічними операціями Необхідно дотримуватися всіх особливих запобіжних заходів, що стосуються проведення програм зі збору аутологічної крові, особливо при регулярних переливаннях крові. Пацієнти, які підлягають елективній ортопедичній хірургії Для пацієнтів, які підлягають елективній ортопедичній хірургії, необхідно встановити причину анемії та по можливості вилікувати анемію перед початком терапії епоетином альфа. У таких пацієнтів може виникати ризик розвитку тромботичних явищ, який слід ретельно оцінювати при призначенні лікування хворих даної групи. Пацієнти, що підлягають елективній ортопедичній хірургії, повинні отримувати адекватну антитромботичну профілактику у зв'язку з наявністю ризику розвитку венозних тромботичних ускладнень у хірургічних хворих, особливо у хворих на серцево-судинні захворювання. Крім того, необхідно дотримуватися особливих запобіжних заходів у пацієнтів зі схильністю до розвитку тромбозу глибоких вен кінцівок. У пацієнтів із початковим рівнем гемоглобіну >13 г/дл (>8,1 ммоль/л) підвищений ризик післяопераційних тромботичних/венозних ускладнень. Внаслідок цього препарат не слід призначати пацієнтам з початковим рівнем гемоглобіну >13 г/дл (>8,1 ммоль/л). Допоміжні речовини Даний лікарський препарат містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) в попередньо попередньо заповненому шприці, тобто. практично не містить натрію. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. Бінокріт® не впливає на здатність керувати автотранспортом або працювати з механізмами.Умови зберіганняУ холодильнику +2+8 градусівУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
14 345,00 грн
432,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаРозчин 336 мкг/мл. - 1 доза: Активна речовина: Епоетин альфа – 40000 ME (336 мкг) 1; допоміжні речовини: натрію дигідрофосфату дигідрат - 1,4 мг; натрію гідрофосфату дигідрат – 2,84 мг; натрію хлорид – 4,38 мг; гліцин – 5,0 мг; полісорбат-80 – 0,3 мг; хлористоводнева кислота – 0,070 мг2; натрію гідроксид – 0,070 мг2; вода для ін'єкцій – до 1,0 мл. 11 мг епоетину альфа відповідає 120000 ME. 2 Додається при необхідності регулювання pH розчину (максимальна кількість, що відповідає 0,1 М розчину речовини). По 0,5 мл (1000 ME) або 1 мл (2000 ME) розчину для внутрішньовенного та підшкірного введення 16,8 мкг/мл, 0,3 мл (3000 ME), 0,4 мл (4000 ME), 0,5 мл (5000 ME), 0,6 мл (6000 ME), 0,8 мл (8000 ME) або 1 мл (10000 ME) розчину для внутрішньовенного та підшкірного введення 84 мкг/мл, 0,5 мл (20000 ME), 0,75 мл (30000 ME) або 1 мл (40000 ME) розчину для внутрішньовенного та підшкірного введення 336 мкг/мл у однодозових градуйованих (з ціною поділу 0,1 мл) шприцах із прозорого безбарвного боросилікатного скла типу I (Євр. ), забезпечених шток-поршнем з поліпропілену з бромбутилкаучуковим ущільнювачем, покритим фторполімером, та ін'єкційною голкою з нержавіючої сталі 27 G х 1/2 з гумовим безлатексним захисним ковпачком та зовнішнім ковпачком з поліпропілену (для запобігання)а також спеціальним ковпачком безпеки для голки після проведеної ін'єкції (для попередження травмування внаслідок уколу голкою з необережності) або без такого. По 1 або 3 шприци поміщають у контурну упаковку з прозорого безбарвного листового пластику (корекс) і запечатують прозорою плівкою. По 1 корексу з 1 шприцом або по 2 корекси з 3 шприцами разом з інструкцією із застосування поміщають у картонну пачку.Опис лікарської формиПрозорий безбарвний розчин.Фармакотерапевтична групаГемопоетичний.ФармакокінетикаВ/в введення T1/2 епоетину альфа після багаторазового внутрішньовенного введення становить близько 4 годин у здорових добровольців і близько 5 годин – у хворих з хронічною нирковою недостатністю. У дітей T1/2 епоетин альфа становить близько 6 год. П/до введення При підшкірному введенні концентрація епоетину альфа у плазмі визначається значно нижче, ніж при внутрішньовенному введенні, Tmax епоетину альфа у плазмі становить близько 12-18 годин після введення. Cmax епоетину альфа при підшкірному введенні становить лише 1/20 частина концентрації при внутрішньовенному введенні. Препарат не має здатності до кумуляції - концентрація епоетину альфа в плазмі крові через 24 години після першої ін'єкції визначається такою ж, як через 24 години після останньої ін'єкції. При підшкірному введенні T1/2 епоетину альфа визначити складно, він становить близько 24 год. Біодоступність епоетину альфа при підшкірному введенні значно нижче, ніж при його внутрішньовенному введенні, і становить близько 20%.ФармакодинамікаЕритропоетин є глікопротеїном, який стимулює еритропоез, активує мітоз і дозрівання еритроцитів з клітин-попередників еритроцитарного ряду. Молекулярна маса еритропоетину - близько 32000-40000 Так. Білкова фракція становить близько 58% молекулярної маси та включає 165 амінокислот. Чотири вуглеводневі ланцюги пов'язані з білком трьома N-глікозидними зв'язками та одним О-глікозидним зв'язком. Епоетин альфа, що отримується з використанням генно-інженерної технології, є очищеним глікопротеїном, за амінокислотним і вуглеводним складом він ідентичний еритропоетину людини, що виділяється з сечі у хворих при анемії. Бінокріт має максимально високий ступінь очищення відповідно до сучасних технологічних можливостей. Зокрема, при кількісному аналізі активної речовини препарату Бінокрит не визначаються навіть слідові кількості клітинних ліній, на яких здійснюється виробництво препарату. Біологічна активність епоетину альфа підтверджена в експерименті in vivo (дослідження проводили на здорових щурах та щурах з анемією, а також на мишах з поліцитемією). Після введення епоетину альфа кількість еритроцитів, ретикулоцитів, концентрація гемоглобіну та швидкість поглинання 59Fe зростають. У дослідженнях in vitro при інкубації з епоетином альфа було виявлено посилення інкорпорації 3Н-тимідину в еритроїдних клітинах селезінки ядросодержащих (у культурі клітин селезінки миші). Дослідження на культурі клітин кісткового мозку людини показали, що епоетин альфа специфічно стимулює еритропоез і не впливає на лейкопоезу. Цитотоксична дія еритропоетину на клітини кісткового мозку людини не виявлена. Еритропоетин є фактором зростання, який здебільшого стимулює утворення еритроцитів. Рецептори до еритропоетину можуть бути присутніми на поверхні різних пухлинних клітин. Введення епоетину альфа супроводжується підвищенням гемоглобіну, гематокриту, сироваткового заліза, сприяє покращенню кровопостачання тканин та роботи серця. Найбільш значущий ефект епоетину альфа відзначений при анеміях, зумовлених хронічною нирковою недостатністю (ХНН), а також розвинених у хворих із низкою злоякісних новоутворень та системних захворювань.Показання до застосуванняанемія у дорослих та дітей, зумовлена хронічною нирковою недостатністю, у т.ч.: анемія внаслідок хронічної ниркової недостатності у дітей та дорослих на гемодіалізі, а також у дорослих на перитонеальному діалізі; тяжка анемія ниркового генезу, що супроводжується клінічними симптомами у дорослих із нирковою недостатністю, яким ще не проводили гемодіаліз; лікування анемії та зменшення потреби у проведенні переливання крові у дорослих, які отримують лікування хіміотерапевтичними препаратами з приводу солідних новоутворень, злоякісної лімфоми або множинної мієломи, а також у осіб з високим ризиком ускладнень гемотрансфузій, обумовленим загальним тяжким станом. якщо анемія відзначалася і на початок хіміотерапії); з метою підвищення ефективності переливання аутологічної крові в рамках передепозитної програми збору крові перед хірургічними операціями у хворих з рівнем гематокриту, рівним 33–39%, для полегшення збору аутологічної крові та зменшення ризику, пов'язаного з використанням алогенних гемотрансфузій, якщо очікувана кількість, яку можна одержати методом аутологічного збору без застосування епоетину альфа. Лікування показано пацієнтам при помірно вираженій анемії (при концентрації гемоглобіну 10-13 г/дл або 6,2-8,1 ммоль/л), без дефіциту заліза, якщо передбачається значна крововтрата, а також при широких хірургічних втручаннях, коли може знадобитися великий обсяг крові, що переливається (5 і більше обсягів у чоловіків і 4 або більше - у жінок); з метою зменшення ступеня ризику при аллогенному переливанні крові у дорослих, які не мають дефіциту заліза, перед елективною ортопедичною операцією за наявності високого ризику ускладнень при проведенні гемотрансфузій. Застосування препарату обмежене лише у хворих з помірно вираженою анемією (наприклад при концентрації гемоглобіну 1013 г/дл), у тому випадку, якщо вони не включені до програми збору аутологічної крові перед операцією з очікуваною крововтратою від 900 до 1800 мл; анемія у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які отримують терапію зидовудином, при рівні ендогенного еритропоетину менше 500 МО/мл.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до діючої речовини та допоміжних речовин, що входять до складу препарату; парціальна червоноклітинна аплазія (ПККА), що виникла після лікування еритропоетином; неконтрольована артеріальна гіпертензія; пацієнти, які з будь-яких причин не можуть отримувати ефективне лікування для профілактики тромбозів; інфаркт міокарда або інсульт, що відбулися протягом 1 місяця до планованого лікування; нестабільна стенокардія; пацієнти з високим ризиком тромбозу глибоких вен та тромбоемболічною хворобою в анамнезі (у рамках підвищення ефективності переливання аутологічної крові); тяжка поразка коронарних, периферичних артерій, сонних артерій, а також судин головного мозку, в т.ч. у пацієнтів, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда або інсульт (в рамках передепозитної програми збору крові перед великою хірургічною операцією та не беруть участь у програмі переливання аутологічної крові). З обережністю: злоякісні новоутворення, епілептичний синдром (в т. ч. в анамнезі), хронічна ниркова та печінкова недостатність, тромбоцитоз, тромбоз (в анамнезі), гостра крововтрата, серповидно-клітинна анемія, гемолітична анемія, залізо-, стану.Вагітність та лактаціяНалежні контрольовані дослідження застосування епоетину альфа жінками під час вагітності не проводились. За результатами досліджень на тваринах виявлено репродуктивну токсичність. Внаслідок цього пацієнткам з хронічною нирковою недостатністю слід застосовувати Бінокріт® під час вагітності, тільки якщо передбачувана користь для матері значно перевищує ризик для плода. Застосування епоетину альфа не рекомендовано у період вагітності або лактації у хворих, які беруть участь у програмі збирання аутологічної крові перед хірургічною операцією.Побічна діяНаведені нижче побічні ефекти розподілені відповідно до класифікації органів та систем та за частотою народження: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100– З боку крові та лімфатичної системи: нечасто – тромбоцитемія (у хворих зі злоякісними новоутвореннями); частота невідома - ПККА, опосередкована через антитіла, тромбоцитемія (у хворих на ХНН). З боку імунної системи: частота невідома – анафілактична реакція, підвищена чутливість. З боку нервової системи: дуже часто – головний біль (у хворих із злоякісними новоутвореннями); часто - судоми (у хворих з ХНН), головний біль (у хворих з ХНН); нечасто - геморагічний інсульт, судоми (у хворих із злоякісними новоутвореннями); частота невідома – інсульт, гіпертонічна енцефалопатія, транзиторні ішемічні атаки. З боку органу зору: частота невідома – тромбоз сітківки. З боку ССС: часто – тромбоз глибоких вен нижніх кінцівок (у хворих із злоякісними новоутвореннями); підвищення АТ; частота невідома - тромбоз глибоких вен нижніх кінцівок (у хворих на ХНН), артеріальний тромбоз, гіпертонічний криз. З боку органів дихання: часто – тромбоемболія легеневої артерії (у хворих на злоякісні новоутворення); частота невідома - тромбоемболія легеневої артерії (у хворих з ХНН). З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – нудота; часто – діарея (у хворих із новоутвореннями), блювання; нечасто - діарея (у хворих з хронічною нирковою недостатністю). З боку шкіри та її придатків: часто - шкірний висип; частота невідома – ангіоневротичний набряк, кропив'янка. З боку кістково-м'язової системи: дуже часто – артралгія (при ХНН); часто - артралгія (у хворих зі злоякісними новоутвореннями); нечасто - міалгія (у хворих зі злоякісними новоутвореннями); частота невідома - міалгія (при ХНН). Вроджені, сімейні/генетичні порушення: частота невідома – порфірія. З боку організму загалом: дуже часто – гіпертермія (у хворих із злоякісними новоутвореннями); грипоподібний стан (при ХНН); часто - грипоподібний стан (у хворих із злоякісними новоутвореннями); частота невідома - неефективність препарату, периферичні набряки, гіпертермія (при хронічній нирковій недостатності), реакції в місці введення. Лабораторні показники: частота невідома – антитіла до еритропоетину. Інші: часто - тромбоз шунт діалізного обладнання (у хворих з ХНН).Взаємодія з лікарськими засобамиДаних щодо взаємодії епоетину альфа з іншими ЛЗ немає. Однак при одночасному застосуванні з циклоспорином можлива взаємодія, оскільки препарат зв'язується з еритроцитами. Якщо лікування Бінокрітом проводиться одночасно з циклоспорином, необхідно контролювати концентрацію циклоспорину в залежності від ступеня підвищення гематокриту. Немає даних про взаємодію між епоетином альфа та гранулоцитарним колонієстимулюючим фактором (Г-КСФ) або гранулоцитарно-моноцитарним колонієстимулюючим фактором (ГМ-КСФ). Щоб уникнути несумісності або зниження активності, не рекомендується змішувати з розчинами та іншими лікарськими засобами.Спосіб застосування та дозиВ/в, п/к. Лікування препаратом Бінокріт® повинно проводитися під контролем лікаря-фахівця, який має відповідну кваліфікацію та досвід лікування хворих, яким показана терапія препаратами – стимуляторами еритропоезу. Дози Лікування симптоматичної анемії у дорослих та дітей з ХНН: Бінокріт® у хворих на ХНН вводять внутрішньовенно. У зв'язку з тим, що клінічні прояви анемії та залишкові явища можуть різнитися залежно від віку, статі та загальної тяжкості захворювання, проводять індивідуальну оцінку стану кожного хворого. Цільовий рівень концентрації гемоглобіну становить 10-12 г/дл (6,2-7,5 ммоль/л) у дорослих та 9,5-11 г/дл (5,9-6,8 ммоль/л) у дітей. Не рекомендується тривале підвищення концентрації гемоглобіну більше ніж 12 г/дл (7,5 ммоль/л). Якщо концентрація гемоглобіну підвищується на понад 2 г/дл (1,25 ммоль/л) на місяць або протягом тривалого часу перевищує 12 г/дл (7,5 ммоль/л), необхідно зменшити дозу препарату Бінокріт на 25%. Якщо концентрація гемоглобіну перевищує 13 г/дл (8,1 ммоль/л), необхідно припинити лікування до зниження гемоглобіну до 12 г/дл (7,5 ммоль/л) і відновити терапію препаратом Бінокріт®, зменшивши початкову дозу на 25%. . Внаслідок міжіндивідуальної варіабельності, концентрація гемоглобіну може виявитися вищою або нижчою за оптимальне (цільове) значення. Лікування слід призначати таким чином, щоб мінімально ефективна доза препарату Бінокріт забезпечувала необхідний контроль гемоглобіну та клінічних проявів захворювання. До початку лікування та в період лікування слід контролювати концентрацію заліза у плазмі крові, за необхідності призначають додатково препарати заліза. Дорослі пацієнти, які отримують гемодіаліз Лікування проводиться у два етапи. Етап корекції. В/в вводять Бінокріт у дозі 50 МО/кг 3 рази на тиждень. При необхідності дозу коригують поступово протягом 4 тижнів. Збільшення або зменшення дози не більше 25 МО/кг 3 рази на тиждень. Етап підтримуючої терапії. Корекція дози з метою підтримки необхідного рівня гемоглобіну 10-12 г/дл (6,2-7,5 ммоль/л). Рекомендована сумарна щотижнева доза препарату Бінокріт - від 75 до 300 МО/кг, вводять внутрішньовенно по 25-100 МО/кг 3 рази на тиждень. У хворих з тяжкою анемією (гемоглобін Застосування у дітей, які отримують гемодіаліз Лікування проводиться у два етапи. Етап корекції. В/в вводять Бінокріт у дозі 50 МО/кг 3 рази на тиждень. При необхідності дозу коригують поступово протягом 4 тижнів. Збільшення або зменшення дози не більше 25 МО/кг 3 рази на тиждень. Етап підтримуючої терапії. Корекція дози з метою підтримки необхідного рівня гемоглобіну 9,5-11 г/дл (5,9-6,8 ммоль/л). У більшості випадків у дітей з масою тіла менше 30 кг необхідно застосовувати вищі підтримуючі дози, ніж у дітей з вищою масою тіла та дорослих. У дітей з тяжкою анемією (гемоглобін6,8 г/дл або >4,25 ммоль/л). Дорослі хворі, які отримують перитонеальний діаліз Лікування проводиться у два етапи. Етап корекції. Початкова доза 50 МО/кг 2 рази на тиждень внутрішньовенно. Етап підтримуючої терапії. Корекція дози з метою підтримки необхідного рівня гемоглобіну 10-12 г/дл (6,2-7,5 ммоль/л). Підтримуюча доза становить від 25 до 50 МО/кг 2 рази на тиждень, 2 рівні ін'єкції. Дорослі з нирковою недостатністю, яким не проводився діаліз Лікування проводиться у два етапи. Етап корекції. Початкова доза становить 50 МО/кг 3 рази на тиждень внутрішньовенно з подальшим збільшенням при необхідності на 25 МО/кг (3 рази на тиждень) до досягнення цільової дози (збільшувати дозу слід поступово, як мінімум, протягом 4 тижнів). Етап підтримуючої терапії. Корекція дози з метою підтримки необхідного рівня гемоглобіну 10-12 г/дл (6,2-7,5 ммоль/л). Підтримуюча доза становить від 17 до 33 МО/кг 3 рази на тиждень внутрішньовенно. Максимальна доза не повинна перевищувати 200 МО/кг тричі на тиждень. Лікування анемії у хворих після хіміотерапії Препарат Бінокріт® вводять підшкірно (при концентрації гемоглобіну 12 г/дл (7,5 ммоль/л); рекомендації з коригування дози в подібних випадках наведені нижче). Лікування слід призначати таким чином, щоб мінімально ефективна доза епоетину альфа забезпечувала необхідний контроль симптомів анемії. Терапію препаратом Бінокріт слід продовжувати протягом 1 місяця після завершення курсу хіміотерапії. Початкова доза препарату становить 150 МО/кг, вводиться підшкірно 3 рази на тиждень. Можливе альтернативне застосування препарату у дозі 450 МО/кг підшкірно 1 раз на тиждень. У разі підвищення концентрації гемоглобіну мінімум на 1 г/дл (>0,62 ммоль/л) або збільшення кількості ретикулоцитів ≥40000 клітин/мкл щодо початкових показників через 4 тижні лікування доза препарату становить 150 МО/кг 3 рази на тиждень або 450 МО / кг 1 разів на тиждень і залишається без змін. При підвищенні концентрації гемоглобіну на Коригування дози для підтримки концентрації гемоглобіну в межах 10-12 г/дл Якщо концентрація гемоглобіну підвищується на понад 2 г/дл (1,25 ммоль/л) на місяць або рівень гемоглобіну перевищує 12 г/дл (7,5 ммоль/л), необхідно скоротити дозу препарату на 25-50%. Якщо концентрація гемоглобіну перевищує 13 г/дл (8,1 ммоль/л), необхідно припинити лікування до зниження значення до 12 г/дл (7,5 ммоль/л), а потім відновити терапію епоетином альфа, зменшивши початкову дозу на 25 %. Дорослі пацієнти, які беруть участь у програмі збору аутологічної крові перед хірургічними операціями Бінокріт® вводять внутрішньовенно, попередньо завершивши процедуру здачі крові. Пацієнтам з анемією легкого ступеня (при рівні гематокриту 33–39%), які потребують >4 одиниць крові, необхідно проводити лікування препаратом Бінокріт® у дозі 600 МО/кг 2 рази на тиждень протягом 3 тижнів до хірургічного втручання. Усім пацієнтам, які отримують Бінокріт®, слід додатково призначати препарати заліза (внутрішньо у дозі 200 мг на добу) протягом усього курсу терапії. Застосування препарату заліза слід призначати до початку терапії Бінокрітом, якомога раніше, за кілька тижнів до початку збору аутологічної крові. Дорослі пацієнти, які підлягають елективній ортопедичній хірургії Бінокріт® вводять підшкірно. Рекомендована доза препарату Бінокріт - 600 МО/кг 1 раз на тиждень протягом 3 тижнів, що передують операції (за 21, 14 та 7 днів до операції), а також у день операції. Якщо передопераційний період коротший за 3 тижні, Бінокріт® слід призначати щодня у дозі 300 МО/кг 10 днів поспіль, перед хірургічним втручанням, у день операції та протягом 4 днів після неї. Якщо в передопераційний період концентрація Hb становить 15 г/дл (9,38 ммоль/л) або вище, застосування препарату слід припинити. Слід переконатися, що до початку лікування Бінокрітом у пацієнтів немає дефіциту заліза. Усі пацієнти, які отримують терапію Бінокрітом, повинні отримувати необхідну кількість двовалентного заліза (всередину 200 мг на добу) протягом усього курсу терапії. Бінокріт® — стерильний препарат, що не містить консервантів, призначений виключно для одноразового застосування. Слід вводити потрібну кількість препарату. Препарат не слід вводити у вигляді внутрішньовенної інфузії або змішувати з іншими ЛЗ. В/в ін'єкція. Тривалість ін'єкції становить 1–5 хв, залежно від загального обсягу дози. При гемодіалізі може застосовуватися болюсна ін'єкція під час процедури діалізу через зручний венозний порт діалізної лінії. Альтернативою може бути ін'єкція, зроблена в кінці процедури діалізу через фістульну голку, потім вводять 10 мл ізотонічного розчину натрію хлориду для прочистки голки та забезпечення задовільного введення препарату в кровотік. Пацієнтам з можливими температурними реакціями на внутрішньовенне введення препаратів рекомендується повільне введення препарату. П/к ін'єкція. Не слід перевищувати максимальний обсяг ін'єкції – 1 мл на одне місце введення. У разі введення великих обсягів необхідно вибирати більшу кількість місць для ін'єкцій. Ін'єкції вводять у м'яз стегна чи область передньої черевної стінки.ПередозуванняТерапевтичний діапазон препарату є широким. При передозуванні можливе виникнення симптомів, що відображають крайній рівень прояву фармакологічної дії гормону (підвищення концентрації гемоглобіну або гематокриту). При високих рівнях гемоглобіну або гематокриту можливе застосування флеботомії. За потреби призначається симптоматична терапія.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри призначенні препарату Бінокріт® у всіх пацієнтів необхідно перевіряти та суворо контролювати артеріальний тиск. Слід з обережністю застосовувати епоетин альфа пацієнтам з гіпертензією, якщо вони не отримують необхідне лікування, призначене лікування неадекватне або гіпертензія погано контролюється. У цьому випадку може виникнути потреба розпочати або посилити антигіпертензивну терапію, яка вже застосовувалася. Якщо нормалізувати артеріальний тиск не вдається, лікування епоетином альфа слід припинити. Бінокріт® з обережністю застосовують за наявності епілепсії та хронічної печінкової недостатності. Хворі з ХНН та онкологічні хворі повинні регулярно контролювати рівень гемоглобіну до досягнення стабільних показників та періодично після цього. Ретельний контроль рівня гемоглобіну є обов'язковим для всіх пацієнтів у зв'язку зі збільшеним потенційним ризиком тромбоемболічних ускладнень та збільшенням кількості фатальних випадків, коли пацієнти отримували лікування при рівні гемоглобіну, що перевищує встановлену норму для застосування препарату за показаннями. Під час лікування препаратом Бінокрит може спостерігатися помірне дозозалежне збільшення кількості тромбоцитів у межах норми. При продовженні курсу терапії цей показник знову знижується. Протягом перших 8 тижнів після початку лікування рекомендується регулярно контролювати кількість тромбоцитів. До початку терапії необхідно виключити інші причини виникнення анемії (дефіцит заліза, гемоліз, крововтрата, дефіцит вітаміну В12 або фолієвої кислоти). У більшості випадків рівень феритину в сироватці знижується при одночасному збільшенні гематокриту. Усі перелічені додаткові фактори анемії також слід враховувати при збільшенні дози препарату Бінокріт у хворих із новоутвореннями. У періодопераційний період необхідно ретельно стежити за всіма показниками крові. ПККА Після декількох місяців або років лікування еритропоетином із застосуванням підшкірних ін'єкцій випадки розвитку ПККА, опосередкованої через антитіла, спостерігалися дуже рідко. Якщо у пацієнтів різко знижується ефективність терапії внаслідок зменшення концентрації гемоглобіну (1-2 г/дл на місяць) на тлі збільшеної потреби в гемотрансфузіях, необхідно перевірити кількість ретикулоцитів та вивчити типові причини відсутності реакції на препарат (наприклад, дефіцит заліза, фолієвої кислоти або вітаміну В12). , інтоксикація алюмінієм, інфекції або запалення, кровотеча або гемоліз) Якщо вміст ретикулоцитів з урахуванням анемії (наприклад, ретикулоцитарний індекс) низький ( При підозрі на появу ПККА, опосередкованої через антитіла до еритропоетину, слід негайно припинити терапію Бінокрітом. Забороняється призначати будь-яку іншу терапію еритропоетин через ризик перехресної реакції. За наявності показань пацієнтам може призначатися необхідна терапія, наприклад, гемотрансфузії. У разі парадоксального зменшення концентрації гемоглобіну та розвитку тяжкої анемії внаслідок низького вмісту ретикулоцитів необхідно негайно припинити лікування епоетином та провести тест на наявність антитіл до еритропоетину. Є дані про такі прояви у хворих на гепатит С, які отримували лікування інтерфероном і рибавірином одночасно з епоетином. Епоетин не призначений для лікування анемії, зумовленої гепатитом. Хворі з ХНН Дані імуногенності при підшкірному введенні препарату Бінокріт® пацієнтам з ризиком розвитку ПККА, опосередкованої через антитіла, наприклад, з нирковою анемією, обмежені. Внаслідок цього пацієнтам з нирковою анемією препарат повинен вводитися внутрішньовенно. З метою мінімізації ризиків посилення гіпертензії для пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю швидкість підвищення гемоглобіну повинна становити приблизно 1 г/дл (0,62 ммоль/л) на місяць і не повинна перевищувати 2 г/дл (1,25 ммоль/л) на місяць. У пацієнтів з ХНН концентрація гемоглобіну на підтримуючій стадії лікування не повинна перевищувати ВГН, рекомендовану в розділі «Спосіб застосування та дози». Результати клінічних досліджень показали збільшення ризику фатальних результатів та тяжких серцево-судинних розладів при введенні еритропоезстимулюючих препаратів з метою збільшення концентрації гемоглобіну більше 12 г/дл (7,5 ммоль/л). При проведенні клінічних досліджень у контрольованих умовах не виявлено значних переваг, пов'язаних із застосуванням епоетинів на тлі збільшення концентрації гемоглобіну вище за рівень, необхідний для контролю симптомів анемії та попередження гемотрансфузій. У пацієнтів на гемодіалізі спостерігалися випадки тромбозів шунту, зокрема при схильності до гіпотонії або внаслідок формування артеріовенозних фістул (наприклад, стенозу, аневризми тощо). Таким пацієнтам рекомендується рання корекція шунту та профілактика тромбозу, наприклад, за допомогою ацетилсаліцилової кислоти. В окремих випадках спостерігалась гіперкаліємія. Лікування анемії може призводити до підвищення апетиту та збільшення потреби в калії та білку. Періодично слід коригувати схему проведення діалізу з метою підтримки необхідних показників сечовини, креатиніну та калію. У пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю необхідно перевіряти вміст електролітів у сироватці крові. При виявленні підвищеного (або підвищується) рівня сироваткового калію слід оцінити доцільність відміни лікування епоетином альфа до нормалізації рівня калію. Під час лікування епоетином альфа часто потрібне підвищення дози гепарину при проведенні гемодіалізу внаслідок збільшення гематокритного числа. Якщо гепаринізація не може бути максимально ефективною, може знадобитися скасування схеми процедур діалізу. Згідно з наявними даними, лікування анемії епоетином альфа у дорослих хворих з нирковою недостатністю, яким ще не проводиться діаліз, не викликає прогресування ниркової недостатності. Дорослі онкологічні хворі з симптоматичною анемією, які проходять курс хіміотерапії У деяких клінічних ситуаціях для лікування анемії у пацієнтів з онкологічними захворюваннями слід застосовувати переливання крові. Рішення про призначення рекомбінантних еритропоетинів необхідно приймати з огляду на співвідношення користі та можливих ризиків для кожного пацієнта індивідуально та особливості клінічної ситуації. Слід враховувати такі фактори: тип та стадія розвитку новоутворення; ступінь анемії; очікувана тривалість життя; обстановка, у якій пацієнт проходитиме лікування; побажання самого пацієнта. При оцінці доцільності терапії епоетином альфа (ризик переливання крові для пацієнта) у онкологічних хворих, які отримують хіміотерапію, необхідно враховувати затримку у 2-3 тижні після введення епоетину альфа до утворення еритроцитів на фоні стимуляції еритропоетином. З метою мінімізації ризику розвитку тромботичних явищ необхідно стежити, щоб рівень гемоглобіну та швидкість його збільшення не перевищували допустимих показників. Внаслідок збільшення кількості випадків венозних тромботичних ускладнень у онкологічних хворих, які отримують еритропоезстимулюючі препарати, слід ретельно оцінювати такий ризик та користь від лікування епоетином альфа, особливо у онкологічних хворих з підвищеним ризиком розвитку венозних тромботичних ускладнень, наприклад на тлі ожиріння. анамнезі (в т.ч. глибокого венозного тромбозу або тромбоемболії легеневої артерії). Дорослі пацієнти, які беруть участь у програмі збору аутологічної крові перед хірургічними операціями Необхідно дотримуватися всіх особливих запобіжних заходів, що стосуються проведення програм зі збору аутологічної крові, особливо при регулярних переливаннях крові. Пацієнти, які підлягають елективній ортопедичній хірургії Для пацієнтів, які підлягають елективній ортопедичній хірургії, необхідно встановити причину анемії та по можливості вилікувати анемію перед початком терапії епоетином альфа. У таких пацієнтів може виникати ризик розвитку тромботичних явищ, який слід ретельно оцінювати при призначенні лікування хворих даної групи. Пацієнти, що підлягають елективній ортопедичній хірургії, повинні отримувати адекватну антитромботичну профілактику у зв'язку з наявністю ризику розвитку венозних тромботичних ускладнень у хірургічних хворих, особливо у хворих на серцево-судинні захворювання. Крім того, необхідно дотримуватися особливих запобіжних заходів у пацієнтів зі схильністю до розвитку тромбозу глибоких вен кінцівок. У пацієнтів із початковим рівнем гемоглобіну >13 г/дл (>8,1 ммоль/л) підвищений ризик післяопераційних тромботичних/венозних ускладнень. Внаслідок цього препарат не слід призначати пацієнтам з початковим рівнем гемоглобіну >13 г/дл (>8,1 ммоль/л). Допоміжні речовини Даний лікарський препарат містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) в попередньо попередньо заповненому шприці, тобто. практично не містить натрію. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. Бінокріт® не впливає на здатність керувати автотранспортом або працювати з механізмами.Умови зберіганняУ холодильнику +2+8 градусівУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активний інгредієнт: бісопрололу геміфумарат 10 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна 40,0 мг; кальцію гідрофосфат 103,6 мг; крохмаль кукурудзяний 10,0 мг; плівкова оболонка: лактози моногідрат 2,48 мг, гіпромелоза 1,92 мг, титану діоксид 1,80 мг, макрогол-4000 0,68 мг, барвник заліза (III) оксид жовтий 0,12 мг, барвник заліза (III) оксид червоний – 0,002 мг. Первинна упаковка: по 10 таблеток у блістер із алюмінію/алюмінію. Вторинна упаковка: по 3, 5 або 10 блістерів разом із інструкцією із застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою жовта, кругла, двоопукла таблетка з хрестоподібною ризиком на одній стороні та гравіюванням “BIS 10” на іншій, на зламі білого кольору.Фармакотерапевтична групаБета1-адреноблокатор селективний.ФармакокінетикаБісопролол майже повністю всмоктується із шлунково-кишкового тракту, їда не впливає на абсорбцію. Біодоступність – близько 90%. Час досягнення максимальної концентрації у плазмі крові (ТСmах) через 2-4 години після прийому внутрішньо. Зв'язок із білками плазми крові – 26-33%. Метаболізується в печінці, метаболіти бісопрололу не мають фармакологічної активності. Період напіввиведення (Т1/2) становить 9-12 годин, що уможливлює застосування препарату 1 раз на добу. Виводиться нирками – 50% у незміненому вигляді, менше 2% через кишечник. Проникність через гематоенцефалічний та плацентарний бар'єр – низька, у невеликих кількостях виділяється з грудним молоком.ФармакодинамікаБісопролол - селективний бета1-адреноблокатор, без власної симпатоміметичної активності, не має мембраностабілізуючої дії. Як і для інших бета1-адреноблокаторів, механізм дії при артеріальній гіпертензії не зрозумілий. Разом з тим відомо, що бісопролол знижує активність реніну в плазмі, зменшує потребу міокарда в кисні, уріджує частоту серцевих скорочень (ЧСС). Чинить гіпотензивну, антиаритмічну та антиангінальну дію. Блокуючи в невисоких дозах бета1-адренорецептори серця, зменшує стимульоване катехоламінами утворення циклічного аденозинмонофосфату (цАМФ) з аденозинтрифосфату (АТФ), знижує внутрішньоклітинний струм іонів кальцію, пригнічує всі функції серця, знижує атріовентрикулярну (AV). При перевищенні терапевтичної дози має бета2-адреноблокуючу дію. Загальний периферичний судинний опір на початку застосування препарату, у перші 24 години, збільшується (внаслідок реципрокного зростання активності альфа-адренорецепторів та усунення стимуляції бета2-адренорецепторів), через 1-3 доби повертається до вихідного значення, а при тривалому застосуванні – знижується. Антигіпертензивний ефект пов'язаний із зменшенням хвилинного об'єму крові, симпатичної стимуляції периферичних судин, зниженням активності симпатоадреналової системи (САС) (має велике значення для пацієнтів з вихідною гіперсекрецією реніну), відновленням чутливості у відповідь на зниження артеріального тиску (АТ) та впливом на центральну нервову систему. (ЦНС). При артеріальній гіпертензії ефект розвивається через 2-5 днів, стабільна дія відзначається через 1-2 місяці. Антиангінальний ефект обумовлений зменшенням потреби міокарда в кисні внаслідок зниження скоротливості та інших функцій міокарда, подовженням діастоли, покращенням перфузії міокарда. За рахунок підвищення кінцевого діастолічного тиску в лівому шлуночку та збільшення розтягування м'язових волокон шлуночків може підвищуватися потреба у кисні, особливо у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (ХСН). При застосуванні в середніх терапевтичних дозах, на відміну від неселективних бета-адреноблокаторів, менш виражений вплив на органи, що містять бета2-адренорецептори (підшлункова залоза, скелетні м'язи, гладка мускулатура периферичних артерій, бронхів і матки); не викликає затримки іонів натрію в організмі; виразність атерогенної дії не відрізняється від дії пропранололу.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія. Ішемічна хвороба серця (ІХС): профілактика нападів стабільної стенокардії. Хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до бісопрололу або до будь-якого компонента препарату та інших бета-адреноблокаторів. Гостра серцева недостатність та хронічна серцева недостатність (ХСН) у стадії декомпенсації, що потребує проведення інотропної терапії. Кардіогенний шок; колапс. Атріовентрикулярна (AV) блокада ІІ-ІІІ ступеня, без кардіостимулятора. Синоатріальна блокада; синдром слабкості синусового вузла Брадикардія (ЧСС до початку лікування менше 50 уд/хв). Тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 100 мм рт.ст.). Кардіомегалія (без серцевої недостатності). Тяжкі форми бронхіальної астми та хронічної обструктивної хвороби легень (ХОЗЛ) в анамнезі. Виражені порушення периферичного кровообігу. Синдром Рейно; метаболічний ацидоз. Феохромоцитома (без одночасного застосування альфа-адреноблокаторів). Супутнє застосування флоктафеніну та сультоприду. Непереносимість лактози, недостатність лактази, глюкозо-галактозна мальабсорбція. Вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю: бронхоспазм (бронхіальна астма, обструктивні захворювання дихальних шляхів); проведення десенсибілізуючої терапії; гіпертиреоз; цукровий діабет 1 типу та цукровий діабет із значними коливаннями концентрації глюкози в крові; тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну менше 20 мл/хв); тяжкі порушення функції печінки; псоріаз; порушення периферичного кровообігу (на початку терапії може виникнути посилення симптомів); загальна анестезія; міастенія; AV блокада І ступеня; стенокардія Принцметала; рестриктивна кардіоміопатія; вроджені вади серця або вада клапана серця з вираженими гемодинамічними порушеннями; хронічна серцева недостатність із інфарктом міокарда протягом останніх 3 місяців; депресія (зокрема в анамнезі);феохромоцитома (обов'язково одночасне застосування альфа-адреноблокаторів); сувора дієта; алергічні реакції в анамнезі.Вагітність та лактаціяБісопролол не має прямої цитотоксичної, мутагенної та тератогенної дії, але має фармакологічні ефекти, які можуть мати шкідливий вплив протягом вагітності та/або на плід, або новонародженого. Зазвичай бета-адреноблокатори знижують плацентарну перфузію, що веде до уповільнення зростання плода, внутрішньоутробної загибелі плода, викиднів або передчасних пологів. У плода та новонародженої дитини можуть виникнути патологічні реакції, такі як внутрішньоутробна затримка розвитку, гіпоглікемія, брадикардія. Препарат Біол® не слід застосовувати під час вагітності, застосування можливе у тому випадку, якщо користь для матері перевищує ризик розвитку побічних ефектів у плода та/або дитини. У тому випадку, коли лікування препаратом Біол® розглядається як необхідне, слід відстежувати кровообіг у плаценті та матці, а також спостерігати за зростанням та розвитком майбутньої дитини, та у разі появи небажаних явищ щодо вагітності та/або плода, приймати альтернативні методи терапії . Слід ретельно обстежити новонародженого після пологів. Симптоми гіпоглікемії та брадикардії, як правило, виникають протягом перших 3 днів життя. Період грудного вигодовування Даних про проникнення бісопрололу у грудне молоко немає. Тому застосування препарату Біол не рекомендується жінкам у період годування груддю. При необхідності застосування препарату в період лактації грудне вигодовування слід припинити.Побічна діяЧастота побічних реакцій, наведених нижче, визначалася відповідно до наступного (класифікація Всесвітньої організації охорони здоров'я): дуже часто – не менше 10%; часто – не менше 1%, але менше 10%; нечасто – не менше 0,1%, але менше 1%; рідко – не менше 0,01%, але менше 0,1%; дуже рідко – менше 0,01%, включаючи окремі повідомлення. З боку серцево-судинної системи: дуже часто – ушкодження ЧСС (брадикардія, особливо у пацієнтів з ХСН), відчуття серцебиття; часто - виражене зниження АТ (особливо у пацієнтів з ХСН), прояв ангіоспазму (посилення порушень периферичного кровообігу, відчуття холоду в кінцівках (парестезії); нечасто - порушення AV провідності (аж до розвитку повної поперечної блокади та зупинки серця), аритмії, ортостатична , посилення перебігу ХСН з розвитком периферичних набряків (набряклість кісточок, стоп, задишка), біль у грудях З боку нервової системи: часто – запаморочення, головний біль, астенія, підвищена стомлюваність, порушення сну, депресія, неспокій; рідко - сплутаність свідомості чи короткочасна втрата пам'яті, "кошмарні" сновидіння, галюцинації, міастенія, тремор, судоми м'язів. Зазвичай, ці явища носять легкий характер і проходять, як правило, протягом 1-2 тижнів, після початку лікування. З боку органів чуття: рідко – порушення зору, зменшення сльозовиділення (слід враховувати при носінні контактних лінз), шум у вухах, зниження слуху, біль у вусі; дуже рідко – сухість та болючість очей, кон'юнктивіт, порушення смаку. З боку дихальної системи: нечасто – бронхоспазм у пацієнтів із бронхіальною астмою або обструктивними захворюваннями дихальних шляхів; рідко – алергічний риніт; закладеність носа. З боку травної системи: часто – нудота, блювання, діарея, запор, сухість слизової оболонки порожнини рота, біль у животі; рідко – гепатит, підвищення активності ферментів печінки (аланінамінотрансферази, аспартатамінотрансферази), підвищення концентрації білірубіну, зміна смаку. З боку опорно-рухового апарату: нечасто – артралгія, біль у спині. З боку сечостатевої системи: дуже рідко – порушення потенції, ослаблення лібідо. Лабораторні показники: рідко – підвищення концентрації тригліцеридів у крові; в окремих випадках – тромбоцитопенія, агранулоцитоз, лейкопенія. Алергічні реакції: рідко - свербіж шкіри, висип, кропив'янка. З боку шкірних покривів: рідко – посилення потовиділення, гіперемія шкіри, висип, псоріазоподібні шкірні реакції; дуже рідко - алопеція, бета-адреноблокатори можуть загострювати перебіг псоріазу. Інші: синдром "скасування" (почастішання нападів стенокардії, підвищення АТ).Взаємодія з лікарськими засобамиНа ефективність та переносимість бісопрололу може вплинути одночасний прийом інших лікарських засобів. Така взаємодія може відбуватися також у тих випадках, коли два лікарські засоби прийняті через короткий проміжок часу. Лікаря необхідно проінформувати про прийом інших лікарських засобів, навіть у разі їхнього прийому без призначення лікаря (тобто препарати безрецептурної відпустки). Нерекомендовані комбінації Антиаритмічні засоби І класу (наприклад, хінідин, дизопірамід, лідокаїн, фенітоїн; флекаїнід, пропафенон) при одночасному застосуванні з бісопрололом можуть знижувати AV провідність та скорочувальну здатність міокарда. Блокатори "повільних" кальцієвих каналів (БМКК) типу верапамілу та меншою мірою дилтіазему при одночасному застосуванні з бісопрололом можуть призводити до зниження скорочувальної здатності міокарда та порушення AV провідності. Зокрема внутрішньовенне введення верапамілу пацієнтам, які приймають бета-адреноблокатори, може призвести до вираженої артеріальної гіпотензії та AV блокади. Гіпотензивні засоби центральної дії (такі як клонідин, метилдопа, моксонідин, рілменідин) можуть призвести до декомпенсації ХСН за рахунок ушкодження ЧСС та зниження серцевого викиду, а також появи симптомів вазодилатації внаслідок зниження центрального симпатичного тонусу. Комбінації, що потребують особливої обережності БМКК похідні дигідропіридину (наприклад, ніфедипін, фелодипін, амлодипін) при одночасному застосуванні з бісопрололом можуть збільшувати ризик розвитку артеріальної гіпотензії. У пацієнтів із ХСН не можна виключити ризик подальшого погіршення скорочувальної функції серця. Антиаритмічні засоби III класу (наприклад, аміодарон) можуть посилювати порушення AV провідності. Дія бета-адреноблокаторів для місцевого застосування (наприклад, очних крапель для лікування глаукоми) може посилювати системні ефекти бісопрололу: виражене зниження артеріального тиску, зменшення ЧСС. Парасимпатоміметики при одночасному застосуванні з бісопрололом можуть посилювати порушення AV провідності та збільшувати ризик розвитку брадикардії. Одночасне застосування бісопрололу з бета-адреноміметиками (наприклад, ізопреналін, добутамін) може призводити до зниження ефекту обох препаратів. Поєднання бісопрололу з адреноміметиками, що впливають на бета- та альфа-адренорецептори (наприклад, норепінефрин, епінефрин), може посилювати вазоконстрикторні ефекти цих засобів, що виникають за участю альфа-адренорецепторів, що призводить до підвищення артеріального тиску. Подібні взаємодії можливі при застосуванні неселективних бета-адреноблокаторів. Алергени, що використовуються для імунотерапії, або екстракти алергенів для шкірних проб, підвищують ризик виникнення тяжких системних алергічних реакцій або анафілаксії у пацієнтів, які отримують бісопролол. Йодвмісні рентгеноконтрастні діагностичні засоби для внутрішньовенного введення підвищують ризик розвитку анафілактичних реакцій. Фенітоїн при внутрішньовенному введенні, засоби для інгаляційної анестезії (похідні вуглеводнів) підвищують вираженість кардіодепресивної дії та ймовірність зниження артеріального тиску. Ефективність інсуліну і гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо може змінюватися при лікуванні бісопрололом (маскує симптоми гіпоглікемії, що розвивається: тахікардію, підвищення АТ). Кліренс лідокаїну та ксантинів (крім теофіліну) може знижуватися у зв'язку з можливим підвищенням їх концентрації у плазмі крові, особливо у пацієнтів з початково підвищеним кліренсом теофіліну під впливом куріння. Антигіпертензивний ефект послаблюють нестероїдні протизапальні препарати (затримка іонів натрію та блокада синтезу простагландинів нирками), глюкокортикостероїди та естрогени (затримка іонів натрію). Серцеві глікозиди підвищують ризик розвитку або посилення брадикардії, AV блокади, зупинки серця та серцевої недостатності. Діуретики, клонідин, симпатолітики, гідралазин та інші гіпотензивні засоби можуть призвести до надмірного зниження артеріального тиску. Дія недеполяризуючих міорелаксантів та антикоагулянтний ефект кумаринів у період лікування бісопрололом може подовжуватися. Трициклічні та тетрациклічні антидепресанти, антипсихотичні засоби (нейролептики), етанол, седамивні та снодійні засоби посилюють пригнічення центральної нервової системи. Негідровані алкалоїди ріжків підвищують ризик розвитку порушень периферичного кровообігу. Сульфасалазин підвищує концентрацію бісопрололу у плазмі крові. Комбінації, які слід брати до уваги Мефлохін при одночасному застосуванні з бісопрололом може збільшувати ризик брадикардії. Інгібітори моноаміноксидази (МАО) (за винятком інгібіторів МАО типу В) можуть посилювати антигіпертензивний ефект. Одночасне застосування може призвести до розвитку гіпертонічного кризу. Ерготамін підвищує ризик розвитку порушень периферичного кровообігу. Рифампіцин скорочує період напіввиведення бісопрололу.Спосіб застосування та дозиПрепарат Біол приймають внутрішньо, вранці натще, 1 раз на добу з невеликою кількістю рідини, вранці до сніданку, під час або після нього. Таблетки не слід розжовувати або розтирати на порошок. У всіх випадках режим прийому та дозу підбирає лікар кожному пацієнту індивідуально, зокрема, враховуючи ЧСС та стан пацієнта. Артеріальна гіпертензія та ІХС При артеріальній гіпертензії та ішемічній хворобі серця препарат Біол застосовують по 5 мг 1 раз на добу. При необхідності дозу збільшують до 10 мг один раз на добу. При лікуванні артеріальної гіпертензії та стенокардії максимальна добова доза становить 20 мг 1 раз на добу. Хронічна серцева недостатність Початок лікування ХСН препаратом Біол вимагає обов'язкового проведення спеціальної фази титрування та регулярного лікарського контролю. Попередньою умовою для лікування препаратом Біол є стабільна хронічна серцева недостатність без ознак загострення. Лікування ХСН препаратом Біол починається відповідно до наступної схеми титрування. У цьому може знадобитися індивідуальна адаптація залежно від цього, наскільки добре пацієнт переносить призначену дозу, тобто. дозу можна збільшувати лише у тому випадку, якщо попередня доза добре переносилася. Для забезпечення відповідного процесу титрування на початкових стадіях лікування рекомендується застосовувати препарат у менших дозах. Початкова доза, що рекомендується, становить 1,25 мг (1/4 таблетки по 5 мг) один раз на день. Залежно від індивідуальної переносимості дозу слід поступово підвищувати до 2,5 мг (1/2 таблетки препарату Біол® по 5 мг), 3,75 мг (3/4 таблетки по 5 мг), 5 мг (1 таблетка препарату Біол® по 5 мг) 5 мг або 1/2 таблетки по 10 мг, 7,5 мг (3/4 таблетки по 10 мг) і 10 мг 1 раз на день з інтервалом не менше 2-х або більше тижнів. Якщо збільшення дози препарату погано переноситься пацієнтом, можливе зниження дози. Максимальна добова доза для лікування ХСН становить 10 мг 1 раз на день. Під час титрування рекомендується регулярний контроль артеріального тиску. ЧСС та симптоми наростання вираженості ХСН Погіршення симптомів ХСН можливе вже першого дня застосування препарату. Під час або після фази титрування може виникнути тимчасове погіршення перебігу ХСН, артеріальна гіпотензія або брадикардія. У цьому випадку рекомендується насамперед звернути увагу на підбір дози супутньої стандартної терапії. Також може знадобитися тимчасове зниження дози Біолу по 5 мг або відміна лікування. Після стабілізації стану пацієнта слід провести повторне титрування дози або продовжити лікування. Порушення функції нирок або печінки Порушення функції печінки або нирок легкого або помірного ступеня зазвичай не потребує коригування дози. При виражених порушеннях функції нирок (КК менше 20 мл/хв) та у пацієнтів з тяжкими захворюваннями печінки максимальна добова доза становить 10 мг. Збільшення дози таких хворих має здійснюватися з особливою обережністю. Пацієнти похилого віку Корекція дози не потрібна. До цього часу недостатньо даних щодо застосування препарату Біол® по 5 мг у пацієнтів з ХСН, пов'язаною з цукровим діабетом 1 типу, вираженими порушеннями функції нирок та/або печінки, рестриктивною кардіоміопатією, вродженими вадами серця або гемодинамічно обумовленим пороком серця. Також досі не було отримано достатніх даних щодо пацієнтів із ХСН із інфарктом міокарда протягом останніх 3 місяців.ПередозуванняСимптоми: аритмія, шлуночкова екстрасистолія, виражена брадикардія, AV блокада, виражене зниження артеріального тиску, гостра серцева недостатність, гіпоглікемія, акроціаноз, утруднення дихання, бронхоспазм, запаморочення, непритомність, судоми. Лікування: у разі передозування, передусім треба припинити прийом препарату, провести промивання шлунка, слід прийняти адсорбуючі засоби, провести симптоматичну терапію. При вираженій брадикардії – внутрішньовенне введення атропіну. Якщо ефект недостатній, з обережністю можна ввести засіб, що має позитивну хронотропну дію. Іноді може бути потрібна тимчасова постановка штучного водія ритму. При вираженому зниженні АТ внутрішньовенне введення плазмозамінних розчинів та вазопресорів. При гіпоглікемії може бути показано внутрішньовенне введення глюкагону або внутрішньовенне введення декстрози (глюкози). При AV блокаді: пацієнти повинні перебувати під постійним наглядом та отримувати лікування бета-адреноміметиками, такими як епінефрін. У разі потреби – постановка штучного водія ритму. При загостренні перебігу ХСН внутрішньовенне введення діуретиків, препаратів із позитивним інотропним ефектом, а також вазодилататорів. При бронхоспазму - призначення бронходилататорів, у тому числі бета2-адреноміметиків та/або амінофіліну.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНе слід різко переривати лікування препаратом Біол через небезпеку розвитку тяжких аритмій та інфаркту міокарда. Скасування проводять поступово, знижуючи дозу на 25% кожні 3-4 дні. Контроль за станом пацієнтів, які приймають препарат Біол®, повинен включати вимірювання ЧСС та АТ (на початку лікування – щодня, потім 1 раз на 3 – 4 місяці), проведення ЕКГ, визначення концентрації глюкози крові у пацієнтів з цукровим діабетом (1 раз на 4 -5 міс). У пацієнтів похилого віку рекомендується стежити за функцією нирок (1 раз на 4-5 місяців). Слід навчити пацієнта методикою підрахунку ЧСС та проінструктувати про необхідність лікарської консультації при ЧСС менше 50 уд/хв. У разі виявлення у пацієнтів похилого віку наростаючої брадикардії (ЧСС менше 50 уд/хв), вираженого зниження артеріального тиску (систолічний АТ менше 100 мм рт.ст.), атріовентрикулярної блокади, необхідно зменшити дозу або припинити лікування. Перед початком лікування рекомендується проводити дослідження функції зовнішнього дихання у пацієнтів із обтяженим бронхолегеневим анамнезом. Пацієнтам, які користуються контактними лінзами, слід враховувати, що на фоні лікування препаратом можливе зменшення продукції слізної рідини. При застосуванні препарату Біол у пацієнтів з феохромоцитомою є ризик розвитку парадоксальної артеріальної гіпертензії (якщо попередньо не досягнуто ефективної блокади альфа-адренорецепторів). При гіпертиреозі бісопролол може маскувати певні клінічні ознаки гіпертиреозу (наприклад, тахікардію). Різка відміна препарату у пацієнтів з гіпертиреозом протипоказана, оскільки здатна посилити симптоматику. При цукровому діабеті може маскувати тахікардію, спричинену гіпоглікемією. На відміну від неселективних бета-адреноблокаторів, практично не посилює викликану інсуліном гіпоглікемію і не затримує відновлення концентрації глюкози в крові до нормального значення. При одночасному застосуванні клонідину його прийом може бути припинено лише через кілька днів після відміни препарату Біол. Можливе посилення вираженості реакції підвищеної чутливості та відсутність ефекту від звичайних доз епінефрину на тлі обтяженого алергологічного анамнезу. У разі потреби проведення планового хірургічного лікування препарат слід відмінити за 48 годин до проведення загальної анестезії. Якщо пацієнт прийняв препарат перед хірургічним втручанням, слід підібрати лікарський засіб для загальної анестезії з мінімально негативною інотропною дією. Реципрокну активацію блукаючого нерва можна усунути внутрішньовенним введенням атропіну (1-2 мг). Лікарські засоби, які виснажують депо катехоламінів (в т. ч. резерпін), можуть посилити дію бета-адреноблокаторів, тому пацієнти, які приймають такі поєднання лікарських засобів, повинні перебувати під постійним наглядом лікаря щодо виявлення вираженого зниження АТ або брадикардії. Пацієнтам із бронхоспастичними захворюваннями можна з обережністю призначати кардіоселективні бета-адреноблокатори у разі непереносимості та/або неефективності інших гіпотензивних засобів. На тлі прийому бета-адреноблокаторів у пацієнтів із супутньою бронхіальною астмою може посилюватись опір дихальних шляхів. При перевищенні дози Біол у таких пацієнтів виникає небезпека розвитку бронхоспазму. У разі виявлення у пацієнтів наростаючої брадикардії (ЧСС менше 50 уд/хв), вираженого зниження АТ (систолічний АТ – менше 100 мм рт.ст.), AV блокади, необхідно зменшити дозу або припинити лікування. Рекомендується припинити терапію препаратом Біол при розвитку депресії. Не можна різко переривати лікування через небезпеку розвитку тяжких аритмій та інфаркту міокарда. Відміну препарату проводять поступово, знижуючи дозу протягом 2 тижнів та більше (знижують дозу на 25% на 3-4 дні). Слід скасовувати препарат перед дослідженням концентрації в крові та сечі катехоламінів, норметанефрину, ванілілміндальної кислоти, титрів антинуклеарних антитіл. У курців ефективність бета-адреноблокаторів нижча. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування препаратом Біол® необхідно дотримуватись обережності при керуванні транспортними засобами та зайнятті іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активний інгредієнт: бісопрололу геміфумарат 10 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна 40,0 мг; кальцію гідрофосфат 103,6 мг; крохмаль кукурудзяний 10,0 мг; плівкова оболонка: лактози моногідрат 2,48 мг, гіпромелоза 1,92 мг, титану діоксид 1,80 мг, макрогол-4000 0,68 мг, барвник заліза (III) оксид жовтий 0,12 мг, барвник заліза (III) оксид червоний – 0,002 мг. Первинна упаковка: по 10 таблеток у блістер із алюмінію/алюмінію. Вторинна упаковка: по 3, 5 або 10 блістерів разом із інструкцією із застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою жовта, кругла, двоопукла таблетка з хрестоподібною ризиком на одній стороні та гравіюванням “BIS 10” на іншій, на зламі білого кольору.Фармакотерапевтична групаБета1-адреноблокатор селективний.ФармакокінетикаБісопролол майже повністю всмоктується із шлунково-кишкового тракту, їда не впливає на абсорбцію. Біодоступність – близько 90%. Час досягнення максимальної концентрації у плазмі крові (ТСmах) через 2-4 години після прийому внутрішньо. Зв'язок із білками плазми крові – 26-33%. Метаболізується в печінці, метаболіти бісопрололу не мають фармакологічної активності. Період напіввиведення (Т1/2) становить 9-12 годин, що уможливлює застосування препарату 1 раз на добу. Виводиться нирками – 50% у незміненому вигляді, менше 2% через кишечник. Проникність через гематоенцефалічний та плацентарний бар'єр – низька, у невеликих кількостях виділяється з грудним молоком.ФармакодинамікаБісопролол - селективний бета1-адреноблокатор, без власної симпатоміметичної активності, не має мембраностабілізуючої дії. Як і для інших бета1-адреноблокаторів, механізм дії при артеріальній гіпертензії не зрозумілий. Разом з тим відомо, що бісопролол знижує активність реніну в плазмі, зменшує потребу міокарда в кисні, уріджує частоту серцевих скорочень (ЧСС). Чинить гіпотензивну, антиаритмічну та антиангінальну дію. Блокуючи в невисоких дозах бета1-адренорецептори серця, зменшує стимульоване катехоламінами утворення циклічного аденозинмонофосфату (цАМФ) з аденозинтрифосфату (АТФ), знижує внутрішньоклітинний струм іонів кальцію, пригнічує всі функції серця, знижує атріовентрикулярну (AV). При перевищенні терапевтичної дози має бета2-адреноблокуючу дію. Загальний периферичний судинний опір на початку застосування препарату, у перші 24 години, збільшується (внаслідок реципрокного зростання активності альфа-адренорецепторів та усунення стимуляції бета2-адренорецепторів), через 1-3 доби повертається до вихідного значення, а при тривалому застосуванні – знижується. Антигіпертензивний ефект пов'язаний із зменшенням хвилинного об'єму крові, симпатичної стимуляції периферичних судин, зниженням активності симпатоадреналової системи (САС) (має велике значення для пацієнтів з вихідною гіперсекрецією реніну), відновленням чутливості у відповідь на зниження артеріального тиску (АТ) та впливом на центральну нервову систему. (ЦНС). При артеріальній гіпертензії ефект розвивається через 2-5 днів, стабільна дія відзначається через 1-2 місяці. Антиангінальний ефект обумовлений зменшенням потреби міокарда в кисні внаслідок зниження скоротливості та інших функцій міокарда, подовженням діастоли, покращенням перфузії міокарда. За рахунок підвищення кінцевого діастолічного тиску в лівому шлуночку та збільшення розтягування м'язових волокон шлуночків може підвищуватися потреба у кисні, особливо у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (ХСН). При застосуванні в середніх терапевтичних дозах, на відміну від неселективних бета-адреноблокаторів, менш виражений вплив на органи, що містять бета2-адренорецептори (підшлункова залоза, скелетні м'язи, гладка мускулатура периферичних артерій, бронхів і матки); не викликає затримки іонів натрію в організмі; виразність атерогенної дії не відрізняється від дії пропранололу.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія. Ішемічна хвороба серця (ІХС): профілактика нападів стабільної стенокардії. Хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до бісопрололу або до будь-якого компонента препарату та інших бета-адреноблокаторів. Гостра серцева недостатність та хронічна серцева недостатність (ХСН) у стадії декомпенсації, що потребує проведення інотропної терапії. Кардіогенний шок; колапс. Атріовентрикулярна (AV) блокада ІІ-ІІІ ступеня, без кардіостимулятора. Синоатріальна блокада; синдром слабкості синусового вузла Брадикардія (ЧСС до початку лікування менше 50 уд/хв). Тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 100 мм рт.ст.). Кардіомегалія (без серцевої недостатності). Тяжкі форми бронхіальної астми та хронічної обструктивної хвороби легень (ХОЗЛ) в анамнезі. Виражені порушення периферичного кровообігу. Синдром Рейно; метаболічний ацидоз. Феохромоцитома (без одночасного застосування альфа-адреноблокаторів). Супутнє застосування флоктафеніну та сультоприду. Непереносимість лактози, недостатність лактази, глюкозо-галактозна мальабсорбція. Вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю: бронхоспазм (бронхіальна астма, обструктивні захворювання дихальних шляхів); проведення десенсибілізуючої терапії; гіпертиреоз; цукровий діабет 1 типу та цукровий діабет із значними коливаннями концентрації глюкози в крові; тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну менше 20 мл/хв); тяжкі порушення функції печінки; псоріаз; порушення периферичного кровообігу (на початку терапії може виникнути посилення симптомів); загальна анестезія; міастенія; AV блокада І ступеня; стенокардія Принцметала; рестриктивна кардіоміопатія; вроджені вади серця або вада клапана серця з вираженими гемодинамічними порушеннями; хронічна серцева недостатність із інфарктом міокарда протягом останніх 3 місяців; депресія (зокрема в анамнезі);феохромоцитома (обов'язково одночасне застосування альфа-адреноблокаторів); сувора дієта; алергічні реакції в анамнезі.Вагітність та лактаціяБісопролол не має прямої цитотоксичної, мутагенної та тератогенної дії, але має фармакологічні ефекти, які можуть мати шкідливий вплив протягом вагітності та/або на плід, або новонародженого. Зазвичай бета-адреноблокатори знижують плацентарну перфузію, що веде до уповільнення зростання плода, внутрішньоутробної загибелі плода, викиднів або передчасних пологів. У плода та новонародженої дитини можуть виникнути патологічні реакції, такі як внутрішньоутробна затримка розвитку, гіпоглікемія, брадикардія. Препарат Біол® не слід застосовувати під час вагітності, застосування можливе у тому випадку, якщо користь для матері перевищує ризик розвитку побічних ефектів у плода та/або дитини. У тому випадку, коли лікування препаратом Біол® розглядається як необхідне, слід відстежувати кровообіг у плаценті та матці, а також спостерігати за зростанням та розвитком майбутньої дитини, та у разі появи небажаних явищ щодо вагітності та/або плода, приймати альтернативні методи терапії . Слід ретельно обстежити новонародженого після пологів. Симптоми гіпоглікемії та брадикардії, як правило, виникають протягом перших 3 днів життя. Період грудного вигодовування Даних про проникнення бісопрололу у грудне молоко немає. Тому застосування препарату Біол не рекомендується жінкам у період годування груддю. При необхідності застосування препарату в період лактації грудне вигодовування слід припинити.Побічна діяЧастота побічних реакцій, наведених нижче, визначалася відповідно до наступного (класифікація Всесвітньої організації охорони здоров'я): дуже часто – не менше 10%; часто – не менше 1%, але менше 10%; нечасто – не менше 0,1%, але менше 1%; рідко – не менше 0,01%, але менше 0,1%; дуже рідко – менше 0,01%, включаючи окремі повідомлення. З боку серцево-судинної системи: дуже часто – ушкодження ЧСС (брадикардія, особливо у пацієнтів з ХСН), відчуття серцебиття; часто - виражене зниження АТ (особливо у пацієнтів з ХСН), прояв ангіоспазму (посилення порушень периферичного кровообігу, відчуття холоду в кінцівках (парестезії); нечасто - порушення AV провідності (аж до розвитку повної поперечної блокади та зупинки серця), аритмії, ортостатична , посилення перебігу ХСН з розвитком периферичних набряків (набряклість кісточок, стоп, задишка), біль у грудях З боку нервової системи: часто – запаморочення, головний біль, астенія, підвищена стомлюваність, порушення сну, депресія, неспокій; рідко - сплутаність свідомості чи короткочасна втрата пам'яті, "кошмарні" сновидіння, галюцинації, міастенія, тремор, судоми м'язів. Зазвичай, ці явища носять легкий характер і проходять, як правило, протягом 1-2 тижнів, після початку лікування. З боку органів чуття: рідко – порушення зору, зменшення сльозовиділення (слід враховувати при носінні контактних лінз), шум у вухах, зниження слуху, біль у вусі; дуже рідко – сухість та болючість очей, кон'юнктивіт, порушення смаку. З боку дихальної системи: нечасто – бронхоспазм у пацієнтів із бронхіальною астмою або обструктивними захворюваннями дихальних шляхів; рідко – алергічний риніт; закладеність носа. З боку травної системи: часто – нудота, блювання, діарея, запор, сухість слизової оболонки порожнини рота, біль у животі; рідко – гепатит, підвищення активності ферментів печінки (аланінамінотрансферази, аспартатамінотрансферази), підвищення концентрації білірубіну, зміна смаку. З боку опорно-рухового апарату: нечасто – артралгія, біль у спині. З боку сечостатевої системи: дуже рідко – порушення потенції, ослаблення лібідо. Лабораторні показники: рідко – підвищення концентрації тригліцеридів у крові; в окремих випадках – тромбоцитопенія, агранулоцитоз, лейкопенія. Алергічні реакції: рідко - свербіж шкіри, висип, кропив'янка. З боку шкірних покривів: рідко – посилення потовиділення, гіперемія шкіри, висип, псоріазоподібні шкірні реакції; дуже рідко - алопеція, бета-адреноблокатори можуть загострювати перебіг псоріазу. Інші: синдром "скасування" (почастішання нападів стенокардії, підвищення АТ).Взаємодія з лікарськими засобамиНа ефективність та переносимість бісопрололу може вплинути одночасний прийом інших лікарських засобів. Така взаємодія може відбуватися також у тих випадках, коли два лікарські засоби прийняті через короткий проміжок часу. Лікаря необхідно проінформувати про прийом інших лікарських засобів, навіть у разі їхнього прийому без призначення лікаря (тобто препарати безрецептурної відпустки). Нерекомендовані комбінації Антиаритмічні засоби І класу (наприклад, хінідин, дизопірамід, лідокаїн, фенітоїн; флекаїнід, пропафенон) при одночасному застосуванні з бісопрололом можуть знижувати AV провідність та скорочувальну здатність міокарда. Блокатори "повільних" кальцієвих каналів (БМКК) типу верапамілу та меншою мірою дилтіазему при одночасному застосуванні з бісопрололом можуть призводити до зниження скорочувальної здатності міокарда та порушення AV провідності. Зокрема внутрішньовенне введення верапамілу пацієнтам, які приймають бета-адреноблокатори, може призвести до вираженої артеріальної гіпотензії та AV блокади. Гіпотензивні засоби центральної дії (такі як клонідин, метилдопа, моксонідин, рілменідин) можуть призвести до декомпенсації ХСН за рахунок ушкодження ЧСС та зниження серцевого викиду, а також появи симптомів вазодилатації внаслідок зниження центрального симпатичного тонусу. Комбінації, що потребують особливої обережності БМКК похідні дигідропіридину (наприклад, ніфедипін, фелодипін, амлодипін) при одночасному застосуванні з бісопрололом можуть збільшувати ризик розвитку артеріальної гіпотензії. У пацієнтів із ХСН не можна виключити ризик подальшого погіршення скорочувальної функції серця. Антиаритмічні засоби III класу (наприклад, аміодарон) можуть посилювати порушення AV провідності. Дія бета-адреноблокаторів для місцевого застосування (наприклад, очних крапель для лікування глаукоми) може посилювати системні ефекти бісопрололу: виражене зниження артеріального тиску, зменшення ЧСС. Парасимпатоміметики при одночасному застосуванні з бісопрололом можуть посилювати порушення AV провідності та збільшувати ризик розвитку брадикардії. Одночасне застосування бісопрололу з бета-адреноміметиками (наприклад, ізопреналін, добутамін) може призводити до зниження ефекту обох препаратів. Поєднання бісопрололу з адреноміметиками, що впливають на бета- та альфа-адренорецептори (наприклад, норепінефрин, епінефрин), може посилювати вазоконстрикторні ефекти цих засобів, що виникають за участю альфа-адренорецепторів, що призводить до підвищення артеріального тиску. Подібні взаємодії можливі при застосуванні неселективних бета-адреноблокаторів. Алергени, що використовуються для імунотерапії, або екстракти алергенів для шкірних проб, підвищують ризик виникнення тяжких системних алергічних реакцій або анафілаксії у пацієнтів, які отримують бісопролол. Йодвмісні рентгеноконтрастні діагностичні засоби для внутрішньовенного введення підвищують ризик розвитку анафілактичних реакцій. Фенітоїн при внутрішньовенному введенні, засоби для інгаляційної анестезії (похідні вуглеводнів) підвищують вираженість кардіодепресивної дії та ймовірність зниження артеріального тиску. Ефективність інсуліну і гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо може змінюватися при лікуванні бісопрололом (маскує симптоми гіпоглікемії, що розвивається: тахікардію, підвищення АТ). Кліренс лідокаїну та ксантинів (крім теофіліну) може знижуватися у зв'язку з можливим підвищенням їх концентрації у плазмі крові, особливо у пацієнтів з початково підвищеним кліренсом теофіліну під впливом куріння. Антигіпертензивний ефект послаблюють нестероїдні протизапальні препарати (затримка іонів натрію та блокада синтезу простагландинів нирками), глюкокортикостероїди та естрогени (затримка іонів натрію). Серцеві глікозиди підвищують ризик розвитку або посилення брадикардії, AV блокади, зупинки серця та серцевої недостатності. Діуретики, клонідин, симпатолітики, гідралазин та інші гіпотензивні засоби можуть призвести до надмірного зниження артеріального тиску. Дія недеполяризуючих міорелаксантів та антикоагулянтний ефект кумаринів у період лікування бісопрололом може подовжуватися. Трициклічні та тетрациклічні антидепресанти, антипсихотичні засоби (нейролептики), етанол, седамивні та снодійні засоби посилюють пригнічення центральної нервової системи. Негідровані алкалоїди ріжків підвищують ризик розвитку порушень периферичного кровообігу. Сульфасалазин підвищує концентрацію бісопрололу у плазмі крові. Комбінації, які слід брати до уваги Мефлохін при одночасному застосуванні з бісопрололом може збільшувати ризик брадикардії. Інгібітори моноаміноксидази (МАО) (за винятком інгібіторів МАО типу В) можуть посилювати антигіпертензивний ефект. Одночасне застосування може призвести до розвитку гіпертонічного кризу. Ерготамін підвищує ризик розвитку порушень периферичного кровообігу. Рифампіцин скорочує період напіввиведення бісопрололу.Спосіб застосування та дозиПрепарат Біол приймають внутрішньо, вранці натще, 1 раз на добу з невеликою кількістю рідини, вранці до сніданку, під час або після нього. Таблетки не слід розжовувати або розтирати на порошок. У всіх випадках режим прийому та дозу підбирає лікар кожному пацієнту індивідуально, зокрема, враховуючи ЧСС та стан пацієнта. Артеріальна гіпертензія та ІХС При артеріальній гіпертензії та ішемічній хворобі серця препарат Біол застосовують по 5 мг 1 раз на добу. При необхідності дозу збільшують до 10 мг один раз на добу. При лікуванні артеріальної гіпертензії та стенокардії максимальна добова доза становить 20 мг 1 раз на добу. Хронічна серцева недостатність Початок лікування ХСН препаратом Біол вимагає обов'язкового проведення спеціальної фази титрування та регулярного лікарського контролю. Попередньою умовою для лікування препаратом Біол є стабільна хронічна серцева недостатність без ознак загострення. Лікування ХСН препаратом Біол починається відповідно до наступної схеми титрування. У цьому може знадобитися індивідуальна адаптація залежно від цього, наскільки добре пацієнт переносить призначену дозу, тобто. дозу можна збільшувати лише у тому випадку, якщо попередня доза добре переносилася. Для забезпечення відповідного процесу титрування на початкових стадіях лікування рекомендується застосовувати препарат у менших дозах. Початкова доза, що рекомендується, становить 1,25 мг (1/4 таблетки по 5 мг) один раз на день. Залежно від індивідуальної переносимості дозу слід поступово підвищувати до 2,5 мг (1/2 таблетки препарату Біол® по 5 мг), 3,75 мг (3/4 таблетки по 5 мг), 5 мг (1 таблетка препарату Біол® по 5 мг) 5 мг або 1/2 таблетки по 10 мг, 7,5 мг (3/4 таблетки по 10 мг) і 10 мг 1 раз на день з інтервалом не менше 2-х або більше тижнів. Якщо збільшення дози препарату погано переноситься пацієнтом, можливе зниження дози. Максимальна добова доза для лікування ХСН становить 10 мг 1 раз на день. Під час титрування рекомендується регулярний контроль артеріального тиску. ЧСС та симптоми наростання вираженості ХСН Погіршення симптомів ХСН можливе вже першого дня застосування препарату. Під час або після фази титрування може виникнути тимчасове погіршення перебігу ХСН, артеріальна гіпотензія або брадикардія. У цьому випадку рекомендується насамперед звернути увагу на підбір дози супутньої стандартної терапії. Також може знадобитися тимчасове зниження дози Біолу по 5 мг або відміна лікування. Після стабілізації стану пацієнта слід провести повторне титрування дози або продовжити лікування. Порушення функції нирок або печінки Порушення функції печінки або нирок легкого або помірного ступеня зазвичай не потребує коригування дози. При виражених порушеннях функції нирок (КК менше 20 мл/хв) та у пацієнтів з тяжкими захворюваннями печінки максимальна добова доза становить 10 мг. Збільшення дози таких хворих має здійснюватися з особливою обережністю. Пацієнти похилого віку Корекція дози не потрібна. До цього часу недостатньо даних щодо застосування препарату Біол® по 5 мг у пацієнтів з ХСН, пов'язаною з цукровим діабетом 1 типу, вираженими порушеннями функції нирок та/або печінки, рестриктивною кардіоміопатією, вродженими вадами серця або гемодинамічно обумовленим пороком серця. Також досі не було отримано достатніх даних щодо пацієнтів із ХСН із інфарктом міокарда протягом останніх 3 місяців.ПередозуванняСимптоми: аритмія, шлуночкова екстрасистолія, виражена брадикардія, AV блокада, виражене зниження артеріального тиску, гостра серцева недостатність, гіпоглікемія, акроціаноз, утруднення дихання, бронхоспазм, запаморочення, непритомність, судоми. Лікування: у разі передозування, передусім треба припинити прийом препарату, провести промивання шлунка, слід прийняти адсорбуючі засоби, провести симптоматичну терапію. При вираженій брадикардії – внутрішньовенне введення атропіну. Якщо ефект недостатній, з обережністю можна ввести засіб, що має позитивну хронотропну дію. Іноді може бути потрібна тимчасова постановка штучного водія ритму. При вираженому зниженні АТ внутрішньовенне введення плазмозамінних розчинів та вазопресорів. При гіпоглікемії може бути показано внутрішньовенне введення глюкагону або внутрішньовенне введення декстрози (глюкози). При AV блокаді: пацієнти повинні перебувати під постійним наглядом та отримувати лікування бета-адреноміметиками, такими як епінефрін. У разі потреби – постановка штучного водія ритму. При загостренні перебігу ХСН внутрішньовенне введення діуретиків, препаратів із позитивним інотропним ефектом, а також вазодилататорів. При бронхоспазму - призначення бронходилататорів, у тому числі бета2-адреноміметиків та/або амінофіліну.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНе слід різко переривати лікування препаратом Біол через небезпеку розвитку тяжких аритмій та інфаркту міокарда. Скасування проводять поступово, знижуючи дозу на 25% кожні 3-4 дні. Контроль за станом пацієнтів, які приймають препарат Біол®, повинен включати вимірювання ЧСС та АТ (на початку лікування – щодня, потім 1 раз на 3 – 4 місяці), проведення ЕКГ, визначення концентрації глюкози крові у пацієнтів з цукровим діабетом (1 раз на 4 -5 міс). У пацієнтів похилого віку рекомендується стежити за функцією нирок (1 раз на 4-5 місяців). Слід навчити пацієнта методикою підрахунку ЧСС та проінструктувати про необхідність лікарської консультації при ЧСС менше 50 уд/хв. У разі виявлення у пацієнтів похилого віку наростаючої брадикардії (ЧСС менше 50 уд/хв), вираженого зниження артеріального тиску (систолічний АТ менше 100 мм рт.ст.), атріовентрикулярної блокади, необхідно зменшити дозу або припинити лікування. Перед початком лікування рекомендується проводити дослідження функції зовнішнього дихання у пацієнтів із обтяженим бронхолегеневим анамнезом. Пацієнтам, які користуються контактними лінзами, слід враховувати, що на фоні лікування препаратом можливе зменшення продукції слізної рідини. При застосуванні препарату Біол у пацієнтів з феохромоцитомою є ризик розвитку парадоксальної артеріальної гіпертензії (якщо попередньо не досягнуто ефективної блокади альфа-адренорецепторів). При гіпертиреозі бісопролол може маскувати певні клінічні ознаки гіпертиреозу (наприклад, тахікардію). Різка відміна препарату у пацієнтів з гіпертиреозом протипоказана, оскільки здатна посилити симптоматику. При цукровому діабеті може маскувати тахікардію, спричинену гіпоглікемією. На відміну від неселективних бета-адреноблокаторів, практично не посилює викликану інсуліном гіпоглікемію і не затримує відновлення концентрації глюкози в крові до нормального значення. При одночасному застосуванні клонідину його прийом може бути припинено лише через кілька днів після відміни препарату Біол. Можливе посилення вираженості реакції підвищеної чутливості та відсутність ефекту від звичайних доз епінефрину на тлі обтяженого алергологічного анамнезу. У разі потреби проведення планового хірургічного лікування препарат слід відмінити за 48 годин до проведення загальної анестезії. Якщо пацієнт прийняв препарат перед хірургічним втручанням, слід підібрати лікарський засіб для загальної анестезії з мінімально негативною інотропною дією. Реципрокну активацію блукаючого нерва можна усунути внутрішньовенним введенням атропіну (1-2 мг). Лікарські засоби, які виснажують депо катехоламінів (в т. ч. резерпін), можуть посилити дію бета-адреноблокаторів, тому пацієнти, які приймають такі поєднання лікарських засобів, повинні перебувати під постійним наглядом лікаря щодо виявлення вираженого зниження АТ або брадикардії. Пацієнтам із бронхоспастичними захворюваннями можна з обережністю призначати кардіоселективні бета-адреноблокатори у разі непереносимості та/або неефективності інших гіпотензивних засобів. На тлі прийому бета-адреноблокаторів у пацієнтів із супутньою бронхіальною астмою може посилюватись опір дихальних шляхів. При перевищенні дози Біол у таких пацієнтів виникає небезпека розвитку бронхоспазму. У разі виявлення у пацієнтів наростаючої брадикардії (ЧСС менше 50 уд/хв), вираженого зниження АТ (систолічний АТ – менше 100 мм рт.ст.), AV блокади, необхідно зменшити дозу або припинити лікування. Рекомендується припинити терапію препаратом Біол при розвитку депресії. Не можна різко переривати лікування через небезпеку розвитку тяжких аритмій та інфаркту міокарда. Відміну препарату проводять поступово, знижуючи дозу протягом 2 тижнів та більше (знижують дозу на 25% на 3-4 дні). Слід скасовувати препарат перед дослідженням концентрації в крові та сечі катехоламінів, норметанефрину, ванілілміндальної кислоти, титрів антинуклеарних антитіл. У курців ефективність бета-адреноблокаторів нижча. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування препаратом Біол® необхідно дотримуватись обережності при керуванні транспортними засобами та зайнятті іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діюча речовина: бісопрололу фумарат (геміфумарат) 2,5 мг; допоміжні речовини: кальцію дигідрофосфат 53,42 мг, целюлоза мікрокристалічна 20,62 мг, крохмаль кукурудзяний прежелатинізований 5,16 мг, кроскармелоза натрію 1,76 мг, кремнію діоксид колоїдний 0,77 мг, 0,7 мг; склад оболонки: Опадрай II білий 3,50 мг: лактози моногідрат 1,26 мг, гіпромелоза 0,98 мг, титану діоксид (Е 171) 0,92 мг, макрогол – 4000 0,34 мг. По 10 таблеток поміщають у Аl/Аl блістер. По 3, 5 або 10 блістерів разом з інструкцією з медичного застосування поміщають у картонну пачку.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою білого кольору, з ризиком на одній стороні та гравіюванням "BIS 2,5" на іншій стороні.Фармакотерапевтична групаБета1-адреноблокатор селективний.ФармакокінетикаВсмоктування. Бісопролол майже повністю (більше 90%) всмоктується із шлунково-кишкового тракту (ШКТ). Його біодоступність через незначний ефект "первинного проходження" через печінку (на рівні приблизно 10%) становить близько 90% після прийому внутрішньо. Їда не впливає на біодоступність. Бісопролол демонструє лінійну кінетику, причому його концентрації в плазмі пропорційні прийнятій дозі в діапазоні від 5 до 20 мг. Максимальна концентрація в плазмі досягається через 2-3 години. Розподіл. Бісопролол характеризується широким розподілом. Об'єм розподілу становить 3,5 л/кг. Зв'язок з білками плазми досягає приблизно 30%. Метаболізм. Метаболізується окисним шляхом без подальшої кон'югації. Всі метаболіти полярні (водорозчинні) і виводяться нирками. Основні метаболіти, що виявляються в плазмі крові та сечі, не мають фармакологічної активності. Дані, отримані в результаті експериментів з мікросомами печінки людини in vitro, показують, що бісопролол метаболізується насамперед за допомогою ізоферменту CYP3A4 (близько 95%), а ізофермент CYP2D6 відіграє лише невелику роль. Виведення. Бісопролол характеризується збалансованим кліренсом: близько 50% виводиться нирками у незміненому вигляді, близько 50% метаболізується у печінці до неактивних метаболітів, які потім також виводяться нирками. Загальний кліренс становить 15 л/година. Період напіввиведення – 10-12 годин. У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю плазмові концентрації бісопрололу вищі, а період напіввиведення більш тривалий порівняно зі здоровими добровольцями. Фармакокінетика бісопрололу у пацієнтів з ХСН та одночасним порушенням функції печінки або нирок не вивчалась.ФармакодинамікаСелективний бета1-адреноблокатор, без власної симпатоміметичної активності, не має мембраностабілізуючу дію. Знижує активність реніну в плазмі крові, зменшує потребу міокарда в кисні, зменшує або уріджує частоту серцевих скорочень (ЧСС) (у спокої та при навантаженні). Чинить антигіпертензивну та антиангінальну дію. Блокуючи в невисоких дозах бета1-адренорецептори серця, зменшує стимульоване катехоламінами утворення циклічного аденозинмонофосфату (цАМФ) з аденозинтрифосфату (АТФ), знижує внутрішньоклітинний струм іонів кальцію, надає негативну хроно-, дромо-, ботим атріовентрикулярну провідність). При перевищенні терапевтичної дози має бета2-адреноблокуючу дію. Загальний периферичний судинний опір на початку застосування препарату, в перші 24 години, дещо збільшується (в результаті реципрокного зростання активності альфа-адренорецепторів та усунення стимуляції бета2-адренорецепторів), через 1-3 доби повертається до вихідного значення, а при тривалому призначенні знижується. Антигіпертензивний ефект пов'язаний із зменшенням хвилинного об'єму крові, симпатичної стимуляції периферичних судин, зниженням активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (має велике значення для пацієнтів з вихідною гіперсекрецією реніну), відновленням чутливості у відповідь на зниження артеріального тиску (АТ) та впливом на центральну. систему (ЦНС). При артеріальній гіпертензії ефект розвивається через 2-5 днів, стабільна дія – через 1-2 місяці. Антиангінальний ефект обумовлений зменшенням потреби міокарда в кисні внаслідок ушкодження ЧСС, незначного зниження скоротливості, подовженням діастоли, покращенням перфузії міокарда. За рахунок підвищення кінцевого діастолічного тиску в лівому шлуночку та збільшення розтягування м'язових волокон шлуночків може підвищуватися потреба у кисні, особливо у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (ХСН). При застосуванні в середніх терапевтичних дозах, на відміну від неселективних бета-адреноблокаторів, менш виражений вплив на органи, що містять бета2-адренорецептори (підшлункова залоза, скелетні м'язи, гладка мускулатура периферичних артерій, бронхів і матки); не викликає затримки іонів натрію (Na+) у організмі.Показання до застосуванняХронічна серцева недостатність.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до компонентів препарату та інших бета-адреноблокаторів. Гостра серцева недостатність та хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації, що потребує проведення внутрішньовенної інотропної терапії. Кардіогенний шок; колапс. Атріовентрикулярна (AV) блокада II та III ступеня, без кардіостимулятора. Синдром слабкості синусового вузла. Синоатріальна блокада. Тяжка брадикардія (ЧСС менше 60 уд/хв до початку лікування). Тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт.ст). Кардіомегалія (без серцевої недостатності). Тяжкі форми бронхіальної астми та хронічної обструктивної хвороби легень (ХОЗЛ) в анамнезі. Виражені порушення периферичного кровообігу. Синдром Рейну. Феохромоцитома (без одночасного застосування альфа-адреноблокаторів). Метаболічний ацидоз. Супутнє застосування флоктафеніну та сультоприду. Непереносимість лактози, недостатність лактази, глюкозо-галактозна мальабсорбція. Вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю: бронхоспазм (бронхіальна астма, обструктивні захворювання дихальних шляхів), проведення десенсибілізуючої терапії, стенокардія Принцметала, порушення периферичного кровообігу (на початку терапії може виникнути посилення симптомів), загальна анестезія, гіпербетеоз 1 глюкози в крові, AV блокада І ступеня, міастенія, тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну КК менше 20 мл/хв), тяжкі порушення функції печінки, псоріаз, рестриктивна кардіоміопатія, вроджені вади серця або гемодинамічно значущий клапанний порок серця, хронічна серця міокарда протягом останніх 3 місяців, депресія (у тому числі в анамнезі), феохромоцитома (при одночасному застосуванні альфа-адреноблокаторів), строга дієта,обтяжений алергологічний анамнез.Вагітність та лактаціяБісопролол не має прямої цитотоксичної, мутагенної та тератогенної дії, але має фармакологічні ефекти, які можуть мати шкідливий вплив протягом вагітності та/або на плід, або новонародженого. Зазвичай бета-адреноблокатори знижують плацентарну перфузію, що веде до уповільнення зростання плода, внутрішньоутробної загибелі плода, викиднів або передчасних пологів. У плода та новонародженої дитини можуть виникнути патологічні реакції, такі як внутрішньоутробна затримка розвитку, гіпоглікемія, брадикардія. Препарат Біол® не слід застосовувати під час вагітності, застосування можливе лише у випадку, якщо користь для матері перевищує ризик розвитку побічних ефектів у плода та/або дитини. У тому випадку, коли лікування препаратом Біол® розглядається як необхідне, слід відстежувати кровообіг у плаценті та матці, а також спостерігати за зростанням та розвитком плода, та, у разі появи небажаних явищ щодо вагітності та/або плода, приймати альтернативні методи терапії . Слід ретельно обстежити новонародженого після пологів. Симптоми гіпоглікемії та брадикардії, як правило, виникають протягом перших 3 днів життя. Період грудного вигодовування Даних про проникнення бісопрололу у грудне молоко немає. Тому застосування препарату Біол не рекомендується жінкам у період годування груддю. При необхідності застосування препарату в період лактації грудне вигодовування необхідно припинити.Побічна діяЧастота побічних реакцій, наведених нижче, визначалася відповідно до наступного (класифікація Всесвітньої організації охорони здоров'я); дуже часто – не менше 10%; часто – не менше 1%, але менше 10%; нечасто – не менше 0,1%, але менше 1%; рідко – не менше 0,01%, але менше 0,1%; дуже рідко – менше 0,01%, включаючи окремі повідомлення. З боку серцево-судинної системи Дуже часто: ушкодження ЧСС (брадикардія, особливо у пацієнтів із ХСН), відчуття серцебиття. Часто: виражене зниження артеріального тиску (особливо у пацієнтів з ХСН), посилення симптомів перебігу ХСН, прояв ангіоспазму (посилення порушення периферичного кровообігу, відчуття похолодання в кінцівках (парестезії). Нечасто: порушення AV провідності (аж до розвитку повної поперечної блокади та зупинки серця), аритмії, ортостатична гіпотензія, біль у грудях. З боку нервової системи Часто: запаморочення, біль голови, астенія, підвищена стомлюваність, порушення сну, депресія, неспокій. Рідко: сплутаність свідомості або короткочасна втрата пам'яті, "жахливі" сновидіння, галюцинації, міастенія, тремор, судоми м'язів. Зазвичай, ці явища носять легкий характер і проходять, як правило, протягом 1-2 тижнів після початку лікування. З боку органів чуття Рідко: порушення зору, зменшення сльозовиділення (слід враховувати при носінні контактних лінз), шум у вухах, зниження слуху, біль у вусі. Дуже рідко: сухість та болючість очей, кон'юнктивіт, порушення смаку. З боку дихальної системи Нечасто: бронхоспазм у пацієнтів із бронхіальною астмою або обструктивними захворюваннями дихальних шляхів. Рідко: алергічний риніт, закладеність носа. З боку травної системи Часто: нудота, блювання, діарея, запор, сухість слизової оболонки ротової порожнини, біль у животі. Рідко: гепатит, підвищення активності "печінкових" трансаміназ (аланінамінотрансферази (АЛТ), аспартатамінотрансферази (ACT)), підвищення концентрації білірубіну. З боку опорно-рухового апарату Нечасто: артралгія, біль у спині. З боку шкірних покривів Рідко: посилення потовиділення, гіперемія шкіри, висип, псоріазоподібні шкірні реакції. Дуже рідко: алопеція, бета-адреноблокатори можуть загострювати перебіг псоріазу. Алергічні реакції Рідко: свербіж шкіри, висип, кропив'янка. З боку сечостатевої системи Дуже рідко: порушення потенції, ослаблення лібідо. Лабораторні показники Рідко: підвищення концентрації тригліцеридів у крові. В окремих випадках: тромбоцитопенія, агранулоцитоз, лейкопенія. Інші Синдром "скасування" (частішання нападів стенокардії, підвищення артеріального тиску).Взаємодія з лікарськими засобамиНа ефективність та переносимість бісопрололу може вплинути одночасний прийом інших лікарських засобів. Така взаємодія може відбуватися також у тих випадках, коли два лікарські засоби прийняті через короткий проміжок часу. Лікаря необхідно проінформувати про прийом інших лікарських засобів, навіть у разі їхнього прийому без призначення лікаря (тобто препарати безрецептурної відпустки). Нерекомендовані комбінації Антиаритмічні засоби І класу (наприклад, хінідин, дизопірамід, лідокаїн, фенітоїн, флекаїнід, пропафенон) при одночасному застосуванні з бісопрололом можуть знижувати AV провідність та скорочувальну здатність серця. Блокатори "повільних" кальцієвих каналів (БМКК) типу верапамілу і, меншою мірою, дилтіазему при одночасному застосуванні з бісопрололом можуть призводити до зниження скорочувальної здатності міокарда та порушення AV провідності. Зокрема, внутрішньовенне введення верапамілу пацієнтам, які приймають бета-адреноблокатори, може призвести до вираженої артеріальної гіпотензії та AV блокади. Гіпотензивні засоби центральної дії (такі як клонідин, метилдопа, моксонідин, рілменідин) можуть призвести до декомпенсації ХСН за рахунок ушкодження ЧСС та зниження серцевого викиду, а також до вазодилатації внаслідок зниження центрального симпатичного тонусу. Різке скасування, особливо до відміни бета-адреноблокаторів, може збільшити ризик розвитку "рикошетної" артеріальної гіпертензії. Діуретики, симпатолітики, гідралазин та інші гіпотензивні засоби можуть призвести до надмірного зниження артеріального тиску. Комбінації, що потребують особливої обережності БМКК похідні дигідропіридину (наприклад, ніфедипін, фелодипін, амлодипін) при одночасному застосуванні з бісопрололом можуть збільшувати ризик розвитку артеріальної гіпотензії. У пацієнтів із ХСН не можна виключити ризик подальшого погіршення скорочувальної функції серця. Антиаритмічні засоби III класу (наприклад, аміодарон), а також резерпін та гуанфацин можуть збільшувати час AV проведення. Дія бета-адреноблокаторів для місцевого застосування (наприклад, очних крапель для лікування глаукоми) може посилювати системні ефекти бісопрололу (зниження артеріального тиску, ушкодження ЧСС). Парасимпатоміметики при одночасному застосуванні з бісопрололом можуть збільшувати час AV проведення та збільшувати ризик розвитку брадикардії. Ефективність інсуліну і гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо може змінюватися при лікуванні бісопрололом (маскує симптоми гіпоглікемії, що розвивається: тахікардію, підвищення АТ). Подібні взаємодії можливі при застосуванні неселективних бета-адреноблокаторів. Фенітоїн при внутрішньовенному введенні, засоби для інгаляційної анестезії (похідні вуглеводнів) підвищують вираженість кардіодепресивної дії та ймовірність зниження артеріального тиску. Серцеві глікозиди при одночасному застосуванні з бісопрололом можуть призводити до розвитку брадикардії та збільшувати час AV проведення. Антигіпертензивний ефект послаблюють нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) (затримка іонів натрію та блокада синтезу простагландинів нирками), глюкокортикостероїди та естрогени (затримка іонів натрію). Одночасне застосування бісопрололу з бета-адреноміметиками (наприклад, ізопреналін, добутамін) може призводити до зниження ефекту обох препаратів. Кліренс лідокаїну та ксантинів (крім теофіліну) може знижуватися у зв'язку з можливим підвищенням їх концентрації у плазмі крові, особливо у пацієнтів з початково підвищеним кліренсом теофіліну під впливом куріння. Поєднання бісопрололу з адреноміметиками, що впливають на бета- та альфа-адренорецептори (наприклад, норепінефрин, епінефрин) може посилювати вазоконстрикторні ефекти цих засобів, що виникають за участю альфа-адренорецепторів, що призводить до підвищення артеріального тиску. Подібні взаємодії можливі при застосуванні неселективних бета-адреноблокаторів. Гіпотензивні засоби, як і інші засоби з можливим антигіпертензивним ефектом (наприклад, трициклічні антидепресанти, барбітурати, фенотіазини) можуть посилювати антигіпертензивний ефект бісопрололу. Мефлохін при одночасному застосуванні з бісопрололом може збільшувати ризик брадикардії. Не рекомендується одночасне застосування з інгібіторами моноаміноксидази (МАО) внаслідок значного посилення антигіпертензивної дії. Перерва у лікуванні між прийомом інгібіторів МАО та бісопрололу має становити не менше 14 днів. Негідровані алкалоїди ріжків підвищують ризик розвитку порушень периферичного кровообігу. Ерготамін підвищує ризик розвитку порушення периферичного кровообігу. Алергени, що використовуються для імунотерапії, або екстракти алергенів для шкірних проб, підвищують ризик виникнення тяжких системних алергічних реакцій або анафілаксії у пацієнтів, які отримують бісопролол. Йодосодержащіе рентгеноконтрастні діагностичні засоби для внутрішньовенного введення підвищують ризик розвитку анафілактичних реакцій. Дія недеполяризуючих міорелаксантів та антикоагулянтний ефект кумаринів у період лікування бісопрололом може подовжуватися. Сульфасалазин підвищує концентрацію бісопрололу у плазмі крові. Рифампіцин скорочує період напіввиведення бісопрололу.Спосіб застосування та дозиТаблетки Біол слід приймати внутрішньо один раз на добу з невеликою кількістю рідини вранці до сніданку, під час або після нього, не розжовуючи. У всіх випадках режим прийому та дозу підбирає лікар кожному пацієнту індивідуально, зокрема, враховуючи ЧСС та стан пацієнта. Початок лікування ХСН препаратом Біол вимагає обов'язкового проведення спеціальної фази титрування та регулярного лікарського контролю. Попередньою умовою для лікування препаратом Біол є стабільна хронічна серцева недостатність без ознак декомпенсації. Лікування ХСН препаратом Біол починається відповідно до наступної схеми титрування. У цьому може знадобитися індивідуальна адаптація залежно від цього, наскільки добре пацієнт переносить призначену дозу, т. е. дозу можна збільшувати лише тому випадку, якщо попередня доза добре переносилася. Для забезпечення відповідного процесу титрування на початкових стадіях лікування рекомендується застосовувати препарат у менших дозах. 1-й тиждень: 1,25 мг препарату Біол (1/2 таблетки) один раз на день; 2-й тиждень: 2,5 мг препарату Біол (1 таблетка) один раз на день; 3-й тиждень: 3,75 мг препарату Біол (1 та 14 таблетки) один раз на день; 4 - 7 тижні: 5 мг препарату Біол (2 таблетки) один раз на день; 8-11 тижні: 7,5 мг препарату Біол (3 таблетки) один раз на день; 12-й тиждень терапії і далі: 10 мг препарату Біол® (4 таблетки) один раз на день як підтримуюча. Якщо збільшення дози препарату погано переноситься пацієнтом, можливе зниження дози. Максимальна добова доза при ХСН становить 10 мг Біолу 1 раз на день. При добовій дозі 10 мг можливе застосування препарату Біол з дозуванням 5,0 мг або 10,0 мг. Під час титрування рекомендується регулярний контроль артеріального тиску, ЧСС та симптомів наростання виразності ХСН. Посилення симптомів перебігу ХСН можливе вже з першого дня застосування препарату. Під час або після фази титрування може виникнути тимчасове погіршення перебігу ХСН, артеріальна гіпотензія або брадикардія. У цьому випадку рекомендується передусім провести корекцію доз препаратів супутньої терапії. Лікування препаратом Біол® слід переривати лише у разі крайньої необхідності. Після стабілізації стану пацієнта слід провести повторне титрування дози або відновити прийом Біолу, якщо препарат був відмінений. Тривалість лікування Лікування ХСН препаратом Біол зазвичай є тривалим. Лікування не слід переривати раптово, особливо у пацієнтів з ішемічною хворобою серця. Якщо необхідно припинення лікування, то дозування препарату слід поступово знижувати. Особливі групи пацієнтів Порушення функції нирок або печінки: при порушенні функції печінки або нирок легкого або помірного ступеня, зазвичай, не потрібно коригувати дозу препарату Біол®. при тяжких порушеннях функції нирок (КК менше 20 мл/хв) та у пацієнтів з тяжкими захворюваннями печінки максимальна добова доза становить 10 мг. Збільшення дози таких пацієнтів має здійснюватися з особливою обережністю. Літні пацієнти: корекція дози не потрібна. На сьогодні недостатньо даних щодо застосування препарату Біол у пацієнтів з ХСН у поєднанні з цукровим діабетом 1 типу, тяжкими порушеннями функції нирок та/або печінки, рестриктивною кардіоміопатією, вродженими вадами серця або вадами клапана серця з вираженими гемодинамічними порушеннями. Також досі не було отримано достатніх даних щодо пацієнтів із ХСН із інфарктом міокарда протягом останніх 3 місяців.ПередозуванняСимптоми Аритмія, шлуночкова екстрасистолія, виражена брадикардія, атріовентрикулярна блокада, виражене зниження артеріального тиску гостра серцева недостатність, гіпоглікемія, акроціаноз, утруднення дихання, бронхоспазм, запаморочення, непритомні стани, судоми. Чутливість до одноразового прийому високої дози бісопрололу відрізняється значною міжіндивідуальною варіабельністю, і пацієнти з ХСН можуть мати високу чутливість. Лікування При виникненні передозування, перш за все, необхідно припинити прийом препарату, промити шлунок, призначити адсорбуючі лікарські засоби і почати підтримуючу симптоматичну терапію: при атріовентрикулярній блокаді, що розвинулася, внутрішньовенне введення 1-2 мг атропіну, епінефрину або постановка тимчасового кардіостимулятора; при шлуночковій екстрасистолії – лідокаїн (препарати IA класу не застосовуються); при вираженій брадикардії - внутрішньовенне введення атропіну, при недостатньому ефекті з обережністю можна ввести засіб, що має позитивну хронотропну дію, також може знадобитися тимчасова постановка штучного водія ритму; при вираженому зниженні артеріального тиску – пацієнт повинен перебувати у положенні Тренделенбурга; якщо немає ознак набряку легень - плазмозамінні розчини внутрішньовенно,при неефективності - введення епінефрину, допаміну, добутаміну (для підтримки хронотропної та інотропної дії та усунення вираженого зниження АТ); при загостренні перебігу ХСН – внутрішньовенне введення діуретиків, препаратів із позитивним інотропним ефектом, а також вазодилататорів; при судомах – внутрішньовенно діазепам; при бронхоспазму - призначення бронходилататорів, у тому числі бета2-адреноміметиків та/або амінофіліну; при гіпоглікемії – внутрішньовенне введення глюкагону або декстрози (глюкози).при бронхоспазму - призначення бронходилататорів, у тому числі бета2-адреноміметиків та/або амінофіліну; при гіпоглікемії – внутрішньовенне введення глюкагону або декстрози (глюкози).при бронхоспазму - призначення бронходилататорів, у тому числі бета2-адреноміметиків та/або амінофіліну; при гіпоглікемії – внутрішньовенне введення глюкагону або декстрози (глюкози).Запобіжні заходи та особливі вказівкиНе слід різко переривати лікування препаратом Біол через небезпеку розвитку тяжких аритмій та інфаркту міокарда. Скасування проводять поступово, знижуючи дозу на 25% кожні 3-4 дні. Контроль за станом пацієнтів, які приймають препарат Біол®, повинен включати вимірювання ЧСС та АТ (на початку лікування - щодня, потім 1 раз на 3-4 місяці), проведення ЕКГ, визначення концентрації глюкози крові у пацієнтів з цукровим діабетом (1 раз на 4 -5 міс) У пацієнтів похилого віку рекомендується стежити за функцією нирок (1 раз на 4-5 місяців). Слід навчити пацієнта методикою підрахунку ЧСС та проінструктувати про необхідність лікарської консультації при ЧСС менше 60 уд/хв. У разі виявлення у пацієнтів похилого віку наростаючої брадикардії (ЧСС менше 60 уд/хв), вираженого зниження АТ (систолічний АТ менше 100 мм рт.ст.), атріовентрикулярної блокади, необхідно зменшити дозу або припинити лікування. Перед початком лікування рекомендується проводити дослідження функції зовнішнього дихання у пацієнтів із обтяженим бронхолегеневим анамнезом. Пацієнтам, які користуються контактними лінзами, слід враховувати, що на фоні лікування препаратом можливе зменшення продукції слізної рідини. При застосуванні препарату Біол у пацієнтів з феохромоцитомою є ризик розвитку парадоксальної артеріальної гіпертензії (якщо попередньо не досягнуто ефективної блокади альфа-адренорецепторів). При гіпертиреозі бісопролол може маскувати певні клінічні ознаки гіпертиреозу (наприклад, тахікардію). Різка відміна препарату у пацієнтів з гіпертиреозом протипоказана, оскільки здатна посилити симптоматику. При цукровому діабеті може маскувати тахікардію, спричинену гіпоглікемією. На відміну від неселективних бета-адреноблокаторів, практично не посилює викликану інсуліном гіпоглікемію і не затримує відновлення концентрації глюкози в крові до нормального значення. При одночасному застосуванні клонідину його прийом може бути припинено лише через кілька днів після відміни препарату Біол. Можливе посилення вираженості реакції підвищеної чутливості та відсутність ефекту від звичайних доз епінефрину на тлі обтяженого алергологічного анамнезу. У разі потреби проведення планового хірургічного лікування препарат слід відмінити за 48 годин до проведення загальної анестезії. Якщо пацієнт прийняв препарат перед хірургічним втручанням, слід підібрати лікарський засіб для загальної анестезії з мінімально негативною інотропною дією. Реципрокну активацію блукаючого нерва можна усунути внутрішньовенним введенням атропіну (1-2 мг). Лікарські засоби, які виснажують депо катехоламінів (в т. ч. резерпін), можуть посилити дію бета-адреноблокаторів, тому пацієнти, які приймають такі поєднання лікарських засобів, повинні перебувати під постійним наглядом лікаря щодо виявлення вираженого зниження АТ або брадикардії. Пацієнтам із бронхоспастичними захворюваннями можна з обережністю призначати кардіоселективні бета-адреноблокатори у разі непереносимості та/або неефективності інших гіпотензивних засобів. На тлі прийому бета-адреноблокаторів у пацієнтів із супутньою бронхіальною астмою може посилюватись опір дихальних шляхів. При перевищенні дози Біол у таких пацієнтів виникає небезпека розвитку бронхоспазму. Рекомендується припинити терапію препаратом Біол при розвитку депресії. Не можна різко переривати лікування через небезпеку розвитку тяжких аритмій та інфаркту міокарда. Відміну препарату проводять поступово, знижуючи дозу протягом 2 тижнів та більше (знижують дозу на 25% на 3-4 дні). Слід скасовувати препарат перед дослідженням концентрації у крові та сечі катехоламінів, норметанефрину, ванілінміндальної кислоти, титрів антинуклеарних антитіл. У курців ефективність бета-адреноблокаторів нижча. Спеціальні запобіжні заходи при знищенні невикористаного лікарського препарату Немає необхідності в спеціальних запобіжних заходах при знищенні невикористаного препарату Біол®. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування препаратом Біол® необхідно дотримуватись обережності при керуванні транспортними засобами та зайнятті іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активний інгредієнт: бісопрололу геміфумарат 5,0 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна 20,0 мг; кальцію гідрофосфат 51,8 мг; крохмаль кукурудзяний 5,0 мг; плівкова оболонка: лактози моногідрат 1,24 мг, гіпромелоза 0,96 мг, титану діоксид 0,90 мг, макрогол-4000 0,34 мг, барвник заліза (III) оксид жовтий 0,06 мг. Первинна упаковка: по 10 таблеток у блістер із алюмінію/алюмінію. Вторинна упаковка: по 3, 5 або 10 блістерів разом із інструкцією із застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою світло-жовта, кругла, двоопукла таблетка з хрестоподібною ризиком на одному боці та гравіюванням "BIS 5" на іншій, на зламі білого кольору.Фармакотерапевтична групаБета1-адреноблокатор селективний.ФармакокінетикаБісопролол майже повністю всмоктується із шлунково-кишкового тракту, їда не впливає на абсорбцію. Біодоступність – близько 90%. Час досягнення максимальної концентрації у плазмі крові (ТСmах) через 2-4 години після прийому внутрішньо. Зв'язок із білками плазми крові – 26-33%. Метаболізується в печінці, метаболіти бісопрололу не мають фармакологічної активності. Період напіввиведення (Т1/2) становить 9-12 годин, що уможливлює застосування препарату 1 раз на добу. Виводиться нирками – 50% у незміненому вигляді, менше 2% через кишечник. Проникність через гематоенцефалічний та плацентарний бар'єр – низька, у невеликих кількостях виділяється з грудним молоком.ФармакодинамікаБісопролол - селективний бета1-адреноблокатор, без власної симпатоміметичної активності, не має мембраностабілізуючої дії. Як і для інших бета1-адреноблокаторів, механізм дії при артеріальній гіпертензії не зрозумілий. Разом з тим відомо, що бісопролол знижує активність реніну в плазмі, зменшує потребу міокарда в кисні, уріджує частоту серцевих скорочень (ЧСС). Чинить гіпотензивну, антиаритмічну та антиангінальну дію. Блокуючи в невисоких дозах бета1-адренорецептори серця, зменшує стимульоване катехоламінами утворення циклічного аденозинмонофосфату (цАМФ) з аденозинтрифосфату (АТФ), знижує внутрішньоклітинний струм іонів кальцію, пригнічує всі функції серця, знижує атріовентрикулярну (AV). При перевищенні терапевтичної дози має бета2-адреноблокуючу дію. Загальний периферичний судинний опір на початку застосування препарату, у перші 24 години, збільшується (внаслідок реципрокного зростання активності альфа-адренорецепторів та усунення стимуляції бета2-адренорецепторів), через 1-3 доби повертається до вихідного значення, а при тривалому застосуванні – знижується. Антигіпертензивний ефект пов'язаний із зменшенням хвилинного об'єму крові, симпатичної стимуляції периферичних судин, зниженням активності симпатоадреналової системи (САС) (має велике значення для пацієнтів з вихідною гіперсекрецією реніну), відновленням чутливості у відповідь на зниження артеріального тиску (АТ) та впливом на центральну нервову систему. (ЦНС). При артеріальній гіпертензії ефект розвивається через 2-5 днів, стабільна дія відзначається через 1-2 місяці. Антиангінальний ефект обумовлений зменшенням потреби міокарда в кисні внаслідок зниження скоротливості та інших функцій міокарда, подовженням діастоли, покращенням перфузії міокарда. За рахунок підвищення кінцевого діастолічного тиску в лівому шлуночку та збільшення розтягування м'язових волокон шлуночків може підвищуватися потреба у кисні, особливо у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (ХСН). При застосуванні в середніх терапевтичних дозах, на відміну від неселективних бета-адреноблокаторів, менш виражений вплив на органи, що містять бета2-адренорецептори (підшлункова залоза, скелетні м'язи, гладка мускулатура периферичних артерій, бронхів і матки); не викликає затримки іонів натрію в організмі; виразність атерогенної дії не відрізняється від дії пропранололу.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія. Ішемічна хвороба серця (ІХС): профілактика нападів стабільної стенокардії. Хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до бісопрололу або до будь-якого компонента препарату та інших бета-адреноблокаторів. Гостра серцева недостатність та хронічна серцева недостатність (ХСН) у стадії декомпенсації, що потребує проведення інотропної терапії. Кардіогенний шок; колапс. Атріовентрикулярна (AV) блокада ІІ-ІІІ ступеня, без кардіостимулятора. Синоатріальна блокада; синдром слабкості синусового вузла Брадикардія (ЧСС до початку лікування менше 50 уд/хв). Тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 100 мм рт.ст.). Кардіомегалія (без серцевої недостатності). Тяжкі форми бронхіальної астми та хронічної обструктивної хвороби легень (ХОЗЛ) в анамнезі. Виражені порушення периферичного кровообігу. Синдром Рейно; метаболічний ацидоз. Феохромоцитома (без одночасного застосування альфа-адреноблокаторів). Супутнє застосування флоктафеніну та сультоприду. Непереносимість лактози, недостатність лактази, глюкозо-галактозна мальабсорбція. Вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю: бронхоспазм (бронхіальна астма, обструктивні захворювання дихальних шляхів); проведення десенсибілізуючої терапії; гіпертиреоз; цукровий діабет 1 типу та цукровий діабет із значними коливаннями концентрації глюкози в крові; тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну менше 20 мл/хв); тяжкі порушення функції печінки; псоріаз; порушення периферичного кровообігу (на початку терапії може виникнути посилення симптомів); загальна анестезія; міастенія; AV блокада І ступеня; стенокардія Принцметала; рестриктивна кардіоміопатія; вроджені вади серця або вада клапана серця з вираженими гемодинамічними порушеннями; хронічна серцева недостатність із інфарктом міокарда протягом останніх 3 місяців; депресія (зокрема в анамнезі);феохромоцитома (обов'язково одночасне застосування альфа-адреноблокаторів); сувора дієта; алергічні реакції в анамнезі.Вагітність та лактаціяБісопролол не має прямої цитотоксичної, мутагенної та тератогенної дії, але має фармакологічні ефекти, які можуть мати шкідливий вплив протягом вагітності та/або на плід, або новонародженого. Зазвичай бета-адреноблокатори знижують плацентарну перфузію, що веде до уповільнення зростання плода, внутрішньоутробної загибелі плода, викиднів або передчасних пологів. У плода та новонародженої дитини можуть виникнути патологічні реакції, такі як внутрішньоутробна затримка розвитку, гіпоглікемія, брадикардія. Препарат Біол® не слід застосовувати під час вагітності, застосування можливе у тому випадку, якщо користь для матері перевищує ризик розвитку побічних ефектів у плода та/або дитини. У тому випадку, коли лікування препаратом Біол® розглядається як необхідне, слід відстежувати кровообіг у плаценті та матці, а також спостерігати за зростанням та розвитком майбутньої дитини, та у разі появи небажаних явищ щодо вагітності та/або плода, приймати альтернативні методи терапії . Слід ретельно обстежити новонародженого після пологів. Симптоми гіпоглікемії та брадикардії, як правило, виникають протягом перших 3 днів життя. Період грудного вигодовування Даних про проникнення бісопрололу у грудне молоко немає. Тому застосування препарату Біол не рекомендується жінкам у період годування груддю. При необхідності застосування препарату в період лактації грудне вигодовування слід припинити.Побічна діяЧастота побічних реакцій, наведених нижче, визначалася відповідно до наступного (класифікація Всесвітньої організації охорони здоров'я): дуже часто – не менше 10%; часто – не менше 1%, але менше 10%; нечасто – не менше 0,1%, але менше 1%; рідко – не менше 0,01%, але менше 0,1%; дуже рідко – менше 0,01%, включаючи окремі повідомлення. З боку серцево-судинної системи: дуже часто – ушкодження ЧСС (брадикардія, особливо у пацієнтів з ХСН), відчуття серцебиття; часто - виражене зниження АТ (особливо у пацієнтів з ХСН), прояв ангіоспазму (посилення порушень периферичного кровообігу, відчуття холоду в кінцівках (парестезії); нечасто - порушення AV провідності (аж до розвитку повної поперечної блокади та зупинки серця), аритмії, ортостатична , посилення перебігу ХСН з розвитком периферичних набряків (набряклість кісточок, стоп, задишка), біль у грудях З боку нервової системи: часто – запаморочення, головний біль, астенія, підвищена стомлюваність, порушення сну, депресія, неспокій; рідко - сплутаність свідомості чи короткочасна втрата пам'яті, "кошмарні" сновидіння, галюцинації, міастенія, тремор, судоми м'язів. Зазвичай, ці явища носять легкий характер і проходять, як правило, протягом 1-2 тижнів, після початку лікування. З боку органів чуття: рідко – порушення зору, зменшення сльозовиділення (слід враховувати при носінні контактних лінз), шум у вухах, зниження слуху, біль у вусі; дуже рідко – сухість та болючість очей, кон'юнктивіт, порушення смаку. З боку дихальної системи: нечасто – бронхоспазм у пацієнтів із бронхіальною астмою або обструктивними захворюваннями дихальних шляхів; рідко – алергічний риніт; закладеність носа. З боку травної системи: часто – нудота, блювання, діарея, запор, сухість слизової оболонки порожнини рота, біль у животі; рідко – гепатит, підвищення активності ферментів печінки (аланінамінотрансферази, аспартатамінотрансферази), підвищення концентрації білірубіну, зміна смаку. З боку опорно-рухового апарату: нечасто – артралгія, біль у спині. З боку сечостатевої системи: дуже рідко – порушення потенції, ослаблення лібідо. Лабораторні показники: рідко – підвищення концентрації тригліцеридів у крові; в окремих випадках – тромбоцитопенія, агранулоцитоз, лейкопенія. Алергічні реакції: рідко - свербіж шкіри, висип, кропив'янка. З боку шкірних покривів: рідко – посилення потовиділення, гіперемія шкіри, висип, псоріазоподібні шкірні реакції; дуже рідко - алопеція, бета-адреноблокатори можуть загострювати перебіг псоріазу. Інші: синдром "скасування" (почастішання нападів стенокардії, підвищення АТ).Взаємодія з лікарськими засобамиНа ефективність та переносимість бісопрололу може вплинути одночасний прийом інших лікарських засобів. Така взаємодія може відбуватися також у тих випадках, коли два лікарські засоби прийняті через короткий проміжок часу. Лікаря необхідно проінформувати про прийом інших лікарських засобів, навіть у разі їхнього прийому без призначення лікаря (тобто препарати безрецептурної відпустки). Нерекомендовані комбінації Антиаритмічні засоби І класу (наприклад, хінідин, дизопірамід, лідокаїн, фенітоїн; флекаїнід, пропафенон) при одночасному застосуванні з бісопрололом можуть знижувати AV провідність та скорочувальну здатність міокарда. Блокатори "повільних" кальцієвих каналів (БМКК) типу верапамілу та меншою мірою дилтіазему при одночасному застосуванні з бісопрололом можуть призводити до зниження скорочувальної здатності міокарда та порушення AV провідності. Зокрема внутрішньовенне введення верапамілу пацієнтам, які приймають бета-адреноблокатори, може призвести до вираженої артеріальної гіпотензії та AV блокади. Гіпотензивні засоби центральної дії (такі як клонідин, метилдопа, моксонідин, рілменідин) можуть призвести до декомпенсації ХСН за рахунок ушкодження ЧСС та зниження серцевого викиду, а також появи симптомів вазодилатації внаслідок зниження центрального симпатичного тонусу. Комбінації, що потребують особливої обережності БМКК похідні дигідропіридину (наприклад, ніфедипін, фелодипін, амлодипін) при одночасному застосуванні з бісопрололом можуть збільшувати ризик розвитку артеріальної гіпотензії. У пацієнтів із ХСН не можна виключити ризик подальшого погіршення скорочувальної функції серця. Антиаритмічні засоби III класу (наприклад, аміодарон) можуть посилювати порушення AV провідності. Дія бета-адреноблокаторів для місцевого застосування (наприклад, очних крапель для лікування глаукоми) може посилювати системні ефекти бісопрололу: виражене зниження артеріального тиску, зменшення ЧСС. Парасимпатоміметики при одночасному застосуванні з бісопрололом можуть посилювати порушення AV провідності та збільшувати ризик розвитку брадикардії. Одночасне застосування бісопрололу з бета-адреноміметиками (наприклад, ізопреналін, добутамін) може призводити до зниження ефекту обох препаратів. Поєднання бісопрололу з адреноміметиками, що впливають на бета- та альфа-адренорецептори (наприклад, норепінефрин, епінефрин), може посилювати вазоконстрикторні ефекти цих засобів, що виникають за участю альфа-адренорецепторів, що призводить до підвищення артеріального тиску. Подібні взаємодії можливі при застосуванні неселективних бета-адреноблокаторів. Алергени, що використовуються для імунотерапії, або екстракти алергенів для шкірних проб, підвищують ризик виникнення тяжких системних алергічних реакцій або анафілаксії у пацієнтів, які отримують бісопролол. Йодвмісні рентгеноконтрастні діагностичні засоби для внутрішньовенного введення підвищують ризик розвитку анафілактичних реакцій. Фенітоїн при внутрішньовенному введенні, засоби для інгаляційної анестезії (похідні вуглеводнів) підвищують вираженість кардіодепресивної дії та ймовірність зниження артеріального тиску. Ефективність інсуліну і гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо може змінюватися при лікуванні бісопрололом (маскує симптоми гіпоглікемії, що розвивається: тахікардію, підвищення АТ). Кліренс лідокаїну та ксантинів (крім теофіліну) може знижуватися у зв'язку з можливим підвищенням їх концентрації у плазмі крові, особливо у пацієнтів з початково підвищеним кліренсом теофіліну під впливом куріння. Антигіпертензивний ефект послаблюють нестероїдні протизапальні препарати (затримка іонів натрію та блокада синтезу простагландинів нирками), глюкокортикостероїди та естрогени (затримка іонів натрію). Серцеві глікозиди підвищують ризик розвитку або посилення брадикардії, AV блокади, зупинки серця та серцевої недостатності. Діуретики, клонідин, симпатолітики, гідралазин та інші гіпотензивні засоби можуть призвести до надмірного зниження артеріального тиску. Дія недеполяризуючих міорелаксантів та антикоагулянтний ефект кумаринів у період лікування бісопрололом може подовжуватися. Трициклічні та тетрациклічні антидепресанти, антипсихотичні засоби (нейролептики), етанол, седамивні та снодійні засоби посилюють пригнічення центральної нервової системи. Негідровані алкалоїди ріжків підвищують ризик розвитку порушень периферичного кровообігу. Сульфасалазин підвищує концентрацію бісопрололу у плазмі крові. Комбінації, які слід брати до уваги Мефлохін при одночасному застосуванні з бісопрололом може збільшувати ризик брадикардії. Інгібітори моноаміноксидази (МАО) (за винятком інгібіторів МАО типу В) можуть посилювати антигіпертензивний ефект. Одночасне застосування може призвести до розвитку гіпертонічного кризу. Ерготамін підвищує ризик розвитку порушень периферичного кровообігу. Рифампіцин скорочує період напіввиведення бісопрололу.Спосіб застосування та дозиПрепарат Біол приймають внутрішньо, вранці натще, 1 раз на добу з невеликою кількістю рідини, вранці до сніданку, під час або після нього. Таблетки не слід розжовувати або розтирати на порошок. У всіх випадках режим прийому та дозу підбирає лікар кожному пацієнту індивідуально, зокрема, враховуючи ЧСС та стан пацієнта. Артеріальна гіпертензія та ІХС При артеріальній гіпертензії та ішемічній хворобі серця препарат Біол застосовують по 5 мг 1 раз на добу. При необхідності дозу збільшують до 10 мг один раз на добу. При лікуванні артеріальної гіпертензії та стенокардії максимальна добова доза становить 20 мг 1 раз на добу. Хронічна серцева недостатність Початок лікування ХСН препаратом Біол вимагає обов'язкового проведення спеціальної фази титрування та регулярного лікарського контролю. Попередньою умовою для лікування препаратом Біол є стабільна хронічна серцева недостатність без ознак загострення. Лікування ХСН препаратом Біол починається відповідно до наступної схеми титрування. У цьому може знадобитися індивідуальна адаптація залежно від цього, наскільки добре пацієнт переносить призначену дозу, тобто. дозу можна збільшувати лише у тому випадку, якщо попередня доза добре переносилася. Для забезпечення відповідного процесу титрування на початкових стадіях лікування рекомендується застосовувати препарат у менших дозах. Початкова доза, що рекомендується, становить 1,25 мг (1/4 таблетки по 5 мг) один раз на день. Залежно від індивідуальної переносимості дозу слід поступово підвищувати до 2,5 мг (1/2 таблетки препарату Біол® по 5 мг), 3,75 мг (3/4 таблетки по 5 мг), 5 мг (1 таблетка препарату Біол® по 5 мг) 5 мг або 1/2 таблетки по 10 мг, 7,5 мг (3/4 таблетки по 10 мг) і 10 мг 1 раз на день з інтервалом не менше 2-х або більше тижнів. Якщо збільшення дози препарату погано переноситься пацієнтом, можливе зниження дози. Максимальна добова доза для лікування ХСН становить 10 мг 1 раз на день. Під час титрування рекомендується регулярний контроль артеріального тиску. ЧСС та симптоми наростання вираженості ХСН Погіршення симптомів ХСН можливе вже першого дня застосування препарату. Під час або після фази титрування може виникнути тимчасове погіршення перебігу ХСН, артеріальна гіпотензія або брадикардія. У цьому випадку рекомендується насамперед звернути увагу на підбір дози супутньої стандартної терапії. Також може знадобитися тимчасове зниження дози Біолу по 5 мг або відміна лікування. Після стабілізації стану пацієнта слід провести повторне титрування дози або продовжити лікування. Порушення функції нирок або печінки Порушення функції печінки або нирок легкого або помірного ступеня зазвичай не потребує коригування дози. При виражених порушеннях функції нирок (КК менше 20 мл/хв) та у пацієнтів з тяжкими захворюваннями печінки максимальна добова доза становить 10 мг. Збільшення дози таких хворих має здійснюватися з особливою обережністю. Пацієнти похилого віку Корекція дози не потрібна. До цього часу недостатньо даних щодо застосування препарату Біол® по 5 мг у пацієнтів з ХСН, пов'язаною з цукровим діабетом 1 типу, вираженими порушеннями функції нирок та/або печінки, рестриктивною кардіоміопатією, вродженими вадами серця або гемодинамічно обумовленим пороком серця. Також досі не було отримано достатніх даних щодо пацієнтів із ХСН із інфарктом міокарда протягом останніх 3 місяців.ПередозуванняСимптоми: аритмія, шлуночкова екстрасистолія, виражена брадикардія, AV блокада, виражене зниження артеріального тиску, гостра серцева недостатність, гіпоглікемія, акроціаноз, утруднення дихання, бронхоспазм, запаморочення, непритомність, судоми. Лікування: у разі передозування, передусім треба припинити прийом препарату, провести промивання шлунка, слід прийняти адсорбуючі засоби, провести симптоматичну терапію. При вираженій брадикардії – внутрішньовенне введення атропіну. Якщо ефект недостатній, з обережністю можна ввести засіб, що має позитивну хронотропну дію. Іноді може бути потрібна тимчасова постановка штучного водія ритму. При вираженому зниженні АТ внутрішньовенне введення плазмозамінних розчинів та вазопресорів. При гіпоглікемії може бути показано внутрішньовенне введення глюкагону або внутрішньовенне введення декстрози (глюкози). При AV блокаді: пацієнти повинні перебувати під постійним наглядом та отримувати лікування бета-адреноміметиками, такими як епінефрін. У разі потреби – постановка штучного водія ритму. При загостренні перебігу ХСН внутрішньовенне введення діуретиків, препаратів із позитивним інотропним ефектом, а також вазодилататорів. При бронхоспазму - призначення бронходилататорів, у тому числі бета2-адреноміметиків та/або амінофіліну.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНе слід різко переривати лікування препаратом Біол через небезпеку розвитку тяжких аритмій та інфаркту міокарда. Скасування проводять поступово, знижуючи дозу на 25% кожні 3-4 дні. Контроль за станом пацієнтів, які приймають препарат Біол®, повинен включати вимірювання ЧСС та АТ (на початку лікування – щодня, потім 1 раз на 3 – 4 місяці), проведення ЕКГ, визначення концентрації глюкози крові у пацієнтів з цукровим діабетом (1 раз на 4 -5 міс). У пацієнтів похилого віку рекомендується стежити за функцією нирок (1 раз на 4-5 місяців). Слід навчити пацієнта методикою підрахунку ЧСС та проінструктувати про необхідність лікарської консультації при ЧСС менше 50 уд/хв. У разі виявлення у пацієнтів похилого віку наростаючої брадикардії (ЧСС менше 50 уд/хв), вираженого зниження артеріального тиску (систолічний АТ менше 100 мм рт.ст.), атріовентрикулярної блокади, необхідно зменшити дозу або припинити лікування. Перед початком лікування рекомендується проводити дослідження функції зовнішнього дихання у пацієнтів із обтяженим бронхолегеневим анамнезом. Пацієнтам, які користуються контактними лінзами, слід враховувати, що на фоні лікування препаратом можливе зменшення продукції слізної рідини. При застосуванні препарату Біол у пацієнтів з феохромоцитомою є ризик розвитку парадоксальної артеріальної гіпертензії (якщо попередньо не досягнуто ефективної блокади альфа-адренорецепторів). При гіпертиреозі бісопролол може маскувати певні клінічні ознаки гіпертиреозу (наприклад, тахікардію). Різка відміна препарату у пацієнтів з гіпертиреозом протипоказана, оскільки здатна посилити симптоматику. При цукровому діабеті може маскувати тахікардію, спричинену гіпоглікемією. На відміну від неселективних бета-адреноблокаторів, практично не посилює викликану інсуліном гіпоглікемію і не затримує відновлення концентрації глюкози в крові до нормального значення. При одночасному застосуванні клонідину його прийом може бути припинено лише через кілька днів після відміни препарату Біол. Можливе посилення вираженості реакції підвищеної чутливості та відсутність ефекту від звичайних доз епінефрину на тлі обтяженого алергологічного анамнезу. У разі потреби проведення планового хірургічного лікування препарат слід відмінити за 48 годин до проведення загальної анестезії. Якщо пацієнт прийняв препарат перед хірургічним втручанням, слід підібрати лікарський засіб для загальної анестезії з мінімально негативною інотропною дією. Реципрокну активацію блукаючого нерва можна усунути внутрішньовенним введенням атропіну (1-2 мг). Лікарські засоби, які виснажують депо катехоламінів (в т. ч. резерпін), можуть посилити дію бета-адреноблокаторів, тому пацієнти, які приймають такі поєднання лікарських засобів, повинні перебувати під постійним наглядом лікаря щодо виявлення вираженого зниження АТ або брадикардії. Пацієнтам із бронхоспастичними захворюваннями можна з обережністю призначати кардіоселективні бета-адреноблокатори у разі непереносимості та/або неефективності інших гіпотензивних засобів. На тлі прийому бета-адреноблокаторів у пацієнтів із супутньою бронхіальною астмою може посилюватись опір дихальних шляхів. При перевищенні дози Біол у таких пацієнтів виникає небезпека розвитку бронхоспазму. У разі виявлення у пацієнтів наростаючої брадикардії (ЧСС менше 50 уд/хв), вираженого зниження АТ (систолічний АТ – менше 100 мм рт.ст.), AV блокади, необхідно зменшити дозу або припинити лікування. Рекомендується припинити терапію препаратом Біол при розвитку депресії. Не можна різко переривати лікування через небезпеку розвитку тяжких аритмій та інфаркту міокарда. Відміну препарату проводять поступово, знижуючи дозу протягом 2 тижнів та більше (знижують дозу на 25% на 3-4 дні). Слід скасовувати препарат перед дослідженням концентрації в крові та сечі катехоламінів, норметанефрину, ванілілміндальної кислоти, титрів антинуклеарних антитіл. У курців ефективність бета-адреноблокаторів нижча. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування препаратом Біол® необхідно дотримуватись обережності при керуванні транспортними засобами та зайнятті іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активний інгредієнт: бісопрололу геміфумарат 5,0 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна 20,0 мг; кальцію гідрофосфат 51,8 мг; крохмаль кукурудзяний 5,0 мг; плівкова оболонка: лактози моногідрат 1,24 мг, гіпромелоза 0,96 мг, титану діоксид 0,90 мг, макрогол-4000 0,34 мг, барвник заліза (III) оксид жовтий 0,06 мг. Первинна упаковка: по 10 таблеток у блістер із алюмінію/алюмінію. Вторинна упаковка: по 3, 5 або 10 блістерів разом із інструкцією із застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою світло-жовта, кругла, двоопукла таблетка з хрестоподібною ризиком на одному боці та гравіюванням "BIS 5" на іншій, на зламі білого кольору.Фармакотерапевтична групаБета1-адреноблокатор селективний.ФармакокінетикаБісопролол майже повністю всмоктується із шлунково-кишкового тракту, їда не впливає на абсорбцію. Біодоступність – близько 90%. Час досягнення максимальної концентрації у плазмі крові (ТСmах) через 2-4 години після прийому внутрішньо. Зв'язок із білками плазми крові – 26-33%. Метаболізується в печінці, метаболіти бісопрололу не мають фармакологічної активності. Період напіввиведення (Т1/2) становить 9-12 годин, що уможливлює застосування препарату 1 раз на добу. Виводиться нирками – 50% у незміненому вигляді, менше 2% через кишечник. Проникність через гематоенцефалічний та плацентарний бар'єр – низька, у невеликих кількостях виділяється з грудним молоком.ФармакодинамікаБісопролол - селективний бета1-адреноблокатор, без власної симпатоміметичної активності, не має мембраностабілізуючої дії. Як і для інших бета1-адреноблокаторів, механізм дії при артеріальній гіпертензії не зрозумілий. Разом з тим відомо, що бісопролол знижує активність реніну в плазмі, зменшує потребу міокарда в кисні, уріджує частоту серцевих скорочень (ЧСС). Чинить гіпотензивну, антиаритмічну та антиангінальну дію. Блокуючи в невисоких дозах бета1-адренорецептори серця, зменшує стимульоване катехоламінами утворення циклічного аденозинмонофосфату (цАМФ) з аденозинтрифосфату (АТФ), знижує внутрішньоклітинний струм іонів кальцію, пригнічує всі функції серця, знижує атріовентрикулярну (AV). При перевищенні терапевтичної дози має бета2-адреноблокуючу дію. Загальний периферичний судинний опір на початку застосування препарату, у перші 24 години, збільшується (внаслідок реципрокного зростання активності альфа-адренорецепторів та усунення стимуляції бета2-адренорецепторів), через 1-3 доби повертається до вихідного значення, а при тривалому застосуванні – знижується. Антигіпертензивний ефект пов'язаний із зменшенням хвилинного об'єму крові, симпатичної стимуляції периферичних судин, зниженням активності симпатоадреналової системи (САС) (має велике значення для пацієнтів з вихідною гіперсекрецією реніну), відновленням чутливості у відповідь на зниження артеріального тиску (АТ) та впливом на центральну нервову систему. (ЦНС). При артеріальній гіпертензії ефект розвивається через 2-5 днів, стабільна дія відзначається через 1-2 місяці. Антиангінальний ефект обумовлений зменшенням потреби міокарда в кисні внаслідок зниження скоротливості та інших функцій міокарда, подовженням діастоли, покращенням перфузії міокарда. За рахунок підвищення кінцевого діастолічного тиску в лівому шлуночку та збільшення розтягування м'язових волокон шлуночків може підвищуватися потреба у кисні, особливо у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (ХСН). При застосуванні в середніх терапевтичних дозах, на відміну від неселективних бета-адреноблокаторів, менш виражений вплив на органи, що містять бета2-адренорецептори (підшлункова залоза, скелетні м'язи, гладка мускулатура периферичних артерій, бронхів і матки); не викликає затримки іонів натрію в організмі; виразність атерогенної дії не відрізняється від дії пропранололу.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія. Ішемічна хвороба серця (ІХС): профілактика нападів стабільної стенокардії. Хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до бісопрололу або до будь-якого компонента препарату та інших бета-адреноблокаторів. Гостра серцева недостатність та хронічна серцева недостатність (ХСН) у стадії декомпенсації, що потребує проведення інотропної терапії. Кардіогенний шок; колапс. Атріовентрикулярна (AV) блокада ІІ-ІІІ ступеня, без кардіостимулятора. Синоатріальна блокада; синдром слабкості синусового вузла Брадикардія (ЧСС до початку лікування менше 50 уд/хв). Тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 100 мм рт.ст.). Кардіомегалія (без серцевої недостатності). Тяжкі форми бронхіальної астми та хронічної обструктивної хвороби легень (ХОЗЛ) в анамнезі. Виражені порушення периферичного кровообігу. Синдром Рейно; метаболічний ацидоз. Феохромоцитома (без одночасного застосування альфа-адреноблокаторів). Супутнє застосування флоктафеніну та сультоприду. Непереносимість лактози, недостатність лактази, глюкозо-галактозна мальабсорбція. Вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю: бронхоспазм (бронхіальна астма, обструктивні захворювання дихальних шляхів); проведення десенсибілізуючої терапії; гіпертиреоз; цукровий діабет 1 типу та цукровий діабет із значними коливаннями концентрації глюкози в крові; тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну менше 20 мл/хв); тяжкі порушення функції печінки; псоріаз; порушення периферичного кровообігу (на початку терапії може виникнути посилення симптомів); загальна анестезія; міастенія; AV блокада І ступеня; стенокардія Принцметала; рестриктивна кардіоміопатія; вроджені вади серця або вада клапана серця з вираженими гемодинамічними порушеннями; хронічна серцева недостатність із інфарктом міокарда протягом останніх 3 місяців; депресія (зокрема в анамнезі);феохромоцитома (обов'язково одночасне застосування альфа-адреноблокаторів); сувора дієта; алергічні реакції в анамнезі.Вагітність та лактаціяБісопролол не має прямої цитотоксичної, мутагенної та тератогенної дії, але має фармакологічні ефекти, які можуть мати шкідливий вплив протягом вагітності та/або на плід, або новонародженого. Зазвичай бета-адреноблокатори знижують плацентарну перфузію, що веде до уповільнення зростання плода, внутрішньоутробної загибелі плода, викиднів або передчасних пологів. У плода та новонародженої дитини можуть виникнути патологічні реакції, такі як внутрішньоутробна затримка розвитку, гіпоглікемія, брадикардія. Препарат Біол® не слід застосовувати під час вагітності, застосування можливе у тому випадку, якщо користь для матері перевищує ризик розвитку побічних ефектів у плода та/або дитини. У тому випадку, коли лікування препаратом Біол® розглядається як необхідне, слід відстежувати кровообіг у плаценті та матці, а також спостерігати за зростанням та розвитком майбутньої дитини, та у разі появи небажаних явищ щодо вагітності та/або плода, приймати альтернативні методи терапії . Слід ретельно обстежити новонародженого після пологів. Симптоми гіпоглікемії та брадикардії, як правило, виникають протягом перших 3 днів життя. Період грудного вигодовування Даних про проникнення бісопрололу у грудне молоко немає. Тому застосування препарату Біол не рекомендується жінкам у період годування груддю. При необхідності застосування препарату в період лактації грудне вигодовування слід припинити.Побічна діяЧастота побічних реакцій, наведених нижче, визначалася відповідно до наступного (класифікація Всесвітньої організації охорони здоров'я): дуже часто – не менше 10%; часто – не менше 1%, але менше 10%; нечасто – не менше 0,1%, але менше 1%; рідко – не менше 0,01%, але менше 0,1%; дуже рідко – менше 0,01%, включаючи окремі повідомлення. З боку серцево-судинної системи: дуже часто – ушкодження ЧСС (брадикардія, особливо у пацієнтів з ХСН), відчуття серцебиття; часто - виражене зниження АТ (особливо у пацієнтів з ХСН), прояв ангіоспазму (посилення порушень периферичного кровообігу, відчуття холоду в кінцівках (парестезії); нечасто - порушення AV провідності (аж до розвитку повної поперечної блокади та зупинки серця), аритмії, ортостатична , посилення перебігу ХСН з розвитком периферичних набряків (набряклість кісточок, стоп, задишка), біль у грудях З боку нервової системи: часто – запаморочення, головний біль, астенія, підвищена стомлюваність, порушення сну, депресія, неспокій; рідко - сплутаність свідомості чи короткочасна втрата пам'яті, "кошмарні" сновидіння, галюцинації, міастенія, тремор, судоми м'язів. Зазвичай, ці явища носять легкий характер і проходять, як правило, протягом 1-2 тижнів, після початку лікування. З боку органів чуття: рідко – порушення зору, зменшення сльозовиділення (слід враховувати при носінні контактних лінз), шум у вухах, зниження слуху, біль у вусі; дуже рідко – сухість та болючість очей, кон'юнктивіт, порушення смаку. З боку дихальної системи: нечасто – бронхоспазм у пацієнтів із бронхіальною астмою або обструктивними захворюваннями дихальних шляхів; рідко – алергічний риніт; закладеність носа. З боку травної системи: часто – нудота, блювання, діарея, запор, сухість слизової оболонки порожнини рота, біль у животі; рідко – гепатит, підвищення активності ферментів печінки (аланінамінотрансферази, аспартатамінотрансферази), підвищення концентрації білірубіну, зміна смаку. З боку опорно-рухового апарату: нечасто – артралгія, біль у спині. З боку сечостатевої системи: дуже рідко – порушення потенції, ослаблення лібідо. Лабораторні показники: рідко – підвищення концентрації тригліцеридів у крові; в окремих випадках – тромбоцитопенія, агранулоцитоз, лейкопенія. Алергічні реакції: рідко - свербіж шкіри, висип, кропив'янка. З боку шкірних покривів: рідко – посилення потовиділення, гіперемія шкіри, висип, псоріазоподібні шкірні реакції; дуже рідко - алопеція, бета-адреноблокатори можуть загострювати перебіг псоріазу. Інші: синдром "скасування" (почастішання нападів стенокардії, підвищення АТ).Взаємодія з лікарськими засобамиНа ефективність та переносимість бісопрололу може вплинути одночасний прийом інших лікарських засобів. Така взаємодія може відбуватися також у тих випадках, коли два лікарські засоби прийняті через короткий проміжок часу. Лікаря необхідно проінформувати про прийом інших лікарських засобів, навіть у разі їхнього прийому без призначення лікаря (тобто препарати безрецептурної відпустки). Нерекомендовані комбінації Антиаритмічні засоби І класу (наприклад, хінідин, дизопірамід, лідокаїн, фенітоїн; флекаїнід, пропафенон) при одночасному застосуванні з бісопрололом можуть знижувати AV провідність та скорочувальну здатність міокарда. Блокатори "повільних" кальцієвих каналів (БМКК) типу верапамілу та меншою мірою дилтіазему при одночасному застосуванні з бісопрололом можуть призводити до зниження скорочувальної здатності міокарда та порушення AV провідності. Зокрема внутрішньовенне введення верапамілу пацієнтам, які приймають бета-адреноблокатори, може призвести до вираженої артеріальної гіпотензії та AV блокади. Гіпотензивні засоби центральної дії (такі як клонідин, метилдопа, моксонідин, рілменідин) можуть призвести до декомпенсації ХСН за рахунок ушкодження ЧСС та зниження серцевого викиду, а також появи симптомів вазодилатації внаслідок зниження центрального симпатичного тонусу. Комбінації, що потребують особливої обережності БМКК похідні дигідропіридину (наприклад, ніфедипін, фелодипін, амлодипін) при одночасному застосуванні з бісопрололом можуть збільшувати ризик розвитку артеріальної гіпотензії. У пацієнтів із ХСН не можна виключити ризик подальшого погіршення скорочувальної функції серця. Антиаритмічні засоби III класу (наприклад, аміодарон) можуть посилювати порушення AV провідності. Дія бета-адреноблокаторів для місцевого застосування (наприклад, очних крапель для лікування глаукоми) може посилювати системні ефекти бісопрололу: виражене зниження артеріального тиску, зменшення ЧСС. Парасимпатоміметики при одночасному застосуванні з бісопрололом можуть посилювати порушення AV провідності та збільшувати ризик розвитку брадикардії. Одночасне застосування бісопрололу з бета-адреноміметиками (наприклад, ізопреналін, добутамін) може призводити до зниження ефекту обох препаратів. Поєднання бісопрололу з адреноміметиками, що впливають на бета- та альфа-адренорецептори (наприклад, норепінефрин, епінефрин), може посилювати вазоконстрикторні ефекти цих засобів, що виникають за участю альфа-адренорецепторів, що призводить до підвищення артеріального тиску. Подібні взаємодії можливі при застосуванні неселективних бета-адреноблокаторів. Алергени, що використовуються для імунотерапії, або екстракти алергенів для шкірних проб, підвищують ризик виникнення тяжких системних алергічних реакцій або анафілаксії у пацієнтів, які отримують бісопролол. Йодвмісні рентгеноконтрастні діагностичні засоби для внутрішньовенного введення підвищують ризик розвитку анафілактичних реакцій. Фенітоїн при внутрішньовенному введенні, засоби для інгаляційної анестезії (похідні вуглеводнів) підвищують вираженість кардіодепресивної дії та ймовірність зниження артеріального тиску. Ефективність інсуліну і гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо може змінюватися при лікуванні бісопрололом (маскує симптоми гіпоглікемії, що розвивається: тахікардію, підвищення АТ). Кліренс лідокаїну та ксантинів (крім теофіліну) може знижуватися у зв'язку з можливим підвищенням їх концентрації у плазмі крові, особливо у пацієнтів з початково підвищеним кліренсом теофіліну під впливом куріння. Антигіпертензивний ефект послаблюють нестероїдні протизапальні препарати (затримка іонів натрію та блокада синтезу простагландинів нирками), глюкокортикостероїди та естрогени (затримка іонів натрію). Серцеві глікозиди підвищують ризик розвитку або посилення брадикардії, AV блокади, зупинки серця та серцевої недостатності. Діуретики, клонідин, симпатолітики, гідралазин та інші гіпотензивні засоби можуть призвести до надмірного зниження артеріального тиску. Дія недеполяризуючих міорелаксантів та антикоагулянтний ефект кумаринів у період лікування бісопрололом може подовжуватися. Трициклічні та тетрациклічні антидепресанти, антипсихотичні засоби (нейролептики), етанол, седамивні та снодійні засоби посилюють пригнічення центральної нервової системи. Негідровані алкалоїди ріжків підвищують ризик розвитку порушень периферичного кровообігу. Сульфасалазин підвищує концентрацію бісопрололу у плазмі крові. Комбінації, які слід брати до уваги Мефлохін при одночасному застосуванні з бісопрололом може збільшувати ризик брадикардії. Інгібітори моноаміноксидази (МАО) (за винятком інгібіторів МАО типу В) можуть посилювати антигіпертензивний ефект. Одночасне застосування може призвести до розвитку гіпертонічного кризу. Ерготамін підвищує ризик розвитку порушень периферичного кровообігу. Рифампіцин скорочує період напіввиведення бісопрололу.Спосіб застосування та дозиПрепарат Біол приймають внутрішньо, вранці натще, 1 раз на добу з невеликою кількістю рідини, вранці до сніданку, під час або після нього. Таблетки не слід розжовувати або розтирати на порошок. У всіх випадках режим прийому та дозу підбирає лікар кожному пацієнту індивідуально, зокрема, враховуючи ЧСС та стан пацієнта. Артеріальна гіпертензія та ІХС При артеріальній гіпертензії та ішемічній хворобі серця препарат Біол застосовують по 5 мг 1 раз на добу. При необхідності дозу збільшують до 10 мг один раз на добу. При лікуванні артеріальної гіпертензії та стенокардії максимальна добова доза становить 20 мг 1 раз на добу. Хронічна серцева недостатність Початок лікування ХСН препаратом Біол вимагає обов'язкового проведення спеціальної фази титрування та регулярного лікарського контролю. Попередньою умовою для лікування препаратом Біол є стабільна хронічна серцева недостатність без ознак загострення. Лікування ХСН препаратом Біол починається відповідно до наступної схеми титрування. У цьому може знадобитися індивідуальна адаптація залежно від цього, наскільки добре пацієнт переносить призначену дозу, тобто. дозу можна збільшувати лише у тому випадку, якщо попередня доза добре переносилася. Для забезпечення відповідного процесу титрування на початкових стадіях лікування рекомендується застосовувати препарат у менших дозах. Початкова доза, що рекомендується, становить 1,25 мг (1/4 таблетки по 5 мг) один раз на день. Залежно від індивідуальної переносимості дозу слід поступово підвищувати до 2,5 мг (1/2 таблетки препарату Біол® по 5 мг), 3,75 мг (3/4 таблетки по 5 мг), 5 мг (1 таблетка препарату Біол® по 5 мг) 5 мг або 1/2 таблетки по 10 мг, 7,5 мг (3/4 таблетки по 10 мг) і 10 мг 1 раз на день з інтервалом не менше 2-х або більше тижнів. Якщо збільшення дози препарату погано переноситься пацієнтом, можливе зниження дози. Максимальна добова доза для лікування ХСН становить 10 мг 1 раз на день. Під час титрування рекомендується регулярний контроль артеріального тиску. ЧСС та симптоми наростання вираженості ХСН Погіршення симптомів ХСН можливе вже першого дня застосування препарату. Під час або після фази титрування може виникнути тимчасове погіршення перебігу ХСН, артеріальна гіпотензія або брадикардія. У цьому випадку рекомендується насамперед звернути увагу на підбір дози супутньої стандартної терапії. Також може знадобитися тимчасове зниження дози Біолу по 5 мг або відміна лікування. Після стабілізації стану пацієнта слід провести повторне титрування дози або продовжити лікування. Порушення функції нирок або печінки Порушення функції печінки або нирок легкого або помірного ступеня зазвичай не потребує коригування дози. При виражених порушеннях функції нирок (КК менше 20 мл/хв) та у пацієнтів з тяжкими захворюваннями печінки максимальна добова доза становить 10 мг. Збільшення дози таких хворих має здійснюватися з особливою обережністю. Пацієнти похилого віку Корекція дози не потрібна. До цього часу недостатньо даних щодо застосування препарату Біол® по 5 мг у пацієнтів з ХСН, пов'язаною з цукровим діабетом 1 типу, вираженими порушеннями функції нирок та/або печінки, рестриктивною кардіоміопатією, вродженими вадами серця або гемодинамічно обумовленим пороком серця. Також досі не було отримано достатніх даних щодо пацієнтів із ХСН із інфарктом міокарда протягом останніх 3 місяців.ПередозуванняСимптоми: аритмія, шлуночкова екстрасистолія, виражена брадикардія, AV блокада, виражене зниження артеріального тиску, гостра серцева недостатність, гіпоглікемія, акроціаноз, утруднення дихання, бронхоспазм, запаморочення, непритомність, судоми. Лікування: у разі передозування, передусім треба припинити прийом препарату, провести промивання шлунка, слід прийняти адсорбуючі засоби, провести симптоматичну терапію. При вираженій брадикардії – внутрішньовенне введення атропіну. Якщо ефект недостатній, з обережністю можна ввести засіб, що має позитивну хронотропну дію. Іноді може бути потрібна тимчасова постановка штучного водія ритму. При вираженому зниженні АТ внутрішньовенне введення плазмозамінних розчинів та вазопресорів. При гіпоглікемії може бути показано внутрішньовенне введення глюкагону або внутрішньовенне введення декстрози (глюкози). При AV блокаді: пацієнти повинні перебувати під постійним наглядом та отримувати лікування бета-адреноміметиками, такими як епінефрін. У разі потреби – постановка штучного водія ритму. При загостренні перебігу ХСН внутрішньовенне введення діуретиків, препаратів із позитивним інотропним ефектом, а також вазодилататорів. При бронхоспазму - призначення бронходилататорів, у тому числі бета2-адреноміметиків та/або амінофіліну.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНе слід різко переривати лікування препаратом Біол через небезпеку розвитку тяжких аритмій та інфаркту міокарда. Скасування проводять поступово, знижуючи дозу на 25% кожні 3-4 дні. Контроль за станом пацієнтів, які приймають препарат Біол®, повинен включати вимірювання ЧСС та АТ (на початку лікування – щодня, потім 1 раз на 3 – 4 місяці), проведення ЕКГ, визначення концентрації глюкози крові у пацієнтів з цукровим діабетом (1 раз на 4 -5 міс). У пацієнтів похилого віку рекомендується стежити за функцією нирок (1 раз на 4-5 місяців). Слід навчити пацієнта методикою підрахунку ЧСС та проінструктувати про необхідність лікарської консультації при ЧСС менше 50 уд/хв. У разі виявлення у пацієнтів похилого віку наростаючої брадикардії (ЧСС менше 50 уд/хв), вираженого зниження артеріального тиску (систолічний АТ менше 100 мм рт.ст.), атріовентрикулярної блокади, необхідно зменшити дозу або припинити лікування. Перед початком лікування рекомендується проводити дослідження функції зовнішнього дихання у пацієнтів із обтяженим бронхолегеневим анамнезом. Пацієнтам, які користуються контактними лінзами, слід враховувати, що на фоні лікування препаратом можливе зменшення продукції слізної рідини. При застосуванні препарату Біол у пацієнтів з феохромоцитомою є ризик розвитку парадоксальної артеріальної гіпертензії (якщо попередньо не досягнуто ефективної блокади альфа-адренорецепторів). При гіпертиреозі бісопролол може маскувати певні клінічні ознаки гіпертиреозу (наприклад, тахікардію). Різка відміна препарату у пацієнтів з гіпертиреозом протипоказана, оскільки здатна посилити симптоматику. При цукровому діабеті може маскувати тахікардію, спричинену гіпоглікемією. На відміну від неселективних бета-адреноблокаторів, практично не посилює викликану інсуліном гіпоглікемію і не затримує відновлення концентрації глюкози в крові до нормального значення. При одночасному застосуванні клонідину його прийом може бути припинено лише через кілька днів після відміни препарату Біол. Можливе посилення вираженості реакції підвищеної чутливості та відсутність ефекту від звичайних доз епінефрину на тлі обтяженого алергологічного анамнезу. У разі потреби проведення планового хірургічного лікування препарат слід відмінити за 48 годин до проведення загальної анестезії. Якщо пацієнт прийняв препарат перед хірургічним втручанням, слід підібрати лікарський засіб для загальної анестезії з мінімально негативною інотропною дією. Реципрокну активацію блукаючого нерва можна усунути внутрішньовенним введенням атропіну (1-2 мг). Лікарські засоби, які виснажують депо катехоламінів (в т. ч. резерпін), можуть посилити дію бета-адреноблокаторів, тому пацієнти, які приймають такі поєднання лікарських засобів, повинні перебувати під постійним наглядом лікаря щодо виявлення вираженого зниження АТ або брадикардії. Пацієнтам із бронхоспастичними захворюваннями можна з обережністю призначати кардіоселективні бета-адреноблокатори у разі непереносимості та/або неефективності інших гіпотензивних засобів. На тлі прийому бета-адреноблокаторів у пацієнтів із супутньою бронхіальною астмою може посилюватись опір дихальних шляхів. При перевищенні дози Біол у таких пацієнтів виникає небезпека розвитку бронхоспазму. У разі виявлення у пацієнтів наростаючої брадикардії (ЧСС менше 50 уд/хв), вираженого зниження АТ (систолічний АТ – менше 100 мм рт.ст.), AV блокади, необхідно зменшити дозу або припинити лікування. Рекомендується припинити терапію препаратом Біол при розвитку депресії. Не можна різко переривати лікування через небезпеку розвитку тяжких аритмій та інфаркту міокарда. Відміну препарату проводять поступово, знижуючи дозу протягом 2 тижнів та більше (знижують дозу на 25% на 3-4 дні). Слід скасовувати препарат перед дослідженням концентрації в крові та сечі катехоламінів, норметанефрину, ванілілміндальної кислоти, титрів антинуклеарних антитіл. У курців ефективність бета-адреноблокаторів нижча. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування препаратом Біол® необхідно дотримуватись обережності при керуванні транспортними засобами та зайнятті іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Опис лікарської формиКапсули желатинові тверді розміром №3, кришка блакитна непрозора, корпус білий непрозорий, вміст порошок світло-бежевого кольору.Фармакотерапевтична групаІмуностимулююче.ФармакодинамікаІмуностимулюючий препарат бактеріального походження. Викликає імунну відповідь слизової оболонки травного тракту. Особливо ефект проявляється у пейєрових бляшках (ПБ) тонкого кишечника. Антигенпрезентуючі клітини (АПК) у ПБ активуються препаратом і згодом стимулюють клітини, які відповідають за специфічний імунітет. При застосуванні препарату спостерігається збільшення кількості циркулюючих В-лімфоцитів. Після стимуляції В-лімфоцитів спостерігається збільшення вироблення поліклональних антитіл, особливо IgG сироватки та IgA, що секретується слизовою оболонкою дихальних шляхів та слиною. Ці антитіла є першою лінією захисту проти цілого ряду інфекційних агентів (вірусів та бактерій). Препарат має потужну стимулюючу дію на більшість типів лейкоцитів, про це свідчить зростання кількості клітин мієлоїдного та лімфоїдного ряду, а також селективне підвищення експресії рецепторів на їх поверхні. У сукупності ці дані є підтвердженням того, що препарат запускає біологічні реакції, що посилюють імунний захист організму проти інфекції. Клінічно Бронхо-Ваксом дитячий зменшує частоту гострих інфекцій дихальних шляхів, скорочує тривалість їх перебігу, знижує ймовірність загострень хронічного бронхіту, а також збільшує опірність організму до інфекцій дихальної системи. У цьому знижується потреба застосування інших ЛЗ, особливо антибіотиків.Показання до застосуванняПрепарат застосовується у дітей з 6 місяців до 12 років за такими показаннями: профілактика рецидивуючої інфекції дихальних шляхів та загострень хронічного бронхіту; комплексне лікування гострих інфекцій дихальних шляхівПротипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до компонентів препарату.Побічна діяІмуностимулюючий препарат Бронхо-Ваксом дитячий зазвичай добре переноситься. Більшість побічних реакцій віднесено до загальної категорії із середнім або помірно тяжким ступенем прояву. Найчастішим проявом побічної дії препарату є розлад шлунково-кишкового тракту, шкірні реакції, порушення з боку органів дихання. У кожній приватній категорії побічні ефекти згруповані за системно-органним класом і представлені в порядку зменшення частоти: дуже часто (≥1/10); часто (від ≥1/100 до <1/10); нечасто (від ≥1/1000 до <1/100); рідко (від ≥1/10000 до <1/1000); дуже рідко (<1/10000); невідомо (на підставі наявних даних оцінку провести неможливо). З боку шлунково-кишкового тракту: часто – діарея, біль у животі; невідомо – блювота, нудота. З боку нервової системи: невідомо головний біль. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто – кашель. З боку шкіри та підшкірної клітковини: часто – висип; невідомо — кропив'янка, набряк Квінке. Загальні розлади та порушення у місці введення: невідомо – лихоманка, стомлюваність. З боку імунної системи: нечасто — гіперчутливість (висип еритематозний, висип генералізований, еритема, набряк повік, набряк особи, периферичні набряки, припухлість обличчя, свербіж, генералізоване свербіння, задишка).Взаємодія з лікарськими засобамиПрепарат може застосовуватись одночасно з іншими ЛЗ, що використовуються при терапії гострих та хронічних респіраторних захворювань. Взаємодія з іншими ЛЗ досі не встановлена.Спосіб застосування та дозиВсередину. Лікування: по 1 капс. препарату Бронхо-Ваксом дитячий щодня вранці натщесерце до зникнення симптомів, але не менше 10 днів. При необхідності проведення антибіотикотерапії Бронхо-Ваксом дитячий слід приймати у поєднанні з антибіотиком від початку лікування. Тривалість лікування або призначення повторного курсу терапії повинен визначати лікар, виходячи із стану здоров'я хворого. Профілактика загострень та підтримуюча терапія: 1 капс. препарату Бронхо-Ваксом дитячий щоденно вранці натще. Курс включає 3 цикли, кожен з яких складається із щоденного прийому 1 капс. протягом 10 днів, інтервал між циклами – 20 днів. Якщо капсулу важко проковтнути, її слід відкрити і змішати вміст з питвом (в т.ч. фруктовий сік, молоко).ПередозуванняВідомості про випадки передозування відсутні. Природа препарату Бронхо-Ваксом дитячий та результати вивчення його токсичності вказують на те, що передозування малоймовірне.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
Опис лікарської формиКапсули желатинові тверді розміром №3, кришка блакитна непрозора, корпус білий непрозорий, вміст порошок світло-бежевого кольору.Фармакотерапевтична групаІмуностимулююче.ФармакодинамікаІмуностимулюючий препарат бактеріального походження. Викликає імунну відповідь слизової оболонки травного тракту. Особливо ефект проявляється у пейєрових бляшках (ПБ) тонкого кишечника. Антигенпрезентуючі клітини (АПК) у ПБ активуються препаратом і згодом стимулюють клітини, що відповідають за специфічний імунітет. При застосуванні препарату спостерігається збільшення кількості циркулюючих В-лімфоцитів. Після стимуляції В-лімфоцитів спостерігається збільшення вироблення поліклональних антитіл, особливо IgG сироватки та IgA, що секретується слизовою оболонкою дихальних шляхів та слиною. Ці антитіла є першою лінією захисту проти цілого ряду інфекційних агентів (вірусів та бактерій). Препарат має потужну стимулюючу дію на більшість типів лейкоцитів, про це свідчить зростання кількості клітин мієлоїдного та лімфоїдного ряду, а також селективне підвищення експресії рецепторів на їх поверхні. У сукупності ці дані є підтвердженням того, що препарат запускає біологічні реакції, що посилюють імунний захист організму проти інфекції. Клінічно Бронхо-Ваксом дитячий зменшує частоту гострих інфекцій дихальних шляхів, скорочує тривалість їх перебігу, знижує ймовірність загострень хронічного бронхіту, а також збільшує опірність організму до інфекцій дихальної системи. У цьому знижується потреба застосування інших ЛЗ, особливо антибіотиків.Показання до застосуванняПрепарат застосовується у дітей з 6 місяців до 12 років за такими показаннями: профілактика рецидивуючої інфекції дихальних шляхів та загострень хронічного бронхіту; комплексне лікування гострих інфекцій дихальних шляхівПротипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до компонентів препарату.Побічна діяІмуностимулюючий препарат Бронхо-Ваксом дитячий зазвичай добре переноситься. Більшість побічних реакцій віднесено до загальної категорії із середнім або помірно тяжким ступенем прояву. Найчастішим проявом побічної дії препарату є розлад шлунково-кишкового тракту, шкірні реакції, порушення з боку органів дихання. У кожній приватній категорії побічні ефекти згруповані за системно-органним класом і представлені в порядку зменшення частоти: дуже часто (≥1/10); часто (від ≥1/100 до <1/10); нечасто (від ≥1/1000 до <1/100); рідко (від ≥1/10000 до <1/1000); дуже рідко (<1/10000); невідомо (на підставі наявних даних оцінку провести неможливо). З боку шлунково-кишкового тракту: часто – діарея, біль у животі; невідомо – блювота, нудота. З боку нервової системи: невідомо головний біль. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто – кашель. З боку шкіри та підшкірної клітковини: часто – висип; невідомо — кропив'янка, набряк Квінке. Загальні розлади та порушення у місці введення: невідомо – лихоманка, стомлюваність. З боку імунної системи: нечасто — гіперчутливість (висип еритематозний, висип генералізований, еритема, набряк повік, набряк особи, периферичні набряки, припухлість обличчя, свербіж, генералізоване свербіння, задишка).Взаємодія з лікарськими засобамиПрепарат може застосовуватись одночасно з іншими ЛЗ, що використовуються при терапії гострих та хронічних респіраторних захворювань. Взаємодія з іншими ЛЗ досі не встановлена.Спосіб застосування та дозиВсередину. Лікування: по 1 капс. препарату Бронхо-Ваксом дитячий щодня вранці натщесерце до зникнення симптомів, але не менше 10 днів. При необхідності проведення антибіотикотерапії Бронхо-Ваксом дитячий слід приймати у поєднанні з антибіотиком від початку лікування. Тривалість лікування або призначення повторного курсу терапії повинен визначати лікар, виходячи із стану здоров'я хворого. Профілактика загострень та підтримуюча терапія: 1 капс. препарату Бронхо-Ваксом дитячий щоденно вранці натще. Курс включає 3 цикли, кожен з яких складається із щоденного прийому 1 капс. протягом 10 днів, інтервал між циклами – 20 днів. Якщо капсулу важко проковтнути, її слід відкрити і змішати вміст з питвом (в т.ч. фруктовий сік, молоко).ПередозуванняВідомості про випадки передозування відсутні. Природа препарату Бронхо-Ваксом дитячий та результати вивчення його токсичності вказують на те, що передозування малоймовірне.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаКрем – 1 р.: активна речовина: сульфадіазин срібла – 10,0 мг; Допоміжні речовини: цетиловий спирт, арахісу масло (гідрогенізоване), полісорбат-60, пропіленгліколь, метилпарагідроксибензоат, пропілпарагідроксибензоат, вода очищена. По 50 мг поміщають в алюмінієву тубу, запаяну мембраною на шийці туби, закупорену пластмасовим ковпачком, що загвинчується, з конусоподібним пристосуванням для проколу мембрани. По 1 тубі поміщають у картонну пачку разом із інструкцією з медичного застосування. По 250 г крему поміщають у поліпропіленову банку, до банку приклеюють інструкцію з медичного застосування.Опис лікарської формиБіла однорідна маса.Фармакотерапевтична групаПротимікробний засіб, сульфаніламід.ФармакодинамікаДермазин є місцевим хіміотерапевтичним засобом для профілактики та лікування ранових та опікових інфекцій. При нанесенні на поверхню опіку сульфадіазин срібла розпадається, повільно та безперервно вивільняючи іони срібла та сульфаніламіду, інгібуючи ріст та розмноження бактеріальних клітин. Дермазин крем має широкий спектр антибактеріальної активності, що включає практично всі види мікробів, що викликають інфікування опікових та інших ран на поверхні шкіри: Pseudomonas aeruginosa, Escherichia coli, Proteus sp., Staphylococcus spp., Streptococcus spp. а також дріжджові гриби (Candida albicans) та деякі штами вірусу герпесу. Дермазин проникає в некротизовані тканини та ексудат.Показання до застосуванняЛікування та профілактика опікових інфекцій, зокрема до аутодермопластики. Лікування та профілактика інфікування трофічних виразок, ран.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до сульфадіазину, інших сульфаніламідних препаратів або до будь-якого з компонентів препарату; вагітність; період грудного вигодовування; недоношені новонароджені та діти протягом перших 2 місяців після народження; порфірія. З обережністю: дефіцит глюкозо-6-фосфатдегідрогенази (ризик розвитку гемолізу); ниркова та/або печінкова недостатність.Вагітність та лактаціяДані щодо застосування сульфадіазину срібла під час вагітності та в період грудного вигодовування обмежені. Застосування препарату Дермазин при вагітності та в період грудного вигодовування протипоказане. При системному застосуванні сульфаніламідів у новонароджених дітей може виникати гіпербілірубінемія та ядерна жовтяниця, оскільки сульфаніламіди заміняють білірубін з альбуміну плазми крові. Сульфаніламіди виділяються у невеликих кількостях у грудне молоко. При необхідності застосування препарату Дермазин у період лактації слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування.Побічна діяЗа даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), небажані ефекти класифіковані відповідно до їх частоти розвитку наступним чином: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100, З боку органів кровотворення та лімфатичної системи – нечасто: лейкопенія (у 3-5 % пацієнтів), що характеризується переважно зниженням числа нейтрофілів; максимальне зниження рівня лейкоцитів спостерігається на 2-4 добу після початку лікування, потім їх рівень нормалізується протягом 2-3 доби, при цьому продовження лікування препаратом Дермазин не впливає на процес відновлення числа лейкоцитів. За даними постмаркетингових спостережень було виявлено такі побічні реакції: З боку органів кровотворення та лімфатичної системи – частота невідома: підвищення осмоляльності плазми крові. З боку імунної системи – частота невідома: реакції гіперчутливості. З боку шкіри та підшкірних структур – дуже рідко: синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз; частота невідома: алергічні шкірні реакції, такі як висипання, свербіж, контактний дерматит, сіре фарбування шкірних покривів під дією сонячного світла. Загальні розлади та порушення у місці нанесення – частота невідома: відчуття печіння або біль. Системне всмоктування сульфадіазину срібла в дуже рідкісних випадках може викликати побічні реакції, подібні до таких при проведенні системної терапії сульфаніламідами (шкірний висип, синдром Стівенса-Джонсона, ексфоліативний дерматит, мультиформна еритема, інтерстиціальний нефрит, , гіпоглікемія, пурпура, фотодерматоз, вузлувата еритема, біль голови, біль у суглобах, дефіцит фолієвої кислоти).Взаємодія з лікарськими засобамиСульфадіазин срібла може інактивувати ферментні препарати для очищення рани при їх одночасному застосуванні. Зазначено, що одночасне застосування циметидину може підвищити частоту розвитку лейкопенії. При великих опіках, коли концентрація плазмадіазину срібла може досягати терапевтичних значень, необхідно враховувати, що дія інших системних препаратів може змінюватися. У таких випадках необхідний контроль сироваткових концентрацій, функції нирок, а також дослідження сечі з метою виключення можливої присутності сульфадіазину срібла. Сульфадіазин срібла може посилювати дію антикоагулянтів, пероральних гіпоглікемічних препаратів із групи сульфонілсечовини, метотрексату, тіопенталу натрію. При одночасному застосуванні з пробенецидом, індометацином, фенілбутазоном, саліцилатами, сульфінпіразоном можливе посилення дії сульфаніламіду. При одночасному застосуванні з ацидифікуючими сечами засобами (наприклад, хлористий кальцій, аскорбінова кислота у великих дозах) можливий розвиток кристалурії.Спосіб застосування та дозиЗовнішньо. Після хірургічної обробки рани Дермазин крем наносять шаром товщиною 2-4 мм на пошкоджену поверхню один-два рази на добу до повного загоєння ранової поверхні. Перед кожним повторним нанесенням крему необхідно видалити попередній шар препарату водою або антисептичними засобами. Дермазин® можна використовувати із застосуванням стерильних пов'язок або без них, пов'язки слід міняти щодня. При зміні пов'язок не спостерігається больових ефектів. Лікування Дермазин ® продовжують до повного загоєння ранової поверхні. Спосіб застосування крему однаковий для лікування опіків та трофічних виразок.ПередозуванняПри тривалому застосуванні на великій поверхні тіла концентрації сульфаніламіду в сироватці можуть наближатися до рівня, що досягається при системному застосуванні, що підвищує ризик розвитку побічних реакцій, притаманних сульфаніламідних препаратів; у цих випадках рекомендується визначати сироваткову концентрацію сульфадіазину срібла. Лікування симптоматичне, призначається багато пиття (рекомендується підтримувати добовий діурез на рівні 1200-1500 мл і більше). Аргірія у зв'язку із підвищеною системною абсорбцією срібла не розвивається.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНеобхідно з обережністю застосовувати препарат Дермазин у пацієнтів з нирковою недостатністю та пошкодженням паренхіми печінки. Пацієнти з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази повинні перебувати під наглядом лікаря. При тривалому застосуванні крему Дермазин на великій поверхні шкіри слід контролювати формулу крові через можливий розвиток лейкопенії. При застосуванні препарату Дермазин може розвинутись синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз, особливо у перші тижні застосування препарату. При виникненні симптомів даних захворювань (прогресуючий шкірний висип, що супроводжується пухирями або пошкодженнями слизової оболонки) лікування препаратом слід припинити. Найкращі результати при лікуванні синдрому Стівенса-Джонсона та токсичного епідермального некролізу відзначаються при ранній діагностиці та негайному припиненні прийому будь-якого підозрюваного препарату. Пацієнтам, у яких при лікуванні сульфадіазином розвивався синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз, не рекомендується повторно застосовувати препарат, що містить сульфадіазин. Частини тіла, оброблені препаратом Дермазин®, слід захищати від прямого сонячного проміння.Уникати влучення в очі. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Чи не зазначено.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
326,00 грн
295,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаГель - 1 г: Активні речовини: диклофенак натрію – 50 мг; Допоміжні речовини: ізопропанол (ізопропіловий спирт), макроголу глицерилкокоат (макроголь-7-глицерилкокоат), гіпромелоза, олія ароматна, вода очищена. 50 або 100 г – туби алюмінієві (1) – коробки картонні.Опис лікарської формиГель для зовнішнього застосування 5% безбарвний або трохи жовтуватий, прозорий, гомогенний і не містить бульбашок, з характерним запахом ізопропілового спирту.Фармакотерапевтична групаПротизапальне, аналгетичне.ФармакокінетикаДані щодо фармакокінетики препарату Диклак не надано.ФармакодинамікаНПЗЗ для зовнішнього застосування. Має виражену аналгетичну та протизапальну дію. Невибірково пригнічуючи ЦОГ-1 і ЦОГ-2, порушує метаболізм арахідонової кислоти та синтез простагландинів, які є основною ланкою у розвитку запалення. У сфері застосування Диклак усуває больовий синдром та зменшує набряклість, пов'язану із запальним процесом.Показання до застосуваннязахворювання опорно-рухового апарату: ревматоїдний артрит, псоріатичний артрит, анкілозуючий спондилоартрит, остеоартроз периферичних суглобів та хребта; ревматичні ураження м'яких тканин; м'язові болі ревматичного та неревматичного походження; травматичні ушкодження м'яких тканин.Протипоказання до застосування"аспіринова" астма; порушення цілісності шкірних покривів; ІІІ триместр вагітності; період лактації (грудне вигодовування); дитячий вік до 6 років; - підвищена чутливість до компонентів препарату; підвищена чутливість до ацетилсаліцилової кислоти або інших НПЗЗ. З обережністю слід застосовувати препарат при печінковій порфірії (загострення), ерозивно-виразкових ураженнях шлунково-кишкового тракту, тяжких порушеннях функції печінки та нирок, при хронічній серцевій недостатності, при бронхіальній астмі, у пацієнтів похилого віку, у І та ІІ триместрах вагітності.Вагітність та лактаціяПрепарат протипоказаний у III триместрі вагітності. Необхідність призначення препарату в І та ІІ триместрах вагітності лікар визначає індивідуально. Досвіду застосування препарату Диклак у період лактації (грудного вигодовування) немає.Побічна діяМісцеві реакції: екзема, фотосенсибілізація, контактний дерматит (свербіж, почервоніння, набряклість ділянки шкіри, папули, везикули, лущення). Системні реакції: генералізований шкірний висип, алергічні реакції (кропив'янка, ангіоневротичний набряк, бронхоспастичні реакції), фотосенсибілізація.Взаємодія з лікарськими засобамиДиклак може посилювати дію препаратів, що спричиняють фотосенсибілізацію. Клінічно значущої взаємодії з іншими лікарськими засобами не описано.Спосіб застосування та дозиПрепарат застосовують зовнішньо. Дорослим та дітям старше 6 років препарат наносять на шкіру та злегка втирають, кратність застосування – 2-3 рази на добу. Необхідна кількість препарату залежить від розміру області ураження. Разова доза препарату – до 2 г (близько 4 см при повністю відкритій горловині туби). Після нанесення препарату руки необхідно вимити. Тривалість лікування залежить від показань та ефекту, що відзначається. Після 2 тижнів застосування препарату пацієнт повинен проконсультуватися з лікарем.ПередозуванняВкрай низька системна абсорбція активного компонента препарату при зовнішньому застосуванні робить передозування практично неможливим.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДиклак слід наносити лише на непошкоджену шкіру, уникаючи потрапляння на відкриті рани. Після нанесення не слід накладати оклюзійну пов'язку. Не допускати попадання препарату на очі та слизові оболонки.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
255,00 грн
223,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаГель - 1 г: Активні речовини: диклофенак натрію – 50 мг; Допоміжні речовини: ізопропанол (ізопропіловий спирт), макроголу глицерилкокоат (макроголь-7-глицерилкокоат), гіпромелоза, олія ароматна, вода очищена. 50 або 100 г – туби алюмінієві (1) – коробки картонні.Опис лікарської формиГель для зовнішнього застосування 5% безбарвний або трохи жовтуватий, прозорий, гомогенний і не містить бульбашок, з характерним запахом ізопропілового спирту.Фармакотерапевтична групаПротизапальне, аналгетичне.ФармакокінетикаДані щодо фармакокінетики препарату Диклак не надано.ФармакодинамікаНПЗЗ для зовнішнього застосування. Має виражену аналгетичну та протизапальну дію. Невибірково пригнічуючи ЦОГ-1 і ЦОГ-2, порушує метаболізм арахідонової кислоти та синтез простагландинів, які є основною ланкою у розвитку запалення. У сфері застосування Диклак усуває больовий синдром та зменшує набряклість, пов'язану із запальним процесом.Показання до застосуваннязахворювання опорно-рухового апарату: ревматоїдний артрит, псоріатичний артрит, анкілозуючий спондилоартрит, остеоартроз периферичних суглобів та хребта; ревматичні ураження м'яких тканин; м'язові болі ревматичного та неревматичного походження; травматичні ушкодження м'яких тканин.Протипоказання до застосування"аспіринова" астма; порушення цілісності шкірних покривів; ІІІ триместр вагітності; період лактації (грудне вигодовування); дитячий вік до 6 років; - підвищена чутливість до компонентів препарату; підвищена чутливість до ацетилсаліцилової кислоти або інших НПЗЗ. З обережністю слід застосовувати препарат при печінковій порфірії (загострення), ерозивно-виразкових ураженнях шлунково-кишкового тракту, тяжких порушеннях функції печінки та нирок, при хронічній серцевій недостатності, при бронхіальній астмі, у пацієнтів похилого віку, у І та ІІ триместрах вагітності.Вагітність та лактаціяПрепарат протипоказаний у III триместрі вагітності. Необхідність призначення препарату в І та ІІ триместрах вагітності лікар визначає індивідуально. Досвіду застосування препарату Диклак у період лактації (грудного вигодовування) немає.Побічна діяМісцеві реакції: екзема, фотосенсибілізація, контактний дерматит (свербіж, почервоніння, набряклість ділянки шкіри, папули, везикули, лущення). Системні реакції: генералізований шкірний висип, алергічні реакції (кропив'янка, ангіоневротичний набряк, бронхоспастичні реакції), фотосенсибілізація.Взаємодія з лікарськими засобамиДиклак може посилювати дію препаратів, що спричиняють фотосенсибілізацію. Клінічно значущої взаємодії з іншими лікарськими засобами не описано.Спосіб застосування та дозиПрепарат застосовують зовнішньо. Дорослим та дітям старше 6 років препарат наносять на шкіру та злегка втирають, кратність застосування – 2-3 рази на добу. Необхідна кількість препарату залежить від розміру області ураження. Разова доза препарату – до 2 г (близько 4 см при повністю відкритій горловині туби). Після нанесення препарату руки необхідно вимити. Тривалість лікування залежить від показань та ефекту, що відзначається. Після 2 тижнів застосування препарату пацієнт повинен проконсультуватися з лікарем.ПередозуванняВкрай низька системна абсорбція активного компонента препарату при зовнішньому застосуванні робить передозування практично неможливим.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДиклак слід наносити лише на непошкоджену шкіру, уникаючи потрапляння на відкриті рани. Після нанесення не слід накладати оклюзійну пов'язку. Не допускати попадання препарату на очі та слизові оболонки.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
Дозування: 250 мг Фасування: N100 Форма випуску таб. Упаковка: блістер Виробник: Сандоз Завод-виробник: Lek(Словенія) Діюча речовина: Етамзилат. .
5 614,00 грн
519,00 грн
Фасовка: N1 Упаковка: фл. Производитель: Сандоз Завод-производитель: Эбеве Фарма Гес. м.
1 007,00 грн
596,00 грн
Дозування: 10 мг/мл Фасування: N1 Упакування: фл. Виробник: Сандоз Завод-виробник: Ебеве Фарма Гес. м.
3 953,00 грн
330,00 грн
Фасування: N1 Упакування: фл. Виробник: Сандоз Завод-виробник: Ебеве Фарма Гес. м.
404,00 грн
355,00 грн
Дозування: 1% Фасування: N1 Форма выпуска: р-р д/наружного применения Упаковка: фл. Производитель: Сандоз Завод-производитель: Глобофарм фармацойтише Продуктьонс унд Хандельсгезелльшафт мбх(Австрия) Действующее вещество: Нафтифин. .
Дозировка: 1 % Фасовка: N1 Форма выпуска: крем д/наружного применения Упаковка: туба Производитель: Сандоз Завод-производитель: Merck KGaA & Co. (Австрия) Действующее вещество: Нафтифин. .
595,00 грн
253,00 грн
Дозування: 1% Фасування: N1 Форма випуску: р-р д/зовнішнього застосування Упакування: фл. Производитель: Сандоз Завод-производитель: Глобофарм фармацойтише Продуктьонс унд Хандельсгезелльшафт мбх(Австрия) Действующее вещество: Нафтифин. .
Дозування: 1% Фасовка: N1 Форма выпуска: крем д/наружного применения Упаковка: туба Производитель: Сандоз Завод-производитель: Merck KGaA & Co. (Австрия) Действующее вещество: Нафтифин. .
722,00 грн
219,00 грн
Дозування: 1% Фасування: N1 Форма випуску: р-р д/зовнішнього застосування Упаковка: фл. -крапельниця Виробник: Сандоз Завод-производитель: Глобофарм фармацойтише Продуктьонс унд Хандельсгезелльшафт мбх(Австрия) Действующее вещество: Нафтифин. .
Дозування: 5% Фасовка: N1 Форма выпуска: лак д/ногтей Упаковка: фл. Производитель: Сандоз Завод-производитель: Пауль В. Бейферс ГмбХ(Германия) Действующее вещество: Аморолфин.