Все товары
Дозування: 10 мг Фасування: N56 Форма выпуска: таб. покрытые пленочной оболочкой Упаковка: блистер Производитель: КРКА д. д.
Дозування: 10 мг Фасовка: N28 Форма выпуска: таб. диспергируемые Упаковка: блистер Производитель: КРКА д. д.
Дозування: 10 мг Фасовка: N56 Форма выпуска: таб. диспергируемые Упаковка: блистер Производитель: КРКА д. д.
Дозування: 20 мг Фасовка: N14 Форма выпуска: капс. кишечнорастворимые Упаковка: блистер Производитель: КРКА д. д.
Дозування: 20 мг Фасування: N28 Форма випуску: капс. кишковорозчинні Упаковка: блістер Виробник: КРКА д. д.
Склад, форма випуску та упаковкаКапсули кишковорозчинні - 1 капс. ядро пелет (активна речовина): езомепразол магнію - 20,645/41,29 мг (еквівалентно езомепразолу - 20 або 40 мг); допоміжні речовини: цукрова крупка (містить сахарозу та патоку крохмальну) - 35,58/71,16 мг; повідон К30 - 7,5/15 мг; натрію лаурилсульфат – 0,9/1,8 мг; оболонка пеллет: Opadry II білий 85F28751 (полівініловий спирт - 9,376/18,752 мг; титану діоксид (Е171) - 5,86/11,72 мг; макрогол 3000 - 4,735/9,47 мг; 6,3 - 3 44/46,88 мг; магнію гідроксикарбонат (магнію карбонат важкий) - 3/6 мг; метакрилової кислоти та етилакрилату сополімер (1:1); дисперсія 30% * - 127,49/254,98 мг; тальк - 11,925/23,85 мг; макрогол 6000 - 3,825/7,65 мг; титану діоксид (Е171) - 3,825/7,65 мг; полісорбат 80 - 1,72/3,44 мг; корпус желатинової капсули: барвник заліза оксид червоний (Е172) - 0,014/0,114 мг; титану діоксид (Е171) - 0,406/0,458 мг; желатин** - 28,38/45,028 мг; кришечка желатинової капсули: барвник заліза оксид червоний (Е172) - 0,01/0,076 мг; титану діоксид (Е171) - 0,271/0,305 мг; желатин** - 18,92/30,019 мг. *дисперсія Eudragit L30D містить крім метакрилової кислоти, етилакрилату сополімеру і води, також натрію лаурилсульфат (0,7% з розрахунку на тверду речовину в дисперсії) і полісорбат 80 (2,3% з розрахунку на тверду речовину в дисперсії) як емульгатори. **містить у середньому 14,5% води (втрата у масі при висушуванні). Капсули кишковорозчинні, 20мг, 40мг. 7 капс. у блістері з комбінованого матеріалу орієнтованого поліаміду/алюмінію/ПЕ + вологопоглинач та алюмінієва фольга + ПЕ або з комбінованого матеріалу орієнтованого поліаміду/алюмінію/ПВХ та алюмінієвої фольги. По 1, 2, 4 блістери поміщають в картонну пачку.Опис лікарської формиКапсули, 20 мг № 3. Корпус і кришечка світло-рожевого кольору. Капсули, 40 мг: № 1. Корпус і кришечка від рожевого до рожевого зі слабким сіруватим відтінком кольору. Вміст капсули: пелети від білого до майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаПротивиразкове.ФармакокінетикаВсмоктування та розподіл Езомепразол нестійкий у кислому середовищі, тому приймається внутрішньо у вигляді кишковорозчинних капсул, що містять пелети препарату, оболонка яких також стійка до дії шлункового соку. В умовах in vivo незначна частина езомепразолу перетворюється на R-ізомер. Езомепразол швидко всмоктується, досягаючи Cmax у плазмі крові приблизно через 1-2 години після прийому внутрішньо. Абсолютна біодоступність становить 64% після одноразової дози 40 мг і зростає до 89% на фоні щоденного прийому езомепразолу 1 раз на добу. Біодоступність для езомепразолу у дозі 20 мг становить 50 та 68% відповідно. Vss у здорових добровольців становить приблизно 0,22 л/кг. Зв'язок із білками плазми крові – 97%. Прийом їжі уповільнює та знижує всмоктування езомепразолу, що не має суттєвого клінічного значення. Метаболізм та виведення Езомепразол повністю метаболізується за участю системи ізоферментів цитохрому P450 у печінці. Більшість метаболізується за участю поліморфного ізоферменту CYP2C19, який відповідає за утворення гідрокси- та деметильованих метаболітів. Решта езомепразолу метаболізується ізоферментом CYP3A4, який відповідає за утворення сульфону езомепразолу, основного метаболіту в плазмі крові. Загальний плазмовий кліренс після прийому одноразової дози становить приблизно 17 і 9 л/год після багаторазового прийому. T1/2 становить 1,3 години при тривалому прийомі препарату 1 раз на добу. AUC збільшується при повторному прийомі. Дозозалежне збільшення AUC при повторному застосуванні має нелінійний характер внаслідок зниження метаболізму при першому проходженні через печінку, зниження кліренсу, ймовірно спричиненого інгібуванням ізоферменту CYP2C19 езомепразолом та/або його сульфовмісним метаболітом. При одноразовому щоденному прийомі езомепразол повністю виводиться із плазми у перерві між прийомами. Езомепразол не кумулює. Основні метаболіти езомепразолу не впливають на секрецію соляної кислоти у шлунку. Майже 80% прийнятої дози езомепразолу виводиться нирками у вигляді метаболітів, а решта — через кишечник. У сечі виявляється менше 1% незміненого езомепразолу. Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Приблизно у (2,9±1,5)% населення знижено активність ізоферменту CYP2C19. У таких пацієнтів метаболізм езомепразолу здійснюється переважно ізоферментом CYP3A4. Після багаторазового прийому езомепразолу в дозі 40 мг 1 раз на добу середнє значення AUC приблизно у 2 рази вище, ніж у пацієнтів із зниженою активністю CYP2C19. Середнє значення плазмової Cmax при цьому збільшується приблизно на 60%. У пацієнтів похилого віку (71-80 років) метаболізм езомепразолу суттєво не змінюється. Після одноразового прийому 40 мг езомепразолу середнє значення AUC у жінок приблизно на 30% вище, ніж у чоловіків. Надалі при систематичному щоденному прийомі езомепразолу 1 раз на добу відмінностей у фармакокінетиці у пацієнтів обох статей не спостерігалося. Зазначені особливості не впливають на дозу та спосіб застосування препарату. Метаболізм езомепразолу може бути порушений у людей з легкими або помірними порушеннями печінкової функції. Швидкість метаболізму знижена при тяжких порушеннях функції печінки, що супроводжується двократним збільшенням AUC. Тому максимальна добова доза езомепразолу у цих пацієнтів становить 20 мг. Вивчення пацієнтів зі зниженою функцією нирок не проводилося. Оскільки через нирки відбувається виведення не самого езомепразолу, яке метаболітів, метаболізм езомепразолу у цих пацієнтів не змінюється. Після повторного прийому 20 та 40 мг езомепразолу рівні AUC та часу досягнення Cmax у дітей віком 12–18 років та дорослих були однакові.ФармакодинамікаЕзомепразол є S-ізомером омепразолу та пригнічує секрецію соляної кислоти у шлунку за рахунок специфічного та спрямованого механізму дії. Специфічно інгібує протонний насос парієтальних клітин. Обидва ізомери омепразолу, R- і S-, мають подібну фармакодинамічної активністю. Механізм дії Езомепразол - слабка основа, тому він накопичується і переходить в активну форму в умовах сильно кислого середовища секреторних канальців парієтальних клітин слизової оболонки шлунка, де пригнічує активність ферменту H+/K+-ATФази. Пригнічує як базальну, і стимульовану секрецію соляної кислоти. Вплив на секрецію кислоти у шлунку Ефект розвивається вже протягом 1 години після прийому внутрішньо 20 мг або 40 мг езомепразолу. При повторному прийомі 20 мг езомепразолу 1 раз на добу протягом 5 днів середня пікова концентрація соляної кислоти після стимуляції пентагастрином знижується на 90% (на 5 день терапії через 6-7 годин після прийому препарату). У пацієнтів з ГЕРХ та наявністю клінічних симптомів після щоденного прийому езомепразолу в дозі 20 або 40 мг протягом 5 днів рівень рН вмісту шлунка вище 4 зберігався в середньому протягом 13 і 17 год відповідно. Частка хворих, які приймали езомепразол у дозі 20 мг на добу, у яких рівень рН шлункового вмісту перевищував 4 протягом 8, 12 та 16 год, відповідно, склала 76%, 54% та 24%, а для езомепразолу 40 мг на добу – 97 %, 92% та 56%. Ступінь придушення секреції кислоти езомепразол знаходиться в прямій залежності від AUC. Терапевтичний ефект, що досягається внаслідок придушення секреції кислоти Загоєння рефлюкс-езофагіту, при прийомі езомепразолу в дозі 40 мг, настає приблизно у 78% пацієнтів через 4 тижні і у 93% пацієнтів - через 8 тижнів терапії. Лікування езомепразолом у дозі 20 мг 2 рази на добу протягом 1 тиж у комбінації з відповідними антибіотиками призводить до успішної ерадикації Helicobacter pylori у 90% пацієнтів. При неускладненій виразковій хворобі після ерадикаційної терапії (тривалістю від 7 до 10–14 днів) не потрібне продовження монотерапії антисекреторними препаратами для загоєння виразки та усунення симптомів. Інші ефекти, пов'язані з придушенням секреції кислоти На тлі терапії антисекреторними препаратами підвищується рівень гастрину у сироватці у відповідь на зниження секреції кислоти. У деяких пацієнтів після тривалої терапії езомепразолом відмічено збільшення кількості ентерохромафіноподібних (ELC) клітин, ймовірно, пов'язане з підвищенням рівня гастрину в плазмі. При тривалому прийомі антисекреторних препаратів відмічено деяке збільшення частоти утворення гландулярних кіст шлунка. Ці зміни обумовлені фізіологічними змінами внаслідок тривалого придушення секреції кислоти. Кісти доброякісні і мають оборотний характер. Зниження кислотності шлункового вмісту на фоні прийому антисекреторних засобів супроводжується збільшенням вмісту мікробної флори у шлунку, що присутня у ШКТ в нормі. Терапія інгібіторами протонної помпи може призвести до незначного збільшення ризику інфекційних захворювань ШКТ, наприклад, викликаних бактеріями роду Salmonella і Campylobacter spp. Езомепразол є більш ефективним щодо загоєння виразок шлунка у пацієнтів, які застосовували нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ), у т.ч. селективні інгібітори ЦОГ-2 проти ранитидином. Відзначено високу ефективність езомепразолу щодо профілактики виразок шлунка та дванадцятипалої кишки у пацієнтів, які приймають нестероїдні протизапальні засоби (для пацієнтів старше 60 років та/або з пептичною виразкою в анамнезі), в т.ч. селективні інгібітори ЦОГ-2ІнструкціяВведення препарату через назогастральний зонд При призначенні препарату через назогастральний зонд необхідно: Відкрити капсулу та висипати вміст капсули у спеціальний шприц. Додати в шприц 25 мл питної води та приблизно 5 мл повітря. Для деяких зондів може знадобитися розведення препарату в 50 мл питної води для того, щоб запобігти засміченню зонда пелетами, що містяться в капсулі. Після додавання води відразу ж струсити шприц до одержання суспензії. Переконатися, що наконечник не засмічився (трохи натиснувши на поршень, тримаючи шприц у положенні наконечником догори). Ввести наконечник шприца в зонд, продовжуючи утримувати його спрямованим нагору. Струсити шприц і перевернути його наконечником униз. Негайно ввести 5-10 мл розчиненого препарату у зонд. Після введення розчину повернути шприц у колишнє положення і струсити (шприц повинен утримуватися наконечником нагору, щоб уникнути засмічення наконечника). Знову опустити шприц наконечником донизу і ввести ще 5-10 мл розчину в зонд. Повторити процедуру, доки шприц не буде порожнім. У разі залишку частини препарату у вигляді осаду у шприці: наповнити шприц 25 мл води та 5 мл повітря та повторіть процедури, описані в пунктах 5 та 6. Для деяких зондів для цієї мети може знадобитися 50 мл питної води.Показання до застосуванняГастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ): лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту; тривале підтримуюче лікування після загоєння ерозивного рефлюкс-езофагіту з метою профілактики рецидивів; симптоматичне лікування ГЕРХ. Виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки. Зі складу комбінованої антибактеріальної терапії з метою ерадикації Helicobacter pylori: виразкова хвороба дванадцятипалої кишки, асоційована з Helicobacter pylori; профілактика рецидивів виразки, асоційованої з Helicobacter pylori. Пацієнти, які довго приймають НПЗП: загоєння виразки шлунка, пов'язаної з прийомом нестероїдних протизапальних засобів; профілактика виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, пов'язаної з прийомом нестероїдних протизапальних засобів, у пацієнтів, які належать до групи ризику. Тривала профілактика рецидивів повторних кровотеч із пептичних виразок (після внутрішньовенного застосування ЛЗ, що знижують секрецію шлункових залоз). Синдром Золлінгера-Еллісона та інші стани, що характеризуються підвищеною шлунковою секрецією, у т.ч. ідіопатична гіперсекреція.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до езомепразолу, заміщених бензімідазолів або компонентів препарату; одночасний прийом з атазанавіром та нелфінавіром; спадкова непереносимість фруктози; синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції або дефіцит сахарази-ізомальтази; дитячий вік до 12 років (відсутні дані про ефективність та безпеку) та старше 12 років – за іншими показаннями, крім гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ). З обережністю: тяжка ниркова недостатність (досвід застосування обмежений).Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Еманера при вагітності можливе лише у разі, якщо очікувана користь для матері перевищує можливий ризик для плода, т.к. недостатньо даних щодо застосування езомепразолу у вагітних жінок. В епідеміологічних дослідженнях під час застосування рацемічної суміші омепразолу не виявлено фетотоксичних ефектів чи порушень розвитку плода. У дослідженнях з езомепразолом у тварин не виявлено прямого або опосередкованого негативного впливу на розвиток ембріона або плода; також не виявлено прямий чи опосередкований негативний вплив на перебіг вагітності, пологів та постнатальний період новонародженого. В даний час невідомо, чи виділяється езомепразол з грудним молоком, тому не слід застосовувати препарат Еманера у період годування груддю.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів: дуже часто ≥1/10; часто – від ≥1/100 до У кожній групі небажані ефекти представлені як зменшення їх серйозності. З боку нервової системи: часто головний біль; нечасто - безсоння, запаморочення, парестезії, сонливість; рідко - депресія, збудження, замішання; дуже рідко - галюцинації, агресивна поведінка. З боку дихальної системи: рідко – бронхоспазм. З боку травної системи: часто – біль у животі, запор, діарея, метеоризм, нудота, блювання; нечасто – сухість слизової оболонки порожнини рота, підвищення активності печінкових ферментів; рідко – стоматит, кандидоз шлунково-кишкового тракту, гепатит (з жовтяницею або без); дуже рідко – печінкова недостатність, печінкова енцефалопатія у пацієнтів із захворюваннями печінки в анамнезі. З боку сечовидільної системи: дуже рідко – інтерстиціальний нефрит. З боку репродуктивної системи: дуже рідко – гінекомастія. З боку опорно-рухового апарату: рідко – артралгія, міалгія; дуже рідко – м'язова слабкість. З боку шкірних покровів: нечасто — дерматит, висипання на шкірі, свербіж шкіри, кропив'янка; рідко – алопеція, фотосенсибілізація; дуже рідко – мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз. З боку органів кровотворення: рідко – лейкопенія, тромбоцитопенія; дуже рідко – агранулоцитоз, панцитопенія. З боку органів чуття: нечасто - нечіткість зору; рідко – зміна смаку. Алергічні реакції: рідко – реакції гіперчутливості (наприклад, гарячка, ангіоневротичний набряк, анафілактична реакція/анафілактичний шок). Лабораторні дані: рідко – гіпонатріємія; дуже рідко - гіпомагніємія, гіпокальціємія внаслідок тяжкої гіпомагніємії, гіпокаліємія внаслідок тяжкої гіпомагніємії. Інші: нечасто – периферичні набряки; рідко – пітливість; дуже рідко – слабкість (нездужання).Взаємодія з лікарськими засобамиВплив езомепразолу на фармакокінетику інших препаратів Лікарські препарати, всмоктування яких залежить рівня рН. Зниження секреції соляної кислоти у шлунку на фоні лікування езомепразолом та іншими інгібіторами протонного насоса може призвести до зміни абсорбції препаратів, всмоктування яких залежить від кислотності середовища. Подібно до антацидів та інших препаратів, що знижують кислотність шлункового соку, застосування езомепразолу може призводити до зниження всмоктування кетоконазолу, ітраконазолу та ерлотинібу, та підвищення всмоктування таких препаратів, як дигоксин. Одночасний прийом омепразолу в дозі 20 мг 1 раз на добу та дигоксину підвищує біодоступність дигоксину на 10% (біодоступність дигоксину підвищувалася на величину до 30% у 2 із 10 пацієнтів). Відомо про взаємодію омепразолу з деякими антиретровірусними препаратами. Механізм та клінічне значення цих взаємодій не завжди відомі. Зниження кислотності шлункового соку на фоні терапії омепразолом може впливати на всмоктування антиретровірусних препаратів. Також можлива взаємодія на рівні ізоферменту CYP2C19. На тлі терапії омепразолом відзначається зниження концентрації в сироватці крові деяких антиретровірусних препаратів (атазанавір та нелфінавір). Тому одночасне застосування не рекомендується. Одночасне застосування омепразолу (40 мг один раз на добу) з атазанавіром 300 мг/ритонавіром 100 мг у здорових добровольців супроводжується вираженим зменшенням експозиції атазанавіру (AUC, Cmax та Cmin у плазмі крові знизилися приблизно на 75%).Збільшення дози атазанавіру до 400 мг не компенсувало впливу омепразолу на біодоступність атазанавіру. При одночасному застосуванні омепразолу з саквінавіром підвищується концентрація саквінавіру у сироватці крові. Враховуючи подібні фармакокінетичні та фармакодинамічні властивості омепразолу та езомепразолу, одночасне застосування езомепразолу з антиретровірусними препаратами, такими як атазанавір та нелфінавір, не рекомендується. Лікарські препарати, що метаболізуються CYP2C19. Езомепразол пригнічує CYP2C19, основний ізофермент метаболізму езомепразолу. Таким чином, при одночасному застосуванні езомепразолу з препаратами, в метаболізмі яких бере участь ізофермент CYP2C19, такими як діазепам, циталопрам, іміпрамін, кломіпрамін, фенітоїн і т.д., може збільшитися концентрація цих препаратів у плазмі крові і, відповідно, потрібно зменшити . Це особливо необхідно враховувати при призначенні препарату Еманера в режимі необхідності. Так, при одночасному застосуванні з 30 мг езомепразолу знижується кліренс діазепаму (субстрат ізоферменту CYP2C19) на 45%. Одночасне застосування езомепразолу в дозі 40 мг призводить до підвищення концентрації фенітоїну у плазмі у пацієнтів з епілепсією на 13%. Рекомендується контролювати концентрації фенітоїну в плазмі крові на початку терапії езомепразолом та при його відміні. При застосуванні омепразолу в дозі 40 мг збільшується Cmax та AUC вориконазолу (субстрат ізоферменту CYP2C19) на 15 та 41% відповідно. Час коагуляції при одночасному тривалому прийомі варфарину та езомепразолу в дозі 40 мг залишається в допустимих межах. Однак повідомлялося про декілька випадків клінічно значущого підвищення індексу МНО. Рекомендується контролювати МНО на початку та по закінченні одночасного застосування езомепразолу та варфарину або інших похідних кумарину. Застосування омепразолу в дозі 40 мг призводило до збільшення Cmax та AUC цилостазолу на 18 та 26% відповідно; для одного з активних метаболітів цилостазолу збільшення склало 29 та 69% відповідно. Одночасне застосування езомепразолу в дозі 40 мг з цизапридом призводить до підвищення значень фармакокінетичних параметрів цизаприду у здорових добровольців: AUC – на 32% та T1/2 – на 31%, проте Cmax при цьому значно не змінюється. Незначне подовження інтервалу QT на ЕКГ, яке спостерігається при монотерапії цизапридом, не збільшувалося при додаванні езомепразолу. У деяких пацієнтів спостерігалося підвищення концентрації метотрексату в сироватці крові на тлі одночасного застосування з інгібіторами протонного насоса. При застосуванні високих доз метотрексату слід розглянути можливість тимчасової відміни езомепразолу. Езомепразол не викликає клінічно значущих змін фармакокінетики амоксициліну та хінідину. Одночасне нетривале застосування езомепразолу та напроксену або рофекоксибу не виявило клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії. У клінічному дослідженні вивчали взаємодію при застосуванні клопідогрелу (300 мг – навантажувальна доза, потім – 75 мг на добу) з омепразолом (80 мг) одномоментно, одночасно протягом 5 днів. Активність тіолового метаболіту (активного метаболіту) клопідогрелу була знижена на 46% (1-й день терапії) та 42% (5-й день терапії), при прийомі клопідогрелу та омепразолу в один час. При прийомі клопідогрелу та омепразолу одночасно середнє пригнічення агрегації тромбоцитів (IPA) було зменшено на 47% (протягом 24 год терапії) та 30% (5-й день терапії). За результатами іншого дослідження: омепразол при застосуванні з клопідогрелом не одномоментно, у різний час, не чинить інгібуючої дії на ізофермент CYP2C19. У дослідженнях були зареєстровані суперечливі дані клінічних проявів взаємодії з клопідогрелом щодо основних серцево-судинних подій. При одночасному застосуванні з такролімусом можливе збільшення сироваткових концентрацій такролімусу. Вплив лікарських засобів на фармакокінетику езомепразолу У метаболізмі езомепразолу беруть участь ізоферменти CYP2C19 та CYP3А4. При одночасному застосуванні езомепразолу з кларитроміцином (500 мг 2 рази на день) (інгібітор ізоферменту CYP3А4) збільшується значення AUC езомепразолу в 2 рази. Одночасне застосування езомепразолу та комбінованого інгібітору ізоферментів CYP2C19 та CYP3А4, наприклад, вориконазолу може супроводжуватися збільшенням AUC езомепразолу більш ніж у 2 рази. Зазвичай у таких ситуаціях не потрібна зміна дози езомепразолу. У пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки або при необхідності тривалої терапії слід вирішити питання зниження дози езомепразолу. Лікарські препарати, що індукують ізоферменти CYP2C19 та CYP3А4, такі як рифампіцин та препарати звіробою продірявленого, при одночасному застосуванні з езомепразолом можуть призводити до зниження концентрації езомепразолу в плазмі крові за рахунок прискорення метаболізму езомепразолу.Спосіб застосування та дозиНе розжовуючи, запиваючи невеликою кількістю рідини. Для пацієнтів із утрудненим ковтанням вміст капсул висипати в половину склянки негазованої води, розмішати та випити одразу або протягом 30 хв. Потім знову наповнити склянку водою наполовину, обполоснути стінки склянки та випити. Не слід змішувати препарат із іншими рідинами, т.к. це може призвести до розчинення захисної оболонки пелет. Пелети не слід розжовувати чи роздавлювати. Пацієнтам, які не можуть самостійно ковтати, вміст капсул слід розчинити у негазованій воді та ввести езомепразол через назогастральний зонд. Необхідно перевірити відповідність шприца для введення препарату та зонда. Дорослі та підлітки старше 12 років ГЕРХ: Ерозивний рефлюксний езофагіт (лікування): 40 мг 1 раз на добу протягом 4 тижнів. Якщо після першого курсу терапії загоєння езофагіту не настає або зберігаються симптоми, рекомендується додатковий 4-тижневий курс лікування езомепразолом. Тривале підтримуюче лікування після загоєння ерозивного рефлюкс-езофагіту для запобігання рецидиву: 20 мг 1 раз на добу. Симптоматичне лікування ГЕРХ: 20 мг 1 раз на добу – пацієнтам без езофагіту. Якщо після 4 тижнів терапії не вдалося досягти контролю симптомів, необхідно провести повторне обстеження пацієнта. Після усунення симптомів можна продовжити прийом препарату Еманера на вимогу, тобто. приймати по 20 мг препарату 1 раз на добу у разі виникнення симптомів. Пацієнтам, які приймають нестероїдні протизапальні засоби, що належать до групи ризику виразки шлунка або дванадцятипалої кишки, не рекомендується лікування в режимі на вимогу. Дорослі пацієнти Виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки У складі комбінованої антибактеріальної терапії з метою ерадикації Helicobacter pylori: Виразкова хвороба дванадцятипалої кишки, асоційована з Helicobacter pylori та профілактика рецидивів пептичної виразки, асоційованої з Helicobacter pylori (до складу комбінованої ерадикаційної терапії Helicobacter pylori входять: Еманера 20 мг, 0 мг 0 Усі препарати приймаються двічі на добу 7-14 днів. Пацієнти, які довго приймають НПЗП: Загоєння виразки шлунка, пов'язаної з прийомом нестероїдних протизапальних засобів: 20 мг або 40 мг 1 раз на добу протягом 4-8 тижнів. Профілактика виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, пов'язаної з прийомом нестероїдних протизапальних засобів у пацієнтів, які належать до групи ризику: препарат Еманера 20 мг або 40 мг 1 раз на добу. Тривала профілактика рецидивів повторних кровотеч із пептичних виразок (після внутрішньовенного застосування ЛЗ, що знижують секрецію шлункових залоз): препарат Еманера 40 мг 1 раз на добу протягом 4 тижнів після розпочатої внутрішньовенної профілактики повторних кровотеч. Синдром Золлінгера-Еллісона та інші стани, що характеризуються підвищеною шлунковою секрецією, у т.ч. ідіопатична гіперсекреція: початкова доза Еманера 40 мг 2 рази на добу. Дозу препарату та тривалість лікування підбирають індивідуально залежно від клінічної картини захворювання. Захворювання у більшості пацієнтів контролюється прийомом препарату у дозі від 80 до 160 мг на добу. При необхідності застосування препарату Еманера понад 80 мг на добу, добова доза поділяється на два прийоми. Порушення функції нирок. Пацієнтам з порушенням функції нирок зміни дози не потрібні. Досвід застосування езомепразолу у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю обмежений; у зв'язку з цим при призначенні препарату таким пацієнтам слід бути обережними. Порушення функції печінки. Пацієнтам з легкими або помірними порушеннями функції печінки зміна дози не потрібна. При тяжкій печінковій недостатності максимальна добова доза не повинна перевищувати 20 мг. Пацієнти похилого віку. Пацієнтам похилого віку корекція дози не потрібна.ПередозуванняДо цього часу випадки передозування препарату Еманера не описані. Прийом внутрішньо езомепразолу в дозі 280 мг супроводжувався загальною слабкістю та симптомами з боку шлунково-кишкового тракту. Одноразовий прийом внутрішньо 80 мг езомепразолу не супроводжувався будь-якими симптомами. Специфічний антидот немає. Езомепразол активно зв'язується з білками плазми, тому гемодіаліз малоефективний. Лікування: у разі передозування слід проводити симптоматичну терапію.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри появі тривожних симптомів (наприклад, таких як значна спонтанна втрата маси тіла, повторне блювання, дисфагія, блювота з домішкою крові або мелена), а також при підозрі або виявленні виразки шлунка необхідно виключити злоякісне новоутворення, оскільки застосування препарату Еманера може зменшити вираженість симптомів. постановку діагнозу. Пацієнти, які довго (особливо більше року) приймають препарат Еманера повинні перебувати під регулярним медичним наглядом. Пацієнти, які приймають препарат на вимогу, повинні бути поінформовані про необхідність звернення до лікаря при зміні характеру симптомів. Враховуючи коливання концентрації езомепразолу в плазмі при застосуванні препарату в режимі на вимогу, слід враховувати взаємодії з іншими лікарськими препаратами. При застосуванні езомепразолу з метою ерадикації Helicobacter pylori слід враховувати можливу взаємодію між компонентами потрійної терапії. Кларитроміцин є потужним інгібітором CYP3A4, тому слід враховувати протипоказання та лікарську взаємодію кларитроміцину при призначенні потрійної терапії пацієнтам, які одночасно приймають препарати, що метаболізуються CYP3A4, такі як цизаприд. Препарат Еманера містить сахарозу, тому його застосування протипоказане пацієнтам із спадковою непереносимістю фруктози, синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції або дефіцитом сахарази-ізомальтази. Вплив на здатність керувати автотранспортом та іншими складними механізмами. Препарат Еманера не впливає на керування транспортними засобами та роботу з іншими технічними пристроями, що потребує підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Дозировка: 40 мг Фасовка: N28 Форма выпуска: капс. кишечнорастворимые Упаковка: блистер Производитель: КРКА д. д.
Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.
Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діючі речовини: гідрохлортіазид – 12,50 мг; еналаприлу малеат – 10,00 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, крохмаль прежелатинізований, тальк, гідрокарбонат натрію, магнію стеарат. При виробництві на АТ "КРКА, д.д., нове місце", Словенія: По 10 таблеток у блістері з комбінованого матеріалу ОПА/Ал/ПВХ та фольги алюмінієвої. 2, 3, 6 або 9 блістерів разом з інструкцією із застосування поміщають в картонну пачку. При виробництві на ТОВ "КРКА-РУС", Росія: По 10 таблеток у контурній комірковій упаковці з комбінованого матеріалу ОПА/Ал/ПВХ та фольги алюмінієвої. 2, 3, 6 або 9 контурних осередкових упаковок разом з інструкцією по застосуванню поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиКруглі, плоскі білий колір таблетки з ризиком на одній стороні і фаски.Фармакотерапевтична групаГіпотензивний засіб комбінований (діуретик+АПФ інгібітор).ФармакокінетикаГідрохлоротіазид Всмоктування та розподіл Гідрохлортіазид неповністю, але досить швидко всмоктується із шлунково-кишкового тракту (ЖКТ). Після прийому внутрішньо в дозі 100 мг максимальна концентрація (Сmах) гідрохлортіазиду в плазмі досягається через 1,5-2,5 години. На максимумі діуретичної активності (приблизно через 4 години після прийому) концентрація гідрохлортіазиду у плазмі становить 2 мкг/мл. Зв'язок із білками плазми становить 40%. Гідрохлортіазид проникає через плацентарний бар'єр та екскретується у грудне молоко, не проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Метаболізм Гідрохлоротіазид в організмі людини не метаболізується. Виведення Первинний шлях виведення – нирками (фільтрація та секреція) у незміненому вигляді. Приблизно 61% прийнятої дози виводиться протягом 24 годин. У пацієнтів з нормальною нирковою функцією період напіввиведення (Т1/2) становить від 5,6 до 14,8 години (в середньому 6,4 години). Фармакокінетика в спеціальних групах пацієнтів Порушення функції нирок У пацієнтів з нирковою недостатністю середнього ступеня тяжкості Т1/2 гідрохлортіазиду становить у середньому 11,5 годин, а у пацієнтів з кліренсом креатиніну (КК) менше 30 мл/хв – 20,7 годин. Еналаприл Після прийому внутрішньо еналаприл швидко всмоктується з шлунково-кишкового тракту. Максимальна концентрація (Сmах) еналаприлу в сироватці досягається протягом 1 години після прийому внутрішньо. Ступінь всмоктування еналаприлу при внутрішньому прийомі становить приблизно 60%. Після всмоктування еналаприл швидко гідролізується з утворенням активного метаболіту еналаприлату – потужного інгібітора АПФ. Стах еналаприлату в сироватці крові спостерігається через 3-4 години після прийому дози еналаприлу всередину. Виведення еналаприлу здійснюється переважно нирками. Основними метаболітами, що визначаються в сечі, є еналаприлат, що становить приблизно 40% дози, та незмінений еналаприл. Немає даних про інші значущі шляхи метаболізму еналаприлу, крім гідролізу до еналаприлату. Крива концентрації еналаприлату в плазмі має тривалу кінцеву фазу, мабуть, обумовлену його зв'язуванням з АПФ. У здорових добровольців із нормальною функцією нирок рівноважна концентрація еналаприлату досягається до 4 дня від початку прийому еналаприлу. Т1/2 еналаприлату при курсовому застосуванні препарату внутрішньо становить 11 годин. Прийом їжі не впливає на всмоктування еналаприлу. Тривалість всмоктування та гідролізу еналаприлу подібна до різних рекомендованих терапевтичних доз. Комбінація гідрохлортіазид + еналаприл Регулярний прийом комбінації гідрохлортіазид + еналаприл не впливає або незначно впливає на біодоступність кожного компонента препарату.ФармакодинамікаПрепарат Енап®-НЛ є комбінацією інгібітору АПФ (еналаприлу) та діуретика (гідрохлортіазиду). Препарат Енап®-НЛ забезпечує антигіпертензивну та діуретичну дію. Для лікування артеріальної гіпертензії еналаприл та гідрохлортіазид можуть застосовуватися як у монотерапії, так і у складі комбінованої терапії. При цьому антигіпертензивна дія одного компонента доповнює аналогічну дію іншого компонента, терапевтичний ефект зберігається протягом 24 годин. Механізм дії Еналаприл Еналаприл є похідним двох амінокислот - L-аланіну та L-проліну. Після прийому внутрішньо еналаприл швидко всмоктується та гідролізується в еналаприлат, який є високоспецифічним та довготривалим інгібітором АПФ, що не містить сульфгідрильної групи. АПФ (пептидил-дипептидаза А) каталізує перетворення ангіотензину I на пресорний пептид ангіотензин II. Після всмоктування еналаприл гідролізується до еналаприлату, який пригнічує АПФ. Інгібування АПФ призводить до зниження концентрації ангіотензину II у плазмі крові, що спричиняє збільшення активності реніну плазми крові (внаслідок усунення негативного зворотного зв'язку у відповідь на вивільнення реніну) та зменшення секреції альдостерону. АПФ ідентичний ферменту кініназу II, тому еналаприл також може блокувати руйнування брадикініну - пептиду, що має виражену вазодилатуючу дію. Значення цього ефекту у терапевтичній дії еналаприлу потребує уточнення. Незважаючи на те, що основним механізмом, за допомогою якого еналаприл знижує артеріальний тиск (АТ), вважається придушення активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), що відіграє важливу роль у регулюванні АТ, еналаприл має антигіпертензивну дію навіть у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. зі зниженою активністю реніну плазми. Комбінація еналаприл + гідрохлортіазид Гідрохлортіазид є діуретичним та гіпотензивним засобом, що збільшує активність реніну плазми крові. Хоча еналаприл має антигіпертензивну дію навіть у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та низькою активністю реніну в плазмі крові, одночасне застосування з гідрохлортіазидом призводить до більш вираженого зниження артеріального тиску. Фармакодинаміка Гідрохлоротіазид Механізм дії тіазидних діуретиків (тіазидів) не повністю вивчений. Тіазиди блокують реабсорбцію іонів натрію та хлору на початку ниркових канальців. Таким чином, вони збільшують екскрецію натрію та хлору і, отже, виведення води з організму. Внаслідок сечогінної дії гідрохлортіазиду зменшується об'єм циркулюючої крові (ОЦК), внаслідок чого збільшується активність реніну та вміст альдостерону у плазмі крові. Це призводить до збільшення екскреції іонів калію нирками та зниження вмісту калію в крові (гіпокаліємії). Гідрохлортіазид також збільшує екскрецію іонів магнію та знижує екскрецію іонів кальцію нирками. Тіазидні діуретики знижують екскрецію сечової кислоти нирками та збільшують її концентрацію у плазмі крові. Тіазидні діуретики також зменшують активність карбоангідрази шляхом посилення виведення іонів бікарбонату. Але ця дія зазвичай проявляється слабо і не впливає на рН сечі. У максимальних терапевтичних дозах діуретичний/натрійуретичний ефект усіх тіазидних діуретиків приблизно однаковий. Натрійурез та діурез наступають протягом 2 годин і досягають свого максимуму приблизно через 4 години. Тривалість діуретичної дії гідрохлортіазиду становить від 6 до 12 годин. Гідрохлортіазид має антигіпертензивну дію. На нормальний АТ тіазидні діуретики не впливають. Еналаприл Застосування еналаприлу у пацієнтів з артеріальною гіпертензією призводить до зниження АТ як у "положенні стоячи", так і в "положенні лежачи" без значного збільшення частоти серцевих скорочень (ЧСС). Симптоматична постуральна гіпотензія нечасто розвивається. У деяких пацієнтів досягнення оптимального зниження артеріального тиску може вимагати кількох тижнів терапії. Переривання терапії еналаприлом не викликає різкого підйому артеріального тиску. Ефективне інгібування активності АПФ зазвичай розвивається через 2-4 години після одноразового прийому дози еналаприлу внутрішньо. Антигіпертензивна дія розвивається протягом 1 години, максимальне зниження артеріального тиску спостерігається через 4-6 годин після прийому препарату. Тривалість дії залежить від дози. Однак при застосуванні рекомендованих доз антигіпертензивна дія та гемодинамічні ефекти зберігаються протягом 24 годин. У клінічних дослідженнях гемодинаміки у пацієнтів з есенціальною гіпертензією зниження артеріального тиску супроводжувалося зниженням загального периферичного судинного опору (ОПСС), невеликим збільшенням серцевого викиду та відсутністю змін або незначними змінами ЧСС. Після прийому еналаприлу спостерігалося збільшення ниркового кровотоку. При цьому швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) не змінювалася. Однак у пацієнтів із вихідно зниженою клубочковою фільтрацією її швидкість зазвичай збільшувалася. Гіпотензивна терапія еналаприлом веде до значної регресії гіпертрофії лівого шлуночка та збереження його систолічної функції. Терапія еналаприлом супроводжується сприятливим впливом на співвідношення фракцій ліпопротеїнів у плазмі крові та сприятливим впливом або відсутністю його на сироваткову концентрацію загального холестерину. Комбінація гідрохлортіазид + еналаприл У клінічних дослідженнях було показано, що застосування комбінації еналаприлу та гідрохлоротіазиду призводить до більш вираженого зниження АТ порівняно з монотерапією кожним із препаратів окремо і дозволяє зберігати антигіпертензивну дію препарату Енап®-НЛ щонайменше протягом 24 годин. Еналаприл зменшує втрату іонів калію, зумовлену застосуванням гідрохлортіазиду. Еналаприл та гідрохлортіазид мають подібний режим дозування – одноразовий прийом на добу, тому препарат Енап®-НЛ є зручною лікарською формою для комбінованого застосування еналаприлу та гідрохлортіазиду.Показання до застосуванняЛікування артеріальної гіпертензії у пацієнтів, яким показано комбіновану терапію.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до будь-якого з компонентів препарату або до інших похідних сульфонаміду. Спадкова непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції. Ангіоневротичний набряк в анамнезі, пов'язаний із прийомом інгібіторів АПФ, а також спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк. Порушення функції печінки тяжкого ступеня (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю). Порушення функції нирок тяжкого ступеня (КК Анурія. Рефрактерна гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіперкальціємія. Одночасне застосування з аліскіреном або препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (СКФ Одночасне застосування з антагоністами рецепторів ангіотензину II (АРА II) у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Одночасне застосування з інгібіторами нейтральної ендопептидази (наприклад, з препаратами, що містять сакубітрил) через високий ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Вагітність та період грудного вигодовування. Вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю: Двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки, стани після трансплантації нирки, аортальний або мітральний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГОКМП), ішемічна хвороба серця (ІХС) або цереброваскулярні захворювання, прогресуючі захворювання печінки, печена в анамнезі, пригнічення кістковомозкового кровотворення, системні захворювання сполучної тканини (системний червоний вовчак (ВКВ), склеродермія та ін.), одночасне застосування з імунодепресантами, алопуринолом, прокаїнамідом, або комбінація зазначених ускладнюючих факторів, цукровий діабет, гіпер , гіперкальціємія, одночасне застосування з АРА II, аліскіреном, з препаратами,які можуть викликати поліморфну шлуночкову тахікардію типу "пірует" або збільшувати тривалість інтервалу QT на ЕКГ, а також з препаратами, здатними викликати гіпокаліємію, серцевими глікозидами, калійзберігаючими діуретиками, препаратами калію, калійвмісними замінниками кухонної солі та препаратами. (ЛПНЩ-афереза) з використанням декстран сульфату, обтяжений алергологічний анамнез або ангіоневротичний набряк в анамнезі, алергічні реакції на пеніцилін в анамнезі, стани, що супроводжуються зниженням ОЦК (у тому числі при терапії діуретиками, дотриманні дієти з обмеженням блювоті), під час проведення десенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих, у пацієнтів,які знаходяться на діалізі із застосуванням високопроточних мембран (таких як AN69®), у пацієнтів після великих хірургічних втручань або при проведенні загальної анестезії, у пацієнтів похилого віку (старше 65 років), у пацієнтів негроїдної раси. У деяких пацієнтів терапія тіазидними діуретиками може призвести до розвитку гіперурикемії та/або загострення перебігу подагри. Однак еналаприл може збільшувати виведення сечової кислоти нирками і цим послаблювати гіперурикемічний ефект гідрохлортіазиду.Вагітність та лактаціяВагітність Застосування препарату Енап-НЛ під час вагітності протипоказане. При діагностуванні вагітності прийом препарату Енап®-НЛ має бути негайно припинено, якщо прийом препарату не вважається життєво необхідним для матері. Гідрохлоротіазид Існує обмежений досвід застосування гідрохлортіазиду під час вагітності, особливо у першому триместрі. Гідрохлортіазид проникає крізь плацентарний бар'єр. На основі фармакологічного механізму дії гідрохлортіазиду можна зробити висновок, що його застосування під час другого та третього триместрів може призвести до порушення фетоплацентарної перфузії та викликати у новонародженого такі ефекти, як жовтяниця, порушення водно-електролітного балансу та тромбоцитопенія. Гідрохлортіазид не повинен застосовуватися для лікування гестаційного набряку, гестаційної артеріальної гіпертензії або прееклампсії, оскільки це може призвести до зниження ОЦК та плацентарної перфузії без позитивного терапевтичного ефекту. Гідрохлортіазид не повинен застосовуватися для лікування артеріальної гіпертензії у вагітних, за винятком рідкісних випадків, коли неможливе застосування іншої терапії. Немає даних щодо можливості виведення гідрохлортіазиду з крові новонародженого. Еналаприл В опублікованих результатах ретроспективного епідеміологічного дослідження новонароджених, матері яких приймали інгібітори АПФ протягом першого триместру вагітності, відзначався підвищений ризик розвитку серйозних вроджених вад розвитку порівняно з новонародженими, чиї матері не приймали інгібітори АПФ протягом першого триместру вагітності. Кількість випадків уроджених дефектів була низька, і результати даного дослідження не були повторно підтверджені. Інгібітори АПФ можуть спричиняти захворювання або загибель плода або новонародженого при застосуванні їх вагітними під час другого та третього триместрів вагітності. Застосування інгібіторів АПФ у дані періоди супроводжувалося негативним впливом на плід та новонародженого, яке виявлялося у вигляді артеріальної гіпотензії, ниркової недостатності, гіперкаліємії та/або гіпоплазії кісток черепа у новонародженого. Також повідомлялося про недоношеність, затримку внутрішньоутробного розвитку плода та незарощення артеріального (Боталлова) протоки, проте незрозуміло, чи були ці випадки пов'язані з дією інгібіторів АПФ. Можливо, розвиток олігогідрамніону відбувається внаслідок зниження функції нирок плода. Це ускладнення може призводити до контрактури кінцівок, деформації кісток черепа, включаючи його лицьову частину, гіпоплазію легких плода. Ці небажані ефекти, мабуть, не є результатом внутрішньоутробної дії інгібіторів АПФ під час першого триместру вагітності. Рутинне застосування діуретиків під час вагітності у здорових жінок не рекомендується, оскільки наражає матір та плід непотрібної небезпеки, а саме – розвитку ембріональної жовтяниці та жовтяниці новонароджених, тромбоцитопенії та інших можливих небажаних реакцій, що спостерігалися у дорослих пацієнтів. При призначенні препарату Енап-НЛ під час вагітності необхідно інформувати пацієнтку щодо потенційного ризику для плода. У тих рідкісних випадках, коли застосування препарату під час вагітності вважається за необхідне, слід проводити періодичне ультразвукове обстеження для оцінки індексу амніотичної рідини. У разі виявлення в ході ультразвукового обстеження олігогідрамніону необхідно припинити прийом препарату Енап®-НЛ, якщо прийом препарату не вважається життєво необхідним для матері. Проте,і пацієнтка, і лікар повинні знати, що олігогідрамніон розвивається при необоротному ушкодженні плода. Якщо на фоні прийому інгібіторів АПФ під час вагітності спостерігається розвиток олігогідрамніону, то залежно від терміну вагітності для оцінки функціонального стану плода може бути необхідним проведення стресового тесту, нестресового тесту або визначення біофізичного профілю плода. Новонароджені, чиї матері приймали препарат Енап-НЛ під час вагітності, повинні бути ретельно обстежені щодо виявлення артеріальної гіпотензії, олігурії та гіперкаліємії. Еналаприл проникає крізь плацентарний бар'єр. Він може бути частково вилучений із кровообігу новонародженого за допомогою перитонеального діалізу. Теоретично він також може бути вилучений шляхом обмінного переливання крові. Період грудного вигодовування Еналаприл та тіазидні діуретики виділяються з грудним молоком матері у слідових кількостях. У разі необхідності застосування препарату Енап-НЛ у період грудного вигодовування пацієнтка повинна припинити годування груддю.Побічна діяПрепарат Енап-НЛ, як правило, добре переноситься. У клінічних дослідженнях побічні ефекти були, зазвичай, легкими, минущими і вимагали переривання лікування. При застосуванні комбінації гідрохлортіазид + еналаприл спостерігалися перелічені нижче небажані явища з наступною градацією частоти народження: дуже часто (≥ 10%), часто (від ≥ 1% до Системно-органний клас Небажана реакція Гідрохлортіазид + Еналаприл Гідрохлоротіазид Еналаприл Порушення з боку імунної системи Анафілактичні реакції аж до шоку Частота невідома Частота невідома - Порушення з боку крові та лімфатичної системи Агранулоцитоз Рідко Частота невідома Рідко Анемія (апластична, гемолітична) Не часто Частота невідома Не часто Аутоімунні захворювання Рідко - Рідко Лейкопенія Рідко Рідко - Лімфаденопатія Рідко - Рідко Нейтропенія Рідко - Рідко Панцитопенія Рідко - Рідко Зниження гематокриту Рідко - Рідко Зниження гемоглобіну Рідко - Рідко Тромбоцитопенія Рідко Частота невідома Рідко Пригнічення кістковомозкового кровотворення Рідко - Рідко Порушення з боку ендокринної системи Синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону Частота невідома - Частота невідома Порушення з боку обміну речовин та харчування Гіперглікемія Рідко Рідко - Гіперглікемія та глюкозурія у пацієнтів із цукровим діабетом Рідко Частота невідома - Гіперкаліємія Часто - Часто Гіперкальціємія Дуже рідко Дуже рідко - Гіперурикемія Часто Часто - Гіпоглікемія Не часто - Не часто Гіпокаліємія Часто Часто - Гіпомагніємія Не часто Не часто - Гіпонатріємія Частота невідома Частота невідома Не часто Гіпохлоремічний алкалоз Частота невідома Частота невідома - Маніфестація цукрового діабету, що латентно протікає Частота невідома Частота невідома - Загострення подагри* Рідко Не часто - Зниження толерантності до глюкози Частота невідома Частота невідома - Збільшення концентрації холестерину та тригліцеридів у плазмі крові Часто Часто - Порушення психіки Безсоння Не часто Не часто Не часто Депресія Часто - Часто Порушення сну Рідко - Рідко Незвичайні сновидіння Рідко - Рідко Підвищена нервозність Не часто - Не часто Зниження лібідо * Не часто Не часто - Порушення з боку нервової системи Вертіго Не часто - Не часто Головний біль Часто Часто Часто Запаморочення Дуже часто Не часто Дуже часто Зміна смаку Часто - Часто Непритомність Частота невідома Частота невідома Частота невідома Парези (внаслідок гіпокаліємії) Рідко Рідко - Парестезія Не часто Частота невідома Не часто Сонливість Не часто Частота невідома Не часто Сплутаність свідомості Не часто Частота невідома Не часто Порушення з боку органу зору Ксантопсія / минуще порушення зору Дуже часто Не часто - Нечіткість зорового сприйняття Дуже часто Не часто Дуже часто Гостра міопія Частота невідома Частота невідома - Гострий напад вторинної закритокутової глаукоми Частота невідома Частота невідома - Хоріоїдальний випіт Частота невідома Частота невідома - Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Шум у вухах Не часто - Не часто Порушення з боку серця Біль у грудях Часто - Часто Брадикардія Часто Частота невідома - Інфаркт міокарда**, можливо вторинний по відношенню до вираженої артеріальної гіпотензії у пацієнтів, які належать до групи високого ризику Не часто - Не часто Порушення ритму Часто - Часто Відчуття серцебиття Не часто - Не часто Стенокардія Часто - Часто Тахікардія Часто - Часто Порушення з боку судин Інсульт**, можливий вторинний по відношенню до вираженої артеріальної гіпотензії у пацієнтів, які належать до групи високого ризику Не часто - Не часто Ортостатична гіпотензія Часто Частота невідома Не часто Відчуття "припливів" до шкіри обличчя Не часто - Не часто Синдром Рейно Рідко - Рідко Зниження АТ Часто - Часто Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія Рідко - Рідко Біль в горлі Не часто - Не часто Бронхоспазм/бронхіальна астма Не часто - Не часто Інтерстиціальна пневмонія Рідко Частота невідома - Інфільтрати у легенях Рідко - Рідко Кашель Дуже часто - Дуже часто Задишка Часто - Часто Охриплість Не часто - Не часто Респіраторний дистрес-синдром (включаючи пневмоніт та некардіогенний набряк легень) Рідко Не часто - Риніт Рідко - Рідко Рінорея Не часто - Не часто Порушення з боку травної системи Анорексія Не часто Не часто Не часто Біль у животі Часто Часто Часто Глосит Рідко - Рідко Діарея Часто Не часто Часто Диспепсія Не часто - Не часто Запор Не часто Не часто Не часто Інтестинальний набряк кишечника Дуже рідко - Дуже рідко Кишкова непрохідність Не часто - Не часто Метеоризм* Не часто Не часто - Панкреатит Не часто Не часто Не часто Виразка Не часто - Не часто Роздратування шлунка Рідко Не часто Не часто Блювота Не часто Не часто Не часто Сіаладеніт Рідко Не часто - Сухість слизової оболонки ротової порожнини Не часто - Не часто Стоматит/афтозні виразки Рідко - Рідко Нудота Дуже часто Не часто Дуже часто Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний) Рідко - Рідко Некроз печінки (можливо з летальним кінцем) Рідко - Рідко Печінкова недостатність Рідко - Рідко Холестаз (включаючи жовтяницю) Рідко Не часто Рідко Холецистит (особливо у пацієнтів із жовчнокам'яною хворобою в анамнезі) Рідко Рідко - Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Алопеція Не часто - Не часто Кожний зуд Частота невідома Частота невідома Не часто Висипання на шкірі (екзантема) Часто Частота невідома Часто Кропивниця Не часто Не часто Не часто Мультиформна еритема Рідко - Рідко Некротизуючий ангіїт (васкуліт та шкірний васкуліт) Частота невідома Частота невідома - Пемфігус Рідко - Рідко Підвищене потовиділення Не часто - Не часто Пурпура Рідко Рідко - Реакції гіперчутливості/ ангіоневротичний набряк, у т. ч. ангіоневротичний набряк особи, кінцівок, губ, язика, голосових складок та/або гортані (див. розділ "Особливі вказівки") Часто - Часто Синдром Стівенса-Джонсона Рідко Частота невідома Рідко ВКВ, загострення течії Рідко Рідко - Токсичний епідермальний некроліз Рідко Не часто Рідко Фоточутливість Частота невідома Частота невідома - Ексфоліативний дерматит Рідко - Рідко Еритродермія Рідко - Рідко Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини Артралгія** Не часто Не часто М'язова слабкість (зазвичай при застосуванні високих доз) Частота невідома Частота невідома - - М'язові судоми*** Часто Не часто Не часто Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Інтерстиціальний нефрит Рідко Рідко - Порушення функції нирок Не часто Не часто Не часто Олігурія Рідко - Рідко Ниркова недостатність Не часто Не часто Не часто Протеїнурія Не часто - Не часто Порушення з боку статевих органів та молочної залози Гінекомастія Рідко - Рідко Еректильна дисфункція/імпотенція Не часто Частота невідома Не часто Загальні розлади та порушення у місці введення Астенія Дуже часто - Дуже часто Жага (зазвичай при застосуванні високих доз) Частота невідома Частота невідома - Лихоманка Не часто Не часто Не часто Підвищена стомлюваність Часто Частота невідома Часто Почуття дискомфорту Не часто - Не часто Лабораторні та інструментальні дані Підвищення активності "печінкових" трансаміназ у плазмі крові Рідко - Рідко Підвищення концентрації білірубіну у сироватці крові Рідко - Рідко Підвищення концентрації сечовини у плазмі крові Не часто - Не часто Підвищення концентрації сироваткового креатиніну Часто - Часто *Спостерігалися тільки при застосуванні гідрохлортіазиду у дозах 12,5 мг та 25 мг. **Частота випадків була порівнянна з частотою, що спостерігалася у клінічних дослідженнях при прийомі плацебо або іншого препарату порівняння. ***Часті м'язові судоми спостерігалися при застосуванні гідрохлортіазиду у дозах 12,5 мг та 25 мг, нечасті м'язові судоми спостерігалися при застосуванні гідрохлортіазиду у дозі 6 мг. Повідомлялося про розвиток симптомокомплексу, який може включати всі або деякі з наступних симптомів: лихоманку, серозит, васкуліт, міалгію/міозит, артралгію/артрит, позитивний тест на антинуклеарні антитіла, збільшення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозино. Можуть також виникати висипи на шкірі, фотосенсибілізація та інші шкірні реакції.Взаємодія з лікарськими засобамиГідрохлоротіазид Нерекомендовані поєднання лікарських засобів Препарати літію При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та препаратів літію знижується нирковий кліренс літію, що може призвести до підвищення концентрації літію у плазмі крові та збільшення його токсичності. При необхідності одночасного застосування гідрохлортіазиду слід ретельно підбирати дозу препаратів літію, регулярно контролювати концентрацію літію у плазмі крові та відповідним чином підбирати дозу препарату. Поєднання лікарських засобів, що вимагають особливої уваги Препарати, здатні викликати поліморфну шлуночкову тахікардію типу "пірует" Слід з особливою обережністю застосовувати гідрохлортіазид одночасно з такими препаратами, як: антиаритмічні лікарські препарати ІА класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід, прокаїнамід) та ІС класу (флекаїнід); антиаритмічні лікарські препарати III кчасу (дофетилід, ібутилід, бретилію тозилат), соталол, дронедарон, аміодарон; інші лікарські засоби (що не належать до антиаритмічних), такі як: нейролептики: фенотіазини (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин, флуфеназин), бензаміди (амісульприд, сультоприд, сульприд, тіаприд), бутирофенони (дроперидол, галоперидол), пім; антидепресанти: трициклічні антидепресанти, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (циталопрам, есциталопрам); антибактеріальні засоби: фторхінолони (левофлоксацин, моксифлоксацин, спарфлоксацин, ципрофлоксацин), макроліди (еритроміцин при внутрішньовенному введенні, азитроміцин, кларитроміцин, рокситроміцин, спіраміцин), ко-тримоксазол; протигрибкові засоби: азоли (воріконазол, ітраконазол, кетоконазол, флуконазол); протималярійні засоби (хінін, хлорохін, мефлохін, галофантрин, лумефантрін); протипротозойні засоби (пентамідин при парентеральному введенні); антиангінальні засоби (ранолазин, беприділ); протипухлинні засоби (вандетаніб, миш'яку триоксид, оксаліплатин, такролімус); протиблювотні засоби (домперидон, ондансетрон); засоби, що впливають на моторику ШКТ (цизаприд); антигістамінні засоби (астемізол, терфенадин, мізоластин); інші лікарські засоби (анагрелід, вазопресин, дифеманілу метилсульфат, кетансерин, пробукол, пропофол, севофлуран, терліпресин, теродилін, цилостазол). У зв'язку зі збільшенням ризику шлуночкових аритмій, особливо поліморфної шлуночкової тахікардії типу "пірует" (фактор ризику - гіпокаліємія), слід визначити вміст калію в плазмі крові та, при необхідності, коригувати його до початку комбінованої терапії гідрохлортіазидом із зазначеними вище препаратами. Необхідний контроль клінічного стану пацієнта, вмісту електролітів у плазмі крові та показників ЕКГ. У пацієнтів з гіпокаліємією необхідно застосовувати препарати, що не викликають поліморфної шлуночкової тахікардії типу "пірует". Лікарські засоби, здатні збільшувати тривалість інтервалу QT Одночасне застосування гідрохлортіазиду з лікарськими препаратами, здатними збільшувати тривалість інтервалу QT, має ґрунтуватися на ретельній оцінці для кожного пацієнта співвідношення очікуваної користі та потенційного ризику (можливе збільшення ризику розвитку поліморфної шлуночкової тахікардії типу "пірует"). При застосуванні таких комбінацій необхідно регулярно реєструвати ЕКГ (для виявлення подовження інтервалу QT), а також контролювати вміст калію у плазмі крові. Препарати, здатні викликати гіпокаліємію: амфотерицин В (при внутрішньовенному введенні), глюко- та мінералокортикостероїди (при системному застосуванні), тетракозактид (АКТГ), гліциризинова кислота (карбеноксолон, препарати, що містять корінь солодки), проносні засоби, Збільшення ризику розвитку гіпокаліємії при одночасному застосуванні з гідрохлортіазидом (адитивний ефект). Необхідний регулярний контроль вмісту калію у плазмі крові, за необхідності – його корекція. На тлі терапії гідрохлортіазидом рекомендується застосовувати проносні засоби, що не стимулюють моторику кишечника. Серцеві глікозиди Гіпокаліємія та гіпомагніємія, зумовлені дією тіазидних діуретиків, посилюють токсичність серцевих глікозидів. При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та серцевих глікозидів слід регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові, показники ЕКГ та, за необхідності, коригувати терапію. Поєднання лікарських препаратів, які потребують уваги Інші гіпотензивні препарати Потенціювання антигіпертензивної дії гідрохлоротіазиду (адитивний ефект). Може виникнути потреба у корекції дози одночасно призначених гіпотензивних препаратів. Етанол, барбітурати, антипсихотичні засоби (нейролептики), антидепресанти, анксіолітики, наркотичні анальгетики та засоби для загальної анестезії Можливе посилення антигіпертензивної дії гідрохлоротіазиду та потенціювання ортостатичної гіпотензії (адитивний ефект). Недеполяризуючі міорелаксанти (наприклад, тубокурарин) Можливе посилення ефекту недеполяризуючих міорелаксантів. Адреноміметики (пресорні аміни) Гідрохлоротіазид може знижувати ефект адреноміметиків, таких як епінефрин (адреналін) та норепінефрин (норадреналін). Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) та високі дози ацетилсаліцилової кислоти (≥3 г/добу) НПЗЗ можуть знижувати діуретичну та антигіпертензивну дії гідрохлортіазиду. При одночасному застосуванні існує ризик розвитку гострої ниркової недостатності (ГНН) внаслідок зниження ШКФ. Гідрохлортіазид може посилювати токсичну дію високих доз саліцилатів на центральну нервову систему. Гіпоглікемічні засоби для прийому внутрішньо та інсулін Тіазидні діуретики впливають на толерантність до глюкози (можливий розвиток гіперглікемії) та знижують ефективність гіпоглікемічних засобів (може знадобитися корекція дози гіпоглікемічних засобів). Слід з обережністю застосовувати гідрохлортіазид і метформін у зв'язку з ризиком розвитку лактоацидозу на тлі порушення функції нирок, викликаного гідрохлортіазидом. Бета-адреноблокатори, діазоксид Одночасне застосування тіазидних діуретиків (включаючи гідрохлортіазид) з бета-адреноблокаторами або діазоксидом може збільшити ризик розвитку гіперглікемії. Лікарські препарати, що застосовуються для лікування подагри (пробенецид, сульфінпіразон, алопуринол) Може знадобитися корекція дози урикозуричних лікарських засобів, оскільки гідрохлортіазид збільшує концентрацію сечової кислоти у сироватці крові. Тіазидні діуретики можуть збільшити частоту розвитку реакцій гіперчутливості до алопуринолу. Амантадін Тіазидні діуретики (включаючи гідрохлортіазид) можуть знижувати кліренс амантадину, призводити до підвищення концентрації амантадину в плазмі та збільшувати ризик його небажаних ефектів. Антихолінергічні препарати (холіноблокатори) Антихолінергічні препарати (наприклад, атропін, біпериден) збільшують біодоступність тіазидних діуретиків за рахунок зниження моторики шлунково-кишкового тракту та швидкості спорожнення шлунка. Цитотоксичні (протипухлинні) препарати Тіазидні діуретики зменшують ниркову екскрецію цитотоксичних лікарських засобів (наприклад, циклофосфаміду та метотрексату) та потенціюють їхню мієлосупресивну дію. Метилдопа Описано випадки гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та метилдопи. Протиепілептичні препарати (карбамазепін, окскарбазепін, топірамат) Ризик розвитку симптоматичної гіпонатріємії. При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та карбамазепіну необхідне спостереження за станом пацієнта та контроль вмісту натрію у сироватці крові. При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та топірамату також слід контролювати концентрацію топірамату у сироватці крові, при необхідності призначати препарати калію або коригувати дозу топірамату. Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну При одночасному застосуванні з тіазидними діуретиками можливе потенціювання гіпонатріємії. Необхідний контроль вмісту натрію у плазмі крові. Циклоспорин При одночасному застосуванні тіазидних діуретиків та циклоспорину збільшується ризик розвитку гіперурикемії та загострення подагри. Пероральні антикоагулянти Тіазидні діуретики можуть зменшувати ефект пероральних антикоагулянтів. Йодмісткі контрастні речовини Зневоднення організму на фоні прийому тіазидних діуретиків збільшує ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при застосуванні високих доз йодовмісних контрастних речовин. Перед застосуванням йодовмісних контрастних речовин необхідно компенсувати втрату рідини. Препарати кальцію При одночасному застосуванні можливе підвищення вмісту кальцію в крові та розвиток гіперкальціємії внаслідок зниження виведення іонів кальцію нирками. Якщо необхідне одночасне призначення кальцієвмісних лікарських засобів, слід контролювати вміст кальцію в плазмі крові і коригувати дозу препаратів кальцію. Аніонні обмінні смоли (колестирамін та колестипол) Аніонні обмінні смоли зменшують абсорбцію гідрохлортіазиду. Одноразові дози колестираміну та колестиполу зменшують всмоктування гідрохлортіазиду в ШКТ на 85% та 43% відповідно Еналаприл Калійзберігаючі діуретики, препарати калію, каліймісткі добавки, каліймісткі замінники харчової солі Хоча вміст калію в сироватці зазвичай залишається в межах норми, у деяких пацієнтів, які отримують еналаприл, може виникнути гіперкаліємія. Одночасне застосування еналаприлу і калійзберігаючих діуретиків (таких як спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, амілорид), препаратів калію або замінників харчових калій, а також застосування інших препаратів, що сприяють підвищенню вмісту калію в плазмі крові (наприклад, гепарин) може призвести до гіперкалії. При одночасному застосуванні еналаприлу з діуретиками, що викликають втрату іонів калію (тіазидні або "петлеві" діуретики), можуть нівелюватися симптоми гіпокаліємії. Зміст калію у сироватці крові зазвичай залишається у межах норми. Попередня терапія високими дозами діуретиків може призвести до зменшення ОЦК та збільшення ризику розвитку артеріальної гіпотензії під час початку терапії еналаприлатом. Виражену антигіпертензивну дію можна зменшити шляхом відміни діуретика, збільшення споживання води або кухонної солі, а також за умови початку лікування еналаприлатом з низькою дозою. Слід також бути обережними при одночасному призначенні еналаприлу з іншими препаратами, що підвищують вміст калію в сироватці крові, такими як триметоприм і ко-тримоксазол (сульфаметоксазол + триметоприм), оскільки відомо, що триметоприм діє як калійзберігаючий діуретик (такий як. Тому комбінація еналаприлу з вищезазначеними препаратами не рекомендується. При необхідності одночасного застосування перерахованих вище калійвмісних або підвищують вміст калію препаратів слід бути обережним і регулярно контролювати вміст калію в сироватці крові. Препарати літію Діуретики та інгібітори АПФ знижують виведення літію нирками та збільшують ризик розвитку літієвої інтоксикації. Застосування тіазидних діуретиків може призвести до додаткового підвищення сироваткової концентрації літію та ризику інтоксикації літієм при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ. Одночасне застосування препарату Енап-НЛ та препаратів літію не рекомендується. Перед застосуванням препаратів літію необхідно ознайомитись з інструкцією щодо застосування цих препаратів. При необхідності застосування такої комбінації слід ретельно контролювати сироваткові концентрації літію. НПЗП Нестероїдні протизапальні засоби, у тому числі селективні інгібітори ЦОГ-2, можуть знижувати ефект діуретиків та інших гіпотензивних засобів. Внаслідок цього антигіпертензивний ефект АРА II або інгібіторів АПФ може бути ослаблений при одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними засобами, у тому числі з селективними інгібіторами ЦОГ-2. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (наприклад, у пацієнтів похилого віку або пацієнтів з зневодненням, у тому числі хворих на діуретики), які отримують терапію НПЗЗ, у тому числі селективними інгібіторами ЦОГ-2, одночасне застосування АРА II або інгібіторів АПФ може спричинити подальше погіршення. функції нирок, включаючи розвиток ГНН. Ці ефекти зазвичай оборотні, проте одночасне застосування цих лікарських засобів має проводитися з обережністю у пацієнтів з порушенням функції нирок. Перед початком терапії необхідно заповнити ОЦК. Під час лікування рекомендується контролювати функцію нирок. Інші гіпотензивні засоби Адитивний ефект може спостерігатися при одночасному застосуванні еналаприлу та іншої гіпотензивної терапії. Одночасне застосування еналаприлу з бета-адреноблокаторами, метилдопою або блокаторами "повільних" кальцієвих каналів (БМКК) підвищувало виразність антигіпертензивного ефекту. Одночасне застосування еналаприлу з альфа-, бета-адреноблокаторами та гангліоблокаторами повинно проводитися під ретельним лікарським контролем. Одночасне застосування препарату Енап-НЛ з нітрогліцерином, іншими нітропрепаратами або іншими вазодилататорами посилює антигіпертензивний ефект. Подвійна блокада РААС Подвійна блокада РААС із застосуванням АРА II, інгібіторів АПФ або аліскірену (інгібітор реніну) асоційована з підвищеним ризиком розвитку артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та порушень функції нирок (у тому числі ГНН) порівняно з монотерапією зазначеними групами препаратів. Необхідний регулярний контроль АТ, функції нирок та вмісту електролітів у плазмі крові у пацієнтів, які приймають одночасно препарат Енап-НЛ та інші лікарські засоби, що впливають на РААС. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ). Препарати золота Симптомокомплекс (нітратоподібні реакції), що включає відчуття "припливів" крові до шкіри обличчя, нудоту, блювання і артеріальну гіпотензію, спостерігався в поодиноких випадках при одночасному застосуванні препаратів золота для парентерального введення (натрію ауротіомалат) та інгібіторів АПФ, включаючи ен. Трициклічні антидепресанти, нейролептики, засоби для загальної анестезії, наркотичні засоби Одночасне застосування деяких засобів для загальної анестезії, трициклічних антидепресантів та нейролептиків з інгібіторами АПФ може призвести до посилення антигіпертензивного ефекту. Етанол Етанол посилює антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ. Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики та бета-адреноблокатори Еналаприл можна застосовувати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (як антиагрегантний засіб), тромболітиками та бета-адреноблокаторами. Симпатоміметики Симпатоміметики можуть знижувати антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. Гіпоглікемічні засоби Епідеміологічні дослідження показали, що одночасне застосування інгібіторів АПФ та гіпоглікемічних засобів (інсуліну, гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо, у тому числі лінагліптину, саксагліптину, ситагліптину) може посилювати гіпоглікемічний ефект останніх з ризиком розвитку гіпоглікемії. Цей феномен, як правило, найчастіше спостерігався протягом перших тижнів комбінованої терапії, а також у пацієнтів із порушенням функції нирок. У пацієнтів з цукровим діабетом, які приймають гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсуліну, слід регулярно контролювати концентрацію глюкози в крові, особливо протягом першого місяця одночасного застосування з інгібіторами АПФ. Препарати, що містять котримоксазол (сульфаметоксазол + триметоприм) При одночасному застосуванні зростає ризик розвитку гіперкаліємії. Імунодепресивні препарати, алопуринол, прокаїнамід Еналаприл слід застосовувати з особливою обережністю у пацієнтів із системними захворюваннями сполучної тканини, які отримують імуносупресивну терапію, терапію алопуринолом або прокаїнамідом, або мають комбінацію цих ускладнюючих факторів, особливо якщо є порушення функції нирок в анамнезі (див. розділ "Особливі вказівки"). Одночасне застосування з інгібіторами АПФ може збільшувати ризик розвитку лейкопенії. При одночасному застосуванні з алопуринолом підвищується ризик розвитку алергічної реакції, особливо у пацієнтів із порушенням функції нирок. Циклоспорин Одночасне застосування з інгібіторами АПФ може збільшити ризик гіперкаліємії. Рекомендується проведення моніторингу вмісту калію у сироватці крові. Гепарин Гіперкаліємія може виникнути при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ із гепарином. Рекомендується проведення моніторингу вмісту калію у сироватці крові. Естрамустін При одночасному застосуванні підвищується ризик розвитку побічних ефектів, таких як ангіоневротичний набряк (набряк Квінке). Рацекадотрил (інгібітор енкефалінази, що застосовується для лікування гострої діареї) Відомо, що при застосуванні інгібіторів АПФ підвищений ризик ангіоневротичного набряку. Цей ризик може бути підвищений при одночасному застосуванні з рацекадотрилом. Інгібітори нейтральної ендопептидази При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з лікарськими препаратами, що містять сакубітрил (інгібітор неприлізину), зростає ризик розвитку ангіоневротичного набряку, через що одночасне застосування зазначених препаратів протипоказане. Інгібітори АПФ слід призначати не раніше ніж через 36 годин після відміни препаратів, що містять сакубітрил. Протипоказано призначення препаратів, що містять сакубітрил, пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, а також протягом 36 годин після відміни інгібіторів АПФ. Тканинні активатори плазміногену В обсерваційних дослідженнях виявлено підвищену частоту розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ після застосування алтеплази для тромболітичної терапії ішемічного інсульту. Інгібітори механістичної мішені для рапаміцину у ссавців (mTOR) (наприклад, темсіролімус, сиролімус, еверолімус) У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ та інгібітори mTOR, спостерігалося збільшення ризику розвитку ангіоневротичного набряку. На початку терапії слід дотримуватися обережності. Інгібітори дипептидтпептидази 4 типу (ДПП-4) (гліптини) (наприклад, ситагліптин, саксагліптин, віллдагліптин, лінагліптин) - збільшення ризику розвитку ангіоневротичного набряку.Спосіб застосування та дозиВсередину. Доза, що рекомендується, становить 1 таблетка 1 раз на добу. У разі потреби доза може бути збільшена до максимальної добової дози – 2 таблетки 1 раз на добу. Попереднє лікування діуретиками Після першого прийому препарату Енап8-НЛ може розвинутись симптоматична артеріальна гіпотензія. Такий ефект найбільш вірогідний у пацієнтів із порушенням водно-електролітного балансу внаслідок попередньої терапії діуретиками. Прийом діуретиків слід припинити за 2-3 дні до початку лікування препаратом Енап®-НЛ. Порушення функції нирок Тіазиди можуть виявитися недостатньо ефективними діуретиками у пацієнтів з порушенням функції нирок, а при зниженні КК до 30 мл/хв або нижче (тобто при нирковій недостатності середнього або тяжкого ступеня) є неефективними. У пацієнтів з КК >30 мл/хв, але При нирковій недостатності (КК >30 мл/хв, але Пацієнти похилого віку Результати, отримані в ході клінічних досліджень ефективності та безпеки одночасного застосування еналаприлу та гідрохлортіазиду, були подібними у пацієнтів похилого віку (старше 65 років) та молодших пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Не потрібно підбирати початкову дозу препарату Енап®-НЛ для пацієнтів похилого віку. Якщо потрібна зміна дози однієї з діючих речовин у складі комбінованого препарату Енап-НЛ (наприклад, у зв'язку з знову діагностованим захворюванням, зміною стану пацієнта або лікарською взаємодією), необхідний індивідуальний підбір доз окремих компонентів.ПередозуванняСимптоми Гідрохлоротіазид Симптоми: найчастішим проявом передозування гідрохлортіазидом є збільшення діурезу, що супроводжується гострою втратою рідини (дегідратацією) та електролітними порушеннями (гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія). Передозування гідрохлортіазидом може виявлятися такими симптомами: з боку серцево-судинної системи: тахікардія, зниження артеріального тиску, шок; з боку нервової системи: слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення та спазми литкових м'язів, парестезія, порушення свідомості, втома; з боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, спрага; з боку нирок та сечовивідних шляхів: поліурія, олігурія або анурія (через гемоконцентрацію); лабораторні показники: гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія, алкалоз, підвищений вміст азоту сечовини у плазмі (особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю). Лікування: при передозуванні проводиться симптоматична та підтримуюча терапія. Якщо препарат був прийнятий нещодавно, для виведення гідрохлортіазиду показано індукцію блювоти або промивання шлунка. Абсорбцію гідрохлортіазиду можна зменшити прийомом внутрішньо активованого вугілля. У разі зниження АТ або шоку слід заповнити ОЦК запровадженням плазмозамінних рідин та дефіцит електролітів (калій, натрій). При дихальних порушеннях показано інгаляцію кисню або штучну вентиляцію легень. Слід контролювати водно-електролітний баланс (особливо вміст калію у сироватці крові) та функцію нирок до їх нормалізації. Специфічного антидоту немає. Гідрохлортіазид виводиться при гемодіалізі, проте ступінь його виведення не встановлено. Еналаприл Симптоми: найбільш характерними симптомами передозування є виражене зниження артеріального тиску, що починається приблизно через 6 годин після прийому препарату одночасно з блокадою РААС, та ступор. Концентрації еналаприлату в сироватці крові, що перевищують у 100 та 200 разів концентрації, що спостерігаються при застосуванні терапевтичних доз, виникали після прийому 300 мг та 440 мг еналаприлу відповідно. Лікування: еналаприлат може бути видалений із системного кровообігу за допомогою гемодіалізу. Лікування Даних щодо специфічної терапії передозування препаратом Енап®-НЛ немає. Лікування симптоматичне та підтримуюче. Пацієнт повинен перебувати під ретельним лікарським наглядом, терапія препаратом має бути припинена. Рекомендується промивання шлунка, якщо препарат прийнято нещодавно, а також лікування дегідратації, порушень водно-електролітного балансу та артеріальної гіпотензії за допомогою стандартних заходів. Лікування передозування: внутрішньовенна інфузія 0,9% розчину натрію хлориду.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарат Енап-НЛ не слід застосовувати для усунення гіпертонічного кризу, також його застосування не рекомендується у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда у зв'язку з недостатнім досвідом клінічного застосування. Гідрохлоротіазид Порушення функції нирок У пацієнтів з порушеннями функції нирок гідрохлортіазид може спричинити азотемію. При нирковій недостатності можлива кумуляція гідрохлортіазиду. У пацієнтів із зниженою функцією нирок потрібен періодичний контроль КК. При прогресуванні порушення функції нирок та/або настання олігурії (анурії) гідрохлортіазид слід відмінити. Порушення функції печінки При застосуванні тіазидних діуретиків у пацієнтів з порушеннями функції печінки можливий розвиток печінкової енцефалопатії. Пацієнтам із печінковою недостатністю тяжкого ступеня або печінковою енцефалопатією застосування тіазидів протипоказане. У пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості та/або прогресуючими захворюваннями печінки гідрохлортіазид слід застосовувати з обережністю, оскільки навіть невелика зміна водно-електролітного балансу та накопичення амонію у сироватці крові може спричинити печінкову кому. У разі появи симптомів енцефалопатії прийом діуретиків слід негайно припинити. Водно-електролітний баланс та метаболічні порушення Тіазидні діуретики (включаючи гідрохлортіазид) можуть викликати зменшення ОЦК (гіповолемію) та порушення водно-електролітного балансу (в т. ч. гіпокаліємію, гіпонатріємію, гіпохлоремічний алкалоз). Клінічними симптомами порушень водно-електролітного балансу є сухість слизової оболонки ротової порожнини, спрага, слабкість, млявість, стомлюваність, сонливість, неспокій, м'язовий біль або судоми, м'язова слабкість, виражене зниження АТ. олігурія, тахікардія, аритмія та порушення з боку шлунково-кишкового тракту (такі як нудота та блювання). У пацієнтів, які отримують терапію гідрохлортіазидом (особливо при тривалому курсовому лікуванні), слід виявляти клінічні симптоми порушень водно-електролітного балансу та регулярно контролювати вміст електролітів у плазмі крові. Натрій Всі діуретичні препарати можуть викликати гіпонатріємію, що іноді призводить до тяжких ускладнень. Гіпонатріємія та гіповолемія можуть призводити до зневоднення та ортостатичної гіпотензії. Супутнє зниження іонів хлору може призводити до вторинного компенсаторного метаболічного алкалозу, проте частота та ступінь виразності цього ефекту незначні. Рекомендується визначити вміст іонів натрію в плазмі крові до початку лікування та регулярно контролювати цей показник на фоні прийому гідрохлортіазиду. Калій При застосуванні тіазидних та тіазидоподібних діуретиків існує ризик різкого зниження вмісту калію у плазмі крові та розвитку гіпокаліємії (вміст калію менше 3,4 ммоль/л). Гіпокаліємія підвищує ризик розвитку порушень серцевого ритму (в т.ч. тяжких аритмій) та посилює токсичну дію серцевих глікозидів. Крім того, гіпокаліємія (так само, як і брадикардія) є станом, що сприяє розвитку поліморфної шлуночкової тахікардії типу "пірует", яка може призводити до летального результату. Гіпокаліємія представляє найбільшу небезпеку для наступних груп пацієнтів: особи похилого віку, пацієнти, які одночасно отримують терапію антиаритмічними та неантіаритмічними препаратами, які можуть викликати поліморфну шлуночкову тахікардію типу "пірует" або збільшувати тривалість інтервалу QT на ЕКГ, пацієнти з порушеннями. ІХС, хронічною серцевою недостатністю. Крім того, до групи підвищеного ризику належать пацієнти із збільшеним інтервалом QT. При цьому немає значення, викликане це збільшення вродженими причинами або дією лікарських засобів. У всіх описаних вище випадках необхідно уникати ризику розвитку гіпокаліємії та регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові. Перший вимір вмісту іонів калію в крові необхідно провести протягом першого тижня від початку лікування. З появою гіпокаліємії має бути призначене відповідне лікування. Гіпокаліємію можна коригувати застосуванням калійвмісних препаратів або прийомом харчових продуктів, багатих калієм (сухофрукти, фрукти, овочі). Кальцій Тіазидні діуретики можуть зменшувати виведення іонів кальцію нирками, призводячи до незначного та тимчасового підвищення вмісту кальцію в плазмі. У деяких пацієнтів при тривалому застосуванні тіазидних діуретиків спостерігалися патологічні зміни паращитовидних залоз з гіперкальціємією та гіперфосфатемією, але без типових ускладнень гіперпаратиреозу (нефролітіаз, зниження мінеральної щільності кісткової тканини, виразкова хвороба). Виражена гіперкальціємія може бути проявом раніше не діагностованого гіперпаратиреозу. Через вплив на метаболізм кальцію тіазиди можуть впливати на лабораторні показники функції паращитовидних залоз. Слід припинити прийом тіазидних діуретиків (включно з гідрохлортіазидом) перед дослідженням функції паращитовидних залоз. Магній Встановлено, що тіазиди збільшують виведення магнію нирками, що може призвести до гіпомагніємії. Клінічне значення гіпомагніємії залишається незрозумілим. Глюкоза Лікування тіазидними діуретиками може порушувати толерантність до глюкози. При застосуванні гідрохлортіазиду у пацієнтів з маніфестним або латентним цукровим діабетом необхідно регулярно контролювати концентрацію глюкози в крові. Може знадобитися корекція дози гіпоглікемічних лікарських засобів. Сечова кислота У пацієнтів з подагрою може збільшуватись частота виникнення нападів або загострюватися перебіг подагри. Необхідний ретельний контроль за пацієнтами з подагрою та порушенням метаболізму сечової кислоти (гіперурикемією). Ліпіди При застосуванні гідрохлортіазиду може збільшуватися концентрація холестерину та тригліцеридів у плазмі крові. Хоріоїдальний випіт/гостра міопія/гостра закритокутова глаукома Гідрохлортіазид може викликати ідіосинкразічну реакцію, що призводить до розвитку хоріоїдального випоту з порушенням полів зору, гострої міопії та гострої глаукоми. Симптоми включають раптове початок, різке зниження гостроти зору або біль в очах, які проявляються, як правило, протягом декількох годин або тижнів від початку терапії гідрохлортіазидом. За відсутності лікування гостра глаукома може призвести до незворотної втрати зору. З появою симптомів необхідно якнайшвидше припинити прийом гідрохлортіазиду. Якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим, може знадобитися невідкладне медикаментозне лікування або хірургічне втручання. Фактором ризику розвитку гострої глаукоми є алергічна реакція на сульфонаміди або пеніцилін в анамнезі. Порушення з боку імунної системи Є повідомлення про те, що тіазидні діуретики (в т. ч. гідрохлортіазид) можуть викликати загострення або прогресування ВКВ, а також вовчаковоподібні реакції. У пацієнтів, які отримують тіазидні діуретики, реакції підвищеної чутливості можуть спостерігатися навіть за відсутності вказівок на наявність в анамнезі алергічних реакцій або бронхіальної астми. Фоточутливість Існує інформація про випадки розвитку реакцій фоточутливості при прийомі тіазидних діуретиків. У разі появи фоточутливості на фоні прийому гідрохлортіазиду слід припинити лікування. Якщо продовження прийому діуретика необхідне, слід захищати шкірні покриви від впливу сонячних променів або штучних ультрафіолетових променів (УФ-променів). НМРК У двох фармакоепідеміологічних дослідженнях, виконаних з використанням даних Данського національного регістру раку, було продемонстровано зв'язок між прийомом гідрохлортіазиду та підвищеним ризиком розвитку НМРК – базальноклітинної карциноми та плоскоклітинної карциноми. Ризик розвитку НМРК зростав зі збільшенням сумарної (накопиченої) дози гідрохлортіазиду. Можливим механізмом розвитку НМРК є фотосенсибілізуюча дія гідрохлортіазиду. Пацієнти, які приймають гідрохлортіазид як монотерапію або в комбінації з іншими лікарськими препаратами, повинні бути обізнані про ризик розвитку НМРК. Таким пацієнтам рекомендується регулярно оглядати шкірні покриви з метою виявлення будь-яких нових підозрілих уражень, а також змін уже наявних уражень шкіри. Про всі підозрілі зміни шкіри слід негайно повідомляти лікаря. Підозрювальні ділянки шкіри повинні бути обстежені фахівцем. Для уточнення діагнозу може знадобитися гістологічне дослідження біоптатів шкіри. З метою мінімізації ризику розвитку НМРК пацієнтам слід рекомендувати дотримуватись профілактичних заходів, таких як обмеження впливу сонячного світла та УФ-променів, а також використання відповідних захисних засобів. У пацієнтів із НМРК в анамнезі рекомендується переглянути доцільність застосування гідрохлортіазиду. Алкоголь У період лікування гідрохлортіазидом не рекомендується вживати алкогольні напої, оскільки етанол посилює антигіпертензивну дію тіазидних діуретиків. Інше У пацієнтів з вираженим атеросклерозом церебральних і коронарних артерій слід особливо обережно застосовувати гідрохлортіазид. Тіазидні діуретики можуть знижувати кількість йоду, пов'язаного з білками плазми, без прояву ознак порушення функції щитовидної залози. Еналаприл Артеріальна гіпотензія та порушення водно-електролітного балансу При застосуванні гіпотензивних засобів у деяких пацієнтів може розвинутись симптоматична артеріальна гіпотензія. Пацієнти повинні перебувати під медичним наглядом з метою своєчасного виявлення клінічних ознак порушення водно-електролітного балансу, наприклад, зневоднення, гіпонатріємії, гіпохлоремічного алкалозу, гіпомагніємії або гіпокаліємії, які можуть розвинутись на тлі супутньої діареї або блювання. У таких пацієнтів необхідний контроль вмісту електролітів у сироватці крові. З особливою обережністю слід призначати препарат пацієнтам з ІХС або цереброваскулярними захворюваннями, у яких виражене зниження АТ може призвести до розвитку інфаркту міокарда або інсульту. При розвитку артеріальної гіпотензії пацієнту слід надати горизонтальне положення на спині та у разі потреби внутрішньовенно ввести 0,9% розчин натрію хлориду. Транзиторна артеріальна гіпотензія при прийомі препарату Енап-НЛ не є протипоказанням для його подальшого застосування. Після нормалізації АТ та поповнення ОЦК терапія може бути відновлена у менших дозах, або кожен із компонентів препарату може застосовуватись у монотерапії. Аортальний або мітральний стеноз, ГЗКМП Як і всі лікарські засоби, що мають вазодилатуючу дію, інгібітори АПФ повинні з обережністю призначатися пацієнтам з обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка. Не слід призначати пацієнтам з кардіогенним шоком та гемодинамічно значущою обструкцією лівого шлуночка. Пацієнти, що перебувають на гемодіалізі Застосування препарату Енап-НЛ не рекомендується пацієнтам з нирковою недостатністю, які перебувають на гемодіалізі. Анафілактоїдні реакції спостерігалися у пацієнтів, які перебувають на діалізі із застосуванням високопроточних мембран (таких як AN69®) та одночасно одержують терапію інгібіторами АПФ. Дані пацієнти повинні застосовувати діалізні мембрани іншого типу або гіпотензивні засоби інших класів. Трансплантація нирки Немає досвіду застосування еналаприлу у пацієнтів після трансплантації нирки. Лікування еналаприлому пацієнтів після трансплантації нирки не рекомендується. Порушення функції печінки Застосування інгібіторів АПФ рідко було пов'язане з розвитком синдрому, що починається з холестатичної жовтяниці або гепатиту та прогресує до фульмінантного некрозу печінки, іноді з летальним кінцем. Механізм цього синдрому не вивчений. При появі жовтяниці або значному підвищенні активності "печінкових" трансаміназ у плазмі крові на фоні застосування інгібіторів АПФ слід відмінити прийом інгібітора АПФ та призначити відповідну допоміжну терапію. Пацієнт повинен знаходитись під відповідним наглядом. Хірургічні втручання, загальна анестезія Під час великих хірургічних втручань або проведення загальної анестезії із застосуванням засобів, що викликають антигіпертензивний ефект, еналаприлат блокує утворення ангіотензину II, що викликається компенсаторним вивільненням реніну. Якщо при цьому розвивається виражене зниження артеріального тиску, яке пояснюється подібним механізмом, його можна коригувати збільшенням ОЦК. Реакції гіперчутливості, ангіоневротичний набряк При застосуванні інгібіторів АПФ, включаючи еналаприл, спостерігалися рідкісні випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосових складок та/або гортані, що виникали у різні періоди лікування. В окремих випадках повідомлялося про розвиток інтестинального набряку. У таких випадках слід негайно припинити прийом еналаприлу та ретельно спостерігати за станом пацієнта з метою контролю та корекції клінічних симптомів. Навіть у тих випадках, коли спостерігається лише набряк мови без розвитку респіраторного дистрес-синдрому, пацієнтам може знадобитися тривале спостереження, оскільки терапія антигістамінними засобами та кортикостероїдами може бути недостатньою. Дуже рідко повідомлялося про смерть через ангіоневротичний набряк, пов'язаний з набряком гортані або набряком мови. Набряк язика, голосових складок чи гортані може призвести до обструкції дихальних шляхів, особливо в пацієнтів, які перенесли хірургічні втручання органів дихання. У тих випадках, коли набряк локалізується в області язика, голосових складок або гортані та може викликати обструкцію дихальних шляхів, слід негайно призначити відповідне лікування, яке може включати підшкірне введення 0,1% розчину епінефрину (адреналіну) (0,3-0,5) мл), та/або забезпечити прохідність дихальних шляхів. У пацієнтів негроїдної раси, які приймали інгібітори АПФ, ангіоневротичний набряк спостерігався частіше, ніж у інших рас. Пацієнти, що мають в анамнезі ангіоневротичний набряк, не пов'язаний з прийомом інгібіторів АПФ, можуть бути схильними до ризику розвитку ангіоневротичного набряку на тлі терапії інгібіторами АПФ. У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ та інгібітори mTOR, спостерігалося збільшення ризику розвитку ангіоневротичного набряку. У пацієнтів, які приймають тіазидні діуретики, реакції гіперчутливості можуть виникати навіть за відсутності в анамнезі алергічних реакцій або бронхіальної астми. Повідомлялося про рецидиви або посилення тяжкості перебігу ВКВ у пацієнтів, які приймали тіазидні діуретики. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з лікарськими препаратами, що містять сакубітрил (інгібітор неприлізину), зростає ризик розвитку ангіоневротичного набряку, через що одночасне застосування зазначених препаратів протипоказане. Інгібітори АПФ слід призначати не раніше ніж через 36 годин після відміни препаратів, що містять сакубітрил. Протипоказано призначення препаратів, що містять сакубітрил, пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, а також протягом 36 годин після відміни інгібіторів АПФ. Тканинні активатори плазміногену В обсерваційних дослідженнях виявлено підвищену частоту розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ після застосування алтеплази для тромболітичної терапії ішемічного інсульту. Пациенты, одновременно применяющие ингибитор АПФ и ингибиторы mTOR (например, сиролимус, эверолимус, темсиролимус), рацекадотрил, ингибиторы ДПП-4 (глиптины), могут быть подвержены повышенному риску развития ангионевротического отека (например, отек верхних дыхательных путей или языка с нарушением или без нарушения дыхания). Следует проявлять осторожность при назначении рацекадотрила, ингибиторов mTOR (например, сиролимуса, эверолимуса, темсиролимуса) и ингибиторов ДПП-4 (глиптинов) (например, вилдаглиптина) пациентам, уже принимающим ингибитор АПФ. Анафилактоидные реакции во время проведения десенсибилизации аллергеном из яда перепончатокрылых В редких случаях у пациентов, принимающих ингибиторы АПФ, развивались угрожающие жизни анафилактоидные реакции во время проведения десенсибилизации аллергеном из яда перепончатокрылых. Нежелательных реакций можно избежать, если до начала проведения десенсибилизации временно прекратить прием ингибитора АПФ. Анафилактоидные реакции во время проведения ЛПНП-афереза У пациентов, принимающих ингибиторы АПФ во время проведения ЛПНП-афереза с использованием декстран сульфата, редко наблюдались опасные для жизни анафилактоидные реакции. Развития данных реакций можно избежать, если до начала каждой процедуры ЛПНП-афереза временно отменить ингибитор АПФ. Нейтропения/агранулоцитоз Нейтропения/агранулоцитоз, тромбоцитопения и анемия наблюдались у пациентов, принимающих ингибиторы АПФ. У пациентов с нормальной функцией почек и при отсутствии других осложняющих факторов нейтропения развивалась редко. Эналаприл следует применять с особой осторожностью у пациентов с системными заболеваниями соединительной ткани, принимающих иммуносупрессивную терапию, терапию аллопуринолом или прокаинамидом или имеющих комбинацию этих осложняющих факторов, особенно если есть нарушения функции почек в анамнезе. У некоторых из этих пациентов было отмечено развитие серьезных инфекционных заболеваний, которые в некоторых случаях не отвечали на интенсивную антибиотикотерапию. Если эналаприл применяется у таких пациентов, рекомендуется проведение периодического контроля числа лейкоцитов в крови. Пациенты должны быть предупреждены о необходимости сообщать о любых признаках развития инфекции. Гипогликемия У пациентов с сахарным диабетом, получающих гипогликемические средства для приема внутрь или инсулин, в течение первого месяца лечения ингибитором АПФ следует тщательно контролировать концентрацию глюкозы в крови. Кашель Наблюдались случаи возникновения кашля на фоне терапии ингибиторами АПФ. Как правило, кашель носит непродуктивный, постоянный характер и прекращается после отмены терапии. Кашель, связанный с применением ингибиторов АПФ, должен учитываться при его дифференциальной диагностике. Гиперкалиемия Ингибиторы АПФ могут вызывать гиперкалиемию, так как они ингибируют высвобождение альдостерона. У пациентов с нормальной функцией почек данный эффект обычно незначительный. Факторами риска развития гиперкалиемии являются почечная недостаточность, сахарный диабет, гипоальдостеронизм, пожилой возраст (старше 70 лет), некоторые сопутствующие состояния (снижение ОЦК, острая сердечная недостаточность в стадии декомпенсации, метаболический ацидоз), при одновременном применении калийсберегающих диуретиков (например, спиронолактон, эплеренон, триамтерен, амилорид), препаратов калия или калийсодержащих заменителей соли и других препаратов, способствующих повышению содержания калия в плазме крови (например, гепарин, триметоприм или ко-тримоксазол (сульфаметоксазол + триметоприм) и особенно антагонисты альдостерона или блокаторы рецепторов ангиотензина). Применение препаратов калия, калийсберегающих диуретиков и калийсодержащих заменителей пищевой соли может привести к значительному увеличению сывороточного содержания калия, особенно у пациентов с нарушенной функцией почек. Гиперкалиемия может привести к серьезным нарушениям сердечного ритма, иногда с летальным исходом. Одновременное применение ингибиторов АПФ и перечисленных выше препаратов необходимо проводить с осторожностью под контролем содержания калия в сыворотке крови и контролем функции почек. Реноваскулярная гипертензия При применении ингибиторов АПФ у пациентов с двусторонним стенозом почечных артерий или стенозом артерии единственной почки существует повышенный риск развития артериальной гипотензии и почечной недостаточности. У пациентов с повышенной концентрацией креатинина в плазме крови возможно ухудшение функции почек. Таким пациентам терапию ингибиторами АПФ следует начинать с низких доз строго под наблюдением врача, тщательно подбирать дозу препарата и контролировать функцию почек. Двойная блокада РААС Одновременное применение ингибиторов АПФ с алискиреном и препаратами, содержащими алискирен, противопоказано у пациентов с сахарным диабетом и/или с умеренными или тяжелыми нарушениями функции почек (СКФ При необходимости одновременного применения препаратов рекомендовано контролировать функцию почек (в том числе осуществлять периодический контроль содержания калия и концентрации креатинина в сыворотке крови). Нарушения функции почек Тиазидные диуретики могут быть недостаточно эффективны у пациентов с нарушением функции почек и неэффективны при КК Препарат Энап®-НЛ не следует назначать пациентам с почечной недостаточностью (КК У некоторых пациентов с артериальной гипертензией без каких-либо признаков заболевания почек в анамнезе при лечении эналаприлом одновременно с диуретиком возникало обычно незначительное и транзиторное повышение концентрации мочевины и креатинина в сыворотке крови. В таких случаях лечение препаратом Энап®-НЛ должно быть прекращено. В дальнейшем возможно возобновление терапии в меньших дозах или каждый из компонентов препарата может применяться в монотерапии. У некоторых пациентов с двусторонним стенозом почечных артерий или стенозом артерии единственной почки при лечении ингибиторами АПФ наблюдалось повышение концентрации мочевины и креатинина в сыворотке крови. Изменения обычно носили обратимый характер, показатели возвращались к исходным значениям после прекращения лечения. Данный характер изменений наиболее вероятен у пациентов с почечной недостаточностью. Препараты лития Не рекомендуется одновременное применение препаратов лития, эналаприла и диуретиков. Этнические особенности Препарат Энап®-НЛ, как и другие ингибиторы АПФ. оказывает менее выраженное антигипертензивное действие у пациентов негроидной расы по сравнению с представителями других рас. Специальная информация по вспомогательным веществам Препарат Энап®-НЛ содержит лактозу, поэтому препарат противопоказан пациентам с дефицитом лактазы, непереносимостью лактозы, синдромом глюкозо-галактозной мальабсорбции. Влияние на способность к вождению автотранспорта и управлению механизмами При управлении транспортными средствами и механизмами следует учитывать возможность развития головокружения или слабости.Условия храненияПри комнатной температуреУсловия отпуска из аптекПо рецептуВідео на цю тему
Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.
Фасування: N20 Форма випуску таб. Упакування: упак. Виробник: КРКА д.
Фасування: N60 Форма випуску таб. Упакування: упак. Виробник: КРКА д.
Дозування: 10 мг Фасування: N20 Форма випуску таб. Упаковка: уп. контурні.
Дозування: 10 мг Фасування: N60 Форма випуску таб. Упаковка: уп. контурн.
Дозування: 20 мг Фасування: N20 Форма випуску таб. Упаковка: уп. контурн.
Дозування: 20 мг Фасування: N60 Форма випуску таб. Упаковка: уп. контурні.
Дозировка: 2. 5 мг Фасовка: N20 Форма выпуска: таб. Упаковка: уп.
Дозування: 2. 5 мг Фасовка: N60 Форма выпуска: таб. Упаковка: уп.
Дозування: 5 мг Фасування: N20 Форма випуску таб. Упаковка: уп. контурні.
Дозування: 5 мг Фасовка: N60 Форма выпуска: таб. Упаковка: уп. контурн.
Фасування: N5 Форма випуску: р-р д/ін'єкцій Упаковка: амп. Виробник: КРКА д. д.
Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.
Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.